47964

Організації. Об’єктивні причини виникнення та існування організацій

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Метр польської і світової соціології Ян Щепанський у своїй праці Елементарні поняття соціології 1970 починає розгляд існуючих дефініцій організації з метафори. Спробуємо від метафори перейти до більш точного визначення змісту поняття соціальної організації. Соціологізувати визначення змісту поняття організації спробував Я. Щепанський ілюструє прикладами з організації життя групи студентів.

Украинкский

2013-12-13

445.5 KB

3 чел.

Організації. Об’єктивні причини виникнення та існування організацій.

  1.  Зміст поняття " організація".
  2.  Типи соціальних організацій.

Метр польської і світової соціології Ян Щепанський у своїй праці "Елементарні поняття соціології" (1970) починає розгляд існуючих дефініцій організації з метафори. Він пише: "Можна порівняти соціальний зв'язок із системою шнурків і ниток, які зв'язують членів спільноти, керують їхніми діями, тримаючи їх у шорах, змушуючи їх виконувати певні дії і не даючи змоги робити інші. Такі шнурки і нитки не повинні плутатися, паралізувати одне одного. Вони мають доповнювати одне одного, аби регулювати процес упорядкованим засобом, — інакше кажучи, вони мають бути організовані".

Спробуємо від метафори перейти до більш точного визначення змісту поняття соціальної організації. На заваді стає той факт, що термін "організація" набуває різних значень залежно від контексту його застосування.

В одному розумінні термін "організація" тлумачиться як цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керівних органів. На думку Н. Смелзера, організація — це велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей.

В іншому розумінні термін "організація" розглядається як комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, гармонізації зусиль, спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.

Нарешті, під організацією розуміють сам процес регуляції соціальних дій, спрямованих на реалізацію певних цілей, тобто підкреслюється поведінковий аспект процесу.

"Соціологізувати" визначення змісту поняття організації спробував Я. Щепанський. На його думку, соціальна організація будьякої спільноти — це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя.

Своє визначення Я. Щепанський ілюструє прикладами з організації життя групи студентів. Тут ми маємо справу з елементами загальної організації навчального закладу, встановленої законами про освіту, такими як певний порядок занять, обов'язки студентів і викладачів, з прийнятими зразками поведінки і взаємовідносин, а також з нормами, що регулюють взаємини членів колективу вищого закладу освіти, та ін. Все це разом приводить до того, що студенти, які вступили до навчального закладу, керуючись особистим інтересом — здобути фахові знання і диплом, живуть і співпрацюють у групі упорядковано, не прагнучи реалізувати особисті інтереси за рахунок прав і прагнень інших, і таким чином життя студентської групи йде упорядкованим, "нормальним" шляхом. Отже, соціальна організація — це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.

Аналізуючи сутність соціальної організації, А. Камінський ілюструє її дії на прикладі упорядкування дорожнього руху. Правила дорожнього руху достатньо подані в Цивільному кодексі й обов'язкові для всіх водіїв та пішоходів. Допоміжну функцію в регулюванні руху виконують різні дорожні знаки. За дотриманням правил руху на дорогах стежать спеціальні служби (ДАІ, дорожня міліція). На роздоріжжі, де небезпека для транспорту і пішоходів зростає, з'являються міліціонери-регулювальники. Якщо поряд є кілька перехресть, дії регулювальників координуються. Міліція узгоджує свої дії з роботою світлофорів, останні можна підключити до комп'ютера, щоб, скажімо, забезпечити "зелену хвилю" для транспорту, та ін.

Приклад організації дорожнього руху свідчить, що соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, які оперують терміном "соціальна організація", позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, акцентуються його матеріальний (організація — це група), атрибутивний (організація — це упорядкованість) або поведінковий (організація — це процес) аспекти.

Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється:

1) у розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;

2) взаємодоповненні цих диференційованих дій;

3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;

4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія має відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково змінюється склад групи;

5) факті, що певні відхилення від встановлених дій викликають негативні санкції, а деякі — позитивні або взагалі не беруться до уваги. Негативні санкції — це осудження, іронія, догана, виключення з групи, позбавлення волі, страта. Позитивною санкцією може бути визнання, похвала, нагорода та ін.

Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій різні в різних групах, неоднакові для окремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами. Як ведеться: "Що попові можна, то дякові — зась".

Всі ці прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами і певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлять систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі та в суспільстві взагалі. Оскільки у своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативно обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і, нарешті, між ним та представниками інших груп і їхніми цінностями.

Типи соціальних організацій

Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустрі-альних суспільств зі складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення останніх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації й організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг — ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.

Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, набуття соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль.

Перший тип організації виникає як результат узагальнення в нормах і санкціях більш або менш раціонального аналізу соціальної дійсності, умов вирішення життєво важливих для спільноти завдань.

Другий тип створюється поступово і немовби несвідомо. Він містить у собі, як стрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функціонували і визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодексах, правилах чи загальних регламентах. Взагалі більшість таких норм не формулюються однозначно, хоча на практиці реалізуються в діях індивідів — членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаної більшістю норми.

Межа між першим і другим типами організації досить плинна. Обидва типи організації — граничні, ідеальні. Організації в архаїчних суспільствах, групи типу сусідської общини, сільської громади складаються спонтанно, як умова відтворення спільного життя, і не мають прикмет, заздалегідь спланованих. У свою чергу, профспілки, установи охорони здоров'я, наукові товариства, взагалі великі групи, створені для реалізації визначених соціальних завдань, — це спільності, майже цілком сконструйовані, в яких усі основні норми і санкції чітко сформульовані у статутах. Однак слід зазначити, що кожна свідомо створена організація ґрунтується на організації або організаціях, сформованих поступово, з малою участю рефлексій. Наприклад, керівництво промисловим підприємством свідомо встановлює норми організації процесу виробництва і міжособових стосунків під час праці, спираючись на думку, що робітники підприємства засвоїли певні норми соціального співжиття, які були обов'язкові в середовищі, до якого вони належать, або на підприємстві, де вони раніше працювали.

Часто трапляється, що організаційні норми, які спочатку були встановлені свідомо й ефективність яких була контрольованою, з часом настільки глибоко засвоюються індивідами, що реалізуються ними автоматично, без урахування можливості застосування санкцій. Це свідчить про високий ступінь соціалізації суспільства. Можна провести аналогію: у добре вихованої дитини поведінка визначена не страхом покарання, а тим, що сама думка про "поганий" вчинок для неї неприємна, тому емоційно відкидається.

Існуючі соціальні організації можна поділити на формальні ft неформальні. Слід зауважити, що є різні традиції тлумачення цього поділу. На це звертає увагу у своїх лекціях український соціолог Валерій Хмелько. В українській мові термін formal organization часто перекладають як "формальна організація". Однак українське слово "формальний" не має деяких значень, властивих англійському слову formal. Наприклад, formal, за американським словником англійської мови Вебстера, — це, крім іншого, ще й highly organised — "високоорганізований". Це значення Вебстер ілюструє словосполученням a formal garden, що перекладається не як "формальний сад", а як "парк, що доглядається".

Терміном formal organization американські соціологи позначають великі вторинні групи, які свідомо створюються для досягнення певних цілей, підкреслюючи при цьому, що останніми десятиліттями Сполучені Штати стали суспільством саме таких організацій. Це і "великий" уряд — система державної адміністрації від місцевих муніципалітетів до федерального уряду. Це також "великі" транснаціональні корпорації, "великі" лікарні, профспілки, університети тощо.

За іншою традицією, формальна організація — це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів. Натомість неформальна організація — це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна організація упорядковує повсякденне життя поза межами формальних організацій або ж доповнює і компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважно моральні санкції. Наприклад, на промисловому підприємстві формальна організація — це комплекс приписів, чітко сформульованих керівництвом, які регулюють поведінку персоналу в процесі виробництва. Неформальну організацію становлять усі засоби регуляції соціальних відносин і процесів, які існують або створюються на підприємстві поряд з формальною організацією, а іноді й всупереч їй.

Одним з критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій — незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно і виразно визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна одну.

Формування організаційних структур відбувається різними шляхами. Зважаючи на їхню специфіку, можна навести два антиподи — добровільну і тотальну (примусову) організації. Прикладом добровільних організацій є професійні та релігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо. Н. Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій: 1) вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів; 2) членство в організації є добровільним — люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх; 3) організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодо останньої ознаки, то вона властива далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.

Протилежний тип організації — організація тотальна, або примусова. Це об'єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Н. Смелзер підкреслює: "Якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для "загального" суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес"*.

До них можна віднести такі організації, як шпиталі, будинки і санаторії для немічних людей, тюрми, виправні табори, різні типи примусових робіт для людей, небезпечних для суспільства, обов'язкову (не професіональну) армію, обов'язкову школу тощо.

Становлення українського молодіжного руху: історія та сучасність.

  1.  Визначення поняття „молодіжні організації”. Періодизація розвитку молодіжного руху України.
  2.  Розвиток молодіжного руху в Україні до пер.пол. 80-х рр. ХХ ст.
  3.  Молодіжний рух україни на сучасному етапі свого розвитку.

  1.  Визначення поняття „молодіжні організації”. Періодизація розвитку молодіжного руху України.

Молодіжні організації - це не просто об ’єднання молоді, це ті соціальні структури суспільства, через які створюються умови і багато в чому реалізуються інтереси, потреби, запити молодих людей в всіх сферах життя: економічній, політичній, соціальній, духовній, сімейно-побутовій.

В Законі України „Про молодіжні і дитячі суспільні організації”, що був прийнятий Верховною Радою 1 грудня 1998р. записано: „Молодіжні суспільні організації - об’єднання громадян в віці від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, що спрямована на задоволення й захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних й інших суспільних інтересів”.

Процес створення й становлення молодіжних організацій буває різноманітним, але вцілому він має чотири основні стадії (періоди):

  •  Номінальну, коли молоді люди лише об’єднуються (в більшості випадків стихійно) в організацію, зв’язки між членами якої в цей період дуже слабкі;
  •  Формування не лише зв’язків між членами організації, але й її внутрішньої структури;
  •  Консолідуючу, що характеризується чітким виділенням лідера, формуванням активу, встановленням їх авторитету, виділенням функцій і обов’язків;
  •  Завершуючу, пов’язану з остаточним оформленням (або, навпаки, розпадом) організації. До цієї стадії вже прийняті основні документи – програми, устави, звернення і т.п.

Молодіжний рух України виник не сьогодні і має глибоке історичне коріння (його громадські структури з’явилися, як мінімум, ще в ХІІ ст.).у багатьох сучасних українських організацій були попередники. Але для багатьох історія цього руху залишається таємницею.І причин цьому декілька:

З одного боку, збирати матеріали з історії організованого руху дуже важко, так як молоді люди не надавали значення архівам, документам. Крім того, багато цих організацій діяли нелегально. Вони спеціально намагалися уникати розголошення, ховали й знищували все, що моглобкти використане проти них.

З іншого боку, в радянський період, коли єдиною можливою формою організації юнацтва був комсомол, молодіжний рух не досліджувався.

Український молодіжний рух пройшов складний шлях свого розвитку, який умовно можна поділити на 4 періоди:

  1.  Зародження (ХVІ – кін. ХІХ ст.);
  2.  Становлення (кін. ХІХ ст. – перша пол. 20-х років ХХ ст.);
  3.  Комсомольсько-піонерський період (кін. 20-х рр.ХХ ст. – пер.пол.80-х рр.ХХст.);
  4.  Відродження (з кін. 80-х рр.ХХст. до сьогоднішнього дня).

2.Розвиток молодіжного руху в Україні до пер.пол. 80-х рр. ХХ ст.

Як вважають деякі дослідники, перші організації української молоді стали з’являтися ще в ХVІ ст., коли при братствах „спудеїв”, які діяли в Острозі та Львові, існували молодіжні секції, а також „юнацькі братства” в Острозькій академії, „Допомогове товароиство” в Київській академії.

Хоча масово молодіжний рух став розвиватися на території сучасної України в ХІХ ст.З 40-х рр.ХІХ ст. до 1917 р. було створено більше 2.5 тис. суспільних організацій, серед яких було багато молодіжних. Так, в 1816 р. в Перемишлі нелегально діяв гурток української молоді, який ставив собі на меті боротися за впровадження в народних школах рідної мови. Трохи пізніше виникли таємні організації в духовних училищах Києва та Вінницької гімназії.

Молодь, как найбільш активна соціальна група, була основою тих суспільних обєднань, що заклали культурний, а пізніше політичний етап національного громадського розвитку. Це можна сказати про Кирило-Мефодіївське товариство (1846 – 1847 рр.), Харьківсько-Київське товариство (1856 – 1860 рр.), „Малоросійську громаду”, засновану в 1861р. в Київському університеті. Подібні українофільські гуртки існували тоді в Харкові й Полтаві.

В 80-ті рр.ХІХ ст., в період росту національного самосприйняття, навколо ідеї української державності сформувалися гуртки радикальної молоді „Молода громада”, „Молода Україна”, причому не тільки в губернських центрах, але й в уїздних містечках і селах: Лубнах, Херсоні, Круглій Валці, Борисполі і ін. Зростав студентський рух. Більшість політичних лідерів кін.ХІХ ст. завоювали свою першу популярність як студентські активісти, члени студентських громад.

В 1897 р. почала свою роботу Всеукраїнська загальна організація (ВЗО) – федерація 200 громад, студентських груп на чолі зх консультативним комітетом. Згідно з данними таємної поліції, активних членів організації нараховувалося близько 450 чоловік.

Громадську активність проявляли й учні. Так, гурток, створений в 1890р. в другій Київській гімназії, вже через 4 роки розширив свою діяльність на 25 гімназій міста й обєднував майже 200 учнів.

Таємні гуртки української молоді, які спочатку називалися громадами, діяли і в Галичині. Починаючи з 60-х рр.ХІХ ст. і до поч.ХХ ст.вони охопили своїм впливом майже всі середні й вищі школи, де вчилися хоча б декілька десятків учнів чи студентів українців. Вони мали свої управи, на чолі яких стояли студенти або старші школярі – „семаки”. На поч. 90-х рр.ХІХ ст.представники гуртків почали кожного року зїзжатися на крайові конференції.

Члени гуртків захоплювалися народною творчістю, вивчали мову й народні звичаї, з задоволенням носили вишиті сорочки, козацькі шаровари й жупани, організовували в річниці смерті Т.Г.Шевченка вечори, на яких читалися доповіді, декламувалися вірші й лунали українські народні пісні.

До кін.ХІХ ст.молодіжний рух України рідко виконував соціальні запити тільки молоді, а був спрямований на вирішення загальнонаціональних питань, таких як проблеми соціальної справедливості, національного самовизнання і молодіжними ці обєднання можна назвати головним чином тому, що вони складалися з молоді й студентів.

На поч. ХХ ст. почвся кількісний ріст молодіжних обєднань. Так, за данними Пашкова, тільки за 5 років (з 1899 по 1905) на території україни, що входила до складу Російської імперії, виникли більше 100 різних молодіжних гуртків, груп та комітетів.

Після лютневої революції, в роки громадянської війни і в перші роки після її закінчення, спектр суспільних структур молодіжного руху ще більше розширився. Спостерігалися такі якісні зміни в формах діяльності: все частіше молодіжні обєднання стали ставити собі на меті вирішення сугубо молодіжних проблем.

Всі молодіжні структури цього періоду можна умовно розділити на 4 группи:

  1.  Молодіжні об’єднання, які використовували ту чи іншу політичні лінію, були активними прибічниками тієї чи іншої партії, а іноді і їх структурними елементами.
  2.  Молодіжні організації, що будували свою структуру по національній ознаці.
  3.  Релігійні молодіжні організації.
  4.  Неполітичні суспільні молодіжні об’єднання.

Звичайно, були деякы молодыжны об’єднання, які сповідували цінності, що не вписуються в цю класифікацію, але, в цілому, нею можна користуватися.

Для Галичини цей період знаменитий ще й тим, що тут почали діяти дві такі організації, як „Січ” і „Пласт”. Першу з них в 1900р. створив один з лідерів Української радикальної партії Кирило Трилевський і її треба згадати тому, що хоча за своїм статусом вона не була молодіжною, її основу складала молодь і в основному сільська, що раніше не спостерігалося в суспільному русі. До того ж вона була багаточисельною, як ні одна інша організація – обєднувала 60тис.чоловік.

Восени 1911р. Петро Франко ( син І.Франка) і Іван Чмола в Львові сформували перші гуртки Пласту – молодіжної організації, яка діяла на принципах скаутизма і трациціях українського козацтва. Головні теоретичні принципи та практичні рекомендації для діяльності організації були закладені в книгах Олександра Тисовського „Пласт” і „Життя в Пласті” (1913р., 1921р.). Пласт зіграв значну роль в вихованні молоді того часу і мав вплив на розвиток подійв наступному розвитку молодіжного руху України.

В роки революції й громадянської війни спектр молодіжного руху ще більш розширився. З’явмлася ціла плеяда нових організацій, поглибили свою діяльність й ті, що були створені раніше. Це стосується й об’єднань школярів. Організації так званих середніх школярів, які діяли ще в кін.ХІХ ст.і після лютневої революції об’єдналися в Всеросійську структуру – Організацію середніх навчальних закладів (ОСНЗ). В неї війшла частина об’єднань з України. А всього їх було дуже багато. Наприклад, уже на початку 1918р. в зо київських школах з 62 діяли свої українські громади. Вони делегували від кожних 15 членів по одному представникові в Осередок українських середньо-шкільних організацій міста Києва. Тоді ж заявили про себе: Учнева спілка (Переяславль), Юнацька спілка (Катеринославль, Павлоград, Сквира, Хорольськ, Кролевець), Українська громада учнів середніх шкіл (Старобільськ), Шкільна просвіта середньої школи (Ізмаїл), Спілка учнів українців в Миколаєві „Зірка”. В багатьох містах діяли скаутські організації. Весною 1921р. вони об’єднували 10 тис.чол.

Про різноманітність молодіжного руху в той період говорить хоча б те, що крім комсомолу, що виник в жовтні 1918р., діяли Комуністична юнацька спілка (КЮС), Українська комуністична робітнича юнацька спілка (УКРЮС), Всеукраїнська спілка робітничо-селянського юнацтва (КОМ ЮН), Єврейська комуністична спілка молоді (Євроком).

Але уже в рішенні другого з’їзду КСМУ було записано: „ Рух робітничо-селянської молоді повинени бути єдиним і комуністичним. Єдиною формою є Комуністична спілка молоді України. Завдання КСМУ – вести боротьбу з намірами дрібнобуржуазних елементів, груп і партій створювати інші юнацькі молодіжні організації, так і головним чином вести боротьбу з вже існуючими організаціями.”

До сер.20-х рр всі молодіжні об’єднання, крім комсомолу й піонерії, були розігнані й знищені. Розпочався третій період в історії молодіжного руху України. За 70 років в ньому відбувалися як позитивні, так і негативні процеси. Незабуваючи про те, що комсомол сповідував певну ідеологію – комуністичну, що він був резервом і помічником КПРС, необхідно однак, підкреслити, що це об’єднання все ж відіграло важливу роль в заохочуванні молоді до суспільно-політичної діяльності, завдяки йому мільйони юнаків та дівчат ставали активними громадянами суспільства.

Так, заслуговує на увагу роль комсомолу в воєнно-патріотичному вихованні молоді, боротьбі українського народу проти німецько-фашистських загарбників в роки другої світової війни. Саме комсомольці складали 80% слухачів шкіл медсестер. В роки війни на окупованих територіях діяли 12 підпільних обкомів, 246 горкома й райкома ЛК СМУ, були тисячі комсомольських організацій і груп. Комсомольці складали 20% всіх партизан України. 8875 комсомольців-партизан нагороджено орденами й медалями, 22 чоловіки отримали звання Героя СРСР.

Велика робота була проведена й по залученню молоді до праці, відродження н/г республіки після ВВВ. Комсомольці приймали активну кчасть в будівництві Дніпрогреса, металургійних гігантів Придніпров’я, Харківського тракторного заводу. Саме комсомольці підтримали стаханівський рух. В 1936р. в рядах ЛК СМУ було 190 орденоносців, серед них 67 дівчат. В 1957р. за допомогою комсомольців в Донбасі збудовано 37 нових шахт.

Славною сторінкою в житті комсомола стала його участь в боротьбі з безграмотністю населення. Тільки за 1930-1931рр  комсомольці навчили більше 450 тис.безграмотних.

Велика заслуга комсомолу в створенні матеріальної бази піонерської організації і вихованні дітей вцілому. Саме з ініціативи комсомольців і в більшості випадків при їх активній участі в УРСР відкривалися Палаци піонерів, станції юних техніків, юних натуралістів, дитячі парки й клуби. З 1925р в Криму діяв всесоюзний піонерський табір „Артек”, а з 1937р в Одесі – республіканський піонерський табір „Молода гвардія”.

Але в історії комсомолу є багато трагічних (або ж просто негативних сторінок). Комсомол не тільки не протидіяв деформаціям в суспільстві, породжених сталінізмом, але в свій час допомагав створенню в країні атмосфери тотальних підозр, масової істерії, пошуку „ворогів народу”. Комсомольці активно брали участь і в процесі колективізації, коли в Україні було експопрійовано більше 200 тис селянських господарств. Завершивши боротьбу з куркулями комсомол на цьому не зупинився і продовжив пошук „ворогів народу”. Чистки проходили в сер6едині самої організації. Апогею вони досягли в 1937-1938рр. Відомо, що серед засуджених комсомольців „ворогів народу” було: в 1937р – 49.8%, а в 1938р. – 31.1%. В число ворогів потрапили не лише рядові члени, але й „комсомольська еліта”.

На території Західної України, після Другої світової війни комсомольські осередки створювались примусово. Тому, на поч.90-х рр саме тут процес розвалу комсомолу проходив найбільш інтенсивно. Так, 28 жовтня 1990р 25-та конференція Львівської обласної комсомольської організації, першою в ЛК СМУ, прийняла рішення про припинення діяльності комсомольської організації і створенні на її базі правонаступниці – Демократичної спілки молоді Львівщини, яка спочатку була колективним членом ЛК СМУ, а з 11 травня 1991р. й зовсім вийшла з його складу.

Таким чином, можна зробити висновок, що історія комсомолу має свої „плюси” й „мінуси”, і потребує правдивого об’єктивного вивчення.

Одночасно з комсомолом, в 20-ті – 30-ті роки, на території радянської України діяв ряд підпільних молодіжних об’єднань. Весною 1930р. під час виступу на засіданні ЦК ЛКСМУ Балицький навів цифри, що лише в 1929р. за участь в антирадянських організаціях і групах в Україні заарештовано 2221 чоловік.

Особливе місце серед цих організацій займає Спілка української молоді (СУМ). Навколо неї ввелося й ведеться багато розмов, починачи з того, що такої організації зовсім не існувало і закінчуючи тим, що вона мала свої структури не тільки в Україні, еле й за її межами. Як би там не було, треба сказати, що вже сам судовий процес над СВУ-СУМ в 1930р. мав значний вплив на розвиток молодіжного руху.

Після війни молодіжний рух України продовжував фунукціонувати в формі двох організацій: комсомольської й піонерської. Правда, в 1956р. було створено як неполітичне молодіжне об’єднання комітет молодіжних організацій України, що не відіграло визначної ролі в житті молоді.

Окрему- нішу в історії молодіжного руху України займають організації української діаспори: СУМ, Пласт, Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Центральний союз українського студенства, Товариство українських студентів „Зарево” та ін. І хоча вони не були багаточисельними, головна їх заслуга в тому, що вони зберегли й продовжують розвивати традиції українського молодіжного руху.

Процес відродження молодіжного руху України в 80-ті роки почався в нових соціально-політичних умовах, але з врахуванням досвіду минулих поколінь. Спочатку почали з’являтися неформальні об’єднання. Це був протест проти формалізму в роботі комсомолу як монополії серед молодіжних організацій, а також реакція на молодіжну моду Заходу.

Демократичні процеси в суспільстві підвищили рівень соціальної активності молоді, пошук нових шляхів її самореалізації. Широкого розмаху набув рух молодіжних дискусійних клубів та центрів, клубів воїнів-інтернаціоналістів, об’єднань, що ставили собі за мету вирішення екологічних проблем.

3.Молодіжний рух україни на сучасному етапі свого розвитку.

В жовтні 1987р. група молодих художників, архитекторів, аспірантів ВУЗів м.Львова, які виступали за збереження унікальної памятки історії і культури – Личаківського меморіалу об’єдналися в „Товаритво Лева”.

Його головою став Захарчишин – старший інспектор облкомітету з захисту природи. Форми діяльності товариства було закріплено в статуті:

  •  робота по реконструкції памяток культури,
  •  Проведення благодійних концертів, вечорів, виставок, екологічних та етнографічних експедицій, фольклорних свят.

Товариство мало своє друковане видання „Поступ”.

Кількість його членів – 350 чоловік.

Саме „Товариство Лева” стояло на початку зародження Народного Руху України. Після публікації „Літературною газетою” проекта платформи Руха, ця організація почала з культурологічної перетворюватись на політичну. „Левенята” стали виступати з ідеями Соборної України.

Скоро, за „Товариством Лева”, що мало вже свої філії в Тернополі та на Волині, почали виникати аналогічні об’єднання в Чернівцях „Оберіг”, Самбори „Поступ”, Умані „Берегиня”, Києві „Щедре братство”.

Група київських студентів, об’єднавшись з молодими вченими інститутів АН УРСР в лютому 1988р. створила клуб „Спадщина” для вивчення й популяризації досягнень українського народу в контексті культурних взаємовідносин з іншими народами, поглиблення й вдосконалення вивчення української мови. „Спадщина” стала ініціатором й організатором проведення неформальними організаціями мітингів захисту української мови й національної культури. Частина членів клубу знаходилась під впливом УРП.

В березні 1988р. на факультеті фізики Київського державного університету виникло товариство „Громада”. Пізніше в нього ввійшли представники інших факультетів – в основному історичного та філологічного, та група людей, що не вчилися в університеті. Лідерами „Громади” стали випускники КДУ Чемерис і Корчинський та студент-історик Бойко.

Головним завданням організації проголошувалося: відродження українських культурних традицій, вивчення історії України. Згідно з цим було створено секції – історична, соціологічна та ін., заснований журнал „Дзвін”. Проголосивши себе захисником пам’яток історії і культури „Громада” практичної роботи в цьому напрямку не вела. І в пер.пол. 1989р. вона завершила своє існування, а частина її участників поповнила лави інших молодіжних структур.

В період передвиборчої компанії на виборах народніх депутатів СРСР почався інтенсивний процес політизації молодіжного руху, створювались молодіжні політичні організації. На Україні цей процес значно активізувався після установчого з’їзду Руху, тобто восени 1989р.. Безпосередньо в НРУ була створена молодіжна секція. На політичному небосхилі республіки стали з’являтися політичні партії при яких створювалися молодіжні структури.

На цей час частина молоді вже була підготована для опозиційної діяльності розвитком подій в країні та республіці. Засобам масової інформації вдалося розгойдати уявлення про наш історичний шлях розвитку в значної частини населення і в першу чергу молоді.

Особливе місце серед молодіжних організацій в цей період займає Спілка незалежної української молоді. Розглянемо історію її винекнення. В 1988р. в Львові відбулися перші політичні мітинги. В липні цього ж року була створена Українська Гельсинська Спілка (УГС). Вже тоді один з її активістів – І.Макар видвинув ідею створення при УГС молодіжної філії.

В липні 1989р. Харківська філія УГС виступила з ініціативою про відродження СУМ, яка й була створена в складі 20 чоловік на чолі з Черемським – студентом філологічного факультету університета і про що відразу ж через радіо „Свобода” була зроблена заява.

19 серпня 1989р.біля гори Маківка (Львівщина) зібралося близько 60 чоловік – в основному молодь з УГС – на установчий з’їзд Львівської молодіжної спілки. Були прийняті програма, устав, звернення до молоді України. В назві СУМ з’явилося слово „незалежна”. Так народилася СНУМ.Було обрано обласну раду. Співголовами організації стали І. Деркач – 1965 р.н., інжинер фізико-математичного інституту та Вітович – 1968 р.н., слюсар телеграфічної апаратури.

20 вересня була заснована Київська організація СНУМа в складі 5 об’єктів: міжрегіонального (Шевченківський р-н Києва), держуніверситет, політехнічний інститут, Академмістечко, Оболонь. Головою Київської СНУМ став Д.Корчинський.

На обласній конференції НРУ 27-28 жовтня організаційно оформлюється Тернопільська СНУМ, яка стає найбільш багаточисельною (приблизно 500 чоловік). В листопаді виникає СНУМ Буковини, в травні 1990р. Івано-Франківська крайова організація СНУМу.

Пояснюючи причину відмови від назви СУМ І.Деркач в інтерв’ю газеті „Новий шлях” (20 січня 1990р.) сказав: „Справа в тому, що відродивши стару назву ми можемо накликати на себе біду. Фактично цим ми виразимо підтримку американського СУМа, а американський СУМ партійний, він існує при ОУНб. Тобто там існує 4 напрямки: ОУНб, ОУНм,двійкарі й так звані соціал-демократи. Проголошенням в Україні СУМа мо можемо спровокувати розкол. Тіж чекисти, або молодь, що не розбирається в питаннях історії, можуть створити якісь інші молодіжні організації й проголосити, що ми мельниківці, інші, що ми двійкарі, саме КДБ могло б на це впливати й керувати одним з них. Це стало б початком нездорового розколу, а наша мета - об’єднати молодь, і не тільки тут, але й в еміграції, показуючи для еміграції приклад, що ми єдині”.

З іншого боку, добавлена до назви літера „Н” повинна була демонструвати незалежність організації від інших суспільно-політичних формувань та державних структур.

Нова організація буквально вірвалася в суспільно-політичне життя республіки закликами до кровопролиття й насилля, розправ над комуністами, конкретними діями, практично завжди спрямованими на розпалювання конфліктів в молодіжномі середовищи. Сумнівну славі їм створювали багаточисельні арешти, затримання, штрафи за протиправну діяльність.

Ось лише декількі з висказувань лідерів СНУМа. Ревть, один з лідерів львівського СНУМу, на мітингу в Ровно сказав: „...і коли потече кров ріками в Чорне море, тільки тоді в нас з’явиться можливість будувати нашу Українську державу”. Вітович на мітингі в Києві 21 січня 1990р. доповнив цю думку:” Прийде час і Україна ще народить нових Міхновських і Донцових, і в бій за незалежність України, якщо буде потрібно поведуть українську націю нові Петлюри й Шухевичі”. Корчинський вже більш конкретно вказує проти кого потрібно спрямувати головний удар: „Нам говорять, що є погані комуністи і хороші комуністи, незалежно від мотивів, вже соїм членством вони підтримують свою партію та її керівництво... В усьому світі, подібні їй терорестичні організації заборонені законом, а їх члени знаходяться в тюрмах...”

Базуючись на ідеології ОУН-УПА СНУМ взяв у неї й організаційну структуру: відділ – районне об’єднання – крайове об’єднання. Діє повне підкорення нижчих органів вищим, сурова дисципліна, вимога обов’язково працювати в первинному об’єднанні, які діють в трудових колективах, навчальних закладах.

Квітень 1990р. в м.Долина Івано-Франківської області відбулася регіональна зустріч СНУМа Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей й м.Києва для створення єдиної ідейної й організаційної платформи, створення СНУМа Західної України. Під час неї, за участі одного з керівників УГС – Гориня, була розроблена тактика дій проти комсомольської організації України, витіснення її з політичної арени.

Детально обговорювалася проблема створення на базі УГС нової партії. СНУМ повинна була стати її молодіжною філією, всім членам було запропоновано вступити до неї.

Було зроблено заяву, що в Львові створено комітет для організації здачі військових білетів, складено графік пікетування воєнкоматів під час весняного призиву. Розглядалося питання про звернення до військовослужбовців-українців з закликом повернутися на Батьківщину, про можливість захичту дезертирів, посилену діяльність серед учнів середніх спеціальних учбових закладів, які повинні призиватися до лав радянської армії.

Також було обговорено й вирішено надрукувати резолюцію про формування загонів для допомоги Литві.

26-27 травня 1990р. в Івано-Франковську відбувся великий збір СНУМу. На нього прибули 220 делегатів від 19 крайових організацій. Вони були представниками 1000 членів СНУМу. Середній вік делегатів – 21 рік. Серед них школярів та учнів ПТУ – 53, студентів – 38, з вищою освітою – 60 чоловік. Відповідаючи на запитання анкети, 190 участників вказали, що вони українці, 2 – росіяни, 1 – чех. Двоє відмітили, що вони „завзяті українці”. Девіз снумівців – „Бог і Україна”. Тому збори благословив єпископ УГКЦ Василик.

І. Деркач в своєму виступі говорив про те, що спілка виступає проти КПРС. Думки делегатів розділилися на демократичні та революційні, що викликало виділення в СНУМі двох фракцій. Їх намагався примирити Л.Лук’яненко, який закликав снумівців працювати разом з УРП, не створювати окрему організацію на бандерівській основі, для того щоб об’єднати в своїх лавах і українців і тих, хто сьогодні забув рідну мову.

При такій широкій гамі поглядів й думок Спілка всеж об’єдналася й отримала назву „всеукраїнська”. Великий збір ухвалив програму й устав. До Центрального приводу було обрано 36 чоловік. Після закінчення засідання делегати відвідали село Великий Угринів і заклали камінь на місці майбутнього пам’ятника Степана Бандери.

Післяз’їздівські акції СНУМу, публічні виступи і заяви спрямовані на розпалювання ворожнечі в суспільстві. Вітович на мітинзі в Львові 30 червня 1990р. сказав: „Нам сьогодні потрібна зміна орієнтирів. Ная вже не задовольняє лозунг „Українська самостійна соборга держава”... Ми мріємо про сверхдержаву. Ми мріємо про таку державу, що зможе диктувати свої умови всьому світу. Ми мріємо про таку українську націю, що стояла б на пів, на три, на десять голів вище всіїх інших націй. Ми розуміємо, що нам буде нелегко. Перед нами ворог, якому більше півтори чисячеріччя. Ворог, ім’я якому – Москва...” В вересні, на мітинзі в Львові, що був організований комітетом солдатських матерів, він виголосив гасло „Україна для українців”.

Ось таке місце займав СНУМ в молодіжному русі початку 90-х років. А почалося все з жарту надрукованого в газеті: „запрошуються для знайомства гарні юнаки та дівчата без шкідливих звичок для створення міцної антиурядової організації”.

Навесні 1988р. на факультеті журналістики Львівського університету виникла ідея створення „Студентського братства”. Установча конференція відбулася через рік – в травні 1989р. Під час неї було обрано раду організації, прийнято устав. Серед його програмних вимог – деідеологізація та демілітаризація навчального процесу, повна свобода слова та совісті, відродження традиційнаціональної вищої школи, захист студентів від свавіллшя адміністрації.

„Студентське братство” на правах колективного члена війшло до регіональної організації Руху і користувалося його матеріальною підтримкою.

В 1989р. члени „Студентського братства” брали участь в голодуванні під Верховною Радою з лозунгом „Свобода або смерть” на знак протесту проти підписання нового союзного договору. Найбільш багаточисельними були організації братства в Львові, Києві, Тернополі, Ів.-Франківську.

В вересні 1989р. В Київському держуніверситеті заявила про себе ініціативна група по створенню по створенню Української студентської спілки. На з’їзді студентських організацій в Львові (7-8 жовт.) ідея створення УСС була підтримана іншими навчальними закладами.

Установчий з’їзд УСС відбувся 8-9 грудня 1989р. в Київському університеті за участі делегатів з Києва, Чернігова, Черкас, Умані, Полтави, Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Хмельницька, Чернівців, Ів –Франківська, Львова.

Мета УСС - боротьба за права студентів, забезпечення всіх стипендією на рівні прожиткового мінімума, надання всім бажаючим гуртожитків, ліквідація пропускного режиму в студмістечках , екстериторіальність та автономія навчальних закладів, прийняття демократичних уставів ВУЗів, добровільна військова та медична підготовка, ліквідація державної монополії на освіту. УСС виступала також за відмову від марксисько-ленінської ідеології при вивченні гуманітарних наук, забезпечення прав українцям і національним меншинам України отримувати освіту рідною мовою, впровадження курсів історії України, історії української філософії, політичних вчень на Україні, свободу діяльності релігійних організацій в ВУЗах і т.д.

До УСС входили представники різних, часто антигоністичних по відошенню одна до одної організацій. Це і снумівці, й комсомольці, й рухівці, й „зелені”. До 1990р. вона об’єднувала близько 2 тис.студентів.

В цей же час при Українській християнсько-демократичній партії почала функціонуватимолодіжна організація „Пласт”. Основне завдання – формування у дітей націоналістичного кругозору на основі вивчення історії ОУН-УПА, греко-католицької віри.

В липні 1989р. в районі хутора Палачики Городоцького району Львівської області було відкрито перший військово-спортивний табір „Пласту” – курінь ім. Шухевича, в якому нараховувалося до 40 підлітків від 9 до 17 років. Тут вони проходили своєрідну ідеологічну обробку.

Одночасно зі створенням Української національної партії під її егідою організована молодіжна структура „січ”.

23-24 серпня 1990р. в польському містечку Білий Бір відбулася перша конференція українських молодіжних організацій в роботі якої взяли участь представники українських молодіжних організацій з України, США, Польщі та Канади.

Конференція визнала необхідним об’єднати зусилля українських молодіжних рганізацій та діаспори в єдиний молодіжний рух, налагодить між ними широкі контакти й обміни. Особлива увага приділялася важливості виховання національно свідомих кадрів для участі в різних сфрах державного будівнитва, та необхідності створення економічної бази для самофінансування організацій молоді.

В цей час відбувся 26-й з’їзд комсомолу республіки, який затвердив нову назвуоргнізації – Ленінська комуністична спілка молоді або Молодь за демократичний соціалізм (МДС), вніс зміни до статуту, зробив його більш демократичним. Але з кінця 1990р. організація зновм почала впроваджувати більш жорстку внутрішню дисципліну, взяла орієнтир  на більш широку підтримку політики Компартії.

Значні зміни відбулися в молодіжному русі в зв’язку з проголошенням Верховною Радою Акту про незалежність України і проведенним 1 грудня 1991р. референдуму, що підтвердив це рішення.

В цей час майже всі новостворені молодіжні організації заявили, що вони переходять від опозиції урядові до співпраці, залишаючи за собою право критикувати дії, що не йдуть на користь становленню української державності.

З іншого боку, саме тоді криза в комсомолі України переросла в його повний крах. 21 вересня 1991р. 27-й з’їзд комсомолу республіки, виходячи з того, що МДС не встигає за розвитком суспільства, заявив про його розпуск і створення нової організації – Спілки молодіжних організацій України (СМОУ),яка на відміну від МДС, що мала статус суспільно-політичної організації, буде об’єднувати молодих людей, незалежно від їх політичних поглядів, і що її головною метою стане створення умов для самореалізації молодих людей, їх соціальний захист.

Сучасний молодіжний рух характеризується такими основними ознаками:

Визначальною рисою молодіжного руху України є його демократичність за характером творення та існування: переважна більшість молодіжних і дитячих об'єднань створена самою молоддю. Демократичність руху забезпечується ще й тим. що чинне законодавство практично знімає всі обмеження, які існували раніше, на створення юнацьких об'єднань, за винятком тих. що є деструктивними, кримінальними для суспільства. Це підтверджує Закон України від 1 грудня 1998 р. "Про молодіжні та дитячі громадські організації", де, зокрема, сказано: "Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності".

Молодіжний рух України відзначається великою кількістю різнопланових за напрямками діяльності і політичними уподобаннями громадських молодіжних організацій. Причому, якщо до 1998 р. щорічно Мін'юст України реєстрував відповідно до чинного законодавства близько 10 всеукраїнських молодіжних та дитячих організацій, то 1999р. було зареєстровано 24 таких організації. 2000р. -21. 2001р. - 11 Отож з року в рік їх загальна кількість збільшується (див. рис. 10.1).

1992      1993      1994     1995     1996     1997     1998      1999     2000     2001      2002

Рис. 10.1 Кількість всеукраїнських громадських молодіжних і дитячих організацій, зареєстрованих відповідно до чинного законодавства станом на 1

січня кожного року

Процес становлення структур громадських молодіжних та дитячих об'єднань поглиблюється на регіональному рівні. Нині тут діє понад 4,5 тис. молодіжних та дитячих об'єднань, що втричі більше порівняно з 1998 р.

процес регіоналізацій в цілому позитивне явище, оскільки сприяє загальному спрямуванню соціальної політики, наближує молодіжні і дитячі громадські об'єднання до особистості і вирішення її проблем. Це також відповідає загальносвітовим тенденціям. Наприклад, у Данії - 86%, Німеччині, Великобританії. Бельгії - 60% членів молодіжних організацій працюють саме в таких структурах.

І, уже часто на місцях,громадські молодіжні об’єднання більшою мірою представлені регіональними, місцевими структурами, ніж всеукраїнськими. Так. 1998 р. у Донецькій області із 150 молодіжних і дитячих громадських об'єднань 67% мали місцевий статус.

Нерідко молодіжні та дитячі організації відіграють важливу роль у процесі виховання молоді, займають дієву позицію в реалізації державної молодіжної політики. Наприклад. 10 років діє Спілка дитячих та юнацьких організацій Черкащини, до складу якої входять 22 міські, районні організації, які об'єднують нині понад 100 тис. дітей, підлітків та молоді області.

Основними напрямами діяльності СДЮОЧ є реалізація соціально значимих програм, проектів, виховання підростаючого покоління через гру, конкурси, формування громадського дитячого самоврядування, створення умов для розвитку дитячих здібностей, поширення додаткових знань, умінь. Залишаючись самостійним, незалежним об'єднанням громадських організацій. СДЮОЧ плідно співпрацює з державними органами влади, з підприємствами різних форм власності, з іншими громадськими організаціями.

Масштаби поширення громадських молодіжних і дитячих організацій у різних регіонах неоднакові. Наприклад, якщо 1999 р. на обласному рівні у Дніпропетровській області діяло 69 громадських молодіжних і дитячих об'єднань, у Львівській - 67, у Донецькій 64, у Рівненській - 61. то в Херсонській області - 10, Чернігівській - 4. Впродовж останнього часу ситуація трохи вирівнялася. Якщо в 1999р. в Чернігівській області діяло лише 24 регіональних організацій, то на кінець 2001р.- уже 89 молодіжних і 61 дитяча громадська організація. Проте певні диспропорції все ж існують: якщо у Вінницькій області нині створено 22 обласні молодіжні і дитячі організації, то в сусідніх з нею Житомирській - 56, Кіровоградській - 57.

Необхідно також підкреслити і те, що регіони нерідко відрізняються не лише масштабами охоплення дітей та молоді громадськими об'єднаннями, але й тим, що у кожному регіоні ці організації різні за напрямами діяльності, ідеологічним спрямуванням. Так, наприклад, 1998 р. у Миколаївській області серед 19 зареєстрованих обласних молодіжних та дитячих організацій тільки дві займалися питаннями виховання на традиціях народу і лише одна організація в деяких напрямах будувала свою роботу на співпраці з церквою, у Житомирській області з 26 обласних організацій таких усього по одній, а в Тернопільській, де за статусом обласних зареєстровано 28 об'єднань, діяло 7 виховних і 5 релігійних організацій.

Попри те, що кількість громадських молодіжних та дитячих об'єднань з року в рік зростає, характерним є те, що вони є невеликими за чисельністю. У цілому впродовж останніх 10 років кількість молодих людей, які є членами молодіжних громадських організацій, залишається майже незмінною. Враховуючи те, що чинне законодавство не вимагає від молодіжних і дитячих громадських організацій обов'язкового фіксованого членства, загальну кількість молоді, охопленої молодіжним рухом, можна, у першу чергу, визначити за-результатами соціологічних досліджень. У травні 1993 р. 3,5% молодих людей заявили, що вони є членами громадських молодіжних організацій, у червні 1994 р. - 1,4%, у жовтні 1995 р. - 5,3%, у вересні 1999 р. - 3%, у травні 2000 р. - 2%, у червні 2002 р. - знову 2%. У травні 2000 р. та в червні 2002 р. ще по 2% молодих людей відповіли, що вони іноді відвідують окремі заходи, які проводяться молодіжними організаціями. Таким чином можна стверджувати, що в країні членами організованого молодіжного руху є 2-3% молоді.

Про це говорить і кількісний склад зареєстрованих відповідно до чинного законодавства всеукраїнських молодіжних об'єднань, в яких перебуває дуже невелика частина юнаків та дівчат. Молодіжна морська ліга України об'єднує майже 60 тис. осіб, Українська соціал-демократична молодь - понад 45 тис. юнаків і дівчат, близько десяти організацій мають у своїх ,лавах 10-15 тис. членів, а всі інші – лише по 2-3 тис.

Молодіжна морська ліга (1992) м.Севастополь. Головне завдання – надання соціальної допомоги молоді. Особлива увага приділяється створенню та розвитку моодіжних житлових комплексів. Одним з пріорітетних напрямків діяльності Ліги є провнїедення патріотичного виховання молоді. Членами пошукового молодіжного обєднання „Долг”(колективний член ММС) знайдено 12 тис. Останків загиблих у ВВВ, проведено більше 9 тис. перезахоронень. Щорічно Ліга спільно з військоматами проводить спартакіади з військово-прикладних видів спорту, дає концерти в підшефних військових частинах і на кораблях флоту.

Стало традицією проведеня ММЛ міжнародних змагань з боксу на Кубок Чорного моря, тенісних турнірів, спортивно-туристичнихзльотів і змагань, парусних регат, змагань з водних видів спорту.

Членство до 30 років.

Все більшого поширення набувають об'єднання молоді, які створюються за фаховим принципом. На всеукраїнському рівні зареєстровані і діють: Українське товариство молодих юристів, Всеукраїнська громадська організація "Спілка селянської молоді України", Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Спілка молодих лікарів України", Асоціація майбутніх юристів України, Спілка творчої молоді України "Ліга Артіс", Молодіжна громадська організація "Асоціація молодих українських політиків і політологів".

Останнім часом в Україні все більших масштабів набуває волонтерський рух. Волонтерські загони створюються і діють як при громадських об'єднаннях, так і при державних органах. У 1997 р. утворено Всеукраїнський громадський центр "Волонтер”, осередки якого діють майже у всіх областях країни. На початку 2001 р. кількість волонтерів, що працювали при центрах ССМ, становила 13,2 тис. осіб, причому найбільше їх було в м. Києві - близько 5 тис. осіб, у Закарпатській, Херсонській областях - по 2,5 тис. За напрямами роботи волонтери поділялися таким чином: 57% волонтерів займалиси соціальною роботою з сім'ями, 30% - профілактикою правопорушень і негативних явищ, 6% - сприянням працевлаштуванню та вторинній зайнятості; 7% - соціальною підтримкою військовозобов'язаної молоді.

3 метою підготовки волонтерів і поширення досвіду роботи волонтерського руху державний центр соціальних служб для молоді у 2000 р. прийняв комплексну програму „Всеукраїнська школа волонтерів". 2001 р. при центрах соціальних служб для молоді діяло 218 таких шкіл. |

Однак, оцінюючи в цілому соціальну діяльність молодіжних організацій, необхідно підкреслити, що спрямована вона передовсім на шефську допомогу ветеранам, пенсіонерам, одиноким людям, шефську роботу в будинках дитини, інтернатах для дітей-сиріт, виправно-трудових колоніях для неповнолітніх, на допомогу дитячим спортивним командам. Соціальна робота з молоддю, як правило, обмежується організацією її дозвілля і набагато рідше - захистом прав молодих людей.

Процес організаційного формування молодіжних організацій ще не закінчився. Зменшується кількість позитивних оцінок, що дають молоді люди діяльноті молодіжних об’єднань. Розвиток молодіжних організацій стримується бідною матеріальною базою і недостатньою підготовленістю кадрів для роботи з молоддю.

Якщо розділити молодіжні організації по основним напрямкам їх діяльності, то можна виділити ряд специфічних груп:

  1.  Молодіжні організації, мета яких – вирішення політичних проблем: Асоціація молодих українських політологів і політиків, Союз українського студентства і т.д.Серед них представлений майже весь традиційний спектр політичних організацій: від ультралівих (неокомуністичних) – Київський обласний комітет Всесоюзної Молодої гвардії Більшовиків – молодіжний відділ відродженого ВКП(Б) до молодих представників радикального націоналізму – Братство „Східний хрест”, Легіон Нового ладу, Молодіжна ліга Харківщини.
  2.  Молодіжні обєднання, що ставлять своїм першочерговим завданням вирішення соціальних проблем молоді, її соціальний захист. Це СМОУ, Молодіжна морська ліга, Всеукраїнська асоціація „Укрмолодьжитло”, СУМ та деякі професійно спрямовані молодіжні об’єднання: Асоціація студентів-медиків, Всеукраїнська асоціація молодих дизайнерів і стилістів, Українська асоціація молодих юристів та ін. Хоча на практиці вони мало що роблять для вирішення соціальних проблем молоді.
  3.  Організації, що основою своєї діяльності вважають вивчення історії, фольклору, культури, етнографії народів України: Товариство Лева, Молодіжне товариство „Кіш”, Спілка творчої молоді України „Ліга Артіс”.
  4.  Організації, що займаються вихованням дітей: СПОУ, „Пласт”, Асоціація скаутів україни, Молодіжна організація спілки офіцерів України „Сокіл”.
  5.  Релігійні організації: організація „Українська молодь Христові”, Українська християнська ліга молоді, Молодіжне православне братство ім.Петра Могили. В 1992р. в Україні діяли 20 католицьких молодіжних організацій.
  6.  Молодіжні благодійні організації: Південноукраїнське благодійне товариство „Молодь за милосердя”, Асоціація молодіжних пошукових об’єднань України „Обеліск”, Молодіжне благодійне товариство „Гуманіст”.

В Луганській області станом на 22 травня 2000р. зареєстровано 29 молодіжних обєднань. Середній вік керівників – 24-27 років. В основному це філії всеукраїнських організацій. В області діє Луганський обласний молодіжний парламент, який в грудні 2000р. отримав юридичний статус.

В 2005р. в Старобільському районі зареєстровані: района організація „Українська соціал-демократична молодь” (Правенький Володимир Валентинович), Союз молоді Регіонів України (Носаль Дмитро Володимирович).Ці організації зареєстровано зі статусом обласних.

Підводячи підсумки, можна сказати, що не дивлячись на складну політичну ситуацію, важке економічне становище, труднощі періоду становлення української державності йде процес відродження й становлення якісно нового молодіжного руху України.

В той же час діяльність суспільних молодіжних обєднань все більше потребує уваги з боку держави. Поглибленню взаємовідносин між державними устаноівами та суспільними молдіжними структурами могло б сприяти:

  •  Впровадження більш чіткої системи правового забезпечення самоорганізації, захист молодіжних структур, їх співпраці з державою.
  •  Більш широке залучення молодіжних об’єднань до розробки і реалізації державної молодіжної політики, здійснення молодіжних проектів та програм.
  •  Сприяння з боку держави навчанню та перепідготовці лідерів та організаторів молодіжного та дитячого руху.
  •  Розширення міжнародних контактів молодіжних та дитячих обєднань
  •  Посилення уваги місцевих органів влади до регіональних молодіжних структур.

Ці та інші заходи сприяли б розвиткові молодіжного руху, а це значить – і більш ефективному впровадженню державнгї молодіжної політики, встановленню стабільності в суспільстві взагалі.

Професійний портрет соціального педагога, що працює з дитячими та молодіжними об ’єднаннями.

  1.  Основні напрямки діяльності соціального педагога в дитячо-молодіжній організації.
  2.  Сфери діяльності соціального педагога.
  3.  Основні знання та вміння, що потрібні соціальному педагогові для роботи в дитячо-молодіжній оранізації.
  4.  Окремі форми роботи соцального педагога в дитячо-молодіжній організації.

Виходячи з кваліфікаційної характеристики соціального педагога, можна визначити основні напрямки діяльності соціального педагога в дитячо-молодіжній організації:

здійснює комплекс заходів і різних видів діяльності для виховання, освіти, розвитку й соціального захисту особистості в дитячо-молодіжних організаціях, установах і за місцем проживання;

вивчає психолого-педагогічні особливості членів організації та осіб, що готові до співпраці, мікросередовища, умови життя;

виявляє інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення у поведінці суб'єктів і своєчасно надає їм соціальну допомогу і підтримку;

виступає посередником між особистістю й дитячо-молодіжною організацією, її керівництвом та установами, сім'єю, фахівцями різних соціальних служб, відомств і адміністративних органів;

визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи в дитячо-молодіжній організації, способи вирішення особистих і соціальних проблем; проводить соціально-педагогічну роботу для організації спілкування дітей, молоді, дорослих безпосередньо в дитячо-молодіжній організації чи у об'єднаннях за інтересами в мікрорайоні у сімейно-сусідських спільнотах; сприяє участі членів організації у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільпо-корисній діяльності, виявленню талантів, здібностей, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді;

залучає до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи членів організації та установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян;

впливає на розв'язання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, подає необхідну консультативну, психолого-педагогічну допомогу членам організації, їх батькам та групам близького оточення, молодіжним об'єднанням, групам соціального ризику, дітям, підліткам, які потребують опіки;

виховує повагу до батьків, жінок, літніх людей, до культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

готує дітей, підлітків до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між народами, етнічними, національними, релігійними групами;

дотримується педагогічної етики, поважає.гідність дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, запобігає вживанню алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб життя;

займається профілактикою правопорушень неповнолітніх, дитячого побутового, дорожньо-транспортного травматизму;

постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.

Соціальний педагог може бути використаний в таких сферах діяльнос:гі дитячо-молодіжних організацій:

  •  педагогічна (педагогічна терапія, педагогічне консультування і захист, сприяння розвитку обдарованих дітей та молоді, етнічно-релігійний захист тощо);
  •  профілактика правопорушень, соціальна підтримка різних категорій та груп членів дитячо-молодіжних оргапзацій, соціально реабілітаційна діяльність);
  •  психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров'я та пропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна допомога);
  •  культурно-дозвільна (організація діяльності дітей, молоді, сім'ї).

Соціально-педагогічна робота в дитячо-молодіжній організації багатогранна і відповідальна. Саме тому професійна підготовка соціального педагога, що вирішив працювати саме тут, повинен опанувати знання, які охоплюють:

особистість (дитини чи молодої людини), її фізичний, духовний і соціальний розвиток, нормальну поведінку і відхилення від такої;

об'єднання й групи людей (сім'я, мала група, шкільний колектив, колектив позашкільного закладу, дитячо-молодіжної організації, групи однолітків та ін.);

систему установ, які подають допомогу дитині, молоді;

основи теорії, методики та окремих технологій роботи з різними категоріями клієнтів у різних умовах;

соціально-правові і соціально-економічні засади діяльності соціального педагога та діяльності дитячо-молодіжних організацій в Україні;

методи управління і планування професійної та науково-дослідної діяльності в соціально-педагогічній сфері.

У цілому діяльність соціального педагога спрямована на створення умов психологічного комфорту й безпеки дітей та молоді безпосередньо в дитячо-молодіжній організації: у своїй роботі він враховує соціальні, правові, психологічні, медичні, педагогічні механізми запобігання негативним явищам та подолання цих явищ.

Важливим напрямом діяльності соціального педагога є участь у розробці й реалізації соціальних проектів і програм, які проводяться безпосередньо в організації, та підтримка приватних ініциатив членів організації, які сприяють повноцінному розвитку особистості.

Соціальний педагог, який працює в дитячо-молодіжній організації, має бути підготовленим до активної творчості, професійної і соціальної діяльності, яка б сприяла прогресу суспільного розвитку. Він повинен уміти самостійно здобувати нові знання, контролювати і коригувати зроблене.

Спеціаліст повинен вільно володіти державною мовою, професійно використовувати одну з іноземних мов.

Він повинен уміти оцінювати історичні і сучасні процеси і проблеми в житті країни, проблеми і тенденції світового розвитку, мати високі моральні якості, навички організаторської та управлінської діяльності, уміти приймати професійні рішення з урахуванням соціальних наслідків.

Спеціаліст у своїй діяльності спирається на закон України Про освіту", Конвенцію про права дитини, Концепцію виховання і національної системи освіти і Положення про порядок реєстрації громадських організацій в Україні та інші законодавчі і нормативно-правові акти та документи з питань навчання й виховання, на основи трудового законодавства.

Він має знати:

  •  основні закономірності становлення особистості; педагогіку, теорію та методику виховання, вікову, педагогічну, сімейну, соціальну психологію, етику, естетику, основи екології, культурно-освітні дисципліни;

сучасний стан і тенденції розвитку дитячих, підліткових організацій, об'єднань, рухів, їхню роль, місце та вплив на особистість дитини;

функції, права, системи державних інститутів, установ, громадських, релігійних організацій у галузі освіти, навчання та виховання молодого покоління;

культурні, економічні, демографічні, екологічні особливості соціального середовища, специфіку роботи у ньому із сім'ями та молодіжними об'єднаннями.

Він має володіти знаннями методики діагностичних досліджень і розвитку особистості дитини, підлітка, середовища; знаннями методів роботи з сім'єю, із педагогічно занедбанними дітьми, способів надання їм допомоги та підтримки, форм та методів роботи комісій у справах неповнолітніх, правоохоронних органів та організацій. Він повинен знати систему охорони здоров'я, систему фізичного вдосконалення, зміцнення здоров'я і формування санітарно-гігієнічної культури;

основні засади народної педагогіки, родинного виховання.

Професійна діяльність соціального педагога має ряд особливостей. Суть її полягає в тім, що, на відміну від учителя чи соціального працівника, соціальний педагог має справу у своїй професійній діяльності з дитиною та підлітком у процесі їхнього розвитку, соціального становлення у позаурочний час у неформальному спілкуванні чи під час спеціально організованих виховних форм роботи, які властиві лише діяльності дитячо-молодіжних організацій.

Потреба в соціальному педагогові з'являється там і тоді, де і коли сім'я, школа, громадськість не забезпечують необхідного розвитку, виховання й освіти дитини, молодої людини. До цієї категорії належать не лише ті, що "випали" із соціуму, не тільки суб'єкти з інтелектуальними, педагогічними, психологічними, соціальними відхиленнями від норми, що з'явилися як результат дефіциту повноцінного соціального виховання, а й чимала кількість дітей та молоді з фізичними, психічними чи інтелектуальними відхиленнями. Особливу категорію складають діти, підлітки, молоді люди, що задовольняють потребу в активній різноплановій діяльності в дитячо-молодіжній організації. Усім цим людям необхідна особлива турбота суспільства.

Змістовне завдання діяльності соціального педагога можна визначити як допомогу в інтеграції дитини чи молодої людини в суспільство, допомогу у їхньому розвитку, вихованні, освіті,професійному становленні. По суті справи - це діяльність, спрямована на зміну тих обставин у житті дитини, молодої людини, які характеризуються відсутністю чогось, залежністю від чого-небудь чи потребою в чомусь.

У цілому діяльність соціального педагога спрямована на створення умов психологічного комфорту й безпеки дітей та молоді: у своїй роботі він враховує соціальні, правові, психологічні, медичні, педагогічні механізми запобігання негативним явищам у сім'ї, школі, мікрорайоні, інших соціумах та подолання цих явищ.

Таким чином, у діяльності соціального педагога, що працює в дитячо-молодіжній організації, можна виділити функції, які співпадають з загальноприйнятими: діагностичну, прогностичну, посередницьку, корекційно-реабілітаційну, охоронно-захисну, запобіжно-профілактичну, евристичну.

Соціальний педагог, що працює в дитячо-молодіжній організації, повинен уміти: 1) Ефективно використовувати професійні знання в практичній

діяльності.

2.) Володіти культурою спілкування, уміти планувати, організовувати та проводити різноманітні виховні заходи з дітьми, підлітками, громадськістю як у школі, так і в мікрорайоні, у різних соціумах.

3.) Аналізувати, прогнозувати і планувати свою роботу на науковій основі, розуміти сутність і значення діяльності, вивчати міжособові взаємини дітей, підлітків; вивчати й розв'язувати сімейні конфлікти, впливати на факти відхилення від правил суспільної поведінки в сім'ях, сприяти їх усуненню.

4.) Виявляти дітей, підлітків, які потребують опіки та піклування з метою надання їм необхідної допомоги.

Форми виховної роботи в дитячо-молодіжних організаціях застосовуються найрізноманітніші, але в діяльності соціального педагога ведучими є індивідуальні бесіди, тестування (та на їх основі психолого-педагогічна корекція особистості) та групові (заняття гуртка, робота з лідерами, контактними групами, проведення виховних заходів). Великі масові заходи, що проводяться в організації, чи дитячо-молодіжна організація приймає участь у регіональних, всеукраїнських масових заходах - готуються всім керівництвом дитячо-молодіжної організації та дитячо-юнацьким активом, і допомагає цьому активу плідно виконати завдання саме соціальний педагог.

В кожній організації складається своя, характерна для конкретної організації, система діяльності. Наприклад: заняття груп, скомплектованих за віковими категоріями, раз чи два на тиждень; заняття-зустріч всієї організації  раз на місяць; марші-походи - під час канікул; життєдіяльність в наметових містечках, таборах оздоровлення та відпочинку раз на рік.

Всі виховні заходи організації, що плануються заздалегідь, мають бути ретельно підготовлені, щоб мати кращий виховний ефект, а іншими словами - досягти виховної мети та виконати завдання,що ставились організаторами справи до її проведення. Розглянемо методику підготовки масового заходу на прикладі збору всієї організації у формі творчого звіту, де члени оранізації демонструють знання та вміння, яких вони досягти в результаті роботи в організації за рік (півріччя, місяць), досить часто ці заходи мають певну спрямованість,наприклад, туристично-спортина чи літературно-музична тощо.

Такі форми роботи характерні для "Пласту", "СПОК-у", Всесвітньої організації скаутів.

Матеріали виховних заходів оформляються за загальноприйнятою схемою: мета, завдання, наочність (використання технічних засобів),підготовчий період, хід проведення чи сценарій(залежно від змісту вихового заходу), підведення підсумків, післядія.

На першому етапі керівництво дитячо-молодіжиої організації визначає мету, спрямованісь, а звідси і місце проведення масового заходу. Складаються відповідні договори та домовленості про аренду місця проведення, медичне обслуговування та допомогу органів правопорядку, узгодження з керівними виконавчими та освітніми органами та організаціями.

Визначаються члени оргкомітету чи ради справи, тоді питання вирішуються на засіданні ради командирів чи подібного керівного органу дитячо-молодіжної організації. На першому засіданні визначаються конкретні завдання, які необхідно вирішити при підготовці та проведенні масового виховного заходу, розподіляються доручення та визначається термін виконання цих доручень. На наступному засіданні відбувається перевірка виконання завдань, здійснюється можлива допомога, констатується готовність до проведення заходу.

Обов'язковим компонентом при проведенні заходу такого типу є оргмомент, можливо у формі переклички готовності, що дає можливість чіткого початку дійства. Виступи груп, гуртів обов'язково повинні будуватися з урахуванням віку дітей, включати цікаві ігрові та сюрпризні елементи, нову інформацію тощо. Підведення підсумків відбувається чи на основі роботи жюрі чи після засідання ради справи. Визначаються перспективи діяльності організації, окремі справи та пропозиції до нових чи існуючих програм.

Часто соціальний педагог потрапляє в ситуацію, коли він повинен самостійно провести заняття чи зустріч в дитячо-молодіжній організації, яка вже давно існує і має згуртовані групи дітей та молодь чи тільки починає свою діяльність, і тому постає завдання зацікавити майбутніх членів організації сумісною діяльністю. Позитивний результат дає проведення комплексної гри. Це змагання, під час якого розкриваються творчі здібності дітей, проявляються лідери, визначаються вміння сприймати інформацію, дотримуватись правил гри, вибирати вірне рішення тощо.

Рекомендації по створенню дитячого обєднання. Етапи створення громадської організації.

Якщо у вас є бажання створити громадську організацію і отримати статус юридичної особи, ознайомтесь з етапами, які ви повинні будете пройти на цьому шляху.

Підготовчий етап.

Насамперед впевніться у необхідності створення нової громадської організації і визначтесь, якими мають бути:

1.  Статус громадської організації (місцевий, всеукраїнський, міжнародний).

Чим вищий статус організації, тим складніше і дорожче її утворення. Оскільки громадські організації з місцевим статусом реєструються відповідними місцевими державними адміністраціями чи міськвиконкомами, а організації всеукраїнського та міжнародного статусу — Міністерством юстиції України.

Сума офіційного збору за реєстрацію громадської організації різна залежно від статусу: чим вищий статус, тим вища оплата.

Окрім того, чим вищий статус організації, тим складнішою є структура. Так, наприклад, для отримання статусу всеукраїнської організації необхідно створити її осередки у більшості областей України.

2.  Організаційно-правова форма (класична членська організація, асоціація чи фонд).

Система фінансування і діяльності фондів та асоціацій суттєво відрізняється.

Існуюче законодавство та можливі зміни в ньому також будуть різними.

3. Назва організації та профіль діяльності.

Етап І. Підготовка та проведення установчих зборів.

1. Підготовка установчих зборів.

Свідчення утворення громадської організації є установчі збори, на яких затверджуються статутні документи та обирається її керівний склад.

Для проведення установчих зборів необхідно підготувати проект статуту (положення), продумати структуру управління організацією, способи її фінансування, визначити керівний склад, вирішити організаційні питання (місце проведення зборів, майбутнє розміщення керівного органу, юридична адреса тощо),

2. Проведення установчих зборів.

Згідно з чинним законодавством, засновниками громадської організації можуть бути не менше як троє фізичних осіб.

Існує загальновідома процедура проведення зборів: збори обирають голову, секретаря і затверджують порядок денний. До порядку денного включаються питання: про заснування організації; про затвердження статуту; про обрання керівних органів; інше.

За результатами установчих зборів складається протокол. З моменту проведення установчих зборів та підписання протоколу громадська організація вважається створеною, однак її потрібно легалізувати.

Етап II.   Легалізація громадської організації.

Легалізувати громадську організацію можна через повідомлення (у цьому випадку організація не отримує статусу юридичної особи) та реєстрацію у органах державної реєстрації (у цьому випадку організація отримує статус юридичної особи і можливість бути повноцінним суб'єктом цивільно-правових відносин).

Заява про реєстрацію подається в органи реєстрації відповідно до статусу громадської організації:

якщо організація всеукраїнська чи міжнародна —до Міністерства юстиції;

якщо організація має статус місцевої — до міських державних адміністрацій;

якщо організація має статус районної — до районних органів державної адміністрації.

Заява має бути нотаріально посвідчена і лише після цього подана в органи місцевого самоврядування. До заяви про реєстрацію додаються: статут, протокол установчих зборів, відомості про склад керівництва, документ про сплату реєстраційного збору, відомості про засновників об'єднання.

Орган реєстрації зобов'язаний протягом двох місяців розглянути заяву. За результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію об'єднання і видається свідоцтво встановленого зразка та оригінал статуту з круглою печаткою реєструючого органу.

Після отримання свідоцтва про реєстрацію протягом місяця потрібно стати на облік у таких установах: управлінні статистики; державній податковій адміністрації; банку, де відкривається рахунок; дозвільній системі УВС (для виготовлення печатки); фонді соціального страхування; пенсійному фонді.

Етап III. Державне управління статистики

Без постановки на облік в управлінні статистики організація не може зробити жодного кроку як суб'єкт цивільно-правових відносин, оскільки саме тут видається ідентифікаційний код.

Для обліку в державному управлінні статистики необхідні такі документи: нотаріально посвідчена копія статуту; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про реєстрацію; документ про сплату реєстраційного внеску.

Етап IV. Державна податкова адміністрація

Перед подачею документів у податкову адміністрацію необхідно призначити виконавчого керівника громадської організації та бухгалтера.

Окрім того, необхідно підготувати такі документи: заява про взяття на облік; нотаріально посвідчена копія статуту; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про реєстрацію; довідка про взяття на облік від управління статистики; протокол установчих зборів; відомості про засновників; наказ про призначення виконавчого керівника, наказ про призначення головного бухгалтера; оригінал статуту.

Етап V. Відкриття банківського рахунку

Для відкриття рахунку у банку потрібно оформити картку із зразками підписів керівника громадської організації та бухгалтера і нотаріально посвідчити. Спочатку відкривається тимчасовий рахунок, а через деякий час — постійний.

Окрім того, необхідні такі документи: заява про відкриття ра хунку для організації; протокол установчих зборів; відомості про засновників; наказ про призначення керівника та бухгалтера; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про реєстрацію; довідка про взяття на облік від управління статистики; довідка про взяття на облік від податкової адміністрації; картка зі зразками підписів керівника та головного бухгалтера.

Після сплати збору за відкриття рахунку, банк відкриває тимчасовий рахунок і видає дві довідки( одну—для податкової адміністрації, іншу — для дозвільної системи УВС, яка видає дозвіл на отримання печатки).

VI. Одержання дозволу на виготовлення печатки

Для одержання дозволу на виготовлення печатки і штампу необхідно у дозвільну систему ( або у рай-, міськвідділ управлінні міліції) подати такі документи: заяву з ескізами на штамп або печатку; нотаріально посвідчену копію свідоцтва про реєстрацію; виписку із статуту; оригінал статуту та свідоцтва про реєстрацію; квитанцію про сплату збору за надання дозволу.

Дозвіл про виготовлення печатки ставиться на оригінал свідоцтва про реєстрацію, після чого можна приступити безпосередньо до виготовлення печатки.

VII. Виготовлення печатки

Виготовлення печаток і штампів займаються різні фірми за наявності дозволу протягом кількох годин.

Лише після виготовлення печатки організація має право на відкриття постійного рахунку у банку, який дозволяє вести різні фінансові операції.

VIII. Пенсійний фонд України

Для реєстрації у пенсійному фонді необхідно такі документи: копія статуту; копія свідоцтва про реєстрацію; копія довідки з управління статистики про взяття на облік.

Після реєстрації у пенсійному фонді на оригіналі статуту ставиться відповідний штамп і видається повідомлення про порядок сплати платежів до пенсійного фонду.

IX. Фонд соціального страхування

Для реєстрації у фонді соціального страхування необхідні такі документи: статут; свідоцтво про реєстрацію. Після реєстрації на оригіналі статуту ставиться відповідний штамп.

ТЕМА: Методика та технологія соціально-педагогічної  роботи з групами, дитячими та молодіжними обєднаннями та організаціями.

  1.  Визначення поняття „група” та їх класифікація.
  2.  Методика діагностики підліткових та юнацьких груп.
  3.  Професійний портрет соціального педагога, що працює з дитячими та молодіжними об ’єднаннями.
  4.  Методика роботи соціального педагога з групами різного спрямування.
  5.  Методика організації груп взаємодопомоги.
  6.  Технологія організації групової діяльності.

1.Визначення поняття „група” та їх класифікація.

Група – це спільнота людей, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожний здійснює вплив на інших і сам знаходиться під їх впливом. Виділяють такі ознаки групи:

  •  Усвідомлення окремим індивідом своєї приналежності до групи;
  •  Існування між індивідами певних відносин;
  •  Сформованість внутрішньої організації ( розподіл обов’язків,особистісних впливів, статусів і т.д.);
  •  Груповий тиск, що спонукає індивідів до поведінки в відповідності з прийнятими спільнотою нормами;
  •  Зміни в думках, твердженнях, поведінці індивідів, обумовлені їх відношенням до якоїсь спільноти.

За юридичним статусом та місцем у соціальній системі групи поділяються на:

  •  Офіційні, тобто ті, що є визнані суспільством, пов’язані з якимись державними чи суспільними організаціями; та неофіційні, що існують якби самі по собі.
  •  Організовані, ті що створені та знаходяться під керівництвом дорослих; та самодіяльні.
  •  Інституціоналізовані, що мають якусь організаційну структуру та членство; та спонтанно-стихійні.

За соціально-психологічним статусом вони поділяються на групи належності, до яких індивід дійсно входить; та референтні групи, до яких особостість не належить, але на які подумки орієнтується та з думками яких співвідносить свою поведінку та самооцінку.

За чисельністю вони поділяються на великі (вболівальники якогось спортивного клубу) та малі, в яких взаємовідносини є особистими, „обличчя до обличчя”.

Склад груп включає такі показники: вік (найчастіше стихійно виникаючі групи є різновіковими), стать (групи дітей частіше одностатеві, а для юнацьких груп, як правило характерна різностатевість) та соціальний склад (школярі, студенти і т.п.).

За ступенем стабільності, довготривалості свого існування групи можуть бути постійними, тимчасовими, одноразовими та випадковими.

За соціально-територіальною локалізацією вони можуть бути внутрішньошкільними, позашкільними (функціонуючими в рамках якогось соціально-педагогічного закладу), дворовими, вуличними і т.д.

За своїми цілями та функціями вони можуть бути монофункціональними (наприклад, клуб шахістів або клуб самодіяльної пісні) та поліфункціональними.

За типом лідерства вони можуть бути демократичними та авторитарними.

За ціннісним спрямуванням вони можуть бути просоціальними (соціально-позитивними), асоціальними (що стоять в стороні від головних соціальних проблем) та антисоціальними.

  1.  Методика діагностики підліткових та юнацьких груп.

Діагностика підліткових та юнацьких груп має на меті визначення спрямування групи, її складу, структури взаємовідносин і підпорядкування, уточнення комплексу утановок та орієнтацій.

До кількісних показників діагностики відносяться: віковий і кількісний склад групи, соціальний та статевий склад; довготривалість її існування, частота та тривалість зустрічей членів; криміногенну забрудненість членів; рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за групову діяльність.

До діагностуючих якісних показників відносять: готовність до спільної діяльності, яка відображається в її ефективності і результативності; характер, цілі, мотиви та спрямованість діяльності; рівень організованості, стійкості, згуртованності, конфліктності, групової наступності; внутрішня структура групи; типи спілкування і відносин; групові інтереси, потреби та способи їх задоволення; способи впливу на групу. Процедура діагностики в данному випадку може здійснюватися психологом по запиту соціального педагога.

До числа методів, що можуть бути використані соціальним педагогом, можна віднести спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експертних оцінок і т.п. Вибір методів діагностики залежить від мети обстеження та обмежень ( в часі, професійної компетентності і т.п.), урахування яких необхідне для більш точного виміру.

В діяльності соціального педагога використовується паспортизація підліткових та юнацьких груп. Паспорт неформальної підліткової групи заповнюється в результаті аналізу бесід з членами підліткових груп, співвідношення інформації, отриманих від різних підлітків, після чого проводиться як взаємодоповнення, так і виключення неправдивої інформації. Можливі методи включенного спостереження, що допускають, що дослідник за віком та характером поведінки не дуже виділяється серед членів неформальної групи.

В програму діагностики групи включається комплекс методик, що спрямовані на вивчення особистості лідера групи. Дуже часто лідер визначає напрямок діяльності групи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекція поглядів та діяльноті групи.

Самостійним напрямком виступає діагностика соціального оточення, в якому живе і діє та чи інша група. Увага концентрується на уточненні місця і ролі групи в структурі колектива та суспільства в цілому.

В межах проведення діагностичнихпроцедур необхідно особливо виділяти методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування – знайти можливі позитивні моменти в роботі з тією чи іншою групою. Логіка міркування вистраюється по наступним позиціям: як змінюються інтереси і потреби групи, яка стійкість групи і її майбунє.

  1.  Професійний портрет соціального педагога, що працює з дитячими та молодіжними об ’єднаннями.

Виходячи з кваліфікаційної характеристики соціального педагога, можна визначити основні напрямки діяльності соціального педагога в дитячо-молодіжній організації:

здійснює комплекс заходів і різних видів діяльності для виховання, освіти, розвитку й соціального захисту особистості в дитячо-молодіжних організаціях, установах і за місцем проживання;

вивчає психолого-педагогічні особливості членів організації та осіб, що готові до співпраці, мікросередовища, умови життя;

виявляє інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення у поведінці суб'єктів і своєчасно надає їм соціальну допомогу і підтримку;

виступає посередником між особистістю й дитячо-молодіжною організацією, її керівництвом та установами, сім'єю, фахівцями різних соціальних служб, відомств і адміністративних органів;

визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи в дитячо-молодіжній організації, способи вирішення особистих і соціальних проблем; проводить соціально-педагогічну роботу для організації спілкування дітей, молоді, дорослих безпосередньо в дитячо-молодіжній організації чи у об'єднаннях за інтересами в мікрорайоні у сімейно-сусідських спільнотах; сприяє участі членів організації у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільпо-корисній діяльності, виявленню талантів, здібностей, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді;

залучає до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи членів організації та установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян;

впливає на розв'язання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, подає необхідну консультативну, психолого-педагогічну допомогу членам організації, їх батькам та групам близького оточення, молодіжним об'єднанням, групам соціального ризику, дітям, підліткам, які потребують опіки;

виховує повагу до батьків, жінок, літніх людей, до культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

готує дітей, підлітків до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між народами, етнічними, національними, релігійними групами;

дотримується педагогічної етики, поважає.гідність дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, запобігає вживанню алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб життя;

займається профілактикою правопорушень неповнолітніх, дитячого побутового, дорожньо-транспортного травматизму;

постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.

Соціальний педагог може бути використаний в таких сферах діяльнос:гі дитячо-молодіжних організацій:

  •  педагогічна (педагогічна терапія, педагогічне консультування і захист, сприяння розвитку обдарованих дітей та молоді, етнічно-релігійний захист тощо);
  •  профілактика правопорушень, соціальна підтримка різних категорій та груп членів дитячо-молодіжних оргапзацій, соціально реабілітаційна діяльність);
  •  психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров'я та пропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна допомога);
  •  культурно-дозвільна (організація діяльності дітей, молоді, сім'ї).

Соціально-педагогічна робота в дитячо-молодіжній організації багатогранна і відповідальна. Саме тому професійна підготовка соціального педагога, що вирішив працювати саме тут, повинен опанувати знання, які охоплюють:

особистість (дитини чи молодої людини), її фізичний, духовний і соціальний розвиток, нормальну поведінку і відхилення від такої;

об'єднання й групи людей (сім'я, мала група, шкільний колектив, колектив позашкільного закладу, дитячо-молодіжної організації, групи однолітків та ін.);

систему установ, які подають допомогу дитині, молоді;

основи теорії, методики та окремих технологій роботи з різними категоріями клієнтів у різних умовах;

соціально-правові і соціально-економічні засади діяльності соціального педагога та діяльності дитячо-молодіжних організацій в Україні;

методи управління і планування професійної та науково-дослідної діяльності в соціально-педагогічній сфері.

У цілому діяльність соціального педагога спрямована на створення умов психологічного комфорту й безпеки дітей та молоді безпосередньо в дитячо-молодіжній організації: у своїй роботі він враховує соціальні, правові, психологічні, медичні, педагогічні механізми запобігання негативним явищам та подолання цих явищ.

Важливим напрямом діяльності соціального педагога є участь у розробці й реалізації соціальних проектів і програм, які проводяться безпосередньо в організації, та підтримка приватних ініциатив членів організації, які сприяють повноцінному розвитку особистості.

Соціальний педагог, який працює в дитячо-молодіжній організації, має бути підготовленим до активної творчості, професійної і соціальної діяльності, яка б сприяла прогресу суспільного розвитку. Він повинен уміти самостійно здобувати нові знання, контролювати і коригувати зроблене.

Спеціаліст повинен вільно володіти державною мовою, професійно використовувати одну з іноземних мов.

Він повинен уміти оцінювати історичні і сучасні процеси і проблеми в житті країни, проблеми і тенденції світового розвитку, мати високі моральні якості, навички організаторської та управлінської діяльності, уміти приймати професійні рішення з урахуванням соціальних наслідків.

Спеціаліст у своїй діяльності спирається на закон України Про освіту", Конвенцію про права дитини, Концепцію виховання і національної системи освіти і Положення про порядок реєстрації громадських організацій в Україні та інші законодавчі і нормативно-правові акти та документи з питань навчання й виховання, на основи трудового законодавства.

Він має знати:

  •  основні закономірності становлення особистості; педагогіку, теорію та методику виховання, вікову, педагогічну, сімейну, соціальну психологію, етику, естетику, основи екології, культурно-освітні дисципліни;

сучасний стан і тенденції розвитку дитячих, підліткових організацій, об'єднань, рухів, їхню роль, місце та вплив на особистість дитини;

функції, права, системи державних інститутів, установ, громадських, релігійних організацій у галузі освіти, навчання та виховання молодого покоління;

культурні, економічні, демографічні, екологічні особливості соціального середовища, специфіку роботи у ньому із сім'ями та молодіжними об'єднаннями.

Він має володіти знаннями методики діагностичних досліджень і розвитку особистості дитини, підлітка, середовища; знаннями методів роботи з сім'єю, із педагогічно занедбанними дітьми, способів надання їм допомоги та підтримки, форм та методів роботи комісій у справах неповнолітніх, правоохоронних органів та організацій. Він повинен знати систему охорони здоров'я, систему фізичного вдосконалення, зміцнення здоров'я і формування санітарно-гігієнічної культури;

основні засади народної педагогіки, родинного виховання.

Професійна діяльність соціального педагога має ряд особливостей. Суть її полягає в тім, що, на відміну від учителя чи соціального працівника, соціальний педагог має справу у своїй професійній діяльності з дитиною та підлітком у процесі їхнього розвитку, соціального становлення у позаурочний час у неформальному спілкуванні чи під час спеціально організованих виховних форм роботи, які властиві лише діяльності дитячо-молодіжних організацій.

Потреба в соціальному педагогові з'являється там і тоді, де і коли сім'я, школа, громадськість не забезпечують необхідного розвитку, виховання й освіти дитини, молодої людини. До цієї категорії належать не лише ті, що "випали" із соціуму, не тільки суб'єкти з інтелектуальними, педагогічними, психологічними, соціальними відхиленнями від норми, що з'явилися як результат дефіциту повноцінного соціального виховання, а й чимала кількість дітей та молоді з фізичними, психічними чи інтелектуальними відхиленнями. Особливу категорію складають діти, підлітки, молоді люди, що задовольняють потребу в активній різноплановій діяльності в дитячо-молодіжній організації. Усім цим людям необхідна особлива турбота суспільства.

Змістовне завдання діяльності соціального педагога можна визначити як допомогу в інтеграції дитини чи молодої людини в суспільство, допомогу у їхньому розвитку, вихованні, освіті,професійному становленні. По суті справи - це діяльність, спрямована на зміну тих обставин у житті дитини, молодої людини, які характеризуються відсутністю чогось, залежністю від чого-небудь чи потребою в чомусь.

У цілому діяльність соціального педагога спрямована на створення умов психологічного комфорту й безпеки дітей та молоді: у своїй роботі він враховує соціальні, правові, психологічні, медичні, педагогічні механізми запобігання негативним явищам у сім'ї, школі, мікрорайоні, інших соціумах та подолання цих явищ.

Таким чином, у діяльності соціального педагога, що працює в дитячо-молодіжній організації, можна виділити функції, які співпадають з загальноприйнятими: діагностичну, прогностичну, посередницьку, корекційно-реабілітаційну, охоронно-захисну, запобіжно-профілактичну, евристичну.

Соціальний педагог, що працює в дитячо-молодіжній організації, повинен уміти: 1) Ефективно використовувати професійні знання в практичній

діяльності.

2.) Володіти культурою спілкування, уміти планувати, організовувати та проводити різноманітні виховні заходи з дітьми, підлітками, громадськістю як у школі, так і в мікрорайоні, у різних соціумах.

3.) Аналізувати, прогнозувати і планувати свою роботу на науковій основі, розуміти сутність і значення діяльності, вивчати міжособові взаємини дітей, підлітків; вивчати й розв'язувати сімейні конфлікти, впливати на факти відхилення від правил суспільної поведінки в сім'ях, сприяти їх усуненню.

4.) Виявляти дітей, підлітків, які потребують опіки та піклування з метою надання їм необхідної допомоги.

Форми виховної роботи в дитячо-молодіжних організаціях застосовуються найрізноманітніші, але в діяльності соціального педагога ведучими є індивідуальні бесіди, тестування (та на їх основі психолого-педагогічна корекція особистості) та групові (заняття гуртка, робота з лідерами, контактними групами, проведення виховних заходів). Великі масові заходи, що проводяться в організації, чи дитячо-молодіжна організація приймає участь у регіональних, всеукраїнських масових заходах - готуються всім керівництвом дитячо-молодіжної організації та дитячо-юнацьким активом, і допомагає цьому активу плідно виконати завдання саме соціальний педагог.

В кожній організації складається своя, характерна для конкретної організації, система діяльності. Наприклад: заняття груп, скомплектованих за віковими категоріями, раз чи два на тиждень; заняття-зустріч всієї організації  раз на місяць; марші-походи - під час канікул; життєдіяльність в наметових містечках, таборах оздоровлення та відпочинку раз на рік.

Всі виховні заходи організації, що плануються заздалегідь, мають бути ретельно підготовлені, щоб мати кращий виховний ефект, а іншими словами - досягти виховної мети та виконати завдання,що ставились організаторами справи до її проведення. Розглянемо методику підготовки масового заходу на прикладі збору всієї організації у формі творчого звіту, де члени оранізації демонструють знання та вміння, яких вони досягти в результаті роботи в організації за рік (півріччя, місяць), досить часто ці заходи мають певну спрямованість,наприклад, туристично-спортина чи літературно-музична тощо.

Такі форми роботи характерні для "Пласту", "СПОК-у", Всесвітньої організації скаутів.

Матеріали виховних заходів оформляються за загальноприйнятою схемою: мета, завдання, наочність (використання технічних засобів),підготовчий період, хід проведення чи сценарій(залежно від змісту вихового заходу), підведення підсумків, післядія.

На першому етапі керівництво дитячо-молодіжиої організації визначає мету, спрямованісь, а звідси і місце проведення масового заходу. Складаються відповідні договори та домовленості про аренду місця проведення, медичне обслуговування та допомогу органів правопорядку, узгодження з керівними виконавчими та освітніми органами та організаціями.

Визначаються члени оргкомітету чи ради справи, тоді питання вирішуються на засіданні ради командирів чи подібного керівного органу дитячо-молодіжної організації. На першому засіданні визначаються конкретні завдання, які необхідно вирішити при підготовці та проведенні масового виховного заходу, розподіляються доручення та визначається термін виконання цих доручень. На наступному засіданні відбувається перевірка виконання завдань, здійснюється можлива допомога, констатується готовність до проведення заходу.

Обов'язковим компонентом при проведенні заходу такого типу є оргмомент, можливо у формі переклички готовності, що дає можливість чіткого початку дійства. Виступи груп, гуртів обов'язково повинні будуватися з урахуванням віку дітей, включати цікаві ігрові та сюрпризні елементи, нову інформацію тощо. Підведення підсумків відбувається чи на основі роботи жюрі чи після засідання ради справи. Визначаються перспективи діяльності організації, окремі справи та пропозиції до нових чи існуючих програм.

Часто соціальний педагог потрапляє в ситуацію, коли він повинен самостійно провести заняття чи зустріч в дитячо-молодіжній організації, яка вже давно існує і має згуртовані групи дітей та молодь чи тільки починає свою діяльність, і тому постає завдання зацікавити майбутніх членів організації сумісною діяльністю. Позитивний результат дає проведення комплексної гри. Це змагання, під час якого розкриваються творчі здібності дітей, проявляються лідери, визначаються вміння сприймати інформацію, дотримуватись правил гри, вибирати вірне рішення тощо.

4.Методика роботи соціального педагога з групами різного спрямування.

Соціально-педагогічна діяльність з групами різного спрямування може бути реалізована за декількома напрямками:

  •  Використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою вирішення завдань педагогізації соціального середовища, створення умов розвитку, реабілітації або корекції конкретної особистості; надання просоціальним групам необхідної підтримки;
  •  Ініціювання створення груп соціального спрямування, таких як групи „Милосердя”, молодіжних соціальних ініціатив, групи взаємодопомоги і взаємопідтримки; включення цих груп в систему соціально-педагогічної діяльності установ, мікросоціума;
  •  Спільна робота з організаторами дитячого руху по переорієнтації асоціальних груп в просоціальні;
  •  Спільна діяльність з психологом, батьками, педагогами по виведенню окремих неповнолітніх з груп асоціального спрямування, переорієнтація їх установок і поведінки.

Останні два напрямки в спільній практиці соціальних педагогів переважають. Зупинимося на їх характеристиці більш докладно.

Можливими механізмами переорієнтації виступають дезорганізація та реорганізація. Дезорганізація асоціальної групи це процес, спрямований на зруйнування її структури – звязків між членами групи, внутрішньої дисципліни. При цьому група розпадається, але асоціальна спрямованність окремих її членів може зберігатися. Реорганізація передбачає не тільки перебудову структури асоціальної групи, але й зміну спрямування. Потрібно памятати, щоб досягнути переходу всіх асоціальних груп в просоціальні – задача нереальна. Деякі асоціальні групи, особливо криміногенні, доводиться руйнувати.

Всі методи, що використовуються для переорієнтації асоціальних груп можна розділити на три види: попереджувальні, припиняючі, роз’єднуючі.

Для ефективної діяльноті з переорієнтації асоціальних груп необхідно не тільки знати особливості життєдіяльності данної групи, але й мати уявлення про причини винекнення подібного виду груп. Спеціалісти вважають, що успіх такої роботи гарантована тільки в тому випадку, коли практичні робітники свої зусилля будуть спрямовувати не на придушення і руйнацію груп, а на викорінення причин та умов, що порождують ці групи.

Необхідною умовою є входження педагога в довірливі та коетактні відносини з членами групи. Так як налагодити такі відносини не просто, для збільшення ефективності взаємодії треба використовувати методи опосередкованої взаємодії (через референтних осіб); контактувати в першу чергу з учасниками, що займають антигоністичні позиції в групі ( з метою зміни їх цінностей, мотивів, інтересів, спрямувань, цінностних орієнтацій та т.п.).

Важливо пам’ятати, що кожна група здійснює опір і навіть приймає контрзасоби тим виховним впливам, що спрямовані на припинення її діяльності або руйнування її структури. Універсальних рекомендацій в данному випадку немає, але очевидно, що потрібно спиратися на позитивне, що є в данній групі, в окремих її членах.

Для нейтралізації діяльності вже сформованої групи підлітків, спеціалісти радять:

  •  Виявити найбільш авторитетних осіб,
  •  Вивчити їх нахили, інтереси , ролі, в яких вони виступають в різних видах діяльності (навчальна, ігрова, спортивна, трудова і т.п.),
  •  Здійснювати за їх поведінкою постійний контроль і по можливості заохочувати до суспільно значущих видів діяльності, в деяких випадках підключати до керівної роботи на громадських засадах,
  •  Працювати з лідерами груп, заохочуючи їх д розкриття, зміни своїх поглядів, позицій, поведінки,
  •  Проводити виховну роботу з членами груп з метою відриві від лідера й нейтралізації його впливу,
  •  Знаходити способи розвінчання лідера в очах підлітків, підривати його авторитет,
  •  Поступово вводити в групу позитивно спрямованих підлітків з метою руйнування групи з середини. З цією метою можно перегрупувати офіційні групи.

Якщо не вдається переорієнтувати групу, постає пиання про її руйнування. Тоді використовують такі прийоми впливу:

  •  Організація соціально корисної діяльності груп, яка розрахована на висунення окремих членів групи, що мають яскраво виявлені знання, вміння та навики в цій сфері, в якості „нових” лідерів. Для цього потрібно гарно знати інтереси та спрямування членів групи,
  •  Організація ситуацій, що допомагають закріпленню за „потрібним” лідером на деякий час головних офіційних ролей,
  •  Залучення групи до цікавих справ без руйнування дружніх звязків між членами групи (наприклад, виїзд до військово-патріотичного табору, участь в змаганнях і т.п.). при цьому важливо, щоб ці справи були підвищеної складності,
  •  Штучне створення протиріч між лідером та членами групи, що повинно привести до ситуації, що спрацьовує по методу „вибуха”, розбиваючи внутрішні позиції лідера і тягне за собою його відрив від групи,
  •  Залучення лідерів неформальних груп до участі в організації соціально корисної діяльності.

5.Методика організації груп взаємодопомоги.

Під групами взаємодопомоги розуміють добровільні спонтанно виникаючі або організовані за допомогою спеціалістів групи людей, об’єднаних подібністю пережитих проблем і кризових життєвих обставин, для спільного вирішення цих проблем та надання взаємодопомоги та підтримки.

Групи взаємодопомоги можно ділити за різними ознаками, наприклад:

  •  Групи, що виникають спонтанно, і групи, ініційовані спеціалістами;
  •  Групи, що мають програму функціонування і чітко визначену мету, і групи з спонтанною динамікою;
  •  Групи закритого типу, коли склад участників постійний, і групи відкритого типу, коли допускається зміна складу, прийом нових членів;
  •  Групи, що працюють в спеціально установлений час, регулярно зустрічаються, і групи, що збираються лише по якимось приводам;
  •  Тематичні групи, що об’єднують тих, що пережили подібний травматичний досвід (групи жертв насилля і т.п.) і змішані;
  •  Групи, диференціровані в залежності від скдладу учасників, що об’єднують людей за якоюсь формальною ознакою (за статтю, віком і т.п..), і змішані групи.

Як правило, основні цільові установки груп взаємодопомоги є:

  •  Відреагування та обговорення минулого травматичного досвіду, а також можливого майбутнього;
  •  Мінімізація негативного самосприйняття („Це сталося не лише зі мною”);
  •  Вироблення засобів для подолання критичних ситуацій (як психологічних, так і організаційних);
  •  Формування групової згуртованності;
  •  Збереженя соціальної (культурної, національної) ідентичності;
  •  Надання комплексної соціально-психологічної підтримки, в тому числі і матеріальної, емоційно-психологічної та цінностно-змістовної.

Група взаємодопомоги може надати, як проблемно-орієнтовану підтримку (поради. Обговорення особистих проблем), так і проблемно-неорієнтовану (відчуття того, що тебе люблять, ти потрібен і т.п.).

Незалежно від типу групи і складу участників повинні бути створені умови, що забезпечують групову взаємодію:

  •  Кожний участник групи намагається поважати думку інших і приймати їх почуття;
  •  Кожен учасник групи має право (але не зобов’язаний) висказуватись і може розраховувати на те, що його уважно вислухають, хоча й не обов’язково, що з ним погодяться;
  •  Члени групи повинні бути впевнені в конфіденційності повідомлених ними фактів про себе, що дає відчуття безпеки;
  •  Члени групи намагаються спільно обговорювати і вирішувати всі групові питання;
  •  Члени групи пропускаючи заняття попереджають ведучог або одного з членів групи, щоб всі члени групи і лідер були в курсі можливих декомпенсацій участників групи.

Спеціалісти дають наступні рекомендації по створенню подібних груп:

  •  Група формується на основі одного основоположного принципу, за іншими показниками вона може бути різноплановою;
  •  Участь в групі повинна бути вільною і добровільною;
  •  Група повинна бути націлена на вирішеня актуальних для данного кола осіб проблем, на створення у них достатньої мотивації до об’єднання і до участі в ній.

Можливі два шляхи створення груп взаємодопомоги. Перший, прямий – пропозиція з організації зустрічей. Другий, непрямий – запрошення на зустріч з якимсь цікавим співрозмовником, тобто створення ситуації, сприятливої для неофіційного знайомства, спілкування, обміну інформацією і т.п. Можливий і зовсім інший принцип – виявлення вже функціонуючих кіл неформального спілкування і взаємодопомоги.

Наступний крок для створення групи – пошук лідера-ведучого. В його функції входить організація місця збору групи, помешкання, що допомагає винекненню групової єдності; постійне активне залучення участників групи та членів їх сімей до роботи, спільне вирішення актуальних проблем, обговорення індивідуального досвіду, проведення дозвілля; організація ефективноо спілкування за період збру групи; надання при необхідності невідкладної психологічної допомоги, готовність вислухати і зрозіміти кожного члена групи; допомога в пошукові інформації по життєво важливим питанням; допомога в налагодженні прямих зв’язків учасників групи між собою; створення теплої дружньої атмосфери в період збору членів групи; при бажанні рядових членів групи спільна з ними розробка правил роботи групи, правил вступу, загальних ритуалів і т.п.; посередництво в вирішенні соціальних, юридичних, фінансових і медико-психологічних проблем.

В випадку, коли група була ініційована спеціалістами (соціальним педагогом, психологом), ведучий групи організує знайомство незнайомих членів групи між собою і з справою; обговорення питаня про склад групи (якщо планується відкритість групи, можлива розробка правил або ритуала вступа); група інформується про необхідність вимог до групової роботи, виробляються особисті правила роботи; виробляються санкції за порушення групових правил; визначаються основні цілі групи на рівні реальної проблематики, і на психологічному рівні.

В залежності від специфіки групи використовуються різноманітні методи (наприклад, групові дискусії, емпатичні слуханя, вправи з техніки ефективного спілкування, релаксація, саморегуляція і т.п.). Кожна зустріч, а також змістові етапи в життєдіяльності групи повинні завершуватися підведенням підсумків, визначенням орієнтирів на майбутнє. Необхідно піклуватися про створення можливостейй для неформальних зустрічей учасників груподин з одним поза заняттями. Основна мета – передати ініціативу самим членам групи, відхід ведучого „на правах гостя”.

У випадкові, якщо група склалася стихійно, соціальний педагог вивчає специфіку групи, об’єднуючи її позитивні і негативні риси; створює в вже створеній групі умови для більш ефективного спілкування і діяльності (організація місця для зустрічей групи, фінансово-матеріальна допомога, консультування, інформаційні послуги, залучення необхідних спеціалістів і т.п.).

6.Технологія організації групової діяльності.

Найбільш популярною технологією, яка може бути використана в практиці соціально-педагогічної діяльності, є технологія колективно-творчої діяльності, побудована на взаємодії дітей в малих групах. Зробимо короткий опис її алгоритма.

Визначення загальної мети, для досягнення якої діти поділяться на групи (від 3 до 7-9 чоловік). Кожна група пропонує свій варіант, проект досягнення мети. На цьому етапі проходить об’єднання дітей на основі загальної діяльності і створення умов для мотивації цієї діяльності у кожної дитини.

в процесі обговорення всіх проектів для реалізації обирається один або створюється збірний. Обирається рада справи з представників кожної групи. Це орган колективного управління, який повинен розподілити обов ’язки між всіма участниками справи. Діти вчаться розуміти точку зору інших, домовлятися.

Рада справи здійснює підготовку і проведення наміченого проекту через розподіл доручень між групами, а також контроль їх дій з метою надання необхідної допомоги. Кожна група вносить свій вклад в реалізацію спільного проекту, причому від успіхів однієї групи залежить діяльність інших, тому робота груп будується не на суперництві, а на співпраці. На цьому етапі діти набувають досвіду колективної діяльності, вчаться розуміти один одного, піклуватися один про одного, надавати допомогу, отримують різні практичні вміння та навики, розкривають та відкривають свої здібності.

обговорення успіхів та невдачь виконаної прави. Кожна група аналізує свої дії, висловлюючи побажання на майбутнє. Цей етап допомагає формуванню у дітей вмінь аналізувати свою діяльність та інших, вносити в неї корективи, а також розвиткові об’єктивної позитивної самооцінки, так як при обговоренні ніколи не зачіпаються особисті якості дітей.

Для розвитку групи важливу роль відіграє процес прийняття групового рішення. При правильній педагогічній організації він включає чотири стадії.

Встановлення фактів. Після постановки проблеми основне завдання полягає в зборі данних по вказаному питанню. На цьому етапі важливо обмежитися збором фактів і відмовитися від їх оцінювання.

Оцінка фактів. Учасники мають право говорити все, що вони думають про зібрані данні. Керівник зборів регіструє висказування та думки.

Пошук рішень. Ведучими на цьому етапі можуть стати методи мозкового штурму та синектики.

Прийняття рішення. Варіанти рішення, отримані на третьому етапі групової роботи, співвідносять з діагнозом, встановленим на другому етапі. Одні з них відкидають, інші – обєднують, що і приводить до остаточного рішення.

Мозковий штурм (брейнсторминг) як груповий метод породження ідей активно використовується в роботі соціального педагога, що працює як з дитячими так і з молодіжними групами. Шляхом обговорення в групі необхідно знайти рішення якоїсь проблеми і група повинна висловити максимальну кількість ідей.

Процедура проведення брейнстормингу проходить в три етапи:

  1.  Вступний етап. Повідомлення правил діяльності, визначення проблеми, що потребує вирішення. Рекомендуємий час – 15 хв.Обовязкова умова – ведучий, що вміє лаконічно і зрозуміло пояснити умови.
  2.  Основний етап. Вільне висказування ідей.Оптимальний час – 1час. Обов’язкова умова – активна позиція ведучого, який не тиснучи на учасників, стимулює їх активність; присутність спостерігача, що фіксує всі ідеї і висказівання учасників.
  3.  Заключний етап. Підведення підсумків. Зібрані ідеї передаються спеціалістам, що займаються данною проблемою, для відбору найбільш цінних з них. Варіантом завершення брейнстормінгу може стати вибір експертної групи, що підготує обзір висказаних ідей і сформулює остаточне рішення.

Синектика – своєрідна модель групової творчої діяльності, що передбачає сім основних кроків:

  1.  Первісне визначення проблеми.
  2.  Аналіз проблеми та повідомлення необхідної вступної інформації компетентною особою ( соціальним педагогом, підготовленим членом групи, спеціально запрошеною особою).
  3.  Виявленя можливостей вирішення проблеми. Члени групи пропонують різні шляхи вирішення проблеми. Педагог і експерт при цьому докладно коментують їх пропозиції, пояснюючи чому вони не підходять, хоча випадкове вирішення проблеми шляхом успішних здогадок в принципі можливе вже на цій ступені.
  4.  Переформулювання проблеми. Кожен член групи працює самостійно, виходячи з власного розуміння.
  5.  Спільний вибір одного з варіантів проблеми ( первісне формулювання тимчасово відкладається).
  6.  Висунення образних аналогій. Соц.педагог стимулює групу до пошуку яскравих, образних аналогій для закладених в проблемній ситуації явищ. Цей етап – ключовий для синектики. Використовуються особистіні, символічні та фантастичнв аналогії („Уяви, що б ти відчував, якби сам був враженою алкоголем печінкою?”).
  7.  Підігнати намічені групою підходи до вирішення проблеми до вимог, що заложені в визначенні проблеми.

Групова дискусія. Дискусія – цілеспрямований і впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошуку істини, причому всі учасники – кожен по-своєму – беруть участь в організації цього обміну.

Під час залучення групи до дискусії зусилля соціального педагога зосереджені на формуванні дискусійних процедур. Надалі в центрі уваги є не тільки виявлення різних точок зору, позицій, способів аргументації. Їх співвідношення і складання більш об’ємного ті багатопланового бачення явищ, але й порівняння інтерпретацій складних явищ, вихід за межі безпосередньо цієї ситуації, пошук особистісних змістів.

Дискусія завжди вирішує завдання двох рівнів: завдання конкретно-змістовного плану та завдання організації і взаємодії в групі. В основі дискусії знаходиться спільно розподілена діяльність.

Види дискусій: з соціальним педагогом в ролі ведучого; з одним з членів групи в ролі ведучого; без ведучого (самоорганізуючаяся).

Існують такі форми дискусії:

„Круглий стіл” – бесіда, в якій на рівних бере участь невелика група (звичайно близько пяти чоловік). Обмін думками відбувається як між ними, так і з аудіторією (всією іншою частиною групи).

„Засідання експертної групи” (панельна дискусія) передбачає виділення експертної групи в складі 4-6 учасників з заздалегідь призначеним головою. Спочатку обговорюється намічена проблема всіма експертами, а потім вони висловлюють свої позиції присутнім. При цьому кожен з учасників виступає з коротким повідомленням.

„Форум” – обговорення, схоже з „асіданням експертної групи”, під час якого група учасників обмінюється думками з аудиторією.

„Симпозіум” – більш формалізоване в порівнянні з попереднім обговорення, під час якого учасники виступають з повідомленнями, що представляють їх точки зору, після чого відповідають на питання аудиторії.

„Дебати” – явно формалізоване обговорення, побудоване на основі заздалегідь фіксованих виступів учасників – представників двох протистоячих, суперничавшихся груп, і їх спростування. Варіантом дебатів є так звані британські дебати, що відтворюють процедуру обговорення питань в британському парламенті: обговорення починається з виступів представників сторін, після чого трибуна надається для запитань та коментарів учасників почергово з кожного бокую.

„Засідання суду” – обговорення, що імітує слухання справ в суді.

„Техніка акваріума” – особливий варіант організації колективної взаємодії, застосовується в роботі з матеріалом, зміст якого пов’язаний з конфліктами, протиріччями. Хід процедури:

  •  соціальний педагог ставить проблему;
  •  соціальний педагог визначає підгрупи, що зазвичай розміщуються по колу;
  •  соціальний педагог або учасники кожної з підгруп обирають людину, що буде представляти позиції підгрупи всьому класу;
  •  підгрупам дається час, зазвичай небагато, для обговорення проблем і визначення спільної точки зору;
  •  соціальний педагог просить представників підгруп зібратися в центрі, щоб висказати і відстояти свою позицію, в залежності з вказівками своєї підгрупи. Крім представників ніхто не має права висказуватися, учасники підгруп можуть передавати їм свої вказівки через записки;
  •  соціальний педагог може дозволити представникам або підгрупам взяти тайм-аут для консультацій;
  •  „акваріумне” обговорення проблеми між представниками підгруп закінчується або через закінчення заздалегідь встановленого часу, або після досягнення рішення;
  •  після такого обговорення проводиться його критичний розгляд учасниками.

В практиці в якості найбільш ефективного способу організації дискусії використовується поділ групи на підгрупи і наступна організація спілкування малих груп. В кожній з них між учасниками розподіляються основні ролі-функції:

„ведучий” (організатор) – організовує обговорення проблеми, залучаючи до нього всіх членів групи;

„аналітик” – задає питання учасникам під час обговорення проблеми, піддаваю сумніву висловлені ідеї, формулювання;

„протоколіст” – фіксує все, що має відношення до вирішення проблеми; піля закінчення попереднього обговорення саме він звичайно виступає перед зібравшимися, щоб презентувати позицію своєї групи;

„спостерігач” – оцінює участь кожного члена групи на основі заданих критеріїв.

Порядок роботи зібравшихся: постановка проблеми; розділ учасників на групи; розподіл ролей в малих групах, пояснення соціальним педагогом про те, яка очікувана участь учнів в дискусії; обговорення проблем в малих групах; презентація результатів обговорення перед всіма зібравшимися; продовження обговорення і підведення підсумків.

Орієнтири для соціального педагога при виборі теми: відповідність теми соціально-педагогічним завданням; значення і своєчасність, значимість для всіх членів групи; підготовленість самого педагога; достатня зрілість членів групи для розуміння і грунтовного вивчення теми; відсутність в них надмірної емоційної напруги, пов’язаної з цією проблемою.

Соціальний педагог не повинен допускати яеого б то не було прямого чи опосередкованого тиску на учасників групи; йому слід привчати їх до самостійності суджень, дати їм можливість самим прийти до рішення проблемми.

Правила ведення дискусії: виступи повинні відбуватися організовано, кожен учасник може висловлюватись тільки з дозволу ведучого; повторні виступи можуть бути тільки відсроченими; недопустима сварка між учасниками; кожне висказування повинно бути підкріплене фактами ; в обговоренні потрібно надати кожному учасникові можливість висказатися; кожне висказування, позиція повинна бути уважно розглянута; під час обговорення недопустимий „перехід на особистості”, навішування ярликів, допускати принизливі висказування і т.п.

Ми привели в якості прикладу окремі технології організації групової діяльності. В арсеналі соціального педагога повинні накопичуватися подібні технологічні сценарії.

Методика розвитку самодіяльності в дитячому чи молодіжному об’єднанні.

Однією з основних цілей дитячого чи молодіжного руху є розвиток самодіяльності юних громадян.

Самодіяльність – це діяльність, що здійснюється за особистим мотивом, під час якої проявляються такі якості людини, як цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, відповідальність, творчість; це діяльність, спрямована на реалізацію суспільно цінних та особито значимих цілей.

Під особисто значущими цілями розуміють прагнення до самовираження та самореалізації під час самостійної діяльності, до виконання різних соціальних ролей в колективі, до розкриття свого творчого потенціалу.

Можно виділити наступні характерні риси самодіяльності:

Самодіяльність здійснюється на основі внутрішньої мотивації;

В основі дитячої самодіяльності лежить інтерес до діяльності, до спілкування з ровесниками та дорослими;

Необхідною умовою розвитку самодіяльності є наявність у дітей практичних знань, вмінь та навиків для самостійного проведення справ, особливе значення мають організаторсь та комунікативні вміння та навики;

Сутність самодіяльності в саомвираження, розкритті творчого потенціалу;

Самодіяльність носить суспільно корисну направленість, здійснюється на користь колективу, суспільства;

Розвиток самодіяльності можливий лише у тому випадку, коли підліток виступає у якості суб’єкта виховання, на нього покладається відповідальність за конкретні справи у відповідності з досягнутим рівнем розвитку самодіяльності;

Розвиток самодіяльності відбувається успішно за умови грамотного педагогічного керівництва, що здійснюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Розвиток самодіяльності підлітків – це цілеспрямованих та довготривалий процес, що протікає поетапно: від добросовісного виконання вказівок керівника до самостійного вибору суспільно-корсної справи та її здійснення.

Розглянемо основні положення, що визначають успішність розвитку дитячої самодіяльності:

1. Наявність в організації дійового самоуправління, яке є визначальним фактором згуртованності дитячого колективу. Турбота органів самоуправління – це перш за все консолідація членів організації, створення загальних цінностей, традицій, проведеня загальних справ, під час яких кожен член колективу може виконувати різні ролі: від рядового учасника до організатора справи. Це стимулює самоосвіту та самовиховання, формує установку на подолання труднощів, які виникають у процесі підготовки та проведення колективних справ.

В дитячих організаціях нерідко виникають тимчасові органи управління – ради справи, коли для вирішення певного завдання обєднуються діти, здатні організувати, виконати, проконтролювати підготовку та проведення конкретного заходу.

Самоуправління – це реальна можливість для  ділової співпраці підлітків та дорослих, лідерів і всього колективу. Основою такого співробітництва є спільна участьв практичних справах, взаємна повага, вимогливість і відповідальність.

2. Розвитку самодіяльності сприяє створення таких взаємовідносин, при яких відбувається взаємодія в рамках одного колективу дітей різного віку, коли старші передають молодшим свої знання та вміння, традиції колективу.

3. Велике значення для розвитку самодіяльності має успіх у діяльності дітей, позитивні емоції, що її супроводжують. Загальновідомо, якщо ви хочете, щоб дитина полюбила якусь справу, навчить її спершугарно цю справу виконувати, досягати успіху за рахунок майстерності. Потім радість особистих перемог, схвалення старших та товаришів завершуть розпочате. Полюбити можна лише те, що в тебе гарно виходить.

Яку б важку справу, що потребує довготривалих зусиль не було розпочато у колективі, зацікавити нею можливо лише за умови, що перших успіх буде досягнуто швидко. Процес виховання може бути успішним тільки в тому випадкові, коли при виконання тієї чи іншої діяльності діти будуть відчувати позитивні емоції, що служитимуть каталізатором для виникнення інтересу до неї і для організації її вже по ініціативі підлітків.

4. Інтерес до діяльності колективу в значній мірі визначає самодіяльність його членів. Тому під час роботи з підлітками соціальному педагогові необхідно уажно підходити до різноманітних інтересів вихованців, працювати над гармонічним поєднанням інтересів особистості з інтересами колективу.

5. Суттєвою передумовою успіху у процесі розвитку дитячої самодіяльності є урахування вікових психологічних особливостей підлітків. Відомо, що перед початком підліткового віку у дітей виникають такі психологічні можливості, які дозволяють оточуючим ставити перед ним певні (більш високі, ніж у молодшому шкільному віці) вимоги, визнавати за ними право на самостійність.

Великі зміни відбуваються у соціальній ситуації розвитку старшого підлітка, які заключаються у поступовому переході від притаманних дитинству відносин типу „дитина – дорослий” до нового типу „дорослий – дорослий”. Данний тип відносин характеризується розширенням прав та обов’язків підлітка, наданням більшої самостійності в діях, задоволенням природньої потреби в повазі його особистості з боку дорослих. Зміна ставлення до підлітка є важливою умовою його соціального взросління та об’єктивною умовою розвитку дитячої самодіяльності.

6. Особливу роль відіграє суспільна (соціально корисна) діяльність, розширення меж первинного колективу. В суспільній діяльності формуються суспільно сначущі мотиви поведінки дітей, забезпечується використання на практиці знань про основи суспільних відносин, організаторську роботу, розвиваються вміння та навики самостійних суджень та дій, відбувається усвідомлення себе у якості члена суспільства.

7. Розвиток самодіяльності підлітків в значній мірі залежить від того, як склалися взаємовідносини меж членами колективу. Поведінка підлітків по суті є колективно-груповою: вони шукають в колективі ровесників способи самоствердження, підкріпленя самоповаги, визнання своєї індивідуальної цінності. Від цього залежить їх самооцінка, емоційне благополуччя.Від рівня самооцінки залежить активність особистості, її участь у діяльності колективу, її прагнення до самовиховання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68710. Философия эпохи Возрождения (пантеизм, натурфилософия) 97 KB
  Основная идея Возрождения человек создан по образу и подобию Бога. Подобно Богу он создаёт собственный мир продолжая акт творения. Креационизм уступает место пантеизму: Бог во всём. Если утверждать что мир создан Богом то для того чтобы познать Бога надо познать мир.
68711. Общие понятия о конституциях 50.5 KB
  В настоящее время продолжает развиваться прогрессивное учение о высшей нервной деятельности у детей. Таким образом считают наиболее правильным оценивать конституцию у детей с учетом возрастных особенностей нервной системы и типа высшей нервной деятельности.
68712. Государственный кредит: понятие, виды, формы и роль в рыночной экономике 30.79 KB
  Основной признак этой формы кредита непременное участие государства в лице органов исполнительной власти различных уровней. Роль кредита в различных фазах экономического цикла не одинакова. Новые платежные средств входящие посредством кредита в оборот увеличивают и без того избыточную массу денег необходимых для обращения.
68713. Диагностика хирургических заболеваний 189.05 KB
  Объективное обследование проводится с помощью Клинических методов Дополнительных методов В современной медицине существуют доскональные академические методики обследования каждого органа каждой системы. Субъективное обследование см лекция...
68714. Дипломатия имперского Рима 34 KB
  Дипломатия превращалась в ведомственную функцию и утрачивала демократический характер который она имела при Республике. Самостоятельный раздел античной дипломатии представляет внутренняя дипломатия. Своего высшего развития внутренняя дипломатия достигает в период Римской империи.
68715. Организация обучения работающих безопасности труда 32 KB
  Ответственность за организацию своевременного и качественного обучения и проверки знаний работников в целом по предприятию учреждению возлагается на директора главного инженера а в структурных подразделениях на их руководителей.
68716. Система управления охраной труда на предприятии (организации) 793 KB
  Проблема исследования относится к стратегическому менеджменту и может быть сформулирована как неопределенность, связанная с разработкой инвестиционной стратегии покупки действующего бизнеса и повышения его конкурентоспособности в интересах формирования сети.
68717. Системы счисления 87.49 KB
  Большинство кодов основано на системах счисления причем использующих позиционный принцип образования числа при котором значение каждой цифры зависит от ее положения в числе. Тогда полное число получается по формуле: где l количество разрядов числа уменьшенное на 1 i порядок разряда m...
68718. Специфика СсО в политике, коммерческом секторе, общественных объединениях, государственных учреждениях 26.5 KB
  ПР подразделения создаются в министерствах других органах управления. В региональных и муниципальных органах практикуется постоянное общение с гражданами в федеральных органах власти больший упор делают на взаимодействие с прессой на аналитическую и прогностическую деятельность.