47976

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Усе це вказує на потребу формування знань вмінь навичок з безпеки життєдіяльності як необхідної умови безпечного та повноцінного життя людини. Безпека життєдіяльності людини. Безпека життєдіяльності людини. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч.

Украинкский

2013-12-04

1.97 MB

3 чел.

PAGE  29


ХВОРОБА

НЕМАЄ ПРОФІЛАКТИКИ

НЕМАЄ ЩЕПЛЕННЯ – А1

НЕЗАДОВІЛЬНИЙ СТАН ЗДОРОВЯ

НЕЗАДОВІЛЬНІ УМОВИ ЖИТТЯ

ОГАНИЙ ОДЯГ ЧИ ВЗУТТЯ

НЕЯКІСНЕ ХАРЧУВАННЯ А6

ПОГАНИЙ ОДЯГ

ПОГАНЕ ВЗУТТЯ

або

НЕМАЄ ДОМАШНІХ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ – А2

АБО

ОСЛАБЛЕНА ІМУННА СИСТЕМА – А3

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Конспект (розділів 5, лекцій 9 (18 годин)).

ВСТУП.

В наш час суспільство зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих та ін. Забезпечення екологічної, техногенної та соціальної безпеки стає однією з головних проблем будь-якої держави.

В Україні під час роботи щорічно гине близько 1000 людей

Від інших причин:

2003

2004

2005

Отруєння

(в т.ч. алкогольні)

14100

10000

15120

10637

13298

 9614

Самогубства

12322

11259

10605

Смерть від пошкоджень

10697

 9192

 9467

Транспорт

 9875

 9189

 9694

Вбивств

 5265

 4988

 4523

Утоплень

 3430

 3913

 4163

Випадкові падіння

 3092

 3252

 3202

Закупорка дихальних шляхів

 2690

 2882

 2836

На пожежах

  796

  656

  688

В цілому, з урахуванням інших причин

72000

70354

68448

Тільки в Черкаській області від алкоголю щорічно гине 300-400 людей. Усе це вказує на потребу формування знань, вмінь, навичок з безпеки життєдіяльності як необхідної умови безпечного та повноцінного життя людини. Тому ця дисципліна є фундаментальною і обов’язковою для вивчення студентами всіх спеціальностей.

Література:

Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – К.: «Каравела», 2005. – 344с.

Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник – Львів «Бескид БІТ», 2005. – 304с.

Плахтій Д.П. та ін. Безпека життєдіяльності в запитаннях та відповідях: Навч. посібник – Камянець-Подільський, 2005. – 256с.

Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – Суми: УніверситетКнига, 1999. – 301с.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник – Львів: Банківський коледж, 1998. – 192с.

Гайченко В.А., Коваль Г.М. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник – К.: МАУП, 2002. – 232с.

Бакка М.Т. та ін. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник – Житомир, РВВ ЖІТІ, 1997. – 340с.

Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304с.

Скирта Л.Г. та ін. Конспект лекцій з дисципліни «Безпека життєдіяльності». – Харків, Академія пожежної безпеки України, 2001. – 82с.

Гандзюк М.П. та ін. Основи охорони праці: Підручник – К.: Львів, 2000. – 408с.

Розділ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. (Лекції 1,2).

Лекція 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності (2 години).

План.

Об’єкт та предмет БЖД, основні завдання науки про безпеку людини.

Концепція ООН про сталий розвиток людства – основа безпеки життєдіяльності.

Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття.

Основні поняття та визначення БЖД.

Сучасні проблеми життєдіяльності людини.

Шість загроз планетарного масштабу.

Література: [1, 2, 3, 6, 7]

1. Безпека життєдіяльності – це наука, покликана виявляти можливі причини та шляхи виникнення небезпеки, передбачати вірогідність виникнення небезпеки, а також захищати людей від небезпеки, ліквідувати наслідки її проявів тощо. Концентруючи свою увагу на людині, ця наука ідентифікує небезпечні та шкідливі чинники навколишнього середовища, розробляє заходи, пов’язані зі створенням сприятливих умов для існування людини.

Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є вплив на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх та внутрішніх факторів.

Завдання безпеки життєдіяльності є виявлення умов позитивного та негативного впливу на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх та внутрішніх факторів, обґрунтування оптимальних умов та принципів життя.

БЖД використовує досягнення та методи фундаментальних та прикладних наук, зокрема: філософії, біології, фізики, хімії, психології, соціології, екології, економіки, менеджменту і тісно пов’язана з практичною діяльністю людини. Тому при вивченні дисципліни «Безпека життєдіяльності» потрібні знання з біології, фізики, хімії, екології, психології, валеології, філософії, соціології, природознавства тощо.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності» має світоглядно-професійний характер.

2. Концепції безпечного сталого розвитку світового співтовариства була присвячена конференція ООН в Ріо-де-Жанейро (1992р.), на якій був прийнятий документ «Порядок денний ХХІ століття» та зроблено висновок про необхідність глобального партнерства держав з метою досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. На сучасному історичному етапі розвитку механізми взаємодії людини та природи, людини та техніки, індивіда та суспільства порушуються дедалі частіше, що призводить до багатьох нових небезпек для нормальної життєдіяльності. Суспільство зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих та ін. Забезпечення екологічної, техногенної і соціальної безпеки, в тому числі і у випадку надзвичайних ситуацій, стає однією із головних проблем будь-якої держави.

Концепція ООН про сталий розвиток людства означає гармонізацію продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людства.

Основою стійкого розвитку є паритетність відносин у тріаді «людина-господарство-природа». Стійкий розвиток узагальнює процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності» почала викладатись з 1995 року. Розроблені державні програми і на їх основі наказом Міністра освіти України було встановлено, починаючи з 1999-2000 навчального року обов’язкове вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» студентами всіх вищих закладів освіти.

3. Життя – такий спосіб існування систем, який передбачає обмін речовин, енергією, здатність до саморегуляції, росту, розмноження і адаптації до умов середовища існування.

Діяльність – акт зіштовхування спрямованої на ціль вільної свободи суб’єкта і об’єктивних закономірностей буття. У структурі діяльності виділяють суб’єктну (скерований на ціль суб’єкт) та об’єктну (предмет діяльності, знаряддя діяльності, продукт діяльності) компоненту.

Діяльність людини постає як особливий, специфічний прояв людської активності. Діяльність є універсальним середовищем, що поєднує людину зі світом, у тому числі з її особливим духовним універсумом.

Виділяють три основні види людської діяльності:

матеріально-практична: перетворення природні; подолання опору матеріалу; дія з об’єктами;

духовна – усвідомлення; знання; мислення; створення понять; ідей;

духовно-практична – створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).

Життєдіяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у зміні та перетворенні в її інтересах середовища проживання. В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом небезпек як реальних, так і потенційних.

Діяльність людини є функціональним процесом, в якому використовуються її фізіологічні та психологічні якості і залучаються всі органи і системи організму – мозок, м’язи, судини, серце, легені, органи травлення та ін. Активізуються всі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення. Діяльність – це також побудова сімї, турбота за близьких, бажання професійного зростання та ін. На все це використовується фізіологічний процес витрачання людської енергії, реалізації комунікативної функції психіки, яка виявляється у спілкуванні, у конфліктах, у міжособисних відносинах.

Отже життєдіяльність – це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють буття людини в оточуючому середовищі.

До принципів забезпечення життєдіяльності треба віднести захищеність суб’єкта діяльності від небезпек, загроз (ушкоджень, травм чи їхніх потенційностей).

Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності людини є системно-структурний підхід, а методом, який використовується у ній – системний аналіз. Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують, або виникають в системах. Принцип системності розглядає явища у їх взаємозв’язку, комплексно. Зокрема, у сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов’язаних людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об’єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.

4. Небезпека – це явище, процес, об’єкт, суб’єкт, властивість або їх сукупність, що діють постійно і здатні за певних умов завдавати шкоду кому (чому) - небудь. Небезпеки поділяються на:

Вражаючі – це чинники, які можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні – це чинники, які за певних умов можуть стати причиною травм та аварій.

Шкідливі – це чинники, що можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людей як у явній, так і в прихованій формі.

 Ризик небезпеки – імовірність події (подій), яка (які) є небезпечна. Ризик небезпеки є критерієм реалізації небезпеки. Він визначений ймовірністю прояву небезпеки та ймовірність присутності людини в небезпечній зоні. Чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

5. Сучасні проблеми життєдіяльності людини включають: вплив психофізіологічних небезпечних та шкідливих факторів на здоров’я людини, захист людей від радіації, випромінювання, хімічних речовин, ураження струмом, травмонебезпечні фактори. Розглядаються гігієнічні, медичні аспекти безпеки життєдіяльності, правила поведінки людей у побуті, на воді, на дорогах, на пожежах, у транспорті; розглядається вплив біоенергетики, аномальні явища і феномени, наркоманія і токсикоманія, СНІД, правила наданні першої долікарської допомоги потерпілим. Вивчаються причини «хвороб цивілізації» - гіпертонії, інфаркту міокарда (у 2005 році в Україні померло від інфаркту 90 тис. людей і зареєстровано 150 тис. нових захворювань), раку, діабету, туберкульозу, неврозів, розладу обміну речовин та ін.

 Фактори, які скорочують життя – це життя у великому місті, матеріальна незабезпеченість, нервовий характер, відсутність руху, паління, вживання алкоголю, холостяцьке життя, часті захворювання, надлишок ваги та ін.

В умовах загострення екологічної ситуації, соціальних та воєнних протиріч, суттєвих змін у техногенній сфері посилюється імовірність виникнення шести глобальних небезпек:

загроза світової війни;

екологічні катаклізми;

велика різниця в розвитку багатих і бідних країн планети;

демографічна загроза;

вичерпання ресурсів планети;

наслідки науково-технічної революції.

Заборона війн, випробувань або використання ядерної зброї одне з найболючіших питань людства. Навіть одного відсотка існуючого ядерного арсеналу буде достатньо, щоб знищити не тільки людей, а й флору і фауну на Землі (все згорить у полум’ї, або загине під час «ядерної ночі»).

Екологічна криза грізно нависла над усім світом, найвизначніші вчені США, Японії, Росії, України в результаті поглибленого аналізу, ретельних досліджень і моделювання сучасних природних процесів, які розвиваються в біосфері, дійшли висновку, що у 21-му столітті наша Земля може обернутися на безлюдну пустелю, а ресурсів біосфери вистачить усього на кілька десятиліть.

Багаті країни, що використовують високі новітні технології, залишили далеко позаду так звані «бананові республіки», які стали сировинними придатками з дуже низьким рівнем життя населення.

Розглянемо суть демографічної загрози: як зростає населення планети. На початок н.е. (від РХ) на планеті було 220 млн.людей, у 1900 р. – 1.65 млрд., у 1950 – 2.5 млрд., у 1987 – 5 млрд., у 2000 – більше 6 млрд. Гіпотеза філософа 18 ст. Р.Т.Мальтуса справдовується: населення зростає за геометричною прогресією, а створювані блага, і насамперед продовольство – за арифметичною. Вже зараз 80% населення планети не забезпечено продовольством, житлом, лікарнями, товарами повсякденного попиту.

Щорічно на нашій планеті видобувається майже по 30 т різних корисних копалин на людину. За сучасних темпів видобування навіть найбільші родовища нафти будуть вичерпані через кілька десятків років. Запаси бокситів, міді, газу, свинцю, цинку, вольфраму, кобальту будуть вичерпані ще швидше.

Науково-технічна революція сприяла різкому збільшенню за останні десятиліття обсягів промислового та сільськогосподарського виробництв, розвитку транспорту, енергетики, хімізації, зростанню урбанізації, що негативно впливає на природне середовище (забруднення атмосферного повітря, водоймищ, деградація ґрунтів, знищення природних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та ін.)

Лекція 2. Класифікація небезпек. Концепція допустимого ризику. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності (2 години).

План.

Класифікація небезпек.

Загальні методи оцінки ризику.

Інженерний метод оцінки ризику.

Експертний метод оцінки ризику.

Оцінка ризику за допомогою дерева рішень.

Концепція допустимого ризику.

Управління ризиком.

Теорія катастроф.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Література: [1, 2, 4, 5]

Класифікація небезпек.

За походженням: природні, техногенні, соціальні.

За локалізацією: космос, атмосфера, літосфера, гідросфера.

За сферою прояву: побутові, транспортні, виробничі, військові, спортивні.

За наслідками: загибель, травма, захворювання, зниження нормального фізичного, психічного, емоційного рівня життєдіяльності.

За часом прояву: імпульсні, кумулятивні.

За структурою: прості, складні, похідні.

За характером дії на людину: активні, пасивні.

Чинники небезпек природної сфери:

кліматичні – залежать від метеоумов, сонячної активності, коливання барометричного тиску, похолодання та спеки, дощі, бурі, урагани;

ґрунтові – ерозії, зсуви, обвали, утворення ярів, що призводить до руйнування будівель, шляхів, комунікацій;

геоморфологічні – землетруси, виверження вулканів;

біотичні – вплив на людину небезпечних представників флори і фауни, вірусів і мікробів;

Чинники небезпеки в техногенній сфері:

технічні – ненадійність устаткування, низький рівень ступеня ергономічності, ненадійність засобів сигналізації та блокування, технологічних процесів;

санітарно-гігієнічні – наявність шкідливих речовин, недостатнє освітлення, підвищений рівень шуму, вібрації, незадовільний мікроклімат, наявність різноманітних випромінювань, порушення правил особистої гігієни та ін.

організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв’язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів, планово-попереджувальних ремонтів, організацію нагляду за небезпечними роботами: правильним використанням інструменту та устаткування;

психофізіологічні чинники небезпеки визначають втомою людини через надмірні фізичні та психологічні навантаження, недотримання здорового способу життя, психогігієни.

Чинники небезпеки в соціальній сфері:

державно-правові чинники: недостатня законодавчо-правова база може призвести до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів населення на захист своїх прав;

етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії, що склалась історично. Утиски, обмеження прав викликає міжнаціональні конфлікти, становить небезпеку і для людей і для цілісності держави;

інформаційно-психологічні чинники небезпек визначають надмірним інформативним тиском на суспільство, особу;

психологічні чинники небезпек – поява психічно неврівноважених людей, маніяків, асоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності людини і суспільства.

Ідентифікація небезпек – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, потрібних для розробки заходів щодо її попередження, усунення чи ліквідації наслідків.

Загальні методи оцінки ризику.

Ризик – усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Індивідуальний ризик – це імовірність небажаних впливів певного виду, що виникають при реалізації певних небезпек у конкретній точці простору. Соціальний ризик – це залежність частоти виникнення небажаних подій від числа людей, що піддаються впливам певного виду небезпек. Соціальний ризик дозволяє судити про масштаби небажаних наслідків.

У сфері життєдіяльності розглядаються види ризиків:

- за масштабами розповсюдження;

- з позицій доцільності (обґрунтований і безглуздий);

- за волевиявленням – добровільні і вимушені;

- за ступенем припустимості ризик буває знехтуваним, прийнятним, гранично допустимим. Останній – це максимальний ризик, який не повинен перевищувати, незважаючи на очікуваний результат.

Якісна оцінка ризику – визначення можливих видів ризику, оцінка ступеня їх небезпеки і виділення чинників, що впливають на рівень ризику.

Кількісна оцінка ризику полягає в наданні ризику числового значення. Її визначають, використовуючи багато факторів, в тому числі здібностями і кваліфікацією особи, що приймає рішення до ризику, доступністю інформації, чинниками, що створюють ризик та ін.

Чинники бувають контрольованими і неконтрольованими. Контрольовані чинники можуть взагалі зняти ризик.

Ризикову ситуацію створюють неконтрольовані чинники, які не підвладні зацікавленій стороні. Вони бувають невизначені і випадкові, тому оцінити ризик надзвичайно важко.

Ризик в абсолютному вираженні. Імовірність виникнення збитків R = P(x),

де Х – випадкова величина збитку.

Умовна шкала ризику:

мінімальний ризик

0.0-0.1

малий ризик

0.1-0.3

середній ризик

0.3-0.4

високий

0.4-0.6

максимальний ризик

0.6-0.8

критичний

0.8-1.0

Наприклад, загибель від блискавки складає 10-7. Здавалося б, що ця імовірність мізерна, але чи варто під час грози її ігнорувати?

Інженерний метод оцінки ризику.

Інженерний метод спирається на статистику. Імовірність виникнення події А.

R = P(A) = ,

де m – кількість несприятливих випадків;

    n – загальна кількість можливих випадків.

Наприклад, у 2005 році від отруєнь загинуло 13298 людей, в т.ч. 9614 людей від алкоголю.

На 47 млн. жителів України числове значення смертельних випадків:

R1 = ,       R2 =

Для Черкаської області з населенням в 1.45 млн. це може скласти отруєних 410 людей; в т.ч. за рахунок алкоголю 297 людей. Нагадую, що фактично у 2004 році в Черкаській області загинуло від алкоголю 360 людей.

В інженерному методі класифікують можливість аварій, проводячи дослідження ризику, за шкалою:

клас 1 – безпечні: помилки персоналу не призводять до істотних порушень системи; клас 2 – граничні: помилки персоналу призводять до істотних порушень у системі, однак виправляються без людських жертв і суттєвих збитків обладнанню; клас 3 – критичні: система порушується загалом, а людей і обладнання треба негайно рятувати; клас 4 – катастрофічні: іде руйнування обладнання, травми персоналу і людські жертви.

Експертний метод оцінки ризику.

Згідно з даним методом ймовірність ризику визначають шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів. Для відбору експертів використовують коефіцієнт компетентності:

К = ,

де К1 – чисельне значення рівня теоретичного знання проблеми;

К2 – чисельне значення самооцінки практичного досвіду;

К3 – чисельне значення самооцінки здатності до випробування.

До групи експертів належать ті, в кого . Кожний показник безпеки виробу або процесу експерти оцінюють в балах від 0 до 10 і знаходять узагальнений показник безпеки і порівнюють його з базовим. Це співвідношення К = Кзаг/Кбаз і є рівень безпеки виробу (процесу); К = 0.2-0.4 – надзвичайно низький; К = 0.5-0.9 – незадовільний; К = 1.0 – допустимий; К = 1.1-1.3 – високий; К>1.4 – оптимальний.

У випадку розробки нового виробу приймальна комісія ухвалює одне з таких рішень: рекомендувати виріб для серійного виготовлення; доробити зразок за окремими показниками.

Оцінка ризику за допомогою дерева рішень.

Цей метод передбачає графічну побудову варіантів рішень. Побудуємо дерево послідовності подій для визначення ризику простудних захворювань:

Це графічна модель логічно впорядкованої множини можливих завершених станів. Гілка рішень передбачає прийняття того чи іншого рішення.

Концепція допустимого ризику.

Забезпечити в середовищі нульовий ризик неможливо. Тому набула поширення концепція прийнятого ризику, суть якої полягає у прагненні мати такий рівень безпеки, який суспільство може дозволити собі на даний час і який є економічно виправданим.

0   Вопт   Видатки

Рис. Визначення прийнятного ризику: 1 - технічний ризик; 2 - соціально-економічний ризик; 3 - сумарний ризик; 4 - область допустимого ризику. Rтіп - мінімальний ризик; Вопт - оптимальні видатки на охорону праці

Збільшення витрат на охорону праці дозволяє значно зменшити величину технічного ризику. Проте зростання витрат зменшує фінансування соціальної і бюджетної сфери. Тому треба шукати компроміс. Досліджуючи функцію на екстремум , можна визначити величину оптимальних витрат Копт. та мінімального ризику. Прийнятний ризик – не перевищує гранично допустиме значення. Неприйнятний ризик – перевищує гранично допустиме значення.

Управління ризиком.

Під управлінням ризиком розуміють оптимальний вибір шляхів і можливостей забезпечення чи відновлення безпеки, навіть через уникнення ризику. Вже на перших стадіях розробки продукту треба до проекту включати елементи, що виключають небезпеки. Якщо її не можна виключити повністю, необхідно зменшити ймовірність ризику до допустимого рівня. Це можна зробити кількома шляхами, наприклад:

повна або часткова відмова від робіт, які мають високий ступінь небезпек;

заміна небезпечних операцій менш небезпечними;

удосконалення технологічних систем та об’єктів;

розробка та використання спеціальних засобів захисту;

організаційно-управлінські заходи, а це навчання людей, контроль за станом безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Може використовуватись комплекс цих заходів. Для аналізу використовують порівняння витрати з рівнем зменшення шкоди, що очікується.

Теорія катастроф – геологічна концепція, згідно з якою в історії Землі відбуваються явища, під час яких змінювалось залягання гірничих порід, загинула фауна і флора. Після кожної катастрофи виникли нові види рослин і тварин. Згідно з теорією катастроф Ж.Кюв’є, висунутою в 1812 році, на клімат Землі, її біоту неодноразово впливали космічні і геологічні події: зіткнення планети з астероїдами, кометами, метеоритами, зміна сонячної прецесії, осі обертання і магнітних полюсів, вулканізм, землетруси тощо.

Внаслідок падіння на Землю крупного астероїда 250 млн. років тому, сліди якого було знайдено в Японії, Китаї та Угорщині, загинуло приблизно 70% наземних хребетних тварин і 90% у океані. Причина – раптовий перегрів планети. 100 мільйонів років тому вимерли величезні динозаври. Наукове передбачення, прогнозування катастроф неможливе.

Інша справа антропогенні екологічні катастрофи (АЕК), які зумовлені діяльністю людини. Тому Д.Д.Зербіно пропонує як причину АЕК розглядати недостатність робочої функції людини, а саме: недостатньо продумані технології, проекти, транспортні засоби, порушення техніки експлуатації; недостатній професіоналізм; недостатні знання; недостатність технічних функцій, зумовлених шкідливими звичками (алкоголізм, токсикоманія), хворобою, соціальними чварами, наперед свідомі злочинні дії та ін.

Яскравим прикладом АЕК є Чорнобильська катастрофа.

Катастрофу можна розглядати як стрибкоподібні зміни у вигляді раптової реакції системи на цілковиту зміну зовнішніх умов. Згідно з теорією катастроф можна пропонувати таку модель функціонування економічних, екологічних, суспільних та технічних систем: етап стабільного існування системи, етап кризи, етап модернізації або перебудови. Теорія катастроф є об’єктивним знаряддям моделювання еволюції складних динамічних систем, які використовують в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації.

Основні принципи і способи забезпечення безпеки життєдіяльності.

Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (повітря, питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання).

Принципи взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем (параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища). Життєдіяльність впливає на середовище життя: регулює параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище. Виникає імовірність техногенних і технологічних криз.

Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації. Цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці. Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне зношення засобів виробництва, як правило призводять до аварійних ситуацій.

Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов'язаний з продуктивністю праці, яка визначається:

людським фактором (способом матеріального заохочення);

працездатністю виробничого персоналу;

ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним)

Порушення цього принципу можуть призвести до надзвичайних ситуацій.

Принципи захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для цього людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. В надзвичайних ситуаціях на захист людей і народного господарства створюється цивільна оборона, Міністерство з надзвичайних ситуацій, комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності. Кожна держава повинна мати професійно придатні структури для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Розділ 2. ЛЮДИНА В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА - СЕРЕДОВИЩЕ». (Лекції 3,4).

Лекція 3. Фізіологічні, психологічні та соціальні основи забезпечення безпеки людини (2 години).

План.

Людина – відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система.

Вплив психофізіологічних факторів на життєдіяльність людини.

Вплив психічного стану на безпеку життєдіяльності.

Роль центральної нервової системи в забезпеченні життєдіяльності.

Вплив біоритмів на рівень індивідуального ризику.

Захисні властивості людського організму.

Світогляд, мораль, духовність і екологічне мислення як визначальні фактори особистої безпеки.

Вплив характеру й темпераменту людини та її безпеку.

Література: [1,2,4,7,8]

Людина – відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система.

Будь-який живий організм, в тому числі і людина, є відкритою системою, його не можна відокремити від навколишнього середовища. Щоб зберегти себе і розвиватися, організм повинен мати вищий рівень організації, ніж нежива матерія. Якісне вираження рівня неорганізованості називається ентропією. Тобто у живого організму чи системи рівень ентропії як міри невизначеності має бути нижчим, ніж у навколишнього середовища. В термодинаміці ентропією системи називається кількість такої енергії, яка не може використовуватись для будь-якої роботи, тобто зв’язаної енергії. Організм позбавляється ентропії (невизначеності) за рахунок підвищення ентропії навколишнього середовища, при цьому він набуває вищого рівня організації, а середовище – нижчого.

Рівень організації живої системи залежить від кількості одержаної ним інформації, отримання ж інформації означає звільнення від ентропії, а це означає що жива система чи організм інформується, тобто набуває нової форми, структури, активності, способу поведінки. Організм людини являє собою відкриту біоенергетичну та духовно-інформаційну систему – єдину за найвищим саморегулюванням. Біоенергетика людини – це дуже складне природне явище, яке ще недостатньо вивчене. Вважається, що енергетичне поле людини складається з трьох шарів, що її оточують: ментальне (інтелектуальне), астральне (емоційне) й ефірне (життєве) поля.

Об’єкти високого ступеню складності, до яких відноситься організм людини, являють собою багаторівневу організацію, у якій системи більш високого рівня і складності містять у собі системи більш низького рівня, утворюючи ієрархію підсистеми. Зв'язок елементів у системі будь-якого рівня здійснюється шляхом передачі інформації. В організмі людини інформація закодована у певній структурі біологічних молекул, а також у нервових імпульсах. За допомогою передачі цієї інформації здійснюються процеси регуляції (керування фізіологічними функціями, діяльністю клітин, тканин, органів, систем, поводженням організму, здійсненням взаємодії організму і навколишнього середовища). Головним регуляторним (керуючим) механізмом в організмі людини є нервова система, яка забезпечує єдність систем та цілісність організму людини, її гомеостаз – тобто відносну динамічну сталість складу і властивості внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму. Це забезпечує існування клітини організму в середовищі, що її оточує (міжклітинна рідина і кров з певною концентрацією солей, активних іонів водню, певної температури тощо). Наприклад, за допомогою тремтіння тіла при переохолодженні організм намагається забезпечити сталість фізіологічних функцій.

Вплив психофізіологічних факторів на життєдіяльність людини.

Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори діляться на групи:

фізичні перенавантаження (статичні і динамічні);

нервово-психічні перенавантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перенапруження);

На більшості виробництв найбільш поширеними психофізіологічними небезпечними і шкідливими факторами є алкоголь, гіподинамія, гіпокінезія, динамічні перенавантаження, перенапруга аналізаторів, перевантаження емоційні і розумові, психофізіологічна несумісність, робоча поза, соціальний клімат, сонливість, статичні перенапруження, стреси, втома та ін.

Алкоголь є несумісним зі здоровим способом життя. з безпекою праці. Вживання спиртного призводить до серйозних порушень фізіологічних та психічних функцій організму людини. Порушується розумова та фізична працездатність, посилюється втома. Працівник, схильний до зловживання спиртним - це потенційний порушник правил безпеки.

При потраплянні алкоголю в організм людини в першу чергу на нього реагує нервова система, тому що нервові тканини містять в значних кількостях ліпіди (жирові утворення), які легко розчиняють спирти. При систематичному вживанні спиртів нервові клітини перероджуються, а потім гинуть.

Кінцевою стадією алкоголізму є деградація особистості. Крім цього, в неї зростає вірогідність виникнення багатьох хвороб, в тому числі захворювань печінки, виразки шлунку та ін.

Гіподинамія – це порушення функції організму (кровообігу, дихання, травлення, опорно-рухового апарату), що обумовлено обмеженням рухової активності, зниження сил опору м’язів. Профілактика гіподинамії передбачає гімнастику, зміну робочої пози в ході роботи, загальні заходи по зменшенню втоми і монотонності праці.

Гіпокінезія – вимушене зменшення об’єму довільних рухів (мала рухомість).

Вплив психічного стану на безпеку життєдіяльності.

Еволюційний розвиток людини за останні десятки тисяч років відбувався головним чином у психіці: під впливом навколишнього середовища ускладнювалась нервова система.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у психічних процесах, психічних станах, психічних властивостях.

Психічні процеси – це відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо.

Психічні стани – це настрій, депресія, стрес.

Психічні властивості – це темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо.

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Вплив небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини. Встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватими є люди.

Причинами ушкоджень можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовищ. Отже, ті чи інші властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії , вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Психологія безпеки – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають в процесі праці та інших видів діяльності, і психологічні фактори підвищення їх безпеки.

Об’єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності людини, пов’язані з небезпекою.

Предметом дослідження даної області є:

психічні процеси, які породжуються діяльністю і впливають на її безпеку;

психологічний стан людини, який впливає на безпеку її діяльності;

властивості особистості, які впливають на безпеку діяльності.

ВИКОНАТИ САМОСТІЙНУ РОБОТУ: ПСИХОЛОГІЯ БЕЗПЕКИ

Роль центральної нервової системи в забезпеченні життєдіяльності.

До нервової системи відносять головний і спинний мозок, нервові стовбури, нервові вузли, нервові сплетіння і нервові закінчення. Нервова система здійснює пристосування організму до безперервно мінливих умов існування шляхом сприйняття подразнень із зовнішнього і внутрішнього середовища, здійснює аналіз і синтез подразнень, що надійшли і виробляє найбільш доцільні реакції організму як єдиного цілого.

Нервова система людини складається з двох підсистем, що називаються периферійною нервовою системою і центральною нервовою системою.

До складу периферійної нервової системи входять рецептори, аферентні нейрони і нервові вузли:

рецептори – нейрони, що сприймають зовнішні впливи;

аферентні нейрони переносять сигнали від рецепторів до нервових центрів;

еферентні нейрони передають сигнали відповідних реакцій від нервових центрів до ефекторів – виконавчих органів (м’язам або залозам).

До складу центральної нервової системи входять спинний мозок і головний мозок.

Таким чином, периферійна нервова система забезпечує сприйняття зовнішніх впливів, їхню передачу, а також передачу сигналів відповідних реакцій від нервових клітин до ефекторів. Центральна нервова система здійснює обробку інформації про зовнішні впливи і формування сигналів відповідних реакцій.

Таким чином, однією із найважливіших функцій нервової системи є захист організму від небезпеки шляхом аналізу зовнішніх впливів і вироблення відповідних реакцій.

Проявами діяльності нервової системи є рефлекси й емоції.

Рефлекс – неусвідомлена відповідна реакція організму на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Ланцюжок нейронів, що забезпечує рефлекторний акт, називається рефлекторною дугою. Вона містить у собі п’ять ланок: рецептор, аферентний нейрон (нервовий центр), еферентний нейрон і ефектор – м’яз або залозу, що здійснює відповідну діяльність.

Емоція – загальний термін для визначення будь-якого з ряду суб’єктивно переживаних станів (любов, страх, ненависть, жах).

Розрізняють рефлекси умовні і безумовні. Безумовні найбільш прості. Вони уроджені і спадково передаються організму. У їхньому прояві головний мозок не бере участі, тому їх іноді називають спинномозковими рефлексами. Ці рефлекси забезпечують найбільш важливі життєві потреби (здійснення рухів, харчування, оборона, дихальний рефлекси).

Умовні рефлекси формуються на базі безумовних в процесі життєдіяльності і полягають в аналізі і ідентифікації інформації. Умовні рефлекси (навички) можуть бути вироблені шляхом спеціальної підготовки і дозволяють значно підвищити безпеку організму.

Однією з найважливіших функцій нервової системи є захист організму від зовнішніх впливів шляхом їх аналізу, мобілізації резервів організму і формування відповідних реакцій – рефлексів і емоцій.

Вплив біоритмів на рівень індивідуального ризику.

Наука, яка вивчає біологічні ритми, називають хронобіологією. Стан організму, окремих його органів і клітин змінюється, повторюючись через різні проміжки часу. Це стосується всіх живих організмів на планеті.

Працездатність людини найчастіше змінюється. Періоди активності фізіологічних функцій між 10-12 годинами та 16-18 годинами, а з 12 до 14 години і у вечірні години працездатність падає.

Крім того, одні люди краще працюють у першій половині дня (жайворонки), інші ввечері (сови). Жайворонки прокидаються вранці, в першій половині дня почувають себе бадьорими і працездатними, ввечері відчувають сонливість і рано лягають спати. Сови засинають далеко за північ, прокидаються пізно і важко, оскільки найбільш глибокий період сну у них вранці.

Працездатність серцевого м’язу впродовж 24 годин не однаковий:

двічі на добу, близько години дня і дев’яти вечора вона спадає до мінімуму. Тому піддавати себе в цей час всіляким перевантаженням – наприклад продовжений біг або сауна явно не треба.

Сезонні ритми – навесні обмін речовин в організмі більш активний в порівнянні осінніх і зимових місяців. Взимку і весною гемоглобіну в крові більше, а влітку знижується до мінімуму. Кров’яний тиск теж вищий взимку.

Останній місяць перед днем народження людини і другий місяць після – найнебезпечніші дні для тих, хто схильний до серцево-судинних захворювань, а перший місяць від дати народження максимально безпечний.

У кожної людини з моменту її народження діють три ритми: 23-добовий фізичний, 28-добовий емоційний, 33-добовий інтелектуальний. Критичними днями є такі, коли ритми проходять через нуль. Особливо небезпечно коли співпадають критичні дні двох чи тим більше всіх трьох ритмів: знижується реакція, увага, обережність. Так, ще в 30-х роках минулого століття було проаналізовано 1400 нещасних випадків. Було підраховано, що кожні шість з десяти постраждали саме в свої нульові дні. Японські біологи досліджували обставини 153 вуличних пригод, коли постраждали пішоходи. Сто вісім з них, тобто понад 70%, потрапили в халепу в небезпечні для них дні.

Олександр Чижевський зібрав всі історичні дані про появи чуми з 430 року до 1899 і виявив чітку закономірність: в епідеміях чуми і холери, віспи і інфлюенці і інших хвороб проявлявся ритм, котрий повністю відповідав ритму сонячної активності – виникла наука – геліобіологія.

Київські медики в 1966 році опублікували, що інфаркт міокарда помічається частіше всього за 2-3 дні до магнітних бур і через добу після них. Сонячні збурювання впливають на психіку людей. Майже вдвічі збільшується кількість нещасних випадків на дорогах, на підприємствах.

Захисні властивості людського організму.

Людський організм – це сукупність систем тілесних (соматичних) і фізіологічних (кровообігу, дихання, травлення, серцево-судинна, сенсорна, опорно-рухова, нервова тощо).

Еволюція забезпечила людський організм великими резервами стійкості та надійності, що зумовлено цілісністю і взаємодією всіх систем, спроможністю їх до адаптації та компенсації, а також відносно динамічною рівновагою внутрішнього середовища. Про надзвичайно високі резерви організму людини свідчать окремі приклади. Організм людини може витримувати навантаження на порядок більші від тих, які зустрічаються в повсякденному житті, тобто запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10. Щодо людського мозку, то на думку фахівців, його можливості зреалізовуються на 2…6% від потенційних. Якщо серце протягом усього життя людини забезпечує не менше мільярда скорочень, то найсучасніша система, зроблена людиною – не більше десяти мільйонів. Це дає можливість людині як біологічному виду виживати в найскладніших умовах.

Організм людини має імунітет – активний захист тіла від інфекції. Імунна система людини – надзвичайно складна система, функції якої заключаються в захисті тіла від інфекції. Основними діючими елементами цієї системи є лейкоцити, що розвиваються в кістковому мозку і вилочковій залозі.

При виявленні певних чужерідних клітин виникають імунні реакції, бо система навчається розпізнавати білки, які маркірують чужерідні організми і продуціювати певні антитіла (імуноглобуліни), які нападають і знищують їх.

Адаптація – пристосування, зміна чутливості сенсорного рецептора або органу почуттів, що має тимчасовий характер – також важлива властивість людського організму (наприклад адаптація ока до темряви, до яскравого світла тощо).

Світогляд, мораль, духовність і екологічне мислення як визначальні фактори особистої безпеки.

Світогляд – це система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до оточуючої її дійсності і до самого себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

На безпеку життєдіяльності найбільш впливають два основних типи світогляду – житейський і релігійний. На житейському рівні світогляд визначається безпосередніми умовами життя, праці, що передаються з покоління до покоління. Він існує у вигляді здорового глузду, стихійних несистематизованих традиційних уявлень, а також у вигляді знань і навичок, отриманих освітою.

Мораль регулює поведінку і свідомість людини у всіх сферах суспільного життя – в праці, побуті, в політиці, в науці, в сімейних, особистих, внутрішньо групових, міжкласових і міжнародних відносинах.

Духовність – властивість душі, що складається з переважання духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над матеріальними.

Безпека життєдіяльності охоплює гармонійну відповідність особистісного образу світу людини до оточуючої реальності і насамперед до екології. Із минулого відомо, що найстрашнішим злом для навколишнього середовища є забруднення людської свідомості хибними, злочинним ідеями. Суспільства, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. А щодо нас, то наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Для цього треба виховувати екологічну свідомість всього населення Землі.

Вплив характеру й темпераменту людини та її безпеку.

Характер – сукупність найбільш стійких психічних рис особливості людини, які виявляються в її вчинках і діях. Основні риси характеру поділяються на 4 групи:

за відношенням до суспільних явищ і подій: мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм тощо;

за ставленням людини до інших людей: товариськість чи замкнутість, відвертість чи скритність, чуйність чи черствість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;

за ставленням до праці: працелюбність чи лінощі, акуратність чи недбалість, ініціативність чи рутинність, добросовісність чи безвідповідальність;

за ставленням до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість, егоїзм чи альтруїзм.

Темперамент – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється в силі, швидкості, напруженості і урівноваженості перебігу психічних процесів індивіда, в яскравості та стійкості його емоцій і настроїв.

 Холерик – неврівноважений тип нервової системи, характеризується швидкістю дій, сильними почуттями і пристрастями в мові, жестах, міміці. Холерик завжди вважає себе правим, важко визнає свої помилки.

 Сангвінік – врівноважений тип нервової системи, характеризується жвавістю, швидкою збуджуваністю та легкою зміною емоцій. Сангвінік товариський, але не є постійним, на нього не можна покластися у скрутну хвилину.

 Флегматик – врівноважений тип нервової системи, характеризується поміркованістю, не поспішає у вирішенні проблем. Надійний, не дратівливий, не скаржиться, проте байдужий до інших.

 Меланхолік – неврівноважений тип нервової системи, характеризується схильністю до депресії, настроїв суму, пригніченості. Впадає у відчай у надзвичайних і екстремальних ситуаціях, стає нездатним подолати труднощі.

 Емоції – це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить, до людей, до їх дій і вчинків, до своєї праці, до самого себе і своїх вчинків. Емоційні переживання завжди супроводжуються певними змінами у фізіологічному стані організму (людина червоніє або блідне, від страху «мурашки по спині забігали», щемить серце, змінюється частота пульсу і дихання: у водія за кермом частота пульсу змінюється від 70 до 145 уд/хв.). Може наступити емоційний стрес, підвищується вміст адреналіну в крові в зв’язку з тим, що починається посилене утворення цукру із глікогену печінки. Це збільшує силу і працездатність м’язів. Емоції – вічні супутники стресу.

Стрес – (англ.. - напруга) – це сукупність захисних фізіологічних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів.

Розглядають три фази стресу:

тривога (мобілізація захисних сил);

резистентність (пристосування до важкої ситуації);

виснаження (при тривалому стресі). Може мати місце невроз, захворювання і навіть смерть.

Фобії – (грецькою – страх, бóязнь) – боязнь вогню, боязнь ночі, боязнь крові, боязнь собак, боязнь публічного виступу тощо.

Показником сили темпераменту є здатність нервової системи витримувати великі навантаження, мати витривалість до сильних подразників, що забезпечує самовладання в небезпечних, екстремальних ситуаціях.

Емпатія – це співчуття і розуміння емоцій і почуттів іншої людини.

Егоцентризм - це навпаки, індивід зосереджений на собі і відносно не чуткий до інших;

Гуманність – направленість на благо інших, людяність, чуйність. Саме колективізм, емпатія, гуманність, взаєморозуміння, взаємодопомога створюють прекрасний психологічний клімат в колективі.

Лекція 4. Роль сприйняття оцінці небезпек (2 години).

План.

Оцінка небезпечних факторів середовища за допомогою аналізаторів.

Закон Вебера-Фехнера.

Характеристика зорового аналізатора.

Характеристика слухового аналізатора.

Інші аналізатори.

Основні методи боротьби з шумом.

Вплив вібрації на організм людини.

Оцінка небезпечних факторів середовища за допомогою аналізаторів.

Людина отримує різноманітну і невичерпну інформацію про навколишній світ завдяки функціям аналізаторів. Їх зараз розрізняють вісім: зоровий, слуховий, вестибулярний, смаковий, нюховий, шкіряний, руховий і вісцеральний (внутрішніх органів).

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Отримана інформація передається в мозок людини: він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам.

Аналізатори – це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Структура будь-якого аналізатора: рецептор, в якому виникає процес збудження від подразника; від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему до певної ділянки кори головного мозку. Кожний аналізатор реагує тільки на свій адекватний подразник

Психофізіологічні властивості аналізаторів:

надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників;

наявність абсолютної диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;

здатність до адаптації;

спроможність тренування;

здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

перебування в наступній взаємодії один з одним.

Закон Вебера-Фехнера.

Німецький фізіолог Вебер і фізик Фехнер вивчали феномен чутливості. Абсолютна межа чутливості має нижній рівень – це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість, і верхній рівень, коли максимальна величина подразника ще не викликає в людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відкрити його зміну (так званий поріг чутливості). Саме це положення і покладено в основу психофізичного Закону фізіології Вебера-Фехнера:

де  - інтенсивність або сила відчуття;

     - розмір чинного подразника;

     - коефіцієнт пропорційності;

     - константа.

Характеристика зорового аналізатора.

Понад 90% інформації про зовнішній світ ми дістаємо через зоровий аналізатор, бо він найбагатший за всі інші. Особливо він має велике значення для водіїв. Проведена в Німеччині перевірка зору у водіїв безпосередньо на місці ДТП показала, що водіїв, винних в аваріях через дефекти зору в 5-6 разів більше, ніж водіїв з нормальним зором. Наше око чутливе до електромагнітної енергії.

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці відповідно до стандарту 12.04.026.76 встановлено чотири сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений і синій.

Червоний колір сигналізує про безпосередню безпеку. В червоний колір фарбують кнопки «стоп», огородження, електрошафи, трубопроводи з гарячим паром: водою, ємності з горючими речовинами.

Жовтий застосовується для попередження небезпеки: фарбуються рухомі частини обладнання, балони зі світильним газом, огородження рухомих деталей сільськогосподарських машин, борти електрокарів.

Зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так, а синій – для вказівних знаків.

Кольори по-різному діють на психіку людини, викликають певні емоції. Психологи і фізіологи виявили, що зелений діє заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість, червоний збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність; жовтий викликає хороший настрій, стимулює мозкову діяльність; фіолетовий покращує роботу серця, судин, легенів, цей колір збільшує витривалість організму; жовтогарячий підвищує настрій, тому незамінний у стресових ситуаціях, чорний – похмурий, важкий, знижує настрій; білий – холодний.

Гігієна освітленості потребує, щоб освітлення було рівномірним і досить сильним, не створювало яскравості і блиску в полі зору працюючих, відповідало до Правил техніки безпеки.

Для гігієнічної оцінки умов праці використовуються світлотехнічні одиниці: світловий потік (в люменах), освітленість (в люксах), яскравість (в канделах на квадратний метр) поверхні.

Орган зору людини здатний бачити об’єкт при освітленні від 0.1 до 100000 лк.

4. Характеристика слухового аналізатора.

 Слуховий аналізатор людини сприймає звукові коливання і є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. Наше вухо реагує на механічні впливи від коливання повітря, що діють із певною частотою і періодичною появою областей високого і низького тиску і сприймаються нами як звуки.

Вухо є допоміжним апаратом периферичної частини аналізатора. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Нервові імпульси від звукових рецепторів надходять по слуховому нерву у головний мозок.

Людина може чути звуки з коливанням в діапазоні від 16 до 20 тис.Гц. Коливання нижче 16 Гц називаються інфразвуком, а понад 20 тис.Гц – ультразвуком.

За одиницю вимірювання інтенсивності звуку прийнято децибел (дБ), тобто 0.1 Бела.

Рівень шуму від різних джерел у дБ:

вибух снаряду – 170,

блискавка – 130,

відбійний молоток – 120,

рок-музика – 110,  больові відчуття мають місце при інтенсивності 120дБ

у вагоні метро – 100,

звичайна розмова – 65,

шепіт в 1 метрі – 20.

Вплив шуму на організм людини:

Інтенсивний шум – акустичний стрес, який призводить не тільки до порушення слухового аналізатора, але і до захворювань внутрішніх органів та нервової і ендокринної систем. Це гіпертонічна і ішемічна, виразкова хвороба.

5. Інші аналізатори.

Вестибулярний – з його функціонуванням пов’язані відчуття положення і переміщення тіла в просторі, а також відповідні їм реакції з боку скелетної мускулатури і внутрішніх органів.

Смаковий – смакові відчуття людини являють собою наслідок складного комплексу фізико-хімічних, нейрофізіологічних та психологічних процесів, які мають виняткову біологічну значущість у нашому житті.

Нюховий аналізатор – аналізує запах, а це суб’єктивний образ одного з явищ реальної дійсності, яке полягає в дії молекул легких речовин на орган нюху. Аналізатор дозволяє розрізняти запахи і визначати викиди шкідливих речовин, дим тощо і дає інформацію про небезпеку.

Шкірний або тактильний аналізатор – аналізатор відіграє виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. При втраті зору і слуху людина з допомогою тактильного аналізатора може чути, читати, тобто діяти і бути корисним суспільству. Особливо важлива інформація про температуру навколишнього середовища, електричний потенціал і навколишні предмети.

Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових шляхів, що передають нервовий імпульс до центральної нервової системи у її вищий відділ – до кори головного мозку, де і формується відчуття. При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій навпаки.

Руховий – м’язова рухова активність практично безперервно супроводжує всі вияви людської діяльності. Коли людина рухається, спокійно стоїть, сидить і навіть лежить чи спить, її скелетна мускулатура не буває ніколи в стані цілковитого спокою.

Аналізатор внутрішніх органів або вісцеральний – на відміну від зовнішніх аналізаторів визначає небезпеки прихованого, неявного характеру, пов’язаного з внутрішнім середовищем організму (кров’ю, лімфою, тканинною рідиною, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість. Про цю властивість, що називається гомеостазом, ми вже згадували в лекції 3 п.2.

Зовнішнє і внутрішнє середовище діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Вісцеральний аналізатор сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але й про діяльність внутрішніх органів людини. Внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів.

6. Основні методи боротьби з шумом.

- у джерелі виникнення;

- конструктивними заходами – озеленення території, вдосконалення конструкцій двигунів машин та вузлів, зменшення частоти обертання деталей, вузлів, заміна механічних передач гідроприводом, застосування мало шумних підшипників, застосування малошумних тертьових деталей, удосконалення індивідуальних засобів захисту;

- технологічними заходами: удосконалення технологічних процесів виготовлення деталей, підвищення точності та чистоти обробки деталей, забезпечення встановлених допусків і посадок, співвісності валів, поліпшення якості складання вузлів;

- експлуатаційними заходами – виконання щозмінного технічного обслуговування та регулювання, своєчасне проведення ремонтів і технічного обслуговування, зменшення спрацювання, усунення перекосів осьових люфтів, установка демпфіруючих ланцюгів, своєчасне регулювання та змащування з’єднувальних деталей.

Заходи боротьби з шумом на шляху його поширення: розміщення джерел шуму відносно оператора машини, дистанційне керування машинами, повна автоматизація процесів, звукоізоляція за допомогою кожухів, встановлення звукоізолюючих кабін, постів і екранів, встановлення глушників шуму.

Заходи боротьби з шумом за допомогою організаційних та методичних заходів: раціональний режим праці, суміщення шумних і безшумних робіт, приймання теплих душів і ванн, повноцінний сон і відпочинок, медичний відбір за професійною придатністю, періодичний медичний огляд, експертиза працездатності в умовах шуму, раціональне харчування, вітамінна їжа.

 Індивідуальні заходи захисту від шуму: протишумові тампони, втулки, навушники, шумозахисні шоломи, протишумовий одяг.

7. Вплив вібрації на організм людини.

Не менш важливе значення для здоров’я і самопочуття людини має вібрація.

Вібрація – це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.

Часто вібрації супроводжуються почутим шумом.

Вібрація впливає на центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт, вестибулярний апарат, викликає запаморочення, оніміння кінцівок, захворювання суглобів, може викликати струс мозку.

Тривалий вплив вібрації викликає професійне захворювання – вібраційну хворобу.

Локальна вібрація зумовлена коливаннями інструмента і устаткування, що передаються до окремих частин тіла.

Загальна вібрація передає коливання всьому тілу від механізмів через підлогу, сидіння або робочий майданчик.

Найбільш небезпечна частота загальної вібрації 6-9Гц, оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, що призводить до ушкодження внутрішніх органів.

Резонансна частота серця, живота і грудної клітки – 5Гц, голови – 20Гц, центральної нервової системи – 250Гц, частоти сидячих людей складають від 3 до 8Гц.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота ƒ(Гц), амплітуда зсуву А(м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість V (м/с); коливальне прискорення а (м/с2).

У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються нормативними документами. Зниження впливу вібрації досягається зменшенням у джерелах утворення, ізоляцією і віброізоляцією, вібропоглинанням, евакуацією персоналу з зони вібрації.

Розділ 3. СЕРЕДОВИЩЕ В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА-СЕРЕДОВИЩЕ».

Лекція 5. Середовище життєдіяльності і його негативні фактори (2 години).

План.

Безпека системи «людина-середовище».

Ноосфера.

Класифікація негативних факторів. Поняття ГДК.

Вплив шкідливих факторів на здоров’я людини.

Методи та технічні засади визначення й оцінки рівня негативних факторів середовища.

Література: [1, 2, 3, 6, 7]

Людина є одним з елементів системи «людина-середовище» і активно впливає на всю систему. У процесі розвитку людства між людиною і навколишнім середовищем установилася деяка рівновага. Це відбулося тому, що система «людина-середовище», як і будь-яка велика система відповідно до законів системотехніки прагне до стабільності. Будь-який вплив елементів системи один на одного, що порушує стабільність системи, варто вважати шкідливим. Отже, безпечним може вважатися стан найвищої стабільності системи, тобто такий стан, при якому виключені шкідливі впливи елементів системи один на одного.

На організм людини діють безперервно змінювані чинники навколишнього середовища. Проте ці зміни не спричиняють захворювання, бо організм людини пристосовується до них. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага, захворювання виникає лише тоді, коли ця рівновага порушується, тобто на людину діють чинники навколишнього середовища, незвичні за силою і якістю.

Безпека життєдіяльності вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина-життєве середовище». Ця система є частиною Всесвіту, де перебуває в даний час людина і функціонують її системи життєзабезпечення.

Життєве середовище складається з трьох компонентів:

- природне середовище (земний грунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо). До небезпек природного середовища слід віднести екологічні катастрофи, стихійні лиха, аномальні прояви матеріальних чинників – хімічних, фізичних (абіогенних) та біологічних (біогенних), аномальних чинників, що спричиняють екстремальні умови (температура, вологість, тиск тощо);

- соціальне, соціально-політичне (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя). До небезпек слід віднести війни, тероризм, злочинність, криміногенні ситуації, конфлікти, стреси, нервові зриви, психічні розлади тощо. До соціальних небезпек відносяться також наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління, суїцид.

- техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо). Техногенне середовище характерне величезною кількістю небезпек в результаті катастроф, аварій, шкідливих викидів, з якими ми познайомимося в окремій лекції.

Техногенне середовище поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище – це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд культурного і спортивного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Характеризується розміром житлової площі, ступенем водопостачання, газифікації, електрифікації, наявністю центрального опалення, розвитку громадського транспорту тощо.

Виробниче середовище – це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Характеризується видами продукції і економічними показниками. Крім цього, є параметри, які визначають умови праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочих місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засіб захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.

Ноосфера.

Екологічна характеристика життєдіяльності.

Французький учений Ж.Лабейрі підрахував, що тільки і період з 1975 по 1990 рр. людина посилила експлуатацію природних ресурсів у тисячу разів, а військова міць зросла в мільйон разів. Сьогодні людина не лише використовує всі елементи таблиці Менделєєва, а й створює такі, яких раніше не було на Землі, наприклад плутоній. Усе, добуте з надр Землі, людина розсіює на величезних просторах, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів у біосфері Землі, порушуючи традиційні біогеохімічні цикли, що складалися протягом мільйонів років. Запаси, які природа накопичувала протягом цілих геологічних періодів, людина розтратила за лічені десятиліття. Натомість вона вносить у природу нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. Безтурботність людства базується на екологічній безграмотності і невігластві. Суспільство продовжує застосовувати такі методи одержання потрібного продукту (металу, хліба тощо), які забезпечують вихід у кращому разі 1-2% сировини, а решта в зміненому, екологічно спотвореному стані повертається в біосферу у вигляді відходів.

Людина повинна дихати, й притому чистим повітрям, а нині чистого повітря на планеті немає ніде.

Нам потрібно пити чисту воду, а сьогодні на планеті немає абсолютно чистої води.

Нам треба їсти, а врожайність ґрунтів знижується через постійне забруднення промисловими викидами, нерозумну меліорацію.

Перед людством постала реальна загроза деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства.

Ноосфера як наступний етап розвитку людства.

Ноосфера (з грецьк. – «сфера розуму»). Цей термін виповнив змістом і розвив В.І.Вернадський. Зміст його концепції такий: впливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Це означає, що у ноосфері визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини. Досягнувши певного ступеня могутності, людське суспільство, його розум й мудрість стануть основним гарантом подальшого розвитку.

Умови, які необхідні для створення ноосфери:

людство має стати єдиним в економічному та інформаційному відношеннях;

ноосфера – явище всепланетне, тому людство повинно прийти до цілковитої рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри й інших відмінностей;

ноосфера не може бути створена до припинення війни між народами;

у людства просто немає іншого виходу, як перейти до розумного, виваженого господарювання на своїй планеті.

Класифікація негативних факторів. Поняття ГДК.

ГДК – гранично допустима концентрація – це максимальна кількість небезпечних речовин в одиниці об’єму чи ваги, яка при щоденному впливі протягом необмеженого тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також наступних негативних змін у потомстві. Також використовується термін ГДР – гранично допустимий рівень небезпеки.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки: надзвичайно небезпечні, високо небезпечні, помірно небезпечні, мало небезпечні.

По токсичній дії шкідливі речовини поділяють на:

кров’яні отрути, які гальмують здатність гемоглобіну до приєднання кисню (СО, бензол, сполуки ароматичного ряду тощо);

нервові отрути (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн тощо);

подразнюючі отрути, що вражають слизові оболонки, шкіру, дихальні шляхи і легені (аміак, сірчана та соляна кислота, луги);

печінкові отрути (спирти, дихлоретан, чотири хлористий вуглець);

алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини);

канцерогени, що утворюють злоякісні пухлини (бензопірен, каміновугільна смола);

мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та інші речовини);

Вплив шкідливих факторів на здоров’я людини.

Здоров’я людини залежить від багатьох факторів – кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування і їх цінності, соціально-економічних умов, а також стану медицини.

Негативними чинниками способу життя є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і фізичне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгоди в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природно-кліматичні умови, висота місцевості, інтенсивність випромінювань, переміщення повітря, атмосферний тиск, вологість повітря тощо.

На здоров’я людини впливає біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді метаболізму, (вся енергія і матеріальні перетворення, що виникають в живих клітинах) рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Суттєво на стан здоров’я населення впливають чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація, конфлікти тощо.

Негативні фактори викликають такі захворювання: онкологія, серцево-судинні, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.

Методи та технічні засади визначення й оцінки рівня негативних факторів середовища.

Механічні фактори. До них відносяться шум, вібрації, ультразвук, інфразвук.

Для вимірювання шуму і вібрації використовують вимірювач шуму і вібрації. Нормами передбачаються робочі зони з рівнем звуку, що перевищують 80БА (вимірюються по шкалі Δ шумоміра) позначати спеціальними знаками, а працюючих забезпечувати індивідуальними засобами захисту. Забороняється навіть короткочасне перебування у зоні з октавним рівнем тиску, що перевищує 135дБ у будь-якій октавній смузі.

Термічні фактори. Під впливом високих температур відбувається коагуляція білків шкіри. Шкірні клітини гинуть і піддаються некрозу. Чим вища температура травмую чого агента і довша його дія, тим глибше ураження шкіри. Розрізнюють 4 ступені опіків.

І ступінь – стійка гіперемія, ІІ ступінь – відшаровування епідермісу й утворення пухирів, ІІІ ступінь - вигоряння власне шкіри (дерми): ІІІа – вершневі шари, ІІІб – глибокі, ІV ступінь – вигоряння шкіри і глибше лежачих структур. Опіки І-ІІ ступеня гояться без утворення рубців, опіки ІІІ ступеня супроводжуються рубцюванням. При опіках ІV ступеня може настати обвуглення і некроз кінцівки, що вимагає ампутації. Термічні опіки можуть виникати від відкритого вогню, електричного струму, нагрітих поверхонь; від дії ЕМП тощо.

Електромагнітні поля і випромінювання включають в себе сонячну активність (магнітні бурі), сонячне інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове, рентгенівське та φ

-випромінювання, а також техногенні ЕМП-радіо, телецентри, ретранслятори, засоби радіозв’язку, лінії електропередач, особливо високовольтні, а також різні електроустановки і електротранспорт, персональні комп’ютери. ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль з параметрами: довжина хвилі, частота коливань і швидкість розповсюдження.

У результаті дії на організм людини електромагнітних випромінювань в діапазоні 30 кГц – 300 МГц спостерігається: загальна слабкість, підвищена втома, сонливість, порушення сну, головний біль та біль в ділянці серця. З’являється роздратованість, втрачається увага, сповільнюються рухово-мовні реакції. Виникає ряд симптомів, які свідчать про порушення роботи окремих органів – шлунку, печінки, підшлункової залози. Погіршуються харчові та статеві рефлекси, діяльність серцево-судинної системи, змінюється склад крові. Підвищується кров’яний тиск, з’являються трофічні явища – випадання волосся, ламкість нігтів.

Для збереження здоров’я необхідно обмежувати час перебування людей в зоні впливу електростатичного та електромагнітного полів.

Ступінь впливу ЕМВ залежить від інтенсивності. Так, при інтенсивності близько 20 мкВт/см2 починає проявлятися явна реакція на опромінення. Випромінювання інтенсивністю 100 мВт/см2 викликають стійку гіпотонію, стійкі зміни серцево-судинної системи, двосторонню катаракту і дуже швидку втрату зору.

 Іонізуюче випромінювання - під його впливом з нейтральних молекул та атомів утворюються іони. В біологічних структурах клітини викликає іонізацію і хімічні реакції. В організмі виникають хімічні, фізичні та біологічні процеси. Розрізняють квантове (електромагнітне) та корпускулярне іонізуюче випромінювання:

квантове:

ультрафіолетове, яке генерується внаслідок зміни стану електронів на зовнішніх оболонках атома;

рентгенівське – генерується внаслідок зміни стану електронів на внутрішніх оболонках атомів;

гамма-випромінювання генерується збудженими ядрами атомів та елементарними частками;

корпускулярне:

альфа-випромінювання - це потік позитивно заряджених часток – атомів гелію, що виникають під час розпаду радіоактивних ізотопів;

бета-випромінювання – це потік електронів чи позитронів, які випромінюються атомними ядрами при бета розпаді радіоактивних ізотопів;

потоки часток – це потоки нейронів чи протонів, що виникають під час ядерних реакцій;

Кількісною характеристикою джерела випромінювання є активність. За одиницю активності прийнятне одне ядерне перетворення за секунду (розпад/с) = 1 бетрель. Позасистемна одиниця є кюрі: 1Кю = 3.77·1010 Бк.

Одиниця активності Кю дорівнює 1 г радію, але для урану-238 – 3 тони.

У результаті аварії на ЧАЕС сумарний викид радіоактивності становить 5·107Кю, тобто майже 1.9·1018 Бк, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих на Хіросіму.

Міра дії іонізуючого випромінювання залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання:

експозиційна доза для повітря – вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна доза – рентген (Р); 1Кл/кг = 3.88 х 103 Р;

поглинута доза для одиниці і маси речовини – вимірюється в греях Гр (1Гр = 1Дж/кг); позасистемна одиниця – рад (1рад. = 0.01Гр = 0.01Дж/кг);

еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв); 1Зв = 1Дж/кг (для рентгенівського , β-випромінювання). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1бер = 0.01Зв.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань.

Особливості дії на організм людини:

органи чуття не реагують на випромінювання;

малі дози накопичуються в організмі (кумулятивний ефект);

випромінювання викликає генетичний ефект;

різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання.

Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей уражається більше клітин ніж у дорослих.

Гранично допустима доза (ГДД) для людей становить 2бер на рік.

ХІМІЧНІ ФАКТОРИ НЕБЕЗПЕКИ.

Загальна характеристика хімічних речовин:

Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники), є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

лікарські препарати;

хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

хімічна зброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.

Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або вмивають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, цугів, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо.

Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутворення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводні).

Задушливі речовини призводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту)

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, ґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

серцеві — кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

нервові — порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

печінкові — хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

ниркові — сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

кров'яні — похідні аніліну, анілін, нітрити;

легеневі — оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% випадків) — термін дії до 10 діб;

тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях — термін дії від 2 до 5 діб;

короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабкості, зниження температури.

Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням шкідливих речовин - газів, парів, аерозолів - в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, поступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточки дуже важко вловлювати.

Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотримання правил особистої гігієни, наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапляти у кров з ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать жиророзчинні сполуки, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру як при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри, безумовно, прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями, як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи).

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

ГДК шкідливої речовини це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії повинна виконуватись така умова:

С1/ГДК1 + С2ГДК2 + ... + С/ГДК = 1,

де С1, С2, ... С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3; ГДК1, ГДК2, - ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м3.

Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н2SО4) та фтористоводнева (НР) кислоти.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізняються.

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

ГДК вод господарсько-питного харчування;

ГДК вод рибного господарства.

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

Хімічна зброя

Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до яких відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тварин та рослин. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у приміщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі

БІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ НЕБЕЗПЕКИ

Загальна характеристика біологічних об'єктів

Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

Отруйні рослини

Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо. За ступенем токсичності рослини поділяють на:

отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо);

дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);

смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Наведемо характеристику дії отруйних рослин на організм людини:

Отруйні тварини

Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту можна знайти на всіх сходинках еволюційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин.

Патогенні організми

Особливостями дії мікроорганізмів є:

  •  висока ефективність зараження людей;
  •  здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;
  •  наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);
  •  певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;
  •  здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

  •  через верхні дихальні шляхи (повітрям);
  •  через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);
  •  через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);
  •  через шкіру та слизові оболонки.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають чуму, сибірку, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі зі збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вживаючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхів. При спілкуванні хворого зі здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови — з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються, і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.

При зараженні кров'яними інфекціями, що передаються в момент укусу комахами, необхідно використовувати такі засоби, як ізоляцію інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних захворювань тощо.

Хворих, уражених інфекцією зовнішніх покривів, необхідно повністю ізолювати, зробити родичам та близьким потерпілого відповідні щеплення.

Біологічна зброя

Цей дуже небезпечний вид зброї призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об'єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії.

Біологічна (або бактеріологічна) зброя це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами.

Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Лише необхідно досконало знати їх, знати симптоми їхньої дії, вміти вирізняти їх серед інших і якомога рідше з ними "зустрічатися".

Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створюванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворювань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.

Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями навіть в умовах мирного часу у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни.

У наш час існує велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом як бактеріальні засоби. Зробити щеплення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої кількості щеплень. У цих випадках, особливо для встановлення виду застосованого збудника, вдаються до антибіотиків та інших спеціальних препаратів. Вони забезпечують загибель вірусу у незахищеному щепленням організмі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше справитись зі збудниками захворювання. Також для лікування використовуються бактеріофаги та лікувальні сироватки.

Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хвороботворних мікробів та упереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект. Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучного неприйняття того чи іншого інфекційного захворювання.

Для захисту від проникнення в організм людини інфекції використовують такі ж засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:

  •  індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);
  •  колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).

У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов'язковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція це знищення або вилучення хвороботворних мікробів із зовнішнього середовища. Поряд з дегазацією та дезактивацією дезінфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об'єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.

Дезінсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів збудників інфекційних захворювань.

Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ІНФОРМАЦІЙНІ НЕБЕЗПЕКИ.

Сучасні реалії постіндустріального суспільства, зумовлені значним ростом інформації, відкривають ще одну сферу життєдіяльності людини - інформаційну. Сучасні засоби комунікації і обробки інформації створили принципово нові умови існування людини, що зумовило появу грандіозного проекту об'єднання національних інформаційних і телекомунікаційних систем в глобальну інформаційну інфраструктуру.

Життєдіяльність людини реалізується одночасно зі світом природи і у специфічному для людського суспільства інформаційному середовищі, що має свої закономірності розвитку і функціонування. Інформаційна сфера стає такою ж важливою складовою суспільного життя, як економічна, виробнича, побутова, політична, військова та ін. Нові інформаційні технології, засоби масової комунікації багатократно підсилили можливості впливу на свідомість і підсвідомість як окремої людини, так і на великі групи людей та населення країни загалом.

Інформаційна сфера - сукупність таких елементів:

  •  об'єкти інформаційної взаємодії чи впливу;
  •  особисто інформація, призначена для використання суб'єктами інформаційної сфери;
  •  інформаційна інфраструктура, що забезпечує можливість здійснення обміну інформацією між суб'єктами;
  •  суспільні відносини, що складаються у зв'язку з формуванням, переданням, розповсюдженням і збереженням інформації.

Особистість, активний соціальний суб'єкт, його психіка піддаються безпосередньому впливу інформаційних чинників, які трансформуються, через його поведінку, діяльність (бездіяльність), здійснюють деструктивний, дисфункційний вплив на його життєдіяльність.

До основних загроз інформаційно-психологічної безпеки відносять можливість настання негативних наслідків для суб'єктів, що піддаються інформаційно-психологічному впливу, які виражаються в таких формах:

  •  нанесення шкоди здоров'ю людини;
  •  блокування на неусвідомленому рівні волі, волевиявлення людини, штучне привиття їй синдрому залежності;
  •  втрата здатності до політичної, культурної, моральної самоіндентифікації людини;
  •  маніпуляція суспільною свідомістю;
  •  руйнування єдиного інформаційного і духовного простору України, традиційних устроїв суспільства і суспільної моральності, а також порушення інших життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави.

Наприклад, культ жорстокості, насильства, порнографії, розбещеності тощо, які пропагують у засобах масової інформації, друкованих виданнях, комп'ютерних іграх, мережі Інтернет веде до неусвідомленого бажання у підлітків і молоді, а також дорослих з нестійкою психікою, копіювати запропоновані моделі поведінки. Цей вид пропаганди знижує рівень порогових обмежень і правових заборон, що поряд з іншими умовами відкриває шлях для багатьох правопорушень. Це своєю чергою наносить непоправну шкоду не тільки окремій особистості, але й суттєві збитки національним інтересам країни.

Отже, джерелом інформаційно-психологічної небезпеки є та частина інформаційного середовища, яка через визначені причини неадекватно відображає реалії, вводить в оману людину, засліплює її ілюзією.

Інформаційно-психологічні загрози зумовлені розробкою, виготовленням, розповсюдженням та використанням суб'єктами негативних інформаційно-психологічних впливів, спеціальних засобів і методів такого впливу.

Концепція інформаційно-психологічної безпеки

Сучасне розуміння безпеки в контексті врахування відношення інтересів особистості, суспільства і держави висуває завдання розгляду нового аспекту цієї проблеми - безпеки в інформаційній сфері життєдіяльності людини, тобто інформаційно-психологічної безпеки.

В інформаційному середовищі, що є складовим системним утворенням, виділяється процесуальна складова як найбільш динамічна і змінна її частина - інформаційно-комунікативні процеси, які активно впливають на індивідуальну, групову і суспільну психологію (індивідуальну, групову, масову свідомість). Маніпулюючи станом інформаційного середовища, змінюється стан духовної сфери суспільства, деформація і деструктивні зміни якої у формі психоемоційної і соціальної напруженості, спотворених норм і неадекватних соціальних стереотипів і установок, оманливих і неприродних орієнтацій та цінностей. Це своєю чергою впливає на стан і процеси у всіх основних сферах суспільного життя, в тому числі політичній і економічній.

Вперше у пострадянському просторі про проблему інформаційно-психологічної безпеки було зазначено в листопаді 1995 р. на науково-практичній конференції, організованій Інститутом психології Російської академії наук. На цій та подальших конференціях було розкрито роль знання технологій інформаційно-психологічного впливу, метою якого є маніпуляція, для вироблення напрямів реформування психологічного захисту особистості і особистої інформаційно-психологічної безпеки.

Згідно з дослідженнями Г.В. Грачова, І.К. Мельника, інформаційно-психологічну безпеку особистості визначають такими основними причинами:

Зростання тиску інформаційного середовища визначає необхідність формування нових механізмів та засобів виживання людини як особистості й активного соціального суб'єкта у сучасному суспільстві.

Взаємодія психіки людини з інформаційним середовищем відрізняється якісною специфікою і не має аналогів у комунікації інших біологічних, технічних, соціальних і соціотехнічних структур.

Основною і центральною "мішенню" інформаційного впливу є людина, її психіка.

Отже, інформаційно-психологічну безпеку можливо розглядати як стан захищеності особистості, різних соціальних груп і об'єднань людей від дій, впливів, які здатні проти їхньої волі і бажання змінити психічні стани та психологічні характеристики людини, модифікувати її поведінку і обмежувати свободу вибору, зумовило потребу переосмислення інформаційної взаємодії, а також деяких інших соціально-психологічних процесів і явищ у сучасному суспільстві.

Інформаційно-психологічна безпека - стан захищеності окремих осіб чи груп осіб від негативних інформаційно-психологічних впливів і пов'язаних з цим інших життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави в інформаційному середовищі.

Негативний інформаційно-психологічний вплив — процес зміни психічних станів і характеристик людей під впливом інформаційно-комунікативних процесів як динамічного компонента інформаційного середовища. Цей вплив спрямований на людину чи групу осіб (у тому числі без їхньої згоди) з метою примусу до визначеної поведінки, оцінки ситуації, керування та корекції індивідуальної та колективної свідомості. Він здійснюється з використанням спеціальних засобів і методів впливу на психіку людини, унаслідок чого він приводить до негативних наслідків для особистості, суспільства і держави.

Спеціальні засоби впливу - технічні і програмні засоби, що використовують для використання з метою негативного інформаційно-психологічного впливу на людину чи групу людей.

Спеціальні методи впливу - послідовність прийомів впливу на психіку людини, використання яких приводить до негативних наслідків для особистості, суспільства та держави.

Головним об'єктом забезпечення інформаційно-психологічної безпеки в інформаційному середовищі у сфері індивідуальної безпеки є усвідомлення інформації, здатність людини адекватно сприймати навколишню дійсність, своє місце в зовнішньому світі, формувати відповідно до свого життєвого досвіду визначені переконання і приймати стосовно них рішення. У сприйнятті інформації має бути присутнім здорове почуття сумніву, тобто інформацію потрібно по змозі перевіряти, тестувати.

Інформаційно-психологічна безпека має спиратися на стандарти інформаційно-психологічної безпеки - затверджені у визначеному порядку інформаційно-психологічного впливу, який не викликає негативних наслідків для психіки людини.

Інформаційна війна

Дії, спрямовані на чинення тиску на погляди окремих людей і суспільну думку загалом, для досягнення конкретних цілей, є психологічною війною. Ширшим, глобальним поняттям є інформаційна війна. Вона є комплексом дій в інформаційній сфері, спрямованих на здійснення тиску на погляди окремих людей та суспільну думку для досягнення визначених цілей.

Всі ми чинимо психологічний вплив один на одного, адже живемо у світі впливу, комунікації. Карл Ясперс у своєму творі "Комунікація" розглядає комунікацію в нерозривній єдності з екзистенцією, життям людини. Екзистенціальна комунікація - це зустрічі, при яких людина, обмінюючись інформацією, отримує сатисфакцію від життя, самостверджується, самореалізується. Людина не може стати людиною без комунікації. Філософ розглядає не просто комунікацію як одномірний обмін інформацією між людьми в соціумі, а обмін змістом сутності, екзистенції між індивідами. Комунікація відбувається на вербальному, невербальному, духовному рівнях. Екзистенція збігається з комунікацією за своїм походженням.

Кожна людина, крім акту комунікації, прагне до маніпулювання опонентом, оточуючими. Жінка малює губи, робить зачіску, сексуально одягається, щоб вплинути на чоловіка, на колектив, у якому працює, вона відчуває сатисфакцію від того, що на ній зупиняється чийсь погляд. Сусіди, що сидять під будинком на лавках, розпускаючи слухи, здійснюють вплив на нас. Людина не в змозі діяти вільно, вона скована жахливою думкою: "Що скажуть люди?", яка накидається між особистісними відношеннями, інформаційним середовищем.

Україну за останні роки заполонили різні шахрайські мережі, окремі групи людей, які шляхом використання спеціальних технологій і технік обдурюють довірливих громадян, які позбуваються нажитих тяжкою працею засобів до існування.

Типовою схемою шахраїв є схема, коли жертві пропонують взяти участь у якомусь розіграші лотереї. І коли людина щось "виграла", її заманюють взяти участь у наступній грі, на якій людину заганяють у тупикову ситуацію за допомогою технологій, розроблених кваліфікованими психологами. Зокрема, коли необхідно витрусити гроші з чоловіка, до нього підходить гарна дівчина і він, не вміючи зрозуміти ситуацію, позбувається засобів до існування. Людина з підготовкою, зрозумівши ситуацію, у визначений момент скаже: "У мене немає грошей". Дівчина-маніпулятор не готова до такої відповіді, оскільки в її присутності жоден мужчина не зможе переступити через свою гордість, не зможе признатися в своїй фінансовій спроможності, не здатний критично, раціонально і логічно мислити. Вона швидко розгублюється і щезає в пошуках слабшої жертви. У випадку запрошення на розіграш лотереї пар, створюють таку психологічну ситуацію, коли чоловік в присутності своєї жінки "повинен" викласти гроші для збереження свого іміджу, статусу. Потрібно пам'ятати, що безплатним є хіба сир в мишоловці, і жадібні пориви легко збагатитися призводять до зворотних наслідків.

Аналіз інформаційного поля, в якому ведеться життєдіяльність людини, дає можливість розцінювати сучасну ситуацію як полювання на життєву енергію людей, яка в цьому випадку виражається у грошовому еквіваленті. Отже, ми живемо у світі маніпуляцій і людина повинна шукати ефективні способи самооборони, щоб зберегти своє здоров'я, емоційний стан, вижити. Після того, як людину обдурили, витрусили з неї всі заощадження, вона переживає шок, депресію. Відомі випадки, коли люди закінчують життя самогубством, або, не витримавши потрясінь, помирають.

Основні прийоми маніпуляції

У кінці 30-х років на підставі практики обробки колективної свідомості в Нацистській Німеччині, в Інституті аналізу пропаганди (США) було виділено і систематизовано основні прийоми маніпуляції:

  1.  "Приклеювання чи навішування ярликів" - вибір образливих епітетів, метафор, назв для позначення події, людини. Здійснюється з метою спонукання емоційно-негативного ставлення оточуючих (асоціація з соціальним схваленням) до жертви.
  2.  "Узагальнення" чи "блискуча невизначеність" - заміна назви об'єкта впливу (явища, події, окремої людини, групи людей тощо) більш загальним родовим іменем, що має позитивне емоційне забарвлення і стимулює добродушне ставлення оточуючих. Для цього, наприклад, використовують слова типу: свобода, демократія, патріотизм, мир, солідарність, справедливість тощо.
  3.  "Перенесення" чи "трансфер" - ненав'язливе і непомітне розповсюдження позитивної чи негативної інформації, при цьому формуються визначені позитивні чи негативні асоціативні зв'язки об'єкта, що підноситься, з якимось чи чимось, що має значимість в оточуючих (позитивну чи негативну).
  4.  "Посилання на авторитети", "свідчення" - наведення висловів осіб, що користуються загальним авторитетом, чи тих, хто викликає негативну реакцію на категорію людей, які є об'єктом маніпуляції. Використаний вислів містить оцінне судження стосовно людей, ідей, подій тощо і виражає їх осуд чи схвалення.
  5.  "Свої хлопці" чи "гра в простонародність" - спроба встановлення довірливих відносин з аудиторією як з близькими за духом людьми, на основі того, що комунікатор (той, що здійснює вплив), його ідеї, пропозиції, вислови добрі, оскільки належать простому народу.
  6.  "Перетасування" чи "підтасування карт" - тенденційне піднесення тільки позитивних чи негативних фактів і доказів при одночасному замовчуванні протилежних (небажаних).
  7.  "Загальний вагон" або "фургон з оркестром" - підбір суджень, фраз, висловів, що потребують подібності у поведінці, що створюють враження, наче так роблять усі. Повідомлення, наприклад, може починатися словами типу:
  8.  "Всі нормальні люди розуміють, що  ...", "Ні одна людина, що добре мислить, не стане заперечувати, що ...". "Мультиплікативність (подрібнення) подачі інформації, вибірковість, високий темп подання інформації" - стимуляція враження сприйняття серії розрізнених документів, тез, тверджень, доказів як єдиного цілого. Стежачи за швидкою мовою, через недосконалість пам'яті та уваги людина упускає посилання на деякі важливі положення, на джерело інформації. На основі цього жертва в уяві зв'язує та узгоджує фрагменти програми, що сприймається.
  9.  "Висміяння" - ініціація жартівливого і несерйозного ставлення до жертви через висміяння окремих виголошувань і елементів поведінки людини. Тенденційність висміяння переноситься на всі інші вислови, погляди, можливу поведінку жертви. За неодноразового повтору таких дій можливе формування за конкретною особистістю негативного іміджу.
  10.  "Метод негативних груп віднесення" ґрунтується на твердженні про те, що ця група поглядів є єдино правильною. Усі ті, що її поділяють, володіють цінними якостями і у визначеному плані кращі від тих, хто поділяє. Наприклад, релігійні люди чесні, людяні, на основі цього створюється позитивне емоційне ставлення до певної групи людей, що нібито мають високі моральні якості, а хто не належить до релігійної конфесії, секти такими якостями не володіють.
  11.  "Повторення шаблонних фраз чи закликів" - вплив на уяву і почуття слухача чи читача через спеціально підібрану фразу, яка повинна бути пристосована до особливостей психіки групи людей, на яких збираються вплинути.
  12.  "Емоційне підлаштування" - створення певної емоційної ситуації, що формує настрій окремої людини чи групи людей при одночасній передачі визначеної інформації.
  13.  "Просування через медіаторів" - інформаційний вплив чинять двома шляхами: через засоби масової інформації та значних для загалу авторитетних людей.
  14.  "Уявний вибір" - об'єктам впливу пропонують, сповіщають декілька різних поглядів на визначене питання, але так, щоб непомітно представити у найвигіднішому світлі ті, які хочуть щоб вони були прийняті аудиторією.
  15.  "Ініціювання інформаційної хвилі" - відбувається у два етапи: перший - освітлення необхідної інформації в ряді різних засобів масової комунікації (ЗМК), а також залучення максимальної кількості ЗМК коментувати нові події. Другим етапом є створення вторинної інформаційної хвилі на рівні міжособистісного спілкування за допомогою ініціації відповідних обговорень, дискусій, оцінок, появі слухів тощо.

Нейролінгвістичне програмування та захист від маніпуляції

Одним з найпотужніших методів впливу на підсвідомість людини, з метою маніпуляції нею, є нейролінгвістичне програмування (НЛП). Єдиним методом боротьби з НЛП є знання про методи цього впливу. НЛП ґрунтується на програмуванні мозку словесним шляхом. Це може бути свій мозок, партнера, суперника тощо.

Відповідно до НЛП інформація - це те, що формує мотивацію, збуджує до дії, коли людина налаштована на сприйняття визначеного виду інформації, то, маніпулюючи нею, можна створити враження про зміну реальності. Це враження і сприятиме зміні реальності. Реальність створюється в нашому мозку, а він транслює її в оточуючий світ. Всі люди мають внутрішній усвідомлений світ, який стикається з внутрішнім підсвідомим світом і функціонує у зовнішньому світі. Суб'єктом керують образи, які звичайно виникають з його минулого досвіду, а також створені уявно, зберігаються в підсвідомості. І зовнішній світ і підсвідомість підтримують зв'язок з свідомістю за допомогою трьох основних систем образів, відчуттів і уявлень:

  •  аудіальної (слух),
  •  візуальної (зір),
  •  кінестетичної (мислення відчуття, смак).

Усвідомлення людиною життєвої ситуації здійснює мозок, який виводить на рівень створення власної реальності чи, у крайньому випадку, усвідомлено бере участь у загальній реальності. Якщо ні - продовжує жити у світі ілюзій, які, як віртуальні картинки, мерехтять у її мозку і людина приймає це мерехтіння за реальність. Але реальність є віртуальна, створюється кимось іншим та майстерно вкладена у мозок з готовністю, відкритою для засобів масової інформації і індивідуальних невдоволених потреб, одна з яких - чим би заповнити наш мозок. Зміна картинок у мозку стає певною наркотичною залежністю людини. Сучасна людина прагне віртуальної реальності, вона хоче нових вражень, подій, новин, фільмів, пісень, музики. При цьому людина проживає життєві ситуації, емоції кіно героїв, співаків, політичних діячів, беручи участь в їх реальності, віддає їм найголовніше - увагу, те, через що виходить людська життєва енергія, життя. Від того, на що людина спрямовує увагу, як формує свої енерго-інформаційні канали обміну, залежить її життєдіяльність.

Ґрунтуючись на модальностях (системах уявлень), індивідів поділяють на три групи:

  •  візуалістів (мислять переважно образами);
  •  аудіалістів (мислять переважно словами);
  •  кінестетиків (мислять переважно відчуттями).

Люди неточно розуміють один одного, якщо обмінюються інформацією в термінах різних модальностей. Використання спільної модальності здатне забезпечити довірливі, відверті відносини автоматично на підсвідомому рівні.

Під час отримання інформації, для захисту від можливої маніпуляції, необхідно дотримуватись таких основних порад:

Усвідомлюйте себе як цілісність, не розслабляйтеся і не напружуйтесь.

Будьте активним, не дозволяйте, щоб вас "вели".

Не давайте можливості опоненту прищепити вам комплекс провини.

Відволікайтесь, не зосереджуйте і не фіксуйте увагу на якомусь одному предметі чи асоціації.

Хід ваших думок не повинен відображатися на невербальному рівні, емоційне забарвлення й інтонація слів також не повинні давати точної інформації про ваш стан.

Не давайте однозначних відповідей "так", "ні" коли вас "калібрують" (визначають вашу позицію, ваш тип мислення, психічні особливості тощо).

Оцінюйте і думайте над отриманою інформацією.

Потрібно ставити під сумнів усі ідеї, які підкидає опонент, ставте собі запитання.

Звертайте увагу на відчуття, асоціації, які переживаєте, стежте і аналізуйте всі зміни переконань, свідомості.

Інформаційно-психологічна безпека людини у міжособистісній комунікації

Встановлено, що в процесі комунікації 7-10% інформації несуть слова, 35-40% - звуки та інтонація, приблизно 50% - жести та міміка. За допомогою слів передають сенс інформації, за допомогою жестів, міміки - ставлення до неї. Відповідно, під час комунікації не завжди люди можуть правильно зрозуміти один одного, виникають непорозуміння, сварки, скандали. Як наслідок цього у однієї або обох сторін комунікативної дії виникають стресові стани. Тому, у міжособистісних відносинах зростає проблема взаємопорозуміння. Отже, для забезпечення інформаційно-психологічної безпеки людини велике значення має оволодіння уміннями ефективної комунікації.

Забезпечення безпеки виявленням недостовірної інформації Для забезпечення ефективної комунікації людині необхідно опанувати хоча б елементарними вміннями розшифровувати невербальну сторону комунікативної дії. Наприклад, виявити можливість отримання неправдивої інформації від співрозмовника можна за такими ознаками:

  1.  Очі (зіниці). Швидше і точніше понад усе видають очі що бігають. Але більшість людей знають або інтуїтивно здогадуються про цю видиму ознаку брехні і тому намагаються умисно прямо дивитись у вічі співрозмовника, імітуючи чесний, щирий погляд. Якщо ви непоганий фізіономіст, то обов'язково звернете увагу на цей неприродній пильний погляд.

Якщо у вас хороший зір, придивіться до зіниць співрозмовника. Як тільки у людини з'являється думка обдурити, зіниці або сильно звужуються, або розширюються. Принаймні, завжди відхиляються від норми. Кожну з цих ознак ще можна розрізнити, але їхня сукупність дає підстави безпомилково визначити, чи говорять вам правду.

  1.  Голос. Брехня, як відомо, завжди вимагає психологічного напруження, оскільки людина морально готується зіграти певну неприродну роль. У неї майже непомітно, міняється при цьому тембр голосу. Це, між іншим, перевірено й експериментально. Дослідники з університету Діссена у Німеччині виявили, що коли людина починає брехати, вона завжди трохи підвищує тон.
  2.  Руки/ноги. Внутрішня робота, неминуча при брехні, проявляється і в рухах ніг: коли брехун сидить, заклавши ногу за ногу, він мимоволі смикає носком. Підозрюючи людину в брехні, зверніть увагу на жестикуляцію. Коли людина хоче вас обдурити, вона мимоволі намагається сховати великі пальці рук. Зазначимо, що з них іде енергетичний викид. Як тут не згадати характерний жест Леніна і його знамениту жилетку. Саме так у давнину купці, намагаючись обдурити покупця, виходили йому назустріч із чарівною усмішкою, заклавши пальці у прорізи або кишені жилета.

Своєчасне виявлення неправдивої інформації, яку людині хочуть передати, суттєво підвищує рівень інформаційно-психологічної безпеки особи, дозволяє уникнути небезпечних дій, небажаних ситуацій тощо.

Для того, щоб зменшити ризик прийняття неправильного рішення можна скористатися порадами Чарльза Маккоя:

  •  Сприймайте інформацію розумно:
  •  складіть чітку картину про реальність;
  •  перепровірте своє сприйняття;
  •  зосередьтесь на ключових фактах;
  •  ставте запитання під час дискусії;
  •  не розривайте єдність загального і часткового;
  •  спочатку розум, потім емоції;
  •  думайте не поспішаючи;
  •  споглядайте;
  •  несіть відповідальність за прийняті рішення і їхні наслідки;
  •  спочатку осягніть, потім аналізуйте (вивчіть ситуацію, а потім аналізуйте її);
  •  перш ніж діяти, зосередьтесь на оцінці фактів;
  •  Контролюйте якість свого мислення:
  •  чіткість;
  •  точність;
  •  ширина;
  •  здоровий глузд;
  •  добросовісність;
  •  думайте системно;
  •  почніть з того що знаєте точно;
  •  поєднайте все разом;
  •  зважте всі "за" і "проти";
  •  оцініть свої шанси;
  •  виробляйте сувору послідовність дій;
  •  використовуйте свою уяву;
  •  відійдіть від шаблону;
  •  підійдіть до проблеми творчо;
  •  прислухайтеся до свого внутрішнього голосу;
  •  намагайтесь відрізнити справжню інтуїцію від несправжньої;
  •  думайте емпатично;
  •  враховуйте те, що думають і відчувають інші;
  •  виявляйте мотиви, які приховуються за думками, почуттями і діями інших людей;
  •  думайте, як інші інтерпретують ваші слова, дії;
  •  думайте про наслідки;
  •  думайте про неможливе;
  •  думайте про неочікуване;
  •  враховуйте значимість і ймовірність наслідків;
  •  вітайте і цініть сувору критику.

Безпека та конфліктологія

Особливо болісними і травмуючими є конфлікти, коли сторони не мають елементарних психологічних знань і нехтують мистецтвом спілкування.

Непоступливість, упертість, нездатність до компромісів і прийняття неконструктивних рішень створюють найпоширеніші проблеми у взаєминах.

Давні мудреці говорили, що мудріший не той, хто має рацію, а той, хто розуміє, коли треба перестати сперечатися, аби не допустити розростання конфлікту.

Наукою, що вивчає техніку уникання, зменшення гостроти і напруженості конфліктів є конфліктологія. Порушення комунікації, яке обов'язкове під час конфліктів, коштує дуже дорого для його учасників. Тому мистецтво розв'язання конфліктів вважають одним з життєво необхідних для забезпечення нормальних умов життєдіяльності.

Головну роль у виникненні конфліктів відіграють конфліктогени - слова, дії (бездіяльність), що сприяють виникненню конфлікту.

Причиною конфлікту є хворобливе сприйняття конфліктогена як образу і відповідна реакція - відповідь-агресія.

Конфлікт не виникає у випадку прояву витримки, прощення - вияву високої моральності, етичності.

Однак природна потреба почувати себе в безпеці, всі зазіхання на статус, достоїнство людина сприймає вкрай боляче.

Для розв'язання конфлікту ефективно використовувати формулу, яку запропонував В. Шейнов:

Конфліктна ситуація — накопичені суперечності, які містять істинну причину конфлікту.

Інцидент - збіг обставин, які спровокували конфлікт.

Конфлікт - відкрите протистояння як наслідок зіштовхування інтересів та позицій, які унеможливлюють один одного.

Розв'язати конфлікт означає:

усунути конфліктну ситуацію,

вичерпати інцидент.

Отже, під час вирішення спірних, проблемних питань треба скеровувати суперечку на конструктивний лад, тобто розв'язати конфлікт. Для цього потрібно дотримуватися таких правил:

Говоріть тільки про те, що актуальне зараз і вже.

Не переходьте на особистості.

Не згадуйте при сварці третіх осіб.

Абсолютизація висловлюваннями "завжди", "ніколи" не вкладається в логіку тверджень.

Зменшуйте темп і тон мови.

Дайте опоненту "випустити пар".

Обґрунтовуйте претензії і вимагайте обґрунтування претензій, що висуває опонент.

Пропонуйте опоненту сформулювати бажаний кінцевий результат.

Дайте опоненту зберегти власну гідність і самі його зберігайте.

Не слід висувати вимоги у формі шантажу: "я так хочу!", "я так сказав, так і буде", "не поступишся - гірше буде".

Не узагальнюйте, говоріть про розбіжність поглядів.

Уникайте дитячих випадів - зауважень: "А ти сам..." і не реагуйте на них.

Різкість викликає ще більшу різкість.

Не ображайте і не кричіть.

Якщо не маєте рації - визнайте це.

Спокійний доброзичливий тон надасть можливість партнеру охолонути, схаменутися.

Інформаційно-психологічна безпека людини у міжособистісній комунікації передбачає також захист від негативних впливів, які позбавляють людину життєвих сил, енергії. Енергетичний зв'язок між людьми є невід'ємною частиною природної циркуляції енергії у природі. Втрата енергії призводить до зниження нормального стану здоров'я людини. Втрата життєвих сил приводить до депресії, крайнього вичерпання ресурсів нервової системи, людина може захворіти і навіть померти.

Одним з основних джерел негативних впливів, які позбавляють людину життєвих сил, є енергетичні вампіри. Енергетичний вампір - виражений садист, егоїст, провокатор скандалів, ним керує злоба, ворожість, ненависть, його видають наглі дії. Діяльність таких людей спрямовано на отримання садистського задоволення від психологічного дискомфорту оточуючих. Ці нещасні люди варті співчуття, оскільки в процесі формування їхньої особистості вони не засвоїли моделей позитивних емоцій і не здатні на високі почуття, співпереживання, любов, людяність тощо.

Не раз після спілкування з певним типом осіб у людини різко змінюється кров'яний тиск, болить голова, знижується працездатність, емоційний стан погіршується, вона почуває себе розбитою, знесиленою, апатичною. Велика ймовірність того, що опонент виявився енергетичним вампіром і ви, не розпізнавши його, не зумівши захиститись від нього, позбулися життєвої енергії. Дія енергетичного вампіра схожа до дії гіпнотизерів. Вони намагаються цілком заволодіти увагою, внутрішнім світом жертви, примушуючи її бути в напруженні, емоційному хвилюванні, збуренні. Першим прийомом захисту є виявлення крадія життєвої сили. Вампіри хитрими прийомами утримують жертв у стані перманентного психічного напруження, мають тенденцію до маніпулювання оточуючими, паралізувати волю жертви. Вони добре відчувають внутрішню бурю, яка відбувається у душі жертви. Єдиний вихід - припинити контакт, умовно поставити перед вампіром стіну, відволіктися, зайнятися чимось іншим.

ПРИРОДНІ СТИХІЙНІ ЛИХА ТА НЕБЕЗПЕЧНІ ЯВИЩА

ЛИТОСФЕРНІ СТИХІЙНІ ЛИХА

Виверження вулканів

За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

Найбільш відоме виверження вулкану - це виверження Везувія. Поряд з Везувієм процвітали такі стародавні міста, як Помпея, Геркуланум та Стабія. Протягом сторіч Везувій мовчав. 24 серпня 79 р. раптово в блакитне небо над Неаполітанською затокою злетів лавовий корок, який тисячоліттями щільно закупорював жерло кратера Везувію. Високо вгору на декілька кілометрів злетіли уламки гірських порід, зі страшним гуркотом розверзлась вершина гори. Чорна хмара попелу затьмарила сонце й три дні висіла над місцем катастрофи. Тільки 27 серпня, через три доби після початку виверження, вперше проглянуло сонце, яке освітило три мертвих міста.

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після більш-менш тривалої перерви можуть знову ожити. Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластів, які називаються плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщину від 60 до 100 км й плавають на поверхні в'язкої магми.

Навколо Індонезії, яка знаходиться на одному з таких стиків тектонічних плит, більше сотні вулканів; на західному узбережжі Американського континенту, де стикаються Північноамериканська й Тихоокеанська плити, розташовано десяток вулканів. Ці райони, а також східне узбережжя Тихого океану — Камчатка, Курили, Японія — найбільш активні вулканічні зони нашої планети.

Як утворюються вулкани? Надра земної кулі діляться на чотири зони: в центрі — внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, розплавленим є тільки зовнішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутрішнього ядра — невеликий, але його температура сягає 6000 градусів. Однак внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою називається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Геологи вважають, що вона утворюється в нижній частині земної кори та у верхній частині мантії на глибині від 30 до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпечена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її робить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск зазвичай однаковий по всій поверхні магми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкана.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів. До 400-500 км розповсюджується зона випадіння кислотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100-300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лави використовується метод відведення його вбік від населених пунктів шляхом створення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942 р., який загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака); можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973 р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100 °С.

Землетруси

Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збитків.

Ті місця, в яких стикаються між собою тектонічні плити (з них складається земна кора), є сейсмічно небезпечними зонами, тобто рух плит уздовж їхніх границь супроводжується землетрусами. Землетруси з особливо важкими наслідками відбуваються там, де дві тектонічні плити не просто труться одна об одну, а зіштовхуються. Це причина найбільш руйнівних землетрусів. Вчені-геофізики виділили два головних сейсмопояси: Середземноморський, що охоплює південь Євразії від Португалії до Малайського архіпелагу, та Тихоокеанський, що оперезує береги Тихого океану. Вони включають молоді гірські пояси: Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї, Крим, Кордильєри, Анди, а також рухомі зони підводних океанів материків.

Землетрус це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.

Гіпоцентр, або осередок землетрусу, місце, де зсуваються гірські породи.

Епіцентр — точка на поверхні землі, що знаходиться прямо над гіпоцентром

Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсильніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.

Для реєстрації землетрусів зроблено дві шкали. До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками — за так званою шкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею подав 1935 р. американський сейсмолог Ч. Ріхтер. Він запропонував визначати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою в один бал (табл).

Основними характеристиками землетрусів є: глибина осередку, магнітуда та інтенсивність енергії на поверхні землі. Глибина осередку землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30 км, в деяких випадках вона може бути значно більша. Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу і є логарифмом максимальної амплітуди зміщення ґрунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру. Магнітуда за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (найсильніший землетрус). Інтенсивність — це показник наслідків землетрусів, який характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу.

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має найбільшу магнігуду. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.

Помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває від 30 до 60с, або навіть до 3-4 хв. Більш слабкі поштовхи можуть тривати з інтервалами в декілька діб, тижнів, місяців та навіть років.

На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей ґрунту, незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози. Провісниками землетрусів є: швидке зростання частоти слабких поштовхів (форшоків); деформація земної кори, яка визначається спостереженнями із супутників або зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла; зміна відношення швидкостей розповсюдження поздовжніх і поперечних хвиль напередодні землетрусу; зміна рівня ґрунтових вод у свердловинах; вміст ріадону у воді тощо.

Які найсильніші землетруси описані в історії за останні 100 років?

  •  Каліфорнія, США, 18 квітня 1906 року. Епіцентр — біля Сан-Франциско, інтенсивність — 10 балів. Основні збитки міста — через пожежу, яку не вдавалося загасити три дні. Загинуло 700 осіб.
  •  Японія, 1 вересня 1923 року. Опівдні землетрусом зруйновані Токіо і Йокогама. Знищені сотні тисяч будинків, зруйновані мости
  •  й тунелі, страшні пожежі. Загинуло близько 150 тис. осіб.
  •  СРСР, Ашгабат, 6 жовтня 1948 року. О 1 год. 12 хв. без попередніх поштовхів зруйновано більшість будівель у місті. Ушкоджена залізниця. Сила поштовху в епіцентрі — 9—10 балів. Загинуло 110 тис. осіб.
  •  СРСР, Спітак, Ленінакан, 7 грудня 1988 року. Сила землетрусу — 8 балів. Ушкоджені дороги, залізниця. Спітак зруйнований вщент, Ленінакан — на 80%. Загинуло понад 25 тис. осіб.
  •  Гілян, північ Ірану, 21 червня 1990 року. Сила землетрусу — 8 балів. Загинуло понад 50 тис. осіб.
  •  Туреччина, вересень 1999 року. Сила землетрусу — 7,4 бала. Загинуло 17 тисяч осіб.

В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6-8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927 р.). Центральні райони України належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються підземні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так, 1977р. під час землетрусу у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії) сейсмічні хвилі досягли Львова, Рівного, Києва і навіть Москви.

Першість за кількістю землетрусів утримують Японія та Чилі: понад 1000 в рік, або 3 на день.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу

При землетрусі ґрунт відчутно коливається відносно недовгий час — тільки декілька секунд, найдовше — хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коливання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найбільш небезпечними є предмети, які падають.

Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отвори капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.

Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають вздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.

Перебуваючи всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу.

Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають.

Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів.

Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її потребує. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

Зсуви

Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік);

середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);

швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

Зсуви це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги.

Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.

Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які зміщуються при зсувах, перебуває в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дійовими заходами для запобігання зсувів є відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

Селі

Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, обвалів, зсувів, землетрусів.

Селі це наводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних часток, каміння, уламків порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку), що раптово виникають в руслах гірських річок.

«Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено вируюча хвиля висотою з п'ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Селі трапляються в багатьох країнах — в деяких областях Індії та Китаю, Туреччини та Ірану, в гірських районах Північної та Південної Америки. Від селевих потоків страждає населення Кавказу, Середньої Азії та Казахстану. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

  •  грязьові (суміш води з ґрунтом при незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5-2 т/куб.м);
  •  грязекам'яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага — 2,1-2,5 т/куб.м);
  •  водокам'яні (суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага — 1,1—1,5 т/куб.м).

У Карпатах найчастіше трапляються водокам'яні селеві потоки невеликої потужності.

Швидкість селевого потоку звичайно становить 2,5-4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8-10 м/с і більше.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови - достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити вірогідність виникнення селів.

Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: будівництво гребель, каскаду запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення відкосів тощо.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при зсувах та селях

  •  у випадку попередження про селевий потік або зсув слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в безпечне місце;
  •  надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;
  •  почувши шум потоку, що наближається, негайно підніміться з дна лощини вгору по стоку не менше, ніж на 50-100 м. Тим, кого застав селевий потік, врятуватися, як правило, не вдається;
  •  пам'ятайте, що під час руху селевого потоку каміння великої маси розкочується на значні відстані.

ГІДРОСФЕРНІ СТИХІЙНІ ЛИХА

Повені

За даними ЮНЕСКО, від повеней у XX ст. загинуло 9 млн. осіб. Недарма в народі кажуть, що найстрашніші для людини — це вода і вогонь. Повені завдають і великих матеріальних збитків - в деяких країнах до 50% їх національного прибутку. Тільки за рік збитки у всьому світі становлять мільярди доларів. Збитки від повеней зростають. Суттєвим фактором, який сприяє зростанню збитків від повеней, є техногенний вплив на природне середовище. Йдеться, передусім, про вирубку лісів. Після рубок інфільтраційні властивості ґрунту знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів. У тропічних лісах суцільні рубки призводять до збільшення стоку в 2-2,5 рази. Кількість повеней зростає також зі збільшенням кількості міст.

Повінь це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо.

Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Значні, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов'язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше - з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі). Найчастіше затоплення узбережжя спостерігається в країнах північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричинені не тільки морськими хвилями, які сягають 3-4 і більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов'язаними з виходом рік з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків кілометрів завширшки й сотень завдовжки. Під час повені 1962 р. на узбережжі поблизу міста Гамбург (Німеччина) води проникли до 100 км вглибину країни. При цьому загинуло 540 осіб.

Значного лиха завдають людству цунамі — велетенські хвилі, які викликають підводні землетруси. Висота цих хвиль досягає 20 м. Хвилі все знищують на своєму шляху й затоплюють великі території. До небезпечних районів, які потерпають від цунамі, належать Японія, Філіппіни, острови Індонезії (узбережжя островів Ява, Суматра).

Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.

Катастрофічний паводок наприкінці 1988 та впродовж 1999 р. в Закарпатті за своїми наслідками, жертвами і залученням сил став найбільшою після Чорнобиля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 год. у 269 населених пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12 тис. - серйозно пошкоджено. 10680 осіб опинилися просто неба. Значних руйнувань зазнали водозахисні споруди, водопровідне і каналізаційне господарство, мости, автошляхи, енергетичні лінії і зв'язок, відчутливих втрат зазнав агропромисловий комплекс.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Наслідки повеней

  •  затоплення шаром води значної площі землі;
  •  ушкодження та руйнування будівель та споруд;
  •  ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;
  •  руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;
  •  загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;
  •  вимивання родючого шару ґрунту;
  •  псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;
  •  загроза інфекційних захворювань (епідемії);
  •  погіршення якості питної води;
  •  загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів і зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб - влаштування дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней - ландшафтно-меліоративні заходи.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені

  •  отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в безпечне місце - на височину (попередньо відключивши воду, газ, електроприлади);
  •  якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в безпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;
  •  для того щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо);
  •  коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати допомоги.

Снігові лавини

Снігові лавини виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас вздовж схилу.

Лавина — це швидкий раптовий рух снігу та (або) льоду вниз стрімкими схилами гір.

Великі лавини виникають на схилах 25-60° через перевантаження схилу після значного випадіння снігу, частіше під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

В історії людства відомо багато лавинних катастроф. В Альпах відома страшна трагедія, яка сталася під час першої світової війни. На австро-італійському фронті, який проходив засніженими гірськими перевалами, стихія забрала життя близько 10 тис. солдат. Найбільш лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить приблизно до 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

Що ж можуть зробити снігові лавини, які несуть з собою десятки і сотні тисяч тонн? Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год., лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж удар снігової маси - перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від викликаної вибухом великої бомби.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпечних лавин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при снігових лавинах

  •  почувши шум снігової лавини, що наближається, негайно заховайтесь за скелю, дерево, ляжте на землю, захистіть руками голову, притисніть коліна до живота, орієнтуючи своє тіло за рухом лавини, і дихайте через одяг;
  •  при захопленні сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні); якщо це не вдається, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот - людина задихається);
  •  вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

АТМОСФЕРНІ СТИХІЙНІ ЛИХА

Урагани

Ми живемо на дні великого повітряного океану, який розташований навколо земної кулі. Глибина цього океану 1000 км, називається він атмосферою.

Вітри - це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощові хмари на поля, на яких без них нічого б не росло.

Таким чином, вітер - це один з найважливіших компонентів життя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від багатьох стихій.

Англійський адмірал Ф. Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів (табл.).

Він розподілив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас. Вітер силою в балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах великих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це ураган. Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані поблизу узбережжя Центральної Америки. На Далекому Сході і в районах Індійського океану урагани (циклони) мають назву тайфунів. Суть усіх явищ одна. Ураган, тайфун, тропічний циклон - це велетенські віхоли нашої планети. Американські вчені підрахували, що енергії урагану вистачило б, щоб на цілих п'ять місяців забезпечити всю Західну Європу електроенергією. Щорічно на земній кулі виникає та повністю розвивається не менше 70 тропічних циклонів зі штормовими та ураганними вітрами.

Тропічні урагани найчастіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим океаном, коли нагріта сонцем вода віддає своє тепло повітрю. Діаметр такого урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас доходить до 500 км/год., в цьому і полягає його руйнівна сила.

У центрі кожного тропічного циклону утворюється область дуже низького тиску з високою температурою. Це і є «око тайфуну». Його діаметр - 10-30 км. Швидкість вітру в тропічному циклоні - до 400 км/год.

Коли ураган наближається до узбережжя, він жене поперед себе величезні маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай зливами і смерчами, шалено налітає на узбережжя і нищить усе живе.

Одне з найстрашніших стихійних лих, яке трапилось на нашій планеті, приніс тропічний ураган, який розігрався у листопаді 1970 р. в Бенгальській затоці. Тайфун, який там виник, рушив на північ, в гирло Гангу. Води «великої священної» ріки Індії затопили 800000 кв. км узбережжя. Ураган мав швидкість вітру 200 - 250 м/с, морські хвилі досягали висоти 10 м. В цій катастрофі загинуло близько 400 тис. осіб.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозування ураганів. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супутниками з космосу, літаки метеослужби летять до «ока тайфуну», щоб отримати точні дані. Ця інформація закладається в комп'ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Щорічно в Америці спостерігається близько 900 смерчів, які там називають торнадо. Найчастіше це стихійне

лихо трапляється на території штатів Техас і Огайо, де від нього гине в середньому 114 осіб на рік.

Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх - холодне. Тепле повітря, звичайно, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку починає дути вітер, котрий відхиляє вбік потік теплого повітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год, (рис).

Рис. Схема утворення смерчу.

Смерч спричиняє нищення будівель, пожежі, руйнування різноманітної техніки, вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці вихор підняв у повітря будинок з трьома його мешканцями, повернув його на 360° і опустив на землю без жодного ушкодження.

Трапляються смерчі і в Україні: південні смерчі спостерігаються на Чорному та Азовському морях.

Аналогічно ураганам смерчі спочатку розпізнають з космічних метеорологічних супутників погоди, а потім за допомогою зйомок простежують їх розвиток та рух.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при ураганах

  •  отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері, вікна;
  •  з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;
  •  в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отримати травми від осколків розбитого скла;
  •  найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;
  •  коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві);
  •  ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.

Пожежі

Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і тільки 7-8% спричинені блискавками.

Пожежі це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі - лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв. (слабка пожежа) до 16 м/хв. (сильна пожежа), висота полум'я - 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год., залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкістю 5-8 км/год., охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1-0,5 м/хв., виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20—30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:

  •  засипання вогню землею;
  •  заливання водою (хімікатами);
  •  створення мінералізованих протипожежних смуг;
  •  пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення протипожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома заходами. При першому навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при пожежах

  •  при пожежах треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілий ґрунт;
  •  небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;
  •  перед тим як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з головою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо;
  •  двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум'я від швидкого притоку свіжого повітря;
  •  в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;
  •  для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;
  •  якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум'я, бігти не можна, це ще більше роздмухує полум'я;
  •  якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притисніть;
  •  при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, землю, простирадла та інші засоби;
  •  виходити із зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрямку, звідки дме вітер;
  •  при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (берези, ліщини), лопати тощо; гілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом.

ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ

Техносфера має підвищену концентрацію негативних факторів. Основними носіями травмуючих і шкідливих факторів у виробничому середовищі є машини та інші технічні пристрої, хімічні і біологічні активні предмети праці, джерела енергії, нерегламентовані дії, працівників, порушенім режимів і організації діяльності, а також відхилення від припустимих параметрів мікроклімату у робочій зоні. Травмуючі та шкідливі фактори за своїм походженням підрозділяються на фізичні й хімічні.

Фізичні фактори:

  •  машини, тобто пристрої, що виконують механічний рух з метою перетворення енергії (енергетичні машини, наприклад, двигуни, турбіни)
  •  механізми - системи ланок (тіл), що перетворюють рух одних ланок у необхідний рух інших; у залежності від виду елементів, що складають механізм, характеру їхньої взаємодії і руху розрізняють механізми зубцюваті, диференціальні, планетарні, реверсивні, кривошипні й інші, а також пневматичні і гідравлічні, якщо в перетворенні руху бере участь газ чи рідина.

До фізичних факторів небезпеки відносять також підвищені рівні шуму і вібрації, електромагнітні і іонізуючі випромінювання. підвищений рівень статичної електрики, підвищене значення напруги в електричному ланцюзі й інші.

Хімічні фактори - речовини і з'єднання, різні за агрегатним станом і такі, що мають токсичний, подразнюючий, сенсибілізуючий, канцерогенний і мутагенний вплив на організм людини і впливають на його репродуктивну функцію.

Розглянемо вплив електричного струму на організм людини. Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив: термічний - нагрівання тканини живого організму: біологічний - подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму; електролітичний - розпад крові й плазми. Будь-яка з цих дій може призвести до електричної травми, тобто до пошкодження організму дією електричного струму. Розрізняють місцеві електротравми та електричні удари. До місцевих електротравм відносять: електроопіки - результат теплової дії електричного струму в місці контакту; механічні пошкодження - розриви шкіри, вивихи, переломи кісток. Електричний удар є дуже серйозним ураженням організму людини, що викликає збудження живих тканин тіла електричним струмом і супроводжується судорожним скороченням м'язів. Залежно від наслідків електричні удари розподіляють на чотири ступені:

  •  судорожне скорочення м'язів без непритомності;
  •  судорожне скорочення м'язів з непритомністю, але зі збереженням дихання й роботою серця;
  •  судорожне скорочення м'язів із непритомністю та порушенням дихання або серцевої діяльності;
  •  стан клінічної смерті.

Тяжкість ураження електричним струмом залежить від цілого ряду чинників: значення сили струму; електричного опору тіла людини і тривалості протікання через нього струму; роду і частоти струму (змінний, постійний); індивідуальної особливості людини та умов оточуючого середовища. Основним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини, є сила струму Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи та фізичного розвитку людини. Для жінок порогове значення струму в 0,5 рази нижче, ніж для чоловіків.

Людина починає відчувати змінний струм промислової частоти (50 Гц) приблизно з 1 мА (пороговий відчутний струм). При струмі 10-15мА виникає судорожне скорочення м'язів, яке весь час підсилюється, і людина не може звільнитися від контакту зі струмопровідною частиною (пороговий невідпускаючий струм). При 50 мА порушується дихання, а струм 100 мА призводить до фібриляції серцевих м'язів. Найнебезпечнішою є частота струму для людини - 50 Гц. Найнебезпечнішим є шлях струму: рука - нога, рука- рука, особливо при проходженні струму через мозок, серце, легені.

Опір тіла людини залежить від стану нервової системи людини, її фізичного розвитку. З віком знижується опір організму людини та ймовірнішим стає ураження найважливіших органів: легенів, серця, головного мозку. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20-1000 Гц. Змінний струм небезпечніший постійного, але це характерно для напруги до 250 - 300В. При більшій напрузі небезпечнішим стає постійний струм. Деякі захворювання людини (хвороби шкіри, серцево-судинної системи, нервові хвороби) роблять її сприятливішою до електричного струму. Тому до обслуговування електричного обладнання допускаються особи, що пройшли спеціальний медичний огляд. На важкість ураження електрострумом впливає стан виробничого середовища. Наприклад, підвищення вологості приміщення збільшує небезпеку ураження.

Аналіз нещасних випадків, пов'язаних з дією електричного струму; дозволяє виявити їх основні причини, які можна об'єднати у такі групи:

  •  випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою:
  •  несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;
  •  поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнизах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання, замиканім фази на землю;
  •  замикання струмопровідних частин, розряд блискавки та інше.

Хімічні фактори небезпеки - це. токсичні речовини різного агрегатного стану, здатні викликати. які-небудь впливи на організм людини загального, місцевого чи віддаленого несприятливого характеру.

В цей час відомо близько 7 млн. хімічних речовин і сполучень, із яких 60 тис. знаходять застосування в діяльності людини: 5500 - у виді харчових добавок, 4000 - лік, 1500 - препаратів побутової хімії. На Міжнародному ринку щорічно з'являється від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей.

Хімічні речовини (органічні, неорганічні, елементоорганічні) у залежності від їх практичного використання класифікують так:

  •  промислові отрути, що використовуються у виробництві: органічні розчинники (діхлоретан), паливо (пропан, бутан), барвники (анілін);
  •  отрутохімікати, що використовуються в сільському господарстві: пестициди й інші;
  •  лікарські засоби (аспірин):
  •  побутові хімікати, що застосовуються у вигляді харчових добавок (оцет), засоби санітарії, особистої гігієни, косметики і т. ін.;
  •  біологічні рослинні і тваринні отрути, що містяться в рослинах (цикута), у грибах (мухомор), у тварин (змії) і комах (бджоли);
  •  отруйні речовини (ОР) - зарин, іприт, фосген і ін.

Отруйні властивості можуть виявляти практично всі речовини, однак до отрути прийнято відносити лише ті, котрі свою шкідливу дію виявляють у звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях. До промислових отрут відноситься велика група хімічних речовин і з'єднань, що використовуються як сировина, проміжні або готові продукти у виробництві.

Хімічні речовини проникають в організм у виді пару, газів, . рідин, аерозолів, з'єднань, сумішей.

В організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і шкіру Проте, основним шляхом надходження є легені. Крім гострих і хронічних професійних отруєнь промислові отрути можуть бути причиною зниження стійкості організму і підвищеної загальної захворюваності.

Побутові отруєння найчастіше виникають при влученні отрути в шлунково-кишковий тракт. Можливі гострі отруєння і захворювання при влученні отрути безпосередньо в кров, наприклад, при укусах змій або при ін'єкціях лікарськими препаратами.

Розподіл отруйних речовин в організмі підпорядковується певним закономірностям. Спочатку відбувається динамічний розподіл речовини, обумовлений інтенсивністю кровообігу. Потім основну роль починає грати поглинаюча здатність тканин. Для ряду металів (срібло, марганець, хром й ін.) властиво швидке виведення з крові і накопичення в печінці й нирках. З'єднання барію, .берилію, свинцю утворюють міцні з'єднання з кальцієм і фосфором і накопичуються в кістковій тканині.

Токсичність (отруйність) - здатність хімічних сполук і речовин біологічної природи робити шкідливі дії на організм людини, тварин і рослин. Токсична дія шкідливих речовин - результат взаємодії організму з шкідливою речовиною і навколишнім середовищем. Ефект впливу різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, його фізико-хімічних властивостей, тривалості надходження, хімічних реакцій в організмі. Крім того, він залежить від статі, віку, самопочуття, шляху надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов й інших супутніх факторів навколишнього середовища. Загальна токсикологічна класифікація отрути містить у собі такі критерії впливу на живі організми:

  •  нервово-паралітичні (судороги, паралічі) - нікотин, деякі пестициди, ОР;
  •  нашкірний (місцеві запалення в сполученні із загально токсичними явищами) - оцетова есенція, діхлоретан, миш'як;
  •  загальнотоксичні (кома, набряк мозку, судороги) - алкоголь і його сурогати, чадний газ;
  •  задушливий (токсичний набряк мозку) - оксиди азоту, деякі ОР;
  •  сльозоточивий і дратівний (роздратування слизуватих оболонок очей, носа, горла) - пари міцних кислот і лугів;
  •  психотропний (порушення  психічної активності, свідомості) - наркотики, атропін.

Разом з тим, отрути мають і так звану виборчу токсичність, тобто становлять найбільшу небезпеку для певного органу або системи організму. Токсичні отрути за виборчою ознакою підрозділяють на:

  •  серцеві - до них відносяться багато лікарських препаратів, рослинні отрути, солі металів (барію, калію);
  •  нервові, що спричиняють порушення психічної діяльності - це алкоголь, наркотики, чадний газ, деякі пестициди;
  •  печіночні - серед них варто виділити хлорований вуглеводень, отруйні гриби, феноли й альдегіди.
  •  ниркові - це з'єднання важких металів, етиленгліколь, щавлева кислота;
  •  кров'яні - це анілін і його похідні, нітрити;
  •  легеневі - оксиди азоту, озон, фосген та інші.

Про небезпеку речовин, тобто їх здатність викликати негативні для здоров'я ефекти в умовах виробництва або в побуті, можна судити за критеріями токсичності:

  •  ГДК (гранично допустимими концентраціями) у повітрі робочої зони, воді, ґрунту і т. ін.;
  •  середніми смертельними дозами і концентраціями у повітрі, на шкірі, у шлунку та інше;
  •  величиною порогів шкідливої дії (однократного, хронічного).
  •  Показники токсичності визначають клас небезпеки речовини. За ступенем небезпеки шкідливі речовини розподіляють на чотири класи:
  •  надзвичайно небезпечні речовини - ГДК < 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть мають ГДК = 0,01 мг/м3);
  •  високо небезпечні речовини - ГДК = 0,1... 1.0 мг/м3 (марганець має ГДК = 0,3 мг/м3);
  •  помірковано небезпечні - ГДК = 1,0... 10 мг/м3 (азоту диоксид має ГДК = 2 мг/м3);
  •  малонебезпечні - ГДК >10 мг/м3 (чадний газ має ГДК = 20 мг/м3).

Шляхи знешкодження отрути в організмі різні. Перший і головний з них - зміна хімічної структури отрути в тілі людини в результаті обміну речовин. Органічні сполуки, наприклад, піддаються найчастіше окислюванню, відновленню менш шкідливих і менш активних в організмі речовин.

Не менш важливий шлях знешкодження - виведення отрути через органи подиху, травлення, нирки, потові і сальні залози, шкіру. Важкі метали, як правило, виділяються через шлунково-кишковий тракт, деякі органічні сполуки - у незмінному виді - через легені, і, частково, після фізико-хімічних перетворень - через нирки і шлунково-кишковий тракт.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НЕБЕЗПЕКИ

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це соціальний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати: 1) окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; 2) об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми перебігу конфліктів:

  •  відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;
  •  закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але точиться невидима боротьба.

Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (громадянська війна, страйки) та між державами (війни, партизанські рухи).

Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Іспанії та ін.

Війна це збройна боротьба між: державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між: певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої світової війни в СРСР (1941 — 1945 рр.) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.

На сьогодні у світі є понад 50000 ядерних бойових головок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу. А скільки шкоди людству завдали наземні, підземні та підводні випробування атомної зброї військовими США та Франції в Тихому океані на мальовничих атолах Бікіні, Муруроа, в преріях штату Невада та ін. У СРСР функціонував ядерний полігон «Об'єкт-700» на Новій Землі та ракетодром «Плесецьк» в Архангельській області. За тридцять років (1961-1990) у Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тисяч контейнерів із радіоактивними відходами (головним чином ядерне паливо підводних човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї. За 40-річний період випробувань у повітря планети було викинуто приблизно 12,5 тонн радіоактивних речовин. У води океанів під час цих вибухів було викинуто близько 2 т радіонуклідів від підводних та надводних вибухів, а також майже 4т-від наземних. Величезна кількість продуктів розпаду, що надійшла в атмосферу, осідає ще й досі в усіх куточках земної кулі.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915 року німці здійснили першу газобалонну атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В'єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середовища скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т гербіцидів, «ей-джент-орандж», близько 23000 т дефоліантів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн. осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202000 га лісу та 1,11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. В 1943-1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Матеріали Нюрнберзького процесу (1945-1946) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Активно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 р. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, навмисне завезеної із США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами. У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22—25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XX ст. — початку XXI ст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні, війна в Іраку та низка інших «малих» війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

Досить швидко росла кількість загиблих у війнах мирних громадян, з 5% від кількості усіх загиблих у Першій світовій війні до 75% — у другій й 80-90% - в 150 подальших малих війнах.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 436 Кримінального кодексу України)

Планування, підготовка розв'язання та ведення агресивної війни чи воєнного конфлікту а також: участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)

Ведення агресивної війни або агресивних дій карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)

Тероризм

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм — антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Можна також вести мову про можливість біологічного, ядерного, інформаційного тероризму тощо.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація — вимога викупу);

насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей);

розповсюдження сибірської виразки, зараження населених пунктів віспою та бубонною чумою тощо.

Аж до 80-х років XX ст. ареною активного терору залишалась Європа. В європейських аеропортах регулярно захоплювали літаки. Від рук терористів гинули політичні діячі. Так, в Іспанії баскські терористи вбили прем'єр-міністра Корреро Бланко, а в Італії — екс-прем'єра Альдо Моро. В 70-80 роки у всьому світі часто гриміли вибухи в громадських місцях — вокзалах, аеропортах, магазинах та житлових будівлях.

На території Європи загально відомі організації: італійські «Червоні бригади», німецьке «Відділення Червоної Армії», баскська ЕТА, Ірландська республіканська армія (ІРА), войовничі носії ультралівих поглядів, які за допомогою крові та терору намагаються вирішити «національне питання».

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Організацій, які боролися за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави.

Особлива ситуація склалась у Росії у зв'язку з Чечнею — у пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві, Волгодонську, Буйнакську, Беслані. Чечня стала одним з центрів світового тероризму (мусульманського тероризму).

Ісламський фундаменталізм усе відвертіше нагадує про себе на світовій політичній арені, перетворюючись на небезпечну силу, насамперед для багатоконфесійних держав планети. Експерти попереджають, що в наступному десятиріччі рух ісламістів, який надихають крайні радикали в мусульманському суспільстві, може набути глобальних розмірів і накрити хвилею терактів більшу частину планети.

Протягом декількох останніх років ісламські фундаменталісти вже продемонстрували рішучість боротися будь-якими, в тому числі кривавими методами проти своїх супротивників в різних регіонах земної кулі. На Близькому Сході - це представники палестинських угруповань «Хамас», націоналістичні та ісламські рухи, в тому числі проарафатівські організації (наприклад, бойовики правого крила ФАТХа «Танзім»). В Афганістані — це представники організації Усами бін Ладена «Аль-Каїда». США залишаються головною ціллю для терористичних акцій фундаменталістів. В лютому 1993 року вони підірвали бомбу у Всесвітньому торговому центрі в Нью-Йорку (6 чоловік загинуло, тисячі отримали поранення). Створили на Філіппінах законспіровану мережу фанатиків для здійснення диверсій проти американських цивільних літаків. Вибухи в посольстві США в Кенії та Танзанії забрали 224 життя.

Чотири вибухи, які пролунали 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, Вашингтоні та біля Піттсбурга, без перебільшення, вразили світ. Терористам з організації Усами бін Ладена «Аль-Каїда» вдалося захопити декілька цивільних літаків, за штурвалами яких терористи-смертники таранили вежі Всесвітнього торгового центру та будівлю Пентагону. Внаслідок вибуху та пожежі завалилися Північна та Південна вежі торгового центру. Внаслідок теракту загинуло близько 3 тисяч чоловік.

Через неможливість країн з екстремістською чи релігійно-екстремістською державною ідеологією вести проти інших країн війни старого типу (такі як Друга світова або «холодна»), екстремістські угруповання цих країн неминуче повинні були звернутися до «зброї слабких» — терору, а глобалізація світу також неминуче повинна була надати їх діям глобального характеру, тобто призвести до світової терористичної війни. Ця війна почалась давно, але світ помітив це 11 вересня 2001 року після трагедії в Нью-Йорку та Вашингтоні.

Загальносвітова діяльність терористів не спадає. Змінюються тільки осередки тероризму: США, Росія, Ізраїль, Палестина, Іспанія, Ірак тощо.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині — це «кримінальній тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів (далі за текстом ст. 258) ... караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років (ст. 258 Кримінального кодексу України)

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії, Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. У грудні 1972 р. був створений Спеціальний комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995 р. Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його проявів ускладнює вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника — це залишитися живим. Тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще - це тихо сидіти і не привертати до себе уваги, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки). При стрілянині, відкритій терористами, негайно лягайте на підлогу.

Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення

Глобальна злочинність — ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з насильством.

Яка ж існує зброя для самозахисту? Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

Аерозольний балончик — це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до 100 мл, заповнений отруйливими речовинами. Отруйливі речовини, які використовують в газовій зброї, викликають тимчасове і зворотне ураження людини. Радіус дії зазвичай становить — 1,5-3 м. Кількість рідини розрахована на 5-8с дії. Отруйлива речовина діє на людину протягом 10-20 хв. (в міліцейських балонах концентрація отруйливих речовин вища).

У травні 1995 р. було введено в дію розпорядження Кабінету Міністрів, згідно з яким дозволялось виготовляти і продавати в Україні газові балончики тільки з двома речовинами: МПК і капсаїцином. Сьогодні в Україні найбільш розповсюджені аерозолі, які містять МПК («Терен»).

Серйознішим засобом самооборони є пістолет. Для придбання, збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягай 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров'я може володіти указаним засобом самооборони. Дозвіл оформлюється за місцем проживання строком на 1-3 роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати. Запам'ятайте, забороняється передавати пістолет і патрони до нього іншим особам без відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї необхідно терміново сповістити про це в правоохоронні органи.

Засобом самозахисту може стати і пневматична зброя. Наприклад, з відстані 10 м куля пневматичного пістолета здатна ввійти в м'які тканини людини на 2 мм, чого буває достатньо для того, щоб зупинити злочинця. На придбання пневматичної зброї не потрібно дозволу. Але з січня 1995 р. придбання і використання пневматики обмежене — щоб купити зброю, яка має калібр більше 4,5 мм і швидкість польоту кулі понад 100 м/с, необхідно взяти дозвіл в органах внутрішніх справ. Цей засіб самооборони також має як недоліки, так і переваги. Наприклад, на траєкторію польоту металевої кульки не впливає зустрічний вітер (на відміну від газових пістолетів, при пострілі з яких ціль накривається газовою хмарою). Однак ця зброя досить громіздка і головне — не існує законодавчих актів, які регламентують її застосування як засобу самозахисту.

Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої, їх застосування дуже просте: висмикнеш дротик — брелок для ключів, сумка чи дипломат починають видавати такі гучні й пронизливі звуки, що будь-який зловмисник побоїться мати справу з вами далі, не привертаючи до себе загальної уваги. Такий сигнальний пристрій розрахований на 1 чи 2 години безперервного крику, й вимкнути його, не знаючи секрету, практично неможливо. Засіб вважається доволі безпечним. Єдине застереження — потужність звукового тиску не повинна перевищувати 80 децибел.

Якщо людина не має змоги придбати зброю для самозахисту або не має можливості її застосувати, можна скористатися простими порадами на кожний день щодо особистої безпеки:

  •  гроші та цінні речі тримайте при собі; портфелі, сумочки не залишайте без догляду;
  •  в кафе або барі, перш ніж повісити пальто на вішалку або спинку крісла, заберіть з нього гроші і документи;
  •  не відчиняйте двері незнайомій людині (або тримайте двері на ланцюжку); пам'ятайте, грабіжники можуть приходити під виглядом сантехніків, службовців газопостачання, електромережі і навіть працівників міліції; посадові особи зобов'язані самі пред'явити посвідчення;
  •  якщо Ви маєте при собі кишенькові гроші, то, по можливості, беріть їх стільки, скільки думаєте витратити; не показуйте відкрито, що у Вас із собою багато грошей;
  •  гаманець з грошима ніколи не слід класти в зовнішню кишеню пальта, піджака чи сумки, особливо в переповнену харчами сумку;
  •  нападаючи на жінок, злочинці часто намагаються вирвати з їхніх рук сумочку, тому безпечніше носити сумку на ремені через плече, притискуючи її до себе;
  •  ніколи не носіть разом гроші і документи;
  •  повертаючись додому пізно ввечері, намагайтесь йти по освітленій та жвавій вулиці, уникаючи темних провулків та парків, хоча це й забере більше часу; в вечірній час треба бути напоготові на вулиці, в транспорті, в під'їзді будинку, в ліфті;
  •  не ходіть по вулицях з навушниками: можна не почути злочинця, що підкрадається ззаду, або чийогось попередження;
  •  уникайте ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п'яними), краще виглядати боягузом в очах злодіїв, ніж бути побитим до смерті;
  •  уникайте повертатись додому вночі на самоті; ніколи не сідайте в машину до незнайомих людей;
  •  якщо на Вас напали, кричіть якомога голосніше або розбийте скло найближчого помешкання чи магазину; чи спробуйте поговорити з нападником і зверніться до його почуттів.

Найсуворіші покарання, передбачені Кримінальним кодексом України, встановлюються за вбивство та зґвалтування. Статеві злочини через серйозність фізичних та психологічних наслідків для жертв належать до особливо важких посягань. Кримінальні дані свідчать, що цей злочин (зґвалтування) має тенденцію до зростання. Потерпілі, як правило, в міліцію не заявляють через страх громадського розголосу, а також не хочуть переживати неприємну процедуру слідства та суду. За результатами вибіркових досліджень, на кожне зґвалтування, за яким ведеться слідство, припадає 6-8 злочинів, які залишаються без покарання. Тому злочинці і коять нові й нові напади.

Наведемо деякі поради щодо захисту від зґвалтування.

Не провокуйте зґвалтування своїм зовнішнім виглядом, не слід давати щонайменших приводів до залицянь з боку незнайомця.

Слід уникати улюблених місць ґвалтівників — віддалених пляжів, місць для заміського відпочинку тощо, а також не рекомендується у сутінках ходити через двори, парки та сквери.

В останній час частіше трапляються зґвалтування, які скоїли підлітки. Це зазвичай групові зґвалтування, які відрізняються особливою жорстокістю, тому що неповнолітні йдуть на злочин в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Обходьте місця, де збираються підлітки.

При нападі можна спробувати установити хоч якийсь контакт зі злочинцем, тобто заставити його думати про жінку як про людину, а не сексуальний об'єкт, а також за допомогою хитрощів спробувати заманити ґвалтівника у місце, де є потенційний захист.

При нападі можна також застосувати фізичний опір — завдати удару по больових місцях: в області паху, по очах. Бити треба коліном, ліктем. Спричинити біль також можна в ділянці обличчя, шиї, живота. Захищаючись, треба завжди йти до кінця — на карту може бути поставлене життя жінки.

При нападі потрібно голосно кричати. Краще кричати «пожежа», ніж «ґвалтують».

При спробі зґвалтування можна сказати злочинцю, що Ви хворі на захворювання, яке передається статевим шляхом (СПІД, сифіліс, гонорея тощо).

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років (ст. 152 Кримінального кодексу України)

За деякі види зґвалтувань ст. 152 Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 року, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном до 15 років.

Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння

Формування засад ринкової економіки (перехідний період) створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію. Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Саме прибуток і форма його отримання стають головним структуротворчим чинником українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Водночас набувають сили і негативні чинники: формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збіднення та збагачення мають деформований характер.

За таких обставин різко зростають форми та розміри соціальних відхилень (злочинність, самогубство, наркоманія, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства.

Алкоголь і здоров'я

Мабуть, у нас немає жодної сім'ї, яку прямо чи опосередковано не хвилювала б проблема алкоголізму.

Алкоголізм — страшна хвороба, яка за розповсюдженням на Землі займає третє місце після серцево-судинних та ракових захворювань. Третя хвороба цивілізації!

Чим саме приваблює алкоголь? Він збуджує, підбадьорює, піднімає настрій, змінює самопочуття, робить бесіду жвавішою.

Алкоголь — висококалорійний продукт, швидко забезпечує енергетичні потреби організму. А в пиві і сухих виноградних винах до того ж є цілий набір вітамінів та ароматичних речовин. Усе це правильно, але алкоголь ніколи не може бути корисною речовиною і лише тимчасово призводить до вдаваного поліпшення стану. Алкогольні напої паралізують діяльність абсолютно всіх органів людини. Як і нікотин, алкоголь — наркотик, до якого швидко звикають і не задовольняються малими дозами.

Стадії розвитку алкоголізму мають певну закономірність. Перший прийом викликає захисну реакцію — адже організм прийняв отруту. Це можуть бути нудота, блювання, головний біль, запаморочення і таке інше. Ніяких приємних відчуттів при цьому не виникає. Однак при повторних прийомах алкоголю настає ейфорія, а захисна реакція поступово слабшає. З часом стан ейфорії стає для людини потребою, і вона вже не може обходитись без алкогольних напоїв. Внаслідок неодноразових прийомів алкоголю залежність від нього постійно зростає, за відсутності алкоголю людина починає відчувати хворобливий стан, який дуже важко переноситься. Різко знижується працездатність, виникає головний біль, тремтять кінцівки, людину морозить — це характерні симптоми абстинентного синдрому (алкогольне похмілля). В такому стані найкраще знімає головний біль повторний прийом алкоголю, а це тільки закріплює залежність людини від нього. Поступово ця залежність перетворюється на нестримний потяг негайно, якомога швидше знайти і прийняти наркотик. В потязі добути алкогольний напій хворий йде на будь-які дії, зокрема злочинні, готовий зняти з себе останній одяг, все винести з дому. І ніхто в більшості випадків не проводить паралелі між власним досвідом вживання невеликих доз алкоголю з наступною деградацією, перетворенням на людину з важкою алкогольною залежністю.

Отже, що таке хронічний алкоголізм? За визначенням ВООЗ, це вимушене вживання спиртних напоїв, зумовлене психічною та фізичною залежністю від алкоголю, настанням психічних та фізичних розладів при раптовому припиненні потрапляння спирту в організм (синдром похмілля). При подальшому розвитку хвороби з'являються розлади діяльності основних органів та психіки.

Чим відрізняється пияцтво від алкоголізму? Різниця між ними тільки в кількості випитого: пияцтво є початковою стадією хворобливого стану — алкоголізму, який розвивається внаслідок непомірного та систематичного вживання спиртних напоїв.

У нашому організмі немає жодного органу, на який би алкоголь не діяв негативно. Незначна кількість його всмоктується в порожнині рота, далі — в системі травлення: в шлунку — біля 20% і в кишечнику — близько 80%. Вже через 5 хвилин після вживання спиртного алкоголь виявляється в крові, а через 2 години всмоктується повністю. Алкоголь всмоктується досить швидко в кров, яка розносить його по всьому організму. Але розподіляється алкоголь в різних тканинах організму нерівномірно і, як встановлено, основна його доза потрапляє в мозок. Близько 10% прийнятого алкоголю виділяється з організму з повітрям, сечею. Алкоголь, який всмоктався, поступово руйнується, однак деяка частина його фіксується тканинами і виводиться з організму дуже повільно протягом 2-3 тижнів. Як і інші отруйні речовини, алкоголь знешкоджується в печінці. Беручи участь у знешкодженні спирту, печінка сама зазнає його шкідливої дії. Алкоголь викликає запальну реакцію в клітинах печінки, вони зневоднюються, зморщуються, ущільнюються і гинуть. Відбувається часткова заміна цих клітин щільними сполучнотканинними рубцями. Таким чином алкогольний гепатит (запалення печінки) переходить у грізне необоротне захворювання, яке називається цирозом. Живіт збільшується через утворення водянки черевної порожнини. Розвивається загальне отруєння організму, і людина гине.

Користуючись з нагоди, слід ще раз зауважити, що алкоголь — це універсальна отрута, яка діє на весь організм. Особливо сильну шкідливу дію його відчуває високоорганізована система організму — головний мозок. Алкоголь нерівномірно розподіляється в тканинах тіла. Найбільше його поглинає головний мозок, тому що в нервових клітинах головного мозку є велика кількість ліпідів, у яких алкоголь розчиняється краще, ніж в інших середовищах. У молодих людей судини мозку порівняно великого розміру (це потрібно для повноцінного живлення клітин, які ростуть), тому приплив крові до них більший. Зберігається алкоголь у головному мозку до 90 днів. При важкому отруєнні алкоголем гине декілька тисяч клітин сірої речовини головного мозку. І хоча їх у кожного з нас 17 млрд., таке марнотратство — недопустиме!

Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.

Пияцтво та алкоголізм завдають великої економічної, соціальної та моральної шкоди суспільству. Люди, які п'ють, частіше хворіють, допускають брак в роботі, через них стаються аварії і травми (20% побутового і 46% вуличного травматизму). Через провину п'яних водіїв все частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5%). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв'язок зі злочинністю — 96% правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп'яніння.

Тютюнокуріння

Сьогодні смертність населення України визначається передусім неінфекційними захворюваннями, тісно пов'язаними з широким розповсюдженням факторів ризику, які характерні для поведінки людини.

Серед них тютюнокуріння — основна причина передчасної смерті, якій можна запобігти. Тютюн — фактор ризику більш ніж 25 хвороб. Наведемо цифри та факти щодо куріння:

за оцінками ВООЗ біля третини дорослого населення світу (серед яких 200 мільйонів — жінки) курять;

кожного року в світі тютюн викликає 3,5 мільйонів смертей, або 1000 — щодня;

за прогнозами, глобальна тютюнова «епідемія» забере життя 250 мільйонів сучасних дітей та підлітків.

Зараз можна говорити про епідемію куріння. В Європі курить близько половини дорослого населення. Характерно, що спостерігаються дві тенденції: зниження куріння в розвинутих країнах та збільшення у відстаючих. Так, у США понад 30 мільйонів осіб кинули курити (за останні роки). Нині в США курить лише чверть дорослого населення. Водночас у відстаючих країнах за останні 25 років кількість курців збільшується, що за підрахунками спеціалістів призведе до того, що в найближчі 20—30 років щорічно від хвороб, пов'язаних з курінням, буде вмирати понад 7 мільйонів осіб.

Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. У нас курять 12 мільйонів громадян - це 40% населення працездатного віку. З них 3,6 мільйона жінок і 8,4 мільйона чоловіків. Курить кожна третя-четверта жінка репродуктивного віку (20-39 років). За даними експертів ВООЗ, ця шкідлива звичка викликає в Україні 100-110 тисяч смертей щорічно. Дорослий курець викурює в середньому 1650 цигарок за рік.

Дія тютюну прихована, тому це особливо підступний і небезпечний ворог. Тяжкі захворювання спостерігаються не відразу, вони виникають поступово й непомітно. Коли ж зміни в організмі стають очевидними, тобто з'являються різні хронічні захворювання, люди пояснюють це чим завгодно, тільки не курінням, оскільки від початку систематичного вживання тютюну до появи перших ознак хвороби минає більш-менш тривалий строк.

Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова тютюнового диму. Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті цигарку або сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця, цьому заважають запаморочення і нудота. Тому, хто починає курити, зазвичай дуже гидко, він не дістає ніякого задоволення, але бажання «не спасувати» змушує його курити знову. Поступово організм пристосовується до нікотину, і куріння не викликає таких неприємних відчуттів, хоча отруєння організму триває. Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму входить близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, сірководень, чадний газ, тютюновий дьоготь тощо.

Вчені встановили, що куріння — один з основних чинників, який призводить до того, що розвивається рак легень. Куріння збільшує ризик захворіти не тільки на рак легень, а й на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, сечового міхура.

Тютюн негативно впливає на серцево-судинну систему, репродуктивні органи. Так, французькі лікарі науково-дослідного центру Парижа встановили, що у 8 з 10 випадків імпотенція виникає через звуження кровоносних судин, викликане курінням. За даними вчених, 50% обстежених курців в тій чи іншій формі страждають на імпотенцію. Статева функція відновлюється, коли людина припиняє отруєння свого організму тютюном.

Абсолютно неприпустимо курити вагітним жінкам. Тютюнові отрути не затримуються плацентою, а вільно проникають у кров плоду. Нікотин звужує судини, тому плід одержує менше поживних речовин і кисню, ніж потрібно. Медицина також застерігає: у жінок, які курять, недоношені та мертві діти народжуються в 2-3 рази частіше, ніж у тих, що не курять, а новонароджені діти здебільшого мають масу тіла на 100-200 г меншу від маси тіла новонароджених, матері яких не курять.

Дівчатам треба твердо запам'ятати, що від куріння жінка швидше старіє, раніше з'являються зморшки на обличчі, жовтіють зуби, неприємно тхне з рота, грубіє голос.

Згубна дія тютюну не обмежується змінами в організмі курця. В закритому приміщенні під час куріння скупчується велика кількість тютюнового диму. Перебуваючи в цьому приміщенні, його вдихають і люди, які не курять. Підраховано, що людина, яка перебуває протягом години в накуреному приміщенні, вдихає стільки тютюнового диму, мовби викурила чотири сигарети. Слід зазначити, що пасивний курець потрапляє у такий же стан, що й курець. У людини, яка довгий час перебувала в накуреному приміщенні, з'являються ознаки нікотинової інтоксикації (отруєння): виникає головний біль, нудота, кволість.

Хоча про шкідливий вплив куріння на організм багато говориться в медичних закладах, школах, пресі, люди все одно курять. Чому?

До нікотину дуже швидко звикають. Причина — в дії нікотину на організм людини. Складові тютюнового диму всмоктуються в кров і розносяться нею по всьому організму. Через 2-3 хвилини після вдихання диму нікотин проникає всередину клітин головного мозку та ненадовго підвищує їх активність.

Разом з цим короткострокове розширення судин мозку та вплив аміаку на нервові закінчення дихальних шляхів суб'єктивно сприймаються курцями як свіжий приплив сил або своєрідне відчуття заспокоєння. Однак через деякий час цей стан зникає, відбувається звуження судин мозку і зниження його активності. І щоб знову відчути піднесення, курець тягнеться за цигаркою. Тому нікотин вважається наркотичною речовиною. Це своєрідний наркотик, який дає людині певний короткочасний допінг.

На думку англійського психіатра, люди курять не тому, що хочуть курити, а тому, що не можуть припинити.

Хворобливі зміни, описані вище, виникають не одразу, а при певному «стажі» куріння. А молоді люди не замислюються над майбутнім і вважають, що жахливі наслідки куріння їх не очікують.

Відмова від тютюну в будь-якому віці дає суттєві переваги. А ті, хто кинув курити до 30-35 років мають тривалість життя майже таку саму, як і ті, хто ніколи не курив.

Загальновизнано, що покинути курити досить непросто. 1 все ж зробити це необхідно.

Наркотики та наркоманія

Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров'ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія — це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків - 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший - 9-13 років. Наркоманія — це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь «знайомиться» з наркотиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати «кращого життя», але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем XXI ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початково вживання наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконанні культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п'ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Нижньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через століття в Ниппурі, залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму.

Про гашиш як ліки від кашлю та проносу йдеться в 2737 р. до н.е. в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна, складеному ще в стародавньому Китаї. Гашиш використовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з XVI ст. іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики.

Праіндіянці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер Болівія) — це і є батьківщина страшного зілля коки. Кущ цей вічнозелений, 2-2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена людина без відпочинку може подолати десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця XII ст., коли хрестоносці привезли з Ближнього Сходу опіум. Перші препарати опіуму мали назву «лаудан». На початку XIX ст., в 1805 р., аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву «морфін» на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, в 1832 р., Робіке виділив кодеїн, а в 1848 р. Мерк виділив із опіуму папаверин.

Масове вживання наркотиків в Європі почалось в XIX ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (гашиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.

У XX ст. з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія перейшла в інший вимір — масовість та епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості, стала соціальною проблемою.

Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні наркоманія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію до непохитного зростання.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани — залежність та звикання.

Психічна залежність це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняє.

Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умовах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується, і щоб виправити настрій або поліпшити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого людина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все її життя. Потреба в наркотику стає найголовнішою в житті наркомана, він перестає виконувати свої обов'язки, кидає сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

ПРОСТИТУЦІЯ

Проституція - вступ людей у безладні статеві стосунки за матеріальну винагороду. Проституцією є також втягування чоловіка чи жінки в статевий контакт за визначену винагороду.

Особи з низьким рівнем комунікабельності, невмінні знаходити спільну мову з протилежною статтю, нерідко користуються послугами проституток. Як правило метою таких контактів є зняття сексуального напруження, оскільки на певний момент відсутній сталий партнер, чи останній відмовляє у сексуальному контакті. Нерідко це люди сексуально безграмотні. Вони бояться експериментувати в сексі з своїми постійними партнерами. Ці люди бояться розмовляти зі своїм партнером на сексуальні теми. Спілкування з проститутками, користування їхніми послугами дає змогу певною мірою зреалізувати фантазії, задовольнити похіть, садо-мазохістські, фетишистські чи інші нахили. Результатом такого спілкування можуть бути пристрасть до алкоголю, наркотиків, травми, каліцтва, смертельні випадки.

Проститутки та їхні клієнти ризикують підхопити інфекційні хвороби, віруси імунодефіциту, різні заразні хвороби. Крім цього проституція є складовим елементом злочинного світу.

СУЇЦИД – ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ ЗВ’ЯЗКИ.

Останніми роками одну з найважливіших і складніших соціальних небезпек поряд із проблемами наркоманії та алкоголізму становить різке збільшення кількості самогубств. Так, за період 1991 - 1998 років в Україні 108 тис. чол. покінчили життя самогубством.

Одна з основних причин суїциду - високий рівень безробіття, стан психологічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежність. Чимало молодих людей зі страхом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище - забруднене, суспільство - морально здрібніле, перспектив для нормального життя - жодних. "Рятівним" кроком для них може стати суїцид.

Згідно з "Медичною енциклопедією" більшість самогубств - це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв'язків суїциду: невдоволення життям - відчай - депресія - порушення психічного здоров'я -самогубство. Звісно, що у житті все багато складніше.

Психологи поділяють самогубства на чотири основні категорії:

Фаталістичне самогубство. Воно, як правило, викликане надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежу? Її свободу. Жертва живе ніби із зав'язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього.

Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити розрахунки із життям. Також таке відбувається, коли звичні відносини людини із суспільством раптово і шокуюче змінюються.

Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені – у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно "самі по собі". їх уже ніщо не пов'язує з довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди - меланхоліки, схильні до усамітнення.

Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова йти на будь-які жертви. Приклад – японські льотчики-камікадзе часів Другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тік, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.

Повна неспівмірність далеких від життя і нездійснених мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак - відсоток смертей внаслідок самогубства серед "сильної половини" і більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім'ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов'язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід із складного морального лабіринту.

Значну допомогу у профілактиці суїциду. як показує досвід багатьох зарубіжних країн, надають телефони довіри та консультації психологів.

РОЗДІЛ 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ЛЕКЦІЇ 6, 7, 8).

ЛЕКЦІЯ 6. МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ І СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВЯ.

БЕЗПЕКА ХАРЧУВАННЯ (2 ГОДИНИ).

План.

  1.  Основні визначення здоровя.
  2.  Фактори ризику, пов’язані з неправильною статевою поведінкою.
  3.  Методи оздоровлення.
  4.  «Дєтка» - пам’ятка Порфирія Іванова.
  5.  Принципи раціонального харчування.
  6.  Пестициди, їх токсичність.
  7.  Отруєння ФОС, ХОС. РОС.
  8.  Отруєння нітратами, нітритами та нітрозаміниками.
  9.  Отруєння грибами.
  10.  Ботулізм.
  11.  Харчові добавки, як можливі забруднювачі.
  12.  Харчування в умовах радіаційного забруднення.

1. Здоров’я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Однак певною мірою воно залежить також від свідомого ставлення людини до себе та оточуючого середовища.

ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ - стан повного соціально-біологічного і психологічного комфорту, коли функції всіх органів і систем організму зрівноважені з природними і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Здоров’я залежить від багатьох факторів, які об’єднуються в одне інтегральне поняття – здоровий спосіб життя.

Визначаються три взаємоповязані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.

Групове здоров’я зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Індивідуальний рівень здоров’я враховує фізіологічні і психологічні особливості індивіда та способу життя. Кожен повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію.

Біологічний рівень опису цінності здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації.

Духовність – властивість душі,  що складається з переваги духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над матеріальними.

Соціальний рівень цінності здоров’я є мірою соціальної активності та діяльності ставлення людського індивіда до світу.

Патологія – хворобливе відхилення функції організму від норми,  хворобливі процеси в організмі.

Стабільність здоров’я – міцність, стійкість, постійність, забезпечується категоріями життя: економічною (рівень життя), соціологічною (якість життя), соціально-психологічною (стиль життя), соціально-економічною(устрій життя);залежить від рівня культури, знань про здоров’я, шкідливих звичок, мотивування і настанови на довге здорове життя.

Захворюваність поділяється на інфекційну, неінфекційну, гостру, хронічну.

Інфекція – це зараження організму хвороботворними мікробами, які виділяють особливі отруйні речовини – токсини.

Патогенні мікроорганізми поділяються на бактерії,  віруси,  рикетсії, грибки та інше. Бактерії мають рослинну природу, вони спричиняють такі захворювання, як холера, дифтерія, чума, туберкульоз тощо. Рикетсії мають властивості бактерій та вірусів. Ці внутрішньоклітинні паразити здатні викликати тяжкі захворювання – рікетсіози (Ку-лихоманка, малярія, тиф). Віруси – це внутрішньоклітинні паразити, які не мають клітинної будови. Вони викликають такі хвороби, як грип, кір, СНІД.

Гостра захворюваність – це гостре запалення, яке викликає високу температуру і продовжується недовго.

Хронічна захворюваність – постійна або тривала, затяжна хвороба, що повільно розвивається,  продовжується багато часу.

До неінфекційних захворювань відносяться насамперед серцево-судинні, поширення яких у світі кваліфікується як епідемія.

2.Фактори ризику, повязані з неправильною статевою поведінкою.

Частим наслідком неправильної статевої поведінки юнаків і дівчат, які починають дошлюбне статеве життя, як і дорослих, які мають позашлюбні статеві контакти є такі захворювання, як сифіліс, гонорея, м'який шанкер, паховий лімфогранулематоз, трихоманоз, синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Ці та інші інфекційні захворювання можуть уражати організм одночасно. Передаються вони в основному статевим шляхом.

Сифіліс, гонорея, трихоманоз

Сифіліс — важке захворювання, що спричиняється блідою трепонемою (спірохетою), яка швидко гине під дією чинників зовнішнього середовища. Хвороба уражає внутрішні органи і нервову систему. Без лікування хворі, як правило, стають інвалідами і швидко вмирають.

Збудник хвороби проникає в організм через слизову оболонку або пошкоджену шкіру. В перші три-чотири тижні захворювання (інкубаційний період) хворобу виявити дуже важко. Тоді настає первинний період сифілісу, який триває 4-6 тижнів. На місці проникнення трепонеми (частіше на статевих органах) з'являється безболісна ерозія (виразка) - твердий шанкер. При побутовому зараженні шанкер з'являється на губах, язику та інших місцях. Згодом шанкер заживає і приблизно через тиждень після його появи відбувається збільшення лімфатичних вузлів до розмірів горошини або дрібної сливи (сифілітичний бубон). Прояви сифілісу в первинному періоді безболісні, тому хворий, як правило, до лікаря не звертається.

Через два місяці після зараження настає вторинний період сифілісу. Інтенсивно розмножуючись, трепонеми спричиняють отруєння організму (головний біль, біль в м'язах, суглобах, кістках, підвищення температури), на шкірі і слизових оболонках з'являється висип у вигляді дрібних безболісних плям блідо-рожевого кольору, вузликів, міхурців, маленьких білястих бляшок. В цей період хворий дуже заразний. Трипонеми можуть знаходитись в крові, лімфі, спинномозковій рідині, грудному молоці, спермі, уражати печінку, нирки, серце, легені, шлунок, оболонки головного мозку ! та інші органи. Заразитися від такої людини можна не тільки статевим шляхом, але і побутовим (при допалюванні цигарки, поцілунку, користуванні губною помадою хворої, посудом тощо).

Внаслідок активізації специфічних механізмів захисту (вироблення антитіл) кількість трепонем в організмі поступово (протягом двох місяців) зменшується, висип зникає, настає другий (прихований) період сифілісу. Його ознаками є періодичні висипання на шкірі, зміни у внутрішніх органах, нервовій системі. Тривалість вторинного періоду сифілісу - два-п'ять років. В третинному періоді розвитку хвороби трипонеми локалізуються в сифілітичних горбиках (під шкірою) і сифілітичних гумах (в органах і тканинах). У місці розмноження трепонем вражені органи руйнуються. Гуми в твердому піднебінні призводять до руйнування кістки в цьому місці і появи характерної сифілітичної гугнявості, гуми в кістковій перегородці носа спричиняють до його западання. Небезпечні пошкодження виникають при розташуванні гум у серці, легенях, печінці тощо. Особливо важко переноситься ураження спинного та головного мозку - слабоумство, втрата особистості, порушення координації рухів. Лікування сифілісу досить складне, але від цієї хвороби можна вилікуватись, якщо суворо дотримуватись встановленого лікарем режиму. Гонорея (трипер). Збудником цього захворювання є мікроб гонокок, нестійкий у довкіллі. Зараження гонококом відбувається як статевим, так і побутовим шляхом.

Перші ознаки гонореї з'являються вже через 1 -3 дні після зараження. В чоловіків - це гнійні виділення із сечівника, печія, болі при сечовипусканні. Згодом гонокок переходить на інші органи, викликаючи їх запалення.

Без лікування, через кілька тижнів, болючі прояви гонореї зникають, хвороба переходить у хронічну форму. Несвоєчасне, як і неповне лікування гонореї може призвести до звуження просвіту сечівника, порушень репродуктивних функцій. У жінок гонококом спочатку уражається шийка матки, сечівник, тоді - матка, маткові труби, яєчники і навіть очеревина.

Гонореєю можуть заразитися і діти, особливо дівчатка, частіше побутовим шляхом: при користуванні одним рушником, при спільному купанні в одній ванні з хворими батьками або перебування в їхній постелі. Своєчасне лікування гонореї веде до повного одужання.

Трихомоноз - поширене захворювання, збудником якого є піхвова трихомонада (з класу джгутикових). Трихомонада досить чутлива до чинників довкілля, а тому швидко гине під їх впливом. У заражених чоловіків спочатку уражається сечівник, звідси трихомонади розповсюджуються на інші органи сечостатевої системи, викликаючи їх запалення. Перші симптоми хвороби з'являються через 3-10 днів після зараження: виділення, печія, різь при сечовиділенні, сверблячка зовнішніх статевих органів. Для лікування трихоманозу тепер є ефективні засоби.

Вірус імунодефіциту людини

Потрапляючи в організм людини, збудник цієї хвороби (вірус СНІДу, відкритий французькими вченими у 1983 році) викликає смертельне інфекційне захворювання - "ВІЛ-інфекцію" (вірус імунодефіциту людини). Хвороба протікає довго і мляво, має декілька стадій, останню з яких, з різноманітними клінічними проявами, позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). "Синдром" - це сукупність симптомів хвороби. Передача збудника ВІЛ від хворої людини до здорової може відбуватися такими шляхами:

при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;

при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин;

при неодноразовому застосуванні забруднених голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, нанесенні татуювань;

при пошкодженні шкірних покривів або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ-інфекцією;

від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або при годуванні дитини грудним молоком.

Вірус СНІДу може знаходитись в таких біологічних рідинах організму як кров, сперма, секрет шийки матки, піхви, материнське молоко, в слині, сечі, сльозах, спинномозковій рідині, поті заражених людей.

Серед населення є певні групи людей, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Це перш за все наркомани, які внутрішньовенно вводять в організм наркотичні засоби, гомосексуалісти, бісексуали, проститутки, які досить часто змінюють статевих партнерів. Вчені прогнозують значне зростання числа захворювань СНІДом у зв'язку з зростанням кількості наркоманів. Сьогодні в Україні загальна кількість осіб, що вживають наркотики, більше 60 тис. осіб (у 1997 році їх було зареєстровано всього 64 тис, з них 54,5 тис. - наркомани, 91 тис. епізодичне вживання).

У 1999 році на обліку було 68 тис. наркоманів, захворюваність становила 20,8 осіб на 100 тис. населення (Нагорна А.М., Безпалько В.В., 2001; Безпалько В.В., 2002). Характерно, що сьогодні на шлях наркоманії стає все більше підлітків із сімей з високим рівнем забезпеченості (Ю.В.Вороненко, В.Ф.Москаленко, 2000).

Діти і підлітки повинні володіти достатньою інформацією про СНІД для того, щоб (Гончаренко М.С., Кравцова Т.Д., Макєєв М.В., 1998):

зменшити страх, пов'язаний з цією хворобою;

задовольнити свою природну потребу знати все і про все;

допомогти дітям, які мають друзів або знають сім'ю, яка заражена ВІЛ-інфекцією;

затримати початок сексуальної активності;

сприяти використанню презервативів і безпечної сексуальної поведінки, якщо підлітки вже сексуально активні;

зрозуміти і уникнути ризику, пов'язаного із вживанням наркотиків з допомогою ін'єкцій;

навчити їх здоровому відношенню до сексуальності і кохання.

Збудник ВІЛ не передається побутовим шляхом, при рукостисканні і обіймах, через посуд, їжу і туалетні приладдя, через постільну і натільну білизну, монети і паперові гроші, через воду, повітря, іграшки, дверні ручки, поручні в транспорті, спортивне спорядження тощо.

Вірус СНІДу містить РНК і три особливих ферменти, з допомогою одного з яких на вірусній РНК в зараженій клітині людини синтезується ДНК. Остання вбудовується в генетичний апарат клітини і може знаходитися в такому стані тривалий час, не проявляючи себе. Через декілька років у інфікованій клітині починається процес активного розмноження (реплікації) ДНК, з утворенням вірусних частинок. Виходячи назовні, ці частинки проникають в інші, ще не заражені клітини, а батьківська клітина гине.

Включення ВІЛ в генетичний апарат клітини-хазяїна є перепоною для боротьби з ним. Знаходячись в цьому стані, збудник хвороби стає недосяжним для дії самих сильних антивірусних препаратів.

Головною мішенню ВІЛ є клітини, які мають на своїй оболонці молекули особливого білка глікопротеїна, так званого СД-4. Клітина ніби втягує в себе вірус, і з цього моменту вона вже приречена на загибель. Глікопротеїн СД-4 є на поверхні лімфоцитів, інших клітин, які відповідають за імунітет - моноцити, макрофаги, а також нервові клітини, клітини печінки, серця. Руйнуючи ці клітини, ВІЛ порушує нормальну взаємодію складових частин імунної системи людини. Внаслідок пошкоджень клітин мозку, печінки, селезінки порушується нормальне функціонування цих органів, виникають запальні і дистрофічні зміни в серці, судинах, шлунку, кишечнику та інших органах. Прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні, тому розрізнити їх на ранній стадії хвороби дуже важко.

Специфічною особливістю ВІЛ є його надзвичайна мінливість (в 1000 разів мінливіший від вірусу грипу). Деякі білки його зовнішньої оболонки настільки швидко змінюють свою структуру, що навіть віруси, виділені з одного і того ж хворого протягом декількох місяців, не є абсолютно однаковими.

Збудник ВІЛ високочутливий до дії різних фізичних і хімічних чинників оточуючого середовища. Прогрівання при температурі +56°С і вище протягом 30 хвилин є достатнім, щоб вбити більше 99% вірусних частинок. Кип'ятіння знищує ВІЛ майже негайно. Вірус гине під дією різних хімічних дезинфікуючих засобів, ультразвуку.

В усіх осіб, які заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано чи пізно розвинеться СНІД, після чого фатальний кінець неминучий. Через 5 років, після зараження СНІД розвивається в кожної третьої людини.

У своєму розвитку ВІЛ-інфекція проходить п'ять стадій. Перша з них - стадія зараження триває близько тижня, тоді настає гостра фаза ВІЛ-інфекції (підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипання на обличчі, тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлади травлення, головний біль, блювота, світлобоязнь) тривалістю від 2 до 4 тижнів. У більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується. Антитіла до ВІЛ-інфекції з'являються в організмі через 1,5-3 місяці після закінчення гострої фази.

Наступною (третьою) фазою хвороби є фаза безсимптомної інфекції (латентний період). В цей період людина почуває себе здоровою, веде звичний спосіб життя, сексуально активна. Проте вона є джерелом інфекції і за певних умов може заразити ВІЛ оточуючих (одна з причин її швидкого розповсюдження в світі). Ознаками прогресування хвороби є збільшення периферійних лімфатичних вузлів - шийних, підщелепних, потиличних, надключичних, ліктьових, підмишкових (вони не болючі, еластичні, рухливі). Температура тіла може бути нормальною, але на відміну від фази гострої інфекції збільшення лімфатичних вузлів не зникає, настає період "персистуючої генералізованої лімфаденопатії (четверта стадія). Ця стадія може тривати декілька років. Розпочате в цей період лікування може продовжити життя хворому, сповільнити руйнування імунної системи.

П'ята стадія "СНІДу - асоційований комплекс" або стадія вторинних захворювань. їх характерними симптомами є подальші розлади травлення в кишечнику, діарея, тривале (більше одного місяця) підвищення температури тіла, зниження маси тіла (на 10% і більше), швидка втомлюваність і пітливість під час сну.

Прогресування різноманітних вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями або найпростішими (кандидоз порожнини рота або стравоходу, пневмоцисна або герметична пневмонія, туберкульоз, криптоспоридоз кишечнику і ін.), розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчить про настання фінальної стадії хвороби - СНІДу.

Тривалість життя хворого СНІДом після встановлення діагнозу коливається від декількох місяців до декількох років. Так, для хворих з пневмоцистною пневмонією вона складає близько 10 місяців, саркомою Капоші - 2-3 роки, іншими інфекціями - 4-6 місяців. Протягом одного року після встановлення діагнозу СНІДу вмирає кожний другий хворий, через 3 роки гине 70-80% хворих.

Статеві відхилення і статеві злочини

Під статевими відхиленнями розуміють хворобливі порушення щодо спрямованості статевого потягу і нетрадиційні способи його задоволення. Найбільш поширеним серед статевих відхилень є психічний або уявний онанізм, при якому практикується фантазування на статеві теми без прагнення до особи протилежної статі. Як і при статевому акті уявний онанізм супроводжується збудженням та почуттям насолоди. При гомосексуалізмі статевий потяг спрямований на особу своєї статі (педерастія в чоловіків, лесбіянська любов у жінок). В окремих випадках гомосексуальний потяг може бути спрямований на малолітніх (педофілія), похилих (геронтофілія), тварин (зоофілія), кровних родичів (інцестофілія) тощо. Інколи для отримання статевого задоволення необхідною і достатньою умовою є лише споглядання статевих органів осіб протилежної статі (вуайєризм). У деяких осіб статеве задоволення настає при тривалому, болючонав'язливому любуванні своїм оголеним тілом (нарцисизм) або тільки за умови оголення своїх статевих органів перед особою протилежної статі (ексгібіціонізм).

Окремим людям для отримання сексуального задоволення достатнім є володіння якимось предметом, що належав особі протилежної статі, наприклад, носовиком, шматком стрічки, шпилькою для волосся (фетишизм); періодичним носінням одягу протилежної статі (трансвестизм). Статевими збоченнями є садизм і мазохізм. У садистів статеве задоволення настає лише у випадку жорстокого поводження з сексуальним партнером, а у мазохістів — тоді, коли їхні страждання спричиняє партнер.

Причин статевих відхилень багато. Існує певний взаємозв'язок їх виникнення з різними нервово-психічними і ендокринними захворюваннями. Проте відіграють роль і інші чинники, особливо рання підвищена статева збудливість і утворення міцних умовних рефлексів в результаті співпадання тієї чи іншої ситуації з сексуальним збудженням або статевим актом (інколи навіть після одноразового поєднання).

Лікування статевих відхилень досить складне, тому повинно проводитись досвідченим пхсихотерапевтом-сексопатологом. В більшості випадків ці стани легше попередити, ніж лікувати. Це ще раз підкреслює важливість проведення профілактичних заходів серед підлітків.

На грунті сексуальних відхилень досить часто здійснюються статеві правопорушення (злочини) проти життя, здоров'я, свободи і достоїнств особистості. Статеві правопорушення умовно поділяють на три групи. До першої з них відносять статеві злочини, які включають зазіхання на статеву недоторканість громадян (зґвалтування, примушування жінок до вступу в статевий зв'язок). Друга група статевих правопорушень включає злочини у вигляді зазіхань на нормальний статевий розвиток неповнолітніх і малолітніх (зґвалтування, статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості, розпусні дії щодо неповнолітніх тощо). До третьої групи відносять статеві злочини, пов'язані з зазіханням на нормальні статеві відносини.

Серед статевих злочинів найбільш небезпечними є ті, які здійснюються з застосуванням насилля аж до вбивства, а також статеві злочини щодо неповнолітніх. Тому законодавством України передбачені суворі міри відповідальності за такі правопорушення. Страх перед покаранням є важливим профілактичним чинником, що застережливо діє на осіб, схильних до аморальних вчинків та статевих злочинів. Профілактична робота повинна проводитись комплексно різними державними органами, громадськими організаціями, школою і звичайно батьками. Важливою ланкою в цій роботі повинно бути правильне статеве виховання дітей з самого раннього віку.

Що необхідно знати жінкам щоб не бути зґвалтованими

Зґвалтування - акт статевого насильства над жінкою, спричинений чоловіком. Чоловіки-насильники не впевнені у своїй статевій силі, атому демонструють свою силу (потенцію) ґвалтуванням жінок. Насильник зазвичай неозброєний, але завжди агресивно налаштований.

В більшості випадків енергійний захист жінки лише збільшує небезпеку, додає задоволення злочинцю. Щоб уникнути більш важких фізичних ушкоджень рішення про те, варто вдаватися до самозахисту чи поводитися спокійно, повинно прийматись в залежності від обставин.

Ці рекомендації стосуються жінок, що часто є об'єктом насильства. Гарантія безпеки - не довіряти незнайомим чоловікам, що зухвало поводяться або занадто яскраво одягнені. Рішення, як відреагувати, залежить від індивідуальної оцінки ситуації. Необхідно пам'ятати, що захисна реакція жертви досить часто дезорієнтує нападника і дає додаткові секунди, щоб врятуватися втечею. Самозахист стає більш дієвим тоді, коли можна розраховувати на допомогу сторонніх осіб. Нападника можна зупинити, раптово (швидко) кинувши в нього який-небудь предмет, що знаходиться під рукою -газету, сірники, ключі. Якщо вас переслідують, поміняйте декілька разів маршрут, щоб злочинець збився зі шляху. Не варто допускати наближення переслідувача до вашого будинку, особливо якщо живете одна або в безлюдному місці.

Серед різноманітних засобів захисту ефективними можуть бути ті, що активно діють на психіку злочинця. Адже фізично насильник у більшості випадків більш підготовлений, ніж його жертва. Варто спробувати виграти час, запропонувавши насильнику підібрати для задуманого більш придатне місце, попередньо повечеряти тощо. Згодом можна сказати йому про наявність менструації, вагітність, небезпечного захворювання, що передається статевим шляхом. Треба намагатися викликати співчуття або симпатію, але не плачем, який може викликати зворотну реакцію.

Якщо нападник озброєний, виявляйте максимальну обережність, не нервуйте його і не ображайте, щоб не піддавати ризику своє життя. Приймати рішення про якісь захисні дії варто тільки в тому випадку, якщо є впевненість в успіху без допомоги з боку перехожих, адже сторонні люди часто надають перевагу невтручанню, якщо не почувають себе достатньо сильними. Зробіть вигляд, що ви виконуєте його вимоги, і коли він розслабиться, дійте немилосердно, уткнувши пальці в очі або ніс, ударивши в пах коліном, рукою або ліктем.

Якщо ж уникнути зґвалтування не вдалося, зверніться до лікаря, що зафіксує ушкодження, надасть необхідну допомогу і видасть довідку. її необхідно додати до заяви в міліцію. В заяві вказують на час і місце зґвалтування, описують дії і зовнішність ґвалтівника. Заява про напад -обов'язкова, хоча і неприємна процедура. Співробітництво з органами правопорядку необхідне, щоб позбавити інших жінок від такого ж ризику. Зґвалтування - найстрашніше, що може статись з жінкою. Тому жертви подібних злочинів потребують спеціальної психологічної допомоги. Людей, компетентних у наданні подібних послуг, можна знайти в центрах психологічної допомоги або в жіночих консультаціях.

Пам'ятайте про такі статистичні дані карної статистики: понад 60% потерпілих від зґвалтування своєю легковажною поведінкою сприяли вчиненню злочину. Майже кожна третя з потерпілих знаходилася в стані сп'яніння, інші йшли з незнайомими чоловіками в безлюдні місця, на квартиру, дачу, погоджувалися проїхати в машині. Проте поведінка 40% зґвалтованих була бездоганною, тобто скоєний злочин без усякого приводу з боку потерпілих. Більшість зґвалтувань відбувається в травні-вересні, ввечері і вночі. Серед потерпілих від зґвалтування переважають молоді жінки у віці до 24 років; понад 80% жертв незаміжні.

В якості принади легковажних жінок сексуальні маніяки часто використовують автомобіль. При цьому, бажаючи "замести сліди", злочинець часто вбиває жертву. Щоб не стати жертвою ґвалтівника, жінки повинні дотримуватись таких правил (порад):

будьте розбірливими в знайомствах, уникайте товариства малознайомих, а, тим більше, нетверезих чоловіків;

не називайте сумнівним особам свою адресу і номер телефону;

чемно відмовляйтесь від запрошень незнайомих чоловіка відвідати заклади для розваг (кафе, ресторан), а також, незалежно від приводу, послухати музику, подивитися відеофільми, придбати дефіцитні речі;

якщо ви зауважили, що за вами їде автомобіль, перейдіть на іншу сторону вулиці або змінить напрямок руху;

відмовтеся від пропозиції випадкового знайомого підвезти вас на машині, особливо в темний час доби. Набагато безпечніше добиратися на таксі або громадським транспортом;

намагайтеся не залишатися наодинці на дачі або в садовому будиночку;

опинившись у незнайомому місті, не користуйтеся запрошенням сумнівних осіб переночувати в них. Краще залишитися ночувати в приміщенні вокзалу або аеропорту.

Статеві надмірності

Серед шкідливих звичок важливе місце займає звичка до надмірностей у статевому житті. Про статеву надмірність говорять тоді, коли проміжки часу між статевими відправленнями недостатні для повного відновлення. За таких умов статева діяльність, як правило, приносить шкоду здоров'ю.

Статевий потяг є однією з найсильніших реакцій організму, його можна порівняти з інстинктом самозбереження, або потягом до вживання їжі. Статевий потяг коріниться у самій природі людини, а її статева потреба є необхідною умовою повноцінного життя.

Статевий акт пов'язаний з великою затратою енергії, значною активізацією вегетативних функцій (прискорення дихання, серцевої діяльності, підвищення кров'яного тиску, підвищення температури тіла), опорно-рухового апарату і систем нейрогуморальної регуляції функцій.

Часті і тривалі статеві акти призводять до виснаження (перенапруження) нервової системи і ендокринних залоз (особливо статевих), ослаблення серцевої діяльності. Симптомами (ознаками) статевого перенасичення є загальна втома організму. При тривалому статевому зловживанні задоволення від статевого життя притупляється, а інколи зникає взагалі. Наслідком статевих надмірностей є зниження імунної реактивності організму (білки використовуються не на синтез імуноглобулінів, а на синтез сперматозоїдів), підвищена захворюваність. Статеві надмірності в ранньому віці призводять до виснаження, затримки фізичного і розумового розвитку, низької стійкості до інфекційних і простудних захворювань. Окрім того, надмірне статеве життя відвертає людину від всього того, що повинно складати головний зміст життя - від фізичного, морального та духовного вдосконалення. Серед причин, які спонукають людину до статевих надмірностей особливо значимими є такі:

підвищене статеве почуття у подружжя як наслідок підвищеної нервової збудливості або надзвичайної вразливості, наявність деяких захворювань нервової системи;

наявність позашлюбних зв'язків (коли чоловік намагайтеся показати свою статеву спроможність) і пов'язані з ними нервово-емоційні перенапруження;

ранні шлюби (нормативним віком вступу в шлюб в нашій країні вважається вік 19-20 років для дівчат і 23-24 роки для юнаків);

статеві зв'язки в стані алкогольного сп'яніння;

стимуляція статевої функції різними препаратами, частіше аналогами чоловічих статевих гормонів.

Тривала надмірна статева діяльність, відбиваючись на функціональному стані систем нейрогуморальної регуляції функцій, спричиняє послаблення статевої функції чоловіків - імпотенцію. Як наслідок, страждає одна з найінтимніших сторін особистого життя людини - статеве життя. У таких осіб втрачається апетит, виникає апатія і безсоння, знижуються розумова і фізична працездатність. Внаслідок недостатності вироблення гормонів статевими залозами знижується тонус організму, послаблюється перебіг усіх життєвих процесів (низький рівень життєрадісності, апатія), загострюються хронічні хвороби, організм передчасно старіє. Щоб попередити подальший розвиток статевої слабкості, при перших її ознаках необхідно тимчасово припинити статеву діяльність, усунути еротичні подразники, поліпшити якість харчування, виключити з харчового раціону гострі страви, категорично відмовитись від паління і вживання алкогольних напоїв, врегулювати режим праці і відпочинку.

Надмірне статеве життя негативно відбивається і на здоров'ї жінки. Наслідками статевої нестримності жінок є виснаження нервової системи, неврастенія, недокрів'я, стенокардія, загальна слабкість, зниження імунної реактивності організму, послаблення гормональної діяльності яєчників тощо. Часті приливи крові до статевих органів під час статевих відправлень у жінок ведуть до застійних явищ щодо кровообігу органів порожнини малого тазу, а згодом - до різних гінекологічних захворювань (розлади менструального циклу, згасання функції яєчників) і передчасного старіння.

Інтенсивність статевого життя подружжя залежить від способу життя, рівня розумового і фізичного навантаження, темпераменту і, звичайно, віку. Вважається, що для здорових людей у молодому віці найбільш гігієнічним (безпечним для здоров'я) є статеві акти не більше І-2 разів на тиждень, для осіб більш старшого віку - 2-3 рази на місяць.

Важливим показником регулювання частоти статевих відправлень повинен бути стан самопочуття подружжя після статевих зносин. В нормі після статевих зносин людина не повинна бути стомленою і пригніченою, її не повинні турбувати неприємні відчуття в ділянці статевих органів.

Варто знати, що тривала статева стриманість завжди переноситься організмом легше, ніж статеве перенапруження. Щоб легше стримуватись від статевих зносин, не слід часто концентрувати свої думки на статевих епізодах, уникати розмов на сексуальні теми.

Дійовими засобами відвернення думок від статевих зносин, чинником, що гальмуюче діє на діяльність статевих залоз, є фізична праця. Щоб уникнути зайвих статевих зносин, чоловік ніколи не повинен наполягати на статевий близькості з жінкою, якщо вона цього не бажає. Він (чоловік) повинен вміти володіти своїми почуттями. Нездатність до статевого утримання більш характерне для осіб з психічною неврівноваженістю, обмеженістю життєвих інтересів і культурних запитів, морально нестійких.

Підтримуючи свою статеву потенцію в межах фізіологічної норми, дещо її стримуючи, людина економить сили і енергію, захищає себе від передчасного розумового і фізичного виснаження, зберігає бадьорість і життєрадісність, попереджує передчасне старіння. Фізіологічний механізм позитивного впливу на здоров'я статевого утримання полягає в збільшенні концентрації андрогених гормонів в крові чоловіка, у зменшенні витрат незамінних амінокислот на синтез репродуктивних клітин, які при сім'явиверженні виводяться з організму. Особливо шкідливі статеві надмірності особам, які хворіють на склероз кровоносних судин і гіпертонію, а також людям похилого віку.

Помірність у статевому житті - важливий чинник доброго функціонального стану нервової системи, врівноваженості характеру - передумова нормалізації і продовження статевої функції.

Негативно впливає на здоров'я людини і тривалість її життя повна відмова від задоволення статевої потреби організму (аскетизм). Вченими доведено - повний спокій будь-якого органу веде до порушення його нормального функціонування, а повна бездіяльність - до атрофії. Орган, що тривалий час не функціонує, піддається зворотному розвитку. Тривала відсутність статевого життя часто є причиною порушень функцій залоз внутрішньої секреції, а згодом і функцій нервової системи.

Шкідливість онанізму підлітків

Онанізм (мастурбація) - протиприродне (поза статевим актом) подразнення статевих органів для досягнення статевого збудження і задоволення статевої потреби. Як і статеві надмірності, частий і тривалий онанізм шкідливо впливає на здоров'я юнаків.

Причин виникнення цієї шкідливої звички багато. Онанування підлітків досить часто пов'язане з раннім статевим дозріванням і загостренням статевих почуттів. У дітей онанізм може бути спричинений носінням тісного одягу, наявності глистів, гостриків, внутрішніх і шкірних захворювань, які супроводжуються свербінням шкірних покривів та подразненням статевих органів. Онанування, як правило, припиняється, коли юнак (дівчина) вступає в нормальне статеве життя.

Наслідком частих і тривалих мастурбацій є ослаблення організму юнака (в'ялість, блідість, безсоння, втрата апетиту), перенапруження функцій нервової (неврастенії), серцево-судинної та інших систем організму. Часте онанування може бути причиною сповільнення фізичного розвитку, зниження фізичної і розумової працездатності підлітків.

Профілактичні заходи щодо фізичного онанізму юнаків повинні зводитись перш за все до роз'яснювальної роботи про його суть, зокрема про його негативний вплив на здоров'я. Разом з тим, хворим хронічним простатитом, які не мають стабільного статевого партнера і не мають можливості стабілізувати статевий режим, рекомендується час від часу вивільняти простату від секрету мастурбацією (М.Лєвін, 2001). Автор стверджує, що при простатиті корисним є не стільки сам статевий акт, скільки сім'явиверження (еякуляція), якою він завершується. Адже саме при еякуляції внаслідок скорочення тазової мускулатури створюються сприятливі умови для природного масажу простати. За таких умов продовження статевого життя (одна еякуляція протягом 1-7 днів) є необхідною передумовою терапії простатиту. В розвинених країнах Заходу мастурбація є однією із форм сексуальної активності, ефективною секс-терапевтичною процедурою.

3. Методи оздоровлення.

Суттєві зміни побутових і соціально-культурних умов життя населення призвели до зменшення фізичної активності організму людини. В результаті детренованості знижуються функції і резерви всіх органів, виникає функціональна неповноцінність серця з вираженими атеросклеротичними змінами коронарних судин.

ОЗДОРОВЧА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА суттєво покращує функції основних органів і систем людини. Аеробна здатність організму, а тому й витримування фізичних навантажень залежить від стану систем транспортування кисню. Вона визначається ЧСС, серцевим викидом, здатністю раціонального перерозподілу регіонального кровообігу при фізичних навантаженнях і кількістю відновленого гемоглобіну в крові, який повертається в легені. Фізичні тренування збільшують функціональну здатність кожної з цих ланок.

Необхідні регулярні тренування, оскільки нетреннованість виникає вже через 2 тижні після припинення занять.

Тривалу гіподинамію можна розглядати як один з шляхів передчасного старіння. Шести тижневий ліжковий режим удвоє знижує здатність здорової людини витримувати фізичні навантаження, розвивається атрофія м’язів, негативний азотний баланс, демінералізація кісток, збільшується виділення калія з сечею, камні у нирках, знижується основний обмін, обмін крові тощо.

Основною метою фізичних тренувань є поліпшення серцево-судинної, дихальної, мязевої, а також інших систем організму.

Численними фізіологічними дослідами доведено, що вправи, на яких базуються тренування ССС і дихальної системи, повинні бути ізотонічними (дирамічними), а не ізометричними (статичними), аеробними, а не анаеробними, перевними, а не безперервними, субмаксимальними, а не максимальними.

Тренування повинно тривати не менше 30хвилин, бажано щоденно, але не рідше 5разів на тиждень. Важливе значення має регулярність занять.

Максимально допустима ЧСС при вправах:

Вік,роки

ЧСС за 1 хв.

менше 30

165

30-39

160

40-49

150

50-59

140

60 і більше

130

Виконувати фізичні вправи треба ввечері, щоб зменшувати апетит.

МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ВІДНОВЛЕННЯ. Особливе місце серед засобів відновлення, які підвищують життєдіяльність людини посідає раціональне харчування, фармакологічні препарати (вітаміни), лікарські рослини, оксигена терапія, фізіотерапія, гідротерапія, масаж, використання спеціальних мазей і кремів, загартування.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ВІДНОВЛЕННЯ – психотерапія, психопрофілактика, психогігієна.

Психотерапія включає м’язову релаксацію, спеціальні дихальні вправи, гіпнозотерапія.

Психопрофілактика – це автогенне тренування, яке дає змогу захистити психіку самому і настроїтися на переборення труднощів, це використовування тестів, засобів самонавіювання.

Психогігієна включає мистецтво взаємовідносин між людьми, духовну гармонію між людиною і природою.

  1.  «Детка» – пам’ятка Порфирія Іванова.

Духовна гармонія Людини і Природи втілена у вченні Порфирія Іванова. Півстоліття свого життя П.К.Іванов присвятив справі оздоровлення, пошуку шляхів до розуміння природи людського здоров'я. Він залишив нам знання і мудрість, надію страждаючим, методи, якими він щедро ділився з усіма. Стрижнем учення Порфирія Іванова є пам'ятка - своєрідне «сердечне прохання» під назвою «Дєтка», в основі її 12 положень способу людського життя.

  1.  Двічі на день купайся в холодній природній воді, щоб тобі було добре Купайся де можеш: в озері, річці, ванні, ставай під душ чи обливайся. Це твої умови. Гаряче купання завершуй холодним. Важлива не тривалість купання, а регулярність. Могутня, але короткочасна доза холодної дії на організм посилює процеси, підвищує захисні сили організму. Виливши на себе одне або два відра води, можна зігрітися. Після купання краще не витиратися, а обсохнути на повітрі. Можна при цьому виконувати фізичні вправи.
  2.  Перед купанням або після нього, а якщо можна, то й водночас із ним вийди на природу, стань босоніж на землю, а взимку на сніг, хоча б на 1-2 хв. Вдихни через рот декілька разів повітря і подумки побажай собі та всім людям здоров’я.
  3.  Не вживай алкоголю і не кури.
  4.  Намагайся хоч би раз на тиждень обходитися без їжі і води, з п'ятниці (з 18-20 год) до неділі (12 год). Якщо тобі важко, то тримайся хоча б добу. Система не передбачає обов'язкового голодування. Йдеться про свідоме утримування від їжі та води після «ситих» днів. За 42 год. утримування організм повністю очищається від шлаків, і лише - при активному русі, на лоні природи. Люди, які живуть за системою, худнуть лише тоді, коли мали надлишкову масу, і навпаки, добирають маси, якщо були худими. Нервова система сама починає прагнути до гармонії.
  5.  О 12 год. дня в неділю вийди на природу босоніж, подихай і помисли, як написано вище. Це свято твого тіла. Після цього можеш їсти все, що тобі подобається. Щодо їжі система не має обмежень. Важливо лише не завантажувати шлунок, їсти без поспіху, ретельно пережовувати їжу.
  6.  Люби навколишню природу. Не плюй довкола і не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього: це твоє здоров'я. Не треба позбуватися мокротиння, слини, бо разом з продуктами розпаду виведеш з організму речовини, необхідні для перетравлювання їжі, і антитіла - захисні сили в боротьбі з хворобою. Ціла фабрика імунітету тратить енергію на утворення мокротиння. Викидати цю енергію нерозумно.
  7.  Вітайся з усіма навколо і завжди особливо з літніми людьми. Хочеш мати у собі здоров'я - вітайся з усіма. Бездуховна людина перетворюється в неповноцінне створіння.
  8.  Допомагай людям чим можеш, особливо бідному, хворому, скривдженому, нужденному. Роби це з радістю. Відгукнись на його нужду душею і серцем.
  9.  Подолай у собі жадібність, лінощі, самовдоволення, користолюбство, лицемірство, гордощі. Вір людям і люби їх. Не говори про них несправедливо і не бери близько до серця несправедливих думок про них. Людські вади так чи інакше впливають на здоров'я, бо фізіологія людини залежить від психіки, а все, що негативне, впливає на нервову систему, сприяє захворюванням.
  10.  Звільни свою голову від думок про хвороби, немочі, смерть. Це твоя перемога. Постійні думки про нездужання розвивають в людини вигадки, ведуть до посилення хвороб як у фізичному, так і в моральному плані.
  11.  Думку не відокремлюй від діла. Прочитав - добре, але найголовніше – роби.
  12.  Розповідай і передавай досвід цієї справи, але не хвались і не звеличуйся у цьому. Будь скромним.

Треба виконувати всі правила: тільки комплексне дотримання системи гарантує повне видужання. Знаннями з людьми треба ділитися щиро. Ставши здоровим, допоможи іншому. Тільки взаємодопомога здатна повернути здоров'я людям.

ПРИНЦИПИ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ.

Їжа є важливим фактором забезпечення життєдіяльності людини, росту та розвитку підростаючого організму, запобігання та лікування хвороб. Вона є не лише джерелом енергетичних ресурсів організму, з її речовини утворюються гормони та ферменти – біологічні регулятори обміну речовин у тканинах.

Принципи раціонального харчування:

  •  перший – енергетична цінність раціонального харчування повинна відповідати енергетичним затратам організму;
  •  другий – відповідність хімічного складу їжі фізіологічним потребам організму в харчових продуктах;
  •  третій – це різноманітність споживання продуктів.

Щоденна потреба калорій повинна бути розподілена так: 50% - вуглеводи, 20% - білки, 30% - жири.

Дотримуйтесь правила «25-50-25» (25% калорій на сніданок, 50 – на обід, 25 – на вечерю.)

Виконуйте фізичні вправи наприкінці дня перед вечерею, щоб зменшити апетит.

Використовуйте формулу для визначення ідеальної маси тіла за формулою Лоренца:

М = Р – 100 +, де Р – зріст людини.

  1.  ПЕСТИЦИДИ, ЇХ ТОКСИЧНІСТЬ.

Пестициди (лат. реstis - зараза, чума; сіdus - вбиваючий) - загальна назва різних хімічних засобів, призначених для боротьби з шкідливими організмами рослинного та тваринного походження, або для зміни фізіологічного стану с/г культур. У процесі застосування пестицидів всього 1,0-1,5% активних речовин попадає безпосередньо на організми, проти яких вони використовуються, решта - на грунт (95%) і рослини (3,5-4%). Отрутохімікати володіють ембріотоксичністю, мутагенною і канцерогенною дією. Потрапляючи в грунт, атмосферу, воду і харчові продукти, пестициди та гербіциди створюють небезпеку для здоров'я людини.

Багато пестицидів здатні до кумуляції, тобто нагромадження в організмі. Існує два типи кумуляції: матеріальна і функціональна. Матеріальна кумуляція характеризується нагромадженням в організмі токсичних речовин та їх метаболітів; функціональна кумуляція, супроводжується нагромадженням патологічних ефектів.

  1.  Отруєння ФОС, ХОС, РОС.

З отрутохімікатів в нашій країні знайшли застосування фосфорорганічні (ФОС), хлорорганічні (ХОС), ртутьорганічні (РОС), нітрофенольні сполуки, а також біологічні препарати.

Отруєння ФОС (меркопрофос, октаметил, метафос, тіофос, фосфамід, хлорофос, карбофос, аванін, метилацетофос) можливе на виробництві, в сільському господарстві та побуті. ФОС потрапляють в організм людини через органи дихання, шкіру і травний канал. ФОС є нейтральною отрутою, вони наділені кумулятивною дією і вражають переважно парасимпатичну частину вегетативної нервової системи та чинять загальнотоксичну дію на ЦНС.

Перша допомога при отруєннях полягає у негайному припиненні контакту з ФОС. Якщо отрута потрапила в травний канал, потерпілому дають випити декілька склянок води, бажано з карбаміном чи гідрокарбаміном натрію (1 чайна ложка на 1 склянку води), тоді викликають блювання. Промивання повторюють 2-3 рази.

Отруєння хлорорганічними сполуками (ХОС). До цієї групи отрутохімікатів входять: ДДТ, гексахлорциклоген (ГХЦГ), гептахлор, хлориндан, поліхлорпінен, поліхлоркамфен, хлорбензол. Відмінною особливістю препаратів цієї групи є те, що вони довго зберігаються в організмі внаслідок значної стійкості до дії температури, вологості, мікроорганізмів. Найбільш стійкими є ДДТ та ГХЦГ.

Усі ХОС нерозчинні у воді, але добре розчиняються в жирах та органічних розчинниках. Вони можуть потрапляти в організм через органи дихання, через травний канал (у разі забруднення ХОС рук, води та харчових продуктів) і через неушкоджену шкіру, що звичайно буває пов'язано із забрудненням одягу. При вдиханні ХОС спостерігається токсичне ураження верхніх дихальних шляхів - гострий фаринголаринготрахеіт, який проявляється кашлем, загрудинним болем, гіперемією та набряком слизових оболонок уражених ділянок. Клінічні прояви характеризуються насамперед ураженням нервової системи. ХОС належать до печінкових отрут. Вони мають також алергійну дію, що може проявитися розвитком бронхіальної астми та алергічних дерматитів.

ПД при отруєнні препаратами ХОС полягає у припиненні контакту з отруйними речовинами та нейтралізації отрути, що потрапила до організму. Якщо отрута потрапила в шлунок, його слід промити - краще з додаванням активованого вугілля (20-30 г на 1 склянку води). Після цього треба дати сольове проносне (20 г на 0,5 склянки води).

Отруєння ртутьорганічними сполуками (РОС). Препарати групи РОС (гранозан, меркуран, меркургексин) використовують в основному для протруєння насіння зернових культур. Отруєння РОС може статися як у виробництві, так і внаслідок випадкового вживання в їжу протруєного насіння.

РОС мають високу токсичність і здатні затримуватись у мозковій тканині. Клінічна картина гострого отруєння характеризується відчуттям металевого присмаку в роті, печінням, головним болем, проносом. Перша допомога при гострому отруєнні полягає у застосуванні антидоту-унітіолу. Якщо РОС потрапили в травний канал, необхідно терміново провести рясне промивання шлунка теплою водою із наступним прийманням активованого вугілля (1-2 столові ложки) чи унітіолу (50-100 мг 5% розчину) з повторним промиванням через 10-15 хв.

Для сприскування рослин та протруєння насіння використовують фунгіциди, що містять мідь (мідний купорос, сульфат міді, бордоська рідина, хлорокис міді, трихлор-фенолят міді).

Потрапляючи в організм, ці препарати виявляють гемолітичну та капі-ляротоксичну дію. Перша допомога при гострому отруєнні фунгіцидами полягає в негайному промиванні шлунка 0,1 %-ним розчином перманганату калію. Потім хворому дають багато пити, зокрема молоко, активоване вугілля.

  1.  ОТРУЄННЯ НІТРАТАМИ, НІТРИТАМИ ТА НІТРОЗАМІННИКАМИ.

Нітрати - це солі азотної кислоти. Найбільш поширеними серед них є нітрат натрію (NаNО3), нітрат калію (КNO3), нітрат кальцію (СаNO3) та нітрат амонію (NH4NO3.

Нітратний та амонійний азот є основним джерелом азотного харчування рослин. Тому щоденне вживання людиною нітратів з продуктами харчування неминуче. Небезпечним є надходження в організм надмірної кількості нітратів.

Механізм токсичної дії нітратів полягає у кисневому голодуванні клітин, внаслідок порушення транспортування кисню кров'ю, а також у пригніченні ферментативних систем тканинного дихання. Нітрити - це солі азотної кислоти, що утворюються з нітратів. Проте утворення нітритів значно активізується при надмірному вмісті нітратів у рослині. Високих токсичних властивостей нітрати набувають в організмі, коли створюються умови для відновлення іонів NО-2 у високо реакційні сполуки окису NО і двоокису NО2.

Для зменшення нітратів і нітритів у харчових продуктах належить оптимізувати процес використання азотних добрив, суворо дотримуватись технологій вирощування с/г культур, використовувати арсенал заходів технологічної обробки рослинної сировини - миття, вимочування, варіння, смаження, квашення, маринування.

Високі концентрації нітратів у питній воді чи продуктах харчування можуть спричинити гострі отруєння. Особливо чутливі до нітратів діти молодшого шкільного віку, люди з функціональною недостатністю серцево-судинної системи.

Вміст нітратів іноді не залежить від їх кількості в грунті, продуктах рослинного походження чи воді. Значну кількість їх можуть накопичувати різні продукти тваринного походження (яйця, молоко, м'ясо) в тому випадку, якщо тварини поїдали корми з високим вмістом нітратів.

Відомо, що нітрати з тонкого кишечнику швидко потрапляють у кров і відновлюються в нітрити (солі азотної кислоти). Отруєння є наслідком впливу комбінації нітратів і нітритів. Чим більше утворюється нітритів, тим сильнішою є токсична дія. Взаємодіючи з гемоглобіном еритроцитів, нітрати утворюють стійку сполуку - метгемоглобін, яка не здатна зв'язувати та переносити до тканин кисень. Смерть може настати вже після прийняття всередину 3,5 г нітрату натрію.

Нітрати харчових продуктів викликають більш виражені клінічні прояви з боку травного тракту, серцево-судинної системи і ЦНС, нітрати води - з боку дихальної системи та ЦНС. Перші ознаки отруєння серед дітей спостерігають уже за концентрації 100 мг на 1 л води або овочевого (фруктового) соку. Важкі отруєння виникають у випадках, коли вміст нітратів у харчових продуктах, воді, напоях становить 1200 мг і більше на 1 л або на 1 кг прийнятих продуктів чи напоїв.

Перша допомога при отруєнні нітратами полягає перш за все у промиванні шлункового тракту, і негайному транспортуванні потерпілого до лікарні.

Різні рослини мають неоднакову здатність до накопичення нітратів. Найбільше їх акумулюють кріп, салат, петрушка, столові буряки, значно менше - капуста та морква, ще менше - картопля. Концентруються нітрати в рослинах також по-різному. У капусті їх найбільше в центральній частині та у верхніх листочках, в огірках, патисонах - у шкірці, у картоплі - всередині, у моркві, буряках, кабачках - у нижній частині плоду. Кількість нітратів у очищеній картоплі значно зменшується, якщо її

потримати деякий час у воді.

Гранично допустима концентрація нітратів (у мг/кг за нітрат-іоном) і у картоплі - 80, капусті та моркві - 300, помідорах - 60, цибулі - 60, огірках - 150, кавунах і динях - 45, буряках - 140.

У відвари переходить 50% і більше (у капусти - 70%) початкової кількості нітратів, особливо якщо овочі порізані. Корені і шкірку овочів завжди варто викидати. Наполовину зменшують вміст нітратів у овочах соління, маринування, квашення.

У продуктах харчування завжди містяться нітрозаміни, аміди, аміни та нітрозуючі агенти. Виключити їх з харчових продуктів практично неможливо. Нітрозаміни - це речовини, що містять у собі нітрозогрупу у сполуці з атомом азоту. Вони належать до найсильніших хімічних канцерогенів, які утворюються внаслідок взаємодії нітритів із вторинними амінами. N -нітрозодиметиламін (радикали - СН3) і N - нітрозодіетиламін (радикали - СН3 — СН2) проявляють сильну канцерогенну дію на печінку та дихальні шляхи, характеризуються високою мутагенністю та ембріотоксичністю.

Для зниження синтезу нітрозосполук в організмі людини до харчових і продуктів додають аскорбінову кислоту та її нейтральні солі.

Шкідливим для організму є вживання продуктів забруднених важкими і рідкісними металами. Умовно їх поділяють на ессенціальні (хром, марганець, цинк, кобальт, мідь, залізо, молібден, селен, ванадій тощо) і неессенціальні (кадмій, свинець, ртуть, миш'як, берилій, титан, алюміній, барій, олово, сурма тощо).

  1.  ОТРУЄННЯ ГРИБАМИ.

Гриби є небезпечними продуктами харчування, споживання яких може призвести до отруєння, а іноді й смерті. Отруйними компонентами грибів є токсини, алкалоїди та сполуки важких металів.

Основні причини отруєнь - вживання отруйних грибів, неправильне приготування умовно їстівних грибів, вживання старих і зіпсованих їстівних грибів, а також грибів, що мають двійників або змінилися внаслідок мутацій (на смітниках, в лісопосадках автострад тощо).

Симптоми отруєння: нудота, блювання, біль в животі, посилене потовиділення, зниження артеріального тиску, серцево-судинна недостатність. Перші ознаки отруєння з'являються через 1-4 год. після вживання грибів. Біль та напади нудоти повторюються декілька разів через 6-48 год. Смерть настає через 5-10 днів після отруєння.

Перша допомога при отруєнні грибами:

викличте "швидку медичну допомогу";

до її прибуття негайно промийте шлунок (випийте 5-6 склянок кип'яченої води або блідо-рожевого розчину парманганата калію, натисніть пальцями на корінь язика, щоб викликати блювоту; коли вода стане чистою, дайте хворому 5-6 пігулок активованого вугілля);

після надання першої допомоги дайте потерпілому пити чай або підсолену воду, на живіт і до ніг покладіть теплі грілки;

з'ясуйте, хто разом з постраждалим вживав гриби, проведіть профілактичні заходи.

Забороняється вживати будь-які ліки та їжу, особливо алкогольні напої, молоко, - це може прискорити всмоктування токсинів у кишечнику.

Використовуючи гриби як продукти харчування, належить пам'ятати (І.М.Пархоменко та ін., 2001):

збирайте і купуйте тільки ті гриби, про які вам добре відомо, що вони їстівні;

не збирайте гриби поблизу транспортних магістралей, на промислових пустирях, колишніх смітниках, і хімічно та радіаційно небезпечних зонах. Не купуйте гриби на стихійних ринках;

не збирайте старих , в'ялих, червивих грибів;

не збирайте "шампіньйони" та "печериці" у яких пластинки нижньої поверхні шапки гриба мають біле забарвлення;

не порівнюйте зібрані гриби із зображенням в різних довідниках, вони не завжди відповідають дійсності;

не куштуйте сирі гриби на смак;

принесені додому гриби, особливо зібрані дітьми, ще раз перевірте. Усі сумнівні - викидайте, решту - ретельно промийте, у маслюків та мокрух зніміть слизьку плівку;

при тривалому зберіганні в грибах утворюється трупна отрута, тому їх піддають кулінарній обробці в день збирання;

при термообробці гриби кип'ятять 10 хв, у воді, відвар зливають, тоді варять або смажать;

гриби, які використовують для соління (грузді, вовнянки), неодмінно вимочують, таким чином ви позбудетесь гірких речовин, котрі вражають слизову оболонку шлунка;

ні в якому разі не пригощайте грибами дітей, літніх людей та вагітних жінок;

гриби (зеленушка, синяк-дубовик тощо) містять отруйні речовини, які в шлунку не розчиняються. У взаємодії з алкоголем отрута розчиняється і викликає бурхливе отруєння;

значна частина їстівних грибів містить в собі мікродози отруйних речовин. Якщо вживати їх декілька днів поспіль - можна отруїтись;

суворо дотримуйтесь правил консервування грибів. Неправильно приготовлені консервовані гриби можуть викликати дуже важке захворювання - ботулізм. Гриби, які довго зберігалися, обов'язково прокип'ятіть 10-15 хв.

Пам'ятайте про можливість таких помилкових тлумачень:

"Усі їстівні гриби мають приємний смак".

"Отруйні гриби мають неприємний запах, а їстівні - приємний".

"Усі гриби в молодому віці їстівні".

"Личинки комах, черви й равлики не чіпають отруйних грибів".

"Опущена у відвар з отруйними грибами срібна ложка або срібна монета чорніє".

"Цибуля або часник стають бурими, якщо варити їх разом з грибами, серед яких є отруйні".

"Отрута з грибів зникає після кип'ятіння протягом кількох годин".

"Сушка, засолювання, маринування, теплова кулінарна обробка знешкоджують отруту в грибах".

  1.  БОТУЛІЗМ.

При вживанні продуктів, заражених анаеробною спороносною бацилою ботулізму, виникає важке харчове отруєння. Ботулізм - гостре інфекційне захворювання, при якому відбувається враження нервової системи токсинами, які виділяють бацили. Найчастіше ботулізмом заражуються продукти, виготовленні без термообробки (в'ялене і копчене м'ясо та риба, ковбаси, старі м'ясні, рибні та овочеві консерви). Тривалість періоду від прийняття зараженої їжі до початку захворювання - близько доби Ознаки хвороби: головний біль, загальна слабкість, головокружіння, здуття живота (відсутність стулу); через добу виникають двоїння в очах, косоокість, параліч м'якого неба (нечіткий голос), порушується ковтання. При відсутності надання медичної допомоги через 5 діб хворий вмирає від паралічу дихального центра і серцевої слабкості.

Перша допомога при ботулізмі також, як і при інших харчових отруєннях: промивання шлунка, очисні клізми, багаторазове прийняття рідини (чай, молоко) і звичайно хворого необхідно негайно доставити в лікарню.

  1.  ХАРЧОВІ ДОБАВКИ ЯК МОЖЛИВІ ЗАБРУДНЮВАЧІ.

До харчових добавок належать речовини, які не є основними харчовими продуктами, а спеціально вводяться до складу продуктів для подовження терміну їх зберігання, покращення зовнішнього вигляду тощо. До харчових добавок відносять речовини, які (В.М.Заплатовський, 1999):

покращують зовнішній вигляд продуктів (барвники, освітлювачі, загусники, в'яжучі речовини тощо);

подовжують термін зберігання продуктів (консерванти, інгібітори, антиоксиданти, синергічні речовини);

змінюють фізичні властивості продуктів (поверхнево-активні речовини);

поліпшують смак і аромат (ароматичні, підкислюючі речовини, кислоти, цукри тощо);

підвищують харчову цінність продуктів (мікро- і макроелементи, вітаміни, біологічно активні речовини).

Чимало синтетичних харчових добавок є токсичними, а тому забороненими для використання. Використання синтетичних харчових добавок може бути частково виправдане лише тоді, коли досягається значний технологічний, економічний та соціальний ефект і коли їх не можна замінити.

Харчування в умовах радіонуклідного забруднення

Захист внутрішнього середовища організму від потрапляння радіоактивних речовин - одна з найактуальніших проблем екології після Чорнобильської катастрофи. Чорнобильська катастрофа за масштабами забруднення навколишнього середовища була найбільшою у світі. Як відомо, 32 райони шести областей України різною мірою потерпіли під радіоактивного забруднення. Забруднення поширилось на Європу й за її межі.

Радіонукліди, потрапляючи в організм з харчовими продуктами і водою, формують основне дозове навантаження і тим самим істотно впливають на стан здоров'я людини. Тривалий час споживання забруднених продуктів є основним видом опромінювання. Однак цей шлях радіаційного впливу доступний для регулювання.

Сучасна концепція радіозахисного харчування (за В.І.Смоляром) базується на трьох основних положеннях: максимально можливе зменшення надходження радіонуклідів з їжею; гальмування процесу всмоктування і нагромадження радіонуклідів в організмі і, нарешті, дотримання принципів раціонального харчування. Зменшити надходження радіонуклідів в організм з їжею можна, знижуючи їх вміст у продуктах за допомогою різних технологічних прийомів, а також складаючи раціон з продуктів, що вміщують мінімальну кількість радіонуклідів. Для цього потрібно споживати більш чисті продукти, замінюючи дуже забруднені і на менш забруднені або ж звільняючи продукти від радіонуклідів. Широке застосування агро- і зоотехнічних заходів для одержання чистих продуктів ставить перед гігієною харчування низку додаткових завдань, зокрема, щодо вивчення впливу застосовуваних дезактиваційних методів на харчову та біологічну цінність одержуваних продуктів, на концентрацію в них природних і сторонніх речовин. Гальмування процесу всмоктування і нагромадження радіонуклідів в організмі можна досягти за допомогою створення спеціальних раціонів спрямованої дії, включаючи до них сполуки, що виявляють радіозахисну дію.

Погіршення стану здоров'я в умовах підвищеного радіаційного впливу може зумовлюватися не тільки забрудненням продуктів радіонуклідів, але й порушенням у харчуванні. Експериментальні дослідження показали, що нестача в раціоні білків, вітамінів, мінеральних речовин призводить до накопичення радіоактивного цезію і стронцію в організмі, і навпаки, збагачення раціону молочним білком вітамінами групи В і С сприяє їх виведенню. Недостатнє споживання харчових речовин може призводити до розвитку так званих хвороб дефіциту, до яких належать гіповітамінози, гіпомікроелементози, а також функціональні порушення в організмі, що передують вираженим патологічним процесам.

Тому насамперед необхідно дотримуватись таких принципів раціонального харчування: а) чіткої відповідальності між енергоспоживачами і енергозатратами; б) оптимального співвідношення і достатнього споживання усіх життєво необхідних продуктів; в) максимального урізноманітнення харчування; г) дотримання правильного режиму харчування.

При організації радіозахисного харчування передусім ми повинні подбати про постачання організму повноцінними білками. Вибираючи м'ясні продукти, доцільно надавати перевагу м'ясу кроликів, птиці, яловичині, оскільки ці продукти містять менше жиру, який гальмує процеси травлення.

Серед круп перевага надається вівсяній і гречаній: обидві містять багато повноцінного білка, незамінних амінокислот, зокрема метіоніну, лізину; вівсяна крупа, окрім повноцінного білка й амінокислот, містить багато рослинного жиру з полінасиченими жирними кислотами (ПНЖК) - близько 6%, солей магнію, поліфенолів, що виявляють протирадіаційну дію. Тому в раціональному харчуваванні слід широко вживати страви з вівсяної та гречаної круп не тільки на вечерю, а й на сніданок.

Серед молочних продуктів краще споживати страви з сиру, які вже звільнилися від радіонуклідів у процесі їх виробництва (більшість нуклідів лишається в молочній сироватці). Крім того, наявність у сирі сірковмісних амінокислот і кальцію, що чинять радіозахисну дію, робить ці продукти незамінними у щоденному харчуванні. Морська риба та інші продукти моря, на відміну від прісноводної риби, менше забруднені радіонуклідами. Страви з морської риби та інших продуктів моря потрібно використовувати у щоденному харчуванні; ними можна повністю замінити м'ясо. Білки риби нітрохи не гірші за білки м'яса, а засвоюється риба легше, ніж м'ясо, бо практично не має сполучної тканини. Крім того, у риб'ячому жирі багато ПНЖК і ретинолу, що мають протирадіаційні властивості.

Картопля, завдяки високому вмісту калію і аскорбінової кислоти, повинна бути у щоденному радіозахисному раціоні. Слід врахувати, що взимку і ранньої весни картопля - основне джерело аскорбінової кислоти. Добове споживання її у дорослих повинно становити 350-400 г.

Важливе значення у радіозахисному харчуванні мають овочі та фрукти. Сучасна наука розглядає їх як істотну і малозамінну частину радіозахисного раціону. Адже практично лише з рослинних продуктів організм одержує аскорбінову кислоту, каротин, біофлавоноїди, пектинові речовини, органічні кислоти. З овочами людина одержує значну кількість мінеральних речовин, особливо солей калію і мікроелементів. Овочі та фрукти володіють неповторними особливостями у поєднанні з вітамінами, мікроелементами та іншими дуже важливими для організму харчовими речовинами. Аскорбінова кислота в капусті раціонально поєднується з біофлавоноїдами, а це означає, що цей продукт цінний як радіозахисний засіб. У капусті, крім того, містяться також каротин і холін.

У радіозахисному харчуванні особливого значення набувають пряні овочі -цибуля, часник, петрушка, кріп, селера, хрін. Завдяки фітонцидам, що містяться в них, ефірним оліям, глікоалкалоїдам, аскорбіновій кислоті, каротину, вони можуть не тільки вбивати гнильні мікроби, але й підвищувати стійкість організму до інфекцій та інших шкідливих факторів навколишнього середовища, зокрема до радіонуклідів. Лізоцим хріну здатний розчиняти мікроорганізми, що дає змогу розглядати його як антибіотик. Значна кількість лізоциму є і в інших рослинних продуктах, особливо багато його в редьці, капусті, ріпі.

Листяні форми пряних рослин багаті на аскорбінову кислоту: у 100 г листя петрушки міститься 290 мг цього вітаміну, тобто 3 добові дози. Зелень кропу більш ніж утричі багатша за лимони на аскорбінову кислоту. Хрін, цибуля, часник петрушка, кріп містять не тільки аскорбінову кислоту, але й лізоцим, фітонциди, легкі ефірні олії, глікоалкалоїди, що виявляють протимікробну, зміцнювальну та радіозахисну дію.

Оранжеве забарвлення - це зовнішня ознака насичення овочів і фруктів каротином. Багато каротину є у моркві, томатах, буряках, абрикосах, гарбузах. Однак немало його і в листяних рослинах, де зелений хлорофіл маскує оранжевий колір (петрушка, кріп, салат тощо). Корисними є продукти, що мають синій колір за рахунок пігментних речовин, - антоціанів з радіозахисною дією (чорна смородина, чорноплідна горобина, столові буряки, темні сорти винограду). Крім антоціанів, у цих продуктах міститься багато аскорбінової кислоти, каротину, органічних кислот. Загальне добове споживання овочів не повинно бути менше 400-500 г, причому не менше чверті з них - морква. Терту моркву добре їсти у вигляді салату з тертими яблуками. Сумарна кількість пряних овочів у радіозахисному раціоні повинна бути трохи більша (не менше 50 г на добу) ніж у загальному раціональному харчуванні. Особам із захворюванням системи травлення збільшення кількості пряних речовин і овочів у щоденному харчуванні потрібно погодити з лікарем. Кавуни і дині - сезонні продукти. Однак їх слід максимально використовувати у харчуванні, враховуючи, що вони є джерелам калію, органічних кислот, пектинових речовин, каротину.

В умовах підвищеного забруднення навколишнього середовища радіонуклідами корисно вживати більше бобових (гороху, квасолі тощо). Крім повноцінного білка, метіоніну, цистину, ПНЖК, у цих культурах є багато магнію, необхідного для оптимального засвоєння кальцію.

Фрукти у щоденному радіозахисному харчуванні також мають дуже важливе значення. Яблук необхідно вживати щодня не менше 150-200 г, оскільки вони є джерелом пектинових речовин, харчових волокон, аскорбінової кислоти, легкозасвоюваного заліза та органічних кислот. Улітку та восени асортимент фруктів, зрозуміло, різноманітний. Але при можливості вибору слід надавати абрикосам, сливам, персикам, вишням (вони містять багато пектину, каротину, аскорбінової кислоти та органічних кислот). Якщо порівнювати з фруктами, то ягоди за вмістом радіонуклідів часто в десятки разів брудніші, що пов'язано з біологічними особливостями їх кореневої системи, розташованої у поверхневих шарах грунту. Ягоди можуть бути забруднені часточками грунту, в якому перебувають радіонукліди. Крім того, багато ягід мають нерівну, шорстку поверхню. що погано відмивається від радіонуклідів.

У радіозахисному харчуванні корисні різні види горіхів, у яких міститься чимало повноцінних білків і рослинного жиру, багатого на ПНЖК і токоферол.

Досить поширене помилкове уявлення про радіозахисні властивості алкоголю. Алкоголь не має специфічних радіозахисних властивостей і не є радіопотектором. Як і багато інших токсичних речовин, він може спричинити погіршення постачання тканин мозку киснем, а відтак більш-менш виражену гіпоксію цих тканин, що іноді пояснюється неправильно як засіб підвищення їх радіостійкості. Однак при цьому алкоголь зумовлює істотні негативні зміни як у центральній нервовій системі, так і в інших органах. Тому використання його в сучасних умовах як засобу протирадіаційного захисту не має серйозних наукових підстав.

Тенденція до підвищення радіонуклідів в організмі зберігалась і при помірному вживанні алкоголю. Водночас не вдалося виявити істотної різниці вмісту цезію-137 залежно від частоти вживання алкоголю. Виявлено лише деяку тенденцію до збільшення концентрації радіонуклідів у осіб, які зловживали алкоголем. Аналогічні дані одержано в лабораторіях, де в експериментальних умовах досліджували тварин. Отже, дані дослідження не зазначають позитивного впливу алкоголю на виведення цезію-137 з організму. Зіставлення результатів визначення цезію-137 в організмі осіб, які зловживають алкоголем (200-500 мл горілки двічі-тричі на тиждень), а також тих, які вживають таку ж кількість напоїв раз на тиждень (помірне вживання алкоголю) і раз на 2-4 тижні (вживання алкоголю рідко), показало, що в останньому випадку вміст цезію-137 в організмі був нижчий.

Тривале вживання міцних алкогольних напоїв неприпустиме й з інших позицій, бо спричиняється до порушень у слизовій оболонці травного каналу. В результаті можуть порушуватись процеси всмоктування багатьох харчових речовин, особливо вітамінів. І, як наслідок, порушення радіорезистентності організму. Споживання у невеликій кількості натурального вина може зумовити деяке підвищення резистентності організму, що пояснюється наявністю в ньому флавоноїдів. Однак немає жодної необхідності вживати червоне натуральне вино як радіозахисний продукт, оскільки флавоноїди у значно більшій кількості містяться у багатьох рослинних продуктах, особливо багато їх у чаї і винограді. Крім того, у натуральних винах є кислоти, які можуть збільшувати біологічну доступність радіонуклідів, а з алкоголю в організмі утворюється оцтовий альдегід, токсичність якого у 20-30 разів перевищує токсичність спирту.

Отже, раціональне харчування є, по суті, найважливішим фактором, який сприяє нормалізації в організмі процесів, що змінюються під впливом іонізуючого випромінювання.

Значному зниженню вмісту радіонуклідів у продуктах, з яких складається добовий раціон, сприяє їх правильна технологічна і кулінарна обробка, її доцільно починати з механічної очистки продуктів і харчової сировини від забруднення землею, що містить радіонукліди. Всі продукти насамперед необхідно старанно вимити теплою, краще проточною водою. У зв'язку з тим, що поверхня багатьох овочів і фруктів містить клейкі речовини, які можуть утримувати різні шкідливі речовини, зокрема, патогенні для людини мікроорганізми та радіонукліди, доцільно їх розчинити і видалити, застосувавши лужний розчин. З цією метою звичайно застосовують розчин питної соди. Після цього необхідно добре промивати оброблені овочі і фрукти чистою теплою водою. Перед миттям деяких овочів (капусти, ріпчастої цибулі, часнику тощо) слід видалити верхнє, більш забруднене листя. Механічна обробка м'ясної сировини полягає у видаленні забруднених ділянок, сполучної тканини. Після миття бульби та коренеплоди очищають від шкірки і повторно миють теплою проточною водою. Фрукти також необхідно старанно помити й обчистити, особливо ділянки поверхні, що мають нерівності, тріщини. Адже у зовнішніх шарах фруктів і овочів міститься більше радіонуклідів, ніж у м'якоті (у зовнішніх шарах концентрується до 50% їх загальної радіоактивності).

Наступний етап обробки - вимочування у чистій воді протягом 2-3 год. Цей етап особливо рекомендується для продуктів, дуже забруднених радіонуклідами (гриби свіжі й сухі, ягоди, особливо лісові тощо). Різні види свіжих грибів, зібраних у Київській і Житомирській областях у 1990 р., містили в середньому від 636 до 2553 Бк/кг, лісові ягоди - 413 Бк/кг (культурні - 53 Бк/кг). Вимочування грибів протягом 2 год дає змогу видалити 80% радіоактивності (за рахунок цезію-137).

Єдиним доцільним способом термічної обробки продуктів і харчової сировини в умовах підвищеного забруднення їх радіонуклідами є варіння. При відварюванні значна частина радіонуклідів та інших шкідливих хімічних речовин (нітрати, важкі метали та ін.) із продуктів переходить у відвар. Із буряків, капусти, гороху, щавлю, грибів у відвар переходить до 60,80,45,50, і 85% цезію137 відповідно. Отже, в умовах підвищеного забруднення продуктів радіонуклідами використовувати перший відвар у їжі не можна. Проваривши продукт протягом 5-10 хв, слід злити воду, а потім продовжувати варити у новій порції води, яку й використовувати в їжу як відвар (бульйон). Цей спосіб прийнятний для приготування перших страв, гарнірів, але не з грибів, які у зв'язку зі значним забрудненням їх радіонуклідами доцільно варити двічі по 10 хв, щоразу зливаючи відвар.

М'ясо і особливо прісноводну рибу перед варінням необхідно попередньо вимочити у воді протягом 1-2 год, потім порізати невеликими порціями і варити у чистій воді без солі при слабкому кипінні протягом 10 хв. Далі злити воду і, заливши новою порцією, варити до готовності.

Смажити продукти у зв'язку з підвищеним забрудненням їх радіонуклідами недоцільно. Під час смаження практично всі радіонукліди залишаються у продукті, а через випаровування рідини їх концентрація навіть збільшується. При бажанні після відварювання продукти можна засмажити в духовці або на сковороді додаючи приправи, сіль і спеції за смаком. На смак їжа буде не гіршою, а радіонуклідів міститиме значно менше.

Зазначимо, що на вихід радіонуклідів з продуктів харчової сировини у відвар (бульйон) впливає сольовий склад, рН води. Так, вихід стронцію-90 у відвар (бульйон) з м'яса і картоплі становить: у дистильованій воді 30%, у водопровідній 57%, у водопровідній воді з молочнокислим кальцієм - 85%. Якщо термічна обробка продуктів здійснюється без додавання води або при невеликій її кількості випікання, смаження, тушкування, то концентрація радіонуклідів у готових продуктах фактично не змінюється або навіть підвищується, що пов'язано зі зменшенням їх вологості.

Важливе значення має правильна кулінарна обробка прісноводної риби, що містить значно більше радіонуклідів порівняно з морською рибою та іншими продуктами моря. Причому хижі види прісноводних риб нагромаджують більше радіонуклідів, ніж планктоноїдні. У процесі розробки риби з лускою, нутрощами, зябрами видаляється близько 16% цезію-137. 3 решти 84% приблизно 50% цезію-137 міститься у кістках, плавниках та інших неїстівних тканинах. Тому зниження цезію-137 у рибі залежить від ретельності подальшої кулінарної обробки. Вивільнивши риб'яче м'ясо від кісток і плавників, вміст цезію-137 зменшується на 40-42%. Вибір виду термічної обробки прісноводної риби значною мірою визначає рівень цезію-137 у готовому продукті. Під час варіння риби у воді з її тушки у бульйон потрапляє до 70% цезію-137.

Отже, здійснення усіх згаданих операцій дає змогу позбавитись приблизно від 90% початкового вмісту цезію-137 у рибі. Значна частина цезію-137 переходить з харчового продукту у відвар (бульйон) під час варіння в результаті руйнування структури його тканини під впливом високої температури, пари і води та у відвар (бульйон) легкорозчинних фракцій хімічних елементів, зокрема активного цезію. Ступінь переходу цезію-137 у відвар (бульйон) значною мірою залежить від конкретних умов (ступеня подрібнення м'яса, риби, овочів, мінерального складу води, особливо від вмісту в ній хлоридів, тривалості варіння, рН рідини тощо). Дослідження інституту гігієни харчування показали, що під час варіння м'яса основна маса радіонуклідів потрапляє у бульйон протягом перших 5хв. При цьому вміст цезію-137 в 1 кг вареного м'яса через 5 хв. знижується порівняно з вихідним рівнем (від 18500 до 5920 Бк/кг). Вміст цезію-137 у бульйоні підвищується через 5 хв. від 0,418 до 1147 Бк/л через 1 год - до 2590 Бк/л. Кухонна сіль у кількості, що забезпечує нормальні смакові якості очищеної вареної картоплі (6 г/л) збільшує перехід радіонукліду у відвар на 45% проти 7% без кухонної солі. Ефект переходу знижується (до 36%) у тому випадку, якщо вариться неочищена від лушпиння картопля. Отже, у результаті видалення відвару, в якому варилася обчищена картопля, вміст цезію-137 у готовій страві можна зменшити вдвічі проти вихідного його вмісту. При додаванні кухонної солі така ж кількість стронцію-90 переходить з очищеної картоплі у відвар. При відварюванні з нього видаляється від 20 до 50% цезію-137. Крім того, у бульйон переходить близько 50% стронцію-90 (з кісток - тільки десяті частки, декілька відсотків). М'ясо, попередньо вимочене у прісній воді, а потім витримане протягом трьох місяців у 25% розсолі і після цього зварене, втрачає близько 90% цезію-137, що міститься в ньому. Такий спосіб маринування м'яса поширений серед населення і доцільний в умовах підвищеного забруднення продуктів радіонуклідами.

Дуже часто цікавляться рекомендаціями щодо виготовлення бульйону з кісток. Якщо кістки добре очищені від м'яса, то вони практично не містять радіоактивного цезію. Стронцій же щільно замурований у кісткову тканину, тому під час варіння кісток у бульйон потрапляють лише десяті його частки. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що бульйон із кісток практично не містить радіонуклідів і його можна сміливо споживати.

Якщо розсіл використовують у їжу, наприклад, розсіл квашеної капусти, то про будь-який радіозахисний ефект говорити не доводиться. Його можна сподіватися при засолюванні огірків, томатів, кавунів, яблук, грибів, розсіл з яких не використовується. При засоленні овочів, фруктів і грибів кількість цезію-137, що споживається з засоленими продуктами, буде вдвічі меншою, ніж його кількість у вихідних свіжих продуктах.

Під час переробки зерна на борошно і крупи видаляються зовнішні частини, що містять значну кількість радіонуклідів. У зв'язку з цим вміст стронцію-90 у борошні та крупах на 60-90% менший, ніж у зерні.

Істотного зниження вмісту радіонуклідів у молочних продуктах можна досягти шляхом одержання із незбираного молока жирових і білкових концентратів. Із молока у домашній та інші сири потрапляє лише 10-21% цезію-137, у масло і сметану -1,5 і 9% відповідно. Стронцій-90 переходить у домашній сир у кількості 27%, у вершки - 5%. З молока у вершки переходить тільки 16% йоду-131, у масло - 3,5%. Виявлено зворотну залежність між жирністю вершків і вмістом у них стронцію-90. У вершках 30% жирності виявлено 7,1% стронцію-90, 50% - 3.1%. Вміст радіонуклідів у домашньому сирі залежить від кількості сироватки, що залишилась при його виготовленні. У домашньому сирі вологістю 67% виявлено 20,9% стронцію, а в домашньому сирі вологістю 51,4 -14,5% стронцію-90. Певна кількість радіонуклідів може нагромаджуватись у яйцях. При підвищеному забрудненні продуктів радіонуклідами основна їх частина концентрується у шкаралупі (50-85%) і лише 15-50% - у білку та жовтку. Причому у жовтку міститься у 20-50 разів більше радіонуклідів, ніж у білку.

Найбільше радіонуклідів міститься у грибах. Максимальну їх кількість виявлено у грибах, що ростуть у північних районах України, південних районах Білорусі, а також у Брянській, Орловській, Тульській і Калузькій областях Росії. При цьому у згаданих районах рівень цезію-137 у грибах може бути значним навіть там, де забруднення лісових територій невисоке (менше 5 Ки/км2 по цезію-137).

Кулінарна і технологічна обробка грибів дає змогу знизити вміст у них радіонуклідів. Промивання свіжих грибів проточною водою видаляє з них від до 32% цезію-137. Вимочування сухих польських грибів протягом 2 год знижує активність цезію-137 на 81%, а білих - на 98%. Одноразове варіння протягом 10 хв знижує вміст цезію-137 у них на 81%, а дворазове по 10 хв на 97%. Варіння грибів практично звільняє їх від радіонуклідів. Природно, цього не відбувається, якщо гриби смажити.

Значна частина цезію-137 може споживатися з рідкою частиною страв, у яку потрапляють радіонукліди під час приготування їжі. Тому, виключаючи з меню відвари з овочів і трибів, бульйони від варіння м'яса й риби, розсіл від квашеної капусти, молочну сироватку після збивання масла й приготування домашнього сиру, можна істотно зменшити надходження радіонуклідів до організму.

Лекція №7

Безпека в умовах кримінальної злочинності та тероризму.

Корпоративна безпека.

ПЛАН:

Кримінальні ситуації та найбільш характерні випадки їх прояву. Безпека в натовпі. Рекомендації щодо забезпечення особистої фізичної безпеки. Психологія спілкування в конфліктних ситуаціях кримінального характеру. Технічні засоби самооборони. Юридичні документи, що підтверджують права та межі самооборони. Захист особистої власності.

Стан та динаміка розвитку проявів тероризму. Загроза національній та глобальній безпеці в зв'язку з поширенням тероризму, стратегія захисту від тероризму. Кримінально-правова оцінка тероризму. Індивідуальні та колективні дії під час терористичних актів.

Основи корпоративної безпеки. Зовнішні та внутрішні джерела загроз безпеки об'єкта економіки. Економічні, природні, соціальні загрози та ризики.

Економічна війна, економічна розвідка та промисловий шпіонаж. Комерційна таємниця. Внутрішні фактори на підприємстві, що сприяють екстремальним стратегіям. Захист промислової власності. Інтелектуальна власність та її захист.

Система забезпечення корпоративної безпеки об'єкта економіки, її організація. Служба безпеки об'єкта економіки, її структура, підпорядкування, фінансування., організація роботи.

Комплексний план дій на випадок екстремальної ситуації. Особливості управління підприємством в екстремальних ситуаціях.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільне небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади,

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і поставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного

                      хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної

                     оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для

                     затримання злочинця.

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Стаття 119. Убивство через необережність

1. Вбивство, вчинене через необережність, - карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, - караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Стаття 152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього - карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.


Засоби самозахисту.

Останнім часом все більше доброчесних громадян шукає відповідь на наступне питання: чи давати можливість грабувати нас, безкарно обирати, калічити і т.і. або встати на захист здоровя, честі, достоїнства себе, своєї сім'ї..?

Якщо прийнято рішення - захищатися, то одразу виникають наступні запитання: 

  •  Які існують сучасні технічні засоби самозахисту?
  •  Які технічні засоби дозволені законодавством?
  •  Які переваги та недоліки притаманні кожному виду засобів самозахисту?
  •  Як правильно застосувати той чи інший засіб самозахисту?
  •  Які технічні засоби самозахисту обрати для себе та членів своєї родини?

Аналітичний огляд засобів самооборони.

Їх переваги та недоліки.

Розглянемо спочатку найдоступніший засіб захисту – ГАЗОВІ БАЛОНЧИКИ.

В нашій країні дозволено використання з метою самооборони тільки чотирьох видів отруйних речовин міліцейського типу: CN, CS, морфолоід пеларгонової кислоти і капсациіну.

Морфолоід пеларгінової кислоти – відносно нова міліцейська отруйна речовина, яка була розроблена на Україні по завданню МВС СРСР. Але вона виявилася не ефективною, порогова концентрація досить мала.

Капсациін – діючий початок олеопсзин капсикум: витяги з природної сировини – червоного перцю певних сортів. Ця речовина впливає на сердцево-судинну систему. Ця речовина була заборонена для використання.

CN або «Черемха»  - давно являється у нас основним ірритантом, і його ефективність доведена, при проведенні міліцією самих різних операцій. 

CS – близький до «Черемхи», але має так звану теригенну дію, внаслідок чого на Заході в більшості країн від нього відмовилися.

Теригенна дія – це вплив на генну структуру людини. Також слід додати, що CS має властивість накопичення в приміщеннях, де з ним працюють, а також в організмі людини. При цьому він капсулюється і знищити залишки речовини майже не можливо.

У нас Мінздрав не зовсім коректно прийняв норму граничної концентрації перцевої витяжки в аерозольних упаковках громадянського використання – 6% від всієї речовини, яка міститься в балончику. Однак сама витяжка може мати різну концентрацію капсациіну.

Поки що нікому не вдалося використати капсациін у ствольній зброї, так як при температурі +60С він руйнується, але в аерозольній формі ця речовина використовується уже в багатьох країнах і показала досить високу ефективність.

Якщо говорити про особливості аерозольних засобах, які використовують капсациін, то до переваг можна віднести: високу швидкість дії, комплексність дії(різь в очах, кашель, спазм дихання), відносну нешкідливість (природна речовина), надійна дія на людей в алкогольному та наркотичному сп’янінні та на агресивних тварин.

Оптимальна відстань застосування балончика є 2-2,5м. на цій відстані нападник вас ще не може досягти ні ногою ,ні палкою.

ТЕРЕН – 4

Газовий балончик виробництва України.

Газ на основі капсаіцину і морфолоїд пеларгонової кислоти.

Ефективний як для використання проти тварин(собак), так і проти людей, що знаходяться в наркотичному або алкогольному сп’янінні.

Радіус дії: 2м.

Час безперервного використання: 10-12с

Вага: 75г.

Має сильну подразнюючу дію, діє на очі, органи дихання, а також шкіру.

Рекомендації по застосуванню балончиків:

  1.  Не рекомендується застосовувати газовий балончик, якщо нападаючий озброєний. Хоча Вам і буде потрібно всього декілька секунд, щоб газ подіяв на супротивника, але цього може вистачити для прицільного пострілу!
  2.  При вихоплюванні балончика, пам'ятайте – відразу не виставляйте його перед собою, на витягнутій руці, Ваш супротивник просто виб'є його у Вас з рук, тому будьте готові і до такого розвитку подій. Не дайте Вашому супротивнику це зробити, на вашому боці повинна бути перевага – раптовість! Тобто, перед тим, як вихоплювати балончик, ви повинні врахувати напрямок вітру, дистанцію, а потім впевнено зробити відволікаючий крок, наприклад, подивитись за спину нападника і зробивши зраділий та здивований вигляд вигукнути чиєсь ім’я. Нападник обов’язково обернеться, щоб подивитись хто стоїть у нього позаду. В цей момент затримайте дихання, прищурте очі та швидко і впевнено направте струмінь газу в область обличчя нападаючого, випускаючи газ короткими невеликими порціями 1-2с, натискуючи на кнопку, послідовно кілька разів, прагніть потрапити в обличчя, а ще краще в очі нападаючого, тому, що на інших частинах тіла дія газу може не дати очікуваних результатів.
  3.  Якщо справа дійшла до “ближнього бою”, натискуйте на кнопку, випускаючи струмінь газу доти поки нападаючий не буде вражений.
  4.  Візьміть за правило. Якщо ви йдете через небезпечні вулиці або біля вокзалу, кафе, бару коли вже стемніло. Або виникла ситуація, що ви починаєте відчувати небезпеку від людей, що до вас наближаються.  Балончик потрібно одразу взяти непомітно в руку не виймаючи її з кишені.
  5.  Якщо Ви використовуєте іноземні балончики, то пам'ятаєте, вміст балончика швидко випаровується на шкірі, тому постарайтеся потрапити в очі, ніс, і особу в цілому, в основному це стосується майже всіх іноземних балончиків із сльозоточивою і сльозоточиво-дратівливою дією. Балончики українського виробництва випускають із зарядом в склад, якого входять абсолютно інші інгредієнти, тому при попаданні на шкіру дія аерозолю може мати досить тривалий час, який виражається в больових відчуттях.

ГАЗОВІ ПІСТОЛЕТИ ТА РЕВОЛЬВЕРИ

Газовий пістолет - це короткоствольна ручна самозарядна зброя, в якій перезарядка, підготовка до чергового пострілу здійснюється за рахунок використовування енергії порохових газів за принципом віддачі вільного затвора. Зброя призначена для тимчасової поразки живої цілі при стрільбі газовими патронами, спорядженими речовиною - ірритантом. Крім того, в газових пістолетах використовуються для стрільби звукові (холості) патрони, а за наявності насадки (адаптера) - світлові сигнальні патрони.

Газовий револьвер - особиста багатозарядна неавтоматична газова зброя з барабаном, що обертається, призначена для тимчасової поразки живої мети газовими патронами, спорядженими ОВ-іррітантамі. Також як і для газового пістолета, для стрільби з газового револьвера можна використовувати шумові патрони і сигнальні освітлювальні патрони. Загалом і в цілому конструктивно газові пістолети і револьвери відповідають їх бойовим вогнепальним прототипам. Головна відмінність газової зброї від бойового полягає в спеціальному введенні в конструкцію газових пістолетів і револьверів елементів, що не дозволяють застосовувати зброю даного класу для стрільби "справжніми" патронами. До числа цих елементів відносяться установка спеціальних дульних розсікачів, використовування матеріалів з низькими міцнісними характеристиками (наприклад, силуміну) і ін. Стволи газової зброї, випускаються тільки гладкими (не мають нарізу).

Розберемося з питанням ефективності газової зброї. Теоретична далекобійність газових пістолетів і револьверів, яка вказується виробниками - до 3-х метрів (іноді в комерційних цілях цю цифру абсолютно безпідставно завищують), але більш-менш реальний зупиняючий ефект від застосування газівника досягається на дистанціях до 1 м. Традиційний газовий балончик могутніший. Газові патрони звичайно споряджаються речовиною CS - ірритантом з обмеженою ефективністю, практично не діючою на п’яниць і наркоманів. Іноді у продажу зустрічаються імпортні перцеві газові патрони, але їх ефективність також не дуже велика, та і ціни на такі патрони високі. Чим газовий пістолет (револьвер) краще за газовий балончик? Діапазон робочих температур для газових пістолетів і револьверів звичайно ширше, ніж для балончиків; перш за все це стосується "мінусової" температурної області, в якій балончики достатньо різко втрачають свою ефективність. Ще газовий пістолет/револьвер можна використовувати як "тупий важкий предмет" в рукопашній сутичці, проте чи не простіше і дешевше захопити для цієї мети звичайну ніжку від табурета? Також перевагою і частково недоліком газової зброї є властивий йому зовнішній вигляд бойової короткоствольної зброї. В деяких випадках таким чином вдається налякати нападників, але цей фокус спрацьовує далеко не завжди: злочинці чудово знають, що простим громадянам не доступна вогнепальна короткоствольна зброя і можуть зажадати показати ваш пістолет у дії; звичайного газівника вони тепер уже не бояться. До того ж є вірогідність у відповідь на демонстрацію газового пістолета одержати кулю із справжньої бойової зброї, проте цю можливість не варто перебільшувати: не так вже багато вуличних бандитів зараз володіє вогнепальною зброєю (звичайно вони носять з собою зовні схожі на бойову зброю пневматичні типа MP-654K).

Дальність дії газових пістолетів в залежності від калібру кулі:

6 мм, 5.6 мм - до 3 м

8 мм – до 3,5 м

9 мм – до 4 м

45 кал – 4,5 – 5 м

До речі боєприпаси 45 калібру на Україні заборонені, а газова зброя вилучена з продажу, так як існує можливість переробки пістолету в бойовий.

Вага пістолетів коливається від 200г до 950г.

Пістолети, як більш сучасний тип зброї, більш зручні в носінні (насправді ця справа смаку). Перезарядити пістолет, вставивши новий, наперед споряджений магазин, простіше і швидше, ніж вставляти патрони поодинці в револьвер, тим більше що запасні магазини завжди можна купити, і носити з собою вже споряджені. Магазини пістолетів вміщають від 5 до 10 патронів. Проте існують ті ж проблеми, що і у бойових аналогів. Якщо при пострілі відбудеться осічка або патрон просто перекосить, то для того, щоб продовжити стрільбу Вам необхідно буде витратити деяку кількість часу для приведення пістолета знову в бойову готовність. На щастя це відбувається рідко. Принаймні, з продукцією таких солідних фірм, як Umarex, Colt, Browning і т.д.

Зовсім інша справа - Револьвери. Проблема осічок в даному виді зброї розв'язується миттєво простим натисненням на спусковий гачок, що забезпечує автоматичний переклад барабана. Наступний патрон готовий і можна продовжувати стрільбу. Сама ця система стара, як світ і дотепер людство не винайшло нічого надійнішого. Проте револьвер вважається менш зручним при носінні (знову таки справа смаку) і зарядці (деяким 5-6 патронів в барабані здається мало). В револьвері на стику стовбура і барабана є невеликий зазор. Існує думка, що при пострілі в нього просочується частина газу. Проте кількість витікаючого газу настільки мала, що завдати шкоди господарю револьвера воно не може.

Чим же стріляє газова зброя? По складу газу патрони можна розділити таким чином:

Тип газу

Колір пластикової заглушки в патроні

Маркіровка на гільзі

холості

Зелений

Knall

CS

Жовтий

CS

CN

Фіолетовий

CN

Патрони для пістолетів і револьверів відрізняються зовнішнім виглядом. У револьверних "спідничка" на нижній частині патрона трохи виступає, у пістолетних - ні (для виключення можливості зачіплення).

Газові пістолети і револьвери можуть стріляти спеціальними ракетницями. Для цього в комплект входить спеціальна насадка, укручувана в стовбур. В неї вставляється ракетниця, в пістолет або револьвер заряджає холостий патрон і робиться постріл. Ракетниця злітає вгору на 25-30 метрів. На жаль, російські моделі виключають установку цих насадок, але в імпортних пістолетах це загальноприйняте правило.

Також потрібно розглянути пристрій дозованого Аерозольного розпилення «УДАР»

Це ідеальна газова зброя для самооборони. Має багато переваг:

  •  Висока ефективність, заряд потрапляє в ціль незалежно від вітру, дощу, снігу
  •  Багатозарядність, безшумність, відсутність віддачі, висока точність влучення в ціль
  •  Легкість і міцність завдяки пластмасі, яка використана для виробництва бойової стрілкової зброї.

Технічні характеристики:

  1.  маса без балончика 150г
    1.  ємність магазину 5 балончиків
    2.  дальність метання рідини – до 6м

Також потрібно розглянути питання носіння газового пістолету. Тому розглянемо основні способи:

  1.  поясна кобура для скритого носіння зброї під одягом
  2.  під брючна кобура для носіння зброї на нозі
  3.  універсальна кобура для скритого носіння зброї, яка замаскована під поясну сумку. Відкривається одним ривком.
  4.  «оперативна» кобура для скритого носіння під одягом(під пахвою)

ПНЕВМАТИЧНА ЗБРОЯ ЯК ЗАСІБ САМООБОРОНИ

На початку незалежності України, популярність газової зброї виросла настільки, що про використання пневматичної зброї навіть ніхто не думав. Куплялась вона лише для розваги. Але в процесі охолодження інтересу до газової зброї самозахисту виник інтерес до пневматики.

Причини було дві – по-перше, не потрібний дозвіл, як для газової зброї, а також ціна. По-друге, недовіра до газової зброї в надійності. З деяким часом газобалонною пневматикою почали озброюватися не тільки окремі охоронці, а й працівники серйозних охоронних структур таких як «Сакура» та «Ангели» в Києві, а також деяка охорона банків.

Але не дивлячись на те, що швидкість вильоту кулі досить велика, вона дає ударну силу лише 3-4 Дж. А середня швидкість кулі становить 120м/с, що достатньо лише для вбивства горобця чи голуба. А ефект влучення кулі в людину в алкогольному сп’янінні може мати зворотній ефект, так як поріг чуттєвості нижчий.

ЕЛЕКТРОШОКОВА ЗБРОЯ

ЕЛЕКТРОШОК” можна цілком сміливо називати зброєю самооборони, оскільки він має всі його ознаки і є зброєю самооборони ближнього бою. На відміну від ножа електорошокер зброя не летальної дії, проте, він має всі ті ж недоліки що і у випадку з холодною зброєю. Для того, щоб використовувати електрошокер, необхідно підпустити супротивника на відстань витягнутої руки, в цьому випадку, у Вас є шанси, не тільки позбавитися своєї зброї, але і ним же і одержати, якщо Ваш супротивник більш підготовлений, ніж Ви. Звичайно, у Вас є перевага, проте якщо його неправильно застосувати, воно звернеться проти Вас самих. Дія шокера за метою, це позбавлення супротивника свідомості на певний проміжок часу. Потерпілі від цього виробу говорять, світло вимкнули, а через дві години його включили, і нічого не пам'ятаю. Правда існує можливість “вимкнути” людину назавжди, якщо у нього нелади з серцем або ще що. В загальному підсумку на території України електрошокері заборонені, навіть для використовування в МВС. В основному всі електрошокові пристрої “західного виробництва” однотипні з однаковим принципом дії. Живлення здійснюється від батареї 9 вольт “Крона”, або двох батарей. Підрозділяються вони по потужності вихідного заряду. Супротивника вражає електричний удар напругою приблизно 40кВ, 80кВ, 100кВ і навіть 1000кВ. вольт, проте сила струму дуже мала, для того, щоб убити, всього 0,6 мА. Цього достатньо, щоб паралізувати нервово-м'язову реакцію, і вивести з ладу супротивника. На відміну від інших видів не летальної зброї самозахисту, електрошоковий пристрій більш надійний при локалізації супротивника, який знаходиться в алкогольному, наркотичному сп'янінні або не в собі, у будь-якому випадку дія 100%, чим не може похвалитися ні газова зброя, ні пневматична.

Дистанційні шокери

Існує і є у продажу в США, далекобійна електрошокова зброя, яка розрахована на ураженя супротивника на відстані 5-10 м. принцип дії такий же, як і у всіх шокерів, але цими моделями можна стримувати супротивника на відстані. Шокер стріляє двома шипами, з’єднані дротами з електрошокером і при попаданні в тіло проходить розряд, після чого супротивник нейтралізується. Ці шокери мають лазерні приціли, а також швидко змінювані блоки стрільби з двома шипами. Також існує можливість користування цими шокерами, як звичайними контактними.

ТРАВМАТИЧНА ЗБРОЯ З ГУМОВИМИ КУЛЯМИ

Зброя з гумовими кулями, досить надійна, а також дає максимальний ефект, порівняно з попередньо розглянутими засобами захисту.

В певному значенні різниця між бойовим пістолетом і короткоствольною зброєю, що стріляє травматичними кулями, полягає в тому, що куля бойового пістолета здатна убити або поранити людину на дальності декількох сотень метрів, а зверху цій дальності завдати нелетальної поразки, а гумова куля здатна убити або нанести проникаюче поранення на дистанції 2-3 метри, а зверху цієї дистанції — нанести травматичну дію, що зводиться до нуля на подальших 10-15 метрах. От і все.

При конструюванні нелетальних боєприпасів: питома енергія кулі, перевищення межі якої веде до проникаючого поранення, знижується для можливої гарантії нелетальності боеприпасу. Це робиться в комплексі з вживанням для виготовлення кулі спеціальних матеріалів (пластизоль, пружна гума і ін.), додатково сприяючих зниженню проникаючої здатності кулі. Легкому снаряду властива швидка втрата швидкості, а енергія снаряда зменшується пропорційно квадрату швидкості (тобто при зменшенні швидкості польоту удвічі, енергія кулі зменшиться вчетверо і т.д.).

В середньому, по прийнятих в судовій балістиці нормах, питома кінетична енергія, при якій можливе глибоке проникаюче поранення людини, для сферичного снаряда складає приблизно 0,5 Дж на квадратний міліметр площі його поперечного перетину (для загострених снарядів вона може бути і менше). Саме цим чинником пояснюється дозвіл до вільного обороту пневматичної зброї калібру 4,5 мм з дульною енергією, що не перевищує 7,5 Дж. Пневматика класу "магнум" до вільного продажу заборонена.

Перераховані чинники створюють відносно невелику і при цьому нестійку дистанцію заданої травматичної дії нелетальної кулі. Чим менше калібр і більш обтічна форма кулі, тим менший відсоток енергії кулі затрачується на її проникнення в перешкоду.

ХАРАКТЕР ПОШКОДЖЕНЬ НЕЗАХИЩЕНОГО ОДЯГОМ ТІЛА ЛЮДИНИ ПРИ СТРІЛЬБІ З РІЗНИХ ВІДСТАНЕЙ

(В цьому випадку враховується тільки поранення і не враховується зупиняюче дію кулі в Дж/мм2, оскільки тест проводився київськими судмедекспертами на трупах)

Дальність пострілу (боеприпас: патрон ТЕРЕН-3П)

Глибоке проникаюче поранення

Легке проникаюче поранення

Поранення без проникнення кулі під шкірний покрив, важка травма, удари.

Удар м'яких тканин, садно, травма середнього і легкого ступеня тяжкості

1 см

50 см

1 м

2 м

3 м

4 м

5 м

6 м

7 м

Особливої уваги потребує комплекс самооборони «ОСА» російського виробництва.

"ОСА" (Росія)

Назвати цей комплекс самозахисту - пістолетом можна з натяжкою, проте її осиний укус може коштувати нападаючому декількох зламаних ребер, і знайомством з реанімацією. Саме так можна охарактеризувати першу зброю не летальної дії стріляючого гумовою кулею дозволене для продажу громадянам Росії без особливих обмежень.

Під керівництвом кандидата технічних ак. Г.А. Бідєєва, була завершена розробка безствольного багатофункціонального комплексу самооборони "Оса". Фахівці інституту пішли досить нетрадиційним шляхом і як вражаючий елемент зброї вибрали гумові кулі крупного калібру.

Калібр 18x45T  ,кількість патронів 4, маса без патронів, кг 0,320, Довжина, мм 105, Ширина, мм 39, висота, мм 115, Виробник НІЇПХ.

Кінетична енергія такої 16-мм кулі на дистанції 1 м складає приблизно 110 Дж, що рівноцінне удару професійного боксера-важкоатлета. У будь-якому випадку, після попадання гумової кулі "Оси" у агресора напевно не залишиться ні бажання, ні можливості продовжувати протиправні дії. При цьому сила віддачі цілком прийнятна і не перевищує 1,5 Дж. Hоменклатура боєприпасів "Оси" включає також світлозвуковий і сигнальні патрони. Перший забезпечує яскравий спалах (близько 4 млн. кандел), що супроводжується громоподібним звуком силою до 145 децибелів. Шок, випробовуваний людиною, після такого пострілу і тимчасове засліплення тривають від 5 до 30 секунд, а у вухах продовжує дзвеніти ще хвилин десять. Звичайно, стрільцю теж злегка дістається, але спалах частково екранує корпус "Оси", до того ж на стороні стрільця абсолютна готовність до такого повороту подій, а для нападаючого світлозвуковий імпульс стає повною несподіванкою. Сигнальні патрони трьох видів споряджені зірками червоного, зеленого і жовтого кольору. Зірка підіймається на висоту не менше 80 м і видна вдень на відстані до 2, а вночі до 10 км. Сам пістолет ПБ-4 є чотирьохкамерною не безствольною самозарядною системою з самозвідним спусковим механізмом.

Як засіб запалювання використана електро-капсульна втулка, джерелом живлення служить оригінальний магнітно-імпульсний генератор, схожий за принципом роботи з пьєзозапальничкою.

НЕДОЛІКИ

Відсутність, будь яких прицільних пристосувань, відносна висока дульна енергія 100 Дж при досить невеликому радіусі гарантованої поразки викликаного великим розкидом вже на відстані 5 м. Це робить комплекс ближньобійним, що у свою чергу у зв'язку з великим калібром і відносно високою зупиняючою дією, робить ще і задоволене небезпечним, при неправильному застосуванні, на невеликих відстанях до 5 м.

Висновки

Отже, розглянувши всі  види засобів самооборони, можна зробити висновки про недоліки та переваги. Почнемо з газових балончиків:

Переваги: 

  •  широка доступність для громадян
  •  низька ціна 8-35Грн.
  •  зручно носити (навіть в теплий період року), тому, що малі вага та розміри
  •  не поганий захист при вмілому застосуванні

Недоліки

  •  відсутність вибору на Україні (дуже мало сертифікованих закордонних зразків)
  •  мала відстань дії – до 1,5-2м,
  •  невеликий об’єм балончика і відповідно час дії – 10-12с,
  •  проблеми з вітром.

В газових пістолетів та револьверів:

Переваги

  •  більша відстань дії, ніж у балончика – до 3-3,5м ( 9мм калібр),
  •  іноді достатньо його тільки продемонструвати, щоб нападаюча сторона відмовилась від своїх намірів.

Недоліки

  •  досить довга процедура для отримання дозволу, а потім періодичні перевірки
  •  досить висока ціна для більшості громадян (більш-менш якісні нові моделі 400-1200Грн.)
  •  дуже незручно постійно носити, особливо влітку, тому, що вага знаходиться в межах 200-900гр.
  •  важко підібрати зручний спосіб носіння, який би дозволяв швидко або непомітно зняти з запобіжника, звести бойову пружину, вихопити пістолет
  •  дуже небезпечне застосування проти вогнепальної зброї
  •  потрібне постійне технічне обслуговування,
  •  для пістолетів завжди існує імовірність відмови в критичний момент
  •  в реальній ситуації  важко одночасно врахувати дистанцію, силу і напрямок вітру (з відстані до 0,5м можливі важкі пошкодження очей та обличчя)
  •  необхідно ретельно підбирати набої і навіть попередньо перевіряти їх ефективність

Пневматична зброя:

Переваги

  •  доступність у купівлі, носінні та зберіганні;
  •  досить значна дистанція для атаки нападника  

Недоліки

  •  слабка сила пострілу - 3Дж, що не достатня для зупинки супротивника, особливо, коли він знаходиться у алкогольному сп’янінні, або добре одягнений;
  •  дуже небезпечне застосування проти вогнепальної зброї
  •  дуже незручно постійно носити, особливо влітку, тому, що вага знаходиться в межах 400-900гр.
  •  потрібне постійне технічне обслуговування
  •  важко підібрати зручний спосіб носіння, який би дозволяв швидко або непомітно зняти з запобіжника, вихопити пістолет.

Електрошокери:

Переваги

  •  сильний ефект дії

Недоліки

  •  заборона  на Україні
  •  потрібно підпустити супротивника дуже близько (крім дистанційних моделей),
  •  ураження  нападника може виявитись смертельним
  •  постійний контроль зарядженості пристрою  особливо на морозі

Травматична зброя з гумовими кулями:

Переваги  

  •  дуже висока ефективність з великої дистанції – 7-10м,

Недоліки  

  •  доступна обмеженому колу громадян
  •  багато нарікань з приводу якості вітчизняних набоїв (нестабільний результат)
  •  дуже незручно постійно носити, особливо влітку, тому, що вага знаходиться в межах 400-900гр.
  •  потрібне постійне технічне обслуговування
  •  важко підібрати зручний спосіб носіння, який би дозволяв швидко або непомітно зняти з запобіжника, вихопити пістолет.

Психологія натовпу

Натовп – скупчення неорганізованих людей, яке особливо небезпечне в умовах обмеженого простору або скупченості.

Все злякалися, і я злякався. Всі побігли, і я побіг – Так через деякий час виражають свої відчуття учасники панічної втечі.

Чим з менш вихованих людей складається натовп, тим руйнівніша стихія натовпу. Відомий французький соціолог і психолог XIX століття Г. Лебон писав: «Хоч якими були б індивіди, хоч яким був би їх спосіб життя, заняття, характер, розум, одного їх перетворення в натовп досить, щоб сформувалася свого роду колективна душа, що примушує їх відчувати, думати і діяти зовсім інакше, ніж думав би, діяв і відчував кожний з них окремо».

У психології і соціології прийнято розрізняти чотири основні різновиди натовпу:

  1.  Випадковий натовп – це група людей, чию увагу привернула яка-небудь надзвичайна подія, скажімо, дорожньо-транспортна пригода.
  2.  Експресивний натовп – створюється з людей, об'єднаних прагненням спільно виразити свої відчуття – радість, горе, протест, солідарність і т.д. Наприклад, весілля, похорони, мітинги.
  3.  Конвенційний натовп – люди, яких об'єднує не тільки цікавість до масової дії, але і готовність реагувати на неї, згідно певних ритуалів і норм, які не мають офіційного характеру, а виникають як би за домовленістю – конвенцією (від лат. – договір). Наприклад, учасники масових розваг, глядачі на стадіоні або в концертному залі.
  4.  Діючий натовп – підрозділяється на:
    1.  агресивний натовп – самосуд розгніваного натовпу над спійманим на гарячому злочинцем;
    2.  панічний натовп – масова втеча людей від несподіваної небезпеки;
    3.  корисливий натовп – дії людей завжди націлені на оволодіння якими-небудь цінностями або благами. Зіткнення за місце в транспорті або за дефіцитом.
    4.  повстанський натовп – натовп, дії якого обумовлені справедливим обуренням проти властей, їх утиску і свавілля. Такий натовп здатний змести навіть організовані озброєні сили.

Загальні риси натовпу

Перша – на відміну від інших соціальних формувань (таких, як трудовий колектив), існує впродовж короткого часу і тому не встигає розділитися по певних симпатіях, інтересах і виконавчих функціях.

Друга – люди в натовпі перебувають на малій відстані один від одного, що дає їм можливість підтримувати між собою зоровий і слуховий контакти, постійно одержуючи інформацію про реакцію один одного на зовнішні стимули (слова оратора).

Охоплений загальним настроєм і відчуваючи свою силу, натовп швидко змінює характер і напрям дій. Щоб передбачати оборот подій, наперед необхідно знати, які зміни відбуваються з людською психікою в натовпі.

Психіка в натовпі

  •  У натовпі те особливе і неповторне, що є в кожному з нас, відходить на задній план.
  •  Натовп здатний бути чутливим барометром корінних інтересів багатотисячних колективів, цілих класів і націй, одночасно залишаючись глухим до інтересів окремої особи.
  •  Втративши індивідуальність (на рівні підсвідомості), люди починають однаково думати, схильні до однакових (єдиних) рішень; стають як би однією істотою владною і авторитарною.
  •  Поступившись індивідуальністю, люди натомість одержують психологічну, а іноді і фізичну, захищеність, якої їм не вистачає.
  •  Натовп створює відчуття непереможної сили і викликає відчуття безвідповідальності, безкарності, вседозволеності.

Мислення натовпу

Велике скупчення людей, як правило, супроводжується шумом, музикою, криками і т.д. При отриманні інформації кожною людиною виникає безліч перешкод (виходить «зіпсований телефон»). Тому, щоб оволодіти натовпом спрощують все, що може спрощуватися, і підсилюють все, що може посилитися. Перш за все, спрощується інтелект, а посилюються головним чином відчуття, емоції, переживання. І вони, у свою чергу, заломлюють весь процес мислення (направляють в потрібне русло). Натовп мислить не логічними категоріями, а цілісними образами, які вільно асоціюються між собою.

На масових мітингах найбільший успіх має той, кому вдається, не особливо дотримуючись логіки, побудувати виступ так, щоб кожне твердження викликало в представленні натовпу яскравий образ, який викликає нові емоції, пов'язані з наступними, ще не висловленими твердженнями. Тоді ці твердження, як би, нашаровуючись одне на інше, вже не вимагають логічного зв'язку.

Особливості мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності і закінченості висловів. Вони повинні бути лаконічними, оскільки натовп не визнає півтонів, двозначності, невпевненості. У таких випадках людям здається, що їх намагаються обдурити.

Надлишок аргументів і фактів тільки заважає, оскільки сприймаються тільки ті факти, які створюють цілісний образ якоїсь події.

Загальні рекомендації по поведінці в натовпі.

1. Головне для людини в натовпі – не піддатися загальному психозу, відключити емоції і покладатися тільки на розум, тільки він може підказати правильну лінію поведінки. Емоції примусять вас робити те, що роблять всі !!!

2. Ніколи не підкоряйтеся думці натовпу сліпо, не приймайте на віру чутки. Шукайте спосіб перевірити інформацію за допомогою фактів.

3. Якщо явна небезпека не є видимою, постарайтеся перечекати, поки схлине основний потік тих, що рятуються.

4. Якщо небезпека велика. Позбавтеся довгого, вільного одягу або гарно застебніться, зніміть з шиї краватку, шарф, міцні намиста (ви не зможете загальмувати рух натовпу, щоб відчепити шарф з випадкового цвяха на стіні або встати, якщо під час падіння на нього наступлять), заправте шнурки, зніміть нестійке взуття.

5. Найнебезпечніше місце в натовпі, який покидає споруду через вузькі двері - з краю. Людей там просто розмазують по стінках, на яких дверні коробки і дверні ручки, пожежні крани, стенди, скляні двері.

6. Дітей потрібно усадити на плечі або на спину або батьки повинні, обернувшись обличчям один до одного, упертися один в одного зігнутими в ліктях руками, дитину помістити між собою.

7. Відмічено, що більшість людей у разі небезпеки намагаються вибратися тим же шляхом, що прийшли. В результаті утворюється тиснява, тоді як запасні виходи вільні. Тому правило – зайшовши в будь-яку будівлю або сидячи в кінозалі подивитися скільки виходів, де вони, чи працюють вони.

8. Слід уникати просторів біля стін, оркестрових ям, поручнів, огорож, схилів, набережних, вітрин, кіосків, афіш.

9. Не нагинайтеся за речами, які ви упустили, не розглядайте як саме порвали вам взуття.

10. Якщо ви впали – негайно, поки вам не завдали смертельної травми, схоплюйтеся. Якщо сильна тиснява - згрупуйтеся, підтягши ноги і руки під себе, розверніться обличчям у бік руху натовпу і що є сили стрибайте вгору виставивши одну ногу вперед і швидко двома руками схопіться за одяг пробігаючих людей (хоча б на рівні поясу) вони вас піднімуть не бажаючи того і відразу біжіть зі всіма.

Безпека підприємницької діяльності.

Економічна безпека фірми – система заходів особистої комерційної і об'єктів захисту фірми і працівників від різних посягань і створення умов для ефективного підприємництва.

Основні напрями по забезпеченню захисних заходів щодо економічної безпеки фірми:

  1.  Забезпечення внутрішньої безпеки фірми, пов'язаної із захистом її інтересів від протиправних дій деяких співробітників даної фірми.
  2.  Забезпечення зовнішньої безпеки фірми (захист від звичайних кримінальних проявів і дій організованої злочинності).
  3.  Захист від всіляких порушень закону з боку самої фірми по відношенню до інших суб'єктів.

Задачі по забезпеченню економічної безпеки фірми необхідно ставити на основі наступних принципів:

  •  Активність (своєчасне виявлення загроз для діяльності фірми і їх нейтралізація);
  •  Вибір ключової ланки (виявлення джерела найбільшої загрози і напрям основних сил і засобів для протидії їй);
  •  Плановість (здійснення заходів по безпеці своєчасно, послідовно і в чітко встановлені терміни);
  •  Поєднання державних, власних і інших можливих протидій;
  •  Скритність (реалізація даного принципу вимагає обов'язкової конфіденційності різних заходів щодо забезпечення економічної безпеки фірми);
  •  Комплексність (необхідність одночасного здійснення заходів по забезпеченню безпеки по різних напрямах).

На кожній фірмі доцільно розробити різні варіанти так званого кризового плану, розкривши основну послідовність дій керівного персоналу фірми на випадок надзвичайних обставин.

Структура кризового плану може мати наступні основні компоненти:

  1.  Склад кризової групи (керівник фірми, головний бухгалтер, юрисконсульт, начальник служби безпеки, начальник відділу кадрів або старший менеджер – в тому випадку, якщо виникла необхідність оцінки особистих або професійних якостей персоналу фірми);
  2.  Порядок взаємозамінності членів кризової групи ;
  3.  Місце збору кризової групи (окрім основної юридичної адреси фірми на випадок кризових обставин необхідно вказати 2–3 адреси максимально зручних для збору всіх членів кризової групи);
  4.  Порядок взаємодії з правоохоронними органами;
  5.  Визначення місць і порядок евакуації і охорони матеріальних ресурсів, найважливішої документації і персоналу фірми;
  6.  Особливості роботи фірми в екстремальній ситуації (даний пункт визначає специфіку функціональних обов'язків посадовців фірми при кризових ситуаціях, регламентує режим роботи персоналу фірми);

Головними критеріями при розробці кризового плану роботи фірми повинні бути його реалізм, орієнтація на абсолютну виживаючість фірми з обов'язковим безумовним дотриманням існуючого в країні законодавства.

Комерційна таємниця - будь-яка інформація, яка корисна в бізнесі і дає перевагу над конкурентами, які нею не володіють.

Перелік відомостей, які не підлягають засекреченню:

  •   Засновницькі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю або окремими її видами;
  •  Дані, необхідні для перевірки нарахування сплати податків і інших обов'язкових платежів;
  •  Відомості про число і склад працівників, їх зарплату і наявність вільних робочих місць;
  •  Інформація про забруднення навколишнього середовища, реалізацію продукції шкідливої для здоров'я, різні правопорушення і розмір можливого збитку;
  •  Документи про платоспроможність фірми;
  •  Дані про участь посадовців підприємства в різних громадських об'єднаннях і комерційних організаціях.

Підлягає захисту наступна інформація:

  •  Про укладені контракти, договори і операції, а також пропозиції по їх укладанню;
  •  План збуту продукції;
  •  Список основних клієнтів фірми і аналіз їх фінансово–господарської діяльності;
  •  Список заходів щодо маркетингу;
  •  Ділове листування;
  •  Аналіз конкурентоспроможності фірми;
  •  Інформація типу ноу-хау, а також розробки по їх винаходу;
  •  Інформація по забезпеченню економічної безпеки фірми.

Можливі канали просочування інформації:

  •  Збір відомостей через засоби масової інформації
  •  Біржові документи
  •  Виставкові експонати фірми і її рекламні вироби
  •  Замасковані опити службовців фірми на конференціях
  •  Наймання на роботу службовця фірми з метою отримання необхідних даних
  •  Використовування різних технічних засобів перехоплення інформації.

Вуличні злочини.

Вулична крадіжка

Найбільш улюблені кишеньковими злодіями громадські місця. Там, де товчеться більше народу, — ринки, ярмарки, базари, великі магазини, вокзали і інше - в місцях найбільшої концентрації людей. Бажано там, де вони розташовуються настільки близько один до одного, що доторкаються і стикаються тілами. Там легко наблизитися до уподобаного гаманця впритул. І легко його витягнути. Оскільки десятки одержуваних з усіх боків поштовхів ослабляють чутливість жертви.

Зловити кишенькового злодія дуже непросто. Оскільки «віртуозу», що тягає чужі гаманці, звичайно допомагають ще декілька підручних, що прикривають і охороняють його. Але понад усе допомагаємо ми, тому що не піклуємося про свій гаманець.

Декілька найпростіших порад.

Не треба сунути гроші (і документи теж) в задню кишеню брюк.

Не гарантують збереження гаманця кишені на верхньому одязі. Особливо бічні. Особливо якщо одяг розстібнутий і розкритий. Ці кишені ви не відчуваєте, і, значить, обчистити їх неважко.

І взагалі гаманець краще залишити вдома. Гроші, розсовані по кишенях, менш помітні, ніж об'ємне портмоне, і їх набагато важче витягнути.

Найбільший (але не абсолютний) захист обіцяють внутрішні кишені на піджаках і кофтах. Особливо якщо вони застібаються.

Тільки не треба стукати по них руками. І не треба перевіряти кожну хвилину, чи не вкрали їх. Тепер, звичайно, вкрадуть. Раз ви показали злодіям прямий шлях до ваших багатств.

Завжди звертайте увагу на людей, які знаходяться навкруги вас. Особливо на тих, що не купують товар, але продовжують «тертися» біля вас, що підійшли впритул, що випадково зачепили вас.

Понад усе від кишенькових злодіїв страждають жінки. Хоча б тому, що частіше ходять в магазини і на ринки. І з більшою цікавістю ніж чоловіки вибирають товари. Звідси декілька призначених їм персональних порад.

Не треба сунути гаманець в сумки, куди ви складаєте куплені продукти. При огляді чергового товару, на який ви спрямуєте свій погляд, ваш гаманець піде. Особливо погані поліетиленові, світлі пакети, крізь які можна розгледіти ваш гаманець. І які дуже легко ріжуться.

Трохи більш безпечні невеликі дамські сумочки. Але тільки якщо їх переважити вперед, щоб бачити. І застібати.

Сумочку краще вибирати «броньовану». Є такі, сплетені з металевих пластин або кілець на зразок кольчуг. Таку сумочку бритвою розрізати важко. На відміну від шкіряних. Або складати гроші в найбільш «важкодоступний» бритвою середній відділ.

Не варто довіряти свої кровно зароблені рублі поясним сумкам. Їх легко зрізати з пояса або просто вирвати і втекти.

Тепер пригадайте, як ви розплачуєтеся за покупки. Полізли за копійкою, щоб купити грам солі, а потягнули з гаманця сотенні купюри, що перешкодили вам. Тому що всі вони упереміш. А потім дивуєтеся, чому злодій вибрав саме вас.

Зручніше і безпечніше перед походом в магазин гроші розсортувати і розкласти по різних місцях. Дрібні гроші — в зовнішню кишеню. Середні купюри — у внутрішній. А найкрупніші, які ви узяли «про всяк випадок», — ще глибше. Але краще всього брати стільки грошей, скільки вам необхідно, щоб згодом менше турбуватися.

Розмовляючи по телефону-автомату, розверніться лицем до вулиці, щоб мати нагоду бачити людей, що наблизилися до вас. Сумочку повісьте спереду або затисніть під пахвою. Зрізати сумочку або витягнути з кишені гаманець у захопленою бесідою, що уперлася носом в стіну людини простіше простого!

Дуже часто кишенькові злодії для того, щоб вкрасти ваш гаманець, влаштовують штучні затори, тисняву або штовханину. Тобто мнуть вас з усіх боків, щоб ви втратили сприйнятливість до дотиків. В результаті в масі інших стусанів ви не помічаєте головний, смертельний для вашого гаманця.

У зв'язку з цим, потрапивши в товкучку, менше піклуйтеся про себе — більше про гроші в кишені!

З тією ж метою — відбирання ваших грошей — злодії можуть розігрувати складніші, багатоходові комбінації. Наприклад, різноманітні, відволікаючі вашу увагу спектаклі. Від ворожінь і прохань показати, «де тут зупинка», до вуличних колотнеч і серцевих припадків біля вашої сумки.

Всі сценарії, що використовуються злочинцями, привести тут неможливо. Тому використовуйте універсальну формулу: якщо біля вас затівається якась метушня, якщо вас штовхають — тримаєте міцно гаманець і пошвидше йдете абикуди подалі!

Якщо ви помітили в своїй сумці чужу руку — не кричіть. Покажіть, що ви все бачили і все зрозуміли. Швидше за все злодій залишить ваш гаманець і тихо зникне. Тому що «відбирання» вашого гаманця із застосуванням сили кваліфікується вже по іншій, «важчій» статті.

Проте, професійний кишеньковий злодій один не працює. Злодії чужі гаманці при собі не носять. Тому що це речовий доказ. Вони його відразу викидають або передають своїм підручним, а ті, у свою чергу, «третім особам» — торговцям того ж ринку, «перехожим» і інше. Саме тому кишенькові крадіжки вважаються одними з самих важко розкриваних злочинів.

Але у будь-якому випадку, якщо вас обікрали, сильно не турбуйтеся. Тому то могли і пограбувати. Тобто зробити теж саме, але ще і покалічивши вас. Отже вважайте — легко звільнилися!

Щоб вас не обІкрали на вулиці

ТРЕБА:

  •  Прагнути уникати місць скупчення людей, де кишенькові злодії зустрічаються частіше за все.
  •  В місцях скупчення людей уникати заторів і інших «товкучок».
  •  Збираючись за покупками, брати з собою стільки грошей, скільки вам необхідно для покупок.
  •  Носити гроші у внутрішніх кишенях, що застібаються.
  •  Безпечніше брати тільки гроші, без гаманця. Гроші менш помітні, і витягнути їх з кишені важче.
  •  Розсортувати гроші по номіналу, щоб, купуючи дешеві речі, не витягувати крупні купюри.
  •  Зберігати гаманець в середньому відділі сумочок.
  •  Переважити сумочку вперед, щоб бачити її.
  •  Віддавати перевагу сумкам із захисним (сплетеним з металевого дроту) шаром.
  •  Насторожуватися і захищати гроші, якщо вас раптом стали штовхати і наступати на ноги.
  •  Пам'ятати, що злодії часто розігрують спектаклі, щоб відвернути вашу увагу від гаманця. Будьте уважні, коли вас про щось питають, що-небудь просять або щось пропонують.

НЕ МОЖНА:

  •  Брати з собою всі гроші. Засовувати гаманець в задню кишеню і кишені верхнього одягу.
  •  Перевіряти наявність грошей, торкаючись за кишеню.
  •  Укладати гаманець в сумки, призначені для продуктів. Особливо небезпечні прозорі поліетиленові пакети.

 

Як уникнути нападу на вулиці.

Найбільша кількість вуличних злочинів трапляється з 20 до 24 годин.

Найбільші побоювання вселяють дні авансів і получок на підприємствах, коли злочинець активізується, виходячи на полювання за легкими грошима, а на вулицях помітно прибуває громадян в не дуже тверезому стані.

Серйозне побоювання повинні викликати вихідні, і особливо святкові, дні, коли вулиці просто-таки перенасичені небезпеками.

З пір року безпечніше всього, звичайно, зима. Взимку злочинні події зміщуються ближче до тепла — в під'їзди, підвали, бойлерні і т.п. любимі злочинцями приміщення.

Тепер про місце дії. В будь-якому місті існують свої потенційно небезпечні райони. Або це в гіршому значенні слова робочі селища, або квартали, що примикають до виправно-трудових установ, або райони, де йде ділення територій молодіжними угрупуваннями. Все абсолютно індивідуально, і треба просто знати місцеві умови.

До загальновизнаних неблагополучних в криміногенному відношенні зон відносяться квартали, прилеглі до  вокзалів і аеропортів, вуличних ринків, парків і городків молодіжних гуртожитків. Майже завжди за рахунок віддаленості від штабних правоохоронних установ околиці міст представляють більшу загрозу, ніж центр.

Небезпечні двори, розташовані в безпосередній близькості до місць періодичного масового скупчення людей — стадіонам, кінотеатрам, палацам спорту, дискотекам, базарам, торговим центрам і інше. Зрозуміло, що чим більше людей, тим більше передумов для виникнення злочинів. І, навпаки, чим менше людей, тим спокійніше життя. Не хочете стати жертвою вуличного злочину — уникайте місць підвищеної криміногенної небезпеки.

Більш того, навіть у відносно мирних районах ми вмудряємося відшукати небезпечні місця. Замість того, щоб безлюдною ніччю йти по добре освітленій вулиці, ми, скорочуючи шлях, бредемо по напівтемних прохідних дворах, через новобудови, запущені сквери і пустирі. Рухаючись по тротуару, притискаємося до темних кущів, стінам будинків, заборам. Ми порушуємо правила особистої безпеки, ризикуючи тим, що нас в будь-яку мить можуть, схопивши за одяг, затягнути за найближчий паркан або в темний під'їзд. Ваше місце – під вуличними ліхтарями і фарами проїжджаючих автомашин, там світліше, є простір для маневру і надія, що хтось вас помітить і, якщо не зіб'є, захистить. Пам'ятаючи правила руху, йти краще по лівій стороні, обличчям в сторону машин, що наближаються.

По вузьких дорогах можна йти по самій серединці. Це небезпечно, але між двома бідами доводиться вибирати меншу.

Водіїв, які будуть біля вас пригальмовувати і пропонувати підвезти, краще ігнорувати. Окрім хіба сидячих за кермом жінок, міліціонерів і дев'яносторічних пенсіонерів.

Особливо важливо і в той же час важко вибрати безпечний шлях в незнайомому місті. Тут краще поцікавитися у місцевого населення, яких районів краще уникати, а які відносно спокійні навіть вечірньої пори.

Декілька слів про зовнішній вигляд, який теж може спровокувати напад.

Немає кращого способу позбавитися дорогих речей, як, надівши їх на себе, прогулюватися неквапом по околичних вулицях нічного міста. Рано чи пізно вас помітять. І, навпаки, невибагливий вид вашого гардероба може позбавити його господаря від багатьох неприємностей. Збираючись в нічний вояж, оцініть себе з погляду грабіжника, що зустрів вас. Що може привернути його небезкорисливу увагу? Блискучі золоті сережки? Зніміть їх. Кільця? Приберіть в гаманець. Годинник? Обійдетеся як-небудь. Розкішна соболина шапка? Замініть її на в'язану лижну шапочку. Шуба? А може, на сьогодні вам вистачить стандартного китайського пуховика, який знайдеться у ваших знайомих, де ви затрималися? А шубу заберете потім. Здоров'явоно все-таки важливе за зовнішній вигляд.

До чинників провокації можна сміливо віднести нарочито грайливий одяг, який люблять носити наші жінки. Прагнучи привернути до себе увагу сильної статі, вони задирають до позамежних небезпечних висот лиштви спідниць, обтягують надлегкими тканинами опуклості, роблять на блузах зухвало глибокі вирізи і т.п. І добиваються бажаного — на них звертають увагу, але не завжди ті, кого хотілося б привернути. Чимала кількість насильників під час слідства обурюються поведінкою своїх жертв не менше ніж жертви ними.

Ефектний, збуджуючий чоловічий «апетит» одяг, потрібен в потрібний час, в потрібному місці. В інших випадках краще віддавати перевагу більш скромному, а в нічних подорожах в зонах кримінальної загрози — максимально закритому і безформному одягу. Ціліше будете.

Те ж саме можна сказати відносно чоловіків, що обирають формою повсякденного одягу стиль «а-ля ніндзя» або «спецназ». Подібний одяг зобов'язує. Рідкісний хуліган відмовить собі в задоволенні битися зі «спецом». Подібний кіношний одяг — сам по собі виклик, так що, надягаючи його, треба бути готовим до захисту стилю, у тому числі і за допомогою кулаків. Або, якщо упевненості в своїх силах недостатньо, віддавати перевагу більш скромному гардеробу.

Не знаючи, що і як годиться носити в тому або іншому районі міста, можна, того не бажаючи, нарватися на неприємність, будучи прийнятим за того, що порушив межі «чужого». Тому, якщо ви достатньо молоді і підходите під визначення тінейджера, не полінуйтеся, збираючись на дискотеку або в гості в чужий район, поцікавитися місцевою мовою одягу. А якщо дорослий, не примушуйте своєї дитини надягати саме цю куртку або кепку, коли він без видимої причини відмовляється прийняти обнову. Можливо, саме ця куртка або кепка визначає його в ранг «чужого» зі всіма витікаючими наслідками. Довіртеся вашій дитині, він краще розбирається в правилах місцевого етикету, якщо той, звичайно, існує.

Поведінка. Ось вже за допомогою чого можна відшукати собі пригоду навіть в найбезпечнішому районі, в найбезпечніший час доби, серед самих мирно налаштованих громадян.

Пограбування провокується або надмірною невпевненістю, боязкістю, зовнішньою метушливістю жертви, переконуючої тим грабіжника в легкому досягненні його злочинних цілей, або в підкреслено панському спілкуванні з оточуючими, що включає демонстрацію свого багатства, розкидання направо і наліво грошей, розповіді про свій достаток всім підряд і інше.

В першому випадку, якщо опинилися в чужому, незнайомому місті, треба прагнути злитися з натовпом, зобразити людину, що знає місто, а якщо і питати, як доїхати до... то тільки у постових міліціонерів, водіїв вантажного автотранспорту (а не у приватних візників, які можуть бути навідниками) або службовців ближніх контор, що знаходяться при виконанні. У будь-якому випадку ви не повинні нагадувати чужака, що розгубився, який є ласим шматочком для злочинців — хоч грабіжників, хоч аферистів.

Чим більш знервовано ви себе відчуваєте під час нічних походів, тим більший спокій і упевненість демонструйте. Не будіть в злочинці інстинкт хижака — наздогнати і добити безпорадну і, значить, безпечну жертву. Страх завжди привертає увагу! Усвідомлюючи себе як жертву, ви як наслідок зображаєте жертву і зрештою, нею і стаєте. Зламайте спочатку порочний настрій і тоді, можливо, уникнете кінцевого, сумного висновку.

Причиною можливого кулачного розбирання може послужити поведінка виклику: зображення з себе героя останнього популярного кінобойовика, демонстративна «гра м'язами», зарозумілі, зневажливі, презирливі погляди, які ви щедро роздаватимете навколо, коментарі з приводу чужого зовнішнього вигляду і поведінки і т.п.

Контролюйте свою поведінку, граючи супермена перед своєю дівчиною. Як мінімум озирайтеся навколо: зовсім необов'язково те, що викликає захоплення у вашої подруги, сподобається оточуючим. Може, їх це образить. А чи здатні ви захистити своє високе звання на ділі, а не тільки на словах, ще невідомо. Не перегравайте, не випробовуйте зайвий раз долю. Углядівши небезпеку, вчасно пригашуйте гордовиті погляди і усмішки. А краще всього грайте супермена рівно настільки, наскільки здатні підтвердити справою пропонований образ. Пам'ятайте: люди дуже не люблять тих, хто демонструє їм свою перевагу, а для підлітків це те ж, що для іспанського бика червоний плащ тореадора.

Потенційними жертвами вуличних майнових і хуліганських злочинів слід визнати людей, люблячих прикладатися до пляшки. П'яниця — мрія будь-якого злочинця. Злодію зовсім необов'язково бути талановитим кишеньковим злодієм, щоб зуміти обібрати п'яницю. Грабіжник, навіть не будучи косому сажню в плечах, легко справиться з людиною напідпитку. Хулігану бійка з людиною, що спожила півлітра горілки, супротивником — одне задоволення: і героєм себе виставити можна, і жодного стрічного удару не одержати. П'яна жінка — відповідна пара для насильника, що забажав любові: ні надати реального опору, ні пізнати свого «коханця» вона швидше за все не зможе.

Окрема розмова про поведінку, що провокує насильство.

Біля 70% потерпілих жінок і дівчат були знайомі із злочинцями. З них 22% познайомилися з насильником в день, коли був вчинений злочин.

25 випадків із ста відбулися на природі, тобто в парках, скверах, садах.

35 — в квартирах і кімнатах молодіжних гуртожитках.

І, нарешті, дівчатка 14—17 років ставали жертвами насильства удвічі частіше за своїх старших 18—23-річних подруг.

Провокацією насильства можна визнати будь-яку поведінку, яка привертає до вас увагу чоловічої статі.

Якщо ви зайняли гроші або попросили на якийсь час дорогу річ і втратили її. Краще відразу признайтеся в неплатоспроможності. Тоді залишається можливість врегулювати конфлікт за допомогою підписки боргових (хай навіть на велику суму) розписок, цивілізованих відробітків, поступового продажу майна, перепозичання грошей і інш. до того, як в хід підуть кулаки і кастети.

Гірший вихід з положення — пошук покровителів, захисників і т.п. «дахів», які зрештою тільки збільшать борг, включенням в рахунок своїх послуг. Затіявши таку гру, ви ризикуєте виявитися між двома ворогуючими угрупуваннями, як між молотом і ковадлом. Така розстановка сил неабияк деформує вашу зовнішність і психіку.

Пограбування. Хуліганство.

У вас виникла необхідність подорожі по місту в нічний час.

Тоді візьміть лист паперу і намалюйте карту свого маршруту. При цьому пам'ятаєте, що в нічному місті прямий шлях не найкоротший і не найшвидший. Які об'єкти можуть забезпечити нашу безпеку. Відділення міліції. Опорний пункт пожежної команди. КПП військової частини або військового училища. Будка ДАІ. Будівля банку, у вікна якого можна запустити уламок цеглини, щоб викликати охорону з пістолетами. Диспетчерська тролейбуса. Ворота цілодобової пекарні. Гуртожиток школи міліції. І так аж до обліку працюючих вуличних ліхтарів і справних телефонів-автоматів. Тому що маршрут уздовж справних автоматів безпечніше і, значить, переважніший, ніж уздовж несправних. При пересуванні по нічному місту виключіть з вашого маршруту темні підворіття, прохідні двори, нескінченні, які не оббіжиш, забори, пустирі, паркі, новобудови, місця нічних зборів бомжів.

Подивіться, як ви одягнені. Давайте залишимо туфлі на високому каблуці і надінемо на ноги легкі кросовки. Якщо туфлі, тоді важкі, з масивним носком і гострим каблуком, які можуть стати в нагоді в ближньому бою. Якщо відбиватися ногами.

Одяг переважніше облягаючий. Щоб вас не можна було за нього схопити. Але тільки не спідниця! Спідниця повинна бути широка, дозволяюча робити повний крок.

Залиште сумки. По-перше, вони привертають увагу потенційного злодія. По-друге, займають руки. Як ви відбиватиметеся від грабіжника, коли ви руки підняти не можете? Під час нічних прогулянок руки повинні бути вільні.

Гроші і цінності заховайте. Знайдіть на собі яке-небудь місце понадійніше.

Розпоріть підкладку плаща, піджака або жакета, засуньте туди гроші і зашийте. Тільки не суньте гроші стопкою, так їх можна помітити. Краще розкладіть на декілька тонких пачок. Ще надійніше використовувати не піджак, а штанини брюк або поділ спідниці. Туди взагалі ніхто, окрім насильника, не сунутиметься. Засуньте гроші під устілку черевика. Зашийте в головний убір. Там ніхто ніколи шукати не здогадається. Заштовхайте по одній купюрі в краватку і притисніть затиском. Засуньте в одну з половин розірваних пополам колготок і примотайте в будь-якому місці до тіла.

Ювелірні прикраси можна засунути в той же черевик, але тепер уже пробивши підошву, в порожнистий каблук.

Булку хліба або батон з родзинками можна розрізати пополам, видавити поглиблення, покласти туди гроші або цінності і скласти половинки разом. Або втопити кільця і гроші в поліетиленових мішках з крупою, в банку із сметаною. В стаканчику з йогуртом. В кілограмі тіста.

Частину грошей треба залишити, тому що жоден грабіжник не повірить, що ви вийшли в місто без копійки грошей. І почне шукати. І знайде. Отже залиште частину грошей для того, щоб відкуповуватися від злочинців. Краще втратити частину, ніж все.

Загальне правило при загрозі нападу грабіжника або хулігана — попередження дій злочинця. Якщо так можна сказати, боротьба за ініціативу. Ви завжди повинні прагнути йти на півкроку, на чверть кроку попереду подій.

Проходячи по нічній вулиці, ви побачили підозрілого типа в підворітті. Виходьте з гіршого — припускайте, що він чекає саме вас, тоді як більшість людей навпаки, в стані напівнепритомності наближаючись до небезпечної зони, сподіваються, що все обійдеться.

Оцініть його фізичні можливості, постарайтеся роздивитися, один він чи ні, чи є при ньому зброя або відсутня. Одночасно оцініть топографію місцевості — куди при необхідності бігти, де ховатися, що використовувати як імпровізовану зброя, як закликати на допомогу.

Така мозкова прокрутка можливих в найближчому майбутньому подій і є метод попередження кримінальної події. Злочинець ще не знає, нападе на вас або дочекається наступну жертву, а ви вже готові до оборони!

Тепер про саму дію. Перед вами злочинець, до нападу, ви упевнені, залишилися секунди, піти ви вже не встигнете. Спробуйте в швидкій, атакуючій манері заговорити з вірогідним супротивником. Тільки не шепочіть, говоріть упевнено, в повний голос. Можливо, він чекає від вас зовсім інших реакцій — ви ж жертва, вам треба боятися. Збийте його з толку. Попросіть закурити. Запитайте час — заразом подивитеся, коли він задере руку, чи немає у нього зброї. Попросіть підказати, де знаходиться певний будинок. Втягуйте його в бесіду, чекайте підходу інших перехожих. До речі, чим довше ви на дружній ноті ведете розмову, тим важче йому напасти на вас. Знеособлених людей вбивати і калічити легше. Тільки не робіть різких рухів, не лізьте в кишеню, щоб не налякати його.

Далі бесіда із злочинцем може розвиватися або в агресивному, якщо ви відчули в ньому слабке місце, або в слізно-прохальному, якщо уловили нотку сумніву, тоні.

Коли злочинець, замість того щоб відразу бити або демонструвати зброю, починає загрожувати — це хороша ознака. Це значить, що він не готовий до злочину і намагається за допомогою загроз і лайок розігріти себе. Відповідайте йому словом за слово. Зберіться, повірте у власну силу.

Якщо ви правильно розігрували роль, він вас переслідувати не буде. Краще дочекається іншої, менш агресивної жертви. Можливо, він навіть, якщо був готовий до бійки не на життя, а на смерть, відчує полегшення.

На агресивно налаштованого грабіжника, особливо істерика (це, до речі, сама небезпечна категорія), кричати не варто. Навпаки, слід приглушити полум'я ненависті, що роздувається їм, спокійним, розсудливим голосом пояснити, чому саме вас і саме сьогодні грабувати або бити не можна: у вас немає грошей, ви йдете до вмираючої дружини в лікарню, у вас згоріла квартира, медики знайшли у вас рак, вас кинула дружина, ви взнали, що ваша розтрата розкрита або ті три трупи, які ви зарили в парку, знайшла міліція. Коротше, що завгодно, лише б збити його агресію і заразом переконати у вашій для нього даремності.

При зустрічі з грабіжником-професіоналом найрозумніше, що ви можете зробити, це віддати йому гроші. Професіоналу-грабіжнику ваше життя ні до чого, йому цінності потрібні. І втратити перше, тобто життя, ви можете тільки за власною ініціативою, намагаючись захистити друге, тобто своє добро. Одержавши бажане без опору з вашої сторони, грабіжник, швидше за все, вважатиме за краще сховатися, можливо, відваживши вам пару стусанів.

У разі, коли вам жалко втрачати своє майно і гроші, розділіть їх на дві частини. Одну тримаєте ближче, іншу заховайте глибше. Можливо, грабіжник попадеться на таку, що рекомендується західними поліцейськими вудку і, задовольнившися одержаною половиною, залишить вам іншу. В ситуаціях, коли вас зупиняють з хуліганських спонуці і, значить, злочинців цікавить не ваш гаманець, а ви самі, або коли грабіжник не задовольняється тільки грошима і цінностями, допустимо застосувати активні способи захисту.

Спробуйте, відбігши на декілька кроків убік, пронизливо закричати, вирвати із забору або лавки кіл поважче, демонструючи свою відчайдушну рішучість захищатися до кінця, — тільки кричати при цьому не припиняйте. Злочинці не люблять зайвого шуму і, можливо, вважатимуть за краще ретируватися.

Ще переконливіше діє камінь, кинутий у вікна найближчого, житлового будинку або розбита тим же каменем магазинна вітрина. Можливо, грабіжник втече, а ви у гіршому разі заплатите за розбите скло. Не найвища платня за врятоване життя або здоров'я.

Зупинити нападаючого злочинця можуть постріли з газової і «нелетальної» зброї, направлені в очі бризки газових, дратівливої дії балончиків, косметичні і побутові аерозолі (лаки, дихлофоси і ін.) і просто різко пахнучі і їдкі рідини: оцет, нашатир, цибульні розчини, і сипкі  речовини: перець, сіль. Тільки застосовувати всі ці засоби вимушеної оборони треба уміючи. Треба твердо засвоїти, що балончики і т.п. імпровізовані засоби захисту призначені не для шантажу, а для атаки. Причому однієї - єдиної! Якщо перша не вдалася, другої може не бути!

Заговоріть грабіжника, відверніть його увагу, примусьте поглянути убік і миттєво вихопіть засіб захисту.

Так само миттєво і якомога ближче піднесіть його до очей ворога. Чим далі відстань, тим більше шансів промахнутися. І ще враховуйте напрям вітру, щоб потім самим не плакати, якщо він дме у вашому напрямі.

Якщо супротивників двоє — починайте з того, у якого зброя. Другого, якщо не вдасться окропити, спробуйте зупинити нестямним криком і загрожуючими випадами руки, в якій затиснений балончик або електрошокер.

Пам'ятайте, будь-яка дія дратівливої газової зброї короткочасна. І, «відключивши» супротивника, треба виграний час використовувати з толком — або від нього тікати, або його «добивати».

Тікати краще на жваві ділянки доріг, до добре освітлених вітрин, в місця можливого скупчення людей — зупинкам, кінотеатрів і ін. Якщо ви хочете звернутися по допомогу — намагайтеся потривожити сон сторожів ближніх контор або мешканців нижніх поверхів будинків. Намагайтеся повідомити про подію в міліцію з будь-якого телефону-автомата, які з «02» зєднаються без жетона.

У будь-якому випадку прагніть втекти якнайдалі від місця нападу. Якщо переслідувач відстав і вас не бачить, спробуйте змінити напрям руху.

Звичайно страх веде нас по прямій, про що чудово обізнані злочинці. Спробуйте звернути в бічні вулиці.

При явній нерівності сил, коли спочатку ясно, що відірватися від переслідувача не вдасться, спробуйте сховатися в темноті найближчого підворіття або сквері. Але це лише за умови, що злочинець хоча б на секунду втратив вас із виду.

При затаюванні важливо враховувати, що будь-який, найменший рух на фоні застиглого навколишнього пейзажу відразу привертає увагу, а ось повна нерухомість може бути непомітна навіть поблизу.

Як притулок можна використовувати затінені ями, у тому числі заповнені водою, каналізаційні колодязі (куди, навіть знайшовши вас, не кожний грабіжник ризикне забратися), хащі чагарників, низькі лавки, під якими темно і в той же час достатньо місця для лежачої людини, високий травостій. В дворах — сміттєві баки, між якими можна встати і в які можна влізти і навіть заритися в сміття (коли йде мова про життя - не до гидливості), отвори підвальних вікон, простір, за розкритими під'їзними дверима.

Завжди слід віддавати перевагу схованкам, з яких можливий вихід в будь-яку сторону, і уникати притулків-тупиків.

Ховаючись в схованці, не треба намагатися зберегти в цілості і чистоті одяг. Вам дорога кожна мить! Поки ви шукаєте місце чистіше та посухіше, злочинець може помітити вашу фігуру, що ворушиться в тіні. Зачаївшись, ви повинні бути нерухомі, як би близько лиходій не підійшов. Навіть почувши в метрі від себе розмову — не схоплюйтеся, не кричіть і не намагайтеся ще глибше забратися в схованку. Будь-що, найменший шум або рух можуть розкрити ваше місцезнаходження. Терпіть скільки можливо! Приборкайте свій страх! Тільки абсолютна нерухомість і мовчання можуть врятувати вас!

В крайньому випадку, якщо ви підозрюєте, що ще крок-два — і бандит неодмінно вас побачить, спробуйте, використовуючи чинник раптовості, напасти на нього першим. Краще всього для цього по ходу гонитви озброїтися якою-небудь імпровізованою колючо-ріжучою або просто важкою зброєю, що потрапила під руку: палицею, виламаною з лави жердиною, обламаннями цегли, камінням, пляшками і т.п. В крайньому випадку, використовуйте як зброю які-небудь предмети, що завалялися в кишенях: складані ножі, гострі авторучки, затиснені на зразок кастета зв'язки англійських ключів або небезпечний, як стилет, великий ключ від під’їзда . Навіть звичайний журнал, якщо скрутити його в щільну трубочку і ударити вузьким кінцем супротивника в обличчя або горло, може заподіяти нападаючому серйозні тілесні пошкодження. Тому що у такому вигляді він стане твердим, як дошка.

Силові методи самооборони

Теоретичне вивчення прийомів самооборони ще нікого не рятувало. Під час реальної бійки людина, що не має бойового досвіду, майже завжди втрачається і геть забуває, куди і як треба бити. Прийоми рукопашного бою тільки тоді виправдовують себе, коли були повторені тисячократно під час тренувань. Тоді боєць під час бою діє, узгоджуючись не з розумом, але з виробленим умовним рефлексом. Отже, якщо хочете уміти захищати себе не уявно, а по-справжньому, споруджуйте із старого одягу набитий ганчірками муляж-грушу вашого передбачуваного супротивника, в крайньому випадку, малюйте його фігуру на стіні, відзначайте три-чотири найуразливіші крапки і бийте по них руками і ногами щодня. Тільки в цьому випадку під час несподіваного нападу ви будете здатні чинити опір.

Понад усе тренування на муляжах необхідні для вироблення звички бити живу людину. Туди, куди ми бити сильно не уміємо, тому що знаємо, як це боляче. Все єство наше опирається подібним ударам, і тому в самий останній момент слабіє наша рука і завмирають розчепірені пальці перед розплющеними очима ворога. Подолати цей психологічний бар'єр можливо, лише узявши на озброєння методи навчання прийомам рукопашного бою спецпідрозділів, тобто день за днем б'ючи муляжі і тикаючи пальці в намальовані на папері, наклеєному на грушу, очі. Тоді, навіть боячись покалічити людину, ви все одно битимете в повну силу, так, як звикла ваша рука.

Найдоступніші неспеціалісту больові крапки, які, якщо їх вдало дістати, можуть на деякий час охолодити запал нападаючого супротивника.

Фаланги пальців ніг, по яких дуже зручно бити зверху каблуком взуття, а ще більш боляче — шпилькою жіночої туфельки.

Гомілка, різкий удар по якій носком або каблуком жорсткого черевика украй чутливий.

Пах. Такий удар може знешкоджувати чоловіка, що напав на вас, вже не на хвилину. Біль від подібного удару здатний вивести з ладу навіть найдосвідченішого бійця.  Нормальний мужик щонайменше п'ять хвилин смирно сидітиме на землі.

Сонячне сплетення. Цей удар хороший, але вимагає певних боксерських навиків, які теоретично не виробляються.

Горло — сама незахищена частина людського тіла. Але, що