48017

Цивільний захист населення в надзвичайних ситуаціях

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Організація і порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження 2год. Тому необхідно навчити майбутніх вчителів організації та діям у надзвичайних ситуаціях а також основам організації і проведення рятувальних робіт. ЦО основними завданнями з цивільного захисту України є: оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне інформування його про наявну обстановку; запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та...

Украинкский

2013-12-15

538.5 KB

71 чел.


Зміст

Лекція №1. Організація цивільного захисту в сучасних умовах

(2 год.)

Лекція №2. Правила поведінки і дії населення у вогнищах ураження

(2год.)

Лекція №3. Організація і порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження

(2год.)

Лекція №4. Стійкість роботи промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях

(2год.)


Лекція №1. 

Тема. Організація цивільного захисту в сучасних умовах

Мета: дати поняття студентам про надзвичайні ситуації, вплив на життєдіяльність людей з метою організації захисту працівників об’єктів господарювання (навчальних закладів).

Професійна спрямованість: підготовка студентів з цивільного захисту є обов'язковим предметом для професійної орієнтації усіх напрямків вищої освіти за педагогічним чи іншим професійним спрямуванням. Тому необхідно навчити майбутніх вчителів організації та діям у надзвичайних ситуаціях, а також основам організації і проведення рятувальних робіт.

Основні поняття теми: надзвичайна ситуація, аварія, катастрофа, цивільний захист,постійні комісії, служби  ЦЗ, сили ЦЗ.

План

  1.  Основні положення міжнародного права з питань захисту людей.
  2.  Закон і положення про цивільну оборону України, її роль, місце і завдання в структурі заходів із забезпечення Життєдіяльності населення держави.
  3.  Організація цивільної оборони на об’єктах господарської діяльності.
  4.  Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їхня мета і завдання.
  5.  Цивільна оборона зарубіжних країн.

Список літератури

1. Алтунін А. Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. –М., 1978.

2. Гражданская оборона: Учебник для вузов / Под ред. Д. И. Михайлика. — М.: Высш. шк., 1986. — 207 с.

3. Губський А.І. Цивільна оборона. Для пед. Ін-тів. – Львів., „Ластівка”, 1995. – 216 с

4. Закон України „ Про цивільну оборону” – 1993 р.

5. Закон України від 14 січня 1998 р Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань:.–К.,1998

6. Закон України „ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” 2000 рік.

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і які мають силу до цього часу:

"Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях" та "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію" (забезпечують захист поранених, хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин, їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати їм максимально можливий та у найкоротші терміни медичний догляд та психологічний супровід, якщо цього вимагає їхній стан).

"Про поводження з військовополоненими" (у випадку взяття у полон поранених та хворих чи осіб зі складу збройних сил, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і за власним пораненим. Якщо ж військовополонений помер, то його тіло не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього пізнавання та констатування смерті за допомогою належного медичного огляду).

"Про захист цивільного населення під час війни" (наголошує на певних елементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний чи воєнний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під владою ворога), які поділяють на дві категорії: цивільні особи, які знаходяться у країні ворога; населення на окупованій території).

Завдання та діяльність цивільного захисту згідно з Женевською Конвенцією та Додатковими протоколами.

Цивільний захист є виконанням деяких або всіх названих нижчевказаних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки:

оповіщення;

евакуація;

надання сховищ та їх обладнання;

проведення заходів із світломаскування;

рятувальні роботи;

медичне обслуговування;

боротьба з пожежами;

виявлення та визначення небезпечних районів;

знезараження та інші подібні заходи захисту;

термінове надання житла та постачання;

термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах надзвичайних ситуаціях.

Отже, цивільний захист є системою організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і особливий період.

Надзвичайна ситуація (НС) – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей, що може призвести до людських і матеріальних втрат.

Організації з цивільного захисту(ОзЦЗ) — це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з завдань.

Міжнародне гуманітарне право стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме людям.

„Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права та зосереджене на захист особи”. До середини XIX століття угода про захист населення мали лише випадковий характер і ґрунтувалися лише на зобов’язаннях.

Виконання гуманітарного права різко змінило це положення: відтепер держави були пов'язані загальною угодою, яка застосовується за будь-яких обставин. Для людства це стало значним кроком вперед.

Таким чином, при розробці законодавчих актів, які стосуються діяльності Цивільного захисту, необхідно враховувати основні положення цих важливих міжнародних документів і керування ними під час своєї практичної діяльності.

Оригінали Женевських Конференцій опубліковано в Женеві 12 серпня 1949 року, оригінали Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій опубліковано в Женеві 8 червня 1977 року французькою та англійською мовами; оригінали справжніх Конвенцій та Додатки до них зберігаються в архівах у Швейцарській Конфедерації, а засвідчені копії надані Швейцарською Федеральною Радою кожній Державі, яка підписала її або приєдналася до них.

2. ЗАКОН І ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ УКРАЇНИ, її РОЛЬ, МІСЦЕ І ЗАВДАННЯ В СТРУКТУРІ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ДЕРЖАВИ

Техногенне, екологічне та природне становище України рік від року стає складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє середовище. Тому, з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.

При розробці Закону України "Про Цивільну оборону України" та "Положення про ЦО України" основна увага зверталася на досягнення наступних напрямків:

— Закон та Положення повинні враховувати світовий досвід побудови і здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідати Женевській (1949 р.) Конвенції;

відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій до умов, потреб і можливостей держави;

відповідність організаційної структури створюваної системи до конституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого законодавства України з питань оборони, державної безпеки та надзвичайного стану;

— забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил ЦЗ до дій за призначенням та високої ефективності цих дій.

Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона України відповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та соціального характеру.

Прийняття Закону "Про Цивільну оборону України" є наслідком клопіткої роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабом ЦО України та зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року було опрацьовано декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна Рада України розглянула і схвалила "Концепцію Цивільної оборони України", та в першому читанні Закон України "Про Цивільну оборону України", який було прийнято остаточно лише 3 лютого 1993 р. З надрукуванням його в періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.

Закон складається з преамбули та п’яти розділів, до складу яких входять 17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак за змістом – дуже об’ємний, так як він коригує діяльність з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.

У преамбулі проголошено: ”Кожен має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха”

Держава як гарант цього права створює систему Цивільного захисту, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та соціального характеру".

Систему Цивільного захисту складають:

– органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

 – органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

– сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

– фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

– системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

– курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і населення з питань ЦЗ;

— служби Цивільної оборони.

ЦО основними завданнями з цивільного захисту України є:

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне інформування його про наявну обстановку;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

— захист населення від НС та застосування засобів індивідуального захисту;

— організація життєзабезпечення населення під час НС;

організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення та зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях;

— підготовка і перепідготовка керівного складу, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великий обсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів, матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіх рівнях.

Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:

— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходів для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань ІДО;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і населення з питань ЦО;

— служби Цивільної оборони.

Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприяло уникненню значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівці установ державних і територіальних органів влади, мережі радіо та телебачення тощо.

Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведенням комплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Укриття населення в захисних спорудах досягається:

— завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання;

— комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення;

— обстеженням і обліком підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту населення;

— дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

Потреба у захисних спорудах визначається, виходячи з необхідності укриття всіх працюючих за місцем роботи і проживання, усього непрацюючого населення за місцем проживання. Укриттям у сховищах повинна бути забезпечена найбільша працююча зміна підприємства, установи, організації, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також нетранспортабельні хворі у лікарнях, що розташовані в містах, віднесених до груп з Цивільної оборони. Норми площі захисної споруди на одну особу та інші критерії визначаються відповідно до будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

Практичні заходи евакуації населення плануються на випадок:

— загальної аварії на АЕС;

— загрози катастрофічного затоплення місцевості;

всіх видів аварій з викидом сильнодіючих, отруйних речовин (СДОР), внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

До комплексу заходів медичного захисту населення включається така робота:

— планування використання наявних сил і засобів охорони здоров'я незалежно від їхньої приналежності та форм власності;

— розгортання у надзвичайних ситуаціях (умовах) необхідної кількості лікувальних закладів;

— забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів;

— контроль продуктів харчування і води;

— завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомоги та медичного захисту;

накопичення медичних засобів захисту, спеціального майна та техніки;

підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення;

своєчасне виявлення загрози або факту біологічного зараження, його масштабів;

— комплекс адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних заходів.

У ході виконання заходів захисту від біологічних засобів зараження використовуються колективні та індивідуальні засоби захисту, запроваджується режим карантину або обсервації, проводиться знешкодження осередку ураження та екстрена профілактика.

Радіаційний та хімічний захист — це забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціальної обробки, встановлення та дотримання типових режимів радіаційного захисту.

Радіаційний та хімічний захист досягається:

— завчасним накопиченням та утриманням у готовності засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю;

— своєчасним впровадженням у практику застосування засобів, способів і методів виявлення, оцінки масштабів надзвичайних ситуацій, зумовлених аваріями на радіаційно та хімічно-небезпечних об'єктах, застосуванням зброї масового ураження;

розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів господарської діяльності в умовах зараження місцевості.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ НА ОБ'ЄКТАХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Об'єкт господарської діяльності — це підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. На всіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР).

Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (НЦО) об'єкта — керівник підприємства, установи та організації.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт. На допомогу начальнику ЦО об'єкта призначається заступник, або декілька. Як правило, призначаються заступники з: інженерно-технічної частини, евакуації, матеріально-технічного постачання.

Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місця праці (на об'єкті).

Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини — головний інженер об'єкта — керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною, протипожежною службами, та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно-відновлювальними роботами в районі лиха, аварії, в осередку ураження.

Заступник начальника ЦО з матеріально-технічного постачання — заступник або помічник директора з постачання — забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально-технічне забезпечення: будівництва (пристосування) укриттів, евакозаходів, проведення РіНР та інші заходи.

В склад керівництва Цивільної оборони об'єкта входять також керівники громадських організацій.

При начальникові ЦО об'єкта створюється штаб ЦО — орган управління начальника Цивільної оборони. Склад штабу залежить від значення підприємства. Штаб ЦО комплектується як штатними працівниками ЦО, так і за рахунок посадових осіб, не звільнених від виконання основних обов'язків, та складається із начальників штабу, його заступників (помічників) з оперативно-розвідувальної роботи, бойової підготовки, а також інших спеціалістів (виходячи із специфіки виробництва чи обстановки).

Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень та вказівок начальника ЦО об'єкта, старшого штабу та рішень місцевої державної адміністрації (органу виконавчої влади). Начальник штабу є першим заступником начальника ЦО об'єкта. Йому надається право від імені начальника ЦО віддавати накази та розпорядження з питань Цивільної оборони на об'єкті.

Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об'єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об'єкта.

На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного та хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання та світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання та інші. На них покладаються виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РіНР.

Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об'єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов'язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання. Начальники служб беруть участь у розробленні плану дій органів упраління і сил із запобігання і ліквідації НС та самостійно розробляють необхідні документи служб. На них покладається своєчасне забезпечення підлеглих формувань спеціальним майном і технікою.

Служба оповіщення та зв'язку створюється на базі вузла зв'язку об'єкта (диспетчерського зв'язку, електроцеху). На службу покладається: організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців, населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій; організація зв'язку та підтримування її у постійній готовності. Крім того, служба усуває аварії на мережах і спорудах зв'язку, що знаходяться в осередках ураження, районах лиха.

Медична служба організовується на базі медсанчастини (поліклініки) об'єкта. Начальник служби — головний лікар. Служба забезпечує комплектування, навчання і підтримування в готовності медичних формувань; накопичення запасів медичного майна та медичних засобів індивідуального захисту; медичну розвідку і санітарно-епідемічне спостереження.

Надає медичну допомогу ураженим та евакуйовує їх у лікарняні установи, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх сімей у місцях розміщення евакуйованих.

Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних та отруйних речовин: створює і навчає формування і установи радіаційного та хімічного захисту; здійснює контроль за станом засобів індивідуального захисту, приладів і спеціальної техніки. Веде радіаційну та хімічну розвідку, здійснює контроль за опроміненням та зараженням особового складу, проводить заходи щодо ліквідації радіоактивного і хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під час проведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

Служба енергопостачання та світломаскування створюється на базі відділу головного енергетика. Начальник служби — головний енергетик об'єкта. Служба розробляє заходи щодо забезпечення безперебійного постачання газу, тепла, електроенергії на об'єкт. Здійснює оснащення уразливих ділянок енергетичних мереж різного роду системами та засобами захисту. Планує проведення заходів зі світломаскування та підготовчі заходи першочергових відновлюваних робіт. Проводить невідкладні аварійно-відновлювальні  роботи на енергомережах.

Аварійно-технічна служба організовується на базі виробничого, технічного відділів або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює заходи щодо захисту унікального обладнання, підвищення стійкості основних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій; проводить невідкладні роботи по розбиранню завалів, локалізацій і ліквідації аварій на комунікаціях та спорудах об'єкта.

Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). Вона займається: відпрацюванням розрахунків укриття робітників, службовців, населення; забезпеченням готовності сховищ і укриттів та контролем за правильністю їх експлуатації; організацією будівництва захисних споруд. На її особовий склад покладається забезпечення своєчасного заповнення сховищ і укриттів за сигналами оповіщення ЦО. Крім того, служба бере участь у рятувальних роботах при розкритті завалених сховищ і укриттів.

Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху (гаража). Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезень евакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередку ураження (в районах лиха); готує транспорт для перевезення людей, евакуації уражених і для інших цілей ЦО; проводить роботи щодо знезараження транспорту.

Служба матеріально-технічного постачання створюється на базі відділу матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання; своєчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства; організовує ремонт техніки і різного майна, підвезення його до ділянок (місць) робіт, зберігання та облік; забезпечує продуктами та предметами першої необхідності персоналу як на об'єкті так і в місцях розселення (евакуації).

На невеличких об'єктах господарської діяльності служби ЦО не створюються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи управління цих об'єктів.

Сили та засоби Цивільної оборони

Сили Цивільної оборони створюються для захисту населення і територій, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Силами Цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування, об’єктові та територіальні формування.

Правові основи створення і діяльності сил Цивільної оборони складають: Конституція України, Закон і Положення про Цивільну оборону України інші Закони та нормативно правові акти України.

Спеціалізовані військові формування, призначені для захисту населення і території у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, великою пожежею, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших поставлених завдань згідно з законодавством.

Війська ЦО України утворюються відповідно до Закону України "Про війська Цивільної оборони" і складають ядро найбільш підготовлених і мобільних сил. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначається з урахуванням потреб і особливостей району призначення. Війська ЦО підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних Сил і підпорядковувались Міністру оборони. 28 січня 1992 року Постановою Кабінету Міністрів України "Про війська ЦО" частини ЦО були підпорядковані Штабу ЦО України. У склад військ ЦО України входять:

чотири окремі мобільні механізовані бригади, одна з них навчальна;

чотири окремі мобільні механізовані полки;

дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;

об'єднаний загін оперативного рятування;

— регіональний рятувально-координаційний центр;

— два вузли зв'язку МНС України.

Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуються у великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська області.

Згідно з Законом "Про цивільну оборону України" на війська ЦО покладено завдання щодо організації та проведення РІНР в районах лиха та осередках ураження. Маючи на оснащенні сучасну техніку і володіючи високою маневреністю, вони здатні швидко проводити рятувальні роботи у будь-який час року і доби та будь-якій погоді. Свої завдання військові частини ЦО виконують, як правило, при взаємодії з формуваннями ЦО, а також з відомчими спеціальними формуваннями, що залучаються до проведення заходів по ліквідації наслідків НС чи Самостійно.

Основними завданнями військ ЦО є.

— здійснення заходів щодо підтримання органів управління, сил і засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;

— накопичення/розміщення, зберігання та своєчасне відновлення військової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний часи;

проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районах стихійного лиха;

проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;

участь в обороні України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.

Діяльність військ ЦО базується на принципах:

гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань врятування життя та збереження здоров'я людей і природного середовища в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

поваги до людини, її прав і свободи;

забезпечення безпеки людей у разі проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

дотримання екологічної безпеки;

поєднання засад добровільності комплектування та загального військового обов'язку.

Війська ЦО базуються на засадах централізованого керівництва, колегіального розроблення рішень і єдиноначальності під час їх виконання, додержання військової дисципліни, законності гласності та збереження державної таємниці. У військах ЦО не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій.

Створення сил ЦО здійснюється за принципом достатньої необхідності для ліквідації наслідків однієї передбачуваної аварії, катастрофи, великої пожежі, стихійного лиха певної категорії.

Війська ЦО під час чергування поставлених завдань зобов'язані:

— брати участь у заходах, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій;

готувати сили і засоби для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи щодо оперативної локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових та торф'яних пожеж;

проводити роботи із санітарної обробки населення, спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

забезпечувати збереження вантажів, які перевозять у зону надзвичайних ситуацій як гуманітарну допомогу;

забезпечувати населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продуктами, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також наданням медичної допомоги;Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється як централізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок тих об'єктів, на базі яких вони створюються. Спеціальна техніка і майно утримуються в постійній готовності до використання за призначенням.

4. ПОСТІЙНІ КОМІСІЇ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ПРИ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНАХ ВЛАДИ, ЇХНЯ МЕТА І ЗАВДАННЯ

Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації-техногенного і природного походження.

Комісії з ТЕБ та НС створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях.

Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положення про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актами законодавства.

Основними завданнями комісії є:

координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

— організація та керівництво проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань у звичайних умовах:

готує і подає пропозиції щодо визначення прав і обов'язків у цій сфері центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і оганізацій;

координує діяльність органів виконавчої влади з питань розроблення та реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідеміологічного благополуччя, а також реагування на надзвичайних _ситуацій;

розглядає питання про створення або припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні та небезпечні технології зокрема, хімічніі радіаційні;

вживає заходів до проведення експертизи найважливіших проектів будівництва реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів, державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи цивільного захисту населення, форм контролю за фукціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;

— здійснює методичне керівництво і контроль за роботою комісії з питань ТЕБ та НС, за їх підготовкою до дії у надзвичайних ситуаціях;

— здійснює співробітництво з відповідними органами сусідніх країн, областей. У період реагування на надзвичайні ситуації:

здійснює безпосереднє керівництво ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

здійснює організацію робіт та взаємодію органів центральної і місцевої виконавчої влади, громадських організацій з евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;

вивчає обставини, що склалися, та готує інформацію про вжиті заходи реагування на НС, та причини її виникнення;

залучає до ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та унші формування, використовуючи наявні матеріально-технічні, продовольчі та інші ресурси і запаси;

взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких зазнала негативної дії в результаті надзвичайної ситуації, що виникла на території району (області, України);

організовує визначення розміру шкоди, заподіяної суб'єктом, господарської діяльності і населенню внаслідок НС.

Комісії надається право:

застосовувати без попереднього узгодження з відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади сили і засоби, призначені виконувати завдання із запобігання НС та реагування на них (крім резервів державного матеріального резерву);

заслуховувати керівників (представників) центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, що належить до її комплектації, і давати їм відповідні доручення;

одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, які вона розглядає;

залучати для ліквідації наслідків НС, у разі потреби, всі функціональні ланки державної системи запобігання НС та реагування на них;

розглядати матеріали про причини виникнення і наслідки НС та вносити пропозиції щодо питання адміністративної або кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у виникненні надзвичайної ситуації.

Склад обласної Комісії з питань ТЕБ та НС. Голова комісії — перший заступник голови обласної державної адміністрації (органу місцевого самоврядування, керівника підприємства).

Перший заступник голови комісії — начальник Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

заступник голови виконавчої влади.

Заступники голови комісії:

завідувач обласним здороввідділом;

заступник начальника внутрішніх справ області. оповіщення населення про загрозу та можливе виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;

захист населення у разі виникнення НС;

проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

пом'якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;

здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;

реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

— участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, а територіальні в АР Крим, областях для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Крім того, до системи повсякденного управління, ЄДС НС входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

центри управління з НС, оперативно чергові служби уповноважених органів з питань НС та у СЗН від НЧК всіх рівнів;

диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій.

Сили і засоби ЄДСНС. До їх складу входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування.

Військові і спеціальні цивільно-аварійні (пошуково-рятувальні) формування укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності.

Для ліквідації НС, у виняткових випадках, залучаються спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони, МВС, Держкордону і СБУ в порядку зазначеному Законодавством України.

Громадські об'єднання можуть брати участь у виконаній роботі, пов'язаній із запобіганням і реагуванням на НС під керівництвом територіальних органів з питань НС та у СЗН від НЧК при умові, що вони відповідно підготовлені і це підтверджено в атестаційному порядку.

Порядок збору інформації з питань захисту населення і території від наслідків НС і обміну цією інформацією визначається регламентом інформаційного обміну затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Режими функціонування ЄДСНС. Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла рішенням Ради міністрів АР Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один із таких режимів функціонування єдиної державної системи:

— режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній, гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемій, епізоотій, та епіфітотії);

У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДС НС;

організація захисту населення і територій;

переміщення оперативних груп у район виникнення НС;

організація робіт щодо локалізації або ліквідації НС;

визначення межі території, на якій виникла НС;

організація робіт, спрямованих на забезпечення функціонування насамперед об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

здійснення постійного контролю за станом довкілля, що зазнало впливу наслідків надзвичайних ситуацій, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

інформування вищих органів управління щодо рівня НС та вжитих заходів, оповіщення населення та надання йому необхідної допомоги;

У режимі діяльності у надзвичайному стані — здійснюються заходи, передбачені законом України ”ІІро надзвичайні ситуації"

Для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій усіх рівнів створюються за рахунок державного та місцевих бюджетів, відповідні (для кожного рівня надзвичайної ситуації) резерви фінансових і матеріальних ресурсів. Якщо для локалізації або ліквідації НС необхідні матеріальні та фінансові ресурси, що перевищують власні можливості, то місцева або об'єктова комісія звертається за допомогою до регіональної комісії.

На основі відстеження змін навколишнього природного та техногенного середовища і відповідних регламентуючих документів в областях, районах, на об'єктах складаються плани роботи із запобіганням НС і реагування на прогнозовані варіанти можливого їх розвитку.

Міністерство з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та його структурні підрозділи на місцях здійснюють організаційно-методичне керівництво плануванням дій єдиної державної системи та організовують взаємодію органів управління і підпорядкованих їм сил усіх рівнів. Взаємодія у подоланні НС організовується через спеціально визначені оперативні групи, представників відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

5. Цивільна оборона зарубіжних країн на самостійне опрацювання


Лекція № 2.

Тема. Правила поведінки і дії населення у вогнищах ураження

Мета: дати поняття студентам про ураження, вплив на життєдіяльність людей з метою організації захисту працівників об’єктів господарювання (навчальних закладів), вивчення шляхів і способів підвищення організації і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації аварій, катастроф, наслідків стихійних лих і в осередках ураження, пов’язаних з дією зброї масового ураження.

Професійна спрямованість: підготовка студентів з цивільної оборони є обов'язковим предметом для професійної орієнтації усіх напрямків вищої освіти за педагогічним чи іншим професійним спрямуванням. Тому необхідно навчити майбутніх вчителів діям у надзвичайних ситуаціях і засобам захисту дітей, працівників школи і членів їх сімей, а також основам організації і проведення рятувальних робіт та методикою проведення занять з цивільної оборони з учнями ЗОШ і населенням.

Основні поняття теми: іонізуюче випромінювання, рівень радіації, доза радіації, зіверт, БЕР, ДОР, НХР, токсичність, цистамін, карантин. 

План

1. Характеристика вогнищ ураження з радіаційним зараженням території при аваріях на атомних електростанціях.

2. Вогнища хімічного ураження.

3. Вогнища ядерного ураження.

4. Вогнища бактеріального ураження.

Питання для самостійного вивчення:

1. Загальна характеристика іонізуючих випромінювань та їх вплив на організм людини.

2. Зони радіоактивного зараження (забруднення) території при аваріях на атомних електростанціях.

3. Способи захисту та профілактика радіаційних уражень.

4. Основні сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), перша медична допомога при отруєннях.

Питання для самоаналізу та самоперевірки:

1. Дати коротку характеристику уражаючих факторів ядерного вибуху та зон радіоактивного зараження території.

2. Вказати причини, ознаки та засоби попередження гострої променевої хвороби.

3. Дати класифікацію отруйних речовин і характер їх дії на людей.

4. Які заходи проводяться у вогнищі бактеріального ураження?

Рекомендована література

Основна:

  1.  Стеблюк М. І. Цивільна оборона: Підручник. – К.: Знання. – Прес, 2003. – 425с.
  2.  Міненко І. М., Мезенцева О. М. Цивільна оборона. – Чернігів, 2004. – 405с.

Додаткова:

  1.  Цивільна оборона / За ред. Франчука В. С. – Львів, 2000. – 336с.
  2.  Губський А. І. Цивільна оборона. – К.,1995. – 216с.
  3.  Гражданская оборона / Под ред.. Е. П. Шубина. – М.,1991. – 310с.

Основні поняття теми

Іонізуючі випромінювання – це такі випромінювання, при опроміненні котрими будь-якої речовини здійснюється іонізація молекул цієї речовини.

Надзвичайна ситуація (НС) – це порушення нормальних умов життєдіяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією або катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела до загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

Рівень радіації (потужність дози) – це доза, віднесена до одиниці часу (доза, яка накопичується протягом одиниці часу).

Доза радіації (доза опромінення) – це кількість енергії радіоактивних випромінювань, яка поглинута одиницею маси опроміненої речовини.

БЕР (біологічний еквівалент рентгена) – це доза випромінювання будь-якого виду енергії на тканини живого організму, еквівалентна дії 1 рентгена.

Зіверт –це така доза будь-якого іонізуючого випромінювання, котра по своїй біологічній дії еквівалентна 1 Грею гама-випромінювання.

СДОР – сильнодіючі отруйні речовини.

НХР – небезпечні хімічні речовини. 

Токсичність отруйних речовин – це їх можливість уражати організм людини.

Цистамін – радіопротектор, до складу якого входять суфгідрильні групи, які беруть на себе всі ті перекисні та гідроперекисні сполуки, що утворюються внаслідок радіолізу води організму: циста мін, попередньо введений в організм, значно зменшує ефект дії радіації.

Карантин – система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ВОГНИЩ УРАЖЕННЯ З РАДІАЦІЙНИМ ЗАРАЖЕННЯМ ТЕРИТОРІЇ

Такі вогнища уражень можуть виникати при застосуванні ядерної зброї, а також при аварії на АЕС і ін. об'єктах, на яких існують радіоактивні речовини.

Щоб зрозуміти, які заходи для захисту населення необхідно проводити в цих районах, нам треба зрозуміти механізм впливу радіоактивності на організм людини.

А. Загальні поняття про іонізуючі випромінювання їх вплив на організм людини.

Іонізуючими випромінюваннями називають такі випромінювання, при опромінюванні якої будь-яка речовини здійснює іонізацію молекул цієї речовини. До них відносяться альфа, бета, гама рентгенівські та нейтронні випромінювання, котрі утворюються при самовільному розпаді радіоактивних речовин, а також при ядерних реакціях. Рентгенівське випромінювання створювється штучно в різноманітній апаратурі, нейтроне - в основному при ядерних реакціях.

Альфа - випромінювання - це потік великих частинок, які складаються з двох протонів і двох нейтронів. Кожна із них має велику енергію і при попаданні в оточуюче середовище викликає сильну його іонізацію. Довжина пробігу альфа-частинок в повітрі декілька сантиметрів, а в біотканині – менше, ніж 0,1 мм. Внаслідок цього велика її іонізуюча можливість, а проникаюча радіація незначна.

Аркуш паперу повністю затримує альфа-частинки. При знаходженні альфа-частинок поза організмом - це опромінення не є загрозливим, але при потраплянні радіоактивних речовин в середину організму, альфа-випромінювання дуже небезпечне, оскільки викликає сильну іонізацію молекул біотканини, та може викликати змертвіння окремих клітин.

Бета-випромінювання - це потік електронів, або позитронів. Довжина пробігу бета-частинок в повітрі до декількох метрів, а в біотканині - до 1-2 см. Мають меншу іонізуючу і  більшу проникаючу здатність, ніж альфа-частинки. Одяг наполовину послаблює бета-випромінювання, виявляє загрозу для людини при потраплянні в організм людини, або безпосередньо на шкіру (виразки), особливо в очі.

Гамма-випромінювання - це електромагнітне випромінювання дуже високої частоти. Подібне до рентгенівського.  В повітрі легко проходить через щільні середовища, мають найбільшу проникаючу здатність і є основним фактором уражаючої дії р/а випромінювань. Загрозливе для людини при зовнішньому та внутрішньому опроміненні.За біологічною дією в 20 разів менше, ніж альфа-випромінювання.

Рентгенівське випромінювання - це електромагнітне випромінювання дещо меншої частоти, ніж гама-випромінювання.

Нейтронне випромінювання являє собою потік нейтронів - нейтронних частинок з порівняно невеликою масою, які не мають електричного заряду, тому легко проникають в ядра атомів і захоплюють їх.

Нейтронне випромінювання має сильну вражаючу дію при зовнішньому опроміненні. Біотканина товщиною в 10 см. поглинає до 50% енергії потоку нейтронів.

Суть процесу іонізації полягає в тому, що під дією радіоактивних випромінювань електрично нейтральні в нормальних умовах атоми і молекули речовин розпадаються на пари позитивно і негативно заряджених частинок-іонів. Іонізація речовин супроводжується змінами їх основних фізико-хімічних властивостей, а для біологічної тканини - порушенням її життєдіяльності. І одне, і друге при певних умовах може порушити роботу окремих елементів, приладів і систем промислового обладнання, а також викликати ураження людей.

Б) ДІЯ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.

Проникаюча радіація небезпечна за своїми наслідками для здоров’я людини. Маючи велику енергію, гамма-промені і нейтрони проникають глибоко в тканини організму й іонізують їх.

В природі існує деякий постійний рівень радіації, зумовлений космічним випромінюванням та випромінюванням природних р/а мінералів землі. До цього рівня радіації пристосоване все живе на землі в т. і людина При штучному підвищенні рівня радіації в навколишньому середовищі, фізіологічні реакції людини можуть стати іншими, а при високих дозах - набувати хворобливий характер.

На сьогодні відомі дози радіації, які порушують життєдіяльність людини в такій мірі, що людина починає хворіти  на променеву хворобу. Між дозою, яку отримують люди від природнього випромінювання, та дозою, яка викликає променеву хворобу, була знайдена доза, що не викликає зниження професійної діяльності.  Таку дозу називають допустимою. Така доза не викликає помітних змін в організмі людини, в стані її здоров´я і працездатності (боєздатності). Опромінення може бути одноразове і  багаторазове. Одноразовою (однократною) вважають дозу опромінення, одержану за перші чотири доби. Доза опромінення до 50 рентген, одержана за перші чотири доби не викликає ураження і порушення працездатності, за винятком деяких змін у крові.

Опромінення, отримане за час, що перевішує чотири доби, є багаторазовим. Допустимі дози багаторазового опромінення (не викликають ураження (на воєнний час) – за 30 діб – 100 Р; за 3 місяці – 200 Р; за 1 рік – 300 Р. Первинною ланкою біологічної дії є іонізація атомів і молекул опромінюваного об’єму біотканини внаслідок поглинання нею енергії випромінювання.

Головним в біологічній дії радіації на тканини організму є її пошкоджуюча дія на процеси фізіологічного поновлення (регенерації) органів та тканини. А тому ця пошкоджуюча дія перш за все проявляється в органах і  тканинах, які в фізіологічних умовах швидко поповнюють свій клітинний склад. До таких органів та тканин відносяться: епітелій, слизова оболонка кишечника, кровотворні тканини, епітелій чоловічих статевих органів. Ці пошкодження призводять до того, що відчувається нестача (дефіцит) різних видів клітин в організмі: зменшується число кров´яних тілець, стає тонким епітеліальний шар шкіри та слизової оболонки кишечника (шлунка).

Дія випромінювання залежить від того, яка величина ділянки тіла опромінюється: чим зона більша, тим прояви хвороби значніші. Місцеві  опромінювання можуть навіть в великих дозах не призводити до захворювань. Наслідки опромінювання залежить також від того складу,  який має радіація. Чим більша частина нейтронних компонентів, тим важчі прояви цього опромінювання. Має значення хімічний ізотопний склад радіоактивних речовин, що проникають в організм з повітрям, водою,  харчовими продуктами,  тому що деякі  органи мають властивість накопичувати в собі ці радіоактивні ізотопи. Так, в щитовидній залозі  накопичуються ізотопи йоду.

Пошкоджуюча дія радіації на тканини може бути як прямою, так і опосередкованою. Під прямою дією розуміється безпосередній вплив на  хімічні зв´язки в сполуках енергії гама-опромінювання та особливо потоку нейтронів.

Опосередкована дія радіації проявляється в тому, що під час гама-опромінюванкя та нейтронного потоку в середовищах, багатих на воду, виникає  процес радіолізу води з утворенням вільних радикалів, які мають високу реакційну властивість. вільні радикали реагують як один з одним, так і з іншими, молекулами і через ланцюг хімічних реакцій можуть викликати модифікацію важливих в біологічному відношенні молекул, необхідної для нормального функціонування клітини. Це призводить до порушення проттєсів обміну в клітині, що в свою чергу - до пошкодження клітинних мембран, ядер, хромосом і т.п. В результаті цього клітина перестає ділитись, або гине чи трансформується в злоякісну. Ці  первинні фізико-хімічні процеси є пусковим механізмом, який призводить до порушення нормальної функції біосистеми.

Значною стійкістю до дії радіації володіють нервова, кісткова, хрящова тканини з надзвичайно повільними темпами відтворювання (репродукції).

При опроміненні великими одноразовими дозами (більше 100 бер за короткий  проміжок часу) найближчими наслідками опромінення являються: гостра променева хвороба (при опроміненні всього тіла), променеві ураження шкіри, помутніння кришталика ока (променева катаракта), стерилізація статі і ін. (при локальних опроміненнях), в цьому випадку мова йде про дози поглинання, тобто тієї чи іншої кількості променевої енергії, яка була поглинута організмом. Як вже говорилось, окрім дози поглинання існує експозиційна доза або потужність випромінювання, тобто доза за деякий час, частіше – за 1 годину. Наприклад, 100 рентгенів за годину (100 р/год), це значить, що людина при знаходженні на місцевості з таким рівнем або такою потужністю радіації протягом однієї години отримає дозу поглинання від 100 рентгенів (рад) чи 1 Грей.

Експозиційні дози та дози поглинання можуть бути і меншими. Тоді вони вимірюються в мілірентгенах (мілірадах) та мікрорентгенах (мікрорадах). Так, наприклад, доза поглинання, яка допускається для лікарів рентгенологів за тиждень - 0,1 мілірентгенах, а за рік - до 5 рентгенів (рад).

Багаторічне опромінювання всього тіла низькими дозами в 50-100 бер за рік і  більше може викликати розвиток хронічної променевої хвороби.  У опромінених спостерігаються ознаки початкового порушення кровотворення у зв’язку з комплексом характерних нервово-регуляторних розладів.

Тривале опромінювання дещо підвищеними дозами може викликати порушення імунних реакцій, нервової і гормональної регуляції, токсемію, які, в свою чергу, можуть викликати виникнення різних захворювань, не пов’язаних безпосередньо з опромінюванням.

Опромінювання підвищеними дозами особливо небезпечне для вагітних жінок, особливо в період формування органів плоду (8-15-ий тиждень вагітності). Воно може виявитись в спонтанних абортах, розумовій відсталості, підвищеній смертності.

Випадковими віддаленими наслідками опромінювання людини, підвищеними дозами іонізуючих випромінювань можуть бути лейкози, ракові пухлини, генетичні мутації. Можливість виникнення цих ефектів залежить від сумарної дози опромінювання. В той же час дозового порогу, нижче якого не виникають ці ефекти -  немає, тобто вони можуть виникнути і без додаткового опромінювання підвищеними дозами іонізуючих випромінювань.

В діючий час визначені наступні допустимі дози опромінювання іонізуючими випромінюваннями:

-   в мирний час:

- при роботі в надзвичайних ситуаціях мирного часу (проведення рятівних, аварійних робіт ) до 25 бер);

-  для осіб, працюючих на ядерних об'єктах - до 5 бер за рік;

-  для осіб, не працюючих на ядерних об'єктах до 0,5 бер за рік.

2.  ВОГНИЩА ХІМІЧНОГО УРАЖЕННЯ

Внаслідок застосування противником хімічної зброї або при розливі сильнодіючих отруйних речовин, при аварії виникають зоні хімічного зараження і осередки хімічного ураження. Зона хімічного зараження - це територія, яка підлягає безпосередній дії хімічної зброї (район її використання) і територія, над якою розповсюдилась хмара зараженого повітря з уражаючими концентраціями. В зону хімічного зараження СДОР входить ділянка її розлив і територія, над якою розповсюдилась пара цієї ОР з уражаючими концентраціями.

Кордони зон хімічного зараження визначаються значеннями порогових токсичних доз ОР, які викликають початкові симптоми ураження.  Осередок хімічного ураження - це територія,, в межах котрої внаслідок Дії хімічної зброї або СДОР виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Розмір і стійкість зони хімічного зараження і осередків хімічного ураження залежать від кількості і стійкості ОР або СДОР, метеоумов, рельєфу місцевості, пори року і часу доби.

Токсичність ОР - це їх можливість уражати організм людини. Вона проявляється при контакті ОР з організмом і виникненні ефекту ураження. Ураження може бути місцеве, загальне і одночасне, при дії і місцевого, і загального. Місцеве ураження виникає і місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкіри, органів дихання, очей). Загальне ураження виникає внаслідок потрапляння 0Р в кров через шкірні покрови або через шляхи дихання. Токсичність визначається кількість» речовини, яка призводить до ураження і  характером токсичної дії на організм.

Для характеристики токсичності ОР при дії на людину через органи дихання, визначені  такі  токсодози.

Середня порогова токсичність - це токсичність, при котрій з’являються початкові симптоми у 50% ураження. Середня токсичність - це токсидоза, яка виводить з ладу 50% уражених (смертельних випадків серед всіх уражених).

Вимірюються в грамах /міліграмах  в хвилину/секунду  на кубічний метр або літр.

Територія, що зазнала впливу отруйливих речовин, внаслідок якого виникли або можуть виникнути ураження людей, тваринних або рослин, є осередком хімічного ураження.

Сучасні отруйливі речовини володіють надзвичайно високою токсичністю. Тому своєчасність дій населення, спрямованих на запобігання ураженню отруйними речовинами (ОР), багато в чому буде залежати від знання ознак застосування противником хімічної зброї.

Поява за пролітаючим літаком противника темної, швидко осідаючої і смуги, що розсіюється, утворення білої або злегка забарвленої хмари в місці розриву авіаційної бомби дають підставу передбачати, що в повітрі є отруйливі речовини. Крім того, краплі ОР добре помітні на асфальті, стінах будівель, листі рослин і на інших предметах. Про наявність отруйливих речовин можна судити і по тому, як під впливом їх вяне зелень і квіти, гинуть птахи.

При виявленні ознак застосування противником отруйливих речовин (по сигналу «Хімічна тривога») треба терміново надіти противогаз, а у разі необхідності і засобу захисту шкіри; якщо поблизу є притулок ховатися в ньому. Перед тим як увійти в притулку потрібно зняти використані Засоби захисту шкіри і верхній одяг і залишити їх в тамбурі притулку; цей запобіжний засіб виключає занесення ОР в притулку. Противогаз знімається після входу в притулок.

При користуванні укриттям (підвалом, перекритою щілиною і не треба забувати, що воно може служити захистом від попадання на шкіряні покривала і одяг краплинно-рідких ОР, але не захищає від пар або аерозолів отруйливих речовин, що знаходяться в повітрі. При знаходженні в таких укриттях в умовах зовнішнього зараження обов'язково треба користуватися противогазом.

Знаходитися в притулку (укритті) потрібно до отримання розпорядження на вихід з нього. Коли таке розпорядження поступить, необхідно надіти необхідні засобу індивідуального захисту (особам, що знаходяться в притулках, противогази і засоби захисту шкіри, особам, що знаходяться в укриттях і що вже використовуються противогази, кошти захисту шкіри) і покинути споруду, щоб вийти за межі осередку ураження.

Виходити з осередку хімічного ураження треба у напрямах, позначеним спеціальними покажчиками або вказаним постами ГО (міліції). Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то рухатися потрібно в сторону, перпендикулярну напряму вітру. Це забезпечить найшвидший вихід з осередку ураження, оскільки глибина поширення хмари зараженого повітря (вона співпадає з напрямом вітру) в декілька разів перевищує ширину його фронту.

На зараженій отруйливими речовинами території треба рухатися швидко, але не бігти і не підіймати пил. Не можна притулятися до будівель і торкатися до навколишніх предметів (вони можуть бути заражені). Не треба наступати на видимі краплі і мазки ОР.

На зараженій території забороняється знімати противогази і інші Засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість чи ні, краще діяти так, неначе вона заражена.

Особлива обережність повинна виявлятися при рушенні по зараженій території через парення, сади, городи і поля. На листі і гілках рослин можуть знаходитися осілі краплі ОР, при дотику до них можна заразити одяг і взуття, що може привести до ураження.

По можливості потрібно уникати рушення ярами і лощинами, через луги і болота, в цих місцях можливий тривалий застій пар отруйливих речовин. У містах пари ОР можуть застоюватися в замкнених кварталах, паренні, а також в під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара в місті розповсюджується на найбільші відстані по вулицях, тунелях, трубопроводах.

Уражені місця потрібно обробити розчином з протихімічного пакету або шляхом ретельної промивки теплою водою з милом.

Зустрівши на шляху виходу з осередку ураження старих громадян і інвалідів, треба допомогти їм вийти на незаражену територію. Ураженим потрібно надати допомогу.

Після виходу з осередку хімічного ураження як можна швидше проводиться повна санітарна обробка. Якщо це неможливо зробити швидко, проводиться часткові дегазація і санітарна обробка.

3. Вогнища ядерного ураження

Вогнище ядерного ураження - це місцевість з будівлями, спорудами, людьми та тваринами, які потрапили під дію ядерного вибуху. Ядерною зброєю називають зброєю, уражаюча   дія якої базується на використанні енергії, що виділяється в виді вибуху при ядерних перетвореннях   ділення або синтезу.

Потужність ядерних боєприпасів визначається тротиловим еквівалентом,  т. б. вагою вибухової речовини (тротилу),  енергія вибуху котрого дорівнює енергії вибуху даного боєприпаси.  За потужності ядерні  боєприпаси, ділять на: дуже малі—до 1 кт, малі - до 15 кт, середні - від 15 До 100 кт, крупні—від 100 кт, зверх крупні - більше 500 кт.  

При вибуху ядерного боєприпасу утворюються такі уражаючі фактори:

1) ударна повітряна хвиля;

2) світлове випромінювання;

3) проникаюча радіація;

4) радіоактивне зараження місцевості;

5)  електромагнітний імпульс;

6) сейсмічне коливання ґрунту.

Ударна повітряна хвиля - це шар стиснутого повітря, який розповсюджується від епіцентру вибуху в усі сторони з надзвуковою швидкістю,  Це один з основних факторів    ураження. Осередок ядерного ураження в залежності від тиску у фронті ударної хвилі умовно поділяються на зони зруйнування: повні, сильні середні і слабкі.

Зона повних порушень. В цій зоні тиск повітряної хвилі понад 0,5 кг/см2 (50 к ПА), а тому відмітається порушення різних споруд та загибель людей на відкритій місцевості.

Зона сильних порушень. В цій зоні тиск повітряної хвилі до 0,5 кг/см2, що призводить до сильних порушень Споруд, травмування людей уламками споруд. Суцільна пожежа ускладнює проведення рятувальних робіт. Отруєння СО - потрібні ізолюючі протигази. В сховищах накопичуватиметься СО2. В решті все це приведе до великих людських втрат поза сховищами.

Зона середніх порушень. Тиск повітряної хвилі до 0,3 кг/см2. Будівлі мають середні порушення. Виникають окремі пожежі. Серед людей буде багато травмованих, які потребують першої допомоги.

Зона слабких порушень. В пій зоні тиск повітряної хвилі до 0,2 кг/см2. Порушення будівель незначні. Люди на відкритій місцевості одержать опіки та різні травматичні пошкодження уламками споруд, склом.

Під осередком ядерного ураження розуміється територія з населеними пунктами, промисловими, сільськогосподарськими і іншими об'єктами, що зазнала безпосереднього впливу ядерної зброї противника.

Поведінка і дія населення у вогнищі ядерної ураження багато в чому залежать від того, де воно знаходилося в момент ядерного вибуху: в притулках (укриттях) або поза ними. Притулки (укриття), як було показано раніше, є ефективним засобом зашиті від всіх вражаючих чинників ядерної зброї і від наслідків, викликаних застосуванням цієї зброї. Потрібно тільки ретельно дотримувати правила перебування в них, суворо виконувати вимоги комендантів (старших) і інших осіб, відповідальних за підтримку порядку в захисних спорудах. Засоби індивідуального захисту органів дихання при знаходженні в притулках (укриттях) необхідно постійно мати в готовності до негайного використання.

Звичайно тривалість перебування людей в притулках (укриттях) залежить від міри радіоактивного зараження місцевості, де розташовані захисні споруди. Якщо притулок (укриття) знаходиться в зоні зараження з рівнями радіації через 1г. після ядерного вибуху від 8 до 80 Р/г, то час перебування в ньому людей, що укриваються складе від декількох годин до доби; в зоні зараження з рівнями радіації від 80 до 240 Р/г знаходження людей в захисній споруді збільшується до 3 діб; в зоні зараження з рівнем радіації 240 Р/г і вище цей час становитиме 3 доби і більше.

Після закінчення вказаних термінів з притулків (укриттів) можна перейти в житлові приміщення. Протягом подальших 1-4 діб (в залежності від рівнів радіації в зонах зараження) з таких приміщень можна періодично виходити назовні, але не більш ніж на 3-4год. на добу. У умовах сухої і вітряної погоди, коли можливе пилюкоутворювання, при виході з приміщень потрібно використати Засоби індивідуального захисту органів дихання.

При вказаних термінах перебування в притулках (укриттях) стає зрозумілою необхідність, як вказувалося раніше, мати запаси продуктів харчування (не менш ніж на 4 діб), питної води (з розрахунку 3 л на людину в добу), а також предмети першої необхідності і медикаменти.

Якщо внаслідок ядерного вибуху притулок (укриття) виявиться пошкодженим і подальше перебування в ньому буде зв'язано з небезпекою для тих, що ховаються, вживають заходів до швидкого виходу з нього, не дожидаючись прибуття рятувальних формувань. Заздалегідь потрібно негайно надіти Засоби захисту органів дихання. По вказівці коменданта притулки (старшого по укриттю) що ховаються виходять з притулку (укриття), використовуючи виходи, що виявилися вільними; якщо основний вихід завалений, необхідно скористатися запасним або аварійним виходом. У тому випадку, коли ніяким виходом із захисної споруди скористатися неможливо, ті, що ховаються приступають до розчищання одного із завалених виходів або до проробляючого виходу в тому місці, де укаже комендант притулку (старший по укриттю). З заваленого укриття взагалі вийти неважко, для цього досить розібрати частково перекриття і обрушити земляне обсипання всередину. Знаходячись в завалених захисних спорудах, необхідно робити все для запобігання виникнення паніки; потрібно пам'ятати, що рятувальні формування поспішають на допомогу.

Не виключено, що з притулків, а тим більше з протирадіаційних або найпростіших укриттів, що виявилися в зоні небезпечного (з рівнями радіації більше за 240 Р/г) радіоактивного зараження, буде проводитися евакуація населення в незаражені або слабозаражені райони. Це викликається тим, що тривале (на протязі декількох діб) перебування людей в захисних спорудах зв'язане з серйозними фізичними і психологічними навантаженнями. У цьому випадку необхідно буде швидко і організовано зробити посадку на транспорт, з тим щоб менше зазнавати опромінення.

У всіх випадках перед виходом з притулку (укриття) на заражену територію необхідно надіти Засоби індивідуального захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечного рушення, а також про місцезнаходження медичних формувань і обмивальних пунктів поблизу шляху рушення..

При знаходженні населення під час ядерного вибуху поза притулками (укриттів), наприклад на відкритій місцевості або на вулиці, з метою захисту потрібно використати найближчі природні укриття. Якщо таких укриттів немає, треба повернутися до вибуху спиною, лягти на землю обличчям вниз, руки сховати під себе; через 15-20 сек. після вибуху, коли пройде ударна хвиля, встати і негайно надіти противогаз, респіратор або який-небудь інший засіб захисту органів дихання, аж до того, що закрити рот і ніс хусткою, шарфом або щільним матеріалом з метою виключення попадання всередину організму радіоактивних речовин, вражаюча дія яких момент бути значним і протягом тривалого часу, оскільки виділення їх з організму відбувається повільно; потім струсити осілу на одяг і взуття пил, надіти Засоби захисту шкіри (використати надіті одяг і взуття як кошти захисту), що є і вийти з осередку ураження або ховатися в найближчій захисній споруді.

Знаходження людей на зараженій радіоактивними речовинами місцевості поза притулками (укриттів), незважаючи на використання засобів індивідуального захисту, зв'язане з можливістю небезпечного опромінення і, як наслідок цього, розвитку променевої хвороби. Щоб запобігти важким наслідкам опромінення і ослабити вияв променевої хвороби, у всіх випадках перебування на зараженій місцевості необхідно здійснювати медичну профілактику поразок іонізуючими випромінюваннями.

Більшість протирадіаційних препаратів, що є вводиться в організм з таким розрахунком, щоб вони встигли попасти у всі клітки і тканини до можливого опромінення людини. Час прийому препаратів встановлюється в залежності від способу їх введення в організм; пігулкові препарати, наприклад, приймаються за 30-40хв, препарати, що вводяться шляхом ін'єкцій внутрішньом'язово, за 5 хв до початку можливого опромінення. Застосовувати препарати рекомендується і у випадках, якщо людина опроміненню вже зазнала. Протирадіаційні препарати є в спеціальних наборах, розрахованих на індивідуальне використання.

З метою зменшення можливості ураження радіоактивними речовинами на території осередку ураження (в зонах зараження) забороняється приймати їжу, пити і курити.

Їда поза притулками (укриттів) дозволяється на місцевості з рівнями радіації не більше за 5 Р/г. Якщо місцевість заражена з більш високими рівнями радіації, їда повинна виготовлятися в укриттях або на дезактивованих дільницях місцевості. Приготування їжі повинно вестися на незараженій місцевості або, в крайньому випадку, на місцевості, де рівні радіації не перевищують 1 Р/г.

При виході з осередку ураження необхідно враховувати,. що внаслідок ядерних вибухів виникло руйнування будівель, мереж комунального господарства. При цьому окремі елементи будівель можуть обрушитися через деякий час після вибуху, зокрема від струсів при рушенні важкого транспорту, тому підходити до будівель треба з найменше небезпечної сторони де немає елементів конструкцій, загрозливих падінням. Просуватися уперед треба посередині вулиці з урахуванням можливого швидкого відходу в безпечне місце. З метою виключення нещасних випадків не можна торкати електропровода, оскільки вони можуть виявитися під струмом; треба бути обережним в місцях можливого загазовання.

Напрям руху з вогнища ураження потрібно вибирати з урахуванням знаків обгороджування, розставлених розвідкою цивільної оборони, у бік зниження рівнів радіації. Рухаючись по зараженій території, треба старатися не підіймати пилу, в дощову погоду обійти калюжі.

По шляху виходити з осередку ураження можуть попастися люди, завалені обломками конструкцій. Необхідно надати їм посильну допомогу. Розбираючи уламки, треба звільнити потерпілому передусім голову і груди. Надання допомоги передбачає наявність навичок і знання певних прийомів в зупинці кровотечі, створенні нерухомості при переломах кісток, гасінні одягу, що загорівся на людині, в захисті рани або опікової поверхні від подальшого забруднення.

У населених пунктах велику небезпеку для людей будуть представляти пожежі, викликані світловим випромінюванням ядерного вибуху, повторними чинниками після вибухів, а також внаслідок застосування противником запалювальних речовин. Треба уміти вести боротьбу з пожежами, правильно діяти при гасінні їх, щоб не отримати поразок.

Після виходу з осередку ядерного ураження (зони радіоактивного зараження) необхідно якнайшвидше провести часткову дезактивацію і санітарну обробку, т. е. видалити радіоактивний пил: при дезактивації з одягу, взуття, засобів індивідуального захисти, при санітарній обробці з відкритих дільниць тіла і слизових оболонок очей, носа і рота.

При частковій дезактивації потрібно обережно зняти одяг (засобу захисту органів дихання не знімати!), стати спиною до вітру (щоб уникаючу попадання радіоактивного пилу при подальших діях) і витрусити її; потім розважити одяг на перекладині або вірьовці і, також стоячи спиною до вітру, обмести з неї пил зверху вниз за допомогою щітки або віника. Одяг можна вибивати, наприклад, палицею. Після цього слідує продезактивовати взуття: протерти ганчірками і дрантям, змоченими водою, очистити віником або щіткою; гумове взуття можна мити.

Противогаз дезактивують в такій послідовності. Фільтрующе-поглинаючу коробку виймають з сумки, сумку ретельно витрушують; потім тампоном, змоченим в мильній воді, миючим розчином або рідиною з протихімічного пакету, обробляють фільтро-поглинаючву коробку, з'єднувальну трубку і зовнішню поверхню шолома-маски (маски). Після цього противогаз знімають.

Протипилові тканинні маски при дезактивації ретельно витрушують, чистять щітками, при можливості полощуть або стирають у воді. Заражені ватяно-марлеві пов'язки знищують (спалюють).

При частковій санітарній обробці відкриті дільниці тіла, насамперед руки, особу і шию, а також очі обмивають незараженою водою; ніс, рот і горло полощуть. Важливо, щоб при митті лиця заражена вода не попала в очі, рот і ніс. При нестачі води обробку проводять шляхом багаторазового протирання дільниць тіла тампонами з марлі (вати, паклі), змоченими незараженою водою. Протирання потрібно провести в одному напрямі (звірку вниз), кожний раз перевертаючи тампон чистою стороною.

Оскільки одноразові часткова дезактивація і санітарна обробка не завжди гарантують повного видалення радіоактивного пилу, то після їх проведення обов'язково здійснюється дозиметричний контроль. Якщо при цьому виявиться, що зараження одягу і тіла вище допустимої норми, часткові дезактивацію і санітарну обробку повторюють. У необхідних випадках проводиться повна санітарна обробка.

Взимку для часткової дезактивації одягу, взуття, засобів захисту і навіть для часткової санітарної обробки може використовуватися незаражений сніг. Влітку санітарну обробку можна організувати в ріці або іншому проточному водоймищі.

Своєчасно проведені часткові дезактивація і санітарна обробка можуть повністю запобігти або значно знизити міру ураження людей радіоактивними речовинами.

4. ВОГНИЩА БАКТЕРІАЛЬНОГО УРАЖЕННЯ

Вогнища бактеріологічного ураження - це місто, або інший населений пункт чи обєкт народного господарства, заражені бактеріальними рецептурами, що можуть бути джерелом інфекційних захворювань. Це вогнище характеризується наявністю масових захворювань серед людей, сільськогосподарських тварин, або падінням гризунів чи тварин. Однак часто захворювання  багатьох людей глибоко впливає на здорових і може призвести до паніки, що створює умови і  загрозу розповсюдження захворювання в інших містах та населених пунктах.

Вогнища бактеріального ураження людей можуть виникнути при застосуванні бактеріологічної зброї, а також при виникненні епідемій різноманітних інжекційних захворювань.

Бактеріологічна (чи біологічна) зброя – це боєприпаси і бойові прилади, уражаюча дія яких базується на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів і токсичних продуктів їх життєдіяльності.

Патогенні мікроорганізми - збудники інжекційних захворювань незвичайно малі  за розмірами, не мають кольору, запаху, смаку, і  тому не визначаються органами чуття людини.  В залежності від розмірів, будови та біологічних властивостей вони діляться на класи; бактерії,  віруси, грибки.

Бактерії - це одноклітинні мікроорганізми рослинної природи, різноманітні за формою. Розміри - від  0,5 до  8-10 мкм. Розмножуються простим діленням.  Під дією прямих сонячних променів, дезінфікуючих рідин та високої  температури бактерії швидко гинуть. До низьких температур не чутливі  і  вільно переносять охолодження до мінус 25 градусів Цельсію і більше. Деякі види  бактерій  для того, щоб вижити в несприятливих умовах, здатні  покриватись захисною капсулою чи перетворюватись в спору, яка має  високу стійкість до впливу зовнішнього середовища.  Патогенні бактерії  є  причиною багатьох важких інфекційних  захворювань, таких як чума, холера,  сибірська  виразка, туляремія, сап, бруцельоз та ін. Деякі бактерії, знаходячись в зовнішньому середовищі сприятливому для їхнього розвитку, активно утворюють продукти життєдіяльності, які мають стосовно людини високу отруйність та викликають важкі ураження  і часто смерть.   Ці отруйні   продукти життєдіяльності одержали назву мікробних  токсинів, які викликають таке захворювання, як ботулізм

Віруси це внутрішньоклітинні паразити спроможні жити та розмножуватись тільки в живих клітинах. їх розмір від 0,02 до 0,4 мкм. Більшість з них погано переносять висушування, сонячне світло, особливо ультрафіолетове проміння, а також температуру вище 60º, дію дезинфікуючих рідин (формаліну, хлораміну і ін.). Патогенні віруси - причина багатьох тяжких захворювань таких, як натуральна віспа, різноманітні лихоманки, кліщовий весняно-літній енцефаліт і т.п.

Риккетсії - невеликі (від 0,4 до 1 мкм) клітини-палички. Розмножуються бінарним поперечним діленням тільки всередині клітки живих тканин, вони не утворюють спор, але стійкі до висушування, дій високих (до 56 град.) температур. Риккетсії є причиною таких тяжких захворювань, як сипний тиф, лихоманка, п´ятниста лихоманка.

Грибки - це одно- чи багатоклітинні мікроорганізми рослинного походження, які відрізняються від бактерій більш складною будовою і способом розмноження. Спори грибків витримують висушування, дію сонячних променів і дезінфікуючих рідин. Для захворювань, які викликанні патогенними грибками, характерне ураження внутрішніх органів з важкою і довготривалою протікання. Грибки викликають такі захворювання, як бластомікоз, гістоплазмоз та ін.

Своєчасність і ефективність вживання заходів захисту від бактерійних засобів, будуть багато в чому визначатися тим, наскільки добре вивчені ознаки бактеріологічного противника, що напав. При деякій спостережливості можна помітити: в місцях розривів бактерійних боєприпасів наявність каплі рідини або порошкоподібних речовин на ґрунті, рослинності і різних предметах або при розриві боєприпасу утворення легкої хмари диму (туману); поява за пролітаючим літаком темної смуги, яка поступово осідає і розсіюється; скупчення комах і гризунів, найбільш небезпечних рознощиків бактерійних засобів, незвичайне для даної місцевості і даного часу року; поява масових захворювань серед людей і сільськогосподарських тварин.

Виявивши хоч би одна з ознак застосування противником бактеріологічної зброї, необхідно негайно надіти противогаз (респіратор, ватяно-марлеву пов'язку), по можливості і Засоби захисту шкіри і повідомити про це до найближчого органу управління ГО або медичної установи. Потім в залежності від обстановки можна ховатися в захисній споруді (притулку, протирадіаційному або найпростішому укритті). Своєчасне і правильне використання засобів індивідуального захисту і захисних споруд обереже від попадання бактерійних засобів до органів дихання, на шкіряні покривала і одяг.

Успішний захист від бактеріологічної зброї багато в чому залежить, крім того, від міри несприйнятливості населення до інфекційних захворювань і впливу токсинів. Несприйнятливість може бути досягнута передусім загальним зміцненням організму шляхом систематичного загартування і занять фізкультурою і спортом; ще в мирний час проведення цих заходів повинне бути правилом для всього населення. Несприйнятливість досягається також проведенням специфічної профілактики, яка звичайно здійснюється завчасно шляхом щеплення вакцинації і сироватками

З метою забезпечення ефективного захисту від бактеріологічної зброї велике значення має проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів. Необхідне суворе дотримання правил особистої гігієни і санітарно-гігієнічних вимог при забезпеченні харчування і водопостачання населення. Приготування їжі повинно виключати можливість її зараження бактерійними засобами; різні види посуду, що застосовуються при приготуванні і вживанні їжі, необхідно мити дезінфікуючими розчинами або обробляти кип'яченням.

Одночасна поява у разі застосування противником бактеріологічної зброї значної кількості інфекційних захворювань серед людей може надати сильний психологічний вплив навіть на здорових людей. Дії і поведінка кожної людини в цьому випадку повинні бути спрямовані на запобігання можливій паніці.

Для запобігання поширенню інфекційних хвороб при застосуванні противником бактеріологічної зброї розпорядженням начальників цивільної оборони районів і міст, а тактиці об'єктів народного господарства застосовуються карантин і обсервація.

Карантин вводиться при безперечному встановленні факту застосування противником бактеріологічної зброї, і головними образом в тих випадках, коли застосовані збудники хвороб відносяться до особливо небезпечним (чума, холера і ін.). Карантинний режим передбачає повну ізоляцію осередку ураження від навколишнього населення, він має на меті недопущення поширення інфекційних захворювань.

На зовнішніх кордонах зони карантину встановлюється озброєна охорона, організуються комендантська служба і патрулювання, регулюється рушення. У населених пунктах і на об'єктах, де встановлений карантин, організується місцева (внутрішня) комендантська служба, здійснюється охорона інфекційних ізоляторів і лікарень, контрольно-передавальних пунктів і ін.

З районів, в яких оголошений карантин, вихід людей, виведення і вивіз майна забороняються. В'їзд на заражену територію дозволяється начальниками цивільної оборони лише спеціальним формуванням і видам транспорту. Транзитний проїзд транспорту через осередки ураження забороняється (виключенням може бути тільки залізничний транспорт).

Об'єкти народного господарства, що виявилися в зоні карантину і що продовжують свою виробничу діяльність, переходять на особливий режим роботи зі суворим виконанням протиепідемічних вимог. Робочі зміни розбиваються на окремі групи (можливо менші по складу), контакт між ними скорочується до мінімуму. Харчування і відпочинок робітників і службовців організуються по групах в спеціально відведених для цього приміщеннях. У зоні карантину припиняється робота всіх учбових закладів, установ, ринків і базарів.

Населення в зоні карантину роз'єднується на дрібні групи (так звана дробова карантинізація); йому не дозволяється без крайньої потреби виходити з своїх квартир. Продукти харчування, вода і предмети першої необхідності такому населенню доставляються спеціальними командами. При необхідності виконувати термінові роботи поза будівлями люди повинні бути обов'язково в засобах індивідуального захисту.

Кожний громадянин несе сувору відповідальність за дотримання режимних заходів в зоні карантину; контроль за їх дотриманням здійснюється службою правоохорони.

У тому випадку, коли встановлений вид збудника не відноситься до групи особливо небезпечних, введений карантин замінюється обсервацією, яка передбачає медичне спостереження за осередком ураження і проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів. Ізоляційно-обмежувальні заходи при обсервації менш суворі, ніж при карантині.

У осередку бактеріологічного ураження одним з першочергових заходів є проведення екстреного профілактичного лікування населення. Таке лікування організують медичний персонал, прикріплений до об'єкта, дільничні медичні працівники, а також особистий склад медичних формувань.

Виникнення і поширення епідемій багато в чому залежать від того, наскільки суворо виконується екстрене профілактичне лікування. Ні в якому разі не можна ухилятися від прийняття ліків, що попереджають захворювання. Необхідно пам'ятати, що своєчасне застосування антибіотиків, сироваток і інших препаратів не тільки скоротить кількість жертв, але і допоможе швидше ліквідувати вогнища інфекційних захворювань. У зонах карантину і обсервації з самого початку проведення їх організується дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція має на меті обеззараження об'єктів зовнішньої середи, які необхідні для нормальної діяльності і безпечного знаходження людей. Дезінфекція, наприклад, території, споруд, обладнання, техніки і різних предметів може проводитися з використанням протипожежного, сільськогосподарського, будівельного і іншої техніки; невеликі об'єкти знезаражуються за допомогою ручної апаратури. Для дезінфекції застосовуються розчин хлорного вапна, формалін і ін. При відсутності вказаних речовин для дезінфекції приміщень, обладнання, техніка може використовуватися гаряча вода (з милом або содою) і пара.

Дезінсекція і дератизація це заходи, пов'язані відповідно із знищенням комах і винищуванням гризунів, які, як відомо, є переносниками інфекційних захворювань. Для знищення комах застосовують фізичні (кип'ятіння, проглажування розжареною праскою і ін.), хімічні і комбіновані способи; винищування гризунів в більшості випадків проводять за допомогою механічного пристосування (пасток різних типів) і хімічних препаратів. Після проведення дезінфекції, дезінсекція і дератизації проводиться повна санітарна обробка осіб, що брали участь в здійсненні названих заходів. При необхідності організується санітарна обробка і іншого населення.

Одночасно з розглянутими заходами в зоні карантину (обсервації) проводиться виявлення хворих людей і навіть підозрілих на захворювання. Ознаками захворювання є підвищена температура, погане самопочуття, головні болі, поява висипу і т. п.


Лекція 3. Організація і порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження

Мета.

План

1. Мета та зміст рятувальних та інших невідкладних робіт

2. Послідовність, прийоми та способи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

3. Умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

4. Організація і порядок проведення РіІНР

5. Особливості ведення РіІНР у осередках радіоактивного, хімічного і бактеріального зараження, комбінованої поразки, в зонах стихійного лиху

1. Надзвичайні ситуації техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру приводять до загибелі і ураження людей, руйнування будівель, виробничого обладнання, виникнення пожеж, затоплень, зараження атмосфери і місцевості.

У цих умовах головною задачею ЦО є проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Вони є складовою частиною робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Їх проводять в обмежені терміни. Ці роботи направлені на порятунок людей, які опинилися в зруйнованих будівлях, виробничих цехах, завалених захисних спорудах, в районах пожеж, затоплень, радіоактивного і хімічного зараження і надання їм необхідної допомоги. Важливість рятувальних робіт підкреслюється тим, що відповідальність за їх проведення полягає безпосередньо на начальників цивільної оборони підприємства, району, міста, області.

Враховуючи важливість РІІНР, до їх проведення притягуються навчені і спеціально підготовлені формування, оснащені спеціальною технікою і інструментом. Рятувальні роботи повинні проводитися в любої час доби, в любих погодних умовах. При проведенні рятувальних робіт встановлюються строго окреслені часові нормативі. Так рахується, що рятувальні роботи, їх основні обсяги, повинні бути проведені в першу добу після виникнення надзвичайної ситуації. Треба забезпечити подачу повітря в сховище, де не працює система фільтр – вентиляції, не пізніше 3 – 4годин. Надання допомоги потерпілим не пізніше 10 -12 годин після виникнення НС.

Успішне проведення РІІНР багато в чому залежить від підготовки командирів формувань, які залучені до проведення робіт. Командир формування повинен добре орієнтуватися в обстановці, уміти її оцінювати, оперативно приймати рішення і ставити задачі підлеглим на проведення РіІНР, знати техніку і особистий склад.

Рятувальні і невідкладні роботи (РіІНР) проводяться з метою:

  •  порятунку людей і надання допомоги ураженим;
  •   локалізації і ліквідацій аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах, що перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
  •  створення умов для подальшого відновлення виробничої діяльності об'єкта.

До рятувальних робіт відносяться:

- розвідка маршрутів висування і дільниць робіт, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження хмари зараженого повітря і пожеж;

- локалізація і гасіння пожеж на маршрутах висування сил і ділянках робіт;

- визначення об’єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;

- розшук і порятунок людей з-під завалів, із пошкоджених, зруйнованих і палаючих будинків, загазованих, затоплених та задимлених приміщень;

- подача повітря в завалені захисні споруди з пошкодженими системами фільтр - вентиляції;

- розкриття завалених захисних споруд та рятування з них людей;

- надання першою медичної допомоги ураженим і евакуація їх в лікувальні установи;

- виведення (вивіз) населення з небезпечних місць в безпечні райони;

- санітарна обробка людей і обеззараження одягу, засобів захисту, техніки, будівель, місцевості, продовольства і води:

- відновлення життєздатності населених пунктів і об’єктів;

- соціально – психологічна реабілітація населення.

Невідкладні роботи забезпечують успішне проведення рятувальних робіт. Невідкладні роботи включають наступні види робіт:

  •  прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (проходів) в завалах і зонах зараження;
  •  локалізація і ліквідація аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах;
  •  зміцнення або обрушення конструкцій будівель і споруд, які загрожують обвалом і перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
  •  ремонт і відновлення роботи комунально – енергетичних систем і мереж зв'язку для забезпечення проведення рятувальних робіт;
  •  ремонт і відновлення пошкоджених захисних споруд;
  •  виявлення, знешкодження і знищення вибухонебезпечних предметів.

Рятувальні та інші невідкладні роботи можуть проводитися в три етапи.

На першому етапі вирішуються завдання:

  •  щодо екстреного захисту населення;
  •  з запобігання розвитку чи зменшення впливу наслідків;
  •  з підготовки до виконання РіНР.

До заходів по екстреному захисту населення відносяться:

  •  оповіщення про небезпеку;
  •  використання засобів захисту;
  •  евакуація з небезпечних до благополучних районів;
  •  здійснення санітарно – гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;
  •  локалізація аварій;
  •  зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;
  •  попередження(запобігання) і гасіння пожеж.

На другому етапі проводяться:

  •  пошук потерпілих;
  •  витягання потерпілих з –під завалів, з палаючих, пошкоджених, зруйнованих будинків і транспортних засобів;
  •  евакуація людей з зони лиху, аварій, осередку ураження;
  •  знезараження одягу, майна, техніки, території;
  •  проведення інших невідкладних робіт, що сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.

На третьому етапі вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від наслідків НС:

  •  відновлення чи будівництво житла;
  •  відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв’язку;
  •  організація медичного обслуговування;
  •  забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;
  •  знезараження харчів, води, фуражу, техніки, майна, території;
  •  соціально – психологічна реабілітація;
  •  відшкодування збитків.

2 Послідовність, прийоми та способи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

Види, послідовність і способи ведення РіІНР визначаються в залежності від обстановки, що склалася в осередку ураження (характеру руйнувань будівель і споруд, пожеж, аварій на КЕТМ, радіоактивного і хімічного заражень, умов погоди, часу року і доби), а також наявності сил і засобів для ведення робіт. Начальник Цивільної оборони і командири невоєнізованих формувань перед початком РіНР установлюють найбільш доцільні прийоми і способи виконання робіт, визначають порядок використання машин і механізмів, а також інших засобів механізації і місця їхнього розгортання.

У ході проведення РіНР командири формування ведуть розвідку ділянок (об'єктів) робіт, уточнюють обсяг робіт і послідовність їхнього проведення, прийоми і способи порятунку людей із завалів і палаючих будинків, захисних споруджень, способи локалізації пожеж, порядок використання техніки.

І. Улаштування проїздів і проходів у завалах і гасіння пожеж.

Пристрій проїздів (проходів) здійснюється розчищанням проїжджої частини від уламків будівель, якщо висота завалу не перевищує 1 м. При суцільних завалах більше за 1 м проїзд прокладається по завалу шляхом видалення уламків, які мають великі розміри, засипки грунтом і розрівняння поверхні завалу.

При початку рятувальних робіт у першу чергу проводяться роботи з улаштування проїздів і проходів до захисних споруд, палаючих, ушкоджених і зруйнованих будинків і споруджень, де можуть знаходитися постраждалі, місцям аварій, що перешкоджають або затрудняють ведення РіНР:

а) проїзди і проходи в завалах улаштовуються командами механізації (ланками, групами)при взаємодії з рятувальними формуваннями.

При пристрої проїздів (проходів) формуванню намічається:

  •  напрямок руху;
  •  визначається порядок і послідовність його дій;
  •  терміни виконання робіт.

Якщо завал місцевий (незначний), висота завалу не перевищує 1 м., проїзд (прохід) у ньому здійснюється шляхом розчищення проїзної частини від уламків будівель.

При суцільному завалі висотою більше 1 м , проїзд прокладається по завалі. Крупнодрібні елементи віддаляються (за допомогою кранів, екскаваторів), поверхня завалів розрівнюється й ущільнюється.

Однобічні проїзди улаштовуються з розрахунку: ширина 3-3.5 м , через 150-200 м роблять роз'їзди довжиною 15-20 м.

Двосторонні улаштовуються шириною 6-6.5 м.

б) Протипожежні формування, використовуючи улаштовані проїзди й обходячи перешкоди, виходять до місць пожеж, у першу чергу ведуть боротьбу з пожежами, що перешкоджають просуванню до ділянок (об'єктів) робіт і які затрудняють проведення РіНР. Надалі вони локалізують і гасять пожежі, що загрожують об'єктам, яки не охоплені вогнем, рятують і евакуюють людей з палаючих будинків, споруджень і зони пожеж.

Командир ланки (ком. групи) пожежегасіння, одержавши задачу на проведення робіт:

  •  висилає пожежну розвідку в осередок ураження;
  •  швидко виводить формування на зазначені рубежі;
  •  організує його дії по виконанню задачі.

При цьому він визначає:

  •  маршрут і порядок руху до ділянок робіт;
  •  рубежі локалізації і гасіння пожеж;
  •  об'єкти зосередження основних сил і засобів;
  •  прийоми і способи локалізації і гасіння пожеж.

Боротьбу з пожежами він організує шляхом послідовного введення пожежних машин у зону пожежі. При необхідності частина пожежних машин може використовуватися для перекачування води з природних або штучних джерел водопостачання(водойм). На ділянках робіт протипожежні формування локалізують і гасять пожежі в будинках і спорудженнях з метою захисту людей, що знаходяться в них, а також забезпечують роботу інших формувань поблизу входів і виходів зі захисних споруд і на шляхах евакуації уражених. Вони ведуть боротьбу з вогнем у місцях розташування виробничої апаратури й ємностей, нагрів яких може привести до вибуху або швидкого поширення вогню.

Порятунок людей з палаючих будинків і споруджень протипожежні формування здійснюють у взаємодії з рятувальними й ін. формуваннями.

Протипожежні формування, що завершили роботи, виводяться з осередків поразки, проходять спеціальну обробку, ремонтують пожежну техніку і поповнюють запаси речовин, які гасять вогонь.

Розвідка маршрутів руху й об'єктів робіт

Розвідка є найважливішим видом забезпечення дій сил ЦО.

Основна мета розвідки:

  •  у найкоротший термін одержати достовірні зведення про обстановку, що склалася в результаті стихійних лих, аварій і катастроф.

Основні способи ведення розвідки - безпосередній візуальний огляд місцевості і застосування засобів інструментальної розвідки для виявлення обстановки в районі робіт.

На підставі даних розвідки начальник ЦО приймає рішення на проведення РіНР, їх послідовність, прийоми і способи їх проведення, на застосування ЗІЗ. Розвідка організується штабами всіх ступенів і командирами усіх формувань. Вона може виконати покладені на неї задачі, якщо вона ведеться:

  •  активно, безупинно, вчасно;
  •  зведення, що добуваються нею, будуть достовірними.

Підрозділяється в залежності від способу одержання даних і використовуваних засобів на:

  •  повітряну;
  •  річкову (морську);
  •  наземну.

Наземна розвідка поділяється на загальну (для визначення загального характеру й орієнтованого обсягу руйнувань у вогнищі, виміру рівня радіації, уточнення маршруту руху транспорту й евакуації) і спеціальну (інженерну, радіаційну, хімічну, бактеріологічну). Спеціальна розвідка організується службами ЦО і має за мету:

  •  одержання більш повних і точних зведень про завалені місця і стан людей;
  •  одержання більш повних і точних зведень про характер руйнувань будинків і споруджень, комунально - енергетичних мереж;
  •  одержання більш повних і точних зведень про наявність, ступінь, межі радіоактивного, хімічного та бактеріального зараження і ін. дані.

Порятунок людей зі зруйнованих і завалених будинків.

Пошук і порятунок людей починається відразу після введення формувань на ділянку робіт. Особовий склад формування розшукує і рятує уражених людей, розбирає завали вручну за допомогою засобів малої механізації, а санітарні дружини надають ураженим людям першу медичну допомогу.

Розшук постраждалих ведеться шляхом суцільного обстеження території, будівель і споруд за допомогою службових собак і спеціальних приладів.

При відсутності засобів пошуку він здійснюється шляхом оклику людей, що опинилися під завалами. При цьому всі, що ведуть пошук, розосереджуються по всій території об’єкту, і окликаючи уражених, уважно слухають. Місця, де є прояви наявності людини(прослуховуються стони, шорохі, стуки) обов’язково помічаються(табличками, покажчиками, крейдою і т. ін.)

Рятувальні формування і формування механізації підготовляються місця для установки техніки (кранів, екскаваторів). Командири формувань керують рятувальними роботами, ставлять додаткові задачі підлеглим, інформують начальника ЦО про хід робіт.

Особовий склад НФ розшукує сховища й укриття і встановлює зв'язок із тими що вкриваються. Для встановлення зв'язку з тими, що укриваються в сховищах, використовуються збережені засоби зв'язку, повітрязоборні отвори. Зв’язок можливо встановити шляхом перестукування через стіни, труби водопостачання й опалення.

Повітря в завалені захисні споруди подається при виході з ладу системи повітропостачання шляхом розчищання повітряпостачальних пристроїв і повітрязаборних каналів, при відчинені дверей сховища або пробиттям отвору в перекритті (стіні) сховища і нагнітання повітря компресором або переносним вентилятором.

Для порятунку людей необхідно розкривати захисні спорудження. Способи розкриття визначає командир формування в залежності від типу і конструкції сховища, а також характеру завалу над ним. Способи розкриття сховищ і укриттів:

  •  розбирання завалу над основним входом з наступним відкриванням дверей або вирізкою в них отвору;
  •  відкопування оголовку або люка аварійного виходу;
  •  пристрій прорізів у стінах притулків з підземних галерей;
  •  розбирання завалу у стіни будинку з наступним відкопуванням приямку в ґрунті і пробиванням прорізу в стіні притулку;
  •  пробивання прорізу в стіні із сусіднього приміщення, що примикає до нього;
  •  розбирання завалу над перекриттям сховища і пробиванням у ньому прорізу для виводу людей.
  •  улаштування підземної галереї з подальшим пробиттям отвору в стіні або підлозі сховища.

Розкриття можна робити декількома способами одночасно при достатньої наявності сил та засобів.

Порятунок людей з-під завалів, ушкоджених і палаючих будинків.

а) Для розшуку уражених у завалах і зруйнованих і палаючих будинках о/с зведених загонів, рятувальних загонів і санітарних дружин рівномірно розосередивши, обстежує територію призначеного об'єкта, ретельно оглядають завали, ушкоджені і зруйновані будинки. Починати пошук треба з обстеження не пристосованих для укриття людей підвальних приміщень, різних дорожніх споруджень (труби, кювети) зовнішніх віконних і сходових прорізів, навколостіних і кутових просторів нижніх поверхів зовні й усередині будинку й ін. міст, де можуть укритися люди. Розшукувати людей рекомендується шляхом оклику. При розшуку рекомендується застосовувати:

  •  спеціально навчених собак;
  •  унікальну апаратуру най чутніші інфрачервоні камери, віброфони.

Дуже важливо встановити зв'язок з людьми шляхом переговорів або перестукування і з'ясувати їхню кількість і стан.

В ушкоджених будинках пошук варто починати з огляду будинку, оцінки його стану, звертаючи увагу на зовнішні стіни, балкони, карнизи, сходові клітки і площадки. Багатоповерхові будинки варто оглядати з нижніх поверхів: оглянути внутрішні стіни, стовпи, перегородки, визначити місцезнаходження людей і можливі шляхи їхньої евакуації з будинку. Ужити необхідні заходи для зміцнення ушкоджених конструкцій.

Велику небезпеку для людей представляють палаючі будинки. Їх варто обстежувати швидко з дотриманням мір безпеки. Двері в задимлені приміщення відкривати обережно, через сильно задимлені будинки просуватися поповзом, кращі при цьому використовувати ізолюючи протигази. Місця перебування людей позначати спеціальними знаками.

Проблема, що поки не удалося вирішити в жодній країні, полягає у швидкому і досить обережному розборі руїн будинків для порятунку заживо похованих (під завалом, якщо не поранені, залишаються живими до 2-3 тижнів).

б) Перед початком робіт з витягу уражених з-під завалів необхідно оглянути завал, вибрати до нього підхід, усунути можливі обвалення окремих конструкцій будинків, а також загасити тліючі і палаючі уламки. Варто відключити комунально - енергетичні мережі.

Для витягу людей з-під завалів можуть застосовуватися такі способи:

  •  розбирання завалу зверху;
  •  пристрій проходів (галерей);
  •  устроєм прорізів у стіні.

Людей, що знаходяться у верхніх шарах завалу, рятують розбиранням завалу зверху. Розбирання проводять обережно і так, щоб не був осад і переміщення завалених конструкцій. Витягання постраждалих з-під завалів здійснюється шляхом розбирання завалу зверху або спорудження галереї в завалі.

Якщо люди знаходяться під завалами біля або усередині завалу з зовнішнього боку будинку, то до них проробляють проходи. Проходи влаштовують у першу чергу в однієї зі стін і там, де є порожнечі між елементами будинків, що обрушилися. Спочатку прохід роблять невеликим, а потім розширюють до розмірів, необхідних для звільнення потерпілих (ширина 0.6-0.8 х 0.9-1.1 м – висота). Прохід на всьому шляху зміцнюють стійками і розпірками. Небезпека – великі брили й уламки. Винос уражених здійснюють на руках, на плащах, брезенті, плівках, волоком і ін. способами. Людям надається перша допомога і вони зосереджуються в безпечних місцях.

Для витягу людей, що знаходяться в пристінкових просторах, доцільно робити прорізі у стіні. Спочатку розчищають завал у стіни, а при необхідності викопують і приямок. Після цього пробивають проріз у стіні (0.8 х 0.8 м) і виносять через нього потерпілих.

Порятунок з напівзруйнованих і палаючих будинків.

Порятунок людей із зруйнованих будівель, що горять, проводиться через віконні отвори і балкони за допомогою приставних або висувних сходів, авто вишок, шляхом пристрою трапів і іншими прийомами.

Виробляється різними способами в залежності від характеру руйнувань, положення і стану уражених на поверхах.

Існують наступні способи виконання робіт:

  •  пристрій тимчасових шляхів (спусків, переходів) з використанням найпростіших драбин (трапів);
  •  пристрій прорізів у стінах і перегородках із сусідніх збережених споруджень;
  •  розчищення завалених входів;
  •  використання приставних, штурмових, мотузкових, пожежних і ін. сход і рятувальних мотузок.

Надання першої медичної допомоги є одним з основних видів рятувальних робіт. Від цього залежить життя. Перша медична допомога надається силами медичних формувань безпосередньо на місці виявлення потерпілого. Порядок і способи залежить від стану уражених. Надання першою медичної допомоги ураженим полягає в зупинці кровотечі, введенні знеболюючих засобів, накладенні пов'язок, шин і здійснюється не пізніші перших 12-14 годин.

Виведення населення з небезпечних місць при виникненні радіаційного, хімічного або бактеріального зараження.

З небезпечних територій людей необхідно терміново евакуювати в безпечні райони – пішки, а також з допомогою всього наявного транспорту. Населенню роз'ясняються правила поведінки і міри захисту від радіаційного, хімічного або бактеріального зараження. Забруднених радіоактивними речовинами або заражених хімічними і біологічними засобами необхідно направити на санітарну обробку.

Санітарна обробка людей поділяється на часткову і повну. Часткова обробка проводиться самостійно в осередках ураження або після виходу з них, а при зараженні НХР і ОР - негайно. Вона полягає в обробці відкритих дільниць тіла, одягу, взуття, засобів індивідуального захисту водою при забрудненні радіоактивними речовинами або рідиною з індивідуального протихімічного пакету при зараженні небезпечними хімічними і бактеріальними засобами і направлена на видалення радіоактивних речовин (РР), нейтралізацію або видалення небезпечних хімічних і отруйливих речовин (НХР, ОР) і знищення біологічних засобів (БЗ).

Повна санітарна обробка полягає в обмиванні всього тіла гарячою водою з милом. Вона проводиться в стаціонарних умовах і на спеціально розгорнених пунктах санітарної обробки. Одночасно з повною санітарною обробкою проводиться обеззараження одягу, взуття і засобів індивідуального захисту.

Обеззараження будівель, обладнання, техніки, транспорту полягає в дезактивації, дегазації і дезінфекціях заражених поверхонь відповідними розчинами.

Окремі дільниці місцевості можуть знезаражуватися шляхом зрізання і видалення зараженого шару ґрунту або снігу. Дороги з твердим покриттям знезаражуються водою при радіоактивному зараженні, дегазуючими речовинами і дегазуючими розчинами при хімічному і біологічному зараженні.

Дезактивація води проводиться фільтруванням, перегонкою, іонообмінними смолами і відстоюванням.

Продовольство і харчова сировина дезактивують шляхом обробки або заміни зараженої тари, а при відсутності тари - шляхом зняття зараженого шару. Продукти харчування, заражені НХР і ОР, а також заражена готова їжа знищуються.

Основні види рятувальних робіт повинні бути завершені до закінчення першої доби.

Інші невідкладні роботи.

Ціль – локалізувати й усунути несправності, аварії, що заважають проведенню рятувальних робіт.

Аварії на КЕТМ локалізуються шляхом відключення пошкоджених дільниць, з'єднанням розірваних трубопроводів гнучкими вставками, накладення хомутів на тріщини труб, заміни пошкоджених дільниць трубопроводів і кабельних ліній, пристрою тимчасових ліній електропостачання, зв'язку і обвідних ліній водо- і газопостачання.

Залучаються формування:

  •  водопроводно – каналізаційних систем;
  •  аварийно – газотехнические;
  •  аварийно – технічні по електромережах.

Аварії КЭС. Водопостачання.

Основний спосіб ліквідації аварій – відключення зруйнованих ділянок і стояків у будинках. З цією метою використовуються засувки в оглядових колодязях і запірні вентилі в підвалах. Перекриваються засувки з боку насосних станцій, якщо невідомо напрямок – по обидва боки.

Систему теплопостачання відключають засувками на введеннях у будинок.

На газових мережах відключають окремі ділянки на газорозподільних і газгольдерних станціях. Розриви або зрізи газових труб зашпаровують дерев'яними пробками й обмазують сирою глиною.

На електромережах аварії усувають після відключення.

Аварії на каналізаційних мережах усувають відключенням ушкоджених ділянок і відводом стічних вод.

Зміцнення або обвалення конструкцій будинків. Обрушення конструкцій будівель і споруд, загрозливих обвалом і перешкоджаючих веденню рятувальних робіт, проводиться за допомогою трактора (лебідки) з тросом, руйнуванням спеціальними механізмами або підривом. Довжина троса повинна бути більше у 2 разі висоти конструкції, що обрушається.

У тих випадках, коли обрушення конструкцій може привести до ураження людей, пошкодженню захисних споруд, будівель, обладнання, що знаходяться рядом, проводиться їх зміцнення установкою підпор, розтяжок і підкосів.

Стіни (висотою до 6 м) кріпляться установкою простих дерев'яних або металевих підкосів (кут установки підкосу 45-60 градусів). Стіни висотою від 6 до 9 м зміцнюються подвійними підкосами.

У кожному конкретному випадку повинні вибиратися такі прийоми і способи робіт, які забезпечували б виконання поставленої задачі в найкоротші терміни з мінімальною витратою сил і засобів.

3 Умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

  •  Основними умовами, що визначають успішне проведення РіІНР, є:
  •  забезпеченням і ефективним використанням усілякої техніки, машин та механізмів;
  •  завчасне створення угрупування сил і засобів ЦО;
  •  безперервне ведення розвідки, добування нею свідчень в строк, який встановлений;
  •  своєчасне висунення і введення сил ЦО в осередок ураження;
  •  висока виучка особистого складу формувань, їх висока морально – психологічна готовність до проведення РіНР;
  •  знання та суворе дотримання заходів безпеки при проведенні робіт;
  •  завчасне вивчення командирами формувань об’єкту або місця, де можливе проведення рятувальних робіт
  •  безперервне управління силами ЦО;
  •  всебічне забезпечення дій формувань.

Угрупування сил ЦО планується завчасно (в мирний час) і створюється в заміській зоні при загрозі виникнення надзвичайної ситуації. Угрупування сил ЦО на воєнний час може включати один-два ешелони і резерв. Сили першого ешелону першими вводяться в осередок ураження. Другий ешелон притягується для розширення фронту робіт і заміни формувань першого ешелоні. Резерв призначений для рішення раптово виникаючих задач.

Для проведення РіІНР в мирний час (у разі аварій, катастроф, стихійного лиха) угрупування сил ЦО створюється при необхідності в районі проведення робіт.

Розвідка на об'єктах господарювання ведеться спостерігачами, спостережливими постами, постами радіаційного і хімічного спостереження, розвідувальними ланками і групами.

Пости радіаційного і хімічного спостереження виставляються на території об'єкта, а також в районах РіІНР і розташування формувань (склад поста: начальник, хімік-розвідник і розвідник - дозиметрист). Вони визначають рівні радіації, тип і концентрацію НХР або ОР, подають сигнали сповіщення про радіоактивне або хімічне зараження, стежать за змінами обстановки в районі їх розташування.

Висунення і введення сил ЦО в осередок ураження здійснюється з таким розрахунком, щоб забезпечити подачу повітря в завалені захисні споруди в перші 3-4 години, надання першою медичної допомоги ураженим в перші 12-14 годин, завершення основних рятувальних робіт до закінчення першої доби.

Безперервність ведення РіІНР досягається організацією позмінної роботи. У залежності від умов роботи мінімальна тривалість роботи зміни повинна бути 2-4 години, максимальна - 12 годин.

Висока виучка особистого складу формувань повинна забезпечувати організоване проведення робіт в стислі терміни з мінімальною витратою сил і засобів. Ці якості особистого складу досягаються при проведенні теоретичних і практичних занять, а також шляхом тренування і навчань.

Суворе дотримання заходів безпеки при проведенні РіІНР дозволяє запобігти нещасним випадкам і втратам особистого складу формувань.

Такими заходами є:

  •  пересування людей і машин тільки по розвіданих і позначених маршрутах;
  •  заборона ведення робіт поблизу конструкцій, загрозливих обвалом;
  •  суворе дотримання режимів радіаційного і хімічного захисту;
  •  ведення робіт в задимлених і загазованих приміщеннях, в колодязях і колекторах підземних магістралей, під водою групами в дві-три людини, оснащених рятувальними поясами зі страхуючої вірьовкою і відповідними вигляду робіт засобами захисту органів дихання;
  •  виконання ремонтних робіт на газових мережах інструментом з кольорового металу або з поверхнею покритою міддю;
  •  ведення ремонтних робіт на електроустановках і електромережах тільки після їх знеструмлення і заземлення з використанням захисних засобів.

Безперервність управління силами ЦО досягається постійним знанням обстановки, швидким реагуванням на її зміни і своєчасним доведенням нових задач до підлеглих.

Всебічно забезпечення дій формувань включає: розвідку, радіаційний і хімічний захист, матеріальне, технічне і медичне забезпечення.

Розвідка ведеться безперервно всіма розвідувальними формуваннями з метою своєчасного отримання даних, необхідних для успішного проведення робіт.

Радіаційний і хімічний захист проводяться для того, щоб не допустити ураження особистого складу РР, ОР, НХР і БЗ. Він включає: забезпечення засобами індивідуального захисту, дозиметричний і хімічний контроль, сповіщенні про РХБ-зараження, санітарну обробку людей і обеззараження одягу, техніки, будівель, місцевості, продовольства і вод.

Матеріальне забезпечення полягає в постачанні формувань технікою, приладами, інструментами, розчинами, спецодягом, продовольством і іншими засобами.

Технічне забезпечення полягає в підтримці в справному стані всіх видів автомобільної, інженерної і іншої техніки.

Медичне забезпечення направлене на збереження працездатності особистого складу формувань, надання першої медичної допомоги ураженим і хворим, попередження виникнення інфекційних захворювань.

4. Організація і порядок проведення РіНР

Організація рятувальних робіт починається задовго до початку надзвичайної ситуації і здійснюється і удосконалюється постійно при повсякденної діяльності підприємства.

По перше, на об’єкті створюється система цивільної оборони, тобто видається наказ про створення ЦО, де визначається структура ЦО – визначаються які створюються структури і призначаються конкретні люди на посади начальників ЦО структурних підрозділів, заступників начальника ЦО, начальників служб і командирів невоєнізованих формувань. Створюються два документи – штат невоєнізованих формувань і табель до штату. Вони узгоджуються з відділом по надзвичайним ситуаціям району і затверджуються начальником ЦО об’єкта.

Далі на підприємствах укомплектовуються невоєнізовані формування згідно зі штатом особовим складом і, згідно табелю, технікою і майном. Особовий склад формувань навчається порядку і правилам виконання рятувальних робіт за призначенням. На штатні посади робітників призначають, як правило, за спеціальністю. При відсутності необхідних спеціалістів на підприємстві їх готують за спеціальністю в спеціальних учбових закладах – на курсах ЦО, у професійно – технічних закладах і т. ін. Технікою та майном формування комплектуються за рахунок підприємства. В окремих випадках, техніка для комплектування може бути приписаною з іншого підприємства.

При виникненні надзвичайної ситуації формування приводяться у готовність згідно плану приведення. При цьому особовий склад оповіщається, збирається в установленому місті, комплектується спеціальним одягом, засобами захисту, іншим майном і технікою. Після перевірки наявності і забезпеченості майном, командир формування докладає начальнику цивільної оборони об’єкта про готовність формування до дій.

Внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф в населених пунктах і на промислових підприємствах можуть виникнути значні пошкодження та руйнування будинків та споруд, зараження місцевості і об’єктів радіоактивними, небезпечними хімічними речовинами та біологічними засобами. Багато людей опиниться в завалах, пошкоджених та палаючих будинках, завалених захисних спорудах, в затоплених районах і в інших непередбачених ситуаціях. В зв’язку з цим буде потрібно проведення робіт по рятуванню людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення пошкоджень.

За організацію і своєчасне проведення рятівних та інших невідкладних робіт несуть відповідальність начальники Цивільної оборони області, міста, району і промислового підприємства (об’єкту). Для досягнення найбільшого успіху в рятуванні людей РіІНР повинні організовуватись і проводитись в стислий строк. Це вимагає від особового складу формувань доброго вишколу, високої морально – психологічної стійкості, великої волі, мужності, витримки, самовладання та організованості, а від командирів усіх ступенів – вмілого керування підлеглими.

Командир формування ЦО несе відповідальність за підготовку і дисципліну підлеглого особового складу, підтримання повсякденної готовності формування до негайного виконання завдань, а також збереження техніки, транспорту і майна. Він є безпосереднім начальником всього особового складу формування, повинен знати склад формування, його завдання і можливості, рівень підготовки, постійно підтримувати його в готовності і налагодженості, вміло керувати діями формування, добиватись успішного виконання завдань по проведенню РіІНР.

На промислових підприємствах основними формуваннями є зведені рятувальні загони(команди), в подальшому - ЗРК.

Основою для роботи командира ЗРК по організації РіІНР є наказ начальника ЦО об'єкта.

Свою роботу по організації РІІНР командир ЗРК проводить в такій послідовності: уточнює отриману задачу, оцінює обстановку, ухвалює рішення, ставить задачу підлеглим.

З’ясувавши отриману в наказі задачу, командир ЗРК повинен зрозуміти:

задачу ЗРК і задум начальника ЦО об'єкта (сили і засоби, послідовність виконання робіт, місце зосередження основних зусиль);

задачі сусідів і порядок взаємодії з ними (які формування будуть вести роботи на його і сусідніх дільницях, їх задачі та як вплинуть дії сусідів на виконання поставленої задачі, як підтримувати взаємодію з ними);

місце і роль ЗРК в задачі, що виконується силами ЦО об'єкта;

терміни виконання задачі.

З’ясувавши задачу, командир ЗРК проводить розрахунок часу і, якщо необхідно, віддає попередні розпорядження.

Розрахунок часу полягає у визначенні загального часу, який має в своєму розпорядженні командир ЗРК на підготовку до майбутніх дій, і в розподілі цього часу по видах робіт.

У попередніх розпорядженнях вказується, які роботи необхідно виконати для підготовки до майбутніх дій.

При оцінці обстановки командир ЗРК повинен вивчити і оцінити дільницю робіт; маршрут висунення і місцевість, радіаційну, хімічну і біологічну обстановку; склад, стан і можливості ЗРК і доданих формувань; погоду, час року і доби.

Оцінюючи дільницю робіт, він визначає: міру руйнувань будівель, технологічного обладнання і місця утворення завалів; місця і характер пожеж; місця і характер аварій на КЕТМ; стан захисних споруд і людей, що знаходяться в них.

Оцінюючи маршрут висунення і місцевість, вивчає: стан доріг на маршруті висунення; наявність об’їзних шляхів і прохідність місцевості поза дорогами; характер місцевості на дільниці робіт (рельєф, рослинність, можливі місця затоплення).

При оцінці радіаційної, хімічної і біологічної обстановки командир ЗРК вивчає і визначає: наявність РХБ-зараження на маршруті висунення і території об'єкта; можливі дози випромінювання, які отримують при висуненні і веденні РіІНР; допустимий час початку і тривалість ведення РіІНР; межі зон зараження; можливі шляхи обходу заражених дільниць; час вражаючої дії НХР (ОР); вплив РХБ-зараження на виконання задачі.

При оцінці стану і можливостей свого і доданих формувань командир ЗРК вивчає і оцінює: укомплектованість особистим складом і технікою; підготовку особистого складу; стан техніки і транспортних засобів; забезпеченість матеріально-технічними засобами і засобами індивідуального захисту; можливості формувань по веденню РіІНР.

У висновках з оцінки обстановки командир визначає:

  •  види і об'єм майбутніх робіт;
  •  допустиму швидкість руху і вплив місцевості в районі робіт на проведення РіІНР;
  •  задачі розвідки і заходи щодо захисту особистого складу при проведенні РіІНР в умовах РХБ-зараження;
  •  порядок побудови похідної колони, розподіл сил і засобів по дільницям робіт, основні заходи щодо матеріально-технічного забезпечення;
  •  заходи безпеки при проведенні РіІНР.

Рішення на ведення РіІНР командир ЗРК приймає на основі висновків із з'ясування задачі та оцінки обстановки, в якому визначає:

  •  задум дій (послідовність виконання робіт, місце зосередження основних зусиль, розподіл сил і засобів);
  •  задачі підлеглим (де і які роботи виконувати, способи і терміни виконання робіт, засоби посилення);
  •  порядок висунення у осередок ураження (побудова похідної колони, час проходження початкового пункту, швидкість руху, дистанція між машинами, час прибуття);
  •  порядок взаємодії (з ким і коли погоджувати дії підрозділів при веденні робіт);
  •  організацію управління (місце пункту управління, організація зв'язку, сигнали сповіщення і управління).

Задачі до підлеглих командир ЗРК доводить шляхом віддачі усного наказу. Наказ складається з інформаційної та наказової частин, він віддається за встановленою формою, стисло, ясно і зрозуміло. У інформаційній частині наказу вказується:

час і місце аварії, характер руйнування, пожеж, РХБ-зараження на об'єкті та маршруті висунення;

задача, яка поставлена зведеній рятувальній команді;

сусіди та їх задачі;

задум дій згідно з рішенням.

У наказовій частині після слова “наказую" вказується задача кожному підрозділу ЗРК (ланці зв'язку і розвідки, рятувальним групам, групі механізації та сандружині).

Визначається місце завантаження уражених на транспорт і порядок їх евакуації в лікувальні установи.

Вказується: час початку і закінчення робіт, допустима доза випромінювання, місце пункту управління і заступник.

Постановкою задач закінчується етап організації РІІНР і починається етап висунення ЗРК в осередок ураження.

Проведення РіНР

Першочерговими роботами при проведенні РіІНР є:

створення проїздів і проходів до захисних споруд, зруйнованим і палаючим будівлям,

гасіння пожеж в будівлях поблизу входів і виходів із захисних споруд з метою захисту людей, що знаходяться в них;

локалізація і ліквідація аварій на КЕТМ.

Гасіння пожеж здійснюється звичайно командами пожежегасіння, які можуть діяти самостійно або додаватися на час проведення РіІНР формуванням загального призначення (ЗРК).

У осередку ураження командир ЗРК організує розвідку дільниць робіт: спільно з командирами підрозділів визначає характер руйнувань і аварій на КЕТМ, об'єм робіт по створенню проїздів до зруйнованих будівель і розкриття завалених захисних споруд; вказує місця розгортання техніки; уточнює задачі підрозділам, організує взаємодію з підлеглими формуваннями.

Ланка зв'язку і розвідки вимірює рівні радіації на дільницях робіт, здійснює дозиметричний контроль і контроль хімічного зараження, встановлює і підтримує зв'язок з начальником ЦО об'єкта.

Рятувальні групи з ланками сандружини і ланкою механізації здійснюють розшук і порятунок людей в районі робіт; відшукують завалені входи в сховища, встановлюють стан людей, які в них укриваються; приступають до розкриття завалених захисних споруд і порятунку людей, що знаходяться в них. При необхідності перед розкриттям захисних споруд в них подається повітря.

Група механізації створює проїзди до зруйнованих будівель і завалених захисних споруд, локалізує і ліквідує аварії на КЕТМ, надає допомогу рятувальним групам при подачі повітря і розкритті завалених захисних споруд.

Санітарна дружина організує пункт збору уражених, здійснює евакуацію уражених в медичні установи, надає першу медичну допомогу потерпілим на місцях їх виявлення рятувальними групами.

У ході проведення РіІНР командир ЗРК керує діями підлеглих підрозділів, здійснює контроль за виконанням поставлених задач, докладає начальнику ЦО об'єкта про хід виконання робіт. По мірі виконання окремих видів робіт він здійснює маневр силами і засобами, направляючи їх зусилля для своєчасного порятунку потерпілих людей.

Після завершення РіІНР командир встановлює місце збору ЗРК, перевіряє наявність особистого складу, техніки, майна та інструментів, докладає начальнику ЦО об'єкта про виконання робіт, виводить особистий склад і техніку з осередку ураження.

При проведенні РіІНР в умовах РХБ-зараження, командир ЗРК організує дозиметричний і хімічний контроль, санітарну обробку особистого складу та обеззараження техніки.

Заходи безпеки при проведенні РіІНР

Важною умовою успішності проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при надзвичайних ситуаціях є дотримання особовим складом формувань правил і мір безпеки. Руйнування і пожежі на об’єктах, пошкодження мереж комунально – енергетичного господарства, можливі зараження місцевості радіоактивними, небезпечними хімічними речовинами і бактеріальними засобами викличуть необхідність суворо дотримуватися заходів безпеки та правил поведінки особового складу невоєнізованих формувань в районах лиху.

Перед початком робіт в осередках ураження та зонах руйнувань необхідно уважно оглянути зруйновані(пошкоджені) будинки і споруди, встановити небезпечні і пошкоджені місця. Заборонено без необхідності заходити в зруйновані(пошкоджені) будинки і споруди, які загрожують обвалом. Заходити в такі будинки необхідно тільки з найменш небезпечного боку, при цьому уважно прислуховуючись до характерних потріскувань та шурхоту, які вказують на можливість обвалу, обрушення пошкоджених конструкцій. Конструкції таких будинків необхідно повалити або зміцнити.

При виконанні робіт на висоті необхідно користуватися страхуючими засобами, місця(ділянки) огороджуються і позначаються спеціальними знаками. Організується надійна страховка рятувальників, які рятують людей в зруйнованих чи пошкоджених будинках(спорудах) і в завалах. Не дозволяється проведення робіт у завалах одиночним рятувальникам.

Для робіт на електромережах призначають підготовлених для цього людей. Всі роботи здійснюються після вимкнення електроенергії. Забороняється торкатися електричних дротів та з’єднаних з ними металічних конструкцій.

При роботі на водопровідних, каналізаційних та газових мережах особовий склад повинен бути забезпечений ізолюючими протигазами. Наявність газу визначається газоаналізаторами або іншими спеціальними приладами. Дозволяється працювати в фільтруючих протигазах з додатковими патронами і користуватися інструментом з кольорового металу або обмідненому. Забороняється курити, користуватися сірниками та інструментом, якій при роботі з ним іскрить, поблизу загазованих ділянок.

Слід суворо дотримуватись заходів пожежної безпеки. Не можна гасити водою палаючи метали(натрій, калій) чи електропристрої, що знаходяться під напругою, резервуари з бензином, гасом, матеріали, які зберігаються разом з негашеним вапном та карбідом кальцію. Тут потрібно використовувати тільки вогнегасники – вуглекислотні, порошкові.

При проведенні РіІНР вночі організують освітлення ділянки робіт та під’їзних шляхів. Позначаються умовними освітлювальними знаками небезпечні місця для руху транспорту, переходи, котловани та ін.

Встановлюються відповідні режими радіоактивного захисту, які передбачають максимальну допустиму тривалість перебування в зоні зараження, тривалість перебування в захисних спорудах, а також тривалість проїзду формувань в осередок ураження і назад.

Суворе дотримування всього комплексу заходів з забезпечення безпеки особового складу формувань при проведенні рятувальних робіт дозволить зберегти їх працездатність, обмежити втрати людей та своєчасно виконати поставлені їм завдання.

4. Особливості ведення РіІНР у осередках радіаційного, хімічного і бактеріального зараження, комбінованого ураження, в зонах стихійного лиху

Особливості РіІНР при аваріях на радіаційно – небезпечних об’єктах

При радіаційних аваріях утворюються зони радіоактивного зараження, які є небезпечними для людей і навколишнього середовища. Ступінь радіаційної небезпеки для населення визначається кількістю і складом радіонуклідів, викинутих у зовнішнє середовище, відстані від місця аварії до населеного пункту, метеоумов і пори року під час аварії. Організація і проведення РіІНР полягає в виконанні заходів, до яких відносяться:

  •  оповіщення населення про аварію і постійне його інформування про наявну обстановку і порядок дій в даних умовах;
  •  використання засобів індивідуального і колективного захисту;
  •  організація дозиметричного контролю;
  •  проведення йодної профілактики населення, що опинилося в зоні радіоактивного зараження;
  •  введення обмеженого перебування населення на відкритої місцевості (введення в дію режимів радіаційного захисту);
  •  здійснення евакуації населення та інші заходи.

Особливості РіІНР у осередку хімічного ураження

У осередку хімічної поразки, що може виникнути на хімічно небезпечному підприємстві або на залізничному транспорті з виливанням НХР і в інших випадках, при проведенні рятувальних робіт виникають особливості, які впливають на порядок проведення робіт. Для проведення РіІНР залучаються:

  1.  формування радіаційного і хімічного захисту
  2.  команди знезаражування
  3.  формування механізації робіт
  4.  формування загального призначення
  5.  медичні формування
  6.  формування охорони суспільного порядку

Особовий склад формувань, приваблюваний для РіІНР у осередку хімічного ураження повинний бути забезпечений засобами індивідуального та хімічного захисту, тобто засобами захисту органів дихання, шкіри, аптечками індивідуальними, протихімічними і дегазаційними пакетами.

Для виявлення типу небезпечної хімічної або отруйної речовини використовуються прилади хімічної розвідки – універсальний газосигналізатор УГ – 1 або УГ – 2, ВПХР, інші прилади і сигналізатори. На маршрутах руху через кожні 350-400 м визначається зараженість повітря, по перш всього, візуальним спостереженням – за зовнішніми ознаками наявності цих речовин.

При виявленні зараженості повітря командир групи (ланки) розвідки:

  •  наказує хіміку – розвіднику визначити тип НХР(ОВ);
  •  вказує установити знаки огородження на відстані 30 - 40 м. від межі зараженій ділянці з правої сторони дороги;
  •  доповідає командирові формування, що направив розвідувальний дозор, або начальнику штабу цивільної оборони об’єкта про наявність хімічного зараження, концентрацію, тип НХР або ОР, напрямок поширення хмари зараженого повітря.

Командир формування загального призначення, яке буде вести рятувальні роботи, на основі інформації старшого начальника, даних розвідки приймає рішення на проведення РіІНР, у якому визначає ділянки (об'єкти), на яких необхідно зосередити основні зусилля формувань, ставить задачі підлеглим і доданим формуванням.

Рятувальні команди (групи) і ланки санітарної дружини на зазначеній їм території:

  •  оглядають житлові і виробничі приміщення, захисні спорудження з метою виявлення там людей;
  •  визначають чисельність уражених;
  •  місця їхнього перебування;
  •  можливість підходу до них.

Допомогу ураженим роблять на місці, при цьому:

а) надягають протигаз;

б) вводять антидоти;

в) дегазують (знезаражують) краплі НХР(ОР) на шкірі й одязі за допомогою ІПП.

Уражені евакуюються в найближчі медичні загони. Після евакуації уражених командир формування організовує виведення населення з зараженої зони в безпечні районі по найменш коротким і найменш забрудненим маршрутам з урахуванням напрямку вітру (перпендикулярно напрямку). Люди, що знаходяться в укриттях, евакуюються в останню чергу.

Формування радіаційного та хімічного захисту:

  •  ліквідують аварії на комунікаціях, ємностях з НХР;
  •  проводять дегазацію місцевості і споруджень.

Команди знезаражування проводять дегазацію на ділянках, зазначених командиром формування. Командир указує:

  •  порядок і заходи щодо проведення дегазації;
  •  місце пункту готування дегазаційних розчинів і зарядження машин дегазуючими розчинами;
  •  час початку і закінчення робіт

Формуванням механізації ставиться задача:

  •  по устаткуванню загороджувальних валів і канав, що обмежують розтікання НХР;
  •  указують час початку і закінчення робіт.

Крім цього, усім формуванням указуються:

  •  місця забору води для санітарно-технічних нестатків;
  •  місця розташування пунктів спец. обробки;
  •  пункт збору і порядок дій після виконання задачі.

Ліквідація осередку бактеріального зараження проводиться за рішенням старшого начальника ЦО, як правило, їм може бути начальник цивільної оборони міста, області. Роботами по ліквідації керує начальник ЦО об'єкта, а організацією і проведенням медичних заходів – начальник медичної служби.

У осередках бактеріального ураження організується і проводиться:

  •  бактеріальна розвідка й індикація бактеріальних засобів;
  •  впроваджуються режими обсервації або карантину за рішенням ст. начальника;
  •  санітарна експертиза, контроль зараженості продуктів, продуктової сировини, води і фуражу;
  •  знезаражування їх;
  •  протиепідемічні, санітарно-гігієнічні заходи;
  •  лікувально-евакуаційні заходи, протиепізоотичні і ветеринарно-санітарні заходи, а також санітарно-роз'яснювальна робота.

При організації робіт з ліквідації осередку бактеріального зараження враховуються:

  •  можливість (здатність) бактеріальних засобів викликати масові інфекційні захворювання серед людей і тварин;
  •  здатність мікробів і токсинів зберігатися в навколишнім середовищі тривалий час;
  •  наявність і тривалість інкубаційного періоду захворювання;
  •  складність лабораторного визначення відповідного збудника і тривалість визначення його виду;
  •  небезпека зараження особового складу і необхідність застосування ІЗЗ.

У випадку виявлення або встановлення ознак наявності бактеріальних засобів у районі або на території, туди терміново висилається бактеріальна розвідка. На основі отриманих даних установлюється зона карантину або обсервації, намічається обсяг і послідовність проведення заходів, а також порядок використання сил і засобів.

В усіх випадках у осередку бактеріального зараження одним з першочергових заходів є проведення профілактичного лікування населення (щеплень) від особливо небезпечних інфекційних захворювань. Для цього застосовуються:

  •  антибіотики широкого спектра дій;
  •  препарати з аптечки АИ-2, АІМЗ

Після того, як буде визначений вид збудника, проводиться негайно екстрена профілактика з використанням специфічних для цього захворювання препаратів - антибіотиків, сироваток і т.ін. Для проведення заходів щодо ліквідації осередку бактеріального ураження використовуються в першу чергу сили і засобу, що знаходяться в осередку поразки, у т.ч.:

  •  санітарно-епідеміологічні станції;
  •  ветеринарні станції;
  •  пересувні протиепідемічні загони;
  •  спеціалізовані протиепідемічні бригади, лікарні, поліклініки.

Якщо сил і засобів буде недостатньо, то використовуються медичні і ін. служби і сили ЦО, що перебувають за межами осередку бактеріального зараження. Перед введенням сил ЦО в осередок проводяться заходи щодо забезпечення о/с формувань засобами захисту від інфекційних захворювань.

Формування загального призначення залучаються:

  •  для виявлення хворіх і підозрілих на захворювання і їх ізоляції;
  •  проведення знезаражування території, будинків і споруджень;
  •  проведення санітарної обробки людей;
  •  проведення дезінфекції одягу.

У зоні карантину проводиться твердий контроль по виконанню встановленого режиму, виконанню інших обмежувальних заходів захисту. Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в інфекційних лікарнях в осередку зараження або розвертають тимчасові інфекційні стаціонари. При необхідності хворих з особливо небезпечними захворюваннями евакуюють спеціальними групами за межі осередку бактеріального ураження. Осередок вважається ліквідованим після того, як з моменту виявлення останнього хворого пройде час, рівний максимальному терміну інкубаційного періоду даного захворювання.

Осередок комбінованого ураження

Проведення РіІНР найбільше складно. З метою досягнення максимальних результатів РіІНР ведуться усі види розвідки (без перерви). До виявлення виду збуднику інфекційного захворювання усі заходи організуються в режимі захисту від особливо небезпечних інфекційних захворювань. Дані, що надходять від розвідки, негайно використовуються для найбільш ефективного використання наявних сил і засобів і проведення режимних заходів щодо ізоляції осередку комбінованої поразки від навколишніх районів.

В осередку проводять:

  •  екстрену профілактику особового складу формувань і уражених;
  •  евакуацію всього населення з зон хімічного зараження на незаражену територію, що знаходиться в межах карантину;
  •  дегазацію, дезінфекцію, а при необхідності і дезактивацію шляхів евакуації, важливих ділянок території, споруджень, транспорту;
  •  організують і проводять санітарну обробку від усіх видів зараження.

Головні зусилля розвідки направляють на виявлення:

  •  типу, концентрації і напрямку поширення хмари НХР або ОР і радіоактивної хмари;
  •  способів застосування і установлення виду збудника інфекційних хвороб;
  •  меж зон радіоактивного, хімічного та бактеріального зараження.

На підставі аналізу даних розвідки начальник ЦО уточнює своє рішення і ставить задачі на проведення рятувальних робіт. В осередку комбінованої поразки в першу чергу визначають найбільш небезпечний вражаючий фактор, що несе найбільшу погрозу і вживають термінові заходи по запобіганню або зниженню до мінімуму його впливу, а потім приступають до ліквідації наслідків впливу всіх інших вражаючих факторів. При організації РіІНР і визначенні обсягу кожному формуванню, враховуються особливості, які властиві тільки осередку комбінованої поразки:

  •  використання індивідуальних засобів захисту, а також необхідність мати при собі кілька запасних протигазів знизить темпи РіІНР;
  •  припустиме перебування в ІЗЗ – невелике;
  •  виділення великої частини сил для проведення дезінфекції і дегазації, а при необхідності і дезактивації і санітарної обробки зажадає збільшення чисельності формування;
  •  наявність уражених одночасно декількома вражаючими факторами дуже утруднить надання їм першої медичної допомоги і транспортування в лікувальні установи.

Населення в залежності від виду і важкості поразок – радіаційні, хімічні, бактеріологічні - підлягає медичному сортуванню, що виключає поширення інфекційних захворювань при наданні медичної допомозі й евакуації.

Евакуація населення з осередку комбінованого ураження повинна проводитися тільки в виняткових випадках і тільки по ізольованих і охоронюваних маршрутах.

Установлюється строгий контроль:

  •  по виконанню формуваннями робіт зі знезаражування заражених ділянок на шляхах евакуації і виведення населення на незаражену територію;
  •  проведенням сан. обробки уражених і населення;
  •  проведенням санітарно – гігієнічних, протиепідемічних. і спеціальних профілактичних заходів;
  •  дотриманням мір безпеки;
  •  своєчасною зміною формувань.

Формування, що змінилися, виводяться в райони в межах зони карантину, де проводиться спеціальна обробка озброєння і техніки, санітарна обробка особового складу.

Особливості РіІНР при стихійних лихах

Основна задача проведення рятувальних робіт - порятунок людей і матеріальних цінностей.

Характер і порядок дій залежать від виду стихійного лиха, обстановки, що склалася, кількості і підготовленості формувань ЦО, часу року і доби, погодних умов і ін. факторів. Так як і в випадку рятувальних робіт в осередках ураження, проведення робіт починається з розвідки.

Розвідка визначає:

  •  межі району лиха;
  •  напрямок поширення основних вражаючих факторів;
  •  об'єкти і населені пункти, яким загрожує небезпека;
  •  місця скупчення людей;
  •  шляхи підходу техніки до місць робіт;
  •  стан ушкоджених будинків і споруджень, а також наявність у них уражених;
  •  місця аварій на комунально – енергетичних і технологічних мережах;
  •  обсяг рятувальних та інших невідкладних робіт.

До складу розвідувальних формувань бажано залучати людей, які знають дану місцевість, розташування об’єкту, комунальних мереж і специфіку виробництва.

Якщо виробництво потенційно небезпечно то у склад розвідки залучають спеціалістів – хіміків, дозиметристів та медичних працівників.

У зв’язку з раптовим виникненням стихійних лих та аварій оповіщення особового складу формувань ЦО, їх збір, укомплектування, оснащення, створення угруповання сил проводяться в найкоротші терміни.

В першу зміну залучають, як правило, формування того об’єкту, де сталося лихо(аварія) з метою попередити(запобігти) виникнення катастрофічних наслідків, відвернути або значно зменшити людські і матеріальні втрати(збитки).

Командири формувань постійно інформують про зміну обстановки в районі робіт щоби вчасно вносити уточнення або ставити нові завдання підлеглим.

При землетрусах залучають для ведення РіІНР практично всі наявні сили і засоби, у тому числі, рятувальні, зведені, зведені механізації робіт, аварійно-технічні формування. Формування повинні бути оснащені всілякою технікою(бульдозерами, екскаваторами, кранами, домкратами, різальною апаратурою). Виконується в повному обсязі весь комплекс рятувальних робіт.

В першу чергу в районі землетрусу:

  •  витягують людей із – під завалів, із зруйнованих та палаючих будинків, надають їм першу медичну допомогу;
  •  влаштовують проїзди(переходи) у завалах;
  •  локалізують та усувають аварії на інженерних мережах, які загрожують життю людей або перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
  •  валять або зміцнюють конструкції будинків і споруд, які загрожують обвалом;
  •  обладнують пункти збору потерпілих та медичні пункти;
  •  організовують водопостачання.

Послідовність та терміни виконання робіт встановлює начальник ЦО об’єкту, який опинився в районі землетрусу.

При повенях залучаються для проведення рятувальних робіт рятувальні формування, а також територіальні і відомчі спеціалізовані команди і групи, оснащені плавзасобами. Також залучаються підрозділи:

  •  санітарні;
  •  розвідувальні;
  •  гідрометеорологічні;
  •  зведені механізації робіт;
  •  охорони громадського порядку;
  •  будівельні;
  •  ремонтно-будівельні.

Рятувальні роботи спрямовані на пошук людей (посадка їх на плав. засоби – човна, плоти і т.д.) і евакуацію в безпечні місця. Невеликим групам людей, що знаходяться у воді, скидають рятувальні круги, дошки, жердини і інші плаваючи предмети. Враховуючи течею води, напрямок вітру, витягують їх на плавзасоби і евакуюють у безпечні районі. Для вивезення великих груп людей використовують баржі, теплоходи, катери, вибирають та позначають місця посадки або обладнують причали.

Людям, які знаходяться на крижані, подають мотузку, дошки, драбини, жердини і витягують на небезпечні місця. Наближатися до людини, що знаходиться в ополонці, необхідно поповзом, з розкинутими ногами і руками, опираючись на дошки або драбину. Із напівзатоплених будинків, дерев чи інших місцевих предметів людей рятують на плавзасобах, що використовують для рятувальних робіт, але оснащених необхідним устаткуванням та пристроями.

Перша медична допомога надається безпосередньо в зоні затоплення, а перша лікарська допомога після доставки на причал.

Особовий склад формувань, якій залучається для проведення рятувальних робіт на воді повинен знати і дотримуватися правил поведінки на воді, знати прийоми рятування людей і уміти користуватися рятувальним інвентарем. Забороняється користуватися несправним інвентарем, перевантажувати плавзасоби, проводити підривні роботи поблизу підводних комунікацій, промислових та інших об’єктів без попереднього узгодження з відповідними організаціями.

Для врятування населення при селях необхідно терміново залишити зону можливого порушення зсуву чи селевого потоку. Якщо у селевий потік потрапили люди, їм надають допомогу із застосуванням засобів, які є поблизу: канатів, дощок, мотузок, жердин. Виводити потерпілих із селевого потоку треба за напрямком руху з поступовим наближенням до його краю.

При селях проводяться також інші рятувальні й аварійно-технічні роботи:

  •  пошук людей, їх рятування і евакуація;
  •  улаштовуються проїзди, очищають оглядові колодязі;
  •  відновлюють дороги і дорожні спорудження;

При зсувах виконується насамперед:

  •  термінове оповіщення населення і об’єктів про загрозу зсуву;
  •  евакуація населення і матеріальних цінностей зі загрозливих районів;
  •  приведення формувань у готовність.

В район зсуву висилається розвідка та оперативна група на чолі з ведучим спеціалістом по зсувах.

На підставі даних розвідки і особистого спостереження начальник оперативної групи уточняє завдання формуванням. В першу чергу проводять:

  •  розшук і витяг уражених із - під завалів і зруйнованих будинків;
  •  надають першу медичну допомогу ураженим.
  •  локалізують пожежі;
  •  роблять проїзди для пропуску техніки до міст ведення рятувальних робіт.

Після чого відновлюють дороги, дорожні споруди, комунально – енергетичні мережі. При ліквідуванні зсувів особовий склад формувань та населення повинні суворо дотримуватись мір перестороги. Небезпечні ділянки огороджують спеціальними знаками, а в нічний час – знаками, що світяться.

При ураганах, смерчах, торнадо проводяться попереджувальні (запобіжні) рятувальні та інші невідкладні роботи. В районах, де часто виникають урагани, будинки і споруди будують із найбільш стійких матеріалів, ставлять міцні опори ліній електрозв’язку, а для укриття людей – заглиблені захисні споруди. Про загрозу виникнення урагану оповіщається населення, адміністрація об’єктів і формування.

До появи урагану здійснюються різноманітні інженерно – технічні заходи стосовно посилення конструкцій будівель та споруд, зміцнення та закріплення техніки, дахів будинків, зачиняються вікна та двері, перекриваються комунально – енергетичні мережі, забезпечується укриття людей в захисних спорудах.

Після урагану особовий склад формувань і працездатне населення проводять рятувальні та інші невідкладні роботи щодо надання допомоги потерпілим і відновлення життєдіяльності в районах лиху.

При пожежах

Успіх боротьби з пожежами багато в чому залежить від їхнього швидкого виявлення і вживання заходів по їх обмеженню і ліквідації.

Ліквідація наслідків пожеж досягається виконанням таких заходів:

  •  розвідкою районів пожеж;
  •  виводом і вивозом населення, наданням людям медичної допомоги;
  •  порятунком від вогню матеріальних цінностей;
  •  гасінням (локалізація, ліквідація) пожеж;
  •  спостереженням за районами пожеж для попередження повторних пожеж.

Пожежна розвідка в осередку виникнення пожежі:

  •  виявляє характер пожежі і її границі;
  •  напрямок поширення вогню і можливі місця устрою загороджувальних смуг;
  •  наявність і стан джерел водопостачання, стан під'їзних колій до них;
  •  шляхи вивозу і способи порятунку людей, що знаходяться на ділянці пожежі.

Командир при підході до ділянки пожежі визначає:

  •  прийоми, способи і порядок дії при гасінні пожежі;
  •  ставить задачу кожному підрозділові.

Порятунок людей – головна задача рятувальних робіт при пожежі.

З зон можливого поширення пожежі евакуюються люди і матеріальні цінності.

У першу чергу розшукують людей, які знаходяться в палаючих будинках і спорудженнях, у районах розповсюдження пожежі.

Розшук людей здійснюється парами: один веде пошук, другій, за допомогою мотузки – страхує, знаходячись у менш небезпечному місці. В зонах задимлення, загазованості роботи ведуться з використанням належних засобів захисту.

Заходи безпеки при боротьбі з пожежами:

  •  знання заходів безпеки, дотримання їх та правил поведінки;
  •  робота в відповідних засобах захисту, уміння користуватися ними;
  •  взаємно страхування, знання і чіткі дії за встановленими сигналами;
  •  використовування справної техніки та проведення робіт групами;
  •  особлива пересторога при гасінні підземних пожеж, щоб не впасти в яму;
  •   забороняється без дозволу командира покидати робоче місце, улаштовувати відпочинок в зоні пожежі;
  •  переходити лінію вогню слід проти вітру, рухатись краще по річці, дорогах;
  •  в приміщенні необхідно пересуватися накрившись з головою мокрим рядном або верхнім одягом;
  •  не торкатися обірваних дротів, не вияснивши чи вони під напругою.


Лекція 4. Стійкість роботи промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях

Мета.

План.

Питання:

1 Поняття про стійкість роботи підприємств у надзвичайних ситуаціях

2. Вимоги до планування і забудови міст та розміщенню об’єктів на їх території.

3. Вимоги до будівництва об’єктів і спорудження комунально – енергетичних мереж

4. Підвищення стійкості роботи підприємств

5. Оцінка стійкості роботи підприємства в надзвичайних ситуаціях

1. Поняття про стійкість роботи промислових підприємств

Стійкість роботи об'єктів промисловості є одним з важливих чинників оцінки ефективності економіки. Особливо гостро стоїть це питання при виникненні надзвичайних ситуацій різноманітного походження. При виникненні надзвичайних ситуацій вплив різних вражаючих чинників на об'єкти промисловості може привести до їх значного руйнування, ураження і втрат робітників і службовців, населення. Це, в свою чергу, може стати причиною скорочення обсягів або припинення випуску промислової та сільськогосподарської продукції, зниження життєвого рівня населення.

При надзвичайних ситуаціях мирного часу /аваріях, катастрофах, стихійному лиху/ масштаби руйнування, загибелі і ураження людей носять, як правило, локальний характер. Наслідками аварій, катастроф, стихійного лиха є порушення роботи окремих підприємств і викликані цим перебої в постачанні електроенергії, газу, води, палива, сировини, комплектуючих виробів, погіршення екологічної обстановки.

У воєнний час, особливо при застосуванні засобів масового ураження, масштаби руйнування промислових об'єктів, загибелі і ураження людей можуть бути значними. Тому і вимоги до стійкості роботи об'єктів промисловості у воєнний час повинні бути також значно вище, так як економіка грає вирішальну роль в озброєній боротьбі держав.

Під стійкістю роботи промислового об'єкта розуміють його здатність в умовах надзвичайних ситуацій випускати продукцію в запланованому об'ємі і номенклатурі, а при отриманні слабких і середніх руйнувань, при пожежах, повенях, зараженні місцевості, а також, при порушенні зв'язків по кооперації і постачанню відновлювати виробництво в мінімально короткі терміни.

Стійкість роботи об'єктів, що не виробляють матеріальні цінності, визначається їх здатністю виконувати свої функції в умовах надзвичайних ситуацій.

На стійкість роботи об'єктів промисловості в умовах надзвичайних ситуацій впливають наступні чинники:

  •  надійність захисту робітників і службовців від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій - аварій, катастроф, стихійного лиха і різних засобів ураження;
  •  здатність інженерно – технічного комплексу (будівель, споруд, технологічного обладнання, комунально-енергетичних і технологічних систем і мереж) протистояти руйнуючому впливу аварій, катастроф, стихійного лиха і сучасної зброї;
  •  надійність забезпечення об'єкта усім необхідним для випуску продукції - сировиною і паливом, електроенергією, водою, комплектуючими матеріалами і інструментом;
  •  стійкість, надійність, гнучкість і оперативність управління виробництвом і цивільною обороною;
  •  готовність об'єкта до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт і робіт по відновленню порушеного виробництва.

Дані чинники визначають і основні шляхи підвищення стійкості роботи промислових об'єктів в умовах надзвичайних ситуацій, це:

- забезпечення надійного захисту робітників і службовців від вражаючих чинників в надзвичайних ситуаціях;

- захист основних виробничих фондів від руйнуючого впливу аварій, катастроф, стихійного лиха і засобів ураження;

- забезпечення стійкого постачання всього необхідного для випуску запланованої продукції;

- підготовка до відновлення порушеного виробництва;

- підвищення надійності і оперативності управління виробництвом і цивільною обороною;

Захист робітників і службовців /населення/ досягається проведенням цілого комплексу захисних заходів, застосуванням різних способів захисту з урахуванням конкретної обстановки.

Захист засобів виробництва полягає в підвищенні опірності /міцності/ будівель, споруд і конструкцій об'єкта до впливу можливих вражаючих чинників і захисту виробничого обладнання, засобів зв'язку та інших засобів, які складають матеріальну основу виробничого процесу.

Забезпечення стійкого постачання досягається проведенням заходів щодо захисту комунально-енергетичних мереж, транспортних комунікацій і джерел постачання, а також створенням необхідних запасів палива, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.

Підготовка до відновлення порушеного виробництва здійснюється завчасно. Вона передбачає планування відновних робіт по різних варіантах, підготовку ремонтних бригад, створення необхідного запасу матеріалів, обладнання і направлена на поновлення випуску необхідної продукції в мінімальні терміни.

Підвищення надійності і оперативності управління виробництвом досягається створенням на об'єкті стійкої системи зв'язку, високою професійною підготовкою керівного складу до виконання функціональних обов'язків по керівництву виробництвом і заходами ЦО в повсякденній діяльності і в умовах надзвичайних ситуацій, а також своєчасним прийняттям правильних рішень і постановкою задач підлеглим відповідно до обстановки.

Таким чином, підвищення стійкості роботи об'єктів промисловості в умовах надзвичайних ситуацій досягається завчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних і організаційних заходів, направлених на максимальне зниження впливу вражаючих чинників і створення умов для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Інженерно-технічні заходи включають комплекс робіт, направлених на підвищення стійкості виробничих будівель, споруд, технологічного обладнання, комунально-енергетичних систем.

Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкта шляхом зміни технологічних процесів, сприяють спрощенню виробництва продукції і виключають можливість виникнення аварій і катастроф.

Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, штабу, служб і формувань ЦО по захисту робітників і службовців, проведенню рятувальних і невідкладних робіт, відновленню виробництва, а також випуску продукції на обладнанні, що збереглося.

2. Основні вимоги до планування і забудови міст та розміщенню об’єктів на їх території

Обсяг і характер заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єктів в умовах НС багато в чому залежить від того, у якому ступені виконані вимоги ЦО до планування міст і розміщення об'єктів, до будівництва виробничих будинків і споруджень, систем забезпечення водою, газом і електроенергією.

Вимоги ЦО спрямовані на зниження можливого збитку і втрат серед населення і створення кращих умов для проведення РіІНР у можливих вогнищах поразки, а отже, сприяють підвищенню стійкості об'єктів.

Основні вимоги до забудови міст:

1.Забудова міст окремими житловими масивами, мікрорайонами.

Це - зменшує можливість поширення пожеж, сприяє більш ефективному проведенню рятувальних робіт. Границі мікрорайонів - це парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водойми.

2.Створення ділянок і смуг зелених насаджень, який сприяє забезпеченню необхідних санітарно - гігієнічних умов у місті, служити гарним захистом від вогню. Потому, при плануванні міст зелені насадження повинні з’єднуватися в смуги і розташовуватися так, щоб територія міста поділялися на окремі ділянки, між ними утворювалися протипожежні розриви.

3.Створення штучних водойм дає можливість створити достатньої запас води у кожному мікрорайоні для гасіння можливих пожеж, для дезактивації території і санобробки людей. Не можливо надіятися на те, що при надзвичайної ситуації водопровідна система не буде ушкоджена і її можна бути використовувати для потреб міста. Потому, в містах і населених пунктах, де відсутні природні водойми, треба створювати штучні. При наявності природних, їх треба обладнувати – створювати на берегах пірси, площадки для установки мотопомп, насосів, обладнати під’їзні шляхи.

4.Створення широких магістралей і необхідній транспортній мережі:

  •  це дозволяє уникнути суцільних завалів;
  •  поліпшує можливість евакуації і поліпшити діяльність ЦО. Ширина магістралі, що не завалюється обчислюється як:

L = Hmax + 15м, де Hmax – висота найбільш високого будинку на магістралі.

- магістральні вулиці повинні перетинатися в різних рівнях;

- транспортна мережа повинна забезпечувати надійне сполучення між житловими і промисловими районами, забезпечувати вільний вихід до магістралей, а також короткий і зручний зв'язок центра міста, міських промислових і житлових районів із залізничними і автовокзалами, вантажними станціями, річковими, морськими портами й аеропортами.

5.Міжміські автодороги повинні прокладатися в обхід міст.

Навколо крупних міст доцільно будувати кільцеві дороги і з’єднуючи обхідні шляхи. Це зменшити забруднення повітряного басейну в межах міста від автомобільного транспорту і не порушити зв’язок у випадку руйнування міста при надзвичайної ситуації.

6.Створення лісопаркового поясу навколо міста має важливе значення для організації масового відпочинку населення і для розміщення евакуйованого населення за межами зон можливого ураження.

З цією метою необхідно облаштовувати заміську зону - будувати туристичні і спортивні бази, будинки відпочинку, пансіонати, піонерські таборі. Це розширює житловий фонд, збільшує місткість заміській зони. Також слід розвивати дорожню мережу з твердим покриттям, електро – і водопостачання, зв’язок.

  1.  Вимоги до будівництва об’єктів і спорудження комунально – енергетичних мереж

Нові об’єкті промисловості повинні будуватися з урахуванням вимог, виконання яких сприяє підвищенню стійкості об’єкту.

Зміст основних вимог:

1. Будівлі і споруди на об'єкті необхідно розміщувати розосереджено. Відстані між будівлями повинні забезпечувати протипожежні розриви з метою виключення можливості перенесення вогню з однієї будівлі на іншу.

Ширина протипожежного розриву , м, визначається по формулі:

,

де  і  - висоти сусідніх будівель, м.

2. Найбільш важливі виробничі споруди потрібно будувати заглибленими або зниженої етажності, прямокутної форми в плані. Це збільшить їх опірність до впливу надмірного тиску(додаткового навантаження). Надійною стійкістю до впливу додаткового навантаження володіють малоповерхові залізобетонні будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.

Для підвищення стійкості до світлового випромінювання в будівлях, що будуються і спорудах повинні застосовуватися вогнестійкі конструкції, а також вогнезахисна обробка елементів будівель які горять.

При будівництві підприємств харчової промисловості і продовольчих складів повинна бути передбачена можливість герметизації приміщень від проникнення радіоактивного пилу.

3. У складських приміщеннях повинна бути мінімальна кількість вікон і дверей. Складські приміщення для зберігання речовин, які легко запалюються /бензин, газ, нафта, мазут/ повинні розміщуватися в окремих блоках заглибленого або напівзаглибленого типу у кордонів території об'єкта або за її межами.

4. Деякі види унікального технологічного обладнання доцільно розміщувати в найміцніших спорудах /підвальних і підземних цехах/ або застосовувати для їх захисту спеціальні захисні ковпаки.

5. При будівництві і реконструкції підприємств, що має вибухонебезпечні і сильнодіючі отруйні речовини, необхідно передбачати захист ємностей і комунікацій від руйнування надлишковим тиском і конструкціями, що обрушуються, а також заходи, що виключають розлив вибухонебезпечних рідин і НХР.

6. Душеві приміщення і місця для миття машин необхідно проектувати з урахуванням їх застосування для санітарної обробки людей і обеззаражування техніки і автотранспорту.

7. Всі дороги на території об'єкта повинні бути з твердим покриттям і забезпечувати зручне і найкоротше сполучення між виробничими будівлями, спорудами і складами. На територію об'єкта повинне бути не менш двох в'їздів з різних напрямків.

Внутрішньозаводські залізничні шляхи повинні забезпечувати найбільш просту схему руху, займати мінімальну площу і мати випереджувальні дільниці.

8. Системи побутової і виробничої каналізації повинні мати не менш двох випусків в міські каналізаційні мережі і пристрої для аварійних скидів в спеціально обладнані котловани.

Вимоги до системи електропостачання. Електропостачання є основою будь-якого виробництва. Порушення нормальної подачі електроенергії на об'єкт може привести до повного припинення роботи.

Для забезпечення надійного електропостачання в умовах надзвичайних ситуацій при його проектуванні і будівництві також повинні враховуватися вимоги ЦО:

  1.  Електропостачання повинно здійснюватися від енергосистем, до складу яких входять електростанції, працюючі на різних видах палива.
  2.  Потрібно передбачати енергопостачання об'єктів промисловості від двох незалежних джерел. При електропостачанні від одного джерела повинне бути не менш двох введень з різних напрямів.
  3.  Трансформаторні підстанції повинні бути надійно захищені і їх стійкість повинна бути не нижчим за стійкість самого об'єкта.
  4.  Електроенергію до дільниць виробництва потрібно подавати по незалежних електрокабелях, прокладених в землі.
  5.  Для стійкого постачання об'єктів енергією необхідно створювати автономні резервні джерела електропостачання /пересувні ДЕС на залізничних або автомобільних платформах /.
  6.  Система електропостачання повинна бути надійно захищена від електромагнітного імпульсу ядерного вибуху.

Вимоги до систем водопостачання. Нормальна робота більшості підприємств залежить від безперебійного постачання технічною і питною водою. Потреба промислових підприємств у воді досить висока. Так, для отримання 1 т хімічних волокон потрібно біля 2000  води.

Порушення постачання промислових об'єктів водою може привести їх до зупинки і викликати ускладнення в проведенні робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Для підвищення стійкості постачання об'єктів водою необхідно:

  1.  Система водопостачання базувалася не менш ніж на двох незалежних джерелах, один з яких повинен бути підземним;
  2.  Мережі водопостачання повинні бути закільцьовані. Водопровідне кільце об'єкта треба підключати до двох різних міських магістралей, а також до підземних і відкритих джерел.
  3.  Артезіанські свердловини, резервуари чистої води і шахтні колодязі повинні бути пристосовані для роздачі води в пересувну тару. Резервуари для зберігання і роздачі питної води повинні бути обладнані герметичними люками і системою вентиляції для очищення повітря від пилу.
  4.  Стійкість мереж водопостачання підвищується при заглиблені в ґрунт всіх ліній водопроводу і розміщенні пожежних гідрантів і вимикаючих пристроїв на території, яка не може бути завалена при руйнуванні будівель, а також устрій перемичок, що дозволяють відключати пошкоджені лінії і споруди.
  5.  На підприємствах також потрібно передбачати очищення і оборотне використання води для технічних цілей, це зменшить потребу в воді і підвищить стійкість водопостачання.

Вимоги до систем газопостачання.

На багатьох промислових об'єктах газ використовується як паливо, а на хімічних підприємствах - і як сировину. При руйнуванні газових мереж, газ може бути причиною вибуху і пожежі.

  1.  Для надійного постачання газ повинен подаватися на промислові об'єкти по двох незалежних газопроводах.
  2.  Газорозподільні станції необхідно розташовувати за межами території об'єкта.
  3.  На газовій мережі повинні встановлюватися автоматичні вимикаючи пристрої, що спрацьовують від дії надлишкового тиску.
  4.  На газопроводах також потрібно встановлювати запірну арматуру і крани, що автоматично перекривають подачу газу при розриві труб, що дозволяє відключати аварійні дільниці /об'єкти/ від загальної мережі газопостачання.

4. Підвищення надійності і стійкості функціонування промислових підприємств у надзвичайних ситуаціях

Для підвищення стійкості роботи підприємств у надзвичайних ситуаціях по перше на підприємстві необхідно виконати комплекс заходів та вимог, які визначають його стійкість. Крім того, підвищують стійкість роботи наступні заходи:

а) Підвищення надійності захисту виробничого персоналу:

  •  створюють надійну систему оповіщення і підтримують її в постійної готовності;
  •  будують і обладнують належний фонд захисних споруд, організують його обслуговування і підтримку в готовності, при загрозі виникнення НС приводять в готовність к прийому укриваємих;
  •  пристосовують під укриття підвалі, шахти, інші заглиблені споруди;
  •  ведуть підготовку до будівництва захисних споруд, що швидко будуються, а також простіших;
  •  планування і підготовку до проведення евакуаційних заходів виробничого персоналу;
  •  накопичення, підтримку в готовності до використання засобів індивідуального захисту; видачу їх працівникам при загрозі виникнення НС;
  •  навчання виробничого персоналу порядку дій і правил поведінки, використання засобів індивідуального та колективного захисту при виникненні НС.

б) підвищення стійкості інженерно – технічного комплексу

  1.  підвищення стійкості будівель і споруд від надлишкового тиску:

- стійкість будівель і споруд від надлишкового тиску збільшується при обвалуванні їх ззовні ґрунтом – це має відношення для полупідвальних і малоповерхових будинків.

- високі споруди укріплюють за допомогою розтяжок.

- всередині будинки укріплюють устроєм і установкою при необхідності каркасів, підкосів, рам, опор, контрфорсів для зменшення пролетів несучих конструкцій, а також використанням більш міцних матеріалів.

- захист ємностей для ГЗМ і ЛЗР здійснюється устроєм підземних сховищ, заглибленням ємностей в ґрунт або обвалуванням, розташуванням сховищ біля меж підприємства у низинних місцях.

  1.  підвищення стійкості технологічного обладнання.

- слід раціонально компонувати обладнання;

- розміщувати важке обладнання на перших поверхах будівель або в підвалах;

- міцно закріплювати обладнання на фундаменті;

- виготовляти і при необхідності встановлювати захисні каркаси, кожухи, чохли, навіси, козирки і ін. споруди спеціального призначення.

  1.  підвищення стійкості комунально – енергетичних мереж.

Основні способи захисту, які мають відношення до усіх мереж:

- заглиблення комунікацій або розміщення їх і лотках на не високих естакадах з наступним обвалуванням ґрунтом;

- закільцювання трубопроводів у межах об’єкту;

- установка запірно – регулюючої апаратури в оглядових колодязях на території, яка не завалюється.

- установка ребер жорсткості на вигинах трубопроводів.

Надійність енергопостачання підвищують використанням автономного джерела, устроєм автоматичного відключення при виникнення перенапруги, постачанням електроенергії на об’єкт і до дільниць по підземним кабельним лініям. Дублюються найбільш уразливі елементі(трансформаторні підстанції, розподільчі і диспетчерські пункти) енергопостачання.

Система газопостачання буде працювати надійніші коли об’єкт має запаси газу, які зберігають у газгольдерах. Газ до об’єкту підводять з двох напрямків. На випадок руйнування газових мереж необхідно їх обладнувати устроєм для автоматичного відключення і запірну арматуру зі дистанційним управлінням.

Забезпечення парою і теплом більш стійке при використанні двох джерел постачання, один з яких автономна котельня. Її треба розміщувати в підвальних приміщеннях або в спеціальних окремо розміщених спорудах. Теплові мережі закільцюються, паралельні дільниці з’єднуються перемичками.

в) підвищення протипожежної стійкості

Територія підприємства повинна постійно очищатися від горючих відходів, тимчасових побудов.

Підвищується вогнестійкість дерев’яних конструкцій шляхом покриття вогнезахисним фарбуванням і обмазками.

Для гасіння можливих пожеж на території споруджують водойми, обладнують під’їзди до них, створюють на берегах рік, озер, ставків площадки і пірси для установки насосів.

Протипожежна стійкість обладнання підвищується зменшенням в цехах технологічного мінімуму змащувальних матеріалів, горючих і легко займистих речовин. Змінюється технологічний процес з заміною горючих матеріалів на не горючі. Використовуються автоматичні лінії і засоби пожежегасіння.

5. Оцінка стійкості роботи підприємства в надзвичайних ситуаціях

Для оцінки стану стійкості роботи об'єкта промисловості проводиться спеціальне дослідження. Воно зводиться до всебічного вивчення умов, які можуть виникнути в різних надзвичайних ситуаціях, і у визначенні їх впливу на виробничу діяльність.

Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити вразливі місця в роботі об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій і виробити найбільш ефективні рекомендації, направлені на підвищення його стійкості.

Дослідження проводиться силами інженерно-технічного складу підприємства із залученням фахівців науково дослідницьких і проектних організацій. Організатором і керівником дослідження є керівник підприємства - начальник ЦО об'єкта.

Весь процес планування і проведення дослідження ділиться на три етапи: перший етап - підготовчий, другий - оцінка стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій, третій - розробка заходів, що підвищують стійкість роботи об'єкта.

На першому етапі розробляються керівні документи, визначається склад учасників дослідження і організується їх підготовка. Основними документами для організації дослідження є: наказ керівника підприємства, календарний план основних заходів щодо підготовки до проведення дослідження, план проведення дослідження.

Тривалість дослідження залежить від об'єму робіт, підготовки учасників, що залучається для роботи, і може становити 2 - 3 місяці.

Для проведення дослідження створюються дослідницькі групи з основних напрямах дослідження в кількості 5 - 10 чоловік і група керівника дослідження на чолі з головним інженером для узагальнення отриманих результатів і вироблення загальних пропозицій по підвищенню стійкості роботи підприємства. У підготовчий період з керівниками дослідницьких груп проводиться спеціальне заняття, на якому керівник підприємства доводить до виконавців план роботи, ставить задачу кожній групі і визначає терміни проведення дослідження.

На другому етапі проводиться оцінка стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій.

У ході дослідження оцінюються умови захисту робітників і службовців, стійкість інженерно-технічного комплексу до впливу різних вражаючих чинників, визначається характер можливих поразок, вивчається стійкість системи постачання і кооперативних зв'язків об'єкта з підприємствами - постачальниками і споживачами, виявляються вразливі місця в системі управління виробництвом і ЦО.

Кожна група фахівців оцінює стійкість певних елементів виробничого комплексу, проводить необхідні розрахунки, робить висновки і готує пропозиції по підвищенню стійкості.

На третьому етапі підводяться підсумки проведених досліджень. Група керівника дослідження на основі доповідей груп фахівців узагальнює отримані результати, формулює загальні пропозиції і розробляє план заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій.

Методика оцінки стійкості роботи об'єкта засновується на наступних основних положеннях:

оцінка стійкості здійснюється за допомогою моделювання уразливості об'єкта /характеру руйнувань, пожеж, уражень робочих і службовців/ розрахунковим шляхом;

стійкість об'єкта оцінюється до впливу чинників найбільш вірогідних надзвичайних ситуацій, які спостерігаються в даному регіоні /землетруси, повені, пожежі, аварії радіаційно та хімічно небезпечних підприємств і ін./;

для розрахунку стійкості застосовуються максимальні значення вражаючих чинників для всієї території об'єкта;

при оцінці стійкості виділяються основні елементи від яких залежить функціонування об'єкта і визначається міра їх руйнування, по мірі руйнування і межі стійкості встановлюється стійкість кожного з цих елементів і об'єкта загалом.

5.1. Оцінка стійкості роботи об’єкту в надзвичайних ситуаціях від надлишкового навантаження

При більшості надзвичайних ситуаціях, наприклад, при вибухах нафтопродуктів, дії напору сильного вітру основним вражаючим чинником, що діє на виробничі будівлі, споруди, обладнання, є повітряна хвиля, основним параметром якої є надмірний тиск  або тиск швидкісного напору. В інших випадках дію вражаючих факторів можна порівняти з дією надлишкового тиску ударної хвилі – це відноситься, наприклад до дії землетрусу, хвилі прориву при катастрофічному затопленні і в інших випадках.

Як кількісний показник стійкості об'єкта до впливу надлишкового навантаження приймається значення надмірного тиску, при якому будівлі, споруди і обладнання об'єкта зберігаються або отримують слабке і середнє руйнування. Це значення надмірного тиску прийнято вважати межею стійкості об'єкта до надлишкового навантаження,

За межу стійкості будь-якого елемента об'єкта /будівля, споруда, обладнання/ приймається мінімальне значення надмірного тиску , при якому елемент отримає середнє руйнування.

Послідовність оцінки:

  1.  При здійсненні оцінки стійкості виробничого підприємства спочатку визначають максимальні параметри тих вражаючих факторів, яки можуть спостерігатися при дії надзвичайної ситуації на основні елементи об’єкту і суттєво впливати на стійкість:

- для вибуху вибухо - небезпечної речовини в відкритому або закритому просторі - максимальне значення тиску повітряної хвилі;

- для землетрусу – визначають інтенсивність землетрусу і відповідну йому величину надмірного тиску;

- для катастрофічного затоплення - визначають час підходу хвилі прориву до об’єкту, можливу висоту хвилі прориву на об’єкті, тиск динамічного навантаження водних мас, час спорожнення водосховища;

- для сильного штормового або ураганного вітру визначають тиск швидкісного напору.

Наприклад, при вибуху звичайної вибухової речовини (тротилу) надмірний тиск повітряної хвилі на відстані r (м) від центру вибуху в залежності від маси речовини Q (кг) визначається за формулою:

, кПа

Для інших випадків розрахунок параметрів вражаючих факторів можна взяти з розділу 3 – “Оцінка інженерної обстановки” методичних вказівок

2. Виділити основні елементи об'єкта і визначити їх ступені руйнування в залежності від величини надмірного тиску  повітряної хвилі, тиску швидкісного напору або інших параметрів надзвичайних ситуацій.

Визначити можливий збиток /процент виходу з ладу/ окремих елементів об'єкта при очікуваному  за таб. 5.2

Таблиця 5.2 - Очікуваний збиток в залежності від міри руйнування

Міри руйнування

Слабі

Середні

Сильні

Повні

Очікуваний збиток, %

10-30

30-50

50-90

90-100

3. Визначити межу стійкості основних елементів та об'єкта в цілому по найменш стійкому елементу.

4. Порівняти  з  і визначити стан стійкості окремих елементів та об'єкта в цілому.

При  об'єкт стійкий, а при  об'єкт нестійкий до впливу максимальних параметрів вражаючих факторів.

Результати оцінки відобразити в таблиці, вигляд якої наведено нижчі.

5. Зробити висновки за результатами оцінки, в яких указати:

  •  межу стійкості об'єкту;
  •  найуразливіші елементи об'єкту;
  •  характер та ступень руйнувань, що очікуються на об'єкті від надлишкового тиску(швидкісного напору)  та можливий збиток;
  •  межу підвищення стійкості найбільш вразливих елементів об'єкта.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16607. ИССЛЕДОВАНИЕ КОМПЕНСАЦИОННОГО СТАБИЛИЗАТОРА НАПРЯЖЕНИЯ 112.73 KB
  ОТЧЕТ о лабораторной работе №6 по курсу Электроника ИССЛЕДОВАНИЕ КОМПЕНСАЦИОННОГО СТАБИЛИЗАТОРА НАПРЯЖЕНИЯ Цель работы Исследование принципа построения и основных характеристик компенсационного стабилизатора напряжения Схемы Принципи...
16608. Изучение Программы Libedit пакета Orcad 11.99 KB
  Лабораторная работа 1. Изучение Программы Libedit пакета Orcad. Цель работы: изучить назначение возможности и основные команды программы Libedit. Порядок выполнения работы: 1. Открыть подкаталог exe каталога Orcad и запустить на выполнение программу libedit.exe. 2. Внимател
16609. Создание библиотеки элементов пакета Orcad 13.93 KB
  Лабораторная работа 2. Создание библиотеки элементов. Цель работы: научиться создавать библиотеку собственных схемных элементов с помощью программы LIBEDIT на примере создания резистора конденсатора диода транзистора. Порядок выполнения работы: 1. Запустить на
16610. Редактирование стандартных библиотечных элементов пакета Orcad 12.39 KB
  Лабораторная работа 3. Редактирование стандартных библиотечных элементов. Цель работы: получение навыков редактирования готовых элементов библиотек импортирование элемента из библиотеки изменение элементов библиотеки экспортирование элементов в собственн
16611. Работа с макрокомандами пакета Orcad 12.96 KB
  Лабораторная работа 4. Работа с макрокомандами. Цель работы: получение навыков работы с макросами макрокомандами. Использование встроенных макросов создание вызов сохранение собственных макрокоманд. Порядок выполнения работы: 1. Запустить на выполнение прогр
16612. Изучение команды LIBRARY программы PCB пакета Orcad 14.36 KB
  Лабораторная работа 5. Изучение команды LIBRARY программы PCB. Цель работы: изучить назначение возможности и основные команды пункта меню Library программы PCB пакета ORCAD. Порядок выполнения работы: 1. Запустить на выполнение программу pcb.exe находящуюся в подкаталоге EXE катал...
16613. Разработка корпусов схемных элементов пакета Orcad 12.88 KB
  Лабораторная работа 6. Разработка корпусов схемных элементов. Цель работы: получение навыков создания корпусов элементов принципиальных схем средствами программы PCB разработанных ранее с помощью программы LIBEDIT. Порядок выполнения работы: 1. Запустить на выполнени
16614. Модификация корпусов схемных элементов пакета Orcad 11.79 KB
  Лабораторная работа 7. Модификация корпусов схемных элементов. Цель работы: получение навыков редактирования готовых корпусов элементов схем при помощи программы PCB. Порядок выполнения задания: 1. Запустить на выполнение программу PCB. 2. Выбрать в основном меню пу
16615. АНАЛИЗ И ОПТИМИЗАЦИЯ СТОИМОСТИ ПРОЕКТА В MICROSOFT PROJECT 369.5 KB
  АНАЛИЗ И ОПТИМИЗАЦИЯ СТОИМОСТИ ПРОЕКТА В MICROSOFT PROJECT Методические указания к лабораторной работе по дисциплинам Проектирование информационных систем Территориальные информационные системы Цель работы: получение навыков анализа стоимости про