48003

Основи екологічного та земельного права України

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Екологічна права та обов’язки громадян. Загальна характеристика земельного права: поняття відносини та предмет правового регулювання. Гарантії права на землю.

Украинкский

2013-12-06

169.5 KB

0 чел.

ЛЕКЦІЯ 4

ТЕМА: Основи екологічного та земельного права України

План

  1.  Загальні засади екологічного права України: поняття і предмет його правового регулювання. Законодавство про охорону навколишнього середовища: загальна характеристика.
  2.  Екологічна права та обов’язки громадян.
  3.  Еколого-правова відповідальність та її підстави і види.
  4.  Загальна характеристика земельного права: поняття, відносини та предмет правового регулювання.
  5.  Гарантії права на землю.

Література:

  1.  Конституція України (1996)
  2.  Земельний кодекс України (2001)
  3.  Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища"
  4.  Водний кодекс України (1995)
  5.  Цивільний кодекс України (2003)
  6.  Кодекс України про надра (1994)
  7.  Правознавство: Підручник / За ред.. В. В. Копєйчикова. – 7-е вид.. – К.: Хрінком Інтер, 2003

  1.  Загальні засади екологічного права України: поняття і предмет його правового регулювання. Законодавство про охорону навколишнього середовища: загальна характеристика.

Загострення глобальної екологічної кризи та загрози глобальної екологічної катастрофи вимагає від суспільства консолідованих зусиль по вирішенню даних проблем. Головним репрезентантом консолідованого суспільного інтересу виступає в сучасних умовах держава. Вона бере на себе обов'язок забезпечити громадянам придатне для життя та здоров'я оточуюче природне середовище і в зв'язку з цим отримує право регулювати соціоприродні відносини. Як зазначає Л.П.Царик, таке розширення екологічних функцій держави вимагає відповідної екологічної політики, реалізація якої неможлива без дійового механізму її правового забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане визначати і забезпечувати функції, форми та зміст діяльності держави в галузі природокористування, охорони природи та екологічної безпеки.

Ставлення у науковій літературі до екологічного права є неоднозначним, тому що стосовно даного питання існують різні судження.

У літературі здійснено аналіз пов'язаних з цим наукових концепцій.

Визначились два напрями.

Перший зводиться до визнання того, що екологічне право належить до комплексної галузі, яка включає в себе самостійні галузі права, зокрема земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосферно-повітряне, охоронні. Не випадково у переліку юридичних, психологічних наук, які вводяться до номенклатури спеціальностей наукових працівників, здобута спеціальність включає в себе знання в галузі земельного, екологічного, природноресурсового та аграрного права.

Згідно з другим напрямом екологічне право не розглядається як комплексна галузь права, а є самостійною галуззю, що регулює єдині екологічні відносини. Крім того, на думку В.Попова, воно містить в собі такі підгалузі, як гірниче, повітряне, лісове, фауністичне, атмосферно-повітряне, охоронне та інше право.

Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів екологічного права треба виходити з єдності самостійної (некомплексної) галузі права, враховуючи чинне законодавство.

Діяльність держави в галузі соціоприродних відносин та потреба їх унормування формують цілий комплекс екологічного законодавства. На думку В.О.Дьомкіна, під екологічним законодавством слід розуміти сукупність еколого-правових норм законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які передбачають захист екологічних прав громадян і реалізацію екологічної політики держави. Екологічне законодавство базується на екологічному праві.

Система екологічного права, в самому загальному вигляді, складається з п'яти основних частин:

• до першої частини відносять предмет, джерела та об'єкти екологічного права, включаючи загальну концепцію взаємодії суспільства і природи, форми прояву екологічного права, а також право власності і природокористування;

•    другу складають механізм здійснення екологічного права, що включає концепцію механізму охорони природи, екологічне управління, нормування якості природного середовища і природокористування, екологічну експертизу і контроль;

•    третю складає правова охорона оточуючого природного середовища та екологічних прав громадян в сфері економіки;

•  четвертою є підстави і види екологічної відповідальності, включаючи форми відшкодування шкоди і методи попередження правопорушень;

•    п'яту частину складають механізми міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища, включаючи договори, конвенції, міжнародні організації, інтернаціональні об'єкти природи.

Розглядаючи першу, найбільш важливу для розуміння всієї системи, складову, необхідно зазначити, що предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають між людьми в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище. Предмет сучасного екологічного права утворять відносини з приводу власності на природні ресурси, природокористування, охорони навколишнього середовища від різних форм деградації, захисту екологічних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Об'єкти екологічного права - це, як зазначає В.І.Андрейцев, сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства, а також взаємовідносини між людьми, що виникають у процесі освоєння природного простору.

Об’єкти екологічного права прийнято поділяти на:

•    інтеграційні:   навколишнє природне середовище (довкілля); життя і здоров'я громадян в залежності від безпеки екологічної обстановки;

•    диференційиі: земля, надра, води, тваринний світ, рослинний світ, атмосферне повітря;

комплексні: природні комплекси та ландшафти - об'єкти і території заповідного фонду; природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувальні, рекреаційно-оздоровчі зони; екосистеми - виключна (морська) зона, континентальний шельф; природно-антропогенні комплекси - території, що зазнали екологічної катастрофи.

Джерела екологічного права - форми вираження еколого-правових норм - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. Джерела екологічного права у матеріальному вигляді - це воля народу, висловлена на всенародних референдумах, плебісцитах чи в інших передбачених законодавством формах, а у формальному - закони, укази, постанови та підзакониі акти органів державної влади.

_______________________________________________________

Історичний аспект щодо джерел екологічного права

Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок I тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підходили аж до Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час містобудуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво.

*Першими книгами про природу був «Гексамерон» (у слов’янському перекладі – "шести днів" Василя Великого, перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці — «Фізіолог» містилися популярна праця із зоології.

Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти.

Наукове обґрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині.

Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом 1960—1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших недоліків. Серед них — зайва декларативність, майже повна відсутність норм прямої дії в законодавчих актах, наявність у них значної кількості бланкетних норм права. Останнє потребує спеціальної застороги. Норми законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів і стандартів, спільних для всього колишнього Союзу РСР. Зрозуміло, що при великій різноманітності (інваріантності) природно-географічних умов потрібні були б екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно з більш загальними для всієї держави.

Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за порушення норм і правил, які приймаються різними відомствами, тим більш, якщо повторність адміністративної відповідальності тягне за собою криміналізацію – притягнення до кримінальної відповідальності. Не викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації права, додержання законності та ефективності права.

У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, — вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.

На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку екологічного права України, яку висунув Костицький В.* 1992 р. і назвав концепцією «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон про охорону навколишнього природного середовища України. Це свого роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему екологічного права.

Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсного права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму природокористування, про що буде сказано пізніше, забезпечить життєздатність «кореневої системи» «екологічного дерева». Йдеться про механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів. Природоресурсне право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування «живить» його, забезпечує дієвість всієї системи екологічного права. На його думку також в ролі головного кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища. Це й зрозуміло, оскільки право є лише надбудовою над економічними відносинами, покликане їх регулювати, наголошує Костецький, спираючись на класиків.

*Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище.

Це, зокрема, Закон про екологічну експертизу, Закон про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про громадський екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти.

Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево», що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки вона діюча? Питання залишається відкритим. Науковці, виконуючи покладені на них завдання, та за власними переконаннями розробляють методологічні засади екологічного права, але цього, як вбачається, не досить. Йдеться про те, що саме органи виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування повинні контролювати і регулювати не тільки своєчасну сплату податків за використання природних ресурсів, а і стояти на їх захисті де-факто.

Обґрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій галузі. Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистеми та навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.

________________________________________________________

Говорячи про формальні джерела екологічного права України, їх, за В.І.Андрейцевим, можна поділити на дві групи.

До першої відносяться закони України, що в свою чергу поділяються на такі групи:

1. Інтеграційні: Конституція України, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про екологічну експертизу», Основи законодавства України «Про охорону здоров'я».

2. Диференційне Земельний кодекс, Кодекс України «Про надра», Водний кодекс, Лісовий кодекс, закони України «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та ін.

3. Комплексні: закони України «Про природно-заповідний фонд», «Про виключну (морську) економічну зону», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ін.

Другу групу складають підзаконні акти: Постанови Верховної Ради України, Укази і розпорядження Президента України, урядові нормативні акти, галузеві нормативно-правові акти, локальні нормативно-правові акти.

Розглядаючи далі структуру екологічного законодавства України, необхідно також вичленити галузі екологічного права. На думку групи українських вчених (О.С.Баб'як, П.Д.Біленчук, Ю.О.Чирва), у структурі екологічного права України можна виділити такі галузі:

Природоресурсне право. Це система правових норм, які регулюють природноресурсні відносини на основі державної власності на ресурси природи з метою раціонального використання, охорони та відновлення земельних, лісових тощо ресурсів, охорони прав природокористувачів і держави, зміцнення законності в даній галузі відношень.

Природоохоронне право. Це система правових норм, які регулюють прородоохоронні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального викоррістання природних ресурсів тощо.

Екологічне право - система правових норм, які специфічним способом регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних відносин між суспільством і природою.

Однак до цієї класифікації галузей екологічного права необхідно додати таку важливу галузь, як антропозахисне право. Саме ця галузь права об'єднує ті правові норми, що регулюють відносини в області освоєння суспільством природного простору з точки зору збереження прийнятного для життя і здоров'я людини довкілля та забезпечення екологічної безпеки людської діяльності.

У цілому ж можна відзначити, що екологічне право - це інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють відносини між людьми з приводу використання природного простору з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості оточуючого середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації, захисту екологічних прав та інтересів громадян.

Методи здійснення екологічного права - передбачені еколого-правовими нормами способи і прийоми, що спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов'язків суб'єктами цих відносин в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екобезпеки громадян.

В.І.Андрейцев виділяє такі види екологічного права:

•    авторитарні: дозволяючі, санкціонуючі, погоджувальні, імперативні, обмежувальні, упереджувальні, заборонні, виключності.

•    заохочувальні: альтернативні, автономні, диспозитивні, рекомендаційні, стимуляційні, ініціативні, еколого-експертних оцінок.

Принципи екологічного права - вихідні засади та загальнообов'язкові правила, зафіксовані в регулятивних та природоохоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України.

1. Загальноюридичні принципи: гуманізму; невідворотності покаряння за екологічні правопорушення; пріоритетність захисту життя тя здоров'я громадян; гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень; компенсаційність шкоди, завданої порушеннями; поєднання стимулюючих та репресивних засобів; міждержавне співробітництво, пріоритетність норм міжнародного екологічного права.

2. Спеціальні принципи поділяються на:

•    міжгалузеві - пріоритет вимог екологічної безпеки; гарантія безпечного для життя і здоров'я стану природного середовища; превентивність екоправових заходів; орієнтація на формування екологічної свідомості, культури та відповідальності, узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів; міждисциплінарний характер.

•    внутрішньогалузеві - обов'язковість дотримання встановлених лімітів природокористування; збереження біорізно-манітності природних об'єктів, різноманітність форм власності; безоплатність користування загальними і платність використання спеціальних природних ресурсів, комплексність і ефективність використання ресурсів, множинність правових форм використання природних ресурсів.

Функції екологічного права:

•     загальні - регулятивна, виховна, превентивна, охоронна;

•     спеціальні - екологічна, природоохоронна, антропозахисна.

Система екологічного законодавства України включає:

1.  Конституційне регулювання екологічних відносин, яке закріплює найбільш важливі форми та принципи використання природних ресурсів, декларує основні екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур розподілу влади.

2.  Еколого-правове регулювання, що базується на нормах Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», своєрідної «екологічної конституції», що передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки в Україні. Забезпечення екологічних прав громадян, їх об'єднань та законних інтересів держави, юридичних осіб передбачається низкою інших законів та підзаконних актів, найбільш важливими з яких є: Закон України «Про екологічну експертизу» (1995), Земельний кодекс (2001), Водний кодекс (1995), Лісовий кодекс (1994), Кодекс України про надра (1994), закон України «Про тваринний світ» (1993), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про природно-заповідний фонд» (1992) тощо.

3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здійснення широкого кола діяльності - законотворчої, виконавчо-розпорядчої, науково-технічної, підприємницької, зовнішньо-економічної тощо, спрямованої на впровадження системи еколого-правових вимог у процесі їх здійснення щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, і дозволяє збалансувати правову систему України під кутом зору екологізації її галузей та окремих правових інститутів.

4.  Підзаконні акти міністерств і відомств, які конкретизують положення державних законів у діяльності конкретних природокористувачів, регулюють їх діяльність, пов'язану з впливом на стан оточуючого навколишнього середовища.

5. Локальні підзаконні акти органів місцевого самоуправління, що встановлюють норми природокористування на

відповідних територіях, виходячи з існуючих загальнодержавних нормативів та законодавчої бази у межах власної компетенції.

6. Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих ВРУ міжнародних конвенцій на рівні ООН, ЄС, дво- та багатосторонніх угод України з іншими державами світу з наданням пріоритету міжнародним еколого-правовим нормам у процесі реалізації (застосування), сприяння гармонізації екологічного законодавства із принципами права світового співтовариства, трансформування засад еколого-правового регулювання на рівень міжнародного публічного та приватного права.

7.  Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства, які визначають підстави та особливості притягнення винних осіб до дисциплінарної, майнової та кримінальної відповідальності.

  1.  Екологічна права та обов’язки громадян

Головною метою всієї системи екологічного законодавства України, як і екологічного права в цілому, є забезпечення реалізації екологічних прав громадян та виконання ними передбачених законодавством обов'язків.

Екологічні права громадян України - це сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі використання природних ресурсів, охорони оточуючого середовища і забезпечення екологічної безпеки, реалізації екологічних інтересів громадян.

Екологічні інтереси громадян - природні і соціально обумовлені потреби осіб у галузі використання природних ресурсів, які витікають із змісту екологічного законодавства і не забезпечені в сучасний період системою юридичних норм захисту. Задовольняються в процесі реалізації сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних і в процесі забезпечення екологічного правопорядку.

Види екологічних прав громадян України:

1) Галузеві:

•  право на безпечне життя і здорове навколишнє середовище;

•  право на отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я людей;

•    право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

право на участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

•    на здійснення загального та спеціального природокористування.

2) Міжгалузеві:

•   право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та пропозицій до державних та громадських органів, установ, організацій з цих питань;

•   право на отримання екологічної освіти;

•   право на об'єднання в громадські природоохоронні формування;

•   право громадян на подання до суду на державні органи, підприємства, установи, організації та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Право громадян на екологічну безпеку забезпечується загальнообов'язковістю законодавчих, управлінських, господарських та інших владних і неурядових структур дотримуватись норм екологічної безпеки.

Обов'язки громадян України в галузі охорони природи та природокористування, забезпечення екологічної безпеки та прийнятного для життя і здоров'я людей стану оточуючого природного середовища:

Загальні - передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

•   берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

•   здійснювати діяльність з дотриманням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природокористування;

•   не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

•   вносити плату за спеціальне природокористування;

•   сплачувати штрафи за екологічні правопорушення.

Спеціальні - передбачені системою екологічного законодавства, що випливають з умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами еконебезпечної діяльності:

Майнові:

•   своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;

•   ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів по їх відновленню;

•   здійснювати заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження);

•   запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності, які неспроможні негативно впливати на стан природного середовища і здоров'я людей;

•   компенсувати витрати на проведення екологічних експертиз;

Немайнові:

•   отримувати дозволи на здійснення діяльності, що може негативно впливати на стан природного середовища і здоров'я людей;

•   передавати небезпечні в екологічному відношенні господарські та інші об'єкти на екологічну експертизу;

•   дотримуватись висновків та рекомендацій державної екологічної експертизи;

•   надавати органам екологічного контролю відомості про характер небезпечної для довкілля та життя і здоров'я людей діяльності;

•   здійснювати первинний облік використання природних ресурсів, викидів і скидів;

•   узгоджувати діяльність, що може завдати шкоди здоров'ю людей та природному середовищу, з іншими суб'єктами;

•   оволодівати знаннями в області охорони природи, раціонального природокористування, взаємодії суспільства та природи та практичними навичками їх реалізації;

•   дотримуватись правил і вимог правових режимів територій і об'єктів;

•   сприяти діяльності органів екологічного контролю;

•   виконувати розпорядження органів державного екологічного контролю.

  1.  Еколого-правова відповідальність та її підстави і види

Одним із найбільш важливих і дієвих механізмів організації здійснення екологічної діяльності суб'єктів природокористування в сучасних державах з ринковою економікою є система екологічного законодавства, що покликана забезпечити регулюючу функцію держави як головного суб'єкта соціально-екологічної політики.

Одночасно екологічне право є одним із засобів соціально-екологічного виховання, що ставить на меті формування соціально-екологічної свідомості, соціально-екологічної культури та соціально-екологічної відповідальності як суспільства в цілому, так і всіх його громадян.

Відповідальність - філософсько-соціологічна категорія, що відображає об'єктивний, історично-конкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством з точки зору свідомого здійснення пред'явлених до них взаємних вимог. У індивіда відповідальність формується як наслідок тих зовнішніх вимог, що до нього пред'являє суспільство, соціальна група, колектив. Сприйняті індивідом, вони стають основою внутрішньої мотивації його відповідальної поведінки, регулятором якої є совість.

За тривалу історію розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних форм відповідальності людини. Серед них вирізняють відповідальність юридичну, політичну, моральну та інші види відповідальності. Залежно від суб'єкта відповідальності прийнято також вділяти індивідуальну, групову та колективну.

Правова відповідальність в галузі екології, як правило, визначається як особливий стан (вид) суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов'язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу.

Загальні засади еколого-правової відповідальності містяться у стст. 68-70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Витяг із Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"

"Стаття 68. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища

    

 Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
 Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

 а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

 б) порушенні норм екологічної безпеки;

 в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

 г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

 д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

 е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів  та  інших об'єктів;

 є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

 ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

 з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

 и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

 і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

 ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного  середовища, та вчиненні опору їх представникам;

 й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

 к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

 л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

 м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

 Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

 Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
 Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
 Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський Автономної Республіки Крим і
місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

 Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або
частково.

 Порядок позбавлення премій визначається законодавством України."

Структуру еколого-правової відповідальності виокремити через виділення її основних видів.

У самому загальному вигляді серед видів еколого-правової відповідальності необхідно виділити: цивільну, адміністративну та кримінальну. Окремі науковці виділяють також такий вид еколого-правової відповідальності як трудову (частини 6-7 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Згідно з українським законодавством, цивільна еколого-правова відповідальність настає за заподіяння суб'єктами природокористування майнової або моральної шкоди громадянам чи організаціям внаслідок порушення екологічного законодавства. При цьому важливим моментом, на який варто звернути особливу увагу, є той, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону природи підлягає компенсації в обов'язковому порядку і, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру зиску та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким заподіяна шкода, мають право на відшкодування доходів за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання згідно з цільовим призначенням.

Враховуючи обов'язковість компенсації завданих збитків природі та громадянам, цей вид еколого-правової відповідальності іноді визначають як компенсаційну.

Приклади: норми Цивільного кодексу України:

1. "Стаття 319. Здійснення права власності

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
              2. Власник  має  право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

   3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Власність зобов'язує.

5. Власник не може використовувати право власності  на  шкоду правам,  свободам  та  гідності  громадян,  інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі."

2.  "Стаття 394. Відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності

1. Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі."

Адміністративна відповідальність, яка настає за адміністративні екологічні правопорушення, тобто винні й протиправні дії або бездіяльність, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки та екологічні права громадянин, шляхом застосування до винних адміністративних стягнень, однак принцип повноти компенсації застосовується в даному випадку далеко не завжди, оскільки адміністративна відповідальність за порушення природного законодавства має на меті найчастіше профілактичні цілі і настає при загрозі скоєння правопорушення, а не після нього.

Приклад: норми Кодексу України про адміністративні правопорушення України

"Стаття 60. Порушення правил водокористування

Забір води з порушенням планів  водокористування,  самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне  використання  води (добутої або  відведеної  з  водних  об'єктів),  порушення  правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються  з  водних об'єктів і  скидаються  до  них,  та  визначення  якості  вод,  що скидаються, -

тягнуть за собою накладення  штрафу  на  посадових  осіб  від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян."

Кримінальна відповідальність настає за діяльність (або бездіяльність) винних осіб, що характеризується підвищеним ступенем екологічного ризику і екологічної небезпеки для життя і здоров'я людей, навколишнього середовища і природних ресурсів.

Приклад: норми розділ VII Кримінального кодексу України (ст.ст. 236-254)

1.  "Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

  1.  Загальна характеристика земельного права: поняття, відносини та предмет правового регулювання

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як землевласників і землекористувачів.

Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання.

Земельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний і Цивільний кодекси.

Земельні відносини регулює Земельний кодекс України.

Загальна характеристика Земельного кодексу

Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю. Його розділами є:

1. Загальні положення.

2. Використання земель.

3. Охорона земель.

4. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва.

5. Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг.

6. Державний кадастр земель.

7. Землеустрій.

8. Вирішення земельних спорів.

9. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

10. Міжнародні договори.

Види земель та їх правовий статус

Усі землі України, відповідно до цільового призначення, поділяються на:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які виносять рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою та ухвалюють рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Форми власності на землю

Власність на землю в Україні має такі форми:

державну,

колективну,

приватну.

Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах їхньої компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

5. Гарантії права на землю

Розрізняють конституцій та загальні гарантії права на землю.

Конституційні гарантії (передбачені Конституцією України):

 Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи  місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

 Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою  виключно відповідно до закону.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи
надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

Частина перша:

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку

Загальні гарантії прав на землю встановлені нормами розділу V Земельного кодексу України. До них входять:

  1.  захист прав на землю (глава 23, ст.ст. 152-155);
    1.  відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (глава 24, ст.тс. 156-157);
    2.  вирішення земельних спорів (глава 25, ст.ст. 158-161)

Витяг із Земельного кодексу України

"Глава 23. Захист прав на землю

Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки 

1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку 

1. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

2. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

3. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.

Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю 

1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок 

1. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

2. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Глава 24. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 

Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 

1. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Глава 25. Вирішення земельних спорів 

Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори 

1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів 

1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів 

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів 

1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.

3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом. "


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83350. Повторення та узагальнення вивченого про дієслово як частину мови 154 KB
  Мета: Узагальнити знання про ознаки дієслова удосконалювати вміння розрізняти часові форми дієслова закріплювати навички правопису не з дієсловами. Вміння визначати до якої дієвідміни та особи належать дієслова. Обладнання: стіл накритий вишитою скатертиною на якому розміщені паска писанки...
83351. Вправи на вживання різних відмінкових форм прикметників 351 KB
  Мета: Закріпити знання про відмінювання прикметників у множині. Вчити школярів правильно вимовляти і записувати форми прикметників у множині, вживати на письмі закінчення прикметників, орієнтуючись на кінцевий приголосний звук основи.
83352. Закріплення знань про прислівник. Підготовка до контрольної роботи 121 KB
  Закріплювати та поглиблювати знання про прислівник як самостійну частину отриманні на уроках української мови; розвивати логічне мислення пам’ять мовлення учнів навички та уміння самоосвітньої діяльності з навчальним матеріалом; вчити бачити прекрасне у звичайному а із заняття винести любов до рідного слова.
83353. Роль прикметників у мовленні 296 KB
  Мета: повторити вживання апострофу, закріпити знання про прикметник як частину мови, актуалізувати його роль у мовленні; поглибити знання учнів про осінні явища, розкрити красу осінньої палітри природи; розвивати навички сприйняття, образне творче мислення, увагу, зв’язне мовлення...
83354. Урок розвитку зв’язного мовлення. Складання твору «Весна прийшла» 131 KB
  Мета. Формувати вміння та навички школярів складати текст-розповідь на визначену тему на основі власних спостережень використовуючи лексичні засоби; розвивати навички усного і писемного мовлення, уміння бачити і відчувати красу природи, заохочувати дітей до творчості, збагачувати словниковий запас...
83355. Перевірка орфограм у особових закінченнях, або ще раз про закон письма 105 KB
  Вчити школярів застосовувати алгоритм перевірки орфограм слабких позицій звуків у особових закінченнях дієслів; перевіряти орфограми слабких позицій звуків у різних частинах слів; вчити школярів обґрунтовувати свої думки; давати на запитання повні змістовні відповіді; робити висновки.
83356. Засоби зв’язку речень у тексті. Складання розповіді за малюнком і кінцівкою 39 KB
  Мета: узагальнити систематизувати знання учнів про текст розвивати уміння систематизувати зібраний матеріал добирати потрібні засоби для поширення речень вчити дітей уважно слухати і відповідати на питання; збагачувати словниковий запас розвивати зв’язки мовлення; виховувати любов до рідної природи...
83357. Написання стислого переказу «Старий пень» 54 KB
  Мета. Вдосконалювати вміння учнів послідовно і стисло передавати зміст тексту, виділяти головне, суттєве, усуваючи другорядні деталі. Розвивати навички мовленнєвої діяльності. Виховувати почуття дружби. Тип уроку: урок вдосконалення вмінь і навичок.
83358. Повторення вивченого про прикметник. Спостереження за роллю прикметників у мовленні 94 KB
  Хто це Чому ви думаєте що це осінь Доведіть свою думку. Які слова допомогли вам уявити осінь Як називаються словащо означають ознаки предмета Які у вас виникають асоціації коли ви чуєте слово осінь Дощ вітер падолист багрянець ключ золото краса сум.