47971

Політична економія

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Розширення самостійності підприємств роздержавлення власності поява її різноманітних форм дозволяє перетворити більшість учасників суспільного виробництва в реальних господарів. Предметом політичної економії є сукупність економічних відносин які виникають в процесі виробництва обміну розподілу і споживання благ. Вона аналізує ціни окремих товарів витрати на їх виготовлення оптимальне співвідношення ресурсів...

Украинкский

2013-12-13

451 KB

12 чел.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Самбірський технікум економіки та інформатики

Циклова комісія економічних дисциплін

Політична економія

Конспект лекцій

Укладач:

викладач

політичної економії

Лапчинська Г.В.

Розглянуто і схвалено цикловою комісією

економічних дисциплін

Протокол №      від             2010р.

Голова циклової комісії                        Касій Л.В.

Самбір – 2010

ЗМІСТ

Анотація______________________________________________________3

Тема 1. Політична економія як фундаментальна економічна наука______4

Тема 2. Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт_____10

Тема 3. Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні____________________________________________________14

Тема 4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності_____________________________________________________18

Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства________22

Тема 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини____________26

Тема 7. Загальні основи ринку. Суб’єкти ринкової економіки__________32

Тема 8. Змішана економіка та її типи_______________________________46

Тема 9. Суспільний продукт та його форми__________________________50

Тема 10. Економічне зростання і його чинники_______________________55

Тема 11. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини________________________________________________60

Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростання добробуту людської спільноти світу__________________________________________________66

Тематичний план_______________________________________________72

Міжпредметні зв’язки___________________________________________73

Рекомендована література______________________________________74

Анотація

Вивчення предмету «Політична економія» має на меті формування системи економічних знань у майбутніх спеціалістів. Сучасне виробництво вимагає від спеціаліста не лише глибоких професійних знань, але і вміння економічно оцінити певний процес, те чи інше рішення. Розширення самостійності підприємств, роздержавлення власності, поява її різноманітних форм дозволяє перетворити більшість учасників суспільного виробництва в реальних господарів. Але будь-який господар - це передусім економіст, що вміє ефективно реалізувати своє право власності. Тому економічні знання, вміння їх використовувати для вибору оптимального рішення в конкретних ситуаціях, потяг до пошуку таких рішень - невід’ємні риси сучасного спеціаліста. Тому при розробці даної програми основну увагу зосереджено на новому осмисленні економічних категорій, понять, законів виходячи з досягнень світової економічної думки. Велику увагу приділено з’ясуванню проблем ринкової економіки, закономірностей її розвитку, діалектики суперечностей, методів регулювання. Питання економічного життя суспільства розглянуто як на глобальному, так і на макро- та мікрорівнях.

Дана програма орієнтує на узагальнення соціально-економічних процесів, які відбуваються нині в Україні, на переосмислення світового економічного розвитку з позицій сучасних реалій нашої держави. Вона націлена на навчальний процес, що підпорядковується діяльності майбутнього спеціаліста, передбачає засвоєння студентами необхідних знань про те як краще, де і за яких форм господарювання, виходячи з особистих інтересів і потреб застосовувати свою працю і використовувати отримані знання в технікумі.

 Мета навчальної дисципліни: розкриття механізму функціонування ринкової системи суспільства на макро-, мезо- і мікрорівнях, з’ясування принципів, категорій та законів, які регулюють економічне життя суспільства та його складових.

 Завдання навчальної дисципліни: сформувати в студентів знання, щодо сутності та закономірностей розвитку економічної системи суспільства, поведінки економічних суб’єктів за ринкових умов.

 Предмет навчальної дисципліни: закономірності функціонування та розвитку економічних відносин, а також діяльності економічних суб’єктів і економіки в цілому.

Тема1. Політична економія як фундаментальна економічна наука.

В першій темі ми з’ясуємо, для чого треба вивчати економічну науку, що вона досліджує. Також довідаємося, які методи використовує економічна наука і які логічні помилки можуть виникнути при вивченні економічних проблем. Потім проаналізуємо особливості економічного сприйняття, коротко розглянемо історію економічної думки.

Знання, силоміць нав’язане  душі,

Там ніколи не зостанеться.

Платон

Ідеї економістів - і коли вони праві, і коло вони помиляються - мають набагато  більше значення, ніж прийнято думати насправді. Саме вони і правлять світом.

Дж.М.Кейнс

План.

  1.  Політична економія в системі економічних наук.
  2.  Цілі і функції економічної теорії.
  3.  Методи економічного аналізу.
  4.  Зародження та основні етапи розвитку економічної думки.

1. Економіка є сферою життя суспільства, яка охоплює виробництво благ, обмін ними, розподіл і споживання їх. Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює як розвивається суспільство, а й сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток. Економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, є чинником економічного прогресу, сприяє більш повному задоволенню потреб суспільства і кожного його члена. Економічна наука досліджує, як суспільство здійснює економічне життя, що охоплює виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в умовах обмежених ресурсів.

Складовими елементами економічної теорії є політична економія, мікроекономіка і макроекономіка.

Предметом політичної економії є сукупність економічних відносин, які виникають в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання благ.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому. В центрі її аналізу є національний продукт, рівень цін, безробіття, інфляція. Вона з’ясовує  скільки грошей повинно знаходитись в обігу, чому окремі країни знаходяться в стані кризи і як з неї вийти.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих господарюючих суб’єктів. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їх виготовлення, оптимальне співвідношення ресурсів, рівень виробництва.

Розрізняють позитивну  і нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія вивчає те, що є, тоді як нормативна вивчає те, що має бути. Наприклад, позитивне твердження: “Плата за навчання зросте, число абітурієнтів скоротиться. ” Нормативне твердження: “Плату за навчання необхідно зменшити, щоб  більше студентів одержало освіту. ”

2. Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна, практична, прогностична, методологічна.

Теоретико-пізнавальна  функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій та форми їх впливу.

При допомозі логічного мислення проходить розкриття суті економічних явищ, в процесі чого формуються певні логічні поняття – економічні категорії (заробітна плата, прибуток, дивіденд). Вони відображають економічне життя суспільства. Економічні категорії історичні, тобто для кожного етапу розвитку суспільства характерні свої економічні категорії.

Економіка розвивається за певними економічними законами. Їх дія не залежить від волі і свідомості людини. Розрізняють загальні і специфічні економічні закони. Загальні економічні закони діють у декількох або усіх   соціально-економічних формаціях. Наприклад, закон економії робочого часу, закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін. Специфічні економічні закони діють в межах даного устрою.

Практична функція полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів.

Прогностична функція має забезпечувати суспільству можливість здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів.

Методологічна функція дає можливість використовувати економічні знання для здійснення ряду досліджень в економіці, соціології.

Економічна теорія становить базу для формування економічної політики, основними цілями якої є:

- економічне зростання;

- економічна ефективність;

- соціальна ефективність..

Основними засобами досягнення цілей економічної політики є: ефективне розміщення ресурсів, забезпечення стабільних умов розвитку (стабільний рівень цін, висока зайнятість і т.д.).

Немає простих відповідей на

прості  питання

Іван Павло ІІ

3. Методи економічного аналізу представляють собою сукупність способів і засобів вивчення та прогнозування як економіки в цілому, так і окремих її складових елементів.

Основними методами пізнання економічної теорії є такі:

1. Метод наукової абстракції  передбачає вилучення із аналізу другорядних фактів, які не мають істотного значення.

2. Метод системного аналізу. Ринкова економіка – це певна цілісність, у якій реалізується взаємозв’язок елементів, що входять до її складу. Системний підхід економічної теорії означає вивчення внутрішніх причинно-наслідкових прямих і зворотних зв’язків.  

3.  Метод аналізу і синтезу. Аналіз – це процес розумового або фактичного  розкладання цілого на складові частини, а синтез -  поєднання різних елементів, сторін предметів у єдине ціле.

4. Метод порівнянь використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ.

5.  Поєднання кількісного та якісного аналізу.  Економічні процеси мають кількісну і якісну сторони. Тому вони мають вивчатися з обох боків. Якісна сторона виражає суть явища, а кількісна – величину даної якості. Наприклад, для економіста важливо розкрити не лише суть заробітної плати, але й визначити її величину та частку у формуванні життєвих засобів.

6. Індукція та дедукція. Індукція - це рух думки від одиничного до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого її ступеня. Дедукція – це рух думки  від загального до одиничного.

4.  Найдавніші відомі джерела економічної думки відносяться до літератури Стародавнього Єгипту. У творах “Повчання гераклеопольського царя своєму синові ” (ХХІІ ст. до н.е.) , “Проречення Іпусера” (ХVІІІ ст. до н.е.) відображено уявлення стародавніх єгиптян про  власність, рабство, товарно-грошові відносини, питання регулювання державного господарства.

Економічні проблеми знаходяться в центрі досліджень давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона, Аристотеля. У праці Ксенофонта “Домострой” (“Оісопоmіа”) у формі діалогу викладені правила ведення приватного господарства.

Економічна думка України періоду раннього середньовіччя найбільш повно відображена у кодексі права Київської Русі “Руська правда ” (ХІ ст.)        Становлення капіталізму в Західній Європі створили сприятливі умови для дослідження процесів економічного розвитку. Меркантилізм (ХV-XVIII ст.) виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу. Багатство меркантилісти визначали у золоті та сріблі, його джерелом вважали торгівлю. Об’єктом вивчення меркантилістів була виключно сфера обігу. Виробництво вона розглядала як засіб для забезпечення припливу грошей в країну. Меркантилізм сформулював економічну програму торгового пограбування аграрних країн та колоній. Прихильниками цього напрямку були У.Стаффорд, А.Даванцаті, Т.Мен, А.Монкретьєн та інші. У 1615р. А.Монкретьєн у творі “Трактат політичної економії ” досліджує розвиток господарства, національної спільності.

Розвиток капіталізму призводить до зміни об'єкту вивчення економічної теорії. Ідея про те, що джерелом багатства є виробництво, а не торгівля  становить головний зміст економічних досліджень, що приходять на зміну меркантилізму.

Представників нової течії в економічній науці, початок в якій поклали У.Петті та Т.Буагільбер і найвидатнішими діячами якого були Ф.Кене, А.Сміт, Д.Рікардо по праву називають класиками політичної економії. На відміну від своїх попередників вони перейшли до аналізу виробництва, внутрішніх закономірностей його розвитку. Це було визначним моментом перетворення політичної економії у справжню науку. Основним недоліком класичної школи  було те, що існуючий на той час суспільний устрій вони вважали єдино вірним і таким, що існуватиме вічно.

Аналіз основних протиріч капіталістичного способу виробництва його класових антагонізмів середини ХІХ ст. знаходить відображення у працях К.Маркса і Ф.Енгельса (“Капітал”, “Діалектика природи”, “Антидюрінг”).

В останній третині ХІХ ст. в політичній економіці формується новий напрям – маржиналізм (marginal - граничний), який при аналізі економічних процесів використовує граничні величини (“теорія граничної корисності”).

Продовженням “маржиналістської революції” є відродження кембриджською школою класичної політекономії. Розвивається неокласичний напрямок  (основоположник А.Маршалл). А Маршалл досліджує ринок як стабільну саморегульовану систему, де існує вільна конкуренція і автоматичний рух цін.

У складі сучасної західної економічної думки виділяють три основні напрямки: кейнсіанство , неолібералізм, інситуціоналізм .  Публікація роботи Д.М.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”(1936р.) була найбільш важливою подією в історії економічної думки Заходу в період між першою і другою світовими війнами. Кейнс розробив стратегію державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного попиту.

Одночасно з кейнсіанством формується неолібералізм (США – М.Фрідмен, Німеччина – В.Ойкен, В.Репке). як і неокласики, неоліберали вважали, що вільний ринок є основою вільної конкуренції. Вони обґрунтовували активну соціальну політику, державну допомогу “соціально слабким групам.”

Інституціоналізм (від лат. іnstitutio – спосіб дій, настанова) виник на початку ХХ ст. в США на противагу неокласичному напрямку. Інституціоналісти пов’язували події на створення стабільної та ефективної системи з державним регулюванням економіки, де б поєднувались приватні та суспільні інтереси.

В останній третинні ХХ ст. розвиваються такі теорії, як : “дифузії власності” (демократизації капіталу) П.Друкера, “колективного капіталізму” А.Берлі, Г.Мінза, “управлінської революції” П.Друкера, Д.Бернхема, технократична теорія Д.Гелбрейта.

Підсумки

1.Економічна наука є мисленим відображенням закономірностей господарської діяльності. Вона досліджує проблеми ефективного використання обмежених ресурсів.

2.Економічна наука озброює демократичне суспільство здатністю розумно ухвалювати важливі рішення, забезпечує корисні знання для споживачів та менеджерів підприємств.

3.Економічне дослідження розпочинається збиранням фактів. У процесі економічного аналізу створюються теорії, відкриваються закони і завершується він обґрунтуванням певної економічної політики.

4.Сформульовані економістами узагальнення називають законами, принципами або теоріями виведення цих закономірностей становить завдання економічної науки.

5.Економічна наука використовує метод наукової абстракції з його двома прийомами – індукцією і дедукцією. Індукція виводить узагальнення із фактичних даних, а дедукція використовує логіку для створення гіпотез, які перевіряє за допомогою фактів.

6.Вивчаючи  економічні  проблеми ,стережіться логічних помилок ( post hoc) у процесі економічного мислення.

7.Позитивна економіка має справу з фактами, тоді як нормативна економіка охоплює оцінкові судження ( « що має бути « ).

8.Величезний внесок в розвиток економічної  науки зробив Адам Сміт. З другої половини 19 ст. розвиток економічної науки пішов трьома принципово відмінними напрямками- неокласичним , історичним, марксиським. Українські економісти зробили значний внесок у розвиток економічної науки.

9.Макроекономіка вивчає  економіку в цілому. Мікроекономіка зосереджується  на конкретних економічних одиницях, з яких складається економіка

Основні поняття і терміни

Політична економіка                                      мікроекономіка

Макроекономіка                                              індукція і дедукція

Метод наукової абстракції                             метод аналізу і синтезу

Економічний  аналіз                                        класична політекономія

Меркантилізм                                                  кейнсіанство

Неокласичний напрямок                                 інституціоналізм

Маржиналізм                                                    економічна політика

Дайте відповіді на запитання:

  1.  Чому на вашу думку необхідно вивчати курс економічної теорії?
  2.  Охарактеризуйте цілі та функції економічної теорії.
  3.  Доведіть, ому  сьогодні широка економічна освіта-одна з найважливіших загальнолюдських цінностей, без яких неможливий подальший прогрес цивілізації.
  4.  Які економічні умови визначили виникнення і подальший розвиток економічної теорії як науки?
  5.  Визначте основні етапи розвитку економічної думки.
  6.  Спробуйте сформувати основні завдання, що ставить суспільство перед економічною наукою.
  7.  Дайте визначення  основних методів економічного аналізу.
  8.  Розкрийте основні риси позитивної і нормативної економічної теорії.
  9.  Чим була обумовлена еволюція економічних теорій та напрямів?
  10.  .Із яких розділів складається курс економічної теорії?
  11.  Що вивчає політична економія як наука і чим її предмет відрізняється від інших економічних дисциплін?

Тема2. Виробництво і його чинники.

Суспільний продукт.

Головне завдання цієї теми – визначити матеріальні передумови виробництва , проблему обмеженості економічних ресурсів,проблему вибору , альтернативну вартість.

Світ надто великий,аби задовільняти

потреби будь-якої людини, але надто

малий, аби задовольняти людську жадобу.

М.Ганді

Праворуч підеш-коня загубиш,ліворуч підеш - шаблю зламаєш, прямо підеш – голови не знесеш.

Народна казка

План

  1.  Виробництво і його фактори.
  2.  Межа виробничих можливостей.
  3.  Продукт виробництва.
  4.  Стадії руху суспільного продукту.

1. Виробництво - це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства. Для здійснення процесу виробництва необхідні виробничі (економічні) ресурси. Під економічними ресурсами маються на увазі всі природні, людські й вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Вони поділяються на: 1)матеріальні ресурси – земля або сировинні матеріали і  капітал; 2) людські ресурси - праця і підприємницька здібність.

Поняття “капітал” - або інвестиційні ресурси охоплює всі виготовленні засоби виробництва, тобто всі  види  інструментів,  машин,  устаткування,  транспортні  засоби,  які використовуються при виготовленні товарів і послуг. Процес виготовлення і нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням.

 Земля. До поняття “земля” відноситься всі природні ресурси, які використовуються у виробничому процесі. Сюди відносяться  орні землі, ліси, родовища мінералів, нафти, водні ресурси.

Праця - це широкий термін, який економісти використовують для позначення всіх фізичних і розумових здібностей людей, які застосовуються в процесі виробництва товарів і послуг.

 Підприємницька здібність -  це здатність брати на себе ініціативу,   відповідальність, бути новатором виробництва іти на ризик.

Всі фактори виробництва разом становлять продуктивні сили суспільства.

2. Всі економічні ресурси чи фактори виробництва мають одну спільну властивість: вони рідкісні або існують в обмеженій кількості. Внаслідок рідкості економічних ресурсів сам об'єм виробництва  обмежений. Перед суспільством, яке має обмежену кількість ресурсів стоїть проблема їх розподілу між виробництвом  найрізноманітніших товарів.

Повністю загружена економіка завжди при збільшені виробництва одного товару скорочує виробництво другого. Межі виробничих можливостей відображають вибір суспільства.

Кожна точка на кривій означає повне використання виробничих можливостей

рис.1. Крива виробничих можливостей

(трансформації)

Кожна точка на кривій виробничих можливостей характеризує певні комбінації у виробництві товарів А і Б. Як видно із графіка, при повному використанні всіх виробничих потужностей збільшення виробництва товару  А можливе лише за рахунок  скорочення виробництва товару Б.Та кількість товару Б від якої ми відмовляємося заради збільшення виробництва товару  А на одиницю називається альтернативною  вартістю товару А.Кожне наступне збільшення виробництва товару А вимагає щораз то більшої пожертви виробництвом товару Б.В цьому полягає суть закону зростання альтернативної вартості.

Кожна точка в середині кривої характеризує також певні комбінації у виробництві товарів А і Б, але в умовах неповного використання  виробничих потужностей. Така ситуація має місце в умовах економічної кризи. Кожна точка поза кривою  Характеризує збільшення виробництва товару А і Б  за рахунок кількісних і якісних змін в економічних ресурсах  (науково-технічного прогресу).

3. Готове благо для споживання - це продукт. Він створюється на першій стадії – у виробництві. За своєю формою і економічним призначенням блага та послуги використовуються як предмети споживання та засоби виробництва. Перші призначені для задоволення життєвих потреб населення та інших видів невиробничого призначення.  Другі використовуються для продовження процесу виробництва і є засобами виробництва. Засоби виробництва створюються сукупністю галузей, що дістали назву - І підрозділ суспільного виробництва. Він об’єднує підприємства групи "А". Це машинобудування, металообробна,  чорна і кольорова металургія, електро- і теплоенергетика, хімічна промисловість тощо. Предмети споживання виробляють у II підрозділі суспільного виробництва, групи “Б”. До них належать: легка, харчова промисловість, АПК.

Суспільне виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, електроенергія, устаткування тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки тощо.

Нематеріальне виробництво – це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове обслуговування, зв’язок, охорона здоров’я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

4. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Ці елементи називають фазами виробництва, тому дану структуру можна назвати пофазною структурою виробництва. Фази між собою тісно взаємопов’язані. Наприклад, підприємство, яке виготовляє верстати, має задовільнити власні виробничі потреби, а також забезпечити потреби своїх працівників. Тому, верстати потрібно продати, отримати гроші, за які можна купити предмети споживання і засоби виробництва, що не виробляються на даному підприємстві. Отже, після виробництва настає стадія обміну. Така ж ситуація і на підприємствах групи “Б”, де виготовляються предмети споживання.

Після реалізації певного продукту працівники підприємства отримують заробітну плату, а його власники – доход. Заробітна плата, як і дохід може бути використана як на власне споживання, так і частина на придбання цінних паперів. Це зумовлює після стадії обміну стадію розподілу.

І лише після цього настає завершальна стадія руху продукту – споживання. Предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування) споживаються. Це особисте споживання.

Рух засобів виробництва завершується виробничим споживанням. Це використання металу при виготовленні машини, згоряння палива на електростанціях тощо.

У зв’язку з цим суспільству важливо забезпечити сприятливі умови для руху суспільного продукту, що в кінцевому результаті дасть можливість досягти поставлених цілей.

Підсумки

1.економічні ресурси містять: а) матеріальні ресурси ( земля і капітал );б) людські ресурси ( праця і підприємницька здібність ).

2.Ефективна економіка передбачає повне використання ресурсів і повний обсяг виробництва. Останній досягається за виробничої ефективності – виготовлення кожного продукту з найнижчими витратами виробництва – та розподільної ефективності -  виробництва найбажанішої для суспільства продукції.

3.Економіка за повної зайнятості та за повного обсягу виробництва перебуває на кривій виробничих можливостей ; в такій економіці доводиться жертвувати виробництвом одного блага заради збільшення виробництва іншого блага.

4.Вісутність повної взаємозамінюваності ресурсів зумовлює дію закону зростання альтернативної вартості.

5.Із плином часу технічний прогрес, збільшення кількості та поліпшення якості ресурсів дають змогу економіці виробляти щораз більше всіх товарів та послуг, тобто здійснювати економічне зростання.

Основні поняття та терміни

Економічні ресурси                                    матеріальні ресурси

Людські ресурси                                         капітал

Земля                                                           праця

Підприємницька здібність                        обмеженість ресурсів

Альтернативна вартість                             закон зростання альтернативної

Економічне зростання                                вартості

Матеріальне виробництво                         нематеріальне виробництво

Матеріальні послуги                                  нематеріальні послуги

Духовні цінності

Дай відповіді на запитання

  1.  Що таке економічні ресурси  і чому вони обмежені, рідкісні ?
  2.  Які припущення необхідні для аналізу таблиці та кривої виробничих можливостей?
  3.  Які основні причини зменшення виробничих можливостей України?
  4.  Поясніть твердження: «Добробут завтра потребує жертв у споживанні сьогодні».
  5.  що описує крива виробничих можливостей?
  6.  В чому полягає економічна суть факторів виробництва?
  7.  Яка роль науки у сучасному суспільстві?
  8.  Які особливості використання виробничих ресурсів на сучасному етапі?
  9.  Яка роль науки у сучасному суспільстві?

ТЕМА 3. Економічні потреби суспільства.

 Виробництво і споживання тісно пов’язані між собою. Для правильної  організації  виробництва  важливо  вияснити суть, структуру  потреб  та дію закону зростаючих потреб;основний мотив  трудової діяльності людини -  економічний інтерес.

Не хлібом єдиним живе людина

Євангеліє. Від св. Матвія 3.4

Хробак має смакувати рибі, а не

рибалці.

Приказка маркетологів

План.

  1.  Економічні потреби, їх суть і класифікація.
  2.  Економічний інтерес.
  3.  Поняття корисності. Сукупна і гранична корисність.

  1.  Поняття “потреба” дуже містке. Людина має систему найрізноманітніших  потреб: фізіологічних, інтелектуальних, соціальних. див. табл. Колектив залежно від сфери діяльності має свої специфічні потреби. Потребами підприємства, що виробляє одяг є розвиток його потужностей, запровадження нових моделей зростання прибутковості підприємства і доходів кожного його члена. Потребами народу є зростання економічного, наукового, технічного, духовного потенціалу країни, гарантування її зовнішньої безпеки, технічної, технологічної та культурної незалежності.

Є потреби самозахисту, потреби поваги, потреби у любові, духовній близькості, потреби самоутвердження, саморозвитку.

Економічні потреби – це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.

Особисті економічні потреби

Фізіологічні                         Інтелектуальні                       Соціальні

Продукти харчування        одержання освіти                    охорони здоров´я

Одяг, взуття            підвищення кваліфікації       життєво-побутові  

                                                     умови

Житло                культурний відпочинок

               умови праці,

           предмети і послуги         транспорт

Товари господарсько -  культурного призначення       зв’язок тощо

побутового призначення

рис.1 Структура особистих економічних потреб.

Економічні потреби народжуються насамперед у виробництві, в процесі праці та пов’язані з ним.

Задоволення економічних потреб відбувається у споживанні яке відтворює і створює потребу. Завдяки економічним потребам відбувається органічний взаємозв’язок цілей.

Суспільні потреби поділяють на виробничі (продовжують процес виробництва: метал, цемент, обладнання, електроенергія), невиробничі (спрямовані на забезпечення потреб людини: цукор, хліб, меблі, одяг, послуги).

З урахуванням суб’єкта споживання розрізняють потреби окремої людини, сім’ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певного населеного пункту, суспільства в цілому.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення  нових потреб. Цей процес розвитку суспільного виробництва свідчить про те, що в ньому діє об’єктивний закон зростання потреб.

Рушійною силою розвитку сучасного суспільства є забезпечення умов для безперервного розвитку потреб.

  1.  Економічний інтерес – це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин. Вона забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, достатніх для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб’єкти намагаються досягти свої вигоди поза економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією, крадуть). Економічні інтереси утворюють складну, багатоманітну систему. За ознакою суб’єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси.  За важливістю виділяють: головні та другорядні; за часовою ознакою поточні та перспективні; за об’єктом інтересів – майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці та життя; за ступенем усвідомлення – дійсні та помилкові.

Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Інтереси окремих індивідуумів (підприємця, найманого робітника, покупця і продавця), підприємств (того, що виробляє продукція і що її купує), підприємства і держави (підприємство зацікавлене в тому, щоб платити менший податок) не завжди збігаються.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

3. Цінність любого блага в значній мірі визначається його корисністю, тобто ступінню корисного ефекту, який він приносить споживачу. Розрізняють сукупну і граничну корисність. Сукупна корисність визначає ступінь корисності блага як такого. Гранична корисність визначає ступінь корисного ефекту останньої одиниці блага, що задовольняє найменш суттєву потребу. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води),  ґрунтується корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже висока то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра високого.

Отже, цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й  інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ньому. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки.

Основоположником теорії корисності був австрійський економіст Карл Мегнер.

Підсумки

  1.  Аналітична економія ґрунтується на двох фундаментальних фактах  : матеріальні потреби людей практично безмежні ; по-друге , економічні ресурси обмежені .
    1.  По мірі розвиту людського суспільства структура потреб  постійно змінюється : діє закон зростаючих потреб.
    2.  Для гармонійного розвитку суспільства важливо ,щоб економічні відносини  забезпечували реалізацію  економічних  інтересів.
    3.  Цінність любого блага визначається його корисністю.
    4.  Споживання кожної наступної одиниці блага приносить споживачеві щораз то менше задоволення ( закон  спадної граничної корисності ).

Основні поняття і терміни

економічні потреби                          виробничі потреби

фізіологічні потреби                        соціальні потреби

інтелектуальні потреби                    закон зростаючих потреб

економічний інтерес                         корисність блага

сукупна корисність                           гранична корисність

закон спадної граничної корисності

Дай відповіді на запитання

  1.  Поясніть природу появи потреб. Який існує механізм впливу на їх структуру?
  2.  В чому полягає об’єктивність дії закону зростання потреб?
  3.  Яким чином взаємодіють між собою потреби та інтереси?
  4.  Як співвідносяться інтереси окремих суб’єктів, колективів, держави в цілому?
  5.  Як взаємодіють між собою окремі фази суспільного виробництва?
  6.  Які галузі суспільного виробництва відносяться до матеріального ,а які до нематеріального виробництва?
  7.  Які особливості використання виробничих ресурсів на сучасному етапі?

Тема4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності.

Прочитавши цей параграф ти дізнаєшся:

- які основні проблеми повинні розв’язуватися в економіці кожної країни.

- в який спосіб ці проблеми розв'язуються в різних економічних системах.

- чому обирають певний спосіб виробництва благ.

Економіка не видає готових висновків, які одразу ж можна застосувати на практиці. Вона швидше є методом, ніж доктриною, складом розуму, способом мислення, що допомагає тому, хто його опанував  робити правильні висновки.

Дж.М. Кейнс

План

  1.  Економічна система та її структурні елементи.
  2.  Типи економічних систем :

а) традиційна економіка;

б) ринкова економіка;

в) адміністративна економіка:

г) змішана економіка.

  1.  Економічна система – це спосіб організації національної економіки. На кінцеві показникм економічної системи впливають два аспекти :

а)методи розв’язання основних проблем організації економіки;

б)тип власності на виробничі ресурси і економічні блага.

Кожне суспільство по-своєму відповідає на основні питання організації економіки :що виробляти? як виробляти ? для кого виробляти ?

Що виробляти, тобто які блага та в якій кількості. Кожне суспільство повинно  обирати  між споживчими та інвестиційними благами. Це питання повязане з обмеженістю ресурсів.

Як виробляти? Йдеться, перед  усім, про те , які фірми мають виготовляти життєві блага, які технології при цьому  слід застосоувати, яка домінуюча форма власності у процесі виробництва, які із наявних ресурсів використовуються і в якому обсязі.

Для кого  виробляти блага?Різні суспільства також вирішують , хто користатиме із виготовлених благ і на скільки. Тобто, як  розподілятиметься багатство між різними індивідами та домогосподарствами.

Наявність багатих і бідних у будь-якій людській спільноті є цілком об’єктивним фактором, оскільки у різних людей різні здібності, потреби та можливості. Проте більшість суспільств намагається уникати майнового розшарування, тобто створює умови для існування середнього класу , зокрема і шляхом справедливого розподілу благ.

Власність на виробничі  ресурси і економічні блага.

Власність є важливим компонентом організації економічної системи. Від того. яка буде відповідь на питання: кому належать кінцеві економічні блага та хто  є реальним власником ресурсів у країні, залежить й визначення типу економічної системи. 

Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують в собі основні та похідні, нові, що народжуються, та що відмирають, старі господарські елементи. Наприклад, в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (рекомендуючим) плануванням.

В нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризується більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю, а інколи і суперечливістю розвитку.

Основною ознакою, що об’єднує усі соціально-економічні системи є те, що жодна із систем не може існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб’єктів.

Прийнято виділяти три основні типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки; система змішаної економіки.

2.а)Традиційна економічна система – це спосіб організації економічного життя, за якого всі ресурси знаходяться у власності племені ( общини) і які розподіляються відповідно до давно існуючих традицій.

У давні часи  всі економічні проблеми розв’язувалися на підставі традицій. Продукти та послуги, що вироблялися, як правило ,не змінювалися десятки й сотні років.Сини й батьки виробляли те саме , що їхні батьки та діди.

У традиційній економіці питання  « що виробляти « не викликає сумнівів. Традиційні технології змінюються  вельми повільно.

б)Ринкова система, або система вільного підприємництва - це система господарювання , підґрунтя якої складають приватна власність, ринкове ціноутворення та конкуренця. Визначення ідеальної ринкової економіки було  дано відомим американським  економістом М.Фрідменом, який стверджував, що ідеальна ринкова економіка – це система, в якій незалежні економічні суб’єкти керуються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільно та взаємовигідного обміну одного з другим.

Отже, система вільного ринку – це така економічна система в якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягають максимального поширення.

Історичні межі цієї системи визначаються приблизно з другої половини ХVІІІ ст., до кінця ХІХ – початку ХХ ст.

До особливостей системи вільного ринку можна віднести:

а) приватну власність на капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;

б) ринковий механізм регулювання макроекономічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції (існує велика кількість незалежних продавців і покупців товарів й послуг, ціни на які формуються стихійно під впливом попиту і пропозиції);

в) вільне підприємництво :особиста свобода усіх учасників економічної діяльності.

У системі вільного ринку усі взаємопов’язані суб’єкти діють у відповідності зі своїми особистими економічними інтересами.

Державне втручання в системі вільного ринку обмежується двома складовими:

а) захистом приватної власності;

б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових указів і постанов.

в) адміністративна ( централізовано-планова ) економіка функціонувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи, в деяких азіатських країнах. Характерними рисами централізовано-планової економіки є:

а) суспільна (а в реальності державна) власність на засоби виробництва і економічні ресурси;

б) жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;

в) суттєве обмеження або навіть недопущення приватного підприємництва;

г) директивне планування, затратне ціноутворення, цільові капіталовкладення.

Реалізація економічних процесів здійснювалась на основі монополії державної власності на засоби виробництва і абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок направлялась на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК).

Нежиттєздатність цієї системи зробили неможливим подальші соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних республіках.

г) за змішаної економіки головними цілями є створення умов ефективного виробництва та зайнятості населення, формування високого стандарту життя. Економічна свобода, економічна ефективність,рівні підприємницькі можливості, безпека та економічне зростання - головні пріоритети змішаної економіки.

Економічна свобода полягає у можливості споживачів вирішувати , як саме витрачати  й заощаджувати свої доходи , у свободі  працівників змінювати місце роботи й утворювати трудові спілки, у можливості організовувати свою справу і реалізовувати підприємницькі здібності.

Економічна ефективність визначається мірою доцільності розподілу виробничих ресурсів та їх продуктивного використання з огляду на отримані результати.

Рівні підприємницькі можливості передбачають створення передумов економічної справедливості , коли економічні блага  розподіляються не на основі

«зрівнялівки» ,а відповідно до господарської активності людей та їх професіоналізму.

Економічна безпека - це захист  від деяких негативних впливів ринкового механізму, зокрема від безробіття , інфляції чи бідності.

Економічне зростання полягає у збільшенні виробництва товарів та послуг , розвиткові технологічної та організаційної бази виробництва. Завдання збільшення обсягів виробництва на три- чотири відсотки вважають цілком достатнім.

Підсумки

1.Спосіб організації національної економіки називають економічною системою. Основними компонентами економічної системи є власність на ресурси та спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя. Людство знає два типи організації національної економіки : традиційне, або натуральне , господарство та товарне  господарство.

2.Традиційна економіка базується на звичаях і традиціях.

3.Система вільного ринку базується на приватній власності на засоби виробництва та виготовлену продукцію, вільній конкуренції, вільному ціноутворенні. Роль держави зводиться лише до захисту приватної власності та створенні однакових  « правил гри «  для    всіх  господарюючих суб’єктів.

4.Змішана економічна система  характеризується  поєднанням  ринкових  засад  господарювання та   активного втручання  держави   в економіку.

Основні поняття та терміни

національна економіка                                   економічна система

традиційна економіка                                     вільне підприємництво

адміністративна економіка                             змішана економіка

товарне господарство                                     права власності

приватна власність                                          суспільна власність

Тема5. Відносини власності в економічному житті суспільства.

Прочитавши цей параграф, ти дізнаєшся:

  •  Що таке власність?
  •  Хто може бути власником?
  •  Чим можна володіти?
  •  Яку фірму власності краще обрати?

Усі суб’єкти права власності

рівні перед законом

Конституція України

Створюючи власність , закон творить багатство , але не породжує бідність. Для бідняків він також дає благо. Захист власності , що забезпечується законом , так само сприяє щастю халуп ,  як і безпеці палаців.

Єремія Бентам

План.

Власність у системі економічних відносин.

Структура власності та її історичні типи, види і форми.

Тенденції розвитку відносин власності в Україні та в світі.

1. В буденному житті поняття “власність” широко вживається людьми для визначення того, кому належать ті чи інші речі. Насправді ж, власність є одним із найскладніших понять економічної науки.

Життєві блага створюються людьми для задоволення потреб. Щоб здобути право задовольняти потреби, слід привласнити життєві блага. Привласнення життєвих та духовних благ в різних економічних системах складає суть економічних відносин, які виражаються поняттям “власність”.

“Власність” – це не річ, це певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення (присвоєння) і належності речей, насамперед результатів людської праці. Присвоєння вказує, кому належать блага, як вони розподіляються і з якою метою використовуються.

Привласнення може здійснюватися безпосередньо у процесі праці, коли власник засобів виробництва одночасно є і виробником. Другий тип привласнення здійснюється через економічні відносини між власниками і розпорядниками засобів виробництва з одного боку і працівниками, які їх виготовляють. Між цими особами встановлюються економічні відносини з проводу привласнення виготовленого продукту, які і є відносинами власності.

Отже, власність як економічна категорія – це певна система відносин з приводу привласнення людьми результатів праці.

Об’єктами власності є речі, які присвоюються, тобто матеріально-речові і духовно-культурні елементи суспільного багатства, результати (вироблений продукт) та фактори (земля, капітал, природні та виробничі ресурси).

Суб’єктами власності виступають володарі і розпорядники об’єктів власності. Ними можуть бути як окремі особи, так і колективи, асоціації, класи, держава. Належність об’єктів власності тим чи іншим особам завжди має правове оформлення, тому існує юридичне розуміння власності.

Юридичні відносини власності виникають у суспільстві як результат закріплення за певними суб’єктами власності монопольної економічної влади, тобто права володіння, розпорядження і користування об’єктами власності.

Норми права самі по собі не спроможні задовольняти потреби людей, вони лише фіксують право належності об’єкту власності відповідному суб’єкту, тобто вони виражають певний стан власності.

Юридичний зміст власності – у правомочності дій суб’єктів щодо об’єктів власності, що зафіксовано у правових нормах.

Власність є також категорією історичною. Це проявляється в тому, що соціальне середовище, форми і методи присвоювання і відчужування, самі об’єкти і суб’єкти власності виникають, змінюються і зникають із зміною історичних умов. Кожний спосіб виробництва має свій історично визначений тип, форми, методи і умови привласнення. Історичні епохи відрізняються насамперед відносинами власності, тобто соціально-економічними відносинами.

Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність та гармонія розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил і відповідали економічним інтересам суспільства.

2. Людству відомі два основних типи власності – спільна і особиста (приватна).

Спільна власність виражає відносини між асоційованими (об’єднаними) суб’єктами власності з приводу володіння; розпорядження і використання виробленого продукту, що належить їм спільно Пол спадковості або в результаті спільної праці і закріплюється за ними законом, не підлягає розподілу між іншими суб’єктами без їх дозволу.

Приватна власність виражає відносини суб’єктів до об’єктів власності як до своїх особистих. Об’єкти власності належать приватним особам по спадковості або як результат особистої праці, закріплюється за ними юридично, не підлягає розподілу без особистої згоди і використовується ними на власний розсуд.

Спільна (суспільна) власність має такі види:  

а) власність народу в цілому;

б) власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї так ї чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності – трудову і нетрудову.

Приватна трудова власність основана на власній праці власника засобів виробництва або членів його сім’ї. Основною формою такого типу власності є дрібнотоварне, фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Формами нетрудової власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

3. З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна індивідуальна власність, яка поступово переростає в акціонерну (корпоративну) власність. З наступним розвитком продуктивних сил розвивається державна та інтегрована (об’єднана) форма власності.

Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, народна (власність колективів підприємств), державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна.

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва. Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В економічній сфері – це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності, що породило стимули до неефективної праці, підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне використання загальнонародних коштів, марнотратство, невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідей і стало відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. Україна сьогодні знаходиться на етапі переходу від соціалізму до ринкової економіки. Ця трансформація передбачає зміну суспільної власності і системи виробничих відносин приватнокапіталістичною власністю з відповідною їй системою виробничих відносин. Тому основним змістом перехідного періоду є процес перетворення суспільних форм володіння й користування в форми приватні.

В Україні у відповідності із Законом “Про власність” (21.03.1991р.) існують приватна і суспільна власність. Приватна власність поділяється на такі види: індивідуальна, сімейна, приватна трудова. Суспільна власність має такі види: колективна, і власність народу (державна). Колективна власність поділяється на акціонерну, кооперативну, господарських товариств, громадських організацій. Державна власність поділяється на загальнодержавну і комунальну власність (власність місцевих органів влади)

Підсумки

  1.  Власність - це сукупність прав окремої людини,  групи людей , держави щодо володіння , розпорядження та використання конкретних  благ.
  2.  Економічне тлумачення права власності на ресурси і доходи містить не лише його юридичний аспект , а й щось дуже близьке до того , що називають правилами гри.
  3.  В економічній системі можуть існувати різні  форми власності , але одна з них є панівною. У більшості країн  існують  державна і приватна власність на економічні ресурси та вироблені товари та послуги. Проте переважає приватна власність.
  4.  В Україні  закон дозволяє існування трьох форм власності: приватної , колективної та державної.

Основні поняття і терміни

Власність                                              суб’єкти права власності

Приватна власність                                державна власність

Приватизація

Дай відповіді на запитання

  1.  Який зміст у поняття «власність» вкладають економісти?
  2.  Які форми власності дозволені в Україні?
  3.  Охарактеризуйте основні положення Закону України « Про власність».
  4.  Розкрийте суть і основні відмінності роздержавлення і приватизація.

ТЕМА 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

Головне завдання цієї теми – вияснити еволюцію розвитку суспільного виробництва, суть поняття товар, його властивості, чим визначається величина вартості товару, які причини появи грошей, які функції вони виконують, що таке інфляція, які причини її появи, наслідки.

Гроші - це карбована свобода.

Ф Достоєвський

Якщо б усі ціни і доходи зростали в однаковій мірі , то ніхто б не постраждав, але це зростання не однакове. Багато хто втрачає і лише небагато хто – виграє.

Ірвінг Фішер

План

Натуральне господарство і товарне виробництво.

Товар і його властивості. Праця, яка створює товар.

Величина вартості товару.

Походження, суть і функції грошей.

Історичний досвід України в творенні національної грошової одиниці.

Закон вартості.

Грошовий оборот, його закони та методи регулювання.

Сучасна інфляція: суть, причини та особливості.

1. Найпростішою формою господарювання є натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ тобто для внутрішнього споживання. Для цього властивим є низький рівень розвитку суспільного поділу праці: наявність – між окремими робітниками або групами людей; і відсутність – між господарськими одиницями.

Натуральному господарству притаманні замкнутість, відсутність регулярних зовнішніх зв’язків, примітивна техніка і технологія, які зумовлюють обмежену мету виробництва. Воно малоефективне, консервативне. Йому відповідає застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому.

Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапіталістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Остаточний розпад натурального виробництва відбувся в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму.

На зміну натурального господарства прийшло товарне господарство.

Товарне господарство – це така форма організації суспільного господарства, за якою продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовлені певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукт праці стає товаром.

Основою виникнення товарного виробництва й обміну є суспільний поділ праці. Перший суспільний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) зробив можливим регулярний обмін між общинами, другий (відокремлення ремесла від землеробства і скотарства) – зумовив зародження товарного виробництва, а третій (відокремлення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства.

Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво, яке засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за розмірами, характеризується прямим поєднанням виробника із засобами виробництва та відсутністю експлуатації. У формі товару виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.

Просте товарне виробництво стало основою для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних відносин. Цьому сприяло і так зване первісне нагромадження капіталу – насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва і розвиток купецького та лихварського капіталів. Поряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий ринок – ринок праці. Форма господарювання, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.

Між простою і розвинутою формами товарного виробництва є спільні риси й відмінності:

Спільні риси:

  •  приватна власність на засоби виробництва;
  •  ринкова форма зв’язку між виробниками;
  •  конкуренція між товаровиробниками;
  •  стихійний розвиток.

Відмінності:

Риси

Просте товарне виробництво

Розвинуте товарне виробництво

Виробник продукту та власник засобів виробництва

Одна особа

Виробник продукту – найманий робітник, власник товару – капіталіст

Експлуатація

Відсутня

Існує

Ціль процесу виробництва

Задоволення потреб

Одержання прибутку

Основа виробництва

Індивідуальна, відособлена праця

Спільна об’єднана праця найманих робітників

У ХХ ст. відбувається четвертий великий поділ праці. Окремо виділилася сфера нематеріального виробництва. НТР сприяє п’ятому великому поділу праці, внаслідок чого відбувається відокремлення інформаційної сфери від інших структур.

2. Товар – це продукт праці, який виготовляється для обміну і реалізується шляхом купівлі-продажу.

Для того, щоб продукт праці став товаром, він повинен виконувати дві умови: 1) задовольняти певні потреби; 2) обмінюватися на інші товари в певних пропорціях.

Відповідно до цих умов розрізняють споживчу вартість і мінову вартість товару.

В основі пропорцій обміну лежить те, що товари – продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є вартості. Вартість, як уречевлена в товарі праця, робить всі товари порівняльними.

Отже, вартість, як економічна категорія, виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами.

На виробництво товару витрачається двоїста праця: конкретна і абстрактна. Під конкретною працею розуміється сукупність певних трудових рухів, створюють дану споживну вартість. Абстрактна праця – це затрати людської енергії як такої при виготовленні товару.

3. Затрати абстрактної праці лежать в основі вартості товару. Кожен товаровиробник несе свої індивідуальні витрати, пов’язані з виготовленням продукції. Однак в основі вартості лежать не індивідуальні, а суспільно-необхідні витрати. Під суспільно-необхідними витратами робочого часу вважаються витрати праці, пов’язані з виробництвом основної маси продукції, при суспільно-нормальних умовах праці (середньому рівні продуктивності, інтенсивності праці, рівні вмілості робітників). Між вартістю товару і продуктивністю праці існує оберненопропорційна залежність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, яка виробляється в одиницю часу. Інтенсивність праці визначає затрати праці в одиницю часу. Зміни інтенсивності праці на величину вартості товару не впливає.

4. У розвинутому товарному виробництві всі товари прирівнюються до грошей, які відображають вартість усіх інших товарів. Але перед тим, як вартість того чи іншого товару знайшла свій вираз у грошовій формі, вона пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Вартість у своєму історичному розвитку набула таких форм: проста, розгорнута, загальна, грошова. Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва і обміну.

Вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Найголовніше суть грошей розкривається в їх функціях: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження і світові гроші.

З названих функцій найбільшу значущість має перша - міра вартості. Цю функцію гроші виконують при визначенні ціни товару. Друга функція – засіб обігу – пов’язана з тим, що за умов розвинутого товарного обміну безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг. Гроші обслуговують купівлю-продаж товарів. Паперові гроші – це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші у їх функціях. Вони вводяться в обіг з примусовим курсом. Знецінення паперових грошей внаслідок їх надмірного випуску урядом називається інфляцією.

Третя функція – засіб утворення скарбів і нагромадження пов’язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Цю функцію виконують повноцінні гроші:  дорогоцінні метали, вироби з них, коштовне каміння, твори мистецтва.

Четверта функція – засіб платежу – виявляється у зв’язку з потребою продажу товару і послуг у кредит з розвитком товарно-грошових відносин функція грошей як засобу платежу витісняє функцію засобу обігу.

Обслуговуючи товарно-грошові відносини на світовому ринку, гроші виконують функцію світових грошей. Торгові і фінансові операції здійснюються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов’язань через банки. Якщо виникає борг, він покривається золотом або валютою тієї держави, який сплачують борг.

6. Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості, згідно з яким виробництво і обмін товарів здійснюється на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно-необхідними витратами праці. Закон вартості виступає стихійним регулятором товарного виробництва. Регулюючу роль закон вартості виконує через механізм цін. Ціна, за висловом П. Самуельсона, виступає як, “невидима рука” ринку, яка зацікавлює товаровиробників збільшувати виробництво товарів на які є дефіцит (на них – ціна піднімається вище вартості, що забезпечує більші прибутки) і навпаки зменшувати виробництво товарів, яких в надлишку (ціна зменшується, а відтак і прибуток). Таким чином, створюється зацікавленість збільшувати виробництво дефіцитних товарів і навпаки.

Закон вартості виконує такі функції:

  1.  виступає стихійним регулятором товарного виробництва;
  2.  сприяє диференціації товаровиробників;
  3.  стимулює розвиток продуктивних сил, впровадження НТ досягнень у виробництво.

7. Грошовий оборот – це неперервний рух грошей для забезпечення безперервності відтворення й реалізації суспільного продукту та перерозподілу національного доходу.

Економічну основу грошового обороту творить процес суспільного відтворення (виробництво – розподіл – обмін – споживання). Він обслуговує оборот усього сукупного суспільного капіталу.

Кількість грошей, яка повинна знаходитись в обігу має бути строго визначена.

1) формула Фішера:   М * V = P * Q

де,

M – маса грошей;

V – швидкість обороту грошей;

P – середньозважений рівень цін;

Q – обсяг ВВП.

2) формула Маркса:

де,

Кг – кількість грошей в обігу;

СЦ – сума цін товарів і послуг;

К – вартість товарів, проданих у кредит;

В – вартість взаємопогашених  угод (бартер);

О – швидкість обороту грошової одиниці;

П – вартість платежів на які настав час оплати.

Грошова маса поділяється на готівку і безготівкові гроші.

Безготівкові гроші – це гроші у вигляді депозитів на рахунках у банку.

Контроль за грошовою масою здійснює соціальний банк через відповідну грошово-кредитну політику. Основними інструментами грошово-кредитної політики є: 1) операції держави на відкритому ринку цінних паперів; 2) зміна норм резервування; 3) зміна облікової ставки.

Процес обезцінення грошей, який виникає в результаті переповнення каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою називається інфляцією. По економічному змісту розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат виробництва. Інфляція попиту виникає тоді, коли виробництво не встигає задовольняти зростаючий попит населення в результаті чого зростають ціни. Причиною розвитку інфляції пропозиції є необґрунтоване зростання цін  на ресурси і зокрема на енергоносії і заробітної плати. Внаслідок цього спостерігається подорожчання виробництва, скорочення пропозиції і зростання цін.

Р

P

S1

So So

 

P1

Д1 Po До

До

Q Q

Інфляція попиту                                                                  Інфляція пропозиції

Наслідком інфляції є спад виробництва, зростання безробіття, обезцінення заощаджень, зростання соціальної напруженості у суспільстві. По темпах зростання цін розглядають повзучу, галопуючу і гіперінфляція.

Темп інфляції = Індекс цін поточного року – Індекс цін базового року / Індекс   цін базового року * 100%.

Індекс цін поточного року = Ціна споживчого кошика поточного року / Ціна споживчого кошика базового року.

 

Підсумки

  1.  Товарне господарство - це така система організації національної економіки , коли продукти виробляють для обміну через купівлю - продаж.
  2.  Причиною виникнення товарного господарства є поглиблення суспільного поділу праці.
  3.  Усе, що виконує функцію грошей , є грошима. Гроші служать мірою вартості, засобом обміну та засобом нагромадження багатства.
  4.  Ціна - це кількість грошей , яку покупці віддають в обмін за одиницю певного товару або послуги. Ринкові ціни формуються в ході взаємодії попиту й пропозиції і виконують такі функції:
  5.  нормувальну ;
  6.  інформаційну;
  7.  стимулювальну.
  8.  Інфляція - це процес обезцінення грошей , який виникає в  

           результаті переповнення   каналів грошового обігу  надлишковою                грошовою масою.

  1.  Розрізняють інфляцію попиту і пропозиції.
  2.  Кількість грошей в обігу має відповідати  товарній масі.

Основні поняття і терміни

Натуральне господарство                         товарне виробництво

Гроші                                                          функції грошей

Ціна                                                             закон  грошового обміну

Інфляція                                                      інфляційна спіраль

Індекс цін                                                   темп  інфляції

Інфляція попиту                                        інфляція  пропозиції

Дайте відповіді на запитання

 

  1.  Які характерні риси притаманні натуральній формі виробництва ?
  2.  За яких умов виникає товарне виробництво?
  3.  Назвіть відмінності простого і сучасного товарного виробництва.
  4.  Дайте визначення товару.
  5.  Що розуміється під конкретною працею?
  6.  Що характеризує абстрактну працю?
  7.  Що таке гроші?
  8.  Які функції виконують гроші?
  9.  Скільки грошей повинно знаходитися в обігу?
  10.  Що таке інфляція?
  11.  Які види інфляції ви знаєте? В чому їх зміст?
  12.  Назвіть наслідки інфляції.

Тема7. Загальні основи ринку. Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво.

Головне завдання цієї теми – вияснити суть поняття ринок, його суб’єкти, об’єкти, види конкуренції, функції, принципи організації підприємницької діяльності.

Якщо і є якесь центральне питання

у будь-якій так званій ринковій економіці,

то це питання конкуренції.

Філіп Кімоно

Для чого людині дві руки? Щоб однією

брати, а другою – давати.

Прислів’я

Нажити багато грошей- хоробрість,

зберегти їх – мудрість, а уміло їх

витратити – мистецтво.

В Авербах

Банк – таке місце , де вам позичать парасольку в ясний день,

а потім вимагають повернути , коли починається дощ.

Р .Фрост

План.

  1.  Ринок, його суть, суб’єкти, види.
  2.  Ринковий механізм.
  3.  Ринкова інфраструктура.
  4.  Позичковий процент, банки.
  5.  Капітал у сфері торгівлі. Торговий прибуток.
  6.  Цінні папери. Фондові біржі.
  7.  Домогосподарства як суб’єкти ринкової економіки.
  8.  Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.
  9.  Капітал підприємства і його кругооборот.  Основний і оборотній капітал.
  10.  Суть підприємництва.
  11.  Особливості підприємництва в аграрному секторі.

1. Під терміном “ринок” розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців.

Залежно від умов, у яких діють суб’єкти господарського життя, розрізняють вільний, монополізований і регульований ринки. Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому не має обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість продукції. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар’єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, існує дефіцит необхідної інформації, забруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок, це ринок який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії розрізняють місцевий, регіональний, національний і світові ринки.

З точки зору відповідності чинному законодавству – легальний (офіційний) і тіньовий.

Залежно від об’єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок – окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників – організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців – організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ – державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок – це покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

2. Складовими елементами ринку є попит, пропозиція, ринкова рівновага, конкуренція.

Розмір попиту (Qd) визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Qd = f (P; К, L, М...),

Де,

      Qd – об’єм попиту;

Р – ціна товару;

К,М,L... – нецінові фактори впливу на Qd.

Залежність об’єму попиту від ціни характеризує крива попиту Д. Нецінові фактори переміщують криву попиту вліво  або вправо відповідно зменшуючи або збільшуючи об’єм попиту. До нецінових факторів відносять: зміну смаків покупців, зміну рівня доходів, зміну цін на взаємозамінні товари, зміни в кількості покупців, зміни в очікуванні.

Р  P

Д2

Д0

D

Д1

                                      Q Q

Крива попиту                                            Влив нецінових факторів QД

Обсяг пропозиції (Qs) визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.

Qs =f (P; N, O, Z...),

де,

Р – ціна товару;

N, O, Z – нецінові фактори пропозиції.

Обсяг пропозиції визначається кривою пропозиції. Як видно із графіка, чим вища ціна, тим більший об’єм пропозиції і навпаки. Нецінові фактори переміщують криву пропозиції вліво або вправо відповідно збільшуючи чи зменшуючи пропозицію товару. До них відносять: зміни цін на ресурси, зміни в технології, зміни в податках, зміни цін на взаємозамінні товари, зміна числа продавців, зміни в очікуванні.

  Р          Р S1

                                          S

S0

S2

 

Q                                             Q

Крива пропозиції                                      Вплив нецінових факторів на Qs

Ціна, яка встановлюється при рівновазі попиту і пропозиції називається ціною ринкової рівноваги. Якщо ринкова ціна встановлюється на рівні вище рівноважної, на ринку виникає надлишок товарів. Виробник, прагнучи швидше реалізувати товар знижує ціну на нього, зменшує його виробництво, а споживач навпаки буде більше купувати. Таке падіння ціни буде відбуватися до тих пір поки попит не зрівняється з пропозицією і встановиться ціна ринкової рівноваги. Протилежна ситуація виникає, коли ціна знаходиться на рівні нижче ціни ринкової рівноваги.

 Якщо в тебе є щось краще - запропонуй,

Р якщо ні – скорись.

Р1 

                             S  Латинська приказка

                 О

Р2

D

Q

Стан рівноваги на ринку

Q

В умовах ринку діє конкуренція. Розрізняють вільну або досконалу та недосконалу або монополістичну конкуренцію.

Вільна конкуренція представлена великою кількістю дрібних товаровиробників, кожен із яких виготовляє незначну долю товару від загального об’єму пропозиції і ціни встановлюються стихійно під впливом попиту і пропозиції.

Недосконала конкуренція представлена одним або декількома виробниками, які виготовляють основний обсяг даної продукції, що створює можливість впливати на встановлення ринкової ціни. Недосконала конкуренція може бути представлена існуванням монополій або олігополій.

Ринок виконує такі функції: інформативна, регулююча, сануюча.

Інформативні функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про суспільно - необхідні витрати виробництва, якість, асортимент товарів і послуг.

Регулююча функція. Шляхом відхилення ринкової ціни від вартості  товару створюється зацікавленість збільшувати виробництво дефіцитних товарів (забезпечує одержання більших прибутків) і навпаки зменшувати виробництво товарів, що є в надлишку (зменшення прибутків).

Сануюча функція. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції “очищає” суспільне виробництво від економічно слабких господарських одиниць і сприяє розвитку більш ефективних виробництв.

Біржовий спекулянт – людина, яка вивчає майбутнє і діє до того , як воно наступить.

Б. Барух

3. Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Вона забезпечує взаємозв’язок між виробництвом і споживанням. Основними елементами ринкової інфраструктури є:

  1.  організаційна база, до якої входять: товарні біржі, аукціони, торговельні доми, торгові палати, холдингові і брокерські компанії, ярмарки;
  2.  матеріальна-технічна база: склади, транспортні організації, підприємства зв’язку, рекламні агентства;
  3.  кредитно-розрахункова база, до якої входять комерційні банки і страхові компанії.

4. Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час на умовах повернення, за плату у вигляді процента. Позичковий капітал у грошовій формі обслуговує промисловий і торговий капітал. Підприємець сфери виробництва “ділиться” часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс – капітал. Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнту), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін.

Норма процента = сума процента / позичковий капітал * 100%

Різниця між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками називається банківським прибутком. Відношення чистого прибутку до власних коштів банку називається нормою банківського прибутку.

Банк – це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні кошти, надає їх у тимчасове користування у формі кредиту, виступає посередником у взаєморозрахунках, регулює грошовий обіг у країні.

Банківська система України включає:

  1.  центральний банк;
  2.  комерційні банки, в тому числі ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

5. Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесів купівлі і продажі товарів. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмінностей від сфери виробництва. Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу.

Торговий прибуток – це дохід, який отримують підприємства оптової і гуртової торгівлі. Він визначається як різниця між загальним виторгом і витратами обігу.

6. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, з особою, яка є їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або процента, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів іншим особам.

Згідно із Законом “Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатися такі види цінних  паперів: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі.

Акція – це цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді АТ, підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також участь у розподілі майна у разі ліквідації АТ.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейовані та прості. Ціна, по якій продається акція, називається курсом акції.

Курс акції = дивіденд / % * 100%

Кількість акцій, яка надає право здійснювати безпосередній контроль над діяльністю АТ називається контрольним пакетом акцій.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодування йому номінальної вартості в передбачений строк з виплатою фіксованого процента.

Казначейські зобов’язання України – це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яка засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за них.

Вексель – це цінний папір (боргове зобов’язання), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Продаж цінних паперів відбувається на фондових біржах.

7.  Домогосподарство визначається як особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхіднім для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Його не можна ототожнювати з поняттям сім’я. До домашніх господарств відносять домашню прислугу, вихованців дитячих будинків, інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інвалідів в будинках інвалідів, ув’язнених. В Україні налічується 13,2 млн. Домогосподарств.

В будь –якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. І в першу чергу робочої сили. Згідно із Законом України “Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житло, машини, обладнання, сировину, матеріали. Застосовуючи їх, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс-капітал.

Домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси. Вони купують акції корпорацій, банків, кладуть гроші на рахунки, купують облігації. Головне джерело доходів домогосподарств – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва, а також трансфертні платежі.

Трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті  доходів населення:

  1.  оплата праці членів сім’ї;
  2.  пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки, на утримання дітей у дошкільних закладах;
  3.  надходження від особистого підсобного господарства;
  4.  дохід з інших джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму.

Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Домогосподарство як споживач намагається максимізувати свою корисність. Домогосподарство як покупець повинен так упорядкувати своє споживання, щоб гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар була такою ж як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар.

де, ГКА,  ГКВ - гранична корисність товарів А, В.

       ٨ гранична корисність грошової одиниці (гривні).

Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

8. Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

Підприємство виконує такі функції:

а) організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізація;

б) відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення;

в) соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

  •  індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, весь дохід належить виробнику;
  •  сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;
  •  приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом найма робочої сили;
  •  колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, громадської чи релігійної організації;
  •  державне, засноване на загальнодержавній власності;
  •  комунальне, засноване на власності місцевих органів влади;
  •  спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
  •  орендне, підприємства різних форм власності, які функціонують з використанням орендованого майна.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як :

а) партнерство – (або товариство) – форма власності підприємства що базується на об’єднанні майна різних власників. (повне товариство, ТЗОВ, змішане (командитне товариство);

б) асоціації – об’єднання, створенні з метою постійної координації господарської діяльності;

в) корпорації (АТ) – об’єднання створенні на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів. Вони належать до ТЗОВ. Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств;

г) консорціуми – об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

д) концерн – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі фінансової залежності від одного  або групи підприємців.

Функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням фірм, які обслуговують ринок: лізингові фірми – надають виробниче обладнання в оренду; інноваційні фірми – впроваджують і реалізують науково-технічні проекти; венчурні фірми – проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок; аудиторські фірми – за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність; брокерські (маклерські) фірми – виступають посередниками в торгівлі товарами чи послугами.

За розмірами підприємства поділяють на:

  •  малі;
  •  середні;
  •  великі.

За видами діяльності підприємства розрізняють:

  •  виробничі;
  •  фінансові,
  •  посередницькі;
  •  страхові.

9. Капітал – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

У процесі кругообігу капітал проходить три стадії. На першій стадії капітал із грошової форми перетворюється у продуктивну: в сфері обігу купуються економічні ресурси. На другій стадії відбувається виробництво продукції і капітал із продуктивної форми переходить у товарну. На третій стадії відбувається реалізація продукції і капітал із товарної форми перетворюється  в початкову грошову форму. Оптимальний об’єм виробництва продукції досягається за умови вільної конкуренції, коли:

Р = МR = МС,         де

Р – ціна

МR – граничний дохід

МС – граничні витрати.

Граничний дохід (МR) – це додатковий дохід, який одержує виробник від реалізації кожної наступної одиниці товару. В умовах досконалої конкуренції МR=Р (ціни).

 

де, ТR- загальний виторг

ТR = Р * Q

де, Р – ціна товару;

    Q –  кількість товару

 

            Визначення оптимального об’єму

                              виробництва.

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції.

де, ТС – загальні витрати;

     ТС = ТFС + ТVС

ТFС  - постійні витрати;

ТVС – змінні витрати

Визначення оптимального обсягу виробництва

і максимального прибутку.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової.

Кругооборот капіталу, взятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється називається оборотом капіталу. 

Час обороту капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Чим швидше обертається капітал, тим більшу масу прибутку він приносить.

Капітал, що перебуває у продуктивній формі поділяється на основний і оборотний.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка приймає участь у багатьох виробничих процесах і переносить свою вартість на готову продукцію поступово по мірі зношення. Це засоби праці: споруди, машини, устаткування. Процес відшкодування вартості основного капіталу називається амортизацією. Амортизаційні відрахування, величина яких відповідає зносу, включаються у вартість продукції. Після реалізації продукції амортизаційні відрахування формують амортизаційний фонд.

Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створюванні товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, електроенергія), а також витрати на оплату праці.

                                 Прибуток

Норма прибутку  = -------------------------  100%

(рентабельність)      Вкладений капітал

Прибуток визначається як різниця між виторгом і витратами виробництва, реалізації продукції. Норма прибутку характеризує ефективність виробництва.

10. Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов’язана з поняттям підприємництва. Воно з’явилось в економічній науці ще у 18ст.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства.

В Україні підприємницька діяльність здійснюється на основі Закону “Про підприємництво”. Підприємництво виконує творчу, ресурсну і організаційну функції.

Ресурсна функція полягає у формуванні і продуктивному використанні капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція полягає в організації маркетингу, виробництва, збуту, реклами.

Творча функція полягає у втіленні у виробництво новаторських ідей, умінні ризикувати.

Розрізняють виробниче, комерційне і посередницьке підприємництво.

Виробниче підприємництво спрямоване на випуск товарів чи надання послуг.

Комерційне підприємництво передбачає проведення торговельних та обмінних операцій з купівлі-продажу товарів чи послуг.

Посередницьке підприємництво призначене для налагодження зв’язків між виробниками і споживачами. Такі форми надають інформаційні, консультаційні та інші послуги.

11. Перехід до ринкових відносин, визнання багатоманітності форм власника на землю, становлення вільної конкуренції  вносять значні зміни у форми господарювання в аграрному секторі виробництва.

Відроджуються селянські (фермерські) господарства, усувається відчуження селян від землі. З’являються приватні орендні підприємства, відбуваються процеси агропромислової інтеграції. Переважна частина фермерських господарств – це сімейні ферми. На сучасному етапі склались різні форми агропромислової інтеграції – утворюються агропромислові комплекси.

У сільському господарстві результативність праці в значній мірі залежить від природно - кліматичних умов. Тому однакова якість і кількість праці в різних умовах дає не однаковий результат. Це положення має особливо важливе значення для уяснення рентних відносин у сільському господарстві.

Незалежно від форм власності у с/г утворюється додатковий дохід від землі – диференціальна рента. Її причиною є монополія на землю як об’єкти господарювання. Умовою існування диференціальної ренти є відмінності у природній родючості землі, місцезнаходженню земельних ділянок по відношенню до ринку та її обмеженість.

Особливість сільськогосподарського підприємництва полягає у відмінності ціноутворення на с/г продукцію. В основі цін на с/г продукцію лежать витрати виробництва на гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні організації виробництва.  Господарі, які володіють гіршими земельними ділянками на вкладений капітал одержують  середній прибуток, а власник кращих – окрім середнього прибутку – додатковий розмір якого диференційований в залежності від природно – кліматичних  умов. Цей додатковий прибуток одержав назву диференціальна рента. Розрізняють диференціальну ренту І і ІІ. Причиною ДРІ є природно – кліматичні умови та місцезнаходження, а ДР ІІ – інтенсифікація с/г – виробництва, яка дає можливість підвищити результативність праці у с/г.

У країнах, де домінує приватна власність на землю, існує ще  і абсолютна рента. Її причиною є монополія приватної власності на землю. Абсолютна рента – це надлишок вартості с/г – продукції над ціною її виробництва.

Основними шляхами піднесення аграрного сектору в Україні є:

а) інтенсифікація с/г;

б) поліпшення використання земель;

в) розвиток матеріально-технічної бази;

г) підтримка з боку держави.

Підсумки

  1.  Ринок - це механізм взаємодії продавців і покупців , на основі якого визначаються ціни та кількість товарів.
  2.  Головними складовими національного ринку є ринки товарів та послуг , праці, природних ресурсів , капіталів . грошей . цінних паперів тощо.
  3.  Ринкова інфраструктура - це сукупність допоміжних установ і ланок . діяльність яких прискорює та полегшує укладення і здійснення ринкових угод.
  4.  У ринковій економіці виробляють лише ті продукти , виготовлення і продаж яких є прибутковим; суверенітет споживача  означає . що ділові фірми спрямовують свої зусилля на задовлення його потреб.
  5.  кожний вид ринку різниться не лише суб’єктами . а й суб’єктами ринкових відносин . особливостями формування попиту , пропозиції та цін.
  6.  Функціонування будь-якого ринку забезпечують відповідні ринкові установи, біржі ,банки, фінансово-кредитні  посередники , служби зайнятості), стан та динаміка розвитку яких відображають рівень ділової активності та здоровя економіки.
  7.  Банківська система сприяє руху капіталів , раціональному використанню тимчасово вільних  грошових коштів  і прискоренню розрахунків у національній економіці.
  8.  Попит - це кількість продукту , яку споживачі бажають і спроможні купити за будь-яку ціну за певний проміжок часу.
  9.  Суть закону попиту полягає в тому , що між  ціною і величиною попиту існує обернена залежність.
  10.  На попит впливають такі основні чинники: ціна продукту, ціни на взаємозамінні та взаємозамінюючі товари, доходи населення, смаки та вподобання покупців, рівень доходів.
  11.  Пропозиція - це та кількість продукту . яку виробник бажає і  спроможний виробляти й постачати для продажу на ринку за певну ціну впродовж визначеного проміжку часу.
  12.  Із закону пропозиції випливає , що за інших рівних умов  величина пропозиції  продукту перебуває у прямій залежності від його ціни.
  13.  На пропозицію продукту впливають такі чинники: ціна продукту,  ціни на взаємозамінні та взаємо доповнювані товари, витрати на виробництво, податки, технічний прогрес.

Основні поняття і терміни

Ціна, попит, пропозиції, стан рівноваги, цінова еластичність попиту та пропозиції, ринок конкуренція, інфраструктура ринку, цінні папери, акція, облігація, курс акції, банки, позичковий відсоток,торговий прибуток, домогосподарства, підприємство, капітал, кругооборот капіталу, основний капітал, оборотний капітал, прибуток, граничні витрати, граничний дохід, норма прибутку,диференціальна рента, ціна землі.

Дай відповіді на запитання

  1.  Які види ринків ви знаєте?
  2.  Які функції виконує ринок?
  3.  Які види конкуренції ви знаєте?
  4.  Правильне чи помилкове таке твердження: «Крива попиту показує, що зниження ціни супроводжується зростанням величини попиту? »
  5.  Якщо доходи населення зростають, чи збільшиться попит на всі товари та послуги?
  6.  Якщо одночасно зростуть і пропозиція продукту, і попит на нього, чи зміниться ціна продукту?
  7.  Припустимо ,що ціни на мінеральні добрива різко зросли. Який вигляд матиме в такому разі крива пропозиції пшениці?
  8.  Що розуміється під ціною ринкової рівноваги?
  9.  Із яких елементів складається ринкова інфраструктура?
  10.  Як визначається прибуток банку?
  11.  Яка різниця між номінальним і реальним банківським відсотком?
  12.  Як визначається норма прибутку банку?
  13.  Які види цінних паперів ви знаєте?
  14.  Що таке акція?
  15.  Що таке облігація?
  16.  Маючи певні заощадження, що краще придбати :акції чи облігації?
  17.  Що таке курс акції та як він визначається?
  18.  Назвіть основні суб’єкти ринкової економіки.
  19.  Що розуміється під домогосподарством?
  20.  Що таке підприємство?
  21.  Які види підприємств залежно від форм власності ви знаєте?
  22.  Назвіть основні організаційно-правові форми підприємств.
  23.  Що таке оборот капіталу і які стадії в своєму русі він проходить?
  24.  В яких основних формах може знаходитися виробничий капітал?
  25.  В чому полягає суть поділу продуктивного капіталу на основний і оборотний?
  26.  Чому існує таке твердження:»Час –це гроші.»?
  27.  Що таке амортизація?
  28.  Як визначається норма прибутку і як вона визначається? В чому полягає економічний зміст цього показника?
  29.  Що таке підприємництво?
  30.  В чому полягають особливості підприємництва в аграрному секторі економіки?

Тема 8. Змішана економіка.

В цій темі ознайомимося із основними моделями змішаної економіки.

План.

  1.  Американська модель.
  2.  Японська модель.
  3.  Німецька модель.
  4.  Французька модель.
  5.  Шведська модель.
  6.  Південно - корейська модель.
  7.  Китайська модель.

1. В реальній дійсності економічні системи розвиваються десь між крайностями чистого капіталізму і командної економіки.

Основу американської моделі становить всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечується прийнятий рівень життя за рахунок часткових пільг та допомоги. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставиться. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання визначення “правил гри” на ринку, підтримання економічної рівноваги, перерозподілу доходів через податковий  механізм.

Американська модель ринкової економіки високоефективна за умови, коли населення зростає повільно, що дає змогу поступово нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження передових технологій – в сільському господарстві, до того ж населення може мігрувати із с/г у промисловість.

2. Японська модель характеризується значним втручанням держави у господарське життя, спрямоване на створення такого макросередовища в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв’язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання заробітної плати порівняно із зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягаються зниження витрат виробництва й підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Значних перешкод, що отримують майнове розшарування населення немає, але розрив у рівні доходів між 10% найбагатшого населення і 10% найбіднішого населення істотно менший, ніж у інших країнах. Така модель ринкової економіки може розриватися лише за вийнятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. У цій моделі законодавча і виконавча влади чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а отже законодавство й управління краще узгодженні. У країні існує компетентна, віддана національній справі еліта.

3. Економічна система Німеччини виходить з того, що ринкова модель економіки має сприяти реалізації соціальних інтересів людини.

Політична система Німеччини подібна до американської : вони обидві є федеральними республіками, мають двопалатні законодавчі органи. Розвинутий виробничий потенціал країни має яскраво виражене експортне спрямування. Країна займає п’яту позицію у списку світових кредиторів. Провідні галузі – хімічна, машинобудування, транспортна, електротехнічна – створюють майже половину загальної вартості промислової продукції і більше 50% німецького експорту.

Власники капіталу у своїй більшості надають перевагу банківським заощадженням, ніж вкладенню коштів у акції чи облігації.

В Німеччині характерною обмеженістю економіки є розумне поєднання соціального захисту людини з почуттям її соціальної відповідальності. В умовах ринку всім громадянам створюються умови стати самостійними підприємцями. У державі створений надійний механізм соціального захисту безробітних, старих і хворих людей.

4. Французька модель ринкової економіки характеризується різноманітністю економічних інструментів, включаючи стратегічне планування, стимулювання конкуренції, регулювання. Відмінною особливістю цієї моделі ринку є включення стратегічного планування у ринковий механізм. Французька модель виходить з того, що ринок сам по собі не вирішує багатьох проблем, зокрема проблеми соціального захисту населення, не забезпечує проведення фундаментальних наукових досліджень.

Тому в розроблений індикативний план, який має рекомендуючий  характер, включають замовлення щодо вирішення пріоритетних соціальних проблем. Замовлення стимулюються пільговим оподаткуванням та ціноутворенням. Держава протистоїть укладанню фірмами угод, що стосуються рівня цін. Держава контролює ціни на продукти харчування, житло, медичну допомогу, товари і послуги, що мають важливе соціальне значення. Найбільшим дієвим інструментом виступає податкова система, яка забезпечує 90% надходжень у державний бюджет.

5. Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології. Її часто називають розподільним соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу.

Перша функція реалізується в конкурентній ринковій економіці приватним сектором, другу виконує уряд, який намагається усунути наявні, на його погляд, несправедливості через перерозподіл доходів. У Швеції одержавлено 5% засобів виробництва, але частка державних видатків у 90-х роках становила майже 50% ВВП. При цьому більше половини видатків скеровується на соціальні проблеми – забезпечення доступності освіти, охорону здоров’я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості.

Зрозуміло, що це можливо лише в умовах високих ставок оподаткування. Тому занепокоєння шведської громадськості викликають високі податки і громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує накладні витрати та знижує конкурентоспроможність на світових ринках.

6. Південнокорейська модель поєднує план і ринок тобто систему жорсткого державного планування і ринкового механізму.

Держава планомірно створювала ринкове господарство, приватний сектор був відданий під владу ринку. У державній власності залишились ті галузі економіки, які були не привабливими для приватного сектора, оскільки вимагали великих первісних капіталовкладень, а доходи надходили не зразу.

Для проведення реформ знадобилися великі фінансові ресурси, які були зосередженні за рахунок збільшення норми заощаджень населення. Уряд використовував іноземні позики, забезпечив пільгові умови для інвестицій та експорту товарів, що надало імпульс розвитку промисловості й товарообігу і дозволяло вивести країну на світовий ринок.

7. Становлення сучасної китайської моделі економічної системи історично почалося з 1976р. і пов’язано з іменем партійного лідера Ден-Сяопіна, який запровадив соціально-економічні реформи. Цей курс основувався на таких принципових положеннях: побудова соціалізму, демократична диктатура народу, керівна роль КПК, твердий курс на проведення реформ, розширення зв’язків із зовнішнім світом.

З початку проведення реформ у Китаї почали приділяти увагу макроекономічному аналізу і контролю. Акцент здійснювався на :

  1.  створення системи макроекономічного регулювання ринкової економіки;
  2.  удосконалення планування із зменшенням переваги директивного планування;
  3.  впровадження нового механізму ціноутворення;
  4.  оволодіння новими методами макроекономічного контролю над інфляцією;
  5.  розроблення нових підходів до створення без дефіцитного бюджету;
  6.  удосконалення податкової системи;
  7.  забезпечення взаємодії національної економіки з світовим господарством.

Особливої уваги заслуговує політика заохочення іноземних інвестицій (приблизно 100 млрд. дол.), створюються спільні підприємства.

Дайте відповіді на питання:

  1.  Назвіть характерні риси сучасної ринкової економіки як  змішаної моделі.
  2.  Розкрийте суть американської моделі ринкової економіки.
  3.  Які особливості японської моделі ринкової економіки?
  4.  Які характерні риси німецької моделі ринкової економіки?
  5.  Характеризуйте французьку модель ринкової економіки.
  6.  Які відмінності шведської моделі ринкової економіки?
  7.  В чому особливості південнокорейської моделі ринкової економіки?
  8.  Характеризуйте китайську модель ринкової економіки.

Тема 9. Суспільний продукт і його форми. Національний дохід.

Для визначення стану національної економіки, її динаміки важливо навчитися розраховувати основні макроекономічні показники: ВНП, ВВП, ЧВП, НД, ОД, ОД після сплати податків.

Багатство –це те , що ми витрачаємо , а не те , що зберігаємо.

Аристотель

План.

1. Валовий внутрішній продукт і методи його розрахунку.

2. Інші макроекономічні показники. Національний дохід.

  1.  ВВП – це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни за рахунок як національного так і іноземного капіталу протягом певного періоду часу, як правило, року. Розрізняють номінальний, реальний і природний ВВП. ВВП обмежений у поточних цінах називається номінальним ВВП. Він одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, та і рівень їх цін. ВВП, обчислений у постійних (базових) цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а саме, й про стан справ в економіці країни.

ВВП реальний = ВВП номінальний___________________

(дефлятор ВВП,інфлятор ВВП) Індекс цін      * 100%

Між високим і низьким рівнем безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. ВВП, що відповідає природній нормі безробіття, називається природнім. Різниця між природнім і фактичним ВВП називається – розривом ( інфляційний чи дефляцій ний).

                            Ринок економічних ресурсів

                                             Ринок товарів і послуг

Рис11.1. Схема кругообороту ділових операцій між

домогосподарствами і фірмами.

У національній економіці сукупні видатки на купівлю товарів і послуг і її сукупний доход мають дорівнювати одне одному. В кожній діловій операції є дві сторони – покупець і продавець. Видатки покупців на купівлю товарів і послуг становить доходи їхніх продавців.

Отже, в національній економіці, з одного боку, ВВП можна визначити : 1) як суму видатків чотирьох основних покупців – споживачів, фірм, уряду, іноземців – на купівлю кінцевих товарів і послуг. З іншого боку, 2) ВВП можна обчислити як суму доходів, створену у процесі виробництва – зарплати, ренти, процента, прибутку

Однак:

а) не враховують продаж уживаних речей;

б) не враховують невиробничі фінансові операції;

в) необхідно, щоб всі продукти і послуги враховувались лише один раз.

Аби уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати в ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою.

Додана вартість – це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала у постачальників.

Отже, третій метод обчислення: 3) ВВП – підсумування доданої вартості, створеної в національній економіці.

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі видатки на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни – це видатки на закупівлю машин, устаткування, усе будівництво, зміни в запасах (це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні і споживчі товари).

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові і чисті.

Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для замінення машин, верстатів плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці.

Чисті інвестиції – це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році.

І валові = амортизація + І чисті

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників (не враховують державних трансфертних платежів).

Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт).

                                  ВВП  за витр.= С+І+Д+(Е - Ім)

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції:

ВВП за дох. =  З/пл. + % + рента + прибуток + непрямі податки  на бізнес + аморт. фонд

  1.  з/пл. найманих працівників, яку фірми і уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують доповнення до з/пл., які підприємства вносять у різні фонди;
  2.  рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи і приписану ренту на проживання у власному житті;
  3.  процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу;
  4.  прибуток – доходи від некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) і прибуток акціонерних підприємств;

прибуток  акціонерних підприємств включає в себе: податок на прибуток корпорацій, виплату дивідендів та нерозподілений прибуток корпорацій.

  1.  непрямі податки на бізнес – податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито;
  2.  амортизаційні відрахування (показують обіг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року)

2. Існує ряд взаємопов’язаних національних рахунків, які обчислюються на основі ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, незалежно від того, де використовувались ці фактори – в даній країні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції, що вироблена вданій країні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП даної країни.

ВНП = ВВП + надходження за фактори з-за кордону (прибутки, з/пл., зароблені резидентами за кордоном) – платежі за фактори ренті світу (прибутки, з/пл., зароблені іноземцями в даній країні).

Щоб отримати річний обсяг виробництва, який іде на споживання і на приріст капіталу, обчислюють чистий внутрішній продукт (ЧВП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

ЧВП = ВВП – Амортизація

Національний дохід (НД) – це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у власній країні чи за кордоном.

НД = ВНП – Амортизація – Непрямі податки на бізнес

НД можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів – з/пл., ренти, процента, прибутку.

НД можна розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання обсягу національного виробництва.

Підсумки

  1.  Національні рахунки - це макроекономічні показники , що характеризують загальний стан економіки.
  2.  Номінальний ВВП- це обсяг продукції країни , виражений у поточних цінах; реальний ВВП - обсяг продукції країни , виражений у постійних цінах.
  3.  ВВП - це ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг , виготовлених  в межах країни за рахунок як  національного так і іноземного капіталів як правило за рік.
  4.  ВНП - це ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг . виготовлених за рахунок національного капіталу як всередині країни так і поза її межами  як правило за рік.
  5.  ВВП обчислюють за трьома методами : 1) як сума видатків на кінцеві товари і послуги; 2) як сума доходів , отриманих від виробництва продукції; 3) як сума добавлених вартостей, створених в національній економіці.
  6.  Національний дохід ( НД ) є сукупним доходом ,  заробленим національними постачальниками ресурсів.
  7.  Особистий дохід ( ОД ) є сукупним доходом , отриманим домогосподарствами до сплати ними особистих податків.
  8.  Використовуваний дохід  являє собою особистий дохід за вирахуваням особистих податків , тобто це особистий дохід після сплати податків.

Основні поняття і терміни

Національні рахунки                                 валовий внутрішній продукт

Валовий національний продукт               національний дохід

Чистий національний продукт                 особистий дохід

Використовуваний дохід                          номінальний ВВП

Реальний ВВП                                            ВВП-розрив

Додана вартість                                           інфлятор ВВП

Дефлятор ВВП

Дайте відповіді на питання:

  1.  Дайте визначення валового національного продукту.
  2.  Що розуміється під валовим внутрішнім продуктом? Які методи його розрахунку ви знаєте?
  3.  Яка різниця між номінальним і реальним  ВВП?
  4.  Який ВВП називається природним?
  5.  Який економічний зміст показника ЧВП? Як він розраховується?
  6.  Приведіть методику розрахунку національного доходу країни.

Тема10. Економічне зростання і його чинники.

 Не менш важливою є проблема економічного зростання , до якої ми тепер повертаємося.

Проблема економічного зростання буде розглядатися в наступній послідовності. В першу чергу необхідно зрозуміти суть суспільного відтворення, в чому полягає його суть, які є види відтворення. Нашим другим завданням є  побудова аналітичної перспективи економічного зростання. Третє завдання - вияснити суть і дати  якісну оцінку різним факторам економічного зростання.

План.

Суть і багатогранність процесу відтворення.

Суть і фактори економічного зростання.

Інтенсивний тип відтворення.

Нова якість економічного зростання.

1. Якщо споживання є безперервне, то й виробництво в його постійному зв’язку повинно безперервно повторюватися, тобто відтворюватися. Іншими словами, відтворення є не що інше, як безперервність, повторюваність виробництва.

Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли безперервність розглядається в межах окремого господарства, підприємства. Відтворення здійснюється і на макрорівні. Тут безперервний процес виробництва відображає взаємозв’язки між важливими структурними пропорціями, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

Процес відтворення включає відтворення:

а) ВВП;

б) робочої сили;

в) виробничих відносин;

г) природних ресурсів.

Суть відтворення ВВП полягає у заміщенні всіх його частин за вартістю і за натуральною формою.

Суть відтворення робочої сили полягає безперервному оновленні й підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини. При цьому відбувається постійне відновлення і підвищення кваліфікації людей, зростання їх професійного рівня.

Відтворення виробничих відносин охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище класів, соціальних груп, трудових колективів.

Відтворення природних ресурсів передбачає відтворення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів та ін.), збереження й облагороджування середовища проживання людини.

Розрізняють просте, розширене і звужене відтворення. Під простим відтворенням розуміється таке повторення процесу виробництва при якому в кожному наступному процесі виробництва застосовується таж сама кількість економічних ресурсів і кількість виготовленої продукції залишається незмінною. При простому відтворенні національний дохід складається лише із предметів споживання і використовується на поточне споживання населення.

 

НД = ФС

Під розширеним відтворенням розуміється таке повторення процесу виробництва, при якому в кожному наступному виробничому процесі використовується більша кількість економічних ресурсів, спостерігається їх якісні зміни і випуск продукції зростає. При розширеному відтворенні національний продукт складається із предметів споживання і засобів виробництва. За рахунок НД формується фонд споживання і фонд нагромадження, який використовується на розширення виробництва.

НД = ФС + ФН

Під звуженим відтворенням розуміється таке повторення процесу виробництва, коли в кожному наступному процесі виробництва кількість вхідних факторів і випуск продукції скорочується. При цьому національний дохід є не достатній для поточного споживання населення. Часто на цілі споживання використовується частина фонду заміщення. Це означає, що суспільство “проїдає” своє майбутнє.

НД  < ФС

2. Під економічним зростанням розумують збільшення реального ВВП, підвищення життєвого рівня народу й економічної могутності країни. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей вправо, із положення АВ у положення СД.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

  1.  фактори пропозиції;
  2.  фактори попиту;
  3.  фактори ефективності.

Фактори пропозиції зумовлюють потенційну можливість економіки до зростання. Їх є чотири:

  1.  кількість і якість природних ресурсів;
  2.  кількість і якість трудових ресурсів;
  3.  обсяг основного капіталу;
  4.  рівень технології і організації виробництва.

Природні ресурси – це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат. На планеті є лише кілька країн, що володіють багатими природними ресурсами (Саудівська Аравія, Кувейт та ін.). проте навіть бідні на природні ресурси країни – Швейцарія, Японія, Ізраїль – демонструють високі темпи економічного зростання. Найціннішим природнім ресурсом України є орні землі.

Трудові ресурси: реальне економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров’я, тривалості життя людей.

Обсяг капіталу визначається можливостями нагромадження. Збільшення обсягу капіталу вимагає скорочення поточного споживання. У розвинутій економіці від 10 до 20 процентів національного доходу використовується на нагромадження капіталу.

Впровадження нової техніки, технології дає можливість якісно підвищити продуктивність праці. Удосконалення, впровадження передових методів організації праці також сприяє зростанню результативності виробництва.

Економічне зростання залежить також і від факторів попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього потрібно підвищувати сукупний попит у суспільстві.

Стабільне економічне зростання передбачає досягнення оптимальної структури суспільного виробництва. Важливо, щоб паралельно із змінами у структурі потреб суспільства відбувалися зміни у структурі виробництва – фактор ефективності. Тобто ресурси мають використовуватися найефективніше і виробляти з них потрібно найцінніші для суспільства товари і послуги.

3. Залучення більшої кількості ресурсів забезпечує збільшення випуску продукції й доходу і характеризує екстенсивний тип економічного зростання. А збільшення випуску продукції, доходу за рахунок більш продуктивного використання ресурсів називається інтенсивним типом економічного зростання.

Підвищення продуктивності виробництва досягається через прискорення науково-технічного процесу, глибоку технічну реконструкцію н/г.

Існують чотири форми інтенсивного типу відтворення: фондоємна, фондозберігаюча, нейтральна, всебічна.

За фондоємкої форми підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат виробничих фондів на одиницю продукції. Відбувається зміна співвідношення між масою виробничих фондів на одиницю продукції, і робочою силою.

За фондозберігаючої форми підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції. Спостерігається економія живої праці.

Нейтральна форма характеризується тим, що підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат уречевленої праці при одночасній економії засобів виробництва. Тому виробничі фонди зростають тими ж темпами що і національний дохід.

Всебічна форма передбачає підвищення продуктивності праці шляхом підвищення ефективності всіх економічних ресурсів (ресурсозберігаюче виробництво).

4. Нова якість економічного зростання характеризується переходом до всебічної інтенсифікації виробництва. Сьогодні стоїть завдання забезпечити поліпшення використання сировини, матеріалів та основного капіталу для зниження матеріало- та фондоємкості виробництва.

Нова якість економічного зростання передбачає постійне оновлення виробничого апарату і продукції, що випускається. На основі досягнень НТП відбувається оновлення основного капіталу.

В Україні забезпеченню зростання виробництва будуть сприяти нарощування інноваційного оновлення виробництва, проведення широкомасштабної приватизації із залученням іноземних інвесторів, здійснення ефективної амортизаційної політики, розвиток малого і середнього підприємництва, легалізація тіньової економіки, зростання  конкурентноздатності вітчизняного виробника.

Підсумки

  1.  Під суспільним відтворенням розуміється процес виробництва як процес що безперервно повторюється. Розрізняють просте, розширене  і звужене  відтворення. Суспільне відтворення  передбачає відтворення  ВВП, робочої сили,  виробничих  відносин  і природних ресурсів.
    1.  Розширене  відтворення  сприяє економічному зростанню країни. Економічне зростання можна визначити як : а) збільшення реального  ВВП або б) збільшення реального ВВП на душу населення . Економічне зростання зображають графічно як переміщення кривої виробничих можливостей вправо або як  поєднання переміщення вправо кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції.
    2.  Економічне зростання визначають такі фактори, як: фактори попиту, фактори пропозиції  та ефективного розподілу. До факторів пропозиції відносять : кількість і якість природних ресурсів, трудових ресурсів, обсяг основного капіталу та рівень технології  і організації виробництва.
    3.  Причини глибокої кризи економіки України можна поділити на дві групи :

а) успадковані від колишнього СРСР;

б) ті , що виникли в роки незалежності.

Для забезпечення економічного зростання в Україні необхідні : прискорення проведення економічних реформ , створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та зарубіжних інвесторів , розвиток малого й середнього бізнесу . інтеграція у світову економіку.

Основні поняття і терміни

Суспільне відтворення                                просте відтворення

Розширене відтворення                               звужене відтворення

Економічне зростання                                 способи визначення еконо-

                                                                      мічного зростання

фактори  економічного

зростання                                                      типи економічного

                                                                      зростання

Дайте відповіді на питання:

  1.  У чому суть відтворення на макрорівні?
  2.  У чому полягають особливості  розширеного  відтворення  в  умовах ринкової економіки?
  3.  Що означає відтворення сукупного суспільного продукту?
  4.  Які типи суспільного відтворення ви знаєте? Як у кожному окремому випадку використовується національний дохід?
  5.  Які існують форми інтенсивного відтворення?
  6.  У чому полягає суть нагромадження?
  7.  Припустимо , що реальний ВВП становить 10 млрд. грн.. першому році і 164.8 млрд. грн.. у другому році. Обчисліть темп приросту ВВП.
  8.  Якщо населення країни зросло з 52 млн. осіб у першому році до 53 млн. осіб у другому році - які темпи зростання  ВВП на душу населення?

Тема 11. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини.

Кожен чинник виробництва дає  змогу його власникові одержати певний різновид доходу. Грошові доходи населення включають усі  надходження  грошей у вигляді :

  •  плати праці робітників;
  •  доходи від підприємницької діяльності;
  •  пенсій , стипендій , різних пільг та грошових  допомог ;
  •  доходів від власності  у вигляді відсотків, дивідендів , ренти;
  •  доходів від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різноманітних виробів тощо.

В Україні на сучасному етапі головними складовими грошових доходів населення є  оплата праці ,  прибутки від  підприємницької діяльності  , а також  соціальні  трансферти (  пенсії, стипендії).

Країна , де існують закони проти розкоші, зазвичай бідна, адже коли люди мусять обмежуватися меншими доходами , ніж вони могли б і хотіли мати , тим самим вони позбавляються бажання бути працелюбними та винахідливими…

Дадлі    Норс

План.

  1.  Розподіл доходів між підприємством і державою.
  2.  Заробітна плата.
  3.  Соціальні фонди держави.
  4.  Форми розподілу доходів за трудові результати і економічну діяльність.
  5.  Доходи від власності.
  6.  Сімейні доходи та їх структура.

1. В умовах переходу до ринкової економіки проблеми розподілу чистого доходу і продукту набувають все більшого значення. Чистий доход – це різниця між ціною всієї реалізованої продукції і витратами на її виробництво, тобто її собівартістю. В процесі   розподілу чистий доход набирає форми прибутку, відсотка, ренти, заробітної плати.

В реальному економічному житті в нашій країні ці первинні доходи виступають як:

  •  заробітна плата робітників сфери матеріального виробництва,
  •  доходи селян,
  •  прибуток підприємств,
  •  доходи селян, робітників і службовців від підсобного господарства.

Чистий продукт розподіляється між його безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва. Первинний розподіл доповнюється перерозподілом чистого продукту, необхідність якого зумовлена:

  •  завданням концентрації ресурсів для вирішення важливих соціальних проблем,
  •  існуванням нематеріального виробництва, на утримання якого кошти надходять шляхом перерозподілу доходів,
  •  важливістю залучення коштів підприємств і населення на громадські потреби,
  •  потребами НТР, прогресивних змін у структурі суспільного виробництва, розвитку окремих економічних регіонів країни.

Головним знаряддям перерозподілу чистого продукту є державний бюджет, через який в розвинених країнах проходить від 30% до 50% національного доходу. Важливу роль у цьому перерозподілі відіграє податкова система, оплата населенням послуг, механізм цін тощо.

У результаті розподілу і перерозподілу національного доходу формуються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств матеріального і не матеріального виробництва.

2. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинна і відрядна заробітна плата. Погодинна заробітна плата передбачає врахування строку функціонування найманої робочої сили. При погодинній формі величина заробітку обчислюється як добуток погодинної ставки на кількість відпрацьованих годин. Своєрідною одиницею виміру при погодинній формі стає погодинна ставка. Її величину фірма визначає виходячи із власного досвіду із врахуванням конкуренції і чинного законодавства про працю.

Відрядна заробітна плата – це така її форма, за якої величина заробітку залежить від кількості створеного за цей час продукту. Відрядна зарплата залежить від норми заробітку. При визначенні заробітної плати до уваги береться те, чи відповідає кількість виробленого продукту встановленій нормі виробітку. Це дає фірмі змогу змушувати найманого робітника до надмірної інтенсивності праці.

Погодинна заробітна плата переважала на початкових етапах ринкової економіки. Згодом домінувала відрядна оплата праці. В сучасних умовах пануючою формою знову стає погодинна заробітна плата, оскільки виробіток залежить від ритмічної і безперебійної роботи агрегатів.

Форми заробітної плати застосовують в певних комбінаціях, що проявляють себе у відповідних системах. В основі організації заробітної плати лежить тарифна система. В країнах з ринковою економікою це система аналітичної оцінки робочих місць, згідно з якою тарифна ставка/сплата за годину/ встановлюється в залежності від складності робіт.

Для реального вивчення якості робочої сили застосовується оцінка заслуг, враховується якість праці, продуктивність, професійні знання, надійність, ставлення до роботи, відданість фірмі. На основі цього встановлюється оцінка робітника в балах. Отже, за системою аналітичної оцінки робочих місць розмір заробітку визначається як добуток суми балів на ставку одного балу.

Для характеристики рівнів заробітної плати застосовують показники номінальної і реальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку найманий робітник одержує за виконання роботи в одиницю часу. Реальна заробітна плата визначається сумою корисних благ/товарів і послуг/, які найманий робітник може придбати за номінальну заробітну плату, при існуючому рівні цін. Основними факторами, які впливають на реальну заробітну плату є:

  •  рівень номінальної заробітної плати;
  •  рівень податків у державний бюджет і фонди соціального страхування;
  •  рівень цінна товари і послуги.

Загальний рівень заробітної плати формується під впливом співвідношення між попитом і пропозицією на робочу силу кожної категорії працівників. Ставка заробітної плати зростає із врахуванням знань, досвіду, вміння творчо мислити, залежить від надійності працівників. В оплаті праці існують моменти дискримінації, пов’язані з національністю, статтю, політичними поглядами. На рівень пропозиції робочої сили впливають престижність роботи, ступінь самостійності при вирішенні завдань, наявність привілеїв, психологічної атмосфери на робочому місці і умови виробництва.

3. Держава бере на себе фінансування частини видатків на задоволення ряду життєвих потреб. В Україні існують соціальні фонди держави: фонди спільного задоволення потреб (освіта, охорона здоров’я тощо) і фонди для непрацездатних.

До фондів спільного задоволення потреб належать послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, дитячих ясел і садків. Головна функція цього виду СФД є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.

Фонди для непрацездатних призначені для надання різних видів допомоги тим, хто досяг похилого віку або втратив працездатність внаслідок хвороби чи каліцтва, а також особам, що втратили працездатність частково, не досягли працездатного віку, студентам стаціонарної форми навчання, учням середніх спеціальних та інших закладів. З цих фондів виплачують пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності, оплачують відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, пільгові години працюючим підліткам, надають стипендії студентам, допомоги дітям.

За способом розподілу серед членів суспільства СФД класифікуються на:

а) ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безоплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих);

б) ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності);

в) ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад при оплаті за утримання дітей у дитячих дошкільних закладах пільги надаються малозабезпеченим сім’ям).

За джерелами формування розрізняють СФД:

а) загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і соціального забезпечення,

б) кошти, виділяються підприємствами (державними і кооперативними),

в) кошти громадських організацій, переважно профспілок (одноразова допомога, безоплатні або пільгові путівки до будинків відпочинку, санаторіїв тощо).

За формами надання споживачам СФД можна поділити на грошові виплати, безоплатні послуги і натуральні виплати (видачі).

4. Коло суб’єктів індивідуальної трудової діяльності досить широке. Це працівники, які виготовляють різноманітні товари, власники невеликих підприємств без найманих робітників (перукарень, майстерень з ремонту побутової техніки), юристи, лікарі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги.

Не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльності є грошовим доходом, а тільки залишок після вилучення з грошової виручки виробничих витрат (амортизація, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт).

Учасники індивідуальної трудової діяльності після сплати податку самостійно розпоряджаються своїми доходами.

До доходів підприємств споживчого призначення слід віднести нормальний прибуток. Він є доходом підприємця, своєрідною винагородою за підприємницьку діяльність.

5. Розрізняють доходи, які породжує власність на землю, капітал, майно. Наприклад, ренту на землю, позичковий відсоток на капітал можуть одержувати земельні власники, капіталісти-рантьє, які особисто не виконують ніяких підприємницьких функцій.

У новому механізмі розподілу життєвих засобів в Україні одержали визнання доходи від власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників у майно державного або орендного підприємства, а також відсотки на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім того існують відсотки від грошових вкладів до Ощадного банку України і доходи від облігацій.

6. Величина реальних доходів населення залежить не тільки від розмірів грошових доходів, обсягу безоплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квартирної плати, ставок податків.

Показник реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту населення через сімейні доходи. Джерела сімейних доходів досить різноманітні. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від індивідуальної та кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.

Частину доходів сім’я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безоплатних послуг, грошових виплат і натуральних видач. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки до санаторіїв, будинків відпочинку, дитячих таборів відпочинку, на утримання дітей у дошкільних закладах.

У сімейному  бюджеті зростає роль доходів від власності, від особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової  діяльності.

Підсумки

  1.  Заробітна плата - це ціна трудових послуг , наданих найманими робітниками різних професій при реалізації їхньої ділової активності.
  2.  Номінальна заробітна плата - це сума грошей , отримана робітником за певний проміжок часу.
  3.  Реальна заробітна плата  визначається кількістю товарів та послуг , які робітник може придбати  за номінальну заробітну плату при існуючому рівні цін.
  4.  Погодинна заробітна плата встановлює розмір винагороди у відповідності із відпрацьованим часом.
  5.  При поштучній оплаті праці заробіток зростає у прямій залежності від кількості виготовлених виробів.
  6.  Індекація  -  це збільшеня номінальних доходів залежно від зростання цін.
  7.  Фінансування ряду життєвих потреб фінансується за рахунок

суспільних фондів споживання.

Вони поділяються на фонди  для спільного задоволення потреб та фонди для непрацездатних.

  1.  До фондів спільного задоволення потреб відносять послуги

освіти, охорони здоровя, житлово-комунального  

господарства, дитсадків та ясел.

  1.  Фондів для  непрацездатних  призначені для надання допомоги  тим , хто досяг похилого віку або втратив працездатність внаслідок хвороби каліцтва , а також особам,

що втратили працездатність частково, не  досягли  

працездатного  віку, студентам.

Основні поняття та терміни

Заробітна плата                                               почасова зарплата

Відрядна зарплата                                           номінальна зарплата

Реальна зарплата                                             індексація

Прожитковий мінімум                                   дискримінація в зарплаті

Суспільні фонди споживання                       трансферти

Доходи від власності                                      сімейні  доходи

Дайте відповіді на питання:

  1.  Дайте  визначення заробітної плати в умовах ринкової економіки.
  2.  Коли робоча сила стає товаром,  коли вона не перетворюється у товар?
  3.  В чому сутність зарплати як ціни товару робоча сила?
  4.  Як враховується співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці?
  5.  В чому сутність номінальної і реальної заробітної плати?
  6.  Як можна визначити рух реальної заробітної плати?
  7.  Характеризувати  форми і системи заробітної плати.
  8.  Покажіть необхідність і суть доходів від індивідуальної трудової діяльності.
  9.  Розкрийте сутність і види державних соціальних фондів в Україні.
  10.  Чому доходи від власності в Україні слід вважати допоміжною формою розподілу доходів?
  11.   Як забезпечити соціальну справедливість під час розподілу доходів від власності?
  12.  Покажіть джерела і структуру сімейних доходів. Як здійснюється сьогодні використання сімейних доходів?

Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу.

 Світова економіка має для кожного  з нас  безпосереднє відношення. Ми користуємося речами , виготовленими  в різних країнах світу - США й Німеччини, Польщі й Туреччині, Китаї й Росії. Багато українських товарів містить  складові, вироблені за кордоном. У цій темі  ми познайомимося з головними  принципами, що  лежать в основі  організації  світової  економіки, проаналізуємо суть валюти та валютних курсів,  зясуємо  роль головних міжнародних  економічних  організацій.

Глобалізація не є від природи ані злою, ані доброю,

вона є такою,якою роблять її люди.

Іван Павло ІІ

Часто йдуть далеко шукати те,

що мають у себе дома.

Вольтер

План .

Суть світового господарства та основні етапи його розвитку.

Інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці.

Сутність світової торгівлі.

Сутність, причини та форми вивозу капіталу.

Світова валютна система.

Проблеми інтеграції України у світове господарство.

1. Світове або всесвітнє господарство представляє собою сукупність національних економік у сфері продуктивних сил і виробничих відносин, які виходять за територіальні межі окремих країн.

З поняттям світового господарства тісно пов’язане поняття світового ринку. Світовий ринок – це товаропотоки, які перетинають національні кордони.

Міжнародні економічні відносини представляють собою систему господарських зв’язків між країнами. До основних форм міжнародних економічних відносин відносять:

  1.  зовнішня торгівля;
  2.  вивіз капіталу та виробниче співробітництво,
  3.  обмін науково-технічною інформацією;
  4.  валютно-фінансові відносини,
  5.  міграція робочої сили.

У світове господарство входять країни з різним рівнем розвитку. Критерієм розподілу країн на групи виділяють рівень розвитку ринкових відносин. Відносно цього критерію виділяють країни з розвиненою ринковою економікою (розвинені країни), країни з ринковою економікою, що розвивається (нові індустріальні країни, середньорозвинені країни, малорозвинені країни), країни з перехідною до ринку економікою (постсоціалістичні країни).

Історично першими формами економічних відносин була світова торгівля, міграція робочої сили, валютно-фінансові відносини, які зародилися ще за рабовласництва.

У другій половині ХХ ст. процес розвитку світового господарства отримав новий імпульс під впливом НТП та зростання ролі держави.

2. Розвиток світового господарства і міжнародних економічних відносин формується на основі міжнародного поділу праці. Процес посилення взаємозв’язку і взаємозалежності між суб’єктами МЕВ та національними господарствами отримав назву інтернаціоналізації господарського життя.

Процес інтернаціоналізації обумовлений розвитком та поглибленням міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці – це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на стійку економічно вигідну спеціалізацію окремих держав і веде до взаємного обміну результатами між державами у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Розвиток МПП обумовлений прагненням економічних вигод. Основні з них – це отримання різниці між світовою та внутрішньою ціною експортних товарів, економія внутрішніх витрат за рахунок відмови від національного виробництва і використання більш дешевого імпорту, доступ до ресурсів, яких в країні недостатньо.

Основними формами МПП є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація виробництва – це така форма, за якої відбувається концентрація певного виробництва в окремих країнах і регулярне забезпечення нею світового ринку.

В залежності від глибини МПП розрізняють подетальну, технологічну, предметну форми міжнародної спеціалізації.

Розвиток міжнародної спеціалізації формує умови для міжнародного кооперування. Міжнародна кооперація – це процес формування стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, у результаті якого здійснюється спільна діяльність щодо створення елементів готової продукції. Основними ознаками міжнародної кооперації є попереднє узгодження сторонами у договірному порядку умов спільної діяльності, розподіл між партнерами завдань у межах погодженої програми, координація господарської діяльності підприємств – партнерів, тривалість, стабільність, регулярність відносин.

Постійно зростаючу роль у розвитку процесів інтернаціоналізації господарського життя у світовому господарстві відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). ТНК – це корпорації національні за капіталом та інтернаціональні за місцем його використання.

Діяльність ТНК створює умови для виникнення інтернаціональних об’єднань, які сприяють зближенню окремих національних господарств, концентрацію і переплетення капіталів, проведення узгодженої економічної політики.

Виділяють три основані типи інтеграційних об’єднань: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, повна інтеграція.

3. Міжнародна торгівля виникла ще в глибоку давнину як одна з перших форм міжнародних економічних відносин. Проте світовий ринок сформувався як складова світового господарства на основі міжнародного поділу праці у період становлення капіталістичних відносин. Світовий товарний ринок – це система обміну товарами і послугами між країнами. Він виступає між країнами у вигляді світового експорту і світового імпорту.

Торговельна політика держав характеризується протидією двох тенденцій: лібералізації і протекціонізму. Лібералізація – це полегшення умов зовнішньої торгівлі, що має форму зменшення величини мита, скорочення використання валютних і кількісних обмежень. Протекціонізм – це захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції, що має форму підвищення мита, введення кількісних та інших (технічних, екологічних) обмежень.

На початковому етапі розвитку світової торгівлі в ній переважав вивіз із аграрних країн сировини і продовольства і зворотні поставки в ці країни з індустріальних країн готової продукції.

На сучасному етапі характерними стали випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі готовими промисловими виробами, а в них – машинами та обладнанням, продукцією засобів зв’язку, електро- та електронної техніки, комп’ютерами. Різко зріс обмін науково-технічними, виробничими, фінансово-кредитними послугами, а також з’явились їх нові види: інжиніринг, лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги.

Характерною особливістю розвитку світової торгівлі є підвищення значення міждержавного регулювання такими міжнародними організаціями, як: Генеральна угода по тарифах і торгівлі (ГАТТ), - 1948р. У1995р. ГАТТ перетворилася у Світову організацію торгівлі – СОТ. Регулювання світової торгівлі здійснюється також Міжнародною торговельною палатою, ЮНКТАД (Конференція ООН по торгівлі і розвитку).

Вивіз капіталу почав інтенсивно розвиватися із становленням монополістичного капіталізму. Вивіз капіталу – це вилучення капіталу із обороту однієї країни і введення в обіг в іншій країні в товарній або в грошовій формі. Причина вивозу капіталу полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу внутрі країни стають все менш прибутковими. Тому підприємці шукають можливості вкладення капіталу з більшою віддачею. До інших причин вивозу капіталу можна віднести прагнення ТНК зменшити виробничі витрати, вільний доступ до джерел сировини, можливість монополізації країн ввозу.

Вивіз капіталу здійснюється в двох формах: підприємницькій і позичковій. Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді надання міжнародних позик або економічної допомоги (безоплатний кредит) державами або великими банками. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється у формі прямих або портфельних інвестицій. Прямі інвестиції – це вкладення капіталу у виробничий процес із участю в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу у цінні папери (акції, облігації).

5. Міжнародні валютні відносини представляють сукупність відносин, пов’язаних із функціонуванням грошей як світових грошей. Гроші як світові гроші, обслуговують світову торгівлю товарами та послугами, міграцію капіталів, перевід прибутків у інвестиції, надання позик, науково-технічний обмін, державні та приватні грошові перекази.

Сукупність міжнародних валютних відносин формує міжнародну валютну систему (МВС).

Головне завдання МВС – регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків для підтримання рівноваги зовнішньо – економічного обміну, стримування інфляції.

Світова валютна система в своєму розвитку пройшла чотири етапи:

а) система золотого стандарту (за неї валюти певних країн вільно обмінювалися на золото, валюти мали золотий вміст);

б) золотодевізний стандарт (Генуезька конференція 1922р.) за яким банкнотир розмінювалися не на золото, а на девізи – банкноти країн, які обмінювалися на золото-фунт стерлінгів, американський долар, векселі, чеки;

в) система золотовалютного стандарту (1944р. Бреттон-Вудс) – за золотом зберігалась функція кінцевих розрахунків між країнами. Цінність національної грошової одиниці виражалась в доларах, а через долар – у золоті;

г) Ямайська валютна система – (1967р.) – функція золота скасовувалась, вводився стандарт СДР – “спеціальні права запозичення” – міжнародні платіжні, резервні і розрахункові засоби, що використовуються для міжнародних безготівкових розрахунків. Другою колективною валютою є євро – колективна валюта країн – членів ЄС.

6. Україна може реально розраховувати на інтеграцію у світове господарство і розширення своєї частки на світовому ринку тільки втому випадку, коли її зовнішньо - економічний інструментарій, весь господарський механізм будуть приведені у відповідність із правилами, що діють у світовому економічному спілкуванні.

На сьогодні Україна не має науково – обґрунтованої економічної стратегії у світовий ринок. Україна має потужний науково - технічний потенціал, потужний промислово-аграрний потенціал, має реальні можливості стати конкурентоспроможним експортером промислової та аграрної продукції. Нині переважна частина цієї продукції неконкурентоспроможна. Вже зараз високою конкурентоспроможністю характеризуються верстато- і літакобудування, надтверді матеріали, порошкова металургія, приладобудування, деякі види побутової техніки. В подальшому пріоритетами мають стати експорт наукомісткої продукції і високих технологій (хай-тек), ноу-хау, ліцензії програм до ЕОМ. Найважливіше завдання – подолання сировинної спрямованості експорту.

Підсумки

  1.  Міжнародний поділ праці  є результатом розвитку  економічно вигідної  спеціалізації країн на виготовлення тих чи інших видів продукції, що передбачає взаємний обмін результатами виробництва.
  2.  Необхідність міжнародної спеціалізації країн як основи сучасних міжнародних економічних відносин  обґрунтовують теорії абсолютної та порівняльної переваг.
  3.  Світова торгівля ґрунтується на двох обставинах : а) розподіл економічних ресурсів  між країнами є нерівномірним; б) сучасне ефективне виробництво різних товарів та послуг потребує відповідних  технологій та поєднання  ресурсів.
  4.  Спеціалізація країни  відповідно до порівняльної переваги  дає змогу країні  досягати вищих реальних доходів за тієї ж самої кількості ресурсів.
  5.  Методами політики протекціонізму  є запровадження мита , імпортних  квот, немитних  бар’єрів  та  добровільних  обмежень експорту.
  6.  Валюта - це грошова одиниця країни.  Розрізняють валюти : а) вільно конвертовані; б) частково конвертовані; в) неконвертовані. Валютний курс є ціною грошової одиниці країни , вираженою в грошовій одиниці іншої крани.
  7.  Динаміка курсу  валюти залежить від низки чинків. По-перше , від рівня  інфляції  в країні і за кодоном. По - друге,  від рівня реальних процентних ставок у країні і за кордон. По - третє,  від темпів зростання продуктивності праці у країні і за кордоном. По - четверте, від стану платіжного балансу країни. На валютний курс також впливають спекуляції  та інтервенції центрального банку.
  8.  Для сприяння розвитку економічних зв’язків між країнами  створюють міжнародні економічні організації, які за кількістю країн-учасниць поділяють на : а) світові; б) регіональні; в)  двосторонні.

Основні поняття і терміни

Міжнародний поділ праці                                 валюта

Протекціонізм                                                    валютний курс

Вільна торгівля                                                  плаваючий валютний курс

Мито                                                                  фіксований валютний курс

Імпортна квота                                             Міжнародний валютний фонд

Немитні бар’єри                                           Світова організація торгівлі

Платіжний баланс                                        дефіцит платіжного балансу

Дайте відповіді на питання:

  1.  Що стало причиною завершення процесу формування світового господарства саме на межі  19-20ст.?Які етапи пройшло світове господарство у своєму розвитку?
  2.  В чому проявляється інтернаціоналізація господарського життя в сучасних умовах?
  3.  Які основні тенденції зміни товарної та географічної структури світового товарообороту?
  4.  Що є основними причинами та формами вивозу капіталу?
  5.  В чому виявляються основні тенденції вивозу капіталу та прямих інвестицій в сучасних умовах?
  6.  Які основні причини міжнародної  міграції робочої сили?
  7.  У чому полягають основні соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили?
  8.  Чим викликана необхідність інтеграції економіки України у світове господарство?
  9.  Які економічні проблеми отримала у спадок Україна від СРСР?
  10.  Проаналізуйте основні форми зовнішньоекономічних відносин України.

Тематичний план

з “Політичної економії”

Назва розділу, теми

Всього (год)

Лекція (год)

Семінар (год)

Інші форми конт-ролю (год)

Самос-тійна робота (год)

1

2

3

4

5

6

МОДУЛЬ І

Тема1. Політична економія як фундаментальна наука.

8

2

2

4

Тема2. Виробництво і його основні чинники.

9

2

2

5

Тема3. Економічні потреби суспільства і роль виробництва у їх задоволенні.

7

2

2

3

Тема4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності

6

2

1

3

Тема5. Відносини власності в економічному житті суспільства.

6

2

1

3

МОДУЛЬ ІІ

Тема6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

14

6

2

6

Тема7. Загальні основи ринку.Субєкти ринкової економіки.

16

6

4

6

Тема 8.Змішана економіка та її типи.

7

2

2

3

МОДУЛЬ ІІІ

Тема 9 Суспільний продукт і його форми. Національний дохід.

9

2

2

5

Тема 10. Економічне зростання і його чинники.

8

2

2

4

Тема11. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини.

9

2

2

5

Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу.

9

2

2

5

Всього:

108

32

24

52

Міжпредметні зв’язки при вивченні

“Політичної економії”

Назва тем даного предмета

Назва тем предметів, що забезпечуються

Тема2. “Виробництво і його основні чинники”.

Економіка підприємств”:Тема: “Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції”.

Тема6. “Товарне виробництво і товарно-грошові відносини”.

“Гроші і кредит”:Тема: “Суть і функції грошей”. Тема: “Грошові системи”.

Тема7. “Загальні основи ринку. Субєкти ринкової економіки. Підприємництво.»

“Економіка підприємств”:

Тема: “Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці”. “Гроші і кредит”:

Тема: “Кредит в ринковій економіці”. “Фінанси”:

Тема: “Фінансовий ринок”.

“Економіка підприємств”: Тема: “Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці”.

Тема: “Основи підприємницької діяльності”.

Тема: “Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси”.

Тема11. “Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини”.

“Економіка підприємств”:

Тема: “Продуктивність, мотивація та оплата праці”.

Тема: “Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності”.

Тема12. “Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу”.

“Гроші і кредит”:Тема: ”Валютний ринок і валютні системи”

Література

  1.  Базилевич В. Економічна теорія. Політекономія.-К.: Знання-Прес, 2007.
  2.  Башнянин Г. Політична економія.Ч І, ІІ.-К.:ІЗМН,1997.
  3.  Білоконенко О. Історія економічних вчень.-К.: Європейський університет фінансів, 2000.
  4.  Ватаманюк З. Економіка.-К.: Либідь, 2002.
  5.  Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи.-К.: Наукова думка, 1992.
  6.  Сборник задач по экономической теории.- Киров:Обл.тип.,1994.
  7.  Горленко Г. Збірник задач з економіки.- Камянець-Подільський.: абетка-Нова, 2002.
  8.  Дзюбик С. Основи економічної теорії.-К.: Основи, 1994.
  9.  Жовтанецький О. Цікава економіка.-Л.:Апріорі, 2010.
  10.  Злупко С. Економічна думка України.-Л.: 2000.
  11.  Ковальчук В. Загальна економічна теорія.- Т.: 1995.
  12.   Корецький М. Економічна теорія.-К.: Центр учбової літератури, 2007.
  13.  Кириленко Л. Моя економіка.-К.: АПН, 2002.
  14.   Кулішов В. Макроекономіка: основи теорії і практикум.- Л.: Магнолія, 2007.
  15.  Латер Ю. Збірник завдань для самостійних робіт з економіки.- Камянець-Подільський. :Абетка-Нова, 2002.
  16.  Лютий І. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки.-К.: атака, 2000.
  17.   Макконел К. Економікс. Ч. І, ІІ.- Баку:  Азербайджан, 1992.
  18.   Мочерний С. Основи економічної теорії. Тести, задачі. – К.: Академія, 1998.
  19.  Ніколенко Ю. Політекономія.-К.: ЦУЛ, 2003.
  20.   Ніколенко Ю. Основи економічної теорії.- К.: Либідь, 1998.
  21.  Панчишин С. Економіка.Тестові завдання.- К.: Либідь. 2003.
  22.   Панчишин С. Економіка.- Л.: Українська рада з економічної освіти, 1999.
  23.   Панчишин С. Макроекономіка.- К.: Либідь, 2001.
  24.   Пода А. Мікроекономіка. - К.: ІСДО, 1995.
  25.  Самуельсон П. Економикс. - М.: ЗЕМ, 1992.

PAGE   \* MERGEFORMAT 60


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77462. Особенности банкротства физических лиц, индивидуальных предпринимателей и крестьянского (фермерского) хозяйства 18.16 KB
  Основания для признания крестьянского фермерского хозяйства банкротом неспособность удовлетворить требования кредиторов по денежным обязательствам и или исполнить обязанность по уплате обязательных платежей. Особенности порядка признания индивидуального предпринимателя главы крестьянского фермерского хозяйства банкротом Заявление индивидуального предпринимателя главы крестьянского фермерского хозяйства о признании его банкротом может быть подано в арбитражный суд при наличии согласия в письменной форме всех членов крестьянского...
77463. Оспаривание сделок в деле о банкротстве. Подозрительные сделки и сделки предпочтения 16.94 KB
  Сделки совершенные должником или другими лицами за счет должника могут быть признаны недействительными в соответствии с Гражданским кодексом Российской Федерации а также по основаниям и в порядке которые указаны в настоящем Федеральном законе. Оспаривание подозрительных сделок должника...
77464. Антимонопольное законодательство и иные акты о защите конкуренции. Цель и метод правового регулирования, предусмотренного антимонопольным законодательством 18.32 KB
  Понятие конкуренции недобросовестная конкуренция понятие формы. Принцип: регулирование и контроль монополистической деятельности осуществление монополистической деятельности допускается если это не нарушает свободу конкуренции. При обнаружении факти или угроза нарушения конкуренции монополистическая деятельность признается незаконной.
77465. Монополистическая деятельность: понятие, виды, формы 20.37 KB
  Однако картельное соглашение не касалось производственной и тем более снабженческо-бытовой деятельности предприятия. При этом обычно различают одноотраслевой и комбинированный многоотраслевой трест когда объединение захватывает предприятия другой отрасли. Комбинированный трест объединяющий предприятия разных отраслей получает возможность извлекать дополнительную прибыль вопервых за счет использования побочных продуктов и отходов другой отрасли вовторых за счет организации вертикального комбинирования когда одно предприятие...
77466. Понятие правовой конструкции «доминирующие положения» по антимонопольному законодательству и ее правовое значение 17.51 KB
  Механизм включения хозяйствующих субъектов в реестр хозяйствующих субъектов имеющих долю на рынке определенного товара более 35.5 – это такое положение субъекта группы лиц нескольких хозяйствующих субъектов на рынке определенного товара которое дает им возможность оказывать решающее влияние на условия обращения товара на рынке устранять или затруднять доступ на данный товарный рынок. Предполагается доминирующее положение субъекта если доля его на рынке определенного товара превышает 50.е субъект имеет возможность доказать отсутствие у...
77467. Запрет на ограничивающие конкуренцию акты, действия (бездействия), соглашения, согласованные действия органов власти и местного самоуправления 15.6 KB
  ОГВ и ОМСУ запрещается принимать акты и или осуществлять действия бездействие которые приводят или могут привести к недопущению ограничению устранению конкуренции за исключением предусмотренных федеральными законами случаев принятия актов и или осуществления таких действий бездействия в частности запрещаются:  введение ограничений в отношении создания хозяйствующих субъектов в какой-либо сфере деятельности а также установление запретов или введение ограничений в отношении осуществления отдельных видов деятельности или...
77468. Понятие экономической концентрации по антимонопольному законодательству. Формы государственного контроля за экономической концентрацией 15.74 KB
  Правовые последствия нарушения порядка получения предварительного согласия антимонопольного органа на осуществление сделок и иных действий а также нарушения порядка его уведомления о совершении сделок и иных действий. Государственный контроль за экономической концентрацией подразделяется на два основных типа: Предварительный контроль осуществляется до момента совершения сделок и или процессов выступающих в качестве объектов антимонопольного контроля или обстоятельств которые могут приводить к увеличению экономической концентрации. В данном...
77469. Государственный орган, осуществляющий контроль за соблюдением антимонопольного законодательства (название органа, функции и полномочия) 23.47 KB
  Возбуждение и рассмотрение дела о нарушениях антимонопольного законодательства. Способы реагирования антимонопольного органа по результатам рассмотрения дела. Осуществляет след функции: по принятию НА контролю за соблюдением антимонопольного законодательства законодательства в сфере деятельности субъектов естественных монополий контроль за соблюдением законодательства о рекламе И иные полномочия.