48155

КАПІТАЛ. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА І ЇХ ОБОРОТ. ЗАТРАТИ, ЦІНИ І ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Затрати виробництва. Капітал це не просто засоби виробництва гроші а виробниче відношення при якому знаряддя праці певні матеріальні блага мінові вартості служать знаряддям експлуатації привласнення частини чужої праці. Затрати капіталіста на придбання засобів виробництва повністю переносяться на новостворений продукт. Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом виступає при цьому фактором виробництва споживання вартостей але не бере участі у процесі збільшення вартостей а відповідно не створює додаткової...

Украинкский

2013-12-07

55.5 KB

1 чел.

8

PAGE  8

КАПІТАЛ. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА І ЇХ ОБОРОТ. ЗАТРАТИ, ЦІНИ І ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА.

1. Суть капіталу.

2. Виробничі фонди підприємств та їх кругообіг.

3. Затрати виробництва. Собівартість продукції та шляхи її  зниження.

4. Прибуток, його норма і фактори підвищення.

Список використаних джерел:

  1.  Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного; Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ "Тарнекс" за участю АТ "НОЙ" та вид-ва "Світ", 1993 – 688 с. (242-291);
  2.  Основи економічної теорії: політехнічний аспект: Підручник / Г.Н Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Несте-ренка.– К. : Вища шк., 1994.– 559 с.: іл. (204-229)
  3.  Мочерний С.В. Основи економічних знань / Худож. оформ. В.М. Штоги-на.– К.: Феміна, 1995.– 352 с. (Старшокласникам і абітурієнтам). (183-197);
  4.  Основи економічної теорії: / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного.– К. : ВЦ "Академія", 1997. – 464 с. (206-216).


1. Суть капіталу.

Капітал – це не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, при якому знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої праці.

Затрати капіталіста на придбання засобів виробництва повністю переносяться на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійним капіталом (С).

Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина затрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість в процесі виробництва має назву змінного капіталу (V). Лише вин збільшує первинну вартість, тобто не тільки відтворює свій власний еквівалент, а й створює надлишок понад власну вартість, тобто додаткову вартість (м).

2. Виробничі фонди підприємств та їх кругообіг.

В процесі виробництва беруть участь матеріальні і особисті фактори виробництва – засоби виробництва і люди. Ці фактори утворюють первинну ланку суспільного виробництва – підприємство. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні, на продуктивні і фонди обігу, на грошову, продуктивну і товарну частини, а основні фонди – на активну й пасивну частини.

Виробничими фондами слід вважати речові і особисті фактори виробництва, що перебувають у власності або розпорядженні підприємства і служать матеріальною основою його виробничої діяльності. Вони перебувають у постійному русі. При цьому виробничі фонди проходить 3 стадії, тобто набирають 3 форми: грошову, продуктивну і товарну.

І стадія кругообігу полягає в перетворенні грошових фондів на продуктивні, тобто на засоби виробництва і виробничий персонал. Ця стадія полягає у купівлі засобів виробництва і найманні працівників; вона відбувається на ринку, у сфері обігу і позначається формулою:

Рс

Г          Т

Зв

ІІ стадія кругообігу виробничих фондів полягає у утворенні продуктивних фондів на готову продукцію, товар.

Рс

Г        Т   В – во  Т'

Зв

Ця стадія відбувається у процесі виробництва (В-во) і тут утворюється додатковий продукт, добавлена вартість (Т').

ІІІ стадія полягає у перетворенні товару на гроші. Вона відбувається у сфері обігу і позначається: Т' – – Г.

Загальну формулу кругообігу можна виразити так:

Рс

Г        Т   В – во  Т'  Г

Зв

Кругообігом виробничих фондів називається їх рух, у процесі якого вони проходять всі стадії, набувають 3 форми і у кожній з них виконують відповідну функцію.

Оборотом виробничих фондів підприємства називається їх кругообіг, взятий не як окремий акт, а як процес, що постійно відновлюється. Оборот фондів відбувається в часі. Час обороту фондів – це час від моменту авансування фондів у грошові формі до моменту повернення їх у тій же формі. Швидкість обороту фондів (число обертів за рік) визначається за формулою:

n = О / O1 , де

n – число обертів за рік,

О – 12 місяців (const),

О1 – час обороту фондів.

 Продуктивна частина виробничих фондів, яка функціонує лише в сфері виробництва ділиться на основні і оборотні виробничі фонди.

До основних виробничих фондів належать засоби праці, тобто машини, будівлі, споруди, устаткування. До оборотних – предмети праці, а саме: паливо, сировина, допоміжні матеріали, комплектуючі і т.д.

Засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час і своєї натуральної форми не втрачають, тому їх вартість переноситься на новостворений продукт не відразу, а частинами протягом ряду періодів виробництва, в міру їх фізичного зношування.

Предмети праці у процесі виробництва втрачають свою натуральну форму, а їх вартість відразу переноситься на новостворений продукт і, після його продажу, повертається до підприємства протягом одного виробничого циклу.

До оборотних фондів належить також вартість робочої сили. Вона виступає в вигляді фонду заробітної плати.

Грошова та товарна форми виробничих фондів є фондами обігу.

Оборотні фонди та фонди обігу утворюють оборотні засоби. В процесі виробництва основні фонди поступово втрачають свою споживчу вартість. Отже, фізичне зношування полягає в поступовій втраті основними виробничими фондами своєї вартості в міру втрати споживної вартості.

Моральне зношування основних фондів полягає у втраті ними частини вартості в результаті НТП в машинобудуванні і будівництві.

Амортизацією називається процес перенесення вартості основних фондів на готовий продукт в міру фізичного зношення. Утворюється амортизаційний фонд, який використовується для заміщення зношених фондів. Нормою амортизації називається відношення щорічної суми амортизаційних відрахувань до величини основних виробничих фондів.

Розрізняють просте і розширене відтворення основних фондів. Просте відтворення забезпечується за рахунок амортизаційного фонду підприємства, а розширене – за рахунок додаткових капіталовкладень, чистого доходу підприємства.

Час обороту виробничих фондів складається із часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва – це час, протягом якого виробничі фонди перебувають у сфері виробництва. Час обігу – час, протягом якого виробничі фонди перебувають у сфері обігу в товарній і грошовій формах.

3. Затрати виробництва. Собівартість продукції та шляхи її зниження.

При виготовленні будь-якого продукту підприємство витрачає гроші на сировину, матеріали, топливо, ремонт, зарплату, НТР тощо. Всі ці затрати на виробництво, включаючи затрати і на реалізацію продукції у грошовій формі складають собівартість продукції.

 Для планування обліку і аналізу собівартості всі затрати групуються:

1) За елементами затрат:

  •  сировина і основні матеріали,
  •  паливо,
  •  допоміжні матеріали,
  •  електроенергія,
  •  зарплата,
  •  амортизація основних фондів,
  •  соціальне страхування.

2) За статтями калькуляції:

  •  сировина і основні матеріали,
  •  паливо й електроенергія на виробничі потреби,
  •  затрати на утримання й експлуатацію устаткування,
  •  затрати на управління цеху (іншими підрозділами), підприємством,
  •  затрати від браку,
  •  затрати на підготовку й освоєння виробництва,
  •  заробітня плата робітників (основна і додаткова),
  •  відрахування на соціальне страхування,
  •  інші затрати: виробничого і невиробничого призначення.

3) По способу віднесення на собівартість:

а) прямі – це затрати, які пов`язані з випуском продукції і відносяться на собівартість виробу прямим шляхом. Наприклад, затрати на матеріали, зарплату.

б) непрямі – затрати, які пов`язані з роботою цеху або всього піприємства і не можуть бути прямо віднесені на собівартість продукції і розподілені на всі вироби (затрати на утримання і експлуатацію устаткування, цехові, загальнозаводські, інші затрати).

4) По відношенню до виробничого процесу:

а) основні – направлені безпосередньо на здійснення виробничого процесу (затрати на основні матеріали, силову електроенергію).

б) накладні – пов`язані з організацією виробництва і процесом управління (затрати на НТР,  зарплату, канцелярські товари і т.д.).

5) В залежності від обсягів виробництва:

а) постійні – це затрати, на загальну величину яких не впливають обсяги виробництва (орендна плата, освітлення, опалення, сплата процентів за кредит).

б) змінні – це затрати, які прямо залежать від обсягів виробництва (затрати на сировину, паливо, матеріали, тощо).

Отже, затрати підприємства, виражені в грошовій формі  називають собівартістю продукції.

Залежно від функціонального призначення у господарській практиці розрізняють таки види собівартості :

1) Розрахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді, на який розробляється виробнича програма. При визначенні такої собівартості виходять із існуючого на час розрахунку рівня затрат і передбачених у програмі заходів щодо організаційно-технічного  вдосконалення виробництва.

2) Фактична собівартість відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період. Цей вид собівартості включає затрати джерелом яких виступає додатковий продукт (штрафи, пеня, неустойки, збитки від стихійного лиха) і використовується для пошуку шляхів зниження собівартості.

3) Виробнича собівартість складається із затрат на виготовлення товару, а також затрат на оплату праці управлінського та допоміжного персоналу і утримання офісів.

4) Комерційна (повна) собівартість включає в себе виробничу собівартість і  затрати, пов`язані з реалізацією товару.

Перелічені види собівартості на різних підприємствах, які виготовляють однотипний товар, є різними. У цьому зв’язку виділяють індивідуальну і суспільну собівартість:

  •  індивідуальна – сукупність затрат на одиницю продукції на кожному підприємстві.
  •  суспільна собівартість для даного продукту – це усереднена індивідуальна собівартість на різних підприємствах, яка визнана споживачами на ринку.

Суспільна собівартість становить основу ринкової ціни на ринку.

Шляхи зниження собівартості продукції:

1) Підвищення технічного рівня виробництва: застосування нової техніки і технології, механізації і автомотизації виробничих процесів, зміна конструкції і технічних характеристик виробів, удосконалення техніки і технології, яку використовують на виробництві, покращення використання нових видів сировини і матеріалів.

2) Покращення організації виробництва і праці: удосконалення управління виробництвом, покращення організації виробництва і праці, розвиток спеціалізації виробництва, покращення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів, скорочення транспортних затрат.

3) Зміна об`єму і структури продукції: відносне зменшення умовно-постійних затрат і амортизаційних відрахувань в результаті росту обєму виробництва, зміна структури (номенклатури і асортименту) продукції, підвищення її якості.

4. Прибуток, його норма та фактори підвищення.

В планомірно-ринковій економіці інтерес до виробництва у підприємця збуджується саме прибутком. Прибуток відноситься до числа основних показників, які характеризують ефективність роботи підприємств. Прибуток, який враховує результати всієї виробничо-господарської діяльності підприємства називається балансовим прибутком. Він включає:

1) Прибуток від реалізації основної діяльності підприємства.

2) Прибуток від реалізації іншої продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, а також робіт і послуг невиробничого характеру.

3) Прибуток від позареалізаційних операцій.

Сума прибутку залежить не тільки від кількості вкладених коштів у виробництво, що зумовлюють обсяги випуску продукції, а й від того, скільки прибутку приносить кожна вкладена у виробництво грошова одиниця.

Ступінь прибутковості вкладень визначає норма прибутку), яка вираховується як відношення маси прибутку (P) до авансованих у виробництво коштів (C - кошти вкладені в основні фонди , V - в оборотні фонди).

P = P/ (C+V)*100%

Важливим фактором підвищення норми прибутку є зниження собівартості продукції. Крім того, ще одним фактором є ринкова ціна. Якщо ринкова ціна зрівнюється з собівартістю продукції, то підприємство перестає отримувати прибуток.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20718. Формула и ряд Тейлора. Биномиальный ряд 130.5 KB
  Формула и ряд Тейлора. Биномиальный ряд. Теорема о разложении функции в ряд Тейлора: пусть функция имеет в некотором интервале производные до порядка включительно а точка находится внутри этого интервала. Используя эту теорему можно сделать следующий вывод: если функция имеет на некотором отрезке производные всех порядков раз они имеются все то каждая из них будет дифференцируемой и поэтому непрерывной то можно написать формулу Тейлора для любого значения .
20720. Линейные дифференциальные уравнения второго порядка с постоянными коэффициентами 72.5 KB
  Вопрос о том является ли это решение общим приводит к понятию линейной независимости системы частных решений линейно независимых функций 1 и фундаментальной системы решений 2. Совокупность всех линейнонезависимых частных решений уравнения называется фундаментальной системой решений этого уравнения тогда есть общее решение для уравнения . Таким образом для решения нужно: найти частные решения; выяснить их линейную независимость ; найти общее решение согласно .
20721. Мощность множества. Арифметика счетной мощности 59.5 KB
  Пусть A некоторое счетное мнво тогда по определению A N.Из всякого бесконечного мнва можно выделить счетное подмново.Сумма конечного числа счетных мнв есть счетное мнво. Сумма счетного числа конечных мнв есть счетное мнво.
20722. Предел и непрерывность функции в точке. Основные свойства функции непрерывной на отрезке 29.5 KB
  Иногда говорят что предел функции в точке а : fx=b      х: ха ха и fxb Данное определение называется определением предела функции на языке .3 Если fx=fa то функция назся непрерывной в точке а.4 Если использовать предел функции в точке то определение функции в точке можно оформить в виде:    : ха х[ аb] и fxb Опред.
20723. Предел числовой последовательности. Необходимый и достаточный признак сходимости числовой последовательности 62 KB
  Определение: Если каждому по определённому закону можно поставить в соответствие то числа получающиеся при каждом конкретном n образуют числовую последовательность. Если такое имеет место то пишут что последовательность расходится. Теорема Необходимое условие сходимости числовой последовательности: если последовательность {Xn} сходится то она ограничена. Определение 2: Если предел сходящейся последовательности равен 0 то она называется бесконечно малой последовательностью.
20725. Замечательные пределы 40.5 KB
  Замечательные пределы Существует 4 замечательных предела: I. Покажем доказательство первого предела. ; ; ; ; ; ; ; по свойству функции имеющей предел имеем предел зажатой последовательности ч.
20726. Дифференцируемая функция одной переменной. Геометрический и физический смысл производной. Правила дифференцирования 123 KB
  Касательной к кривой K в точке Mo называется предельное положение секущей когда ММо. Предел Vcp = Если он существует то называется мгновенной скоростью в точке М и обозначается V. yo y = fxox y = Если существует предел то он называется производной данной функции в данной точке xo. Обозначим приращение функции в точке xo приращению аргумента Если вместо xo произвольная точка x то пишут не указывая в какой точке.