48093

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Головною заслугою фізіократів є те що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва Класична політекономія Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії В. Виходячи із сучасної практики важко не критикувати положення марксизму щодо економічної неспроможності капіталістичного виробництва та безперспективності його розвитку.Маркс з великою силою свого таланту логічно...

Украинкский

2013-12-06

1.11 MB

10 чел.

Тема 1. ВСТУП ДО КУРСУ. ПРЕДМЕТ І МЕТОД

ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

План

  1.  Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії як науки
  2.  Предмет та обєкт дослідження економічної теорії
  3.  Економічні категорії та закони. Пізнання та використання економічних законів.
  4.  Функції економічної теорії
  5.  Методологія теоретико-економічних досліджень

Міні-лексикон:

Економіка. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Марксизм. Маржиналізм. Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Неокласичний синтез. Предмет економічної теорії. Економічна теорія.  Політична економія. Економікс. Мікроекономіка. Макроекономіка. Мезоекономіка. Мегаекономіка. Метод економічної теорії. Економічна категорія. Економічний закон. Функції економічної теорії. Економічна політика Економічне мислення. Метод економічної теорії.

Рекомендована література

Основна: 2, 3, 9, 11,14.

Додаткова: 18, 23, 33,40,42,45,47,48,52,54.

1.1. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Економіка – основа існування і розвитку людської цивілізації. При цьому історичний поступ суспільства характеризується постійним ускладненням економічних процесів, які з часом стають предметом наукового вивчення.

Економіка як наука сформувалася лише в XVI–XVII ст. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного поділу праці, розширення зовнішніх і внутрішніх ринків, інтенсифікації грошового обігу. Основні етапи розвитку економічної науки схематично можна зобразити наступним чином:

Рис. 1.1. Основні етапи розвитку економічної науки

Меркантилізм Першим напрямком в економічній теорії історично став меркантилізм (від франц. „мерканте" - торговець, купець). Представники цього напрямку (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. Це було зумовлено значним зростанням на початку XVII ст. обсягів торгівельних операцій, посиленням ролі і впливу представників торгового капіталу в економіці країни.........

У середині XVIII ст. на зміну меркантилістам прийшли фізіократи. Засновником цього напрямку в економічній теорії став Ф.Кене, а його найбільш відомі представники - А.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон. Головною заслугою фізіократів є те, що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва,

Класична політекономія Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії - В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та капіталістичних економічних відносин у Великобританії. Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму (від фр.lаіsеz fаіrе -дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів. Заслугою цієї школи є те, що її представники довели: в економічному житті панують об'єктивні економічні школи, а економічний розвиток - це природний процес, якому властиві свої внутрішні закони,

Марксизм Значний вплив на подальший розвиток економічної теорії мав марксизм. Спираючись на положення класичної школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін розробили пролетарську політичну економію, яка стала теорією революційної боротьби робітничого класу проти буржуазії на рубежі ХІХ-ХХ ст. Виходячи із сучасної практики, важко не критикувати положення марксизму щодо економічної неспроможності капіталістичного виробництва та безперспективності його розвитку. Але не можна і не визнавати того внеску, який зробив марксизм у розвиток економічної теорії. К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи. К.Маркс з великою силою свого таланту логічно описав механізм дії системи економічних законів у суспільстві, систему відтворення економічних процесів, механізм взаємодії процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, причини виникнення та способи розв'язання економічних суперечностей, розробив методологію дослідження економічних процесів, яка використовується представниками всіх напрямків економічної думки до цього часу. 

Маржиналізм Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал).

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів.

Серед сучасних напрямків економічної науки виділяють наступні:

Рис. 1.2. Напрями сучасної економічної науки

Неокласицизм Представниками  неокласичного  напрямку  вважають  також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена. Усіх цих вчених об'єднує   прихильність   до   вільної   конкуренції,   відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство, споживач. Вони вважають, що ринок з його  законами   в  змозі  регулювати  економічні  відносини  та встановлювати необхідні пропорції, він спрямовує виробництво на потреби    споживачів,    стимулює    і    забезпечує    ефективність виробництва.   Вони   вивчають   такі   проблеми,   як:   механізм формування  ринкової ціни  та  фактори,  що  його  визначають; структуру потреб споживача і можливості їх задоволення при певному рівні доходів; формування витрат виробництва на певний товар;  проблеми  продуктивності  капіталу.  Сучасним  варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських     суб'єктів;     повнота     інформації;     досконала конкурентність,  негайна  реакція  попиту  і  пропозиції на нову економічну інформацію та ін,

Кейнсіанство Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Поява цієї теорії зробила переворот в економічній науці, вивела економічну теорію із кризи, що назріла на початку XX ст., коли неокласичні методи регулювання економіки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробіттю, інфляції, що охоплювали економіку всіх розвинутих країн. У праці Дж.М.Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми. Пізніше з'явились неокейнсіанські та посткейнсіанські теорії (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен, Дж. Робінзон та ін.), які пропонували свої варіанти державного впливу на економіку,

Інституціоналізм  —   це   сучасний   напрямок  у   розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економічної науки, що вона не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на її розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів: держава, правові структури, банки, крупні корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програм, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки,

Неокласичний синтез –представники школи  (Дж.Хікс, П.Самуельсон) вважають, що залежно від стану економіки потрібно використовувати або кейнсіанські рекомендації державного регулювання, або рецепти економістів, які стоять на позиціях обмеження державного втручання в економіку. Найкращим методом регулювання вони вважають застосування грошово-кредитних інструментів.

.,

1.2. Предмет та об’єкт дослідження економічної  теорії

З розвитком економіки як науки змінювалися погляди на її предмет і практичну функцію. В короткій історичній ретроспективі еволюція визначення предмета економічної теорії пройшла різні етапи, набуваючи при цьому наступних форм:

- вчення про закони домашнього господарства, домоводства (давньогрецькі та давньоримські мислителі );

- наука про створення, примноження та розподіл багатства нації (меркантилісти, фізіократи, класична політична економія );

- наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства, які розглядаються з позицій класового підходу (марксизм);

- наука про поведінку індивідів і соціальних інститутів (фірм, груп людей), шляхів і засобів досягнення ними своєї мети, обгрунтування економічної політики окремих фірм (маржиналісти);

- наука про дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, багатства і частково людини, стимулів до дії і мотивів протидії (А.Маршалл);

- наука про функціонування національної економіки як єдикого цілого, розробка економічної політики держави (Дж.М.Кейнс);

- наука про повсякденне ділове життя і економічну діяльність людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів (П. Самуельсон);

- наука про ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини (К.Р.Макконнелл, С.Л. Брю);

Дамо узагальнене визначення предмета економічної теорії в її сучасному трактуванні:

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки.

Рис. 1.3. Еволюція назви економічної нау

ки

Економічна теорія в широкому розумінні включає п’ять основних розділів.

Рис. 1.4. Структура загальної економічної теорії

       Залежно від функціональної мети економічна теорія  поділяється на:

  - позитивну економічну теорію, яка пізнає економічні прицеси і явища, розкриває їхні  взаємозв’язки і взаємозалежності такими  як вони є;

  - нормативну економічну теорію, яка  вивчає об’єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки і стверджує, що повинно бути, як повинно розвиватися економічне життя суспільства.

1.3. Економічні категорії та закони. Пізнання та використання економічних законів

В результаті наукового узагальнення реально існуючих економічних відносин, явищ і процесів та зв’язків і взаємозалежностей між ними формулюються економічні категорії і закони. Останні в своїй сукупностї утворюють систему економічних законів.

Рис.1.5. Система економічних законів

           Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку

суспільства, передбачити його перспективу і зорієнтувати поведінку господарюючих суб’єктів відповідно до певного економічного середовища.

Подібне пізнання  та використання економічних законів може бути емпіричним 

( несвідомим, інтуітивним ) або науковим ( усвідомленим, пізнаним, а отже, і більш ефективним ).

               Розрізняють наступні рівні використання економічних законів:

Рис. 1.6. Рівні використання економічних законів

1.4. Функції економічної теорії

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції.

Функції економічної теорії

Пізнавальна функція Пізнавальна (методологічна) функція обґрунтовує метод (в тому числі його структуру) пізнання сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії

Методологічна функція економічної теорії дає можливість використовувати економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.

Практична функція  , полягає в тому, щоб всебічно обгрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обгрунтування раціональних форм управління економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання життєвого рівня населення.

Прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспільству можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів. Тут доречна аналогія: як завдяки

метеорології людина має можливість прогнозувати погоду і вживати відповідних заходів проти природних катаклізмів, так і прогностична функція економічної теорії допомагає людям запобігати економічним втратам, пом'якшувати перебіг деяких негативних процесів.

Виховна функція Змістом виховної функції економічної теорії є формування еко-номічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов'язана з прак-тичною, ніж з теоретико-пізнавальною

1.5. Методологія теоретико-економічних досліджень

Метод науки – це комплекс способів, прийомів, засобів і принципів наукового дослідження її предмету.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів. До загальних методів можна віднести структурно-функціональний (що передбачає системний розгляд будь-якого економічного явища, з обов’язковим виділенням функцій взаємодіючих елементів);метод поєднання кількісного і якісного аналізу і визначення на цій основі статистичних і математичних методів в економічних дослідженнях.

Зусиллями економістів-теоретиків протягом століть було створено багато специфічних для економічної теорії методів дослідження: суб’єктивний; неопозитивно-емпіричний; раціоналістичний; діалектико-матеріалістичний.

Рис.1.8. Основні методи економічної теорії

Діалектичний Матеріалістична діалектика розглядає А. в нерозривному зв'язку з аналізом і синтезом, узагальненням та ін. категоріями. А. є передумовою відтворення конкретного в мисленні (див. Сходження мислення від абстрактною до конкретного). Метафізична абсолютизація Α., перетворення їх на об'єктивно реальні сутності є одним з гносеологічних коренів ідеалізму.

Наукова абстракція одна з основних операцій мислення, а так само метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб'єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об'єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки. Це дозволяє спрощувати картину явища, що вивчається, і розглядати його як би в «чистому вигляді,

Аналіз і синтез  Аналіз - предмет дослідження розчленовується, мислення йде від конкретного до абстрактного.Синтез - досліджує економічне явище у взаємозв'язку та взаємодії його складових.

Індукція і дедукція Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.

Історичний і логічний логiчний метод дослiдження є iсторичним методом, звiльненим вiд iсторичної форми i випадковостей iсторичного процесу, адже вiдповiдь на одне й те саме запитання в епоху первiсного нагромадження капiталу i в сучасному розвинутому суспiльствi буде рiзною

Економічне моделювання ,

Економічний експеримент Соцiально-економiчний експеримент як прийом пiзнання не може претендувати на унiверсальнiсть: суперечки про характер соцiально-економiчного експерименту, навiть якщо вiн реалiзується на локальних територiях (проблеми програмування розвитку окремих галузей народного господарства, налагодження нових виробничих зв’язкiв, соцiальний захист населення тощо), не можуть бути вiльними вiд впливу моральних, iдеологiчних чи полiтичних чинникiв. Цiннiснi судження про результативнiсть соцiально-економiчного експерименту в той же час не можуть бути вiдокремленими вiд об’єктивного економiчного дослiдження. Вони неминуче переплiтаються. Iз розвитком продуктивних сил, нагромадженням знань, набуттям прийомiв i знань з технологiї аналiзу економiчних явищ та їх взаємозв’язкiв за допомогою сучасної комп’ютерної технiки роль соцiально-економiчного експерименту в економiчнiй теорiї зростає

Економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук — галузевих, міжгалузевих і функціональних.

Рис. 1.10. Взаємозв'язок економічної теорії з іншими науками

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні етапи розвитку економічної    

   теорії.

2. До яких економічних шкіл та течій належать такі вчені: Д.

   Рикардо, Дж. Кейнс, М. Фрідмен, А Монкрет‘єн, Ф. Кене,

   А. Сміт, П Самуєльсон, К. Маркс, Т. Веблен, Дж. Гелбрейт?

3. В чому полягає особливість предмету “Економічна теорія”?

4. Які Ви знаєте сучасні школи економічної теорії?

5. Як співвідносяться “Економічна теорія”, “Макроекономіка”

   та “Мікроекономіка”?

6. Які функції виконує економічна теорія?

7. В чому особливість дії економічних законів?

8. Яке місце займає економічна теорія в системі економічних

   знань?

9. Який взаємозв‘язок між економічною теорією та

   економічною практикою?

10. Чим економічна теорія відрізняється від інших

   економічних наук?


Тема 2. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА.

ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

План

  1.  Зміст економічної системи та її структурні та функціональні  елементи
  2.  Типи економічних систем, їх еволюція
  3.  Місце і роль власності в економічній системі. Сутність, види та форми власності.
  4.  Економічні потреби та інтереси - головні рушійні сили економічного прогресу.

Міні-лексикон:

Економічна система. Продуктивні сили. Економічні відносини. Господарський механізм. Суспільно-економічна формація. Цивілізація. Тип економічної системи. Традиційна, ринкова, командна, змішана економіки.   Власність. Тип, форма, вид власності. Структура відносин власності. Суб’єкти власності. Об'єкти власності. Право власності. Економічний закон зростання потреб. Економічні інтереси. Взаємодія економічних інтересів.

Література

Основна: 1, 2, 9, 11, 13.

Додаткова: 30, 36, 45, 61, 62.

1. Зміст економічноі системи та іі структурні та функціональні елементи.

Система – це сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Кожна економічна система розвивається та функціонує на основі певної сукупності елементів, які її складають та утворюють єдине ціле. На кожному історичному етапі розвитку людського суспільства вона складається з декількох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму.

Рис. 2.1. Основні структурні елементи економічної системи

 Продуктивні сили - які включають предмети праці, засоби праці,  науку, інформацію, робочу силу,  їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та

кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо.

Економічні відносини - Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів,

Господарський механізм -  це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання   економічних   законів,   економічних   важелів, правових норм та інституційних утворень,

Система економічних відносин в свою чергу  складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин.

 

Рис. 2.2. Система економічних відносин

 Техніко-економічні відносини - Техніко-економічні   відносини,   які   визначаються   рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини   людей  у   процесі   виробництва.   Вони   є матеріально-речовим  змістом  виробництва  і  передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств,

Організаційно-економічні відносини - це  відносини,   що стосуються    встановлення    ефективних    форм    організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва

Соціально-економічні відносини -  що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів,

          Вперше чітке уявлення про функціонування економічної системи та її підсистем розробив К.Маркс. За марксистським (формаційним) підходом  вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

                     Згідно з таким підходом виділяють наступні суспільно-економічні формації:   

1  Традиційна економіка.

2.  Ринкова економіка вільної конкуренції.  

3. Командна економічна система.                                                                                                                                                                                                     

4.  Змішана економічна система.                                                                                                                                                                                                                                                                   

5.  Перехідна економічна система.

                      На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства сучасна економічна наука розробила і широко використовує  цивілізаційний підхід, згідно з яким перехід  від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, культури людини.

Економічна наука на основі використання критерію "ступеня розвитку суспільства" виділяє такі стадії цивілізації:

                     1. Традиційне суспільство, у якому переважає аграрна праця з використанням примітивної техніки. Низький рівень продуктивності праці перешкоджає нагромадженню капіталу. Політична й економічна влада належить класу великих землевласників.                    

 2. Перехідне суспільство, що забезпечує умови для стадії «зрушення». Розвиток підприємництва, зростання продуктивності праці, нагромадження капіталу, хоча і з низькою нормою нагромадження.................................................................................

                     3. Стадія «зрушення» — епоха промислової революції, машинна праця, її поділ як чинник різкого зростання продуктивності праці. Зростання норми нагромадження до 10% .             Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашоі країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії.

2. Типи економічних систем, їх еволюція

 Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

  •  за формою власності на засоби виробництва;
  •  за способом управління господарською діяльністю.

Рис. 2.3 Типи економічних систем

Характерні риси традиційної  економіки

  •  багатоукладність економіки;
  •  збереження натурально-общинних форм господарювання;
  •  відстала техніка;
  •  широке застосування ручної праці;
  •  нерозвинена інфраструктура;
  •  найпростіші форми організації праці й виробництва;
  •  бідність населення;
  •  переважають традиції, звичаї, релігійні та культурні  цінності.

Характерні риси ринкової економіки

  •  приватна власність на засоби виробництва;
  •  свобода підприємницької діяльності;
  •  рівні можливості;
  •  ринкове ціноутворення;
  •  вільна конкуренція;
  •  обмежена роль держави в господарському житті.

Характерні риси командної економіки

  •  панування державної власності;
  •  одержавлення та монополізація народного господарства;
  •  централізоване директивне планування виробництва і  розподілу ресурсів;
  •  відсутність реальних торгово-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення;
  •  зрівняльний розподіл результатів виробництва.

Характерні риси змішаної економіки

  •  різноманітність форм власності;
  •  рівноправне функціонування різних господарюючих субєктів;
  •  високий рівень розвитку продуктивних сил; 
  •  наявність розвиненої інфраструктури суспільства;
  •  поєднання ринкового механізму з державними методами регулювання економіки;
  •  орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

На сучасному етапі існують різні національні моделі змішаної економіки:

            американська -   В основі американської економічної моделі лежить перш за все врахування державою традицій індивідуалізму, потягу до першості, до особистого успіху, віри людини у власні сили. Відповідно створюються умови для всебічного розвитку підприємництва, процвітання малого та середнього бізнесу, американський менеджмент націлений на негайний успіх, який має бути виражений у високій нормі прибутку. Особливістю американської моделі є також висока кваліфікація та мобільність робочої сили. Понад дві третини зайнятих у народному господарстві - це кваліфіковані робітники, до того ж третина з них - так звані "золоті комірці", які визначають сьогодні динаміку науково-технічного прогресу в країні.

            німецька -       Основними ланками німецької моделі «змішаної економіки» стала економічна влада (а не власність) і суспільний контроль над нею. Саме вони були об’єктом реформування. Формування «економічної демократії» трактувалось як:

— створення альтернативної щодо капіталу влади;

— поділ відповідальності між сторонами, що беруть участь в управлінні;

— оприлюднення прийнятих рішень як в межах підприємства, так і на державному рівні;

— створення системи самоконтролю;

— запобігання зловживанням економічною владою.

            шведська -     Її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Це модель так званого демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу. Держава здійснює не тільки економічне, а й соціальне регулювання суспільного виробництва в інтересах усього суспільства. Це модель еволюційного переходу капіталізму в посткапіталізм (або соціалізм) шляхом демократичних реформ. На думку Г. Мюрдаля (творця «шведської моделі»), у розвинутому суспільстві планування утворює принцип, за допомогою якого знання втілюються в дії.      

            японська -     Особливістю японської економічної моделі є широке використання традицій колективної праці в сільських общинах. Сьогодні ця традиція з успіхом використовується найбільшими корпораціями у вигляді системи пожиттєвого найму.      ,

3. Місце і роль власності в економічній системі.              Сутність, види та форми власності.

Власність — це ядро системи виробничих відносин, серцевина колективного суспільного способу виробництва.

Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти істотних зрушень у господарському житті.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

  •  відносини з приводу привласнення обєктів власності;
  •  відносини з приводу економічних форм реалізації обєктів власності;
  •  відносини з приводу господарського використання обєктів власності;

Відносини власності більш повно розкриваються через розгляд її об’єктів і суб’єктів. Об'єктами власності виступає те, з приводу чого складаються відносини привласнення: засоби виробництва, земля та її надра, товари особистого споживання, інтелектуальний продукт, а також робоча сила.

Суб'єктами відповідно виступають люди, між якими складаються відносини привласнення, - індивідуми, організації, колективи, держава.

Власність одночасно є категорією економічної і  юридичної науки, тому її важливо характеризувати і з юридичної, правової сторони. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Правові відносини власності реалізуються через систему відносин володіння, розпорядження і користування, які в сучасних умовах доповнюються відповідальністю.

Однак майнові відносини можуть відбивати виробничі відносини не тільки через норми права, але й норми моралі, приймати форму звичаїв, правил справедливості і т.п.

Виділяють два базових типи власності, що виступають на різних етапах розвитку людського суспільства з відповідними історичними особливостями: приватна і суспільна.

Рис. 2.4. Сучасні форми приватної власності

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній.

Рис. 2.5. Сучасні форми суспільної власності

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна, колективна,державна.

Допускається також  існування  змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

4. Економічні потреби та інтереси -  головні рушійні сили  економічного прогресу

Метою функціонування економічної системи є споживання ( задоволення  потреб ).

Засобом досягнення  цієї мети є виробництво ( процес використання економічних ресурсів ).

У залежності від вибраного критерію потреби можна класифікувати на певні групи. Наприклад:

1. За рівнем необхідності:

  - першочергові (предмети першої необхідності);

  - другорядні ( предмети розкоші).

2. За обєктами вияву:

   - матеріальні потреби;

   - духовні потреби.

3. За субєктами вияву:

   - індивідуальні (особисті) потреби;

   - колективні потреби;

   - державні (суспільні) потреби.

4. За мірою реалізації:

   - абсолютні ( перспективні) потреби;

   - дійсні потреби;

   - платоспроможні потреби.

Можна виділити групи відповідно і до інших критеріїв.

У західній літературі найбільшого поширення в класифікації потреб людини набула піраміда потреб А. Маслоу:

Рис. 2.7. Структура потреб у суспільстві

У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів

Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цвльової дії, яка породжує той чи інший результат: Економічні інтереси можна класифікувати за різними критеріями:

  1.  за ознакою суб’єктивності : особисті, колективні і суспільні інтереси.
  2.  за ступенем важливості: головні та другорядні
  3.  за часовою ознакою: поточні, перспективні
  4.  за об’єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні,режиму праці та вільного часу
  5.  за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові

Puc. 2.9. Потреби та інтереси як джерело активності економічних суб’єктів


Вирішення протиріччя між невгамовністю та безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів  лежить в основі економічного розвитку, визначає мету економічної діяльності, породжує проблему вибору: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?

Рис.2.10. Найважливіші ознаки економічної системи

Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів і потреб є рушійною силою соціально-економічного прогресу.

Тема 3. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ

План

  1.  Виробництво як суспільний процес, його сутність та структура.
  2.  Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок.
  3.  Ефективність суспільного виробництва та її показники.
  4.  Благо як системоутворююча категорія господарювання. Товар та його властивості.
  5.  Гроші як основоположна економічна категорія розвинутих товарних відносин. Теоретичні концепції виникнення грошей.
  6.  Функції грошей та їх еволюція.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 4, 5, 10.

Додаткова: 25, 39, 50, 55, 56, 58.

Міні-лексикон:

Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво. Фактори виробництва. Виробнича функція. Ефективність виробництва. Показники економічної  ефективності. Показники соціальної ефективності. Межа виробничих можливостей. Благо. Товар. Споживча вартість товару. Мінова вартість товару. Вартість товару. Суспільно необхідний робочий час. Інтенсивність праці. Грошовий загальний еквівалент. Міра вартості. Засіб обігу. Засіб нагромадження. Засіб платежу. Світові гроші. Товарні гроші. Електронні гроші.

3.1. Виробництво як суспільний процес, його сутність та структура.

  1.  Загальні ознаки виробництва: 1.   Наявність суспільного поділу праці.2. Економічне відокремлення виробників. 3. розподіл праці; 4. непрямі зв’язки.

Рис. 3.1. Основні елементи процесу виробництва

        Праця  –  свідома і цілеспрямована діяльність людини з перетворення предметів праці за допомогою засобів праці у життєві блага для задоволення своїх потреб. У процесі праці споживається робоча сила людини.

Праця — одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою яких вона впливає на предмети природи.

        Робоча сила – у економічній теорії — здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності

       Предмети праці – речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення життєвих благ, тобто йдеться про речовину природи, сировину, напівфабрикати.       

 Засоби праці –  речі або їх комплекс, за допомогою яких людина виробляє життєві блага, тобто це інструменти і обладнання, машини і устаткування, земля і дороги, виробничі будівлі і споруди тощо.

                                                                                                                                                                                  До засобів праці належать знаряддя. Засоби праці, за винятком малоцінних та швидкозношуваних предметів, називають основними засобами.

Засоби праці і предмети праці разом утворюють засоби виробництва.

        Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво.

Суспільне виробництво має певну галузеву структуру:

          

      

Рис. 3.2. Галузева структура суспільного виробництва

3.1. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Рис. 3.3. Фактори суспільного виробництва

Людський капітал  – Виробничі знання, уміння і професійна підготовка, якими володіє окрема людина. Мається на увазі вартість, яка створюється в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я

Капітал один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку

Земля це третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства.

Наука – форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.                

Інформація абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

  •  роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення;
  •  представлення, поняття;
  •  ознайомлення, просвіта;

Екологія це наука , що займається вивченням взаємозв'язків у природному середовищі .

Підприємницькі здібності  - це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі

Попри ускладнення і розвиток факторів суспільного віробництва найважливішими серед них, загальними для всіх етапів розвитку суспільства, залишаються трудові здатності людини, земля і засоби виробництва (капітал).

Виробнича функція – це взаємозв’язок між максимальним обсягом продукції, яку можна виробити, і витратами факторів виробництва, потрібних для цього обсягу. Також вона залежить  від рівня технічних знань.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом ) записується такою формулою:

                     Q=f(L,K),

     де Q - обсяг виробництва; K - обсяг капіталу; L - обсяг праці 

Зауважимо,що:

- виробнича функція залежить не тільки від кількості та якості виробничих факторів, але й від варіанта їх комбінації;

- фактори виробництва можуть заміщувати один одного, що веде до зміни структури продуктивних сил. Наприклад, заміщення новими засобами праці людської праці є загальним законом розвитку продуктивних сил.

3.3. Ефективність суспільного виробництва та її   показники.

Ефективність охоплює проблему “витрати - випуск”.

Критерій ефективності виробництва:

Ефективність виробництва  = аналіз продукцвії = ціні

Рис. 3.4. Види ефективності  виробництва

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників.

Показники економічної ефективності:

Продуктивність праці   полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника. показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості:


Трудомісткість  це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи.
tp=Tзм\N

Фондовіддача  = обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.

Фондомісткість (ФМпрt) характеризує потребу в основних виробничих засобах для виробництва одиниці продукції промисловості. Визначається як показник, обернений фондовіддачі:

Матеріаловіддача = ……..

Матеріаломісткість може визначатися на одиницю валової продукції промисловості або валового внутрішнього продукту галузі:
де ММпрt — матеріаломісткість промислової продукції в році t, визначена за валовою продукцією (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ПСпрt — вартість прямих матеріальних витрат, або проміжне споживання промисловості в році t; ВПпрt — валова продукція промисловості в році t; ВВПпрt — валовий внутрішній продукт промисловості в році t; ФЗпрt — вартість фонда заміщення або всіх матеріальних витрат промисловості в році t; Апрt — величина амортизації в промисловості в році t.

Капіталомісткість = це відношення сукупного капіталу до щорічного ВНП.

Енергомісткість характеризує витрати первинних паливно-енергетичних ресурсів у натуральному виразі (тоннах умовного палива) на одиницю валового продукту або валового внутрішнього продукту:
де ЕМпрt — енергомісткість промислової продукції в році t, визначена за валовим продуктом (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ЕРпрt — витрати паливно-енергетичних ресурсів у промисловості в році t в натуральному виразі.
Показники соціальної ефективності:

Рівень життя -   визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих життєвих благ (матеріальних і духовних). Він оцінюється як забезпеченістю населення життєвими благами, так і ступенем задоволення потреб людей у певних благах.

Індекси розвитку людини На сьогодні існує методіка розрахунку індексу людського потенціалу (ІЛП), яка поєднує наступні три показники [1]:

1) валовий внутрішній продукт на душу населення;

2) грамотність населення;

3) очікувана тривалість життя.

Інші показники -   ……...................................................

         .................................................................................................

  ..................................................................................................

 ...................................................................................................

Ефективність виробництва та ступінь задоволення економічних потреб свідчать про якість вирішення основних економічних проблем суспільства. Так, збільшення кількості товарів і послуг, які виробляє економіка окремої країни, означає підвищення якості використання ресурсів, і навпаки.

Ефективне використання ресурсів в межах країни передбачає їх повну зайнятість, що в свою чергу забезпечує повний або потенційний обсяг віробництва. Якщо у виробництві задіяні всі наявні суспільні ресурси, то економіка перебуває на  межі виробничих можливостей.

Рис. 3.5. Крива виробничих можливостей

3.4. Благо як системоутворююча категорія господарювання. Товар та його

властивості

Блага – це засоби задоволення людських потреб, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.

Рис. 3.6. Класифікація благ

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги. Розрізняють :

  •  споживчі блага вид економічного блага, здатність товару або послуги задовольняти потребу. 
  •  виробничі блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.

  •  матеріальні блага категорія економічної теорії. Благами називаються засоби, придатні для задоволення людських потреб. Матеріальні блага, які людина використовує в процесі своєї життєдіяльності.

  •  нематеріальні блага - життя, здоров'я, честь і достоїнство людини, його воля і безпека, недоторканість особи, почесні звання й ін

  •  теперішні блага Підприємець, наймаючи робітника, дає останньому «теперішнє благо» у вигляді заробітної плати

  •  майбутні блага За Бем-Баверком, праця — це «благо майбутнього», бо вона створює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робітник стає власником «майбутнього часу

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Основні властивості товару:

  •  споживча вартість
  •  мінова вартість

Чинники впливу на величину вартості товару:

  •  інтенсивність праці
  •  суспільно необхідний робочий час

      Величина суспільної вартості товару визначається суспільно необхідним часом, який потрібний для його виробництва. Вона змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці.

       

3.5. Гроші як основоположна економічна категорія розвинутих товарних відносин. Теоретичні концепції виникнення грошей.

Гроші мають давню історію. Це складний і найважливіший елемент ринкової економіки. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична й еволюційна.

 

Рис. 3.7. Основні концепції виникнення грошей

Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей :

Рис.3.8 Основні властивості грошей

Рис.3.9. Теорії грошей

3.6. Функції грошей та їх еволюція.

Функції грошей - це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.

Рис.3.10. Функції грошей

Міра вартості - ( це функція, в якій гроші забезпечують вираження і

вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Засіб обігу - це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і заабезпечеють їх обіг

Засіб утворення скарбів -  Функція грошей, пов'язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу

Засіб платежу це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов¢язань між суб¢єктами економічних відносин.

Світові гроші -  це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами

        З розвитком ринкових відносин та процесу демонетизації

золота деякі функції грошей еволюціонували. Одночасно з еволюцією функцій грошей відбувається і процес еволюції видів грошей:

Рис. 3.11. Еволюція  видів грошей

Товарні гроші це особливий товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В IX – XI ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутро куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі були гривні – срібні злитки масою в півфунта.

Паперові гроші - Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли з металевого обігу срібних або золотих монет. Об'єктивна можливість обігу замісників дійсних грошей виникла з особливостей функцій грошей як засобу обігу, де гроші є посередником в обміні. 

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит). Їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Першочергове економічне значення цих грошей – зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.

Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:

по-перше, готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

Процес еволюції функцій грошей та їхніх форм триває й дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.

Питання до самоконтролю:

  1.  В чому полягає зміст і структура суспільного виробництва?
  2.  Які Ви знаєте основні фактори суспільного виробництва і в чому полягає їх взаємодія?
  3.  Намалюйте виробничу функцію та дайте графіку економічну інтерпретацію.
  4.  Чим відрізняються економічні блага від неекономічних?
  5.  Які Ви знаєте показники ефективності суспільного виробництва?
  6.  Дайте характеристику формам організації суспільного виробництва..
  7.  Охарактеризуйте товар та його властивості.
  8.  Чи існує різниця між поняттями вартість, корисність, цінність, якщо існує в чому вона полягає?
  9.  Назвіть та дайте характеристику функціям грошей.


Тема
4. РИНКОВА ЕКОНОМІКА: СУТЬ, СТРУКТУРА

ТА  ІНФРАСТРУКТУРА

1. Поняття ринку та умови його функціонування.

2. Ринковий механізм , його сутність та елементи:

- конкуренція та її типи;

- ринковий попит та фактори, що його визначають;           

           еластичність попиту;

- пропозиція та її чинники; еластичність пропозиції;

- взаємодія попиту та пропозиції.

3. Структура ринку.

4. Інфраструктура ринку, її роль та значення.

5. Переваги та обмеження ринкового механізму.

Рекомендована література:

Основна: 2, 3, 5, 6, 14.

Додаткова: 17, 20, 23, 24, 36, 48, 49, 50.

Міні – лексикон:

Ринок, функції ринку, ринковий механізм, конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція, методи конкурентної боротьби, попит, пропозиція, закон попиту, закон пропозиції, ринкова рівновага, рівноважна ціна, цінова еластичність попиту, перехресна еластичність, еластичність за доходом,  цінова еластичність пропозиції, товари – комплементи, товари – субститути, нормальні товари, структура ринку, види ринків,  ринкова інфраструктура.

4.1. Поняття ринку та умови його функціонування

Ринок є невід’ємним компонентом товарного виробництва, організаційною формою його існування. Історія ринку налічує близько 6 – 7 тис.років.

Найважливішими умовами його виникнення є:

  •  суспільний поділ праці, на основі якого виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці;
  •  економічна відокремленість суб’єктів господарювання, зумовлена наявністю різних форм власності;
  •  вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

Ринок як історично визначена форма організації економічного життя суспільства характеризується такими ознаками:

  •  наявність і функціонування різноманітних форм

                власності та форм господарювання;

  •  свобода підприємницької діяльності;
  •  вільне ціноутворення;
  •  вільний вибір контрагентів – покупців (пред’явників

                попиту) і продавців (постачальників) товарів та    

                послуг;

  •  конкуренція;
  •  вільне переміщення капіталів між галузями

економіки і регіонами;

  •  відкритість національної економіки.

Сутність ринку проявляється у функціях, які він виконує.

Рис. 4.1. Функції ринку.

         Для  формування і ефективного функціонування реального ринку необхідні такі умови:

  •    реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання, повна свобода підприємницької діяльності;
  •    вільні ринкові ціни, які встановлюються під впливом попиту та пропозиції;
  •    здорова конкуренція між різними суб’єктами господарської діяльності;
  •    вільний доступ до реальної інформації про ринок і його суб’єктів;
  •    державне регулювання ринку, проведення ефективної фінансово-кредитної, інвестиційної, податкової, валютної політики,  яка стимулює підприємницьку діяльність;
  •    розвинуте антимонопольне законодавство, проведення ефективної антимонопольної політики;
  •    розвинута ринкова інфраструктура;
  •    поступова інтеграційність національної економіки у світове господарство;
  •    забезпечення соціального захисту населення.

4.2. Ринковий механізм , його сутність та елементи

Ринковий механізм – це механізм формування ринкових цін і розподілу ресурсів, взаємодії суб’єктів господарювання з приводу встановлення та застосування цін, обсягу виробництва і продажу товарів та послуг.

Основними елементами ринкового механізму є: попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція.

                                            

Конкуренції властиві наступні функції:

1. функція регулювання для того щоб устояти в боротьбі, підприємець повинний пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них існує найбільша потреба.

2. функція мотивації Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:
- підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляють її з меншими виробничими затратами , одержують винагороду у вигляді прибутків ( позитивні санкції ). Це стимулює технічний прогрес;

3. функція розподілу Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності , але і дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

4. функція контролю Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У той же час конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількох продавців. Чим досконаліша конкуренція , тим справидливіша ціна. 

Види конкурентної боротьби:

1. Внутрішньогалузева конкуренція отримання надприбутку, її механізм - підвищення продуктивності праці, зниження індивідуальної вартості товару. Результати цієї конкуренції - зведення індивідуальної вартості товарів до єдиної, суспільної вартості і формування на цій основі галузевої, ринкової вартості товару

2. Міжгалузева конкуренція отримання найбільшого прибутку. Її механізм - вільне переливання капіталу із галузі в галузь, в погоні за вищою нормою прибутку. Міжгалузева конкуренція перетворює вартість товарів в ціну виробництва, а норма прибутку в окремих галузях – в загальну норму прибутку. У цьому й полягає функція міжгалузевої конкуренції. 

Типи конкурентноі поведінки:

1. Сумлінна конкуренція зниження цін ("війна цін");
підвищення якості продукції; розвиток до- й післяпродажного обслуговування;
створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.

2. Нечесна, несумлінна конкуренція економічне (промислове) шпигунство; підробка продукції конкурентів; підкуп і шантаж; обдурювання споживачів; махінації з діловою звітністю; валютні махінації; приховування дефектів тощо. 

Методи конкурентної боротьби:

1. Цінова конкуренція Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - т.зв."війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.

2. Нецінова конкуренція Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, поза як формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах.

В залежності від ступеня розвиненості конкуренції та методів конкурентної боротьби розрізняють такі типи ринків:

Рис. 4.2. Типи ринків.

Одним з найважливіших механізмів ринку є взаємодія попиту і пропозиції та формування рівноважної ціни.

Індивідуальний попит Попит окремого споживача на товар називається

Ринковий попит це сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

Функціональна залежність попиту від ціни виражається формулою:

                      QD = f (P) ,

де QD - величина попиту на товар;  Р – ціна товару .

Графічно залежність між ціною і попитом описується кривою попиту:

Рис. 4.3. Крива попиту

          Обернена залежність між зміною ціни товару і попитом на нього обумовлена: ефектом доходу, ефектом заміщення та законом спадної граничної корисності.

Нецінові чинники попиту:

1. Кількість покупців Із збільшенням цього показника попит зростає (зміщення кривої праворуч), і навпаки, із зменшенням кількості споживачів попит спадає (зміщення кривої ліворуч).

2. Доходи споживачів Вплив доходу на попит дуже суттєвий. Здебільшого збільшення доходу веде до збільшення попиту (зміщення кривої вгору). Хоча, із зростанням доходу споживання деяких товарів може скорочуватися, коли споживач заміняє їх дорожчими і якіснішими (зміщення кривої вниз ліворуч).

3. Смаки й уподобання Сприятливим для даного продукту є зміна споживчих смаків чи переваг, викликане рекламою чи зміною моди, означатиме, що попит зросте по кожній ціні (зміщення кривої попиту праворуч). Несприятливі зміни в уподобаннях викличуть зменшення попиту і зміщення кривої попиту ліворуч. Слід зазначити, що технологічні зміни, в вигляді появи нового продукту, можуть привести до зміни споживчих смаків. Наприклад, поява компакт-дисків призвело до скорочення попиту на платівки

4. Ціни на сполучені товари  Попит може змінюватися в обох напрямах залежно від типу товару, який може бути взаємозамінним чи взаємодоповнюючим. Для взаємозамінних товарів: при підвищенні ціни на один із них попит на другий збільшується (зміщення кривої вгору). Взаємодоповнюючі товари споживаються одночасно, тому при підвищенні ціни на один такий товар скорочується попит на інший, і навпаки.

5. Очікування споживачів очікування споживача. Зміна споживчих витрат залежить від прогнозів, що їх роблять споживачі. Якщо люди вважають, що їхні реальні доходи в майбутньому зростуть, вони готові витратити більшу частину свого теперішнього доходу. В цей час споживчі витрати зростають (заощадження зменшуються) і крива сукупного попиту зміщується праворуч;

6. Містскість ринку -...........................................................

Дія нецінових факторів викликає відповідне збільшення або зменшення попиту, що зумовлює зміну положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч.

Графік. Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту .

Рис. 4.4. Вплив нецінових факторів на криву попиту

Індивідуальна пропозиція це товари одного виробника,  які пропонують для реалізації.

Ринкова пропозиція це пропозиція, яка визначається як сума всіх індивідуальних пропозицій.

Функціональна залежність пропозиції від ціни виражається формулою:

QS = f (P) ,

де QS - величина  пропозиції  товару;  Р – ціна товару .

Графічно  залежність між ціною і пропозицією  описується кривою пропозиції  

Рис. 4.5. Крива пропозиції

Нецінові чинники пропозиції:

1.Технологічний прогрес та організація виробництва- Удосконалення технологій дозволяє зменшити витрати виробництва на одиницю продукції, що призведе до зменшення загальних витрат і збільшення пропозиції.

2. Зміна цін на ресурси субститути та ресурси-комплементи по-різному впливають на попит.          3. Зміна цін на споріднені товари За інших рівних умов зміни у попиті на продукт фірми, який вона виробляє за допомогою певних ресурсів, призведуть до зміщення кривої попиту на ці ресурси у тому самому напрямку. Так, фінансова криза в Україні, Росії та в інших країнах призвела до банкрутства банків, зниження попиту на їхні послуги. Це, у свою чергу, спричинило зростання безробіття серед банківських працівників.

4. Зміни у бюджетно-податковій політиці -....................

..................................................................................................

5. Очікування підприємців Якщо очікується підвищення цін, то виробники можуть затримати випуск на ринок своєї продукції і тим самим скоротити поточну пропозицію. Але, у багатьох галузях обробної промисловості очікування підвищення цін здатне спонукати фірми збільшити виробничі потужності і тим самим викликати збільшення пропозиції.

6. Кількість продавців на ринку При даному обсязі виробництва кожної фірми, чим більша кількість продавців продукції, тим більша ринкова пропозиція. При вступі в галузь більшої кількості фірм крива пропозиції стане зміщуватися праворуч. Якщо в галузі мала кількість фірм, то відповідно ринкова пропозиція є малою. Це означає -якщо фірма виходить з галузі крива пропозиції зміщується ліворуч. Зміни пропозиції під впливом  нецінових чинників сприятимуть зсуву кривої пропозиції праворуч або ліворуч:

Рис. 4.6. Вплив нецінових факторів на криву пропозиції

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропозиції збігаються. Криві попиту і пропозиції в точці кількісно-цінової рівноваги перетинаються. В цій точці виконується умова: QD = Q

Рис. 4.7. Ринкова рівновага

Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропозиції. Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважної, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.

Еластичність це здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній. Кількісно еластичність вимірюється показником, який називається коефіцієнтом еластичності.

Стосовно попиту розрізняють наступні види еластичності: еластичність попиту за ціною, перехресна еластичність, еластичність попиту за доходами.

Еластичність попиту за ціною це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару: .

Застосовують два способи обчислення показника еластичності.

Показник лінійної еластичності  визначає процентну зміну обсягу попиту у точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту, заданої рівнянням , або у випадку незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту:                                  

або                         

Показник дугової еластичності застосовується для вимірювання еластичності попиту в центральній точці інтервалу на певному відрізку кривої попиту і розраховується за середніми величинами ціни та обсягу:

або

Розрізняють наступні випадки цінової еластичності попиту:

1. Еластичний попит має тенденцію змінюватися залежно від незначних коливань цін.

2. Нееластичний попит попит, що має тенденцію залишатися незмінним, незважаючи на невеликі зміни цін.

    3. Абсолютно еластичний попит це ситуація, за якої величина попиту зростає без зміни ціни, за попередньою ціною, а крива попиту розташована на графіку горизонтально, паралельно осі абсцис

4. Абсолютно нееластичний попит попит, за якого зміна ціни не призводить до зміни кількості реалізованої продукції

.За неціновими чинникамі попиту розрізняють перехресну еластичність попиту та еластичність попиту за доходом.

Перехресна еластичність попиту  – це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару:

 або  

Для товарів – субститутів , тому що при зростанні ціни одного товару обсяг його продажу зменшується, а попит на товар-замінник зростає. Для товарів – комплементів , оскільки зростання ціни одного товару призводить до зменшення обсягу попиту і на цей товар, і на товар–доповнювач. У випадку, коли два товари є незалежними у споживанні ,().

Еластичність попиту за доходом – це процентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу:     або                             

 Еластичність попиту за доходом для нормальних благ є додатною (), для нижчих – від’ємною (), для нейтральних – нульовою (). Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом більшу за одиницю , предмети першої необхідності - меншу за одиницю .

Цінова еластичність пропонування – це процентна зміна обсягу пропонування, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару:  

Концепція еластичності  має численні сфери практичного застосування. Серед них:

1. Визначення цінової стратегії продавців.

2. Аналіз і прогнозування наслідків зміни ринкових умов

3. Визначення наслідків державного втручання у ціноутворення.

4. Політика оподаткування.

4.3. Структура ринку.

Структура ринку –це сукупність окремих елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою.

Основними суб’єктами ринкового господарювання є:

  •  домогосподарства (населення);
    •  підприємницький сектор (підприємства);
    •  різні форми господарювання (посередники);
    •  державний сектор (держава).

       Об’єктами ринкових відносин є:

  •  товари і послуги;
    •  робоча сила;
    •  земля та інші природні ресурси;
    •  нерухомість;
    •  гроші, валюта, цінні папери.

Залежно від об’єкта обміну розрізняють групи ринків: товарні, фінансові, ринок праці, ринки засобів виробництва, ринок послуг, ринок цінних паперів, інформаційні та ін.

За механізмом функціонування вирізняють: вільний, монополізований і регульований ринки.

Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний(офіційний) та нелегальний(тіньовий) ринки.

За територіальною ознакою виділяють місцевий (локальний), національний (внутрішній) та міжнародний (світовий) ринки.

4.4. Інфраструктура ринку, її роль та значення.

Рис.4.8. Елементи  ринкової інфраструктури.

Інфраструктурі ринку притаманні наступні функції:

- забезпечення фінансової і кредитної підтримки підприємств;

- матеріально-технічне забезпечення реалізації товарів та послуг;

- здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування;

- правове та економічне консультування підприємців;

- регулювання руху робочої сили;

- перерозподіл ресурсів між галузями та всередині них;

- акумуляція тимчасово вільних коштів та ін.

4.5. Переваги та обмеження ринкової економіки

До переваг ринкової економіки відносять:

- високу економічну ефективність;

- економічну свободу;

- раціональну структуру економіки;

- відсутність дефіциту товарів та послуг;

- дієвий механізм мотивації праці;

- саморегулювання.

Недоліками ринкової економіки вважається:

- неспроможність подолати монополістичні тенденції;

- посилення диференціації товаровиробників;

- відтворення істотної соціальної нерівності;

- поглиблення економічних і екологічних криз.

- посилення інфляційних процесів;

- сприяння зростанню безробіття;

- байдужість до фундаментальних наукових досліджень, проблем довкілля, вичерпності невідтворюваних ресурсів.

Недоліки ринкової економіки призвели до посилення економічних функцій держави і переходу від ринкової економіки до змішаної економічної системи, в якій економічні процеси регулюються як ринком, так і державою.

Питання для самоконтролю:

  1.  Що таке ринок?
  2.  Охарактеризуйте функції ринку.
  3.  Розкрийте поняття інфраструктури ринку.
  4.  Що таке конкуренція?
  5.  Охарактеризуйте закон вартості.
  6.  Що таке ринковий попит? Які фактори впливають на попит?
  7.  Охарактеризуйте закон попиту.
  8.  Що таке еластичність? Види еластичності.
  9.  Що таке пропозиція? Які фактори впливають на пропозицію?
  10.  Охарактеризуйте закон пропозиції.
  11.  Що таке ринкова рівновага?


Тема 5. КАПІТАЛ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ І ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА.

План

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2. Промисловий капітал, його кругооборот та оборот. Основний і оборотний капітал.

3. Витрати виробництва: сутність, структура, види та фактори, що визначають їх динаміку.

4. Природа та генезис торговельного капіталу. Витрати обігу та торговельний прибуток.

5. Природа та джерела позичкового капіталу.

Рекомендована література:

Основна: 2, 3, 8, 9, 10.

Додаткова: 15, 21, 51, 58.

Міні – лексикон:

Капітал. Додаткова вартість. Робоча сила. Постійний капітал. Змінний капітал. Оборот капіталу. Основний капітал. Оборотний капітал. Амортизація. Витрати виробництва. Економічні витрвти. Бухгалтерські витрати. Постійні, змінні, сукупні, граничні витрати.  Прибуток.  Норма прибутку. Торговельний капітал. Позичковий капітал.

5.1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Капітал як економічна категорія – це вартість чи цінність, яка приносить дохід. Або капітал – це само зростаюча авансована вартість.

Функціонуючи за схемою:

Г – Т – Г1

капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу.

Г символізує початкову суму грошей,

Т символізує товари,

Г1 символізує нову суму грошей, яка більше за початкову на величину додаткової вартості.

Вперше до наукового обґрунтування природи додаткової вартості підійшов А.Сміт. Він є родоначальником трудової теорії вартості. Виходячи з того, що вартість створюється працею, А.Сміт виникнення додаткового доходу пов’язував з купівлею-продажем живої праці. Проте виникла проблема: як можна продати працю, коли вона є не предметом, а процесом.

Найглибше обґрунтування суті додаткової вартості дав К.Маркс. Він показав, що на капіталістичному ринку з’являється особливий товар – робоча сила, власником якого є робітник.

Робоча сила кількість людей, готових працювати за наймом. У різних країнах цей показник розраховується по різному. Зазвичай він включає кількість працюючих з додаванням зареєстрованих безробітних. Існують вікові й інші обмеження.

Для того щоб робоча сила стала товаром, власник робочої сили повинен:

- бути юридично вільним, тобто мати право розпоряджатися своєю робочою силою;

- бути позбавленим засобів виробництва, а отже, і засобів існування.

Товар робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість.

Вартість товару робоча сила Вартість робочої сили визначається витратами на підтримку життя робітника та належного рівня працездатності, його достатнє навчання, освіту та відтворення Споживча вартість товару робоча сила виявляється в процесі споживання робочої сили (тобто праці, а не здатності до праці), який є процесом виробництва товарів 

Аналіз створення додаткової вартості показує, що на капіталістичному підприємстві робочий день ділиться на дві частини: необхідний робочий час і додатковий.

Необхідний робочий час це робочий час, потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва ... 

Додатковий робочий час Протягом додаткового робочого часу витрачається додаткова праця і створюється додатковий продукт. Додатковий продукт - це та частина суспільного продукту, яка вироблена понад необхідний продукт

Таким чином додаткова вартість – це вартість, що створюється протягом додаткового робочого часу неоплаченою працею найманих робітників.

Будь – який виробничий процес починається з авансування певних грошових коштів на придбання факторів виробництва. Частина капіталу, яка виступає у формі засобів виробництва, називається постійним капіталом (c). Постійний капітал переносить свою вартість на готовий продукт. Інша частина, що витрачається на купівлю робочої сили – це змінний капітал ( v ).Змінний капітал, представлений функціонуючими працівниками, створює нову вартість, у тому числі додаткову вартість ( m ).

Загальну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:

K = c + v

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є нормою додаткової вартості ( нормою експлуатації ). Вона визначається за формулою:

m1 = m / v * 100 %

Масу додаткової  вартості можна записати у ввигляді формули.

М = m / v * V,

де V загальні витрати на купівлю робочої сили.

Зазначимо, що наведені положення марксистської теорії мають відношення головним чином до промислового капіталу, який в свою чергу є лише однією з форм існування капіталу.

Рис.5.1. Форми існування капіталу.

5.2. Промисловий капітал, його кругооборот та оборот. Основний і оборотний капітал

Промисловий (продуктивний) капітал діє у сфері матеріального виробництва і приймає форму:

- грошового капіталу ( капітал як передумова виробництва );

- ( капітал як засіб виробництва );

- ( капітал як виробничі блага для реалізації на ринку ).

Промисловий капітал приносить дохід у формі прибутку.

Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три стадії.

Перша стадія. Підприємство, насамперед, авансує кошти для придбання необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу (засобів виробництва ЗВ та робочої сили РС ). Отже, капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал.

Друга стадія. За наявності ЗВ та РС починається виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є виробництво товару і додаткової вартості.

Третя стадія. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба реалізувати на ринку вироблений товар. Капітал набуває форми товарного капіталу, функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі.

Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу характеризується двома основними показниками: часом обороту капіталу та швидкістю обороту.

Час обороту капіталу це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов...................................................................................................

Швидкість обороту капіталу прияє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені. Різні частини промислового капіталу обертаються з різною швидкістю. Так. уречевлена частина капіталу ( приміщення, виробничі будівлі, основне технологічне обладнання ) функціонує ряд років і переносить свою вартість на продукт у міру втрати власної споживчої вартості. Ці частини перенесеної вартості повертаються назад разом з реалізацією продукції.

До складу оборотного капіталу входять предмети праці (матеріали, сировина, паливо, енергія, напівфабрикати, тощо ), а також змінний капітал.

На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість змінного капіталу не переноситься на продукт, а створюється заново працею робітників. Тому в процесі обороту реалізується не авансований змінний капітал ( v ), а нова вартість, що відшкодовує згаданий капітал. Отже, ця частина також здійснює повний оборот протягом кожного кругообороту капіталу.

У процесі кругообороту основні виробничі фонди зазнають фізичного ( матеріального ) і морального зносу.

Основні форми матеріального зносу:

1. Физический износ основного капитала — это потеря им потребительной стоимости.

2. Моральный износ — это потеря стоимости по двум причинам:

1)  создание аналогичных, но более дешевых средств труда;

2) выпуск более производительных средств труда при той же цене. Учет физического и морального износа имеет большое значение

для установления норм амортизации.

      

Амортизаційний фонд – це грошовий фонд, призначений для відновлення вартості спожитих елементів

основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

З метою створення економічних передумов для оновлення основних фондів у законодавчому порядку встановлюється норма амортизації – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості елементів основного капіталу.

5.3. Витрати виробництва: сутність, структура, види та фактори, що визначають їх динаміку.

Витрати виробництва – це витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені в грошовій формі.

Сучасна проблема витрат виробництва тісно пов’язана з потребою зростання його ефективності. При цьому враховуються такі моменти як обмеженість ресурсів і можливість їх альтернативного використання.

З позиції окремого підприємства дійсні витрати виробництва поділяються на зовнішні (явні) та внутрішні (неявні) витрати.

Рис. 5.2. Класифікація в

итрат

Економічні витрати = справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.

Бухгалтерські витрати = ухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів. Характер витрат підприємства змінюється залежно від періоду виробництва.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни обсягу усіх факторів виробництва. При цьому всі витрати виробництва вважаються змінними.

Короткостроковий період – це такий відрізок часу, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним. При цьому витрати підприємства поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні.

Постійні витрати ( FC ) – це витрати, які підприємство несе незалежно від об’ємів виробництва продукції (послуг).

Види постійних витрат:

- на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо),
    - витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін
 

Змінні витрати ( VC ) – безпосередньо пов’язані із зміною обсягів виробництва.

Види змінних витрат: - на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Сукупні ( валові ) витрати виробництва ( TC ) – сума грошових витрвт на виробництво певного обсягу продукції ( послуг ), повні витрати підприємства.

TC = FC + VC

Середні постійні витрати ( AFC ) –це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

AFC = FC / Q

Середні змінні витрати ( AVC ) –це кількість змінних витрат, що припадає на одиницю продукції.

AVC = VC / Q

Середні змінні витрати сягають мінімального значення у разі досягнення оптимального випуску продукції.

Середні повні витрати ( ATC ) – це сукупні (валові) витрати з розрахунку на одиницю продукції.

ATC = TC / Q        або       ATC = AFC + AVC

Рис.5.4. Криві середніх постійних, змінних та сукупних витрат

Граничні витрати ( MC ) –це додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту.

MC = ∆TC / ∆Q

де ∆TC – приріст сукупних витрат,

   ∆Q – приріст випуску продукції.

Рис.5.5. Структурна схема формування собівартості

Собівартість продукції є узагальнюючим, якісним показником господарської діяльності підприємства, показником її ефективностї. Зниження собівартості продукції є важливим чинником збільшення прибутку від реалізації, а отже підвищення конкурентноспроможності виробництва.

Якісно прибуток є суспільною формою прояву додаткової вартості.

Кількісно прибуток є різницею між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.

Існує декілька підходів до аналізу прибутку. Вирізняють:

Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним. 

Економічний прибуток - являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

Прибуток характеризується наступними показниками:

Маса прибутку- Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.    

Норма прибутку 

  •  Середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу.
  •  Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.

5.4. Природа та генезис торговельного капіталу. Витрати обігу та торговельний прибуток

Обіг – це особлива сфера суспільного виробництва, в якій вироблений продукт переходить до споживача.

Капітал сфери обігу – це капітал, що функціонує у торгівлі та грошовому обігу як торговельний та позичковий капітал.

Відокремлення торговельного капіталу від промислового – наслідок поглиблення суспільного поділу праці та подальшої його спеціалізації.

Рух торговельного капіталу, його кругооборот має форму

Г – Т – Г1  , отже він реалізує товар ( вартість ) з додатковою вартістю.

За своїми функціями торговельний капіта поділяється на дві частини:

1. капітал, що витрачається на купівлю-продаж товарів, він не утворює вартості;

2. капітал, що витрачається на підготовку товару до реалізації (транспортування, збереження, упакування та ін.), він сприяє зростанню вартості, не утворюючи нової споживчої вартості.

Дві частини торговельного капіталу, пов’язані з витратами обігу., називаються чистими і додатковими.

Чисті витрати обігу - це витрати, що обумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості, перетворенням грошей у товари і товарів у гроші (безпосередня купівля-продаж). До таких витрат відносяться:

- оплата роботи торгових працівників і службовців (заробітна плата);

- утримання торгових приміщень (оренда, комунальні платежі);

- витрати на рекламу й адміністративно-управлінську діяльність;

- ведення бухгалтерії і т.д.

Додаткові витрати обігу- витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва в сфері обігу. У сфері обертання підвищується ступінь готовності до споживання товарів, створених у виробництві. Це транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування і зберігання. Тобто, усі те, що повинно робити (і в багатьох випадках робить) виробництво, але частково передає в сферу обігу. Праця, витрачена на ці процеси, є продуктивною. Тобто, вона створює як вартість (у т.ч. і додаткову), так і споживчу вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару і покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва. Праця, пов’язана з додатковими витратами обігу, є продуктивною працею, яка створює нову вартість і підвищує вартість, створену у безпосередньому виробництві товарів. Ці витрати є частиною витрат виробництва (у сфері обігу), входять у ціну товару і заміщуються (повертаються) після його реалізації.

Дійсна ціна товару – ціна виробництва (оптова), за якою промисловий капіталіст продає товар торговому капіталісту. Вона складається з витрат виробництва і промислового прибутку.

Роздрібна ціна – це ціна реалізації товару безпосередньо споживачу торговим капіталістом.

Вона складається з оптової ціни (ціни промисловості) і торговельного прибутку.

Джерелом торговельного прибутку є частка додаткового продукту (додаткової вартості), створеного працею найманих працівників у сфері виробництва.

Норма торговельного прибутку = характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.

В залежності від сфери функціонування торговельного капіталу існує внутрішня торгівля – в межах окремої країни, і зовнішня торгівля між країнами.

За формами організації торговельного процесу товарообіг на внутрішньому ринку поділяється на оптову та роздрібну торгівлю.

5.5. Природа та джерела позичкового капіталу.

Позичковий капітал – це відособлена функціональна форма промислового капіталу.

На відміну від лихварської позики грошовий капітал виступає як позичковий в руках кредитора (власника грошей) і як промисловий, або торговельний – в руках функціонуючого підприємця-позичальника. Загальна формула руху грошово-кредитного капіталу Г – Г1 .

В процесі руху позичкового капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносять доходи у формі позичкового проценту і підприємницького доходу.

Отже, прибуток на позичковий капітал розкладається на дві форми: процент стає ціною капіталу, одержаною підприємцем-власником; підприємницький прибуток одержує підприємець-функціонер, що отримав кредит(позику).

Норма проценту = Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді

процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного

доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту,

помножене на сто

Джерелами позичкового капіталу є тимчасово вільні грошові капітали промислових та торговельних капіталістів, особисті заощадження населення, що акумулюються банками.

Рух позичкового капіталу відбувається у формі кредиту. В практиці кредитування застосовується декілька форм та рівней надання кредиту.

 

Рис.5.6. Форми надання кредиту.

Кредитні операції здійснюються через банки.

Функції банків :

- перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал;

-посередництво в кредиті;

-посередництво в платежах;

-створення кредитних засобів обігу.

Система банків - Банківська система України знаходиться в стані формування та пошуку оптимальних форм праці. в Україні існує система комерційних банків, яка контролюється центральним банком країни – Національним Банком.

Питання для самоконтролю:

1.В чому полягає сутність капітал як економічної категорії?

2.Дайте визначення промислового капіталу та розкрийте його особливості.

3.Чим кругооборот відрізняється від. обороту капіталу?

4.Які фактори впливають на фізичне зношення основного капіталу, а які на та моральне?

5.Визначте основні відмінності торговельного капіталу від промислового.

6.Які Ви можете назвати сучасні види торгівлі?

7.Розкрийте природу та джерела позичкового капіталу.

8. Як змінюється роль кредиту у функціонуванні сучасного ринкового господарства?


Тема 6. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

1. Основний зміст теорії поведінки споживача.

2. Корисність. Максимізація корисності.

3. Криві байдужості та їх властивості. Карта кривих байдужості.

4. Бюджетне обмеження та бюджетна лінія.

5. Умови рівноваги споживача.

Рекомендована література:

Основна: 4, 6, 7, 14.

Додаткова: 22, 32, 39, 50.

Міні – лексикон:

Корисність. Кардиналістська теорія. Ординалістський підхід. Гранична корисність. Закон спадної граничної корисності. Ринковий споживчий кошик. Крива байдужості. Карта кривих байдужості. Бюджетне обмеження. Еквімаржинальний принцип. Другий закон Госсена. Рівновага споживача.  Ефект доходу. Ефект заміни.

6.1. Основний зміст теорії поведінки споживача

На ринку товарів і послуг перед споживачем постійно постає проблема вибору економічного блага. Основними факторами споживацького вибору є споживацькі переваги, ціни на товари та дохід споживача.

В аналізі поведінки споживача ми виходимо з припущення про його суверенітет, що означає, що він приймає рішення самостійно. При цьому споживач обиратиме лише те економічне благо, в якому є потреба.

Потреби (мікроекономічний аспект) - Потреби домашніх господарств відповідно до доходів виявляються на ринку через попит і пропозицію і при обмеженні кількості това-рів задовольняються шляхом купівлі-продажу Потреби людини, накладаючись на смаки і специфіку особистості, трансформуються в переваги.

Споживацькі переваги це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. 

Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

  1.  Оцінити існуючу систему управління (наявність стратегічної мети, системи ціннісних орієнтацій, наявність центрів відповідальності).
  2.  Визначити систему підпорядкованості, наявність аналізу, контролю, мотивації праці (заробітна плата, навчання, соціальні гарантії).
  3.  Побудувати та оцінити ефективність маркетингової діяльності (вивчення споживачів, конкурентів).

Основні припущення теорії споживацького вибору: корисність, ціна й дохід — складають зміст теорії поведінки споживача.

Рис. 6.1. Базові гіпотези поведінки споживача

:

Поряд із загальними принципами споживацького вибору існують і особливості, зумовлені споживацькими смаками і перевагами.

Рис 6.2 Види споживацького попиту

6.2. Корисність. Максимізація корисності.

Надаючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить із суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ.

Існує два основні підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…),  де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). 

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):  

Проілюструємо цей закон графічно.

Рис. 6.3. Функції сукупної та граничної корисності

Як бачимо, між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

  •  сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;
  •  величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =
  •  за від’ємних значень граничної корисності крива  відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Здійснюючи вибір споживчого кошика, раціональний споживач надасть перевагу кошику з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Криві байдужості та їх властивості. Карта кривих байдужості.

Ординалістський підхід до аналізу поведінки споживача базується на наступних положеннях.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Рис. 6.4. Карта кривих байдужості

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:  

Рис. 6.5. Гранична норма заміни благ

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні.

Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.    

Властивості кривих байдужості: Криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача

2. Криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива дозволяє споживачу одержувати більшу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досягти найвищої з можливих кривих.

3. Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

4. В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з нарощуванням споживання X.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

6.4. Бюджетне обмеження та бюджетна лінія.

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.

Загальні видатки на придбання товарів  і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження:    ,

де    – ціни товарів,   - кількості товарів

Розв’язавши це рівняння відносно , можемо обчислити різні варіанти наборів товарів:   

Графічно ці набори благ відображає пряма з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження:

Рис. 6.6. Бюджетне обмеження споживача

Зміна доходу споживача та ринкових цін товарів змінюють купівельні можливості споживача. Зміна доходу  змінює місце точок  перетину бюджетної лінії з осями координат, оскільки змінюється відношення та , але незмінним залишається нахил бюджетної лінії, оскільки співвідношення цін ,  залишаються незмінними.

Рис. 6.7. Вплив зміни доходу на бюджетне обмеження

Зміни у цінах впливають на бюджетну лінію по-різному, в залежності від того, на який товар і в якій пропорції вони змінюються. Якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і сталому доході, бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін . Вона обертається навколо точки переривання того товару, ціна якого не змінилася. У ситуації, коли ціни товарів і доход змінюються одночасно і пропорційно, лінія бюджету не змінить свого положення.

Рис. 6.8. Вплив зміни ціни на бюджетну лінію

Властивості бюджетної лінії::

  •  зміна бюджету споживача. При збільшенні бюджету бюджетна лінія переміщується паралельно вгору-вправо, що викликає збільшення бюджетної множини, тобто, збільшення споживчих можливостей. Зменшення бюджету викликає зворотні зміни;

зміна цін товарів. При збільшенні ціни першого товару точка перетину лінії бюджету з віссю пересувається ближче до початку координат, лінія бюджету стає більш стрімкою. При збільшенні ціни другого товару точка перетину з віссю ,пересувається донизу, лінія бюджету стає менш стрімкою. Розглянувши мету та обмеження споживача, проаналізуємо взаємодію цих складових, в результаті якої споживач приймає рішення про вибір конкретного кошика.

6.5. Умови рівноваги споживача

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Правило максимізації корисності: Правило максимізації корисності дає можливість вирішити задачу, яким чином споживачу розподілити свій бюджет при купівлі двох товарів за певними цінами, щоб отримати набір найбільшої корисності для нього

                         

де  - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ,     - ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Загальне правило оптимізації вибору споживача:

вибір є оптимальним, якщо в границях бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду ...

                                                                                              

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: 

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.

Рис. 6.9. Оптимізація вибору споживача

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у споживача не існує жодної можливості покращити його добробут.


Тема
 7. ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

План

  1.  Сутність та умови підприємницької діяльності.
  2.  Підприємство як суб‘єкт підприємницької діяльності.
  3.  Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання.
  4.  Ринково-конкурентне середовище функціонування підприємства.

Рекомендована література

Основна: 2, 4, 6, 7, 8, 9, 14 

Додаткова: 32, 39, 50, 62

Міні-лексикон:

Підприємництво, підприємство, державні підприємства; приватні підприємства, одноосібні (індивідуальні) підприємства; товариства (партнерства); акціонерні товариства (корпорації), асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, витрати виробництва, постійні витрати, змінні витрати, повні витрати (загальні, валові), прямі витрати, середні витрати, експлуатаційні витрати; витрати розподілу, прибуток.

7.1. Сутність та умови підприємницької діяльності.

Підприємництво це особливий тип господарювання

Підприємницька діяльність — підприємництво є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і в більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших, це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Основні умови існування та розвитку підприємницької діяльності:

  1.   відносне відокремлення та економічна свобода підприємців;
  2.   наявність ринкового простору;
  3.   розвинуті товарно-грошові відносини.

Принципи, що пов'язані з умовами розвитку підприємницької діяльності:

Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);
2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);
4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);
5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;
6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Функції підприємництва: По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.
По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.
По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.
По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку.

Основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності (в залежності від форми власності):

  1.   державне підприємництво;
  2.   колективне підприємництво;
  3.   приватне підприємництво.

При розгляді форм підприємництва важливо також розглянути їх класифікації в залежності від виду та характеру діяльності:

  1.   виробниче підприємництво;
  2.   комерційне підприємництво;
  3.   фінансове підприємництво.

7.2. Підприємство як суб‘єкт підприємницької діяльності.

Основною структурною ланкою, суб‘єктом підприємницької діяльності є підприємство (фірма)

Підприємство – система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю.

Функцій підприємства у ринковій економіці

  •  задоволення потреб населення у товарах та послугах
  •   сприяння зростанню особистих доходів громадян
  •   постійне вдосконалення організації виробництва
  •   розвиток самої економічної форми підприємства

Форма організації підприємства частково залежить від особистих інтересів та фаху підприємця, здебільшого вона визначається об‘єктивними умовами:

  1.  сфера діяльності;
  2.  наявність грошових коштів;
  3.  перевага тих чи інших форм підприємств;
  4.  стан ринку.

В залежності від характеру власності на капітал виділяють:

— державні підприємства;

— приватні підприємства, їх форми можуть бути різноманітні:

  1.   одноосібні (індивідуальні);
  2.   товариства (партнерства);
  3.   акціонерні товариства (корпорації).

Приватні підприємства:

товариства

- повні – визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном

- командитнімодифікована форма повного товариства. Командитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами

- товариства з обмеженою відповідальністю (LTD - ТОВ) – вважається те підприємство, яке має статутні фонди, які поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами.Товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників (пайовиків), число яких, як правило, невелике і наперед відоме.

акціонерні товариствагосподарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р

При розгляді зазначених форм підприємств необхідно дослідити переваги та недоліки кожної форми і зробити висновки щодо ефективності їх застосування в залежності від умов та виду діяльності.

Переваги

Недоліки

Одноосібні (індивідуальні) підприємства

Товариства (партнерства)

Акціонерні товариства

Щодо класифікації підприємств в залежності від їх організаційної структури, а також рівня концентрації, їх поділяють на:

  •  асоціації,
  •  корпорації,
  •  консорціуми,
  •  концерни.
  •  ін. об‘єднання по галузевому, територіальному та ін. принципам.
  •  

7.3. Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання.

Серед цілей підприємства в умовах ринкового господарювання виділяють:

максимізація – Мета максимізації доходів власників не завжди збігається з цілями інших груп інтересів, які перетинаються на підприємстві (великі власники, дрібні власники, менеджери, працівники, фіск, клієнти, партнери). Проблема полягає також у тому, що різні власники мають різні преференції щодо окремих складових доходів, які вони можуть одержати: одні прагнуть отримати максимальний прибуток у вигляді

мінімізація – саме зараз особлива   увага   податківців   зосереджена   на   тих  суб’єктах 

оптимізація – означає пристосування людиною господарської діяльності до природних умов існування з метою найбільш повного

Таким чином, підприємство повинне мотивуватися такими принципами як економічність, фінансова рівновага.

Економічність розглядається в зв'язку з прибутковістю, по фактичним результатам.

Фінансова рівновага пов'язана з таким станом підприємства, коли воно своєчасно виконує свої зобов'язання перед бюджетом, постачальниками ресурсів, споживачами.

В залежності від економічного періоду функціонування підприємства певним чином змінюються пріоритети зазначених цілей підприємства. Для з‘ясування цього необхідно розглянути та проаналізувати мотивацію поведінки підприємства у наступні періоди:

  1.  миттєвий;
  2.  короткостроковий;
  3.  середньостроковий;
  4.  довгостроковий.

Бухгалтерський підхід щодо оцінки діяльності підприємства базується на аналізі фінансового балансу підприємства.

Економічна оцінка діяльності фірми базується на визначенні господарської перспективи фірми – на майбутніх втратах та заходах щодо їх зниження, на зростанні рентабельності шляхом використання найефективніших ресурсів.

Економічна та бухгалтерська оцінки діяльності відображаються в альтернативних витратах виробництва.

Альтернативні витративитрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

Види витрат:

неявні (внутрішні) – це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів

наявні (зовнішні) – Зовнішні витрати — грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать власникам підприємства. Це сума всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів (заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо).

Бухгалтерський прибуток дорівнює доходу мінус зовнішні наявні втрати. Він не враховує внутрішні витрати.

Економічний прибуток дорівнює бухгалтерському прибутку мінус внутрішні неявні витрати.

7.4. Ринково-конкурентне середовище функціонування підприємства.

Завершальним етапом розгляду цієї теми є розгляд функціонування підприємств в різних конкурентних середовищах, а саме в умовах досконалої та недосконалої конкуренції. При розгляді цього питання студенти повинні розглянути особливості ціноутворення за умов конкретних конкурентних ринків.

Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.

Умови формування досконалої конкуренції:

1. Ринок складається з великої кількості продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію великій кількості покупців.

2. Кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції, що поступає на ринок, і ця частка не перевищує 1% загального продажу.

3. Фірма не цікавиться рішеннями своїх конкурентів. Вона не розглядає конкурентів як таких, що можуть обмежити її ринкову частку продажу.

4. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов.

5. Входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує повну мобільність у використанні ресурсів.

Мета діяльності конкурентної фірми — максимізація прибутку.

В умовах досконалої конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу.

Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як дану величину.

Монопольний ринок

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.
Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Фірма володіє монопольною владою, коли вона може впливати на ціну свого товару, змінюючи кількість продукції, яку вона готова продати.

Умови формування монопольного ринку:

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

4. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

Маючи можливість регулювати обсяг попиту через ринкову ціну, монополіст обирає обсяг виробництва таким чином, щоб максимізувати свій прибуток.

Бар‘єри для входу в галузь — це обмежувачі, які запобігають появі додаткових продавців на ринку монопольної фірми:

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Принципи ціноутворення в умовах монопольної влади:

1. Лімітуюче ціноутворення

2. Цінова дискримінація

Відмінності між чистою конкуренцією та чистою монополією:

Монополія

Досконала конкуренція

велика кількість споживачів і виробників;

   - бар'єри для входу на ринок і виходу з ринку мінімальні;

   - кожна фірма сприймає ціни інших фірм як задані і регулює тільки  свою

ціну

По-перше,  фірми  конкурують  між  собою,   торгуючи   диференційованими

товарами,  які  можуть  легко  замінятися  один  одним,  однак  вони  не   є

абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна  еластичність  попиту  за

ціною значна, проте не безмежна.

  По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових  фірм  з  їх

власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко  залишити

ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Олігополія

структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

Причини виникнення олігополістичних структур:

  1.  Ефект масштабу - бар'єр для вступу в галузь

    2. Патенти, контроль над сировиною, реклама

    3. Спонукання до злиття

    4. Загальна взаємозалежність

Особливості поведінки фірми-олігополіста на певному ринку є те, що, на відміну від досконалої конкуренції чи монополії, при прийнятті рішень вона завжди бере до уваги можливу реакцію конкурентів.

 

Напрямки поведінки фірми за умов однорідної олігополії

1. Некооперативна гра —

2. Кооперативна гра —

Взаємна —

Послідовна —

Особливості на ринку олігополіста визначаються двома тенденціями:

1.

2.

Цінова конкуренція в умовах олігополістичної взаємозалежності призводить до цінової війни.

Цінова війна — тривале одночасне зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, при якому фірми сподіваються збільшити обсяги продажу, що приносить фірмам вигоду. Війною така політика називається через те, що збільшення обсягів продажу як правило відбувається за рахунок переманювання нижчою ціною споживачів продукції інших підприємств, або ж іншими словами збільшення власної частки ринку за рахунок конкурентів.

Наслідки цінової війни: Причиною стихійних цінових війн часто слугує неточна інформація про цінову політику конкурентів. Наприклад, бувають такі випадки, коли компанія на декілька днів знижує ціни для обраних дистрибуторів, а менеджери інших компаній, не маючи точних даних, сприймають це як нову політику конкурента і у відповідь також знижують ціни. Починається цінова війна.

Руйнівні дії цінових війн примушують фірми до співробітництва та змови.

Ринок монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція — Під монополістичною конкуренцією слід розуміти таку ситуацію, при якій відносно велика кількість невеликих виробників пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.

Характерні риси монополістичної конкуренції:

кожна фірма володіє відносно невеликою часткою ринку, тому вона має обмежений контроль над ринковою ціною;

- наявність відносно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна угода, узгоджені дії фірми з метою обмеження об’єму виробництва та штучного встановлення цін, майже неможлива;

- при багаточисельності фірм в галузі нема відчуття взаємозалежності між ними; кожна фірма оприділяє свою політику, не враховуючи можливу реакцію зі сторони конкуруючих з нею фірм.

Нецінова конкуренція:

  •  поліпшення якості товару:

По-перше, продавець намагається забезпечити вищу якість свого товару, використовуючи технічні новинки. По-друге, фірма прагне створити сприятливі умови, пов'язані з продажем товару, наприклад, відкриваючи сервісні центри ремонту виробів, надаючи безплатні консультації щодо використання товару тощо. По-третє, продавець здійснює активну маркетингову діяльність, вивчає кон'юнктуру ринку, виявляє тенденції в попиті споживачів, щоб відповідним чином реагувати на них і тим самим випередити конкурентів.

— реклама: Ціль реклами фірми, яка діє в умовах монополістичної конкуренції проста – фірма надіється збільшити свою ринкову частку і посилити лояльність споживачів по відношенню саме до її диференційованого продукту.

ІІІ. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

Тема 8. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ. ВІДТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА

План

1. Зміст процесу суспільного відтворення .

2. Система національних рахунків: сутність та методологічні принципи побудови.

3. Способи виміру валового національного продукту.

4. Економічне зростання, його типи та рушійні сили.

Рекомендована література

Основна: 1, 2, 3,5, 8, 9, 13

Додаткова:26, 30, 34, 39, 45, 57

Міні-лексикон:

Суспільне відтворення, інтенсивний тип відтворення, екстенсивний тип відтворення, система національних рахунків, номінальний ВНП, реальний ВНП, дефлятор ВНП, чистий економічний добробут, економічне зростання.

8.1. Зміст процесу суспільного відтворення .

Всі стадії суспільного виробництва взаємопов'язані між собою у єдиному процесі, а також взаємодіють між собою і, таким чином, суспільний продукт постійно перебуває в русі.

Процес суспільного виробництва не як одноразовий акт, а як процес, що постійно знаходиться в повторенні і відновленні.

Суспільне відтворення — а) робоча сила; б) виробничі відносини; в) природні ресурси

Матеріальною основою безперервного відновлення і розвитку виробництва є відтворення сукупного суспільного продукту, яке охоплює чотири стадії його руху:, власне виробництво, розподіл, облік і кінцеве споживання.

Процес відтворення пов'язаний з відтворенням усіх факторів виробництва.

Існує два види суспільного відтворення:

  •  просте,
  •  розширене.

Просте відтворення –

Розширене відтворення

8.2. Система національних рахунків: сутність та методологічні принципи побудови.

У країнах з ринковою економікою обчислення макроекономічних показників ґрунтується на Системі національних рахунків (СНР).

Система національних рахунків – міжнародний стандарт оцінки всіх макроекономічних показників країни.

Системі національних рахунків (СНР) — це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів.

Переваги:

  •  враховує всі види діяльності, пов'язані з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ;
  •  являє найбільш вагомі аспекти суспільного виробництва: між виробництвом і споживанням, розподілом і перерозподілом, формуванням національного багатства;
  •  досліджує три види взаємопов'язаних операцій товарно-виробничих, споживчо-розподільних, дохідно-фінансових;
  •  виключає подвійний рахунок.

В основі будови системи національних рахунків використовується балансовий метод.

Базовою одиницею обліку СНР є інституційна одиниця. 

Принципи системи національних рахунків – це система показників розвитку економіки країни на макрорівні.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх інституційних одиниць – резидентів (економічних одиниць), що функціонують на певній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також включаються територіальні анклави (посольства, наукові організації, військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави (посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних організацій)

Система національних рахунків містить такі макроекономічні показники:  

  1.   валовий внутрішній продукт;
  2.   чистий національний продукт;
  3.  національний доход;
  4.   особистий доход;
  5.   доход кінцевого використання.

Основні показники, що використовуються у системі національних рахунків:

  •  НАЦІОНАЛЬНИЙ ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА – даний показник призначений для встановлення обсягу продукції та послуг, вироблених в країні за певний проміжок часу. Чисельно виражається через ВВП.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) як основний макроекономічний показник

ВВП вимірює вартість кінцевої продукції, яка вироблена резидентами даної країни за певний період часу.

Кінцеві товари і послуги –

Проміжні товари і послуги –

Якби вартість проміжних товарів і послуг входила у ВВП, то мав би місце "Повторний рахунок", оскільки вартість проміжних продуктів входить у склад вартості кінцевих товарів і послуг.

Виробництво багатьох товарів проходить кілька стадій, які можуть здійснювати різні виробники. Якщо підсумувати їх виторги, можна допуститися помилки, яка називається подвійним рахунком.

Уникнути подвійного рахунку можна двома шляхами.

Перший – врахувати у ВВП лише вартість кінцевих продуктів

Другий – підсумувати додані вартості, створені на різних етапах виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б подвійний рахунок, оскільки вартість проміжної продукції уже входить до складу кінцевої продукції.

Додана вартість

Термін "валовий" у визначенні ВВП означає, що при його обчисленні враховується споживання основного капіталу (амортизація).

ВВП є внутрішнім продуктом, оскільки виробляється резидентами даної країни.

Валовий національний продукт – вартість продажу кінцевого продукту, яка вироблена як резидентами, так і нерезидентами країни.

  •  ЗАГАЛЬНИЙ РІВЕНЬ ЦІН – визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Масштабом цін виступає грошова оцінка (вартість) споживчого кошику.

Для виявлення динаміки загального рівня цін в економіці використовують індекс Пааше. Індекс Пааше, обчислений для набору товарів та послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

, де p1

p0

q1

Дефлятор ВВП – коефіцієнт переведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у базові (незмінні) ціни.[Джерело?] Зміна вартісних показників (наприклад, товарообігу, валового національного продукту (ВНП) тощо) за певний період може зумовлюватися не лише зміною обсягів фізичних потоків, а й зміною цін

Дефлятор ВВП використовують для визначення відмінності між номінальним та реальним ВВП. Рівень і динаміка макроекономічних показників залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення потреб суспільства. Зіставлення цих показників протягом різних періодів можливе за умови, якщо ціни будуть незмінними. Насправді, ціни з кожним роком змінюються, тому на ВВП впливають не лише зміни фізичного обсягу виробництва, а й ціни. З метою нівелювання цінового фактора обчислюють два види цін: поточні та постійні.

Номінальний ВВП –

Реальний ВВП –

На величину національного ВВП впливають:

Реальний ВВП обчислюється за допомогою коригування номінального ВВП на індекс цін.

Чистий економічний добробут – це сума валового внутрішнього продукту (за мінусом негативних економічних наслідків промислового розвитку суспільства в грошовому еквіваленті), позаринкової діяльності в грошовому вимірі, результатів діяльності тіньової економіки у грошовому вимірі, грошового еквівалента зростання вільного часу та якості відпочинку.

8.3. Способи виміру валового національного продукту.

Способи обчислення ВВП

1) за доданою вартістю (виробничий метод)

2) за доходами (розподільчий метод)

3) за витратами (метод кінцевого використання)

  1.  При обчисленні ВВП виробничим методом, ВВП розглядається як показник виробництва; кінцевий результат виробничої діяльності виробників-резидентів.

ВВП – сума вартостей, які додані на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Виключення проміжної продукції дозволяє вирішити проблему повторного рахунку.

Для економіки в цілому сума усієї доданої вартості повинна дорівнювати вартості кінцевих товарів і послуг.

  1.  При розрахунку ВВП за витратами фактично йдеться про сукупний попит на вироблений ВВП

Серед компонентів ВВП найбільшими за величиною є споживчі витрати (С), а найбільш мінливими – інвестиційні витрати (І).

ВВП = С + G + І + Xn  

С – особисті споживчі витрати………………………….

G – державні закупівлі товарів і послуг…

І – валові приватні інвестиції…

Xn – чистий експорт…

3) При обчисленні ВВП за доходами (розподільчим методом) додаються первинні доходи, які виплачені з доданої вартості виробничим одиницям-резидентам.

До таких доходів відносяться:

  •  оплата праці найманих працівників (заробітна плата, включаючи премії, доплати, надбавки, нараховані в грошовій або натуральній формах); внески наймачів на соціальне страхування;
  •  податки на виробництво та імпорт за виключенням субсидій, а саме: податок на додану вартість, акцизний збір, імпортні та експортні мита, плата за землю;
  •  валовий прибуток, змішаний дохід – це чистий прибуток і чистий змішаний дохід плюс споживання основного капіталу (амортизація).

Рента, проценти та інші доходи від власності сплачуються в ході дальшого розподілу первинних доходів.

ВВП = W + p + r + i + A + Tн

W – заробітна плата,

p – прибуток,

r – рента,

i – відсоток (плата за кредит),

A – амортизація,

– непрямі податки.

З наведених методів обчислення ВВП найчастіше використовується виробничий і метод кінцевого використання (їх застосовують країни ЄС). Вибір того чи іншого методу обчислення ВВП визначається на практиці надійністю інформаційної бази.

8.4. Економічне зростання, його типи та рушійні сили.

Економічне зростання – складова частина суспільного відтворення.

Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду часу, що вирішується абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД) в цілому, або темпами приросту цих показників в розрахунку на душу населення.

Економічне зростання – це один з трьох можливих варіантів розвитку економіки. Ці варіанти економічного розвитку такі:

  1.  стагнація (лат. – нерухомий) – скорочений обсяг виробництва; звужене відтворення;
  2.  “нульове” зростання; обсяги виробництва залишаються незмінними; можна говорити про просте відтворення;
  3.  економічне зростання; розширене обсягів виробництва; можна говорити про розширене відтворення;

Економічне зростання – –  зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання,здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип,це такий,який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

Економічне зростання може здійснюватися, якщо на ринку є: додаткові засоби виробництва, додаткові засоби існування, необхідна кількість вільних робочих рук. Економічне зростання представляє собою результат збільшення пропозиції ресурсів і технічного процесу.

Отже, економічне зростання – розширення відтворення процесу виробництва у збільшеному масштабі.

Джерелом економічного зростання є нагромадження капіталу. В сучасних умовах воно здійснюється на основі прискорення науково–технологічного прогресу.

Типи економічного зростання:

Екстенсивний

Інтенсивний

Факторами економічного зростання називають ті явища і процеси, які впливають на обсяги реального виробництва та якість зростання.

Розрізняють прямі та побічні фактори:

  1.   прямі фактори –

.

  1.   побічні фактори –

Джерела чинники економічного зростання

1.

2.

3.

4.

Питання для самоконтролю

  1.  Що таке суспільне відтворення?
  2.  Які види та типи суспільного відтворення ви знаєте?
  3.  Що таке система національних рахунків?
  4.  Які макроекономічні показники містить система національних рахунків?
  5.  Які способи виміру валового національного продукту існують?
  6.  Що таке номінальний і реальний ВНП?
  7.  Охарактеризуйте чистий економічний добробут.
  8.  Що таке економічне зростання?


Тема 9. МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА ТА ЦИКЛІЧНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

План

1. Сукупний попит та сукупна пропозиція.

2. Природа та специфіка циклічності економічного розвитку. Цикли і кризи.

3. Економічна сутність, соціально-економічні наслідки та види інфляції. Протиінфляційні заходи.

4. Зайнятість та безробіття: сутність, види, значення та наслідки.

Рекомендована література

Основна: 1, 2, 3,5, 8, 9, 13

Додаткова:19, 26, 28, 30, 34, 39, 45

Міні-лексикон:

Сукупний попит, сукупна пропозиція, макроекономічна рівновага, класична макроекономічна рівновага, кейнсіанська макроекономічна рівновага, кон‘юктурні циклічні коливання, економічні цикли, короткі (малі) цикли; середні (промислові) цикли; великі цикли, інфляція, помірна інфляція, галопуюча інфляція, гіперінфляція інфляція, відкрита інфляція, подавлена інфляція, безробіття, фрикційне безробіття, структурне безробіття, циклічне безробіття, інституціональне безробіття.

9.1. Сукупний попит та сукупна пропозиція.

СУКУПНИЙ ПОПИТ відображає зв’язок між обсягом сукупного випуску, на який має місце попит зі сторони економічних агентів, і загальним рівнем цін в економіці.

Крива АD (від англ. aggregate demand) показує кількість товарів і послуг, які споживачі готові придбати при кожному можливому рівні цін.

Рух за кривою АD відображає зміну сукупного попиту залежно від динаміки…

Сукупний попит (АD) це сума всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці 

Сукупний попит – це заплановані видатки в усіх секторах економіки. Він містить чотири компоненти.

  1.  Споживання – це сума видатків домогосподарств на…
  2.  Інвестиції – видатки підприємств на придбання устаткування…
  3.  Державні видатки – купівля урядовими структурами на різних рівнях…
  4.  Чистий експорт, котрий дорівнює різниці між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг, тобто різниця між…

AD = AD- це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.

Сукупний попит можна визначити за формулою, що виведена з моделі кругообігу для відкритої економіки (розрахунок ВНП методом витрат):

AD = C + I + G + NE.

Сукупний попит має грошову форму. Очевидно, що чим нижчим є рівень цін у національній економіці, тим більший… І, відповідно, чим вищим буде рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони будуть готові купити

Таким чином, можна зробити висновок, що між рівнем цін та обсягом національного продукту існує…

Продемонструємо цю залежність графічно. Відкладемо на горизонтальній осі реальний обсяг національного продукту, а на вертикальній – загальний рівень цін. Нахил кривої AD пояснюється у макроекономіці впливом…

Крива сукупного попиту

Чинники, що впливають на сукупний попит

ЦІНОВІ ЧИННИКИ:

  1.  Ефект майна (багатства)…

  1.  Ефект процентної ставки…

  1.  Ефект обмінного курсу…

НЕЦІНОВІ ЧИННИКИ:

Визначаючи нецінові фактори, розглядаються зміни, що впливають на всі структурні елементи сукупного попиту.

До цінових чинників, які впливають на сукупний попит, відносяться:

1.

2.

3.

4.

Сукупна пропозиція це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти протягом року за кожного рівня цін.

СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ (AS – від англ. aggregate supply) – це загальна кількість кінцевих товарів і послуг, вироблена в економіці (у вартісному виражені). Це поняття часто використовується як синонім ВВП

Сукупна пропозиція в основному залежить від потенційного обсягу виробництва.

Потенційний ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін

Сукупна пропозиція у короткостроковому та довгостроковому періоді.

Характер зв’язку між рівнем цін та обсягом реального національного продукту визначається тривалістю періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і сукупна пропозиція

Крива сукупної пропозиції відображає динаміку витрат на одиницю продукції у зв'язку із зміною рівня цін.

Сучасна економічна наука розглядає три складові кривої сукупної пропозиції. Це обумовлено тим, що форма кривої AS інтерпретується по-різному у класичній і кейнсіанській теоріях.

Класична теорія описує поведінку економіки у довгостроковому періоді.

Крива AS у довгостроковому періоді (LRAS – від англ. long run aggregate supply curve) є фіксованою на рівні потенційного випуску.

Кейнсіанська теорія розглядає функціонування економіки на порівняно коротких відрізках часу.

У короткостроковому періоді крива AS має висхідну траєкторію.

 

Крива короткострокової сукупної пропозиції є горизонтальною. Крива короткострокової сукупної пропозиції має три відрізки, а саме…

На горизонтальному (кейнсіанському) відрізку фактичний обсяг виробництва є меншим, ніж… Обсяг національного продукту невеликий, а тому його збільшення не супроводжується…

Показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості та постійних цін. Депресивний стан економіки (короткостроковий період).

Проміжний або висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується…

Показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості. Коли збільшується реальний ВВП, підвищується рівень цін

На класичному (вертикальному) відрізку кривої AS обсяг національного продукту досягає свого…

Показує зміни в обсязі ВВП за умов повної зайнятості. Коли рівень фактичного безробіття дорівнює приросту безробіття, і додаткове зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляція та зростання цін (довгостроковий період).

Національна економіка може відреагувати на зміни у сукупному попиті як збільшенням обсягу.., так і зміною…

Чинники, що впливають на сукупну пропозицію

ЦІНОВІ ЧИННИКИ:

  1.  Індивідуальні середні витрати…
  2.  Структурні зміни і природні умови…
  3.  Зовнішньоекономічні чинники…

Інституційні чинники…

НЕЦІНОВІ ЧИННИКИ – це змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва.

1)зміна процентної ставки;

2)ефект багатства, або касових залишків;

3)ефект імпортних закупівель.

До них можна віднести

пропозиція — ціна" — залежність обернена;

• "ціна — пропозиція" — залежність пряма;

• "попит — ціна" — залежність пряма;

• " ціна — попит" — залежність обернена

9.2. Природа та специфіка циклічності економічного розвитку. Цикли і кризи.

Циклічність є однією з основних закономірностей розвитку економіки.

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних (ділових) циклів. Будь-яка система, в тому числі й економічна, розвивається циклічно, проходить у своєму русі певні фази й етапи. Періоди процвітання змінюються кризою та спадом обсягів виробництва. Циклічність необхідно розглядати як загальну форму руху національного виробництва.

Економічний цикл – періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Класифікація основних макроекономічних показників відносно їх циклічних властивостей

проциклічні

ациклічні

антициклічні

Напрямок та ступінь зміни сукупності показників (або показника), які характеризують розвиток народного господарства, називаються економічною кон‘юнктурою.  

Теорію економічних циклів також називають теорією кон‘юнктури.

Економічний цикл можна зобразити графічно, якщо на вертикальній осі позначити обсяги виробництва, а на горизонтальній – час(роки)

Схема класичного економічного циклу

Критерієм виділення окремих фаз економічного циклу є кількісна зміна обсягів національного виробництва: зниження обсягів виробництва характеризує кризові явища, збільшення – процеси розширення (пожвавлення і піднесення).

Основною властивістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВВП за період часу коли економічна система проходить чотири послідовні фази.  

Фази економічного циклу:

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічні цикли (кризи)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Загальну тривалість циклу вимірюють часом між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками активності.

За тривалістю економічні цикли бувають:

  •  короткі (малі) – коливання ділової активності 3-4 роки. Вони пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку;
  •  середні (промислові) – коливання ділової активності 7-11 років. Пов'язані із зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою є оновлення основного капіталу.
  •  довгі цикли або хвилі - з періодичністю 40-60 років.

Короткі (малі) цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.

Матеріальною основою є Матеріальною основою є розмежовуються грошовими кризами.

Середні (промислові) цикли пов‘язані пов'язані зі зміною попиту на засоби виробництва.

Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу

Довгі цикли або хвилі пов‘язані Великі цикли (хвилі) мають дві фази:

І фаза - висхідна (25-30 рр.).

* Це довготривале піднесення, що виникає на базі революційних стрибків технології і масового її розповсюдження.

ІІ фаза - низхідна (20-25 рр.) ( її ще називають "великою кризою").

Матеріальною основою є великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об'єктів інфраструктури

Теоретичні пояснення циклічних коливань:

1) неокласичні теорії                                           

2) неокейнсіанські теорії

  1.  інституціональні теорії

9.3. Економічна сутність, соціально-економічні наслідки та види інфляції. Протиінфляційні заходи.

Інфляція це процес пов‘язаний з знеціненням грошей, який проявляється у стійкому підвищенні загального рівня цін в економіці у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.

ІНФЛЯЦІЯ зростання загального рівня цін та знецінення грошей, що є двома сторонами одного й того самого процесу.

Інфляція це процентна зміна рівня цін.

На практиці інфляція, як правило вимірюється зміною індексу споживчих цін.

Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді.

Причини інфляції:

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що роявляється в дифіциті держбюджета. Якщо цей дифіцит фінансується за ррахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.
По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєні цілі означає не тільки втрату національного багацтва. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроміжний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збілшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.
По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшеють небезпечність « імпортованої» інфляції.
По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики

За можливістю кількісної оцінки інфляцію поділяють на:

відкриту –

приховану –

За критерієм річного темпу зміни загального рівня цін розрізняють такі види відкритої інфляції:

Помірну-  0 < π < зростання загального рівня цін до 5% річних. Така інфляція здебільшого виступає не як руйнівний чинник, а як фактор економічного розвитку. Дослідники вважають, що переваги такої інфляції перевищують недоліки. Певною мірою вона стимулює економічну активність підприємств.

  •  галопуючу –             < π < набирає розміру двозначного числа протягом року (від 10% до 99%). Характеризується стрімким зростанням цін, охоплює всі сфери господарського життя і супроводжується негативними соціально- економічними наслідками;

  •  гіперінфляцію –       < π < ∞ (1-2% в день), вкрай руйнівне підвищення цін, що веде до повного безладдя економічного життя, руйнування господарських зв'язків та процесу виробництва, бартеризації обміну тощо.

За можливістю прогнозування розглядають:

  •  очікувану інфляцію –

  •  неочікувану інфляцію –

За пропорцією зміни цін інфляцію поділяють на:

  •  збалансовану –

  •  незбалансовану –

За причинами виникнення розрізняють:

  •  інфляцію попиту –

  •  інфляцію витрат (пропозиції) –

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

  •  

  •  

  •  

  •  

  •  

ПРОТИІНФЛЯЦІЙНІ ЗАХОДИ

І. Адаптивні заходи – пристосування до інфляції:

  •  
  •  

ІІ. Активні заходи – спрямовані на ліквідацію причин інфляції:

  •  

  •  

ІІІ. Антиінфляційна стратегія – недопущення галопуючої інфляції у майбутньому, що передбачає:

  •  
  •  
  •  

9.4. Зайнятість та безробіття: сутність, види, значення та наслідки.

ЗАЙНЯТІСТЬ це економічна категорія яка розглядається з двох боків:

Зайнятість як економічне поняття

Зайнятість як економічна проблема

Структура працездатного населення

Працюючи (зайняті) (N)

Безробітні (F) - ті що не працюють, але активно шукають роботу

Добровільно непрацюючи (H) - ті що не працюють, і не шукають роботу

Загальний рівень трудових ресурсів складається з двох груп населення:

  •  
  •  

R = N+ F

Безробіття в ринковій економіці являє собою циклічні явища на ринку праці.

 

БЕЗРОБІТТЯ

Чинники попиту та пропозиції на ринку праці

Чинники, що визначають попит на працю):

  •  заробітна плата –
  •  загальний стан економіки –
  •  науково-технічний прогрес –

Чинники, що визначають пропозицію праці:

  •  заробітна плата  –
  •  рівень добробуту –
  •  соціальний захист –
  •  податки на доходи –
  •  рівень освіти  –

Безробітними (за методологією Міжнародної організації праці (МОП)) є особи,  що відповідають одночасно наступним умовам:

  •  
  •  
  •  

Рівень безробіття (за методологією МОП) =

 

Рівень зареєстрованого безробіття =

Рівень зайнятості =

 

Залежно від причин, що породжують безробіття, виділяють наступні основні його види:

  •  фрикційне

  •  структурне

  •  циклічне

  •  інституціональне

Фактичний та природний рівні безробіття

  •  Фактичний рівень безробіття –

  •  Природний рівень безробіття

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ БЕЗРОБІТТЯ

  •  Недовиробництво ВВП (наслідок циклічного безробіття) – зв’язок між втратою ВВП та розривом безробіття  формулюється у вигляді

Закону Оукена  –

y = (uf – u*),

де

∆ y –

(uf – u*) –

  •  Зниження якості робочої сили –

  •  Падіння рівня життя населення –

  •  Зростання соціальної напруги у суспільстві  –

Для стабілізації ситуації на ринку праці держава повинна використовувати такі заходи політики стимулювання зайнятості:

  •  

  •  

  •  

  •  

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ РИНКУ

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Питання для самоконтролю

  1.  Назвіть цінові фактори, що впливають на сукупний попит.
  2.  Які Ви знаєте підходи до визначення конфігурації кривої сукупної пропозиції?
  3.  Розкрийте сутність та умови макроекономічної рівноваги.
  4.  Які Ви знаєте теорії макроекономічної рівноваги?
  5.  Назвіть соціально-економічні наслідки інфляції.
  6.  Причини виникнення і види безробіття: в чому вони полягають?
  7.  Охарактеризуйте короткі, середні та довгі хвилі в економіці.
  8.  Визначне основні інструменти регулювання макроекономічної рівноваги.


Тема 10. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

План

1. Необхідність та сутність державного регулювання в ринковій економіці.

2. Економічні функції і роль держави в різних економічних системах.

3. Фіскальна політика держави.

4. Кредитно-грошова політика держави та інструменти грошово-кредитного регулювання економіки.

5. Регулювання зайнятості та доходів.

6. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Рекомендована література

Основна:1, 2, 3, 4, 8

Додаткова: 16, 23, 27, 29, 31, 35, 43, 44, 46, 53, 57

Міні-лексикон:

Державне регулювання, функції держави, фіскальна політика держави, кредитно-грошова політика держави, зайнятість, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

10.1. Необхідність та сутність державного регулювання в ринковій економіці.

Державне регулювання вирішує різноманітні задачі, які висуваються на передній план в залежності від гостроти проблем у господарстві і соціальній сфері.

Конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки визначаються характером та гостротою соціально-економічних проблем у країні.

Об’єктивна можливість проявляється у досягненні певного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу.

Необхідність, що перетворює можливість у дійсність, полягає у відбуванні збільшення проблем, які є можливість здолати за допомогою державного регулювання.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ – це система типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюється відповідними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації та прискорення економічних процесів та пристосування їх до існуючої соціально-економічної системи.

Суб'єкти державного регулювання економіки

Об‘єкти –

Необхідність державного регулювання обумовлена збоями у механізмі функціонування ринкового господарства:

  •  

  •  

  •  

  •  

  •  

  •  

Задачи державного регулювання економіки:.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

10.2. Економічні функції і роль держави в різних економічних системах.

У різних економічних системах змінюється роль і функції держави в економіці країни.

Порівняльна характеристика ролі держави у різних економічних системах

Неринкові економічні ситеми

Ринкові економічні ситеми

Командно-адміністративна

Ринкова економіка вільної конкуренції

Сучасна ринкова економіка

Активна участь держави в соціально-економічному розвитку країни є атрибутом соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Існують основні функції державного регулювання економіки:

цільова -

стимулююча -

нормативна (регулююча) -

коригуюча-

соціальна -

безпосереднє управління неринковим сектором економіки-

контролююча -

Також виділяють мінімальні функції держави:

створення правової бази -

захист конкуренції -

забезпечення економіки необхідною кількістю грошей -

мінімізація негативних екстерналій -

розподіл і перерозподіл доходів -

виробництво суспільних товарів і благ -

Існують основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни:

бюджетно-податкова -

кредитно-грошова -

адміністративно-економічна -

цінова -

Форми державного регулювання проявляються у короткостроковій та довгостроковій економічній політиці, вирішенні поточних питань.

Довгострокове регулювання здійснюється у формі економічного програмування (кон'юнктурне і структурне).

Кон'юнктурне регулює відтворення через маніпуляції ринкової кон'юнктури.

Структурне – це кон'юнктурне регулювання, до якого додаються плани економічного і соціального розвитку.

За формами впливу державне регулювання буває директивне та індикативне.

Методи державного регулювання економіки – це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Розглядають наступні методи:

прямі -

непрямі -

правові -

економічні -

адміністративні -

імперативні -

неформальні -

  •  специфічні -

Методи державного регулювання:

прямі -

непрямі -

Прямі методи державного регулювання економіки пов'язані……………………………………………………………………………………………

Непрямі методи державного регулювання економіки пов'язані………………………………………………………………………………………….

приклади:

приклади:

Основні методи державного регулювання економіки:

Прямі методи

 

Непрямі методи

Правові методи

Економічні методи

Адміністративні методи

10.3. Фіскальна політика держави.

ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА (податково-бюджетна) – сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Функції фіскальної політики:

  •  вплив на стан господарської кон'юнктури
  •  перерозподіл національного доходу
  •  нагромадження необхідних ресурсів для функціонування соціальних програм .

У довгостроковому періоді залежність доходів держави від рівня податків описується за допомогою кривої Лаффера (ім’я американського економіста Артура Лаффера, представника школи економіки пропозиції).

Крива Лаффера

Фіскальна політика складається з:

встановлення розмірів і видів оподаткування, практична акумуляція коштів у бюджеті

витрати коштів бюджету на проведення економічних і соціальних програм

Податок відіграє стимулюючу роль для динаміки виробництва.

Податки класифікують на:

прямі

непрямі 

Податкові ставки поділяють на:

  •  пропорційні –
  •  прогресивні –
  •  регресивні –

Оподаткування як макроекономічний інструмент відіграє роль:

  •  регулює доходи населення і впливає через них на розміри сукупного попиту на величину ВНП,
  •  регулювання величини цін.

До основних елементів у структурі державних витрат належать –

Видатки державного бюджету, спрямовуються в двох основна напрямках:

1) державне споживання (державні закупки товарів і послуг); це, насамперед, військова продукція, інвестиційні товари (засоби  виробництва), соціальні блага і послуги, освіта, охорона здоров'я тощо;

2) дотації і трансфертні платежі; фінансова допомога підприємствам і окремим особам.

Дискреційна фіскальна політикапередбачає свідомі, цілеспрямовані дії держави щодо змін в оподаткуванні та державних витратах.

Під недискреційною фіскальною політикою розуміють автоматичні зміни (без додаткового втручання уряду) в обсягах податкових надходжень та державних витрат.

Недискреційна або автоматична фіскальна політика виконує важливу стабілізаційну функцію в економіці.

Державний бюджет –

Залежно від співвідношення між надходженнями та витратами можливі наступні стани держбюджету:

  •  збалансований бюджет -
  •  дефіцитний бюджет -
  •  профіцитний бюджет -

Бюджетна політика в Україні на сучасному етапі характеризується:

  •  
  •  
  •  

10.4. Кредитно-грошова політика держави та інструменти грошово-кредитного регулювання економіки.

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, дістала назву кредитно-грошової політики.

КРЕДИТНО-ГРОШОВА ПОЛІТИКА (МОНЕТАРНА)-

Кількісна теорія грошей визначає попит на гроші за допомогою рівняння обміну: MV = PY,

де        M

 Y

 P

 Y

ЕФЕКТ "НЕЙТРАЛЬНОСТІ ГРОШЕЙ" – зміна кількості грошей в обігу не здійснює впливу на реальні макроекономічні величини, а відображається на коливаннях номінальних змінних.

МОНЕТАРНЕ ПРАВИЛО – держава (центральний банк) повинна підтримувати темп росту грошової маси на рівні середніх темпів зростання реального ВВП, тоді рівень цін в економіці буде стабільний.

КРЕДИТНО-ГРОШОВА (МОНЕТАРНА) ПОЛІТИКА полягає у регулюванні та управлінні грошовим обігом шляхом політики, що проводиться Центральним Банком з метою підтримки певних пропорцій між інвестуванням, заощадженням та споживанням.

Центральний банк виступає основним суб’єктом монетарної політики

ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК –

Інструментами грошово-кредитної політики держави є:

емісія грошей;

зміна облікової ставки;

зміна норм мінімальних резервів;

кількісні обмеження кредиту;

операції на відкритому ринку.

Банківська система в ринковій економіці є, як правило, двохрівневою і включає центральний банк (емісійний) та комерційні банки різних видів.

Основними функціями центрального банку є:

Основними функціями комерційних банків є:

Цілі кредитно-грошової (монетарної) політики:

Кінцеві цілі – економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, сталий платіжний баланс.

Проміжні цільові орієнтири – грошова маса, ставка процента, обмінний (валютний) курс.

Кінцеві цілі реалізуються монетарною політикою як один із напрямів економічної політики держави в цілому.

Згідно з Конституцією України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.

10.5. Регулювання зайнятості та доходів.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ - це вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умов життя та праці населення країни

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і т.ін.

Соціальні амортизатори - це механізми соціального захисту.

Цілі соціальної політики

Стратегічні

Поточні

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ – це система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Принципи регулювання ринку прац

Об‘єкти регулювання ринку праці:

1.

2.

3.

4.

5.

Суб‘єкти регулювання ринку праці:

1.

2.

3.

Складовою механізму державного регулювання економіки є політика жоходів.

Метою державного розподілу та перерозподілу доходів  - є зменшення різкої диференціації за рівнем доходів та капіталу.

Складові механізму розподілу та перерозподілу доходів

Основні принципи проведення соціальної політики:

захист рівня життя через застосування різних форм компенсацій від підвищення цін і проведення індексації;

надання допомоги найбіднішим сім’ям;

надання допомоги у разі безробіття;

здійснення політики соціального страхування;

встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

10.6. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА - це діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами, на забезпеченняефективного використання зовнішнього фактора у національній економіці

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ - це розвиток економічних відносин між країнами, що здійснюють зовнішнб торгівлю, міграцію капіталів та робочої сили; міжнародні зовнішньоекономічні зв‘язки; спільне освоєння повітряного простору; охорону навколишнього середовищ, виконіння програм та угод тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) потребує державного регулювання, яке передбачає створення відповідних умов та механізмів (правових, економічних, інституційних) для ефективного розвитку відносин, здійснення діяльності у цій сфері.  

Об‘єкти регулювання ЗЕД:

зовнішня торгівля

валютні та кредитні відноснни

міжнародний рух капіталів

науково-технічний обмін

міжнародна міграція РС

зовнішньоекономічний борг країни

навколишнє середовище

багатство Світового океану, повітряно-космічний простір

Суб‘єкти регулювання ЗЕД:

Види зовнішньоекономічниї політики:

Протекціонізм

Фрітредерство

Механізм державного регулювання ЗЕД -

Оновні методи регулювання ЗЕД

  •  правові -
  •   економічні -
  •  валютне регулювання -
  •  адміністративні (нетарифні) -
  •  заохочення експорту -

Платіжний баланс -

Активний платіжний баланс -

Пасивний платіжний баланс -

СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

1.

2.

3.

4.

Питання для самоконтролю

1. Що таке державне регулювання?

2. Які економічні функції має держава?

3. Які форми та методи державного регулювання економіки?

4. Що таке фіскальна політика держави?

5. Що таке грошово-кредитна політика держави?

6. Які інструменти грошово-кредитної політики держави?

7. Дайте визначення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.


Тема 11. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

План

1. Причини кризи та розпаду командно-адміністративної системи.

2. Трансформація відносин власності – основа перетворень економічної системи.

3. Демонополізація економіки та формування конкурентного середовища.

4. Реформування фінансово-кредитної системи.

5. Соціальні проблеми в перехідній економіці та напрямки їх вирішення.

6. Зовнішньоекономічна політика України в перехідний період.

Рекомендована література

Основна: 1, 2, 5, 11, 12

Додаткова: 24, 25, 26, 31, 36, 49, 51

Міні-лексикон

Командно-адміністративна система, трансформація економіки, соціально-орієнтована ринкова економіка, трансформація відносин власності, роздержавлення, приватизації, демонополізація економіки, структурна перебудова економіки, економічна безпека держави.

11.1. Причини кризи та розпаду командно-адміністративної системи.

Командно-адміністративна система господарювання, яка існувала в Україні у недалекому минулому, не відповідала вимогам економічного розвитку економіки і стала гальмом в реалізації об‘єктивних вимог світової економіки. Все це знайшло своє вираження у кризі командно-адміністративної системи, ознаками якої є:

  1.  різке зниження обсягу виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства;
  2.  бурхливі темпи інфляції;
  3.  високий рівень безробіття;
  4.  різке зниження життєвого рівня населення;
  5.  поляризація населення;
  6.  дефіцит державного бюджету.

Основні групи причин, що обумовили кризу командно-адміністративної системи в Україні:

тотальне одержавлення економіки, власності;

глибокі диспропорції в економці;

антидемократичний характер управління   державною власністю та державними підприємствами;

відчуження трудящих від засобів виробництва та результатів праці, тобто відсутність дієвих стимулів до праці;

значна мілітаризація економіки;

нееквівалентні відносини між містом і селом.

Головною метою трансформаційних процесів в Україні є створення адекватної сучасному суспільно-економічному розвитку системи — соціально орієнтованої економіки. .

Складність і суперечливість трансформаційних процесів (особливо ще стосується постсоціалістичних країн) потребує розгляду економічних систем саме у стані переходу від одного господарського устрою до іншого. Це обумовило появу таких категорій як "перехідна економіка", "трансформація економічних систем” та ін.

Перехідна економіка

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 

Основні напрямки трансформаційних перетворень серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових відносин. В цьому напрямку вже визначилося кілька груп за специфікою шляхів переходу:  

  •  

  •  

Своєрідність перехідної економіки проявляється в її рисах, до яких відносять:

  1.  Особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Це – економіка пристосування до швидко змінюваних умов розвитку, в якій гіпертрофованого значення набувають неекономічні чинники.

2. Особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це суперечності розвитку.

3. Наявність у перехідній економіці особливих – перехідних економічних форм. Ці форми, відображають своєрідний стан економіки, поєднують в собі елементи як старого, так і нового.

4. Історичність перехідної економіки. Це обумовлено історичним терміном функціонування перехідної економіки, її національними особливостями.

11.2. Трансформація відносин власності – основа перетворень економічної системи.

Основою економічної системи є соціально-економічні відносини, які базуються на відносинах власності, тому трансформація відносин власності є основою докорінних перетворень економічної системи.

Реформа відносин власності теоретично і практично означає:

  •  

  •  

  •  

Зміст реформи відносин власноті становлять реальні процеси роздержавлення та приватизації власності. Ці зачоби є відпрацьованими теоретично і практично, та спрямовані на розвиток багатоукладної економіки та підприємництва.

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ

Роздержавлення стало основою першого етапу реформ в ході якого визначилися два способи роздержавлення: корпоратизація і комерціалізація.

Способи

Корпоратизація -

роздержав-лення

Комерціалізація -

Роздержавлення економіки стало початком об‘єктивного процесу розвитку ринкових відносин, створило економічне та соціальне підгрунтя для приватизації власності.

ПРИВАТИЗАЦІЯ

Специфіка приватизаційного процесу в Україні відображає соціальні і політичні особливості, що мали місце в суспільстві і на які слід було зважити при проведені реформ. Головними з них були:

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Мета приватизації

В країнах з ринковою економікою

В Україні

Способи приватизації в Україні

Викуп об‘єктів малої приватизації

Викуп держ. майна підприємства за альтернативним планом приватизації

Продаж за комерційним конкурсом

Викуп держ. майна зданого в оренду

Продаж з відстрочкою платежу

Продаж за конкурсом

Продаж на аукціоні

Продаж акцій ВАТ

Подальше реформування відносин власності передбачає змішення акцентів із приватизаційного процесу на його ефективність.

11.3. Демонополізація економіки та формування конкурентного середовища.

Основним результатом реформування відносин власності в Україні є усунення державної монополії на засоби виробництва. Переважна частина їх перейшла в руки індивідуальних та асоційованих приватних власників.

Становлення ринкових відносин пов‘язано з формуванням конкурентного середовища на основі демонополізації економіки.

ДЕМОНОПОЛІЗАЦІЯ -

Особливості процесу демонополізації в Україні:

  •  

  •  

  •  

  •  

Рушійною силою економічного зростання виступає конкуренція . Історія економічного розвитку багатьох країн в останні десятиліття дозволяє виділити дві найважливіші і необхідні умови стоврення здорової конкурентоспроможної ринкової економіки:

  •  

  •  

Слід зазначити, що першочергового розв’язання потребують проблеми оптимальних меж і можливостей державного сектора економіки на сучасному етапі, створення механізму сприяння підприємництву, що виробляє продукцію, розвитку ринкової інфраструктури, тощо. Роздержавлення і приватизація, розвиток підприємництва мають вплинути на зміну структури виробництва, сприяти розвитку ринкової конкуренції і нового ціноутворення, зумовити жорстку фінансову політику держави.

Таким чином наступною важливою проблемою становлення ніціональної конкурентоспромодної економіки є структурна перебудова економіки. Особливу увагу потрібно приділити усуненню народногосподарських, міжгалузевих та внутрішньогалузевих диспропорцій.

11.4. Реформування фінансово-кредитної системи.

Найбільш госторою і складною проблемою ринкової трансформації економіки є реформування фінансово-кредитної системи.

Стратегічне завдання реформу-вання

зумов-люється

фінансово-кредитної системи

полягає

Головне досягнення реформування фінансово-кредитної системи полягає у формуванні основних атрибутів національної економіки:

  •  
  •  
  •  
  •  

Процеси реформування забезпечили:

  •  
  •  
  •  

У процесі реформування фінансово-кредитної сфери особливої гостроти набули такі проблеми:

1. неефективність податкової ситеми

2. недосконалість бюджетної системи

3. слабкість банківської системи

4. грошова нестабільність

5. криза платежів

Орієнтирами ринкової трансформації фінансово-кредитної сфери повинні стати цілі стратегічного характеру:

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

11.5. Соціальні проблеми в перехідній економіці та напрямки їх вирішення.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальні проблеми, що виникають в перехідній економіці:

  •  
  •  
  •  
  •  

Цілі соціальної політики в перехідній економіці

Стратегічного характеру:

Поточного характеру:

Суб‘єкти соціальної політики України:

  •  
  •  
  •  

Активну роль у здійсненні соціальної політики відіграють:

Основні шляхи вирішення соціальних проблем:

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

11.6. Зовнішньоекономічна політика України в перехідний період.

Для успішної зовнішньоекономічної діяльності, особливо у перехідний період, необхідною умовою є відкритість господарської ситеми.

Відкрита економіка -

Формування відкритої економіки передбачає:

  •  
  •  
  •  
  •  

Характеристика основних параметрів відкритості економіки України:

Переміщення товарів та послуг

Фінансові потоки

Питання для самоконтролю

  1.  Назвіть причини кризи та розпаду командно-адміністративної системи.
  2.  Які Ви знаєте напрямки переходу України до соціально-орієнтованої ринкової економіки?
  3.  Що таке трансформація відносин власності?
  4.  Чим роздержавлення відрізняється від приватизації?
  5.  Назвіть форми та етапи приватизації в Україні.
  6.  В чому полягає структурна перебудова економіки?
  7.  Назвіть основні соціальні проблеми перехідної економіки та розкрийте напрямки їх вирішення.
  8.  В чому полягають проблеми економічної безпеки держави?


IV. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Тема 12. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

План

1. Об’єктивні передумови становлення та сутність сучасного світового господарства.

2. Світовий ринок і міжнародна торгівля.

3. Міжнародні валютні відносини. Валютні ринки, валютні курси та механізм їх регулювання.

4. Глобалізація світогосподарських зв’язків та загальноцивілізаційні проблеми людства.

Рекомендована література

Основна: 1, 2, 5, 8, 10, 13

Додаткова:27, 37, 38, 39, 59

Міні-лексикон

Сітове господарство, економічна інтеграція, світовий ринок, торговельний баланс, міжнародна валютна система, платіжний баланс, валютний ринок, валютний курс, міжнародні фінансово-кредитні організації

12.1. Об’єктивні передумови становлення та сутність сучасного світового господарства.

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО –

Об’єктивними передумовами виникнення світового господарства є:

  •  

  •  

  •  

Етапи розвитку світового господарства:

  1.  Виникнення світового господарства (кін. XVII ст.);
  2.  Поступове утвердження світової системи господарства (поч. XVIII – сер. XIX ст.);
  3.  Завершення формування світового господарства (кін. XIX – поч. XX ст.);
  4.  Період кризових явищ в розвитку світового господарства (кін. 20-х – сер. 80-х рр. XX ст.);
  5.  Глобалізація світової економіки (кін. 80-х – поч. XXI ст.).

Світове господарство характеризується:

- зростанням інтернаціоналізації

- створенням багатогранної системи

- формуванням міжнародних механізмів регулювання

Економічні засади

Міжнародний поділ праці

Розвиток

функціонування світового

Міжнародна конкуренція

економічної інтеграції,

господарств

Інтернаціоналізація економіки

посилення економічної єдності світу

Суб’єкти світового господарства:

  1.  На мікроекономічному рівні: юридичні (фірми) та фізичні особи, які здійснювали зовнішньоекономічні операції;
    1.  На макроекономічному рівні: країни, їх регіональні і муніципальні суб’єкти, інтеграційні об’єднання країн;

МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

Форми міжнародного поділу праці

Загальний

Частковий

Одиничний

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ –

Форми інтернаціоналізації економік

Інтеграційна

Транснаціональна

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ –

Форми міжнародної економічної інтеграції:

Торговельна інтеграція країн учасниць

Валютно фінансова інтеграція

Створення єдиного економічного простору

12.2. Світовий ринок і міжнародна торгівля.

СВІТОВИЙ РИНОК -

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ  –

Експорт –

Імпорт –

Закономірності розвитку міжнародної торгівлі:

  •  

  •  

  •  

  •  

  •  

Теорії міжнародної торгівлі:

Теорія абсолютних переваг (Д. Рікардо) – висновки про доцільність обміну необхідно робити на основі зіставлення порівняльних переваг.

Факторна теорія зовнішньої торгівлі (Е. Хекшер, Б. Олін) – країна експортує товари, виробництво яких вимагає значних витрат факторів, на які вона відносно багата, та імпортуватиме товари, у виробництві яких довелось би інтенсивно використовувати відносно дефіцитні фактори.   

Теорія забезпечення конкурентних переваг (М. Портер) – економічне середовище (умови) в яких розвиваються конкурентні переваги галузей і фірм підсилюються діями уряду і випадковими подіями.

Теорія альтернативних витрат (Г. Хеберлер) -  поведінка субєктів на світовому ринку товарів визначають технологічні зміни.

ПОКАЗНИКИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН:

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

ТОРГОВЕЛЬНИЙ БАЛАНС

Сальдо торгового балансу – різниця між сукупним експортом та імпортом товарів, послуг протягом певного часу (року, кварталу та ін.).

СОТ (Світова організація торгівлі) – багато стороння міжнародна угода про режим зовнішньої торгівлі, яка передбачає вироблення загальних принципів, норм і правил ведення і державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць.

12.3. Міжнародні валютні відносини. Валютні ринки, валютні курси та механізм їх регулювання.

МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ -

МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА –

Різновиди валютних систем:

національна валютна система

міжнародна (регіональна) валютна система

світова валютна система

Етапи розвитку валютної системи

Паризька валютна система (1816-1914) (система золотого стандарту)

Генуезька валютна система (1922-1944) (золото- девізний стандарт)

Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976) (золото-доларовий стандарт)

Ямайська (Кінгстонська) валютна система (30.04.1976) (система плаваючих валютних курсів

ВАЛЮТНИЙ КУРС –

Види валютних курсів:

плаваючий валютний кур

фіксований валютний курс

регульвано плаваючий валютний курс

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

Суб’єкти валютного ринку:

Об’єкти валютного ринку:

Види операцій на валютному ринку:

1) – Спот – операції (негайної оплати).

2) – Форвардні операції (строкові).

Валютна політика

Міжнародні організації, що діють на світовому валютному ринку:

  •  Міжнародний валютний фонд (МВФ);
  •  Світовий банк;
  •  Організація  економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР);
  •  Європейська валютна система (ЄВС);
  •  Банк міжнародних розрахунків в Базелі;
  •  Паризький клуб та ін.

12.4. Глобалізація світогосподарських зв’язків та загальноцивілізаційні проблеми людства.

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства відбувається під знаком глобалізації:

  •  зростають обсяги  міжнародної торгівлі та інвестицій;
  •  відбувається розширення і поглиблення міжнародного поділу праці на всіх рівнях - від регіонального, міжнародного до світового;
  •  зростає взаємозв’язок між учасниками світового відтворювального процесу;
  •  поглиблюється інтернаціоналізація виробництва;
  •  зростає роль ТНК у світогосподарських процесах;
  •  загостюється глобальна конкуренція;
  •  з’являються системи глобального менеджменту;

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ –

Сьогодні регулювання відносин в системі міжнародних економічних відносин здійснюється міжнародними організаціями, найважливіші з яких:

  •  Організація Об’єднаних Націй (ООН);
  •  Світова Організація Торгівлі (СОТ);
  •  Міжнародний валютний фонд (МВФ);
  •  Світовий банк та ін.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Класифікація глобальних проблем:

  •  найбільш “універсальні проблеми” політичного і соціально-економічного характеру: недопущення ядерної війни і збереження миру, забезпечення стійкого розвитку світового співтовариства і підвищення рівня організованості управління ним;
  •  проблеми природноекономічного характеру: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, Світового океану;
  •  проблеми соціального характеру: демографічна, зайнятості, міжнародних відносин, дефіциту демократії і т.д.
  •  проблеми змішаного характеру, невирішеність яких призводить до загибелі людей: регіональні конфлікти, техногенні аварії, стихійні лиха і т.д.
  •  проблеми суто наукового характеру: освоєння космосу, довгострокове прогнозування клімату та ін.
  •  нові проблеми: організована злочинність, тероризм, незаконний обіг наркотиків і т.п.
  •  “малі проблеми”, що супроводжують весь розвиток людської цивілізації: бюрократія, егоцентризм і т. д.

Три можливі напрями розвитку глобалізації які є економічним підґрунтям глобальних проблем:

1. процес посту-пового станов-лення глоба-льно-системної цілісності

2. процес встанов-лення глобального панування розвине-ного центру над нерозвиненою пери-фрією

3. процес несистем-ної, часткової глоба-лізації (глоборегіона-лізації)

Все це сприяло створенню передумов вирішення глобальних проблем.

  •  Появі нових концептуальних підходів до розуміння перспектив розвитку людства.
  •  Перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності творчого потенціалу людини
  •  Розробка стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які пропонуються різними країнами, науковими школами тощо.
  •  Переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства.

Питання для самоконтролю

  1.  Охарактеризуйте світове господарство.
  2.  Що таке економічна інтеграція?
  3.  Що таке світовий ринок?
  4.  Охарактеризуйте торговельний баланс.
  5.  Охарактеризуйте міжнародну валютну систему.
  6.  Що таке платіжний баланс?
  7.  Що таке валютний ринок, валютний курс?
  8.  Які міжнародні фінансово-кредитні організації ви знаєте?

PAGE  82


Економічна наука

(основні етапи розвитку)

Меркантилізм

Фізіократи

Марксизм

Маржиналізм

Неокласичний напрямок

Сучасні напрямки економічної науки

Кейнсіанство

Неокласичний синтез

Монетаризм

Інституціоналізм

Економія

Політична економія

Економічна теорія

Економікс

(Сучасні назви)

Мезоекономіка - розділ економічної науки, що вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий ...  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81&action=edit&redlink=1" \o "Торговельно-промисловий комплекс (ще не написана)" торговельно-промисловий комплекс,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Територіально-економічні комплекси (ще не написана)" територіально-економічні комплекси,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Вільні економічні зони (ще не написана)" вільні економічні зони HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81&action=edit&redlink=1" \o "Торговельно-промисловий комплекс (ще не написана)" торговельно-промисловий комплекс,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Територіально-економічні комплекси (ще не написана)" територіально-економічні комплекси,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Вільні економічні зони (ще не написана)" вільні економічні зони

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки ... тобто на глобально-планетарному рівні.

Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання

Мікроекономіка озділ економічної науки, пов'язаний з вивченням відносно маломасштабних економічних процесів, суб'єктів, явищ, в основному підприємств

Політекономія- Політична економія — це наука про виробничі відносини й економічні закони. Адже основою життя будь-якої країни є суспільне виробництво. Подальший розвиток усіх галузей народного господарства нашої країни, необхідність подолання економічної кризи та її негативних наслідків потребують глибокого політико-економічного обґрунтування. ,,політекономічний аспект господарського життя суспільства є стрижнем економічної теорії.

Загальна економічна теорія

Економічна система сукупність усіх видів  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Економічна діяльність" економічної діяльності  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0" \o "Людина" людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на

  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Виробництво" виробництво,
  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D0%BC%D1%96%D0%BD" \o "Обмін" обмін,
  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB" \o "Розподіл" розподіл
  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1" \o "Споживання (ще не написана)" споживання  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80" \o "Товар" товарів і  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B0" \o "Послуга" послуг,
  •  на  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F" \o "Регулювання" регулювання економічної діяльності.

Економічне моделювання

Наукова абстракція

Індукція і дедукція

Економічний експеримент

Історичний і логічний

Аналіз і синтез  

Діалектичний

Методи економічної теорії

Особливі ЕЗ, що діють лише на одній із стадій  (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва  (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва,

який діє на вищій стадії розвитку капіталізму)

Специфічні Специфічні ЕЗ Ї ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них Ї основний ЕЗ, який виражає найбільш глибинні зв’язки

між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами

власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Загальні Загальні ЕЗ Ї властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і  характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу,

з. економії робочого часу).

Всезагальні ЕЗ, які діють у декількох суспільно – економічних  формаціях Ї з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі ЕЗ відображають  сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам  виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних

суспільних форм в однотипних сусп. – екон. формаціях.

Система економічних законів

Галузеві економічні науки 

Типи економічних систем

Економічне мислення- Економічне мислення — явище суб’єктивного порядку, безпосередньо пов’язане з економічним життям суспільства як його органічна частина. З одного боку, економічне мислення є процесом відтворення людською свідомістю, у визначеній логічній послідовності, економічних взаємин із відповідними їм економічними законами. З іншого ж — це процес осмислення і переосмислення, засвоєння людьми нагромаджених суспільством економічних знань.  

Економічна політика-

Це здійснювана державою та урядом генеральна лінія дій, система заходів у сфері управління економікою, надання економічним процесам певної спрямованості у відповідності з цілями, завданнями, інтересами країни

Право власності це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Соціально-економічні відносини

Організаційно-економічні відносини

Техніко-економічні відносини

Господарський механізм

Продуктивні сили

Елементи економічної системи

Економічні відносини

Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади

Функції економічної теорії

Практичний - використання економічних законів практиці

господарювання фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою

пов'язаних з виробництвом.

Третій

Другий

Рівні використання економічних законів

економі-ко-теоретичний За результатами наукового аналізу взаємодії

останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання

економічних інтересів  розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівнявикористання економічних законів

Перший

Власність володіння й розпорядження речами; речі, рухомі й нерухомі, що комусь належать. Розрізняють власність приватну, комунальну і державну в залежності від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Ринкова економічна система - це система вільної підприємницької діяльності. Вона охоплює питання:

Скільки товарів і послуг необхідно виробляти.

Що треба виробляти.

Як треба виробляти продукцію.

Куди і кому реалізувати продукцію.

Як удосконалювати виробництво.

Традиційна економічна система У економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна

система. Цей тип економічної системи базується на відсталій технології,

широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

творчі

здібності.

образне мислення

кмітливість

абстрактно-логічне

Система економічних відносин

Економічна наука —вивчення кожного елемента економічної системи, в тому числі кожну із сфер процесу відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), її метою є прагнення проникнути у глибинну сутність досліджуваних явищ і процесів, визначити їх найважливіші риси, закономірності розвитку, зовнішні форми вияву тощо

Економічна теорія наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні

Метод економічної теорії

це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.
Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Економічні категорії 

узагальнююче поняття, яке виражає істотні сторони  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D1%8F%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B0&action=edit&redlink=1" \o "Економічні явища (ще не написана)" економічних явищ і  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Економічні процеси (ще не написана)" процесів, відбиває глибинні процеси  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA&action=edit&redlink=1" \o "Економічний розвиток (ще не написана)" економічного розвитку. Економічні категорії бувають двох видів: вічні та історичні.

Економічні закони Що ж слід розуміти під економічним законом? Це найбільш стійкі, істотні постійно повторювані об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах. Як стверджує відомий англійський економіст А.Маршал, економічні закони - це вираз суспільних тенденцій, "узагальнення, яке проголошує, що від членів будь-якої соціальної групи за визначених умов можна чекати певного способу дій

Міжгалузеві економічні науки 

Функціональні економічні науки 

Економічна теорія

Історико-економічні науки

Інформаційно-аналітичні науки 

Соціально-політичні науки

Природничі науки

Приватна власністьодна з форм  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Власність" власності, що означає абсолютне, захищене законом право громадянина чи юридичної особи на конкретне майно (землю, нерухомість,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0" \o "Засоби виробництва" засоби виробництва,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96" \o "Гроші" гроші і  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B8" \o "Цінні папери" цінні папери,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80" \o "Товар" товари, інтелектуальний продукт), яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб. Історично приватної власності окремих осіб передувала общинна власність (племені, роду, родини). Терміни «власність» і «приватна власність» склалися в  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE" \o "Римське право" римському праві (у 2-му ст до н. е.). Французька Декларація прав людини і громадянина  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1789" \o "1789" 1789 оголосила власність священним і недоторканним правом.

Із найманою працею

Приватна власність

Індивідуально - трудова

Суспільна власність – Суспільна власність — така, де три її функції — володіння, розпорядження, користування — належать не одному приватному суб’єкту, а багатьом, групі осіб, колективу чи суспільству в цілому. Така форма власності реалізується через суспільне присвоєння й управління. Суспільна власність протистоїть приватній. ,

Суспільна  власність

Державна

Колективна

загальнодержавна

комунальна

власність профспіло

політичних партій

громадських об’єднань

Кооперативна,акціонерна

Потреба це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяють на групи: фізіологічні; екзістенціальні; престижні; особистісні; духовні.

Економічний закон зростання потреб – Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб.

Інтерес  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%8F" \o "Емоція" емоційний вияв пізнавальних потреб людини, дуже важливий для формування різноманітних навиків і  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82" \o "Інтелект" інтелекту. Інтерес — єдина мотивація, що здатна зробити роботу приємним зайняттям протягом великого відрізку часу. Він повністю необхідний для  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Творчість" творчості.

Економічні інтереси Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

індивідуальні

колективні -

суспільні

матеріальні і духовні

Результат (задоволення потреб)

Виробництво - процес створення  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%B0" \o "Матеріальні блага" матеріальних і  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%B0&action=edit&redlink=1" \o "Нематріальні блага (ще не написана)" нематеріальних благ необхідних для існування і розвитку  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0" \o "Людина" людини. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:

  •  власне виробництво:  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Основне виробництво" основне виробництво,   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B0_%D1%96%D0%BD%D1%84%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0" \o "Виробнича інфрастуктура" виробнича інфрастуктура  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%96%D0%BD%D1%84%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0" \o "Соціальна інфраструктура" соціальна інфраструктура
  •  розподіл
  •  обмін

Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших .

Закон рідкісності ресурсів виробництва - Кількісне вираження економічного закону рідкості показує ступінь обмеженості економічних ресурсів, дає уявлення про реальні можливості подолання суперечності між зростанням потреб у певному ресурсі та його обмеженістю.

Вибір

Що вільно виробляти товар, що користується попитом;

Як

право вибирати із запропонованих товарів ті, що найповніше задовольняють потреби споживача чи покупця;

Для кого без обмежень формулювати і виражати свої потреби (як для того, щоб про них знали як виробники, так і інші споживачі відповідно, продавці та інші покупці)

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Мистецтво" мистецтво

Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Матеріальне виробництво" матеріальне;
  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Нематеріальне виробництво" нематеріальне.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Промисловість" промисловість,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Сільське господарство" сільське господарство,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BE%D0%BA" \o "Зв'язок" зв'язок,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82" \o "Транспорт" транспорт, побутове обслуговування тощо).

До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%8F" \o "Роздрібна торгівля" роздрібна торгівля,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0" \o "Освіта" освіта,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F" \o "Охорона здоров'я" охорона здоров'я,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Мистецтво" мистецтво, культура і т. д.)


культура

Основні елементи процесу виробництва

Виробнича інфраструктура

Соціальна інфраструктура

Основне́ виробни́цтво

Матеріальне  виробництво –  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Виробництво" виробництво, безпосередньо пов'язане з виготовленням матеріальних цінностей або з наданням матеріальних  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B8" \o "Послуги" послуг:  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F" \o "Перевезення" перевезення  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B6" \o "Вантаж" вантажів, виконання будівельних, монтажних, земельних, ремонтних робіт.

Метою матеріального виробництва є випуск  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F" \o "Продукція" продукції, що задовольняє  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B0" \o "Потреба" потреби  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0" \o "Людина" людини або  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0" \o "Система" системи.


Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

Суспільне виробництво

Нематеріальне  виробництво – це сфера суспільного  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Виробництво" виробництва, в якій виробляються:

  •  нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;
  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%86%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C&action=edit&redlink=1" \o "Духовна цінність (ще не написана)" духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Матеріальне виробництво" матеріальне;
  •   HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Нематеріальне виробництво" нематеріальне.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Промисловість" промисловість,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Сільське господарство" сільське господарство,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BE%D0%BA" \o "Зв'язок" зв'язок,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82" \o "Транспорт" транспорт, побутове обслуговування тощо).

До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%8F" \o "Роздрібна торгівля" роздрібна торгівля,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0" \o "Освіта" освіта,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F" \o "Охорона здоров'я" охорона здоров'я,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Мистецтво" мистецтво, культура і т. д.)

Матеріальне виробництво

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Промисловість" промисловість

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Сільське господарство" сільське господарство

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BE%D0%BA" \o "Зв'язок" зв'язок,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82" \o "Транспорт" транспорт

Нематеріальне виробництво

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%8F" \o "Роздрібна торгівля" роздрібна торгівля

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0" \o "Освіта" освіта

HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F" \o "Охорона здоров'я" охорона здоров'я

Фактори виробництва

Наука

Людський капітал  

Інформація

Капітал

Підприємницькі здібності

Земля

Екологія

Ефективність виробництва – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Економічна ефективність

Соціальна ефективність

Ефективність виробництва

Межа ( крива ) виробничих можливостей – Кожна точка на кривій виробничих можливостей (А, В, С, D, F) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів.

Економічні блага

Неекономічні блага

Блага

Товар

це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

Вартість товару - ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари та інші предмети, які підлягають митному обкладенню, на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:

Концепції виникнення грошей

РаціоналістичнаАрістотельП. Самуельсон гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.

Еволюційна А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грошима лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва і обігу.

гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність

гроші виражають мінливу вартість товарів.

гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі.

Основні властивості грошей

Гроші це загальний еквівалент для всіх видів інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості товарів.

Металева

Представники — Т. Ман, У. Стаффорд, Д. Hope 

Номіналістична

Прихильники Дж. Берклі, Дж. Стюарт

Теорії грошей

Кількісна

Основоположники Дж. Локк, Д. Юм, Ш. Монтеск'є

Функції грошей

Функція міри вартості є центральною у системі грошових відносин.

Функція засобу обігу

Функція засобу платежу

Функція засобу  нннагромадження нагромадження

Світові гроші

Товарні гроші

Металеві гроші

Паперові гроші

редитні гроші

Електронні  гроші

Види грошей

Ринок це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації

Функції ринку

Контролююча - Сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами

Інтегруюча - Ринок також "зшиває" економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку

Санаційна (оздоровча) - тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції.

Розподільча - Здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг, їхніх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті цінності - на вартість.

Стимулююча - полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління.

Інформаційна - тобто постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

Регулююча -  забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні.

Конкуренція економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80" \o "Товар" товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин

                           Типи ринків

Досконалої конкуренції

Монополістична конкуренція

Недосконалої конкуренції

Чиста монополія

Олігополія

Попит – це запит фактичного або потенційного покупця,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%87" \o "Споживач" споживача на придбання товару за наявних у нього  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9B%D1%96%D0%BA%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D0%B8&action=edit&redlink=1" \o "Ліквідні кошти (ще не написана)" коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B8" \o "Послуги" послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D1%96%D0%BD%D0%B0" \o "Ціна" цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Закон попиту – величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару.  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0" \o "Математика" Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%28%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%29" \o "Гіпербола (математика)" гіперболічно представлено формулою y=a/x).

Пропозиція – це сукупність товарів за певною ціною, які готові виготовляти і продавати виробники.

Еластичність попиту - зміна попиту на даний товар під впливом економічних і соціальних факторів, зв'язаних зі зміною цін. Попит може бути еластичним, якщо процентна зміна його обсягу перевищує зниження рівня цін, і нееластичним, якщо ступінь зниження цін вище приросту попиту.

Еластичність пропозиції - показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1)

              Ринкова інфраструктура

                      Підсистеми

Організаціино-

технічна:

-   товарні біржі;

 оптові ринки;

-   аукціони;

-   торговельно промислові палати;

,

центри;

компанії;

-   ліцензування;

агентства;

-   ярмарки;

-   інвестиційні,

-   оподаткування;

-   спеціальні

-   транспортні

пенсійні      та

-   митна система;

навчальні

Науково- дослідне та

інформаційне

забезпечення:

-   консалтингові компанії;-Інформаційні агенства

Державно- регулятнвна

законодавче

регулювання

ринкових

відносин

біржі        праці

Фінансово- кредитна:

-   банки;

-   фондові біржі;

-  валютні біржі;

Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові й постачальницько-збутові організації, пункти прокату і лізингу.

Матеріально – речовий зміст капіталу - формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари і послуги),

Соціально – економічна форма капіталу - Соціальний капітал проявляється і відтворюється у соціальних зв’язках, побудованих на взаємній довірі, репутації і загальних нормах, що грунтуються на відносинах партнерства. Він наділяє людину і групу, до якої вона належить, певними перевагами щодо доступу, володіння, розпорядження і користування обмеженими суспільними благами.

Форми існування капіталу

грошового капіталу

виробничого капіталу

товарного капіталу

Кругооборот промислового капіталу

Формула кругообороту капіталу: Формула кругообороту капіталу Г - Т ... В ... Т' - Г' описує рух лише промислового капіталу, функцією якого є вироблення вартості та додаткової вартості.

Оборот капіталу це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється.

Оборот капіталу

Основний капітал - це капітал, авансований на засоби праці. Тобто, це поняття вужче, ніж поняття постійний капітал.

Оборотний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює натуральну форму (сировина, матеріали, паливо і робоча сила)

Фізичне зношування основного капіталу - Фізичне зношування основного капіталу викликається самим використанням засобів праці в праці виробництва, а також дією сил природи - повітря, води, спеки і холоду і т.д.

Моральне зношування основного капіталу -

Моральне зношування основного капіталу відбувається в двох випадках:
1) коли в результаті підвищення продуктивності праці машини з даною технічною характеристикою виробляються з меншими затратами праці, в результаті чого їх вартість зменшується; 2) коли створюються машини нової конструкції, більш продуктивні і більш дешеві а розрахунку на одиницю потужності.

Амортизація основного капіталу- це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги)

Зовнішні - (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні - (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Витрати виробництва

          Собівартість продукції

дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

підготовку і освоєння нової продукції;

виробництво, включаючи витрати на сировину,  матеріали,
  енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

збут     продукції     (пакування,    транспортування,
  реклама, комісійні витрати і т. п.);

                                    Витрати

Собівартість продукції - витрати  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%94%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE" \o "Підприємство" підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F" \o "Продукція" продукції, виконанням робіт та наданням послуг.

Прибуток - частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкту.

Торговельний капітал - Капітал торгівельного підприємства практично не відрізняється за складом та суттю від капіталу підприємства іншої галузі. Єдина відмінність – це значна питома вага товарів в загальній сумі оборотних коштів, та незначна – виробничих запасів. Капітал торгівельного підприємства складається з активів, до складу яких входять як правильно: основні засоби, якими є приміщення, в яких здійснюється торгівля та інші будівлі чи споруди та оборотні засоби, до складу яких включаються товари, заборгованість покупців та грошові кошти в касі чи на рахунку в банку.

Торговельний прибуток - являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик

Торгівля - процес  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D0%BC%D1%96%D0%BD" \o "Обмін" обміну  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80" \o "Товар" товарами,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B8" \o "Послуги" послугами,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Цінність" цінностями і  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96" \o "Гроші" грошима. У широкому значенні — вид  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Підприємницька діяльність" підприємницької діяльності, пов'язаний з купівлею-продажем товарів.

Оптова торгівля - здійснюється великими партіями, вона не пов'язана з продажем товару кінцевим споживачам. Тому в оптовій торгівлі товар може бути проданий два і більше разів (спочатку на регіональному, а потім на місцевому рівнях), а у роздрібній - тільки один раз.

Роздрібна торгівля - роздрібна торгівля замикає ланцюг руху товару від виробника до споживача. До роздрібної торгівлі, поряд з магазинами та іншими торговельними установами, належать також і підприємства громадського харчування та сервісу.

Позичковий капітал - це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі.

Позичковий процент - перетворена форма тієї частки  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C" \o "Додаткова вартість" додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати власникам  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB&action=edit&redlink=1" \o "Позичковий капітал (ще не написана)" позичкового капіталу.

Державний- сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами — юри¬дичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний.

Міжнародний –надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності.

Банківський - це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

Комерційний надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений то¬вар, але у покупця немає грошей для його придбання.

Споживчий- це кредит з метою використання грошових коштів в споживчих цілях.

Кредити

Множинність видів споживання –

Ранжування потреб - Припустимо, що коли перед людиною стоять дві альтернативи, воно здатна вказати на те, що надає перевагу першому набору благ, а не другому, або не бачить між ними відмінності.

Транзитивність переваг - Тобто, коли споживач надає перевагу набору А, а не B, а останній - набору С, це означає, що він також надає перевагу набору А, а не С.

Максимізація корисності- Правило максимальної корисності благ для споживання при обмеженому доході логічно витікає з другого закону Госсена, який можна б було сформулювати наступним чином, щоб отримати максимум корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу, потрібно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність усіх споживаних благ дорівнює одній, і тій же величині.

Базові гіпотези

Споживацький попит

Функціональний

Соціальний

Нефункціональний

Нераціональний

Спекулятивний

Ефект пристосування до більшості

Ефект Веблена

Ефект сноба

Корисність -

Закон спадної граничної корисності - закон, який твердить, що коли споживається більше певного товару, його гранична корисність падає.

а)

б)

Ринковий споживчий кошикнабір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком.

Крива байдужостіКриві байдужості є наглядним способом представлення  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%B8" \o "Відношення переваги" відношення переваги у випадку двох товарів.

Карта кривих байдужостіКриві байдужості є наглядним способом представлення  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%B8" \o "Відношення переваги" відношення переваги у випадку двох товарів.

Другий закон Госсеназакон вирівнювання граничних корисностей. Згідно з цим законом, кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої засоби між різними покупками. Він передбачає отримати однакове задоволення від кожної суми грошей, витраченої на кожний із товарів, який хоче придбати.

Ефект доходу– зростання рівня  HYPERLINK "http://uk.wiktionary.org/w/index.php?title=%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1" \o "споживання (така сторінка не існує)" споживання, спричинене зростанням рівня доходу за умови, що ціни на  HYPERLINK "http://uk.wiktionary.org/wiki/%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80" \o "товар" товар не змінюються.

Ефект заміни–зміна обсягу попиту, спричинена зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході.

динаміка реального обсягу виробництва

динаміка рівня цін

Рівень цін, Р

Реальний ВВП, Y

Рівень цін, P

Реальний ВВП,Y

Методолічна

Виховна

Духовно - практична

Пізнавальна

Прогностична

Фізіологічні потреби

Потр в безпеці

Соціальні потребиеби

Потреби в повазі

Потреби в самовираженні


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

919. Амфифильные полимеры N-винилпирролидона, содержащие дополнительные функциональные группы 566 KB
  Амфифильные полимеры. Основные понятия и характеристики. Применение поливинилпирролидона в медицине. Кровезаменители гемодинамического действия. Общая методика синтеза полимеров N-винилпирролидона, содержащих концевую карбоксильную группу. Синтез полимеров N-винилпирролидона, содержащих боковые эпоксидные группы.
920. Транспортная логистика 151 KB
  Описание логистических процедур транспортировки. Использование в логистике новых концепций. Сравнительные характеристики различных видов транспорта. Выбор основных и вспомогательных логистических посредников в транспортировке. Ранжирование критериев при выборе показателей транспорта.
921. Розробка двосекційного шестеренного насосу. Опис конструкції 593 KB
  Опис конструкції та принципу дії насоса. Гідравлічні розрахунки проточної частини. Розрахунки деталей насоса на міцність. Перевірка довговічності підшипників.
922. Разработка схемы калибровки валков при производстве шестигранной стали 801.5 KB
  Разработка схемы калибровки валков при производстве шестигранной стали, расчет рациональной калибровки по критерию прорабатываемости структуры металла при производстве шестигранника №48 на среднесортном стане 350 ОАО Северсталь.
923. Моделирование и проектирование привода ленточного транспортёра 368 KB
  Предварительные расчеты при подготовке данных для расчета передач на ЭВМ. Эскизное проектирование редуктора. Конструктивные размеры зубчатых колес редуктора. Выбор типа и схемы установки подшипников. Расчет валов редуктора и приводного вала на прочность. Расчет промежуточного вала.
924. Разработка маршрутно-операционный технологический процесс изготовления детали Вал 437.5 KB
  Разработка маршрутно-операционного технологического процесса механической обработки детали по чертежу. Технический анализ чертежа детали и его корректировка в соответствии со стандартами ЕСКД. Выбор методов и последовательности обработки элементарных поверхностей. Расчет режимов механической обработки, основного и вспомогательного времени на переходы.
925. Информационные технологии 764 KB
  Понятие о медицинской информатике. Степень интеграции микросхемы. Системы управления базами данных. Принципы взаимодействия между клиентскими и серверными частями. Преимущества протоколов удаленного вызова процедур. Локальные вычислительные сети. Численные методы решения уравнений с одной переменной.
926. Теория налогов и налогообложения 803.5 KB
  Понятие, сущность и функции налогов и сборов. Принципы определения цены для целей налогооблажения. Классификация налогов и сборов. Права и обязанности налогоплательщиков. Налоговые правонарушения и ответственность за их совершение. Порядок исполнения обязанности по уплате налогов и сборов.
927. Расчет ленточного транспортера 744.5 KB
  Краткие сведения о ленточном транспортере. Выбор электродвигателя. Определение передаточного отношения привода. Проектирование червячного редуктора. Расчет подшипников быстроходного вала. Соединение тихоходного вал – червячное колесо. Сварное соединение на приводном валу. Расчет муфты.