47967

Українська мова (за професійним спрямуванням)

Конспект

Иностранные языки, филология и лингвистика

Усі слова що вживаються в якійсь мові становлять її лексику від грецьк. Слова можуть називати предмети явища ознаки дії і стан тощо. Співвіднесеність слова з певним поняттям явищем дійсності називається лексичним значенням слова. Наприклад слово росинка є назвою поняття “крапля води†слово пресумний означає â€œдуже сумний†лексичне значення слова роз’яснювати словник визначає як “робити щонебудь ясним зрозумілим; пояснюватиâ€.

Украинкский

2013-12-04

544.5 KB

61 чел.

ЛЕКЦІЇ

з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

для студентів ІІ курсу

напряму підготовки 6.020303: Філологія (англійська мова,         

російська мова та література);_____________________________

6.020303: Філологія (англійська мова та література);__________ 

6.020303: Філологія (англійська, німецька мова та література);_ 

6.020303: Філологія (іспанська, англійська та література);______

6.020303: Філологія (французька, англійська мова та література);

6.020303: Філологія (німецька, англійська мова та література);__

8.02030304: Філологія (переклад)___________________________

(1(2) зм. модуль)

к.філол.н., ст.викл. Т. Левакіної


Основна література

  1.  Васенко Л. А. Фахова українська мова : [Навч. посібник] / Л. А. Васенко, В. В. Дубічинський, О. М. Крилець. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.
  2.  Глуховцева  К. Д. Модульний курс української мови за професійним спрямуванням /      К. Д. Глуховцева, О. М. Горюшкіна, В. В. Лєскова,  О.І. Ніколаєнко, М. О. Нікульчев. – Донецьк, 2007. – 116 с.
  3.  Загнітко  А.П.  Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / Загнітко  А.П., Данилюк І.Г. – Донецьк : ТОВ ВКФ “БАО”, 2007. – 480 с.
  4.  Зубков М. Сучасна ділова мова за професійним спрямуванням : навч.посіб. / М.Зубков – Х.:Факт,2006. – 496 с.
  5.  Мацько Л. І. Культура української фахової мови / Мацько Л.І., Кравець Л.В. – К. : В.Ц. “Академія”, 2007. – 360 с.
  6.  Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування : [Навч. посібник] / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – 2-е вид. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.
  7.  Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування: [Навч. посібник] / В. О. Михайлюк. – К. : ВД “Професіонал”, 2005. –  496 с.

Додаткова література

  1.  Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Бабич Н.Д. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.
  2.  Культура фахового мовлення : навч. посіб. / За ред. Н.Д. Бабич. – 3-те вид. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2011. – 528 с.
  3.  Пентилюк М.І. Культура мова і стилістика. / М.І.Пентилюк – К. : Вежа,2009. – 240 с.
  4.  Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Укр. енцикл., 2004. – 824 с.: іл.
  5.  Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Ін-т української мови. – К. : Наук.думка, 1996. – 240 с.
  6.  Шевелєва Л.А. Український правопис. Практикум : навч.посіб. / Л.А. Шевелєва, О.О. Дудка / за ред. проф. А.О. Свашенко. – Х. : Парус, 2004. – 464 с.


Лекція № 1

Загальна характеристика лексики сучасної української мови

План

  1.  Слово та його значення
    1.  Загальна характеристика груп слів у лексиці
    2.  Особливості вживання іншомовних слів
    3.  Науковий стиль мовлення, його ознаки

Слово та його значення

Слово — це найважливіша структурно-семантична одиниця мови, що являє собою єдність звукового чи графічного знака і значення. Із слів складаються речення — основний засіб вираження думки. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику (від грецьк. lexis — слово), або словниковий склад.

Найважливіша функція слів — називна. Слова можуть називати предмети, явища, ознаки, дії і стан тощо. Співвіднесеність слова з певним поняттям, явищем дійсності називається лексичним значенням слова. Наприклад, слово росинка є назвою поняття “крапля води”, слово пресумний означає “дуже сумний”, лексичне значення слова роз’яснювати словник визначає як “робити що-небудь ясним, зрозумілим; пояснювати”.

За характером співвіднесеності з дійсністю слова поділяються на повнозначні й службові.

Усі повнозначні слова — іменники, прикметники, займенники, числівники, дієслова, прислівники — мають лексичне значення, доповнене граматичним. На відміну від інших повнозначних слів займенники не називають, а вказують на значення, що даються в інших словах. Смисловою специфікою займенників є загальність, абстрактність. Значення займенників залежить від значення того слова, на яке вони вказують чи замість якого вони вживаються. Отже, у висловлюванні будь-який займенник (наприклад, він, дехто, хто-небудь, ніхто, всі ) набуває цілком конкретного змісту.

Службові слова — прийменники, сполучники, частки — позбавлені предметної відповідності, не називають предметів, явищ, ознак тощо, наприклад: на, від, за, проти, і, а також, мов, але, щоб, не, ні, б, нехай. Вони вказують на залежність між повнозначними словами і вживаються для зв’язку між словами, реченнями або надають різноманітних відтінків значенню слів чи всьому реченню. Як назва слово може співвідноситися і з конкретними предметами, ознаками, діями: палац, парк, зелений, твердий, проводжати, голосно, і з такими явищами, які не можна сприймати почуттєво: бачити, чути і под., рішучість, впевненість, дуже, занадто, можна.

Значення слова містить не лише вказівку на дійсність, а й ставлення мовця до дійсності. Тому значення слова часто включає й оцінний момент, а слово набуває того чи іншого емоційного забарвлення. Наведемо приклади слів, у яких на лексичне значення накладається оцінне: ручисько, рученька, Катруся, Івасик, дідусь, дідуган, варнякати, грудомаха тощо.

Слова української мови поділяються на однозначні та багатозначні. Слова, що мають одне значення, називаються однозначними. Такими словами є, наприклад, іменники: прейскурант — “офіційний довідник цін на товари й послуги”, дендрологія — “розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини”, толь — “покрівельний та гідроізоляційний матеріал, застосовуваний у будівництві”. Однозначність є характерною ознакою термінів будь-якої галузі.

Багатозначні слова мають кілька значень, як-от: ТРИБУНА — 1) Підвищення для виступу промовців. 2) Споруда для глядачів, де ряди місць розташовані уступами вгору (напр., на стадіоні). 3) Місця для публіки, журналістів та ін. в парламентах. 4) Переносно — засіб, що його використовують для політичної діяльності; ПРЕМ’ЄР — 1) Глава уряду, особа, яка очолює кабінет міністрів, раду міністрів.  2) У театрі — артист, що виконує головні ролі; СТИМУЛ — 1) Причина, що спонукає до дії. 2) Зацікавленість у здійсненні чого-небудь. 3) Подразник, який викликає реакцію.

Значення багатозначних слів поділяються на прямі й переносні. Основне, вихідне значення називається прямим. Воно звичайно є нейтральним, позбавленим образності. Переносне значення слова може бути мовним, тобто таким, що закріпилося в мові, і індивідуально-авторським, тобто таким, що зустрічається лише у цьому тексті. Мовні переносні значення відображаються у словниках; переносні значення, образність яких усвідомлюється мовцями, супроводжуються пояснювальною позначкою перен.

Багатозначність — це один із найважливіших шляхів розвитку словникового складу мови. Багатозначні слова є джерелом виразності, до якого активно звертаються письменники і публіцисти. Але в окремих сферах існують певні обмеження щодо функціонування багатозначних слів. Так, зважаючи на те, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають максимально точного позначення понять, у наукових працях та офіційних документах переважають однозначні слова, а багатозначні (чи потенційно багатозначні) вживаються лише у прямому значенні, що забезпечує правильне сприйняття тексту.

Необхідно пам’ятати, що першим правилом вибору слова у будь-якій сфері спілкування є чітке знання мовцями його значення. При вживанні слова у неправильному значенні зміст висловлювання стає перекрученим, спотвореним, незрозумілим, отже, спілкування може втратити свою ефективність. Французький філософ і математик Декарт радив: “Уточнюйте значення слів — і ви врятуєте світ від безлічі непорозумінь”. Цікаве висловлення з вимогою точності слововживання належить Льву Толстому: “Якби я був цар, то видав би закон, що письменник, який вжив слово, значення якого він не може пояснити, позбавляється права писати й отримує сто ударів різок”.

Невмотивоване використання слів забруднює мову, у спілкуванні людей воно може стати причиною непорозуміння, а то й конфлікту. Немає сфери комунікації, для якої вимога точності слововживання була б неактуальною.

Серйозну небезпеку для мови становить явище, яке дістало назву “суржик”. Цей термін запозичений із сільськогосподарської галузі — із млинарства. Суржиком називали суміш зерна — жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такої суміші. Зрозуміло, що це борошно низького ґатунку. Суржиком називають ще одну суміш — мовну, яка незрідка стає об’єктом для глузування.

Суржик неприпустимий у спілкуванні. Однак чуємо російсько-українську мішанину не лише у побутовій мові, а й в офіційно-діловій сфері. Так, дуже часто замість українських слів папір, аркуш, кошторис, митниця, тези, ухвалили, відрядження, збігатися, конкурентоспроможний, наступний можна почути російські або схожі на них бумага, лист, смета, таможня, тезиси, командировка, співпадати, конкурентоспособний, слідуючий. Іноді російські слова набувають “українського звучання” (бувший, віддихати, вмішуватися, всігда, міроприємство, надобність, накінець, обіщати), але такі перетворення не роблять їх українськими. Замість них необхідно вживати: колишній, відпочивати, втручатися, завжди, захід, потреба, нарешті, обіцяти. Типовою помилкою, яка створює суржик, є калькування (переклад по частинах) російських виразів. Дослівний переклад з російської мови речень “Собрание состоялось вчера”, “Бригада отрабатывает новую технологию” дасть речення, що відповідають нормам української мови, — “Збори відбулися вчора”, “Бригада відпрацьовує нову технологію”. Але у багатьох випадках калькування спричинює утворення не властивих українській мові конструкцій, наприклад, ненормативних словосполучень “приймати участь”, “крупні недоліки”, “для видимості”, “глуха ніч”, “вид з вікна”, “на ніч дивлячись” замість правильних “брати участь”, “значні (великі) недоліки”, “для годиться (про людське око)”, “глупа ніч”, “краєвид з вікна”, “проти ночі”. Наведемо невеликий словник російсько-українських відповідників, який застерігає від калькування російських виразів, уживаних у діловій сфері:

російська мова   українська мова

бросаться в глаза   впадати в око (в очі, у вічі)

в двух словах   кількома словами

в конце концов   врешті-решт, зрештою

в порядке исключения  як виняток

в противном случае  інакше

ввести закон в силу  надати чинності (сили) законові

ввести запрет (на что-то) заборонити (щось)

вы правы    ви маєте рацію

вынести благодарность  скласти подяку

выписка из протокола  витяг з протоколу

денежные средства  кошти

2. Загальна характеристика груп слів у лексиці

Групи слів у лексиці за значенням:

За кількістю значень – однозначні (кольрабі, мемуари), багатозначні (ловити, земля, команда)

За характером значень – з прямим значенням (ідуть люди, летять журавлі), з переносним значенням (час іде, летить)

За співвідношенням змісту і зовнішньої форми – синоніми, омоніми, антоніми, пароніми

Групи слів у лексиці за походженням:

Незапозичені – слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови (довгий, везти, діти, зима, день), власне українські (метелик, жіноцтво, мрія, сузір’я, несамохіть)

Запозичені – старослов’янізми (уста, совість, глава), з інших слов’янсьуих мов (зичити, млин, кава), з неслов’янських мов (фантазія, соло, чабан, сарай)

Групи слів у лексиці за вживанням:

За активністю вживання – активного вжитку (земля, вода, гривня, око), пасивного запасу:

застарілі слова – архаїзми (десниця, вої, Борисфен), історизми (більшовик, яничар, волость, губернія),

неологізми – загальномовні (драйвер, файл) і авторські (брунькоцвіт (П.Тичина)).

За емоційним забарвленням – нейтральні (двадцять, робота, середа), емоційні (хитренький, вітрюга)

За стилістичними властивостями – нейтральні (міжстильові), стилістично марковані (маршрутка, балда, універ; благочестя, ненечка, нонсенс; інтерпретація, синтез, диференціація; секретар-референт, ухвалити, ХДУ; толерантність, демократія, свобода слова).

За сферою вживання – загальновживані (теревенити, торік), незагальновживані:

діалектизми (бараболя, когут, ґазда),

спеціальна лексика – терміни і професіоналізми (бісектриса, субстантивація; ремікс, скинути інфу),

жаргонізми (круто, облом, універ),

арготизми (ксива, манатки)  

3. Особливості вживання іншомовних слів

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м’ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат,секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер,цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем’єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами понять або виступати синонімами власне українських, як-от: пам’ятник — монумент, обмежувати — лімітувати, передовий — прогресивний тощо.

Поряд з іншомовними словами, які увійшли до української лексичної системи, виділяють варваризми (від грецьк. barbarismos —іншомовний, чужоземний) — іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою. Варваризми можуть передаватися графічними засобами мови-джерела чи українською графікою: лат. homo sapiens або гомо сапіенс (людина розумна), tertium non datur (третього не дано), volens-nolens (хоч-не-хоч); англ. happy end (щасливий кінець), okay чи о’кей (все гаразд, добре),high life (високе життя); фр. adieu! (прощавайте!), bonjour! (добридень!), merci або мерсі (дякую!); італ. finita la comedia (виставу закінчено), evviva! (хай живе!).

Межі вживання іншомовних слів є дуже важливим питанням культури мовлення. Неодноразово проблема запозичення слів ставала предметом наукових дискусій, на яких обговорювалося питання,чи загрожують українській мові іншомовні слова, чи необхідно обмежувати потік запозичень тощо.

За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української лексики не перевищує 10 %. Це означає, що твердження про засилля запозичених слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити загрози самобутності мови.

Наведемо міркування видатного українського поета та перекладача М.Рильського. У його статті “Про іноземні слова” читаємо:«Один науковий працівник, бажаючи зробити приємність іншому,сказав: “Нашому колективу дуже хотілося б, щоб цю роботу очолила така одіозна постать, як ви”. Його спокусило, очевидно, “пишне” звучання іноземного слова “одіозний”, яке в його уяві асоціювалося,мабуть, із “грандіозний”, чи що. Коли тому науковцеві пояснено було, що термін латинського походження одіозний означає ненависний, небажаний, неприйнятний і т. ін., то він, звичайно, зніяковів. Але потяг до прикрашання своєї мови непотрібними і раз у раз неправильно чи неточно вживаними іноземними слівцями властивий багатьом нашим товаришам, і він, цей потяг, здається мені лихом,проти якого треба боротись і боротись».

Із сказаного, певна річ, в жодному разі не випливає, ніби слід силоміць, штучно викорінювати з мови усталені інтернаціональні терміни (наукові й технічні), а також слова іншомовного походження,що міцно й широко увійшли у народний вжиток. Чи потрібно віднаходити українські замінники таким лексичним одиницям, як кардіолог, терапевт, футбол, теніс, історія, філософія, республіка, демократія, театр, політика, парламент, кабінет, джинси тощо? Звичайно ж, ні. Не треба пояснювати, чому не дістала підтримки у фахівців(і мовознавців, і медиків) спроба авторів одного із словників очистити українську медичну термінологію від іншомовних слів (пропонувалося, наприклад, здійснити такі заміни: очник — замість окуліст, повитуха, баба-пупорізка — замість акушерка, дрібноживцезнавець — замість мікробіолог, вухоносогорлянкознавець — замість отоларинголог, гоп’як — замість пульс, хробаковиця, хробакозапал —замість апендицит, горлянковиця — замість ларингіт).

Безглуздість повної відмови від запозичень підтверджується ще одним фактом: переважна більшість імен, які носять сьогодні українці, є також запозиченими і прекрасно виконують свої функції, скажімо, імена-грецизми Олександр, Василь, Григорій, Денис, Дмитро, Євген, Кирило, Лев, Степан, Микола, Микита, Петро, Тарас, Федір, Юрій, Зінаїда, Софія, Олена, Галина, Наталя, імена латинського походження Антін, Валентин, Віктор, Віталій, Костянтин,Олексій, Павло, Роман, Сергій, Юлія, Клавдія, Валерія, Марина, скандинавські імена Ольга, Ігор, Олег, Гліб, імена, подаровані давньоєврейською мовою, — Давид, Данило, Іван, Йосип, Михайло, Назар,Наум, Яків, Ганна, Єва, Марія, грузинське ім’я Ніна тощо.

Необхідно розуміти, що наявність іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв’язки певного народу з іншими. Запозичення — закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості.

Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. “Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні...” (М. Рильський). Питання про іншомовні слова має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а не його дублетові-запозиченню. Іншомовні слова не завдають шкоди українській мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення.

При використанні запозиченої лексики варто  керуватися такими правилами:

1.Не вживати  слів іншомовного походження, якщо вони мають український відповідник ( не в термінологічному значенні):

     аргумент   -  підстава, мотив, обґрунтування, доказ;

     компенсація – відшкодування, оплата, покриття;

     пріоритет – перевага, першість, переважне право;

     ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий.  

2. Уживати  запозичені слова  правильно, відповідно до значення.

3. Використовуючи іншомовні слова, треба пам’ятати: вони повинні бути зрозумілими для тих, хто їх сприймає.

4. Не вживати в одному  контексті і запозичене слово, і український відповідник  - зупинити вибір на одному із них.

Науковий стиль мовлення, його ознаки

 Науковий стиль – функціональный різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація, тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція), науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).

Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань. Головне призначення наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати  досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез,  класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних наукових верств суспільства.

Сфера вживання: наукові праці, шкільні, вузівські підручники, науково-популярні журнали.

Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність викладу. Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення  причиново-наслідкових відношень, висновки.

Мовні ознаки: усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення. Монологічна форма тексту. Типи мовлення: опис і роздум (рідше), розповідь. Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі  термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна  загальновживана лексика, безсуб'єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів,  багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Наукові тексти мають типові композиції жанрів. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм.

З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені, наприклад: Дано дві сторони і кут, протилежний одній з них. Знайди інші два кути і третю сторону (З підручника).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий  (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези);  науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців —  книги, статті у неспеціальних журналах); науково-навчальний  (підручники, лекції, бесіди тощо).

Інколи окремо виділяють ще науково-технічний підстиль. Зазначимо, що кожен із цих підстилів має: – своє конкретне завдання, – свого адресата, – свій набір виражальних засобів, – свої способи їх організації. Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів і жанрів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.

Власне науковий підстиль має інтернаціональну  символіку, універсальні загальнонаукові терміни, тематично однорідні слова вживаються досить часто. Основне призначення власне наукового підстилю —  об'єктивувати наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки даних, основна функція — пояснювати  наукову ідею. Основними жанрами власне наукового стилю є  монографія, стаття, наукова доповідь, аналітичний звіт. У межах власне наукового підстилю можна виділити науково-інформативний з жанрами: реферат, огляд, анотація, резюме — та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Власне науковий підстиль характеризується:

•  частим використанням складнопідрядних речень (найчастіше – з підрядними означальними, додатковими, причини або наслідку):

•   синтаксис відзначається строгою логічністю, книжністю;

•   використанням вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином), пов’язують його з наступним викладом (по-перше, по-друге, навпаки, наприклад);

•  переважанням розповідних речень, питальні речення вживаються при постановці проблеми, при полеміці;

•   порядок слів прямий (відхилення можливі, а іноді є навіть нормою, як наприклад, у ботанічних термінах: береза бородавчаста, береза пухнаста, берізка польова, барвінок малий);

•   частим використанням конструкцій з відокремленими зворотами;

•  безсполучникові складні речення вживані переважно при переліку і класифікації тощо.

Науково-популярний підстиль використовує й елементи художнього  мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача. Учені зазначають, що в другій половині ХIХ століття між власне науковим і науково-популярним текстами не було суттєвої різниці. Науково-популярні твори були, по суті, на той час єдино можливими, вони мали вимушений характер, що пояснювалося відсутністю сформованого наукового стилю.

Популярна форма сучасного наукового твору є вторинною, бо їй передує власне наукова форма викладу (вона стала надто вузькоспеціалізованою, передбачає складність термінології, специфіку об’єктів досліджень, зрозумілу лише фахівцеві). Отже, виникає необхідність широкої пропаганди досягнень науки, а також – потреба в літературі, яка б у зрозумілій, доступній формі знайомила масову аудиторію (неспеціалістів) з досягненнями науки і техніки, зацікавлювала, залучала до активної діяльності в тій чи іншій галузі. Саме таку функцію і виконує сучасна науково-популярна література.

Основні завдання та функції науково-популярної літератури полягають у тому, щоб: • не просто подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність (це функція власне наукової літератури), • не тільки ознайомити з основами наук у формі, яка б сприя-ла засвоєнню цих основ як методу дальшого пізнання (це функція науково-навчальної літератури), •          привернути увагу нефахівця до актуальних проблем тієї чи іншої науки.

Цьому підпорядковані організація викладу, добір мовних засобів («менш строгих і одноманітних, ніж у власне науковому підстилі»). Уся увага автора спрямована на те, щоб подати матеріал зрозуміло, тому хід викладу будується від простого до складного, від добре відомого до нового. Учені зазначають, що науково-популярний підстиль близький до художнього і публіцистичного.

Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

1) інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації;

2) наводяться лише факти, положення, які непідготовлений читач (слухач) сприймає як істинні;

3) якщо читач має певну підготовку, науковість викладу переважає над популярністю;

4) образність, емоційність (експресія) наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз). Зазначимо, що ця ознака властива як науково-популярному, так і науково-навчальному підстилям. Специфіка образності полягає в тому, що вона (образність) насамперед апелює до інтелекту читача, а потім вже до його фантазії.

5)  вживається фразеологія;

6) відмінною рисою науково-популярного підстилю, порівняно з власне науковим, є широке ілюстрування висловлюваних положень конкретним матеріалом;

7) найбільшого поширення набувають прості речення неускладненої будови. Складні речення, які зустрічаються, характеризуються незначною розгалуженістю їх складових частин. Це пояснюється тим, що в науково-популярній мові науки ослаблена функція доказовості. Цілий ряд положень подається як аксіома, без доведення, унаслідок чого відпадає необхідність в їх обґрунтуванні, у складних логічних доведеннях та умовиводах. Короткі неускладнені речення роблять виклад легшим для сприймання, доступнішим.

Науково-навчальний підстиль виконує специфічну функцію – навчальну. Він займає «проміжне місце між власне науковим і науково-популярним підстилями. Від першого його відрізняє трохи менша строгість викладу, менша докладність у посиланнях на джерела, більш спрощена система доведень, що спрямоване на більшу доступність інформації, обсяг якої визначає програма. Від другого – менша художність, більша послідовність у викладі, строгість».

Науково-навчальний стиль має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача). Звичайно, важливу роль відіграє те, кому адресовано наукову інформацію – студентові, слухачеві курсів тощо. Навчальні підручники для учнів школи, особливо для учнів молодших класів написано популярно, тому цю літературу можна віднести до науково-популярної.

Науково-навчальний підстиль сформувався на кінець ХІХ – початок ХХ століття (його формували такі видатні вчені, як І. Франко, М. Драгоманов, С. Подолинський, К. Михальчук, А. Кримський, В. Гнатюк, І. Верхратський, І. Свєнціцький, М. Сумцов та ін.). У той час українська мова мала вже свою наукову термінологію з багатьох галузей знання, а це давало можливість виражати відповідні наукові поняття. Були вироблені загальнонаукові терміни: абстракція, агент, аналіз, аргументація, аспект, генетичний, дослід, праця, принцип, проблема, процес, розвідка, синтез, система, твір, теорія, форма та ін.

Науково-навчальний характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю  викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Науково-навчальний підстиль має два основні жанри (види літератури): підручники і навчальні посібники.

У текстотворенні підручника та навчального посібника є спільне і відмінне. Розрізнення мовних жанрів підручника і навчального  посібника стосується способів подачі матеріалу і мовного викладу. Підручник подає весь обов'язковий зміст навчального курсу. Навчальний посібник може розглядати не всі розділи, теми, проблеми, а ті, що, на думку автора, потребують особливої  уваги, або подавати матеріал ширше. Посібник може давати крім основних або й без них додаткові відомості, тому що він може бути вільнішим, емоційнішим, суб'єктивно-авторським. Часто навчальний посібник є першою спробою підручника і в  наступних виданнях переростає в нього.


Лекція № 2

Професійна мовнокомунікативна компетенція.

Лексична компетентність. Лексичні норми

План

  1.  Професійна мовнокомунікативна компетенція.
  2.  Основні ознаки культури фахового мовлення.
  3.  Норми сучасної української літературної мови.
  4.  Мовна надмірність (плеоназм і тавтологія) як порушення лексичних норм

Професійна мовнокомунікативна компетенція

Оскільки  мова і мовлення обслуговують усі види діяльності філолога-фахівця, ми розрізняємо мовну і мовленнєву компетенції.

Мовна компетенція – це засвоєння, усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегративне явище, що охоплює цілу низку  спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок для успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Цей вид компетенції властивий високоосвіченій, культурній людині, сформованій особистості.

Мовленнєва компетенція − це вміння адекватно  і доречно практично користуватися мовою  в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності  мовлення.

Лексична компетенція − наявність певного запасу слів у  межах професійного розвитку, здатність до адекватного використання  лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів.

На жаль, в усному і писемному спілкуванні спостерігається тенденція до надмірного й недоречного вживання іншомовних слів через недостатнє знання лексичного багатства рідної мови. Наприклад, замість зв`язки з громадськістю вживається паблік рілейшенз; управління підмінюється запозиченим з англійської мови словом менеджмент; перший компонент сталого сполучення слів запобіжні заходи замінюється словом превентивні. Критерієм відбору для вживання нових слів іншомовного походження має бути семантична і стилістична необхідність їх застосування. Так, наприклад, у фінансових документах, міжнародних угодах не варто уникати запозичених з інших мов слів банк, кредит, телефон, телеграма, бюджет, які увійшли до словника міжнаціонального спілкування, не мають українських відповідників та їх використання зумовлено загальною тенденцією до застосування інтернаціональних лексичних одиниць.

Фонетична компетенція – правильна вимова всіх звуків ділової мови, звукосполучень відповідно до  орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічний наголос тощо).

Найпоширенішими помилками у мовленні є недотримання орфоепічних норм, яке виявляється у відступі від правил чергування голосних і приголосних (шісти замість шести, вісьми замість восьми); правил звукових змін при збігові кількох приголосних. Це призводить до неправильної вимови й порушення милозвучності (евфонічності) української мови, до неприродного для неї нагромадження звукосполучень (наприклад, побуквена вимова слова інтелігентський, у якому відбувається спрощення у групі приголосних нтс, і слово вимовляється як [інтелігенський]; в разі необхідності, в зв`язку з відсутністю замість у разі необхідності, у зв`язку з відсутністю), у глухій вимові приголосних наприкінці слова і складу (мохти замість могти, нарот замість правильного народ), нерозрізненні звуків г і ґ, у вимові а на місці ненаголошеного о (директар замість директор, мажаритарна замість мажоритарна), у порушенні акцентуаційних норм (сорипрофе замість професори; йвалови замість ловий,ва йфахови замість вийховий, ринкофа замість рнадцятьнковий, чотири замість надцять, батьківщичотирна замість тьківщинаба, яіндустрі замість стрія,інду ментдоку замість нтдокуме; у займенниках, які вживаються без прийменників: гомо замість мого, гоцьо замість ;цього в інфінітивних формах двоскладових дієслів: стиве замість сти, вневести замість внести; у словах іншомовного походження на -метр, -ер: метркіло замість тр,кіломе фершо замість ршофе) тощо.

Граматична компетенція –  неусвідомлене вживання граматичних форм рідної та іноземної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок тощо), чуття  граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм.

Граматичні помилки у мовленні пов`язані з ненормативним утворенням частин мови і їх форм у процесі змінювання (наприклад, утворення прикметників міліцейський замість правильного міліційний під впливом російського прикметника милицейский) і з невластивим для офіційно-ділового стилю використанням граматичних форм частин мови за наявності в мові паралельних варіантів висловлювання, що спричинює змістовну неточність, порушує логіку викладеного матеріалу. Наприклад, поєднання обох форм ступенів порівняння прикметників (більш точніше, найбільш видатніший); уживання форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду із закінченнями -у(-ю), якщо іменники є назвами істот, осіб за фахом або за родом діяльності (повідомити начальнику замість повідомити начальникові); форми місцевого відмінка прикметників твердої групи чоловічого роду із закінченням –ім (високім) тощо.

Вплив російської мови на українське ділове мовлення в виявляється у змішуванні типів відмінювання або в запозиченні окремої форми, властивої російській мові. Так, наприклад, слово віче, яке є іменником мішаної групи другої відміни, використовується як невідмінюване за типом російського невідмінюваного слова вече іншомовного походження. В усному й писемному мовленні державних службовців трапляються помилки у процесі відмінювання складних числівників, які змінюються тільки у другій частині: шістдесяти, шістдесятьох, шістдесятьом тощо. Зросійщені форми шістидесяти, шістидесятьох, шістидесятьом суперечать морфологічній нормі української мови і є наслідком змішування форм відмінювання [2].

Для здійснення характеристики і оцінки професійних комунікативних умінь А.Й.Капською розроблено критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії.

Високий рівень – фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може уже на перших порах роботи реалізувати власні уміння не менше як у п'яти видах діяльності.

Середній рівень – фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі й адекватно до цілей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно вибирати вид мовлення. Він уміє аналізувати якість мовлення, але не  завжди вміє управляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію  окремих якостей мовлення. Водночас він проявляє інтерес до комунікативності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, як це зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, але лише за умови крайньої необхідності.

Низький рівень  сформованості мовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані вміння. В комунікативний процес  він включається лише за вимогами керівників соціально-виховної структури. Не проявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається в комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Культура мовлення – це поєднання мислення і мови, точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість смислових зв’язків і відношень одиниць мови в  мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Культурі ділового мовлення, як і культурі ділового спілкування, потрібно вчити на всіх етапах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Основні ознаки культури фахового мовлення

Культура мови тісно пов'язана з особливостями розвитку і функціонування мови, а також з мовною діяльністю. Мовна культура не обмежується тільки правильністю мови, вона надає можливість знаходити при спілкуванні нові мовні форми, регулює вживання мовних засобів, допомагає оволодіти нормами літературної мови.

До основних рис культури мови належать:

-     багатство і різноманітність словника;

-    чистота мови;

-     ясність та зрозумілість;

-     точність;

-     правильність мови.

Багатство і різноманітність мови визначається перш за все багатством її словникового складу, який зафіксований у словниках.

Людині необхідно мати достатній запас слів, щоб висловити свої думки чітко і ясно. Важливо постійно піклуватися про розширення цього запасу, намагатися використовувати багатство рідної мови, постійно працювати із словниками. М. Рильський радив:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Тож запашна, співуча, чарівна, сповнена музики і квіткових пахощів українська мова у словниках зберігає своє багатство і для теперішніх, і для прийдешніх поколінь.

Близько 135000 слів зафіксовано у "Словнику української мови" (в 11 томах), що виходив у 1970-1980 рр. Людина не може знати всі слова словника, але більшість дорослих людей розуміють близько 35000 слів, а користуються у своїй мові значно меншою частиною слів. Активний словниковий запас освіченої людини складає, за одними даними, 3500 слів, за іншими - 7000-9000 слів, або 11000-13000 слів.

Лексичне багатство мови створюється явищами багатозначності, синонімії, омонімії, антонімії, паронімії. Джерелом виразності мови є фразеологізми і прислів'я.

При підготовці тексту документа важливо використовувати лексичне багатство і різноманітність мови, добирати те єдине слово, яке якнайточніше передаватиме потрібний відтінок думки.

Чистота мови - це відсутність в ній зайвих слів, слів-паразитів. Звичайно, в мові зайвих слів не буває, такими вони стають при недоречному їх вживанні. Зайві слова не несуть ніякого змістового навантаження, не володіють інформативністю, відвертаючи увагу від змісту тексту. З'являються вони під час хвилювання при публічному виступі як невміння добирати потрібні слова для усного або писемного оформлення думки, як бідність індивідуального словника.

Ясність та зрозумілість мови залежить від правильного використовування лексичного складу мови, термінів, слів іншомовного походження, від правильного тлумачення значення слова. Застосування кожного слова в тексті документа повинне бути обов'язково мотивованим. Немотивований добір слова часто є результатом квапливості, намагання похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного слова.

Точність мови визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмета мови і її законів. Точність мови найчастіше пов'язується з точністю слововживання, правильним вживанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів, паронімів. Для точного вживання слова важлива сфера його вживання, емоційна забарвленість, стилістична характеристика, граматична оформленість. Висока мовна культура і почуття мови не дозволять порушити її точність, бо слово - єдиний засіб спілкування людей, і щоб це спілкування було можливим, треба дбайливо і обережно ставитися до слова, піклуватися про культуру мови.

Правильність мови - це дотримання норм сучасної української літературної мови.

Норми сучасної української літературної мови

Національна українська мова складається із літературної мови і діалектів.

Розрізняють три основних групи діалектів:

-     північна група;

-     південно-західна;

-     південно-східна.

Діалекти мають фонетичні, лексичні, орфоепічні і граматичні особливості, характерні тільки для певного діалекту. Одні і ті ж слова у різних діалектах можуть вимовлятися по-різному, мати різне значення, і носії діалектів ніколи не дійдуть згоди, бо немає мовної норми в діалектах. Наявність мовних норм і відрізняє літературну мову від діалектів і є основною ознакою літературної мови.

Норма - прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання та написання слова. Характерні особливості норми літературної мови:

-     відносна усталеність;

-     розповсюдженість;

-     загальновживаність;

-     загальнообов'язковість;

-     відповідність вживанню, традиціям і можливостям мовної системи.

Норми допомагають літературній мові зберігати цілісність і зрозумілість, вони захищають літературну мову від діалектної, жаргонізмів, просторіччя.

Літературна норма залежить від умов, за якими здійснюється мова. Мовні засоби, доречні в одній ситуації (побутове спілкування), можуть статися недоладними в іншій (офіційно-ділове спілкування).

У мові, усній і писемній, важливо дотримуватися норм літературної мови. 

Орфоепічні норми регулюють вимову звуків та наголошення слів.

Наприклад, повістка - повістці [сц], до'говір, ма'ркетинг, по'зика, вимо'ва

Лексичні норми регулюють вживання слів у властивих їм значеннях. 

Наприклад, неправильно "моя автобіографія", треба "автобіографія". 

Стилістичні норми регулюють вживання слів залежно від стилю.

Наприклад, у побутовому спілкуванні недоречне вживання речення "Ти з якого питання плачеш?", треба спитати "Ти чому плачеш?"

Орфографічні норми регулюють правильність написання слів.

Наприклад, півяблука, пів-Європи, Аргентина, брошура.

Граматичні норми регулюють правильне використання морфологічних форм частин мови і синтаксичних конструкцій.

Наприклад, правильно вживати "один євро, традиційний запис, гострий біль, згідно з наказом, по містах і селах, на адресу".

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків.

Наприклад: Логічні елементи змісту службового листа такі: вступ, докази, висновки і заключення.

Норми літературної мови закріплюють традиції і культурні здобутки минулого, регулюють використання правил.

Дотримання літературних норм обов'язкове, бо мова - це візитна картка людини, проява її культури і освіченості. Сократ писав: "Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив".

Мовна надмірність (плеоназм і тавтологія)

як порушення лексичних норм

 Неправильне використання, зокрема, іншомовної лексики веде до плеоназму – значеннєвого повтору, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається: потерпіти повне фіаско – фіаско і є повною поразкою), прейскурант цін – це і є перелік цін товарів, послуг; пам’ятний сувенір (сувенір — “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), спільне співробітництво (співробітництво — “спільне вирішення проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор — “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив — “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати — “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — “увільнитися зі збройних сил”); у березні місяці, 200 гривень грошей. Плеонастичними є звороти на зразок: На полях кипить гаряча робота; Необхідно взаємно допомагати один одному. Ви повинні написати свою автобіографію. Не відпускають навіть тих запчастин, які є в наявності. Він відступив назад і звів угору блакитні очі. П’єсу виконувало тріо з трьох виконавців. Він уперше дебютував у 1989 році.

До плеоназмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно і однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану, неослабно і пильно контролювати тощо.

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися у мові і не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вирази, як: букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. expono — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний), період часу (від грецьк.— коло часу).

 Тавтологія – (від грецьк. tauto — те саме, logos — слово) — змістові повтори, які виникають у випадках, коли в реченні вживаються поряд спільнокореневі слова, наприклад: Користь від використання цих приладів є незаперечною; Приймаючи на роботу нових працівників, необхідно при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; Тривалість пари у нашому вузі триває 1 годину 20 хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, виключивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: Вигода від використання цих приладів є незаперечною; Коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; Тривалість лекції в нашому інституті — 1 година 20 хвилин або Пара в нашому інституті триває 1 годину 20 хвилин.

Не кожне повторення спільнокореневих слів може вважатися мовною помилкою. Існує багато словосполучень, у яких тавтологія неминуча, наприклад: словник іншомовних слів, ланкова першої ланки, закрити кришкою, чорні чорнила, вимити мийку, загадати загадку, розмовна мова, зупинитися на зупинці. Будь-які спроби уникнути повторення у цих виразах будуть невдалими.

Можна вважати виправданим уживання у вузькому контексті спільнокореневих слів, які є єдиними назвами певних понять. Найчастіше це стосується термінів, уживаних у науковому чи офіційно-діловому стилі, наприклад: Мульчування — вкривання поверхні ґрунту між сільськогосподарськими рослинами різними матеріалами (мульчею — солом’яною січкою, перегноєм, торфовою потертю, мульчпапером тощо) (з енц.); Орендодавець надає Орендареві і членам його сім’ї в користування терміном на 1 рік квартиру загальною площею 88 кв. м за адресою: вул. Артема, буд. 8, кв. 6 (з договору); Марія Гнатівна працює в довідково-бібліографічному відділі Центральної наукової бібліотеки.

Тавтологічний характер мають стійкі вирази, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний вираз святая святих тощо. Необхідно відрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною настановою.


Лекція № 3

Термін у системі професійного мовлення

 План

  1.  Термінологія як система. Термін та його ознаки
  2.  Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Структура й походження термінів
  3.  Правила слововживання й використовування українських термінів  
  4.  Професіоналізми і номенклатурні назви
  5.  Мовна надмірність і мовна недостатність

Література

  1.  Васенко Л.А. Фахова українська мова : навч. посіб. / Васенко Л.А., Дубічинський В.В., Кримець О.М.  – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 272 с. – С. 73-100.
  2.  Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч. посіб. / Г.Й.Волкотруб. — К. : МАУП, 2002. — 208 с. — Бібліогр.: с. 203–204. – С. 36-60.
  3.  Зубков М.Г. Українська мова : універсальний довідник / М.Г. Зубков. – 3те вид., випр. й доп. – Х.: ВД «Школа», 2007. – 496 с. – С. 294-318.

Термінологія як система. Термін та його ознаки

 

Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий і публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднують у мові професійного спілкування загальною назвою „термін".

Термін (від латин. terminus  межа, кінець) це слово або словосполучення, яке позначає чітко окреслене поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами економіки є такі назви, як видатки, авіста, бруттоприбуток, господарський механізм, міжнародний поділ праці, повна сатисфакція боргових зобов’язань.

Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція, що означає поняття, яке суворо обмежує понятійну сферу. Терміном може стати й штучно утворене слово. У нових галузях знань у разі пошуку вдалого однослівного терміна можуть використовувати коротку дефініцію.

Більшість термінів – іменники (ген, імунітет, біт, атом), є терміни прикметники, що переважно є прикметниками, які перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники (пристрасно), дієслова (рости – у ботаніці).

За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи техніки починається активне відображення її досягнень засобами масового інформування, перехід окремих термінів зі спеціального використання в загальне, у зв’язку з чим терміни втрачають наукову точність, розширюються сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація.

Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Термінологія  1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

 Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

  1.  логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки а вони є в кожній науці, то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);
    1.  мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родовидові і т. д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: “Термін служить двом панам науці і мові”.

Таким чином, термінологія це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність у межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

є) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

  1.  Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.
  2.  Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Так, кандидат економічних наук О.Петрик вважає, що термін аудит слід використовувати зі значенням “незалежна перевірка та підтвердження фінансової бухгалтерської звітності незалежним професіоналом щодо її достовірності, повноти та законності”; уживання цього терміна органами Державної податкової адміністрації України вона вважає неправомірним. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансовогосподарська операція, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.
  3.  Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

Термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне з них належить до різних термінологій. Наприклад, значення термінів стопер та стела: стопер – 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх; стела — 1) вертикальна кам’яна плита або стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.

У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття. Однак існують випадки порушення цієї вимоги. Так, слово караул має такі значення: 1) збройна варта, сторожа; 2) збройний підрозділ для охорони військових об'єктів або для віддання військових почестей; 3) несення охорони; 4) місце, де розташована варта, сторожа. Репертуар — 1) сукупність творів, які виконуються в театрі за певний час; 2) ролі, в яких виступає актор; 3) добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець.

Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт — абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення — семантика. Про досконалість термінології можна говорити, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям.

  1.  Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

нейтральність, відсутність емоційноекспресивного забарвлення;

відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: форфейтинг форфейтування, жирант індосант, профіцит прибуток зиск вигода);

інтернаціональний характер (знаючи терміниінтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, лаж);

стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);

здатність утворювати похідні, наприклад:  зношення зношування зношеність зношуваний.

Проте усе це вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Структура й походження термінів

    

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

  1.  Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, економічні закони, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).
  2.  Міжгалузеві  терміни це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.
  3.  Вузькоспеціальні терміни це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці професіоналізми та номенклатурні назви.

Терміни різноманітні за структурою і походженням.

За структурними моделями терміни поділяють на:

  однокомпонентні терміни, напр.: бюджет, файл, товарообіг, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

–    двокомпонентні терміни найчастіше це словосполучення іменник + іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна відповідальність, виробничі фонди, ринкова інфраструктура;

–    трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна телевізійна установка, щілинні приголосні звукинова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикметник + іменник + іменник, напр.: типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, вартісна будова капіталу; іменник + прикметник + іменник, напр.: осердя магнітної головки, відтворення грошового капіталу, вартість робочого місця, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник + іменник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності, інвентаризація в установах банків, круговорот коштів підприємств, управління просуванням товару;

багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.: фонд оплати праці підприємства резерв коштів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична похибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, повна відновна вартість основних фондів.

 За формальною структурою терміни поділяють на такі групи:

  1.  терміни – кореневі слова: (вл.-укр.) ніс, вал; (запоз.) теза, атом;

4) терміни-словосполучення: амплітуда коливання, брус малої кривини;

За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність, відтворюються в готовому вигляді.

Одні слова-терміни є власне українськими (міжгір'я, хвилина, бацила, промінь, відсоток, окислення, водень, судина, виявляч, породжував, літунство, опуклість, осердя, цідило), а інші –  іншомовного  походження ( біт, конвент, кракер, кукі, інтернет, кодек, кластер, кварки, домен, вінчестер).

40% термінів у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені з інших мов. Багато термінів – слова інтернаціональної лексики з грецькими і латинськими коренями.

Запозичення із західноєвропейських мов узагальнено так:

а) з німецької прийшли слова на позначення військових понять (штаб, солдат, юнкер, офіцер), торгівлі, виробництва, техніки (шахта, агент, акція, вексель, маклер, верстат, клапан, гвинт, сигнал);

б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-політичного життя (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстрація), мистецтва (сюжет, увертюра, п’єса, сюїта, режисер, ансамбль), військової галузі (армія, авіатор, екіпаж, десант, парашут, арсенал, гарнізон), техніки (шасі, реле, зонд, ресора);

в) з англійської прийшли слова на запозичення понять з мореплавства (шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фрістайл, хокей, нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, бульдозер, тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг, консалтинг, дисконт, бартер), інформаційних технологій (інтерфейс, кластер, драйвер, модем, файл, принтер, сканер, хаб, джойстик);

г) з голландської мови українська запозичила морські терміни (боцман, кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);

д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, тенор, піаніно, адажіо, опера, сопрано, бас) та ін.

Джерела поповнення словника сучасної української літературної мови новими словами-термінами:

1) лексичні новотвори, до яких у національній мові складно віднайти точний еквівалент: імпічмент, хакер, блог, файл;

2) нові складні слова, які дозволяють виразити те чи інше поняття одним словом, що відповідає синонімічній описовій конструкції: екобезпекаекологічна безпека;

3) абревіація, завдяки якій скорочується „площа” словесних знаків: ЄЕС – Європейський економічний союз;

4) запозичення українською мовою слів з інших мов не для номінації нових для нашої дійсності реалій, а для раціонального вираження тих чи інших уже відомих понять: ремікс – переспів, копірайт – авторське право;

5) словотвірні неологізми, утворені, як правило, префіксальним або суфіксальним способом: рекетир – рекет, акціонер – акція.

Правила слововживання й використовування українських термінів

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного спілкування:

1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: справочинство, але не справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;

2)  термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;

3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа — особова справа, судова справа.

Для кожного з таких фундаментальних  понять,  як  дія,  подія і наслідок  дії,  зважаючи  на  те,  що  найзагальніша  назва  дії в українській мові – дієслово  недоконаного  виду,  треба  вживати різні   самостійні   терміни,   зокрема,   дію   треба   позначати віддієслівними іменниками з суфіксом -ння, утвореними від дієслів недоконаного   виду:   ізолювання,   класифікування,   повертання, згинання, устатковування;  подію – віддієслівними  іменниками із суфіксом -ння,  утвореними  від  дієслів  доконаного  виду: заізолювання,     розкласифікування,     повернення,     зігнення, устаткування, а  об’єкти – відповідними однокореневими іменниками з іншими суфіксами або без них:  ізоляція,  класифікація, поворот, згин, устаткування.  

Не можна  активні та неперехідні дійові властивості суб'єктів дії позначати активними дієприкметниками. Наприклад:

неправильно

правильно

ріжучий   інструмент,  підштовхуючий  локомотив, вловлюючий тупик, плаваючий док

різальний інструмент,  підштовхувальний локомотив, вловлювальний тупик, плавучий док

Пор.:  коригований напрям – напрям,   що   перебуває  у  процесі коригування;      скоригований напрям – напрям,    який    уже    скориговано;  скориговний напрям – напрям,   який   можна   скоригувати;  коригованість напряму – характеристика   стану   напряму, що перебуває в процесі коригування,  наприклад:  поточна швидкість коригування напряму; скоригованість напряму – характеристика стану  напряму,  який уже скориговано.  наприклад:  величина,  на яку скориговано напрям; скориговність напряму – характеристика  здатності  напряму піддаватися коригуванню,  наприклад: максимально можлива швидкість коригування.

Назви активних   і   пасивних  учасників  процесу  (суб'єктів чи об'єктів)   треба    позначати    віддієслівними    іменниками, найпоширенішими твірниками яких є суфікси -ач,  -альник, -ник, -ар та  ін.:  подрібнювач,   копіювальник,   виробник,   кресляр.   Не рекомендовано  вживати  для  цього прикметники чи дієприкметники в іменниковому значенні:

неправильно

правильно

напрямна чи напрямляюча;

комлектуючі, комплектуюча;

складова

напрямник чи напрямниця;

комплектовання, комплектівка;

складник

Віддієслівні іменники  із  суфіксом   -к(а)   можна   вживати на позначення  об'єктів,  суб'єктів  та  наслідків  дії і не можна вживати на позначення дії чи події:

неправильно

правильно

оцінка (дія);

викрутка (дія)

оцінка (наслідок дії), оцінювання (дія), оцінений (подія);

викрутка (інструмент); викручування (дія), викручення (подія)

Добираючи терміни, слід  віддавати  перевагу  термінам українського походження перед запозиченими.  Однак,  у разі доцільності  запозичення,  іншомовні терміни   треба   пристосовувати   до   законів  української  мови (асимілювати).  Зокрема,   запозичаючи   назву   процесу,   треба, насамперед,  від  іншомовного  слова  утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма: процес – формувати,  формування,  сформувати,   сформування;  наслідок – формовання,  формація  тощо.  

Професіоналізми і номенклатурні назви

Професіоналізми – слова й мовні звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок – кухар; кубрик – кімната відпочинку екіпажу; ходити в море – плавати тощо. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс. Професіоналізм музикантів: фанера – фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка платіжне доручення; вишка вища математика, пара дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви (від лат. nomenclatura  перелік, список імен) – своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Номенклатура (від лат. nomenclatura – перелік, список імен) – сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, що передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі (Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3). До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.


Завдання до лекції №3

1. З’ясуйте значення термінів і запишіть їх у формі Р.в. за тематичними групами: а) природничі; в) спортивні; г) фізико-математичні; ґ) економіко-юридичні; д) психолого-соціологічні.

Дисконт, ступінь, знаменник, займенник, язик, дріб, білль, респондент, синус, темперамент, ривок, клімат, рефері, референдум.

2. Прочитайте, запишіть правильні форми виділених автором слів і словосполучень.

Четверте покоління українства послуговується накинутими кліше на зразок насос, пилосос, гайка, хімія, паяльник, міроприємства, раковина, громовідвід; перекачувати керосин, сплавляти метал, рішати задачі, приймати участь; учбовий план, торговий зал, коричневий колір, багаточисленний, магнітний, заземляти, марширувати; на протязі суток, довжиною в… і под. Між наведеними вище прикладами й мовою сучасних «сердючок» різниця ілюзорна. Нація, яка попри сторіччя лінґвоциду спромоглася зберегти мовну неповторність, має право на власну наукову мову, узявши за взірець Чехію, Францію, Латвію, Литву, Естонію, Ізраїль, які з попелу, з небуття підняли свої мови і трепетно оберігають їх від чужинських впливів (Микола Зубков).

3. Установіть відповідність.

Віддієслівні іменники

А. публікування

Б. публікація

В. опублікованість

Г. опублікування

Ґ. реєстрація

Д. реєстрування

Е. зареєстрування

Є. названня

Ж. називання

З. назва

Позначення

  1.  дія
  2.  подія
  3.  наслідок

6. Розставте наголос у словах-термінах. Скористайтесь словником наголосів, орфографічним словником української мови та ін. Запам’ятайте правильне наголошення поданих слів.

1. Аналоговий, атиповий, багаторазовий, багатоскладовий, безрозмірний, безстроковий, бюлетень, вибірний, видання, визвольний, виливаний, вичерпний, відобразити, відсікти, усередині, громадянин, каталог, мережа, найважливіший, перепад, пізнання, пільговий, пластовий, поблизу, позачасовий, позначка, показник, порядковий, послання, утруднити, феномен, форзац.

7. Поясніть лексичне значення наведених у парах слів. Уведіть їх у термінологічні словосполучення.

Осно́вний – основни́й, при́кладний – прикладни́й, пересі́чний – пересічни́й, типо́вий – типови́й.


Лекція № 4

Особливості вживання синонімів, омонімів, паронімів та абревіатур

у професійному мовленні

 План

  1.  Особливості вживання синонімів
  2.  Особливості вживання омонімів
  3.  Особливості вживання паронімів
  4.  Особливості вживання абревіатур
  5.  Правила скорочування слів

Особливості вживання синонімів

Групи слів у лексиці за значенням: за співвідношенням змісту і зовнішньої форми – синоніми, омоніми, антоніми, пароніми

Важливим засобом урізноманітнення мовлення є використання синонімів (від грецьк. synonymia — однойменність), тобто слів, у яких значення повністю чи частково збігаються, як-от: метелиця, заметіль, сніговиця, завірюха, хуртовина; байдужий, апатичний; двоєдушний, дволичний, лицемірний; акцент, наголос, наголошування; асоціація, об’єднання, товариство, спілка.

Група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом. Наприклад, для позначення форми державного устрою, побудованого на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи, використовується синонімічний ряд демократія, народовладдя, народоправство.

У складі синонімічного ряду одне слово є основним, стрижневим, його називають домінантою (від лат. dominans — панівний). Так серед синонімів боржник, дебітор, довжник домінантою є боржник, у ряду вішалка, вішак, вішало як стрижневе слово визначаємо слово вішалка. Домінанта у словниках синонімів подається першим як семантично наймісткіше, найуживаніше і стилістично нейтральне слово.

Синоніми поділяються на абсолютні (лексичні дублети), і відносні (чи часткові). Абсолютні синоніми виявляють повний збіг значення, відносні відрізняються одним чи кількома значеннями або від тінками значення. Абсолютними синонімами є, наприклад, слова лінгвістика і мовознавство, кожне з яких означає науку про загальні закони будови і функціонування людської мови. Ці слова є взаємозамінними, як і синоніми, що вживаються на означення “скам’янілої смоли хвойних дерев”, — бурштин і янтар.

Як приклад відносних синонімів наведемо слова екземпляр — примірник. Вони збігаються у значенні “одиничний предмет з ряду тотожних, однорідних”: 100 примірників (екземплярів) посібника. Лише слово екземпляр вживається у значенні “представник якогось роду — тварин, рослин” (рідкісний екземпляр жоржини), в якому воно не замінюється словом примірник. Відносні синоніми інвентар і реманент об’єднуються значенням “сукупність предметів, необхідних для якоїсь галузі діяльності”, але словом реманент позначаються предмети, що використовуються лише в сільському господарстві.

Синоніми процент — відсоток збігаються у значенні “сота частка числа, яке приймається за ціле, за одиницю”. Тільки процент (причому переважно у формі множини) вживається у значенні “дохід, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної в ощадну касу або банк”.

Розбіжності у значенні спричиняють різну сполучуваність синонімів. Розглянемо, наприклад, синонімічний ряд водій — шофер. Слова заміняють одне одного, якщо йдеться про особу, яка працює на автомобільному транспорті: водій автобуса — шофер автобуса, водій вантажівки — шофер вантажівки, водій таксі — шофер таксі тощо. Слово шофер не може замінити слово водій, якщо йдеться про керування іншими засобами пересування, отже, єдино можливими є словосполучення: водій трамвая, водій тролейбуса, водій танка тощо. Різна сполучуваність може виявлятися у неоднаковому керуванні синонімів залежними словами, як-от: опановувати що, оволодівати чим, освоювати що.

Крім значення, синоніми можуть відрізнятися емоційним забарвленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за певними сферами чи ситуаціями спілкування). Наприклад, у значенні “чоловік стосовно своїх дітей” можуть вживатися слова батько і тато. Перше слово не має функціональних обмежень, друге використовується переважно у розмовно-побутовій мові. У синонімічному ряду зі значенням “негативна ознака кого-, чого-небудь; те, що є невигідним, незручним для когось” об’єднуються слова нейтральні (вада, недолік, хиба), книжні (дефект, мінус) та розмовні (ґандж, порок).

Семантико-стилістичні особливості синонімів обов’язково враховуються при їх використанні. Слова, що відрізняються відтінком розмовності, вживаються лише у невимушеному розмовному мовленні. У текстах офіційно-ділового та наукового стилю повинні використовуватися ті слова, які забезпечують нейтральність викладу і допомагають найточніше висловити думку.

Особливості вживання омонімів

Різні за лексичним значенням слова найчастіше неоднакові й фонетично, своїм звуковим складом. Водночас у мові є немало й однозвучних слів, семантика яких позбавлена схожості, однаковості. Це омоніми.

Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім’я) — слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і звучання.

Пор.: 1. Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (І. Сенченко). 2. Косарі косять, а вітер повіває, шовкова трава на коси лягає (М. Кропивницький). 3. На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (А. Шиян). У першому реченні іменник коса означає довге заплетене волосся, у другому — сільськогосподарське знаряддя для косіння, в третьому — сполучену з берегом вузьку смугу суходолу в морі. В кожному з цих речень наявні зовсім несхожі за семантикою однозвучні слова. Спільне для кожного з трьох слів — їх фонетичний склад і морфологічна будова. Всі вони також здатні виконувати ту ж саму синтаксичну функцію, мають наголос на другому складі. Оскільки найважливішою ознакою окремого слова завжди є його семантика, то це свідчить про те, що в цьому випадку наявні три різні слова, а не одне полісемічне слово, якому властиве одне, як правило, пряме лексичне значення і два чи більше переносних. Отже, кожне із значень слова коса у словниках витлумачується окремо, становить окрему словникову статтю й окремо нумерується. Якщо кожне непряме (переносне, вторинне) значення багатозначного слова пов’язане з його прямим значенням, то омоніми такого спільного значення не мають, вони виявляють поміж собою лише зовнішній (звуковий) збіг кількох слів: дід1 — батьків або материн батько; дід2 — будяк; дід3 — сніп соломи або очерету, що його ставлять на почесному місці в хаті; дід4 — їжа з пшона та борошна; дід5 — назва танцю: Дай хліба — поскачу діда (Номис). Водночас слово дід уживається й переносно: убога, безпритульна особа похилого віку, старець, жебрак: Хто би його не знав, то би йому кусник хліба дав, як дідові (І. Франко); Захотів у діда випросить хліба (Номис); тільки в множині і як найменування осіб минулих поколінь, предків: Щоб згадали пізні внуки, як жилося їх дідам! (Я. Щоголів) або означає те саме, що тінь: Кавун… не зводив очей з білої стіни, на котрій став у закутку широкий темний вечірній дід (І. Нечуй-Левицький); у сполученні слів Дід Мороз — казкова істота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з палицею.

Омоніми найчастіше утворюються внаслідок семантичного розвитку багатозначності слів, через що не завжди вдається встановити чітку межу між омонімами і багатозначними словами.

Найтиповішими є повні омоніми, всі форми яких однакові, збігаються (деркач1 — птах і деркач2 — віник; листопад — назва передостаннього в році місяця і листопад — опадання листя восени; лютий1 — хижий, ненажерливий, злий (про звіра, тварину) і лютий2 — другий календарний місяць року; насаджувати1 — проводити посадку чого-небудь (про рослини) і насаджувати2 — накладати наконечник на спис.

Виокремлюють і неповні омоніми, в яких немає повного звукового збігу. До них належать:

—   іменники, які різняться лише закінченням родового відмінка однини: мул, мулу (на дні рік, озер, морів) і мул, мула (свійська тварина), образ, образу (в літературі, мистецтві) і образ, образа (те саме, що ікона), роман, роману (художній твір) та Роман, Романа (ім’я);

—  слова, які належать до різних частин мови, але в певних формах збігаються: мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова), три (числівник) і три (дієслово у формі наказового способу від терти), носи (Н. в. множ, від іменника ніс) і носи (дієслово), долі (іменник) і долі (прислівник); справа (тобто діло, іменник) і справа (прислівник), стало (сер. р. дієслова мин. часу від стати) і стало (тобто постійно, прислівник), бра­тові (іменник у Д. в.) і братові (присвійний прикметник, чиї?), військовий (прикметник та іменник), слідом, ранком, вечором (іменники в О. в. одн. або прислівники).

Серед неповних омонімів розрізняють омофони,  омоформи й омографи.

Особливі різновиди неповних омонімів становлять омофони (грец. omophones — однозвучний, від homos — однаковий і phone — звук) й омографи. Омофони — слова, які утворені з однакових фонем, але відрізняються семантично і написанням: Допомогли своєчасно вжиті заходи (дієприкметник, одне слово) і В житі перепілка звила гніздо (два слова: прийменник та іменник); вогонь погас (дієслово, одне слово) і пішов по гас (прийменник та іменник); Я уздрів, побачив сонце! І здалося мені — сон це! (П. Усенко). Отже, омофони — це такі омоніми, які пишуться по-різному: як окреме слово або як поєднання двох слів.

Омографи (грец. homos — однаковий і grapho — пи­шу) — це слова з різною семантикою, які розрізняються лише наголосом: приклад (зразок; те, що варто наслідувати) і приклад (у гвинтівці), обід і обід (зовнішня частина колеса, звичайно обведена шиною).

Омоформи — слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад: Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, — Де ж мені вас діти! (Т. Шевченко). У першому випадку діти — іменник у кличному  відмінку множини, у другому — дієслово в неозначеній формі. Інші приклади омоформ: мила дівчина — господиня мила вікна; ходи, Грицю, до роботи — він знає всі ходи й виходи; дати перцю — «день за днем, вони вже звуться —

дати» (Ліна Костенко); зелені сади — сади картоплю; ідуть літа — «літа орел, літа сизий...» (Нар. тв.); бойовий клич — клич друзів додому; рідний край — край хліб  ножем; знання кількох мов «— мов сонний. +  поле — поле, мати — мати, діти — діти, дати — дати, клич — клич, ніс — ніс, весь (означальний займенник) — весь (заст. «село»), три — три. Цей розряд лексики в українській мові є лексико-граматичною категорією, бо омоформи трапляються в межах однієї частини мови рідко: вити — вити.

До власне омонімів не належать так звані омонімні (омонімічні) форми слів, лексичне значення яких однакове: фабрики, машини (Р. в. одн. і Н. і Зн. в. множ.). Деякі з форм таких слів мають різний наголос: озера, води (Р. в. одн.) і озера, води (Н. і Зн. в. множ.).

Більшість омонімів становлять іменники, зрідка — дієслова, ще рідше — прикметники. Омоніми досить активно використовують у мовленні. Проте серед них трапляються й менш уживані в літературній мові. Це передусім застарілі слова й діалектизми: Око — орган зору і око — одиниця ваги, яка приблизно дорівнює 1,2 кг.; міра хмільних напоїв в 1—1,5 л (обидва значен­ня застарілі); чайка — птах і чайка — човен; без — прийменник і без — бузок (діалектне); гостинець — якась річ або ласощі (подарунок) і гостинець — великий битий шлях (діалектне).

Лексичне значення омонімів можна точно встановити тільки в контексті. Іноді для цього замало навіть одного речення. Тоді вдаються до ширшого контексту: з речення Недалеко стояла баба неможливо зрозуміти лексичне значення слова баба. Але Пустила баба внука, то він побіг, тільки дверима стукав (А. Свидницький); Важко грюкнула… сталева баба (важка підвісна довбня для забивання паль).

Омоніми часто вживаються в художніх творах, виступають одним із засобів мовленнєвої образності: Погана та мати, що не хоче дитя мати (Нар. творчість). їх використовують і для створення каламбурів — гри слів, дотепів, метою яких є вираження іронії, сміху, гумористично прихильного чи осудливого ставлення до когось, чогось: Він володіє дорогоцінним даром: нікому не робив нічого даром; Мало б змогу те чорнило, То б усіх підряд чорнило (3 газети); Жук пішов у сад за дачу і розв’язує задачу. А комар години цілі лиш тиняється без цілі. То з нудьги, без всяких діл, полетів з гори у діл. Повернув за тин до льоху, розбудив за сажем льоху, у смолі липкій зав’яз, зачепивсь крилом за в’яз, з бузини упав незграба і радіє, що не з граба (В. Плахотников).

Використовуючи омоніми, треба дбати про те, щоб контекст точно окреслював властиве їм лексичне значення. Невдале вживання омонімів може породжувати двозначність думки: Горобець маленький, але й він серце має (Номис), тобто або вразливий, або сердиться; Це глина — чи цеглина; У селі Суха Ліщина баба є Капітоліна. Звуть її тут просто Капа. Самогон у баби капа (М. Карпов).

У багатьох випадках немає (і не може бути) чіткої розрізнювальної ознаки між омонімією і полісемією. Наприклад, слово батьківщина (з наголосом на передостанньому складі) фіксується в словнику як омонімне, це дві лексеми: 1) батьківщина — країна, держава для тих, хто народився в ній, є її громадянином: То велике щастя наше — мати, батьківщина — правда і любов (А. Малишко); те саме, що й вітчизна: І колишеться м’ята, І тремтить далина, І доріг тих багато, А вітчизна — одна (А. Малишко); батьківщина — це також місце народження кого-небудь: Звенигородський край — пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина (І. Нечуй-Левицький); 2) батьківщина — це спадщина від батьків; спадковий маєток: Батьківщини ми з нею не розтратили (Г. Квітка-Основ’яненко); Він одружився, взяв половину батьківщини (М. Коцюбинський); або у фразеологічному сполученні слів нам батьківщини не ділити (у значенні нам нема за що сваритись).

Омоніми, як і багатозначні слова (також і синоніми), належать до стилістично «природних» лексем: майже в будь-якому контексті їх значення функціонально активізоване, використовується з певним стилістичним відтінком.

Особливості вживання паронімів

До типових помилок у слововживанні належить нерозрізнення мовцями паронімів, тобто слів, близьких за звучанням, але різних за значенням, наприклад: земельний — земляний, особистий — особовий, професійний — професіональний, завдання — задача, жорсткий — жорстокий, рясніти — ряснішати, розбещувати — розпещувати.

Пароніми, як правило, належать до однієї частини мови. Виділяють пароніми різнокореневі (боцман — лоцман, бювет — кювет, ящір — ящур, дистанція — інстанція, експандер — еспандер, дерен — терен, тафта — тахта, розбещений — розпещений) і спільнокореневі (людський — людяний, увага — уважність, рекордсмен — рекордист, збіднити — збідніти). Спільнокореневі пароніми відрізняються префіксом, суфіксом, закінченням, пор.: вдача — удача, подвижник — сподвижник, стримувати — утримувати, уповноваження — повноваження, адресат — адресант, гірський — гірничий, округ — округа, адрес — адреса.

Більшість паронімів близькі за походженням і, отже, виявляють певний змістовий зв’язок, як-от: зледеніти (покритися льодом, перетворитися на лід) — обледеніти (покритися льодом, обмерзнути з усіх боків, по всій поверхні); підслідний (який перебуває під слідством) — підслідчий (призначений для тих, хто перебуває під слідством); рятівник (той, хто врятував чи рятує когось або щось) — рятувальник — (той, хто професійно займається рятуванням когось, чогось).

Деякі пароніми в окремих значеннях збігаються і можуть уживатися як синоніми. Так, прикметники рідкий і рідкісний взаємозамінюються у значенні “який трапляється, буває зрідка; який дуже мало зустрічається; незвичайний”: рідкісна/рідка квітка, рідкісний/рідкий випадок, рідкісна/рідка порода. Із цих паронімів лише прикметник рідкий реалізує значення “негустий, який іде, розташований нещільно один за одним або повторюється через певні проміжки часу тощо”, а також значення “негустий”— рос. “жидкий” (суп, борщ і т. ін.). Отже, у словосполученнях з іменниками тісто, волосся, туман, гребінець, вибухи вживаємо лише прикметник рідкий.

Слова запитання і питання мають спільне значення — “словесне звертання до кого-небудь, яке вимагає відповіді; тема для відповіді”. Реалізуючи це значення, кожен з паронімів може сполучатися з таки ми словами, як: розумне, останнє, численні, формулювати, уточнювати, відповідати (на), ставити (задавати). Слово питання має значення, не властиве слову запитання, — “положення, проблема, справа, які потребують обговорення, вивчення, вирішення, дослідження, уваги і т. ін.”. У цьому значенні воно утворює такі словосполучення: актуальне/ злободенне/ національне/ наукове питання; розробка/ вивчення/ дослідження/ аналіз/ виклад/ розгляд питання; досліджувати/ висвітлювати/ аналізувати/ розробляти/ ставити на голосування/ розв’язувати питання. Така сполучуваність не властива слову запитання.

Дієслова відзначати і зазначати об’єднуються значеннями “виділяти позначкою”, “звертати увагу на щось”: відзначати/зазначати на полях, промовець відзначив/зазначив. Слово відзначати має, крім зазначених, ще два значення: 1. Вирізняти кого-, що-небудь похвалою, нагородою тощо (відзначати переможців, відзначати цінним подарунком). 2. Здійснювати певні заходи з приводу свята, події тощо (відзначати ювілей, відзначати урочисту подію).

Пароніми банківський і банковий збігаються у значенні “який належить банку, має причетність до нього”, але почасти розходяться в сполучуваності: ми говоримо банківська (банкова) справа, банківська (банкова) політика, банківські (банкові) операції, банківський (банковий) документ, банківський (банковий) переказ, але тільки: банківська система, банківський контроль, банківський службовець (працівник).

Виділяються пароніми, що об’єднуються антонімічними зв’язками, наприклад: адресат — адресант (той, кому адресується, надсилається лист, телеграма тощо — той, хто надсилає кому-небудь лист, телеграму і т. ін.); аверс (лицьовий бік медалі чи монети) — реверс (зворотний бік монети чи медалі); еміграція — імміграція (масове переселення з батьківщини в іншу країну — в’їзд іноземців у певну країну на постійне або тривале проживання); персона ґрата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника схвалюється урядом країни, в якій її мають акредитувати) — персона нон ґрата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника викликає заперечення уряду держави перебування).

Пароніми можуть відрізнятися активністю вживання. Так, іменники напрямок і напрям збігаються у всіх значеннях. Коли йдеться про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, то частіше вживається слово напрямок (вітер змінних напрямків). Коли йдеться про заходи важливого суспільно-політичного значення, що провадяться в широких масштабах, про суспільну, наукову чи літературну течію, угруповання переважає іменник напрям (основні напрями розвитку економіки, літературні напрями тощо).

Звукова подібність паронімів спричинює невмотивовані взаємозаміни цих слів. Саме тому необхідно з увагою ставитись до слів із схожим звучанням, з’ясовувати відтінки їх значень. Перевірити значення паронімів можна за тлумачним словником, спеціальним словником паронімів, а також за довідником з культури української мови.

Значна частина паронімів використовується в офіційно-діловому стилі, отже, розрізнення їх є актуальним і для ділової мови.

Особливості вживання абревіатур

Абревіатури – складноскорочені слова різних типів творення (НСДРП, УТН, райрада, облвиконком, МАЗ та ін.). Найчастіше це назви нових установ, нових органів управління, нових машин, механізмів, виробів, нових професій, посад, нових виробничих дій і станів тощо.

Лексичні та графічні скорочення

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов'язково розшифровуються та читаються повністю: рр., проф., к. філол. н.

Лексичні скорочення бувають декількох типів:

1. Ініціальні (абревіація)— утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

а) буквені — читаючи їх, треба вимовляти букви: КБ, ЖБК, ХГЗтаін.;

б) звукові — читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, Ан-24 та ін.;

в) буквено-звукові (змішані) — частина слова вимовляється за буквами, частина — звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.

2. Складові скорочення — утворені з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд та ін.

3. Частково скорочені слова — утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок, рембаза та ін.

4. Відсікання (усічення): зал., зав., пом., акад., доц. таін.

5. Телескопічні скорочення — утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра[діостан]-ція), біоніка (із біо[логія] та [електро]ніка) й ін.

6. Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ й ін. Розрізняють декілька типів графічних скорочень:— крапкові: ст., див., їм. таін.;— дефісні: з-З, б-ка, ш-ттаін.;— скіснолінійні (дробові): р/р, а/с (крапка не ставиться);— нульові (курсивні) — на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг, 250 г, 400 грн та ін. (крапка не ставиться);— комбіновані: півд,-зах., півн.-схід. та ін.

Однією з основних причин появи скорочень є тенденція до уникнення надлишкової інформації. Крім скорочених, існують ще так звані спрощені найменування. Вони виникають в усному розмовному мовленні як засіб “економії мовних зусиль” і для ділових паперів непридатні (наприклад: погодинник – працівник з погодинною оплатою; вагонщик – робітник вагонних майстерень).

Та сама кількість інформації передається в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у співвідносному словосполученні. Наприклад, у слові ВНЗ (колишнє вуз) кожна літера несе в шість разів більшу інформацію, ніж літера, що входить до складу співвідносного словосполучення (вищий навчальний заклад). Саме тому ініціальні скорочення виявилися найпопулярнішими.

Другою важливою причиною вживання значної кількості скорочень у мові ділових паперів є прагнення до економії місця, пов’язане з обмеженістю “площі” документа (адже фактом уже стало те, що укладачі сучасних ділових листів у промисловості намагаються за всяку ціну вмістити всю інформацію на одній сторінці).

Вживання абревіатур пояснюється ще й прагненням уникнути повторення кількаслівних назв (як правило, повна назва організації, підприємства чи установи наводиться тільки один раз: в адресі, у штампі тощо).

Традиції, що склалися у творенні і вживанні абревіатур, виникли насамперед на підставі доцільності, а тому й вимагають до себе якнайбільшої уваги.

Так, наприклад, усталилися межі тих понять, назви яких можуть бути скорочені. Це назви країн, міністерств, головних управлінь, вузів, науково–дослідних установ та ін.

Не скорочуються, як правило, багатослівні назви Верховних Рад, вищих урядових посад, назви середніх шкіл, деяких технічних виробів тощо.

При утворенні скорочень обов’язковою є вимога зрозумілості. Це досягається вдалим скороченням основи, за яким легко відновлюється і вся основа; скорочені основи стандартизуються (тобто зберігають свою форму в усіх новотворах: рад... укр... голов... швей... та ін.).

Стандартизація поширюється й на спеціальні позначки. Так, наприклад, у скорочених назвах машин, механізмів та інших промислових виробів частково регламентоване вживання окремих літер: Н – начіпна (сільськогосподарські машини), А – асинхронний (електродвигун), М – мілке (при класифікації кам’яного вугілля) та ін.

Що стосується найпопулярніших у діловому стилі скорочень, то переважають тут найменування буквені й буквено-цифрові. Проте не всі слова, утворені цими способами, бездоганні. Є серед них невдалі утворення типу ИВАН (Институт востоковедения Академии наук); є багатозначні скорочення типу КПІ (це: Компартія Іспанії, Індонезії, Індії та ін., це може бути Київський політехнічний, поліграфічний, педагогічний інститути та ін.), МТС (Московський театр сатири), промпродукти (промислові і проміжні продукти); є невдалі скорочення (індпошив, кондвироби, молзавод, асобоз тощо.

Типи скорочень, які набули вже офіційного визнання (стандартизувалися, що знайшло своє відображення в ряді словників, довідників, посібників та інструкцій), можуть бути вживані в усіх видах ділових паперів.

Правила скорочування слів

Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр. (роки).

У документах припускається використання лише загально-нормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах та словниках.

Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями, наприклад: НП, що сталася на ПУ півд. -схід, міської РМС через порушення ПТБ інженером Ковтуном В. С.Не можна скорочувати:

1) імена та імена по батькові (крім:ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М. С. Грушевський (як виняток — з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник — Григір, бо є Григорій Тютюнник);

2) псевдоніми: не Ж. Занд, а Жорж Занд, не Л. Українка, а Леся Українка, не П. Мирний, а Панас Мирний;

3) подвійні прізвища: не Б.-Хом'як, а Богачевська-Хом'як, не Ж.-Стоша, а Жукевич-Стоша, не К. -Яценко, а Кучук-Яценко

Добираючи складноскорочене слово при написанні ділового папера, слід орієнтуватися на такі вимоги:

1. Скорочення не повинне збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові.

2. Скорочене слово повинно бути “прозорим”: воно має легко “розгортатися” в повне найменування (це правило не поширюється на скорочення, які вже стали самостійними словами типу лавсан).

3. При творенні скорочених слів не повинні порушуватися норми літературної мови, зокрема правописні.

4. Скорочення, які є назвами установ, підприємств, організацій, а також марок виробів тощо пишуться з великої літери.

5. У звичайному поточному документі повна офіційна назва установи вживається один раз, далі вона змінюється скороченою назвою; відмова від скорочених назв у документі означає, що йому надається суворо офіційного, директивного характеру.

6. Скорочення типу Р.S. (латинське роst scrірtum – пізніше написане), N.В. (nоtа bеnе – поміть добре) та ін. у сучасному діловому листуванні не вживаються на тих же підставах, на яких не дозволяється щось дописувати після підпису: документ має бути чітко продуманим, композиційно бездоганним і смислово завершеним; тому в ньому немає місця для скорочень типу Р.S.

7. Скорочене слово повинне зберігати однакову форму в тексті документа: неприпустимо скорочувати те саме словосполучення по–різному або писати його то повністю, то скорочено в одному тексті (райком, РК, районний комітет).

8. Для комбінованих (цифрових і буквених) скорочень існують такі правила написання: якщо цифра стоїть після букв, вона приєднується через дефіс (двигун АЯЗ–200, турбореактивний лайнер ТУ–104); якщо цифри передують буквам, тоді скорочене слово пишеться разом (стан 2ТО); у марках матеріалів цифрові знаки й буквені скорочення пишуться завжди разом (сталь Б2, алюмінієвий сплав АЛ5).

9. Слово рік після дат, як правило, скорочують, залишаючи одну літеру р. (крапка обов’язкова); після кількох дат ставлять дві літери рр. (між ними крапки не ставлять, після них крапка ставиться обов’язково). Наприклад: 2003 р., у 2001 – 2004 рр.

10. Навчальний і фінансовий роки пишуться через похилу риску; перший з двох років пишеться повністю, другий скорочується на дві перші цифри, слово рік у цьому випадку пишеться в однині: у 2003/04 навчальному році.

11. Слова гривня, карбованець і копійка при цифрових даних пишуться як грн., крб. і коп.; скорочуються також слова тисяча, мільйон, мільярд, якщо вони стоять при цифрах (4 тис., 6 млн.).

Умовні буквені позначення механічних, фізичних, хімічних і математичних величин повинні точно відповідати державним стандартам.

1. Складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, пишуться (незалежно від написання словосполучення) великими буквами: Організація Об'єднаних Націй — ООИ, гідроелектростанція — ГЕС, Міністерство закордонних справ — МЗС, науково-технічна революція — НТР.

Великими буквами пишуться і складноскорочені слова,  утворені від іншомовних словосполучень: ЮНЕСКО, НАТО, УЄФА. Проте малими буквами пишуться такі слова, як вуз, загс. Якщо такі складноскорочені іменники відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЗІЛом, ЛАЗи.

2. У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малих букв: районний виконавчий  комітет — райвиконком, завідувач господарства — завгосп,  організаційний відділ — оргвідділ.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої  букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.

3. На відміну від складноскорочених слів графічні скорочення читаються повністю. Наприклад, пишемо — 1984 р., читаємо — 1984 рік, пишемо — і т. д., читаємо — і так далі.

4. Слова на письмі скорочуються завжди на приголосний:  громадянин — гр., наприклад — напр., область — обл., північно-східний  – півн.-сх. Але: нашої ери — н. е., острів — о.

5. У кінці графічних скорочень ставиться крапка, але крапка не ставиться при скорочених назвах мір: 10 кг, 15 км, 5 т, 3 мкф тощо. Не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: рр.— роки, тт.— томи.

6. Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місце пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Через дефіс пишуться: а) терміни, до складу яких входить літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний; б) літерні скорочення складних слів, які пишуться разом або через дефіс: с.-г. — сільськогосподарський, с.-д. — соціал-демократ, соціал-демократич-ний, ст.-сл. — старослов'янський. Але скорочення, утворені від словосполучень, пишуться окремо: с. г. — сільське господарство.

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582 — 97), що чинний від 1998 року.

Основні правила скорочення:

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень: к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини: д-р (доктор), д-ри (доктори) м-во (міністерство), м-ва (міністерства) та ін.

6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на:

-авський -ентальний –ільський -адський -енький –інський -ажний -ерський –ірський -азький -еський –істий -айський -ецький –ічий -альний -євий –ічний -альський -ивний –кий -аний -инський –ний -анський -ирський –ній -арський -истий –ований -ативний -иський –овий -атський -ицький –овськнй -ацький -ичий –одський -евий -ичний –ольський -енський -іальний –Орський -ельний -івний –ський -ельський -івський –уальний -енип -ійний –чий -енний -ійський –яний -енський -ільний –янський скорочують відсіканням цієї частини слів.

7. Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -помічний, навчий скорочують відсіканням частини слова: -афічний, -огічний, -омічний, -авчий: географічний — геогр., соціологічний — соціол. і под.

8. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський: шевченківський — Шевченків, франківський — франків, і под.

9. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному.г-так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення: грузинський народ — грузин, народ, Бориспільський край — Бориспіл. Край, Луганська область — Луган. обл. і под. Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично: Харківська область — Харк. обл., Харківський район — Харк. р-н і под.

10. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний: калійний — калійн. олійний — олійн. червоний — червон. і под.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують: вищий — вищ., але вища — не скорочують, учений — учен., але вчена — не скорочують, міський — міськ., але міська — не скорочують і под.

12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний: торф'яний — торф'ян., слов'янський — слов'ян, і под.

13. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати • слід на приголосний, що стоїть перед ним: грецький — грец. гуцульський — гуцул. сільський — сіл. і под.

14. Якщо відсіченій частині передує подвоєний приголосний, то скорочуване слово зберігає один із приголосних: законний — закон, іменний — імен, щоденний — щоден. і под.

15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, щоб не затемнювалося безпосереднє значення скорочуваного слова: експериментальний — експерим.,а не експериментал., експеримент, фундаментальний — фундам.,а не фундаментал., фундамент,графічний — графіч. комічний — коміч. континентальний — континент, і под.

16. У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них, якщо ці іменники наведено в додатку 2.

17. У словосполученні скорочують кожне слово: видавничий відділ — вид. від. допоміжна картка — допом. карт. умовний друкований аркуш — ум. друк. арк. і под.

В окремих усталених словосполученнях слова скорочують тільки в складі даного словосполучення:без року — б. р.без ціни — б. ц. вихідні дані — вих. дан.і так далі — і т. д. та под.

18. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, відсікають другу складову частину, якщо вона має закінчення -ський: місто Кам'янець-Подільський — м. Кам'янець-Поділ. місто Корсунь-Шевченківський — м. Корсунь-Шевченків. і под.

Примітка. Географічні назви, що є складними іменниками та пишуться через дефіс, не підлягають скороченню:Івано-Франківськ, Михайло-Олександрівка, Олексієво-Дружківка та под.

19. У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення:

греко-католицький — греко-католиц. фізико-математичний — фіз.-мат. хіміко-технологічний — хім. -технол. і под.

20. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил скорочення:агролісомеліоративний — агролісомеліор. лісогосподарський — лісогосп. і под.

21. Однокорінні прикметники та дієприкметники, що відрізняються лише префіксами, скорочуються однаково:карпатський — карпат., закарпатський — закарпат.,прикарпатський — прикарпат. і под.

22. У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перші літери слів, які утворюють складне слово:відеофонограма — відеофоногр., діафільм — дф, міська державна адміністрація — міськдержадмгн. і под.

23. Відсікати слово до однієї початкової літери не можна, окрім слів, що наведеш в додатку 2.

24. Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що відносяться до назви), його не відсікають:Безпека життєдіяльності: Підручник,а не Безпека життєдіяльності: Підруч. Лікарські рослини: Словник-довідник, ; а не Лікарські рослини: Слов. -довід,;1 але Біологія: Підручник для 10-го класу — Біологія: Підруч. для 10-го кл.,Лікарські рослини: Словник-довідник лікаря Лікарські рослини: Слов. -довід, лікаря.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46792. Общая характеристика подросткового возраста 30.5 KB
  Наиболее аффективные бурные реакции возникают при попытке коголибо из окружающих ущемить самолюбие подростка. Так как в этот период в личности подростка сосуществуют прямо противоположные потребности и черты. Внешний вид подростка еще один источник конфликта. У подростка появляется своя позиция.
46795. Поведение потребителя в рыночной экономике 30.67 KB
  Они выдвинули субъективнопсихологическую концепцию стоимости и цены товара которую противопоставили трудовой теории стоимости. Потребитель может выразить свое желание приобрести некоторое благо посредством количественной оценки его полезности. Он рассматривал предельную полезность не как единственное основание цен а как лишь один из факторов который через свое влияние на спрос воздействует и на изменение цен. Парето считал необходимым отказаться от абсолютного измерения предельных полезностей и сконцентрировать внимание на предпочтении...
46796. What is a Sole Proprietorship? 30.77 KB
  With more than 17 million operating in the United States, nearly 70 percent of businesses operate as sole proprietorships. In addition to the relative simplicity compared to large corporations, opening a sole proprietorship is a low-cost method of entering into the business world. From consultants and free lancers to independent contractors, nearly anyone can create a sole proprietorship
46797. Маркетинговая среда. Анализ рынка 30.83 KB
  Маркетинговая среда фирмы совокупность активных субъектов и сил действующих за пределами фирмы и влияющих на возможности руководства службой маркетинга устанавливать и поддерживать с целевыми клиентами отношения успешного сотрудничества. Изучение мотивации является необходимым этапом в маркетинговых исследованиях – ведь цель маркетинга заключается в обеспечении наиболее полного удовлетворения потребностей и спроса покупателей. К микросреде маркетинга относятся те субъекты рынка с которыми фирма имеет возможность взаимодействовать напрямую...
46798. Расчеты посредством чеков 30.9 KB
  судебного постановления кот санкционирует исполнение суд решения придает ему принудительную силу. Возможна проверка решения по существу если оно вынесено против своего гражданина. Условие выдачи экзекватуры: решение не д противоречить публичному порядку места исполнения решения и должник надлежащим образом был извещен о времени и месте судебного разбирательства.В РФ решения иных судов признаются и исполняются если это предусмотрено междун договором.
46799. Политическая коммуникация: сущность и особенности 31 KB
  Три основных типа политического общения: Побудительное приказ указ Информирование населения Фактическое Функции: Распространение политических ценностей Интеграция и регулирование политических отношений Формирование общественного политического мнения Распространение политической культуры и её развитие у конкретного индивида Политикокультурный обмен Подготовка общественности к участию в политике Три способа политической коммуникации: Коммуникация через печать и электронные СМИ из центра в регионы Коммуникация через организации население и...
46800. Оператор SELECT. Группировка результатов запроса. Вычисление итогов. Примеры итоговых функций. Отбор результатов по результатам вычисления итогов (выражение HAVING) 28.5 KB
  Оператор SELECT. Отбор результатов по результатам вычисления итогов выражение HVING В общем случае для создания вычисляемого производного поля в списке SELECT следует указать некоторое выражение языка SQL. SELECT Товар. SELECT Фирма Фамилия LeftИмя1.