48111

Страхування. Опорний конспект лекцій

Конспект

Налоговое регулирование и страхование

Зміст Тема 1 Страхування в умовах ринкової економіки. 10 Тема 3 Майнове страхування. 16 Тема 4 Страхування відповідальності .

Украинкский

2013-12-07

605 KB

20 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І ТУРИЗМУ

Кафедра економіки і маркетингу

СТРАХУВАННЯ

Фондові лекції

          для самостійної підготовки студентів

           всіх економічних спеціальностей

Львів -2010

Страхування .Опорний конспект лекцій  для самостійної підготовки студентів

всіх економічних спеціальностей. Львів, ЛІЕТ, 2010.

Укладач: Стручок Н.М.

Рецензент: к.е.н., доц. Баранкевич М.В .

Рекомендовано кафедрою економіки і маркетингу

Львівського інституту Економіки і Туризму

Протокол №  від ’’  ”  2010р.

Зміст

Тема 1

Страхування в умовах ринкової економіки………..

5

Тема 2

Страховий ринок……………………………………..

10

Тема 3

Майнове страхування……………………………….

16

Тема 4

Страхування відповідальності ……. ………………

22

Тема 5

Підприємницька діяльність та її

страховий захист…………………………………...

26

Тема 6

Інвестиційна діяльність страховика………………

33

Тема 7

Актуарні розрахунки………………………………..

38

Тема 8

Програма страхування ризиків для туристичних підприємств……………………………………………

51

Тема 9

Економічна ефективність страхової діяльності…...

55

Тема 10

Страхування в зовнішньоекономічній діяльності…

66

Вступ

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб’єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з’ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим умовам методів захисту та відшкодування втрат, як фізичними та і юридичним особами.

Разом  з розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв’язків між усіма суб’єктами господарювання зростає ймовірність виникнення  непередбачуваних ускладнень, підвищується ступінь ризику  на всіх рівнях. Внаслідок непередбачуваних суб’єктивних чи об’єктивних умов підприємство  нерідко попадає в смугу  матеріальних втрат, які можуть поставити підприємство на грань банкрутства. Тому економічно доцільним є солідарне відшкодування втрат  зацікавленими ринковими суб’єктами, що помітно згладжує   наслідки стихійних лих та інших небезпек для підприємницької діяльності. При цьому чим більша кількість господарств беруть участь у створенні фонду для відшкодування втрат, тим менша частка його  припадає на кожного учасника. Саме страхування дозволяє створити замкнуту систему для компенсації збитків від дії негативних  природних та інших факторів у матеріальному виробництві.

Метою вивчення дисципліни ’’ Страхування ’’ є озброєння майбутніх спеціалістів з економіки, фінансів, бізнесу, менеджменту систематизованими знаннями щодо аналізу, оцінювання та управління певними витратами. Опорний конспект лекцій є інформаційним забезпеченням для самостійної роботи студента в процесі підготовки до практичних  занять. Для самоконтролю за вивченням тем курсу в ньому подаються контрольні питання які підкреслюють ключові та базисні поняття. Перелік літературних джерел передбачає підручники монографії та іншу літературу яка стосується даної дисципліни.

Тема 1. Страхування в умовах ринкової економіки.

План.

  1.  Історичні передумови виникнення страхування.
  2.  Необхідність та зміст страхування.
  3.  Суб’єкти та об’єкти страхування.
  4.  Форми страхування.
  5.  Системи страхування.
  6.  Історичні передумови виникнення страхування.

Вважається, що первинні форми страхування виникли в далеку давнину. У законах вавілонського царя Хампуранні передбачалось укладання угоди  між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнав би будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування.

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на випадок захворювань, каліцтва, смерті. У стародавньому Римі страхування ґрунтувалось на обов’язковості регулярних платежів, що дозволяють акумулювати  грошові засоби  та створювати страховий фонд до настання небажаного(страхового випадку).

Статус колегії чи спілки регламентував випадки втрати права на отримання страхового відшкодування. Це самогубство  чи несплата на момент смерті щомісячних платежів.

У міру розвитку гільдійно-цехового страхування запровадило регулярні внески, встановлено перелік страхових випадків, за яких передбачалось відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувались форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ на майнове та особисте страхування.

Цікавою ознакою  середньовічного тарування було зобов’язання членів гіль дійної та цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинених пожежами, стихійними лихами, грабуванням. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.

  1.  Необхідність та зміст страхування.

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.

З позиції природних інтересів суспільства та окремих громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання  випадкових, непередбачуваних, небажаних випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків спричинених настанням шкідливих подій.

У соціальному плані страхування є формою(способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян  і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності у суспільстві.

В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій(страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законом  за рахунок грошових фондів.

Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарських суб’єктів з одного боку та розробки юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінансових гарантій, з іншого боку.

Змістом страхування є система замкнутих пере розподільчих відносин  між його учасниками, об’єктом котрих є формування за рахунок грошових внесків страхового фонду для відшкодування  з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих  або для виплати грошових коштів громадянам на випадок втрати ним працездатності.

Розглянемо основні функції страхування: ризикова, попереджувальна, збережна та контрольна.

Головну роль відіграє ризикова функція, тому що страховий ризик як вірогідність збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування-надавати грошове відшкодування потерпілим господарським суб’єктам або застрахованим громадянам.

Зміст попереджувальної функції  полягає у фінансуванні за рахунок страхового фонду  заходів з пом’якшенням страхового ризику.

Нагромадження зазначених у фонді коштів під час використання страхування на дожиття дозволяє реалізувати потребу громадян у страховому захисті досягнутого рівня життя.

Вплив контрольної полягає у цільовому формуванні й використанні коштів із страхового фонду.

  1.  Суб’єкти та об’єкти страхування.

Будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум двох суб’єктів. У страховій справі страховик та страхувальник-головні суб’єкти.

Страховики-юридичні особи(акціонерні, повні, командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники-юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо  страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право на отримання компенсації(відшкодування) при настанні страхового випадку.

Закон України ’’ Про страхування ’’ визначає об’єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані:

  •  з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;
    •   з володінням, користуванням та розпорядженням майном;
    •   з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди заподіяної юридичній особі.

Конкретизація видів страхових послуг, пропонованих страховиком страхувальникові визначається правилами, які встановлює сам страховик, котрий має право займатися тільки тими видами страхування, які визначені у ліцензії.

У ст. 17 Закону України ’’ Про внесення змін до Закону України ’’ Про страхування ’’  зазначено, що правила страхування підлягають реєстрації уповноваженими органами і мають містити:

  •  перелік об’єктів страхування;
  •  порядок визначення розмірів страхових сум;
  •  винятки із страхових випадків і обмеження страхування;
  •  строк та місце дії договору страхування;
  •   порядок укладання договору страхування;
  •  права та обов’язки сторін;
  •  дії страхувальника в разі настання страхової події;
  •  перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
  •  порядок і умови здійснення страхових виплат;
  •  строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
  •  причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
  •  умови припинення договору страхування;
  •  порядок вирішення справ;
  •  страхові тарифи за договором страхування;
  •  методики їх розрахунку.
  1.  Форми страхування.

Національне законодавство встановлює такі основні діючі системи страхування: обов’язкове та добровільне.

Обов’язкове страхування як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою.

Обов’язкове страхування встановлюється законом, згідно яким страховик зобов’язується страхувати відповідні об’єкти, а страхувальники-вносити належні страхові платежі.

Стаття 7 Закону України ’’ Про внесення змін до Закону України ’’ Про страхування ’’  подає перелік видів страхування, які є обов’язковими у нашій державі:

  1.  медичне страхування;
  2.  особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників;
  3.  особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин;
  4.  страхування спортсменів вищих категорій;
  5.  страхування життя та здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
  6.  особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
  7.  авіаційне страхування цивільної авіації;
  8.  страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
  9.  страхування врожаю сільськогосподарських культур;

Окрім перерахованих у законі подаються ще 24 пункту, що відносять до особистого страхування.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює:

  •  порядок та правила його проведення;
    •  форми типового договору;
    •  особливі умови ліцензування обов’язкового страхування;
    •  розміри страхових сум;
    •  максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Здійснення обов’язкових видів страхування, які непередбачені законом забороняється.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування визначаються під час укладання договору страхування.

Видами добровільного страхування можуть бути:

  1.  страхування життя;
  2.  страхування від нещасних випадків;
  3.  медичне страхування;
  4.  страхування здоров’я на випадок хвороби;
  5.  страхування залізничного транспорту;
  6.  страхування наземного транспорту(крім залізничного);
  7.  страхування повітряного транспорту;
  8.  страхування водного транспорту;
  9.  страхування вантажів та багажу;
  10.  страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
  11.  страхування майна(іншого непередбаченого пунктами 5-9);
  12.  страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту(включаючи відповідальність перевізника);
  13.  страхування відповідальності власників водного транспорту;
  14.  страхування відповідальності власників повітряного транспорту;
  15.  страхування відповідальності перед третіми особами;
  16.  страхування кредитів;
  17.  страхування інвестицій;
  18.  страхування фінансових ризиків;
  19.  страхування судових витрат;
  20.  страхування виданих гарантій та прийнятих гарантій;
  21.  страхування медичних витрат;
  22.  інші види добровільного страхування.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

  1.  Системи страхування.

У страховій справі застосовують кілька систем страхування.

У майновому страхуванні найбільш поширеною є система страхування за дійсною вартістю майна, що визначається як фактична на день підписання договору. За цією системою страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повне покриття збитків страхувальника страховиком.

Страхування за системою пропорційної відповідальності передбачає виплату страхового відшкодування, яке розраховується за формулою:

Q=T*S/W,

де Q- страхове відшкодування;

S-страхова сума за угодою (договором);

T-фактична сума збитків;

W-вартісна оцінка об’єкта страхування.

Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитків, але в межах страхової суми.

Під ’’ першим ризиком ’’ у страховій справі розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми.

При страхуванні за цією системою всі збитки у межах страхової суми(перший ризик) відшкодовуються повністю, а збитки, що не перевищують страхову суму(другий ризик), страховиком не відшкодовуються зовсім.

Страхування за системою ’’ дробової частини ’’ передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показною вартістю. За показаною вартістю страхувальникові, як правило відшкодовуються збитки від ризику у вигаді дробу або відсотка. Відповідальність страховика за цією системою обмежується розмірами дробу. Тобто страхова сума буде менша показаної вартості та її дробової частини. Якщо показана вартість менша від дійсної вартості, страхове відшкодування розраховується за формулою:

Q=T*S/W,

де Q- страхове відшкодування;

S-показана вартість;

T-фактична сума збитків;

W-вартісна оцінка об’єкта страхування.

Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування страховиком збитків за застрахований за цією системою об’єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду. Знос майна не враховується. Ця система забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника.

Особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшиза.

Франшиза-звільнення страховика від покриття збитків-передбачена підписаним страховим договором. Вона може бути встановлена у відсотках або в абсолютних розмірах стосовно страхової суми, вартісної оцінки об’єкта або розміру збитків.

Розрізняють умовну та безумовну франшиза.

Умовна франшиза звільняє страховика від відповідальності за збитки, які не перевищують встановленої франшиза і зобов’язує його покривати збитки повністю, якщо їх розмір перевищує франшиза.

Безумовна франшиза теж передбачає повне застереження в страховому договорі. Вона за будь-яких умов звільняє страховика від компенсації перших Х% страхової суми, незалежно від величини збитків. При безумовній франшиза страхове відшкодування завжди дорівнює різниці між збитками та безумовною франшизою.

Питання для самоконтролю.

  1.  Які первинні форми страхування ви знаєте?
    1.  Охарактеризуйте основні аспекти через які розкривається необхідність страхування?
    2.  У чому полягає зміст страхування?
    3.  Які функції характерні для страхування?
    4.  Розкрийте зміст понять ’’ об’єкт ’’ та ’’ суб’єкт ’’ страхування?
    5.  Перерахуйте основні види страхування?
    6.  Які системи страхування  застосовуються у страховій справі?

Тема 2. Страховий ринок.

План.

  1.  Зміст та структура страхового ринку.
  2.  Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку.
  3.  Порядок укладання і дії страхового договору.
  4.  Ліцензування страхової діяльності.
  5.  Страховий ринок України.

1. Зміст та структура страхового ринку.

Страховий ринок-частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об’єктивною необхідністю виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби у страхових послугах та наявністю страховика здатного їх задовольнити.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.

Інституціональна ґрунтується  на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова організація.

У територіальному аспекті виділяють місцевий(регіональний), національний(внутрішній), світовий(зовнішній) страхові ринки.

Місцевий( регіональний ринок) задовольняє  страхові інтереси , що переросли за межі  регіону, національний-інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації(держави), світовий-задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування. Кожна з них має свою власну структуру.(сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена:

  1.  Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси.
  2.  Страхові товариства можуть об’єднуватись в спілки, асоціації, пули та інші об’єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатись страховою діяльністю.
  3.  Товариства взаємного страхування-юридичні особи-страховики, створені відповідно до Закону України ’’ Про страхування ’’ з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків передбачених законодавством України.
  4.  Страхові агенти та брокери-це страхові посередники через яких страховики здійснюють свою страхову діяльність. Страхове законодавство визначає такі  функції: консультування, експертно-інформаційні  послуги, підготовка, укладання та супровід договорів страхування, посередницькі послуги у страхуванні та  перестрахуванні за переліком, встановленим уповноваженими органом.

Страхові агенти-громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності(укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду.

Страхові брокери-громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого мені на підстав договору доручення  страхувальника або страховика. Вони не мають права отримувати та перераховувати  страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

  1.  Перестрахувальні компанії-організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків.
  2.  Перестрахові брокери-юридичні особи, які здійснюють а винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені  на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.
  3.  Моторне(транспортне) страхове бюро-юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховика, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими договорами України щодо вказаного виду страхування.
  4.  Спеціальний уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

2. Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку.

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

  •  страхові продукти(послуги за конкретними видам договорів страхування);
  •  систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;
  •  гнучку систему тарифів(ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня);
  •  власну інфраструктуру страховика(агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв’язку);
  •  матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;
  •  людські ресурси страхової компанії;
  •  фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;
  •  ліквідність страхового фонду.

Страхові продукти-специфічні послуги ,що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівняння попиту і пропозиції.

Нижня межа ціни  визначається умовами рівноваги між надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня-потребами страховика.

Ціна послуги конкретного страховика залежить  від величини його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат та очікуваного прибутку. Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво(поліс) виданий покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком).

Перелік видів страхування є асортиментом страхового ринку.

Система організації продажу страхових полісів:

  •  безпосередньо у представництвах та агентствах страхових компаній;
  •  через страхових агентів;
  •  через альтернативну мережу розповсюдження;
  •   комбіновані форми.

Так в Італії та Франції страхові поліси розповсюджують на 50 % банки. У Великій Британії 50% контрактів із клієнтами укладаються через телефонну мережу , в Німеччині 80% контрактів укладають службовці філіалів та представництв, 13%-маклери та посередники, а безпосередньо страховики-тільки 2%.

Власна внутрішня структура страховика:

Представництва-підрозділи страхової компанії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

Агентства-підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів.

Філіали-підрозділи, які теж не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись  законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії.

Зовнішнє середовище страхового ринку-це система факторів, що взаємодіють, які оточують внутрішню сите му ринку і впливають на неї.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових на які страховик може впливати, належать:

  •  ринковий попит;
  •  конкуренція;
  •  ноу-хау страхових послуг;
  •  інфраструктура страхового ринку(правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, професійна етика і мова)

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

  •  чисельність населення, його вікова та статева структура;
  •  сезонні міграції;
  •  купівельна спроможність населення.
  1.  Порядок укладання і дії страхового договору.

Договір страхування укладається на основі усної або письмової заяви страхувальника та необхідних для укладання договору документів, визначених конкретними правилами.

Оформлення договору страхування здійснюється на бланках страхових полісів представником у присутності страхувальника або його довіреної особи з обов’язковим оглядом об’єкта страхування.

Страховий поліс вручається страхувальникові відразу після сплати страхової премії.

У разі розстроченого платежу страховий поліс видається після сплати першого внеску, а при сплаті наступних внесків страхувальнику видається довідка або квитанція.

Якщо страховий поліс втраченого, страхувальнику видається дублікат, а загублений поліс вважається  недійсним.

Страховий поліс не може передаватись іншій особі, якщо це не передбачено правилами. Договір страхування набирає чинності:

  •  при сплаті страхового платежу готівкою-з моменту підписання страховиком і страхувальником договору;
  •  при сплаті страхового платежу в безготівковій формі-з моменту, зазначеного в полісі, але не раніше 24 годин з дня списання засобів з рахунка страхувальника на рахунок страховика.

Дія договору закінчується о 24-годині того дня, який зазначений у полісі, якщо інше не обумовлено правилами.

Страховик несе відповідальність за договором  з частково витраченим за ним відшкодуванням до кінця строку дії договору в межах різниці між відповідною страховою сумою, зазначеною в договорі, та сумою виплачених за ним страхових відшкодувань і страхових сум.

Договір страхування закінчується з моменту закінчення розрахунку.

Дія договору страхування може бути призупинена на будь-якому етапі. Причиною може бути:

  •  несплаті  страхувальником платежів у встановленому договором строки страхових платежів;
  •  коли страховий платіж  не було сплачено  за письмовою вимогою  страховика  протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення  такої вимоги;

Про намір достроково припинити дію договору  страхування будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу сторону  не пізніше як  за 30 днів до дати припинення договору.

Якщо договір(окрім договору  страхування життя) розривається  з ініціативи страхувальника, то Законом України ’’ внесення змін до Закону України ’’ Про страхування ’’ передбачено два варіанти відповідальності страховика:

  1.  якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком договору, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю:
  2.  якщо ця вимога не зумовлена порушенням страховика, то останній повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, за вилученням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування.

Якщо достроково припиняється дія договору  з ініціативи страховика, але не з вини страхувальника, то останньому повністю повертається сплачені ним страхові платежі.

Якщо договір розривається страховиком з причин невиконання страхувальником умов страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку дії договору, за вилученням нормативних витрат на ведення справи, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування.

Якщо достроково припиняється дія договору страхування життя, страховик сплачує страхувальнику викупну суму.

Викупна сума-це сума, яка виплачується  страховиком страхувальнику у разі дострокового припинення дії договору страхування життя. Вона розраховується математично  на день припинення дії договору, залежно від періоду, впродовж якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснюється актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя.

  1.  Ліцензування страхової діяльності.

Ліцензування-це видача страховими організаціями ліцензій на право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування страхової діяльності здійснює спеціальний Уповноважений орган.

Для отримання ліцензії страховик повинен подати до Уповноваженого органу:

  •  заяву;
  •  копію установчих документів;
  •  копію свідоцтва про реєстрацію;
  •  довідки банків або висновки аудиторських фірм що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;
  •  довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором, якщо страховик створений у формі  повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
  •  правила страхування;
  •  економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності;
  •  інформацію про учасників страховика,  голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю.

Уповноважений органу справах нагляду за страховою діяльністю зобов’язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує  30 днів з часу одержання від нього всіх перелічених документі. Кабінет Міністрів встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Страховики, як отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.

Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю може відмовити  у видачі ліцензії. Підставою для відмови може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства. Повідомлення поступає у письмовій формі із зазначенням причин відмови. Спор про відмову у видачі ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.

Питання для самоконтролю.

1. Які основні складові структури страхового ринку?

2. З яких елементів складається внутрішня система страхового ринку?

3. Яка різниця між верхньою та нижньою межею цін?

4. Перерахуйте елементи  власної внутрішньої структури страховика?

  1.  Перерахуйте основні етапи укладання договору страхування?
  2.  Які особливості видачі ліцензій для різних  підприємств?
  3.  Які основні етапи створення страхового ринку України?

Тема 3. Майнове страхування.

План.

  1.  Зміст, структура та види майнового страхування.
  2.  Страхування транспортних засобів та вантажів.
  3.  Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.
  4.  Страхування майна юридичних та фізичних осіб.

  1.  Зміст, структура та види майнового страхування.

Економічне призначення майнового страхування полягає у  відшкодуванні збитків, заподіяних страхувальнику внаслідок пошкодження або знищення майна при настанні страхових випадків.

Закон України ’’ Про страхування ’’ визначає в якості об’єкта страхування майна  майнові інтереси, що пов’язані  з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Страховий захист охоплює лише ті інтереси, які зумовлені необхідністю збереження майна через можливість його знищення, затоплення, пошкодження, крадіжки у результаті настання непередбачуваних випадків та інших негативних подій.

Страхування майна підприємств пов’язане із забезпеченням страхового захисту матеріально-технічної бази виробництва. При страхуванні майна страхувальником може бути як його власник так, і особа, яка одержала майно в користування, оренду, лізинг, на збереження, заставу.

Можливі такі види страхування майна підприємства:

  •  майно держпідприємств;
  •  майно підприємств, що діють на принципах госпрозрахунку;
  •  майно релігійних організацій;
  •  майно здане в оренду або інший вид користування приватним особам і організаціям;
  •  майно кооперативних і громадських організацій;
  •  майно іноземних фізичних та юридичних осіб на території України, а також майно українських та іноземних юридичних і фізичних осіб за кордоном.

Не може бути застраховано:

  •  майно, що знаходиться в аварійному стані;
  •  майно, що знаходиться на території, зазначеній в полісі, але яке не належить страхувальнику і не отримане ним на договірних умовах.

На особливих умовах (охорони, утримання, зберігання, підвищених тарифів)страхуються: готівка, цінні папери, рукописи, картотеки, бухгалтерські книги, креслення, електронне устаткування, колекції і твори мистецтва, зброя і боєприпаси,  товари, що знаходяться в залах магазинів, вітрини, вітражі, вивіски, реклама.

При страхуванні майна підприємств прийняття такі межі оцінки його вартості:

  •  для основних фондів-максимальна є балансова вартість майна, але не вище відбудовної вартості на день їх втрати;
  •  для оборотних фондів-фактична собівартість за середніми ринковими, відпускними цінами  і цінами власного виробництва;
  •  для об’єктів незавершеного виробництва-фактичні витрати матеріальних і трудових ресурсів на момент страхового випадку;.

Страхові суми  при страхуванні майна, що належить підприємству можуть призначатися:

  •  за повною вартістю майна;
  •  за певною частиною цієї вартості, але, як правило не менше 505 балансової вартості майна;
  •  при страхуванні будівель - не нижче заборгованості за виданими позичками на їх будівництво;
  •  майно взяте в оренду або прийняте від інших організацій і населення на зберігання, переробку, ремонт, перевезення і т.ін., страхується виходячи з його вартості зазначеної в документах по його прийому.

Збитком у майновому страхуванні вважається:

  •  у разі знищення або розкрадання-ринкова вартість майна з урахуванням зносу;
  •  у разі пошкодження-різниця між ринковою вартістю майна і вартістю з урахуванням знецінення в результаті страхового випадку.

До суми збитку, якщо це  обумовлено в договорі страхування, включаються витрати по врятуванню майна і приведення його в порядок у зв’язку з настанням страхового випадку. Розмір таких витрат обчислюється за нормами і тарифами на роботи, визнанні необхідними.

Страхове відшкодування виплачується згідно з вказаною у договорі страхування системою.

  1.  Страхування транспортних засобів та вантажів.

Транспортне страхування-це узагальнене поняття при страхуванні транспортних засобів від небезпек, які виникають на різних шляхах сполучення.

Залежно від виду шляху подолання: морське, річкове, наземне, повітряне, змішане.

Страхування  може бути охоплено як транспортний засіб, так і вантаж, який на ньому перевозиться, водій та пасажир, відповідний перевізник перед третьою особою.

Страхування наземного авто та водного транспорту здійснюється в обов’язковій формі.

При страхуванні наземного автотранспорту об’єктом страхування є:

  1.  транспортні засоби, та призначені до них, які підлягають реєстрації в формах ДАІ  та знаходиться в технічно справному стані;
  2.  додаткове обладнання до транспортного засобу;

На страхування беруться усі марки автомобілів, яким не менше 8 років.

Страховими ризиками при страхуванні транспортних засобів наземного автотранспорту можуть бути:

  1.  ДТП;
  2.  пожежа або вибух у транспортному засобі;
  3.  викрадення або спроба викрадення;
  4.  протиправні дії третіх осіб;
  5.  стихійне лихо;

Розмір страхового тарифу залежить від: типу або марки, року випуску, умов та строку експлуатації, технічних та зовнішніх характеристик автомобіля, місце зберігання та наявності пристроїв проти викрадення, віку та стажу водія, інші фактори.

Залежно від типу обраного ризику страховий платіж становить 1,5-15% страхової суми, але не менше 1/10 від вартості автомобіля

До складу морського страхування входять: страхування суден(каско) і страхування вантажів (карго). В Україні до морського страхування відносять страхування відповідальності судновласників  та особисте страхування від нещасних випадків на морських транспортах.

Об’єктами морського страхування є: судно, вантаж, фрахт(дохід, який отримує судновласник),  правова відповідальність судновласника або вантажоперевізника.

Страхування суден (каско) охоплює страхування корпусу судна(включаючи машини та обладняння), фрахту та інші витарти  пов’язані з ризиками плавання на морях, річках, озерах.

Фрахт-це плата за перевезення судном вантажу.

Обсяг страхового покриття встановлюється на сонові таких умов:

  •  з відповідальності за пошкодження;
  •  з відповідальності за повну загибель;
  •  без відповідальності за пошкодження;
  •  без відповідальності за загибель;

При страхуванні вантажів(карго) застосовуються такі поширені умови страхового покриття:

  •  з відповідальністю за всі ризики;
  •  з відповідальністю за часткову аварію;
  •  без відповідальності за поширення, крім випадків крушіння;
  •  додаткові протиправні дії третіх осіб;

Страхувальник - юридична або фізична особа(відправник або одержувач вантажу);

Об’єкт страхування – вантаж страхувальника при його транспортуванні від місця відправлення до місця призначення;

До особливостей страхування вантажів відносять:  договір укладається лише на один рейс. Укладається за генеральним полісом, за яким страховик  зобов’язується протягом визначеного строку забезпечувати страховий захист усіх вантажів без оформлення полісу страхування на кожну партію. Страховий поліс видається страховиком лише від свого імені і набирає чинності з моменту сплати страхової суми.

Страхові тарифи при страхуванні вантажів залежать: виду вантажу і транспорту морського засобу, способу відвантаження вантажу, маршруту, вартості вантажу, обсягу страхової відповідальності.

Авіаційне страхування-страхування ризиків пов’язаних із використанням авіаційної та космічної техніки. Воно включає:

  •  страхування літаків, вертольотів та іншої авіатехніки від пошкодження і зношення;
  •  страхування відповідальності експлуатантів повітряних суден;
  •  страхування інших ризиків;

Страхування авіаційних суден-це вид авіаційного страхування, де об’єктом виступають: повітряні судна зареєстровані у Департаменті повітряного транспорту та мають сертифікат льотної придатності. Даний вид є обов’язковим в Україні.

  1.  Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.

Страхувальники-це фізичні та юридичні особи, що займаються сільським господарством та використовують земельні угіддя.

Страховики-це страхові компанії, що мають ліцензію на проведення цього виду страхування, достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв.

До об’єктів страхування майна сільських господарств відносять: будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, транспортні засоби, сировина, матеріали, врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодотворного віку, сільськогосподарські тварини, хутрові звірі, сімї бджіл, птиця, кролі, дерева, виноградники, плодово-ягідні кущі.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок настання: посухи, вимерзання, граду, зливи, повіні, пожежі, вимокання, випрівання, зниження якості сільськогосподарських культур.

Страхова сума становить не вище 70% вартості врожаю.

Вартість врожаю = планова посівна плаща * середньорічну урожайність за 5 останніх років * ціна за одиницю продукції.

Страхова сума виплачується: стихійного лиха, недобору урожаю.

При страхуванні багаторічних насаджень страхується: повна загибель внаслідок морозу, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, землетрусу, граду, посухи, знищення карантинами комахами.

Об’єкти: багаторічні насадження, врожай багаторічних насаджень.

Об’єктами при страхуванні тварин виступають: продуктивна худоба, молодняк, племінні та цінні тварини.

Страхуються тварини на випадок: пожежі, вимушеного забою, крадіжки, неправомірних дій третіх осіб.

4. Страхування майна юридичних та фізичних осіб.

Страхування майна громадян-це підгалузь майнового страхування. Проводиться на випадок створення фінансової небезпеки для власника майна.

Об’єктом є майно фізичних осіб, яке належить їм на правах особистої власності.

Основними видами страхування майна громадян є : будівлі, домашнє майно, наземний транспорт, ремонт квартири, майно громадян на садибі, майно громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, комплексне страхування майна, страхування мисливської зброї, мисливських собак, надмогильних пам’ятників.

За допомогою страхування будівель може бути передбачена повна або часткова відповідальність страховика. Повна відповідальність охоплює всі страхові випадки, часткова-може обмежуватись лише кількома або одним ризиком.

Договір страхування може бути укладено: на всі будівлі, що належать страхувальнику, на окремі конструктивні елементи, будівлі, зведення яких ще не завершено.

Страхові платежі визначаються за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок:

  •  на будівлі в сільській місцевості-від 0,2 до 0,45% страхової суми;
  •  на будівлі в місцевій зоні-від 0,18 до 0,4% страхової суми.

Страхове відшкодування виплачується при настанні таких ризиків: стихійних лих, технічних аварій, правомірних дій третіх осіб.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страховика терміном на 1  рік або кілька місяців без огляду  будівель, якщо страхова сума не перевищує їх страхової оцінки. В оцінюючих документах зазначається первісна вартість і дійсна(- зносу) вартість будівлі. Засвідчується договір страхування встановленого зразка страховим свідоцтвом.

У  страхуванні домашнього майна, що належить громадянам  договір страхування може бути укладено на:

- усе майно, що є вданому господарстві;

- окремі предмети домашнього господарства;

- окремі групи предметів  домашнього господарства;

- колекції картини, унікальні та антикварні речі.

У разі настання страхового випадку страхувальник повинен:

1) вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок страхового випадку;

2) негайно повідомити страховикові(3 дні);

3) заявити про викрадення, протиправні дії в органи міліції, в разі пожежі-в органах пожежного нагляду;

4) скласти перелік знищеного, пошкодженого або викраденого домашнього майна;

5) зберегти до прибуття на місце представників страхової компанії пошкоджені речі, внесені у перелік або наявні залишки,  показати їх для огляду при складанні акта;

Страхова компанія після одержання заяви зобов’язується в триденний термін  скласти акт відповідної форми ( при наявності 2 свідків). Збитки будуть відшкодовуються:

  1.  при знищені, викрадені майна-його вартість, що визначається страхувальником і страховиком;
  2.  при  повному знищенні-страхова сума обумовлена загальним договором;
  3.  у разі пошкодження-сума знищеної вартості, тобто різниця між вказаною страховою вартістю майна та вартістю з урахуванням знецінення;
  4.  якщо предмет можна повернути після ремонту-вартість ремонту;

Страхове відшкодування не виплачується , якщо:

  •  страховий випадок став наслідком навмисних дій страхувальника або члена його родини;
    •  не були показані пошкоджені предмети або їх залишки;
    •  речі домашнього майна пошкоджені внаслідок зносу окремих частин, технічного браку, перевершення строку експлуатації.

Розмір тарифних ставок встановлюється у % від страхової суми за рік і залежить від обсягу відповідальності страховика, вибраних ризиків, виду домашнього  майна, умов зберігання, наявної охоронної сигналізації, типу будівлі. Тарифна ставка встановлюється в розмірі від 0,35% до 0,5 % страхової суми. Договір укладається на 1 рік.

Підприємства можуть укладати такі види договорів страхування майна: основні, додаткові, спеціальні.

Основні умови страхування майна охоплюють такі аспекти: страхова відповідальність, страхова оцінка і страхова сума.

Страхова відповідальність-це перелік страхових ризиків, у випадку виникнення яких страховик бере на себе зобов’язання відшкодувати збитки.

Страхова оцінка базується на двох типах покриття:

1) страхова відповідальність;

2) страхове відновлення;

На основі 2 підходу вираховується страхова сума для основних засобів, яка дорівнює відновлюваній вартості або балансовій вартості з урахуванням зносу;  для товарно-матеріальних цінностей-це купівельна вартість;  для продукції у процесі виробництва або обробки-це витрати на її виготовлення; для об’єктів  у стадії незавершеного виробництва-фактично здійсненні витрати на їх створення; для іншого майна-ринкова вартість.

Питання для самоконтролю.

  1.  Що таке майно і якими видами страхування покриваються майнові ризики?
  2.  Що є об’єктом страхування у всіх випадках?
  3.  Хто може  виступає страхувальником при майновому страхуванні?
  4.  На яких умовах страхуються вантажі?
  5.  Які особливості авіаційного страхування?
  6.  Які вимоги висуваються до договорів страхування на об’єкти нерухомості?
  7.  Які  особливості страхування підприємств сільського господарства?

Тема 4. Страхування відповідальності.

План.

  1.  Необхідність, зміст та структура страхування відповідальності.
  2.  Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
  3.  Страхування професійної відповідальності.

  1.  Необхідність, зміст та структура страхування відповідальності.

Законом України ’’ Про страхування ’’ визначено об’єкти страхування відповідальності, якими можуть бути майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, заподіяної юридичній особі шкоди.

Види відповідальності: адміністративна, цивільно-правова, матеріальна.

Адміністративна відповідальність-це одна із форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за заподіянням ними адміністративного правопорушення.

Матеріальна відповідальність-це обов’язок працівника відшкодувати збитки, завдані ним підприємству своїми протиправними діями, згідно з порядком встановленим трудовим законодавством.

Цивільно-правова відповідальність як один із видів юридичної відповідальності суб’єктів господарювання-це встановлені нормами цивільного і господарського права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених правом обов’язків, що пов’язано з порушенням суб’єктивних прав іншої особи.

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язань настає за таких умов:

  1.  протиправної поведінки боржника, або особи, яка заподіяла шкоду;
  2.  наявності збитків або шкоди;
  3.  причинного зв’язку між протиправною поведінкою й настанням шкоди;
  4.  вини боржника, або особи, що заподіяла шкоду.

Страхування відповідальності вирізняється особливими рисами пов’язаними з тим, що:

  1.  в старуванні відповідальності завжди беруть участь 3 сторони: страховик, страхувальник, третя особа, яка наперед є невідомою;
  2.  відшкодування торкається, як матеріального збитку так і шкоди завданої життю і здоров’ю третіх осіб, яким в  силу закону або за рішенням суду здійснюють відповідні виплати, що компенсують понесений збиток;
  3.  договором зазвичай не визначається конкретна страхова сума, а обговорюється тільки верхня границя розміру відшкодування(ліміт відповідальності страховика);

Страхування  відповідальності залежно від характеру відповідальності охоплює ІІ підгалузі:

І. Страхування цивільної відповідальності-яке пов’язане з необхідністю відшкодування збитків за цивільно-правовими відносинами.

ІІ.Страхування заборгованості, яке пов’язане з борговими зобов’язаннями страховика перед третіми особами. Воно охоплює: страхування експортно-імпортних кредитів, страхування товарних кредитів, страхування банківських кредитів, які обєднюються в систему кредитного страхування.

 

  1.  Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Суб’єктами обов’язкового страхування цивільної відповідальності є:

Страхувальники-власники транспортних засобів, яким є юридична чи фізична особа, що експлуатує транспортний засіб, що належить їй на правах власності, повного господарського відання, операційного управління.

Страховики-юридичні особи, киї отримали ліцензію на проведення даного виду страхування. Згідно ст. 13. ЗУ ’’ про страхування ’’ страховики, яким дозволено займатись страхування відповідальності власників транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам, за умови, передбаченої міжнародними договором України щодо вказаного виду страхування, утворюють Моторне страхове бюро України, яке є юридичною особою та утримується за рахунок коштів страховиків. Членство у цьому бюро є обов’язковою умовою  отримання ліцензії зі страхування даного виду.

Треті особи(потерпілі)- юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об’єктом обов’язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме життю, та здоровю фізичної особи, іншому майну та майну інших осіб.

Механізм реалізації обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Відповідно до законодавства страховим випадком вважається дорожньо-транспортна пригода, яка сталась з вини страхувальника та внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну його транспортним засобом шкоду майну, життю та здоров’ю третіх осіб.

Законодавство передбачає встановлення ІІ типів договорів:

1)Звичайний договір-укладється власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України, для користування та діє на території України.

2)Додатковий-укладється у випадку користування транспортним засобом за межами території України.

Страхова сума за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності-це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату третій особі. За шкоду заподіяну здоров’ю третій особі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди страховик здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:

1)загибелі під час ДТП-100% страхової суми  виплачується спадкоємцеві третьої особи;

2) встановлення третій особі інвалідності І-групи у розмірі 100%, ІІ-80%, ІІІ-60% страхової суми;

3) тимчасової втрати працездатності  за кожну добу у розмірі 0,2% але не більше 50% страхової суми.

Питання для самоконтролю.

  1.  Перерахуйте основні  види відповідальності.
  2.  За яких умов настає цивільно-правова відповідальність.
  3.  Які підгалузі охоплює страхова відповідальність?
  4.  Хто виступає страхувальниками при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів?
  5.  Що таке страховий випадок?
  6.  У чому полягає страхування професійної  відповідальності?
  7.  Які існують види СДС?.
  8.  Хто виступає суб’єктами в екологічному страхуванні?

Тема 5.  Підприємницька діяльність та її страховий захист.

План.

  1.  Ризик у підприємництві та необхідність його страхування.
  2.  Страхування комерційних ризиків.
  3.  Страхування фінансових ризиків.
  4.  Страхування кредитних ризиків.

1. Ризик у підприємництві та необхідність його страхування.

Страхування підприємницьких ризиків охоплює всю підприємницьку діяльність страхувальника, яка пов’язана із вкладанням грошових  та інших ресурсів у виробництво, виконання робіт або надання послуг і на цій основі отримання відповідного доходу.

З урахуванням різних аспектів підприємницької діяльності можна навести таку класифікацію підприємницьких ризиків:

Необхідний вплив на підприємницьку діяльність мають такі види ризиків: політичні, технічні, виробничі, комерційні.

Політичні ризики-це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку, які є наслідком державної політики. Їх можна поділити на національні та експропріаційні без відповідної компенсації, розірвання контрактів через дії уряду країни, де знаходяться компанії-континенти.

Технічні ризики визначаються особливостями організації виробництва, наявністю превентивних заходів(регулярні профілактики обладнання); можливість а періодичність проведення ремонту обладнання. Вони відносяться до групи внутрішніх ризиків, оскільки їх виникнення залежить від діяльності самого підприємства.

Виробничі ризики пов’язані з проблемами неадекватного використання сировини, матеріалів, зростання собівартості продукції, збільшення втрат робочого часу, використання нових методів виробництва, що призводять до фінансових втрат.

Комерційні ризики-це ризики, які виникають в процесі реалізації товарів та послуг, вироблених чи закуплених підприємством, їх відвантаження

транспортування та прийому покупцем. Вони можуть бути пов’язані з платоспроможністю покупця або фарс-мажорними обставинами.

Особливість страхуванню підприємницьких ризиків є те, що це комбінаторне страхування, яке може приєднуватись до багатьох базових видів майнового страхування і страхування відповідальності.

Страхування підприємницьких ризиків поділяється на такі підгалузі :

1)страхування комерційних ризиків, пов’язаних з перервами в технологічному процесі, господарській діяльності, з невиконанням договірних зобов’язань;

2) страхування фінансових ризиків-страхування депозитів, інвестицій, біржових ризиків, валютних ризиків.

2. Страхування комерційних ризиків.

Страхування комерційних ризиків полягає у тому, щоб відшкодувати можливі витрати на випадок, коли певний період застраховані операції не дадуть очікуваної віддачі. Страхове відшкодування в такому випадку встановлюється в обсязі різниці між страховою сумою та одержаним прибутком від страхової діяльності.

Тарифні ставки із страхування комерційних ризиків визначаються з врахуванням багатьох чинників:

  1.  рівня стабільності динаміки  ринкових відносин та прогнозу перспектив їхньої діяльності;
  2.  строку страхування;
  3.  виду діяльності.

Враховуючи, що для кожного підприємства ризик має специфічні  характеристики, ставки страхування платежів конкретизуються в розрізі підприємства.

Найпоширенішим видом страхування підприємницьких ризиків в закордонній практиці є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню полягає у відшкодуванні збитків від раптових і непередбачуваних випадків пожежі або вибуху, а також супутніх явищ.

Одним із видів страхування підприємницьких ризиків є страхування від перерви у виробництві, які можуть виникати внаслідок зниження або пошкодження застрахованого майна. Умови договору страхування збитків, пов’язаних з перервами у виробництві формуються на основі  детального аналізу  роботи підприємства за певний період (останні 3-5 років). Тільки після цього  встановлюється сума страхового відшкодування, що буде виплачена при настанні страхового випадку.

Об’єктом страхування при страхуванні від перерв у виробництві , які вміщують:

  •  поточні витарти страхувальника із продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;
  •  втрат прибутку від вимушеної перерви у виробництві;
  •  додаткові витрати на ліквідацію наслідків страхового випадку;

Виходячи з обраного об’єкта страхування встановлюється страхова сума, у % до якої обчислюється страхова премія. Розмір премії здебільшого встановлюється індивідуально для кожного страхувальника з урахуванням особливостей його господарської діяльності. У договорі страхування збитки від перерв здебільшого передбачають встановлення певної межі, починаючи з якої виникає відповідальність страховика.

При настанні страхового випадку, що призвів до перерви у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, який дорівнює 12  місяцям до дати настання матеріального збитку.

Одним із видів страхування комерційних ризиків є ризики нової техніки і технології. Страхування ризиків пов’язаних з впровадженням у виробництво нової техніки і технології можна поділити на 2 напрямки. Перший-це страхування самої техніки, установок, технологічних ліній на випадок їх виведення із ладу, порушення роботи, знищення. Другий-страхування від непередбачуваних несприятливих наслідків, які виникають впровадженням технічних і технологічних новинок, що призвели до порушення виробничого циклу, зупинок.

3. Страхування фінансових ризиків.

Під фінансовим ризиком розуміють ризик, який випливає з фінансових угод або фінансової діяльності, коли в якості товарів виступає валюта, цінні папери, грошові кошти. Фінансовий ризик охоплює: валютний, кредитний, інвестиційний.

Валютний ризик-це ймовірність фінансових втрат внаслідок зміни курсу валюти, які можуть виникнути в період між укладанням контракту і фактичним проведенням розрахунків за ним. Розрізняють: валютні ризики імпортера, валютні ризики експортера.

Кредитний ризик-пов'язаний з можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов’язань перед інвестором в разі використання кредиту.

Інвестиційний ризик-пов'язаний із специфікою вкладання підприємцем грошових коштів у різноманітні проекти.

Страхування фінансових ризиків полягає у тому, щоб відшкодувати можливі втрати на випадок, коли через певний період застраховані угоди не дадуть очікуваної віддачі. Страхове відшкодування в такому  разі встановлюється в обсязі різниці між страховою сумою та одержаним прибутком від застрахованої комерційної діяльності.

До основних видів страхування фінансових ризиків відносять:

- страхування недоотримання прибутку;

- страхування на випадок зниження обумовленого рівня рентабельності;

- страхування ризику замовника;

- страхування біржових ризиків;

- страхування валютних ризиків;

Страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб’єктів від втрат майбутньої корисності, які можуть настати передусім із причин випадкового спаду виробничого  процесу або його зупинки. Збитки в даному випадку також охоплюють витрати, необхідні для підтримки життєдіяльності суб’єкта, повернення його до попередньо визначеної виробничої програми, а також здійсненні  з метою протистояння наслідкам ризикового випадку. Тому страхування від втрат прибутку є так званим комплементарним для багатьох базових видів страхування

Крім базового ризику страхування від втрат прибутку повинно враховувати ризики, пов’язані із сезонністю виробництва, тривалістю терміну відшкодування, характером конкурентів даної галузі, дольову участь у фінансуванні ризику втрат прибутку самого страхувальника.

Розмір страхової суми встановлюється на сонові ІІ підходів.:

І. Величина встановлюється не виходячи за межі капітальних вкладень страхування в комерційні чи фінансові операції, які він бажає застрахувати.

ІІ. Включення в страхову суму не лише капітальних витрат, а також і певного прибутку, який очікується від вкладених коштів.

Враховуючи, що змістом страхування є захист від можливих втрат інвестиційних вкладень, термін дії договору страхування визначається переважно періодом окупності капітальних вкладень, оскільки конкретні  строки окупності дуже різняться за видами діяльності. Це залежить від часу функціонування підприємства, рівня його технологічної оснащеності, якості організації та управління, ступеня включення в інфраструктуру.

Даний вид страхування має ту особливість, що виплата відшкодування відбувається переважно після закінчення терміну дії договору, коли буде підведено підсумки здійснення застрахованих комерційних операцій.

Обов’язкові умови для укладання договору: дозвіл, ліцензія, патент на ведення комерційної діяльності. У письмовій заяві він повинен інформувати страхову організацію про передбачувані операції, очікувані втрати та доходи, підписані контракти, які дозволять страховику оцінити ступінь ризику.

В свою чергу страхова компанія зобов’язана збирати та аналізувати інформацію про різноманітні сторони діяльності страховика , про рівень рентабельності, про кредиторську й дебіторську заборгованість.

Тарифні стайки визначаються аналогічно, як при страхуванні комерційних ризиків, про те для кожного підприємства ризик має специфічні характеристики, які визначаються галузевою спрямованістю.

Тому тарифні ставки диференціюються, як за видами ризику так і за галузями.

Страхові тарифи при страхуванні ризику втрат прибутку, %

Назва ризику

Ймовір-ність за рік

Промисловість

Сільське господарство

Будівництво

Інші галузі

Відношення прибутку до активів, коефіцієнт

0,27

0,05

0,47

0,34

Вогонь

0,32

0,1

0,1

0,1

0,1

Стихійні явища

Аварія

0,32950

0,1

0,1

0,2

0,1

Крадіжки

0,15

0,3

0,2

0,3

0,2

Тарифна ставка(брутто)

1,2

0,5

0,4

0,8

0,6

Норматив на ведення страхової справи

-

0,5

-

0,8

0,6

4. Страхування кредитних ризиків.

Розвиток кредитного страхування передує розвиток споживчих кредитів, які останнім часом набули популярності. Об’єктом страхування кредитних ресурсів виступають майнові інтереси, пов’язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань, передбачених кредитними договорами між позичальником і страхувальником.

Виділяють такі види страхування кредитів:

1)Страхування делькредере(комерційні кредити, кредити під заставу виробництва і предмети споживання, експортні кредити);

2)страхування поручительства і гарантій;

3)страхування збитків, які виникають через надмірне довір’я.

Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку, а як результат-поява ризику неплатоспроможності позичальника. Страховим випадком вважаються збитки страхувальника або неналежного виконання позичальником своїх обов’язків, передбачених кредитним договором(договором позики). Сюди відносять: неповернення або часткове повернення позики кредиту(позики) у встановленні кредитним договором терміни, невиплата ним відсотків у повному обсязі та у встановленні кредитним договором термін, невиконання інших обов’язків передбачених кредитним договором.

Страховий платіж залежить від характеру кредиту, діяльності позичальника, мети використання кредиту, наявності товарно-матеріальних цінностей або іншого майна у власності позичальника. Він визначається з урахуванням кредитоспроможності позичальника, цільового призначення кредиту та інших умов передбачених договором кредитування. Страхова сума вираховується з суми кредиту та  відсотків за користування кредитом. Межа відповідальності страховика становить від 50-90% суми непогашеного кредиту та % передбачених договором кредитування.

Для визначення ступеня страхового ризику, кредитоспроможності та фінансової стійкості страхувальник повинен подати страховику такі документи:

  •  копію свідоцтва про реєстрацію;
  •  копію статуту;
  •  балансовий звіт;
  •  звіт про фінансові результати;
  •  звіт про рух грошових коштів на останню звітну дату;
  •  копія кредитного договору;
  •  техніко-економічне обґрунтування заходів, що кредитуються;
  •  довідку про залишок коштів на рахунку позичальника;
  •  договори, контракти, рахунки, що характеризують цільове використання кредиту;
  •  договір купівлі-продажу, що є підставою для надання кредиту;
  •  контракти на поставки і реалізації продукції;
  •  розрахунок погашення кредиту;
  •  документ, що засвідчує зобов’язання за заставою;
  •  акт аудиторської перевірки фінансового стану страхувальника;

Для виплати страхової відшкодування страхувальник повинен подати такі документи:

  •  письмову заяву про виплату страхового відшкодування;
  •  офіційні документи, що засвідчують неповернення кредиту;
  •  оригінал договору страхування;
  •  акт несплати позичальником кредиту;
  •  нотаріально завірену копію або оригінал кредитного договору;
  •  акт аудиторської перевірки фінансового стану позичальника;
  •  довідку про залишок коштів на його рахунку;
  •  копія рішення, що до його страхового випадку;
  •  інші документи, зазначені у договорі страхування;

Питання для самоконтролю.

  1.  Які ознаки класифікації підприємницьких ризиків?
  2.  Які основні види ризиків мають найбільший вплив на підприємницьку діяльність?
  3.  Які підгалузі включає страхування підприємницьких ризиків?
  4.  Які основні чинники впливають на тарифну ставку  при страхуванні комерційних ризиків?
  5.  Що виступає об’єктом при  страхуванні від перерв у виробництві?
  6.  Які основні види включає страхування фінансових ризиків?
  7.  Перерахуйте основні види страхування кредитів.  

Тема 6. Інвестиційна діяльність страховика.

  1.  Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля.
  2.  Структура інвестиційних ризиків.
  3.  Страхування інвестицій.
  4.  Системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій

1.Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля.

У законі України ’’ Про страхування ’’   зазначено: ’’ Предметом безпосередньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування, фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та їх управлінням’’.  Діяльність страховика пов’язана з розміщенням і управлінням страховими резервами по суті є інвестиційною діяльністю.

Способи найкращого розміщення цих грошових засобів являють собою інвестиційну стратегію страховика. Головною метою страхової компанії є максимальне збільшення числа страхувальників і використання засобів, зібраних у вигляді страхових премій, з метою інвестування. В цьому плані страхова компанія економічно зацікавлена та зобов’язана достеменно знати тонкощі інвестиційного ризику. Обізнаність з механізмом та станом прав на і фондовому ринку дає підстави страховику займатися страхуванням інвестиційних ризиків. Надання таких послуг розширює його страхове поле, а з іншого боку-дає можливість ’’ відчувати ’’, які з цих ризиків підлягають перестрахуванню, а які ні, і таким чином здійснюють селекцію ризиків стосовно прийняття їх на страхування. Фондовий ринок ґрунтується на тому, що рівень доходу на цінні папери тим вищий, чим вищий ступінь ризику. Проте однаковим доходам може відповідати неоднаковий рівень ризику, або при одному й тому ж ризику доходи можуть суттєво відрізнятись.

Розвиток страхування та перестрахування інвестиційних ризиків страховими компаніями, надання послуг зі страхування  їхніми страховими пулами з віддачею страхового полісу дають можливість розсередити взятий на себе ризик, диверсифікувати та збалансувати страховий портфель.

2. Структура інвестиційних ризиків.

Інвестиції-це майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається певний соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність-сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави з реалізації інвестицій.

Інвестори-це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених та залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

  •  грошові засоби, цінні банківські вклади, паї, акції, цінні папери;
  •  рухоме та нерухоме майно;
  •  майнові права пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальної власності;
  •  сукупністю технічних, технологічних, комерційних знань оформлених у вигляді технічної документації, навичок , виробничого досвіду необхідного для організації виробництва;
  •  права користування землею, будівлями, спорудами, устаткуваннями.

Інвестиції поділяються на такі групи:

  1.  Споживчі;
  2.  Підприємницькі;
  3.  Фінансові;

Споживчі інвестиції безпосередньо не пов’язані з отриманням доходу. ЦЕ вкладення в предмети споживання довгострокового користування.

Підприємницькі(реальні) інвестиції-це вкладення в основний капітал підприємств, спрямований як на оновлення так і на розширення виробництва.

Фінансові(портфельні) інвестиції-це затрати грошового капіталу на купівлю активів у формі цінних паперів, як  майнових та к і кредитних.

Підприємницькі та фінансові інвестиції пов’язані з отриманням доходу, тому кожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.

Страхові компанії інвестують свої капітали передусім у цінні папери. На ринкову вартість цінних паперів впливає ряд чинників:

  •  вид цінного паперу;
  •  величина доходів;
  •  рівень інфляції;
  •  кон’юнктура ринку;
  •  фаза економічного циклу;
  •  прибутковість емітента, його надійність та стабільність;
  •  засоби та міра втручання держави в регулювання фондового ринку;
  •  рівень ліквідності цінних паперів;
  •  ступінь ризику за кожним із видів цінних паперів;

У залежності від рівня ризиковості цінні папери поділяються:

1) найризиковіші: акції з рівнем доходності 15-20%;

2) високо ризикові: звичайні акції, що швидко зростають і приносять дохід у розмірі 10-12%;
3)з помірним ризиком: цінні папери інвестиційних фондів і з незбалансованими портфелем (конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації) рівень доходу 8-10%;

4) з низьким рівнем ризику: державні облігації з доходом 4-6%.

Ризики пов’язані з купівлею-продажем цінних паперів підлягають страхуванню трьома різними шляхами:

1)за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі фондового ринку;

2)самострахування;

3)страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім учасником  тих страхових подій, частини ризику за які вона бере на себе.

Причинами, що зумовлюють необхідність втручання держави в механізм функціонування фондового ринку є: прагнення підтримати його ліквідність, забезпечення довіри до нього з боку інвесторів, які отримують певні гарантії у разі настання небажаних для них подій. Засоби, які забезпечують такі гарантії є: ліцензування діяльності учасників фондового ринку, регулювання порядку випуску та обігу цінних паперів,  встановлення відповідальності учасників фондового ринку, встановлення державних гарантій для інвесторів та емітентів.

Хеджування-це страхування цінних паперів. Зміст його полягає у тому, що з метою зведення до мінімуму ризику втрат від зміни рівня цін на цінні папери інвестор купуючи цінні папери купує опціон на продаж, а продавець цінних паперів купує опціон на купівлю. Це вимагає додаткових втрат, але забезпечує рівень надійності.

Своєрідним способом страхування є розміщення цінних паперів через інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, солідні дилерські фірми, що забезпечують диверсифікацію.

До самострахування інвестор вдається тоді, коли немає достатньо надійних механізмів захисту йог інтересів як в межах діючої моделі фондового ринку, так і в межах діючої системи страхування інвестиційних ризиків професійними страховиками.

3. Страхування інвестицій.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов’язаннях та відповідальності. Спеціальними учасниками фондового ринку є такі фінансової інститути:

  •  фінансові посередники(брокери);
  •  інвестиційні консультанти;
  •  інвестиційні компанії;
  •  інвестиційні фонди;

Згідно з наведеною структурою інвестиційних інститутів та розмежування відповідальності може виникнути, які мінімум два різновиди страхування відповідальності:

  •  страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;
  •  страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов’язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які  беруть на себе зобов’язання за цим видом страхування пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто:

  •  річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується без ризиковими вкладеннями капіталу;
  •  величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;
  •  ризик втрати капіталу, вкладеного у купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акції або фактично сплачених сум;
  •  втрачений прибуток у розмірі прибутку з без ризикового вкладення капіталу або фактичних витрат за попередній рік;
  •  дохід за 3-5 років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінними паперами не досягне 3,5 кратного без ризикового доходу та вкладений капітал.

Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми(сума на яку застрахований об’єкт) на ставку % за цим видом ризику.

Розмір ставки % залежить від:

  •  виду цінного паперу;
  •  номінальної вартості;
  •  котирування на момент купівлі;
  •  фінансового стану емітента;
  •  обсягу перестрахування за даним видом ризику;
  •  розмір франшизи;

Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методами оцінювання ризику.

Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіації рівня доходу, який визначається :

де - варіація рівня доходу;

- рівень доходу отриманий в період t;

- середній рівень доходу;

n- кількість періодів;

Ступінь ризику також визначається розмірністю стандартного відхилення, чим вищий цей показник, тим вищий ступінь  ризику інвестицій у ці акції.

Важливим показником є також показник мінливості акцій, який визначається :

Vz=

де S- стандартне відхилення.  Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ринку відповідає одиниці середнього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигідніше інвестувати капітал у цінні папери. Якщо дохід від’ємний то і коефіцієнт від’ємний. Цей показник застосовується для рівня доходу за умови, що Vz0.

Страхування підприємницьких інвестицій являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі у даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння засобів і не охоплює об’єктів створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування належать:

  1.  страхування будівництва;
  2.  страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;
  3.  страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій.

  1.  Система оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний інвестор з погляду своїх інтересів називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, які об’єднуються в конкретні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У зв’язку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

Рівень ризику спеціалістами різних країн оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія ’’ ВЕДИ-ЦЄМИ” застосовує 10- бальну шкалу оцінювання ризику, де 1- найкраща оцінка, а 10-найгірша.  Всі фактори ризику за цією системою зводяться у три групи:

  •  соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;
  •  внутрішньо економічна ситуація та її перспективи;
  •  зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи;

Досить поширеною в США є система ’’ International Business Company  USA –Inc” . Вона виділяє такі групи ризиків:

  •  політичні;
  •  фінансових транспортів;
  •  експорту;
  •  прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від ’’А+ ’’ (найкраща оцінка) до  ’’С’’  (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків ’’ BERI ”. Ця система дає кількісні оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи за 100-бальною шкалою, де 100 балів-найкраща оцінка.

Інвесторам, які вже діють за кордоном важливо знати системи оцінок для вирішення проблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на певному ринку, збут якої продукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збиткового впливу ризику на інвестиційний проект.

До методів обмеження ризиків відносять:

1. Підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Корекція ставки здійснюється за двома методами:

– додаванням премії за ризик до вартості початкового авансованого капіталу;

- додаванням його до внутрішньої норми доходності.

2. Створення (або  розширення) резервного фонду як страховки від можливих втрат в інвестиційній діяльності.

3. Страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

4. Підбір такого проекту, який вкрай потрібний стороні, що приймає.

5. Диференціація ризику через розпорошення портфеля і т.д.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке ’’ інвестиційна стратегія страхової компанії ’’?

2. Дайте визначення поняття ’’ інвестиції ’’.

3. Що належить до майнових та інтелектуальних цінностей?

4. На які групи поділяються інвестиції?

5. Які фактори впливають на ринкову вартість цінних паперів?

6. Як поділяють цінні папери в залежності від рівня ризиковості?

7. За допомогою яких показників визначають ступінь ризиковості акцій?

8. За якими групами оцінюється рівень ризику?

Тема 7. Актуарні розрахунки.

1.Суть та завдання  актуарних розрахунків.

2.Тарифна ставка: структура та методи розрахунку.

3.Визначення тарифів за новими видами страхування.

4.Суть та види страхових премій.

  1.  Суть та завдання актуарних розрахунків

Страхова діяльність, як і будь-який різновид економічної діяльності, пов'язана з витратами. Визначення витрат, необхідних для страхування даного об'єкта, називається актуарними розрахунками.

Поняття " актуарні розрахунки" походить від слова актуарій, що в перекладі з грецької мови означає "скорописець", "обліковець". Сучасне значення поняття "актуарій" — фахівець зі страхової справи, який займається розробкою наукових методів обрахунку тарифних ставок, резервів, премій, розміру страхового ризику і т. ін.

За допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожного страхувальника в створенні страхового фонду, тобто розмір тарифних ставок. Форма, за якою ведеться обрахунок витрат на ведення певного об'єкта страхування, називається актуарною калькуляцією. За її допомогою можна визначити собівартість послуги страховика, страхові платежі, розмір страхового ризику, суму та частку витрат на ведення справи з обслуговування договору страхування.  )

 Класифікація актуарних розрахунків:

за видами страхування: актуарні розрахунки в майновому, особистому страхуванні та страхуванні відповідальності. У майновому страхуванні у зв'язку зі значним коливанням ризику актуарні розрахунки передбачають визначення надбавки за ризик. Ця надбавка, як правило, не визначається при актуарних розрахунках за особистим страхуванням, де ризик більш-менш рівномірний;

залежно від часу складання: планові (для нових видів страхування) та звітні (за здійсненими операціями).

залежно від ієрархії: для всієї країни (загальні), для регіону (зональні), для району (територіальні). .

2. Тарифна ставка: структура

Тарифна ставка — ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов'язань страховика перед страхувальником за підписаним договором страхування.

Сукупність тарифних ставок називається тарифом. Система відображення тарифів називається тарифним керівництвом.

Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка — ціна страхового ризику (вибуху, пожежі тощо).

Навантаження — вартість, яка покриває витрати страховика з організації та ведення страхової справи, а також містить елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути використані кілька методів* на основі теорії імовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку дохідності.

Розглянемо докладніше один із них. Методика розрахунків тарифної ставки на основі теорії імовірності включає:

визначення імовірності настання страхового випадку;

розрахунок нетто-ставки із 100 грн;

розрахунок ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів;

визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

розрахунок брутто-ставки виходячи із планової рентабельності;

— визначення структури брутто-ставки та частки кожного елемента в ній.

Нетто-ставка визначається за формулою

______________________ (1)

де Тн — тарифна нетто-ставка, грн;

Р — імовірність страхової події;

К — коефіцієнт відношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір;

100 — одиниця страховоїсуми (100 грн).

де Кв — кількість виплат за певний період (рік);

К   — кількість підписаних за рік договорів;

де Св — середня виплата на один договір;

Сс — середня страхова сума на один договір. Тоді формула (1) матиме вигляд:

або

де В — загальна сума виплат страхового відшкодування;
С — загальна страхова сума застрахованих об'єктів.   

Як уже зазначалось раніше, у майновому страхуванні виникає потреба обчислення ризикової надбавки. Розглянемо методику її розрахунку.

Ми відштовхувалися від того, що в середньому за рік виходять з ладу 3500 пральних машин. Насправді буває так, що одного року (чи місяця) виходять з ладу 3000 шт., а іншого — 4200 шт, У першому разі в страховика виникає запас страхового фонду, в другому — дефіцит. З цією метою створюється резервний фонд. Він розраховується на основі показника — середньоквадратичного відхилення (а) за формулою

де д — число страхових подій кожного року (місяця); д  — середня кількість страхових подій; п — тарифний період.               

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

організаційні;

аквізиційні;

ліквідаційні;

управлінські;

інкасаційні.

Організаційні — витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні — витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні — витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські — загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Інкасаційні — витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій. Він не є обов'язковим компонентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення страхового поля. Однак, оскільки страхування — комерційна діяльність, вона має бути прибутковою. У зв'язку з цим розглянемо прибуток як структурний елемент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більш як 50% від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2, тобто: 4,41 • 2 = 8,82 грн з 100 грн, або 8,82%.

Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному процентному відношенні до брутто-ставки, а прибуток — до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20—25%, а прибуток — на рівні 5% від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Є і загальна методика розрахунку тарифу. Вона має вигляд:

                                Т = тн + Н = Тн + Нс + Но Тб,       

де

Т — тариф;

Уб — брутто-ставка;

Т   — нетто-ставка;

Н — навантаження;

Нс — статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;

Но — статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд:

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки обраховують за формулою

Конкретні розрахунки тарифів додаються до правил страхування.

3. Визначення тарифів за новими видами страхування

Для нових видів страхування тарифна ставка теж складається з нетто-ставки та навантаження (ризикової надбавки). Але, на відміну від діючих видів страхування, в яких основою нетто-ставки є збитковість зі 100 грн страхової суми, основою нетто-ставки за новими видами страхування є очікувана частота страхового випадку та ймовірне співвідношення середньої очікуваної виплати на відшкодування збитків і середньої очікуваної страхової суми. А ризикова надбавка встановлюється на основі використання коефіцієнта вибірки.

Очікувана частота страхового випадку за новим видом страхування визначається як відношення числа потенційних об'єктів страхування, що будуть потребувати страхового відшкодування внаслідок настання страхової події, до загальної кількості очікуваних застрахованих об'єктів, тобто

                                      

                                           

де Ч св- очікувана частота страхових випадків за новим видом страхування;

К св.оч – кількість очікуваних страхових подій (виплат страхового відшкодування або страхових сум за певний проміжок часу);

Ко – загальна кількість очікувань об’єктів страхування.

Для підрахунку нетто-ставки за новими видами страхування слід враховувати коефіцієнт поправки.

Він визначається за формулою :

                                        

де Какоефіцієнт поправки;

   Св оч — очікувана середня виплата на один договір (об'єкт) страхування;

         Сс с оч — очікувана середня страхова сума на один договір (об'єкт) страхування.

Величина ризикової надбавки розраховується за допомогою коефіцієнта вибірки, що дає змогу враховувати вплив рівня розвитку даного виду

страхування на рівень збитковості страхової суми. Зв'язок між ними обернено пропорційний, тобто зі зростанням рівня розвитку (страхове поле розширюється) рівень збитковості знижується. Це пояснюється тим, що у сферу даного виду страхування залучається все більше страхувальників, які менше підлягають ризику. Коефіцієнт вибірки має такий вигляд:

                                     

де К виб- коефіцієнт вибірки;

Кв — коефіцієнт відставання відносного зниження (зростання) суми виплат порівняно зі зниженням (зростанням) рівня розвитку страхування.

К  —коефіцієнт очікуваного рівня розвитку страхування.

Коефіцієнт очікуваного рівня розвитку страхування визначається за формулою :

                     

де Ур – очікуваний рівень розвитку страхування, %;

0<Кр<1. іншими словами, коефіцієнт розвитку не може бути більшим від 1 та меншим від 0.

Чим ближчий коефіцієнт рівня розвитку страхування до 0, тим вища вибірка страхування. Якщо Кр прямує до 1, вибірка зменшується.

Така ж нерівність властива коефіцієнту відставання, тобто 0 < Кв < 1. Кв показує міру зменшення

виплат страхувальником зі зменшенням рівня розвитку на 1%

Наприклад, якщо Кв = 0,5, а рівень розвитку страхування зменшився на 20%, то це призведе до зменшення виплат

страхувальникам на 10%.

                        

Отже, має місце відставання зменшення суми виплат порівняно зі зниженням рівня розвитку. Якщо Кб прямує до 1, вибірка страхування зменшується.

Нетто-ставка за новим видом страхування визначається шляхом множення трьох уже розглянутих коефіцієнтів.

Оскільки тарифна ставка, як правило, розраховується зі страхової суми 100 грн, то добуток трьох коефіцієнтів слід помножити на 100. Отже, тарифна нетто-ставка матиме вигляд:

Тн=ЧсвКрКвиб*100.

До обчисленої за уже наведеною методикою основної частини нетто-ставки додається ризикова надбавка за кожним ризиковим видом страхування. Отриманий результат є певною часткою тарифної брутто-ставки, з якої формується фонд виплат за даним видом страхування.

На основі встановленого нормативу нетто-ставки в брутто-ставці визначається розмір брутто-ставки, а потім — окремих часток навантаження (в гривнях із 100 грн страхової суми). Формула, за якою визначають брутто-ставку має вигляд:

де Тб — тарифна брутто-ставка, грн;

Тп — тарифна нетто-ставка, грн;

/ — частка навантаження в брутто-ставці згідно з нормативом, %.

4. Суть та види страхових премій

Страхова премія (страховий внесок) має трьох-аспектну форму прояву: економічну, юридичну та математичну.

Частота страхових подій — показник, який характеризує кількість страхових подій у розрахунку на один об'єкт страхування.

                                          

 де Чо п— частота страхових подій;

L — кількість страхових подій, од.;

п — число об'єктів страхування, од.

Якщо ЧСЛ[ < 1, то це означає, що одна страхова подія спричинила багато страхових випадків (наприклад, паводком пошкоджено багато страхових об'єктів).

Коефіцієнт кумуляції (накопичення) ризику показує середню кількість об'єктів, що постраждали від страхової події. Він розраховується за формулою

де Кк — коефіцієнт кумуляції ризику;

т — кількість застрахованих об'єктів, що постраждали внаслідок страхового випадку, од.;

L — число страхових подій, од.

Мінімальне значення коефіцієнта кумуляції дорівнює одиниці, тобто число страхових подій дорівнює числу страхових випадків. Якщо Кк > 1, то це означає, що на одну страхову подію припадає більше страхових випадків. Страховик уникає майнового страхування ризиків з великим коефіцієнтом кумуляції.

Коефіцієнт збитковості (Кp, ) показує частку виплаченого страхового відшкодування в страховій сумі усіх об'єктів, що постраждали. Він визначається за формулою

де Кзб — коефіцієнт збитковості;

В — сума виплаченого страхового відшкодування, грн;

Ст — страхова сума, що припадає на один пошкоджений об'єкт страхової сукупності, грн.

Кзб ≤   1

Це означає, що коефіцієнт збитковості не може бути більшим за одиницю, оскільки застраховані об'єкти не знищуються двічі в межах дії одного страхового договору.

Збитковість страхової суми (імовірність збитків) показує частку виплаченого страховиком відшкодування збитків у страховій сумі усіх застрахованих об'єктів. Він визначається за формулою

де 3 — збитковість страхової суми, грн;

В — сума виплаченого страхового відшкодування, грн;

С — страхова сума для всіх об'єктів страхування, грн.

Цей показник завжди менший за одиницю.

Збитковість страхової суми розглядають ще як міру величини ризикової премії.

Середня страхова сума на один об'єкт (договір) страхування визначається як відношення загальної страхової суми всіх об'єктів страхування до кількості всіх об'єктів страхування:

де С  — середня страхова сума на один об'єкт страхування, грн;

С — страхова сума для всіх об'єктів страхування, грн;

п — кількість об'єктів страхування, од.

Норма збитковості (коефіцієнт виплат) — відношення суми виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових премій, виражене у відсотках:

Де Nз— норма збитковості, % ;

В — сума виплаченого страхового відшкодування, грн;

Р — сума зібраних страхових премій, грн.

На практиці розраховують нетто-норму та брутто-норму.

100% 3< 100%.

Частота збитків визначається множенням частоти страхових подій на коефіцієнт кумуляції:

Види страхових премій

А. За своїм призначенням страхові внески набирають таких форм:

ризикова премія;

заощаджу вальний (нагромаджу вальний) внесок;

нетто-премія;

достатній внесок;

брутто-премія (тарифна ставка).

Б. За характером ризиків, які підлягають страхуванню, страхові премії розподіляють на натуральні і постійні.

В. За формою сплати страхових внесків їх розподіляють так:

одноразові;

поточні;

річні;

розстрочені.

Г. За часом сплати страхових премій їх розподіляють так:

авансові;

попередні.

Д. Залежно від того, як страхові платежі відображаються в балансі страховика, розрізняють такі премії:

перехідну;

ефективну;

результативну.

Е. За величиною розрізняють такі премії:

необхідну;

справедливу;

конкурентну.

Є. Залежно від способу нарахування страхових премій їх розподіляють так:

середні;

ступеневі;

індивідуальні.

Питання для самоконтролю.

1 Які фактори впливають на розмір тарифної ставки в страхуванні ?.

2. Які основні завдання актуарних розрахунків?.

3. Склад і структура тарифної ставки.

4. Яка існує класифікація страхових премій?

5. Основні показники страхової діяльності.

Тема 8 : Програма страхування ризиків для туристичних підприємств.

План.

Структура програми страхування ризиків для туристичних підприємств.

Характеристика договорів страхування для туристичних підприємств.

Розрахунок тарифної ставки для різних видів страхування на туристичних підприємствах.

Структура програми страхування ризиків для туристичних підприємств.

Будь-яке підприємство, яке працює в ризикових умовах повинно передбачати свою діяльність, аналізувати і контролювати шляхи вирішення певних проблем.

Особливу увагу варто приділяти особі, яка приймає рішення від імені фірми-ризик-менедженр(менеджер ризикових ситуацій). Дуже часто це керівник проекту. Він розробляє програму страхування і переглядає її по мірі необхідності.

1-ий етап. Аналіз економічної ситуації. На цьому етапі може бути прийнято будь-яке рішення, включаючи і закриття фірми.

2-ий етап. Аналіз ризиків туристичної фірми і вирішення умов їх виникнення. Дослідження кількісної оцінки: ймовірність їх виникнення і аналіз можливих розмірів втрат.

3-ий етап. Виділення із сукупності тих ризиків, які підлягають страхуванню в міру фінансових можливостей фірми.

4-ий етап.  Визначення параметрів страхового відшкодування для кожного із ризику.

5-ий етап. Визначення необхідних видів ризику, які забезпечують необхідне страхове покриття.

6-ий етап. Виділення обов’язкових видів страхування в силу закону.

7-ий етап. Розробка вимог до страхового партнера.

8-ий етап. Аналіз страхового ринку та вибір страховика, який задовольняє всі вимоги.

9-ий етап. Перегляд програми страхування.

10-ий етап. Для кожного з ризиків передбачені параметри необхідного страхового відшкодування, які включають:

1) вартість об’єкта страхування;

2) перелік ризиків для яких проводиться страхування;

3) перелік страхових випадків, при настанні яких необхідне страхове відшкодування;

4) види збитків, які беруться до уваги при визначені розмірів страхового відшкодування;

5) максимальна страхова відповідальність по кожному виду небезпек;

6) місце розташування страхових об’єктів;

7) період дії договору;

Основні пункти програми страхування ризиків туристичної фірми:

2. Характеристика договорів страхування для туристичних підприємств.

В комплекс страхового договору входять наступні компоненти:

1) умови страхового покриття;

2) схема страхування;

3) умови, які обмежують відповідальність страховика;

4) розмір і умови сплати страхової премії;

5) обов’язки страховика і страхувальника;

6) термін договору страхування;

7)умови відмови страховика від сплати страхового відшкодування;

8) порядок виплати страхового відшкодування;

9) умови переходу прав страховика після сплати страхового відшкодування;

Туристична фірма має право обирати в рамках, яких видів страхування для неї варто отримати страховий захист. Виділяють два типи договорів страхування:

І. Спеціальні, які передбачають відшкодування лише по одному виду ризику.

ІІ. Комплексні, які передбачають захист всіх видів страхування для вибраного об’єкту.

Укладання комплексних договорів має ряд корисних для туристичної фірми моментів:

1)зменшуються затрати часу на переговори по страхуванню;

2)досягається краще порозуміння інтересів сторін;

3)швидше виплачується страхове відшкодування;

4)комплексна тарифна ставка завжди менша, чим сума окремих тарифних ставках в  цій же сукупності ризиків;

На страховому ринку туристичне підприємство може підтримувати договори з кількома типами партнерів: страхові компанії, страхові брокери, агенти, консультанти, консалтингові фірми. У випадку самостійного пошуку  страхової компанії підприємство самостійно повинно проаналізувати можливості і надійність свого страхового партнера: фінансовий стан, платоспроможність, спосіб прийняття на  себе необхідних ризиків.

В процесі аналізу програми страхування проводиться оцінка усіх страхових договорів, порівнюється рівень страхових премій з загальною сумою виплат по страховому забезпеченню. Доповідь про результати аналізу програми страхування повинна включати наступні розділи:

1. Розрахунок затрат на виплату страхових премій і комісійної винагороди брокеру чи консультанту.

2. Аналіз даних  по існуючих збитках.

3. Відомості про виплати страхового відшкодування з зазначенням виду збитку і частини в загальному обсязі збитків.

Аналіз програми страхування дозволяє судити про ефективність її використання для управління ризиками туристичного підприємства. По результатам аналізу менеджер з ризику фірми повинен зробити висновки і переглянути загальну стратегію фірми(включаючи програму страхування).

3. Розрахунок тарифної ставки для різних видів страхування на туристичних підприємствах.

Необхідно розрахувати тарифну ставку, використовуючи інформацію страхової компанії по результатам її роботи, представлену у таблиці 8.1.

Таблиця 8.1.

Статистична інформація страхової компанії

Місяць року

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Кількість договорів страхування()

530

522

506

416

634

515

720

635

510

540

415

425

Кількість страхових випадків()

25

38

26

22

33

27

24

12

22

35

11

8

Середня страхова відповідальність по одному договору(S)

1.4

1.2

1.7

1.4

1.2

1.9

1.3

2.66

2.5

1.8

2.2

2.5

Страхове відшкодування(V)

0.12

0.35

0.04

0.25

-

0.65

-

-

0.56

0.38

0.78

0.58

Для розрахунків приймаємо .

  •  Розрахуємо показники страхової компанії згідно статистичних даних по формулах:

530+522+506+416+634+515+720+635+510+540+415+425=6368;

m=25+28+26+22+33+27+24+12+22+35+11+8=283;

р==0,044

=1,89 тис.грн;

=0,31 тис.грн;

  •  Розрахуємо мінімальну кількість договорів, які необхідно заключити страховій компанії, щоб страхування по отриманим тарифним ставкам не були збитковими для страхової компанії.

Для цього повинна виконуватись умова . Для  забезпечення діяльності страхової компанії заокруглимо цю кількість до 250.

Якщо страхова компанія впевнена, що вона забезпечить більшу кількість договорів, вона може взяти ту кількість в якій вона впевнена. У зв’язку з цим ризикова надбавка буде меншою, і відповідно менше значення буде тарифної ставки, що забезпечить страховій компанії конкурентоспроможність на ринку.

  •  Проведемо розрахунок тарифної ставки іншим шляхом:

Для заданого ми отримуємо значення , тому

1,2*0,0072*1,6*

N= +

N=0.007+0.005=0.0084

  •  Розрахуємо тепер значення брутто-ставки:

В=;   В=

Таким чином брутто-ставка по даному виду страхування, розрахована при умові, що на майбутньому  періоді збережеться тенденція страхової статистики минулого року і при умові, що буде заключень не менше 250 договорів, які складають 1% від страхової суми.

 

Тема 9: Економічна ефективність страхової діяльності

1. Проблеми захисту страхувальника від неплатоспроможності страховика

2. Фінансова структура страхової компанії.

3. Доходи, витрати, фінансові результати страхової компанії.

4. Система показників ефективності діяльності страховика

5. Оподаткування страховиків.

1. Проблеми захисту страхувальника від неплатоспроможності страховика.

Найважливішою функцією страхової компанії є безумовне забезпечення надійності свого фінансового стану, що дає змогу задовольнити будь-які претензії з боку власників полісів. Закон України „Про внесення змін до Закону України „ Про страхування” зобов'язує страховиків дотримуватись певних вимог, які мають забезпечити їхню платоспроможність:

  •  наявність сплаченого статутного фонду;
  •  наявність гарантійного фонду страховика;
  •  створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
  •  перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Як уже зазначалось, Закон встановлює мінімальний розмір статутного фонду страхової компанії, заснованої на національному капіталі, еквівалентний 1 млн. євро для страховиків, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, та 1,5 млн. євро для страховиків, які займаються страхуванням  життя, за валютним обмінним курсом.

До гарантійного фонду страховика належать додатковий  та резервний капітал, а також сума нерозділеного прибутку. Процес перевірки платоспроможності страхової компанії досить складний. Для здійснення перевірки залучають найрізноманітніших спеціалістів: актуаріїв, аналітиків з питань інвестицій, бухгалтерів.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) визначається шляхом вилучення із вартості майна ( загальної суми активів ) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов’язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому  Законом „Про внесення змін до Закону України „ Про страхування”. Таким чином, фактичний запас платоспроможності можна визначити як різницю між активами і пасивами страхової  компанії.

Цей Закон зобов'язує, щоб на будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика перевищував розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності для страховиків, які займаються відмінними від страхування життя видами страхування, визначаються двома способами:

1)  множенням суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатись із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума  страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, належних страховикам;

2) множенням суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатись із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума  страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, що компенсуються пере страховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) дорівнює більшій із визначених величин.

Нормативний запас платоспроможності страховика , який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резервів довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

2. Фінансова структура страхової компанії.

- засоби  власників страхових полісів або технічні резерви;

- засоби акціонерів , вільні резерви або активне сальдо.

Технічні резерви  необхідні для покриття невиплачених зобов'язань перед власниками страхових полісів.

У страхуванні, відмінному від страхування життя, засоби акціонерів називають вільними резервами.

Вільні резерви – частка власних коштів страховика, не пов'язана із зобов'язаннями власників  страхових полісів. Ці резерви можуть використовуватись на розсуд страховика, але частина з них має зберігатись для задоволення вимог органів державного нагляду щодо забезпечення резерву платоспроможності.

У розвинутих європейських країнах структура технічних резервів страховика включає резерви для покриття:

- незароблених премій;

- незакінчених ризиків;

-  незакінчених збитків;

- сталих, але не заявлених збитків (СНЗ);

- катастрофічних збитків;

- коливань збитковості.

Необхідність формування резервів для покриття незароблених премій пов'язана з тим, що договори страхування , відмінні від страхування життя, укладаються строком на 1 рік. Це означає: поліс, підписаний, скажімо, у травні, є дійсним ще 4 місяці після закінчення звітного періоду (року). Тому деяка частка річного збору премії має нагромаджуватись з метою покриття можливих збитків, що з певною мірою ймовірності можуть виникнути в січні-квітні наступного року. Такий резерв зіставляють з тією частиною отриманих премій, яка відповідає періоду річного строку дії полісу, що припадає на наступний звітний рік.

Резерви для покриття незакінчених ризиків. Ці резерви необхідні тоді, коли, з огляду на непередбачувані обставини, резерв незароблених премій виявиться недостатнім для виконання зобов'язань, що залишилися з минулого року. Такими обставинами можуть бути: зростання рівня інфляції, зростання збитків з різних причин тощо. Тоді резерв незакінчених ризиків може використовуватись для компенсації резерву незароблених премій з урахуванням зазначених уже обставин.

Резерви для покриття незакінчених збитків. Деякі збитки, заявлені протягом року, можуть виявитись неліквідованими до закінчення цього року. За рахунок річного збору премій формують резерви для сплати цих збитків.

Резерви для покриття  сталих, але не заявлених збитків (СНЗ). Резерви сталих, але не заявлених збитків покликані покривати збитки, які уже є, але про які не заявлено страхувальником до закінчення року. Зазначені резерви схожі на резерви незакінчених збитків. Відмінність їх від попередніх полягає в тому, що вони покривають зобов'язання, про які страховик на даний момент не знає.

Резерви для покриття катастрофічних збитків. Ці резерви створюються страховиком спеціально для того, щоб протистояти можливому масовому, надзвичайному розвитку збитків.

Резерви для покриття коливань збитковості. Число та розмір збитків з року в рік не залишаються незмінними. У кращі роки страховики можуть дійти висновку про необхідність переведення частини коштів у цей резервний фонд з розрахунку на те, що несприятливих років їм не уникнути.

Закон України „ Про страхування” визначає два різновиди технічних резервів:

  •  резерв для покриття незароблених премій;
  •  резерв для покриття збитків, який включає  зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

Величина резервів для покриття незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від сум надходжень страхових платежів за відповідними видами страхування в кожному з трьох кварталів щодо періоду, який передує цій звітній даті, і обчислюється в такому порядку:

а) сума надходжень страхових платежів у першому кварталі цього періоду множиться на ¼ ;

б) сума надходжень страхових платежів у другому кварталі множиться на ½;

в) сума надходжень страхових платежів у третьому кварталі множиться на ¾.

Одержані добутки додаються.

Із страхування життя та медичного страхування законодавство України зобов'язує страховика створювати і вести облік двох резервів:

  •  довгострокових зобов'язань (математичні резерви);
  •  резерв належних виплат страхових сум.

Величина математичних резервів обчислюється актуарно окремо за кожним договором з урахуванням темпів зростання інфляції.

Власні засоби страховика можуть використовуватись з метою отримання процентного доходу або приросту капіталу. Кінцевою метою вкладень засобів страхової компанії є досягнення здатності виконувати свої зобов'язання щодо страхового відшкодування. Важливо, щоб прагнення отримати якомога більший дохід не супроводжувалось надмірним ризиком.

Страхові резерви, згідно з чинним законодавством, належить розміщувати з урахуванням прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Вони мають бути представлені активами таких категорій:

  •  грошові фонди на розрахунковому рахунку;
  •  банківські вклади (депозити);
  •  валютні вкладення згідно з валютою страхування;
  •  нерухоме майно;
  •  цінні папери, що передбачають отримання доходів;
  •  цінні папери, що емітують ся державою;
  •  права вимоги до пере страховиків;
  •  інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;
  •  банківські метали;
  •  кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після надання чинності   договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;
  •  готівка в касі в обсязі лімітів залишків каси, встановлених НБУ.

3. Доходи, витрати, фінансові результати страхової компанії.

- від страхової діяльності;

- від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних коштів;

- від інших операцій.

Доходи від страхової діяльності включають:

  •  зароблені страхові платежі за договорами страхування та перестрахування;
  •  комісійні винагороди за перестрахування;
  •  частки від страхових сум та страхових відшкодувань сплачені перестраховиками;
  •  повернуті суми із централізованих страхових резервів;
  •  повернуті суми технічних резервів, відмінних від резерву незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством.

Зароблені страхові платежі визначаються за формулою

ЗСП = СНСП зв.п + СНЗСП поч.зв.н  - СНЗСП  к.зв.п ,

де  ЗСП – зароблені страхові платежі;

     СНСП зв.п  - сума надходжень страхових  платежів за звітний період;

     СНЗСП поч.зв.н  - сума незароблених страхових  платежів на початок звітного періоду;

     СНЗСП  к.зв.п - сума незароблених страхових  платежів на кінець звітного періоду.

До суми надходжень страхових  платежів не включаються частки страхових  платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.

Страхові платежі – первинний дохід страхової організації та основа подальшого обігу засобів, джерело фінансування інвестиційної діяльності.

Оскільки від моменту надходження платежів страхувальників на рахунки страховиків до виплати їх у формі страхового покриття минає певний час, а тривалість збереження  засобів страхувальника визначається строком договору, що може становити три, п'ять, десять, п'ятнадцять і більше років, то запасні і резервні фонди, які формує страховик, можуть десятиріччями не використовуватись. Це створює об'єктивну основу для формування позичкового фонду, прямого інвестування, участі в комерційних операціях іншого виду, даючи дохід від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних засобів.

Крім того, страхова компанія може мати дохід від надання послуг, пов'язаних з ризик - менеджментом, консультаціями, підготовкою кадрів і   т. ін.

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:

  •  витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;
  •  відрахування в централізовані страхові резервні фонди;
  •  відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках  і на умовах, передбачених активами чинного законодавства;
  •  витрати на проведення страхування;
  •  інші витрати.

Собівартість у страховій справі – явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність  за певним видом договору, тільки приблизно знає, у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, окрім того, включати виплату річного відшкодування. Саме тому в страховій практиці явище собівартості розглядають у вузькому та широкому її розумінні.

Головна стаття витрат страховика – виплата страхових сум і страхового відшкодування.

Зіставляючи доходи і витрати страхової організації, визначають її фінансові результати. Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий дохід. Він визначається як сума доходу від страхової діяльності, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж  резерв незароблених премій.

Складові валового доходу :

  •  Прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю. Головним джерелом формування прибутку від страхових операцій є прибуток у тарифі, який під час калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі.

Фактичний прибуток від страхових операцій може формуватись за рахунок будь-якого елемента тарифу, включно з нетто-ставкою. З метою виключення цієї можливості і для забезпечення формування запасних фондів у достатньому обсязі використовують такий порядок розподілу фонду поточних платежів, згідно з яким  за кожним видом страхування в запасний фонд перераховується різниця між нормативним і фактичним обсягами виплат.

Фактичний прибуток від страхових операцій включає:

  •  прибуток у тарифах;
  •  економію з витрат на ведення справи;
  •  економію на управлінських витратах, яка є тоді, коли їхні темпи зростання відстають від темпів зростання страхових платежів.
    •  Прибуток від діяльності із страхування життя визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов'язань понад обсяг страхових зобов'язань.
      •  Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів зі страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів зі страхування життя відповідно до методики формування резервів зі страхування життя або поповнення резервів з медичного страхування у випадках , передбачених чинним законодавством.

Показник рівня дохідності за операціями або за будь- яким видом страхування називають рентабельністю.

Рівень рентабельності (РР) визначають за формулою

Річна сума прибутку

РР =   ————————————————

Річна сума платежів за будь-яким

видом страхування або за страховими

операціями  в цілому

Рівень рентабельності  показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів .  Цей показник ув'язує розмір прибутку як джерела фінансових ресурсів з обсягом робіт із формування страхового фонду.

4. Система показників ефективності діяльності страховика.

Окрім прибутковості, ефективність страхових компаній ,що здійснюють страхування інше, ніж страхування життя , можна відобразити системою таких показників.

1. Показник ділової активності , який показує відношення надходжень страхових премій на певну дату поточного року до валюти балансу на цю ж дату за попередній рік.

Цей показник показує, скільки оборотів зробив капітал страховика за певний проміжок часу. Кожний оборот капіталу може приносити страховику прибутки чи збитки. Тому цей коефіцієнт характеризує ефективність використання ресурсів страховика.

2. Зіставлення обсягів власного капіталу і статутного капіталу.

Складовими власного капіталу є:

  •  статутний капітал;
  •  додатковий капітал;
  •  нерозділений прибуток;
  •  резервний фонд;
  •  інший капітал, за винятком несплаченого і вилученого капіталу.

Якщо обсяг власного капіталу перевищує обсяг статутного капіталу, то таке співвідношення характеризує прибуткову діяльність страховика. Остання дає змогу страховій компанії здійснювати дивідендів, реінвестовувати капітал і т. ін.

Якщо обсяг статного капіталу перевищує обсяг власного капіталу, то це свідчить про збиткову діяльність страховика , про заборгованість засновників стосовно сплати статутного  капіталу.

3. Рівень сплаченого статутного капіталу. Чим він вищий , тим вищий рівень зацікавленості власників капіталу в розвитку страхової компанії.

4. Показники структури активів , які визначають рівень платоспроможності страховика:

- відношення суми інвестиційних вкладень і грошових коштів до загальної суми активів. Цей показник має наближатись до одиниці;

- відношення  інвестиційних вкладень і грошових коштів до розміру страхових резервів. Цей показник має бути рівним або більшим від одиниці.

5. Темп зростання страхових премій визначається як відношення надходжень страхових премій у поточному році до надходжень  страхових премій у попередньому році.

Різке збільшення темпів зростання страхових премій означає зростання зобов'язань страхової компанії, що потребує зростання власного капіталу.

Значне зменшення темпів зростання  страхових премій свідчить про порушення збалансованості страхової діяльності, що загрожує фінансовій стабільності страховика.

6. Показник забезпечення страховика власними засобами визначається як відношення обсягу власного капіталу до технічних резервів. Оптимальне значення показника більше 28%. Достатній обсяг власних засобів страховика, вільних від зобов'язань, є надійним чинником фінансової стійкості страхової компанії.

7.Рівень покриття інвестиційними активами страхових резервів визначається як відношення обсягу інвестиційних активів та грошових коштів до страхових резервів ( резервів незароблених премій).

Бажано, щоб обсяг інвестиційних активів перевищував обсяг страхових резерів, або ж,принаймні, дорівнював йому.

Якщо ж обсяг страхових резерів перевищує інвестиційні активи і кошти, це свідчить про розміщення засобів у високоризикові або неліквідні активи.

8. Показники, що характеризують участь перестраховика у забезпеченні фінансової надійності страхової компанії:

- частка страхових платежів, що належать  перестраховикам, показує залежність здатності страхової компанії до виконання своїх зобов'язань від надійності партнерів по страхуванню. Оптимальне значення цього показника визначається межами 5-50 % від валових показників страхових платежів. Перевищення показником встановленої межі свічить про надто високий ступінь залежності страховика від партнерів по страхуванню. Якщо цей показник менший від встановленої межі, це свідчить про фактичну відсутність зв'язку фінансового стану страховика з перестраховими операціями;

- участь перестрахувальників у страховій премій визначається як відношення обсягу страхових премій за ризиками, що передаються у перестрахування, до загального обсягу страхових премій.

Цей показник показує ступінь участі операцій з перестрахування ризиків у забезпеченні фінансової стійкості страхової компанії. Оптимальне значення цього показника знаходиться в межах 5-50 % від обсягу страхових премій. Якщо коефіцієнт буде нижчим від встановленої межі, це свідчитиме про фактичну відсутність залежності фінансового стану страховика від перестрахових операцій, і навпаки, перевищення коефіцієнтом встановленої межі свідчить про надмірну залежність фінансового стану страховика від партнерів з перестрахування.

5. Оподаткування страховиків.

Для страховиків передбачено особливий порядок оподаткування доходів. Ця особливість зумовлена такими причинами.

По-перше, страховик виконує різні за своєю економічною та соціальною спрямованістю операції:

  •  страхові;
  •  інвестиційні;
  •  розміщення тимчасово вільних коштів;
  •  інші.

Із усіх перерахованих вище операцій тільки страхові операції мають відмінне від отримання прибутку цільове спрямування. Їх метою є страховий захист страхувальників.

По-друге, Закон України „ Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 18 листопада 1997 р. виділяє два види страхування:

  •  страхування ризиків;
  •  страхування життя.

Страхування ризиків охоплює майнове страхування і страхування відповідальності.

Облік операцій зі страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо.

Об'єктом оподаткування страхової діяльності є валовий дохід від страхової діяльності.

Для ризикових видів страхування валовий дохід – це сума страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування та перестрахування ризиків на території України та за її межами. Цей дохід оподатковується за ставкою 3%. Ставка оподаткування в цьому разі не залежить від результатів фінансової діяльності страховика, включається в ціну страхового платежу і набуває для страховика рис непрямого податку.

Оподаткування доходів страховиків , отриманих від операцій зі страхування життя, здійснюється таким чином:

1. Згідно із зазначеним вище Законом „ Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не оподатковуються доходи страховиків-резидентів, одержані від операцій зі страхування життя, які передбачають страхову виплату в разі настання таких страхових випадків:

- смерть застрахованого ;

- рішення суду про оголошення застрахованої особи мертвою;

- доживання застрахованої особи до закінчення дії страхового договору або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. Строк дії договору має бути не меншим 10 років для осіб, молодших 50 років, та не меншим 5 років – для осіб, котрим понад 50 років. При цьому часткові виплати страхових сум до закінчення дії договорів страхування не здійснюються.

2. У разі дострокового розірвання договору зі страхування життя доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за підсумками податкового періоду, протягом якого відбулося розірвання договору, за ставкою 6% .

3. Доходи від страхування майнових інтересів, пов'язаних зі здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованого, оподатковуються за ставкою 3%.

Оподаткування доходів страховика, отриманих від інших видів діяльності

Джерелами інших договорів страховика є:

  •  фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та управління ними;
  •  сумісна діяльність страховиків;
  •  позареалізаційна діяльність.

Прибуток страховика , отриманий від інших видів діяльності, оподатковується на загальних засадах за ставкою 30%.

Оподаткування страховиків-нерезидентів

Статтею 13.6 Закону України „ Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 18 листопада 1997 р., передбачено оподаткування доходів нерезидентів, отриманих у формі страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків, в т.ч. страхування ризиків життя на території України та ризиків резидентів за межами України, за ставкою 15% у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені вище названим законом, застосовуються норми міжнародного договору. Тому при розгляді питання оподаткування доходів, які отримують нерезиденти з джерелом походження в Україні, мають бути враховані положення угоди про уникнення подвійного оподаткування, укладеної Україною з країною, де нерезидент має постійне місце перебування. Серед країн, з якими Україна уклала міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування, - Велика Британія , Польща, Білорусь, Угорщина, Молдова, Швеція, ФРН, Канада, Словаччина, Данія, Норвегія, Естонія , Вірменія, Казахстан, Нідерланди, Болгарія, Румунія, Литва, Узбекистан, Фінляндія. Крім того, згідно зі ст 7 Закону України „ Про правонаступництво України” чинні договори СРСР з країнами : Австралією, Бельгією, Індією, Іспанією, Італією, Кіпром, Малайзією, Монголією, США, Францією, Чехією, Швейцарією та Японією.

Резиденти- страховики, котрі утримують і перераховують до відповідного бюджету податок на доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових платежів від перестрахування ризиків з території України, зобов'язані надати в державний податковий орган за своїм місцем проживання звіт про утримання і внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів згідно з Порядком надання звітів про утримання і внесення в  бюджет податку на доходи нерезидентів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 р. № 28.

Питання для самоконтролю.

1. Економічна суть та значення прибутку.

2. Який порядок формування витрат на ведення страхової справи?

3. Дайте визначення поняття ’’ страхові премії ’’.

4.  Який порядок визначення зароблених страхових премій ?.

5. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства.

6. Які відмінності у складі доходів і витрат відповідно до податкового і страхового законодавства.

7. Які показники рентабельності страхової діяльності?.

Тема 10. Страхування у зовнішньоекономічній діяльності.

  1.  Необхідність, зміст та структура страхування ЗЕД.
  2.  Угоди з перевезення вантажів.
  3.  Страхування морських суден.
  4.  Обов’язкове авіаційне страхування.

Необхідність, зміст та структура страхування ЗЕД.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) пов'язане з обслуговуванням

специфічних страхових інтересів експортерів та імпортерів товарів і послуг.

Отримання покупцем імпортованих товарів не можливе без їх перевезення з однієї країни  

в іншу. Це перевезення пов'язане з системою майнових ризиків, які мають досить

складну структуру і підлягають страхуванню. До них відносять:

страхування засобів наземного транспорту;

страхування засобів повітряного транспорту;

страхування засобів водного транспорту;

страхування вантажів;

страхування контейнерів;

страхування інших видів майна (крім перелічених);

страхування фінансових ризиків.

Крім майнових ризиків страхування ЗЕД включає страхування відповідальності власника

транспортних засобів.

Варто зазначити, що страхування вантажів є однією з найпоширеніших страхових операцій ЗЕД. Страхування досить тісно пов'язане зі страхуванням власне транспортних засобів. Тому страхування вантажів розглядають як елемент транспортного страхування.

У цьому розділі детально розглядається морське та авіаційне страхування. Стосовно ж залізничного транспорту варто зазначити, що згідно з чинним законодавством України відповідальність за втрату чи пошкодження багажу (вантажобагажу) покладено на залізницю. Тому ми вважаємо за необхідне розкрити межі та форми цієї відповідальності, зауважуючи, що ця відповідальність має ознаки страхування, але насправді не тотожна йому.

2. Угоди з перевезення вантажів.

Невід'ємною умовою торговельної угоди є договір страхування вантажу. Найпоширенішими у світовій торгівлі є такі типи торговельних договорів: GIF, FAS, FOB, FCA, CFR, DES, DEQ.

Угода GIF походить від початкових букв англ. слів "cost", що в перекладі означає "вартість товару", "insurance" "страхування" та "freight" "фрахт".

За цією угодою продавець зобов'язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для поставки товару в погоджений порт призначення, а також забезпечити морське страхування для усунення ризиків загибелі або пошкодження товару при перевезенні. Продавець укладає договір страхування і сплачує страховий внесок.

Покупець мусить знати, що за угодою CIF продавець повинен одержати страховку на мінімальне покриття.

За цією угодою продавець повинен здійснити очистку товару від мита на експорт.

При продажу товарів за умовами C1F продавець зобов'язаний:

доставити вантаж на борт судна в порт відвантаження в погоджений день або строк;

сплатити всі витрати, пов'язані з митними формальностями, потрібними для вивозу, а також усі мита, податки та інші офіційні збори, що сплачуються
при вивозі;офіційними урядовими актами

З цього моменту всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару перекладаються на покупця.

Доказом поставки є транспортний документ або еквівалентне електронне повідомлення.

Термін FAS вимагає, щоб покупець очистив товар від мита на експорт.

Зобов'язання продавця:

поставка товару відповідно до договору;

відповідальність за всі ризики загибелі або пошкодження товару до моменту, коли він поставлений вздовж борту судна;

негайне повідомлення покупця про поставку товару вздовж борту судна;

здійснення витрат щодо перевірки товару;

забезпечення упаковки за свій рахунок.
Зобов'язання покупця:

сплата ціни, передбаченої договором;

отримання на свій ризик і за свій рахунок будь-яких експортної та імпортної ліцензій;

виконання всіх митних формальностей щодо експорту та імпорту товарів, а в окремому випадку —для транзитного перевезення через треті країни;

укладання за свій рахунок договору перевезення товару з погодженого порту відвантаження;

відповідальність за всі ризики загибелі або пошкодження товару з моменту його поставки вздовж борту судна;відповідальність за виплати всіх додаткових витрат, які виникли внаслідок того, що судно не прибуло вчасно або не в змозі прийняти, або припинило прийняття вантажу до настання встановленої дати і т. ін.;

сплата мита, податків та інших офіційних зборів, а також витрат щодо виконання митних формальностей, які стягуються при вивезенні та ввезенні товару, а в окремому випадку — для транзитного перевезення через треті країни;

відповідальність за сплату всіх витрат і зборів, що зазнав продавець при наданні допомоги;

завчасне повідомлення продавця про назву судна, місце навантаження і час поставки;

прийняття доказу поставки;

здійснення всіх витрат, пов'язаних з повторною перевіркою товару;

сплата всіх витрат і зборів, пов'язаних з одержанням документів або еквівалентних електронних повідомлень;

відшкодування всіх витрат і зборів, що їх зазнав продавець при наданні допомоги відповідно до цього пункту.

Угода FOB ("франко-борт") походить від англ. "free on board" і означає, що зобов'язання стосовно поставки вважається виконаним після того, як товар передано через поручні судна в погодженому порту відвантаження. Це означає, що покупець зобов'язаний нести всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару від цього моменту.

Угода FOB вимагає, щоб продавець здійснив очистку товару від мита на експорт. Цю умову можна використовувати тільки для морського та внутрішнього водного транспортування.

Якщо перевезення здійснюють за типом "ро — ро" або в контейнерах, найбільш прийнятною є угода FCA.

За вимогами FOB продавець має такі зобов'язання:

доставити згідно з договором товар і торговий рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення;

одержати на свій ризик і за свій рахунок експортну ліцензію або інший дозвіл державних органів і виконати всі митні формальності, необхідні для вивозу товару;

нести витрати за перевірку товару та його упакування.

Зобов'язання покупця за угодою FOB:

— сплата ціни, передбаченої договором; одержання за свій рахунок і на свій ризик імпортної ліцензії (чи іншого документа державних органів);

виконання всіх митних формальностей щодо ввезення товарів, а в окремому випадку — для їх транзитного перевезення через треті країни;

несення всіх витрат щодо товару з моменту, коли він перейшов через поручні судна в погодженому порту відвантаження;

сплата всіх додаткових витрат, пов'язаних з тим, що судно не прибуло вчасно або воно не може прийняти товари, або якщо покупець не зміг вчасно оповістити продавця про назву судна, пункт призначення і час поставки;

сплата всіх мит, податків та інших офіційних зборів, а також витрат щодо виконання митних формальностей, які стягуються при ввезенні товарів, а в
окремому випадку — для їх транзитного перевезення через треті країни;

сплата всіх витрат і зборів, що виникли при
одержанні документів або еквівалентних електрон
них повідомлень.

Угода FCA ("франко-перевізник") означає, що зобов'язання продавця стосовно поставки вважається виконаним після передачі товару, очищеного від експортного мита, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці або пункті.

Якщо покупець не вказав точного пункту, то продавець може вибрати у межах домовленого місця або зони пункт, де перевізник візьме товар під свою відповідальність.

Якщо згідно з торговим звичаєм потрібна допомога продавця щодо укладання договору з перевізником ( у випадку використання залізничного або повітряного транспорту), то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця.

Цю умову можна використовувати для будь-якого виду транспорту, у т. ч. і комбінованого.

Перевізник — будь-яка особа, яка за договором перевезення зобов'язується виконати або забезпечити виконання перевезення залізницею, автомобільним, морським, повітряним, внутрішнім (судноплавним) шляхами, а також поєднуючи ці способи перевезення.

Якщо покупець дає вказівку продавцеві доставити вантаж якійсь особі, яка не є перевізником (наприклад, експедиційному агентству), то продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання щодо поставки товару з моменту, коли він опиниться на зберіганні цієї особи.

За угодою FCA продавець зобов'язаний:

доставити товар і товарний рахунок-фактуру чи еквівалентне йому електронне забезпечення за договором;

одержати на свій ризик і за свій рахунок експортну ліцензію;

доставити товар на зберігання перевізнику чи іншій особі, вибраному покупцем чи продавцем у зазначеному місці (чи пункті) у день чи в межах терміну, визначеного для доставки;

нести всі ризики загибелі або пошкодження товару до моменту, коли товар буде поставлений перевізнику;

сплатити витрати, пов'язані з митними формальностями, а також усі мита і податки та інші збори щодо вивезення товарів;

завчасно повідомити покупця про доставку товару на зберігання перевізникові;

нести весь ризик пошкодження чи загибелі товару аж до моменту його доставки.

Основні зобов'язання покупця за угодою FCA:

сплатити ціну, передбачену договором;

прийняти поставки товару;

отримати за свій рахунок та на свій ризик необхідні імпортні ліцензії;

виконати всі митні формальності щодо імпорту товару;

— нести ризик втрати або пошкодження товару, а також витрати щодо повторної перевірки і т. ін. товару з моменту його доставки;

повідомити продавця про особу перевізника.
Угода CFR (cost and freght) перекладається з англійської як "вартість і фрахт".

Ця угода означає, що продавець зобов'язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в погоджений пункт призначення, однак ризики загибелі або пошкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, спричинених подіями, що відбулися після доставки товару на борт судна, переходить з продавця на покупця в момент переходу через поручні судна в порту відвантаження. Ця угода (CFR) вимагає, щоб продавець очистив товар від мита на експорт. Це означає, що всі експортні формальності для вивезення товару здійснює і сплачує продавець.

Цю вимогу можна застосувати лише для морського й внутрішнього водного транспортування.

Зобов'язання продавця за угодою CFR:

доставити товар і торговий рахунок-фактуру(електронне повідомлення);

отримати за свій рахунок і на свій ризик експортну ліцензію (чи інший документ);

виконати всі митні формальності, пов'язані з експортом товару;

укласти за свій рахунок договір перевезення товару до погодженого порту призначення;

нести всі витрати стосовно товару аж до моменту його фактичного переходу за поручні судна у встановленому порту відвантаження;

оплатити фрахт та інші збори, пов'язані з перевезенням товару та його розвантаженням, перевіркою товару, упаковкою та маркуванням;

на прохання продавця, на його ризик і за його рахунок сприяти продавцеві в одержанні документів та інформації щодо одержання страховки.

3. Страхування морських суден.

Основні вимоги, що пред'являються до договорів морського страхування, відображено в Кодексі торговельного мореплавства України (КТМ).

Об'єкти морського страхування:

морські судна (каско);

вантажі (карго);

фрахт;

контейнери;

відповідальність судновласників перед треті
ми особами.

Групи страхових ризиків при страхуванні морських суден:

відповідальність за загибель та пошкодження судна;

без відповідальності за пошкодження, крім випадків краху (загибелі) судна;

без відповідальності за окрему аварію;

відповідальність тільки за повну загибель судна, включаючи витрати на його спасіння;

відповідальність тільки за повну загибель судна.

  •  Якщо судно застраховане за умовами відповідальності за загибель та пошкодження судна, відшкодуванню підлягають:

— збитки від пошкодження чи фактичної загибелі судна, спричинені вогнем, блискавкою, бурею, посадкою судна на мілину, зіткненням з іншим судном чи з нерухомими або плаваючими об'єктами, а також нещасними випадками, що виникли при завантаженні чи розвантаженні палива, вибуху на борту судна та за його межами;

— збитки, пов'язані з поломкою валів, з прихованими дефектами корпусів машин та котлів, а також з необачністю та помилками капітана, механіка та інших членів команди чи лоцмана;

збитки від пошкодження судна, спричинені заходами щодо його спасіння;

збитки від пропажі судна безвісти;

збитки, які судновласник одного судна має відшкодувати іншому судновласнику;

збитки з загальної аварії;

всі витрати, зумовлені заходами щодо спасіння
судна, зменшення збитків та встановлення його розміру, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

За цією групою ризиків збитки від пошкодження відшкодовуються, як правило, із застосуванням трьох відсоткової франшизи.

Без франшизи вищеназвані збитки відшкодовуються тільки тоді, коли їх причиною стали зіткнення з іншим судном, посадка на мілину, пожежа та вибух.

Збитки від повної загибелі судна завжди відшкодовуються без франшизи.

  •  Якщо судно застраховане за умовами без відповідальності за пошкодження, крім випадків краху, то обсяг відповідальності страховика перед страхувальником обмежений. За умови повної загибелі страховик відшкодує збитки у повному обсязі, а збитки від пошкодження відшкодовуються виключно за умов краху, посадки на мілину, пожежі, вибуху та зіткнення.
  •  Якщо судно застраховане за умовами без відповідальності за окрему аварію, то відшкодуванню підлягають збитки від повної фактичної або конструктивної загибелі судна з причин, зазначених у пункті 1.
  •  Якщо судно застраховане за умовами відповідальності тільки за повну загибель судна, включаю чи витрати щодо спасіння, то відшкодуванню підлягають збитки від повної загибелі судна, пропажі судна безвісти та витрати, пов'язані зі спасінням судна.
  •  Застраховане за умовами відповідальності тільки за повну загибель судно передбачає відшкодування тільки за умов повної загибелі судна та за умови пропажі судна безвісти.

В усіх вищезазначених випадках страховик звільняється від відшкодування збитків за умови, якщо:

— аварія є наслідком навмисних дій або необачності страхувальника, вигодонабувача або їх представника;

-мала місце непристосованість судна для даного виду плавання (не морехідність судна);

мала місце зношеність судна, його старість;

без відома страховика, але з відома страхувальника на судно були завантажені вибухові вантажі;

судно було знищене або пошкоджене мінами,
торпедами, бомбами та іншими знаряддями війни; актами громадянської непокори; було конфісковане, арештоване або знищене за рішенням влади;

має місце втрата фрахту.

Договір страхування морського судна підписується на основі письмової заяви страхувальника, де обов'язково мають бути вказані відомості про: - об'єкт страхування;

тип, рік побудови судна і т. ін.;

умови страхування;

страхова сума;

період страхування.

Стосовно періоду страхування варто зазначити, що судно може бути застраховане на один рейс або на певний строк. Якщо судно страхують на один рейс, то вказують порти, куди заходить судно, а якщо — на певний строк, то вказують термін та передбачувані райони плавання.

Строк відповідальності страховика починається з 24-ї год. і закінчується о 24-й год. тих чисел, які вказано в договорі (якщо судно страхують на певний строк).

Якщо ж страхують судно на один рейс, то відповідальність страховика починається з моменту віддачі швартових або зняття з якоря в порту відправлення і закінчується в момент пришвартування або постановки на якір у порту призначення.

Якщо судно виходить за межі території, обумовленої договором, або змінює рейс без попереднього повідомлення про це страховика, відповідальність останнього стосовно збитків, пов'язаних зі страховими подіями, припиняється. Якщо зміни маршруту були вимушеними, то з метою уникнення розторгнення договору страховиком в одноосібному порядку необхідно повідомити про обставини, що змінились, страховика, давши згоду на сплату додаткової страхової премії.

Якщо відхилення від маршруту було зумовлене необхідністю уникнути зіткнення з іншим судном (чи іншим об'єктом) або воно було пов'язане з необхідністю спасіння життя людей, то воно не вважається таким, що порушує договір страхування. Пояснюється це тим, що міжнародна конвенція зобов'язує капітанів суден надавати допомогу будь-якій особі, якій на морі загрожує небезпека.

Якщо в період дії договору відбулися зміни в ризику для морського судна, страхувальник мусить про них повідомити страховика, і останній має право вимагати додаткову плату за змінені умови страхування. Якщо страхувальник відмовляється від сплати додаткової премії, дія договору припиняється в одноосібному порядку з боку страховика з моменту зміни рівня ризику.

4. Обов’язкове авіаційне страхування.

Договір морського страхування вантажу здійснюється на основі письмової заяви страхувальника, де мають бути відображені такі відомості: точне найменування вантажу; кількість місць; маса вантажу; рід упаковки; номера та дати коносаментів або інших перевізних документів; назва, рік побудови, прапор і тоннаж судна; спосіб розміщення вантажу(насипом, наливом, навалом, у трюмі, на палубі); пункт відправлення вантажу; пункт призначення вантажу; дата відправки вантажу; страхова сума вантажу; умови страхування.

Якщо страхова сума, оголошена страхувальником, нижча вартості застрахованого інтересу (страхової вартості), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості.

Якщо страхова сума, зазначена в договорі морського страхування, перевищу є страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, що разом перевищують страхову вартість, усі страховики відповідають лише в межах страхової вартості, відповідальність кожного окремого страховика здійснюється пропорційно страховій сумі за укладеним ним договором морського страхування.

Види відповідальності зі страхування вантажу при міжнародних перевезеннях такі ж, як і для внутрішніх перевезень.

За умовами відповідальності за всі ризики вилучаються зі страхування ризики, пов'язані:

з пошкодженням і загибеллю вантажу від знарядь війни, піратських дій;

конфіскацією та арештом за вимогою властей;

радіацією;

навмисними діями та необачністю страхувальника або його представника;

порушенням правил перевезення, зберігання,
невідповідності упаковки і т. ін.;

впливом трюмного повітря або основних властивостей вантажу;

вогнем та вибухом, за умови, що на судно без
відома страховика були завантажені вибухонебезпечні та вогненебезпечні речовини;

недостачею вантажу при непошкодженій упаковці;

пошкодженням вантажу гризунами, червами,
комахами;

— запізненням доставки вантажу та падінням цін.
Якщо вантаж страхується з відповідальністю
за окрему аварію, то збитки від цієї аварії не підлягають розподілу між судном, вантажем і фрахтом, їх несе той, хто їх зазнав, або той, на кому лежить відповідальність за їх спричинення.

До збитків від окремої авари належать ті збитки, які не визначаються загальною аварією, а саме:

вартість викинутого за борт вантажу, що само зайнявся, і вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного мореплавства;

збитки, заподіяні (будь-яким чином) під час гасіння пожежі на борту судна, внаслідок дії диму або зігрівання;

збитки, заподіяні обрубуванням уламків або
частин судна, знесених чи загублених у результаті
нещасного випадку;

витрати, пов'язані з переміщення або вивантаженням вантажу, палива чи предметів постачання впорту відправлення чи заходження або в місці сховища, коли пошкодження судна виявлено в порту відправлення або заходження, за умови, що протягом рейсу не трапилося ніякого нещасного випадку чи іншої надзвичайної події, пов'язаної з таким пошкодженням, а також коли такі витрати було здійснено виключно з метою переукладання вантажу через зміщення під час рейсу, якщо тільки таке переукладання не є необхідним заради загальної безпеки;

витрати на заробітну плату та утримання екіпажу судна, а також на паливо і предмети постачання, зроблені за період ремонту пошкодження судна, навіть за умови, що ремонт був зумовлений потребою безпечного продовження рейсу у випадках, коли пошкодження судна виявлено в порту відправлення або заходження, за умови, що протягом рейсу не

трапилося ніякого нещасного випадку, пов'язаного з таким пошкодженням;

будь-які збитки або витрати, понесені судном або вантажем внаслідок збільшення тривалості рейсу(збитки від простою, зміни цін тощо).

Збитки від загальної аварії розподіляються між судном, фрахтом і вантажем пропорційно їх вартості.

Під фрахтом у даному випадку розуміють також плату за перевезення пасажирів і багажу.

Загальна аварія — це подія, що зумовила збитки, яких зазнано внаслідок зроблених навмисно і розумно надзвичайних витрат або пожертвувань з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що провозиться на судні, від загальної для них небезпеки.

До збитків, що належать до загальної аварії (ст. 279), відносять:

збитки, спричинені викиданням вантажу або при належностей судна за борт, а також збитки від пошкодження судна чи вантажу під час здійснення заходів для загального порятунку, зокрема внаслідок проникнення в трюм води через відкриті для викидання вантажу люки або інші зроблені для цього отвори;

збитки, зумовлені гасінням пожежі, включаю чи збитки від затоплення судна, що загорілося;

битки, заподіяні навмисною посадкою судна на мілину і зняттям такого судна з мілини;

збитки від пошкодження двигунів, інших машин чи котлів судна, що знаходяться на мілині, заподіяні внаслідок спроби зняти судно з мілини;

надзвичайні витрати, пов'язані з перевантаженням вантажу, палива або предметів постачання з судна в ліхтери, з найманням ліхтерів та зі зворотним завантаженням на судно у разі посадки судна на мілину;

збитки від пошкодження або загибелі вантажу, палива чи предметів постачання, заподіяні переміщенням їх на судні, вивантаженням із судна, зворотним завантаженням і укладанням, а також під час зберігання у тих випадках, коли самі витрати на виконання цих операцій визначаються загальною аварією;

витрати, зроблені з метою отримання допомоги, як за договором про рятування, так і без нього, тією мірою, якою рятувальні операції здійснювалися з метою запобігання небезпеці для судна, фрахту і вантажу;

збитки від забруднення довкілля, що виникло внаслідок загальної аварії;

втрата фрахту, спричинена втратою вантажу, у тих випадках, коли втрата вантажу відшкодовується в порядку розподілу загальної аварії, при цьому з
фрахту виключаються витрати, що були б зроблені перевізником вантажу для його отримання, але внаслідок пожертвування зроблені не були.

Відшкодування збитків за загальною аварією

Загальна вартість майна, що бере участь у покритті збитків за загальною аварією, називається контрибуційним капіталом.

Збитки від пошкодження або загибелі вантажів, завантажених на судно без відома судновласника або його агентів, а також від пошкодження і загибелі вантажів, що навмисно були здані для перевезення під неправильним найменуванням, не розподіляються у порядку, визначеному для загальної аварії.

Однак, якщо ці вантажі було врятовано, їх власники зобов'язані брати участь на загальних підставах у внесках, пов'язаних із загальною аварією.

Власники вантажів, вартість яких у момент здачі для перевезення була зазначена нижче їх дійсної вартості, беруть участь у внесках, пов'язаних із загальною аварією, відповідно до дійсної вартості вантажів, але отримують відшкодування збитків лише відповідно до їх зазначеної вартості (ст. 282).

Збитки від пошкодження або втрати пожертвуваного вантажу, що відшкодовуються у порядку розподілу загальної аварії, визначаються відповідно до вартості на момент розвантаження, яка визначається за рахунком, виставленим одержувачеві вантажу, а в разі відсутності рахунка — за його відвантажувальною вартістю. Вартість на момент розвантаження включає вартість страхування і фрахту, крім тих випадків, коли фрахт перебуває на ризику інших інтересів, ніж вантаж.

У разі продажу пошкодженого вантажу, збитки, що відшкодовуються, визначаються як різниця між його вартістю у непошкодженому стані і чистою виручкою від його продажу (ст. 284).

Визначення загальної вартості майна у зв'язку з загальною аварією

Контрибуційні внески, пов'язані із загальною аварією, відраховуються з дійсної чистої вартості на момент закінчення рейсу, за винятком внесків за вантаж, що відраховуються з вартості вантажу на момент розвантаження, яка визначається за рахунком, виставленим одержувачеві вантажу, а в разі відсутності рахунка — з відвантажувальної вартості. Вартість вантажу включає вартість страхування і фрахт, крім випадків, коли фрахт перебуває на ризику інших інтересів, ніж вантаж, за вирахуванням з неї вартості витрати або пошкодження, завданих вантажу до моменту розвантаження включно.

Вартість судна визначається без урахування позитивного або негативного ефекту бербоут (або тайм-чартеру).

До цих вартостей додається сума, що відшкодовується за загальною аварією за пожертвування майна, якщо тільки ця сума вже не включена. При цьому із суми фрахту або проїзної плати, що перебувають на ризику судновласника, виключаються заробітна плата і витрати на утримання екіпажу, які не довелося б сплачувати, якби судно і вантаж повністю загинули за обставин, що спричинили загальну аварію, і які не були віднесені до загальної аварії.

Крім того, з вартості майна виключаються всі додаткові витрати, зроблені щодо цього майна після загальної аварії, за винятком тих витрат, які належать до загальної аварії.

Вантаж і власне майно пасажирів, на яке не було видано коносамент, не беруть участь у внесках, пов'язаних із загальною аварією (ст. 287).

При настанні будь-якого страхового випадку під час рейсу, пов'язаного зі стихійним лихом, капітан судна з метою зняття з себе відповідальності за можливі пошкодження вантажу чи судна в першому ж

порту заявляє компетентним державним органам морський протест.

Заява про морський протест повинна вміщувати опис обставин події та заходів, вжитих капітаном для забезпечення цілості довіреного йому майна.

У морському страхуванні для доказу інтересу в застрахованому вантажі слід пред'явити:

коносаменти та інші перевізні документи;

фактури і рахунки;

-чартери та коносаменти (при страхуванні
фрахту).

Наявність страхової події підтверджується:

морським протестом;

випискою із суднового журналу;

- достовірними відомостями про вихід судна з останнього порту та очікуваної дати прибуття судна в черговий порт якщо судно пропало безвісти.

Для доказу обсягу претензій щодо збитків пред'являють:

аварійний сертифікат;

акти експертизи;

документи, що засвідчують здійснені витрати;

обґрунтований розрахунок і диспашу, в разі наявності вимог щодо виплати частки в загальній аварії.

Морське страхове бюро України (МСБ)

Страхування морських ризиків в Україні мають право здійснювати тільки члени МСБ України. Договори морського страхування, укладені не з членами МСБ (у т. ч. з іноземними страховиками), є недійсними.

МСБ України створене в червні 1998 р. відповідно до ст. 12 Закону України "Про страхування", ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства України, діє на підставі Положення про МСБ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 561.

Основні завдання МСБ:

координація діяльності національних страховиків у галузі страхування на морському транспорті;

дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі торговельного мореплавства;

організація співробітництва з підприємствами, їх об'єднаннями та іншими організаціями,  які експлуатують або обслуговують засоби морського транспорту;

підготовка та внесення на розгляд державних органів пропозицій щодо законодавчих та інших нормативних актів з морського страхування, розроблення рекомендацій з методології здійснення відповідних видів морського страхування;

сприяння впровадженню прийнятних у міжнародній практиці умов морського страхування та форму фіксованих полісів;

збір, аналіз та оприлюднення статистичних даних щодо збитків на морському транспорті;

розроблення програм та методів страхування морських ризиків, заходів щодо запобігання страхових випадків;

організація та проведення консультацій з технічних, економічних та юридичних питань, пов'язаних з класифікацією страхових випадків, визначення розміру збитків та страхового відшкодування;

організація та проведення науково-практичних заходів з питань страхування на морському транспорті, забезпечення методичними матеріалами, інформаційне забезпечення страховиків і страхувальників;

— видання бюлетенів і довідників, проведення навчання, підвищення кваліфікації, організація конференцій, семінарів тощо;

— представництво інтересів страховиків — членів
Бюро у міжнародних об'єднаннях страховиків.

На початку XXI ст. членами МСБ України є понад 100 страхових компаній. Серед них — СК "Азов", "Алькона", "АСКА", "Вексель-ФСА", "Велта", "Гарант-АВТО", "Інтер-Поліс", "Дніпрофлот", "Енергополіс", "INTO", "Кримська страхова компанія", "Страхова група "TAG"", "Міська страхова компанія", "Морська страхова компанія", "Гарант Ре", "Народно-фінансова страхова компанія" та інші.

Рекомендована література.

Основна

  1.  1. Про внесення змін до закону України ’’ Про страхування ’’// Урядовий кур’єр.-2001.
    1.  2. Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки.// Страхова справа.-2001.
    2.  3. Базидевич В.Д., Базидевич К.С. Страхова справа. 3-тє вид.-К.:Товариство ’’ Знання ’’, КОО,2003.
    3.  4. Базидевич В.Д.Страховий ринок України.-К.: Товариство ’’ Знання ’’, КОО, 1998.
    4.  Вовчак О.Д.Страхові пули. У книзі:Економіна енциклопедія: У трьох томах. Т.З./ редкол.:С.В. Мочерний та ін.-К.: Видавний центр ’’ Академія ’’, 2002
    5.  Внукова  Н.Н. Практика страхового бізнесу .- К.: Либра, 1994.
    6.  Внукова  Н.Н. Практикум із страхування. Випуск І..-К.,1998.
    7.  Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник.-К.: Товариство ’’ Знання ’’, КОО, 1998.
    8.  Клапків М.С. Кредитно-страховий альянс. Тернопіль: Збруч,1995.
    9.  Мачурський  В.В. Правові основи страхування:Навчальний посібник.-К.: КНЕУ,2003
    10.  Страхування: Підручник/Керівник авт.кол. і наук.ред.С.С.ОСадець-К.: КНЕУ,2002.
    11.   Страхування в Україні : Збірник нормативних актів, методичних та нормативних матеріалів.-К: Правові

джерела, 1996.

13. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навчальний посібник.-К.:КДЕУ,2001

14. Шахов В.В. Введение в актуарную математику. Математические модели в страховании. М.:Изд-во МГУ, 1994

Додаткова

15. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг..// Україна-бізнес.-2001.

  1.   Про оцінку майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні.// Голос України.-2001.
  2.  Положення про організацію діяльності аварійних комісарів.// Україна-бізнес.-1997.
  3.  Положення    про страховиків-повних членів Моторного страхового бюро// Україна-бізнес.2001.-№ 50.
  4.   Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.// Україна-бізнес.-2001.-№ 35.
  5.  Положення про організацію діяльності аварійних комісарів//  Україна-бізнес.- 1997.-№ 2.
  6.  Ліцензійні умови провадження страхової діяльності. Затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства Фінансів // Страхова справа.-2001.-№3.
  7.    Про оцінку майна , майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні. // Голос України.-2001.-11 вересня.
  8.  Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками: Постанова Кабінету Міністрів України.// Урядовий кур’єр.-1997.- 21 с.


Аналіз економічної ситуації

Аналіз ризиків туристичної фірми

Ризики, які підлягають страхуванню

Ризики, які не підлягають страхуванню

Визначення страхового відшкодування

ибір видів страхування

Обов’язкове

Добровільне

Розробка вимог до страховика

Аналіз страхового ринку і вибір страховика

Умови перегляду програми страхування

Особливості збитків

Причина-навмисні дії страхувльника

Відповідальність повинна бути визначена законно

Спричинені третім особами а не страхувальнику

Основні види страхування цивільної відповідальності

Страхування відповідальності власників транспортних засобів

Страхування інших видів відповідальності

Страхування професійної відповідальності

Страхування відповідальності за невиконання обов’язків

Страхування відповідальності роботодавців за збиток, спричинений здоровю їх робітників при виконанні ними своїх трудових обовязків

Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції

Екологічне страхування

Уповноважений орган

М(Т)СБУ

Рада нагляду М(Т)СБУ

Фонд страхових гарантій

Фонд захисту потерпілих

Страхові організації(члени М(Т)СБУ)

Потерпілі

Страхувальники власного автотранспорту

Інші особи

Ознаки класифікації

Сфера виникнення

Зовнішні-не пов’язані з діяльністю підприємства

Внутрішні-джерелом є діяльність підприємства

Тривалість дії

Постійні-загрожують підприємству в даній географічній зоні, в даній галузі економіки

Короткочасні-дію в період часу, менший за виробничий цикл

Рівень наслідків

Допустимі-загрожують втратою частини чи прибутку

Критичні-загрожують втратою прибутку і частини доходу

Катастрофічні-загрожують втратою бізнесу і банкрутства підприємства

Причина виникнення

Спекулятивні-виникають в результат ігри на курсових та цінових різницях

Статистичні-виникають в результаті дії несприятливих факторів


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

73374. Використання сучасних педагогічних технологій контролю навчальних досягнень учнів на уроках української мови та літератури 2.44 MB
  План вступ; основна частина; висновки; список використаної літератури; Вступ Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання вчителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів.
73375. Уславлення мудрості, кмітливості людини в казці «Мудра дівчина» 275.1 KB
  Мета: Навчальна: опрацювати ідейно-художній зміст казки Мудра дівчина з’ясувати її тему та ідею проаналізувати казку на прикладі головної героїні зрозуміти що таке мудрість. Сьогодні завдяки казці Мудра дівчина ми дізнаємось якою є мудра людина і як вона може користуватися своєю мудрістю.
73376. Народне уявлення про добро і зло в казці «Ох» 62.07 KB
  Без праці ми б не змогли пересуватися за допомогою літаків пароплавів машин а ходили би пішки та навіть голі бо не могли би пошити собі одягу. Існує багато прислів’їв та приказок які розповідають про важливість праці: Без труда нема плода Хочеш їсти калачі не сиди на печі та інші.
73377. Я маю багато іграшок 106.82 KB
  Повторити вивчений лексичний матеріал, формувати вміння ставити запитання What is this?, давати на нього відповідь; практикувати учнів у вживанні структур I have got a ball. And you? – I have got a ball too. Ознайомити з буквами англійського алфавіту Aa, Bb.
73378. Розвиток зв’язного мовлення. «З глибин моря дістають перлини, а з глибин книг — знання». Твір-роздум за прислів’ями 140.47 KB
  Навчальна: закріплювати навички правильно будувати текст-міркування, вчити розкривати абстрактно-загальні поняття. Виховна: виховувати людяність, гуманізм у стосунках, великодушність та самопожертву, скромність, бережливе ставлення до природи.
73379. «Хто розмовляє?», «Хто сестра і брат?», «Хто вона?». Особливості поетичної мови Л. Глібова 135.01 KB
  Навчальна: проаналізувати програмні ліричні твори; визначити художні засоби, образність та особливості поетичної мови. Виховна: формувати шанобливе ставлення до поетичного слова. Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, виразне декламування віршів.
73380. Література рідного краю. Микола Кирилович Возіянов. «Легенда про Харків» 83.38 KB
  Навчальна: ознайомити учнів із цікавими сторінками біографії автора; опрацювати ідейно-художній зміст твору, визначити його тему й ідею, охарактеризувати головних персонажів. Виховна: прищеплювати інтерес до літератури рідного краю.
73381. Олександр Олесь (Кандиба). «Микита Кожум’яка» 169.8 KB
  Навчальна: опрацювати ідейно-художній зміст твору, визначити його тему й ідею, охарактеризувати головних персонажів та сюжет. Виховна: виховувати пошану до героїв нашого народу. Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, культуру мовлення, виразне читання.
73382. Картини довколишнього світу, природи в поезіях Т. Шевченка — інша, художня реальність, створена уявою митця за допомогою засобів образної мови 70.07 KB
  Навчальна: ознайомити учнів із цікавими сторінками біографії автора; проаналізувати ліричні твори; визначити художні засоби та образність. Виховна: прищеплювати приязне ставлення до краси навколишнього світу. Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, вміння висловлювати свою думку.