47963

Оздоровча фізична культура

Конспект

Физкультура и спорт

Стан та перспективи розвитку фізкультурнооздоровчої діяльності в Україні Здоров'я населення його фізична підготовленість є предметом уваги Верховної Ради та уряду України. Головними недоліками її функціонування є: недостатній обсяг рухової активності низька якість навчального процесу в навчальновиховній сфері; руйнація управління фізкультурнооздоровчою роботою з населенням яке раніше здійснювалося через систему взаємодії органів житловокомунального господарства та органів управління фізичною культурою в соціальнопобутовій сфері;...

Украинкский

2013-12-13

602 KB

114 чел.

Лекція № 1

Система управління оздоровчою фізичною культурою в Україні

План

  1.  Стан та перспективи розвитку фізкультурно-оздоровчої діяльності в Україні
    1.  Державні та громадські організації в системі управління оздоровчою фізичною культурою
      1.  Фізкультурно-оздоровчий менеджмент та маркетинг

Оздоровча фізична культура – складова частина культури суспільства й самої людини, основою специфічного змісту якої є раціональне використання рухової активності як фактору зміцнення здоров'я, оптимізації фізичного стану. Мета оздоровчої фізичної культури – зміцнення здоров'я, підтримка працездатності, відновлення порушених функцій організму.

У більшості країн світу управління фізичною культурою здійснюється організаціями двох типів: державними і громадськими. Україна в цьому відношенні не виняток.

Стан та перспективи розвитку фізкультурно-оздоровчої діяльності в Україні

Здоров'я населення, його фізична підготовленість є предметом уваги Верховної Ради та уряду України. Доказом цього є прийняття Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (1993 р.), у якому містяться конкретні статті, присвячені оздоровчій фізичній культурі [1].

У 1994 році Указом Президента України ухвалено "Державну програму розвитку фізичної культури і спорту в Україні на період 1994-1997 років".

У грудні 1997 року Державний комітет з фізичної культури і спорту прийняв "Концептуальні засади подальшого розвитку фізичної культури І спорту в Україні". У них зазначено, що Державна програма на 1994-1997 роки не виконана, а лише відіграла роль стабілізатора.

Система фізичної культури України перебуває у кризовому стані і не може вирішити проблем, які постають перед нею. Головними недоліками її функціонування є: недостатній обсяг рухової активності, низька якість навчального процесу в навчально-виховній сфері; руйнація управління фізкультурно-оздоровчою роботою з населенням, яке раніше здійснювалося через систему взаємодії органів житлово-комунального господарства та органів управління фізичною культурою в соціально-побутовій сфері; згортання фізкультурно-масової роботи у виробничій сфері; значне відставання матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту від реальних потреб населення, її незадовільний технічний стан та умови утримання.

У "Концептуальних засадах" визначено найбільш актуальні завдання, які слід розв'язати у перспективі: розбудова фізкультурно-спортивного руху з урахуванням змін в усіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтацій населення; забезпечення переорієнтації практичної діяльності сфери на пріоритетну проблему – зміцнення здоров'я різних верств населення засобами фізичного виховання і спорту; створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у підвищенні рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку; виховання у населення України активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя [2].

Державні та громадські організації в системі управління оздоровчою фізичною культурою

Державні органи управління, до компетенції яких входить управління оздоровчою фізичною культурою, умовно можна поділити на три групи: органи загальної, відомчої та спеціальної компетенції.

До першої з названих груп належать такі, що у своїй діяльності розв'язують питання різних сфер життя нашої країни, у тому числі фізичної культури. Найголовнішим представником органів управління загальної компетенції є Верховна Рада України. Це вищий орган законодавчої влади, який приймає законодавчі акти, які регулюють розвиток фізичної культури в країні. Верховною Радою України у грудні 1993 року прийнято Закон України "Про фізичну культуру і спорт".

У складі Верховної Ради України діє комітет з питань молоді, спорту й туризму. Аналогічні функції виконують ради народних депутатів обласного, міського та районного рівнів. Рішення рад народних депутатів мають законодавчий характер і є обов'язковими для всіх фізкультурних організацій, які розташовані на їх територіях.

Другу групу державних органів, у компетенції яких знаходяться питання оздоровчої фізичної культури, складають органи відомчої компетенції. До їх складу входить низка міністерств і відомств та їх органи на місцях, зокрема Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури, Міністерство оборони, Комітет національної безпеки, Міністерство внутрішніх справ та ін.

Третю групу органів державного управління складають органи спеціальної компетенції. До них належать Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, а на обласних, міських, районних рівнях – управління, відділи, сектори держадміністрацій.

Громадські організації керують оздоровчою фізичною культурою у своїх сферах з урахуванням місцевих, відомчих особливостей, традицій тощо.

Фізкультурно-спортивне товариство профспілок "Україна" є масовою, добровільною, самостійною громадською організацією, яка на умовах індивідуального й колективного членства об'єднує громадян, громадські організації, трудові колективи промислових підприємств, колективи навчальних закладів з метою розвитку фізичної культури, створення належних умов для зміцнення здоров'я народу України.

Кооперативно-профспілкове фізкультурно-спортивне товариство "Колос" агропромислового комплексу (АПК) України є масовою, добровільною, самостійною громадською організацією, яка об'єднує на умовах індивідуального й колективного членства громадян України, підприємства й організації АПК, підприємства й організації інших галузей народного господарства, розташовані в сільській місцевості.

Українське фізкультурно-спортивне товариство "Динамо" є громадською організацією працівників та військовослужбовців органів внутрішніх справ та державної безпеки України, робітників та службовців установ та підприємств МВС та СБУ, а також членів їх сімей.

1.1.3. Фізкультурно-оздоровчий менеджмент та маркетинг

Класифікувати організації фізкультурно-спортивної спрямованості можна за різними ознаками. Залежно від цілей діяльності, всі вони поділяються на такі, що: здійснюють фізкультурно-оздоровчу та навчально-спортивну роботу (спортивні школи, центри, клуби); забезпечують можливість занять фізичною культурою (спортивні споруди, фізкультурно-оздоровчі комплекси, пункти прокату, турбази) та виготовляють інвентар, обладнання, одяг, взуття; забезпечують медичне обслуговування (диспансери); готують фізкультурні кадри (навчальні заклади); забезпечують сферу фізичної культури необхідною інформацією, проводять пропаганду фізкультурно-спортивних знань (спортивні газети, журнали, товариство "Знання").

Організації у сфері фізичної культури також можна поділити на дві групи: некомерційні та комерційні.

Некомерційні поділяються на державні та громадські. До громадських належать: фізкультурні колективи, осередки, спортивно-оздоровчі центри, спортивні комплекси, ДСТ, федерації, спілки, ліги, клуби туристів та ін. До комерційних належать: спортивно-оздоровчі центри, спортивні комплекси, басейни, інші спортивні споруди.

Усі розглянуті вище фізкультурно-оздоровчі організації виконують такі функції: операційну (виробництва і споживання фізкультурно-оздоровчих послуг); маркетингову; трудоресурсну; фінансоворесурсну.

Кожна з цих функцій потребує ефективного впровадження, а разом – як система функцій відповідної координації. У зв'язку з цим у фізкультурно-оздоровчих організаціях необхідна система фізкультурно-оздоровчого менеджменту. Вона, у свою чергу, складається з трьох підсистем: керуючої, результуючої та забезпечувальної.

Керуюча підсистема. До керуючої підсистеми входять керівники різних рівнів управління, які залежать від типу фізкультурно-оздоровчої організації. Керуюча підсистема здійснює свою діяльність через виконання загальних управлінських функцій, у результаті чого розробляються конкретні методи впливу на результуючу і забезпечувальну підсистеми.

Результуюча підсистема. Результуюча підсистема виконує операційну функцію, тобто безпосередньо виробляє фізкультурно-оздоровчі послуги (ФОП). ФОП – це діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров'я людей, формування в них навичок здорового способу життя.

Забезпечувальна підсистема прямо не пов'язана з виробництвом ФОП, але створює для цього належні умови. В рамках забезпечувальної підсистеми проводяться: маркетингова і фінансова діяльність та робота з персоналом організації. Забезпечувальній підсистемі, на відміну від результуючої і керуючої підсистем, делеговані повноваження лише виконавчого характеру.

Ряд характеристик ФОП: невідчутність, неможливість збереження, невід'ємність від джерела, відносна нестабільність якості, обов'язковість систематичного споживання.

Вимоги до надання ФОП: формування груп за рівнем фізичного стану, професією, віком, інтересами; використання індивідуальних програм оздоровлення та комп'ютерних технологій; тривалість надання ФОП; гігієна, безпека під час занять; безвідмовність у консультаціях; доступність і ввічливість персоналу; комфортність та естетичність оточення; компетентність фахівців, їх відповідність сучасному рівню.

Після визначення виду фізкультурно-оздоровчих послуг, які будуть пропонуватися населенню, необхідно визначити шляхи та засоби їх проникнення на ринок. Для цього розробляється маркетинговий план. Він включає: збір інформації, аналіз ринку, знання маркетингових функцій та середовища, маркетингову ревізію.

Здійснюючи маркетингову політику, необхідно пам'ятати, що успішна реалізація ФОП можлива за умови компетентного керівництва, залучення до роботи кваліфікованих фахівців, наявності необхідних умов для відвідувачів, обладнання клубу сучасними тренажерами, комп'ютерною технікою; розробки індивідуальних програм та відмінного сервісу.

Рекомендована література [4, с.12-18, с.29-51], [6, с.9-13, с.58-67], [9, с.3-105], [15, с.128-148], [17, с.44-62].

Лекція № 2

Організація оздоровчої фізкультурної діяльності в різних сферах суспільства

План

  1.  Організація оздоровчої фізичної культури в навчально-виховній сфері
    1.  Організація оздоровчої фізичної культури у виробничій сфері
      1.  Організація оздоровчої фізичної культури у соціально-побутовій сфері

У законодавчих документах України з питань фізичної культури містяться положення про необхідність покращення організації оздоровчої фізичної культури у сферах суспільства.

Організація оздоровчої фізичної культури в навчально-виховній сфері

У навчально-виховний сфері фізкультурно-оздоровча робота здійснюється в поєднанні з фізичним вихованням дітей та молоді з урахуванням стану здоров'я, рівня фізичного та психічного розвитку. Організацію фізкультурно-оздоровчої роботи в навчально-виховній сфері очолює Міністерство освіти і науки України.

Принципи та форми організації фізичного виховання дошкільнят, учнів, студентів визначаються спеціальними положеннями, розробленими Міністерством освіти і науки. На них покладено: керівництво фізичним вихованням учнів та студентів, розвиток оздоровчої фізичної культури, контроль за організацією фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня, а також фізкультурно-оздоровчої роботи в позанавчальний час; забезпечення навчальних закладів учителями фізичного виховання, викладачами, тренерами; організація підвищення кваліфікації, узагальнення та розповсюдження передового досвіду; участь разом із зацікавленими організаціями у проведенні студентських оздоровчих таборів, роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання; забезпечення занять з фізичного виховання та оздоровчого тренування спортивним інвентарем, обладнанням; забезпечення фізкультурно-оздоровчої роботи навчальними програмами, методичними посібниками; проведення спортивних змагань, масових фізкультурно-оздоровчих заходів; контроль за проведенням фізкультурно-оздоровчої роботи.

Оздоровча фізкультурна робота в дитячих дошкільних установах організовується та проводиться за спеціально розробленими програмами вихователями або фахівцями з фізичного виховання. До основних завдань фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільних установах належать: охорона та зміцнення здоров'я; сприяння нормальному розвитку функцій організму; розвиток фізичних здібностей і рухових якостей; виховання позитивних моральних якостей; формування інтересу до систематичних фізкультурних занять. Засобами оздоровчої фізичної культури дітей дошкільного віку виступають гігієнічні, побутові та природні фактори, фізичні вправи.

Загальне керівництво фізичним вихованням учнів загальноосвітніх шкіл, як було зазначено, здійснює Міністерство освіти і науки. Основними завданнями фізкультурно-оздоровчої діяльності є: зміцнення та збереження здоров'я школярів; всебічний розвиток фізичних здібностей; поглиблення фізкультурних знань, необхідних для використання в повсякденному житті; формування свідомої мотивації до систематичних занять фізичною культурою.

Положенням про фізичне виховання учнів у системі професійно-технічної освіти передбачаються взаємопов'язані форми організації фізичного виховання: уроки фізичного виховання; фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня; спортивно-масова робота.

Фізичне виховання у вищих закладах освіти включає: навчальні заняття з професійно-прикладною фізичною підготовкою; факультативні заняття; фізичні вправи в режимі дня; тренувальні заняття в секціях спортклубів вузів; масові фізкультурно-спортивні заходи.

Організація оздоровчої фізичної культури у виробничій сфері

Виробнича фізична культура – раціонально визначена та методично обґрунтована система оздоровчих, професійно-прикладних фізкультурних заходів, скерованих на збереження та підвищення здатності людини до трудової діяльності на виробництві.

Виробнича фізична культура має два аспекти впровадження: загальнооздоровчий, що реалізується шляхом організації фізкультурної роботи в рамках фізкультурних осередків (колективів фізкультури) за місцем проживання; спеціальний, що включає систему фізкультурно-оздоровчих заходів, форми та зміст яких визначаються особливостями впливу на людину умов, характеру й організації праці.

Виробнича фізична культура розв'язує такі завдання: зміцнення здоров'я; створення найбільш сприятливих умов для оволодіння професією, підвищення і збереження кваліфікації та професійної працездатності; сприяння швидкому відновленню працездатності та зниженню втоми, як у процесі праці, так і після роботи; поєднання фізичних вправ з гігієнічними та фізіотерапевтичними процедурами для профілактики несприятливих впливів.

Виробнича фізична культура як система має такі самостійні напрями: виробнича гімнастика, основними завданнями якої є підвищення працездатності під час роботи за рахунок зниження втоми, прискорення відновлювальних процесів; післяробоче відновлення, яке сприяє прискоренню відновлювальних процесів після закінчення робочого дня; профілактичні заходи щодо несприятливих факторів праці, підвищення стійкості організму до їх дії; професійно-прикладна фізична підготовка, яка передбачає розвиток або підтримку визначеного рівня фізичних і психічних якостей, умінь і навиків.

Виробнича гімнастика включає чотири форми занять: ввідна гімнастика; фізкультпаузи; фізкультурні хвилинки; мікропаузи.

Ввідна гімнастика – це комплекс фізичних вправ, які готують людину до роботи. Фізкультпаузи, що вводяться в режим робочого дня для активізації відновлення працездатності, базуються на принципі активного відпочинку.  Фізкультурні хвилинки належать до малих форм активного відпочинку.  Мікропауза – у ній використовується, як правило, одна вправа, окремий рух або прийом, які повторюються 4-6 разів упродовж 20-30 с.

Відновлювальна гімнастика - комплекс фізичних вправ, іноді разом із самомасажем, який виконується 7-10 хв. і включає 7-9 вправ.

Заняття у відновлювальних центрах різного типу – комплексних або одно-функціональних. Вони можуть бути обладнані різними технічними засобами: психорегуляції, пасивної дії, гідротеплодії.

Основним завданням занять виробничою фізичною культурою профілактичного спрямування є підвищення стійкості організму до несприятливих дій різних факторів праці.

Основними формами занять фізичними вправами профілактичної спрямованості є профільовані групи здоров'я, самостійні заняття, заняття у фізкультурно-оздоровчих центрах підприємств та ін. Кожна з названих форм має свої особливості.

Професійно-прикладна фізична підготовка – процес розвитку та підтримки на оптимальному рівні фізичних та психічних якостей, рухових здібностей та навиків, які необхідні при виконанні трудових операцій визначеного характеру, змісту та умов.

Основними завданнями професійно-прикладної фізичної підготовки є: розвиток важливих для конкретної професії рухових якостей; виховання професійно важливих вольових та інших психічних якостей; формування та вдосконалення прикладних рухових здібностей та навиків, пов'язаних з особливостями умов праці; оволодіння фізкультурними знаннями про індивідуальне використання засобів фізичної культури для підвищення працездатності.

Організація оздоровчої фізичної культури в соціально-побутовій сфері

У соціально-побутовій сфері передбачається здійснення фізкультурно-оздоровчої діяльності: за місцем проживання; у місцях масового відпочинку; в оздоровчо-рекреаційних та лікувально-профілактичних установах.

На сьогодні у практиці фізкультурного руху України склалися різноманітні форми організації фізкультурно-оздоровчої діяльності за місцем проживання.

Однією з основних форм є фізкультурно-спортивні клуби, які утворюються в мікрорайонах на базі державних і громадських установ. Робота фізкультурно-спортивних клубів організовується згідно з "Положенням про фізкультурно-спортивний клуб за місцем проживання". Окрім фізкультурно-оздоровчих клубів, останнім часом почали утворюватися оздоровчі комплекси (комбінати) та фітнес-клуби для надання платних послуг населенню.

Численні дослідження свідчать, що на сьогодні набуває популярності проведення вільного часу в місцях масового відпочинку. До таких місць належать міські парки, пляжі, відкриті спортивні споруди, палаци культури та ін.. Фізкультурно-оздоровча діяльність у місцях масового відпочинку знаходиться у компетенції відповідних відділів: культури, фізичної культури і спорту, охорони здоров'я, держадміністрацій, фізкультурно-спортивних товариств, товариств рятування на водах, інших організацій.

Заходи з оздоровчої фізичної культури проводяться в оздоровчо-рекреаційних установах, до яких належать табори різних типів: оздоровчі (бази відпочинку), які забезпечують активний відпочинок та зміцнення здоров'я відпочиваючих; спортивні – для відпочинку спортсменів у перехідний період тренувального процесу; оздоровчо-спортивні – для відпочинку учнівської молоді в канікулярний період; праці та відпочинку, в яких поєднується суспільне корисна праця з фізкультурно-оздоровчою діяльністю молоді; оборонно-спортивні – для підготовки молоді до військової служби в лавах Збройних сил України; дитячі літні на базі загальноосвітніх шкіл, закладів культури та охорони здоров'я; туристичні бази й табори; заміські бази рибалок та мисливців.

За тривалістю та характером роботи табори можуть бути: одно-, дводенні, позмінні; літні, зимові, постійно діючі, стаціонарні та пересувні.

Форми організації та проведення фізкультурно-оздоровчої діяльності в соціально-побутовій сфері можна умовно поділити на оздоровчі, оздоровчо-тренувальні, змагальні.

Оздоровчі форми можуть бути груповими та індивідуальними - ранкова гімнастика, загартування, заняття в групах здоров'я комплексного характеру.

Оздоровчо-тренувальні форми передбачають організацію занять з урахуванням фізкультурно-спортивних інтересів тих, хто займається.

Змагальні форми – це організація та проведення згідно зі спеціально розробленими положеннями та сценаріями різноманітних видів змагань, конкурсів. Такі заходи можуть бути також епізодично стихійними, тобто не запланованими заздалегідь.

Фізкультурно-оздоровча робота, що проводиться в соціально-побутовій сфері, передбачає різновиди фізкультурно-оздоровчих груп, які утворюються з урахуванням особливостей контингенту, групи загальної фізичної підготовки, спеціальної фізичної підготовки та групи здоров'я.

Групи загальної фізичної підготовки поділяються на: змішані – для чоловіків (до 40 років) та жінок (до 35 років), які належать до першої медичної групи; групи для чоловіків, старших 40 років і жінок, старших 30 років, а також осіб, які належать до другої медичної групи; групи осіб різного віку, але приблизно однакової фізичної підготовки.

Рекомендована література [4, с.12-18, с.29-51], [6, с.9-13, с.58-67], [9, с.3-105], [15, с.128-148], [17, с.44-62].

Лекція № 3

Пропаганда та реклама оздоровчої фізичної культури, організація масових фізкультурно-спортивних заходів

План

  1.  Завдання, принципи та форми пропагандистської діяльності
    1.  Реклама фізкультурно-оздоровчих послуг
      1.  Проведення масових фізкультурно-спортивних заходів

Завдання, принципи та форми пропагандистської діяльності

Пропаганда фізкультурно-оздоровчої діяльності – цілеспрямоване розповсюдження та популяризація фізкультурних знань з метою переконання населення в необхідності систематичних фізкультурних занять. Пропаганда являє собою безперервний освітньо-виховний процес, який можна умовно поділити на чотири етапи: переконання в необхідності оздоровчих занять, підвищення рівня фізкультурної грамотності, залучення населення до регулярних фізкультурно-оздоровчих занять, підтримка, подальше підвищення фізкультурної активності та ефективності фізкультурно-оздоровчих занять.

Залежно від етапу проведення пропагандистська діяльність розв'язує такі завдання: формування свідомого ставлення населення до занять фізичною культурою та спортом; інформування населення про раціональні форми й методи занять фізичними вправами; розповсюдження передового досвіду роботи тренерів, інструкторів, викладачів фізичної культури та інших спеціалістів; інформування населення про найбільш яскраві події спортивного життя в нашій країні та за її межами.

Ефективність пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності залежить від дотримання принципів її проведення, зокрема: науковість та вірогідність усієї пропагандистської інформації, диференційованість і конкретність. Головною метою пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності є переконання населення в її користі та повсякденній необхідності. Дотримання вищезазначених принципів – запорука успіху в досягненні цієї мети.

Основними формами пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності є усна, друкована, наочна.

Усна форма пропаганди. Основними її засобами є лекції, доповіді, бесіди, диспути, дискусії.

Друкована форма пропаганди. В Україні видаються спеціалізовані часописи: "Спортивна газета", "Україна туристична", "Український футбол", "Команда" та журнали: "Старт", "Олімпійська арена", "Фізичне виховання в школі", "Туристичні новини".

Наочна форма пропаганди є достатньо розповсюдженою у фізкультурно-оздоровчій сфері, її засобами виступають стенди, вітрини, плакати, фотоальбоми та ін.

Успіх пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності залежить від комплексного активного використання всіх її форм.

Реклама фізкультурно-оздоровчих послуг

Сучасна фахова література визначає рекламу як скероване, неособисте звернення, яке здійснюється через засоби масової інформації та інші види комунікацій. Воно містить інформацію про споживчі властивості та якість товарів або послуг з метою їх реалізації та формування споживчого попиту. Реклама у фізкультурно-оздоровчій сфері – це сукупність відомостей про послуги оздоровчого характеру, які здатні зацікавити споживачів та задовольнити попит різних соціально-демографічних груп населення. Достатньо розповсюдженою є імідж-реклама, яка переслідує мету формування сприятливого образу (іміджу) клубу, осередку в максимальної кількості громадян, потенційних споживачів.

Ймовірний споживач фізкультурно-оздоровчих послуг іде до їх вибору через серію визначених кроків: поінформованість, зацікавленість, оцінювання, апробування, вирішення, підтвердження. Усі зазначені етапи повинна враховувати рекламна діяльність.

Спеціалісти з реклами зазначають основні елементи рекламних кампаній: рекламне оголошення, особистий контакт та безпосередньо рекламу.

Рекламне оголошення – це повідомлення про перелік фізкультурно-оздоровчих послуг, яке розміщується в засобах масової інформації.

Рекламу фізкультурно-оздоровчих послуг можна здійснювати за допомогою особистих контактів співробітників клубу з потенційними клієнтами. Такі контакти відбуваються безпосередньо у клубах або за телефоном. Важливо вміти спілкуватися, мати відповідний зовнішній вигляд, а також залучати до проведення рекламної кампанії постійних споживачів послуг.

Щоб бути ефективною, реклама повинна відповідати таким принципам: безперервність впливу, оригінальність, наочність інформації, врахування потреб та особливостей населення, доступність того, що рекламується, правдивість реклами означає, що ознаки, якості та переваги, про які повідомляється в рекламі, повинні існувати реально.

Для рекламної діяльності необхідні різноманітні засоби її розповсюдження: друкована, кінореклама, телевізійна, радіореклама, відеореклама, реклама на транспорті, реклама на місці надання оздоровчих послуг тощо.

"Прямою рекламою" називають поштові відправлення. Цей вид реклами ефективний своєю адресністю.

Газетна реклама вважається найбільш розповсюдженою. На жаль, газетна реклама не завжди дає змогу виділення саме "свого" споживача у зв'язку з відсутністю її спеціалізації.

Реклама на радіо і телебаченні, на відміну від попередньої, зберігає "вибіркові" можливості у зв'язку з тим, що може бути включена теоретично в кожну передачу. Окрім того, вона має масову аудиторію слухачів та глядачів. Ефективність реклами значною мірою залежить від часу її подання, а також вдалого поєднання з іншими передачами.

Під зовнішньою рекламою розуміють усі види реклами, які здійснюються за допомогою різних засобів, на вулиці, її різновиди: реклама на стінах будинків, на щитах повз шосе, надписи на бортах машин, фургонів, трамваїв, тролейбусів.

Проведення масових фізкультурно-спортивних заходів

Масові фізкультурно-спортивні заходи – це ігрова діяльність, учасники якої з урахуванням віку, статі, рівня фізичної підготовленості, мають приблизно однакові можливості в досягненні перемоги в доступних їм вправах. Зазначена доступність досягається спеціальним вибором змагальних вправ, складності та довжини дистанцій, ваги снарядів, які використовуються, а також тривалістю та інтенсивністю виконання вправ.

Зміст фізкультурно-спортивних заходів залежить від мети та періоду тренувань. Якщо такі заходи проводяться на початку тренувальної діяльності, під час комплектування фізкультурно-оздоровчих груп, залучення нових членів клубів, їх мета – підвищення рівня фізкультурних знань, надання можливостей випробувати свої сили в тих чи інших вправах, її можна досягти, проводячи показові змагання за участю чоловіків, жінок, дітей різного віку.

Іншим видом фізкультурних заходів агітаційно-пропагандистської спрямованості є відкриті змагання, конкурси, бліцтурніри за участю всіх бажаючих, а також змагання новачків, які ввійшли до складу фізкультурно-оздоровчих груп.

У процесі тренувальної роботи у фізкультурно-оздоровчих групах проводяться змагання навчально-тренувальної спрямованості, їх мета – забезпечення емоційності занять, стимулювання результатів, ефективність занять, вирішення виховних завдань.

Фізкультурно-спортивні заходи за умови масової участі населення виконують важливі соціальні завдання: пропаганда та реклама форм і видів оздоровчої фізичної культури, залучення різних верств населення до соціальне корисного проведення дозвілля, сприяння процесу виховання національної свідомості, виконання державних тестів фізичної підготовленості населення та розрядних нормативів Спортивної кваліфікації України, покращення соціально-психологічного клімату в трудових, учнівських та студентських колективах, підвищення комунікабельності людей, сприяння їх об'єднанню під час сумісної підготовки та участі в змаганнях, формування оздоровчих і прикладних навиків та вмінь, встановлення особистих та колективних рекордів, пошук талановитих дітей, резерву спорту вищих досягнень, обмін досвідом фізкультурно-оздоровчої роботи.

Заходи змагальної спрямованості в системі фізкультурно-оздоровчої діяльності повинні проводитися за такими принципами: відповідність організації заходу його завданням, доступність за місцем та часом проведення для учасників та глядачів, можливість виконання видів програми всіма учасниками, безпека учасників, глядачів, суддів, видовищність, наочність, естетичність, святковість, виховний вплив.

Успіх організації та проведення змагальних заходів залежить від чіткого та раціонального їх планування впродовж календарного року.

У плані фізкультурно-спортивних заходів змагальної спрямованості достатньо виділяти два розділи: комплексні фізкультурні заходи, змагання з видів спорту (вправ).

Для організації заходу необхідно заздалегідь утворити оргкомітет. Діяльність оргкомітету проводиться згідно з планом підготовки заходу, в якому доцільно передбачити такі питання: розробка положення про проведення фізкультурно-спортивного заходу, складання кошторису витрат, підготовка сценарію (детального плану проведення) заходу, підбір, затвердження, інструктаж безпосередніх організаторів, технічних керівників, суддів, членів журі, підготовка місць проведення змагань, підготовка обладнання, інвентарю, спорядження (в тому числі суддівського), придбання призів, підготовка грамот, протоколів, виготовлення засобів наочної агітації, реклами, складання коментаторських текстів, афіш, об'яв тощо, організація медичного забезпечення, придбання медичних препаратів, обладнання медичного пункту, організація транспортного та побутового обслуговування (якщо захід проводиться із виїздом за межі міста).

Головним управлінським документом, на підставі якого проводяться фізкультурно-спортивні заходи, є положення. Воно визначає зміст та порядок змагальної діяльності, регламентує відносини між організаторами, суддями, учасниками.

У сфері фізкультурно-оздоровчої діяльності доволі часто проводяться змагання за спрощеними правилами. У такому разі положення повинно містити інформацію про характер спрощення.

Положення про змагання складається з назви та восьми основних розділів: мета змагань; організатори змагань; час, місце проведення зазначаються чітко і зрозуміло; учасники змагань; програма змагань; порядок визначення переможців; нагородження переможців; заявки та порядок репрезентації команд.

Існує декілька способів проведення заходів змагальної спрямованості. Вони запозичені зі спорту вищих досягнень, але мають певні особливості. Найбільш розповсюдженими є прямий, круговий, з вибуванням.

Прямий спосіб передбачає послідовне або одночасне виконання змагальних вправ усіма учасниками на одній арені без змін у складі суддівської бригади.

Круговий спосіб базується на принципі послідовності зустрічей кожного учасника (команди) з усіма іншими. Застосовується при проведенні змагань зі спортивних ігор та єдиноборств. Спосіб дає змогу виявити відносну підготовленість усіх учасників, одначе робить змагання тривалими.

Спосіб із вибуванням будується за принципом вибування учасника (команди) зі змагань після однієї або декількох (залежно від умов змагань) поразок. Його називають інколи "олімпійським", або "кубковим", тому що він застосовується на Олімпійських іграх та у розіграшах більшості кубків.

Послідовне сполучення в одному змаганні двох способів – кругового та з вибуванням – називається змішаним способом. Його застосування передбачає один спосіб на першому етапі змагань, інший – на другому. Спосіб полегшує проведення змагань зі значною кількістю учасників, дає змогу скоротити число зустрічей і терміни проведення змагань в цілому.

Рекомендована література [3, с.5-28], [2, с.4-29], [10, с.6-11], [12, с.21-54].

Лекція № 4

Міжнародний рух "Спорт для всіх" та досвід організації оздоровчої діяльності в зарубіжних країнах

План

  1.  Міжнародний рух "Спорт для всіх"
    1.  Досвід організації оздоровчої діяльності в зарубіжних країнах
      1.  Моделі менеджменту зарубіжних фізкультурно-оздоровчих клубів

Міжнародний рух "Спорт для всіх"

У травні 1949 року міністерствами іноземних справ 10 європейських країн-учасниць НАТО засновано нову економічну спілку – Раду Європи. У січні 1962 року в ній утворено спеціальну структуру з питань культурного співробітництва, а у 1966 році – прийнято довгострокову програму розвитку спорту, фізичного виховання і рекреації на природі, девізом якої стали слова "Спорт для всіх". Мета руху – залучення якомога більшої кількості населення різних країн до систематичних занять фізичними вправами для оздоровлення та активного відпочинку.

У 1970 році на міжнародному симпозіумі у Страсбурзі розроблено та прийнято як основний документ європейської співпраці так звану "Рекомендацію №588". У ній систематизовано весь накопичений досвід з організації фізкультурно-оздоровчого руху й визначено шляхи його подальшого розвитку.

Рада Європи виступає як орган, що здійснює загальну координацію, формування спільної програми, планування. Вона виконує три основні функції: створює умови для обміну інформацією з питань розвитку руху "Спорт для всіх" між країнами – учасницями; надає консультативну допомогу; ініціює здійснення спільних європейських акцій у різних аспектах руху "Спорт для всіх".

Особлива увага Ради привернена до обміну інформацією, експериментальними даними й досвідом, визначенню спортивної політики, практичного здійснення програм "Спорт для всіх".

Новий етап у розвитку руху був закріплений Європейською Хартією "Спорт для всіх" (1975р.), у якій визначено цілі та засоби організації руху, напрями діяльності урядових і неурядових організацій.

Згідно з Європейською Хартією, оздоровчі програми, які поширюються в країнах-членах міжнародного руху, повинні враховувати їх особливості: політико-адміністративні, культурні, соціальні, економічні та ін. Саме тому кожна країна має свої програми. Вони можуть бути подібними або значно відрізнятися одна від одної.

Одночасно єдиними є вимоги до формування програм: різноманітність, варіативність, можливість вибору оздоровчих занять; поступові, індивідуальні навантаження у межах можливостей тих, хто займається; підтримка й заохочення з боку державних та самодіяльних структур для підвищення мотивації до занять; просвітницька основа формування правильного розуміння принципів збереження здоров'я; оцінка, перевірка фізичного стану, рівня фізичної підготовленості та реакції на фізичне навантаження; наявність кваліфікованих, спеціально підготовлених фахівців.

Нині міжнародний рух "Спорт для всіх" охоплює понад 80 країн світу. У 1990 році в колишньому СРСР утворено асоціацію "Спорт для всіх". В Україні в останні роки піднімається питання про утворення національної федерації з такою назвою.

Досвід організації оздоровчої діяльності в зарубіжних країнах

У США Президентська Рада з фізичної підготовки і спорту сприяє розповсюдженню в країні руху "Спорт для всіх". За останні 25 років країною прокотився шквал "оздоровчих бумів", які спричинили активізацію оздоровчого бізнесу. Президентська рада є координаційним центром, який скеровує діяльність навчальних закладів, клубів, центрів активного відпочинку, підприємств, популяризує спортивно-оздоровчу роботу серед населення.

Окрім Президентської Ради за спортивно-оздоровчу роботу відповідають: державні департаменти освіти, парків, державна агенція активного відпочинку при департаменті внутрішніх справ, державна агенція охорони здоров'я та ін. Працюють також понад 30 напівдержавних організацій, які здійснюють керівництво спортивно-оздоровчою діяльністю: асоціації, союзи, об'єднання.

У США поширені комерційні оздоровчі програми, які впроваджують понад 13 тис. приватних спортивних клубів і товариств. Вони існують за рахунок членських внесків (від 30 доларів і вище).

У США видається щороку близько 1200 книг з фізичного оздоровлення і понад 300 спортивних журналів. Трансляція спортивних телевізійних програм американським телебаченням складає 16 тис. год. на рік (для порівняння: у 1990 році в СРСР – 1 тис. год.).

Французька асоціація "Спорт для всіх" здійснює публікацію квартального спеціалізованого журналу тиражем 25 тис. екземплярів; організовує численні виставки, відеопокази, розв'язує завдання розробки та розповсюдження оздоровчих програм для клубів, проведення ігор та фестивалів, тижнів спорту, наукових досліджень. Тривалий час популярною в країні була оздоровча компанія під назвою "Три вісімки".

У Німеччині, у рамках руху "Спорт для всіх", розповсюджено програму "Тгітт" (термін морський, означає стійкість судна, спроможність триматися на плаву й ефективно рухатися). "Тгітт" передбачає конкретні програми, що змінюються кожні 4 роки. Змагальні форми "Тгітт" включають: біг, туризм, плавання, їзду на велосипеді, кеглі, футбол, стрільбу та ін. Змагання мають за мету залучення якомога більшої кількості учасників. У них не буває переможців та переможених – усі отримують однакові медалі. Для занять утворюються "Тгітт-парки" в лісових та паркових зонах, стежки здоров'я, обладнані спеціальними пристроями, майданчиками, приміщеннями для відпочинку.

У Бельгії популяризуються сімейні форми фізкультурних занять. Проводяться кампанії для сімей: "сімейний кілометр" (загальносімейна щоденна дистанція бігу, ходьби); комплекси вправ "Фіт-о-метр" (18 вправ чотирьох ступенів складності); комплекс "Спортивна" (плавання + ходьба + їзда на велосипеді) та інші. У країні запроваджено активні пропагандистські заходи: конкурс на кращий шкільний твір спортивної тематики; призи за кращу радіо та телепередачу; призи організаціям та окремим особам за видатні досягнення у "Спорті для всіх"; розробка типових програм діяльності для муніципалітетів; утворення "летючих бригад", які вирушають за викликом у ті місця, де необхідно провести фізкультурно-оздоровчий захід.

Цікавий досвід оздоровчої діяльності в рамках руху "Спорт для всіх" у Великій Британії. Завдання – залучити до занять 50 млн. британців додатково – розв'язувалось у два етапи: на першому було організовано роботу цілодобової інформаційної служби, повідомлявся номер телефону, за яким усі бажаючі могли отримати інформацію про адреси клубів, де проводяться різноманітні заняття; на другому активно залучалися до занять жінки.

У Голландії впроваджувалися програми "Спортреал" – спортивний активний відпочинок для всіх. Було утворено оргкомітет, 600 регіональних та місцевих комітетів, випущено набори ігрового інвентарю за доступними цінами. У деяких містах отримали розповсюдження "Паспорти загартування". Всі бажаючі мали змогу придбати абонементи на безкоштовне або зі знижкою відвідування спортивних центрів.

У Фінляндії прийнято закон, який вимагає наявність навколо кожного житлового комплексу бігової доріжки не менше 800 метрів завдовжки.

У Норвегії розповсюджено вищезгаданий рух "Тгітт". Статистика свідчить, що до нього залучено 2/3 населення. Основою руху є популярний у країні лижний спорт. Працює "Товариство сприяння лижному спорту". Воно організує лижні прогулянки в лісі для людей різних вікових груп, у тому числі – похилого віку. Літом товариство проводить курси засвоєння техніки пересування на лижах.

У Канаді розповсюджено програму "Тренуйтеся з нами", а також програму "Десять". Ця назва обумовлена тим, що дослідники зробили висновок про користь вправ на десяти сходинках або на схилі відповідної крутизни. В установах проводяться фізкультурні паузи такого змісту, а по п'ятницях – змагання на швидкість подолання сходинок або схилу (враховується тільки час просування вгору).

Проводяться також "Тижні здоров'я". Програма змагань з бігу триває тиждень і побудована таким чином: першого дня змагаються початківці (незалежно від віку); другого – молодь (16-20 років); третього – жінки всіх вікових груп; четвертого – працівники та службовці всіх вікових груп; п'ятого – досвідчені бігуни з багаторічним стажем (35-ти років і старші); шостого – інваліди; сьомого – спортивні родини.

Моделі менеджменту зарубіжних фізкультурно-оздоровчих клубів

Досвід Німеччини, Італії, СІЛА, Канади, Скандинавських та інших розвинених у спортивному відношенні країн світу свідчить, що спортивні клуби є основною організаційною формою менеджменту. У зарубіжних країнах функціонують численні клуби оздоровчої спрямованості. Так, у Німеччині діє 85,5 тис. спортивно-оздоровчих клубів, у яких 25,9 млн. чоловік займаються понад ста різними видами спорту. У США налічується більш ніж 15 тис. клубів, у Фінляндії – близько 600.

За кордоном не вживаються терміни "фізична культура" або "масовий спорт". Зазвичай для визначення названого виду спортивної діяльності використовують терміни "спорт для всіх" або "рекреаційний спорт".

Спортивно-оздоровчу діяльність у зарубіжних країнах проводять різні фахівці та різноманітні організації, їх об'єднує одна спільна основа – організаційною ланкою менеджменту всіх перелічених видів діяльності є клуб: оздоровчий або спортивно-оздоровчий.

Узагальнення зарубіжного досвіду свідчить, що залежно від контингенту членів розрізняють такі типи оздоровчих клубів та клубів з видів спорту; дитячі; студентські; на підприємствах та фірмах; за місцем проживання; у парках.

Залежно від обраного виду спорту або тренувальних програм, яким віддається перевага, виділяють клуби аеробіки, бігу, бодібілдінгу, тенісу, плавання, гольфу та ін. В останні роки в зарубіжних країнах набувають популярності багатоцільові клуби.

З економічної точки зору, зарубіжні фахівці розрізняють муніципальні та приватні спортивні клуби.

Муніципальні спортивні клуби фінансуються з національного, провінційних або муніципальних бюджетів. Приватні клуби фінансуються приватним капіталом, а зміст їх діяльності повністю залежить від власника клубу.

Розрізняють також комерційні та некомерційні спортивні клуби. У цьому разі критерієм класифікації клубів є можливість отримання прибутку. Муніципальні спортивні клуби, як правило, некомерційні (нон-профіт) організації. Приватні клуби – типові комерційні організації.

Муніципальні та приватні клуби різняться між собою за багатьма параметрами цільовою скерованістю, економічними механізмами, ефективністю роботи (табл. 1).

Таблиця 1

Основні розбіжності між муніципальними та приватними клубами

спортивно-оздоровчої спрямованості

Муніципальні

Приватні

Утримуються на кошти платників податків

Утримуються на внески клієнтів

Обслуговують різноманітний контингент відвідувачів

Обслуговують цільові ринки

Ціни низькі

Ціни високі

Якість послуг нижча

Якість послуг вища

Належать держустановам, школам, лікарням та ін.

Належать приватним власникам

Некомерційні

Орієнтовані на прибуток (як правило, 10-20%)

Будівництво фінансується за рахунок податків населення

Будівництво фінансується власником або за допомогою займу

На маркетинг витрачається не більше 3 % бюджету

На маркетинг витрачається 10 % та більше бюджету

Не бояться невдач, тому що утримуються державою

Повинні давати прибуток, інакше володар припинить цей бізнес

Зарубіжні спортивно-оздоровчі клуби поряд з основними надають різноманітні види додаткових послуг. Наприклад, клуби СІЛА надають такі додаткові послуги: роздягальні з камерами зберігання (72,9 % клубів); тестування рівня фізичної підготовки (59,7 %); сауни, бані (47,6 %); фізіотерапія (31 %); пральні (30,5 %); комп'ютерне складання програм фізпідготовки (29,1 %); магазини спортивних товарів (39,8 %).

Особливою популярністю користуються клуби, у яких працюють персональні інструктори: з жінками, які мають зайву вагу; з літніми людьми, які не мають досвіду занять фізичними вправами; з тими, хто прагне серйозно займатися шейпінгом та бодібілдінгом. Персональна опіка коштує членам клубів до 25 доларів за годину.

Американська модель

У Лас-Вегасі розташований один з найкращих американських спортивно-оздоровчих клубів "Грин Валлей Атлетик Клаб". У 1989 р. фірма "Американ Невада Корпорейшн" пішла на ризик і створила у приміській зоні Лас-Вегаса спортивно-оздоровчий клуб, який розташований на 12000 м2 території. Клуб налічує 8 тис. членів. Філософія клубу: "Ми хочемо створити у нашому клубі атмосферу, в якій кожний член, за будь-якої ситуації буде почувати себе комфортно".

Скандинавська модель

У Швеції існує 45 тис. спортивних клубів, у яких займається кожний четвертий мешканець країни. Клуби утворюються навіть у невеликих населених пунктах і тільки на добровільних засадах. У шведському клубі вся робота будується на громадських засадах. Людей мотивують спільні інтереси, прагнення збагатити себе враженнями. Самовдосконалення є метою перебування в клубі, воно стимулює людей робити свій внесок у діяльність клубу.

Німецька модель

Спортивно-оздоровчими клубами в Німеччині вважаються клуби невисокого рангу з середніми прибутками, тобто клуби для занять широких верств населення. Разом з тим, це може бути добре обладнане приміщення сільського клубу або гольф-клубу для забезпечених або міського клубу менеджерів для занять спортом та проведення бенкетів. За останні 30 років клуби Німеччини значно змінилися у трьох напрямах: обслуговування осіб, що не прагнуть високих спортивних результатів; однакове обслуговування чоловіків та жінок; обслуговування представників усіх вікових груп.

Спортивно-оздоровчі клуби у своїй діяльності дотримуються таких принципів: не існує не бажаючих займатися, існує неефективна організація; початківцям слід пропонувати заняття у спрощеній формі, щоб вже перші кроки принесли успіх; повинен бути хтось (інструктор, приятель, родич), хто залучить початківця до занять; шлях до систематичних оздоровчих занять – це майже завжди шлях двох; доступність цін за послуги; товариство однодумців під час сумісного дозвілля, свят, забав; увага кожному з боку інструктора; обладнання залів сучасними тренажерами; участь молоді в організації власного дозвілля та розробці програм; колективні заняття.

Рекомендована література [1, с.69-88], [2, с.29-37], [3, с.35-72], [12, с.21-54].

Лекція № 5

Фізичний стан як основа програмування оздоровчого тренування

План

  1.  Вибір фізичних вправ у програмуванні оздоровчого тренування
    1.  Способи визначення раціональних обсягів рухової активності та нормування фізичного навантаження
      1.  Фізичний стан як основа програмування оздоровчого тренування

"Рухова активність" визначається й обумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, процесі навчання, праці, під час дозвілля й відпочинку.

Оздоровче (кондиційне) тренування – це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров'я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття.

Термін "фізичний стан" є еквівалентом терміна "фізичне здоров'я", що випливає з визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я: "Здоров'я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя". Таким чином, можна розрізняти три види здоров'я: психічне, фізичне, соціальне.

Термін "рекреація" являє собою сукупність етимологічних значень: "гесгеа-Ііо" (лат.) – відновлення, "гесгеаііоп" (франц.) – розвага, відпочинок. У визначенні рекреації сукупність етимологічних значень терміна достатньо повно відображає сутність явища, процесу.

Фізична рекреація як один із компонентів фізичної культури являє собою процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами (В. Видрін, 1986).

Вибір фізичних вправ у програмуванні оздоровчого тренування

У світовій практиці оздоровчого тренування існують різні підходи до визначення доцільності використання фізичних вправ. Найбільш поширеними є такі очки зору: вибір фізичних вправ може бути довільним за умови їх бажаної інтенсивності; вибір фізичних вправ повинен здійснюватися за такими педагогічними критеріями, як доступність вправи, ступінь безпеки її виконання, точність дозування фізичного навантаження; вибір фізичних вправ має обумовлюватися клініко-фізіологічними критеріями, насамперед можливістю ефективно впливати на активізацію резервів серцево-судинної системи, підвищення аеробної продуктивності організму.

Доведено, що найвищий оздоровчий ефект досягається при використанні аеробних вправ. Типові аеробні вправи: біг, швидка ходьба, їзда на велосипеді чи велотренажері, ходьба на лижах, веслування, плавання та ін. Ці вправи доступні людям будь-якого віку. Установлено, що ефективність використання аеробних вправ залежить від функціональних можливостей організму людини: чим вони нижчі, тим більший ефект оздоровчого тренування в аеробному режимі.

Способи визначення раціональних обсягів рухової активності та нормування фізичного навантаження

Для нормального функціонування організму людини необхідна певна "доза" рухової активності. Обсяг рухової активності людини залежить від фізіологічних, соціально-економічних і культурних факторів: віку, статі, рівня фізичної підготовленості, способу життя, умов праці й побуту, географічних та кліматичних умов тощо.

Раціональна норма рухової активності – це такий її обсяг, який забезпечує зміцнення здоров'я та підвищення професійної працездатності людини.

У спеціальній літературі описано декілька способів визначення раціональних обсягів рухової активності. Найбільш поширено врахування таких показників: тривалість занять фізичними вправами впродовж тижня (год.); витрати енергії за одиницю часу фізкультурної активності (ккал/хв., ккал/год., ккал/день); умовні бали.

Таблиця 1

Тижневий обсяг раціональної рухової активності

представників різних верств населення

Верстви населення

Час, що витрачається на рухову активність (год.)

Дошкільнята 

21-28

Школярі 

14-21

Учні ПТУ, студенти ВЗО 

10-14

Робітники і службовці 

6-10

Найбільш поширеною й точною формою оцінки обсягів рухової активності є визначення енергетичних витрат. Загальні витрати енергії обумовлені характером праці, умовами навколишнього середовища (температура, вологість повітря), побуту та іншими факторами.

Оздоровчі тренувальні навантаження характеризуються фізичними та фізіологічними показниками. До фізичних належать кількісні показники роботи, що виконується: потужність, обсяг, кількість повторень, швидкість і темп рухів, величина зусилля, тривалість та ін. Фізіологічними показниками є параметри навантаження, які характеризують рівень мобілізації функціональних резервів організму: збільшення ЧСС, хвилинного об'єму серця та ін.

Л.Я. Іващенко, Н.П. Страпко [7] запропонували п'ять зон навантаження в оздоровчому тренуванні з врахуванням ПАНО – порогу анаеробного обміну. ПАНО характеризує фізичне навантаження, яке викликає значну інтенсифікацію безкисневих (анаеробних) джерел енергії. ЧСС пано за 1 хв. – це ЧСС на рівні порогу анаеробного обміну. З віком цей показник зменшується.

1-а зона – вправи аеробного характеру, які розвивають загальну витривалість, їх інтенсивність нижча ПАНО на 20 %.

2-а зона – навантаження досягається вправами переважно аеробної спрямованості, які також розвивають загальну витривалість, їх інтенсивність дещо нижча ПАНО або наближається до нього.

3-я зона – навантаження змішаного аеробно-анаеробного характеру, які впливають на всі рухові якості, дорівнюють або перевищують ПАНО на 10-35 %.

4-а зона – фізичні вправи, інтенсивність яких перевищує ПАНО на 35-100 %. Ці вправи стимулюють в основному гліколітичні процеси.

5-а зона – вправи, інтенсивність яких перевищує ПАНО у 2 рази. Використовуються у тренуванні осіб з високим рівнем фізичного стану.

В оздоровчому тренуванні доцільне використання навантаження 2 та З зони. Фізичні вправи, які за рівнем навантаження належать до 1 зони, використовуються для активного відпочинку.

В оздоровчому тренуванні визначаються та використовуються такі показники ЧСС: порогова – найнижча ЧСС, при якій можна досягти очікуваного тренувального ефекту; пікова – найвища ЧСС, яку можна допустити при проведенні оздоровчих тренувальних занять.

За М.М. Амосовим, максимально допустима ЧСС в оздоровчому тренуванні не повинна перевищувати 162 уд./хв. у осіб до 30 років та 130 уд./хв. у осіб, старших 60-ти років (табл. 2).

Таблиця 2

Максимально допустима ЧСС осіб різного віку

в заняттях вправами оздоровчої спрямованості

Вік (роки)

ЧСС за 1 хв.

до 30

162

30-39

160

40-49

150

50-59

140

60-69

130

Фахівці оздоровчого тренування користуються формулами, за якими вираховується, відповідно до віку, максимально допустима ЧСС. Для початківців ЧСС повинна складати 180 мінус вік у роках. Для осіб зі стажем занять більше 3-х років ЧСС повинна дорівнювати різниці 170 та 0,5 віку в роках.

Фізичний стан як основа програмування оздоровчого тренування

Вибір засобів оздоровчого тренування, спрямованість тренувальних занять, параметри фізичного навантаження визначаються рівнем фізичного стану.

На підставі багатофакторного множинного кореляційного й регресивного аналізу в структурі фізичного стану виділено 6 провідних факторів: показники загальної фізичної працездатності (максимальна потужність роботи і МІЖ); показники серцево-судинної системи під час виконання максимального велоергометричного тесту; показники серцево-судинної системи у спокої; вік; показники загальної швидкісної та швидкісно-силової витривалості; показники респіраторної системи у спокої; антропометричні показники: маса тіла, зріст.

На підставі показників фізичної працездатності та МПК впродовж кожної Декади життя дорослої людини (20-29, 30-39, 40-49, 50-59 і 60-69 років) установлено п'ять рівнів фізичного стану (РФС): 1-й – низький; 2-й – нижче середнього; 3-й – середній; 4-й – вище середнього; 5-й – високий. Кожний рівень характеризується сукупністю клініко-функціональних ознак. Безпечний рівень фізичного здоров'я, який гарантує відсутність захворювань, мають лише особи з високим РФС. Як критичний оцінюється середній РФС.

При визначенні інтенсивності фізичного навантаження за показниками МПК необхідно враховувати окремі рекомендації фахівців оздоровчого тренування.

Для визначення тренувального пульсового режиму, з урахуванням РФС, можна користуватися такою формулою:

для чоловіків – ЧСС трен. = (190 + 5Н) – (А +t),

для жінок – ЧСС трен. = (195 + 5М) – (А +t),

де: N – порядковий номер РФС;

А – вік, кількість років;

t: – тривалість навантаження у хв.

Наведена формула може бути застосована для розрахунку тренувального режиму осіб, вік яких понад 20 років, але менше 60, а тривалість вправи знаходиться в межах 10-60 хв..

Із врахуванням фізичної працездатності осіб різного РФС та енергетичної оцінки окремих фізичних вправ розроблено типові програми оздоровчого тренування для осіб різного віку, статі та РФС.

Фахівцями розроблено 50 типових програм оздоровчого тренування з урахуванням п'яти РФС та п'яти декад життя дорослої людини. У розроблених програмах зазначено спрямованість занять, їх тривалість, інтенсивність навантаження за показниками ЧСС, кількість занять на тиждень.

Рекомендована література [1, с.20-100], [2, с.29-47], [3, с.76-113], [7, с.205-209],  [12, с.77-106], [15, с.136-142].

Лекція № 6

Програмування та методика оздоровчого тренування з використанням циклічних вправ

План

  1.  Оздоровче тренування з ходьби та бігу
    1.  Ходьба та біг на лижах як засіб оздоровлення
      1.  Застосування їзди на велосипеді в оздоровчому тренуванні
      2.  Плавання в оздоровчому тренуванні

Оздоровче тренування з ходьби та бігу

Ходьба як самостійний вид оздоровчих занять використовується в основному для осіб з факторами ризику серцево-судинних захворювань або для людей старшого віку. В оздоровчому тренуванні практично здорових людей використовується ходьба в середньому (90-120 кроків за хвилину) та швидкому (120-140 кроків за хвилину) темпі.

Наведемо приклад шеститижневої програми оздоровчої ходьби, розробленої К.Купером (табл. 1).

Таблиця 1

Програма оздоровчої ходьби для нетренованих початківців

50-ти років і старших

№ тижня

Дистанція (км)

Час подолання (хв)

1

1,6

20

2

2,4

ЗО

3

3,2

40

4

3,2

38

5

3,2

36

6

3,2

34

Через 6 тижнів проводиться тестування аеробної підготовленості. Залежно від установленого рівня підготовленості, заняття ходьбою триває 10-16 тижнів. У подальшому з ростом РФС заняття ходьбою змінюються оздоровчим тренуванням з бігу.

Біг є найбільш популярною формою занять фізичними вправами людей різного віку, ефективним засобом підвищення розумової і фізичної працездатності, розширення функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем, покращання стану нервово-емоційної сфери, підвищення імунологічної реактивності. Біг є найкращим природним транквілізатором.

Фахівці вважають, що швидкість оздоровчого бігу повинна складати 7-11 км/год. Повільніший біг потребує більшої витрати енергії, ніж ходьба, тому він неекономічний і втомлює людину. Більш швидкий – викликає надмірно велике напруження функцій кровообігу, що не бажано для людей, старших 40 років.

Дозування циклічних вправ (зокрема бігу) проводиться за такими показниками: тривалість (довжина дистанції); інтенсивність (швидкість пересування); тривалість інтервалів відпочинку; характер відпочинку (активний, пасивний); кількість повторень; координаційна складність. Застосовуються два варіанти бігових навантажень: мінімальні за обсягом, високо інтенсивні, залежно від віку та фізичного стану; довжина дистанції 50-75 % максимально допустимої при дотриманні природного темпу.

Розрізняють такі режими тренувальних занять бігом: реабілітаційний – для осіб з відхиленнями у стані здоров'я: ЧСС = 110-120 уд./хв.; підтримуючий – для початківців-бігунів: ЧСС = 130-140 уд./хв.; розвиваючий – для добре підготовлених бігунів: ЧСС = 144-156 уд./хв..

Існує багато варіантів програм оздоровчої ходьби та бігу, в яких пропонуються різні за обсягом та інтенсивністю навантаження, навіть для людей одного віку та фізичного стану. Як приклад наводять типову програму Є. Мільнера. В основу іншої програми занять бігом відомого новозеландського тренера Л. Лідьярда покладено такі правила: тренуватися, але не напружуватися; ніколи не змагатися з іншими під час бігу; завжди дотримуватися "власного", який найкраще переноситься, темпу бігу; навантаження підвищувати за рахунок збільшення дистанції бігу, а не його темпу; робити короткочасні інтервали відпочинку, якщо в них є потреба.

 Структура оздоровчого заняття бігом, за К.Купером, складається з 4-х фаз: підготовча; основна; заключна ("заминка"); силова

Оздоровчі заняття бігом складаються з таких етапів: підготовчого, основного, підтримуючого.

На підготовчому етапі оздоровчого тренування, за умови його проведення у фізкультурно-оздоровчих групах, основним завданням є навчання раціональній техніці оздоровчого бігу.

Професор Донський Д.Д. пропонує 4 етапи засвоєння техніки оздоровчої ходьби та бігу: ходьба за індивідуальною технікою, але дозована за тривалістю та швидкістю пересування; навчання активному відштовхуванню стопою, переносу ноги обертом тазу вперед з активним перекатом, постановці стоп майже паралельно одна одній, тобто навчання елементам спортивної ходьби; біг підтюпцем (джогінг); легкий пружний біг (футтінг.

Дотримання безпеки оздоровчих занять бігом передбачає: чергування бігу з ходьбою; біг тільки по м'якому ґрунту; використання техніки оздоровчого бігу: при відриві від опори підйом ніг повинен бути мінімальним, постановка ноги на ґрунт – одразу на всю стопу, зверху вниз, що нагадує ходьбу по сходах (у США кажуть: "Став ногу у відро"); довжина бігового кроку повинна бути мінімальною (1/2 – 2 ступні); бігати лише у спеціальних кросових туфлях; регулярно виконувати спеціальні вправи для зміцнення суглобів ніг та м'язів стопи.

Виконання циклічних вправ тісно пов'язано з диханням. Для сполучення режиму дихання і рухів використовується термін "руховий дихальний цикл" (РДЦ). Співвідношення між фазами дихання і рухом схематично зображується так: , . де показник чисельника вказує на тривалість фази вдиху та видиху, а цифра у знаменнику – на кількість рухів, виконаних за цей час [7].

Під час бігу з невисокою швидкістю рекомендується РДЦ .

З таким співвідношенням дихання й частоти кроків рекомендується бігати новачку. РДЦ  характерно для бігу середньої інтенсивності,  – високої інтенсивності. Необхідно уникати швидкості бігу, при якій співвідношення між дихальним циклом і фазами дихання становить: .

Методика проведення оздоровчих занять іншими циклічними вправами багато в чому збігається з наведеною вище, але має і певні особливості.

Ходьба та біг на лижах як засіб оздоровлення

З метою оздоровлення використовуються як повільна, рівномірна ходьба, так і швидкий біг на лижах. Ходьба на лижах у повільному темпі забезпечує зняття втоми, нервової перенапруги і є формою активного відпочинку. Для підвищення рівня фізичного стану, розвитку основних рухових якостей використовується біг на лижах зі швидкістю 5-8 км/год. Пересування на лижах, завдяки особливостям м'язової діяльності та природним умовам, вважається найбільш універсальним оздоровчим засобом.

Ходьба та біг на лижах, на відміну від звичайної ходьби, бігу, їзди на велосипеді, потребують участі в роботі різноманітних м'язових груп, що стимулює периферійний кровообіг, збільшує енерговитрати. У фізичному розвитку і стані здоров'я людей відбуваються такі позитивні зміни: гармонійно розвивається скелетна мускулатура, зменшується жирова тканина; збільшуються функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем; активізується обмін речовин; покращується емоційний стан; підвищується опірність до простудних та інфекційних захворювань.

Програмування оздоровчих занять передбачає наявність 3-х етапів: підготовчого; основного; підтримуючого.

Таблиця

Пульсові режими осіб різного віку і фізичного стану

в оздоровчому тренуванні

РФС,

№ п/п

Тривалість занять, хв

Вік

40-49

50-59

60-69

1

30

115-130

105-120

95-110

60-90

105-120

95-110

85-100

2

30

125-135

115-125

105-115

60-90

115-125

105-115

95-110

3

30

130-150

120-140

110-130

60-90

120-130

110-120

100-110

4

30

135-150

125-140

115-130

60-90

125-135

115-125

105-115

5

30

145-155

135-145

125-135

60-90

135-140

125-130

115-120

Застосування їзди на велосипеді в оздоровчому тренуванні

За характером навантаження їзда на велосипеді (вертикальні зусилля) нагадує підйом сходами, за впливом на організм – ходьбу, біг, пересування на лижах. Вона забезпечує тренування органів кровообігу й дихання, стимулює обмін речовин, покращує рухливість суглобів, зміцнює м'язи нижніх кінцівок.

Їзда на велосипеді вимагає вміння зберігати рівновагу, орієнтуватися у просторі, тому підвищуються вимоги до координації функцій вестибулярного та зорового аналізаторів, периферійного зору. Однак існують негативні моменти, які пов'язані з їздою на велосипеді: до роботи залучені переважно м'язи нижніх кінцівок; відносно статичне положення тулуба, плечового поясу та рук; ускладнене грудне дихання; тривале педалювання при зігненому положенні тулуба та його статичному напруженні може призвести до порушення постави, загострення деяких хронічних захворювань. Їзда на велосипеді не рекомендована при деформації хребта, варикозному розширенні вен, геморої, гінекологічних захворюваннях.

У програмах аеробіки К.Купера передбачено їзду на велосипеді від 6 км до 5 км, швидкість якої залежить від рівня аеробної підготовленості. Вітчизняними фахівцями оздоровчого тренування встановлено, що ізольоване використання велозанять ефективне лише для осіб з низькими функціональними можливостями (низький, нижче середнього, середній РФС). При більш високому РФС рекомендується комплексне використання велотренувань з гімнастичними вправами, іграми, заняттями на тренажерах.

Як приклад наводимо програму оздоровчого тренування на велосипеді для чоловіків 50-59 років за Л.Я. Іващенко (табл.).

Таблиця  

Програма оздоровчого тренування для чоловіків 50-59 років

РФС

Швидкість пересування, км/год.

Кількість занять на тиждень

Тривалість тренування, хв.

Загальна тривалість заняття, хв.

1

7,5-8,0

5

40

60

2

8,0-8,5

4

25

40

3

10-13

3

15

30

4

15-16

3

10

30

5

16,5-20 і більше

3

10

30

Необхідно приділяти увагу формуванню навичок раціонального дихання при їзді на велосипеді. Вважається, що найбільш економним диханням є діафрагмально-міжреберне, яким необхідно оволодівати за допомогою спеціальних вправ. Раціональне дихання при їзді на велосипеді формується у 2 етапи: засвоєння навиків діафрагмально-міжреберного дихання; формування змішаного дихання із затримкою на вдиху.

Необхідно пам'ятати, що їзда на велосипеді є найнебезпечнішою формою активного відпочинку. Має місце значна кількість дорожньо-транспортних пригод за участю велосипедистів, особливо у вечірні часи на погано освітлених вулицях.

Плавання в оздоровчому тренуванні

Заняття плаванням рекомендовані всім здоровим особам будь-якого віку, їх позитивний вплив обумовлений: виконанням рухів у горизонтальному положенні, що полегшує навантаження; розвантаженням хребта, сприянням розвитку гнучкості та покращанню постави; гідромасажем шкіри, що сприяє вдосконаленню вегетативних функцій, рефлекторній стимуляції серця, покращанню периферійного кровообігу; позитивним впливом на нервову систему, стимулюванням діяльності головного мозку, підвищенням рухливості нервових процесів; покращанням функцій дихальної системи; загартовуючим впливом; значною енергетичною вартістю, яка обумовлена великою тепловіддачею та подоланням опору води.

Плавання використовується як лікувальний засіб при порушеннях постави, гіпертонії (І-ІІ стадії), ішемічній хворобі серця (І стадія), патології опорно-рухового апарату.

Одночасно слід зазначити можливі негативні моменти оздоровчих занять плаванням: для досягнення зони тренувального режиму (пульс – 130 уд./хв.), необхідна значна швидкість плавання, володіння технікою, чого можуть досягти не всі; можливі очні та онтологічні захворювання.

Інтенсивність навантаження може бути вищою, ніж в інших циклічних вправах, оскільки в горизонтальному положенні серце здатне перекачувати на 10-20% більше крові, ніж у вертикальному.

Заняття оздоровчим плаванням плануються у три етапи: 1) вивчення або вдосконалення техніки плавання, у першу чергу кролем і брасом; 2) вдосконалюється техніка й досягається відповідний РФС;  3) підтримується високий РФС. Як оптимальна доза оздоровчого плавання в різних програмах зазначається дистанція 800-1000 м. Залежно від віку та РФС можуть бути відхилення від цієї середньої норми. Після подолання відрізків 100-200 м допускаються короткочасні перерви на відпочинок (1-2 хв.).

Для самостійних занять циклічними вправами Л.Я. Іващенко, М.П. Страпко розроблено спрощені тижневі програми оздоровчого тренування (табл.).

Таблиця

Тижневі програми оздоровчого тренування для самостійних занять

Вік

Кількість занять на тиждень

Тривалість занять, хв.

Довжина дистанції, км

20-29

3

30

10 х К

30-39

3

30

9 х К

40-49

3

30

8 х К

50-59

3

30

7 х К

60-69

3

30

6 х К

К – коефіцієнт циклічної вправи: плавання – 0,1; біг, ходьба на лижах – 0,5; їзда на велосипеді – 1,0.

З метою досягнення різнобічного оздоровчого впливу, уникнення монотонності занять і адаптації до навантажень в оздоровчому тренуванні доцільне тимчасове переключення з одного виду циклічних вправ на інші або їх використання у сполученні.

Рекомендована література [4, с.102-138], [5, с.272-276], [8, с.27-29], [9, с.96-104],  [12, с.167-181],  [14, с.532-546].

 

Лекція № 7

Використання спортивних ігор в оздоровчому тренуванні

План

  1.  Спортивні ігри як засіб оздоровлення
    1.  Дозування навантаження під час оздоровчих занять
      1.  Особливості програмування та методики оздоровчих занять спортивними іграми

Спортивні ігри як засіб оздоровлення

Спортивні ігри широко застосовуються в оздоровчому тренуванні. Окрім оздоровчого ефекту, вони супроводжуються зміною середовища діяльності, різноманітністю ситуацій, рухів, приносять задоволення, забезпечують активний відпочинок, розвивають швидкісно-силові якості, спритність, спеціальну витривалість до роботи перемінної потужності, пам'ять, органи відчуття (особливо зір).

Одночасно спортивні ігри активізують діяльність нервової системи та внутрішніх органів, підвищують загальну фізичну працездатність.

Волейбол характеризується нескладними технічними прийомами й тактичними діями, відсутністю безпосередньої боротьби за м'яч. Інтенсивність рухів залежить від темпу гри, який може змінюватися відповідно до завдань, які вирішуються. Лікувально-оздоровчі можливості гри у волейбол значні, заняття пропонуються навіть хворим на атеросклероз та гіпертонію 1 ступеня. Результати досліджень свідчать про можливості волейболу щодо нормалізації артеріального тиску при гіпертонії та гіпотонії.

Бадмінтон легко засвоюється початківцями. Після 2-3 занять грі у бадмінтон навчається кожна людина. Заняття бадмінтоном можуть використовуватися навіть хворими із паралічем нижніх кінцівок. Оздоровчі заняття з бадмінтону проводяться за спрощеними правилами і без застосування сітки. Гра використовується як засіб активного відпочинку і розповсюджена в місцях та закладах відпочинку населення.

Теніс називають "природною руховою терапією". Швидка зміна ситуацій, човниковість пересувань, вимоги до відчуття рівноваги роблять теніс корисним для осіб, які страждають неврозами, схильних до пригніченого стану, не впевнених у собі.

Настільний теніс – менш складний та вибагливий у плані технічного оснащення. Якщо немає стола для гри, його можна змайструвати самому і встановити у кімнаті або на подвір'ї, спортивному майданчику.

Футбол – дуже поширена та популярна гра. Але він дає фізичне навантаження, що у 2-3 рази перевищує навантаження у вищеназваних іграх. Саме тому футбол, а також баскетбол і хокей як оздоровчі засоби рекомендовані лише особам віком до 40 років і вище середнього і високим РФС, що добре володіють технікою гри. Після 50 років – колишнім спортсменам, що продовжують тренування і мають високий рівень фізичного стану.

Дозування навантаження під час оздоровчих занять

Дозування фізичного навантаження залежить від таких показників: складності техніки й тактики дій; тривалості гри; темпу гри; тривалості пауз для відпочинку під час гри; ступеня нервово-м'язової напруги; емоційного фактору; метеорологічних умов гри (якщо заняття проводяться просто неба).

Під час оздоровчих занять спортивними іграми рухова діяльність характеризується різною інтенсивністю, аеробними та анаеробними механізмами енергозабезпечення. Під час проведення оздоровчих занять спортивними іграми не завжди слід покладатися на показники самопочуття гравців. У зв'язку з високим емоційним фоном заняття, значне фізичне навантаження не відчувається.

За показниками ЧСС заняттях аеробного режиму розрізняють навантаження трьох рівнів: мале (при показниках ЧСС 80-100 уд./хв.); середнє (100-120 уд./хв.); велике (120-140 уд./хв.).

Мале навантаження можна отримати під час гри в теніс з інструктором, що подає м'яч під праву руку.

Середнє навантаження може бути отримано під час гри у волейбол, без блокуючих та нападаючих стрибків.

Велике навантаження може бути отримано грою у волейбол на результат з повним складом команд; у бадмінтоні й тенісі – парною грою на результат.

Наводимо в таблиці 10 максимально допустимі показники ЧСС під час використання спортивних ігор в оздоровчому тренуванні, досліджені та виведені Л. Іващенко і Н. Страпко.

Таблиця 10

Максимально допустимі показники ЧСС при використанні спортивних ігор

Рівень ФС

Вік (років)

20-29

30-39

40-49

50-59

60-69

Низький

175-180

165-170

155-160

-

-

Нижче середнього

180-185

170-175

160-165

-

-

Середній

185-190

175-180

165-170

150-155

140-145

Вище середнього

190-195

190-195

170-175

155-160

145-150

Високий

195-200

185-190

175-180

160-165

150-155

Наведені показники ЧСС свідчать про аеробно-анаеробний режим фізичного навантаження. Про надмірне фізичне навантаження в оздоровчих заняттях спортивними іграми свідчать: тремор рук та ніг, вираз втоми на обличчі, погіршення постави, зниження активності, скарги на втому та ін. Фахівцю, який проводить заняття, слід обов'язково брати всі названі ознаки до уваги й застосовувати різні методичні прийоми для оптимального дозування навантаження.

Слід приділяти увагу відновленню ЧСС після завершення ігрового заняття. У добре фізично підготовлених людей ЧСС знижується з 160-170 до 120-130 уд./хв. за 60-80 с, у непідготовлених – за 2-3 хвилини і більше.

Особливості програмування та методики оздоровчих занять спортивними іграми

К.Купер вважає, що оздоровчий ефект може бути досягнутий при використанні лише самих спортивних ігор. Ним розроблені програми занять для осіб різного віку [8]. Приклад такої програми наведено в табл.

Вітчизняні фахівці пропонують використовувати спортивні ігри в комплексі з циклічними вправами. Поєднання спортивних ігор із циклічними вправами здійснюється двома шляхами: чергуванням у тижневому мікроциклі перших та других; використанням в одному занятті циклічних вправ з елементами спортивних ігор.

Таблиця

Програма занять спортивними іграми для осіб до 30 років

Тиждень

Час (хвилин)

Кількість занять

Очки (бали)

1

30

3

0

2

30

3

0

3

30

3

0

4

45

3

0

5

45

3

0

6

45

3

0

7

20

4

12

8

25

4

15

9

ЗО

4

18

10

40

4

24

11

45

4

27

12

60

4

36

*/ у перші 6 тижнів у загальний час заняття входять перерви для відпочинку;

**/ з 7 тижня враховується лише "чистий" час гри.

З метою вдосконалення аеробних можливостей організму використовуються серії спеціальних вправ з м'ячем, які виконуються в різних режимах.

При виконанні ігрових вправ у рівномірному режимі їх тривалість складає 30 і більше хвилин, а інтенсивність, за показниками ЧСС, не перевищує ПАНО.

При виконанні вправ з м'ячем у повторному режимі компоненти навантаження такі: тривалість вправ – 3-10 хв.; ЧСС не вище ПАНО; інтервали відпочинку – час необхідний для зниження ЧСС до 130-140 уд./хв.

Тренувальне заняття із використанням спортивних ігор складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. Підготовча частина триває 5-10 хвилин і включає загально-розвиваючі вправи, ходьбу, біг. Основна частина триває 20-30 хвилин - навчанню техніці гри. Заключна частина триває 6-8 хвилин - повільна ходьба, дихальні вправи, вправи на розслаблення.

Рекомендована така послідовність вивчення технічних прийомів: загальне ознайомлення; вивчення у спрощених умовах; навчання в умовах, наближених до ігрових; ознайомлення з тактичними діями; засвоєння технічних прийомів і тактичних дій у процесі двосторонньої гри.

Комплектування груп в оздоровчих заняттях спортивними іграми проводиться з урахуванням рівня фізичного стану або медичної групи тих, хто займається. Команди комплектуються за показниками рівня технічної та фізичної підготовки гравців.

Оздоровчі заняття спортивними іграми повинні проводитися в екологічно чистих зонах. Дотримання правил безпеки оздоровчих занять вимагає проведення їх на м'якому ґрунті, покритті. Асфальтові майданчики для проведення занять не придатні. Заборонено проводити оздоровчі тренування під час дощу та після нього на майданчику, покритому водою, при температурі нижче -14° та вище +25°. Тільки дотримання правил безпеки зумовить або підсилить оздоровчий вплив занять.

Рекомендована література [3,с.5-12, с.35-38, с.76-82], [4, с.88-100], [11, с.2-22], [12, с.201-243], [14, с.378-405], [16, с.23-35].

Лекція № 8

Оздоровчі види гімнастики

План

  1.  Гімнастичні вправи, спрямовані на розвиток сили
    1.  Гімнастичні вправи, спрямовані на розвиток гнучкості
      1.  Гімнастичні танцювальні вправи

За свідченнями фахівців, на сьогодні існує близько 300 видів оздоровчої гімнастики, а пошук нових видів і форм оздоровчих занять триває. Усі системи оздоровчої гімнастики можна умовно поділити на три групи: східні, європейські та американські, що стали інтернаціональними.

Східні системи (йога, цигун, ушу та ін.) мають давню історію. Особливу увагу в них приділено комплексності тріади: рух, дихання, свідомість.

Специфіка східних систем полягає в тому, що вони поєднують етичні правила та фізичні вправи.

Європейські та американські системи гімнастики порівняно молоді. До них належить аеробіка Джейн Фонди, калланетика, степ-аеробіка, фанк-аеробіка, аква-аеробіка та ін.

Їх суть полягає в поєднанні загально-розвиваючих вправ із біговими, стрибковими й танцювальними рухами, які виконуються переважно поточним способом під сучасну емоційну музику.

У вітчизняній практиці оздоровчого тренування застосовуються такі види оздоровчої гімнастики, як основна, жіноча, ритмічна, атлетична, стретчінг.

Гімнастичні вправи, спрямовані на розвиток сили

Оздоровче тренування, спрямоване на розвиток сили, складається з 2-х етапів: підготовчого та основного (в атлетичній гімнастиці є 3-й – силовий.)

У підготовчому періоді тренування розв'язуються завдання розвитку витривалості й використовуються загально-розвиваючі та циклічні вправи.

В основному періоді тренування поступово вводять силові вправи з еспандером, гантелями, ізометричні вправи, вправи з гирями, штангою, на тренажерах.

Значна увага приділяється вправам, що зміцнюють м'язи спини та живота. Використовується багаторазове піднімання доступної ваги. Для оздоровчих занять підходить вага, що складає 50 % від максимальної. Підйом снаряду здійснюється на фазі видиху, щоб не виникало натужування, яке не сумісне із завданнями оздоровлення.

У заключній частині виконуються дихальні вправи та на розслаблення, біг підтюпцем, ходьба .

В основній частині застосовується колове тренування. Одне коло триває 10 хвилин. Саме стільки хвилин необхідно для відновлення м'язів після роботи. Правила підбору вправ для колового тренування такі: починати необхідно з великої групи м'язів; чергувати великі групи м'язів з дрібними м'язами для зниження середньої інтенсивності тренування в цілому; не виконувати вправи для м'язів-антагоністів після вправ для м'язів- синергістів однієї кінцівки; не допускати затримки дихання та натужування; використовувати переважно вправи в положенні лежачи або сидячи (для полегшення роботи серця та судинної системи); не допускати підвищення ЧСС більше ніж 90-120 уд./хв.; не виконувати махів з великою амплітудою та інтенсивністю.

В оздоровчому тренуванні, спрямованому на розвиток сили, активно застосовуються тренажери. Заняття на тренажерах мають особливості, тому важливо знати методичні підходи до їх програмування та проведення. Повинні контролюватися такі параметри: частота занять (їх періодичність); тривалість (обсяг навантажень); спрямованість впливу; потужність навантажень; послідовність виконання вправ; тривалість інтервалів відпочинку.

Важливо дотримуватися техніки безпеки та правил гігієни, що може попередити травматизм, розвиток перенапруги.

Гімнастичні вправи, спрямовані на розвиток гнучкості

Існує два типи вправ, під час яких відбувається розтягування м'язів: балістичні (махи, згинання, розгинання), які виконуються з великою амплітудою та швидкістю; статичні (дуже повільні рухи у певній позі, що утримується 5-30 с).

У зарубіжних країнах досить популярним є стретчінг – статичні вправи для вдосконалення гнучкості та розвитку рухливості суглобів.

Фізіологічною основою вправ на розтягування є міостатичний рефлекс, при якому в примусово розтягнутому м'язі відбувається скорочення волокон, і він активізується.

У різних країнах розповсюджені різні методики застосування стретчінгу. Німецькі фахівці вважають доцільним його застосування після 5-10 хвилинного бігу, під час розминки. У США, як правило, стретчінг виконують тільки після основної частини тренування, а не перед нею, тривалість вправи 10-15 с. Спеціалісти Росії є прихильниками довшої тривалості виконання вправ – до 30 с і довше.

Відповідно до правил специфічності розвитку гнучкості, використовуються два типи комплексів стретчінгу: вправи на розтягування одних і тих самих м'язів та вправи змішаного впливу, кожна з яких впливає на певну групу м'язів. При виконанні вправ стретчінгу дотримуються певних методичних правил.

Гімнастичні танцювальні вправи

У наш час широке розповсюдження отримала танцювальна аеробіка, яка за своїм призначенням поділяється на спортивну та оздоровчу. Особливість занять – взаємозв'язок рухів з музикою. Саме тому необхідно окремо висвітлити питання впливу музики на організм людини.

У медичній практиці існує такий вид лікування, як музикотерапія, що застосовується для нормалізації емоційного стану. Спеціально підібрана, за своїм функціональним впливом на організм музика може заспокоювати або збуджувати, сприяти підвищенню або зниженню тонусу м'язів, впливати на працездатність, регулювати дихання та ЧСС, які залежать від висоти, сили, тембру, характеру музичного твору.

Більшість авторів робіт, присвячених оздоровчому тренуванню, пропонують визначати рівень фізичного навантаження в заняттях танцями за енерговитратами [10]. Найбільш диференційована оцінка енерговитрат в оздоровчих заняттях танцями розроблена С. Розенцвенг (табл. 1).

Таблиця 1.

Витрати енергії жінками середнього віку в заняттях танцями

Вид танців

Ккал/год

Аеробні танці (низької інтенсивності)

215

Аеробні танці (високої інтенсивності)

485

Танці, заняття балетом (напружені заняття відповідають бігу зі швидкістю 16 км/год.)

750

Бальні танці

275

Танці в ритмі "диско"

400

Сучасні танці

240

Танці – обов'язкова частина програми рухової активності, розробленої американським ученим Лоуренсом Морхаузом під назвою "Хороша форма за 30 хвилин на тиждень". Ця програма була створена за соціальними замовленнями ділових кіл, які не мають вільного часу на тривалі заняття фізичними вправами.

Рекомендована література [4, с.102-114], [6, с.22-32], [12, с.201-222], [14, с.402-405], [14, с.532-546], [16, с.217-225].

Лекція № 9

Особливості проведення оздоровчих занять з особами різного віку і статі

План

  1.  Методика оздоровчого тренування осіб зрілого віку
    1.  Методика фізкультурно-оздоровчих занять з людьми похилого та старшого віку
      1.  Особливості методики оздоровчого тренування жінок

Виділяють три групи ознак, за якими побудована вікова періодизація розвитку людини: біологічні, психологічні, соціальні.

У науковій літературі з проблем довголіття використовуються такі поняття: календарний вік, пенсійний вік, демографічний вік, біологічний (або функціональний) вік. У вітчизняній літературі з питань вікових особливостей використання фізичних вправ в оздоровчих цілях дотримуються такої вікової періодизації життя дорослої людини: 19-28 років – молодіжний вік; 29-39 років – (чоловіки) зрілий вік, 1-й період; 29-34 роки – (жінки) зрілий вік, 1-й період; 40-60 років – (чоловіки) зрілий вік, 2-й період; 35-55 років – (жінки) зрілий вік, 2-й період; 61-74 роки – (чоловіки) похилий вік; 56-74 роки – (жінки) похилий вік; 75-90 років – (чоловіки, жінки) старший вік; 91 рік і старші – довгожителі.

Європейське зональне бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я пропонує розподіл населення за такими віковими групами: 45-59 років – середній вік; 60-74 роки – рання старість; 75-89 років – старечий вік; 90 років і старші – довголіття.

Методика оздоровчого тренування осіб зрілого віку

Люди зрілого віку – основний контингент населення, зайнятий продуктивною працею. Саме в цьому віці, особливо після 40 років, значна частина населення страждає від серцево-судинних та інших захворювань. Головне завдання фізкультурно-оздоровчих занять у зрілому віці – збереження і зміцнення здоров'я, підтримка оптимальної життєдіяльності та високої працездатності впродовж основного періоду трудової діяльності.

Обсяг фізичних навантажень визначається таким інтегральним показником, як рівень фізичного стану. При низькому і нижче середнього рівнях навантаження повинні сприяти розвитку в організмі прогресивних змін морфологічно-функціонального характеру, при високому – стабілізації досягнутого рівня розвитку.

Головний принцип оздоровчого тренування в перший період зрілого віку – різноманітність засобів, які використовуються, та невисока інтенсивність фізичних навантажень.

Для збереження і зміцнення здоров'я рекомендуються циклічні вправи (біг, плавання, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, веслування), оздоровчі види гімнастики, спортивні ігри. Оптимізація режимів фізичних навантажень досягається шляхом систематичної зміни видів фізичних вправ і досягнення тренувального ефекту при обмежених за обсягом та інтенсивністю фізичних навантаженнях. У цьому віковому періоді рекомендується сезонна зміна видів фізичних вправ мінімум – два, максимум – чотири рази на рік.

Тривалість занять вправами аеробного характеру залежить від їх інтенсивності (за показниками ЧСС). Так, при збільшенні частоти пульсу на 100%, порівняно з показниками у спокою, мінімальна тривалість фізичних вправ повинна складати 10 хв., при збільшенні на 75 % – 20 хв., на 50 % – 45 хв. та на 25 % – 90 хв.

Американський спеціаліст з оздоровчої фізкультури Кеннет Купер розробив систему оздоровчих занять аеробної спрямованості для осіб різного віку та рівня фізичної підготовленості. Можливість дозування навантаження шляхом підрахунку балів аеробіки, що відповідають величині та інтенсивності роботи, можуть стати стимулом оздоровчого тренування для осіб 1-го зрілого віку.

Разом з різноманітними формами фізичної активності в цей період життєвого циклу людини необхідно приділяти особливу увагу загартовуючим процедурам, психічній саморегуляції, масажу та іншим елементам здорового способу життя.

Результати досліджень свідчать, що в осіб віком 40-60 років, за умови систематичних фізкультурно-оздоровчих занять, помітний тренувальний ефект простежується вже через 8 тижнів занять. Однак його формування в людей, старших 40 років, досягається за допомогою якісно інших, ніж у молодих людей, механізмів регуляції функцій. Раціональне співвідношення фізичних вправ різної спрямованості в оздоровчому тренування осіб різного віку запропоноване Є.О. Пироговою, Л.Я. Іващенко, Н.П. Страпко (табл.).

Таблиця

Раціональне співвідношення фізичних вправ різної спрямованості

в оздоровчому тренуванні осіб різного віку

Спрямованість вправ

Обсяг вправ (%)

20-39 років

40-59 років

Загальна витривалість 

40

58

Швидкісна витривалість 

14

0

Швидкісно-силова витривалість 

27

19

Гнучкість 

19

23

Всього

100

100

Визначити рівень тренувального навантаження в оздоровчому тренуванні з урахуванням таких індивідуальних показників, як вік і маса тіла можна за такою формулою:

ЧССтрен. = ао + а1 х W – а2 х А2 х m

а0 = 82,2; а1 = 1,19; а2 = 0,0001,

де W – потужність навантаження, % МПК;

А – вік, років;

m – маса тіла, кг.

Найбільш важливим для чоловіків є вік після досягнення 40 років. На думку фахівців, у другому періоді зрілого віку чоловіки досягають найвищих життєвих можливостей. У них дуже висока продуктивність праці, особливо розумової. Але саме тоді формується протиріччя: фізичний стан не відповідає інтелектуальному рівню. Мозок ще працює добре, а у фізичній структурі чоловічого організму все більше помітні несприятливі зміни, обумовлені процесом старіння.

Програми фізичної активності людей другого періоду зрілого віку, в першу чергу, передбачають вправи аеробного характеру. Окрім циклічних вправ, застосовуються оздоровчі спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс), гімнастичні вправи.

Програми рухової активності корисно поєднувати з антиалкогольними та антитютюновими програмами як складовими здорового способу життя.

Методика фізкультурно-оздоровчих занять з людьми похилого та старшого віку

Життєдіяльність організму в період еволюції характеризується двома протилежними тенденціями: з одного боку – згасання, порушення обмінних процесів, функцій органів і систем організму; з другого – включення механізмів адаптації, які закріплені в еволюції (адаптаційно-регуляторна теорія старіння В.В. Фролькіса). Весь комплекс механізмів, спрямований на збереження життєдіяльності, у цей період визначається як період вітауктуму (віта – життя, ауктум – збільшувати).

Одним із стимуляторів вітауктуму вважають рухову активність, а всебічне функціональне навантаження органів і систем старіючого організму шляхом підтримки рухової активності – свого роду захистом" від передчасного старіння – засобом структурного вдосконалення тканин і органів.

При організації фізкультурно-оздоровчих занять з особами похилого віку необхідно враховувати вікові особливості організму.

Вік впливає на структурні зміни м'язової тканини серця, на кровопостачання серцевого м'язу, на еластичність стінок його судин. При значній недостатності кровопостачання серцевого м'яза фізичні вправи викликають задишку й болі в серці. У процесі старіння стає більш тривалою стадія впрацьовування організму на початковому етапі праці, збільшується тривалість відновлювальних процесів. Можливості серцево-судинної та дихальної систем пристосовуватись до умов напруженої м'язової діяльності значно обмежені. Перелічені симптоми старіння не обов'язково притаманні кожній людині похилого і старшого віку.

Незважаючи на вікові зміни в органах і системах, деякі вчені, зокрема В.М. Дільман, цей період вікового розвитку людини називають відносно сприятливим, оскільки під час старіння швидкість розвитку хвороб уповільнюється. Фізична активність повинна допомагати уповільнити темпи старіння і збільшити різницю між біологічним (функціональним) і календарним віком на користь першого.

Основні завдання використання засобів оздоровчої фізичної культури в похилому і старшому віці полягають у тому, щоб: сприяти збереженню або відновленню здоров'я; затримувати і зменшувати інволюційні зміни, розширювати функціональні можливості організму, підвищувати працездатність; сприяти творчому довголіттю.

Під час оздоровчого тренування із особами пенсійного віку необхідно дотримуватись таких правил: фізичні вправи повинні бути суворо дозовані за кількістю повторень, темпом виконання та амплітудою рухів; вправи із силовою напругою (еспандером, еластичним бинтом, гантелями) необхідно чергувати з вправами на розслаблення; після кожної серії з 3-4-х вправ загально-розвиваючого характеру необхідно виконувати дихальні вправи; для виконання вправ слід обирати найбільш зручне вихідне положення; з метою уникнення пере навантаження доцільно дотримуватися принципу "розсіювання" навантаження, тобто чергувати вправи для верхніх кінцівок з вправами для ніг або для тулуба, вправи для м'язів-згиначів із вправами для м'язів-розгиначів.

У фізкультурно-оздоровчих заняттях з особами похилого та старшого віку обов'язково збільшують тривалість підготовчої та заключної частин заняття. В основну частину заняття включають паузи для активного та пасивного відпочинку.

При визначенні раціональної кількості занять на тиждень не враховуються рекомендації стосовно збільшення частоти занять для осіб з низьким та нижче середнього рівнями фізичного стану. У похилому і старшому віці процес відновлення після фізичних навантажень істотно уповільнюється, тому фізкультурно-оздоровчі заняття з особами пенсійного віку проводяться 2-3 рази на тиждень із щоденною ранковою гігієнічною гімнастикою.

Особливості методики оздоровчого тренування жінок

Організм жінки має цілий ряд морфологічних та функціональних особливостей. Чоловіки істотно переважають жінок за показниками росту, маси тіла, розвитку м'язів. Так, наприклад, вага м'язової тканини у жінок, які не займаються спортом, складає 35 %, а у чоловіків – 40-45 % від ваги тіла. Маса серця у жінок на 10-15 % менша, ніж у чоловіків. Ці морфологічні особливості, в основному, обумовлюють функціональні відмінності: у жінок знижений систолічний та хвилинний об'єм кровообігу, а ЧСС на 7-15 уд./хв. більша, ніж у чоловіків. Таким чином, жінки мають відносно нижчі функціональні можливості кардіореспіраторної системи, що обумовлює більш низьку їх фізичну працездатність.

Вищенаведені особливості будови і функціонування жіночого організму пояснюють його відмінності від чоловіків у прояву рухових якостей (табл.).

Таблиця

Рівень фізичних якостей жінок і чоловіків різного віку

(за Б.В.Сермєевим)

Показники рухових якостей

Вік, років

18-20

21-50

51-60

Ж

Ч

Ж

Ч

Ж

Ч

Кистьова динамометрія, кг 

24

43

31

54

26

45

Станова динамометрія, кг

74

119

83

140

64

120

Частота рухів ніг за 5 с 

20

24

18

22

16

18

Стрибок у довжину з місця, см 

167

199

151

199

ПО

145

Стрибок угору, см 

36

46

36

46

26

31

Витривалість (біг на місці з інтенсивністю 70% від максимального), с 

85

302

85

305

70

210

Як свідчать дослідження, механізми, які визначають обсяг функціональних резервів та їх динаміку під впливом оздоровчого тренування, у жінок і чоловіків принципово не різняться. У той же час, при виконанні чоловіками й жінками однакового навантаження аеробного характеру на одному рівні від МПК – фізіологічні зрушення в жінок дещо більші. Це пояснюється тим, що при відносно однаковому навантаженні, ЧСС у жінок у середньому на 10 уд./хв. більша, ніж у чоловіків. При використанні однакового аеробного навантаження різниця у ЧСС складає 20-40 уд./хв. Поріг анаеробного обміну (ПАНО), тобто момент включення гліколітичних механізмів енергоутворення під час фізичного навантаження у жінок нижчий. Крім того, у них на 6-7 % вищі енергетичні витрати [6].

Програмування та організація оздоровчого тренування жінок повинні базуватися на таких положеннях: спрямування оздоровчого тренування на розвиток загальної витривалості (за рахунок аеробних процесів енергоутворення); обмеження в оздоровчому тренуванні швидкісно-силових вправ, що обумовлено меншою ємністю анаеробних механізмів енергоутворення; включення силових вправ з метою корекції маси тіла за умови врахх- вання стану тазового дна (можливість опущення органів малого таза при підвищенні внутрішнього черевного тиску); врахування фази менструального циклу при побудові тренувального процесу.

При організації фізкультурно-оздоровчих занять з вагітними жінками слід враховувати, що: раціональний руховий режим під час вагітності має позитивний вплив на розвиток плоду, протікання пологів і післяпологового періоду; фізіологічні реакції на м'язову діяльність нормальні або дещо підвищені; енергетична вартість фізичних вправ не змінюється, лише у зв'язку зі збільшенням ваги зростають витрати енергії; аеробна працездатність під час вагітності не змінюється, однак тривалі вправи обумовлюють швидке зниження рівня глюкози в крові; тренувальний ефект зберігається лише при систематичних заняттях фізичними вправами.

К.Купер рекомендує оздоровчі заняття бігом продовжувати до 6-го місяця вагітності, далі переходити на ходьбу. При цьому інтенсивність тренування повинна бути на рівні мінімуму оптимальної зони, а тривалість протягом вагітності поступово зменшуватися. Оздоровчі заняття фізичними вправами в період годування немовляти проводяться зі зниженим навантаженням. За умови суворого дотримання послідовного й поступового збільшення навантажень заняття в повному обсязі допускаються через 6-9 місяців після пологів.

Між 40 і 55 роками в кожної жінки наступає період клімаксу. Як правило, він триває 5-7 років. Клімакс – це не хвороба, а природний стан, перехідний період у житті жінки. Фаза дітонародження змінюється іншою життєвою фазою, коли вона не здатна зачати дитину. Основою цих змін є перебудова гормональної системи, менопауза, тобто завершення місячних.

Вважається, що найкориснішими вправами, здатними звести до мінімуму симптоми клімаксу, є вправи на витривалість: ходьба, плавання, ходьба на лижах, їх необхідно виконувати протягом 30 хвилин майже щоденно.

Рухова активність повинна поєднуватись із процедурами загартування, самомасажем, раціональним харчуванням, аутогенним тренуванням, які в поєднанні з фізкультурно-оздоровчими заняттями сприяють зміцненню фізичного і психічного здоров'я жінки.

Рекомендована література [4, с.116-125], [12, с.342-374], [14, с.423-485], [16, с.271-278].

Лекція № 10

Методи контролю за оздоровчим ефектом занять

План

  1.  Методи первинного контролю в оздоровчому тренуванні
    1.  Методи оперативно-поточного контролю за оздоровчим ефектом занять
      1.  Особливості методики етапного контролю за оздоровчим ефектом занять
      2.  Самоконтроль рівня фізичного стану

У практиці оздоровчого тренування використовуються такі види контролю: лікарський, лікарсько-педагогічний, педагогічний та самоконтроль.

Мета контролю: забезпечити раціональне використання засобів оздоровчої фізичної культури для збереження і зміцнення здоров'я людей, підвищення працездатності та продовження творчого довголіття.

Завдання контролю: визначити та оцінити рівень фізичного стану та функціональні можливості осіб, які займаються, або тих, які приступили до занять фізичними вправами з оздоровчою метою; обґрунтувати раціональний режим оздоровчого тренування для осіб різного віку, статі, рівня фізичного стану; перевірити адекватність та ефективність процесу оздоровчого тренування.

Розрізняють терміновий, відставлений та кумулятивний тренувальний ефекти.

Терміновий тренувальний ефект – зміни, які відбуваються в організмі людини безпосередньо під час виконання фізичних вправ або в найближчий період відпочинку.

Відставлений тренувальний ефект – зміни, які відбуваються в пізніх фазах відновлення (на другий день після занять або через декілька днів).

Кумулятивний тренувальний ефект – зміни в організмі, які відбуваються протягом тривалого періоду оздоровчого тренування внаслідок підсумовування термінових та відставлених ефектів окремих тренувальних занять.

Відповідно до описаних видів тренувального ефекту здійснюється контроль: оперативний, поточний, етапний. У практиці оздоровчого тренування оперативний та поточний контроль поєднуються. В оперативно-поточному контролі оцінюються терміновий та відставлений тренувальні ефекти, в етапному – кумулятивний.

Методи первинного контролю в оздоровчому тренуванні

Допуск до занять фізичними вправами оздоровчої спрямованості відбувається на підставі первинного медичного обстеження, яке обов'язково доповнюється первинним педагогічним контролем.

Визначення рівня фізичного стану тих, хто розпочав заняття фізичними вправами, – головне завдання первинного контролю. Основні фактори, які обумовлюють рівень фізичного стану людини, – це фізична працездатність, фізична підготовленість, функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем, вік.

Для педагогічного контролю застосовуються такі доступні методи визначення фізичного стану: анкетні; комплексні експрес-системи діагностики; прогнозування фізичного стану за показниками, які вимірюються в умовах спокою; природні рухові тести на витривалість.

Анкетні методи оцінки фізичного стану прогнозують його рівень за результатами опитування. Під час опитування вивчаються та аналізуються такі 7 показників: характер трудової діяльності; вік; рухова активність; маса тіла (нормальна маса тіла визначається за формулами: чоловіки: 50 + (ріст – 150) х 0,75 + (вік – 21): 4;  жінки: 50 + (ріст – 150) х 0,32 + (вік – 21): 5); ЧСС у спокої, артеріальний тиск; скарги на самопочуття.

Сума отриманих балів визначає рівень фізичного стану за спеціальною шкалою, що запропонована Е.О.Пироговою і міститься в табл..

Таблиця  

Шкала визначення рівня фізичного стану в масовому тесті

Рівень фізичного стану

Сума балів

низький

45 і менше

середній

46-74

високий

75 і більше

З метою спрощення процедури оцінки "низький рівень" об'єднує осіб з низьким і нижче середнього рівнями, а "високий" – з високим і вище середнього рівнями фізичного стану.

Експрес – системи діагностики фізичного стану передбачають оцінку рівня фізичного стану на підставі аналізу цілого комплексу факторів.

Методи прогнозування рівня фізичного стану, за показниками м'язового спокою (ЧСС, середній артеріальний тиск, зріст, маса тіла і вік), використовуються для практично здорових осіб 20-59 років. Наведемо формулу Е.А.Пирогової для розрахунку індексу рівня фізичного стану (2):

індекс РФС = вставити формулу

Середній артеріальний тиск визначається за формулою:

АТ сер.сп. = вставити формулу

Таблиця

Функціональні класи (рівні) фізичного здоров'я

Показники

Функціональні класи (рівні)

І

П

III

IV

V

низький

нижче

середн.

середній

вище

середн.

високий

Маса тіла/ріст

(г/см)

Ч

501

451-500

401-450

375-400

375

Ж

451

401-450

375-400

400-351

350

Бали

-2

-1

0

-

-

ЖЕЛ/маса тіла

(мл/кг)

Ч

50

51-55

56-60

61-65

66

Ж

40

41-45

46-50

51-57

57

Бали

0

1

2

4

5

ЧССхАТсіст./100

Ч

111

95-110

85-94

70-84

69

Ж

111

95-110

85-94

70-84

69

Бали

-2

0

2

3

4

Час відновлення ЧСС після 20 присідань за 30с (хв, с)

Ч

3

2-3

1,30-1,59

1,00-1,29

59

Ж

3

2-3

1,30-1,59

1,00-1,29

59

Бали

-2

1

3

5

7

Динамометрія

кисті/маса тіла (%)

Ч

60

61-65

66-70

71-80

81

Ж

40

41-51

51-55

56-60

61

Бали

0

2

2

3

4

Загальна оцінка рівня

1 здоров'я (сума балів)

4

5-9

10-13

14-15

17-21

Після виконання необхідних розрахунків отриманий результат оцінюється за спеціальною шкалою (табл.).

Таблиця

Шкала оцінки рівня фізичного стану на підставі його прогнозування

Рівень фізичного стану

Діапазон значень X

1 

низький 

< 0,375

2 

нижче середнього 

0,376 – 0,525

3 

середній 

0.526 – 0,675

4 

вище середнього 

0,676 – 0,825

5 

високий 

0,826 та >

Інформативність цього способу зберігається для здорових чоловіків з масою тіла, що не перевищує належну на 15 %. Середня помилка коливається в діапазоні +1,6 %, а коефіцієнт кореляції дорівнює 0,896.

Відомо, що перехід від здоров'я до хвороби являє собою процес поступового зниження адаптації організму до умов навколишнього середовища (зменшення адаптаційного потенціалу). Для визначення адаптаційного потенціалу системи кровообігу запропоновано таку формулу:

АП=0,011хЧСС+0,014хАТс+0,008хАТд+0,014хВ+0,009хМТ–0,009хР–0,27,

де: АП – адаптаційний потенціал, бали;

ЧСС – частота пульсу за 1 хв. у спокою;

АТС – систолічний артеріальний тиск;

Атд – діастолічний артеріальний тиск;

В – вік (кількість років);

МТ – маса тіла (кг);

Р – зріст (см).

Для визначення рівня функціонального класу використовується така шкала: не більше 2,1 бала – задовільна адаптація до умов навколишнього середовища (при високих або достатніх функціональних можливостях організму); 2,11 – 3,2 бала – напруження механізмів адаптації (достатні функціональні можливості забезпечуються за рахунок мобілізації функціональних резервів); 3,21 – 4,3 бала – незадовільна адаптація організму до умов навколишнього середовища (при знижених функціональних можливостях організму); 4,31 бала і більше – зрив адаптації (супроводжується різким зниженням функціональних можливостей організму).

Рівень фізичного стану можна визначити за допомогою природних рухових тестів на витривалість. У світовій практиці використовуються тести К.Купера: тримильний тест з ходьби (4,8 км); півторамильний тест з бігу (2,4 км); 12-хвилинний тест (подолання ходьбою, бігом, плаванням або їздою на велосипеді максимальної дистанції за вказаний час). Вони можуть застосовуватись особами, які систематично займаються фізичними вправами в оздоровчих цілях (за даними різних авторів після 6 тижнів або 6 місяців оздоровчого тренування). У зв'язку з цим, тести К.Купера не застосовуються для первинного контролю.

Методи оперативно-поточного контролю за оздоровчим ефектом занять

Завданням оперативно-поточного контролю в оздоровчому тренуванні є оцінка відповідності тренувального навантаження індивідуальним можливостям. Тренер-викладач здійснює контроль на занятті, робить висновки на підставі такого комплексу ознак: зовнішні об'єктивні ознаки втоми; самооцінка свого стану тими, хто виконує фізичні вправи; показники ЧСС під час занять.

Приблизну класифікацію навантажень за зовнішніми ознаками загальної втоми і її відчуттям, розроблену Л.П.Матвєєвим, наведено в табл..

Таблиця

Класифікація навантажень за загальними критеріями втоми

Ознака

Ступінь навантаження – ступінь втоми

невелике навантаження – легка втома

велике навантаження – велика втома

надмірне навантаження – дуже сильна втома

Зміна кольорових відтінків шкіри 

легке почервоніння

сильне почервоніння

дуже сильне почервоніння або незвичайне збліднення

Потовиділення 

залежно від зовнішньої температури – легке або середнє

сильне, переважно вище пояса

дуже сильне по всьому тілу

Якість виконання рухів 

впевнене

незначне збільшення помилок, поступове погіршення точності рухів

істотне порушення координації рухів та стійкості загальної пози

Зосередженість уваги 

нормальна стійкість уваги без ознак зайвого збудження

поступове зміщення уваги із заданих об'єктів зосередження

істотне погіршення деяких функцій уваги

Настрій 

піднесений, жвавий, радісний

у цілому позитивні емоції

поступово загострюються негативні емоції

Як відзначають фахівці, між інтенсивністю навантажень і ЧСС лінійний зв'язок зберігається до певної межі, яка складає 75 % від максимально можливого навантаження.

Дуже важливим показником відповідності навантаження стану людини є реакція відновлення пульсу після навантаження. Після оздоровчого заняття окремими фізичними вправами повне відновлення пульсу в деяких осіб відбувається через 20 і більше хвилин.

В інтервалах між заняттями оперативний контроль проводиться у вигляді самоконтролю. Викладачі-тренери повинні надати консультації щодо його проведення та аналізувати одержані дані. У міру накопичення фіксованих даних оперативно-поточного контролю з'ясовуються загальні тенденції в системі оздоровчих занять. У цьому полягає взаємозв'язок оперативно-поточного й етапного контролю.

Особливості методики етапного контролю за оздоровчим ефектом занять

Завдання етапного контролю – діагностика кумулятивних змін в організмі в межах завершеного циклу оздоровчого тренування. Він передбачає тестування та інші діагностичні процедури. Установлено, що за умови систематичних і раціонально дозованих фізичних навантажень вже через 5-6 занять починає розвиватися тренувальний ефект, відбувається економізація фізіологічних реакцій на навантаження.

Для визначення рівня фізичного стану пропонуються комплексні діагностичні системи (Контрекс – 1, 2, 3). Контрекс-2 передбачає оцінку 11 показників: вік, маса тіла, артеріальний тиск, пульс у спокою, гнучкість, швидкість, динамічна сила, швидкісна витривалість, швидкісно-силова витривалість, загальна витривалість, відновлення тиску.

На думку фахівців, діагностичні експрес – системи мало інформативні для осіб молодого віку, а також для тренованих людей. Об'єктивне визначення рівня їх фізичного стану можливе лише за умови використання спеціальних субмаксимальних та максимальних тестів.

Оцінку рівня фізичного стану після 8-10 тижнів занять рекомендується проводити за допомогою тесту, який враховує мінімальний час пробігання 1000 метрів. Рівень фізичного стану визначається за такою формулою:

,

де: І – індекс в умовних одиницях; В – вік. кількість років; t – час, хв.

Отриманий індекс зіставляють з оціночною шкалою, запропонованою Л. Іващенко та Н. Страпко, і визначають рівень фізичного стану (табл.).

Таблиця

Шкала оцінки фізичного стану за результатами бігу на 1000 м

Рівень фізичного стану

Індекс

чоловіки

жінки

Низький 

< 2,5

< 2,0

Нижче середнього 

2,5-3,0

2,0-2,5

Середній 

3,1-4,0

2,6-3,6

Вище середнього 

4,1-4,5

3,7-4,0

Високий 

> 4,5

> 4,0

Для осіб, які займаються оздоровчим плаванням, контроль оздоровчої ефективності занять проводиться через 8-10 тижнів. Використовується тест, який передбачає плавання на дистанцію 200 м із максимально доступною швидкістю. Розрахунок індексу, що відповідає певному рівню фізичного стану, здійснюється за вищенаведеною формулою. За спеціальною шкалою (табл.) визначають рівень фізичного стану і вносять необхідні корективи у тренувальні навантаження.

Таблиця  

Шкала оцінки фізичного стану за результатами плавання на 200 м

Рівень фізичного стану

Індекс

чоловіки

жінки

Низький 

< 3,5

< 2,8

Нижче середнього 

3,5-3,8

2,8-3,0

Середній 

3,9-4,2

3,1-3,3

Вище середнього 

4,3-4,5

3,4-3,6

Високий 

> 4,5

> 3,6

Для проведення етапного контролю можуть використовуватися природні рухові тести К.Купера. При визначенні рівня фізичного стану наприкінці кожного мезоциклу оздоровчого тренування необхідно використовувати один і той самий метод, що дасть змогу об'єктивно оцінити динаміку зрушень функціональних можливостей організму. Підвищення рівня фізичного стану за 8-10 тижнів занять обумовлює необхідність зміни спрямованості, обсягу та інтенсивності фізичних навантажень на наступному етапі оздоровчого тренування. Досягнення високого рівня фізичного стану дає змогу планувати оздоровчі заняття відповідно до вимог підтримуючого періоду тренування. Оскільки тривалість періоду не обмежена, відсутні рекомендації щодо термінів проведення етапного контролю. При відновленні занять оздоровчої спрямованості необхідно обов'язково враховувати реакцію серцево-судинної системи на фізичне навантаження, а не обмежуватися лише тестуванням рівня фізичної підготовленості.

Самоконтроль рівня фізичного стану

Він здійснюється самостійно, що дає змогу вчасно встановити наявність відхилень у стані здоров'я і вжити заходів для їх усунення. Головна перевага самоконтролю полягає в тому, що особи, які здійснюють повсякденні спостереження, можуть особисто відчувати позитивний вплив занять фізичними вправами на стан свого здоров'я. Під час самоконтролю традиційно фіксуються зміни у стані здоров'я за суб'єктивними та об'єктивними показниками. Особливого значення набувають симптоми перенапруги організму: погіршення самопочуття, поява загальної слабкості, небажання займатися фізичними вправами, головокружіння у спокої, під час навантаження або зміни положення тіла, погіршення апетиту, поява неприємних відчуттів у ділянці серця та ін..

Серед об'єктивних показників найбільше значення має ЧСС в умовах спокою або при виконанні фізичних вправ. Фіксація суб'єктивних та об'єктивних показників у щоденнику самоконтролю дає змогу оперативно контролювати адекватність тренувальних навантажень індивідуальним можливостям, попередити негативні впливи нераціонального тренувального режиму, скоректувати обсяг тренувальних навантажень відповідно до стану здоров'я і ступеня адаптації. У самоконтролі особлива увага приділяється використанню інформативних і доступних способів цілісної оцінки фізичного стану організму.

У зарубіжній практиці кондиційного тренування для людей зрілого віку пропонується спрощений спосіб самоконтролю на основі оцінки таких показників: вік (за кожний рік життя нараховується 1 очко); ЧСС у спокою; індекс відновлення ЧСС – різниця між ЧСС в спокою і ЧСС на 5-й хвилині пасивного відпочинку після 2-х хвилин бігу на місці; число 12-хвилинних занять на тиждень вправами на витривалість; вага тіла; ставлення до куріння.

Загальна сума очок дає змогу оцінити фізичний стан: понад 170 -"хороший", 101-170 очок – "задовільний", 61-100 очок – "не зовсім задовільний", 21-60 – "переднебезпечний", 20 і менше очок – "небезпечний".

Аналогічний підхід передбачений у комплексній системі самоконтролю "Контрекс"-1, у який враховується 8 показників, 6 із них відображають фактори ризику розвитку ішемічної хвороби серця (вік, маса тіла, куріння, вживання алкоголю, артеріальний тиск та рухова активність). Окрім названих показників, враховується пульс у спокої і відновлюваність пульсу.

Кожний показник оцінюється в балах, сума дає змогу визначити рівень фізичного стану. З урахуванням динаміки змін рівня фізичного стану вносяться необхідні корективи у тренувальний процес оздоровчої спрямованості.

Рекомендована література [4, с.126-138], [11, с.4-256], [12, с.342-374], [13, с.430-435], [16, с.227-278].

Лекція № 11

Організація та методика масової фізичної культури та спорту в оздоровчо-профілактичних закладах

План

1. Особливості активного відпочинку в оздоровчо-профілактичних закладах.

2. Засоби і форми фізичного виховання в закладах відпочинку.

3. Методика організації та проведення різних фізкультурно-оздоровчих занять.

4. Планування та контроль фізкультурно-оздоровчих заходів у профілактичних закладах.

Основне завдання закладів відпочинку полягає в тому, щоб шляхом профілактичних, оздоровчих, культурно-освітніх засобів при суворому додержанні режиму з послідовним чергуванням активної діяльності й відносного спокою, бадьорості та повноцінного сну зняти втому, пов’язану з фізичною, розумовою та емоційною діяльністю людей, які прибули на відпочинок, і поновити їхню працездатність. Тому до поняття активного відпочинку входять не тільки активний руховий режим, а й найоптимальніший позитивний вплив на організм природнокліматичних. і фізіотерапевтичних факторів для відновлення працездатності організму, підвищення ефективності відпочинку.

Медичні дослідження ефективності різних форм відпочинку показали, що поєднання його в умовах туристської бази, будинку й бази відпочинку, спортивно-оздоровчого табору і ін. з фізичною активністю та повітряно-природними факторами забезпечує високу працездатність у після відпускний період протягом 4-5 міс. Заклади відпочинку України вже накопичили значний досвід роботи, який, підтверджуючи висновки вчених, дає багатий практичний матеріал.

В результаті активного впровадження в розпорядок дня спортивних і фізкультурно-оздоровчих засобів (ранкова гігієнічна гімнастика, волейбол, баскетбол, футбол, катання на човнах, прогулянки до лісу) 70-90% відпочиваючих підвищували показники в силі м’язів, гнучкості, силі черевного преса, стрибках з місця, 50-60% – у бігу на 60 і 100 м.

Важливими є висновки про те, що перебування у фізкультурно-оздоровчих таборах значно підвищує інтерес відпочиваючих до фізичної культури.

У закладах відпочинку стали традиційними літні й зимові свята. їхні програми змістовні й цікаві, заповнені спортивними змаганнями, веселими атракціонами, показовими виступами спортсменів, товариськими зустрічами зі спортивних ігор, веслування тощо. Добре налагоджений медичний контроль, правильне призначення й виконання режиму забезпечує ефективність активного відпочинку дорослих і дітей, а також повне поновлення працездатності на тривалий час.

День у таборі доцільно починати з ранкової гімнастики й навчально-тренувального заняття за комплексом загально-розвиваючих вправ 1 год. Наприкінці оздоровчого заїзду організовують масовий туристичний похід. Завершальним етапом є спортивно-художнє свято з масовими іграми, атракціонами, нагородженням переможців.

Липень і серпень більш насичені спортивно-масовими, оздоровчими й туристськими заходами: навчають плавати тих, хто не вміє, тренуються в групах здоров’я, подорожують пішки й на човнах, проводять товариські спортивні зустрічі із сусідніми студентськими таборами, спартакіади з 10-12 видів спорту.

Подібні заходи поширені у студентських оздоровчо-спортивних і туристських таборах та місяцях масового відпочинку.

Засоби й форми фізичного виховання в закладах відпочинку

Гімнастика. Одним із засобів фізичного виховання є гімнастика, яка, розвиваючи окремі органи людини, а також м’язові групи, впливає на розвиток усього організму в цілому.

Враховуючи різнобічність гімнастичних вправ. їх класифікують у відповідності з педагогічними завданнями: стройові, вправи для загального розвитку, вільні, прикладні, вправи на гімнастичних приладах, акробатичні, вправи художньої гімнастики.

Стройові вправи (сумісні дії в строю, що допомагають цілеспрямовано й організовано розташовувати групу) прищеплюють навички колективних дій, сприяють формуванню правильної постави, вихованню почуття ритму тощо.

Вправи для загального розвитку (з предметами й без них, на приладах) розвивають окремі групи м’язів, частини тіла й увесь руховий апарат у цілому, впливають на формування постави, полегшують процес оволодіння різними навичками. їх звичайно виконують у вигляді комплексів з різним спрямуванням (ранкова гігієнічна гімнастика, розминка, коригуюча або лікувальна гімнастика).

Вільні вправи (стрибки, повороти, вправи художньої гімнастики тощо) виконують за певним композиційним задумом у вигляді потокових, злитих комплексів.

Прикладні вправи (ходіння, біг, метання, подолання перешкод, підняття та перенесення вантажу, рівновага) допомагають вдосконалювати життєво необхідні навички та вміння застосовувати їх за різних обставин; при комплексному використанні можуть прислужитися як засіб загального фізичного розвитку.

Стрибки розвивають спритність, сміливість і рішучість, точність рухів, силу ніг, рук і плечового пояса, м’язів тулуба, справляють позитивний вплив на функціональний стан організму в цілому.

У гімнастиці застосовують здебільшого два види стрибків: неопорні, або прості (в глибину, довжину, висоту, із скакалкою тощо), і опорні (через різні перешкоди й прилади з додатковою опорою руками або поштовхом).

Вправи на гімнастичних приладах (на перекладині, жердинах, кільцях, коні тощо) використовують для всебічного фізичного розвитку.

Акробатичні вправи різноманітні, справляють багатогранний вплив на організм людини і тому вони придатні для занять з відпочиваючими різної підготовленості, розвивають багато цінних рухових (фізичних) і морально-вольових якостей, зміцнюють органи дихання й кровообігу. Вони – найкращий засіб тренування вестибулярного апарату.

Вправи художньої гімнастики складаються з різних рухів і пересувань, нерозривно пов’язані з музикою, мають танцювальний характер, служать також засобом естетичного виховання.

Гігієнічна гімнастика – одна з найдоступніших і найдійовіших форм занять у закладах відпочинку. Завдяки регулярним заняттям запобігають різним функціональним розладам, усувають існуючі (якщо вони не набули стійкого характеру), прищеплюють гігієнічні звички, сприяють пропаганді санітарної культури, залученню широких верств населення до фізичної культури.

Фізичні вправи, водно-кліматичні процедури, масаж і самомасаж належать до гігієнічної гімнастики. Щоб полегшити добір вправ за безпосереднім впливом на організм людини, їх умовно розподіляють на дві групи: ті, що за порівняно короткий строк забезпечують активізацію процесів обміну речовин у всьому організмі (виконують у швидкому темпі, охоплюють велику кількість м’язових груп одночасно -ходіння, біг, підскоки тощо), і ті, що впливають на відстаючі в своєму розвитку м’язові групи (збільшують рухливість у суглобах, поліпшують тонус м’язів, коригують поставу).

Щоб досягти оздоровчого ефекту, недостатньо просто виконувати регулярно якусь кількість вправ. Необхідно з урахуванням індивідуальних особливостей добирати їх так, щоб вони справляли різнобічний вплив на організм у певній послідовності.

Завдяки щоденним заняттям гігієнічною гімнастикою посилюється кровообіг у тканинах, знижується рівень артеріального тиску, поліпшується обмін речовин в організмі, діяльність серцево-судинної та центральної нервової системи й нервово-м’язового апарату. Гігієнічна гімнастика знімає загальну втому організму, позитивно впливає на психіку людини, підтримує бадьорість, добрий настрій, впевненість у своїх силах.

Заняття основною гімнастикою, сприяючи всебічному фізичному розвиткові, створюють умови для подальшого розвитку фізичних якостей, підвищують функціональні можливості організму, формують і вдосконалюють життєво необхідні рухові навички, виховують вміння координувати рухи різних органів у просторі й часі, регулювати м’язові зусилля.

У процесі занять основною гімнастикою засвоюються прикладні рухові навички (ходіння, біг, стрибки, лазіння, перелізання, метання, рівновага, перенесення предметів різної ваги, долання перешкод), прості акробатичні вправи, вправи у висах і упорах на гімнастичних приладах. Збагачується руховий досвід людини, розвивається сила, швидкість, спритність, витривалість. Формуються такі риси характеру, як сміливість, рішучість, наполегливість і впевненість у своїх силах.

Груповий урок основної гімнастики проводить спеціаліст з фізичної культури за спеціальними програмами, які, враховуючи особливості тих, хто займається, пропонують щільність уроку 50-80% (береться до уваги також переключення з одних видів вправ на інші, що забезпечує активний відпочинок). Заняття може тривати від 25 хв. (у спеціальних групах і з людьми старшого й похилого віку) до 45-90 хв.

Для групових занять одним з найуживаніших методів є гра, за допомогою якої вправи основної гімнастики виконують емоційно, з найбільшою віддачею. Індивідуальні заняття тільки тоді дадуть потрібний результат, коли їх проводять (2-4 рази на тиждень) узгоджено з фахівцем фізичної культури та лікарем.

Спортивний майданчик закладу відпочинку, зал ЛФК, стадіон, спортивний зал, міський сквер, парк, ліс стануть у пригоді для проведення занять з основної гімнастики.

Атлетична гімнастика гармонійно розвиває м’язи всього тіла, формує поставу, робить фігуру людини красивою, розвиває силу, гнучкість і спритність. Нею можуть займатися всі бажаючі.

Заняття групові й індивідуальні відбуваються 2-3 рази на тиждень по 45-60 хв. або щоденно по 20-40 хв. Щоб успішно застосовувати вправи для загального фізичного розвитку, треба мати гімнастичні палиці, булави, гантелі, набивні м’ячі, скакалки, амортизатори або гумові бинти, гирі, штанги і т. ін.

Лікувальна гімнастика – це одна з основних форм лікувальної фізичної культури, яка вирішує, головним чином, спеціальні завдання при лікуванні того чи іншого захворювання. Водночас вона є різновидом прикладної гімнастики, а тому в умовах закладу відпочинку її з успіхом використовують для фізичного розвитку, попередження захворювання та відновлення працездатності відпочиваючих. Загальна тривалість індивідуальних занять від 7 до 20 хв., групових – від 15 до 60 хв.

Засобами лікувальної гімнастики є: стройові вправи, різновиди пересувань і танцювальні кроки, вправи для загального розвитку з предметами і без них, вправи на гімнастичній стінці, лавці, зі скакалкою, на спеціальних приладах, прикладні вправи; спеціальні вправи в рівновазі та дихальні, на координацію, розтягування, коригуючі вправи тощо.

Вибираючи вправи для занять, враховують характер захворювання, фізичну підготовленість, стать і вік відпочиваючих.

Заняття лікувальною гімнастикою бувають індивідуальні й групові. Проводять їх за загальноприйнятою схемою, яка складається з підготовчої, основної та заключної частин.

Ігри посідають значне місце в системі фізичного виховання. Одним з різновидів їх є рухливі ігри. Їхніми істотними елементами е ходьба й біг, стрибки, метання, боротьба, елементи акробатики й основної гімнастики, плавання, катання на ковзанах, лижах.

Спортивні ігри належать до групи фізичних вправ, для яких характерні досить складні умови проведення й загальноприйняті правила (футбол, баскетбол, волейбол, хокей, теніс, гандбол, настільний теніс, водне поло, городки тощо). Грають у них, як правило, на свіжому повітрі й цим самим сприяють загартуванню організму. Найрізноманітніші рухи, з яких складаються ігри, сприяють гармонійному фізичному розвитку організму. Більшість їх викликає позитивний емоційний настрій (піднесеність), а це благотворно впливає на нервову систему і забезпечує активізацію діяльності внутрішніх органів людини.

Широке застосування рухливих ігор, ігор-розваг, ігор-атракціонів, спортивних ігор за спрощеними правилами в закладах відпочинку сприяє проведенню цікавого, змістовного активного відпочинку.

Туризм як сукупність планомірних фізично-оздоровчих і виховних заходів останнім часом набув широкого розвитку в нашій країні.

Туристські прогулянки, екскурсії, походи й мандрівки з тривалим перебуванням на свіжому повітрі й активним пересуванням можна здійснювати пішки, на лижах, велосипедах, мотоциклах, веслових і моторних човнах, автомашинах, на плотах. У практиці фізичного виховання туризм використовують як засіб загальної фізичної підготовки, активного відпочинку, спортивного вдосконалення, комуністичного виховання та підготовки радянських людей до продуктивної праці й захисту Батьківщини.

Оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм людини факторів природи в сполученні з загально-зміцнюючою м’язовою діяльністю. Інтенсивність м’язової діяльності визначається станом здоров’я й фізичної підготовки учасника туристського походу, що зумовлює вибір засобу пересування, темп, тривалість тощо. Для оздоровлення застосовують найбільш поширені прикладні види активного туризму – пішохідні, на лижах, водні, велосипедні походи й мандрівки, прогулянки й екскурсії, причому на учасників, як правило, припадає загальне (від помірного до значного) фізичне навантаження. Це зміцнює й тренує організм людини. Досягається значний оздоровчий ефект: розвиваються та зміцнюються серцево-судинна й дихальна системи, поліпшується травний процес, підвищується обмін речовин, зміцнюється опорно-руховий апарат. Регламентоване пересування пішки, на лижах, на веслових і парусних суднах, на велосипедах у різних погодних умовах, рельєфі місцевості, подолання перешкод, перенесення вантажу – розвивають силу, витривалість, спритність, швидкість реакції тощо.

Заняття фізичними вправами в закладах відпочинку можуть бути ефективними тільки в разі їхнього систематичного проведення за визначеним планом, з дотриманням правильної методики.

Найкраще забезпечує виконання цих умов найбільш поширена форма проведення занять фізичними вправами – урок.

Наявність схеми уроку полегшує його планування й проведення.

Структура уроку. Під структурою уроку фізичної культури прийнято розуміти певну послідовність розв’язання педагогічних завдань і відповідну послідовність виконання вправ, щоб забезпечити поступове зростання навантаження на організм людини.

При визначенні послідовності вирішення педагогічних завдань уроку, його структури керуються такими принципами: досягнення найбільшої ефективності з найменшою затратою енергії та часу учасників – за рахунок правильної побудови уроку;  збереження високої працездатності групи протягом усього року – завдяки різноманітності вправ, їх правильного чергування;  забезпечення сприятливих умов проведення занять-для цього створюють відповідний режим уроку (тривалість, чергування, дозування вправ), а також додержуються гігієнічних умов, що сприяють насамперед зміцненню здоров’я учасників занять.

Природні кліматичні фактори

Найпоширенішими методами лікування та загартовування організму людини кліматом є аеротерапія, або лікування повітрям. Це і сон на відкритому повітрі, й повітряні ванни, і просто цілодобове перебування на повітрі. Повітряні ванни сполучають з фізичними вправами, масажем та дихальною гімнастикою.

Сонячні ванни – це досить ефективна кліматична процедура. Ії застосовують тільки з дозволу лікаря та відповідно до його рекомендацій.

Водні процедури (насамперед купання та плавання) вимагають особливої уваги. Якщо невміло застосовують їх, це може спричинити нещасний випадок, тяжке захворювання простудного характеру. їх починають з обтирання вологим рушником, губкою або спеціальною рукавичкою (в напрямку від пальців до тулуба, шиї, грудей, живота, спини й ніг).

Купатися можна не більше двох разів на день, не менше як через годину після їди. Входити у воду треба повільно, а виходити швидко, перебувати у воді від 5 до 20 хв., а тим, хто має певні відхилення в стані здоров’я 2-5 хв. Не слід доводити себе до стану «гусячої шкіри», запаморочення голови, блідих пальців та синіх губ. Після закінчення купання та плавання насухо витирають усе тіло, одягаються й відпочивають.

Ранкову гігієнічну гімнастику проводять за планом, складеним інструктором фізичної культури разом з лікарем або медичною сестрою.

Варіант ранкової гімнастики для групового та індивідуального виконання добирають залежно від пори року, місцевих умов, фізичної підготовленості, віку та стану здоров’я відпочиваючих.

Масові ігри та розваги можуть проводитись також у формі особистих чи командних змагань. При цьому обов’язково дотримуються поступового емоційного та фізіологічного навантаження, особливо при переході від одного до іншого, що відрізняється од попереднього і характером рухів, і навантаженням.

Рекомендована література [4, с.102-114], [6, с.22-32], [12, с.201-222], [14, с.402-405], [14, с.532-546], [16, с.217-225].

Лекція № 12

Організація масових фізкультурно-спортивних заходів з використанням національних традицій фізичного виховання

План

1. Використання національних традицій фізичного виховання у різних формах фізкультурно-оздоровчої роботи.

2. Методика та організація масової фізкультурно-оздоровчої роботи з використанням національних традицій фізичного виховання.

3. Завдання масових фізкультурно-спортивних заходів, методика їх організації та проведення.

4. Вимоги до розробки положення про масовий фізкультурно-спортивний захід.

Види масових фізкультурно-спортивних заходів та їх значення

Масові фізкультурно-спортивні заходи займають важливе місце в системі організації здорового способу життя населення України. Вони є засобом залучення широких мас населення до занять фізичною культурою й спортом, підвищення фізичної підготовленості, виховання необхідних рухових умінь та навичок, підвищенню мотивації до занять фізичними вправами.

Спортивно-масові заходи - це змагальна ігрова діяльність, учасники якої з урахуванням їх віку, статі, підготовленості мають приблизно рівні можливості досягти перемоги в доступних їм вправах. Ця доступність створюється спеціальним підбором змагальних вправ, складності й довжини дистанцій, ваги використовуваних приладів, а також тривалістю й інтенсивністю виконання рухових дій. Крім того, з метою вирівнювання фізичних можливостей учасників, використовуються гандикапи, фора, порівняльні коефіцієнти й заохочувальні бали.

Фізкультурно-спортивні масові заходи поєднують у своєму змісті спортивні змагання, занять фізичними вправами, організацію активного відпочинку, та рекреацію. Це сприяє розширенню та урізноманітненню програм, використання новітніх технологій, поповнення технічного та тактичного арсеналу, підвищує вимоги до особливостей підготовки й проведення масових фізкультурно-спортивних заходів з населенням різних вікових та соціальних груп.

У ХХІ столітті найбільш поширеними масовими фізкультурно-спортивними заходами є „Богатирські ігри”, „Ігри патріотів” , „Форт Буаярд”, „Лицарські турніри”, „Козацькі забави”, „Дні спорту”, фестивалі, спартакіади закладів освіти та трудових колективів, футбольні турніри та ін. Такі заходи є не тільки засобом пропаганди здорового способу життя, але й потужним засобом виховання патріотизму й національної свідомості.

Великий інтерес викликають змагання з лижного спорту, масові естафети й пробіги, свята ковзанярів, велосипедистів, комплексні змагання, день здоров'я, день плавця, день бігуна. Учасниками фізкультурно-спортивних заходів можуть бути представники різних верств населення, вікових груп та рівня фізичної підготовленості. Мета  таких заходів- підвищити емоційність, створити сприятливу атмосферу, стимулювати ріст майстерності  й результативності учасників й тим самим зробити більш ефективними змагання.

Змагання у програмі широкомасштабних масових фізкультурно-спортивних заходів доцільно проводити за спрощеними правилами, рухливі ігри, туристичні естафети, змагання на доріжках здоров'я, майданчиках й т.д.

Завдання масових фізкультурно-спортивних заходів та  принципи їх проведення

Основною метою фізкультурних спортивно-масових заходів є створення сприятливих умов рекреації населення України та забезпечення права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їхніх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та у місцях масового відпочинку, популяризації здорового способу життя.

Стимулюючи зростання спортивно-технічних досягнень, сприяючи кращій фізичній підготовленості й морально-патріотичному вихованню молоді, масові фізкультурно-спортивні заходи вирішують актуальні соціальні завдань (пропаганда фізичної культури й спорту; реклама форм і видів масових фізкультурно-оздоровчих заходів, залежно від характеру й спрямованості, та популяризація їх серед населення; розширення менеджментської та маркетингової спортивно-масової структури діяльності; виявлення перспективної молоді для занять різними видами спорту; виконання вимог Державних нормативних тестів фізичної підготовленості населення України; встановлення спортивних рекордів (закладу, підприємства, району, міста); національно-патріотичне виховання, яке базується на традиційних основах фізичного виховання українського народу; розширення сфери спілкування, інтелектуального збагачення, об’єднання інтересів, усвідомлення суспільної цілісності та особистої значущості; залучення населення до суспільно-корисної діяльності в галузі фізичної культури й спорту; виявлення найсильніших учасників і команд, комплектування збірних команд; підведення підсумків, оцінка та контроль роботи фізкультурних клубів, секцій, груп, визначення переможців масових заходів та якості фізкультурно-спортивної роботи; обмін досвідом роботи, демонстрація досягнень кращих колективів).

У кожному окремому випадку при проведенні масового заходу ставляться конкретні завдання, що відповідають його головній меті та сприяють її досягненню в найбільш повній мірі.

Кожен  масовий фізкультурно-спортивний захід повинен проводитися у відповідності з наступними організаційними принципами: відповідність організації завданням заходу; доступність заходу за часом і місцем проведення; доступність змагальних вправ; безпека учасників, глядачів і суддів; видовищність, наочність, естетичність, що сприяє гармонійному розвитку особистості.

Методика організації та проведення масових фізкультурно-спортивних заходів

У процесі організації спортивно-масових заходів необхідно враховувати рівень фізичної підготовленості, вік та інтереси передбачуваних учасників, а також наявні можливості реалізації цих інтересів (наявність спортивного обладнання, кліматичні умови,  кадрове, технічне та фінансове забезпечення).

Затверджуючи план масового фізкультурно-спортивного заходу необхідно орієнтуватися на плани районних та обласних управлінь фізичної культури і спорту. Це дозволить забезпечити систематичність і послідовність змагань, своєчасну підготовку збірних команд і учасників особистої першості до змагань на першість району, міста.

Масові фізкультурно-спортивні заходи необхідно планувати і організовувати рівномірно впродовж усього календарного року.

У плані фізкультурно-спортивних заходів доцільно виділити  розділи:

Комплексні фізкультурні і спортивні заходи (народні ігри , поєдинки, естафети);

Змагання з видів спорту (виконання фізичних вправ).

Крім назви і термінів проведення заходу в плані доцільно вказати й іншу інформацію, що може сприяти кращій організації (передбачувані нагороди, призи, інші заохочення).

Організація масового фізкультурно-спортивного заходу вимагає завчасного створення підготовчої комісії. До неї входять працівники управлінь та відомств фізичної культури і спорту, , викладачі, тренери, представники культури і тих організацій, які задіяні у підготовці, проведенні та забезпеченні змагань, атракціонів і розваг.

Для впорядкування роботи комісії складається план підготовки заходу, який передбачає конкретизацію змісту роботи, терміну виконання, визначення відповідальних осіб та відомості про організації, учасників, суддів, задіяних у заході.

У плані бажано передбачити наступні питання: розробка положення про спортивно-масовий захід та кошторису витрат; розробка сценарію, враховуючи церемонії відкриття, проведення, закриття, нагородження, використання символіки, гімну, музичного супроводу; підбір, затвердження, інструктаж безпосередніх організаторів, технічних керівників, суддів, членів журі; підготовка, місць проведення змагань, реклама, оформлення засобами наочної агітації й пропаганди, маркування трас, ігрових майданчиків, установка покажчиків, огородження й т.д.; підготовка устаткування, інвентарю, спорядження, придбання призів, підготовка грамот, протоколів і т.д.; виготовлення засобів наочної агітації, складання коментаторських текстів, афіш, оголошень, бланків «експрес-інформації» і т.д.; організація медичного забезпечення, підбір лікарів, придбання медичних препаратів; організація транспортного медичного й побутового обслуговування.

Вимоги до розробки положення про масовий фізкультурно-спортивний захід

Положення - головний управлінський документ, на підставі якого здійснюється підготовка й безпосереднє проведення заходу. Положення визначає сутність, зміст і порядок змагальної діяльності, регламентує відносини між організаторами, суддями й учасниками.

У зв'язку із цим положення необхідно складати гранично чітко, щоб повністю виключити різне тлумачення тих або інших його пунктів. У ньому потрібно передбачити конкретні найбільш важливі ситуації, які можуть виникнути під час проведення змагань. Положення повинне бути по можливості коротким, ясно сформульованим. Його не слід перевантажувати вказівками, передбаченими загальноприйнятими типовими правилами змагань з певних видів спорту.

У сфері фізкультурно-оздоровчої роботи часто проводяться змагання за спрощеними правилами. У цьому випадку у положенні повинен бути обумовлений характер спрощення.

Організація та проведення масових оздоровчо-спортивних заходів вирішують важливі завдання у залученні широких верств населення до систематичних занять, наданні фізкультурно-оздоровчих послуг, поєднанні індивідуальних форм організації фізкультурно-спортивної діяльності за місцем проживання, навчання та в місцях масового відпочинку населення.

Протягом останніх років спостерігається зростання інтересу населення до пізнання та відродження національних традицій, у тому числі, традицій фізичного виховання та здорового способу життя. Саме тому актуальним є масові спортивно-оздоровчі заходи з елементами традицій фізичного виховання українського народу.

Найбільш реалізованими та дієвими у навчально-виховній, виробничій і соціально-побутовій сферах є традиції фізичного виховання козацької доби («Козацький гарт», «Козацькі ігри та забави», «Бойове мистецтво козаків», «Нащадки козацької слави» та ін..

Традиції фізичного виховання Київської Русі доволі рідко зустрічаються у сучасній практиці оздоровчої та спортивно-масової роботи.

З метою розширення та збагачення знань про різні історичні періоди, становлення та розвитку Української держави, використання національного досвіду здорового способу життя, необхідно розкрити традиції фізичного виховання у Київській Русі, розробити шляхи їх використання у всіх формах масової фізкультурно-оздоровчої роботи.

Рекомендована література [1, с.20-100], [2, с.29-47], [3, с.76-113], [4, с.5-69],[7, с.205-209],  [12, с.77-106], [15, с.136-142].


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

69896. Создание псевдонима базы данных 1.11 MB
  При работе с таблицами локальных БД или СУБД сама база размещается либо в каталоге на диске и хранится в виде отдельного набора файлов, либо на удаленном сервере. Обращение к базе данных происходит по ее псевдониму (Database Alias).
69897. ЭЛЕКТРОННАЯ ТАБЛИЦА EXCEL. ЭЛЕМЕНТЫ ОКНА.НАСТРОЙКА ПАНЕЛИ ИНСТРУМЕНТОВ. ВВОД И РЕДАКТИРОВАНИЕ ДАННЫХ 465.5 KB
  Создайте электронные таблицы для расчета оплаты труда рабочих строительной бригады пропорционально отработанному времени, разряду и тарифам. Данные для расчетов разместить на разных листах.
69898. Термометры расширения и термометры манометрические 281 KB
  Самые старые устройства для измерения температуры жидкостные стеклянные термометры используют термометрическое свойство теплового расширения тел. Основные достоинства стеклянных жидкостных термометров простота употребления и достаточно высокая точность измерения...
69899. Безусловная одномерная оптимизация 503.5 KB
  Цель работы: знакомство с оптимизационными задачами, изучение различных методов одномерной оптимизации и сравнение эффективности их применения для конкретных целевых функций.
69900. Переменные. Операторы. Массивы 26.37 KB
  Цель работы: Создание простого приложения на Java, выполняющего небольшие вычисления с выводом результатов на консоль. Лабораторная работа 1: Создайте класс с названием Calc и метод main() в нем. Создайте в методе main() локальную переменную i типа int.
69901. ТЕХНОЛОГИЯ ПРОИЗВОДСТВА БЕСШОВНЫХ И СВАРНЫХ ТРУБ 1.64 MB
  Исследование влияния угла подачи рабочих валков на скоростные параметры процесса прокатки 18 Лабораторная работа 2. Сравнительное исследование процесса раскатки труб на короткой оправке в 2х и 3х валковых станах винтовой прокатки...
69902. Составление программ на Borland Pascal 93 KB
  Составить программу, выбрав вариант задачи согласно последней цифре шифра. Вывести результаты решения во внешний файл. Вариант 0 Задана матрица A размера 4x4 с вещественными элементами. Найти и вывести на печать все положительные элементы матрицы...
69903. Построение графиков с использованием электронных таблиц 79 KB
  Указание к лабораторной работе №10. В работе необходимо построить график функции с использованием программ Excel или Calc. Основанием для построения графика служат числовые данные, полученных ранее в ходе выполнения лабораторной...
69904. Подготовка схем в системе Visio 146 KB
  Нестандартные фигуры автор рисует с помощью универсального переключаемого через ниспадающее меню инструмента. Затем фигуры соединяются рисованными линиями или автоматически вызовом соединителей и в них впечатывается текст с помощью имеющегося в составе Windows набора шрифтов Fonts.