48009

Житлове право

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Так громадянин має право на приватизацію державного житлового фонду але він може отримати його у приватну власність якщо він є наймачем державного комунального житла; наявне законодавство що регулює механізм приватизації житлового фонду; належна йому квартира будинок знаходиться у державному житловому фонді; волевиявлення проявляється у формі заяви та надання інших необхідних документів про склад сім'ї пільги паспорт тощо. Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і комунального...

Украинкский

2013-12-06

251.5 KB

3 чел.

Лекції з Житлового права (заочка)

Методи житлового права.

У житловому праві метод правового регулювання характеризується наявністю переважно двох сфер суспільної дійсності — приватної і публічної. Фундаментальне значення поєднання зумовлене тим, що житлове право нерозривно пов'язане із людиною, яка є приватною та публічною особою, котра нерозривно пов'язана із державою.

Тому диспозитивні методи впливу, що знайшли своє вираження у цивільному законодавстві України, надають можливість сторонам житлових правовідносин встановлювати  для себе суб'єктивні права і брати обов'язки, із дотриманням встановлених законом обмежень. Зокрема, при здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків особа діє у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зобов'язана додержуватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. Такі обмеження знайшли своє відображення у відповідних статтях Конституції України, Житлового та Цивільного кодексів, вони мають характер публічних обмежень і визначаються, перш за все, межами здійснення приватного права.

Диспозитивні та імперативні методи правового регулювання тісно взаємопов'язані в житловому праві (наприклад, за розпорядженням місцевої державної адміністрації приватизується житловий фонд, договір найму укладається громадянином із Жеком на підставі адміністративно-правового рішення, цивільно-правові договори переходу права власності на житло повинні реєструватися в органах місцевої ради під загрозою їх недійсності, отримується дозвіл на перебудову житла). Проте цивільно-правові відносини, що ґрунтуються на рівноправності сторін, пов'язані із волевиявленням громадян, спрямовані на набуття права власності чи користування жилими приміщеннями, захист прав та законних інтересів.

Джерела житлового права.

У юридичній науці термін «джерело права» використовується у широкому і вузькому значеннях. Більшість вчених-юристів, дослідників, спеціалістів під джерелом житлового права у вузькому значенні розуміють джерело виникнення права, органи та їхні посадові особи, уповноважені приймати нормативно-правові акти. Безпосереднім джерелом права є правотворча діяльність, що полягає у встановленні юридичних норм або у визнанні юридичними соціальних норм.

У широкому значенні під джерелом права розуміються пам'ятки історії, літописи, судові рішення та звичаї, що існували історично та мали значення для розвитку права й визначали основні напрями становлення права, умови його формування, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування й функціонування права.

Так, до первинних джерел житлового права слід віднести римське право. Проте більшість учених стоїть на позиції, що житлове право виникло в кінці XIX ст.—на початку XX ст. До цього періоду норми житла носили безсистемний характер.

У Російській імперії не було загальних відомостей по країні в цілому про житлові умови, тому важко визначити середні розміри житла на одну особу. Типовим житлом для працівників були койки, комори, кутки, підвали, фабричні казарми тощо. За даними В. Ф. Чигиря1, «в робочих районах фактична забезпеченість жилою площею складала в середньому не більше 2—2,5 м2 на одну людину. А в середньому в 1913 р. на одного міського жителя припадало 6,3 м2 загальної корисної площі жилих будинків, або біля 4,5 м2 жилої площі».

За час перебування України в складі Російської імперії житлові відносини регулювалися договором найму або правом власності відповідно до Зводу законів цивільних Російської імперії, що гарантувало недоторканність житла.

При аналізі сучасної історії розвитку житлового законодавства як у римському праві, в Російській імперії регулювання житлових відносин здійснювалося або на підставі права власності, або на підставі приватноправового договору найму. Од нак суспільні інтереси, зумовлені численними соціальними конфліктами, вимагали обмеження волі домовласників із метою недопущення зловживань з їхнього боку. Тільки у радянській період договір найму житла набув нового соціального значення.

Наступний етап розвитку житлового права пов'язаний із прийняттям у 1983 р. Житлового кодексу УРСР. На цьому етапі всі норми, що регулювали житлові правовідносини, вилучені з Цивільного кодексу, крім «Договір найму жилого приміщення».

Наступний етап розвитку житлового права в Україні пов'язаний із отриманням незалежності і декларуванням переходу до ринкових умов.

Тому під терміном «джерело житлового права у вузькому значенні розуміють конкретні форми вираження правових приписів, що виходять від органів державної влади, які видають нормативні акти в межах своєї компетенції, на підставі й на виконання чинного законодавства. Тобто під джерелом права розуміють зовнішню форму об'єктивізації його норм. Виходячи з цього, житлове право у вузькому значенні можна поділити за певними критеріями:

за органами, що приймають рішення, джерела поділяються на закони, підзаконні акти, судові рішення, рішення Конституційного Суду;

за змістом, формою правотворчості — нормативні та ненормативні джерела, до яких належать договори, звичаї, принципи житлового права, інші джерела, що не суперечать нормам та принципам права;

за поділом права на приватне та публічне;

— джерела приватного та публічного права;

—за сферою правового регулювання — джерела у приватній, соціальній, державній сферах;

Громадяни України та інші фізичні особи як суб'єкти житлових правовідносин

Громадяни України є основним суб'єктом житлового права. Громадяни на свій розсуд і в своїх інтересах здійснюють належні їм права, в тому числі розпоряджаються ними. Вони вільні у встановленні та реалізації своїх житлових прав у силу договору або інших передбачених або непередбачених законом підстав. Вони мають право вільного вибору жилих приміщень для проживання в них як власників, наймачів тощо.

Для підтримання нормальної життєдіяльності житло потрібне кожній особі. Тільки громадянам України державою надаються жилі приміщення державного та комунального житлового фонду у користування на умовах договору найму, що передбачає ЖК УРСР 1983 р. Саме на задоволення потреб громадян України на житло, реалізацію їх конституційних прав і спрямований проект ЖК 2005 р. та Закон України «Про житловий фонд соціального призначення». Виходячи з цього, серед фізичних осіб як учасників житлових відносин слід окремо виділити, перш за все, громадян України. Крім громадян України, носіями житлових прав і обов'язків можуть визнаватися й інші особи. Так суб'єктами права власності на житло можуть бути й іноземні громадяни та особи без громадянства. Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»1 (ст. 12) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, також мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення. Стаття 132і ЖК УРСР передбачає випадки надання житла біженцям. Тобто право на житло можуть мати фізичні особи, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, за умови, що вони не мають житла, потребують поліпшення житлових умов, їх доход недостатній для придбання житла.

Однією із суттєвих особливостей житлового права є суб'єкт-ніиі склад. Оскільки носієм житлових прав виступає виключно і к іди на, то й суб'єктом права на користування житлом може бумі /піше фізична особа. Відповідно до ст. 24 Цивільного кодексу України фізичною особою визнається людина. Юридична осо-па не може використовувати житло для проживання, хоча вона індію зі ст. 813 ЦК України може виступати стороною у житло-шіх правовідносинах. Але охорона юридичної особи реалізується її праві поза межами житлового права.

Визначальним критерієм права на житло є момент, а не під-( і-а на його виникнення. Людина набуває особисті немайнові прана, в т. ч. і право на житло, від дня народження, навіть у випадку якщо вона народилася у батьків, які мають житло. Тобто право на житло є природним, а не позитивним. Сучасне розуміння права на житло ґрунтується на визнанні цього права як пснід'ємної частини прав людини. Незважаючи на це, воно вимагає не тільки проголошення, а й відповідного нормативного закріплення. Природний характер права на житло вказує на те, що не право належить як дієздатній особі, так і особі з неповною дієздатністю внаслідок віку чи стану здоров'я та повністю недієздатній особі.

Цивільна правоздатність — це визнана можливість фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. У своїй основі правоздатність має юридичний факт — момент народження.

Виникає правоздатність із моменту народження, припиня-( ті.ся на момент смерті людини і визнається в рівній мірі за всіма фізичними особами. Правоздатність полягає у можливості набуття прав, виконання обов'язків, а не їх наявності. Так, людина згідно зі ст. 26 ЦК України може мати цивільні права і обов'язки, мати усі особисті немайнові права, передбачені Конституцією, ЦК УКраїни, законами, що зокрема конкретизують-( я у можливості мати житло у власності, право користуватися жилими приміщеннями, успадковувати та заповідати житло, а також мати інші майнові й особисті немайнові права, які не суперечать закону і моральним засадам суспільства. Але реалізація визначених законодавством прав можлива тільки за наявності певних об'єктивних умов. Реалізація правоздатності можлива за наявності відповідної нормативної бази на підставі юридичних фактів відповідно до вимог об'єктивного права. Так, громадянин має право на приватизацію державного житлового фонду, але він може отримати його у приватну власність, якщо він є наймачем державного, комунального житла; наявне законодавство, що регулює механізм приватизації житлового фонду; належна йому квартира (будинок) знаходиться у державному житловому фонді; волевиявлення проявляється у формі заяви та надання інших необхідних документів (про склад сім'ї, пільги, паспорт тощо).

Щоб самостійно реалізувати правоздатність на житло, фізичні особи мають бути дієздатними, тобто усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, бути спроможними набувати для себе права та створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. ЗО ЦК України). Громадянин має право, при дотриманні встановлених законодавством вимог, розпоряджатися своїми суб'єктивними правами (користуватися та розпоряджатися житлом, укладати договір найму житла, здійснювати інші юридичні дії). Стаття 31 ЖК УРСР прямо закріплює право громадян на одержання жилого приміщення як елемент правоздатності. Категорії право- і дієздатності за наявності спільних рис є різними правовими категоріями, хоча зміст їх тісно пов'язаний між собою. Так, мати дієздатність не означає можливість особисто реалізувати право на житло, тому що це право не обумовлене.

За законодавством громадянин України може бути особою, яка потребує житла, або особою, що потребує поліпшення житлових умов. Але щоб отримати самостійне право на отримання житла, він повинен досягти дієздатного віку.

Крім наймача, носієм суб'єктивних житлових прав може бути власник житла, якщо проживає у власному житлі. Цивільна дієздатність фізичних осіб виникає у повному обсязі з настанням повноліття, після досягнення особою 18-річного віку.

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і комунального житлового фонду з настанням повноліття (18-річчя), за місцем проживання громадян, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, — відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.

Право на жиле приміщення державного і комунального житлового фонду фізичної особи виникає з договору найму житла, згідно з яким у всіх членів сім'ї наймача рівні права і обов'язки (ст. 61 ЖК УРСР). Разом із тим, аналіз чинного законодавства свідчить про відсутність достатньої правової регламентації поняття члена сім'ї. Тому, на наш погляд, необхідно визначити юридичну природу права члена сім'ї наймача на жиле приміщення, в якому він проживає, оскільки це значною мірою впливає на власний обсяг його житлових прав. З цього приводу в юридичній літературі висловлювалися різні точки зору. Так, деякі вчені зазначають, що у випадках, коли йдеться про житлові права членів сім'ї, в основі їх права на жилу площу лежать сімейно-правові відносини і тому норми цивільного права на них не поширюються. Цивільно-правові відносини виникають лише при розірванні шлюбу і мають умовою угоду про безплатне користування жилою площею. Стаття 816 ЦК України визначає, що у договорі найму житла мають бути вказані особи, які постійно проживають з ним. Проте право користування житлом може виникнути в силу договору або в силу сімейного зв'язку для осіб, не включених до договору найму.

Стаття 31 Житлового кодексу Російської Федерації2 до членів сім'ї власника жилого приміщення відносить дружину, яка проживає разом з власником, а також дітей і батьків власника. Крім того, членами сім'ї у виключних випадках можуть бути визнані інші родичі, непрацездатні утриманці, за умови, що вони були вселені власником як члени сім'ї.

В юридичній літературі зазначається, що права членів сім'ї, які вселилися до будинку (квартири) власника, на користування жилим приміщенням виникають у силу сімейних відносин між ними і власником. Члени сім'ї наймача задовольняють потребу в житлі власними діями, самостійно користуючись житлом без втручання інших сторонніх осіб. Крім того, будь-який член сім'ї практично довічно має право користуватися відповідним жилим приміщенням, що відповідає існуючим моральним засадам українського суспільства. Проте така специфіка правового становища члена сім'ї не закріплена у ч. 1 ст. 816 Цивільного кодексу України, згідно з якою особи, що проживають разом із наймачем жилого приміщення, мають сімейні стосунки і набувають рівних з наймачем прав і обов'язків щодо користування житлом. Тобто стороною договору є наймач і члени його сім'ї.

При вирішенні питання надання жилої площі у будинках державного та комунального житлового фонду в поданих документах обов'язково вказуються всі члени сім'ї, які не досягли 18-річ-ного віку, і включаються в ордер. За договором комерційного найму таких вимог законодавство не висуває.

Визначення поняття члена сім'ї наймача жилого приміщення має важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення. Традиційно сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відповідно до статей 2—4 Сімейного кодексу України сімейні особисті немайнові та майнові відносини виникають між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини; між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї.

У силу закону і моралі не можуть виникати сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік не проживають спільно. Дитина, яка досягла 18-ти років, належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними проживає. Права члена сім'ї в силу закону має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 291 ЦК України кожна фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю, на прожинання в сім'ї і не може бути проти її волі розлучена з сім'єю.

За ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їхні діти та батьки, а членами сім'ї може бути низнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо ці особи перестали бути у правовому плані членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі самі житлові права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї. Проте в науці залишається питання щодо того, хто належить до членів сім'ї наймача. Деякі автори вважають, що житлове законодавство містить вичерпний перелік осіб, які можуть набути право на житло. Інші вважають, що в ЖК УРСР не міститься поняття члена сім'ї наймача, а норми зазначеної статті чітко не визначають коло осіб, а лише згадують про членів сім'ї.

Деякі зовсім не виділяють членів сім'ї як категорію ст. 816 цивільного права, зазначаючи, що тільки особи, визначені як такі, що проживатимуть з наймачем, набувають рівних обов'язків щодо користування житлом. Проте виникає питання, чи є поняття ЦК України ідентичними поняттям у Сімейному законодавстві України. Вважаємо, що правильне застосування норм ЦК неможливе без урахування положень Сімейного і Житлового кодексів.

Житло є найважливішим елементом матеріального забезпечення сім'ї. Поліпшення житлових умов є необхідним фактором функціонування сім'ї. Жила площа за своїм призначенням знаходиться в спільному користуванні сім'ї. Тому ЖК УРСР визнає право на житло на підставі сімейних стосунків і підкреслює, що поряд із наймачем жилого приміщення члени сім'ї наймача, що проживають спільно з ним, набувають права і обов'язки, що випливають з договору найму. Всі члени сім'ї мають право на жилу площу і несуть солідарну відповідальність за цивільними зобов'язаннями. Слід зазначити, що в житловому праві існує особливе поняття сім'ї, що ґрунтується на спільному проживанні і веденні спільного господарства. В цивільному праві відбувається розрив подружнього і кровного зв'язку членів сім'ї від фактичних відносин, пов'язаних із спільним проживанням і користуванням житлом.

В юридичній літературі виникає питання про наявність житлових прав фактичного подружжя, осіб, шлюб яких визнано недійсним, а також дітей, народжених при фактичних шлюбних відносинах, коли підстави для визнання батьківства відсутні. В будь-якій галузі права: цивільному, сімейному, житловому поняття сім'ї повинно базуватися на спільних основах, що ґрунтуються на сімейному праві. Н. М. Єршова зазначає, що було б неправильно автоматично виводити наявність права на житло тільки із відносин шлюбу, родства1. З такою позицією не можна погодитися, хоча вона і була підтримана в літературі. Рішення цього питання полягає у тому, щоб визнавати членами сім'ї наймача при умові спільного з наймачем проживання і ведення з ним спільного господарства не інших осіб взагалі, а тільки родичів.

Оскільки приватизація житла, як правило, здійснювалася на паритетних засадах, то й правочини з ним повинні вчинятися за згоди всіх членів сім'ї.

Ю. Г. Басін зазначає, що в будь-якій галузі законодавства слід виходити із загального поняття, що враховує традиційні, соціальні, етичні уяви про сім'ю як суспільну ячейку, що ґрунтується на шлюбі та родстві2.

З іншого боку, і це було визнано радянською наукою і судовою практикою, шлюб не тягне за собою автоматичного визнання права на жилу площу подружжя, так само, як і розірвання шлюбу не тягне втрату цього права.

У той самий час не можна не враховувати, що в сфері житлових правовідносин шлюб або родство є обов'язковими ознаками сім'ї. Тому не випадково ЖК обмежує коло членів сім'ї, що мають право на жилу площу, подружжям, родичами і непрацездатними утриманцями.

Типовим об'єктом найму житла є окрема квартира для сім'ї, що складається із подружжя і дітей. Самостійний характер права користування жилим приміщенням притаманний і членам сім'ї власників приватного житлового фонду. Вони мають право на постійне користування житлом. Як випливає із вищесказаного, норми житлового законодавства виходять із факту існування сім'ї і містять важливі особливості житлових правовідносин, в яких беруть участь члени сім'ї. Вони вказують на підстави виникнення житлових правовідносин у членів сім'ї, прав на -мітло, визначають склад сім'ї, виходять із самостійного харак-н-ру прав членів сім'ї на користування жилим приміщенням, гарантують їх інтереси при зміні або припиненні договору жит-іоного найму.

Визначаючи коло членів сім'ї наймача, ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу УРСР поділила їх на дві групи. Одні «належать» до чле-пін сім'ї наймача, інші «можуть бути визнані» такими. До першої групи слід віднести дружину (чоловіка) наймача, їхніх дітей і батьків. Дружина наймача — особа, з якою він (вона) перебуває у зареєстрованому шлюбі, оскільки взаємні права і обов'язки виникають тільки зі шлюбу, укладеного в органах РАГСу. ()днак Сімейний кодекс визнає конкубінат. У ст. 74 Сімейного кодексу України передбачаються майнові права жінки та чоловіка, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі особи відповідно до ст. 21 Сімейного кодексу України не є подружжям, однак ч. 4 ст. З Сімейного кодексу України не виключає можливості їх як сім'ї. Однак, як вже вказувалося в юридичній літературі, таке правило може порушити правовий режим регулювання майнових та особистих немайнових відносин для членів сім'ї. Якщо це так, то створення сім'ї без реєстрації шлюбу можливе, але для чоловіка і жінки, якщо вони проживають із власником житла, членом сім'ї власника не вважаються і можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Між ними виникають не житлові, а цивільно-сімейно-правові відносини.

Права і обов'язки сім'ї виникають одночасно з наймачем при спільному поселенні у жиле приміщення. Якщо чоловік і дружина проживають окремо і кожний з них має право на жилу площу у приміщеннях, які вони фактично займають, будь-яких прав і обов'язків за договором найму один з них не набуває, у тому числі й самостійного права на площу.

Зважаючи на загальний зміст Житлового кодексу, особливо розділів II і III, можна дійти висновку про такі важливі ознаки сім'ї, членства в сім'ї, як кровна спорідненість, родинні зв'язки, шлюбні відносини, а положення про встановлення батьківства, викладені у статтях 125, 126 Сімейного кодексу України, не дають підстав для визнання ознаками сім'ї фактичних шлюбних відносин. Відповідно до ст. 26 Сімейного кодексу України до правового обігу вводиться поняття «родичі по прямій лінії», «повнорідні та неповнорідні» брати й сестри, а у розділі 5 Сімейного кодексу України вжито термін «інші родичі», до яких віднесено прадіда, прабабу, діда, бабу, брата, сестру, а також вітчима й мачуху дитини та осіб, які постійно виховували дитину й утримували її як члена своєї сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу.

Необхідно зазначити, що поняття члена сім'ї, яке використовується у Сімейному кодексі, не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за Житловим кодексом. До членів сім'ї за сімейним законодавством належать особи, пов'язані між собою шлюбом і спорідненістю. Члени сім'ї в житловому праві та члени сім'ї у сімейному праві — не тотожні поняття. Згідно з ч. 2 ст. З Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. Визначальним для виникнення житлових прав і обов'язків є спільне їх проживання. Подружжя у сімейному праві вважається сім'єю і тоді, коли дружина, чоловік, дитина у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за дітьми та з інших поважних причин не проживають разом.

Недієздатні і обмежено дієздатні особи як члени сім'ї наймача, власника житла наділені рівними правами на житло зі своїми батьками, братами, сестрами.

У деяких випадках дружина, перебуваючи наймачем іншого приміщення, фактично мешкає у приміщенні чоловіка і зберігає право на своє приміщення. Претензії на жилу площу за фактичним місцем проживання не можуть бути задоволені, хоч належність його (її) до членів сім'ї наймача не може бути оспорена.

За змістом статей 64, 65 ЖК УРСР наймачу і членам його сім'ї належить право користування тільки одним жилим приміщенням у будинку державного чи комунального житлового фонду. За особою, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не може бути визнано право користування займаним ним жилим приміщенням, якщо ця особа зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи комунального житлового фонду.

Таке саме правило застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які проживають окремо від своїх батьків. Діти наймачі.і, незалежно від того, чи є вони неповнолітніми або дорослими, належать до членів сім'ї наймача, якщо вони проживають разом з ним. При цьому не має значення, чи є вони дітьми наймача, чи його дружини (чоловіка), спільні чи усиновлені. Батьки належать до членів сім'ї наймача у зв'язку з родинними сто-уиками і спільним проживанням, незалежно від того, чи пере-оувають вони на його утриманні.

Самостійне право на жилу площу можуть набувати особи, що спільно проживають з наймачем. Тому право на житло не шшикає у тих, хто тимчасово поселився (тимчасові мешканці).

Друга група «може бути визнана» членами сім'ї наймача, якщо доведе наявність необхідних для цього обставин. її складають інші особи, які постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать тільки родичі та особи, які перебувають з наймачем у родинних стосунках. Тобто непрацездатний утриманець наймача може бути визнаний членом його сім'ї на таких самих умовах, що й інші особи.

Обов'язковою умовою для визнання особи членом сім'ї, окрім спільного проживання, є ведення з наймачем спільного господарства. Але слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім'ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім'ї наймача за конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу та існують інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків.

Під веденням спільного господарства судова практика розуміла чисто матеріальну участь у сімейних витратах, у створенні сімейного бюджету. Вона завжди вимагала, щоб ця спільна діяльність була заснована на особистій відданості, взаємному піклуванні членів сім'ї1.

У кожному конкретному випадку наймодавець або суд може й не визнати їх як членів сім'ї наймача, навіть якщо вони вселилися у зазначене жиле приміщення у встановленому порядку, спільно проживали і вели спільне господарство.

Одним з доводів постійного спільного проживання з наймачем є наявність у цієї особи реєстрації у даному приміщенні. Разом із тим, відсутність реєстрації не може бути достатньою підставою для відмови у визнанні особи членом сім'ї наймача. Право членів сім'ї на жиле приміщення виникає за наявності відповідних обставин. Але суд не може визнати особу такою, що постійно проживає у даному жилому приміщенні, якщо буде встановлено, що вона лише зареєструвалася на спірній жилій площі, а для проживання поселилася в іншому жилому приміщенні. Не може бути визнане право на жиле приміщення за особою, яка вселилася в нього обманним шляхом як член сім'ї наймача з єдиною метою — вселення у житло.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнане право користування іншим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні. Тому необхідним елементом виникнення житлових прав за сімейними зв'язками є суб'єктивні моменти: намір постійно проживати в квартирі (будинку); згода наймача та інших повнолітніх членів сім'ї на те, що ці особи вселилися не як тимчасові мешканці, а як постійні користувачі.

Слід визнати, що поняття члена сім'ї єдине для житлового законодавства і не залежить від того, в якому виді житлового фонду мешкає громадянин.

Аналіз положень Конституції України, законів України, свідчить, що у них відсутні вичерпні норми щодо понять «член сім'ї» та «утриманство». Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них.

Що стосується поняття «член сім'ї», який проживає з наймачем, власником, то вирішальне значення для його розуміння має з'ясування місця і часу проживання того чи іншого члена сім'ї. Тому під членом сім'ї треба розуміти особу, яка перебуває з наймачем у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням; веденням з ним спільного господарства.

Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано у конкретних випадках визначення членів сім'ї.

У Цивільному кодексі України слід закріпити, що члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися -килим приміщенням нарівні з його власником. У випадку припинення сімейних відносин з власником жилого приміщення за колишнім членом сім'ї не зберігається право користування жили м приміщенням. Проте, якщо у колишнього члена сім'ї власника жилого приміщення відсутні можливості придбання або здійснення права користування іншим жилим приміщенням, право користування має бути збережене за ним на певний строк, що визначається судом. При цьому суд може зобов'язати власника жилого приміщення забезпечити житлом колишнього члена та інших членів його сім'ї.

Юридична класифікація жилих будинків і приміщень

Право приватної власності на індивідуальний жилий будинок слід відрізняти від права приватної власності на квартиру в багатоквартирному будинку, в якому житло виступає не тільки як об’єкт права власності, права володіння і користування, а й як об’єкт управління та експлуатації. В останньому випадку власнику належить не тільки квартира, а фундамент, дах, сходи та інші частини будинку, які обслуговують квартиру, вони можуть складати спільну власність з державою, або якщо це будинок індивідуальних забудовників — спільну власність учасників будівництва або співвласників багатоквартирного жилого будинку.

Види жилих будинків відповідно до проектів будівництва можуть бути:

одноповерхові, мансардні, дво- і триповерхові, окремо споруджені або зблоковані (будинок має кілька квартир з окремими виходами на подвір’я);

малоповерхові (до 5 поверхів) і багатоповерхові (більше 5 поверхів).

Квартира може бути однокімнатною або багатокімнатною. Як річ квартира може бути подільною і неподільною, може перебувати у спільній частковій чи спільній сумісній власності. При цьому місця загального користування залишаються у спільній сумісній власності без зміни їх цільового використання.

До складу квартири входять і нежилі приміщення — приміщення в жилому будинку, які не належать до житлового фонду, і не можуть бути самостійним об’єктом правових відносин. Фактично квартири з нежилими приміщеннями включають в себе повітряний об’єм, обмежений внутрішніми поверхнями огорожуючих конструкцій.

Cадиба не може бути віднесена до житлового фонду, оскільки до її складу входять, крім жилого будинку, земельна ділянка, господарсько-побутові будівлі, наземні та підземні комунікації, багаторічні насадження. Житлом у садибі має визнаватися тільки будинок. Хоча законодавець і розмістив норму ст. 381 ЦК України у гл. 28 ЦК «Право власності на житло» і вказує на те, що садиба визнається житлом, але з таким підходом не можна погодитись, хоча садиба обов’язково пов’язана з наявністю жилого будинку. У цьому випадку норми, які визначають коло житлових прав і обов’язків громадянина, буде поширюватися і на земельну ділянку, господарські будівлі та споруди, насадження. Тому для садиби необхідно встановити спеціальний правовий режим, відмінний від правового режиму, що надається жилому будинку. В юридичній літературі зазначається, що особливістю садиби є її призначення — заняття садівництвом, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Що розуміють під житлом фізичної особи?

Під житлом фізичної особи розуміється жилий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Жилим будинком визнається тільки будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами (ст. 380 ЦК України). Ізольоване помешкання в жилому будинку є квартирою (ст. 382 ЦК України).

Виходячи із зазначеного індивідуальним жилим будинком повинна визнаватися індивідуально визначена будівля, яка складається із кімнат, а також приміщень допоміжного використання, призначених для задоволення громадянами побутових та інших потреб, пов’язаних із проживанням у такій будівлі. Будинок повинен мати номерний знак і покажчики встановленого зразка. Багатоквартирний жилий будинок — це жилий будинок з двома і більше квартирами. Допоміжні приміщення жилого будинку — це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

 Квартирою визнається частина багатоквартирного жилого будинку, яка призначена і придатна для постійного у ньому проживання однієї або кількох сімей і має обладнані одну чи кілька кімнат і підсобні приміщення, окремий вихід на сходову площадку, галерею, в коридор або на вулицю. Оскільки Житловим кодексом надано право кожному наймачу приватизувати не тільки квартиру чи будинок, а й частину квартири, то до жилих приміщень належать також ізольована кімната чи кілька кімнат у квартирі. До складу квартири входять підсобні приміщення — приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи передпокою, вбудованих комірчин чи шаф.

Комунальна квартира — квартира, заселена двома і більше наймачами чи власниками жилих приміщень (кімнат), що спільно використовують місця загального користування та інженерне обладнання в цих місцях.

Кімната — жиле приміщення, обмежене стінами від підлоги до стелі, у жилому будинку, структурно відокремленій частині будинку, що побудоване, прибудоване або відокремлене для проживання громадян, має вихід у місця загального користування багатоквартирного чи індивідуального жилого будинку або будівлі.

Поняття, види, значення житлового фонду.

Житловий-фонд — сукупність усіх видів та категорій житла. За формою власності Житловий фонд поділяється на такі види: 1) приватний житловий фонд; 2) державний житловий фонд, який складається з об’єктів житлового фонду, що належать державним підприємствам, установам, організаціям на праві господарського відання або оперативного управління; 3) комунальний житловий фонд, який належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; 4) жилі будинки, інші жилі приміщення, що перебувають у спільній власності різних суб’єктів приватної, державної, комунальної форм власності.

1. До приватного житлового фонду входять зведені жилі будинки, придбані, побудовані, приватизовані квартири (будинки), що належать на праві приватної власності фізичним чи юридичним особам та призначені для задоволення житлових потреб власників і членів їхніх сімей, або для передачі в оренду чи найм іншим особам.

Житловий фонд можна поділити і за місцем розташування: сільська місцевість, адміністративно-територіальна одиниця (село, селище, районний, обласний центр, м. Київ), оскільки зміст прав і обов’язків у власників такого житла значно відрізняється.

Також житловий фонд можна поділити за кількістю мешканців, що проживають у будинку, та кількості поверхів. А саме: на:

одноповерхові будинки, призначені для проживання однієї чи кількох сімей;

багатоповерхові будинки.

2. Державний житловий фонд складається з житлового фонду, що належить державним підприємствам, установам і організаціям, а комунальний житловий фонд — це фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в жилих будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом та нешкідливої для експлуатації будинку діяльності. До житлового фонду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.

Відповідно до статей 4—6 ЖК державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян.

Слід зазначити, що відносини, пов’язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках (котеджах, дачах, інших будиночках), не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості.

Класифікацію житлового фонду також можна проводити за призначенням: 1) житловий фонд загального призначення; 2) житловий фонд спеціального призначення; 3) фонд соціального призначення.

Житловий фонд загального призначення, що охоплює сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання всіх категорій громадян і використовується на загальних приватноправових засадах (житло всіх форм власності, призначене для проживання громадян, за винятком житлового фонду спеціального призначення).

Житловий фонд соціального призначення — це житло, призначене для проживання громадян, які потребують соціального захисту або поліпшення умов проживання: інвалідів, ветеранів, самітніх громадян похилого віку — їм надається житло в будинках-інтернатах та інших громадян, які не можуть задовольнити житлову потребу через брак коштів.

Соціальне житло надається безоплатно, проте користування житлом здійснюється за доступну плату тими громадянами України, які потребують соціального захисту. Соціальний квартирний облік здійснюється органами місцевого самоврядування.

3. Житловий фонд спеціального призначення — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного договору, у складі якого виділяються фонд професійного і надзвичайного призначення (службове житло, гуртожитки, будинки маневреного житлового фонду, жилі будинки іншого особливого призначення).

До житлового фонду спеціального призначення належать: а) службове житло; б) гуртожитки для проживання самотніх громадян (жилі кімнати для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у родинних зв’язках); в) гуртожитки для проживання сімей (житло, що складається з однієї або кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім’ї); г) будинки (квартири) маневреного житлового фонду.

Вимоги, що ставляться до жилих пиміщень.

Житловим законодавством передбачено умови, за якими прямо заборонено використовувати жилі приміщення державного житлового фонду у випадках, якщо: 1) в результаті вселення наймача, піднаймача розмір жилої площі, що припадатиме на кожну особу, яка проживає у цьому приміщенні, буде меншим за установлений для надання жилих приміщень; 2) якщо наймач, піднаймач жилого приміщення або член його сім’ї в квартиру, в якій проживають два або більше наймачів, вселяє особу, яка хворіє на тяжку форму хронічного захворювання, в зв’язку з чим не може проживати в такій квартирі. Однак такі застереження у цивільному законодавстві відсутні. Для здачі в найм житла приватного житлового фонду такого роду застережень не встановлено, крім визначених у статтях 379, 380, 382, 383 Цивільного кодексу, зокрема:

жилий будинок, квартира повинні бути призначені та придатні для постійного проживання, їх не можна використовувати для промислового виробництва;

ремонт і зміни в квартирі дозволяються, якщо ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному жилому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Щодо наймача може бути передано лише таке приміщення, яке прямо призначене для проживання в ньому. Воно має бути благоустроєним за умовами даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам до нього.

Переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі, у зв'язку з визнанням жилого будинку, жилого приміщення непридатними для проживання.

При переведенні жилого будинку, жилого приміщення у нежилі відповідно до ст. 7 Житлового кодексу Української РСР до Київської міської державної адміністрації власником жилого будинку, жилого приміщення надаються такі документи: заява власника жилого будинку, жилого приміщення; копія розпорядження районної у м. Києві державної адміністрації про визнання жилого будинку, жилого приміщення непридатними для проживання; акт міжвідомчої комісії про обстеження технічного стану жилого будинку, жилого приміщення з метою встановлення його відповідності санітарним та технічним нормам; довідка БТІ про процент фізичного зношення жилого будинку; у разі необхідності — висновок проектного інституту щодо технічного стану жилого будинку та про можливість або недоцільність проведення його капітального ремонту; посвідчені нотаріально копії документів, що підтверджують право власності на жилий будинок, жиле приміщення (договір купівлі-продажу, свідоцтво з відміткою реєстраційного напису БТІ тощо); технічний паспорт жилого будинку, жилого приміщення (поверховий план); довідка з житлово-експлуатаційної організації про те, що у жилому будинку, жилому приміщенні ніхто не зареєстрований і не проживає; у разі, якщо власнику на праві власності належить жиле приміщення, надається письмова згода власника жилого будинку на подальше його використання.

Переведення придатного для проживання жилого будинку, жилого приміщення у нежилі (як виняток). Для вирішення питання про переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі відповідно до ст. 8 Житлового кодексу Української РСР (як виняток) власник жилого будинку, жилого приміщення звертається із заявою з проханням переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі до Київської міської державної адміністрації. До заяви додаються такі документи: завірені нотаріально копії документів, що підтверджують право власності на жилий будинок, жиле приміщення (договір купівлі-продажу, свідоцтво тощо з відміткою реєстраційного напису БТІ); технічний паспорт жилого будинку, жилого приміщення (поверховий план); довідка з житлово-експлуатаційної організації про те, що у жилому будинку, жилому приміщенні ніхто не зареєстрований і не проживає; у разі, якщо власнику на праві власності належить жиле приміщення, надається письмова згода власника жилого будинку на подальше його використання.

Після розгляду районною у м. Києві державною адміністрацією наданих документів та прийняття позитивного рішення до Київської міської державної адміністрації надсилається лист-погодження з обґрунтуванням доцільності переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі відповідно до ст. 8 Житлового кодексу Української РСР (як виняток) та подальшого його використання.

Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського житлового фонду в нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. № 2482-ХП власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї тощо) передаються у масність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Для забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управління ними згідно зі ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир (будинків) можуть створювати товариства або об'єднання індивідуальних власників квартир і будинків. У багатоквартирному будинку, квартири якого не повністю приватизовані, між товариством (об'єднанням) індивідуальних власників квартир і власниками неприватизованих квартир укладається угода про спільне володіння будинком та дольову участь у витратах на його утримання.

Статтею 26 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р. власник приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене об'єднання, може здати його в оренду для проживання фізичній особі або для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу.

За необхідності може бути здійснене переведення приміщення у нежиле на термін дії договору оренди або постійно.

Не допускається передача в оренду жилого чи нежилого приміщення для ведення господарської, підприємницької та іншої діяльності, якщо це буде суперечити інтересам або обмежувати права інших власників (користувачів) приміщень.

Виходячи з вищевикладеного приміщення, розташовані в жилих будинках, можуть використовуватися для влаштування офісних приміщень та інших приміщень господарського призначення (магазини, косметичні салони, перукарні, майстерні тощо) без дозволу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку тільки в тому разі, якщо договір було укладено до створення такого товариства. В усіх інших випадках — за погодженням з товариством співвласників багатоквартирного будинку. Якщо таке товариство не створене, необхідність погодження влаштування офісного приміщення з власниками квартир багатоквартирного будинку чинним законодавством не передбачена.

Визнання житлових будинків непридатними для проживання.

Житлове законодавство зобов'язує обстежувати стан цих будинків не менше одного разу на п'ять років.

Відповідно до ст. 7 Житлового кодексу УРСР квартири і будинки державного та комунального житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації.

Під час обстеження стану жилих будинків перевіряються не тільки жилі приміщення, а й:

а) двір будинку та елементи його благоустрою;

б) фундаменти, підвали;

в) стіни та елементи фасадів (балкони, карнизи тощо);

г) стикові з'єднання у великопанельних жилих будинках;

ґ) дах будинку та обладнання на ньому (димові та вентиляційні канали тощо);

є) ліфти та їх обладнання;

є) поверхи жилого будинку, включаючи їх конструкції,

ж) інженерне обладнання тощо.

Будинок визнається непридатним для проживання, коли його фізичне зношення сягає 81 %, тобто такий будинок практично зношений. Пропозиція про використання будинку в інших цілях або його знесення вноситься виконавчим органом до вищестоящого виконавчого органу.

Переведення жилих приміщень у нежилі здійснюється у порядку, що визначається житловим законодавством. Переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі має здійснюватися за рішенням відповідної ради або уповноваженого нею органу. Переведення жилих будинків, що знаходяться у спільній власності у нежилі допускається на підставі рішення загальних зборів.

Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.

 .Умови, що забезпечують поліпшення житлових умов.

.Питання, пов'язані з обліком громадян, які потребують поліпшення житлових умов, із наданням їм жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання, регулюються постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок «Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» від 11 грудня 1984 р.

Кожна сім'я може перебувати на обліку за місцем роботи одного з членів сім'ї (за їх вибором) та у виконавчому органі відповідної ради за місцем проживання. Кожна сім'я також може одночасно перебувати на кооперативному і квартирному обліку.

Право на одержання жилого приміщення мають лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Громадянам, які мають право на одержання у користування жилого приміщення, житло надається у безстрокове користування.

Квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому органі міської, селищної, сільської ради або відповідній місцевій державній адміністрації.

На квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад разом із радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках; 7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сімей, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати).

Потреба громадян у поліпшенні житлових умов визначається за місцем їх проживання. Заява про взяття на квартирний облік подається відповідно до виконавчого органу ради за місцем проживання громадян. До заяви додаються: довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку, видана організацією, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру; довідки про те, чи перебувають члени сім'ї на квартирному обліку за місцем роботи або у виконавчому органі місцевої ради.

У необхідних випадках до заяви додаються також медичний висновок, довідка про невідповідність жилого приміщення встановленим санітарним і технічним вимогам, копія договору піднайму жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності.

Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це у заяві й подають відповідні документи. Подана заява реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на квартирний облік.

Часом прийняття на квартирний облік.

Часом прийняття на квартирний облік громадян за місцем проживання є рішення виконавчого органу відповідної ради. Рішення повинно бути винесене у місячний строк із дня подання громадянином необхідних документів. При одночасному розгляді заяв кількох осіб їх черговість на одержання жилих приміщень визначається за датою подання ними заяви з необхідними документами. Якщо в один день подали заяви кілька осіб, їх черговість на одержання жилих приміщень визначається при прийнятті рішення з урахуванням житлових умов, стану здоров'я, трудової та громадської діяльності.

Громадяни, взяті на квартирний облік, вносяться до книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень. З числа вказаних громадян складаються списки осіб,

які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень. Списки громадян, взятих на квартирний облік, та окремі списки осіб, які користуються правом одержання жилих приміщень, вивішуються для загального відома.

На кожного громадянина (сім'ю), взятого на квартирний облік, заводиться облікова справа, у якій містяться необхідні документи. їй надається номер, відповідний номеру в книзі обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилого приміщення.

Виконавчі органи місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку проводять перереєстрацію громадян, які перебувають на квартирному обліку, в ході якої перевіряються їх облікові дані. Виявлені зміни вносяться в облікові справи громадян і книгу обліку осіб. Зміни з питань, що належать до компетенції виконавчого органу місцевої ради, власника підприємства, установи, організації і профспілкового комітету, провадяться після прийняття рішень цими органами. Про внесені зміни заінтересованим особам направляється письмове повідомлення.

Підстави зняття з квартирного обліку громадян.

Підстави зняття з квартирного обліку громадян. Громадяни знімаються з квартирного обліку у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» громадянин знімається із соціального квартирного обліку в разі: 1) подання за місцем обліку заяви про зняття з обліку; 2) втрати підстав, що дають право на отримання соціального житла; 3) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 4) одержання ним у встановленому порядку кредитів на будівництво чи придбання житла; 5) надання йому у встановленому порядку земельної ділянки

для будівництва приватного жилого будинку; 6) виявлення в документах, які надавалися ним до органу, що здійснює взяття на соціальний квартирний облік, відомостей, які не відповідають дійсності, але стали підставою для прийняття на соціальний квартирний облік, а також неправомірних дій посадових осіб органу, що здійснює взяття на соціальний квартирний облік, при вирішенні питання про взяття на соціальний квартирний облік.

Громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), квартири, не беруться на квартирний облік протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов.

При цьому за громадянами зберігається право перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи у випадках: 1) виходу на пенсію; 2) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років; 3) направлення підприємством, організацією на навчання; 4) якщо на тому ж підприємстві, в установі, організації працює член його сім'ї, який перебуває разом з ним на обліку. Час перебування даної сім'ї на обліку зберігається у межах часу роботи на даному підприємстві, в установі, організації цього члена сім'ї.

У разі смерті громадянина, який перебував на квартирному обліку, за членами його сім'ї зберігається право дальшого перебування на обліку. Таке ж право зберігається за членами сім'ї громадянина, який перебував на обліку у виконавчому комітеті місцевої ради і був знятий з обліку з підстав, зазначених вище.

При розірванні шлюбу між особами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації і перебувають на квартирному обліку за місцем роботи, облікова справа відповідно розділяється та за колишнім подружжям заявника зберігається право перебування на обліку за місцем роботи. Якщо колишнє подружжя заявника не працює на тому ж підприємстві, в установі, організації, воно переводиться на облік за місцем своєї роботи, а якщо там не ведеться облік, — до виконавчого органу місцевої ради за місцем проживання.

Зняття з квартирного обліку та виключення зі списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (включення до вказаного списку). При розгляді цих питань на засідання відповідних органів запрошуються заінтересовані особи. Про зняття з обліку (виключення зі списку) громадяни у 30-денний строк повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку (виключення із списку).

Розподіл та надання жилих приміщень.

Розподіл та надання жилих приміщень. Жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих рад надаються громадянам виконавчим органом відповідної ради за участю громадської комісії з житлових питань.

Жилі приміщення надаються громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у окремій квартирі на сім'ю. Квартирний облік, установлення черговості на одержання жилої площі, а також її розподіл здійснюються під громадським контролем і з додержанням гласності.

Жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на квартирному обліку, крім випадків, передбачених законодавством України. Працівникам, які переїхали у зв'язку з переведенням їх на роботу до іншої місцевості, і членам їх сімей жиле приміщення надається на умовах, передбачених трудовим договором. Особам, які мають учений ступінь або вчене звання, провідним творчим працівникам, обраним за конкурсом на заміщення вакантних посад у вищому навчальному закладі, науково-дослідній установі, театрі, концертній організації, на телебаченні або радіо, коли це пов'язане з переїздом до іншої місцевості, і членам їх сімей жиле приміщення надається на умовах, передбачених при оголошенні конкурсу.

Пільгові умови надання жилого приміщення передбачаються трудовим договором (при оголошенні конкурсу) на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації (органу громадської організації) та профспілкового комітету й рішення виконавчого комітету місцевої ради.

Виконавчі органи обласних і міських рад, які є замовниками житлового будівництва, щороку складають і затверджують

плани розподілу жилої площі, яка підлягає введенню в експлуатацію в поточному році.

Виконавчі органи місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку визначають кількість новозбудованої і вивільнюваної жилої площі для надання жилих приміщень громадянам поза чергою, у першу чергу і в порядку загальної черги. Відповідно до чинного законодавства на підприємствах, в організаціях кількість жилої площі, що виділяється для таких цілей, за рішенням трудових колективів може передбачатися у колективних договорах.

Громадяни виключаються зі списків осіб, які користуються правом одержання жилих приміщень, якщо вони були необґрунтовано включені до цих списків або втратили вказане право.

Першочергове надання жилих приміщень

.Першочергове надання жилих приміщень. У першу чергу жилі приміщення надаються тим, хто перебуває на квартирному обліку, відповідно до ст. 45 ЖК, ст. 12 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення». На першочергове отримання житла мають право: 1) учасники бойових дій та особи, прирівняні до них законом, а з них учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов'язків військової служби, — протягом двох років із дня взяття на соціальний квартирний облік; 2) учасники війни та особи, прирівняні до них законом; 3) інваліди І і II груп; 4) особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 5) Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» усіх трьох ступенів, чотирма і більше медалями «За відвагу»; 6) колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 16 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків; 7) колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням; 8) особи, реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.; 9) громадяни, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань за переліком, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; 10) сім'ї та одинокі матері й батьки, які мають трьох і більше дітей, а також у разі народження близнюків; 11) сім'ї, які мають дитину-інваліда віком до 18 років або інваліда з дитинства І чи II групи; 12) звільнені в запас або у відставку офіцери і військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, які проходили службу за контрактом або перебували на кадровій військовій службі; 13) сім'ї осіб, які загинули під час виконання службових чи громадських обов'язків (у тому числі під час рятування життя людини) або на виробництві; 14) особи, які одержали на виробництві травму або професійне захворювання, у зв'язку з чим не можуть проживати в одній кімнаті з іншими особами; 15) молоді сім'ї, в яких вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповні сім'ї, в яких мати (батько) віком до 35 років, одинокі молоді громадяни віком до 35 років та молоді вчені віком до 35 років; 16) сім'ї з неповнолітніми дітьми; 17) вагітні жінки; 18) особи, які втратили працездатність; 19) пенсіонери.

Надання громадянам жилої площі незалежно від перебування на обліку для поліпшення житлових умов.

Надання громадянам жилої площі незалежно від перебування на обліку для поліпшення житлових умов. Згідно зі ст. 46 ЖК, ст. 11 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» право на отримання житла поза чергою мають: 1) інваліди війни та особи, прирівняні до них законом, — протягом двох років з дня взяття на соціальний квартирний облік, а з них інваліди І групи з числа учасників бойових дій на території інших держав — протягом року; 2) особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — протягом двох років з дня взяття на соціальний квартирний облік; 3) колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами за загальним захворюванням, трудового каліцтва та з інших причин; 4) дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами за загальним захворюванням, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; 5) особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) — протягом року з дня взяття на соціальний квартирний облік; 6) особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2); 7) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, після завершення перебування у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло, а також особи з їх числа при завершенні ними строкової служби у Збройних Силах України або при поверненні їх з установ, які виконують покарання у виді позбавлення волі, — протягом місяця; 8) діти-інваліди, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і які проживають в установах соціального захисту населення, після досягнення повноліття; 9) громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, в разі неможливості повернення жилого приміщення, займаного ними раніше; 10) громадяни, житло яких визнане в установленому порядку непридатним для проживання або не підлягає ремонту та реконструкції; 11) громадяни, з якими органом місцевого самоврядування було розірвано договір найму соціального житла на підставі, визначеній Законом «Про житловий фонд соціального призначення», але протягом наступних трьох років із дня розірвання договору у них знов виникло таке право.

Жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним відповідно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Благоустроєність визначається наявністю в жилому приміщенні комунальних послуг (водопроводу, каналізації, центрального опалення, газозабезпечення тощо). її рівень у різних населених пунктах неоднаковий.

Відповідність жилого приміщення рівню благоустроєності населеного пункту визначається з наявності комунальних послуг у будинках державного і комунального житлового фонду.

Слід зазначити, що приміщення може відповідати санітарним і технічним вимогам, але бути неблагоустроєним і навпаки. Для цього у будинках, які потребують капітального ремонту, забезпечується підвищення рівня благоустроєності будинків старої забудови.

Надання громадянам жилих приміщень, що не відповідають встановленим вимогам, можливе лише у випадках тимчасового поліпшення житлових умов. Це допускається тільки в окремих випадках на прохання громадян, що перебувають на квартирному обліку (в першу чергу тих, у яких настала черговість на одержання жилих приміщень), та громадян, що користуються правом позачергового одержання жилих приміщень. У порядку тимчасового поліпшення житлових умов їм може бути надане жиле приміщення, яке не відповідає визначеним вимогам.

Жиле приміщення, що надається громадянину, який перебуває на квартирному обліку або в списку позачерговиків, не обов'язково повинно знаходитися у новому побудованому будинку. Може бути надане жиле приміщення, що звільнилося, якщо воно відповідає встановленим вимогам. Категорично забороняється заселення помешкань, що звільнилися, у ветхих будинках, які не підлягають ремонту, у бараках та інших непристосованих для житла будівлях, у жилих будинках, мешканці яких відселені у зв'язку з тим, що будинки підлягають знесенню, капітальному ремонту тощо.

Надання жилих приміщень у квартирі, де проживають два або більше наймачів.

Надання жилих приміщень у квартирі, де проживають два або більше наймачів. Житловий кодекс надає право наймачу на приєднання звільненої іншим наймачем жилої площі (ст. 54 Житлового кодексу). При цьому неізольоване приміщення надається незалежно від розміру жилої площі наймачу суміжного приміщення. Якщо жила площа, що займається, і звільнена жила площа перебільшують встановлені розміри, то можливе надання наймачу тієї ізольованої кімнати лише з додержанням вимог норми жилої площі. При цьому кімната використовується на тих самих умовах, що і комунальна квартира. Укладається окремий договір найму і відкривається окремий рахунок.

За відсутності умов, передбачених ст. 54 ЖК України, звільнена площа заселяється відповідно до порядку надання жилих приміщень і може бути зайнята не меншим, а більшим числом мешканців (залежно від площі).

Надання окремої квартири є загальним правилом. Рідкісним виключенням з нього може бути неможливість у даний момент надати сім'ї окрему квартиру. Але і в цьому випадку не дозволяється заселення двома і більше сім'ями або двома і більше і одинокими особами квартири, побудованої для однієї сім'ї.

Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося у комунальній квартирі, на прохання наймача, що проживає у цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, незалежно від його перебування на квартирному обліку, надається йому, а у разі відсутності такого наймача — іншому наймачеві, який проживає в тій самій квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати 13,65 м2 на одну людину, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу.

Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за рівень середньої забезпеченості жилою площею громадян у даному населеному пункті, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. У тому випадку, якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути передано наймачеві, який проживає у цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

Правила ст. 54 ЖК не застосовуються, якщо наймач службового жилого приміщення претендуватиме на зайняття звільненого в тій самій квартирі ізольованого неслужбового або службового жилого приміщення.

Норма жилої площі.

Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими органами відповідних рад спільно з радами профспілок, виходячи з даних статистичної звітності.

В окремих випадках на прохання громадян, що перебувають па квартирному обліку (в першу чергу тих, у яких настала черговість на одержання жилих приміщень), та громадян, що користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, у порядку тимчасового поліпшення житлових умов їм може бути надане жиле приміщення, яке не відповідає вимогам, передбаченим чинним законодавством, або за розміром менше за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті зі збереженням, відповідно, права перебування на обліку та в списках першочерговиків чи в списку позачерговиків.

Жиле приміщення надається громадянинові на всіх членів сім'ї, які перебувають разом із ним на квартирному обліку, а також на дітей, що народилися після взяття його на облік, і на дружину, яка пізніше вселилася на жилу площу, зайняту подружжям, що перебуває на обліку. Якщо вселення дружини на жилу площу подружжя, що перебуває на квартирному обліку, неможливе, жиле приміщення надається на подружжя, крім випадків, коли дружина, яка окремо проживає в даному населеному пункті чи в приміській зоні, не потребує поліпшення житлових умов.

Жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 м2 жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян.

Жиле приміщення може бути надане з перевищенням вказаного вище максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру) або у випадках, коли в квартирі, у якій проживають двоє або більше наймачів, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві сусіднього приміщення.

Відповідно до ст. 49 ЖК окремим категоріям громадян надається додаткова площа у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів. Громадянам, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, а також громадянам, яким ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової жилої площі може бути збільшений.

Так, наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1985 р. № 52 затверджено перелік хронічних захворювань, при яких особи, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. До цього переліку належать 1) захворювання сердцевосудиної системи; 2) захворювання органів дихання; 3) захворювання опорно-рухового апарату; 4) нервово-судинні захворювання; 5) психічні захворювання; 6) туберкульоз легенів та інших органів; 7) захворювання шкіри; 8) інші захворювання, в тому числі ВІЛ-інфекція, СНІД.

Медичний висновок про захворювання, при якому громадянин, який на нього страждає, не може проживати у комунальній квартирі або в одній кімнаті с членами своєї сім'ї, видається лікарською консультативною комісією.

Науковим працівникам, які мають науковий ступінь кандидата або доктора наук, для забезпечення умов для наукової діяльності надається додаткова жила площа у вигляді кімнати (кабінету) або в розмірі до 20 м2 (ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Поняття ордеру, правові підстави видачі ордеру громадянам.

Ордер — розпорядчий акт індивідуального характеру, вида-пий виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить видача такого документа. Ордер є правовою підставою для вселення громадянина з його сім'єю до жилого приміщення.

Рішення про надання жилого приміщення окремим громадянам приймає виконавчий орган місцевої ради, підприємство, організація, у віданні яких знаходиться жилий будинок.

Орган, що прийняв рішення про надання жилого приміщення, може переглянути своє рішення до видачі ордера, якщо виявляються обставини, які не були раніше відомі та які могли вплинути на вказане рішення. До наданого жилого приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення. У ордері зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи, якій він виданий, члени сім'ї, які мають право на зайняття нового жилого приміщення, жила площа, що надається, кількість кімнат, характеристика квартири (ізольована, комунальна), точна адреса із зазначенням вулиці, номера будинку та квартири. В ордері вказується підстава його видачі. Ордер підписується головою виконавчого органу відповідної місцевої ради.

Ордер дійсний протягом ЗО днів. Цей термін можна вважати пресічним, який може бути продовжений тільки за наявності поважних причин. Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються документи, що посвідчують особу: паспорти або документи, що їх замінюють, членів сім'ї, Включених в ордер. При вселенні громадянин здає ордер до жит-юно-експлуатаційної організації, одночасно отримуючи при цьому паспорти усіх членів сім'ї з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. До наданого жилого приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмі тс зобов'язання про переселення.

. Виселення громадянина із житлового париміщення  як підстава припинення житлових правовідносин.

Припинення житлових правовідносин завжди пов’язане із настанням певних юридичних фактів, які поділяються на події та дії.

До подій можна віднести настання стихійного лиха, що не залежить від волі людей: землетруси, повені тощо, які призводять до руйнування жилого приміщення або смерті користувача.

Припинення житлового правовідношення може статися внаслідок спливу строку, якщо правовідношення носило строковий характер, непридатністю жилого приміщення для проживання, викупом житла — тобто подій, з якими закон пов’язує припинення житлового правовідношення. Так, повна сплата пайових внесків у житлово-будівельному кооперативі тягне за собою припинення житлового правовідношення і виникнення правовідносин власності в силу закону.

Житлові правовідносини припиняються внаслідок дій або його учасників, або третіх осіб, актами відповідних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, судових органів. Дії учасників житлових правовідносин можуть бути правомірними або неправомірними. Житлове правовідношення може бути припинене за взаємною згодою його сторін або за вимогами одного із учасників, передбаченими законом. До неправомірних дій можна віднести знищення майна або завдання смерті особам, які там проживають.

Частіше буває, коли дій учасників житлових правовідносин недостатньо для припинення таких правовідносин. Так, для припинення житлових правовідносин внаслідок того, що громадянин систематично порушує права та інтереси співмешканців, створює умови неможливості проживання, необхідне рішення суду за позовом заінтересованої особи.

Відповідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Виселення не завжди можна кваліфікувати як захід правової відповідальності. Наприклад, коли виселяються громадяни із житла, яке загрожує обвалом, у випадку самоправного зайняття жилого приміщення.

Підстави виселення: 1) виселення з наданням іншого благоустроєного приміщення, за умов якщо будинок підлягає зносу, загрожує обвалом або належить переобладнанню у нежилий; 2) виселення у зв’язку із знесенням будинків державного, муніципального або громадського житлового фонду; 3) виселення із жилих приміщень, що знаходяться на території військових містечок; 4) виселення з наданням іншого (не благоустроєного) жилого приміщення; 5) виселення без надання жилого приміщення за умови: систематичного руйнування або пошкодження житла, використання його не за призначенням, порушення правил суспільного буття, у зв’язку з визнанням ордеру недійсним, виселення осіб, що самоуправно зайняли жиле приміщення.

Виходячи із зазначеного виселення громадян із житла можна класифікувати за різними ознаками.

1. Виселення може бути відбуватися як у добровільному, такі в примусовому порядку.

Примусове виселення може бути в судовому та адміністративному порядку.

  1.  Виселення у зв’язку з проведенням капітального ремонту, внаслідок звернення стягнення, на передане в іпотеку жиле приміщення, припинення дії або розірвання договору найму житла.
  2.  Виселення з приватного, державного житлового фонду, житлового фонду спеціального призначення.

Виселення може здійснюватися як з наданням, так і без надання житла, з наданням благоустроєного і неблагоустроєного жилого приміщення.

4. Виселення може бути внаслідок: а) порушення правил співжиття; б) визнання правоустановчих документів, договору найму недійсними; в) самоправного зайняття жилого приміщення; г) будинок підлягає знесенню; г) будинок загрожує обвалом, виселення із аварійного будинку; д) будинок підлягає переведенню в нежилий, оскільки не відповідає санітарним і технічним вимогам; є) припинення трудових відносин.

Припинення права власності на житло.

Згідно зі статтями 346—354 Цивільного кодексу України право власності на житло припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності на житло; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення житла; 5) викупу пам’яток історії та культури; 6) викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відчуження власником свого житла є загальною підставою припинення права власності і може мати місце внаслідок укладання різноманітних договорів, спрямованих на відчуження власником житла (продаж, міна, дарування, рента, довічне утримання тощо).

Відмова від права власності (ст. 347 ЦК України). Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на житло, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Така відмова від права власності полягає у відмові від проживання у житлі, фактичне не проживання у ньому як власника, так і членів сім’ї, утриманців, або інших осіб, тимчасових мешканців чи інше користування майном на умовах найму чи безоплатного користування.

Припинення права власності внаслідок знищення житла (ст. 349 ЦК України). Право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення житла, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до Державного реєстру, а не з моменту його фактичного знищення. Під знищенням житла слід розуміти і зміну його функціонального призначення, відповідно до якого житло переходить до нежитлового фонду, коли відсутня можливість його подальшого використання для постійного чи тимчасового проживання. Право власності на житло може припинятися як за волею власника (перебудова житла, переведення житла у нежитловий фонд), так і поза волею власника (у випадку непереборної сили, неправомірних дій третіх осіб тощо).

Викуп пам’ятки історії та культури (ст. 352 ЦК України). Безгосподарне ставлення власника до свого будинку, яке становить пам’ятку історії та культури, повинно розглядатися як зловживання правом. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятці історії та культури загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури робить власнику пам’ятки відповідне попередження. Тільки в разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам’ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред’явлено без попередження. Підставою для викупу пам’ятки історії та культури може бути наявність технічних несправностей, що загрожують пошкодженням, і не є наслідком знесення. Викуп можливий як у випадку, коли власник не має можливості підтримувати в належному стані будинок, так і у випадку, коли власник не бажає його робити.

Якщо власник пам’ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, тільки суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. Викуплена пам’ятка історії та культури переходить у власність держави і може використовуватися не для проживання, а за іншим призначенням. Викупна ціна пам’ятки історії та культури, яка переходить у власність держави, визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

Припинення права власності на житло у зв’язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК України). Право власності на жилий будинок у зв’язку з викупом земельної ділянки на якій він розміщений, у зв’язку з суспільною необхідністю, може бути припинене або за згодою власника, або за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов’язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Іншої підстави для виникнення права державної чи комунальної власності на жилий будинок зазначена стаття ЦК України не передбачає, хоча викуп може здійснюватися і на договірних засадах за спільною домовленістю сторін. І тільки у разі виникнення спору він має вирішуватися судом.

Юридичні особи приватного права та фізичні особи права на подання позову на викуп жилого будинку не мають, оскільки, як зазначено у ст. 350 ЦК України, рішення про викуп земельної ділянки приймає орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

Викуп зазначеного майна можливий тільки у випадку, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю є неможливим без припинення права власності на жилий будинок.

Суд може постановити рішення або про знесення жилого будинку, який розміщений на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення його, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку в межах даного населеного пункту та його відбудову, якщо це можливо. При цьому як в першому, так і в другому випадках особа має право на попереднє відшкодування збитків та упущеної вигоди.

Прийняття рішення про викуп земельної ділянки є необхідною умовою для викупу жилого будинку.

До набрання законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю власник має право використовувати жилий будинок за призначенням.

Звернення стягнення на житло за зобов’язаннями власника. Зверненню стягнення на житло власника за невиконаними зобов’язаннями можуть підлягати: а) юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами (ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); б) іпотекодавець або інша особа, що несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання. Іпотекодавцем є особа, яка безпосередньо передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»). Можна зробити висновок, що звернення стягнення на житло можливе і в позасудовому порядку.

Стягнення може здійснюватися як у примусовому, безакцептному, так і добровільному порядку. Примусовий — проводиться на підставі рішення суду, що передбачає настання кримінальної чи цивільно-правової відповідальності в частині майнових стягнень, що застосовується до правопорушника. Безакцентний не потребує рішення суду чи згоди боржника, а проводиться на підставі визнаної вимоги стягувача або виконавчого напису нотаріуса. Добровільний стягнення, яке проводиться стягувачем на підставі укладеного договору між боржником і кредитором.

Реквізиція (ст. 353 ЦК України). Правовий режим надзвичайного стану, порядок його введення визначаються законами України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

Разом із тим, у зазначених нормативних актах не встановлено правових підстав, умов і порядку відчуження житла у власника у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану чи встановлення режиму зони надзвичайної екологічної ситуації. Стаття 553 ЦК України не встановлює органів, за рішенням яких житло може бути вилучене. Моментом переходу припинення прав власності на житло має бути момент державної реєстрації. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених Законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника державними органами з наступним повним відшкодуванням його вартості.

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати надання йому взамін іншого майна, якщо це можливо.

Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

Конфіскація (ст. 354 ЦК України), конфіскація здійснюється на підставі рішення суду як санкція за вчинене правопорушення. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом».

Вважаємо, що конфіскації не повинне підлягати житло, в якому проживають члени сім’ї незалежно від того, чи є вони співвласниками чи користувачами житла.

Для забезпечення ефективної житлової політики, відповідно до вимог Конституції України, необхідно терміново внести доповнення до ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» і відновити обмежувальну норму, за якою «не може бути звернено стягнення на жилий будинок, квартиру, якщо боржник і його сім’я постійно в ньому проживають, крім випадків стягнення на окремі частини будинку, квартири, в яких сім’я проживає, якщо жила площа, що припадає на одного члена сім’ї, перевищує норми, встановлені Житловим кодексом.

Припинення юридичної особи або смерть власника. Смерть однієї із сторін цивільних правовідносин є безумовною підставою припинення житлових правовідносин. На практиці смерть наймача жилого приміщення у будинках державного або комунального житлового фонду тягне за собою зміну статусу члена сім’ї наймача на статус повного наймача. Якщо наймач є єдиним, що проживає у будинку державного чи комунального житлового фонду, жиле приміщення вважається звільненим. Якщо воно було приватизоване, то після його смерті включається до складу спадкової маси.

Для переходу будинку (квартири) за набувальною давністю, зареєстрованою за певною особою, місце перебування якої невідомо, необхідні певні умови: 1) будівля дійсно не мала власника; 2) власник попередньо повинен бути визнаний померлим або безвісно відсутнім; 3) будівля повинна перейти до іншої особи, в т. ч. і до держави, як відумерле майно. За відсутності хоча б однієї з умов право власності на будівлю не переходить.

Враховуючи значний обсяг нормативного масиву, що визначає порядок виникнення і припинення права власності на житло, виникає потреба у їх додатковому регулюванні. Цивільний кодекс визначає правовий режим набуття, зміни чи припинення права власності на об’єкти нерухомості.

Новий Житловий кодекс мусить регулювати особливості, пов’язані із набуттям, зміною, припиненням прав на житло.

Виселення у зв’язку з капітальним ремонтом будинку

Громадяни у зв’язку із капітальним ремонтом будинку виселяються, але за правовими наслідками це можливо поділити на: 1) виселення наймача із житла державного, комунального житлового фонду; 2) виселення із житлового фонду соціального призначення; 3) виселення власника із будинку, що перебуває у спільній власності громадянина і місцевої територіальної громади; 4) виселення власників із будинку, що потребує капітального ремонту.

Виселення допускається за згодою наймача, членів сім’ї, які проживають разом із ним, і наймодавця, а також із дозволу виконавчого органу місцевої ради. Реконструкція будинку може полягати у поліпшенні умов проживання, шляхом перетворення суміжних неізольованих кімнат на ізольовані, збільшення площі жилих приміщень за рахунок підсобних, прибудові та розбудові жилих приміщень тощо.

Ремонт — це комплекс загальнобудівельних і спеціальних робіт та організаційно-технічних заходів щодо усунення фізичного й морального зносу, не пов’язаних зі зміною техніко-еко-номічних показників.

Капітальний ремонт це ремонт із метою відновлення ресурсів із заміною у разі необхідності конструктивних елементів і системи інженерного обладнання, а також поліпшення експлуатаційних показників.

Реконструкція жилих будівель визначається як комплекс загально-будівельних і спеціальних робіт, а також спеціальних організаційно-технічних заходів, пов’язаних зі зміною основних техніко-економічних показників, що тягне за собою зміну умов проживання та якості обслуговування відселених на час проведення ремонту мешканців.

Розглянемо існуючий порядок включення будинку, що потребує ремонту. Наявність затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації на проведення реконструкції жилого будинку.

Завершення відселення мешканців будинку.

Включення будинку до титульного списку реконструкції та наявність коштів у власника будинку чи договору з інвестором про фінансування та реконструкцію будинку.

Наявність укладеного договору між власником жилого будинку і підрядним будівельним підприємством на виконання робіт із реконструкції.

Титульний список поіменний перелік об’єктів, що реконструюються (будуються, розширюються, технічно переоснащуються), із зазначенням їх потужності, основних фондів, обсягу капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт, а також строків реконструкції. Сторонами такого договору на виконання робіт з реконструкції виступають замовник і підрядчик. Підрядчиком можуть бути юридичні та фізичні особи, які одержали у встановленому порядку ліцензію на проведення відповідної будівельної діяльності, або посередницькі, управлінські та інші організації, що безпосередньо здійснюють добір виконавців, укладають з ними контракти, координують їхню діяльність, забезпечують здачу об’єктів будівництва в експлуатацію.

Замовником виступає відділ капітального будівництва виконавчого органу місцевої ради.

Інтервал часу між затвердженням проектно-кошторисної документації і початком ремонту не повинен перевищувати двох років.

Місцеві державні виконавчі органи зобов’язані контролювати проведення реконструкції у будинках.

На виконання робіт, пов’язаних із будь-яким переплануванням і переобладнанням приміщень, потрібний дозвіл виконавчого органу місцевої ради.

Так, у ст. 100 ЖК УРСР передбачено, що в разі переобладнання чи перепланування квартир із проектом капітального ремонту мають бути ознайомлені наймачі та члени їхніх сімей.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37977. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ФОКУСНЫХ РАССТОЯНИЙ ТОНКИХ ЛИНЗ 413.5 KB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № I ОПРЕДЕЛЕНИЕ фокусных РАССТОЯНИЙ ТОНКИХ ЛИНЗ Цель работы: изучить: явление преломления света на сферических поверхностях; приобрести навыки построения изображения предметов в тонких линзах и системах тонких линз а также научиться определять фокусные расстояния собирающей и рассеивающей линз различными методами.1 показан ход параксиальных лучей от точечного источника S1 через сферическую поверхность раздела двух сред с показателями преломления п1 и п2. Так как рассматриваются лучи параксиальные то закон преломления...
37978. Определение моментов инерции тел произвольной формы 180 KB
  11 Лабораторная работа № 5 Определение моментов инерции тел произвольной формы 1. Цель работы Определение момента инерции математического и физического маятника а также изучение зависимости момента инерции физического маятника от распределения массы. Соотношение 1 аналогично 2 – му закону Ньютона в динамике поступательного движения и в таком виде записывается в тех случаях когда момент инерции тела при вращении не изменяется. Моментом инерции материальной точки относительно некоторой оси называется величина равная произведению...
37979. Определение электродвижущей силы и внутреннего сопротивления источника тока 185.5 KB
  Определение электродвижущей силы и внутреннего сопротивления источника тока.С источника тока пользуясь законом Ома для полной цепи определять внутреннее сопротивление источника тока.С источника тока определяется по закону Ома для полной цепи = IRr 1 где I сила тока R – внешнее сопротивление r –...
37980. Определение силы при механическом ударе 80 KB
  Цель работы: Определить силу удара при столкновении тел путем измерения времени их соударения и скоростей перед началом и после удара.
37981. Определение индуктивности катушки 118 KB
  Цель работы: научиться округлять индуктивность катушки Оборудование: Низковольтный источник переменного тока. Миллиамперметр переменного тока. Вольтметр переменного тока. Собрать цепь по схеме соединив последовательно катушку и миллиамперметр переменного тока.
37982. Определение оптической силы линзы 39.5 KB
  Цель работы: Изучить получение изображений с помощью двояковыпуклой линзы научиться определять оптическую силу линзы. Прямую которая проходит через сферические центры кривизны поверхностей линзы называют главной оптической осью линзы. Если на собирающую линзу направить пучок лучей параллельных главной оптической оптической оси то они соберутся в одной точке с другой стороны линзы которая называется главным фокусом линзы.
37983. Ознакомление с характеристиками магнитных свойств вещества и определение зависимости магнитной индукции и магнитной проницаемости ферромагнитного образца от напряжения поля 46.5 KB
  Вывод: Мы ознакомились с характеристиками магнитных свойств вещества и определили зависимость магнитной индукции и магнитной проницаемости ферромагнитного образца от напряженности поля.
37984. Ознакомление с общими принципами передачи электрической энергии на большие расстояния и определение потерь напряжения в моделях электрических линий 84.5 KB
  Вывод: 1 Способ определения потерь U= I= 2 I точнее поскольку в этой формуле используется только один измерительный прибор амперметр а в способе определения потерь U= U1 U2 используется два прибора – вольтметра поэтому он менее точен.
37985. ОСОБЕННОСТИ ПОРАЖЕНИЯ АОХВ С ПРЕЕМУШЕСТВЕННО ЦИТОТОКСИЧЕСКИМ ДЕЙСТВИЕМ 128.5 KB
  Практически любая тяжелая интоксикация в той или иной степени вызывает поражение клеток различных типов. При этом могут возникать функциональные или грубые структурные изменения клеточных мембран, внутриклеточных структур, нарушения генетического аппарата, процессов синтеза белка и других видов пластического обмена. Зачастую повреждения носят вторичный характер, когда изменения в клетках органов и тканей происходят за счет нарушения токсикантами или их метаболитами гемодинамики, газообмена