47961

Технічна естетика. Предмет, завдання та зміст курсу

Конспект

Этика и деонтология

Розвиток станків форми машин завжди був пов’язаний із стилевим напрямком архітектури відповідно епохи. Зручність і краса форми – важливі критерії композиції різного обладнання та предметів побуту призначених для забезпечення матеріальних та побутових благ і потреб людини. Яка вивчає закономірності утворення форми принципи і методи художнього конструювання направлені на створення оптимальної форми виробів. До головних якісних характеристик архітектоніки належать такі ознаки: q рівень вдосконаленості внутрішнього змісту об’єкта; q ...

Украинкский

2013-12-04

308.5 KB

11 чел.

Тема 1

Технічна естетика. Предмет, завдання та зміст курсу

 

Розвиток технічної естетики. Технічна естетика – наукова дисципліна, яка вивчає закономірності формування та розвитку гармонійного середовища (предметного), предметних умов діяльності людини у всіх сферах життя. Виникла та розвинулася на стику таких наук, як: соціології, соціальної психології, фізіології людини, ергономіки, економіки, технології виробництва тощо.

Ще у 19 ст. прогресивні люди надавали великого значення встановленню зв’язку між мистецтвом та ремеслом. Тобто між виробництвом утилітарних виробів та мистецтвом.

1825 р. – С.Г. Строганов (відомий археолог) відкрив художню школу, яка в 1860 році набула статусу училища. Бурхливого розвитку набуває художня промисловість у 1919 році: створюються художні майстерні, а пізніше й інститути. Особливо бурхливого розвитку технічна естетика і дизайн набули в післявоєнні 50-ті роки, коли з’явилась тенденція до взаємозв’язку матеріально-предметної сторони виробництва з опорою на окремі рекомендації технічної естетики.

На Заході в середині 19 ст. англ. архітектор У. Моріс відроджує старі ремесла. Він вважав, що вироби людської праці повинні бути красивими.

У Німеччині зародження технічної естетики відбувалось на початку  20 ст. створенням шкіл “Баухауз”.

Напрямок технічної естетики в країнах  розвинутого капіталізму особливо в США має назву стайлінг (зовнішній вигляд і форма товару, який просувають на ринок у маркетингових операціях).

Промислове мистецтво, дизайн, технічна естетика, художнє конструювання. Промислове мистецтво, дизайн, художнє конструювання, технічна естетика появилися порівняно недавно.

Промислове мистецтво – специфічна форма людської діяльності, мета якої полягає в естетичній організації людиною предметного середовища, в естетичному перетворенні знарядь праці та предметів, якими користується вона.

У сферу промислового мистецтва входять: засоби транспорту, знаряддя праці, інструменти і обладнання, предмети побуту.

Дизайн (англ. design – задум, проект) – творча діяльність, метою якого є формування гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовільняє матеріальні та духовні потреби людини. Ця мета досягається визначенням формальних якостей предметів, створених засобами виробництва. До цих якостей відносяться: зовнішній вигляд предмета, структурні зв’язки.

Терміни промислове  виробництво і дизайн у певній мірі рівнозначні і є повноправними.

Термін технічна естетика виник у 50-х роках за пропозицією Петра Тучни (Чехія). Технічна естетика – теорія дизайну. Дизайн та технічна естетика повинні формувати гармонійне предметне середовище й сприяти ефективності виробництва, тобто служити тісним зв’язком трудової діяльності і естетики.

Художнє конструювання – детальна розробка деталей або частин приміщення. Розробка проекту називається проектуванням.

Художнє конструювання – новий (термін) творчий метод проектування виробів промислового виробництва, впровадження якого повинно забезпечити високу якість продукту.

Закономірності розвитку техніки. Чотири її особливості. Термін техніка походить від грецького techne і означає технічне мистецтво.

В історичному розвитку зміст слова техніка змінювався залежно від зміни засобів (способів) виробництва.

Рабовласницький період – індивідуальна майстерність.

Середньовіковий період – технологія, прийом, рецепт (ковальська техніка).

В сучасних умовах – засоби праці, за допомогою яких людина діє на предмети, матеріальні умови, необхідні для ведення виробництва.

Чотири особливості техніки:

q       обумовленість техніки економічними законами розвитку загального устрою, які визначаються способом виробництва. Прикладом можуть служити винаходи які не одержали практичного застосування на визначеному історичному проміжку часу (парашут, вертоліт Леонардо да Вінчі, двигун Ползунова).

q       полягає в тому, що народжуючись у визначеній суспільній формації, обумовлюючись її економічними законами, техніка при зміні одного суспільного ладу іншим зберігається і починає служити новому класу.

q       техніка завжди розвивається в повній відповідності із законами природи. Якщо до недавнього часу вдосконалення в техніці відбувалося безсвідомо, лише пізніше підтверджуючись науковими знаннями, то в даний час конструювання та інженерний розрахунок любого механізму виходить із самих передових науково-технічних відкриттів (наприклад, політ космічних кораблів).

q       виражається в стрибкоподібному характері її розвитку. Ця закономірність здійснюється революційними перетвореннями, наприклад: відкриття вогню, електрики, автоматика, кібернетика, атомна енергетика. Необхідно передбачити цей стрибок і визначити, як скоро повинна наступити зміна в техніці. Художник, конструктор, дизайнер повинні відмовитися від старої конструкції, як тільки вона почне старіти, а не тоді коли вже стрибок відбувся і став ймовірним фактом.

Зміст і форма в техніці. Історичний процес формоутворення в техніці притерпів складну еволюцію. Розвиток станків (форми) машин завжди був пов’язаний із стилевим напрямком архітектури відповідно епохи.

Зміст – це сукупність елементів і процесів які утворюють суть, зміст даного предмета або явища їх значення і призначення.

Форма – здійснює організацію змісту і є способом побудови і взаємодії елементів і процесів (між собою і середовищем).

Зміст і форма нероздільні. Сприйняття автомобіля ззовні дозволяє бачити його форму. А якщо автомобіль розрізаний, то видимим стає не його зміст, а знову ж таки форма (внутрішня). Тому внутрішня форма може бути структурою автомобіля. Аналогічно структурі і зміст. Для автомобіля внутрішня – транспортировка. Вона визначає зовнішній зміст – призначення предмета. Відповідно прослідковується органічний взаємозв’язок всіх компонентів системи зовнішня форма – внутрішня форма – зовнішній зміст – внутрішній зміст.

Тема 2

Перспектива. Побудова перспективних зображень

 

Поняття перспективи. Усі предмети, які нас оточують (плоскі фігури, об’ємні тіла) мають певну форму, розмір і колір. Проте, розглядаючи предмети з різних точок і на різних відстанях їх параметри сприймаються по-різному: з віддаленням від нас предмети будуть здаватися дедалі дрібнішими, колір набуває синюватого відтінку, паралельні лінії нам здаються такими, що сходяться в одній точці, на близькій віддалі ми бачимо дрібні деталі предметів, на більшій лише великі, а на значній лише силуети.

Отже ми бачимо предмети, не такими, якими знаємо їх з свого миттєвого досвіду.

Німецький художник епохи Відродження Альбрехт Дюрер запропонував під час зображення видимих предметів на площині (аркуші паперу, полотні) користуватися спеціальним приладом, суть роботи якого така: художник, зберігаючи нерухомим око, на прозорому склі обводив контури предметів, які видно крізь скло. Потім замість скла використовував квадратну сітку і позначивши положення точки у квадратах, переносив їх зображення у відповідні квадрати на картині. Прийоми роботи з приладом Дюрера і відбивають суть утворення перспективного зображення. Перспектива означає “дивитись крізь”, “правильно бачити”.

Суть методу центрального проекціювання. Традиційно наглядне зображення об’ємних предметів  виконується на основі аксонометричного проектування.

Проте, аксонометричне зображення, засноване по методу паралельного проектування, не дає достовірного зображення предмета.

Найбільш правдиве об’ємне зображення дає зображення у вигляді перспективних рисунків і креслень побудованих методом центрального проектування.

Зображення предмету, отриманого на поверхні (площині) методом центрального проектування  називається перспективою.

При центральному проектуванні всі точки предмета, який зображаємо, проектуються на площину проекцій променями, що проходять через точку S, яка називається центром проектування.

Залежно від вигляду поверхні на якій виконуються перспективні зображення, останні діляться на лінійні (зображення на площині), панорамні (зображення на поверхні циліндра), купольні (зображення на поверхні сфери).

Для аналізу предмету, як правило, використовують лінійну перспективу. Вона є основою реалістичного рисунку, і дає більш наглядне зображення предмету порівняно з іншими проекціями, оскільки в лінійній перспективі предмет зображається таким, яким ми його бачимо.

Недоліком лінійної перспективи є складність вимірювання розмірів.

Елементи лінійної перспективи (рис.1):

q       Картинна площина K – вертикально розміщена площина перспективних зображень (картина), на ній будують центр (перспективної) проекції.

q       Предметна площина T – горизонтальна площина на якій розміщаються предмети.

q       Основа картини (0-0) – лінія перетину K і Т.

q       Центр проектування S (точка зору) – точка, в якій знаходиться око спостерігача.

q       Точка стояння S (основа точки зору) – основа перпендикуляра опущеного з точки зору на предметну площину Т.

q       Площина горизонту Н – площина, що проходить через точку зору S паралельно площині Т.

q       Лінія горизонту h-h  – лінія перетину Н і K.

q       Центральний, або головний промінь SP – перпендикуляр до картини, проведений з точки S.

q       Точка Р – центральна або головна точка картини.

q       Точка р – основа головної точки (основа перпендикуляра, опущеного з головної точки Р на площину Т).

q       Головна віддаль Д=SP.

Рисунок 1. Елементи лінійної перспективи

Побудова перспективи об’ємного предмета. Метод архітекторів. Для побудови перспективи предмету необхідно знайти на картині послідовні ті точки, які необхідні і достатні для його просторового визначення.

Є декілька способів побудови перспективи предмета:

Ø    радіальний;

Ø    метод прямокутних координат;

Ø    метод архітекторів.

Метод архітекторів. В основу побудови закладено властивість паралельних прямих у перспективі сходитися в одну точку. Оскільки предмети, зображені в перспективі, містять обмежену кількість сімейств паралельних прямих, побудова перспективи полегшується шляхом попереднього визначення їх точок сходу.

Точкою сходу паралельних прямих називається точка, в якої співпадають перспективи нескінченно віддалених точок заданих прямих.

Отже, положення прямої в перспективі визначається її нескінченно віддаленою точкою (точкою сходу) та якою-небудь іншою точкою, яка належить прямій.

Тема 3

Основи композиції

 

Композиція (від лат. Compositio – розміщення, з’єднання, структура) – засіб розкриття ідейно-художнього змісту витвору мистецтва розміщення основних його елементів і частин у визначеній системі та послідовності, способи поєднання образів у єдине ціле.  Питання теорії композиції в техніці вивчені ще не достатньо.

Специфіка різних виробничих предметів і виробів полягає в тому, щоб їх форма відповідала своєму призначенню, а також відповідала матеріалу, з якого вони зроблені.

На композицію виробів суттєво впливає співвідношення функціональних, естетичних і техніко-економічних вимог. Зручність і краса форми – важливі критерії композиції різного обладнання та предметів побуту призначених для забезпечення матеріальних та побутових благ і потреб людини. Важливим науковим фактором розвитку основ композиції є процес формоутворення в природі, мистецтві та техніці. Вивчення принципів формоутворення в природі дозволяє людині перейти на більш вищу ступінь творчості, особливо в розвитку техніки. Так, тривалий час дослідження динаміки польоту і структури крила птаха допомогли відкрити закон, підйомну силу крила літака та лопастей гвинта.

Формоутворення – теоретична дисципліна. Яка вивчає закономірності утворення форми, принципи і методи художнього конструювання направлені на створення оптимальної форми виробів.

Архітектоніка (буд. мистецтво) художній вираз закономірностей будівництва.

Тектоніка – означає теж саме, що і архітектоніка, але використовується частіше.

У мистецтві дизайну та архітектури важливо освідомити створюваний виріб, а також зробити його архітектонічним і і створити із набору елементів окремі красиві речі, будинки, споруди. В цьому і є суть комбінаторики формоутворення.

Комбінаторикою називають розділ математики, який описує властивості та способи утворення всіх можливих абстрактних об’єктів із заданої кількості вихідних елементів.

До головних якісних характеристик архітектоніки належать такі ознаки:

q       рівень вдосконаленості внутрішнього змісту об’єкта;

q       рівень вдосконалення форми об’єкта;

q       рівень художнього виразу змісту та форми об’єкта.

Форма є активним компонентом об’єкта, який об’єднаний із змістом не тільки прямим, але й зворотнім зв’язком і здатний впливати на зміст. Форма включає в собі дві взаємозв’язаних сторони: внутрішню – структуру, зовнішню – пластичну оболонку.

Зовнішня форма – це фактура, колір, зовнішній елемент. Таким чином, форма її структури, зовнішня оболонка – все у чому відображається зміст предмета і проявляється архітектоніка.

Архітектонічний витвір - це архітектоніка в її позитивному прояві.

Комбінаторика формоутворення – створення складальних форм або груп шляхом різного їх просторового розміщення, поєднання, поєднання. Приклад: алмаз і графіт. З одного матеріалу вуглецю одержуємо два різних за внутрішніми і зовнішніми властивостями матеріалу.

Для того щоб зробити вибір тектонічним – це перш за все зробити його вдосконаленням, щоб він мав міцність, стійкість і надійність конструкції. Таким чином, необхідно виявити де і як розміщено основні маси та навантаження, як напружені окремі частини, які елементи несучі, а які – ні.

Категорії композиції та засоби гармонізації. Крім тектоніки, яка має суттєвий вплив на вдосконаленість композиції існують інші категорії та засоби гармонізації – пропозиції та пропорційності, масштаб і масштабність, симетрія та асиметрія, статичність і динамічність, ритмічність і метричні повторності, контраст і нюанс.

На сьогоднішній день існує три поняття гармонії – математика, естетика художня.

Математична гармонія – рівність, співрозмірність частин одна з одним, і частин з цілим у вигляді визначених числових пропорцій. Суть математичної гармонії – полягає в кількості.

Естетична гармонія – естетичні переживання, відчуття насолоди, в процесі сприйняття.

Художня гармонія – безпосередньо пов’язана з мистецтвом.

Пропорції та пропорційність. Пропорція означає розмірність, визначення співвідношення окремих частин, предметів і явищ між собою. Правильне встановлення пропозицій у своєму єдинстві становить пропорційно-гармонійний устрій.

Стародавні Єгиптяни (математики, філософи) надавали великого значення пропозиціям. Відомий трикутник із співвідношенням сторін 3:4:5 послужив їм своєрідним еталоном пропорційності в будівництві, оскільки співвідношення 3:5 становить пропозицію, близьку до золотого січення.

Існують різні види пропорційності.

Для утворення звичайної математичної пропорційності необхідно 4 вхідних у рівність члени:

а : в = с : d

Геометрична пропорційність складається із 3 членів

а : в = в : с

Золоте січення - ділення цілого на дві частини пропорційно, коли менша частина цілого так відноситься до більшого, як більша частина до цілого і навпаки – ціла так відноситься до більшої частини, як більше до меншої тобто

а : в = в : (а + в)

Це рівняння утворюється при поєднанні всього двох величин, причому відношення між ними завжди постійне: більший відрізок становить – 0,618 , менший – 0,382.

Масштаб і масштабність. Масштаб - відношення лінійних розмірів предмета до його натуральних (1:2; 2:1; 1:1)

Масштабність - композиційний засіб, який виражає співрозмірність або відносну відповідність, яка сприймає людину, різних форм архітектурного витвору до розмірів людини. Поняття масштабності не може бути замінено уявою про розмір будинку. Різні за величиною будівлі можуть мати різний масштаб: мала будівля – крупний масштаб, а велика – дрібний. Значна кількість членувань високої будівлі підсилює враження великої величини цієї будівлі, але подрібнює його масштаб. Із двох рівних за величиною будівель вищою здається та, у якої більше членувань. Чим менше цих членувань, тим будівля буде здаватися нижчою, але крупнішою за масштабом.

Щоб краще виразити масштаб виразу необхідно дотримуватися масштабних закономірностей побудови його форми. До масштабних закономірностей відносяться різні форми масштабних зв’язків:

1)   відношення елементів до цілого та один до одного;

2)   відношення елемента до матеріально-предметного середовища, або предметного;

3)   відношення розмірів і масштабу до людини.

Симетрія й асиметрія, статистичність і динамічність. Систематичною є фігура, яка складається із різних частин, які розміщені належним чином один відносно одного.

Три основних види симетрії:

q       дзеркальна – грунтується на рівності двох частин фігури, розміщених як предмет і його відображенням в дзеркалі. Приклад: якщо у вертикальній площині розрізати навпіл автомашину, то права частина її кузова дзеркально відповідатиме лівій.

q       осьова – обумовлена конгруентністю (рівністю) і досягається обертанням фігури відносно осі симетрії (освітлювальна арматура, пральні машини та ін. )

q       ґвинтова –  досягається в результаті обертового руху лінії або площини навколо нерухомої осі з постійною кутовою швидкістю є одночасним поступовим рухом вздовж осі (в деталях машин, верстатів, пароплавів).

Асиметрія – побудова композиції, коли її елементи не врівноважені щодо центра. Симетрія характерна для статичних форм, асиметрія – для динамічних.

Статичність – стан якого, врівноваженості форми. Статичні предмети мають явний центр, вісь навколо якої орган. форма (холодильники, пральні машини та ін.)

Динамічність – зорове сприйняття руху форми (чотиригранна піраміда). Жива природа: олень-легкий, стрункий, ведмідь-сильний, войовничий.

Метричні та ритмічні ряди повторності. Метричний лад (метр) – визначається функціональними особливостями предметів: структура внутрішнього простору громадського транспорту, яка складається із однакових рядів мість для пасажирів.

Метричний ряд є простим видом повторності, якщо він складається із одного елемента і складним, якщо він базується на декількох елементах.

Ритмічний лад (ритм) – рівномірне чергування розмірність, порядок поєднання, ліній об’ємів, площин. Ритм – це рух. Кінь, що скаче, ритмічно відбиває такт, ритмічним є перестук коліс поїзда, ритмом позначена і музика (звуки чергуються в швидкій послідовності).

Ритм буває спокійний і неспокійний, спрямований в один бік, або такий, що сходиться до центру.

Контраст і нюанс. Контраст – різко виражені відмінності між однорідними якостями.

Нюанс – незначні, слабо виражені відмінності, ледь замітний перехід.

Контрастні співвідношення людина помічає відразу і залежно від того, як використано контраст у композиції, він викликає відповідно реакцію сприйняття. (Грубе литво контрастує з полірованою поверхнею, низьке протиставляється високому, горизонтальне – вертикальному, світле – темному, шорстке - гладенькому).

Практична роль контрасту – небезпечні місця пофарбовані в яскраві запобіжні кольори. У техніці нюанс – різноманітна гама найтонших співвідношень матеріалів, пластики, фактури, кольорів тощо.

Ручні годинники бувають круглі або прямокутні, незважаючи на те, що існують сотні найрізноманітніших марок. Проте, придивившись уважніше і можна побачити невеличкі відмінності, які надають своєрідності кожній моделі. Така своєрідність ґрунтується на нюансах форми.

Серед різних факторів, які впливають на форму, композицію, колір предмета особливе місце займає фізіологічна оптика, тобто сприйняття оком ліній, об’ємних форм і кольорів. Ці особливості нюансних та контрастних співвідношень можна легко прослідкувати на прикладах геометричних ілюзій.

Людському зору властиво піддаватися оптичному обману. Наприклад, око людини значно краще оцінює розміри по ширині, ніж по висоті та глибині. Вертикальна протяжність здається довшою рівновеликої горизонтальної.

Тема 4

Кольорознавство

 

Колір та його роль у композиції. Колір відіграє важливу роль у нашому житті та діяльності. У природі немає нічого безколірного. Людина живе у різноманітному кольоровому світі. Одні кольори дуже яскраві й чисті, інші бліді й настільки невизначені, що деколи важко підібрати їм назву.

Поняття кольору та його сприйняття дуже складні. Кольорознавство охоплює питання пов’язані з фізикою, психологією, світлотехнікою, медициною, технікою, мистецтвом.

Колір – властивість тіл викликати визначені зорові відчуття у відношенні із спеціальним спектральним складом та інтенсивністю відображеного або випроміненого видимого випромінювання. Встановлено, що людським оком сприймаються світлові коливання з довжиною хвилі від 380 до 760 нм (1 нм = 10-9 м). Довжина хвилі позначається через λ (лянда).

Кольори спектру чергуються в такій послідовності: червоний, оранжевий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.

Око людини має різне відчуття до хвиль різної довжини. Найбільшу чутливість око має в області жовто-зелених променів. Максимум видимості відповідає зеленим променям з довжиною хвилі 550 нм.

1866 рік – Ньютон пропустив сонячні промені через тригранну призму і  побачив спектральну смугу, яка складалася із гамми (сім) різних кольорів.

Характеристика кольору. Частина світлового потоку, досягаючи поверхні тіла, відображається, а частина поглинається і переходить в інші види енергії., як правило в теплову. Залишок світлового потоку пропускає крізь себе. Ці явища характеризуються коефіцієнтами відображення (ρ), пропускання та поглинання тіла.

Існує два основних типи відображення:

Ø    дзеркальне;

Ø    дифузійне.

При дзеркальному відображенні кут падіння дорівнює куту відображення. При дифузійному відображенні промінь відображається у всіх напрямках. Для відображеного світла коефіцієнт поглинання, й відповідно, коефіцієнт відображення змінюються залежно від довжини хвилі, тобто коефіцієнт відображення є функцією довжини хвилі.

Всі кольори поділяються на дві групи:

Ø    ахроматичні;

Ø    хроматичні.

До ахроматичних відноситься білий,  чорний і всі сірі кольори. До хроматичних відносяться всі спектральні кольори: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий, пурпуровий зі всіма відтінками й переходами.

Хроматичних кольорів – велика кількість, проте людське око здатне відрізняти один від одного лиш обмежену кількість, приблизно 300.

Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки світлотою. Тіла, які мають ахроматичний колір характеризуються незбирним поглинанням, тобто їх коефіцієнт відображення однаковий для всіх довжин хвиль.

Тіла, які мають хроматичний колір, характеризуються збірним поглинанням і відповідно, їх коефіцієнт відображення різний для різних довжин хвиль.

Хроматичний колір володіє трьома властивостями:

Ø    кольоровим тоном;

Ø    світлотою;

Ø    насиченістю.

Змішування кольорів. У технічній естетиці, архітектурі широко використовують змішування кольорів. Основні факти в області змішування кольорів формулюються у вигляді трьох законів.

1-ий закон: для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний колір, який при змішуванні у певній пропорції  з першим  дає ахроматичний колір. Така пара хроматичних кольорів називається додатковими кольорами. Наприклад: до червоних кольорів додатковими кольорами будуть голубовато-зелені; до оранжевих – голубі; до жовтих – сині; зелених-пурпурові; до жовто-зелених – фіолетові. На кольоровому крузі додаткові кольори  лежать на кінцях одного діаметра.

2-й закон: змішування двох не додаткових кольорів хроматичних різних кольорових тонів дає завжди новий тон, який лежить у кольоровому крузі між кольоровими тонами змішуваних кольорів. Наприклад: змішуючи червоний і жовтий кольори одержимо оранжевий колір, змішуючи червоний і синій – фіолетовий або пурпуровий. З другого закону випливає, що із будь-яких трьох кольорів (наприклад, червоний, зелений, синій) розміщених на кольоровому крузі приблизно на однаковій віддалі один відносно одного, можна одержати, змішуючи у визначених пропорціях, всі можливі кольорові тони.

3-ий закон: результат змішування залежить від змішуваних кольорів, а не від спектрального складу світлових потоків, які викликають ці кольори. Завжди можна замінити спектральний оранжевий сумішшю червоного з жовтим і колір суміші від цього не зміниться.

Наслідком цього закону є те, що при змішуванні трьох і більше кольорів результат буде таким самим, якщо б  по черзі змішати кольори парами, а  потім скласти результати змішування цих пар. Промені, які йдуть із різних джерел ніби складаються один з одним. Такий вид змішування кольорів називають складальним або адитивним.

У кольорознавстві важливе значення має кольоровий та яскравий контрасти.

Кольоровим контрастом називається зміна кольору, яка відбувається внаслідок його сусідства з іншими кольорами.

Яскравим контрастом називається зміна яскравості або світлоти кольору під дією сусідніх кольорів.

Яскравий контраст математично виражається не різницею яскравості, а відношенням їх різниці до більшої яскравості: при r1>r2 

Kr= (r1- r2)/r1

де r1 і r2 – коефіцієнти яскравості  двух предметів, що порівнюються; Kr – яскравий контраст, який завжди менший одиниці.

Зір і кольорове сприйняття. Око, здоровий нерв і зоровий центр головного мозку складають фізіологічну основу органів зору. Близько 90% інформації людина одержує через органи зору. У процесі зорового сприйняття простору людина пізнає колір, тобто бачить визначений колір. Проте, зустрічаються люди, які не можуть розрізняти кольори. Таких людей поділяють на три групи:

1-ша група  – люди, які добре розрізняють кольори спектра, проте їм потрібний підвищений кольоровий подразник внаслідок послаблення кольорового сприйняття;

2-га група – люди із значним розладом кольорового зору (червоно-зелена сліпота). Для цих осіб спектр складається з жовто-голубих кольорі;

3-тя група – люди з повною кольоровою сліпотою (ахроматизм). Для цих осіб світ безколірний, як чорно-біла фотографія.

Найбільш продуктивною робота зору може бути при освітленні, на рівні 150-200 лк. Велике значення при сприйнятті кольору та світла має явище адаптації – пристосованість зорового апарату до будь-якої освітленості.

Психофізіологічний вплив кольору. Кольорові гармонії. Психофізіологічний вплив на людину в емоціональному плані дуже великий. Колір може заспокоювати, хвилювати, радувати, печалити, пригнічувати й веселити. Викликати відчуття теплоти й холоду, бадьорості й втоми, розширювати та звужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; допомагати лікуванню хворих.

Червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний, життєрадісний. Має саму довшу хвилю, стимулююче впливає на мозок, сприяє збільшенню мускульної напруги, підвищенню тиску крові та ритму дихання. Сильно впливає на настрій людей.

Оранжевий – яскравий, викликає радість, заспокоює або подразнює. Сприяє покращенню перетравлення їжі та прискорення руху крові.

Жовтий – стимулює зір, мозок, нерви, створює веселість, заспокоює деякий нервовий стан.

Зелений – колір природи, спокою, свіжості, заспокоює нервову систему. Сприяє пониженню тиску крові за рахунок розширених капіляр.

Голубий – світлий, свіжий і прозорий. Впливає так само як і зелений. Лікувальний колір, полегшує хворобливий стан.

Фіолетовий – пишний і благородний: позитивно діє на серце і легені. Колір втоми та смутку.

Коричневий – теплий; створює спокійний настрій, виражає стійкість та міцність предметів.

Сірий – холодний, діловий, смутний, створює апатію та сум.

Білий – легкий, холодний, благородний. Символ чистоти, добре поєднується з іншими кольорами.

Чорний – темний, важкий, різко понижує настрій. Він дуже красивий, у невеликій кількості застосовується для контрасту.

Світло та колір. Джерело природного світла – сонце. Денне світло змінюється кількісно: від декількох сотень люксів в тіні, до 80…100 лк на сонці; у літні місяці зовнішня освітленість коливається від 10 000 до 70 000 лк, зимового – від 10 000 до25 000 лк.

Природне денне світло змінюється якісно: ранком і вечором воно є більш червоним, удень – голубим.

Світло – одна з важливих характеристик життєвого середовища людини. Дію світла на людину можна розділити на: психофізіологічну, естетичну, морфофункціональну, некробіотичну.

Психофізіологічна - пов’язана з вищими психологічними функціями та інформаційними характеристики зорових функцій.

Естетична – штучне освітлення в архітектурі інтер’єрів є один із важливих факторів. Завдання полягає не тільки в тому, щоби збільшити освітленість приміщення, але й використати світло як засіб композиції.

Морфофункціональна – пов’язана з виникненням зорових образів. Ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання діє через шкіру, здійснює загар, сприяє покращенню обміну речовин.

Некробіотична дія – руйнування живих тканин, знешкодження мікроорганізмів, зокрема, хворобливих бактерій (облучення).

Основні принципи використання кольору в художньому конструюванні. На відміну від образотворчих і декоративно-прикладних мистецтв колір у художньому контрасті розглядається перш за все, як засіб функціональної організації предметного середовища.

Особливе значення колір має при конструюванні кнопок і важелів керування, приладів, пультів тощо. Недостатній контраст між фоном і кнопкою пульта може призвести до браку або аварії.

Деякі вироби потребують контрастних і ярких тонів (планери, спортивні парашути, дитячі іграшки, пожежні машини тощо), а інші – світлих і легких тонів (медичне обладнання, прилади, верстати в цехах).

У виробничій сфері, на транспорті велике значення мають кольори безпеки (червоний, жовто-оранжевий, зелений, синій).

Наукові дані про розвиток органів зору свідчить про те, що зоровий апарат людини пристосований до тієї гармонії кольорів, яка існує в природі, тобто до природної різноманітності кольорів: до кольору землі, неба, трави, і води в різний час доби.

Використовуючи кольорові контрасти, слід враховувати, що самий великий кольоровий контраст створюється тоді, коли різниця в яркостях незначна, а інтенсивність велика. Тому світлий предмет повинен мати більш темний фон. На сірому фоні важко розглядати та обміряти заготовку. Відомо, що для виявлення чорної нитки на чорному фоні людина витрачає енергії в 2100 разів більше, ніж при виявленні цієї ж нитки на білому фоні.

Тема 5

Основи ергономіки

 

Ергономіка, як наукова дисципліна. Наукова дисципліна ергономіка виникла на стику технічних наук, технології, фізіології, гігієни, анатомії та ін. Ергономіка є комплексною науковою і пов’язана з фізіолого-гігієнічними вимогами до знарядь праці, робочого місця, виробничих приміщень.

Ергономіка (від грецьк. еrgon – робота, nomos – закон) вперше запроваджена в Англії в 1949 р. – це є наука про пристосування знарядь праці та умов праці до людини. Вона вивчає функціональні можливості та особливості людини в трудових процесах метою створення оптимальних умов, в яких праця стає високопродуктивною. Важлива частина ергономіки – інженерна психологія – ставить своєю задачею погодження (взаємне) можливостей людини і техніки в системі “ людина-машина”. За своїм змістом і значенням ергономіка становить природну основу технічної естетики.

У вимогах і принципах ергономіки все більше враховуються основні виробничі питання, оскільки розвиток техніки  поступово веде до зміни умов праці людини. У швидкісних машинах різко збільшується об’єм інформації за одиницю часу на реакцію персоналу, який обслуговує ці машини. Відповідно і зростає навантаження на нервову систему людини.

Основні відповідності ергономіки. Антропонометрична – характеризується правильно вибраним параметром конструкції з точки зору анатомічних особливостей людського тіла – розмірів, маси, фізичної сили, можливостей руху з врахуванням робочого положення та користуванням виробом.

Фізіологічна – визначається особливістю зору, слуху, запаху. Вивчення функцій модельного організму дає можливість правильно враховувати вимоги, які визначають оптимальні умови різних психофізичних процесів, що виникають під час праці та віддиху.

Естетична – емоційне задоволення людини від зорового сприйняття з точки зору естетики (гармонійність, пропорції, масштабність) при повній відповідності виробу функціональному призначенню.

Антропометричні вимоги. Антропометричні дані людини базуються на антропологічному розділі анатомії та фізіології, які досліджують біологічну природу  людини та розміри.

Антропометричні дані людей різних країн і континентів відрізняються між собою. Так середній ріст мужчин в Японії – 164 см., Англії, ФРН – 173, США – 176. Відповідно при виготовленні багатьох видів виробів на експорт слід враховувати антропометричні населення країни, в яку ці вироби експортуються. У кожному випадку 95% людей будуть забезпечені достатнім комфортом і лише 5% будуть відчувати деякі незручності.

Людина працює стоячи, сидячи, лежачи та в інших положеннях. Залежно від цього, для кожного положення роботи створюється обладнання чи інвентар.

У даний час гостро постає питання про вивчення нових контингентів населення. До сих пір антропометричні дослідження в ергономіці проводились головним чином на дорослому здоровому населенні. Зараз ставиться питання про необхідність дослідження дітей, юнаків, людей похилого віку, інвалідів.

Фізіологічні та естетичні вимоги. При проектуванні промислового обладнання (інструменти, верстати, машини та ін.) слід враховувати розхід робочої сили в процесі праці.

У процесі праці у людини підвищується діяльність зорово - мозкового апарату, активізується моторна сфера, в результаті чого людина втомлюється. Це різко понижує увагу. Тому створення сприятливого середовища для трудової діяльності людини, усесторонньої пристосованості техніки до людини, особливо в небезпечних зонах, має велике значення.

Крім знань антропометричних розмірів людського тіла художнику - конструктору слід знати анатомо-фізіологічні особливості: функціональні особливості м’язів, величину зусиль, розподіл маси тіла, анатомію внутрішніх органів і їх функціонування залежно від пози.

Комплекс рухів людини в процесі праці: рухи повинні бути прості і ритмічні; кожен рух повинен закінчуватись в положенні зручному для початку наступного руху; рухи повинні бути плавно зв’язаними, горизонтальні рухи є швидкими і точнішими вертикальних.

Моторика рук тісно пов’язана з величиною зусиль, які необхідні в процесі здійснення руху. Підняття і переміщення вантажу до 6 кг – легке фізичне навантаження, 6-15 кг – помірковане, 15-30 кг – середнє, 30-50 – важке.

Сила натиску ногою на педаль в положенні сидячи з упором в спинку може  сягати до 2000 Н (кут згину в коліні 1600). Із зменшенням кута, величина зусилля зменшується.   

В ергономіці важливими фізіологічними відповідностями людини є зір, слух, запах, тощо.

Органи керування та засоби індикації в ергономіці. Важливими ергономічними факторами в художньому конструюванні є вибір і компоновка систем керування, конструювання органів керування та засобів індикації.

Система та органи керування вибираються на основі ретельного аналізу техніко-економічних вимог з врахуванням роду виконуваних ними операцій. Існує три основні системи керування: ручна, змішана та автоматична.

Органи керування поділяються наступним чином:

1.    Органи включення і виключення (кнопки, рукоятки подачі тощо).

2.    Органи переключення – коробки передач для різного ступеневого переключення, поворотні штурвали.

3.    Органи регулювання – маховики і штурвали для механічного регулювання, рукоятки, кнопки.

4.    Органи аварійної дії за формою виконання в основному співпадають з органами включення виключення, про те вони швидко спрацьовують у результаті штовхання від себе або вниз, натиском долоні тощо.

Компоновка і конструювання органів керування – належне взаємне розміщення всіх видів обладнання та його зовнішнє оформлення. Тут необхідно врахувати психолого фізіологічні, гігієнічні та естетичні вимоги. Із введенням автоматики великого значення набуває раціональне розміщення великої кількості пристроїв контролю та дистанційного керування.

Тема 6

Біоніка. Біоформи в художньому конструюванні

 

Основи біоніки. Біоніка (елемент життя) – наука, що виникла на стику кібернетики, біофізики інженерної психології.

Біоніка – наука про використання в техніці, архітектурі та дизайні знань про конструкцію та форму, принципи та технологічні процеси  живої природи. Основу біоніки становлять дослідження по моделюванню живих систем.

Біоніка, як самостійна наука відносно молода. Вона зародилася в 1960 році на міжнародному симпозіумі в Дейтроні (США). Перші роботи з біоніки почали появлятися в США та СРСР на початку сімдесятих.

Вперше “біонікою” стали займатися в епоху бурного розквіту Відродження після середньовікового застою, коли такі геніальні науковці, як Леонардо да Вінчі, виявили аналогію між творінням людини і природи, і показали, що імітація або використання  моделей природи може дати технічні переваги. Відомо, що політ птахів або плавання риб навели великого художника на думку перших планерів, парашутів, підводних лодок.

Важливим моментом в історії біоніки був розвиток механіки, основу якої заклав англійський фізик Ісаак Ньютон (1642-1727) в роботі “Математичні начала натуральної філософії”. Його механіка була доповнена законом Гука (1635-1703), який став основою техніки, фундаментом раціонального проектування машин і механізмів.

Крок вперед у біоніці був зроблений одночасно з прогресом автоматики, що дозволило зробити перехід від подразнюючих, чисто декоративних механізмів до підказаних природою механізмів, які можуть ефективно працювати в промисловості. Вони переносили моделі з природного середовища в область техніки на основі аналогій.

Вивчення живої природи (рослин, тварин і особливо людини) розкриває непередбачену вдосконаленість естетичних форм, що виникли по ходу еволюції. На думку академіка І. П. Капіци, на прикладі структури полімерів, що використовується в неживій природі, видно, що природа є кращим інженером-конструктором ніж людина і нам є чому навчитися в неї. Живі організми, і в першу чергу людський мозок, як орган вищої нервової системи і діяльності людини становить одну із самих складних проблем біоніки. Конструкцію рахувальної машини можна співставити із людським мозком. Порівнюючи компактність біологічного монтажу з технічним, академік В. В. Парін  приводить інтересний розрахунок: технічний аналог людського мозку при використанні сучасних напівпровідників деталей мав би об’єм башні з основою в плані 10×10 м, висотою 100 м. А головний мозок людини займає об’єм 1,5дм3 і містить 10-15 млр. нейронів. Це є вершина еволюції. У сучасній техніці при всій її вдосконаленості, надійність роботи машин поки що не може конкурувати з надійністю роботи мозку, серця тощо.

Моделювання живих організмів у техніці. У процесі моделювання живих організмів в техніці до біологічних перетворювачів вищої інформації в першу чергу відносять органи відчуття людини: очі, вуха, ніс, шкіру, а також відчуття температури, руху, рівноваги.

Із перерахованих органів відчуття найбільший інтерес являють очі. Фотографічний апарат являю собою технічний аналог ока, в якому об’єктив заміняє кристалик, діафрагма – оболонку веселки, а світлочутлива плівка – сітчатку. В біоніці вже існує модель ока, на основі якої розроблені автомати для сортування листів на пошті, а також інші пристрої, які дозволяють з електронною швидкістю різні візуальні документи.

Очі жаби, голуба мають складну будову. Жаба добре реагує на літальні апарати, які вона швидко розпізнає. На цій основі було розроблено модель для обробки  інформації, що поступає від слідкуючих систем розвідки засобів зв’язку. Сконструйований прилад можна використовувати для швидкого розпізнавання ракет у польоту, що дозволяє скоротити час, необхідний для балистичних обчислень.

Французький ентомолог Ж. Фабр описує, як оси заготовляють корм для личинок. Перед ними стоїть доволі складна задача – зберегти корм у свіжому стані протягом розвитку личинки. Кормом для личинки оси служать різні комахи. Оса поступає дуже мудро: першим уколом жала вона паралізує нервовий центр комахи, пов’язаний з органами чуття,  після втрати орієнтації, оса паралізує ще ряд центрів, які керують основними рухами. При цьому, вона ніколи не зачіпає нервових центрів, відповідальних за обмін речовин. Тому паралізована комаха довший час зберігається у свіжому стані. Таке знання нервової системи у комах визначається інстинктом, що передається по наслідству.

Органи рівноваги медузи – слухові пузирки – допомагають медузам визначати наближення шторму і відходити в глибокі води. На основі цієї живої моделі  вчені розробили прилад, що дозволяє передбачати шторм за 12 год. до його початку. Це явище пов’язано зі здатністю медузи сприймати ультразвуки (шум вітру, моря) з частотою коливання нижче 20 Гц, недосяжними до людського вуха.

Муха. Органи нюху багатьох живих організмів значно вдосконаліші від органів нюху людини. Нюховий орган мухи  може служити моделлю для визначення мінімальної кількості різних запахів, в тому числі ядовитих слабої концентрації. На основі цього зроблено прилад, який можна використовувати в підводних лодках, на рудниках, космічних кораблях тощо.

На сьогоднішній день особливий інтерес викликає швидке пересування у воді китоподібних тварин (38 – 55 км / год.; 48 км дельфін, 100 км – меч-риба). Велика швидкість цих тварин обумовлена формою тіла, будовою шкіри, вмінням керувати своїми органами.

Архітектура і біоніка. У процесі соціального розвитку людина у своїй діяльності нерідко  зверталася до живої природи. Великий зодчий епохи Відродження Ф. Бруннелескі в якості основи для конструювання куполу Флорентійського собору використав шкаралупу пташиного яйця, а Леонардо да Вінчі, створюючи літальні апарати, будівельні та воєнні машини, ткацькі верстати, “копіював” форми живої природи.

На основі вищесказаного появився новий напрямок теорії і практики архітектури – архітектурна біоніка.

Як відомо, технічна біоніка вивчає принципи побудови і функціонування об’єктів живої природи з метою їх використання у вирішенні інженерних питань. Використання в техніці і архітектурі  законів і форм живої природи є закономірним.

Правомірність архітектурної біоніки визначається не тільки біологічним і технічним єднанням людства і навколишнього середовища, але й особливостями людського пізнання. Людський розум більшою мірою формується під впливом процесів, які відбуваються в природі.

Архітектура є частиною світу, вона підпорядковується перш за все законам суспільного розвитку.

В архітектурі є своя ієрархія (житлова комірка, житловий дім, генеральні плани тощо), в живій природі – своя (клітина, тканина, орган, організм тощо). Перед архітектурною біонікою стоїть завдання виявити подібні рівні цих двох ієрархічних систем з тим, щоби можна було знаходити правильні співвідношення при порівнянні форм і явищ в архітектурі та живій природі.

Одним із основних напрямків архітектурної біоніки є вивчення конструктивно-тектонічних органічної природи. У формах живої природи проявляються механічні властивості конструкцій, які за допомогою зорового апарату ми відчуваємо: пружність, напруженість, еластичність, стійкість тощо.

Тема 7

Основи художнього конструювання

Теоретичні передумови художнього конструювання. Технічна естетика як наукова дисципліна вивчає комплекс проблем, що виникають при аналізі зв’язків і відносин системи «людина – виріб – середовище». Результатом їхніх досліджень є розуміння сутності проектування функціонально доцільних, технічно зроблених, економічно виправданих і эстетично виразних виробів, що складають у сукупності оптимальне предметне середовище для життєдіяльності людини. Особливо важливим стає вивчення тих властивостей промислових виробів, що виявляються в процесі експлуатації. Сукупність таких властивостей виступає як кінцева мета створення виробу і ведучий критерій оцінки його якості споживачем. До найважливіших споживчих властивостей промислових виробів відносяться: суспільна доцільність, їхня відповідність призначенню, зручність експлуатації і ремонту, естетична значимість.

Аналіз споживчих властивостей, а також облік сформованого в суспільстві розуміння можливих засобів задоволення людських потреб дозволяють сформулювати визначені вимоги до оцінки якості проектування і виробництва промислової продукції як вимоги технічної естетики. Вони являють собою систему принципів і закономірностей, що відображають усю складність взаємин людини з предметним світом.

Комплекс вимог технічної естетики і сукупність споживчих властивостей виробів можна умовно розділити на чотири групи: соціальні, утилітарно-функціональні, ергономічні і естетичні.

Для того щоб оцінити сукупність суспільно корисних властивостей виробу-речі, необхідно врахувати групу вимог, пов’язаних з матеріальними витратами: одноразовими – на виробництво виробів і тривалими — на його споживання і ремонт.

Кінцевий критерій оцінки відповідності промислових виробів вимогам технічної естетики – це результат порівняння величини корисного ефекту споживання речі і сумарних матеріальних витрат.

Принципи художнього конструювання. Художнє конструювання – новий метод проектування виробів промислового виробництва, впровадження якого повинне забезпечувати високу якість продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдосконалювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалізації), з яких найбільш поширені наступні: приладо- і машинобудування, засоби транспорту, виробу легкої промисловості, інструменти, промислова графіка тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних видів проектування – архітектурного, містобудівного, промислового і нового видів дизайнерського проектування – системотехнічного, організаційно-управлінського (АСУ), соціального й ін.

Основні принципи художнього конструювання виробів промислового виробництва:

q       комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань;

q       облік навколишнього середовища та конкретних умов;

q       єдність форми і змісту.

Єдність форми і змісту (образність). Цей принцип, з точок зору художньо-естетичної, соціальної й ідеологічної, є найбільш складним і відповідальним в художньому конструюванні. Наприклад, відомо, що протягом століть формується архітектура різних будинків і споруджень, поєднуючись з їхнім змістом. В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із прогресивним розвитком науки, техніки, мистецтва і соціальних умов життя людей. Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним чином з появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-економічних і побутових умов, при розвитку продуктивних сил суспільства. Образ різних типів будинків і виробів дизайну формується в складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому числі і принципу єдності форми і змісту.

Методика художньо-конструктивного аналізу. Аналіз – це метод наукового дослідження виробів, явищ, понять, найголовніша складова частина художнього конструювання. Він включає багатобічний розгляд виробів – усього, що в сукупності дає вичерпне представлення про них. Дизайнер зобов’язаний аналізувати всі об’єкти своєї творчої роботи: загальні попередні розуміння перед початком проектування, всі етапи підготовки виробу до виробництва і навіть після його випуску.

Недостатній аналіз на окремих стадіях проектування знижує цінність виробу ще в проекті. Відсутність обґрунтованого художньо-конструкторського аналізу виробу під час проектування може призвести до його морального старіння і неповноцінності ще до початку випуску.

Поглиблений аналіз виробів передбачає поєднання різноманітних факторів, вимог, умов, підходів. Не можна, наприклад, одержати повне представлення про річ, розглядаючи лише її функціональні особливості і не приділяючи уваги матеріалу, технології виготовлення, вибору конструкції і форми. Складно проаналізувати також саму форму виробу, оцінити його композицію й естетичність, не знаючи функціонального призначення виробу. Таким чином, аналіз – це комплексний, цілісний і різнобічний процес. При аналізі об’єкта необхідно послідовно, з усіх боків розглядати й оцінювати досконалість виробу: функціональність, конструктивність, технологічну доцільність, експлуатаційну практичність, економічність, вимоги ергономіки, раціональність композиції й естетичність. Аналіз промислової продукції є найважливішою попередньою умовою повного і усебічного визначення її якості.

Для того щоб здійснити різні підходи в художньо-конструкторському аналізі можна розділити промислові вироби на групи:

q       виробу, що безпосередньо обслуговують людину (предмети побуту, обіходу, тобто одяг, взуття, меблі й ін.);

q       вироби, що безпосередньо обслуговують людину і виконують технічну функцію (побутові прилади, электроарматура тощо);

q       промислові вироби, які виконують робочу функцію і частково обслуговують людину (верстати, прилади, машини, засоби транспорту);

q       промислові вироби, які виконують только робочу функцію (автоматизовані системи, вузли механізмів машини, автоматичні лінії).

Загалом послідовність художньо-конструкторського аналізу для виявлення споживчих якостей виробів може бути наступною:

1)  збір інформації з різних джерел – патентних матеріалів, каталогів і проспектів, що відносяться до аналогів заданого для проектування виробу;

2) підбір діючих аналогів проектуючого виробу;

3) аналіз функціональних вимог з визначенням зв’язку «людина-машина», «предмет-середовище» і безпеки експлуатації;

4) виявлення відповідності форми конструктивній основі, логіці і тектонічності форми;

5) аналіз відповідності матеріалів у функціональному, конструктивному і декоративному відношеннях;

6) 6аналіз технологічності виробу як в окремих елементах, вузлах і деталях, так і в цілому;

7) аналіз композиційного рішення цілісності форми, єдності характеру всіх елементів і відповідності форми стильової спрямованості; загальний висновок по виробу.

Композиційний аналіз. Поняття композиція виробу, предмета, чи виробу пов’язано з поняттям їх образності і художньої виразності.

Композиційна якість – кінцева фаза, до якої приходять лише після ретельного і всебічного аналізу всіх утилітарних і функціональних вимог, пропонованих щодо виробу.

Стадії проектування. Створити зроблений виріб промислового виробництва без послідовної методичної розробки неможливо. Весь процес художнього конструювання (проектування) поділяється на стадії, що мають у методичному відношенні загальні риси зі стадіями архітектурного проектування.

Проектування промислових виробів починається з моменту складання і видачі завдання. Бажано, щоб у складанні завдання брали участь майбутні автори – дизайнери. Завдання видається замовником у письмовому вигляді, а іноді доповнюється схематичними кресленнями, у яких проставлені основні розміри проектованого виробу.

До першої стадії художнього конструювання відносяться: розробка креслень, малюнків ескізного проекту і виготовлення макета. На цій стадії проектування складається пояснювальна записка, у якій коротко фіксується прийняте рішення, способи обробки і всі основні показники, включаючи економічні.

Друга стадія проектування включає виготовлення робочої моделі і виконання робочих креслень. До неї входить загальний вигляд виробу в ортогональних проекціях, конструктивні розрізи, креслення вузлів і деталей, шаблони, тобто всі проектні матеріали, необхідні для промислового виробництва виробу.

У деяких випадках при виготовленні особливо складних виробів розробка технічного проекту входить у другу стадію проектування. Тоді робочий проект відноситься до третьої стадії.

Дизайн, його об’єкти та програми

Під дизайном, або художнім конструюванням, розуміють самостійний вид художньої діяльності з проектування об’єкта виробництва з певними естетичними властивостями. Дизайн є важливою складовою конструювання виробів, оскільки саме він забезпечує зручність та приємність користування виробом, надаючи йому художньої виразності, гармонічно-цілісної форми та інших властивостей, які максимально відповідають використанню товару за призначенням. Головна мета дизайну — полегшити взаємодію людини з виробом, зменшити нервове напруження, сприяти створенню комфортних умов для фізичної та розумової діяльності, побуту й відпочинку. Згідно з вітчизняними традиціями дизайн-об’єктами заведено вважати як кінцеву продукцію, так і промислові зразки найрізноманітніших виробів машинобудування, електротехнічних, радіотехнічних та електронних виробів, а також товарів культурно-побутового призначення. У багатьох розвинутих країнах дизайн-об’єктами вважаються також і виробничі приміщення, виробничий транспорт, технологічні лінії, виробничі території. Відповідно до ДСТУ 3899—99 в Україні об’єктами дизайну взагалі вважають всі елементи предметно-просторового середовища, що підлягають його впливу. Розширення складу дизайн-об’єктів привело до застосування в художньому конструюванні системного підходу, особливо за реалізації так званих «дизайн-програм», тобто комплексів складного обладнання, загальної естетичної організації виробничого середовища тощо. Об’єктивними особливостями дизайнерських розроблень уважають естетичні, ергономічні, соціально-культурні, функціональні, експлуатаційні та дизайн-маркетингові характеристики.

Зовнішнім вираженням художнього конструювання є естетичність виробу. З нею пов’язують сукупність властивостей товару, що створюють його художню виразність, раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання. Саме ці властивості свідчать про виразність, гармонічність, оригінальність товару, відповідність його середовищу, стилю та моді. Можна сказати, що естетичні дизайнові характеристики визначають рівень естетичної досконалості об’єкта і відображають установлені загальнокультурні норми в процесі естетичного сприймання. Як правило, споживачі сприймають естетичну досконалість товару через його художню виразність, яка охоплює ті властивості, що дають змогу покупцю відрізнити його від багатьох аналогічних. Художня цінність має цілком відповідати естетичним уявленням та культурним нормам, які склалися в суспільстві. До таких властивостей належать:

  •  художньо-інформаційна виразність, котра дає змогу оцінити відповідність зовнішньої форми споживчій суті та призначенню виробу, відповідність товару стилю та моді. Досягається це оригінальністю й образністю творчого задуму, стильовою відповідністю та іншими прийомами й засобами художньої творчості. Велике значення в цій групі показників має відповідність виробу стилю та моді. Якщо йдеться про відносно невелику залежність між зовнішніми ознаками виробів та їхньою ринковою новизною, можна вважати моду головним чинником естетичної цінності виробу. Коли зв’язок між зовнішніми ознаками виробів та їхнім функціональним призначенням міцніший і визначається великою кількістю ринкових факторів, можна говорити про наявність певного стійкого стилю в зовнішніх естетичних ознаках товарів. Отже, художньо-інформаційна виразність виявляється в таких властивостях:

— художньо-образне втілення соціально- та ринково-значущої інформації (образна виразність);

— своєрідність форми, яка виділяє товар з його аналогів (оригінальність);

— сталість ознак форми (стильова визначеність);

  •  раціональність організації форми, яка показує, наскільки вдало форма і конструктивне вирішення продукції відображають її головне призначення, функціональні характеристики (динамічність, швидкохідність, легкість), принцип дії та особливості виготовлення. Крім цього, художня виразність набагато залежить від узгодження форми виробу із застосованими в його конструкції матеріалами, а також від узгодження цілого та частин. Велике значення має зв’язок виробів з їхнім предметним оточенням. Усі формоутворювальні ознаки мають повною мірою відповідати тим умовам, що в них використовуватиметься виріб. Без такої відповідності продукція навіть найсучасніших форм та кольорових рішень може мати вигляд естетично недосконалої. Таким чином, раціональна організація форми товару визначається:

— функціонально-конструктивною обумовленістю, яка свідчить про відповідність форми виробу його призначенню, конструктивному вирішенню та застосованим матеріалам;

— загальною відповідністю умовам його використання;

— загальною відповідністю форми виробу навколишньому середовищу.

  •  цілісність композиції, яка пов’язується із сукупністю таких властивостей виробу, як його просторова структура, її масштабна і пропорційна організованість, тектонічність, пластичність. Як правило, із тектонічністю пов’язують характеристику конструкції та матеріалів, які становлять матеріальну структуру виробу — його міцність, стійкість, взаємодію складових елементів. Пластика визначає красу взаємних переходів об’ємів та обрисів, плавність і гнучкість елементів форми. Беруться також до уваги впорядкованість графічних та зображальних елементів, колорит, декоративність, взаємозв’язок кольорових сполучень і використання декоративних властивостей матеріалів. Отже, композиційна єдність виробу передбачає підпорядкування різних ознак та стильових характеристик одній спільній ідеї;
    •  досконалість виробничого виконання та стабільність товарного вигляду поєднують властивості, що характеризують естетично вдалий вигляд товару. Це чистота виконання контурів та сполучень, стійкість декоративних та захисних покриттів, ретельність оброблення поверхні, чіткість нанесення фірмових знаків, різних покажчиків. Найефективнішим способом забезпечення досконалості виробничого виконання виробів та стабільності їхнього товарного вигляду є уніфікація і модульна координація комплексу елементів, з яких складається виріб.

Головними естетичними показниками товарів масового попиту є такі, що відображають взаємозв’язок зовнішнього вигляду виробу з його функціональним призначенням, тобто міру відповідності форми, кольору, структури товару його технічним можливостям. Тому вибір естетичних показників дуже складний і зумовлюється призначенням та особливостями споживання товарів (табл. 37).

Таблиця 37

ЕСТЕТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ДЛЯ ОКРЕМИХ ТОВАРІВ

Естетичні показники якості

Товари

Комплексні

Одиничні

Костюм чоловічий

Авторучка

Телевізор

Свердло

Художня виразність

образна виразність

+

+

+

Інформаційна виразність

оригінальність художнього задуму

+

+

+

виразність стильового рішення

+

+

+

дотримання вимог моди

+

+

+

Раціональність форми

виявлення призначення виробу у його формі

+

+

+

+

раціональна краса конструкції, матеріалів, технології, обробки

+

+

+

+

відповідність естетично значущої форми ергономічним вимогам

+

+

+

+

Композиційна цілісність

організованість об’ємно-просторової структури: підпорядкованість частин і цілого, гармонічна організованість (пропорційність, масштабність)

+

+

+

пластичність і силует

+

+

+

+

упорядкованість графічних і зображальних елементів

+

+

+

колорит

+

+

+

декоративність

+

+

+

+

колір, фактура, орнамент

+

+

+

Досконалість виробничого виконання і стабільність товарного вигляду

ретельність виконання

+

+

+

+

чистота виконання контурів і сполучень

+

+

+

+

чіткість виконання знаків і супроводжувальної документації

+

+

+

+

стійкість до пошкоджень і збереження первинного вигляду

+

+

+

+

Естетичні характеристики виробу, разом із мірою досконалості виконання ним функцій і рівнем комфортності у споживанні, становлять найсуттєвіші дизайн-маркетингові характеристики товару. Нині з-поміж сукупності предметів, природних та техногенних чинників, які визначають умови життєдіяльності людини і одночасно ускладнюють їй споживчий вибір, саме дизайн-маркетингові характеристики товарів відображають рівень їхніх споживчих властивостей та можливості просування на ринку.

Основними умовами раціонального художнього конструювання є системний аналіз та пристосування дизайн-об’єктів до навколишнього середовища. Передумовою формування властивостей виробу вважається системний аналіз. Водночас виріб треба розглядати в органічній єдності з його оточенням. Тому, наприклад, дизайнерське розроблення предметно-просторового середовища житла має комплексно формувати й ураховувати спосіб життя та естетичні потреби людини. У сучасному конкурентному середовищі все більшу роль відіграє дизайн-маркетинг. Він передбачає таке дизайнерське розроблення товарів, коли їхні дизайнові характеристики розглядаються як вирішальний чинник просування на ринку. Досягається це відповідним композиційним формоутворенням, об’ємно-пластичним, стильовим та кольоро-графічним вирішенням. Велику роль у забезпеченні конкуренто-спроможності товару відіграє його функціональна виразність та кольорове й розмірно-модульне гармонізування форми. Гармонія передбачає співрозмірність елементів, скоординованість форми частин виробу, узгодженість пластичних, кольорових і композиційних характеристик цих частин, загальну композиційну організацію, що забезпечує досягнення цілісності товару як об’єкта естетичного сприймання та оцінювання.

Однією із важливих умов гармонічного узгодження пропорційних залежностей цілого та частин є додержання правила «золотого перетину», тобто поділу певного відрізка а на такі дві частини b і (а – b), щоб менша з них (а – b) так відносилася до більшої b, як більша частина b відноситься до всього відрізка, тобто (а – b)/b = b/а. Приблизно це співвідношення дорівнює 0,618.

Водночас слід брати до уваги динамізм оточення, мінливість його основних параметрів. Саме це дедалі більше визначає необхідність пошуку оригінальних за художнім задумом конструктивних вирішень і відповідного вимогам середовища образного стилю. У цьому зв’язку безпосереднє відношення до дизайн-маркетингу має також створення розмірно-модульної системи фірмового стилю. Це дизайнерське розроблення передбачає пошук відповідних стилеутворювальних чинників і носіїв фірмового стилю, створення логотипу, фірмової кольорової гами та шрифту. Все більшу роль у створенні конкурентних переваг відіграє також і дизайн реклами. Дизайнерське проектування рекламної продукції має бути завжди спрямоване на формування відповідних рекламних стратегій.

Тема 8

Техніка художнього проектування

 

В художньому проектуванні, як і в будь-який іншій творчій діяльності, склалися і постійно розвиваються власні техніка і технологія – матеріали, інструменти, проектна мова, засоби і прийоми роботи. Володіти ними вдосконало необхідно для успішного вирішення задачі, що постає перед проектувальником – створити новий, у всіх відносинах якісний виріб, що цілком реалізує його творчі можливості. Це найважливіша умова майстерності художника-конструктора, без якого будь-які ідеї та задуми залишаються тільки наміром.

В сучасному художньому проектуванні застосовують дві спеціальних проектних мови, які доповнюють евристичні можливості одна одної, тобто можливості, пов’язані з творчим пошуком найкращого рішення проектної задачі. Це мова проектної графіки, і мова так званого об’ємного проектування – макетування і моделювання.

Види проектної графіки. Існують різні види проектної графіки: лінійне зображення, монохромне (одноколірне) зображення, виконане в техніці відмивання, і поліхромне (багатобарвне) зображення. Застосування того чи іншого виду графіки залежить від характеру об’єкта проектування, від виду проекцій його зображення (перспектива, розріз, ортогональ) і загального композиційного задуму.

Лінійна графіка – креслення вимагає меншої витрати часу на виконання, ніж інші види проектної графіки, і застосовується в тих випадках, коли проекція не повинна передавати важливі для сприйняття об’ємно-просторові особливості зображуваного предмета. Лінійна графіка найбільш умовна, позбавлена наглядності в передачі обсягу та простору. У цій техніці виконуються також розрізи, де важлива звичайно лише технічна і геометрична інформація, планування інтер’єра й екстер’єра. Простота, лаконізм, чіткість креслення, роблять його іноді єдино прийнятним для ортогональних проекцій.

Монохромне зображення. Світлотіньове зображення, виконане в техніці чорно-білого відмивання, наочно передає об’ємну форму предмета, його основні просторові особливості. Спосіб світлотіньового моделювання на площині базується на теорії тіней. Часто залучаються і деякі прийоми повітряної перспективи.

Теорія тіней прийшла в художнє проектування з архітектурної практики. Власні і падаючі тіні від нескінченно віддаленого джерела світла (промені рівнобіжні) наглядно передають форму предмета, взаєморозміщення в просторі окремих її частин, елементів. Напрямок променів світла щодо зображуваного предмета – діагональ куба, тобто з верхнього (лівого або правого) кута уявлюваного куба, приставленого до площини зображення. Ці вихідні умови дозволяють за величиною падаючої тіні дізнаватися на ортогональній проекції про відповідні величини форми предметів. Таким чином, двовимірне зображення може дати інформацію про третій вимір предмета.

Поліхромне зображення. У проекті повного складу завжди є зображення основних проекцій виробу в кольорі. Поліхромне (багатобарвне) креслення виконується аквареллю, гуашшю або  темперою. Усі ці фарби складаються з пігменту (тобто барвної речовини) і сполучної речовини. На відміну від акварелі, що представляє собою прозорий матеріал, гуаш і темперу називають матеріалами, що криють, тому що вони покривають папір непрозорим шаром. Це розходження між матеріалами важливо враховувати.

У проектній графіці застосовується як рідка, так і суха акварель. Не всі акварельні барвники мають однакову прозорість. Прозорі: краплак, берлінська лазур, смарагдова зелень, сієна натуральна, сієна палена; непрозорі: охра, кіновар, ультрамарин, кобальт, кадмій. Технологічні якості акварелі мають для відмивання першорядне значення.

Ескізна графіка. Уже перша стадія проектування, передпроектне дослідження, пов’язана з графічною роботою: калькуванням досліджуваних матеріалів, замальовками. Для цих цілей використовуються кольорові олівці, фломастери, туш. Матеріали предпроектного дослідження звичайно призначені для самого автора, і тому їхня графічна мова може бути виключно діловою.

При переході безпосередньо до проектування, до стадії форескізу, засоби проектної графіки знаходять саме широке застосування. Ескіз або малюнок передає зовнішній вигляд предмета у вигляді ортогональних  проекцій або перспективного зображення. Про внутрішню будову предмета інформують  схеми або розрізи. Ескіз, – власне кажучи, малюнок «по уяві» – може бути лінійним і світлотіньовим, як і звичайний малюнок. Як різноманітні об’єкти проектування, настільки відмінні і задачі й, відповідно, графічні прийоми эскізування. Можна говорити про вимоги до ескізу тільки самого загального характеру. Важливо, щоб ескіз не претендував на кінцево знайдену форму, давав самому художнику можливість додумувати її, не сковував уяву.

Макетування. Виготовлення макетів практикується в художньому проектуванні на всіх основних етапах розробки виробів, інтер’єрів, благоустрою територій тощо. Залежно від характеру задачі, розв’язуваної на тому чи іншому етапі, макети бувають пошукові (при розробці форескізів і ескізної пропозиції) і чистові. Останні повинні подавати повних інформацію про об’ємно-просторове рішення об’єкта. Чистовий макет, що точно імітує майбутній виріб, у тому числі у відношенні розмірів, колірного рішення, фактури й ін., називається моделлю.

Питання про ступінь точності відтворення всіх особливостей форми виробу на різних етапах розробки зважується по-різному. Так, форма багатьох виробів повинна макетуватися в натуральну величину і з максимальною точністю вже на етапі розробки форескізу. Це головним чином дрібні предмети, якими маніпулює людина, – інструменти, рукоятки керування, посуд тощо. Здебільшого навіть у моделях багатьох виробів внутрішній їхній пристрій не відтворюється, якщо в умовах нормальної експлуатації з ним не повинно бути безпосереднього контакту, наприклад у телевізорів, кофеварок і ін. У всіх інших випадках компонування, вигляд внутрішньої будови пристрою так чи інакше повинен бути відпрацьований на макетах.

Макетування виробів. Форми предметів різноманітні, як і їхнє функціональне призначення. Залежно від складності їхньої об’ємно-просторової будови визначаються матеріал і технологія виготовлення макета.

Ескізний проект компактного виробу, що складається, однак, з декількох складених блоків (машини, механізми, прилади тощо), починається з пошуків найкращого компонування цих блоків і, у ряді випадків – зовнішньої оболонки, що поєднує їх. На цій стадії роботи незамінний метод макетного пошуку. Компонування складових внутрішніх блоків доцільно шукати шляхом різного просторового поєднання окремих об’ємів, вирізаних з пінопласту.

Після того як рішення знайдене, починається пластичне вдосконалювання отриманого загального обсягу, його скульптурних якостей. Для цього потрібно пенопластову основу покрити шаром пластиліну і потім моделювати поверхню руками або спеціальними інструментами (стеками, лопаточками тощо), використовуючи гарні пластичні властивості цього матеріалу.

У тих випадках, коли проектом не передбачається зміна внутрішньої будови виробу, макетування із самого початку ведеться в пластиліні.

Для зменшення витрат пластиліну і підвищення твердості моделі середина об’єму заповнюється деревом або пінопластом. Варто правильно розрахувати товщину шару пластиліну, щоб у процесі моделювання поверхня заповнення не виявилася зовні.

Рідше, як основний матеріал для эскізування компактних виробів використовується пінопласт. Його можна обточувати і стругати, але зворотний процес збільшення, нарощення об’єму затруднений.

У чистових макетах пластилін уже не можна вважати основним матеріалом, хоча в деяких випадках його застосовують, зокрема для макетів засобів транспорту (автомобілів, тракторів, вагонів, компактних машин і ін.). Колір пластиліну і маслянистість його поверхні іноді заважають образному розкриттю теми. Тому частіше пластиліновий макет переводять у гіпс. Гіпсовий макет, крім своїх зовнішніх якостей, на відміну від пластиліну, більш формостійкий, може бути пофарбований у будь-який колір, передає дрібні деталі форми.

Папір, як матеріал для чистового макета, може застосовуватися в тих випадках, коли обсяг складається з прямокутних форм і тіл обертання. Складні пластичні переходи форми моделювати з її допомогою важко. Але паперові деталі можуть з успіхом використовуватися в поєднанні з деталями з інших матеріалів. Так, меблі з щитових елементів можна макетувати з паперових або картонних площин і вирізаних пінопластових або поролонових деталей.

Компактні дитячі іграшки, макети яких виконуються в натуральну величину, часто вимагають особливих зовнішніх якостей – теплоти, м’якості. Це безпосередньо зв’язано з функціональними й образними особливостями такого роду речей. Тут доцільно застосовувати пінопласт, поролон, а іноді обклеювання різного роду синтетичними матеріалами.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62043. Гигиена девушки. Косметика 31.36 KB
  Учащиеся должны знать: как ухаживать за телом кожей волосами; как правильно держать осанку и походку; тип кожи тип волос; Учащиеся должны уметь: ухаживать за телом кожей волосами; определять тип кожи; определять тип волос и ухаживать за ними...
62044. Грибы съедобные и несъедобные. Правила сбора грибов 23.02 KB
  Цель: учить распознавать грибы формировать представление о грибах как об особом царстве живой природы; познакомить с видами грибов; учить осторожности при сборе грибов объяснить чем грозят последствия неправильного сбора и употребления грибов...
62045. Внутренняя и внешняя политик Павла I. Правление Александра I (либеральный период) 33.85 KB
  После смерти Екатерины II на российский престол взошел император Павел I. Записываем в тетради: Павел I 17961801 Будущий император Павел I родился в 1754 году. Павел получил хорошее образование и по свидетельствам современников был способным стремящимся к знаниям мальчиком.
62046. Конденсаторы 34.69 KB
  Цели урока: Учебная формирование понятий плоского конденсатора его назначения и величин характеризующих конденсатор электроемкость общая электроемкость энергия конденсатора. Усвоить понятие об устройстве конденсатора плоского конденсатора...
62047. Психические процессы: ощущение 34.59 KB
  Возникновение ощущений. Классификация ощущений по взаимодействию рецепторов с раздражителями по ведущему анализатору а также по расположению рецепторов. Свойства и закономерности ощущений...
62048. Выполнение практических заданий из различных предметных областей. Исследование зависимостей 540.9 KB
  Несколько смежных ячеек образующих прямоугольный блок диапазон 6.Для копирования формул в диапазон ячеек используют автозаполнение 10.Самый быстрый и наглядный способ перемещения диапазона ячеек перетаскивание 14.
62049. Демократические выборы и политические партии 23.62 KB
  Запишем определение мажоритарной избирательной системы. Мажоритарная избирательная система Какие же плюсы это системы Запишем. Плюсы системы: Минусы системы: кто избирается в РФ по данной избирательной системе на сколько лет избирается...
62050. Способы и средства транспортировки пострадавших 17.04 KB
  Транспортировка пострадавших требует от спасателей знания приемов и навыков выполнения этой работы в зависимости от состояния пострадавшего и степени его травмирования наличия специальных средств для транспортировки...
62051. Виртуальное путешествие по Литве 20.02 KB
  Цель: Сделать урок разнообразным и интересным, познакомить с обычаями и культурой. Задачи: Образовательная: познакомить с Литвой, её географией, литературой. Воспитательная: воспитывать любовь к родной стране, интерес к её географии, литературе: сказкам и легендам.