загрузка...

48011

АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Конспект

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Система показників комплексного АГД Показники вихідних умов діяльності підприємства наявність необхідних матеріальних і фінансових ресурсів для нормального функціонування підприємства і виконання виробничої програми організаційнотехнічний рівень підприємства рівень маркетингової діяльності Показники використання засобів виробництва фондорентабельність фондовіддача фондомісткість середньорічна вартість основних засобів амортизація Показники використання предметів праці матеріаломісткість матеріаловіддача вартість предметів труда за аналізує...

Украинкский

2013-12-06

1.79 MB

12 чел.

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

з дисципліни “АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА”

для студентів напряму 6.030509 «Облік і аудит»

денної та заочної форм навчання

Мелітополь

2009


Опорний конспект лекцій з дисципліни “Аналіз господарської діяльності підприємства” для студентів напряму
6.030509 «Облік і аудит» денної та заочної форми навчання / розробник доц. Радєва М.М.- Мелітополь: „МІДМУ” КПУ, 2009.

Розробник:

Радєва Марина Миколаївна

Ухвалено на засіданні кафедри менеджменту

Протокол №_____від "____" ___________ 2009 р.

Зав. кафедрою __________ Ю.Є. Вороніна


МОДУЛЬ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 1. Наукові основи, завдання, принципи та види аналізу господарської діяльності

  1.  АГД як галузь економічної науки та напрям практичної діяльності.
  2.  Основні категорії економічного аналізу.
  3.  Види та напрямки економічного аналізу.
  4.  Місце економічного аналізу господарської діяльності у системі наук.

Теоретичні основи

1. АГД як галузь економічної науки

Зміст питання. Основні етапи розвитку аналізу господарської діяльності. Його роль в управлінні господарством та підвищення ефективності виробництва. АГД в умовах ринкової економіки. Господарська діяльність як предмет аналізу господарської діяльності. Об'єкти і суб'єкти аналізу. Зміст аналізу. Завдання економічного аналізу. Умови, які спонукали до розвитку аналізу на підприємствах.

Економічний аналіз — це науковий метод пізнання сутності економічних явищ та процесів, що ґрунтується на розчленуванні їх на складові і на вивченні в усьому розмаїтті зв'язків і залежностей.

Розрізняють макроекономічний аналіз, який вивчає економічні явища і процеси на рівні світової і національної економіки та її окремих галузей, і мікроеко-номічний аналіз, що вивчає ці процеси та явища на рівні окремих суб'єктів господарювання, котрий назвали економічним аналізом господарської діяльності.

Комплексний економічний аналіз виробничо-фінансової діяльності займає центральне місце в систмі управління підприємством. На його основі розробляють і обґрунтовують управлінські рішення. Жодний організаційний, технічний і технологічний захід не можна здійснювати до того часу, поки не обґрунтовано його економічної доцільності. Управлінські рішення і дії  мають базуватися на точних розрахунках, на глибокому і всебічному економічному аналізі. Вони мають бути науково обґрунтовані, вмотивовані, оптимальні. Економічний аналіз передує рішенням і діям, обґрунтовує їх і є основою наукового управління виробництвом, забезпечує його ефективність.

Недооцінка ролі аналізу, помилки в планах і управлінських діях у сучасних умовах завдають відчутних втрат. Навпаки, ті підприємства, на яких належним чином організовано аналіз, мають добрі результати, високу економічну ефективність.

Важлива роль аналізу — в підготовці інформації для планування і прогнозування результатів діяльності та оцінювання якості й обґрунтованості планових показників, у перевірці та об'єктивному оцінюванні виконання їх. Розробка планів для підприємства, по суті, також становить прийняття рішень, які забезпечують розвиток виробництва в майбутньому планованому періоді. При цьому враховують результати діяльності за попередні періоди, вивчають тенденції розвитку економіки підприємства, виявляють і враховують додаткові резерви виробництва.

Економічний аналіз господарської діяльності є засобом не лише обґрунтування планів, а й контролю за виконанням їх з метою виявлення недоліків, помилок і оперативного впливу на економічні процеси, коригування планів та управлінських рішень. Планування починається і завершується аналізом результатів діяльності підприємства. Аналіз дає змогу підвищити рівень планування, зробити його науково обґрунтованим.

Ця функція аналізу — контроль за виконанням планів і підготовка інформації для обґрунтування їх — не слабшає, а посилюється в ринковій економіці, оскільки в умовах невизначеності, конкуренції і мінливості зовнішнього середовища необхідне систематичне оперативне коригування поточних та перспективних планів. Зовнішні умови, що постійно змінюються, потребують, щоб процес планування був неперервним. Менеджер із планування має вміти оцінювати й аналізувати зміни кожної ситуації й оперативно вносити корективи в плани підприємства.

Велику роль відводять аналізу у справі визначення та використання резервів підвищення ефективності діяльності суб'єкта господарювання в конкурентному середовищі на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду.

Щоб вижити в конкурентній боротьбі і зміцнювати свої ринкові позиції, кожне підприємство має постійно шукати резерви підвищення ефективності своєї діяльності. Це об'єктивний процес, без якого неможливий поступальний розвиток суспільства. Аналіз сприяє економному використанню ресурсів, виявленню і впровадженню передового досвіду, науковій організації праці, використанню нової техніки і технологій виробництва, запобіганню зайвих витрат, всіляких недоліків у роботі і т. д. Унаслідок цього зміцнюється економіка підприємства, підвищується ефективність його діяльності.

Отже, економічний аналіз господарської діяльності — це важливий елемент у системі управління виробництвом, дійовий засіб виявлення внутрігосподарських резервів, основа розробки науково обґрунтованих планів-прогнозів та управлінських рішень і контролю за виконанням їх з метою підвищення ефективності функціонування підприємства.

Успішна реалізація названих функцій забезпечується вирішенням таких завдань аналізу:

• вивчення механізму дії економічних законів, визначення закономірностей і тенденцій економічних явищ та процесів у кон кретних умовах підприємства;

• контроль за виконанням планів, прогнозів, управлінських рішень, за ефективним використанням економічного потенціалу підприємства;

• вивчення впливу об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх факторів на результати господарської діяльності, що дає змогу об'єктивно оцінювати роботу підприємства, правильно діагностувати його стан і прогнозувати розвиток на перспективу, виявляти основні напрями пошуку резервів підвищення його ефективності;

• пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і практики;

• оцінювання ступеня фінансових та операційних ризиків і вироблення внутрішніх механізмів управління ними з метою зміцнення ринкових позицій підприємства та підвищення доходності бізнесу;

оцінювання результатів діяльності підприємства з виконання планів досягнутого рівня розвитку економіки, використання наявних можливостей і діагностика його становища на ринку товарів та послуг, що сприяє виробленню більш ефективної політики управління бізнес-процесами;

розробка проекту управлінського рішення для усунення виявлених недоліків та освоєння резервів підвищення ефективності господарської діяльності.

Таким чином, економічний аналіз господарської діяльності як наука становить систему спеціальних знань, пов'язаних із дослідженням тенденцій господарського розвитку, з науковим обґрунтуванням планів, управлінських рішень, із контролем за виконанням їх, із визначенням ступеня впливу факторів і підприємницьких ризиків, із оцінюванням досягнутих результатів, із пошуком, виміром і обґрунтуванням обсягу господарських резервів підвищення ефективності виробництва та розробкою заходів для використання їх.

Об'єктом його дослідження є результати господарської діяльності підприємства. Предметом його вивчення є причинно-на-слідкові зв'язки і залежності економічних явищ та процесів, що формують результати діяльності суб'єкта господарювання.

Аналітичне дослідження, його результати та використання їх в управлінні виробництвом мають відповідати певним методологічним принципам. Коротко зупинимося на найважливіших із них.

Аналіз має бути науковим, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досягнення НТП і передового досвіду, найновіші методи економічних досліджень.

Аналіз має бути комплексним. Комплексність дослідження потребує охоплення всіх ланок і всіх сторін діяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства.

Однією із вимог до аналізу є забезпечення системного підходу, за якого кожний об'єкт, що вивчається, розглядають як складну динамічну систему, елементи котрої певним способом пов'язані між собою та із зовнішнім середовищем. Вивчення кожного об'єкта належить здійснювати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і співпідпорядкованості його окремих елементів.

Аналіз має бути об'єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його потрібно обґрунтовувати точними аналітичними розрахунками. Із цієї вимоги випливає необхідність постійного удосконалення організації обліку, внутрішнього і зовнішнього аудиту, а також методики аналізу з метою підвищення точності і достовірності розрахунків.

Аналіз має бути дійовим, активно впливати на процеси виробництва та їхні результати. Необхідно вчасно інформувати керівництво підприємства про виявлені недоліки, прорахунки й упущення в роботі. Із цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, для розробки конкретних заходів, обґрунтування, коригування та уточнення планових даних. В іншому разі мети аналізу не буде досягнуто.

Аналіз належить проводити за планом, систематично, а не від випадку до випадку. Із цієї вимоги випливає необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах., розподілу обов'язків для виконання її між виконавцями і контролю за проведенням її.

Аналіз має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко робити аналіз, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.

Один із принципів аналізу — його демократизм, що допускає участь у проведенні аналізу широкого кола працівників підприємства і забезпечує повніше виявлення передового досвіду та використання наявних внутрігосподарських резервів.

9. Аналіз має базуватися на державному підході до оцінювання економічних явищ, процесів, результатів господарювання. Інакше кажучи, оцінюючи певні прояви економічного життя, необхідно враховувати відповідність їх державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці і законодавству.

10. Аналіз має бути ефективним, тобто затрати на його проведення мають давати багатократний ефект.

Економічний аналіз належить до економічних наук, його основна мета – вивчення результатів господарювання. Його предметом може бути діяльність конкретних підприємств та її ефективність, яка відображається в системі плану, обліку, звітності та в інших джерелах інформації. Основна мета економічного аналізу – пошук можливостей (резервів) підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передових досягнень науки та практики, структури ринку, а також детального вивчення попиту й пропозиції на продукцію підприємства.

Основні етапи економічного аналізу:

загальна оцінка виконання планових (розрахункових) показників, що може здійснюватися в абсолютному чи відносному вираженні.

розрахунок абсолютного (відносного) відхилення фактичних даних від планових (розрахункових показників.

якісна оцінка одержаного відхилення, аналіз виробничих ситуацій, які призвели до конкретних ситуацій.

встановлення під дією яких причин (факторів) одержано відхилення фактичних показників від планових (розрахункових), і якісна оцінка дії цих факторів.

пошук конкретних можливостей підприємства для поліпшення становища (пошук та підрахування резервів).

розробка заходів, які необхідні для впровадження в практику роботи підприємства.

2. Основні категорії економічного аналізу.

Зміст питання. Ресурси, фактори (чинники), резерви виробництва, їх класифікація. Використання в економічному аналізі системи показників. Оцінка результатів господарської діяльності. Сприяння управлінню й контролю виробництва. Пошук та виявлення резервів, заходи для їх реалізації з метою підвищення ефективності виробництва.

Об’єкти господарської діяльності знаходять своє відображення в системі показників (плану, обліку, звітності). Кожне економічне явище характеризується комплексом взаємопов’язаних показників. Показники підрозділяються на:

кількісні та якісні;

загальні та специфічні

узагальнюючі, часткові, допоміжні

абсолютні та відносні

факторні та результативні.

Комплексне вивчення економіки підприємств передбачає систематизацію показників, тому що сукупність показників, якої повною вона не була б, без урахування взаємозв’язків не може надати дійсне уявлення про ефективність господарської діяльності. Необхідно взаємно пов’язати конкретні данні у єдину комплексну систему.

До основних категорій економічного аналізу відносяться фактори господарської діяльності, показники господарської діяльності, резерви виробництва. Під терміном “фактор” розуміють причину, яка впливає на результат.

Досліджувані в аналізі фактори можна класифікувати за різними ознаками.

Таблиця 1.1. Класифікація факторів в аналізі господарської діяльності

Класифікаційна ознака

Групи факторів

За своєю природою

Природно-кліматичні Соціально-економічні Виробничо-економічні

За ступенем впливу на результати

Основні Другорядні

За залежністю від колективу

Об'єктивні Суб'єктивні

За відношенням до об'єкта дослідження

Внутрішні Зовнішні

За ступенем поширеності

Загальні Специфічні

За часом дії

Постійні Змінні

За характером дії

Екстенсивні Інтенсивні

За властивостями відображуваних явищ

Кількісні Якісні

За своїм складом

Прості Складні

За ієрархією (за рівнем співпідпорядкованості)

Першого порядку Другого порядку і т. д.

За можливістю виміру впливу

Вимірні Невимірні

Показники господарської діяльності – числові вирази, які характеризують конкретні виміри об’єкту або його економічну сутність.


Система показників комплексного АГД

Показники вихідних умов діяльності підприємства

наявність необхідних матеріальних і фінансових ресурсів для нормального функціонування підприємства і виконання виробничої програми

організаційно-технічний рівень підприємства

рівень маркетингової діяльності

Показники використання засобів виробництва

фондорентабельність

фондовіддача

фондомісткість

середньорічна вартість основних засобів

амортизація

Показники використання предметів праці

матеріаломісткість

матеріаловіддача

вартість предметів труда за аналізує мий проміжок часу

Показники використання трудових ресурсів

забезпеченість підприємства трудовими ресурсами

фонд заробітної плати

продуктивність

трудомісткість

прибуток на робітника і на гривню заробітної плати

 

Показники виробництва і збуту продукції

обсяги  валової, товарної і реалізованої продукції

структура продукції

якість продукції

ритмічність випуску та реалізації

залишки готової продукції на складах

Показники собівартості продукції

загальна сума витрат на виробництво та реалізацію продукції

витрати за елементами і статтями

витрати за видами продукції

витрати на гривню товарної продукції

собівартість окремих виробів

Показники прибутку та рентабельності

прибуток

рівень рентабельності

Показники фінансового стану підприємства

показники наявності і структури капіталу

ефективність використання власних та позикових коштів

платоспроможність, ризик банкрутства, фінансова стійкість

Невикористані можливості в економічному аналізі називаються резервами підвищення економічної ефективності виробництва.

Під господарськими резервами розуміють можливості підвищення ефективності діяльності підприємства на основі використання досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду.

З розвитком науково-технічного прогресу (НТП) появляються нові види сировини і матеріалів, нові види машин і устаткування, нові технології, більш досконалі форми організації праці, що дає змогу знижувати матеріаломісткість, трудомісткість продукції та послуг, прискорювати оборотність коштів, підвищувати рентабельність та інші показники ефективності бізнесу.

Господарські резерви класифікують за різними ознаками.

Рис. 1.3. Класифікація резервів в аналізі господарської діяльності

За просторовою ознакою виділяють внутрігосподарські, галузеві, регіональні і загальнодержавні резерви.

До внутрігосподарських належать ті резерви, які виявляють і які може бути використано тільки на досліджуваному підприємстві.

Вони базуються на повнішому і економнішому використанні виробничих потужностей, трудових і матеріальних ресурсів, застосуванні найновіших досягнень НТП у галузі техніки, технології та організації виробництва, на виробленні правильної структурної, цінової, інвестиційної, фінансової стратегій у сфері бізнесу і т. д.

Галузеві резерви — це ті, які може бути виявлено тільки на рівні галузі, наприклад виведення нових сортів культур, порід тварин, розробка нових систем машин, нових технологій, удосконалених конструкцій виробів тощо. Пошук цих резервів входить до компетенції галузевих об'єднань, міністерств, концернів.

Регіональні резерви може бути виявлено і використано в межах географічного району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їхнього відомчого підпорядкування і т. д.).

До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміну форм власності, системи управління національною економікою і т. ін. Використання таких резервів можливе тільки за допомогою заходів на загальнодержавному рівні управління.

За ознакою часу резерви поділяють на невикористані, поточні і перспективні.

Невикористані резерви — це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва щодо плану або досягнень науки і передового досвіду за минулі проміжки часу.

Під поточними резервами розуміють можливості поліпшення результатів господарської діяльності, які можна реалізувати Протягом найближчого часу (місяця, кварталу, року).

Перспективні резерви розраховані звичайно на тривалий час. Використання їх пов'язане зі значними інвестиціями, впровадженням найновіших досягнень НТП, перебудовою виробництва, зміною технології виробництва, спеціалізації тощо.

За стадіями життєвого циклу виробу резерви бувають на стадіях перед виробничій, виробничій, експлуатації і утилізації виробу.

Найбільшого ефекту досягають при пошуку резервів на перед-виробничій стадії. Тут може бути виявлено резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок удосконалення конструкції виробу і технології його виробництва, використання дешевшої сировини тощо. Саме на цій стадії об'єктивно бувають найбільші резерви зниження собівартості продукції. І чим повніше їх виявлено на цьому етапі, тим вища ефективність цього виробу взагалі.

На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, нової технології, а потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина резервів зменшується за рахунок того, що вже проведено роботи для створення виробничих потужностей, придбання необхідного обладнання та інструментів, налагодження виробничого процесу. Отже, докорінна зміна цього процесу вже неможлива без великих втрат. Тому на цій стадії життєвого циклу виробу виявляють і використовують ті резерви, котрі не зачіпають виробничого процесу. Ці резерви пов'язані з поліпшенням організації праці, підвищенням її інтенсивності, зі скороченням простоїв обладнання, з економією і раціональним використанням сировини та матеріалів.

Експлуатаційна стадія поділяється на гарантійний період, протягом якого виконавець зобов'язаний ліквідувати неполадки, які виявив споживач, і на післягарантійний. На стадії експлуатації об'єкта резерви більш продуктивного використання його і зниження витрат (економія електроенергії, палива, запасних частин і т. ін.) залежать головним чином від якості виконаних робіт на перших двох стадіях.

Резерви на стадії утилізації — це можливості одержання доходу внаслідок повторного використання утилізаційних матеріалів і скорочення витрат на утилізацію виробу після завершення його життєвого циклу.

Отже, щоб домогтися більшого ефекту, необхідно проводити пошук резервів безперервно і систематично на всіх стадіях життєвого циклу виробу і особливо на перших, більш ранніх його стадіях, де приховано найсуттєвіші резерви.

За стадіями процесу відтворення виокремлюють резерви у сфері виробництва і у сфері обігу. Основні резерви, як правило, перебувають у сфері виробництва, але багато їх є і у сфері обігу (запобігання різноманітним втратам продукції на шляху від виробника до споживача, а також зменшення витрат, пов'язаних зі зберіганням, перевезенням і продажем готової продукції).

Важливе значення має групування резервів за видами ресурсів. Окремо розглядають резерви, пов'язані з найповнішим і з найефективнішим використанням земельних ресурсів, засобів праці, предметів праці і трудових ресурсів. Така класифікація резервів необхідна для збалансованості їх за всіма видами ресурсів.

Наприклад, виявлено резерв збільшення випуску продукції за рахунок ефективнішого використання трудових ресурсів. Але щоб їх освоїти, необхідно у тому самому обсязі виявити резерви збільшення виробництва продукції за рахунок кращого викори стання засобів праці і предметів праці. Якщо за яким-небудь ресурсом резервів не вистачає, то до уваги беруть найменшу величину резервів, виявлену в одному з них.

За економічною природою і характером впливу на результати виробництва резерви поділяють на екстенсивні й інтенсивні. Резерви екстенсивного характеру пов'язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, земельних та інших). Резерви інтенсивного типу базуються на повнішому і раціональнішому використанні наявного виробничого потенціалу. З прискоренням НТП слабшає роль резервів екстенсивного характеру і посилюється пошук резервів інтенсифікації виробництва.

За джерелами утворення резерви поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать резерви, котрі може бути освоєно силами і засобами самого підприємства. Зовнішні резерви — це технічна, технологічна або фінансова допомога суб'єкту господарювання з боку держави, органів вищого рівня, спонсорів і т. д.

За способами виявлення резерви поділяються на явні і приховані. До явних належать резерви, котрі легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку і звітності. Це недостача і псування продукції та матеріалів на складах, виробничий брак, втрати від списування боргів, виплачені штрафи, перевитрати усіх видів ресурсів порівняно з діючими нормами на підприємстві та ін. Такі втрати є результатом безгосподарності, марнотратства, невиконання зобов'язань за договорами, незадовільного стану устаткування, недостатньо високої професійності кадрів, низького рівня організації виробництва, порушення технологічних процесів, невиконання плану організаційно-технічних заходів тощо. Для ліквідації цих перевитрат слід вжити заходів для удосконалення техніки, технологій та організації виробництва. Необхідно також навести порядок у зберіганні і перевезенні матеріальних цінностей, організувати дієвий облік і контроль за їхнім рухом, забезпечити виконання зобов'язань перед покупцями і постачальниками, строго дотримувати фінансової і розрахункової дисципліни і т. д.

До прихованих належать резерви, що пов'язані з упровадженням досягнень НТП та передового досвіду і не передбачені планом. Для виявлення їх необхідно провести порівняльний внутрігосподарський аналіз (з досягненнями передових дільниць, бригад, робітників), міжгосподарський (з досягненнями провідних підприємств галузі), а в деяких випадках — міжнародні порівняння. І хоча ці резерви не відображають у звітності як пе ревитрати ресурсів порівняно з можливостями вітчизняної і зарубіжної практики, однак зволікання у виявленні і використанні їх часом тягне за собою втрати значно більші, ніж перевитрата ресурсів щодо планового рівня.

Отже, класифікація резервів дає змогу глибше зрозуміти сутність і організувати пошук їх комплексно і цілеспрямовано.

Кількісне вираження величини резерву — це різниця між можливим (прогнозним) рівнем досліджуваного показника і його фактичною величиною на поточний момент:

Для того, щоб величина виявлених резервів була реальною, підрахунок резервів має бути, по можливості, точним і обґрунтованим. Методика підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи екстенсивні), способів виявлення їх (явні чи приховані) і способів визначення величини їх (формальний підхід чи неформальний). При формальному підході величину резервів визначають без ув'язки з конкретними заходами для освоєння їх. Неформальний підхід (виявлення резервів за суттю) базується на конкретних організаційно-технічних заходах.

3. Види та напрямки економічного аналізу.

Зміст питання. Оперативний аналіз. Перспективний аналіз. Техніко-економічний і фінансово-економічний аналіз. Міжзаводський або порівняльний аналіз. Функціонально-вартісний і системний аналіз.

Класифікація аналізу господарської діяльності має важливе значення для правильного розуміння його змісту і завдань, для розробки методики його проведення та для організації аналітичного процесу.

Економічний аналіз підрозділяється на три види:

управлінський аналіз;

фінансово-економічний;

функціонально-вартісний.

На сучасному етапі ринкових відносин кожному керівникові підприємства необхідна інформація для планування, контролю та прийняття рішень, розробки стратегії і тактики освоєння ринку, маркетингової діяльності, вдосконалення техніки, технології й організації виробництва. Таку інформацію надає управлінський аналіз, який здійснюється всіма службами підприємства на основі даних бухгалтерського обліку, а також внутрішньої звітності.

В умовах ринкової економіки широко застосовується фінансово-економічний аналіз, тобто аналіз фінансового стану, обґрунтоване дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської та торговельної діяльності кожного підприємства. Цей аналіз здійснюється на основі даних фінансових служб підприємства, а також за показниками фінансової звітності.

Мета функціонально-вартісного аналізу (ФВА) – попередити зайві витрати на виробництво продукції шляхом удосконалення технології виробництва та конструкції виробів, використання більш дешевої сировини і матеріалів. На стадії виготовлення продукції за допомогою ФВА детально вивчається продукція, виявляються зайві витрати, проводиться усунення зайвих функцій товару і таким чином досягається зниження витрат на виробництво продукції. Основною вимогою при цьому є те, щоб продукція в результаті ФВА не втратила свого товарного вигляду. ФВА являє собою ефективний спосіб виявлення резервів зменшення витрат, який полягає в пошуку більш дешевих способів виконання головних функцій товару при одночасному усуненні зайвих. Його основними джерелами є конструкторсько-технологічна та нормативна документація, дані поза облікової інформації.

Напрями економічного аналізу, які притаманні усім видам економічного аналізу:

за часом проведення і характером прийняття управлінських рішень:

попередній (прогнозний);

оперативний (ситуаційний);

ретроспективний (наступний);

перспективний (прогнозний); 

Перспективний аналіз проводять до здійснення господарських операцій. Він необхідний для обґрунтування господарських рішень і планів-прогнозів, запобігання небажаним результатам.

Перспективний аналіз залежно від часової тривалості поділяють на короткостроковий і довгостроковий (стратегічний). Короткостроковий аналіз охоплює період до одного року, а довгостроковий — більше як рік. Короткостроковий прогнозний аналіз застосовують для вироблення тактичної, а довгостроковий — стратегічної політики в галузі бізнесу. Другий вид менш деталізований, ніж перший, однак його роль значно більша. Якщо обрано правильну стратегію розвитку підприємства, то легше приймати тактичні рішення. В умовах ринкової конкуренції стратегічний аналіз стає невід'ємною частиною управлінської діяльності.

Ретроспективний аналіз здійснюють після завершення господарських актів. Він необхідний для вивчення тенденції розвитку, контролю за виконанням оперативних планів, об'єктивного оцінювання і діагностики результатів діяльності підприємства та рівня підприємницьких ризиків.

Ретроспективний аналіз, у свою чергу, поділяють на оперативний і підсумковий. Оперативний аналіз проводять одразу після здійснення господарських операцій або зміни ситуації за короткі відрізки часу (зміна, доба, декада і т. д.). Мета його — оперативно оцінювати зміни щодо заданих параметрів, виявляти недоліки і причини виникнення їх, вчасно вживати коригувальних заходів для усунення їх. Ринкова економіка характеризується динамічністю як виробничої, комерційної, фінансової діяльності підприємства, так і його зовнішнього середовища. За цих умов оперативний аналіз набуває особливого значення.

Проводячи підсумковий аналіз, вивчають результати роботи за звітний період (місяць, квартал, рік). Його цінність у тому, що діяльність підприємства вивчають комплексно і всебічно за звітними даними відповідного періоду. Цим забезпечують більш повну і більш об'єктивну оцінку діяльності підприємства з використання наявних можливостей.

Оперативний і підсумковий аналізи взаємопов'язані і доповнюють один одного. Вони дають можливість керівництву підприємства не лише оперативно ліквідувати недоліки в процесі виробництва, а й комплексно узагальнювати досягнення, результати діяльності за відповідні періоди, розробляти заходи, спрямовані на зростання ефективності бізнесу.

За просторовою ознакою можна виділити аналіз внутріфірмо-вий і міжфірмовий. Здійснюючи внутріфірмовий аналіз, вивчають діяльність тільки досліджуваного підприємства та його структурних підрозділів. Виконуючи міжфірмовий аналіз, порівнюють результати діяльності двох або більше підприємств, що дає змогу виявити передовий досвід, резерви, недоліки і на основі цього дати об'єктивнішу оцінку ефективності діяльності, внести корективи в стратегічну і тактичну політику підприємства.

за періодичністю проведення:

щоденний;

подекадний;

щомісячний;

щоквартальний;

щорічний;

за змістом програми:

комплексний;

тематичний;

за методами вивчення об’єктів:

порівняльний (горизонтальний, вертикальний, трендовий) –проводиться порівнювання звітних даних з даними плану, минулого періоду, з даними передових підприємств, з даними конкурентів.;

факторний – здійснюється з метою виявлення величини впливу факторів на зміну результативних показників;

діагностичний – застосовується для зясування причин порушення нормального перебігу виробничого процесу, бездіяльності, які потребують додаткових коштів і часу.

маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості) – метод оцінки та обґрунтування ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення співвідношення між трьома основними показниками: обсягом реалізації, собівартістю. Прибутком; прогнозування величини кожного з цих показників при заданих значеннях інших;

економіко-статистичний – застосовується для вивчення різних масових суспільних явищ на різних рівнях управління: підприємства, галузі, регіону; проводиться статистичними органами;

маркетинговий аналіз – здійснюється службою маркетингу підприємства і застосовується для вивчення зовнішнього оточення підприємства, ринків сировини та збуту готової продукції, попиту і пропозиції, комерційного ризику формування цінової політики та ін.;

за користувачами аналітичної інформації:

внутрішній;

зовнішній

за об’єктами, що аналізуються:

внутрішньоцеховий;

внутрішньозаводський;

міжзаводський;

галузевий, міжгалузевий, регіональний, міжрегіональний.

7. За галузевою ознакою, що базується на суспільному поділі праці, аналіз поділяють на галузевий, методика якого враховує специфіку окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі тощо), і міжгалузевий (теорія аналізу господарської діяльності), що є теоретичною і методологічною основою економічного аналізу в усіх галузях економіки.

Найостанніше досягнення в галузі міжфірмового порівняльного аналізу — бенчмаркінг. Це система раннього попередження про проблеми, що назрівають. Бенчмаркінг використовується як інструмент для одержання інформації, необхідної для підтримання і досягнення переваг у конкуренції. Він дає змогу зрозуміти суть розходжень між досягнутими результатами і цілями організації, створює базу для інноваційної діяльності, робить менеджерів більш чутливими і сприйнятливими до необхідності пошуку новацій, допомагає вищому керівництву у прийнятті стратегічних і тактичних управлінських рішень.

За аспектами дослідження розрізняють фінансовий, техніко-економічний, соціально-економічний, економіко-статистичний, економіко-екологічний, маркетинговий, інвестиційний, функціонально-вартісний та інші види аналізу.

Важливе місце серед усіх видів економічного аналізу посідає фінансовий аналіз, який можна охарактеризувати як процес пізнання суті фінансового механізму функціонування суб'єктів господарювання. Основне його призначення полягає у вивченні, діагностиці і прогнозуванні фінансового стану підприємства та у виявленні резервів підвищення стійкості підприємства. На рівні підприємства аналіз проводять фінансові служби. Зовнішній фінансовий аналіз здійснюють банки, аудиторські фірми, інвестори та ін.

Операційний аналіз пов'язаний із оцінюванням і прогнозуванням результатів виробничої діяльності підприємства, виявленням резервів збільшення випуску продукції, зміни її структури, удосконалення техніки, технологій та організації виробництва.

Соціально-економічний аналіз проводять економічні служби підприємства, соціологічні лабораторії, статистичні органи. Він вивчає взаємозв'язок соціальних і економічних процесів, їхні впливи один на одного та на економічні результати господарської діяльності.

Економіко-статистичний аналіз застосовують статистичні органи для вивчення масових суспільних явищ на різних рівнях управління: підприємства, галузі, регіону.

Економіко-екологічний аналіз проводять органи охорони довкілля, економічні служби підприємства з метою дослідження взаємодії екологічних і економічних процесів, пов'язаних зі збереженням і поліпшенням довкілля та затратами на екологію.

Маркетинговий аналіз застосовує служба маркетингу підприємства або об'єднання для вивчення зовнішнього середовища функціонування підприємства, ринків сировини і збуту готової продукції, її конкурентоспроможності, попиту і пропозиції, комерційного ризику, формування цінової політики, розробки тактики і стратегії маркетингової діяльності.

Інвестиційний аналіз застосовують для розробки програми та оцінювання ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) — це дослідження функцій, які виконує об'єкт, і методів реалізації їх. Його основне призначення в тому, щоб виявити непотрібні функції об'єкта і уникнути зайвих витрат за рахунок ліквідації непотрібних вузлів, деталей, спрощення конструкції виробу, заміни матеріалів і тЛн.

За методикою дослідження об'єктів розрізняють якісний і кількісний (факторний) аналіз, експрес-аналіз, фундаментальний аналіз, ситуаційний аналіз, маржинальний аналіз, економіко-математичний аналіз та інші.

Якісний аналіз — це метод дослідження, що базується на якісних порівняльних характеристиках та експертних оцінках явищ і процесів, які вивчаються.

Кількісний аналіз ґрунтується на кількісних зіставленнях і дослідженні ступеня чутливості економічних явищ до зміни різноманітних факторів.

Експрес-аналіз — це метод діагностики стану економіки підприємства на основі типових ознак, характерних для певних економічних явищ. Наприклад, якщо темпи зростання валової продукції випереджають темпи зростання товарної продукції, то це засвідчує зростання залишків незавершеного виробництва. Якщо темпи зростання товарної продукції вищі від темпів реалізації продукції, то це ознака затоварювання (роботи на склад). Наявність прострочених зобов'язань, уповільнення оборотності капіталу, хронічна збитковість — індикатори ймовірності банкрутства підприємства.

Знання ознак дає змогу швидко і доволі точно визначити характер процесів, що відбуваються, не виконуючи глибоких фундаментальних досліджень, які потребують додаткового часу і засобів.

Фундаментальний аналіз — це поглиблене комплексне дослідження суті явищ, що вивчаються, з використанням математичного апарату та іншого складного інструментарію.

Ситуаційний аналіз призначений для вирішення конкретних управлінських завдань в умовах ситуації, що змінилася (економічної, правової, політичної і т. д.). Для його проведення потрібні здійснення системного аналітичного дослідження, яке б дало змогу всебічно оцінити ситуацію і наслідки рішення, що приймається, уміння генерувати й аналізувати альтернативні варіанти рішень в умовах невизначеності.

Маржинальний аналіз — це метод оцінювання й обґрунтування ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення причинно-наслідкового взаємозв'язку обсягу продажів, собівартості і прибутку та поділу витрат на постійні і змінні. За його допомогою визначають критичні величини обсягу продажів, ціни, постійних і змінних витрат, у разі досягнення яких фінансовий результат буде дорівнювати нулю. Оптимальним рівень виробництва є в точці перетину кривих граничних витрат і граничного доходу.

За допомогою економіко-математичного аналізу вибирають найоптимальніший варіант вирішення економічного завдання, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок більш повного використання виробничого потенціалу підприємства.

За суб'єктами (користувачами) аналізу розрізняють внутрішній (управлінський) і зовнішній аналіз. Внутрішній аналіз проводять безпосередньо на підприємстві для потреб оперативного, короткострокового і довгострокового управління виробничою, комерційною і фінансовою діяльністю. Його результати є комерційною таємницею. Зовнішній аналіз проводять на основі фінансової і статистичної звітності органи господарського управління, банки, фінансові органи, акціонери, інвестори.

За ступенем охоплення об'єктів аналіз поділяють на суцільний і вибірковий. Проводячи суцільний аналіз, висновки роблять після вивчення всіх без винятку об'єктів, а проводячи вибірковий, — за результатами обстеження тільки частини об'єктів, що дає змогу прискорити аналітичний процес і вироблення управлінських рішень за результатами аналізу.

За змістом програми аналіз може бути комплексним і тематичним. Виконуючи комплексний аналіз, діяльність підприємства вивчають всебічно, а здійснюючи тематичий, — тільки окремі її сторони, що становлять у певний момент найбільший інтерес. Наприклад, питання використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей підприємства, зниження собівартості продукції і т. ін.

Кожна з названих форм економічного аналізу своєрідна за змістом, організацією і методикою його проведення.

4. Місце економічного аналізу господарської діяльності у системі наук.

Зміст питання. Його зв'язок з політичною економією, галузевими економіками, маркетингом, організацією виробництва й управління, фінансуванням, банківською справою, статистикою, бухгалтерським обліком, аудитом тощо.

Тема 2.  Інформаційне забезпечення та організація аналізу господарської діяльності

1. Зміст і поняття інформації.

2. Характеристика й класифікація найважливіших видів інформації на підприємстві.

3. Нагромадження, обробка, систематизація, зберігання й використання аналітичної інформації.  

4. Поняття й загальні методологічні принципи організації аналізу.

5. Основні етапи й послідовність проведення аналізу господарської діяльності.

Теоретична основа

  1.  Зміст і поняття інформації.

Зміст питання. Інформація як важливий ресурс сучасної ринкової економіки. Гласність і секретність інформації. Комерційна таємниця, її межі та значення для суб'єктів господарської діяльності. Організація й контроль потоків інформаційного забезпечення виробництва.

Важливе місце в організації економічного аналізу на підприємстві посідає його інформаційне забезпечення. Для аналізу використовують не лише економічні дані, а й технічну, технологічну та іншу інформацію. Усі джерела даних для економічного аналізу поділяються на нормативно-планові, облікові і позаоблікові.

До нормативно-планових джерел належать усі типи планів, які розробляють на підприємстві (перспективні, поточні, оперативні), а також нормативні матеріали, кошториси, цінники, проектні завдання і т. ін.

Джерела інформації облікового характеру — це всі дані, що містяться в документах бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку, а також у звітності всіх видів, у первинній обліковій документації.

Провідна роль в інформаційному забезпеченні аналізу належить бухгалтерському обліку і звітності, в яких найповніше відображаються господарські явища, процеси, їхні результати. Сучасний і повний аналіз даних первинних і зведених облікових регістрів та звітності забезпечує вжиття необхідних коригувальних заходів, спрямованих на досягнення кращих результатів господарювання.

Дані статистичного обліку і звітності підприємства використовують для поглибленого вивчення тенденції основних показників і факторів, що формують їхній рівень. Вивчення даних макроеко-номічної статистики в цілому по галузі чи по народному господарству необхідне для оцінювання зовнішніх умов функціонування підприємства і ступеня господарських та фінансових ризиків.

Оперативний облік і звітність сприяють більш оперативному порівняно із статистикою або бухгалтерським обліком забезпеченню аналізу необхідними даними (наприклад, про виробництво і відвантаження продукції, про стан виробничих запасів) і тим самим створюють умови для підвищення ефективності аналітичних досліджень. Обліковим документом згідно з нашою класифікацією є й економічний паспорт підприємства, в якому накопичують дані про результати господарської діяльності за кілька років. Значна деталізація показників, що містяться в паспорті, дає змогу провести численні дослідження динаміки, виявити тенденції і закономірності розвитку економіки підприємства.

Позаоблікові джерела інформації — це документи, що регулюють господарську діяльність, а також дані, які характеризують зміну зовнішнього середовища функціонування підприємства. До них належать:

Офіційні документи, якими зобов'язане користуватися підприємство у своїй діяльності: закони держави, укази президента, постанови уряду, накази органів управління вищого рівня, акти ревізій і перевірок, накази і розпорядження керівників підприємства, рішення ради директорів, зборів акціонерів і т. д.

Господарсько-правові документи: договори, угоди, рішення арбітражних і судових органів, рекламації.

Науково-технічна інформація: публікації, звіти за результатами науково-дослідної роботи і т. ін.

Технічна і технологічна документація.

Матеріали спеціальних обстежень стану виробництва на окремих робочих місцях: хронометраж, фотоматеріали і т. ін.

Інформація про основних контрагентів підприємства — постачальників і покупців. Дані про постачальників необхідні для прогнозування їхньої надійності та цінової політики. Відомості про покупців потрібні для характеристики їхньої поточної і довгострокової платоспроможності.

Дані про основних конкурентів, які взято з різноманітних джерел інформації, — з Інтернету, радіо, телебачення, газет, журналів, інформаційних бюлетенів тощо.

Дані про стан ринку матеріальних ресурсів (обсяги ринків, рівень і динаміка цін на окремі види ресурсів).

Відомості про стан ринку капіталу (ставки рефінансування, офіційні курси іноземних валют, ставки комерційних банків на кредити і депозити і т. ін.).

Дані про стан фондового ринку (ціни попиту і пропозиції на цінні папери основних видів, обсяги і ціни угод із фондових інструментів основних видів, зведений індекс динаміки цін на фондовому ринку).

Дані держкомстату про зміни макроекономічної ситуації в країні тощо.

Результативність економічного аналізу залежить від складу, змісту, якості інформації, яка використовується. Відомо, що аналіз проводиться не тільки за економічними даними. Широко використовується також технічна, конструкторсько-нормативна інформація, інформація про формування ринку, попиту та пропозиції продукції.

Загальні вимоги до звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (П(С)БО 1), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87. Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий в 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з П(С)БО 1 до звітності ставиться ряд вимог, яким вона повинна відповідати і лише після цього використовуватися в аналізі. Це передусім доступність інформації, тобто її зрозумілість усім користувачам. Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

Слід підкреслити і такий важливий принцип, якому має відповідати інформація, її суттєвість — точка відсікання інформації, яка потрапляє до звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Кількісний фактор — це обмеження суттєвості в складанні звітності у тисячах гривень з одним знаком після коми. Якісний фактор --у групуванні, наприклад статей фінансових звітів, кожна стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані в одну, виходячи з економічного змісту чи функції.

Інформація має бути достовірною, адже тільки така вона корисна для користувача. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних суджень. Ступінь достовірності звітності оцінюється за допомогою аудиту.

І, нарешті, інформація має бути зіставною. Цього передбачається досягнути шляхом застосування єдиних вимог до підготовки звітності та розкриття змісту їх статей. За П(С)БО 1 зіставна інформація, якщо це необхідно для розуміння звітів за поточний період, розкривається як в описовому, так і в цифровому вигляді. Крім основних вимог до інформації, яка представлена в бухгалтерській (фінансовій) звітності, П(С)БО 1 передбачає цілий ряд принципів, яких необхідно дотримуватися при складанні звітності.

  1.  Характеристика й класифікація найважливіших видів інформації на підприємстві.

Зміст питання. Характеристика й класифікація найважливіших видів інформації на підприємстві. Система техніко-економічних показників як база економічного аналізу. Вимоги, яким повинна відповідати система обліку й звітності.

Вся інформація, яка використовується в економічному аналізі, поділяється на такі групи:

конструкторсько-технологічна (за даними цієї інформації проводиться функціонально-вартісний аналіз);

планово-нормативна (відносяться всі види планів, які складаються на підприємстві, розрахунки, нормативні матеріали, кошториси й ін.);

облікова інформація (всі дані документів бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку, а також всі види звітності);

позаоблікова інформація, що знайшла широке застосування в умовах ринкової економіки. У зв'язку з тим, що в цих умовах широко використовується маркетингова інформація, підприємство систематично спостерігає за станом ринку (що цікавить покупців та що вони купують, що продають конкуренти, сегмент ринку). Це один з видів позаоблікової інформації. До даної групи належать також різні  офіційні документи, рішення загальних зборів колективу, матеріали, одержані з різних джерел інформації (радіо, телебачення, інтернет).

Вирішальна роль в інформаційному забезпеченні аналізу належить бухгалтерському обліку і звітності, де відображаються всі господарські процеси та їх результати. Лише використовуючи облікові документи (первинні й узагальнюючі), дані звітності, можна розробити заходи, спрямовані на поліпшення виконання планових завдань, досягнення кращих результатів господарської діяльності і з найменшими витратами.

Найбільша ефективність аналітичних досліджень досягається при здійсненні оперативного управлінського аналізу за даними оперативного обліку і звітності. При проведенні економічного аналізу широко використовуються дані бухгалтерської (фінансової) звітності:

—баланс (Ф1);

—звіт про фінансові результати (Ф2);

—звіт про рух грошових коштів (ФЗ);

—звіт про власний капітал (Ф4);

—примітки до звітів.

В економічному аналізі використовується також статистична інформація — дані обліку і звітності. Найбільш широко використовуються такі форми статистичної звітності: 1—П — Звіт про продукцію; І—ПВ — Звіт про працю;

5—С — Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

6 — Рентабельність окремих видів продукції;

11 — Звіт про наявність і рух основних фондів

22 -- Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства.

Користуючись будь-якою інформацією для проведення аналітичної роботи, слід відмітити наявність різних напрямів її класифікації, яка використовується для проведення всебічного комплексного аналізу досліджуваної проблеми. Так, за періодичністю надходження аналітична інформація поділяється на регулярну (планові, розрахункові та облікові дані) й епізодичну, яка надходить у міру необхідності (наприклад, інформація про конкурентів).

Регулярна інформація, в свою чергу, є:

а) постійною — зберігає своє значення суттєвий час (код, шифр, план рахунків бухгалтерського обліку);

б) умовно-постійною — зберігає своє значення протягом конкретного періоду (показники плану, нормативи);

в) змінною — характеризує часту зміну подій (звітні дані на конкретну дату).

Необхідно підкреслити, що в умовах ринкової економіки значно збільшується питома вага позаоблікової інформації, яка застосовується в економічному аналізі. Якраз ця інформація характеризує стан зовнішнього оточення ринків товарів і послуг, конкурентоспроможності продукції. Нині підприємства заінтересовані в підпорядкуванні виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а в забезпеченні стійкого економічного стану в тривалій перспективі, досягненні комерційної переваги лише завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності. Тому і знаходить широке застосування позаоблікова інформація, яка дає змогу підприємству вивчати стан зовнішнього оточення підприємства. До позаоблікової інформації також відносяться різні законодавчі акти, інструктивні вказівки, дані преси.

3. Нагромадження, обробка, систематизація, зберігання й використання аналітичної інформації.

Зміст питання. Нагромадження, обробка, систематизація, зберігання й використання аналітичної інформації. Перевірка вірогідності джерел інформації, які використовуються в аналізі. Перевірка за зовнішніми прикметами (за формою) та за змістом. Методи перевірки якості звіту підприємства. Використання аудиту для перевірки якості бухгалтерських даних і звітів. Використання ЕОМ в економічному аналізі. Розробка й класифікація аналітичних задач. Створення автоматизованого банку даних для розв'язування аналітичних задач.

4. Поняття й загальні методологічні принципи організації аналізу.

Зміст питання. Поняття й загальні методологічні принципи організації аналізу. Форми та методи організації аналітичної роботи. Особливості організації та проведення аналізу з боку статистичних, фінансово-кредитних і керівних організацій. Планування, виконання й контроль окремих робіт аналізу в цілому. Залучення, узгодження дій та заохочення виконавців аналізу.

Результативність аналізу господарської діяльності багато в чому залежить від правильної її організації, котра має відповідати ряду вимог. Вона має бути науковою, будуватися на плановій основі, базуватися на найновіших методиках, забезпечувати дієвість та ефективність аналітичного процесу.

Організація аналітичної роботи на підприємстві повинна спиратися на передові досягнення науки і практики, проводитись з використанням науково обґрунтованих методик.

Проведення на підприємстві економічного аналізу входить у службові обов'язки кожного спеціаліста, керівника, службовців, яких стосується прийняття управлінських рішень.

Аналітична робота повинна бути ефективна, тобто затрати на її проведення мають бути найнижчими, а результати найбільш глибокими і забезпечувати всі рівні управління підприємства для прийняття управлінських рішень, її важливими принципами є регламентація та уніфікація.

Регламентація передбачає розробку для кожного виконавця обов’язкового мінімуму таблиць і вихідних форм аналізу. Уніфікація (стандартизація) аналізу означає розробку типових методик та інструкцій, вихідних форм і таблиць, стандартних програм, єдиних критеріїв оцінки для забезпечення порівнянності. Це все спричиняє об'єктивність оцінки діяльності внутрішньогосподарських підрозділів, зменшує витрати часу на аналіз і забезпечує ефективність проведення аналітичної роботи.

Аналітична робота на підприємстві передбачає ряд організаційних етапів, які можна подати у вигляді схеми.

схема організації аналітичної роботи на підприємстві

1. Визначення суб’єктів та об’єктів економічного аналізу

Підприємства

Цехи, дільниці

Центри відповідальності

2. Планування аналітичної роботи

Складання комплексного плану аналітичної роботи

Складання плану проведення аналізу за конкретною темою аналізу

3. Виконання плану аналітичної роботи

3.1.Підготовка джерел інформації для аналізу

Визначення переліку необхідних джерел інформації

Перевірка достовірності інформації

3.2 Вивчення та аналітична обробка економічної інформації

Аналітична обробка економічної інформації

Визначення причинних зв’язків і залежностей

Визначення величини впливу факторів та якісна оцінка впливу факторів

3.3 узагальнення й оформлення результатів аналізу

Висновки за результатами аналізу

Виявлення резервів, розробка пропозицій за результатами аналізу, контроль за їх впровадженням у виробництво

Оформлення результатів аналізу

Аналітична робота входить до службових обов'язків кожного керівника, кожного менеджера, котрі приймають управлінські рішення. Тому важливим принципом ті організації є чіткий розподіл обов'язків з проведення аналізу між окремими виконавцями. Раціональний розподіл обов'язків, забезпечує, з одного боку, повноту аналізу, а з другого — запобігання дублюванню однієї і тієї самої роботи різних служб, ефективніше використання службового часу спеціалістів.

Організаційні форми аналізу господарської діяльності на підприємствах визначають за складом апарату і технічним рівнем управління. На великих промислових підприємствах діяльністю всіх економічних служб керує головний економіст, який є заступником директора з економічних питань. Він організовує всю економічну роботу на підприємстві, у тому числі й аналіз господарської діяльності. В окремий структурний підрозділ може бути виділено відділ або групу економічного аналізу. На середніх і дрібних підприємствах аналітичну роботу очолює менеджер планового відділу або головний бухгалтер. Економічний аналіз входить в обов'язки працівників не лише економічних служб, а й технічних відділів (головного механіка, енергетика, технолога, нової техніки та інших).

Для проведення разових аналітичних досліджень, пов'язаних із розв'язанням великих стратегічних проблем, підприємства можуть вдаватися також до послуг спеціалістів аудиторських і консультаційних фірм.

На практиці застосовуються різні організаційні форми проведення економічного аналізу. В одних випадках діяльністю всіх економічних служб керує головний економіст, який організує всю економічну роботу на підприємстві, в тому числі й аналітичну, в інших — аналітичну роботу очолює керівник планового відділу або бухгалтерії.

Економічний аналіз входить в обов'язки не тільки економічних служб підприємства, а й технічних відділів (головного механіка, енергетика, технолога й ін.), а також цехових служб, керівників бригад, дільниць. Лише загальними зусиллями можна комплексно, всебічно досліджувати поставлену проблему і знайти оптимальний варіант її вирішення.

Крім перелічених виконавців аналітичної роботи, її здійснюють також керівні органи управління, статистичні, фінансові органи, податкові інспекції, аудиторські фірми, банки, інвестори, конкуренти тощо. Так, банки та інвестори вивчають фінансовий стан підприємства, його платоспроможність, кредитоспроможність, ефективність використання кредитів. Податкові інспекції аналізують виконання підприємством планів по прибутках, відрахуваннях податків до бюджету, ведуть контроль за раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів.

Таблиця 1.

Виконавець

Коло питань економічного аналізу

Відділ технічного контролю

Аналізує виконання плану випуску продукції за обсягом та асортиментом, ритмічність роботи, впровадження нової техніки та технологій,плеканої механізації та автоматизації, роботу обладнання, витрачання матеріальних ресурсів, тривалість технологічного циклу, комплектність випуску продукції, загальний технічний та організаційний рівень виробництва.

Відділ головного механіка та енергетика

Вивчає стан експлуатації машин та обладнання, виконання планів-графіків ремонту і модернізації обладнання, якість та собівартість ремонту, повноту використання обладнання й виробничих потужностей, раціональність потреби енергоресурсів

Виробничий відділ

Аналізує якість сировини та готової продукції, брак і втрати, рекламації покупців, заходи по скороченню браку, підвищення якості продукції, дотримання технологічної дисципліни

Відділ збуту

Контролює своєчасність я якість матеріально-технічного забезпечення виробництва, виконання планів поставок за обсягом, номенклатурою, станом складських запасів, дотримання норм відпуску матеріалів

Планово-економічний відділ

Вивчає виконання договірних зобов’язань і планів поставок продукції споживачам за обсягом, якістю, строками, номенклатурою, станом складських запасів та збереженням готової продукції, виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку, фінансовий стан, платоспроможність

Відділ бухгалтерського обліку та звітності

Аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів щодо підвищення її рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати

Важливою умовою, від якої залежить дієвість і ефективність економічного аналізу, є планомірний характер його проведення. Тому на кожному підприємстві всю роботу з проведення аналізу необхідно планувати, для чого складають комплексний план аналітичної роботи підприємства і тематичні плани.

Комплексний план аналітичної роботи звичайно складають на один рік. Його розробляє спеціаліст, відповідальний за її проведення. У плані намічають перелік об'єктів аналізу, які належить вивчати, визначають мету аналізу. Потім розробляють систему показників, аналіз яких забезпечує досягнення поставленої мети, передбачають періодичність проведення аналізу кожного об'єкта (раз у рік, поквартально, щомісячно, подекадно, щоденно), строки (терміни) виконання аналітичної роботи, склад виконавців аналізу з кожного питання і розподіл обов'язків між ними. Слід також передбачити джерела інформаційного і методичного забезпечення аналізу з кожного питання, що вивчається (номер інструкції чи комп'ютерної програми). У плані зазначають також зовнішніх і внутрішніх користувачів аналізу.

Крім комплексного плану, на підприємстві можна складати і тематичні плани проведення аналізу з глобальних проблем, що потребують поглибленого вивчення. У них розглядають об'єкти, суб'єкти, етапи, строки проведення аналізу, його виконавців тощо.

5. Основні етапи й послідовність проведення аналізу господарської діяльності.

Зміст питання. Основні етапи й послідовність проведення аналізу господарської діяльності. Принципи складання програм аналізу. Добір, перевірка й аналітична обробка економічної інформації. Узагальнення, оцінка та письмове оформлення результатів аналізу. Формування пропозицій за результатами аналізу та контроль за їх реалізацією.

Не менш важливе значення в організації аналізу має його методичне забезпечення. Від того, які методики аналізу застосовують на підприємстві, залежить результативність аналізу. Відповідальність за методичне забезпечення аналізу зазвичай покладають на спеціаліста, котрий здійснює керівництво аналітичною роботою на підприємстві. Він зобов'язаний постійно удос коналювати методику комплексного аналізу господарської діяльності на основі вивчення досягнень науки і передового досвіду у сфері аналізу і впроваджувати її в усі сегменти підприємства, здійснюючи підготовку і перепідготовку кадрів із питань аналізу. Особливе значення має розробка власних або адаптація готових комп'ютерних програм аналізу, що дають змогу оперативно і комплексно досліджувати результати господарської діяльності з використанням економічно-математичних методів.

Етапи методики комплексного аналізу господарської діяльності:

визначаються об’єкти, мета, завдання аналізу, складається план аналітичної роботи;

розробляється система синтетичних та аналітичних показників, за допомогою яких характеризується об’єкт аналізу;

збирається та готується до аналізу необхідна інформація;

порівнюються фактичні результати господарювання з показниками плану, показниками минулих літ, середніми показниками по галузі;

здійснюється факторний аналіз: виокремлюються фактори та визначається їх вплив на результати господарювання;

виявляються невикористанні та перспективні резерви підвищення ефективності виробництва.

оцінюються результати господарювання з урахуванням дії різних факторів та виявлення невикористаних резервів. Розробляються заходи по їх використанню.

Заключний етап аналізу — оформлення його результатів різними документами. Будь-які результати аналітичного дослідження діяльності підприємства в цілому або його сегментів має бути оформлено відповідними документами. Це можуть бути аналітичний звіт (пояснювальна записка), довідка, висновок.

Аналітичний звіт (пояснювальну записку) зазвичай складають для зовнішніх користувачів. Якщо результати аналізу призначені для внутрігосподарського використання, їх оформляють як довідку або висновок.

Зміст аналітичного звіту має бути достатньо повним. Передовсім у ньому мають міститися загальні питання, що відображають економічний рівень розвитку підприємства, умови його господарювання, характеристику асортиментної і цінової політики, конкурентоспроможності продукції, широту і частку ринків збуту продукції, репутацію підприємства, його імідж у діловому світі. Необхідно також зазначити становище товарів на ринках збуту, тобто на якій стадії життєвого циклу перебуває кожний товар на ринку (на стадії впровадження, зростання і розвитку, зрілості, насичення і спаду). Слід охарактеризувати реальних і потенційних клієнтів, зазначити сильні і слабкі сторони їхнього бізнесу. Після цього необхідно відобразити як мінімум за три роки динаміку показників, що характеризують виробничі і фінансові результати, майновий і фінансовий стан підприємства, його ділову активність, ефективність роботи, перспективи розвитку. Потрібно також розкрити в ньому зміни в обліковій політиці підприємства, котрі можуть суттєво вплинути на грошові потоки, фінансові результати тощо.

Має бути зроблено розшифровку агрегованих показників звітності (склад дебіторської і кредиторської заборгованості, короткострокових і довгострокових фінансових вкладень, розподілу прибутку і т. ін.), а також відображено інформацію за сегментами (виручка, витрати, прибуток, активи, зобов'язання сегментів за операційною і географічною ознаками). Для правильного відображення динаміки показників має бути забезпечено зіставність їх за всіма параметрами (за методикою оцінки, методикою розрахунку, за складом і т. д.).

Зміст пояснювальної записки повинен містити висновки і пропозиції щодо результатів господарської діяльності, відображені резерви збільшення кількісних і поліпшення якісних показників, сформульовані пропозиції, які виносяться по результатах аналізу, причому вони повинні бути обґрунтованими і спрямованими на освоєння виявлених внутрішньогосподарських ресурсів. Пояснювальна записка складається, як правило, коли результати аналізу направляються у вищу за рангом організацію.

Довідка або висновок складається у випадках, якщо результати аналізу призначені для внутрішньогосподарського користування. На відміну від пояснювальної записки їх зміст більш конкретний. Тут відображаються недоліки або досягнення, сума резервів, наведені конкретні заходи з використання їх у виробництві. І довідки, і висновки за результатами подаються заінтересованим службам підприємства з метою прийняття обгрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на поліпшення виробничої ситуації, яка аналізувалася.

Нерідко в процесі проведення аналітичної роботи застосовується також безтекстове оформлення результатів аналізу. Воно складається з постійного макета аналітичних таблиць без пояснювального тексту. Такі таблиці дозволяють систематизувати, узагальнювати досліджуваний матеріал і представляє його в простій для сприйняття формі. До безтекстсвого оформлення результатів аналізу відносяться також графіки, діаграми, які наочно відображають господарський процес та його результати. При цьому залежно від межі аналізу економічних явищ застосовуються різні способи відображення економічних показників:

—за призначенням: діаграми порівняння, хронологічні графіки;

—за способом побудови графічного образу: лінійні, стовпчикові, кругові тощо.

Слід зазначити, що з переходом до ринкової економіки потреба в аналітичній інформації значно зросла. Це пов'язано з необхідністю розробки й обгрунтування бізнес-планів, комплексної оцінки ефективності короткострокових і довгострокових управлінських рішень. В зв'язку з цим автоматизація аналітичних розрахунків стала об"єктивною необхідністю, тому що:

—автоматизація підвищує продуктивність праці економістів-аналітиків, звільняє від технічної роботи і дозволяє проводити більш глибокі дослідження економічних явищ і процесів;

—автоматизація дозволяє глибше вивчати і досліджувати вплив факторів, виявляти резерви підвищення ефективності виробництва;

—автоматизація підвищує оперативність та якість аналізу.

Автоматизація аналітичних розрахунків і аналіз господарської діяльності зростають на вищий рівень у зв'язку з організацією на підприємстві автоматизованою робочого місця економіста-аналі-тика. АРМ економіста-аналігика -— це робоче місце, забезпечене персональними ЕОМ, які на основі використання програмного, методичного та інформаційного забезпечення дозволяють автоматизувати аналітичні розрахунки.

Тема  3.    Метод і методика економічного аналізу

1. Визначення та класифікація методу

2. Методи обробки економічної інформації.

3. Методи факторного аналізу.

4. Економіко-математичні методи, які застосовуються в економічному аналізі, їх класифікація.

5. Соціологічні та інші методи, які застосовуються в економічному аналізі.

Теоретичні основи

1. Визначення та класифікація методу

Зміст питання. Визначення методу. Класифікація методів. Метод економічного аналізу. Аналітичний метод і принципи аналітичного дослідження. Деталізація звітних показників.

Метод науки в загальному розумінні – це спосіб та прийоми дослідження явищ у природі та суспільстві. Метод  економічного аналізу – це система прийомів та способів комплексного, взаємопов’язаного та безперервного дослідження динамічного розвитку виробничих відносин в єдності з продуктивними силами, викриття факторів, тенденцій та законів цього розвитку, обґрунтування та прийняття оптимальних управлінських рішень, виявлення та мобілізація внутрішньогосподарських резервів.

Метод економічного аналізу направлений на:

розчленовування предметів і явищ на частини;

вивчення і виявлення внутрішніх зв’язків предметів і явищ;

узагальнення і підведення підсумків господарської діяльності.

Основу методу економічного аналізу складає система способів та прийомів аналізу господарської діяльності як єдиного цілого та формальний опис результатів у вигляді системи показників.

Використання метода АГД проявляється через ряд конкретних методик аналітичного дослідження.

Методика – це сукупність способів, прийомів та правил найбільш доцільного виконання якої-небудь роботи. В економічному аналізі методика представляє сукупність аналітичних способів та правил дослідження економіки підприємства. Загальна методика – система дослідження, яка однаково використовується при вивчені різних об’єктів економічного аналізу у різних галузях національної економіки. Частні методики конкретизують загальну відносно окремих галузей економіки та окремих господарських процесів на підприємстві.

Будь-яка  методика є наказом або методологічними рекомендаціями до виконання аналітичного дослідження. Методика повинна включати:

завдання та формулювання мети аналізу

об’єкти аналізу

система показників дослідження кожного об’єкту

послідовність та періодичність проведення аналітичного дослідження

способи дослідження

джерела інформації

вказівки до організації аналізу

технічні засоби, які доцільно використовувати для аналітичної обробки даних

характеристика документів для оформлення результатів аналізу

споживачі результатів аналізу.

Більш детально розглянемо послідовність виконання аналітичного дослідження, способи дослідження вивчаємих об’єктів та систему показників.

Під методикою аналізу розуміють певну послідовність операцій, прийомів, дій і правил найдоцільнішого виконання аналітичної роботи.

Економічний аналіз складається з таких етапів.

На першому етапі уточнюють об'єкти, мету і завдання аналізу, складають план аналітичної роботи.

На другому етапі розробляють систему синтетичних і аналітичних показників, за допомогою яких характеризують об'єкт аналізу.

На третьому етапі збирають і готують для аналізу необхідну інформацію (перевіряють її точність, приводять до зіставного вигляду тощо).

На четвертому етапі порівнюють фактичні результати господарювання з показниками плану досліджуваного періоду, з фактичними даними минулих періодів, з показниками провідних підприємств, із середніми по галузі тощо.

На п'ятому етапі вивчають фактори і визначають їхній вплив на результати діяльності підприємства.

На шостому етапі виявляють невикористані і перспективні резерви підвищення ефективності виробництва.

На сьомому етапі оцінюють результати господарювання з урахуванням дії різноманітних факторів і виявлених невикористаних резервів, розробляють заходи для використання їх.

Найважливішим елементом методики є технічні прийоми і способи аналізу (інструментарій аналізу)

Як найважливіший елемент методики аналізу виступає інструментарій аналізу, тобто технічні прийоми і способи аналізу.

Традиційні способи обробки інформації

Способи детермінірованого факторного аналізу

Способи стохастичного факторного аналізу

Способи оптимізації показників

Співставлення

Ланцюгові підстановки

Кореляційний аналіз

Економіко-математичні методи

Відносних та середніх величин

Індексний метод

Дисперсійний аналіз

Програмування

Графічний

Абсолютні різниці

Компонентний аналіз

Теорія масового обслуговуваня

Групування

Відносні різниці

Сучасний багатомірний факторний аналіз

Теорія ігор

Балансовий

Інтегральний

Дослідження операцій

Пропорційний розподіл

Логарифмування

Рис 2.1 Способи аналізу господарської діяльності

Серед них можна виділити традиційні логічні способи, котрі широко застосовують і в інших дисциплінах для обробки та вивчення інформації (порівняння, графічний, балансовий, середніх і відносних величин, аналітичних групувань, евристичні методи вирішення економічних завдань на основі інтуїції, минулого досвіду, експертних оцінок спеціалістів і т. ін.).

Для вивчення впливу факторів на результати господарювання і підрахунку резервів в аналізі застосовують такі способи, як ланцюгові підстановки, абсолютні і відносні різниці, інтегральний, кореляційний, компонентний методи, методи лінійного, опуклого програмування, теорію масового обслуговування, теорію ігор, дослідження операцій і т. д. Застосування тих чи інших способів залежить від мети і глибини аналізу, об'єкта дослідження, технічних можливостей виконання розрахунків тощо.

2. Методи обробки економічної інформації.

Зміст питання. Порівняння, його застосування в аналізі. Види порівнянь. Вимоги, які пред'являються до забезпечення порівнянності даних. Прийоми нейтралізації цінового фактора, обсягу виробництва, структури та асортименту тощо.

Балансові зіставлення. Застосування цього методу для перевірки узгодження й вірогідності звітних фактів. Використання балансових розрахунків для визначення величини невідомих показників і факторів. Сальдовий прийом, можливості використання його в аналізі

Статистичні методи, які застосовуються в аналізі. Табличний метод. Особливості побудови аналітичної таблиці. Використання табличного методу в аналізі. Прийоми групувань і вибірки. Динамічні ряди Обчислення середніх і відносних величин Графічні методи

В аналізі господарської діяльності використовується багато різноманітних способів. Серед них необхідно звернути увагу передусім на традиційні способи обробки економічної інформації: порівняння, відносних та середніх величин, аналітичне групування даних, балансовий, графічний, табличний.

Метод порівняння. Порівняння – це співставлення вивчає мого явища з вже відомими явищами з метою визначення загальних рис або відмінностей між ними. За допомогою порівняння визначається загальне та специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни об’єктів, які досліджуються, тенденції та закономірності Ії розвитку.

Порівняння використовується для

співставлення планових і фактичних показників з оцінки ступеня виконання плану;

співставлення фактичних показників з нормативними, що дозволяє контролювати затрати та впроваджувати ресурсозберігаючі технології;

співставлення фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій розвитку економічних процесів;

співставлення показників аналізуємого підприємства з досягненнями інших підприємств, середніми показниками по району, області, регіону, галузі для оцінки досягнутих результатів та пошуку невикористаних резервів;

співставлення паралельних та динамічних рядів для вивчення взаємозв’язку досліджуємих показників;

співставлення різних варіантів управлінських рішень з метою вибору оптимального;

співставлення результатів діяльності до та після зміни якогось фактору.

Порівняльний аналіз поділяється на:

горизонтальний – використовується для розрахунку абсолютних та відносних відхилень фактичного рівня від базового;

вертикальний – вивчає структуру економічних явищ і процесів шляхом обчислення питомої ваги окремих частин в загальному цілому, відношення частин цілого між собою;

трендовий – застосовується у випадках, коли вивчаються відносні темпи зростання та приросту показників за декілька років до рівня базового року, тобто при дослідження рядів динаміки.

Для виявлення виявити тенденції розвитку досліджуваних об'єктів можна використовувати статистичні показники, які дозволяють ефективно проаналізувати ряди динаміки (розміщені у хронологічній послідовності значення певного показника).

Нехай задано набір моментів часу t1, t2, t3...tn, яким відповідають певні показники y1, y2, y3,...,yn. Для розрахунку статичних показників у  додатку 1 наведено найбільш вживані показники.

Під час дослідження рядів динаміки виникають проблеми, пов'язані з нерівномірністю та стрибкоподібним характером розвитку подій. Здебільшого цю нерівномірність можна пояснити протиріччям між безперервним процесом виробництва чи обслуговування та дискретністю моментів проведення спостереження. Згладжені характеристики хоча можуть і не відповідати справжнім зафіксованим даним, проте краще відображають реальні тенденції розвитку процесу.

Важливою умовою при порівнянні показників є забезпечення спів ставності показників, тому що порівнювати можна тільки якісно однорідні величини. При співставленні необхідно забезпечити єдність обсягових, вартісних, якісних, структурних факторів; єдність проміжків часу, за які розраховані показники; аналогічність вихідних умов виробництва; єдність методики розрахунку показників і їх складу.

Балансовий метод.

Балансовий метод використовують для відображення двох груп взаємопов'язаних і зрівноважених економічних показників. Він дозволяє виявити новий аналітичний (балансуючий) показник.

Балансовий метод застосовують під час аналізу:

використання робочого часу і часу роботи устаткування (баланси робочого і машинного часу);

формування та використання сировинних та фінансових ресурсів (матеріальний і фінансовий баланс);

пропорційності розвитку ринку (баланс попиту і пропозиції);

забезпечення товарообігу (баланс продуктів) тощо.

Цей метод найпоширеніший в аналізі фінансового стану організації для визначення зв'язків розміщення коштів та їх джерел, виявлення правильності та доцільності використання коштів, а також для контролю за впливом факторів на відхилення в досліджуваних явищах.

Балансовий метод використовують також для виявлення кінцевого впливу факторів, якщо прямі розрахунки становлять істотні труднощі. Так, алгебраїчна сума впливу всіх факторів на узагальнюючий показник повинна дорівнювати загальному відхиленню цього показника від базового. Застосовуючи балансовий метод, можна обчислити величину відхилення, зумовлену останнім (ще не виявленим) фактором. Вона дорівнює різниці між загальним відхиленням і алгебраїчною сумою сукупного впливу виявлених факторів.

Метод відносних та середніх величин. Економічні явища, які вивчає економічний аналіз, мають кількісну визначеність, яка відображається в абсолютних та відносних величинах.

Абсолютні величини показують кількісні розміри явищ в одиницях обсягу, ваги, площі, вартості тощо, безвідносно до розміру інших явищ.

Відносні показники відображають відношення величини вивчає мого явища з величиною цього явища або цього ж, взятого за інший проміжок часу.

Для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ за якоюсь ознакою використовуються середні величини.

Нехай Хi – набір індивідуальних значень ознаки статистичної сукупності даних, Fi – кількість однакових значень ознаки Xi, N – кількість даних у сукупності. Для розрахунку середніх величин використовуються формули, наведені у додатку 2, призначення та сфери застосування у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Призначення та сфери застосування основних статистичних показників

Основні статичні показники

1

Середня величина - це узагальнююча міра варійованої ознаки, що характеризує її рівень у розрахунку на одиницю певної сукупності. Середня величина застосовується для відображення загальної характеристики досліджуваного явища

Приклади. Проведення порівняльного аналізу узагальнюючих показників (середнє виконання норм виробітку, середня заробітна плата, середньодобовий випуск продукції тощо) структурних підрозділів організації

2

Середнє відхилення - відхилення значення даних від середніх величин, яке використовується для оцінки стабільності чи диференціації економічних процесів

Приклади. Оцінка ритмічності роботи окремих структурних підрозділів організації

3

Дисперсія - середньоарифметична величина, обчислена з квадратів відхилень індивідуальних значень даних від їх середньої величини, використовується як необхідний елемент інших статистичних методів аналізу, зокрема вибіркового, дисперсійного та кореляційно-регресійного аналізу

4

Коефіцієнт варіації - відсоткове відношення середнього відхилення до середньоарифметичного значення. Використовується для зіставлення рівнів відхилення ознак у двох сукупностях даних з різним рівнем середніх, а також у двох різних за характером явищах. Сукупність вважається однорідною, а середнє значення типовим і надійним, коли коефіцієнт варіації не перевищує 33 відсотки

Метод групування даних. Метод аналітичних групувань застосовується для систематизації або класифікації первинних даних про явища, процеси, причини і фактори, що їх зумовили, та виявлення закономірностей їх впливу на результати господарської діяльності організації (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Призначення та сфери застосування аналітичних групувань

№ пп.

Види аналітичних групувань

1

Типологічні групування використовуються для розподілу сукупності первинної інформації на однорідні групи або класи

2

Структурні групування використовуються для вивчення внутрішнього складу сукупності та вияву співвідношення між складовими елементами

3

Факторні групування використовуються для виявлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами або їх сукупністю

Графічні методи. Графічні методи пов’язані з геометричним відображенням функціональної залежності за допомогою ліній на площині. Графіки використовують для швидкого знаходження значення функцій при відповідному значенні аргументу, для наочного відображення зміни процесів і явищ під дією окремих факторів.

Табличний метод. Результати аналізу, як правило, відображаються у вигляді таблиць. Існують три види таблиць:

прості, в яких ставиться задача дати перелік інформації про явище, що вивчається.

групові, де дані об’єднуються за однією суттєвою ознакою.

комбіновані – в них матеріал підмета розбивається на групи і підгрупи за кількома ознаками.

Кожна таблиця має підмет та присудок. Підмет показує. Про що йде мова. В ньому відображаються показники, які характеризують явище. Присудок показує, якими ознаками характеризується підмет.

3. Методи факторного аналізу.

Зміст питання. Елімінування як метод розрахунку впливу факторів. Способи елімінування: ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниш, та перерахунків. Моделювання. Види моделей. Використання моделювання в економічному аналізі.

Важливим питанням економічного аналізу є вивчення і вимір впливу факторів на величину досліджуваних економічних показників. Без глибокого всебічного вивчення факторів не можна зробити обґрунтованих висновків про результати діяльності підприємства, виявити резерви, обґрунтувати плани та управлінські рішення.

Під факторним аналізом розуміють методику комплексного і системного вивчення та виміру впливу факторів на величину результативних показників.

Розрізняють такі типи факторного аналізу:

детермінований (функціональний) і стохастичний (кореляційний);

прямий (дедуктивний) і зворотний (індуктивний);

одноступеневий і багатоступеневий;

статичний і динамічний;

ретроспективний і перспективний (прогнозний).

Детермінований факторний аналіз становить методику дослідження впливу факторів, зв'язок яких з результативним показником має функціональний характер, тобто результативний показник можна подати як добуток, частку або алгебраїчну суму факторів.

Стохастичний аналіз — це методика дослідження факторів, зв'язок яких з результативним показником, на відміну від функціональної, є неповним, імовірнісним (кореляційним). Якщо при функціональній (повній) залежності зі зміною аргументу завжди відбувається відповідна зміна функції, то при стохастичному зв'язку зміна аргументу може дати кілька значень прирост у функції залежно від поєднання інших факторів, що визначають цей показник. Наприклад, продуктивність праці при одному й тому самому рівні забезпечення фондами може бути не однаковою на різних підприємствах. Це залежить від оптимальності поєднання інших факторів, що формують цей показник.

Прямий факторний аналіз передбачає дослідження за дедуктивним методом — від загального до окремого. Його проводять з метою комплексного дослідження внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних факторів, які формують величину результативного показника.

Вдаючись до зворотного факторного аналізу, проводять дослідження причинно-наслідкових зв'язків за методом логічної індукції — від окремих факторів до узагальнювальних, від причин до наслідків з метою визначення чутливості змін багатьох результативних показників до змін досліджуваного фактора.

Факторний аналіз може бути однорівневим і багаторівневим. Однорівневий факторний аналіз використовують для дослідження факторів тільки одного рівня підпорядкування без деталізації їх на складові. Наприклад, у =а Ь. При багатоступеневому факторному аналізі проводять деталізацію факторів а і Ь на складові елементи з метою вивчення їхньої сутності. Деталізацію факторів може бути продовжено. У такому разі вивчають вплив факторів різноманітних рівнів співпідпорядкованості.

Необхідно розрізняти також статичний і динамічний факторний аналіз. Статичний факторний аналіз застосовують для вивчення впливу факторів на результативні показники до відповідної дати. Динамічний факторний аналіз становить методику дослідження причинно-наслідкових зв'язків у динаміці.

І нарешті, факторний аналіз може бути ретроспективним, який вивчає причини змін результатів господарської діяльності за минулі періоди, і перспективним, який досліджує поведінку факторів і результативних показників на перспективу.

Основні завдання факторного аналізу

Добір факторів для аналізу досліджуваних показників.

Класифікація і систематизація їх з метою забезпечення системного підходу.

Моделювання зв'язків між результативними і факторними показниками.

Розрахунок впливу факторів і оцінювання ролі кожного з них у змінюванні величини результативного показника.

Використання факторної моделі при прийнятті управлінських рішень.

Добір факторів для аналізу того чи іншого показника здійснюють на основі теоретичних і практичних знань, набутих у цій галузі. При цьому звичайно керуються принципом: чим більший комплекс факторів досліджують, тим точнішими будуть результати аналізу. Разом з цим необхідно мати на увазі, що якщо цей комплекс факторів розглядають як механічну суму без урахування взаємодії їх, без виділення головних, визначальних, то висновки можуть бути помилковими.

В аналізі взаємопов'язаного дослідження впливу факторів на величину результативних показників досягають шляхом класифікації і систематизації їх, що дає можливість точніше оцінити місце і роль кожного фактора у формуванні величини результативних показників.

 Систематизації факторів досягають за допомогою побудови структурно-логічних моделей, в яких фактори розміщують у певному порядку з урахуванням їхнього взаємозв'язку і співпідпо-рядкованості.

Розрізняють детерміновані і стохастичні факторні системи. Створити детерміновану факторну систему — означає подати досліджуваний показник як алгебраїчну суму, як частку або як добуток кількох факторів, що визначають його величину.

Наприклад, обсяг валової продукції промислового підприємства можна подати як добуток двох факторів першого порядку: середньої чисельності робітників і обсягу продукції, яку виробив один робітник у середньому за рік, що, у свою чергу, залежить безпосередньо від кількості днів, які відпрацював один робітник у середньому за рік, і обсягу продукції, яку виробив один робітник у середньому за день. Обсяг продукції, яку виробив один робітник у середньому за день, також може бути розкладено на тривалість робочого дня і виробіток у середньому за одну годину.

Розвитку детермінованої факторної системи досягають, як правило, за рахунок деталізації комплексних факторів. Елементні (у нашому прикладі — чисельність робітників, кількість відпрацьованих днів, тривалість робочого дня) не розкладають на співмножники, тому що за своїм змістом вони однорідні. З розвитком системи комплексні фактори поступово деталізуються на менш загальні, а ті, у свою чергу, — ще на менш загальні, поступово наближаючись за своїм аналітичним змістом до елементів (простих).

Таким чином, систематизація факторів дає змогу глибше вивчити взаємозв'язок факторів у формуванні величини показника, який вивчається, що має неабияке значення на наступних етапах аналізу, особливо на етапі моделювання досліджуваних показників.

Одним із завдань факторного аналізу є моделювання взаємозв'язків між результативними показниками і факторами, які визначають їхню величину.

Сутність моделювання полягає в тому, що взаємозв'язок досліджуваного показника і факторних показників передається у формі конкретного математичного рівняння.

У детермінованому аналізі виділяють такі типи факторних моделей, що трапляються найчастіше.

їх використовують у тому разі, коли результативний показник становить алгебраїчну суму кількох факторних показників. 2. Мультиплікативні моделі:

1. Адитивні моделі:

Цей тип моделей застосовують тоді, коли результативний показник становить добуток кількох факторів.

3. Кратні моделі:

у __ Х1 Х2 '

їх використовують тоді, коли результативний показник одержують діленням одного факторного показника на величину іншого.

4. Змішані (комбіновані) моделі — це поєднання в різних комбінаціях попередніх моделей:

Моделювання мультиплікативних факторних систем в

економічному аналізі здійснюють шляхом послідовного розчленування факторів початкової системи на фактори-співмножники. Ці моделі відображають процес деталізації початкової факторної системи мультиплікативного виду і розширення її за рахунок розчленування на співмножники комплексних факторів. Ступінь деталізації і розширення моделі залежать від мети дослідження, а також від можливостей деталізації і формалізації показників у межах встановлених правил.

Аналогічно здійснюють моделювання адитивних факторних систем шляхом розчленування факторів початкової моделі на складові елементи.

До класу кратних моделей застосовують такі способи перетворення їх: подовження, розширення і скорочення.

Перший метод передбачає подовження числівника початкової моделі шляхом заміни одного або кількох факторів на суму однорідних показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції (С) можна подати як функцію двох факторів: зміна суми витрат (Б) і обсягу випуску продукції (УВП). Початкова модель цієї факторної системи буде мати форму:

Якщо загальну суму витрат (В) замінити окремими їхніми елементами, такими як заробітна плата (ЗІ7), матеріальні витрати (МВ), амортизація основних засобів (А), накладні витрати {НВ) та інші, то одержимо адитивну модель з новим набором факторів:

де Хі — трудомісткість продукції;

Х2 — матеріаломісткість продукції;

Х3 — фондомісткість продукції;

Х4 — рівень накладних витрат.

Метод розширення передбачає розширення початкової факторної моделі шляхом множення числівника і знаменника дробу на один або кілька нових показників. Наприклад, середньорічний виробіток продукції на одного робітника (показник продуктивності праці) можна записати в такий спосіб:

Якщо ввести такий показник, як кількість днів, які відпрацювали всі робітники (Дзаг) одержимо таку модель річної о виробітку:

де ДВ — середньоденний виробіток;

Д — кількість днів, яку відпрацював один робітник за рік.

 

Метод скорочення являє собою створення нової факторної моделі шляхом ділення числівника і знаменника дробу на один і той самий показник. У цьому разі одержуємо кінцеву модель того самого типу, що й початкова, однак із іншим набором факторів.

В аналізі господарської діяльності для розрахунку впливу окремих факторів на приріст результативного показника застосовується метод елімінування (абстрагування), який складається з чотирьох способів (прийомів):

Спосіб ланцюгових підстановок

Спосіб абсолютних різниць

Спосіб відносних різниць

Індексний спосіб

Спосіб ланцюгових підстановок - послідовна заміна базової величини одних і тих самих факторів фактичного з подальшим відношення від результату кожної наступної підстановки попереднього результату. Кількість підстановок дорівнює кількості факторів, що впливають на результативний показник, плюс одиниця. Різниця результатів показує величину впливу окремого фактора на узагальнюючий показник.

Розмір відхилення фактичної величини результативного показника ф) від базової n) установлюють, послідовно порівнюючи комбінацію факторів (х12,...,хn), формалізованих у такому вигляді:

Yn = F (x1n, x2n, x3n,…, xnn)

Y1 = F (x1ф, x2n, x3n,…, xnn)

Y2 = F (x1ф, x2ф, x3n,…, xnn)

............................................

Yx1 = Y1 – Yn

Yx2 = Y2 – Y1

Yф = F (x1ф, x2ф, x3ф,…, xnф)

Y = Yn – Yn

Спосіб абсолютних різниць за своїм змістом зводиться до вираховування відхілень усіх фактичних показників від базових.

Формально складається з таких математичних дій

за допомогою порівняння визначають для кожного показника позитивні (+) та негативні (-) відхилення від базових величин:

Yф = F (x1ф, x2ф, x3ф,…, xnф)

Yn = F (x1n, x2n, x3n,…, xnn)

Yx1 = F(x1, x2, x3,…, xn)

множенням абсолютного відхилення величини першого фактора на базові величини всіх наступних факторів враховують вплив першого фактора на зміну результативного показника

Yx1 =x1 * x2n * x3n  xnn

множенням абсолютного відхілення величини другого або наступного факторів на абсолютні фактичні величини попередніх, вже проаналізованих факторів і на абсолютні базові величини наступних, ще не вивчених факторів враховують вплив другого та кожного наступного фактора:

Yx2 =x1ф * x2 * x3n  xnn

множенням абсолютного відхілення цього фактора на абсолютні фактичні величини інших проаналізованих факторів вираховують вплив останнього фактора

Yxn =x1ф * x2ф * x3ф xn

вираховують абсолютну величину загального впливу фактору (Y):

Y = Yx1 * Yx2 *….* Yxn

Прийом відносних показників (різниць). За його допомогою оцінюють вплив факторів через вирахування добутку відносної величини відхилення фактора та планової абсолютної величини результативного показника.

Технологія застосування цього прийому зводиться до виконання таких математичних дій:

Насамперед, з усіх показників вираховують процент виконання плану. На наступному кроці визначають відносні відхилення. Із величини відсотка виконання плану першого фактора віднімають 100. Далі із добутку відсотків виконання плану кожного наступного і попереднього факторів вираховується добуток відсотків виконання плану попередніх факторів. Наприкінці замість відсотка виконання плану останнього фактора береться відсоток виконання плану результативного показника, із якого вираховують добуток відсотків виконання плану попередніх факторів.

Всі розглянуті способи відрізняються методикою розрахунків, але дають однакові наслідки, оскільки ґрунтуються на одному принципі.

Наступним способом елімінування є індексний метод. Сутність якого полягає у застосуванні відносин фактичного рівня показника, що аналізується, до його рівня у базовому періоді. Він широко застосовується у статистиці, а в економічному аналізі його використання при розрахунку факторів незначне.

4. Економіко-математичні методи, які застосовуються в економічному аналізі, їх класифікація

Зміст питання. Економіко-математичні методи, які застосовуються в економічному аналізі, їх класифікація. Лінійне й динамічне програмування, теорія масового обслуговування, сітьові графіки, транспортна задача та ін Особливості їх використання в аналізі господарської діяльності та сфери їхнього застосування

Застосування економіко-математичних методів (ЕММ) у системі функціонування організації викликано необхідністю підвищення ефективності процесів виробництва і обслуговування за умови раціонального використання наявних ресурсів через прийняття оптимальних управлінських рішень.

Основою формулювання економічної оптимізаційної задачі є можливість взаємозамінності способів виробництва товарів (надання послуг), допустимість багатьох варіантів використання матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів і вибору кращих з них.

Математичне програмування охоплює задачі пошуку екстремуму функції за наявності обмежень. Загальне завдання математичного програмування формулюється так: знайти величини керуючих факторів, при яких забезпечується максимум (мінімум) заданої цільової функції в області допустимих значень, що визначається деяким набором обмежень.

Оптимальність розв'язку означає, насамперед, його допустимість (тобто сумісність з усіма заданими умовами, що враховуються під час прийняття рішення). З усіх допустимих розв'язків оптимальним є той, для якого досягається екстремальне (максимальне чи мінімальне) значення критерію ефективної моделі. Формально багато проблем функціонування організацій можна пов'язати з раціональним використанням тих чи інших ресурсів, що дозволяє використати для їх розв'язання методи математичного програмування.

Загальна структура оптимізаційних моделей складається із цільової функції, яка набуває значення в межах обмеженого умовами задачі (області допустимих розв'язків), та із обмежень, що характеризують ці умови. Цільова функція в загальному вигляді визначається трьома моментами: керованими змінними, некерованими параметрами (залежними, наприклад, від зовнішнього середовища) і видом (формою) залежності між ними (видом функції).

Загальний вигляд оптимізаційної моделі такий:

де U – критерій оптимальності;

 х=(х1, х2,...,хn) – керовані змінні;

 р=(р1, р2,...,рn) параметри;

 М – задані межі (область) зміни керованих зміних.

Задачі такого виду розв'язують методами математичного програмування, в яке входить лінійне, нелінійне, динамічне, цілочислове програмування та ін. Вибір методів математичного програмування для розв'язування оптимізаційних задач визначається видом цільової функції: обмежень, що визначають область зміни керованих змінних (наприклад, вимоги їх чисельності). Розв'язок задачі називається оптимальним рішенням або оптимальним планом.

Задачі лінійного програмування. У загальному вигляді задача лінійного програмування (ЗЛП) формулюється так: знайти вектор х=(х1, х2,...,хn) який максимізує (мінімізує) лінійну цільову функцію:

а також задовольняє лінійні функціональні обмеження:

Крім того вектор повинен задовольняти прямі обмеження:

Ця задача може бути записаною в канонічній формі, при якій функціональні обмеження мають вигляд рівностей. Цього досягають додаванням до лівих частин цих обмежень m додаткових невід'ємних змінних. ЗЛП у канонічній формі розв'язують симплексним методом. Вирішення ЗЛП дає змогу знайти оптимальне управлінське рішення для різноманітних випадків, зокрема таких:

V оптимізація закріплення споживачів до постачальників;

V оптимізація завантаження виробничих потужностей;

V складання оптимальних сумішей (рецептів);

V оптимальний розкрій промислових матеріалів;

V оптимізація маршрутів комівояжерів тощо.

Задачі нелінійного програмування. Методи нелінійного програмування застосовують для розв'язування оптимізаційних задач, в яких цільова функція або обмеження (або перше і друге одночасно) характеризуються нелінійними залежностями. Ознаками нелінійності є, зокрема, наявність змінних, в яких показник степеня відмінний від одиниці, а також наявність змінного в показнику степеня, під коренем, під знаком логарифму. У разі нелінійності цільової функції оптимальне значення досягається не тільки на межі області допустимих значень (як це відбувається в задачах лінійного програмування), а всередині області, що значно ускладнює пошук оптимального значення. Також можливі варіанти, коли існуватимуть так звані локальні екстремальні точки, в той час як дослідника цікавить єдиний глобальний екстремум, де досягається шукане оптимальне значення. Нелінійність обмежень може привести до випадку з неопуклою областю допустимих значень, що надзвичайно ускладнює побудову ефективних алгоритмів пошуку оптимальних значень. З цього класу найбільш досліджені задачі з опуклими цільовими функціями при лінійного виду обмеженнях (існує єдиний оптимальний розв'язок). До розв'язування даного класу задач можна залучити ряд стандартних градієнтних або ньютонівських методів розв'язування. Ці методи реалізовані у спеціалізованих пакетах математичного програмного забезпечення.

Прикладом цього класу задач є задача про розміщення складів, коли необхідно мінімізувати загальну суму транспортних і складських витрат при таких обмеженнях:

=> з кожного підприємства повинна бути відвантаженою вся продукція;

=> не може бути перевищеною місткість будь-якого складу;

=> повинні бути задоволені всі замовлення усіх споживачів.

У процесі розв'язування задачі знаходять оптимальну за мінімумом затрат тричленну комбінацію: підприємство - склад - споживач.

Задачі динамічного програмування.  Динамічне програмування - це сукупність прийомів для досягнення оптимальних результатів у багатокрокових процесах. Воно застосовується для аналізу розподілу капіталовкладень, розміщення заправних баз, визначення оптимальних партій відвантаження матеріалів постачальниками, завантаження контейнерів, оптимального проектування розвитку організації тощо.

Задачі динамічного програмування розв'язують на комп'ютері за допомогою стандартного програмного забезпечення математичних пакетів.

Теорія масового обслуговування. Системи масового обслуговування (СМО) призначені для виконання потоку заяв або вимог, які надходять на їх вхід у випадкові моменти часу. Кожна СМО складається із деякої кількості каналів обслуговування, якими залежно від виду системи можуть бути: лінії зв'язку, приймальні пункти, робочі точки, під'їзні шляхи, випробувальні стенди, технологічні агрегати, ремонтні бригади тощо. Виконання заявки, що надійшла, тобто її обслуговування, продовжується деякий час (також випадковий), після чого канал звільняється і готовий прийняти наступну заявку.

Розрізняють такі основні СМО та відповідні їм задачі раціональної організації процесів обслуговування:

1. . Системи обслуговування з втратами. Характеризуються тим, що коли вимога не може дочекатися початку обслуговування, вона покидає систему за власною ініціативою чи за ініціативою обслуговуючої системи необслуженою. Очевидно, що такого роду системи завжди складаються з обмеженої кількості обслуговуючих апаратів.

2. Системи обслуговування з очікуванням (або системи без втрат). Характеризуються тим, що вимога, яка надходить в систему, може її покинути лише тоді, коли буде повністю обслужена. У разі обмеженої пропускної здатності системи вимоги вимушені очікувати на обслуговування і створюють чергу.  Звідси назва спеціальної галузі теорії,  що вивчає цей клас систем, - теорія черг.

3.  Системи обслуговування змішаного виду. Цей клас систем займає проміжне становище між першими  двома класами систем обслуговування. Характеризується наявністю проміжних умов, які мають властивості як першого, так і другого класу систем. Проміжними умовами тут можуть бути: а) визначена довжина черги, при якій вимога може очікувати на обслуговування; б) обмежений час перебування вимоги в системі.

Методи теорії масового обслуговування створюють ефективний аппарат для оптимального розв'язання багатьох задач менеджменту в організації.

Теорія ігор. Теорія ігор пов'язана з математичними моделями прийняття оптимальних рішень за умов конфлікту. Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого можна говорити про його учасників, про їхні дії, про наслідки явища, до яких ці дії приводять, про сторони, які так чи інакше зацікавлені в цих наслідках, про суть цієї зацікавленості за нетотожності інтересів.

Завдання теорії ігор - знаходження оптимальних стратегій гравців. Стратегія називається оптимальною, якщо вона забезпечує гравцеві максимальний виграш (мінімальний програш) в будь-якому випадку. Необхідно зазначити, що в теорії ігор виключаються елементи ризику і в основі визначення оптимальної стратегії гравця лежить положення про ідеальну (розумну) поведінку його суперника.

Розв'язання такої задачі вимагає певної визначеності у формулюванні її умов: встановленні кількості гравців, можливих виграшів. Важливим елементом в умові задачі є стратегія, тобто сукупність правил, які залежно від ситуації у грі визначають однозначний вибір одного гравця. Кількість стратегій у кожного гравця може бути кінцевою або нескінченною. Під час дослідження кінцевої гри задаються матриці виграшів, а нескінченної - функції виграшів. Для розв'язання задач застосовується алгебраїчні методи, засновані на системі лінійних рівнянь і нерівностей, ітераційні методи, а також зведення задачі до системи диференційних рівнянь.

Теорію ігор застосовують у математичному моделюванні таких явищ ринкової економіки, як боротьба фірм за ринки, планування рекламних кампаній, формування цін на конкурентних ринках, централізація та децентралізація управління організацією, планування за множиною показників тощо.

Модуль 2

МЕТОДИКА КОМПЛЕКСНОГО АНАЛІЗУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 4. Аналіз виробництва та реалізації продукції, робіт та послуг

1. Значення й завдання аналізу виробництва продукції, робіт і послуг.

2. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.

3. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.

4. Аналіз якості продукції та робіт

5. Значення й завдання вивчення та оцінки попиту на продукцію та послуги підприємства.

6. Оцінка обсягів і динаміки реалізації продукції та послуг.

Теоретична основа

1. Значення й завдання аналізу виробництва продукції, робіт і послуг.

Зміст питання. Загальна схема й послідовність проведення аналізу. Система показників продукції та обсягів виробництва. Фактори виробництва продукції. Інформаційна база аналізу.

Обсяг виробництва й обсяг реалізації продукції є взаємозалежними показниками. В умовах обмежених виробничих можливостей і необмеженого попиту на перше місце виходить обсяг виробництва продукції. Але в міру насичення ринку і посилення конкуренції не виробництво визначає обсяг продажів, а навпаки, можливий обсяг продажів є основою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, які воно може реально реалізувати.

Темпи зростання обсягу виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості безпосередньо впливають на обсяг витрат, на прибуток і рентабельність підприємства. Тому аналіз цих показників має важливе значення. Його основні завдання:

• оцінювання ступеня виконання плану і динаміки виробництва та реалізації продукції;

визначення впливу факторів на зміну величини цих показників;

виявлення внутрігосподарських резервів збільшення випуску і реалізації продукції;

розробка рекомендацій із освоєння виявлених резервів.

Об'єкти аналізу:

обсяг виробництва і реалізації продукції в цілому і за асортиментом;

якість і конкурентоспроможність продукції;

структура виробництва і реалізації продукції;

ритмічність виробництва і реалізації продукції.

Джерелами інформації для аналізу виробництва і реалізації продукції є:

а) планові дані: план підприємства, план відвантаження і реалізації продукції, оперативні плани-графіки;

б) дані статистичної звітності:

форма № 1 (підприємництво) "Звіт про основні показники діяльності підприємства;

форма № 1-П (річна) "Звіт підприємства про продукцію";

форма № 1-П (квартальна) "Квартальний звіт підприємства про продукцію";

форма № 1-П (місячна) "Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг)";

форма № 5 ЗЕЗ "Звіт про експорт (імпорт) товарів";

форма № 2 "Звіт про фінансові результати" та інші.

в) дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку: акт або відомість приймання продукції, накладна на здавання готової продукції на склад, приймально-здавальна накладна, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, відомість "Рух готових виробів, відвантаження і реалізація їх" і т. д.

Об’єктами аналізу виробництва продукції, робіт, послуг є

обсяг виробництва продукції в цілому по підприємству;

якість товарної продукції;

структура товарної продукції;

ритмічність виробництва товарної продукції.

До основних завдань аналізу об’ємів виробництва і реалізації продукції відносять:

оцінка ступеню виконання плану і динаміки виробництва продукції;

визначення впливу факторів на зміну величини обсягу виробництва;

визначення внутрігосподарських резервів підвищення обсягів випуску продукції;

розробка заходів по засвоєнню визначених резервів;

2. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.

Зміст питання. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні. Оцінка динаміки обсягу продукції виробництва. Вимірювачі, які використовуються для обчислення динаміки показників Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на динаміку показників, методика їх розрахунку.

Аналіз динаміки і виконання плану виробництва та реалізації продукції

Методика аналізу виробництва і реалізації продукції. Фактори змін її обсягу. Аналіз виконання договірних зобов'язань з постачання продукції.

Обсяг виробництва і реалізації промислової продукції може виражатися в натуральних, умовно-натуральних, трудових і вартісних вимірниках. Узагальнюючі показники обсягу виробництва продукції одержують за допомогою вартісної оцінки. Основними показниками обсягу виробництва є товарна і валова продукція.

Основні показники виробництва продукції:

Валовий оборот підприємства - показник, який характеризує вартість готових виробів, напівфабрикатів, виготовлених підприємством незалежно від того, чи призначені вони для реалізації на сторону, переробки чи іншого використання на даному підприємстві, а також зміну вартості залишків незавершеного виробництва у всіх підрозділах.

Внутрішньовиробничий оборот - показник, який характеризує загальну вартість спожитих напівфабрикатів власного виробництва; продукції допоміжних цехів і робіт промислового характеру, виконаних для своїх цехів і спожитих в межах основної діяльності підприємства.

Валова продукція — показник, який відображає вартість готових виробів, зміну залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва, робіт і послуг промислового характеру. Валова продукція — це різниця між валовим оборотом підприємства і його внутрішньовиробничим оборотом.

Товарна продукція - обсяг продукції підприємства, виробленої в даному періоді і призначеної для реалізації на сторону. Товарна продукція включає вироблені всіма основними, допоміжними, підсобними цехами підприємства готову продукцію, напівфабрикати і виконані на замовлення інших підприємств і організацій роботи промислового характеру (послуги) на сторону. Товарна продукція є основою визначення важливих економічних показників: собівартості продукції, фондовіддачі, матеріаломісткості виробництва і т.д.

Важливе значення для оцінювання виконання виробничої програми мають і натуральні показники обсягів виробництва та реалізації продукції (штуки, метри, тонни і т. ін.). їх використовують для аналізу обсягів виробництва і реалізації продукції за окремими видами і групами однорідної продукції.

Умовно-натуральні показники, як і вартісні, застосовують для узагальненої характеристики обсягів виробництва продукції. Наприклад, на консервних заводах використовують такий показник, як тисячі умовних банок, на ремонтних підприємствах — число умовних ремонтів, у взуттєвій промисловості — умовні пари взуття, обчислені на основі коефіцієнтів їхньої трудомісткості, і т. д.

Нормативні трудовитрати використовують також для узагальненої оцінки обсягів випуску продукції в тому разі, коли в умовах багатопродуктового виробництва немає можливості виразити загальний його обсяг у натуральних або умовно-натуральних вимірниках.

Аналіз починається з вивчення динаміки випуску і реалізації продукції, з розрахунку базисних і ланцюгових темпів зростання та приросту

Середньорічні темпи зростання (приросту) випуску і реалізації продукції можна розрахувати за середньогеометричною або середньоарифметичною зваженою.

Важливе значення при вивченні діяльності підприємства має аналіз ритмічності виробництва і відвантаження продукції. Ритмічність це рівномірний випуск продукції за графіком в обсязі та асортименті, передбачених планом.

Ритмічна робота є основною умовою вчасного випуску і реалізації продукції. Неритмічність погіршує всі економічні показники: знижується якість продукції; збільшуються обсяг незавершеного виробництва і надпланові залишки готової продукції на складах і, як наслідок, уповільнюється оборотність капіталу; не виконуються поставки за договорами і підприємство платить штрафи за невчасне відвантаження продукції; невчасно надходить виручка; перевитрачається фонд заробітної плати у зв'язку з тим, що на початку місяця робітникам платять за простої, а в кінці — за надурочні роботи. Усе це призводить до підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Для оцінювання ритмічності роботи підприємства використовують прямі й непрямі показники. Прямі показники — коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації, коефіцієнт аритмічності, частка виробництва продукції за кожну декаду (добу) до місячного випуску, частка виробленої продукції за кожний місяць до квартального випуску, частка випущеної продукції за кожний квартал до річного обсягу виробництва, частка продукції, випущеної за першу декаду звітного місяця, до третьої декади попереднього місяця.

Непрямі показники — доплати за надурочні роботи, оплата простоїв з вини господарюючого суб'єкта, втрати від браку, сплата штрафів за недопоставку і невчасне відвантаження продукції, наявність наднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складах.

3. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.

Зміст питання. Аналіз асортименту й структури випуску продукції. Комплексний аналіз впливу асортименту й структурних зрушень на економічні показники роботи підприємства. Методика розрахунку впливу цього фактора на обсяг виробництва та інші показники підприємства

Великий вплив на результати господарської діяльності справляють асортимент (номенклатура) та структура виробництва і реалізації продукції.

Вчасне оновлення асортименту продукції (послуг) із урахуванням зміни кон'юнктури ринку є одним із важливих індикаторів ділової активності підприємства та його конкурентоспроможності.

Мета аналізу — вироблення рекомендацій для зміни асортименту та структури продукції на майбутній період з урахуванням потреб ринку і можливостей підприємства.

Формуючи асортимент і структуру випуску продукції, підприємство має враховувати, з одного боку, попит на види продукції, а з другого — найефективніше використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових та інших ресурсів, що є в його розпорядженні. Система формування асортименту продукції включає такі основні позиції:

визначення поточних і перспективних потреб покупців;

оцінювання рівня конкурентоспроможності продукції, що випускається чи планується до випуску;

вивчення життєвого циклу виробів і вжиття вчасних заходів для впровадження нових, більш досконалих видів продукції і вилучення із виробничої програми морально застарілих та економічно неефективних виробів;

оцінювання економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Узагальнену характеристику змін в асортименті продукції дає однойменний коефіцієнт, рівень якого визначають так:

Обсяг продукції, що зараховується у виконання асортименту

Базовий обсяг виробництва (реалізації) продукції

При цьому враховують у виконання асортименту фактичний випуск продукції кожного виду у звітному періоді, але не більше від базового (планового, минулого періоду).

Зміна структури виробництва справляє великий вплив на всі економічні показники: на обсяг випуску продукції у вартісній оцінці, матеріаломісткість, собівартість продукції, прибуток, рентабельність. Якщо збільшується частка дорожчої продукції, то обсяг її випуску у вартісному вираженні зростає, і навпаки. Те саме відбувається з обсягом прибутку при збільшенні частки високорентабельної продукції і відповідно при зменшенні частки низькорентабельної продукції.

Розрахунок впливу структури виробництва на рівень перелічених показників можна здійснити за методом ланцюгової підстановки (табл. 3.7), який дає змогу абстрагуватися від усіх факторів, крім структури продукції:

Великий вплив на результати господарської діяльності справляють асортимент (номенклатура) та структура виробництва і реалізації продукції.

Вчасне оновлення асортименту продукції (послуг) із урахуванням зміни кон'юнктури ринку є одним із важливих індикаторів ділової активності підприємства та його конкурентоспроможності.

Мета аналізу — вироблення рекомендацій для зміни асортименту та структури продукції на майбутній період з урахуванням потреб ринку і можливостей підприємства.

Формуючи асортимент і структуру випуску продукції, підприємство має враховувати, з одного боку, попит на види продукції, а з другого — найефективніше використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових та інших ресурсів, що є в його розпорядженні. Система формування асортименту продукції включає такі основні позиції:

визначення поточних і перспективних потреб покупців;

оцінювання рівня конкурентоспроможності продукції, що випускається чи планується до випуску;

вивчення життєвого циклу виробів і вжиття вчасних заходів для впровадження нових, більш досконалих видів продукції і вилучення із виробничої програми морально застарілих та економічно неефективних виробів;

оцінювання економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Узагальнену характеристику змін в асортименті продукції дає однойменний коефіцієнт, рівень якого визначають так:

Обсяг продукції, що зараховується у виконання асортименту

Базовий обсяг виробництва (реалізації) продукції

4. Аналіз якості продукції та робіт

Зміст питання. Аналіз якості продукції та робіт Показники якості. Сортність і методика аналізу її. Аналіз впливу зміни якості на економічні показники роботи підприємства. Аналіз виробничого браку підприємства Аналіз комплектності й ритмічності роботи підприємства Оцінка резервів збільшення випуску продукції.

Важливим показником діяльності промислових підприємств є якість продукції. Підвищення його — одна із форм конкурентної боротьби, завоювання і втримання позицій на ринку. Високий рівень якості продукції сприяє підвищенню попиту на продукцію і збільшенню суми прибутку не лише за рахунок обсягу продажів, а й за рахунок вищих цін.

Якість продукції — це поняття, яке характеризує параметричні, експлуатаційні, споживчі, технологічні, дизайнерські властивості виробу, рівень його стандартизації та уніфікації, надійність і довговічність. Розрізняють узагальнюючі, індивідуальні і непрямі показники якості продукції.

Узагальнюючі показники характеризують якість усієї виробленої продукції незалежно від її виду і призначення:

а) частка нової продукції в загальному її випуску;

б) частка продукції вищої категорії якості;

в) середньозважений бал продукції;

г) середній коефіцієнт сортності;

д) частка атестованої і не атестованої продукції;
є) частка сертифікованої продукції;

є) частка продукції, що відповідає світовим стандартам; ж) частка продукції, що експортується, у тому числі у високо-розвинуті промислові країни.

Індивідуальні (одиничні) показники якості продукції характеризують одну із її властивостей:

а) корисність (жирність молока, зольність вугілля, вміст заліза в руді, вміст білка в продуктах харчування);

б) надійність (довговічність, безвідмовність у роботі);

в) технологічність, тобто ефективність конструкторських і технологічних рішень (трудомісткість, енергомісткість);

г) естетичність виробів.

Непрямі показники — це штрафи за неякісну продукцію, за обсяг і частку забракованої продукції, за частку продукції, на яку надійшли рекламації від покупців, за втрати від браку і т. ін.

Перше завдання аналізу — вивчити динаміку перелічених показників, виконання плану їх рівня, причини зміни їх і дати оцінку роботи підприємства за рівнем якості продукції.

Середній коефіцієнт сортності можна визначити за відношенням вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною І сорту (табл. 3.11).

Де Ц0 і Ці — відповідно ціна виробу до і після зміни якості;

Со і Сг — відповідно рівень собівартості виробу до і після зміни якості;

УВП1 — кількість виробленої продукції підвищеної якості;

УРПг — обсяг реалізації продукції підвищеної якості.

Друге завдання аналізу — визначення впливу якості продукції на вартісні показники роботи підприємства: на випуск товарної продукції (д 777), на виручку від реалізації продукції (д В) і прибуток (Д77). Розрахунок виконують так:

5. Значення й завдання вивчення та оцінки попиту на продукцію та послуги підприємства.

Зміст питання. Значення й завдання вивчення та оцінки попиту на продукцію та послуги підприємства, а також місткості ринку для обґрунтування плану виробництва й реалізації продукції. Загальна схема й послідовність проведення аналізу. Система показників і фактори, які визначають рівень попиту на продукцію та послуги. Вивчення функцій кривих попиту, його цінової еластичності для прийняття управлінських рішень.

Основна мета аналізу — вивчення попиту на продукцію і формування портфеля замовлень. Від портфеля замовлень залежать виробничі потужності підприємства і ступінь використання їх у процесі подальшої діяльності. Якщо попит на продукцію падає з якихось причин, то відповідно зменшується портфель замовлень, відбувається спад виробництва, зростає собівартість продукції, збільшуються збитки і підприємство може стати банкрутом. Тому аналіз попиту на профільну продукцію підприємства має велике значення. Це один із найважливіших і найвідповідальніших етапів дослідження ринку.

Попит як економічна категорія характеризує обсяг товарів, які споживач хоче і в змозі придбати за певною ціною протягом певного періоду на певному ринку.

На рівень попиту впливають багато факторів: ціни на пропонований товар, його якість, доходи покупців, споживчі переваги, ціни на пов'зані (взаємозамінні) товари, очікування з боку споживачів змін їхніх доходів і цін на товари, насиченість ринку, процентні ставки на вклади тощо.

Ступінь чутливості попиту до зміни ціни вимірюють за допомогою коефіцієнта цінової еластичності (Ер):

Процентна зміна кількості попиту на і-й товар
Е = Процентна зміна цін на товар

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (Е^) характеризує ступінь чутливості попиту на товар при зміні доходу споживачів: 

Процентна зміна кількості попиту на і-й товар
Е = Процентна зміна цін на товар

Попит еластичний, якщо величина цих коефіцієнтів більша від одиниці, і нееластичний, якщо їх величина менша від одиниці. При значенні коефіцієнта еластичності, що дорівнює нулю, попит абсолютно нееластичний: ніяка зміна ціни не тягне за собою зміни попиту на продукцію. Якщо коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці (одинична еластичність), то це означає, що темпи зростання попиту дорівнюють темпам зниження ціни. Попит буває ще абсолютно еластичним, коли при незмінній ціні або її зростанні попит на продукцію збільшується до межі можливостей покупця, що частіше за все буває в умовах інфляції.

Велике значення у вивченні факторів формування попиту має кореляційний аналіз. За його допомогою оцінюють і прогнозують ступінь залежності попиту від досліджуваних факторів.

Вивчення попиту тісно пов'язане з оцінюванням ризику незатребуваності продукції, який виникає внаслідок відмови споживачів купувати її. Він визначається величиною можливих матеріальних і моральних втрат підприємства. Кожне підприємство має знати величину втрат, якщо яка-небудь частина продукції виявиться нереалізованою. Щоб уникнути наслідків ри- зику незатребуваності продукції, необхідно вивчити фактори його виникнення з метою пошуку шляхів недопущення чи мінімізації втрат.

Внутрішні причини:

неправильний прогноз попиту на продукцію, який склали службовці підприємства;

неправильна цінова політика на ринках збуту;

зниження конкурентоспроможності продукції через низьку якість сировини, устаткування, відсталих технологій, низької кваліфікації персоналу;

неефективна організація процесу збуту і реклами продукції.

Зовнішні причини:

неплатоспроможність покупців;

підвищення процентних ставок на вклади;

демографічні;

соціально-економічні;

політичні та інші.

Ризик незатребуваності продукції можна поділити на подо-ланний і неподоланний. Критерієм віднесення його до однієї із груп є економічна доцільність нововведень, спрямованих на просування товарів на ринок. Якщо додаткові витрати на дизайн, конструктивні зміни, на упаковку, рекламу, на організаційну перебудову виробництва і збуту перевищують суму їхнього покриття виручкою, то економічно вони недоцільні, і навпаки.

Ризик незатребуваності продукції може бути виявлено на перед виробничій, виробничій і післявиробничій стадіях. Значного ефекту досягають, якщо ризик буде виявлено на передвироб-ничій стадії. Тоді економічний збиток буде включати тільки витрати на дослідження ринку, розробку виробу тощо. Якщо ж ризик незатребуваності продукції виявлено на виробничій або на післявиробничій стадії, то це може суттєво похитнути фінансовий стан підприємства. У суму збитку, крім перелічених вище втрат, увійдуть витрати на підготовку, освоєння, виробництво і частково — на збут продукції.

Залежно від часу виявлення ризику незатребуваності продукції управлінські рішення можуть бути неоднаковими. У першому періоді можна не приступати до виробництва продукції цього виду, а замінити його іншим. У другому періоді ще можна внести істотні зміни в дизайн, конструкцію, ціну виробу і за рахунок цього просунути його на ринок. Якщо ризик виявлено після виготовлення продукції, то треба поміркувати, як уникнути банкрутства, тому що незатребувана продукція — це прямий збиток для підприємства. Кожний товар можна виробляти тільки тоді, коли є платоспроможний попит на нього, підкріплений заявками або договорами на його поставку.

Щоб оцінити ризик незатребуваності продукції, треба проаналізувати забезпеченість виробництва продукції контрактами або заявками на поставку.

Від ринків збуту залежать обсяг продажів, середній рівень цін, виручка від реалізації продукції, сума одержаного прибутку і т. ін. Передовсім потрібно вивчити динаміку становища кожного виду продукції на ринках збуту за останні 3—5 років.

За результатами аналізу виділяють чотири категорії товарів:

"зірки". Дають основний прибуток підприємству і сприяють економічному зростанню;

"дійні корови". Переживають період зрілості, незначною мірою сприяють економічному зростанню, не потребують інвестицій, дають прибуток, який використовують на фінансування "важких дітей";

"важкі діти". Це, як правило, нові товари, що потребують реклами, просування на ринок і поки що не дають прибутку, однак у майбутньому можуть стати "зірками";

"мертвий вантаж", або "невдахи".   Нежиттєздатні, не сприяють економічному зростанню, не дають прибутку.

При цьому необхідно враховувати, на якій стадії життєвого циклу перебуває кожний товар в окремих сегментах ринку:

а) нульова стадія характеризується вивченням і апробацією ідеї розробки нового товару, а потім і самого товару;

б) перша стадія (випуск товару на ринок і впровадження), на якій з'ясовується, чи буде товар мати успіх на ринку. Прибуток на цій стадії невисокий, тому що значні кошти йдуть на амортизацію досліджень, просування товару на ринок;

в) друга стадія (зростання і розвиток продажів), на який товар починає давати прибуток, він швидко покриває всі витрати і стає джерелом прибутку, хоча ще потребує великих затрат на рекламну підтримку його просування на ринку;

г) третя стадія (зрілість) — товар має стабільний ринок, попит і дає регулярний прибуток, тобто перебуває у найприбутковішому періоді, оскільки не потребує затрат на просування на ринок, а тільки на рекламну підтримку його "популярності";

д) четверта стадія (насичення і спад), на якій спочатку обсяг продажів істотно не змінюється, а потому різко скорочується з передбачених і непередбачених причин: товар, що не зазнає ніяких змін, обридає споживачам, або ж зникає потреба, яку він був покликаний задовольняти. Мистецтво полягає в тому, щоб вчасно вловити і запобігти спаду попиту на виріб шляхом його удосконалення або заміни іншим.

Крива життєвого циклу будується на осях координат. На осі X відкладають життєві цикли виробу на ринку, а на осі У — виручку з обороту або величину грошового потоку. Крива виручки зростає зі стадії впровадження на ринок до стадії зрілості, а потім спадає. Крива грошового потоку досягає максимуму на початку стадії зрілості, а потім знижується швидше, ніж крива виручки (рис. 2.1).

X Впровадження    Зростання   Зрілість    Спад     Час

Рис. 2.1. Крива життєвого циклу продукту

У процесі аналізу необхідно також виявити реальних і потенційних конкурентів, провести аналіз показників їхньої діяльності, визначити сильні і слабкі сторони їхнього бізнесу, фінансові можливості, мету і стратегію конкурентів у сфері експансії на ринку, технології виробництва, якості продукції і цінової політики. Це дасть змогу передбачити спосіб їхньої поведінки і обрати найприйнятніші способи боротьби для зміцнення своїх позицій на ринках збуту.

Аналіз конкурентоспроможності продукції

Поняття конкурентоспроможності товару. Одиничні, групові, інтегральні показники конкурентоспроможності. Методика аналізу їх.

Під конкурентоспроможністю розуміють характеристику продукції, що показує її відмінність від товару конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Оцінювання конкурентоспроможності продукції базується на дослідженні потреб покупця і потреб ринку. Щоб товар задовольняв потреби покупця, він має відповідати певним параметрам:

технічним (властивості товару, сфера його застосування і призначення);

ергономічним (відповідність товару властивостям людського організму);

естетичним (зовнішній вид товару);

нормативним (відповідність товару діючим нормам і стандартам);

економічним (рівень цін на товар, його сервісне обслуговування, обсяг коштів, які має споживач для задоволення своєї потреби).

Завдання аналізу:

оцінювання і прогнозування конкурентоспроможності продукції;

вивчення факторів, що впливають на її рівень;

розробка заходів для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції.

Методику аналізу конкурентоспроможності продукції цока-зано нарис. 2.2.

Для оцінювання конкурентоспроможності необхідно зіставити параметри аналізованого виробу і відповідного товару-конку-рента з рівним, заданим потребою покупця, і порівняти отримані результати. З цією метою розраховують одиничні, групові та інтегральні показники конкурентоспроможності продукції.

Рис, 2.2. Структурно-логічна схема аналізу конкурентоспроможності продукції

Одиничні показники відображають процентне відношення рівня якого-небудь технічного або економічного параметра до величини того самого параметра продукту конкурента:

де § — одиничний параметричний показник;

Р — рівень параметра досліджуваного виробу;

Р100 — рівень параметра виробу, прийнятого за зразок, що задовольняє потребу на 100 %.

Груповий показник (О) об'єднує одиничні показники (дг) за однорідною групою параметрів (технічних, економічних) за допомогою вагових коефіцієнтів (аг), визначених експортним шляхом:

Інтегральний показник (І) становить відношення групового показника за технічними параметрами (Ст) до групового показника за економічними параметрами (Се):

І=Сте.

Якщо / < 1, то аналізований виріб поступається зразку, а якщо / > 1, то він переважає виріб-зразок або виріб-конкурент за своїми параметрами.

6. Оцінка обсягів і динаміки реалізації продукції та послуг.

Зміст питання. Оцінка обсягів і динаміки реалізації продукції та послуг. Аналіз виконання договірних зобов'язань по поставках: обсяг, строки, асортимент, якість. Характеристика взаємозв'язків показників випуску, відвантаження й реалізації продукції. Аналіз і оцінка збуту окремих товарів. Зміст і реалізація підсумкового аналізу виторгу від реалізації продукції й послуг. Підрахунок резервів збільшення реалізації продукції.

Виручка від реалізації (продажу) продукції є основним джерелом коштів підприємства. Це стосується виручки від продажу на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, придбаних з метою реалізації, причому незалежно від способу розрахунків.

Інформація про обсяг реалізації продукції міститься у “Звіті про фінансові результати”, які складають всі підприємства щоквартально наростаючим підсумком з початку року. Для аналізу широко залучаються матеріали маркетингової служби;  бухгалтерського і управлінського обліку: бухгалтерський баланс, матеріали синтетичного обліку на рахунках “Доходи від реалізації”, “Готова продукція”, “Інший операційний дохід”, “Розрахунки з покупцями і замовниками”, матері

На обсяг реалізації продукції впливають фактори, які представлені на рисунку 1.

Схема факторної системи обсягів реалізації продукції

Для аналізу обсягу реалізації використовується рівняння товарного балансу:

Р = Оп + Т + Ок,

де  Р – обсяг виручки від реалізації;

 Т – обсяг товарної продукції за період, що аналізується;

Оп, Ок – перехідні залишки нереалізованої, а за необхідності також і реалізованої, але не оплаченої продукції, відповідно на початок і на кінець періоду.

Товарний баланс складається в оцінці за оптовими цінами без податку на додану вартість і акцизного збору, що дає змогу вичленити вплив різних факторів на обсяг реалізації. Розрахунок впливу факторів на обсяг реалізації продукції проводиться співставленням фактичних рівнів факторних показників з плановими та розрахуванням абсолютних та відносних приростів кожного з них. Особлива увага приділяється вивченню впливу факторів, які визначають обсяги виробництва продукції:

забезпеченість підприємства трудовими ресурсами та ефективність їх використання;

забезпеченість підприємства основними виробничими фондами та ефективність їх використання;

забезпеченість підприємства сировиною та матеріалами та ефективність їх використання;

Розрахунок впливу даних факторів на обсяги реалізованої продукції робиться одним із прийомів детермінованого факторного аналізу.

Тема 5. Аналіз виробничих ресурсів і організаційно-технічного рівня підприємства

1. Значення й завдання аналізу. Загальна схема аналізу. Джерела інформації.

2. Аналіз трудових ресурсів на підприємстві.

3. Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних фондів.

4. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами й ефективності їх використання.

5. Аналіз організаційно-технічного рівня (ОТР) підприємства.  

Теоретична основа

1. Значення й завдання аналізу. Загальна схема аналізу. Джерела інформації.

Виробництво і реалізація продукції неможлива без наявності матеріально-технічної бази, тобто матеріальних умов виробництва, що беруть участь в технологічному процесі. Однією з найважливіших елементів матеріально-технічної бази є виробничі фонди, які підрозділяються на основні і оборотні. Основними фондами називають ті, які беруть участь у виробничому процесі протягом декількох виробничих циклів і переносять свою вартість на створюваний продукт або послугу частково. Оборотні фонди беруть участь у виробничому процесі протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт.

2. Аналіз трудових ресурсів на підприємстві.

Зміст питання. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами. Аналіз ефективності використання і освоєння виробничих потужностей. Аналіз використання робочої сили. Аналіз використання робочого часу. Показники та аналіз динаміки продуктивності праці. Аналіз впливу трудових і організаційно-технічних факторів на динаміку продуктивності праці. Аналіз трудомісткості продукції, що випускається. Аналіз резервів продуктивності праці й випуску товарної продукції за рахунок кращого використання трудових ресурсів.

Достатня забезпеченість підприємств працівниками, що мають необхідні знання і навички, раціональне використання їх, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції і підвищення ефективності виробництва. Зокрема, від забезпеченості підприємства персоналом та ефективності використання його залежать обсяг і вчасність виконання всіх робіт, ступінь використання устаткування, машин, механізмів і як результат — обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток та інші економічні показники.

Основними завданнями аналізі/ є:

вивчення та оцінювання забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів персоналом загалом, а також за категоріями і професіями;

визначення і вивчення показників плинності кадрів;

виявлення резервів персоналу повнішого й ефективнішого використання.

Джерелами інформації для аналізу є план праці, статистична звітність форма № 1-ПВ "Звіт з праці", форма № 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу", форма № 6-ПВ "Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання", форма № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках", форма № 1-ПВ (умови праці) "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу із шкідливими умовами праці", форма № 1-ПВ (заборгованість) "Звіт про стан заборгованості з виплати заробітної плати", дані табельного обліку і відділу кадрів.

Забезпеченість підприємства персоналом визначають порівнюванням фактичної чисельності працівників за категоріями і професіями з плановими потребами. Особливу увагу приділяють аналізу забезпеченості підприємства кадрами найважливіших професій. Необхідно аналізувати і якісний склад персоналу за рівнем кваліфікації.

Для оцінювання відповідності кваліфікації виробничого персоналу складності виконуваних робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робітників.

Якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижчий від планового і нижчий від середнього тарифного розряду робіт, то це може призвести до випуску менш якісної продукції. Якщо середній розряд робітників вищий від середнього тарифного розряду робіт, то робітникам потрібно здійснювати доплату за використання їх на менш кваліфікованих роботах.

Отже, таке порівняння дає можливість визначити, наскільки правильно підібрано і розставлено виробничий персонал по дільницях, а також чи правильно планують його заробітну плату.

Адміністративно-управлінський персонал необхідно перевірити на відповідність фактичного рівня освіченості кожного працівника посаді, яку він обіймає, і вивчити питання, пов'язані з добором кадрів, підготовкою їх і підвищенням кваліфікації.

Кваліфікаційний рівень працівників багато в чому залежить від їхнього віку, стажу роботи, освіти і т. д. Тому в процесі аналізу вивчають зміни у складі робітників за цими ознаками. Оскільки вони відбуваються внаслідок руху робочої сили, то цьому питанню в аналізі приділяють велику увагу.

Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку таких показників:

• коефіцієнт обороту з приймання персоналу:

Кількість прийнятого на роботу персоналу

Середньооблікова чисельність персоналу

• коефіцієнт обороту з вибуття:

Кількість працівників, що звільнились

Середньооблікова чисельність персоналу

• коефіцієнт плинності кадрів:

Кількість працівників, яких звільнено

за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни

Середньооблікова чисельність персоналу

  •  коефіцієнт постійності складу персоналу підприємства (Кпс):

Кількість працівників, які пропрацювали увесь рік Середньооблікова чисельність персоналу

Необхідно вивчити причини звільнення працівників (за власним бажанням, за скороченням кадрів, через порушення трудової дисципліни тощо).

Напруженість у забезпеченні підприємства трудовими ресурсами може бути дещо зменшено за рахунок повнішого використання наявної робочої сили, зростання продуктивності праці, інтенсифікації виробництва, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, підвищення рівня технічного обладнання підприємства, удосконалення технології та організації виробництва. У процесі аналізу має бути виявлено резерви скорочення потреби у трудових ресурсах унаслідок проведення перелічених вище та інших заходів.

Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує виробничі потужності, створює нові робочі місця, то слід визначити додаткову потребу в персоналі за категоріями та професіями і джерела залучення їх.

Резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць визначають множенням їхнього приросту на фактичний середньорічний виробіток одного працівника у звітному періоді

де Р ↑ ВП — резерв збільшення випуску продукції;

Р ↑ КР — резерв збільшення кількості робочих місць;

РВ1 — фактичний середньорічний виробіток виробничого персоналу у звітному періоді.

Система показників, що характеризують рівень соціальної захищеності членів трудового колективу. Методика аналізу їх.

Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами слід проводити у тісному зв'язку з вивченням виконання плану соціального розвитку підприємства за такими групами показників:

підвищення кваліфікації працівників;

поліпшення умов праці та зміцнення здоров'я працівників;

поліпшення соціально-культурних і житлово-побутових
умов;

соціальна захищеність членів трудового колективу.

Для аналізу використовують такі форми плану економічного і соціального розвитку, як "Підвищення рівня кваліфікації й освіченості кадрів", "Основні показники з поліпшення умов і охорони праці, зміцнення здоров я працівників», колективний договір у частині соціального захисту працівників підприємства і пенсіонерів, а також звітні дані про виконання намічених заходів для соціального розвитку підприємства і підвищення рівня соціальної захищеності членів трудового колективу.

Аналізуючи динаміку і виконання плану з підвищення кваліфікації працівників підприємства, вивчають такі показники, як відсоток працівників, що навчаються у вищих, середніх, середніх спеціальних навчальних закладах, у системі підготовки робочих кадрів на підприємстві; чисельність і відсоток працівників, що підвищують свою кваліфікацію; відсоток працівників, зайнятих некваліфікованою працею, тощо. Показники соціально-кваліфікаційної структури мають також відображати організацію перекваліфікації і працевлаштування вивільнених працівників.

Виконання і перевиконання плану з підвищення кваліфікації працівників сприяє зростанню продуктивності їхньої праці і позитивно характеризує роботу підприємства.

Для оцінювання заходів з поліпшення умов праці і зміцнення здоров'я працівників використовують такі показники:

забезпеченість робітників санітарно-побутовими приміщеннями;

рівень санітарно-гігієнічних умов праці;

рівень частоти травматизму з розрахунку на 100 осіб;

відсоток працівників з професійними захворюваннями;

відсоток загальної захворюваності працівників;

кількість днів тимчасової непрацездатності на 100 осіб;

відсоток працівників, що зміцнили своє здоров'я в санаторіях, профілакторіях, будинках відпочинку, за туристичними путівками і т. д.

Аналізують також виконання заходів з охорони праці і техніки безпеки.

Соціально-культурні і житлово-побутові умови працівників та членів їхніх сімей характеризуються такими показниками, як забезпеченість працівників житлом, виконання плану з будівництва нового житла, наявність і будівництво об'єктів соцкультпобуту, дитячих ясел і садків, профілакторіїв, санаторіїв, будинків відпочинку, упорядкування населених пунктів, обладнання житлового фонду комунальними зручностями (водогін, опалення, каналізація, газ) і т. д.

Велику увагу приділяють питанням соціальної захищеності членів трудового колективу, розв'язання яких із розвитком ринкових відносин все більше покладають на підприємства. Найтиповішими напрямами соціального захисту, які визначають у колективних договорах, є надання матеріальної допомоги, і передовсім багатодітним сім'ям, забезпечення працівників підприємства садово-городніми ділянками, надання безпроцентних позик на будівництво житла, відпуск будівельних матеріалів за зниженими цінами, реалізація продукції підсобного сільського господарства за зниженими цінами, надання допомоги на лікування, придбання путівок, одноразової допомоги при виході на пенсію, до ювілейних дат, до весілля, відпустки, часткова оплата харчування, проїзду тощо.

Особливо актуальними питання соціальної захищеності працівників є для тих підприємств, які перебувають на межі банкрутства. Це заходи для збереження робочих місць, недопущення масового звільнення працівників, фінансової підтримки частини звільнених працівників, що бажають зайнятися підприємницькою діяльністю, заходи з дострокового переведення на пенсію працівників передпенсійного віку, тимчасового обмеження зростання заробітної плати, переходу на неповний робочий день і неповний робочий тиждень, щоб зберегти чисельність персоналу. Одним із заходів пом'якшення соціальних наслідків кризи неспроможних підприємств є першочергове надання працівникам, що звільняються, можливості влаштуватися на вакантні місця за іншими, суміжними спеціальностями з можливістю перекваліфікації.

Для підтримки виробничого потенціалу підприємства важливо зберегти робочі місця для випускників коледжів, професійних училищ, шкіл.

У процесі аналізу вивчають виконання колективного договору за всіма його напрямами, а також динаміку основних показників як за загальною сумою, так і з розрахунку на одного працівника. Для повнішого оцінювання проводять міжфірмовий порівняльний аналіз. На завершення аналізу розробляють конкретні заходи, спрямовані на підвищення рівня соціального захисту персоналу підприємства, поліпшення умов його праці, соціально-культурних і житлово-побутових умов, які враховують, розробляючи план соціального розвитку і колективний договір на наступний рік.

Повноту використання персоналу можна оцінити за кількістю днів і годин, які відпрацював один працівник за аналізований період, а також за ступенем використання фонду робочого часу. Такий аналіз проводять для кожної категорії працівників, по кожному виробничому підрозділу і в цілому по підприємствуФонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності робітників (ЧР), кількості днів, які відпрацював один робітник у середньому за рік (Д), і середньої тривалості робочого дня (Т):

ФРЧ = ЧР*Д*Т.

Для виявлення причин цілоденних і внутрізмінних втрат робочого часу зіставляють дані фактичного і планового балансу робочого часу (табл. 4.2). Вони можуть бути зумовлені об'єктивними і суб'єктивними обставинами, непередбаченими планом: додатковими відпусками з дозволу адміністрації, захворюваннями робітників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність устаткування, машин, механізмів, через те, що немає роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т. д. Кожний вид втрат аналізують детально, особливо ті, що залежать від підприємства. Зменшення втрат робочого часу з причин, які залежать від трудового колективу, є резервом збільшення виробництва продукції, що не потребує додаткових капітальних вкладень і дає змогу швидко одержати віддачу.

Втрати робочого часу у зв'язку з відхиленням від нормальних умов роботи розраховують діленням суми доплат через цю причину на середню зарплату за 1 год. На цьому підприємстві таких доплат не було.

Скорочення втрат робочого часу — один із резервів збільшення випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ВРЧ) з вини підприємства помножити на плановий середньогодинний виробіток продукції:

АВП = ВРЧ • ГВ0

Однак треба мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення обсягу виробництва продукції, оскільки їх може бути компенсовано підвищенням інтенсивності праці працівників. Тому в аналізі використання трудових ресурсів велику увагу приділяють вивченню показників продуктивності праці.

Для оцінювання рівня інтенсивності використання персоналу застосовують систему узагальнюючих, окремих і допоміжних показників продуктивності праці.

До узагальнюючих показників належать середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції на одногоробітника, а також середньорічний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні.

Індивідуальні показники — це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні на один людино-день або на одну людино-годину.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Звідси середньорічний виробіток одного працівника дорівнює добутку таких факторів:

РВи = ЧДТГВ.

Розрахунок впливу цих факторів на зміну рівня середньорічного виробітку промислово-виробничого персоналу проведемо за даними табл. 4.4 способом абсолютних різниць.

Аналогічно аналізують зміни середньорічного виробітку робітника, що залежить від кількості днів, які відпрацював один робітник за рік, середньої тривалості робочого дня і середньогодинного виробітку:

РВР=ДТ  ГВ.

Рис. 4.1. Структурно-логічна факторна модель продуктивності праці

Як видно із рис. 4.1, найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. Його величина залежить не лише від виробітку робітників, а й від частки останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості днів, які вони відпрацювали, і від тривалості робочого дня.

Велике значення для оцінювання ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві в умовах ринкової економіки має показник рентабельності персоналу (відношення прибутку до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу).

де Рп — рентабельність персоналу;

П — прибуток від реалізації продукції;

ЧВП — середньооблікова чисельність виробничого персоналу;

ЧД — чистий дохід від реалізації продукції;

ВП — вартість випуску продукції в діючих цінах;

Роб — рентабельність обороту;

Чрп — частка реалізованої продукції у загальному обсязі випуску продукції;

РВ — середньорічний виробіток продукції на одного працівника у поточних цінах.

Схематично цей взаємозв'язок можна подати, як на рис. 4.2.

3. Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних фондів.

Зміст питання. Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних фондів. Показники забезпеченості підприємства устаткуванням, виробничими площами та іншими основними фондами. Оцінка динаміки оновлення і модернізації основних фондів, фондоозброєності праці. Оцінка інвестиційної активності підприємства. Аналіз використання основних фондів. Класифікація показників використання основних фондів. Аналіз фондовіддачі та факторів її зміни. Аналіз ефективності використання й освоєння виробничих потужностей. Аналіз використання виробничого устаткування. Методика визначення й розрахунку резервів збільшення випуску продукції.

Завданням аналізу використання основних фондів є вивчення вихідних умов функціонування підприємства, встановлення змін в наявності та структурі капіталу, пошук шляхів збільшення капіталу та рівня його віддачі.

Показниками економічної ефективності використовування основних фондів є:

Фондовіддача – реалізація продукції на 1грн середньорічній вартості виробничих основних фондів;

Фондомісткість – середньорічна вартість виробничих основних фондів на 1грн реалізованій продукції;

Фондорентабельність  – відношення суми прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів.

Одним із найважливіших факторів збільшення обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними засобами в необхідній кількості та асортименті і повніше й ефективніше використання їх.

Завдання аналізу:

визначити забезпеченість підприємства та його структурних підрозділів основними засобами і рівень використання їх за узагальнюючими й окремими показниками; встановити причини зміни їхнього рівня;

розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції та інші показники;

вивчити ступінь використання виробничої потужності підприємства й обладнання;

виявити резерви підвищення інтенсивності й ефективності використання основних засобів.

Джерела даних для аналізу: бізнес-план підприємства, план технічного розвитку, форма № 1 "Баланс", форма № 2 "Звіт про фінансові результати", форма № 5 "Примітки до річної фінансової звітності", розділ 2 "Основні засоби", форма № 11-03 "Звіт про наявність і рух основних засобів, амортизацію (знос)", форма № 2-кб (потужності) "Звіт про введення в дію основних фондів, будівель, споруд та потужностей", дані про переоцінку основних засобів, інвентарні картки обліку основних засобів, проектно-кошторисна, технічна документація тощо.

Аналіз зазвичай починається з вивчення наявності основних засобів, їхньої динаміки та структури (табл. 5.1). Основні засоби підприємства поділяються на промислово-виробничі і непромислові, а також на засоби невиробничого призначення. Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі засоби. Крім того, прийнято виділяти активну частину (робочі машини й обладнання) і пасивну частину основних засобів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (споруди виробничого призначення, склади, робочі й силові машини, обладнання, вимірювальні прилади й пристрої, транспортні засоби і т. ін.). Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів на основі оптимізації їхньої структури. Великий інтерес при цьому становить співвідношення активної і пасивної частин, силових і робочих машин, оскільки від їхнього оптимального поєднання багато в чому залежать фондовіддача, рентабельність фондів і фінансовий стан підприємства.

Велике значення має аналіз руху і технічного стану основних засобів, який проводиться за даними бухгалтерської звітності (форма № 5). Для цього розраховують такі показники:

• коефіцієнт оновлення (Кон), що характеризує частку нових основних засобів у загальній вартості їх на кінець року:

Вартість основних введених засобів

Вартість основних засобів на кінець періоду

Перевіряють виконання плану впровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначають частку прогресивного обладнання в його загальній кількості та в кожній групі обладнання, а також частку автоматизованого обладнання.

Для характеристики вікового складу і морального зносу фонди групують за тривалістю експлуатації (до 5; 5—10; 10—20 і більше 20 років), розраховують середній вік обладнання.

Забезпеченість підприємства окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюють порівнянням фактичної наявності їх з плановою потребою, необхідною для виконання плану випуску продукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними засобами виробництва (ОЗВ), є фондоозброєність і технічна озброєність праці.

Показник загальної фондоозброєності праці розраховують за віднопіенням середньорічної вартості промислово-виробничих основних засобів до середньоблікової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті в інших змінах, використовують ті само засоби праці).

Рівень технічної озброєності праці визначають за відношенням вартості виробничого обладнання до середньооблікового числа робітників у найбільшу зміну. Темпи його зростання зіставляються з темпами зростання продуктивності праці. Бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання технічної озброєності праці. У протилежному разі відбувається зниження фондовіддачі.

В умовах ринкової економіки і конкуренції успішно функціонують ті виробники, які ефективно використовують свої ресурси, зокрема основні засоби виробництва. Від інтенсивності й ефективності використання основних засобів залежить дохідність капіталу і багато інших показників діяльності підприємства.

Для узагальнюючої характеристики ефективності й інтенсивності використання основних засобів застосовують такі показники:

рентабельність фондів (відношення прибутку від основної діяльності до середньорічної вартості основних засобів);

фондовіддача основних засобів (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних засобів);

фондовіддача активної частини основних засобів (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості активної частини основних засобів);

фондомісткість (відношення середньорічної вартості основних засобів виробничого призначення до вартості виробленої продукції за звітний період);

Структурно-логічна модель факторного аналізу рентабельності фондів і фондовіддачі

4. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами й ефективності їх використання.

Зміст питання. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами й ефективності їх використання. Аналіз потреби підприємства в матеріальних ресурсах і рівня виробничих запасів. Фактори, що впливають на рівень складських запасів підприємства. Аналіз показників використання матеріальних ресурсів і оцінка динаміки матеріаломісткості продукції Аналіз факторів зміни й виявлення резервів зниження матеріаломісткості продукті та підвищення ефективності виробництва

Необхідною умовою виконання планів виробництва продукції, зниження її собівартості, зростання прибутку, рентабельності є повне і вчасне забезпечення підприємства сировиною та матеріалами необхідного асортименту і якості й економне використання їх.

Зростання потреби підприємства в матеріальних ресурсах може бути задоволено екстенсивним шляхом (придбанням чи виготовленням більшої кількості матеріалів та енергії) або інтенсивним (економнішим використанням наявних запасів у процесі виробництва продукції).

Перший шлях веде до зростання питомих матеріальних витрат на одиницю продукції, хоча її собівартість при цьому може і знизитися за рахунок збільшення обсягу виробництва і зменшення частки постійних витрат. Другий шлях забезпечує скорочення питомих матеріальних витрат і зниження собівартості одиниці продукції. Економне використання сировини, матеріалів та енергії рівнозначне збільшенню виробництва їх.

Завдання аналізу забезпеченості й використання матеріальних ресурсів:

а) оцінювання реальності планів матеріально-технічного постачання, ступеня виконання їх і впливу на обсяг виробництва продукції, її собівартість та інші показники;

б) оцінювання рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

в) виявлення внутрівиробничих резервів економії матеріальних ресурсів і розробка конкретних заходів із використання їх.

Джерелами інформації для аналізу матеріальних ресурсів є план матеріально-технічного постачання, заявки, угоди на постачання сировини та матеріалів, форми статистичної звітності про наявність і використання матеріальних ресурсів та про витрати на виробництво, оперативні дані відділу матеріально-технічного постачання, відомості аналітичного бухгалтерського обліку про надходження, витрати й залишки матеріальних ресурсів і т. ін.

Перевірка виконання плану МТП за обсягом, асортиментом, якістю матеріалів і ритмічністю постачання. Аналіз стану складських запасів. Методика обґрунтування оптимальної парти замовлення і запасу сировини та матеріалів. Визначення невикористаних резервів збільшення виробництва продукції через недопоставку матеріалів, зміни перехідних залишків, надпланових відходів і перевитрат на одиницю продукції.

Рівень забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами визначають за порівнянням фактичної кількості закупленої сировини з плановою потребою їх. Необхідно також перевірити забезпеченість потреби в завезенні матеріальних ресурсів договорами на поставку їх і фактичне виконання.

Перевіряють також якість отриманих матеріалів від постачальників, відповідність їх стандартам, технічним умовам та умовам договору і в разі порушення їх висувають претензії постачальникам. Особливу увагу приділяють перевірці виконання поставок матеріалів, виділених підприємству за держзамовленням, і кооперованих поставок.

Великого значення надають виконанню плану за термінами поставки матеріалів (ритмічності). Порушення термінів поставки веде до недовиконання плану виробництва і реалізації продукції. Для оцінювання ритмічності поставок використовують коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації.

Особливу увагу приділяють стану складських запасів сировини і матеріалів. Розрізняють запаси поточні, сезонні і страхові. Величина поточного запасу залежить від інтервалу поставки (в днях) і середньодобової витрати і-то матеріалу:

Зпот = ІП * Бдоб.

У процесі аналізу перевіряють відповідність фактичного розміру запасів найважливіших видів сировини і матеріалів нормативним. З цією метою на основі даних про фактичну наявність матеріалів у натурі і середньодобову витрату їх розраховують фактичну забезпеченість матеріалами в днях і порівнюють її з нормативною

Вивчають також стан запасів сировини і матеріалів із метою виявлення зайвих і непотрібних. їх можна встановити за даними складського обліку порівняння прибутків і видатків. Якщо немає видатків яких-небудь матеріалів протягом року і більше, то їх відносять до групи неходових і підраховують загальну вартість.

Управління запасами — це дуже важлива і відповідальна ділянка роботи. Від оптимальності запасів залежать усі кінцеві результати діяльності підприємства. Ефективне управління запасами дає змогу прискорити оборотність капіталу і підвищити його дохідність, зменшити поточні витрати на зберігання їх, вивільнити з поточного господарського обороту частину капіталу, реінвестуючи його в інші активи.

Мистецтво управління запасами полягає:

в оптимізації загального розміру і структури запасів ТМЦ;

у мінімізації витрат на їхнє обслуговування;

в забезпеченні ефективного контролю за їхнім рухом.

Для оптимізації поточних запасів у зарубіжних країнах використовують ряд моделей, серед яких найпоширеніша "Модель економічно обґрунтованого замовлення"

Розрахунковий механізм цієї моделі оснований на мінімізації сукупних витрат на закупку і збереження запасів на підприємстві. Ці витрати поділяють на дві групи:

а) сума витрат на завезення товарів, включно з витратами на транспортування і прийом товарів;

б) сума витрат на збереження товарів на складі підприємства (утримання складських приміщень і обладнання, зарплата персоналу, фінансові витрати на обслуговування капіталу, вкладеного в запаси, і т. ін.).

Чим більша партія замовлення і чим рідше завозять матеріали, тим менша сума витрат на завезення матеріалів. її можна визначити за такою формулою:

де Взм — витрати на завезення матеріалів;

ОВП — річний обсяг виробничої потреби у цій сировині або матеріалі;

ОПП — середній обсяг однієї партії поставки;

Дрз — середня вартість розміщення одного замовлення.

Із формули видно, що за незмінних ОВП і ДРЗ зі зростанням ОПП сума витрат зменшується і навпаки. Отже, підприємству вигідніше завозити сировину великими партіями.

Математична модель ЕОQ виражається такою формулою:

де ЕО(д — оптимальний середній обсяг партії поставки.

Із систем контролю за рухом запасів у країнах із розвинутими ринковими відносинами найширше застосовують АВС-аналіз, Х¥2-аналіз і логістику.

АВС-аналіз є важливим інструментом, який використовують на підприємстві для визначення ключових моментів і пріоритетів у сфері управлінських завдань, процесів, матеріалів, постачальників, груп продуктів, ринків збуту, категорій клієнтів.

У системі контролю за рухом запасів усі види запасів поділяють на три групи з урахуванням їхньої вартості, обсягу і частоти витрачання, негативних наслідків у разі нестачі їх.

До категорії А належать найдорожчі види запасів із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу у зв'язку з важливістю фінансових наслідків у разі нестачі їх. Потрібен щоденний контроль за їхнім рухом.

До категорії В належать ТМЦ, які мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу і формування кінцевих фінансових результатів. Запаси цієї групи контролюють раз на місяць.

До категорії С належать усі інші ТМЦ із низькою вартістю, що не відіграють значної ролі у формування кінцевих фінансових результатів. Контроль за їхнім рухом здійснюється раз на квартал.

АВС-аналіз зосереджує увагу на русі найпріоритетніших груп товарно-матеріальних цінностей.

Проводячи ХУЯ-аналіз, матеріали розподіляють відповідно до структури споживання їх.

До групи X належать матеріали, споживання яких має постійний характер, до групи У — сезонний характер, до групи 2 — нерегулярний характер.

Така класифікація запасів дає змогу підвищити ефективність прийняття рішень у сфері закупівлі і складування.

Важливу роль в управлінні запасами відіграє логістика, яку використовують для оптимізації товарних потоків у просторі й часі. Вона координує рух товарів в усьому ланцюжку постачальник — підприємство — покупець і гарантує, що необхідні матеріали і продукти буде надано вчасно, у потрібному місці, у кількості, якої вимагають, і бажаної якості. Як результат, скорочуються витрати на складування, значно зменшується тривалість перебування капіталу в запасах, що сприяє прискоренню його оборотності і підвищенню ефективності функціонування підприємства, його конкурентоспроможності.

На завершення визначають приріст (зменшення) обсягу виробництва продукції за кожним видом за рахунок зміни:

а) маси заготовленої сировини і матеріалів (МЗС);

б) перехідних залишків сировини і матеріалів (3);

в) надпланових відходів через низьку якість сировини, заміну матеріалів та інших факторів (ВС);

г) питомої витрати сировини (матеріалів) на одиницю продукції (ВМ0*).

При цьому використовують таку модель випуску продукції:

Вплив цих факторів на випуск продукції можна визначити способом ланцюгової підстановки або абсолютних різниць

Таким чином, обсяг виробництва виробу С зріс в основному завдяки збільшенню маси заготовленої сировини й економнішому її використанню. Завдяки наднормативним відходам сировини випуск продукції зменшився на 46,6 туб.

За цією ж моделлю можна розрахувати і резерви зростання випуску продукції за рахунок збільшення кількості сировини, скорочення її відходів і витрати на одиницю продукції.

Зменшити витрати сировини на виробництво одиниці продукції можна шляхом спрощення конструкції виробів, удосконалення техніки і технології виробництва, заготівлі якіснішої сировини і зменшення її втрат у процесі зберігання і перевезення, недопущення браку, скорочення до мінімуму відходів, підвищення кваліфікації працівників і т. ін.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовують систему узагальнюючих та індивідуальних показників.

До узагальнюючих показників належать прибуток на гривню матеріальних витрат, матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат, частка матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів.

Прибуток на гривню матеріальних витрат є найбільш узагальнюючим показником ефективності використання матеріальних ресурсів. Його визначають діленням суми одержаного прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат.

Матеріаловіддачу визначають діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує, скільки вироблено продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т. ін.).

Матеріаломісткість продукції — відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції — показує, скільки матеріальних витрат необхідно або припадає фактично на виробництво одиниці продукції.

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат визначають відношенням індексу валової продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і, разом з тим, розкриває фактори її зростання.

Частку матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюють відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат становить відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовують матеріали в процесі виробництва, чи немає перевитрат порівняно з установленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і, навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовували економніше.

Індивідуадльні (часткові) показники застосовують для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (місткість сировини, металомісткість, місткість палива, енергомісткість тощо).

Питому матеріаломісткість визначають для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів. її можна обчислити як у вартісному вираженні (відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни), так і в натуральному або умовно-натуральному вираженні (відношення кількості або маси витрачених матеріальних ресурсів на виробництво і-то виду продукції до кількості випущеної продукції цього виду).

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їхню динаміку і причини зміни (рис. 6.1).

У підсумку загальна матеріаломісткість залежить від обсягу виробленої продукції (УВП), її структури (ПВі), витрати матеріалів на одиницю продукції (М°д), цін на матеріальні ресурси ЩМг) і відпускних цін на продукцію (ЦЯ,).

Факторну модель матеріаломісткості можна подати так:

Структурно-логічна модель факторного аналізу матеріаломісткості

5. Аналіз організаційно-технічного рівня (ОТР) підприємства.  

Зміст питання. Значення й завдання аналізу організаційно-технічного рівня (ОТР) підприємства.  Загальна схема аналіз) та показники ОТР. Оцінка динаміки показників рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління. Зміст і методи аналізу прогнозів щодо вдосконалення ОТР підприємства відповідно до прийнятої стратегії маркетингу.

Економічна ефективність використання оборотних коштів характеризується показниками:

Коефіцієнтом оборотності оборотних коштів (відношення виручки від реалізації до середньорічної вартості оборотних коштів);

Середньорічною тривалістю одного обороту в днях.

Одним з найважливіших чинників ефективної роботи підприємства є трудові ресурси. До трудових ресурсів відноситься частина населення, яка володіє необхідними фізичними даними, знаннями і навиками праці, необхідними на даному підприємстві. Завданням аналізу трудових ресурсів є вивчення та оцінка забезпечення трудовими ресурсами в цілому та за категоріями, визначення та вивчення показників плинності кадрів, визначення резервів використання трудових ресурсів.

Ефективність виробництва повинна підвищуватися не стільки за рахунок збільшення персоналу, скільки за рахунок підвищення продуктивності праці. Для характеристики праці застосовується система узагальнюючих і приватних  показників. До узагальнюючих показників відносяться середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Приватні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції (трудомісткість продукції).

Повне та своєчасне забезпечення підприємства сировиною та матеріалами необхідної якості ті асортименту – необхідна умова виконання плану виробництва продукції, зниженню собівартості, росту прибутку, рентабельності. До завдань аналізу матеріальних ресурсів відносять оцінку реальності планів матеріально-технічного постачання, ступінь їх виконання, вплив на обсяги виробництва та реалізації продукції; оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів, визначення резервів економії матеріальних ресурсів та розробка заходів щодо їх використання.

Тема 6. Аналіз витрат на виробництво та реалізацію продукції

1. Значення, завдання й система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприєстві.

2. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.

3. Аналіз витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції.

4. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткування, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.

5. Зміст і методи оперативного аналізу витрат на виробництво та збут продукції

Теоретична основа

1. Значення, завдання й система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприєстві.

Зміст питання. Значення, завдання й система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприємстві. Класифікація видів витрат і об'єктів аналізу. Система показників рівня витрат і собівартості продукції. Загальна схема формування витрат підприємства та їх аналізу.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з освоєння їх.

Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу, яка, у свою чергу, визначається такими факторами:

формою і методами обліку витрат, які   застосовують на підприємстві;

ступенем автоматизації обліково-аналітичного процесу на підприємстві;

станом планування і нормування рівня операційних витрат;

наявністю відповідних видів щоденної, щотижневої і щомісячної інформації внутрішньої звітності про операційні витрати, що дають змогу виявляти відхилення, їхні причини і вчасно вживати коригувальних заходів для усунення їх;

наявністю спеціалістів, які вміють грамотно аналізувати й управляти процесом формування витрат.

Джерела інформації: статистична звітність форма № 5-С "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)", форма № 1-ПВ "Звіт про працю", дані бізнес-плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах і т. ін.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріали, куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, податки, що входять до собівартості продукції, відрахування в позабюджетні фонди тощо).

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновироб-ничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Розрізняють також витрати прямі й непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників тощо). їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за об'єктами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і додаткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витрати на утримання основних засобів і т. ін.

Витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних належать витрати, що набувають форми прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. До числа явних витрат входять зарплата робітників, менеджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат тощо.

Неявні (імпліцитні) витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або перебувають у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, їх не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, що належить її власнику, і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості одержання грошових платежів за здавання цього приміщення кому-небудь в оренду.

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності організації.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрата сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.).

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу продукції. Це амортизація, орендна плата, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати, пов'язані з управлінням і організацією виробництва і т. ін.

2. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.

Зміст питання. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат. Аналіз матеріальних витрат. Аналіз витрат на заробітну плату й використання фонду оплати пращ Аналіз середньої заробітної плати. Непродуктивні виплати з фонду заробітної плати.

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. У ній відбиваються всі сторони господарської діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможність продукції.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з освоєння їх.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:

абсолютна сума операційних витрат у цілому і за елементами;

витрати на гривню продукції;

собівартість окремих виробів;

окремі статті витрат;

витрати в центрах відповідальності.

Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами.

Загальна сума витрат (Бзаг) може змінитися через:

обсяг випуску продукції в цілому по підприємству (УВПзаг);

її структуру (ЯВ,);

рівень змінних витрат на одиницю продукції (Ьг);

суму постійних витрат на весь випуск продукції (А):

У свою чергу, собівартість продукції залежить від рівня ресурсомісткості виробництва (трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості, енергомісткості) і зміни цін на спожиті ресурси у зв'язку з інфляцією.

З метою об'єктивнішого оцінювання діяльності підприємства і повнішого виявлення резервів під час аналізу собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного фактора. Для цього фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції у звітному періоді потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни за кожним видом ресурсів і результати скласти:

Необхідно при цьому врахувати інфляційний приріст амортизації, орендної плати, відсотків за кредит, спожитих послуг і т. д.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню продукції, що характеризує витратомісткість продукції. Він вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: його можна розраховувати в будь-якій галузі виробництва і, по-друге, він наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Визначають його за відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах:

У процесі аналізу варто вивчити динаміку, виконання плану і провести міжгосподарські порівняння за цим показником.

Наступний етап аналізу — визначення впливу факторів на зміну рівня цього показника. Витрати на гривню продукції прямо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції і від зміни вартості виробленої продукції.

На загальну суму витрат впливають обсяг виробництва продукції, її структура, зміна суми змінних і постійних витрат, що, у свою чергу, можуть збільшитися або зменшитися за рахунок рівня ресурсомісткості продукції і цін на спожиті ресурси.

Вартість виробленої продукції залежить від обсягу випуску, його структури і цін на продукцію. Взаємозв'язок перелічених факторів показано на рис.

Рис. Структурно-логічна модель факторного аналізу витратомісткості продукції

Факторна модель витратомісткості витрат продукції (Вм) виглядає так:

Вплив цих факторів на зміну витрат на гривню товарної продукції розраховують за методом ланцюгової підстановки


3. Аналіз витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції.

Зміст питання. Напрямки аналізу витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції, за залежністю від обсягу виробництва й збуту продукції, за місцями виникнення витрат, за об'єктами калькуляції.

Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріали, куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, податки, що входять до собівартості продукції, відрахування в позабюджетні фонди тощо).

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновироб-ничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності організації.

Графічний метод знаходження суми постійних витрат

полягає в такому. На графіку відкладають дві точки, що відповідають загальним витратам для мінімального і максимального обсягу виробництва (рис. 7.2). Потім їх з'єднують до перетину з віссю ординат, на якій відкладають рівні витрат. Точка, де пряма перетинає вісь ординат, показує величину постійних витрат, що буде однаковою як для максимального, так і для мінімального обсягу виробництва

Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню продукції, що характеризує витратомісткість продукції. Він вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: його можна розраховувати в будь-якій галузі виробництва і, Для глибшого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції окремих виробів, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих періодів, інших підприємств у цілому і за статтями витрат.

Вплив факторів першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:

де Сг — собівартість одиниці і-то виду продукції;

Аь — сума постійних витрат, віднесена на і-и вид продукції;

УВПг — обсяг випуску і-го виду продукції у фізичних одиницях;

Ьь — сума змінних витрат на одиницю і-то виду продукції.

 

Залежність собівартості одиниці продукції від цих факторів показано на рис.

Як правило, найбільшу частку в собівартості промислової продукції становлять витрати на сировину і матеріали. Загальна сума витрат за цією статтею залежить від обсягу виробництва продукції (УВП), її структури (ЛД) і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби (ПМВ,). Треті, у свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачуваних матеріалів на одиницю продукції (М°д) і їхньої вартості (Цг).

Структурно-логічна факторна модель прямих матеріальних витрат

Розрахунок їхнього впливу здійснють за методом ланцюгової підстановки, для чого необхідно мати такі дані:

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих само факторів, крім структури виробництва продукції:

Якщо аналізують собівартість не всього випуску, а одиниці продукції, то розрахунок впливу факторів на зміну суми матеріальних витрат роблять за моделлю

Розрахунок впливу факторів на зміну питомих матеріальних витрат за способом ланцюгової підстановки

Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції залежить від їхньої якості, заміни одного виду матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології й організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і т. ін. Спочатку треба взнати зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помножити на ціни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. У результаті цього одержимо приріст суми матеріальних витрат на виробництво виробу цього виду за рахунок відповідного фактора:

Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сировини, інфляційних факторів, внутрігрупової структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини і т. д. Щоб узнати, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, треба зміну середньої ціни і-то виду чи групи матеріалів за рахунок у-го фактора помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду у звітному періоді:

На багатьох підприємствах можуть бути надпланові поворотні відходи сировини, які можна реалізувати або використати на інші потреби. Якщо зіставити їхню вартість за ціною можливого використання і за вартістю початкової сировини, то дізнаємось, на яку суму збільшилися матеріальні витрати, включені в собівартість продукції.

Наявність надпланових безповоротних відходів призводить до прямого подорожчання продукції і зменшення її випуску. Для визначення впливу цього фактора на суму матеріальних витрат необхідно надпланову кількість безповоротних відходів помножити на планову ціну початкового матеріалу.

Унаслідок заміни одного матеріалу іншим змінюється не лише кількість спожитих матеріалів на одиницю продукції, а і їхня вартість. Щоб визначити, як змінилися у зв'язку з цим матеріальні витрати на одиницю продукції, треба різницю між нормою витрати матеріалу-замінювача (М°д) і нормою витрати замінюваного матеріалу (М°д) помножити на ціну замінюваного матеріалу (До)» а різницю між ціною замінного матеріалу (Ці) і ціною замінюваного матеріалу (До) — на норму витрати замінного матеріалу (М°д), потім отримані результати підсумувати:

Аналогічні розрахунки роблять за кожним видом продукції на основі планових і звітних калькуляцій з наступним узагальненням отриманих результатів у цілому по підприємству.

Якщо на підприємстві є куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати, то треба визначити, наскільки вигідна для підприємства кооперація. Для цього порівнюють ціну придбання і собівартість виготовлення виробу на підприємстві. Якщо ціна придбання нижча від собівартості виготовлення, то вигідніше купувати виріб або напівфабрикат.

4. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткування, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.

Зміст питання. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткування, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.

Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат відіграє велику роль, тому що вони становлять значну частку в собівартості продукції.

Якщо перераховану суму зіставити з базовою (плановою), то взнаємо, як змінилися накладні витрати за рахунок обсягу виробництва продукції:

Зростання змінних накладних витрат у зв'язку зі збільшенням обсягу випуску продукції вважається виправданим.

Для аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат за статтями витрат використовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. За кожною статтею виявляють абсолютну і відносну зміну і її причини

Під час перевірки виконання кошторису не можна всю отриману економію вважати заслугою підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат від кошторису залежить від того, які причини викликали економію чи перевитрату за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням намічених заходів із поліпшення умов праці, техніки безпеки, з винахідництва і раціоналізації, підготовки і перепідготовки кадрів і т. д. Невиконання цих заходів завдає підприємству іноді більших збитків, ніж сума отриманої економії. У процесі аналізу має бути виявлено непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності і надмірностей, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції.

Непродуктивними витратами слід вважати втрати від псування і нестачі сировини (матеріалів) і готової продукції, оплату

Фактори зміни загальновиробничих і загальногосподарських витрат простоїв із вини підприємства, доплати за цей час і у зв'язку з використанням робітників на роботах, що потребують менш кваліфікованої праці, вартість спожитих енергії і палива за час простоїв підприємства і т. ін.

Стаття витрат

Фактор зміни витрат

Зарплата працівників апарату управління

Зміна чисельності (кількості) персоналу і середньої зарплати (зміна окладів, виплата премій, доплати)

Утримання основних засобів:

амортизація

освітлення, опалення, водопостачання тощо

Зміна вартості засобів і норм амортизації

Зміна норм споживання і вартості послуг

Витрати на поточний ремонт, випробування, досліди

Зміна обсягу робіт і їхньої вартості

Утримання легкового транспорту

Зміна кількості машин і витрат на утримання однієї машини

Витрати на відрядження

Кількість відряджень, середня тривалість, середня вартість одного дня відрядження

Витрати на утримання сторожової охорони

Кількість працівників і їхня зарплата

Оплата простоїв

Кількість людино-днів простою і рівень оплати за один день простою

Втрати від псування і нестачі матеріалів і продукції

Податки і відрахування, віднесені на собівартість продукції

Витрати на охорону праці

І т. д.

Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат у собівартості одиниці виробу проводять з урахуванням результатів, отриманих під час аналізу їх у цілому по підприємству. Ці витрати розподіляють між окремими видами виготовленої продукції пропорційно всім прямим витратам, за винятком купованих матеріалів.

Сума цих витрат, що припадає на одиницю продукції (ПНВ), залежить від зміни:

загальної суми загальновиробничих і загальногосподарських витрат (НВзаг);

суми прямих витрат, що є базою розподілу накладних (БР);

обсягу виробництва продукції (УВП^.

Дані залежності можна подати в такий спосіб:

Аналогічні розрахунки проводять за всіма основними видами продукції.

Якщо вже відомо, через які фактори змінилася загальна сума накладних витрат, можна визначити їхній вплив на собівартість окремих виробів. Для цього відносну зміну суми загал ьновироб-ничих або загальногосподарських витрат за рахунок і-го фактора треба помножити на фактичну суму накладних витрат, віднесених на цей вид продукції:

Комерційні витрати охоплюють витрати на відвантаження продукції покупцям (вантажні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, на рекламу, на вивчення ринків збуту і т. д.

Витрати на доставку товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, від виду транспортних засобів.

Витрати на навантаження і розвантаження можуть збільшитися або зменшитися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і розвантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали залежать від їхньої кількості і вартості. Кількість, у свою чергу, пов'язана з обсягом відвантаженої продукції і нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції. Економія на пакувальних матеріалах не завжди бажана, тому що красиве, естетичне, привабливе упакування — один з факторів підвищення попиту на продукцію. Збільшення витрат на цю статтю окупається збільшенням обсягу продажів. Те саме можна сказати і про витрати на рекламу, на вивчення ринків збуту та інші маркетингові дослідження.

На завершення аналізу непрямих витрат підраховують резерви можливого скорочення їх і розробляють конкретні рекомендації з їхнього освоєння.

Тема 7. Аналіз фінансових результатів і рентабельності

1. Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства.

2. Аналіз формування прибутку.

3. Аналіз розподілу прибутку.

4. Аналіз показників рентабельності.

Теоретична основа

1. Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства.

Зміст питання. Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства. Місце прибутку в системі узагальнюючих вартісних показників, його значення в оцінці та стимулюванні економічної ефективності роботи підприємства.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються приростом суми власного капіталу (чистих активів), основним джерелом якого є прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також отриманий унаслідок надзвичайних обставин.

Прибуток — це частина чистого доходу, який безпосередньо одержують підприємства після реалізації продукції як винагороду за вкладений капітал і ризик підприємницької діяльності. Кількісно він становить різницю між сукупними доходами (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку та інших відрахувань з виручки в бюджетні і небюджетні фонди) і сукупними витратами звітного періоду.

Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності є:

вивчення можливостей одержання прибутку відповідно до наявного ресурсного потенціалу підприємства і кон'юнктури ринку;

систематичний контроль за процесом формування прибутку і зміною його динаміки;

визначення впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів на фінансові результати й оцінювання якості прибутку;

виявлення резервів збільшення суми прибутку і підвищення рівня прибутковості бізнесу;

оцінювання роботи підприємства з використання можливостей збільшення прибутку і рентабельності;

вироблення рекомендацій з підвищення ефективності системи керування прибутком.

Основними джерелами інформації в аналізі фінансових результатів прибутку є накладні на відвантаження продукції, дані аналітичного бухгалтерського обліку за рахунками результатів, фінансової звітності ф. № 1 "Баланс", ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", ф. № 3 "Звіт про рух грошових коштів", ф. № 4 "Звіт про власний капітал", ф. № 5 "Примітки до річної фінансової звітності", дані статистичної звітності "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів", дані внутрішньої управлінської звітності, а також відповідні таблиці бізнес-плану підприємства.

2. Аналіз формування прибутку.

Зміст питання. Аналіз формування прибутку. Балансовий прибуток і його складові. Вплив окремих груп фінансових результатів на розмір балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Аналіз факторів зміни прибутку від реалізації. Аналіз доходів і збитків, що не плануються. Оцінка втрачених можливостей збільшення прибутку й причин цього.

У процесі аналізу використовують різні показники прибутку, які можна класифікувати таким чином.

1. За видами господарської діяльності розрізняють прибуток від основної (операційної) діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від фінансової діяльності.

2. За складом включених елементів розрізняють маржинальний (валовий) прибуток, загальний фінансовий результат звітного періоду до виплати процентів і податків (брутто-прибуток), прибуток до оподатковування, чистий прибуток.

Маржинальний прибуток — це різниця між виручкою (нетто) і прямими виробничими витратами на реалізовану продукцію.

Брутто-прибуток включає фінансові результати від операційної, фінансової й інвестиційної діяльності, позареалізаційні і надзвичайні доходи і витрати (до виплати процентів і податків). Характеризує загальний фінансовий результат, зароблений підприємством для всіх зацікавлених сторін (держави, кредиторів, власників, найманого персоналу).

Прибуток до оподатковування — це результат після виплати процентів кредиторам.

Чистий прибуток — це та сума прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, виплата за економічними санкціями та інших обов'язкових відрахувань.

Залежно від характеру діяльності підприємства розрізняють прибуток від звичайної (традиційної) діяльності і прибуток від надзвичайних ситуацій, незвичайних для цього підприємства.

За характером оподаткування розрізняють оподатковуваний і неоподатковуваний (пільговий) прибуток відповідно до податкового законодавства, що періодично переглядається.

За ступенем обліку інфляційного фактора розрізняють номінальний прибуток і реальний прибуток, скоригований на темп інфляції у звітному періоді.

За економічним змістом прибуток поділяють на бухгалтерський і економічний. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між доходами і поточними явними витратами, відображеними в системі бухгалтерських рахунків. Економічний прибуток відрізняється від бухгалтерського тим, що в розрахунку його величини враховують не лише явні витрати, а й неявні, не відображувані в бухгалтерському обліку (наприклад, витрати на утримання основних засобів, що належать власнику фірми).

За характером використання чистий прибуток поділяють на капіталізований (нерозподілений) і споживаний. Капіталізований прибуток — це частина чистого прибутку, який спрямовують на фінансування приросту активів підприємства. Споживаний прибуток — та його частина, яку витрачають на виплату дивідендів акціонерам і засновникам підприємства.

Аналізуючи склад і динаміку прибутку, слід мати на увазі, що його обсяг багато в чому залежить і від облікової політики підприємства. Закон про бухгалтерський облік та інші нормативні документи надають право суб'єктам господарювання самостійно обирати деякі методи обліку, що здатні істотно вплинути на формування фінансових результатів. Чинні нормативні акти допускають такі методи регулювання прибутку суб'єктом господарювання.

Зміна вартісних меж віднесення майна до основних засобів чи до оборотних активів, що спричиняє зміну суми поточних витрат і прибутку у зв'язку з різними способами віднесення їх на витрати.

Зміна методу переоцінки основних засобів: шляхом індексації первісної вартості з використанням середньостатистичних коефіцієнтів чи прямим перерахуванням первісної вартості в ціни, що склалися на дату переоцінки на відповідні види основних засобів. Від обраного методу переоцінки основних засобів залежать фонд переоцінки майна (додатковий капітал), сума амортизаційних відрахувань і як результат — величина прибутку і власного капіталу підприємства.

Використання методу прискореної амортизації активної частини основних засобів також призводить до збільшення собівартості продукції і зменшення суми прибутку, а отже, і податків на прибуток.

Застосування різноманітних методів оцінювання нематеріальних активів і способів нарахування амортизації за ними.

Вибір методу оцінювання спожитих виробничих запасів (N№0, ПРО, ЬІГО).

Зміна порядку списання витрат на ремонт основних засобів на собівартість продукції (за фактичними або витратними рівномірними частинами за рахунок створеного ремонтного фонду).

Зміна термінів погашення витрат майбутніх періодів, скорочення яких веде до зростання собівартості продукції звітного періоду.

Зміна методу визначення прибутку від реалізації продукції (на момент відвантаження продукції або момент її оплати).

Таким чином, облікова політика, формована адміністрацією, відкриває великий простір для вибору методологічних прийомів, здатних радикально змінювати всю картину фінансових результатів і фінансового стану підприємства.

У процесі аналізу необхідно встановити відповідність прийнятої облікової політики підприємства чинним нормативним положенням з ведення бухгалтерського обліку і визначити вплив змін в обліковій політиці на суму брутто-прибутку, оподатковуваного і чистого прибутку, а також на обсяг споживаного і капіталізованого прибутку. Для цього слід відобразити в спеціальній таблиці рівень перелічених показників до і після зміни кожного методу облікової політики суб'єкта господарювання

Основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції і послуг. У процесі аналізу вивчають динаміку, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначають фактори зміни її суми.

Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від чотирьох факторів першого рівня співпідпорядко-ваності: обсягу реалізації продукції (УРП); її структури (ЛВ/); собівартості (Сі) і рівня середньореалізаційних цін (Ці):

Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

Структура товарної продукції також може по-різному впливати на суму прибутку. Якщо збільшиться частка рентабельні-ших видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки, при збільшенні частки низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться.

Собівартість продукції і прибуток перебувають в обернено-пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання суми прибутку, і навпаки.

Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо-пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає, і навпаки.

Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна визначити за методом ланцюгової підстановки,

Спершу потрібно знайти суму прибутку при фактичному обсязі продажів і базовій величині решти факторів. Для цього слід розрахувати індекс обсягу реалізації продукції (Іурп)> а потім базову суму прибутку скоригувати на його рівень.

Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

Структура товарної продукції також може по-різному впливати на суму прибутку. Якщо збільшиться частка рентабельні-ших видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки, при збільшенні частки низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться.

Собівартість продукції і прибуток перебувають в обернено-пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання суми прибутку, і навпаки.

Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо-пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає, і навпаки.

Для оцінювання асортиментної політики підприємства, як уже зазначалося, використовують цілу систему показників, у тому числі й одержання максимуму прибутку. На аналізованому підприємстві зміна структури реалізації продукції сприяла збільшенню суми прибутку на 536 тис. грн, тому що в загальному обсязі реалізації збільшилася частка високорентабельних видів продукції. Щоб установити, які конкретні зміни відбулися в асортиментній політиці підприємства, необхідно провести більш детальний аналіз структури продажів із урахуванням рівня прибутковості окремих видів продукції.

Вплив структурного фактора на зміну суми прибутку можна розрахувати за допомогою методу абсолютних різниць:

Середньореалізаційна ціна одиниці продукції — відношення виручки від реалізації продукції відповідного виду до обсягу його продажів. На зміну її рівня впливають такі фактори, як якість реалізованої продукції, ринки її збуту, кон'юнктура ринку, інфляційні процеси.

Якість товарної продукції — один з основних факторів, від яких залежить рівень середньої ціни реалізації. За вищу якість продукції встановлюють вищі ціни, і навпаки.

Обсяг прибутку значною мірою залежить від фінансових результатів діяльності, не пов'язаних із реалізацією продукції. Це насамперед доходи від інвестиційної і фінансової діяльності, а також інші операційні доходи і витрати.

До інвестиційних доходів належать проценти за облігаціями, депозитами, державними цінними паперами, доходи від участі в інших організаціях, доходи від реалізації основних засобів та інших активів та ін.

До фінансових витрат включають виплату процентів за облігаціями, акціями, за надання організації в користування грошових засобів (кредитів, позик).

Інші операційні доходи і витрати — це прибутки (збитки) від операційної оренди і реалізації оборотних активів, дохід від списання кредиторської заборгованості; прибутки (збитки) минулих років, виявлені у звітному році; курсові різниці операцій в іноземній валюті; отримана і виплачена пеня, штрафи і неустойки; збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості з простроченими термінами для позову; збитки від уцінки і нестачі матеріальних цінностей тощо.

У процесі аналізу вивчають склад, динаміку, виконання плану і фактори зміни суми збитків і прибутку в кожному конкретному випадку

Основними видами цінних паперів є акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позичок, облігації суб'єктів господарювання (акціонерних товариств, комерційних банків), депозитні сертифікати, казначейські, банківські і комерційні векселі та ін.

Прибуток від акцій (27) може змінитися за рахунок:

кількості акцій, що є в портфелі підприємства (К);

середньої ціни однієї акції (Р);

рівня дивідендної прибутковості (Кй) (відношення суми отриманих дивідендів до суми інвестованих коштів в активи цього виду).

Сума отриманих процентів за облігаціями також залежить від кількості облігацій, середньої вартості однієї облігації і середнього рівня процентної ставки (відношення суми отриманих процентів до середньорічної суми активів цього виду):

П = КРСП.

Процентний дохід за депозитами (Яд) залежить від суми депозитних вкладів (Вд) і середнього рівня депозитного процента СІ7Д (відношення суми отриманих процентів за депозитами до суми депозитних внесків):

Величина прибутку (збитку) від реалізації основних засобів та інших матеріальних активів залежить від кількості проданого майна, його балансової вартості і ціни реалізації. При цьому потрібно враховувати не лише прямий фінансовий результат, а й ефект від прискорення оборотності капіталу/

Збитки від виплати штрафів виникають у зв'язку з порушенням окремими службами договорів з іншими підприємствами, організаціями й установами. Під час аналізу встановлюють причини невиконання зобов'язань, вживають заходів для запобігання порушенням.

Сума отриманих штрафів може змінитися не лише внаслідок порушення договірних зобов'язань з боку постачальників і підрядчиків, а й через ослаблення претензійної роботи підприємств з ними. Тому в аналізі цього показника слід перевірити, чи в усіх випадках порушення договірних зобов'язань з боку постачальників до них було застосовано відповідні санкції.

Збитки від списання незатребуваної дебіторської заборгованості виникають звичайно на тих підприємствах, де низький рівень обліку і контролю за станом розрахунків, а також через банкрутство клієнтів.

Прибутки (збитки) минулих років, виявлені в поточному році, також свідчать про недоліки бухгалтерського обліку.

Для правильного оцінювання результатів діяльності підприємства необхідно вирізняти прибутки та збитки від надзвичайних подій, не пов'язаних з його звичайною діяльністю, — це збитки від стихійних лих, техногенних катастроф, відшкодування збитків від надзвичайних подій, доходи від списання кредиторської заборгованості, отриманабезплатна доброчинна допомога, безоплатне цільове фінансування з бюджету та інші доходи і витрати, що можуть як зменшити, так і збільшити фінансовий результат і прибутковість бізнесу і ввести в оману інвесторів та кредиторів підприємства.

На завершення аналізу розробляють конкретні заходи, спрямовані на скорочення збитків і втрат від позареалізаційних операцій і запобігання їм, на збільшення прибутку від довгострокових і короткострокових фінансових вкладень.

3. Аналіз розподілу прибутку.

Зміст питання. Аналіз розподілу прибутку. Визначення суми чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства. Фактори, які впливають на розмір чистого прибутку: їх класифікація на залежні та не залежні від діяльності підприємства. Аналіз і обґрунтування доцільності основних напрямків використання прибутку.

Ефективність функціонування підприємства залежить не лише від обсягу одержуваного прибутку, а й від характеру його розподілу. Порядок його розподілу показано на рис.

Із нього видно, що одна частина прибутку у вигляді податків і зборів надходить до бюджету держави й використовується на потреби суспільства, а інша частина залишається в розпорядженні підприємства і використовується на виплату дивідендів акціонерам підприємства, на розширення виробництва, створення резервних фондів і т. ін.

Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при розподілі прибутку було досягнуто оптимальності в задоволенні інтересів держави, підприємства і працівників. Держава зацікавлена одержати якомога більше прибутку до бюджету. Керівництво підприємства прагне спрямувати більшу суму прибутку на розширене відтворення. Акціонери і працівники зацікавлені у збільшенні їхньої частки у використанні прибутку.

Загальна схема розподілу прибутку

Проте якщо держава обкладає підприємства дуже високими податками, то це не стимулює розвитку виробництва, у зв'язку з чим скорочується обсяг випуску і реалізації продукції і зменшується надходження коштів до бюджету. Те саме може статися, якщо всю суму прибутку використати на виплату дивідендів акціонерам підприємства. У цьому разі в перспективі зменшиться виробництво продукції, оскільки не оновлюватимуться основні виробничі фонди, скоротиться власний виробничий капітал, що в кінцевому підсумку може стати причиною банкрутства підприємства. Якщо ж зменшується частка дивідендних виплат у використанні прибутку, то це, у свою чергу, призведе до зниження інвестиційної привабливості підприємства. Тому на кожному підприємстві має бути знайдено оптимальний варіант розподілу прибутку. Велику роль у цьому має відіграти аналіз господарської діяльності.

У процесі аналізу необхідно вивчити фактори зміни величини оподатковуваного прибутку, суми виплачених дивідендів, процентів, податків з прибутку, обсягу чистого прибутку і його розподілу, методику якого найповніше розробила Н.А. Русак *.

Для аналізу використовують закон про податки і збори, які вилучають у бюджет, інструктивні й методичні вказівки Міністерства фінансів України, Статут підприємства, а також дані фінансової звітності ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", ф. № 3 "Звіт про рух грошових коштів", ф. № 5 "Примітки до річної фінансової звітності", дані статистичної звітності ф. № 1-ПП "Звіт про суми отриманих пільг з оподаткування в розрізі окремих видів податків і пільг з кожного виду податку", декларації про податок на прибуток підприємства, на доходи тощо.

4. Аналіз показників рентабельності.

Зміст питання. Аналіз показників рентабельності: загальна рентабельність виробництва, реалізованої продукції, окремих виробів Фактори зміни рентабельності, резерви зростання.

Рентабельність — це ступінь дохідності, вигідності, прибутковості бізнесу. її вимірюють за допомогою цілої системи відносних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної тощо), вигідність виробництва продукції і послуг окремих видів. Показники рентабельності повніше, ніж прибуток, характеризують результати господарювання, тому що їхня величина відображає співвідношення ефекту з вкладеним капіталом або спожитими ресурсами. їх викорис-товують для оцінювання діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Рентабельність продукцй п) обчислюють як відношення прибутку від реалізації до виплати процентів і податків (ЯРП) до суми витрат на реалізовану продукцію (ВРП):

Вона показує, скільки прибутку має підприємство з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. її можна розраховувати в цілому по підприємству, по окремих його сегментах і за видами продукції.

Рентабельність — це ступінь дохідності, вигідності, прибутковості бізнесу. її вимірюють за допомогою цілої системи відносних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної тощо), вигідність виробництва продукції і послуг окремих видів. Показники рентабельності повніше, ніж прибуток, характеризують результати господарювання, тому що їхня величина відображає співвідношення ефекту з вкладеним капіталом або спожитими ресурсами. їх використовують для оцінювання діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

показники, що базуються на витратному підході (рентабельність продукції, рентабельність операційної діяльності, рентабельність інвестиційної діяльності та окремих інвестиційних проектів, рентабельність звичайної діяльності);

показники, що характеризують прибутковість продажів (валова рентабельність продажів і чиста рентабельність продажів);

показники, в основі яких лежить ресурсний підхід (рентабельність сукупних активів або загальна рентабельність, рентабельність операційного капіталу, рентабельність основного капіталу, рентабельність оборотного капіталу, рентабельність власного капіталу і т. ін.).

Рентабельність продукцй (Рп) обчислюють як відношення прибутку від реалізації до виплати процентів і податків (ЯРП) до суми витрат на реалізовану продукцію (ВРП):

Цей показник характеризує окупність витрат в операційній діяльності. Він повніше від попереднього показника відображає результати роботи підприємства, оскільки при його розрахунку враховуються не лише реалізаційні, а й позареалізаційні результати, що належать до основної діяльності.

Рентабельність операційної діяльності (Рор) розраховують в цілому по підприємству як відношення брутто-прибутку від операційної діяльності до виплати процентів і податків (Лод) Д° за~ гальної суми витрат на операційну діяльність (Вод):

Вона показує, скільки прибутку має підприємство з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. її можна розраховувати в цілому по підприємству, по окремих його сегментах і за видами продукції

Аналогічно визначають дохідність інвестиційних проектів отриману або очікувану суму прибутку від інвестиційної діяльності ділять на суму інвестиційних витрат (ІВ):

Рентабельність продажів (обороту), або комерційну маржу, розраховують діленням прибутку від реалізації продукції, робіт і послуг на суму отриманого чистого доходу (ЧД). Характеризує ефективність виробничої і комерційної діяльності підприємства. Цей показник розраховують у цілому по підприємству і за окремими видами продукції

Рентабельність (дохідність) операційного капіталу обчислюється відношенням прибутку від операційної діяльності до виплати процентів і податків (Под) до середньорічної суми операційного капіталу (ОК). Характеризує дохідність капіталу, задіяного в основній діяльності (постачання, виробництво та збут продукції)

Рентабельність (дохідність) сукупного капіталу обчислюють як відношення загальної суми прибутку до виплати процентів і податків (ЕВІТ) до середньорічної вартості всього інвестованого капіталу (КЬ), характеризує дохідність зсього сукупного капіталу, вкладеного в активи підприємства:

Рівень рентабельності продукції (коефіцієнт окупності витрат), розрахований у цілому по підприємству, залежить від трьох основних факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її собівартості і середніх цін реалізації.

Факторна модель цього показника така:

Резерви збільшення суми прибутку визначають за кожним видом товарної продукції. Основними їхніми джерелами є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізація її на вигідніших ринках збуту і т. д.

Основні напрями пошуку резервів збільшення прибутку від операційної діяльності

Для визначення резервів зростання прибутку за першим джерелом (табл. 8.14) необхідно виявлений раніше резерв зростання обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибуток з розрахунку на одиницю продукції відповідного виду:

Підрахунок резервів збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості продукції і послуг роблять у такий спосіб: попередньо виявлений резерв зниження собівартості продукції кожного виду множать на планований обсяг її продажів з урахуванням резервів його зростання (табл. 8.15):

Істотним резервом зростання прибутку є поліпшення якості товарної продукції. Його підраховують у такий спосіб: плановану зміну частки кожного сорту (кондиції) множать на відпускну ціну відповідного сорту, результати підсумовують і отриману зміну середньої ціни множать на планований обсяг реалізації продукції

Тема 8. Аналіз фінансового стану підприємства

1. Сутність та значення оцінки фінансового стану підприємства.

2. Аналіз майна підприємства.

3. Аналіз обігових коштів.

4. Аналіз пасивів підприємства.

5. Аналіз фінансової стійкості та ліквідності підприємства.

6. Оцінка фінансового стану підприємства

Теоретичні основи

1. Сутність та значення оцінки фінансового стану підприємства.

Зміст питання. Взаємозв'язок фінансового стану підприємства й результатів його виробничої та збутової діяльності Характеристика бухгалтерського балансу як основного джерела інформації для оцінки фінансового стану підприємства: зміст, оцінка й аналітичне значення окремих статей балансу Аналітичне групування статей.

Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства ґрунтується на системі фінансових коефіцієнтів, що характеризують структуру джерел формування капіталу і його розміщення, рівновагу між активами й пасивами (зобов'язаннями) підприємства, ефективність і інтенсивність використання капіталу, ліквідність і якість активів, його інвестиційну привабливість і т. ін. З цією метою вивчають динаміку кожного показника, проводять зіставлення з середніми й нормативними значеннями по галузі

2. Аналіз майна підприємства.

Зміст питання. Аналіз майна підприємства й джерел його покриття. Аналіз змін у складі та структурі активів балансу на конкретну дату й у динаміці. Оцінка співвідношення основного й обігового капіталу. Аналіз структури основних і обігових активів. Оцінка причин змін, які сталися в структурі активів і їх впливу на платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, ф.1, примітки до фінансової звітності, ф.5, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ. При аналізі діяльності підприємства до 1999 р. можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан, ф.3 (згідно з НСБУ такий звіт не складається). При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі майна підприємства:

1. Загальна оцінка структури майна.

2. Аналіз виробничого потенціалу, перш за все, основних засобів.

3. Аналіз складу і динаміки оборотних коштів.

4. Аналіз джерел майна і наявності власних оборотних коштів.

5. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства.

Аналіз динаміки валюти балансу та його структури

Аналіз проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприємства (валюти балансу) на початок і кінець звітного періоду. При цьому зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності.

При аналізі балансу виявляють такі його статті, які свідчать про недоліки та незадовільну роботу підприємства і його фінансовий стан.

Аналіз структури активів підприємства

Аналізу підлягають I, II, III розділи активу балансу.

Активи підприємства та їх структура вивчаються як з точки зору їх участі в виробництві, так і з точки зору оцінки їх ліквідності. Безпосередньо з'ясовується участь у виробничому циклі основних фондів, нематеріальних активів, запасів і затрат, грошових коштів. При цьому уточнюються найбільш ліквідні активи підприємства: грошові кошти на рахунках, а також короткострокові цінні папери та найменш ліквідні активи - основні фонди, що знаходяться на балансі підприємства та інші позаоборотні активи.

Зміна структури активів підприємства в бік збільшення частки оборотних засобів може вказувати на:

- формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності засобів підприємства;

- відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, робіт, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого циклу;

- згортання виробничої бази;

- викривлення результатів оцінки основних фондів внаслідок

існуючого порядку їх бухгалтерського обліку та інше.

Для того, щоб зробити однозначні висновки про причини зміни даної пропорції в структурі активів, проводиться детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу.

Аналіз основних засобів та інших необоротних активів

Враховуючи те, що питома вага основних засобів та необоротних активів може змінюватись внаслідок впливу зовнішніх факторів (наприклад, порядок їх обліку, при якому коригування вартості основних фондів в умовах інфляції здійснюється з запізненням, в той час як ціни на сировину, матеріали, готову продукцію можуть збільшуватися досить високими темпами), необхідно звернути особливу увагу на зміну абсолютних показників формиN1 за звітний період, яка відтворює рух основних засобів (зміну норм амортизації та груп розподілу основних фондів, вибуття та введення в експлуатацію нових).

Аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань за попередній та поточний роки (форма 11-ОФ (річна), дані аналітичного бухгалтерського обліку за звітний період). Звертається увага на основні фонди підприємства, які придбані, реалізовані, ліквідовані або здані в оренду протягом поточного року.

Аналіз структури оборотних засобів

Оборотні засоби підприємства складаються із запасів і затрат та грошових коштів, розрахунків та інших активів.

Швидкість обороту оборотних засобів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство.

Тому абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту, що викликає збільшення їх маси.

Збільшення питомої ваги виробничих запасів у структурі активів може свідчити про:

- зростання виробничого потенціалу підприємства;

- прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції;

- нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок чого значна частина поточних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути незначною.

При значному збільшенні запасів і затрат необхідно проаналізувати, чи не відбувається це збільшення за рахунок необґрунтованого відволікання активів з виробничого обороту, що призводить до збільшення кредиторської заборгованості і погіршення фінансового стану підприємства.

При аналізі розділу "Грошові кошти, розрахунки та інші активи" активу балансу необхідно звернути увагу на темпи росту дебіторської заборгованості, в тому числі безнадійної. Зростання цих статей балансу свідчить про надання підприємством товарних позик для споживачів своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. В той же час підприємство може брати кредити для забезпечення своєї господарської діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.

Для аналізу майна підприємства                                                                           можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:

·коефіцієнт зносу основних засобів;

·коефіцієнт відновлення основних засобів;

·коефіцієнт вибуття основних засобів;

·активна частина основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів

             З(ф)

К1 = -------------,

             Б(ф)

де: З(ф) - знос основних фондів; Б(ф) - балансова вартість основних фондів.

Коефіцієнт відновлення

            Б(п)

К2 = --------------,

           Б(к)

де: Б(п) - балансова вартість основних засобів, що надійшли за період;

Б(к) – балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

Коефіцієнт вибуття 

            Б(в)

К3 = -------------,

           Б(н)

де: Б(в) - балансова вартість основних засобів, що вибули за період;

Б(н) – балансова вартість основних засобів  на початок періоду.

Активна частина основних засобів 

          В(а)

К4 = -----------,

          Б(ф)

де: В(а) - вартість активної частини основних засобів;

Б(ф) - балансова вартість основних засобів.

3. Аналіз обігових коштів.

Зміст питання. Аналіз матеріальних обігових активів, виявлення надлишкових непотрібних запасів, визначення шляхів їх скорочення. Аналіз дебіторської заборгованості: за обсягом, складом, структурою й строками її виникнення (за даними аналітичного обліку). Аналіз оборотності обігових коштів і причин її зміни. Визначення суми ефекту від її зміни.

1. Поняття і склад оборотних коштів

Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Оборотні кошти (поточні активи) – це засоби, які інвестовані підприємством в поточні операції під час кожного операційного циклу.

До складу оборотних коштів входять:

грошові кошти;

короткострокові фінансові інвестиції;

дебіторська заборгованість;

запаси.

Грошові кошти - готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Короткострокові фінансові інвестиції – високоліквідні активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора та вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості юридичних та фізичних осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів на певну дату.

Розрізняють поточну та довгострокову дебіторську заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.  Довгострокова дебіторська заборгованість не включається до складу оборотних коштів.

Запаси - активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси включають:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом).

Аналіз оборотних коштів

Одним з критеріїв ефективності використання оборотних коштів є величина оборотних коштів, яка залежить від:

оборотності поточних активів (швидкість обороту окремих елементів поточних активів);

структури оборотних коштів (яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і яким чином ресурси розподілені в операційному циклі).

 Аналіз стану оборотних коштів (загальної величини й розмірів окремих поточних активів), а також показників оборотності дозволяє:

• оцінити ефективність використання ресурсів в оперативній діяльності підприємства;

• визначити ліквідність балансу підприємства, тобто можливість вчасно погасити короткострокові зобов'язання;

• з'ясувати, у що вкладаються власні оборотні кошти підприємства протягом фінансового циклу з метою оцінки локального надлишку чи нестачі окремих видів оборотних коштів.

Величина й структура поточних активів повинна відповідати потребам підприємства, що відбиті в бюджеті.

Одним із загальних критеріїв ефективності використання оборотних коштів є наступний:

Поточні активи повинні бути мінімальні, але достатні для успішної й безперебійної роботи підприємства.

Структура оборотних коштів - це пропорції розподілу ресурсів між окремими елементами поточних активів.

Структура оборотних коштів відбиває, зокрема, специфіку операційного циклу.

Структура оборотних коштів показує також, яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і довгострокових кредитів, а яка - за рахунок позикових, включаючи короткострокові кредити банків.

Величина й структура власних оборотних коштів може відбивати тривалість і особливості фінансового циклу, а також ряд інших факторів.

Для аналізу оборотних коштів необхідно не тільки розглянути співвідношення тривалості операційного і фінансового циклів, але і зробити оцінку структури цих циклів, тобто порівняти між собою періоди обороту окремих складових (запасів сировини й матеріалів, незавершеного виробництва, запасів готової продукції, дебіторської й кредиторської заборгованості).

Загальна тривалість і структура операційного й фінансового циклів зв'язані зі специфікою роботи підприємства, зокрема, із технологічними особливостями і сформованими традиціями в роботі з постачальниками й споживачами, але також можуть відбивати і недоліки в керуванні поточними активами.

Власні оборотні кошти - це робочий капітал (Рк).

Робочий капітал (Рк) - різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями. Тобто, робочий капітал є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні поточні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування.

Збільшення робочого капіталу може говорити про ріст фінансової стійкості компанії.

Ріст величини робочого капіталу може бути викликаний збільшенням обсягів неліквідних запасів або ростом простроченої дебіторської заборгованості. Це може негативно позначитися на оборотності.

Зниження величини робочого капіталу, крім погіршення стійкості, може говорити про ріст потреби в коштах.

Для визначення причин зміни величини робочого капіталу необхідно провести поглиблений аналіз поточних активів і зобов'язань.

Платоспроможність підприємства визначається передусім величиною і маневреністю його робочого капіталу. Як нестача робочого капіталу, так і його надлишок може бути негативною ознакою. Оптимальний розмір Рк залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку тощо.

Якщо сума довгострокових кредитів перевищує робочий капітал, то це свідчить, що підприємство використовує частину довгострокових позик і кредитів на фінансування поточних операцій, тобто здійснює нецільове їх використання.

При зменшенні Рк необхідно з'ясувати, за рахунок чого це відбулося і як це вплинуло на маневреність робочого капіталу.

Маневреність робочого капіталу (Мк) характеризує частку запасів у його загальній сумі, тобто визначається відношенням величини запасів до розміру робочого капіталу:

           ЗАПАСИ

Мк = ----------------

                   Рк

 

Зростання товарних запасів, характерне в умовах інфляції, призводить до залучення довгострокових кредитів, що, в свою чергу, може вплинути, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства.

  Якщо величина власних оборотних коштів негативна (що часто зустрічається на українських промислових підприємствах), - то це, звичайно, означає, що частина необоротних активів фінансується за рахунок засобів кредиторів, найчастіше короткострокових кредитів банків. Останнє, як правило, свідчить про неефективне керування фінансами підприємства.

Іммобілізація оборотних активів – використання оборотних активів для операцій, пов’язаних з фінансуванням необоротних активів.

Така операція може бути виправдана при суттєвому прискоренні обертання оборотних активів і зменшенні потреби у оборотних активах. Якщо ж потреби підприємства у оборотних активах не скорочуються, то їх іммобілізація приводить до зниження рівня платоспроможності і порушення операційного циклу.

Джерелами фінансування оборотних активів можуть бути:

власний капітал;

довгостроковий позиковий капітал;

короткостроковий позиковий капітал;

товарний кредит;

поточна кредиторська заборгованість.

Ефективне управління джерелами фінансування оборотних активів полягає у оптимізації складу фінансових джерел їх формування з позиції забезпечення ефективного використання власного капіталу і достатньої фінансової стійкості підприємства.

Політика фінансування оборотних активів підприємства передбачає:

диференціацію складу оборотних активів з позиції особливостей їх формування;

формування принципів фінансування окремих груп оборотних активів;

визначення джерел фінансування окремих груп оборотних активів.

 Диференціація складу оборотних активів передбачає виділення двох основних груп активів:

1)постійну потребу в оборотних активах, яка є незмінною частиною їх обсягу (мінімальна сума оборотних активів у даному періоді);

2)змінну або сезонну потребу у оборотних активах.

Існує три принципові підходи до фінансування оборотних активів:

консервативний (коли за рахунок короткострокового позикового капіталу фінансується лише половина змінної частини оборотних активів);

помірний або компромісний (коли за короткострокового позикового капіталу фінансується вся змінна частина оборотних активів);

агресивний (коли за короткострокового позикового капіталу фінансується весь обсяг оборотних активів або значна їх частина).

При визначенні джерел фінансування окремих груп фінансових активів підприємство визначається за рахунок яких джерел (власний капітал, довгостроковий позиковий капітал, короткостроковий позиковий капітал, товарний кредит і поточна кредиторська заборгованість) воно буде фінансувати кожну з цих груп оборотних активів.

Швидкість обороту оборотних засобів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство.

Тому абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту, що викликає збільшення їх маси.

Для визначення тенденції оборотності оборотних коштів розраховується коефіцієнт оборотності (Ко).

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів (Ко) - це відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на додану вартість та акцизного збору (ф.2), до суми оборотних засобів підприємства (ф.1):

Зменшення значення Ко на кінець звітного періоду в порівнянні з його значенням на початок року свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів.

Показником ефективності використання оборотних засобів є також час обороту (Чо) - тривалість в днях одного обороту. Він визначається як відношення кількості календарних днів звітного періоду до коефіцієнту оборотності:

          Т

Чо = ---------,

          Ко

де Т - кількість календарних днів звітного періоду.

Час обороту вказує на кількість днів, що були необхідні підприємству для поповнення його оборотних засобів.

Важливими показниками ефективності використання активів є оборотність запасів та тривалість одного обороту запасів.

Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) визначається як відношення собівартості реалізованої продукції до середньої вартості запасів:

Значення Коз вказує, скільки разів у середньому поповнювались запаси підприємства протягом звітного періоду.

 

Середня тривалість одного обороту запасів (Чоз) визначається аналогічно показнику Чо:

           Т

Чоз= --------

           Коз

Збільшення питомої ваги виробничих запасів у структурі активів може свідчити про:

зростання виробничого потенціалу підприємства;

прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції;

нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок чого значна частина поточних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути незначною.

При значному збільшенні запасів і затрат необхідно проаналізувати, чи не відбувається це збільшення за рахунок необґрунтованого відволікання активів з виробничого обороту, що призводить до збільшення кредиторської заборгованості і погіршення фінансового стану підприємства.

При аналізі розділу "Грошові кошти, розрахунки та інші активи" активу балансу необхідно звернути увагу на темпи росту дебіторської заборгованості, в тому числі простроченої, по векселях одержаних. Зростання цих статей балансу свідчить про надання підприємством товарних позик для споживачів своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. В той же час підприємство може брати кредити для забезпечення своєї господарської діяльності

4. Аналіз пасивів підприємства.

Склад і співвідношення власного та позичкового капіталу на конкретну дату й у динаміці. Оцінка впливу змін у структурі джерел коштів на фінансовий стан підприємства. Аналіз причин зміни окремих джерел формування власного капіталу. Визначення за балансом власних обігових коштів. Аналіз залучених коштів за строками їх погашення.

Капітал – загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формі, які авансовані у формування активів підприємства. У бухгалтерському обліку відображається у пасиві балансу.

Капітал складається із власного капіталу і зобов’язань. Зобов’язання, у свою чергу, поділяються на довгострокові і короткострокові (поточні).

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Зобов'язання –заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

  Довгостроковізобов'язання – всі зобов'язання,які не є поточними зобов'язаннями.

Поточні зобов'язання –зобов'язання, якібудуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

 

З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

довгострокові;

поточні;

забезпечення;

непередбачені зобов'язання.

доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов'язань належать:

довгострокові кредити банків;

інші довгострокові фінансові зобов'язання;

відстрочені податкові зобов'язання;

інші довгострокові зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

короткострокові векселі видані;

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

інші поточні зобов'язання.

Інформаційними джерелами для аналізу капіталу підприємства є баланс підприємства, ф.1, а також примітки до фінансової звітності, ф.5. При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз капіталу підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки короткострокових зобов’язань.

Аналіз капіталу підприємства передбачає проведення аналізу складу капіталу та його структури, зміни складових капіталу і джерел його формування.

 

Основними методами аналізу капіталу є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі капіталу підприємства:

1. Загальна оцінка структури капіталу.

2. Аналіз складу і динаміки позикових коштів.

3. Аналіз джерел капіталу підприємства.

4. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують стан капіталу підприємства.

Структура пасивів балансу

При аналізі джерел формування майна підприємства повинні бути розглянуті абсолютні і відносні зміни у власних і позикових коштах підприємства.

При цьому необхідно визначити:

Які кошти (власні чи позикові) є основним джерелом формування сукупних активів підприємства ?

Як змінюється власний капітал (фактичний, за мінусом збитків і заборгованості засновників) і його частка у балансі підприємства за період, що аналізується?

1) Збільшення сприяє росту фінансової стійкості підприємства.

2) Зниження сприяє зниженню фінансової стійкості підприємства.

Як змінилася частка позикових засобів у сукупних джерелах утворення активів, про що це свідчить?

збільшилася, що може свідчити про посилення фінансової нестійкості підприємства і підвищенні ступеня його фінансових ризиків.

зменшилася, що може свідчити про підвищення фінансової незалежності підприємства.

не змінилася.

Про що може свідчити скорочення (збільшення) величини резервів, фондів і прибутку підприємства?

У цілому, збільшення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку може бути результатом ефективної роботи підприємства.

У цілому, скорочення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку може свідчити про падіння ділової активності підприємства.

Як за аналізований період змінилася структура власного капіталу, на які складові припадала найбільша питома вага?

Які зобов'язання переважають у структурі позикового капіталу (довгострокові чи короткострокові) ? Як змінилися довгострокові зобов'язання за аналізований період?

Аналіз структури фінансових зобов'язань дає відповідь на питання чи підвищився знизився ризик втрати фінансової стійкості підприємства.

  Перевага короткострокових джерел у структурі позикових засобів є негативним фактом, що характеризує погіршення структури балансу і підвищення ризику втрати фінансової стійкості.

Перевага довгострокових джерел у структурі позикових засобів є позитивним фактом, що характеризує поліпшення структури балансу і зменшення ризику утрати фінансової стійкості.

Які зобов'язання переважають у структурі комерційної кредиторської заборгованості на початок і на кінець аналізованого періоду?

Як змінилися за аналізований період короткострокові зобов'язання перед бюджетом, перед постачальниками і підрядниками, з оплати праці, зі страхування, з векселів виданих, із внутрішніх розрахунків, з одержаних авансів?

Збільшення суми отриманих авансів може бути позитивним моментом.

Зменшення суми отриманих авансів може бути негативним моментом.

Які види короткострокової заборгованості в аналізованому періоді характеризуються найбільшими темпами росту?

Негативним моментом є висока частка заборгованості (більш 60 %) перед бюджетом, оскільки затримки відповідних платежів викликають нарахування пенею, процентні ставки по який досить високі. Крім того, підвищується імовірність банкрутства. Негативним моментом є висока частка (більш 60%) заборгованості перед позабюджетними фондами.

3. Класифікація, порядок розрахунку та методи оцінки показників, що характеризують стан використання капіталу підприємства.

Для аналізу капіталу підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти, які належать до таких груп коефіцієнтів:

фінансової стійкості:

коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

коефіцієнта концентрації позикового капіталу;

коефіцієнта фінансування;

коефіцієнта фінансового лівериджу.

ділової активності (оборотності):

коефіцієнта оборотності власного капіталу;

рентабельності:

коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

  Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

  Коефіцієнт концентрації позикового капіталу - розраховується як відношення позикового капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому позикового капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

  Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

  Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

 

Коефіцієнт відношення основних засобів до власних коштів.

Характеризує наскільки основні засоби забезпечені власними джерелами фінансування.

  Коефіцієнт структури позикового капіталу – розраховується як відношення короткострокових зобов’язань до всього позикового капіталу.

Характеризує частку короткострокових зобов’язань у структурі позикового капіталу.

  Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу – збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел (випуск акцій для залучення власного капіталу чи випуск облігацій або залучення довгострокового банківського кредиту) повинен проводитися з урахуванням вартості залученого капіталу. Підприємство повинне відслідковувати середньозважену вартість капталу (середньозважена вартість капіталу визначається як сума добутків капіталу кожного виду на вартість капіталу цього виду) і не допускати значного його росту. Критерієм є перевищення рентабельності власного капіталу, рентабельності інвестицій над середньозваженою вартістю капіталу.

5. Аналіз фінансової стійкості та ліквідності підприємства.

Відносні показники фінансової стійкості, методи їх визначення й оцінка досягнутого рівня. Узагальнюючі й проміжні показники ліквідності, показники короткострокової та довгострокової ліквідності: методи обчислення.

Ліквідність – термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність активів – характеристика окремих видів активів підприємства по їх здатності до швидкого перетворення в грошову форму без втрати своєї балансової вартості з метою забезпечення необхідного рівня платоспроможності підприємства.

З цієї точки зору можна виділити ліквідні і важко ліквідні активи.

До ліквідних активів відносяться оборотні активи підприємства:

грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення;

дебіторська заборгованість;

запаси.

До важко ліквідних активів відносяться необоротні активи підприємства.

 

Аналіз ліквідності балансу показує, у якій мірі підприємство здатне розплатитися по короткострокових зобов'язаннях поточними активами.

Аналіз ліквідності дозволяє відповісти на питання:

• У якій мірі підприємство може покривати свої поточні борги?

• Який рівень надійності цього покриття?

• Чи можливе додаткове залучення короткострокових зобов'язань без критичного погіршення ліквідності?

Показники ліквідності балансу є обмежуючими чинниками для ефективності. Отже, ріст ефективності діяльності компанії часто відбувається при зниженні загального рівня ліквідності і навпаки. Необхідно контролювати, зіставляти і керувати значеннями цих показників, виходячи з поточних умов і політики розвитку бізнесу.

Аналіз ліквідності підприємства проводиться на основі даних балансу і може бути проведений шляхом співставлення безпосередньо балансових показників активів і пасивів, а також шляхом розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Згідно з “Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій”, активи підприємства залежно від швидкості перетворення їх у грошові кошти поділяються на 4 групи:

1. Найбільш ліквідні активи - А(1).

2. Активи, що швидко реалізуються - А(2).

3. Активи, що повільно реалізуються - А(3).

4. Активи, що важко реалізуються - А(4).

Зобов'язання підприємства (пасиви балансу) залежно від терміну їх сплати поділяються на 4 групи:

1. Найбільш термінові зобов'язання - П(1).

2. Короткострокові пасиви - П(2).

3. Довгострокові та середньострокові пасиви - П(3).

4. Постійні пасиви - П(4).

Активи балансу ліквідні, якщо:

А(1) >= П(1);

А(2) >= П(2);

А(3) >= П(3);

А(4) <= П(4).

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

коефіцієнта покриття;

коефіцієнта швидкої ліквідності;

коефіцієнта абсолютної ліквідності;

коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

чистого оборотного капіталу.

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань.

Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, значення коефіцієнту покриття у межах 1 - 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов'язань підприємства.

Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як відношення кредиторської заборгованості до дебіторської заборгованості.

Значення коефіцієнта повинно бути менше 1,0.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, необхідно з'ясувати причини такого стану (що може бути пов'язане з труднощами при реалізації продукції тощо).

Чистий оборотний (робочий) капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями.

Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

Ліквідний грошовий потік є одним із показників, який характеризує фінансовий стан підприємства. Ліквідний грошовий характеризує зміни в чистій кредитній позиції підприємства протягом певного періоду.

Чиста кредитна позиція – різниця між сумою кредитів, отриманих підприємством і величиною грошових коштів.

Ліквідний грошовий потік тісно пов’язаний з показником фінансового важеля, який показує до якої межі діяльність підприємства може бути покращено за рахунок кредитів банків.

Ліквідний грошовий потік є показником дефіцитного або надлишкового сальдо грошових коштів підприємства, якщо воно повністю покриє всі боргові зобов’язання.

Формула для розрахунку ліквідного грошового потоку:

ЛГП = ((ДКк + ККк – ГКк) – (ДКп + ККп – ГКп)), де:

ЛГП – ліквідний грошовий потік;

ДКк – довгострокові кредити на кінець періоду;

ККк - короткострокові кредити на кінець періоду;

ГКк – грошові кошти на кінець періоду;

ДКп - довгострокові кредити на початок періоду;

ККп - короткострокові кредити на початок періоду;

ГКп - грошові кошти на початок періоду.

Відмінність показника ліквідного грошового потоку від інших показників ліквідності полягає в тому, що повна, миттєва і абсолютна ліквідність характеризують здатність компанії погашати свої зобов’язання. тобто в більшій мірі є важливими для зовнішніх зацікавлених осіб (кредиторів). А ліквідний грошовий потік характеризує абсолютну величину грошових коштів, які отримані від власної діяльності компанії (операційної і інвестиційної), і тому є більш “внутрішнім”, тісно пов’язаним з ефективністю функціонування підприємства, він є важливим для його менеджерів і власників. Цей показник характеризує вплив позик і кредитів на ефективність діяльності підприємства з точки зору генерування грошового потоку.

У якості базового можна використовувати коефіцієнт загальної ліквідності. Два інших коефіцієнти використовуються в разі потреби поглиблення аналізу для відображення впливу окремих статей поточних активів.

Зниження значення ліквідності найчастіше говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Динаміка показників ліквідності говорить про незначне зниження загальної ліквідності при різкому падінні коефіцієнта швидкої ліквідності. Це свідчить про ріст низьколіквідних елементів (запасів) у структурі поточних активів. Усе це говорить про ріст ризикованості діяльності компанії з погляду неповернення боргів і зниження реального рівня платоспроможності. Крім того, необхідно проаналізувати ступінь ліквідності дебіторської заборгованості і запасів, щоб одержати більш реальну картину.

Збільшення власних оборотних коштів може говорити про ріст ліквідності компанії.

Ріст величини власних оборотних коштів разом з тим може викликатися збільшенням обсягів неліквідних запасів або ростом простроченої дебіторської заборгованості, що може негативно позначитися на оборотності.

Зниження величини власних оборотних коштів, крім погіршення ліквідності, може говорити про ріст потреби в коштах.

Для визначення причин зміни величини власних оборотних коштів необхідно провести поглиблений аналіз поточних активів і зобов'язань.

Фінансова стійкість – характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.

Фінансова стійкість відбиває рівень ризику діяльності компанії і її залежності від позикового капіталу.

За результатами розрахунків фінансової стійкості можна зробити висновки:

• про інтенсивність використання позикових засобів;

• про ступінь залежності від короткострокових зобов'язань;

• про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

коефіцієнта фінансування;

коефіцієнта фінансового лівериджу;

коефіцієнта покриття процентів;

коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами;

коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел.

Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт покриття процентів - відношення чистого прибутку до виплати процентів і податків до процентних виплат.

Характеризує ступінь захищеності кредиторів від несплати процентів за наданий кредит і демонструє, в скільки разів зароблені підприємством протягом звітного періоду кошти перевищують суму процентів позики.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного (робочого) капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

Робочий капітал - різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, тобто він складається з частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

Аналіз фінансової стійкості повинний показати наявність чи відсутність у підприємства можливостей по залученню додаткових позикових засобів, здатність погасити поточні зобов'язання за рахунок активів різного ступеня ліквідності.

Основним може бути аналіз коефіцієнта фінансової незалежності, інші коефіцієнти дають додатковий матеріал для аналізу.

Про який запас міцності свідчить рівень власного капіталу (коефіцієнт фінансової незалежності) підприємства?

Підприємство характеризується

значним запасом міцності (> 0,5)

незначним запасом міцності (0 < - <= 0,5)

вкрай низьким запасом міцності (<= 0)

Чи має підприємство можливості по залученню додаткових позикових засобів без ризику утрати фінансової стійкості? Як змінилася ситуація на кінець аналізованого періоду?

 

Аналіз рівня власного капіталу на початок періоду дозволяє виявити:

широкі можливості залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (> 0,5)

обмежені можливості залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (0<--<= 0,5)

відсутність можливостей залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (<= 0) 

6. Оцінка фінансового стану підприємства

Визначення платоспроможності підприємства за балансом та іншими джерелами Інформації. Поточна й очікувана платоспроможність. Фактори, що впливають на фінансовий стан організації. Основні заходи для стабілізації фінансового стану підприємства.

Система показників, що характеризують фінансовий стан, та методика їх оцінювання

І група — попередня оцінка позичальника — показники розраховуються з метою визначення ринкової позиції, перспектив розвитку. Показниками цієї групи є:

 1. Період функціонування підприємства (ФП) — кількість років з часу одержання державної реєстрації підприємства.

ФП приймає значення, що дорівнює кількості років функціонування підприємства (числове значення може бути з десятковими знаками)

У разі функціонування підприємства п'ять і більше років ФП приймає значення 5. По підприємствах, які функціонують менше одного року. ФП = 0,5.

2. Наявність бізнес-плану (БП) — характеризує перспективу розвитку підприємства

Показник БП може мати одне з таких значень:

БП =1 — за наявності бізнес - плану;

БП = 0 — за відсутності бізнес-плану.

 3. Прибуткова діяльність (ПД) — свідчить про рентабельну діяльність підприємства.

Показник ПД може мати одне з таких значень:

ПД = 3 — прибуткова діяльність за останні три роки; ПД = 2 — прибуткова діяльність за останні два роки; ПД = 1 — прибуткова діяльність за останній рік; ПД = 0 — відсутність прибутку.

 4. Погашення позичок у минулому (ПП) - характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів.

Показник ПП може мати одне з таких значень: ПП = 1 — кредит погашено без проблем;

ПП = 0,7 — кредит погашено після відстрочки; ПП = 0,1 — кредит  прострочений:

ПП = 0 — позичальник ухиляється від відповідальності.

Якщо позичальник не користувався кредитами в минулому, ПП = 0,1.

5. Сплата процентів за користування кредитом (СВ) — характеризує наявність або відсутність фактів сплати чи несвоєчасної оплати процентів за користування кредитом.

Показник СВ може мати одне з таких значень:

СВ = 1 — нараховані проценти сплачено своєчасно;

СВ = 0,7 — проценти сплачено із затримкою платежу;

СВ = 0,1 — проценти прострочено;

СВ = 0 — позичальник ухиляється від відповідальності.

Якщо позичальник не користувався кредитами в минулому, то СВ=0,1.

Показники «Погашення позичок у минулому» (ПП) та «Сплата процентів за користування кредитом» (СВ) характеризують фінансовий стан розрахунків позичальника з банком по кредитах, наданих раніше.

При аналізі фінансового стану позичальника після надання йому нового кредиту значення цих коефіцієнтів залишаються без змін до повного погашення цього кредиту (за умови, що поточний кредит та проценти по ньому погашаються вчасно).

У разі, коли за поточним кредитом виникають проблеми (прострочена заборгованість за кредитом чи процентами), ці показники підлягають зміні і набувають значень відповідно до п. 4 і 5.

II група — показники платоспроможності позичальника

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) характеризує, на скільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками може бути погашений за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів, чи здатний позичальник взагалі розрахуватися по своїх
боргових зобов'язаннях.

Теоретичне значення Кзл — не менше 2,0.

2. Коефіцієнт ліквідності (Клік) показує, якою мірою оборотні активи покривають короткострокові зобов'язання, а саме на скільки   короткострокові   зобов'язання   можуть  бути   погашені швидколіквідними активами.

Теоретичне значення Клік — не менше 0,3.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності ал) характеризує, на скільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами.

Теоретичне значення Кал — не менше 0,2.

III група - показники фінансової стійкості

1. Коефіцієнт фінансової стійкості фс) показує питому вагу власних джерел залучених на тривалий строк коштів у загальних витратах підприємства, які воно може використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів.

Теоретичне значення Кфс — не менше 0,6.

2. Коефіцієнт фінансової незалежності (Кфн) — показує частку власних коштів у загальній сумі заборгованості підприємства.

Теоретичне значення Кфн — не менше 0,2.

3. Коефіцієнт автономності (Кав) показує частку залучених коштів з розрахунку на І грн. власних коштів позичальника.

Теоретичне значення Кав — не більше 1,0.

4. Коефіцієнт оборотності балансу (Коб):

                      Виручка від реалізації за рік

Коб  =    

                     Середня валюта балансу

Середня валюта балансу визначається як середнє арифметичне цього показника на початок і на кінець року.

Цей показник визначається на підставі річного звіту, його значення використовується також при оцінюванні фінансового стану позичальника на квартальні дати.

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів (Км) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

                             Розділ І пасиву-Розділ І активу

Км    =   

Розділ І пасиву

Теоретичне значення Км — не менше 0,5.

IV група - показники надійності підприємства

1. Коефіцієнт забезпечення кредиту (К3) характеризує наявність, обсяг та якість забезпечення повернення кредиту. Кз = 2 у випадках, якщо забезпеченням кредиту є:

гарантії Уряду України;

гарантії банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А (згідно з додатком 1.2 Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків»);

грошові вклади і депозити позичальника, розміщені у банку, що надає позику.

К3 = 0,5 у випадках, коли забезпеченням кредиту є гарантії (поручительство) чи страхування ризику.

 У разі, якщо забезпеченням кредиту є застава майна, коефіцієнт забезпечення визначається так:

Кз =       Вартість застави

          Сума кредиту та процентів

Вартість застави визначається на підставі договору застави, сума кредиту і процентів - виходячи з кредитного договору.

Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, визначається за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням практичної складності реалізації майна у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Слід врахувати, що у розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком застави державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

2. Оборотність дебіторської заборгованості (Одз). Цей показник розраховується за даними річного звіту, його значення використовується також на квартальні дати.

Одз  =    Виручка від реалізації за рік     

               Середня дебіторська заборгованість

Середня дебіторська заборгованість визначається як середнє арифметичне суми цієї заборгованості на початок і на кінець року.

Показник Одз оцінюється шляхом порівняння з попереднім періодом і може мати такі значення:

Одз = 2  у разі зменшення його розрахункового значення проти попереднього періоду;

Одз = 1 у разі, якщо його розрахункове значення знаходиться на рівні попереднього періоду;

Одз = 0  у разі збільшення його розрахункового значення проти попереднього періоду.

3. Оборотність кредиторської заборгованості (Окз). Цей показник розраховується та оцінюється аналогічно Одз.

        Виручка від реалізації за рік

О кз  =       Середня дебіторська заборгованість

4. Оборотність готової продукції (Огп)

Огп =  Виручка від реалізації за звітний період      

             Обсяг виробництва за звітний період

Оцінювання показника здійснюється шляхом порівняння з попереднім періодом (зменшення, збільшення). Огп може мати такі значення:

Ога = 2 — у разі зменшення його значення проти попереднього періоду;

Огп =1 — у разі, якщо його значення знаходиться на рівні попереднього періоду;

Огп = 0 — у разі збільшення його значення проти попереднього періоду.

По підприємствах з сезонним циклом виробництва оцінювання Огп здійснюється за даними річного звіту і це значення враховується при оцінюванні фінансового стану позичальника на квартальні дати.

Розобка прогнозних моделей фінансового стану підприємства необхідна для вироблення генеральної фінансової стратегії на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, оцінювання його можливостей у перспективі. Вона повинна будуватися на основі вивчення реальних фінансових можливостей підприємства, внутрішніх та зовнішніх факторів і охоплювати такі питання, як оптимізація основних і оборотних коштів, власного і позикового капіталу, розподіл прибутку, інвестиційна і цінова політика. Основна увага при цьому приділяється виявленню і мобілізації внутрішніх резервів збільшення грошових доходів, максимальному зниженню собівартості продукції і послуг, виробленню правильної політики розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства на всіх стадіях його кругообігу.

Значення прогнозного аналізу фінансового стану полягає в тому, що він дозволяє завчасно оцінити фінансову ситуацію з позиції її відповідності стратегії розвитку підприємства з урахуванням зміни внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування. В основі побудови прогнозної моделі лежить прогноз обсягу продажів і необхідного обсягу ресурсів.

Зазвичай виділяють чотири методи прогнозування фінансового стану суб'єкта господарювання:

екстраполяція;

метод термінів оборотності;

метод бюджетування;

метод попередніх (прогнозних) балансів.

При використанні першого методу виходять із припущення про існування прямого зв'язку між оборотним капіталом і обсягом продажів, що може бути виражено за допомогою простого коефіцієнта (відношення чистого оборотного капіталу до обсягу продажів) або за допомогою рівняння зв'язку:

це а — постійна величина чистого оборотного капіталу; 

Ь — коефіцієнт регресії, що відбиває ступінь залежності оборотного капіталу від обсягу продажів.

Знаючи величину цих коефіцієнтів і прогнозований обсяг продажів, можна визначити потребу в чистому оборотному капіталі.

Однак цей метод досить спрощений, тому що враховує єдиний фактор — обсяг продажів, тоді як рівень потреби в короткостроковому фінансуванні багато в чому залежить від терміну оборотності запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості й т. ін.


Навчально-методичні матеріали

Основна література

  1.  Буряк П.Ю., Римар М.В. Фінансово-економічний аналіз: Підручник. – К.: 2004. – 380 с.
  2.  Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз: Навч.посіб.  – Житомир: «Рута», 2003. – 486 с.
  3.  Економічний аналіз господарської діяльності./ Іваненко В.Г., Болюх М.А., - К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2001 – 204с.
  4.  Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: “Знання-ПРЕС”, 2000.
  5.  Костенко Т.Д., Підгора С.О. та ін. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навч. лит., 2006 – 368 с.
  6.  Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарства. – К.:,2000. - 360 с.
  7.  Мельник В.М. Основи економічного аналізу. Навч.посіб. - К.,2003. – 460 с.
  8.  Мошенський С.З., Олійник О.Б. Економічний аналіз. Підручник. / За ред.. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2007. – 704 с.
  9.  Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб”єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль, 2001.
  10.  Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд. – Минск: ООО «Новое знание», 2000. – 688с.
  11.  Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 662 с.
  12.  Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. Навч.посіб. - К.: Алертя, 2003. – 485 с.
  13.  Федорович Р.В. Теорія економічного аналізу. Підручник. - Тернопіль, 2002. – 360 с.
  14.  Чернявський Л.М. Економічний аналіз на підприємствах промисловості і торгівлі. Підручник. – К., 2003. – 312 с.
  15.  Чигринська О.С., Власюк Т.М. Теорія економічного аналізу: Навч. посібник. – К.: Центр навч. лит., 2006. – 323 с.
  16.  Чумаченко М.В. Економічний аналіз: Навч. посіб. - К., 2003. – 560 с.

Додаткова література

  1.  Баканов М.И. Экономический аналіз: практикум. - М., 2001. – 254 с.
  2.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. – М. 2000 468 с.
  3.  Баригольц С.Б., Мельник М.В. Методология экономического анализа деятельности хозяйствующего субъекта: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 240 с.
  4.  Ковалев В.В.Финансовый аналіз. – 2-е изд. – М.: Финансы и статистика, 1999. –572 с.
  5.  Методичні вказівки до виконання дипломних (курсових) робіт. – Запоріжжя: ЗІДМУ, 2005 р.
  6.  . http//: www. zakon. rada. gov. ua.

Закони та нормативні акти

Господарський кодекс України. — К.: Кондор, 2003.

Закон України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р. зі змінами та доповненнями

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» віл 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ зі змінами та доповненнями

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. зі змінами та доповненнями.

Закон України «Про інноваційну діяльність» зі змінами та доповненнями.

Конституція України; прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К.: ВЕЛЕС, 2003. — 64 с.

Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87 // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 25.


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20352. ТРАНЗИСТОРНЫЕ ГВВ 437.5 KB
  В биполярных транзисторах происходит перенос как основных носителей заряда в полупроводнике так и неосновных; в полевых только основных. Управление током прибора в биполярных транзисторах осуществляется за счет заряда неосновных носителей накапливаемых в базовой области; в полевых за счет действия электрического поля на поток носителей заряда движущихся в полупроводниковом канале причем поле направлено перпендикулярно этому потоку. Для увеличения мощности прибора в биполярных транзисторах используют многоэмиттерную структуру а в...
20353. Режимы работы транзисторно гВВ 270.5 KB
  Анализ работы и режимы работы транзисторного генератора с внешним возбуждением 9. Ключевой режим работы высокочастотного транзисторного генератора 9. Методика расчета ВЧ генератора с биполярным транзистором 9. Анализ работы и режимы работы транзисторного генератора с внешним возбуждением 9.
20354. СВЧ ТРАНЗИСТОРНЫЕ ГВВ 176 KB
  СВЧ ТРАНЗИСТОРНЫЕ ГВВ 12. Метод анализа линейных СВЧ устройств 12. Гибридноинтегральные СВЧ устройства и микрополосковые линии передачи 12. СВЧ транзисторный усилитель 12.
20355. АВТОГЕНЕРАТОРЫ И СТАБИЛИЗАЦИЯ ЧАСТОТЫ АВТОКОЛЕБАНИЙ 180.5 KB
  АВТОГЕНЕРАТОРЫ И СТАБИЛИЗАЦИЯ ЧАСТОТЫ АВТОКОЛЕБАНИЙ 14. Стабильность частоты автогенератора 14. Различительным признаком может являться не само значение частоты генерируемых колебаний а тип используемых электрических цепей. Способы стабилизации частоты автоколебаний: параметрическая с использованием обычных колебательных систем; кварцевая с использованием в качестве резонатора кристалла кварца; с диэлектрическим резонатором только в СВЧ диапазоне; молекулярная за счет индуцированного возбуждения атомов.
20356. СТАБИЛИЗАЦИЯ ДИСКРЕТНОГО МНОЖЕСТВА ЧАСТОТ 105 KB
  Автоматическая подстройка частоты 15. Частотная автоподстройка частоты 15. Фазовая автоподстройка частоты 15. Основными параметрами синтезатора являются: диапазон частот выходного сигнала количество N и шаг сетки частот fш долговременная и кратковременная нестабильность частоты уровень побочных составляющих в выходном сигнале и время перехода с одной частоты на другую.
20357. ДИОДНЫЕ СВЧ АВТОГЕНЕРАТОРЫ И УСИЛИТЕЛИ 98 KB
  ДИОДНЫЕ СВЧ АВТОГЕНЕРАТОРЫ И УСИЛИТЕЛИ 16. Физические основы работы генераторных СВЧ диодов 16. СВЧ диодные автогенераторы 16. СВЧ диодные генераторы с внешним возбуждением 16.
20358. ПОЛУПРОВОДНИКОВЫЕ УМНОЖИТЕЛИ ЧАСТОТЫ 47.5 KB
  ПОЛУПРОВОДНИКОВЫЕ УМНОЖИТЕЛИ ЧАСТОТЫ 17. Транзисторный умножитель частоты 17. Диодные умножители частоты 17. Назначение принцип действия и основные параметры Умножители частоты в структурной схеме радиопередатчика см.
20359. СУММИРОВАНИЕ МОЩНОСТЕЙ СИГНАЛОВ СВЧ ГЕНЕРАТОРОВ 95.5 KB
  СУММИРОВАНИЕ МОЩНОСТЕЙ СИГНАЛОВ СВЧ ГЕНЕРАТОРОВ 18. Способы суммирования мощностей сигналов 18. Суммирование мощностей сигналов с помощью многополюсной схемы 18. Суммирование мощностей сигналов с помощью ФАР 18.
20360. АМПЛИТУДНАЯ МОДУЛЯЦИЯ 94.5 KB
  Виды модуляции 19. Виды модуляции Модуляцией называется процесс управления одним или несколькими параметрами колебаний высокой частоты в соответствии с законом передаваемого сообщения. Классифицировать методы модуляции можно по трем признакам в зависимости: – от управляемого параметра высокочастотного сигнала: амплитудная AM частотная ЧМ и фазовая ФМ; – числа ступеней модуляции: одно двух трехступенчатая; – вида передаваемого сообщения – аналогового цифрового или импульсного непрерывная со скачкообразным изменением...