47995

Конспект лекцій з кримінального процесу

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Розрізняють три історичні форми кримінального процесу: 1 Змагальний або обвинувальний коли порушення справи весь її хід визначається діями обвинувача. Відповідно у цій формі процес поділяється на дві частини: розслідування і розгляд справи. Порушення кримінальної справи. Попередній розгляд справи суддею.

Украинкский

2013-12-04

317 KB

2 чел.

PAGE  42

Конспект лекцій з кримінального процесу проф. Молдована В.В., записані студентом Київського університету права Резніком А.Б.

Тема 1 : Предмет і основні поняття курсу

  1.  Поняття і завдання кримінального процесу.
  2.  Історичні форми кримінального процесу.
  3.  Стадії кримінального процесу.
  4.  Функції кримінального процесу.
  5.  Процесуальна форма.
  6.  Процесуальні відносини.
  7.  Процесуальні гарантії.
  8.  Наука кримінально-процесуального права.
  9.  Джерела кримінально-процесуального права.
  10.   Дія кримінально процесуального права в часі, у просторі і щодо осіб.

1. Поняття кримінальний процес, походить від латинського criminalis – злочинний, і process – просування.

 Поняття кримінальний процес вживається у трьох значеннях:

А). Вид державної діяльності щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішень з кримінальних справ.

Б). Галузь права.

В). Наукова дисципліна.

Кримінальний процес – це порядок провадження у кримінальних справах.

Завдання кримінального процесу:

1) охорона прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь;

2) швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування законів, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин був притягнений до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

  1.  Розрізняють три історичні форми кримінального процесу:

1) Змагальний або обвинувальний, коли порушення справи, весь її хід визначається діями обвинувача. Такий процес існував у Стародавній Греції – Геліоський суд, Стародавньому Римі – постійні квестії. Обвинувальний процес був і у Київській Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

2) Інквізиційний, який зародився у стародавньому Римі, в Європі був поширений у XIII-XVII століттях. Щодо України, то даний процес існував за часів правління Петра I.

3) Змішаний, який з’явився у Франції після революції 1789 року. Офіційно був закріплений у кодексі Наполеона. Відповідно у цій формі процес поділяється на дві частини: розслідування і розгляд справи. Для цієї форми характерні такі принципи, як гласність, усність, право обвинуваченого на захист.

3. Стадія – це відносно відокремлена частина процесу, яка має свої завдання, процесуальні акти, своїх учасників. Виділяють наступні стадії кримінального процесу:

1). Порушення кримінальної справи.

2). Досудове слідство.

3). Попередній розгляд справи суддею.

4). Судовий розгляд.

5). Апеляційне провадження.

6). Виконання вироку.

7). Касаційне провадження.

8). Виключне провадження.

4. Функції кримінального процесу – це напрямки діяльності учасників процесу. Розрізняють чотири функції кримінального процесу:

  •  Функція обвинувачення, її можуть виконувати державний обвинувач, потерпілий (приватний обвинувач), позивач, представник позивача чи потерпілого.
    •  Функція захисту, її можуть виконувати захисник, обвинувачений, законний представник, відповідач.
    •  Функція розгляду і вирішення справи, яку виконує суддя чи суд.
    •  Функція розслідування справи, яку виконують слідчі, дізнавачі.

  1.  Кримінально-процесуальна форма – це сукупність умов встановлених законом для здійснення слідчих і судових дій.

6. Процесуальні відносини – це відносини, які регламентуються нормами кримінально-процесуального права. Суб’єктами цих відносин можуть бути суддя, слідчий, прокурор, захисник та інші.

  1.  Процесуальні гарантії – це установлені законом норми, які забезпечують здійснення завдань правосуддя. Закон надає всім учасникам процесуальні права, а державні органи, зобов’язані забезпечити можливість реалізації цих прав.

8. Наука кримінально-процесуального права – це частина юридичної науки, до її предмета входить: теорія процесу, діюче право, юридична практика, історія кримінального процесу, зарубіжний кримінальний процес.

Кримінально-процесуальне право поділяється на дві частини: загальну і особливу. Загальна частина включає: основні поняття і принципи процесу,  суб’єкти процесу, докази, запобіжні заходи. Особлива частина включає: стадії процесу, зарубіжний процес.

9. До основних джерел кримінально-процесуального права відносяться:

  •  Конституція України
  •  Кримінально-процесуальний кодекс
  •  Міжнародні договори ратифіковані Верховною Радою України
  •  Закони України “Про адвокатуру”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій”, “Про оперативно-розшукову діяльність” та деякі інші.

10. Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється  статтею 3 КПК.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі.

Норми кримінально-процесуального закону по колу осіб застосовуються щодо:

1)  громадян України;

2) осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності.

Тема 2: Принципи правосуддя.

  1.  Поняття і значення принципів.
  2.  Здійснення правосуддя виключно судом.
  3.  Незалежність суддів і підкорення їх лише закону.
  4.  Одноособовий і колегіальний розгляд справи.
  5.   Принцип законності.
  6.  Рівність всіх учасників перед законом та судом.
  7.  Забезпечення доведеності вини.
  8.  Принцип змагальності.
  9.  Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.
  10.  Забезпечення обвинуваченому права на захист.
  11.  Гласність судового процесу.
  12.  Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження.
  13.  Презумпція невинуватості.
  14.  Виборність і призначуваність суддів.
  15.  Принцип державної мови судочинства.
  16.  Принцип недоторканності особи.
  17.  Принцип публічності.
  18.  Принцип вільної оцінки доказів.
  19.  Принцип установлення об’єктивної істини.
  20.  Принцип безпосередності, усності, безперервності судового розгляду.

1. Принципи – це основні засади, які закріплені в законі і виражають суть кримінального процесу.

Значення принципів:

  •  Вони забезпечують однакове розуміння і застосування законів
  •  Принципи слугують своєрідним орієнтиром в діяльності юристів.

2. Здійснення правосуддя виключно судом. Вихідними для цього принципу є статті 124 і 125 Конституції України. Так правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

3. Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ст. 126, 129 Конституції України, ст. 18 КПК). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Гарантії незалежності і недоторканності суддів поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріальних гарантій відносяться:  отримання квартири протягом 6 місяців, встановлення сигналізації, встановлення телефону. До процесуальних гарантій відносяться: незалежність суддів від органів влади, незалежність суддів від суддів вищого рівня, особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності та ін.

4. Одноособовий та колегіальний розгляд справи. Стаття 129 Конституції України зазначає : судочинство в Україні здійснюється одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. За загальним правилом всі справи у суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Однак, існує два винятки з цього правила: справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років, розглядаються колегією у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив про це клопотання; справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів. Розгляд справ   у   апеляційному   і   касаційному    порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів (ст. 17 КПК).

5. Принцип законності - стаття 129 Конституції України, стаття 5 КПК. Згідно з цим принципом, всі учасники процесу діють у межах закону, будь-які відступи від норми закону забороняються. Додержання законів – гарантія правосуддя. В судочинстві цей принцип полягає: а) у забезпеченні виконання законів нашими правоохоронними органами, в нагляді за юридичними і фізичними особами; б) в точному і неухильному дотриманні законів самими слідчими прокурорами і суддями.

6. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом – ст. 129 Конституції України, стаття 261 КПК.

Суть цього принципу полягає в тому, що обвинувачений, підсудний, потерпілий, захисник інші учасники процесу користуються рівними правами  щодо:

1) подання доказів;

2) участі в досліджені доказів;

3) з'явлення клопотань.

У свою чергу суд зобов’язаний забезпечити можливість використання цих прав.

7. Забезпечення доведеності вини - п. 8 статті 129 Конституції України, стаття 4, 22, 49-53 КПК.

Заключається в забезпечені прав і законних інтересів всіх учасників процесу обвинуваченого, підсудного, потерпілого, захисника та інших. Ці особи наділені правами реалізація яких, дозволяє їм особисто захищати свої інтереси. Потерпілий, позивач, відповідач вправі скористатися допомогою представника. Закон покладає на суддю, прокурора, слідчого обов’язок роз'яснити ці права і забезпечити їх здійснення.

Суддя, прокурор, слідчий зобов’язані вжити заходів щодо охорони життя і майна учасників процесу, встановити винних і притягти їх до відповідальності.

Стаття 22 зобов’язує  суддю, прокурора, слідчого розслідувати дану справу всебічно, повно, об’єктивно.

Всебічність – висунення всіх версій як проти так і на користь обвинуваченого.

Повнота – це правильне визначення предмету доказування і повне з’ясування обставин справи.

Об’єктивність – неупередженість судді, прокурора, слідчого, їх безсторонність. За наявності обставин, які викликають сумнів в об’єктивності судді, прокурора, слідчого, вони підлягають відводу.

8. Принцип змагальності – ст. 161, 261, 264, 296, стаття 129 Конституції України.

Принцип змагальності передбачає таку побудову процесу при якій функції обвинувачення і захисту відокремленні від функції вирішення справи, а обвинувачу і захиснику надані рівні можливості для відстоювання своїх позицій.

Проблеми:

1) суд виконує функції обвинувачення, зокрема, він порушує справи (ст. 27 КПК).

2) при відмові прокурора від обвинувачення суд продовжує розгляд справи (ст. 264).

3) при розгляді багатьох справ прокурор не з’являється на засідання.

4) на стадії досудового слідства цей принцип майже не діє.

9.  Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором – ст. 129 п. 5 Конституції України, 264 КПК

Прокурор бере активну участь у дослідженні доказів, першим робить заяви, вносить клопотання, допитує свідків, підсудного, потерпілого, відкриває судові дебати, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального кодексу і міри покарання.

Участь прокурора обов’язкова за винятком:

1) справ приватного обвинувачення (ст. 27 КПК).

2) коли прокурор відмовляється від участі у справі (ст. 264 КПК).

Підтримуючи обвинувачення, прокурор керується вимогами законів, внутрішніми переконаннями та матеріалами справи.

10. Забезпечення обвинуваченому права на захист – ст. 129 П. 6 Конституції України, 21 КПК.

Цей принцип включає три складові частини:

1) особистий захист;

2) професійний захист;

3) офіційний захист;

Особистий заключається в тому, що закон наділяє обвинуваченого сукупністю прав які дозволяють йому особисто захищати і відстоювати свої інтереси, спростовувати обвинувачення.

Професійний – заключається у наданні обвинуваченому права скористатися послугами професійного захисника. Особи яким захисник передбачений безкоштовно – малолітні, особи які мають психічні вади, особи які мають фізичні вади, особи, які не володіють мовою судочинства, неосудні, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення. У суді апеляційної інстанції участь захисника у згаданих випадках є обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.  

Офіційний – заключається в тому, що правоохоронні органи, зобов’язані роз’яснити ці права обвинуваченому і забезпечити їх здійснення.

Порушення цього принципу означає істотне порушення вимог закону (ст. 370 КПК).

11. Гласність судового процесу – ст. 129 п. 7 Конституції України,  стаття 20 КПК.

Розгляд справ у всіх судах відкритий за деяким винятком. Кожна особа, якій виповнилось 16 років може прийти на судове засідання, хід засідання може висвітлюватися у ЗМІ.

Навіть якщо засідання закрите то цей принцип не виключається, тому що існує внутрішня гласність, крім того, вирок у справі завжди оголошується публічно.

Закрите засідання проводиться:

1) з метою збереження таємниці (державної, комерційної, банківської);

2) у справах неповнолітніх;

3) з метою не розголошення відомостей про інтимне життя;

4) з метою гарантування безпеки учасників процессу;

5) з метою охорони таємниці усиновлення.

Крім того, хід розгляду має справи супроводжуватися його повним фіксуванням технічними засобами на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду (ст. 87-1 КПК).

12. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішень суду – ст. 129 п. 8 Конституції України, ст. 347-400 КПК.

Судочинство забезпечується апеляційним і касаційним оскарженням. Громадяни мають право на подання апеляції на рішення суду, протягом 15 днів з моменту винесення вироку, а якщо підсудний перебуває під вартою, то з моменту вручення йому копії вироку. Розглядається справа протягом одного місяця.

Строк подачі касації становить 1 місяць після винесення рішення, а якщо вирок вже перевірявся то 6 місяців. Розглядається справа протягом двох місяців.

13. Презумпція невинуватості – ст. 62 Конституції України, стаття 15 КПК

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Діє правило - In dubio pro reo – сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого.

Практичне значення цього принципу полягає у наступному:

1) поки ведеться розслідування не дозволяється виступати у ЗМІ, і називати підозрюваного злочинцем;

2) обов’язок доказувати лежить на правоохоронних органах;

3) забороняється домагатись показань обвинуваченого шляхом погроз, насильства та інших незаконних методів;

4) недоказана винуватість в юридичному відношенні прирівнюється до доказаної невинуватості.

У разі скасування вироку суду як неправомірного, держава відшкодовує матеріальні та моральні збитки завданні безпідставним засудженням.

14. Виборність і призначуваність суддів – ст. 128 Конституції України, стаття 148 КПК.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України, всі інші судді призначаються Верховною Радою України безстроково , в порядку, встановленому законом.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

15. Принцип державної мови судочинства – ст. 10 Конституції України, стаття 19 КПК.

Судочинство провадиться державною мовою, якщо особа не володіє мовою судочинства, то її надається перекладач. Обвинувальний висновок і вирок мають бути обов’язково вручені обвинуваченому,  який не володіє мовою судочинства в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

16. Принцип недоторканності особи – ст. 29, 30 Конституції України, стаття  14 КПК.

Кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований, триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. У разі нагальної необхідності запобігти злочину можливе затримання і без рішення суду, але лише на 72 години.

Кожен затриманий має право оскаржити рішення про затримання.

Кожному гарантується недоторканність житла, не допускається проникнення у житло без вмотивованого рішення суду. Але у виняткових випадах, пов’язаних із врятуванням життя людей і майна проникнення у житло можливе і без рішення суду.

Кожному гарантується таємниця листування, винятки можуть бути встановлені лише судом.

17. Принцип публічності (офіційності) – ст. 4 КПК.

Правоохоронні органи, зобов’язані порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину.

Обов’язки правоохоронних органів:

1) вони зобов’язані порушити і розслідувати справу незалежно від бажання потерпілого і вияснити всі обставини справи;

2) прокурор зобов’язаний передати справу до суду;

3) суд зобов’язаний розглянути цю справу і винести рішення.

Цей принцип діє на кожній стадії процесу, і проявляється у наступному:

  •   На першій стадії - у перевірці приводів і підстав порушення справи, і при винесенні постанови про порушення справи.
  •  На другій - вжитті заходів щодо збирання доказів і з’ясування всіх обставин справи.
  •  На третій - у перевірці наявності достатніх доказів.
  •  На четвертій - у дослідженні всіх доказів і винесенні законного рішення.
  •  На п’ятій, сьомій і восьмій - у перевірці законності і обґрунтованості прийнятого рішення.
  •  На шостій - у вжитті заходів до виконання вироку.

Винятки з принципу публічності – справи приватного і приватно-публічного обвинувачення.

18. Принцип вільної оцінки доказів. Стаття 67 КПК

Цей принцип заключається в тому, що суддя, слідчий, прокурор оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і ніякі докази для них не мають наперед установленої сили. Оцінка доказів контрольована:

1) нормами КПК;

2) апеляційними і касаційними інстанціями.

Внутрішнє переконання судді, слідчого, прокурора має ґрунтуватися на об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Всі рішення мають бути вмотивовані. Важливою передумовою оцінки доказів є їх перевірка.

Способи перевірки:

  •   аналіз кожного доказу окремо;
  •  зіставлення з іншим доказами;
  •  провадження повторних, додаткових слідчих дій;
  •  провадження оперативно-розшукових заходів.

До змісту оцінки доказів входить встановлення їх : достовірності, належності, допустимості, достатності.

Достовірність доказів - означає, що вони правильно, адекватно відображають сліди злочину.

Належність доказів - означає їх придатність для встановлення обставин справи.

Допустимість доказів - визначається законністю джерела, умов і способів їх, одержання.

Достатність доказів - це така сукупність доказів, яка дає можливість для прийняття правильного рішення у справі.

При оцінці доказів необхідно переконатися:

  •  чи передбачений доказ КПК;
  •  чи не було порушення при одержані доказів, а якщо були, то чи суттєві.

Недопустимості використання доказів:

  •  не можуть бути доказами повідомлені свідком данні, потерпілим, джерело яких невідоме (ст. 68 КПК);
  •  забороняється допитувати як свідків, захисників, родичів, священиків, нотаріусів... (ст. 69 КПК);
  •  учасник судових дебатів можуть посилатися лише на ті докази, які досліджені у суді (ст. 318 КПК).

Оцінка доказів є обов’язковою для слідчого, прокурора, судді на всіх стадіях процесу.

19. Установлення об’єктивною істини – стаття 2, 23, 64, 433  КПК

Істина - це повна і точна відповідність об’єктивної дійсності висновкам судді, слідчого, прокурора в конкретній справі.

Принцип встановлення об’єктивної істини - це вимога закону, яка зобов’язує суддю, слідчого, прокурора дослідити обставини справи, встановити всі факти для правильного вирішення справи.

Ніяких винятків з цього принципу закон не передбачає.

Деякі рішення приймаються на основі ймовірних знань (порушення справи, застосування запобіжних заходів). Істина не встановлюється у випадку помилування, при повернені справи на дослідування.

20. Безпосередність, усність, безперервність судового розгляду – стаття 257 КПК.

Суд першої інстанції повинен безпосередньо дослідити докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.

Як виняток, суд може оголосити показання підсудного чи свідка:

а) при наявності істотних суперечностей між показаннями, які підсудний чи свідок давав на суді і під час досудового розслідування;

б) у разі відмови підсудного давати показання в суді;

г) коли справа розглядається у відсутності підсудного чи свідка (ст. 301, 306 КПК).

Усність означає, що всі докази мають бути дослідженні і обговорені усно. Ніяких винятків немає.

Безперервність судового розгляду. Судове засідання з кожної справи відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. Це значить, що розгляд суддею інших справ до закінчення початої справи не допускається. Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок.

Перерви можна робити:

  •  для підготовки учасників до судових дебатів, реплік;
  •  для витребування нових доказів, проведення експертизи;
  •  для заміни учасників процесу (захисника, секретаря, прокурора);
  •  для відпочинку суддів, вживання їжі.

Учасники кримінального процесу

  1.  Класифікація учасників процесу.
  2.  Суд (суддя).
  3.  Прокурор.
  4.  Органи розслідування.
  5.  Підстави для відводу і самовідводу судді, прокурора, слідчого.

  1.  Всіх учасників процесу можна поділити на три групи:

А). Суд і правоохоронні органи;

Б). Особи, що мають якийсь інтерес у справі (захисники, позивачі, відповідачі, потерпілі);

В). Особи які не мають особистих інтересів (свідки, експерти), а також особи, які допомагають правоохоронним органам: спеціалісти, секретарі.

2. Суд – центральний орган у кримінальному судочинстві, це орган, який визначає результат кримінальної справи. Основні повноваження суду: суддя може порушити кримінальну справу, він виконує функцію попереднього розгляду справи, вирішує справу по суті, бере участі у апеляційному і касаційному розгляді справи.

Суд у всіх стадіях процесу – dominus litis (господар процесу).

3. Прокурор – це єдиний учасник всіх стадій процесу.

Форми діяльності прокурора:

1. Порушення кримінальної справи.

2. Притягнення до відповідальності осіб, що вчинили злочин.

3. Здійснення нагляду за органами розслідування.

4. Обов’язкова участь прокурора у попередньому розгляді справи суддею.

5. Виконання функції державного обвинувачення, заявлення клопотань, відводів.

6. Участь у розгляді справи у апеляційному і касаційному суді.

7. Здійснення нагляду за виконанням вироку.

4. Органи розслідування -  це родове поняття, вони поділяються на органи дізнання і органи слідства.

До органів слідства відносяться: слідчі прокуратури (загальної, військової, природоохоронної, транспортної), слідчі органи внутрішніх справ, слідчі органів безпеки, слідчі податкової міліції. Як правило всі рішення слідчий приймає самостійно, за винятком тих для яких потрібна санкція прокурора. Вказівка прокурора є обов’язковою для слідчого. Але слідчий може висловити незгоду з рішенням прокурора у наступних випадках:

1) про притягнення як обвинуваченого;

2) про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення;

3) про направлення справи до суду;

4) про закриття справи.

У даних випадках слідчий має право не виконувати вказівку прокурора і повідомити про це прокурора вищого рівня.

Функції органів дізнання виконують: міліція, органи безпеки, органи охорони державного кордону, органи державного пожежного нагляду, митні органи, начальники ВТУ, командири військових частин, капітани кораблів, які знаходяться у далекому плаванні.

5. Підстави і поряд відводу суддів, прокурорів, слідчих передбачені у статтях 54 – 63 КПК.

Суддя підлягає відводу:

1. Якщо він являється позивачем, відповідачем або родичем учасників процесу.

2. Якщо суддя брав участь у даній справі у якості свідка, експерта, перекладача.

3.  Якщо суддя особисто або його родичі зацікавлені у результатах справи.

4. При наявності інших підстав, що викликають сумнів в об’єктивності судді.

5. Якщо суддя вже брав участь при розгляді справи у судді першої інстанції, то він не може брати участь при повторному розгляді справи.

Для відводу прокурора застосовуються також підстави, як і для відводу судді. Однак існують певні виключення. Так попередня участь прокурора у розгляді справи у суді першої інстанції не є підставою для його відводу при подальшому перегляді справи у апеляційному чи касаційному суді.

До слідчого застосовуються такі ж правила відводу, що й до судді і прокурора.

Порядок відводу:

  •  якщо справа розглядається колегією суддів, то питання про відвід вирішують інші судді цієї колегії. При рівності голосів суддя підлягає відводу.
  •  Питання про відвід прокурора за клопотанням зацікавленої сторони, вирішує прокурор вищого рівня.
  •  Питання про відвід слідчого вирішує прокурор, який здійснює нагляд за слідчим. Заява про відвід слідчого має бути розглянута протягом 24 годин.

Інші учасники кримінального процесу

  1.  Підозрюваний.
  2.  Обвинувачений.
  3.  Захисник.
  4.  Потерпілий і його представник.
  5.  Позивач і його представник.
  6.  Відповідач і його представник.

1. Підозрюваний – це особа, що затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення. Підстави для затримання особи зазначені у статті 106 КПК.

Особливості процесуального становища підозрюваного: він як учасник процесу з'являється тільки на перших стадіях (не більше десяти днів з дня затримання). При подальшому розгляді справи, за наявності до  того підстав підозрюваний може стати  обвинуваченим, свідком, потерпілим. При затриманні підозрюваного складається протокол затримання.

Права підозрюваного:

1. Знати у вчиненні якого злочину його підозрюють. Це право гарантується тим, що : у протоколі затримання обов’язково мають бути вказані мотиви і підстави затримання, перед допитом підозрюваному оголошується в чому він підозрюється.

2. Мати захисника з моменту оголошення протоколу про затримання, і мати побачення з ним до першого допиту.

3. Давати показання. Це право забезпечується обов’язком слідчого одразу допитати підозрюваного, але не пізніше 24 годин з моменту затримання. Давати показання – це право, а не обов’язок.

4. Заявляти клопотання. У разі відмови у клопотанні, слідчий виносить мотивовану постанову.

5. Подавати докази.

6. Подавати скарги на дії прокурора, слідчого.

7. Заявляти відвід слідчому, прокурору, дізнавачу.

8. З дозволу слідчого брати участь у проведені слідчих дії.

9. Підозрюваний має право на перекладача.

10. Та інші права.

Обов’язки підозрюваного:

1) З’являтися за викликом слідчого.

2) Дотримуватися порядку при розслідуванні справи.

2. Обвинувачений – це особа, щодо якої винесена постанова про притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 43 КПК).

Права обвинуваченого:

1. Знати у чому його обвинувачують : це право гарантується тим, що слідчий зобов’язаний пред’явити обвинуваченому постанову про притягнення до кримінальної відповідальності не пізніше 48 годин із моменту її винесення (ст. 133 КПК).

2. Давати пояснення щодо пред’явленого обвинувачення.

3. При складанні протоколу має право вносити поправки і доповнення.

4. Знайомитися з матеріалами справи після розслідування.

5. Мати захисника.

6. Заявляти відводи, подавати докази

7. Подавити скарги на дії та рішення судді, прокурора, слідчого.

Обов’язки обвинуваченого:

1. З’являтися за викликом слідчого, прокурора.

2. Не ухилятися від розслідування і суду.

3. Дотримуватися порядку судового засідання.

4. Виконувати вимоги судді, прокурора, слідчого про освідування - пред’явлення зразків для порівняльного дослідження.

5. Та інші.

3. Захисником можуть бути особи – які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також родичі обвинуваченого, але лише під час судового розгляду справи.

Права захисника:

1. Одержати побачення з обвинуваченим.

2. Знайомитися з матеріалами справи, робити виписки.

3. Подавати докази.

4. Заявляти клопотання, відводи.

5. Брати участь у судовому розгляді справи.

6. Подавати скарги на дії судді, прокурора слідчого.

7. З дозволу слідчого бути присутнім при проведенні слідчих дій.

8. Та інші.

Обов’язки захисника:

1. Не порушувати порядку судового розгляду справи.

2. Сумлінно виконувати свої обов’язки.

3. Дотримуватися присяги.

4. Та інші.

4. Потерпілий – це особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання особи потерпілим слідчий виносить постанову, а суд ухвалу.

Права потерпілого:

1. Давати показання.

2. Подавати докази, скарги.

3. Заявляти клопотання, відводи.

4. Знайомитися з матеріалами справи.

5. Брати участь у дослідженні доказів у суді.

6. Та інші.

У справах приватного обвинувачення потерпілий має право підтримувати обвинувачення (ст. 27 КПК). Свої права потерпілий може реалізувати самостійно або через своїх представників. Представниками можуть бути : адвокат, родичі. У разі смерті потерпілого його права переходять до його родичів.

Обов’язки потерпілого:

1. З’являтися за викликом судді, прокурора, слідчого.

2. Давати правдиві показання.

3. Не розголошувати даних розслідування.

4. Мотивувати клопотання.

Не можуть визнаватися потерпілими особи, яким нанесена шкода, злочинними діями внаслідок аморальної чи незаконної поведінки.

  1.  Позивач і його представники.

Особа яка зазнала матеріальної шкоди від злочину має право пред’явити обвинуваченому і особам, що несуть матеріальну відповідальність за обвинуваченням, позов, який розглядається разом з кримінальною справою.

Права позивача:

1. Подавати докази, скарги.

2. Заявляти клопотання, відводи.

3. Брати участь у судовому розгляді.

4. Просити суддю, слідчого, прокурора вжити заходів для забезпечення позову: накласти арешт на майно, банківські рахунки.

5. Знайомитися з матеріалами справи.

6. Та інші.

Обов’язки позивача:

1. Подавати необхідні документи пов’язані з позовом.

2. Мотивувати клопотання.

3. Дотримуватися правил судового засідання.

Позов як правило подається до обвинуваченого, але може пред’являтися і до батьків, опікунів, піклувальників або підприємств, установ, організацій.

     7.  Відповідач і його представники.

Як цивільних  відповідачів  може  бути  притягнуто   батьків, опікунів,  піклувальників  або  інших осіб,  а також підприємства, установи та організації,  які в  силу  закону  несуть  матеріальну відповідальність    за  шкоду,    завдану    злочинними    діями обвинуваченого.

Цивільний відповідач або його представник має такі права:

1. Заперечувати проти пред'явленого позову.

2. Давати пояснення.

3. Подавати докази.

4. Заявляти клопотання.

5. Ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду.

6. Брати участь у судовому розгляді.

7. Заявляти відводи.

8. Та інші.

Обов’язки відповідача:

1. Не розголошувати даних розслідування.

2. Мотивувати клопотання.

3. Дотримуватися порядку судового розслідування.

4. Та інші.  

Докази у кримінальному процесі.

  1.  Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів.
  2.  Поняття доказування, допустимість доказів.
  3.  Процес доказування.
  4.  Предмет доказування.
  5.  Обов’язок доказування.
  6.  Класифікація доказів.

1. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання  свідків,  показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих  і  судових  дій,  протоколи з відповідними додатками, складені  уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права, теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

2. Доказування – це діяльність судді слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів та отримання таким чином певних висновків.

Допустимість доказів визначається джерелом доказів, із якого вони його отримані. Допустимі лише ті докази, які визначені КПК і з дотриманням усіх правил.

3. Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об’єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1). Збирання і закріплення доказів. Збираються докази під час розслідування справи. Закріплення доказів оформлюється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2). Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3). Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК). При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отримання доказів і достатність їх для вирішення справи.

4. Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину : об’єкт злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. У статті 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

4) характер і розмір шкоди завданої злочином.

5. Обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. Суддя, прокурор,  слідчий і особа,  яка провадить дізнання,  не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. У справах приватного обвинувачення обов’язок доказування покладається не на правоохоронні органи, а на потерпілого.

6. Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей,  кожної з таких груп. Докази класифікуються на такі групи:

1. Щодо обвинувачення:

   а) обвинувальні;

   б) виправдувальні.

2. Щодо головного факту:

    а) прямі;

    б) побічні.

3. По джерелу отримання:

а) першоджерельні;

б) похідні.

Джерела доказів.

  1.  Показання свідків.
    1.  Показання потерпілого.
    2.  Показання підозрюваного.
    3.  Показання обвинуваченого.
    4.  Висновок експерта.
    5.  Речові докази.
    6.  Протоколи слідчих і судових дій.
    7.  Інші документи.

1. Показання свідків – це найбільш розповсюджене джерело доказів. Показання свідків – це повідомлення певної особи про обставини справи. Особа, що є свідком не може виконувати інші процесуальні функції, за винятком законних представників.

Не можуть бути свідками : захисники обвинуваченого, представники позивача, відповідача, потерпілого, психічно хворі особи. Відмовитися давати показання як свідки мають право: члени  сім'ї,  близькі  родичі,  усиновлені,   усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Права свідка:

1) давати  показання  рідною мовою або іншою мовою,  якою він
вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

3) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

4) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для
дачі показань;

5) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

6) має право вносити зміни і доповнення до протоколу допиту.

Свідками можуть бути особи будь-якого віку. Однак особи менше 14 років допитуються з врахуванням таких особливостей: допит проводиться в присутності батьків, вчителя, або лікаря, неповнолітні не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

2. Потерпілого можна допитувати про обставини, які підлягають встановленню у справі. В тому числі про факти, які характеризують особу підсудного, про його взаємовідносини з ним, про міркування з приводу обставин справи. Всі правила, щодо свідків поширюються і на потерпілого.

Особливості становища потерпілого:

1. Потерпілий безпосередньо зацікавлений у вирішені справи.

2. Як правило, він активний учасник процесу.

3. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи.

4. Потерпілий не вилучається із зали суду.

5. На відміну від свідка несе відповідальність лише за неправдиві показання.

3. Підозрюваний дає показання з приводу обставин затримання або застосування запобіжних заходів. Дача показань – це його право, а не обов’язок. Відмова від дачі показань не може вважатися доказом вини.

  Показання підозрюваного   підлягають   перевірці.    Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення
лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів,  що є  в
справі.

4. Особливістю показань обвинуваченого є те, що він найбільш зацікавлений і найбільше знає про події злочину (якщо він його вчинив). Як і підозрюваний не несе відповідальності за відмову від показань або дачу неправдивих показань. Показання обвинуваченого ретельно перевіряються, навіть якщо він зізнався у вчинені злочину.

Причини зізнання обвинуваченого:

1) зізнається в одному злочині аби приховати інший;

2) оговорює себе під впливом психічного стану;

3) розраховує на зменшення покарання;

4) як наслідок незаконних методів розслідування;

5) та інші.

Обмова – це показання, обвинуваченого у яких, він повідомляє про участь у вчиненні злочину інших осіб. Мотивами обмови можуть бути: помста, приписування собі другорядної ролі у вчинені злочину.

5. Експерт – це особа, яка володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві і якій доручено провести дослідження обставин справи.

Експертиза – це процес дослідження експертом обставин справи.

Висновок експерта – це процесуальний документ складений експертом, у якому даються відповіді на питання судді, прокурора, слідчого. Цей висновок виступає доказом по справі. Існують такі види експертиз – судово-медична, технічна, психіатрична та інші.

Не можуть бути експертами:

1. Особи, які мають власні інтереси у справі.

2. Особи, які виконують іншу процесуальну роль.

3. Особи, як перебувають у професійній залежності від обвинуваченого.

За ухилення від обов’язків експерта або неправдивий висновок настає кримінальна відповідальність.

Обов’язкове призначення експертизи:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для  встановлення  статевої  зрілості потерпілої;

4) для  визначення   психічного   стану   підозрюваного   або
обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
щодо його осудності;

5) для  встановлення  віку  підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення і відсутні документи, які підтверджують вік цих осіб;

  1.  аваріях, катастрофах, підробці грошей, випуску недоброякісної продукції.

Права експерта:

  1.  знайомитися з матеріалами справи;
  2.  порушувати клопотання про надання додаткових матеріалів;
  3.  бути присутнім при проваджені слідчих дій (з дозволу слідчого);
  4.  задавати питання особам, що допитуються;
  5.  відмовитися від експертизи, якщо він не володіє достатніми знаннями для її проведення;
  6.  давати висновок рідною мовою;
  7.  оскаржувати дії прокурора, слідчого;
  8.  за наявності достатніх підстав – на забезпечення безпеки

Обов’язки експерта:

1. З’являтися за викликом.

2. Провести експертизу.

3. Дати об’єктивний висновок.

Експертиза може бути: комісійна, комплексна, додаткова, повторна.

Комісійна – експертиза, проведена кількома експертами однієї спеціальності.

Комплексна  - експертиза, проведена кількома експертами різних спеціальностей.

Додаткова – експертиза, яка відповідає на додаткові питання і доповнює попередню.

Повторна – експертиза провадиться тоді, коли попередня експертиза була визнана необґрунтованою або суперечливою.

Наряду з експертом у розгляді справи бере участь фахівець (спеціаліст). Він має спеціальні знання і допомагає судді, прокурору, слідчому, консультує їх. Фахівець дає довідки, які не є доказами.

6. Речовими доказами є предмети,  які  були  знаряддям  вчинення
злочину,   зберегли  на  собі  сліди  злочину  або  були  об'єктом
злочинних дій та інші, які можуть допомогти при розкритті злочину.

Для того, щоб той або інший предмет проходив як доказ, потрібно скласти протокол. Кожен речовий доказ ретельно описується, фотографується. Речові докази зберігаються при справі, за  винятком  громіздких  предметів,  які  зберігаються  в органах дізнання,  досудового  слідства  і  в  суді  або  передаються  для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної  сили
або  до  закінчення  строку  оскарження  постанови  чи  ухвали про
закриття справи. Після цього знаряддя злочину конфіскуються, а речі, що вилучені з обігу знищуються. Гроші і цінності передаються державі або повертаються громадянам. Якщо речі швидко псуються, то вони здаються на реалізацію або повертаються власникам.

7. Протоколи слідчих  і  судових  дій,  складені  і  оформлені в
порядку,  передбаченому  КПК, носії інформації, на яких з
допомогою   технічних   засобів  зафіксовані  процесуальні  дії, є
джерелом  доказів. Такими доказами є : протоколи обшуку, огляду, освідування, виїмки, судового засідання, протоколи з відповідними додатками складені за результатами оперативно-розшукових заходів.

8. Документи – це папери, на яких друкованими або рукописними літерами виражена якась думка (акти ревізії, накази, посвідчення, наряди, протоколи). Коли достовірність документів викликає сумнів потрібно призначити експертизу.

Заходи процесуального примусу

  1.  Поняття та види заходів процесуального примусу.
  2.  Підписка про невиїзд.
  3.  Особиста порука.
  4.  Порука громадської організації або трудового колективу.
  5.  Застава.
  6.  Взяття під варту.
  7.  Нагляд командування військової частини.
  8.  Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.
  9.  Затримання підозрюваного.
  10.  Відсторонення обвинуваченого від посади.

1. Заходи процесуального примусу – це заходи, які в примусовому порядку:

  •  забезпечують виконання учасниками судочинства їх процесуальних обов’язків;
  •  дають змогу збирати докази;
  •  виключають можливість з боку обвинуваченого продовжувати злочинну діяльність.

Ці заходи поділяються на такі чотири види:

1) запобіжні заходи – це заходи, які забезпечують неухилення обвинуваченого від слідства і суду;

2) заходи, спрямовані на забезпечення засобів доказування (обшук, виїмка, освідування);

3)  заходи, щодо забезпечення порядку судового розгляду (видалення із зали суду, сплата штрафу);

4) заходи, щодо забезпечення цивільного позову (арешт на майно, опис майна).

Найбільша і найсерйозніша група заходів процесуального примусу – це запобіжні заходи. Правоохоронні органи можуть і не застосовувати запобіжні заходи у випадку коли з обвинуваченого буде взято зобов’язання з’являтися за викликом судді, прокурора, слідчого і повідомляти про зміну місця проживання.

2.  Підписка про невиїзд. (ст. 151 КПК).

 Найрозповсюдженіший запобіжний захід. Полягає в тому, що підозрюваний або обвинувачений дають письмове зобов’язання не відлучатися без дозволу слідчого. Якщо обвинувачений чи підозрюваний порушує це зобов'язання, то до нього застосовується більш серйозний запобіжний захід. Про можливість застосування більш серйозного запобіжного заходу до підозрюваного або обвинуваченого попереджує слідчий. Якщо виникає необхідність кудись від’їхати, то необхідно отримати дозвіл слідчого.

Підписка про невиїзд оформляється двома документами: постановою про обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд і самою підпискою. Строк дії підписки не вказується, а вона може діяти аж до виконання вироку.

3.  Особиста порука (ст. 152, 153 КПК).

Полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом слідчого або судді. Число поручителів визначає слідчий, але не менше ніж дві особи. Поручитель повідомляється про суть справи і попереджається про можливість притягнення до відповідальності у вигляді штрафу, в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у випадку невиконання обвинуваченим свого обов’язку. Поручителі можуть відмовитися від поруки, при цьому відбувається заміна запобіжного заходу.

  1.  Порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК).

Полягає у винесенні зборами громадської організації постанови про те, що вони ручаються за належну поведінку і явку обвинуваченого до судді, слідчого, прокурора.

Громадська організація має бути ознайомлена з характером обвинувачення. Якщо обвинувачений вибуває з цієї організації або організація не може забезпечити його поведінку і явку, то слідчий має застосувати інший запобіжний захід.

5.  Застава (ст. 1541 КПК).

Полягає у внесені на депозит правоохоронних органів чи суду грошей або цінностей з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого.

Законодавство визначає такі можливі розміри застави:

1) не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину;

2) не менше 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину або раніше судимої;

3) не менше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо інших осіб.

У разі невиконання обвинуваченим своїх обов’язків застава йде в доход держави. У всіх випадках, розмір застави не може бути меншим ціни цивільного позову.

Застава може застосовуватися лише з дозволу прокурора. Питання про звернення заставив в доход держави вирішує суд.

6. Взяття під варту (ст. 155, 156 КПК).  

Це найсуворіший запобіжний захід. Він застосовується у справах про злочини за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 3 роки (як виняток можливий і менший строк). Місце арешту: слідчий ізолятор, тюрма чи КПЗ ( але не більше 10 днів, далі має бути переведений в слідчий ізолятор). Загальний строк тримання під вартою становить 2 місяці. Він може бути продовжений:

  1.  До 4 місяців, за поданням слідчого погодженим з прокурором, або самим прокурором - суддею місцевого суду;
    1.  До 9 місяців за поданням слідчого за погодженням з прокурором області або самим прокурором -  суддею апеляційного суду;
    2.  До 18 місяців за поданням слідчого погодженого з Генеральним прокурором України або його заступниками або самим цим прокурором -  суддею Верховного Суду України.

Строки тримання під вартою закінчуються в день надходження справи до суду. Ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи в строк тримання під вартою не включається. У разі відкликання справи з суду прокурором, перебіг строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора. При повернення справи на дослідування строк тримання під вартою встановлюється – 2 місяці.

Начальник слідчого ізолятора зобов’язаний негайно звільнити особу з під варти, якщо постанова судді про продовження строку тримання під вартою не надійшла, а строк тримання закінчився.

Цей запобіжний захід оформлюється постановою судді або ухвалою суду, мінімум у чотирьох примірниках: перший залишається в матеріалах справи, другий передається суду, третій надсилається у слідчий ізолятор, четвертий прокурору який, здійснює нагляд за справою. Виконується органом, який обрав такий запобіжний захід або органом внутрішніх справ.

Якщо у заарештованого є неповнолітні діти, то слідчий зобов’язаний внести подання до служби у справах неповнолітніх, про влаштування дітей до дитячої установи. Про вжиті заходи слідчий повідомляє прокурора і заарештованого. Також вживаються заходи по охороні майна заарештованого.

Про арешт і місце перебування обвинуваченого слідчий має повідомити родичів затриманого і за місцем його роботи. Побачення з заарештованим надає той слідчий, суддя чи прокурор, у якого знаходиться справа. Тривалість побачення  - до двох годин, один раз на місяць.

7. Нагляд командування військової частини (ст. 163 КПК).

Застосовується до військовослужбовців. Полягає у вжитті заходів передбачених статутами Збройних сил України, для того аби забезпечити поведінку і явку обвинуваченого. Командування військової частини має бути повідомлено про суть справи.  Командир повідомляє у письмові формі слідчого, суддю чи прокурора про встановлення нагляду за обвинуваченим.

Обвинувачений військовослужбовець позбавляється права носити зброю, не призначається на караул, не звільняється з розташування військової частини, не направляється на роботу.

Якщо обвинувачений втік, питання про відповідальність командування за не виконання обов’язків по нагляду вирішується згідно з статутами Збройних сил України.

8. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).

До неповнолітніх крім зазначених запобіжних заходів може застосовуватися і передача під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. Від цих осіб береться письмове зобов’язання, що вони забезпечать явку і належну поведінку обвинуваченого. Вони попереджаються про відповідальність у разі невиконання свого обов'язку. До батьків, опікунів, піклувальників застосовується відповідальність у вигляді штрафу до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а адміністрація дитячої установи несе дисциплінарну відповідальність.

9. Затримання підозрюваного (ст. 106, 149, 1651 КПК).

Це тимчасовий запобіжний захід.

Підставами затримання є:

1) якщо особу застали під час вчинення злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) очевидці і потерпілий прямо вказали на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному, на його одягу, при ньому або у його житлі виявлено явні сліди злочину.

Особа може бути затримана при умові, що її може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Особа може бути затримана також і за інших підстав, зокрема,:

а) коли особа намагається втекти від правоохоронних органів;

б) якщо вона не має постійного місця проживання;

в) якщо не встановлено особу підозрюваного.

Протокол про затримання складається органом дізнання, затриманому роз’яснюються його права. Протокол підписується дізнавачем та затримано особою. Копія протоколу вручається прокурору і затриманому. Про затримання особи повідомляється один з родичів затриманого.

Протягом сімдесяти  двох   годин   після   затримання   орган дізнання:

  1.  звільняє затриманого - якщо  не  підтвердилась  підозра  у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено  з  порушенням  вимог;
    1.  звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;
    2.   доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Затримання може бути оскаржено до суду. Якщо скарга  на затримання особи надійшла протягом трьох днів, то вона розглядається суддею разом з поданням слідчого, а якщо після, то протягом п’яти днів із моменту надходження.

На постанову судді про законність затримання і застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, протягом семи днів можна подати апеляцію. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

10. Відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК).

Це захід процесуального примусу, який застосовується до посадових осіб, що притягнуті до відповідальності, і якщо ця особа може негативно впливати на розслідування справи. Відсторонення проводиться з санкції прокурора. Копія постанови направляється за місцем роботи чи служби.

Питання про відсторонення осіб, що призначаються на посаду Президентом України вирішуються самим Президентом за поданням Генерального прокурора.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого чи прокурора.

Порушення кримінальної справи.

  1.  Суть і значення порушення кримінальної справи.
  2.  Органи та особи, які мають право порушити кримінальну справу.
  3.  Приводи і підстави до порушення кримінальної справи.
  4.  Перевірка заяв і повідомлень про злочин.
  5.  Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі.
  6.  Процесуальний порядок порушення кримінальної справи.

1. Порушення кримінальної справи –це перша стадія процесу. Її суть полягає в тому, що правоохоронні органи встановивши, що в події, яка стала їм відомою наявні ознаки злочину, приймають рішення розпочати кримінальну справу.

Значення цієї стадії полягає в тому, що своєчасно порушена кримінальна справа сприяє зміцненню правопорядку, виховує у громадян повагу до закону.

2. Органи та особи, які мають право порушити справу:

  1.  слідчі;
  2.  прокурори;
  3.  начальники слідчих відділів і управлінь;
  4.  органи дізнання;
  5.  суддя і суд.

3. Ст. 94 КПК.

Приводи – це встановлені законом джерела з яких правоохоронним органам стає відомо про злочин. Такими приводами є :

1) заяви або повідомлення фізичних і юридичних осіб. Може бути подана як усно  так і письмово. У випадку подачі усної заяви складається протокол усної заяви. Протокол підписується особою, яка подала заяву у яка оформила протокол.

  1.   повідомлення   представників   влади,   громадськості  або окремих  громадян,  які  затримали  підозрювану  особу  на   місці вчинення злочину або з поличним;

3) явка з повинною - це особисте,  добровільне письмове чи усне повідомлення  заявником  правоохоронним органам про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним,  до  порушення  проти   нього   кримінальної   справи;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє   виявлення   правоохоронними органами ознак злочину.

Підстави –це достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

4. Ст. 97 КПК.

При необхідності перевірити заяву або повідомлення про злочин, така перевірка здійснюється правоохоронними органами у десятиденний термін. Проводиться огляд місця події, опитуються громадяни, беруться пояснення, можливе проведення відомчої ревізії, відео- та фотозйомки.

Для перевірки заяви можуть проводитися оперативно розшукові заходи. Проведення таких заходів можливе дозволу суду за  погодженим  з  прокурором  поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступником.

  1.  Обставини, що виключають провадження у кримінальній справі:
  2.   відсутність події злочину;

2) відсутність в діянні складу злочину;

3)внаслідок акту  амністії,  якщо  він  усуває  застосування покарання  за  вчинене  діяння,  а  також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;

  1.  щодо особи, яка не  досягла  на  час  вчинення  суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
  2.  за  примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого;
  3.  за  відсутністю скарги потерпілого,  якщо справу може бути порушено не  інакше  як  за  його  скаргою,  крім  випадків,  коли прокуророві  надано  право  порушувати  справи  і при відсутності скарги потерпілого;
  4.  щодо померлого,  за винятком випадків,  коли провадження в справі є необхідним для  реабілітації  померлого  або  відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
  5.  щодо особи,  про яку є вирок по тому ж  обвинуваченню,  що набрав  законної  сили,  або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
  6.  щодо  особи,  про  яку  є  не скасована  постанова  органу дізнання,  слідчого,  прокурора про  закриття  справи  по  тому  обвинуваченню;
  7.   якщо про відмову в порушенні справи по  тому  ж  факту  є не скасована постанова органу дізнання,  слідчого,  прокурора.

6. При наявності приводів і підстав зазначених вище і після їх, перевірки слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи. Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу яка вчинила злочин, справа має бути порушено стосовно цієї особи.

Після порушення справи:

  1.  прокурор  направляє  справу  для  провадження  досудового слідства або дізнання;
  2.  слідчий  починає  досудове  слідство,  а  орган  дізнання починає дізнання;
  3.  суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду.

При відсутності  підстав  до  порушення  кримінальної  справи прокурор,  слідчий,  орган  дізнання  або  суддя  своєю постановою відмовляють  у  порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Основні положення досудового слідства

  1.  Поняття, завдання і значення досудового розслідування.
  2.  Форми і строки розслідування.
  3.  Підслідність.
  4.  Окреме доручення.
  5.  Процесуальні документи досудового слідства.
  6.  Недопустимість розголошення даних розслідування.
  7.  Розслідування справ групою слідчих.
  8.  Об’єднання і виділення справ.

1. Розслідування – це діяльність органів прокуратури, дізнання і слідства по виявленню, оцінці і закріплені доказів з метою розкриття злочинів. Завданням досудового слідства крім розкриття злочинів є і профілактична робота серед населення, а також вчасне забезпечення відшкодування збитків завданих громадянам злочином.

Значення досудового слідства : хороше розслідування сприяє зміцненню законності, виховує повагу до законів, сприяє повазі до правоохоронних органів.

2. Існує дві форми розслідування:

  1.  дізнання (ст. 101 КПК), строк – до 10 днів. Дізнання – це проведення невідкладних слідчих дій: огляд місця події, обшук, виїмка, освідування, затримання. Про початок дізнання негайно повідомляється прокурор. На дізнання відводиться 10 днів, після чого справа передається слідчому. У разі взяття підозрюваного під варту, дізнання проводиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання запобіжного заходу. Після передачі справи слідчому, органи дізнання можуть самостійно проводити слідчі дії з дозволу слідчого.
  2.  досудове слідство (ст. 112 КПК), строк проведення – 2 місяці. Перебіг строків слідства починається з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин. Якщо справа була повернута на додаткове розслідування (дослідування), то строк для такого дослідування встановлюється – один місяць.

3. Підслідність – це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких, вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Види підслідності:

  1.  Предметна (родова) – визначається характером чи родом справи (ст. 112 КПК).
  2.  Територіальна (місцева) – розслідування проводиться там, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, то розслідування поводиться за місцем виявлення злочину, або за місцем перебування більшості свідків (ст. 116 КПК).
  3.  Персональна (військовослужбовці, неповнолітні), встановлений особливий порядок розслідування (ч.2, ст. 112, ст. 432 КПК).
  4.  Альтернативна – розслідування проводить той слідчий який порушив справу або до якого надійшла заява про факт вчинення злочину.
  5.  За зв’язком справи (ч. 6 ст. 112 КПК).

Якщо слідчий встановив, що справа йому не підслідна, він зобов’язаний провести невідкладні слідчі дії і передати справу за підслідністю.

4. Окреме доручення (ст. 118 КПК).

Якщо виникає необхідність провадження слідчих дій в іншій місцевості, слідчий може самостійно виїхати для проведення таких дій, або доручити проведення таких дій іншому слідчому, юрисдикція якого поширюється на відповідну місцевість. Строки проведення таких слідчих дій – до 10 днів. Доручення оформлюється у вигляді листа. Якщо необхідно провести обшук, то слідчий, який надсилає листа, має отримати постанову судді і направити її разом з листом.

5. Протоколи – це процесуальні документи, у яких відображається хід проведення і результат слідчих дій. Найчастіше -  це протоколи: допитів, обшуку, огляду. Протокол зачитується всім особам, які брали участь у проведені слідчих дій. Відповідно, до протоколу можуть бути внесені поправки, до підписання протоколу. Протокол підписується всіма особами, які брали участь у слідчих діях. Якщо особа відмовляється підписувати протокол, то слідчий має зазначити про це у протоколі

Постанови – це процесуальний документ, у якому фіксуються рішення прийняті слідчим під час розслідування. Постанови: про притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжного заходу, про призначення експертизи.

Постанова складається з трьох частин: вступна (місце, час, ким складена, номер справи); описова (зміст справи, обґрунтування обвинувачення і ст. КПК); резолютивна – викладається зміст процесуального рішення. Постанову підписує та особа, яка її склала.

При розслідувані можуть складатися і такі документи, як підписка, письмова вказівка, обвинувальний висновок.

6. Недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 121 КПК, ст. 387 КК).

Розголошення даних розслідування можливе лише з дозволу слідчого чи прокурора у тому обсязі, в якому вони визнають це за можливе. Слідчий зобов’язаний попередити всіх, хто брав участь у справі, що вони не мають права розголошувати дані слідства. За розголошення даних слідства без відповідного дозволу, можливе притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 387 КК.

7. Розслідування справи групою слідчих (ст. 119 КПК).

У складних справах для більш ефективного розслідування, або для того аби вкластися у строки відведені на слідство, призначається група слідчих, які проводять розслідування. У групу слідчих, як правило входять слідчі різних відомств. Про призначення групи слідчих виноситься постанова, вона оголошується обвинуваченому. З групи слідчих визначається старший слідчий, який керує процесом слідства.

8. Об’єднання і виділення справ (ст. 26 КПК).

Законодавство передбачає дві підстави для об’єднання справ:

  1.  при обвинувачені декількох осіб, співучасників, у скоєні одного або кількох злочинів.
  2.  при обвинувачені однієї особи у скоєні кількох злочинів.

Виділення справи допускається, якщо в цьому є необхідність і це не впливає негативно на розслідування справи і її вирішення. У ст. 106 КПК передбачається, що справа виділяється:

  1.  у разі ухилення, обвинуваченого від правосуддя.
  2.  у разі тяжкої хвороби обвинуваченого.

Об’єднання і виділення проводиться за постановою слідчого або судді, а суд виносить ухвалу.

Слідчі дії.

  1.  Допит свідка.
  2.  Допит потерпілого.
  3.  Очна ставка.
  4.  Впізнання.
  5.  Обшук і виїмка.
  6.  Виїмка поштової кореспонденції. Зняття інформації з каналів зв’язку.
  7.  Огляд.
  8.  Освідування.
  9.  Відтворення обставин і обстановки події.
  10.  Проведення експертизи.

1. Свідка можна допитувати про факти справи, про особу обвинуваченого, потерпілого (ст. 167 КПК).

Свідок може викликатися:

  1.  шляхом надсилання йому повістки. У випадку відсутності свідка, повістка передається дорослому члену сім’ї, сусідам.
  2.  шляхом надсилання телеграми або телефонограми, факсу або ін засобів зв’язку.

Свідок зобов’язаний з’явитися у зазначене місце, у визначений час. Якщо свідок не з’являється, то його доставляють у примусовому порядку, у цьому випадку на свідка можна накласти штраф у розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або адміністративний арешт до 15 діб. Неповнолітні особи викликаються через своїх батьків, опікунів, піклувальників.

Допит проводиться у приміщені міліції, прокуратури, служби безпеки або в інших місцях. Свідки допитуються окремо. Перед допитом слідчий встановлює особу свідка. Всі необхідні дані про свідка заносяться до анкетної частини протоколу допиту. Свідок попереджається про відповідальність за відмову від дачі показань і за неправдиві показання.

Допит складається з двох частин:

  1.  вільна розповідь;
  2.  запитання – відповідь.

Існує чотири види запитань:

  1.  доповнювальні запитання – стосуються тих обставин, що не згадані у розповіді свідка, які він забув, або яким не надав значення.
  2.  уточнювальні питання – ставляться для деталізації окремих фактів, про які свідок розповів лише у загальній формі.
  3.  Нагадувальні питання – допомагають свідку відновити у пам’яті, події і факти, які він забув.
  4.  Контрольні питання – ставляться з метою перевірки правдивості показань свідка.

Всі показання заносяться до протоколу від першої особи, по змозі дослівно. Після закінчення допиту, протокол зачитується свідку. Якщо  необхідно вносяться доповнення і поправки. У разі необхідності, для дачі показань, запрошується перекладач.

2. Порядок виклику потерпілого такий же як і обвинуваченого. Потерпілий попереджається про відповідальність у разі дачі неправдивих показань. Потерпілий – це зацікавлена особа, тому його показання ретельно перевіряються.

3. Очна ставка – це слідча дія, яка проводиться між двома раніше допитаними особами, в чиїх показаннях є суттєві суперечності (ст. 172 КПК).

Анкетні дані, осіб, що допитуються до протоколу не заносяться. В заголовку вказується лише прізвище, ім’я та по-батькові.

На початку очної ставки встановлюється чи знають особи один одного, у яких стосунках перебувають. Якщо особи, що дають показання, є свідками, то попереджаються про відповідальність за неправдиві показання або відмову від дачі показань. Особи можуть задавати питання одна одній (з дозволу слідчого). Оголошення показань даних на попередніх допитах здійснюється, лише після закінчення очної ставки. Протокол очної ставки має бути підписаний на кожній сторінці.

4. Впізнання – це ефективний спосіб викриття злочинців. Метою впізнання є встановлення чи є дана особа, чи предмет, саме тією особою чи предметом, на які вказав свідок, обвинувачений, потерпілий. Порядок проведення:

  1.  спочатку складається протокол, куди заносяться показання про зовнішній вигляд, ознаки особи чи предмету, обставини при яких особа їх спостерігала.
  2.  далі пред’являється особа для впізнання. Особа пред’являється не сама, а у кількості не менше трьох осіб (особи, що пред’являються для впізнання, мають бути тієї ж статі, віку і не мати різких відмінностей в одязі чи зовнішності). Перед тим, як пред’явити особу, її пропонується зайняти будь-яке місце;
  3.  той хто впізнає запрошується до кімнати, він має чітко вказати на особу, що вчинила злочин;
  4.  можливе впізнання за фотознімками.

Про наслідки впізнання складається протокол, який підписують всі учасник пізнання (слідчий, особа, що впізнає, три особи, що пред’являються для впізнання, двоє понятих).

5. Обшук і виїмка – це невідкладні слідчі дії.

Обшук  - це примусове відшукання і вилучення слідчим, у будь-якому приміщені, на будь-якій території, знарядь злочину, цінностей здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають доказове значення.

Виїмка – проводиться тоді коли слідчий достеменно знає, де і в кого знаходиться певний предмет.

Слідчий має скласти постанову про проведення обшуку або виїмки. Для проведення обшуку у житлі громадян, необхідно отримати вмотивовану постанову судді, для виїмки це не потрібно. Якщо документ, який підлягає виїмці містить державну таємницю, необхідно отримати санкцію прокурора. У невідкладних випадках, обшук можна провести без санкції судді. Однак протягом доби має бути повідомлений прокурор.

Обшук і виїмка, як правило, проводяться вдень. Для проведення обшуку і виїмки запрошуються двоє понятих.

Якщо обшук чи виїмка проводяться у дипломатичних представництвах, необхідно отримати згоду самих представництв і дозвіл з міністерства закордонних справ. При проведенні обшуку і виїмки у цих приміщеннях має бути присутній слідчий, прокурор і уповноважена особа дипломатичного представництва.

Після проведення обшуку складається протокол в двох примірниках, у якому описуються речі, що були вилучені, вказується час, місце проведення обшуку.

 

6. Виїмка поштової кореспонденції (ст. 187 і 1871 КПК).

Проводиться тоді, коли через кореспонденцію можливо встановити місце знаходження особи, злочинні зв’язки обвинуваченого чи підозрюваного, встановити обставини справи. Арешт на кореспонденцію провадиться з санкції прокурора. Слідчий складає постанову, яка направляється у поштово-телеграфну установу. Виїмка кореспонденції проводиться у присутності двох представників поштово-телеграфної установи. Накладання арешту на поштову кореспонденцію скасовується, якщо в цьому відпадає необхідність.

Зняття інформації з каналів зв’язку можливе і до порушення кримінальної справи. Слідчий, за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду, який виносить постанову про зняття інформації з каналів зв’язку. Інформація, що виявлена, прослуховується, після чого складається протокол. Далі слідчий складає постанову, якою цей протокол визнається доказом і приєднує його до справи.

7. Огляд – це найневідкладніша дія, яку можна проводити до порушення справи. Якщо під час огляду були виявлені ознаки злочину , то необхідно негайно порушити кримінальну справу.

Органи, які виїхали на огляд, повинні забезпечити охорону місця проведення огляду. Огляд проводиться у присутності не менш як двох понятих, у разі необхідності запрошуються фахівці. Огляд як правило проводиться вдень.

У більшості випадків, слідчий крім протоколу робить план і креслення місця події. Коли проводиться огляд документів і для цього потрібен тривалий час, то слідчий може опечатати і  вилучити ці документи і переглянути їх у себе в кабінеті.

Для огляду трупа необхідно запросити судового медика або лікаря.

Слідчий складає протокол огляду, до якого додаються плани, схеми, записуються всі обставини, що виявлені підчас огляду. У протоколі огляду слідчий не може робити висновків з приводу події, що відбулася.

8. Освідування – це слідча дія направлена на виявлення на тілі живої людини слідів злочину чи особливих прикмет. Освідування, як правило проводиться тоді, коли немає необхідності у проведені експертизи. Освідувати можна: підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого.

Освідування можуть проводити:

  1.  судовий медик;
  2.  слідчий;
  3.  лікар.

Якщо освідування проводить слідчий, то це робиться у присутності двох понятих. Слідчий не має прав бути присутнім при освідування особи іншої статі, якщо це пов’язано з необхідністю оголювати цю особу. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність людини або є небезпечними для її здоров’я.

Про результати  освідування може бути складений один з таких документів (в залежності від того хто проводив це освідування): протокол освідування, акт судово-медичного освідування, довідка.

9. Відтворення обставин і обстановки події складається з двох дій:

  1.  слідчий експеримент;
  2.  перевірка показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється чи міг в дійсності бути такий факт. При проведені цієї дії запрошуються поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні, то всі обставини мають бути ще ретельно перевірені.

Про  відтворення обставин і обстановки події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

10. Експертиза призначається, коли необхідні наукові технічні чи інші спеціальні знання. Обов’язкове призначення експертизи:

  1.   для встановлення причин смерті;
  2.  для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
  3.  для  встановлення  статевої  зрілості потерпілої в справах про злочини за ст. 155 КК;
  4.  для  визначення   психічного   стану   підозрюваного   або
    обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
    щодо його осудності;
  5.  для  встановлення  віку  підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення, немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Слідчий має сам визначити яку саме експертизу потрібно провести і які питання ставити на її вирішення. Слідчий має право призначити експертом будь-якого фахівця. Про призначення експертизи слідчий складає постанову. У ній зазначається: коли і ким вона складена; підстави для проведення експертизи; прізвище експерта або назва установи, якій доручено проводити експертизу; питання, на які необхідно відповісти експерту; об'єкти, які мають бути досліджені і перелік матеріалів, що додаються до експертизи.

Слідчий має роз’яснити експерту його права і обов’язки і попередити про відповідальність за неправдивий висновок і за відмову від проведення експертизи а також про нерозголошення даних слідства.

Обвинувачений має бути ознайомлений з постановою про призначення експертизи. Він має право подавати заяви і клопотання, які мають бути занесені у протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи.

Постанова про призначення психологічної експертизи не оголошується, коли стан обвинуваченого робить це неможливим.

Результати експертизи оформлюються висновком, у якому зазначається: ким складено висновок, на якій підставі проведено експертизу, питання, що були поставлені експерту, мотивовані відповіді на ці питання. Коли експерт виявить факти, які мають значення для справи, але питання про них не були йому поставлені, то він має про них вказати у висновку.

Експерт дає висновок від свого імені. Якщо експертизу проводила група слідчих, то за наявності спільної згоди щодо висновку він підписується усіма експертами. Якщо ж між ними існують суперечності з при воду висновку, то кожен з них складає свій висновок.

Після цього матеріали експертизи надаються обвинуваченому для ознайомлення. Обвинувачений може висловити заперечення проти висновку, може заявляти клопотання про постановку додаткових питань, про проведення додаткової чи повторної експертизи. Про пред’явлення обвинуваченому висновку експерта складається протокол.

При проведені експертизи має бути складено мінімум чотири документи: постанова про призначення експертизи,  протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, висновок експерта, протокол про пред’явлення обвинуваченому висновку експерта.

Притягнення до відповідальності як обвинуваченого

  1.  Винесення постанови про притягнення як обвинуваченого.
  2.  Пред’явлення обвинувачення.
  3.  Допит обвинуваченого.
  4.  Пред’явлення обвинувачення неповнолітнім та особам з фізичними вадами.
  5.  Зміна обвинувачення на досудовому слідстві.
  6.  Застосування до обвинуваченого заходів процесуального примусу.

1. Постанова про притягнення як обвинуваченого виноситься тоді, коли зібрано достатньо доказів, що викривають певну особу у вчинені злочину. Притягнення особи як обвинуваченого складається з трьох дій:

  1.  винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;
    1.  пред’явлення обвинувачення;
    2.  допит обвинуваченого.

Справа буде розглядатися у суді тільки за тим обвинуваченням. Яке пред’явлено особі.

Притягнення особи як обвинуваченого не є закінченням слідства і не є остаточним висновком у справі. Це обвинувачення має бути перевірено слідчим і в подальшому в суді.

Структура постанови  про притягнення як обвинуваченого:

  1.  місце і час складання;
  2.  прізвище, ім’я і по-батькові особи, яка склала постанову;
  3.  прізвище, ім’я і по-батькові особи, що притягається як обвинувачений.
  4.  злочин у вчиненні якого обвинувачується особа.

У постанові фактичні обставини мають бути викладені чітко і ясно. Копія постанови негайно направляється прокурору. З моменту винесення такої постанови до обвинуваченого можна вживати заходи процесуального примусу. Якщо є кілька обвинувачених у справі, тоді щодо кожного обвинуваченого має бути складена окрема постанова.

2. Особа вважається обвинуваченою з моменту винесення постанови при притягнення її як обвинуваченої, однак цю постанову одразу ж необхідно пред’явити цій особі. Для цього особу викликають за допомогою надіслання повістки або по телефону. Особи яким не виповнилось 16 років викликаються через своїх батьків або опікунів. Постанова має бути пред’явлена особі протягом двох днів після її винесення.

Упевнившись в особі обвинуваченого, слідчий оголошує постанову, роз’яснює суть пред’явленого обвинувачення, це засвідчується підписом обвинуваченого на постанові. Якщо він відмовляється підписати постанову, то про це робиться відмітка і сповіщається прокурор.

Обвинувачений має наступні права:

1) знати у чому його обвинувачують : це право гарантується тим, що слідчий зобов’язаний пред’явити обвинуваченому постанову про притягнення до кримінальної відповідальності не пізніше 48 годин із моменту її затвердження (ст. 133 КПК);

  1.  давати пояснення з пред’явленого обвинувачення;
  2.  при складанні протоколу має право вносити поправки і доповнення;
  3.  знайомитися з матеріалами справи після розслідування;
  4.  мати захисника;
  5.  заявляти відводи;
  6.  подавити скарги на рішення судді, прокурора, слідчого.

3. На допиті слідчий перевіряє і виявляє обставини справи. Для обвинуваченого допит – це засіб захисту, адже тут він може давати пояснення з приводу обставин справи.

Як правило допит проводиться вдень, з 6 години ранку до 22:00. Можливе проведеня допиту і вночі, у випадку крайньої необхідності, або  якщо допит почався вдень і не закінчився з настанням 22:00, або на вимогу обвинуваченого.

На початку допиту слідчий повинен запитати чи визнає особа себе винною. Далі ідуть показання по суті. Слідчий може задавати питання з метою деталізації та перевірки показань. Показання заносяться до протоколу від першої особи, по змозі дослівно. Протокол допиту підписується обвинуваченим, він має право вносити поправки та доповнення до протоколу.

4. У справах в яких обвинуваченим є неповнолітні особи або особи з фізичними (сліпі, глухі, німі) чи психічними вадами участь адвоката є обов’язковою на всіх стадіях процесу. Тому при пред’явлені такій особі обвинувачення має обов’язково бути присутній адвокат. При допитах цих осіб можуть бути присутні і їх батьки, опікуни, піклувальники, які мають наступні права:

  1.  бути присутніми на допитах;
  2.  подавати зауваження;
  3.  задавати питання обвинуваченому (з дозволу слідчого).

Протокол допиту підписують всі особи, що були присутні на допиті.

5. У разі виникнення необхідності слідчий під час розслідування справи може змінити обвинувачення. У такому випадку слідчий зобов’язаний заново пред’явити обвинувачення, тобто скласти нову постанову і пред’явити її обвинуваченому. Слідчий має допитати обвинуваченого за новим обвинуваченням або за новими епізодами. Складається протокол про нові допити.

Коли під час розслідування частина обвинуваченні не знайшла підтвердження, то слідчий своєю постановою закриває справу у цій частині і оголошує про це обвинуваченому.

6. Після пред’явлення обвинувачення особі, слідчий має право застосовувати до неї запобіжні заходи (як виняток запобіжні заходи можна застосовувати і до підозрюваного). Слідчий вживає такі заходи з метою: запобігання продовження злочинної діяльності, для забезпечення відшкодування завданих злочином збитків.

Відсторонення обвинуваченого від посади – це захід процесуального примусу, який застосовується до посадових осіб, що притягнуті до відповідальності, і якщо ця особа може негативно впливати на розслідування справи. Відсторонення проводиться з санкції прокурора. Копія постанови направляється за місцем роботи чи служби.

Питання про відсторонення осіб, що призначаються на посаду Президентом України вирішуються самим Президентом за поданням Генерального прокурора.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого чи прокурора.

Арешт на майно обвинуваченого накладається з метою забезпечення цивільного позову або у випадку можливості конфіскації майна. Санкції прокурора для цього непотрібно, достатньо постанови слідчого. Майно на яке накладено арешт описується і передається на зберігання (родичам, сусідам іншим особам). Ці особи попереджуються про відповідальність за їх не збереження. Для встановлення вартості описаних предметів запрошуються фахівці.

Арешт на майно знімається за постановою слідчого, коли у цьому відпадає потреба.

  

Зупинення і закінчення досудового слідства

  1.  Зупинення досудового слідства.
  2.  Закінчення досудового слідства.
  3.  Закінчення слідства з направленням справи до суду.

1. Зупинення досудового слідства - тимчасова перерва в проваджені слідчих дій. Воно провадиться на підставі спеціально винесеної постанови. Слідство зупиняється у наступних випадках:

а) коли місцезнаходження обвинуваченого не встановлено;

б) коли психічне або інше тяжке захворювання перешкоджає закінченню провадження у справі;

в) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Зупинення в першому і в третьому випадках допускається лише після закінчення строків слідства.

Коли особа захворіла, то зупинити слідство можна і раніше, про що виноситься мотивована постанова.

Якщо у справі двоє чи більше підсудних, а підстави зупинення стосуються не всіх, тоді потрібно виділити справу і зупинити її відносно окремих обвинувачених. Якщо виділення справи неможливе, то зупиняється слідство в усій справі (ст. 206 КПК).

Коли місцезнаходження особи, що вчинила злочин невідоме, то оголошується державний чи міждержавний розшук. Про це виноситься постанова і направляється до міліції, крім цього виноситься постанова про взяття під варту особи, що вчинила злочин. У ч. 5 ст. 120 КПК зазначено, що коли невідома особа, що вчинила злочин, то перебіг строків слідства не починається.

При зупиненні слідства у зв’язку з хворобою обвинуваченого, необхідним документом є висновок експерта. Після цього справа відновлюється і направляється в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Зупинені справи підлягають закриттю в наступних випадках:

  1.  по закінченню строків давності (ст.49 і ст.106 КК);
  2.  внаслідок зміни обстановки, коли вчинене діяння втратило суспільно-небезпечний характер;
  3.  у випадках передбачених ст.6 КПК.

2. Закінчення досудового слідства. Слідство може закінчуватися в трьох формах:

а) складанням обвинувального висновку і направленням справи до суду;

б) закриттям справи;

в) направленням справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Справа закривається в наступних випадках:

  1.  за наявності підстав зазначених в ст. 6 КПК;
  2.  при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності, у зв’язку з помилуванням, не допускається якщо особа не визнає себе винною або заперечує проти закриття справи.

Закриття справи за мотивами недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, коли встановлено подію злочину, певній особі пред’явлено обвинувачення, але зібрані матеріали не дають підстав для висновку про доведеність цього обвинувачення.

Справа закривається за мотивованою постановою слідчого в якій зазначається:

  1.  відомості про особу обвинуваченого;
  2.  суть справи;
  3.  рішення про застосування запобіжного заходу;
  4.  підстави для закриття справи;
  5.  скасування заходів щодо забезпечення цивільного позову;
  6.  рішення щодо речових доказів.

Якщо є дані про вчинення службового проступку, аморального вчинку, то в цій постанові вказується про можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності або про застосування заходів громадського впливу.

Копія постанови направляється прокурору і обвинуваченому. Потерпілому і позивачеві повідомляється про закриття справи.

В разі закриття справи через смерть обвинуваченого, близькі родичі з метою реабілітації особи можуть просити про направлення справи до суду і її розгляду.

Постанова про закриття справи може бути оскаржена прокурором у семиденний термін або суду. Слідство в закритій справі може бути відновлено прокурором в межах встановлених строків давності.

3. Закінчення слідства з направленням справи до суду. Коли слідчий закінчує слідство він повідомляє про це потерпілого, позивача, відповідача або їх представників. Роз’яснює їх право на ознайомлення з матеріалами справи. Про ознайомлення з матеріалами справи складається протокол. При ознайомленні вони мають право заявляти клопотання. Про відмову у таких клопотаннях складається мотивована постанова. При ознайомленні із матеріалами справи можна робити виписки. Якщо обвинувачених декілька, то справа для ознайомлення надається кожному з них. При необхідності для ознайомлення із справою запрошується перекладач.

Якщо захисник не може разом з обвинуваченим знайомитися зі справою то ознайомлення можна відкласти на строк до трьох днів. Час для ознайомлення зі справою необмежений. Але, якщо обвинувачений навмисно затягує цей час, то слідчий складає графік ознайомлення зі справою, який оформлюється постановою. Така постанова має бути затверджена прокурором.

Права захисника при ознайомленні зі справою:

  1.  мати побачення з обвинуваченим;
  2.  знайомитися з усіма матеріалами справи і робити виписки з них;
  3.  обговорювати з обвинуваченим питання про заявлення клопотань;
  4.  заявити клопотання про провадження слідчих дій;
  5.  вимагати витребування нових доказів;
  6.  вимагати роз’яснення змісту постанови про притягнення як обвинуваченого.
  7.  заявляти відвід слідчому чи експерту;
  8.  подавати скарги на дії слідчого;
  9.  бути присутнім при провадженні додаткових слідчих дій.

Усні клопотання заносяться до протоколу ознайомлення зі справою, письмові - підшиваються до справи. Слідчий складає протокол про ознайомлення зі справою. Цей протокол підписує обвинувачений, слідчий, захисник, перекладач (якщо брав участь у справі).

При проведенні додаткових слідчих дій, слідчий зобов’язаний ознайомити з їх результатами обвинуваченого.

Обвинувальний висновок

  1.  Суть і значення обвинувального висновку.
  2.  Описова частина обвинувального висновку.
  3.  Резолютивна частина обвинувального висновку.
  4.  Додатки до обвинувального висновку.
  5.  Затвердження обвинувального висновку прокурором.

1. Обвинувальний висновок – це процесуальний акт в якому підводяться підсумки досудового слідства на основі оцінки зібраних по справі доказів.

В обвинувальному висновку слідчий викладає результати проведеного слідства, формулює обвинувачення, яке підтверджує матеріалами слідства. Обвинувальний висновок – це головний документ слідства. За своєю природою – це акт обвинувальної влади. Цей висновок виходить від обвинувача і виражає тезу, яку обвинувач доказує, на визнанні правильності якої він настоює.

Складається обвинувальний висновок слідчим, але свою юридичну силу отримує після затвердження прокурором. Значення обвинувального висновку:

  1.  визначає обсяг і рамки майбутнього судового розгляду, як щодо осіб так і щодо пред’явленого обвинувачення;
  2.  є умовою необхідною для того аби, обвинувачений міг побудувати свій захист на суді;
  3.  має значення систематизованого зведення матеріалів слідства.

Обвинувальний висновок має бути вручений обвинуваченому за три дні до судового розгляду. Обвинувальний висновок оголошується в суді із самого початку. За згодою сторін прокурор може зачитати лише резолютивну частину обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок складається з двох частин: описової і резолютивної.

2. Описова частина складається з шести елементів:

  1.  вказівка на приводи і підстави до порушення кримінальної справи;
  2.  виклад фактичних обставин справи (місце, час, способи, мотиви
    і наслідки  злочину, відомості  про  потерпілого);
  3.  приведення доказів по справі. Кожне твердження слідчого повинно бути підтверджене посиланням на докази. Підтвердження робиться шляхом посилання на матеріали справи зі вказівкою на конкретну сторінку, і що саме потрібно знайти на цій сторінці;
  4.  дані про особу обвинуваченого (дані про судимість, про поведінку на роботі та вдома, та інші відомості, які можуть вплинути на міру покарання);
  5.  приведення пояснень обвинуваченого. Вказується чи визнав себе винним чи ні, чим пояснює свої дії, які заперечення висуває, які докази представив;
  6.  вказівки на обставини що сприяли вчиненню злочину.

  1.  Резолютивна частина складається з трьох елементів:

а) анкетні дані обвинуваченого;

б) формулювання обвинувачення;

в) юридична кваліфікація злочину.

Таким чином у резолютивній частині містяться юридичні висновки, юридичні обґрунтування вимог прокурора. Фактичні обставини наводяться у стислій формі.

Складаючи резолютивну частину потрібно пам’ятати:

  1.  вона повинна повністю випливати з описової частини;
  2.  не повторювати всіх обставин справи, а давати їх юридичне формулювання;
  3.  має містити індивідуалізоване обвинувачення стосовно кожного обвинуваченого.

  1.  Додатки до протоколу:
  2.  список осіб,  що підлягають виклику в судове засідання,  з
    зазначенням їх адреси і аркушів справи,  де викладені їх показання
    або висновки;
  3.  довідка  про  рух  справи  та про застосування запобіжного
    заходу з зазначенням часу і місця тримання під  вартою  кожного  з
    обвинувачених, якщо вони заарештовані;
  4.  довідки  про  речові  докази,  про  цивільний  позов,  про
    заходи,  вжиті  до  забезпечення  цивільного  позову  і можливості
    конфіскації майна;
  5.  довідка  про  судові  витрати  в справі за час досудового
    слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

Склавши обвинувальний висновок слідчий, направляє справу прокурору.

  1.  Для того аби обвинувальний висновок отримав юридичну силу, він має бути затверджений прокурором.

Прокурор, отримавши матеріали від слідчого зобов’язаний перевірити цю справу:

  •  чи мали місце подія злочину;
  •  чи має діяння,  яке ставиться у вину обвинуваченому, склад
    злочину;
  •  чи   були  додержані  під  час  провадження  дізнання  і досудового  слідства  вимоги  КПК про забезпечення права
    підозрюваного і обвинуваченого на захист;
  •  чи немає в справі обставин,  що тягнуть за собою  закриття
    справи;
  •  чи  пред'явлено   обвинувачення   по   всіх  установлених злочинних діях обвинуваченого;
  •  чи притягнуті як обвинувачені  всі  особи,  що  викриті  у вчиненні злочину;
  •  чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за  статтями кримінального закону;
  •  чи додержано вимог  закону  при  складанні  обвинувального
    висновку;
  •  чи правильно обрано запобіжний захід;
  •  чи  вжито  заходів  до забезпечення відшкодування збитків,
    заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;
  •  чи  виявлено  причини  та  умови,  які  сприяли  вчиненню
    злочину, і чи вжито заходів до їх, усунення;
  •  та інші вимоги КПК.

Прокурору дається 5-ть днів на перевірку обвинувального висновку. Після цього він може прийняти такі рішення:

а) затвердити висновок або скласти свій висновок;

б) повернути справу слідчому на дослідування;

в) закривати справу.

Прокурор має право: вносити зміни до обвинувального висновку, може змінити запобіжний захід. Затвердивши обвинувальний висновок, прокурор направляє справу в суд, повідомляє чи буде підтримувати обвинувачення в суді, повідомляє обвинуваченому, що справу направлено суд.

  

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

56176. Впровадження комп′ютерно-орієнтованих методів навчання, спрямованих на розвиток всебічно розвиненої особистості молодшого школяра 561.5 KB
  МЕТА: провести спортивні змагання у рамках проекту «Здоровеньку були!»; продовжити роботу з популяризації здорового способу життя серед учнів 2 А класу та їхніх батьків; розвивати у дітей навички командної роботи на єдиний результат;
56177. Тато, мама, я - спортивна сім’я! 315.5 KB
  Команди вітають одна одну журі вболівальників і йдуть до місця старту. Команди шикуються в колони. За сигналом перший учасник підбиваючи кульку вгору біжить до кеглі оббігає її і повертається назад де на лінії старту передає кульку другому учаснику команди...
56178. «Більше, сильніше, швидше». Олімпійські ігри. Спорт 48.5 KB
  Today we’re going to talk to learn about the Olympic Games and we’ll discuss it. You will listen to the text about the Olympic Games and do some tasks, discuss famous Ukrainian spotsman. So, let’s start.
56179. ВИГОТОВЛЕННЯ ІГРАШОК-СУВЕНІРІВ “СПОРТСМЕНИ“ 56.5 KB
  Із поролону вирізати деталі: тулуб разом із головою та ноги. Із коричневого драпу вирізати деталі тулуба й ніг. З’єднати деталі тулуба із тканини й поролону зметати й зшити косим стібком через край. З’єднати деталі із тканини й поролону зметати й зшити.
56181. Німецька мова — одна з найкращих європейських мов 145.5 KB
  Stimmt. Ich bin damit einverstanden. Auβerdem werden wir H?rverstehen?ben, Sprachreaktion entwickeln, die Liebe zur deutschen Sprache beitragen. Jetzt beginnen wir mit der Wortschatzarbeit.
56184. Справочник юного натуралиста 977.5 KB
  Сельским жителям лесостепных районов УССР известна эта небольшая серая птица с коричневой подковкой на груди. Дятел Дятлы тоже принадлежат к лазающим птицам в полном смысле этого слова и при лазанье по коре деревьев очень ловко умеет пользоваться парным расположением своих пальцев.