48109

Країнознавство. Опорний конспект лекцій

Конспект

Краеведение и историческая этнография

Курс Країнознавство€ є складовою циклу економічних дисциплін. Важливість та доцільність введення цього курсу пояснюється збільшуючим значенням комплексу знань про країни з якими Україна має культурні політичні та економічні зв’язки.

Украинкский

2013-12-07

655 KB

74 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАЇНОЗНАВСТВО

Опорний конспект лекцій

Одеса ОДЕУ 2007


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАЇНОЗНАВСТВО

Опорний конспект лекцій

Затверджено на засіданні

кафедри екології, розміщення

продуктивних сил і технології

Протокол № __

від „__”_________ 2007 р.

Усі цитати, цифровий, фактичний

матеріал, бібліографічні відомості

перевірені, написання сторінок

відповідає стандартам.

Зауваження рецензентів враховані.

______________________________

                 (підписи укладачів)

Одеса ОДЕУ 2007


Країнознавство. Опорний конспект лекцій. /Укл. В. Ф. Семенов,         М. Д. Балджи, С. В. Стеценко. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2007. – 110 с.

Укладачі: В. Ф. Семенов, д-р екон. наук, професор

                М. Д. Балджи, канд. географ. наук, доцент

                С. В. Стеценко, ст. викладач

Рецензенти: В. В. Ковалевський, канд. екон. наук, доцент

                    (зовнішній рецензент)

                    О. П. Єгоров, канд. екон. наук, доцент

                   

Коректор: А. О. Ковальова


ВСТУП

Курс „Країнознавство” є складовою циклу економічних дисциплін. Важливість та доцільність введення цього курсу пояснюється збільшуючим значенням комплексу знань про країни, з якими Україна має культурні, політичні та економічні зв’язки. Після отримання незалежності наша держава намагається активно інтегруватися до світового економічного співтовариства, утворює сприятливі умови для розвитку зовнішньої торгівлі і залучення іноземних інвестицій.

З метою запобігання негативних наслідків в міжнародному бізнесі та здатності максимально використовувати можливості співробітництва з іноземними партнерами, фахівці в галузі економіки повинні бути добре ознайомлені з економікою зарубіжних країн, а саме: з економічним потенціалом країн, галузевою структурою економіки, факторами її розвитку, економічній політиці уряду, особливостями зовнішньоекономічної діяльності, ступені участі країн у міжнародному поділі праці, національних особливостях ведення ділових переговорів та ін.

В наш час в світі нараховується близько 200 країн. Почти з половиною з них Україна підтримує безпосередні економічні відносини, с іншими – опосередковані, тобто шляхом сумісної участі в глобальному економічному процесі та в роботі міжнародних організацій (ООН, Світовий Банк реконструкції і розвитку, МВФ та ін.). Для успішності зовнішньоекономічної діяльності необхідно доцільне вивчення специфіки і ємності ринку конкретної країни, природно-ресурсний та виробничий потенціал. На це і спрямована наука „Країнознавство”.

Курс “Країнознавство”  передбачає вивчення основних закономірностей і проблем територіальної організації господарства як об'єктивної умови і чинника інтенсифікації економічного і соціального розвитку країн. “Країнознавство” включає вивчення: загального економіко-територіального огляду світу (де розглядаються сучасна політична ситуація в світі, світові природні ресурси і світове господарство); безпосередньо країнознавчі теми з ознайомлення з особливостями соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу та заключну тему, яка присвячена зовнішнім відносинам України з країнами світу.

Предметом даної науки є соціально-економічний комплекс країни, який включає в себе визначення її економічного потенціалу, оцінку ресурсних можливостей, ємність внутрішнього ринку, соціально-економічну структуру, економічну політику уряду, культурні та національні традиції.

Перед курсом поставлена навчальна мета –  формування у студентів навичок аналізу  і наукового обґрунтування організації господарства в залежності від трудових та природних ресурсів і науково-технічного потенціалу різних країн.

Знання умов і особливостей економічного розвитку в різних  країнах, у тому числі, знання джерел формування товарних ресурсів, торгівельного потенціалу країни, розміщення виробництва товарів широкого вжитку, міжрайонних зв'язків та їхньої ролі в забезпеченні товарними ресурсами  країни – усе це необхідно кожному висококваліфікованому фахівцю в сфері економіки. У процесі занять студенти повинні навчитись користуватися різними статистичними довідниками, матеріалами поточної періодичної преси, засобів масової інформації. 3 цієї причини більшість завдань передбачає використанні фундаментальних економічних робіт з окремих країн і регіонів, статистичних довідників і навчальних посібників з міжнародної економіки. Це прилучає студентів до широкого кола літературних, статистичних і картографічних джерел, формує в них навички знаходити необхідний матеріал для відповідного економічного аналізу. З метою посилення теоретичної спрямованості курсу „Країнознавство” і відображення  проведених у країнах ринкових реформ, студентам необхідно використовувати в процесі самостійної роботи матеріали державних документів. Крім цього, необхідно досліджуваний матеріал пов'язувати з конкретними питаннями розглянутих проблем.  Тому важливим джерелом знань у курсі „Країнознавство” є статистичний матеріал, що публікується в періодичній пресі, Держкомстатом тощо.

Метою вивчення дисципліни “Країнознавство” є ознайомлення з глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття в умовах посилення взаємозалежності національних економік, світових інтеграційних процесів, що складаються у світовій економічній системі, з метою адаптації економіки України до системи міжнародного поділу праці.

Завданнями, що мають бути вирішені в процесі викладання дисциплін, є:                

  •  вивчення основних параметрів країн світу, як об‘єктів соціально-економічного простору;
  •  вміння аналізувати соціально-економічну типологію країн;
  •  засвоєння основних тенденцій економічного розвитку країн в процесі
  •  глобалізації (економічна та політична інтеграція );
  •  виявлення тенденцій та перспективи зовнішніх відносин України з країнами світу (економічні, політичні, культурні );
  •  вміння характеризувати країни світу у межах соціально-політичних регіонів

Отже, в наш час поняття „країнознавство” розуміється як сучасна самостійна наука, яка має свій предмет, мету і завдання.

Країнознавство - це наука, яка займається комплексним вивченням країн або їх регіонів, з метою виявлення та систематизації на конкретних територіях загальних закономірностей їх розвитку.

В програмі курсу “Країнознавство” більша частина розділів має цілеспрямований характер з вивчення і аналізу економіки різних країн світу. Останній розділ містить матеріал з економічних та економіко-територіальних знань України, де простежуються міжнародні економічні зв’язки на всіх рівнях господарювання.


Розділ І. Функціональні характеристики країн в сучасному соціально-економічному просторі

Тема 1. Соціально-економічна типологія країн

План:

1.1. Соціально-економічна структура світу

1.2. Основні об’єкти політичної карти світу

1.3. Типологія країн світу

1.4. Класифікації країн

1.1. Соціально-економічна структура світу

На сьогодні в світі більше 200 країн, з них 193 – суверенні і близько 30 колоній

Відповідно до норм міжнародного права виділяють території 3-х видів:

1. Території суверенних держав.

2. Залежні країни і території.

3. Води (акваторія) відкритого моря і територія Антарктиди.

1.2. Основні об’єкти політичної карти світу

Основними об’єктами політичної карти світу є:

Суверенні держави

Колонії

Острівні території (“заморські департаменти”)

Території з невизначеним статусом (Західна Сахара)

Суверенна держава – незалежна держава, має такі ознаки:

• наявність органів державної влади,

• наявність державного права на території держави,

• наявність території, в межах якої держава здійснює свою владу і суверенітет.

Колоніяце країна, населення якої позбавлене державності, економічної й політичної самостійності, а економічні ресурси контролюються владою іноземної держави (Пуерто-Ріко – США, Антильські острови – Нідерланди, Бермудські острови – Великобританія, Самоа – США та ін.).

Протекторати – державні утворення, що делегують свої зовнішньополітичні (іноді і внутрішньополітичні) права суверенній державі.

Підопічні території землі, тимчасово передані ООН під управління тієї чи іншої держави (Острови Палау в Тихому океані).

Острівні території – залежні заморські території (Французька Гвіана, Мартініка, Гваделупа, Реюньйон, Французька Полінезія, Нова Каледонія та ін.).

За формою правління розрізняють країни республіканського і монархічного правління. У світі більше 140 республік. Розрізняють республіки президентські (США, Чилі, Аргентина, Мексика) і парламентські (ФРН, Італія, Індія). Виділяють монархії: конституційні (Великобританія, Норвегія, Бельгія, Швеція), абсолютні (Бутан, Саудівська Аравія, Непал, Камбоджа) і теократичні (Ватикан).

За формами устрою розрізняють:

• унітарну державу – єдину цілу, що складається з адміністративно-територіальних одиниць з єдиною законодавчою і виконавчою владою (Великобританія, Японія, Швеція, Франція, Італія, Китай, Угорщина, Польща);

• федеративну державу – добровільне об’єднання декількох раніше самостійних державних утворень в одну державу (Бельгія, Канада, Австралія, США, Росія, ФРН, Індія, Нігерія, Аргентина);

• конфедерацію – юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів (Швейцарія).

1.3. Типологія країн світу

Типологія країн – це виділення груп країн зі схожим типом і рівнем соціально-економічного розвитку. Вона залежить від того, які ознаки покладено в основу визначення. Найчастіше за критерій беруть рівень розвитку і особливості структури господарства.

Загальновизнаними для визначення рівня економічного розвитку країни є валовий національний продукт або валовий внутрішній продукт.

За цими критеріями виділяють 5 типів країн:

1. Економічно високо розвинуті країни, з ВВП понад 30 тис дол. (США, Японія, Швейцарія, Норвегія, Данія, Сінгапур, Малайзія).

2. Країни з середнім рівнем розвитку (10 – 30 тис. дол.) – Канада, ФРН, Франція, Великобританія, Ісландія, Італія, Греція, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Австрія Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Португалія, Іспанія, Фінляндія, Республіка Корея, Австралія, Нова Зеландія.

3. Країни з ВВП від 3 до 10 тис. дол. (Саудівська Аравія, Іран, Туреччина, Ізраїль, ПАР, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Хорватія, Індонезія, Мексика, Бразилія, Венесуела, Чилі, Аргентина).

4. Країни з ВВП від 1 до 3 тис. дол. (Росія, Білорусь, Україна, Естонія, Латвія, Литва, Боснія і Герцеговина, Сербія і Чорногорія, Македонія,  Румунія, Болгарія, Казахстан, Єгипет, Лівія, Алжир, Марокко, Куба, Перу, Сурінам, Колумбія, Еквадор, Болівія, Парагвай, Лаос)

5. Країни з ВВП  менш ніж 1 тис. дол. (КНР, МНР, Північна Корея, В’єтнам, Індія, Афганістан, Пакистан, Таїланд, Камбоджа, країни Центральної Африки, Гайана, Гватемала, Сальвадор, Албанія, Ірак, Ємен).

Структуру господарства країни визначають або за галузевою структурою зайнятості або за галузевою структурою ВВП. Згідно цього виділяють: аграрні, індустріальні, постіндустріальні, аграрно-індустріальні (індустріально-аграрні) країни.

Для визначення типу країн враховують також рівень сформованості організаційно-управлінських структур, функціонально-галузевих і територіально-господарських структур. Виходячи з цих критеріїв, також виділяють 5 типів країн:

1. Країни розвинутої економіки (країни “великої сімки”, промислово розвинуті країни Західної Європи, промислово розвинуті країни Південної півкулі). Основні закономірність цих країн – наявність високо розвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань капіталу. На них припадає майже половина ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі.

США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Канада; Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та ін.; Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньо розвинуті країни перехідної економіки – індустріальні та індустріально-аграрні країни, у яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки, але їх господарство має економічні показники менші, ніж економічно розвинуті країни і в них не до кінця сформовані господарські структури. Їх поділяють на 2 підгрупи країн:

2а. Країни, що із запізненням стали на шлях капіталістичного розвитку (Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо).

2б. Країни нової індустріалізації (Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур та ін., Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі).

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки:

3а. Постсоціалістичні крани Євразії (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Монголія та ін.).

3б. Молоді незалежні держави (країни, які входили до складу СРСР).

4. Країни, що розвиваються (120 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії):

4а. Індустріально-аграрні країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія, Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Марокко, Туніс, Єгипет.

4б. Нафтодобувні країни з сучасною нафтовидобувною промисловістю (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.)

4в. Найменш розвинуті країни – аграрні і до індустріальні країни (Мозамбік, Ангола, Ефіопія, Сьєра-Леоне, Сомалі, Танзанія, Чад, Афганістан, Камбоджа, Бангладеш, Ємен та ін.).

4г. Країни з переважанням монокультури в сільському господарстві (“бананові республіки”) чи невеликі острівні країни і країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.

5. Країни централізовано керованої економіки (КНР, КНДР, В’єтнам, Лаос, Куба).

1.4. Класифікації країн

Залежно від ознаки, покладеною в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн:

- за площею,

- за чисельністю населення,

- за формою державного устрою,

- за ідеологічною орієнтацією,

- за формою державного режиму,

- за політичною структурою,

- за рівнем розвитку науки і техніки,

- за рівнем соціально-економічного розвитку.

Запитання для контролю знань:

1. Розповісти про відмінності об’єктів політичної карти світу на конкретних прикладах.

2. Показати на прикладах різницю в існуванні країн з різними формами правління.

3. Як розрізняють країни за формами устрою? Навести приклади.

4. Що таке типологія країн? Чому виникає необхідність в її існуванні?

5. Назвіть основні показники для визначення економічного розвитку країн.

6. У чому полягає відмінність між індустріальними, аграрними і постіндустріальними країнами?

7. На які типи поділяються країни, згідно рівнів сформованості організаційно-управлінських, функціонально-галузевих і територіально-господарських структур? Навести приклади країн.

8. На які типи поділяються країни, згідно визначенню ВВП?

9. Які класифікації країн існують? На яких принципах вони базуються?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

5. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

7. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

8. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.


Тема 2. Тенденції розвитку основних груп країн

в процесі глобалізації

 План:

2.1.  Поняття глобалізація, регіоналізація. Глобальні проблеми.

2.2. Тенденції і фактори економічного розвитку.

2.3. Економічна та політична інтеграція. Міжнародні економічні організації.

2.2. Поняття глобалізація, регіоналізація. Глобальні проблеми

Глобалізація – процес формування інтегрованої та взаємозалежної світової економіки, поширення певних економічних явищ у господарствах усіх країн.

Глобалізація відбувається на 2-х рівнях:

І рівень – стихійно-ринкового протікання глобальних процесів,

ІІ рівень – міждержавного регулювання проявів глобалізації.

Вона має такі основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.

Глобалізація ринків – процес об’єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків у один великий ринковий простір. Наприклад, всесвітнє визнання напоїв “Кока-Кола”, джинсів “Левіс”, касетних магнітофонів “Соні", гамбургерів “Мак’Дональдс” тощо.

Глобалізація виробництва – розміщення виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети. Американська компанія “Боїнг” виробляє літак “Боїнг-777”, який складається з 132500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу.

В основі розвитку глобалізації лежать 2 макроекономічні чинники:

1) усунення бар’єрів на шляху до вільного переміщення товарів, послуг і капіталу;

2) технологічні зміни, особливо бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій, засобів транспорту і зв’язку.

Регулювання глобальної економічної ситуації здійснюють різні міжнародні структури, які ставлять єдині вимоги до економічної політики урядів усіх країн світу.

Регіоналізація – це поглиблення міжнародних зв’язків на компактному просторі, який називається регіоном.

Класифікація глобальних проблем: 

- політичні і соціально-економічні;

- проблеми, пов’язані з природноекономічним розвитком;

- соціальні проблеми;

- змішані проблеми, виникнення і невирішеність яких сприятиме загрозі масової загибелі людства;

- наукові проблеми.

2.2. Тенденції і фактори економічного розвитку

Для розвитку сучасного світового господарства характерні такі провідні тенденції:

• посилення глобалізації світової економіки;

• утворення великих зон впливу найрозвиненіших країн світу. Такі зони стають своєрідними міждержавними економічними центрами, навколо яких поступово об’єднуються інші держави;

• циклічність розвитку в економіці;

• нерівномірність економічного розвитку країн і регіонів.

Фактори економічного розвитку: інвестиції, трудові ресурси, зовнішньоекономічні зв’язки, науково-технічний прогрес.

2.3. Економічна та політична інтеграція. Міжнародні економічні організації

Процеси господарського об’єднання країн на основі розвитку сталих взаємозв’язків і розподілу праці між національними господарствами називають міжнародною економічною інтеграцією. Економічна інтеграція передбачає утворення спільних господарських об’єднань країн, які діють згідно зі спеціальними угодами і мають специфічну організаційну структуру.

Процеси економічної інтеграції проходять тривалий період становлення і відбуваються у кількох формах. Наприклад, на рівні підприємств (на мікрорівні) фірми, які виробляють подібні чи однорідні товари, часто об’єднують свої зусилля для вдосконалення процесів виробництва й реалізації продукції, протистояння сильнішому конкурентові та отримання більшого прибутку. Це так звана горизонтальна інтеграція, при якій відбувається злиття фірм або виробництво аналогічних товарів у філіях за кордоном.

Дещо інакше взаємодіють фірми за так званої вертикальної інтеграції. Вона полягає в об’єднанні підприємств, що спеціалізуються на різних етапах одного й того ж виробничого циклу.

До основних передумов інтеграційних процесів зараховують міжнародний поділ праці та кооперування виробництва, розвиток науково-технічного спів робітництва, торгівлі і фінансових відносин, діяльність транснаціональних корпорацій.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – це така форма міжнародного об’єднання капіталів, коли головна компанія має свої відділення у багатьох країнах, здійснюючи координацію та інтеграцію діяльності.

За масштабами та організаційними формами розрізняють такі види міжнародної економічної інтеграції:

• зона преференційної торгівлі,

• зона вільної торгівлі,

• митний союз,

• спільний ринок,

• економічний союз.

Різноманітні процеси економічної інтеграції зумовлюються економічними і політичними причинами. Спільні історико-господарські особливості, подібність природних умов і ресурсних проблем країн та необхідність зміцнення їхніх позицій в умовах посилення міжнародної конкуренції сприяють налагодженню між ними міцних економічних зв’язків.

У сучасному світі посилюється взаємозв’язок і взаємовплив національних економік і світового господарства. Кожній країні потрібен доступ до світового ринку. Але перед потужною міжнародною конкуренцією вистояти дуже складно. Іноді здається, що набагато простіше закрити кордони. Однак, коли країна встановлює торгівельні бар’єри, це може обернутися торговою війною, адже інші країни у відповідь зведуть власні бар’єри. Для розв’язання таких суперечностей країни утворюють регіональні альянси (союзи) з метою спільного використання економічних і політичних переваг міжнародної торгівлі та стимулювання економічного зростання.

На практиці існує 2 типи міжнародних організацій: міжнародні міжурядові організації та міжнародні неурядові організації. Міжнародні економічні організації признані забезпечувати стабільний і впорядкований розвиток світової економіки.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І СОЮЗИ

Європейський Союз (колишній ЄЕС, Загальний ринок)

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)

Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК)

Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА)

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)

Асоціація регіонального співробітництва Південно-Східної Азії

ААРК)

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ)

Амазонський пакт

Андська група

Ла-Платська група

Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР)

Карибське співтовариство (КАРИКОМ)

Ліга арабських держав (ЛАД)

Організація африканської єдності (ОАЄ)

Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС)

Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК)

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС)

Афро-Азійська організація економічного співробітництва (АФРАСЕК)

Нові індустріальні країни (НІК)

Арабський спільний ринок (АрСР)

Зона преференційної торгівлі Східної і Південної Африки (ПТА)

Південно-Африканська конференція з питань координації розвитку  

(САДКК)

Світова організація торгівлі (СОТ)

Запитання для контролю знань:

1. Що таке глобалізація? На які складові вона поділяється?

2. Назвіть основні групи глобальних проблем. З чим пов’язана їх поява?

3. Наведіть приклади позитивного впливу глобалізації бізнесу на стан національних економік.

4. Поясніть, чому процеси глобалізації економіки набули значних масштабів наприкінці ХХ ст.?

5. У чому полягає зміст економічної інтеграції? Регіоналізації?

6. Які форми економічної інтеграції ви знаєте?

7. Що таке міжнародна економічна інтеграція і чим вона відрізняється від політичної інтеграції?

8. Охарактеризуйте на прикладах переваги, які отримують країни від міжнародної економічно інтеграції. Проаналізуйте, чому економічна інтеграція розвивається від простіших до складних форм.

9. Обґрунтуйте твердження: “Сучасна економічна інтеграція відбувається як між окремими фірмами, так і між країнами”.

10. Проаналізуйте, які негативні процеси можуть розвиватися в рамках регіональних економічних об’єднань

11. Охарактеризуйте роль регіональних економічних об’єднань у сучасному світі.

12. Наведіть основні форми сучасних міжнародних економічних відносин.

13. Обґрунтуйте позитивність зон вільної торгівлі.

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

5. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

6. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

9. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

10. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

11. Осика С. Г. П’ятницький В. Т. Світова організація торгівлі. – К.: “КІС”, 2004. – 513 с.

12. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.


Тема 3. Світова економіка.  Національна економіка

План:

3.1. Поняття світової економіки і світового господарства

3.2. Етапи формування світового господарства

3.3. Сучасна соціально-економічна структура світового господарства

3.4. Територіальна модель світового господарства. Сучасні моделі ринкової економіки

3.5. Національна економіка як об’єкт світової економічної системи. Показники економічного розвитку країн

3.1. Поняття світової економіки і світового господарства

Світова економіка – сукупність національних господарств, пов’язаних один з одним системою міжнародного розподілу праці, економічними і політичними відносинами.

Універсальний зв’язок між національними господарствами визначають міжнародні економічні відносини, до яких належать:

- міжнародна торгівля товарами і послугами;

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародний туризм;

- міжнародна економічна інтеграція.

Світове господарство – цілісна соціально-економічна система взаємопов’язаних і взаємозалежних національних господарств, яка базується на міжнародному поділі та інтеграції праці, торгівлі, науково-технічній і виробничий кооперації, кредитно-грошових відносинах, об’єднаних глобальними комунікаційними зв’язками.

3.2. Етапи формування світового господарства

Етапи формування світового господарства:

І етап пов’язують з загальним поділом праці,

ІІ етап пов’язують з частковим поділом праці, який породив ремісництво,

ІІІ етап характеризується вирішальним впливом одиничного поділу праці, який зумовив організацію економічної діяльності, тобто утворення світового господарства.

3.3. Сучасна соціально-економічна структура

світового господарства

3.4. Територіальна модель світового господарства. Сучасні моделі ринкової економіки

Територіальна модель світового господарства була запропонована В. П. Максаковським. Вона складається з 10 соціально-економічних центрів або полюсів світового господарства: Західна Європа, Північна Америка, Японія, КНР і країни Центрально-Східної Євразії, Центральна Азія, Австралія, Південна Америка, Південно-Західна Азія, Південно-Східна Азія, Африка.

Сучасні моделі ринкової економіки:

– модель вільного підприємництва;

– модель узгодженого вільного підприємсництва;

– модель соціальної ринкової економіки;

– модель перерозподілу доходів.

3.5. Національна економіка як об’єкт світової економічної системи. Показники економічного розвитку країн

Національна економіка – це великий господарський комплекс, який характеризується галузевою і територіальною структурами, системами управління і надійними соціально-економічними відносинами.

Потужність економіки країни в значній мірі залежить від обсягу і якості факторів виробництва (праці, технології, природно-ресурсного потенціалу, капіталу, наявністю не фінансових суб’єктів економічної діяльності, управлінських інститутів).

Важливою характеристикою економічного потенціалу країни є галузева структура, до якої належать: промисловість; сільське господарство; будівництво; транспорт і зв’язок; торгівля; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; освіта, наука і культура; фінансування, кредит, страхування; апарат управління.

Узагальнюють галузеву структуру господарювання, розподіляючи її на три блоки:

а) сільське, лісове господарство та риболовство;

б) промисловість;

в) послуги.

Сукупність галузевої структури і видів діяльності, які обслуговують інші галузі економіки називають інфраструктурою господарства.

Ступінь розвитку національної економіки вимірюється спеціальними показниками:

  1.  Валовий внутрішній продукт (ВВП);
  2.  Валовий національний продукт (ВНП);
  3.  ВВП і ВНП у розрахунку на душу населення;
  4.  Національний дохід (НД);
  5.  Середні розміри заробітної платні;
  6.  Обсяги зовнішньоторговельних операцій (експорт/імпорт).
  7.  Індекс людського розвитку.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це продукція, яка виробляється резидентами в межах території країни на протязі року. Він розраховується за формулою:

GDP = C + Ig + G,

де GDP (gross domestic product) – ВВП;

С – споживчі витрати;

Ig – внутрішні приватні інвестиції (капіталовкладення);

G – державні витрати.

Валовий національний продукт (ВНП) включає як суму прибуткової вартості, яка утворена в країні і складає ВВП, так і засоби, зароблені за кордоном. Він розраховується як сума ВВП і чистого експорту (NE) – різниці між експортом (X) та імпортом (IM) країни. Тоді:

GNP = CDP + NE,

де GNP (gross national product) – ВНП.

Чистий національний продукт (ЧНП) утворюється відніманням з ВНП вартості засобів виробництва, які використовуються в процесі виробництва продукції (амортизаційні відрахування - А):

NNP = GNP – A,

де NNP (Net national product) – ЧНП.

Якщо з ЧНП відняти непрямі податки, то отримаємо національний дохід (НД):

NI = NNP – TH,

де NI (national income) – національний дохід;

TH – непрямі податки.

Індекс людського розвитку аккумулює три сладові людського розвитку: тривалість життя, рівень освіти та скоригований, стосовно купівельної спроможності, реальний ВВП на душу наслення. Показник коливається від 0 до 1, при цьому значення більше 0,8 свідчать про високий рівень розвитку, 0,5 – 0,8 – середній і менше 0,5 – низький рівень розвитку людини.

Аналізуючи економіку країни, важливо знати ступінь її зовнішньоекономічної активності. Його визначають такі показники як експорт та імпорт.

Експорт – це вивіз товарів, послуг і капіталу за межі країни для реалізації на зовнішніх ринках.

Імпорт – це ввезення товарів і послуг в країну з-за кордону. Розмір імпорту звичайно залежить від ємності внутрішнього ринку, яка, в свою чергу, обумовлюється економічними можливостями країни, спроможністю покупців, тому стає зрозумілим, що найбільші обсяги імпорту приходяться на найбільш розвинуті країни.

Різниця між експортом і імпортом складає сальдо зовнішньоекономічного балансу країни. Воно може бути позитивним (активним) чи негативним (пасивним).

Для виявлення і зіставлення позазників соціально-економічного життя країни використовується система національних рахунків. Це система міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, що відображають усі макроекономічні зв’язки.

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте сучасну соціально-економічну структуру світового господарства.

2. Дати поняття світового господарства, світової економіки, національної економіки. У чому полягає відмінність останніх?

3. Які існували етапи формування світового господарства? З якими історичними подіями вони пов’язані?

4. Які типи економічних систем ви знаєте?

5. У чому полягає зміст територіальної моделі світового господарства?

6. Порівняйте сучасні моделі ринкової економіки.

7. Дайте визначення національної економіки. З яких елементів складається національна економіка країн?

8. Що таке територіальна структура господарства? Від яких факторів вона залежить?

9. Назвіть основні завдання економічного розвитку країн.

10. Якими показниками визначається економічний розвиток країн? Приведіть приклади.

11. Обґрунтуйте головні функції держави в сучасній економіці.

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

5. Волошин В. В. Регулювання світової економіки. – К.: Київськ.університет, 2000. – 313 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

9. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

10. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

11. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

12. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.


Тема 4. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами світу

План:

4.1. Структура зовнішніх зв‘язків.  

4.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності.

4.3. Політико-економічні зв‘язки.

4.4. Культурні зв‘язки України з країнами світу.

4.1. Структура зовнішніх зв’язків

Україна має широкі зовнішньоекономічні зв’язки, що активізувалися з переходом країни до ринку. Їх формують зовнішня торгівля товарами, послугами, інвестиції, зв’язки, пов’язані з робочою силою та ін.

Міжнародні економічні зв’язки охоплюються діяльність, пов’язану з реалізацією товарів і сировини, послуг, руху міжнародних інвестицій, обігу грошей, міграції трудових ресурсів.

Структура зовнішні зв’язків поділяється за:

змістом;

часом;

рівнем економічного розвитку;

регіонами світу.

4.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності

До форм зовнішньоекономічної діяльності належать:

• міжнародна торгівля,

• експорт та імпорт послуг, туризм.

• кредитування та інвестування,

• науково-технічна співпраця,

• спільне підприємництво.

Міжнародна торгівля. Загальний обсяг обороту зовнішньої торгівлі товарами визначається сумою експорту (вивезення за кордон) та імпорту (ввезення з-за кордону) товарів.

Найбільше товарів експортується до Росії (на суму 3,7 млрд. дол.), Китаю (1,1 млрд.), Білорусі (0,8 млрд.), Німеччини, США, Польщі. Так, до Німеччини експортується одяг, текстильні вироби, мідь та чорні метали й вироби з них.

Основний імпорт товарів також припадає на Росію і становить майже 50% вартості всіх товарів, що надходять в Україну.

Імпорт товарів у Україну надходить з країн колишнього СРСР, Європи, Азії, Америки, Африки, Австралії та Океанії. Імпортні поставки з Німеччини, Італії електричних та механічних машин і устаткування складають понад третину загального обсягу імпорту з цих країн.

Міжнародна торгівля послугами в Україні є значно меншою, ніж товарами. Сальдо зовнішньої торгівлі послугами є активним: експорт набагато перевищує імпорт. Не використовуються великі можливості надання санаторно-курортних і туристичних послу іноземним громадянам.

В Україні, завдяки її вигідного географічного і геополітичного положення досить добре розвинуті транспортні послуги.

Останнім часом посилилися зв’язки України, пов’язані з переміщенням робочої сили. Значно зріс виїзд з країни робітників і спеціалістів на тимчасове проживання за кордон: на нафто- і газо промисли до Росії, на будівництво до Польщі, Чехії та Угорщини, на допомогу у веденні домашнього господарства в Італію, Грецію та інші країни.

Виїжджають з України і висококваліфіковані спеціалісти, зокрема науковці (до Росії, США, Ізраїлю, Німеччини). В свою чергу до нас приїжджають на роботу науковці, бізнесмени, громадські діячі. Значна кількість українських учених зайнята за кордоном тимчасово (переважно фізико-математичних, технічних, біологічних, хімічних, геологічних і медичних спеціальностей).

Іноземні інвестиції. Одним з важливих показників, що характеризують рух капіталів в економіці країни, є обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у неї, та обсяг інвестицій, вкладених Україною в економіки інших держав.

Прямі інвестиції в Україну надходять з США, Нідерландів, Німеччини. Щодо інвестицій, які надає Україна іншим державам (Росії, Швейцарії, Грузії), то вони ще дуже незначні.

Туризм. На межі ХХ – ХХІ ст. туризм став одним з найпотужніших секторів економіки, який об’єднує види людської діяльності, спрямовані на обслуговування як міжнародного туризму (в’їздний і виїзний), так і подорожей у межах країни проживання (внутрішній).за обсягами експортних операцій туризм спів мірний з обсягами торгівлі автомобілями і нафтою. Туризм – це джерело валютних надходжень, відродження і збереження традицій, фольклору, народних промислів та зайнятості населення країн.

4.3. Політико-економічні зв’язки

З перших років снування молодої незалежної держави її суверенітет визнали 150 країн світу. Були встановлені дипломатичні відносини із 138 державами. З багатьма з них були підписані договори про добросусідство і співробітництво. Високу політичну прихильність перш за все продемонстрували найближчі сусіди – Польща, Словаччина, Чехія, Німеччина, Угорщина та ін.

Динамічно і плідно розвиваються відносини України з країнами ЄС. Президент України у червні 2002 р. направив до Верховної Ради України послання “Європейський вибір”, де було запропоновано Стратегію інтеграції України до європейського Союзу”.

Україна є асоційованим учасником Співдружності незалежних держав (СНД) – економічного і політичного союзу, який утворився наприкінці 1991 р. У рамках СНД із 1993 р. діє Економічний союз його країн (12). У межах СНД із 1995 р. почав діяти Митний союз у складі Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану.

В 1992 році Україна стала членом Міжнародного валютного фонду. Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні. Нині членами МВФ є понад 160 країн. Найбільші квоти мають США – 18 млрд. СДР, Великобританія – 6,2 млрд., ФРН – 5,4 млрд., Франція – 4,5 млрд., Японія – 4,2 млрд. СДР. Частка України становить 0,21 млрд. СДР.

З 1992 року Україна стала членом Світового банку реконструкції та розвитку, відомого як Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), заснованого у 1945 р. Основне в роботі банку – через надання довгострокових банківських кредитів сприяти розвиткові економіки країн – своїх членів. Банк одержує кошти як від внесків країн-членів, так і від випуску облігацій, що їх можуть купувати приватні фірми, різні установи, громадські й рядові організації.

У 1992 році, разом з Турецькою Республікою та ще 9-ма країнами Причорноморського регіону Україна взяла участь у заснуванні Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).

Значну увагу Україна приділяє співробітництву з організацією Північноатлантичного договору (НАТО). Українські Збройні сили беруть участь у натовській програмі “партнерство заради миру”.

З 1997 р. Україна увійшла до об’єднання ГУУАМ, створеного разом з Грузією, Узбекистаном, Азербайджаном і Молдовою.

4.4. Культурні зв’язки

Самобутня національна культура українського народу є невід’ємною часткою  світової культури. Держава опікується розвитком міжнародних культурних зв’язків України з культурами всього світу. Провідною формою таких контактів стали Дні культури України та мистецькі фестивалі. За роки незалежності проведено Дні української культури в Болгарії, Словаччині, Росії, Казахстані, Узбекистані, Німеччині, Франції. Наймасштабніший захід такого плану було проведено у Франції в 2004 р.

Запитання для контролю знань:

1. Назвіть міжнародні організації, членом яких є Україна. В чому переваги такого членства?

2. Які гроші доцільно брати українцям у закордонну поїздку?

3. Що, на вашу думку, сприятиме поліпшенню міжнародних економічних відносин України?

4. Охарактеризуйте зв’язки України з Європейським Союзом.

5. Назвіть основні складові зовнішньоекономічного потенціалу України.

6. За допомогою яких чинників можна підвищити конкурентоспроможність української економіки на світовому ринку?

7. Проаналізуйте і поясність, з якими державами Україна має тісні виробничі та торгівельні зв’язки.

8. Проаналізуйте структуру експорту і імпорту України. Запропонуйте власні шляхи її удосконалення.

9. Проаналізуйте і поясніть основні напрями іноземних інвестицій в економіку України.

10. Проаналізуйте і поясніть на конкретних прикладах, які негативні наслідки для економіки України можуть мати іноземні інвестиції. Які проблеми можуть при цьому виникнути?

Література:

1. Багрова І. В., Гетьман О. О., Власик В. С. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: ЦНЛ, 2004. – 384 с.

2. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

3. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

4. Європейські інтеграції та Україна. – К.: Макрос, 2002. – 480 с.

5. Матюшенко І. Ю., Божко В. П. Іноземні інвестиції. – К.: Професіонал, 2005. – 336 с.

6. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

7. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

8. Статистичний збірник України за. 2004 р. / О. Г. Осауленка. – К.: Видво «Консультант», 2005. – 591 с.


Розділ ІІ. Особливості соціально-економічного розвитку

регіонів і країн

Тема 5. Особливості розвитку країн Західної та Східної Європи

План:

5.1. Економіка Європи

5.2. Галузева структура

5.3. Регіони Європи

5.4.  Значення ЄС у розвитку економіки Європи

5.1. Економіка Європи

Європа займає провідне місце у світовому господарстві за розмірами промислового та сільськогосподарського виробництва, експортом товарів та послуг, розвитком міжнародного туризму. Її сумарний ВВП становить майже 30% світового. Вона утримує лідерство у світовій торгівлі, за обсягами золотовалютних запасів та іноземних інвестицій.

У господарствах Європи співіснують три сектори:

• національний (приватний);

• державний;

• іноземний.

5.2. Галузева структура

Провідною галуззю промисловості є машинобудування. Друге місце займає хімічна промисловість. Чорна металургія отримала розвиток насамперед у країнах, що мають відповідне сировинне забезпечення — Німеччина, Великобританія, Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Польща, Чехія. Після Другої світової війни великі металургійні комбінати споруджувалися та розширювалися в морських портах з орієнтацією на імпорт більш якісної та дешевої залізної руди та металобрухту. Найсучасніші з таких комбінатів знаходяться в Фос (Франція), Торонто (Італія). В останні роки набуває популярності будівництво металургійних міні-заводів. Основними галузями кольорової металургії є виробництво алюмінію та міді.

Лісова промисловість є галуззю міжнародної спеціалізації Швеції та Фінляндії. Ці країни називають головним «лісовим цехом» регіону.

Останнім часом за прикладом «Силіконової долини» в США в Європі також набуває поширення розвиток науково-дослідних парків. Найбільші з них знаходяться поблизу Кембриджа (Великобританія), Мюнхена (Німеччина). На півдні Франції, в районі Ніцци, формується «долина високих технологій».

Головні галузі сільськогосподарського виробництва: рослинництво і тваринництво — поширені повсюдно в різних поєднаннях. За основними видами сільськогосподарської продукції більшість країн забезпечує свої потреби і зацікавлені в її збуті на зовнішніх ринках.

Під впливом природних та історичних умов в регіоні склалися три основних типи сільського господарства: північноєвропейський, середньоєвропейський та південно-європейський. Сформувалося кілька широтних зон зональної спеціалізації сільського господарства. Для першої з них (Скандинавія та Великобританія) притаманне переважання інтенсивного молочного тваринництва, а в рослинництві, що його обслуговує, — кормових культур та сірих хлібів. Отже, у сільському господарстві регіону спостерігаються чітко виражені особливості зональної, а також приміської спеціалізації. Потужні зони приміського господарства, що забезпечують великі промислові агломерації молоком, яловичиною, свининою, птицею, яйцями, овочами, фруктами, склалися в Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Франції.

Великобританія та Італія мають найбільш розвинуті господарські комплекси. В останні десятиліття відбувається перерозподіл співвідношення сил між ними. Роль лідера дедалі більше перебирає на себе Німеччина, тоді як Великобританія — колишня «світова майстерня» — втрачає свої позиції. Серед інших країн найбільшу економічну вагу мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія, Швеція. На відміну від згаданих чотирьох головних країн, економіка останніх базується насамперед на окремих галузях, що завоювали, як правило, європейське або світове визнання. Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія входять до групи малих промислово розвинутих країн. До середньорозвинутих відносять Португалію, Грецію, Ірландію. Країни-карлики (Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн) мають специфічну роль у розвитку регіону.

Вісімнадцять постсоціалістичних країн з перехідною економікою, розташовані в Центральній Європі, мають значно нижчий економічний і соціальний потенціал та, відповідно, рівень розвитку.

5.3. Регіони Європи

Регіони Європи:

1) Західна Європа – має високий рівень розвитку економіки. Структура господарства однорідна: частка промисловості у ВВП країн становить 2/5, частка послуг щорічно зростає, питома вага сільського господарства зменшується до 2 – 5%. Суттєво впливає на тенденцію розвитку як європейської, так і світової економіки;

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д.н., дол. США (2000 р.)

Австрія

Відень

83,9

8

25000

Бельгія

Брюссель

30,5

10,1

25300

Велика Британія

Лондон

244,8

57,7

22800

Ірландія

Дублін

70,2

3,5

21600

Ліхтенштейн

Вадуц

0,16

0,03

23000

Люксембург

Люксембург

2,6

0,39

36400

Монако

Монако

0,0019

0,03

27000

Нідерланди

Амстердам

41,90

15,2

24400

ФРН

Берлін

356,9

81,3

23400

Франція

Париж

551,5

57,3

24400

Швейцарія

Берн

41,3

7,0

28600

Усього

1423,8

240,6

Середній 25630

2) Північна Європа – один з економічно найрозвинутіших регіонів у світі. На ці країни припадає приблизно 1% населення та 3% ВВП і промислової продукції розвинутих країн, але за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення вони належать до 12-15 найрозвинутіших країн світу.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП / д. н., дол. США (2000 р.)

Данія

Копенгаген

43,0

5,1

25500

Ісландія

Рейк’явік

103,0

0,26

24800

Норвегія

Осло

323,0

4,3

27700

Фінляндія

Гельсінкі

338,1

5,1

22900

Швеція

Стокгольм

449,9

8,7

22200

Усього

1257,9

23,46

Середній 24600

3) Південна Європа відстає економічно від високо розвинутих країн Європи. У промисловості традиційними є галузі переробки сільськогосподарської сировини, харчова, легка, меблева та обробна промисловості.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП / д. н., дол. США (2000 р.)

Андорра

Андорра-ла-Велья

0,467

0,07

18000

Ватикан

Ватикан

0,00044

0,001

-

Греція

Афіни

132,0

10,4

17200

Гібралтар (Брит.)

Гібралтар

0,006

0,03

17500

Іспанія

Мадрид

504,7

39,2

18000

Італія

Рим

301,3

57,2

22100

Мальта

Валетта

0,3

0,37

14300

Португалія

Лісабон

92,3

10,8

15800

Сан-Марино

Сан-Марино

0,061

0,027

32000

Усього

1031,1

118,1

Середній 17500

4) Східна (Центральна) Європа включає країни, які почали формуватися у 90-ті роки ХХ ст., в зв’язку з розпадом колишнього СРСР і соціалістичної системи.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП / д. н., дол. США (2000 р.)

Білорусь

Мінськ

207,6

10,1

7500

Естонія

Таллін

45,1

1,5

10000

Латвія

Рига

64,5

2,5

7200

Литва

Вільнюс

65,2

3,7

7300

Польща

Варшава

312,6

38,5

8500

Росія (європ. частина)

Москва

4309,5

115,5

7700

Словаччина

Братислава

49,0

5,3

10200

Угорщина

Будапешт

93,0

10,2

11200

Україна

Київ

603,7

48,6

3850

Чехія

Прага

78,8

10,3

12900

Усього

5829,0

247,6

Середній 8600

5) Південно-Східна Європа охоплює 9 країн колишнього соціалістичного табору, які не ввійшли до попереднього регіону.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Албанія

Тирана

28,7

3,4

3000

Болгарія

Софія

110,9

8,2

6200

Боснія і Герцеговина

Сараєво

51,1

3,3

1700

Македонія

Скоп'є

25,7

1,9

4400

Молдова

Кишинів

33,7

4,4

2500

Румунія

Бухарест

237,5

22,6

5900

Словенія

Любляна

20,3

1,9

12000

Хорватія

Загреб

56,6

4,4

5800

Югославія

Белград

102,2

10,2

2300

Усього

666,7

60,3

Середній 4800

  1.  Значення ЄС у розвитку економіки Європи

Створення Європейського Союзу вважається найважливішою подією в економічному та політичному розвитку Європи XX ст., поряд з виникненням, а потім і розпадом соціалістичного блоку. Формування ЄЄ пов’язується з утворенням у 1951 р. Співтовариства по вугіллю та сталі (ССВС). У 1957 р. ці країни підписали угоду про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського Співтовариства Європаатом. Метою ЄЕС стало поступове формування спільного сільськогосподарського та промислового ринку. У 1967 р. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом об’єдналися в єдину організацію — Європейське Співтовариство (ЄС). ЄС охоплює 15 країн з населенням понад 370 млн. осіб і загальною площею близько 3,2 млн. км2. На цьому європейському просторі відбувається вільний рух товарів, капіталу, робочої сили.

Головною причиною створення ЄС були сильні інтеграційні тенденції країн Західної Європи, їх наслідком стали основні напрями діяльності інтеграційного об’єднання: спільна митна політика; ліквідація обмежень щодо руху окремих осіб, послуг і капіталу; ведення спільної господарської політики; забезпечення вільної конкуренції; уніфікація законодавства; спільна соціальна та валютно-фінансова політика. Відкрита економіка та раціональна організація виробництва сприяють досягненню таких найважливіших цілей ЄС: збереженню довгострокового миру між країнами, що раніше протягом попередніх століть ворогували; шануванню національних особливостей країн-учасниць; «підтягуванню» рівнів економічного розвитку країн-учасниць до максимально високих показників.

Нині ЄС — найпотужніший суб’єкт зовнішньоекономічних відносин, на який припадає понад 40% світової торгівлі. З часів утворення в 1968 р. митного союзу торговельні відносини між країнами-учасницями ЄС не мали митних бар’єрів, однак їх продовжували регулювати так звані адміністративні (нетарифні) обмеження. Запровадження єдиних зовнішньоторговельних тарифів стандартизувало торговельні відносини країн ЄС з іншими державами. В результаті створення єдиного ринку господарство країн-учасниць ЄС сьогодні тісно пов’язане. Більш як 60% зовнішньоторговельних операцій здійснюється в межах об’єднання.

Запитання для контролю знань:

1. Визначте основні риси промислового розвитку країн регіону.

2. Які фактори сприяли економічному розвитку країн Західної Європи?

3. Які фактори сприяли економічному розвитку країн Центральної Європи?

4. Охарактеризуйте характер сільськогосподарської спеціалізації в межах регіону.

5. Яке значення має фінансова діяльність в розвитку господарства країн Західної та Центральної Європи?

6. У чому особливість зовнішньоекономічних зв’язків країн Західної Європи? Центральної Європи?

7. Внутрішні відмінності господарського розвитку країн Західної Європи? Центральної Європи?

8. Прослідкуйте динаміку розширення ЄС.

9. Які країни входили до складу інтеграції у 1957 р.? В 1973р.? В 1995 р.?

10. Які основні цілі і напрямки діяльності ЄС?

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель. – М.: Мысль, 1991. – 186 с.

6. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

7. Європейські інтеграції та Україна. – К.: Макрос, 2002. – 480 с.

8. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

9. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

10. Кистанов В. В., Копылов Н. В. Региональная экономика России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 584 с.

11. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

12. Красильщиков В. Развитие России и стран Латинской Америки: факторы сходства и различия // МЭ и МО. – 2004. - №4. – с. 73.

13. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

14. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

15. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

16. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

17. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.


Тема 6. Економіка Федеративної республіки Німеччини

План:

6.1. Місце Німеччини в світовій економіці

6.2. Головні фактори розвитку економіки

6.3. Структура і динаміка економіки

6.4. Зовнішньоекономічна політика

6.1. Місце Німеччини в світовій економіці

Федеративна Республіка Німеччина – найпотужніша промислова країна Західної Європи. Країна належить до «Великої Сімки» Її частка у ВВП світу становить 4,8%. За розмірами ВВП країна займає 4 місце в світовій економіці (після США, КНР, Японії). Країна - «локомотив» Європейського Союзу. Країна має сильну промисловість, по деяким продуктам електротехнічного машинобудування верстатів, хімічної, оптико-механічної промисловості Німеччина займає 1-2 місце в світі.

Її доля у світовому експорті складає 10%, а за обсягами товарообігу вона займає 2-ге місце після США. Доля експорту в ВНП країни складає більше 20%, що є одним з найвищих показників серед країн «Великої Сімки».

Країна володіє розвинутою науково-технічною базою, витрати на наукові досягнення складають 3% від ВВП, але по науково-технічному потенціалу ФРН вступає США і Японії.

Країна має одну з найкращих в світі систему соціального захисту населення, високий середній рівень заробітної платні.

Німеччина – значний експортер капіталу, вона – п’ятий за обсягом кредитор в світі, займає третє місце за експортом інвестицій.

6.2. Головні фактори розвитку економіки

1. Геополітичне положення

Німеччина розташована в центрі Європи, в оточенні великої групи економічно розвинутих країн, на перетині транс’європейських торгівельних шляхів, має вихід до океану через Північне і Балтійське моря, володіє судноплавними річками.

2. Природно-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал Німеччини незначний: поклади кам’яного і бурого вугілля належать до Рурського басейну (більше 4/5 всіх запасів), друге місце займає Саарський басейн (поклади 2/3 частини всього коксуючого вугілля. Є також залізні руди (35-40%). Країна мало забезпечена сучасними видами палива (незначні родовища нафти і газу не задовольняють і 5 % потреб економіки країни). Є поклади будівельних копалин (глина, пісок, вапняк).

3. „Людський” фактор полягає у працездатності німецького народу, вимогливості робітника до праці, точності у виконанні роботи, високої організованості.

4. Націленість бізнесу на досягнення науково-технічного прогресу

В Німеччині були винайдені циліндричний свердлильний і горизонтальний верстати, динамо-машина, анілінові фарби, газовий двигун внутрішнього згоряння, дизель.

5. Ефективна економічна політика уряду, активна роль держави в інтеграційних процесах

6.3. Структура і динаміка економіки

    В структурі ВНП ФРН головні галузі економіки мають такі позиції:

Промисловість

34,3%

Сільське господарство

1,1%

Послуги

64,6%

Основою промисловості  країни  досить тривалий час була важка індустрія. Але під впливом науково-технічного прогресу структура промисловості почала трансформуватися. Швидко розвивались електроніка, автомобільна, авіакосмічна промисловості.

В паливо-енергетичному комплексі більше ½ всього палива складає нафта, яка на 90% є імпортним товаром (завозиться з Лівії, Саудівської Аравії, Алжиру). 70% всіх нафтопереробок контролюються американськими і англійськими монополіями. Газ надходить з Нідерландів; з країн, які у минулому були часткою СРСР; з норвезької частини шельфу Північного моря.

Конкурентоспроможні галузі промисловості: автомобілебудування, літакобудування, виробництво локомотивів і вагонів, верстатобудування, виготовлення приборів, електротехнічна промисловість, точна механіка і оптика, хімічна і фармацевтична промисловості, чорна металургія.

Сільське господарство забезпечує потреби країни у продуктах харчування на 80%, а у споживанні пшениці, цурку, яловичини, сиру, масла – повністю. Основою сільського господарства є тваринництво. Воно дає 4/5 всієї продукції галузі. За розвитком свинарства ФРН займає перше місце серед країн ЄС.

Основними галузями сфери послуг є торгівля, транспорт, банківські і фінансові послуги, державне управління. Німеччина має розвинуту банківську систему. Серед приватних банків найсильнішими є „Дойче банк”, „Дрезднер банк” і „Комерцбанк”.

6.4. Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоекономічна політика країни спрямована на розвиток міжнародної співдружності, активної діяльності міжнародних організації різних рівнів. Осовними торгівельними партерами є: ЄС, Велика Британія, Італія, країни Бенілюксу. Урад уклав угоди з 104 країнами, що розвиваються, та країнами Центральної і Східної Європи про співпрацю та захист і стимулювання інвестицій.

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте роль ФРН у світовій економіці.

2. Назвіть основні параметри, які характеризують місце країни у світовій економіці.

3. Який фактор економічного розвитку є провідним для ФРН?

4. Охарактеризуйте участь країни в міжнародний інтеграційних процесах.

5. Дайте характеристику економічного потенціалу Німеччини.

6. Які основні чинники впливають на формування національної економіки ФРН?

7. У чому полягають особливості галузевої структури економіки?

8. Проаналізуйте динаміку розвитку економіки ФРН.

9. Які напрямки діяльності уряду мають перспективу у зовнішньоекономічних зв’язках?

10. Охарактеризуйте основні напрямки економічного співробітництва України з Німеччиною.

11. Якими рисами характеризується внутрішня політика країни?

12. Особливості зовнішньої політики Німеччини.

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

5. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

9. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

10. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

11. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

12. Матюшенко І. Ю., Божко В. П. Іноземні інвестиції. – К.: Професіонал, 2005. – 336 с.

13. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

14. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

15. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

16. Нікітіна М. Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку. – К.: ЦНЛ, 2004. – 192 с.

17. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

18. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

19. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

20. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

21. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

22. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.


Тема 7. Особливості соціально-економічного розвитку країн СНД

План:

7.1. Сучасний стан і загальна економічна характеристика

7.2. Значення СНД у розвитку міжнародної економіки

7.3. Економічні зв’язки

7.1. Сучасний стан і загальна економічна характеристика

Співдружність Незалежних Держав (СНД) – міждержавне об’єднання, яке було утворено Білоруссю, Росією та Україною. В Угоді про утворення СНД, підписаному 8 грудняя 1991 р. в Минску, ці держави констатували, що СРСР, в умовах глибокої кризи і розпаду, зупиняє своє існуванняание, і вказали про наміри розвивати співдружність в політичній, економічній, гуманітарній, культурній та ін. областях. 21 грудня 1991 р. до  Угоди приеднались Азербайджан, Віпменія, Казахстан, Кіргзія, Молдова, Таджикістан, Туркменія, Узбекістан. Ці країни підписали разом з Белорусю, Росією і Україною в Алма-Аті Декларацію про цілі та принципи СНД. В 1993 році було прийнято Устав СНД, який передбачає сфери сумісної діяльності держав: забезпечення прав і свобод людини, координація зовнішньополітчної діяльності, співдружність у формуванні загального економічного простіру у розвитку систем транспорту й зв’язку, охрана здоров’я населення і довкілля, питання соціальної та іміграційної політики, боротьба з організованною злочинністю, співдружність в обороній політиці і охорані зовнішніх кордонів.

Поряд з дійсними членами до СНД можуть бути асоційовані члени, які приймають участь в окремих видах діяльності організації

Зараз членами СНД є:

  1.  Азербайджан;
  2.  Вірменія;
  3.  Біларусь;
  4.  Казахстан;
  5.  Кіргизстан;
  6.  Молдова;
  7.  Росія;
  8.  Таджикістан;
  9.  Туркменія;
  10.  Україна;
  11.  Узбекістан.

7.2. Значення СНД у розвитку міжнародної економіки

В 1993 році держави-члени підписали Угоду про утворення Економічного союзу, але й на сьогодні інтеграція в СНД відповідає тільки рівню зоні преференційної торгівлі.

СНД має велике значення у розвитку міжнародної економіки, особливо для країн з перехідною економікою. Економічний простір СНД є потенційно широким ринком збуту різних товарів цих країн і джерелом поставки необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і устаткування, товарів широкого споживання. Багато товарних груп користуються пільговими тарифами. Більшість країн, членів СНД, має безвизовий режим, що полегшує вільнуму пересуванню робочої сили. Налагоджуються на новій ринковій основі виробничі і комерційні зв’язки  між виробництвами країн-членов, розвивається співдружність в кредитно-фінансовій сфері.

7.3. Економічні зв’язки

В країнах СНД (за вийнятком Білорусі) реформування економіки здійснювалося за шоковим варіантом, тобто був взятий напрям на економічні перетворення у найкоротші строки, з докорінню зламкою соціалістичних економічних структур. Практично тільки з 2000 року почалося наростання темпів економічного розвитку в країнах. Основними напрямками реформування стали роздержавлення власності та лібералізація цін. Згодом були запровадження національні валюти. Починаючи з 2000 року в більшості країн інфляція має помірний характер, хоч її рівень вище, ніж в розвинутих країнах.

На економічний розвиток країн СНД негативний вплив мала валютно-фінансова криза в серпні 1998 р., якарозпочалася в Південно-Східній Азії, яка спровокувала “втечу капіталу”.

Наслідком економічних зрушень початку перехоіного періоду стало істотне падіння абсолютних розмірів ВВП. У 2000 р. сукупний ВВП країн СНД становив лише 66%, а продуукція промисловості – 60% від рівня 1991 року. Інвестиції в основний капітал скоротилися до 33% рівня 1991 року.

Показники розвитку країн СНД (2000 р.)

Країна

Населення, млн. осіб

ВВП / д. н., дол.

Приріст ВВП, %

Рівень інфляції, %

Рівень безробіття, %

Азербайджан

7,8

3000

11,4

1,8

20,0

Білорусь

10,4

7500

4,0

200,0

2,1

Вірменія

3,3

3000

5,0

1,0

20,0

Грузія

5,0

4600

1,9

4,1

14,9

Казахстан

16,7

5000

10,5

13,4

13,7

Киргизстан

4,8

2700

5,7

18,4

6,0

Молдова

4,4

2500

-1,5

32,0

1,9

Росія

145,5

7700

6,3

20,6

10,5

Таджикистан

6,6

1140

5,1

33,0

5,7

Туркменістан

4,6

4300

16,0

14,0

-

Узбекістан

25,2

2400

2,1

40,0

10,0

Україна

48,8

3850

6,0

25,8

4,3

Усього

283,1

Середній

3974,2

Мінеральними ресурсами, що мають експортне значення, забезпеченні: Росія, Казахстан, Туркменістан, Узбекістан, Азербайджан, Україна.

Галузева структура ВВП країн СНД (2000 р.), %

Країна

Промисловість

Сільське господарство

Послуги

Азербайджан

33

22

45

Білорусь

46

13

41

Вірменія

25

40

35

Грузія

23

22

45

Казахстан

30

10

60

Киргизстан

22

39

39

Молдова

35

31

34

Росія

34

7

59

Таджикистан

18

20

62

Туркменістан

43

25

32

Узбекістан

21

28

51

Україна

26

12

62

Країни СНД шукають плідного співробітництва в різних формах інтеграції. В 1994 р. було підписано Договір про утворення зони вільної торгівлі, який передбачає поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. Було підписано низку документів, які конкретизували цілі Економічного союзу й розробляли його дії в різних формах, в межах і поза межами СНД. В 1998 р. була підписана Декларація про тісну економічну й політичну інтеграцію Росії і білорусії. В 2000 р. прийнято рішення про утворення між цими країнами валютного союзу і запровадження згодом єдиної валюти.

Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан утворили з 2000 р. Євразійське економічне співробітництво з метою утворення митного союзу та єдиного економічного простору.

На південній периферії СНД активізувалося угруповання ГУУАМ, яке обєднує Грузію, Україну, Узбекістан, Азербайджан і Молдову.  У 2002 р. Узбекістан вийшов з ГУУАМ.

Країни, члени СНД, входять також до деяких інших економічних організації: Чорноморського економічного співробітництва, Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва, Організації економічного співробітництва.

Запитання для контролю знань:

1. Визначте основні риси економічного розвитку країн СНД.

2. Які фактори сприяли утворенню СНД?

3. Охарактеризуйте характер діяльності СНД.

4. Яке значення має економіко-політична діяльність СНД в розвитку господарств країн Східної Європи?

5. У чому постежується особливість зовнішньоекономічних зв’язків країн-членів СНД?

6. У чому полягають внутрішні відмінності господарського розвитку країн СНД?

7. Які основні цілі і напрямки діяльності СНД? Перспективи розвитку?

8. Яке значення має СНД для розвитку міжнародної економіки?

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

5. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Кистанов В. В., Копылов Н. В. Региональная экономика России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 584 с.

8. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

9. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

10. Красильщиков В. Развитие России и стран Латинской Америки: факторы сходства и различия // МЭ и МО. – 2004. - №4. – с. 73.

11. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

12. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

13. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

14. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

15. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

16. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

17. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.


Тема 8. Економіка Російської Федерації

План:

8.1. Місце Росії в світовій економіці

8.2. Основні фактори економічного розвитку

8.3. Структура та динаміка розвитку економіки

8.4. Зовнішньоекономічна політика

8.1. Місце Росії в світовій економіці

Російська Федерація є найбільшою за територією державою світу, за кількістю населення посілаєє 6-е місце. Вона володіє найбільшими сумарними запасами природних ресурсів. Так, частка Росії у світових прогнозних запасах нафти оцінюється в 13 –15%, природного газу – в 42, вугілля – в 43%. Країна має найдовшу в світі протяжність берегової лінії – майже 38 тис. км. В цілому місце Росії у світовому виробництві характеризується такими даними:

1 місце – природний газ;

2 місце – буре вугілля, картопля, молоко;

3 місце – нафта, сірчана кислота;

4 місце – електроенергія, чавун, сталь, залізна руда, бавовняні тканини, зернові та зернобобові культури, цукровий буряк;

5 місце – готовий прокат чорних металів, пиломатеріали, мінеральні добрива;

6 місце – кам’яне вугілля, целюлоза, м’ясо, масло тваринне;

8 місце – панчішно-шкарпеткові вироби, вилов риби;

11 місце – легкові автомобілі, цемент;

12 місце – вовняні тканини, взуття;

14 місце – папір і картон, цукровий пісок, олія.

Росія замикає першу вісімку розвинутих країн світу за обсягом ВВП. Та ВНП менше американського більш ніж у 5 разів.

Країна залишається провідною космічною, високоосвіченою державою, має потужний військово-промисловий комплекс.

8.2. Основні фактори економічного розвитку

1. Природно-ресурсний фактор є основним чинником здобування валюти на зовнішніх ринках. Росія експортує понад 40% нафти, що видобувається в країні, понад 30% природного газу, 30% нафтопродуктів, понад 35% мінеральних добрив, 25% круглого лісу, понад 60% фанери, а також – руди чорних і кольорових металів, рибопродукти та ін.

2. Геополітичний фактор обумовлений географічним положенням країни та особливостями історичного розвитку.

8.3. Структура та динаміка розвитку економіки

Росія належть до країн з широкогалузевою структурою економіки. У 2000 р. в структурі ВВП країни на промисловість прирадало 34%, сільске господарство – 7%, послуги –  59%.

Росія є першою країною у світі е тільки за запасами і видобутком газу, а й за його експортом. Розгалужена мережа газопроводів поєднує Росію з усіма державами СНД, Балтії, Центрально-Східної Європи та низкою країн Західної Європи. Росіє є також найбільшим експортером нафти, вугілля, електроенергії, продукції чорної та кольорової металургії.

Питома вага продукції основних галузей промисловості в її загальному обсязі (1997 р.), %

Галузі

Показники

Елктроенергетика

17,1

Паливна промисловість

17,4

Чорна металургія

7,9

Кольорова металургія

5,5

Хімічна і нафтохімічна промисловість

7,2

Машинобудування і металообробка

15,5

Галузі лісопромислового комплексу

3,7

Промисловість будівельних матеріалів

4,1

Легка промисловість

1,8

Харчова промисловість

12,4

Інші

4,1

Усього

100,0

8.4. Зовнішньоекономічна політика

Основними напрямками зовнішньоекономічної політики уряду Росії є: форсування зовнішньої торгівлі; активізація економічного співробітництва з країнами близького й далекого зарубіжжя; участь в міжнародних економічних організаціях глобального типу.

Географічна структура зовнішньої торгівлі Росії характеризується переважанням Європейського Союзу, поступовим зниженням частки країн СНД і збільшенням частки США.

У СНД Росія є домінуючою державою. На неї припадає близько 80% ВВП, ⅔ промислового і ½ сільськогосподарського виробництва країн СНД.

Країни ЄС посілдають перше місце в зовнішньоторгівельному обороті Росії, звідси надходять переважаючі кількості інвестицій.

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте роль Росії у світовій економіці.

2. Назвіть основні параметри, які характеризують місце Росії у світовій економіці.

3. Доведіть, що природно-ресурсний потенціал є провідним фактором розвитку економіки Росії.

4. Охарактеризуйте участь Росії в інтеграційних процесах.

5. Дайте характеристику економічного потенціалу Росії.

6. Які основні чинники впливають на формування економіки Росії?

7. Назвіть основні етапи історико-економічного розвитку Росії.

8. У чому полягають особливості галузевої структури економіки Росії?

9. Проаналізуйте динаміку розвитку економіки Росії.

10. Які напрямки зовнішньоекономічної політики Росії мають перспективу?

11. Охарактеризуйте основні напрямки економічного співробітництва України з Росією.

12. Якими рисами характеризується внутрішня політика Росії?

13. Особливості зовнішньої політики Росії.

Література:

1. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

2. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

3. Кистанов В. В., Копылов Н. В. Региональная экономика России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 584 с.

4. Красильщиков В. Развитие России и стран Латинской Америки: факторы сходства и различия // МЭ и МО. – 2004. - №4. – с. 73.

5. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.


Тема 9. Особливості розвитку країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону

План:

9.1. Сучасний стан і загальна економічна характеристика

9.2. Особливості економіки країн АТР

9.3. Регіони Азії

9.4. Нові індустріальні країни Азії

9.5. Значення ОПЕК та АТЄС у розвитку економіки регіону

9.1. Сучасний стан і загальна економічна характеристика

Протягом кількох тисячоліть неозорі простори Азії були колискою багатьох стародавніх цивілізацій. Зокрема, народи, які населяли Китай, Індію, Центральну Азію, Месопотамію, задовго до нашої ери мали розвинуту на той час економіку, науку й культуру. Виникали, набирали сили і зникали могутні континентальні імперії (Маньчжурська в Китаї, Монгольська в Центральній Азії, Арабський халіфат на Середньому Сході, імперія Моголів в Індії тощо). Проте вже в ХVІ-ХVП ст. більшість країн Азії поступово опинилася в колоніальній залежності від європейських держав. Для багатьох з них часи залежності скінчилися лише в другій половині XX ст.

Саме в Азії зародились основні світові релігії, вчення яких стало духовною основою найвідоміших сучасних цивілізацій. У східному Середземномор’ї виникло християнство, що пізніше поширилося на всі континенти світу. З пустель Аравійського півострова прийшов іслам (мусульманство) — цивілізація, особливо поширена на Середньому Сході, у Центральній та Південній Азії, Північній Африці. Буддизм — виник в Індії, а згодом поширилася на всю Південну, Східну та частину Центральної Азії.

На рубежі другого і третього тисячоліть потужний інтелектуальний, людський і ресурсний потенціал Азії знову відроджується. Основні можливості розвитку — використання величезних трудових ресурсів, елітна частина яких володіє високим рівнем освіти і наукової підготовки. Країни регіону мають багатий набір можливостей розвитку. Насамперед це величезні природні ресурси, що становлять понад ½ світових. У регіоні видобувається 2/5 нафти, ½  вугілля світу, багато руд кольорових металів, особливо олова, свинцю, цинку, хрому, сурми, вольфраму, рідкісноземельних і радіоактивних матеріалів. Великі запаси залізних руд та гірничо-хімічної сировини. За гідроенергетичним потенціалом регіону належить перше місце в світі. Значні природні можливості для розвитку сільського господарства: багато тепла (у південній частині континенту переважно субтропічний, тропічний та субекваторіальний клімат), великі площі рівнин та оазисів, де тисячоліттями ведеться землеробство, багаті джерела води дають змогу збирати тут майже 1/2 зернових світу (зокрема 9/10 — рису), 2/3 — овочів, 3/5 — бавовни, 9/10 — чаю та натурального каучуку, майже весь джут, давати 2/5 світового виробництва м'яса. Як бачимо, ресурсні можливості Азії співмірні з кількістю її населення. Але, за винятком окремих країн, регіон все ще відстає в індустріальному розвитку.

9.2. Особливості економіки країн АТР

В економіці більшості країн, за винятком Японії, КНР та ін., переважає сільське господарство та гірничовидобувна промисловість. Спеціалізація сільського господарства визначається природними умовами країн: в Південній, Східній і Південно-Східній Азії переважає рослинництво, в Південно-Західній Азії – тваринництво (кочове). Серед зернових культур переважає рис. Чай вирощують у Шрі-Ланці, КНР, Індії, Японії; опійний мак – в М’янмі, Лаосі, Таіланді; цитрусові – в Туреччині, Ізраїлі, фініки – в Іраку, мигдаль – в Ірані. Транспорт в регіоні розвинутий слабо. На Близькому Сході переважає трубопровідний, на Сході і Південному Сході – морський.

В ескпорті переважає продукція сільського господарства – рис, каучук, джут, льон, бавовник, тютюн (більше 90% дає світу АТР). Постачає також тропічну деревину, продукцію гірничовидобувної промисловості. Країни Південно-Східної Азії та Японія є світовими постачальниками високотехнологічної продукції.

9.3. Регіони Азії

В АТР виділяють такі регіони:

• Південно-Західна Азія,

• Південна Азія,

• Південно-Східна Азія,

• Східна Азія,

• Центральна Азія,

• Північно-Східна Азія.

Південно-Західна Азія 

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Азербайджан

Баку

86,6

7,5

3000

Афганістан

Кабул

652,9

20,1

800

Бахрейн

Манама

0,68

0,59

15900

Вірменія

Єреван

29,8

3,8

3000

Грузія

Тбілісі

70,0

5,4

4600

Ємен

Сана

527,9

14,5

820

Ізраїль

Тель-Авів

21,0

5,5

18900

Ірак

Багдад

438,3

19,8

2500

Іран

Тегеран

1648

67,3

6300

Йорданія

Амман

89,2

5,4

3500

Катар

Доха

11,0

0,55

20300

Кіпр

Нікосія

9,2

0,74

16000

Кувейт

Ель-Кувейт

17,8

1,7

15000

Ліван

Бейрут

10,4

3,0

5000

ОАЕ

Аду-Дабі

83,6

2,3

22800

Оман

Маскат

212,4

2,2

7700

Саудовська Аравія

Ер-Ріяд

2149,6

17,9

10500

Сирія

Дамаск

185,1

14,2

3100

Туреччина

Анкара

779,0

60,1

6800

Усього

7022,6

254,2

Середній 8760

До ослівантанньої в політико-географічному відношенні не включають північну частин природного  регіону   «Східна Азія»,  але  відносять східну частину Центральної Азії, оскільки це західні провінції Китаю.

Середній Схід охоплює Передньоазіатські нагір'я, Сирійсько-Палестинські   гори,   Аравійський   півострів   і   Месопотамію. В регіоні розташовано 16 незалежних держав. Стратегічно важливий регіон завжди був об'єктом інтересів великих держав. Після розпаду СРСР найбільший вплив на країни Середнього Сходу мають США.

Іноземні втручання, етнічні і релігійні суперечності — причина нескінченних місцевих конфліктів. Півстоліття триває арабо-ізраїльський конфлікт у Палестині. Досі не розв'язана курдська проблема. Південь Месопотамії став яблуком розбрату між Іраком, Іраном і Кувейтом. «Гарячими точками» залишаються Ліван і Афганістан, а також Ірак.

Середній Схід — це один з найжаркіших і найпосушливіших регіонів світу. Гори, напівпустелі і пустелі з окремими зеленими плямами оазисів — переважаючі види його ландшафтів.

Головне багатство регіону становлять ресурси нафтогазоносного басейну Перської затоки — об'єкт зацікавленості потужних ТНК. Образно кажучи, на Середньому Сході завжди «пахне порохом і нафтою».

Населення Середнього Сходу належить до трьох приблизно однакових за кількістю людей мовних груп:

• тюркської,

• іранської,

• семітської.

До тюркської належать турки і азербайджанці, до іранської — перси (іранці), курди, пуштуни (афганці) і таджики, до семітської — араби і євреї.

Всюди, крім Ізраїлю, переважає іслам, який відіграє велику роль в усіх сферах життя. Небагато християн проживає в Сирії, Лівані і на Кіпрі.

У культурному відношенні регіон — ядро ісламського світу. Вигляд населених пунктів і жител, побутові і культурні традиції — подібні, оскільки значною мірою зумовлені жарким і посушливим кліматом та традиціями ісламу.

Південна і Південно-Східна Азія охоплює півострови Індостан, Індокитай і Малайський архіпелаг. Нині тут налічується 17 незалежних держав. Досі не розв'язані проблеми кордонів між Індією і Пакистаном, Індією і Китаєм. Релігійно-общинна ворожнеча має місце в Індії і Шрі-Ланці, Індонезії і на Філіппінах.

Південна Азія

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Бангладеш

Дакка

147,5

127

1570

Бутан

Тхімпху

46,5

1,8

110

Індія

Нью-Делі

3287,3

1010,0

2200

Мальдівська Республіка

Мале

0,3

0,25

2000

Непал

Катманду

147,2

22,0

1360

Пакистан

Ісламабад

803,9

160,5

2000

Шрі-Ланка

Коломбо

65,6

19,0

3250

Усього

4498,3

1340,6

Середній 1700

Південно-Східна Азія

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Бруней

Бандар-Сері-Бегаван

5,7

0,31

17600

В’єтнам

Ханой

331,6

74,5

1850

Індонезія

Джакарта

1904,5

193,8

2900

Камбоджа

Пномпень

181,0

9,8

1300

Лаос

В’єнтьян

236,8

4,9

1700

Малайзія

Куала-Лумпур

329,7

20,1

10300

М’янма

Янгон

675,5

46,5

1500

Сінгапур

Сінгапур

0,62

2,99

26500

Таїланд

Бангкок

513,1

59,4

6700

Філіппіни

Маніла

300

70,2

3800

Усього

4479,5

482,5

Середній 7400

Східна Азія – 6 незалежних країн. Весь регіон заселяє монголоїдна раса. Крупніші країни цього регіону: Китай, Індія, Філіппіни. Найрозвинутіша – Японія.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Китай

Пекін

9560,9

1222,0

3600

КНДР

Пхеньян

120,5

23,9

1000

Монголія

Улан-Батор

1560,5

2,4

1780

Південна Корея

Сеул

99,0

44,9

16100

Тайвань

Тайбей

36,9

20,8

17400

Японія

Токіо

377,9

125,2

24900

Усього

11755,6

1439,7

10800

9.4. Нові індустріальні країни Азії

Нові індустріальні країни – азіатські країни, у минулому колонії чи полуколонії, економіка яких за короткий період зробила стрибок з відсталої, типової для розвиваючих країн, до високорозвинутої.

Основний натиск в перебудові економіки цих країн було зроблено на:

• індустріалізацію на основі найновіших науково-технічних досягнень з орієнтацією на зовнішній ринок;

• загальну доступність і високий рівень освіти внутрі країни;

• максимальне використання іноземного капіталу.

Нові індустріальні країни (НІК) Азії оділяються на дві групи:

1) НІК 1-ї хвилі (Тайвань, Сингапур, Республіка Корея) – “дракони”;

2) НІК 2-ї хвилі (Філіппіни, Індонезія, Таіланд, Малайзія) – “тигри”.

На ці країни приходиться 7% населення світу, 6% ВВП, 14% світового експорту, 6% промислової продукції і 11% сільськогосподарської продукції світу.

9.5. Значення ОПЕК та АТЄС у розвитку економіки регіону

Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) була утворена в 1960 р. Включає Іран, Ірак, Венесуелу, Кувейт, Саудовську Аравію, Катар, Індонезію, Лівію, Об’єднанні Арабські Емірати, Алжир, Нігерію, Еквадор, Габон. Штаб-квартира знаходиться у Відні.

В цих країнах видобувається близько 40% нафти в світі, експортується - більше 50% (на поч. 90-х рр.).

У нафтоекспортуючих країнах ВВП на душу населення складає 1720 тис. доларів.

ОПЕК встнаовлює єдині продажні ціни на нафту. Та все ж країни суттєво залежать від світової кон’юнктури на ринку нафти і газу: коливання, особливо цін на нафту, відразу ж негативно позначаються на економіці країн, у яких від 50 до 90% прибутку експорту дають “нафтодолари” – прибутки від продажу нафти.

Азіатсько-Тихоокеанська економічне співробітництво (АТЕС) об’єднує Австралію, Бруней, В’єтнам, Індонезію, Канаду, Китай, Республіку Корею, Кірібаті, Малайзію, Мексику, Маршалови острови, Нову Зеландію, Папуа-Нову Гвінею, Перу, Росію, Сінгапур, США, Таіланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японію.

Запитання для контролю знань:

1. Охарактеризуйте особливості геополітичного положення Східної Азії. Які зміни на політичній карті світу відбулися в цьому регіоні?

2. Доведіть переваги геополітичного положення Південно-Західної і Південної Азії.

3. За якими принципами країни Північної та Центральної Азії поєднані в один регіон?

4. Як півострівне та острівне розташування країн Південно-Східної Азії впливає на їх розвиток?

5. Поясніть відмінності між країнами регіону щодо їх забезпечення природними ресурсами.

6. Охарактеризуйте сучасний стан демографічної ситуації та рівень урбанізації в регіоні.

7. З чим пов’язані диспропорції у розвитку господарства країн Північної та Центральної Азії?

8. Охарактеризуйте галузеву структуру промисловості регіону. Які галузі є провідними і чому?

9. Поясніть причини труднощів у розвитку транспорту та їх негативні наслідки для регіону.

10. Які проблеми в економіці регіону пов’язані з розпадом СРСР? Як це вплинуло на зовнішньоекономічні зв’язки країн?

11. Охарактеризуйте рекреаційний потенціал країн Азії. Які мають вони перспективи для розвитку сфери туризму?

12. Визначне причини релігійно-етнічних конфліктів в Південно-Західній Азії.

13. Порівняйте роль видобутку нафти для розвитку економіки регіону в минулому і на сучасному етапі.

14. Чому можна вважати країни Південно-Західної Азії моноспеціалізованими?

15. Як впливають природні фактори, історичні та релігійні особливості на структуру сільського господарства в регіоні?

16. Визначне роль нових індустріальних країн в економіці регіону, у світовій економіці. Назвіть причини посилення їх значення на арені світових економічних зв’язків.

17. Порівняйте ступінь соціально-економічного розвитку країн регіону.

18. Назвіть основних торгівельних партнерів країн регіону. Як здійснюються експортно-імпортні операції між ними?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

3. Арская Л. П. Японские секреты управления. – М.: Универсум, 1991. – 118 с.

4. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

5. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

6. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

7. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

8. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

9. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

10. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

11. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

12. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

13. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

14. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

15. Мельянцев В. Арабо-исламский мир: характеристика в глобальном контексте // МЭ и МО. – 2004. - №8. – с. 3

16. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

17. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

18. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

19. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

20. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

21. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

22. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.


Тема 10. Економіка Японії

План:

10.1. Місце Японії у світовій економіці

10.2. Фактори розвитку економіки

10.3. Структура і динаміка економіки

10.4. Зовнішньоекономічна політика країни

10.1. Місце Японії у світовій економіці

Японія – одна з найрозвинутіших країн світу. За обсягами ВНП та ВВП вона постпуається тільки США, а за душровими витратами цих показників навіть випереджає їх. Її доля у світовому ВНП складає 14%, а у світовому промисловому виробництві – 12%.

В цілому місце Японії у світовому виробництві характеризується такими даними:

1 місце – за виловом риби, виробництвом суден, автомобілів, тракторів, металоробного утсаткування;

2 місце – за тоннажем морського торгівельного флоту.

Площа

372 тыс. км²

Населення

127 млн. осіб

Державний устрій

Конституційна монархія

ВВП (1999 р.)

4 395 млрд. дол.

ВВП на душу населення

34 606 дол.

Експорт

450 млрд. дол.

Імпорт

355 млрд. дол.

Національна валюта

Йена

Сальдо торгівельного балансу (2000 р.)

+ 95 млрд. дол.

Внутрешній борг (2000 р.)

5,6 трлн. дол.

Японія – лідер за виробництвом чорних металів, електроенергії, автомобілів, суден, комп’ютерної техніки. Країна – експортер капіталу, найбільший кредитор у світі, член багатьох міжнародних організацій

10.2. Фактори розвитку економіки

1. Історико-економічні умови. Економічна історія характеризується двома суперечливими процесами – тривалою ізоляцією та готовністю впровадити в національну економіку найкращі здобутки світової науки і техніки.

2. Рішучість у проведенні економічних реформ та їх ефективність

Основними напрямками повоєнної Японії були: демілітаризація та декартелізація економіки, аграрна реформа.

3. Специфіка соціальних відносин в середині країни по вісі уряд – бізнес – населення.

10.3. Структура і динаміка економіки

    В структурі ВНП Японії головними галузями економіки є:

Промисловість

33%

Сільське господарство

6%

Послуги

61%

Країна орієнтується на наукоємні галузі. Пріоритетними галузями в промисловості стали електроніка, аерокосмічна техніка, телекомунікаційні засоби, робототехніка.

Сільське господарство, незважаючи на дефіцит земельних площ, забезпечує 70% потреб країни в продуктах харчування. Основні культури: рис, картопля, цукрова тростина, цукровий буряк, цитрусові. Значна частина овочевих культур вирощується в штучному середовищі. Сільське господарство характеризується високою інтенсивністю і врожайністю, високим рівнем хімізації. У сільському господарстві переважають дрібні ферми.

У сфері послгу найбільшого значення набули торгівля, фінансові і банківські послуги, інформатика, зв’язок, туризм.

Спад в економіці Японії кінця 90-х рр. був обумовлений економічною кризою в країнах Південно-Східної Азії, де країна завжди мала пріоритетні позиції. Послабилися позиції Японії на американському ринку. Політика США спрямована на послаблення свого основного конкурента.

10.4. Зовнішньоекономічна політика країни

Особливе значення має для Японії зовнішня торгівля, яка сприяє притоку капіталу в країну. Частка Японії у світовому експорті товарів становить 10%, в імпорті – 7%. В експорті переважає продукція обробної промисловості (машини, транспортні засоби, телекомунікаційне обладнання, автотранспортні засоби), в імпорті – мінеральна сировина, машини і продукти харчування.

Регіон, країна

Експорт, %

Імпорт, %

США

32,6

24,3

Південно-Східна Азія

26,8

17,9

ЄС

17,8

13,7

Центральна та Східна Європа

0,5

1,5

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте місце Японії у світовій економіці.

2. Назвіть основні чинники, які сприяли зростанню японської економіки.

3. Який фактор економічного розвитку є провідним для Японії?

4. У чому полягає суть “японського економічного дива”?

5. Охарактеризуйте участь країни в міжнародний інтеграційних процесах.

6. Дайте характеристику економічного потенціалу Японії.

7. Які основні напрямки мала повоєнна економічна реформа Японії?

8. У чому полягають особливості галузевої структури економіки країни?

8. Проаналізуйте динаміку розвитку економіки Японії.

9. Які напрямки діяльності уряду країни мають перспективу у зовнішньоекономічних зв’язках?

10. Якими рисами характеризується внутрішня політика країни?

11. Особливості зовнішньої політики Японії.

12. Проаналізуйте причини зниження темпів економічного росту Японії в 90-х роках.

13. Які є перспективи в розвитку економічних відносин України і Японії?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Арская Л. П. Японские секреты управления. – М.: Универсум, 1991. – 118 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

5. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

7. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. От столкновения к взаимопониманию. – М.: Дело, 1999. – 439 с.

8. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

9. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

10. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. – С-Пб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 492 с.

11. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

12. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

13. Ушакова Н.Г., Помінова І.І. Соціально-економічні типи країн: Навч. пос. – К.: ВД «Професіонал», – 2004, – 304 с.

14. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.

15. Японская экономика в ожидании перемен // МЭ и МО. – 1998. – № 5.


Тема 11. Особливості розвитку країн  Північної  Америки

План:

11.1. Сучасний стан і загальна економічна характеристика

11.2. Фактори економічного розвитку та економіка країн Північної Америки

11.3. Значення МВФ у розвитку міжнародної економіки

11.1. Сучасний стан і загальна економічна характеристика

До найважливіших подій, що прискорили економічний розвиток країн Північної Америки належить промисловий переворот. НТР надала нового імпульсу для економічного розвитку цих країн, особливо США.

До країн Північної Америки належать США і Канада. Мексику часто відносять до регіону “Латинська Америка”, з яким вона тісніше зв’язана за мовно-культурними і історичними країнами. У Північній Америці збереглися володіння США, Великобританії, Франції, Данії.

За індексом розвитку людини США і Канаду відносять до лідируючих країн. При чому Канада має вищій показник – 0,960, США – 0,943. ВВП США складає 9963 млн. дол, Канади – 775 млн. дол., Мексики – 915 млн. дол.

США – найрозвинутіша країна світу. Канада і Мексика – індустріально-аграрні країни.

США і Канаді притаманна ліберальна модель розвитку.

США — країна, що виникла на Атлантичному узбережжі з переселенських колоній Англії. Після проголошення незалежності вони поступово розширили свою територію до Тихого океану. «Рух на Захід» став героїчною сторінкою історії. Водночас він відбувався у безперервній війні з корінним населенням — індіанцями, яких винищували або відтісняли в несприятливі для життя місця. Значні території були “куплені” чи просто загарбані в інших держав.

Територія США поділяється на три частини, або «суміжні штати», розміщена в центрі материка Америка між Канадою і Мексикою. Це 48 штатів, на які припадає 83% площі і 99,3% населення країни, 49-м штатом є Аляска, 50-й – Гавайські острови.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Бермудські Острови (Брит.)

Гамільтон

0,053

0,063

33000

Гренландія (Данія)

Готгоб (Нук)

2175,6

0,056

20000

Канада

Оттава

9971,0

30,100

24800

Сен-П’єр і Мікелон (Фр.)

Сен-П’єр

0,242

0,007

11000

США

Вашингтон

9663,2

280,000

36200

Усього

21510,09

310,120

Середній 25000

11.2. Фактори економічного розвитку та економіка країн Північної Америки

США – найбільша за своїм економічним, політичним і військовим потенціалом країна світу. При 5% населення на її частку припадає близько 1/4 світового виробництва і споживання товарів та послуг.

США — високорозвинута постіндустріальна країна. Для її господарства характерний однаково високий рівень розвитку як виробничих, так і обслуговуючих галузей, комплексний розвиток сучасних виробництв, новітні техніка, технологія й організація праці, високий освітній рівень населення.

Ринкова економіка США поєднує державну, велику корпоративну і дрібну приватну власність. Державна власність включає інфраструктурні об'єкти (транспортні, комунікаційні, енергетичні, екологічні, освітні, наукові), військове майно, їй належить 3000 млн. га земель (майже 1/3 площі країни).

Вирішальну роль у матеріальному виробництві відіграють великі корпорації. Найбільшими з них є «Дженерал моторз», «Форд Мотор», «ІБМ», «Дженерал Електрик», «Філіпп Моріс», «Ексон», «Мобіл», «Боїнг» та ін.

Дрібна приватна власність особливо поширена в торгівлі та обслуговуванні.

Важливою частиною господарства стали наукові дослідження, їх здійснюють урядові установи, лабораторії, корпорацій та університети.

Сфера послуг охоплює транспорт і зв’язок, торгівлю, фінанси і кредит, страхування, громадське харчування, виробничі і побутові послуги, туризм, освіту та охорону здоров’я, науку, державний апарат  управління. Більше 25% сфери послуг приходиться на фінанси, страхування і операції з нерухомістю; 22% - на торгівлю; 26% - на ділові, юридичні, соціальні послуги; 8,5% - на транспорт і зв’язок; 18,5% - на держуправління.

Характерною рисою США є наявність величезного військово-промислового комплексу. Військові замовлення уряду впливають на розвиток цілих галузей і територій.

Країна експортує виробниче обладнання і машини, літаки й аерокосмічну техніку, зброю, вугілля, пшеницю, кормове зерно, сою, бавовну, тютюн; імпортує нафту і нафтопродукти, автомобілі, побутові техніку і вироби, газетний папір, продукти тропічного землеробства.

Країни

Експорт, %

Імопрт, %

Канада

23

19

Мексика

14

10

Японія

8

11

Великобританія

5

4

Німеччина

4

5

 

Канада займає 2/5 материка Північна Америка і за своєю площею поступається тільки Росії.

Економіка Канади тісно інтегрована з США. Разом вони утворюють зону вільної торгівлі. Майже 3/4 канадського експорту і 2/3 її імпорту припадає на США. Американські інвестиції в Канаді і, відповідно, американський вплив на Канаду — дуже значні. Особливістю господарства Канади є аграрно-сировинна спеціалізація в світовому поділі праці, яка ґрунтується на величезному природно-ресурсному потенціалі і на наявності поряд місткого ринку США. Зайнятість в експортних галузях унаслідок використання сучасної техніки і технології — незначна. Водночас багато працюючих в інших галузях обслуговують експортний сектор.

Експортними галузями стали гірничодобувна промисловість, кольорова металургія, енергетика, лісова і целюлозно-паперова промисловість та зернове господарство, їх продукція й досі становить 3/5 вартості канадського експорту. За видобутком і експортом залізної руди, міді, цинку, свинцю, нікелю, молібдену, кобальту, титану, золота, срібла, платини, урану, нафти, природного газу, вугілля, азбесту, калійних солей і сірки Канада посідає одне з перших місць у світі. Залізну руду добувають на півострові Лабрадор. Головні центри добування кольорових металів знаходяться в межах Канадського щита і в Кордильєрах. Підприємства кольорової металургії розміщені біля збагачувальних фабрик або в портових містах. Поклади нафти і природного газу, як і кам'яного вугілля, знаходяться на Внутрішніх рівнинах у провінції Альберта. Трубопроводами нафту і природний газ транспортують у Приозер'я Канади і США та тихоокеанські штати США.

Канада є великим виробником електроенергії, 2/3 якої дають гідроелектростанції, їх будують і на малих, і на великих річках. Основний район виробництва гідроелектроенергії — річки південно-східного краю Канадського щита в провінціях Квебек і Онтаріо, які впадають у річку і затоку Св. Лаврентія. Нині здійснюється один з найбільших у світі гідроенергетичних проектів — будівництво каскадів потужних гідроелектростанцій на річках, які стікають з Канадського щита на північ у Гудзонову затоку і затоку Джеймс.

Розробляють лісові багатства Канади як на сході, в провінціях Квебек і Онтаріо, так і на заході, в провінції Британська Колумбія. За виробництвом пиломатеріалів і паперової маси Канада поступається тільки США, а за їх експортом посідає перше місце в світі. Як виробник і експортер газетного паперу вона не знає рівних.

Збір зерна в Канаді становить 50-60 млн. т. Вивозять пшеницю і ячмінь. Як експортер зерна країна стоїть на другому місці в світі після США. Зернове господарство зосереджене в степах-преріях. Вони е північним продовженням прерій США. Як і в США, це один з головних сільськогосподарських районів світу.

11.3. Значення МВФ у розвитку міжнародної економіки

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є найбільшим серед міжнародних організацій. Члени МВФ умовно поділяються на країни-донори (розвинуті країни0 і країни-споживачі допомоги. Таким чином МВФ регулює потоки капіталу між державами світу.

МВФ, як спеціалізований заклад ООН, утворений в 1944 році для впорядкування валютно-фінансових відносин між країнами, підтримання валютних курсів і здійснення кредитної допомоги для вирівнювання платіжних балансів. Правлінння знаходиться у Вашингтоні. Члени — 176 держав (1993). Капітал МВФ (із взносів країн-членів) 90 млрд. одиниць «спеціальних прав запозичення» (84 млрд. дол. США) (1989).

МВФ справляє вплив на ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку і від його позиції багато в чому залежить політика комерційних банків та інших кредитних закладів.

Запитання для контролю знань:

1. Які фактори сприяли економічному розвитку США?

2. Які природні, соціально-економічні та політичні чинники лягли в основу економіки США?

3. Як впливає імміграція на розвиток США?

4. Які галузі найбільш розвинуті в США?

5. Чим характерний промисловий експорт США?

6. Структура сільськогосподарського експорту США.

7. Які чинники сучасності зумовили швидкий розвиток Півдня США?

8. Чи справедливе твердження, що “Канада є продовженням США на північ”? Обґрунтуйте свою думку.

9. Передумови розвитку економіки Канади.

10. Які фактори сприяють економічному розвитку Мексики?

11. Які причини строкатості національного кладу населення?

12. Яка структура експорту промисловості кран Північної Америки?

13. Який характер організації сільськогосподарського виробництва Північної Америки?

14. Дайте оцінку транспортній системі Північної Америки. Які види транспорту і чому мають найбільше значення?

15. Обґрунтуйте значення МВФ в міжнародній економіці.

16. Розкрийте роль регіону у світових господарських зв’язках, визначте структуру промислового і сільськогосподарського експорту Північної Америки.

17. Порівняйте туристичні показники Північної Америки та Європи. Що спричиняє виникненню значних туристичних потоків туристів в регіоні?

Література:

1. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

2. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

3. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

4. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

5. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

6. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

7. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

8. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

9. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.


Тема 12. Особливості розвитку країн Латинської Америки

План:

12.1. Загальна економічна характеристика країн Латинської Америки

12.2. Особливості економічного розвитку економіки країн

12.3. Регіони Латинської Америки

12.4. Нові індустріальні країни Латинської Америки

12.5. Зовнішньоекономічні зв’язки

12.1. Загальна економічна характеристика країн

Латинської Америки

Площа Латинської Америки 20,5 млн. км2 (1/7 площі суходолу). У межах Латинської Америки розташовані 46 країн і територій, серед них – понад 3 десятки – суверенні. Усі вони республіки. Населення – 472,7 млн. осіб.

Латинською Америкою називають територію обох Америк, яка лежить на південь від США. Назва “Латинська Америка” походить від латинської основи романських мов, на яких розмовляє більшість населення цієї частини континенту.

12.2. Особливості економічного розвитку економіки країн

В Латинській Америці зосереджена 1/5 частина світових запасів нафти, 1/4 кольорових металів, майже третина – руд чорних металів та ін. На базі різноманітних природних ресурсів створилося кілька ресурсно-експортних галузей: гірничометалургійна, агровиробнича, лісова, рибна. Розвиваються такі галузі обробної промисловості, як легка і машинобудування. Осередками економічного зростання регіону є група країн нової індустріалізації, до яких належать Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Колумбія, Венесуела. Незважаючи на позитивні зрушення, Латинська Америка продовжує залишатися економічно відсталим регіоном світу.

12.3. Регіони Латинської Америки

До Центральної Америки і Вест-Індії належать: антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гаїти, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Коста-Ріка, Куба, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сен-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

Андські країни: Болівія, Венесуєла, Еквадор, Колумбія, Перу, Чилі.

Країни Амазонії і Ла-Плати: Аргентина, Бразилія, Гайана, Гвіана (Фр.), Парагвай, Сурінам, Уругвай.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Мексика

Мехіко

1958,2

90,5

9100

Центральна Америка і Вест-Індія

-

755,6

68,9

5500

Андські країни

-

5475,0

113,3

5400

Країни Амазонії і Ла-Плати

-

12347,9

199,9

6800

12.4. Нові індустріальні країни Латинської Америки

До нових індустріальних країн Латинської Америки належать: Бразилія, Мексика, Чилі, Аргентина.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Республіка Чилі

Сантьяго

756,9

15,5

12600

Мексиканські Сполучені Штати

Мехіко

1958,2

90,5

9100

Аргентинська республіка

Буенос-Айрес

2766,8

34,8

12900

Федеративна республіка Бразилія

Бразиліа

8511,9

155,8

6500

12.5. Зовнішньоекономічні зв’язки

Країни Латинської Америки у 1975 році об’єднались в єдину економічну організацію – Латиноамериканську економічну систему (ЛАЕС). Це регіональна організація, яка об’єднує 26 країн. Головні завдання ЛАЕС полягають в координації планів розвитку, сприянню інтеграційних процесів, здійсненню економічних проектів, консультацій, обміну інформацією. Штаб-квартира організації знаходиться в Каракасі (Венесуєла).

Одинадцять країн Латинської Америки в 1981 р. об’єдналися в єдине торгівельно-економічне угрупповання – Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). Головним завданням угрупповання є сприяння розвитку регіональної економіки співдружності і торгівлі та утворення латиноамериканського загального ринку. Штаб-квартира знаходиться в Монтевідео (Уругвай).

На території Латинської Америки діє Південний спільний ринок – МЕРКОСУР, який об’єднує економіку Аргентини, Бразилії, Парагваю, Уругваю.

Запитання для контролю знань:

1. Проаналізуйте відмінності економіко-географічного положення країн Латинської Америки. Як вплинуло колоніальне минуле на їх соціально-економічний розвиток?

2. Порівняйте природно-ресурсний потенціал країн Латинської Америки. Чим зумовлене його різноманіття?

3. Проаналізуйте стан і перспективи демографічної ситуації в регіоні.

4. Порівняйте галузеву структуру промисловості латиноамериканських кран. Чим спричинені відмінності в концентрації промислових виробництв у межах регіону?

5. Проаналізуйте галузі сільського господарства в регіоні.

6. Як впливає монокультурність сільського господарства окремих країн на рівень їх соціально-економічного розвитку та стан на світовому ринку?

7. Охарактеризуйте рівень розвитку транспортного комплексу країн Латинської Америки. Які основні риси властиві транспортній системі регіону?

8. Порівняйте обсяги експорту та імпорту в регіоні, товари, які задіяні в експортно-імпортних операціях. Як ці показники впливають на економічний стан регіону?

9. Чому за наявності сприятливих природних та культурно-історичних умов для туристсько-рекреаційної сфери рівень її розвитку набагато відстає від європейського та північноамериканського?

10. Запропонуйте шляхи вирішення економічні проблем в регіоні.

11. Визначне роль нових індустріальних країн в економіці регіону, у світовій економіці. Назвіть причини посилення їх значення на арені світових економічних зв’язків.

12. Порівняйте ступінь соціально-економічного розвитку країн регіону.

13. Назвіть основних торгівельних партнерів країн регіону. Як здійснюються експортно-імпортні операції між ними?

Література:

1. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

2. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

3. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

4. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

5. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

6. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

7. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

8. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

9. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

10. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.


Тема 13. Особливості розвитку країн Африки

План:

13.1. Економіка Африки

13.2. Галузева структура

13.3. Регіони Африки

13.4. Проблеми соціально-економічного розвитку африканських країн

13.1. Економіка Африки

Африка — другий за розмірами материк після Євразії. Його площа складає 30,3 млн. км2. Чисельність населення – близько 750 млн. осіб.

В Африці 53 суверенних держави і декілька залежних територій. Більшість суверенних країн – республіки і тільки Марокко, Лесото та Свазіленд – монархі.

За більшістю показників Африка є слоборозвинутим регіоном. Тут проживає 12,6% населення світу і виробляється усього 3,6% світового ВВП. В Африці заходиться 32 з 39 найменш розвинутих країн світу.

Історія формування політичної карти та склад території. До 50-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Франції належало 37% африканської території, на якій проживало 26% населення, Великобританії відповідно 32% і 39%, колонії мали також Бельгія, Португалія, Іспанія, Італія, Німеччина. У 50-ті роки XX ст. здобули незалежність перші країни. В 60-ті незалежність дістали вже понад 40 країн, у 70-ті — процес визволення материка з-під колоніального гніту практично завершився. Нині на континенті налічується 53 самостійні держави, майже всі вони країни, що розвиваються.

Природно-ресурсний потенціал. Африка — континент великих економічних можливостей, якому притаманні різноманіття природних умов, багатство запасів мінеральної сировини, наявність значних земельних, водних, рослинних та інших ресурсів. Для Африки характерне незначне розчленування рельєфу, що сприяє господарській діяльності — розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту. Розташування більшої частини континенту в екваторіальному поясі значною мірою зумовило наявність величезних масивів вологих екваторіальних лісів. На Африку припадає 10% площі лісів світу, що становлять 17% світових запасів деревини — однієї з основних статей африканського експорту. Найбільша пустеля світу — Сахара — містить у своїх надрах величезні запаси прісної води, а великі річкові системи характеризуються велетенськими обсягами стоку й енергетичними ресурсами. Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Запаси фосфоритів, хромітів, титану, танталу більші, ніж у будь-якій частині світу. Світове значення мають запаси бокситів, мідних, марганцевих, кобальтових, уранових руд, алмазів, рідкісноземельних металів, золота тощо. Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є: «мідний пояс» Африки. У Центральній Африці умови сільськогосподарської діяльності досить різноманітні: в основних зонах екваторіальних лісів земель мало, а в саванах є значні пасовища, які можна ефективно використовувати тільки там, де немає мухи цеце. Східна Африка має значну базу для розвитку тваринництва: тут знаходиться більш як 1/4 пасовищ материка, майже в усіх країнах регіону під випас використовується 40-50% території.

13.2. Галузева структура

За структурою господарства більшість країн належать до аграрних, деякі – до аграрно-індустріальних. Після отримання незалежності господарства більшості країн були націоналізовані. Важливу роль відіграло встановлення державного контролю над розробкою корисних копалин в Алжирі, Египті, Нігерії, Гані, Демократичній Республіці Конго (ДРК), Лівії, Сенегалі та ін.

Частка Африки в промисловому виробництві країн світу становить порядку 3%. В Африці набули розвитку гірничодобувна та лісова промисловість, галузі первинної переробки сировини (мінеральної та рослинної). Останнім часом з'явилися підприємства машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії, промисловість будівельних матеріалів. Важливе місце в економіці африканських країн займає іноземний капітал. У більшій частині господарств валова продукція іноземних і спільних підприємств становить близько половими валового національного продукту (Ботсвана, Габон, Гана, Гвінея, Єгипет, ДРК, Зімбабве, Кенія тощо).

Гірничодобувна та гірничо-металургійна промисловість найрозвинутіші галузі промисловості Африки. У виробництві міді значне місце посідають Замбія і ДРК, де рудники зосереджені в «мідному поясі». Крім міді, в цьому поясі добувають руди інших металів, збагачують і виробляють цинк, свинець, кобальт, золото, срібло, уран. У цілому гірничодобувна промисловість розвинута в 1/4 частині молодих країн континенту, але основна частина продукції та видобутку найважливіших  видів  гірничодобувної сировини  припадає на ПАР, Замбію, ДРК.

Енергетика Африки розвинута слабо. Енергооб'єкти розміщені дуже нерівномірно. В Африці зосереджено 1/10 записні нафти та 1/5 гідроресурсів світу. Є великі поклади вугілля. Головним паливним ресурсом у країнах Африки стала нафта, значні поклади якої зосереджені в Нігерії, Лівії, Алжирі, Єгипті ти шельфі Західної Африки. Річки басейнів Конго, Замбезі, Нігеру мають значний енергетичний потенціал, але він використовується недостатньо. Найбільші з діючих ГЕС — Асуанська на Нілі, Кариба на Замбезі, Куїнджі на Нігері.

Обробна промисловість у країнах Африки не набула належного розвитку. Існує такі форми виробничої діяльності:

1) первинна переробка експортної сільськогосподарської сировини (очищення бавовни, переробка кави, какао, виробництво олії, цукру, ниті, соків) характерна для країн, які експортують продукцію с/г;

2) виробництво товарів широкого вжиті, у для місцевих потреб (кустарне виготовлення тканин, предметні домашнього вжитку, місцевих харчових напівфабрикатів) та продукції сучасних підприємств легкої і харчової помисливості. До порівняно розвинутих галузей належить текстильна промисловість (ПАР, Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс).

Провідна роль у зовнішньоекономічних зв'язках країн Африки належить зовнішній торгівлі. В експорті переважає гірничорудна і сільськогосподарська сировина, в імпорті - готова продукція. Нафту вивозять Алжир, Нігерія, Лівія, залізні руди — Ліберія, Мавританія, алмази та золото ПАР, мідь Замбія, ДРК, ПАР, фосфати — Марокко, уран — Нігер, Габон, бавовну - Єгипет, Судан, Танзанія, каву — Ефіопія, Кот-д'івуар, Кенія, Уганда, Ангола та інші, арахіс — Сенегал, Судан, оливкову олію – Туніс, Марокко.

У Західній Африці основними експортними культурами є какао, арахіс, кава, банани, пальмова олія, каучук; у Центральній Африці — пальмова олія, кава, бавовна; у Східній Африці — бавовна, чай, кава, сизаль, ваніль і горіх кеш'ю; у Північній Африці — оливкова олія, цитрусові, вино. У Єгипті та Судані — головним чином бавовна.

Основна причина відставання тваринництва — низький рівень зоотехніки та низька товарність виробництва, що значною мірою пояснюється особливостями звичаїв скотарських племен.

13.3. Регіони Африки

Північна Африка

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Алжир

Алжир

2382,0

31,2

5500

Західна Сахара (окупована Марокко)

Ель-Аюн

266

0,2

-

Египет

Каїр

1001,4

68,3

3600

Лівія

Тріполі

1759,0

5,1

8900

Мавританія

Нуакшот

1030,7

2,6

2000

Марокко

Рабат

446,6

30,1

3500

Судан

Хартум

2500

35

1000

Туніс

Туніс

163,6

9,5

6500

Усього

9549,3

18,2

Середній 4400

Західна Африка

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Бенін

Порто-Ново

112,6

1030

Буркіна-Фасо

Уагадугу

274,4

1000

Гамбія

Банжул

11,3

1100

Гана

Аккра

238,5

1900

Гвінея

Конакрі

246,0

1300

Гвінея-Бісау

Бісау

36,1

850

Кабо-Верде

Прая

4,03

1700

Кот-д’Івуар

Ямусукро

322,5

1600

Ліберія

Монровія

111,4

1100

Малі

Бамако

1240,0

850

Нігер

Ніамей

1267,0

100

Нігерія

Абуджа

923,8

950

Сенегал

Дакар

196,7

1600

Сьєрра-Леоне

Фрітаун

72,3

510

Того

Ломе

56,6

1500

Усього

5113,2

Середній 1200

Центральна Африка

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Ангола

Луанда

1247,0

11,1

1000

Габон

Лібревіль

267,7

1,3

6300

ДРК

Кіншаса

2345,0

43,9

600

Екваторіальна Гвінея

Малаб

28,05

0,4

2000

Камерун

Яунде

475,4

14,2

1700

Конго

Браззавіль

342,0

2,94

1100

Сан-Томе і Прінсіпі

Сан-Томе

1,0

0,12

1100

ЦАР

Бангі

623,0

3,3

1700

Чад

Нджамена

1284,0

6,3

1000

Усього

6613,1

83,5

Середній 1800

Східна Африка

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Південна Африка

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

13.4. Проблеми соціально-економічного розвитку

африканських країн

Африка — найвідсталіша та найбідніша за рівнем життя населення частина світу. Політична карта материка дуже строката, а більшість з 53 країн належить до країн, що розвиваються. Для країн Африки характерна велика етнічна розмаїтість і незначна середня густота населення, більшість якого проживає в сільській місцевості. Тут спостерігаються швидкі темпи зростання кількості міського населення, високий його природний приріст.

Типовим для африканських країн є низький рівень національного доходу, переважання в сільському господарстві товарно-експортного виробництва, поширення монокультури, а в промисловості — гірничодобувного виробництва. Зовнішня торгівля континенту зберігає мінерально- та аграрно-сировинну спеціалізацію.

Для більшості держав материка характерна наявність «брудних» виробництв, а також паливна, комунікаційна (будівництво шлях/в сполучення, розвиток зв'язку) проблеми.

В наш час на африканському континенті збереглися володіння Іспанії – Сеута, Мелілья, заморський департамент Франції – о. Реюньйон.

Статус Західної Сахари, з 1976 р. окупованої Марокко, має визначити ООН.

Більшість африканських країн – невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисленним населенням і мало освоєними природними ресурсами. Вони здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Колишні британські колонії залишилися в системі Співдружності, французькі – в системі співтовариства франкомовних країн.

Понад 30 країн Африки стали асоційованими членами ЄС і фактично виконують роль його сировинного придатку.

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте значення геополітичного положення країн регіонів.

2. Проаналізуйте вплив колоніального минулого на сучасний економічний стан країн регіонів.

3. Дайте оцінку природно-ресурсному потенціалу країн Північні, Центральній, Західній, Східній і Південній Африці. У чому полягають суттєві відмінності і як вони вплинули на розвиток економіки цих регіонів?

4. Охарактеризуйте етнічний та релігійний склад населення регіонів. Як він впливає на соціально-економічний розвиток країн?

5. Охарактеризуйте демографічну ситуацію та особливості розміщення населення в регіонах. Поясніть причини міграції населення.

6. Визначте основні галузі спеціалізації в регіонах та їх роль у міжнародному географічному поділу праці.

7. Проаналізуйте основні проблеми розвитку промисловості. Як їх можна вирішити?

8. Охарактеризуйте вплив природних умов на територіальну диференціацію спеціалізації сільського господарства в регіонах.

9. Висвітліть особливості транспортної системи регіонів.

10. Визначте економічну та політико-стратегічну роль Суецького каналу.

11. Проаналізуйте структуру експорту та імпорту в різних регіонах Африки.

12. Проаналізуйте зовнішньоторговельні зв’язки регіонів. Які існують перспективи в зовнішній торгівлі регіонів африканського континенту?

13. Які проблеми характерні для розвитку індустрії туризму? Якими заходами можна стимулювати її розвиток?

14. Порівняйте рекреаційний потенціал північно-африканського Середземномор’я з потенціалом Південної Європи.

15. “Сафарі” – один з головних видів туризму Східної Африки. Які чинники сприяють цьому і чому?

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

7. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

8. Мельянцев В. Арабо-исламский мир: характеристика в глобальном контексте // МЭ и МО. – 2004. - №8. – с. 3

9. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

10. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

11. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

.


Тема 14. Особливості розвитку країн Австралії та Океанії

План:

14.1. Склад та економічно-територіальні особливості країн Австралії і Океанії

14.2. Економіка Австралії. Роль Австралійського Союзу в соціально-економічному розвитку регіону

14.3. Економіка Нової Зеландії

14.4. Характеристика Океанії

14.1. Склад та економічно-територіальні особливості країн Австралії і Океанії

Австралія та Океанія – великий регіон, який складається з двох субрегіонів: власне материка Австралія з однойменною державою та Океані – найбільшого у світі скупчення островів та архипелагів у басейні Тихого океану.

Загальна площа суші складає 9 млн. км2. Тут роташовано 14 суверенних країн і залежні території США, Великобританії, Франції та Австралії. Найрозвинутіші країни – Австралійський Союз і Нова Зеландія. Це країни “переселенського капіталізму”.

Країна

Столиця

Площа, тис. км2

Населення, млн. осіб

ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Австралійський Союз

Канберра

7,7

18,8

Нова Зеландія

Австралійський Союз і країни Океанії – регіон, де співіснують розвинутий і слаборозвинутий світи. Малі країни Океанії є економічно слаборозвинуті з низьким рівнем життя. Австралійський Союз і Нова Зеландія належать до найрозвинутіших країн світу. За своїм ресурсним потенціалом, історією, характером і рівнем розвитку вони мають багато спільного з Канадою. В міжнародному поділі праці для них характерна аграрно-сировинна спеціалізація, вони постачають на світовий ринок, як і Канада, переважно мінеральні та сільськогосподарські продукти. Дрібні острівні держави й території— здебільшого країни, що розвиваються.

14.2. Економіка Австралії. Роль Австралійського Союзу в соціально-економічному розвитку регіону

Австралійський Союз (Австралія). Площа 7,7 млн. км2. Населення — 18,8 млн. осіб. Столиця — Канберра. Федеративна держава в складі Британської співдружності націй. Глава держави — королева Великобританії, представлена Генерал-губернатором. Законодавчий орган парламент. Адміністративна поділена на 6 штатів, 1 територію, 1 столичний округ.

Австралійський Союз — єдина країна, яка одна займає цілий континент. Віддаленість від Європи перестала бути вирішальним чинником її географічного положення. Технічний прогрес на транспорті і засобах зв'язку наблизив її до інших континентів.

Природно-ресурсний потенціал. Австралія розташована в субекваторіальному, тропічному, субтропічному і помірному поясах. Більша її частина — це пустелі і напівпустелі. Проте територія з достатньою кількістю опадів становить 1/3 площі. «Зелена Австралія» — це 2,5 млн. км2. За площею природних пасовищ Австралія не має конкурентів на Землі.

Країна посідає одне з перших місць у світі за розмірами мінеральних ресурсів. Природні ресурси Австралійського Союзу справляють особливо велике враження, коли їх розглядати в розрахунку на душу населення.

Населення. Австралія була переселенською колонією Великобританії. Англійська мова переважає в країні і є державною. Після Другої світової війни зросла роль іммігрантів неанглійців. До цих нових іммігрантів належать і українці, їх більш як 30 тис. Європеоїди становлять 95% жителів країни. Австралійців-абори-генів нараховується близько 160 тис. чоловік (1,5% ). Живуть вони на малопридатних землях у внутрішніх районах країни. За віросповіданням 74% населення — християни (католики і англіканці).

Австралія — найменш заселений континент світу, середня густота населення становить тільки 2,3 чол. на 1 км 2. Понад 4/5 населення зосереджено на найсприятливішому для життя південно-східному узбережжі і ще 1/10 — на узбережжі південного заходу. Австралійці традиційно є жителями міст. Головним засобом пересування є власна автомашина.

Господарство. Австралійський Союз — індустріальне розвинута країна. Рівень життя населення, якщо не брати до уваги аборигенів, є високим. Провідне місце в матеріальному виробництві належить обробній промисловості . Вона включає чорну металургію, машинобудування, хімічну, харчову та інші галузі. Головна промислова зона склалась на південно-східному узбережжі. Центрами її є Сідней і Мельбурн з їх найближчим оточенням. Більш чи менш розвинуті в промисловому відношенні й інші столиці штатів. Обробна промисловість повністю не задовольняє потреби країни. Імпортують промислове обладнання, наукоємні вироби і споживчі товари.

14.3. Економіка Нової Зеландії

Нова Зеландія (площа 268,7 тис. км2, населення — 3,7 млн чоловік, столиця — Веллінгтон) лежить на двох великих островах – Північному і Південному. Найближчий сусід країни — Австралія. Природними багатствами Нової Зеландії є субтропічний і помірний клімат, великі, особливо в розрахунку на душу населення, земельні ресурси. Понад 1/5 сучасного населення країни становлять англоновозеландці, і країну звуть «Британією південних морів». Аборигенів — маорі — 12%, вони зберігають свою мову і культуру. На Північному острові знаходиться столиця, а також найбільше за кількістю жителів та економічним потенціалом місто — Окленд. Новозеландці — міські жителі, тих, хто мешкає на фермах, небагато.

Особливості господарства Нової Зеландії такі ж, як і в Канаді та Австралії. Це індустріальне розвинута країна з високим рівнем продуктивності праці і життя людей. В її матеріальному виробництві провідне місце посідає обробна промисловість, але в міжнародному поділі праці країна має аграрно-сировинну спеціалізацію! Сільське господарство Нової Зеландії є одним з найефективніших у світі. На фермах утримується майже 70 млн. овець і 10 млн. голів великої рогатої худоби. Більш як 2/5 всієї площі становлять пасовища. Типовий ландшафт Нової Зеландії — ферма, пасовище, худоба. Як виробник і експортер вовни країна посідає друге місце в світі після Австралійського Союзу, вона також є однією з провідних країн-експортерів м'яса, масла і сиру. Розвинуте промислове лісництво. Деревина і продукти її переробки — предмети експорту. Головні торгові партнери Нової Зеландії --- Японія, США, Великобританія і Австралія.

Нова Зеландія багата на унікальні природні ландшафти: засніжені горн з льодовиками, фіорди, каньйони, гірські озера і водоспади, вулкани, гейзери, своєрідна рослинність тощо. Майже 10% території оголошено національними парками, добре поставлена Індустрія туризму, але її можливості стримує віддаленість країни.

14.4. Характеристика Океанії

Океанією називають сукупність островів у Південно-західної частині Тихого океану. Їх об'єднують у такі великі групи:

Меланезія (Нова Гвінея та найближчі групи островів),

Мікронезія (велика кількість дрібних островів на північ від Меланезії),

Полінезія (всі інші дрібні острови).

Всього в Океанії налічується 12 держав.

Найбільші з них за площею і населенням Папуа-Нова Гвінея і Нова Зеландія. Решти — дрібні острови чи групи островів, розкидані на величезних океанічних просторах. Держана Пауру це один острів, площа якого 20 км2, а населення країни менш як 9 тис. осіб. Держава Кірібаті (загальна площа її суходолу 700 км2, населення – 70 тис. осіб) – це 30 острівних груп, які простяглися на 4 тис. кілометрів.

Аборигенами Океанії є папуаси і полінезійці. Вони зберігають свою мову і культуру, хоч європейський вплив також значний.

Роль Океанії в світі незначна. Країни цієї частини Землі належать до тих, що розвиваються. Для них характерні низький рівень розвитку господарства і життя населення. Економічно вони тісно зв'язані зі своїми колишніми метрополіями. Характер і структура їх господарства склалися під впливом розміщення в екваторіальних і тропічних широтах та ізольованого існування. Головною галуззю є споживче сільське господарство. Вирощують кокосові пальми, коренеплоди (ямс, таро, маніок), хлібне дерево, цукрову тростину, банани, овочі і фрукти. Розводять велику рогату худобу, кіз і свиней. У харчуванні значну роль відіграє риба. Експортне значення мають продукти кокосової пальми і цукор, а також мінеральна сировина: мідь і золото з Папуа-Нової Гвінеї, нікель з Нової Каледонії. Зростає туристське, комунікаційне і стратегічне значення Океанії. Природне середовище островів Океанії зазнало значної шкоди внаслідок зведення лісів, відкритих розробок корисних копалин, а також випробувань атомної зброї.

Запитання для контролю знань:

1. Особливості геополітичного положення країн. Як ізольованість держав впливає на їх економічний розвиток?

2. Проаналізуйте природно-ресурсний потенціал Австралійського Союзу і Нової Зеландії. Які перспективи використання ресурсів існують в цих країнах?

3. Порівняйте відмінності демографічної ситуації між Австралією і Новою Зеландією.

4. Охарактеризуйте основні особливості сучасного соціально-економічного розвитку країн регіону.

5. Розкрийте роль держави і великих монополій у господарствах країн.

6. Порівняйте галузеву структуру промисловості Австралії та Нової Зеландії. У чому полягають внутрішні відмінності розвитку окремих галузей?

7. Виділіть галузі спеціалізації сільського господарства. Чим обумовлений їх розвиток?

8. З чого складається експорт країн регіону і яке значення він має для світової економіки?

9. Які особливості транспортної мережі характерні для Нової Зеландії? Австрії? Нової Гвінеї?

10. Охарактеризуйте спільні та відмінні риси в структурі туристських об’єктів регіонів Австралії, Нової Зеландії і Південної Америки.

11. Які перспективи мають країни регіону для розвитку національної економіки?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Дахно І. І. Світова економіка. – К.: ЦНЛ, 2006. – 264 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

9. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

10. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

 11. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

12. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

13. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

14. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

15. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.


ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

7. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка. – К.: ЦНЛ, 2004. – 672 с.

8. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

9. Нікітіна М. Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку. – К.: ЦНЛ, 2004. – 192 с.

10. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

11. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

Додаткова

12. Арская Л. П. Японские секреты управления. – М.: Универсум, 1991. – 118 с.

13. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

14. Багрова І. В., Гетьман О. О., Власик В. С. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: ЦНЛ, 2004. – 384 с.

15. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

16. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

17. Виландт Г. Латинская Америка: сегодняшний день и перспективы // МЭ и МО. – 2005. – №2. – с. 91.

18. Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель. – М.: Мысль, 1991. – 186 с.

19. Волошин В. В. Регулювання світової економіки. – К.: Київськ.університет, 2000. – 313 с.

20. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

21. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

22. Дахно І. І. Світова економіка. – К.: ЦНЛ, 2006. – 264 с.

23. Європейські інтеграції та Україна. – К.: Макрос, 2002. – 480 с.

24. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

25. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

26. Кистанов В. В., Копылов Н. В. Региональная экономика России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 584 с.

27. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

28. Красильщиков В. Развитие России и стран Латинской Америки: факторы сходства и различия // МЭ и МО. – 2004. - №4. – с. 73.

29. Матюшенко І. Ю., Божко В. П. Іноземні інвестиції. – К.: Професіонал, 2005. – 336 с.

30. Мельянцев В. Арабо-исламский мир: характеристика в глобальном контексте // МЭ и МО. – 2004. - №8. – с. 3

31. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

32. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

33. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

34. Осика С. Г. П’ятницький В. Т. Світова організація торгівлі. – К.: “КІС”, 2004. – 513 с.

35. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

36. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

37. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

38. Статистичний збірник України за. 2004 р. / О. Г. Осауленка. – К.: Видво «Консультант», 2005. – 591 с.

39. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

40. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.


ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Анексія – примусове приєднання, захоплення однією державою території чи частини території, яка належить іншій державі, або будь-якого простору, що перебуває у спільному користуванні міжнародних співтовариств.

Анклав – державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – показник макроекономічної статистики, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей матеріального виробництва і сфери послуг, що знаходяться на території країни.

Валовий національний продукт (ВНП) – макроекономічний показник, який характеризує дохід від вартості товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами за рік, незалежно від їх територіального розташування.

Внутрішня політика – діяльність державних органів, установ і правлячих партій, спрямована на узгодження та задоволення інтересів різних прошарків населення країни, збереження існуючого ладу або цілеспрямоване перетворення його, на забезпечення взаємозв’язку та взаємодії окремих сфер суспільства, на суспільний процес.

Глобалізація – процес перетворення світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, робочої сили й капіталів.

Держава – суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій – механізму держави.

Домініон – назва самоврядних частин у складі Британської імперії, які визнали своїм главою англійського короля (королеву).

Економічне зростання – збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби споживання і забезпечувати накопичення в необхідних обсягах.

Економічне співтовариство – група країн, що об’єдналися для досягнення загальної економічної мети, для регулювання міжнародної торгівлі та інших форм економічних відносин.

Зовнішньоекономічна політика – політика, що здійснюється державою або угрупуванням держав у сфері економічних відносин з іншими державами або групами держав, спрямована на забезпечення найбільш сприятливих умов залучення економіки країни або групи країн у світову економіку.

Зовнішньоекономічні зв’язки – сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, виробничого, науково-технічного, валютно-фінансового і кредитного співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці.

Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, спрямований на регулювання її відносин з іншими країнами і народами відповідно до її принципів і мети.

Зона вільної торгівлі – зона, в межах якої декілька країн підтримують вільну, безмитну торгівлю.

Інвестиції – довгострокові вкладення капіталу в галузі економіки в середині країни та за кордоном.

Інтенсифікація виробництва – розвиток виробництва на основі застосування ефективніших засобів виробництва та технологічних процесів, використання передових методів організації праці, досягнень науково-технічного прогресу.

Країна – територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною.

Країнознавство – наука, яка займається комплексним вивченням країн, а також їх великих частин (районів) і регіональних угруповувань. Вона систематизує і узагальнює різні дані про природу, населення, економіку, культуру і соціальну організацію різних країн.

Латифундизм – система землеволодіння в Латинській Америці, основою якої є великі поміщицькі земельні володіння – латифундії.

Лібералізація економіки – процес зменшення державного регулювання господарської діяльності.

Міжнародні організації – об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання воєнних конфліктів.

Міжрегіональний географічний поділ праці – форма суспільного територіального поділу праці, тобто поділу праці між країнами, спеціалізація їх виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються.

Монополії міжнародні – найбільші корпорації з активами за кордоном або союзи корпорацій різних країн, які встановлюють панування в одній або декількох сферах світового господарства для отримання найвищих прибутків.

Нові індустріальні країни – держави, основу економіки та експортного потенціалу яких, внаслідок динамічного господарського розвитку в 70-90-ті роки ХХ ст., становили трудомісткі галузі промисловості.

Офшорні центри – території, де діють податкові, валютні та інші пільги для нерезидентів, які мають свої рахунки й фірми на цих територіях, але здійснюють операції виключно з іншими країнами.

Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству.

Природно-ресурсний потенціал території – сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва й предметів споживання, яка виражається у їх сукупний споживчій вартості.

Продуктивні сили - засоби виробництва, за допомогою яких створюються матеріальні блага, а також люди, що застосовують ці засоби і здійснюють матеріальне виробництво.

Ринкова економіка – економіка, що базується на системі ринкових відносин, які характеризуються наявністю механізму вільного ціноутворення, а також вільного підприємництва на основі економічної самостійності, концепції рівноправності суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Сателіт – держава, формально незалежна, але фактично підпорядкована іншій, сильнішій державі.

Світове господарство – система міжнародного поділу праці та торговельно-економічних, фінансових, науково-технічних відносин між різними країнами; сукупність національних господарств країн світу.

Територіальна організація суспільства й господарства – поєднання функціонуючих територіальних структур (розміщення населення, виробництва, природокористування), пов6язаних структурами управління з метою відтворення життя суспільства.

Тип країни – об’єктивно сформований і відносно стійкий комплекс властивих країні умов і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному історичному етапі.

Транснаціональна корпорація (ТНК) – об6єднання підприємств, що складається із головної компанії та закордонних філіалів.

Чинник – основна умова якогось процесу, у тому числі процесу розміщення виробництва.

Цесія – передання всіх суверенних прав над певною територією однією державою іншій за угодою.


ЗМІСТ

Вступ...................................................................................................................

Розділ І. Функціональні характеристики країн в сучасному соціально-економічному просторі................................................................

Тема 1. Соціально-економічна типологія країн.............................................

Тема 2. Тенденції розвитку основних груп країн в процесі глобалізації....

Тема 3. Світова економіка Національна економіка.......................................

Тема 4. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами світу.............

Розділ ІІ. Особливості соціально-економічного розвитку регіонів і країн.........................................................................................................................

Тема 5. Особливості розвитку країн Західної та Східної Європи................

Тема 6. Економіка Федеративної республіки Німеччини.............................

Тема 7. Особливості соціально-економічного розвитку країн СНД............

Тема 8. Економіка Російської Федерації.........................................................

Тема 9. Особливості розвитку країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону..

Тема 10. Економіка Японії...............................................................................

Тема 11. Особливості розвитку країн  Північної  Америки..........................

Тема 12. Особливості розвитку країн Латинської Америки.........................

Тема 13. Особливості розвитку країн Африки...............................................

Тема 14. Особливості розвитку країн Австралії та Океанії..........................

Рекомендована література.............................................................................

Термінологічний словник..............................................................................

3

7

7

13

19

25

30

30

38

42

47

51

59

63

69


Південна Америка

ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

Середня Америка

Соціальна:

• охорона здоров’я;

• фізична культура;

• освіта;

• культура;

• мистецтво;

• побутове обслуговування

иробнича:

• промисловість;

• зв’язок;

• торгівля;

• фінансово-кредитні заклади

Інфраструктура

Структура світового господарства

Соціально-економічна

Функціонально-господарська

Територіальна

ТИПИ КРАЇН СВІТУ

Країни розвинутої економіки

Середньорозвинутої країни

Постсоціалістичні країни

Країни централізовано керованої економіки

Країни,

що розвиваються

• Мексика

• Центральна Америка

• Вест -Індія

• Андські країни

• країни Амазонії

• країни Ла-Плати


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20067. Влияние основных технологических факторов на процессы шлифования и полирования стекла. Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Способ свободной притирки 28.5 KB
  Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Обработка деталей на станках с жестко устанавливаемым инструментом. Для обработки оптических деталей способом свободного притира используются шлифовальнополировальные станки.
20068. Инструмент и приспособления для механического креплением заготовок. Блокировка оптических деталей 77.5 KB
  Приспособления с механическим креплением заготовок применяют на операциях обработки граней призм кругления дисков и т. Приспособления для обработки 3х граней призм плоскошлифовальном станкерис. Грани призм обрабатывают последовательно устанавливая приспособление на столе ст. Гипсованиерис крепят призмы с невысокими требованиями точности изготовления углов 3’ а также пластины.
20069. Классификация и технологичность конструкции. Заготовки и способы закрепления. Основные варианты изготовления осей и валов. Обработка многоступенчатых валов на многорезцовых токарных полуавтоматах 158.5 KB
  Основные варианты изготовления осей и валов. Обработка многоступенчатых валов на многорезцовых токарных полуавтоматах. При изготовлении валов исходные заготовки получают либо путем пластической деформации либо путем резки сортового или калиброванного проката.95 для единичного и мелкосерийного при изготовлении валов с небольшим перепадом диаметров используют горячекатаный нормальный прокат который разрезают на штучные заготовки.
20070. Структурные схемы приборов. Схема с последовательным соединением звеньев. Чувствительность. Погрешность 253.5 KB
  Структурной схемой называют схему содержащую предельно упрощенное обозначение функциональных узлов прибора или устройства а также логические связи этих узлов друг с другом. При эксплуатации прибора на его вход воздействует информативный параметр х измеряемая величина а также неинформативные параметры g1 g2 gn. При прохождении сигнала по компонентам прибора на подсистемы подузлы прибора воздействуют внутренние дестабилизирующие факторы q1 q2 qm которые так или иначе влияют на работоспособность этих узлов а следовательно и на...
20071. Дифференциальная схема соединения звеньев 55 KB
  Дифференциальной называется схема содержащая два канала с последовательным соединением преобразователей причем выходные величины каждого из каналов подаются на два входа вычитающего преобразователя. Вычитающий преобразователь это преобразователь с двумя входами выходная величина которого: у=у1у2 Оба канала дифференциальной схемы одинаковы и находятся в одинаковых условиях. В схеме первого типа измеряемая величина воздействует на вход одного канала а на вход другого канала подается величина той же физ. В схеме второго типа измеряемая...
20072. Схемы включения резистивных преобразователей. 86 KB
  I=E RxRИПRлсRE При изменении сопротивления резистивного преобразователя Rx изменяется ток Iр в цепи и следовательно показания прибора ИП. достоинства: простота Делитель напряжения E= IR1 Rx UХ= I Rx= E Rx Rx R1 Потенциометрическая схема включения резистивных преобразователей напряжение от источника питания E подается на крайние выходы резистивного преобразователя Rx. При этом напряжение нагрузки пропорционально перемещению движка при линейной функции...
20073. Мостовая схема включения резистивных преобразователей. Балансировка 79.5 KB
  Ветви с сопротивлениями R1 R2 R3 и R4 называются плечами моста. Ветви включающие измерительный прибор и источник питания называются диагоналями моста. Резистивные преобразователи могут включаться в 1 2 или все четыре плеча моста режим х. то выходное напряжение моста: ; где Uпит = Е напряжение питания.
20074. Схемы включения емкостных преобразователей. Резонансная схема 74.5 KB
  Резонансная схема. REM: Рассмотрим схемы преобразующие изменения с в напряжение: Резонансная схема Используется для включения недифференциальн. Чувствительность схема довольно высока. Схема чувствительна к температурным погрешностям имеет несимметричность ст.
20075. Мостовая схема включения емкостных преобразователей 61 KB
  Экранирование. Для устранения влияния внешних электромагнитных полей применено экранирование.