47946

Загальна психологія

Конспект

Психология и эзотерика

Всі психічні явища поділяють на 3 групи: Психічні процеси – окремі форми чи види психічної діяльності Память мислення сприймання уява відчуття Психічні властивості – найбільш суттєві і стійкі психічні особливості людини потреби інтереси здібності темперамент характер Психічні стани – особлива характеристика психічної діяльності людини за певний проміжок часу сумнів радість гнів творчий підйом апатія і т. Ключові поняття: методи вивчення психіки спостереження експеримент тест вивчення продуктів діяльності бесіда...

Украинкский

2013-12-04

408.5 KB

3 чел.

Запорізький педагогічний коледж

Психологія

(конспекти лекцій)

Запоріжжя

2007

Укладач: Юрченко Т.М., викладач педагогіки та психології

Компютерна верстка автора

Загальна психологія.

Розділ 1. Основи загальної психології.

Тема № 1 : Предмет психології, її завдання.

План.

  1.  Психологія як наука та її завдання.
  2.  Поняття про психіку та психічні явища.
  3.  Наукове розуміння психіки як відображення навколишньої дійсності.

 

Ключові поняття: психологія, психіка, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості, відображення.

Психологія – походить від грецького слова „псюхе” – душа – наука про психіку людини, закономірності її прояву і розвитку.

Завданням психології як науки є вивчення і пояснення психічних явищ.

Завдання психології як навчальної дисципліни: ознайомлення з основами наукової психології для кращого розуміння людей та умілого керування поведінкою і діяльністю.

Психологія пов’язана з іншими науками: філософією, анатомією, педагогікою, медициною, соціологією, історією і т.д.

Психологія складається з окремих галузей: загальна психологія, вікова психологія, педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія праці, медична, космічна, інженерна, патопсихологія, і т.д.

 Психіка – здатність відображати навколишній світ за допомогою центральної нервової системи.

Всі психічні явища поділяють на 3 групи:

  1.  Психічні процеси – окремі форми чи види психічної діяльності (Память, мислення, сприймання, уява, відчуття)
  2.  Психічні властивості – найбільш суттєві і стійкі психічні особливості людини (потреби, інтереси, здібності, темперамент, характер)
  3.  Психічні стани – особлива характеристика психічної діяльності людини за певний проміжок часу (сумнів, радість, гнів, творчий підйом, апатія і т.д.)

Існують різні точки зору, які пояснюють природу психіки. Згідно матеріалістичної теорії матерія є первинна, а психіка є результат розвитку матерії, тобто є вторинною. Представники ідеалістичної теорії стверджують, що душа є вічною (первинною), яка існує і поза матерією, а матерія є вторинна.

 З точки зору теорії відображення психіка – це особлива властивість особливим чином організованої матерії (мозку) відображати навколишній світ.

 Відображення людиною об’єктивної дійсності і є пізнання цієї дійсності. Але кожен по своєму (суб’єктивно) відображає оточуючий світ (об’єктивну дійсність). Тому відображення – це суб’єктивний образ об’єктивної дійсності.

Тема № 2 : Методи психологічних досліджень.

План.

  1.  Поняття про наукові методи вивчення психіки людини.
  2.  Характеристика методів психологічних досліджень.

Ключові поняття: методи вивчення психіки, спостереження, експеримент, тест, вивчення продуктів діяльності, бесіда, самоспостереження, соціометрія, констатуючий, формуючий експеримент.

Психіку вивчають за допомогою наукових методів: спостереження, експеримент, тести, бесіда, анкетування, аналіз продуктів діяльності, соціометрія і т.д. Обробка даних проводиться з використанням математичних методів (з використанням формул).

 Спостереження – цілеспрямоване вивчення людини в природніх умовах. Буває короткочасне і довготривале. Обов’язково мати мету спостереження і проводити його систематично.

 Експеримент – вивчення психіки людини шляхом активного впливу дослідника на психічну діяльність досліджуваного.

Буває:

  1.  Лабораторний (з використанням спеціальних приладів в лабораторіях)
  2.  Природній (в звичайних ситуаціях, але зі зміненням деяких умов).

Буває:

  1.  Констатуючий – з метою виявлення наявних особливостей.
  2.  Формуючий – формування певних особливостей людини.

 Тест – психологічне випробування, в результаті якого намагаються дати кількісну характеристику тим чи іншим сторонам особистості.

 Бесіда – система продуманих питань і передбачуваних можливих відповідей. Питання повинні бути чіткими, послідовними, лаконічними, не містити подвійної відповіді. Важливо створити атмосферу    доброзичливості і довіри між дослідником і досліджуваним.

 Анкетування – різновид бесіди, але в письмовій формі.

 Аналіз продуктів діяльності – аналіз малюнків, творів, виробів, зошитів, щоденників і т.д.

 Соціометрія – метод вивчення взаємин між членами групи, мікро груп, статусу кожного члена в групі.  

     

Тема № 3 : Мозок і психіка.

План.

  1.  Загальне поняття про будову нервової системи.
  2.  Мозок як орган психіки.
  3.  Рефлекторна діяльність мозку.
  4.  Нервові процеси в корі великих півкуль головного мозку, їх динаміка.
  5.  Поняття про першу та другу сигнальні системи.

Ключові поняття: мозок, нервова система, рефлекс, нервові процеси, гальмування, збудження, іррадіація і концентрація нервових процесів, взаємна індукція,  рефлекторна діяльність, системність, перша, друга сигнальна система, динамічний стереотип.

Мозок є основним органом психіки.

Процеси, які відбуваються в корі головного мозку – збудження і гальмування – є матеріальною основою психіки.

 Збудження – утворення нових систем тимчасових нервових зв’язків.

 Гальмування – протилежний процес – блокування нервових зв’язків, припинення збудження.

Закони нервових процесів:

  1.  Закон іррадіації і концентрації збудження і гальмування: під впливом подразника збудження поширюється (іррадіює) по корі великих півкуль. В той же час виникає гальмування, яке направляє збудження до певного пункту. Те ж саме відбувається і з гальмуванням.
  2.  Закон взаємної індукції: коли в одній ділянці кори великих півкуль виникає збудження, то в інших ділянках – гальмування (негативна індукція). А якщо в одних ділянках виникає гальмування, то в сусідніх виникає збудження (позитивна індукція).

Якщо нервові зв’язки закріплюються в результаті багаторазового повторення, то вони відтворюються без особливих зусиль. Утворюється динамічний стереотип (термін І.Павлова) – усталена система тимчасових нервових зв’язків, що закріпилися в результаті повторень.

 Перша сигнальна система (за І.Павловим) – це реакція мозку на зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові подразники. Вона є і у людей, і у тварин.

 Друга сигнальна система – реакція на слова і словосполучення. Є лише у людей.

Тема № 4 : Розвиток психіки і свідомості.

План.

  1.  Форми розвитку психіки.
  2.  Психіка і свідомість. Суспільно -  історичний характер свідомості.
  3.  Структура свідомості.

Ключові поняття: подразливість, інстинкт, навичка, інтелектуальна поведінка тварин, свідомість.

 

 

Психіка є результатом еволюції матерії.

Форми розвитку психіки:

  1.  Подразливість – здатність реагувати на вплив середовища переміщенням у просторі. (Червяк, амеба)
  2.  Інстинкт – складна вроджена дія тварин, за допомогою якої вони задовольняють свої потреби. (Інстинкт захисту своїх малят, самозбереження, розмноження). Вони основані на безумовних рефлексах.
  3.  Навички – способи поведінки, набуті в індивідуальному житті і закріплені в результаті вправ.(Дресирування тварин, привчання їсти в одному місці). В їх основі – система умовних рефлексів. Якщо рефлекс не підкріплюється, то навичка згасає.
  4.  Інтелектуальна поведінки тварин – найпростіша форма мислительної діяльності, основана на встановленні зв’язків між предметами. Характерна для вищих тварин (мавпи, дельфіни, собаки).
  5.  Свідомість – вища форма розвитку психіки, яка виникла в процесі суспільної діяльності при постійному спілкуванні за допомогою мови. Характерна для людини.

Отже, в процесі індивідуального життя з метою пристосування до навколишнього середовища зменшується роль вроджених і зростає роль набутих форм поведінки.

Структура (характеристика) свідомості:

  1.  Містить сукупність знань(со-знание).
  2.  Розрізнення суб’єкта і об’єкта („я” і не „я”).
  3.  Цілеспрямованість діяльності людини.
  4.  Включає ставлення до навколишнього за допомогою емоцій і почуттів.

 Свідомість має суспільну природу:

  1.  Вирішальними умовами для формування свідомості є праця і мовлення.
  2.  Під впливом зміни умов життя і діяльності відбуваються зміни і в свідомості людини.

Тема № 5 : Загальне поняття про особистість.

План.

  1.  Поняття  індивід, особистість, індивідуальність.
  2.   Властивості особистості.
  3.  Структура особистості.
  4.   Спрямованість особистості. Формування особистості.
  5.   Фактори формування особистості.
  6.  Поняття про групи, їх види.
  7.  Структура міжособистісних відносин в групах та колективах.

Ключові поняття: особистість, індивід, індивідуальність, спрямованість особистості, потреби, мотиви, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, самосвідомість, група, формальна група, неформальна група, колектив, соціограма, соціоматриця, ділові, особистісні взаємини, статус, самооцінка, лідерство, референтна група.

 Практичне заняття: Соціометричне дослідження відносин у групах: складання та аналіз соціоматриці та соціограми групи. Визначення статусу особистості в групі.

Людина народжується вже людиною. У маляти, яке з’являється на світ, конфігурація тіла забезпечує можливість прямого ходіння, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту і т.д., чого не має в маляти жодної тварини. Сказаним стверджується факт належності маляти до людського роду, що фіксується в понятті „індивід”.

Отже, поняттям „індивід” фіксується належність до людського роду.

Людина є не лише біологічною істотою, а й соціальною, тобто повноцінною людиною вона стає в процесі взаємодії з іншими людьми, тобто перебуваючи в соціумі.

 Особистість – людина, розглядувана як суспільна, соціальна істота.

При цьому беремо до уваги достатній рівень соціального розвитку (немовлята і психічно хворі люди не є особистостями).

Особистість – це будь-яка людина, наділена свідомістю; людина, яка досягла певного рівня розвитку” (Л.І.Божович)

Перше народження особистості відбувається в 2-3 роки, коли дитина починає усвідомлювати себе, виділяти себе з навколишнього світу. Друге народження особистості проходить, коли в людини сформувався світогляд, система цінностей, відношення до навколишнього.

Біологічне входить в особистість і стає соціальним. Людську особистість формують соціальні відносини. Відомі випадки віддаленості людини від соціуму (мауглі, „таежный человек”), тоді особистість не формується.

Не буває двох однакових людей.

 Індивідуальність – це поєднання психологічних якостей особистості, які складають її своєрідність, її своєрідність, її відмінність від інших особистостей.

Особистість неповторна в своїй індивідуальності.

 

Що ж характеризує особистість?

3 психологічні характеристики, властивості особистості:

  1.  Стійкість властивостей особистості – при всій пластичності проявів особистості виступає відносна постійність її психічного складу.
  2.  Єдність особистості – кожна риса залежить від її співвідношення з іншими якостями.
  3.  Активність особистості – багатогранна діяльність, спрямована на пізнання, зміну навколишнього світу, своєї природи.

Виділяють три великих блока, які складають структуру особистості:

  1.  Спрямованість особистості – система її відношень до навколишнього світу.
  2.  Можливості особистості.
  3.  Стиль, психологічні особливості поведінки особистості.

Структура особистості

За К.К.Платоновим

  1.  Підструктура спрямованості (ставлення та моральні якості особистості)
  2.  Підструктура соціального досвіду (знання, уміння, навички, звички, набуті в індивідуальному житті через навчання)
  3.  Підструктура форм відображення (індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя)
  4.  Біологічно зумовлена підструктура (темперамент, статеві і вікові особливості).

За С.Л.Рубінштейном

  1.  Спрямованість – виявляється в потребах, інтересах, переконаннях, мотивах діяльності, свідомості.
  2.  Знання, уміння, навички – здобуваються в процесі життя і пізнавальної діяльності.
  3.  Індивідуально-типологічні особливості особистості – проявляються в темпераменті, характері, здібностях.

За А.В.Петровським

  1.  Внутрішньоіндивідна підсистема, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності.
  2.  Інтеріндивідна підсистема, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як прояв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі проявів особистості.
  3.  Надіндивідна підсистема визначається „внесками”, що їх робить особистість в інших людей.

Самосвідомість – це усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок.

Результатом процесів самосвідомості є „Я-концепція” особистості – це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає:

а) усвідомлення своїх особливостей (фізичних, інтелектуальних і т.д);

б) самооцінку;

в) субєктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на особистість.

Виділяють „Я-ідеальне”, „Я-реальне”, „Я-минуле”, „Я-фантастичне”, „Я-динамічне” і т.д.

Центральним компонентом „Я-концепції” є самооцінка особистості – це та цінність і значущість, якої надає людина окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки та загалом собі. Вона формується на основі оцінок оточуючих, оцінок результатів власної діяльності, на основі співвіднесення реального та ідеального уявлення про себе.

Самооцінка може мати:

а) різний рівень усвідомлення (усвідомлена, частково усвідомлена, неусвідомлена);

б) адекватності (адекватна, завищена, занижена);

в) особливості будови (конфліктна, безконфліктна).

Перше народження особистості відбувається в 2-3 роки, коли дитина починає виділяти себе з навколишнього світу, усвідомлювати себе.

 Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, система цінностей, ставлення до себе і до навколишнього світу – в юнацькому віці.

Формування особистості – це процес становлення особистості під впливом різних факторів.

Фактори формування особистості:

  1.  Соціальний (соціум) – сімя, однокласники, друзі, вчителі і т.д.
  2.  Біологічний (спадковість) – тип нервової системи, задатки, стан здоровя і т.д.
  3.  Навчання і виховання як цілеспрямовані і організовані процеси.

Всі фактори в певній мірі впливають на процес  формування особистості, та ще й активність самої особистості.

 

Теорії особистості:

Біхевіористична (Б.Скіннер) – визначальна роль впливу на людину її соціального оточення. Розглядав поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість.  S          R

Психоаналітична (З.Фрейд) – стійкі особистісні  характеристики формуються в дитинстві, а потім у різних варіантах відтворюються в дорослій поведінці. Вчинки людини пояснюються через дитячі стереотипи. Рушійною силою поведінки людини вважав несвідомі біологічні потяги та інстинкти.

Аналітична (К.Юнг) – впродовж життя людина знову і знову повертається до старих проблем і питань.

Гуманістична теорія самоактуалізації особистості (А.Маслоу) – особистісне зростання є задоволення все більш високих потреб. Вищі потреби не виникають, якщо не задовольняються нижчі потреби. По рівню розвитку потреб можна стверджувати про рівень розвитку особистості.

Піраміда потреб:

  1.  Фізіологічні: потреба у їжі, воді, сні, одязі, житлі і т.д.
    1.  Потреба у безпеці: соціально-економічна стабільність, захищеність у країні, на вулиці, вдома, в коледжі.
    2.  Потреба у спілкуванні, дружбі, любові: бути в групі не ізольованим, мати друзів, бути коханим, кохати.
    3.  Потреба поваги і самоповаги: значущість для інших, визнання.
    4.  Потреба самовдосконалення і само актуалізації: постійно „рости”, реалізувати в повній мірі свої можливості, досягти найвищого на що здатен.

Група – спільність людей, об’єднаних за певною ознакою ( місце проживання, навчання, інтереси і т. д.)

Види груп

  1.  За кількістю:
    •  Малі (2 – 30-40 чол.)

Здійснюється безпосередній контакт між її членами в процесі досягнення поставленої мети.

  •  Великі ( від 40 чол.)

Безпосередній контакт може здійснюватися не між усіма членами групи, можуть бути і незнайомі між собою люди.

  1.  За формою існування:
    •  Умовні ( відмінники коледжу, фермери району)

Її члени не взаємодіють як єдине ціле.

  •  Контактна (малі групи)

Її члени вступають у  реальні взаємовідносини, виконують спільну діяльність.

  1.  За способом творення:
    •  Офіційні (формальні)

Є офіційно визнаною (наказ, розпорядження), визначається її склад, термін існування.

  •  Неофіційні (неформальні)

Виникає на основі спільних інтересів, симпатій. Тісний контакт між її членами. Її склад може змінюватися.

  1.  За рівнем згуртованості:
  2.  Дифузна (конгломерат) (лат. – скупчення)

Майже не згуртована, існує недовго, склад її членів випадковий, мета діяльності не спільна, а однакова.

  1.  Асоціація (кооперація) (лат. – з’єднання, співпраця)

Відносно згуртована, має постійним основний склад, існує відносно тривало, майже завжди є розподіл ролей, що допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. Мета діяльності однакова, а мотиви різні.

  1.  Колектив – є  спільна мета, яка має соціально-прийнятне спрямування, спільна діяльність, спільні інтереси, домінування збігу мотивів діяльності.

   Корпорація – досить згуртована, але її діяльність має асоціальне спрямування. Вона є замкнутою, ізольованою від інших груп.

Серед різних видів груп виділяють референтну (еталонну) групу – це група, норми якої є зразком для особистості. Члени референтної групи користуються повагою і на їх думку орієнтуються інші члени групи.

 Міжособистісні взаємовідносини – стосунки, які виникають між членами групи в процесі їх взаємодії.

  1.  Ділові
  2.  Особистісні
  3.  Гуманні
  4.  Асоціальні
  5.  Нейтральні

Група і окрема особистість в цій групі впливають одне на одного.

Особистість знаходиться під впливом групи і починає до неї пристосовуватися.

 Конформізм – зовнішня згода особистості з групою при внутрішній незгоді. (для уникнення конфліктів особистість підкоряється групі)

 Нонконформізм – зовнішня незгода з думкою групи при внутрішній незгоді. ( так починається відчуженість особистості від групи, ізольованість. Назріває конфлікт між групою і особистістю або внутрі самої особистості. Для уникнення конфлікту поступається вся група одній особистості. Так починається підкорення всієї групи однією людиною).

 Гармонійні стосунки

 Статус – ставлення до особистості з боку членів групи.

Він може бути високим, низьким і середнім (соціометричні зірки, високо статусні, середньо статусні, низько статусні, ізольовані, відторгнуті, ізгої). Під впливом статусу у людини формується самооцінка (завищена, занижена, адекватна).

В групі є лідери – особистості, які здатні впливати на окрему особистість чи на групу, має високий статус в групі (формальні, неформальні). Для визначення неформальних лідерів, вивчення неформальної структури групи, між особистісних взаємин та статусу кожного члена групи використовують метод соціометрії. Соціометрична матриця – таблиця результатів соціометрії. Соціограма – графічне позначення мікрогруп.

 Референтометрія – виявлення референтної групи (думки яких людей є значущими для особистості стосовно оцінки її якостей, думок, способів поведінки).

           

 Тема № 6 : Загальне поняття про діяльність.

План.

  1.  Поняття  про діяльність.
  2.  Структура діяльності.
  3.  Поняття про вміння, навички, звички. Процес утворення вмінь та навичок. Виховання позитивних звичок.
  4.  Характеристика видів діяльності людини.

Ключові поняття : діяльність, дія, вміння, навички, звички, вправа, інтерференція, перенесення навички, спілкування, ігрова, навчальна, трудова діяльність, стиль діяльності.

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

Діяльність – у людини, а у тварин – поведінка.

Складова частина діяльності, її окремий акт – дія. Дії бувають практичні і розумові.

Свідомість формується і проявляється лише в діяльності.

Будь-яка діяльність керується свідомістю.

Процес переходу від внутрішньої діяльності до зовнішньої – екстеріоризація ( наприклад, розвиток усного мовлення), а перехід зовнішньої діяльності у внутрішній план – інтеріоризація ( наприклад, формування моральної поведінки).

Психологічну теорію діяльності розробляли психологи: Л.С.Виготський висунув ідею про вирішальну роль діяльності в психічному розвитку дитини. Згідно з уявленнями О.М.Леонтьєва, до структури діяльності входять компоненти: потреби, мотиви, задачі, дії, операції. С.Л.Рубінштейн розробляв принцип єдності свідомості і діяльності – психіка людини не тільки проявляється, а й формується в діяльності.

Структура діяльності

  1.  Усвідомлення мотивів, мети і цілей діяльності;

Мета – те, заради чого діє людина (кінцевий результат), мотив – те, чому діє людина (причина).

  1.  Планування роботи – вибір найраціональнішого способу дії;
  2.  Виконання діяльності (супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності в разі необхідності);
  3.  Перевірка результатів, виправлення помилок, якщо були, співставлення одержаних результатів із запланованими;
  4.  Підведення підсумків роботи, її оцінка.

В результаті діяльності формуються уміння і навички.

 Уміння – здатність усвідомлено виконувати певні дії. Вони формуються на основі знань, але не завжди.

 Навички – автоматизовані або частково автоматизовані дії.

Уміння і навички формуються шляхом виконання вправ. Вправа – багаторазове повторення дій для їх усвідомленого удосконалення. В основі формування умінь та навичок лежить динамічний стереотип.

Навички між собою взаємодіють. Позитивний вплив раніше сформованої навички на формування наступної – перенесення навички.(робота на друкарській машинці полегшує формування навички роботи на комп’ютері). Негативний вплив навички на формування наступної – інтерференція (переучуватися важче, ніж вчитися).

 Звичка – потреба людини виконувати певну дію. Звички бувають корисні і шкідливі.

Для формування навички необхідна поставлена мета, а звичка може формуватися ненавмисно. В основі формування звичок лежить теж динамічний стереотип.

Види діяльності

  1.  Навчальна діяльність – вид діяльності, спрямований на засвоєння знань, формування умінь та навичок. Є провідним видом діяльності для школярів.
  2.  Трудова діяльність – вид діяльності, спрямований на створення матеріальних і духовних цінностей. Є провідним видом діяльності для дорослих.
  3.  Ігрова діяльність – вид діяльності, спрямований на процес гри, а не на кінцевий результат, в якій відтворюється праця, навчання та суспільний досвід. Є провідним видом діяльності для дошкільників.
  4.  Спілкування – особливий вид діяльності, яким супроводжуються попередні види діяльності. Є провідним видом діяльності для дітей першого року життя.

Тема № 7 : Увага .

План.

  1.  Поняття про увагу та її фізіологічні основи.
  2.   Значення уваги в житті та діяльності людини.
  3.  Види уваги.
  4.  Властивості уваги.
  5.  Причини нестійкості уваги. Неуважність та її види.

Ключові поняття: увага, зовнішня, внутрішня увага, мимовільна, довільна, післядовільна увага, стійкість, розподіл, обсяг, переключення, неуважність, нестійкість уваги.

 Регуляція будь-якої діяльності здійснюється завдяки увазі. Увага є запорукою успішного виконання діяльності.

 Увага – властивість нервової системи спрямовувати свідомість на певних об’єктах чи діяльності при відволіканні від всього іншого.

 Фізіологічні основи уваги (за І.Павловим) – закон взаємної індукції – в корі великих півкуль виникає збудження, при цьому всі інші центри гальмуються.

Види уваги:

  1.  Мимовільназосередженість на об’єкті без свідомо поставленої мети і вольових зусиль, а лише через зацікавленість.
  2.  Довільна зосередженість на об’єкті, яка регулюється свідомо поставленою метою і супроводжується вольовим зусиллям.
  3.  Післядовільна вид уваги, який виникає як довільна, а потім стає мимовільною, тобто регулюється свідомо поставленою метою, але без вольового зусилля (наявний пізнавальний інтерес).

Форми уваги:

  1.  Зовнішня – спрямованість на навколишній світ.
  2.  Внутрішня – спрямована на власний організм.

Властивості уваги:

  1.  Концентрація – виділення певних об’єктів, зосередженість на них і виключення з поля зору всіх інших об’єктів.
  2.  Стійкість – тривале утримання уваги на певному об’єкті.
  3.  Розподіл – можливість утримувати в полі уваги одночасно декілька об’єктів.
  4.  Обсяг (об’єм) – кількість об’єктів, яку людина може сприйняти за одиницю часу.
  5.  Переключення – перехід уваги з одного об’єкта на інший.
  6.  Коливання – зміни, які відбуваються в силі уваги.

 Персеверація – явище, пов’язане з труднощами переключення уваги.

Нестійкість уваги – коротке утримання уваги на певному об’єкті чи виді діяльності.

Причини нестійкості уваги:

  1.  Вікові особливості (дошкільники та першокласники).
  2.  Відволікаючі фактори.
  3.  Непосильна, нецікава, невмотивована діяльність.
  4.  Індивідуальні особливості (невихованість, недисциплінованість).

Неуважність – психічний стан, який характеризується нестійкістю уваги, поверховою зосередженістю. Неуважність може перейти в якість особистості.

Види неуважності:

  1.  „Клейка” увага – надзвичайна концентрація та важке переключення (зосередилась на одному і неуважна до всього іншого).
  2.  „Порхаюча” увага – невелика концентрація і швидке переключення – є характерною для людей похилого віку.
  3.  Дитяча неуважність – легке переключення і невеликий обсяг.
  4.  Фізіологічна неуважність – перевтомлення, кисневе голодування, шоковий стан.

Розвиток уваги у дітей.

  1.  Розвиток вольових зусиль.
  2.  Чітка організація діяльності, уроку.
  3.  Підтриманні зацікавленості (таємничий голос, цікаві завдання, наочність).
  4.  Розвиток спостережливості.
  5.  Врахування індивідуальних особливостей дітей.
  6.  Використання спеціальних вправ.

Розділ 2. Пізнавальна сфера особистості.

Тема № 8 : Відчуття.

План.

  1.  Поняття про відчуття та їх значення  у пізнавальній діяльності людини.
  2.    Види відчуттів.
  3.  Фізіологічні основи відчуттів.
  4.   Загальні властивості відчуттів.
  5.  Закономірності відчуттів.

Ключові поняття: відчуття, аналізатори, дистантні і контактні відчуття, якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація,  сенсибілізація, синестезія,  чутливість, пороги чутливості, види відчуттів, адаптація, компенсаторні можливості відчуттів, екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні відчуття.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ, безпосередньо діючих в даний момент на органи чуття.

Відчуття є первинною формою орієнтування організму у навколишньому середовищі.

Значення відчуттів для людини:

  1.  Відчуття є джерелом знань про навколишній світ і пов’язують організм з навколишнім середовищем.
  2.  Викликають певні емоції щодо навколишнього світу.
  3.  Допомагають орієнтуватися у навколишньому середовищі.
  4.  Стимулюють до діяльності або утримують від неї.

 Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на певний аналізатор. За допомогою аналізаторів утворюється зв’язок головного мозку з навколишнім світом. Таким чином утворюється система внутріаналізаторних зв’язків.

 Аналізатор є органом відчуття. Він має будову (за І.П.Павловим):

  1.  Периферичний відділ (рецептори) – органи чуттів (око, вухо) та закінчення чутливого нерва – сприймають інформацію.
  2.  Провідниковий відділ – складається з нервових клітин, які проводять інформацію.
  3.  Центральний відділ – відповідні зони кори головного мозку, в яких виникають відчуття.
  4.  Орган чуття, в якому починалося відчуття і тут воно закінчується, тобто орган відчуття є навперемінно рецептором та ефектором (принцип зворотнього зв’язку, відкритий і.М.Сєченовим).

Якщо пошкоджено хоч один із відділів, аналізатор не працює.

Аналізатори бувають:

  1.  Зовнішні (рецептори на поверхні тіла);
  2.  Внутрішні (рецептором у внутрішніх органах і тканинах).

Класифікація відчуттів.

  1.  За наявністю контакта рецептора з подразником:
    •  Контактні (смакові, тактильні)
    •  Дистантні (зорові, слухові)
  2.  За розташуванням рецепторів:
    •  Екстероцептивні – рецептори зовні тіла (зорові, нюхові)
    •  Інтероцептивні – рецептори на внутрішніх органах (голоду, спраги)
    •  Пропріоцептивні – рецептори у рухових апаратах і дають інформацію про рух і положення тіла в просторі (кінестезичні, статичні)
  3.  Відображають зовнішній світ:
    •  Зорові
    •  Слухові
    •  Смакові
    •  Нюхові
    •  Дотикові
  4.  Відображають стан організму:
    •  Кінестезичні – відчуття руху і положення частин свого тіла (йдете чи стоїте, рука опущена чи піднята, дістати рукою до вимикача, не мацаючи, положення язика при вимові звуків)
    •  Статичні – відчуття положення тіла в просторі, відчуття рівноваги. Рецептори знаходяться у вестибулярному апараті.

Загальні властивості відчуттів:

  1.  Якість – властивість, о відрізняє одне відчуття від іншого.
  2.  Інтенсивність – сила, з якою протікає відчуття.
  3.  Тривалість – проміжок часу, за який відбувається відчуття.
  4.  Просторова локалізація – місце знаходження подразника.

 Чутливість – здатність аналізатора відчувати подразнення різної сили і інтенсивності.

 Пороги чутливості – межі у силі подразнень, в яких можуть виникати відчуття.

 Нижній поріг чутливості – подразнення мінімальної сили, здатне спричинити відчуття. (Чим нижчий, тим аналізатор чутливі ший)

Верхній поріг чутливості – подразнення максимальної сили, здатне спричинити відчуття.

 Відносний поріг (поріг розрізнення) – мінімальна різниця у силі двох подразників, яка викликає ледь помітну різницю у відчуттях.

Співвідношення між силою подразника і інтенсивністю відчуття вивчали німецькі вчені Вебер і Фехнер. Вона відкрили основний психофізичний закон відчуттів – якщо сила подразника зростає в геометричній прогресії, то інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії.

 Залежність між порогами і чутливістю аналізатора – чим менша величина порогу, тим вища чутливість аналізатора і навпаки.

Загальні закономірності відчуттів.

Адаптація – зміна чутливості аналізатора під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів чутливості.

 Взаємодія відчуттів – зміна чутливості одних аналізаторів під впливом діяльності інших.

Сенсибілізація – підвищення чутливості аналізатора в результаті взаємодії відчуттів або при систематичному тренуванні.

Компенсація – підвищення чутливості одних аналізаторів при втраті чутливості інших.

 Синестезія – поява відчуттів, не характерних для тих аналізаторів, які подразнюються.

 Контраст відчуттів – зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

 Явище післядії в аналізаторі – продовження роботи на деякий час збудженого аналізатора після зникнення подразника.

 Послідовний образ – післядія у зоровому аналізаторі.

Тема №  9 : Сприймання.

План.

  1.  Поняття про сприймання.
  2.   Фізіологічні основи сприймань.
  3.   Види сприймань.
  4.   Властивості сприймань.
  5.  Значення сприймань у пізнавальній діяльності людини.

Ключові поняття: сприймання, предметність, цілісність і структурність, константність, осмисленість, вибірковість, ілюзії, об’єкт і фон сприймання, види сприймань, перцепція, аперцепція, перцептивні дії.

Відчуття дають нам окремі властивості предметів та явищ, але в навколишньому середовищі існують не окремі властивості, а самі ці предмети та явища, які людина здатна відображати завдяки сприйманню.

 Сприймання – пізнавальний психічний процес відображення в корі головного мозку предметів та явищ, що діють на аналізатори людини.

Відчуття дають нам окремі властивості предметів та явищ, а сприймання – цілісний образ предмета чи явища. Без відчуттів сприймання неможливе, але сприймання – це не сума окремих відчуттів, а їх взаємодія. Сприймання виникають тільки при безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Разом з відчуттями вони є джерелом усіх знань про навколишнє середовище. Сприймання супроводжуються рухами – очей – при розгляді предмету, руки – при обмацуванні предмету, які називаються перцептивними, а сама пізнавальна діяльність – перцепція.

Фізіологічною основою сприймань є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку, система міжаналізаторних та внутріаналізаторних зв’язків. Також при сприйманні відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв’язків, так як сприймання нового предмету здійснюється на основі наявних знань та досвіду людини.

Види сприймань.

За провідним аналізатором:

  •  Зорове
  •  Слухове
  •  Дотикове
  •  Кінестезичне
  •  Нюхове
  •  Смакове

За формою існування матерії:

  •  Сприймання простору – відображення величини, форми, обємності, віддаленості предметів;
  •  Сприймання часу – відображення тривалості, швидкості, послідовності явищ;
  •  Сприймання руху – відображення зміни положення об’єктів у просторі.

За активністю сприймання:

  •  Довільне (навмисне)
  •  Мимовільне (ненавмисне)

Властивості сприймання.

Предметність – усвідомленість людиною предмету, уміння назвати його словом. Предметний світ відкривається для людини впродовж життя.

Цілісність та структурність – сприймання об’єкта у сукупності його властивостей та як такого, що має свою структуру. (не три риски, а трикутник, не сукупність звуків, а мелодію, зображення предмету штрихами не заважає сприймати предмет в цілому).

Константність – відносна постійність образів предмету при зміні умов сприймання. Якби сприймання не було б константним, то при кожному новому русі, повороті, освітленості ми б мали справу з новими предметами, тобто їх не узнавали. Константність має свої кордони і може порушуватися.

Ілюзія – неадекватне сприймання, яке неправильно, викривлено відображає об’єкти, що діють на аналізатори.

Осмисленість – усвідомленість людиною предмета з його властивостями та призначенням, який вона сприймає.

 Вибірковість – що сприймають органи чуття як об’єкт, а  що як фон сприймання в залежності від нахилів, інтересів, потреб людини. Вчитель допомагає дітям зосереджувати увагу на істотних властивостях предметів і явищ, ставлячи перед ними завдання, забезпечуючи цілеспрямованість сприймання.

Аперцепція – залежність сприймання від особливостей людини (як вона сприймає предмет чи явище).

Сприймання може перейти у спостереження.

 Спостереження – цілеспрямоване планомірне сприймання об’єктів, в пізнанні яких зацікавлена особистість.

Спостереження починається з постановки завдання, складання плану його проведення, потім організовується саме спостереження з фіксацією результатів, аналіз та оформлення результатів спостереження.

Якщо людина постійно вправляється у спостереженні, то у неї формується властивість особистості – спостережливість – вміння вирізняти характерні, але ледь помітні особливості предметів і явищ.

Сприймає предмет не аналізатор, а конкретна людина, тому сприймання і залежить від індивідуальних особливостей людини:

  •  Від здібностей та нахилів (глибоко чи поверхово сприймає предмет);
  •  Від роду діяльності людини (один і той же об’єкт – ліс – художник, ботанік, агроном сприйматимуть по різному);
  •  Від емоційного стану людини – стан емоційного піднесення сприяє загостреному сприйманню, а пригніченість застилає очі і вуха. Емоційна розповідь вчителя викликає гарний настрій і краще сприймається учнями, а монотонність або напружена атмосфера в класі заважають сприйманню навчального матеріалу);
  •  Від активності сприймання (наявність інтересу, бажання);
  •  Від специфіки функціонування органів чуття ( гострота зору, чутливість слуху).

Особливості сприймання у дітей.

  1.  Діти звертають увагу на другорядні деталі, тому вчитель допомагає сконцентруватись на основному.
    1.  Не сформована цілісність сприймання, тому спостереження треба проводити по частинах.
    2.  Необхідно підтримувати зацікавленість сприйманням, бо позитивний емоційний фон сприяє ефективнішому сприйманню.
    3.  Дівчата сприймають предмет в цілому і звертають увагу на зовнішній вигляд, хлопці сприймають предмет по частинах і кожну з них намагаються використати.

         Тема № 10 : Пам'ять.

План.

  1.  Поняття про пам'ять.
  2.  Фізіологічні основи пам'яті.
  3.  Роль пам'яті в психічному житті людини.
  4.  Види пам'яті та їх взаємозв'язок.
  5.   Процеси пам'яті. Уявлення пам'яті.
  6.  Поняття про асоціації та їх види.
  7.  Умови міцного запам’ятовування.
  8.  Забування та боротьба з ним.
  9.   Індивідуальні особливості пам'яті.

Практичне заняття: Визначення індивідуальних особливостей памяті досліджуваного.

Ключові поняття: пам'ять, уявлення пам’яті, асоціації, довільна, мимовільна, короткочасна, довготривала, оперативна, образна, емоційна, рухова, словесно – логічна, ейдетична пам'ять, запам'ятовування, збереження, відтворення, забування, впізнавання, згадування, спогади, механічне і смислове запам’ятовування.

Пам’ять – це пізнавальний психічний процес, що полягає у відображені досвіду людини шляхом запам’ятовування, зберігання і відтворення.

Уявлення памяті – це образи предметів і явищ дійсності, які виникають, коли подразник не діє на орган чуття, а їх ми сприймали раніше.

Значення памяті в житті людини:

  1.  Без памяті наші дії визначалися б лише інстинктами. Ми нічого не могли б навчитися, тому залишалися у стані новонародженності.
  2.  Память збагачує наші знання.
  3.  Память повязана з важливістю інформації для людини, з інтересами людини.
  4.   Запамятовування повязане з емоційним станом до того, що він запамятовує.

Існують різні теорії, які пояснюють природу пам’яті:

  1.  Психологічна
  2.  Фізіологічна
  3.  Біохімічна
  4.  Кібернетична
  5.  Асоціативна
  6.  Гештальттеорія
  7.  Нейронна
  8.  Молекулярна

Процеси памяті.

Запам’ятовування – це процес закріплення інформації, яка з’являється в свідомості завдяки відчуттям або сприйманням.

Буває довільним і мимовільним, механічним і смисловим.

Збереження – це утримання інформації в памяті.

Відтворення – це процес актуалізації сприйнятої раніше інформації.

Забування – це процес стирання або знищення інформації з памяті.

Впізнавання – це виникнення відчуття знайомості при повторному сприйнятті інформації.

Згадування – це процес активного відтворення, який вимагає прикладання вольових зусиль.

Види памяті:

  1.  За обєктом запамятовування:

моторна

словесно-логічна

образна: зорова, слухова, тактильна, нюхова, смакова.

емоційна

  1.  За вольовою регуляцією:

мимовільна

довільна

  1.  За тривалістю утримання інформації:

короткочасна

довготривала

оперативна

Асоціації – зв'язок між окремими предметами, подіями, фактами, які відображаємо і тими, що закріпилися в нашій пам’яті.

Види асоціацій: за суміжністю, за схожістю, за контрастом.

Тема № 11 : Мислення.

План.

  1.  Поняття про мислення як вищу форму пізнавальної діяльності.
  2.  Фізіологічні основи мислення.
  3.   Види мислення та їх взаємозв'язок.
  4.  Операції  мислення.
  5.   Форми мислення.
  6.  Проблемні ситуації , рішення мислительних задач.

Практичне заняття: Визначення індивідуальних особливостей мислення досліджуваного.

Ключові поняття: мислення, практичне мислення, репродуктивне, творче, предметно-дійове, наочно-образне, логічне мислення, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, класифікація, систематизація, індукція, дедукція, поняття, судження, умовисновок, проблемна ситуація, мислительна задача.

Мислення – пізнавальний психічний процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

                                    Значення мислення.

  1.  Наявність розуму, уміння мислити відрізняє людину від інших живих істот.
  2.  Мислення допомагає пристосуватись до навколишньої дійсності, ставити ціль, досягати її, зясовувати суть речей і явищ.
  3.  Розширює межі пізнання.

     Мислення виникає коли:

  1.  Безпосереднє пізнання неможливе (рентгенівські промені)
  2.  Безпосереднє пізнання в принципі можливе, але в реальних умовах ні (історія, археологія)
  3.  Безпосереднє пізнання можливе, але нераціональне (висота дуже високого дерева визначається по довжині тіні від нього).
  4.  Мислення переробляє інформацію, яку отримуємо від відчуттів і сприймань. Теорія пізнання: чуттєве сприймання – абстрактне мислення – застосування на практиці.

Розум завжди вважався достоїнством людини, а відсутність розуму – великим лихом. „Якщо Бог хоче покарати людину – забирає у неї розум”

В мисленні людина спирається на наявні у неї знання. Знання і мислення – взаємозалежні поняття.

В основі процесу мислення лежить складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори великих півкуль мозку, а не окремих його частин, утворення другосигнальних нервових зв’язків на основі першосигнальних, які мають провідне значення.

Види мислення.

За змістом

  1.  Предметно-дійове – повязане з виконанням практичних дій над предметами.

Воно властиве дітям раннього віку, для яких мислити про предмети означає виконувати дії з ними.

  1.  Наочно-образне – опирається на образи предметів або їх уявлення.

Характерне для дітей дошкільного віку і частково для дітей молодшого шкільного віку.

  1.  Абстрактне – мислення поняттями.

Властиве старшим школярам та дорослим.

За характером задач

  1.  Практичне
  2.  Теоретичне

За ступенем новизни і оригінальності

  1.  Репродуктивне (відтворювальне)
  2.  Творче (продуктивне)

Мислительна діяльність людей здійснюється з допомогою мислительних операцій: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація.

 Порівняння – зіставлення предметів і явищ з метою знайти спільне і відмінне між ними. К.Д.Ушинський вважав порівняння основою розуміння.

Аналіз – уявне розчленування предмета або явища на складові частини.

Синтез – уявне обєднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле.

Абстрагування – уявне вичленення суттєвих властивостей і ознак предметів або явищ при одночасному відволіканні від несуттєвих ознак і властивостей.

Узагальнення – уявне обєднання предметів і явищ в групи за тими загальними і суттєвими ознаками, які вичленяються в процесі абстрагування.

Конкретизація – уявний перехід від загального до одиничного, конкретного, яке відповідає цьому загальному.

Розрізняють три основні форми мислення: поняття, судження, умовисновки.

Поняття – це форма мислення, в якій відображаються загальні суттєві властивості предметів і явищ.

 Наприклад, іменник – це самостійна частина мови, що означає назву предмета, і не має різниці з скількох букв складається, школяр – це дитина, яка вчиться в школі, не залежно якої статі.

Судження – форма мислення, що містить в собі ствердження або заперечення певного положення стосовно предметів, явищ або їх властивостей.

 Наприклад, всі іменники відповідають на питання хто? що?, всі іменники складаються з 3 складів.

 Судження бувають загальними, частковими та одиничними. Вони розкривають зміст понять.

 Умовисновок – форма мислення, в процесі якої людина, аналізуючи і зіставляючи різні судження, виводить з них нові судження.

 Прикладом умовисновків є доведення теорем.

Ми переважно користуємося  індуктивними і дедуктивними умовисновками.

Передумовами виникнення мислення є проблемна ситуація – психічний стан, який виникає у людини тоді, коли набуті нею знання не забезпечують виконання потрібної дії і необхідно робити нові умовисновки, відповідні до нових умов. Розвязання проблемної ситуації завжди носить узагальнений характер. Мислительна задача  полягає у пошуку певних конкретних даних на основі засвоєних знань і відомостей. Має компоненти : дане і шукане.

Етапи розвязання мислительної задачі:

  1.  Постановка і усвідомлення питання задачі.
  2.  Аналіз даних задачі.
  3.  Знаходження шляху, принципу її розвязання.
  4.  Вирішення задачі.
  5.  Перевірка правильності розвязання задачі.

Тема № 12 : Мова.

План.

  1.  Поняття про мову і мовлення.
    1.  Зв’язок мислення і мовлення.
      1.  Види мовлення.

Ключові поняття: мова, мовлення, функції мовлення, види мовлення.

Мова – система словесних знаків.

Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування.

Фізіологічною основою мовлення є діяльність 2-ї сигнальної системи, подразником якої є не предмети і їх властивості, а слова.

Взаємозв’язок мислення і мовлення:

  1.  Мислення людини проходить в словесній формі.
    1.  При розумінні людиною своєї думки вона її може висловити.
      1.  Чим вищий рівень розвитку мислення, тим вищий рівень розвитку мовлення.
      2.  Людина тоді досконало знає мову, коли може на ній мислити.
      3.  Мовлення і мислення єдині, але не однакові, так як одну й ту ж думку можна висловити різними словами і на різних мовах.

Види мовлення:

  1.  Зовнішнє:
  •  Усне: монологічне, діалогічне, полілогічне, афективне.
  •  Писемне
  1.  Внутрішнє

Тема № 13 : Уява.

План.

  1.  Поняття про уяву.
  2.  Значення уяви в житті людини, в професійній майстерності педагога.
  3.  Види уяви.
  4.  Мрія як особливий вид уяви.
  5.  Засоби створення образів уяви.

Практичне заняття: Визначення індивідуальних особливостей уяви досліджуваного.

Ключові поняття: уява, творча, репродуктивна уява, мрія, аглютинація, гіперболізація, літота, підкреслення, схематизація, типізація.

Уява – вищий пізнавальний психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Уявлення – це образи предметів або процесів реальної дійсності, які людина створює в уяві.

Джерелом уяви є потреби і бажання людини. Уява залежить від досвіду і завжди спирається на знання.

Функції уяви.

  1.  Моделювання кінцевого результату діяльності і засобів, необхідних для його досягнення.
  2.  Створення програми поведінки людини, коли невизначеність ситуації велика.
  3.  Створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її.
  4.  Створення образів об’єктів з опорою на схеми та описи.

Характерні риси уяви.

  1.  Уява характерна лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
  2.  Тісно повязана з мисленням, памяттю, відчуттями та емоціями.
  3.  Уява є відходом від дійсності, але джерелом уяви є об’єктивна дійсність.
  4.  Уява – складова творчості.
  5.  Уява нерозривно повязана з усіма ланками психіки людини.

Значення уяви.

  1.  Дає можливість передбачити кінцевий і проміжний результат діяльності, спланувати діяльність.
  2.  Забезпечує прогрес в науці, техніці, мистецтві.
  3.  Є необхідною умовою навчальної діяльності учнів.
  4.  Розширює межі безпосереднього сприймання.
  5.  Сприяє передбаченню майбутнього.
  6.  Повертає цілісність підзабутому минулому.

Для педагога.

  1.  Вчитель проектує педагогічну діяльність з допомогою уяви.
  2.  Вчитель проектує (прогнозує) особистість учня і підбирає відповідні  методи взаємодії.
  3.  Уява сприяє розвитку творчості.

Види уяви:

  1.  За характером мети

                            мимовільна                            довільна     

                                                                              

  1.  За характером діяльності

           відтворююча (репродуктивна)              творча

              

  1.  За ступенем активності

                             активна                                 пасивна

  1.  За змістом діяльності

                                     художня наукова технічна педагогічна і т.д.

Мрія – це особливий вид уяви, що заключається у створенні образів бажаного майбутнього.

Процеси уяви:

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер.

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах:

  •  Аглютинація – створення нового образу шляхом сполучення елементів, взятих із різних уявлень.
  •  Гіперболізація – це створення нового образу шляхом збільшення предметів, зміна кількості частин предметів.
  •  Літота – створення нового образу шляхом зменшення предмету.
  •  Підкреслення – це створення нового образу шляхом акцентування певної частини образу або певної якості. акцентування якоїсь частини образу або певної якості. ( шаржі, карикатури)
  •  схематизація –створення нового образу шляхом зменшення розбіжностей, а схоже виступає на перший план.
  •  Типізація – виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх в конкретний образ.

Фізіологічними  основами процесів уяви є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, в процесі якої проходить  утворення нових комбінацій з  уже складених тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку.

Розділ 3. Емоційно – вольова сфера особистості.

Тема № 14 : Емоції та почуття.

План.

  1.  Поняття про емоції та почуття, їх значення в житті людини.
  2.  Особливості емоцій та почуттів.
  3.  Фізіологічні механізми виникнення емоцій і почуттів.
  4.   Види емоцій.
  5.  Форми переживання емоцій.
  6.  Види вищих почуттів: моральні , естетичні, інтелектуальні.

Ключові поняття: емоції, почуття, позитивні, негативні, стенічні, астенічні емоції, амбівалентність, моральні, інтелектуальні, естетичні почуття, настрій, афект, стрес, фрустрація, пристрасть, натхнення, апатія, депресія.

Емоції – це психічний процес реакції людини і тварин на дії внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражену суб’єктивну забарвленість.

Вони повязані із задоволенням чи незадоволенням біологічно значимих потреб. Мають зовнішнє вираження: рухи, міміка, жести.

    Почуття – відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб.

        Емоції     Почуття

1.Є в людей і тварин.                          1. Властиві лише людям.

2. Короткочасні, виражають              2. Виражають стійке відношення   відношення до певної ситуації.               до дійсності.

3.Прості за структурою.                     3. Більш складні, виражаються в   

                                                      емоціях.

Джерелом емоцій і почуттів є оточуючий світ.

Значення емоцій і почуттів.

  1.  Відображають реальну дійсність у формі переживання.
  2.  Відображають потреби людини. (діагностика «хто ти є?»)
  3.  Допомагають орієнтуватись у навколишній дійсності, оцінювати предмети і явища з точки зору їх корисності, бажаності.
  4.  Допомагають мобілізувати всі сили і можливості організму.
  5.  Позитивні емоції і почуття сприяють результативності навчання.

Існують різні теорії, які пояснюють природу емоцій і почуттів.

  1.  Рефлекторна теорія.

Виникаючий в КВП головного мозку процес збудження (при сприйманні людиною якого-небудь об’єкту) при певних умовах поширюється і на підкірку, де знаходяться центри, які керують діяльністю внутрішніх органів, що і викликає відповідні зміни в організмі (зміни ритму дихання, діяльності серцево-судинної системи, роботи слинних залоз і т.д.).

  1.  Теорія Джеймса-Ланге (19ст.) Сприймання, подразнюючи рецептори, викликає тілесні зміни (зміни в діяльності дихання, м’язів тіла і т.д.) – з’являються емоційні переживання. Сумуємо, тому що плачемо; гніваємося, тому що кричимо.
  2.  Біологічна теорія Антохіна П.К. –  позитивні емоції, коли зворотня інформація інформація співпадає з очікуваною, негативні – недостатність зворотної інформації.
  3.  Теорія Симонова П.В.  Е=П* (Н – С), де Е – емоції, П – потреба, Н – С – оцінка ймовірності задоволення потреби на основі набутого і вродженого досвіду.
  4.  Велике значення для розуміння фізіології емоцій має відкриття нервових центрів емоцій в глибинах мозку тварин (центри «радості», «страждання», «гніву», «страху» і т.д.). Є дані, що і в мозку людини є центри, керуючі певними емоціями.

Види емоцій:

а) за якісною характеристикою :

  1.  позитивні
  2.  негативні

 3. амбівалентні (одночасне переживання протилежних емоцій)

б) залежно від дієвого характеру

  1.  стенічні – це  ті, що бадьорять, підвищують активність, життєдіяльність
  2.   астенічні – ті, що знижують активність, життєдіяльність

в) за кількісною характеристикою

  1.  інтенсивні
  2.  слабкі

Форми переживання емоцій.

Настрій  - це відносно слабко виражений емоційний стан, який протягом певного періоду визначає все психічне життя людини.

Настрій залежить від:

  1.  Фізичного стану
  2.  Життєвих обставин
  3.  Нашої діяльності
  4.  Взаємовідносин з іншими людьми
  5.  Кольору приміщення, ритму трудового процесу

Афект – короткочасна, бурхлива емоційна реакція, яка має характер емоційного вибуху.

Пристрасть – тривале, стійке й інтенсивне почуття, яке для свого задоволення викликає прагнення до активної діяльності.

Бувають: позитивні (пристрасть до читання, пізнання навколишнього) і негативні( пристрасть до спиртного).

Стрес – емоційний стан, який виникає в незвичайно важкій ситуації і переживається з великим внутрішнім напруженням.

Фрустрація – психічний стан розгубленості, який виникає, коли на шляху до мети людина зустрічається з непередбаченими перешкодами, які заважають задоволенню потреби.

Види вищих почуттів: моральні (співпереживання, любов, відданість), інтелектуальні(здивування, допитливість, сумнів), естетичні (естетична насолода, відраза).

Тема № 15 : Воля.

План.

  1.  Поняття про волю, її значення волі в житті та діяльності людини.
  2.  Фізіологічні основи вольових дій.
  3.  Структура вольової дії.
  4.  Вольові якості особистості.

Ключові поняття: воля, вольові дії, вольове зусилля, імпульсивні, довільні, мимовільні дії, мотивація, вольові якості, структура вольової дії.

Воля – це психічна діяльність людини, що проявляється у свідомих діях, скерованих на досягнення поставленої мети, здійснення якої пов’язане з подоланням труднощів і перешкод.

Вольові дії  - довільні дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і зв’язані з подоланням перешкод.

Вольове зусилля – це особливий стан нервово-психічного напруження, який мобілізує інтелектуальні, фізичні і моральні сили людини.

Функції волі:

  1.  Спонукальна – побуджує активність людини, допомагає долати труднощі .
  2.  Гальмівна – утримання від небажаних дій, контроль своєї поведінки.

Значення волі.

  1.  Допомагає формувати особистість людини, є основою самовиховання.
  2.  Допомагає планувати і доводити до кінця діяльність.
  3.  Допомагає долати перешкоди і протистояти труднощам.

Фізіологічні основи вольових дій.

Вольова дія є довільною дією. І.М.Сєченов та І.П.Павлов довели рефлекторну природу довільних дій.

Як утворюються довільні дії?

  1.  Зовнішні і внутрішні  подразники активізують відповідні ділянки КГМ, утворюючи складні системи тимчасових нервових зв’язків.
  2.  Мовні сигнали (словесні вказівки від інших людей або внутрішнє мовлення) регулює і направляє протікання вольового акту.
  3.  Небажані рухи гальмуються сигналами II сигнальної системи, тобто людина затримує дії, обдумуючи свої вчинки і дії.

Отже, вольова поведінка людини регулюється II сигнальною системою.

Структура вольової дії:

  1.  Підготовчий етап
  •  Усвідомлення мети, прагнення досягнути її
  •  Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети
  •  Усвідомлення мотивів
  •  Боротьба мотивів
  •  Прийняття рішення
  1.  Виконавчий
  •  Виконання прийнятого рішення
  •  Самоконтроль. Самооцінка

Результатом вольової дії є досягнення мети.

Велике значення у виконанні вольових дій має мотивація – усвідомлення людиною необхідності виконання дії. Сформованість позитивної мотивації сприяє вихованню волі.

Вольові риси:

“+”     Рішучість, самостійність, наполегливість, цілеспрямованість.

“ – “   Впертість, нестриманість, негативізм, слабовольність: абулія, апраксія, лінощі.

Розділ 4. Індивідуальні особливості особистості.

Тема № 16 : Темперамент.

План.

  1.  Поняття  про темперамент. Історія досліджень темпераменту.
  2.  Фізіологічні основи темпераменту.
  3.  Психологічна характеристика типів темпераменту. Співвідношення типів темпераменту.

Практичне заняття: Визначення типу темпераменту досліджуваного.

Ключові поняття: темперамент, тип вищої нервової діяльності, нервові процеси, сила, врівноваженість, рухливість, сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік.

Темперамент – латинське слово – співвідношення – це сукупність індивідуальних особливостей особистості, що характеризують динамічну і емоційну сторону її діяльності і поведінки.

Історія дослідження темпераменту.

Гіппократ(лікар) – 5 – 4 ст. до н.е. – різне співвідношення рідини в організмі людини:

  •  Кров (лат. сангус ) – сангвінік
  •  Слиз (гр. флегма) – флегматик
  •  Жовта жовч (гр. холе) – холерик
  •  Чорна жовч (гр. Мелана холе) – меланхолік.

Теорія названа гуморальна (рідина – лат.) Гіппократа – Галена.

Аристотель підтвердив цю теорію, стверджуючи, що темперамент залежить від різного складу крові.

До 18 ст. особливості темпераменту повязували з особливостями кровеносної системи.

Досліджували темперамент:

Німецький психіатр Е.Кречмер;              темпер. залежить від

Японський психолог Т. Фуракава            хімічн. складу крові

Е Кречмер у 1921р. видав працю „Будова тіла і характер”. Він виділив 4 типи конституції людини:

1. астеніки – високий, худий

2. пікнік – малий повний

3. атлетик – міцна спортивна будова тіла

4. диспластик – безформенна неправильна будова тіла

Залежно від будови тіла виділив 3 типи темпераменту:

Шизотимік – астенічна будова тіла

Циклотимік – пікнічна будова тіла

Іксотимік – атлетична будова тіла.

Типологія Кречмера є досить популярною в країнах Західної Європи. В Америці в 40-і рр.. набувала популярності концепція У.Шелдона, яка має багато спільного з концепцією Кречмера.

Наукове обґрунтування темпераменту вперше дав І.Павлова у вченні про типи нервової системи(співвідношення збудження і гальмування їх врівноваженість і рухливість).

Властивості збудження і гальмування, по яких характеризують тип н/с:

  1.  Сила – визначає працездатність збудження і гальмування
  2.  Врівноваженість – баланс між збудженням і гальмуванням
  3.  Рухливість – швидкість зміни збудження і гальмування

Тип нервової системи

   

                              Сильний                                       Слабкий

                                                                              Меланхолік      Неурівноважений           Урівноважений

(з переваж. збудж.)           

    холерик                 Рухливий          Інертний

                                  сангвінік          флегматик

  Холерик – активний, надзвичайно емоційний, непосидючий, комунікативний, часто змінює свій настрій, хороший організатор, доводить справу до кінця, цікавий співрозмовник.

Гітлер, Пушкін, Суворов.

 Сангвінік – емоційний, комунікативний, хороший організатор, оптиміст, має почуття гумору, любить все нове, часто змінює погляди, не доводить справу до кінця, активний, легко пристосовується до ситуації.

Ленін, Лермонтов, Наполеон.

 Флегматик – спокійний, уповільнений, стійкий, надійний, доводить справу до кінця, робить якісно, важко пристосовується до навколишнього середовища, не комунікативний, мало емоційний, мало говорить, стійкий у своїх поглядах.

Крилов, Кутузов.

 Меланхолік – надзвичайно чутливий, вразливий, вимагає підтримки, не витримує перевантажень, часто ображається, часто плаче, не впевнений в собі, важко сходиться з людьми, мало емоційний, покірливий, заглиблений в собі, надійний і вірний друг, чутливий до мистецтва, здатен сам створювати глибокі і яскраві образи, талановитий у мистецтві.

Гоголь, Свифт, Чайковський.

  Хороших і поганих типів темпераменту не має. У кожного з них є свої сильні і слабкі сторони.

У чистому вигляді темпераменти в житті трапляються рідко. В характері людини є „сплав” різних типів темпераментів у різному співвідношенні. І.П.Павлов вирізнив 96 варіацій типів, а його учень В.К.Красунський – 210.

Тип нервової системи є природженим, змінити його повністю не можливо. Тому тип темпераменту треба не змінювати, а враховувати і цим можливо вносити корекцію в окремі типологічні властивості.

Сангвінікам необхідно нагадувати, що треба довести справу до кінця і привчати до цього.

Холериків треба завантажувати роботою і вчити стримувати емоції.

Флегматиків не треба підганяти, але треба активізовувати і давати їм час подумати.

Меланхоліків не можна перевантажувати, не можна  сварити (навіть у їх присутності інших дітей), здійснювати по відношенню до них несподіваних дій, треба їх підтримувати, формувати впевненість в собі.

Сім раз відмір, один – відріж. Поспішиш – людей насмішиш – холерика стосується. Кончил дело – гуляй смело – сангвініка. Не святі горшки ліплять – меланхоліка. Під лежачий камінь вода не біжить – флегматика.

Щодо направленості думок і діяльності людини на навколишній світ чи на себе поділяють на екстравертів (зовні) і  інтровертів (внутрь).

Тема № 17 : Характер.

План.

  1.  Поняття про характер.
  2.   Фізіологічні основи характеру.
  3.   Структура характеру.  Риси характеру та їх характеристика.
  4.   Характер і самовиховання.

Практичне заняття: Визначення індивідуальних особливостей рис характеру досліджуваного.

Ключові поняття: характер, риси характеру, структура характеру, типове та індивідуальне в характері, національні риси характеру.

Термін „характер” грецького походження, що означає чеканка, печатка.

Характер – індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки у певних життєвих ситуаціях.

Ознаки характеру:

  1.  Якість особистості, що відрізняє її від інших;
  2.  Стійкість характеру і разом з тим його пластичність;
  3.  Виражається в поведінці.

Характер пов’язаний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями

Е.Кант „Темперамент – те, що робить з людини природа, характер – те, що вона робить з собою”.

 „Посієш вчинок – пожнеш звичку; посієш звичку – пожнеш характер; посієш характер – пожнеш долю” (Народна мудрість).

 Фізіологічні основи характеру – динамічний стереотип (звичні форми поведінки), тип нервової системи та система умовних зв’язків, що виникають під дією зовнішніх впливів.

 Характер не успадковується і не є вродженим, постійним, незмінним. Він формується під впливом оточуючого середовища, життєвого досвіду людини, її виховання.

Існує незліченна кількість індивідуальних характерів. Але якщо люди живуть і діють в однакових суспільних  умовах, то в їх характерах може бути багато спільного, типового. Тому говорять, що є типове та індивідуальне в характері, характер кожної людини – це сплав, єдність індивідуального і типового.

Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її ставлення до дійсності. Кожна риса характеру набуває свого значення в залежності від її співвідношення з іншими, тому риси характеру необхідно розглядати і оцінювати у їх взаємозв’язку. Окремих рис характеру дуже багато.

 Структуру характеру складають його риси.

Класифікації структури характеру:

  1.  На основі морально-психологічної природи рис характеру:

    Риси: -моральні

              -вольові

              -емоційні

              -інтелектуальні

2. За симптомокомплексами (рисами, що взаємопов'язані, взаємозалежні, утворюють групи)  -Теплов М.Б.

   Групи      -ставлення до інших людей;

   рис           -ставлення до себе;

   хар-ру      -ставлення до праці

                    -ставлення до речей.

Національні риси характеру: працелюбність, гостинність, терплячість, довірливість, недбалість(безалаберность).

 Характерологія – галузь психології особистості, вчення про характер.

Визначення характеру людини за:

  •  Датою народження (гороскоп);
  •  Іменем (гама звуків імені визначає характер („р” – тверді))
  •  Зовнішністю (фізіогноміка) – люди з тонкими губами злі; люди-товстуни добряки;
  •  Рельєфом долонею (хіромантія)
  •  Почерком( графологія)

 

Тема № 18 : Здібності.

План.

  1.  Поняття про здібності.
  2.  Задатки як передумова розвитку здібностей.
  3.   Зв’язок здібностей з інтересами і нахилами.
  4.  Види здібностей. Рівні розвитку здібностей.
  5.  Умови формування здібностей.

Практичне заняття: Визначення наявності здібностей та інтересів до різних сфер діяльності у досліджуваного.

Ключові поняття: здібності, задатки, нахили, види здібностей, обдарованість, талант, геніальність.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовою успішного виконання конкретної діяльності і проявляються у динаміці оволодіння необхідними для цієї діяльності знаннями, уміннями і навичками.

Людину вважають здібною, якщо вона:

  1.  швидко і успішно оволодіває певним видом діяльності у порівнянні з іншими людьми;
  2.  досягає результатів вищих ніж середній рівень.

Ознаки здібностей:

  1.  індивідуальні особливості, які відрізняють одну людину від іншої;
  2.  психологічні особливості особистості;
  3.  це ті особливості, які відповідають певним видам діяльності.

Вони є набутою особливістю, формуються і виявляються лише в процесі відповідної діяльності.

Вагомий внесок у вивчення здібностей розробив Борис Теплов. Він розробив концепцію індивідуального стилю діяльності, який визначається не стільки природними передумовами, скільки особливостями життєвого досвіду та сформованими властивостями особистості.

Задатки – природні передумови здібностей людини (деякі вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, аналізаторів, ЦНС).

Задатки багатозначні, тобто на основі одних задатків можуть виробитися різні здібності.

Відсутність ранніх досягнень не означає відсутність здібностей, вони можуть проявитися в більш пізньому віці.

Види здібностей:

  1.  за спрямованістю: загальні (проявляються у всіх видах діяльності) і спеціальні (проявляються в певному виді діяльності).
  2.  За змістом: музичні, математичні, спортивні, літературні і т.д.

Рівні:

  1.  репродуктивний (відтворює);
  2.  творчий (створює).

Обдарованість – природний дар, який людина отримує, особливі здібності у певній діяльності.

Талант – вищий рівень здібностей людини до певної діяльності, пов'язаний із творчим ставленням до цієї діяльності.

Геніальність – найвищий рівень творчих проявів особистості, які втілюються у видах діяльності, що має історичне значення для життя суспільства.

Умови формування здібностей:

  1.  наявність задатків;
  2.  наявність сприятливих умов;
  3.  бажання самої людини та наполеглива праця для досягнення успіхів.

Вікова психологія.

Тема № 1: Предмет вікової психології. Проблема психічного розвитку дитини.

План.

  1.  Предмет та завдання вікової психології на сучасному етапі.
  2.   Особливості використання методів вивчення психіки у віковій психології.  
  3.  Поняття про розвиток та його характеристики.
  4.  Поняття  віку. Критерії вікової періодизації.

Ключові поняття: вікова психологія, предмет вікової психології, методи вікової психології, психічний розвиток, темп розвитку, вік, вікова періодизація, соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності, новоутворення, кризи розвитку, вікові та індивідуальні особливості , сензитивні періоди , акселерація.

Вікова психологія є найрозвиненішою галуззю сучасної психологічної науки, яка виділилася з психології, яка в свою чергу виділилася з філософії в окрему науку в 17 ст., в кінці 19 – на початку 20 ст.

 Вікова психологія є галуззю психології, що вивчає індивідуальний розвиток психіки людини в онтогенезі. Онтогенез – це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального життя.

 Предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

Завдання вікової психології:

  1.  Вивчення виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей;
  2.  Вивчення динаміки психічних процесів та властивостей, зумовлену віком;
  3.  Вивчення провідних факторів формування та розвитку особистості;
  4.  Вивчення умов, що визначають процес розвитку;
  5.  Вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини;
  6.  Вивчення закономірностей переходу від попередніх до наступних вікових періодів;
  7.  Вивчення індивідуальних психологічних відмінностей розвитку людей.

 Пізніше у віковій психології проходив процес диференціації. Так утворилися галузі вікової психології.

Галузі вікової психології:

  1.  Дитяча психологія:
    •  Психологія раннього віку;
    •  Психологія дошкільника;
    •  Психологія молодшого школяра
  2.  Психологія підлітка
  3.  Психологія юнацтва
  4.  Психологія дорослої людини:
    •  Психологія ранньої зрілості;
    •  психологія середньої зрілості;
    •  психологія пізньої зрілості
  5.  Геронтопсихологія (психологія старості)

Зв’язок вікової психології з іншими науками:

     загальна психологія       соціологія            педагогіка

анатомія,                                                           філософія

фізіологія                 Вікова психологія  

         медицина         історія                          кібернетика

                                                                        математика

                                                                        література

                                                                         хімія

Будь-яка наука певним чином вивчає свій предмет дослідження, базуючись на певних принципах і використовуючи при цьому методи дослідження.

Принципи вивчення психіки:

  1.  Принцип детермінізму – врахування детермінант (причинно-обумовлюючих факторів) психічного розвитку дитини;
  2.  Принцип єдності психіки і діяльності – вивчати психіку в процесі включення дитини в різні види діяльності;
  3.  Принцип об’єктивності – враховувати різні відмінності дітей при порівнянні рівня їх психічного розвитку; розглядати психічні явища такими, якими вони є насправді; мати достатню кількість даних; звертати увагу на протирічливі факти і результати.
  4.  Принцип розвитку – врахування особливостей актогенезу, онтогенезу, історіогенезу, філогенезу, віку, що передує досліджуваному та тенденції розвитку в наступні вікові періоди.

У віковій психології методи дослідження використовують ті ж, що і в загальній психології (спостереження, експеримент, бесіда, інтерв’ю, анкетування, тести, соціометрія, аналіз продуктів діяльності), але з врахуванням особливостей предмету вікової психології.

Розвиток – кількісні і якісні зміни в людині, які є закономірними, необхідними, послідовними і пов’язані з певними етапами її життєвого шляху.

Загальними характеристиками розвитку (за Л.І.Анциферовою) є:

  •  Незворотність (перехід від нижчих до вищих форм психічного життя);
  •  Прогрес – регрес ;
  •  Нерівномірність (1 рік життя немовляти і дорослої людини)
  •  Збереження попереднього в наступному;
  •  Єдність змінення і збереження.

Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно (то прискорюється, то сповільнюється) і асинхронно( якщо розвиток одних психічних функцій прискорюється, то інших – сповільнюється).

Сензитивний період – найбільш сприятливий період для становлення певної психічної діяльності.

Фактори розвитку:

  1.  Біологічний – вроджені передумови (особливості н.с., темпераменту, психічних процесів)
  2.  Соціальний – середовище
  3.  Навчання і виховання як цілеспрямовані і організовані процеси, які є провідним фактором
  4.  Активність самої особистості, яка проявляється у різних видах діяльності.

 Вчення Л.С.Виготського про зони розвитку. „Правильно організоване навчання веде за собою розвиток”.

 Рушійними силами розвитку є внутрішні протиріччя:

  1.  Між новими потребами і засобами їх задоволення;
  2.  Між досягненням рівня розвитку і способом життя індивіда;
  3.  Між очікуваним і наявним.

Навчання і виховання сприяють і виникненню протиріч, і їх розв’язанню.

 Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і передбачувана. Кожен період (вік) – своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими особливостями. Виходячи з того, що навчання і виховання є провідним фактором розвитку особистості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов’язаними із ступенями навчання і виховання.

 Вік – своєрідний період фізичного та психічного розвитку, що характеризується рядом особливостей, що визначають неповторність особистості на даному етапі її розвитку.

Л.С.Виготський розглядав вік як відносно відокремлений період, роль якого визначається місцем у загальному циклі розвитку. Г.С.Костюк трактував вік у психології як конкретний та відносно обмежений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю фізіологічних і психологічних змін, не пов’язаних з індивідуальними особливостями.

Д.Б.Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких критеріїв:  соціальна ситуація розвитку,

                                          провідна діяльність,

                                          новоутворення,

                                          кризи.

Соціальна ситуація розвитку – певне співвідношення умов соціальної сфери і внутрішніх умов формування особистості. (Якою дитину сприймають, що від неї очікують і якою дитина є, що вона може).

 Провідна діяльність – діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Немовля – безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим;

раннє дитинство – предметно-маніпулятивна діяльність;

дошкільник – рольова гра;

молодший школяр – навчальна діяльність;

підліток – інтимно-особистісне спілкування;

рання юність – навчально-професійна діяльність.

Новоутворення - якісно нові зміни в психічній діяльності дитини.

 Криза – період в житті людини, коли протягом відносно короткого часу виявляються різні і суттєві психічні зрушення і зміни особистості, розвиток набуває бурхливого, стрімкого. кризового відтінку.

Криза новонародженості (до 1 міс.), криза одного року, криза трьох років, криза 7 років, підліткова криза (11 – 12 р.), юнацька криза (15 р.).

Кризами супроводжується перехід від одного етапу до іншого. Тобто невідповідність між рівнем досягнутого особистісного розвитку і можливостями дитини.

Особливості кризових періодів:

  1.  Межі їх невиразні, розмиті, наступає непомітно;
  2.  Апогей кризи виявляється у зміні поведінки дитини;
  3.  Розвиток має переважно негативний характер.

Вікові періоди:

  1.  Немовля – від народж. до 1 року, фаза новонародженості – до 1 – 2 міс.
  2.  Раннє дитинство – 1 – 3 р.
  3.  Дошкільний – 3 – 6 р.
  4.  Молодший шкільний – 6 – 10 р.
  5.  Підлітковий – 10 – 15 р.
  6.  Старший підлітковий (рання юність) – 15 – 18 р.

 Вікові особливості – особливості розвитку, властиві для даного віку (допитливість – у 6-р., бажання робити самостійно – 3 р., потреба у емоційному контакті – до 1 р.)

Індивідуальні особливості – особливості розвитку конкретної дитини, що не пояснюються віковими особливостями.

 Акселерація – випередження темпів психічного розвитку.

 Відставання психічного розвитку – невідповідність віковим особливостям, що є результатом особливостей функціонування нервової системи (спадковість, пологова травма, хвороба)

 Затримка психічного розвитку – невідповідність  віковим особливостям, що є результатом неповного і неефективного врахування факторів розвитку особистості. Якщо ліквідувати причину, то наслідок (ЗПР) вирівнюється (дитина доганяє вікову норму). (Неблагополучні сім’ї, неврахування провідного виду діяльності, „госпіталізм”).

Тема № 2 : Психологія періоду немовлят та раннього віку.

План.

  1.  Головні лінії психічного розвитку дитини першого року життя.
  2.  Соціальна ситуація розвитку новонародженого.
  3.  Значення емоційного спілкування для психічного розвитку дитини.
  4.  Криза першого року життя.
  5.  Значення предметної діяльності для психічного розвитку дитини в ранньому дитинстві.
  6.  Криза 3 – х років.
  7.  Новоутворення, пов’язані з періодом кризи.

   

  Ключові поняття: новонароджений, немовля, ранній вік, „комплекс пожвавлення”, емоційне спілкування, маніпулювання, предметна діяльність, прямоходіння, криза першого року життя,  криза 3 –х років.

Немовля – 0 – до 1 року, фаза новонародженості – 0 – 1-2 місяці

Фізичний розвиток – інтенсивний: вага тіла збільшується в 3 рази, зріст – в 1,5 рази, маса головного мозку – в 2 рази

Соціальна ситуація розвитку – обєктивно необхідна єдність з дорослим («Ми»)

Провідний вид діяльності – безпосередньо емоційне спілкування з дорослим

Сензитивність – сенсорні системи, емоції

Психічний розвиток:

Пізнавальна сфера – відчуття, розвиток аналізаторів, мовлення (гуління, лепет, слова)

Особистісна сфера – розвиток емоцій

Новоутворення – 2-3 тиждень – слухове зосередження, 3 -5 тиждень – зорове зосередження, 4 – 5 тиждень – посмішка, 1 місяць – піднімає підборіддя, 2 місяці – піднімає груди, комплекс пожвавлення, 3 місяці – тягнеться за предметом, впізнає матір, гуління, 4 місяці – сидить з підтримкою, впізнає близьких, 5-6 місяців – захоплює рукою предмети, лепетання, 7 місяців – сидить без підтримки, 8 місяців – сідає сам, 9 місяців –стоїть з підтримкою, повзає на животі, відповідає на звук, який чує, 10 місяців – повзає, ходить з підтримкою, 11 місяців – стоїть без підтримки,1 рік – ходить самостійно або тримаючись1 рукою, вимовляє перші слова.

Особливості кризи – криза новонародженості – нове функціонування всіх систем організму; 1 року – певна самостійність, розрив з дорослим (можливість самостійно пересуватися в просторі, користування мовленням).

Раннє дитинство – 1 – 3 роки

Фізичний розвиток – інтенсивний, але сповільнюється (за перший рік життя дитина виростає на 20-25см, за другий – на 10см, за третій – на 7 см; маса тіла за перший рік життя збільшується в 3 рази, за два наступні – в 1,5 рази)

Соціальна ситуація розвитку – сумісна діяльність з дорослим, направлена на відкриття предметів і способів їх використання

Провідний вид діяльності – предметно – маніпулятивна діяльність

Сензитивність – розвиток мовлення: 1 рік – 20 слів, 2 роки – 300слів, 3 роки –   1,5 тис.слів, збільшується пасивний словниковий запас(розуміє всі слова)

Психічний розвиток:

Пізнавальна сфера – предметно-дійове мислення, активне і пасивне мовлення, репродуктивна уява

Особистісна сфера – нестійкість бажань, нестійкість емоцій, розвиток волі, моральних почуттів

Новоутворення – пряма хода, предметна діяльність, мовлення, усвідомлення «Я» (в 2 роки впізнає себе в дзеркалі)

Особливості кризи – «Я сама» - проявляється у негативізмі, впертості, примхливості, своє віллі, деспотизмі.

Тема № 3 : Психологія розвитку дитини дошкільного віку.

План.

  1.  Особливості розвитку дитини дошкільного віку.
  2.   Значення гри та продуктивних видів діяльності в психічному розвитку дитини.
  3.  Особливості формування дитячої особистості.
  4.   Головні новоутворення в дошкільному віці.

Ключові поняття: ігрова діяльність, сюжетно – рольова гра, довільна поведінка, вищі почуття, самооцінка, самосвідомість, продуктивні види діяльності, особистість.

Дошкільний вік – 3 – 6 років

Фізичний розвиток – сповільнюється, прискорюється на кінець періоду (окостеніння скелету при збереженні хрящової будови окремих його ланок, збільшення ваги м’язів, дрібні м’язи руки відстають у розвитку, удосконалюється серцево-судинна система)

Соціальна ситуація розвитку – участь у певних видах діяльності, самостійне виконання обов’язків за вказівкою дорослих, систематичне навчання за певною програмою

Провідний вид діяльності – Гра: з предметами, рольова, сюжетно – рольова, дидактична

Сенситивність – засвоєння моральних норм

Психічний розвиток:

Пізнавальна сфера – розвиток мислення від предметно-дійового до наочно-образного, відтворююча уява, мовлення (4,5 тис. слів у 6 років), внутрішнє мовлення, довільність уваги

Особистісна сфера – формування самооцінки на основі оціночних суджень дорослих, потреба у суспільно-значимій діяльності, довільність поведінки, добровільне підкорення дорослому, стійкіші емоції, розвиток волі

Новоутворення - потреба у суспільно-значимій діяльності, самосвідомість, підпорядкування мотивів

Особливості кризи – повязана із сформованістю готовності до школи та вступом до школи.

          Тема № 4 : Готовність дитини до навчання у школі.

План.

  1.  Поняття готовності дитини до навчання у школі.
    1.  Характеристика компонентів психологічної готовності.

Ключові поняття: мотиваційна, емоційно – вольова, моральна, інтелектуальна, особистісна, фізична, спеціальна готовність.

Готовність дитини до школи:

  1.  Фізична (встановлює лікар): співвідношення зросту і ваги, обхват голови, грудної клітки, стан здоров’я (розвиток зорових, слухових аналізаторів, кістково-м’язового апарату, серцево-судинної, нервової систем).
  2.  Психологічна (встановлює психолог):
    •  Соціальна – усвідомлення ролі вчителя, своєї ролі учня, відсутність страхів
    •  Мотиваційна – сформованість навчально-пізнавальних мотивів навчання
    •  Особистісна – розвиток волі, стійкість емоцій
    •  Інтелектуальна:

Загальна обізнаність про навколишній світ

Готовність пізнавальної сфери

Уміння і навички навчальної діяльності в межах програми д/з

Тема № 5 : Психологія молодшого школяра.

План.

  1.  Анатомо – фізіологічні особливості молодшого школяра.
  2.  Зміна соціальної ситуації розвитку в зв'язку з переходом дитини до школи.
  3.   Розвиток пізнавальних процесів.
  4.   Психологічні новоутворення молодшого школяра.
  5.  Навчальна діяльність як провідна та її структура.

Формування особистості молодшого школяра.

Ключові поняття: молодший шкільний вік, навчальна, ігрова, трудова діяльність, навчально-пізнавальні мотиви, рефлексія, внутрішня саморегуляція, самооцінка.

Молодший шкільний вік – 6 – 10 років

Фізичний розвиток – активний (анатомо-фізіологічне дозрівання, зміна молочних зубів, збільшується вага всіх м’язів, розвиток рухового апарату, збільшується рухливість нервових процесів)

Соціальна ситуація розвитку – зміна соціальної позиції – школяр

Провідний вид діяльності – навчання

Сенситивність – засвоєння основ наук

Психічний розвиток:

Пізнавальна сфера – розвиток мислення від наочно-образного до абстрактного, формування спостереження, довільність психічних процесів, розвиток творчої уяви

Особистісна сфера – джерелом емоцій є навчальна і ігрова діяльність, розвиток вольових якостей, усвідомлення почуттів

Новоутворення – довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія

Тема № 6 : Психологія підлітка.

План.

  1.  Анатомо – фізіологічна перебудова організму підлітка та її відображення в психологічних особливостях віку.
  2.  Особливості розвитку психічних процесів та перебудова навчальної діяльності.
  3.   Новоутворення у пізнавальній сфері підлітка.
  4.  Соціальна ситуація розвитку.
  5.  Новоутворення в особистісній сфері.

Ключові поняття: підлітковий вік, самоствердження, статеве дозрівання, самооцінка, самосвідомість, дружба, ідеал, інтереси, переконання, соціалізація, індивідуалізація, ціннісні орієнтації, почуття дорослості.

Підлітковий вік – 10 – 15 років

Фізичний розвиток – інтенсивний, статеве дозрівання

Соціальна ситуація розвитку – перехід від дитинства до дорослості, неузгодженість фізичного, статевого і соціального розвитку

Провідний вид діяльності – інтимно-особистісне спілкування

Сенситивність – засвоєння взаємин з іншими людьми

Психічний розвиток:

Пізнавальна сфера –  достатня довільність пізнавальних процесів, понятійне мислення

Особистісна сфера – розвиток самооцінки, залежність від думки референтної групи, розвиток вольових якостей, стійкість почуттів

Новоутворення – становлення самосвідомості, прагнення до дорослості, підкорення нормам колективного життя

Особливості кризи – криза 13 років – початок статевого дозрівання – перехідний вік до дорослості

Тема № 67: Психологія ранньої юності.

План.

  1.  Анатомо – фізіологічні особливості розвитку в ранньому юнацькому віці.
  2.  Соціальна ситуація розвитку.
  3.  Навчально – продуктивна діяльність як провідна в ранньому юнацькому віці.
  4.  Особливості особистості старшого школяра та роль суспільно – корисної праці в її формуванні.
  5.  Самовиховання в юнацькому віці та шляхи керівництва ним.

Ключові поняття: юнацький вік, самовизначення, фізична зрілість, навчально-продуктивна діяльність, самовиховання, професійне самовизначення.

Рання юність – 15 – 18 років

Фізичний розвиток – сповільнюється, завершується фізичне дозрівання організму

Соціальна ситуація розвитку – готовність до дорослого життя, соціальне і особистісне самовизначення

Провідний вид діяльності – навчально-професійна діяльність

Сенситивність – утвердження в майбутній професії

Психічний розвиток:

Пізнавальна сфера – збільшується обсяг уваги, довільність запамятовування

Особистісна сфера – зростання самоконтролю

Новоутворення – самовизначення, сформованість світогляду

Особливості кризи – повязана з самовизначенням, вибором професії

 

                           

56


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68932. Форми в HTML-документах. Елементи форм 109.5 KB
  Форма в HTML-документі реалізується тегом-контейнером FORM, в якому задаються всі елементи, що управляють, — поля введення, кнопки і т.д. Якщо елементи, що управляють, вказані поза вмістом тега FORM, то вони не створюють форму, а використовуються для побудови призначеного для користувача...
68933. Перехоплення всіх виняткових ситуацій 32 KB
  Обробка виняткових ситуацій в мові C++ володіє додатковими властивостями і нюансами, які полегшують її застосування. Ці особливості описуються нижчим. Перехоплення всіх виняткових ситуацій В деяких випадках немає сенсу обробляти окремі типи виняткових ситуацій...
68934. Потоки. Класи потоків С++. Вбудовані потоки C++ 35 KB
  Потоки. Система введення-виводу мови C++, як і її аналог в мові С, оперує потоками. Потік (stream) — це логічний пристрій, одержуючий або передавальний інформацію. Потік пов’язаний з фізичним пристроєм введення-виводу. Всі потоки функціонують однаково, хоча фізичні пристрої
68935. Функції введення-виведення в потік 58.5 KB
  Бібліотека потоків C++ пропонує набір функцій-членів, які є загальними для всіх операцій введення-виводу потокових файлів. У даному розділі представлені ці функції-члени. Функція-член open відкриває потоковий файл для введення, виводу, дописування (у кінець файлу) і введення-виводу.
68936. Форматування за допомогою членів класу ios 105 KB
  Зокрема можна самостійно задавати різні прапори форматування визначені усередині класу ios або викликати різноманітні функціїчлени. Розглянемо спочатку засоби форматованого введеннявиводу за допомогою прапорів і функцій членів класу ios.
68937. Перевантаження операторів „«“ і „»“ 45 KB
  Оператор виведення називається оператором вставки insertion opertor тому що він вставляє символи в потік. Функції що перенавантажують оператори вставки і витягання називаються функціями вставки inserters і витягання extrctors відповідно. Створення власних функцій вставки...
68938. Створення власних маніпуляторів 41.5 KB
  Систему введення-виводу можна удосконалити, створивши свої власні маніпулятори. Ця можливість є важливою по двох причинах. По-перше, можна зосередити декілька операцій введення-виводу в одному маніпуляторі. Наприклад, досить часто в програмах виконується одна і та ж послідовність операцій введення-виводу.
68939. Історія об’єктно-орієнтованого програмування 35.5 KB
  Оскільки стимулом розробки мови C++ було об’єктно-орієнтоване I програмування (ООП), необхідно розуміти його основні принципи. Обєктно-орієнтоване програмування — досить могутній механізм. З моменту винаходу комп’ютера методології програмування різко змінилися, в основному із-за зростаючої складності програм.
68940. Класи та об’єкти в мові С++ 45 KB
  Клас є абстрактним типом даних, який визначається користувачем, і є моделлю реального обєкту у вигляді даних і функцій для роботи з ними. Дані класу називаються полями (по аналогії з полями структури), а функції класу — методами. Поля і методи називаються елементами класу.