47957

Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації

Конспект

Иностранные языки, филология и лингвистика

Творення відведення це розділ мовознавства який вивчає слова за способами і засобами їх творення та словотвірною структурою. Словотворення зароджується одночасно зі словами базується на них і є засобом їх формування. Розділ мовознавчої науки який вивчає процес творення слів його механізм правила способи моделі словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови називається словотвором. Зв'язок словотворення із синтаксисом виявляється в тому що: 1 синтаксична одиниця словосполучення становить для деривації...

Украинкский

2013-12-04

337.5 KB

90 чел.

Змістовий модуль ІV

Тема: Словотвір

Лекція № 1

Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації

 

План

  1.  Словотвір як учення про творення слів.  
  2.  Словотвірна мотивація.
  3.  Словотвірний тип і словотвірне значення.

Словотвір як учення про творення слів

Словотвір, або дериватологія (Плющ – деривація) (лат. derivatio — творення, відведення), — це розділ мовознавства, який вивчає слова за способами і засобами їх творення та словотвірною структурою.

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексичного складу мови, тому цей термін використовується і для позначення процесу деривації — творення похідних слів.

Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема мови. До завдань цього розділу належать питання про способи і засоби творення похідних слів, з'ясування мотиваційних відношень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію похідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірними значеннями в межах відповідних лексико-граматичних класів слів (частин мови), визначення продуктивності окремих способів і засобів деривації.

Словотвір (дериватологія) — відносно молода лінгвістична дисципліна. Донедавна її не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили то до етимології (XIX ст.), то до морфології (Л. А. Булаховський), то до лексикології (О. О. Потебня). Словотвір як окремий розділ мовознавства почав формуватися в 40—50-х роках XX ст. завдяки працям В. В. Виноградова, Г. О. Винокура, О. І. Смирницького, І. І. Ковалика.

Кожна галузь науки має свій предмет дослідження, свою проблематику, систему наукових понять і термінів та надійні й перспективні, вивірені практикою методи дослідження. У 60—70-х роках словотвір уже набув цих якостей, тому  сформувався остаточно як самостійна галузь мовознавства, як учення про мовний рівень, що перебуває в системних паритетних зв'язках з іншими рівнями мови.

Словотворення зароджується одночасно зі словами, базується на них і є засобом їх формування. Словотворення — це процес, механізм, система і результат творення  вторинних (похідних) слів, що перебувають між собою у типових структурно-семантичних зв'язках. Розділ мовознавчої науки, який вивчає процес творення слів, його механізм (правила, способи, моделі), словотвірну структуру слова і  словотвірну систему мови, називається словотвором.  Словотвір — це вчення про словотворення.

Зв'язок  словотворення із синтаксисом виявляється в тому, що: 1) синтаксична одиниця словосполучення становить для деривації один із різновидів словотвірної бази, на якій формуються похідні: сільське господарство — сільськогосподарський, не пий води — Непийвода (прізвище), перед днем — переддень, сього дня — сьогодні; 2) частина слів утворюється за принципом актуального поділу речень у синтаксисі на тему і рему: темою слова (тобто заздалегідь відомою спільною частиною твірного і похідного слова) є твірна основа, а ремою — дериватор, тобто твірна морфема {віннич-ани, земл-яки, пере-мож-ці), 3) при словотворенні подібно до синтаксису між твірними компонентами існують зв'язки сурядності або підрядності (Петропавлівка, Волгодон; землекоп, добротворець).

Зв'язок словотворення з лексикою виявляється в тому, що: 1) слова (як лексичні одиниці) становлять основну словотвірну базу в деривації {сонце — сонячний), з одного боку; 2) з другого боку, основна функція словотворення —  породження нових, вторинних лексичних одиниць, формування і розбудова лексичного складу мови {весна — веснувати, зима — зимувати — зимування).

Зв'язок словотворення з морфемікою виявляється в тому, що словотворення, з одного боку, послуговується морфами як дериваційним засобом, а з іншого — формує їх (громовержець, полтавчани).

Зв'язок словотворення з семантикою виявляється в тому, що воно користується семантичними одиницями (основами слів, морфами), базується на семантичних одиницях  (словах і словосполученнях) і продукує семантичні одиниці  (слова як знаки), широко залучаючи й асемантичні  компоненти — інтерфікси /, в, л (пор. збиратися — з-і-бра-тися, жити — жи-в-учий, давати — дава-л-ець).

Зв'язок словотворення з морфологією виявляється в тому, що воно продукує слова обов'язково певної частини мови з відповідними морфологічними ознаками {капрон — капроновий, земляний — землянка).

Зв'язок словотворення з морфонемікою виявляється в тому, що морфонологічні явища (усічення, інтерфіксація, накладання морфем і морфологічні чергування) на межі між твірними морфемами в процесі словотворення знімають структурні, фонетичні, словотвірні та інші обмеження в сполучуваності морфем і тим самим завершують словотвірний акт: Петрівка — nempie/ка/съкий (усічення), кіно+ш+ник (інтерфікс -ш-), Глодоси — глодо^ький (накладання звуків), рука —рудний (чергування).

Зв'язок словотворення з фонетичним та фонематичним складом мови виявляється в тому, що фонемна структура твірного слова та місце наголошення зумовлюють вибір твірного суфікса та морфологічних явищ на межі між  твірними морфемами: кобзар — кобзарський, але кобзарі—кобзарівський; віра — вір-ний, але театр — театральний; Вижниця — вижнич-анин, а не вижнич-ець.

Відповідно і словотвір (дериватологія) як розділ мовознавства перебуває в безпосередніх зв'язках з фонетикою, фонологією, морфемологією, семасіологією, лексикологією, морфологією, синтаксисом.

Дериватологія у деяких аспектах має певне відношення й до стилістики, про що свідчить насамперед наявність у словотвірній структурі мови спеціальних утворень із пестливо-здрібнілим та зневажливо згрубілим значенням, які  використовуються з певним стилістичним спрямуванням. Тому в сучасній стилістиці поряд із лексичною, морфологічною та синтаксичною стилістикою виділяють ще й словотвірну стилістику.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування.

Об'єктом дериватології є: словотвірні процеси, словотвірні відношення, моделі, словотвірна база, форманти (дериватори), словотвірне значення, словотвірний механізм, словотвірний тип, словотвірні способи, словотвірна система. Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв'язків з іншим словом або словосполученням. Словотвірні відношення розуміються як відношення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося. Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах. Однією з найважливіших ознак синхронного аналізу похідних слів є спосіб їх словотвору.

Нерідко словотворення називають деривацією (від лат. derivacio —  відгалуження, відхилення, відкидання, утворення), а словотвір — дериватологією. Проте деривацію не можна зводити лише до словотворення. Деривація — явище значно ширше, ніж словотворення. У мовознавстві під деривацією розуміють процес утворення одних мовних одиниць (дериватів) на базі інших (вихідних), тобто процес творення вторинних мовних знаків, які можна пояснити за допомогою вихідної одиниці: морфів на базі звуків, словоформ на базі морфів, слів на базі інших слів чи словосполучень, словосполучень на базі слів, речень на базі слів та словосполучень, тексту на базі висловлювань. Тому розрізняють деривацію семантичну, лексичну, морфологічну, словотвірну і синтаксичну. Поняття деривації вперше введено польським мовознавцем Є. Куриловичем у 30-х роках XX ст. Нині терміни "деривація", "дериватологія" вживаються як синоніми до термінів "словотворення", "словотвір".

Словотвірна деривація полягає в тому, що вона створює для номінації вторинні знаки (деривати) у вигляді слів, вихідною одиницею для яких можуть бути морфи (рук+ав), інші слова (Іваи+город, звір+о+лов), прийменниково-іменникові форми (по дорозі — подорожник), синтаксичні словосполучення (сільське господарство — сільськогосподарський), фразеологізми (байдики бити — байдикувати).

За відношенням лексичного значення до частин мови в сучасній дериватології виділяються два типи словотвірної  деривації — синтаксична і лексична.

Синтаксична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення твірного і  похідного слова залишається незмінним (воно в них спільне), а змінюється лише частиномовна належність похідного слова, тобто його синтаксична функція: від слова добрий утворилося доброта, вони мають однакове лексичне значення (називають ознаку), але розрізняються частиномовною належністю (добрий — прикметник, а доброта — іменник) і синтаксичною функцією (добрий у реченні виступає означенням, а доброта — підметом або додатком). Тому це синтаксична деривація.

Лексична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення похідного обов'язково змінюється стосовно лексичного значення  відповідного твірного слова, а частиномовна належність (синтаксична функція) його може змінюватися або не змінюватися: двоє — двойнята, два — двічі, футбол — футболіст, сніг — сніговик, школа — школяр.

Поділ словотвірної деривації на синтаксичну і лексичну вважається принциповою класифікацією всієї системи  словотворення.

Словотвірна мотивація

Поняття мотивації (похідності) є головним для словотворення, бо власне співвідношення твірних і похідних слів становить сутність словотвірного процесу і словотвірного механізму.

Твірна база і похідне слово перебувають між собою у відношеннях дериваційної (словотвірної) мотивації (залежності), що має структурно-семантичний характер і визначає напрям мотивації. Словотвірна мотивація — це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого (перемогти — переможець, "той, хто переміг"), або повністю збігається (ототожнюється) із значенням іншого в усіх формах, крім частиномовного (бігти — біг, швидкий — швидко).

Твірне слово (словосполучення) — це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова  становлять словотвірну (дериваційну) пару: читати — читач, письменний — письменник, учити — учитель, учень —  учениця.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом — це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотивованим, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншого слова того самого кореня, що хронологічно передує йому.

Кожна лексема, виникаючи в мові, виявляє тенденцію до породження похідних, оскільки в ній закладено потребу і можливість мотивувати семантично і структурно нову лексичну одиницю.

Будь-яке слово може бути твірним. Перелік похідних при ньому залежить насамперед від його семантики: від особових імен утворюються прізвища, топоніми, присвійні прикметники (Іван — Іваненко, Іванівка, Іванів зошит), від топонімів — прикметники, прислівники, назви жителів, назви рік (село Івот — івютський, по-івотському, івотці, річка Івотка), від дієслів — іменники, дієприкметники, дієприслівники (читати — читач, прочитаний, читаючий). Із зміною семантики твірного слова змінюється і набір похідних: пор. антрацит (вид вугілля) — антрацитний, антрацитовий, але Антрацит (місто) — антрацитівський, антрацитівці, по-антрацитівському.

Кожна семантична група слів має свої "комплекти" суфіксів для творення похідних певного значення. Топоніми для творення назв жителів мають суфікси -ц-і, -ець (Херсон — херсонці, херсонець), -ан-и, -анин (Вінниця — вінничани,  вінничанин), -ичан-и (Полтава — полтавчани), -ит-и (Одеса — одесити), -ак-и, -як-и (Тула — туляки), -ич-і (Москва — москвичі), не можуть мати суфіксів -ист, -іст, -ик, -ач, -ар, -телъ тощо; назви музичних інструментів для творення назв виконавців мають суфікси -ар (сопілкар), -ист (бандурист), -ач (трубач), -аль (скрипаль), -ник (балалаєчник), а не можуть мати суфіксів -ан-и, -чан-и, -ець, -тель та ін.

ОЗНАКИ ПОХІДНОСТІ

Значення слів із непохідною основою є умовним і не мотивоване їх будовою: рука, голова, ніж, ріг, береза, хліб і под.

Значення похідних слів мотивується значенням їхніх складових компонентів — твірного слова і форманта:  тракторист — особа, що працює на тракторі, твірне слово  трактор + суфікс особи -ист, комбайнер — особа, що працює на комбайні (твірне слово комбайн + суфікс особи -ер). Отже, значення слів тракторист, комбайнер зумовлене передусім значенням слів трактор, комбайн. Така залежність між твірним і похідним словами називається напрямом мотивації. Визначити напрям мотивації— це означає виявити  мотивуюче (твірне) і мотивоване (похідне) з двох слів,  пов'язаних між собою структурно-семантичними відношеннями (слава від славити чи славити від слава).

Визначається він за семантикою і структурою твірного і похідного слова. Похідне слово за формою (будовою, структурою) і семантикою складніше від твірного. Більша семантична складність похідного слова виявляється в тому, що воно має в своєму складі додатковий семантичний компонент порівняно з твірним (пор. аптека—аптекар). Більша структурна складність виявляється в тому, що похідне  слово має в своєму складі, крім основи твірного, ще додатковий структурний елемент, тобто більшу кількість морфів (суфікс, префікс, постфікс тощо): пор. мовчати — мовчун, зелений — зеленіти, писати — підписати. За цим критерієм виявляються такі ознаки похідності і її напряму:

1) із двох слів похідним є те, яке семантично і структурно складніше, тобто за значенням воно випливає з твірного, а за формою відрізняється додатковими афіксами: море — моряк (особа, що служить у морфлоті), школа — школяр  (дитина, яка навчається в школі);

2) похідним є слово, яке за семантикою рівнозначне твірному, а за структурою — складніше від нього: чита-ти — чита-нн-я (дія за дієсловом читати), ніжн-ий — ніжн-ість (ознака за прикметником ніжний);

3) із двох слів, рівнозначних за структурою, похідним є складніше за значенням: агіт-увати — агіт-атор (особа, що агітує), вихова-ти — вихова-тель (особа, що виховує), авіа-ція — авіа-тор (особа, що працює в авіації);

4) із двох слів, рівнозначних за семантикою і структурою, похідним є те, яке відповідає типовим мотиваційним відношенням для системи мови. У дериваційних парах агітувати — агітація, транслювати — трансляція, автоматизувати — автоматизація, механізувати — механізація обидва компоненти рівнозначні за семантикою і структурою (агіт-увати — агіт-ація). Який же з них є твірний, а який похідний? Визначаються вони за типовою схемою дериваційних відношень між дієсловами і віддієслівними іменниками: читати — читання, малювати — малювання, побілити — побілка, обсмолити — обсмолка, похвалити — похвала. За аналогією до цих типових для мови словотвірних пар дієслова агітувати, транслювати, автоматизувати є твірними, а відповідні віддієслівні іменники агітація, трансляція,  автоматизація — похідними;

5) якщо в дериваційній парі при рівнозначності семантики один із компонентів стилістично навантажений, то він є похідним, а стилістично нейтральний — твірний: стіна — стінка (розмовне), діва — дівиця (книжне, поетичне),  корабельник — корабел (розмовне і поетичне). При цьому структурно похідний компонент може бути рівнозначним або й складнішим від твірного: корабель-ник — корабел-о, завідуючий — зав-о; куна — кун-иця, діва — дів-иця;

6) якщо похідне слово є назвою особи жіночої статі за національністю (естонка) або за походженням (кавказка), то твірним до нього може бути як чоловіча назва  (москвичка < москвич), так і географічна (естонка < Естонія, шведка < Швеція, кавказка < Кавказ). Щодо цього питання існує й інша думка. О. А. Земська стверджує, що жіночі назви цієї семантики не утворюються від іменників-неістот (див.: Современный русский язык. — Μ., 1981. — С. 197). Проте, по-перше, жіночі назви типу шведка, естонка, кавказка, європейка, італійка, китаянка, навіть москвичка, семантично співвідносяться безпосередньо з географічними назвами (як, до речі, чоловічі назви): шведка — "жителька Швеції", естонка — "жителька Естонії", кавказка — "жителька Кавказу", москвичка — "жителька Москви" і т. ін. По-друге, жіночі назви в українській мові утворюються, хоч і не дуже часто, від іменників-неістот, не маючи відповідної чоловічої назви: інститутка (М. Вовчок) від "інститут", берегиня від "оберіг", пор. рос. машинистка (укр. друкарка) від "машинка" (пишущая).

Словотвірний тип і словотвірне значення

Словотвірний тип — це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють модель похідних слів (дериватів), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1) похідністю від слів однієї частини мови; 2) спільним способом словотвору; 3) спільним словотвірним значенням; 4) тотожним словотворчим формантом. Так, дієслова біліти, чорніти, зеленіти належать до одного словотвірного типу, тому що вони: а) походять від прикметників; б) характеризуються суфіксальним способом словотвору; в) мають спільне словотвірне значення — виділятися за кольоровою ознакою; г) утворені за допомогою дієслівного суфікса -і-.

Словотвірний тип, що є незамкненим рядом похідних і поповнюється новотворами, називається продуктивним типом. Прикладом продуктивного словотвірного типу можуть бути віддієслівні іменники на -анн(я), що позначають опредметнені дії, процеси (виховання, змагання, виконання, читання тощо). Якщо словотвірний тип утворює кількісно обмежену групу слів, то він може бути схарактеризований як непродуктивний. Наприклад, назви людей за зовнішніми чи внутрішніми ознаками їх, утворювані суфіксом -ун, становлять замкнений, непродуктивний тип: веселун, хитрун, щебетун, говорун, літун, хапун.

Із втратою словотвірної продуктивності окремим типом (чи підтипом) стає непродуктивним і словотворчий афікс, який з часом може перетворитися на мертву морфему (наприклад, суфікс -к- у словах тонкий, близький).

У словотвірній системі сучасної української мови спостерігаються випадки поступової втрати продуктивності афікса в одному словотвірному типі, і навпаки, зростання його словотвірної активності в іншому. Так, продуктивний у минулому суфікс -івн(а) в утвореннях на позначення дочки за фахом або соціальним станом батька (бондарівна, лимарівна, сотниківна, царівна, князівна та ін.) став зовсім непродуктивним, але в назвах людей за прізвищем або прізвиськом батька він і нині є досить продуктивним у розмовному стилі і закріпився, зокрема, в іменах по батькові: Дорошівна, Митяхівна, Кудряшівна, Іванівна.

Словотвірна структура слова визначається через мотиваційні відношення твірної основи і словотворчого форманта або з допомогою іншого засобу (перенесення наголосу, чергування звуків, переосмислення слова тощо), що видозмінює похідне слово порівняно з первинним словом-мотиватором.

Словотвірне значення у похідних словах — це узагальнене, спільне для певного лексико-семантичного розряду слів значення, що виявляється в одному словотвірному типові певним словотворчим засобом. Словотвірне значення ґрунтується на однотипних відношеннях. Ознаками однотипних відношень є лексико-граматична належність твірної основи до певної частини мови і характер словотворчого засобу. Наприклад, у суфіксальних утвореннях косар, кобзар, зброяр, баяніст суфікси -ар (-яр), -іст утворюють назви осіб за родом діяльності; в іменниках хід, лік, цвіт виражається словотвірне значення узагальненої дії, процесу засобом нульової суфіксації.

Модуль самостійної роботи № 3

  1.  Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови.
  2.  Вільні і пов’язані кореневі морфеми.
  3.  Закінчення як один із типів афіксальних морфем.
  4.  Спрощення як один із видів змін у морфемній структурі слова.
  5.  Принципи морфемного аналізу слова.

Модуль самостійної роботи № 4

  1.  Поняття про словотвірний тип і словотворче значення.
  2.  Абревіація та осново складання як різновиди морфологічного способу творення слів.
  3.  Субстантивація як різновид морфолого-синтаксичного способу словотвору.
  4.  Збагачення лексичного складу української мови шляхом деривації.
  5.  Схема словотворчого аналізу слова.


Лекція № 2

Твірна основа як словотворчий формант.

Способи словотвору в сучасній українській літературній мові

 

План

  1.  Словотвірне гніздо.
  2.  Поняття твірної основи.
  3.  Способи словотвору (початок).

СЛОВОТВІРНЕ ГНІЗДО — сукупність слів одного кореня: вишня, вишневий, вишник, вишняк, вишенька, вишнево. В гніздо обов’язково входить одне кореневе — твірна база. Це вершина гнізда. Всі інші слова гнізда похідні. Складні слова входять у два чи більше гнізда (відповідно до кількості коренів у їх структурі).

Словотвірне гніздо — сукупність словотвірних ланцюжків з одним і тим самим вихідним словом; сукупність слів із одним і тим самим коренем, упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації.

Слова, об'єднані у словотвірне гніздо, мають змістову і матеріальну спільність. Наприклад: сіль, соляний, солонка, солонина, солонинний, солевий, солити, соління, посолити, засолити, засолювати, засолка, пересолити, недосолити, підсолити, підсолювати, насолити, солоний, солоність, солонуватий, солонуватість, солевар, солеваріння, солеварний, солекоп, соледобувач, солепромисел, солепромисловий, солепромисловість тощо. Словотвірне гніздо має строго визначену систему, кожне слово в ньому займає певне закріплене місце. Першу спробу систематизації та оформлення словотвірної системи сучасної російської мови представив А. М. Тихонов у “Школьном словообразовательном словаре русского языка” (1978), а пізніше — в “Словообразовательном словаре русского языка” (1985).

Один із засновників теорії словотвірного гнізда О. М. Тіхонов визначав його як “упорядковану відносинами похідності сукупність слів,  що характеризується спільністю кореня”, таким чином визнаючи елементарною одиницею цієї мікросистеми похідне слово, критерієм об’єднання слів у певну сукупність –          спільність кореня та підкреслюючи  “системоутворюючий”  характер відносин між похідними одиницями – упорядкованість.    

Подальше поглиблене вивчення природи словотвірного гнізда дало змогу зробити ряд важливих і приципових уточнень.              

О.О.Земська наголошувала на “ієрархічній організованості” упорядкованої сукупності всіх похідних одиниць і на обов’язковій наявності  “базового слова”                  як основи для послідовногоформуваннявсьогословотвірногогнізда.

З огляду на динаміку словотвірного гнізда, на те, що у процесі еволюції мови воно може розпастися й утворити кілька самостійних гнізд або втратити чи набути певні складники чи ланцюжки похідності,  виникла необхідність урахування синхронічноготадіахронічногопідходівувизначенніцьогомовногоявища. З огляду на, так би мовити, часовий фактор, словотвірне гніздо визначається лінгвістами як “сукупність однокореневих (із синхронної точки зору) слів, ієрархічно упорядкованих відносинами синхронної словотвірної похідності, як  безпосередньої,       так  і опосередкованої” [О. Кубрякова, П. Соболева, 1979, 1972].

Поняття твірної основи

Основна одиниця словотворення не корінь (спільна частина споріднених слів), а частина слова, слово або словосполучення, що мотивує значення похідного слова, є його словотворчою базою.

Якщо зіставити словотвірну базу і похідне слово, то виявиться спільна для них частина, яка називається твірною основою: новий рік — новорічний (нов-.. .річ-), гімназія — гімназист (гімн аз-).

Твірною (словотвірною ) основою називають частину слова (слово чи частину слів словосполучення), від якої твориться похідне. Наприклад, у дієслові заземлити твірною стала основа іменникового слова земля (земл-), модифікована за допомогою словотворчих афіксів: суфікса -и-, який разом із суфіксом -ти оформляє похідне слово як дієслівне, і префікса за-, який виражає словотвірне значення.

У слові заземлення твірною виступає вже дієслівна основа заземл- (и-ти), а словотвірне значення виражає іменниковий суфікс -енн-.

Твірна основа є спільною частиною двох слів — первинного і похідного, адже вона завжди виконує для похідного роль мотиватора. Мотиваційні відношення похідності зумовлюються тими прирощеннями, модифікацією, яких зазнає основа. Наприклад, у словах річний, річниця, роковини той самий корінь рік-, але твірною основою він став лише для слова річний, два інших мотивуються інакше: річниця — від річний (річн + иц + я), а роковини — від роковий {роков + ин-и).

Мотиваційні відношення між словами завжди встановлюються попарно, хоч у процесах словотворення твірна основа може виступати як у ланцюговому, так і в радіальному зв'язках.

Порівняйте:

1) при поступовому ланцюговому зв'язку слів твірна основа ускладнюється поступово, утворюючи кілька ступенів:

ліс —> лісовий —> лісовик —> лісовичка;

ліс — лісок — > лісочок;

ліс —> лісний — > лісник —> лісничиха;

2) при радіальному зв'язку похідних слів твірна основа мотивує кілька похідних:

Твірна основа може не повністю входити до похідного слова. Це спостерігається при нульовій суфіксації, коли дієслівна основа в похідному іменнику скорочується за рахунок суфікса (перепис-а-ти —- перепис, засів-а-ти — засів); у складних словах, значення яких моделюється словосполученням {трудовий день — трудодень, чесати хмари — хмарочос), та в абревіатурах — від часткового або буквеного чи звукового усічення слів {начальник дивізії — начдив; командний пункт — КП {ка-ne); Організація Об'єднаних Націй — ООН).

Поняття «твірна основа» використовується щодо похідних афіксальних слів. Стосовно слів, утворених неморфологічними способами, цей термін може бути використаний умовно, оскільки для словотвірного аналізу важливим є з'ясування мотивації: у разі переходу слів з однієї частини мови в іншу, при зрощенні двох слів в одне, розщепленні багатозначного слова та виникненні омонімів.

Базою творення слів усіх частин мови, що активно поповнюються новоутвореннями в наші дні, виступають наявні в українській мові слова. Однак потенційна здатність слугувати базою для словотворення в різних частинах мови неоднакова. Іменникові основи є словотворчою базою для іменників {вишня — вишняк), прикметників {учитель — учи-тельський), дієслів {весло — веслувати), прислівників (мить — миттю). Від дієслівних основ творяться похідні дієслова (світити — просвітити), іменники (нагородити — нагорода, нагороджувати — нагородження), прикметники (тремтіти — тремтливий), прислівники (присідати — навприсядки). Прикметникові основи можуть бути базою для утворення прикметників здебільшого з модифікованим значенням здрібнілості, пестливості, збільшеності тощо (червоний — червоненький, червонісінький); дієслів (старий — старіти); прислівників (старуватий — старувато), іменників (новий — новина). Трансформування основ різних частин мови до слів інших частин мови здійснюється за допомогою суфіксів як словотворчих засобів, що мають неоднакову здатність включатися в міжкатегорійну словотвірну похідність.

В.Горпинич:

Твірна основа і словотвірна (твірна) база — це різні поняття, тому що позначають різні величини: Камчатка — камчатський, Мінеральні води — мінераловодський, гідроелектростанція— ГЕС — тут твірною базою виступають слово Камчатка і словосполучення Мінеральні води, а твірними основами — звукові комплекси камчат-, мінерал-... вод- і звуки г...е...с. Тому їх не можна ототожнювати. Твірна база є носієм частини компонентів (семантика, структура), з яких утворюється похідне слово, а компонент, до якого приєднується формант, стає твірною основою. Який  компонент словотвірної бази стане твірною основою, буде  відомо лише після приєднання форманта, тобто після завершення словотвірного акту, оскільки похідне слово, а отже, і твірна основа є результатом словотворення, а не його суб'єктом (суб'єктами словотворення є твірна база і твірний формант). Таким чином, формант утворює похідне  слово від твірної бази, а приєднується до твірної основи.  

Наприклад, формант -ець утворив похідне мовознавець від іменника мовознавство, а приєднався до твірної основи мовознав-. Якою буде реальна твірна основа з двох можливих у твірному прикметнику ялтинський, залежить не від самого прикметника, а від похідного слова і його форманта: а) якщо похідним словом буде катойконім з формантом -ц-і, то твірною основою буде компонент ялтин- {ялтинці)', б) якщо похідним словом буде прислівник з формантом ηο-...-u, то твірною основою буде компонент ялтинськ- {по-ялтинськи).

Отже, твірна основа зумовлюється похідним словом і його формантом. Тому твірна основа ні за структурою, ні за функцією не тотожна словотвірній базі, вона не виконує  мотивуючої функції, не є частиною твірної бази (як і частиною  похідного), а є спільною, з'єднувальною ланкою між твірним і похідним у словотвірній парі.

Твірна основа формується в складі похідного слова з потенційних компонентів твірної бази. Тому похідне слово має лише одну твірну основу і один формант: плодоовочесушарка від плодоовочесушіння — твірна основа плодоовочесуш- і формант -арк-а; сорокадворічний від сорок два роки — твірна основа сорок... -де-...ρ2%· і формант -а-...-о-...-ний.

Твірна основа не тотожна з коренем і лексичною основою слова. У складному слові два корені, а твірна основа одна: лісостеп від ліс і степ — твірна основа ліс-...-степ- (формант -О-...-0), а коренів два: ліс-, степ-.

Лексична основа відрізняється від твірної тим, що вона об'єднує в собі всі семи і морфи, які формують лексичне значення слова, а твірна основа з мотивуючого слова відбирає тільки деякі семи для похідного: лексична основа іменника човен має два значення: 1) річкове судно, 2) військове судно; з них для похідного човняр твірна основа човн- відбирає лише сему "річкове судно" (човняр — той, що робить човни; той, що перевозить людей човном); у лексичній основі вод- (від вода) містяться значення "рідина", "поверхня", "простір", "лікувальні джерела", "напій", "багатослів'я", а у твірній основі від похідного прикметника водний містяться лише значення "рідина"(водний розчин), "поверхня" (водна поверхня),  "простір" (водний простір). Однак головна відмінність лексичної і твірної основ полягає в тому, що ці явища незіставлювані, оскільки належать до різних рівнів — лексична до лексичного, а твірна — до словотвірного. Отже, словотвірна база не входить повністю в похідне слово і твірну основу, а твірна основа повністю є складником похідного слова. Твірна основа як спільна ланка мотивуючого і мотивованого (твірної бази і похідного слова) виявляється при всіх способах словотворення, в тому числі і неморфологічних.

СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

В.Горпинич:

Науково прийнятного визначення способу словотворення сучасна лінгвістика ще не сформулювала. Існують такі визначення: 1) "Спосіб словотворення — це спосіб змінювання твірного слова чи словосполучення, внаслідок якого виникає нова лексична одиниця" або "формальна схема побудови похідного слова" (М.В.Нємченко); 2) "Способом словотворення називаються ті дії, які здійснює мова,  утворюючи нове слово" (Б. М. Головін); 3) "Під способами  словотворення слід розуміти тип словотворення або метод, за допомогою якого утворене те чи інше слово" (М. Д.  Степанова); 4) "Способи словотворення — це узагальнено-диференційоване визначення того, як утворені й утворюються нові слова" (О.І.Моісеєв); 5) "Способи словотворення — це групи похідних слів, об'єднаних основним компонентом форманта" (О. М. Тихонов). Усі вони є робочими і якоюсь мірою розкривають поняття способу словотворення, але повністю не відповідають основним вимогам наукових дефініцій.

Найадекватнішим є визначення 1.1. Ковалика: "Під лінгвістичним поняттям "способи словотвору" розуміються структурно різні шляхи и прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів. Способи словотворення — це комплексна система використання різних структурних словотворчих засобів ... утворення дериватем ... на всіх етапах розвитку мови".

"Спосіб словотворення — це більша, ніж словотвірний тип, одиниця класифікації, що об'єднує ряд типів, які  характеризуються одним і тим самим видом форманта (префікс, суфікс, постфікс і т. п.) в абстрагуванні від конкретних  матеріальних втілень цього форманта в різних типах" (Граматика-70).

Існує дві основні класифікації способів словотворення:

а) за лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотвірних засобів (словотвірних ресурсів), вона називається традиційною;

б) за видом словотвірних формантів, точніше, за основними компонентами словотвірних  формантів.

За лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотвірних засобів розрізняють морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний.

Традиційна класифікація бере початок у працях В. М. Троїцького (1940), який розрізняв морфологічний, синтаксичний і семантичний способи. Теоретично  обґрунтував та ввів у науковий і практичний обіг лексико-граматичну класифікацію В. В. Виноградов, доповнив її безсуфіксним (рваный —рвань, черный — чернь) та морфолого-синтаксичним способом. Пізніше її розширив М. М. Шанський, обґрунтувавши наявність ще й абреавіатурного способу.

За видом основних компонентів твірних формантів виділяються такі способи словотворення: 1) суфіксальний (ох+ну-ть); 2) префіксальний (пра+мова); 3) постфіксальний (навчати+ся); 4) суфіксально-префіксальний (при+береж+ний); 5) суфіксально-постфіксальний (кристал+ізувати+ся); 6) суфіксально-префіксально-постфіксальний (пере+морг+увати+ся); 7) префіксально-постфіксальний (на+їсти+ся); 8) основоскладання (водомет); 9) словоскладання (Івангород, швидко-швидко); 10) абревіатурний (УТН); 11) зрощення (вельмишановний); 12) семантичний ("Таврія" — марка машини); 13) універбаційний (((Вечірка "—"Вечірній Київ"); 14) конверсійний (наречена); 15) флективний (Ярослава); 16) акцентуаційний (замок — замок).

Існує практика поділяти всі способи словотворення на морфологічні і неморфологічні. До морфологічних  відносили всі способи, при яких похідне слово утворювалося за допомогою морфем (суфіксальний, префіксальний, безафіксний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний, абревіатурний, флективний, основоскладання), всі інші — до неморфологічних. Звичайно, підстави для такого поділу були тоді, коли словотворення розглядалося як різновид морфологічних явищ, сам словотвір мислився як підрозділ морфології, а морф вважався твірною одиницею слова. Однак після того як словотворення осмислилося як самостійний рівень мови, коли було обґрунтовано поняття словотвірного форманта та вивчено його функції і дериватологія вийшла з-під опіки морфології, зникло наукове підґрунтя для поділу словотвірних способів на морфологічні і неморфологічні. До того ж, як слушно зауважує О. А. Земська, термін "морфологічні способи словотворення" не передає адекватно зміст означуваного поняття і спричиняє недоречні асоціації зі словом "морфологія".

У працях І.І. Ковалика, О. А. Земської та інших дериватологів залежно від кількості твірних основ у похідних словах способи словотворення поділяються на дві групи. До першої групи належать способи творення слів з однією  твірною основою, до другої — способи творення слів з кількома твірними основами (словоскладання, основоскладання, зрощення, абревіація, універбація). Сама собою ця  класифікація не є надто плідною в пізнанні словотвірних  закономірностей. Та не це її слабке місце. Річ у тім, що вона  вступає в суперечність з науковим уявленням про словотвірну структуру похідного слова як про бінарну величину — твірна основа + формант. Якщо визнати, що похідне слово може мати кілька твірних основ (твірна основа + твірна основа + формант), то це означає оголосити псевдонауковою в лінгвістиці одну з фундаментальних закономірностей про бінарний характер мовних явищ і процесів розвитку, а у філософії відкинути єдність діалектичних протилежностей як форму існування і розвитку явищ природи.

Крім того, твердження про те, що у твірному слові може бути кілька твірних основ, вступає у суперечність і з поняттям про словотвірне значення. Відомо, що словотвірне  значення формується внаслідок взаємодії форманта з твірною основою. Якщо твірних основ кілька (а вони різні за значенням — пор. чорнобривці < чорні брови), то в похідному слові слід чекати і кілька словотвірних значень. А це нонсенс.

У похідному слові одне словотвірне значення і одна твірна основа, але вона може складатися з кількох лексичних основ {чорнобривці квіти — чорн+о+брив+ці, білосніжний колір — біл+о+сніж+ний). Тому в похідних словах немає диференційної ознаки для класифікації способів словотворення за кількістю твірних основ у похідному слові. Але явище кількості лексичних основ (не твірних основ) у слові як семантичній одиниці може бути диференційною ознакою для поділу слів на прості і складні: якщо в слові є одна  лексична основа, то таке слово називається простим (туман, пшениця); якщо ж у слові є кілька лексичних основ або їх частин, то воно називається складним (синьоокий, нововолодимирівський, завгосп, рибартіль, облагробуд). Способи словотворення можуть розрізнятися за кількістю лексичних  основ або їхніх частин у твірній основі: у складних словах  чорнобривці, білосніжний є по одній твірній основі — чорн-... ...-брив-..., 6ІЛ-...-СНІЖ-, кожна з яких складається з двох  лексичних (чорн+о+брив-, біл+о+сніж-), а у простих словах  туманний, сніговик також по одній твірній основі (туман-, снігов-), але кожна з них складається з однієї лексичної  основи.

За наявністю чи відсутністю афіксів у складі словотвірних формантів способи словотворення поділяються на афіксні і безафіксні. Якщо в складі словотвірного форманта є афікс (субстанціальний або нульовий), то відповідний спосіб словотворення називається афіксним (суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, конверсійний, флективний).

Якщо ж у складі словотвірного форманта немає афіксів, то відповідний спосіб називається безафіксним (чисте словоскладання, зрощення, акцентуаційний, абревіаційний).

На думку О. А. Земської, поняття "спосіб словотворення" в синхронному і діахронному планах має різний зміст. У діахронному словотворі воно відповідає на питання, за допомогою яких засобів і яким шляхом утворилося похідне слово. У синхронному словотворі воно відповідає на  питання, за допомогою яких засобів виражається словотвірне (дериваційне) значення похідного слова. Тому О.А.Земська вважає, що на сучасному етапі вивчення словотвору  принципово важливим є розмежування діахронних і синхронних способів словотворення. Однак практично здійснити це  розмежування їй не вдалося: один і той самий спосіб у неї може бути і синхронним і діахронним: зрощення типу сумасшедший — діахронний лексико-синтаксичний спосіб, а зрощення долгоиграющий — синхронний  лексико-синтаксичний спосіб; перехід однієї частини мови в іншу типу прийменника благодаря — синхронний морфолого-синтаксичний спосіб, а перехід внаслідок тривалого історичного періоду — діахронний морфолого-синтаксичний спосіб.

На думку Г. О. Ніколаєва, спосіб словотворення безпосередньо пов'язаний з дериваційним процесом, тому будь-який спосіб словотворення діахронний. Поділ способів на діахронні й синхронні невиправданий, тому що всі похідні слова, незалежно від способу їхнього творення, є результатом словотвірних процесів і тому перебувають в однакових відношеннях щодо сучасної словотвірної системи.

За переконанням І. І. Ковалика, наявні способи  словотворення у мові використовуються на різних етапах її  розвитку, тому й немає достатніх підстав для того, щоб одні способи словотворення кваліфікувати діахронними, а інші синхронними, тому що способи словотворення по суті є панхронними. З цього погляду не можна плутати чи  ототожнювати способи словотворення з аспектом вивчення  словотворення, який дійсно може бути і синхронним, і діахронним.

Сутність самих способів словотворення і при синхронному і при діахронному аспектах залишається однією й тією самою, а провідні способи словотворення — суфіксація і основоскладання — діють з часів праіндоєвропейської мови і понині. Різною буває лише їхня активність у певні періоди історії.


Лекція № 3

Способи словотвору в сучасній українській літературній мові

 

План

  1.  Морфологічні способи словотвору.  
  2.  Осново- і словоскладання. Абревіація.
  3.  Конверсія.

Морфологічні способи словотвору.

Афіксація

Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення складних і складноскорочених слів.

Морфологічні способи словотвору поділяються на афіксальні, основоскладання та абревіацію.

До афіксальних способі в словотвору належать префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, змішані — суфіксально-префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксальний та флексійний.

Префіксальний спосіб словотвору, або префіксація , — це творення похідних слів за допомогою приєднання префікса: казати — розказати, звичайний — надзвичайний, зелень — прозелень.

Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому творення похідних слів префіксальним способом належить до внутрішнього іменникового, прикметникового чи дієслівного словотвору. Внаслідок приєднання префікса лексичне значення мотивуючого слова може істотно видозмінюватися, наприклад: пливти — спливти; гнати (когось, кудись) — погнати, відігнати, підігнати, розігнати, перегнати, зігнати, загнати.

На межі префіксальної морфеми в слові не спостерігається помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси української мови мають варіантне вираження у зв'язку зі вставленням голосного перед приголосним твірної основи: мліти — зомліти (з — зо), брати — зібрати (з — зі), рвати — розірвати (роз — розі), гнати — обігнати {об — обі) тощо.

У деяких випадках префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: бігти — вибігти, смак — присмак, весна — провесна.

Префіксація є активним способом внутрішнього дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови — іменниках, прикметниках, прислівниках.

Суфіксальний спосіб словотвору, або суфіксація, — це творення похідних слів приєднанням до твірної основи суфікса: крига — криж-ин-а, криця — криц-ев-ий, ясний — ясн-і-ти.

Суфіксація — найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній українській мові. Цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках.

Додавання суфіксальної морфеми до твірної основи може супроводжуватися: чергуванням голосних або приголосних у корені (село — сільський, крапати — крапля), накладанням морфем (Одеса — одеський) тощо.

Нульова суфіксація є різновидом суфіксального словотвору. Специфіка її полягає в тому, що похідне слово моделюється на основі переведення мотивуючої основи до іншої частини мови засобом нульового суфікса. Наприклад: бігти — > — > біг, ходити — > хід, гнилий — > гниль. Причому суфікси й інші постфіксальні морфеми, наявні в словах, які мотивують такі утворення, відкидаються, оскільки вони є формальними показниками належності цих слів до певної частини мови. Нульовий суфікс переводить похідне слово до класу іменників: від-рив-а-ти-ся —> відрив, викуп-и-ти — > викуп, винос-и-ти —> винос і виноска, вибир-а-ти —> вибір і вибори, далек-ий — > даль.

Безафіксне творення похідних в українській мові представлено типами віддієслівних та відприкметникових іменників. Його слід відрізняти від словотвору прикметників засобом приєднання префікса і нульового суфікса: без-язик-ий, без-сил-ий.

Горпинич:

Суфіксальний спосіб є провідним в індоєвропейських мовах. Мабуть, найбільша кількість слів утворена саме суфіксальним способом.

Особливість суфіксального способу в тому, що він у процесі словотворення може взаємодіяти з іншими способами: 1) з префіксальним (по-домашн-ьому, по-дорож-нш, За-псілл-я); 2) з основоскладанням (жовто-блакит-н-ий, білоцерків-ськ-ий, ясновид-ець, блюдолиз)', 3) з постфіксацією (отабор-и-ти-ся, гурт-ув-а-ти-ся, жереб-и-ти-ся, тел-и-ти-ся).  

Суфіксація може супроводжувати ономатизацію: Цорожнянка, Вербове, Долинська.

Суфіксальний спосіб застосовується при утворенні всіх повнозначних частин мови, крім займенників: іменників — вмик-ач, переселен-ець, танцюр-ист; прикметників — капрон-ое-ий, денн-и-ий, борзн-янськ-ий; числівників — сем-ер-о; дієслова — жир-ува-ти, гик-а-ти; прислівників — гивидк-о, три-чі, пішк-и.

Суфіксальні форманти приєднуються до основ майже всіх частин мови: іменникових — україн-ець, хат-инк-а, верб-иченьк-а, різдв-ян-ий; прикметникових — нов-ин-а, добр-от-а, рад-ість; числівникових — тр-ійк-а, п'ят-ірк-а, десят-к-а; займенникових — я-ка-ти, ти-ка-ти, сам-ець; дієслівних — чита-льн-я, деклам-атор, спів-ець; прислівникових — вчора-шн-ій, тут-ешн-ій; сполучникових — шо-ка-ти, але-ка-ти; вигукових ох-а-ти, му-'ка-ти, ну-ка-ти.

Суфіксальний спосіб виявляється найпродуктивнішим при творенні іменників, що пояснюється найбільшою кількістю іменникових суфіксів в українській мові (пор. в  російській мові, за підрахунками 3. А. Потіхи, іменникових суфіксів — 406, прикметникових — 119, дієслівних — 26).

Формант з одним і тим самим суфіксом може утворювати похідні лише однієї частини мови: -ець тільки іменники (жнець), -ськ-ий тільки прикметники (туристський), -ува-ти тільки дієслова (колядувати), -ічі (-ичі) тільки прислівники (двічі, тричі).

Субстанціальна суфіксація може бути: а) транспозиційною: жовтий — жовтизна, білий — білизна, синій — синь, червоний — червоніти; б) модифікаційною: жовтий —  жовток, білий — біляк.

Субстанціальній суфіксації протистоїть нульова суфіксація, яку одні мовознавці визнають (Дж. Марчанд, В. В. Допатін), а інші відкидають (М. Докуліл, О. С. Кубрякова).

Нульова суфіксація — це утворення похідних слів за допомогою нульових суфіксів із нульовим закінченням (його називають безсуфіксним, регресивним, усіченням, десуфіксацією, фонетичним способом).

За допомогою нульової суфіксації утворюються: 1) віддієслівні іменники із значенням опредметненої дії: відліт, розбіг, напад, розріз, прокол, перелом; розгін, підкоп, відвар, запас, обхват, розмах; 2) відприкметникові іменники із  значенням опредметненої ознаки: гладь, гидь, слизь, даль, гниль, цвіль, пріль, рвань, погань, рань, зелень; 3) віддієслівні іменники із значенням конкретного предмета: причеп(ити) — причіп, ри(ти) — рів, ши(ти) — шов, перелаз(ити) —  перелаз; 4) віддієслівні іменники із значенням особи:  пристані в(ити) — пристав, посил{ати) — посол, недоуч{ити) — недоук.

Дехто з дериватологів нульову суфіксацію називає безсуфіксним способом. Такі підстави існували лише до того часу, доки не було сформовано поняття нульового суфікса.

З утвердженням цього поняття зникла и підстава для такої назви. До того ж термін "безсуфіксний" як назва способу словотворення нейприйнятний ще й тому, що він не вказує на носія словотвірного значення.

Інколи нульова суфіксація розглядається як усічення. Підставою для цього є процес відсікання кінцевих морфів твірного слова: нарив(ати) -> нарив, намив(ати) -> намив, підпал(ити) -> підпал. Проте тут усічення виконує морфонологічну функцію, а словотвірну — нульовий суфікс разом з нульовою флексією і зміною наголошення. Тому це нульова суфіксація. О. А. Земська і Ю. О. Карпенко виділяють в  окремий спосіб усічення форми типу зам {замісник), зав (завідувач), маг (магнітофон), рок (рок-н-рол), лаб (лабораторія), а О. М. Тихонов відносить їх до абревіатурного способу.  

Очевидно, що в похідних цього типу формант має всі ознаки нульової суфіксації: 1) морфонологічне явище усічення твірної основи; 2) нульовий суфікс із значенням особи (зам, зав) та конкретних предметів (лаб, маг, рок)', 3) нульове закінчення із граматичним значенням іменника чоловічого роду (II відміна). Тому логічніше кваліфікувати їх як нульову суфіксацію. Ті похідні слова, які утворилися шляхом відкидання флексії і фонетичних змін основи (новый — новь, тихий — тишь), Б. Μ. Головін відносить до фонетичного способу. Такі утворення є і в українській мові: гнилий — гниль, рваний — рвань, зелений—зелень тощо. Історично в цих словах був субстанціальний суфікс -у- і субстанціальна флексія -ъ, які, пом'якшивши кінцевий приголосний основи, перетворилися в нульовий суфікс і нульову флексію. Тут нульовий суфікс є носієм словотвірного значення — іменника жіночого роду із значенням опредметненої ознаки. А це суттєва ознака нульової суфіксації, при якій усічення прикметникових закінчень і фонетичні зміни кінцевого приголосного основи мають морфонологічний характер (а не дериваційний).

Суфіксально-префіксальний спосіб словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи префікса й суфікса: ліс — пролісок, нога — обніжок, робити — неробство.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можуть з'являтися похідні слова в межах того самого розряду слів, до якого належить твірна основа (дорога — подорожник, танцювати — пританцьовувати), але частіше твірна основа переходить в інший розряд слів {сніг — засніжити, стіл — настільний, наш — по-нашому).

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, в той час як суфікси, тісно пов'язані зі словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова. Так, у словах нарукавник, оздоровити виступають префікси на-, о-. Перше з них належить до іменників, як і мотивуюче слово рукав, а друге — до дієслів, хоча твірна основа прикметникова.

До суфіксально-префіксальних похідних належать слова, утворені від прийменниково-іменникових форм іменників, наприклад: без межі — безмежний, при дорозі — придорожній, за містом — заміський, при Дніпрі — Придніпров'я, за лісом — залісся.

У дієсловах широко використовуються також суфіксально-постфіксальний та суфіксально-префіксально-постфіксальний способи словотворення.

Суфіксально-постфіксальн і дієслова творяться від іменних (прикметникових та іменникових) і дієслівних основ.

Іменникова або прикметникова основа з приєднанням дієслівного суфікса перетворюється на дієслівну. Постфікс -ся не входить до складу дієслівної основи, виконуючи дві функції: 1) граматичну — вираження дієслівного стану; 2) словотворчу — вираження словотвірного значення.

У творенні дієслів суфіксально-префіксально-постфіксальним способом беруть участь іменникові, прикметникові, числівникові, дієслівні основи, рідше — прислівникові, а також основи службових слів. Наприклад: каблук — викаблучуватися, рука — заручитися, милостивий — змилостивитися, щедрий — розщедритися, бідний — прибіднятися, двоє — роздвоїтися, дивитися — видивлятися, моргати — розморгатися, танцювати — розтанцюватися, ні — розпікатися.

Горпинич:

За допомогою флексій утворюються словоформи (вода — води — водою). Проте окремі флексії у певних словотвірних позиціях здатні утворювати похідні слова з новим значенням, тобто виконувати функцію словотвірних формантів (це так звані синкретичні морфи). До таких флексій належать: 1) іменникова флексія -а із семантико-граматичним  значенням особи жіночої статі: кум — кума, онук — онука; 2)  іменникова флексія -є з топонімним значенням: Синельников (прізвище) — Синельникове (місто), Смолін (прізвище) — Смолине (селище); 3) іменникова флексія -а із семантико-граматичним значенням абстрактного та конкретного  іменника: приваба, зрада, полуда, споруда; заблуда, зануда; 4) прикметникові флексії -ий, -а, -є із семантико-граматичним  значенням відносності: золото — золотий, η 'ять — η 'ятий, тепло — теплий, зло — злий, вдова — вдовий, гадюка — гадючий, лисиця —лисичий, вовк — вовчий. За допомогою флективного способу (флексації) утворюються такі лексико-семантичні групи слів: 1) деякі жіночі відповідники до чоловічих загальних назв: раб —раба, павич — пава, пан — паня, робітник — робітниця, маркіз — маркіза; 2) деякі жіночі відповідники до чоловічих прізвищ: Корольов — Корольова, Іванишин — Іванишина, Кучерявий — Кучерява; 3) деякі віддієслівні абстрактні іменники: проба, намова, відмова, поява, завада,  порада, нагорода; 4) деякі віддієслівні іменники із значенням  особи: рева, завида, рюмса; б) деякі віддієслівні іменники з конкретно-предметним значенням: приправа, оправа, підлива, розсада, щепа, опара; 6) деякі відприкметникові іменники із значенням4 особи: нахаба, незграба, вереда, паскуда,  бездара, нечеса; 7) деякі відчислівникові прикметники (так звані порядкові числівники): шість — шостий, сім — сьомий, вісім — восьмий, сто — сотий; 8) деякі відіменникові  прикметники із значенням відносності: золото — золотий, зло — злий, добро — добрий, тепло — теплий; 9) деякі відіменникові прикметники із значенням належності: куниця — куничий, лисиця — лисичий, вовк — вовчий, вдова — вдовий.

Флективний спосіб і нульова суфіксація мають спільні риси — у формантах обох способів є флексії і немає повноцінних суфіксів. Проте в них існують і відмінності: при  нульовій суфіксації є нульовий суфікс зі словотвірним  значенням і нульова флексія (перебігати — перебіг), а при флективному способі — матеріально виражена флексія, яка одночасно виконує також функцію суфікса. Тут в одному морфі функціонально поєдналося два явища — флексія і суфікс (кум —кума), тобто засоби матеріального вираження флексії виступають водночас і засобом матеріального вираження суфікса. Така флексія є носієм словотвірного значення. Тому при флективному способі до форманта входить матеріально виражена флексія, що виконує словотвірні функції  суфікса. Оскільки похідні типу сухий — суша, тихий — тиша, відмовити — відмова утворилися за допомогою  синкретичного суфікса-флексії -а, то немає підстав відносити їх до безафіксного (безсуфіксного) способу, як це роблять деякі дериватологи.

Флексацію можна розглядати як різновид суфіксації, від якої він відрізняється особливостями форманта: при  суфіксації словотвірне і граматичне значення виражається  різними морфемами відповідно (суфіксом і флексією), а при флексації — однією синкретичною морфемою (флексією).

Суфіксація застосовується при словотворенні відмінюваних і невідмінюваних частин мови, а флексація — при  словотворенні лише відмінюваних частин мови (іменників, прикметників).

До суфіксально-префіксального способу дуже подібний флективно-префіксальний, при якому формантом виступає словотвірна флексія з префіксом, які приєднуються до твірної бази також одночасно: 1) без-...-ий: беззубий, безвухий,  безбородий, безголовий, безволосий, безглуздий, безголосий (але безвологий — це префіксальне утворення, оскільки префікс без- приєднується до прикметника вологий); 2) під-...-ий: підкоровий. Формант цього способу виконує мутаційну  функцію і змінює лексичне значення та частиномовну належність похідного слова.

При постфіксації формантом виступає постфікс. В українській мові виділяється п'ять постфіксів: 1) постфікс -ся вживається при дієслівних основах:  підпирати— підпиратися, витирати — витиратися, кусати —  кусатися, катати — кататися; 2) постфікс -сь вживається при займенникових і прислівникових основах: а) хтось, щось, кимось, якийсь, котрийсь, чийсь, чогось, чомусь; б) десь, колись, кудись, звідкись, якось, по-якомусь, відкілясь, звідкілясь; 3) постфікс -небудь вживається при займенникових і  прислівникових основах: а) який-небудь, котрий-небудь, чий-небудь, чого-небудь, хто-небудь, що-небудь; б) де-небудь, куди-небудь, звідки-небудь, коли-небудь, як-небудь; 4) постфікс -будь (нерегулярний): хто-будь, що-будь, куди-будь, коли-будь; 5) постфікс -то (нерегулярний): десь-то, якось-то, хтось-то.

Постфікси в процесі словотворення виконують  мутаційну функцію і цим зближуються з суфіксами. Однак  відрізняються від них тим, що, на відміну від суфіксів, вони,  змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовної належності: дістати (дієслово) —  дістатися (дієслово), але пакувати (дієслово) — пакування (іменник); куди (прислівник) — кудись (прислівник), куди-небудь  (прислівник), але куди (прислівник) — кудикати (дієслово).

При постфіксально-префіксальному способі формантом є постфікс з префіксом, що приєднуються до основи одночасно, як і при суфіксально-префіксальному словотворенні.

Найчастіше вживається постфікс -ся. Він виступає в парі з такими префіксами:

в(у)-... -ся: думати — вдуматися, сісти — усістися;

з(с)-...-ся: болото — зболотитися, глянути —  зглянутися, могти — спромогтися, пізно — спізнитися;

роз-...-ся: летіти —розлетітися, іти —розійтися,  рости — розростися;

ви-...-ся: спати — виспатися, кричати — викричатися, плакати — виплакатися;

до-...-ся: будити — добудитися, звати — дозватися;

за-... -ся: гуляти — загулятися, говорити — заговоритися;

зне-...-ся: вірити — зневіритися, глянути — зглянутися;

на-... -ся: бігати — набігатися, їсти — наїстися, сидіти — насидітися;

об-...-ся: їсти — об'їстися, пити — обпитися, рахувати — обрахуватися;

від-... -ся: воювати — відвоюватися, косити —  відкоситися, стріляти — відстрілятися;

про-...-ся: говорити — проговоритися, рахувати —  прорахуватися.

Постфіксально-префіксальний спосіб максимально наближений за функцією до суфіксально-префіксального — він змінює лексичне значення похідного слова (мутаційна функція). Відмінність — у збереженні частиномовної належності похідного слова: бігати (дієслово) — набігатися (дієслово).

Формантом є поєднання постфікса -ся з дієслівними суфіксами -а-ти, -и-ти, -і-ти, -ува-ти: брат — брататися, сват — свататися, родич —родичатися, жених —  женихатися; мило — милитися, гніздо — гніздитися, село — селитися, веселий — веселитися, дим — димітися, зелений — зеленітися, синій — синітися, чорний — чорнітися, звіт — звітуватися, цемент — цементуватися.

Характерно, що перед постфіксом -ся інфінітивний суфікс -ти не усікається: патент — патентуватися.

Суфіксально-постфіксальний спосіб належить до  мутаційної групи, в якій похідні слова набувають нового значення і ознак нової частини мови — дієслова: сорт  (іменник) — сортуватися (дієслово).

Формантом постфіксально-суфіксально-префіксального способу є сполука префікса з суфіксом із постфіксом. За допомогою цього способу утворюються лише дієслова від різних частин мови (іменників, прикметників, дієслів та ін.): сміх — осміхатися, вода — приводнитися, рука — заручитися, гурт—згуртуватися; щедрий—розщедритися, добрий — роздобритися; відгризатися, переморгуватися,  попідлещуватися, навощуватися; розмножуватися, роздвоюватися тощо.

Осново- і словоскладання.

Абревіація

Основоскладання, словоскладання та абревіація — різні типи складання основ, унаслідок чого виникають складні та складноскорочені слова: двовірш, світловодолікарня, агітпункт, Дніпрогес.

Складання — це спосіб творення складних слів поєднанням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень (усічень). Цим воно відрізняється від інших способів морфологічного словотвору, орієнтованих на творення простих слів.

Складні слова функціонують у тісному зв'язку із системою словосполучень, які стають основою творення їх.

Основним способом творення складних слів — іменників, прикметників, прислівників — є основоскладання.

Основоскладанн я — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів -о-, -є- (доброзичливий, працездатний), -и-, -ох- (триповерховий, двохатомний). Результатом основоскладання є складні слова, або композити (лат. compositus — складний, складений із частин).

У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться із словосполученнями, побудованими за типами підрядного зв'язку (дрібнолистий, книгодрук, близькоспоріднений) або із сурядним зв'язком (природничо-географічний). Основоскладання може супроводжуватися суфіксацією, наприклад: природознавство.

Словоскладання, або юкстапозиція (лат. juxta — поряд, біля і positio — місце), — це поєднання двох слів або словоформ в одному складному слові (салон-перукарня, вагон-ресторан).

Юкстапозити утворюються на основі словосполучень прикладкового типу, але на відміну від синтаксичного словосполучення, що складається з головного слова і прикладки (на зразок дівчина-красуня, місто-гігант), яка виражає другу назву, слова-юкстапозити виражають одне поняття.

Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в прислівниках (здебільшого як індивідуально-авторські новотвори) і спорадично — в дієсловах.

Горпинич:

За характером словотвірних засобів розрізняють основоскладання чисте, складно-суфіксальне і складно-суфіксально-префіксальне.

При чистому основоскладанні похідне утворюється від основи залежного компонента (з інтерфіксом або без нього) і самостійного слова: водосховище (вод+о+сховище), зерносховище, птахоферма, буряконасіння, лісосплав.

Складно-суфіксальний спосіб словоскладання виявляється в тому, що процес злучення основ у похідне супроводжується суфіксацією: золоті погони — золотопогонник (золот+о+погон+ник), низький поклін — низькопоклонник (низък+0+пок.пон+ник), стара віра — старовірство (стар+о+вір+ство), чорні брови — чорнобривці (чорн+о+брив+ці).

Різновидами складно-суфіксального способу є складно-флективний і складно-нульовий способи.

Складно-флективним називається такий спосіб, при якому похідні слова утворюються основоскладанням, яке завершується за допомогою флексії-суфікса (тобто синкретичного морфа): книги, носити — книгоноша (книг+о+нош+а), листи носити — листоноша (лист+о+нош+а), дві ноги — двоногий (дв+о+ног+ий), довгі крила — довгокрилий (довг+о+крш+ий), світле волосся — світловолосий (світл+о+ волосний).

Складно-нульовим називається такий спосіб, при якому основоскладання завершується нульовою суфіксацією: всюдихід, місяцехід, лісоруб, сінокіс, сталевар, шовкопряд, однолюб тощо.

Абревіація відрізняється від осново- і словоскладання тим, що для творення слів використовуються усічені основи, наприклад: профком, ЗМІ (засоби масової інформації).

Основами для творення складноскорочених слів виступають переважно словосполучення з опорним іменником і залежним прикметником (районне управління освіти —- райуо) або поєднання двох іменників (командир батальйону — комбат).

Перехідний тип між складними і складноскороченими словами становлять іменники, які творяться поєднанням усіченої основи залежного компонента словосполучення і цілого слова, що є опорним компонентом, наприклад: райцентр, спортбаза, сільгосптехніка, будматеріали.

Горпинич:

За допомогою абревіаційного способу утворюються головним чином іменники, зрідка — прикметники: а) лісостеп, медсанбат; б) агітмасовий, культмасовий.

За структурою абревіатури поділяються на такі групи: 1) ініціальні — поєднання в абревіатуру початкових звуків або літер: загс, ПТУ\ 2) уламкові — поєднання в  абревіатуру асемантичних частин слова: медфак, педфак,  медсанбат, студком, мехмат; 3) змішані — поєднання частин  слова з ініціальними звуками (літерами): міськвно, райвно; 4) усічено-словесні — поєднання частини слова з повноцінним словом: запчастини, заготконтора, Казахфільм; 5) словоформні — поєднання частини слова з відмінковою словоформою; завкафедрою, комроти, завскладом; 6) комбіновані — поєднання початкової частини першого слова з кінцем другого: мерон (малоелестичний капрон)', 7) ініціально-цифрові: ГАЗ-24, Ту-134, Як-40, Іл-62.

Горпинич: Конверсія (від лат. conversio — перетворення, зміна, видозміна) — спосіб словотворення, при якому словотвірним засобом виступає лише парадигма слова (О.І. Смирницький) без застосування якихось інших словотвірних засобів. При конверсії початкова форма твірного слова стає початковою формою похідного слова і за морфемною будовою нічим не відрізняється від нього: присвійний прикметник Макарів від імені Макар (Макарів будинок = будинок Макара) та іменник Макарів (місто Макарів Київської області), присвійний прикметник Васильків (Васильків зошит = зошит Василька) та іменник Васильків (місто Васильків Київської області), відносний прикметник Мукачів від імені Мукач (Мукачів ліс = ліс Мукача) та іменник Мукачів (місто Мукачів Закарпатської області). Як видно, початкова форма присвійних прикметників Макарів, Васильків, Мукачів (твірних слів) та іменників Макарів, Васильків, Мукачів (похідних слів) структурно тотожна, але їх лексичне і граматичне значення різне (значення належності у прикметників і значення  предметності в іменників). Ця відмінність виражається парадигмою: прикметник Мукачів — Мукачевого, Мукачевому, Мукачів, Мукачевим, у Мукачевому (лісі); іменник місто Мукачів, міста Мукачева, місту Мукачеву, місто Мукачів, містом  Мукачевим, у місті Мукачеві. Вона є носієм словотвірного значення і тому виконує словотвірну функцію.

Отже, при конверсії лише початкова форма структури твірного і похідного збігається повністю, а всі інші парадигматичні форми  розрізняються, виражаючи тим самим нове лексичне і граматичне значення похідного слова (пор. закінчення родового, давального, орудного і місцевого відмінків).

Конверсія — це різновид транспозиції. За її допомогою в українській мові утворюються:

1) відприкметникові іменники — так звані субстантивовані прикметники: молода, молодий, бідний, багатий, ситий, голодний, мудрий, майбутнє, учительська, набережна, черговий;

2) відіменникові прикметники: вулиця Шевченка (вулиця я к а? — Шевченка), майдан Незалежності (майдан який? — Незалежності);

3) відприкметникові топоніми на -ин, -ів та ін.: Батурин (< Батура) — місто Батурин, Чигирин (< Чигир) — місто Чигирин, Харків, Чернігів, Львів, Меліоративне, Письменне, Солоне, Широке;

4) відприкметникові прізвища на -ів, -ин: прикметник Сенів (< Сеня) — прізвище Сенів, прикметник Степанів (< Степан) — прізвище Степанів; прикметник Іванишин ( < Іваниха) — прізвище Іванишин;

5) віддієприкметникові іменники: наречена, наречений, придане, гнані, ранені, підданий, хрещена (мати), хрещений (батько) (субстантивація дієприкметників);

6) віддієприкметникові прикметники: пекучий, палаючий, сипучий, зрячий, любимий, невловимий, мислимий, терпимий, зримий, непримиримий, зрілий, загорілий (ад'єктивація дієприкметників);

7) віддієприслівникові прислівники: лежачи, стоячи (пор. у Т. Г. Шевченка: "де люди плачуть живучи");

8) відіменникові вигуки: Боже!, Господи!, жах!, горе!, лихо!, матінко!, пене1, мамо! (інтер'єктивація).


Лекція № 4

Способи словотвору в сучасній українській літературній мові

(продовження)

 

Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору та його різновиди

До морфологічних способів відносять способи творення слів, при яких похідне слово утворюється за допомогою морфем. Сюди належать суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний та ін.

До неморфологічних способів відносять морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи.

Морфологічно-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої. Головним із цих способів є перехід: прикметників і дієприкметників у іменники (субстантивація); дієприкметників у прикметники (ад'єктивація) ; окремих слів з іменників і прикметників у займенники (прономіналізація) ; словоформ змінюваних слів у прислівники (адвербіалізація) ; повнозначних самостійних слів у службові: прислівників, іменників — у прийменники (препозитивація) , іменників та іменникових словосполучень — у вигуки (інтер'єктивація ) тощо; спостерігаються також різні переходи між службовими словами.

У сучасній українській мові існують такі процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу: субстантивація — перехід слів з інших частин мови в іменник, здебільшого з прикметників та дієприкметників: ад' єктивація — перехід слів з інших частин мови в прикметник, здебільшого з дієприкметників; нумералізація — перехід у числівник; прономіналізація — перехід інших частин мови в займенник; вербалізація — перехід у дієслово; адвербіалізація — перехід у прислівник; препозиціоналізація — перехід у прийменник; кон'юнкціоналіація — перехід у сполучник; партикуляція — перехід у частки; інтер’єктивація — перехід у вигук.

Перехід слова з однієї частини мови в іншу, супроводжуваний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик, називається конверсіє ю (від лат. conversio — перетворення, зміна). Типовим прикладом конверсії в українській мові є субстантивація прикметників, перехід окремих повнозначних слів у службові, зокрема прийменники.

Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, маючи нетипові для нього синтаксичні зв'язки.

Наприклад, прикметник у ролі підмета або додатка позначає не ознаку предмета, а особу або предмет. Пор.: Зійшов молодий місяць. — До хати увійшов молодий.

Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивований прикметник молодий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися за родами: молодий і молода — це два різні іменники, а не словоформи одного слова.

При морфологічно-синтаксичному словотворі похідне слово зовні нічим не відрізняється від мотивуючого, але дістає нове значення. Омоніми легко нейтралізуються у відповідних контекстах.

Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник.

Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:

перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника;

перехід іменників у прислівники: іменник стрілою (чим?) → прислівник стрілою (як?), іменник ранком (чим?) → прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами, тобто, якщо у відповідних іменниках визначалася флексія стрілою, ранком, то у новотворах-прислівниках не визначається флексія стрілою, ранком. Новостворені прислівники відповідають на питання як? коли?...

Для визначення частиномовної характеристики такого слова необхідно використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком.

Словотвірний ланцюжок — це лінійний ряд мінімум трьох спільнокореневих слів, які знаходяться у відношенні послідовної мотивованості, тобто послідовної похідності: наука > науковий > науковець; Ялта > ялтинський >  ялтинець; учити > учитель > учителька. У ланцюжку є обов'язковий мінімум, що складається з трьох компонентів, з яких другий утворений від першого, третій — від другого і т. д., якщо в ланцюжку компонентів більше трьох: ліс > лісний >  лісник > лісникувати. Початком ланцюжка є словотвірна пара, яка поширюється за допомогою похідного компонента: береза > Береза (село) > Березівка (село) > березівський (прикметник) > березівці (назва жителів).

Крім послідовної похідності між спільнокореневими словами можуть бути відношення сумісної похідності. Це така словотвірна ситуація, коли від одного твірного слова утворюється кілька похідних, які не пов'язані між собою відношенням мотиваційної залежності.

Сукупність сумісних похідних одного словотвірного акту зі спільною твірною основою називається словотвірною парадигмою, наприклад, похідні лісок, лісний, лісовий є словотвірною парадигмою твірного слова ліс.

Словотвірне гніздо. Найзагальнішою закономірністю у словотворенні є здатність майже кожної непохідної основи (кореня) породжувати похідні. Сукупність усіх спільнокореневих похідних, розташованих відповідно до їхньої  словотвірної мотивації, називається словотвірним гніздом.  

Початком, або вершиною, гнізда є непохідна основа (корінь). Усі інші слова в гнізді похідні. В гнізді виявляються: 1) словотвірні ланцюжки (ряди) з послідовною похідністю; 2) словотвірні парадигми із сумісною похідністю; 3) словотвірні такти; 4) подвійна мотивація. Словотвірне гніздо складається зі словотвірних ланцюжків (рядів) і словотвірних парадигм:

У цьому гнізді: а) п'ять словотвірних рядів (сенат — сенатор — сенаторів — сенаторівський; сенат — сенатор — сенаторша — сенаторшин; сенат — сенатор — сенаторство — сенаторствувати; сенат — сенатор — сенаторський — по-сенаторському; сенат — сенатський — по-сенатськи); б) дві парадигми (сенатор*сенатський, сенаторів*сенаторша+сенаторство* сенаторський)', в) три словотвірних такти.

У гнізді з вершиною утопія чотири словотвірних ряди, три парадигми (утопізм*утопічний, утопічно*утопічність, утопістів*утопістка) і чотири такти:

У словотвірне гніздо об'єднуються всі спільнокореневі похідні з живими структурно-семантичними зв'язками.  

Словотвірний аналіз похідних у складі гнізда дає можливість всебічно, найповніше і найточніше визначити їхні мотиваційні зв'язки і словотвірну структуру, ніж в ізольованих словах. У гнізді одночасно виявляються всі словотвірні  зв'язки спільнокореневих слів, тобто визначається словотвірна структура слова, його дериваційні можливості, місце і роль його у словотвірному механізмі мови.

Принципи гніздового осмислення словотвірної системи вперше розробив і обґрунтував О. М. Тихонов на матеріалі російської мови. Вони були ним реалізовані в його словниках "Школьный словообразовательный словарь русского языка" (Μ., 1978) і "Словообразовательный словарь русского языка" в 2-х томах (М., 1985).

Лекція № 5

Способи словотвору в сучасній українській літературній мові

(продовження)

 

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб творення нових слів шляхом переходу слів одного граматичного класу в інший. При такому словотворенні відбувається перехід слова з однієї частини мови в іншу, причому змінюються  значення  і  граматичні  ознаки  слова.  Ідеться,  таким  чином,  про  субстантивацію (перехід  в  іменники),  ад'єктивацію (перехід  у  прикметники),  адвербіалізацію (перехід  у  прислівники),  прономіналізацію (перехід  у  займенники):  вартовий, шампанське, набережна, весною, правда, господи, одні, тріскучий, лежачий.

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб утворення нових слів у результаті стягнення в одне слово двох або більше, що виражають одне поняття: сьогодні, шістдесят, вічнозелений, спасибі, вельмишановний, вищезгаданий, втридорога, чимдуж, горілиць, обидва.

Лексико-семантичний спосіб словотворення — це спосіб творення нових слів унаслідок розщеплення значення слова на два самостійні  значення,  тобто процес утворення омонімів від багатозначного слова: титан  (гігант, метал, кип'ятильник), піонер (військо в Іспанії, перший; член дитячої організації"), супутник (проводжатий, космічний об'єкт).

Морфолого-синтаксичний,  лексико-семантичний  та  лексико-синтаксичний  способи  є  малопродуктивними  в  сучасній українській мові, за їхньою допомогою твориться порівняно невелика кількість похідних слів.

Лексико-синтаксичний спосіб словотвору

М.Плющ: Похідні слова можуть з'являтися внаслідок поступового зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово. Такий спосіб словотвору називають лексико-синтаксичним. Так, унаслідок зрощення складених числівників утворилися числівники одинадцять, сімдесят, двісті, обидва. Прислівники горілиць, утридорога, чимдуж — приклади зрощень кількох слів словосполучень.

Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу граматично оформленого слова, що належить до певної частини мови.

Близькими до зрощень є складні іменники, похідні від прикладкових словосполучень, наприклад: сон-трава, ромен-зілля, татар-зілля, хліб-сіль, батько-мати. Внаслідок семантичного зближенн я слів синтаксичного словосполучення поступово виникає назва у формі складного слова, яке конденсує зміст словосполучення в одне ціле: хліб-сіль — гостинність, батько-мати — батьки.

В.Горпинич: Зрощення — це такий спосіб, коли похідне слово утворюється на базі синтаксичного вільного словосполучення, компоненти якого зливаються в єдину цілісну лексичну одиницю без будь-яких формально-граматичних змін: втридорога, втридешева, запанібрата, задарма, перекотиполе, натщесерце.

За характером словотвірної бази зрощення подібне до основоскладання, тому що в нове слово зливаються значеннєві компоненти синтаксичного словосполучення: вічно зелений — вічнозелений, пройди світ — пройдисвіт, пані, будь ласка — Панібудьласка. Але зрощення відрізняється від основоскладання тим, що при основоскладанні компоненти словосполучення зазнають структурно-граматичних змін і поєднуються між собою за допомогою інтерфіксів (сільське господарство > сільськ(е) + о+господар(ство)+ський = сільськогосподарський), а при зрощенні компоненти синтаксичного словосполучення повністю зберігають свою структуру та граматичну форму: Любимененепокинь — власне ім'я (див.: /. Драч, зб. "Сонячний фенікс"). Зрощення в усіх своїх формах тотожні компонентам твірного словосполучення: сьогодні, Новгород, триста. Проте відмінності існують:

1) у словосполученнях кілька наголосів, у зрощенні — один: вісім coт — вісімсот, цього дня — сьогодні, не туди вітер — Нетудивітер;

2) при трансформації словосполучення в зрощення може змінюватися порядок компонентів: плинний швидко (час) — швидкоплинний, діючий сильно —  сильнодіючий, ростучий дико (терен) — дикоростучий.

Лексико-семантичний спосіб словотвору

М.Плющ: Похідне слово може з'являтись і семантичним шляхом — через розщеплення багатозначного слова і поступове утворення омонімів. Наприклад, слова перо (знаряддя для писання), супутник (апарат, запущений на орбіту планети) мотивуються давно відомими словами: перо (гусяче), супутник (людина, яка йде поряд у житті). Словотвірне значення цих похідних слів виражається в контексті через співвідношення омонімії (перо — пір'я, перо — знаряддя для писання; супутник — людина, супутник — апарат).

Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники.

В.Горпинич:

Лексико-семантичним (семантичним) називається такий спосіб, при якому звукова оболонка твірного слова  залишається незмінною, але слово набуває нового значення і стає похідним: встигати^ ("не запізнюватися", недоконаний вид до встигнути) — встигати2 ("добре вчитися"); крило, (птаха) — крило2 (літака) — крило3 (будинку). Акт семантичного словотворення зводиться до переходу семеми слова в  окреме слово.

При лексико-семантичному способі не застосовуються ніякі формально-структурні засоби словотворення, а формантом є зміна семантики. Існує три різновиди семантичного словотворення: 1) розщеплення багатозначного слова на омоніми: батарея1(бойова одиниця в артилерії) — батарея2 (прилад для опалення) — батарея3 (набір хімічних елементів, що є джерелом електрики); корінь1 (нижня частина дерева) — корінь2 (слова) — корінь3 (математичний знак); ніс1 (частина тіла людини, тварини) — ніс2 (передня частина корабля); рукав1 (частина одягу) — рукав2 (ріки); лист1(дерева) — лист2 (паперу); 2) семантична конденсація  словосполучення в слово, що стає омонімом до свого відповідника: пісок1 (будівельний матеріал) — пісок2 (цукровий пісок); температура1 (ступінь нагрівання) — температура2 (підвищена температура у хворої людини); мороз1 (явище  природи) — мороз2 (великий мороз); учительський1 — учительська2 (кімната для вчителів); 3) умовна номінація за вже  існуючою назвою: Одеса (місто) — "Одеса" (теплохід), Україна (держава) — "Україна" (готель), Київ (місто) — "Київ"  (готель, фотоапарат), береза (дерево) — Береза (село), дарничанка (особа жіночої статі за місцем проживання) — Дарничанка"(назва жіночого ансамблю), Росава (назварічки) — "Росава" (назва ансамблю).

Концепція лексико-семантичного способу словотворення була висунута Л.В.Щербою (1928 р.) й активно підтримана В. В. Виноградовим. "Крім морфологічних і  синтаксичних способів словотворення слід розрізняти також  способи семантичні, що виявляються у переосмисленні первинних слів, у формуванні омонімів шляхом розкладу одного слова на два" (В. В. Виноградов). Цієї думки  дотримуються О. А. Земська, І. Г. Милославський, М. М. Шанський, Ю.О. Карпенко, І. І. Ковалик. Проте питання про семантичний спосіб словотворення залишається предметом  дискусій. Семантичний словотвір інколи зводять до  розширення первинного значення слова, до збагачення семантичної структури вже наявних у мові лексем. Цей погляд  неприйнятний, тому що підміняє поняття словотворення поняттям полісемії (розширення або збагачення семантики слова — це розвиток полісемії, а семантичне словотворення — це розпад полісемії). Існує думка, за якою семантичний спосіб не визнається взагалі способом словотворення, оскільки семантичні зміни у словах цього типу не пов'язані  формально з появою нового звукового комплексу (І. С. Улуханов, В. В. ЛопатінI. Однак з таким поглядом погодитися не  можна у зв'язку з тим, що внаслідок семантичного  словотворення виникає нова дериватема, з новим лексичним і  граматичним значенням, пор.: лисичка1 (пестливе до лисиця) — лисичка2 (хитра людина) — лисичка3 (вид гриба).

В. М. Нємченко (1984), визначаючи семантичний спосіб  словотворення, вважає, що похідні слова, утворені цим способом, позбавлені твірних, мотивуючих слів; за його переконанням, семантично не пов'язані між собою слова бик1(тварина) і бик2 (опора, на якій тримається міст), основа1 (поздовжні нитки у тканині) і основа2 (сутність чого-небудь), хоч, на нашу думку, в них мотиваційні зв'язки ще живі.

Непереконливим є твердження (Ю.Карпенко, 1992) про те, що такі  семантичні деривати, як Україна (держава) — "Україна" (готель), ромен (трава) — Ромен (місто), Ірод (ім'я царя) — ірод (зла людина), ручка (людини) — ручка (дверей), не пов'язані  взагалі зі словотворенням і є звичайним переходом слів з  одного класу імен в інший. Неприйнятним є і той погляд, що семантичний спосіб словотворення поширюється на всі види творення похідних і охоплює всю словотворчу систему мови (В. В. Мартинов (1953)). На це слушно зауважує І.І.Ковалик (1979), що семантичні процеси справді мають місце у кожному явищі словотворення, але семантичний спосіб, на відміну від інших, ґрунтується лише на цій основі, тому і є підстави вважати його окремим способом.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6359. Виконання інженерних креслень 724 KB
  Виконання інженерних креслень Мета: Розглянути основні вимоги до інженерних креслень. Види конструкторської документації. План Основні вимоги до інженерних креслень. Формати, лінії, шрифти інженерних креслень. Креслення контурів те...
6360. Класс форм Form 94.05 KB
  Класс форм Form Класс Form добавляет значительную функциональность базовому классу Control. Клиентское Windows приложения может содержать одну форму или множество форм. Эти формы могут быть приложениями, основанными на Single Document Interface (SDI...
6361. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки 86.5 KB
  Загальна характеристика онтогенезу людської психіки Розвиток і формування Особливості психічного розвитку Рушійні сили розвитку психіки Навчання, виховання і розвиток психіки Вікова періодизація психічного розвитку РОЗВИТОК І ФОРМУ...
6362. Створення і використання таблиць 43 KB
  Створення і використання таблиць Для створення таблиць необхідно відкрити вкладку Вставка і знайти групу команд Таблицы. Після клацання по кнопці Таблица відкриється меню з параметрами створення таблиці. З меню можна вибрати один із варіа...
6363. Структура і функції соціології як науки 67 KB
  Структура і функції соціології як науки План: Структура соціологічної науки. Функції соціології. Структура соціологічної науки Соціологія як наука про соціальні відносини, механізми та закономірності функціонування і розвитку різно...
6364. Соединительная ткань 1.47 MB
  Соединительная ткань Соединительная ткань преобладает в организме и очень важна. Среди её функций главные функции: защитная (противоинфекционная защита, ограничение тканевых повреждений, репарация) опорно-структурная. Задача настоящей лекции о...
6365. Організація індивідуально-виховної роботи в підрозділі 142.5 KB
  Загальне керівництво виховною роботою здійснює командир підрозділу. У підрозділах виховну роботу організують та проводять заступники командирів з виховної роботи. При плануванні, організації та проведенні виховної роботи враховуються типові за...
6366. Особливості професійного спілкування 69 KB
  Особливості професійного спілкування План Види, типи і форми професійного спілкування. Функції спілкування. Утруднення в спілкуванні. Спілкування завжди пов’язане з певним предметом спілкування, який визначає сутність, специфі...
6367. Психологічні особливості, типологія студентів і формування студентського колективу 124 KB
  Психологічні особливості, типологія студентів і формування студентського колективу План Психологічні особливості студентського віку. Типологія студентів. Діалектика становлення і розвитку студентського колективу: академічної групи,...