48094

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Предмет система і джерела земельного права; земельна реформа в Україні. Предмет методи принципи і система земельного права. Джерела земельного права України їх класифікація.

Украинкский

2013-12-06

61 KB

2 чел.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА

Тема 1. Предмет, система і джерела земельного права; земельна реформа в Україні. Земельні правовідносини.

  1.  Предмет, методи, принципи і система земельного права.
  2.  Джерела земельного права України, їх класифікація.
  3.  Земельні правовідносини, їх особливості, види та зміст.
  4.  Суб’єкти земельних правовідносин.
  5.  Об’єкти земельних правовідносин.
  6.  Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.
  7.  Мета, завдання земельної реформи, її правовий механізм здійснення.

  1.  Предмет, методи, принципи і система земельного права України.

        Земельне право України є однією з важливих юридичних галузей. Вона має свій предмет, методи, систему, принципи, об’єкти та суб’єкти.

Предметом земельного права є земельні правовідносини, які мають наступні ознаки:  1) вони випливають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів земельного права; 2) із специфіки їхніх завдань та предмету діяльності; 3) складаються в сфері використання землі та її обігу.

Отже, предметом земельного права є суспільні відносини, що пов’язані з розподілом, використанням та охороною земель та регулюються нормами земельного права.

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних земельно-правових відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом земельного права. Разом з тим в земельних правовідносинах використовуються правові методи, властиві іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин. В основному вчені сходяться на думці, що існує два основні методи правового регулювання: імперативний (встановлює обов’язкову поведінку суб’єктів правовідносин і використовується, як правило, у сфері управління використанням і охороною земель, а саме: при веденні державного земельного кадастру, моніторингу, здійсненні землеустрою та ін.) та диспозитивного (вибір певної моделі поведінки самим суб’єктом: право власника розпоряджатися земельною ділянкою).

Диспозитивний метод в свою чергу поділяється на рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.

Рекомендаційний метод передбачає надання можливості альтернативної поведінки суб’єктам земельних правовідносин залежно від поставленої мети. (ст. 140 ЗК України).

Санкціонуючий метод полягає в праві учасника самостійно приймати рішення щодо реалізації земельних повноважень, але це рішення набуває чинності лише після затвердження його компетентним органом. (ст. 100 ЗК України  про порядок встановлення земельних сервітутів).

Делегуючий метод полягає у наданні прав і свобод суб’єктам земельних відносин з того чи іншого кола правомочностей. (ст. 90 ЗК України).

Система земельного права – це групи однорідних правових норм, що регулюють земельні відносини та за змістом об’єднуються у правові інститути. Наприклад, інститут державного управління земельними ресурсами, інститут землеустрою, інститут права власності на землю та інші.

Правова норма – це правило поведінки суб’єктів земельних відносин, якими вони повинні керуватися у ході прийняття відповідальних рішень. Земельне право як галузь, що має свою систему, складається із загальної частини (правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому) і особливої частини (окремі види земельних правовідносин).

Принципи земельного права закріплені в ст. 5 Земельного Кодексу України.

        2.  Джерела земельного права України, їх класифікація.

     До джерел земельного права відносяться нормативно-правові акти, які   регулюють земельні відносини. Земельне право становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження земельного права. Юридична сила всіх законів та інших нормативно-правових актів визначається в залежності від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в системі законодавства.

       Найважливішими нормативними актами є закони, які поділяються на основні і звичайні. Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) – Конституція України, загальні Закони України, Цивільний, Господарський, Лісовий, Водний та інші Кодекси України; і спеціальний (диференційований) зміст (Земельний Кодекс України, Закони України “Про оренду землі, “Про плату за землю”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство” та інші.

3. Земельні правовідносини, їх особливості, види та зміст.

Виходячи з загальної теорії права правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою. Відповідно земельні правовідносини випливають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів земельного права, із специфіки їхніх завдань та предмету діяльності, в тому числі у сфері використання землі і природних ресурсів.

Як і любі правовідносини, земельні правовідносини охоплюють суб’єктів, об’єкти і зміст. Залежно від сфери діяльності, мети, завдань, функцій суб’єкти земельних правовідносин поділяються на три групи:

До першої групи відносяться органи державної влади і управління

До другої групи відносяться власники і користувачі земель.

До третьої групи належать суб’єкти у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі, та інші.

Земельні відносини – це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об’єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

 Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних відносин пов’язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин, можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

  Характерною ознакою трансформації земельних відносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і  приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на землі.

  Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснювалася, як відомо, через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств.

  Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об’єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб’єктами земельних відносин.

  Об’єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання. Суб’єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад. Кожен з цих суб’єктів наділений відповідними правами щодо землі в межах чинного законодавства.

4. Суб’єкти земельних правовідносин.

До першої групи суб’єктів земельних правовідносин відносяться органами державної влади і управління. Державну політику використання і охорони земель визначає система правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий і відтворювальний характер. Державне управління є способом організації діяльності державних органів з метою забезпечення виконання правових норм і впорядкування суспільних відносин у тій чи іншій сфері. Управління у галузі у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористуванням та охороною довкілля.

Компетенція органів державної влади в сфері управління земельними ресурсами визначені в главі 2 і 3 Земельного Кодексу України (ст. ст. 6 – 17).

До другої групи відносяться суб’єкти – землевласники та землекористувачі, які визначені в розділі ІІІ Земельного Кодексу України (ст.ст. 80 – 97).

До третьої групи належать суб’єкти у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі, та інші.

5. Об’єкти земельних правовідносин.

Основним об’єктом земельних правовідносин є земля. Конституція України проголошує землю об’єктом права власності народу України. Так, у ст. 13 Конституції зазначається, що “від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”. Разом з тим Конституція України відображає ставлення українського народу до землі, як до території, а не як до об’єкту власності, визначає просторові межі державної влади і закріплює право територіального верховенства народу як вияв політичного панування держави над певною частиною земної кулі.

Норми Конституції щодо землі як об’єкту права власності українського народу встановлюють територіальний поділ держави на регіони, кожен з яких має свою територію, яка відмежована від території інших територіальних утворень, що створюються у регіонах. Земля, яка становить основу адміністративно-територіального поділу, має притаманний кожному адміністративно-територіальному утворенню правовий режим, що базується на інших правових засадах, ніж земля, яку використовують як об’єкт будь-якої господарської діяльності.

Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим. Детальніше це визначено Земельним Кодексом України. Розділ ІІ “Землі України”, ст.ст. 18 – 77.

Отже землю, як об’єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.

Землю, як єдиний державний земельний фонд, або ж землі відповідних категорій можна розглядати як об’єкт права державного суверенітету, тобто територію держави чи місцевого адміністративного територіального утворення, або землі відповідних категорій, на які поширюються охоронно-регулятивні норми.

Поняття землі можна розглядати як інтегрований об’єкт, що складається з великої кількості природних компонентів: це “частина земної кори і природного ландшафту, поверхні площі і рельєфу земної кулі, територіального простору і території держави, певної місцевості та місце проживання, грунтового шару, засобу господарського використання, просторового базису, природного об’єкту і складової частини довкілля”

Земля – як об’єкт земельного права – це природний компонент, не вилучений з довкілля, а такий, що органічно взаємодіє з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Проте земля як об’єкт права власності розглядається як природний компонент, обмежений територіально. На практиці об’єктом права власності чи права користування виступають земельні угіддя, земельні ділянки чи їхні частини, відмежовані одна від одної.

Верхній шар землі виконує функцію грунту та поселенського простору, що є найважливішим у суспільстві, тому ця риса землі петребує правового забезпечення. У земельному законодавстві земля як об’єкт правового регулювання розглядається у кількох значеннях: для різних потреб у життєдіяльності людей, як місце розташування населених пунктів, виробничих і невиробничих об’єктів, то її розглядають як надбання українського народу, національне багатство держави. Коли йдеться про землю як об’єкт права власності чи користування, то для кожного суб’єкта таких прав визначальною є конкретна частка земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, з зазначеними щодо неї правами власності або користування. Визначення земельної ділянки дається у ч. 1 ст. 79 Земельного Кодексу України, а ч. 2 цієї статті визначає, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на грунтовий (поверхневий) шар і на водні об’єкти, ліси й багаторічні насадження, які на ній містяться, а також на простір над і під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

6. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.

Підставами виникнення земельних правовідносин зумовлені формою власності на землю або землекористування. Ці підстави можна класифікувати в залежності від суб’єктів та форм власності чи землекористування.

За формами власності підстави виникнення земельних правовідносин визначені Земельним Кодексом України у ст.ст.81 – 91 та гл 15 (ст.ст. 92-97).  Підстави набуття і реалізація прав на землю визначені розділом ІУ ЗК України.

Зміни та припинення земельних правовідносин визначені гл. 22 ЗК України (ст.ст.14 – 151).

7. Мета, завдання земельної реформи, її правовий механізм здійснення.

Набутий в процесі реформи досвід переконливо свідчить, що суть, глибина, якість і темпи земельної та аграрної реформ знаходяться у прямій залежності від вдосконалення земельних відносин, які були однією з основних причин занепаду сільського господарства. Державна монополія на землю і адміністративно-командні методи керівництва виявилися згубними не тільки для селянства і сільського господарства, але й для держави в цілому.

У визначенні мети аграрної політики було єдине прагнення – створити на селі високоефективний багатоукладний ринково спроможний сектор виробництва, що зможе забезпечити населення дешевими та якісними продуктами харчування, реалізувати на ділі потенційні можливості та конкурентні переваги України в розвитку сільського господарства, а також  істотно розширити експортний потенціал країни. Реалізувати цю мету можна було лише за умов проведення радикальної земельної реформи, яка є фундаментом всієї системи виробничих відносин на селі.

Основною метою земельної реформи було – утвердити на селі такі економічні відносини, які б забезпечили на ділі формування дбайливого господаря на землі. Для цього був обраний шлях максимального використання потенційних можливостей різних форм власності – державної, комунальної, приватної з врахуванням особливостей регіонів України. Йдеться про те, що при розв‘язанні корінного завдання земельної реформи – питання власності на землю – не можна керуватися суто політичними та ідеологічними догмами правового чи ділового характеру. Тут має бути, з одного боку, виважений підхід, з іншого – розуміння того, що в здійсненні  реформування власності на землю не існує уніфікованих рішень.

Приватна власність на землю є домінуючою базою аграрних перетворень. Світовий досвід доводить, що для вирішення аграрної проблеми іншого шляху немає і бути не може. Реалізація цього стратегічного напрямку передбачає, з одного боку, активне використання перехідних форм,  з іншого – збереження  жорстких регуляторів стосовно реалізації права приватної власності на землю.

Стаття 1 Земельного Кодексу України  визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Земельний Кодекс визначає, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до законодавства України, приватизація сільськогосподарських земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснювалась двома шляхами. По-перше, держава започаткувала  передачу громадянам у приватну власність сільськогосподарських угідь із земель запасу та земель резервного фонду для ведення фермерського господарства. По-друге, держава ініціювала здійснення комплексу заходів з надання членам сільськогосподарських підприємств статусу власників земель, що знаходились у користуванні цих підприємств.

Приватизація сільськогосподарських земель, що знаходились у користуванні сільськогосподарських підприємств, стала основною метою земельної реформи в Україні. В основу приватизації таких сільськогосподарських земель було покладено ідею організації сільського господарства на основі поєднання переваг крупно товарного сільськогосподарського виробництва (тобто такого, яке здійснюється на великих земельних масивах) з перевагами, що випливають з надання селянинові статусу власника землі та передачі йому засобів виробництва.

PAGE  7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27827. Сущность территориальных финансов и их структура 19.44 KB
  Возникновение и развитие территориальных финансов связано с двумя обстоятельствами: конкретные расходы целесообразно осуществлять на конкретном уровне управления; развитие территориальных финансов связано с федеральным принципом построения государства. Так на уровне территорий легче определить оптимальное соотношение между налогами на доходы и имущество; проще оптимизировать социальные расходы по конкретным получателям помощи. Расходы территориальных бюджетов делятся на: обязательные и дискреционные. Обязательные расходы территорий это те...
27828. Состав и назначение схемы территориального планирования субъекта РФ 14.68 KB
  На картах показываются административные границы земли лесного фонда земли ООПТ границы земель обороны и безопасности границы земель с х назначения территории объектов культурного наследия границы зон с особыми условиями использования территории границы территорий подверженных риску возникновения ЧС и т. Чертеж отражающий современное состояние использования территории – опорный каркас отражает состояние в котором территория находится сейчас На опорном плане должны быть: границы административные ранжированные по численности населения...
27829. Понятие инвестиционного климата и регулирование инвестиций в регионе РФ 24.84 KB
  Государственное регулирование инвестиционной деятельности Государство для выполнения своих функций регулирования экономики использует как экономические косвенные так и административные прямые методы воздействия на инвестиционную деятельность и экономику страны путем издания и корректировки соответствующих законодательных актов и постановлений а также путем проведения определенной экономической в том числе и инвестиционной политики. Сущность форм и методов государственного регулирования инвестиционной деятельности осуществляемой в...
27830. Основные требования к устройствам АПВ и расчет их параметров. Схемы устройств на переменном и выпрямительном оперативном токе в установках высокого напряжения 177.5 KB
  Основные требования к устройствам АПВ и расчет их параметров. Применение АПВ обязательно для всех ЛЭП всех напряжений на шинах ПС. Основные требования к устройству АПВ и расчет их параметров. АПВ бывают трёх и однофазные.
27831. Дифференциальное реле с торможением: принцип действия, устройство дифференциаль 173 KB
  Дифференциальное реле с торможением: принцип действия устройство дифференциального реле с магнитным торможением на принципе сравнения абсолютных значений двух электрических величин. Использование в схемах ДЗ реле с торможением. 1 – уставка тока срабатывания реле обычного. 2 – ток небаланса реле в зависимости от тока внешнего КЗ.
27832. Дифференциальное реле с механическим торможением. Применение и устройство насыщенного трансформатора тока в дифференциальной защите 86 KB
  Дифференциальное реле с механическим торможением. Система сочетает принцип БНТ и принципы реле с торможением: большинству току небаланса соответствует автоматически больший ток торможения в тормозных обмотках. При КЗ в зоне К2 – реле действует но остается тормозной момент что снижает чувствительность. Rмг мало а коэффициент трансформации велик поэтому ток не баланса по прежнему плохо трансформируется в рабочую обмотку и реле КА загрублено.
27833. Фильтры симметричных составляющих токов и напряжений в релейной защите 95 KB
  Фильтры бывают: RL, RC и трансформаторные. Бывают простые и комбинированные, ток на выходе пропорционален всем составляющим.
27834. Трансформаторы тока в схемах релейной защиты 162.5 KB
  F1 – F2 = Fном I1ω1 – I2ω2 = Iномω1 разделив на ω2: I`1 – I2 = I`ном следовательно I`1 = I2 I`ном Если ТТ идеальный Iном = 0 I`1 = I2 – это хорошо но не возможно сделать без Iном т. Для идеального ТТ nт = nв Векторная диаграмма для ТТ Угол γ определяется потерями в стали трансформатора Е2 – опережает Ф на 90 I2 – отстает от Е2 на угол φ который определяется R и Х нагрузки и вторичной обмотки z2 и zн Угол δ – угловая погрешность ТТ ΔI – токовая...
27835. Расчет выдержек времени МТЗ 76 KB
  Основным пусковым органом МТЗ с независимой выдержкой времени является реле РТ40 а МТЗ с ограниченной выдержкой времени – РТ80. Реле РТ80 Сложное большое реле которое совмещает в себе токовое времени и указательное реле. Соответственно защита на этом реле имеет преимущества. В этом реле РТ80 есть два элемента: индукционный элемент эл.