48088

Основи наукових досліджень

Конспект

Логика и философия

Наука і наукове дослідження Роль і місце науки в соціальноекономічному розвитку суспільства. Наукове дослідження. Об'єкт мета та етапи наукового дослідження. Наука є складовою загальнолюдської культури і тому кожна людина повинна знати що таке наука наукові дослідження та як вони проводяться.

Украинкский

2013-12-06

304.5 KB

29 чел.

PAGE  30

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Факультет міжнародних відносин

Кафедра євроінтеграції та економіки

Конспект лекцій з курсу

„Основи наукових досліджень”

Автор: С.М.Рошко

Тема 1. Наука і наукове дослідження

  1.  Роль і місце науки в соціально-економічному розвитку суспільства.
  2.  З історії розвитку науки.
  3.  Поняття про науку, її сутність, мета, основні функції.
  4.  Наукове дослідження. Об'єкт, мета та етапи наукового дослідження.
  5.  Теоретична основа наукових досліджень (наукова ідея, гіпотеза, закон, теорія).

У сучасних умовах розвитку українського суспільства успішне розв'язання ключових економічних і соціальних проблем, які виникають на шляху приєднання до світових інтеграційних процесів, можливе лише на підставі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу. Для докорінної перебудови економіки України слід суттєво піднести роль науки і вищої школи у вирішенні теоретичних і практичних завдань економічного розвитку нашої держави. Вчені-науковці покликані в короткі строки збагатити виробництво, торгівлю новітніми розробками, забезпечити якісне перетворення продуктивних сил, оновити кадровий потенціал усього ринкового господарства України.

Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина повинна знати, що таке наука, наукові дослідження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5-10 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, працюючи керівниками державних установ та підприємств.

Наукові знання, методичні підходи до їх отримання і самі вчені стають все більш потрібними в умовах розвитку сучасного суспільства і держави. Але відомо, що економіка будь-якої держави з одного боку залежить від успіху у галузях, що сприяють науково-технічному прогресу, а з другого – впливає на інтенсивність наукових досліджень та наукових розробок. В Україні наукова діяльність регламентується Законом України « Про наукову та науково-технічну діяльність», який є основою цілеспрямованої політики в забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

У Законі України «Про вищу освіту» передбачено, що наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою частиною освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності у системі вищої освіти. Вона передбачає:

  •  розвиток різних форм наукової співпраці (у тому числі міжнародної), розв'язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;
  •  безпосередню участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, що проводяться у вищому навчальному закладі;
  •  планування і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень;
  •  організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт і проектів.

Успішне оволодіння навичками дослідження і творчої роботи допомагає у майбутньому переводити набуті наукові знання в площину практичного використання. Адже, підготовка високопрофесійних спеціалістів відповідно до сучасних потреб ринкового господарства, зростаючих обсягів наукової і технічної інформації має полягати в оволодінні методами самостійного пошуку, аналізу і синтезу процесів і явищ, що відбуваються, корекції професійної діяльності.

Сучасний стан ринкових відносин і зовнішньої торгівлі, розвиток міжнародного співробітництва вимагають від спеціалістів-міжнародників вміння вирішувати теоретичні та практичні проблеми міжнародної політики й зовнішньоекономічного співробітництва, а отже, стимулюють до наукового пошуку, наукового дослідження та практичної роботи у сфері міжнародних відносин.

Метою вивчення дисципліни «Основи наукових досліджень» є надання студентам необхідного обсягу знань у галузі наукових досліджень, підготовка їх до самостійного виконання наукової роботи, ознайомлення з формами звітів, методикою підготовки повідомлень, доповідей, наукових статей, курсових та магістерських робіт.

2. Історія народження і розвитку науки налічує багато тисяч років. Виникнення науки в Європі сягає 6-5 ст. до н.е. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі. Одним із ареалів їх виникнення була Давня Греція. Перші наукові знання мали суто практичний характер. Предметом вивчення науки античного світу була вся природа у цілому. Антична наука ще не поділялася на окремі відокремлені галузі і мала риси натурфілософії.

У 5 ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки у самостійну галузь пізнання починає відокремлюватися математика, яка розподілилася на арифметику і геометрію. У науково-філософській системі Арістотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтологію). Далі усередині цієї системи починають відмежовуватися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже починається процес диференціації науки і формування самостійних за своїм предметом і методами окремих галузей знань.

З другої половини 15 ст., в епоху Відродження, починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого характеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу. У цей час в університетах починається викладання математики, фізики, хімії.

Проте, у своїх сучасних формах наука почала складатися у 17-18 ст. Саме у цей період були зроблені видатні відкриття у фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геології:

- геліоцентрична система побудови світу ( М.Коперник, Г.Галілей – 15-17 ст.);

- відкрито закони всесвітнього тяжіння (І.Ньютон – к. 17 ст.);

- відкрито закон збереження маси при хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А.Лавуазьє – друга половина 18 ст.);

- виявлено основні закони спадковості ( Г.Мендель – к. 19 ст.). У другій половині 19 ст. Д.Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів та була створена еволюційна теорія Ч.Дарвіна.

У 20 ст. розвиток науки у всьому світі характеризується надзвичайно високими темпами. Почали розвиватися молекулярна біологія, генетика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика, біомеханіка та ін.. Об'єкт природи або явище почали вивчатися у комплексі взаємопов'язаних наук. Наука перетворилася у безпосередню продуктивну силу суспільства, на галузь суспільного виробництва, яка добуває необхідну для суспільства нову інформацію, що означало початок епохи науково-технічної революції.

У науковому співтоваристві розрізняють три наукові напрями:

1) класичний (16 ст.);

2) неокласичний (індустріальне суспільство – 17 ст.);

3) постнеокласичний (постіндустріальне суспільство 19 ст. та друга половина 20 ст.).

20 ст. ввійшло в історію як століття раціоналізму. Наукові досягнення були спрямовані на захист інтересів людини в природі та суспільстві. В індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, урбанізація, економічне зростання відбувається нам основі нових технологій, переважає виробництво послуг,інформації. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства – інформаційне, характерною ознакою якого є знання та інформаційні технології.

Постнеокласична наука передбачає мережу взаємозв'язків, у яку входить людина. Значимість сучасної науки характеризується усвідомленням місця і ролі людини в системі «людина – природа-суспільство». Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття зумовлює необхідність здобуття та трансформації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

3. Наука-явище складне і багатогранне. У науковій літературі є багато визначень, що таке наука. Часто науку розглядають як форму суспільної свідомості або систему достовірних, безперервно оновлюваних знань про об'єктивні закони розвитку природи і суспільства.

Знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Саме процес розвитку людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення у свідомості людини об'єктивної реальності. Тобто, це взаємодія суб'єкта і об'єкта, результатом якої є нове знання про світ, відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її практичної діяльності (виробничо, розумової, наукової).

Вся наука, людське пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знання існують у вигляді законів науки, теоретичних положень, висновків і вчень, які підтверджені практикою. Наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об'єкту.

Абсолютні знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання.

Апріорні знання – ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

Наукове пізнання – це дослідження з характерними особливими цілями і завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане надавати теоретичні основи для розв'язання практичних проблем.

Таким чином наука – це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони і методи дослідження.

Поняття «наука» має декілька основних значень.

По-перше, під наукою розуміється сфера людської діяльності, яка направлена на вироблення та систематизування нових знань про природу, суспільство, мислення та пізнання навколишнього світу.

По-друге, значення «наука» виступає як результат цієї діяльності — система отриманих наукових знань.

По-третє, наука розуміється як одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут. В останньому значенні, вона являє собою систему взаємозв'язків між науковими організаціями та членами наукової спільноти, а також включає системи наукової інформації, норма та цінностей науки.

Не всяке знання можна розглядати як наукове. Не можна визнати науковими ті знання, які одержує людина лише на основі простого спостереження. Ці знання грають у житті людей важливі ролі, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, що дозволила б пояснити, чому дане явище протікає так чи інакше.

Безпосереднім завданням науки є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності на основі законів, що нею відкриваються.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості відображення їх і свідомості.

Наукові знання мають систематизований характер, вони створюють нові поняття, закони і теорії. Науковими слід вважати будь-які дослідження, які припускають перевірку.

Однією з основних особливостей науки є доведеність істинності наукових знань. Саме ця особливість і визначає головну мету науки – отримання нових знань і використання їх у практичному освоєнні світу. Метою науки також є наукове пояснення явищ, які будь-коли були зафіксовані людиною, та наукове передбачення з метою перетворення реальної дійсності в інтересах людства.

Таким чином, наука складається з 2 важливих елементів: системи наукових знань і наукової діяльності.

Система наукових знань складається з теорій, законів, гіпотез, понять і наукових методів.

Наукова діяльність включає такі етапи:

  1.  постановка проблеми;
  2.  побудова гіпотез;
  3.  створення і впровадження нових методів дослідження, які спрямовані на переробку гіпотез;
  4.  узагальнення результатів наукової діяльності.

Функції науки:

  1.  пізнання об'єктивного світу (культурно-світоглядна);
  2.  накопичення фактів і розкриття закономірностей навколишнього світу;
  3.  участь у розвитку та вдосконаленні матеріального виробництва (функція науки як безпосередньої виробничої сили);
  4.  функція управління, зумовлена науково-технічним прогресом XX ст.

Ірина Станіславівна П'ятницька-Позднякова виділяє такі функції науки:

  1.  соціальної пам'яті як «накопичення-збереження-трансформації» досвіду попередніх епох;
  2.  гносеологічну (пізнавальну), що забезпечує суспільстві необхідні знання для правильного вирішення поставлених проблем;
  3.  нормативну, що встановлює, організує та регулює відносини між науковими структурами за допомогою систем норм, правил етики;
  4.  комунікативну, що реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування;
  5.  аксеологічну (ціннісну), що формує в суспільстві ціннісні орієнтири, які спрямовують результати наукових відкриттів на благо людства;
  6.  креативну (творчу), що реалізується за допомогою створення потужного, інтелектуального потенціалу людства;
  7.  виховну, що дозволяє підвищити рівень освіченості в суспільстві.

Класифікація наук:

  1.  за характером спрямованості та безпосереднім відношенням до суспільної практики:
  •  фундаментальні науки;
  •  прикладні науки.

Мета фундаментальних наук – пізнання матеріальних основ і об'єктивних законів руху та розвитку природи, суспільства і мислення безвідносно до можливого практичного використання. Завданням прикладних наук є розробка на базі досягнень фундаментальних наук практичних проблем, пов'язаних з активною цілеспрямованою діяльністю людей.

  1.  за формами існування матерії і комплексом знань про них:
  •  природничі та технічні науки (фізика, хімія, біологія);
  •  суспільні науки (економіка, філологія, історія);
  •  науки про мислення (філософія, логіка, психологія).

4. Формою розвитку науки є наукові дослідження – вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.

Наукові дослідження спрямовані на дослідження явищ, що ще не мають наукового підтвердження та обґрунтування, для їх практичного застосування та більш ефективного використання.

 Мета наукового дослідження – визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик на основі принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людей результатів, впровадження їх у практичну діяльність.

 Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію. Предмет дослідження міститься у межах об'єкта.

Об'єктом (предметом) наукового дослідження може бути предмет матеріального світу (підприємство), явище (технологічні процеси на підприємстві), якості (виробничі спроможності підприємства), а також зв'язок між явищами та якостями. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, адже предмет дослідження і визначає тему наукової роботи. Наприклад:

1. Тема дослідження – Міжнародні товарні асоціації.

Об'єкт: діяльність міжнародних товарних асоціацій як специфічної форми міжнародної торгівлі та перспективи їх розвитку.

Предмет: міжнародні товарні асоціації та їх роль у міжнародній торгівлі.

2. Тема дослідження – Європейський валютний союз: етапи його формування та розвитку.

Об'єкт: теоретико-методологічні аспекти створення ЄВС, етапи його формування і розвитку.

Предмет: європейська валюта як складова міжнародної валютної системи.

3. Тема дослідження – Іноземні інвестиції в економіці України.

Об'єкт: механізм регулювання та шляхи залучення іноземних інвестицій.

Предмет: іноземні інвестиції та їхня роль в економіці.

4. Тема дослідження – Проблеми та перспективи інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий ринок.

Об'єкт: процес формування та оптимізації механізму реалізації стратегії інтеграції вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий ринок.

Предмет: теоретичні та практичні аспекти формування стратегії комерційними банками України на світовому фінансовому ринку.

Під час наукового дослідження застосовують різноманітні методи дослідження, загальні і спеціальні. Основою розробки кожного наукового дослідження є методологія, тобто сукупність методів, способів, прийомів і їхня певна послідовність, прийнята при розробці наукового дослідження. В остаточному підсумку методологія — це схема, план рішення поставленого науково-дослідного завдання.

Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і ретельне вивчення різних факторів досліджуваних явищ і процесів. У наукових дослідженнях вони вирішуються різними методами пізнання — спостереженням і експериментом.

Спостереження — це метод пізнання, при якому об'єкт вивчають без втручання в нього, фіксують, вимірюють лише властивості об'єкта, характер його зміни. Наприклад,спостереження за осіданням будинку, сповзанням насипу на косогорах.

Експеримент — це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, у якому провадять не тільки спостереження й виміри, але й здійснюють перестановку, зміну об'єкта дослідження. У цьому методі можна виявити одного фактору на іншій. Емпіричні методи пізнання відіграють більшу роль у науковому дослідженні.

Результати наукових досліджень оцінюються тим вище, чим вище науковість зроблених висновків і узагальнень, чим вони достовірніші та ефективніші. Крім того, ці результати мають створити основу для нових наукових розробок.

Отже, наукове дослідження – це систематизоване і цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знань про об'єкт, що вивчається.

Наукове дослідження поділяється на етапи:

  •  емпіричний;
  •  теоретичний.

Емпіричний етап наукового дослідження пов'язаний із отриманням та первісною обробкою матеріалу, процесом накопичення фактів, описом мовою науки, класифікацією за різними критеріями та виявлення залежності між ними.

Теоретичний етап дослідження пов'язаний із глибоким аналізом наукового фактажу, перевіреного та зафіксованого мовою науки, проникненням у суть явищ, обранням принципу дії та рекомендацій щодо практичного впливу на ці явища.

Тобто наукове дослідження рухається від фактів до теорії, а від теорії до практики, що її перевіряє. Процес наукового дослідження включає певні стадії та характерні форми, у яких існує та розвивається наукове знання, зокрема, отримання, опис фактів та постановка наукових проблем, висунення гіпотези, нові ідеї, положення, формулювання теорії та органічне включення в неї доказових положень.

5. Теорія є найадекватнішою формою наукового пізнання. Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об'єкта пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює різноманітність існуючих фактів і може передбачити існування нових, ще невідомих.

У  широкому розумінні термін „теорія” (грец. „спостереження, розгляд, дослідження”) означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення і пояснення яких-небудь явищ. Теорія – форма достовірного наукового знання про дійсність, що являє собою систему понять, тверджень, доказів, дає цілісне уявлення про закономірності та зв'язки у суспільстві. Теорія виникає у результаті пізнавальної діяльності та практики і являє собою мисленнєві процеси відображення дійсності. Наукова теорія повинна бути логічною, пояснювати факти та наукові конструкції. Нові теорії виникають тоді, коли існуючі знання не задовольняють пояснення експериментальних фактів.  Факти – це знання про об'єкти або явища, вірність яких доведена. Розробка наукової теорії пов'язана з такими факторами:

1) виникненням ідей;

2) формулюванням принципів, законів, положень, категорій, понять;

3) узагальненням наукових фактів, висуненням гіпотез і доведенням.

Основним началом наукової теорії вважають як принцип, так і ідею. Їх не можна ототожнювати, але можна вважати основними елементами наукової теорії одного рівня.

 Ідея (грец. – начало, основа, першообраз) –форма відображення зовнішнього світу, що охоплює свідомість, цілі і перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Ідеї виникають на основі практики як результат тривалих, напружених пошуків. Наукова ідея – це така форма думки, яка являє собою нове пояснення явищ. Вона базується на знаннях, які вже наявні і розкриває раніше не помічені закономірності. Розвиток науки завжди відбувається таким чином, що в ній з'являються ідеї, які не мають пояснення з точки зору існуючих теорій. Ідея органічно пов'язана з принципом і законом.

 Важлива форма знань — принципи (постулати), аксіоми. Під принципом розуміють вихідні положення якої-небудь галузі науки. Вони є початковою формою систематизації знань.

Принцип (лат. – начало, основа) – це головне, вихідне положення наукової теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

У науковій теорії принципи є стрижнем, навколо якого синтезуються всі її поняття, судження, закони тощо, розкриваючи, обґрунтовуючи і розвиваючи його.

Кожна наукова теорія має свою теоретичну основу, свій принцип, що синтезує. Принцип підпорядковує собі всі інші елементи наукової теорії. Кожна теорія формується на основі кількох принципів різного рівня спорідненості. Наприклад, на зламі II і III тисячоліть американський дослідник Г. Манків сформулював такі десять економічних принципів, що становлять основу сучасного господарського поступу.

  1.  Суспільний вибір в умовах обмеженості ресурсів.
    1.  Порівняння витрат і благ альтернативних варіантів дій.
    2.  Отримувані граничні блага мають перевищувати його граничні витрати.
    3.  Будь-яку економічну програму необхідно розглядати з точки зору не лише її безпосереднього впливу на результати і поведінку людей, а й непрямого впливу, що виявляється через стимулювання.
    4.  Обмін товарами дає змогу кожній людині спеціалізуватися у тій сфері діяльності, в якій вона є найвправнішою. А країнам спеціалізація й міжнародна торгівля забезпечують більший приріст національного продукту за незмінних витрат праці.
    5.  Фірми, домашні господарства взаємодіють на ринку на основі інформації про ціни та особистої зацікавленості, пристосовуючись до попиту і пропозиції й відповідно координуючи свою діяльність.
    6.  Рівень життя населення зумовлений здатністю країни виробляти товари і послуги.
    7.  Рівень інфляції в економіці  залежить від кількості грошей в обігу.
    8.  Державне втручання в економіку виправдане, якщо воно спрямоване на забезпечення ефективності та соціальної рівності.
    9.  Зміна обсягу державних витрат, ставки податків та кількості грошей в обігу дає змогу впливати на рівень інфляції та безробіття.

Порівняння цих принципів з принципами економічного розвитку, сформульованими двісті і більше років тому А.Смітом та його послідовниками, свідчить, що за багатьма аспектами вони співвідносні з сучасними трактуваннями економічної структури. Це засвідчує як єдність і неперервність історичного процесу, так і наявність суттєвих відмінностей між різними епохами і людськими цивілізаціями. Цінність принципу зумовлена його істинністю, оскільки неможливо побудувати наукову теорію на основі помилкових, ненаукових принципів.

Принципи – це абстрактні визначення ідей, що виникли в результаті суб'єктивного досвіду людей. Принцип є основним елементом у структурі теорії і визначає її зміст. Він утворює верхній рівень теорії. Ідеї і принципи створюють закони науки, що відбивають суттєві, стійкі та постійно повторювані об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами, предметами елементами, якостями та мають об'єктивний характер, наприклад: принцип цілісності, принцип всебічності, принцип динамічності тощо.

Принцип і закони, що його розкривають – це сутність наукової теорії.

Сутність – головне, основне, визначальне у предметі.

Важливим елементом висловлення наукових знань є поняття. Поняття – це думка, що узагальнює та виокремлює предмети, явища за певними ознаками, відображає суттєві їх якості. Поняття – форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак. Головний принцип теорії об'єднує основні поняття, судження і закони у цілісність, ядро якої складають фундаментальні закони.

Фундаментальний закон – це закон, що виражає зв'язки між основними, вихідними поняттями. Істинність фундаментальних законів підтверджується практикою.

Отже, для здійснення наукового дослідження, в першу чергу, необхідна нова наукова ідея. Свою специфічну „матеріалізацію” ідеї знаходять у гіпотезах, які є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до теорії. Гіпотези – це науково обґрунтовані припущення, які висуваються для пояснення якого-небудь процесу, що після перевірки можуть виявитися істинними або неправильними. Гіпотеза виступає часто як першопочаткове формулювання, черговий варіант законів, що відкриваються. Без гіпотези неможливо приступити до дослідження, оскільки невідомо з якою метою їх необхідно проводити, що і як спостерігати. Необхідність кожного дослідження має бути теоретично обґрунтована, а аналіз експериментального матеріалу має або ствердити гіпотезу, або внести до неї корективи. Гіпотеза у процесі дослідження уточнюється, часто змінюється залежно від отриманих результатів. Гіпотеза у процесі дослідження проходить 3 стадії свого розвитку:

  1.  накопичення фактичного матеріалу і припущення на його підставі;
  2.  формування гіпотези, тобто виведення із припущення наслідків;
  3.  перевірка на практиці та уточнення на підставі перевірки.

Якщо гіпотезу доведено, то вона стає науковою теорією. Таким чином, наукова теорія – це система суттєвих ідей, підходів та логічних принципів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний розвиток природи, суспільства.

Самостійна робота. Реферати на теми:

Історичні передумови виникнення науки.

Основні етапи розвитку науки.

Основні напрямки і форми міжнародної науково-технічної співпраці України.

Тема 2. Інформаційне та фінансове забезпечення наукових досліджень

  1.  Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень. Джерела і система фінансування науки.
  2.  Види і джерела інформації.
  3.  Економічна інформація. УкрІНТЕІ.
  4.  Наукова бібліотека як центр інформації для наукового дослідження Універсальна десяткова класифікація (УДК).

1. Інформаційна діяльність є важливою складовою частиною наукових досліджень. Вона пов’язана з пошуком, обробкою, систематизацією і наданням наукової інформації споживачеві.

Слово „інформація” латинського походження, у перекладі означає „роз’яснення”. У загальному розумінні інформація – це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються у ньому, про події і стан, які сприймаються людьми.

У наукових дослідженнях часто вживають таке поняття, як „наукова інформація”: Наукова інформація – це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відбиває закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Не кожна інформація може бути науковою. Науковою може бути лише інформація, що отримується в процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика.

У науковій і практичній діяльності часто зустрічається термін „науково-технічна інформація”.

 Науково-технічна інформація – це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

Науково-інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у НТІ, що полягає у її збиранні, обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні. Інформаційними ресурсами НТІ є систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації.

Інформаційний ринок – це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції і послуг.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Значення і роль інформації визначається тим, що без оперативної, повної і якісної інформації не може бути проведено те чи інше наукове дослідження. Тому одним із актуальних завдань, які стоять перед сучасними системами інформації є максимально оперативне її узагальнення, поширення та ознайомлення з нею споживачів.

 Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові, фундаментальні та прикладні наукові дослідження у галузі інформаційної діяльності

Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, проектів державного значення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовника.

Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як правило на договірній або контрактній основі.

Джерела та канали фінансування наукових досліджень визначаються Законом України „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”.

 

2. Прийнятий у травні 1992 р. Верховною Радою України Закон „Про інформацію” визначає основні види інформації, джерела та режим  доступу до неї. Згідно з законом основними видами інформації є:

1) статистична інформація;

2) масова інформація;

3) інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

4) правова інформація;

5) інформація про особу;

6) інформація довідково-енциклопедичного характеру;

7) соціологічна інформація.

Статистична інформація – це офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подіям та явищам, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Державна статистична інформація підлягає  систематичному відкритому публікуванню. Система статистичної інформації, її джерела і режим доступу до неї визначаються Законом України „Про державну статистику” та іншими правовими актами.

 Масова інформація – це  публічно оголошувана, друкована інформація. Джерелами масової інформації є періодичні друковані видання, преса, телебачення і ін.

 Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Джерела: законодавчі акти України, акти, що приймаються Верховною Радою України та Президентом України. Акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правопорядок, правопорушення та боротьбу з ними. Джерела: Конституція України і інші законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, повідомлення засобів масової інформації.

 Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, релігія, стан здоров'я, адреса, дата і місце народження.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості роп суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. Джерела: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, інші матеріали.

Соціологічна інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Соціологічні дослідження здійснюються державними органами та громадськими об'єднаннями, зареєстрованими у встановленому порядку.

3. Проведення наукового дослідження у галузі МЕВ неможливе без відповідної економічної інформації.

 Економічна інформація – це інформація про суспільні процеси виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв'язок між керуючим і керованим об'єктами.

 Економічна інформація – це сукупність відомостей, що характеризують виробничо-господарський процес у суспільстві, тобто певну економічну діяльність.

 Економічну інформацію часто ще називають різновидом статистичної інформації, оскільки в загальній статистиці велику частку інформації становлять показники економічної діяльності різних господарюючих суб'єктів, відомості про кількість вироблених і реалізованих товарів, кількість підприємств різних форм власності, продуктивність праці робітників і службовців, темпи зростання (зниження) цін на товари і послуги.

Економічну інформацію класифікують за рядом ознак:

1) залежно від здійснюваних в управлінні функцій:

- директивна інформація – дані, які містяться у директивних документах (розпорядчі документи, що містять керівні вказівки);

- нормативні інформація – відомості про діючі та проектовані нормативні показники;

- планова інформація в структурі економічної інформації займає 8-10 %. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об'єкта управління та його складових;

- облікова інформація – в системі економічної інформації охоплює в середньому 88-90 %, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані;

- регулююча інформація – займає в середньому 2 % від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймаються рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань;

- аналітична інформація – дані оперативного обліку;

- статистична інформація – дані статистичного обліку;

- звітна інформація – відомості про фактичний стан різних сторін виробничо-господарської діяльності підприємства;

- довідкова інформація – відомості, що формуються за запитами користувачів системи;

- спеціальна інформація – сегменти по задачах, масиви, константи тощо;

2) за стадіями утворення:

- первинна - відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження (бухгалтерська інформація, збір якої здійснюється переважно вручну);

- похідна – є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.

Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною.

До змінної інформації належать показники разового використання, наприклад дані про кількість відпрацьованого часу, надоєного молока тощо. Ці показники мають властивість змінювати свої значення, оскільки, наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але норма виробітку і розцінка за працю можуть бути одними й тими ж. Тоді це постійні дані.

Постійна інформація використовується багаторазово, тобто вона характеризується деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому стабільною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85;

3) за об'єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію поділяють на достовірну і недостовірну;

4) за насиченістю реквізитами – на недостатню, достатню та надлишкову;

5) за місцем виникнення – на  внутрішню та зовнішню;

Внутрішньою називається інформація, яка виникає всередині підприємства (інформація про продукцію, про процеси виробництва, про енергоносії тощо). Зовнішня інформація поділяється на планову, нормативно-довідкову та інформацію про зовнішні управління на наступний період;

6) за відношенням до процесу обробки інформація поділяється на оброблювану і необроблювану;

7) за інтервалом часу між надходженням – на періодичну та неперіодичну.

 У наукових дослідженнях широко використовується оперативна і поточна економічна інформація. Економічна інформація, яка характеризує стан об'єкта на даний момент, називається оперативною, впродовж якогось періоду – поточною. Оперативна інформація використовується для оперативного регулювання процесів господарської діяльності у випадках виникнення негативних відхилень від запланованих результатів. Поточна економічна інформація узагальнює результати господарської діяльності підприємства за звітні періоди протягом календарного року.

Головним науково-дослідним центром з проблем економічної інформації в Україні є Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ). Він здійснює держану реєстрацію науково-дослідних робіт і дисертацій, що виконуються в Україні. Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України УкрІНТЕІ представляє інтереси України в Міжнародному центрі наукової і технічної інформації.

4. Основним центром інформації для студентів є бібліотека. У довідково-інформаційному відділі бібліотеки знаходяться каталоги та картотеки, які містять перелік документальних джерел інформації бібліотеки.

 Каталоги – це система накопичення та збереження даних про літературу, що наявна у бібліотеці.

 Картотека – перелік усіх матеріалів, виявлених з певної тематики.

Існує три види каталогів:

  •  абетковий;
  •  систематичний;
  •  предметний.

Абетковий каталог дозволяє встановити, які твори того чи іншого автора, відомого дослідникові, наявні у бібліотеці.

У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку відповідно до галузей знань, за допомогою яких можна з'ясувати, які саме твори наявні у бібліотеці, та підібрати необхідну літературу. Послідовність розташування карток систематичного каталогу завжди відповідає певній бібліографічній класифікації. Відомі дві універсальні системи:

- універсальна десяткова класифікація (УДК);

- бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

УДК – це міжнародна бібліотечно-бібліографічна класифікація, в основі структури якої покладено принцип десяткових дробів. Вся сукупність знань та напрямів наукової діяльності умовно розділена на десять відділів, кожен із яких поділяється на десять підрозділів, які також мають розподіл на десять додаткових розділів, отримуючи власний цифровий індекс. Основні ділення УДК:

0 – Загальний відділ.

1 – Філософія. Психологія.

2 – Релігія. Теологія.

3 – Суспільні науки.

4 – вільний.

5 – Математика. Природничі науки.

6 – Прикладні науки. Медицина. Техніка.

7 – Мистецтво. Ігри. Спорт.

8 - Мовознавство. Філологія. Художня література. Літературознавство.

9 – Географія. Біографія. Історія.

33 – Економіка. Економічні науки.

330 – Економічна наука. Політична економія.

339 – Торгівля. Міжнародні економічні відносини. Світове господарство.

Оскільки для позначення відділів застосовують арабські цифри, зрозумілі у всіх країнах, - це робить УДК загальнодоступною міжнародною системою. Десятковий принцип структури дозволяє безмежно розширювати її шляхом додавання нових цифрових позначень до існуючих, не змінюючи системи в цілому. Після кожної третьої цифри ставиться крапка. Крім того, УДК має великий набір різних знаків-символів, наприклад:

+ (плюс) – наявність у документі двох і більше формальних особливостей;

/ (скісна риска) – умовні позначення.

Отже, УДК – інформаційно-пошукова мова, яка обіймає всі галузі знань і придатна для автоматизованого застосування.

ББК (бібліотечно-бібліографічна класифікація) – науки розташовуються у певній послідовності, індекс розподілу складається з літер абетки:

А – суспільні науки;

Б – загальні науки:

- фізико-математичні;

- хімічні;

- науки про Землю;

- біологічні та ін.

У предметному каталозі бібліографічні записи розташовані за алфавітом предметних рубрик. Такий каталог використовується для підбору матеріалів із вузькоспеціалізованих питань.

Пошук потрібної інформації з кожним роком ускладнюється. Тому необхідно знати основні положення пов'язані з інформаційним пошуком.

Інформаційний пошук – це сукупність операцій, направлених на знаходження документів, які необхідні для розробки теми.

Пошук у літературі публікацій за конкретною, потрібною темою пов'язаний із значною втратою часу. Якщо тема порівняно  вузька, то найбільш надійним, ефективним способом є перегляд свіжих номерів журналів або нових книг. При цьому можна побачити важливі табличні дані, малюнки.

Пошук літературних джерел рекомендується вести за певним планом, який у загальному вигляді може бути таким:

  1.  Загальна інформація про проблему (за допомогою енциклопедій, довідників, підручників).
    1.  Використання знайдених посилань для подальшого ознайомлення з проблемою.
    2.  Пошук патентів, оглядів і монографій, ознайомлення з ними, використання знайдених за їх допомогою посилань на оригінальну літературу. Патент – документ, що засвідчує визнання пропозицій винаходом, пріоритет винаходу, авторство на винахід і виключне право власника на винахід.
    3.  Систематичний пошук за допомогою покажчиків реферативних журналів.
    4.  Ознайомлення з рефератами.
    5.  Ознайомлення з оригінальними роботами.
    6.  Ознайомлення з найновішими статистичними даними щодо міжнародної співпраці України.

Існують різні форми пошуку інформації, які залежать від напряму пошуку, завдань, що стоять перед дослідником, об'єму опрацьованої інформації та ін.

 Тематичний (предметний) пошук – цей вид пошуку є основним і найбільш розповсюдженим. Задається тема дослідження і за нею проводиться пошук інформації.

 Іменний пошук – застосовують для контролю діяльності певного автора (або конкурента), а також в якості одного з етапів предметного пошуку.

 Нумераційний пошук – пошук за номером документа, виконується для встановлення тематичної приналежності документа, визначення його зв'язків з іншими документами і правового статусу на момент перевірки.

Тема 3. Організація науково-дослідної роботи (НДР).

1. Особливості, мета і завдання НДР студентів у вузі.

2. Види наукових досліджень.

3. Організація вибору теми та планування наукового дослідження.

4.Основні види наукових праць: наукова стаття, наукове повідомлення, тези наукової доповіді, монографія. Реферат як одна із форм самостійної роботи студентів.

1. Головною метою НДРС є розвиток, використання творчого і трудового потенціалу студентів для розв'язання тієї чи іншої проблеми різних галузей господарства України. Розвиток науки у вищій школі передбачає підвищення якості підготовки спеціалістів, здатних після закінчення внз самостійно вирішувати серйозні наукові завдання в умовах ринкової економіки. Тому організація НДРС внз сприяє:

1) підвищенню якості підготовки спеціалістів;

2) підвищенню науково-педагогічної кваліфікації викладачів і науково-педагогічних працівників;

3) безпосередньому використанню наукового потенціалу з метою прискорення розвитку науки і техніки.

 Особливість НДРС  -  розвиток у студентів здатності до творчого, науково-дослідного мислення. Ця здатність виявляється у можливості самостійно набувати нових наукових знань і впроваджувати їх у практику роботи підприємств різних форм власності.

За умов розвитку ринкової економіки завданнями НДРС є:

  1.  ознайомлення студентів з основними напрямами розвитку ринкових відносин, методами планування та організації науково-дослідної діяльності;
  2.  оволодіння студентами науковими методами дослідження, поглиблення і творче засвоєння навчального матеріалу;
  3.  вивчення методики і засобів самостійного розв'язання наукових техніко-економічних проблем у галузі міжнародної торгівлі.

Неодмінною умовою виконання цих завдань є широке залучення студентів до науково-дослідної роботи і безпосереднє залучення їх до сфери наукового життя внз.

2. Наукові дослідження класифікуються за різними ознаками, найголовнішими з яких є:

1) за джерелами фінансування:

- держбюджетні;

- госпрозрахункові – фінансуються згідно з укладеними договорами між підприємствами-замовниками і внз;

2) за тривалістю розробок:

- короткострокові (протягом року);

- довгострокові;

3) в залежності від методів дослідження, які використовуються в процесі дослідження:

- теоретичні, що ґрунтуються на використанні логічних і математичних методів пізнання. Результатом може бути встановлення в досліджуваних об'єктах нових залежностей, якостей, закономірностей;

- теоретико-експериментальні – дослідження теоретичного характеру, які одночасно пов'язані з дослідною перевіркою виявлених якостей, залежностей, закономірностей;

- експериментальні – дослідження, що проводяться з метою виявлення нових залежностей, якостей, закономірностей, або для перевірки висунутих раніше теоретичних положень. Напр., дослідження сутності торговельного прибутку є теоретичним, дослідження факторів, які визначають розмір торговельного прибутку – теоретико-експериментальним, дослідження розподілу прибутку – експериментальним;

4) за сферою використання результатів:

- фундаментальні, пов'язані з формуванням принципово нових теоретичних проблем;

- прикладні – спрямовані на пошук найбільш раціональних шляхів практичного використання результатів фундаментальних досліджень. Напр., до фундаментальних належать дослідження шляхів прискорення впровадження нових розробок науки і техніки у підприємства торгівлі, до прикладних – дослідження ефективності механізації трудових процесів у підприємствах торгівлі. Якщо з поставленої проблеми н було проведено фундаментального дослідження то проводяться пошукові дослідження, метою яких є пошук оптимальних напрямів розв'язання проблем, що виникають;

5) за складом досліджуваних якостей об'єкта:

- комплексні;

- диференційовані – дослідження однієї з якостей або групи однорідних якостей об'єкта. Напр., дослідження резервів підвищення ефективності комерційної діяльності торгівельних підприємств є комплексним, а дослідження фондів обертання підприємств торгівлі – диференційованим;

6) за ступенем важливості досліджень:

- науково-дослідні роботи, що виконуються на замовлення міністерств;

- науково-дослідні роботи, що виконуються за планом інституту чи кафедри.

3. Вибір теми наукового дослідження є одним із найбільш відповідальних етапів усієї роботи. Тема наукового дослідження студента повинна бути пов'язана з основними напрямками наукових досліджень, які проводяться у внз. Тема – це наукове завдання, яке охоплює визначену галузь наукового дослідження. Вона базується на численних дослідних питаннях. Під науковими питаннями розуміють більш дрібні наукові завдання, які належать до конкретної галузі наукового дослідження.

Вибір тієї чи іншої теми здійснюється студентами самостійно на підстав таких критеріїв: актуальність теми, ефективність, новизна перспективність, відповідність профілю навчання студентів. Важливою вимогою до вибору теми дослідження є перспективність: студент повинен знати перспективи розвитку явищ і процесів, які збирається досліджувати. Бажано, щоб тема, яку вибирає студент передбачала використання методів дослідження, які він після закінчення внз буде кваліфіковано використовувати в практичній діяльності.

На першому етапі наукового дослідження формулюються мета і завдання дослідження, актуальність розробки даної теми. Здійснюється попереднє ознайомлення з літературними джерелами і складається план-проспект наукового дослідження. Робота над наявною літературою та іншими джерелами інформації є первинним науковим пошуком. Тому, починаючи наукову розробку студент повинен ознайомитися зі станом інформації з даного питання. Врахувати і максимально використати матеріали досліджень, які були проведені раніше.

Аналіз вихідної інформації з вибраної теми дослідження дозволяє висунути робочу гіпотезу.

Робоча гіпотеза – це висловлене дослідником обґрунтоване припущення, вірогідна причина виникнення фактів, які спостерігаються. Необхідно, щоб робоча гіпотеза відповідала таким вимогам: вона повинна бути такою, яку можна перевіряти, мати визначену прогнозованість, бути спільною для явищ одного класу і логічно несуперечливою.

Вибір методів дослідження, об'єктів і прийомів обробки матеріалів залежать від того, що хоче показати студент. Отже, основними етапами науково-дослідної роботи є:

  1.  вибір теми, формулювання цілей і завдань дослідження;
  2.  вибір об'єктів дослідження;
  3.  розробка робочої гіпотези;
  4.  визначення методики проведення дослідження;
  5.  організація збирання інформації;
  6.  обробка та аналіз зібраних матеріалів;
  7.  обґрунтування висновків та рекомендацій;
  8.  оформлення результатів дослідження;
  9.  обговорення і рецензування результатів науково-дослідної роботи;
  10.  впровадження результатів у практику;
  11.  розрахунок фактичної ефективності НДР.

4. До форм наукового викладу матеріалів дослідження належать: монографія, підручник, навчальний посібник, наукова стаття, тези доповіді, доповідь, повідомлення та ін.

 Монографія – наукове або науково-популярне видання, яке містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми і належить одному або кільком авторам.

Основним видом оперативної публікації про нові дослідження з конкретної тематики є наукова стаття, мета якої полягає в поданні інформації про проведену наукову роботу, одержані результати та визначенні напрямку для подальшої розробки теми, актуальних проблем, що потребують свого розв'язання. У науковій статті обов'язково наявні вступ, основна частина та висновки. Обсяг статті 6-24 сторінки. Написання публікації за сучасними вимогами ВАК передбачає:

  •  постановку проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями;
  •  аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор;
  •  виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття;
  •  формування цілей статті (постановка завдання);
  •  виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;
  •  висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Наукова стаття повинна містити також анотацію. Анотація – стисла характеристика змісту наукової статті, у якій викладено найголовніші висновки, визначено їх цільове призначення та наукову вартість.

Тези доповідей – стислий виклад основних думок, публікація яких передбачає попереднє ознайомлення учасників конференції, семінарів, симпозіумів та інших наукових форумів з результатами проведеного дослідження. Тези складаються з послідовного викладу окремих тверджень, що не підкріплюються фактичним матеріалом та висвітленням перебігу дослідження. Їх обсяг не перевищує 3-х сторінок.

Доповідь – письмовий виклад розгорнутої усної форми виступу, що відповідає тексту тез. Структурними компонентами побудови доповіді є: вступ, основна частина, висновки. Доповідь готується у письмовій формі обсягом 6-8 сторінок і розрахована на 15-20 хвилин виступу.

Коротша за змістом доповідь називається повідомленням і розрахована на 5-7 хвилин виступу.

При проведенні наукових досліджень (особливо на початковій   стадії роботи над проблемою) немале значення має формування навичок правильно реферувати та анотувати текст, що вивчається.

Це дозволяє глибше "зрозуміти" тему та задачу дослідження,   конкретніше провести аналіз вже існуючого ("напрацьованого")   фактичного матеріалу. Чітко і системно зібраний, у вигляді реферату, матеріал, дозволяє оперувати ним доволі тривалий час,   що сприяє підвищенню продуктивності розумової праці студента.

Слово "реферат" утворене від латинського "refеrrе", що означає "передавати, доповідати".

Реферування — один з важливих прийомів науково-дослідної роботі. Реферат статті, монографії, доповіді не є просто урізаним варіантом першоджерела. Він має особливості стилю   викладу, свій характерний план і свою мову.

Реферування тексту зводиться до пошуку в літературі необхідної інформації, виписуванню принципово важливих положень, тез, тверджень, зафіксованих у першоджерелі.

Зрозуміло що, у залежності від того, ким і з якою метою   впроваджується реферування, тип, стиль та характер рефератів   розрізняється. Один і той самий текст може піддаватися реферативній обробці в різноманітних випадках, і мати різний зміст.

Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує   реферат своєї статті до інформаційного журналу, намагаючись   відбити в стислій формі усі основні положення власної   дослідницької роботи. У іншому — студент для виступу на   семінарі реферує вищевказану статтю, вибираючи з неї саме те,   що має безпосереднє відношення до теми його доповіді. У третьому — науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації   за питаннями, що його інтересують. Очевидно, ще мова, план і   зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений.

У процесі підготовки рефератів наукових статей до спеціальних інформаційних журналів, а також авторефератів дисертацій   необхідно обов'язково додержуватися встановлених правил реферування. На відміну від цього при індивідуальній роботі з текстом   (наприклад, "для себе") припускається велика свобода викладу.

Які ж основні принципи є звичайними правилами реферування наукових публікацій?

По-перше, заголовок реферату повинен відповідати точній   назві того матеріалу, що реферується. Проте, може бути і так, що   ця назва недостатньо повно розкриває зміст роботи. Така   "вільність" у виборі назви частіше зустрічається в деяких закордонних журнальних публікаціях. Тому рекомендується скласти   нову ("робочу") назву, що розкриває досить повно тему першоджерела. Остаточний варіант назви реферату варто вибирати наприкінці роботи, тобто після ознайомлення зі змістом джерела.

По-друге, текст реферату'. Перед тим, як приступити до реферування, варто старанно прочитати текст, виділити ключові   положення і скласти план реферату. План включає наступні   пункти: мета, задача роботи, методи дослідження, дані про об'єкт   та предмет дослідження, отримані результати і висновки.

Якщо робота носить не експериментальний, а теоретичний   (або навчальний) характер, план може бути трохи відмінним від   запропонованого вище.

Обсяг реферату, як правило, складає 5-15% обсягу першоджерела.

Мова викладу тексту в рефераті повинна бути лаконічною та   точною, без зайвих фраз. Наприклад, не варто використовувати   обороти типу: "У результаті численних і тривалих експериментів   автори встановили...". Всю цю довгу фразу можна замінити одним   словом "Встановлено... ". Загальновідомі дані, історія розвитку питання про попередні роботи в рефераті, як правило, опускаються.   Текст реферату звичайно починається безпосередньо з суті роботи.

По-третє, термінологія. У рефераті наукової публікації неприпустимим є спрощення її суті, тому що це веде до перекручування змісту або втрати важливої інформації. Виняток складають   випадки, коли реферат спеціально готується для недостатньо   підготовленої аудиторії. У рефераті, як правило, використовують   ті ж самі терміни, що й у першоджерелі.

Слід враховувати, що в роботах іноземних авторів можуть   зустрічатися наукові терміни, які мало вживають у вітчизняній   літературі. У таких випадках цілком доречно їх заміняти поняттями, категоріями, термінами, що відбивають адекватно їх   сенс. Заміна маловідомих, незрозумілих термінів не лише виправдана, але й бажана.

Терміни і стійкі словосполучення, що зустрічаються в рефераті більш, ніж три рази, можна заміняти скороченнями або абревіатурою, використовуючи початкові літери словосполучень.   Абревіатура наводиться в дужках відразу ж за терміном і далі в   тексті уже вживається без дужок. Проте варто враховувати, що   використання великої кількості абревіатур може істотно утрудняти розуміння тексту.

По-четверте, як провести подачу ілюстративного матеріалу?   Включення до реферату схем, рисунків, графіків, таблиць, формул   відбувається в тих випадках, коли вони відбивають суть роботи,   або необхідні для наочної презентації висновків дослідження.   Можливим є також такий варіант, коли основні результати роботи   можуть бути зведені в підсумкову таблицю.

Тема 4. Структура та оформлення наукових праць (курсових, дипломних та магістерських робіт).

1.Структура наукової праці.

2.Загальні вимоги до оформлення наукової праці.

3.Правила цитування та посилання на джерела використаного матеріалу. Подання ілюстрацій, таблиць, формул.

4.Правила оформлення списку використаних джерел у кваліфікаційній науковій праці.

 

Важливим етапом навчального процесу в університеті є написання курсової, бакалаврської та дипломної роботи. У них необхідно показати вміння досліджувати поставлені питання, робити обґрунтовані висновки і формувати конкретні пропозиції.

Метою написання курсової, бакалаврської та дипломної робіт є систематизація, поглиблення теоретичних знань, набуття і розвиток навичок самостійного аналізу та узагальнення цифрового матеріалу. У роботі необхідно показати вміння правильно використовувати теоретичні положення економічної науки, вміння користуватися науковим апаратом, викладати свою точку зору з питань, які розглядаються; робити науково обґрунтовані висновки і подавати конкретні пропозиції щодо вдосконалення управління.

Робота повинна виконуватися на актуальну тему та мати позитивний відзив рецензента. Бакалаврська та дипломна роботи повинні містити конкретні висновки та пропозиції, які могли б бути рекомендовані до впровадження.

Структура наукової праці:

  1.  Зміст.
  2.  Перелік умовних скорочень (при необхідності).
  3.  Вступ.
  4.  Основна частина (три розділи).
  5.  Висновки.
  6.  Список використаних джерел та літератури.
  7.  Додатки.

Вступ повинен містити:

  •  обґрунтування актуальності теми;
    •  визначення мети і завдань роботи;
    •  визначення предмета та об'єкта дослідження;
    •  наукову та практичну значимість виконаного дослідження;
    •  методи дослідження;
    •  інформаційні джерела.

Обсяг вступу:

Курсова робота

2-3 ст.

Бакалаврська робота

3-4 ст.

Дипломна робота

4-5 ст.

Основна частина наукової роботи складається з розділів,   підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом обраного напрямку та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу   вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. В розділах основної частини подають:

— огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень;

— виклад загальної методики і основних методів досліджень;

— експериментальну частину і методику досліджень;

— відомості про проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

— аналіз і узагальнення результатів досліджень.

У першому розділі (теоретичний) визначається місце і роль досліджуваних явищ і процесів, обґрунтовується база досліджуваної проблеми, огляд літературних джерел, оцінка дійових законів, постанов та інших офіційних документів. В огляді літератури окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, автор повинен назвати ті питання, що   залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у   розв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким   |резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини наукової роботи.

У другому розділі (аналітичний) подається опис сучасного стану досліджуваної проблеми і аналіз проблеми з врахуванням чинників позитивної та негативної дії. Текст розділу підкріплюється діаграмами, рисунками, таблицями, реальними документами. У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямку досліджень, наводять методи вирішення завдань і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення   наукових досліджень. В теоретичних роботах розкривають методи   розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних - принципи дії і характеристики розробленої апаратури, допустимі неточності у процесі вимірювання та ін.

У третьому розділі (рекомендаційний) подається розробка пропозицій, моделей, рекомендацій щодо покращення, подальшого розвитку об'єкта дослідження. Запропонована схема рекомендацій повинна випливати з попередніх розділів.

У третьому розділі з вичерпною повнотою викладаються   результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Автор повинен давати   оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень,   негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення   подальших досліджень. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

У висновках викладають найбільш важливі наукові та   практичні результати, що одержані в науковій роботі, які повинні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів.

Обсяг висновків:

Курсова робота

2-3 ст.

Бакалаврська робота

3-4 ст.

Дипломна робота

5-6 ст.

В кожному пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в роботі наукової проблеми (задачі), її практичний аналіз,   порівняння з відомими розв'язаннями.

У висновках необхідно наголосити на якісних та   кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати   достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх   використання.

Список використаних джерел елемент бібліографічного   апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних   джерел і розміщується після висновків.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із   таких способів:

а) у порядку появи посилань у тексті (найбільш   зручний для користування і рекомендований при написанні наукової роботи);

б) у алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

в) у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи.

За необхідністю до додатків доцільно включати допоміжний   матеріал, необхідний для повноти сприйняття наукової праці:

1   — проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

2 — таблиці допоміжних цифрових даних;

3 — протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;

4 — інструкції і методики, опис алгоритмів і програм   вирішення задач на ЕОМ, які розроблені в процесі виконання   наукової роботи;

5 — ілюстрації допоміжного характеру.

2. Наукову роботу (курсову, дипломну, магістерську, дисертаційну) друкують машинописним способом або за допомогою   комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату   А4 (210 х 297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також використати папір форматів у межах від 203 х 288 мм   до 210 х 297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату А3.

Обсяг основного тексту повинен становити для:

— курсової роботи — 20-35 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 35-45 сторінок);

— бакалаврської роботи — 50-60 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 65-100 сторінок);

— дипломної роботи — 80-90 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 90-100 сторінок).

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких   розмірів: лівий — не менше 20 мм., правий — не менше 10 мм,   верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка — чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна   бути однаковою.

Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули,   умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного   кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання наукової роботи, можна виправляти   підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на   тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту   малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не   більше двох виправлень на одній сторінці.

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні   відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як   правило, в додатках.

Текст основної частини наукової роботи поділяють на   розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин наукової роботи "ЗМІСТ",   "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ",  "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім   першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовків   не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім   першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту,   ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту)   та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину наукової роботи треба починати з нової сторінки.

До загального обсягу наукової роботи, визначеного порядком, не входять додатки, список використаних джерел, таблиці   та малюнки, які повністю займають площу сторінки. Але всі   сторінки зазначених елементів наукової роботи підлягають нумерації на загальних засадах.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів,   підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою наукової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках   номер проставляють у правому, верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини наукової роботи, як зміст, перелік   умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Особливу увагу слід звернути   на те, що всі аркуші, на яких розміщені ці структурні частини   наукової роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують   лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: "І. ВСТУП" або   "Розділ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

   Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу,   пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього   підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок   пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

3. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і   таблиці необхідно подавати в науковій роботі безпосередньо   після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках   наукової роботи, включають до загальної нумерації сторінок.

Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше   формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у   відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують послідовно   в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно   під ілюстрацією. Якщо в науковій роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті   над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими   ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця   першого розділу).

Якщо в науковій роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовження табл. 1.2".

Формули в роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні   відповідної формули в круглих дужках. Наприклад: (3.1) (перша   формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких указують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки.   Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова   "Примітки" ставлять двокрапку. Наприклад:

Примітки:

1. ...

2. ...

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова   "Примітка" ставлять крапку.

Ілюстрації наукової роботи допомагають наочно продемонструвати деякі положення, виявлені закономірності, виходячи   із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом. Ілюстрації допомагають уникнути випадкових,   пов'язаних із другорядними деталями, частин тексту і запобігти   невиправданим пропускам найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст — ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їх номерів. При необхідності ілюстрації   доповнюють пояснювальними даними (під рисунковий підпис).   Підпис під ілюстрацією має такі основні складові:

— найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом "Рис. ";

— порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку   номера арабськими цифрами;

— тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із   якомога стислою характеристикою зображеного.

Основними видами ілюстративного матеріалу в науковій   роботі є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія,   діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у   підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках "(рис.3.1)" або зворот типу   "... як це видно з рис. 3.1" або "... як це показано на рис. 3.1".

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору   на білому непрозорому папері. У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Фотознімки   розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у   вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над   таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово "Таблиця" починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

За логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет   (позначення тих предметів, які в ній характеризуються),  розміщують у боковику, головці, чи в них обох; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується   присудок) — у підзаголовку, а не в головці чи боковику. Кожен   заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен   заголовок рядка в боковику — всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути,   наскільки можливо, коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків   слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані   слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики; загальні для   всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У підзаголовку повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в   заголовок графи: однорідні числові дані розміщують так, щоб   їх класи співпадали: неоднорідні — посередині графи: лапки   використовують тільки замість однакових слів, які стоять   одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота   рядків повинна бути не меншою за 8 мм. Графу з порядковими   номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в   тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку дисертації або з поворотом за годинниковою   стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш   (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна поділяти на частини і   розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки.   Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то   в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку — боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з   двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють   словами "Те ж", а далі лапками. Ставити лапки замість цифр,   марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані у будь-якому рядку   таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і   громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку,   диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного   значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба   подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій   вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків   плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в   круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від   формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка   формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і   об'єднаних фігурною дужкою (парантезом) ставиться справа від   вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формул і   звернене у бік номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке:

формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять   відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою  є узагальнююче слово;

б) цього вимагає побудова тексту, що   передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за   одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з   комою безпосередньо за формулою до її номера.

Яких загальних правил цитування та посилання на використанні джерела треба дотримуватися при написанні наукової роботи? При написанні наукової роботи іноді треба давати посилання   на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в роботі, або на ідеї та висновки, за якими розроблюються проблеми, завдання та питання, вивченню яких присвячена наукова праця. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити   достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його   зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання   публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в   тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій,   оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок,   тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в науковій роботі.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками.

Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна   наводити посилання, при цьому його номер має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад. Цитата в тексті: "... незважаючи на пріоритетне   значення мовних каналів зв'язку між діловими партнерами, ні в   якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації /7/1)".

Відповідний опис у переліку посилань:

7. Дороніна М. С. Культура спілкування ділових людей: Навчальний посібник. — К.: "КМ Асаdеmіа", 1998.- 192с.

Відповідне подання посилання:

/7/ 1) розділ 1. Ділове спілкування, стор. 29.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: "Рис. 1.2".

Посилання на формули наукової роботи вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: "... у   формулі (2.1).

На всі таблиці дисертації повинні бути посилання в тексті   при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "... в табл. 1.2".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово "дивися", наприклад: "див. табл. 1.3".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає   точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із   збереженням особливостей авторського написання. Наукові   терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих   випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками.   Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв   розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням   на джерело:

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок   інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту,   слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора дисертаційної   праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після   них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор наукової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вмішується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. — М.Х.), (підкреслено мною. — М.Х.). (розрядка моя. — М.Х.).

Додатки оформлюють як продовження наукової друкованої праці на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у  тексті наукової роботи.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках наукової роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки.   Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. В середині рядка над заголовком малими літерами з першої великої   Друкується слово "Додаток" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами   Української абетки, за винятком літер Г, Є, 3,1, ї. Й, О, Ч, Ь.   Наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д. Один додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за необхідністю може бути   поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах   кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А. 2 — другий розділ додатка А; В. 3.1 — перший підрозділ третього   розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розмішені в додатках,   нумерують у межах кожного додатка. Наприклад: Рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) ~   перша формула додатка А.

4. Список використаних джерел слід розміщувати одним із   таких способів:

а) у порядку появи посилань у тексті (найбільш   зручний для користування і рекомендований при написанні наукової роботи);

б) у алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

в) у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення   назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

.Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати зі стандартів.

Список використаних джерел формується у такій послідовності:

  •  Закони України (у хронологічній послідовності);
  •  Укази Президента України, постанови уряду (у хронологічній послідовності);
  •  директивні матеріали міністерств (у хронологічній послідовності);
  •  монографії, брошури, підручники (у абетковій послідовності);
  •  статті з журналів (у абетковій послідовності);
  •  іншомовні джерела (у абетковій послідовності);
  •  електронні джерела.

Тема 5. Методи наукових досліджень

1.Поняттєвий апарат методології наукових досліджень.

2.Загальнонаукові, теоретичні методи дослідження.

3.Методи емпіричного рівня наукових досліджень.

4.Прогностичні методи наукових досліджень.

1. Методологічною основою наукових досліджень є творчий процес. Творчість дослідника полягає в установленні невідомих раніше науці фактів, створенні цінних для людства інформаційних даних. Науковий пошук здійснюється кожним дослідником індивідуально, але можна виокремити загальні, методологічні основи його проведення.

Під методологією слід розуміти:

  1.  вчення про систему принципів та способів організації як теоретичної, так і практичної діяльності;
  2.  конкретний набір, комплекс, систему чітко визначених принципів і способів організації такої діяльності.

Відповідно до навчального процесу у вищій школі методологія розуміється як сукупність принципів, засобів, форм та методів наукового пізнання. Значення методології наукового пізнання полягає в тому, що вона дозволяє систематизувати увесь об'єм наукового знання й створити умови для розробки подальших, ефективних напрямів дослідження. Головним завданням методології наукового пізнання є синтез накопичених наукових знань, що дозволяє забезпечити використання досягнень розвитку науки у чисто практичних цілях.

Методологія вивчає методи, засоби та прийоми за допомогою яких набуваються, визначаються та будуються різні системи знань. Основними принципами методології пізнання є:

  1.  принцип єдності теорії та практики;
  2.  принцип об'єктивності, що потребує врахування всіх факторів, які характеризують те чи інше явище;
  3.  принцип конкретності, що вказує на суттєві сторони та закономірності об'єктивних процесів;
  4.  принцип розвитку, що враховує кількісні та якісні зміни об'єкта пізнання;
  5.  принцип закономірності, що потребує вивчення явищ із врахуванням відносин та зв'язків між ними.

Залежно від галузі науки в якій відбувається науковий пошук визначають сукупність наукових методів дослідження. Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки. Поняття методу походить від грец. Metodosшлях до чого-небудь. Отже, метод – це прийом теоретичного дослідження або практичного втілення явища (процесу). Під методикою наукового дослідження розуміють систему дослідницької справи, яка застосовується задля отримання фактичного матеріалу, його обробки та одержання необхідних результатів.

Наука має велику кількість різноманітних методів, зокрема, загальнонаукових, теоретичних, експериментальних. Для ефективності в науковому дослідження є сенс використовувати не один метод, а комплекс методів. Так, дослідження і вивчення міжнародних економічних відносин на віх структурних рівнях спирається на різноманітні методи. Серед них аналіз і синтез, індукція та дедукція, єдність кількісного і якісного аспектів, економіко-математичне моделювання, статистичне спостереження тощо. Значного поширення набуває системний підхід. Структурно-функціональний аналіз світового господарства. Адже, при дослідженні світового господарства дослідник неминуче повинен вивчати його внутрішню структуру, типові взаємозв'язки, які її формують. А при такому дослідженні важливо враховувати діалектику загального і одиничного, форми і змісту. Тому використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів досліджень є важливим для вивчення МЕВ,

2. До загальнонаукових методів пізнання соціально-економічних явищ і процесів, міжнародних відносин належать насамперед: діалектичний метод, структурно-функціональний метод, метод системного підходу. Дані методи дослідження ще називають методами метатеоретичного рівня.

Діалектичний метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:

  1.  перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;
  2.  має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, конфліктність;
  3.  розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними.

Діалектичний метод пізнання джерело розвитку економіки і всіх її складових вбачає в єдності і боротьбі протилежностей.

 Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов'язковим аналізом  функцій взаємодіючих елементів. Цей метод дослідження вивчає функціональні зв'язки між структурними елементами системи. Так за допомогою цього метода можна встановити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, які в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил.

У теоретичному дослідженні міжнародних відносин з к. 60-х рр.. 19 ст. також утвердився метод системного підходу. Системний підхід дає можливість виявити причинні зв'язки у функціонуванні міжнародних відносин з еволюцією міжнародної системи. Цей метод дослідження дає можливість вивчати об'єкт дослідження в багатьох його параметрах, у єдності та цілісності, а це дає можливість виявляти закономірності функціонування міжнародних систем.1 Застосування системного підходу в галузі розвитку міжнародних відносин є проблематичним і не дає точної картини розвитку світового порядку, який характеризується підвищеною нестабільністю, створює умови для деяких прогнозів у сфері міжнародних відносин.

До теоретичних методів досліджень за допомогою яких висвітлюється суть явища, що вивчається належать: наукова абстракція, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія та ін.

 Метод наукової абстракції полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін процесу, що вивчається, абстрагується від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні вияви цього явища. У результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття. Подальше пізнання дозволяє формулювати економічні закони. Абстрактний метод пізнання повинен поєднуватися з іншими методами пізнання: аналізом і синтезом, індукцією і дедукцією.

Аналіз – метод наукового пізнання, логіка якого розкладає ціле на частини як складові цілого.

Синтез – метод наукового пізнання, що сприяє відновленню цілісності явища у розмаїтті його проявів.

Індукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від конкретного до загального.

Дедукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від загального до конкретного.

Конкретизація – рух від абстрактного до конкретного з метою виокремлення функціональних зв'язків між складовими явища, що вивчається.

Аналогія – це перенесення властивостей або ознак одного явища на інше. Напр., малі підприємства потребують підтримку з боку держави, як мала дитина потребує підтримки з боку батьків.

3.  У наукових дослідженнях широко використовують також емпіричні методи дослідження, що забезпечують накопичення, фіксацію та узагальнення вихідного дослідного матеріалу (даних). Ми проаналізуємо найбільш поширені із даних методів: спостереження, вивчення документів, порівняння, експеримент.

 Спостереження - цілеспрямоване та систематичне сприйняття об'єкта, що має певне завдання та мету. Цей метод є одним із найпростіших. Види спостережень:

  1.  безпосереднє – спостерігач отримує інформацію, не застосовуючи те чи інше технічне обладнання;
  2.  опосередковане (інструментальне) – спостерігач отримує інформацію, застосовуючи відповідне технічне обладнання (телебачення, кіно);
  3.  зовнішнє – спостерігач використовує інформацію журналістів або спеціальних кореспондентів у іноземних державах;
  4.  включене – спостерігач є прямим учасником тієї чи іншої міжнародної події (дипломатичних переговорів, збройних конфліктів);
  5.  пряме – спостерігач отримує інформацію „з перших рук”;
  6.  непряме – спостерігач отримує інформацію за допомогою інтерв'ю, анкетування тощо.

У дослідженні міжнародних відносин можливе, переважно, застосування непрямого та інструментального спостереження. Головним недоліком цього методу є велика роль суб'єктивних факторів.

 Статистичне спостереження – це науково організований облік фактів про явища, що вивчаються. Напр., у торгівлі проводиться збирання статистичних звітів про реалізацію і надходження товарів, ціни, прибутки і ін.

Метод вивчення документів у галузі міжнародних відносин має певні особливості. З одного боку у „неофіційного” дослідника здебільшого немає вільного доступу до джерел об'єктивної інформації. Значна частина документів зовнішньополітичних відомств є засекреченою або призначена для службового користування.

Метод порівняння є дуже важливим в пізнанні економічних явищ і процесів. Без порівняння не можна зробити навіть елементарного фінансово-економічного аналізу. У сфері міжнародних відносин за допомогою цього методу порівнюються між собою держави та їх окремі ознаки (територія, рівень економічного розвитку, військовий потенціал тощо).

Експеримент – цілеспрямоване вивчення об'єкта з метою виявлення раніше невідомих його властивостей або перевірки правильності теоретичних положень. За допомогою експерименту створюються штучні ситуації, а тому він є основним у природничих науках. У теорії міжнародних відносин найбільшого поширення набув такий його вид, як імітаційні ігри.  Імітаційні ігри із застосуванням комп'ютерної техніки дають можливість відтворити ту чи іншу модель історичного розвитку міжнародних конфліктів, дипломатичних акцій тощо. Часто на основі моделей висуваються гіпотези щодо можливого розвитку подій у майбутньому. Таким чином метод експерименту часто відносять і до групи прогностичних методів вивчення міжнародних відносин.

4. Прогностичні методи дослідження широко використовують в процесі дослідження міжнародних економічних відносин.

 Прогноз – це науково обґрунтоване судження про можливі стани об'єкта у майбутньому, про альтернативні шляхи зміни і розвитку об'єкта і про строки їх здійснення.

 Прогнозування – це спеціальні наукові дослідження процесів, явищ та подій, в результаті яких на основі вже відомих даних про минулий та теперішній стани об'єкта дослідження  отримуються уявлення про його можливі стани у майбутньому.

 Мета прогнозування – уникнути небажаних результатів ймовірного розвитку подій і спрямувати їх розвиток у бажаному напрямі. Таким чином, побудова прогнозів є невід'ємною складовою частиною будь-якої практичної діяльності людей, у тому числі у сфері міжнародного життя.

Прогнозування – це передбачення, яке базується на спеціальному науковому досліджені. Види прогнозів:

  1.  пошуковий – це визначення можливого стану явища в майбутньому
  2.  нормативний – визначення шляхів і строків досягнення можливого стану явища, яке прийняте за мету;
  3.  цільовий – що саме бажано і чому?;
  4.  програмний – що конкретно потрібно зробити, щоб досягти бажаного?

Прогноз може бути мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на рівні підприємства і макроекономічного рівня, тобто передбачати сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб'єктів господарювання.

Метод експертних оцінок полягає в кількісній або порядковій оцінці процесів і явищ, що не піддаються безпосередньому виміру. Експертні оцінки засновуються на міркуваннях спеціалісті, які висловлюються індивідуально або колективно. Суть методу: декілька експертів систематично з елементами контролю обговорюють одну й ту саму проблему. Експерти подають свої оцінки міжнародної події, а центральний орган узагальнює ці оцінки та систематизує. Вивчення причин розходжень у оцінках експертів дозволяє виявити непомічені раніше аспекти проблеми і зосередити увагу на ймовірних наслідках розвитку аналізованих проблем чи ситуацій. Внаслідок цього і виробляється остаточна оцінка і практичні рекомендації щодо досліджуваної проблеми. Метод експертних оцінок у науці про міжнародні відносини називають ще дельфійським методом.

Метод екстраполяції означає перенесення на майбутнє виявлених тенденцій зміни прогнозованого об'єкта в минулому. Цей метод можна застосовувати в прогнозуванні на порівняно невеликий строк, оскільки передбачається, що в розвитку об'єкта прогнозування відсутні докорінні і якісні зміни. Дослідник збирає дані за певний проміжок часу (тиждень, місяць, рік). Проводиться підрахунок середнього значення індикатора, відповідно до якого будується хронологічний графік.

Методи науково-технічного прогнозування об'єднуються під загальною назвою економіко-математичне моделювання і являють собою побудову умовного образу (моделі) прогнозованого об'єкта на основі абстрагування від його несуттєвих якостей і відтворення певних елементів і зв'язків між ними. Для розв'язання задач такого класу потрібна сучасна електронно-обчислювальна техніка. Отже, модель – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків. Мета економічного моделювання – це забезпечення розуміння того, як функціонує економіка, що може трапитись, коли відбудуться ті чи інші зміни в її конкретній ланці. Економічні моделі можуть бути представлені в словесній, математичній і табличній формі. Головне, щоб був відображений реально існуючий зв'язок між явищами. Економіко-математичні моделі широко використовуються при складанні економічних прогнозів на макроекономічному рівні (моделі економічного росту і розподілу національного доходу, моделі розподілу заробітної плати тощо).

У сучасних дослідженнях міжнародних відносин широко застосовуються також такі методи, як івент-аналіз та контен-аналіз.

Івент-аналіз (аналіз подій) ґрунтується на стеженні за ходом і інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. На основі систематизації подій складається інформаційний банк даних, що дає можливість краще розібратися у тій чи іншій проблемі і прийняти практичні рішення. Перевагою цього методу є високий ступінь об'єктивності інформації про події.

Метод контент-аналізу широко використовується у політичних науках. Суть методу полягає в систематизованому вивченні змісту письмового чи усного тексту з фіксацією словосполучень чи сюжетів, які найчастіше повторюються в інших письмових чи усних повідомленнях, на основі чого робиться висновок про політичну спрямованість змісту досліджуваного тексту. Цей метод дозволяє розширити уявлення про реальні політичні процеси. Мета даного методу – що хоче приховати або підкреслити автор.

Методи наукового дослідження

загальнонаукові

теоретичні

емпіричні

прогностичні

діалектичний

наукова абстракція

спостереження

метод експертних оцінок

структурно-функціональний

аналіз

порівняння

екстраполяція

метод системного підходу

синтез

експеримент

економіко-математичне моделювання

індукція

метод вивчення документів

івент-аналіз

дедукція

анкетування

контент-аналіз

аналогія

інтерв'ю

Звичайно, що даним переліком методів не вичерпується уся сукупність методів дослідження, що може бути використана при здійсненні наукових досліджень з міжнародних відносин.

1 Під міжнародною системою або системою міжнародних відносин розуміють характер взаємодії між основними учасниками міжнародних відносин у кожному окремому проміжку часу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6933. Управление налогами на предприятие в России 322 KB
  Введение В науке финансового менеджмента традиционно сложилась ситуация, при которой как западными, так и отечественными учеными-экономистами вопросам налогового планирования практически не уделяется внимания. Отсутствует глубокая теоретическая прор...
6934. Экзаменационные ответы по философии. 403.5 KB
  Мировоззрение. Особенности философской мысли Древнего Китая. Философия Нового времени. Способы понимания диалектики развития. Особое место в социальном опосредовании. Бывает инд...
6935. Философия. Философские понятия, категории и глобальные проблемы 2.33 MB
  Предмет философии. Если философия–наука, то должна иметь предмет исследования. В центре материального, духовного и идеального–стоит человек здесь надо искать предмет философии. Проблема человека–проблема сопоставления себя и пр...
6936. Шпаргалка по философии: ответы на экзаменационные билеты 184.59 KB
  Шпаргалка по философии: ответы на экзаменационные билеты 1. ПРЕДМЕТ ФИЛОСОФИИ Философия (от греч. phileo - люблю, sophia - мудрость) - любовь к мудрости. Философия — это наука о всеобщем, она - свободная и универсальная обла...
6937. Философия (конспект лекций). Философия как разновидность мировоззрения 1.11 MB
  Философия (конспект лекций) Вопрос 1. Философия как разновидность мировоззрения 1. Мировоззрение - целостный взгляд на мир и место человека в нем. В истории человечества выделяются три основные формы мировоззрения: мифология религия фил...
6938. Философия. Предмет философии и основные аспекты философского знания 1.42 MB
  Предмет философии и основные аспекты философского знания Философия - это теоретически разработанное мировоззрение, система самых общих теоретических взглядов на мир, на место человека в нем, уяснения различных форм его отношения к миру. Две главные ...
6939. Философия как основа мироваззрения 1.05 MB
  Философия как разновидность мировоззрения. Специфика философского знания. Предмет и методы философии. Функции философии. Основной вопрос и основные направления философии. Общее по...
6940. Природа как предмет философского рассмотрения. Экзаменационные вопросы по философии 1.31 MB
  Экзаменационные вопросы по философии Природа как предмет философского рассмотрения. Угроза экологической катастрофы. Основные концепции выхода из современного экологического кризиса. Являясь, по сути, неотъемлемой частью Природы, Человечество в свои...