48092

Теоретичні основи фінансового аналізу

Конспект

Финансы и кредитные отношения

Значення і теоретичні основи фінансового аналізу Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Метод фінансового аналізу Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Фінансовий аналіз – засіб пізнання фінансового механізму підприємства процесів формування і використання фінансових ресурсів для здійснення діяльності. Як відомо у процесі функціонування будьякого підприємства циклічно відбувається: залучення необхідних ресурсів; з’єднання їх у виробничому процесі; реалізація...

Украинкский

2013-12-06

769.5 KB

4 чел.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи фінансового аналізу

Тема 1. Значення і теоретичні основи фінансового аналізу

  1.  Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства.
  2.  Види фінансового аналізу
  3.  Предмет та обєкти фінансового аналізу.
  4.  Метод фінансового аналізу

Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Фінансовий аналіз – засіб пізнання фінансового механізму підприємства, процесів формування і використання фінансових ресурсів для здійснення діяльності. Це напрям економічного аналізу, який сприяє обґрунтуванню рішень в сфері фінансового управління. Як відомо, у процесі функціонування будь-якого підприємства циклічно відбувається:

  •  залучення необхідних ресурсів;
  •  зєднання їх у виробничому процесі;
  •  реалізація виробленої продукції і одержання кінцевих результатів.

Тому укрупненим і відносно самостійним економічним об’єктом управління є грошові засоби (фінансові ресурси), значення управління якими ринкових умовах різко зростає, оскільки вони:

  •  єдиний ресурс, який легко трансформується у будь-який інший;
  •  є запорукою подальшого розвитку підприємства.

Від того, наскільки оптимальним є співвідношення між складовими ресурсного потенціалу підприємства, наскільки ефективно та доцільно грошові кошти трансформуються в основні та оборотні засоби, стимулюють робочу силу, залежать одержані фінансові результати, фінансове становище підприємства, а отже благополуччя власників та інших зацікавлених осіб.

Однією із ключових функціональних підсистем управління стає фінансове управління (менеджмент), яке вирішує такі основні питання:

  •  якими повинні бути величина і оптимальний склад активів підприємства для досягнення поставленої мети;
  •  які джерела для цього повинні бути використані та їх оптимальний склад;
  •  як організувати поточне та перспективне управління фінансовою діяльністю для забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

І якщо за словами американського економіста Е. Хелферта менеджмент – це наука задавати питання, то аналіз – наука, що дає обґрунтовані відповіді на них. У той же час, аналіз є однією з найважливіших функцій управління.

Процес прийняття управлінських рішень є скоріше не наукою, а мистецтвом. Результати аналітичних розрахунків не є єдиним і безумовним критерієм для прийняття управлінського рішення. Вони є лише керівництвом до дій, бо керівник приймає остаточне рішення з врахуванням інших компонент, таких як власний досвід, інтуїція, логіка, власна схильність до ризику, симпатії та ін. Як альтернатива, можливе прийняття рішення без здійснення будь-якого аналізу, однак при цьому зростає імовірність прийняття такого управлінського рішення, яке не тільки не сприятиме покращенню функціонуванню об’єкта, але виявиться фатальним для підприємства в даних умовах. Тому можна стверджувати, що значення аналізу зростає пропорційно до ціни помилки внаслідок відмови від його застосування.

Місце і роль фінансового аналізу в управлінні діяльністю показано на схемі 1.

Схема 1. Місце фінансового аналізу в системі управління

Види фінансового аналізу Економічний аналіз як спеціальна область наукових знань відповідно до змін у економіці зазнав значних змін. Значно прогресує, як у теоретичному, так і у прикладному плані, та його частина, яка спрямована на дослідження фінансових аспектів діяльності підприємства, тобто фінансовий аналіз.

Широта кола користувачів результатами цього аналізу підвищує його значимість.

У їх складі можна виділити такі групи:

- внутрішні (бухгалтерія, фінансовий, економічний відділ, відділ маркетингу та інші служби підприємства, кожен з яких використовує інформацію, виходячи зі своїх службових інтересів);

- зацікавлені (власники-акціонери, засновники, яким важливо знати рівень ефективності своїх вкладень, визначити розмір дивідендів та перспективи розвитку підприємства);

- сторонні (кредитори, постачальники, покупці, потенційні інвестори, податкові органи, органи державного управління, аудитори та ін.)

Управлінський аналіз може бути тільки внутрішнім, а у фінансовому аналізі, відповідно до суб’єктів його проведення виділяють зовнішній та внутрішній аналіз.

Схема 2. Види аналізу господарської діяльності за субєктами проведення

Зовнішній аналіз Здійснюється працівниками фіскальних органів, аудиторських фірм, кредитних установ, органами статистики, державного управління, потенційними інвесторами, партнерами за даними фінансової звітності. Метою зовнішнього аналізу може бути оцінка доцільності надання позики, укладення партнерських угод, ефективності вкладень та інвестиційної привабливості щодо подальших інвестицій, повноти сплати податків, тощо. Завдання зовнішнього аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичного матеріалу. Це:

  •  оцінка фінансових результатів;
  •  оцінка фінансово-майнового стану;
  •  аналіз фінансової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;
  •  дослідження стану та динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості;
  •  аналіз грошових потоків;
  •  аналіз ефективності вкладеного капіталу.

Зовнішній аналіз базується на оприлюднений звітних даних, тобто його інформаційна база є досить обмеженою.

Внутрішнім аналізом займається дирекція підприємства з метою управління його діяльністю, спрямованого на оптимізацію фінансових результатів і поліпшення фінансового стану. Використовується вся доступна інформація. Результати аналізу можуть становити комерційну таємницю. Коло завдань значно розширюється і відповідає потребам фінансового управління (забезпечення ефективної діяльності, оптимальної структури активів, капіталу). Внутрішній аналіз використовує всю достовірну інформацію про стан справ на підприємстві, в тому числі доступну лише керівництву. 

Внутрішній аналіз глибше досліджує причини фінансового стану, що склався, ефективність використання основних і оборотних засобів, взаємозв’язок показників обсягу, собівартості та прибутку з метою оптимізації фінансових результатів та поліпшення фінансового стану керованого об’єкта.

Комплексний (повний) аналіз передбачає вивчення всіх аспектів формування і використання фінансових ресурсів підприємства.

Тематичний аналіз обмежується вивченням лише окремих фінансових аспектів діяльності.

Експрес–аналіз – система регулярної оцінки найважливіших показників фінансового стану.

Поглиблений аналіз передбачає оцінку значного числа показників фінансового стану за даними фінансового, бухгалтерського та податкового обліку, здійснення факторного аналізу та інших спеціальних процедур.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та їх джерел. Розраховується питома вага кожного розділу балансу у його валюті, а також частка агрегованої групи чи статті у підсумку по розділу (групі). Оперування відносними показниками в порівнянні з абсолютними є більш наочним, крім того такий перехід дозволяє здійснювати міжгосподарські порівняння, а також при цьому певною мірою згладжується негативний вплив інфляційних процесів, які можуть суттєво спотворювати абсолютні показники і ускладнювати їх порівняння в динаміці.

Горизонтальний аналіз полягає у вивченні динаміки показників у часі. Під час його проведення розраховуються показники динаміки (відхилення, темпи зміни, інтенсивності зміни), за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни. Це дозволяє аналізувати не тільки зміну окремих показників, але й прогнозувати їх зміну.

Вертикальний та горизонтальний аналізи доповнюють один одного. Тому на практиці часто будують аналітичні таблиці, які характеризують як структуру балансу, так і динаміку її показників.

Крім того, виділяють попередній, оперативний та ретроспективний фінансовий аналіз. Тобто аналіз застосовують для оцінки та діагностики стану об’єкта, прогнозування його розвитку, а також при виробленні та обґрунтуванні вибору варіантів тактичних та стратегічних управлінських рішень.

Предмет та об’єкти фінансового аналізу Фінансова діяльність підприємства в різних її аспектах і проявах вивчається і рядом інших дисциплін (теорієюфінансів, фінансуванням, фінансовим менеджментом, фінансовим обліком, інвестуванням та іншими), кожна з яких знаходить у ній для дослідження свої специфічні сторони. Предметом фінансового аналізу є причинно-наслідкові зв’язки, що виникають в процесі фінансово-господарської діяльності підприємств, яка характеризується спеціальною системою показників, що знаходять своє відображення у фінансовій звітності, обліку та інших джерелах про діяльність підприємства. На відміну від об’єкта, предмет охоплює лише головні, найсуттєвіші з точки зору даної науки властивості та риси.

Обєкт – категорія, повязана з означенням напрямку спрямування аналітичного дослідження. Залежно від рівня проведення (макро- і мікро- рівень), широти охоплення видів та аспектів діяльності, мети і завдань аналізу(комплексний, тематичний, експрес-аналіз та поглиблений) об’єктами фінансового аналізу можуть бути фінансове становище держави (аналіз виконання Державного бюджету, динаміка інфляційних процесів), галузі (аналіз динаміки показників прибутковості підприємств галузі, ефективність зовнішньо-економічних операцій), регіону (аналіз ходу наповнення та використання місцевого бюджету, динаміка готівкової потреби в комерційних банках регіону), вся фінансово-господарська діяльність підприємства або певні її сторони (фінансовий стан та його динаміка, фінансові результати, ефективність використання оборотних засобів).

У тісному діалектичному зв’язку з категорією об’єкта аналізу (того, на що спрямоване дослідження) є поняття його субєктів (тих, що його проводять). До їх числа належать:

зовнішні аналітики (інвестори, кредитори та кредитні установи, фіскальні органи, органи державного і наддержавного управління, аудиторські й консалтингові фірми, контрагенти (партнери), громадськість);

внутрішні аналітики (власники, апарат управління, інший персонал суб’єкта господарювання).

Метод фінансового аналізу Досягнення мети кожної науки здійснюється завдяки властивому їй методу. Метод аналізу – це система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію та регулятивних принципів дослідження об’єкта.

Категорії фінансового аналізу – це найбільш загальні , ключові поняття даної науки. До їх числа можна віднести: показник, фактор, модель, ставка, процент, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, важіль, та ін.

Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу – це сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових способів (прийомів, методик) дослідження фінансової діяльності господарюючих об’єктів.

Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології і методики. До них відносяться: системність, комплексність, періодичність (регулярність), наступність, об’єктивність та ін.

Основним елементом методу науки є її науковий аппарат. В теперішній час практично неможливо вичленити такі прийоми та способи, які властиві виключно одній науці. Це зумовлено взаємопроникненням наукових інструментаріїв різних наук. У фінансовому аналізі також використовуються прийоми, розроблені в межах тієї чи іншої єкономічної науки.

Існують і різні підходи до класифікації прийомів економічного аналізу.

Правомірною є класифікація на формалізовані та неформалізовані прийоми аналізу.

До неформалізованих прийомів відносять ті, що грунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на суворих аналітичних залежностях. До них відносяться: експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняння, побудова систем показників, побудова систем аналітичних таблиць тощо. Їх застосування характеризується певним суб’єктивізмом, оскільки велике значення при цьому мають інтуіція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих відносять ті, в основі яких суворо формалізовані аналітичні залежності. Їх в свою чергу можна класифікувати на:

Класичні прийоми економічного і фінансового аналізу: елімінування, балансовий, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.

Традиційні прийоми економічної статистики: середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, ряди динаміки.

Математико-статистичні методи дослідження зв’язків: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, головних компонент, коваріаційний аналіз, кластерний аналіз та ін.

Економетричні методи: матричні методи, гармонічний аналіз, спектральний аналіз, теорії виробничих функцій, теорії міжгалузевого балансу.

Методи економічної кібернетики і оптимального програмування: системного аналізу, машинної імітації, лінійного програмування, нелінійного програмування, динамічного програмування, випуклого програмування та ін.

Методи дослідження операцій та теорії прийняття рішень: методи теорії графів, дерев, байєсовського аналізу,теорії ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

Безумовно, не всі із перерахованих прийомів і методів знаходять безпосереднє застосування в рамках курсу фінансового аналізу, оскільки основні результати досягаються при допомозі спеціальних фінансових інструментів і прийомів фінансового аналізу (горизонтальний та вертикальний аналіз, моделювання, факторний аналіз, коефіцієнтний аналіз, дисконтування), тим не менше, деякі їх елементи вже використовуються.

Основні типи моделей, що використовуються в фінансовому аналізі та прогнозуванні. Фінансовий аналіз проводиться при допомозі різного типу моделей, які дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозвязки між основними показниками. Можна виділити три основних типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.

До дескриптивних Дескриптивні моделі, відомі також як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них відносяться побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності в різних аналітичних розрізах (в т.ч. шляхом агрегування статей), вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіціентів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі грунтуються на інформації бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі носять прогнозний характер. Використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. До них належать обгрунтування обсягів продажу з використанням методики маржинального аналізу, фінансових планів, платіжного календаря, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі, стохастичні моделі), моделі ситуаційного характеру.

Нормативні моделі. Моделі цього типу дозволяють порівняти отримані результати діяльності підприємства з очікуваними, попередньо розрахованими, теоретично допустими, бажаними. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть зводиться до встановлення нормативів за кожною статтею витрат за технологічними процесами, видами продукції, центрами відповідальності з наступним аналізом відхилень фактичних даних від нормативів.

Модель факторної системи – це математична формула, що виражає реальні зв’язки між аналізованими явищами. У найбільш загальному вигляді вона може бути представлена так:

y = f (), де:

y-результативна ознака;

x-факторніознаки.

Процес побудови аналітичного виразу залежності називають процесом моделювання досліджуваного явища. Існують два типи зв’язків, які піддаються дослідженню в процесі факторного аналізу: функціональні і стохастичні.

Звязок називається функціональним, або жорстко детермінованим, якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає цілком невипадкове значення результативного показника. Прикладом є моделі, реалізовані в рамках системи факторного аналізу фірми “Дюпон”.

Зв’язок називається стохастичним (імовірнісним), якщо кожному значенню факторної ознаки відповідають кілька значень результативної ознаки, тобто має місце певний статистичний розподіл. Прикладом такої залежності є регресійні рівняння, що застосовуються при розрахунку бета-коефіцієнтів для аналізу портфельних інвестицій.

Система називається жорстко детермінованою, якщо при заданих початкових умовах вона переходить у єдиний, визначений стан; система називається імовірнісною, якщо при тих самих початкових умовах вона може переходити у різні стани, що мають різні імовірності.

Аналіз в значній мірі базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Розглядувані звязки можуть бути прямими та зворотніми. У першому випадку зростання (зменшення) факторної ознаки призводить до росту (зменшення) результативної. У другому- навпаки. Зростання (зменшення) факторної ознаки призводить до зменшення (росту) результативної.

Звязок буває:

-адитивним Т = а + в + с;

-мультиплікативним Т = а х в х с;

-кратним Т = а/в;

-комбінованим Т =а/(в + с).

При дослідженні зв’язків в аналізі вирішується декілька задач:

-встановлення факту наявності або відсутності зв’язку між аналізованими показниками;

-вимір щільності зв’язку;

-встановлення невипадкового характеру виявлених звязків;

-кількісна оцінка впливу зміни факторів на зміну результативного показника;

-виділення найбільш значимих факторів, що визначають поведінку результативного показника.


Тема 2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

  1.  Поняття інформаційного забезпечення фінансового аналізу та вимоги до нього.
  2.  Класифікація та характеристика основних груп інформації.
  3.  Фінансова звітність підприємств та основні вимоги до її  формування.
  4.  Основні способи контролю достовірності економічної інформації.

Поняття та принципи інформаційного забезпечення фінансового аналізу. Латинське слово інформація (informatio) в дослівному перекладі означає повідомлення, роз’яснення, виклад. Під інформацією розуміють впорядковані повідомлення про процеси та явища, що відбуваються у об’єкті, середовищі, сукупність будь-яких знань, даних. Її основна цінність полягає в подоланні ентропії (невизначеності), яка неминуче виникає при недостатності відомостей.

Корисність інформації для споживача вимірюється приростом ефекту його функціонування внаслідок реалізації її споживчої вартості.

У той же час на її отримання, обробку та зберігання витрачаються значні кошти, тому інформація має свою вартість.

Якісне професійне виконання та подання інформаційного продукту водночас підвищує його споживчу та економічну цінність.

Власники економічно цінної інформації повинні подбати про її раціональне використання, забезпечення цілісності та конфіденційності.

Під інформаційним забезпеченням фінансового аналізу розуміють неперервне постачання процесу оцінки стану об’єкта і вироблення варіантів оптимальних доцільних управлінських рішень інформаційними ресурсами за принципом системного підходу, який передбачає необхідну і достатню забезпезпеченість вхідними даними вихідної інформації, склад і зміст якої задається вимогами користувача. При системному підході визначаються основні цілі системи, досягненню яких повинні сприяти опрацьовувані вхідні дані та отримувана вихідна інформація. За цілями конструюється вся система, яка в даному випадку являє собою набір елементів і інформаційні зв’язки між ними, які забезпечують оптимальне керівництво функціонуванням підприємства.

Перед iнфоpмацiйним забезпеченням аналізу висуваються такі завдання:

  •  визначити потребу в достовipнiй iнфоpмацiї з точки зору її своєчасності, необхідності та достатності для проведення глибокого аналізу;
  •  встановити методи вимipу, джеpела отpимання, пеpiодичнiсть оновлення даних для аналiтичних pозpахункiв;
  •  визначити поpядок фіксації, тpансфоpмацiї, збеpiгання, pуху та викоpистання iнфоpмацiї, а також її пеpетвоpення в аналiтичну iнфоpмацiю, що вiдповiдає потpебам упpавлiння за змiстом та обсягом;
  •  створити умови для злагодженого функціонування системи інформаційного забезпечення.

Лише раціональна система економічної інформації та обробка її за допомогою швидкодіючих машин забезпечують своєчасне надходження необхідних даних.

Застосування ЕОМ значно підвищує достовірність, оперативність, корисність, кратність та різнонаправленість використання інформації, проте воно змушує дотримуватись певних принципів при створенні та функціонуванні системи інформаційного забезпечення:

вияв найефективнішого способу задоволення інформаційної потреби;

об’єктивність відображення процесів;

узгодженість інформації, що надходить з різних джерел (бухгалтерського, статистичного і оперативного обліку, планових даних), усунення її дублювання;

оперативність інформації, що забезпечується застосуванням новітніх засобів зв’язку і передачі даних безпосередньо на сприймаючі пристрої ЕОМ;

можливе обмеження обсягу первинної інформації і підвищення коефіцієнта її використання;

кодування первинних даних з метою ефективного використання каналів зв’язку і перетворюючих пристроїв;

розробка вдосконалення програмного забезпечення аналізу відповідно до потреб управління;

економічність.

Застосування досконалішого технічного та програмного забезпечення (зросла швидкодія та обсяг оперативної пам’яті, ефективні методи доступу до iнфоpмацiї, потужні опеpацiйнi системи), а також принципово нова структура сучасних АСУ, реалізована в концепції "банку даних" (єдина структура iнфоpмацiйного забезпечення, одноразова фіксація iнфоpмацiї при багатократності її використання, незалежність етапів оpганiзацiї та pеоpганiзацiї бази даних для розв’язання функціональних задач), передбачають зростання pолi аналітичних робіт, pеалiзацiю основного завдання аналізу в умовах використання обчислювальної техніки - забезпечення оптимальності управлінської діяльності.

Інформаційне забезпечення фінансового аналізу поділяється на такі групи:

а) змінна інформація:

  •  показники фінансової звітності;
  •  дані фінансового обліку;
  •  дані статистичного обліку і звітності;
  •  позасистемна фінансова інформація;

б) умовно-постійна інформація:

  •  нормативно-планова;
  •  довідкова.

Фінансова звітність У розділі 1. Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-ХІУ від 16 липня 1999р. наведено таке визначення:”…фінансова звітність –бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період”.

Користувачами фінансової звітності згідно закону є юридичні або фізичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємств для прийняття рішень.

Метою фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Розділ ІУ “Фінансова звітність” присвячено виключно питанням фінансової звітності. Так, статтею 11.п.1 визначено, що фінансова звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку підприємств і підписується керівником та бухгалтером. У статті 11.п.2 сказано, що фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва) включає:

Баланс (форма № 1),

Звіт про фінансові результати (форма № 2),

Звіт про рух грошових коштів (форма № 3),

Звіт про власний капітал (форма № 4)

Примітки до звітів (форми № 5,6).

Для представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва (чисельністю працівників до 50 чол. або річний розмір обороту до 1 млн. грн.) встановлено скорочену за показниками фінансову звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств визначаються Міністерством фінансів за погодженням з Держкомстатом України.

Форми фінансової звітності банків визначаються НБУ за погодженням з Держкомстатом України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ – Державним казначейством України.

Вимогам до фінансової звітності підприємства присвячено ще і П(С)БО 1. Ним, зокрема, передбачено, що до складу квартальної звітності підприємства включаються ф.1. і ф.2 без приміток.

До даних фінансового обліку, які використовуються при проведенні фінансового аналізу підприємства, відносяться дані обліку за рахунками

7-го класу Доходи і результати діяльності;

8-го класу Витрати за елементами;

9-го класу Витрати діяльності Плану рахунків бухгалтерського обліку

і окремих рахунків 2-го класу, особливо р.23 “Виробництво”, реєстри бухгалтерського обліку Журнали 1-7, відомості та інша доречна інформація.

Для проведення фінансового аналізу можуть бути використані дані статистичного обліку та звітності, такі як, ф.№ 6-річна “Рентабельність виробництва окремих виробів”, ф.№ 22 “Основні показники, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства”, ф.№ 1-Б термінова (місячна) “Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість“ та ін.

Позасистемна – матеріали усних опитувань, проведених анкетувань, спостережень, актів ревізій, висновків аудиторських фірм, декларацій, що подаються підприємствами до податкових органів.

Нормативно-планова інформація: Законодавчі акти з питань регулювання фінансової діяльності підприємства (Закони, Постанови Верховної Ради і Уряду, Міністерства фінансів України, Держкомстату, інструктивні матеріали, фінансовий план підприємства – частина бізнес-плану).

До довідкової інформації можна віднести різного роду довідники (кореспонденції рахунків, амортизаційних відрахувань, таблиця співставності показників фінансової звітності, норматив власних оборотних засобів, ), які часто знаходяться у зручному для використання при комп’ютерній обробці інформації вигляді.

Фінансова звітність та основні вимоги до її формування.

Економічна характеристика Балансу підприємства.

Основним джерелом аналізу фінансового стану підприємства є баланс, який складається на основі П(С)БО № 2 “Баланс”. У цьому стандарті визначено зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкриття його окремих статей. Баланс сформовано у горизонтальному одноступеневому форматі і складається він з двох таблиць (актив і пасив), залишки в яких вказують на дві дати(початок і кінець року), що забезпечує аналітичність цієї форми фінансової звітності. Між їх підсумками (валютою) повинна бути рівність. В активі відображають вартість майна підприємств та його боргових прав, а у пасиві – джерела формування майна та покриття боргових прав.

В активі виділено такі розділи:

І. Необоротні активи.

П. Оборотні активи.

Ш. Витрати майбутніх періодів.

У пасиві:

І. Власний капітал.

П. Забезпечення наступних витрат і платежів.

Ш. Довгострокові зобовязання.

ІУ. Поточні зобовязання.

У. Доходи майбутніх періодів.

Звіт про фінансові результати

Є основним джерелом інформації для проведення аналізу прибутку підприємства та чинників його зміни. Зміст, форму та основні вимоги до розкриття статей цієї форми звітності наведено у П(С)БО 3. Аналітичні можливості звіту у порівнянні з попередніми формами аналогічного звіту дещо покращились за рахунок наведення для порівняння поряд з показниками звітного періоду аналогічних за попередній. Зокрема, згідно цього стандарту, звіт складається з 3 розділів:

І. Фінансові результати.

П. Елементи операційних витрат.

Ш. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Перші два розділи заповнюються всіма підприємствами, незалежно від форми власності та підпорядкування, а Ш – акціонерними товариствами.

І р. Кінцевий фінансовий результат підприємства за звітний період відображається через показник чистого прибутку (збитку). У діяльності підприємтва відособлено визначають фінансові результати від звичайної діяльності та надзвичайних подій. У складі звичайної діяльності виділяють:

  •  операційну (основну та інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою);
  •  іншу діяльність (фінансову та інвестиційну).

Шляхом співставлення доходів і витрат послідовно виводять такі фінансові результати:

  •  валовий прибуток (збиток);
  •  фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток або збиток);
  •  фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток або збиток);
  •  фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток або збиток);
  •  чистий прибуток (збиток).

У П р. наводяться дані про витрати підприємства, пов’язані з його операційною діяльністю в розрізі окремих груп витрат:

  •  матеріальні витрати;
  •  витрати на заробітну плату
  •  витрати на соціальні заходи;
  •  амортизація;
  •  інші операційні витрати.

Ш-ій р. заповнюють тільки АТ. У ньому показують в динаміці (в порівнянні з попереднім періодом) такі показники:

  •  середьорічна кількість простих акцій;
  •  прибуток на одну просту акцію;
  •  дивіденди на одну просту акцію

Звіт про рух грошових коштів (річна форма звітності) ф.№ 3

Зміст і форма звіту та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО 4. В даній формі звітності відображають рух грошових коштів підприємства протягом звітного періоду в результаті видів його діяльності:

  •  операційної;
  •  інвестиційної;
  •  фінансової.

До інвестиційної діяльності відносять операції з придбання та реалізації необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Особливістю сладання даного звіту є те, що в ньому відображається тільки рух у результаті грошових операцій. Поза цим звітом залишаються негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій, взаємозалік тощо).

Звіт про власний капітал (річна форма звітності) ф.№ 4

Зміст, форма звіту та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО 5. У цьому звіті розкриваються зміни у складі власного капіталу, підприємства протягом звітного періоду. Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Згідно чинних стандартів обліку і звітності власний капітал підприємства це – частина в активах, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Основні способи контролю достовірності економічної інформації. Перевірка достовірності вхідної економічної інформації є одним з найважливіших етапів організації аналітичної роботи. Оцінка доброякісності джерел інформації має важливе значення, адже при використанні хибних чи спотворених вхідних даних аналітик неодмінно дійде неправильних висновків, які можуть бути покладені в основу хибних управлінських рішень і в кінцевому випадку завдати збитку господарській діяльності. Достовірна аналітична база додає доказової сили висновкам, сформульованим за результатами її дослідження.

Якість аналітичної інформації виявляють як при підготовці до проведення аналізу, так і в ході його. По можливості, матеріали, що відібрані для аналізу, піддають перевірці з формальної сторони - технічній, логічній, арифметичній і по суті - достовірності їх змісту.

Зміст технічної перевірки полягає у встановленні відповідності звітності затвердженим (чинним) формам, наявності необхідних форм, аркушів, таблиць, правильності заповнення документів, повноти реквізитів, наявності печаток, штампів і підписів уповноважених посадових осіб, належним чином оформлених приміток про виправлення помилок і т.п.

При проведенні логічної перевірки встановлюють відповідність змісту показників одиницям виміру, допустимим величинам, цифрам, перенесеним з інших документів, справедливість найсуттєвіших ув’язок показників.

Суть арифметичної перевірки полягає у з’ясуванні правильності підбиття підсумків, справедливості результатів підрахунків. Так, сума питомих ваг окремих елементів цілого не може перевищувати 100%, значення деяких коефіцієнтів не більше одиниці, сума коефіцієнтів зносу і придатності повинна дорівнювати одиниці.

Метою перевірки за суттю є найглибше встановлення доброякісності даних та їх відповідності об’єктивній дійсності. Стосовно планово-нормативних даних перевіряють їх оптимальність, відповідність наведених показників у статистичній та бухгалтерській звітності, обґрунтованість, прогресивність і оптимальність нормативів і норм. У обліково-звітній інформації - наступність і співставність звітних і планових даних, правильність і своєчасність відображення в обліку і звітності господарських операцій, повноту, якість і терміни проведення інвентаризацій, документальних ревізій, здійснюють взаємну вивірку даних по розрахунках з фінансовими та кредитними установами, покупцями і постачальниками.


Рис. 3.2. Основні способи перевірки надійності інформаційних джерел аналізу

Таким чином аналіз виконує свої контрольні функції стосовно планування і обліку, сприяючи їх обґрунтованості та достовірності і, як ніяка інша управлінська функція, спроможний оцінити рівень системи інформаційного забезпечення управління.

Особливого значення набуває перевірка доброякісності зовнішніх звітів. Форми бухгалтерської та статистичної звітності повинні бути заповнені у відповідності з чинними інструкціями по складанню звітності, представлені у відповідні органи з додержанням термінів, обсягів і за встановленими формами. При перевірці виявляють як витримані ці терміни, чи відповідають звітні таблиці встановленим зразкам, чи правильно вони оформлені. Наступним кроком є перевірка узгодженості сум у різних формах звітності, співставність показників.

Значна кількість показників у різних формах звітності повторюється, або пов’язується між собою певною функціональною залежністю. Тому при перевірці вони повинні обов’язково співпадати або узгоджуватися. Логічну і арифметичну взаємопов’язаність показників звіту оцінюють на основі таблиць, розроблених Управлінням методології бухгалтерського обліку. Зміст таблиць порівнянності показників типових форм річного звіту постійно уточнюється у відповідності із змінами у змісті звітів.

Ретельно організована перевірка джерел, які залучаються для аналізу, потребує певних зусиль, однак вони виправдовують себе тим, що забезпечують об’єктивну оцінку, повноцінні висновки, дійсно обґрунтовані управлінські рішення.


Змістовий модуль 2 Аналіз фінансового стану підприємства.

Тема 3. Аналіз активів підприємства

  1.  Поняття, значення, завдання та джерела аналізу фінансового стану підприємства.
  2.  Значення, завдання та джерела даних аналізу активів.
  3.  Загальна оцінка обсягу, складу та структури активів підприємства.
  4.  Аналіз необоротних активів (основного капіталу).
  5.  Аналіз оборотного капіталу:

5.1. аналіз ефективності використання матеріальних оборотних активів.

5.2. аналіз засобів в розрахунках (боргових прав) підприємства.

5.3. аналіз грошових коштів та їх еквівалентів.

Поняття, значення, завдання та джерела аналізу фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан – комплексна характеристика фінансово – господарської діяльності, виражена системою показників, що відображають наявність, розміщення, забезпеченість і використання фінансових ресурсів підприємства. Фінансовий стан може бути кваліфікований за ступенем стійкості, який характеризують здатність підприємства до відтворення діяльності за рахунок власних джерел, залежність від зовнішніх джерел фінансування, ступінь фінансового ризику при інвестуванні чи кредитуванні.

У ринковій економіці нормальне функціонування підприємств, ефективність їх роботи значною мірою залежить від стабільного фінансового стану, адже лише за цих умов підприємства зможуть виконувати свою виробничу програму, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків з постачальниками, працівниками, бюджетом, банками тощо. Отже аналіз показників фінансового стану має винятково важливе значення. Факторами формування фінансового стану є забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами та структура авансованого капіталу, раціональна структура активів та їх оптимальна оборотність, рентабельність діяльності, своєчасність та повнота розрахунків.

При аналізі фінансового стану здійснюють такі завдання:

  1.  Загальна оцінка змін, що відбулися у обсязі, складі та структурі майна підприємства в цілому і в розрізі його груп, виявлення причин, що їх зумовили, оцінку зміни темпів зростання мобільних (оборотних) та необоротних активів з позиції сповільнення або прискорення оборотності капіталу, підвищення або зниження ліквідності майна;
  2.  Оцінка зміни обсягу, складу та структури джерел коштів формування майна підприємств в цілому та в розрізі груп, з позицій зміни частки в складі цих джерел власних коштів (капіталу), в тому числі власних оборотних коштів, і залучених в оборот сторонніх коштів (зобов’язань підприємства);
  3.  Розрахунок показників фінансової стійкості та оцінка їх зміни, виявлення напрямків зміцнення фінансової стійкості підприємства;
  4.  Оцінка ефективності використання підприємством його оборотних активів, визначення причини сповільнення (прискорення) їх оборотності та вплив її зміни на фінансову стійкість підприємства у формі додаткового залучення (вивільнення) в зв’язку з цим коштів в оборот підприємства;
  5.  Аналіз стану розрахунків, виявлення причин зміни обсягів, складу та структури дебіторської та кредиторської заборгованості, особливо їх простроченої частини;
  6.  Оцінка стану платоспроможності та ліквідності підприємства та виявлення основних напрямків поліпшення ліквідності його активів;
  7.  Оцінка зміни складу і структури грошових потоків підприємства, визначити влив потоків від окремих видів діяльності на зміну залишків грошових коштів протягом звітного періоду.
  8.  На основі проведеного аналізу визначити можливі шляхи зміцнення фінансового стану підприємства та дати рекомендації керівництву по їх реалізації в подальшій діяльності.

Для проведення аналізу фінансового стану використовують такі джерела даних:

  •  Фінансова звітність підприємства (ф.1 ”Баланс”, ф.2 “Звіт про фінансові результати”, ф. 3 “Звіт про власний капітал”, ф.4 “Звіт про рух грошових коштів”, ф.5 “Примітки до річної фінансової звітності”);
    •  Статистична звітність (ф. 1-Б “Звіт про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість).
    •  Дані фінансового обліку (за окремими синтетичними та аналітичними рахунками, реєстри бухгалтерського обліку (журнали – ордери, відомості, первинні документи);
    •  Фінансовий план підприємства, платіжний календар, наказ про облікову політику підприємства.
    •  Позасистемна інформація (результати ревізій, перевірок аудиторських фірм, дані обстежень, спеціальних спостережень, засобів масової інформації, матеріали нарад тощо).

Аналіз обсягу, складу, структури та ефективності використання активів підприєства Аналіз фінансового стану підприємства доцільно розпочинати з проведення загальної оцінки тих якісних змін, що відбулися протягом звітного періоду в складі та структурі його майна та боргових прав. Для цього використовують дані активу балансу, приміток до річної фінансової звітності, а для глибшого аналізу – дані бухгалтерського обліку за рахунками необоротних і оборотних активів підприємства.

Залежно від мети та завдань такий аналіз здійснюють з різним рівнем деталізації, акцентуючи увагу на тих складових майна, які найбільшою мірою цікавлять аналітика з точки зору цільової орієнтації аналітичного дослідження (пропорції між основним і оборотним капіталом, наявність та структура виробничого потенціалу підприємства, частка реального інвестування в необоротних активах, частка довгострокових і поточних боргових прав підприємства). Відповідно до цього здійснюють агрегування статей активу балансу і формують відповідні показники аналітичної таблиці.

Як правило, для здійснення загальної оцінки майна у складі активів виділяють такі групи:

  •  Необоротні активи;
  •  Оборотні активи;
  •  Витрати майбутніх періодів.

В основу цього поділу покладено строк та характер використання активів у діяльності та їх ступінь ліквідності (необоротні активи використовуються протягом періоду, що триває більше одного року, багатократно приймають участь у виробничому процесі, одночасно вони є низько ліквідними; оборотні активи мають менший термін використання, споживаються повністю, є більш ліквідними; певну специфіку мають і витрати майбутніх періодів).

Оборотні активи доцільно поділити на такі підгрупи залежно від ступеня їх ліквідності:

  •  Запаси і витрати (матеріальні оборотні засоби);
  •  Засоби в розрахунках (дебіторська заборгованість, векселі одержані);
  •  Поточні фінансові активи (грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції).

Відповідно до такого поділу майна підприємства здійснюється аналіз його обсягу, складу та структури, для проведення якого за даними активу балансу доцільно скласти таку аналітичну таблицю:


Таблиця 1

Оцінка зміни складу та структури майна та боргових прав підприємства

за _____ період

Групи активів

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення

1. Необоротні активи, тис. грн..

у % до обсягу майна

2. Оборотні активи, тис. грн..

у % до обсягу майна

2.1. Запаси і витрати, тис. грн..

у % до обсягу оборотних активів

2.2. Засоби в розрахунках, тис. грн..

у % до обсягу оборотних активів

2.3. Поточні фінансові активи, тис. грн..

у % до обсягу оборотних активів

3. Витрати майбутніх періодів, тис. грн..

у % до обсягу майна

4. Всього майна та боргових прав, тис. грн..

Дані цієї таблиці дозволяють здійснити детальну оцінку змін, що відбулися у майні підприємства, складі та структурі груп та підгруп активів, зробити висновки про тенденції зміни та їх можливий вплив на діяльність підприємства.

Як позитивну тенденцію слід розцінити зростання обсягу майна та боргових прав підприємства за аналізований період, а у його складі – зростання обсягу та питомої ваги оборотного капіталу, що в загальному випадку є індикатором мобільності активів і фактором підвищення оборотності капіталу підприємства.

Оборотність капіталу залежить від частки у ньому оборотного капіталу та оборотності оборотного капіталу. Органічна будова капіталу (співвідношення між необоротними та оборотними активами), - теоретично прийнятним вважають середнє значення 50/50, - значною мірою зумовлюються галузевими особливостями, організаційно – технічним рівнем виробництва, стадією життєвого циклу, інвестиційною політикою підприємства, загально – економічною ситуацією, специфічними умовами діяльності. Зростання оборотного капіталу повинно відбуватись не за рахунок недоінвестування в основний, а поряд з ним.

При проведенні аналізу зміни складу і структури майна підприємства слід враховувати те, що певні зміни відбуваються і у складі виробничого потенціалу, тобто відображаються на здатності підприємства здійснювати свою виробничу програму. Тому за даними активу балансу доцільно проаналізувати зміни у тій вартості майна, яка визначає виробничий потенціал (основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво). Визначають його обсяг та структуру на початок і на кінець періоду, а також відхилення, на підставі якого роблять висновки про зміни у виробничому потенціалі. Коефіцієнт реальної вартості засобів виробничого призначення в майні розраховується як частка від ділення чистої вартості засобів, що характеризують виробничий потенціал на вартість майна. Зниження цього коефіцієнта свідчить про втрату потенційних виробничих можливостей.

Крім того для аналізу майнового стану підприємства застосовують такі показники:

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у вартості майна як відношення залишкової вартості основних засобів до вартості майна. Динаміка цього показника свідчить про стан матеріально-технічної бази та інвестиційну політику підприємства.

Коефіцієнт зносу основних засобів Показує частку вартості основних засобів, що не перенесена на витрати в попередніх періодах. Високе значення цього коефіцієнта свідчить про незначну перспективну придатність основних засобів.

Частка активної частини основних засобів. Під активною частиною розуміють машини, обладнання, транспортні засоби. Ріст цього показника в динаміці звичайно розцінюється як позитивна тенденція.

Коефіцієнт реальної вартості засобів виробничого призначення в майні розраховується як частка від ділення чистої вартості засобів, що характеризують виробничий потенціал (основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво), до вартості майна. Зниження цього коефіцієнта свідчить про втрату потенційних виробничих можливостей. (основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво).

Оцінка лівостороннього ризику. Ризик, пов’язаний із змінами в структурі активів прийнято називати лівостороннім, оскільки ці активи знаходяться в лівій частині балансу. При формуванні структури активів підприємства для забезпечення ними фінансово – господарської діяльності підприємство зустрічається з цілим комплексом ризиків. Особливо гостро відчутними є ризики втрати ліквідності, зниження ефективності роботи, кредитний, а для підприємств–імпортерів сировини - валютний.

Ризик зниження ліквідності пов’язаний із зниженням обсягів і частки в балансі підприємства високо та швидколіквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів, засобів в розрахунках). В той же час надмірне зростання дебіторської заборгованості, особливо невиправданої призводить до втрати ліквідності і навіть зупинки діяльності.

З ризиком зниження ефективності (прибутковості) діяльності підприємство стикається при недостатності грошових коштів, недостатності виробничих запасів. Нестача грошових коштів для ведення поточної діяльності, на випадок непередбачених обставин повязана з ризиком переривання виробничого процесу. Підприємство повинно мати достатньо сировини і матеріалів для виробничих потреб, готової продукції для виконання контрактів. В той же час надлишок поточних активів не генерує прибутку; внаслідок інфляції частина вартості монетарної складової втрачається; зайві запаси потребують витрат, повязаних з їх зберіганням; оборотні активи зазнають безповоротних втрат через природній убуток, недобросовісність персоналу, партнерів. У результаті погіршуються показники обертання капіталу, забезпеченості діяльності власним оборотним капіталом, послаблюється фінансова стійкість підприємства.

Завдання аналізу полягає у пошуку компромісу між прибутковістю та ліквідністю. Для цього необхідно здійснити детальний аналіз розділів та статей активу балансу, оптимізувати розмір та структуру поточних активів для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової діяльності.

Необоротні активи – це вкладення коштів з довгостроковою метою в основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, нематеріальні активи. Якщо питома вага необоротних активів у структурі активів є значною (понад 40%), говорять про “важку” структуру активів,  а якщо менше 40% - структуру активів кваліфікують як “легку”. Перший варіант свідчить про значні накладні витрати і високу чутливість до зміни обсягів виручки від реалізації продукції.

У ході аналізу необоротних активів визначається динаміка обсягу необоротних активів, темпів їх росту у порівнянні з темпами зміни обсягу випуску та реалізації продукції. Вивчається склад необоротних активів та їх структура. Доцільно оцінити ефективність використання загальної суми необоротних активів підприємства та в розрізі окремих складових.

Зростання суми і частки основних засобів у структурі активів і необоротних активів свідчить про зростання оснащеності підприємства засобами виробництва, його виробничого потенціалу.

Поява і зростання сум у структурі необоротних активів за статтею довгострокові фінансові вкладення вказує на відволікання засобів із основної виробничої діяльності, зменшення за цією статтею сприяє залученню фінансових засобів в основну діяльність підприємства і поліпшенню його фінансового стану. Якщо ж частка таких активів є незначною, то суттєвого впливу на фінансову стійкість це не справляє. Важливим аргументом на користь присутності такої позиції є значні вигоди, які підприємство очікує отримати від володіння нею. Доцільно також оцінити ліквідність таких інвестувань.

Наявність у складі активів підприємства нематеріальних активів непрямо характеризує обрану підприємством інноваційну стратегію, оскільки за цією статтею відображаються вкладені засоби у патенти, ліцензії, програмні продукти та іншу інтелектуальну власність.

У складі оборотних активів виділяють запаси, засоби у розрахунках (дебіторську заборгованість), грошові кошти  та їх еквіваленти.

Значний вплив на фінансовий стан підприємства справляють запаси. З метою нормального ходу виробництва і збуту запаси повинні бути оптимальними. Нагромадження значних запасів свідчить про спад активності підприємства, сповільнення оборотності оборотного капіталу. У той же час брак відповідних запасів також негативно впливає на фінансове становище підприємства, оскільки скорочується виробництво продукції, зменшується надходження прибутку. У ході аналізу визначають динаміку суми запасів та їх структури, визначається ефективність використання різних видів запасів та їх загальної суми за показниками оборотності. Вивчається динаміка витрат, пов’язаних з обслуговуванням запасів.

Дебіторська заборгованість – заборгованість юридичними та фізичними особами внаслідок минулих подій певних сум грошових коштів ,їх еквівалентів, або інших активів. Значні обсяги дебіторської заборгованості можуть бути наслідком збільшення обсягів продажу, зростання товарного кредитування покупців, низької платоспроможності партнерів і призводять до відволікання коштів підприємства, їх вилучення з реального обороту, нестачі оборотного капіталу для формування запасів і здійснення витрат, сповільнення показника оборотності капіталу, зниження прибутковості діяльності, зростання ризику неповернення боргів.

При аналізі здійснюють оцінку обсягу дебіторської заборгованості, її динаміки та частки в оборотному та сукупному капіталі, інвестованому в діяльність. Вивчають склад і структуру дебіторської заборгованості за термінами погашення, розраховують частку простроченої, а у її складі сумнівної та безнадійної. Розраховують і аналізують оборотність дебіторської заборгованості, тривалість обороту (час між відвантаженням товарів і отриманням за них грошових коштів). Зниження цього показника свідчить про прискорення інкасації дебіторської заборгованості як позитивний факт у діяльності підприємства.

У ході аналізу грошових коштів підприємства здійснюють оцінку складу, структури та їх динаміки у складі оборотних активів, визначається оптимальний запас готівкових коштів, вивчається динаміка обсягу і частки короткострокових фінансових вкладень у грошових активах, показники їх прибутковості .


Тема 4. Аналіз джерел формування капіталу підприємства

1. Значення, завдання та джерела даних аналізу капіталу підприємства.

2.Загальна оцінка обсягу, складу та структури капіталу підприємства.

3. Поняття фінансового ризику та його оцінка. Фінансовий важіль.

4. Ціна і структура капіталу. Оцінка зваженої ціни капіталу.

5.Аналіз власного капіталу. Оцінка забезпеченості підприємства власним капіталом.

6.Аналіз стороннього капіталу.

6.1.Аналіз кредиторської заборгованості підприємства.

У ході аналізу доцільно здійснити оцінку зміни обсягу, складу та структури джерел коштів формування майна підприємств в цілому та в розрізі груп, з позицій зміни частки в складі цих джерел власних коштів (капіталу), в тому числі власних оборотних коштів, і залучених в оборот сторонніх коштів (зобов’язань підприємства). Для аналізу використовують інформацію пасиву Балансу. Залежно від мети та завдань такий аналіз здійснюють з різним рівнем деталізації, акцентуючи увагу на певних складових капіталу, які найбільшою мірою цікавлять аналітика з точки зору аналізу. Відповідно до цього здійснюють агрегування статей і формують відповідні показники аналітичної таблиці.

Як правило, для здійснення загальної оцінки джерел засобів у складі пасиву виділяють такі групи:

  •  Власний капітал;
  •  Прирівняний до власного капітал;
  •  Сторонні, (позичені кошти, зобовязання) підприємства.

В основу цього поділу покладено ознаку власності та тривалості надання у розпорядження підприємства. Власний капітал, це частина активів підприємства, яка залишається в його розпорядженні після вирахування його зобов’язань. Власний капітал – власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками (учасниками), дарчий капітал, накопичені впродовж строку існування підприємства суми реінвестованого чистого прибутку. Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла  внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Особливий інтерес становить так званий прирівняний до власного капітал. До його складу відносять П р. пасиву “Забезпечення наступних платежів та цільове фінансування” а також У р. пасиву “Доходи майбутніх періодів”. Ці джерела можуть бути прирівняними до власних на підставі того, що вони надані підприємству або безповоротно, або перебуватимуть у його розпорядженні до настання певної події в майбутньому, час якої чітко не визначений. Додатковим аргументом на користь такого віднесення, є використання для обліку забезпечень того ж класу рахунків, що й для власного капіталу, відображення операцій по їх обліку у спільному регістрі (журналі – ордері).

Сторонні кошти доцільно поділити на такі підгрупи залежно від їх видів:

  •  Довгострокові зобовязання;
  •  Короткострокові позики;
  •  Поточні пасиви (зобовязання).

Відповідно до такого поділу джерел формування майна підприємства здійснюється аналіз їх обсягу, складу та структури, для проведення якого за даними пасиву балансу доцільно скласти таку аналітичну таблицю:


Т
аблиця 2

Оцінка зміни складу та структури джерел формування

майна та боргових прав підприємства

Групи пасивів

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення

1. Власний капітал, тис. грн..

у % до обсягу джерел засобів

2. Прирівняний до власного капітал, тис. грн..

у % до обсягу джерел засобів

2.1. Забезпечення наступних витрат, платежів, тис. грн..

у % до обсягу прирівняних джерел засобів

2.2. Доходи майбутніх періодів

у % до обсягу прирівняних джерел засобів

3. Позичені кошти, тис. грн..

у % до обсягу джерел засобів

3.1. Довгострокові зобовязання, тис. грн..

у % до обсягу позичених коштів

3.2. Короткострокові позики, тис. грн..

у % до обсягу позичених коштів

3.3. Поточні пасиви (зобовязання), тис. грн..

у % до обсягу позичених коштів

Усього джерел засобів, тис. грн..

Дані цієї таблиці дозволяють здійснити детальну оцінку змін, що відбулися у джерелах засобів підприємства, складі та структурі груп та підгруп пасивів, зробити висновки про тенденції зміни та їх можливий вплив на діяльність підприємства.

Показник загальної вартості джерел засобів дає узагальнюючу вартісну оцінку джерел формування активів, що відображені в балансі підприємства. Ріст цього показника свідчить про нарощування авансованого капіталу і заслуговує позитивної оцінки. Тому як позитивну тенденцію слід розцінити зростання обсягу джерел засобів, а у їх складі – зростання обсягу та питомої ваги власного або власного у сумі з прирівняним до власного капіталу, що в загальному випадку є індикатором зміцнення фінансової стійкості підприємства, послаблення його залежності від зовнішніх джерел фінансування.

У той же час, виключне використання власного капіталу підприємствами в сучасних умовах є практично неможливим через діючу систему взаємних розрахунків, а з другого боку, - недоцільним через відмову від використання переваг системи кредитування, оскільки при цьому збільшуються фінансові можливості підприємства.

У загальному випадку вважається оптимальним співвідношення між власним капіталом та зобов’язаннями підприємства у пропорції 50/50. Однак, в кожній конкретній ситуації структура джерел засобів складається під впливом галузевих особливостей та індивідуальних умов діяльності (оборотність капіталу, рентабельність діяльності), загально – економічної ситуації (ставка дисконтування), умов та ціни залучення засобів з певних джерел тощо.

Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення власного і позиченого капіталів, при якому досягається найбільш оптимальна пропорція між фінансовою рентабельністю і фінансовою стійкістю, або зростає ринкова вартість підприємства. І хоча акціонери підприємства схильні до зростання частки позиченого капіталу, через позитивний її вплив на показник рентабельності власного капіталу, позикодавці ставляться до потенційних позичальників з високою часткою зобов’язань з обережністю, адже при такому кредитуванні зростає їх кредитний ризик.

Завданнями внутрішнього управлінського аналізу організації-емітента цінних паперів є: аналіз структури статутного капіталу; аналіз якісних параметрів цінних паперів емітента; аналіз дивідендної політики.

Аналіз структури акціонерного капіталу значною мірою визначається характером утворення акціонерного товариства (в наслідок приватизації державного чи муніципального майна чи поза приватизацією). Для товариств, утворених у ході приватизації, здійснюється у такому порядку: за категоріями акцій (звичайні, привілейовані), в межах категорій за кількістю та за номінальною вартістю, за кількістю конвертованих привілейованих акцій у звичайні, за кількістю викуплених акцій окремих категорій за період. Згідно встановленого законодавством порядку привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства. Такий аналіз в деякій мірі є засобом оцінки відповідності дій товариства-емітента нормам приватизаційного законодавства. Значення кожного елемента власного капіталу (статутний капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал) за даними балансу потрібно оцінити за показниками питомої ваги до підсумку капіталу та у валюті балансу, а також прослідкувати їх динаміку за звітний період.

Значення статутного капіталу в діяльності підприємства визначається за такими відносними показники капіталу: частка сплаченого капіталу за мінусом вилученого у зареєстрованому, темпи зміни статутного та власного капіталу, питома вага статутного капіталу у власному капіталі, у валюті балансу та темпи її зміни, розмір статутного капіталу на одного акціонера, розмір статутного капіталу на одну акцію. При наявності відповідних джерел, доцільно проаналізувати тенденції у зміні суми капіталу за ряд попередніх періодів та виявити  вплив факторів на її формування.

Детальніший аналіз структури акціонерного капіталу здійснюється за даними синтетичного і аналітичного обліку до рахунку 40 “Статутний капітал” у такому порядку: за видами акцій (звичайні, привілейовані, іменні та на предявника), в межах видів за кількістю та за номінальною вартістю, за кількістю конвертованих привілейованих акцій у звичайні, за кількістю викуплених акцій окремих видів за період.

Ефективність використання власного капіталу характеризують показники чистої виручки від реалізації продукції на одну гр. од. середньої величини статутного, власного капіталу; чистого прибутку на одну гр. од. середньої величини статутного, власного капіталу; розміру чистого та прибутку до розподілу в розрахунку на одну акцію та на одного акціонера.

Зміни, що відбуваються у складі акціонерного капіталу протягом звітного періоду, впливають на значення показників прибутковості акцій.

Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію, розраховують як відношення чистого прибутку, зменшеного на величину дивідендів за привілейованими акціями до середньозваженої кількості простих акцій, що перебувають в обігу. Для отримання середньозваженої кількості акцій слід помножити відповідну кількість акцій в обігу (+випущені – викуплені) помножити на кількість днів, протягом яких вони перебували в обігу.

Для розрахунку прибутку на потенційну просту акцію (розбавленого прибутку) слід скоригувати чисельник та знаменник цього розрахунку з урахуванням впливу потенційних простих акцій (фінансових інструментів, або інших контрактів, які дають право їхнім власникам на прості акції).

При аналізі дивідендної політики слід мати на увазі, що в ринкових умовах співвідношення чистого прибутку товариства серед акціонерів у вигляді дивідендів, реінвестованої частини прибутку та наявність нерозподіленого прибутку залежать від ряду чинників: характер утворення товариства, період функціонування, галузева приналежність, отримані фінансові результати, кількість розміщених привілейованих акцій та розмір дивідендів за ними, міркування що до реінвестування. Аналіз структури статутного і резервного капіталів товариства, здійснюваний для прийняття оптимальних управлінських рішень на рівні самого товариства, необхідно доповнити аналізом якісних параметрів цінних паперів, що випускаються товариством.

Внутрішній аналіз позичених коштів підприємства-емітента у вигляді випущених облігаційних позик проводять у такій послідовності: розрахунок загальної суми облігаційної позики і відповідність її сукупної номінальної вартості величині статутного капіталу товариства або величині забезпечення; визначення загального числа випущених і розміщених облігацій за їх номінальною вартістю; в межах розміщених – визначення числа дисконтних або купонних облігацій; в межах розміщених дисконтних облігацій – розрахунок сумарної величини дисконту; в межах розміщених купонних облігацій – визначення сумарної величини майбутніх купонних виплат; частки облігацій з правом дострокового погашення; конвертованих у акції; за формами погашення та аналіз причин недорозміщення облігацій. Серед показників оцінки – курс облігації на вторинному ринку, поточна доходність.

Кредиторська заборгованість – боргові зобов’язання підприємства внаслідок розрахунків з покупцями, постачальниками, фінорганами, підрядниками, персоналом, органами соцстрахування, депонентами, підзвітними особами, тощо. Значні розміри кредиторської заборгованості призводять до самовільного перерозподілу оборотних засобів між підприємствами, ослаблення їх фінансової стійкості, посилення фінансового ризику.

Кредиторська заборгованість показується в ІУ розділі пасиву балансу.

Аналіз слід розпочинати з визначення обсягу кредиторської заборгованості, його динаміки, а також частки цього виду зобов’язань в загальному їх обсязі та у валюті балансу.

Далі слід вивчити склад і структуру за окремими видами та строками виникнення. Особливу увагу слід приділити співвідношенню між допустимою та невиправданою заборгованістю. Оцінюють якість кредиторської заборгованості на основі частки в ній вексельної форми розрахунків.

Розраховують і аналізують показники обертання кредиторської заборгованості. Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості показує рівень використання комерційного кредиту, який надається підприємству, його зростання свідчить про прискорення оплати заборгованості , а зменшення – зростання оплати в кредит. Тривалість обороту кредиторської заборгованості відображає середній строк повернення боргів підприємством. Його зростання свідчить про збільшення терміну користування позиченим капіталом в обігу підприємства.,

Здійснюють оцінку співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства. Ідеальним станом є врівноваженість між цими видами заборгованостей. Значне перекриття дебіторською заборгованістю кредиторської свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську, то це є ознакою нестабільного фінансового стану. Порівнюють і показники тривалості їх обертання. Співставність їх рівня свідчить про збалансованість грошових потоків.


Тема 5. Аналіз грошових потоків підприємства

1. Економічна суть грошового потоку підприємства та класифікація його видів.

2. Значення, завдання, джерела даних аналізу руху грошових коштів підприємства.

3. Аналіз показників та факторів руху грошових коштів.

4. Коефіцієнтний аналіз відносних показників грошового потоку.

Наявність певної кількості грошових засобів є неодмінною умовою започаткування та функціонування будь-якого бізнесу. У ході здійснення виробничої діяльності капітал постійно здійснює кругообіг: грошова форма – виробнича – товарна – грошова, а отже постійно відбуваються операції з витрачання та надходження грошових коштів. Операції, пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства, також зводяться до неодноразово здійснюваних грошових платежів і надходжень.

Від того, наскільки узгоджені між собою за обсягом і часом різні види грошових потоків значною мірою залежить платоспроможність, фінансова стійкість та поступальність економічного розвитку підприємства. Ефективно організований рух грошових коштів є ознакою високого рівня здійснення фінансового управління діяльністю, адже завдяки йому підвищується ритмічність здійснення операційної діяльності, раціонально використовуються власні фінансові ресурси, прискорюється оборот капіталу підприємства, скорочується потреба у позиченому капіталі, знижується ризик неплатоспроможності, створюються тимчасово вільні грошові активи для здійснення фінансових інвестицій, здатних генерувати додатковий прибуток. Саме тому грошовому потоку та оцінці його ефективності слід приділяти увагу суб’єктам як внутрішнього, так і зовнішнього фінансового аналізу.

Інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період відображено у Звіті про рух грошових коштів, який є елементом річної фінансової звітності (Ф.№3)

Метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

Форма і зміст цього звіту визначені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух грошових коштів”. У цьому документі дано ряд визначень стосовно понять грошового потоку, грошових коштів та їх еквівалентів.  

Згідно із національним стандартом під грошовими потоками розуміють надходження і вибуття грошових засобів та їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, що можуть бути використані для поточних операцій, а еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції у цінні папери на строк, що не перевищує три місяці (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

У цьому звіті рух коштів відображається за трьома видами діяльності – операційною, інвестиційною та фінансовою. У П(С)БО 4 вперше наведено і визначення цих видів діяльності.

Операційна – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною та фінансовою. Грошовий потік, пов’язаний з операційною діяльністю, характеризується платежами постачальникам сировини, матеріалів та послуг, які забезпечують операційну діяльність, виплатами працівникам, внесків до бюджетів, позабюджетних фондів, іншими виплатами, пов’язаними із здійсненням операційного процесу. До надходжень цього виду грошового потоку належать кошти від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), надходження коштів за надання права користування активами (оренда, лізинг), від податкових органів в порядку здійснення перерахунку зайво сплачених сум та деякі інші платежі, отримання яких узгоджується з міжнародними стандартами.

Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів. Грошовий потік цього виду характеризується платежами, пов’язаними з придбанням основних засобів, нематеріальних активів, фінансових активів довгострокового характеру, наданням позик іншим підприємствам. Надходженнями є кошти, одержані від реалізації необоротних активів, від позичальників та доходи від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Під фінансовою діяльністю розуміють сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Надходженням грошових засобів від цього виду діяльності є одержання засобів внаслідок випуску і розміщення акцій власної емісії, отримання позик, а витрачанням - викуп акцій власної емісії, погашення позик, виплата дивідендів і процентів за вкладами власників, деякі інші потоки, пов’язані із здійсненням зовнішнього фінансування господарської діяльності.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення певної операції до окремого виду діяльності залежить і від характеру господарської діяльності підприємства. Так для промислового підприємства фінансові інвестиції є інвестиційною діяльністю, а для інвестиційної компанії – це основна (операційна) діяльність. У випадку, коли одна операція включає суми коштів від кількох видів діяльності, то їх слід розмежувати між відповідними видами діяльності. Наприклад, при розрахунку з кредитною установою за позикою погашення позики та сплату відсотків слід відобразити двома позиціями: погашення позики – у складі фінансової діяльності, а сплату відсотків - у   складі операційної діяльності.

Звіт не охоплює негрошові операції (бартерні операції, отримання активів шляхом фінансової оренди, взаємозалік, конвертація одних видів цінних паперів у інші). Негрошові операції, пов’язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, слід розкривати в примітках до фінансових звітів.

У звіті також не відображають внутрішні зміни у складі грошових коштів та їх еквівалентів. Наприклад, надходження коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів у результаті операційної діяльності.

Звіт про рух грошових коштів складається із трьох розділів і відображає відокремлено рух у результаті операційної (І розділ), інвестиційної (П розділ) та фінансової (Ш розділ) діяльності підприємства.

Згідно П(С)БО 4 інформація про рух  коштів у результаті операційної діяльності  подається з використанням непрямого методу.

Суть непрямого методу полягає в отриманні суми чистого надходження (видатку) грошових коштів у результаті операційної діяльності (р.170) послідовним коригуванням показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування (р.010), перенесеного із р.170(175) Звіту про фінансові результати. Перевагою цього методу є можливість прослідковування зв’язку між одержаним фінансовим результатом і зміною грошових коштів на рахунках підприємства. Коригування здійснюється з метою врахування впливу:

  •  доходів і витрат, які не повязані з рухом грошових коштів;
  •  змін у складі запасів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості;
  •  фінансових результатів, які не повязані з операційною діяльністю;
  •  надзвичайних подій, пов’язаних з операційною діяльністю.

Алгоритм формування результатів П і Ш розділів схожий і ґрунтується на розрахунку різниці між сумами грошових надходжень і видатків по розділу з наступним врахуванням впливу руху коштів від надзвичайних подій, пов’язаних з відповідним видом діяльності.

У підсумку кожного розділу отримують відповідно величину чистого руху коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності з врахуванням по кожному виду руху впливу руху коштів від надзвичайних подій.

Методика визначення чистого руху грошових коштів та узгодження їх залишків полягає в тому, що стаття Залишок грошових коштів на кінець року є різницею між сумою грошових надходжень і видатків, відображених у статтях Залишок коштів на початок року, Чистий рух коштів за звітний період та Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів. При цьому розрахований у такий спосіб показник повинен відповідати сумі відображених у Балансі статей грошових коштів та їх еквівалентів р.230-240 станом на кінець періоду.

Як позитивний момент у застосуванні цієї форми звітності слід зазначити, що вона досить тісно пов’язує інформацію, наведену у Звіті про фінансові результати, Балансі та даних аналітичного бухгалтерського обліку.

Аналітична цінність звіту посилюється тим фактом, що у ньому крім інформації про рух грошових коштів підприємства за звітний період наводяться відповідні дані за попередній період.

Однак, застосування непрямого способу формування інформації про рух грошових коштів в результаті операційної діяльності не дає можливості дослідити вплив окремих операцій цього виду діяльності на формування валового позитивного (надходження) і негативного (видатки) грошового потоку, а також на чистий грошовий потік від операційної діяльності.

Це ускладнює аналіз, не дозволяє розрахувати ряд аналітичних показників, таких як:

  •  якість чистого грошового потоку (питома вага у грошовому потоці чистого прибутку, отриманого за рахунок зниження собівартості продукції);
  •   коефіцієнт ліквідності грошового потоку (відношення суми позитивного валового потоку до суми негативного в цілому, за окремими видами діяльності, в розрізі окремих інтервалів досліджуваного періоду);
  •  коефіцієнт ефективності грошового потоку (відношення суми чистого грошового потоку до суми негативного);
  •  коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку (відношення суми чистого грошового потоку, спрямованого на інвестування розвитку в аналізованому періоді до суми чистого грошового потоку підприємства в цьому періоді).

Перераховані вище показники можуть бути розраховані лише в межах внутрішнього аналізу грошових потоків, тим більше, що як з прогнозною, так і з ретроспективною метою доцільно будувати грошовий потік за прямим методом. Такий аналіз доцільно здійснювати по підприємству в цілому, в розрізі основних видів його господарської діяльності, окремих структурних підрозділів (центрів відповідальності).

Аналіз показників та факторів руху грошових коштів Згідно з дедуктивним підходом при аналізі за матеріалами звіту зміна залишків грошових коштів підприємства за звітний період у найбільш загальному вигляді залежить від:

  •  чистого руху коштів за звітний період;
  •  зміни валютних курсів.

На чистий рух коштів підприємства за звітний період впливають відповідно чистий рух коштів від операційної діяльності, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності та чистий рух коштів від фінансової діяльності.

Факторами формування показника чистого руху коштів від кожного окремого із трьох видів діяльності є чистий рух до надзвичайних подій та рух коштів від надзвичайних подій, пов’язаних із цим видом діяльності.

Можна побудувати відповідну детерміновану модель адитивного типу, для факторного аналізу якої доцільно застосувати прийом балансових відхилень.

Для аналізу грошового потоку за даними річного звіту підприємства можна використати аналітичну таблицю такого виду:

Таблиця 1

Зміни грошових коштів підприємства за _________ період

(тис. грн.)

Назва показників

За попередній період

За звітний період

Відхилення

Надходження “+”

Видаток

“-”

Надходження “+”

Видаток

“-”

у сумі

у %

А

1

2

3

4

5

6

1.Залишок грошових коштів на початок року (р.410)

2.Чистий рух коштів від операційної діяльності  (р.170)

3.Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності  (р.300)

4.Чистий рух коштів від фінансової діяльності  (р.390)

5.Чистий рух коштів за звітний період

(+ 2 + 3 + 4)  (р.170)

6.Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів (р.420)

7.Залишок грошових коштів на кінець  року (1+ 5 + 6) (р.430)

Коефіцієнтний аналіз відносних показників  грошового потоку. Відносними показниками грошового потоку є :

- коефіцієнт ліквідності грошового потоку (відношення суми надходжень до суми вибуття грошових коштів);

- коефіцієнт ефективності грошового потоку (відношення чистого руху грошових коштів за звітний період до суми вибуття грошових коштів).

Позитивну динаміку у зміні цих показників слід вважати бажаною тенденцією у фінансовому управлінні діяльністю підприємства.

Запропонована методика може бути використана при здійсненні зовнішнього фінансового аналізу за матеріалами річного звіту і суттєво доповнить картину динаміки фінансового стану підприємства за звітний період.


Тема 6. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

1. Платоспроможність та показники її оцінки.

2. Сутність та показники ліквідності.

3. Взаємозв’язок між показниками ліквідності і платоспроможності.

4.Причини неплатоспроможності підприємства та система заходів щодо їх усунення.

В умовах ринку питанням аналізу ліквідності та платоспроможність приділяють особливу увагу. Керівники підприємств повинні володіти достовірною інформацією про наявність коштів, необхідних для розрахунків з постачальниками, з персоналом підприємства щодо заробітної плати, за платежами до бюджету, за позиками тощо. В оцінці платоспроможності також зацікавлені й банківські установи при визначенні кредитоспроможності потенційного клієнта, підприємства-партнери , які надають комерційний кредит, або вирішують питання про відтермінування платежів.

Під платоспроможністю розуміють наявність у підприємства коштів для погашення ним у встановлений термін і в повному обсязі своїх боргових зобов’язань, які випливають із кредитних та інших операцій.

Показником платоспроможності підприємства на визначену дату є відсутність прострочених боргів банку, бюджету, постачальникам, робітникам та службовцям.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності активів за даними балансу підприємства.

Ліквідність підприємства – його здатність погасити свої зобов’язання у випадку одночасної вимоги зі сторони всіх кредиторів.

Ліквідність балансу – це ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші повинен відповідати терміну погашення зобов’язань. Ліквідність балансу залежить від співвідношення різних за ліквідністю активів.

Рівень ліквідності активів пов’язаний із часом, необхідним для перетворення їх у грошові засоби. Чим менше часу необхідно для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його ліквідність.

Показники ліквідності свідчать про те, як швидко підприємство може реалізувати активи й одержати готівкові гроші для оплати своїх зобов’язань.

Поняття платоспроможності та ліквідності за своїм змістом є дуже близькими, але не тотожними. Категорія ліквідності є більш місткою, оскільки від ліквідності балансу підприємства залежить його платоспроможність.

Ліквідність балансу, або платоспроможність, забезпечується у тому разі, коли менш ліквідні активи покриваються відносно стійкими пасивами, а короткостроковим борговим зобов’язанням відповідає найбільш ліквідна частина активів.

При аналізі ліквідності балансу залежно від ступеня ліквідності , активи поділяють на групи (А1, А2, А3, А4). Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати (П1, П2, П3, П4).Баланс вважається абсолютно ліквідним, коли має місце така ситуація:

  •  найбільш ліквідні активи (А1) найбільш термінові зобов’язання (П1);
    •  активи, які швидко реалізовуються (А2) короткострокові пасиви (П2);
    •  активи, які повільно реалізовуються (А3) довгострокові пасиви (П3);
    •  активи, які важко реалізовуються (А4) постійні пасиви (П4)

У випадку, коли одна або кілька нерівностей системи мають протилежний знак, баланс більшою мірою відрізняється від абсолютного. Ліквідність характеризує не лише поточний стан розрахунків, а й їх перспективу.

Важливість ліквідності легше усвідомити тоді, коли оцінюються можливі результати недостатньої спроможності підприємства покрити свої короткострокові зобов’язання. Розрізняють кілька ступенів ліквідності, зокрема – недостатню ліквідність та високий рівень браку ліквідності.

Недостатня ліквідність означає, що підприємство не спроможне скористатися перевагами надання йому знижок і вигідними комерційними можливостями.

Високий рівень браку ліквідності означає, що підприємство неспроможне погасити свої поточні борги і зобов’язання, що може спричинити його неплатоспроможність і навіть банкрутство.

Для кредиторів такий стан ліквідності боржника означає затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу, або часткову чи повну втрату позичених коштів.

Через неспроможність підприємства виконувати умови контрактів, воно може втрачати вигідні контракти, налагоджені зв’язки з партнерами.

Платоспроможність - здатність підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання за рахунок наявних у нього засобів. Залежно від того, які зобов’язання підприємства приймають у розрахунок, розрізняють короткострокову і довгострокову платоспроможність. Оцінка платоспроможності здійснюється за даними балансу на основі таких показників:

  •  розміру власного оборотного капіталу;
  •  коефіцієнтів ліквідності;
  •  співіднощення позикового і власного капіталу;
  •  коефіцієнта довготермінового залучення коштів;
  •  коефіцієнта забезпеченості процентів за кредитами.

Усі ці показники крім коефіцієнтів ліквідності будуть детально розглянуті у інших темах. Тому зупинимося детально на порядку розрахунку коефіцієнтів ліквідності.

Для характеристики платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнти:

- абсолютної ліквідності - відношення грошових кошів та їх еквівалентів до поточних зобов’язань (0,2-0,25) показує частку поточних зобов’язань, які можуть бути погашені негайно;

- проміжної ліквідності - відношення грошових коштів та їх еквівалентів, засобів в розрахунках до поточних зобов’язань (0,7-0,8) показує частку поточних зобов’язань, які можуть бути погашені при умові мобілізації засобів в розрахунках;

- загальної ліквідності - відношення всіх поточних активів до поточних зобов’язань (2-2,5) показує, у скільки разів поточні активи покривають поточні зобов’язання підприємства.

Деякі фахівці рекомендують обчислювати коефіцієнт швидкої ліквідності як відношення величини поточних активів (П р. активу балансу) за мінусом виробничих запасів і незавершеного виробництва до величини поточних зобов’язань (0,9-1,0).

Крім того правомірним є розрахунок коефіцієнта покриття, як відношення оборотних активів до суми довгострокових і поточних зобов’язань підприємства (1,0).

Так оцінюють негайну та перспективну здатність підприємства розрахуватися за зобовязаннями.

Для оцінки та інтерпретації рівня та динаміки платоспроможності одержані коефіцієнти підприємства на кінець звітного періоду порівнюють з їх значеннями на початок періоду, з показниками минулого року і ряду попередніх періодів, з нормативами, встановленими для даного підприємства, галузевими значеннями, показниками підприємств-конкурентів.

Для внутрішньої оцінки важливим є оперативний аналіз поточної платоспроможності. Він здійснюється за допомогою платіжного календаря, в якому , з одного боку, підраховуються очікувані надходження за всіма напрямами, а з іншого – спроможність підприємства своєчасно і повністю виконувати свої зобов’язання. Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство шукати резерви збільшення обсягу фінансових ресурсів як за рахунок прискорення відвантаження продукції, прискоренні розрахунків, так і за рахунок зниження (або відкладення у часі певних витрат), налагодження партнерських стосунків з комерційними банками.

Основними причинами фінансових утруднень підприємства бувають неплатежі, прострочені борги, цьому значною мірою сприяють:

- невиконання плану з випуску та реалізації продукції;

- недотримання норм витрачання ресурсів, зростання собівартості продукції;

- невиконання завдань щодо прибутків, і як наслідок – брак власних джерел фінансування;

- суттєве податкове навантаження;

- значні витрати на обслуговування кредитів;

- відвернення коштів у понаднормативні запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва і готової продукції.


Тема 7. Аналіз фінансової стійкості підприємства

1. Значення та завдання аналізу.

2. Система показників фінансової стійкості, алгоритми їх розрахунку та оцінка досягнутого рівня і динаміки.

3. Ідентифікація типу фінансового стану за ступенем фінансової стійкості. Систематизація факторів, що зумовлюють кризовий стан фінансового розвитку підприємства та розробка заходів фінансової стабілізації.

4. Система показників-індикаторів для оцінки загрози банкрутства.

Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість.

Фінансова стійкість характеризується фінансовою незалежністю, здатністю маневрувати власними засобами, достатністю і фінансовою забезпеченістю безперебійності основних видів діяльності, станом виробничого потенціалу, тобто стабільністю його діяльності в світлі довгострокової перспективи.

У першу чергу вона повязана із загальною фінансовою структурою (співвідношенням власних і позичених засобів) підприємства, ступенем залежності від зовнішніх джерел фінансування, адже прогресуюче превалювання зобов’язань над власним капіталом призводить до підвищення фінансового ризику, загрожує банкрутством. Однак, цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості.

У світовій практиці використовують систему показників.

Показники структури капіталу підприємства:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (власний капітал : сумарні активи) характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих в його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне та незалежне підприємство. Оптимальне значення коефіцієнта не менше 0,5.

Коефіцієнт фінансової залежності (відношення стороннього капіталу до сумарних активів. Характеризує частку зобов’язань у загальній сумі засобів, авансованих в діяльність підприємства. Є доповнюючим до попереднього показника до одиниці. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим менш фінансово стійким є підприємство, тим більше воно залежить від сторонніх джерел фінансування. Оптимальне значення не більше 0,5.

Коефіцієнт співвідношення позиченого і власного капіталу (зобовязання : власний капітал) показує скільки позиченого капіталу припадає на 1 грн. власного. Ріст коефіцієнта свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх джерел, ослаблення фінансової стійкості. Оптимальне значення цього коефіцієнта 0,3-0,5, а критичне- 1,0.

Коефіцієнт фінансової стабільності (відношення власного капіталу до зобов’язань.) показує скільки сласного капіталу припадає на 1 грн. стороннього. Є оберненим показником до попереднього коефіцієнта. Його ріст свідчить про ослаблення залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування, зміцнення фінансової стійкості.

Коефіцієнт координації довгострокових пасивів і власного капіталу (співвідношення між довгостроковими зобов’язаннями і власним капіталом) дозволяє оцінити фінансову стабільність підприємства з точки зору структури джерела фінансування необоротних активів і робочого капіталу.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень розраховують як відношення довгострокових зобов’язань до необоротних активів. Тісно пов’язаний з попереднім показником. Дозволяє оцінити частку довгострокових вкладень у фінансуванні необоротних активів. 

Коефіцієнт довгострокового залучення позиченого капіталу (довгострокові зобов’язання поділити на (власний капітал + довгострокові зобов’язання) вказує на частку довгострокових кредитів, які використовуються поряд із власним капіталом для фінансування активів. Ріст коефіцієнта в динаміці означає посилення залежності від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля) як відношення підсумку балансу до власного капіталу. Показує якою мірою активи (фінансові ресурси, авансовані у діяльність підприємства) покривають кошти власників.

Показники забезпеченості власним оборотним капіталом:

Коефіцієнт маневрування власного капіталу (власний оборотний капітал : власний капітал) вказує на частину власного капіталу, яка спрямована в оборотні активи. Ріст свідчить про посилення фінансової стійкості.

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом (власний оборотний капітал : оборотні активи) характеризує наявність у підприємства власного оборотного капіталу, який необхідний для поточної діяльності. Зростання означає зміцнення фінансової стійкості.

Коефіцієнт забезпеченості матеріальних оборотних активів власним оборотним капіталом (власний оборотний капітал : матеріальні оборотні активи) характеризує ступінь покриття власним оборотним капіталом матеріальних оборотних активів. Зростання означає зміцнення фінансової стійкості.

Показники стану необоротних засобів:

Частка основних засобів у власному капіталі (залишкова вартість основних засобів : власний капітал)- індекс постійного активу. Вказує на частку власного капіталу, що спрямована на формування основних засобів, або частку основних засобів, яку сформовано за рахунок власних джерел.

Коефіцієнт зношеності необоротних активів як частка від ділення суми зносу основних засобів і нематеріальних активів до їх початкової вартості. Свідчить про технічний стан, ступінь придатності необоротних активів та інтенсивність вивільнення коштів з їх іммобільної форми. Внутрішньо пов’язаний з наступним коефіцієнтом, у сумі становлять одиницю. Зростання цього показника у динаміці свідчить про погіршення технічного стану необоротних активів.

Коефіцієнт придатності необоротних активів як частка від ділення залишкової вартості основних засобів і нематеріальних активів до їх початкової вартості. Свідчить про технічний стан, ступінь придатності необоротних активів. Є пов’язаним показником з попереднім. Сума їх значень повинна становити 1.

Коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення. Розраховується як співвідношення залишкової вартості основних засобів, виробничих запасів та незавершеного виробництва до підсумку балансу. Використовується для оцінки рівня виробничого потенціалу підприємства, ефективності використання коштів, забезпеченості виробничого процесу засобами виробництва.

Показники ділової активності:

Коефіцієнт оборотності сумарних активів підприємства як відношення виручки від реалізації до підсумку балансу. Показує який обсяг продукції припадає на одну грошову одиницю, авансовану у діяльність підприємства, або у скільки разів виторг компенсує вартість активів (майна).

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів (економічна рентабельність).Це відношення чистого прибутку (або прибутку до оподаткування) до середньорічного підсумку балансу (можливо виразити у %). Дає уявлення про те, якою мірою авансовані у діяльність підприємства фінансові ресурси компенсуються прибутком. Позитивна динаміка цього показника свідчить про поліпшення віддачі фінансових ресурсів, успішний фінансовий менеджмент.

Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу (фінансова рентабельність). Розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної величини власного капіталу підприємства (можливо виразити у %). Дає узагальнюючу оцінку ефективності вкладень власників у дане підприємство. Позитивна динаміка цього показника заслуговує схвальної оцінки, свідчить про підвищення ефективності використання коштів власників.

Коефіцієнт забезпеченості реалізації робочим капіталом, який розраховується як відношення власного оборотного капіталу (робочого капіталу) до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції. Цей показник співвідносить короткострокову ліквідність і річний операційний грошовий потік. Значення цього коефіцієнта може знижуватися при умові різкого зростання виручки на тлі незмінної величини робочого капіталу. Така ситуація відома як “надмірне зростання”.

Показники достатності доходів для здійснення фінансових витрат:

Коефіцієнт забезпеченості процентів за кредитами (коефіцієнт покриття фінансових витрат) – розраховується як частка від ділення суми чистого прибутку, сплачених податків та відсотків за кредит до суми сплачених податків, - який показує, у скільки разів зароблені підприємством кошти покривають витрати на обслуговування боргу (відсотки за кредит).

Коефіцієнт Бівера (відношення суми чистого прибутку та амортизації до суми зобов’язань) характеризує здатність підприємства генерувати надходження коштів у достатньому обсязі для погашення зобов’язань. Рекомендоване значення за міжнародними стандартами перебуває в інтервалі 0,17-0,4. В Україні ж, якщо значення цього показника протягом тривалого часу (1,5-2 роки) не перевищує 0,2 свідчить про формування незадовільної структури балансу.

Ідентифікація типу фінансового стану за ступенем фінансової стійкості. Найбільш уживаною характеристикою фінансової стійкості підприємства є забезпеченість або брак коштів для формування запасів і витрат.

Загальна сума запасів і витрат підприємства визначається за даними другого і третього розділів активу балансу.

Для оцінки співвідношень між величиною запасів і витрат з одного боку і джерел їх формування використовують кілька показників:

- наявність власних оборотних коштів ((П р. Активу+Ш р.Активу)-ІУ р.Пасиву);

- наявність власних і довготермінових позикових джерел формування запасів і затрат ((Ір.Пасиву+Пр.Пасиву+Ур.Пасиву+Шр.Пасиву)-Ір. Активу);

- загальна сума основних джерел формування запасів і витрат (підсумок пасиву балансу за мінусом прострочених кредитів – Ір.Активу.

Цим трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості джерелами формування:

  •  забезпеченість або брак власних оборотних коштів;
  •  забезпеченість або брак власних і довготермінових позикових джерел формування запасів і витрат;
  •  забезпеченість або брак загального розміру основних джерел формування запасів і витрат.

Виділення цих показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан підприємства за ступенем його стійкості.

Виділяють такі типи фінансової стійкості:

  1.  Абсолютна стійкість фінансового стану, яка трапляється рідко і є ідеальним типом фінансової стійкості (при умові, що сума запасів і витрат підприємства менша за суму власного оборотного капіталу і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності). При цьому коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами коштів більший за одиницю.
    1.  Нормальна стійкість фінансового стану, який гарантує його платоспроможність (якщо запаси і витрати дорівнюють сумі власного оборотного капіталу і кредитам банку під товарно-матеріальні цінності). При цьому коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами коштів дорівнює одиниці.
      1.  Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, при якому порушується платоспроможність, але існує можливість відновлення рівноваги між платіжними засобами і зобов’язаннями за рахунок тимчасово вільних джерел в оборот і збільшення власного оборотного капіталу. Фінансова стійкість вважається при цьому допустимою при умові, що розмір короткострокових кредитів і позикових коштів, що залучені в оборот для формування запасів і витрат, не перевищують вартості виробничих запасів і готової продукції (як найбільш ліквідної частини оборотних коштів). Якщо ця умова не виконується, то має місце погіршення фінансового стану.
        1.  Кризовий фінансовий стан, для якого властиве перебування підприємства на межі банкрутства, оскільки грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик.

Для багатьох підприємств України є характерними ознаки нестабільного і кризового фінансового стану , зокрема: втрата ринків збуту, нестача власного капіталу для здійснення технічного переозброєння та переорієнтації виробництва на випуск конкурентноспроможної продукції. Матеріальні активи на таких підприємствах перевищують над джерелами їх покриття, мають місце постійні неплатежі, нестача власного оборотного капіталу покривається за рахунок кредиторської заборгованості, зобов’язань перед бюджетом, з оплати праці тощо.

Фінансовий стан підприємства зумовлюється об’єктивними факторами, такими як: кризовий стан економіки, економічні умови господарювання, податкова, кредитна політика, незадовільний платоспроможний попит, низький рівень розвитку фінансового ринку. До підконтрольних факторів фінансового стану можна віднести: асортиментно-структурна політика, забезпечення конкурентоспроможності продукції, контроль за витратами, управління обсягом і структурою активів, забезпечення раціональної структури капіталу, обгрунтування тактики і стратегії управління фінансовими ресурсами, фінансове прогнозування і планування.

Система показників-індикаторів для оцінки загрози банкрутства

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Банкрутство підприємства означає нездатність його в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями і (чи ) виконувати обов’язки зі сплати інших обов’язкових платежів.

Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців з дня настання терміну платежу. Після закінчення цього терміну кредитори мають право на звернення в суд про визнання підприємства боржником-банкрутом. Природа банкрутства зумовлена сутністю ринкових відносин, пов’язаних з невизначеністю результатів і ризиком втрат.

Як свідчить досвід, банкрутство є наслідком впливу як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. При чому вплив зовнішніх факторів становить 1/3, а внутрішніх – 2/3.

Діагностика банкрутства є системою цільового аналізу , спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в поточному періоді.

Аналіз наявності (відсутності ознак банкрутства здійснюють при допомозі виявлення:

  •  ознак фіктивного банкрутства;
  •  ознак доведення до банкрутства;
  •  ознак прихованого банкрутства.

Для виявлення ознак фіктивного банкрутства за даними балансу розраховують коефіцієнт покриття, як відношення оборотних активів до довгострокових і поточних зобов’язань підприємства. Також необхідно за даними звіту про фінансові результати розрахувати показник валової рентабельності як співвідношення валового прибутку до собівартості реалізованої продукції. У випадку, якщо коефіцієнт покриття перевищує 1 при нульовій або додатній рентабельності, це свідчить про наявність ознак фіктивного банкрутства.

При виявленні ознак доведення до банкрутства аналізують в динаміці такі показники:

  •  коефіцієнт забезпечення зобов’язань підприємства усіма його активами (відношення підсумку балансу підприємства до його зобов’язань);
  •  коефіцієнт забезпечення зобов’язань підприємства його оборотними активами (відношення суми оборотних активів підприємства до його зобов’язань);
  •  розмір чистих активів підприємства (різниця між оборотними активами і зобов’язаннями підприємства).

Погіршення цих показників за аналізований період свідчить про ознаки доведення підприємства до банкрутства.

Ознаками прихованого банкрутства підприємства є:

  •  зменшення значення, приховування або заниження вартості майна, яким володіє підприємство;
  •  штучне збільшення сум кредиторської і дебіторської заборгованості;
  •  наявність у підприємства штрафів, пені, що визнані у судовому порядку, за невиконання умов договорів і порушення вимог законодавства;
  •  збитковість протягом ряду періодів;
  •  наявність протягом двох останніх років судових справ, за якими підприємство є відповідачем;
  •  спрямування інвестицій у неосновну діяльність;
  •  переважання у структурі доходів від неосновної діяльності;
  •  необґрунтоване скорочення персоналу підприємства;
  •  відхилення показників ліквідності від їх граничних значень.

Для оцінки здатності підприємства подолати фінансові труднощі розраховують:

- коефіцієнт Бівера (відношення суми чистого прибутку та амортизації до суми зобов’язань) якщо значення цього показника не перевищує 0,2 то це відображає небажане скорочення частини прибутку, що спрямовується на розвиток підприємства.

  •  коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який визначається за формулою: К, де:

коефіцієнт покриття на кінець звітного періоду;

коефіцієнт покриття на початок звітного періоду;

період відновлення (втрати) платоспроможності;

Т тривалість звітного періоду в місяцях.

При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності  приймається за 6 місяців, а при розрахунку коефіцієнта втрати платоспроможності – за 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності обчислюють за умови, що один із коефіцієнтів – покриття або забезпеченості власними оборотними активами , має значення нижче за оптимальне (перший менший за 2, а другий менший за 1).

Коефіцієнт втрати платоспроможності визначають, якщо значення обох коефіцієнтів нижчі за оптимальні.

Якщо коефіцієнт відновлення платоспроможності :

  •  більший за одиницю, то підприємство має реальні шанси відновити свою платоспроможність і може бути прийняте рішення про відкладення визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним строком на 6 місяців;
  •  менший одиниці – у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців.

Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності :

  •  більший за одиницю – підприємство у найближчі три місяці має реальну можливість не втратити платоспроможність;
  •  менший одиниці – у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність.

У зарубіжній практиці для оцінки ризику банкрутства в рамках аналізу фінансового стану використовують моделі Альтмана, Ліса, Таффлера, Тішоу, Спрінгейта, Аргенті, В.В.Ковальова та інших.


Тема 8. Аналіз кредитоспроможності підприємства

1.Суть поняття “кредитоспроможність”, значення та завдання аналізу.

2. Система показників та методика їх оцінки.

3. Використання прийомів комплексної рейтингової оцінки в аналізі кредитоспроможності суб’єктів господарювання.

Кредитоспроможність підприємства - наявність передумов для одержання позики і його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Оцінка кредитоспроможності здійснюється перед наданням позики (кредиту) і дозволяє позикодавцю спрогнозувати перспективну здатність позичальника її повернути.

Основними завданнями аналізу є: вивчення фінансового стану; попередження втрати кредитних ресурсів; стимулювання ефективності роботи клієнта.

У світовій банківській практиці оцінка кредитоспроможності потенційних клієнтів здійснюється за даними фінансової звітності в розрізі таких груп показників:

- ліквідності,

- оборотності капіталу,

- фінансової стійкості,

- прибутковості.

Крім того, при вивченні питання про доцільність надання позики враховується попередня кредитна історія клієнта банку, ділова активність позичальника і репутація його адміністрації (компетентність, дисциплінованість, чесність, авторитет), значення в економіці регіону, перспективи його розвитку та ін.

Перехід до ринкових відносин суттєво розширив попит на кредити, в той же час зростає ризик їх неповернення, що призводить до банкрутства банків. Цим пояснюється посилення жорсткості умов надання позик. Тому кредит надається при його певному забезпеченні, наявності застави, гарантії забезпечення іншої юридичної особи із стабільним фінансовим станом. Значна увага приділяється ступеню ризику банку, який визначають експертним шляхом.

Головна мета аналізу кредитоспроможності підприємства полягає у тому, щоб визначити:

- рівень ризику, який банк може взяти на себе;

- обсяг капіталу, що перебуває під ризиком;

- розробка заходів щодо запобігання або усунення ризику.

У світовій банківській практиці заслуговує на увагу підхід, згідно з яким для оцінки кредитоспроможності клієнта як ступеня надійності його платоспроможності здійснюють аналіз шести ділянок, які визнані найбільш важливими. Ці шість ділянок починаються англійською літерою “С” і називаються “шість С кредиту”, відображені у табл.1.

Таблиця 1

Індикатори оцінки кредитоспроможності клієнтів за системою “Шість С кредиту”

Назва ділянки

Індикатори оцінки

Репутація (character)

Кредитна історія клієнта банку. Досвід роботи інших кредиторів з даним клієнтом. Мета позики. Якість складених планів і прогнозів. Кредитний рейтинг клієнта. Наявність серед керівництва осіб з правом другого підпису.

Можливості (capacity)

Дієздатність клієнта і гарантія. Наявність і зміст статутних документів. Характеристика клієнта: юридичний статус, засновники, основна діяльність.

Капітал (capital)

Обсяги та динаміка показників продажу, прибутку, дивідендів. Забезпеченість власними коштами. Наявність ліквідних активів. Кредиторська та дебіторська заборгованість. Структура капіталу та фінансовий важіль. Контроль за витратами. Динаміка цін на акції. Наявність і характер аудиторського висновку. Якість управління. зміни у бухгалтерському обліку.

Забезпечення (collateral)

Право власності на активи. Термін служби активів та їх технічний стан. Залишкова вартість. Борги, обмеження на права. Зобов’язання за лізингом та заставою. Наявність страхування. Гарантії. Банк клієнта. Судові санкції Податкові санкції. Потреба у фінансових ресурсах.

Умови (conditions)

Рейтинг клієнта у своїй галузі, частка на ринку. Конкурентноздатність клієнта. Чутливість і сприйнятливість до технологічних та інформаційних змін. Умови на ринку робочої сили. Вплив інфляції на грошові потоки клієнта. Довгострокові прогнози розвитку галузі та перспективи зростання клієнта.

Контроль (control)

Умови банківського законодавства. Правила кредитування. Наявність відповідної документації у клієнта. Кредитна заявка та кредитний договір. Позасистемна інформація про зміни у зовнішньому економічному середовищі.

Як випливає із таблиці, на першому місці – репутація позичальника. Вона визначає намагання клієнта виконувати свої кредитні обов’язки. Фахівці з кредиту вважають, що при наданні кредиту суб’єктивний моральний фактор має важливе значення. Тому для такого аналізу використовується доречна інформація з різних джерел: від покупців, постачальників, інших банків, клієнтів, і навіть конкурентів. Дані за шістьома факторами накопичуються і поповнюються через розвинуту зовнішню систему збору даних, зокрема, - через комп’ютерну телекомунікаційну мережу даних.

Положенням НБУ про порядок формування та вигортання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, передбачається класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану. За результатами проведеного аналізу кредитоспроможності потенційного клієнта банку відповідно до набраної кількості балів відносять до певної групи (класу позичальника), на підставі чого і виноситься остаточне рішення про доцільність надання йому кредиту з врахуванням ймовірності його своєчасного повернення.

Залежно від платоспроможності, фінансової стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов’язання перед банком підприємство відносять до одного з п’яти класів, які характеризують його надійність.

Клас “А” – фінансові показники є дуже добрими, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; керівництво має відмінну ділову репутацію; кредитна історія бездоганна; забезпечення першокласне; відсутні свідчення затримок за платежами.

Клас “Б” – фінансові показники цієї категорії близькі до класу “А”, але ймовірність підтримання їх на цьому ж рівні протягом тривалого часу є сумнівною. Позичальники цього класу потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень для обслуговування боргу і стабільність одержання позитивного фінансового результату. Якщо вказані недоліки є очевидними, клас позичальника необхідно знизити.

Клас “В” – фінансові показники задовільні і потребують більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній мірі і своєчасно, при умові, що недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість поліпшення фінансового стану клієнта.

Клас “Г” – фінансові показники незадовільні і спостерігається їх нестабільність протягом року, є високий ризик збитків, імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків є низькою. При умові безсумнівних підтверджень поліпшення протягом одного місяця фінансовий стан або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника треба класифікувати на клас нижче.

Клас “Д” – фінансові показники незадовільні, є збитки, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленими значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника практично відсутня.

Видаючи кредити клієнтам, які віднесені до класів “Г” і “Д”, банк дуже ризикує. Цим некредитоспроможним клієнтам позики надають лише на особливих умовах або під значний відсоток. У цьому випадку перед банком постає проблема невизначеності того, чи буде повернуто кредит вчасно і чи взагалі.


Змістовий модуль 3. Аналіз фінансової ефективності діяльності підприємства.

Тема. 9 Аналіз ділової активності

1.Сутність та система показників ділової та ринкової активності.

2.Завдання та джерела аналізу.

3.Оцінка рівня та динаміки показників ділової і ринкової активності підприємства.

4.Розробка рекомендацій підвищення рівня ділової і ринкової активності підприємства.

Ділову активність і динамічність діяльності підприємства аналізують на основі певної системи показників, склад, інтерпретація і критерій оцінки яких задаються суб’єктами аналізу відповідно до його мети і мотивації.

У широкому розумінні ділова активність охоплює весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіталу. Ділова активність підприємства проявляється в динамічності її розвитку, досягненні поставлених завдань, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту.

Кількісна оцінка і аналіз ділової активності можуть бути здійснені за такими напрямками:

- ступінь виконання програми за основними показниками , забезпечення заданих темпів їх зростання;

- рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

З метою порівняльної якісної характеристики положення підприємства в регіоні, в галузі, в цілому у сфері прикладання капіталу співставляють його індивідуальний рівень за обсягом реалізації, сегментом ринку збуту, конкурентноздатністю продукції, наявністю і обсягом зовнішньоекономічних експортних зобов’язань та рівнем їх виконання, потужністю матеріально-технічної бази, класністю управлінського персоналу, репутацією підприємства з аналогічними характеристиками інших господарюючих об’єктів у цій сфері бізнесу. Оскільки перераховані вище критерії оцінки часто не мають кількісного вираження, то з метою отримання певної рангованої узагальнюючої характеристики можуть бути використані  відомі прийоми рейтингової оцінки.

Показники, які відносять до групи так званої ділової (бізнес-) активності, характеризують підприємство як суб’єкт господарювання в найзагальнішому плані з точки зору кількісної оцінки результативності основної діяльності.

Серед них можна виділити показники абсолютного рівня масштабів і ефекту від діяльності - це обсяг виторгу від реалізації продукції (аналог показника обсягу продажу у зарубіжній практиці), чистий прибуток і групу показників відносної результативності фінансово-господарської діяльності (рентабельність) та ефективності використання всіх груп задіяних ресурсів.

Кількісний аналіз показників абсолютного ефекту діяльності передбачає оцінку ступеня виконання завдання (програми) за показниками обсягу реалізації продукції, отриманого прибутку, їх динаміки, а також співставлення темпів зміни деяких показників.

Так, в загальному випадку позитивно слід оцінити наступне співвідношення: темп зміни чистого прибутку перевищує темп зміни обсягу реалізації, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва і обігу; темп зміни обсягу реалізації перевищує темп зміни авансованого капіталу (економічного потенціалу), що свідчить про поліпшення використання ресурсів підприємства; а темп зміни потенціалу (активів) зростає (перевищує 100%).

Однак, в практиці діяльності підприємства можливі окремі випадки відхилення від цього “золотого правила економіки”, які зумовлені певними обставинами і не можуть бути розцінені як однозначно негативні явища. Так, наприклад, введення і освоєння нових потужностей, модернізація виробничого процесу супроводжуються значними вкладеннями ресурсів (що неминуче призведе до різкого зростання темпів зміни авансованого капіталу) і не обовязково супроводитимуться синхронними або випереджуючими темпами зміни обсягу продукції. Крім того, таке співставлення може не мати сенсу через спотворюючий вплив інфляційних процесів.

Група показників відносної оцінки результативності діяльності і ефективності використання потенціалу значною мірою розкриває вагомість досягнутого абсолютного результату через співставлення отриманого ефекту з витратами або ресурсами, спожитими для досягнення цього ефекту. Відносний характер цих показників дозволяє застосовувати їх як для порівняльних оцінок у просторі, так і у динаміці.

Економічну результативність діяльності підприємства найповніше ілюструють показники рентабельності. В країнах з ринковою економікою найчастіше використовують показники рентабельності авансованого і власного капіталу, розраховані з використанням у чисельнику прибутку до оподаткування або чистого прибутку. Правомірним є застосування інших показників рентабельності: виробничих засобів (фондів), реалізованої продукції, фінансових вкладень, окремих видів продукції, а також показника періоду окупності власного капіталу як відношення середньої величини власного капіталу до чистого прибутку.

Зростання всіх перерахованих показників, крім останнього, в динаміці розглядається загалом як позитивна тенденція. За винятком особливих ситуацій, коли, наприклад, за умови значних інвестицій у переоснащення, повязаних з переходом на нові технології чи виробництво нових видів продукції, можливе тимчасове зниження рівня показників рентабельності.

Іноді високе значення відносної прибутковості підприємства є наслідком надто ризикованої стратегії підприємства, що супроводжується, як правило, значним використанням залучених коштів. Зростання фінансової залежності підсилює бізнес-ризик, що в кінцевому випадку може при несприятливих для підприємства умовах призвести до його банкрутства.

У процесі аналізу можуть бути використані детерміновані факторні моделі, що дозволяють виявити і дати оцінку впливу основних факторів на зміну результативного показника. Так, відома фірма “Дюпон” використовує для факторного аналізу наступну детерміновану модель:

ЧП       ВР       АК

РВК = РАК *  КФЗ = ------ * ------ * ------ = Р*ОА*КФЗ,

ВР      АК       ВК

де РВК - рентабельність власного капіталу,

РАК - рентабельність авансованого капіталу,

КФЗ - коефіцієнт фінансової залежності,

ЧП   - чистий прибуток,

ВР   - виторг від реалізації,

Р      - рентабельність,

ОА  - оборотність ресурсів (ресурсовіддача),

АК  - авансований капітал,

ВК  - власний капітал.

Фактори, що входять до моделі, узагальнюють всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства і ґрунтуються на використанні основних джерел бухгалтерської звітності - перший узагальнює дані “Звіту про фінансові результати і їх використання”, другий дає оцінку використання активу балансу, третій - співвідношення між складовими пасиву балансу.

Результативність роботи підприємства можна оцінити з точки зору максимального результату при заданих параметрах економічного потенціалу або альтернативно отримання заданого випуску продукції (а отже і прибутку) при найоптимальнішому витрачанні всіх видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Основні з них - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, оборотність оборотних засобів.

Особливої уваги заслуговують показники оборотності. Серед них: оборотність засобів у розрахунках як співвідношення між виторгом від реалізації та величиною середньої дебіторської заборгованості; оборотність виробничих запасів як співвідношення витрат на виробництво продукції до середніх залишків виробничих запасів; оборотність кредиторської заборгованості як співвідношення середньої кредиторської заборгованості, зваженої на кількість днів у періоді, до витрат на виробництво продукції; тривалість операційного циклу як сума показників оборотності в днях засобів в розрахунках та оборотності виробничих запасів; тривалість фінансового циклу як різниця між тривалістю операційного циклу та показником оборотності кредиторської заборгованості в днях.

Ефективність використання оборотних активів визначається їх обертанням. При сповільненні їх руху підприємство змушене додатково залучати кошти, а при прискоренні, навпаки – частина коштів відносно вивільняється і може бути спрямована, наприклад, на погашення кредиторської заборгованості. Для оцінки ефективності використання оборотних засобів використовують показники:

Коефіцієнт оборотності визначається як частка від ділення обсягу реалізованої продукції за аналізований період на середні залишки оборотних активів, вартість яких визначена за формулою середньої хронологічної. Цей показник показує яку кількість оборотів здійснюють оборотні активи за одиницю часу.

Тривалість обороту визначається як відношення добутку середніх залишків оборотних активів на кількість днів у періоді, до обсягу реалізованої продукції за відповідний період. Цей показник показує скільки днів триває один повний оборот оборотних активів.

Коефіцієнт закріплення оборотних активів визначається як частка від ділення середніх залишків оборотних активів на обсяг реалізації. Він показує, яка вартість оборотних засобів припадає на 1 грн. реалізованої продукції.

Найчастіше при аналізі використовують показник тривалості обороту. За цим показником дається загальна оцінка зміни тривалості одного обороту в динаміці та розраховується вплив чинників (середніх залишків оборотних активів та одноденної реалізації) на його зміну, а також величина додатково залучених (вивільнених) оборотних коштів в зв’язку із сповільненням (прискоренням) їх обороту.

Для факторного аналізу застосовують прийоми елімінування. При цьому виявляють, що зростання середніх залишків оборотних активів призводить до зростання тривалості обертання, а зростання одноденної реалізації зумовлює її скорочення.

Величину додаткового залучення (вивільнення) коштів розраховують як добуток відхилення фактичної тривалості обертання від базової на фактичну одноденну реалізацію.

До узагальнюючих показників оцінки ефективності використання ресурсів підприємства і динамічності його розвитку відносять показники ресурсовіддачі і коефіцієнт поступальності економічного зростання.

Коефіцієнт ділової активності (узагальнююча ресурсовіддача, коефіцієнт оборотності авансованого капіталу) характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на 1 грошову одиницю, авансовану в діяльність (власного, залученого, основного капіталу). Зростання цієї групи показників у динаміці оцінюється як позитивна тенденція.

Операційний цикл підприємства є періодом повного обороту суми оборотних активів, у ході якого відбувається зміна окремих їх форм, тобто період від моменту витрачання підприємством грошових коштів на придбання матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію (тривалість обороту запасів + тривалість обороту дебіторської заборгованості).

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, шо використовується для обслуговування виробничого процесу, починаючи з надходження сировини, матеріалів і закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції замовникам.

Фінансовий цикл підприємства – це період повного обороту грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, метеріали і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за поставлену готову продукцію (тривалість операційного циклу – тривалість обороту кредиторської заборгованості).

Коефіцієнт поступальності (динамічності) економічного зростання розраховується як відношення чистого прибутку за мінусом дивідендних виплат до величини власного капіталу. Наведений показник застосовують при аналізі і виробленні фінансової стратегії підприємства. Він показує взаємозв’язок між темпами розвитку підприємства і усталеним співвідношенням джерел фінансування, ресурсовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою і т.д., оскільки зв’язок між цими показниками може бути описаний факторною моделлю:

Пі      ЧП      ВР      АК

Кп = ------ = ------ * ------ * ------ * Кі = Р  * ОА * КФЗ * Кі ,

ВК     ВР      АК      ВК

або

Кі*Р*ОА*КФЗ

Т = ------------------------------  ,

Кі*Р*ОА*КФЗ

де Кп - коефіцієнт поступальності,

Пі  - прибуток, що спрямовується на реінвестування,

Т  - темп приросту реалізованої продукції,

Кі  - коефіцієнт реінвестування прибутку як відношення величини реінвестованого у виробництво прибутку до чистого прибутку звітного періоду,

Р - коефіцієнт рентабельності продукції як відношення чистого прибутку звітного року до обсягу реалізації,

ОА  - ресурсовіддача як відношення обсягу реалізованої продукції до вартості засобів, інвестованих в діяльність,

КФЗ - коефіцієнт фінансової залежності як відношення всього авансованого капіталу до власного.

Наведена вище детермінована факторна модель встановлює залежність між темпом приросту економічного потенціалу підприємства, як засобу нарощування обсягів виробництва, і факторами, що його зумовлюють. Ця модель дає узагальнюючу і комплексну характеристику всіх сторін фінансово-господарської діяльності підприємства: рентабельність продукції ілюструє положення підприємства на ринку, ресурсовіддача - результативність виробництва, структура джерел формування засобів - фінансову сторону, а коефіцієнт реінвестування прибутку відображає дивідендну політику.

В умовах стійкого функціонування підприємства протягом певного періоду мають місце певні підтримувані закономірності і пропорції розвитку (структура активів і пасивів, співвідношення між дивідендними виплатами і реінвестуванням прибутку), які значною мірою зумовлюють рівень і динаміку зміни обсягу продукції. Якщо ж підприємство має намір нарощувати обсяги виробництва і продажу вищими ніж звичайно темпами, то перед фінансовим управлінням постає альтернатива вибору шляхів реалізації цієї стратегії: за рахунок відповідного скорочення витрат на виробництво і збут продукції, а отже підвищення рівня рентабельності; поліпшення ефективності використання активів підприємства; зростання обсягів джерел засобів, змін в їх структурі (нарощування акціонерного капіталу, співвідношення між величиною дивідендних виплат і реінвестованим прибутком, зростанням частки залучених засобів у складі авансованого капіталу).

Аналітичні можливості наведеної функціональної залежності досить високі, оскільки дозволяють багатоваріантно моделювати діяльність підприємства, будувати маркетингову і фінансову стратегію на основі оцінки допустимих, бажаних і прогнозованих темпів його економічного зростання.

Для оцінки положення підприємства-емітента цінних паперів на фондовому ринку використовується система спеціальних індикаторів.

Найпоширенішими показниками оцінки акцій є такі, як розмір дивідендів, дохід на одну акцію, коефіцієнт дивідендних виплат, коефіцієнт співвідношення поточної ціни до доходу на одну акцію, балансова ціна акції, коефіцієнт котирування акції (співвідношення поточної ціни на одну акцію до її балансової ціни). Дуже часто кількісні показники доповнюються якісними, такими як оцінка надійності емітента, його перспективності, репутації і т.д. Іншими словами, оцінка акцій на практиці виглядає не стільки як оцінка цінних паперів емітента, скільки як оцінка самого емітента.


Тема 10. Аналіз фінансових результатів та рентабельності підприємства

1. Значення, система показників, завдання та джерела даних аналізу фінансових результатів..

2.Загальна оцінка рівня та динаміки фінансових результатів. Оцінка якості прибутку.

3.Факторний аналіз валового прибутку.

4.Аналіз беззбитковості діяльності.

5.Операційний важіль та механізм його дії.

6.Аналіз розподілу прибутку.

7.Оцінка рівня і динаміки показників рентабельності.

8. Факторне моделювання та аналіз показників рентабельності.

Значення, система показників, завдання та джерела даних аналізу фінансових результатів. Прибуток – найважливіший комплексний якісний показник ефективності діяльності підприємства, який у вартісній формі відображає кінцевий підсумок всіх сторін роботи: виробництва та реалізації продукції, використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, наявних в його розпорядженні. Від його величини залежить стабільність фінансового стану підприємства, виконання зобовязань перед бюджетом, кредиторами. Деяка частина прибутку використовується на виплату дивідендів власникам, формування резервного капіталу, а інша є джерелом розширеного відтворення діяльності. Управління прибутковістю (беззбитковістю) діяльності є першочерговим завданням, тому аналізу фінансових результатів та факторам їх формування приділяється велика увага.

Під фінансовими результатами розуміють величину прибутку або збитку. У загальному випадку прибуток – це перевищення доходів від діяльності над витратами з нею повязаними. У протилежному випадку  - має місце збиток. Слід мати на увазі, що згідно П(С)БО 3 вся діяльність підприємства класифікується на звичайну та надзвичайну. Звичайна на операційну та іншу звичайну (інвестиційну та фінансову). Операційна на основну та іншу операційну. За кожним видом діяльності фінансовий результат визначають шляхом співставлення доходів і витрат.

На сьогоднішній день згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” розрізняють такі показники фінансових результатів:

  •  Валовий прибуток як різниця між величиною чистого доходу (виручки від реалізації продукції і виробничої собівартості реалізованої продукції;
  •  Фінансовий результат від операційної діяльності як різниця між сумою операційних доходів та операційних витрат;
  •  Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування;
  •  Фінансовий результат від звичайної діяльності;
  •  Чистий прибуток (збиток).

Крім абсолютних показників фінансових результатів в аналізі широко використовують відносні показники прибутковості (рентабельності).

Під час аналізу вирішують такі завдання:

  1.  Оцінити рівень фінансових результатів, ступінь виконання плану за фінансовими результатами в цілому та за окремими складовими.
  2.  Вивчити динаміку фінансових результатів підприємства за ряд періодів та виявити основні тенденції їх зміни.
  3.  Дослідити вплив факторів на зміну валового прибутку від реалізації товарної продукції.
  4.  Проаналізувати показники використання прибутку.
  5.  Оцінити рівень, динаміку та фактори зміни показників рентабельності діяльності.
  6.  Виявити резерви зростання фінансових результатів і рентабельності діяльності підприємства та розробити систему заходів, спрямованих на їх мобілізацію.

Для аналізу використовують такі джерела даних:

  •   “Звіт про фінансові результати підприємства” ф.2, “Баланс” ф.1, “Звіт про власний капітал” ф.3, “Примітки до річної фінансової звітності” ф. 5;
    •  Регістри синтетичного і аналітичного бухгалтерського обліку (Журнал 6), дані за рахунками 7,8,9 –го класів Плану рахунків бухгалтерського обліку і окремих рахунків 2 – го класу (р.23 “Виробництво”) первинні документи;
    •  Наказ про облікову політику на підприємстві. Фінансовий план, платіжний календар;
    •  Позасистемна інформація (матеріали усних опитувань, анкетування, спостережень, акти ревізії, висновки аудиторських фірм, податкових декларацій.

Загальна оцінка рівня, та динаміки формування фінансових результатів Аналіз фінансових результатів підприємства доцільно розпочати з загальної оцінки їх рівня, зміни в порівнянні з планом та базовим періодом. Для цього використовують дані “Звіту про фінансові результати”, в якому міститься інформація за два суміжні (звітній та попередній) періоди а також дані фінансового або бізнес-плану в частині фінансових результатів. У ході аналізу виявляють абсолютні та відносні відхилення, темпи зміни показників та ступінь виконання плану. Доцільно також здійснити порівняння показників за ряд попередніх періодів та виявити тенденцію, закономірність їх зміни.

За даними управлінського обліку доцільно здійснити аналіз у розрізі окремих видів діяльності, структурних підрозділів підприємства, а по можливості і від окремих крупних операцій та виявити ступінь виконання плану та тенденції у їх зміні. Аналізуються причини зміни окремих видів доходів та витрат, зокрема тих, що впливають на фінансовий результат від операційної діяльності. Зокрема, повинна звертатися увага на причини реалізації товарно – матеріальних цінностей за цінами, що нижчі собівартості їх придбання.

У ході аналізу виявляють збитки, понад планові витрати, зясовують їх причини та розробляють заходи по їх скороченню або повному усуненню. Наприклад, у складі інших операційних витрат відображають різного роду економічні санкції (штрафи, пені, неустойки), які підприємство сплатило за порушення обсягів та термінів поставки, низьку якість продукції, затримку платежів, простій транспорту. Слід вивчати причини цих порушень та намагатись не допускати їх у майбутньому.

Крім того, доцільно здійснити так званий вертикальний аналіз – оцінити співвідношення між окремими показниками фінансових результатів. А саме, виявити пропорції між валовим та операційним прибутком, операційним прибутком та фінансовим результатом від звичайної діяльності до оподаткування, чистим прибутком та податком на прибуток. Слід при цьому мати на увазі, що величина податку на прибуток переноситься у звіт з даних податкової декларації і визначається за прийнятим у податковому обліку порядком. Тому, в практиці діяльності підприємств бувають випадки, що за даними фінансового обліку підприємство має збиток у фінансовому результаті від звичайної діяльності до оподаткування, проте сплачує податок на прибуток.

Аналізуючи показники фінансових результатів, оцінюють якість прибутку. Якість прибутку – поняття комплексне і деякою мірою абстрактне. Методика оцінки в кількісному плані не є чітко вираженою і включає ряд критеріїв, які можуть бути визначені експертним шляхом, тобто в суб’єктивному порядку. При аналізі беруться до уваги такі критерії:

  •  стабільна позитивна динаміка прибутку фірми;
  •  стабільність співвідношення структури фінансового результату до оподаткування;
  •  частка прибутку від основної операційної діяльності у заробленому прибутку;
  •  наявність або відсутність негативних факторів формування валового прибутку (зниження обсягів реалізації продукції, зростання собівартості продукції;
  •  динаміка показників котирування цінних паперів цього підприємства на фондовому ринку;
  •  ділова репутація керівництва фірми та прогнози щодо кадрових змін у її керівному складі.

Такий аналіз якості прибутку (висока, низька) здійснюється зовнішніми аналітиками і враховується в умовах розвинутого ринку для оцінки надійності cуб’єкта як один із напрямків запобігання ризику (кредитні установи, ділові партнери, інвестори). При низькій якості прибутку скорочується доступ підприємства до фінансових ресурсів, скорочується ринок його матеріальних ресурсів, продукції.

Аналіз валового прибутку підприємства Як було зазначено вище, валовий прибуток – це фінансовий результат від основної операційної діяльності, що безпосередньо пов’язаний з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Тому для виявлення можливих резервів зростання прибутку підприємства важливе значення має перш за все виявлення причин, що обумовили відхилення у валовому прибутку (збитку). Для аналізу цього показника доцільно за даними “Звіту про фінансові результати“ скласти таку аналітичну таблицю:

Таблиця 1.

Оцінка зміни валового прибутку за -------- період

Назва показників

Попередній період

Звітний період

Відхилення

1. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Чд

Чд

Чд

2. Виробнича собівартість реалізованої продукції

Св

Св

Св

3. Валовий прибуток (п.1 – п.2)

Пв

Пв

Пв

За даними цієї таблиці дається лише загальна оцінка зміни величини валового прибутку, а інформація є вихідною для розрахунку впливу чинників на зміну валового прибутку (збитку). На величину валового прибутку впливають:

  •  зміна обсягу реалізованої продукції;
  •  зміна її структури і асортименту;
  •  зміна виробничої собівартості;
  •  зміна цін на реалізовану продукцію.

1. Для того, щоб розрахувати вплив зміни обсягу реалізованої продукції необхідно базову величину валового прибутку помножити на відхилення коефіцієнта зміни величини чистого доходу, розрахованого за собівартістю.

Пвоб = Пвх ( К2 – 1 ), де  К2 = Св : Св;

2. Розрахунок впливу асортиментно-структурних зрушень на величину відхилення валового прибутку здійснюють за формулою:

Пвстр = Пвх ( К1 - К2 ), де  К1 = Чд : Чд;

3. Для розрахунку зміни виробничої собівартості на відхилення валового прибутку необхідно базову величину валового прибутку помножити на відхилення коефіцієнта зміни величини чистого доходу, розрахованого за обсягом реалізації продукції. Вплив цього фактора є оберненим, тому перед дужками слід поставити мінус.

ПвСв = Пвх ( К2 – 1 );

4. Влив зміни цін можна визначати через використання індексу оптових цін, або сальдовим способом:

Пв = Пвоб + Пвстр + ПвСв + Пвц; звідки:

Пвц =Пв – (Пвоб + Пвстр + ПвСв).

Закінчується аналіз узагальненням впливу окремих чинників на величину валового прибутку і підрахунком резервів його збільшення. Негативний вплив того чи іншого чинника свідчить про можливість збільшення прибутку підприємства при умові усунення цього впливу.

Аналіз беззбитковості діяльності В умовах ринку метою підприємства є одержання максимального прибутку, величину якого керівництво повинно аналітично обґрунтувати, а в період загострення конкуренції визначити свій граничний обсяг продажу, який хоч і не дозволить одержати прибуток, але гарантуватиме відшкодування повязаних з випуском і збутом витрат. Дослідження взаємозв’язку обсягу продажу, витрат, ціни та прибутку називають аналізом беззбитковості (маржинальним аналізом). Методика маржинального аналізу дозволяє:

  •  спрогнозувати величину прибутку при заданих обсягах продажу, ціні, постійних та питомих змінних витратах;
  •  визначити беззбитковий обсяг продажу при заданих ціні, постійних витратах та питомих змінних витратах;
  •  встановити зону безпеки підприємства, або розмір допустимого скорочення обсягів продажу без ризику попадання у зону збитку;
  •  здійснити факторний аналіз зміни критичного обсягу та зони безпеки;
  •  обчислити необхідний обсяг продажу для одержання заданого прибутку;
  •  визначити критичний рівень постійних витрат при заданому рівні маржинального доходу і обсягу продажу;
  •  розрахувати беззбиткову ціну реалізації при заданому обсягу продажу і рівні постійних і змінних витрат.

Аналітичне представлення основної факторної моделі ґрунтується на формулі:

S=VC+FC+GI; де:

S- обсяг продажу у вартісному виразі (q x p);

VC- змінні витрати;

FC- умовно-постійні витрати;

GI- прибуток.

При аналізі беззбитковості додержуються таких обмежень і умов:

  •  обсяг виробництва дорівнює обсягу продажу (попит еластичний);
  •  витрати виробництва є функцією обсягу виробництва (реалізації);
  •  постійні витрати є стабільними для будь-якого обсягу виробництва;
  •  ціна реалізації є фіксованою(обсяг продажу є функцією кількості товару і його ціни;
  •  асортимент незміннний і співставний.

В критичній точці GI = 0, тому для розрахунку беззбиткового обсягу основна формула набуває виду:

qкр=FC : (p-v), де:

qкр - критичний обсяг продажу продукції в натуральному вираженні (поріг рентабельності, мертва точка)

p- ціна одиниці продукції;

v питомі змінні витрати.

(p-v)-питомий маржинальний дохід.

Таким чином:

  1.  В критичній точці сумарний маржинальний дохід дорівнює сумі умовно постійних витрат.
  2.  Висока точка беззбитковості небажана, свіжчить про вразливість виробництва до зміни його обсягів.
  3.  Чим більшою є ((p-v)-питомий маржинальний дохід), тим нижча точка беззбитковості.
  4.  Чим вищою є питома вага постійних витрат у собівартості (коефіцієнт операційного важеля), тим більш чутливим є прибуток до зміни обсягу випуску.

Розраховують рівень операційного важеля :

L =

Значення цього показника не є постійним для підприємства і залежить від базового рівня обсягу виробництва, від якого здійснюється розрахунок. Найбільшим є його значення у випадках зміни обсягу виробництва, що незначно перевищують критичний обсяг.

Для розрахунку обсягу продажу, що забезпечує певний очікуваний прибуток GI,

QGI = (FC + GI) : (p-v);

Розраховують також зону безпеки або запас міцності підприємства:

В абсолютному вираженні:Qi Qкр;

У % : ((Qi Qкр) : Qi ) х 100%.

Зона безпеки (запас міцності показує, який процент зниження виручки може витримати підприємство без серйозної загрози для свого фінансового стану (залишитись в зоні беззбитковості). Зниження зони безпеки означає зниження платіжної здатності підприємства та підвищення імовірності банкрутства.

Оцінка показників використання прибутку підприємства. За результатами роботи протягом звітного періоду в розпорядженні підприємства залишається його остаточний фінансовий результат – чистий прибуток. За результатами роботи за рік проводять загальні збори акціонерів, які повинні затвердити Звіт про роботу товариства та порядок використання його прибутку. Певна його частина повинна бути спрямована на виплату дивідендів власникам (акціонерам), інша скеровується на формування резервного капіталу, а решта приєднується до власного капіталу у формі нерозподіленого прибутку. При аналізі вивчають обсяги окремих складових , їх частку та співвідношення між ними, тобто вивчають відносні показники структури та координації.

Для аналізу розподілу заробленого прибутку використовують такі коефіцієнти:

  •  коефіцієнт оподаткування прибутку, як відношення суми податків та інших обов’язкових платежів, виплачених за рахунок прибутку до величини прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;
  •  коефіцієнт чистого прибутку як відношення чистого прибутку до величини прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;
  •  коефіцієнт співвідношення між сумою податків та інших обов’язкових платежів, виплачених за рахунок прибутку до величини чистого прибутку.

Для оцінки пропорцій між спожитою власниками та капіталізованою частиною чистого прибутку:

  •  коефіцієнт дивідендних виплат, як відношення суми виплачених дивідендів власникам до величини чистого прибутку;
    •  коефіцієнт капіталізації, як відношення капіталізованої частини прибутку до величини чистого прибутку;
    •  коефіцієнт співвідношення між величиною виплачених дивідендів та капіталізованою частиною прибутку.

Для оцінки використання капіталізованої частини прибутку:

  •  коефіцієнт резервування прибутку як відношення відрахувань до резервного капіталу до величини капіталізованого прибутку або загальної величини чистого прибутку;
  •  коефіцієнт інвестування прибутку як відношення величини прибутку, що інвестується на приріст активів підприємства до величини капіталізованого прибутку або загальної величини чистого прибутку;
  •  коефіцієнт співвідношення між резервованою та інвестованою частиною капіталізованого прибутку.

Крім того, аналізують показники чистого прибутку, що припадає на власний капітал підприємства, а також на величину статутного капіталу, співвідношення між сумою виплачених дивідендів та величиною власного капіталу (статутного капіталу), показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію та дивідендів на одну акцію. Ці показники порівнюються з аналогічними в динаміці та виявляються основні тенденції їх зміни.

Напрямки використання прибутку та пропорції, у яких вони здійснюються, є результатами втілення так званої дивідендної політики підприємства. Вона зумовлена специфікою завдань, які ставляться перед кожним конкретним підприємством, відмінністю внутрішніх та зовнішніх умов їх господарської діяльності, Ідеальна модель розподілу прибутку, яка б мала універсальний характер, відсутня. В основу механізму розподілу прибутку повинен бути покладений аналіз внутрішніх (менталітет власників, стадія життєвого циклу підприємства, рентабельність діяльності, інвестиційні можливості реалізації високорентабельних проектів) і зовнішніх (інституційні обмеження, податкова система, динаміка норми прибутку на інвестований капітал, наявність альтернативних зовнішніх джерел фінансування, темпи інфляції, кон’юнктура ринку продукції підприємства) факторів впливу.

Аналіз показників і факторів рентабельності діяльності. Сума одержаного прибутку показує абсолютний ефект, а рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосовуваних ресурсів (капіталу). Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.

У чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку, від окремого виду діяльності, чистого грошового потоку.

У знаменнику - величина основних виробничих засобів, сукупність основних засобів та матеріальних оборотних активів, підсумок (валюта) балансу, власний капітал, перманентний капітал, витрати окремого виду діяльності, господарської операції, обсяг продажу (реалізації).

Від внутрішньої побудови коефіцієнта залежить його економічний зміст та застосування.

Найбільш вживаними показниками рентабельності є:

  •  рентабельність активів (економічна рентабельність) = (чистий прибуток : середня величина активів)х100%;
  •  загальна рентабельність (рентабельність виробничого капіталу) = (валовий прибуток : (середня вартість основних виробничих засобів + середня вартість матеріальних оборотних активів)) х100%;
  •  рентабельність власного капіталу (фінансова рентабельність) = (чистий прибуток : середня величина власного капіталу) х100%;
  •  рентабельність реалізації (комерційна рентабельність) = (валовий прибуток : чистий дохід (виручка) від реалізації) х100%;
  •  рентабельність окремого виду продукції = (прибуток виробу : собівартість(ціна)) х100%;

При проведенні аналізу рентабельності визначають і оцінюють рівень показників в порівнянні з запланованими даними та в динаміці. Здійснюють факторний аналіз їх зміни. Виявляють резерви (невикористані можливості) підвищення рентабельності. Розробляють заходи по їх мобілізації.

Аналіз загальної рентабельності Показник характеризує прибутковість виробничого капіталу і виражає у відсотках величину валового прибутку, що припадає на суму середньорічної вартості основних виробничих засобів і матеріальних оборотних активів. При аналізі вивчають динаміку цього показника стосовно базового періоду порівняння і виявляють причини зміни, а також вплив чинників на відхилення показників. Залежно від того, який показник приймається для оцінки прибутку і завдань, які ставляться перед аналітиком, кількість чинників може бути різною. Так, вихідну формулу помножують на обсяг чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і отримають модель взаємодії двох нових чинників: прибутковість реалізації продукції та фондовіддачі авансованих засобів (останній може бути деталізований на фондовіддачу та оборотність матеріальних оборотних активів). Величину впливу факторів виявляють прийомом ланцюгових підстановок.

Аналіз рентабельності основних активів Показник характеризує прибутковість використання основного капіталу. На відміну від показника рентабельності загальних активів, інвестованих у дане підприємство, який є узагальнюючим, даний показник є частковим. Розраховується як відношення прибутку до середньої вартості основних активів. Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.

В чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку.

Основні активи (капітал) - вартість необоротних (основних засобів, довгострокових та нематеріальних) активів. У складі необоротних активів -  власні й орендовані, але не включають засоби, що знаходяться на консервації, зарезервовані та надані в оренду. При обчисленні коефіцієнта прибутковості беруться середні показники капіталу, розраховані способом середньої хронологічної або арифметичної.

Факторами першого порядку є показники прибутку (звязок прямий) та середня вартість основних активів (звязок обернений). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованих основних активів як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням.

Іноді при аналізі формулу розрахунку модифікують (розвивають). Так, наприклад, чисельник і знаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий дохід, виручку від реалізації продукції). Рентабельність в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації та оборотності основних активів. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування.

При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів. 

Факторний аналіз рентабельності власного капіталу Показник характеризує рівень прибутковості, авансованого власниками капіталу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на одиницю інвестованого власниками капіталу. Розраховується як відношення прибутку до середньої вартості власного капіталу. Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.

У чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку. У знаменнику - середні показники власного капіталу, розраховані способом середньої хронологічної або арифметичної.

Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та середня вартість власного капіталу (зв’язок обернений). При факторному аналізі користуються прийомом ланцюгових підстановок (скоригованих показників). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованого власного капіталу як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням.

При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів.

Іноді при аналізі з метою переходу до нової якості факторної моделі основну формулу розрахунку модифікують (розвивають). Наприклад, для одержання нової двофакторної моделі чисельник і знаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий дохід (виручку від реалізації продукції)). Рентабельність власного капіталу в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації та оборотності власного капіталу. Аналогічним чином факторну систему розширюють до трьох-, чотирьох-, пятифакторних моделей. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування.

Факторний аналіз рентабельності фінансових вкладень При наявності у суб’єкта господарювання вільних грошових засобів він може вкласти їх в цінні папери. Основними видами цінних паперів є акції та облігації. Підприємства – тримачі цінних паперів одержують певні доходи (дивіденди, проценти, курсові різниці). Доходи від цінних паперів вивчаються як при внутрішньому, так і при зовнішньому аналізі. У звіті про фінансові результати вони відображаються за статтями “Дохід від участі в капіталі”, “Інші фінансові доходи”, “Втрати від участі в капіталі”, “Інші витрати”. Фінансовий результат від фінансових інвестицій визначають: прибуток (збиток) = доходи – витрати.

Показник рентабельності фінансових вкладень характеризує відносний рівень прибутковості авансованого у цінні папери капіталу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на одиницю, інвестовану у фінансові активи. Розраховується як відношення прибутку від фінансових вкладень до фінансових витрат (інвестицій). Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.

Факторами першого порядку є показники прибутку (звязок прямий) та інвестицій (звязок обернений). При факторному аналізі користуються прийомом ланцюгових підстановок (скоригованих показників). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованого капіталу як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням. Факторами другого порядку є обсяг фінансових вкладень, структура портфеля цінних паперів, зміна рівня доходності цінних паперів, динаміка курсових різниць. При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів.

Для акціонерів (власників) підприємства показниками рентабельності фінансових вкладень є рентабельність власного капіталу, доходність однієї акції, співвідношення ціни та доходності акції.

Аналіз фінансових звітів за моделлю фірми Дюпон У процесі фінансового аналізу часто використовують детерміновані факторні моделі, які дозволяють виявити і дати оцінку пливу основних факторів на зміну результативного показника. Такі моделі покладені в основу відомої системи факторного аналізу фірми “Дюпон”. Відомо, що коефіцієнт рентабельності власного капіталу (РВК) розраховується як відношення прибутку (П) до середнього значення власного капіталу(ВК).

РВК =

Наприклад, для одержання нової (розвинутої) двохфакторної моделі чисельник і знаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий дохід (виручку від реалізації продукції)) (ВР). Рентабельність власного капіталу в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації (Р) та оборотності власного капіталу (ОВК).

РВК =  х  =  х  = Р х ОВК

Аналогічним чином факторну систему розширюють до трьох факторів, помноживши чисельник і знаменник дробу на величину авансованого капіталу (АК). Рентабельність власного капіталу в цьому випадку дорівнює добутку трьох нових факторів: прибутковості реалізації (Р), оборотності авансованого капіталу (ОАК) та коефіцієнта фінансової залежності (фінансового важеля) (КФЗ).

РВК =  х  х  =  х  х  = Р х ОАК х КФЗ

Фактори, що входять до останньої моделі, узагальнюють основні сторони фінансово-господарської діяльності і ґрунтуються на використанні основних джерел фінансової звітності – перший узагальнює дані Звіту про фінансові результати, другий дає оцінку використання активів підприємства (актив балансу), третій – співвідношення між складовими пасиву балансу. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування.


Тема 11. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

1.Поняття і форми інвестиційної діяльності.

2. Формування системи інвестицій фірми.

2.Критерії прийняття інвестиційних рішень.

3.Аналіз інвестицій в цінні папери.

3.1 Зміст фундаментального аналізу.

3.2. Зміст технічного аналізу.

4.Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів.

Процес розвитку фірми як системи здійснюється як зміна періодів формування, функціонування і оновлення. Відповідно і процес управління складається з управління: формуванням системи інвестицій і системи фінансових джерел фірми; розподілом доходу; процесом зростання або скорочення фінансових можливостей фірми.

Перейдемо до розгляду періоду формування.

Кожний період характеризується особливою метою, засобами її досягнення і отриманими результатами. Мета досліджуваного періоду полягає у формуванні індивідуальної системи фірми, адекватної потребам ринку і внутрішнім можливостям. Засобом досягнення мети є інвестиції і вибір фінансових джерел для їх здійснення. Результатом періоду формування є створення капіталу фірми.

Необхідно відзначити, що мета періоду формування і його результат не завжди співпадають. Більш того, між ними можуть виникати суперечності, основною причиною яких є те, що зміни зовнішнього середовища можуть відбуватися швидше за зміни внутрішнього середовища фірми.

Формування фінансової системи фірми частково здійснюється за допомогою інвестицій. Розрізняють широке і вузьке розуміння категорії інвестування. В "широкому” значенні інвестування - це вкладення будь-яких засобів з метою подальшого отримання доходу, у вузькому - вкладення засобів у матеріальну частину бізнесу, тобто в основний і оборотний капітал фірми.

В кінці 60-70-х років американські економісти, Міллер і Орр розробили модель управління готівкою для фірми. Згідно їх теорії фінансовому менеджерові на підприємстві потрібно контролювати верхній і нижній ліміти готівки. Ці ліміти фіксують оптимальні рівні для купівлі і продажу цінних паперів з метою скорочення або збільшення готівки. Високоліквідні цінні папери - це цінні папери, легко оборотні в готівку у разі потреби.

Якщо готівка фірми досягає верхньої межі, то доцільно придбати високоліквідні цінні папери, що скоротить обсяг готівки до оптимального рівня. Коли готівка досягає нижнього критичного розміру, доцільно продати цінні папери і поповнити готівку до оптимального її рівня.

Модель Мюллера - Орра припускає наступні кроки:

  1.  Визначення мінімального розміру готівки, необхідного для нормального функціонування підприємства.
  2.  Розрахунок інтервалу між верхнім і нижнім лімітами.

3. Визначення оптимального рівня запасу готівки.

Для управління готівкою на підприємстві можна дати наступні поради:

  •  необхідно скорочувати коливання готівки до мінімуму,
  •  аналізувати інвестиції з позицій віддачі та ліквідності,
  •  прогнозувати майбутні доходи підприємства.

Чим точніше прогнозовані майбутні доходи, тим меншим може бути "попереджувальний запас".

Метою інвестування є отримання корисності. Звичайно для вимірювання корисності використовується дохід або прибуток. Вірогідність досягнення мети залежить від правильності оцінки, повноти і точності розрахунку ризику.

В умовах інфляції, для того, щоб зберегти свої заощадження, підприємство може вкладати певну їх частину у високоліквідні цінні папери.

Критерії прийняття інвестиційних рішень.

Для ухвалення інвестиційних і фінансових рішень потрібна інформація про наявність ресурсів, ціни і чинники виробництва, попит і пропозицію на продукцію і послуги, які будуть здійснені за допомогою цих інвестицій, про витрати виробництва. Все це вимагає кількісної і якісної оцінки в часі і в просторі.

Якщо інвестиційне рішення ухвалюється в умовах визначеності, то враховується перш за все одна змінна - величина віддачі, або рентабельність. Наприклад, якщо проект А обіцяє рентабельність в 8 %, а проект Б - 16 %, то вибір за інших рівних умов однозначний. Вибір же інвестиційного рішення в умовах ризику більш складний, тому що рішення визначається перш за все двома змінними віддачею і ризиком. Хай, наприклад, проект А, обіцяє більш високу віддачу, є одночасно і більш ризикованим. В цих умовах вибір залежить від ставлення фірми до ризику і до віддачі.

Ефект від інвестиційного і фінансового рішення виявляється лише через деякий час, тому при ухваленні рішення необхідно враховувати тимчасову оцінку вартості грошей.

Гривня "в руках" сьогодні й гривня, обіцяний завтра, коштують по-різному. Припустимо, у вас є 1 000 грн., ви можете або задовольнити свої потреби, або вкласти в банк, припустимо, під 30 % річних. Тоді через рік ви отримаєте 1 300 грн. [1 000 • (1 + 0,3)]. Через два роки у вас на рахунку буде 1 690 грн. [1 000 • (1 + 0,3)2].

В загальному вигляді нарахування складних відсотків здійснюється за формулою:

FV=C*(1+r)t;

Цей процес називається компаунтингом.

Дуже часто більш важливий зворотний процес, який називається дисконтуванням.

Дисконтування, тобто визначення нинішньої вартості майбутніх доходів, розраховується за наступною формулою:

PV=FV:(1+r)t;

Припустимо, вам обіцяють через 5 років 127,63 грн. Середня ставка в банку за депозитними внесками - 5 %. В скільки ви оціните ці 127,63 грн. сьогодні? Виходячи з формули це буде 100 грн. [127,63: (1 + 0,05)5], тобто знецінення через 5 років 127,63 грн. сьогодні ви оцінюєте в 100 грн.

Оцінка інвестиційних проектів в ринковій економіці здійснюється на базі наступних основних принципів.

Одним з принципів оцінки інвестицій є принцип граничної ефективності інвестування. Згідно теорії граничної корисності кожне подальше вкладення капіталу має меншу корисність, ніж попереднє.

При оцінці ефективності капітальних вкладень важливо поєднувати матеріальні й грошові оцінки, спиратися тільки на вартісні або тільки на технічні й технологічні критерії - помилково.

Нові інвестиції пов'язані з витратами часу на їх реалізацію, причому в цей період дохід фірми падає. Однією з причин цього є наявність адаптаційних витрат. Вони вимірюються як виручка, яку фірма втратила від реорганізації виробництва. У зв'язку з цим при оцінці інвестицій бажано враховувати адаптаційні витрати при розрахунку ефективності інвестицій.

При виборі напрямків інвестицій доцільно використовувати принцип мультиплікатора. Він ґрунтується на взаємозв'язку галузей. Наприклад, очікується на ринку зростання попиту на продукцію машинобудування, отже, через якийсь час можна чекати зростання попиту на пластмасу, сталь і т.д. Ефект мультиплікатора слабшає у міру віддалення певної галузі від галузі генератора зростання і прибутковості.

Як критерії інвестування можна також використовувати біржові індекси.

Іншим важливим питанням, що стоїть перед фінансовим менеджером, є оцінка ефективності намічених капіталовкладень.

Аналіз ефективності капіталовкладень - метод, що використовується для оцінки і відбору пропозицій по довгостроковому вкладенню засобів. У світовій практиці найбільше розповсюдження отримали наступні методи оцінки ефективності інвестицій: метод чистої поточної вартості, метод розрахунку терміну окупності, розрахунку середнього прибутку, внутрішньої норми рентабельності та індекс рентабельності.

Метод терміну окупності, або "великого пальця", ґрунтується на розрахунку терміну окупності, тобто зводиться до обчислення оборотного періоду, за який інвестиції як би повернуться назад і почнуть приносити прибуток.

Розглянемо цей метод на прикладі. Хай в один проект вимагається вкласти 60 тис. грн., а в іншій - 65 тис. грн. Проект А за 5 років принесе доходів на суму 75 тис. грн. (27 + 20 + 12 + 9 + 7). За час експлуатації буде отриманий прибуток в 15 тис. грн. (75-60). За прогнозами проект Б принесе 90 тис. грн. (40 + 35 + 10 + 5) доходів, тобто прибуток від його експлуатації складе 25 тис. грн.

Таблиця 1

Вхідні дані для порівняльної оцінки інвестиційних проектів

Інвестиції

Проект А

Проект Б

60 000

65 000

Доходи за перший рік

27 000

40 000

за другий рік

20 000

35 000

за третій рік

12 000

10 000

за четвертий рік

9 000

5 000

за п’ятий рік

7 000

0

Прибуток (інвестиції-сукупні доходи)

15 000

25 000

Термін окупності показує, як швидко фірма зможе перетворити інвестиції й активи назад в гроші. Значною перевагою цього методу є його простота. Разом з тим цей метод має ряд недоліків. По-перше, термін окупності - це далеко не завжди правильна міра вимірювання прибутковості. По-друге, цей метод ігнорує потік доходів після окупності.

Для оцінки капітальних вкладень потрібно визначити інвестиції, дохід і прибуток для декількох альтернативних проектів в часі. Саме на цьому ґрунтується метод розрахунку поточної вартості.

Таблиця 2.

Порядок розрахунку поточної (теперішньої) вартості

Показники

Проект А

Проект Б

Абсолютна вартість

Вартість після дисконту-вання

Абсолютна вартість

Вартість після дисконту-вання

Інвестиції

-60 000

-60 000

-65 000

-65 000

Доходи за перший рік

27 000

24 545

40 000

36 364

за другий рік

20 000

16 529

35 000

28 926

за третій рік

12 000

9 023

10 000

7 519

за четвертий рік

9 000

6 152

5 000

3 418

за п’ятий рік

7 000

4 375

0

0

Сукупні доходи

75 000

60 624

90 000

76 227

Сукупний прибуток

15 000

25 000

Поточна вартість сукупного прибутку, яку буде одержано в майбутньому

624

11 227

За допомогою розрахунку поточної вартості порівнюється поточна вартість майбутніх грошових надходжень від програми капіталовкладень з первинним відтоком грошових коштів, пов'язаним з капіталовкладеннями. Чисте надходження готівки визначається як різниця між планованим доходом від інвестицій і планованими витратами на них.

Розглянемо цей прийом на прикладі. Інвестиції потрібно робити зараз, тому їх вартість після дисконтування рівна тій величині, яку потрібно вкласти (дисконтуючий множник рівний одиниці). Разом з тим доходи будуть отримані через рік, два або декілька, тому сьогодні доходи, які будуть отримані в майбутньому, вартують менше.

З табл. 2 видно, що якщо оцінювати проекти з погляду прибутку, то доцільний проект Б.

Чиста поточна вартість - це різниця між сумою дисконтованих чистих грошових доходів і інвестиціями. Якщо чиста поточна вартість позитивна, то інвестиції перспективні для фірми, якщо немає проектів з більш високою чистою поточною вартістю.

Показник рентабельності оперує з такими ж змінними, як і чиста поточна вартість, але комбінує їх по-іншому. Показник рентабельності інвестицій (РІ) визначається як відношення поточної вартості до витрат на капіталовкладення:

Якщо РІ більший за одиницю, то інвестиції доцільні.

Внутрішня ставка віддачі визначається як ставка дисконту, яка забезпечує рівність нинішньої вартості чистого потоку доходів від проекту і вартості суми інвестицій.

де г - дисконтна ставка, при якій чиста поточна вартість рівна нулю.

Існує правило, згідно з яким, якщо внутрішня норма рентабельності більше або рівна процентній ставці дисконту, то інвестиції доцільні.

Аналіз інвестицій у цінні папери. Метою виходу фірми на фондовий ринок є збільшення фінансових можливостей, зниження ризику підприємницької діяльності або захист своїх заощаджень від інфляційних процесів. Завдання аналізу в обгрунтуванні рішень з приводу фінансових інвестицій полягають в оцінці доходності та ризику за кожним видом фінансових вкладень та їх середнього рівня, здійсненні порівняльного аналізу альтернативних варіантів інвестиційного портфеля, прогнозуванні ефективності інвестиційного проекту та ретроспективній оцінці результативності фінансово-інвестиційної політики фірми в цілому.

Інформаційною базою зовнішнього фінансового аналізу підприємства (товариства)- емітента є публічна фінансова звітність відкритих акціонерних товариств, проспекти емісії акцій та облігацій, звіти про підсумки випуску цінних паперів і звіти по цінних паперах, що подаються до реєструючих державних органів, звіти до органів державної статистики. Джерелами інформації для проведення внутрішнього управлінського аналізу та прийняття управлінських рішень на рівні організації-емітента крім перерахованих вище є засновницькі документи, статут акціонерного товариства, рішення зборів акціонерів, інші доступні доречні матеріали.

При прийнятті рішення стосовно доцільності придбання чи продажу певного фінансового активу суб’єкти ринку здійснюють їх оцінку. Найпоширенішими показниками оцінки акцій є такі, як розмір дивідендів, дохід на одну акцію, коефіцієнт дивідендних виплат, коефіцієнт  співвідношення поточної ціни до доходу на одну акцію, балансова ціна акції, коефіцієнт співвідношення поточної ціни на одну акцію до її балансової ціни. Дуже часто кількісні показники доповнюються якісними, такими як оцінка надійності емітента, його перспективності, репутації і т.д. Іншими словами, оцінка акцій на практиці виглядає не стільки як оцінка цінних паперів емітента, скільки як оцінка самого емітента. Враховуючи те, що акція – це не боргове зобов’язання, а ризиковий вклад, головна цінність якого не у сьогоднішніх дивідендах, а у майбутніх очікуваних прибутках, причому пов’язаних із зростанням ринкових цін на ці акції, слід максимальну увагу приділити збору і аналізу широкого спектру інформації, що стосується обраної інвестором акціонерної компанії, її можливостей та перспектив.

На жаль, за сьогоденних умов достатня інформація про діяльність акціонерних підприємств, яка розкриває їх істинний стан, ще не скоро буде доступною. Фондовий ринок ще не здатний до швидкого реагування на найменші відхилення у роботі окремих компаній, а його інформаційна інфраструктура не постачає інвесторам інформацію, необхідну їм для самостійних оцінок. Водночас слід докладати зусиль для її максимального отримання і опрацювання.

Основними показником для оптимізації вибору облігаціонера є показник сумарного доходу за весь період позики, а основними аналітичними показниками  –  поточна доходність за облігацією і доходність до погашення.

У випадку необхідності вибору оптимального варіанту інвестування на альтернативній основі доцільно застосувати багатовимірну комплексну порівняльну оцінку фінансового стану та ділової активності підприємств-емітентів (рейтинг). Її складовими етапами є: збір і аналітичне опрацювання даних за досліджуваний період часу; обгрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану підприємства; їх класифікація; розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки; ранжування підприємств за рейтингом.

Зміст фундаментального аналізу. Він починається з оцінки чинників, що впливають на ринок в цілому. Необхідно визначити, високий або низький рівень даної фірми щодо бізнесу в середньому. Припустимо, що фірма прибуткова, але інші інвестори знають про це. В результаті індекс підіймається. Наступне питання, яке потрібно з'ясувати: чи підвищить бюджетний дефіцит ставку відсотка? Якщо так, то підприємства, які потребують позик, можуть не мати успіху.

Важливо з'ясувати положення галузі на ринку. Бажано обрати ті галузі, які можуть дати якнайкращі результати протягом року. Потім в цих галузях встановлюють компаній-лідерів. Залежно від стадії розвитку розрізняють галузі, що народжуються, ростуть, стабільні, циклічні, спекулятивні і в'януть.

Для диверсифікованих компаній потрібен міжгалузевий аналіз. Після нього необхідний кількісний і якісний аналіз фірми. Кількісний аналіз - це діагностика фінансового положення підприємства, вивчення менеджменту на фірмі.

Суть фундаментального аналізу полягає у вивченні таких основних показників абсолютного рівня масштабів і ефекту від діяльності, як обсяг продажу, чистий прибуток, група показників відносної результативності фінансово-господарської діяльності (рентабельність) та ефективності використання всіх груп задіяних ресурсів. Значна увага приділяється фінансовому стану підприємства та його динаміці (стану та структурі активів, структурі джерел їх формування, фінансовій стійкості, показникам платоспроможності та ліквідності). Додатковий аналіз включає оцінку конкурентного становища фірми, перспектив галузі, в якій діє емітент, умов праці, охорони довкілля, стану засобів, перспектив технологічних та організаційних змін і впроваджень, ступеня залежності від застосування державно-політичних рішень, особистих якостей керівників та ін. Значна частина характеристик, що беруться до уваги при такому ретельному аналізі, не підлягає формалізованому вираженню та виміру.

Важливо також правильно обрати: цінні папери яких підприємств, якого виду і в якій кількості слід купувати для поповнення своїх активів. Зупинимося на цьому більш детально.

Найважливішими питаннями для аналізу ринку цінних паперів є наступні:

  1.  з'ясувати, чим займається компанія;
  2.  проаналізувати, як виглядає поточний і майбутній ринок компанії;
  3.  дізнатися, які плани розвитку підприємства;
  4.  з'ясувати, який дивіденд на цінні папери компанії;
  5.  поцікавитися доходом на акції і на облігації компанії;
  6.  порівняти ціни на акції і облігації даного підприємства з курсами інших підприємств;
  7.  не забудьте дізнатися якомога більше про менеджмент на фірмі, чиї цінні папери ви хочете придбати.

Слід звернути увагу на тенденцію обсягу продажу і тенденцію витрат. Корисний аналіз динаміки прибутку. Чистий прибуток відображає вплив всіх чинників. Відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу дозволяє оцінити ефективність використання компанією свого капіталу. Цей показник розраховують за декілька років і порівнюють з нормою прибутку на акціонерний капітал в галузі і в економіці в цілому:

Норма прибутку на акціонерний капітал = Чистий прибуток : Акціонерний капітал

Важливе значення має аналіз ліквідності. Під ліквідністю розуміється здатність швидко оплачувати необхідні платежі, тобто здатність швидко реалізувати поточні активи. Окрім готівки до ліквідних активів відносять цінні папери, які легко продати на ринку не нижче за ціну їх придбання. Чим вище відношення готівки до загального боргу, тим краще ліквідність підприємства. Аналітики звичайно вважають, що це співвідношення нормальне: для промислових підприємств - 3:10, а для комунального господарства -2:10. Максимальне відношення боргу до акціонерного капіталу для промислових підприємств рекомендується на рівні 0,5:1, а для підприємств комунального господарства - 1,5:1.

Одним з основних показників при аналізі фінансового стану акціонерного товариства є покриття відсотків за акціями і дивідендів за акціями чистим прибутком компанії.

Законодавчо порядок виплати доходів за цінними паперами: спочатку виплати за облігаціями, потім за привілейованими акціями і лише потім за звичайними акціями. Це визначає порядок розрахунку покриття.

Забезпеченням облігацій є чисті матеріальні активи, що розраховуються як різниця між матеріальними активами і поточними пасивами. Тоді дохід на одну облігацію визначається відношенням чистих матеріальних активів до кількості облігацій:

Забезпечення облігації = Чисті матеріальні активи : Кількість облігацій;

Забезпеченням привілейованими акцій є чисті активи, визначені як різниця між чистими матеріальними активами і сумою виплат за облігаціями:

Забезпечення привілейованими акції = Чисті активи : Кількість привілейованих акцій;

Звичайні акції забезпечуються засобами, що залишилися після погашення зобов'язань по облігаціях і привілейованих акціях. Забезпечення простої акції можна розрахувати шляхом розподілу чистих активів за вирахуванням зобов'язань по привілейованих акціях до кількості простих акцій:

Забезпечення простої акції =(Чисті активи - Зобов'язання за привілейованих акціями):

Кількість звичайних акцій;

Для оцінки адекватності процентного покриття звичайно встановлюються мінімальні рівні. Наприклад, сума, що вимагається для розрахунків з утримувачами, як мінімум в 3 рази повинна перекриватися виручкою, що використовується для виплати відсотків у кожному році. Компанія може без жодних труднощів виконати всі свої зобов'язання по боргу, але якщо вона не забезпечила цю мінімальну вимогу, то її цінні папери вважатимуться формою інвестування з підвищеним ризиком. Прийнятний тренд процентного покриття, що підвищується або стабільний.

Необхідно враховувати й інші чинники, що визначають фінансову привабливість цінних паперів: частка виплачуваних акціонерам дивідендів в загальному об'ємі прибутку; співвідношення "прибуток на одну просту акцію" і т.д.; регулярність виплати дивідендів.

Важливою умовою сприятливого фінансового стану підприємства є висока якість менеджменту. Для його оцінки можна використовувати постійний моніторинг, стежити за результатами аудиторських перевірок, аналізувати інформацію, що проникає з преси.

Слід пам'ятати, що інформація, яка вже відома на ринку, не дозволить Вам зробити висновок про те, наскільки правильно на ринку оцінюють акції даної фірми. Для цього потрібно знайти якусь додаткову інформацію, невідому на ринку.

Зміст технічного аналізу. Іншим методом, застосовуваним при рішенні питання про придбання цінних паперів, є технічний аналіз. Підприємство, купуючи цінні папери, повинне перш за все вирішити, заради чого вони утримуються. Цінні папери можуть розглядатися або як засіб заощадження, або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвестиції, необхідно проаналізувати стан фінансового ринку, стан справ у підприємства, чиї цінні папери слід купити. Ідеальним вважається портфель інвестицій, який забезпечує максимум можливого доходу відносно поточних ринкових цін. Познайомимося з деякими з них.

Потрібен не стільки аналіз діяльності фірми, яка випускає акції, скільки вивчення поведінки інших інвесторів. Згідно технічному аналізу ключ до розгадки майбутньої поведінки інвесторів може бути визначений за допомогою вивчення їх поведінки у минулому, що відображається в поведінці цін на цінні папери.

Для того, щоб застрахувати себе від прийняття неправильних рішень щодо інвестиції в цінні папери, можна придбати опціон.

Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів на фірмі. На політику формування портфеля цінних паперів впливатиме вибір шляхів отримання доходу від вкладень в цінні папери. Можна сподіватися тільки на отримання дивідендів, розраховувати на зростання капіталу за рахунок продажу акції після отримання дивіденду за ціною вище за ціну придбання; дохід можна отримати і шляхом гри на фондовому ринку на курсових різницях (біржовий арбітраж).

Іншим чинником, що визначає формування і управління портфелем цінних паперів, є ризик. Ризиком в широкому значенні цього слова вважається залежність результатів діяльності фірми від коливань ринкової кон'юнктури. Основними ризиками, пов'язаними з управлінням портфелем цінних паперів, є:

  •  курсовий ризик - ризик падіння ринкової ціни акції;
  •  процентний ризик - ризик того, що ціна цінного паперу впаде через зростання норми відсотка;
  •  кредитний ризик - ризик того, що позичальник не сплатить за позикою.

Кредитний ризик за вкладеннями в акції відсутній, оскільки акція - не боргове зобов'язання, а ризиковий капітал. Власник акції несе ризик ліквідації компанії, акціонером якої він є, з можливою невиплатою йому в повному розмірі акціонерної частки.

Разом з тим вкладення в акції мають вищий курсовий ризик, що здорожує страхування інвестицій. Звідси випливає більш поширена практика використання опціонів і ф'ючерсних операцій для акцій в порівнянні з облігаціями.

У світовій практиці відомі два діаметрально протилежних підходи до управління портфелем цінних паперів:

- безризиковий підхід - повне страхування процентного ризику, направлене на забезпечення гарантованого, не залежного від коливань ринкової кон'юнктури, але при цьому не обов'язково кращого результату по операціях;

- спекулятивний підхід - повна відмова від фіксації результатів з розрахунку на сприятливу зміну ринкової кон'юнктури і досягнення максимально можливого прибутку.

На практиці фірми, як правило, прагнуть знайти компроміс між прагненням максимізувати прибуток і необхідністю обмежувати ризики. Знайти "золоту середину" - в цьому і полягає фінансове мистецтво.

Отже, в ринковій економіці фінансовому менеджеру необхідно уміти оцінювати ризик. У світовій практиці існує декілька способів вимірювання ризику. Найпоширенішими з них є статистичний, експертний і комбінований.

Суть статистичного способу полягає в тому, що вивчається статистика втрат, що мали місце на даному або аналогічному виробництві, встановлюється вірогідність отримання тієї або іншої економічної віддачі й визначається середня величина цієї віддачі. Після цього складається прогноз на майбутнє.

Головні інструменти статистичного методу - варіація і дисперсія.

Варіація - це коливання (мінливість) величини ознаки (наприклад, економічна рентабельність при переході від одного випадку, варіанту, результату до іншого, від одного року до іншого).

Варіація можливих результатів інвестиційних рішень може бути описана за допомогою двох величин: економічної віддачі й вірогідності отримання віддачі на рівні такого n-го періоду в майбутній період. Нульова вірогідність означає неможливість отримання віддачі, одинична - неодмінне отримання віддачі. Сума вірогідності всіх можливих варіантів отримання віддачі рівна одиниці:

Для прикладу візьмемо підприємство, що спеціалізується на виробництві парасольок. Керівництво фірми вважає, що результати минулих літ є репрезентативними (табл. 3.1), і хоче оцінити своє інвестиційне рішення наступного року.

Таблиця 3.

Рентабельність підприємства за 1995-2004 рр., %

Роки

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

Рентабельність

9

14

14

8

15

17

17

10

14

22

Визначимо середню віддачу за цей період:

r = (9+14+14 + 8+15+17+17+10+14 + 22) : 10 = 14%

З табл. 3 видно, що віддача 9 % була тільки один раз за 10 років, тобто вірогідність цієї події рівна 0,1; віддача 14 % зустрічається 3 рази, тобто вірогідність рівна 0,3; віддача 17 % - двічі, тобто вірогідність рівна 0,2, і т.д. Середню віддачу за десять років можна розраховувати іншим способом:

r = 9 • 0,1 + 14-0,3 + 8-0,1 + 15-0,1 + 17-0,2 + 10-0,1 +22-0,1 = 14%.

Дисперсія і стандартне відхилення використовуються для вимірювання ризику. Чим вище дисперсія (стандартне відхилення), тим більше ризикованим є даний проект, або дане рішення, або діяльність даної фірми.

Основною складністю оцінки ризику статистичним способом є необхідність значного масиву даних, які далеко не завжди є у розпорядженні менеджера. Збір і обробка даних можуть вельми дорого обійтися. Крім того, у нас в країні дані за останні 5-10 років не є репрезентативними.

Варіація вимірюється коливанням значень можливих варіантів навколо середнього значення - дисперсією (Д).

Дисперсія - це міра розкиду (розсіювання), відхилення фактичного значення ознаки від його середнього значення. Середньозважену дисперсію розраховують за формулою.

Таким чином, для отримання квадрата дисперсії треба підсумовувати добуток всіх квадратів різниць між фактичною (r) і середньою (r) віддачею на вірогідність Р, - отримання саме такої віддачі, як r, в майбутньому. Потім з отриманої суми (дисперсії) потрібно добути квадратний корінь, що дає нам так зване стандартне відхилення. Чим вище вийде результат, тим більше ризикованим є дане рішення, або вся діяльність фірми, що піддається аналізу.

Повернемося до нашого аналізу. Найнижча віддача була 8 %. Оскільки така віддача мала місце тільки один раз з десяти, то вірогідність цієї події рівна 0,1. Оскільки середня віддача за десять років рівна 14%, те відхилення віддачі від середньої склало - 6 (8-14). Такі розрахунки зробимо для кожного рівня віддачі і зведемо результати в табл. 2.

Таблиця 4.

Розрахунок дисперсії

rj

Pj

rj*Pj

rj-r

(rj-r)2PJ

8

0,1

8*0,1=0,8

8-14=-6

36*0,1=3,6

9

0,1

9*0,1=0,9

9-14=-5

25*0,1=2,5

10

0,1

10*0,1=1,0

10-14=-4

16*0,1=1,6

14

0,3

14*0,3=4,2

14-14=0

0*0,3=0

15

0,1

15*0,1=1,5

15-14=1

1*0,1=0,1

17

0,2

17*0,2=3,4

17-14=3

9*0,2=1,8

22

0,1

22*0,1=2,2

22-14=8

16*0,1=6,4

r=14

D2=16

Отже, дисперсія рівна 16. Визначимо стандартне відхилення, яке дорівнює кореню з дисперсії. У нашому прикладі D дорівнює 4 %.

Можливі комбінації із статистичного і експертного способів оцінки ризику.

Програми інвестицій можуть взаємно виключати один одного, якщо одна з них, наприклад через обмеженість фінансових джерел, не може бути виконана. У цьому випадку необхідно їх класифікувати за принципом привабливості для інвестора.

З метою зниження ризику бажано обирати виробництво таких товарів і послуг, попит на які змінюється в протилежних напрямах, тобто при збільшенні попиту на один вид, попит на інший вигляд падає, причому більш важлива зворотна залежність.

Припустимо, підприємство спеціалізується на виробництві парасольок, але у принципі на тому ж виробничому просторі можна налагодити випуск плащів або шезлонгів. Проаналізуємо поведінку можливих покупців. Попит на парасольки і плащі залежить від одних і тих же змінних (наприклад, зростання попиту був пов'язано з дощовою погодою), а попит на парасольки і шезлонги змінюється в протилежних напрямах (наприклад, при гарній погоді попит на парасольки падає, а попит на шезлонги зростає). Така динаміка зміни попиту робить парасольки і шезлонги ідеальними для диверсифікації виробництва.

Для вимірювання взаємозв'язку між якимись ознаками (видами діяльності) використовується показник кореляції. Кореляція (від англ. слова correlation - співвідношення, відповідність) - зв'язок між ознаками, який полягає в зміні середньої величини однієї з них залежно від значення іншої. Розрізняють додатну і від’ємну кореляцію.

Додатна кореляція виникає у тому випадку, коли середня велична ознаки У зростає із зростанням Х.

Від’ємна кореляція виникає у тому випадку, коли середня величина ознаки У зменшується із зростанням Х.

Повернемося до нашого прикладу. Чим вигідніше доповнити виробництво парасольок: виробництвом плащів або виробництвом шезлонгів? Розрахунок кореляції показано в табл. 5.

Таблиця 5.

Розрахунок кореляції

Рік

Віддача за кожним проектом

Відхилення від середнього значення

Кореляції

Парасольки

Плащі

Шезлонги

Парасольки

Плащі

Шезлонги

Парасольки і плащі

Парасольки і шезлонги

1

9

9

9

9-14=-5

9-10=-1

9-8=1

-5*-1=5

-5*1=-5

2

14

6

12

14-14=0

6-10=-4

12-8=4

0*-4=0

0*4=0

3

14

8

9

14-14=0

8-10=-2

9-8=1

0*-2=0

0*1=0

4

8

8

11

8-14=-6

8-10=-2

11-8=3

-6*-2=12

-6*3=-18

5

15

10

8

15-14=1

10-10=0

8-8=0

1*0=0

1*0=0

6

17

13

5

17-14=3

13-10=3

5-8=-3

3*3=9

3*-3=-9

7

17

13

6

17-14=3

13-10=3

6-8=-2

3*3=9

3*-2=-6

8

10

10

7

10-14=-4

10-10=0

7-8=-1

-4*0=0

-4*-1=4

9

18

12

5

18-12=6

12-10=2

6-8=-2

6*2=12

6*-2=-12

10

18

11

8

16-14=2

11-10=1

8-8=0

2*1=2

2*0=0

Досліджуючи динаміку за 10 років, ми бачимо, що кореляція між виробництвом парасольок і виробництвом плащів в середньому дорівнює 4,9 (49:10), т.б. має місце додатна кореляція (із зростанням доходів від виробництва парасольок зростають доходи від виробництва плащів. Поряд з цим динаміка віддачі (рентабельності) виробництва парасольок і виробництва шезлонгів дає середню кореляцію –4,6 (46:10), т.б. від’ємну. Це означає, що із зростанням доходів від виробництва парасольок доходи від виробництва шезлонгів зменшуються, але при зменшенні доходів від виробництва парасольок доходи від виробництва шезлонгів зростають.

Причому саме по собі виробництво шезлонгів на даній фірмі може бути невигідним, але їх від’ємна кореляція з парасольками робить їх ідеальними для диверсифікації. Диверсифікація з від’ємною кореляцією дещо зменшує сукупну рентабельність на підприємстві, але поряд з тим скорочує ризик різкого зменшення доходів.

Отже, при побудові портфеля інвестицій ризик можна зменшити шляхом вибору таких видів виробництв (продукції), які знаходяться між собою у від’ємній кореляції.

Ризик зниження доходу фірми можна зменшити також за рахунок диверсифікації за життєвим циклом продукції.

На першій стадії доходи зростають дуже повільно, оскільки ринок знайомиться з продуктом. При цьому доходи незначні, або навіть від’ємні. На другій стадії відбувається швидкий ріст продажів і доходності. На цих двох стадіях необхідні значні інвестиції в дослідження, маркетинг, виробничі площі і устаткування, випуск акцій. Тільки наприкінці другої стадії потік доходів починає переважати витрати. На стадії зрілості об’єм продаж залишається на постійному рівні, оскільки потенціал залучення нових покупців вичерпано. Прибуток в цьому періоді досягає свого максимуму і починає знижуватися, оскільки зростають витрати на те, щоб втримати позиції продукту в конкурентній боротьбі. На стадії спаду обсяги продажів, прибутку і доходу прямують до нуля.

Проаналізувати свій портфель продуктів і обрати оптимальний з точки зору забезпечення стійкості доходу підприємства може на основі матриці стратегічного портфеля. У матриці стратегічного портфеля ключовими є дві змінні: частка на ринку і темп ринкового зростання. На фаховому лексиконі чотири квадрати матриці мають такі назви: 1- “діти”, 2-“зірки”, 3-“корови”, 4-“собаки”.

Матриця стратегічного портфеля продуктів підприємства.

“Важкі діти” - товари, які ще не приносять прибутку, потребують значних витрат на рекламу.

Зірки” - товари, які приносять основний прибуток підприємству і сприяють його економічному росту.

“Дійні корови” - товари, які приносять ще значний прибуток, але обсяг їх продажу починає поступово знижуватися.

“Собаки” (“мертвий вантаж”) - нежиттєздатні товари, які не сприяють економічному росту і не проносять прибутку.

Звідси випливають основні принципи формування номенклатури продукції:

1) комбінація продуктів "діти", "зірки" і "корови" призводить до найкращих результатів функціонування - помірній рентабельності, хорошій ліквідності, довгостроковому зростанню збуту та прибутку;

  1.  комбінація "діти" і "зірки" призводить до нестійкої рентабельності й низької ліквідності;
  2.  комбінація "корови" і "собаки" призводить до падіння продажів і рентабельності.

Отже, основним способом зменшення ризику в ринковій економіці є диверсифікація. Але чи будь-який ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації? На жаль, ні. Причиною цього є вплив на підприємництво, на фірми процесів, що відбуваються в економіці в цілому. Ризик, пов'язаний з очікуванням кризи або підйому, рухом ставки банківського відсотка, непередбаченими урядовими рішеннями та іншими, не можна зменшити за допомогою диверсифікації. Такий ризик є таким, що не диверсифікується, або несистематичним.

При виборі проекту інвестицій і при формуванні портфеля важливо, щоб він вписувався в короткострокову і довгострокову стратегію фірми.

Дуже часто підприємство, визначивши рентабельні проекти, які вписуються в його стратегію, стикається з тим, що у нього не вистачає для їх реалізації фінансових коштів. У цьому випадку здійснюються розрахунки рентабельності інвестицій з внутрішніх і зовнішніх джерел.

Таблиця 6.

Розрахунок рентабельності інвестицій

Проект

Потреба інвестицій, всього

Прогно-зований дохід

Рентабель-ність всіх інвестицій, %

Сума відсотків зовнішньому інвестору

Чистий дохід

Чиста рентабель-ність інвестицій, %

Рентабель-ність інвестицій з внутрішніх джерел

А

100

40

40

5

35

35

70

Б

100

30

30

5

25

25

50

В

100

1

1

5

-4

-4

-8

Оскільки у фірми тільки 100 тис. грн. власних джерел фінансування інвестицій, то, якщо не звертатися за зовнішнім джерелом фінансування, фірма віддасть перевагу проекту А, який обіцяє принести дохід в 40 тис. грн. Якщо ж фірмі вдається отримати ще 50 тис. грн. на кожний проект, то вона зможе фінансувати обидва проекти, інвестувавши на них по 50 тис. грн. своїх грошей і по 50 тис. грн. сторонніх засобів.

Прогнозований дохід за інвестиціями на кожний проект зменшиться на 50 тис. грн., які підуть на оплату відсотків за привернуті засоби. Таким чином, чистий дохід за проектом А складе 35 тис. грн., а за проектом Б - 25 тис. грн. Сумарний дохід фірми складе 60 тис. грн. (35 тис. грн. + 25 тис. грн.). Це більше доходу, який може отримати фірма без залучення додаткового капіталу. Співвідношення рівня рентабельності інвестицій з рівнем відсотка, який сплачується за залучення додаткових засобів, є важливим принципом кваліфікованого менеджменту.

Якщо рівень прибутку на інвестиції перевищує рівень платні за привернутий капітал, зовнішнє фінансування доцільно.

Вся розглянута робота необхідна керівнику для обґрунтованого складання інвестиційного кошторису і вибору на її основі портфеля інвестицій.


Тема 12 Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства

1.Значення, завдання та суб’єкти рейтингової оцінки фінансового стану.

2.Методика розрахунку комплексної рейтингової оцінки.

2.1.вибір вихідної системи показників.

2.2.розрахунок та оцінка значень окремих показників.

2.3.забезпечення порівняльності оцінюваних параметрів.

2.4.вибір алгоритмів розрахунку комплексних порівняльних оцінок.

У ході обгрунтування управлінських рішень аналітику часто доводиться мати справу з необхідністю вибору певного об'єкта з числа альтернативних. При умові відсутності очевидних переваг вибір ускладнюється і потребує застосування певних технічних прийомів для одержання узагальнюючих кількісних характеристик за кожним із порівнюваних об'єктів.

Найчастіше порівняльна комплексна оцінка застосовується для просторового співставлення деякої сукупності об'єктів на основі єдиної системи показників, що їх характеризують. За кожним об'єктом розраховується узагальнюючий показник, за допомогою якого здійснюється порівняльна оцінка та впорядкування за пріоритетами (рейтинг).

Крім того, комплесна оцінка може здійснюватись для порівняння стану певного об'єкта, що характеризується сукупністю певних параметрів, за окремі часові проміжки. У цьому випадку отримують узагальнюючу оцінку, яка кількісно характеризує динаміку його розвитку в часі. Таке дослідження динаміки здійснюється на методичних засадах, тотожних порівняльній оцінці декількох об'єктів. При цьому в якості окремого об'єкта розглядаються показники окремого звітного періоду.

Методологічний рівень проведення процедури комплексної порівняльної оцінки залежить від ряду передумов:

вимога простоти підведення підсумків призводить до використання спрощених прийомів оцінки (які, наприклад, не враховують важливості показників, відзначаються взаємним нівелюванням відхилень значень, або при незначній варіації показника допускають суттєві зміни кінцевих результатів оцінки);

число параметрів, за якими здійснюється порівняння, повинно бути оптимальним, а зміст показників повинен якомога повніше відображати найсуттєвіші з точки зору мети аналізу сторони об'єкта;

до системи показників оцінки можуть бути включені відмінні за своїм змістом та одиницями виміру показники (вартісні, натуральні, трудові та інші), а також показники, які подекуди об'єктивно не мають кількісного виразу, а можуть бути оцінені лише в експертному порядку за певною шкалою в балах, внаслідок чого допускається співставлення відмінних за своєю суттю показників, які часто якісно є абсолютно неспівставними;

з метою забезпечення репрезентативності система показників оцінки не повинна включати мультиколінеарні ознаки, тобто ті, які тісно корелюють між собою;

при відборі показників оцінки слід відсіяти ті, які не змінюють загального ранжування об'єктів;

система показників може містити різноспрямовані показники: показники-стимулятори, зростання яких поліпшує узагальнюючу оцінку (наприклад валовий прибуток, оснащеність засобами, чиста теперішня вартість) і показники - дестимулятори (собівартість, втрати робочого часу, термін окупності), зниження яких поліпшує загальну оцінку;

підвищення точності та об'єктивності одержуваних оцінок вимагає застосування витонченішого інструментарію, що призводить до ускладнення розрахунків, а подекуди вимагає застосування обчислювальної техніки;

з метою елімінування впливу індивідуальних особливостей окремих показників для порівняння слід застосовувати не абсолютні значення, а їх відносну зміну;

забезпечення співставності показників потребує застосування певних математичних прийомів, які не завжди зрозумілі користувачам результатів розрахунків;

для врахування ступеня важливості показників процедура оцінки повинна передбачати введення коефіцієнтів їх вагомості до моделі розрахунку узагальнюючого показника оцінки;

відносна важливість показників повинна бути визначена з максимальною об'єктивністю;

застосування бальної оцінки потребує розробки значної кількості шкальних оцінок, які повинні взаємно узгоджуватись;

при порівнянні з еталонним значенням має місце певна альтернатива у виборі еталону співставлення (найкращий рівень показника з наявних у сукупності: min, max, 0, 100%, 110%, реальний еталон за межами аналізованої сукупності, ідеальний (теоретично-можливий) рівень), вирішення якої повинно максимально враховувати специфіку об'єкта, що аналізується, та зміст кожного показника оцінки.

Таким чином, на процедуру та результати комплексної порівняльної оцінки суттєво впливає як вибір системи показників, так і способу її опрацювання. При цьому значною є роль суб'єктивного фактору, адже саме аналітик несе відповідальність як за обґрунтованість вибору прийому співставлення в цілому, так і окремих його елементів (приведення показників до співставного виду, індексування їх значень, врахування або подолання різної спрямованості показників, застосування адекватних коефіцієнтів вагомості, шкал для здійснення бальної оцінки, еталонних значень, а також вирішення питання необхідності розрахунку стандартизованих значень чи відносної варіації показників).

Вихідна умова для здійснення комплексної порівняльної оцінки може бути подана у вигляді матриці, елементами якої є значення показників-ознак за порівнюваними об'єктами. Нехай існує n об'єктів, для характеристики яких використовується m показників. Тоді кожен j-й показник i-го об'єкта може бути заданий величиною xij. Рядок матриці Х характеризує окремий nі-й об'єкт за m різними показниками.

Х=

Однакові mj показники різних об'єктів повинні бути виражені в співставних величинах.

Для подолання різної спрямованості показників можуть бути використані такі прийоми, як

перехід від існуючого показника-дестимулятора до оберненого йому показника-стимулятора () (фондомісткістьфондовіддача, коефіцієнт фінансової залежностікоефіцієнт фінансової незалежності);

заміна показника-дестимулятора на доповнюючий його показник-стимулятор (1-m; 100%-m) (коефіцієнт зносукоефіцієнт придатності; процент бракупроцент якісної продукції);

введення до базової матриці розрахунку додаткового вектора (s1, s2,…, sj), елементи якого sj набувають значень (-1), якщо mj є показником-дестимулятором, або (+1), якщо mj є показником-стимулятором.

При впорядкуванні показників за ступенем важливості, в матрицю вводиться додатковий рядок-вектор (k1, k2,…, kj), елементи якого kj відповідають вагомості кожної із ознак оцінки. Вага кожного із m числа показників встановлюється експертним шляхом. Введення показників вагомості втрачає зміст у випадку тожності їх значень. Зручним є такий розподіл ступеня важливості між окремими ознаками, при якому повна сума значень коефіцієнтів вагомості становить 1.

Загальна схема здійснення порівняльної комплексної оцінки передбачає такі етапи:

Визначення мети та об'єктів порівняння.

Підбір системи показників оцінки та джерел одержання інформації.

Вибір конретного способу здійснення комплексної порівняльної оцінки та необхідного методичного забезпечення (прийому підрахунку комплексного інтегрального показника оцінки, способу врахування або подолання різної спрямованості показників, визначення коефіцієнтів вагомості показників, шкал бальної оцінки).

Організація інформаційного забезпечення співставлення (одержання вихідних параметрів оцінки за аналізованими об'єктами).

Підготовка показників до обробки (приведення до співставного виду, індексування, розрахунок відносних відхилень, темпів зміни, рівнів виконання завдання, варіації, середніх та стандартизованих значень показників).

Розрахунок індивідуальних (пооб'єктних) комплексних оцінок за обраною методикою.

Впорядкування об'єктів за результатами індивідуальних комплексних оцінок.

Найуживанішими способами порівняльної комплексної оцінки є прийоми простого сумування, суми місць, суми балів, суми відстаней від еталону.

Розглянемо коротко суть та особливості застосування кожного з них.

При використанні прийому простого сумування значень показників, результат комплексної узагальнюючої оцінки Ri за кожним об'єктом i отримують за формулою:

Ri=  (i=).

Цей прийом доцільно використовувати тоді, коли показники оцінки мають однакову спрямованість і є вцілому співставними (наприклад, характеризують виконання плану за показниками оцінки у відсотках). Об'єкти впорядковуються за зростанням, або спаданням одержаних пооб'єктних комплексних оцінок. Тобто найкращий об'єкт визначається за максимальною сумою показників-стимуляторів max Ri(1in), або за мінімальною сумою показників-дестимуляторів min Ri (1in). Найсуттєвішими недоліками цього способу є ймовірність нівелювання негативних відхилень за одними показниками позитивними відхиленнями за іншими та ігнорування ступеня вагомості показників оцінки. Останній недолік нескладно усунути, залучивши вищезгаданий рядок-вектор (k1, k2,…, kj), де kj -коефіцієнт вагомості кожного показника оцінки. Тепер Ri можна одержати:

Ri=     (i=).

На практиці широко застосовують прийом суми місць, суть якого полягає в тому, що по кожному з показників оцінки (сповпець j матриці Х) здійснюють впорядкування елементів (об'єктів) і присвоєння місця в аналізованій сукупності за спаданням абсолютного значення для показників-стимуляторів, або за зростанням показників-дестимуляторів. Результатом цих перетворень стає допоміжна матриця P, елементу якої pij надається значення, яке відповідає місцю елемента xij серед впорядкованих елементів j-го стовпця. Узагальнююча оцінка Ri кожного об'єкта i розраховується за формулою:

Ri=     (i=).

Критерієм оцінки найліпшого об'єкта є мінімальне значення суми набраних місць min Ri (1in). При введенні в модель розрахунку коефіцієнтів вагомості показників оцінки формула набирає виду:

Ri=    (i=).

Наближені розрахунки, одержані за результатами застосування цього прийому, призводять іноді на практиці до ситуацій, в яких незначна варіація окремого значення показника справляє суттєвий вплив на кінцеві результати оцінки.

Комплексну узагальнюючу бальну оцінку отримують в результаті застосування прийому суми балів, який ґрунтується на використанні шкал оцінки для ознак співставлення.

Процедура може бути простою (всі показники оцінюються за єдиною одноступеневою шкалою) або достатньо диференційованою. Межі оцінки ознаки окреслюються мінімальною або максимальною кількістю балів, передбачених шкалою. Верхня та нижня межі шкали можуть набувати як додатнього, так і від'ємного значення, тобто оцінки можуть бути додатніми, так і від'ємними. Так виручка від реалізації та чистий прибуток (збиток) можуть оцінюватися як додатніми, так і від'ємними величинами, а, наприклад, наявність браку тільки від'ємною величиною.

Застосовують неперервні та дискретні шкали. Дискретна шкала задає певне число рівнів, як правило, цілочисельних бальних оцінок. Наприклад, показник продуктивності праці може бути оцінений за десятибальною шкалою, а якість продукції - за трьохбальною. При застосуванні неперервної шкали у вигляді проміжка, який визначає діапазони зміни бальної оцінки показника, рівні оцінки є точками, що належать цьому відрізку. Наприклад при оцінці показника за десятибальною неперервною шкалою, оцінки встановлюються відповідно до коефіцієнта перерахунку на відтинку  і можуть бути будь-якими числами, що належать цьому відрізку. Бальна оцінки для конкретного значення показника можуть визначатися способом неперервного відрізка, в межах якого змінюється даний показник, або при допомозі виділення інтервалів зміни показника і бальних оцінок, що відвідають цим відрізкам. За результатами проведеного бального оцінювання показників-елементів матриці Х одержують нову матрицю B, елементи якої bij -бальні оцінки об'єкта i за j-им показником. Узагальнююча оцінка Ri  розраховується за формулою:

Ri=(i=).

Критерій вибору об'єкта за цим способом оцінки- max Ri(1in).

Якщо врахування важливості показників є доречним і ця сторона не передбачена шкалами оцінок, слід вдатися до коефіцієнтів вагомості ознак, залучивши для розрахунків рядок-вектор kj . Тоді остаточна формула розрахунку набуде вигляду:

Ri=   (i=).

Адекватність одержаних за цим способом оцінок суттєво залежить від скурпульозності шкальних оцінок, які до того ж повинні узгоджуватися між собою.

Основним критерієм вибору за результатами комплексної порівняльної оцінки способом відстані від еталону є близкість певного об'єкта з сукупності аналізованих до ідеального в m-мірному евклідовому просторі. При застосуванні цього способу крім матриці показників оцінки Х, коефіцієнтів важливості kj та характеристик спрямованості показників sj слід застосовувати параметри об'єкта-еталону порівняння. Параметри еталонного об'єкта задаються додатковим рядком елементів (x01,x02,…x0m). Узагальнююча оцінка Ri розраховується як корінь квадратний із суми квадратів відстаней між значеннями показників об'єкта-еталона та аналізованого об'єкта. Ri ,без врахування вагомості показників визначається за формулою:

Ri=   (i=)

При врахуванні важливості окремих параметрів формула набуде вигляду:

Ri=   (i=)

Критерій оцінки найліпшого об'єкта: min Ri (1in). Одержання дійсних відстаней між точками вимагає знаходження квадратного кореня, але, як правило, цю дію не здійснюють, оскільки для впорядкування оцінок достатньо абсолютних значень підкореневих виразів.

Застосування коефіцієнтів вагомості необхідне для надання ваги показникам оцінки відповідно до їх важливості.Чим більшим є значення kj, тим більшу вагу має показник j, тим суттєвіше відхилення від еталонного значення буде впливати на узагальнюючу оцінку Ri..

Таксономічний прийом є логічним продовженням прийому відстаней. Згідно одного з варіантів цього прийому більш об'єктивна оцінка може бути одержана при здійсненні попередньої стандартизації показників аналізованих об'єктів стосовно еталонних значень. За результатами стандартизації одержують нову матрицю С, елементи якої сij -стандартизовані оцінки об'єкта i за j-им показником, які розраховуються:

сij =

Узагальнююча оцінка Ri  за таких умов розраховується за формулою:

Ri=  (i=)

З урахуванням важливості окремих параметрів оцінки:

Ri=(i=)

За другим варіантом вихідна матриця Х попередньо стандартизується з метою елімінування неявної значимості показників, зумовленої їх різною варіацією. У результаті перетворень одержують матрицю Z, елементи якої zij розраховуються за формулою:

zij=;

=ij;

dj=, де:

 -середнє арифметичне значення всіх рівнів j показника (за стовпцем матриці Х), а dj -середнє квадратичне відхилення показника j.

Таким чином, кожен стовпець матриці Z являє собою вектор, координати якого в сумі дорівнюють нулю, а довжина цього вектора становить одиницю. Матриця Z є вихідною для розрахунку коплексної оцінки. Подальша методика розрахуну тотожна з попереднім варіантом та прийомом відстаней від еталону.

Деяка відносна складність та громіздкість останніх прийомів, можливо є перешкодами для їх широкого використання, однак у наукових досліженнях першочерговими вимогами є обґрунтованість та логічна несуперечливість застосовуваного інструментарію.

Комплексна рейтингова оцінка фінансового стану доречна у кількох аспектах:

для встановлення місця кожного із сукупності порівнюваних подібних підприємства, що діють в однакових умовах, за показниками, що комплексно характеризують їх фінансовий стан;

для виявлення місця фінансового стану підприємства за поточний період у ряді його ж фінансових станів протягом деякого відтинку часу;

для оцінки фінансового стану підприємства щодо нормативних значень показників.

Найбільш доречним бачиться застосування комплексної рейтингової порівняльної оцінки фінансового стану першого типу.

При комплексній рейтинговій оцінці фінансового стану повинні бути враховані всі його найважливіші параметри. Об’єктивна порівняльна оцінка результатів можлива тільки при правильному виборі критеріїв оцінки. При цьому повинен бути обраний такий набір показників, який би:

характеризував фінансовий стан всесторонньо (показники ділової активності, фінансової стійкості, платоспроможності, структури активів та джерел фінансових ресурсів, фінансових результатів та рентабельності.

унеможливлював необ’єктивність оцінки за рахунок виключення показників, що мають тотожний зміст (так показники числа оборотів та тривалості обороту в днях є тотожними за економічним змістом, але відмінними (оберненими) за порядком розрахунку;

враховував спрямованість показників відповідно їх змісту (так наприклад показник фінансової рентабельності є показником-стимулятором, а тривалість операційного циклу – дестимулятором);

підлягав формальній оптимізації.

Суттєве значення має визначення границь оптимальних значень та визначення еталонних параметрів, встановлення яких доречне, наприклад, експертним шляхом. У випадку, коли оптимальні значення показників представлені інтервально – визначитись, що обрати в якості еталона: середину інтервалу, мінімальне чи максимальне значення.

При побудові комплексної рейтингової оцінки важливо визначитись, чи будуть враховані показники вагомості окремих критеріїв оцінки. Адже введення показників вагомості може суттєво змінити результати рейтингу на користь окремих параметрів, а відповідно і результатів комплексної рейтингової оцінки. Найбільш доречним прийомом у цьому випадку є прийом відстаней від еталонних значень стандартизованих показників відносно їх оптимального значення. Мінімальне значення отриманої комплексної рейтингової оцінки свідчить про найвищий ранг фінансового стану серед сукупності аналізованих об’єктів, а максимальне – про найнижчий.


Об
єкт управління

Аналітична обробка

Інформація про обєкт

Прийняття управлін-ського рішення

убєкт управління

Аналіз господарської діяльності

Управлінський аналіз

Фінансовий аналіз

Зовнішній

Внутрішній

Перевірка надійності джерел фінансового аналізу

Достовірності

Репрезентативності

Формальна

Логічна

Арифметична

За суттю

Узгодженості показників форм звітності

З показниками попередніх періодів

Внутрішньоформова

Міжформова

Інвентаризація

Рахункова перевірка

Документальна ревізія

Зустрічна перевірка

За середніми величинами

За закономірностями розподілу

За показниками розсіювання


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67828. ЗАХОПЛЮЮЧІ ПРИСТРОЇ (ЗП) ПРОМИСЛОВИХ РОБОТІВ 1 MB
  Технологічне призначення: захопюючі і утримуючі ЗП призначені для зхахоплення і утримування об‘єктів за допомогою гачків петель вилок лопаток губок пальців голок кліщів еластичних камер струменів повітря магнімного поля вакууму електростатичного притягання адгезії липучих накладок та інших засобів...
67829. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЛІСІВ 101.5 KB
  Ліс є невід’ємною та незамінною частиною світової екосистеми. Значення лісів для навколишнього природного середовища проявляється в корисних властивостях лісів. Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік води...
67830. СИСТЕМА ТРАНСПОРТНИХ І НАКОПИЧУВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ РТС. НАВАНТАЖУВАЛЬНО-РОЗВАНТАЖУВАЛЬНІ ЗАСОБИ РТС 1.82 MB
  В загальному випадку транспортна система складається з складів 12 заготівок, оброблених деталей і зібраних виробів, складів 24 напівфабрикатів, інструментів і технологічного оснащення, а також транспортних засобів їхньої доставки і завантажувально-розвантажувальних пристроїв, що забезпечують...
67831. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИННОГО СВІТУ 86.5 KB
  Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального...
67832. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ 125 KB
  Планета Земля, яка є нашим спільним домом, для сучасної людини перестала бути безмежною, в зв’язку з чим, всі природні та інші процеси, які відбуваються в сучасному світі, стали взаємозалежними та взаємопов’язаними. Так, наприклад, пестициди (ДДТ), що використовувалися...
67833. ТРАНСПОРТНІ ТА СКЛАДСЬКІ ЗАСОБИ РТС 418.5 KB
  Конвейєром називають машину для безперервного транспортування виробів. Відмітною особливістю багатьох конструкцій конвейєрів, разом з виконанням функцій по переміщенню заготівок, є можливість утворення невеликих міжопераційних заділів, що забезпечують незалежну роботу складних верстатів в складі РТС.
67834. ІНФОРМАЦІЙНО-ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИСТРОІ СИСТЕМ КЕРУВАННЯ РТС. СИЛОМОМЕНТНІ СИСТЕМИ НАДАННЯ ЧУТЛИВОСТІ РТС 208 KB
  Якщо при великосерійному виробництві з невеликими змінами продукції що випускається сумарні витрати на створення жорсткопрограмованого робототехнологічного комплексу складаються з трьох приблизно рівних частин одна з яких вартість сучасного високоточного промислового...
67835. ТАКТИЛЬНІ СИСТЕМИ НАДАННЯ ЧУТЛИВОСТІ РТС 172 KB
  Тактильними називають такі системи надання чутливості які дозволяють роботу зареєструвати факт дотику з об’єктом визначити положення точок дотику і виміряти контактні сили в кожній з них. Прообразом тактильних систем надання чутливості послужило відчуття дотику яким наділені багато живих істот.