47954

Страхування. Конспект лекцій

Конспект

Налоговое регулирование и страхование

Конспект лекцій Страхування для студентів спеціальностей €œБанківська справа Фінанси та €œОблік і аудит€ Харків: ХБІ УАБС 2005. Конспект лекцій підготовлений відповідно до програми з нормативної навчальної дисципліни €œСтрахування . Складається із вступу мета і завдання дисципліни її місце у навчальному процесі; навчальнометодичного забезпечення яке розкриває сутність та зміст основних питань курсу “Страхування †з кожної теми; рекомендованої літератури.

Украинкский

2013-12-04

2.22 MB

75 чел.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ  БАНКІВСЬКИЙ  ІНСТИТУТ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

СТРАХУВАННЯ

КОНСПЕКТ  ЛЕКЦІЙ

Харків

2005 р.

Журавель Т.М.

Конспект лекцій «Страхування» для студентів спеціальностей “Банківська справа ”, “Фінанси” та “Облік і аудит”  - Харків: ХБІ УАБС, 2005. –  198 с.

Конспект лекцій підготовлений відповідно до програми з нормативної навчальної дисципліни “Страхування ”.

Складається із вступу (мета і завдання дисципліни, її місце у навчальному процесі); навчально-методичного забезпечення, яке розкриває сутність та зміст основних питань курсу  “Страхування ” з кожної теми; рекомендованої літератури.

Для студентів денного та заочного відділення за напрямком підготовки “Економіка та підприємництво”.

ЗМІСТ

Вступ

Тема 1. Сутність, принципи та роль страхування

Тема 2. Класифікація страхування 

Тема 3. Страхові ризики та їхня оцінка

Тема 4. Страховий ринок

Тема 5. Страхова організація

Тема 6. Державне регулювання страхової діяльності

Тема 7. Страхування життя

Тема 8. Особисте страхування

.

Тема 9 Майнове страхування

Тема 10. Страхування відповідальності

Тема 11. Перестрахування та співстрахування

Тема 12. Фінансові показники роботи страховиків

Тема 13. Фінансова надійність страхової компанії

             

Використана та рекомендована література  ……………………………….

4

 

5

18

29

46

70

86

93

105

117

136

156

173

182

197

ВСТУП

Реформування усієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв'язанню проблеми страхового захисту, наявність потреби в якому та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки країни.

Сьогодні страхування в нашій державі, як сфера специфічних відносин,  реалізується  у  фінансовій  системі  через  ланку децентралізованих фінансів. У страхуванні, як у дзеркалі, відображається вся сукупність протиріч, проблем і тенденцій, які притаманні економіці країни.

Розвиток вітчизняного страхування має створити сприятливі умови для подальшого інтегрування України в світову страхову інфраструктуру. Страхування здатне стати механізмом, за допомогою якого суспільство й держава можуть вирішити чи не найважливіші економічні, соціальні та політичні проблеми. Недооцінка ролі страхування негативно впливає на всі сфери економіки. Враховуючи, що сучасний спеціаліст, крім фахових знань, повинен мати широку ерудицію, логічно мислити, швидко сприймати все новітнє в економіці та суспільному житті, виникає необхідність формувати та розвивати страхову культуру.

Конспект лекцій, розроблений саме з такою метою, складається з 13 тем, що логічно пов'язані. Кожна тема починається з плану та міні-лексикону страхових термінів, який відтворює понятійно-термінологічний апарат викладеного матеріалу, визначається мета вивчення теми, вказується, що повинен студент знати та вміти після опанування матеріалом.

Тема 1. Сутність, принципи та роль страхування

1. Необхідність    страхового    захисту    вiд ризикових обставин. Страхові фонди.

2. Icmopiя    виникнення    та    розвитку страхування.

3. Місце страхування в системі економічних категорій та його функції.

4. Принципи страхування.

Мета вивчення теми:

  •  з'ясування об'єктивної необхідності та ролі страхування;
  •  розуміння місця страхування в економіці суспільства;
  •  пізнання страхових термінів та категорій в системі економічних категорій;

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  концептуальні засади страхового ризику, страхового захисту, страхового фонду;
  •  особливості страхування як економічної категорії;
  •  предмет, об'єкти, та суб'єкт страхування;
  •  місце страхування в ринковій економіці та принципи його організації;

вміти:

  •  групувати функції страхування за сферами економіки;
  •  визначати ефективність (чи збитковість) страхування в залежності від ймовірності настання страхового випадку.

Miнi-лексикон: страхування, строковий захист, страховий фонд, централізований страховий фонд, фонд самострахування, замкнута розкладка збитку, зворотністъ страховых платежів, страховик, страхувалъник, договір страхування, застрахований, отримувач страхової суми, матовий інтерес, страхова сума, страхове відшкодування, суброгація, франшиза, страхове поле, страховий noлic, системи страхового забезпечення, ліміт страхування, превентивні заходи.

1. Необхідність страхового захисту від ризикових обставин

У країнах з розвиненим ринковим господарством страхування є одним із стратегічних секторів економіки. Воно забезпечує стабільність у суспільстві, гарантує власникам відшкодування збитків при загибелі майна й втраті доходу, захищає людину в багатьох випадках життя. Страхування - невід'ємний атрибут цивілізованого суспільства.

Досвід зарубіжних країн засвідчує, що страховий сектор несе значне навантаження в сфері соціального захисту населення та працівників підприємств, особливо в надзвичайних ситуаціях, чим полегшує тиск на бюджет.

Ринкова економіка поєднана з ризиком і в економічно розвинених країнах без страхового поліса * не починається жоден серйозний проект, а обсяги премій, що збирає страхова галузь, звично займають у народному господарстві одне з провідних місць.

* Страховий поліс (від фр."роlісе" -розписка) - документ страхової організації, що підтверджує наявність угоди про страхування.

Першу морську страхову угоду було укладено в Генуї у 1347 р. Документ був названий «Роlizza», а сплачений страхувальником внесок - «Ргаmіе».

Нерідко надзвичайна подія, будь-яке стихійне лихо може поставити на межу катастрофи колектив підприємства, підприємця, населення регіону, родину. У таких умовах важко почувати себе впевнено.

У своєму житті людина оточена цілим рядом небезпек, які можуть нанести збиток їй особисто або її господарській діяльності, і вони надто різноманітні.

Проте, усвідомлюючи небезпеки, які погрожують нам на життєвому шляху, ми намагаємося відгородити себе від них, оскільки потреба в безпеці посідає друге місце після базисних (задоволення фізіологічних потреб).

Ризиковий характер у будь-якій сфері діяльності людини спричиняє побудову певної системи відносин, яка може бути зображена у вигляді такої схеми:

   руйнівних наслідків несприятливих непередбачених подій. Ці об'єктивні відносини виражають реальні й найбільш насущні потреби людей у підтримці досягнутого ними життєвого рівня, їх відрізняє визначена специфічність, вони мають об'єктивний характер і формують зміст категорії "страховий захист".

Страховий захист - економічна категорія, що відображає сукупність розподільчих і перерозподільчих відносин, пов'язаних із подоланням і відшкодуванням втрат, які можуть бути спричинені різними надзвичайними обставинами.

       Ця категорія характерна для будь-яких формацій і пов'язана із вічною категорією випадку, з ризикованим характером суспільного виробництва, з дією руйнівних сил природи.

Зверніть увагу!

Страховому захисту притаманні ознаки:

•  випадковий характер настання надзвичайних подій;

•  нерівномірність нанесення збитку;

•  необхідність попередження наслідків вказаних подій;

•  необхідність    відшкодування    завданих    збитків,    тобто захисних заходів людини від наслідків випадкових подій.

Коло ризиків, на жаль, з часом не зменшується, і для реальної дії страхового захисту вимушує створювати за рахунок частини валового продукту страховий фонд, який призначений для покриття надзвичайного збитку, що спричинюється суспільству стихійними лихами, техногенними аваріями та різними випадковостями.

Суспільна практика виробила три основні форми організації страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси виступають:

• держава;

• окремий товаровиробник;

страховик  (страхова  організація) - юридична  особа,  яку створено  згідно  з  чинним законодавством,  а також  вона одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

У цьому зв'язку виділяють:

Централізований страховий (резервний) фонд держави

Фонди самострахування

окремих господарюючих

субєктів

Страховий

фонд страховика

формується в натуральній та грошовій формах за рахунок загальнодержавних ресурсів. Призначення - відшкодування збитку та усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що призвели до значних руйнувань і великих людських жертв.

Формуються в грошовій та матеріальній формі шляхом щорічних відрахувань до досягнення фондом розміру, що вказаний у статутних документах суб'єкта господарювання, а порядок використання коштів передбачається самими учасниками, які формують ці фонди. Трансформується у фонд ризику, який створюється, СГД, фірмами, акціонерними товариствами для забезпечення їхньої діяльності при несприятливій економічній кон'юнктурі, затримці замовниками платежів за поставлену продукцію, нестачі коштів для погашення одержаної позики.

Має грошову форму і створюється за рахунок внесків страхувальників. До деякої міри джерелом формування страхового фонду є доходи від інвестиційної діяльності страховика, в оперативному управлінні якого знаходяться отримані фінансові ресурси.

Самострахування, при всій своїй привабливості з точки зору економії коштів, має ряд недоліків. Зазначимо окремі:

1. У випадку катастрофічних збитків для їх покриття може не вистачити власних коштів, що може призвести до вимушеної ліквідації підприємства.

2.  Самострахування вимагає відволікання до резервів значних ресурсів, які перебувають у господарському обігу, оскільки вони не зосереджуються на окремому рахунку в банку; в момент  настання  ризику  в  підприємства  може  не   бути фінансових можливостей на покриття збитків.

3.  Самострахування     вимагає    кваліфікованого     управління резервними фондами.

З вищезазначеного випливає, що це джерело фінансування ризику не може відігравати суттєву роль для забезпечення страхового захисту.

.

Напрями використання страхового фонду мають цільовий характер; на відшкодування збитків і виплату страхових сум відповідно до встановлених правил та умов страхування.

Ймовірність спричинення непередбаченого збитку постраждалим також змушує створювати страхові фонди.

Сьогодні у зв'язку з легалізацією підприємництва в нашій державі ситуація змінилася, тому що комерційний, фінансовий та господарський ризики стали повсякденними, наприклад, для десятків тисяч бізнесменів. Реальністю стала й практика страхування таких ризиків.

З появою більшої кількості власників і підприємств роль страхування в Україні буде зростати.

Страхова неосвіченість населення, особливо ділових кіл, невигідна державі. Вона є наслідком економічної нестабільності, бідності суспільства і породжує невпевненість в майбутньому, створює атмосферу недовіри, стримує рух до сучасних норм життя. З просуванням до цивілізованого ринку яснішим стає розуміння того, що страхування є необхідною формою захисту партнерських взаємовідносин на всіх рівнях.

Страхування є необхідним елементом ринкової економіки. Більш того, воно за своєю сутністю здатне здійснити неабиякий вплив на забезпечення безперервності процесів виробництва та споживання, а також на мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів для цілей інвестування. Застраховані ланки народного господарства усталюють нормальний процес відтворення, забезпечують безперервність функціонування виробництва, підприємницької діяльності, громадського життя. Наприклад, зовнішня торгівля немислима без страхування вантажів, транспортних засобів, страхування товарних кредитів, підприємницьких ризиків тощо.

За допомогою страхування державний бюджет, державні фонди (страховий, пенсійний та інші) частково розвантажуються від фінансування різних соціальних програм допомоги окремим людям, підприємствам, регіонам при настанні негативних подій.

Держава повинна підтримувати страхування, тому що чим більше в країні укладено договорів страхування, тим меншого навантаження зазнають фінанси різних рівнів.

В умовах існування незбалансованого бюджету страхування може стати опорою соціально-економічного розвитку суспільства. Воно повинно бути гарантом неперервності процесу суспільного відтворення і джерелом фінансових ресурсів, які використовують довгострокові вкладення в економіку країни, оскільки страхові організації інвестують кошти в різні галузі й сфери народного господарства.

Таким чином, наявність об'єктивних передумов висуває страхування на перший план у системі забезпечення економічної безпеки юридичних осіб і громадян у разі настання негативних подій. А надійний захист життя, здоров'я, майна, прав людини є життєво важливою потребою цивілізованого суспільства загалом і кожної окремої людини.

2. Історія виникнення та розвитку страхування

Розглянемо це питання на підставі короткого історичного екскурсу.

Вважається, що первинні форми страхування зустрічалися вже приблизно 3 тис. рр. до н.е. Відомі перші колективні угоди: фінікійських купців - власників торгових суден - про колективну компенсацію збитків при загибелі або ушкодженні судна, у Палестині -власників худоби, яка перевозила вантажі - на випадок її крадіжки або загибелі.

У законах вавілонського царя Хаммурапі (2 тис. рр. до н.е.)

передбачалося укладення угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб разом відшкодувати збитки, яких зазнав хтось з них у дорозі від нападу розбійників, пограбування і т.п.

Приблизно у 970-931 рр. до н.е. єгипетські каменярі, які брали участь у спорудженні пірамід, заснували каси взаємодопомоги на користь своїх колег або їхніх родин при отриманні каліцтва або загибелі від нещасного випадку.

У 916 р. до н.е. на острові Родос було прийнято документ -ордонас, в якому подано систему розподілу збитку у випадку загальної морської аварії.

У Німеччині (900 р. н.е.) виникають перші гільдії пожежників, які створили систему страхування від вогню.

У 1310 р. в м.Брюгге засновано страхову палату, яка здійснювала операції щодо захисту майнових інтересів купецьких і ремісничих гільдій.

У Лондоні 18 липня 1583 р. укладено першу відому угоду про страхування життя.

Початок XVII ст. характеризується виникненням перших акціонерних страхових компаній. Наприклад, відома Голандсько-Ост-Індська компанія, крім торгової діяльності, займалася також страхуванням.

У 1650 р. французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль формулює закон великих чисел, який започатковує проведення статистичних розрахунків, зокрема, для цілей страхування.

Англієць Едмунд Галлей у 1693 р. (на підставі даних про смертність жителів м.Бреслау) публікує науково обґрунтовані таблиці смертності, які стали використовуватися у страхуванні життя.

Німецький математик Готфрід Вільгельм фон Лейбніц у 1697 році видає свої роздуми про усі ймовірні види ризиків, при яких необхідно звертатися до страхування. У цьому ж році Даніель Дефо публікує в Лондоні книгу "Еssеу оn Ргоjekt", у якій формулює принципи розумної передбачливості.

У 1752 р. в США Франкліном засновано перше товариство взаємного страхування на випадок пожежі.

13 грудня 1771 р. в лондонському кафе Едварда Ллойда '9 купців підписали угоду про внесення кожним у Банк Англії визначених сум на ім'я обраного комітету для проведення страхових операцій, а через п'ять років члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли «Підписаний формуляр Ллойда» (формуляр договору морського страхування), ряд положень якого донині застосовується в міжнародній практиці. У 1871 р. парламентом Великобританії приймається закон, яким комітет Едварда Ллойда був перетворений у корпорацію «Ллойд».

Взагалі Англія займає особливе місце в розвитку страхування. Перші страхові товариства виникли тут у 80-ті рр. XVII ст. в галузі вогневого страхування. Поштовхом, що прискорив його розвиток, як прийнято вважати, була пожежа, що трапилася в Лондоні в 1666 р. і згубила 70 тисяч чоловік.

У той же час виникають страхові товариства в галузі морського страхування у Франції (Париж, 1686 р.).

1 серпня 1778 р. було засновано «Гамбурзьке товариство притулку для старих», яке існувало на принципах розповсюдженого зараз у багатьох країнах пенсійного страхування.

У пам'ятці давньоруського права - "Русской правде" - є цікаві відомості про тогочасне законодавство. "Если кто убьет княжеского мужа, совершив на него нападете, и убийца не будет пойман, то платим за него 80 гривен та округа, где найден убитый. Если же убит простой человек, то округа платит 40 гривен. "(Гривна -злиток срібла, який слугував грошовою та ваговою одиницею Київської Русі).

Завдання страхового забезпечення мали деякі державні заходи, які здійснювалися центральною або міською владою з різноманітними цілями.

Царицею Катериною II в 1781 р. було видано «Статут купецького судноплавства», який містив положення про морське страхування, а через 5 років спеціальним Маніфестом було введено норми страхування від вогню.

У дореволюційній Росії страхова справа здійснювалася багатьма підприємствами й товариствами. У 1913 р. в усіх страхових установах і товариствах Росії було застраховано, зокрема, майна - на суму 21 млрд рублів.

У більшості розглянутих прикладів проглядається одна й та ж мета: забезпечення відшкодування збитків від стихійних та інших небезпек кожного з учасників колективу спільно, за рахунок усіх його членів.

Життєвий досвід, що ґрунтується на багаторічних спостереженнях, дозволяє зробити висновок про випадковий характер настання надзвичайних подій та нерівномірність нанесення збитку. Кількість господарств, зацікавлених у страховому захисті, буває більшою за кількість тих, що постраждали від різних небезпек. Солідарна розкладка збитку між ними за таких умов значно згладжує наслідки стихійних та інших негативних випадків, і чим більша кількість господарств бере участь у розкладці збитку, тим менша частка коштів припадає на одного учасника.

Слід зазначити таку характерну особливість, як відсутність регулярності страхових внесків у загальну касу. Також у більшості випадків мало місце натуральне страхування - історичний різновид страхування, при якому матеріальне відшкодування надавалося в натурі. У подальшому страхування набуває грошової форми, тобто воно базується на підставі регулярних платежів, які ведуть до акумуляції, нагромадження коштів і створення страхового фонду. Перехід цей, зрозуміло, здійснювався не одразу, і певний час ці форми страхування існували паралельно й доповнювали одна одну.

Далі розвитком суспільних відносин справа "братської" взаємодопомоги перетворюється в "товарну" форму, поступово страхування застосовується у боротьбі не тільки з небезпекою пожеж і ризиків, пов'язаних із мореплавством, а й з іншими несприятливими факторами та стихійними лихами, які приносять втрати економіці.

Страхування продовжує інтенсивно розвиватись у країнах Захо-ДУ, де з'являються нові види страхування, що пов'язані з особою людини. Наприклад, в Англії було страхування від окремих хвороб, страхування на випадок будь-якої операції (у 1921 р. введено страхування від апендициту, у 1933 р. - від запалення легенів). Дуже урізноманітнюється майнове страхування. Наприклад, страхування від крадіжок диференціюються за характером страхового випадку: від будь-яких крадіжок, крадіжок зі зломом, кишенькових крадіжок; страху-вання від крадіжок велосипедів, друкарських машинок, спортивного обладнання.

Страхування в Україні в межах її сучасних кордонів має свою історію. Цікаві відомості є і про українських чумаків, які подорожували валками на підводах, запряжених волами та здійснювали свої мандрівки для продажу на ярмарках одних товарів і купівлі інших. У випадку, якщо у дорозі гинув віл, то, за звичаями чумацької торгівлі, на гроші валки купувався інший.

(Більш детально про страхування в той час рекомендується дізнатися зі статті: Рыбников С.А. Очерки из истории страхованим в России //Вестник государстеенного страхования. 1927. № 19, 20. С. 112.)

Перші національні страхові товариства з'явились на заході України. У 1891 р. у Львові було створено товариство взаємного страхування «Дністер», яке вже через рік почало здійснювати страхові операції. Статутний фонд цього об'єднання становив 50 тисяч золотих австрійських ринських, а страхуванню підлягало переважно майно селян від вогню та сільськогосподарських культур від граду.

На початку XX ст. жителі багатьох повітів страхували своє майно саме у «Дністрі». За 25 років своєї діяльності «Дністер» реалізував біля 4 млн полісів, зібравши 41 млн крон страхової премії і виплативши 21 млн крон страхового відшкодування.

Про виникнення, розвиток і діяльність вищезазначених страхових товариств, а також плани загальноукраїнської страхової організації -Української кооперативної страхової спілки - рекомендується ознайомитися у статті М.С.Клапківа «З історії зародження національного страхового ринку», надрукованій у № 1 журналу «Фінанси України» за 1998р.

Історія Держстраху СРСР почалася із декрету Раднаркому від 28.11.1918 р. "Про організацію страхової справи в Російській Федерації". Усі приватні страхові компанії та товариства було ліквідовано, а здійснення страхування в усіх його видах і формах оголошувалося монополією держави.

Організаційно державні страхові організації створювалися після декрету Раднаркому від 06.10.1921 р. «Про державне майнове страхування». «Українську» частину Держстраху СРСР було перетворено в Державну страхову комерційну організацію Укрдержстрах, пізніше перейменовану в Національну акціонерну страхову компанію «Оранта».

3. Місце страхування в системі економічних категорій та його функції

Страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами - страховиком і страхувальником - щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових ризиків).

Страхування – економічні  відносини, в яких беруть участь, як мінімум, дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком і страхувальник - юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України. Він має право при укладенні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), чи замінювати їх до настання страхового випадку.

Зверніть увагу!

Учасниками страхових відносин можуть бути: застрахований -фізична особа, на користь якої укладений договір страхування в особистому страхуванні. При настанні страхового випадку, при якому страхувальнику нанесено збиток, страховик відповідно до умов договору страхування виплачує страхувальнику компенсацію (відшкодування).

Страхування є економічною категорією, яка обумовлена рухом грошової форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів у процесі розподілу й перерозподілу грошових доходів і накопичень. Розглянемо її ознаки.

1. Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.

2. Відносини грошового перерозподілу, які пов'язані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою страхових платежів,  з  іншого  -  із   відшкодуванням  збитку  з  цього  фонду потерпілим.

3. Формування страхового співтовариства з числа страхувальників означає право отримання відшкодування лише страхувальниками, які сплатили страхові платежі саме в цій страховій організації, сформували цільовий страховий грошовий фонд.

4. Замкнута розкладка збитку в просторі та часі показує, що сформований страховий    фонд призначений тільки для  відшкодування збитків визначеному колу страхувальників, які можуть знаходитися в межах певної території та отримати відшкодування протягом визначеного часу. Ця ознака базується на ймовірності того, що кількість постраждалих, як правило, менше кількості учасників страхування.

5. Поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів означає   зацікавленість   у   відсутності   будь-яких   збитків   як   в індивідуальних страхувальників, так і у певних груп людей, підприємств, суспільства в цілому.

6. Зворотиість страхових платежів означає повернення страхувальникам грошей у випадку настання страхової події.  Ця  ознака наближує страхування до категорії кредиту, але не можна казати, що страхувальник кредитує страховика, оскільки він купує страховий захист.

7. Самоокупність   страхової   діяльності   характеризує   здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок обґрунтованих розмірів страхових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів.

Зміни в економіці останнім часом підкреслили об'єктивний характер страхування як економічної категорії, що являє необхідні та Реально існуючі відносини між державою, підприємствами, організаціями всіх форм власності, населенням і страховими компаніями.

Економічній сутності страхування відповідають його специфічні функції, що виражають суспільне значення даної категорії і до яких можна віднести:

  •  ризикова ;
  •  формування спеціалізованого страхового фонду (ощадна);
  •  попередження   страхових   випадків   і   зменшення   розміру збитків (попереджувальна);
  •  контрольна.

Розглянемо їх більш детально.

1.Ризикова функція страхування виражається у відшкодуванні ризику. В межах дії цієї функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій.  Ризикова функція страхування являється головною, так як страховий ризик, як ймовірность збитку, безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування з відшкодування матеріальних втрат страхувальників.

2. Формування спеціалізованого страхового фонду є характерною для страхової діяльності, тому що для забезпечення відшкодування заподіяного збитку внаслідок страхового випадку необхідно сконцентрувати кошти, сформувати їх у достатньому обсязі. Фонд може формуватися як примусово, так і в добровільному порядку, виходячи з економічної та соціальної обстановки, і повинен дозволяти не тільки проводити виплати страхувальникам, які зазнали збитків у поточному періоді, а й у майбутньому (при можливих значних   збитках).   Ця   функція   забезпечує   стабільність   страхування, гарантію виплат відшкодувань.

3. Функція попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.

  4.  Контрольна функція страхування виражається в нагляді за суворо цільовим використанням коштів страхового фонду.

4. Принципи страхування

Знання принципів страхування необхідно для всіх учасників страхового процесу на всіх його стадіях. Наприклад, у майновому страхуванні: при визначенні суми, на яку повинно бути застраховано майно; при розрахуванні розміру відшкодування, яке повинна виплатити страхова компанія; під час переговорів про поліпшення умов страхування.

Основні принципи страхування такі:

  •  майновий інтерес;
  •  найвищий ступінь довіри сторін;
  •  причинно-наслідковий зв'язок;
  •  виплата відшкодування в розмірі реального збитку;
  •  франшиза;
  •  суброгація.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам спілкування клієнта й страховика:

1.  переговори щодо укладання договору страхування;

2.  повідомлення всієї необхідної інформації;

3.  з'ясування причини настання страхового випадку;

4. розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Виокремлення таких етапів можна пояснити тим, що:

  •  без  наявності  інтересу  в  страхувальника  переговори  не почнуться;
  •  без повідомлення клієнтом усієї інформації про об'єкт страхування не можна виробити конкурентоспроможні умови договору страхування;
  •  не   встановивши   причину   випадку,   не   можна   одержати відшкодування за збиток;
  •  виплативши відшкодування, страховик отримує всі права клієнта щодо винних осіб і має право вимагати відшкодування збитку від них.

Майновий інтерес пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об 'єктів, у які вкладені кошти, та збереженні життя й здоров 'я при настанні несприятливих подій або не-Щасних випадків.

Основні риси майнового інтересу:

  •  повинен піддаватися фінансовій оцінці;
  •  повинен виникати на законних підставах;
  •  особа, яка, уклавши договір страхування, скоїла кримінальний злочин, не може одержати від страхування вигоду.

Відшкодовуються тільки конкретні збитки конкретної особи.. Якщо з'ясовується, що остання уклала договір страхування, але не мала майнового інтересу - не була власником, орендарем, користувачем загиблого майна, - це означає, що їй не нанесено збитків, і договір страхування, укладений із страховою організацією, у цьому випадку вважається недійсним.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страхування страховик нічого не знає про об'єкт страхування, а клієнт - майбутній страхувальник - повинен розкрити всі суттєві обставини про об'єкт страхування, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших полісів і т.п.

Страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт щодо можливості настання негативних подій, виникнення ризикових ситуацій. Причому кожен факт є суттєвим, якщо він може вплинути на судження страховика при визначенні ставки премії або при прийнятті рішення, чи згоден він взагалі страхувати цей ризик.

При укладенні договору страхувальнику необхідно повідомити про всі важливі обставини щодо об'єкта страхування, а страховику - про умови страхування.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування його обставин. Якщо при цьому буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

На жаль, на практиці зустрічаються неодинокі випадки шахрайства з боку страхувальників.

Етичні норми західного страхового бізнесу загалом більш суворі, ніж етика бізнесу взагалі. У страхуванні не допускається приховування інформації про об'єкти страхування. Наприклад, заборонено приховувати факти минулих захворювань при страхуванні здоров'я.

Причинно-наслідковий зв'язок - принцип, дуже важливий, насамперед для страховика, оскільки деякі ризики страхуванню підлягають, інші - ні.

Для страховика важливо визначити фактичну, а не безпосередню причину страхового випадку. Фактична причина - це активна, діюча причина, яка починає ланцюжок і викликає певний результат без втручання будь-якої іншої, сторонньої, сили від іншого джерела.

Кожний страховий поліс містить "каталог винятків (застережень) " -перелік причин, що не підлягають страхуванню. Каталог буває іноді дуже великим. Страховик візьме на себе тільки відомі ризики, ймовірність настання яких можна розрахувати. Термін "від усіх ризиків", Що іноді застосовується до деяких полісів, вводить в оману. У ньому теж є перелік виключень.

Існують стандартні причини, що виключаються з обсягу відповідальності страховика. Наприклад, деякі з них:

  •  навмисні дії страхувальника або його представників;
  •  зношення застрахованого майна;
  •  збитки, викликані радіоактивним випромінюванням.

Крім того, у кожному виді страхування існують свої стандартні винятки.

Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування)

  •  центральний принцип страхування.

 Страхове відшкодування -грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування та страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Воно повинно повернути страхувальника, котрому нанесено збиток, у таке ж фінансове становище, в якому він перебував перед заподіянням збитку.

Проблема в тому, щоб точно визначити, в якому саме стані був страхувальник. У страхуванні майна головний орієнтир - вартість застрахованого об'єкта. Об'єкт слід оцінити, визначивши так звану страхову вартість (оцінку), а потім застрахувати його на певну страхову суму, яка може і не співпадати зі страховою вартістю, бути меншою за неї. У цьому випадку визначення страхового відшкодування здійснюється за системою пропорційної відповідальності,, яка означає неповну, часткову виплату страхового відшкодування, пропорційно вартісній оцінці об'єкта страхування. Розрахунок виконується за формулою: Q = Тх ( S/W),

де Q - страхове відшкодування;

    Т - фактична сума збитку;

    S - страхова сума* за договором;

   W - вартісна оцінка об'єкта.

Страхова сума - грошова  сума,  в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Для об'єктів із однаковою вартістю розмір відшкодування при системі пропорційної відповідальності залежить від величини страхової суми, зазначеної в договорі страхування. Чим ближче вона до вартісної оцінки об'єкта, тим більший розмір відшкодування одержить потерпілий страхувальник.

Повне відшкодування збитків виплачується в разі співпадання страхової суми та вартості застрахованого об'єкта.

Крім розглянутої методики, застосовують систему першого ризику, яка передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. При цій системі весь збиток у межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збиток понад страхову суму (другий ризик) не відшкодовується зовсім.

Система граничного відшкодування передбачає обмеженість відшкодування збитку певною мінімальною та максимальною величиною. Використовується, переважно, при страхуванні значних ризиків.

Застосування тієї чи іншої системи обумовлюється економічною доцільністю, характером майна, історичними традиціями, а також конкуренцією між страховими організаціями щодо залучення клієнтів.

Є декілька варіантів відшкодування збитків страховиком:

1)    заміна    (при    пошкодженні    вітрин    страховики    платять компаніям за скло, одержуючи його зі знижкою);

2)     відновлення,     ремонт,     що     фінансується     страховиком (наприклад, корпусу автомобіля після аварії, будинку після пожежі або  затоплення  приміщень  водою  внаслідок  аварії  систем  водопостачання);

3)    виплата в грошовій формі або натуральній формі (наприклад, У медичному страхуванні страхувальник може одержати виплату у формі забезпечення необхідними медикаментами).

Відшкодовується, як правило, не весь збиток. По-перше, майже завжди є франшиза - мінімальна частина збитку, що понесений страхувальником, яка не відшкодовується страховиком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в абсолютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Відрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідальність за збиток, якщо його розмір не більший за розмір франшизи, але відшкодовує збиток повністю, якщо розмір збитку більший за суму франшизи. У страховому полісі робиться застереження у формі запису «вільно від х%» (де х - 1, 2, 3, 4 і т.д. відсотків від страхової суми). Якщо збиток перевищує встановлену франшизу, страхове відшкодування виплачується повністю, не беручи до уваги зроблене застереження.

Безумовна франшиза означає, що страховик сплатить страхувальнику збиток за мінусом суми франшизи, тобто страхове відшкодування дорівнює збитку, зменшеному на франшизу, а у страховому полісі робиться запис «вільно від перших х %».

По-друге, при розгляді відшкодування слід враховувати, що існує страхова сума.

Зверніть увагу !

Франшиза та страхова сума, як і набір ризиків, що страхуються, -основні ціноутворюючі фактори у страхуванні. Якщо в одній страховій компанії пропонують застрахуватися утричі дешевше, ніж в інший, то це може означати, що або обсяг відповідальності буде нижчим, або франшиза вищою.

Наступний принцип - принцип суброгації - означає право страховика на регресні вимоги, які страхувальник може мати до третіх сторін, котрі повністю або частково відповідають за збитки, претензії за якими були оплачені страховиком. Суброгація - широке юридичне поняття, яке має значення для страхувальника й страховика залежно від галузі страхування. Наприклад, при страхуванні вантажів після виникнення страхового випадку та оформлення всіх документів згідно зі збитком, страховик виплачує відшкодування, а потім, на підставі суброгації, подає регресну претензію винуватцю - частіше за все - перевізнику.

Висновки

У сучасних умовах існує реальна необхідність поширення страхування для захисту громадян, підприємств, підприємців, інших юридичних осіб від збитків, зумовлених ризиковими обставинами, та визначення місця страхування в системі економічних категорій.

Страхування надає впевненості в розвитку підприємницької діяльності як новоствореним підприємствам, так і тим, які вже певний час працюють у тій чи іншій галузі.

Без страхування неможливе забезпечення стабільного економічного росту суспільного виробництва.

Страхування необхідне для розвитку світової економіки та міжнародного бізнесу.

Знання функцій та принципів, систем страхування, що існують у світовій практиці, необхідні як потенційним і реальним страхувальникам, так і страховикам.

Страхова неосвіченість населення, особливо ділових кіл, не-вигідна державі.

Страхування повинно стати для кожної людини, підприємства та підприємця опорою в житті, бізнесі, підтримкою в скрутний час, наше суспільство до цивілізованих норм життя.

Тема 2. Класифікація страхування 

1. Призначення     та     основні критерії класифікації у страхуванні

2. Класифікація за формами проведення.

Мета вивчення теми:

  •  опанування загальними характеристиками класифікації у страхуванні;
    •  визначення критеріїв та ознак класифікації у страхуванні;
      •  з'ясування основних видів страхових продуктів різних галузей страхування.

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  основи класифікації у страхуванні, значення та необхідність її застосування;
    •  форми, види, галузі та підгалузі страхування;

вміти:

  •  чітко визначати галузь страхування відповідного страхового продукту;
    •  види страхування у відповідності до чинного законодавства в Україні.

Міні-лексикон:

класифікація страхування, об'єкт страхування, галузь страхування, вид страхування, форми страхування, добровільне страхування, обо-в язкове страхування, обсяг відповідальності страховика, страхові операції.

1. Призначення та основні критерії класифікації у страхуванні

Страхування як система економічних відносин характеризується багатьма специфічними поняттями, має справу з масовими та неоднорідними явищами, охоплює різноманітні об'єкти та суб'єкти, стосовно яких здійснюється страховий захист. Для збирання, групування, узагальнення інформації про ці об'єкти та явища з метою розробки оптимальної та ефективної стратегії розвитку, упорядкування розмаїття економічних відносин у сфері страхування необхідна єдина взаємопов'язана система - класифікація.

 

Мета класифікації страхування полягає в розподілі усієї сукупності страхових відносин на ієрархічно пов'язані ланки таким чином, щоб кожна наступна ланка була частиною попередньої.

Виходячи з цього, в теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак:

  •  історичні, при яких можна відслідкувати еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій протягом тривалого історичного періоду;
  •  економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні, ступінь розвитку страхової справи;
  •  юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди, підписані державою.

Детальніше розглянемо другу та третю трупу, оскільки саме вони мають більш практичне застосування в діяльності страховиків і дають знання, які необхідні страхувальникам.

За економічною ознакою страхування класифікують за спеціалізацією страховика. Загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування на страхування життя та загальні види страхування. З цієї точки зору всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи:

1)  страхові компанії, які здійснюють страхування життя;

2)  страхові компанії, які здійснюють страхування інше, ніж страхування життя (ризикове страхування або загальні види страхування).

Саме ця класифікація має важливе значення для формування та розміщення страхових резервів страховика з метою збільшення страхових сум застрахованих, створюючи додатковий рівень соціального захисту суспільства та розвиваючи страхову галузь загалом.

Справа в тому, що страхові премії у страхуванні життя працюють як довгострокові інвестиції і страхові компанії, які займаються цим видом страхування, здійснюють зовсім інше фінансове управління, ніж компанії, які займаються ризиковим страхуванням. Вони, по-перше, враховують, що застрахована особа має одержати через певний строк внесені кошти (із зазначеним рівнем відсотку), що вимагає проведення виваженої інвестиційної політики; по-друге, є певні відмінності в системі оподаткування операцій зі страхування життя. До того ж у деяких країнах існують підвищені вимоги до розміру статутного фонду компаній, які займаються страхуванням життя.

Не менш важливою є класифікація залежно від об'єкта страхування, на який спрямований страховий захист.

Об'єкт страхування є головним фактором, від якого залежить характер та основні умови договору страхування.

Розглядаючи об'єкти, що підлягають страхуванню, можемо відмітити, що нині у світовій практиці загальноприйнятим є виділення його галузей: життя й ризикового страхування. У широкому розумінні це головні ланки класифікації, що характеризують страхування життя, здоров'я, працездатності людини, різноманітних матеріальних цінностей, а також обов'язки страхувальника перед третіми особами.

Страхування життя передбачає обов'язок страховика здійснити виплату суми одноразово або здійснювати послідовну виплату страхової суми або її частини страхувальнику (застрахованій особі, отримувачу), який має право на її отримання з метою додаткового забезпечення у разі настання певних подій: досягнення встановленого в договорі віку, смерті, хвороби, тимчасової або стійкої непрацездатності.

Ризикове страхування передбачає відшкодування страхувальнику (фізичній чи юридичній особі) завданих йому збитків або заподіяних шкод у результаті настання обумовлених договором страхування страхових подій, що призвели до збитків (у межах визначеної страхової суми).

Особливості інтересів страхувальників у межах страхової галузі зумовлюють потребу виокремлення двох ланок класифікації: підгалузей та видів страхування.

Критерієм виділення видової класифікації є страховий інтерес страхувальника й страховика щодо захисту конкретних об'єктів від конкретних небезпек у процесі укладення договору страхування. Він проявляється в платоспроможному попиті страхувальника на страховий захист саме на ті об'єкти, які він вважає за необхідне застрахувати.

При безпосередньому контакті страхувальника й страховика перший, виходячи із своїх інтересів і грошових можливостей, конкретизує об'єкти та строк страхування, а страховик, виходячи із своїх можливостей та інтересів, конкретизує згідно із законом та умовами страхування вид страхування, обсяг страхової відповідальності, тарифи, періодичність внесків тощо.

В основу розробки усіх видів страхових послуг покладено класифікацію страхування за об'єктами. Залежно від об'єктів страхування, страхування інше, ніж страхування життя, поділяється на нижчезазначені групи видів.

Особисте страхування, що пов'язане з майновими інтересами стосовно життя та здоров'я страхувальника або застрахованої особи.

Отже, особисте страхування здійснюється на випадок смерті страхувальника або застрахованого, тимчасової або постійної втрати ним здоров'я чи працездатності, дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Об'єктом страхових відносин в особистому страхуванні є життя, здоров'я та працездатність людини.

Окремо можна виділити таку групу видів ризикового страхування.

Медичне, яке пов'язується з майновими інтересами щодо витрат на страхування страхувальника або застрахованої особи. Воно передбачає гарантування громадянам при виникненні страхового випадку отримання медичної допомоги та фінансування профілактичних заходів за рахунок нагромаджених коштів у страховому фонді.

Група видів майнового страхування пов'язується з майновими інтересами щодо володіння, користування та розпорядження майном страхувальника. Страхувальниками можуть бути не тільки власники майна, а й інші юридичні та фізичні особи, які несуть відповідальність за його збереження.

Об'єктом страхових правовідносин виступає майно в різноманітних видах.

Майнові види страхування вважаються найстарішими та найбільш розвиненими.

Майнове страхування об'єднує різноманітні види страхування, які розподіляються на дві групи, виокремлення яких пов'язане з істотними розбіжностями в практиці здійснення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

У свою чергу, залежно від форм власності та категорій страхувальників у майновому страхуванні можна виокремити такі групи видів страхування майна:

•  державних підприємств;                                                            

•  колективних господарств;                                                          

•  орендарів;

•  фермерів;

•  громадських організацій тощо.

Крім майнового та особистого страхування можна виокремити специфічну групу видів страхування - страхування відповідальності, де об'єктами виступає відповідальність перед третіми (фізичними та юридичними) особами, яким може бути спричинено збиток (заподіяно шкоду) внаслідок визначених дій або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від фінансового стану страхувальника.

Страхування відповідальності має комплексний характер у зв'язку з тим, що більшість його полісів забезпечує одночасний страховий захист як життя та здоров'я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування).

Розподіл страхування відповідальності на види:

  •  страхування відповідальності за збитки, спричинені при експлуатації транспортних засобів;
  •  страхування професійної відповідальності;
  •  страхування за невиконання договірних зобовязань;
  •  страхування відповідальності роботодавців за шкоду, нанесену здоровю  працівників при виконання ними трудових обовязків;
  •  страхування загальноцивільної відповідальності;
  •  страхування відповідальності за забруднення довкілля.

Залежно від джерела небезпеки та особи, яка виступає в ролі страхувальника, виділяють підвиди страхування відповідальності. Наприклад, при страхуванні професійної відповідальності розрізняють:

  •  страхування відповідальності нотаріусів;
  •  страхування відповідальності лікарів;
  •  страхування відповідальності журналістів тощо.

У деяких випадках практика страхування вимагає комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника: тоді в одному страховому договорі визначають декілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі застосовують класифікацію не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки.

Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які притаманні визначеним окремим об'єктам або характерним особливостям життя та професійної діяльності конкретного страхувальника. У зв'язку з цим у загальному страхуванні виділяють, наприклад, автотранспортне страхування, морське й авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Особливим моментом у класифікації майнового страхування є виділення небезпек, за ієрархією не пов'язаних між собою:

1.  Страхування від вогню та інших стихійних лих (землетрусів, повеней тощо) таких матеріальних об'єктів, як будівлі, споруди, обладнання, продукція, сировина, матеріали, домашнє майно тощо.

2.  Страхування сільськогосподарських культур від посухи та інших стихійних лих.

3.  Страхування на випадок падежу чи вимушеного забою худоби.

4.  Страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших небезпек.

У практиці страхування, залежно від потреб суб'єктів страхових правовідносин, застосовуються інші варіанти класифікації. Наприклад, відмінність між страховими інтересами юридичних і фізичних осіб зумовлює різні підходи страховиків до проведення страхування, що, у свою чергу, вимагає виділення класифікації страхування за статусом страхувальника або за орієнтацією страхових інтересів. Така класифікація передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян - орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої людини, і ті, що обслуговують інтереси юридичних осіб.

Організаційна класифікація сфери страхування як виду економічної діяльності передбачає класифікацію за статусом страховика. Така класифікація використовується у більшості випадків для забезпечення державного регулювання страхової діяльності.

За такими критеріями можна виділити:

У випадках, якщо в одному договорі страхування вказується декілька застрахованих або список цих осіб є додатком до договору і невід'ємною його частиною, мова йде про класифікацію страхування за формою організації, згідно з якою можна виділити індивідуальне та колективне страхування (залежно від кількості осіб, зазначених у договорі страхування).

Договори індивідуального страхування укладаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку; вони забезпечують урахування визначених потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану. В окремих випадках страхова відповідальність може розповсюджуватися на членів сім'ї страхувальника.

Колективне страхування передбачає укладення договорів не з окремими фізичними особами, а з адміністрацією підприємств, організацій, установ, які виступають у ролі страхувальника. Застрахованими є особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації. У колективі може бути створено декілька страхових груп, основі критерію поділу яких виступає однакова професія, посада, від тощо.

Для кожної групи визначається однакова страхова сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф.

В економічно розвинених країнах переважна більшість (до 98%) промислових і торговельних підприємств систематично страхують своїх працівників.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає декілька підходів:

  •  за вимогами міжнародних угод;
  •  згідно потреб внутрішнього законодавства;
  •  за формою проведення.

Виділення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами передбачає використання класифікації страхування відповідно до директиви ЄЕС 73/239/ЄЕС для всіх страхових компаній країн-членів цієї організації з 1 січня 1978 р. Вона має на меті сприяння у формуванні єдиного страхового ринку країн, що є членами ЄЕС. Ця класифікація є впорядкованою системою, яка складається з 7 класів (видів) довгострокового та 18 класів загального (генерального) страхування.

     Довгострокове страхування 

Long Term

Клас 

Вид

 

Вид

1 

Страхування життя та ануїтетів 

 

Life and Annuity 

2

Страхування до шлюбу та народження дитини 

 

Marriage and Birth 

3

Зв'язане довгострокове страхування 

 

Linked Long Term 

4 

Безперервне страхування здоров'я 

 

Permanent Health 

5 

Тонтини 

 

Tontines 

6 

Страхування фінансових збитків 

 

Capital Redemption 

7 

Страхування пенсій 

 

Pension Fund Management 

Генеральне страхування

General

Клас 

Вид

 

Вид

1 

Страхування від нещасних випадків 

 

Accident 

2 

Страхування на випадок захворювання 

 

Sickness 

3 

Страхування автомобілів 

 

Land Vehicles 

4 

Страхування залізничного транспорту 

 

Reilway Rolling Stock 

5 

Страхування повітряних суден 

 

Aircraft 

6 

Страхування суден (каско) 

 

Ships 

7

Страхування вантажів (карго) 

 

Good in Transist 

8

Страхування від вогню та стихійних лих 

 

Fire and Natural Forces 

9  

Страхування майна 

 

Damage to Property 

10

Страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту 

 

Motor Vehicle Liability 

11

Страхування цивільної відповідальності власників повітряних суден 

 

Aircraft Liability 

12

Страхування цивільної відповідальності судновласників

 

Liability for Ships

13

Страхування загальної відповідальності

 

General Liability

14

Страхування кредитів

 

Credit

15

Страхування гарантії

 

Suretyship

16

Страхування фінансових витрат

 

Miscellaneous Financial Loss

17

Страхування судових витрат

 

Legal Expenses

18

Страхування фінансової допомоги

 

Compensatory Financial

Згідно з вимогами внутрішнього законодавства України та перспективами розширення меж вітчизняного страхового ринку в процесі виділення визначених видів страхування враховуються міжнародні норми класифікації. Це відтворено в переліку видів страхування, на які видаються ліцензії згідно з порядком їх видачі на здійснення страхової діяльності на території України.

Використання  у  вітчизняній  практиці  страхування  саме  цієї класифікації зумовлене такими процесами:

  •  Перспективою інтеграції українського страхового ринку у світовий страховий простір.
  •  Вирішенням складних проблем, що виникають у процесі отримання страхових послуг громадянином однієї країни в страховій компанії іншої країни.
  •  Підвищенням попиту з боку іноземних страхувальників (західних компаній, що функціонують в Україні) на страхові послуги вітчизняних страховиків.

Оскільки страхування носить інтернаціональний характер, останнім часом посилюється тенденція до міжнародного об'єднання та уніфікації страхового законодавства

2. Класифікація за формами проведення

 Відповідно до форм проведення страхування поділяють на обов'язкове й добровільне.

Світовою практикою відпрацьовано досить чіткі критерії введення обов'язкового страхування:

якщо страхувальник недооцінює ступінь небезпеки

та ймовірні наслідки настання страхового випадку, а

суспільна потреба у страховому захисті таких ризиків існує

                                                  

або

визначена група ризиків не береться страховиками на

страхування на комерційній основі у зв'язку з нерентабельністю  

                                тоді держава вводить обов'язкове страхування.

Отже, обов'язкову форму страхування зумовлено волевиявленням держави, її турботою про страховий захист громадян через спеціальні закони, а добровільну - власним наміром страхувальників через заяву про страхування. Розглянемо їх детальніше.

Добровільне страхування передбачає реалізацію бажання потенційного страхувальника взяти участь у процесі страхування. В економічно розвинених країнах, де взаємовідносини між державою та особою відбуваються на основі таких принципів, як свобода вибору, поважання власності, вільна конкуренція, переважає добровільне страхування. Однак воно передбачає високий культурний рівень населення, розуміння ним завдань страхування, відповідне матеріальне забезпечення.

За відсутності зазначених умов добровільне страхування залишається неприступним для широких верств населення.

Поряд з цим сучасні умови господарювання створюють потребу в організації обов'язкового страхування, основою якого є принцип розподілу необхідних для страхування сум між окремими страхувальниками з метою захисту їхніх економічних інтересів. Ініціатором обов'язкового страхування виступає держава, яка у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб здійснювати внески до страхового фонду для забезпечення суспільних інтересів.

Обов'язкове страхування здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, в яких визначено:

  •  об'єкти, які підлягають страхуванню;
  •  обсяг страхової відповідальності;
  •  рівень і норми страхового забезпечення;
  •  основні  права й  обов'язки  сторін,  які  беруть  участь  у страхуванні;
  •  порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів деякі інші питання.

При обов'язковому страхуванні досягається повнота об'єктів, охоплених страховим захистом. З іншого боку, обов'язкова форма страхування виключає вибірковість окремих об'єктів страхування, притаманну добровільній формі. Таким чином, існує можливість за рахунок максимального охоплення об'єктів страхування при обов'язковій формі його здійснення використовувати мінімальні тарифні ставки, досягати високої фінансової стійкості страхових операцій.

У випадках, коли страхувальником виступає держава в особі своїх органів або державних підприємств і сплата страхових внесків здійснюється за рахунок коштів, наданих з відповідного бюджету, такий вид обов'язкового страхування називають державним обов'язковим страхуванням. Поширюється він здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя та здоров'я.

На відміну від обов'язкового страхування, добровільне виникає тільки на основі добровільно укладеного договору між страхувальником і страховиком. Часто при укладанні такого договору між сторонами бере участь посередник у вигляді страхового брокера або страхового агента. Договір страхування посвідчується страховим полісом. Нормативну базу для організації та проведення добровільного страхування створює страхове законодавство, на базі якого формуються умови та правила окремих видів добровільного страхування. Ці правила й умови, які розроблюються страховиком, підлягають обов'язковому ліцензуванню.

У найбільш узагальненій формі специфічні принципи, на підставі яких реалізується добровільне й обов'язкове страхування, зазначені в таблиці.

Принципи страхування

обов'язкового

добровільного

Встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники - сплачувати страхові платежі 

Діє     на     добровільних засадах 

Суцільне охоплення вказаних у законі об'єктів 

Вибіркове охоплення 

Автоматичність розповсюдження на об'єкти, що зазначені в законі 

Діє з моменту укладення договору страхування 

Безтерміновість 

Завжди обмежене строком страхування 

Нормування страхового забезпечення 

Страхове забезпечення залежить від бажання та фінансових можливостей страхувальника 

Розвиток страхового бізнесу в Україні пов'язаний, перш за все, із розвитком окремих підгалузей та видів страхування, які відносяться як до обов'язкового, так і до добровільного страхування.

Висновки

Страхування як система економічних відносин охоплює різноманітні об'єкти та суб'єкти страхових відносин, має відповідні форми організації на підставі юридичних норм і законів.

Для упорядкування різноманітності економічних відносин і створення єдиної та взаємопов'язаної системи необхідна класифікація страхування.

Класифікація страхування дає змогу страховикам:

•    розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків;

•    застосовувати методи розрахунку тарифів для різних видів страхування;

•    визначати    особливості    формування    резервів    страхової компанії.

Страхувальникам класифікація допомагає визначити:

•    свої права й обов'язки при укладенні того чи іншого договору страхування;

•    з якого виду страхування та на який термін слід укласти договір;

•    до якої страхової компанії доцільно звернутися за страховою послугою тощо.

За формою залучення страхувальників до страхового товариства виділяють обов'язкове та добровільне страхування. Як правило, обов'язкова форма страхування встановлюється тоді, коли страховий захист тих чи інших об'єктів пов'язаний з інтересами не тільки окремих страхувальників, а й усього суспільства.

Аналізуючи показники розвитку добровільного та обов'яз-кового страхування в Україні, слід зазначити, що протягом останніх декількох років домінуючим є добровільне страхування і, зокрема, добровільне страхування майна.

Загалом за період 1999-2000 pp. спостерігалися значні відмінності в темпах зростання сфер добровільного й обов'язкового страхування.

Зміни у вітчизняному страховому законодавстві свідчать про поступовий рух нашої держави до міжнародних стандартів у сфері страхового бізнесу, зокрема в питанні класифікації.

Розглянуті основні критерії класифікації мають сприяти подальшому розвитку та удосконаленню страхової справи, формуванню в людей розуміння її суті та підвищенню рівня страхової культури.

Тема 3. Страхові ризики та їхня оцінка

1. Поняття ризику та його основні характеристики.

2.  Види ризиків та їхня оцінка.

3.  Управління ризиком.

4. Тарифна ставка: структура та методи розрахунку.

Мета вивчення теми:

  •  розуміння особливостей класифікації ризиків;
  •  оволодіння методикою управління ризиками;

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  поділ ризиків на види та їх оцінку;
  •  методи визначення ймовірності настання ризику ;

вміти:

  •  використовувати методи управління страховими ризиками;
  •  розрахувати тарифну стравку, страхову премію.

Міні-лексикон:

страховий ризик, страховий випадок, ситуація ризику, кумуляція ризику, частота настання страхової події, величина збитку, класифікація ризиків, чистий ризик, спекулятивний ризик, ризик-менеджмент, закон великих чисел, технічний ризик страховика, актуарні Розрахунки, тарифна ставка, страхова премія.

1. Поняття ризику та його основні характеристики

Необхідність прискорення руху економіки шляхом ефективності, інноваційного оновлення, позитивних перетворень в усіх сферах життя ні в кого не викликає сумніву. Однак, становлення цих процесів, особливо у вітчизняній практиці, стикається з певними труднощами, зумовленими не в останню чергу наявністю великого кола ризиків, різноманітних за характером, величиною, наслідками.

Ризик притаманний кожному виду діяльності людини. Він є об'єктивним явищем майже в усіх сферах суспільного життя.

Наявність ризиків і необхідність захисту від їхніх наслідків викликають потребу у страхуванні. Оскільки страхування надає фінансову підтримку після настання страхового випадку, необхідно з'ясувати сутність, характер та особливості ризику, бо ризик є одним з основних понять страхування.

За своєю сутністю ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які, можливо, настануть у майбутньому в розмірах, що невідомі.

Без наявності ризику немає страхування, тому що інакше відсутній страховий інтерес.

Поняття ризику пов'язується із розумінням: небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, невпевненості, збитку, азарту.


Схематично це можна зобразити в такому вигляді:

Незнання + невідомість кінцевого результату

=

невизначеність (яку можна оцінити у кількісних параметрах)

=

ризик

Слід відрізняти ризик взагалі та страховий ризик. Найбільш точно та лаконічно цю різницю зазначено в Законі України "Про страхування": "Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка мас ознаки ймовірності та випадковості настання".

Критерії визначення страхового ризику:

♦ Ймовірний характер високого рівня.

Випадковий характер настання.

Співвідношення    випадковості    прояву    певного    ризику    із     сукупністю однорідних об'єктів.

♦ Неможливість    визначення    моменту    настання    страхового випадку за часом та в просторі.

Страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха.

♦ Необхідність об'єктивного виміру й оцінки шкідливих наслідків реалізації ризику.

Перші два критерії означають, що страховий ризик є математичною ймовірністю настання збитку в результаті обумовленої заздалегідь події, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю.

Будь-який конкретний ризик, наприклад, ризик пожежі, крадіжки, - це тільки можливість настання певної події (наприклад, горіння застрахованого будинку або викрадення автомобіля).

Слід пам'ятати, що страхується "ризик", а не те, що повинно неминуче статися. Перелік ризиків, охоплених страхуванням, повинен бути суворо обумовлений в правилах страхування.

При спостереженні за достатньо великою кількістю об'єктів, які піддаються впливу одного й того ж ризику за один і той самий проміжок часу, виявляється закономірність настання випадкових подій. Чим більша сукупність охоплена спостереженням, тим більше випадковість наближається до достовірного результату. Крім того, ризик може бути поданий і через логічну ймовірність, яка будується за допомогою індукції, дедукції, аналізу, синтезу та гіпотези.

Ризик поєднаний з ймовірністю загибелі або пошкодження об'єкта, взятого на страхування.

При ймовірності 1 - існує 100%-ва гарантія того, що певна подія станеться, а при ймовірності 0 - можна стверджувати про неможливість її настання. Чим менше вірогідність ризику, тим легше й дешевше можна організувати його страхування. Значна ймовірності ризику передбачає дорогий страховий захист.

Виділять математичну, статистичну та експертну ймовірність.

 

Умовами здійснення будь-якого ризику є ризикові обставини. Усі вони, взяті у єдності та взаємодії, визначають ситуація ризику, що характеризує природний стан об'єкта страхування й оточення, в якому він знаходиться. При укладенні договору страхування ситуація ризику визначається залежно від ряду ознак, які спостерігаються та реєструються страховиком. До уваги беруться ознаки, що суттєво впливають на стан об'єкта страхування.

Ризикові обставини дозволяють оцінити можливість настання певної події в майбутньому. Проте тільки одна або декілька ризикових обставин призводять до реалізації ризику, що означає настання страхового випадку. Зобразимо це схематично.

Страховий випадок - подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або іншій третій особі.

Страховий випадок може мати місце стосовно одного або безлічі об'єктів страхування в межах певної страхової сукупності (призводить до кумуляції ризику, тобто викликає катастрофічний ризик).

Розглянемо основні характеристики ризику, які мають велике значення для страхування:

I.  Частота настання події щодо місця та часу.

II. Важкість наслідків (величина збитку).

Перший показник визначає ступінь настання страхових випадків за тим чи іншим видом страхування. Розраховується як відношення числа страхових випадків до кількості договорів страхування або кількості застрахованих об'єктів за певним видом страхування. Об'єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки. На практиці спостерігаються періоди часу різкого підвищення страхового ризику, коли значно зростає кількість несприятливих подій із негативними наслідками.

Другий показник визначається як матеріальний збиток, нанесений страхувальнику внаслідок страхового випадку. На основі величини збитку (із врахуванням системи страхового забезпечення) виконуються розрахунки страхового відшкодування.

Наслідки страхового випадку виявляються в повному знищенні або частковому пошкодженні об'єкта страхування. А відтак, головне завдання страхової компанії - сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування як в звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Однак частота й важкість наслідків можуть мати різне співвідношення. Наприклад, авіакатастрофи. Аварій трапляється відносно небагато, але наслідки тяжкі як для людей, так і у фінансовому відношенні для страхових організацій, які здійснюють страхування авіаційних ризиків.

2. Види ризиків та їхня класифікація

Різноманітність ризиків, які присутні в повсякденному житті та різних сферах економіки, теж вимагають їхньої видової класифікації, яка існує в усіх галузях знань.

Критерії, за якими можна класифікувати ризики, вельми різні, але в сукупності вони дають змогу уявити ризик як багатоаспектне явище й охарактеризувати його з точки зору виникнення, місця, величини та особливостей прояву.

Перш за все, ризики згідно з договором страхування, можна поділити на страхові - включені в договір страхування, тобто охоплені страхуванням, і нестрахові - не включені в договір страхування, що не беруться на страхування, а відтак - не покриваються ним.

Страхування розповсюджується тільки на такі ризики, які можна виміряти у фінансовому відношенні, їх можна поділити на чисті та спекулятивні.

Чистий ризик означає потенційну можливість зазнати збитку; тобто наслідок завжди альтернативний - збитки або їхня відсутність.

Спекулятивний - потенційну можливість як придбати (одержати прибуток), так і втратити - зазнати збитку. Як правило, страхуються від чистого ризику.

При класифікації за суб'єктами, які підпадають під вплив ризиків, виділяють ризики для:

•  людства в цілому;

•  окремих регіонів, країни;

•  соціальних груп, окремих індивідів;

•  економічної, політичної, соціальної та інших систем;

•  галузей господарства;

•  господарюючих суб'єктів.

Залежно від джерела небезпеки або за своїм походженням:

Природні:

пов'язані з проявом стихійних сил природи (землетруси, повені, цунамі, град, паводки, снігові лавини, бурі, урагани, шторми, осідання та зсуви ґрунту, селеві потоки, гірські обвали та інші явища)

Антропогенні:

виникають внаслідок цілеспрямованого впливу людини в процесі присвоєння матеріальних благ (такі ризики, як крадіжка, пограбування та інші протиправні дії)

Класифікація ризиків залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних витрат, які можуть виникнути у кожному конкретному випадку, поділяє ризики за розміром - кількісним параметром - на:

незначні                середні              значні             катастрофічні

       (малі)                                            (великі)

Перші два означають такі, що призводять до невеликих за розміром збитків і найчастіше зустрічаються при страхуванні майна громадян.

Значні (великі) ризики - це такі, які завдають великих збитків, які значно перевищують середній рівень збитків від порівняних, тобто однакових за походженням. Іноді під великими ризиками розуміють ризики, сума виплат за якими в результаті настання страхового випадку може бути значна стосовно фондів страховика. До таких ризиків належать: ризики повітряні, транспортні, майнові, що виявляються на великих підприємствах, ризики загальної відповідальності, ризики кредиту й застави.

Особливості великих ризиків:

* виявляються з більшою закономірністю;

* піддаються точнішому передбаченню та розрахунку;

* менш відчутні економічно, ніж катастрофічні.

Катастрофічні ризики - явища природи або людської діяльності, які можуть зумовити чисельні кумульовані окремі ризики та призвести до значних майнових і особистих збитків у особливо великих розмірах.

Причинами катастрофічних ризиків, як правило, є:

•  трагічні прояви природних катаклізмів (землетруси, циклони, виверження вулканів, повені, ураганні вітри, смерчі та інші стихійні явища);

•  різні види людської діяльності - винахідницька, політична, економічна (наприклад, аварії на енергоблоці АЕС).

Катастрофічні ризики поділяються на ендемічні, що виникають під впливом метеорологічних факторів та умов, і ризики, які виникають через якість землі (наприклад, ерозія грунту). Особливу групу в цій класифікації становлять ризики, які пов'язані з перетворюючою діяльністю людини.

У загальній класифікації ризиків залежно від сфери діяльності людини, можна виділити:

  •  політичні
  •  екологічні
  •  транспортні (авіаційні, морські та ін.)
  •  технічні
  •   інші ризики.

Політичні ризики - ті, що пов'язані із протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, заходами чи акціями урядів іноземних держав стосовно суверенної держави, підприємців або громадян цієї держави. Політичні ризики, як правило, не страхуються. Однак через систему застережень або особливих умов договору страхування вони можуть бути включені до обсягу відповідальності страховика. Наприклад, у Франції за законом держава несе відповідальність за збитки, що сталися внаслідок політичних ризиків.

Ризик війни не передбачається таким договором страхування.

Екологічні ризики пов'язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворюючою діяльністю людини.

Транспортні ризики поділяються на ризики карго й каско. Ризики каско стосуються страхування будь-яких видів транспорту (повітряного, морського, річкових суден, залізничного рухомого складу й автомобілів під час руху, стоянки та ремонту). Ризики карго передбачають страхування вантажів, що перевозяться усіма видами транспортних засобів.

Технічні ризики проявляються як аварії внаслідок раптового виходу зі строю машин та обладнання або збою в технології виробництва. Ці ризики мають універсальний характер, тобто захищають об'єкт від багатьох причин збитку: помилок управління, монтажу, порушення технології, недбалості в роботі тощо, які призводять до передчасних відмовлень, виходу з ладу машин та обладнання. Технічні ризики можуть нанести збитки майну, життю, здоров'ю людей та фінансовим інтересам підприємств.

Статистична довідка.

Людськими помилками зумовлено 45% екстремальних ситуацій на атомних електростанціях, 60% при авіакатастрофах і 80% при катастрофах на морі.

Найбільш імовірними є аварії великих технологічних систем, що пов'язано зі збільшенням їх кількості, складності, ростом потужності агрегатів.

У свою чергу, технічні ризики залежно від складу основних та оборотних фондів поділяють на:

промислові ризики (машини та обладнання);

будівельно-монтажні (будівлі, споруди, передавальні пристрої);

електротехнічні ризики (прилади, обчислювальна техніка, засоби зв'язку).

При класифікації ризиків за ознакою, що/хто виступає як носій ризику, виділяють:

Майнові ризики, які виявляються на майнових об'єктах і майнових інтересах власників певних видів майна.

Особові ризики, що притаманні особам і мають фізичне, фізіологічне та соціальне походження.

В окрему групу слід виділити спеціальні або унікальні ризики -ті, які рідко зустрічаються і мають, як правило, високу вартість (наприклад, страхування особливо цінних вантажів - дорогоцінних металів, коштовного каміння, творів мистецтва, готівки). Статистика страхових випадків за такими ризиками практично відсутня, що ускладнює їх страхування. Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може бути включений в обсяг відповідальності страховика.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяються на індивідуальні та універсальні. (Наприклад, індивідуальний - ризик при страхуванні шедеврів живопису під час перевезення та експозиції; універсальний - це крадіжка; він входить до обсягу відповідальності страховика за більшістю договорів майнового страхування).

Не тільки страхові компанії, а й потенційні страхувальники повинні бути обізнані щодо джерел, форм прояву та обсягів можливих ризиків для того, щоб своєчасно укласти договір страхування і запобігти негативним наслідкам реалізації страхових ризиків.

3. Управління ризиком

Ризики будь-яких видів піддаються управлінню, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки, а відтак і фінансові витрати для відшкодування збитків. Управління ризиком полягає в тому, щоб розпізнати, проаналізувати й економічно проконтролювати той ризик, який може загрожувати майновому або фінансовому стану, життю чи здоров'ю страхувальників.

Управління ризиком - "ризик-менеджмент" - одне з головних понять страхового бізнесу на Заході. У вітчизняну практику воно ввійшло відносно недавно. Ризик-менеджмент - це сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і є фактором підвищення надійності захисту від настання страхових випадків. Він базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком, умінні швидко і правильно оцінити конкретну економічну ситуацію.

Страхові компанії в повсякденній діяльності, як ніхто інший, стикаються з різноманітними ризиками, беручи їх на свою відповідальність. Ось чому вони повинні володіти управлінням страховим ризиком, правильно розуміти ступінь ризику, який загрожує людям, майну, фінансовим результатам господарської діяльності. Ефективна робота страхової компанії неможлива без професійного, ґрунтовного управління ризиком.

Ризиком можна управляти за допомогою особливої стратегії та тактики, яка в роботі страхових компаній відрізняється від управління ризиками в інших підприємницьких структурах. Здійснення управління ризиками страховими компаніями визначається специфічністю страхування як сфери бізнесу і пов'язано із діяльністю страховика, яка складається з безпосереднього здійснення страхових операцій, інвестування фінансових ресурсів, здійснення звичайних для будь-якого суб'єкта господарювання функцій. Через те діяльність страховика містить три види ризиків:

* страховий     *інвестиційний     *загальнофінансовий.

Два останніх можна віднести до ризиків, які не пов'язані із страховою діяльністю, на них впливають економічні та природні ризики.

Оскільки основною діяльністю страхових компаній є страхова, Розглянемо управління

На кожному етапі управління ризиком застосовуються свої специфічні прийоми. Розглянемо їх детальніше.

Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) - систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об’єкт страхування та  страховий випадок .

Далі, як правило, застосовують принцип прецедентів, тобто за основу опису ризику беруться відомі з практики їхні аналоги. Підбір аналога та його адаптація до нових умов цілком визначаються знанням і досвідом співробітників страхової компанії, тому прийняття на страхування нових ризиків пов'язано із труднощами, що виникають на першому етапі управління ризиком.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи слід віднести той чи Інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин - це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

(У складі страхового портфеля страховій компанії бажано мати однорідні ризики, але, як правило, в неї - різнорідні ризики).

Наведемо кілька прикладів різних видів страхування. Так, у морському страхуванні встановлення ризику передбачає:

  •  інспектування перевізних засобів, вантажів, портових споруд складів;
  •  визначення потенційних ризиків і зон найбільшого ризику в процесі     
  •  транспортування й обслуговування засобів транспорту з врахуванням погодних і   

 кліматичних умов, маршрутів перевезення;

  •  аналіз причин страхових випадків у процесі транспортування, якщо такі були;
  •  оцінку нових засобів транспортування вантажів і вантажно-розвантажувальних засобів, беручи до уваги рекомендації щодо використання цих засобів;
  •  одержання інформації щодо характеру вантажів і рекомендацій з їхнього упакування.

В особистому страхуванні встановлення ризику може передбачати:

аналіз ризику на підставі власної статистики;

встановлення  факторів  впливу ризиків,  які  можуть  викликати професійні або звичайні захворювання і здатні зумовити втрату працездатності, навіть смертельні випадки;

встановлення потенційних джерел настання страхових випадків.

Необхідно мати на увазі, що, оскільки виявлення ризику є дуже складним елементом, для цього краще залучити експертів різного фаху. У зарубіжній практиці прийняття на страхування ризиків здійснює андеррайтер, який володіє глибокими, різносторонніми та професійними знаннями страхової справи. Страхові компанії мають, як правило, андеррайтерів з кожного виду страхування.

Ефективне проведення цього етапу залежить від наявності певних методик (прогнозування настання страхових подій, оцінки вартості об'єкта страхування та ін.).

Аналіз та оцінка ризику. Страхові компанії, беручи на свою відповідальність ті чи інші ризики, повинні проаналізувати їх, дати оцінку.

Аналіз ризику комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Для проведення аналізу необхідно зібрати масову інформацію про всі попередні схожі ситуації, визначити причини ризику і порівняти її з відомою інформацією. У страхуванні, як в жодній іншій галузі господарської діяльності, велике значення мають вихідні дані. Стихійні лиха, їхні наслідки та нещасні випадки не можна передбачити в буквальному розумінні.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страхових компаній насамперед тому, що пов'язана з ресурсами страхового фонду та відшкодуванням матеріального збитку страхувальнику в грошовій формі. Якщо ризики оцінені якісно й кількісно, то виявляється можливість керувати ними, тобто зменшувати ступінь ризику за допомогою превентивних заходів.

Оцінка ризику може здійснюватися з врахуванням не тільки досвіду самої страхової компанії й інших компаній і складатися з визначення:

*  оцінки всіх основних і супутніх ризикам небезпек;

*  частоти настання страхових випадків;

*  максимально можливого збитку;

*  оцінки кумуляції ризику в розрізі окремих регіонів і т.д.

Більшість моделей для оцінки ризику придатні за наявності у страховика достатньо великого числа страхувальників, що дозволяє з більшим ступенем вірогідності визначити кількісні закономірності у страхуванні. Оцінка ризиків особливо важлива в майновому страхуванні, насамперед, для промислових підприємств, що зумовлено різноманітністю технологічних процесів, різноплановим характером виробництва, складністю та призначенням окремих агрегатів, машин, Джерел живлення тощо.

Зверніть увагу!

Страхові компанії завжди оцінюють потенційні збитки у вартісному вираженні.

Знову звернемося до деяких видів страхування і зазначимо, як може здійснюватися оцінка ризику.

Так, у морському страхуванні оцінка ризику складається з :

  •  визначення й оцінки основних і супутніх небезпек, пов'язаних із транспортуванням вантажів, включаючи оцінку максимальної відповідальності та кумуляції можливої відповідальності;
  •  оцінки вірогідності настання збитку, який є наслідком основних

збитків та/або інших випадків у процесі транспортування.

В особистому страхуванні (у випадку страхування за рахунок підприємства) оцінка ризику містить:

  •  оцінку збитку, який може бути нанесений підприємству в разі непрацездатності або смерті провідних працівників;
  •  оцінку можливих фінансових ускладнень, пов'язаних із зобов'язаннями компанії щодо виплати пенсій та інших соціальних виплат;
  •  оцінку вірогідності помилок при актуарних розрахунках.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

Метод середніх величин. Полягає в тому, що окремі ризикові групи поділяються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками.

•  Метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу.

•  Метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

Ризик не є постійною величиною. Він змінюється, і ці зміни багато в чому обумовлені змінами в економіці, а також рядом інших факторів, які необхідно постійно контролювати.

Контроль за ризиком призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: уникнення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події. Наприклад, встановити охоронні пристрої або інші механізми, щоб нейтралізувати важкість наслідків. Планування та впровадження захисних заходів на підставі контролю ризиків Дозволяє знижувати їх загалом і уникати катастрофічних наслідків.

Жодна страхова компанія не в змозі усунути ризики повністю, але за рахунок оцінки рівня ризиків, точного їх виміру, здійснення необхідних контрольних процедур вона завжди здатна звести нанівець настання страхових випадків або їхні наслідки.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування як в звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Сам процес управління ризиками може здійснюватися тільки за умови наявності певної інформації, серед якої слід виділити:

  •  статистичну
  •  економічну
  •  фінансову
  •  комерційну

Інформація у страхуванні дуже специфічна і містить дані про:

  •  ймовірність того чи іншого страхового випадку;
  •  страхові події;
  •  наявність попиту на страхову послугу;
  •  фінансову стійкість конкурентів;
  •  платоспроможність клієнтів;
  •  страхові тарифи тощо.

Вище було розглянуто питання управління суто страховими ризиками, під які підпадають об'єкти страхування, але й у страхових компаній є специфічний ризик, пов'язаний із здійсненням страхової справи, який має назву технічний ризик страховика.

Розглянемо його трохи детальніше.

Якщо страховий випадок не настав, то страхувальнику, як правило, внески не повертаються. Він, можна сказати, заплатив за свій спокій.

Ризик страховика полягає в тому, що, якщо страховий випадок стався майже відразу після сплати клієнтом першого внеску, то він зобов'язаний виплатити обумовлену договором суму, яка значно перевищує розмір страхової премії. Ось чому для визначення відповідності між розміром страхового відшкодування та величиною страхової премії необхідно прирівняти ризики страхувальника й страховика до ймовірності настання страхового випадку та величини збитків від нього.

Наявність технічного ризику стимулює страховика брати участь у попереджувальних заходах щодо боротьби з ризиками з метою їх уникнення або зниження.

Таким чином, управлінню ризиками в діяльності страховиків притаманна багатоваріантність, яка означає поєднання стандарту й неординарності фінансових комбінацій, гнучкість, неповторність різних способів дій у конкретній ситуації.

4. Тарифна ставка: структура та методи розрахунку

Виникнення страхових випадків і суми збитків від них не можна передбачити в нормативному порядку. Якщо ж взяти окремий проміжок часу, визначену територію та сукупність страхових випадків, які вже відбулися, наприклад, крадіжок або пожеж, то звично мають прояв закономірності їх повторювання.

Для визначення розміру необхідного страхового фонду, що формується за рахунок страхових платежів з метою майбутніх виплат, розглянемо основу цих платежів - тарифну ставку. Тарифна ставка це ціна страхового ризику, яка переважно розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсолютної величини.

У статті 9 Закону України "Про страхування" дається таке визначення: "Страховий тариф ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування".

Специфічні ознаки категорії страхування обумовлюють суттєві особливості страхового тарифу :

  •  Тариф складається з двох частин — ризикової та цінової, оскільки призначення тарифу, як інструменту розкладки збитку, визначає з одного боку, частку для покриття ризику, з іншого — оплату за надання страхової послуги.
  •  До складу тарифу включають ризикову надбавку, тому що ймовірний характер настання збитку вимагає врахування можливих відхилень від очікуваної величини збитку.
  •  Тариф розраховується для певної страхової сукупності, що обумовлено замкненим характером розкладки збитку.

Структуру тарифу можна подати в такому вигляді:

Наведена модель чітко виокремлює кошти страхувальника (нетто-ставка) й страхової організації (навантаження), хоча страховий внесок (платіж, премія), що розраховується на підставі тарифної ставки, сплачує страхувальник.

Нетто-ставка призначена для формування страхового фонду в його основній частині (зазначимо її як ризикову премію), яка використовується для виплат страхового відшкодування. Враховуючи можливу невідповідність між очікуваним і фактичним збитком, до основної частини тарифу включається ризикова надбавка, яка відображає можливу ймовірність відхилення величини фактичного збитку від очікуваного і за рахунок якої формується запасний (резервний) фонд.

Кожний клієнт повинен розуміти: якщо страхових подій буде багато, то страхова компанія вже на початковому етапі буде в змозі виплатити компенсацію лише першим n постраждалим клієнтам за рахунок зібраних ризикових премій. Отже, він може опинитися в числі клієнтів п + 1, тому він мусить сплатити дещо більше, ніж ризикова премія. Ця ідея знаходиться в основі «ризикової надбавки». Саме сума цих двох складових - ризикових премії та ризикової надбавки і є нетто-премією.

У зв'язку із міркуваннями розумності та конкурентоспроможності надбавка не може бути надто великою. Важливо, скільки страхових випадків вона здатна покрити додатково.

Навантаження необхідне для покриття витрат на проведення страхування. Воно становить меншу частину брутто-ставки (залежно від форми та виду страхування може коливатися від 9 до 30 %) і містить:

•    оплату  праці  штатних  і  нештатних  працівників  страхової компанії;

•    витрати на виготовлення бланкового матеріалу, рекламу;

•    адміністративно-господарські витрати;

•    відрахування в запасні, резервні та інші фонди;

•    норматив на формування балансового прибутку від страхової діяльності.

Прибуток у тарифі закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу під час калькуляції навантаження, збільшуючи вартість страхування. Частка його встановлюється, як правило, у відсотках. Як елемент тарифу він відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування.

Зверніть увагу !

Склад страхового тарифу Законом України «Про страхування» не регламентований, однак при поданні страховиком документів для ліцензування додається розрахунок страхових тарифів. Страхові тарифи при добровільному страхуванні формуються за законами ринку і залежать від попиту та пропозиції на страхову послугу.

У теорії страхування залежно від ступеня врахування індивідуалізації ризику виділяють:

  •  cередній                       >>
  •  диференційований       >>>    тариф
  •  індивідуальний            >>

Середній застосовується у випадку, якщо страховика не цікавлять індивідуальні особливості об'єктів страхування або якщо страхова компанія не має достатньої інформації про рівень ризику та особливості об'єктів страхової сукупності.

Середній тариф може бути збільшений за ризикові особливості. Наприклад, при страхуванні будинків за наявністю нестандартних конструкцій чи можливість затоплення.

Після встановлення середнього тарифу до нього застосовуються надбавки і знижки залежно від об'єкта, що береться на страхування. Наприклад, у страхуванні нерухомості враховуються такі фактори, як умови експлуатації систем життєзабезпечення та будівлі, засоби захисту від аварій, системи зв'язку та ін.

Це обумовлює застосування у страховій практиці диференційованих тарифів.

Диференційований тариф розраховується для окремих ризикових груп страхової сукупності на базі необхідної статистичної інформації щодо визначених ризикових ознак характеру об'єкта, його місцезнаходження, призначення тощо.

Індивідуальний тариф визначається для окремого страхового об'єкта. Його розрахунок дуже складний, потребує відповідної статистичної інформації та значного часу. Проте складність визначення індивідуального тарифу, як правило, «скуповується» позитивним результатом його застосування.

Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Методи розрахунку страхових тарифів:

>  на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

>  на базі експертних оцінок;

>  за аналогією до інших об'єктів;

>  з використанням математичної статистики та розрахунку дохідності.

Якщо тарифну ставку розраховано правильно, то забезпечується необхідна фінансова стійкість страхових операцій, тобто стійке збалансування доходів і витрат страховика, або перевищення доходів над витратами. Завищення тарифів призводить до перерозподілу через страховий фонд залишкових коштів. Заниження навпаки, до утворення дефіциту фінансових ресурсів у страховому фонді і невиконанню страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

У цілому система страхових тарифів повинна бути простою, зрозумілою та максимально вигідною як для страхувальника, так і для страховика.

Кожна страхова компанія має свою власну тарифну політику, яка базується на таких принципах:

* еквівалентність страхових відносин сторін;

* постійність розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

* доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників;

* забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.

Необхідно зазначити, що встановлення тарифів залежить від форми страхування. При обов'язковому страхуванні розміри тарифів включаються у відповідні нормативні документи, що регулюють той чи інший вид обов'язкового страхування. Наприклад, за вітчизняним законодавством при обов'язковому страхуванні працівників пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) страховий тариф становить 2% від страхової суми. При обов'язковому страхуванні від нещасних випадків на транспорті - від 2 до 5 % від вартості квитка.

При добровільному страхуванні тарифи встановлюються страховими компаніями самостійно і тому існує необхідність їх суттєвої диференціації. Наприклад, при страхуванні фінансової відповідальності підприємств середній страховий тариф може коливатися від 2 до 5%, при страхуванні домашнього майна 0,5... 5%.

Тарифні ставки при страхуванні майна юридичних осіб у середньому становлять 0,5... 1,7% від страхової суми залежно від факторів, що впливають на ризик. При страхуванні садиби тарифи можуть коливатися від 0,7 до 1%.

При страхуванні будівельно-монтажних робіт тариф становить до 1%.

Тариф зі страхування вантажів переважно коливається від 0,15 до 1,5% від страхової суми.

При страхуванні кредитів тарифна ставка може коливатися від 1,8% до 3,5% від страхової суми.

Найвищі тарифи у медичному страхуванні: від 5 до 50 % залежно від переліку ризиків, що включаються до програми медичного страхування.

Залежно від ступеня ризику в кожному конкретному випадку ставки страхових платежів можуть бути знижені або підвищені шляхом застосування відповідних коефіцієнтів.

Надання знижки за відсутність страхових випадків або навпаки, збільшення тарифу при їх наявності, носить назву системи бонусів, принцип якої полягає у вторинній диференціації премії, тобто застосування знижок або надбавок до індивідуальних договорів, які відносяться до однієї однорідної групи за певною ознакою залежно від збитковості, яка склалася для індивідуального клієнта.

Такі системи часто застосовуються при страхуванні автотранспорту, цивільної відповідальності власників транспортних засобів і подібних їм ризиків, в основному пов'язаних із майном чи відповідальністю.

Застосування системи знижок за відсутність страхових випадків іноді називають системою дисконтування за відсутність вимог виплат або знижкою за безаварійність.

Надаючи знижку за відсутність страхових випадків, страхова компанія зберігає існуючих клієнтів і залучає нових, які, у свою чергу, сподіваються на надання такої знижки.

При наявності великої кількості вимог від одного страхувальника протягом періоду страхування можливий інший розвиток подій підвищення тарифів.

Актуарій (той, хто здійснює актуарні розрахунки) повинен бути фахівцем у галузі математики, статистики, економіки та законодавчо-правової сфери. Не всі вітчизняні страхові компанії мають власних актуаріїв, які пройшли навчання за кордоном або в Україні за участю фахівців Лондонського Інституту актуаріїв. У цьому випадку залучаються спеціалісти, що отримали відповідний сертифікат.

У своїй роботі актуарії розраховують велику кількість показників. Одним з них, який має практичне значення, є частота страхових подій співвідношення між числом страхових подій і кількістю застрахованих об'єктів.

На підставі страхового тарифу здійснюється розрахунок страхового платежу, страхового внеску.

У статті 9 Закону України "Про страхування" дається таке визначення: "Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування".

За рахунок страхових платежів формується страховий фонд, який використовується для виплат страхового відшкодування, тому страховий внесок кожного страхувальника виражає його частку, його участь у . формуванні страхового фонду, оскільки, пригадаємо, страхування є замкнутою розкладкою збитку між страхувальниками.

Страховий внесок можна розглядати як ціну фінансового захисту, страхової послуги, яку одержує страхувальник через страхування. Проте останню слід відрізняти від калькуляційної ціни, тому що в умовах ринку вони, як правило, не співпадають. Вартість страхової послуги величина об'єктивна, а ціна формується під впливом, перш за все, попиту та пропозиції, а також таких факторів як:

  •  кон'юнктура ринку;
  •  цінова політика держави;
  •  динаміка процента за кредит тощо.

Ціна на страхову послугу завжди змінюється в певних межах, її максимум визначається потребами страхувальника, а мінімум в теорії страхування розглядається як засіб забезпечення еквівалентності відносин страховика й страхувальника.

Страхові платежі, що надходять за певним видом страхування, розподіляються строго відповідно до структури тарифної ставки, яка показує, який відсоток повинен бути витрачений на виплату страхового відшкодування, спрямований у запасні фонди, на витрати на утримання страховика, фінансування превентивних заходів тощо.

Висновки

Існування страхування стає можливим і необхідним саме завдяки ризику, який може проявлятися у будь-якій сфері суспільного й господарського життя.

Саме наявність ризиків, які притаманні різним видам діяльності людини, є об'єктивним явищем, вимагає страхового захисту від них та їхніх наслідків.

Ризик - одне з основних і складних понять страхування.

Класифікація ризиків дозволяє більш детально їх вивчати та аналізувати, а специфічні прийоми, що застосовуються у страхуванні управляти ризиками.

Страхуванням охоплюються тільки страхові ризики, їх можна вимірити та оцінити, оскільки до реалізації ризику настання страхового випадку, призводять певні ризикові обставини, які повинен передбачити страховик, беручи на страхування різні об'єкти й визначаючи ступінь їхньої небезпеки.

Для цього страхові компанії повинні здійснювати ризик-менеджмент, дотримуючись послідовного та ефективного проведення кожного його етапу.

Запровадження прийомів ризик-менеджменту в практичну діяльність страховиків сприятиме наближенню цієї важливої сфери страхування до цивілізованого ведення бізнесу.

Наслідок страхового випадку збитки страхувальника повинен бути відшкодований останньому, для чого страхова компанія формує страховий фонд, який є достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування. Формування цього фонду здійснюється за рахунок страхових платежів, розрахованих на підставі науково обґрунтованих страхових тарифів.

З боку держави здійснюється контроль за правильним розрахунком страхових тарифів, хоча тарифну політику кожна страхова компанія визначає самостійно.

Тема 4. Страховий ринок

1.   Страховий ринок ma його структура.

2.  Роль посередників на страховому ринку.

3.   Стан і перспективи розвитку страхового ринку в Україні.

4.  Маркетинг у страхуванні.

5.   Страхові договори.

Мета вивчення теми:

  •  опанування загальними характеристиками становлення та розвитку                   страхового ринку;
    •  з'ясування етапів розвитку страхового ринку України;
      •  визначення особливостей страхових продуктів як товару.

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  структурну будову страхового ринку України, її особливості;
    •  страхові продукти, закономірності та особливості їх продажу;
      •  організаційні форми страховиків, що діють на страховому ринку України.

вміти:

  •  аналізувати показники моніторингу страхового ринку;
  •  у    орієнтуватись в рейтинговій оцінці страховиків;
    •  визначати приоритетні напрямки розвитку страхового ринку України.

Міні-лексикон:

страховий ринок, страховик, страхувальник, страхова послуга, страховий агент, страховий брокер, аквізиція, "Ллойд ", страховий маркетинг, страховий договір, інфраструктура страхового ринку, строк дії договору страхування, правила страхування, страховий поліс.

1.   Страховий ринок ma його структура.

Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб'єктів ринку. Саме наявність такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки тієї чи іншої країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Світовий досвід переконує: досконала система страхового захисту є підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягненням соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Існує значна кількість визначень страхового ринку як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Наведемо декілька з них.

Страховий ринок:

  •  система економічних відносин, які становлять сферу діяльності страховиків і перестраховиків у певній країні, групі країн або міжнародному масштабі щодо здійснення відповідних страхових послуг страхувальникам - продажу специфічного товару - "страхове покриття";
  •  форма організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб;
  •  особливе соціально-економічне середовище, визначена форма   економічних   відносин,   де   об'єктом   купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього;

Саме сучасний характер суспільно-виробничих відносин створює об'єктивні передумови розвитку страхового ринку:

* зміни у відносинах власності;

* конкуренція;

* ліквідація державної монополії на засоби виробництва;

* "відкриття кордонів" для переміщення людей, товарів, послуг, капіталів;

* розвиток підприємницької діяльності;

* необхідність забезпечення безперервного відтворення процесу виробництва шляхом надання грошової допомоги постраждалим у випадку непередбачених несприятливих обставин.

Для існування страхового ринку необхідно дотримання таких основних умов:

1.   Наявність хоча б двох зацікавлених сторін, що виступають суб'єктами ринку.

2.   Можливість кожної з них запропонувати те, що має споживчу вартість для іншої сторони.

3.   Право на отримання інформації для прийняття рішення про участь у страховій угоді.

Таким чином, умови існування страхового ринку передбачають утворення на ньому головних суб'єктів, до яких належать страховики та страхувальники, та виконання ними своїх функцій.

Отже, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із законодавством України, а також ті, які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

До головних суб'єктів страхового ринку також можна віднести страхових посередників, за допомогою яких страховики можуть здійснювати свою діяльність.

Залежно від специфіки страхового ринку виділимо інших учасників страхових відносин:

  •  застраховані особи
  •  об'єднання страховиків
  •  перестраховики
  •  товариства взаємного страхування
  •  орган державного нагляду за страховою
  •  професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвеєри)
  •  професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Загальну структуру страхового ринку України можна зобразити у вигляді такої схеми:

Деякі специфічні терміни вимагають пояснення.

Професійні оцінювачі ризиків і збитків є, як правило, уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції.

Андеррайтер має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності.

Сюрвеєр - інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінку та визначає ймовірну ступінь настання страхового випадку.

Аварійний комісар встановлює причини, характер і розмір збитку в результаті страхового випадку, як правило, ДТП.

Аджастер представляє інтереси страховика у вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальника, пов'язаних зі страховим випадком.

Диспашер - спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем, фрахтом. Функції диспашера може виконувати аджастер.

Страховий ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинену систему горизонтальних і вертикальних зв'язків між ними.

Він забезпечує органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі, яка пропонується на страховому ринку.

Існують певні особливості, що виокремлюють страхові послуги від нестрахових. Страхова послуга має нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як обіцянка, обумовлена великою кількістю застережень, віддалена від виконання тривалим строком. До того ж вона може бути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж. Тобто страховик на ринку пропонує послугу, за яку покупець повинен гроші сплатити одразу, а отримати її - в майбутньому або не отримати зовсім.

Для успішного розвитку страхування необхідно, щоб потенційним споживачам був притаманний відповідний рівень економічного мислення, що є основою формування страхової культури. Для формування усвідомлення необхідності страхування слід, у першу чергу, привернути увагу споживача до асортименту страхових послуг, тобто набору тих видів, що пропонуються на ринку. Така інформація повинна бути якомога вичерпнішою, відповідати на усі можливі питання споживача.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів на страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури, яку слід розглядати як велику й складну систему, головне призначення якої полягає в підтримці впорядкованих взаємовідносин між усіма учасниками ринку. Вона складається з таких елементів:

Інфраструктура страхового ринку:

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною (здатною до розширення та звуження), залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

2. Роль посередників на страховому ринку

Ринкові страхові відносини виникають на стадії високої організації ринкової інфраструктури в той час, коли суспільство усвідомлює, що довірити та перекласти тягар витрат у зв'язку з різноманітними ризиками доцільно на професіоналів - страховиків. На цьому етапі потенційному страхувальнику потрібно:

*    зібрати інформацію про страхові компанії та страхові продукти, що         

     пропонуються на ринку;

*    здійснити їхню оцінку;

*    визначитися з вибором страхової послуги та конкретного страховика;

*    впевнитися в правильності вибору.

На жаль, виконати ці завдання без кваліфікованої допомоги складно. Більшість потенційних страхувальників, як правило, погано орієнтується в ситуації на страховому ринку, а тому потребує досвідченого консультанта, якому може довіритися. Саме такими фахівцями якраз і є страхові посередники - страхові агенти та страхові брокери.

Сам процес продажу страхових полісів має назву аквізиція. Це поняття включає в себе як продаж страхових полісів, так і спробу довести клієнту необхідність укладення договору страхування або сприяння продажу.

Історична довідка.

Перший відомий в історії страховий агент - доктор Ніколас Бейрбон з Лондону, який після великої Лондонської пожежі у 1666 р. відкрив контору зі страхування від пожеж.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.

Так, страховими агентами можуть бути громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Тим самим страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах.

Страховими брокерами можуть бути громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

       Отже, страховий агент є уповноваженою особою продавця - страховика, який діє згідно з агентською угодою зі страховою компанією. Він продає поліси страхової компанії за її дорученням та репрезентує інтереси страховика.

Страховий брокер, навпаки, є у більшості випадків уповноваженою особою покупця - страхувальника (згідно з письмовим або усним узгодженням) або страхової компанії, як їхній представник чи консультант.

Клієнт доручає брокеру здійснювати усі необхідні дії щодо управління своїми ризиками та розміщення їх у страховій організації за вибором брокера.

Зверніть увагу!

Незалежність брокера від продавця страхової послуги є гарантом того, що в процесі вибору страхової компанії для свого клієнта брокер керується виключно інтересами клієнта. Це є ключовою відміною брокера від агента.

Зарубіжний досвід.

У США за посередництвом страхових брокерів укладається приблизно 80% усіх страхових контрактів; у Німеччині - 20%; в Італії - 25%; в Іспанії - 10%.

На ринку ризикових видів страхування частка брокерів становить 85% у Великобританії; 70% - у Бельгії; 65% - в Іспанії; 20% - в Італії.

На ринку індивідуального ризикового страхування брокери займають лідируючі позиції у Великобританії та Бельгії (80...95%), тоді як у країнах Центральної та Південної Європи основним каналом розподілу страхових послуг є страхові агенти (40% - у Франції, 60% - у Німеччині, 80% - в Італії).

Під словами "страховий агент" і "страховий брокер" потрібно розуміти не тільки фізичну особу, а й страхові агентства, які є структурним підрозділом страхової компанії з певною кількістю агентів, і брокерські контори з найманим персоналом.

У страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії та ін.

Хоч основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції.

Функції посередників

Страховий агент

Страховий брокер

Від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси 

Визначає об'єкт страхування та страхові ризики, які необхідно застрахувати клієнту 

Оформляє страхову документацію 

Проводить порівняльний аналіз послуг і фінансовий стан страховиків 

Має  право  проводити  страхові виплати 

Підбирає клієнту кращого, зі своєї точки зору, страховика 

Виконує представницькі функції 

Оформляє договір страхування 

Забезпечує своєчасне перерахування страхових внесків страховику 

Здійснює контроль за своєчасним надходженням внесків 

Чим ширша мережа посередників, тим більше потенційних страхувальників може довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами.

Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники. Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

Страховий агент або страховий брокер допомагає страховику запобігти складних переговорів зі страхувальником, який у більшості випадків незнайомий з елементарними поняттями страхової справи та неготовий безпосередньо вести переговори зі страховиком. (Наприклад, може виявитися, що ризик був неправильно оцінений, у результаті страховий поліс не буде забезпечувати належний страховий захист). За допомогою ж посередників інтереси страховика і страхувальника будуть забезпечені шляхом досягнення позитивного результату.

У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Його завдання стають дедалі різноманітнішими і складнішими. Він здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювання умов договору, обробку статистичних даних тощо. Після вивчення ринку посередник направляє страхувальнику пропозицію про страхування, яка містить:

  •  вид договору та назву страховика;
  •  за якими видами ризиків надаються гарантії;
  •  які об'єкти доцільно застрахувати;
  •  можлива франшиза;
  •  розмір страхової премії;
  •  термін дії договору;
  •  умови його припинення.

Якщо необхідно, ці умови обговорюються зі страхувальником, що може призвести до змін у проекті договору. Коли страхувальник погоджується з кінцевим варіантом договору, посередник складає його остаточний варіант.

Виконуючи ці функції, посередник стає ніби дослідницьким бюро страховика: вивчає дійсні та майбутні потреби страхувальників і розробляє нові види гарантій відповідно до матеріального рівня клієнта.

Посередник повинен добре володіти методами контролю ризику, профілактики страхових випадків, мінімізації їхніх наслідків. Таким чином, він побічно бере участь у створенні загальної концепції безпеки.

У країнах Європейської Співдружності спостерігається чітка тенденція щодо уніфікації вимог, які пред'являють до страхових посередників. Серед них можна виділити такі:

•   віковий ценз;

•   відповідна кваліфікація (сертифікати або дипломи визначеного зразка, стаж    

    роботи в страхових або брокерських компаніях тощо);

•   наявність поліса   обов'язкового страхування професійної відповідальності;

•   фінансові гарантії;

•   відсутність у минулому банкрутств та ін. Обов'язковою умовою діяльності посередників є їхня попередня реєстрація. Як правило, передбачаються різноманітні процедури реєстрації залежних і незалежних посередників.

Наприклад, у Франції брокери відносяться до торгових професій і підлягають реєстрації у Торговій Палаті; у Великобританії існує спеціальний орган - Рада з реєстрації страхових брокерів. Орган, який здійснює реєстрацію, часто є і контролюючою інстанцією.

Розвиток інституту посередництва, залучення до цієї діяльності професіоналів може послужити сильним імпульсом для розвитку ринку страхових послуг у цілому.

Зараз в Україні діє "Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками" та "Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів", які регулюють діяльність страхових посередників на ринку страхових послуг і спрямовані на посилення захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, громадян.

3. Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні

Становлення України як самостійної та незалежної держави обумовлює створення і розвиток страхового ринку, а процес демонополізації економіки, який поступово охоплює всі галузі народного господарства, впливає і на страхування як окрему сферу суспільних правових відносин.

Перші приватні страхові компанії, які завершили період монополії Держстраху, виникли в Україні на початку 1991 р. Саме цей період вважають початком створення страхового ринку.

Історичний екскурс.

Розвиток страхування в Україні на сьогоднішній день вже пройшов три етапи:

І етап (1991-1993 pp.)

 

Страхування проводилось відповідно до Закону "Про господарські товариства"

Основні характеристики

Головний висновок

Нерегульований розвиток недержавного страхування і, як наслідок, поява великої кількості (приблизно    800)    різноманітних    страхових товариств, включаючи товариства "сумнівного типу", і перших крупних страхових компаній -"ОРАНТА",     "АСКО",     "САЛАМАНДРА", "ОМЕТА"   та   ін.   Похитнулася   монополія Держстраху на страховому ринку країни. 

Інститут страхування як елемент ринкової економіки не сформувався. 

Причини

Відсутність таких головних елементів, як:

1.  Методологічна база страхування, у тому числі невизначеність таких базових категорій, як страхова сума, платіж, тарифна ставка, нетто-ставка, навантаження та ін.

2.  Методологічна база економіки страхування. Невизначеність таких понять, як собівартість, дохід, прибуток страховика та джерел їхнього формування призвела до грубих викривлень в оподаткуванні страхової діяльності.

3.  Методологічна база бухгалтерського обліку страхових операцій.

II етап (1993-1996 pp.)

Прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" 

Основні характеристики 

Головні висновки 

1 . Виділення страхування в окрему галузь.

2. Утворення контролюючого та регулюючого органу - Укрстрах-нагляду.

3. Утворення лобіюючого органу -Ліги страхових організацій України (ЛСОУ). 

1 . Здійснено    першу    спробу створення     цивілізованого страхового ринку.

2. Підірвано довіру широких кіл населення до страхування та економічних реформ у країні. 

Причини 

1. Методологічну базу страхування в Декреті так і не було розроблено. 2. Учасникам страхового ринку бракувало достатнього досвіду. 

III етап розпочався в березні 1996 р. з прийняттям Верховною

Радою Закону України "Про страхування"___________

Основні характеристики

Головні висновки

=> Утворення   професійних   об'єднань страховиків

 => Реорганізація Укрстрахнагляду

=> Удосконалення законодавчої бази зі страхування 

1 . Стабілізація кількості страхових компаній.

 2. Наближення страхового ринку  до   міжнародних   стандартів. 

Досвід останніх років засвідчив, що на розвиток страхового ринку впливає дві групи показників:

Фінансові

Нефінансові

Річний збір премій та виплати відшкодувань 

Кваліфікація та досвід працівників 

Частка кожної окремої страхової компанії в зібраних преміях та у виплатах відшкодувань 

Досвід роботи страхових компаній на внутрішньому та міжнародному страховому ринку 

Загальна сума адміністративно-технічних витрат 

Правові, організаційні, трудові ресурси 

Загальний капітал компаній 

Ефективність регулювання страхового ринку 

Величина технічних резервів 

Асортимент страхових продуктів 

Економічна ефективність інвестицій 

Культура обслуговування клієнтів компаній 

Знання, аналіз і правильне використання вищезазначених факторів можна розглядати як ключ до фінансового успіху страховиків.

Стратегічні напрями розвитку страхового ринку України випливають з особливостей сучасного його стану, серед яких:

1. Високий ступінь концентрації страхових компаній в регіональному вимірі. (За адміністративно-територіальним поділом в Україні виділяють 4 регіони, в які входять 24 області і АР Крим.)

  •  у Західний регіон (Вінницька, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська, Рівненська області) -11%;
  •   у Східний регіон (Донецька, Луганська, Дніпропетровська,Сумська, Харківська, Полтавська області) - 25%;
  •  у Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області, Автономна республіка Крим і місто Севастополь) - 22%;
  •  Центральний регіон (Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Київська області та місто Київ) - 42%, з них у місті Києві 40%.

Майже дві третини усіх страхових компаній України зосереджено в п'яти містах: Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку. Тут знаходиться близько 65% усіх страховиків, тоді як у деяких областях (Херсонська й Чернівецька) їх немає взагалі, а на весь Західний регіон припадає лише 11% страхових компаній.

2. Низький   рівень   охоплення   фізичних   ma   юридичних   осіб страховим захистом.

На частку національного страхового ринку України сьогодні припадає лише до 0,01% обсягу страхових послуг, що надаються на світовому страховому ринку та 0,05% - в Європі. Це в 492 рази менше, ніж у Німеччині; у 436 разів - ніж у Франції; у 16 разів - ніж у Польщі; у 14 разів - ніж у Росії.

Загалом страховий ринок в Україні охоплює не більше 10% ризиків, тоді як у більшості розвинених країн - не менше 90...95%.

Сьогодні в Україні страхові платежі з усіх видів страхування із розрахунку на одного громадянина складають 19 грн на рік, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник сягає однієї тисячі доларів США.

3.  Недостатня розвиненість послуг зі страхування життя.

Головною причиною, що може пояснити такий стан, є недовіра населення до страхування життя як такого. Вона зумовлена виникненням великої кількості трастів і страхових товариств, що діяли протягом 1993-1995 pp. і виявилися фінансовими пірамідами, в результаті чого пропали кошти частини населення.

Однак, довгострокові види страхування життя повинні набути розвиток в Україні у майбутньому.

4. Невелика фінансова місткість вітчизняного страхового ринку

зумовлює те, що значні суми страхових премій, тобто можливі інвестиційні ресурси, у вигляді перестрахувальних премій, надходять до іноземних компаній. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) до 90% страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я осіб, як від'їжджають за кордон; до 60% - за "автокаско", до 50% - під час страхування великих майнових ризиків.

5. Не завершено формування інфраструктури національного страхового ринку, яка здатна надавати страховикам різного виду послуги - консультаційні, маркетингові, експертні.

6. Велика кількість страхових компаній практично ще не працює за світовими та європейськими стандартами.

7. Має місце певний вакуум у страхуванні складних і крупних ризиків (ринок перестраховування тільки формується) та продовжує існувати певна недовіра населення до страхування.

. Намітився ряд позитивних якісних тенденцій, а саме:

•   темпи росту страхових платежів продовжують випереджати темпи росту

   страхових виплат;

•   значно зросли обсяги резервів, сформованих на кінець року;

•   намітилася    тенденція    значного     збільшення     сплачених статутних   фондів,   що   свідчить   про   привабливість   для інвестування   страхового   ринку,  як   сфери,   що  динамічно розвивається   та   усвідомлення   страховиками   необхідності збільшувати фінансову потужність для виконання зобов'язань перед страхувальниками.

За роки незалежності в Україні в основному створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

4. Маркетинг у страхуванні

Сучасний маркетинг відрізняється розширеною сферою застосування, зокрема, використанням його у страховій діяльності.

Маркетингу страхуванні можна розглядати як:

  •  одну з основних функцій діяльності страхової компанії – її збутову діяльність, спрямовану на просування страхових послуг від страховика до страхувальника;
    •  комплексний підхід до питань управління усією діяльністю страхової компанії , що спямована на надання таких страхових послуг і в такій кількості, які відповідають потенційному попиту.

Досвід страхування в країнах усталеної економіки свідчить, що головною умовою реалізації стабілізуючої функції страхування є досконалий страховий ринок з широким спектром усіх його галузей та видів, якому притаманні потужні стимули розвитку, засновані на використанні маркетингу. Останній забезпечує стабільність компанії в умовах жорсткої конкуренції та отримання прибутку.

Система маркетингової діяльності страхової компанії складається з трьох основних елементів, кожен з яких має рівновелике значення для реалізації ефективної маркетингової політики:

  •  дослідження, аналіз і прогнозування страхового ринку та власного страхового        

   портфеля;

  •  розробка комплексу маркетингу за видами страхових послуг;
  •  управління маркетингом всередині страхової компанії та просування страхових продуктів на ринку.

Розглянемо окремо кожен елемент.

У процесі дослідження страхового ринку збирається, аналізується та згруповується вся суттєва інформація, яка передбачає вивчення:

  •  потенційних страхувальників та їхніх мотивів при укладанні договору страхування;
  •  конкурентів і продуктів, що пропонуються іншими страховиками;
  •  форм і каналів просування страхових послуг від страховика до потенційного клієнта;
  •  рекламних засобів тощо.

Дослідження ринку передбачає його сегментацію, тобто виділення цільових сегментів за визначеними параметрами, з урахуванням потенційної клієнтури, а саме:

  •  її нинішніх страхових потреб і можливих майбутніх змін;
  •  географічного та соціально-економічного розподілу;
  •  платоспроможності тощо.

Такі дослідження дають змогу виявити можливості та способи впливу на потенційних страхувальників за допомогою реклами та інших маркетингових інструментів з метою формування відповідного рівня страхової культури та інформаційної допомоги в придбанні страхового продукту.

Найбільш складною й довгостроковою проблемою, що потребує особливої уваги страховика, є проблема формування та управління страховим портфелем.

Страховий портфель це - сукупність страхових внесків, прийнятих страховою компанією від страхувальників, яка характеризує загальний обсяг її діяльності. Він може також розраховуватися за кількістю укладених договорів страхування або за розмірами загальної страхової суми.

Термін "страховий портфель" введено з метою визначення перспектив розвитку страхових операцій на певній території діяльності страховика.

За обсягом страхового портфелю розраховується показник охоплення страхового поля* (відношення фактично застрахованих об'єктів - до їх можливої кількості тобто страхового портфеля до страхового поля у відсотках). Цей показник дає змогу страховику спрогнозувати перспективи розвитку страхових операцій на кожному окремому сегменті ринку.

*максимальна кількість об'єктів, що можуть бути охоплені тим чи іншим видом страхування

Отже, дослідження страхового портфеля являє собою аналіз імовірності настання страхових випадків та їхньої вартості для компанії, залежно від різноманітних характеристик страхувальників: їх територіального розташування; професії; характеру діяльності; статі; віку; характеру застрахованих ризиків і взятих на страхування об'єктів тощо.

Плануючи свій страховий портфель і співвідношення ризиків у ньому, страховик повинен пильну увагу приділяти асортименту страхових продуктів з урахуванням певних вимог до них, тобто визначити такі їхні властивості, які найбільшою мірою задовольняють запити страхувальників. До цього переліку входять:

•    об'єкти страхування;

•    страхові ризики;

•    ціна страхового продукту;

•    додаткові послуги, що надаються страховиком;

•    якість і повнота обслуговування клієнта на стадії супроводу договору    

    страхування.

Доцільно, щоб асортимент страхових продуктів був зорієнтований на якісні, недорогі та багатофункціональні варіанти, здатні задовольнити потреби клієнта. При розробці нових страхових продуктів і впровадженні їх на ринок необхідно впевнитися, що вони значно відрізняються від уже існуючих.

Страховий продукт привабливий для споживача можливостями вирішення проблем щодо захисту майнових інтересів, тому він повинен:

* задовольняти сучасні потреби страхувальника;

* відрізнятися від аналогічних і бути цікавим для великої кількості споживачів;

* бути простим і зручним для продажу й обслуговування;

* мати якісний сервіс супроводження;

* зберігати наступність з тими продуктами, що вже існують, та не мати підвищеного     

  ступеня незвичайності.

З точки зору маркетингу, застосованого до страхового ринку, ця функція, у першу чергу, включає низку заходів із залучення клієнтури - потенційних страхувальників - до послуг страхового товариства. Вона знаходить реалізацію у використанні ряду методів і шляхів впливу на потенційних страхувальників.

Застосовуються методи впливу та переконання за допомогою цілеспрямованої реклами, широкого комплексу організаційних заходів щодо укладення договорів страхування, диференціювання тарифів на страхові послуги.

Одним з найважливіших моментів взаємовідносин страховика та страхувальника є наявність високої міри довіри потенційних страхувальників. Першочергове завдання страховика полягає у формуванні такої довіри. Добре, якщо назва страхової компанії, девіз, інформація про діяльність стають відомими якомога більшому колу юридичних і фізичних осіб.

Практика роботи страховиків за кордоном свідчить про необхідність використання фірмового стилю в процесі просування послуг страхового характеру до потенційних клієнтів. Фірмовий стиль - це сукупність прийомів і методів рекламної роботи страховика, які дозволяють ототожнювати в масовій свідомості визначені страхові послуги з діяльністю тієї чи іншої страхової компанії.

Завдяки фірмовому стилю страхувальники отримують можливість співставити форми та методи окремого страховика та його конкурентів.

Систему фірмового стилю страхової компанії складають три основні елементи: фірмовий знак, логотип, фірмовий блок.

Наведемо приклади фірмового стилю окремих страхових компаній, що працюють на вітчизняному страховому ринку.

Страхове товариство "Терен" - одна з перших недержавних страхових компаній на Україні, фундаторами якої стали люди, які мали щире бажання покращити страховий ринок, новий погляд на страхування та досвід, що дозволили досягти значних успіхів на ниві страхування. Девіз страхового товариства "Ми не всесильні, але з нами легше" відомий широкому колу страхувальників. Клієнтами "ТЕРЕНу" стали не тільки громадяни України, а й жителі Польщі, Білорусі, Молдови, Росії, країн Прибалтики та ін. На сьогоднішній день страхове товариство "Терен" - одна з провідних фінансове стійких страхових компаній в Україні.

Страхова компанія "КРЕДО-КЛАСИК" була заснована 10 лютого 1994 р. і зараз є одним із лідерів вітчизняного страхового ринку. Компанія має значний досвід роботи в різних сферах страхування в Україні та тісні партнерські зв'язки з провідними брокерами та страховими компаніями Заходу.

Страхова компанія «Остра-Киев» почала свою роботу в 1994 р. Високий рівень матеріальної бази, методології роботи, спеціалістів, підготовка та кваліфікація яких дозволяє успішно надавати страховий захист клієнтам не тільки на території України, а й в усьому світі. Стратегія компанії - надання повного спектра розроблених послуг клієнтам. За рейтингом 1999 р. «Остра-Киев» визнана найпрофесіональнішою страховою компанією в Україні.

На жаль, сьогодні не кожна страхова компанія має свій логотип, свій лозунг. Звичайно, можна зекономити на такого рода витратах, але  практика показує,  що  програє та з конкуруючих  фірм,  яка зменшує в кризовий період інтенсивність реклами.

Планування стратегії маркетингу має своїм завданням не тільки заволодіти страховим ринком, а й здійснювати постійний контроль над формуванням попиту - з тим, щоб в потрібний момент перебудувати стратегічні програми та тактику конкурентної боротьби у відповідному напрямі.

Запорукою нового попиту на страхові послуги є висока культура страхового обслуговування: страхові компанії повинні передбачати значні витрати на вдосконалення організації продажу страхових полісів, поліпшення обслуговування клієнтів і підтримку іміджу.

Чим вищий рівень сервісу, що надається страховиком, тим більший попит на його продукцію. Однак підвищення рівня сервісу та його мотивація потребує збільшення витрат, тому керівництво страхової компанії повинно знайти оптимальне співвідношення між рівнем обслуговування та економічними факторами, пов'язаними з ним.

Якщо попит на страхові послуги починає падати, керівництво служби маркетингу страховика повинно виявити його причини й вжити відповідних заходів, спрямованих на усунення цих причин, а саме:

  •  інформування потенційних споживачів про позитивні сторони пропонованого страхового продукту;
  •  переконання потенційного страхувальника в необхідності придбати цей продукт (цільова реклама);
  •  стимулювання    продажу    страхових    полісів    за    рахунок підвищення    привабливості    страхової    компанії    (іміджева реклама);
  •  створення такої системи збуту страхової продукції, яка забезпечить найбільшу ефективність продаж;
  •  стимулювання   збуту   за   допомогою   системи   знижок   страхувальникам, премій посередникам, конкурсів, лотереї, реклами на місці продаж.

Велика кількість послуг страхового характеру завжди привертає увагу потенційних страхувальників, але в той же час ускладнює їх вибір, тому особливе місце в маркетинговій діяльності страхової компанії відводиться рекламі.

Страхова реклама - це коротка інформація, де в яскравій, виразній та дохідливій формі розкриваються основні умови діючих видів страхування. Вона повинна враховувати: інтереси різних груп страхувальників за віком, статтю, рівнем освіти, доходами.

Мета реклами - всіляко сприяти укладенню нових і відновленню раніше діючих договорів страхування. У більш узагальненому вигляді - це цілеспрямоване формування розумних потреб населення в страхових послугах. Засобами реклами є газети, журнали, радіо й телебачення, а засобами масової реклами - плакати, афіші, рекламні написи, реклама поштою та кінореклама.

На підставі аналізу попиту на страхові послуги за їхнім обсягом і видом, а також власних технічних і фінансових можливостей, страхова компанія розробляє план ділової стратегії з освоєння страхового ринку, визначає конкретні строки, здійснює контроль за його виконанням, вносить корективи в ході практичної реалізації.

Керівництво страхової компанії, маючи у своєму розпорядженні такі важелі управління, як маркетинг і реклама, повинно знайти оптимальну комбінацію засобів впливу на страховий ринок з метою забезпечення успіху в конкурентній боротьбі з іншими страховиками.

З урахуванням викладених елементів маркетингу та дій страховика розробляється загальна стратегія маркетингу страхової компанії, під якою розуміють процес управління, встановлення та підтримання відповідності між цілями страховика, його потенційними можливостями та шансами у сфері маркетингу.

Загальна стратегія маркетингу повинна мати чітко сформульовані цілі на підставі:

1)   глибокого  вивчення  сильних і  слабких  сторін компанії та її продукції,    а   також    аналізу   об'єктивних    можливостей    та конкуренції з боку інших компаній;

2)  детальних знань, одержаних у результаті вивчення зовнішнього середовища і стану ринку, на якому компанія продає свої послуги.

Маркетинг не можна вважати успішним, якщо страховий продукт не реалізується всупереч очікуванням компанії внаслідок високої ціни або через інші причини.

У сучасних умовах, коли страхові послуги характеризуються досить швидким кількісним і якісним зростанням, а їх споживачі формують цілком визначені ринкові сегменти, одним з провідних факторів успішного розвитку вітчизняного страхового ринку є вироблення та застосування страховиками ефективних маркетингових програм. У процесі їх впровадження та реалізації можливе вирішення основних проблем, що викликають суттєву розбалансованість між попитом і пропозицією:

•    недовіри потенційних страхувальників внаслідок негативного досвіду

     страхування;

•    недостатності інформації про страхові компанії та низького рівня інформованості

     про різні види страхових послуг;

•    високих страхових тарифів при низьких страхових сумах;

•    низького рівня страхової культури тощо.

5.  Договір страхування

Договір страхування є цивільно-правовою угодою між страхувальником і страховиком, що регулює їхні взаємні обов'язки відповідно умовам визначеного виду страхування.

Договір страхування як угода сторін містить взаємоузгоджені умови щодо страхування певного об'єкта. Законом України "Про страхування" передбачено певні права та обов'язки сторін при укладені договору страхування:

Обов'язки страховика та страхувальника:

Страхувальник:

  •  ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
  •  протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;
  •  у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або страхове відшкодування в передбачений договором термін;
  •  відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору та ін.

Страхувальник:

  •  своєчасно   вносити   страхові платежі;
  •  при укладенні договору страхування надати страховику інформацію про всі відомі йому обставини, що мають суттєве значення для оцінки ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
  •  повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
  •  вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
  •  повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Угода про страхування досягається взаємним волевиявленням сторін. Страхувальника до укладання договору страхування спонукає страховий інтерес. Страховик, укладаючи договір, не лише реалізує страхові інтереси страхувальника, а й свої економічні інтереси, які спрямовані на поповнення ресурсів страхового фонду, збалансування страхового портфеля й отримання прибутку від укладеної угоди.

Зверніть увагу!

Договір страхування є письмовою угодою. Згідно з цією угодою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку виплатити суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником, на користь якої укладено договір страхування.

У своїй основі договір страхування - це договір про передачу та прийняття ризику. Страховик за страхову премію зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрати, які відбулися у зв'язку з настанням обумовленої в договорі події.

Для того, щоб домовленість було досягнуто, необхідно узгодити сторонами суттєві умови договору (розмір страхового забезпечення -страхову суму, величину страхової премії, строк страхування, умови виплати страхової суми або страхового відшкодування). Однак на практиці при наявності стандартних умов договору страхування, зафіксованих у правилах страхування, що розроблені страховиком, перелік таких істотних умов має більш вузьке тлумачення. Як правило, він зводиться до визначення страхової суми та строку страхування. Інші умови стандартних договорів страхування не узгоджуються, а в односторонньому порядку визначаються страховиком на основі затверджених правил.

Правила страхування розробляються за видами страхування та містять:

*  визначення об'єктів страхування

*  перелік страхових випадків страхові тарифи

*  визначення строків страхування

*  порядок укладання договору страхування

*  порядок сплати страхових премій обов'язки сторін за договором

* можливі випадки відмови у страхових виплатах

* порядок розгляду претензій за договорами страхування та ін.

Умови стандартних договорів страхування належать до категорії нормативно установлених, тобто принципи руху договору страхування визначаються законами та нормативами, часовими параметрами, які закладені в загальних правилах (умовах) страхування.

Страховик і страхувальник не можуть вносити будь-які зміни або інші умови до стандартних договорів страхування на власний розсуд.

Підставою для укладення договору є заява. Вона містить явно виражений та адресований страховику намір страхувальника укласти договір страхування на відповідних умовах. У ній обов'язково повинні бути викладені усі суттєві особливості ризику, який передбачається страхувати. Наприклад, якщо подається заява на страхування від нещасних випадків, то в ній повинні міститися дані про вік, стан здоров'я, історію родини особи, яка бажає застрахуватися. У випадку, коли у заяві йде мова про страхування майна, то повідомляється про цінність, місцезнаходження майна, характер оточуючих його предметів тощо.

Страховик, розглянувши заяву, може прийняти її або відхилити.

Підтвердженням укладення відповідного договору страхування є страховий поліс (свідоцтво, сертифікат). Він містить усі істотні умови договору страхування і видається страхувальнику.

До правил має бути додано зразок форми страхового полісу.

Принципова структура його виглядає так:

1.  Найменування суб'єктів договору страхування.

2.  Визначення інтересу страхування.

3.  Перелік   страхових   випадків,   при   настанні   яких   страховик зобов'язаний

     виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

4.  Розмір страхової суми.

5.  Розмір страхової премії (внеску, платежу) і строк її сплати.

6.  Початок і кінець страхування.

7.  Строк  виплати  страхового  відшкодування  та  відповідальність страховика за

    порушення цього строку.

Слід зазначити, що наявність або відсутність страхового полісу сама по собі не означає наявність або відсутність договору страхування.

Зверніть увагу!

Дуже суттєвим моментом є тлумачення умов полісу. Будь-які двозначні, неточні та невизначені формулювання полісу повинні тлумачитися на користь страхувальника.

Договір страхування відноситься до категорії відплатних. На практиці це виражається в зобов'язанні страхувальника сплатити страховику премію, повідомити всі істотні обставини страхового ризику, прийняти необхідні заходи для рятування застрахованого об'єкта при страховому випадку. У свою чергу, страховик зобов'язується відшкодувати заподіяні втрати страхувальнику на умовах укладеного договору страхування.

Договір страхування вступає в силу не з моменту досягнення сторонами угоди про страхування, а після сплати відповідної страхової премії (першого внеску), передбаченої угодою сторін таким чином:

  •  При безготівковому розрахунку - з нуля годин того дня, в який страховий платіж (або його перша частина) надійшов на рахунок компанії;
  •  При розрахунку готівкою - з нуля годин того дня, в який сплачено страховий платіж (або його перша частина);
  •  При відновленні договору до закінчення строку попереднього договору - з моменту закінчення його дії.

Страховий внесок може сплачуватися на виплат за умовами, які визначає кожна страхова компанія самостійно. Такі подробиці переважно є комерційною таємницею.

Постійним клієнтам компанія може надавати пільги при укладенні договору на новий строк (відстрочка платежу, зниження страхового тарифу тощо).

Договори страхування можуть укладатися з громадянами та юридичними особами і передбачати виконання зобов'язання на користь третьої особи, а не страхувальника. Так, наприклад, у договорі страхування від нещасного випадку може бути передбачено, що в разі смерті застрахованого страхова сума підлягає виплаті особі, яку страхувальник зазначив в договорі.

Зверніть увагу!

Страхувальник і страховик повинні суворо дотримуватися взятих на себе зобов'язань за договорами страхування. Страховик виплачує страхове відшкодування лише після того, як повністю будуть встановлені причини та реальний розмір збитку.

Схема взаємодії сторін договору страхування

Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою, наприклад, аварійним комісаром у формі, що визначається страховиком.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми або страхового відшкодування у випадках:

1)  навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір  

    страхування, спрямованих на настання страхового випадку;

2)  скоєння страхувальником або іншою особою, на користь якої укладено договір

    страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)  подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт

    страхування;

4)  отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим

     страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;

5)  несвоєчасного    повідомлення    страхувальником    про    настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові   перешкод   у   визначенні   обставин,   характеру   та розміру збитків тощо.

Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком у термін не більший, ніж передбачено правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Між страхувальником і страховиком можуть виникати розбіжності з різних питань. Суперечки з приводу договорів страхування розглядаються у встановленому законом порядку: або за взаємною згодою, або за рішенням суду (арбітражу). У випадку, якщо страхувальник не згоден з розміром відшкодування збитку, він має право (за умови, що це не встановлено правилами страхування) призначити свого експерта, який має відповідну кваліфікацію та право на експертну діяльність. Експерти страховика й страхувальника в цьому випадку разом розглядають результати експертизи щодо розміру компенсації. Якщо вони не приходять до згоди, то справа розглядається згідно з чинним законодавством.

Страхувальник має право пред'явити претензію страховику для одержання компенсації за договором протягом строку давності, встановленого законодавством.

Рух договору страхування дуже складний процес. Для того, щоб реалізувати його, слід добре знати складові цього процесу і забезпечити їхню погоджену взаємодію.                                              

Механізм руху договору страхування враховує:

* ціль укладення договору;

* принципи страхування;

* об'єкти, які підлягають страхуванню і які ним не охоплюються ;

* ознаки та перелік страхових подій;

* права й обов'язки страховика та страхувальника;

* фінансові показники договірних відносин;

* часові межі початку та кінця реалізації договору;

* порядок вирішення суперечок.

Етап супроводження договору страхування в діяльності страховика розтягнутий у часі і має ряд суттєвих ознак. Так, укладення та підписання договору страхування, що є почасти формальною процедурою, у випадку, коли страхові платежі можуть вноситися не одноразово, а щоквартально, щомісячно і т.п., у подальшому може принести ряд проблем. Розтягнуті у часі внески вимагають від страховика постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілкування з клієнтом, контролю за сплатою першого внеску і початком страхового захисту, нагадування про наступний внесок тощо.

Окремі страхові компанії пропонують такий порядок проходження договору страхування:

  •  попередня домовленість про умови страхування, визначення виду та умов страхового захисту, тарифів;
  •  оформлення  договору  (після  письмової  заяви  від  клієнта)  та оформлення інших документів, що характеризують ризик;
  •  запис у книзі реєстрації договорів, виписка облікової картки;
  •  доробка   та   уточнення   умов   договору   (якщо   необхідно)   з урахуванням побажань клієнта;
  •  остаточне погодження умов договору з урахуванням змін, що внесені клієнтом і прийняті працівником страхової компанії;
  •  підписання договору;
  •  передача інформації про договір у компанію (з філії);
  •  визначення необхідності у перестрахуванні*;
  •  пропозиції щодо перестрахування;
  •  контроль за надходженням платежу;
  •  інформування та надання копій за запитами, архівна обробка договорів, облікових карток і т.д.

Крім цього, супровід договору передбачає здійснення не менш важливих заходів для регулярного контролю за об'єктом страхування щодо:

  •  виконання клієнтом своїх обов'язків з дотримання норм безпеки, своєчасного виявлення та усунення передумов для страхового випадку;  
  •  своєчасного знаходження можливих тенденцій у характері ризику (наприклад,   заміна   маршруту  транспортування   застрахованого вантажу);
  •  систематичного одержання інформації (наприклад, про причини затримки перевезення застрахованого вантажу);
  •  відслідковування стану та якості послуг, які надаються клієнтові третьою    стороною    за    дорученням    страховика    (наприклад, медичними установами при медичному страхуванні).

Договір страхування може бути укладено на будь-який строк, за домовленістю сторін, що передбачено чинним законодавством і зумовлено багатьма факторами (метою, з якою укладається договір страхування, видом і формою проведення страхування, платоспроможністю страхувальника тощо).

Дія договору страхування припиняється за згодою страхувальника та страховика, а також у разі:

1) закінчення терміну його дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи;

5) смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності;

6) ліквідації страховика в порядку, передбаченому законодавством України;

7) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним тощо.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

У випадку відсутності страхової події протягом періоду страхування страховик може в порядку послуги інформувати про це клієнта, запрошуючи його до подальшого співробітництва, і вносити відповідну інформацію до банку даних, у першу чергу - для фінансово-економічних і актуарних підрозділів.

Висновки

Вітчизняний страховий ринок поступово формується і розвивається та є невід'ємною та важливою складовою ринку фінансових послуг.

Умови існування ринку обумовлюють його основні принципи та функції. Значний вплив на динаміку вітчизняного страхового ринку здійснює страхове законодавство. Встановлені Законом України "Про страхування" вимоги до страховиків щодо величини статутних капіталів дають можливість підвищити гарантії виконання ними своїх зобов'язань, збільшити обсяг внутрішнього страхового ринку.

Однією з основних дійових осіб на страховому ринку України є страхові  посередники. Це ринковий фільтр, через який проходять усі страхові продукти, своєрідна гарантія того, що клієнт може одержати повний спектр пропозицій щодо необхідної йому послуги.

Входження страхових компаній України в систему світової конкуренції висуває на перший план проблему організації та впровадження маркетингу як складової частини діяльності страхової компанії.

Маркетинг у страховій справі із сучасного незалежного інструменту, який бере участь у розробці страхового продукту та організації збуту, повинен стати інтегрованою частиною будь-якої сторони діяльності страхової компанії.

Зобов'язання страхувальника й страховика в процесі їхніх взаємовідносин регламентує договір страхування, в якому вони виступають основними сторонами.

Договір страхування може бути укладено при посередництві страхового агента або страхового брокера.

Становлення інституту брокерства в нашій державі, проведення маркетингових досліджень у страховому бізнесі та застосування у страховій практиці змісту, порядку й контролю діючих страхових договорів, а також аналіз статистичних даних, свідчать про те, що страховий ринок України набуває цивілізованих форм.

Тема 5. Страхова організація

1. Організаційні форми страховиків.

2.  Структура страхових компаній.

3.  Товариства взаємного страхування.

4.  Об'єднання страховиків та їхні функції.

Мета вивчення теми:

  •  опанування загальними характеристиками організаційних форм страховиків ;
    •  визначення структури страхових компаній.

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  організаційні форми страховиків, особливості їх формування;
    •  основні об'єднання страховиків та їх функції ;

вміти:

  •  аналізувати показники моніторингу страхових організацій;
  •  орієнтуватись в рейтинговій оцінці страховиків;

Міні-лексикон:

страхова компанія, акціонерне страхове товариство, командитне товариство, кептивні страхові компанії, представництва, агентства, філії страхової компанії, страхові об'єднання.

1. Організаційні форми страховиків

Як відомо з попередніх тем, страхування є процесом економічних взаємовідносин двох учасників, один з яких купує страховий захист від обумовлених ризиків за визначену плату, а інший його продає. Саме страхова послуга виступає товаром на страховому ринку, а страхова індустрія є частиною сфери послуг.

Світовий досвід підтверджує, що будь-яка послуга досягає найбільшої ефективності для споживача тільки при організованій системі пропозицій для задоволення попиту споживача. Це стосується і страхування. Тому розглянемо, що являє собою страхова організація та її форми.

Страхова організація - установа, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе (за певну плату) зобов'язання відшкодувати страхувальнику (чи особі, зазначеній у договорі,) завданий страховим випадком збиток або здійснити виплати страхових сум.

Страхова організація - структура будь-якої суспільно-правової форми, передбаченої законодавством тієї країни, на території якої здійснює свою страхову діяльність (укладення договорів страхування, формування страхових резервів і фондів), а також інвестування тимчасово вільних грошових коштів у прибуткові об'єкти, цінні папери, облігації, галузі народного господарства тощо.

Страхові організації розрізняються за:

* належністю;

* зоною здійснення діяльності;

* географічною ознакою;

* спеціалізацією;

* величиною статутного капіталу;

* обсягом надходжень страхових премій;

* іншими техніко-економічними показниками, які визначають їхнє місце на  

  страховому ринку.

За    належністю    страховики    можуть    бути    державними, Урядовими, приватними, акціонерними, взаємними.

Державні страхові компанії є публічно-правовою формою організації страхового фонду, яку утворено державою. Організація державних страхових компаній здійснюється шляхом їх заснування з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній та повернення їхнього майна в державну власність.

Іншою формою страхових організацій є приватні страхові компанії, які можуть належати одному або кільком власникам.

Унікальною формою об'єднання приватних страховиків є англійська корпорація "Ллойд".

Зарубіжний досвід.

"Ллойд " було створено у набережній кав 'ярні Едварда Ллойда на Tower Street у Лондоні. Точна дата її заснування невідома, але історичні факти свідчать, що кав'ярня Ллойда у ділових колах була відома вже у 1688 р. Сам Ллойд не брав участі у страхуванні, але надавав приміщення, надійну інформацію та багато інших послуг для того, щоб створити своїм клієнтам (капітанам суден, купцям і багатим людям) умови для страхового бізнесу. Заможні відвідувачі кав 'ярні, беручи на себе певну частку ризику, ставили свої підписи один за одним на полісі із зазначенням частки, яку вони погодилися покрити у випадку настання страхової події. Відтак, вони стали називатися "underwrites " (ті, що нижче підписалися) - андеррайтери.

Ллойд помер у 1713 p., а його кав'ярня стала процвітати як центр морського страхування.

Наприкінці XVIII cm. андеррайтери обрали комітет і переїхали до свого власного приміщення на Королівській біржі.

Сьогодні "Ллойд" представлений 164 страховими синдикатами, які об 'єднують фізичних осіб - андеррайтерів, що безпосередньо здійснюють страхову діяльність "на свій ризик", виходячи з власних фінансових можливостей.

Співвідношення між державними та приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави. Наприклад, у Франції більшість страхових організацій створені на основі приватного капіталу окремих фізичних та юридичних осіб.

За зоною здійснення діяльності компанії можна поділити на:

В Україні страхові компанії одержують ліцензії, які дають право здійснювати діяльність на території усієї країни. Через це практично неможливо виокремити страховиків, які діють в межах певного міста чи регіону. Наприклад, АСК "Скайд-Вест" заснована у Львові, але має філії та представництва в 11 містах дев'яти областей України; УСК "Гарант-Авто" має свої дирекції в усіх регіонах України.

Характерною особливістю розвитку страхового бізнесу на сучасному етапі є розширення його меж. До найбільших транснаціональних страхових організацій можна віднести "State Farm Mitchell Automobile Insurance Company" (США), Gerling Alianz (Німеччина), AZUR (Франція), Nationale Niederlanden (Голландія), Commercial Union (Великобританія), CIGNA (США) та ін.

Страхові компанії класифікують за географічною ознакою залежно від зареєстрованої кількості їх у тому чи іншому регіоні.

За характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на:

  •  спеціалізовані   -   спеціалізуються   на   тих   чи   інших   видах страхування.

Наприклад:  страхування життя в Україні здійснюють такі страхові компанії: ACT "Астро-Дніпро", АСК "Грантсервіс", АТЗТ "Українська СК ACKA-Life" та інші; медичне страхування - медична страхова компанія ЗАТ СК "Сан Лайф" та ін.

  •  універсальні - здійснюють різні види страхування.

Таких страхових компаній в Україні переважна більшість. Наприклад, ВАТ СК "Алькона" пропонує страхування: від нещасних випадків, здоров'я на випадок хвороби, майна та вантажів, відповідальності перед третіми особами, фінансових ризиків, від'їжджаючих за кордон; Міжрегіональна страхова компанія "Надра" пропонує 25 видів страхування, серед них - медичне, майнове, авіаційне, автострахування та ін.

  •  перестпрахувальні - здійснюють "вторинне страхування" найбільш великих і небезпечних ризиків.

Наприклад, в Україні на перестрахуванні спеціалізуються ЗАТ "Перестрахувальна компанія    "Скіфія    Ре",    ВАТ    "Українська   перестрахувальна компанія".

За величиною статутного капіталу, обсягом надходжень страхової премії, а також іншими техніко-економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють великі, середні ma малі.

Питання оцінки для страхових організацій України є дуже складним. Найчастіше в пресі можна зустріти рейтинги вітчизняних страховиків за такими показниками:

1.   Власні кошти.

2.   Страхові резерви.

3.   Страхові платежі.

4.   Рівень виплат.

5. Обсяг страхової суми, переданої в перестрахування.

6.   Рівень платоспроможності.

7.   Кількість діючих договорів страхування.

Слід відмітити, що страхувальники в країнах з розвиненим страховим ринком у процесі вибору конкретної компанії - свого майбутнього страховика - активно користуються рейтингом.

Зарубіжний досвід.

Standard & Poor's є одним із всесвітньо відомих і провідних рейтингових агентств, який визначає рейтинг більш ніж 2500 страхових компаній в США та понад 800 компаній з інших країн. Спеціальний підрозділ Standard & Poor's, яке має назву Standard & Poor's Insurance Rating Services, використовує для страхових компаній два типи рейтингу.

1.S & Р - найбільш комплексний, базується як на офіційній інформації, так і на спеціальних анкетах, які заповнюють страхові компанії самостійно. При визначенні S & Р рейтингу не менше як два спеціалісти Standard & Poor's проводять у страховій компанії значний час, спілкуючись із керівництвом тазнайомлячись з організацією роботи. На прийняття рішення експертами впливає стратегія й тактика компанії, особисті якості керівництва тощо.

2. ISI (Insurance Solvency International) базується тільки на офіційній інформації страхової компанії. ISI є дочірньою структурою Standard & Poor's у Лондоні та, в основному, обслуговує європейські страхові компанії.

Обидва типи рейтингу поділяють страхові компанії на дві основні групи, які зазначені в таблиці. Позначення рейтингу страхових компаній здійснюють за допомогою літер, які мають свої відмінності та виглядають таким чином:

Рейтинг S&P:

Надійний

ААА — страховики, які мають найвищий ступінь надійності для виконання своїх обоє 'язків перед страхувальниками; АА - добрий ступінь надійності;

ВВВ - з достатнім ступенем надійності, але їхні фінансові можливості більш уразливі для виконання своїх обоє 'язків перед страхувальниками, ніж у страховиків з більш високим рейтингом.

Уразливий

ВВ - страховики з достатнім ступенем надійності, але їхні фінансові можливості більш уразливі для виконання обов'язків перед страхувальниками і можуть бути недостатніми для виконання обов'язків за довгостроковими полісами;

В - мають можливість для виконання своїх обов'язків перед страхувальниками, але їхній фінансовий стан дуже вразливий;

ССС - страховики, які отримали цей рейтинг,   є  вразливими  для  виконання обоє'язків перед страхувальниками; СС - можливо, не зможуть виконати своїх    обов'язків    перед    страхувальниками;

 D - знаходяться в стані ліквідації.

Вищезазначені рейтинги можуть бути доповнені символами "+ " або "-" для більш

точного визначення їхньої позиції в рейтингу.

Рейтинг ISI

Надійний 

Уразливий 

BBBq - страховики, що мають високу надійність; Beq - страховики, що мають задовільну надійність. 

Bq - страховики, що можуть мати достатню надійність на даний момент, але їхній стан може бути нестабільним та змінитися як в кращу, так і в гіршу сторону. 

Діяльність  страховиків  у  країнах  з  розвиненою   економікою здійснюється на різних організаційних основах у формі:

  •  акціонерних компаній;
  •  товариств взаємного страхування;
  •  державних і змішаних страхових організацій;
  •  приватного підприємництва й товариств;
  •  кооперативних страхових організацій тощо.

В Україні, як і в більшості інших держав, основу страхової системи становлять страхові компанії у вигляді акціонерних товариств, які є компаніями, що створюються та діють зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій однакової вартості. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отриманні частини прибутку у формі дивідендів.

На вітчизняному страховому ринку існує дві форми акціонерних страхових компаній:

  закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед   

    засновників.

Наприклад, акціонерами страхової компанії "Остра-Київ" є: ОСЛО "Ингосстрах» (Росія), Комп'ютерна група "Україна", Асоціація міжнародних перевізників України, банки "Промінвестбанк", "Альфа банк".

  відкриті  акціонерні  страхові  товариства,  акції яких  вільно продаються та  

    купуються.

В Україні переважають акціонерні товариства закритого типу, що пояснюється такими чинниками:

1.  Достатньо низькі вимоги протягом тривалого часу до розміру статутного фонду страховика та відсутність розвиненого ринку цінних паперів.

2.  Високий рівень контролю поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що відповідає інтересам засновників.

3.  Істотна економія часу й коштів за рахунок спрощеної процедури реєстрації.

Співвласником відкритого товариства формально може стати будь-яка особа, яка купила хоча б одну акцію. Проте для реальної участі в управлінні та розпорядженні майном акціонерного страхового товариства, необхідно володіти значною кількістю акцій. На загальних зборах акціонерів кожен має кількість голосів пропорційно сумі акцій, власником яких він є і які дають йому право голосу.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, які скликаються, як правило, раз на рік і мають компетенцію:

•   визначення стратегічного напряму роботи акціонерної страхової компанії;

•   затвердження документів, які регламентують його діяльність;

•   затвердження річного звіту;

•   виборів Правління та Спостережної ради.

Поточними справами акціонерної страхової компанії керує Рада директорів та Правління страхової компанії. Перевірку оперативно-фінансової діяльності здійснює виборча ревізійна комісія (внутрішній аудит), яка звітує загальним зборам акціонерів.

Для здійснення загального контролю за діяльністю акціонерних страхових компаній створюється Спостережна рада.

Іншою формою організації страхових компаній є товариства з додатковою відповідальністю - один з видів господарських товариств, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами. Учасники такого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку, коли цих сум недостатньо - додатково майном, що їм належить в однакових для усіх учасників розмірах, кратних внескам кожного учасника.

Максимальний розмір відповідальності учасників передбачається в статутних документах. На вітчизняному страховому ринку працюють ТДВ  СК "Нафтагазстрах" (м. Одеса); СТДВ "Захід-Резерв" (Івано-Франківська область), Українсько-американське ТДВ "Росток" (м. Київ) та ін.

В Україні страховиками можуть також визнаватися юридичні особи, утворені у вигляді товариств з повною відповідальністю та командитних товариств.

Розглянемо принципи їхньої діяльності.

Товариство з повною відповідальністю є об'єднанням кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожен з них несе повну відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні товариші) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники) відповідають тільки своїм вкладом.

На сьогоднішній день в Україні страховиків, утворених в таких організаційних формах, усього декілька.

Серед вітчизняних страхових компаній можна виокремити такі, що створюються потужними виробничими підприємствами, корпораціями або фінансово-промисловими групами для обслуговування власних потреб - кептивні страхові компанії. Сфера їхньої діяльності обмежується, як правило, інтересами засновників. На українському страховому ринку таких страхових компаній більшість. Це можна пояснити привабливістю роботи на ізольованому сегменті ринку і можливістю уникнути конкурентної боротьби з іншими страховиками. Наприклад, страхова компанія "Інтерполіс", маючи серед засновників Державну адміністрацію залізничного транспорту України, яка володіє контрольним пакетом акцій, обслуговує близько 45% договорів страхування від нещасних випадків у пасажирських поїздах.

Приклади такої організації страхової діяльності мають місце практично на усіх страхових ринках світу. Нині на світовому страховому ринку працює понад три тисячі кептивних компаній, які мають у своєму розпорядженні 23...24 млрд доларів акумульованих коштів.

Переваги організації кептиву полягають у великій потенційній місткості значного сегмента страхового ринку, який обслуговується корпоративним страховиком. Проте проникнення конкуруючих страхових компаній до цього сегмента ринку майже неможливе. Кептиви перекривають доступ до цієї сфери конкурентним страховикам.

Однією з форм організації страхового захисту є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації засобів шляхом пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як і страхувальники.

2. Структура страхових компаній

Структура страхової компанії - це оптимальна кількість ланок управлінського апарату, підрозділів, посадових осіб і чіткий розподіл функцій між ними.

Орієнтовна організаційна структура страхової організації акціонерного типу схематично може бути подана у такому вигляді:

Слід зазначити, що це структура великої та складної компанії. Таких в Україні невелика кількість.

Роботу страхової компанії організовано відповідно до чинного законодавства на основі затвердженого статуту та внутрішніх нормативно-розпорядних документів, її повинно здійснювати на науковій основі з урахуванням практичних завдань розвитку страхової справи. На основі цих завдань формуються організаційні структури (відділи, департаменти, управління) страхової компанії.

Сучасна страхова компанія - це єдиний комплекс підрозділів зі складною схемою взаємозв'язків; між ними відбувається поділ роботи на окремі завдання. Одні з них виконують керівництво, галузеві та функціональні управління (департаменти), інші - відділи, сектори та інші підрозділи центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Оскільки більшість компаній створені як акціонерні товариства, вищим органом управління є загальні збори акціонерів, якими обирається Рада директорів, що створює правління та обирає зі свого числа голову правління.

Президент - вищий керівник страхової компанії після голови правління. Віце-президент - головний фінансовий директор, який відповідає за фінансові питання діяльності. Менеджер компанії здійснює оперативне керівництво, організує горизонтальний поділ праці в компанії, контролює поточну роботу.

Функції Спостережної Ради полягають у здійсненні нагляду за діяльністю правління страхової компанії, порядок якого визначається Статутом. Спостережна Рада як орган управління товариством не є обов'язковою. Чинна редакція Закону "Про господарські товариства" передбачає обов'язкове створення Спостережної Ради лише у випадках, коли кількість акціонерів становить понад 50 чоловік.

Група радників-консультантів призначена для вирішення найбільш важливих питань у діяльності страхової компанії. Вона діє як: а) дорадчий орган при керівництві компанії; б) формування з працюючих і залучених спеціалістів.

Виконавчі директори - керівники основних підрозділів компанії, які очолюють відповідні департаменти (управління, дирекції) та входять до складу правління.

В умовах ринкової економіки страхові організації будь-яких форм власності самостійно визначають свою організаційну структуру» порядок оплати та стимулювання праці робітників залежно від здійснюваних видів страхування, фінансових можливостей, складу трудових ресурсів тощо.

Організаційна структура страхового товариства може містити, крім головної компанії, різноманітні за рівнем самостійності, територіальними межами обслуговування та здійснюваними операціями підрозділи, до яких відносяться:

  •  представництво - займається, як правило, збором інформації, репрезентативними функціями, пошуком клієнтів в інтересах страховика в певному регіоні чи іншій країні, але не здійснює виробничої діяльності (тобто не має права укладати договори та виплачувати страхове відшкодування);
  •  агентство - виконує всі функції представництва та певні страхові

  операції, переважно укладає й обслуговує договори страхування;

  •  філія (відділення) - є відокремленим підрозділом страховика

3. Товариства взаємного страхування

Специфіка економічних взаємовідносин між господарюючими суб'єктами допускає наявність великої їх кількості та розмаїття форм в усіх сферах діяльності, страхування включно. Однією з таких господарюючих форм є товариство взаємного страхування (ТВС) - об'єднання фізичних або юридичних осіб, створене на основі добровільної угоди між ними для страхового захисту своїх майнових інтересів.

Взаємне страхування є специфічною формою організації страхових операцій, при якій страховий фонд створюється страхувальниками на безприбутковій основі та має на меті страхування ризиків членів цього товариства.

Причини виникнення ТВС:

  •  відсутність пропозиції того чи іншого виду страхових послуг;
  •  висока вартість страхування в страхових компаніях;
  •  бажання здійснювати страхові операції.

Зверніть увагу!

Товариства взаємного страхування багато в чому схожі на комерційні страхові компанії, однак суттєва відміна полягає, в першу чергу, в тому, що договори страхування укладаються стосовно майнових інтересів учасників товариства, які є одночасно його страхувальниками та співвласниками.

Основна суть ТВС та його головний принцип - солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства.

Протягом фінансового року ТВС проводить поточні страхові виплати і на звітну дату визначає величину страхових резервів як за окремими видами страхування, так і загалом за усіма видами діяльності, а також проводить розрахунок платоспроможності

товариства.

Якщо за звітний період фактичні виплати страхових сум і страхових відшкодувань порушують його розрахункову платоспроможність з урахуванням надходжень коштів від інвестиційної діяльності товариства, то учасники вносять у статутний фонд додаткові кошти пропорційно розміру страхових сум, на які було застраховано їхні майнові інтереси, з тим, щоб відновити порушену платоспроможність. Прибуток, отриманий в результаті інвестиційної діяльності, підлягає розподілу: з чистого прибутку частина коштів надходить до резервного фонду для підтримання платоспроможності товариства відповідно до взятих ним обов'язків зі страхування його учасників, а частина, яка залишається, розподіляється в інші фонди згідно зі статутом.

У наші дні ТВС у своєму класичному «чистому» вигляді зустрічаються нечасто.

Предмет діяльності ТВС більш широкий та містить не тільки страхування, а й фінансову підтримку його членів через інвестування коштів, пільгове кредитування, і, як результат, зумовлює отримання додаткового прибутку.

ТВС має право інвестувати власні кошти в різноманітних формах (пряме інвестування, кредитування, видача позик) на потреби учасників товариства. При цьому порядок проведення інвестування регламентується рішенням самих учасників товариства, а порядок і форми розрахунків (методика розрахунків) узгоджується з Національним банком України. Інвестиційна діяльність товариств регламентується тільки в частині забезпечення інтересів держави шляхом сплати податків і платежів у бюджет за рахунок прибутку, отриманого товариством від інвестиційної діяльності.

Якщо в традиційних страхових компаніях джерелами коштів господарської діяльності є статутний фонд, надходження у формі платежів і надходження від розміщення страхових резервів, то в ТВС ними є тільки статутний фонд та надходження від розміщення страхових резервів.

Страхові резерви ТВС є власністю товариства та, відповідно, власністю його учасників, тому що вони сформовані за рахунок статутного фонду та чистого прибутку. ТВС створює резервний фонд забезпечення своїх зобов'язань та покриття можливих збитків за його операціями в розмірі не менше 15% статутного фонду. Щорічні відрахування в резервний фонд від суми чистого прибутку становлять не менше 5%.

Діяльність товариств взаємного страхування у ринковій економіці України є однією з перспективних організаційних форм комплексного соціального захисту господарюючих суб'єктів країни та її громадян, формою соціального й економічного партнерства між ними, яка з часом може набути помітного розвитку, наприклад, у сільському господарстві, малому промисловому та торговельному бізнесі, страхуванні життя.

Узагальнемо розглянуте питання у таблиці.

Основні принципи діяльності ТВС та страхових компаній

Товариства взаємного страхування

Страхові компанії

1. Страховики, страхувальники та засновники 

в одній особі

різні особи

2. Джерела коштів для господарської діяльності 

•   статутний фонд

•   надходження від розміщення кошів страхових резервів 

•   статутний фонд

•  надходження у формі платежів

•  надходження від розміщення коштів страхових резервів 

3. Інвестиційна діяльність здійснюється

на потреби учасників товариства

в інтересах акціонерів і засновників

4. Регламентація з боку держави

тільки на стадії отримання прибутку

протягом усього процесу страхування

5. Мета діяльності

взаємодопомога членам товариства шляхом виплати страхового відшкодування

отримання прибутку 

Зарубіжний досвід.

Товариствам взаємного страхування в зарубіжних країнах приділяється значна увага. Наприклад, на страховому ринку Польщі вони почали створюватися в різних галузях і набувати все більшої популярності. Так, зокрема, користуючись наданим правом, Гірничо-металургійний мідний комбінат "Акціонерне товариство "Польська мідь", а також низка пов'язаних з комбінатом виробничо-фінансовими відносинами компаній, отримали дозвіл Міністерства фінансів на створенння товариства взаємного страхування "CUPRUM".

У США, наприклад, ТВС становлять 6% загальної кількості страховиків, які спеціалізуються на операціях особистого страхування; в Японії ТВС охоплюють 89% ринку особистого страхування; у Канаді - 53%; у Великобританії - 48%. Понад 60% сільськогосподарських ризиків у Великобританії, Нідерландах, Франції застраховано ТВС.

Максимального розвитку взаємне страхування досягло на транспорті. Майже 95% судновласників світу страхують відповідальність перед третіми особами в товариствах взаємного страхування, що мають свою назву - клуби взаємного страхування.

4. Об'єднання страховиків та їхні функції

Велика кількість проблем, що існують у страхуванні, не завжди може   бути   вирішена   окремими   страховиками.   Для   координації діяльності,  захисту  інтересів  своїх  членів  і  здійснення  спільних програм створюються об'єднання страховиків.

Серед організаційно-господарюючих форм об'єднань у страховій справі можливо виділити нижчезазначені.

На основі добровільної централізації функцій інвестиційної, фінансової та страхової діяльності створюються концерни -об'єднання підприємств, включаючи страхове товариство. Як правило, необхідність створення концерну диктується виділенням кількох самостійних напрямів діяльності, тісно пов'язаних між собою, які потребують координації та загального керівництва.

На сучасному етапі в нових галузях народного господарства або на стику різних галузей виникають консорціуми - тимчасові договірні об'єднання між підприємствами та страховими компаніями для вирішення великих господарських чи фінансових операцій, реалізації великих цільових програм і проектів. (Наприклад, освоєння нафтоносних шельфів на Сахаліні, у Каспійському морі (Росія). Учасники консорціуму зберігають свою самостійність, але в тій діяльності, з метою якої відбулося об'єднання, вони підпорядковуються спільно обраному керівництву.

Договірні об'єднання підприємств і страхових компаній мають назву господарські асоціації (наприклад, відомчі об'єднання: військово-страхові компанії, аграрно-промислові об'єднання та ін.).

Спілки об'єднаних за добровільною угодою організацій, які займаються здійсненням страхових операцій, отримали назву асоціації страхових товариств. Метою створення є підвищення ефективності діяльності її членів. До функцій асоціації можуть входити:

•   координація роботи страховиків;

•   розробка єдиної страхової політики;

•   посередницька діяльність;

•   підготовка кадрів;

•   розробка наукових, методологічних та інших матеріалів для її членів;

•   формування та використання фондів, які створюються за взаємною згодою сторін;

•   інші, не пов'язані з безпосереднім здійсненням страхових операцій завдання, добровільно передані у відання асоціації, організаціям, які входять до її складу.

Асоціація є, як правило, юридичною особою, що діє на основі свого статуту, затвердженого на зборах представників страхових організацій - членів Асоціації страхових товариств, її фінансування може здійснюватися за рахунок коштів членів асоціації, власної видавничої діяльності та інших залучених джерел.

Розрізнюють такі види асоціацій страхових товариств:

  •  регіональні (Харківська спілка страховиків);
  •  національні (Асоціація  британських  страховиків,  Американська страхова асоціація, Страхова Спілка Росії);
  •  міжнародні (Міжнародна асоціація актуаріїв);
  •  галузеві;
  •  міжгалузеві.

Найбільшою професійною асоціацією нашої держави є Асоціація професійних страхових посередників України (АПСПУ), метою якої є створення оптимальних умов для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

АПСПУ було засновано у вересні 1997 р. Учасниками її є наприклад, страхове агентство "НЕПАЛ" (м. Львів), страхові брокери "АСИО" (М.Дніпропетровськ), "ТРЕК Лтд" (м. Запоріжжя), "Гарант-сервіс" (м.Київ) та ін.

Головні напрями діяльності АПСПУ:

1.  Законодавчий - участь у розробці та прийнятті законодавчих і нормативних актів,

     що стосуються посередницької діяльності у страхуванні.

2.  Інформаційний     ~     створення     в     Інтернеті     інформаційно-маркетингової

     мережі.

3.  Професійна   підготовка   -   розробка   та   реалізація   програми підготовки,

    перепідготовки та підвищення кваліфікації страхових посередників, створення

    школи страхового посередника.

4.  Програмне забезпечення - розробка та створення програмного забезпечення   для   

     офісної   діяльності   професійних   страхових посередників.

5.  Міжнародні   контакти   -   входження   та   активна   участь   у міжнародних

    професійних організаціях.

У жовтні 1998 р. АПСПУ як єдина серед подібних професійних об'єднань країн СНД стала членом BIPAR - міжнародної федерації страхових і перестрахових посередників, членами якої є 50 асоціацій із 32 країн. Вона охоплює 80% усіх існуючих посередницьких страхових організацій світу.

Стратегія розвитку окремих страхових компаній передбачає обмеження своєї діяльності придбанням акцій інших страховиків (холдинг), здійснюючи таким чином загальне керівництво ними (чистий холдинг) або беручи участь у страхуванні (змішаний холдинг). Наприклад, "American international group" (США), одна з провідних міжнародних диверсифікованих страхових груп і найбільший в США страховик торгових і промислових ризиків, є холдинговою компанією, яка контролює 44 дочірні компанії у 130 країнах світу.

Специфічним об'єднанням у страховій справі є синдикат -(основна організаційна структура англійського "Ллойда"), який об'єднує    фізичних    осіб    -    андеррайтерів,    що    несуть    повну відповідальність згідно зі страховими угодами, укладених ними в рамках   страхових   синдикатів.   Динамічні   та   гнучкі   структури синдикатів мають визначену спеціалізацію за класами страхування. Кожен синдикат представлено на ринку лідируючим андеррайтером, який  безпосередньо  бере  на  себе  усі  ризики  на страхування  в синдикаті від посередника - брокера "Ллойда". Кожен страховий синдикат корпоративної структури "Ллойд", який вступає у страхові правовідносини, несе повну майнову відповідальність за взятими на себе зобов'язаннями. У зв'язку з цим синдикати повинні регулярно надавати в Раду "Ллойда" докази фактичної платоспроможності й дані про фінансовий стан. Для кожного страхового синдикату Рада "Ллойд" встановлює ліміти збору страхових платежів, величина яких залежить від суми гарантованого грошового депозиту, розміщеного страховим синдикатом у корпорації до початку страхових операцій. Виходячи з суми депозиту і встановленого ліміту страхових платежів, Рада "Ллойда" визначає кваліфікаційний рівень фінансових ресурсів страхового синдикату і тим самим дає дозвіл на певні обсяги передачі ризиків. Усі страхові премії одразу ж зараховуються у трастовий фонд, який утворюється  на рівні  синдикатів.  Використання  цих фондів не за призначенням заборонено. Усі члени "Ллойд" повинні депонувати певний процент від суми, на яку їм було дозволено здійснити страхування, у членський фонд, який використовується для покриття страхового відшкодування у випадку, коли андеррайтер не має змоги  зробити  це  самостійно.  Таким  чином  забезпечується надійність  корпорації,  її імідж  і  становище провідної страхової компанії світу.

Більшість розглянутих вище об'єднань є характерними для зарубіжної практики страхування. Специфіка розвитку страхового ринку України вимагає виникнення об'єднань відповідно до вітчизняних умов страхування. Найбільшим з них є Ліга страхових організацій України (ЛСОУ), створена на добровільних засадах з метою формування розвинутого страхового ринку, всебічного сприяння розвитку та постійному вдосконаленню страхової справи, задоволення соціально-економічних інтересів всіх членів Ліги.

Ліга має статус юридичної особи, діяльність якої здійснюється у таких напрямах:

  •  розробка проектів законодавчих і нормативних актів з питань страхування;
  •  захист інтересів страховиків України;
  •  встановлення та зміцнення зв'язків на міжнародному рівні;
  •  встановлення  контактів  і  тісна взаємодія  з  централізованими органами  державного  управління  нагляду,  органами  представницької влади;
  •  проведення заходів (конференцій, семінарів);
  •  створення комісій, експертних рад.

Інфраструктуру Ліги складають підрозділи, у компетенцію яких входить:

  •  підготовка та перепідготовка кадрів, орієнтованих на запити ринку;
  •  інформаційне висвітлення діяльності страхового ринку;
  •  міжнародні зв'язки зі страховими об'єднаннями інших країн.

Наявність небезпечних, великих, маловідомих або нових ризиків та необхідність їх страхування зумовлює виникнення страхових пулів - добровільних об'єднань страхових компаній, створюваних на основі угоди між ними з метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій на умовах солідарної відповідальності їхніх учасників за виконання обов'язків.

Діяльність пулу будується на принципі співстрахування. Кожна компанія передає в пул застраховані ризики, отримує визначену частку зібраних пулом внесків (премій) та в тій же частці несе відповідальність з відшкодування збитків. Квота членів страхового пулу визначається пропорційно обсягу переданих у загальний фонд страхових внесків і регулюється договірними угодами між членами пулу. Страховий пул може організовувати перестрахування найбільш великих  ризиків

Однією з найважливіших задач в економіці України є самостійне вирішення проблем, пов'язаних з використанням атомної енергетики та,   зокрема,   з   необхідністю   страхування   ядерних  ризиків.   Для гарантій максимально високого покриття ядерних ризиків у листопаді 1996    р.    створено    систему,    при    якій    малочисельні    ризики

розподіляються серед великої кількості страховиків, обов'язки яких чітко   обмежені   та   виключають   власну   кумуляцію   ризиків - національний ядерний пул (ЯСПУ), який є об'єднанням провідних страхових і перестрахувальних компаній внутрішнього страхового ринку. Стратегічні напрями діяльності національного ядерного пулу передбачають встановлення перестрахувальних зв'язків з ядерними пулами   інших   країн   для   отримання   доступу   до   міжнародного страхового фонду.   

Нещодавно (у 1999р.) створено Перестрохувольний пул.

Нині   на   страховому   ринку   України   активізується   процес утворення    різноманітних    об'єднань    страховиків    професійного спрямування - страхові бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування. Такі об'єднання сприяють збільшенню внутрішнього ринку в цих видах страхування, обґрунтованому розміщенню ризиків у нерезидентів, зміцненню   фінансової  стійкості   страховиків.   Згідно   із   Законом України   "Про   страхування"   страхові    об'єднання   не    можуть здійснювати страхову діяльність.

Розглянемо детальніше  специфіку та умови роботи  окремих страхових бюро.

Авіаційне страхове бюро України (АСБ), до складу якого входять страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення обов'язкового авіаційного страхування та зареєстровані в Державній авіаційній адміністрації відповідно до указу Президента від 15 січня 1998 р. ("Авіагарант", "Саламандра", "Utiсо", "Бусін" та ін.). АСБ є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, має право виступати в суді (арбітражному та третейському), виконувати будь-які дії відповідно до угод, що не суперечать чинному законодавству. Фінансування діяльності АБС здійснюється за рахунок вступних членських внесків членів Бюро та інших надходжень, не заборонених законодавством.

Призначення бюро:

  •  управління процесом авіаційного страхування та страховиками, які займаються цим видом страхування;
  •  створення системи з координації дій страховиків і страхувальників при обов'язковому авіаційному страхуванні;
  •  нагромадження національного фонду страхових резервів, спрямованого на захист інтересів держави (адже у випадку неповноцінного страхового захисту значні виплати за авіаризиками здійснюються за рахунок бюджету);
  •  дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації;
  •  організація співробітництва з підприємствами, їх об'єднаннями та іншими організаціями, які експлуатують або обслуговують авіаційний транспорт;
  •  сприяння впровадженню умов авіаційного страхування та форм уніфікованих полісів, що застосовуються у міжнародній практиці;
  •  розробка програм і методів страхування авіаційних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам;
  •  організація та проведення консультацій з технічних, економічних і юридичних питань, пов'язаних з класифікацією страхових випадків, визначення розміру збитків і страхового відшкодування;
  •  організація та проведення науково-практичних заходів з питань страхування авіаційних ризиків, забезпечення методичними матеріалами, інформаційне забезпечення страховиків і страхувальників;
  •  представництво інтересів страховиків - членів Бюро - у міжнародних об'єднаннях страховиків тощо.

Морське страхове бюро України (МСБУ) є юридичною особою і розміщується в Одесі. Фінансування його здійснюється за рахунок вступних і членських внесків членів бюро та інших дозволених видів комерційної діяльності. МСБУ створюється страховиками, які мають Дозвіл на здійснення морського страхування та обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення.

Як вже зазначалося, згідно із Законом України "Про страхування", страхові об'єднання не можуть здійснювати страхову діяльність. Виняток нині становить Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) *, яке було створеної17 березня 1994 р. з метою забезпечення платоспроможності страховиків, які отримали право здійснювати обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та здатності їх виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками. Бюро здійснює контроль за своєчасністю та повнотою виплат з цього виду страхування як на території України, так і поза її межами.

Медичне бюро, метою створення якого є координація зусиль страховиків, що займаються медичним страхуванням, опрацювання їхнього методичного забезпечення з урахуванням світового досвіду та розвиток медичного страхування в Україні.

Висновки

Головною складовою системи страхування є сукупність страхових організацій, через які реалізується економічна політика держави щодо задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у страховому захисті. Співвідношення між державними та приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

Із розвитком підприємництва відбувається створення страхових компаній, які поступово посідають певне місце на страховому ринку України. Більшість з них становлять кептивні акціонерні товариства закритого типу.

Конкуренція - невід'ємна частина розвиненого страхового ринку - стимулює страхові компанії до формування оптимальної організаційної структури, чіткого визначення функцій окремих підрозділів.

Специфічною формою організації страхових операцій є взаємне страхування, при якій страховий фонд створюється страхувальниками на безприбутковій основі та має на меті страхування ризиків членів цього товариства.

Для захисту інтересів страховиків в Україні діють професійні об'єднання, функції яких визначені затвердженими Кабінетом Міністрів України положеннями.

Тема 6. Державне регулювання страхової діяльності

1.  Необхідність     державного    регулювання страхової діяльності.

2.  Органи нагляду за страховою діяльністю та їхні функції.

3.   Ліцензування страхової діяльності

4.  Контроль за діяльністю страховиків.

Мета вивчення теми:

  •  з'ясування системи регламентації страхової діяльності в Україні та за кордоном;
  •  визначення основних засад та напрямків вдосконалення державної політики в галузі страхування.

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  правове, методичне та наукове забезпечення здійснення страхової діяльності;
  •  документи, що регламентують страхову діяльність в Україні;

вміти:

  •  користуватися законодавчими та нормативними актами при регулюванні взаємозв'язків між учасниками страхових відносин;
  •  укладати договір між страховиком і страхувальником.

Міні-лексикон:

державне регулювання, реєстрація страхових компаній, ліцензування страхової діяльності, Укрстрахнагляд, Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України, взаємовідносини страховиків зі страхувальниками, акти законодавства з питань страхової діяльності, комплексні перевірки, приписи.

1. Необхідність державного регулювання страхової діяльності

Враховуючи роль і значення страхування в ринковому господарстві, держава не може залишити без уваги цю галузь і бере її під свій контроль. Від постановки державного страхового нагляду та його діяльності залежить, якою мірою та в якому напрямі буде здійснюватися страхова діяльність, як будуть використані фінансові можливості страховиків, котрі, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, живлять своїми вкладеннями банківську систему, дають можливість широкого й тривалого використання страхових капіталів.

Метою державного регулювання є дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективний розвиток страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захист інтересів страхувальників. Державне регулювання страхової діяльності повинно:

не допускати на ринок фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхуваль-никам, так і страховій справі в цілому 

 

сприяти діяльності на страховому ринку компаній, що мають міцну фінансову та правову основу 

 

забезпечувані и формування та розвиток ефективно функціоную-чого страхового ринку 

Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі. Необхідність державного регулювання страхової справи диктується двома факторами:

  •  захистом страхувальника;
  •  економічною політикою, яка здійснюється державою.

 До системи методів державного регулювання входять:

реєстрація страхових компаній 

видача їм ліцензій на проведення певних видів страхування  

здійснення контролю за їхньою діяльністю 

Реєстрація страхових компаній здійснюється на підставі заяви, подається страховою компанією за встановленою формою, та низки документів, зокрема:

•   копії свідоцтва про державну реєстрацію;

•   Довідки банку про розмір сплаченого статутного фонду; документів, які підтверджують наявність страхових резервів тощо.

Законодавча довідка.

9 грудня 1996 р. було затверджено положення "Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України". Реєстр містить такі відомості про кожну страхову організацію: її назву, юридичну адресу, загальний розмір статутного фонду та іноземного капіталу в ньому та ін.

При реєстрації страхових компаній вони заносяться в Єдиний державний реєстр, де їм присвоюється відповідний номер і видається свідоцтво про реєстрацію.

2. Органи нагляду за страховою діяльністю та їхні функції

У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування.

Кожна держава має незалежний спеціалізований орган з нагляду за страховою діяльністю. Оскільки страхування є одним з видів фінансової діяльності, у багатьох країнах такий орган, як правило, існує в складі Міністерства фінансів.

Зараз в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків.

Цей орган створено у Міністерстві фінансів України, він здійснює регулювання та нагляд за небанківськими фінансовими структурами: кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями. Структурні підрозділи Департаменту займаються загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем вищезазначених небанківських фінансових установ.

До 1 березня 2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

До складу Департаменту фінансових установ та ринків входять такі Управління:

  •  кредитних і небанківських фінансових установ;
  •  страхової діяльності;
  •  контролю, фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Відповідно до кожного Управління входять відділи:

  •  кредитних відносин, небанківських фінансових установ, корпоративних   цінних   паперів   і   фінансових   питань приватизації;
  •  розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення, методології, обліку та аналізу, накопичувального страхування; нагляду за страховою діяльністю, ліцензування та ведення справ страховиків.

Особливу увагу на сьогоднішньому етапі слід приділити контролю за платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками, розміщення страхових резервів, розробці низки нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності.

Державний    нагляд    за    страховою    діяльністю    має    бути спрямований на:

  •  встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;
  •  удосконалення технології ліцензування страховиків, у тому числі за рахунок введення   більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування;
  •  створення аналітичної служби для здійснення поточного та дискретного моніторингу страхового ринку, а   на   їх   основі   -   системи   раннього   запобігання   порушенням законодавства страховиками та страховими посередниками;
  •  опрацювання за участю науковців і фахівців у сфері страхування проектів нормативно-правових актів та інструктивних документів з метою максимального наближення їх до міжнародних норм;
  •  контроль за виконанням субєктами страхового ринку чинного законодавства України.

Крім спеціального органу державного контролю, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. створено Експертну Раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України, у складі якої:

  •  президенти найбільших страхових компаній;
  •  представники Кабінету Міністрів, міністерств (юстиції, економіки, фінансів, праці), Головної державної податкової адміністрації.

Це   дозволяє   розглядати   питання   та   вирішувати   проблеми страхування на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, дає можливість страховикам відстоювати свої інтереси.

3. Ліцензування страхової діяльності

Для того, щоб попередити можливі факти шахрайства з боку компаній, які нібито пропонують страхові послуги, потенційним страхувальникам необхідно знати, що в компанії, яка здійснює свою діяльність на законних підставах, обов'язково має бути ліцензія на проведення страхових операцій.

Ліцензування страхової діяльності є одним з головних методів регулювання процесу формування страхового ринку. Його призначення полягає в перевірці підготовленості страхової компанії до страхової діяльності.

Хоча зараз   практично   припинено   масове   створення   нових страхових компаній, оскільки страховий ринок в сучасних його межах чисельністю страховиків майже сформований, страхові компанії розширюють   спектр   страхових  послуг  і   опановують   нові   види страхування, для чого необхідно мати відповідну ліцензію.

Ліцензії на проведення страхових операцій видаються на підставі відповідної заяви з додатком до неї необхідних документів.

Документи, що подаються для отримання ліцензії:

•  статут страхової компанії;

•  правила страхування;

•  актуарні розрахунки з довгострокових видів страхування;

•  довідки   банку,   що   підтверджують   розмір   сплаченого статутного фонду;

•  умови перестрахувального захисту;

•  довідка про фінансовий стан засновників страховика;

•  економічне      обґрунтування      запланованої      страхової (перестрахувальної)

   діяльності;

•  інформація про учасників (акціонерів) страховика;

•  копія диплома керівника й головного бухгалтера про вищу освіту;

•  інформація про  наявність відповідних сертифікатів про професійну підготовку працівників компанії.

Згідно ст.11 Закону про ліцензування рішення про видачу(або відмову у видачі)ліцензії приймається органом ліцензування у термін, не більший 10-ти робочих  днів  з дати надходження заяви та всіх необхідних документів.

Ліцензія має такі реквізити:

номер ліцензії; найменування органу, що її видав; найменування страховика (повне та скорочене, якщо таке є); юридичну адресу (місце знаходження); найменування форми та виду (видів) страхування, на здійснення яких видається ліцензія; місце здійснення страхової діяльності; особливі умови здійснення діяльності конкретного виду страхування; термін дії ліцензії; дата видачі; підпис Голови Комітету або його заступника (до 1 квітня 2000 p.); гербова печатка. Номер ліцензії складається з двох або трьох частин цифр, які відокремлюються косою рискою та тире:

  1.  порядковий номер "Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків)

    України";

2) номер, призначений Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю;

        3) порядковий номер ліцензії на ті види діяльності, які не були включені до заяви на отримання ліцензії при реєстрації юридичної особи як страховика (перестраховика).

П р и к л а д :№ 23/4-1; № 17/5 або № 47/10-3.

Важливе значення має подання відповідних правил страхування для перевірки обґрунтованості економічних і правових взаємовідносин страховика й страхувальника. Розглянувши документи страхової компанії, Департамент може відмовити їй у видачі ліцензії. Підставою для такої відмови може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про   відмову  у   видачі  ліцензії  юридичну  особу  має   бути повідомлено в письмовій формі із зазначенням причини відмови. Суперечки  щодо  відмови  у  видачі  або  відкликанні  ліцензії розглядає суд .

За видачу ліцензії страховими організаціями сплачується грошова сума встановленого розміру.

Для діяльності страхових брокерів необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з "Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності", затвердженою 16 лютого 2000 р.

У більшості країн Європи та СНД органи страхового нагляду фінансуються за рахунок відрахувань від доходів страховиків, що зменшує відповідні витрати державного бюджету.

4. Контроль за діяльністю страховиків.

Негативні явища на страховому ринку у 1994 - 1995 pp., які були пов'язані із діями окремих трастових компаній під виглядом страхових, не можуть бути допущені ані в теперішньому, ані в майбутньому. Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію - цим контроль не вичерпується. Уважного відношення вимагає поточна діяльність страхової компанії, що в першу чергу контролюється на підставі звітності.

Вимоги щодо публікації балансу існує для будь-якої страхової організації, як і проходження аудиторської перевірки.

У зарубіжних країнах  існує  аналогічна практика.  Для цього представники державних органів здійснюють різного роду перевірки та контроль діяльності страхових організацій за такими напрямами:

  •  комплексні перевірки страхових компаній;
  •  перевірки філій страхових компаній;
  •  камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;
  •  перевірки з іншими контролюючими органами.

Зазначимо, що перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово - якщо необхідно - при наявності фактів порушення законодавства з боку страхової компанії.

Державні органи нагляду мають у своєму розпорядженні як "зовнішню", тобто призначену для публікації, так і "внутрішню" звітність страховиків. Останню страхові компанії подають тільки до Департаменту фінансових установ та ринків. У ній вони надають різного роду відомості про операції та майновий стан.

Об'ємний цифровий матеріал обробляється для того, щоб по кожній страховій компанії можна було проводити порівняльний аналіз і одержувати відомості для співставлення. Контролюючі органи повинні координувати свої перевірки (наприклад, з Державною податковою адміністрацією України) з метою усунення дублювання та відволікання фахівців страховиків).

У разі виникнення серйозних ускладнень у страховика державний орган контролю має право здійснювати примусову санацію, яка передбачає проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, заборону на вільне користування майном страховика, обов'язковий для виконання графік здійснення розрахунків із страхувальниками, прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Вона проводиться у випадках:

невиконання зобов'язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців 

недосягнення визначеного законодавством України розміру статутного фонду та інших випадків, визначених чинним законодавством України 

 

При ліквідації страховика він виключається з єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Може бути здійснено реорганізацію страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), яка проводиться у порядку, визначеному чинним законодавством та з урахуванням особливостей для забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків).

Доцільно розглянути взаємовідносини страховика та держави, які чітко визначені в Законі України «Про страхування». Зокрема, страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика, за винятком обов'язкового державного страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика.

Не допускається (за винятком обов'язкового страхування), будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладення страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Держава, зі свого боку, гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків. Воно не повинно бути надмірним, інакше може призвести до відсутності конкуренції страхових послуг. Державний нагляд має втручатися в управління справами страховиків настільки, наскільки це вимагається для захисту інтересів страхувальників чи загальнодержавних інтересів.

Держава може контролювати зміст договору страхування, розмір внесків, порядок врегулювання спірних питань. Проте державний нагляд не позбавляє самостійності страхові компанії.

Висновки

Держава здійснює регулювання страхування і необхідність захисту інтересів страхувальників, враховуючи його роль і значення у ринковому господарстві.

До компетенції органів державної влади й управління щодо страхової діяльності входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом розробки законів, постанов, інструкцій та інших нормативних  актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства.

Конкуренція недобросовісних страховиків може нашкодити навіть солідній страховій компанії, тому в регулюванні з боку держави зацікавлені не тільки страхувальники, а й самі страховики. Перевірки   страхових   компаній   здійснюються   за   певним переліком питань.

Державні органи нагляду мають повноваження вживати заходів для усунення порушень чинного страхового законодавства.

Сьогодні основне завдання державного регулювання -створення цивілізованих умов для становлення та розвитку вітчизняного страхового ринку.

Оскільки страхування носить інтернаціональний характер, існує посилення тенденції до міжнародного об'єднання страхового законодавства.

Підвищенню ефективності державного нагляду за страховою діяльністю сприятиме запровадження оперативного контролю фінансової звітності страховиків, створення електронного банку даних страховиків і страхових посередників та інших заходів, що передбачені Програмою розвитку страхового ринку України . 

Тема 7. Страхування життя

1.   Загальна характеристика страхування життя.

2.  Змішане страхування життя.

3.  Страхування ренти.

4.  Страхування пенсій.

Мета вивчення теми:

  •  ознайомлення з основними видами страхування, що законодавче закріплені в

   Україні;

  •  з'ясування особливостей здіснення страхування життя .

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  об'єкти страхування життя;
  •  умови здійснення страхуванняжиття;
  •  внутрішню класифікацію даного виду страхування;
  •  порядок здійснення розрахунків за кожним видом страхування;
  •  вміти:
  •  визначати доцільність передачі ризиків та їх частини на страхування відповідного

    виду;

  •  розраховувати страхові виплати за кожним видом страхування.

Міні-лексикон:

страхування життя, застрахований, отримувач страхової суми, страхові випадки, змішане страхування життя, страхова сума, сплата страхових внесків, викупна сума, договір страхування життя, таблиці тривалості життя, умови припинення договору.

1. Загальна характеристика страхування життя

Про необхідність страхування життя багато говорять останніми роками, але в умовах нестабільної економічної ситуації, яка існує в нашій 'країні, зрозуміла й неможливість поки що здійснювати довгострокове страхування життя. Однак загальні правила страхування життя необхідно довести до всіх людей як потенційних страхувальників.

Страхування життя - особливий вид страхування, який водночас поєднує у собі функції захисту та нагромадження.

У цивілізованих країнах світу саме цей вид страхування добре розвинений; йому приділяється значна увага з боку держави, страхових компаній, банків. Уряди більшості країн Заходу надають велике значення страхуванню життя та пенсій, заохочують їх розвиток податковими пільгами.

       Досвід економічно сталих країн свідчить, що успішний розвиток довгострокових  видів  страхування  вимагає  значних  за  розміром інвестицій у статутні фонди та інфраструктуру страховиків, впровадження сучасних технологій страхування, надійне розміщення страхових резервів, пільгової податкової політики держави для страхових

компаній.

Згадаємо,   що   Закон   "Про   страхування"   поділив   страхову діяльність на  "життя" і „не життя” звернемося до визначення, яке надається цьому поняттю в нормативних документах.

Законодавча довідка.

"Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику, застрахованій особі (далі - застрахована особа), отримувачу страхової суми або іншим третім особам, які мають право на отримання страхової виплати за чинним законодавством, при настанні подій, що визначені умовами договору страхування."

Об'єктом   страхування   є   майнові   інтереси   застрахованого, пов'язані з його життям.

Якщо розглянути загальні вимоги до умов укладання договорів страхування життя, то слід зазначити, що страхові виплати здійснюються у разі:

  •  смерті застрахованої особи;
  •  дожиття застрахованої особи до закінчення строку договору

  страхування;

  •  настання події в житті застрахованої особи, яку обумовлено в договорі    

  страхування (укладення шлюбу, народження дитини, вступ до навчального      

  закладу, смерть близького родича застрахованої особи - дружини, чоловіка, дітей,   

  батьків);

  •  досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування додаткової пенсії) або віку, який визначено у договорі страхування *;

Страхування життя передбачає відповідальність страховика щодо здійснення страхових виплат суворо визначеної в договорі страхування суми у випадку:

 смерті застрахованого внаслідок будь-якої причини;

 дожиття застрахованого до визначеного умовами договору строку.

Страхування життя, як і інші види страхування, здійснюється на підставі договору, яким регулюються права й обов'язки страхувальника та інших осіб, що можуть бути включені в договір страхування життя - застрахованого та отримувача страхової суми.

У більшості договорів зі страхування життя страхувальник і застрахований - одна й та сама особа. У тих випадках, коли ці особи не співпадають, застрахований повинен підписати поліс про страхування на випадок смерті, підтверджуючи письмово свою згоду на укладення договору про страхування його власного життя.

Страхувальник за письмовим погодженням застрахованого може призначити фізичну або юридичну особу (отримувача) для одержання страхових виплат. У випадку, якщо таку особу не призначено, отримувачем є один з спадкоємців застрахованого,

Характерним є те, що після закінчення терміну дії договору страховик зобов'язаний повернути всю накопичену суму клієнту, а у разі його смерті - нащадкам або отримувачу.

Таким чином, сплачуючи страхові внески, страхувальник створює для себе додатковий фонд, яким мають скористуватися або він сам або його родичі у випадку настання в його житті певних подій, зазначених у договорі.

При  укладенні  договору  страхування  життя  обов'язковим  є передбачення страхового ризику "смерть застрахованої особи".

Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов'язок здійснити страхові виплати в разі:

  •  досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначений у договорі страхування;
  •  настання у житті застрахованої особи події, яку обумовлено в договорі страхування;
  •  хвороби застрахованої особи;
  •  тимчасової   непрацездатності    або    стійкої   непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Страхувальник,   який   вирішив   укласти   договір   страхування життя, повинен написати заяву визначеної форми та підписати поліс, в якому закріплюються умови договору страхування.

Зверніть увагу!

Страховик повинен зберігати конфіденційність відомостей про страхувальника, застрахованого, отримувача та умови договору, за винятком випадків, передбачених законодавством. В останнє десятиліття на ринку страхування життя в Україні ефективно спрацьовує  багаторівневий  маркетинг  (БРМ).   Метод   прямих продаж полісів страхування життя практично не діє. Як зазначалося у Програмі розвитку страхового ринку України на 2001  - 2004 pp.,  внаслідок нелегальної діяльності  іноземних страховиків зі страхування життя Україна за оцінками експертів втрачає щороку 80-100 млн доларів США.

     Згадаємо, що страхова компанія повинна ознайомити майбутнього страхувальника з правилами страхування та умовами договору страхування. При укладенні договору не беруться на страхування особи:

які знаходяться на інвалідності 

•  віком  старші 65 років (на момент укладення договору) 

визнані судом недієздатними 

Страхова компанія перед прийняттям рішення про укладення договору страхування життя в кожному конкретному випадку здійснює відбір ризиків. Тут основним фактором є стан здоров'я застрахованого, додатковими - професія, захоплення, моральні якості, умови його проживання. Часто застосовується анкета, яка містить докладні відповіді майбутнього застрахованого: про перенесені інфекційні захворювання, оперативні хірургічні втручання, травми тощо. Аналізуючи ці дані, страховик може більш точно оцінити ризик і прийняти рішення про укладення договору страхування.

Попередній медичний огляд, як правило, проводиться до укладення договорів на великі страхові суми, а також у випадках, коли є серйозні підстави вважати, що майбутній страхувальник навмисно перекручує відомості про свій стан здоров'я при заповненні анкети, запропонованої страховиком.

Етичні норми західного страхового бізнесу загалом більш жорсткі, ніж етика бізнесу взагалі. Доцільно згадати, що у страхуванні не допускається приховування інформації про об'єкти страхування, а відносини між страховиком і страхувальником повинні будуватися на засадах взаємної довіри.

Вік страхувальника на момент укладення договору страхування життя не може перевищувати межі, зазначеної страховиком у правилах страхування (в основному, 60 - 65 років).

Договір страхування може укладатися як в індивідуальному порядку, так і з підприємствами, організаціями (незалежно від форм власності), які за рахунок власних коштів можуть страхувати своїх працівників.

Для визначення тарифів страхові компанії використовують таблиці тривалості життя населення - статистичні таблиці, в яких містяться розрахункові показники, що характеризують тривалість життя населення у певному віці і дожиття при переході від одного віку до наступного. Таблиця показує, як сукупність тих, хто одночасно народився (умовно прийняте за 100 000) зі збільшенням віку поступово зменшується. Показники вимірюють частоту смертних випадків для кожного віку, тривалість життя тощо. Структура таблиці виглядає так: d x q x l x p x e x X

X 

lх 

dx 

qx 

Рx 

Ex 

0 

100000 

4060 

0,04060 

0,09540 

68,59 

1 

95940 

860 

0,00840 

0,99160 

70,48 

 

 

 

 

 

 

20 

92917 

150 

0,00161 

0,99639 

53,57 

 

 

 

 

 

 

40 

88565 

319 

0,00360 

0,99640 

35,65 

41 

88246 

336 

0, 00381 

0, 99619 

34,78 

 

 

 

 

 

 

60 

76693 

1099 

0,01433 

0,98567 

19,30 

 

 

 

 

 

 

де X - вікові групи населення;

l х - число тих, хто доживає до кожного даного віку з 100 000, хто народилися

       одночасно;

d х - число тих, хто вмирає при переході від віку X до віку X +1; x+1)     

qx  = dx : lx  (вірогідність померти у віці X, не доживши до віку

рх =  (/x + l) : lx;

Ex - середня тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому має прожити    людина, з числа тих, хто дожив до цього віку.

Сучасні прийоми визначення тарифів зі страхування життя спираються на актуарні розрахунки, які здійснюються зазвичай за допомогою комп'ютерних програм.

Страхові тарифи розраховуються залежно від:

  •  обраного страхувальником варіанта страхування
  •  статі
  •  стану здоров'я
  •  строку дії договору
  •  встановленого порядку сплати внесків
  •  врахування норми дохідності від інвестування страхових внесків.

Договором може бути передбачено пільговий період, протягом якого страхувальнику надається можливість сплатити черговий прострочений внесок. Тривалість пільгового періоду визначає страховик і вказує його в договорі страхування.

Використання страхувальником цього періоду для сплати чергового внеску не звільняє його від обов'язку сплати наступних внесків у встановлені договором строки.

У випадку несплати чергового страхового внеску у встановлений договором строк (з врахуванням пільгового періоду) або плати його не в повному обсязі, договір вважається припиненим з моменту прострочення. При цьому сплачені страхувальником страхові внески повертаються частково через строк не менший, ніж три роки і за вирахуванням витрат страхової компанії на обслуговування цього договору.

Відповідальність страховика за договором відновлюється після сплати простроченого страхового внеску (внесків) і неустойки, розмір якої може знаходитися в межах 10% від простроченої суми.

Розмір страхової суми встановлюється за згодою сторін, з урахуванням бажання та можливостей страхувальника і зазначається у договорі страхування. На підставі цієї суми та встановленого тарифу (з урахуванням ряду факторів, які були розглянути вище), розраховується розмір страхової премії.

Страхова премія може бути сплачена готівковим або безготівковим способом, одноразовим платежем або систематично (щомісячно, щоквартально, що півроку, щорічно). Конкретні строки сплати зазначено в договорі.

Страхувальник за згодою страховика має право протягом дії договору страхування збільшити або зменшити розмір страхової суми. При цьому страховик робить перерахунок страхових внесків за договором страхування.

При збільшенні страхової суми страхувальник сплачує додатковий страховий внесок, при зменшенні страховик може:

звільнити страхувальника (повністю чи частково) від сплати страхових внесків на    певний період дії договору;

виплатити   йому   викупну  суму,   яка   визначається   шляхом додавання

  сплачених страхових внесків, зменшених на величину витрат страховика на  ведення справ (навантаження, яке враховане у страховому тарифі) і доходу від їх   інвестування за період дії договору страхування,  виходячи  з  норми  дохідності,  теж  передбаченої  у страховому тарифі.

Страхувальник може також одержати викупну суму при припиненні дії договору страхування.

Про намір достроково припинити договір страхування сторони зобов'язані повідомити одна одну не менш, ніж за ЗО днів до передбаченої дати.

Зверніть увагу!

Страхові виплати здійснюються після одержання всіх необхідних документів за фактом страхового випадку.

Будь-які відомості, пов'язані із укладенням, виконанням, припиненням договірних відносин, страховик і страхувальник повинні направляти один одному тільки в письмовій формі за адресами, вказаними в договорі страхування.

У разі настання страхового випадку страховик повинен, на основі з умов договору страхування, виплатити страхову суму.

Для отримання страхового забезпечення по смерті отримувачу страхової суми необхідно надати такі документи:

1) поліс;

2) заяву встановленого зразка;

3) свідоцтво    про    смерть    застрахованого    або    нотаріально посвідчену копію

   свідоцтва;

4) документ,   що   підтверджує   особу   (одержувача   страхової виплати).

Для отримання страхової виплати при страхуванні на дожиття застрахованому необхідно надати аналогічні документи, крім п. З.

Страхова виплата здійснюється незалежно від сум, які належать застрахованому (отримувачу, спадкоємцю) за іншими договорами страхування, а також за соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням. При цьому страхова виплата, яка належить отримувачу у випадку смерті застрахованого, до складу майнової спадщини не входить.

Якщо після смерті страхувальника, що настала в період дії договору страхування, наступила смерть отримувача страхової суми, який не встиг її одержати, то вона виплачується його нащадкам. Якщо страхувальником було призначено кілька отримувачів страхової суми, то вона їм виплачується у встановлених частках.

Історичний факт.

Російський мільйонер Сава Морозов помер за дуже загадкових обставин. Офіційна версія - самогубство. Однак відомо, що він був застрахований на 100 тисяч царських рублів, і страховий поліс передав актрисі Московського Художнього театру Марії Андрєєвій, яка після смерті Морозова отримала страхову суму. У самої Андрєєвої залишилось 10%, решта пішла до партійної каси - актриса була членом РСДРП.

Виплата страхової суми в сучасній страховій практиці проводиться протягом певного строку, як правило, 10 банківських днів, але за умови одержання страховиком усіх необхідних документів.

У випадку необґрунтованої затримки виплати страхової суми страховик повинен сплатити неустойку відповідно до чинного законодавства.

Вимоги про виплату страхової суми за договором страхування життя можуть бути пред'явлені страховику протягом трьох років з дня настання страхового випадку.

Ліцензію на проведення операцій зі страхування життя на початок 2001 р. мали 12 вітчизняних страховиків, хоча реально здійснюють це страхування лише шість. Наприклад, АТЗТ УАСК "Аска-Життя", ACT "АСТРО-ДНІПРО", "ОРАНТА-життя", страхове медичне AT "Надія", АТЗТ "АСК "ІНТЕР-ПОЛІС" та ін. (Для порівняння: на ринку довгострокового страхування життя у Великій Британії працює понад 200 страхових компаній).

2. Змішане страхування життя

Умови змішаного страхування життя найчастіше передбачають в одному договорі (єдиному полісі) страхування на випадок дожиття та на випадок смерті.

Страховими випадками (ризиками) є такі події:

(1) Смерть застрахованого в період дії договору страхування з будь-якої причини, за винятком:

навмисних  дій  застрахованого,  що  призвели  до  настання страхового випадку;

смерті внаслідок алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння;

самогубства;

військових дій, громадянської війни, страйків;

впливу ядерного вибуху, радіації, хімічного чи бактеріологічного зараження.

(2) Дожиття застрахованого до закінчення терміну дії договору страхування.

За договором змішаного страхування життя розмір внесків встановлюється залежно від строку страхування, страхової суми та віку страхувальника, а за договором страхування дітей він залежить від віку дитини, страхової суми, строку страхування й тривалості сплати внесків.

Крім того, змішане страхування дає можливість:

актуарно оцінити як кількість людей, котрі можуть вмерти протягом певного часу, так і кількість тих, хто може дожити до певного віку (на сьогоднішній день в Україні за участю Великобританії підготовлено необхідну кількість спеціалістів-актуаріїв);

•  у випадку смерті застрахованого раніше закінчення строку дії поговору гарантувати отримання страхової суми;

надати гарантовані права викупу, застави.

Зарубіжний досвід.

У  західній   страховій   практиці   застосовуються   кілька   видів змішаного страхування.

•  страхування на фіксований строк - страховик зобов'язується виплатити страхову суму в момент закінчення строку дії страхування, не дивлячись на те, чи доживе застрахований до кінця цього строку, чи ні;

•  страхування до одруження - страхування, при якому страхова сума застрахованій особі виплачується після закінчення строку, Що обумовлений як тривалість страхування. Страхувальниками є звичайно є батьки, а отримувачем син або дочка;

•  тимчасове, при якому ризиком є смерть застрахованого з будь-якої причини  (хвороба,  травма чи  нещасний  випадок).  При тимчасовому страхуванні страхова сума виплачується отримувачу тільки  у випадку смерті застрахованого впродовж дії договору.

У протилежному випадку, тобто якщо застрахований доживає до закінчення договору, страхова сума не виплачується, а сплачені внески залишаються у страховика.

Основними характеристиками тимчасового страхування є:

  •  значно нижча його вартість, що дозволяє укладати договори на більш високі страхові суми;
  •  укладення договору в основному при віці застрахованого до 65 років.

Страхування життя - найбільш слабке місце в українському страховому бізнесі. Це пояснюється існуванням об'єктивних причин, внаслідок яких найближчим часом, скоріш за все, не слід очікувати його швидкого піднесення, оскільки здійснення страхування життя ускладнюється:

  •  наявною економічною ситуацією в країні,
  •  недосконалим податковим законодавством,
  •  нерозвиненістю фондового ринку,
  •  обмеженнями для розміщення тимчасово вільних коштів страхових компаній.

Нині в Законі України "Про страхування" введено жорсткі норми щодо можливості сплати фізичними особами внесків у валюті. Як наслідок, населення України не зацікавлене у використанні валюти на страхування (зокрема страхування життя) і великі валютні кошти не працюють у народному господарстві.

Зважаючи на соціальну значущість розвитку довгострокових (накопичувальних) видів страхування, розглядається питання щодо здійснення страхових платежів і формування математичних резервів у вільноконвертованій валюті, що на сьогоднішній день не передбачено Законом України "Про страхування".

3. Страхування ренти

Шляхом укладення договору страхування ренти, яким передбачено здійснення регулярних виплат через певні проміжки часу ренти, звичайно прагнуть забезпечити виплату визначених сум у тих випадках, коли застрахований живе довше віку, зазначеного в договорі.

Страхування ренти передбачає регулярне одержання певних сум страхувальником або особою, на користь якої укладений договір, ля настання визначеного в договорі строку страхування.

Укласти  такий  договір  може  як  окремий громадянин,  тобто фізична особа, так і юридичні особи - підприємства та організації з тою одержання певних грошових сум їхніми працівниками після виходу на пенсію.

Суттєва відмінність такого виду страхування порівняно зі страхуванням життя полягає в тому, що при страхуванні ренти страхова сума виплачується частками і починає здійснюватися тільки після строку, який визначено в договорі страхування.

Зверніть увагу !

Виплата страхових сум здійснюється за умови повної сплати обумовлених договором страхових платежів.

Фонд для виплат створюється тільки за рахунок власних коштів страхувальника. Тарифні ставки зі страхування ренти встановлюються в кожному конкретному випадку окремо, враховуючи вік і стать страхувальника, умови сплати внесків, різновид страхування ренти.

Внески можуть сплачуватися одноразово або частинами (на виплат). Періодичність сплати внесків (кожного місяця, щоквартально, щорічно) визначається за згодою сторін.

В одному договорі страхування ренти може комбінуватися із іншими видами: страхуванням на випадок втрати працездатності, тимчасовим або пожиттєвим страхуванням на випадок смерті.

Зазначимо деякі різновиди ренти.

При пожиттєвій ренті регулярний дохід виплачується застрахованому з нагромадженого фонду до кінця його життя. У зарубіжній практиці таке страхування має назву пожиттєвого ануїтету і застосовується як пожиттєва пенсія. Залежно від моменту, в якому починаються виплати, пожиттєва рента може бути:

 

негайною 

  •  регулярні виплати доходу починаються з моменту оформлення договору страхування 

відстроченою (уповільненою) 

  •  виплати доходу починаються через певний проміжок часу

Негайна пожиттєва рента зручна для осіб похилого віку, котрі бажали б вкласти капітал для забезпечення решти свого життя.

Премії сплачуються до кінця певного періоду або до смерті застрахованого, якщо вона станеться раніше.

Страховик гарантує виплату постійної ренти безпосередньо самому застрахованому на період, який триває з моменту закінчення зазначеного в договорі строку до настання смерті.

Рента може виплачуватися щорічно, щоквартально, щопівроку, щомісячно.

Існують два різновиди уповільненої пожиттєвої ренти:

без відшкодування премій;

з відшкодуванням премій.

При страхуванні відстроченої ренти з відшкодуванням премій, якщо застрахований помре до закінчення визначеного строку, страховик повертає виплачені премії отримувачу страхової суми.

При страхуванні ренти без відшкодування премій, якщо застрахований вмирає до закінчення визначеного строку, страхування вважається анульованим, і премії залишаються в розпорядженні страховика.

Страхування з відстроченою виплатою ренти зручне для осіб, котрі хочуть мати додаткове пенсійне забезпечення. Воно є доповненням до соціального страхування. Страхові компанії використовують цей різновид страхування на випадок пенсії, хоча насправді це страхування з відстроченою виплатою капіталу чи ренти, з відшкодуванням премій або без нього у випадку смерті застрахованого.

Страхування ренти дозволяє страхувальнику забезпечити собі рівень життя, до якого він звик чи бажає мати, коли не буде можливості отримувати сталий та достатній заробіток. Страхування ренти особливо розповсюджено у Великій Британії, Франції, Голландії, Італії, США.

Для цього виду страхування характерні високі розміри тарифів та інтенсивне нарощування резерву страхових внесків.

4. Страхування пенсій

Серед багатьох різновидів страхування ренти переважає страхування пенсії, яке призначено для створення власного резерву грошових коштів з виплатами з нього після виходу на пенсію. Таке страхування має назву страхування додаткової пенсії, оскільки у кожній країні тою чи іншою мірою існує державне пенсійне страхування. У нашій країні таке страхування здійснює державний Пенсійний фонд, і до якого не мають відношення ані недержавні пенсійні фонди, ані страхові компанії.

Зверніть увагу !

Пенсійне     страхування     не     замінює     Державне     пенсійне  забезпечення.

Страхування   додаткової   пенсії   спрямоване   на   збільшення розмірів  пенсійного  забезпечення  після  досягнення  громадянами пенсійного віку. Обумовлена договором додаткова пенсія виплачується після закінчення строку страхування і виходу на пенсію, але можна визначити конкретний строк (як правило, перед датою виходу пенсію), з настанням якого страхова компанія буде здійснювати виплати.

Виплати за пенсійним страхуванням можуть також здійснюватися у випадку, якщо настає одна з таких подій:

  •  повна або часткова інвалідність;
  •  смерть.

Виплата пенсії, за бажанням страхувальника, може здійснюватися за кожний місяць наперед. Чергова пенсія перераховується на особовий рахунок в ощадному банку або поштовим переказом.

Страхувальниками можуть виступати громадяни віком: чоловіки - від 16 до 60 років, жінки - від 16 до 55 років.

У зарубіжній практиці найбільш розповсюдженим є страхування пенсії з пайовою участю коштів роботодавця та самих працівників.

Існує декілька варіантів такого страхування:

І.Для забезпечення пенсій працівників і службовців

ІІ. Для забезпечення пенсій управлінського персоналу та висококваліфікованих працівників

Підприємство кожного року “купує” для них пенсію, оплачуючи її.Потім цей внесок частково або повністб компенсується за рахунок профспілок чи заробітку працівника.При досягненні застрахованим пенсійного віку він одержує пожиттєву страхову ренту , яка дорівнює сумі пенсій, що “купувалися” для нього щорічно в страховій компанії.

Кожен страхувальник робить внески до пенсійного фонду в повному розмірі (у %% до заробітку), які акумулюються у фонді підприємства.Розмір самої пенсії наперед не визначається, а стає відомим під час виходу застрахованого на пенсію. У цьому випадку підприємство вилучає з фонду працівника гроші, додаючи від себе визначену суму і “купує” у страхової компанії для цього працівника пенсію.Така система має назву “депозитно-адміністративної”, оскільки, з одного боку, призначена для забезпечення пенсією адміністративних працівників підприємства, з іншого- базується на попередньому нагромадженні ( депонуванні) коштів.

Обидва розглянуті варіанти застосовують при укладенні договорів колективного страхування. Найчастіше ці схеми застосовують промислові та торговельні підприємства.

Іноді має місце індивідуальне пенсійне страхування на підприємстві, якщо там створюються індивідуальні пенсійні рахунки і у ролі страховика виступає підприємство, акумулюючи кошти для виплати пенсій своїм працівникам. Умова забезпечення пенсією переважно включається до колективного договору робітників і службовців з роботодавцем.

Страхування пенсій на випадок інвалідності спрямоване на забезпечення страхового захисту як додаток до соціального пенсійного забезпечення за інвалідністю.

Як окремий вид це страхування, як правило, не здійснюється, а включається як вид відповідальності в різні договори особистого страхування, які укладаються з особами працездатного віку. Внески можуть сплачуватися за рахунок власних доходів громадян, коштів підприємств або поєднання цих двох джерел у певному співвідношенні.

Розмір пенсії за інвалідністю визначається умовами договору страхування.

У період дії договору страхувальник може збільшувати або зменшувати розмір додаткової пенсії. Він має також право у будь-який час до закінчення строку страхування припинити договір. Проте при поверненні йому сплачених внесків їхня сума буде зменшена на величину витрат страховика на здійснення страхування (як правило, утримується до 10% сплачених внесків).

Висновки

Страхування життя в українській страховій індустрії находиться на стадії становлення.

У цивілізованих країнах світу саме цей вид страхування добре розвинений; йому надається значна увага з боку держави, страхових компаній, банків.

Страхування життя водночас виконує функції захисту та накопичення, оскільки страхова сума буде виплачена у будь-якому випадку - і при дожитті до визначення строку, і при настанні смерті застрахованої особи.

Сторони договору страхування життя чітко визначають свої права й обов'язки щодо форм і регулярності сплати внесків і виплати страхової суми.

Страховик повинен аналізувати фактори, що впливають на визначення розмірів страхових платежів. Здійснення актуарних розрахунків проводять висококваліфіковані фахівці-актуарії.

Договір про страхування життя може укладатися для захисту від ризиків, пов'язаних як з однією особою, так і з групою осіб.

За договором змішаного страхування життя розмір внесків встановлюється залежно від строку страхування, страхової суми і віку страхувальника.

В Україні існують об'єктивні причини, внаслідок яких найближчим часом не слід очікувати швидкого розвитку цього виду страхування.

Розвиток страхування життя в Україні можливий за умови впровадження економічних стимулів і пільг, що сприятиме вирішенню ряду соціальних проблем.

Страхові резерви страховиків, які займаються страхуванням життя, слід розглядати як своєрідні інвестиції в економіку країни, які дозволять накопичувати значні обсяги грошових коштів; бути, як у багатьох країнах світу, значним джерелом ресурсів для інвестування довготермінових проектів.

Тема 8. Особисте страхування

1. Класифікація особистого страхування.

2.  Страхування від нещасних випадків.

3. Окремі види обов'язкового особистого страхування.

Мета вивчення теми:

  •  ознайомлення з основними видами страхування, що законодавче закріплені в

   Україні;

  •  з'ясування особливостей здіснення особистого страхування .

Після вивчення теми студент повинен знати:

  •  об'єкти особистого страхування;
  •  умови здійснення особистого страхування;
  •  порядок здійснення розрахунків за кожним видом особистого страхування;

вміти:

  •  розраховувати страхові виплати за кожним видом страхування

Міні-лексикон:

особисте страхування,   страхувальник,   застрахований,   нещасний випадок,   договір   особистого    страхування,   правила   особистого Рахування, індивідуальне страхування,  колективне страхування, травма, непрацездатність, інвалідність, комплексне страхування, страхові виплати.  

1. Класифікація особистого страхування

 

У сучасній економічній ситуації людей більше турбує збереження майна, аніж стан власного здоров'я. Проте здоров'я - основа, першопричина належного майнового стану, тобто його теж можна розглядати як певну майнову цінність. І хоча, як відомо, здоров'ю ціни немає, але збитки від його втрати можна приблизно підрахувати та компенсувати.

Для того, щоб захистити себе, своїх рідних від втрат, пов'язаних із настанням несприятливих подій, що можуть відобразитися на стані здоров'я, бажано звернутися до страхування.

Особисте страхування - це галузь страхування, існування якої історично зумовлено ризиковим характером життя та діяльності людей, підвищеним ступенем ризику, пов'язаним із погіршенням довкілля, зростанням питомої ваги людей похилого віку в загальній кількості населення.

В особистому страхуванні об'єктом страхових відносин виступають майнові інтереси, що пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю страхувальника або застрахованої особи.

Характерною рисою є той факт, що об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки: страхова сума визначається окремо в кожному конкретному випадку, залежить від страхувальника, його фінансової спроможності. Через це виплати страховика на користь страхувальника, його родини або застрахованої особи мають характер фінансової допомоги.

В особистому страхуванні є певні особливості, що відрізняють його від інших галузей страхування.

По-перше, під страховий захист підпадає найдорожче, що є у людині - життя та здоров'я.

По-друге, у цій галузі відносяться до особи як до об'єкта, який піддається ризику у зв'язку з його життям, здоров'ям або фізичною повноцінністю; тому застрахований повинен бути визначеною особою.

По-третє, життя або смерть як форма існування не може бути об'єктивно оцінена, страхувальник може лише спробувати запобігти тим матеріальним труднощам, з якими зіткнеться у разі настання страхових випадків, а відтак, страхові суми визначаються з урахуванням бажань страхувальник, виходячи з його матеріальних можливостей, а не є вартістю нанесених збитків.

Зарубіжний досвід.

Особисте страхування є домінують домінуючим страхуванням у світі. У США та Канаді на нього припадає понад 40% загального збору премій, в Європі — приблизно 50%, в Азії - понад 70%.

Для систематизації різноманітних видів особистого страхування можна звернутися до класифікації   за певними критеріями:

Різні види особистого страхування відрізняються один від одного:

  •  формою страхування;
  •  переліком подій;
  •  категоріями страхувальник;
  •  терміном дії договору;
  •  кількістю осіб, зазначених  у договорі;
  •  тривалістю страхового забезпечення;
  •  формою сплати страхових премій;
  •  формою виплати страхового забезпечення.

Розглянемо їх детальніше.

Особисте страхування може; бути обов'язковим (у силу закону) або добровільним.

Перелік страхових подій ( страхових ризиків), включених до обсягу відповідальності страховика зазначається у договорі страхування.

В особистому страхуванні страхова подія в узагальненому вигляді може бути представленім. як нещасний випадок, смерть внаслідок нещасного випадку, захворювання. Більша деталізація зазначається в правилах кожного виду особистого страхування.

Категорії    страхувальників      в     особистому    страхуванні відрізняються:

  •  віком (діти, школярі, працююче населення, пенсіонери);
  •  професією (існує поділ страхувальників на групи залежно від ризиковості тієї чи іншої  професії).

Особисте страхування є короткостроковим, оскільки термін дії договору, як правило, не перевищує одного року.

Кількість осіб, зазначених у договорі, визначається залежно від згоди сторін і мети страхування.

При індивідуальному страхуванні страхувальником виступає одна окремо взята фізична особа, яка найчастіше страхується від нещасного випадку.

При колективному страхуванні страхувальниками або застрахованими виступає група фізичних осіб. Наприклад, така ситуація спостерігається при страхуванні від нещасних випадків туристів чи спортсменів.

Тривалість страхового забезпечення залежить від умов, які зазначені в договорі особистого страхування. Справа в тому, що наслідки, наприклад, нещасного випадку, можуть відразу не проявитися після настання такого. Наприклад, смерть, причиною якої був саме нещасний випадок, що трапився протягом дії договору страхування, наступила вже після закінчення дії договору. У цьому разі страхова компанія записує в договорі (страхувальник має знати про те), що протягом певного часу після закінчення дії договору страхування страхувальник має право на одержання страхової виплати.

Сплатити страховий внесок страхувальник може одноразово, що найчастіше і має місце на практиці, або може вносити його періодично. Як правило, перший внесок становить не менше 40% загальної величини страхової премії.

Виплати страхових сум здійснюються в основному грішми, а в небагатьох випадках, наприклад, при страхуванні на випадок захворювання - можливо ліками, медикаментами.

2. Страхування від нещасних випадків

У житті з тією чи іншою  людиною часто трапляються нещасні випадки, які, як правило, неможливо завчасно передбачити, а отже, попередити. Гарантією як фінансового, так і соціального захисту від збитків, завданих ними, є страхування від нещасних випадків.

Нещасний випадок - раптова, короткочасна, непередбачена та незалежна від волі застрахованої особи подія, що призвела до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров'я людини.

Страхування від нещасних: випадків, на відміну від страхування життя, є ризиковим видом страхування. По-перше, це означає, що настання страхового випадку ніяк не можна передбачити, а по-друге -якщо страховий випадок настав, то застрахований одержує страхове відшкодування, якщо ні, то виплати не здійснюються.

Страхування від нещасних: випадків доповнює, але не замінює соціальне страхування.

Розглянемо,   на   яких   умовах   здійснюється   страхування   від нещасних випадків та його різновиди. Договір укладається на основі письмової заяви клієнта про страхування від нещасного випадку, акторами, які враховуються при укладенні договору страхування, є

  •  професія, умови роботи,
  •  вік, стан здоров'я,
  •  заняття  спортом, хобі,  керування  автомобілем (мотоциклом), інші заняття застрахованого.

Найважливіший та, безсумнівно, вирішальний критерій відбору ризику й встановлення тарифів — професія, не дивлячись на те, що останнім   часом спостерігається   покращання   засобів   захисту   та профілактики від нещасних випадків на виробництві, особливо на приватних і приватизованих підприємствах. Різні професії є по-різному небезпечними щодо ймовірності настання нещасних випадків. Більшість страхових компаній застосовують до чотирьох класів ризиків, чого цілком достатньо для необхідної оцінки ризику різних професій (раніше існувало від 12 до 16 класів).

Важливим критерієм відбору ризику є здоров'я. Попередній медичний огляд застосовують у спірних і неясних випадках. Страхова компанія бере до уваги ті захворювання чи фізичні дефекти, які:

зумовлюють настання нещасного випадку;

подовжують період видужання;

збільшують витрати на лікування;

ускладнюють визначення факту настання страхового випадку. Ризик нещасного випадку збільшується разом з віком,   оскільки людина поступово втрачає рухливість та окремі рефлексні рухи, що може призвести до настання нещасного випадку, хоча літнім людям, з іншого боку, притаманна більша обережність і менша схильність до ризику. Крайній вік страхувальника майже всі страхові компанії схильні визначати не вище 65 років, пом'якшуючи цей пункт умовою, що у випадку, коли фізична особа вже була застрахована раніше, то страхування можна подовжити до 70 - 75 років.

Наслідком нещасних випадків може бути:

  •  тимчасова непрацездатність;
  •  інвалідність;
  •  смерть.

Під непрацездатністю розуміють неможливість продовжувати професійну діяльність або виконувати звичні обов'язки протягом певного проміжку часу. Непрацездатність має поворотний характер, тобто минає під впливом лікування. Експертиза тимчасової непрацездатності здійснюється у лікувально-профілактичних установах і засвідчується лікарняним листом або відповідною довідкою. Якщо термін перебування на лікарняному за непрацездатністю перевищує 4 місяці, постраждалий проходить медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), яка може визнати стійку втрату непрацездатності і встановлює певну групу інвалідності.

Інвалідність може бути встановлена на строк від 1 до 3 років або безстрокове. Безстрокова інвалідність означає постійну Інвалідність, під якою розуміють— фізичні або функціональні втрати, які наносять застрахованому непоправної шкоди: тоді страховик виплачує загальну або часткову страхову суму. Постійна інвалідність може бути двох видів: загальна або часткова.

До першої відносять  невиліковну  розумову  неповноцінність, повну сліпоту, повний параліч,    втрату чи неможливість дії обома руками, обома ногами, будь-яке    інше пошкодження, яке зумовлює повну нездатність до будь-якого виду робіт. Відшкодування в даному випадку дорівнює 100% страхової суми.

Якщо інвалідність не відповідає попередньому визначенню, то страховик виплачує відшкодування в розмірі працездатного відношення від страхової суми, яке зазначається в спеціальних таблицях класів інвалідності або міститься в полісі. Інвалідності, що не зазначені в таблиці відшкодовуються пропорційно до їхньої ваги відповідно до цих випадків.

Звично у страховій практиці відрізняють постійну втрату:

  •  загальної працездатності - коли не можна займатися будь-якою трудовою діяльністю з причини нещасного випадку;
  •  професійної працездатності - коли немає можливості займатися  своєю звичною трудовою діяльністю, якою людина займалася до настання нещасного випадку

Вітчизняний досвід.

AT «UTICO» при страхуванні від нещасного випадку здійснює виплати страхового відшкодування в разі травм (черепно-мозкових - струс головного мозку, забите місце головного мозку; травм органів зору - проникаюче поранення очного яблука, опіки І-ІІ ступеню, ушкодження одного ока або обох очей, що спричинило зниження або повну втрату зору) або ушкоджень внутрішніх органів. Крім того, страхуванню підлягають травми: спинного мозку та хребта, органів слуху, грудної клітини й органів дихання, травлення, сечостатевої системи, верхніх кінцівок, таза, тазостегнового чи колінного суглоба, стегна, стопи тощо.

Якщо наслідком нещасного випадку є смерть застрахованого, страховик виплачує отримувачу страхову суму. У правилах страхування повинен бути зазначений максимальний проміжок часу між датою нещасного випадку та смертю, у випадку перевищення якого смерть   вже   не   вважається   страховим   випадком.   Чим   більший

визначений строк, тим важче   встановити зв'язок між смертю та нещасним випадком. Якщо   внаслідок нещасного випадку в цей же період застрахованому було виплачено відшкодування на випадок повної або часткової інвалідності, то воно враховується при виплатах на випадок смерті (вираховується із страхової суми).

Положення поліса передбачають, що виплати у випадку смерті від нещасного випадку можуть бути здійснені тільки тоді, якщо нещасний випадок був "безпосередньою" причиною смерті. Термін "безпосередній" означає, що саме ця подія стала причиною смерті або викликала безперервний ланцюг напряму пов'язаних подій, що призвели до смерті. За загальним правилом, якщо нещасний випадок зумовлює пошкодження, які, в свою чергу, призводять до хвороби, що закінчилася смертю, нещасний випадок розглядається як фактична причина смерті.

Для одержання страхової виплати необхідно надати документи, які підтверджують настання страхового випадку й розмір збитків, а саме:

  •  акт про нещасний випадок 

довідку медичного закладу (виписку з історії хвороби, лікарняний листок, довідку із травматологічного пункту) 

копію свідоцтва про смерть застрахованого