48076

НЕГЛАСНІ СЛІДЧІ (РОЗШУКОВІ) ДІЇ. КУРС ЛЕКЦІЙ

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Підстави проведення негласних слідчих розшукових дій. Засоби що використовуються під час проведення негласних розшукових дій Лекція 3. Негласні слідчі розшукові дії законодавець визначив як різновид слідчих розшукових дій відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню за винятком випадків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України ч. Подано базові нетаємні положення що стосуються організації та тактики проведення негласних слідчих розшукових дій вивчення яких відповідає вимогам підготовки...

Украинкский

2013-12-06

722 KB

399 чел.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НЕГЛАСНІ СЛІДЧІ (РОЗШУКОВІ) ДІЇ

курс лекцій

за загальною редакцією

професора Д.Й. Никифорчука

КИЇВ – 2012


Авторський колектив:

Ніколаюк С.І. – кандидат юридичних наук, доцент (Лекція 1).

Поливода В.В. – кандидат юридичних наук (Лекція 2).

Козаченко О.І. – кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник (Лекція 3).

Тарасенко О.С. - кандидат юридичних наук (Лекція 4).

Конюшков А.А. - кандидат юридичних наук (Лекція 5).

Демедюк Т.С. - кандидат юридичних наук (Лекція 6).

Лизогубенко Є.В. - кандидат юридичних наук (Лекція 7).

Ольшевський К.М. - кандидат юридичних наук, доцент (Лекція 8).

Корчовий М.М. - кандидат юридичних наук, доцент (Лекція 9).

Гринчак В.М. – кандидат юридичних наук, доцент (Лекція 10).

Рецензенти:

Татаров О.Ю. – заступник начальника ГСУ МВС України, кандидат юридичних наук, доцент.


ЗМІСТ

Лекція 1. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Лекція 2. Засоби, що використовуються під час проведення негласних розшукових дій

Лекція 3. Фіксація ходу і результатів негласних слідчих дій

Лекція 4. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

Лекція 5. Зняття інформації з електронних інформаційних систем

Лекція 6. Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи як негласна слідча (розшукова) дія.

Лекція 7. Спостереження за особою, річчю або місцем

Лекція 8. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Лекція 9. Контроль за вчиненням злочину

Лекція 10. Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному судочинстві


ВСТУП

Підвищення ефективності боротьби із злочинністю на сучасному етапі, яка набуває професіоналізму, організованості, транснаціоналізації, а також зміцнення гарантії забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи в кримінальному судочинстві потребують удосконалення інструментарію отримання доказів у кримінальному процесі.

Саме на вирішення цих стратегічних завдань реформування кримінального процесу і спрямована ідея введення до нового КПК України інституту негласних слідчих (розшукових) дій. Реалізація цієї ідеї в новому КПК України, на думку його розробників, вирішить низку проблемних питань, які на сьогодні існують в чинному законодавстві та практиці правоохоронної діяльності, зокрема, зближення оперативно-розшукової діяльності й кримінального процесу.

Особливе місце у вирішенні цього питання належить негласним слідчим (розшуковим) діям, зокрема даний кодекс включає в себе окремий розділ присвячений «слідчим (розшуковим) діям» та «негласним слідчим (розшуковим) діям». Негласні слідчі (розшукові) дії законодавець визначив як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 246). Що стосується терміну «слідча (розшукова) дія», то розробники Кримінального процесуального кодексу України зазначають, що слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 233 КПК України).

Прийняття даної норми дає можливість слідчому (оперативному працівнику) визначати та застосовувати конкретні негласні слідчі (розшукові) дії в процесі отримання доказової бази щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, а також у випадках, якщо іншим способом отримати відомості про злочин і злочинця неможливо (Глава 21 КПК України).

До негласних слідчих (розшукових) дій законодавець відносить: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК); огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК); аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК); контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК); виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК); негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК).

Новелами Кримінального процесуального кодексу України є також визначення нового суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності - оперативний підрозділ (ст. 41), а саме у ч. 2 ст. 41 даного кодексу передбачено, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого.

Подано базові нетаємні положення, що стосуються організації та тактики проведення негласних слідчих (розшукових) дій, вивчення яких відповідає вимогам підготовки слідчих та оперативних працівників і які ґрунтуються на нормах Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”, інших законодавчих та відомчих нормативно-правових актів, практиці їх застосування.

Курс лекцій рекомендовано працівникам правоохоронних органів, професорсько-викладацькому складу навчальних закладів юридичного профілю, науковцям, слухачам і курсантам, як додаткове допоміжне джерело при підготовці до занять та закріплення відповідних знань.


Лекція 1.

ПІДСТАВИ ПРОВЕДЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ

(РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

  1.  Формальні підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
  2.  Документальні підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

1. Формальні підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Для виконання завдань кримінального судочинства в процесі проведення негласних слідчих (розшукових) дій необхідні підстави, перелік яких передбачено законодавством. Питання про наявність достатніх підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій в кожному конкретному випадку вирішується слідчим, прокурором, а у випадках, передбачених КПК, – слідчим суддею за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, які приймають рішення про наявність чи відсутність фактів або обставин, що потребують проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій вирішується на основі вже отриманої гласної чи негласної інформації, письмових доручень правоохоронних органів, слідчих та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, запитів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав. Закон дозволяє проведення негласних слідчих (розшукових) дій при наявності необхідних підстав для їх проведення і використання відповідних засобів, тобто для початку цих дій суб’єкти їх проведення повинні мати якісь законні приводи. Законні підстави негласних слідчих (розшукових) дій є гарантією дотримання законності при їх проведенні. Перелік підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій є вичерпним. Кожна з підстав має свої особливості і різну питому вагу, що обумовлюється здебільшого завданнями, цілями і способами здійснення кримінального судочинства. Негласні слідчі (розшукові) дії, відповідно до КПК, проводяться оперативними підрозділами за дорученням суб’єктів кримінального провадження (ст. 41 КПК).

Необхідно констатувати, що законодавець дає перелік приводів для застосування підстав проведення оперативно-розшукової діяльності в частині другій ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», але не дає переліку підстав для здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, тому практично негласні слідчі (розшукові) дії мають підстави, аналогічні до підстав проведення оперативно-розшукової діяльності. Необхідно підкреслити, що проведення будь-якої негласної слідчої (розшукової) дії допускається тільки при наявності одночасно і приводу, і підстави, тому приводи - це передбачені законодавством або нормативними актами фактичні відомості, які надійшли від джерел (гласних або негласних), оформлені документально та містять відомості про підставу для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Першою з підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає наявність інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами. Запобігання злочинам є однією з головних функцій органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів. Інформацію про злочини, що готуються, суб’єкти кримінального судочинства отримують із різних джерел. Це можуть бути заяви і повідомлення громадян, підприємств, установ та організацій, службових осіб, представників влади про підготовку злочину, що є приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У ряді випадків така інформація може стати приводом для порушення кримінального провадження за готування до злочину (готуванням до злочину визначається підшукання або пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину). Проте в більшості випадків отримана з таких джерел інформація потребує перевірки, підтвердження достовірності викладених фактів чи встановлення інших даних, що вказують на наявність ознак злочину. У цих випадках і виникає необхідність залучення оперативних підрозділів для перевірки і оцінки отриманої інформації. Значна частина гласної інформації про готування злочинів може бути отримана із засобів масової інформації (газети, журнали, теле- і радіопрограми ін.). Але така інформація потребує не тільки офіційного реагування, а й проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій з метою перевірки достовірності викладених фактів, документування події та ознак злочину, винуватості осіб у вчиненні злочину та інших обставин, що мають значення для правильного прийняття законного рішення і реагування. Приводами для проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо виявлення, припинення та запобігання злочинів можуть бути також письмові доручення і ухвали слідчого, слідчого судді, вказівки прокурора, ухвали суду, матеріали органів дізнання. Це випливає з вимог кримінально-процесуального законодавства, коли при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи необхідно з'ясувати безпосередні причини злочинів та умови, які сприяли їх вчиненню чи підготовці, а також вжити необхідних заходів щодо усунення цих причин та умов.

Відомості про підготовку злочину правоохоронні органи отримують також із оперативно-розшукових джерел: інформація негласних джерел, матеріали спостереження, застосування фото-, кіно-, відеозйомки, результати огляду транспортних засобів, приміщень, інформацію, яка отримана від інших оперативних підрозділів, тощо. Це також може слугувати приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Отже, наявність гласної чи негласної інформації про підготовку злочину буде не тільки приводом до порушення кримінального провадження, а й приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, діяльності оперативних підрозділів з метою перевірки повноти і правильності отриманої інформації, пошуку першоджерел отримання фактичних даних та їх формування як доказів у кримінальному судочинстві.

Як підставу для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає і наявність інформації про злочини, які вчинені невстановленими особами. Такі злочини на практиці найчастіше називають неочевидними злочинами. Це можуть бути вбивства, крадіжки, умисне знищення або пошкодження майна, виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів та інше. Неочевидними вважаються й такі злочини, коли потерпілий не може або відмовляється повідомити місце, спосіб та інші обставини вчинення щодо нього злочину, прикмети злочинців, їх. склад, розмір шкоди, завданої злочином, тощо.

Інформація про вчинення невстановленими особами злочину може бути отримана від очевидців, результатів огляду місця події, заяв або повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Інформація про злочин також може бути отримана із негласних джерел, тобто коли оперативними підрозділами безпосередньо виявляються ознаки злочину, або вона поступає від конфідентів інших оперативних підрозділів, також і органів та організацій інших держав. В даному випадку це і є приводами для здійснення негласних слідчих (розшукових) дій. У кожному випадку, коли є достатньо інформації про злочин, вчинений невстановленими особами (нерозкритий злочин), суб’єкти кримінального судочинства зобов'язані здійснити ряд негласних слідчих (розшукових) дій ходів по викриттю конкретної особи (групи) у вчиненні злочину чи завести оперативно-розшукову справу на нерозкритий злочин.

Порядок заведення оперативно-розшукових справ, їх реєстрації, форм взаємодії з іншими оперативними підрозділами визначається нормативними актами органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Другою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає наявність інформації про осіб, які готують або вчинили злочини.

Такими, що готують або вчинили злочини, слід вважати тих фізичних осіб, інформація про яких свідчить, що вони причетні до нерозкритих злочинів. Це можуть бути: виконавці - особи, які безпосередньо вчинили злочин;організатори - особи, які організували чи керували його вчиненням; підбурювачі - особи, які схиляли інших до вчинення злочину; посібники - особи, які сприяли вчиненню злочину (порадами, вказівками, наданням засобів вчинення злочину); приховувачі - особи, які укривають злочинця, знаряддя і засоби вчиненого злочину, сліди злочину або предмети (речі), добуті злочинним шляхом.

Інформація про таких осіб надходить оперативними підрозділами як з гласних, так і негласних джерел, визначених Законом «Про оперативно-розшукову діяльність». Але на відміну від попередньої підстави - наявність інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами, інформація про осіб, які готують або вчинили злочин, містить більш конкретні відомості про фізичну особу, яка підозрюється у підготовці або вчиненні злочину. Від неї гласно можуть бути отримані пояснення щодо факту протиправного діяння, вона може бути фізично затримана на місці вчинення злочину, відносно неї може бути вжито запобіжний захід - процесуальне затримання за підозрою у вчиненні злочину, взяття під варту (арешт), інші засоби процесуального примусу.

При отриманні негласної інформації стосовно особи, що готує або вчинила злочин, її особистість, поведінка та характер протиправних дій викликають службовий оперативний інтерес у працівників підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Вона перевіряється на причетність до нерозкритих злочинів, на судимість по обліках осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності, обліках автоматизованого банку даних, картотечних та інших оперативно-розшукових обліках. Для пошуку ж і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність цієї особи є всі підстави для здійснення стосовно неї відповідних негласних слідчих (розшукових) дій.

Зміст та тактика проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно особи, яка готує або вчинила злочин, залежить від форми оперативно-розшукової діяльності (у теорії це – оперативний пошук; оперативно-розшукова профілактика; оперативна розробка), у рамках якої здійснюються оперативно-розшукові заходи ( негласні слідчі (розшукові) дії здійснюються виключно в рамках кримінального провадження та ініціюються його суб’єктами), застосовуються оперативно-технічні засоби та спеціальні обліки. Усі вони мають свої особливості і різну питому вагу, що обумовлюється здебільшого завданнями тієї або іншої форми.

При пошуку осіб та фактів, які становлять оперативний інтерес, оперативно-розшукові заходи спрямовуються на: виявлення та припинення злочинних посягань; затримання і викриття осіб, що підготували або вчинили злочини; пошук очевидців та свідків злочинів; встановлення місць зберігання знарядь злочинів, зброї, наркотиків, викраденого майна; вирішення інших завдань оперативно-розшукової діяльності. Окрім цього цікавлять особи, протиправна, антигромадська, антиморальна поведінка яких може призвести до вчинення злочину чи інших протиправних дій, небезпечних для оточуючих, близьких чи родичів (особливо небезпечні рецидивісти, наркомани, вірусоносії та ін.).

Третьою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій є наявність інформації про осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінальної відповідальності. У кожному випадку, коли надходить інформація про таких осіб, підрозділи правоохоронних органів мають усі підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою розшуку. Послідовність і цілеспрямованість негласних слідчих (розшукових) дій та інших спеціальних заходів залежить від категорій осіб, що розшукуються.

До осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання і потребують розшуку, належать: особи, які втекли з-під варти, конвою або караулу; обвинувачені та підсудні, які ухиляються від слідства та суду; особи, обвинувачені у злісному порушенні правил адміністративного нагляду; які переховуються; обвинувачені військовослужбовці, які ухиляються від військової служби; обвинувачені в ухиленні від відбування покарання; засуджені, яким було дозволено короткострокову відпустку з місць відбування покарання; особи, які були направлені судами на примусове лікування до психіатричних лікарень, лікувально-трудових профілакторіїв для хронічних алкоголіків, наркоманів, а також спеціальних виховно-трудових установ, якщо вони втекли звідти; умовно засуджені, умовно звільнені з обов'язковим залученням до праці, які ухиляються від виконання покарань; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі та такі, що злісно ухиляються від виконання покарання; засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку суду, які ухиляються від виконання ухвали суду про скасування відстрочки вироку та відбування покарання, визначеного вироком; неповнолітні, які самовільно залишили спеціальні навчально-виховні заклади, домівку та інші правопорушники, які розшукуються за вчинення правопорушень.

Достатня інформація про осіб, які переховуються від органів розслідування або відбування покарань, - це офіційні дані, що дають підстави для заведення розшукової справи або термінового проведення негласних слідчих (розшукових) дій. До офіційних даних, які є приводами для заведення розшукових справ, належать: постанови слідчого, прокурора, ухвала суду, слідчого судді про оголошення розшуку обвинуваченого, підсудного, засудженого та доручення його провадження органу, який виконує функцію розшуку; ухвала суду про зміну режиму покарання, яке не пов'язане з позбавленням волі, внаслідок навмисного ухилення засудженого від виконання покарання та заміни одного виду покарання іншим, визначеного вироком суду; висновки органу (інспекції) про навмисне ухилення особи від покарання у вигляді умовного засудження, умовного звільнення та іншого виду покарання, яке не пов'язане з позбавленням волі. Крім того, приводами можуть бути орієнтування та розшукові завдання інших оперативних підрозділів.

Достовірні повідомлення (інформація) про розшук осіб, які втекли з-під охорони, конвою, караулу, а також озброєних злочинців є підставою для проведення в місцях їх знаходження чи в місцях їх появи на території, об'єктах, у зоні обслуговування, на транспорті та інших місцях, спеціальних невідкладних заходів. Спеціальні заходи - це комплекс режимних, розшукових, оперативних заходів і дій з використанням спеціальної техніки та зброї, які здійснюються взаємодіючими органами, підрозділами за загальним замислом та під єдиним керівництвом. У разі скоєння небезпечних для громадян дій з боку розшукуваних озброєних злочинців, їх затримання здійснюється шляхом проведення невідкладних спеціальних заходів (операції "Сирена", "Перехват" та інші).

Залежно від категорії розшукуваних осіб можуть проводитися розшукові заходи в рамках державного, міждержавного, міжнародного розшуку.

Розшукові заходи у свою чергу поділяються на пошукові, орієнтуючі, сигнальні, довідкові, ідентифікаційні та оперативні, що проводяться з метою встановлення місця знаходження особи яка розшукується.

2. Документальні підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій

Відповідно до ст.246 Кримінально-процесуального кодексу підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факти та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК) дещо вужчі, ніж, наприклад, підстави здійснення ОРД. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 269, 270, 271, 272 КПК, а також ті, рішення про проведення яких приймає слідчий суддя, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Докази у рамках кримінального провадження повинні відповідати певним вимогам, що забезпечують їх безперешкодне використання у кримінальному судочинстві. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Враховуючи зазначене, окрім формальних підстав важливе значення мають документальні, а саме:

- наявність заяви чи повідомлення, зареєстрованого у встановленим законом порядку. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення (відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається);

- наявність запису у Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше одного дня після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. (положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства). Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яке здійснюється негайно після завершення огляду. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім'я, по батькові та посада слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та розпочав розслідування; інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань;

- наявність факту фіксації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань дати внесення інформації та присвоєння номера кримінального провадження;

- повідомлення прокурора слідчим у письмовій формі про початок розслідування, підставу початку розслідування;

- у випадку, якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, необхідною підставою є факт передачі невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності наявних у нього матеріалів до органу досудового розслідування та наявність доручення на проведення досудового розслідування.

У разі необхідності проведення негласної слідчої (розшукової) дії суб’єкти кримінального провадження виносять клопотання. Розгляд клопотань (який віднесений згідно з положеннями Глави 21 КПК до повноважень слідчого судді), здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Розгляд клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії здійснюється таким чином:

- слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання (розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання;

- у клопотанні зазначаються: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; стислий виклад обставин злочину, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання; правова кваліфікація злочину з зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу України; відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину; вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення; обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб; відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо; обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або у сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили;

- до клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання;

- слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що: вчинений тяжкий або особливо тяжкий злочин; під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або у сукупності з іншими доказами матимуть суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

Що стосується ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, то вона повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК:

- ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити відомості про: прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням; злочин, у зв'язку із досудовим розслідуванням якого виноситься ухвала; особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо; строк дії ухвали (строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці; якщо слідчий, прокурор вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про прийняття ухвали згідно з вимогами статті 248 КПК; загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, не може перевищувати шести місяців);

- крім відомостей, вказаних у статті 248 КПК, слідчий, прокурор повинен надати додаткові відомості, які дають підстави для продовження негласної слідчої (розшукової) дії;

- прокурор зобов'язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо у цьому відпала необхідність;

- у виняткових невідкладних випадках, передбачених КПК та пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України, негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 248 КПК. Виконання будь-яких дій з проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 255 КПК.

Ст. 251 КПК визначає вимоги до постанови слідчого, прокурора про проведення зазначених дій:

- постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія; початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії; відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію; обґрунтування прийнятої постанови, в тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб; вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться;

- фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим статтею 252 КПК. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися з забезпеченням конфіденційності даних про таку особу в порядку, визначеному законодавством (проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів);

- протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору, який вживає заходів до збереження отриманих в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.

Таким чином, в процесі проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється доказування, обов'язок якого що до обставин, передбачених ст. 91 КПК, за винятком випадків, передбачених частиною другої ст. 92 КПК, покладається на слідчого, прокурора. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. У кримінальному проваджені підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.


Лекція 2.

ЗАСОБИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ

НЕГЛАСНИХ РОЗШУКОВИХ ДІЙ

  1.  Поняття та зміст засобів, що використовуються під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
  2.  Ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби.

1. Поняття та зміст засобів, що використовуються під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

В науці неодноразово досліджувались певні засоби, які використовуються для боротьби зі злочинністю, їх суть та роль у вирішенні слідчо-оперативних завдань. Водночас засоби, що використовуються під час проведення негласних слідчий (розшукових) дій, як узагальнююча наукова категорія не досліджувались.

Для правильного визначення засобів слід звернутися до етимології терміна „засіб”. С.І. Ожегов визначає його як:

- знаряддя (предмет, приладдя) для здійснення певної діяльності;

- прийом, спосіб дії для досягнення чого-небудь.

Таким чином, будь-який засіб певного виду людської діяльності (у тому числі і при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій) можна розглядати як певні знаряддя, прийоми, способи дій (у тому числі дій із застосуванням цього знаряддя), а також як сукупність певних знарядь та прийомів їх застосування.

Так, теорія ОРД, яка формувалась у колишньому СРСР, традиційно вважала засобами ОРД: оперативні обліки, оперативну техніку та службово-розшукових собак. Такий погляд на засоби ОРД зберігається у вітчизняній науці до цього часу.

До категорії оперативних обліків науковці відносять, крім місцевих обліків оперативних підрозділів, також і відомчі та міжвідомчі централізовані оперативно-розшукові, оперативно-профілактичні та оперативно-довідкові обліки, реалізовані у вигляді банків даних в автоматизованих інформаційних системах. Метою застосування оперативно-розшукових обліків є „забезпечення оперативного спостереження та збирання інформації про осіб, які готують, скоюють або вчинили злочин, з метою їх викриття, виявлення та розшуку”, а профілактичних – забезпечення індивідуальної профілактики злочинів.

До категорії інших обліків належать обліки загального користування, які можна умовно поділити на дві групи. До першої групи належать банки даних криміналістичної, кримінологічної, адміністративної, статистичної та іншої інформації, які формуються в системі МВС України. Доступ до цих банків даних, крім оперативних підрозділів, мають також адміністративна служба міліції, інші зацікавлені служби системи МВС України та інших правоохоронних органів. До другої групи слід віднести обліки інших міністерств, відомств, підприємств, організацій та установ, які не мають прямого відношення до боротьби зі злочинністю (бухгалтерські та кадрові обліки на підприємствах, медичні картотеки в поліклініках тощо).

Оскільки інші обліки не містять специфічних ознак засобу, який використовується при проведенні негласних заходів, такі ознаки повинні бути притаманні прийомам їх використання. Так, мета й алгоритм пошуку інформації у зазначених обліках, а іноді й форми доступу до них (наприклад, під час оперативної установки) визначаються оперативно-розшуковою ситуацією, що склалася; отримана інформація піддається логічній „фільтрації” з метою „відсіву” даних, які можуть мати відношення до ОРС.

У відповідності до напрямку функціонування галузевих служб розрізняють кримінологічні, криміналістичні, адміністративні обліки. Крім того поряд з обліковими загального користування в органах внутрішніх справ створені і функціонують обліки спеціального призначення, які формують і використовують підрозділи ОВС при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Кримінологічні обліки враховують зареєстровані злочини, осіб, що їх вчинили і кримінальні справи. Ці відомості фіксуються в уніфікованих картках та журналах реєстрації злочинів, які ведуться черговими частинами міськрайлінорганів внутрішніх справ.

Криміналістичні обліки створюються в Криміналістичному центрі МВС України і в експертно-криміналістичних підрозділах ГУВС, УВС, УВСТ з метою найбільш повного використання при проведенні оперативних та слідчих дій слідчих і речових доказів, які були вилучені з місць нерозкритих злочинів, а також для забезпечення проведення експертиз і досліджень.

В залежності від вирішуваних завдань криміналістичні обліки мають пошукове і довідкове значення.

Криміналістичні обліки пошукового призначення систематизують об'єкти, які безпосередньо пов'язані з вчиненням злочинів і вилучені з місця події при проведенні слідчих чи оперативних заходів. Вони концентруються в криміналістичних центрах МВС України, республіки Крим, областей і великих міст.

Криміналістичні обліки довідкового призначення формуються на основі натурних зразків, каталогів, технічної документації та іншої інформації, що надходить від установ, організацій і підприємств. Вони використовуються при проведенні експертиз і досліджень, а також для створення і оновлення методичної і нормативної бази.

Адміністративні обліки складаються з адміністративно-профілактичної і адміністративно-довідкової підсистем.

Адміністративно-профілактичний облік здійснюється службами дільничих інспекторів ОВС та інспекцією виправних робіт і працевлаштування. Він складається з обліку осіб, схильних до порушення норм суспільного життя і правил поведінки. Інформація на таких осіб концентрується в справах на адміністративні дільниці.

Картотеки на осіб, які раніше вчиняли злочини, були звільнені від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами або засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, яким призначено покарання не пов'язане з позбавленням волі ведуть інспекції виправних робіт і працевлаштування.

Адміністративно-довідкові обліки ведуть:

- підрозділи ГІРФО, які ведуть облік осіб, що проживають на території обслуговування; прописаних у винятковому порядку; яким відмовлено у прописці, в тому числі звільнених з установ після виконання покарань;

- підрозділи дозвільної системи ведуть обліки вогнепальної, холодної зброї, яка знаходиться у власності як громадян, так і установ, організацій, підприємств; вибухових, отруйних, радіоактивних, сильнодіючих речовин; печаток, штампів, поліграфічного устаткування і деяких інших об'єктів. На всі об'єкти дозвільної системи ведуться облікові справи;

- підрозділи Державтоінспекції ведуть обліки автотранспорту, власники якого мешкають на території обслуговування; угнаних і викрадених технічних паспортів на транспорт;

Під оперативною технікою розуміють систему наукових положень і розроблених на їх основі технічних засобів, способів і прийомів їх правомірного застосування (здебільшого негласного) в процесі здійснення негласних слідчих (розшукових) дій в цілях пошуку, отримання та фіксації фактичних даних щодо протиправних діянь окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачена чинним кримінальним законодавством.

Засоби оперативної техніки призначені для безпосереднього отримання інформації, а також виконання супутніх функцій: сприяння доступу до інформації, створення умов для її виникнення, здійснення зв’язку, транспортування та фізичного захисту в процесі проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Основні засоби, які використовуються при проведенні негласних заходів, поділяють на засоби розвідувальної, пошукової, пенітративної та кондиціональної техніки.

Під засобами розвідувальної техніки розуміють технічні засоби, які спеціально створені та застосовуються для негласного отримання інформації, що розповсюджується в різних середовищах (каналах) або зберігається на матеріально-речових носіях.

До засобів розвідувальної техніки належать: засоби відеоспостереження та відеофотозйомки (оптичні прилади, цифрові фотокамери, відеокамери, відеозакладки, телевізійні системи, ендоскопи, прилади бачення в темряві, тепловізори тощо); засоби звукового контролю та звукозапису (акустичні закладки, диктофони, направлені мікрофони, стетоскопи, інфрачервоні лазерні зчитувачі та ін.); засоби отримання інформації з радіоефіру (сканувальні радіоприймачі, інтерсептори, спеціалізована апаратура радіоконтролю, спеціальні комплекси радіорозвідки тощо); засоби зняття інформації з каналів проводового зв’язку (телефонні закладки, спеціалізована апаратура зняття інформації з ліній зв`язку).

До засобів пошукової техніки належать технічні засоби, призначені для пошуку певних об’єктів у визначеному місці – середовищі (грунті, водоймищах), виявлених схованках, пробах речовин тощо. За допомогою пошукових засобів виявляють місце знаходження холодної та вогнепальної зброї, коштовних металів, улаштованих схованок, трупів людей і тварин, рухомих об`єктів, наркотичних та вибухових речовин, радіоелектронної апаратури (в тому числі електронних підривачів), сліди виділень людського організму, сліди спеціальних хімічних та радіоактивних речовин, теплові сліди тощо.

До пошукових приладів відносять металошукачі, пошукові магніти, газоаналізатори (шукачі трупів та вибухових речовин), радіопеленгатори, електричні зонди-шукачі, порожнечошукачі, портативні рентгенівські інтроскопи, ультрафіолетові освітлювачі, регістратори радіоактивності, нелінійні локатори, експрес-аналізатори наркотиків тощо.

Засоби пенітративної техніки призначені для забезпечення проникнення в приміщення, транспортні засоби та інші місця з метою отримання або реалізації інформації.

До засобів пенітративної техніки належать технічні засоби відчиняння запірних пристроїв (комплекти ключів, маніпуляційне приладдя (відмички, спеціальні вібратори), комп’ютерні комплекси відчиняння замків); засоби подолання систем охорони (охоронної сигналізації, охоронного телебачення, систем контролю доступу); засоби нейтралізації тварин, а також засоби негласного проникнення в комп’ютерні системи та мережі.

Засоби кондиціональної техніки призначені для створення умов, що сприяють виникненню інформації, яка може стати оперативно-розшуковою. До цих засобів відносять поліграфи („детектори брехні”), засоби створення композиційних портретів, засоби негласного дактилоскопіювання, а також спеціальні хімічні речовини (барвники, люмінофори, індикатори, запахові препарати тощо).

До спеціально навчених тварин відносять службово-розшукових собак, а також інших тварин (котів, птахів), які навчені виконувати певні дії (пошук наркотичних чи вибухових речовин, пошук злочинця за запаховими слідами, транспортування закладного пристрою тощо).

Отже, засобом, при проведенні негласних слідчих дій слід вважати сукупність знаряддя (певного матеріального об’єкта) та прийомів його застосування з метою вирішення завдань при виявленні та розкритті злочинів. Будь-який матеріальний об’єкт будь-якого призначення сам по собі, без прийомів його застосування не може виконувати функції засобу; за його допомогою не можна отримувати або реалізовувати негласні (розшукові) слідчі дії без відповідної методики.

До засобів можна віднести лише те знаряддя, яке виконує під час цієї діяльності певну функцію, а саме – воно повинно бути інструментом у руках суб’єктів, які здійснюють негласні (розшукові) слідчі дії. При цьому метою застосування такого інструмента, в загальному випадку, є отримання або реалізація інформації або ж створення умов для цього. При цьому матеріальна складова засобу не обов’язково повина мати специфічні ознаки її належності до засобів отримання (реалізації) інформації або ж створення умов для цього. Це може бути звичайна побутова річ (диктофон, квартира, одяг тощо), яка набуває властивостей засобу тільки у сукупності з прийомами її застосування. Завдяки застосуванню спеціальних прийомів звичайна квартира перетворюється на конспіративну, побутовий диктофон – на засіб негласного звукозапису тощо. Водночас певне знаряддя є спеціально призначеним для його застосування, що позначається на його ознаках (конструкції, побудові, умовних рефлексах тварин тощо). До такого знаряддя можна віднести оперативні обліки, спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, службово-розшукових собак, документи оперативного прикриття тощо. Це знаряддя є засобом незалежно від прийомів його застосування, точніше кажучи, зазначені прийоми значною мірою заздалегідь визначені властивостями цього знаряддя.

2. Ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби.

Відповідно до ст. 273 КПК України за рішенням керівника органу досудового розслідування, прокурора при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби. З цією метою допускається виготовлення та використання спеціально виготовлених речей і документів, створення та використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з іншою метою забороняється.

Ідентифікація - це процес розпізнавання системою або людиною (криміналістом, дослідником, операційною системою тощо) іншої системи або об'єкта (людини, користувача, предмета, процесу тощо)

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності становить собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

При з’ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних. Наведене положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Тому, виходячи із загального поняття засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих дій, необхідно виділити заздалегідь ідентифіковані (помічені) засоби. До таких можна віднести: обліки, які використовуються в органах внутрішніх справ; розвідувальні комп’ютерні програми; оперативна техніка; гроші. Розглянемо кожен з видів ідентифікованих (помічених) засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

1. Обліки, які використовуються в органах внутрішніх справ. Оперативні, кримінологічні, криміналістичні та адміністративні обліки.

2. Розвідувальні комп’ютерні програми. Це прикладні програми, які виконують пошукову та аналітичну функції поза межами оперативних обліків – у корпоративних та банківських мережах, Інтернеті тощо. Розвідувальні програми відрізняються від інших програм пошуково-аналітичного призначення наявністю в них специфічних функцій, спрямованих на вирішення суто розвідувальних завдань. До таких функцій належить, наприклад, пошук інформації за частковими параметрами, на основі нечіткої логіки, на основі діаграми зв’язків тощо. Перспективним є так званий інфомедійний пошук, який дозволяє в автоматичному режимі аналізувати інформацію, що міститься у відеоматеріалах, здійснюючи комплекс досліджень усного мовлення та зображень (розпізнавання мовлення, обличчя, переклад з однієї мови на іншу тощо).

3. Оперативна техніка. Основні оперативно-технічні засоби призначені для отримання (виявлення, збору та фіксації) інформації, а також створення умов для її виникнення. Допоміжні оперативно-технічні засоби застосовують для забезпечення діяльності при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Вони безпосередньо не пов`язані з виникненням та отриманням інформації і, як правило, виконують функції комунікації або захисту осіб, які беруть участь у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. У свою чергу оперативну техніку можна поділити на:

а) розвідувальну техніку. Технічні засоби, які спеціально створені та застосовуються для негласного отримання оперативно-розшукової інформації, що розповсюджується в різних середовищах (каналах) або зберігається на матеріально-речових носіях.

До засобів розвідувальної техніки належать: засоби відеоспостереження та відеофотозйомки (оптичні прилади, цифрові фотокамери, відеокамери, відеозакладки, телевізійні системи, ендоскопи, прилади бачення в темряві, тепловізори тощо); засоби звукового контролю та звукозапису (акустичні закладки, диктофони, направлені мікрофони, стетоскопи, інфрачервоні лазерні зчитувачі та ін.); засоби отримання інформації з радіоефіру (сканувальні радіоприймачі, інтерсептори, спеціалізована апаратура радіоконтролю, спеціальні комплекси радіорозвідки тощо); засоби зняття інформації з каналів проводового зв’язку (телефонні закладки, спеціалізована апаратура зняття інформації з ліній зв`язку);

б) пошукову техніку – технічні засоби, призначені для пошуку певних об’єктів у визначеному місці – середовищі (грунті, водоймищах), виявлених схованках, пробах речовин тощо. За допомогою пошукових засобів виявляють місце знаходження холодної та вогнепальної зброї, коштовних металів, улаштованих схованок, трупів людей і тварин, рухомих об`єктів, наркотичних та вибухових речовин, радіоелектронної апаратури (в тому числі електронних підривачів); сліди виділень людського організму, сліди спеціальних хімічних та радіоактивних речовин, теплові сліди тощо.

До пошукових приладів відносять металошукачі, пошукові магніти, газоаналізатори (шукачі трупів та вибухових речовин), радіопеленгатори, електричні зонди-шукачі, порожнечошукачі, портативні рентгенівські інтроскопи, ультрафіолетові освітлювачі, регістратори радіоактивності, нелінійні локатори, експрес-аналізатори наркотиків тощо;

в) пенітративну техніку. Призначена для забезпечення проникнення в приміщення, транспортні засоби та інші місця з метою отримання або реалізації оперативно-розшукової інформації.

До засобів пенітративної техніки належать технічні засоби відчиняння запірних пристроїв (комплекти ключів, маніпуляційне приладдя (відмички, спеціальні вібратори), комп’ютерні комплекси відчиняння замків); засоби подолання систем охорони (охоронної сигналізації, охоронного телебачення, систем контролю доступу); засоби нейтралізації тварин, а також засоби негласного проникнення в комп’ютерні системи та мережі.

4. Документи. До документів можна віднести: гроші; цінні папери; банківські векселя, чеки та ін. Як правило, використовуються при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій для виконання ними функцій предмета злочину в тих випадках, коли з причин забезпечення можливості доказування під час подальшого розслідування їх не можна замінити засобами імітації (наприклад, при розслідуванні вимагання, хабарництва). Зазвичай гроші, що застосовуються як засіб при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, мають певні спеціальні ознаки (люмінесцентні позначки або позначки засобом „Бумеранг”);

До несправжніх (імітаційніх) засобів необхідно віднести: спеціально виготовлені речі; спеціально виготовлені документи; спеціально утворені підприємства, установи, організації. Розглянемо кожен з видів несправжніх (імітаційніх) засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

1. Спеціально виготовлені речі. До таких речей можна віднести засоби, які необхідні як допоміжний засіб для виконання завдання при проведенні негласної слідчої (розшукової) дії. До таких засобів можна віднести: засоби маскування, тобто предмети гардеробу, які, наприклад, вказують на певну професійну індивідуальність особи, автомобілі, обладнані під транспортні засоби комунальних, ремонтних та інших служб, комплекти ключів, маніпуляційне приладдя (відмички).

2. Спеціально виготовлені документи. До такого засобу відносяться документи прикриття (печатки, штампи, установчі документи спеціально утворених підприємств та організацій, державні номерні знаки транспортних засобів тощо). Крім того, до спеціально виготовлених документів можна віднести й імітацію грошових купюр (кукла), які можуть бути використані при проведенні окремих негласних слідчих дій (контрольоване постачання, оперативна закупка).

3. Спеціально утворені підприємства, установи, організації. Житлові та службові приміщення можуть бути використані як спеціально утворені підприємства, установи, організації. Таким чином, житлові, службові та інші приміщення є засобом створення умов для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих дій оформлюється відповідним протоколом.

У разі необхідності розкриття до завершення досудового розслідування справжніх відомостей щодо спеціально утворених суб'єктів господарювання або щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, про це повідомляється орган, співробітником якого є особа, яка таким способом здійснює негласні слідчі (розшукові) дії, та керівник органу досудового розслідування, прокурор, який прийняв рішення про використання таких засобів у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення про розкриття справжніх відомостей про вказану особу, обставини виготовлення речей чи документів або спеціального утворення підприємства, установи, організації приймається керівником органу досудового розслідування, прокурором. У разі необхідності щодо особи, відомості про яку підлягають розкриттю, вживаються заходи безпеки, передбачені законом.

Несправжні (імітаційні) засоби, застосовані під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, використовуються в процесі доказування у вигляді первинних засобів чи знарядь вчинення злочину, за винятком випадків, коли суд встановить порушення вимог КПК України під час проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії.

Отже, на підставі узагальнення наукових розробок та матеріалів практики можна дійти висновку, що успішному виявленню, попередженню та розслідуванню злочинів, сприяє кваліфіковане використання засобів саме при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Матеріали, які були використанні до лекції, виконаної на основі аналізу чинного національного законодавства та практики його застосування, надали можливість теоретичного узагальнення та нового вирішення використання засобів при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Таким чином, засобом, при проведенні негласних слідчих дій слід вважати сукупність знарядь (певного матеріального об’єкта) та прийомів його застосування з метою вирішення завдань при виявленні та розкритті злочинів. Будь-який матеріальний об’єкт будь-якого призначення сам по собі, без прийомів його застосування не може виконувати функції засобу; за його допомогою не можна отримувати або реалізовувати негласні (розшукові) слідчі дії без відповідної методики. До засобів можна віднести лише те знаряддя, яке виконує під час цієї діяльності певну функцію, а саме : воно повинно бути інструментом у руках суб’єктів, які здійснюють негласні (розшукові) слідчі дії.

Виходячи із загального поняття засобів, які використовуються при проведенні негласних слідчих дій, необхідно виділити заздалегідь ідентифіковані (помічені) засоби. До таких можна віднести:

- обліки, які використовуються в органах внутрішніх справ;

- розвідувальні комп’ютерні програми;

- оперативна техніка.

В свою чергу оперативну техніку можна поділити на:

а) розвідувальну техніку;

б) пошукову техніку;

в) пенітративну;

- документи.

До несправжніх (імітаційніх) засобів необхідно віднести:

- спеціально виготовлені речі;

- спеціально виготовлені документи;

- спеціально утворені підприємства, установи, організації.


Лекція 3.

ФІКСАЦІЯ ХОДУ І РЕЗУЛЬТАТІВ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

  1.  Поняття фіксації негласних слідчих (розшукових) дій.
  2.  Поняття та сутність результатів негласних слідчих (розшукових) дій.
  3.  Надання результатів негласних слідчих (розшукових) дій слідчому, прокурору, суду.
  4.  Документальне оформлення негласних слідчих (розшукових) дій

1. Поняття фіксації негласних слідчих (розшукових) дій

Згідно з КПК України слідчий має право негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами про злочин чи особу, яка його вчинила. Негласне виявлення та фіксування слідів тяжкого злочину полягає у здійсненні працівником міліції комплексу негласних слідчих (розшукових) дій для безпосереднього пізнання і сприймання властивостей, стану, характерних ознак і зв’язків об’єктів матеріального світу з метою встановлення місця події, вивчення його обстановки, виявлення слідів тяжкого злочину, предметів, які можуть бути доказами у кримінальній справі, особи, що вчинила злочин, а також іншої інформації, яка вказувала б на злочин, його наслідки, причини та умови, що сприяли його вчиненню.

Такими негласними слідчими (розшуковими) діями можуть бути втручання у приватне спілкування, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, спостереження за особою, річчю або місцем, аудіоконтроль або відеоконтроль місця, контроль за вчиненням злочину, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, використання конфіденційного співробітництва.

Негласне виявлення та фіксування слідів тяжкого злочину, документів та інших предметів, що можуть бути доказами кримінальної діяльності, слідчі здійснюють з метою:

– виявлення, фіксації та вилучення слідів, предметів, речей, документів, які мають значення для розкриття та розслідування злочинів, встановлення обставин діяльності злочинних угруповань;

– для розшуку та встановлення невідомих злочинців, які після вчинення тяжкого злочину зникли з місця, а також осіб, які причетні до діяльності злочинних угруповань, хоч вони безпосередньо злочину і не вчиняли;

– для встановлення обставин вчинення злочину, використаних при цьому знарядь, засобів злочину і предметів злочинного посягання;

– для встановлення місця переховування предметів, речей, майна та інших цінностей, здобутих злочинним шляхом та вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних злочином.

Для негласного виявлення, вивчення і фіксації слідів та інших джерел інформації здійснюються окремі негласні слідчі (розшукові) дії, дозволені законом, при цьому мають бути враховані наступні обставини:

– доцільність і достатність тієї чи іншого слідчої (розшукової) дії;

– її відповідність поставленій меті, яку необхідно досягти;

– особливості здійснення слідчої (розшукової) дії (забезпечення конспірації, безпеки працівників і т. ін.);

– дотримання законності, правове забезпечення здійснюваної негласної слідчої (розшукової) дії (дозвіл керівництва, клопотання прокурора, санкція суду);

– матеріально-технічне, інформаційне та морально-психологічне забезпечення реалізації відповідної дії.

Питання визнання того чи іншого предмета, речовини, документа, інших об’єктів негласних слідчих (розшукових) дій носієм інформації, відомостей про ознаки вказаних предметів інколи вимагає наукового дослідження. З метою негласного виявлення та фіксування ознак тяжкого злочину, що можуть бути доказами у кримінальний справі, слідчі мають право негласно, таємно досліджувати із застосуванням криміналістичних та інших методів, заснованих на досягненнях науки, різні предмети, їх частини, копії, матеріали, вироби, продукти харчування, товари, сліди діяльності людини, фізіологічні виділення людини і тварини (слина, кров, сеча, пари повітря і т. ін.). Науковому дослідженню підлягають предмети і документи, отримані в процесі збирання зразків продуктів, засобів та речовин для порівняльного аналізу, контрольних та оперативних закупок і контрольованих поставок, інших негласних слідчих (розшукових) дій, проведених в інтересах виконання завдань кримінального судочинства.

2. Поняття та сутність результатів негласних слідчих (розшукових) дій

При дослідженні процесуального значення результатів негласних слідчих (розшукових) дій справедливою є визначення питань про правові засади, напрями використання результатів цієї діяльності, процедурні, тактичні та організаційно-правові аспекти. Проте чи не найактуальнішим завданням щодо правильного розуміння процесуального значення відомостей, отриманих у зазначеному правовому режимі, є визначення поняття «негласних слідчих (розшукових) дій ».

Заслуговує на увагу точка зору науковців, які досліджували правову природу негласних матеріалів і визначили їх як такі, що складені чи отримані уповноваженими особами у передбачений Законом та відомчими нормативно-правовими актами спосіб, зафіксовані у визначеній ними формі на будь-яких матеріальних носіях, що становлять: а) документи (їх копії), які містять фактичні дані про злочинні діяння окремих осіб і груп; б) будь-які об'єкти речового походження, властивості, якості й стан яких об'єктивно пов'язані зі злочинною діяльністю, або такі, що були знаряддям злочину, й усі інші матеріальні об'єкти, які можуть бути засобами виявлення, розкриття та розслідування злочину і використані як приводи та підстави для порушення провадження у кримінальній справі або проведення слідчих дій та прийняття інших процесуальних рішень, а також для отримання фактичних даних, що можуть бути доказами у кримінальній справі.

Важливе значення для з’ясування статусу результатів негласних слідчих (розшукових) дій є їх класифікація за формою закріплення. Наприклад, до негласних матеріалів, що можуть передаватися слідчим для використання в розслідуванні злочинів, можуть бути віднесені:

а) рапорти уповноважених осіб щодо встановлення в ході проведення оперативно-розшукової діяльності ознак злочину і підстав для порушення кримінальної справи (зазначення обставин вчиненого злочину, прізвище і адреса виявленого потерпілого, свідка; місця знаходження речового доказу чи документа або долучення їх до рапорту, якщо вони були отримані від громадян або вилучені безпосередньо працівником органу дізнання і т.п.);

б) складені оперативним працівником протоколи, в яких зафіксовані факти злочинної діяльності (обман покупців, затримання викраденого вантажу, вилучення знарядь вчинення злочинів і предметів злочинного посягання, порушення технології виготовлення продукції тощо);

в) протоколи про застосування технічних засобів, у яких зазначаються час, місце та інші обставини їх виконання, з долученням фотознімків, аудіо- та відеозаписів;

г) інші документи – пояснення опитаних осіб, результати перевірок за обліками, довідки про результати проведення оперативно-розшукових заходів (поквартирного опитування громадян, повідомлення громадян, зроблених ними по телефону або за допомогою інших засобів зв’язку, тощо).

Отже, під результатом негласних слідчих (розшукових) дій розуміють сукупність отриманих під час проведення заходу відомостей про вчинення злочину, про осіб, що ухиляються від кримінальної відповідальності, слідства чи суду.

У спеціальній літературі предметом наукової полеміки став також обсяг відомостей, що мають закріплюватися у протоколі негласних слідчих (розшукових) дій. Наприклад, досліджуючи таку негласну дію, як прослуховування телефонних розмов, деякі науковці та практики визначають необхідним дослівний запис у протоколі всього змісту отриманої фонограми. Але більш конструктивними вважаються пропозиції щодо закріплення лише тих відомостей, отриманих під час здійснення дії, які мають відношення до досліджуваних фактів.

Дійсно, прийоми складання протоколу, який характеризується описом усього змісту отриманої фонограми або іншого носія, ускладнюють наступне вивчення матеріалів кримінальної справи судом, прокурором, захисником, спричиняють непотрібні труднощі виділення у ньому головних моментів та можуть негативно відобразитися на їх оцінці. Мета складання протоколу негласної слідчої (розшукової) дії полягає в тому, щоб відобразити в протоколі все істотне з погляду завдань розслідування, усі відомості, необхідні для встановлення складу злочину і вирішення інших питань, що постають перед судовими і правоохоронними органами, уникаючи зайвої інформації. Тим більше, що окрім відомостей, які стосуються протиправної діяльності при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій часто отримуються дані, котрі торкаються суто приватної сфери. Зважаючи на законодавчу заборону фіксації таких даних, у протоколі слід відображати лише інформацію, що стосується безпосередньо протиправних дій перевіряємих.

При конструкції процесуальних вимог до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій необхідно виходити з посилки, що такі документи повинні відповідати загальним вимогам, що висуваються доказовим правом. Дана теза означає, що протокол, складений за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, повинен відповідати критеріям законності, обґрунтованості, своєчасності, вмотивованості, справедливості, всебічності, повноти, визначеності, високої культури і грамотності документального оформлення.

Виходячи з цього, протокол негласних слідчих (розшукових) дій як специфічна форма процесуального акта повинен мати ознаки останнього, а саме: 1) автор процесуального документа – особа, уповноважена законом на складання цього документа; 2) зміст – відомості про факти, що мають значення для справи; 3) спосіб закріплення інформації - загальнозрозумілими (загальноприйнятими) письмовими знаками, тобто за допомогою письмової мови, якою ведеться судочинство.

Протокол негласних слідчих (розшукових) дій з відповідними додатками в цьому сенсі виконує роль як фіксації самого факту застосування певних технічних засобів, так і фіксації отриманих відомостей.

Сьогодні вказівки щодо форми фіксації результатів даної роботи та процедури їх подання слідчому, прокурору, суду, містить Постанова Кабінету Міністрів від 26 вересня 2007 року № 1169 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Згідно вказаного нормативно-правового акта в протоколі зазначаються дата його складення, посада, прізвище та ініціали особи, у провадженні якої перебуває справа, номер справи, за якою здійснювався захід, номер постанови, згідно якої заведено справу, дата її затвердження. Також повинно бути визначено найменування суду, яким видано дозвіл на здійснення заходу, вид заходу та строки його проведення, найменування підрозділу, працівники якого залучалися до здійснення заходу, дані про особу, стосовно якої проводився захід, результати заходу, відомості про матеріальні носії інформації (матеріали аудіо- чи відеозапису, фото- і кінозйомки, магнітні накопичувачі та інші носії) та місце їх зберігання.

З позиції внутрішньої форми протокол негласних слідчих (розшукових) дій повинен відповідати загальним вимогам, що закріплені процесуальним законом (з урахуванням специфіки й особливостей конкретних негласних слідчих (розшукових) дій), а також відповідати науково-обґрунтованим рекомендаціям зі складання процесуальних документів. У цьому сенсі протокол повинен містити наступну інформацію: найменування документа (наприклад, "протокол зняття інформації з каналів зв'язку"); дата, час і місце складання; посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, що склала протокол; зміст заходу; місце і час проведення заходу (наприклад, час початку і час закінчення зняття інформації з каналів зв'язку); дані про осіб, що брали участь у проведенні заходу; осіб, що були присутні при огляді й відтворенні носія (фахівець); відмітка про роз'яснення фахівцю його прав, попередження про відповідальність; опис носія з зафіксованою інформацією, його індивідуальні ознаки; відомості, що мають відношення до досліджуваної події, отримані під час заходу; технічні засоби, використовувані для відтворення інформації; відмітки про опечатування носія; зауваження, що надходять від осіб, що беруть участь у складанні протоколу; підписи осіб, що беруть участь у складанні протоколу; визначення додатків тощо.

3. Надання результатів негласних слідчих (розшукових) дій слідчому, прокурору, суду

Негласна діяльність, маючи чітко виражену гносеологічну природу, є специфічною формою пізнання і спрямована на вивчення фрагмента об'єктивної дійсності - фактичних даних, що відбивають і відтворюють подію злочину. При цьому пізнання, що посідає основне місце в діяльності, не є самодостатнім процесом – воно спрямоване на забезпечення інтересів кримінального судочинства, тобто виконання завдань, що сформульовані в КПК України.

У зв’язку з цим вбачається недостатнім вивчення й вирішення питань, пов’язаних з негласною інформацією, виключно під кутом зору організації й тактики її отримання, у відриві від перспектив використання. Зазначені обставини визначають необхідність і неминучість дослідження циркуляції негласних даних, а саме їхньої реалізації й використання на якісно іншому рівні - у процесі доказування. Це у свою чергу передбачає вивчення процедури надання результатів негласних слідчих (розшукових) дій спеціальним суб'єктам, які наділені відповідним процесуальним статусом, правами й обов'язками зі встановлення обставин вчиненого злочину.

З огляду на комплексний, багатоаспектний характер проблеми використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні зупинимося на початковій стадії цього процесу – на поданні цих результатів слідчому, прокурору, суду та на виникаючих при цьому суперечностях між вимогами конспірації та необхідністю перевірки окремих умов проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Отже, об’єкт негласних слідчих (розшукових) дій отримує свій статус лише в тому випадку, коли він включений до кримінального процесу, тобто тоді, коли на нього здійснюється законний вплив з боку спеціальних суб’єктів через реалізацію відповідних правових норм, а саме застосування гласних і негласних заходів і засобів.

Однак предмети, документи, канали зв’язку й інші матеріальні об’єкти як носії інформації, що підлягають виявленню через застосування дій, не є об’єктами негласних слідчих (розшукових) дій, тому що є результатами використання різних технологій здійснення злочинної діяльності об’єктів. Їх треба відносити до предметів пошуку та пізнання з метою документування зазначеної діяльності.

Негласні слідчі (розшукові) дії можна поділити умовно, з урахуванням спрямованості й характеру виконуваних завдань, на два блоки.

До першого блоку відносяться дії, спрямовані головним чином на пошук та отримання з різних джерел відомостей інформаційного призначення, які передбачені КПК України § 2 «Втручання у приватне спілкування»:

1) аудіоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

3) контроль засобів зв’язку;

4) контроль відомостей в електронній інформаційній системі.

До другого блоку відносяться дії, які згідно з § 3 «Інші види негласних слідчих (розшукових) дій» указаного вище закону спрямовані переважно на виявлення і фіксацію фактичних даних про конкретні злочинні дії, що вчинюються окремими особами та групами, для розслідування злочинів, а також на встановлення й затримання злочинців, що переховуються, а саме:

– обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;

– спостереження за особою, річчю або місцем;

– аудіоконтроль або відеоконтроль місця;

– виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ;

– використання конфіденційного співробітництва;

– контроль за вчиненням злочину.

Важливо врахувати також те, що всі негласні слідчі (розшукові) дії мають один критерій отримання санкції на їх застосування - ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Застосування перелічених негласних слідчих (розшукових) дій підкріплено в законодавчому порядку також правом використання технічних та інших засобів.

Як оперативно-технічні засоби на практиці використовуються головним чином спеціальні технічні пристрої та пристосування, що дозволяють знімати інформацію з каналів зв’язку, вести приховане й інше візуальне спостереження в громадських місцях, фіксувати фактичні дані про злочинні дії окремих осіб і груп тощо.

Відзначимо, що оперативно-технічні засоби застосовуються тільки негласно, і ці дії мають винятковий характер, оскільки мова йде, по суті, про порушення таких конституційних прав громадян, як недоторканність житла, збереження в таємниці листування й телефонних розмов, таємниця особистого та сімейного життя людини та ін.

Відходячи від вище викладеного, під негласними слідчими (розшуковими) діями слід розуміти законодавчо передбачені організовані дії або сукупність таких дій, що проводяться суб’єктами кримінального процесу з використанням технічних і оперативно-технічних засобів, а також способів і прийомів реалізації зазначених дій і засобів для вирішення основних завдань і досягнення головних цілей кримінального судочинства.

4. Документальне оформлення негласних слідчих (розшукових) дій

Перш за все, правильним буде визнати, що документознавство в негласній діяльності за своїм змістом являє процес, що включає отримання (складання), збереження (накопичення) і використання документів з метою вирішення завдань цієї діяльності. Воно повинне здійснюватися безпосередніми суб’єктами негласних слідчих (розшукових) дій згідно з єдиними вимогами секретного діловодства в системі відповідних органів.

Під документом негласних слідчих (розшукових) дій слід розуміти свідчення про факти (події, явища, процеси), виявлені в процесі здійснення заходів ОРД і зафіксовані як у письмовій формі, так і за допомогою іншого матеріального носія (кіно-, фото-, аудіо-, відеоматеріалів тощо). Згідно з основними напрямами негласних слідчих (розшукових) дій головне призначення документів вбачається у фіксації, збереженні та використанні:

1) фактичних даних про злочинні дії окремих осіб і груп з метою своєчасного розслідування злочинів, а також для використання цих даних як доказів у кримінальному судочинстві;

2) інформації про місцеперебування осіб, які переховуються від органів слідства, суду;

До оперативно-розшукових документів кримінально-процесуального призначення відносяться протоколи про результати негласних слідчих (розшукових) дій із відповідними додатками, котрі, як уже зазначалося, можуть використовуватися як джерела доказів у кримінальному судочинстві.

У випадках, коли документи негласних слідчих (розшукових) дій виявилися знаряддям вчинення злочинів, предметом злочинних посягань або їх продуктом, зберегли на собі сліди злочину та придатні для з’ясування обставин, які підлягають доказуванню в кримінальних справах, вони можуть розглядатися в кримінальному судочинстві як речові докази.

Отже, вкрай важливо, що саме на законодавчому рівні закріплені вимоги до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій як певних процесуальних документів (Стаття 104 КПК України).

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

2. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається в протоколі.

Якщо за допомогою технічних засобів фіксується опитування, текст пояснень може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників цієї процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому випадку в протоколі зазначається, що пояснення зафіксовані на технічному носії інформації, що додається до нього.

3. Протокол під час досудового розслідування складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце, час проведення та назву процесуальної дії;

особу, яка проводить процесуальну дію (її прізвище, ім’я, по батькові, займана посада);

всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (їх прізвище, ім’я, по батькові, дата народження та місце проживання);

інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації; характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

послідовність дій;

отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі й документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

вилучені речі й документи та спосіб їх ідентифікації;

спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;

зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі та надається такій особі право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника).

Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки (Стаття 105 КПК).

2. Додатками до протоколу можуть бути:

- спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

- письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

- стенограма, аудіо -, відеозапис процесуальної дії;

- фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

Прокурор вживає заходів до збереження отриманих у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.


Лекція 4.

ЗНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ

З ТРАНСПОРТНИХ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ МЕРЕЖ

  1.  Організаційно-правові засади зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.
  2.  Тактика зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.
  3.  Процесуальне оформлення інформації, отриманої під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

1. Організаційно-правові засади зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу) є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікації для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження (ст. 263 КПК України).

Визначимо основні терміни, зокрема:

- під транспортною телекомунікаційною мережею законодавець розуміє мережу, що забезпечує передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу[1];

- під телекомунікацією (електрозв'язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах;

- під телекомунікаційною мережею доступу - частина телекомунікаційної мережі між пунктом її закінчення та найближчим вузлом (центром) комутації включно;

- під кінцевим обладнанням потрібно розуміти обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг (телефонний та факсимільний апарат, комп'ютер, модем, телеприймач тощо)[2];

- під каналом електрозв’язку – сукупність технічних засобів, призначених для перенесення електричних сигналів між двома пунктами телекомунікаційної мережі, що характеризується смугою частот та/або швидкістю передачі. Залежно від каналу передачі електрозв’язок поділяється на проводовий зв’язок і радіозв’язок. Проводовий зв’язок, у свою чергу, поділяють на телефонний зв’язок, телеграфний зв’язок, факсимільний зв’язок, електронну пошту, ІР-телефонію (Internet-телефонія) тощо. До радіозв’язку, що використовується в правоохоронних органах відносять такі види електрозв’язку: диспетчерський ультракороткохвильовий радіозв’язок, короткохвильовий радіозв’язок, радіорелейний зв’язок, транкінговий радіозв’язок, стільниковий радіозв’язок, супутниковий радіозв’язок;

- у ролі технічного каналу виступають канали проводового та радіозв'язку, канали природного витоку інформації (розповсюдження акустичних хвиль по комунікаціях та пружних конструкціях, електромагнітне випромінювання та наводки електронних приладів) або ж канали штучного витоку інформації (які створюють штучно шляхом впровадження відео-, акустичних та інших закладок або радіомаяків);

- під контролем за телефонними розмовами розуміється не тільки їх прослуховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні розмови, які відбулися, щодо абонентів розмов, часу і тривалості розмов;

- під прослуховуванням телефонних розмов розуміється негласна слідча (розшукова) дія, яка здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів і складається у слуховому контролі та фіксації розмов по телефонних лініях зв’язку осіб, що перевіряються.

Негласне зняття інформації з радіотехнічних засобів можна класифікувати за такими ознаками: способу зняття інформації, частотного діапазону роботи, дальності дії, виду модуляції сигналу і способу його маскування (кодування), способу управління, типу використовуваного контрольного пункту, способу камуфлювання тощо.

Зняття інформації з каналів зв’язку полягає у застосуванні технічного обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворювати інформацію, що передавалася цим каналом зв’язку (ст. 1 Закону України "Про телекомунікації"). Така інформація може включати дані як про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв’язку.

Правовою основою здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є ст. 31 Конституції України, глава 21 Кримінального процесуального кодексу України, а також п. 9 ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 8 закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 15 закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», указ Президента України від 13 квітня 2001 року № 256/2001 «Про впорядкування, виготовлення, придбання та застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку», постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року №1169 «Про затвердження порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», постанова Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2001 року № 1450 «Про затвердження Положення про порядок розроблення, виготовлення, реалізації та придбання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації» тощо.

Підставами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, зокрема зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, є необхідність отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, якщо їх неможливо отримати в інший спосіб.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється лише за вмотивованим рішенням слідчого-судді і має винятковий та тимчасовий характер. Зазначені дії застосовуються з метою запобігання тяжкого чи особливо тяжкого злочину, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Ініціатором зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Суб'єктами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж як негласної слідчої (розшукової) дії, що пов’язана з тимчасовим обмеженням конституційних прав людини є працівники уповноважених підрозділів на проведення зняття інформації з каналів зв’язку.

Предметом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж може бути інформація здобута з мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу, абонентів розмов, часу і тривалості розмов.

Об’єктами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є: підозрювані та обвинувачені у вчиненні злочину, їх співрозмовники, а також особи, які володіють інформацією про тяжкі або особливо тяжкі злочини. Особами, які володіють відомостями про тяжкі та особливо тяжкі злочини, є очевидці та інші особи, які володіють інформацією про злочини, факт їх вчинення, учасників або інші юридично значущі дані.

Негласну слідчу (розшукову) дію зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж здійснюють таємно (скрито) від осіб (підозрюваних або обвинувачуваних у вчиненні злочину, а також тих, хто володіє відомостями про злочин) щодо яких проводиться дана слідча дія.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж потребує ретельного планування. Від правильного планування залежить ефективність проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії, що надасть достатніх результатів під час фіксації слідів злочину та притягнення винних осіб до відповідальності. Плануючи зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж слідчий або оперативний працівник повинен визначити підрозділи з якими доцільно взаємодіяти, а також передбачити можливість проведення інших слідчих (розшукових) дій, в залежності від ситуації, яка складається під час фіксації злочину або отримання інших відомостей, які мають значення під час досудового розслідування.

Відзначимо, що під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв'язку зобов'язані сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді (ч. 4 ст. 263 КПК України). Дана норма також закріплена в інших нормативно-правових актах, зокрема для здійснення заходу із зняття інформації з каналів зв’язку оператори телекомунікацій, згідно із п. 4 ст. 39 закону України «Про телекомунікації», зобов’язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення.

Відповідно до ліцензійних умов щодо провадження діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг фіксованого міжнародного, міжміського, місцевого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку, що зазначається в наказі Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 17.06.2004 № 132, ліцензіат зобов’язаний встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами оперативних заходів, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню даних заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення відповідно до діючого законодавства.

Слідчим та працівникам оперативних підрозділів заборонено давати доручення стосовно здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж працівникам підприємств Міністерства транспорту та зв'язку України. Згідно зі спільними відомчими нормативними актами СБ України і МВС України таке право мають тільки оперативні працівники уповноважених підрозділів МВС та СБ, до компетенції яких входять (за наявності клопотання слідчого (прокурора) та дозволу (ухвали або постанови) слідчого судді) організація та здійснення негласної слідчої (розшукової) дії.

2. Тактика зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж - один із найефективніших способів отримання інформації про осіб, які становлять інтерес в досудовому розслідуванні. Він може дати позитивний результат за умови дотримання принципу наступальності, лише в разі проведення відповідних дій оперативного і технічного характеру.

Можна виділити ситуації, за яких виникає необхідність зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж:

- коли передбачається розмова (змова) між співучасниками - членами злочинної групи;

- коли підозрюваний телефонує своїй жертві перед злочином або після його вчинення;

- коли розшукувана особа виходить на зв'язок зі своїми родичами, знайомими, співучасниками тощо.

Досліджуючи питання порядку отримання дозволу суду на проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, важливим є визначення алгоритму дій слідчого або оперативного працівника на підготовчому етапі отримання дозволу, а саме:

- аналіз матеріалів кримінального провадження та визначення доцільності і можливості проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

- планування заходів по зняттю інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

- визначення підрозділів та органів, з якими необхідно буде взаємодіяти під час проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

- складання клопотання на отримання дозволу на проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та підготовка відповідних матеріалів;

- отримання дозволу суду на проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та направлення матеріалів до уповноважених підрозділів на проведення даної слідчої (розшукової) дії.

Даний алгоритм дій розглядається як тактика зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, тобто система заходів, що здійснюється з визначеними правилами, послідовність проведення яких приводить до вирішення поставлених завдань. Тому доцільним є розгляд особливостей проведення даних дій та складання процесуальних документів.

Так, у процесі підготовки клопотання про отримання дозволу на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж слідчий або прокурор повинні зазначити у даному клопотанні такі відомості:

найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

короткий виклад обставин злочину, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину;

вид негласної слідчої (розшукової) дії (в даному випадку це зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж) та обґрунтування строку її проведення;

обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб;

відомості залежно від особливостей негласної слідчої дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

обґрунтування можливості отримання під час проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили. До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Відповідно до поданого клопотання про проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж слідчого або прокурора слідчий суддя не пізніше як за шість годин з моменту отримання даного клопотання виносить ухвалу про надання дозволу або відмови проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. У випадках надання дозволу в ухвалі обов’язково конкретизується строк зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, який не може перевищувати два місяці. Також дозволяється продовжити ці строки за наявності відповідних підстав та визначається загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії,( дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя), який не може перевищувати шести місяців.

До слідчого судді, який виносить ухвалу про проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, законодавець відніс голову чи за його визначенням іншого суддю Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України).

У виняткових випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та запобіганням вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, КПК України допускає можливість почати проведення негласної слідчої (розшукової) дії до отримання дозволу суду. При цьому прокурор зобов’язаний невідкладно звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді та, якщо останній не дасть дозволу, то розпочата негласно слідча (розшукова) дія зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж повинна бути негайно припинена, а отримана інформація - знищена (ст. 250 КПК України).

Перед прийняттям рішення про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж потрібно встановити особливості його проведення, зокрема кількість абонентських номерів, які використовує особа, а також наскільки вона довіряє даному виду зв’язку.

Безпосередньо ініціювати проводити негласні дії, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж має право як сам слідчий, так і за дорученням вповноважені ним оперативні підрозділи правоохоронних органів шляхом надання відповідних матеріалів до уповноважених підрозділів на проведення зняття інформації з каналів зв’язку. Зокрема, клопотання слідчого (прокурора) та ухвалу слідчого судді на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж разом з іншими матеріалами по справі (наприклад: довідки, виписки щодо приналежності каналу зв’язку конкретній особі; відомості щодо оператора телекомунікації; інші ознаки, які ідентифікують кінцеве обладнання тощо), надаються уповноваженим підрозділам для проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії.

Під час підготовки зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, крім даних, зазначених у клопотанні та ухвалі (постанові), його ініціатор (прокурор, слідчий або оперативний працівник за дорученням слідчого) за можливості надає працівникам уповноважених підрозділів на проведення зняття інформації з каналів зв’язку, інформацію про стосунки особи (стосовно якої проводяться дані дії) з оточенням і близькими знайомими, які мешкають або працюють разом з нею, місце проведення, мету та особливості зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж полягає в отриманні мовної інформації за допомогою технічних засобів та організаційно-тактичних прийомів її правомірного застосування (переважно негласного), що містить необхідні відомості для вирішення завдань в процесі досудового розслідування. Це комплекс дій із застосуванням технічних засобів для запису на магнітних (цифрових) носіях інформації розмови особи (відносно якої проводиться негласна слідча (розшукова) дія) з іншими людьми міжнародним, міжміським, відомчим, телефонним, стільниковим, транкінговим радіотелефонним зв'язком, контролю за телеграфним передаванням даних й іншим видом документального зв'язку. Для з'ясування доцільності прослуховування телефонних переговорів аналізують діяльність особи (групи осіб), що становить інтерес, зважаючи на її особисті якості, погляди, манеру поведінки тощо.

У випадках якщо в поле зору слідчого або оперативного працівника потрапляє організоване злочинне угруповання, спочатку визначають способи зв'язку, якими користуються злочинці, канали передавання та способи отримання інформації.

Недостатнє вивчення особи, щодо якої здійснюється негласна слідча (розшукова) дія, призводить до негативного результату проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж повинно здійснюватися лише відносно осіб, щодо яких надано ухвалу слідчого судді на проведення негласної слідчої дії. При цьому особа можу бути не єдиним користувачем телекомунікаційної мережі (абонентського номеру), наприклад, колективне користування, то необхідно знати, що в такому разі здійснюється зняття інформації вибірково, лише відносно осіб, що становлять інтерес.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж повинно здійснюватися працівником, який має відповідну спеціальну фахову підготовку, оскільки його потрібно орієнтувати на інформацію про діяльність особи, особливості її мовлення, професійного сленгу, жаргону. Непідготовлений працівник, який не розуміє справжнього змісту розмови злочинця, може не врахувати у своїх звітах важливу для слідчого або оперативного працівника інформацію, що в результаті призведе до негативних наслідків під час досудового розслідування, зокрема до невстановлення істини по справі.

3. Процесуальне оформлення інформації, отриманої під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж

Стаття 265 КПК України «Фіксація та збереження інформації, отриманої з телекомунікаційних мереж за допомогою технічних засобів та в результаті зняття відомостей з електронних інформаційних систем» визначає, що зміст інформації, яка передається особами через транспортні телекомунікаційні мережі, з яких здійснюється зняття інформації, зазначається у протоколі про проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. При виявленні в інформації відомостей, що мають значення для конкретного досудового розслідування, в протоколі відтворюється відповідна частина такої інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження знятої інформації (ч. 1 ст.265 КПК України). В свою чергу зміст інформації, одержаної внаслідок здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, фіксується на відповідному носієві особою, яка здійснювала зняття та зобов'язана забезпечити обробку, збереження або передання інформації.

Визначимо алгоритм дій слідчого або оперативного працівника після проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж:

- ознайомлення з інформацією здобутою під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії;

- виокремлення інформації, яка має значення під час розслідування кримінального провадження;

- використання здобутої інформації для здійснення заходів та інших негласних слідчих (розшукових) дій по пошуку та встановленню відомостей, предметів або матеріалів про злочин, щодо якого проводиться кримінальне провадження;

- складання протоколу проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж для: використання здобутої інформації в кримінальному провадженні або проведення відповідного знищення у разі, якщо вони не містять значущих даних.

З метою вирішення завдань, поставлених в процесі визначення порядку проведення визначених вище дій, розглянемо більш детально його складові, зокрема порядок складання протоколу з проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та фіксації отриманої інформації в досудовому розслідуванні.

Так, у протоколі проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж зазначаються:

• дата складення протоколу зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

• посада, прізвище та ініціали особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа;

• номер кримінальної справи, за якою здійснювалося зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж як негласної слідчої (розшукової) дії;

• номер ухвали (постанови), дата прийняття та найменування суду, яким видано дозвіл на здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та строки здійснення;

• найменування підрозділу, працівники якого залучалися до здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

• дані про особу, стосовно якої здійснювалася негласна дія;

• результати здійснення негласної дії, відомості про матеріальні носії інформації (матеріали аудіо- чи відеозапису, фото- і кінозйомки, магнітні накопичувачі тощо) та місце їх зберігання.

Протоколи щодо проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (ч. 1 ст. 256 КПК України).

Зміст інформації, що передається особами через транспортні телекомунікаційні мережі, з яких здійснюється зняття інформації, зазначається у протоколі про проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій. При виявленні в інформації відомостей, що мають значення для конкретного досудового розслідування, в протоколі відтворюється відповідна частина такої інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження знятої інформації (ч. 1 ст. 265 КПК України).

Протокол підписує слідчий, у провадженні якого перебуває справа, або працівник оперативного підрозділу за його дорученням.

Протоколи про проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору (ч. 3 ст. 252 КПК України).

Забороняється використання відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб (ч. 2 ст.255 КПК України). Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб (ч. 2 ст.254 КПК України).

В практичній діяльності іноді виникають проблемні питання щодо зберігання та використання відомостей (здобутих в процесі фіксування результатів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), які не можуть бути використані в інтересах кримінального судочинства та бути приєднаними до кримінального провадження як джерела доказів, оскільки не містять доказової бази вини підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних. У даних ситуаціях ініціатор повинен керуватися нормами, визначеними законодавцем, зокрема відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені (ч. 1 ст.255 КПК України). Виходячи із зазначеного, вказана норма створює додаткові гарантії законності в ході досудового розслідування, зокрема відомості особистого життя не можуть бути використані проти особи.

Використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема здобутих під час зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в кримінальному судочинстві обумовлює потребу у вжитті процедур розсекречування відомостей та їх матеріальних носіїв, які визначені наказом МВС України від 06.11.2008 № 587 „Про затвердження Порядку розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації, добутої під час здійснення оперативно-технічних заходів, та передачі їх для використання як джерел доказів у кримінальному судочинстві”. У зазначеному акті визначено підстави, умови та процедуру розсекречування оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України матеріальних носіїв секретної інформації, добутої під час здійснення дій з негласним застосуванням технічних засобів, та передачі її для використання в кримінальному судочинстві.

Не підлягають розсекречуванню та передачі матеріали в разі неможливості забезпечити безпеку учасникам здійснення негласної слідчої (розшукової) дії (працівникам підрозділу-ініціатора та уповноважених підрозділів на проведення зняття інформації з каналів зв’язку, які безпосередньо здійснювали дії, потерпілим, свідкам, іншим особам, які на конфіденційній основі надавали допомогу).

У наданні дозволу на розсекречування матеріальних носіїв інформації може бути відмовлено через неможливість їх використання в кримінальному судочинстві як джерела доказів.

Забороняється використання в кримінальному судочинстві інших матеріалів та документів з організації і проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а саме: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та приєднання її до кримінальних справ.

Якщо під час досудового слідства або судового розгляду кримінальної справи виникає необхідність отримання показань як свідків осіб, причетних до отримання відомостей про результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії із негласним застосуванням технічних засобів, показання дає, як правило, посадова особа, у проваджені якої знаходиться справа та, за необхідності, керівник уповноваженого підрозділу на проведення зняття інформації з каналів зв’язку. У випадку виникнення необхідності допиту як свідка посадових осіб, які безпосередньо проводили негласну слідчу (розшукову) дію зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, слідча дія щодо їх допиту може проводитись із вжиттям заходів безпеки, передбачених законодавством.

До предмета показань такого свідка не входять відомості, які розкривають зміст, форми, методи, організаційні положення, оперативну тактику здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, організацію і методику, тактику негласного застосування спеціальних технічних засобів, безпосереднє місце негласного впровадження (установлення) спеціальних технічних засобів, а також даних про працівників, які безпосередньо проводили негласну слідчу (розшукову) дію.

Слід зазначити, що як докази можуть бути використані лише ті відомості, які отримані в ході зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, оформлених в установленому порядку.

Отже, діяльність слідчого та оперативного працівника неможливо уявити без систематичного і планомірного отримання інформації про об’єкти кримінального переслідування. Для цього можуть застосовуватися різноманітні засоби і методи, що передбачені кримінальним процесуальним та оперативно-розшуковим законодавством. Важливе місце у цій системі належить негласній слідчій (розшуковій) дії щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, якою обмінюються особи, що мають причетність до злочину.

Сьогодні в кримінальному судочинстві зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу) є ще недостатньо розробленою, відсутні й методичні рекомендації, які змогли б надати допомогу співробітникам правоохоронних органів у проведенні зазначеної слідчої (розшукової) дії. Однак, окремі кроки у цьому напрямку все ж робляться, зокрема, чітко передбачено визначення поняття транспортних телекомунікаційних мереж та зазначено, що зняття з них інформації є різновидом втручання в приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікації для передавання інформації, якщо під час його проведення можна встановити обставини, що мають значення для кримінального провадження. Також визначено порядок отримання дозволу на проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії (ст. 248 КПК України) та відомості, які повинні бути зазначені в клопотанні, а саме: ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування (ч. 2 ст. 263 КПК України). Крім цього, ч. 3 ст. 263 КПК України передбачає застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а в ч. 4 ст. 263 визначаються уповноважені особи на проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж і зобов’язання керівників та операторів телекомунікаційного зв'язку сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді.

Викладене дає можливість стверджувати, що прийняття норми щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж надає можливість використовувати здобуті відомості під час даної негласної слідчої (розшукової) дії в кримінальному судочинстві, оскільки дані дії новим Кримінальним процесуальним кодексом України визначаються як процесуальні.

[1] ЗУ «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року

[2] Постанова КМУ № 720 від 9 серпня 2003 року «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг»


Лекція 5.

ЗНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ

З ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

  1.  Зміст поняття та правові засади негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних інформаційних систем.
  2.  Організація «зняття інформації з електронних інформаційних систем».
  3.  Порядок здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
  4.  Оформлення та використання інформації, отриманої під час проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем.

1. Зміст поняття та правові засади негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Прийнятий КПК змінює процесу здобування інформації негласним шляхом. Даним кодексом визначається цей процес як кримінально-процесуальну, слідчу (розшукову) дію. Прийняття даної норми надало можливість слідчому визначати та застосовувати конкретні негласні слідчі (розшукові) дія в процесі збирання доказової бази вини осіб (які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину). У випадках, якщо іншим способом отримати відомості про злочин і злочинця неможливо (Глава 21 КПК України).

Особливу увагу в КПКУ приділено втручанню у приватне спілкування, оскільки відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування та іншої кореспонденції, а винятки можуть бути встановлені лише судом (КПК - слідчим суддею) із метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо одержати інформацію іншими способами неможливо.

Втручанням у приватне спілкування на підставі ст. 254 проекту КПКУ визнається доступ до змісту спілкування за умови, що його учасники мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Зокрема втручання в приватне спілкування є: аудіо- та/або відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем. За порушення таємниці листування чи іншої кореспонденції, що передаються через комп'ютер, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 163 КК України.

Під час проведення лекції розглянемо негласну слідчу (розшукову) дію, передбачену ст. 264 КПК України,- зняття інформації з електронних інформаційних систем, як на підставі ухвали слідчого судді, так і порядок здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту для проведення яких не потрібен дозвіл слідчого судді.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують електронні інформаційні системи для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Поняття “інформація” в широкому розумінні слова є однією з первинних філософських категорій і значною мірою збігається з таким поняттям як “знання”. Виходячи з цього можна дати таке спрощене визначення поняття “інформація”: це щось таке, що дає можливість абоненту при його отриманні логічно сформулювати або змінити своє розуміння певної системи. За означенням Академії наук України, інформація – це відомості, які є предметом зберігання, передачі і перетворення.

До електронних інформаційних систем відносяться :

- електронно-обчислювальні машини (комп’ютери);

- автоматизовані системи;

- комп’ютерні мережі;

- мережі електрозв’язку.

Робота електронних інформаційних систем також включає інформаційний обмін між окремими їх частинами, а також між собою. Зазвичай такі системи називають просто електронними системами (ЕС), маючи на увазі саме електронні інформаційні системи.

Інформація, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах та комп’ютерних мережах або пересилається каналами електрозв’язку, має притаманні ознаки фізичного, юридичного та економічного характеру.

Інформація (як сукупність даних і програм) є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави, може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Інформація, як предмет злочину, є для винного чужою (не перебуває у його власності чи законному володінні).

Електронно-обчислювальна машина (ЕОМ, комп’ютер) являє собою сукупність технічних засобів та системного програмного забезпечення, створює можливість автоматизованого оброблення інформації та отримання результату в необхідній формі. Крім того, відповідно до державних стандартів, комп’ютер − це функційний пристрій, що складається з одного або кількох взаємопов’язаних центральних процесорів і периферійних пристроїв й може виконувати обчислення без участі людини. Комп’ютер, призначений для обслуговування одного користувача, що характеризується невеликими габаритами, підвищеною надійністю, простотою зміни конфігурації та розвинутими засобами діалогу, є персональним комп’ютером.

Автоматизованою є система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв’язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення.

Комп’ютерна (інформаційна) мережа − це сукупність територіально розосереджених систем оброблення даних, засобів та/або систем зв’язку і пересилання даних, що забезпечує користувачам дистанційний доступ до її ресурсів і колективне використання цих ресурсів.

Мережа електрозв’язку являє собою комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Основними компонентами ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку є їх правове, організаційне, програмне, інформаційне, лінгвістичне та технічне забезпечення, а також персонал та користувачі.

Правовою основою  зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є ст. 31 Конституції України, Глава 21 Кримінального процесуального кодексу України, а також п. 9 ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року №1169 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації».

Сутність зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає в тому, що орган, який її здійснює, на підставі ухвали слідчого судді проводить запис певної інформації, якою обмінюються обвинувачений (підозрюваний) з іншими особами, або інші особи з підозрюваним (обвинуваченим), або підозрювані (обвинувачені) між собою, і повідомляє про це слідчого, який її досліджує.

Підставами проведення негласної слідчої (розшукової) діє, зокрема зняття інформації з електронних інформаційних систем,- є необхідність отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, якщо неможливо отримати їх в інший спосіб.

Проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем здійснюється лише за вмотивованим рішенням слідчого судді і мають винятковий та тимчасовий характер. Зазначені дії застосовуються з метою запобігання тяжкого чи особливо тяжкого злочину, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Ініціаторами зняття інформації з електронних інформаційних систем є слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Суб'єктами застосування зняття інформації з електронних інформаційних систем, як негласної слідчої (розшукової) дії, що пов’язана з тимчасовим обмеженням конституційних прав людини є працівники оперативно-технічних підрозділів.

Об’єктами зняття інформації з електронних інформаційних систем є: електронно-обчислювальні машини (комп’ютери), автоматизовані системи, комп’ютерні мережі, мережі електрозв’язку, які накопичують, обробляють, зберігають, або передають відомості про тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Зазначена негласна слідча (розшукові) дія проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Вона проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину. У рішенні про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем зазначається строк її проведення. Строк проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем може бути продовжений:

прокурором, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням - до вісімнадцяти місяців;

керівником органу досудового розслідування, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням - до шести місяців;

начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;

Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;

слідчим суддею, якщо дана негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

2. Організація «зняття інформації з електронних інформаційних систем».

Зняття інформації з електронних інформаційних систем - один із найефективніших способів отримання інформації про осіб, які становлять інтерес в досудовому розслідуванні, який може дати позитивний результат, лише в разі проведення відповідних дій оперативного і технічного характеру.

Під організацією проведення зняття інформації з електронних інформаційних мереж, яке проводиться за дозволом слідчого судді із застосуванням технічних засобів, розуміємо систему цілеспрямованих дій з планування, підготовки, проведення і документального оформлення негласних слідчих (розшукових) дій, які здійснюються з дотриманням вимог законів, підзаконних актів та принципів кримінального процесу.

До етапів організації підготовки та проведення зняття інформації з електронних інформаційних мереж, яке проводиться за дозволом слідчого судді із застосуванням технічних засобів відносяться:

1. Вивчення, аналіз і оцінка ситуації, яка складається в процесі кримінального провадження.

2. Складання відповідних документів та отримання дозволу слідчого судді.

3. Планування заходів.

4. Організація взаємодії.

5. Підготовка до проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії.

6. Проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії.

7. Контроль за проведенням даної негласної слідчої (розшукової) дії.

8. Документальне оформлення отриманих результатів.

9. Аналіз та оцінка ефективності проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем.

У клопотанні на отримання дозволу на зняття інформації з електронних інформаційних систем слідчий або прокурор повинні зазначити наступні відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; короткий виклад обставин злочину, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання; правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину; обґрунтування строку проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем; обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб; відомості про ідентифікаційні ознаки ЕІС; обґрунтування можливості отримання під час проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Рішення про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем приймає слідчий суддя за поданням слідчого або прокурора. Проводити заходи допускається лише якщо мова йде про тяжкі або особливо тяжкі злочини.

В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної системи, в якій може здійснюватися втручання у приватне спілкування.

Ідентифікаційними ознаками електронної інформаційної системи є:

− ІР-адреса (ІP − Іnternet Protocol), яка є унікальним ідентифікатором (адресою) пристрою (звичайно комп’ютера або маршрутизатора), підключеного до локальної мережі або Інтернету;

− доменне ім’я, що дозволяє ідентифікувати в мережі Інтернет веб-сайт або адресу електронної пошти;

− серійний номер та характеристики автоматизованої системи та ПОМ.

У відповідності до поданого клопотання слідчий суддя не пізніше як шість годин з моменту отримання даного клопотання виносить ухвалу в наданні дозволу або відмови проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем.

У випадках позитивного надання дозволу в ухвалі обов’язково конкретизуються строки зняття інформації з електронних інформаційних систем, зокрема дозвіл слідчого судді на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці. Також дозволяється продовжити дані строки за наявності відповідних підстав та визначається загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, який не може перевищувати шести місяців.

У виняткових випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та запобіганням здійснення тяжкого або особливо тяжкого злочину, КПК України допускає можливість почати проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем до отримання дозволу слідчого судді. При цьому прокурор зобов’язаний невідкладно звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді та, якщо останній не дасть свого дозволу, то почата вказана негласна слідча (розшукова) дія повинна бути негайно припинена, а отримана інформація - знищена (ст. 250 КПК України).

Проводити зняття інформації з електронних інформаційних систем має право, як сам слідчий, так і вповноважені ним оперативні підрозділи правоохоронних органів, які надають завдання до оперативно-технічного підрозділу та складають спільний план проведення.

Ухвала слідчого судді про надання дозволу на здійснення зняття інформації з електронних інформаційних систем підписується слідчим суддею, скріплюється гербовою печаткою, реєструються в апараті суду за правилами таємного діловодства.

За результатами здійснення зняття інформації з електронних інформаційних систем, що пов’язано з тимчасовим обмеженням конституційних прав складається протокол з відповідними додатками.

При знятті інформації з комп'ютерних мереж, з жорсткого диска комп'ютера програми, які становлять оперативний інтерес,- нерідко налаштовані на самознищення у разі несанкціонованого доступу. Подолати діючу систему захисту оперативний працівник самостійно, як правило, не в змозі, в зв’язку з чим для проводити дану негласну слідчу  (розшукову) дію повинен спеціаліст.


3. Порядок здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.

Пунктом 2 ст. 264 КПК передбачено, що не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.

До відомостей, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем відносяться відомості які вільно викладені в мережі «Інтернет» (файлообмінниках, форумах, сайтах та ін.).

Під здобуттям відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту розуміють негласну слідчу (розшукову) дію, яка полягає у пошуку та отриманні інформації з комп’ютерних систем та мереж (див. стор. 6).

Необхідністю проведення даної негласної слідчої дії є особливості сучасної злочинності. Так як комп’ютерні мережі, насамперед Інтернет, все більше активно використовується зловмисниками для створення нелегальних ринків збуту зброї, наркотиків, людських органів, порнографічної продукції, вибухових пристроїв, пропозиції щодо надання «кілерських» послуг, а також є способом розповсюдження інформації щодо виготовлення саморобних вибухових пристроїв, пропаганди національної ворожнечі й закликів до розв’язання війни.

У даному випадку проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії, метою якої є здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний   з подоланням системи логічного захисту, не обмежують конституційні права особи.

Отримання інформації з електронних інформаційних систем здійснюється виключно через канали зв’язку (комп’ютерні лінії).

Отримання інформації з електронних інформаційних систем, призначеної для загального користування, визначається терміном «комп’ютерна розвідка» і відносить: зміст сайтів та Web-сторінок фізичних і юридичних осіб, а також повідомлення на форумах та електронних дошках об’яв. В зв’язку з цим «комп’ютерну розвідку» мають право проводити. Як слідчі, оперативні підрозділи, так і оперативно-технічні підрозділи[1].

Водночас, слід зауважити, що порядок проведення комп’ютерної розвідки сьогодні на рівні відомчих інструкцій не регламентований.

До основних напрямів здійснення комп’ютерної розвідки відносять:

- пошук інформації, яка може свідчити про вчинення протиправних дій;

- збирання матеріалів, щодо певних об’єктів: фізичних та юридичних осіб, предметів та подій у зв’язку з їх відношенням до протиправної діяльності;

- здійснення в комп’ютерній мережі активних заходів.

Метою комп’ютерної розвідки є отримання інформації, яка міститься в комп’ютерних мережах (на серверах).

Знаючи IP-адресу комп’ютера або мережного обладнання ймовірного злочинця та розуміючи правила надання доменних імен і закріплення їх за зонами, працівник правоохоронного органу, у більшості випадків, має змогу самостійно визначити фізичне місцезнаходження комп’ютера, за яким дана адреса закріплена.

Місцезнаходження програмно-технічних засобів у мережі Інтернет визначається за ІР-адресою, яка належить певному провайдеру і є взаємопов’язаною з номером телефону користувача послуг доступу до мережі. А знаючи номер телефону користувача легко визначити і фізичну адресу, а саме де встановлено телефон, тобто місце ймовірного знаходження програмно-технічних засобів потерпілого (правопорушника, серверів провайдерів тощо), що використовують даний телефон для доступу до мережі Інтернет.

На сьогодні існує декілька програмних продуктів та утиліт за допомогою яких можна отримати відомості щодо власника домену (сайту), його ІР-адреси та дізнатися де розміщено сам сервер із сайтом (хостінг або Colocatіon). Одним із

програмних продуктів, що допомагає при визначенні інформації різного виду в мережі Інтернет, є програма IP-Tools, що містить такі корисні утиліти:

− Pіng Scanner – pіng по діапазону адрес або за списком адрес;

− Trace – показує маршрут по якому проходять ІP-пакети між комп’ютерами;

− Whoіs – одержання реєстраційної інформації про домени з офіційних Whoіs серверів;

− Fіnger – одержання інформації про користувачів певного хоста;

− LookUp – визначає ІP-адресу хоста або розташування самого серверу, по імені або навпаки.

Також, у мережі Інтернет існують інші безкоштовні сервіси, за допомогою яких можна отримати ту чи іншу інформацію щодо ресурсів мережі (сайтів) (наприклад SmartWhois, Mod IP City тощо).

За допомогою вказаних сервісів отримують інформацію про:

− належність конкретної ІР-адреси до сегменту Інтернет певної країни, провайдера, хост-провайдера, їх контакти;

− ІР-адресу певного сайту (ресурсу);

− реєстратора доменного імені певного сайту;

− технічну площадку (фізичне розташування) проксі-серверу;

− історію сайту, ресурс, який ним використовується, розрахунок трафіку;

− посилання на сайт тощо.

Так, щоб встановити IP-адресу сайту, доменне ім’я якого відоме (і взагалі довідатися, чи існує така адреса), можна скористатися програмою Ping (Packet Internet or Inter-Network Groper), що входить у комплект Windows. Для цього необхідно виконати команду Пуск > Виконати (Start > Run) і набрати, наприклад, наступний рядок: ping yahoo.com. Замість адреси пошукової системи Yahoo можна ввести адресу будь-якого іншого сайта.

Для отримання інформації про трафік ініціатор направляє провайдеру ухвалу слідчого судді про зняття інформації з технічних каналів зв'язку, комп'ютерних систем та інших технічних засобів, а також запит на офіційному бланку з грифом.

У запиті повинен вказуватися номер абонента і (або) IP-адресу та термін часу, за який необхідно надати відомості за здійсненими з'єднанням. Постанова на проведення заходу по зняттю інформації з технічних каналів зв'язку, комп'ютерних систем та інших технічних засобів не повинно містити відомостей, віднесених до державної таємниці Україна. Провайдер Інтернету реєструє видачу відомостей про зняття інформації з технічних каналів зв'язку, комп'ютерних систем та інших технічних засобів в окремих облікових документах з обмеженим доступом і повертає ініціатору ухвалу.

Провайдер самостійно здійснює підготовку інформації про здійснені з'єднаннях відповідно до вимог запиту і направляє відповідь ініціатору заходу.

4. Оформлення та використання інформації, отриманої під час проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Зміст інформації, яка отримана під час проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем, зазначається у протоколі про її проведення (ст.265).

Згідно ст. 104 КПК України протокол про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

- місце, час проведення та назву даної процесуальної дії;

- особу, яка проводить дану процесуальну дію (прізвище, ім’я, по батькові, посада);

- всіх осіб, які присутні під час проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);

- інформацію про те, що особи, які беруть участь у даній процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

- послідовність дій;

- отримані в результаті даної процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

- вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

- спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;

- зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників даної процесуальної дії.

Відомості про осіб, які проводили зняття інформації з електронних інформаційних систем або були залучені до її проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.(ч.1 ст. 252 КК України)

Згідно ст. 105 КПК України додатками до протоколу проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем можуть бути:

1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

3) стенограма, аудіо-, відеозапис даної процесуальної дії;

4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Протоколи щодо проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Протоколи про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем, з додатками, не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору (ч. 3 ст. 252 КПК України).

Зміст інформації, одержаної внаслідок здійснення зняття відомостей з електронних інформаційних систем, фіксується на відповідному носієві особою, яка здійснювала зняття та зобов'язана забезпечити обробку, збереження або передання інформації. Носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів.

Забороняється використання відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб (ч. 2 ст.255 КПК України). А якщо протоколи про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб (ч. 2 ст.254 КПК України).

Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені.

Отже, у зв’язку зі стрімким розвитком програмного забезпечення проведення працівниками правоохоронних органів негласної  слідчої (розшукова) дія  «зняття інформації з електронних інформаційних систем» - один із найефективніших способів отримання інформації про осіб, які становлять інтерес в досудовому розслідуванні, який може дати позитивний результат, лише в разі проведення відповідних дій оперативного і технічного характеру.

На проведення негласної слідчої (розшукової) дії, передбаченої статтею 264, необхідно отримати дозвіл слідчого судді, але у цій частині нічого принципово не змінюється, оскільки і до прийняття Кодексу на проведення аналогічних заходів, передбачених Законом України «Про оперативно розшукову діяльність», необхідно було отримати дозвіл суду. Тобто, з прийняттям Кодексу у слідчого та прокурора з’явилась велика кількість інструментаріїв, якими вони раніше не володіли. На підставі частини 1 статті 256 Кодексу результати негласних слідчих (розшукових) дій використовуються при доказуванні на тих самих підставах, що й результати проведення інших слідчих дій. Стаття 252 Кодексу визначає порядок фіксування ходу і результатів негласних слідчих дій. Зокрема, визначено, що фіксація ходу і результатів зняття інформації з електронних інформаційних систем повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цих Кодексом.

За результатами проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки.


Лекція 6.

ОБСТЕЖЕННЯ ПУБЛІЧНО-НЕДОСТУПНИХ МІСЦЬ,

ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ

ЯК НЕГЛАСНА СЛІДЧА (РОЗШУКОВА) ДІЯ.

  1.  Поняття, суть, мета, правова основа та принципи обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.
  2.  Організація і тактика обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.
  3.  Документальне оформлення та використання результатів обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

1. Поняття, суть, мета, правова основа та принципи обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Відомо, що більшість злочинів вчиняється таємно, злочинці ретельно маскують свою діяльність, зростає кількість латентних злочинів. Гласними слідчими діями не завжди можливо встановити осіб, причетних до вчинення злочинів та довести їх вину. Саме тому єдиним джерелом доказової інформації є матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія обмежує конституційні права громадян, для її виконання необхідно дотримуватись ряду спеціальних вимог та мати міцні знання кримінального процесуального права і практики його застосування.

Це обумовлює необхідність детального вивчення правової основи, вимог та принципів обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, його мету, завдання, організаційні і тактичні елементи проведення, документальне оформлення і використання результатів.

Мета лекції – у доступній формі розкрити поняття, суть, підстави та порядок проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, щоб результати цієї негласної слідчої (розшукової) дії були доказами в кримінальному судочинстві.

Окреслена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- встановити порядок виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування, виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

- встановити порядок виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

- вибрати тактику виявлення осіб, які розшукуються;

- з’ясувати порядок встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

Об’єктом лекції є розкриття суспільних відносин, які виникають у процесі обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Предметом лекції є порядок проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться за наявності таких вимог:

- відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб;

- виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів;

- ухвала слідчого судді.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись також інші особи.

Негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факти та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Такими діями є:

1. Втручання у приватне спілкування.

2. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій.

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи законодавець відносить до інших видів негласних слідчих (розшукових) дій та регламентує у статті 267 КПК України:

1. Слідчий має право обстежити публічно- недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою:

1) виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;

2) виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

3) виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

4) виявлення осіб, які розшукуються;

5) встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

2. Публічно- недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

3. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку з відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно- доступних.

4. Обстеження шляхом таємного проникнення до публічно- недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою, передбаченою в частині першій цієї статті, проводиться на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України.

Етимологічно значення слова «обстеження» це ретельне оглядання, перевірка чого-небудь із розвідуванням чи дослідженням чогось.

Вимоги для проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи:

1) якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб;

2) ухвала слідчого судді;

3) виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Завданням обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є збирання (виявлення і фіксація) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

Мета проведення обстеження міститься у диспозиції статті «Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи»(п.1 ст. 267 КПК), про що вищезазначено.

Тлумачний словник визначає публічно-доступним місцем таке, що призначене для широкого відвідування, користування; громадське. Статус публічно-доступних мають приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо) (п.3 ст.267 КПК). Публічно- недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб (п.2 ст. 267 КПК).

Поняття «житло» в українському законодавстві розрізняється в цивільному і житловому праві. В кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві підхід до цього інституту також має свою специфіку. Зокрема, згідно зі ст. 379 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Під житлом у житловому праві розуміють не тільки житлові (у тому числі багатоквартирні) будинки і дачі, призначені для постійного проживання, а й відокремлені квартири та інші ізольовані приміщення (наприклад, окремі ізольовані кімнати в квартирах), гуртожитки, будинки-інтернати, спеціальні будинки для громадян похилого віку й інвалідів та ін., що зареєстровані в державних органах як житлові приміщення. В цивільному праві під житлом розуміють перш за все об’єкт права власності та інших речових прав, що має особливий правовий режим.

Житло згідно з положеннями ЦК України є об’єднуючим поняттям, яке включає в себе житловий будинок, квартиру, садибу, котедж, дачу, розраховані на тривалий строк служби та призначені для проживання. На думку коментаторів ЦК, з точки зору цивільного права не можуть вважатися житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сараї, гаражі, збірно-розбірні, пересувні, контейнерні та інші підсобні споруди, а також приміщення, призначені для тимчасового (готель, лікарня) або недобровільного (в’язниця) перебування особи.

При застосуванні норм КК судова практика йде шляхом більш широкого тлумачення поняття «житло». При кваліфікації крадіжки, грабежу, розбою, пов’язаних із проникненням у житло, суди визнають за житло і готельні номери, і туристичні палатки, і вагонні купе, і лікарняні та санаторні палати, кімнати баз відпочинку тощо, тобто всі ті приміщення, в яких проживає людина постійно чи тимчасово (за винятком, звичайно, каналізаційних люків, де мешкають люди,без постійного місця проживання, та інших аналогічних місць притулку окремих осіб), що не збігається з нормами цивільного чи житлового права. Зокрема, Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз’яснив, що житло — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Під поняттям «житло» в кримінальному процесуальному розумінні слід розглядати: 1) особистий будинок зі всіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання; 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але використовуються для тимчасового проживання. Тобто, це можуть бути приватний будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі, дача, садовий будиночок, кімната в гуртожитку, номер у готелі, лікарняні та санаторні палати, кімнати баз відпочинку, туристичні палатки тощо. В окремих випадках, наприклад, при тривалому перебуванні, тимчасовим житлом можуть бути визнані купе поїздів та каюти кораблів.

Законом передбачена недоторканність не лише житла, а й іншого володіння особи. Конституційна формула «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи» свідчить про те, що житло також є володінням особи. Згідно з юридичною енциклопедією, володіння — це фактичне утримування речей, що має юридичне значення, тобто захист від порушення.

Іншим володінням особи в кримінальному процесуальному розумінні є: 1) всі приміщення, крім житла, які належать особі; 2) всі речі, які належать особі і знаходяться в житлі чи поза житлом, а також земля, вода, ліс та інші насадження, худоба, птиця, транспортні засоби та будь-яке інше майно, яке належить особі на праві приватної власності ( магазини, кафе, бари, їдальні, ресторани, майстерні, заводи і фабрики тощо ).

Слід звернути увагу, що в ст. 30 Конституції, ст. 13 КПК зазначено: 1) не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 2) не допускається в них незаконний огляд; 3) не допускається в них незаконний обшук, інакше як за вмотивованим рішенням суду. Крім того, виходячи з вимог статей 31 та 32 Конституції, які реалізовані в новому КПК, не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи з метою: 1) виїмки; 2) зняття інформації з каналів зв’язку; 3) застосування інших технічних засобів отримання інформації.

Таким чином, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК (ст. 13 КПК).

Аналіз норм Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також справ, розглянутих Європейським судом, дає підстави стверджувати, що з точки зору міжнародно-правових актів законними можна вважати обмеження права на недоторканність житла, якщо: 1) вони мають правову основу; 2) їхні цілі є пропорційними (відповідними) шкоді, яка ними заподіюється; 3) діють тимчасово; 4) під час їх застосування не допускається будь-яка дискримінація; 5) є підконтрольними суду; 6) не застосовуються до кола абсолютно недоторканних прав і свобод; 7) про їх введення інформується світове співтовариство; 8) паралельно з ними існує механізм поновлення незаконно порушених прав та свобод; 9) у законі передбачена можливість їх оскарження.

Аналіз цих вимог у порівнянні з нормами національного законодавства свідчить про те, що національні норми України в цілому відповідають міжнародним. Зокрема, передбачення новим КПК інституту оскарження особою постанови суду про обшук, огляд, виїмку тощо.

Обстеження як негласна слідча (розшукова) дія проводиться шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, на підставі ухвали слідчого судді (п. 4 ст. 267 КПК).

Визначення терміну «проникнення» дано свого часу в листі Верховного Суду СРСР від 23 червня 1983 р. № 01-16/31-83. Зокрема, в ньому зазначено, що «проникнення» — це вторгнення в закрите чи незакрите (незамкнене) приміщення або житло, яке здійснюється всупереч волі громадян, які проживають, працюють або через інші обставини законно перебувають (або в даний час відсутні) в цьому місці. Аналогічне роз’яснення дано в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 26 квітня 1984 р. № 2. Зокрема, в цій постанові роз’яснюється, що «проникнення» — це таємне або відкрите вторгнення в приміщення, інше сховище чи житло. Воно може здійснюватись як із подоланням перепон або опору людей, так і без цього.

Обстеження, як негласну слідчу (розшукову) дію, здійснюють таємно від власників і зацікавлених осіб. Таким чином, обмежують конституційне право громадян на недоторканність житла і тому обстеження, проведене без дозволу суду, буде незаконним і не матиме доказової сили.

Під час негласного обстеження допускаються фотографування, копіювання, позначка виявлених об’єктів за допомогою спеціальних хімічних речовин, встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи. Вилучення або заміна виявлених під час обстеження зразків (предметів) для дослідження допускається у виняткових випадках з дозволу керівника дії.

Застосування технічних засобів під час проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є вимушеним захисним заходом суспільства і держави в боротьбі зі злочинністю. Межі повноважень суб’єктів застосування спеціальної техніки і проведення технічних заходів суворо регламентуються законами України.

Проведення технічних заходів із застосуванням спеціальної техніки є істотним обмеженням прав і свобод людини, що має винятковий і тимчасовий характер, потребує спеціальної нормативно-правової регламентації.

Правову основу застосування обстеження публічно-недоступних і публічно-доступних місць, житла чи іншого володіння особи становить система принципів і правил, встановлених законами і підзаконними нормативними актами, що визначають допустимість проведення оперативно-технічних заходів (ОТЗ), використання спеціальної техніки і регламентують порядок та умови їх застосування на основі загальної тактики і тактичних прийомів ОРД, а саме:

Конституція України;

Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України;

закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» тощо;

підзаконні акти: постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» № 1169 від 26.09.2007;

відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України;

Європейська конвенція з прав людини.

Посилення забезпечення конституційних прав громадян України на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя під час проведення оперативно-технічних заходів передбачено указом Президента України "Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів".

Принципами обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є керівні ідеї, вироблені слідчою та оперативною практикою і закріплені в нормах законодавства про ОРД, котрі виражають політичні й соціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні та правові уявлення населення про сутність, мету, завдання та процедури їх здійснення.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється відповідно до принципів законності, дотримання прав і свобод людини й громадянина, конспірації, поєднання гласних і негласних методів та засобів, взаємодії з органами управління і населенням.

Конституційний принцип законності полягає в тому, що слідчий (або за його письмовим дорученням працівник оперативного підрозділу) зобов’язаний точно виконувати вимоги Конституції України та її законів. Законодавець підкреслює , що незважаючи на негласний характер слідчих (розшукових) дій, застосування спеціальних засобів, негласну роботу та інший недоступний для громадян механізм збирання і фіксації фактичних даних – все це повинно відповідати вимогам закону, морально-етичним нормам справедливості, совісті, честі, людської гідності, свободи і відповідальності.

Принцип дотримання прав і свобод людини й громадянина визначає можливість кожного користуватися на рівних підставах всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб за будь-якими мотивами. Всі громадяни рівні перед законом, тобто зобов’язані дотримуватися закону і його виконувати. За порушення закону юридична відповідальність рівна для всіх.

Принцип конспірації при обстеженні публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи тісно пов’язується з конфіденційністю. Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється в умовах конспірації форм і методів, до яких вдаються оперативні працівники з метою отримання інформації по виявленню, попередженню, розкриттю і розслідуванню злочинів, що носять таємний характер. Стосовно осіб, які співробітничають з оперативними апаратами, вживається термін «конфіденційність», а відносно форм і методів роботи – «конспіративність». Конспіративність дозволяє оперативним підрозділам збирати негласно інформацію про ті чи інші протиправні явища, накопичувати її в оперативно-інформаційних системах, аналізувати, готувати до легалізації для використання в кримінальному судочинстві. Для конспірації своїх намірів і вживаних заходів оперативні підрозділи можуть створювати підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують їх діяльність, чи приналежність до правоохоронних органів, проводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності, негласно брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та окремих осіб, негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину та інші заходи, дозволені законом.

Таким чином, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи – це негласна слідча (розшукова) дія, суть якої полягає в огляді визначених об’єктів, у тому числі з використанням технічних засобів, шляхом таємного проникнення, на підставі ухвали слідчого судді, з метою збирання (виявлення і фіксації) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

2. Організація і тактика обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Рішення про проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Проводити обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись також інші особи.

У ст. 7 закону України «Про ОРД» зі змінами та доповненнями зазначено обов’язки підрозділів, які здійснюють ОРД, виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора та ухвали слідчого судді, суду і запити повноважних державних органів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором в межах компетенції та у встановленому порядку, є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом. Такі доручення адресуються керівнику відповідного оперативного підрозділу. Як правило, доручення слідчого містять три розділи: опис фабули справи; відомості, отримані у ході розслідування, у межах, необхідних для виконання доручення; перелік конкретних питань, відповіді на які необхідно отримати оперативно-розшуковим шляхом. Обов’язком слідчого є не тільки постановка завдань оперативному підрозділові, але й забезпечення їх необхідною інформацією, яку він отримує у ході процесуальної діяльності та невідкладне опрацювання отриманої від них інформації.

Організацією обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є найбільш ефективна система використання сил та засобів для виконання поставлених завдань. Організаційними елементами обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з використанням технічних засобів є:

Вивчення, оцінка, аналіз ситуації.

Планування.

Розстановка сил та засобів.

Взаємодія між учасниками.

Контроль.

При підготовці оцінюють місця, де буде проводитися обстеження, коло осіб, стосовно яких будуть здійснюватися заходи, аналізують можливості технічних підрозділів. Перед прийняттям рішення про необхідність проведення обстеження оцінюють тактичну доцільність застосування технічних засобів, виходячи із ситуації, яка склалася:

─ запобігання тяжкому злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи;

─ неможливість одержання інформації іншим способом або за допомогою інших засобів;

─ можливість зашифрування джерела отримання інформації;

─ можливість використання отриманих матеріалів у кримінальному судочинстві;

─ визначення місця перебування злочинця для його затримання.

Слідчий (або за дорученням оперативний працівник) оцінює ситуацію і визначає, які конкретно програмні та технічні засоби у поєднанні з якими тактичними прийомами необхідно використати, а саме:

─ розробка задуму обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, визначення ролі програмних і технічних засобів, методів і способів отримання необхідної інформації;

─ вивчення можливості наявних технічних засобів (їх тактико-технічні характеристики), відбір необхідних програмних та технічних засобів;

─ визначення способів технічної фіксації, можливості застосування наявних технічних засобів у конкретній ситуації та визначення тактичних прийомів застосування техніки.

Сукупність найбільш доцільних заходів, що забезпечують у своїй послідовності успішне проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, заздалегідь продумують у ході планування. З огляду на конкретні обставини план передбачає найбільш доцільний порядок здійснення майбутнього процесу щодо документування злочину, і тому від того, наскільки глибоко і всебічно він продуманий, науково обґрунтований, значною мірою залежить кінцевий результат.

Наукова обґрунтованість означає, що слідчий (за дорученням оперативний працівник), розробляючи план, має виходити з повного аналізу наявних матеріалів, врахування ситуації, а також реальних можливостей здійснення негласних дій. Саме за такого підходу планування забезпечить ефективність обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з розкриття злочинів.

Вирізняють такі етапи організації планування проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи при фіксації злочинних дій:

─ підготовка матеріалів здійснення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (визначення необхідних характеристик програмно-технічних засобів та спеціальних знань виконавця для фіксації певної злочинної дії);

─ підготовка до проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії із застосуванням технічних засобів оперативно-технічним підрозділом (підбір відповідного обладнання та виконавців для фіксації певної злочинної дії);

─ реалізація запланованого із внесенням відповідних корективів при зміні обстановки (установка обладнання та проведення фіксації);

─ завершальний етап заходу (проведення розобладнання);

─ обробка одержаної інформації, її оцінка;

─ аналіз ефективності проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, висновки щодо досягнення його мети.

До участі в обстеженні слід залучати фахівців, які мають навички відшукання відповідних слідів, фіксації обстановки, установлення хімічних пасток, технічних засобів аудіо- та відеоконтролю тощо. Результати діяльності фахівця докладно фіксують у довідках, актах, які складають після закінчення обстеження, з точним визначенням технічних характеристик застосованих і запроваджених технічних засобів фіксації інформації.

Оперативних працівників, які залучаються до обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, всебічно інструктують як з технічних та організаційних аспектів його проведення, так і з питань дотримання конспірації при його здійсненні.

До одержання дозволу на проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи слідчий (за його дорученням оперативний працівник) вивчає оперативну обстановку на об'єкті і за погодженням з прокурором, звертається до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Розгляд клопотання про обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи віднесений до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи протягом шести годин з моменту його отримання. Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання.

У клопотанні зазначаються:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) короткий виклад обставин злочину, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

3) правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

4) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

5) обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину;

6) вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення;

7) обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб;

8) відомості, залежно від виду негласної слідчої дії, про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

9) обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Слідчий суддя приймає ухвалу про дозвіл на проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, якщо прокурор, слідчий доведуть наявність достатніх підстав вважати, що:

1) вчинений злочин відповідної тяжкості;

2) під час проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

1) прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням;

2) злочин, у зв'язку із досудовим розслідуванням якого приймається ухвала;

3) особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

4) вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості, залежно від виду негласної слідчої дії, про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

5) строк дії ухвали.

Прийняття слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.

Строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи не може перевищувати два місяці.

Якщо слідчий, прокурор вважає, що проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи слід продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про прийняття ухвали згідно з вимогами статті 248 КПК.

Крім відомостей, вказаних у статті 248 КПК, слідчий, прокурор повинен надати додаткові відомості, які дають підстави для продовження зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії.

Загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, не може перевищувати максимальні строки досудового розслідування, передбачені статтею 219 КПК. У разі, якщо обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду, та оголошена в розшук, вона може тривати до встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.

Прокурор зобов'язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, якщо в цьому відпала необхідність.

У виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України, обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи може бути розпочате до прийняття ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом, за рішенням слідчого, узгодженим з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 248 КПК України.

Виконання обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинно бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана інформація в такому випадку повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 255 КПК.

Постанова слідчого, прокурора про обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинна містити:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія;

4) початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії;

5) відомості про особу (осіб), яка буде проводити обстеження;

6) обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб.

У рішенні про проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи зазначається строк його проведення. В подальшому цей строк може бути продовжений:

прокурором, якщо обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться за його рішенням - до вісімнадцяти місяців;

керівником органу досудового розслідування, якщо зазначена негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням - до шести місяців;

начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться за рішенням слідчого, – до дванадцяти місяців;

Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, головою органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань, якщо обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться за рішенням слідчого, – до вісімнадцяти місяців;

слідчим суддею, якщо зазначена негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому статтею 249 КПК.

Отримавши дозвіл суду на здійснення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, слідчий (за дорученням оперативний працівник) і оперативно-технічний підрозділ у разі потреби вивчають підходи до об'єкта, де планується обстеження, системи та типи захисних пристроїв, обирають підстави для проникнення в приміщення, з'ясовують інші необхідні дані, визначають тактику зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії.

Контроль за дотриманням законності при організації і проведенні обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи здійснюється за двома напрямками:

1) слідчим, прокурором, слідчим суддею в межах певного кримінального провадження (ст. 3 КПК);

2) керівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, в разі виконання зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії за дорученням слідчого (ст. 9 Закону «Про ОРД»).

Під тактикою обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи слід розуміти сукупність взаємопов’язаних, заснованих на практичному досвіді прийомів, методів, технічних засобів і наукових рекомендацій, що застосовуються слідчим (за дорученням - уповноваженими працівниками оперативних підрозділів) з метою ефективного виконання даної негласної слідчої (розшукової) дії при дотриманні законності.

Враховуючи особливості підготовки і проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, слідчий (за дорученням - працівник оперативного підрозділу) складає план його проведення, у якому зазначає:

мету обстеження;

характеристику місця та особливості розташування приміщення, де буде проводитись обстеження;

установчі дані осіб;

способи зв’язку між учасниками обстеження;

необхідність і ступінь участі в заході інших осіб;

необхідність вилучення предметів і документів, що можуть бути доказами у справі;

відповідальних за виконання заходу в цілому та окремих його етапів;

інші дані.

Якщо обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводилось працівниками оперативного підрозділу за дорученням слідчого, останньому з відповіддю на доручення передають протокол з додатками ( вилучені документи, предмети).

В процесі обстеження проводиться огляд приміщень, будинків, ділянок місцевості та об’єктів, розташованих на них. Обстеження як огляд полягає у візуальному, слуховому і запаховому вивченні обстановки у відвідуваному об’єкті з метою виявлення, вилучення і дослідження предметів, які мають причинний зв’язок з обставинами вчинення злочинів, підозрюваними тощо.

Декілька прикладів:

Виконуючи доручення слідчого, оперативний працівник за згодою власника відвідав магазин, з якого постійно вчинялись крадіжки, і встановив «хімічні пастки» на визначених речах, одна з яких через декілька днів була викрадена. За слідами, які залишилися на руках і одязі підозрюваного, дана особа була встановлена і затримана.

В іншому випадку оперативний працівник, виконуючи доручення слідчого по розкриттю вбивства з розчленуванням тіла, відвідав один із будинків за згодою господаря. В ході бесіди оперативний працівник звернув увагу на те, що при загальній неохайності і забрудненості в приміщенні одна стіна була свіжопобілена, а дерев’яний стіл вичищений до природнього кольору деревини. Саме ці ознаки послужили приводом для подальшої перевірки господаря. Пізніше встановлено, що саме в цьому приміщенні господар будинку пиячив з потерпілим, з яким у нього виникла бійка, внаслідок чого потерпілий був вбитий. Бажаючи сховати сліди, злочинець розчленував труп на столі. Після вивезення частин тіла, злочинець вискоблив стіл ножем і побілив стіну кімнати, на яку потрапили краплі крові. При огляді місця події слідчий між дошками кришки стола та на стіні виявив залишки крові, що було вагомим доказом у звинуваченні.

Отже, при обстеженні визначених місць слідчий (за дорученням оперативний працівник) може вивчити розташування приміщень, дверей, меблів, наявність тих чи інших предметів, що може мати значення при наступній оцінці ситуації та прийнятті процесуальних чи управлінських рішень.

3. Документальне оформлення та використання результатів обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи

Фіксація ходу і результатів обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, які передбачені новим КПК України. За результатами проведення обстеження складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки.

Протокол складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце, час проведення та назву процесуальної дії;

особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада);

всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії;

інформацію про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

послідовність дій;

отримані в результаті відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників.

Протокол підписують усі учасники, які брали участь в обстеженні публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст.104 КПК України).

У випадках, коли обстеження провадив слідчий без залучення фахівців, у протоколі він зазначає відомості про спосіб фіксації фактичного положення об’єктів, речей і документів, місце обстеження, хімічні чи інші речовини, якими маркувалися предмети, документи.

Працівником, який провадив обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, до протоколу долучаються додатки:

1) спеціально виготовлені копії, зразки об'єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні цієї процесуальної дії;

3) відеозапис, фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (ст.105 КПК України).

Проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів, про що зазначається у протоколі.

У матеріалах кримінального провадження зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.

Протокол про проведення зазначеної дії з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту її припинення передаються прокуророві.

Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.

Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.

Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров'я осіб, які причетні до проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи. Відповідне повідомлення про факт і результати обстеження повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня його припинення, але не пізніше дня звернення до суду з обвинувальним актом.

Відомості про факт і методи проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, осіб, які його проводили, а також інформація, отримана в результаті проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті відкриття матеріалів іншій стороні в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України.

Якщо протоколи про проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації про інших осіб.

Виготовлення копій протоколів про проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи та додатків до них забороняється.

Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення обстеження, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, яке долучається до матеріалів кримінального провадження.

Забороняється використання зазначених матеріалів для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

У разі, якщо власник речей або документів, отриманих у результаті проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, може бути зацікавлений у їх поверненні, прокурор зобов'язаний повідомити його про наявність таких речей або документів у розпорядженні прокурора та з'ясувати чи бажає він їх повернути. Допустимість дій, передбачених цією частиною, та час їх вчинення визначаються прокурором з урахуванням необхідності забезпечення прав і законних інтересів осіб, а також запобігання завданню шкоди для кримінального провадження.

Знищення відомостей, речей і документів здійснюється під контролем прокурора.

Особи, які проводили обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Допит цих осіб може відбуватися із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.

У випадку використання для доказування результатів обстеження можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Цим особам повідомляють про проведення негласних слідчих (розшукових) дій тільки щодо них у строк, передбачений статтею 253 КПК України, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.

Якщо у результаті проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка виноситься за клопотанням прокурора.

Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247, 248 КПК України і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, окрім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.

Передання інформації, одержаної внаслідок проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, здійснюється тільки через прокурора.

Протоколи щодо проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Таким чином, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи – це негласна слідча (розшукова) дія, проводити яку має право слідчий або за його дорученням працівник оперативного підрозділу, суть якої полягає в огляді визначених об’єктів, у тому числі з використанням технічних засобів, шляхом таємного проникнення, на підставі ухвали слідчого судді, з метою збирання (виявлення і фіксації) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи має винятковий характер, оскільки обмежує конституційні права громадян. Такий захід здійснюється винятково у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

Конституція України гарантує кожному громадянину недоторканність житла, невтручання у його особисте і сімейне життя. Забороняється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Не допускається незаконне проникнення в публічно недоступні місця, житло чи інше володіння особи. Закон робить із цих правил виняток в інтересах національної безпеки, боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, захисту прав і свобод інших людей. Лише на підставі ухвали слідчого судді обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи буде законним, а його результати матимуть статус доказів у кримінальному провадженні.

Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених КПК України, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

1) вчинений злочин відповідної тяжкості;

2) під час проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.

Строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи не може перевищувати два місяці.

Загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, не може перевищувати максимальні строки досудового розслідування, передбачені статтею 219 КПК України. У разі, якщо обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду та оголошена у розшук, ця процесуальна дія може тривати до встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.

Проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів. За його результатами складається протокол, що є доказом у кримінальному провадженні.


Лекція 7.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ОСОБОЮ, РІЧЧЮ АБО МІСЦЕМ

  1.  Поняття спостереження за особою, річчю або місцем.
  2.  Підготовка та проведення спостереження.
  3.  Оформлення результатів спостереження за особою, річчю або місцем.

1. Поняття спостереження за особою, річчю або місцем

Спостереження – один з основних способів пізнання світу. За його допомогою людина вивчає навколишню місцевість, розташовані на ній об'єкти і предмети, визначає зміни, які на ній відбуваються, та на основі своїх спостережень вчиняє певні дії.

Візуальне спостереження – один із видів негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 269 КПК України), що передбачає постійне або вибіркове дослідження стану та діяльності об'єкта спостереження (під об’єктом спостереження надалі ми будемо розуміти людину, предмет або місце спостереження), з подальшим узагальненням і аналізом отриманих даних.

Завдання, які вирішуються в результаті проведення спостереження, можуть бути різні: визначення кола спілкування особи, яку перевіряють, виявлення її нахилів та інтересів, встановлення розмірів і джерел доходів, що вона отримує, вивчення графіка її роботи, маршрутів руху, реєстрацію різних явищ (діянь, подій, фактів і процесів).

Спостереження за інтенсивністю проведення залежно від поставлених завдань може бути різним: разовим, вибірковим, періодичним, профілактичним і постійним. Зазвичай ця діяльність провадиться приховано (для отримання інформації про об'єкт спостереження). Спостереження здійснюється як за нерухомими (стаціонарними), так і за рухомими об'єктами. При великому віддаленні або за неможливості наближення до об’єкта для організації спостереження використовуються спеціальні технічні, засоби.

Процес спостереження дуже складний, оскільки вимагає значних витрат сил і засобів. Спостереження, як правило, провадиться цілеспрямовано, у визначеному місці та у визначений час, спеціально підготовленими фахівцями.

У вирішенні завдань кримінального судочинства діяльність, спрямована на пошук, фіксацію і перевірку під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях, є одним із головних напрямів у роботі компетентних служб МВС України. Суть цієї роботи полягає в організації та тактиці проведення спостереження за особами або іншими об'єктами, які становлять оперативний інтерес, для отримання і закріплення відомостей, що сприяють попередженню і розкриттю злочинів, викриттю злочинців, які розшукуються.

Спостереження – це збирання фактичних даних, що потрібні для виявлення, припинення, попередження, розкриття злочинів і розшуку осіб, які їх вчинили, та здійснюється шляхом прихованого стеження за фізичними особами у громадських місцях працівниками відповідних підрозділів, у тому числі із застосуванням технічних засобів.

У поєднанні з іншими негласними слідчими (розшуковими) діями спостереження дає можливість отримати важливі відомості про поведінку криміногенних осіб, виявити їх злочинні зв'язки, засоби і знаряддя вчинення злочинів, вживати активних заходів щодо документування злочинної діяльності та викриття зловмисників.

Так, ст. 269 КПК України передбачає, що для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або про тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях може проводитися візуальне спостереження за вказаними об'єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження. Згідно з п. 11 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділам, уповноваженим на проведення цієї діяльності, надається право «здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- , відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних приладів».

Відповідно до цього завданнями візуального спостереження є:

- попередити або припинити кримінальні прояви;

- виявити причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів;

- зафіксувати злочинні дії осіб;

- встановити місця переховування злочинців, що ухиляються від слідства, суду і відбування покарання;

- зафіксувати окремі дії об’єктів спостереження шляхом негласного фотографування, кінозйомки, відео- і звукозапису;

- забезпечити проведення окремих слідчих дій (підготовка до обшуку, арешт тощо);

- виявити місця збору кримінальних елементів, збуту майна, нажитого злочинним шляхом, кубла розпусти і вживання наркотиків тощо.

Уповноважені підрозділи здійснюють спостереження відповідно до ч. 1 ст. 269 КПК України, проводячи зазначену процесуальну дію на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248-250 КПК України, в тісній взаємодії з працівниками оперативних апаратів. Спостереження здійснюється у кримінальних справах, порушених за тяжкі або особливо тяжкі злочини, коли необхідні відомості іншими слідчими (розшуковими) діями отримати неможливо або коли перевірка даних про особу, предмет чи місце іншим способом займе багато часу, що може призвести до незворотних наслідків.

Видами спостереження є:

Фізичне – спостереження, яке базується на візуальному способі отримання інформації, здійснюється або самим ініціатором, або іншими особами за його завданням. У ході фізичного спостереження можуть бути використані технічні засоби – фотоапарати, відеокамери, що дозволяють фіксувати дії визначеної особи, знаходження речі або візуальної фіксації місця в реальному часі.

Електронне – спостереження, засноване на застосуванні спеціальних технічних засобів, дозволяє організовувати і проводити спостереження за особою, яка цікавить ініціатора, у публічно доступних місцях. У ході цього виду спостереження нерідко використовується апаратура аудіо-, відеозапису та фотографування з метою контролю і запису розмов, дій і операцій особи, щодо якої проводяться негласні слідчі розшукові дії.

Комплексне – спостереження, що дозволяє фіксувати у хронологічному порядку, в реальному часі, буквально всю життєдіяльність особи, що перевіряється.

Отже, спостереження може проводитися візуально або із застосуванням оптичних приладів і технічних засобів, як безпосередньо відповідним працівником, так і дистанційно.

Безпосереднє спостереження проводиться за допомогою засобів двох видів: біноклів, що призначені для орієнтації на місцевості та спостереження віддалених предметів чи об’єктів; приладів нічного бачення (нічні біноклі), що призначені для орієнтації на місцевості та спостереженням за віддаленими предметами чи об’єктами у темний час доби.

Дистанційне спостереження проводиться за допомогою системи відеоспостереження.

Основу будь-якої системи відеоспостереження складають відеокамери. Найбільш проста система відеоспостереження складається з відеокамери і монітора. Камера може бути підключена безпосередньо до телевізора або монітора. Для невеликого об'єкта спостереження достатньо не більше чотирьох-п'яти камер. Використовуючи монітор з вбудованим комутатором і вдало розмістивши камери, можна забезпечити цілодобове спостереження за територією. Кількість камер, що встановлюється та одночасно виводиться на монітор особи, що проводить спостереження, повинно бути обмежено. При збільшенні кількості камер оператору важко стежити за всіма змінами.

У багатокамерних системах використовуються додаткові пристрої. До додаткових пристроїв відносяться детектори руху, які аналізують зміни зображення, наприклад, переміщення будь-якого предмета у полі зору камери, і сигналізують оператору про це. Для дистанційного управління камерами використовуються поворотні пристрої. Вони дозволяють збільшити огляд камери за допомогою її повороту в двох площинах. Управління поворотними пристроями може здійснюватися джойстиком.

Об’єкти спостереження:

- особи, підозрювані або обвинувачувані у кримінальних справах, які перебувають під адміністративним наглядом, а також відносно яких є обґрунтовані відомості про їх злочинну діяльність;

- громадяни, які володіють інформацією про підготовлені або вчинені злочини;

- родичі та знайомі злочинців, яких розшукують, якщо є підстави вважати, що спостереження за ними надасть можливість відшукати злочинця або дізнатися про його місцезнаходження;

- інші особи, а також певні місця або речі (мікрорайони, вокзали, базари, гральні заклади, ресторани, бари, речі, здобуті злочинним шляхом, тощо), спостереження за якими допоможе отримати відомості, що сприятимуть попередженню, розкриттю злочинів, розшуку зниклих злочинців чи громадян, які пропали безвісти.

Хоча спостереження здебільшого проводиться за конкретною особою, але характер і конкретні обставини кримінальної справи іноді вимагають необхідність вибрати об'єктом спостереження не конкретну особу, а певне місце або річ (будинки, квартири, установи, камери зберігання, ділянки вулиці, предмети, здобуті злочинним шляхом, та ін.). Такими об'єктами можуть бути, наприклад: місця, де може з’явитись підозрюваний, злочинці-гастролери, які не мають постійного місця проживання і роботи, розшукуваний злочинець, місце, де зберігається викрадене або знаходяться знаряддя злочину, а також певні речі, які здобуті злочинним шляхом та спостереження за якими дозволить встановити усіх співучасників вчиненого злочину. Таким чином, спостереження надає можливість слідчим та оперативним працівникам виявити інформацію, що цікавить органи внутрішніх справ про осіб, які становлять інтерес для кримінального судочинства, і на основі цього організувати проведення подальших заходів, зокрема з метою їх затримання, тощо.

З огляду на протиправну діяльність того чи іншого злочинця інколи доцільно планувати проведення спостереження не конкретно за особою, а за місцем її знаходження або за певною річчю, яка надалі може бути вилучена і додана до кримінальної справи як речовий доказ. Це повинно відображатися в постанові про проведення слідчої (розшукової) дії, де ставиться і обґрунтовується завдання проводити спостереження в певному місці або за певною річчю, незалежно від того, чи знаходиться там особа, яка становить інтерес для слідства.

Як свідчить практичний досвід, спостереження являє собою дуже складну в організаційному і тактичному плані діяльність, що потребує значних людських ресурсів, технічних засобів, матеріальних витрат. Залежно від завдань, суб'єктів виконання, оснащення тощо, воно може проводитися терміном від кількох годин до декількох діб.

Найбільш кваліфіковано візуальне спостереження здійснюють відповідні підрозділи МВС України, оскільки досвідчені злочинці, щоб уникнути викриття і можливого стеження за ними, здійснюють контрспостереження, використовують сучасні технічні засоби, швидкісний автотранспорт, засоби маскування тощо.

Спостереження як негласна слідча (розшукова) дія за своєю результативністю, достовірністю і значимістю інформації для правоохоронної діяльності вигідно відрізняється від інших слідчих (розшукових) дій. Водночас, враховуючи матеріальні та людські затрати, особливості організації і тактики проведення, ця дія є найбільш складною та трудомісткою. Крім того, проведення візуального спостереження зачіпає охоронювані законом права та інтереси громадян стосовно їх особистого життя. Тому для проведення візуального спостереження необхідно проводити всебічну ґрунтовну підготовку.


2. Підготовка та проведення спостереження

Підготовка до візуального спостереження полягає у здійсненні уповноваженими підрозділами комплексу відповідних дій, що забезпечують належні умови конспіративного та якісного проведення цього заходу.

Для слідчого (ініціатора) вагомими чинниками необхідності проведення візуального спостереження можуть бути достовірні відомості про злочинну діяльність небезпечних угруповань (бандитів, рекетирів, шахраїв, крадіїв тощо), окремих небезпечних злочинців (ґвалтівників, розбійників, злодіїв у законі тощо), якщо іншими способами неможливо або надто важко задокументувати їх протиправні дії.

Слідчий на підставі ретельного аналізу кримінальної справи визначає:

- мету і завдання візуального спостереження, оцінює можливості його здійснення, виходячи з умов, у яких воно здійснюватиметься, і специфіки дій об’єктів спостереження;

- тактику здійснення спостереження, що надасть можливість найбільш повно задокументувати злочинну діяльність угруповання чи небезпечного злочинця;

- найсприятливіший момент початку спостереження, термін його проведення (у днях) і конкретні години в добовому інтервалі;

- слідчі (розшукові) дії, здійснення яких важливо поєднати з терміном проведення візуального спостереження;

- можливі варіанти реагування на ті чи інші обставини, що можуть виникнути під час спостереження.

Підставою для проведення спостереження є ухвала слідчого судді, яка надається на основі належним чином оформленого і погодженого з прокурором клопотання слідчого. Ініціатор негласної слідчої (розшукової) дії зобов'язаний у клопотанні зазначити (ст. 248 КПК України):

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) короткий виклад обставин злочину, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

3) правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

4) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

5) обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину;

6) вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення;

7) обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб;

8) відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

9) обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Ефективність спостереження прямо залежить від активної взаємодії працівників відповідних підрозділів і слідчим відділом.

Взаємодія в процесі підготування і проведення візуального спостереження за об'єктом передбачає погодженість спільних дій за метою, завданням, часом і місцем проведення. Основою такої взаємодії є своєчасний обмін інформацією між ініціатором спостереження і виконавцем про поведінку об'єкта, його зв'язки, місця перебування тощо.

На стадії підготовки до проведення спостереження найважливішою формою взаємодії є спільний аналіз матеріалів про об’єкт спостереження, уточнення відомостей про нього; визначення часу і режиму спостереження, обговорення способів зв'язку між учасниками, визначення необхідних для виконання завдання сил і засобів, схеми можливого їх розташування.

Відпрацювання ініціатором і виконавцем усіх питань під час підготування візуального спостереження дозволяє визначити початок спостереження. Правильний вибір такого моменту дає можливість досягти передбачуваних наслідків, отримати необхідну інформацію для прийняття відповідних рішень. При визначенні початку роботи над об'єктом важливо, щоб він збігався із активною протиправною поведінкою об'єкта. Це може бути підготовка об'єкта до вчинення злочину, переховування краденого, знарядь злочину тощо.

На стадії здійснення спостереження найбільш важливими формами взаємодії є стійкий взаємний зв'язок і постійний обмін інформацією. Це зумовлено необхідністю забезпечення швидкого реагування на можливі протиправні дії об'єктів спостереження (вчинення злочину, знищення доказів, вилучення краденого майна), тобто виникає ситуація, коли інформація, отримана відповідними працівниками, вимагає негайного реагування. На стадії замаху на злочин об'єкта або виявлення злочинця, який розшукується, основним завданням візуального спостереження є його затримання.

3. Оформлення результатів спостереження за особою, річчю або місцем

Уся інформація, отримана під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, відображається у протоколі з додатками. У протоколі послідовно, повно і об'єктивно, з посиланням на години та хвилини доби відображаються встановлені діяння об'єкта спостереження та його зв'язки. Найдокладніше описуються ті дії об'єкта, встановлення яких є метою спостереження згідно із завданням ініціатора.

До протоколу візуального спостереження додаються фотографії, відеоматеріали.

Протокол (ст. 104 КПК України) складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

- місце, час проведення та назву процесуальної дії;

- особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім’я, по батькові, посада);

- всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);

- інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

- послідовність дій;

- отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

- вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

- спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;

- зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.(ч.1 ст. 252 КК України)

Додатками (ст. 105 КПК України) до протоколу можуть бути:

1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;

4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Протоколи щодо проведення спостереження, може використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Протокол спостереження з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення вказаної негласної слідчої (розшукової) дії передається прокуророві (ч. 3 ст. 252 КПК України).

Забороняється використання відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії, для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб (ч. 2 ст.255 КПК України). А якщо протокол про проведення негласної слідчої (розшукової) дій містить інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб (ч. 2 ст.254 КПК України).

Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається (ч. 3 ст.254 КПК України).

У протоколах відображаються лише ті події, за якими безпосередньо спостерігали без будь-яких узагальнень і припущень, зазначається, коли і у зв'язку з чим припинялося спостереження, у яких місцях і чому воно не проводтлося. За достовірність відомостей протоколу відповідні працівники несуть персональну відповідальність.

Відомості, отримані за допомогою візуального спостереження, за своєю природою аналогічні інформації, яка надходить у процесі застосування всіх інших слідчих (розшукових) дій. А тому при їх використанні дотримуються основних вимог, що ставляться до матеріалів такого характеру:

- відомості, придатні лише для цілей кримінального судочинства (документування злочинної діяльності, висування версій, планування тощо);

- дані, що служать орієнтиром під час розслідування кримінальних справ (визначення кола свідків та очевидців, місць зберігання речових доказів, знарядь злочинної діяльності тощо);

- інформація, що використовується у процесі доказування (фото-, відео документи, матеріали звукозапису тощо).

Матеріали візуального спостереження слід використовувати після ретельного аналізу та порівняння з іншими даними, а іноді і після додаткової перевірки. Неперевірене використання інформації у слідчій діяльності може призвести до невиправданих підозр і порушень прав людини.

Отже, спостереження за особою, річчю або місцем можна визнати однією з найбільш важливих слідчих (розшукових) дій, яка застосовується під час досудового слідства.

Спостереження застосовується з метою попередження або припинення кримінального прояву з боку тих, за ким воно проводиться, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, фіксування злочинних дії осіб, встановлення місця переховування злочинців, що ухиляються від слідства, фіксування окремих дій об’єктів спостереження шляхом негласного фотографування, кінозйомки, відео- і звукозапису, забезпечення проведення окремих слідчих дій (підготовка до обшуку, арешт тощо), виявлення місця зустрічі кримінальних елементів, збуту майна, нажитого злочинним шляхом, кубел розпусти і вживання наркотиків тощо.

Візуальне спостереження поділяють на такі види:

- фізичне;

- електронне;

- комплексне.

Результати проведеного спостереження відповідно до ч. 1 ст. 269 КПК України фіксуються в протоколі, до якого долучаються як додатки фотографії, відеозаписи. Такі матеріали повинні бути передані органам досудового слідства. Об'єктивність і достовірність технічних джерел інформації можуть бути перевірені в ході окремих слідчих дій (наприклад, при допиті оперативного працівника як свідка у справі). Усе це, у сукупності, дозволяє переконати суд в об'єктивності та достовірності наданої інформації.


Лекція 8.

ВИКОНАННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ

З РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

  1.  Правові засади виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
  2.  Організація виконання спеціального завдання.
  3.  Тактика виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

1. Правові засади виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

У КПК України (гл. 21, § 3, ст. 272) передбачено такий вид негласних слідчих (розшукових) дій, як виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи учать в організованій групі чи злочинній організації, або учасником вказаної групи чи організації, який на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування.

На виконання спеціального завдання поширюються загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії (гл. 21, §1), а саме:

- негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукові) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;

- проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб, виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів[1].

Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р. серед заходів щодо забезпечення боротьби з організованою злочинністю надає право спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю ОВС і СБУ, якщо інших заходів для розкриття злочинів та притягнення винних до відповідальності недостатньо, використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання.

Введення негласного співробітника в організовані злочинні угруповання здійснюється за наявності відомостей про організовану злочинність та на підставі письмового доручення. Для виконання доручення негласний співробітник вправі під легендою прикриття вступати в трудові, цивільно-правові та інші відносини. Шкода або збитки, завдані діями негласного співробітника під час виконання доручення, відшкодовуються за рахунок державного бюджету.

Негласний співробітник не несе відповідальності за завдані ним шкоду або збитки, якщо його дії були необхідними для виконання доручення [5, ст. 13]. Для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю спецпідрозділи ОВС і СБУ також мають залучати до співробітництва учасників організованих злочинних угруповань на підставі письмового доручення та відповідно до нормативних актів МВС та СБУ.

Учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, розслідування чи судового розгляду справ сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та юридичним особам і державі (ст. 14)[2].

Названий Закон також визначає поняття організованої злочинності, яка є тим кримінальним середовищем, де виконується спеціальне завдання. Під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Види та ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові заходи щодо осіб, які вчинили такі злочини, встановлюються КК України(ст.1 )[3].

Крім того, у КК України визначається поняття вчинення злочину організованою групою або злочинною організацією. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кільки осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч.3 ст. 28)[4].

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч.4 ст. 28)[5].

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них (ст. 30)[6].

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи учать в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчинено умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ст. 43)[7].

Виконання спеціального завдання, крім зазначених вище правових норм, також регламентовано нормами оперативно-розшукового законодавства. Так, оперативним підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, для виконання завдань при наявності відповідних підстав надається право здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співпрацює з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості (п.8 ст. 8), а також мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників, встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності (п.12, 13 ст. 8)[8].

Отже, відповідно до чинного законодавства виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації:

- негласна слідча (розшукова) дія згідно з КПК України;

- здійснюється особою, яка проникає до складу організованої групи чи злочинної організації, беручи учать в організованій злочинній діяльності, або є учасником вказаної групи чи організації, беручи участь в організованій злочинній діяльності, або є учасником вказаної групи чи організації, який на конфіденційній основі співпрацює з оперативними підрозділами і органами досудового розслідування, із збереженням в таємниці достовірних відомостей про особу.

2. Організація виконання спеціального завдання

Виконання спеціального завдання як негласна слідча (розшукова) дія здійснюється на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником органу досудового розслідування або постанови прокурора із збереженням в таємниці достовірних відомостей про особу (ст.272)[9].

Постанова повинна відповідати вимогам ст. 251 КПК і містити:

- найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

- правову кваліфікацію злочину і з зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність;

- відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія;

- початок, тривалість і мета негласної слідчої (розшукової) дії;

- відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію;

- обґрунтування прийнятої постанови, в тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила в інший спосіб;

- вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться.

У постанові на виконання спеціального завдання крім відомостей, передбачених ст. 272 КПК України, зазначається:

- обґрунтування меж спеціального завдання;

- використання спеціальних несправжніх (імітаційних) засобів.

Виконання спеціального завдання не може перевищувати шість місяців, а в разі необхідності – термін його виконання продовжується слідчим за погодженням з керівником органу досудового розслідування або прокурором на строк, який не перевищує строку досудового розслідування.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії, в тому числі виконання спеціального завдання, має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи МВС України та інші підрозділи правоохоронних органів. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись також інші особи (п.6 ст. 246)[10].

Виконання спеціального завдання із розкриття злочинної діяльності полягає у проникненні в злочину групу або злочину організацію штатного негласного працівника або особи, яка конфіденційно співпрацює з оперативним підрозділом.

Для вирішення цього завдання оперативні підрозділи можуть створювати легендовані підприємства. Порядок їх створення і використання проникнення штатного негласного працівника, особи, яка конфіденційно співпрацює з оперативним підрозділом, регламентується окремим нормативним актом МВС України.

Про проникнення зазначених осіб до організованої групи чи організації для виконання спеціального завдання виноситься постанова, документально оформляється завдання при наявності відповідного кримінального провадження.

Аналогічні вимоги ставляться до документального оформлення і у разі виконання спеціального завдання учасником групи чи організації, з якими досягнута згода про конфіденційне співробітництво[11]. Дотримання цих вимог дає право особі на правомірне заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання і звільнення від кримінальної відповідальності (часткове або повне).

Організація проникнення в злочинне середовище являє собою систему цілеспрямованих організаційних, матеріально-технічних та інших заходів, що забезпечують, з огляду на змінність обстановки, найраціональніше комплексне використання сил і засобів для такого проникнення з метою вирішення завдань, що зумовлюють застосування цього виду діяльності.

Упровадження штатного негласного працівника або іншої особи в злочинне середовище потребує проведення таких організаційних заходів:

- добір і підготовка кандидата для провадження;

- оперативне прикриття працівника і здійснення керівництва його діяльністю;

- матеріальне і технічне забезпечення операції;

- адаптація працівника (після його виведення) до діяльності в звичайних умовах.

Організаційна модель проникнення в злочинне середовище складається з таких елементів:

- інформаційне забезпечення;

- ухвалення управлінського рішення;

- робота з виконавцем;

- планування заходу;

- облік і контроль;

- корегування та регулювання[12].


3. Тактика виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Тактика – основна категорія виконання спеціального завдання, оскільки саме вона визначає яких негласних слідчих (розшукових ) дій доцільно вжити для досягнення поставленої мети в конкретних умовах у процесі кримінального провадження.

Тактика виконання спеціального завдання шляхом проникнення в кримінальне середовище – це сукупність розумових процесів і подальших дій слідчого, оперативного працівника, а також штатного негласного працівника та інших осіб з огляду на конкретну ситуацію, сили, засоби і можливості супротивної сторони, що визначають спосіб дій і поводження суб’єкта під час його проникнення в злочинне середовище[13].

Якщо тактику негласного проникнення в злочинне середовище розглядати як алгоритм, тобто систему заходів, яких вживають за визначеними правилами і які після послідовного їх виконання приводять до вирішення поставленого завдання, можна виокремити такі основні складові (стадії) тактики:

- оцінка ситуації, що склалась в процесі кримінального провадження;

- ухвалення управлінського рішення і вибір способу дій та лінії поводження;

- реалізація прийнятого рішення;

- оцінка ефективності прийнятого рішення.

На першій стадії, тобто при оцінці ситуації, найбільш вагомого значення набувають відомості про особливість об’єкта і його оточення, оскільки допомагають визначити його слабкі місця і потреби, розробити легенду, лінію поводження суб’єкта проникнення, а також з’ясувати місце, час та умови здійснення першого контакту і загалом заходу.

На другій стадії складають легенду і відповідно до неї розробляють план дій, а також добирають суб’єкта проникнення, визначають об’єкт, місце проведення проникнення. Ця стадія являє собою найбільш об’ємну складову тактики негласного проникнення. Особлива роль належить легендуванню. Його мета – цілеспрямований вплив на об’єкт із спонуканням його до відповідних вчинків.

Реалізація прийнятого рішення – це стадія втілення в життя уявної моделі або програми дій з проникненням у злочинне середовище із застосуванням тактичних прийомів і способів вирішення поставлених завдань.

Найефективнішими є такі прийоми і способи встановлення контакту із середовищем, до якого здійснюється проникнення:

- створення та використання спеціально створених підприємств, установ, організацій;

- установлення довірчих стосунків безпосередньо з об’єктом впровадження;

- інсценування випадкового знайомства та ін.

Оцінка ефективності прийнятого рішення – підсумкова стадія тактики негласного проникнення в злочинне середовище. Аналіз ефективності реалізації має проводитись на кожному із зазначених вище етапів у міру здійснення негласних слідчих (розшукових) дій щодо перетворення реальної ситуації на бажану, особливо на завершальній стадії цього процесу. Ефективність проникнення залежить від ступеня відповідності досягнутих результатів поставленим цілям і завданням. Отриманий позитивний результат порівняно з витратами на його досягнення свідчить про ефективність заходу[14].

Підвищенню ефективності негласного проникнення, на думку розробників нового КПК України, сприятиме процесуальне закріплення в окремих статтях положень щодо:

- використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів;

- з цією метою допускається виготовлення та використання спеціальних речей і документів, створення та використання спеціально створених підприємств, установ, організацій;

- виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів оформлюється відповідним протоколом;

- несправжні (імітаційні) засоби, застосовані під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, у тому числі виконання спеціального завдання, використовуються в процесі доказування у вигляді первинних засобів чи знарядь вчинення злочину;

- при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій дозволяється за ухвалою слідчого судді негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження;

- при проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману у результаті конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст.ст. 273, 274, 275)[15].

Отже, проникнення в злочинне середовище для виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованих груп чи злочинних організацій являє собою один із перспективних напрямів діяльності правоохоронних органів. Світовий досвід свідчить про високу результативність використання негласних працівників у процесі документування злочинної діяльності та досудового розслідування[16].

Пріоритет цього виду негласних слідчих (розшукових) дій зумовлений унікальними можливостями суб’єктів проникнення у кримінальному середовищі. Це робить його ефективним способом одержання відомостей, речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, дозволяє здійснювати активний вплив на всі процеси, що відбуваються у кримінальному середовищі, забезпечуючи інтереси кримінального судочинства.

[1] Кримінальний процесуальний кодекс України. Глава 21. Негласні слідчі (розшукові дії)

[2] Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р. № 3341-ХІІ із змінами та доповненнями

[3] Там же.

[4] Кримінальний кодекс України: К.:Велес, 2011.-176 с.

[5] Там же.

[6] Там же.

[7] Кримінальний кодекс України: К.:Велес, 2011.-176 с.

[8] Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. № 2135-ХІІ, із змінами та доповненнями

[9] Кримінальний процесуальний кодекс України. Глава 21. Негласні слідчі (розшукові дії)

[10] Кримінальний процесуальний кодекс України. Глава 21. Негласні слідчі (розшукові дії)

[11] Науково-практичний коментар КК України від 05.04.2001 р./ За ред.. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.-К.; Каннон, А.С.К., 2002.-1104 с. (С. 129)

[12] Некрасов В.А., Бірюков Г.М., Корсун С.І. Проникнення в злочинне середовище: організаційно-тактичні основи: Моногр. - К.: РВВ МВС України, 2004.-196 с. (С. 36-37).

[13] Там же (С. 56)

[14] Некрасов В.А., Бірюков Г.М., Корсун С.І. Проникнення в злочинне середовище: організаційно-тактичні основи: Моногр. - К.: РВВ МВС України, 2004.-196 с. (С. 57-65)

[15] Кримінальний процесуальний кодекс України. Глава 21. Негласні слідчі (розшукові дії).

[16] Савченко А.В., Матвійчук В.В., Никифорчук Д.Й. Міжнародний досвід використання агентури правоохоронними органами Європи та США: Посібник/ За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва.- К.: НАВС, 2004.-60 с.


Лекція 9.

КОНТРОЛЬ ЗА ВЧИНЕННЯМ ЗЛОЧИНУ

  1.  Контрольована поставка як форма контролю за вчиненням злочину.
  2.  Контрольована та оперативна закупка як форма контролю за вчиненням злочину.
  3.  Спеціальний слідчий експеримент.
  4.  Імітування обстановки злочину.

1. Контрольована поставка як форма контролю за вчиненням злочину

Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Однією із форм контролю за вчиненням злочину є контрольована поставка.

В Україні проведення контрольованої поставки здійснюється згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 271 Кримінального процесуального кодексу України у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції Державної податкової служби України, Служби безпеки України, Державної митної служби України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України.

У Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» ( далі –ОРД) у пункті 2 частини першої статті 8 визначено, що «оперативні підрозділи мають право проводити контрольовану поставку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» Державний Митний Комітет України та державні органи (підрозділи), що мають право здійснювати оперативно0розшукову діяльність, з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь в цьому, в кожному окремому випадку за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України може використовуватися метод контрольованої поставки, тобто допуск під контролем і оперативним наглядом цих органів ввезення в Україну, вивезення з України чи транзит через її територію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

А відповідно частини шостої ст. 271 КПК України контроль за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію України транзитом, ввезення до України або вивезення за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи документів може бути проведений у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України. Порядок і тактика проведення контрольованої поставки визначається законодавством (ч. 5 ст. 271 КПК України).

Основоположним міжнародним правовим актом, що регламентує застосування контрольованої поставки, у т.ч. в українському законодавстві, є „Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин від 20 грудня 1988 року”[1], стаття 11 якої визначає, що:

- сторони, якщо це дозволяють основні принципи їх національних правових систем, вживають, у рамках своїх можливостей, необхідні заходи, які передбачають належне використання контрольованих поставок на міжнародному рівні на основі взаємоприйнятних угод або взаємних домовленостей з метою виявлення осіб, які беруть участь у правопорушеннях, визнаних такими згідно з пунктом (1) статті 3, та їх кримінального переслідування;

- рішення про використання контрольованих поставок приймаються в кожному окремому випадку і можуть при необхідності враховувати фінансові домовленості й взаєморозуміння щодо здійснення юрисдикції, які досягнуті відповідними Сторонами;

- незаконні партії, контрольовані поставки які здійснюються згідно з досягнутими домовленостями, за згодою Сторін можуть бути перехоплені і залишені для подальшого перевезення із збереженням або вилученням чи повною або частковою заміною товарів, предметів та речовин.

В підпункті g статті 1 вказаної Конвенції контрольована поставка визначається як „метод, при якому допускається вивезення, провезення або ввезення на територію однієї або декількох країн незаконних або таких, що викликають підозру, партій наркотичних засобів, психотропних речовин, речовин, включених до Таблиці I або Таблиці II, що містяться в Додатку до цієї Конвенції, або речовин, що їх заміняють, з відома і під наглядом їх компетентних органів з метою виявлення осіб, які беруть участь у здійсненні правопорушень, визнаних такими відповідно до пункту (1) статті 3 цієї Конвенції”.

Реалізовуючи вимоги чинного антинаркотичного законодавства у статті

456 „Контрольовані поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» Митного кодексу України[2] від 13 березня 2012 року у частині 1 передбачено «Відповідно до законів України митні органи з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь у цьому, разом з іншими державними органами, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, можуть використовувати метод контрольованої поставки зазначених засобів, речовин і прекурсорів».

Відповідно до мети, завданнями контрольованої поставки є:

- документування протиправної діяльності та виявлення всіх осіб причетних до вчинення злочину;

- конфіскація, за результатами контрольованої поставки, товарів, предметів та речовин заборонених для обігу;

- виявлення причин та умов вчинення злочинів;

- виявлення джерел фінансування незаконних операцій з товарами, предметами та речовинами заборонених для обігу та подальших шляхів „відмивання” (легалізації) отриманих кримінальних доходів;

- забезпечення доказів злочинної діяльності.

Контрольована поставка здійснюється тільки спеціально уповноваженими на те державними органами та підрозділами, які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, зокрема, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України.

Контрольована поставка може здійснюватися у взаємодії з іншими державними органами, зокрема Державною митною службою, яка забезпечує її проведення у випадку перетину кордону.

Предметом контрольованої поставки є товари, предмети та речовини, переміщення яких здійснюється протиправно.

Національне законодавство визначає, що предметом контрольованої поставки можуть бути лише ті товари, предмети та речовини, що фактично перебувають у незаконному обігу, тобто діяння з якими здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства та відповідальність за які передбачена нормами кримінального права.

В залежності від джерел отриманої інформації, характеру походження вантажу, товарів, предметів, речовин та способу його переміщення, наявністю супроводжених осіб та інших обставин контрольовані поставки поділяються на види:

а) залежно від пункту відправлення і пункту призначення вантажу, товарів, предметів та речовин заборонених для обігу та відповідної державної приналежності території, на якій планується проводити операцію:

– внутрішня (міжрегіональна) контрольована поставка – контрольоване переміщення вантажу, товарів, предметів та речовин заборонених для обігу , що незаконно транспортуються в межах території нашої держави;

– зовнішня (пов’язана з перетином кордону) контрольована поставка – контрольоване переміщення вантажу, товарів, предметів та речовин, що незаконно транспортуються за межі або безпосередньо в Україну із-за кордону на підставі заключних односторонніх чи багатосторонніх угод та договорів з іноземними країнами. Вона здійснюється, як правило, за участю правоохоронних органів цих країн.

- окремим підвидом зовнішньої контрольованої поставки є транзитна контрольована поставка – контрольоване переміщенням вантажу, товарів, предметів та речовин заборонених для обігу через територію України, яке здійснюється на підставі запитів державних органів інших країн.

За кількістю країн, які беруть участь у проведенні даного заходу контрольовані поставки поділяються на:

– двосторонні – поставки проводять правоохоронні органи двох країн;

– багатосторонні – поставки проводять правоохоронні органи трьох та більше країн. Як правило, такі поставки здійснюють при транзитному переміщенні контролюючого вантажу, товарів, предметів та речовин заборонених для обігу через територію нашої держави або проводять за результатами документування міжнародного злочинного угруповання, злочинний вантаж якого переміщують територією декількох країн, або початковий чи кінцевий її етап проходить в Україні;

Організаційно контрольовану поставку можливо поділити на декілька етапів.

а) збір оперативної інформації про контрабанду товарів, предметів та речовин та (або) проведення заходів щодо виявлення фактів незаконного транспортування товарів, предметів та речовин заборонених для обігу;

б) документування факту незаконного транспортування товарів, предметів та речовин заборонених для обігу, що передбачає проведення всього комплексу дій, пов’язаних з оглядом місця події, виявлення та фіксації слідів злочинної діяльності причетних до незаконного обігу осіб, оформлення відповідної документації процесуального значення;

в) реалізація заходів із забезпечення негласного контролю за переміщенням забороненого вантажу, товарів, предметів, речовин заборонених для обігу та осіб, які його супроводжують, на маршруті слідування до адресата;

г) затримання утримувача вантажу, товарів, предметів, речовин заборонених для обігу та викриття максимально повної кількості осіб, причетних до протиправної діяльності[3] .

Контрольована поставка включає такі стадії:

– пізнавальна, або інформаційна, під час якої відбувається вивчення оперативної ситуації, що склалася, виявлення проблеми, ресурсів і перспектив її вирішення:

– цільову, на якій відбувається формування мети операції щодо контролю за переміщенням товарів, предметів та речовин або поділ її на підцілі та ін.;

– організаційну, що включає підготовку й затвердження оперативно-тактичного задуму операції, розробку й опис заходів, засобів і шляхів реалізації задуму для досягнення поставленої мети, визначення виконавців намічених заходів щодо утворення органу управління цією системою, підготовку плану, оцінку можливих негативних наслідків і підготовку заходів з їх локалізації;

– реалізаційно-практичну, включає здійснення системи активних заходів і комбінацій;

– результативну, на якій підводяться підсумки операції, аналізуються, оцінюються і використовуються отримані результати.

Відповідно до частини 4 ст. 246 КПК України «Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій», виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контрольована поставка.

Відповідно до частини 5 ст. 246 КПК у рішенні про проведення контрольованої поставки зазначається строк її проведення. Строк проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

- прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням - до вісімнадцяти місяців.

Злочинці вживають безліч способів приховування товарів, предметів та речовин заборонених для обігу при транспортуванні таких засобів (у контейнерах, спеціальних ємностях, тайниках, у багажу, що перевозиться окремо, в особистих речах, багажу, у вантажних перевезеннях, у поштових відправленнях, з використанням порожнин людини або тварин тощо) використовуючи автомобільний, залізничний, авіаційний, морський (річковий) транспорт, або здійснюючи перетинання державного кордону пішки.

Одним із важливих аспектів організації та прийняття рішення про здійснення контрольованої поставки є встановлення контакту із владою країни, у якій було виявлено товари, предмети чи речовини.

Відповідні правоохоронні органи надають один одному інформацію (документи, матеріали, інші дані) з питань, пов’язаних з підготовкою і проведенням контрольованої поставки. Передача такої інформації здійснюється в тому випадку, якщо це не завдає шкоди інтересам боротьби зі злочинністю, не суперечить законам держави і може допомогти органам іншої держави підготувати або провести операцію із контролю за товарами, предметами та речовинами або сприяти проведенню досудового розслідування.

Вибір мови та порядок інформування інших країн здійснюється відповідно до міжнародних угод про надання правової допомоги, учасником яких є Україна. Так, листування з правоохоронними органами країн-членів СНД здійснюється російською мовою. Зв’язок через акредитованих у ФРН, Польщі, Угорщині, Туреччині, Республіці Ізраїль офіцерів зв’язку МВС України – українською. З іншими країнами – англійською чи заздалегідь установленою мовою.

Після погодження обох сторін проводиться контрольована поставка, на підставі отриманого міжнародного запиту в оперативному підрозділі (БНОН, боротьби з організованою злочинністю тощо) складається план її проведення щодо перекриття каналу контрабандного переміщення товарів, предметів та речовин заборонених для обігу, а також документування протиправної діяльності причетних осіб.

За необхідності про контрольовану поставку, пов’язану з перетином кордону, інформують відповідні підрозділи Держмитслужби, Держприкордонслужби та СБУ. Важливим чинником є своєчасність надання правоохоронним органам інших країн інформації. Зазначене набуває особливого значення для координації спільних дій з метою одночасного вилучення товарів, предметів та речовин.

Відповідно до частини 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення контрольованої поставки забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 4 ст. 271 КПК України про результати контрольованої поставки складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до частини 7 ст.271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення контрольованої поставки, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов'язаний:

1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.

Відповідно до частини 8 ст. 271 КПК України, якщо при проведенні контрольованої поставки виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, воно має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.

2. Контрольована та оперативна закупка як форма контролю за вчиненням злочину.

Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. До форм контролю за вчиненням злочину законодавець відносить контрольовану та оперативну закупку. Проведення контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з положеннями статті 271 Кримінального процесуального кодексу України у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції Державної податкової служби України, Служби безпеки України, Державної митної служби України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України.

У пункті 2 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», зазначається, що оперативні підрозділи мають право проводити… контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь.

Стаття 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» визначає, що, «для одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, може бути проведена оперативна закупка – операція щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів».

Відповідно до частини 4 ст. 246 КПК України «Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій», виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення контрольованої та оперативної закупки.

Відповідно до частини 5 ст. 246 КПК у рішенні про проведення контрольованої та оперативної закупки зазначається строк її проведення. Строк їх проведення може бути продовжений:

- прокурором, якщо дані негласні слідчі (розшукові) дії проводилися за його рішенням - до вісімнадцяти місяців.

Сутність оперативної закупки полягає в здійсненні нібито угоди купівлі-продажу з особою, яка підозрюється в торгівлі забороненими для легального обігу предметами, товарами та речовинами (наприклад, наркотичними засобами, радіоактивними речовинами, зброєю тощо).

Після винесення рішення прокурора складається план проведення оперативної закупки. У плані зазначаються задум операції, завдання, які необхідно вирішити, виконавці та заходи, які забезпечують її здійснення.

Застосування спеціальних технічних засобів при проведенні оперативної закупки здійснюється з дозволу слідчого судді відповідно до чинного законодавства України.

Контрольована закупка як форма контролю за вчиненням злочину полягає у здійсненні угоди купівлі-продажу слідчим або працівником оперативного підрозділу, з особою, підозрюваною у порушенні законодавства яке регулює фінансову, господарську, підприємницьку та торгівельну діяльність, з метою виявлення протизаконної діяльності.

Контрольована закупка може бути гласною або негласною, але обов’язково здійснюється за участю понятих. Як правило, контрольовану закупку проводять з метою подальшого лабораторного дослідження продукції на якість, відповідність стандартам тощо.

Тактика гласної контрольованої закупки (угоди купівлі-продажу) припускає пояснення продавцеві фактичної мети здійснення цієї форми контролю за вчиненням злочину, контрольне зважування, огляд товару.

Негласна контрольована закупка означає приховування від продавця справжньої мети придбання товару або свою належність до правоохоронних органів.

Для працівників правоохоронних органів важливо в таких випадках встановити факти завищення собівартості продукції за рахунок затрат на виробництво, що дає змогу занизити прибутки, з метою уникнення оподаткування. Можливе встановлення фальсифікації паливно-мастильних матеріалів шляхом розведення високооктанового бензину бензину дешевих марок та отримання додаткових прихованих прибутків.

Кількість або розмір закуплених товарів, їх зразків у кожному випадку визначаються необхідністю для лабораторних досліджень. Тому бажано перед контрольованою закупкою визначитися із лабораторією, де буде проводитися дослідження, отримати консультацію від експертів щодо закупки. При можливості залучити відповідного фахівця для проведення закупки і отримання консультації на місці.

Відповідно до частини 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення контрольованої та оперативної закупки забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 4 ст. 271 КПК України про результати проведення контрольованої та оперативної закупок складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цих негласних слідчих (розшукових) дій. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

Відповідно до частини 7 ст.271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення контрольованої та оперативної закупки, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов'язаний:

1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час даних негласних слідчих (розшукових) дій провокування особи на вчинення злочину.

Відповідно до частини 8 ст. 271 КПК України, якщо при проведенні контрольованої та оперативної закупки виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, воно має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.


3. Спеціальний слідчий експеримент

Відповідно до п. 3 ч 1 ст. 271 КПК України, однією із форм контролю за вчиненням злочину є спеціальний слідчий експеримент.

Експеримент (від лат. слова experimentum – іспит, дослідження) – це штучна систематична зміна умов явища, що перебуває під наглядом, та його зв’язки з іншими явищами.

Експеримент — це цілеспрямована діяльність, основу якої становить дослідне відтворення в спеціально створених умовах явища, що пізнається, події, речі. Відтворення дозволяє поставити досліджуваний об'єкт за волею людини в штучні умови і тим самим виключити вплив причин, що важко спостерігаються, на кінцеві результати досліду. Експеримент дає можливість вичленувати з існуючого різноманіття причинних зв'язків конкретну залежність або закономірність і досліджувати її в «чистому» вигляді.

У фундаментальних науках об'єктами експериментального дослідження є сама природа, її закономірності і прояви, а в прикладних—творіння рук людини, її взаємостосунки і взаємодії між людьми, їх вчинки і дії в різних сферах дійсності, зокрема при вчиненні злочинів, сутність і існування котрих необхідно довести при розслідуванні.

Спеціальний слідчий експеримент як форма контролю за вчиненням злочину полягає в одержанні слідчим або працівником оперативного підрозділу інформації шляхом штучного створення відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, для перевірки спрямованості намірів особи, в діях якої наявні ознаки вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів та спостереження за її поведінкою.

Спеціальний слідчий експеримент має власні відмінні риси:

1) його застосування потребує певних процесуальних умов;

2) він відтворює явище не повністю, а лише деякі умови, за яких відбувалися події або мали місце факти, що цікавлять слідчого та оперативного працівника.

Спеціальний слідчий експеримент відрізняється від слідчого експерименту який є самостійною слідчою (розшуковою) дією.

У частині 1 ст. 230 «Слідчий експеримент» КПК України зазначається, що «з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань».

Спеціальний слідчий експеримент проводиться без участі понятих, свідків, підозрюваних та обвинувачених, тоді як слідчий експеримент проводиться в присутності понятих.

Неприпустимо проведення експериментів, які:

1) принижують гідність людини;

2) загрожують життю або здоров’ю учасників експерименту або інших осіб;

3) загрожують майну або можуть призвести до значних матеріальних збитків.

Перед проведенням спеціального слідчого експерименту, рекомендується складати письмовий план. У план доцільно внести такі обставини:

а) місце і час проведення спеціального слідчого експерименту;

б) основні завдання;

в) кількість учасників та розташування їх;

г) сутність дослідів, їх послідовність і роль учасників експерименту при проведенні кожного досліду;

д) вирішити питання про засоби зв’язку між окремими групами його учасників.

е) вивчити місце майбутнього експерименту, щоб краще орієнтуватися у навколишній обстановці при його проведенні.

У процесі підготовки до спеціального слідчого експерименту слідчому необхідно вирішити, чи роз’яснювати завдання експерименту та обставини справи учасникам експерименту або ж робити цього не слід. Однак у деяких випадках такі роз’яснення є недоцільними.

Відповідно до частини 4 ст. 246 КПК України «Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій», виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення спеціального слідчого експерименту.

Відповідно до частини 5 ст. 246 КПК у рішенні про проведення спеціального слідчого експерименту зазначається строк його проведення. Строк проведення може бути продовжений:

- прокурором, якщо цї негласні слідчі (розшукові) дії проводилися за його рішенням - до вісімнадцяти місяців.

Відповідно до частини 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення спеціального слідчого експерименту забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину.

Відповідно до частини 4 ст. 271 КПК України про результати проведення спеціального слідчого експерименту складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до частини 7 ст.271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення спеціального слідчого експерименту, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов'язаний:

1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час цієї негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.

4. Імітування обстановки злочину

Імітування обстановки злочину відповідно до пункту 4 частини першої ст. 271 КПК України є формою контролю за вчиненням злочину.

Імітація від лат. imitatio – наслідування, переймання. 1) відтворення; наслідування; 2) підроблення; 3) спосіб маскування, здійснюваний за допомогою імітаційних засобів.

Імітувати від лат. imitare – наслідувати. 1) точно наслідувати кого – небудь, відтворювати що-небудь; 2) підробляти під що-небудь.

Імітування обстановки злочину як форма контролю за вчиненням злочину - це сукупність здійснюваних за єдиним замислом (планом) заходів, з використанням спеціальних імітаційних засобів, з метою створення відповідних умов щодо спонукання особи (чи групи осіб), яка готує вчинення або вчиняє злочинні дії, до поведінки, що охоплюється її умислом і одночасно дозволяє запобігти, попередити чи розслідувати тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, суспільства та держави.

Отже, метою імітування обстановки злочину є попередження, припинення й розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів.

Імітування обстановки злочину може проводитися як з метою виявлення конкретних осіб, які обґрунтовано підозрюються у злочинній діяльності (одержання хабарів, торгівля зброєю, вчинення вбивств на замовлення, операції з наркотиками та інше) так і для виявлення намірів невідомих осіб, які вчиняють серійні, резонансні злочини, шляхом використання різних спеціальних імітаційних засобів (спеціальних підприємств, установ, організацій, “пасток”, маскувань, інсценувань та інше).

Здійснюючи дану форму контролю за вчиненням злочину слідчі та оперативні працівники повинні обов’язково дотримуватися наступних вимог:

- не підбурювати та не провокувати особу до здійснення протиправних дій;

- не ставити особу в умови, що утрудняють задоволення її потреб законним способом;

- не принижувати честь і гідність осіб, які беруть участь в імітації обстановки злочину та оточуючих;

- не створювати небезпеку для здоров’я осіб.

Відповідно до частини 4 ст. 246 КПК України «Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій», виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення імітування обстановки злочину.

Відповідно до частини 5 ст. 246 КПК у рішенні про проведення імітування обстановки злочину зазначається строк її проведення. Строк його проведення може бути продовжений:

- прокурором, якщо дані цієї негласної слідчої (розшукової) дії проводилися за його рішенням - до вісімнадцяти місяців.

Відповідно до частини 4 ст. 271 КПК України про результати проведення імітування обстановки злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до частини 7 ст.271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення імітування обстановки злочину, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов'язаний:

1)викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину;

2) зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

Приклад з практики підрозділів УБОЗ МВС України в м. Києві.

У результаті спеціальної операції працівники столичного УБОЗу спільно зі Слідчим управлінням Києва та ГУБОЗ МВС України попередили вчинення замовного вбивства іноземного громадянина, заступника директора одного з комерційних підприємств та затримання трьох осіб – замовника, організатора та посередників.

Так, до столичного УБОЗ надійшла інформація, що двоє громадян «А» і «В» підшукують у кримінальних колах столиці кілера для виконання замовного вбивства громадянина «Г» за що пропонують 20 тисяч доларів США.

У результаті перевірки ця інформація підтвердилася. З метою недопущення вчинення цього злочину оперативні працівники підібрали особу, яка мала виконувати роль «кілера».

Під час контрольованої зустрічі «кілера» з посередником та замовником вбивства «А» майбутній «виконавець» отримав фотокартку «замовленого» та вісім тисяч доларів завдатку.

Цей факт остаточно переконав оперативних працівників в справжності намірів зловмисників. І того ж дня було проведено розмову з «замовленим» громадянином «Г» та проведенні заходи з імітування його вбивства.

Причина вчинення такого злочину - господарсько-фінансові взаємовідносини, в процесі яких боржник не хотів віддавати борг. В організації цього злочину був задіяний цілий ланцюжок це і замовник, і організатор, і посередник.

Через декілька тижнів, під час чергової контрольованої зустрічі посередника з «кілером» останьому було передано речові докази «вбивства», а саме годинник «загиблого» та другу частину грошей за виконане «замовлення».

З метою приховати сліди та створити собі алібі, на момент вчинення злочину, замовник та організатор злочину вилетіли за кордон.

Оперативні працівники УБОЗу розробили заходи і домоглися, щоб повернути їх до України. Всіх трьох учасників злочину було затримано. Таким чином, в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій та імітування обстановки злочину як форми контролю за вчиненням злочину вдалося зберегти життя громадянину «Г». Участь кожного співучасника встановлена і доведена. Слідчим управлінням м. Києва порушена кримінальна справа за ч.2 ст. 15 та ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство) КК України.

Викладене дає можливість відзначити, що контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Оперативні підрозділи, згідно чинного законодавства, мають право проводити контрольовану поставку, контрольовану та оперативну закупку, спеціальний слідчий експеримент та імітування обстановки злочину щодо товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Основні формами контролю за вчиненням злочину зазначені у п.п. 1,2,3,4 частині 1 ст. 271 КПК України.

1. З метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь в цьому, в кожному окремому випадку за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України може використовуватися метод контрольованої поставки, тобто допуск під контролем і оперативним наглядом цих органів ввезення в Україну, вивезення з України чи транзит через її територію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

2. Для одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, може бути проведена оперативна закупка – операція щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів

3. Контрольована закупка як форма контролю за вчиненням злочину полягає у здійсненні угоди купівлі-продажу слідчим або працівником оперативного підрозділу, з особою, підозрюваною у порушенні законодавства яке регулює фінансову, господарську, підприємницьку та торгівельну діяльність, з метою виявлення протизаконної діяльності

4. Спеціальний слідчий експеримент як форма контролю за вчиненням злочину полягає в одержанні слідчим або працівником оперативного підрозділу інформації шляхом штучного створення відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, для перевірки спрямованості намірів особи, в діях якої наявні ознаки вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів та спостереження за її поведінкою.

5. Імітування обстановки злочину як форма контролю за вчиненням злочину - це сукупність здійснюваних за єдиним замислом (планом) заходів, з використанням спеціальних імітаційних засобів, з метою створення відповідних умов щодо спонукання особи (чи групи осіб), яка готує вчинення або вчиняє злочинні дії, до поведінки, що охоплюється її умислом і одночасно дозволяє запобігти, попередити чи розслідувати тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, суспільства та держави.

Отже, проведення передбачених форм контролю в діяльності практичних працівників ОВС буде успішно сприяти протидії різним формам злочинної діяльності особи чи групи осіб, а також виявлення .та документування корупційних зв’язків злочинців, каналів поставки та транзиту товарів, предметів та речовин у тому числі заборонених для обігу.

[1] Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 року // Законодавство у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів: Зб. нормат. актів / У 2 ч. – Ч. 1. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – С. 191–231.

[2] Митний кодекс України від 13 березня 2012 року ,№ 4495-VI/ Урядовий кур’єр

[3] Проведення операції «Міжнародна контрольована поставка наркотиків»: Типова методика для співробітників правоохоронних органів держав-учасниць СНД // Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території держав-учасниць СНД, Всеросійський науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю служби кримінальної міліції Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, Державний комітет Російської Федерації з контролю за обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. – М., 2004. – 63 с.


Тема 10.

ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

  1.  Правові засади використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному судочинстві.
  2.  Порядок використання результатів окремих негласних слідчих (розшукових) дій.

1. Правові засади використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному судочинстві

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій для формування доказів у кримінальному судочинстві – це проблема, яка виникла з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України та розглядається на стику кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності, а також має як теоретичний, так і прикладний аспект.

Результатами негласних слідчих (розшукових) дій вважаються фактичні дані, відомості, інформація, що сприяє встановленню обставин, пов’язаних зі вчиненням злочину, або злочину, що готується, інших обставин розкриття та розслідування злочину, розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, суду та кримінального покарання.

Результати негласних слідчих дій як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню та використовуються у кримінальному судочинстві за винятком випадків, передбачених ст. 254 КПК України, – якщо у протоколі про проведення негласної слідчої дії міститься інформація щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколом, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб.

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

У новому КПК України значно розширено арсенал слідчих дій завдяки запровадженню нових категорій негласних слідчих (розшукових) дій, результати проведення яких можливо використати як факти доказування у кримінальному судочинстві.

Так, главою 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії» передбачені та регламентовані негласні слідчі (розшукові) дії, результати яких використовуються як основні або допоміжні докази, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді:

- аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260);

- накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261);

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263);

- зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264).

Щодо кримінального провадження виключно по тяжких та особливо тяжких злочинах цим Законом передбачено:

- обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст.267);

- установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268);

- спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269);

- аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270);

- контроль за вчиненням злочину (ст. 271);

- виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272);

- негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274);

- використання конфіденційного співробітництва (ст. 275).

Результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть містити дві групи даних.

До першої групи відносяться фактичні дані (відомості), що безпосередньо вказують на ознаки злочину, які можуть бути використані та закріплені у процесуальному провадженні та будуть джерелами доказів у кримінальній справі. Вони також мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню (про наявність та місця зберігання знарядь злочину, викрадених цінностей тощо).

До другої групи відносяться дані, що містять допоміжний характер (про особу підозрюваного, способи маскування злочинної діяльності тощо) і можуть бути орієнтиром для вибору організаційних та тактичних прийомів проведення слідчих дій.

Суб’єктами використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному судочинстві є окремі учасники кримінального процесу:

1. Слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, має право використовувати результати негласних слідчих (розшукових) дій, що зафіксовані протоколом з відповідними додатками.

Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій постановою приймає слідчий, який зобов'язаний повідомити прокурора про його прийняття та отримані результати. Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій погоджується з прокурором у випадках тимчасового обмеження прав і свобод фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 41 КПК України за письмовим дорученням слідчого, прокурора оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні.

Співробітник оперативного підрозділу під час виконання доручень слідчого, прокурора користується повноваженнями слідчого. Оперативні працівники не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора щодо їх проведення.

За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом.

За матеріалами результатів проведення оперативними підрозділами негласних слідчих (розшукових) дій слідчим складається протокол з відповідними додатками.

2. Прокурор, у випадках прийняття рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, має повноваження використовувати результати негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному судочинстві.

У процесі досудового розслідування прокурор вносить клопотання слідчому судді про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, погоджує клопотання слідчого, а також має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

У клопотанні зазначаються:

- найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

- короткий виклад обставин злочину, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання;

- правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

- відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

- обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину;

- вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення;

- обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб;

- відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

- обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Виключно прокурору надано право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

У ході проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.

За результатами контролю за вчиненням злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, що є доказовою базою у кримінальному судочинстві . У випадку коли контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, то про це складається протокол у присутності такої особи, що також може бути використаний у кримінальному судочинстві.

Результати контролю за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію України транзитом, ввезення до України або вивезення за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи документів оформляються протоколом з відповідними додатками у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України.

Прокурор або слідчий, або оперативний працівник згідно з вказівкою прокурора за матеріалами проведення контролю за вчиненням злочину складає протокол з відповідними додатками, в якому потрібно:

- викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину;

- зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

Тимчасове обмеження конституційних прав особи при проведенні контролю за вчиненням злочину, якщо виникає така необхідність, має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами КПК України.

3. Слідчий суддя здійснює розгляд клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій, якщо це віднесено згідно з положеннями глави до його повноважень, за визначенням голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання. Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання.

Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

- вчинений злочин відповідної тяжкості;

- під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

- прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням;

- злочин, у зв'язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала;

- особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

- вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

- строк дії ухвали.

Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.

Матеріали, оформлені протоколами щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться уповноваженими особами, та особами, які залучаються до їх проведення, процесуальним законодавством передбачено у необхідних випадках допит цих осіб як свідків. Зазначена процесуальна дія може відбуватися із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.

Згідно з КПК України можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії, у випадку використання для доказування результатів негласних слідчих (розшукових) дій. Зазначені особи повідомляються про проведення негласних слідчих (розшукових) дій тільки щодо них у строк, передбачений ст. 253 КПК України, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси, тобто конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров'я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.

У випадку, коли в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка виноситься за клопотанням прокурора.

Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247, 248 КПК України і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.

Передання інформації, одержаної у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.

У сучасних умовах проблемним залишається питання вдосконалення законодавчого забезпечення процесуальної діяльності суб’єктів негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки змінюється статус процесу здобування інформації негласним шляхом. Якщо у чинному законодавстві це оперативно-розшукова дія, то новий КПК визначає цей процес як кримінальну процесуальну, негласну слідчу (розшукову) дію. Нинішня оперативно-розшукова дія має статус державної таємниці, з обмеженням «таємно» або «цілком таємно» відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та наказу Служби безпеки України від 12.08.2005 р. № 440 «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», отже її неможливо віднести до негласних слідчих (розшукових) дій. Це значно ускладнює використання доказів, отриманих таким шляхом у кримінальному судочинстві.


2. Порядок використання результатів окремих негласних слідчих (розшукових) дій

Для проведення аудіо-, відеоконтролю особи без її відома необхідно отримати ухвалу слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

За результати проведення аудіо-, відеоконтролю особи складається протокол з відповідними додатками щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії, аудіо-, відеозаписи, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, матеріальні носії яких можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Особи, які проводили зазначену негласну слідчу (розшукову) дію або були залучені до її проведення, можуть бути допитані як свідки. У випадку використання для доказування результатів негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Такі особи повідомляються про проведення негласних слідчих (розшукових) дій тільки щодо них у строк, передбачений ст. 253 КПК України, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.

Накладення арешту на кореспонденцію особи без її відома проводиться у виняткових випадках на підставі ухвали слідчого судді.

Під час досудового розслідування, якщо є достатні підстави вважати, що кореспонденція певної особи іншим особам або інших осіб їй може містити відомості про обставини, які мають значення для досудового розслідування, або речі і документи, що мають істотне значення для досудового розслідування, накладається арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію.

Кореспонденцією, згідно з КПК України, вважаються листи усіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, інші матеріальні носії передання інформації між особами.

Проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії надає можливість слідчому здійснювати огляд і виїмку цієї кореспонденції з метою виявлення доказів, які можуть бути використані у кримінальному судочинстві.

Після закінчення строку, визначеного в ухвалі слідчого судді, накладений на кореспонденцію арешт вважається скасованим.

Огляд і виїмка затриманої кореспонденції проводиться на підставі ухвали слідчого судді в установі зв'язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію, за участю представника цієї установи, а за необхідності – за участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий вирішує питання про відкриття і оглядає затриману кореспонденцію.

У результаті виявлення в кореспонденції речей (у тому числі речовин), документів, що мають значення для певного досудового розслідування, слідчий у межах, визначених ухвалою слідчого судді, здійснює виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій чи отриманням зразків з відповідних відправлень. Зняття копій чи отримання зразків здійснюється з метою збереження конфіденційності накладення арешту на кореспонденцію. У разі необхідності особою, яка проводить огляд поштово-телеграфної кореспонденції, може бути прийняте рішення про нанесення на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю, заміну речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги.

При відсутності речей чи документів, які мають значення для досудового розслідування, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції адресату.

Огляд, виїмки або затримання кореспонденції оформляється протоколом згідно з вимогами КПК України. У протоколі обов'язково зазначається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що має бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії чи отримано зразки, а також про проведення інших дій, передбачених частиною другою цієї статті.

Керівники та працівники установ зв'язку зобов'язані сприяти проведенню негласної слідчої (розшукової) дії і не розголошувати факт її проведення чи отриману інформацію.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Слідчим суддею в ухвалі про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв'язку.

Уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ та органів безпеки за дорученням слідчого або вказівкою прокурора здійснюють зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв'язку зобов'язані сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді.

Використання слідчими або оперативними підрозділами інформації, здобутої оперативно-технічними засобами, є складовою процесу виявлення ознак злочину й осіб, які його вчинили, безпосереднього встановлення законності приводів і достатності підстав для проведення невідкладних слідчих дій, виявлення та документування відомостей, які можуть бути покладені в основу формування доказів у кримінальному судочинстві відповідно до вимог КПК України. Водночас результати застосування оперативно-технічних засобів можуть використовуватися для вирішення суто оперативно-розшукових завдань щодо профілактики, припинення та розкриття злочинів, розшуку злочинців.

За результатами одержаних матеріалів проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол з відповідними додатками, що використовується як основний або допоміжний доказ у кримінальному судочинстві.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем передбачає пошук, виявлення і фіксація відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі, або їх частин, доступ до електронної інформаційної системи або її частини, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача може здійснюватися на підставі ухвали слідчого судді, якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.

Не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчим суддею в ухвалі про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної системи, в якій може здійснюватися втручання у приватне спілкування.

За результатами проведеної негласної слідчої (розшукової) дії – зняття інформації з електронних інформаційних систем, на підставі одержаних матеріалів складається протокол з відповідними додатками, що використовується як основний або допоміжний доказ у кримінальному судочинстві.

Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи передбачає право слідчого обстежити публічно недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, проводиться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів з метою:

- виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;

- виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

- виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

- виявлення осіб, які розшукуються;

- встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

Недоступними публічно є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

Підлягають обстеженню приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), що мають статус публічно доступних.

Обстеження шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі постановленої ухвали слідчого судді. За результати спостереження оформляється протоколом з відповідними додатками, що може слугувати доказом у кримінальному провадженні.

Спостереження за особою, річчю або місцем встановлюється з метою пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях і може проводитися шляхом візуального спостереження за вказаними об'єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

Спостереження за особою у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділом І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини КК України, негласна слідча (розшукова), може бути розпочато до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом, за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Виконання будь-яких дій з проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України.

За результатами проведеної негласної слідчої (розшукової) дії – спостереження за особою, річчю або місцем, на підставі одержаних матеріалів складається протокол з відповідними додатками, до якого долучаються отримані фотографії та/або відеозаписи, що використовуються як основні або допоміжні докази у кримінальному судочинстві.

Аудіо-, відеоконтроль місця може проводитися під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія згідно з ч. 1 цієї статті проводиться на підставі ухвали слідчого судді, за постановою слідчого в установленому порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України, за результатами проведення якої та на підставі одержаних матеріалів складається протокол з відповідними додатками, що використовується як основний або допоміжний доказ у кримінальному судочинстві.

Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться виключно за рішенням прокурора, який виносить про це постанову, санкціоновану ухвалою слідчого судді, але у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, зазначена негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України, за рішенням прокурора. У такому випадку прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Виконання будь-яких дій з контролю за вчиненням злочину повинно бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення вказаної негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана у результаті такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України.

У ході проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

За результатами проведення контролю за вчиненням злочину у формах: контрольованої поставки; контрольованої та оперативної закупки; спеціального слідчого експерименту; імітування обстановки злочину, складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, що слугує доказовою базою в кримінальному судочинстві. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи, що долучається до кримінальної справи.

Контроль за вчиненням злочину не проводиться, якщо внаслідок таких дій неможливо повністю запобігти: посяганню на життя або заподіянню особі (особам) тяжких тілесних ушкоджень; поширенню речовин, небезпечних для життя багатьох людей; втечі осіб, які вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини; екологічній або техногенній катастрофі.

Порядок і тактика проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки, спеціального слідчого експерименту, імітування обстановки злочину визначається законодавством.

Контроль за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію України транзитом, ввезення до України або вивезення за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи документів може бути проведений у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України, матеріали результатів проведення відповідних заходів використовуються в кримінальному провадженні.

Тимчасове обмеження конституційних прав особи має здійснюватися на підставі рішення слідчого судді, які допускаються в межах законодавства України.

При виконанні спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником вказаної групи чи організації, який на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування.

Виконання вказаними особами такого спеціального завдання, як негласна слідча (розшукова) дія здійснюється на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником органу досудового розслідування, або постанови прокурора із збереженням у таємниці достовірних відомостей про особу.

Виконання спеціального завдання не може перевищувати шість місяців, а в разі необхідності строк його виконання продовжується слідчим за погодженням з керівником органу досудового розслідування або прокурором на строк, який не перевищує строку досудового розслідування.

Інформація, яка надається особою, що виконує завдання, використовується в кримінальному судочинстві як допоміжний доказ.

Використання засобів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється за рішенням керівника органу досудового розслідування, прокурора. Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби. З цією метою допускається виготовлення та використання спеціально виготовлених речей і документів, створення та використання спеціально створених підприємств, установ, організацій. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з іншою метою забороняється.

Протокол щодо виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих дій долучається до кримінального провадження і служить доказовою базою.

Якщо до завершення досудового розслідування виникає необхідність розкриття справжніх відомостей щодо спеціально утворених суб'єктів господарювання або щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, про це повідомляється орган, співробітником якого є особа, яка таким способом здійснює негласні слідчі (розшукові) дії, та керівник органу досудового розслідування, прокурор, який прийняв рішення про використання таких засобів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення про розкриття справжніх відомостей про вказану особу, обставини виготовлення речей чи документів або спеціального утворення підприємства, установи, організації приймається керівником органу досудового розслідування, прокурором. У разі необхідності щодо особи, відомості про яку підлягають розкриттю, вживаються заходи забезпечення безпеки, передбачені законом.

Несправжні (імітаційні) засоби, застосовані під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, використовуються у процесі доказування у вигляді первинних засобів чи знарядь вчинення злочину крім випадків, якщо суд встановить порушення вимог КПК України під час проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії.

Статтею 274 КПК передбачено негласне отримання зразків для порівняльного дослідження, що може бути здійснене лише у випадку, якщо їх отримання відповідно до статті 245 КПК України неможливе без завдання значної шкоди для кримінального провадження.

Негласне отримання зразків здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням прокурора, або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, у порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України. У клопотанні слідчого, прокурора про надання дозволу на негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, та в ухвалі слідчого судді додатково зазначаються відомості про конкретні зразки, які планується отримати.

На підставі одержаних матеріалів складається протокол з відповідними додатками (зразками), що використовується як основний або допоміжний доказ у кримінальному судочинстві.

Повторне отримання зразків здійснюється відкрито згідно з правилами КПК України, якщо втрачається необхідність зберігати таємницю щодо факту дослідження попередніх зразків, отриманих негласно.

Використання конфіденційного співробітництва передбачає, що під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Інформація, яка надається особою, яка конфіденційно співпрацює з органами досудового слідства при виконанні завдань, використовується в кримінальному судочинстві як допоміжний доказ після її легалізації.

Забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов'язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні в сучасних умовах потребує вдосконалення вітчизняного законодавства відповідно до вимог КПК України.


Список використаних та рекомендованих джерел до теми:

1. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність: підруч. Ч.1. – Х.: НУВС, 2002. – 335 с.

2. Анапольська А.І. Тактичні особливості виїмки електронної пошти в мережі Інтернет // [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.corp-lguvd.lg.ua/d120606.html

3. Антонов К.В. Оперативна закупівля наркотиків – один з ефективних методів боротьби зі злочинністю / К.В. Антонов // Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах: Матер. Міжнар. наук.- практ. конф. (Дніпропетровськ, ДДУВС, 12.10.2007). – С. 309-314.- Д.: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2007.- 360с.

4. Антонов К.В. Теоретичні аспекти визначення співвідношення понять «оперативно-розшукова міра» і «оперативно-розшуковий захід» / К.В. Антонов // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - С. 16-21.- 2007.- № 4(35).- 328с.

5. Баганець О. Переваги та недоліки нового КПК. Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до проекту нового Кримінального процесуального кодексу України // [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.yurincom.com/ua/consultation/faq/?id=10636

6. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств.- М., 1966. - С. 113.

7. Бобров В.Г. К вопросу о законодательном определении перечня ОРМ. // Оперативник (сыщик). – М., 2006. - № 1 (6) январь. – с. 9-12.

8. Богунов В. Оперативні заходи, які регулювалися прихованими від сторонніх очей відомчими наказами, стають слідчими діями // [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zib.com.ua/ua/print/8342.html

9. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах: Вчинено у Страсбурзі 8 листопада 2001 року // Офіційний вісник України від 04 липня 2011 року, № 48, стор. 10, стаття 1950.

10. Застосування технічних засобів для отримання оперативно-розшукової інформації: Монографія / Я.Ю. Кондратьев, В.Д. Сущенко, П.П. Підюков, Ю.Ю. Орлов. - К.: НАВСУ, 2003. - 80л.

11. Кобець М.В. Засоби виявлення знарядь та предметів злочину: [навчально-практичний посібник] / М.В. Кобець, А.В. Іщенко, А.В. Кофанов. – К.:"Три К", 2011. – 144 с.

12. Кобець М.В. Засоби і системи зв’язку ОВС: [навчальний посібник] / М.В.Кобець, Е.В.Ланевський, В.Г.Хахановський, О.В.Яковенко. – К.: НАВСУ, 2004. – 83 с.

13. Козаченко І. П. Проблеми забезпечення законності в оперативно-розшуковій діяльності // Матеріали науково-практичної конференції (21-22 лютого 2000 р.). Аналітичні матеріали, пропозиції наукових і практичних працівників. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2000. – 264 с.

14. Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як державно-правова форма боротьби зі злочинністю. Поняття, суть, завдання та підстави: навч. посіб. – К.: УАВС, 1995. – 44 с.

15. Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність. Вступ до курсу / МВС України, Одеський ін-т внутр. справ. – Одеса, 1999. – 111 с.

16. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин: Здійснено у Відні 20 грудня 1988 року, підписана Україною 16 березня 1989 року

17. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: Прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року // Офіційний вісник України від 19 квітня 2006 року, № 14, стор. 340, стаття 1056.

18. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року: Конвенція. – Рим, – № ETS №005.

19. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст.141.

20. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року // Голос України від 19.05.2012.- 2012. - № 90-91.

21. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28 грудня 1960 року № 1001–V // ВВРУ. – 1961. – № 2. – Ст.15.

22. Ліцензійні умови провадження діяльності у сфері телекомунікації з надання послуг фіксованого міжнародного, міжміського, місцевого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку: Наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 17.06.2004 № 132.

23. Лук’янчиков Є.Д., Лук’янчиков Б.Є. Зняття інформації з каналів зв’язку – засіб формування судових доказів / Є.Д. Лук’янчиков, Б.Є. Лук’янчиков // Матеріали І-го Міжнародного науково-практичного семінару [“Наукова, просвітницька, громадська та політична спадщина академіка І. Малиновського і сьогодення”], (Острог, 16 березня 2012 р.). - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2012. - С. 196-202.

24. Лукашев В.А. Предмет, задачи и система курса «Оперативно-розыскная деятельность органов внутренних дел» как отрасль научного познания: лекция / В.А. Лукашев, В.Г. Бобров. – М.: Академия МВД СССР, 1983. – 28 с.

25. Майстро Д. Новели проекту Кримінального процесуального кодексу України // [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://kuchugum.org.ua/publ/jur_spravka/noveli_proektu_kriminalnogo_procesualnogo_kodeksu_ukrajini/4-1-0-43

26. Маркушин А.Г. Теоретические основы оперативно-розыскной деятельности и ёё правовое регулирование: учеб. пособие / А.Г. Маркушин. – Н. Новгород: Нижегородская высш. шк. МВД России, 1992. – 48 с.

27. Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI / Урядовий кур’єр, від 17 травня 2012 року № 86.

28. Нагорська О.Ф., Нагорський Ф.М. Застосування спеціальних технічних засобів у Кримінальному провадженні: новації проекту КПК України // Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності : Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 25 листопада 2011 року) / упоряд.: Ю.Ю. Орлов, С.В. Кухаренко, В.Б. Школьний. - К.: НАВС, 2012. - С.49-54.

29. Нагорська О.Ф., Нагорський Ф.М. Легітимація використання спеціальних технічних засобів під час здійснення заходів, які обмежують права людини // Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності: Матеріали 1Х Міжнар. наук.-практ. конф. (Україна, Київ, 26-27 листопада 2009 рік). – К. Київський нац. ун-т внутр. справ, 2007. – С. 48 – 50. (238 с.).

30. Нагорський Ф.М., Болясова І.Л. Використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації під час здійснення оперативно-технічних заходів: проблеми теорії та практики // Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності: Матеріали 1Х Міжнар. наук.-практ. конф. (Україна, Київ, 26 – 27 листопада 2009 р.). – К. Київський нац. ун-т внутр. справ, 2007. – С. 52 – 55).

31. Науково-практичний коментар КК України від 05.04.2001 р./ За ред.. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.-К.; Каннон, А.С.К., 2002.-1104 с.

32. Об оперативно-розыскной деятельности: Федеральный закон РФ, принят Государственной Думой 5 июля 1995 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.businesspravo.ru/Docum/DocumShow_DocumID_92873.html

33. Об оперативно-розыскной деятельности: Федеральный закон РФ, принят Государственной Думой 5 июля 1995 года

34. Оперативно-розыскная деятельность: учебник / под ред. К.К. Горяинова, В.С. Овчинского, А.Ю. Шумилова. – М.: ИНФРА-М, 2002. – ХХІІ, 794с. – (Серия «Высшее образование»).

35. Орлов Ю.Ю. Пенітративна техніка // Актуальні проблеми оперативно-розшукової діяльності // Вісник ЛАВС. - Луганськ, 2003. - Спец.вип.№1.- С.50-58.

36. Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.

37. Про впорядкування виготовлення, придбання та застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку: Указ Президента України від 13 квітня 2001 року №256.

38. Про впорядкування, виготовлення, придбання та застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку : Указ Президента України від 13 квітня 2001 року № 256/2001.

39. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року // ВВРУ. – 1994. – № 11. – Ст.50.

40. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 року

41. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2

42. Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів : Указ Президента України Від 7 листопада 2005 року № 1556.

43. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року №3782-XII.

44. Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України: Наказ МВС України від 30.08.1999 № 682.

45. Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Міністерства внутрішніх справ: Наказ МВС України від 09.06.2011 № 309.

46. Про затвердження Положення про порядок розроблення, виготовлення, реалізації та придбання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації : Постанова Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2001 року № 1450.

47. Про затвердження порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1169.

48. Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг : Постанова КМУ № 720 від 9 серпня 2003 року.

49. Про заходи запобігання і протидії корупції : Закон України від 07 квітня 2011 року.

50. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 10, ст. 62.

51. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 50, ст. 540.

52. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // ВВРУ УРСР. – 1991. – № 4. – Ст.20.

53. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року // ВВРУ. – 1992. – № 22. – Ст.303.

54. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року // ВВРУ. – 1993. – № 35. – Ст.358.

55. Про порядок використання обладнання для зняття інформації з каналів зв’язку: Розпорядження Президента України від 30 травня 1995 року № 92/95-рпг.

56. Про поштовий зв’язок: Закон України від 04.10.2001 № 2759-ІІІ.

57. Про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах: Закон України від 1 червня 2011 року // Офіційний вісник України від 04 липня 2011 року, № 48, стор. 8, стаття 1950.

58. Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю): Закон України від 4 лютого 2004 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 19, ст. 263.

59. Про телекомунікації: Закон України від 18 листопада 2003 року // ВВРУ, – 2004. – № 12. – Ст.155.

60. Про тимчасовий порядок розгляду матеріалів про дачу дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і виїмку з поштово-телеграфних установ та зняття інформації з каналів зв’язку (телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції) : Лист Верховного Суду України від 19.11.1996 № 16/6

61. Проект Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

62. Прослушивание телефонов в международном праве. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://kiev-security.org.ua

63. Саприка Є.В. Виявлення та розкриття злочинів, пов’язаних із хабарництвом, із застосуванням аудіо-, відеотехніки // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів, 1999. - вип..2 (10). - С.95-100.

64. Саприка Є.В. Методи проведення заходів оперативно-технічними підрозділами / актуальні питання оперативно-розшукової діяльності та боротьби з організованою злочинністю. - Львів, 1997. - Вип.6. - С.146-151.

65. Саприка Є.В., Сеник В.В. Правомірність проведення спеціальних заходів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності / Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів, 2001. - вип.3 (16). - С.258-263.

66. Сеник В.В. Правомірність та порядок проведення оперативно-розшукових заходів з використанням спеціальних технічних засобів / Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів, 2002. - вип.2 (1). - С.106-112.

67. Сімоков В. О., Черков В. О. Засоби ОРД: Навчально-методичний посібник/ МВС України, Луганський державний університет внутрішніх справ. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. – 96 с.

68. Сліпченко В.І. Перспективи реформування оперативно - розшукової діяльності (в контексті розробки нового КПК України) // [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.corp-lguvd.lg.ua/d120108.html

69. Становлення системи негласного розслідування у кримінально-процесуальному законодавстві України: матеріали круглого столу (Київ, 0710.2011 р.).-К.: ФОП Ліпкан О.С., 2011.-168 с.

70. Степ’юк В. Легалізація у КПК негласних оперативно-розшукових дій — крок до поліцейської держави // [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://radaadvokativ.org.ua

71. Хараберюш І.Ф. Вплив оперативно-технічного забезпечення підрозділів карного розшуку на покращення оперативної обстановки на території обслуговування / Науковий вісник Львівського Державного університету внутрішніх справ. - Львів, 2002. - спец.вип.№1. - С. 203-216. (оперативно-технічні заходи).

72. Хараберюш І.Ф. Формування нових оперативно-технічних заходів як напрямок розвитку ОРД / 90 років карному розшуку України та проблеми вдосконалення його діяльності в сучасних умовах боротьби зі злочинністю: Додаток до вип.№2-2009 «Вісник ЛДУВС ім. Є.О.Дідоренка»: у 2-х ч. - Луганськ, 2010. Ч.1. - С. 62-69.

73. Черков В.О. Оперативно-технічні заходи органів внутрішніх справ у тестах: Збірник тестових завдань. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. - 144с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

38355. Митне право. Курс лекцій 565 KB
  Але ці методичні рекомендації мають широке розгалуження за відповідними різними формами роботи студентів а отже в цілому вони будуть слугувати усім студентам хто виявить велике бажання більше дізнатись про правові аспекти діяльності митних органів України. План семінарських занять тематика рефератів та контрольних робіт перелік навчальної та додаткової літератури – це ті основні види робіт що спрямовані на досягнення єдиної мети – засвоєння та використання на практиці теоретичних начал економічних важелів розвитку України і зокрема...
38357. Теорія міжнародного права 931.5 KB
  Міжнародне право - це самостійна система права, що складається з юридично обовязкових принципів і норм, які регулюють відносини між державами та іншими субєктами міжнародного права з метою забезпечення мирного співіснування та міжнародної співпраці.
38358. Правовые системы современных мусульманских государств 42.83 KB
  Теоретические основы мусульманского права. Особенности мусульманского права. Источники мусульманского права. Структура мусульманского права.
38359. Мусульманское право 41 KB
  История мусульманского права нередко обозначаемого термином фикх начинается с пророка Мухаммеда Мухаммада жившего в 570 по некоторым источникам 571 г. Позднее и те и другие нормы нашли отражение в первичных источниках мусульманской религии и права. существенное влияние на развитие мусульманского права оказали исламские правоведы и мусульманские судьи кади. Мусульманские судьи лишились права при отсутствии в Коране сунне и других источниках нужных норм выносить решения по своему усмотрению.
38360. Національна економіка. Особливості економічної теорії 1.32 MB
  Загалом названі цілі досягаються через застосування певних інструментів макроекономічного регулювання економіки основними з яких є: фіскальна політика оперування державним бюджетом через податкову систему і витрати держави; грошовокредитна політика контроль за грошовою пропозицією через ставку відсотка резервну норму та інше; політика регулювання доходів від вільного встановлення заробітної плати і цін до декретного контролю; зовнішньоекономічна політика торгівельна політика регулювання обмінного курсу. Етапи становлення системи...
38361. Праця як основа розвитку суспільства і чинник виробництва 399.5 KB
  Кожен суб’єкт ринкового господарства одночасно є і суб’єктом трудових відносин тому від знання економічних законів функціонування ринку праці зайнятості організації оплати праці великою мірою залежить ефективність використання ресурсів праці а також успіх підприємця й рівень життя населення країни. Це обумовлює об’єктивну необхідність набуття ґрунтовних знань основних положень економіки праці майбутніми фахівцями всіх економічних спеціальностей. Вивчення та аналіз закономірностей організації й результатів функціонування ринків праці...
38362. Соціально - трудові відносини на ринку праці 2.08 MB
  Навчально – методичний комплекс з дисципліни Економіка праці та соціально трудові відносини. €œСоціально трудові відносини на ринку праціâ€ для самостійної роботи студентів 3 курсу всіх форм навчання всіх спеціальностей Укл. 95 ПЕРЕДМОВА У даному навчальнометодичному комплексі розглянуто другий розділ дисципліни “Економіка праці та соціальнотрудові відносини†[Розділ 1 дивись джерело 25] присвячений питанням...
38363. Організація праці, її ефективність та оплата в умовах ринкових відносин 1.09 MB
  Ключовими проблемами дисципліни ЕП і СТВ є вартісні аспекти відображення витрат праці на створення одиниці продукції, тому, праця як суспільне явище повинна бути доцільно, ефективно та економічно організованою. Це може бути досягнуто за рахунок наукової організації праці, яка пов’язана зі створенням оптимальних організаційних умов поєднання людей і техніки в процесі праці