48010

ОБЛІК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Конспект

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Орієнтація нашої держави на ринкову економіку необхідність підготовки ґрунту для вступу України до Світової організації торгівлі постійне залучення іноземних інвесторів та розвиток комерційних відносин між вітчизняними й іноземними підприємствами доводить що облік зовнішньоекономічної діяльності підприємств є досить актуальною темою для дослідження. Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб‘єктів господарської діяльності України та іноземних суб‘єктів господарської діяльності яка побудована на взаємовідносинах між ними є...

Украинкский

2013-12-06

2.51 MB

142 чел.

блік зовнішньоекономічної діяльності


МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ економіки та бізнесу

Кафедра “Облік і аудит”

ОБЛІК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З напряму підготовки  7.030.5090 “Облік і аудит ”

ОКР “Спеціаліст

денної форми навчання

2011

Курс лекцій містить основні теми з дисципліни “Облік зовнішньоекономічної діяльності”, вивчення яких передбачено програмою для напряму підготовки  7.030.50900“Облік і аудит” ОКР «Спеціаліст».

Розроблено: доцентом кафедри “Облік і аудит”

к.е.н. Вороновською О.В.

Розглянуто на засіданні кафедри “Облік і аудит”

(протокол №___ від _____________20___р.)

Зміст

[1] Зміст

[2] Вступ

[3] ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

[4] ТЕМА 2 ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ КОНТРАКТИ Й ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ В СИСТЕМІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

[5] ТЕМА 3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

[6] ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

[7] ТЕМА4 ОБЛІК ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

[8] ТЕМА 5 МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ОБЛІК ЇХ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

[9] ТЕМА 6 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

[10] ТЕМА 7 ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ З ЕКСПОРТУ

[11] ТЕМА 8 ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ З ІМПОРТУ

[12] ТЕМА 9 ОБЛІК БАРТЕРНИХ (ТОВАРООБМІННИХ) ОПЕРАЦІЙ ТА ОПЕРАЦІЙ  З ДАВАЛЬНИЦЬКОЮ СИРОВИНОЮ

[13] ТЕМА 10 ОБЛІК ІНШИХ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

[14] ТЕМА 11 КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ У ЗОВНІШЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

[15] ТЕМА 12 ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМ

[16] ТЕМА 13 ЛІЗИНГОВІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ОПЕРАЦІЇ

[17] ТЕМА 14 ОБЛІК КОНСИГНАЦІЙНИХ ТА КОМІСІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ

[18] ТЕМА 15 ОБЛІК МІЖНАРОДНИХ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ПАСАЖИРІВ І ВАНТАЖІВ

[19] ЛІТЕРАТУРА

Вступ

По економічному потенціалу Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, але по ефективності його використання значно відстає від розвинутих країн світу.

У відповідності із західноєвропейською практикою одним з важливих параметрів розвитку економіки є стабільність цін і валюти. При цьому рівень інфляції не повинен перевищувати 1,5% середнього рівня інфляції країн з нижчим рівнем. Стабільність валюти забезпечується, якщо межі коливання її курсу не перевищують 2,25%. Щоб досягти перерахованих параметрів стабільності, необхідно прийняти ряд спеціальних мір, з яких слід виділити «радикальну» форму зовнішньоекономічної діяльності країни. З цією метою потрібно провести приватизацію підприємств із залученням закордонних інвесторів, створити сприятливий інвестиційний клімат шляхом надання твердих державних гарантій як закордонним, так і національним підприємцям тощо.

Орієнтація нашої держави на ринкову економіку, необхідність підготовки ґрунту для вступу України до Світової організації торгівлі, постійне залучення іноземних інвесторів та розвиток комерційних відносин між вітчизняними й іноземними підприємствами доводить, що облік зовнішньоекономічної діяльності підприємств є досить актуальною темою для дослідження.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) включає наступні форми робіт і співпраць:

  •  експорт та імпорт товарів, капіталу, робочої сили;
  •  надання виробничих, транспортних, експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, брокерських, агентських, управлінських, бухгалтерських, аудиторських та інших послуг;
  •  наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, освітню й інші форми кооперації з іноземними суб’єктами;
  •  здійснення міжнародних фінансових операцій з цінними паперами, розрахункових і кредитних операцій, спільної підприємницької діяльності з закордонними партнерами;
  •  підприємницьку діяльність, пов’язану з наданням ліцензій, патентів, «ноу-хау», торгових марок й іншими видами нематеріальних об’єктів власності;
  •  організацію й здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів й інших подібних заходів, що проводяться на комерційній основі;
  •  проведення бартерних, лізингових операцій, операцій з придбання, продажу й обміну валюти;
  •  організацію роботи фізичних осіб на контрактній основі тощо.

Наведений вище список ще раз доводить актуальність вивчення обліку зовнішньоекономічної діяльності, оскільки українські підприємства мають достатній потенціал для повноцінного виходу на міжнародний ринок.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

1.1 Предмет курсу та об‘єкти вивчення. 

1.2.Основні форми зовнішньоекономічної діяльності та види зовнішньоторговельних операцій. 

1.3.Основні завдання обліку ЗЕД

1. 4.Принципи ведення ЗЕД

1.1 Предмет курсу та об‘єкти вивчення.

Нові підходи до розвитку економіки у зв’язку з переходом до ринкових відносин мають місце також у зовнішньоекономічній діяльності, яка є предметом курсу “Облік  ЗЕД”.

Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб‘єктів господарської діяльності України та іноземних суб‘єктів господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними, є сукупністю виробничо-господарських, організаційно-економічних та комерційних функцій, які забезпечують обмін продукцією в матеріально-речовій формі, та має місце як на території України, так і за її межами.

Об’єктами обліку і аналізу зовнішньоекономічної діяльності є майно та джерела його утворення, що беруть участь у ЗЕД, господарські процеси, що складаються з сукупності зовнішньоекономічних операцій, та їх результати.

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічної діяльності є торгівля.

Міжнародна торгівля – це обмін товарами та послугами між суб‘єктами різних держав.

Зовнішньоторговельна операція – це комплекс дій контрагентів різних країн, що спрямовані на здійснення торгового обміну, забезпечують такий обмін та є структурними ланками системи зовнішньоекономічних зв’язків.

1.2.Основні форми зовнішньоекономічної діяльності та види зовнішньоторговельних операцій

Суб’єктами ЗЕД є резиденти та нерезиденти.

Резиденти:

  1.  Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), що постійно проживають на території України, в тому числі й ті, що тимчасово перебувають за кордоном.
  2.  Юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва) – з місцем розташування на території України, що здійснюють свою діяльність на підставі законів України.
  3.  Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що здійснюють підприємницьку діяльність згідно з законами України.

Нерезиденти:

  1.  Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що мають постійне місце проживання за межами України, або тимчасово перебувають на території України.
  2.  Юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва) з місцезнаходженням за межами України, що створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави.
  3.  Розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, що не здійснюють підприємницьку діяльність згідно з законами України.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними статусу юридичної особи (тобто з моменту державної реєстрації) і тільки в тому випадку, якщо установчими документами (статутом, установчим договором) передбачено положення, про те, що підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю.

Фізичні особи мають право проводити зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними дієздатності згідно з законами України.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності – суб’єкти господарської діяльності, що мають постійне місце розташування або постійне місце проживання за межами України.

Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.

Всі суб’єкти ЗЕД України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з законами цих держав.

ЗЕД представляє собою процес реалізації зовнішньоекономічних зв’язків. До основних форм зв’язків належать: торгівля, спільне підприємництво, надання послуг, співробітництво.

Основні форми ЗЕ зв’язків:

  1.  Торгівля. За допомогою цієї форми здійснюється купівля-продаж товарів широкого вжитку, устаткування, відбувається товарний обмін (бартер) продукцією, здійснюється купівля-продаж продукції інтелектуальної праці, ліцензій і «ноу-хау», інжинірингової продукції.
  2.  Спільне підприємництво. Дана форма зовнішньоекономічних зв’язків реалізується у виді інвестиційних проектів у всіх сферах промисловості, науки, освіти, медицини, кредитно-фінансової сфери.
  3.  Надання послуг. Велике поширення в міжнародному бізнесі належить посередницьким, банківським, біржовим послугам, страхуванню, туризму, міжнародним перевезенням вантажів. Швидко росте обсяг послуг, що надають комп’ютерні мережі, що існують в розвинених країнах світу.
  4.  Співробітництво. Наукове, технічне й економічне співробітництво. Спільне підприємництво набуває чинності у формі: міжнародних економічних організацій (МБРР, МВФ, ЄБРР), вільних економічних зон, спільних підприємств.

Вільна економічна зона – обмежена частина території держави, в межах якої діє пільговий режим господарювання і ЗЕД.

Відповідно до чинного законодавства ЗЕД підприємств здійснюється в різних формах:

  •  експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
  •  надання суб’єктами ЗЕД послуг іноземним суб‘єктам господарської діяльності;
  •  наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
  •  міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
  •  кредитні та розрахункові операції між суб‘єктами ЗЕД та іноземними суб‘єктами господарської діяльності;
  •  підприємницька діяльність на території України, пов‘язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб‘єктів господарської діяльності та аналогічна діяльність суб‘єктів ЗЕД за межами України;
  •  організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі.

В міжнародній торгівлі розрізняють чотири основні види зовнішньоторговельних операцій:

  •  Експорт – продаж іноземному контрагенту товару з вивезенням його за кордон.
  •  Імпорт – придбання в іноземного контрагента товару з ввезенням його з-за кордону.
  •  Реекспорт – продаж раніше імпортованого без доробки товару за кордон.
  •  Реімпорт – придбання раніше експортованого без доробки товару із ввезенням його з-за кордону.

Прямий експорт та імпорт. Операції, які передбачають постачання товарів чи послуг безпосередньо самими виробниками іноземним споживачам, або придбання в них відповідних товарів чи послуг.

Найбільш часто цей метод використовується при торгівлі промисловою сировиною на основі довгострокових контрактів, при експорті великогабаритного і дорогого устаткування, стандартного багатосерійного устаткування через власні закордонні філії та дочірні компанії, при закупівлі с/г товарів безпосередньо у фермерів-виробників.

Прямі зв’язки мають ряд переваг: найбільш тісні контакти з контрагентами, безпосередній контакт між виробником і кінцевим споживачем, найбільш швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача, кращі знання кон’юнктури ринку. Прямі контакти встановлюються на стадії проектування і розробки техніко-економічних параметрів товару з метою урахування вимог покупця.

Непрямий експорт чи імпорт. Купівля чи продаж товарів через торгових посередників.

Цей метод також має свої переваги: власна мережа обслуговування, гарні зв’язки, знання ринку та підприємства.

Укладається контракт з посередником при реалізації не основної продукції на віддалених, важкодоступних і погано вивчених ринках, на невеликих ринках, за відсутності власної створеної мережі в країнах-імпортерах і у випадках монополізації ввезення в країну великими торгово-посередницькими фірмами.

Зустрічна торгівля – це торговельні угоди, за яких продаж певного виду товарів (послуг) є умовою придбання інших товарів або послуг. Причиною зростання обсягів зустрічної торгівлі є надзвичайне загострення проблеми збуту. Головним фактором зустрічної торгівлі є обмеженість ліквідних засобів одного чи обох учасників угоди.

Основні форми зустрічної торгівлі:

  •  бартерні угоди;
  •  зустрічні закупівлі товарів за рахунок вартості поставлених товарів;
  •  комплектація імпортного устаткування частинами і деталями виробництва країни-імпортера;
  •  компенсаційні угоди, за умов яких погашення фінансового або товарного кредиту наданого країною, яка постачає технологічне устаткування, здійснюється поставками товарів, виробленими іншими підприємствами (операція припускає валютний залишок);
  •  операції з давальницькою сировиною (толінг);
  •  викуп застарілої продукції.

До торгово-посередницьких операцій належать:

  1.  комісійні операції;
    1.  консигнаційні угоди;
    2.  операції з перепродажу;
    3.  агентські операції;
    4.  брокерські операції.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється:

  •  Україною як державою, в особі її органів у межах їх компетенції;
  •  недержавними органами управління економікою (товарними фондами, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
  •  самими суб’єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється за допомогою:

  •  законів України;
  •  актів тарифного і нетарифного регулювання, передбачених у законах України, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
  •  економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;
  •  рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
  •  угод, що укладаються між суб’єктами ЗЕД і які не суперечать законам України.

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання ЗЕД на її території.

Головною ланкою в системі управління зовнішньоекономічними зв’язками України є Міністерство зовнішніх зв’язків і торгівлі.

Окремі сфери зовнішньоекономічної діяльності регулюють:

  •  Верховна Рада;
  •  Кабінет Міністрів;
  •  Національний банк України;
  •  Міністерство економіки;
  •  Державна митна служба;
  •  Антимонопольний комітет;
  •  Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі;
  •  органи місцевого управління ЗЕД.

Державне регулювання ЗЕД:

  1.  митне регулювання;
  2.  валютне регулювання;
  3.  ліцензування та квотування ЗЕД;
  4.  введення спеціальних економічних зон;
  5.  застосування спеціальних санкцій за порушення ЗЕД.

Зовнішньоекономічна діяльність в країні регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Кабінетом Міністрів України:

  •  Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ (із змінами і доповненнями) від 16.04.91 р.;
  •  Податковий кодекс України, затверджено ВРУ від 02.12.2010 р. № 2755-VІ
  •  Закон України «Про режим іноземного інвестування» №93 від 19.03.96 р.;
  •  Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18.09.91р.;
  •  Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.94 р.;
  •  Положення по бухгалтерському обліку операцій в іноземній валюті, затверджене наказом Міністерства У країни № 29 від 14.02.96 р.;
  •  Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 10.02.93 р.

Для проведення відповідних видів зовнішньоекономічної діяльності Міністерство економіки здійснює їхнє ліцензування і квотування.

Ліцензування ЗЕ операцій визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з надання дозволу на здійснення суб’єктом ЗЕД експорту (імпорту) товарів. Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного чи неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти. Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення і видачі ліцензії не робить обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких установлюються визначені квоти (кількісні чи інші обмеження).

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних чи інших обмежень), приймається КМУ про представленню центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням списку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, періоду дії цього режиму та кількісних чи інших обмежень з кожного товару.

У випадку застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спеціальних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про впровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі відповідно до законодавства.

Ліцензії:

  1.  Антидемпінгова – право на імпорт в Україну відповідного товару, який є об’єктом антидемпінгового розслідування або антидемпінгових заходів.
  2.   Компенсаційна – право на імпорт в Україну певного товару, який є об’єктом антисубсидиційного розслідування або компенсаційних заходів.
  3.   Спеціальна – право на імпорт в Україну певного товару, який є об’єктом спеціального розслідування або спеціальних заходів.
  4.  Генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару.
  5.  Відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу.
  6.  Разова (індивідуальна) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Щодо кожного виду товару може встановлюватися тільки один вид ліцензії. Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих їм повноважень – відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами областей, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів ЗЕД, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватися в порядку їх надходження, що визначається по датах реєстрації заявок, чи одночасно після закінчення оголошення терміну їх прийому.

Заявка не може бути відхилена у випадку допущення незначних помилок у документах, що надаються для одержання ліцензії, якщо вони не змінюють основних даних, що містяться в заявці. Основними вважаються дані, передбачені умовами ЗЕ договору (контракту).

Термін видачі ліцензії: при автоматичному ліцензуванні – не має перевищувати 10 робочих днів від дати одержання заявки; при неавтоматичному ліцензуванні – термін розгляду заявок не має перевищувати 30 днів від дати одержання заявки, якщо вони розглядаються у порядку їх надходження, і не більш 60 днів починаючи від дати закінчення оголошеного терміну прийому заявок, якщо усі вони розглядаються одночасно.

Ліцензія видається, якщо заявка й інші подані документи оформлені з дотриманням вимог, встановлених законодавством. У випадку відмовлення у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рішення відповідно до законодавства.

Митне оформлення товарів здійснюється за умов надання митному органу оригіналу ліцензії, яку одержав суб’єкт ЗЕД.

Копія ліцензії додається до ВМД при декларування товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, і є одним з підстав для пропуску таких товарів через митний кордон України.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не має перевищувати обсягу встановленої квоти.

Квоти:

  1.  Антидемпінгові – обмежений обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об’єктом антидемпінгового розслідування або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну, який визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру.
    1.  Компенсаційні – обмежений обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об’єктом антисубсидиційного розслідування або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну, який визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру.
    2.  Спеціальні – обмежений обсяг імпорту в Україну, певного товару, що є об’єктом спеціального розслідування або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну та який визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру.
    3.  Глобальні – встановлюються по товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується чи відкіля він імпортується.
    4.  Індивідуальні – встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватися або з якої він може імпортуватися.
    5.  Групові – встановлюється по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України у грошовій одиниці України визначає П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів».

Норми П(С)БО 21 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

За порушення чинного законодавства України в сфері зовнішньоекономічній діяльності всі суб’єкти, як іноземні, так і суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України, несуть майнову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Особлива увага в системі засобів державного регулювання належить валютному контролю, основною метою якого є дотримання валютного законодавства при проведенні операцій у рамках зовнішньоекономічної діяльності.

Основні завдання валютного контролю:

  •  контроль за надходженням виторгу з експортних операцій;
  •  контроль за надходженням товарів за бартерними контрактами;
  •  контроль за надходженням товарів в Україну за імпортними операціями.

Такий контроль в більшості випадків проводиться на підставі зовнішньоекономічних контрактів та первинних документів.

1.3.Основні завдання обліку ЗЕД

Одне з основних завдань бухгалтерського обліку зовнішньоекономічної діяльності – забезпечення керівництва підприємства та інших зацікавленнях осіб достатньою інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень, а також створити систему внутрішнього контролю з метою посилення ефективності діяльності підприємств та запобігання крадіжок та інших зловживань.

Організація та здійснення ЗЕД потребують дотримання певних цілей дотриманням певних вимог:

  •  відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій в валюті їх здійснення та паралельно в валюті звітності за курсом НБУ на дату здійснення такої операції;
  •  своєчасне надання адміністрації, податковим і статистичним органам інформації про результати діяльності підприємства, в т.ч. зовнішньоекономічної;
  •  забезпечення своєчасних і правильних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями.

Для виконання зазначених вимог та досягнення поставлених цілей необхідно вирішити комплекс задач бух. обліку:

Методологічного характеру – пов‘язані з використанням національного Плану рахунків б/о та правильним відображенням на рахунках операцій ЗЕД.

Як правило, для обліку ЗЕД застосовується національний План рахунків тієї країни, на території якої функціонують суб‘єкти ЗЕД. Якщо засновниками спільних підприємств, що здійснюють ЗЕД, передбачено використання Плану рахунків інших країн, то це повинно бути зумовлено договором. В такому випадку в межах своєї країни облікові регістри, Головна книга і бухгалтерська звітність складаються на підставі національного Плану рахунків, а для партнера інформація, що міститься у зазначених документах, може бути надана на підставі рахунків його держави. Об‘єкти повинні групуватися і відображатися на бухгалтерських рахунках протягом звітного періоду.

Завдання методологічного характеру вирішують також питання визначення цінових компонентів при обчисленні вартості продукції, вибору методів оцінки засобів підприємства та джерел їх утворення.

Методичного характеру – пов‘язані із систематизацією інформації об’єктах ЗЕД. Вони спрямовані на достовірне відображення інформації в первинних і зведених документах та регістрах синтетичного і аналітичного обліку; раціональну побудову цих регістрів; формування вихідних документів та форм звітності при автоматизації облікових робіт.

Організаційного характеру – раціоналізація б/о ЗЕД, що пов‘язана з чітким розподілом функціональних обов‘язків серед працівників бухгалтерії. Це організація матеріальної відповідальності та контроль за забезпеченням збереження товарно-матеріальних цінностей та грошових (валютних) коштів; вибір схеми обліку відповідних об‘єктів і формування графіків документообігу; визначення періодичності складання регістрів синтетичного і аналітичного обліку, бухгалтерської звітності. Розподіл функціональних обов’язків повинен передбачити обов’язки працівників бухгалтерії, конкретні обов’язки кожного працівника по визначеній для нього ділянці облікової роботи, права і відповідальність працівників за допущені порушення. У функціональних обов‘язках повинно бути відмічено, що у випадку зловживань застосовуються санкції, передбачені законодавством країни господарюючого суб‘єкту ЗЕД.

Технічного характеру – раціональне ведення обліку ЗЕД за допомогою комп‘ютерної, копіювальної техніки і тощо при наявності матеріальних можливостей. Передбачає автоматизоване формування первинних документів, облікових регістрів і форм звітності.

Чітке виконання поставлених завдань на підприємстві досягається налагодженою роботою бухгалтерської служби, наслідком чого є своєчасне надання менеджерам різних рівнів інформації для прийняття відповідних управлінських рішень.

1. 4.Принципи ведення ЗЕД

Принципи здійснення ЗЕД в Україні визначені Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, відповідно до якого суб‘єкти господарської діяльності України та іноземні суб‘єкти господарювання при проведенні ЗЕД повинні керуватися наступними принципами:

  1.  Принцип суверенітету народу України при здійсненні ЗЕД, що полягає у виключному праві народу України самостійно та незалежно проводити ЗЕД на території України, керуючись чинним законодавством, а також у зобов‘язанні України неухильно виконувати всі договори та зобов‘язання в галузі міжнародних економічних відносин.
  2.  Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, суть якого полягає у праві суб’єктів ЗЕД добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки, проводити зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством, та у виключному праві власності суб‘єктів ЗЕД на всі одержані ними результати в процесі такої діяльності.
  3.  Принцип юридичної рівності та недискримінації, тобто рівність перед законом всіх суб‘єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та приналежності до певної держави, заборона обмеження прав, дискримінації суб‘єктів ЗЕД та іноземних суб‘єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування тощо (за виключенням випадків, передбачених законодавством), як з боку держави, так і з боку інших суб‘єктів.
  4.  Принцип верховенства закону, тобто регулювання ЗЕД тільки законами України та заборона застосування підзаконних актів, що у будь-якій спосіб створюють для суб‘єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, що встановлені законами України.
  5.  Принцип захисту інтересів суб‘єктів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб‘єктів ЗЕД та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб‘єктів ЗЕД України за її межами згідно норм міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на території, так і за її межами відповідно до законів України та умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.
  6.  Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів.

Вихідним принципом здійснення експортно-імпортних операцій є комерційний розрахунок на основі принципів господарської та фінансової самостійності та самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових та матеріально-технічних можливостей.

Питання для самоперевірки

  1.  Що є предметом курсу "Облік зовнішньоекономічної діяльності"?
  2.  Що є об'єктами вивчення курсу "Облік зовнішньоекономічної діяльності"?
  3.  Які форми зовнішньоекономічної діяльності підприємства передбачені чинним законодавством?
  4.  Які види зовнішньоторговельних операцій розрізняють в міжнародній торгівлі?
  5.  Назвіть основні принципи зовнішньоекономічної діяльності України.
  6.  Яким чином здійснюється поділ посередників у зовнішньоекономічній діяльності?
  7.  Охарактеризуйте законодавчі та нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні.
  8.  Які заходи валютного регулювання вживаються щодо підприємств та організацій, що функціонують в Україні

ТЕМА 2 ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ КОНТРАКТИ Й ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ В СИСТЕМІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1. Зміст та структура зовнішньоекономічного контракту

2.2. Особливості укладання та виконання договорів у зовнішньоекономічній діяльності. 

2.3. Відображення в обліку зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами

2.1. Зміст та структура зовнішньоекономічного контракту

Суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності оформлюють свої взаємини у вигляді простої угоди в формі ЗЕ контракту.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір (контракт) укладається відповідно до ЗУ «Про ЗЕД» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі ЗУ «Про ЗЕД» та іншими законами України.

ЗЕ договір укладається суб’єктом ЗЕД або його представником у простій письмовій формі. Повноваження представника на укладення ЗЕД може випливати з доручення, статутних документів, договорів.

ЗЕ договір з боку українського партнера може підписуватися однією особою.

При укладанні зовнішньоторговельної операції сторони мають обумовити, право якої держави використовуватиметься для регулювання форми угоди, прав та обов’язків сторін. За українським законодавством права та обов’язки сторін за зовнішньоторговим контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту чи в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої згоди до контракту застосовується право країни, де засновано чи є основне місце діяльності сторони, яка виступає: продавцем у контрактів купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації); довірителем – у договорі доручення; перевізником – у договорі перевезення.

Договір може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародним договорам України.

Права та обов’язки сторін ЗЕ угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору.

Для підписання контракту не потрібен дозвіл якого-небудь органу або державної влади, управління, вищої організації, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Форма ЗЕ договору визначена Положенням про форми ЗЕ договорів, яке затверджено наказом Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201.

У міжнародній торговій практиці існують найрізноманітніші контракти. Їх зміст залежить від угоди, що збираються здійснити контрагенти. Але в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу.

Зміст контракту складаються умови, про які сторони домовлялися в процесі укладання контракту і попередніх переговорів.

Велике значення при підготовці договору у ЗЕД має мова, якою він буде укладений. У випадку складання договору іноземною мовою в обов’язковому порядку має бути екземпляр, складений українською мовою. Тому необхідно віддати перевагу укладанню ЗЕД, оформленого двома колонками, у яких паралельно розміщується текст на двох мовах. Це дозволить також уникнути перекручувань чи невідповідності перекладу.

Види зовнішньоекономічних контактів:

  •  купівлі-продажу: ввезення товарів в України та вивезення товарів за межі України;
  •  переробки давальницької сировини;
  •  бартерні;
  •  орендні;
  •  інвестиційні;
  •  посередницькі.

Як зазначалося вище, зміст договору складають умови, за якими досягнута угода. Умови розподіляються на істотні, звичайні та випадкові. Істотними визнаються умови, які є необхідними та достатніми для укладання договору.

Згідно з Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) для останніх виділені 13 істотних умов.

1. Назва, номер договору, дата та місце його укладання.

2. Преамбула, в якій зазначається повна назва сторін, що є учасниками зовнішньоекономічної операції; країна, в якій зареєстровані сторони ЗЕД; скорочена назва сторін («Продавець», «Покупець», «Постачальник»), що використовується в тексті договору; особа, від імені якої укладається ЗЕД; посилання на документи, на підставі яких діють сторони (статутні документи).

У преамбулі можуть бути зазначені особи, уповноважені на підписання договору. Зазвичай контракт підписує керівник підприємства, що діє від його імені без доручення, але він може бути підписаний і іншою посадовою особою підприємства, що має спеціальні повноваження. У цьому випадку необхідна наявність завіреного нотаріусом доручення, що засвідчує повноваження на підписання даного контракту.

3. Предмет договору, тобто який товар (робота, послуга), ким і кому із контрагентів повинний бути поставлений; точне найменування товару у відповідності з Товарною номенклатурою ЗЕД, сорт, марка або кінцевий результат роботи, що повинна бути виконана за договором, а для бартерних договорів – точне найменування зустрічних постачань й назва товару.

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід’ємною частиною договору, про що робиться відповідна відмітка в тексті договору.

Єдина товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності застосовується для здійснення засобів тарифного та нетарифного регулювання ЗЕД та удосконалення ведення статистичного обліку та обміну статистичною інформацією. Якщо міжнародна назва товару невідома, то можна привести технічну специфікацію товару.

4. Кількість та якість товару В даному розділі зазначаються кількісні характеристики товару (скільки товарних одиниць повинно бути поставлено та в яких одиницях вимірюється товар), а також якісні характеристики. Якість товару в контрактах визначається прийнятими стандартами або передбачена в специфікації. Повне найменування необхідних технічних документів, які визначають якість даного товару, необхідно зазначити в тексті контракту, якщо товар має складні технічні характеристики.

5. Базисні умови поставок (приймання-передачі виконаних робіт або наданих послуг). В даному розділі визначається:

  •  вид транспорту, за допомогою якого буде здійснюватись поставка товару;
  •  базисні умови поставки (правила «Інкотермс-2000», які визначають обов’язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої);
  •  строк поставки товару (можливе розбиття строку на частини для поставки товару декількома партіями).

Якщо предметом договору є роботи або послуги, то вказуються умови та строки приймання-здачі виконаних робіт або наданих послуг.

6. Ціна та загальна вартість договору. Визначається ціна одиниці товару та загальна вартість товарів, валюта платежів.

Якщо за договором поставляються товари різної якості та асортименту, ціна вказується окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а загальна вартість договору визначається окремим пунктом.

В договорі бартеру загальна вартість товарів, що експортуються або імпортуються, виражена в іноземній валюті, зазначається також в доларах США.

7. Умови платежів. Визначаються: спосіб, порядок, строки фінансових розрахунків, гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Стосовно визначення платежів варто керуватися спільною постановою КМУ та НБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень у зовнішньоекономічних договорах (контрактах), що передбачають розрахунки в іноземній валюті» № 444 від 21.06.95р.

8. Умови приймання-передачі товару (робіт, послуг). Визначається місце фактичної передачі товару, строки передачі товару, перелік супровідних документів. Приймання-передачі товарів проводиться: а) за кількістю, б) за якістю.

9. Пакування та маркірування. Визначається, у якому упакуванні повинний бути поставлений товар (ящики, мішки, контейнери), яке маркірування повинне бути нанесене постачальником (найменування продавця та покупця, номер договору, місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування). У разі потреби можуть бути зазначені також вимоги про умови повернення тари. В контракті окремо обумовлюють зовнішнє та внутрішнє упакування. Упаковка має бути носієм інформації – реклами і маркування.

10. Форс-мажорні обставини.

Форс-мажорні обставини це не передбачувані та непереборні події, які тягнуть за собою порушення договірних зобов’язань (стихійні лиха, військові дії, втручання з боку влади, страйки, ембарго).

Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору можуть бути не виконані сторонами. При цьому сторони звільняються від виконання зобов’язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності.

Підтвердженням дії форс-мажорних обставин в Україні є довідка Торгово-промислової палати країни, на території якої виникли ці обставини.

Юридичний форс-мажор – рішення вищих державних органів, заборона імпорту або експорту, валютні обмеження.

11. Санкції та рекламації. Встановлюються види та порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитку, пред’явлення рекламацій (у вигляді акту) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням однією з сторін взятих на себе зобов’язань. В цьому розділі повинні бути встановлені: розмір штрафних санкцій; строки сплати штрафів; строки рекламацій, протягом яких можуть бути заявлені рекламації;способи врегулювання претензій.

12. Регулювання спорів у судовому порядку. У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору з визначенням назви або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання.

13. Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити (номер рахунку, назва банку).

Згідно Указу Президента України «Про міри упорядкування розрахунків за договорами, укладеними суб’єктами підприємницької діяльності України» № 566/94 від 04.10.94 р. обов’язковим є включення в умови договору (контракту) положень про розрахунки відповідно до правил застосування документарного акредитива й інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору, агентів, перевізників, визначення норм навантаження, умови передачі технічної документації на товар, зберігання, торгових марок, порядок оплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір починає діяти, кількість підписаних примірників договору, можливість та порядок внесення змін до договору.

2.2. Особливості укладання та виконання договорів у зовнішньоекономічній діяльності

Базисні умови постачання

З метою встановлення ефективного контролю за здійсненням підприємством ЗЕД, за дотриманням правил митного, податкового і валютного контролю, а також з урахуванням міжнародної практики, законодавством України встановлені механізми і умови реалізації окремих ЗЕ угод.

Законодавство України передбачає, що під час реалізації угоди купівлі-продажу контрагенти мають керуватися правилами ІНКОТЕРМС, які поширюються винятково на відносини між продавцями і покупцями в межах договору купівлі-продажу.

Застосування базисних умов постачання товарів у ЗЕД дозволяє не тільки дотримуватися вимог чинного законодавства і митних процедур, але й визначає порядок оподаткування такої операції.

Правила ІНКОТЕРМС встановлюють обов’язки продавця і покупця щодо надходження і приймання товарів, визначають спосіб їх надходження, витрати, які пов’язані з переміщенням товарів у вказаний пункт (з підготовкою товару, перевіркою його якісних характеристик, упакуванням, завантаженням, транспортуванням, страхуванням, збереженням). Ризик втрати або ушкодження товару, а також зобов’язання щодо витрат, пов’язаних з товаром, переходять від продавця до покупця в конкретно визначеному місті.

Застосування базисних умов спрощує складання та узгодження контрактів, допомагає контрагентам знайти спосіб поділу відповідальності й розв’язання розбіжностей, які можуть виникнути.

У правилах ІНКОТЕРМС-2000 міститься 13 торгових термінів, які діляться на чотири групи: E, F, C, D. Правила «Інкотермс» відіграють значну роль при визначенні митної вартості товару в Україні. Митна вартість товарів та предметів є основою для визначення розміру всіх платежів, що належить сплатити при перетині товарами митного кордону України.

Найбільш поширеними та рекомендованими нормативними актами є: FOB – Франко-борт судна (назва порту відвантаження), CIF – вартість, страхування та фрахт (назва порту призначення).

Транспортні умови ЗЕ угод

Витрати на транспортування можуть бути дуже значні, тому необхідно до укладання ЗЕ договору розробити можливі транспорті умови, оцінити витрати на транспортні операції і визначити транспорту складову частину в ціні контракту. Вони враховуються у базисних умовах поставки. В транспортних умовах визначається за чий рахунок буде здійснюватися навантаження товару на транспорт, а також строк, протягом якого покупець сповіщає продавця про прибуття транспорту для перевезення товару.

Види транспорту: водний, автомобільний, залізничний, повітряний, комбінований.

Умовами ЗЕ договору передбачено виникнення транспортних ризиків, які регламентовані правилами ІНКОТЕРМС. За настання ризиків, які наведені в цих правилах, покупець зобов’язаний сплатити ціну товару, навіть при отриманні його у стані, який не відповідає умовам договору, чи при повній його втраті. В цьому полягає «ціна ризику». Якщо ж ушкодження не обумовлене транспортним ризиком, то покупець має право не тільки ухилитися від оплати товару, але і вважати продавця відповідальним за порушення умов договору.

Страхування вантажів

Страхування ЗЕД включає особисте, майнове та страхування відповідальності (перед третіми особами: фіз. або юридичними внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності).

Об’єктом майнового страхування є ТМЦ і майнові інтереси страхувальників. Різновидами його у ЗЕД є страхування перевезень вантажів морським, річковим, залізничним, авіаційним, автомобільним транспортом, страхування від валютних ризиків, страхування депозитів, страхування від інвестиційних ризиків.

Об’єктом транспортного страхування є: вантаж – карго; транспортні засоби – каско; фрахт.

Метою страхування відповідальності є страховий захист інтересів, наприклад, страхування від повільності власників транспортних засобів.

У міжнародній практиці страхування експортних ризиків надається державним агентам. Але існують винятки. Коли в одних країнах страхування експорту забезпечується приватними організаціями, і інших ця система змішана.

Ціна і загальна сума контракту

Найчастіше у міжнародних угодах застосовується поняття світової ціни – ціни великих комерційних угод, які укладаються в найголовніших центрах світової торгівлі, що передбачають окремі, не пов’язані, експортні та імпортні операції.

При цьому, платежі мають здійснюватись у вільноконвертованій валюті.

Також існують довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни, що приводяться в загально статистичних довідниках. ціни фактичних угод, ціни пропозицій великих фірм – ціни, що публікуються. Індикативні ціни.

Умови міжнародних розрахунків

Умовами платежу визначаються: валюта платежу, термін платежу, засіб платежу і форма розрахунків.

Вартість зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначається у вільно конвертованій валюті 1 групи Класифікатора іноземних валют.

У разі, якщо валюта ціни і платежу за умовами договору різні, доцільно використовувати валютно-цінові застереження. У такому разі в договорі зазначається курс, за яким буде здійснено перерахунок валюти ціни у валюту платежу.

Валюта розрахунку визначається, виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання договору (контракту).

При укладанні ЗЕ договору використовуються такі умови оплати товару:

  •  оплата вперед;
  •  відстрочка платежу;
  •  платіж з розстрочкою.

Валюта контракту – та грошова одиниця, в які здійснюються розрахунки за зовнішньоторговельним договором.

Система зв’язків між суб’єктами ЗЕ відносин заснована на безготівковій формі розрахунків.

Основними формами безготівкових розрахунків вітчизняних підприємств з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками.

2.3. Відображення в обліку зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами

Бухгалтерський облік.

Часто підприємства укладають договір купівлі-продажу, яким передбачається, що перехід права власності на товар виникає після його оплати. Бухгалтерія такого підприємства повинна враховувати наявність в договорі умов про перехід права власності і відображати відповідним чином. Це означає, що списувати продукцію з балансу навіть після її відвантаження не можна. Крім того, не виникає в момент відвантаження і податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток. 

Відобразити таке відвантаження можна на субрахунках, які підприємство має право самостійно вводити до синтетичних рахунків. Наприклад, можна ввести окремі субрахунки по рахунках 26 «Готова продукція» 262 «Відвантажена продукція», а по рахунку 28 «Товари» 287 «Відвантажені товари». За умови використання запропонованих субрахунків, продавець буде відображати відвантаження: Д-т 262 і К-т 261. Покупець повинен показати таку продукцію на субрахунку 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні».

Якщо в термін, передбачений договором, переданий товар не буде оплачений або не відбудуться інші обставини, при яких право власності переходить до покупця, продавець має право вимагати від покупця повернути йому товар, якщо інше не передбачено договором. В цих випадках покупець формально ще не є власником отриманого товару і тому не має права відображати його на балансових рахунках – він повинен відображати товар по дебету рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні». В подальшому можливі два варіанти:

  •  оплата товару (або настання інших прямо обумовлених в договорі обставин) і перехід його у власність покупця;
  •  повернення товару постачальнику.

В першому випадку здійснюються наступні бухгалтерські записи.

  •  зняття товару з позабалансового обліку – К-т рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні»;
  •  оприбуткування товарів – Д-т рахунків обліку активів (281 «Товари на складі») – К-т 63 рахунку «Розрахунки з постачальниками і підрядниками».

У випадку повернення товару це відображається лише одним бухгалтерським записом (на підставі відповідних актів передачі і накладних) – К-т рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні».

В договорі можна також обумовити, що до переходу права власності на товар до покупця останній є орендарем переданого йому товару (договір найму-продажу). При цьому (якщо інше не передбачено договором) покупець стає власником товару з моменту оплати товару.

Позабалансовий облік

Згідно до плану рахунків договірні зобов’язання обліковуються на позабалансовому рахунку 03 «Контрактні зобов’язання». 

Цей рахунок призначений для узагальнення інформації про наявність та рух зобов’язань по укладених контрактах, а також контролю за їх виконанням. Облік зобов’язань здійснюється в оцінці, передбаченій контрактами.

Списуються контрактні зобов’язання з рахунку у разі виконання, ліквідації, відмови від виконання, передачі або продажу зобов’язання за контрактом іншим особам.

Аналітичний облік контрактних зобов’язань ведеться за видами зобов’язань.

Контроль за виконанням оплати окремих договорів здійснюється за допомогою комп’ютерних програм, в яких формується запит про своєчасне виконання договору за критеріями часу і платежу. Аналітичний облік буде вестись в двох паралельних розрізах – контрагентів та договорів.

Інші договірні зобов’язання і права обліковуються на рахунках 04 «Непередбачені активи й зобов’язання» і 05 «Гарантії та забезпечення надані». Зокрема, на рахунку 05 відображається: 1) вартість активів підприємства, які оформлено договорами застави (та за сумами, визначеними в них), при цьому з балансу вартість цих активів не списується; 2) вартість прийнятих на себе зобов’язань за договорами поруки.

Облік забезпечення здійснюється за вартістю, вказаною в документах про гарантії та забезпечення. Аналітичний облік гарантій та забезпечень ведеться за кожною наданою гарантією та забезпеченням.

Характеристика базисних умов поставки

Застосований при позначенні базисних умов термін «франко» походить від французького слова «вільно». Він означає, що покупець вільний від ризику й усіх витрат з доставки товарів до пункту позначеного франко. У контракті після позначення базисної умови вказується назва географічного пункту (морські чи річкові порти, аеродроми, вантажоодержувачі, заводи-виробники, будівельні майданчики об’єктів).

Група Е регламентує зобов’язання продавця й покупця, при здійсненні постачання тільки на умові франко-завод, при цьому зобов’язання продавця вважаються виконаними після того, як він передав товар покупцю на своєму підприємстві. Продавець відповідає за навантаженням товару на вказаний покупцем транспортний засіб чи за очищення товару від мита на експорт, якщо не обговорене інше. Покупець несе усі витрати й ризики, пов’язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов’язання для продавця.

Покупець сам здійснює декларування зазначених товарів на митниці чи через митного брокера. Така операція розглядається не як експортна, а як передача товару на території України й обкладається ПДВ за ставкою 20 %. Така операція називається «EXW франко-завод».

Група F. Відповідно до цих умов продавець вважає, що він виконав свої зобов’язання після того, як передав товар перевізнику відповідно до інструкцій, отриманих від покупця. Ці умови припускають, що в обов’язки покупця входить вибір перевізника, складання з ним договору на перевезення. Продавець повідомляє покупця відносно готовності товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення й віддає продавцю свої інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений товар. Тому в контрактах, укладених на F-умові, вся процедура повинна бути визначена з граничною ясністю для обох контрагентів.

Ця умова застосовна для перевезень будь-яким видом транспорту.

Група С. Згідно з цими умовами продавець сам укладає договір перевезення, оплачує перевезення до зазначеного в контракті місця приймання товару покупцем, а також сповіщає покупця про деталі відправлення й передбачуваний час прибуття вантажу в погоджене місце для його прийняття.

За контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності і ризиків з моменту передачі товару перевізнику у своїй країні, хоча й несе витрати за доставку товару в країну покупця. Продавець зобов’язаний оплатити перевізнику всю вартість транспортування товару незалежно від того, належний фрахт буде оплачений до навантаження товару чи оплата допускається після його доставки в місце призначення, крім додаткових витрат, що можуть виникнути через обставини, які настають після відвантаження і відправлення товару, і повинні бути оплачені покупцем, якщо виникли не з вини перевізника.

Якщо доставка товару вимагає перевантажень у проміжних пунктах, продавець може укласти кілька договорів перевезення. Він повинен оплатити всю вартість доставки до місця призначення, включаючи вартість перевантажень товару. Але якщо перевантаження виявилося змушеним через необхідність уникнути наслідків непередбачених обставин (страйку, урядові акти, воєнні дії), додаткові витрати повинен нести покупець.

При складанні контракту сторони повинні домовитися про те, хто буде сплачувати навантаження товару в місці призначення. Під час перевезення товару на регулярних судноплавних лініях у вартість фрахту звичайно вже входить вартість навантаження. Тому, якщо характер вантажу припускає перевезення саме лінійним судном, то ці витрати автоматично несе продавець. Договори за умова груп C та F належать до категорії договорів відправки.

Група Д. Контракти на Д-умовах можна розбити на дві категорії. У першу входять контракти, укладені на умовах 1, 2, 4. Відповідно до цієї умови продавець не очищає товар для імпорту. До другої категорії відносяться умови 3, 5. За цими умовами продавець повинен одержати всі необхідні ліцензії, а також сплатити мито, збори, податки. Умови групи Д є найбільш привабливими для покупця, тому що продавець зобов’язаний доставити товар у зазначене місце, приймаючи на себе витрати й ризики з доставки товару. Тому контракти на Д – умовах належать до категорії договорів прибуття (надходження).

Питання для самоперевірки

  1.  Які функції виконує зовнішньоекономічний договір?
  2.  Які види договорів існують у міжнародній практиці?
  3.  Яким нормативним документом регулюється порядок укладання зовнішньоекономічних договорів?
  4.  В чому полягають особливості укладання зовнішньоекономічних договорів?
  5.  Яка повинна бути структура зовнішньоекономічного договору?
  6.  В чому полягає суть правил "Інкотермс"?
  7.  Як визначається сума контракту?
  8.  В якій валюті проводяться розрахунки по зовнішньоекономічних договорах?
  9.  Які основні форми розрахунків передбачаються в зовнішньоекономічних договорах?
  10.  Які договори підлягають реєстрації в Міністерстві економіки?
  11.  Для чого застосовуються захисні застереження?

ТЕМА 3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ 

ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

3.1. Реєстрація і акредитація субєкта зовнішоекономічної діяльності

3.2. Порядок відкриття валютних рахунків

3.3. Обєкти, цілі і задачі бухгалтерського обліку операцій у зовнішьоекономічній діяльнсті

3.1. Реєстрація і акредитація суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють вищезазначене право після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Реєстрацію здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики на підставі подання до нього заяви подавця у довільній формі, нотаріально завірених копій статутних документів.

Реєстрація має бути здійснена протягом 25 робочих днів з моменту подання зазначених документів.

За державну реєстрацію суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності стягується плата у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України і який не повинен перевищувати розмір фактичних витрат держави, пов'язаних з цією реєстрацією.

Зареєстровані суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані повідомляти центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики про всі зміни у документах, які подавалися ними на реєстрацію, протягом 14 днів з моменту, коли відбувались такі зміни.

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за своїм розсудом.

Підприємства, що зареєструвалися як юридичні особи на території України і мають постійне місце розташування на її території, можуть здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, як в Україні, так і за її межами.

Для здійснення зовнішньоекономічної діяльності необхідно:

  1.  Пройти акредитацію (реєстрацію) в митних органах.
  2.  Відкрити власний валютний рахунок у банку.
  3.  Одержати необхідні ліцензії на різні види і форми зовнішньоекономічної діяльності (експорт, імпорт тощо), якщо вони підлягають ліцензуванню.
  4.  Укласти угоди на різні види діяльності із фірмами закордонних країн на право здійснення операцій, пов'язаних з одержанням іноземної валюти.
  5.  Ознайомитися з правилами митних процедур і дотримуватися їх.

Для реєстрації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності потрібні такі документи:

1. Статут підприємства:

а) рішення власника майна чи уповноваженого ним органу про створення СПД. Якщо власників або уповноважених органів два й більше, то таким рішенням є договір засновників;

б) статут підприємства (якщо його наявність відповідно до законодавства необхідна для створення організаційно-правової форми СПД).

  1.  Свідоцтво про державну реєстрацію СПД в органах виконавчої влади за його місцем розташування.
  2.  Довідка органа статистики про занесення СПД у Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, про присвоєння коду території та коду форми власності.
  3.  Довідка уповноваженого банку про наявність розрахункового рахунку (національного і валютного).
  4.  Довідка, що містить зведення про прізвище, ім'я, по батькові керівника і головного бухгалтера підприємства, номера телефонів.
  5.  Наказ по підприємству про призначення особи, відповідальної за роботу з митними органами, з вказівкою його прізвища, ім'я, по батькові, паспортних даних, із зразками його підпису і печаток, що будуть використовуватися підприємством при оформленні документів в органах митниці. Підприємство має передати в митні органи заяву згідно наказу державної митної служби України від 09.08.2005 р. №735 «Про введення єдиної форми заяви підприємства, подача якої митному органу передує митному оформленню товарів і транспортних засобів».

В заяві наводиться:

• посилання на положення (статті, пункти, абзаци тощо) нормативно-правових актів, які є підставою для розміщення товарів у вибраному підприємством режимі (продовження строку перебування товарів у митному режимі), або для застосування періодичної, тимчасової, неповної митної декларації, а також для митного оформлення товарів у спрощеному порядку;

свідоцтво про те, на що конкретно підприємство бажає отримати дозвіл;

розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України або переробки за межами митної території України;

застосування митного режиму знищення або зруйнування;

розміщення товарів у митний режим відказу на користь держави;

переміщення товарів через митницю України в митному режимі тимчасового ввезення (вивезення);

митне оформлення товарів у спрощеному порядку; випуск товарів у вільний оборот за тимчасовою або неповною декларацією;

надання періодичної митної декларації;

продовження строку тимчасового ввезення (вивезення) товарів тощо;

повне найменування / прізвище, ім'я, по батькові керівника підприємства;

код ЄДРПОУ / номер по ДРФО;

місце розташування (проживання) підприємства з указанням поштового індексу, області, району, населеного пункту, вулиці (проспекту), номера дому, квартири, офісу тощо (Зразок 1).

Об'єм інформації, наведений у відповідних розділах заяви, не регламентується, але її загальний розмір має бути не більш ніж 2 сторінки, яка розміщуються з двох сторін одного листа.

Після закінчення реєстрації митні органи зберігають усі перераховані вище документи в особистій справі суб'єкта ЗЕД.

До вище перерахованих документів надається два примірники оригіналів Облікової картки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, які складаються і заповнюються суб'єктами ЗЕД самостійно.

Після перевірки всіх копій наданих документів з їх оригіналами інспектор митного відділу (посту) митниці засвідчує власною номерною печаткою обидва примірники картки, а також привласнює суб'єкту ЗЕД і заносить в обидва примірники його обліковий номер.

12345 

4

05 

01235

Код митного органу

Порядковий номер  вантажного відділу, за яким закріплений суб'єкт ЗЕД

Рік обліку в митних органах

Порядковий  номер облікової картки

Один з примірників облікової картки разом з копіями документів залишається у митниці, а другий разом з оригіналами документів видається суб'єктам ЗЕД як свідоцтво про облік (акредитацію) в митних органах.

Це свідоцтво є безстроковим і виступає засадою для митного оформлення всіх вантажів, які перетинають кордон України.

Дальші організаційні питання щодо облікової картки можуть вирішуватися тільки під час зміни якихось у ній даних, про які необхідно довести митні органи суб'єктом ЗЕД не пізніше ніж за 7 днів.

При заповненні вантажної митної декларації на товари, що підлягають оподаткуванню на додану вартість, вказується індивідуальний податковий номер суб'єкта ЗЕД. Якщо суб'єкт ЗЕД зареєстрований як платник податку на додану вартість, йому необхідно надати в органи митниці:

довідку про облік як платника податку (форма №4-ОПП);

свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (форма №2-Р) або заяву про те, що суб'єкт ЗЕД не підлягає включенню в Реєстр платників ПДВ. Копія свідоцтва ДПІ про реєстрацію платника податку на додану вартість, оригінал або заява про те, що СПД не підлягає реєстрації як платник ПДВ, подаються суб'єктом ЗЕД один раз, разом з перерахованими вище документами. Надання копії і заяви є необхідним відповідно до листа Державної митної служби України №11/2-5670 від 05.06.98 р.

Якщо суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності надав неповний комплект документів або документи, що містять недостовірну інформацію, митний орган може відмовити йому у взятті на облік.

Відповідальність за достовірність інформації, зазначеній в Обліковій картці суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, несе керівник підприємства.

За наявність і повноту всіх зведень, зазначених в обліковій картці, відповідає митний інспектор, що веде облік.

Суб'єкти ЗЕД можуть оформляти товари в митниці не за місцем обліку. Для цього їм необхідно надати до митниці оформлену копію облікової картки суб'єкта ЗЕД, завірену митницею, у якій вони акредитовані. При цьому митниця при оформленні не вправі жадати від суб'єктів ЗЕД додаткових документів, що підтверджують достовірність зведень, зазначених в обліковій картці.

3.2. Порядок відкриття валютних рахунків

Для здійснення підприємствами України зовнішньоекономічних операцій необхідно відкрити рахунок в іноземній валюті.

Якщо юридична особа не має рахунку в банку, в якому обслуговується, то для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті потрібно подати такі документи (табл. 1).

Таблиця 1.

Перелік документів, необхідних для відкриття валютного рахунку

№ п/п

Перелік документів

Особа, яка уповноважена завіряти копії

Примітки

1

2

3

4

1

Заява про відкриття поточного рахунку установленої форми

Заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи. Якщо в штатному розкладі відсутня посада головного бухгалтера або іншої особи, на яку по-кладена функція ведення бухгалтерського обліку і звітності, то заяву підписує тільки керівник

2

Копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваже-ному здійснювати дер-жавну реєстрацію

Нотаріус або орган, що видав дане свідоцтво

Не надається юридичними особами бюджетної сфери

3

Копія належним чином зареєстрованого статутного документа (статуту, засновницького дого-вору, установчого акта, положення)

Орган, що здійснив реєстрацію, або нотаріус. Не вимагають запевняння положення юридичних осіб публічного права, що затверджуються розпорядженнями Президента Ук-раїни, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого само-врядування

Не надається юридичними особами публічного права, що діють на підставі законів (державні підприємства, на-вчальні заклади тощо)

4

Копія довідки про внесення юридичної особи до Єдиного реєстру підприємств і організацій України

Орган, що видав довідку, нотаріус, або уповноважений працівник банку

5

Копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної подат-кової служби

Орган, що видав довідку, нотаріус або уповноважений працівник банку

6

Картка із зразками підписів і відбитка печатки встановленого зразка

Нотаріус або організація, якій суб'єкт адміністративно підпорядкований, у встановленому порядку

У картку включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України чи статутними документами юридичної особи надано право роз поряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи

Юридична особа, що використовує найману працю і є платником страхових внесків (додатково)

7

Копія документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у від-повідному органі Пен-сійного фонду України

Орган, що видав такий документ, нотаріус або уповноважений робітник банку

Якщо суб'єкт не використовує найману працю та не є платником страхових внесків, інформація про це обов'язково вказується у за-яві про відкриття поточного рахунку в рядку «Довідкова інформація»

8

Копія страхового свідоцтва, що підтверджує ре-єстрацію юридичної осо-би у Фонді соціального страхування від не-щасних випадків на виробництві та профе-сійних захворювань Ук-раїни в якості платників страхових внесків

Орган, що видав такий документ, нотаріус або уповноважений робітник банку

Фізична особа підприємець

1

Заява про відкриття по-точного рахунку установленої форми

Заява підписується фізичною особою підприємцем

2

Копія свідоцтва про державну реєстрацію фі-зичної особи – підприєм-ця уповноваженим орга-ном державної влади Ук-раїни

Нотаріус або орган, що видав дане свідоцтво

3

Копія документа, що підтверджує взяття фізичної особипідприємця на облік в органі державної податкової служби

Орган, що видав довідку, нотаріус або уповноважений працівник банку

4

Копія документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особипідприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України

Орган, що видав довідку, нотаріус або уповноважений працівник банку

5

Картка із зразками підписів установленого зразка

Уповноважений працівник банку

Фізична особа підприємець, що використовує найману працю (додатково)

6

Копія документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи підприємця у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань в Україні як платника страхових внесків

Орган, що видав такий документ, нотаріус або уповноважений працівник банку

Якщо суб'єкт не використовує найману працю, інформація про це обов'язково вказується в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку «Додаткова інформація»

Якщо суб'єкт господарювання вже має в цьому банку поточний рахунок у національній валюті, і банком оформлена справа з юридичного оформлення рахунку, то відкриття нового поточного рахунку здійснюється за умов подання цим клієнтом заяви про відкриття поточного рахунку та засвідченої в установленому порядку картки із зразками підписів і відбитка печатки.

З перерахованих документів банком формується справа з юридичного оформлення рахунку, які залишаються в банку і зберігаються там, поки буде відкритий відповідний рахунок, а також протягом 5 років після закриття рахунку. Таким чином, «новими» документами є тільки заява про відкриття поточного рахунку, а також картка із зразками підписів і відбитка печатки, надана юридичною особою, і картка із зразками підписів, надана фізичними особами – підприємцями.

Заява має дві форми – для юридичних осіб і для приватних підприємців. Форма заяви про відкриття поточного рахунку для юридичних осіб приведена в додатку 1 до Інструкції, для фізичних осіб – у додатку 3 до Інструкції. Бланк заяви заповнюється від руки українською мовою (Зразок 2).

Із змістом Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах ознайомлені. Вимоги цієї Інструкції для нас обов'язкові.

Відповідно до правил, які встановлені Інструкцією, усі юридичні особи, незалежно від форми власності, представляють у двох примірниках картку із зразками підписів і відбитком печатки, зразок якої приведений у додатку 2 до Інструкції. У дану картку заносяться зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України і статутних документів юридичної особи надано право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи.

При цьому розрізняють:

• право першого підпису – належить першому керівнику юридичної особи, якому відкривається рахунок, а також іншим уповноваженим на це особам. Право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, що мають право другого підпису;

• право другого підпису – належить головному бухгалтеру, а якщо немає такої посади – особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку і звітності, а також іншим уповноваженим на це особам. Право другого підпису не може бути надано особі, що користується правом першого підпису. Якщо юридична особа не має у своєму штаті людини, якій можна було надати право другого підпису, у картку заноситься тільки зразок «першого підпису», а в графі для «другого підпису» робиться відповідний напис.

Що стосується відбитка печатки, то він в обов'язковому порядку має містити ідентифікаційний код юридичної особи – власника рахунку. У даному випадку не дозволяється використання печаток, призначених для спеціальних цілей («для пакетів», «для пропусків»).

Заповнена картка підлягає засвідченню (на вибір):

нотаріусом – його підпис, який засвідчує, має відповідати формі № 52 Форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних посвідчень, що засвідчують підписи на угодах і документах. У населених пунктах, де немає нотаріальних контор або приватних нотаріусів, картки завіряються сільською, селищною, міською, районною радою;

підписом першого керівника або його заступника і печаткою організації, якій суб'єкт адміністративно підлеглий;

головним бухгалтером банку або іншим уповноваженим працівником банку – якщо юридична особа відкриває в даному банку не перший поточний рахунок, а право першого і другого підписів залишається за тими самими особами.

Умовний приклад заповнення картки із зразками підписів і відбитка печатки наведений у зразку 3.

Форма картки із зразками підписів, що заповнюється приватним підприємцем, приведена в додатку 4 до Інструкції. До неї включаються зразки підписів власника рахунку / або його довірених осіб. За наявності у підприємця печатки, її відбиток (з ідентифікаційним номером) також включається в картку. Картка заповнюється в двох примірниках.

Коли всі документи в належному вигляді зібрані, можна звертатися в банк безпосередньо для відкриття валютного рахунку.

Порядок відкриття валютного рахунку, як і перелік документів, які для цього подаються, залежить від того, чи є суб'єкт клієнтом банку і чи був він раніше цим банком ідентифікований.

Якщо валютний рахунок відкривається там, де і гривневий, і суб'єкт вже ідентифікований, належним чином заповнені і підписані бланки заяви про відкриття поточного рахунку, то і картки із зразками підписів можуть бути представлені суб'єктом у банк.

Якщо ж суб'єкт не є клієнтом банку, то для відкриття рахунку необхідна обов'язкова особиста присутність:

при відкритті рахунку юридичної особи – осіб, що мають право першого і другого підпису, власників цієї юридичної особи, а також фізичних осіб, що мають суттєву участь у цій юридичній дії (у випадку якщо юридична особа є господарським товариством);

при відкритті рахунку фізичної особи – підприємця – самого підприємця, а також його довірених осіб.

Перераховані особи при звертанні в банк мають:

пред'явити паспорт або документ, що його заміняє, а також довідку про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків; представника юридичної особи і приватного підприємця – а також і документи, що підтверджують їх повноваження;

представити документи (копії), необхідні для відкриття валютного рахунку (розглянуті вище).

На підставі цих документів уповноважений працівник банку спочатку здійснює ідентифікацію суб'єкта. Після ідентифікації працівник банку робить ксерокопії відповідних сторінок паспорту і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, що завіряються підписами працівника банку і фізичної особи – власника цих документів. Дані ксерокопії разом з пакетом поданих документів зберігаються в справі з юридичного оформлення рахунку.

Слід зазначити, що банк має право зажадати й інші документи і дані, необхідні для з'ясування суті діяльності суб'єкта, його фінансового стану, а також особистих його представників. У випадку неподання таких документів рахунок суб'єкту не відкривається.

Якщо ідентифікація пройшла успішно і всі необхідні документи присутні, то між банком і суб'єктом укладається у письмовій формі договір банківського обслуговування, у якому, зокрема, визначаються умови і термін відкриття валютного рахунку, особливості його функціонування, а також розмір і умови оплати цієї послуги. Форму договору банк розробляє самостійно.

Після підписання договору працівник банку в заяві про відкриття поточного рахунку вказує дату відкриття і номер рахунку. Номер відкритого валютного рахунку також вказується в картці із зразками підписів.

Днем відкриття поточного рахунку в іноземній валюті вважається дата, зазначена на заяві про відкриття цього рахунку в розділі «Оцінки банку». До одержання банком повідомлення про постанову даного рахунку на податковий облік операції по ньому будуть здійснюватися тільки по зарахуванню засобів. Видаткові операції можна буде здійснювати після того, як банк одержить зазначене повідомлення. Форма цього повідомлення приведена в додатку 1 до Порядку представлення податковим органам Повідомлення про відкриття (закриття) рахунків в установах банків, затвердженому наказом ДПАУ від 01.08.2001 р. № 306. Воно заповнюється суб'єктом (кульковою ручкою, пастою темного кольору), після чого направляється в податковий орган. Останній, у 3-денний термін з моменту його одержання, зобов'язаний прямо або через суб'єкта передати банку (у якому відкритий рахунок) корінець Повідомлення з оцінкою про постанову рахунку на податковий облік.

Валютні рахунки бувають:

поточні;

кредитні;

депозитні (до 12 місяців);

розподільчі.

Поточний рахунок – рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній засаді для збереження грошових коштів і для здійснення розрахунково-касових операцій застосовуючи платіжні інструменти згідно умов договору та вимог законодавства України.

Кредитні рахунки – відкриваються банками на договірній засаді і призначаються для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахункових документів або перерахуванням кредитних засобів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитних угод.

Розподільчий рахунок (транзитний) – на який зараховується виторг. Ще його називають гарантійним чи блокуючим.

Депозитні рахунки відкриваються підприємством на певний строк, обумовлений договором, який укладається між власником рахунку і установою банку на певний строк, або без визначення такого строку під обумовлені відсотки (дохід) і належать поверненню клієнту згідно з законодавством України і умовами договору.

Нормативним документом, що регулює порядок відкриття поточних рахунків у іноземній валюті, є Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній і іноземній валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492. Відповідно до її положень, суб'єкт господарювання, будь то юридична чи фізична особа – підприємець (далі суб'єкт), може відкрити такий рахунок у будь-якому банку на свій вибір. Виняток з цього правила складають випадки, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо таке відмовлення не допускається законом чи банківськими правилами.

Відмовити у відкритті рахунку банк може, якщо суб'єкт не надасть повний пакет документів для своєї ідентифікації чи якщо він не згодний з умовами, відповідно до яких банк надає клієнтам свої послуги.

Таким чином, перш ніж відкрити валютний рахунок, необхідно ознайомитися з умовами банку, на яких останній готовий цей рахунок відкрити і надалі обслуговувати. Ці умови обумовлюються в договорі банківського рахунку.

Якщо умови влаштовують, і суб'єкт зупиняє свій вибір на конкретному банку, можна приступати безпосередньо до процедури відкриття валютного рахунку.

Кошти з поточного рахунку переводяться на депозитний рахунок, а після закінчення терміну зберігання повертаються на поточний рахунок.

Залежно від суми валюти депозитний рахунок може відкриватися від 1 до 12 місяців.

Мінімальна сума іноземної валюти визначається банком.

Попередній імпортний депозит відкривається при здійсненні бартерної операції, але не пізніше, ніж через три робочі дні з моменту вступу в силу бартерного договору і діє на весь період бартерної (товарообмінної) операції.

Депозит повертається суб'єкту ЗЕД протягом трьох банківських днів з дати надання копії митної декларації, що засвідчує одержання товарів за імпортом.

Валютні ресурси, що враховуються підприємством, за правом приналежності поділяють на:

власні валютні ресурси;

валютні ресурси особливого призначення;

позикові валютні ресурси.

Позикові валютні ресурси це такі, які отримані підприємством на певний строк у вигляді позички банку чи відповідно до визначених зобов'язань перед іншими кредитними установами.

За відкриття валютних рахунків і здійснення операцій з них підприємство платить комісійну винагороду у валюті. Кожен уповноважений банк встановлює свої тарифи ставок комісійних винагород.

Крім того, банк стягує з підприємств суму у валюті в оплату поштово-телеграфних, комісійних винагород іноземних банків та інших витрат, фактично зроблених у зв'язку із здійсненням валютних операцій.

Як правило, банк нараховує й виплачує відсотки з операцій на валютних рахунках. Нарахування відсотків здійснюється один раз у квартал за відсотковими ставками, що визначаються на основі ставок по короткострокових депозитах на міжнародному валютному ринку.

Використання іноземної валюти суб'єктами ЗЕД має здійснюватися згідно Правил «Використання готівкової іноземної валюти на території України» затвердженими постановою Правління НБУ від 26.03.1998 р. за № 119.

Іноземна валюта, що є на поточних валютних рахунках, може бути за розпорядженням власника:

  1.   Переведена за кордон у прийнятій банківській формі з експортно-імпортних операцій.
  2.   Перерахована на рахунок суб'єкта ЗЕД для наступного переводу за кордон для оплати імпортованих товарів.
  3.   Перерахована на валютні рахунки іншим підприємствам (нерезидентам, першим посередникам, транспортним, страховим організаціям) в оплату товарів (наданих послуг), вироблених цими підприємствами.
  4.   Використана на оплату заборгованості по кредитах в іноземній валюті, отриманих у банку, банківські комісії і поштово-телеграфні витрати.
  5.   Використана на оплату витрат на відрядження, відповідно до чинних правил, а також на представницькі витрати.

Для забезпечення експлуатаційних витрат за кордоном.

Використана для продажу на внутрішньому ринку на УМВБ.

В розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торгового обороту використовується як засіб платежів іноземна валюта. Такі розрахунки мають здійснюватися тільки через уповноважені банки.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгового обороту в валюті України дозволяється за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Валюта України є єдиним законним засобом платежів на території України, яка приймається без обмежень для оплати всіх вимог і зобов'язань, якщо інше не передбачене Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки зобов'язані купляти іноземну валюту на між-банківському ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання обов'язків резидентів.

Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, має обов'язково декларуватися в Національному банку України.

Найважливішим завданням обліку валютних засобів і операцій з ними є достовірне відображення відповідної інформації на передбачених для цієї мети бухгалтерських рахунках і в регістрах синтетичного й аналітичного обліку.

Всі операції за валютними рахунками реєструються на підставі банківських виписок і прикладених до них підтверджувальних документів.

У банківській виписці обов'язково вказуються валютні суми (вхідне сальдо на початок дня, суми з операцій, вихідне сальдо на кінець дня), а також у гривневому еквіваленті.

Основні рахунки обліку іноземної валюти, товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих послуг у зовнішньоекономічній діяльності, тобто для бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з рухом валюти, мають здійснюватися відповідно до Інструкції № 291.

До сум, що перебувають у дорозі, належать:

виторг, отриманий підприємствами за реалізовані послуги, продукцію і виконані роботи, внесений у банк для зарахування на валютний рахунок;

валютні ресурси, перераховані на УМВБ для їх продажу;

кошти в іноземній валюті, прийняті до обліку за телеграфним повідомленням іноземного банку про зроблений платіж за рахунок акредитиву, до надходження підтверджувальних документів (рахунків-фактур, актів тощо).

Методика обліку за цими рахунками аналогічна методиці обліку іноземної валюти в касі і на валютних рахунках:

аналітичний облік ведеться у відповідних валютах;

синтетичний облік – у грошовій одиниці України.

Бухгалтерія підприємства перевіряє правильність й обґрунтованість проведених банком операцій за розрахунковими рахунками і, якщо буде виявлена помилка, повідомляє відділення банку протягом 10 днів із дня одержання виписки. Виправлення у виписці банку підтверджуються підписом головного бухгалтера установи банку та відбитком круглої печатки. Виправлення в первинних документах не дозволяється.

Банк видає виписки в розрізі валют і в українській гривні. Паралельно із записами в журналах-ордерах з валютних рахунків у грошовій одиниці України, необхідно також відображати аналогічні записи у валюті відкритого рахунку за її номіналом. Для цього відкривають другий комплект облікових регістрів, або роблять запис даних через дріб.

Враховуючи національний план рахунків, синтетичний облік наявності й руху валютних ресурсів, а також різних операцій зовнішньоекономічної діяльності рекомендується здійснювати на таких рахунках (табл. 2).

Таблиця 2.

Рахунки обліку операцій в іноземній валюті

Найменування рахунку

Примітки

1

2

302 – «Каса в іноземній валюті»

304 – «Операційна каса в іноземній валюті»

За субрахунком 302 відображається над-ходження коштів в іноземній валюті в касу підприємства (за дебетом) та їх сплата, списання (за кредитом)

312 – «Поточні рахунки в іноземній валюті»

3121 – «Валютний рахунок у країні» 3122 – «Валютний рахунок за кордоном»

3123 – «Транзитний валютний рахунок»

314 – «Інші рахунки в банках в іноземній валюті»

Ці рахунки відповідно до Інструкції № 291 призначені для узагальнення інформації про наявність та рух коштів в іноземній валюті

333 – «Кошти в дорозі в національній валюті»

Незважаючи на те, що зазначений субрахунок не валютний, саме він використовується при здійсненні операцій при купівлі іноземної валюти

334 – «Кошти в дорозі в інвалюті»

332 – «Грошові документи в інвалюті»

Цей субрахунок застосовується, як правило, при здійсненні операцій із продажу іноземної валюти

362 – «Розрахунки з іноземними покупцями»

3621 – «Розрахунки з іноземними покупцями по грошових операціях» 3622 – «Розрахунки з іноземними покупцями по бартерних операціях»

Аналітичний облік ведеться у валюті, обумовленій договором з кожним покупцем, з кожного пред'явленого до оплати рахунку

372 – «Розрахунки з підзвітними особами»

3722 – «Розрахунки з підзвітними особами в іноземній валюті»

3772 – «Розрахунки з іншими дебіторами в іноземній валюті»

3712 – «Розрахунки за виданими авансами в іноземній валюті»

40 – «Статутний фонд»

44 – «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)»

Те саме

502 – «Довгострокові кредити банків в інвалюті»

 504 – «Відстрочені кредити банків в інвалюті»

506 – «Інші довгострокові позички в інвалюті»

512 – «Довгострокові векселя в інвалюті»

602 – «Короткострокові кредити банків в інвалюті»

606 – «Прострочені позички в інвалюті» 604 – «Відстрочені короткострокові кредити банків в інвалюті»

612 – «Поточна заборгованість з довгострокових зобов’язань в інвалюті» 622 – «Короткострокові векселя видані в інвалюті»

6321 – «Розрахунки з іноземними постачальниками і замовниками з грошових операцій»

6321 – «Розрахунки з іноземними постачальниками і замовниками по бартерних операціях»

Це облік розрахунків за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальником у розрізі кожного документа (рахунку) на оплату

64 – «Розрахунки за податками і платежами»

65 – «Розрахунки за страхуванням»

67 – «Розрахунки з учасниками»

68  «Розрахунки за іншими операціями»

711 – «Дохід від реалізації іноземної валюти»

714 – «Дохід від операційної курсової різниці»

Узагальнюється інформація про доходи від курсових різниць по активах і зобов'язаннях підприємства, пов'язаними з операційною діяльністю підприємства

744 – «Дохід від не операційної курсової різниці»

Узагальнюється інформація про курсову різницю по активах і зобов'язаннях в іноземній валюті, що пов'язана з фінансовою та інвестиційною діяльністю підприємства

746 – «Інші доходи від звичайної діяльності»

Відображається різниця між сумою зобов'язання, що виникло на дату одержання (визнання) за бартерним контрактом активів (робіт, послуг), і сумою дебіторської заборгованості за передані за бартерним контрактом активи

791 – «Результат основної діяльності»

792 – «Результат фінансових операцій» Сальдо з цих рахунків на кінець місяця списується на рахунок 44

За кредитом – порядок закриття рахунків обліку доходів (71,70). За дебетом – відображення суми в порядку закриття рахунків витрат (94, 97)

942 – «Собівартість реалізованої іноземної валюти»

На цьому рахунку відображається балансова вартість реалізованої інвалюти на дату її реалізації. Кореспонденція: Д-т 791 – К-т 942

945 – «Втрати від операційної курсової різниці»

Ведеться облік втрат по активах і зобов'язаннях операційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти

974 – «Втрати від не операційних курсових різниць»

Відображаються втрати по активах і зобов'язаннях неопераційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти

977 – «Інші витрати звичайної діяльності»

Відображається різниця між сумою зобов'язання, що виникло на дату одержання (визнання) за бартерним контрактом активів (робіт, послуг) і сумою дебіторської заборгованості за передані за бартерним контрактом активи

Підприємства, що використовують 8 клас рахунків для обліку відповідних витрат, ведуть такі рахунки

84 – «Інші операційні витрати»

На цьому рахунку ведеться облік втрат від курсових різниць

85«Інші витрати»

На рахунку ведеться облік витрат на інвестиційну і фінансову діяльність підприємства, а також витрат від надзвичайних подій, включаючи витрати від не операційної курсової різниці

Аналітичний облік

Аналітичний облік розрахункових операцій покликаний забезпечити:

  •  необхідну деталізацію стану розрахунків між партнерами;
  •  виконання окремих контрактів за всіма пунктами;
  •  дотримання передбачених форм розрахунків та термінів платежу.

Аналітичний облік може вестися по іноземних партнерах, по країнах, а також номерах контрактів, окремо в розрізі кожного документа (рахунку) на оплату.

Регістри аналітичного обліку необхідно відкривати на кожного іноземного партнера, а на завершення місяця, на підставі підсумкових записів цих регістрів, набирати зведений регістр синтетичного обліку (Зразок 4-5).

Аналітичний облік за рахунками 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» та 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» ведеться в розрізі кожної іноземної валюти в аналітичній відомості обліку іноземних валют (зразок 4) та картці аналітичного обліку (зразок 5).

Зразок 4

Відомість обліку іноземних валют

Аналітична відомість обліку іноземної валюти на поточному валютному рахунку в доларах США Сальдо на початок січня – 2000$ Курс НБУ – 5,3 грн./$ Балансова вартість іноземної валюти в гривнях – 10600

№№ з/п

Дата та № документа

Найменування покупця, постачальника

Заборгованість з балансу

Перера-ховано іноземну валюту

Курс гривні

Перераховано гривень

1

2.01, № 55

Фірма «Конус»

Надход-ження

3000

5,35

16050

2

5.01, № 83

Фірма «Форум»

5000

5,38

26900

Разом

8000

х

42950

1

3.01, № 10

Фірма «ЛТД»

Витра-чення

2000

5,33

10660

2

6.01, № 15

Фірма «ДРТ»

1500

5,41

8115

3

15.01, № 20

Надходження до каси

2450

5,42

13279

Разом

5950

х

32054

Залишок на 31 січня Долар США – 4050;

Курс НБУ – 5,44 грн./$

Балансова вартість іноземної валюти в гривнах – 22032

Зразок 5.

Картка аналітичного обліку

У регістрах синтетичного обліку за рахунками розрахунків має бути передбачений стовпчик для курсу валюти НБУ на дату операції (за її номіналом), за якою здійснюється перерахунок інвалютної суми в гривневий еквівалент, також можна відкривати інші комплекти облікових регістрів або робити запис даних при лінійно-позиційній будові регістрів.

По закінченні місяця, на підставі підсумкових даних цих регістрів, складається зведений журнал та відомість за рахунками 312 і 314.

Облік іноземної валюти в касі

Уповноважені банки встановлюють ліміти залишків інвалюти в касах суб'єктів господарювання, яким дозволяється здійснювати операції з наявною інвалютою.

Понадлімітні залишки наявної інвалюти підлягають повній інкасації в установі банку не пізніше наступного банківського дня. У випадку відсутності встановленого ліміту, наявна інвалюта підлягає повній інкасації в установі банку.

Прийом наявної валюти здійснюється обов'язково з використанням контрольно-касового апарату. Валютний виторг підлягає обов'язковій здачі в банк.

Облік наявної інвалюти ведеться за місцем зберігання валюти і за її видами.

Документальне оформлення валютних операцій тотожно документальному оформленню руху коштів у національній одиниці, рух валюти у документах відображається в її номінальному численні.

Для аналітичного обліку валютних ресурсів у касі на кожен вид валюти має бути відкрита касова книга.

Порядок записів у касових книгах за обліком наявної валюти регламентований Порядком ведення касових операцій у народному господарстві України (під копірку, відривна частина – звіт касира та первинний документ здається в бухгалтерію під розписку, де здійснюється обробка звіту касира). Особливістю порядку відображення валютних операцій є те, що перед тим, як показати рух інвалюти чи засобів у розрахунках, необхідно відрегулювати балансову оцінку активів і пасивів. Тому перш ніж зробити обробку звіту касира бухгалтер має врегулювати оцінку інвалютної готівки в касі на початок дня за курсом НБУ, що діє на весь день складання звіту.

Після цього бухгалтер робить перерахунок касових операцій в інвалюті в гривневий еквівалент за цим курсом.

Обліковий регістр з інвалюти складається на підставі оброблених звітів касира в гривнях. Обліковий регістр рекомендується складати на кожен вид валюти, а потім всю інформацію про рух готівки узагальнювати у зведеному журналі-ордері.

Синтетичний облік інвалютної готівки ведеться відповідно до Інструкції № 291 і використовуються такі рахунки:

рахунок 302 «Каса в іноземній валюті»;

рахунок 304 «Операційна каса в іноземній валюті».

За дебетом цього рахунку відображається надходження інвалютної готівки, а за кредитом – її зменшення.

3.3. Об'єкти, цілі і задачі бухгалтерського обліку операцій у зовнішньоекономічній діяльності

Зовнішньоекономічні зв'язки підприємств – сукупність господарських операцій, що з погляду бухгалтерського обліку можна поділити на:

операції з обліку руху товарів та надання послуг;

операції з обліку руху капіталу.

Облік господарських операцій з руху товарів та надання послуг – це облік традиційних у зовнішньоекономічних відносинах операцій експорту, імпорту, реекспорту, бартеру, продажу і придбання ліцензій, «ноу-хау», технічної документації, оренди імпортного устаткування (фінансовий лізинг).

Облік руху капіталу – це облік інвестицій, у тому числі придбання й продаж цінних паперів, а також одержання фінансових (банківських) кредитів.

Цілі бухгалтерського обліку зовнішньоекономічної діяльності

Відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій у валюті їх здійснення і паралельно у валюті звітності за курсом НБУ на дату здійснення операції.

Своєчасне надання адміністрації, податковим і статистичним органам інформації про товарний рух, ефективність його використання, про доходи, витрати, фінансові результати, обов'язкові відрахування і платежі.

Забезпечення своєчасних і правильних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях.

Задачі бухгалтерського обліку зовнішньоекономічної діяльності

1. Методологічного характеру

Пов'язані з використанням національного Плану бухгалтерських рахунків і правильним відображенням на них операцій з зовнішньоекономічної діяльності.

2. Методичного характеру

Пов'язані із систематизацією інформації про об'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Ці задачі спрямовані на:

достовірне відображення інформації в первинних і зведених документах, в регістрах синтетичного і аналітичного обліку;

раціональна побудова цих регістрів;

формування вихідних документів при автоматизації облікових робіт.

3. Організаційного характеру

Задачі цього комплексу спрямовані на раціоналізацію бухгалтерського обліку, пов'язану з чітким розподілом функціональних обов'язків серед працівників бухгалтерії. Серед цих обов'язків мають бути виділені такі, як:

організація матеріальної відповідальності і контроль за забезпеченням зберігання товарно-матеріальних цінностей і грошових (валютних) ресурсів;

вибір схеми обліку відповідних об'єктів і формування графіків документообігу;

визначення періодичності зіставлення поточної звітності, товарного руху, регістрів синтетичного й аналітичного обліку бухгалтерської звітності.

4. Технічне забезпечення

Раціональне ведення обліку зовнішньоекономічної діяльності за допомогою комп'ютерної техніки.

Для вирішення цих задач необхідно дотримуватися таких принципів:

Усі грошові вимірники валютних ресурсів та валютних операцій мають бути приведені до єдиної валюти. Як правило, такою валютою є національна валюта тієї держави, на території якої здійснює свою діяльність суб'єкт.

Поряд з використанням єдиної валюти необхідно паралельно враховувати валютні ресурси та валютні операції в реальній валюті відповідних країн з метою досягнення достовірної інформації про стан платежів і розрахунків, що дозволяє здійснювати контроль і приймати своєчасні управлінські рішення щодо довгострокової заборгованості.

Облік має бути засобом контролю за дотриманням законодавства й доцільністю валютних операцій, наявністю валютних цінностей, їх зберіганням і правильним використанням.

Зовнішньоекономічна діяльність вимагає оформлення спеціальних документів, пов'язаних з експортно-імпортними операціями, інвестиціями, митним контролем, аналітикою доходів та витрат, обліком розрахунків з партнерами, розподілом прибутку між учасниками тощо.

Питання для самоперевірки

  1.  В чому полягає відмінність між операціями з валютними цінностями та операціями в іноземній валюті?
  2.  На яких бухгалтерських рахунках ведеться облік сум в іноземній валюті?
  3.  Що таке курсова різниця?
  4.  Принцип роботи СВІФТ
  5.  Який механізм здійснення міжнародних розрахунків?
  6.  Умови, що передують обранню форми розрахунку?
  7.  Назвати основні форми безготівкових розрахунків в міжнародній торгівлі. Які особливості їх застосування?
  8.  Терміни проведення розрахункових операцій у зовнішньоекономічній діяльності.

ТЕМА4 ОБЛІК ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

4.1.Облік операцій з іноземною валютою. 

4.2.Основні види та форми розрахунків по зовнішньоекономічних операціях

4.3.Курсові різниці та їх відображення в обліку та звітності. 

4.4. Страхування фінансових ризиків, факторинг. 

4.1.Облік операцій з іноземною валютою.

В зовнішньоекономічній діяльності розрізняють близькі за значенням поняття «операції з валютними цінностями» та «операції в іноземній валюті».

Операції з валютними цінностями це такі операції, об’єктом яких виступає іноземна валюта у вигляді американського долара, японської ієни, євро тощо.

Операціями в іноземній валюті вважаються господарські операції, вартість яких виражена в іноземній валюті, або господарські операції, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

Відповідно до Декрету №15-93, резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей. Також вони мають право здійснювати валютні операції з валютними цінностями з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами України з питань валютного законодавства.

Валютні цінності включають:

  •  іноземну валюту – іноземні грошові знаки, що розміщені на валютних рахунках й інших грошових рахунках;
  •  платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
  •  банківські метали золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Кожна країна світу має національну грошову одиницю, якій присвоєно цифровий та літерний код.

Національні банки відповідних країн розробляють і затверджують Класифікатори іноземних валют, що регулюють режим застосування кожної валюти і поділяють її на ступені конвертованості.

Відповідно до Класифікатора іноземних валют України всі вони поділені на три групи:

1 групавільноконвертована валюта (ВКВ), яка широко використовується для здійснення платежів у міжнародних операціях і продається на головних валютних ринках світу.

Ця валюта має повну зовнішню і внутрішню обіговість, вона вільно і необмежено обмінюється на іншу іноземну і національну валюту: австралійські долари, долари США, японські єни, євро, СПЗ.

СПЗспеціальні права запозичення, які емітуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових записів на рахунках в межах цього фонду і використовуються в операціях центральних банків та фондів.

2 групавалюта, яка широко не використовується для здійснення платежів у міжнародних операціях і не продається на головних світових валютних ринках. Курси ряду валют цієї групи встановлюються Національним банком України.

3 групаіноземна валюта з обмеженою конвертацією.

Курси встановлюються Національним банком України тільки по окремим валютам. Це валюти держав, що не ратифікували статтю 8 Статуту МВФ.

До цієї групи відносять національні валюти, що функціонують у межах країн і є засобом платежу за товари, послуги та інші розрахунки – якщо це обумовлено договором.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Валюта клірингу – це умовно прийнята грошова одиниця, яка використовується для клірингових розрахунків.

Кліринг – це форма міжнародних безготівкових розрахунків, за якої заборгованості країн один одному погашаються взаємними зустрічними платіжними зобов’язаннями (чеками, переказами), таким чином, розрахунок шляхом заліку взаємних вимог, зобов’язань без оплати готівкою.

Валюта клірингу функціонує, як правило, у вигляді відображення бухгалтерських записів на банківських рахунках.

У світовій торгівлі роль основної валюти виконує долар США, за допомогою якого здійснюється велика частина міжнародних розрахунків, фіксуються світові ціни на багато товарів, сировину, паливо, значну частину готових виробів, а також тарифів за різні види послуг.

Для відображення у бухгалтерському обліку іноземної валюти для здійснення господарських операцій існує декілька засобів визначення її балансової вартості:

  •  якщо іноземна валюта отримана як виторг, то її балансова вартість визначається за курсом НБУ, який діяв на дату її одержання;
  •  якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за іншу іноземну валюту, то її балансова вартість дорівнює балансовій вартості проданої іноземної валюти;
  •  якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за гривні, то її балансова вартість дорівнює сумі гривень, сплачених у зв’язку з такою операцією (без обліку комісійних чи вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні операції);
  •  якщо іноземна валюта надійшла на валютний рахунок у попередньому податковому періоді, то для поточного податкового періоду її балансова вартість визначається за курсом НБУ, що діяв на останній робочий день попереднього звітного періоду.

4.3.Курсові різниці та їх відображення в обліку та звітності.

Курсова різниця – це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти одного найменування при різних валютних курсах.

Курсова різниця це та сума, яка виникає під час обліку активів і пасивів за курсом НБУ на момент здійснення операцій по розрахунках, або на момент складання звітності, і які виражені в іноземній валюті.

Реальна оцінка валютних ресурсів залежить від коливання валютного курсу.

Валютним курсом для цілей бухгалтерського обліку, відповідно до П(С)БО 21, вважається встановлений НБУ курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Офіційний курс національної грошової одиниці (гривні) встановлюється НБУ на підставі результатів торгів валютними цінностями на Міжбанківському валютному ринку.

Офіційний курс національної грошової одиниці використовується при здійсненні всіх безготівкових операцій, купівлі та продажу іноземної валюти, для відображення в бухгалтерському обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті, розрахунків з бюджетом та митницею, при плануванні та аналізі ЗЕД, ціноутворенні, складанні оперативної, бухгалтерської та статистичної звітності, для міждержавних розрахунків.

Офіційний курс використовують всі резиденти і нерезиденти, які проводять діяльність на території України незалежно від форм власності і господарювання та видів здійснених операцій.

Встановлення валютного курсу на біржі називається котируванням валют.

Існує два методи котирування валют:

Прямий – валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти через національну валюту (1,0 дол. США = 7,92 грн.)

Непрямий – за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражається у визначеній кількості іноземних грошових одиниць (1,0 грн. = 0,126 дол. США).

Котирування валют зазвичай базується на крос курсі – співвідношення між двома валютами, що випливає з їх курсу стосовно до третьої валюти (як правило до долара).

Операції в іноземній валюті слід відображати у валюті звітності, тобто перераховуючи суму в іноземній валюті у гривні із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції. Якщо на дату балансу або на дату здійснення розрахунків валютний курс змінився, виникають курсові різниці.

При веденні обліку курсових різниць необхідно визначити:

  •  об’єкти обліку;
  •  розмір балансової вартості іноземної валюти;
  •  звітний період, в якому були здійснені операції, пов’язані з рухом валютних коштів.

Об’єктами визначення курсових різниць є монетарні статті.

Монетарні статті це статті Балансу про грошові кошти, а також про такі активи і зобов’язання, що будуть отримані або оплачені у фіксованій (визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Немонетарні статті це статті, відмінні від монетарних.

Отже, монетарні активи – це власне гроші та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість за відвантажені товари (роботи, послуги) за договорами, що передбачають грошову компенсацію, а також нетоварна заборгованість, яка передбачає повернення суми боргу грошовими коштами. Монетарні пасиви – аналогічна заборгованість, що буде погашатися грошовими коштами.

Згідно з П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» визначення курсових різниць по монетарних статтях в іноземній валюті проводиться:

  1.  на дату здійснення розрахунків;
  2.  на дату балансу.

Дата балансу дата, на яку складено баланс підприємства, тобто останній день звітного періоду.

В залежності від виду діяльності, в ході якої виникають курсові різниці, вони поділяються на операційні та не операційні (відповідно до П(С)БО 3). В залежності від типу змін, що відбулись на валютному ринку, вони відображаються у складі доходів та витрат звітного періоду.

Операційні – які виникають під час господарських операцій з активами і по зобов’язанням підприємства, пов’язаних з операційною діяльністю.

Не операційні – які виникають під час господарських операцій з активами і зобов’язаннями підприємства в інвалюті, які пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю підприємства.

Позитивна курсова різниця відображається:

714 «Дохід від операційної курсової різниці»;

744 «Дохід від неопераційної курсової різниці».

Негативна курсова різниця:

945 «Втрати від операційної курсової різниці»;

974 «Втрати від неопераційної курсової різниці».

Класифікація курсових різниць іноземної валюти

Операційні

Неопераційні

На залишок валютних засобів, що знаходяться в банку чи в касі підприємства, на дату балансу

За кредитами, отриманими в іноземній валюті

За відсотками, нарахованими з таких кредитів

За дебіторською заборгованістю з реалізованих оборотних активів (крім фінансових інвестицій), що підлягає одержанню в інвалюті

За дебіторською заборгованістю з реалізованих необоротних активів й фінансові інвестиції, що підлягають одержанню в інвалюті

За кредиторською заборгованістю з придбаних оборотних активів (крім фінансових інвестицій), що підлягає сплаті в інвалюті

За кредиторською заборгованістю з придбаних необоротних активів й фінансові інвестиції, що підлягає сплаті в інвалюті

За дебіторською заборгованістю з операційної оренди

За дебіторською заборгованістю з фінансової оренди

За кредиторською заборгованістю з операційної оренди

За кредиторською заборгованістю з фінансової оренди

3. Облік купівлі та продажу іноземної валюти.

Постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року № 281 затверджені основоположні документи щодо здійснення операцій купівлі та продажу іноземної валюти:

  •  Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою;
  •  Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів.

Операції купівлі і продажу іноземної валюти на території України здійснюються як резидентами, так і нерезидентами через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали на це ліцензію НБУ, згідно до Декрету №15-93. Порядок умов торгівлі іноземною валютою визначається Правилами №127.

Проводяться ці операції винятково на міжбанківському валютному ринку України, на аукціонах НБУ й уповноважених банках із продажу валютних засобів.

Відповідно до п. 2.3 Правил 127, підставою для купівлі іноземної валюти на МВРУ при розрахунках з нерезидентами за торговими операціями вважаються такі документи:

  •  договір із нерезидентом, оформлений згідно з вимогами чинного законодавства України, або інший документ, який відповідно до чинного законодавства України має силу договору;
  •  вантажна митна декларація у разі, якщо товар ввезено на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснено митне оформлення тимчасово ввезених вантажів під зобов’язання про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти). Копія вантажної митної декларації засвідчується круглою гербовою печаткою і підписом керівника відповідної митниці;
  •  акт приймання виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, що засвідчує надання послуг, виконання робіт;
  •  документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);
  •  довідка ДПА, у якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в національній та іноземній валюті (у випадку купівлі іноземної валюти першої групи Класифікатора).

На оригіналах документів, на підставі яких придбано іноземну валюту, проставляється відмітка банку про суму придбаної валюти. Копії цих документів із зазначеною відміткою завіряються печаткою і підписом керівника підприємства або нотаріусом і зберігаються в банку.

Для купівлі іноземної валюти можуть подаватися розрахунки витрат на відрядження.

Також документи, що мають силу договору і можуть використовуватися контрагентами нерезидентами відповідно до міжнародної практики:

  •  для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, симпозіумах, конференціях й інших міжнародних зустрічах;
  •  для оплати за навчання, лікування, патентування;
  •  для оплати митних платежів;
  •  для здійснення платежів за користування авторськими правами.

Придбана валюта протягом 10 днів повинна бути перерахована нерезиденту. У випадку порушення терміну використання валюти, придбана валюта продається уповноваженим банком на МВРУ. Позитивна курсова різниця, що виникає при цьому, перераховується в бюджет, а негативна – відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Залишок невикористаної після оплати зобов’язань валюти в розмірі до 1 тисячі доларів США чи еквівалент такої суми в іншій іноземній валюті, раніше придбаної підприємством у встановленому порядку через уповноважені банки й уповноважені фінансово-кредитні установи, може бути зарахований на його поточний рахунок.

У випадку повернення на адресу резидента валюти, купленої на МВРУ і перерахованої на користь нерезидента у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання частково чи цілком не виконані, ці засоби не можуть бути використані в інших цілях і підлягають продажу.

Обмеження щодо терміну продажу не поширюється на валюту, яка не відноситься до 1 групи Класифікатора валют.

З операцій купівлі валюти стягується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Він сплачується юридичними та фізичними особами від суми в гривнях, витрачених на купівлю валюти, без урахування комісійної винагороди по цих операціях.

Операції з придбання валюти здійснюються за договірним курсом купівлі й продажу. Одночасно враховується курс валютної біржі за попередній день.

Юридичні особи одночасно з перерахуванням коштів на купівлю іноземної валюти повинні надавати банку платіжне доручення на суму збору, яку необхідно сплатити до Пенсійного фонду України з операції купівлі іноземної валюти.

Також сплачується комісійна винагорода банку та біржі.

За бухгалтерським обліком витрати на оплату зборів відносяться на рахунок 92.

Для придбання іноземної валюти на МВРУ підприємство подає заяву в уповноважений банк.

До заяви додається копія контракту.

Після передачі заяви підприємство перераховує еквівалент в національній валюті в банк за аукціонним курсом попередніх торгів з комісійною винагородою уповноваженому банку та біржі.

Кошти в національній валюті, призначені резидентом для купівлі іноземної валюти, можуть бути переказані лише з поточного рахунку в національній валюті, визначеного як основний.

Придбана іноземна валюта надходить на поточний валютний рахунок клієнта та може бути переказана за межі України лише з нього або з кредитного рахунку.

Продаж іноземної валюти

Продаж іноземної валюти відбувається у таких випадках:

  •  обов’язковий продаж іноземної валюти, раніше придбаної на МВРУ і не використаної протягом 10 днів відповідно до цільового призначення;
  •  вільний продаж іноземної валюти.

Виконуючий банк зобов’язаний протягом п’яти робочих днів реалізувати валюту і не пізніше двох днів з моменту реалізації зарахувати кошти, що надійшли від продажу валюти, на рахунок клієнта.

711 «Дохід від реалізації іноземної валюти»

942 «Собівартість реалізованої інвалюти» с/в проданої інвалюти та комісійна винагорода

Ресурси в іноземній валюті, які не підлягають продажу:

  •  засоби, які надходять у вигляді кредитів (позик, фінансової допомоги) від уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ, від нерезидентів, міжнародних фінансових організацій, а також засоби, переуступлені НБУ по гранту Кредитної установи для відновлення; суми надходжень в інвалюті, спрямовані цілком резидентами на погашення заборгованості з цих кредитів, позики, фінансова допомога та зобов’язання за договорами міжнародного лізингу. Засоби придбаних від нерезидентів кредитів, позик, поворотної фінансової допомоги не підлягають обов’язковому продажу, якщо на проведення таких операцій, відповідно до чинного законодавства України, отримана гарантія КМУ, індивідуальна ліцензія чи реєстраційне свідоцтво НБУ;
  •  ресурси, що переводяться на територію України з метою здійснення інвестицій;
  •  ресурси, які придбані на Українській і Кримській міжбанківських валютних біржах через уповноважені банки і уповноважені кредитно-фінансові установи протягом терміну, встановленого валютним законодавством України для розрахунків з нерезидентами;
  •  ресурси, які перераховані на користь нерезидента і повернуті у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання цілком чи частково не виконані, з умов, що ці засоби не були куплені на МВРУ;
  •  ресурси, які надійшли на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами і підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам. Резиденти-посередники здійснюють обов’язковий продаж тільки отриманої від нерезидентів комісійної винагороди;
  •  ресурси, які належать уповноваженим банкам і уповноваженим кредитно-фінансовим установам;
  •  депозити, розміщені резидентами в уповноважених банках і уповноважених кредитно-фінансових установах (включаючи відсотки, нараховані з них), а також інвестиції, здійснені резидентами за межами України, у випадку їх повернення власнику;
  •  ресурси, які надходять транспортним організаціям (авіаційним, залізничним, автомобільним) та підприємствам у зв’язку з експортом власних послуг і експлуатаційних витрат направляються ними на пов’язані з обслуговуванням їх транспортних засобів (надання послуг зв’язку) за межами України;
  •  ресурси, які надходять безкоштовно у вигляді добровільних пожертвувань;
  •  відсотки, нараховані на залишки ресурсів в іноземній валюті на рахунках резидентів – юридичних осіб.

4.4. Страхування фінансових ризиків, факторинг.

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у зв’язку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару. До розглядання основ страхування, необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо даної теми.

Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)

Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем

Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’язання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотної вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта. Покупців векселів мало хвилює положення трасанту вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера значно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом все ж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього знання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму за допомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який заснований на сполученні акцепту векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його елімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають страховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредиту з зазначенням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинимось на основних принципах страхування .

Страхування кредиту повинно у часі передувати появленню ризику.

Страхування кредиту передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризику , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя, акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника. Таким чином, при даних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування, збільшував би вартість страхування.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останніх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банк же , в свою чергу , при акцепті тратти без права обернення її на трасанту бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити претензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкрутства обох , тобто страхує лише фінансовий ризик. З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідність в спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує. Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .

Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.

Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати відшкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збитку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні. Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це . Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотної вимоги по відношенню до трасанту . Останній в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця . Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики – загроза валютних втрат в результаті зміни курсу валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної угоди та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :

  •  односторонні дії одного з контрагентів ;
  •  операції страхових компаній та банків ;
  •  домовленість між учасниками угоди .

Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться при цьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок є :

Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;

Дата базисної вартості валютного кошика ;

Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;

Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.

Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою платежа.

В останній час широкого застосування , як інструмент страхування , набула банківська гарантія. Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми гарантіями є :

Гарантія оферти. Використовується як правило при проведені міжнародних торгів . Фірма , що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом з технічними документами подає документи про надання гарантії оферти банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку : - відклику оферти до скінчення строку її дії ; - не прийняття заказу після отримання його на торгах особою , що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання ;

Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що банк зобов’язується виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь зазначених в угоді.

Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії .

3. Гарантія авансу. Покупець перед перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товару до транспортування чи для інших потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту .

Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця . Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується

4. Гарантія платежу. Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товару по довгостроковим угодам.

Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними, змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії ( страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків , які існують в світовій практиці.

Страхування експортних кредитів , позичок , окремих контрактів на поставку машин і обладнання , інвестицій як на теріторії України , так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством , контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.

Питання для самоперевірки.

  1.  В чому полягає відмінність між операціями з валютними цінностями та операціями в іноземній валюті?
  2.  На яких бухгалтерських рахунках ведеться облік сум в іноземній валюті?
  3.  Що таке курсова різниця?
  4.  Принцип роботи СВІФТ.
  5.  Коли виникає монетарна стаття балансу?
  6.  Види і класифікація валют.
  7.  Як умовно поділяються курсові різниці?
  8.  Коли виникає немонетарна стаття балансу?
  9.  Які ресурси в іноземній валюті не підлягають продажу.
  10.  На яких рахунках відображається курсова різниця?

ТЕМА 5 МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ОБЛІК ЇХ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

5.1. Загальні поняття про міжнародні розрахунки

5.2. Форми міжнародних розрахунків та їх облік

5.1. Загальні поняття про міжнародні розрахунки

Міжнародні розрахунки України пов'язані з різними формами економічних та неекономічних відносин із закордонними країнами, тому основним завданням при здійсненні цих розрахунків є правильно обрати форму їх здійснення, за допомогою якої можна уникнути економічних, податкових, політичних та інших ризиків.

Міжнародні розрахунки — система організації, регулювання і проведення платежів в іноземній та національній валюті під час здійснення суб'єктами України зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні розрахунки виникають між державами, юридичними особами та громадянами різних країн на основі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Умови платежу визначають спосіб і порядок фінансових розрахунків, а також гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. У сучасних умовах зовнішньоторговельної діяльності застосовується три поширені способи платежу — платіж готівкою, авансовий платіж та платіж у кредит.

Платіж готівкою в міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться готівкою (банкнотами). Вони, практично, тут не застосовуються. У цьому випадку поняття «готівковий платіж» використовується як протиставлення авансовому і кредитному засобам платежу.

Валюта розрахунків:

національна;

іноземна;

умовно грошова одиниця клірингових розрахунків.

Національна валюта застосовується під час розрахунків з нерезидентами за надані послуги та імпортні товари, що поставляються, через постійні представництва, які мають рахунки в уповноважених банках України.       і

Іноземна валюта застосовується при розрахунках з резидентами та нерезидентами України.

У роздрібній торгівлі і сфері послуг резиденти мають право, за наявності індивідуальної ліцензії НБУ» реалізовувати товари і послуги в інвалюті по пластикових картках та чеках.

Дозволені також безготівкові розрахунки в іноземній ВКВ між юридичними особами — резидентами за умови, що резидент — одержувач засобів має перереєстровану ліцензію на здійснення роздрібної чи оптової торгівлі і надання послуг, або, за наявності індивідуальної ліцензії НБУ, на розрахунки з резидентами України в інвалюті.

Клірингові розрахунки передбачають розрахунки при міжурядових угодах про торгово-економічне співробітництво із країнами з замкнутими чи частково конвертованими валютами та розрахунки по визначених товарах (роботах, послугах). Порядок таких розрахунків визначається окремими міжурядовими та платіжними угодами клірингового типу, у яких вказується:

система розрахунків;

перелік товарів й обсяг клірингу;

валюта клірингу і валюта застереження;

порядок надання і обсяг кредиту за клірингом.

Клірингові рахунки відкриваються в державному експортно-імпортному банку України чи спеціально уповноваженому урядом України комерційному банку.

Розрахунки здійснюються через банківські установи чи інші кредитно-фінансові установи.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками, при яких відкриваються рахунки «Лоро» та «Ностро».

Банківські кореспондентські відносини можуть бути прямі таза допомогою банку-кореспондента.

Прямі кореспондентські відносини передбачають наявність кореспондентських рахунків типу «Лоро» (кореспондентські рахунки іноземних банків у даному банку) і «Ностро» (кореспондентські рахунки даного банку в іноземних банках).

За переведення грошових засобів банки одержують комісійну винагороду, що визначається фіксованою сумою або у визначеному відсотку в іноземній чи національній валюті. Розмір винагороди залежить від форми розрахунків, суми переводу, кореспондентських можливостей банку.

При прямих кореспондентських відносинах витрати на комісійну винагороду менші, оскільки в розрахунковій операції задіяні лише два банки — банк одержувача товарів (послуг) та банк постачальника.

Система Свіфт більш дорога, однак тільки ця система дає можливість проведення міжнародних розрахунків протягом декількох хвилин, що дозволяє швидко одержувати і втягувати в оборот валютний виторг. Обсяг переданих повідомлень досягає 1 млн. у день, а їхня швидкість:

звичайних — 15 хвилин;

термінових — 5 хвилин.

У багатьох випадках у міжнародній торгівлі при розрахунках використовується принцип дотримання гарантії. У процесі її надання (одержанні) задіяні три юридичні особи:

головний боржник;

його кредитор;

гарант.

Гарант бере на себе зобов'язання за оплату грошей перед своїм кредитором у випадку, якщо головний боржник несе тимчасові фінансові труднощі. Ця вимога викладена в «Уніфікованих правилах для гарантій за вимогою» у редакції Міжнародної торговельної палати за 1992 р. Розрізняють гарантії за вимогою та умовні.

Гарантії за вимогою передбачають положення, за якого гарант повинен здійснити платіж з першої вимоги бенефіціара (кредитора).

При безумовній гарантії платіж здійснюється на попередньо обговорених умовах, що передбачають різні варіанти щодо строку оплати боргу тощо.

Найбільш часто гарантію надають банки. У світі існує 100 так званих перших банків, гарантії яких приймаються без заперечень. Ці банки мають високу боргову репутацію на міжнародному фінансовому ринку.

Якщо контрактом передбачено надання банківської гарантії, то вона має містити такі дані: хто надає гарантію, її вид (за вимогою чи умовна), строк дії, можливість внесення корективів у контракт без зміни умов гарантії тощо.

Чинним законодавством встановлений термін розрахунків по зовнішньоекономічних операціях, який дорівнює 90 календарних днів. Контроль за дотриманням зазначеного терміну покладений на уповноважені банки, які зобов'язані інформувати НБУ про суб'єктів ЗЕД, що порушили зазначений термін. Якщо за якихось умов здійснити розрахунки з іноземним партнером у встановлений строк неможливо, керівництво підприємства

має звернутися за індивідуальним дозволом на продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків. Індивідуальний дозвіл на продовження строку розрахунків може досягати 90 днів, в окремих випадках цей дозвіл може бути пролонгований ще на 90 днів. Загальний термін перевищення термінів розрахунків не може перевищувати 270 днів. Після закінчення встановлених термінів нараховується пеня у розмірі 0,3% від суми недоотриманого виторгу в іноземній валюті чи від вартості недоотриманої продукції, переліченої за курсом НБУ на день нарахування пені. Загальний розмір нарахування пені не може перевищувати розміру заборгованості. У випадку неможливості одержання резидентом від іноземного партнера валютного виторгу з експортних операцій, моментом припинення застосування штрафних санкцій до резидента вважається дата списання дебіторської заборгованості, за якою минув строк позову. Законодавством України загальний строк для захисту своїх прав з позову юридичних осіб в умовах ЗЕД визначений до 1 року.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі Закон) у статті 37 передбачено, що до суб'єктів ЗЕД можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

штраф;

індивідуальний режим ліцензування;

тимчасова зупинка зовнішньоекономічної діяльності у випадку порушення Закону або пов'язаних з ним інших Законів України, проведення дій,
які можуть нашкодити інтересам національної економічної безпеки.

5.2. Форми міжнародних розрахунків та їх облік

Основні форми безготівкових розрахунків вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності з фірмами і організаціями західних країн схематично представлені на рис. 5.1.

 Рис. 5.1. Форми міжнародних розрахунків

На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд факторів:

вид товарів, що є об'єктом зовнішньоторговельної операції;

наявність кредитної угоди;

платоспроможність і репутація контрагентів з зовнішньоекономічних
угод;

рівень попиту та пропозицій на даний товар на світових ринках;

строк розрахунків та поставки товару.

Розрахунки чеками — це розрахунки з використанням письмових безумовних розпоряджень чекодавця платнику (банку) здійснити платіж

зазначеної суми чекоутримувачу (пред'явнику або конкретним особам, організаціям) готівкою чи шляхом перерахування на його рахунок у банк.

Документ, що виписується чекодавцем, повинен мати покриття. Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його рахунках, включаючи суми, що надійшли на ці рахунки в результаті надання банками кредиту.

Таким чином, власник має право виписувати чек, що підлягає обов'язковому погашенню, лише за умов наявності в нього спеціального банківського рахунку — депозиту.

Як засіб платежу в міжнародному обороті чек використовується в розрахунках за поставлений товар при остаточному розрахунку за товар та надані послуги, урегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках по неторгових операціях.

Відповідно до Женевської конвенції, термін представлення чека до оплати в країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами — 20 дням, у міжконтинентальному платіжному обороті — 70 дням. Ці терміни обчислюються з дня, зазначеного в чеку, як дата виставляння чека.

У світовій банківській практиці розрізняють такі види чеків (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Види чеків

Іменний чек (чек на користь певної особи) — документ, який не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передача здійснюється цесією.

Чек пред 'явницький чек, який виписується на ім'я пред'явника на отримання готівки в банку. Цей чек може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чекодавець надсилає чек іноземному партнеру, який після отримання чеку виставляє його банку для кредитування розрахунку, тобто чекодавець здійснює свій платіж прямо своєму партнеру.

Таким чином, такий вид чеку має перевагу над банківським переказом, тому що платіж здійснюється безпосередньо своєму партнеру значно швидше.

Ордерний чек чек, який виписується на користь певної особи або за її наказом. Дуже широко використовується в міжнародному платіжному обороті. Передається за допомогою індосаменту із застереженням «наказу» чи без нього.

Банківський чек — виписується банком на свій банк-кореспондент (чекодавцем виступає банк боржника).

Оплата за таким чеком здійснюється з рахунків банку чекодавця на рахунки банку-кореспондента за кордоном.

Фірмовий чек — виписується фірмою на одержувача. Такі документи виписуються в національній або іноземній валюті переважно на пред'явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата за ними здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

Механізм розрахунку чеками представлений на рис. 5.3.

Рис. 53. Механізм розрахунку чеками

У міжнародній торгівлі оплата боргів за допомогою чеків може бути недостатньо привабливою з таких причин:

експортер має звернутися у свій банк з розпорядженням про інкасування платежів, за що буде стягуватися певна плата;

чек може суперечити внутрішньому валютному законодавству і положенням про валютне регулювання у країні покупця, тому розрахунки можуть бути затримані до одержання необхідного дозволу влади на здійснення платежу;

чек може бути загублено під час пересилання поштою;

чек може виявитися «непокритим», тому не буде оплачений після
пред'явлення.

Банківський переказ — це доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказника іноземному утримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.

Розрахунки шляхом банківських переказів у міжнародній торгівлі відбуваються за допомогою платіжних доручень.

Платіжними дорученнями розраховуються із постачальниками і у випадку передоплати ними за узгодженням зрізними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників. При розрахунках дорученнями скорочується час, документообіг операції та порівняно невисокий розмір оплати послуг банку.

Українські підприємства, що розплачуються з іноземними контрагентами за куплені товари шляхом банківського переказу, складають заяву на переказ у якій містяться інструкції для банку щодо умов виплати грошей переказоотримувачу. У цьому документі переказодавач указує:

  1.  Повне найменування платника.
  2.  Найменування банку платника.
  3.  Номер банківського рахунку, що дебетується.
  4.  Код валюти і суму платежу.
  5.  Повне найменування бенефіціара, його адресу.
  6.  Найменування банку бенефіціара і номер його рахунку.
  7.  Найменування, номер і дату документа (контракту) тощо.

Особу, яка несе витрати за здійснення переводу (банківська комісія
і поштові чи телеграфні витрати).

Ціль і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які
здійснюється оплата).

Заява на переказ скріплюється підписами і печаткою підприємства-переказника.

Найчастіше розрахунок переказом використовується при сплаті боргів по позиках та кредитах, наданні авансів, поверненні зайво отриманих сум та інших операцій.

Система розрахунків шляхом переказу не дає гарантій продавцям у тому, що покупці оплатять надані товари. Тому зазвичай продавці вимагають надання фінансових гарантій платежів. Такими гарантіями можуть бути гарантії банків.

З метою забезпечення надійності надходження товарів від іноземного постачальника в разі здійснення авансових платежів покупець може виплачувати цю суму лише після отримання так званої гарантії авансу, що передбачає повернення авансу у випадку невиконання продавцем договірних зобов'язань щодо поставки.

Сума гарантії автоматично знижується пропорційно до суми часткових поставок. В гарантії авансу необхідно передбачати його погашення із закінченням поставок за договором.

Гарантія авансу, як правило, виставляється перед отриманням авансу, але вступає в силу лише після його надходження. Відповідне застереження необхідно включати в текст гарантії.

Типові господарські операції з відображення в обліку розрахунків переказом представлені в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Типові господарські операції обліку розрахунків переказом

Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунків

дебет

кредит

1

2

3

4

Облік у резидента експортера

1

Зараховані на валютний рахунок кошти від нерезидента в рахунок попередньої оплати

3123 312 314

6812

2

Зараховані кошти від нерезидента після відвантаження йому товарної продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

(Операція погашення дебіторської заборгованості)

3123 312 314

362

Облік у резидента імпортера

1

Перераховані валютні кошти нерезиденту в рахунок попередньої оплати

3712

312

2

Відображено оплату рахунку нерезидента документарним переказом

632

312

3

Перераховано комісійну винагороду банку за проведення операції банківського переказу з віднесенням на витрати і фінансовий результат

377 92 791

311

377 92

Акредитив — це зобов'язання банку перевести на рахунок продавця гроші при наданні узгодженого з покупцем комплекту документів, що підтверджує постачання товару на умовах контракту.

Використання акредитивної форми розрахунків у міжнародній практиці регулює документ, який має назву «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів», розроблений Міжнародною торговельною палатою (МТП) за №500.

Для здійснення розрахунків акредитивом у зовнішньоекономічних операціях необхідно керуватися Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій по документарних акредитивах в розрахунках по зовнішньоекономічних операціях, яке затверджено постановою Правління НБУ від 03.12.03 р. №514.

Акредитив виходячи із своєї суті є договором:

  1.  відокремленим від договору купівлі-продажу;
  2.  усі сторони якого мають ділові стосунки тільки з документами, а не
    з товарами, послугами тощо;
  3.  у якому повинні міститися тільки ті умови, які банк зможе перевірити тільки документально.

Застосування розрахунків акредитивом вигідно тоді, коли необхідно:

запобігти авансових платежів, які належать до групи ризику;

переконатися, що товар відвантажено, згідно умовам договору, отримати документи, які це підтверджують, а потім — розрахуватися за товар;

бути впевненим, що надійде якісний товар і саме той, який був перед
бачений договором;

бути впевненим, що виконані усі відповідні домовленості;

розрахуватися з нерезидентом в іноземній валюті;

зменшити вартість імпортної операції в середньому на 6-10%;

відстрочити свій платіж за відвантажену продукцію під час здійснення імпортної операції;

відстрочити свій платіж під час здійснення імпортної операції коли не
резидент вимагає сплатити аванс раніше, ніж за 90 днів (згідно зі ст. 2
Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній ва
люті» від 23.09.94 р. №185/94 ВР при розрахунках у формі докумен
тарного акредитиву, під час здійснення імпортних операцій резиден
тами, строк 90 днів діє з моменту здійснення уповноваженим банком
платежу на користь нерезидента).

До сторін, які беруть участь в акредитивних операціях належать:

замовник акредитиву — платник (покупець), який подає в обслуговуючий банк заяву про відкриття акредитиву;

бенефіціар — особа (продавець), на користь якої виставляється акредитив;

банк-емітент — банк платника, який відкриває акредитив своєму клієнтові;

виконуючий банк — банк, який по запрошенню банка-емітента авізує
(тобто повідомляє) бенефіціара (продавця), що на його користь відкрито акредитив, а також про його умови;

підтверджуючий банк — банк, який додає своє власне платіжне зобов'язання до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж або виконати інші дії, з урахуванням того, що документи по акредитиву будуть
надані з дотриманням його строків і умов;

рамбурсируючий банк — банк, який назначається банком-емітентом для
здійснення відшкодування по акредитиву.

Акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортного виторгу, що максимально відповідає інтересам експортера.

Існує кілька видів акредитивів у іноземній валюті (табл. 5.2).

Таблиця 5.2.

Види акредитивів у іноземній валюті

Критерії розподілення

Вид

акредитиву

Характеристика виду акредитиву

1

2

3

За способом зміни або анулювання

Відзивний Безвідзивний

Може бути в будь-який момент анульований або змінений банком-емітентом без попередження і надання повідомлення бенефіціару. Такий акредитив не дає переваг і гарантій експортеру.

Не може бути в будь-який момент анульо -ваний або змінений банком-емітентом без згоди підтверджуючого банку і бенефіціара.

Джерела оплати

Покритий Непокритий

За яким банк-емітент відкриває і одночасно переказує валюту. Тобто забезпечений власними грошовими коштами заявителя (п. 1.4 Положення №514).

Який банк відкриває, але не переказує валюту і дає тільки зобов'язання про сплату тратти. Акредитив, який не забезпечений власними грошовими коштами заявителя (може здійснювати розрахунки за рахунок кредитів. П.1.4 Положення №514).

За наявності обов'язків третього банку

Підтверджений

Непідтвер-джений

Уповноважений чи будь-який третій банк на прохання банку, що відкрив акредитив поряд з останнім бере на себе відповідальність за платіж з акредитива при виконанні експортером усіх необхідних умов. Гарантій не треба, але банк має ретельно перевірити за зовнішніми ознаками дійсність акредитиву.

За способом виконання

Шляхом здійснення платежу по пред'явленню відповідних документів

Засоби по акредитиву уповноважений банк-емітент перераховує бенефіціару тільки тоді, коли надійдуть документи і перевіриться їх відповідність умовам акредитиву (п.п. 5.5 Положення №514).

За способом виконання

Шляхом здійснення платежу з розстрочкою

Шляхом^ здійснення змішаного платежу

Аналогічно акредитиву по пред'явленню. Різниця тільки стосується того, що оплату по ньому здійснюють в строк, який обумовлений на підставі вказівок акредитиву (п.п. 5.6 Положення №514). Використовуються попередні варіанти.

Шляхом акцепту перевідних векселів (тратт)

Шляхом него-ціонування

Якщо акредитив виконують, акцептуючи вексель (тратту) (документи щодо акредитиву надходять разом з траттою), то уповноваже -ний банк-емітент, перевіривши документи, ак -цептує вексель (тратту) і враховує по ньому засоби) на позабалансовому рахунку «Акцеп -ти, які надані банком». В день, коли наступить строк платежу, вказаний у векселі, банк перерахує кошти по акредитиву на користь бенефіціара (п.п. 5.7 Положення №514). Банк здійснює придбання (облік) перевідного векселя проти передбачених документів, врахо -вуючи те, щоб були дотримані умови акредитиву.

За територією розташування бенефіціара і замовника

Експортний Імпортний

Іноземний банк-емітент відкриває його на користь бенефіціара, розташованого на тери -торії України (п.п. 1.4 Положення №514). Уповноважений банк-емітент відкриває його за дорученням замовника акредитива або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого в Україні або за її межами, за умови , що буде відкритий трансферабельний (перевідний) акредитив (п.п. 1.4 Положення №514).

Найбільш поширене використання серед акредитивів за способом виконання — акредитив по пред'явленню, за який розраховуються з бенефіціаром безпосередньо після пред'явлення документів, а також акредитив зі змішаним платежем.

Крім перелічених акредитивів у світовій практиці застосовуються такі види акредитивів:

-револьверний (поновлювальний) акредитив автоматично відновлюється банком-емітентом на колишніх умовах до початкової суми. Такий акредитив зручний при сплаті серії постачань товарів, тобто коли вони надходять частками через визначений інтервал часу.

Револьверні акредитиви бувають кумулятивні і некумулятивні.

Під час використання кумулятивного акредитиву переносять залишок з одного періоду на наступний період.

За використання некумулятивного акредитиву повертають невикористаний залишок;

-резервний акредитив — це обов'язок банку сплатити по акредитиву на користь бенефіціара гарантійну суму, тобто коли заявник не виконає своїх обов'язків перед бенефіціаром. Резервний акредитив має характер гарантії. Найчастіше його використовують у США, де банкам забороняють емітувати гарантії в тій формі, в якій їх випускають європейські банки. Коли заявник не виконує своїх обов'язків, акредитив втрачає свою силу під час закінчення строку його дії. Віддають перевагу резервному акредитиву ніж банківським гарантіям, тому що він дозволяє запобігти юридичних ризиків, які пов'язані з національним законодавством, згідно з яким випускають гарантії;

- акредитив з червоною смугою — в даному випадку бенефіціара авансують в межах акредитиву, поки він не відвантажить товар. Аванс може бути передбачений на фінансування виробництва або на закупівлю товару;

- компенсаційний акредитив (бек-ту-бек) — акредитив для транзитної торгівлі. Банк посередника відкриває допоміжний (другий) акредитив під забезпечення першого (як правило, безвідзивного і підтверджувального) на користь посередника.

Цей вид акредитиву використовують тоді, коли необхідно перевести акредитив на умови, які відрізняються від тих, що записані в Уніфікованих правилах. Наприклад, якщо перший акредитив відкритий у другій валюті, ніж це передбачено контрактом на постачання товарів. Документи по компенсаційному акредитиву не можуть використовуватися для надходження платежу по першому акредитиву;

- трансферабельний (перевідний) акредитив — передбачає передачу прав на надходження засобів по акредитиву одному або декільком особам. По купець відкриває на користь торгового посередника (першого бенефіціара) безвідзивний документарний трансферабельний акредитив. Після чого посередник може доручити банку перевести акредитив (повністю або частково) на користь свого постачальника (другого бенефіціара). Других бенефіціарів
може бути багато, але перевести акредитив дозволяється тільки один раз.

Цей акредитив можна застосовувати коли український посередник має контракти з покупцем-іноземцем і продавцем-іноземцем в одній валюті. Але українські банки, які обслуговують посередника, тоді вимагають щоб:

заявитель відкрив акредитив у банку-емітенті, щоб перевести покриття в український банк;

акредитив підтвердив першокласний або рамбурський банк;

акредитив відкрив першокласний банк.

Документарний акредитив — це угода, в силу якої банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта або від свого імені, повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або оплатити (акцептувати чи негоціювати) тратти проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови акредитиву.

У міжнародній торгівлі документарні акредитиви виконують подвійну функцію: методу платежу та методу фінансування (комерційний кредит) (рис. 5.4).

Схема реалізації акредитиву з експорту

Рис. 5.4. Схема реалізації акредитиву з експорту

  1.  Український експортер й іноземний покупець укладають зовнішньоекономічний договір (контракт), що передбачає платіж за допомогою документарного акредитиву.
  2.  Іноземний покупець звертається з заявою в банк-емітент із проханням виставити акредитив на користь продавця (експортера).
  3.  Іноземний покупець забезпечує підтвердження акредитиву іншим банком-кореспондентом уповноваженого банку, якщо акредитив відкритий банком-емітентом, що не є кореспондентом уповноваженого банку.
  4.  Емітент-банк - емітент запитує уповноважений банк (авізуючий банк) авізувати акредитив.
  5.  Авізуючий банк сповіщає українського експортера про те, що йому відкритий акредитив.
  6.  Український експортер відвантажує на адресу іноземного покупця товари. Український експортер надає в уповноважений банк документи, що свідчать про відвантаження товару.
  7.  Уповноважений банк перевіряє документи й здійснює платіж за акредитивом.

Уповноважений банк направляє документи в банк-емітент.

10. Банк-емітент перевіряє документи й надає відшкодування уповноваженому банку.

У контракті мають бути чітко визначені всі умови майбутнього акредитиву:

  1.  Коли експортер має дати своєму банку інструкції про відкриття акредитиву (зазвичай 15-45 днів до початку відвантаження товару; або через декілька днів з дати підписання контракту).
  2.  Коли експортер має повідомити імпортера про готовність товару до
    відвантаження.
  3.  Коли банки будуть виступати в ролі емітента.
  4.  Які документи, що свідчать про здійснення відвантаження, має на
    дати експортер у свій банк, щоб одержати гроші за товар.
  5.  Який строк дії акредитиву, тобто протягом якого часу експортер може одержати гроші проти наданих документів (зазвичай від ЗО до 150 днів,
    але не більш одного року).
  6.  Вид акредитиву.
  7.  Спосіб виконання акредитиву (шляхом негайного платежу
    по пред'явленні документів, платежу з розстрочкою в обумовлений термін
    і т. п.).
  8.  Інші умови, залежно від виду акредитиву.

У розрахунках по українському експорту акредитиви відкривають, як правило, іноземні банки з авізуванням їх через державні банки. Найвигіднішим у такому випадку є призначення уповноваженого українського банку виконавчим. Він отримує можливість вимагати суми платежів від банку-емітента або третього (рамбурсувального) банку максимально швидким способом. Якщо експортний акредитив виконується іноземним банком, отримання платежу може затриматися на тривалий період через недосконалу роботу пошти.

Разом з заявою на відкриття акредитиву заявник надає уповноваженому банку-емітенту оригінал і завірену копію зовнішньоекономічного договору. Його розділ «Порядок проведення розрахунків» повинен містити ті самі вимоги, що і заява на акредитив.

При розрахунках по імпорту слід використовувати акредитиви, які передбачають платежі в українському банку-емітенті проти надходження від іноземного експортера документів. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів державних організацій та банків на рахунках іноземних банків.

Акредитивна форма розрахунків може здійснюватися як за товари (послуги), що експортуються з України, так і за товари (послуги), що імпортуються в Україну.

Документарний акредитив є лише методом платежу (формою розрахунків). Як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту може використовуватися іноземна або національна валюта України.

Облік розрахунків акредитивами ведеться на рахунках 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» та 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» — у разі відкриття покритого акредитиву, на рахунках 601 «Короткострокові кредити банків в національній валюті» та 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті» — у разі відкриття непокритого акредитиву.

Розрахунки в іноземній валюті здійснюються тільки через уповноважені банки, а розрахунки у національній валюті України з іноземними контрагентами можливі тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Для резидентів розрахунки акредитивами (з точки зору оподаткування) вигідніші покупцеві. Натомість, постачальник ризикує здійснити іммобілізацію власних оборотних коштів, якщо протягом звітного періоду сума грошових коштів по відвантажених товарах не буде списана з акредитиву покупця.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна для експортера, бо це тверде і надійне забезпечення платежу, отриманого, як правило, до початку відвантаження. Здійснення платежу за акредитивом не пов'язане зі згодою покупця на оплату товару. Крім того, експортер має можливість отримати платіж по акредитиву максимально швидким способом. Врешті-решт, бенефіціар може отримати під заставу акредитиву пільговий кредит банку. В той же час, акредитив вважають найскладнішою формою розрахунків для експортера, оскільки отримання платежу пов'язане з правильним оформленням документів і своєчасним поданням їх у банк. Таким чином, можна визначити основні переваги: - надійність, гарантія оплати;

  •  вивільнення оборотних коштів (за умов використання банківської
    гарантії) для імпортера і швидкість отримання виторгу для експортера;
  •  частіше безваріантна форма розрахунку по експортно-імпортних
    операціях;
  •  використання акредитиву при податковому маневруванні.

Основними недоліками акредитивної форми розрахунків для контрагентів є, по-перше, певні витрати часу на проведення документів через банк і, по-друге, висока вартість акредитиву. За проведення операцій (відкриття, авізування, підтвердження, прийом та перевірку документів по акредитивах) банки стягують комісію, яка залежить від суми акредитиву.

Найпростіший акредитив (відкриття, перевірка, платіж) обійдеться імпортеру мінімум у 0,6% суми угоди, але не менше ніж 200 доларів СІЛА. При здійсненні складних акредитивних операцій комісійні можуть складати від 1% до 2%. Частку витрат (причому значну) бере на себе експортер. У середньому банкам-посередникам дістається близько 3% вартості контракту.

В міжнародній практиці за послуги банку-емітента платить імпортер, а за послуги банку-бенефіціара платить експортер.

Якщо акредитив передбачає складні розрахунки або збільшення їх кількості, то банки залишають за собою право збільшувати комісійні в 1,5-2 рази. У випадку анулювання акредитиву комісійні не повертаються.

Таким чином, недоліками акредитиву є:

великі комісійні банків (до 3%);

  •  тривале вивільнення оборотних коштів за необхідності їх депонування (покриття акредитиву);
  •  можливість невиконання акредитиву через формальну неточність
    у документах або різночитаннях з боку банків;
  •  складність розрахунків, можливість шахрайства на якомусь етапі.

В загальному обсязі міжнародних розрахунків частка акредитивної

форми незначна. Серед українських підприємств такій формі розрахунків надають перевагу експортери, що постачають свою продукцію в країни, які розвиваються, законодавство яких обмежує застосування прямого переказу і виходячи з вимог покупця для забезпечення умов торговельної угоди.

На більш поширене використання акредитивної форми розрахунків в Україні впливає:

  •  використання акредитиву тільки через платіж бенефіціару;
  •  неможливість переказу акредитиву, тобто розрахунків з іншими бенефіціарами;
  •  строк акредитиву, що виставляється, не має перевищувати 15 днів.

Інкасо — це доручення продавця своєму банку одержати від покупця проти товарних документів гроші й перерахувати їх продавцю.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється «Уніфікованими правилами інкасо», прийнятими в 1978 році Міжнародною торговельною палатою.

Згідно з уніфікованими правилами, інкасо означає операції, які здійснюються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою:

  •  отримання акцепту і платежу;
  •  надання документів проти акцепту і платежу;
  •  надання документів на інших умовах.

При інкасовій формі розрахунку експортер після постачання товару передає в банк своєї країни, що інкасує, комплект товарних документів із прикладеним до них інкасовим документом.

Банк, що інкасує, пересилає комплект документів байку платника, що, у свою чергу, пред'являє їх імпортеру для перевірки. Якщо документи відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку свою згоду на оплату поставлених товарів. Повідомлення про зарахування на кореспондентський рахунок банку імпортера суми є підставою для розрахунків з експортером. Недолік інкасо з позиції експортера полягає в тому, що він спочатку має відвантажити товар, а потім передати документи в банк й очікувати виконання зобов'язань покупцем про сплату. Для зменшення ризику неплатежу експортер має наполягати на наданні банківської гарантії платежу.

Крім банківської гарантії, забезпечення платежу здійснюється шляхом застосування телеграфного інкасо. При телеграфному інкасо банк експортера виплачує йому виторг за товар негайно чи через визначений термін після одержання документів на інкасо, сповіщаючи свій банк за телеграфом, з яким він повинен мати спеціальний договір про телеграфне інкасо.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, поділяються на дві групи:

  •  фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні
    розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів
    готівкою);
  •  комерційні документи (рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв'язку з цим, визначають два види інкасо:

  1.  Чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів.
  2.  Документарне інкасо, тобто інкасо тільки комерційних документів,
    іноді супроводжуваних комерційними документами, або інкасо тільки
    фінансових документів.

Документарне інкасо це інкасо фінансових документів, супроводжуваних товарними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки товарних документів, представляє собою доручення експортера банкові одержати від імпортера суму коштів, належних за контрактом (взамін за передані останньому товарні документи), і перерахувати її експортерові.

Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (векселя, чеки, розписки й інші документи, використовувані для одержання платежів), коли вони не супроводжуються товарними документами.

При чистому інкасо банк-ремітент приймає від довірителя-експортера вищевказані фінансові документи, а банк, що представляє у країні платника, пред'являє платнику інкасовані фінансові документи до оплати.

Залежно від операції, документарне інкасо може бути імпортним та експортним.

Імпортне інкасо — банк-імпортер, одержавши від банку-експортера товарні документи, у визначений термін передає їх імпортерові і стягує з його рахунку належну імпортерові суму.

Експортне інкасо — банк-експортер одразу ж після пред'явлення продавцем товарних документів оплачує йому вартість відвантаженої продукції з наступним отриманням відповідної суми від банку-імпортера, який, в свою чергу, отримує гроші від покупця.

Інкасова форма розрахунків певною мірою вигідна експортеру тим, що (банки захищають його право на товар до моменту оплати документів, або акцепту тратт (якщо, звичайно, експортер не дав інструкції про видачу документів без оплати).

Інкасова форма розрахунків також вигідна імпортерам, оскільки вона припускає оплату реально поставленого товару, а витрати з проведення інкасової операції є відносно невеликими.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість обігу документів через банки і, відповідно, періоду їх сплати (акцепту), який може тривати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитися від оплати представлених документів або не мати дозволу на переказ валюти за кордон.

В останньому випадку експортер понесе витрати, що пов'язані із зберіганням вантажу, його продажем третій особі або транспортуванням назад у свою країну, звичайний розрив у часі між відвантаженням товару і отриманням валютного виторгу, особливо при тривалому транспортуванні вантажів.

Розрахунки в формі інкасо дають змогу банкам здійснювати контроль за своєчасністю отримання платежу, однак банки, як правило, не мають реальних важелів впливу на імпортера з метою прискорення оплати (акцепту) документів.

Відкритий рахунок — це найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що вона не дає йому жодних гарантій своєчасного одержання платежу. Експортер поставляє покупцю товар разом з товаророзпорядчими документами й записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого на покупця рахунку суму купівлі.

Імпортер записує суму придбання в кредит товарів на рахунок постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер має оплатити вартість товару шляхом банківського переказу, чеком чи векселем. Після оплати сторони роблять у своїх бухгалтерських документах оборотні

записи.

По відкритому рахунку розраховуються в основному за товари поставлені на консигнацію, а також з продажу запасних частин до раніше поставленого устаткування чи машин.

Банківський переказ - спосіб перерахування грошей. Здійснюється на основі платіжного доручення шляхом перерахування грошей з банківського рахунку платника на рахунок одержувача.

Банківські перекази здійснюються в безготівковій формі, тобто за допомогою платіжних доручень, які адресуються одним банком іншому (іноді через банківські чеки чи інші платіжні документи).

Банк одержувача банківського переказу керується конкретними вказівками, викладеними в платіжному дорученні, в якому може міститись умова про оплату бенефіціару відповідних сум проти надання ним вказаних комерційних та фінансових документів чи проти надання розписки (документарний або умовний переказ).

Схема здійснення банківського переказу представлена на рис. 5.5.

Рис. 5.5. Схема здійснення банківського переказу

Банки несуть дуже мінімальну відповідальність за умов банківського переказу і відшкодують мінімальні комісійні.

В заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон - застосовується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою або каналами SWIFT.

SWIFT - це міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу.

Ця форма розрахунків більш вигідною є для імпортера, бо останній отримує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

Інколи імпортери здійснюють авансові платежі згідно контракту, в якому у розділі «Умови платежів» зазначені відсотки вартості контракту авансом. Але переказ коштів авансом невигідний імпортеру, тому що це є прихованою формою кредитування експортера. Крім того виникає ризик для імпортера у випадку порушення строків постачання експортером товарів. Між тим, існують такі засоби захисту імпортера від ризику втрати коштів:

  •  банківська гарантія на повернення авансу (банком повертається сума авансу з сумою відсотків, отриманих за весь період користування кош
    тами);
  •  документарний, або умовний, переказ (банк експортера (бенефіціара)
    здійснює фактичну сплату авансу на його рахунок тільки проти надання
    транспортних документів на відвантаження. Крім того, обов'язково вказується період, протягом якого здійсниться відвантаження і буде пред'явлений відповідний документ).

Вексель  - цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити у визначений строк певну суму грошей власнику векселя (векселеотримувачу).

Вексель - це цінний папір, оформлений у суворій відповідності з вимогами закону й утримуючий абстрактне грошове зобов'язання. В розрахунках векселями беруть участь такі суб'єкти:

  •  векселедавець (трасант);
  •  векселеодержувач (ремітент);
  •  платник (трасат — той, кому платник дає наказ платити).

При розрахунках застосовується простий і переказний вексель (тратта). Частіше зустрічається переказний вексель, що являє собою безумовну пропозицію трасанту (кредитору), адресоване трасатові (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений строк зазначену у векселі суму.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, що іменується векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору визначену грошову суму в обумовленому місці у визначений строк.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 05.04.2001 р. №2374-111 «Про обіг векселів в Україні» (далі — Закон), який визначає особливості обігу векселів в Україні, резиденти можуть видавати та індосирувати векселі, як перевідні, так і прості, в іноземній і вітчизняній валюті для здійснення розрахунків з нерезидентами по зовнішньоекономічних договорах (контрактах), згідно з валютним законодавством України.

Умови проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом з застосуванням векселів обов'язково має відображатися у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).

При цьому видавати вексель (перевідний або простий) можна тільки для оформлення грошового боргу за фактично доставлені товари, виконані роботи, надані послуги (ст. 4 Закону).

У випадку видачі (передачі) векселя відповідно з договором закінчуються грошові обов'язки щодо платежу по цьому договору і виникають грошові обов'язки щодо платежу по векселю.

Відповідно до ст. 7 Декрету КМУ від 19.02.93 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет), в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торгового обігу в якості засобів платежу використовується іноземна валюта.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгового обігу у валюті України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

В той же час, відповідно до інструктивного листа Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 26.04.93 р. № 19029/730, положення ст. 7 Декрету про використання в розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не впливає на розрахунки з нерезидентами країн зони функціонування рубля (за винятком Естонії), які можуть здійснюватися і в українській валюті, якщо це передбачено контрактами.

Враховуючи вищезазначене, якщо умовами зовнішньоекономічного контракту передбачено проведення розрахунків між резидентом України і резидентом країни зони функціонування гривні за товари, які надійшли з застосуванням векселя і оплата по векселю здійснюється в національній валюті України, то така операція не потребує індивідуальної ліцензії Національного Банку України. В іншому випадку, якщо розрахунки будуть проводитися з резидентами інших країн, то така операція потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного Банку України (якщо резидент-кредитор може поступитися резиденту-боржнику правами вимог до нерезидента з дальшим заліком зустрічних вимог, то виникає можливість запобігти передачі векселя і отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України).

Резидент має право виписувати на користь нерезидента за імпортною операцією простий вексель. Поставка товарів (робіт, послуг) може проводитись після виставлення резидентом векселя.

Вексель може бути виписаний на користь постачальника-нерезидента і після поставки товарів (робіт, послуг).

При здійсненні вексельної форми розрахунків за експортними операціями строк зарахування виторгу в іноземній валюті на рахунок резидента-експортера в уповноваженому банку не має перевищувати законодавчо встановлений, тобто 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції.

Останнім часом найбільш поширено стали використовуватися податкові векселі. Особливо він використовується вітчизняними підприємствами, які займаються експортом та імпортом товарів.

Платники ПДВ під час імпорту товарів на митну територію України, за умови оформлення вантажної митної декларації (ВМД), можуть з власного бажання надати органам митного контролю простий вексель (податковий вексель) на суму податкових зобов'язань, який має бути обов'язково підтверджений комерційним банком шляхом авалю, тобто банк-поручитель має сам оплатити грошовими коштами авальований вексель.

Але існує обмеження на застосування податкових векселів при здійсненні операцій з імпорту підакцизних товарів, які належать до товарних груп 1-24 УКТ ЗЕД, а також на операції з імпорту на митну територію України інших товарів особами, які були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, в якому були здійснені такі імпортні операції, або вони є суб'єктами оподаткування за правилами, встановленими законодавством з питань спрощеної системи оподаткування.

Порядок випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму ПДВ під час ввезення (пересиланні) товарів на митну територію України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 р. №1104.

Обмеження використання векселів:

  •  ввезення підакцизних товарів (крім тютюнової сировини);
  •  ввезення товарів, які належать до товарних груп 1-24 гармонізованої системи опису і кодування товарів.

Особливості використання податкового векселя:

  •  податковий вексель має індивідуальний характер;
  •  сума податкових зобов'язань, на яку виписується податковий вексель не може бути оплачена частково грошовими коштами, а частково податковим векселем. Крім того, вексель видається на кожну ВМД окремо;
  •  видача векселя здійснюється під час митного оформлення документів у строк, який встановлений для оплати ПДВ;
  •  податковий вексель складається у 3-х екземплярах. Перший екземпляр заповнюється винятково на вексельному бланку відповідно до Правил №528, який придбався підприємством у банку. Другий і третій екземпляри являють собою ксерокопії чистого, незаповненого оригіналу вексельного бланка.

Перший екземпляр векселя відсилається митницею в податкові органи, в якому платник податків зареєстрований як платник ПДВ. Другий екземпляр залишається в митних органах. Третій екземпляр — у векселедавця;

- податковий вексель в обов'язковому порядку належить забезпеченню комерційним банком шляхом аваля.

Податковий вексель має індивідуальний характер. Таким чином, обов'язки з їх погашення не можуть бути передані іншим особам, вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту і по ньому не передбачається нарахування відсотків.

Погашення податкового векселя

Відповідно до нової редакції другого абзацу п. 11.5 закону «Про ПДВ», сума, яка вказана в податковому векселі, включається у суму податкових зобов'язань платника в тому податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день із дня видачі такого векселя органу митного контролю.

При цьому податковий вексель вважається погашеним, а сума, яка вказана у векселі, окремо до бюджету не платиться, а враховується в розрахунках податкового зобов'язання за результатами податкового періоду, в якому вексель погашався. Таким чином, погашеною вважається та сума, яка включена до складу податкового зобов'язання.

Під час погашення векселя виникають дві ситуації:

  1.  Довгострокове погашення;
  2.  Погашення в строк.

При достроковому погашенні, відповідно до законодавства, платник податку може відповідно до самостійного рішення достроково погасити вексель шляхом перерахування грошових коштів до бюджету. При цьому вказується сума грошових коштів, яка включена до складу податкового кредиту

платника в тому податковому періоді, в якому здійснилося таке погашення і, таким чином, сума погашення не включається до складу його податкових зобов'язань.

Типовий облік погашення векселя відображено у табл. 5.5-5.6.

Таблиця 55.

Облік дострокового погашення векселя грошовими коштами

№п/п

Зміст господарських операцій

Кореспонденція рахунків

дебет

кредит

1

Видано податковий вексель під час увезення товару на територію України

643

621

2

Достроково оплачено грошовими коштами виданий податковий вексель

641

311

3

Погашено податковий вексель

621

643

Таблиця 5.6.

Облік погашення векселя у визначений строк

№ п/п

Зміст господарських операцій

Кореспонденція рахунків

дебет

кредит

1

Видано податковий вексель під час увезення товару на територію України

643

621

2

Сума векселя включена до податкових зобов'язань у періоді, на який припадає 30-й календарний день із дня видачі такого векселя органу митного контролю

621

641

3

Сума векселя включена до податкового кредиту в період наступний за періодом погашення податкового векселя

641

643

Питання для самоперевірки

  1.  Поняття міжнародних розрахунків.
  2.  Характеристика основних способів платежу.
  3.  Види та форми міжнародних розрахунків.
  4.  Суть акредитивної форми розрахунків.
  5.  Види акредитивів , порядок їх здійснення.
  6.  Види інкасо. Порядок здійснення розрахунків  у формі інкасо.
  7.  Порядок здійснення розрахунків векселем.
  8.  Суть факторингових операцій.
  9.  Порядок здійснення міжнародних розрахунків у формі відкритого рахунку.
  10.  Які існують недоліки під час застосування різних видів міжнародних розрахунків?

ТЕМА 6 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

6.1. Загальна характеристика цін по експортно-імпортним операція

6.2. Мине оформлення зовнішньоекономічних операцій

6.3. Порядок формування цін

6.1. Загальна характеристика цін по експортно-імпортних операціях

За характером здійснення зовнішньоекономічні операції поділяються на експортні та імпортні, які охоплюють різні сфери взаємовідносин економічного, фінансового і правового характеру між партнерами і які здійснюються на підставі зовнішньоекономічних угод.

Різноманітність видів зовнішньоторговельних угод у світовій торгівлі дуже тісно пов'язані з предметом угоди (товар, послуги, результат інтелектуальної діяльності, оренда обладнання тощо), його особливостями (сировина, готова продукція) і організаційними формами торгівлі на світовому ринку, а також залежно від каналів збуту і характеру взаємовідносин між зовнішньоторговельними партнерами.

Однією з суттєвих умов контракту є ціна товарної продукції.

Найчастіше у міжнародних угодах застосовується поняття світової ціни.

Під світовими цінами розуміють ціни великих комерційних угод, які укладаються в найголовніших центрах світової торгівлі, що передбачають окремі, не пов'язані експортні та імпортні операції. При цьому платежі мають здійснюватись у вільноконвертованій валюті.

Ціна визначається кількістю грошових одиниць зазначеної валюти за одну кількісну одиницю товару, яка вказана в контракті.

Якщо за контрактом надходять товари різної кількості й асортименту, то ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного виду, сорту, марки. У таких випадках ціни на товари вказуються в додатках до контракту — специфікаціях. При постачаннях комплектного устаткування в специфікаціях вказується ціна на кожний комплектуючий виріб.

Експортні постачання товару за даною ціною будуть найбільш ефективні, якщо ціна покриває прямі витрати, компенсацію непрямих витрат віднесених на товар, приносить прибуток, є конкурентоспроможною та забезпечує місце на ринку.

Загострення конкуренції на світовому ринку змушує держави обмежувати імпорт у країну товарів за цінами нижче світових. Вони вводять різні

антидемпінгові мита, що підвищують вартість імпорту, і можуть через свої антидемпінгові органи змусити експортера підвищити ціну на товар. В Україні однією з умов виходу на зовнішній ринок є відповідність контрактних цін індикативним цінам. Перелік товарів, на які встановлюються індикативні ціни, погоджується в установленому порядку і затверджується наказом Міністерства економіки України.

Індикативні ціни — ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту (імпорту) на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов постачання та умов здійснення розрахунків, визначених згідно із законодавством України, а також якісних показників товару, які затверджено Міністерством економіки України.

Якщо по сировинних товарах світову ціну визначають основні країни-постачальники, то стосовно готових виробів й устаткувань вирішальну роль відіграють провідні фірми, що виробляють й експортують визначені типи й види виробів.

Встановлення ціни зовнішньоекономічного контракту є дуже відповідальним моментом здійснення зовнішньоекономічних операцій.

При встановленні ціни товару в контракті визначаються одиниці виміру, за якими встановлюється ціна, базис ціни, спосіб визначення і фіксації ціни, рівень ціни.

Фахівцями Держзовнішінформу, згідно з переліком індикативних цін, проводиться моніторинг відповідних ринків, для чого використовуються такі джерела інформації:

  •  біржові котирування (ціна товарів, що є об'єктом біржової торгівлі);
  •  ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції
    (ціни, які близькі до котировок на біржах);
  •  довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі відео, комп'ютерних, електронних та інших подібних банків
    даних та мереж;
  •  статистичні дані митних, фінансових, банківських, інформаційних та
    інших державних органів і установ та недержавних організацій України;
  •  комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, підприємств, порівняльні індекси цін;
  •  звіти та довідки торговельно-економічних місій у складі посольств
    України за кордоном;
  •  контрактна практика поставок товарів, що підлягають реєстрації
    у Міністерстві економіки України;
  •  прейскуранти та відпускні ціни українських товаровиробників.

За способом фіксації розрізняють тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі ціни (рис. 6.1).

Ціни попередніх угод використовуються у випадку стабільності цін і, насамперед, на промислову сировину, а також машини й устаткування.

Найбільш докладним критерієм для визначення рівня цін у контракті є ціни фактичних угод та ціни пропозицій фірм-конкурентів.

Одним з дієвих факторів успішного виходу на ринок в умовах твердої конкуренції є надання покупцю визначених пільг у вигляді знижок на ціни. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання й платежу, взаємин з покупцем, кон'юнктури ринку в момент угоди. Існують такі найбільш поширені види знижок.

 Рис. 6.1. Способи фіксації цін

Спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш зацікавлений продавець. Такі ж знижки роблять у тих випадках, коли продавець виходить на даний ринок, з даним товаром і збирається продати пробну партію товару.

Загальна (проста) знижка нараховується з прейскурантної чи довідкової ціни. Проста знижка з прейскурантної ціни на серійні машини й устаткування складає зазвичай 20-40%. Проста знижка на промислову сировину складає близько 5%.

Прогресивна (оцтова) знижка — це знижка за кількість. Вона застосовується до серійних замовлень виробів, до яких експортери виявляють великий інтерес, тому що при виготовленні великої кількості машин того самого типу знижуються витрати на одиницю продукції. Розмір знижки досягає 10-15%.

Дилерські знижки надаються своїм постійним представникам та посередникам, агентам, оптовим торговцям. Вони дуже поширені при продажі автомобілів, тракторів, стандартного устаткування й оргтехніки; коливаються в залежності від марки товару і складають 30% від ціни, за якою сам продавець реалізує товари вроздріб.

Знижки («Сконто») — знижки при розрахунках раніше терміну, який передбачений контрактом і готівкою. У тих випадках, коли довідкова ціна передбачає короткострокові кредити, а покупець готовий оплатити товар готівкою, він може одержати таку знижку. Розмір такої знижки складає 3-5% вартості угоди.

Бонусна знижка, чи знижка за оборот, надається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію визначеної кількості виробів (оптом). Такі знижки досягають 8% вартості обігу.

Сезонні знижки застосовуються під час продажу товару поза сезоном, їх розмір залежить від характеру товару.

6.2 Митне оформлення зовнішньоекономічних операцій

Основна мета митного оформлення – підтвердження свідоцтв, отриманих під час митного контролю товарів, які перетинають митну територію України, і оформлення результатів такого контролю.

Митне оформлення починається з надання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю документів і свідоцтв про товари, а саме:

  1.  документів, які підтверджують повноваження декларанта на здійснення процедур декларування товарів;
  2.  облікової картки суб’єктів ЗЕД;
  3.  товаросупровідних документів;
  4.  сертифікатів та інших дозвільних документів;
  5.  реєстру документів.

Процедура митного контролю і митного оформлення товарів, з використанням ВМД, складається з трьох етапів.

I етап митного оформлення

Перший етап – це оформлення ВМД. В цей час посадові особи митних органів здійснюють звірення відповідності даних, які внесені декларантом до граф ВМД, з даними, які є у документах і надаються разом з нею. Здійснюється перевірка наявності усіх документів, зазначених в реєстрі.

За відсутності зауважень митні органи здійснюють прийом ВМД до оформлення шляхом завірення штампом «Під митним контролем» на всіх листах ВМД, а також їй надається реєстраційний номер.

Послідовність митного оформлення на першому його етапі:

  •  звірення електронної копії ВМД з даними у ВМД на паперових носіях;
  •  перевірка відповідності товарної номенклатури Митному тарифу України при класифікації товарів, тобто перевіряється правильність визначення кодів товарів відповідно до УКТЗЕД (особливо перевіряється визначення митної вартості);
  •  перевірка правильності нарахування податків і зборів, а також контроль за надходженням грошових коштів;
  •  контроль за всіма попередніми процедурами, а також контроль за правильним застосуванням заходів нетарифного регулювання ЗЕД.

II етап митного оформлення

Якщо митними органами приймається рішення про митний огляд товарів ще на першому етапі, то ця процедура здійснюється обов’язково у присутності власника, який здійснює переміщення товарів через митницю України і декларанта. За результатами огляду складається Акт про проведення митного огляду товарів.

III етап митного оформлення

Здійснюється нарахування та стягнення зборів за митне оформлення товарів.

Митне оформлення товарів у повному обсязі і їх пропуск через митницю України можуть здійснюватися тільки після оплати відповідних митних платежів.

Платежі при переміщенні товарів через митний кордон:

1) Сукупність митних платежів:

  •  мито;
  •  ПДВ;
  •  акцизний податок;
  •  збори за митне оформлення.

2) Збори за надані послуги:

  •  збори за видачу кваліфікаційного атестату спеціалісту з митного оформлення;
  •  збори за зберігання товару;
  •  збори за митне супроводження вантажу;
  •  оплата за інформаційні та консультативні послуги;
  •  оплата за участь в митному аукціоні.

Митна територія – територія, на яку поширюється юрисдикція митних органів у сфері регулювання митної справи.

Відповідно до ст. 1 Митного кодексу України, митним режимом є сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи і які визначають порядок переміщення товарів через митницю України і обсяг митних процедур, здійснених залежно від заявленої мети такого переміщення.

Залежно від мети переміщення товарів через митницю і на підставі документів, які подаються митному органу, визначаються 13 видів митного режиму: імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт, транзит, митний склад, тимчасове ввезення (вивезення), спеціальна митна зона, магазин без митної торгівлі, переробка на митній території України, переробка за межами митної території України, знищення або руйнування, відмова на користь держави.

Мито – обов’язковий внесок, який стягується митними органами України при ввезенні товарів на митну територію країни або вивезенні товару з цієї території та який є невід’ємною умовою такого ввезення та вивезення.

Мито стягується митними органами, і являє собою податок на товари та інші предмети, які перетинають митницю України.

Мито класифікується:

1. За способом нарахування:

  •  адвалорне мито, яке нараховується у відсотках від митної вартості товарів та інших предметів, на які нараховується мито;
  •  специфічне митно, яке нараховується у визначеній сумі коштів на одну одиницю товарів та інших предметів, на які нараховується мито;
  •  комбіноване мито, до складу якого можна віднести і адвалорне, і специфічне.
  1.  За об’єктом стягнення: імпортне, фіскальне, експортне, транзитне.
  2.  За сферою діяльності: антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне (сезонне, протекціоністське).
  3.  За походженням: автономне, конвенційне, преференційне.
  4.  За типами митних ставок: постійні, змінні.

Митні тарифи класифікуються за загальною ознакою.

Генеральне (граничне) ввізне мито – застосовується до товарів із країн, в торговельно-політичних відносинах з якими Україна використовує режим найбільшого сприяння нації, встановлений законодавчими органами.

Преференційні тарифи – пільгові застосовуються, наприклад, до слабо розвинутих країн.

Конверсійні тарифи – тарифи, які встановлюються в результаті угоди між країнами.

Автономні тарифи – тарифні ставки, що встановлюються самостійно кожною країною.

Також бувають:

Прості – складаються із одного стовпчика, в якому митні ставки не диференціюються в залежності від країни виникнення товару. В цих випадках застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, які передбачені Єдиним митним тарифом України.

Складні – пільгові ставки застосовуються до слаборозвинених країн або до країн, які користуються в Україні режимом найбільш сприятливим, який визначає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн мають пільги під час оплати мита.

Відповідно до ЗУ «Про єдиний митний тариф в Україні» розрізняють:

  •  ввізне мито (нараховується з товарів, які ввозяться в Україну);
  •  вивізне мито (нараховується з товарів, які вивозяться з України).

Вивізне мито застосовується для обмеженої кількості товарів. Основна мета – це обмеження об’ємів вивезення окремих товарів за межі України шляхом підвищення їх вартості після вивезення.

Базою для нарахування мита є митна вартість товарів, яка визначається на момент перетину митниці України.

Нарахування мита здійснюється митними органами за ставками, які встановлені Митним тарифом України, чинним на день подання ВМД.

Митний тариф – це зведення ставок мита, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон та систематизація відповідно до Товарної номенклатури ЗЕД.

Оплата може здійснюватися як у вітчизняній валюті України, так і в іноземній валюті за курсом, який діє на день подання митної декларації.

Митний збір нараховується за митне оформлення товарів та інших предметів, які перетинають кордон, а також за їх перебування під митним контролем.

До митних зборів, які нараховуються відповідно до ВМД, належать такі їх види:

  •  за митне оформлення товарів та інших предметів;
  •  за митне оформлення тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під обов’язки про його повернення безпосередньо ввезенням (вивезенням);
  •  за митне оформлення товарів під час транзиту;
  •  за митне оформлення товарів під час ввезення на митний ліцензійний склад;
  •  за перебування товарів та інших предметів під митним контролем;
  •  за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, які зберігають такі товари та інші предмети, або в неробочий час, який встановлений для митниці.

(Україна набула членства у СОТ 16.05.2008 р.)

При ратифікації вступу до СОТ митний збір здіймається за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, встановленим для митних органів. Вартість оформлення буде залежати від часу і дати оформлення: якщо воно проводиться в понаднормовий, нічний час і у вихідні дні – 40 дол. США, а якщо у світкові і неробочі дні – 50 дол. США. Ці суми встановлені за 1 час роботи однієї посадової особи митного органа під час митного оформлення однієї партії або одного транспортного засобу.

Митні збори мають бути оплачені до або на момент здійснення митного оформлення.

Разом з оплатою мита і митного збору суб’єкти ЗЕД, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, сплачуються акцизний податок. Обов’язки з оплати акцизного податку виникають також і у виробників підакцизних товарів, які реалізують такі товари. Але при реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту акцизний податок не стягується.

Акцизний податок розраховують:

  1.  за ставкою у відсотках до митної вартості імпортних товарів, яка збільшена на суму ввізного мита без урахування митного збору;
  2.  за твердими ставками у євро з одиниці імпортного товару.

Сума акцизного податку сплачується в нац. валюті.

Сума акцизного податку, якщо її встановлено у відсотках до митної вартості, яка збільшена на суму ввізного мита, обчислюється за формулою:

Саз = Вм х А,

де Саз – сума акцизного податку;

Вм – митна вартість;

А – ставка акцизного податку.

Сума акцизного податку, якщо її встановлено у грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товару, обчислюється за формулою:

Саз = Н х А,

де Н – кількість товару у фізичних одиницях виміру (л, кг).

Акцизним податком з метою застосування митних процедур називається непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, який включається до їх ціни.

Об’єктом оподаткування акцизом імпортних товарів є їх митна вартість з урахуванням суми ввізного мита.

При ввезенні підакцизних товарів на митну територію України акцизний податок сплачується разом з оплатою ПДВ і митом.

Товари, що ввозяться на митну територію України підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (20 %) незалежно від того, є імпортер платником ПДВ чи ні. Базою для нарахування ПДВ є митна вартість товару, сума сплаченого акцизного податку та ввізного мита. Митні збори до бази оподаткування ПДВ не включаються. Таким чином, сума ПДВ імпортних товарів визначається за формулою:

Спдв =(Вмаз +М) х 20%,

де Спдв – сума податку на додану вартість; М – сума ввізного мита.

Датою виникнення податкових зобов’язань щодо ПДВ при імпортуванні товарів є дата оформлення ввізної ВМД із зазначенням у ній суми податку, яка підлягає сплаті. Разом з тим, одночасно зі сплатою вказаного податку у суб’єкта господарювання виникає право на податковий кредит.

Об’єктом оподаткування при експорті є вивіз товарів за межі митної території України та надання послуг для їх використання за межами України. Ставка ПДВ під час експорту товарів і послуг складає 0 % до бази оподаткування.

Використання «нульової» ставки передбачає, що у підприємства виникають податкові зобов’язання в сумі, яка дорівнює «0», що означає виникнення податкового кредиту. ПДВ сплачений при експорті підлягає відшкодуванню з бюджету.

На сучасний момент єдиною умовою для одержання права на бюджетне відшкодування є оплата вартості товару українському постачальнику, а також наявність податкової накладної. Крім того, підставою для одержання податкового відшкодування є тільки ВМД.

Товари тільки тоді вважаються експортованими за межі митної території України, коли їх експорт підтверджено оформленою ВМД.

Вантажна митна деклараціязаява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Суб’єкти ЗЕД з 1 січня 2008 року декларують товари і транспортні засоби за допомогою нових бланків вантажно-митної декларації (ВМД):

  •  основний лист форми МД-2;
  •  додатковий лист форми МД-3;
  •  доповнення до ВМД форми МД-6:
  •  специфікація форми МД-8.

За рахунок цих дій вітчизняну документацію привели у відповідність зі стандартами країн Європейського Союзу.

6.3. Порядок формування цін

Правильний порядок формування цін – один з основних факторів, що забезпечують фінансову стабільність підприємства, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

При експорті та імпорті товарів слід розрізняти їх контрактну, фактурну, митну та облікову вартість.

Контрактна вартість – це продажна вартість експортних товарів у валюті контракту відповідно до базисних умов поставки.

Фактурна вартість – це вартість, яка фактично оплачена або підлягає оплаті або має бути компенсована зустрічним надходженням товарів і яка вказується в рахунку-фактурі, відповідно до умов ЗЕ договору купівлі-продажу.

Фактурна вартість відображається у ВМД в іноземній та національній валюті за курсом НБУ на дату її подання до митного органу.

При розрахунку витрат на транспортування до митниці України, якщо вони відповідно до умови постачання не були включені у вартість товару при доставці на безоплатній основі чи за допомогою транспортних засобів покупця, мають використовуватися дані б/о за калькуляцією транспортних витрат із включенням усіх необхідних статей чи елементів витрат. Якщо декларація заповнюється на товари декількох видів, то витрати на транспортування розподіляються між товарами різних найменувань пропорційно їхньої ваги.

У тому випадку, якщо витрати на перевезення даним видом транспорту відсутні, у митну вартість включається сума, розрахована виходячи з діючих на момент транспортування вантажу тарифів на перевезення вантажів відповідним видом транспорту.

З метою нарахування митних платежів, а також для визначення вартості товарів, включаючи нарахування штрафів і застосування санкцій за порушення митних правил, а також з метою митної статистики має бути визначена митна вартість товарів.

Митна вартість – вартість товару, яка визначається відповідно до положення ЗУ «Про єдиний митний тариф» і використовується винятково з метою митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Митна вартість імпортного товару – це фактурна вартість товару, визначена в національній валюті шляхом перерахунку суми в іноземній валюті за курсом НБУ на дату імпорту.

При визначенні митної вартості в розрахунок береться вартість товарів з урахуванням витрат на його транспортування до митного кордону України.

Митна вартість експортного товару – це фактурна вартість в перерахунку за курсом НБУ на дату подання ВМД з урахуванням транспортних витрат до митної території України.

До митної вартості товару включають ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі іноземного контрагента, а також наступні фактичні витрати (якщо їх не враховано в рахунку фактурі):

  •  витрати на транспортування, навантаження, розвантаження, переміщення та страхування до пункту перетину митного кордону;
  •  комісійні та брокерські витрати на час проведення митного та інших видів оформлення в інших державах на шляху перевезення товару;
  •  плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що відноситься до цього товару і які мають бути оплачені імпортером або експортером прямо або опосередковано як умова їх ввезення (вивезення).

Для визначення митної вартості товару необхідно знати момент перетину митниці.

Визначення митної вартості повинно бути здійснено митними органами в строк, не більш ніж 15 робочих днів. У деяких випадках цей строк може бути продовжений за рішенням керівництва митних органів.

За письмовою заявою декларанта митні органи зобов’язані протягом тижня надати декларанту роз’яснення причин, за якими заявлена декларантом митна вартість не може бути прийнята до митного оформлення.

Фактор митного тарифного регулювання, який визначається під час здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, які перетинають кордон України, з метою:

  •  обкладання товарів митом;
  •  ведення митної і зовнішньоекономічної статистики;
  •  застосування заходів нетарифного регулювання (квотування, ліцензування).

Облікова вартість імпортного товару складається з фактурної вартості, витрат в інвалюті на доставку товару, сплачених митного збору, мита, акцизного збору.

На імпортні товари, що реалізуються за готівку, до облікової вартості включаються товарна націнка в сумі торгової надбавки підприємства-імпортера, ПДВ, сплаченого при розмитненні, і ПДВ на торгову націнку.

Якщо відповідно до договору постачання у вартість товару декларантом включені витрати на транспортування після перетинання митного кордону України, то такі витрати не враховуються при визначенні митної вартості.

При ввезенні товарів на митну територію України їхня митна вартість визначається за фактурною вартістю до бази цін:

CIF – український порт;

СІР – пункт призначення на кордоні України;

СРТ – пункт призначення на кордоні України;

DAI – кордоні України.

При цьому, якщо товари куплені на умовах, відповідно до яких пункт постачання (призначення) знаходиться поза митною територією України, то до фактурної вартості додаються додаткові витрати з доставки товарів до моменту перетинання митного кордону України.

Для випадків, коли умовою постачання передбачений пункт призначення, що знаходиться на митній території України, з фактурної вартості віднімаються витрати, що мали місце після моменту перетину митного кордону України.

Обмеження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями

Однією з основних вимог ЗЕ законодавства України є дотримання ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» суб’єктами ЗЕД термінів повернення валютних цінностей в Україну. Порушення цієї вимоги приводить до застосування стосовно суб’єктів ЗЕД фінансових санкцій.

До 1 січня 2008 р. строк розрахунків становив 90 календарних днів.

З 01.01.2008 р. до 23.11.2009 р. строк розрахунків становив 180 календарних днів.

З 24.11.2009 р. до 11.02.2010 р. – 90 календарних днів.

З 11.02.2010 р. діє загальний строк проведення розрахунків в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями – 180 календарних днів. Відлік строку починається:

  1.  за експортними операціями – з дати митного оформлення (виписки ВМД) продукції, що експортується, а при експорті робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акту або іншого документу, що підтверджує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтел. власності;
  2.  за імпортними операціями – з моменту здійснення авансового платежу або надання векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), а при розрахунках у форму документарного акредитиву – з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента;
  3.  по імпортним операціям без ввезення товару на територію – так само, як і по імпортним операціям.

При перевищенні законодавчо встановлених строків розрахунків потрібно отримувати дозвіл центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерство економіки України).

Якщо перевищення строку викликано форс-мажорними обставинами, то строк призупиняється на весь період їх дії та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням форс-мажорних обставин є довідка ТПП.

За порушення строків розрахунків нараховується пеня за кожен день просрочки в розмірі 0,3% від суми недоотриманої виручки (вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, яка перераховується в гривні за курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Загальний розмір пені не може перевищувати суми недоотриманої виручки (вартості недопоставленої продукції).

Ввезення (вивезення) товарів на митну територію України вважається здійсненим з моменту оформлення ВМД. Митне оформлення вважається здійсненим при наявності на всіх екземплярах ВМД особистої номерної печатки інспектора митниці (див. Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.97 р.).

Питання для самоперевірки.

  1.  Ціни, які застосовуються під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.
  2.  Пільги та їх розмір у ЗЕД.
  3.  Способи фіксації цін?
  4.  Знижки у зовнішньоекономічній діяльності.
  5.  Як визначається контрактна вартість, фактурна, митна?
  6.  Як формується облікова вартість імпортної продукції?
  7.  Основні етапи митного оформлення, сутність, вимоги.
  8.  Класифікація основних платежів при переміщенні через митний кордон.
  9.  Класифікація митних режимів.
  10.  Класифікація мита.
  11.  Види митних тарифів.
  12.  Класифікатор видів і ставок митних зборів.
  13.  Порядок нарахування акцизного збору.
  14.  Порядок нарахування ПДВ,
  15.  Основні вимоги до проведення процедури декларування.
  16.  Порядок оформлення ВМД

ТЕМА 7 ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ З ЕКСПОРТУ

7. 1. Поняття експортних операцій та передумови їх здійснення

7. 2. Синтетичний та аналітичний облік експортних операцій. Оподаткування експортних операцій

7.3.  Особливості обліку експорту робіт, послуг. 

7. 4. Облік авансів, отриманих від іноземного покупця 

7. 1. Поняття експортних операцій та передумови їх здійснення

Експорт – це продаж товарів чи послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення продукції за межі митних кордонів України з метою отримання доходів від виробничої або інших форм господарської діяльності.

Розвиток будь-якої сучасної держави припускає активну участь у міжнародному поділі праці, кінцевою метою якого має стати освоєння нових ринків збуту для національних товарів. Орієнтована на експорт товарів зовнішня торгівля має сприяти одержанню додаткового прибутку підприємствами-експортерами за рахунок реалізації своїх товарів на ринках інших країн, розширенню масштабів виробництва. Розвиток експортної політики держави неможливий без підтримки держави, тому в Україні застосовуються спеціальні інструменти безпосереднього впливу на розвиток експортного потенціалу країни. Це заходи стимулювання експорту товарів і послуг, мінімум застосовуваних заходів обмежувального характеру, практично відсутність вивізного мита та інших податків, розширення міжнародного співробітництва України.

Експорт товарів (робіт, послуг) може здійснюватися у разі виконання певних вимог:

  •  здійснення експортних операцій повинно бути передбачене її статутними документами;
  •  контракт на експорт товарів (робіт, послуг) має бути укладений у письмовій формі і відповідати всім вимогам, встановленим Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів);
  •  при визначенні предмету експортного контракту повинні бути враховані такі обмеження, як квотування та ліцензування експорту, визначені законодавством України.

Експорт робіт, послуг класифікується як експорт капіталу, тобто як вивезення за межі України капіталу в будь-якій формі з метою отримання прибутку від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Але при укладанні експортних угод слід пам’ятати, що деякі види експорту в Україні заборонені, зокрема:

  •  експорт з території України предметів, які представляють національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається відповідно до законів України;
  •  експорт товарів, який здійснюється з порушенням прав промислової та інтелектуальної власності.

Детальний перелік товарів, експорт яких заборонений, затверджується Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України.

Митним кодексом України передбачено, що під митний режим експорту підпадають товари, що вивозяться з України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення в Україну і без встановлення умов їх використання за межами митної території України. В результаті під даний митний режим можуть підпадати не обов’язково тільки товари, що продаються українськими підприємствами і вивозяться за межі митної території України. Цей режим застосовується і до товарів, що є предметом ЗЕ лізингових операцій, інвестиційних угод, а також у багатьох інших випадках, коли вивезення товарів само по собі не є наслідком їх продажу іноземному покупцеві.

Поняття митного режиму експорту й умови його застосування при переміщення товарів через митний кордон України визначає обов’язковість сплати податків і зборів, установлених на експортні товари.

Одне з головних завдань митного органу після митного оформлення експорту товарів – контроль фактичного вивезення товарів за межі митної території України. Розміщення товарів під митний режим експорту не передбачає яких-небудь звільнень від застосування до них заходів митно-тарифного регулювання.

Більшість товарів при їх експорті з України обкладається 0% ставкою з ПДВ. При цьому товари вважаються вивезеними платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення засвідчено відповідним чином оформленою ВМД.

При експорті підакцизних товарів зі сплатою за них в іноземній валюті акцизний податок не стягується.

Митні збори (плата за митне оформлення) стягуються на загальних підставах.

Відповідно до законодавства України, у сфері застосування заходів нетарифного регулювання товари, що перебувають у режимі експорту, можуть підлягати ліцензуванню.

При здійсненні експортних операцій застосовується індикативна ціна, нижче якої товари не може бути продано. Такі ціни щомісяця встановлюються Мінекономіки України і є заходом обмежувального характеру, що значно впливає на ціноутворення визначених товарів з урахуванням базисів їх постачання.

Статтею 27 Митного кодексу України передбачено застосування до товарів санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й іншого видів контролю, які мають проводитися в загальному порядку.

Основні випадки застосування митного режиму експорту:

  1.  купівля-продаж;
  2.  бартерна (товарообмінна);
  3.  інвестиційна;
  4.  лізингова;
  5.  переробки;
  6.  некомерційна.

Відповідно до митного режиму “Експорт” суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, в залежності від предмету експорту повинен подати на митницю наступні документи:

  •  вантажну митну декларацію
  •  провізну відомість або CARNET TIR (складається на майно, що вивозиться, на товари та майно вартістю до 100 дол. США, несу провідний багаж та інші товари, на які не складається вантажна митна декларація)
  •  товаросупровідні документи: транспортні накладні
  •  комерційні документи
  •  довідку про декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її  межами або довідку про відсутність за межами України валютних цінностей
  •  ліцензію Міністерства економіки України на товари, що підлягають ліцензуванню
  •  дозвіл Урядової комісії з експортного контролю
  •  фітосанітарійний сертифікат
  •  ветеринарний сертифікат
  •  дозвіл служби екологічного контролю на вивезення товару
  •  гарантійне зобов’язання, прийняте на облік податковою адміністрацією
  •  свідоцтво про допущення до перевезення транспортного засобу або контейнера для перевезення вантажів під митними печатками або пломбами
  •  інформаційний лист Держмитслужби з переліком висновків
  •  експертний висновок територіального органу Держстандарту України
  •  облікову картку суб’єкта ЗЕД
  •  платіжні документи на перерахування сум  митних платежів та інших податків на депозитні рахунки митних установ.

Застосування митного режиму експорту при вивезенні товарів на підставі ЗЕ договору купівлі-продажу

На підставі договору купівлі-продажу, український продавець зобов’язується поставити іноземному покупцеві товари, надати документи, що стосуються цих товарів, а також передати право власності на товари відповідно до умов ЗЕ договору. Іноземний покупець, у свою чергу, зобов’язаний оплатити вартість товарів і прийняти їх постачання відповідно до умов ЗЕ договору.

Під час вивезення товарів за межі митної території України на підставі ЗЕ договорів купівлі-продажу застосовується митний режим експорту.

Процедура перебування товарів під митним режимом експорту та вивезення їх з України:

Резидент:

Декларування товарів у митному режимі експорту:

  •  видача ВМД;
  •  видача документів, які підтверджують умови вивезення товарів за межі митної території України;
  •  оплата встановлених податків та зборів;
  •  додержання експортером вимог, встановлених законодавством.

Митний орган:

  •  митне оформлення експорту, контроль над поставкою товарів у митницю призначення;
  •  перебування під митним контролем та доставка товарів до митниці призначення;
  •  вивезення товарів з України.

Нерезидент

В усіх випадках перебування товарів під митним режимом експорту необхідно представити митному органу документи, що засвідчують підстави й умови вивезення товарів за межі митної території України. Йдеться про стандартний пакет документів, в який входять:

  •  ЗЕ договір, на підставі якого здійснюється ЗЕ операція;
  •  ВМД, заповнена в режимі експорту;
  •  товаротранспортні і товаросупроводжувальні документи (накладні, інвойси (рахунки-фактури, рахунки-проформи), пакувальні аркуші, специфікації);
  •  дозвільні документи уповноважених державних органів, інші документи, необхідні для оформлення ВМД.

Незважаючи на те, що експорт товарів може здійснюватися і без вивезення товарів, законодавством України не передбачено митне оформлення товарів, що продаються іноземним контрагентам, але фактично не перетинають митного кордону України. Якщо ж іноземний суб’єкт господарської діяльності все-таки проводить операції з товарами українського походження на території України без вивезення цих товарів за її межі, то в даному випадку необхідно керуватися ЗУ «Про операції з давальницькою сировиною в ЗЕ відносинах» або ж постановою КМУ.

Для одержання права на застосування 0% ставки ПДВ, при вивезенні товарів за межі митної території України, необхідно передбачити наявність примірника ВМД, завіреного митним органом у порядку, передбаченому постановою КМУ і спільним наказом Держмитслужби України і держ. податкової адміністрації України.

Ця процедура передбачає:

  •  передачу митному органу оформленої заяви про надання підтвердження про фактичне вивезення товарів за межі митної території України. До заяви необхідно додати оригінал 5-го основного листа ВМД;
  •  розгляд митним органом заяви протягом 5-ти робочих днів з дня реєстрації заяви;
  •  за відсутності зауважень видачу заявникові завіреного 5-ого основного листа ВМД із записом «Задекларовані у ВМД товари вивезені за межі митної території України в повному обсязі» і вказівкою дати фактичного вивезення. Запис має бути завірений підписом уповноваженої особи митного органу і скріплений гербовою печаткою митного органу.

7. 2. Синтетичний та аналітичний облік експортних операцій. Оподаткування експортних операцій

Основним завданням обліку експортних операцій є:

  •  формування достовірності інформації про реалізацію експортних товарів;
  •  своєчасне виявлення та правильне визначення фінансового результату від експорту;
  •  формування достовірної інформації про стан розрахунків з іноземними покупцями та посередниками;
  •  формування достовірної інформації про курсові різниці.

Після переходу права власності від продавця до покупця в бухгалтерському обліку дохід від реалізації відображається за дебетом рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» і кредиту рахунку 70 «Доходи від реалізації» з використанням відповідних субрахунків.

Після цієї операції можливе відображення витрат з експортних операцій, а саме списання реалізованих на експорт товарів за дебетом рахунку 90 «Собівартість реалізації» і кредиту рахунків 28 «Товари» або 26 «Готова продукція» за обліковою вартістю.

В процесі реалізації експортної продукції у підприємства виникають комерційні витрати, зокрема такі, як витрати на підготовку товарів до відвантаження, їх перевезення всередині країни та за кордоном, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування та зберігання вантажів в дорозі, оплату зборів за митне оформлення вантажів. Такі витрати накопичуються на рахунку 93 «Витрати на збут» з подальшим перенесенням до складу фінансових результатів.

Підставою для обліку експортних товарів та їх руху є оформлені відповідним чином товаросупровідні, транспортні, експедиторські, страхові, складські, розрахункові, митні, претензійно-арбітражні, а також банківські документи.

Визначним принципом облікової політики підприємства, що формує момент реалізації, виступає дата пред’явлення зазначених вище документів покупцеві або пред’явлення їх до уповноваженого банку, отримання грошових коштів, надання покупцем векселя, комерційного кредиту або іншого документу, який гарантує оплату.

Підтвердженням завершення експортної операції є відбитки печатки митниці країни-одержувача на товаросупровідних документах і довідки банку про надходження грошових коштів на рахунок підприємства.

Датою відвантаження (навантаження на борт, відправки або прийняття до перевезення) вважається дата видачі транспортного документу. У випадку видачі декількох транспортних документів (від різних дат або різних портів відвантаження) датою відвантаження визначається дата останнього транспортного документу.

Реалізація експортної продукції і експортних товарів відображається за контрактною вартістю відповідно до базисних умов поставки. При визначенні контрактної вартості враховуються облікова вартість і базисні умови поставки. ПДВ і акцизний податок по експортних товарах в контрактні ціни не включаються. Додатковими елементами контрактної вартості експортної продукції і експортних товарів є мито, митні збори і транспортні витрати залежно від базисних умов поставки.

Одночасно з реалізацією в бухгалтерському обліку відображається списання первісної вартості реалізованих експортних товарів (собівартості експортної продукції) і накладних витрат, пов’язаних з цією операцією (мито, митний збір, транспортні витрати).

У випадку, якщо за договором не надійшла оплата чи не був відвантажений товар, виникає дебіторська чи кредиторська заборгованість, що у свою чергу повинна бути перерахована при її погашенні, а якщо до моменту погашення наступив кінець звітного періоду, то перерахування здійснюється за курсом на останній день періоду.

Оскільки курс іноземної валюти піддається коливанню, підприємство змушене робити перерахунки заборгованості з відображенням виниклих курсових різниць в обліку.

Отримана іноземна валюта, як оплата за товари (роботи, послуги), зараховується на валютний рахунок 312. Основним валютним обмеженням при здійсненні експортних операцій є регламентація термінів повернення валютного виторгу.

7. 4. Облік авансів, отриманих від іноземного покупця

Після вступу П(с)БО 21 необхідно звернути увагу на експорт товару після одержання попередньої оплати, (тобто одержання авансу від нерезидента).

Відповідно до п.6 П(с)БО 21 сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, отримана від інших осіб за рахунок платежів для постачання готової продукції, інших активів, виконання робіт і послуг, при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності з використанням валютного курсу на дату одержання авансу. Надалі балансова вартість цих статей балансу визначається відповідно до відповідних положень (стандартів) бухгалтерського обліку П(с)БО 9 «Запаси».

Т.ч. в обліку необхідно розділяти суми в інвалюті, що надійшли від нерезидентів як погашення існуючої заборгованості і суми авансів, що надходять.

Суми отриманих авансів в рахунок майбутнього відвантаження (надання) товарів (робіт, послуг) включатимуться до складу доходу звітного періоду, коли буде здійснене таке відвантаження (надання), не за курсом на момент відвантаження (надання), а за курсом на момент отримання авансів.

Це означає, що доходи за виконані роботи, надані послуги визнаються на дату їх надання, а за готову продукцію – на дату відвантаження, але визначаються за курсом на дату попередньої оплати (одержання авансу), перерахунок на дату визнання доходу не відбувається, тобто перерахунок кредиторської заборгованості в іноземній валюті на дату визнання доходу не здійснюється.

Вартість реалізації, що перевищує суму попередньої оплати, визначається із застосуванням валютного курсу на дату визнання доходу від реалізації.

Якщо ж реалізовано готової продукції, товарів та інших активів на суму меншу, ніж попередньо одержаний аванс, і подальша реалізація цьому покупцеві не передбачається, а залишок авансу підлягає поверненню покупцю грошима, то зобов’язання в сумі залишку авансу підлягає перерахунку за валютним курсом на кожну дату балансу (поки не відбудеться сплата грошей) і на дату погашення зобов’язання (сплати грошей).

У зв’язку з цим в обліку необхідно чітко розділити суми в іноземній валюті, що надійшли від нерезидентів як погашення існуючої заборгованості, та суми авансів, що надходять. Для обліку останніх використовується субрахунок 681 «Розрахунки за авансами одержаними».

Сума дебіторської заборгованості, відображена в обліку на субрахунку 681 «Розрахунки за авансами одержаними», забезпечується запасами (матеріальними активами), а не сумами коштів, тому її варто розглядати як немонетарну статтю.

Питання для самоперевірки

  1.  Що таке експорт та які види експортних операцій ви знаєте?
  2.  Якими нормативними актами регламентуються операції з експорту?
  3.  Що є основним завданням обліку експортних операцій?
  4.  Яким чином експортні операції відображаються в бухгалтерському обліку?
  5.  Який рахунок використовується для обліку іноземної валюти? Дати його характеристику.
  6.  Які товари є об'єктами оподаткування ПДВ при вивезенні їх за територію України?
  7.  Які документи необхідно надати митниці для здійснення експортної поставки?
  8.  Який максимальний строк зарахування валютної  виручки по експорту продукції на валютний рахунок?
  9.  Який максимальний строк зарахування валютної виручки по експорту робіт, послуг та прав інтелектуальної власності на валютний рахунок?
  10.   Як проводиться відстрочка сплати ввізного (експортного) мита?
  11.   Який порядок стягнення ПДВ з товарів, що продаються на експорт?
  12.  В яких випадках валютна виручка від експорту товарів, робіт, послуг може надходити на валютний рахунок резидента не в повному обсязі?
  13.  В яких випадках у зв'язку з ненадходженням експортної валютної виручки до резидента не застосовуються штрафні санкції?
  14.   В чому полягають особливості відображення в бухгалтерському обліку експортних операцій з попередньою оплатою?

ТЕМА 8 ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ З ІМПОРТУ

8. 1. Поняття імпортних  операцій та передумови їх здійснення

8. 2. Синтетичний та аналітичний облік імпортних операцій. Оподаткування імпортних операцій

8.3.  Особливості обліку імпорту робіт, послуг. 

8. 4. Облік авансів, сплачених іноземному постачальнику. 

8. 1. Поняття імпортних  операцій та передумови їх здійснення

Імпорт (імпорт товарів) – це купівля (у тому числі з оплатою у не грошовій формі) українськими суб’єктами ЗЕД у іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням їх на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпорт є одним з митних режимів, найбільш часто застосовуваних суб’єктами ЗЕД. Під даний митний режим відносяться ввезені в Україну товари як безпосередньо після їх ввезення, так і після застосування інших митних режимів, таких як митний склад, тимчасове ввезення, переробка на митній території України. Виходячи з кількості процедур, застосовуваних до товарів, що підпадають під митний режим імпорту митним органом, можна стверджувати, що цей режим є одним із найскладніших митних режимів.

Поняття митного режиму імпорту, а також умови його застосування при переміщенні товарів через митний кордон України визначені в розділі 29 Митного кодексу України. Виходячи з визначення, під митний режим імпорту підпадають товари, ввезені в України, але не завжди супроводжується фактичним ввезенням товарів в України.

З визначення митного режиму імпорту виходить, що товари ввозяться в України для вільного обігу. Митний режим імпорту не передбачає яких-небудь митних обмежень щодо часу перебування товарів під даним режимом. Застосування митного режиму імпорту виключає які-небудь митні обмеження щодо використання товарів.

Розташування товарів під митний режим імпорту не передбачає яких-небудь звільнень від застосування до них заходів митно-тарифного регулювання. Навпаки, статтею 189 Митного кодексу України встановлено, що ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає обов’язкову оплату податків і зборів, якими відповідно до ЗУ обкладаються товари при ввезенні на митну територію України.

При митному режимі імпорт стягуються наступні платежі:

  •  ввізне мито;
  •  ПДВ;
  •  акцизний податок;
  •  митні збори за митне оформлення товарів.

З огляду на обов’язкові застосування в повному обсязі заходів митно-тарифного регулювання до товарів, що розміщуються під митний режим імпорту, можна струджувати, що розміщення товарів під даний режим є однією із найдорожчих процедур для імпортерів. Що ж стосується звільнень і пільг у оплаті ввізного мита, так само як і інших податків, зборів, то в кожному конкретному випадку необхідно керуватися законодавчими і нормативно-правовими актами, що регулюють ввезення і митне оформлення товарів.

Розміщення товарів під митний режим імпорту, відповідно до статті 189 Митного кодексу України, передбачає обов’язкове дотримання заходів нетарифного регулювання та інших обмежень, передбачених законодавством. Товари, які розміщуються під режим імпорту, можуть підлягати ліцензуванню, підставою для їх митного оформлення може бути сертифікат відповідності або свідоцтво при визнання іноземного сертифікату; товари можуть підлягати різного роду кількісним обмеженням.

Основні випадки, застосування митного режиму імпорту при здійсненні ЗЕ операцій:

  1.  купівля-продаж;
  2.  бартерна (товарообмінна);
  3.  інвестиційна (майно як внесок до статутного капіталу або про спільну інвестиційну діяльність, не пов’язаної зі створенням юридичної особи);
  4.  лізингова;
  5.  переробка;
  6.  некомерційна: товари, ввезені як дарунок на безоплатній основі; товари, ввезені як гуманітарна допомога.

Застосування митного режиму імпорту при ввезенні товарів на підставі договорів купівлі-продажу

На підставі договору купівлі-продажу продавець-нерезидент зобов’язується поставити в України товари, надати документи, які стосуються цих товарів, а також передати право власності на них відповідно до умов ЗЕ договору. Український покупець, у свою чергу, зобов’язаний оплатити вартість товарів і прийняти постачання відповідно до умов ЗЕ договору.

Процедура розміщення товарів під митний режим імпорту та ввезення їх в Україну:

Нерезидент:

  •  відвантаження товарів;
  •  ввезення товарів в Україну;
  •  розміщення під митним контролем та доставка товарів.

Резидент:

Декларування товарів у митному режимі імпорту:

  •  видача ВМД;
  •  видача документів для митного оформлення товарів;
  •  оплата встановлених податків та зборів;
  •  виконання заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

Митний орган: митне регулювання імпорту, випуск товарів у вільний обіг

Порядок митного оформлення товарів у режимі імпорту передбачає обов’язкову сплату податків і зборів, якими обкладаються товари при ввезенні на митну територію України: ввізне мито, ПДВ, акцизній податок (у випадку ввезення підакцизних товарів), митний збір.

У конкретних випадках, встановлених законодавством України, можуть бути застосовані звільненні і пільги в оплаті зазначених платежів.

8. 2. Синтетичний та аналітичний облік імпортних операцій. Оподаткування імпортних операцій

Синтетичний облік імпортних товарів ведеться на рахунку 28 «Товари».

Імпортні товари відображаються в обліку з моменту їх одержання за купівельними або продажними цінами залежно від місця їх зберігання, тобто за обліковими цінами.

Облікова ціна на один і той самий товар може бути різною залежно від умов поставок і місця розташування товару. Так, на умовах поставки «франко-завод» початковою обліковою ціною буде контрактна ціна постачальника за акцептованими рахунками-фактурами. При перетині митного кордону України або при прийманні товару на складі покупця облікова ціна на цей товар буде збільшена на суму накладних витрат, понесених за кордоном, і на суму сплачених зборів, мита і податків. Товари, у тому числі імпортовані з-за меж митної території України, є запасами, оскільки вони відповідають усім критеріям цієї категорії активів. З огляду на це, їх оцінка та облік здійснюються відповідно до вимог П(С)БО 9 «Запаси», тобто оцінюються та зараховуються на баланс за первісною вартістю, яка включає:

вартість товару, що зазначена у документах на відвантаження у постачальника;

витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування;

суми ввізного мита та митних зборів;

суми непрямих податків, які не відшкодовуються підприємством;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях. Це прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доробку та підвищення якісних і технічних характеристик запасів.

Таким чином, повна імпортна вартість товару складається з його контрактної вартості, накладних витрат, сплачених в іноземній валюті, сплаченого мита, зборів і податків при розмитненні вантажу.

При формуванні первісної вартості імпортних товарів на рахунок 281 «Товари на складі» буде відноситись їх митна вартість, тобто контрактна вартість, перерахована за курсом НБУ на дату ввезення. З набуттям чинності П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», порядок формування облікової вартості імпортних товарів зберігається за умов, що надходження товарів передуватиме їх оплаті. Однак, коли за імпортні товари буде перераховано аванс в іноземній валюті, то їх облікова вартість буде іншою, ніж митна вартість, зазначена у вантажній митній декларації, яка визначається шляхом перерахунку в гривні за курсом НБУ на дату сплати авансу.

Для розрахунку з іноземними постачальниками за придбані товари використовується пасивний рахунок 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками». Облік за цим рахунком необхідно вести паралельно в національній та іноземній валюті. За умов наступної оплати імпортної поставки грошовими коштами цей рахунок є монетарною статтею, у зв'язку з чим слід пам'ятати про необхідність визначення в бухгалтерському обліку:

зростання курсу іноземної валюти. Курсова різниця відображається на рахунку 945 «Втрати від операційної курсової різниці»;

зменшення курсу іноземної валюти. Курсова різниця відображається на рахунку 714 «Дохід від операційної курсової різниці».

В кінці звітного місяця курсові різниці відображаються у складі фінансових результатів на рахунку 791 «Результат основної діяльності».

Для розрахунків з іноземними контрагентами за придбані необоротні активи доцільно використовувати рахунок 685 «Розрахунки з іншими кредиторами», облік на якому ведеться аналогічно до попереднього випадку.

Але курсова різниця при такій заборгованості, що буде погашатись іноземною валютою або її еквівалентами, відображається:

на рахунку 974 «Втрати від не операційних курсових різниць»;

на рахунку 744 «Дохід від не операційної курсової різниці».

Синтетичний облік розрахунків з контрагентами з усіх послуг, пов'язаних з доставкою товарно-матеріальних цінностей до місця призначення, (транспортних, експедиторських, страхових) ведеться на рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями». Ці послуги залежно від місця розташування їх виконавця можуть бути оплачені як в національній, так і в іноземній валюті. В останньому випадку облік за рахунком слід вести в порядку, передбаченому для відображення в обліку імпортних операцій.

Аналітичний облік

Аналітичний облік розрахунків з імпортних операцій рекомендується здійснювати в розрізі країн, а всередині їх — в розрізі постачальників, номерів контрактів та документів (рахунків) до сплати.

Аналітичний облік імпортних поставок ведеться за місцями зберігання і обліковими (товарними) партіями, при визначенні ознак яких береться до уваги: характер товару, можливість зберігання партії в процесі перевезення, перевалки, зберігання вантажу. Якщо з іноземним постачальником є домовленість про пред'явлення рахунку на кожну транспортну партію, то за облікову партію приймається партія, оформлена одним рахунком постачальника.

Таким чином:

у бухгалтерському обліку необхідно чітко відстежувати суми іноземної валюти, перераховані у вигляді авансів, і відокремлювати їх від проведення наступної оплати. Для цього використовується рахунок 371 «Розрахунки за виданими авансами»;

собівартість товарів визначається, виходячи з курсу валюти на дату сплати авансу;

первісна вартість товарів бере участь в обліку приросту (убутку) ТМЦ після їх оприбуткування на баланс. Це може мати позитивні наслідки, оскільки за дозволені для поставки товарів за імпортом 90 днів курс валюти може зростати; для того, щоб не вийшло бухгалтерського розриву між вартістю ТМЦ, що оприбутковуються, і відображенням заборгованості щодо них, на кожну дату

 балансу, немонетарні статті, які відображені за історичною собівартістю і зарахування яких на баланс пов'язано з операцією в іноземній валюті, відображаються за валютним курсом на дату здійснення операції. Отже, на відміну від монетарних статей, дебіторська заборгованість у валюті, що утворилася в результаті здійснення передоплати за товари (роботи, послуги) на дату балансу відображається за курсом, що діяв на момент перерахування авансу;

5) бухгалтерські первинні документи не відповідають записам за рахунками. Так у вантажній митній декларації відображається вартість товарів за курсом НБУ на дату оформлення і ПДВ розраховується саме виходячи з цієї вартості.

Порядок формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземній валюті регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», яке затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 10.08.2000 р. №193. Для того щоб визначити критерій оцінки в бухгалтерському обліку статті балансу, необхідно знати, монетарна чи ні ця стаття.

Відповідно до пп. 7.3.2 Закону про прибуток: «Витрати, нараховані платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат цього платника податку, визначається у сумі, яка повинна бути рівна балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної відповідно положенням підпунктів 7.3.1,7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не може бути перерахована у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду».

Існує два варіанти здійснення імпортних операцій:

1 варіант. Надходження товарів, а потім здійснення розрахунків з нерезидентом.

Під час надходження товарів виникають валові витрати, виходячи з курсу НБУ, який діє на день імпортування товарів (робіт, послуг).

Під час здійснення розрахунків за імпортні товари (роботи, послуги), слід порівняти раніше відображені валові витрати з балансовою вартістю перерахованої валюти. Якщо раніше визначені витрати більші, ніж балансова вартість перерахованої іноземної валюти, то необхідно зменшити валові витрати. І навпаки, коли результат протилежний, то необхідно збільшити валові витрати.

Якщо кредиторська заборгованість не погашається до кінця звітного періоду, то з метою податкового обліку вона не переоцінюється.

В бухгалтерському обліку кредиторська заборгованість — це монетарна стаття у нашому випадку, тому курсові різниці, які виникають на кінець звітного місяця, під час її погашення враховуються і відображаються на відповідних рахунках.

2 варіант. Авансові внески нерезиденту передують надходженню товарної продукції.

8.3. Особливості обліку імпорту робіт і послуг

Облік імпорту робіт і послуг суттєво не відрізняється від обліку імпорту товарів, за винятком деяких особливостей:

документом, який підтверджує факт виконання робіт (послуг), є акт виконання робіт (послуг), оформлений належним чином;

при імпорті робіт (послуг) датою виникнення податкових зобов'язань є дата події, яка відбулася першою, а саме:

або дата списання коштів з поточного рахунку платника податків в оплату собівартості робіт;

або дата оформлення документа, який підтверджує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом;

не дозволяється відносити до податкового кредиту з оплати податку суми, які не підтверджені актом приймання робіт (послуг);

надані (виконані) суб'єктами підприємницької діяльності Росії роботи (послуги), які використовуються або споживаються на митній території України, пільговому оподаткуванню не підлягають.

8. 4. Облік авансів, сплачених іноземному постачальнику.

Порядок формування в бух. обліку інформації про операції в іноземній валюті регулюється П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів». Для того щоб визначити критерій оцінки в бух. обліку статті балансу, необхідно знати, монетарна чи ні ця стаття

У бухгалтерському обліку балансова вартість товарів відповідає балансовій вартості іноземної валюти, яка була перерахована нерезиденту авансом. При цьому дебіторська заборгованість з перерахованого авансу не переоцінюється ні на кінець звітного місяця, ні на момент її погашення. Таким чином, перерахований аванс нерезиденту це немонетарна стаття обліку.

На прикладах розглянемо порядок відображення у бухгалтерському обліку деяких варіантів імпортних операцій.

Сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, передана іншим особам в рахунок платежів для придбання немонетарних активів (запасів, основних засобів, нематеріальних активів) і отримання робіт і послуг при включенні у вартість цих активів (робіт, послуг) перераховується у валюту звітності з застосуванням валютного курсу на дату виплати авансу.

Іншими словами, вартість отриманих в рахунок погашення попередньої оплати немонетарних активів визначається перерахунком вартості фактично отриманих немонетарних активів (але не більше попередньо оплачених) за валютним курсом на дату здійснення попередньої оплати (на дату перерахування авансу). Така вартість є історичною собівартістю отриманих немонетарних активів. Вартість отриманих немонетарних активів понад попередньо оплачену визначається із застосуванням валютного курсу на дату визначення їх активами. Якщо немонетарних активів отримано менше, ніж попередньо сплачено, і їх отримання вже не передбачається, а сума залишку попередньої оплати (авансу) підлягає поверненню грошима, то дебіторська заборгованість (у сумі залишку авансу) підлягає перерахунку за валютним курсом на кожну дату балансу (поки не відбудеться одержання грошей) і на дату її погашення (зарахування грошей на рахунок у банку)).

Таким чином:

  1.  у бухгалтерському обліку необхідно чітко відстежувати суми іноземної валюти, перераховані у вигляді авансів, і відокремлювати їх від проведення наступної оплати. Для цього використовується рахунок 371 «Розрахунки за виданими авансами»;
  2.  собівартість товарів визначається, виходячи з курсу валюти на дату сплати авансу;
  3.  первісна вартість товарів бере участь в обліку приросту (убутку) ТМЩ після їх оприбуткування на баланс. Це може мати позитивні наслідки, оскільки за дозволені для поставки товарів за імпортом 180 днів курс валюти може зростати;
  4.  для того, щоб не вийшло бухгалтерського розриву між вартістю ТМЦ, що оприбутковуються, і відображенням заборгованості щодо них, на кожну дату балансу, немонетарні статті, які відображені за історичною собівартістю і зарахування яких на баланс пов’язано з операцією в іноземній валюті, відображаються за валютним курсом на дату здійснення операції. Отже, на відміну від монетарних статей, дебіторська заборгованість у валюті, що утворилася в результаті здійснення передоплати за товари (роботи, послуги) на дату балансу відображається за курсом, що діяв на момент перерахування авансу;
  5.  бухгалтерські первинні документи не відповідають записам за рахунками. Так ВМД відображається вартість товарів за курсом НБУ на дату оформлення і ПДВ розраховується саме виходячи з цієї вартості.

Питання для самоконтролю.

  1.  Що відноситься до імпортних операцій?
  2.  Якими нормативними актами регламентуються операції з імпорту?
  3.  З чим пов'язане існування обмежень на здійснення імпорту та які їх види ви знаєте?
  4.  Який рахунок використовується для обліку іноземної валюти? Дати його характеристику.
  5.  Які товари є об'єктами оподаткування ПДВ при ввезенні їх на територію України?
  6.  Яким чином в бухгалтерському обліку відображається придбання товарно-матеріальних цінностей у іноземного постачальника?
  7.  Як ведеться аналітичний облік розрахунків з іноземними постачальниками?
  8.  Які платежі необхідно сплатити при ввезенні імпортних товарно-матеріальних цінностей? Як вони відображаються в обліку?
  9.  В яких облікових регістрах узагальнюється інформація про розрахунки з іноземними постачальниками?
  10.  В чому полягають особливості документального оформлення та відображення в бухгалтерському обліку імпорту робіт та послуг?

ТЕМА 9 ОБЛІК БАРТЕРНИХ (ТОВАРООБМІННИХ) ОПЕРАЦІЙ ТА ОПЕРАЦІЙ  З ДАВАЛЬНИЦЬКОЮ СИРОВИНОЮ

9.1. Поняття та облік бартерних операцій. 

9.2. Особливості відображення в обліку експортної та імпортної частини бартерних операцій у зовнішній торгівлі. 

9.3. Спеціальні режими при здійсненні бартерних операцій – застава, гарантія та їх відображення в системі бухгалтерського обліку.

9.1. Поняття та облік бартерних операцій.

Товарообмінні (бартерні) операції як вид експортно-імпортної діяльності регламентуються переважно законодавством держав. В класичному розумінні — це обмін товарами, роботами чи послугами без руху грошових коштів (англійське законодавство та практика).

Хоча при бартері розрахунки за товари (через банківську систему) не проводяться, вартісна оцінка товарів необхідна, насамперед, для забезпечення еквівалентності обміну, і для митного обліку, визначення страхових сум, оцінка претензій, застосування санкцій. Еквівалентність обміну може бути досягнута тільки в тому випадку, якщо оцінка обмінних товарів буде визначатись виходячи із світових цін на момент укладання контракту.

Однак у деяких випадках, передбачених законодавством України, на певні товари контрактні ціни визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України згідно з індикативними цінами.

Під індикативними розуміють ціни на товар що склалися або складаються на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з врахуванням умов поставки і умов здійснення розрахунків визначених відповідно до законодавства України.

Індикативні ціни можуть встановлюватись на товари:

1) стосовно експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгове розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

2) стосовно яких застосовуються спеціальні імпортні процедури (це стосується міжнародних торгів і попередніх депозитів);

3)стосовно експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

4) стосовно експорту яких встановлено спеціальні режими;

5) експорт яких здійснюється в порядку застосування антимонопольних заходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

6) в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Негативною стороною бартерної угоди є суб'єктивне заниження оцінки експортованих товарів і збільшення оцінки імпортованих товарів з метою накопичення іноземної валюти в закордонних банках. Для усунення цих антидемпінгових, по суті незаконних операцій, виручка від реалізації продукції в межах бартерної операції з метою оподаткування визначається

виходячи із звичайних цін на таку продукцію на дату проходження митного контролю товару, що експортується.

Звичайна ціна на продукцію - це ціна, не нижча за середньозважену ціну реалізації аналогічної продукції за будь-якими іншими угодами купівлі-продажу, що укладені з будь-якою стороною протягом ЗО календарних днів перед датою реалізації.

Звичайну ціну визначає як ціну реалізації товарів (робіт, послуг) продавець, включаючи суму нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, не пов'язаним з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності.

При цьому обсяги реалізації аналогічної продукції протягом вказаного терміну повинні бути більші, ніж на 20 % обсягів реалізації в межах бартерної операції. В інших випадках звичайна ціна повинна бути на рівні фактичної собівартості продукції, що відпускається за бартером.

Індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх для податкових або митних цілей установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Отже, звичайна ціна - це ціна, що склалася на певний момент часу, на конкретний вид товарів (робіт, послуг) виходячи з ринкової кон'юнктури.

На товари, для яких установлено індикативні ціни, звичайні ціни встановлюються на рівні індикативних.

Що стосується визначення звичайних цін на товари, до яких не застосовуються індикативні ціни, то в цьому випадку необхідно користуватися довідковими цінами, що публікуються, залежно від характеру бартерної операції: при внутрішньоукраїнському обміні - в довіднику Державного комітету статистики України "Середні ціни та індекси", при міжнародному - в бюлетені Держзовнішінформу "Огляд цін українського і світового товарного ринків". Якщо в зазначених виданнях немає необхідної інформації, то можна скористатися біржовими даними, даними з прайс-листів різних фірм тощо.

  1.  Найбільш поширеним в Україні видом зустрічної торгівлі є бартер (як всередині країни, так і за її межами).

Міжнародний бартер – це операція, що включає експорт та імпорт товарів без грошової оплати і участі банків в розрахунках.

Еквівалентність міжнародного обсягу досягається за рахунок рівності вартостей продуктів, що обмінюються, за світовими цінами.

Оцінка товарів, що обмінюються, в єдиній валюті (за законодавством України – дол. США) необхідна для:

  •  нарахування мита, податків та зборів;
  •  здіснення контролю;
  •  транспортного страхування;
  •  оцінки та виплати можливих збитків;
  •  нарахування та виплата штрафних санкцій;
  •  можливої оцінки товару;
  •  забезпечення кредитних зобов’язань на випадок застави товарів тощо.

В Україні всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на проведення товарообмінних (бартерних) операцій відповідно до законодавства України.

Але з метою збільшення надходжень в Україну валютних коштів, стабілізації грошової національної одиниці та оздоровлення фінансово-банківської системи держава в цілому може бути заборонено проведення товарообмінних (бартерних) операцій деякими товарами (роботами, послугами) в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Для застосування антидемпінгових заходів по визначеному переліку товарів при укладенні бартерних  контрактів підприємства повинні відкривати попередній імпортний депозит в дол. США.

Попередній імпортний депозит – це свого роду депозитний рахунок, який відкривається за рахунок коштів підприємства протягом трьох днів з моменту укладання бартерного контракту і діє протягом всього періоду бартерного контракту та повертається протягом трьох днів з моменту оформлення ввізної вантажної митної декларації на імпортні товари, що надійшли по бартеру.

Проведення бартерної операції має свої переваги та недоліки.

Таблиця 1. Переваги та недоліки здійснення бартерної операції

Переваги

Недоліки

- спрощення розрахунків

- розширення можливостей просування на ринок країни-контрагента

- додаткова можливість отримання обладнання в обмін на товар, реалізація якого ускладнена за звичайних комерційних умов

- пом’якшення проблеми інвалютного фінансового імпорту

- обов’язковість збігу потреб партнерів

- складність переговорів щодо узгодження ціни і кількості зустрічних товарних потоків

- ускладнений контроль узгодженої якості товарів

- односторонність вигоди в бартерній угоді

значні витрати часу, пов’язані з підготовкою і виконанням угоди

При віднесенні операції до бартерної слід враховувати її характерні особливості:

  •  разовий характер;
  •  участь двох сторін;
  •  оформлення угоди одним контрактом;
  •  визначення кінцевої специфікації і обсягу угоди до підписання контракту;
  •  термін розрахунків не повинен перевищувати 90 днів. Продовження  зазначеного терміну бартерної операції можливо при отриманні суб’єктом зовнішньоекономічного разового індивідуального дозволу ліцензійної комісії при Головному управлінні з питань зовнішньої торгівлі;
  •  на кількість товарів, що обмінюються не впливає зміна цін на світовому ринку.

2. Для здійснення зовнішньоекономічної бартерної операції необхідно укласти договір.

При укладанні бартерного (товарообмінного) договору (контракту) слід чітко визначити номенклатуру зустрічних поставок, а також збалансувати за вартістю експортну та імпортну частини угоди.

Визначення сторін в бартерному контракті відрізняється тим, що кожна з них є одночасно і продавцем, і покупцем. Тому в контракті звичайно вказується тільки назва фірми. В тих випадках, коли заздалегідь відомо, яка і сторін першою здійснить поставку товару, іноді вводяться поняття “перший постачальник” та “другий постачальник”.

Предмет контракту визначає зобов’язання сторін обмінюватися тільки товарами із зазначенням їх назв, коротких характеристик та фізичного обсягу поставок з кожної сторони.

Ціни бартерного контракту узгоджуються на  однакових базисних умовах поставок, а потім до них робляться поставки, що враховують реальні витрати, пов’язані з процесом поставок. Загальна сума контракту підраховується сторонами після внесення до ціни поправок, що враховують базисні умови, а обсяги взаємних поставок коригуються таким чином, щоб їх вартості були однакові. Мито, податки та збори кожна з сторін контракту сплачує в своїй країні самостійно без будь-яких взаємних розрахунків.

Порядок пред’явлення претензій за строками поставок, за кількістю, номенклатурою та якістю товарів, а також методи підрахунку збитків та штрафних санкцій по бартерному контракту аналогічні тим, які були викладені для контрактів купівлі-продажу. Бартерні контракти можуть містити узгоджені сторонами умови, які передбачають, що відшкодування доведених збитків та виплата нарахованих штрафних санкцій здійснюється в грошовій формі. Якщо такі умови в бартерному контракті відсутні, то у відношенні сторін можуть виникнути різні ситуації.

В тому випадку, коли претензії пред’явлені фірмі, яка першою доставила товари, інша сторона за умовами контракту може:

  •  зменшити вартісний обсяг своєї поставки на величину узгоджених збитків та нарахованих штрафів;
  •  зменшити вартісний обсяг своєї поставки на вартість недоплачених товарів;
  •  зменшити вартісний обсяг поставки на узгоджений розмір уцінки отриманого неякісного товару;
  •  призупинити або відмовитися від виконання своїх зобов’язань, якщо очевидно, що перший постачальник не в змозі виконати прийняті на себе зобов’язання, та вимагати відшкодування збитків.

Більш складним є стан першого постачальника, який виконав свої зобов’язання і зіткнувся з тим, що другий постачальник не тільки запізнився з поставкою, але і відвантажив товар, який не відповідає передбаченим в контракті характеристикам. Вимога поставити товар для покриття понесених збитків часто є безглуздою. Це найбільш типова ситуація, яка трапляється при бартерному обміні. На жаль, достатньо ефективного виходу із такої ситуації не передбачено.

3. При митному оформленні товару у вантажній митній декларації в графі 24 “Характер угоди” проставляється код “51” (переміщення товарів у порядку прямого товарообміну (бартерна угода).

Датою  виникнення податкових зобов’язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій з нерезидентами  вважається дата події, що відбулась першою:

  •  дата оформлення вивізної (експортної) митної декларації, що засвідчує вивезення товарів платником податку, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт надання товарів (робіт, послуг) нерезиденту;
  •  дата оформлення ввізної (імпортної) митної декларації, що засвідчує одержання товарів платником податку, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання товарів (робіт, послуг) платником податку.

Експортні операції оподатковуються за нульовою ставкою, тому визначення податкових зобов’язань при зовнішньоекономічному бартері є суто формальним.

Платники податків на суму визначених таким чином податкових зобов’язань можуть видати митному органу податковий вексель з наступним погашенням у встановлені терміни.

4. Хоча при бартері розрахунки за товари (через банківську систему) не проводяться, вартісна оцінка товарів необхідна, насамперед, для забезпечення еквівалентності обміну, і для митного обліку, визначення страхових сум, оцінка претензій, застосування санкцій. Еквівалентність обміну може бути досягнута тільки в тому випадку, якщо оцінка обмінних товар буде визначатись виходячи із світових цін на момент укладення контракту.

Однак у деяких випадках, передбачених законодавством України, на певні товари контрактні ціни визначаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України згідно з індикативними цінами.

Під індикативними розуміють ціни на товар що склалися або складаються на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з врахуванням умов поставки і умов здійснення розрахунків визначених відповідно до законодавства України.

Індикативні ціни можуть встановлюватись на товари:

  1.  стосовно експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгове розслідування чи процедури в Україні або за її межами;
  2.  стосовно яких застосовуються спеціальні імпортні процедури (не стосується міжнародних торгів і попередніх депозитів);
  3.  стосовно експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;
  4.  стосовно експорту яких встановлено спеціальні режими;
  5.  експорт яких здійснюється в порядку застосування антимонопольних заходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
  6.  в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України.

Негативною стороною бартерної угоди є суб’єктивне заниження оцінки експортованих товарів і збільшення оцінки імпортованих товарів з метою накопичення іноземної валюти в закордонних банках. Для усунення цих антидемпінгових, по суті незаконних операцій, виручка від реалізації продукції в межах бартерної операції з метою оподаткування визначається виходячи із звичайних цін на таку продукцію на дату проходження митного контролю товару, що експортується.

Звичайна ціна на продукцію – це ціна, не нижче за середньозважену ціну реалізації аналогічної продукції за будь-якими іншими угодами купівлі-продажу, що укладені з будь-якою стороною протягом 30 календарних днів перед датою реалізації.

Звичайну ціну визначає як ціну реалізації товарів (робіт, послуг) продавець, включаючи суму нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, не пов’язаним з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності.

При цьому обсяги реалізації аналогічної продукції протягом вказаного терміну повинні бути більші, ніж 20% обсягів реалізації в межах бартерної операції. В інших випадках звичайна ціна повинна бути на рівні фактичної собівартості продукції, що відпускається за бартером.

5. В бухгалтерському обліку бартерні угоди відображаються як по експортних, так і по імпортних операціях. Після здійснення бартерної угоди здійснюється залік взаємних вимог суб’єктів бартерного контракту.

Особливості бухгалтерського обліку бартерних операцій полягають у тому, що:

  •  відсутні грошові розрахунки з іноземним партнером;
  •  момент відвантаження продукції на експорт вважається моментом її реалізації;
  •  облік розрахунків з іноземним партнером здійснюється на двох субрахунках: 632 “Розрахунки з іноземними постачальниками і підрядниками” і 362 “Розрахунки з іноземними покупцями і замовниками”;
  •  кредиторська заборгованість іноземному партнеру за товари, що імпортуються, повинна дорівнювати контрактній вартості відвантаженої на експорт продукції.

Слід зауважити, що для правильності відображення в бухгалтерському обліку товарообмінних (бартерних) операцій необхідно враховувати, що П(С)БО передбачають існування ще і справедливих цін. Залежно від величини цих цін підприємством визначається первісна вартість отриманої за бартерним контрактом продукції, а також дохід від такої операції.

Справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснено обмін активу в результаті операції між поінформованими, зацікавленими та  незалежними сторонами.

Для підприємства, яке проводить бартерну операцію, з метою бухгалтерського обліку істотне значення має справедлива вартість отриманої продукції. Справедливу вартість необхідно визначити по кожній партії отриманої продукції. З метою спрощення бухгалтерського обліку рекомендується встановлювати договірну вартість цінностей, якими обмінюються, на рівні справедливої. Якщо ж цього досягти не вдається бухгалтеру необхідно мати достатню кількість аргументів на користь того, що договір укладено за ринковими (справедливими) цінами, тобто:

  1.  необхідно спробувати встановити договірну вартість на рівні справедливої (ринкової) вартості (наприклад, 100 дол.);
  2.  якщо договір укладається на більшу суму (наприклад, на 150 дол.), то необхідно довести, що справедлива  (ринкова) вартість дорівнює 150 дол.

При бартерному обміні існує ще один важливий нюанс – обмін може бути здійснений як подібними (однаковими за призначенням і справедливою вартістю), та і неподібними (різними за призначенням та/або справедливою вартістю) активами. Від визначення активів подібними чи неподібними залежить відображення в обліку бартерних операцій. Згідно з П(С)БО 15 “Дохід” при обміні подібними активами дохід не визнається. Навпаки, при обміні неподібними активами дохід “визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, отриманих або належних до одержання підприємством, зменшеним або збільшеним відповідно на суму переданих чи отриманих грошових коштів та їх еквівалентів”.

У тому випадку, коли визначити справедливу вартість отриманих активів неможливо, дохід визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг (крім грошових коштів та їх еквівалентів), переданих за таким бартерним контрактом.

Особливу увагу слід приділити визначенню первісної вартості отриманих за бартерним контрактом активів.

Отримані запаси в бухгалтерському обліку оприбутковуються за первісною вартістю, яка при проведенні подібного бартеру дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість.

Якщо здійснюється обмін неподібними активами, то первісною вартістю виступає справедлива вартість переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) в процесі обміну.

Датою виникнення податкових зобов’язань вважається дата події. Що сталася раніше, а саме:

  •  або дата оформлення ввізної (експертної) вантажної митної декларації (операції з експорту обкладаються ПДВ за нульовою ставкою);
  •  або дата оформлення ввізної (імпортної) вантажної митної декларації (ставка ПДВ – 20%).

Дата виникнення податкового кредиту визначається за датою здійснення заключної (балансуючої) операції.

Таким чином, якщо імпортна частина контракту передає експортній, то право на податковий кредит виникає тільки за датою експортної поставки, а  в разі відвантаження товару, що експортується, частинами – пропорційно кожному з експортних відвантажень.

Таким чином, діє механізм сторнування податкового кредиту, сплаченого при придбанні товарів, які згодом експортуються за бартерними угодами.

Як уже зазначалося, бартер подібними запасами на практиці здійснюється досить рідко, тому особливу увагу варто приділити бартеру неподібними запасами.

9.2. Особливості відображення в обліку експортної та імпортної частини бартерних операцій у зовнішній торгівлі.

Згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” на території України дозволено здійснювати товарообмінні (бартерні) операції. У даній статті звернено увагу не тільки на бухгалтерський та податковий облік бартерних операцій, а й на відмінності їх здійснення з неплатниками ПДВ.

Так, визначення доходів і витрат у бартерних операціях є досить спірним питанням та вимагає неабиякого розуміння податкового і бухгалтерського обліку.

Як зазначається в Законі України “Про податок на прибуток” (пп. 7.1.1 п. 7.1. ст. 7), доходи і витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначає платник податку виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.

У бухгалтерському обліку здійснюються два види бартерних операцій: обмін подібними і неподібними активами. Кожний з цих видів має свої правила відображення в бухгалтерському обліку.

Розглянемо бухоблік бартеру неподібними активами, оскільки він зустрічається найчастіше. Для цього необхідно розглянути визначення “справедлива вартість”, бо саме виходячи з неї, відображаються в бухгалтерському обліку дохід і первинна вартість запасів при здійсненні бартерних операцій.

Отже, згідно з п. 4 П(С)БО 19, справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснено обмін активами або оплата зобов’язання у результаті операції між зацікавленими і незалежними сторонами. У П(С)БО 19 визначення справедливої вартості розглянуто в розрізі конкретних об’єктів. Наведемо в табличній формі визначення звичайної вартості для запасів (табл. 1).

Таблиця9. 1

Виходячи із визначення п. 4 П (С)БО 19, справедлива вартість повинна визначатися на рівні ринкової ціни, так як при цьому відбувається обмін між зацікавленими та незалежними сторонами. Визначення справедливої вартості на рівні ринкової дає підґрунтя стверджувати про її схожість із податковою звичайною ціною. Тому для зручності обліку рекомендується справедливу вартість визначати в такому ж порядку, як і податкову звичайну ціну.

Згідно з п. 23 П(С)БО 15, сума доходу за бартерною угодою визначається за справедливою вартістю отриманих запасів або тих, які підлягають отриманню підприємством, зменшеною або збільшеною, відповідно, на суму отриманих або переданих грошових коштів і їх еквівалентів. Тобто якщо в податковому обліку дохід визначається в розмірі звичайної ціни відвантажених запасів, то в бухгалтерському обліку – виходячи зі справедливої вартості отриманих при обміні запасів.

Первинна вартість запасів, придбаних в обмін на неподібні активи, визнається справедливою вартістю отриманих запасів (п. 13 П(С)БО 9) [4]. Таке визначення первинної вартості запасів, отриманих при бартері, створює підґрунтя для того, щоб стверджувати, що величина ТЗВ, пов’язана з доставкою таких запасів, не включається в їх первинну вартість, а отже, включається у валові витрати без участі в перерахунку згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону „Про податок на прибуток”.

Наведемо приклади відображення  в обліку бартерних операцій неподібними запасами з неплатником ПДВ.

Приклад 1

Припустимо, що платник ПДВ уклав бартерну угоду з неплатником ПДВ на суму  24 тис. грн. Платник ПДВ відвантажує електродвигуни, звичайна вартість яких 240 грн. (у т.ч. ПДВ – 40 грн.) (балансова вартість – 160 грн.), а неплатник ПДВ в обмін на електродвигуни відвантажує продукти харчування, звичайна ціна яких 2,4 грн. (без ПДВ) (балансова вартість – 1,6 грн.) . Перша подія – поставка продуктів харчування.

Отже, вихідні дані для відображення в обліку будуть такими:

– договірна ціна – 2,4 грн.;

– звичайна ціна електромоторів (вона ж справедлива вартість) – 240 грн.;

– звичайна вартість продуктів харчування (вона ж справедлива вартість) – 2,4 грн.

У бухгалтерському обліку будуть зроблені записи, які подано в табл. 2.

Приклад 2

Припустимо, що платник ПДВ уклав бартерну угоду з неплатником ПДВ на суму 240 грн. Платник ПДВ відвантажує продукти харчування, звичайна вартість яких 2,4 грн. (у т.ч. ПДВ – 0,4 грн.) (балансова вартість – 1,6 грн.), а неплатник ПДВ в обмін на продукти харчування відвантажує електродвигуни, звичайна вартість яких 240 грн. (без ПДВ) (балансова вартість – 16 грн.) Перша подія – поставка електродвигунів.

Отже, вихідні дані для відображення в обліку такі:

  •  договірна ціна – 240 грн.;
  •  звичайна ціна електродвигунів (вона ж справедлива вартість) – 2,4 грн.

Питання щодо бартерних операцій не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Не дивлячись на намагання законодавців усілякими шляхами обмежити законодавчо використання бартерних операцій вони не тільки існує, а й успішно розвиваються. Через ці обмеження та неточності визначень бухгалтери та податківці знаходять різні шляхи для розв’язання одних і тих же питань, пов’язаних з бартерними операціями.

В бухгалтерському обліку нарахування пені відображається по дебету субрахунку 948 “Визнанні штрафи, пені, неустойки” рахунка 94 “Інші витрати операційної діяльності” та кредиту рахунка 685 “Рахунки з іншими кредиторами” рахунка 68 “Рахунки за іншими операціями”. Потім сума пені списується з кредиту субрахунку 948 у дебет рахунка 79 “Фінансові результати”.

Якщо підприємство веде бухгалтерський облік із застосуванням 8-го і 9-го класів рахунків, ця операція спочатку відобразиться по дебету рахунка 84 “Інші операційні витрати” і кореспонденції з кредитом субрахунку 685, потім з кредиту рахунка 84 сума нарахованої пені спишеться в дебет субрахунку 948. У кінці року або місяця сума нарахованої пені списується з кредиту рахунка 948 в дебет рахунка 79.

Якщо підприємство веде бухгалтерський облік без застосування 9-го класу рахунків, то у цьому випадку сума нарахованої пені в кінці року або місяця буде списуватися з кредиту рахунка 84 у дебет рахунка 79.

Сплата пені відобразиться по дебету субрахунку 685 і кредиту субрахунку 311 “Поточні рахунки в національній валюті” рахунка 31 “Рахунки в банках”.

Для підприємств, що здійснюють експортно-імпортні операції з роботами, послугами у межах бартерного договору (контракту), передбачено ряд додаткових вимог, а саме:  протягом 5 робочих днів з моменту підписання акта виконаних робіт, послуг чи іншого аналогічного документа необхідно повідомити:

  •  органи Державної митної служби України за місцем акредитації підприємства, якщо експортовані за бартерним договором (контрактом) роботи, послуги обмінюються на товар;
  •  органі Державної податкової служби України за місцем своєї реєстрації, якщо за бартерним договором (контрактом) експортується або імпортуються роботи, послуги.

Повідомлення подається у двох примірниках за встановленою формою.

За неподання або несвоєчасне подання такої інформації передбачено застосування щодо підприємства пені у розмірі 1% від вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення. При цьому загальна сума пені не може перевищувати вартості таких товарів (робіт, послуг).

Сума нарахованої пені не повинна перевищувати суму дебіторської заборгованості за таким договором (контрактом).

Якщо заборгованість за бартерним договором (контрактом) виникла внаслідок непереборної сили або форс-мажору, строки здійснення такої операції (90 календарних днів або 60 – за високоліквідними товарами) призупиняються і пеня за їх порушення не нараховується і не стягується протягом строку дії таких обставин.

За бартерними договорами (контрактами), що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спеціального призначення, пеня за порушення строків ввезення товарів (робіт, послуг, що імпортуються за цими договорами, не застосовується на наявності у резидента разового індивідуального дозволу Мінекономіки України.

9.3. Спеціальні режими при здійсненні бартерних операцій – застава, гарантія та їх відображення в системі бухгалтерського обліку.

Питання для самоперевірки

  1.  Що необхідно розуміти під товарообмінними (бартерними) операціями?
  2.  З яких етапів складаються бартерні операції? В чому полягають особливості укладання зовнішньоекономічного бартерного договору?
  3.  Які переваги та недоліки бартерних операцій?
  4.  Який порядок митного оформлення бартерних операцій?
  5.  Що необхідно передбачити при укладанні договору на проведення бартерної операції?
  6.  Які особливості бухгалтерського обліку бартерних операцій?
  7.  Які операції належать до операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності?
  8.  Що може бути давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності?
  9.  Які митні режими передбачені законодавством України з переробки давальницької сировини?
  10.   Що необхідно передбачити в зовнішньоекономічному контракті на переробку давальницької сировини?
  11.   Який  порядок  митного  оформлення  операцій  з давальницькою сировиною?
  12.   Які особливості оподаткування та заповнення вантажної митної декларації при здійсненні операцій з. давальницькою сировиною?
  13.   На яких рахунках обліку відображаються операції з давальницькою сировиною

ТЕМА 10 ОБЛІК ІНШИХ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

10.1. Загальні поняття реекспотних операцій.

10.2. Загальне поняття реімпортних операцій.

10.3. Імпорт без увезення та експорт без вивезення

10.1. Загальні поняття реекспотних операцій

Реекспортні операції пов'язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероблення.

Країна (а також суб’єкти підприємницької діяльності в цій країні), яка ввозить, а потім вивозить товари в третю країну, називається реекспортером. Реекспортні операції передбачають укладення двох зовнішньоторговельних договорів реекспортером. За першим договором він купує товар, а за другим  -  продає його. Розглянемо приклад реекспорту німецьких автомобілів Росією в Китай. Російська фірма закупає автомобілі в німецької фірми-експортера, виступаючи при цьому імпортером. Далі продає ці автомобілі китайській фірмі, виступаючи при цьому реекспортером. Китайська фірма при цьому буде імпортером. Автомобілі можна ввозити в Росію і далі з її території продавати в Китай, а можна прямо у Німеччині навантажити їх на кораблі і поставляти китайському покупцеві. Якщо немає ніяких урядових обмежень у Німеччині на постачання автомобілів у Китай, то пункт про відправлення автомобілів прямо з Німеччини до Китаю включається до контракту купівлі російською фірмою автомобілів у німецької фірми. Яким шляхом краще доставити товар від експортера кінцевому імпортеру, вирішують між собою реекспортер та кінцевий імпортер, враховуючи витрати на транспортування, митні процедури та інші витрати. Головною умовою реекспортної угоди є те, що реекспорт не піддає товари ніякій переробці, не вносить в їх конструкцію та дизайн будь-яких змін. Реекспортні операції здійснюються, в основному, за замовленням кінцевого імпортера; якщо він не має виходу на ринок країни експортера і не бажає нести витрати, пов’язані з таким виходом, йому ліпше звернутися до реекспортера, у котрого є тісні зв’язки з експортером; можливо, реекспортер в силу деяких інших зобов’язань перед кінцевим імпортером, зможе запропонувати йому більш вигідні умови продажу. Інколи причиною реекспортних операцій є торговельно- політичні умови, що обмежують експорт та імпорт в деякі країни.

10.2. Загальне поняття реімпортних операцій.

Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем та ін. Здійснення зовнішньоторгової операції вимагає застосування певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здійснення.

Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторгові операції, і являється зовнішньоторгова угода. Обов'язкова умова угоди - підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом.

Таким чином, під зовнішньоторговою угодою розуміється договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, про доставку товарів або наданню послуг.

В практиці світової торгівлі спостерігається велика різноманітність зовнішньоторгових угод. Це пов'язано:

1) з предметом угоди (товар, послуги, результати інтелектуальної діяльності, оренда обладнання та ін.);

2) з особливостями предмету угоди (сировинні товари, готова продукція, машинотехнічна продукція і т.д.);

3) з організаційними формами торгівлі на світовому ринку (аукціонна, біржова, посередництво і т.д.);

4) із залежністю від каналу збуту і характеру взаємовідносин між контрагентами. В даному випадку угоди можуть підписуватись напряму між експортером й імпортером чи через посередників.

Не будь-яка зовнішньоторгова угода являється міжнародною. Договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами різної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території одної держави. Разом з тим договір вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами одної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території різних держав.

Такий зміст договору міститься в Конвенції ООН "Про угоди міжнародної купівлі-продажу товарів" (Віденська конвенція 1980 року). Вся різноманітність угод в міжнародній торгівлі в залежності від їх предмету (об'єкту) розподіляється на такі види:

  •  купівлі-продажу товарів;
  •  купівлі-продажу послуг;
  •  купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності. Зовнішньоторгові угоди оформляються у вигляді
  •  документа, підписаного обома сторонами (звичайного договору);
  •  твердого офорта продавця, акцептованого покупцем. В цьому випадку продавець відправляє покупцю докладно розроблений офорт й угода вважається підписаною шляхом обміну листами - офорта і акцепту;
  •  замовлення, зробленого покупцем (замовником) продавцю (постачальнику) і підтвердженим останнім. В цьому випадку угода оформляється двома документами - замовленням покупця і підтвердженням поставщика.

Найбільш поширеним методом оформлення угоди являється перший, у вигляді договору.

Загалом складання контракту - це дуже трудомістка справа, що потребує великих витрат, зусиль і часу з боку контрагентів. Тому бажання якось уніфікувати, стандартизувати контракти, зробити їх типовими назріло вже давно. Ще наприкінці минулого сторіччя у Великобританії вперше з'явилися типові контракти, окремими з них користуються досі. Ці контракти складаються з низки статей, більшість котрих уніфіковані, тобто ніби заздалегідь узгоджені, а додаткового уточнення потребують тільки кілька найбільш важливих статей. Статей, які потрібно обов'язково узгодити, мінімум чотири - найменування товару, кількість, термін поставки, ціна, хоча, природно, і інші статті контракту можуть потребувати узгодження. На світовому ринку застосовуються три основні форми типових контрактів.

Найпоширенішою формою є виклад статей контракту друкарським способом, причому там, де статті потребують додаткового узгодження, ставляться крапки або рисочки. І достатньо тільки сісти за стіл переговорів, обговорити ці статті, досягти згоди і вставити все в текст, як контракт готовий до підписання.

Друга форма передбачає такий варіант: усі узгоджені статті, викладені друкарським способом, вміщуються на зворотному боці контракту, а неузгоджені - на лицьовому. І, нарешті, третя форма відносить усі узгоджені статті контракту до заздалегідь обговорених загальних умов поставок, тут залишається тільки обговорити три-чотири неузгоджені статті. Міжнародній комерційній практиці відомі такі загальні умови поставок, як, наприклад, вироблені Асоціацією експортерів малоазіатського каучуку. У типовому контракті цієї Асоціації заздалегідь узгоджені всі статті, крім трьох основних. Те ж саме можна сказати про Асоціацію експортерів бразильської кави.

Сфера дії типових контрактів постійно розширюється. Складніше створити типові контракти на машини й устаткування, тому що їх неможливо стандартизувати і вони рідко мають типові аналоги. Деякі контракти на машини й устаткування містять понад 100 статей, які зробити типовими набагато важче, ніж, наприклад, на марганцеву руду, у типовому контракті якої міститься лише 18 статей.

Типові контракти в основному розробляють великі експортери даного виду продукції. Для цього необхідно, щоб експортер контролював більшу частину світового ринку продукції. Наприклад, Росія розробила свої типові контракти щодо марганцю, нафти, зерна.

Розробляють типові контракти також торговельні палати асоціації і федерації експортерів, біржа (зі своїх товарів).

Зрозуміло, що умови типових контрактів з часом змінюються. Адже умови контрактів - це спроби нав'язати волю великих експортерів іншим контрагентам, а співвідношення сил на світовому ринку постійно змінюється, що веде до зміни умов і технології торгівлі. Наприклад, раніше не дозволялося перевозити зерно в танкерах, сьогодні за умовами контрактів це можна робити, оскільки є засоби, що ліквідують запахи нафтопродуктів.

Крім того, постійно уточнюються юридичні формулювання окремих статей контрактів, щоб уникати зайвих спорів і розбіжностей.

Питання для самоперевірки.

  1.  Що таке реекспорт?
  2.  Що включає режим реекспорту згідно Українського законодавства?
  3.  Загальна характеристика митного режиму реекспорту.
  4.  Особливості застосування митного режиму реекспорту.
  5.  Карта митного режиму реекспорту.
  6.  Які ситуації є підставою для реекспорту?
  7.  Процедура розміщення товарів під митний режим реекспорту.
  8.  Схема обліку реекспорту методом прямого відвантаження.
  9.  Схема обліку посередником.
  10.  Що таке реімпорт?
  11.  Загальна характеристика митного режиму реімпорту.
  12.  Особливості застосування митного режиму реімпорту.
  13.  Процедура розміщення товарів під митний режим реімпорту.
  14.  Карта митного режиму реімпорту.
  15.  Схема обліку реімпортних операцій.
  16.   Порядок оподаткування експортно-імпортних операцій без їх ввезення і вивезення.

ТЕМА 11 КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ У ЗОВНІШЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

11.1 Загальна характеристика кредитних операцій

11.2. Види кредитів і їх бухгалтерський облік

11.1 Загальна характеристика кредитних операцій

Зовнішня торгівля у кредит стала світовою нормою . В умовах підвищення вартості продукції , зростання частки машин та обладнання , що мають значні строки виготовлення , експортери та імпортери зацікавлені у використанні зовнішньоторговельних кредитах . В світовій практиці існує класифікація кредитів за наступними ознаками :

1. По джерелах кредити розрізняють : внутрішні , зовнішні

2. По видах кредити діляться на :

  •  товарні ( надаються в основному експортерами своїм покупцям )
  •  валютні ( що надаються банками у валютній формі )

3. По строках кредити підрозділяються на :

  •  короткострокові
  •  середньострокові
  •  довгострокові

Ролловерні кредити, суть цієї форми кредитування полягає в тому , що процентна ставка при довгостроковому кредиті корегується через певні проміжки часу ( квартал , півроку ) у відповідності з процентними ставками по 3-х або 6-місячним міжбанківським депозитам.

4. З точки зору забезпечення розрізняють :

  •  забезпеченні кредити
  •  балансові кредити

Забезпеченням звичайно виступають товари , товаророзпорядчі документи , цінні папери , векселя , нерухомість та інші коштовності . Застава товару здійснюється у трьох формах : тверда застава ( певна маса товару закладається на користь банка ) , застава у товарообігу , застава товару у переробці . Бланковий кредит видається підзобов’язання боржника погасити його в певний строк . Документом по кредиту виступає соло-вексель з однім підписом боржника . Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Котнокорентом називається єдиной рахунок , за яким здійснюються всі операції між юанком і клієнтом , в тому числі і по використанню кредитів. Овердрафт - надання банком право віставляти в межах певної суми платіжні доручення на данного клієнта поверх залишку на його рахунку.

5. По валюті займу розрізняють :

  •  кредити , що надаються в валюті країни позичальника
  •  кредити , що надаються в валюті країні кредитора
  •  кредити , що надаються в валюті третьої країни
  •  кредити , що надаються в міжнародній грошовій одиниці

6. За умовами реалізації кредити підрозділяють на :

  •  наявні ( сума кредиту зараховується на рахунок кредитора )
  •  акцептні

При цій формі кредитування акцептується тратта - перевідний вексель, що являє собою письмовий наказ кредитора позичальнику про виплату останнім певної суми грошей третій особі або пред’явнику тратти .

7. По кредиторах розрізняють :

  •  урядові кредити
  •  кредити , що надаються міжнародними валютно-фінансовими організаціями
  •  приватні кредити

В світовій практиці існують наступні джерела отримання кредиту :

1. Брокерські та та комісійні фірми.

Кредити , як правило надаються під товари. Ці фірми використовують банківські кредити , тому їх кредити дорожче ніж у банку. До послуг брокерів вдаються тоді , коли отримання кредита в своїй країні обходиться дорожче , коли ринок є мало відомим або реалізація товарів потребує особливої специфіки.

Якщо в роботі Зовнішньоекономічного банку широко застосовується довгострокове валютне кредитування під гарантію міністерств та відомств , то в практиці комерційних банків переважає короткострокове кредитування . При вирішенні питання про надання валютного кредиту вповноважені банки розглядають ціль отримання кредиту , характеристику товару , що закупається та можливість його реалізації в межах країни , а також економічний ефект від використання товарів, що закуповуються за рахунок кредиту , джерела фінансування в національній валюті та джерела погашення кредиту в іноземній валюті. Серед різних варіанті здійснення експортно-імпортних операцій , пов’язаних з кредитом , зустрічаються , в переважній більшості , наступні :

1. Кредит в гривнях для закупки товару в Україні та продажу за кордоном

2. Кредит в гривнях , конверсія його в валюту, для закупки товару за кордоном та продажу в Україні за гривні

3. Кредит в валюті, для закупки товару за кордоном та продажу в Україні за гривні

4 . Кредит в гривнях для закупки товару в Україні , бартер з інофірмою , продаж в Україні за гривні.

Для забезпечення кредитів використовуються в основному такі форми :

1. Застава валютних цінностей ( вразі неповернення кредиту банк частково відшкодовує збитки за рахунок застави )

2. Товарно - матеріальні цінності , які закупає позичальник ( банки не зацікавлені , як правило , в цій формі , бо в них можуть виникнути проблеми з реалізацією застави)

3. Гарантія ( найбільш приваблива для банків форма , бо вразі несплати кредиту, повністю або частково, банк має право на відшкодування збитків за рахунок гаранта .

Ставки по валютних кредитах можуть бути фіксованими та плаваючими. Плаваючі ставки складаються з двох частин : базової ставки та надбавки ( маржи ) банка, яка і є безпосередньо предметом договору між кредитором та позичальником. Роль базової ставки можуть відігравати ставка по незабезпеченим кредитам першокласним позичальникам , облікова ставка центрального банку та ин.

Кредитні ризики пов’язані не лише з погіршенням фінансового положення позичальника , а також з погіршенням економічної кон’юнктури , змінами законодавства , політичними подіями. Тому держава заохочує зовнішньоекономічну експансію за допомогою податкових та митних пільг , субсидій, кредитів , боніфікації (субсидуванні процентних ставок , тобто відшкодування банкам а рахунок держбюджету різниці між ринковими та пільговими ставками по експортним кредитам). Державні гарантії по короткостроковим експортним кредитам перетворюють тратті експортерів в першокласні цінні папери.

Для кредитування та страхування зовнішньоекономічних операцій в багатьох країнах створені напівдержавні страхові компанії , експортно-імпортні банки.

3. Фірмові ( комерційні ) кредити

Видаються експортерами та імпортерами , що тісно пов’язані товарними угодами та розрахунками по них. Фірмовий кредит оформляється векселем або надаються за відкритим рахунком.

При кредитуванні у формі відкритого рахунку експортер виставляє рахунки після відвантаження товару на покупця , а сплата по ціх рахунках відбувається через обумовлений сторонами термін. За умови регулярних поставок сторони домовляються , що розрахунки між ними будуть здійснюватися не за кожну окрему партію , а в певні терміни - звичайно наприкінці місяця або кварталу. При використанні векселів (інкассова форма розрахунку ) кредитування засновується на траттах.

Як вже зазначалося при цій формі кредитування продавець виписує тратту на отримувача і дає вказівку банку-інкасатору передавати документи , що додаються до тратти , тільки за умови акцепту останнім тратти. Тратта частіше всього використовується при короткостроковому кредитуванні . В деяких країнах встановлюється максимальний строк тратти від 120 до 180 днів. Схема здійснення такого кредиту зводиться до наступного :

  •  Експортер поставляє товар
  •  Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1
  •  Експортер в визначений по тратті термін пред’являє вексель до оплати в банк 1
  •  Експортер отримує платіж від банка 1
  •  Оплата товару відбувається пізніше поставки товару тому експортер кредитує імпортера.

Але акцепт імпортера може бути замінений на банківський акцепт. Експортер вимогам банківського акцепту у випадках коли він не впевнений у платіжоспроможності імпортера або заінтересований в найскорішому отриманні коштів і планує продати ( врахувати ) тратту до строку її платежу . В цьому випадку механізм кредитування має такий вигляд :

  •  Експортер поставляє товар
  •  Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1
  •  Експортер регіструє вексель в своєму банку 2
  •  Банк 2 в визначений по тратті термін пред’являє вексель до оплати в банк 1
  •  Банк 2 отримує платіж від банка 1

Купуючи достроково вексель , банк виплачує клієнту не повну суму векселя , а за мінусом суми , що залежить від відсотка , який застосовують для даного виду цінних паперів та терміну, що лишився до оплати тратти. При купівлі тратти банк надає тим самим кредит , але вже не імпортеру , а експортеру ( до того моменту поки тратта не буде оплачена імпортером ) .

Щоб уникнути недостатньо забезпечених кредитних ризиків банки приймають на облік векселя як найменш з двома підписами і на термін не більше 6 місяців . В деяких випадках банк може відмовитися від акцепту тратти і запропонувати експортеру аванс під вексельне забезпечення. Після того як імпортер оплачує тратту банк проводить розрахунки з імпортером : віднімає комісію , що належить йому за послуги , процент за кредит та суму авансу , а різницю повертає експортеру.

Для продавця аванс проти тратти може бути навіть вигідніше ніж продаж тратти з відповідною скидкою при умові , що він не потребує поповнення оборотного капіталу негайно на всю суму проданого товару. Експортер та імпортер можуть передбачити , що акцепт буде здійснено не банком імпортера , а більш надійним з точки зору експортера банком. Таким банком може бути банк третьої країни . Треба також зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів. Розвитком акцептного кредитування є акцептно-рамбурсний кредит, заснований на сполученні акцепту векселів експортера банком третьої країни та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Новими специфічними формами кредитування зовнішньої торгівлі стали операції лізингу , факторінга та форфейтерування.

Відмінність лізингових операцій від звичайної оренди полягає в наступному:

  •  об’єкт угоди вибирається орендатором а не орендодавцем , який купує обладнання за свій рахунок ;
  •  строк лізингу менше строку фізичного зносу обладнання і наближений до строку податкової амортизації ;
  •  по закінченні дії контракту клієнт може продовжити його на пільгових умовах або викупити обладнання на пільгових умовах ;
  •  в ролі орендодавця виступає фінансова установа - частіше всього лізингова компанія.

Лізингові операції дозволяють фірмам набувати обладнання не роблячи капіталовкладеньь і не змінюючи баланс. Фінансовий лізинг в цілому схожий зі звичайним лізингом , але має свої відмінності. При цьому різновиді лізингу орендатор відповідно угоди має опціон на покупку в кінці строку оренди по номінальній заздалегідь встановленій ціні . Звичайно це ціна в 1 долар або інша символічна ціна . Строк фінансового лізингу співпадає зі строком амортизації обладнання 10 - 15 років , тому фінансовий лізинг являє собою альтернативне ( отриманню кредитів ) джерело фінансування , бо при ноьму відбувається фактичний продаж майна орендарю у розстрочку . В світовій практиці використовуються такі види фінансового лізингу :

Лізинг “ стандарт “ . При цьому виді виробник продукції передає обладнання лізинговій компанії , а та , в свою чергу , здає його в аренду споживачу. Між споживачем обладнання та виробником не існує ніяких правових відносин , однак за окремою угодою виробник може здійснювати обслуговування обладнання. Лізингові компанії в питання про технічне обслуговування не втручаються.

Лізинг “ ліз - бек “ . Суть цієї операції полягає в тому, що власник обладнання продає його лізинговій компанії і одночасно бере його в оренду . Цей вид лізингу використовується в тому випадку коло власник зіштовхнувся з нестатком в коштах і тим самим розраховує виправити своє фінансове становище.

Лізинг “ постачальнику “ . В даному випадку продавець обладнання , як і при лізингу “ ліз - бек “ стає орендарем , однак орендоване обладнання використовується не ним, а іншими орендарями , яких він повинен знайти і здати їм обладнання у суборенду .

Факторингові операції полягають у закупівлі спеціальною компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації . Авансуючи кошти експортеру до настання строку вимоги , факторингова компанія кредитує його. Величина авансу коливається від 70 до 90 % від суми фактури. Інші 10 - 30 % після відрахування процента за кредит та комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти з цього рахунку відіграють роль покриття комерційного ризику . Після сплати боргу покупцем кошти з блокованого рахунку зараховуються клієнту , а рахунок закривається. Факторинговий кредит дорожче звичайного, бо він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контрольними, консультаційними та іншими послугами. За допомогою факторингу рефінансуються вимоги строк сплати яких не перевищує 360 діб. Факторинг має найбільшу вигоду для крупних експортерів , що мають значні відстрочки у платежах та недостатню наявність коштів . Вони отримують наступні вигоди :

  •  вивільнення від ризику неплатежу ;
  •  дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;
  •  спрощення структури балансу ;
  •  скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;
  •  економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах.

Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування. Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та платіжних документів за готівковий розрахунок. Покупець ціх вимог бере на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера , без права регреса ціх документів на попереднього власника . Форфейтер фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товару умовам угоди. Форфейтування дає експортеру наступні переваги :

  •  страхування кредитного ризику ;
  •  страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;
  •  вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по інкасацій платежів ;

В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця , а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не можуть бути проданими форфейтеру.

Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку .

.

11.2. Види кредитів і їх бухгалтерський облік

Зміст розрахунків за відкритим рахунком полягає в періодичних платежах імпортера експортеру або поставки товару на умовах його подальшої оплати та зарахуванні заборгованості на рахунок імпортера .

Даний вид розрахунків у міжнародній торгівлі вживається :

  •  Між постійними контрагентами ;
  •  Внутрі ТНК ;
  •  З брокерами ;
  •  З державними установами ;
  •  При комісійній торгівлі у формі консигнації ;
  •  При багаторазових поставках партіями однорідного товару.

Порядок розрахунків визначається угодою між контрагентами і в загальному випадку може бути таким.

Після відвантаження товару продавець відсилає покупцю документи і записує за ним суму відвантажених товарів. Покупець погашає заборгованість зустрічними поставками або здійснює перевід коштів через банки в обумовлені строки після здійснення поставки. Через певний проміжок часу ( раз на квартал , раз на півроку ) за допомогою банківського переказ, чека або векселя провадиться кінцеве регулювання заборгованості по відкритому рахунку .

Банківський переказ

За класичною схемою банківського переказ він здійснюється у відповідності до укладеної угоди проти повідомлення продавця про відвантаження товару . Тобто експортер відвантажує товар , отримує товарні документи від замовника і відправляє комерційні документи та повідомлення про відвантаження імпортеру. Отримавши документи , імпортер подає у свій банк заяву на переказ та отримує товар . Банк імпортера списує з рахунка клієнта гроші і зараховує їх на кореспондентський рахунок банка експортера , Далі документи пересилаються до банка експортера , який перевіряє їх і списує гроші з рахунка банка-кореспондента і зараховує їх на рахунок клієнта .

Взагалі оплата переводом можлива на будь-які стадії виконання контракту : до відвантаження товару ( авансовий платіж ) , після відвантаження товару , через певний період .

Платіжне доручення може передбачати виплату бенефіціару суми проти надання певних комерційних та фінансових документів ( документарний переказ ) . В цьому випадку сума зараховується на рахунок постачальника умовно після отримання імпортером повідомлення про відвантаження , і якщо документи не будуть вчасно надані , то ця сума списується , а до іноземного банка надсилається запит у відношенні переводу.

Інкасо.

Інкасо - це банківська операція використовуючи яку банк за дорученням клієнта отримує платіж за відвантажені товари , надані послуги , чи зобов’язання від імпортера , що сума буде сплачена в певні строки. Для цього експортер може дати банку різні інструкції :

  •  отримання платежу
  •  отримання акцепту
  •  видача документів проти платежу
  •  видача документів проти акцепту
  •  видача документів на інших умовах

Інкасо ділиться на фінансове ( чисте ) та документарне ( комерційне ) . При чистому інкасо використовуються лише фінансові документи ( векселі , чеки ) . Якщо наряду з використанням фінансових документів в обіг залучені комерційні ( рахунки , товаротранспортні накладні та ін. ) такий вид інкасо називається документарним . На практиці найчастіше використовується останній вид . Документарне інкасо на відміну від відкритого рахунку являє собою більш високе забезпечення для продавця , однак , не в таких обсягах як акредитив . Ця форма розрахунків має свої певні особливості :

  •  простота в проведенні операції і порівняно невеликі витрати ;
  •  більш швидке ніж по відкритому рахунку здійснення платежу ;
  •  можливість надати покупцеві документи проти одночасної оплати або акцепту векселя .

Однак треба зазначити , що якщо покупець відмовиться оплатити документи , пошук іншого покупця або зворотне транспортування товару у всіх випадках пов’язане з суттєвими збитками . Це є наслідком однієї з особливостей документарного інкасо , а саме - банки ніколи не зобов’язуються виконати платіж, при цій формі розрахунку, якщо покупець відмовиться зробити це . Виходячи з вище згаданого і враховуючи те , що на протилежність до акредитива продавець здійснює виконання поставки товарів авансом до виконання платежу можна зробити висновки , що такий інструмент розрахунку може бути використаний лише за таких умов :

  •  між продавцем та покупцем склалися довірчі відносини
  •  не викликає ніякого сумніву готовність та здатність покупця виконати платіж
  •  політичні економічні та правові умови в країні імпортера стабільні
  •  міжнародному платіжному оберту країни імпортера не загрожують жорсткий валютний контроль та подібні обмеження .

В світовій практиці існує два основних варіанта інкасо :

  •  документи проти платежу ( Інкасуючий банк може передати документи тільки за умови негайної оплати товару покупцем.
  •  документи проти акцепту ( Інкасуючий банк передає документи проти акцепту трати платником ) . Продавець отримує право на товар раніше строку сплати за нього і набуває можливості продати товар і за виручені гроші виконати зобов’язання по оплаті трати. Таким чином продавець кредитує покупця на суму трати до моменту сплати по ній. Однак на протязі строку дії тратти продавець несе ризик по не оплаті трати і тому , як правило експортери вимагають від імпортерів банківських гарантій по оплаті трат.

Процес розвитку операції документарного інкасо містить ,як правило у собі три фази :

Інкасове доручення продавця. Воно видається е