48160

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ЙОГО ЧИННИКИ. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Зміст і типи економічного зростання. Теорії і моделі економічного зростання 3. Зміст і типи економічного зростання.

Украинкский

2013-12-07

79.5 KB

1 чел.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ЙОГО ЧИННИКИ. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

План

1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні

2. Теорії і моделі економічного зростання

3. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Список використаних джерел:

  1.  Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного; Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ "Тарнекс" за участю АТ "НОЙ" та вид-ва "Світ", 1993 – 688 с. (11-47);
  2.  Основи економічної теорії: політехнічний аспект: Підручник / Г.Н Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.– К. : Вища шк., 1994.– 559 с.: іл. (5-25);
  3.  Гальчинський А.В., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник.– К. : Вища шк., 1995.– 471 с. : іл. (6-25);
  4.  Мочерний С.В. Основи економічних знань / Худож. оформ. В.М. Штоги-на.– К.: Феміна, 1995.– 352 с. (Старшокласникам і абітурієнтам). (4-19);
  5.  Основи економічної теорії: / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного.– К. : ВЦ "Академія", 1997. – 464 с. (9-30).

1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.

Економічний розвиток це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.

Загальною основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного боку, економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому сенсі стимулюють його створення. У реальному житті ця суперечність — лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою знаходить своє виявлення у відповідному типі економічної системи: традиційній капіталістичній (ринковій), командній (адміністративно-командній), змішаній, перехідній (від адміністративно-командної до ринкової). З точки зору економікс та сучасної західної навчальної літератури дана суперечність (ресурси—потреби) трактується як аксіома стосовно невідповідності безмежних економічних потреб обмеженим виробничим ресурсам.

Економічні інтереси це спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб'єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В останніх концентрується сутність інтересів: інтерес — це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним «двигуном» економічного розвитку, образно кажучи, формують ту «пружину», яка «каталізує» і рухає весь економічний механізм.

На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв'язання таких проблем економічного зростання:

визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;

забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій перспективі;

вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку;

визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства;

окреслення соціально-економічних наслідків для країни звибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

Інвестиції це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, проі\ента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному становлять вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Сучасна НТР — складне, багатопланове явище. В узагальненому вигляді можна виділити її три важливих складових, які органічно пов'язані:

  1.   глибинний процес інтеграції науки і виробництва, для якогохарактерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний «технологічний цех науки»;
  2.   принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітнітехнології потребують і нового працівника: більш освіченого,кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується до техніко-технологічних нововведень;
  3.   кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами; виробництво переходить на нову техніко-технологічну основу — комп'ютерну технологію.

2. Теорії і моделі економічного зростання

В економічній літературі відома модель ХарродаДомара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенції решти виробничих факторів.

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так.

Модель Харрода—Домара слугує допоміжним інструментом у розв'язанні проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв'язків у динаміці та проілюструвати їх.

Формула (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

де G — темп економічного зростання; С — відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості; S — частка заощаджень у національному доході.

У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G/С — частка чистих інвестицій у національному доході.

Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу); L — сукупні витрати праці; К — вкладений капітал; N — земельні ресурси.

Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання.

Інтенсивний тип зростання можна описати таким чином:

На основі виробничої функції американський економіст П. Дуглас і математик X. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат.

Модель Кобба—Дугласа виражається такою формулою:

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

Найбільш концентровано і комплексно характеризує економічне зростання показник продуктивності суспільної праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої праці. Зворотний показник продуктивності праці — це трудомісткість праці. Він показує, скільки необхідно суспільству затратити праці, щоб виготовити одиницю продукції. Близький до них показник інтенсивності праці, який характеризує затрати праці за одиницю часу.

Відношення (у грошовій формі) обсягу продукції до основного капіталу визначає продуктивність капіталу, або знайомий нам показник капіталовіддачі. Протилежний йому показник — капіталомісткість продукції. Наскільки раціонально, продуктивно використовуються обмежені природні ресурси, характеризує показник матеріаломісткості — відношення витрат використаних ресурсів (у грошовій формі) до виготовленої продукції.

З точки зору маржиналістського підходу до аналізу граничних показників важливими є показники граничної продуктивності факторів виробництва. Вони характеризують залежність обсягу приросту національного доходу від приросту відповідного фактора праці, капіталу, природних ресурсів. Хоча досконалої методики таких розрахунків ще немає, але західні економісти вважають, що частки даних факторів у величині національного доходу такі: заробітної плати (праці) — 75 - 80%; прибутку і процента — 15 - 18; природних ресурсів — 5 - 7%.

3. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Циклічність це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Криза це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Депресія це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним.

Пожвавлення це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

  1.   циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу —розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них ,•(проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);
  2.   головна причина спаду — це суперечність між суспільним jхарактером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад Іпояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке буловикликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);
  3.   цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізмув економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);
  4.   цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);
  5.   циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);
  6.   причиною циклів є невідповідність між наявним грошовимкапіталом і його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів, після Другої світової війни є: по-перше, скорочення їх тривалості, що об'єктивно пов'язано з посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР; по-друге, необов'язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення без піднесення наступає нова криза; по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалості (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х pp. XX ст. опублікував низку аналітичних праць, в яких практично здійснив ба-гатофакторний аналіз економічного розвитку Англії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон'юнктури.

Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не виключає піднесення в період середніх циклів.

Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

Оцінюючи погляди на циклічність та її причини, слід зазначити, що вони видозмінилися в часі разом з якісною зміною самих соціально-економічних реалій. Заслуговує на увагу точка зору тих економістів, які виділяють три етапи у змінах поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х pp. XX ст. У цей період переважали погляди, що економічні кризи або взагалі неможливі за капіталізму (Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Дж. Мілль), або вони носять випадковий характер, оскільки система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).

Другий етап включає період із 30-х до середини 60-х pp. і пов'язаний із працями Дж. Кейнса і перш за все з його висновком, що економічні кризи неминучі за умов класичного капіталізму і випливають із природи притаманного йому ринку.

Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х pp. XX ст. У цей час стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) причин циклічності ринкової економіки, у тому числі й ролі сучасної держави в регулюванні циклів.

Дослідження природи циклічності соціального відтворення в умовах державного регулювання економіки сприяли появі нових поглядів на дану проблему, серед яких слід указати на концепції «рівноважного ділового циклу» і «політичного ділового циклу». Перша з них відбиває розвиток ідей монетаризму. Згідно із цією концепцією держава в розвинутих країнах виконує, поряд з багатьма притаманними їй функціями, також роль своєрідного генератора грошових «шоків», які виводять господарську систему зі стану рівноваги і таким чином підтримує циклічні коливання в суспільному відтворенні.

У 70—80-х pp. XX ст. ця концепція активно розроблялась представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетарис-ти вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про істинний зміст і цикли різних напрямів державної економічної політики, то прибічники теорії раціональних очікувань у даному питанні виходять з протилежних міркувань. Вони вважають, що юридичні і фізичні особи навчилися завдяки динамічним інформаційним зрушенням оцінювати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть своєчасно реагувати на відповідні державні рішення згідно зі своєю вигодою. А тому цілі державної політики не завжди повністю реалізуються і спад або піднесення набувають більш ярко вираженого характеру.

Друга концепція — «політичного ділового циклу» — базується на тому, що залежність між рівнем безробіття та інфляцією визначається за «кривою Філліпса», тобто існує зворотний зв'язок між цими величинами: чим менше безробіття, тим динамічніше зростають ціни. Під час боротьби за владу партії як головні економічні показники, на які в першу чергу реагує населення, визначають темпи інфляції і норму безробіття. Чим нижче декларуються їх рівні, тим більше голосів буде подано на виборах за представників відповідної партії. Для забезпечення собі перемоги на виборах часто уряд, партії відповідної країни роблять заяви щодо підтримки таких співвідношень рівнів інфляції і безробіття, які уявляються найбільш прийнятними виборцям.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68303. Дугогасительные устройства и контактные системы электрических аппаратов 8.61 MB
  Дугогасительные устройства электрических аппаратов предназначены для защиты контактных соединений от действия электрической дуги возникающей между контактами при их размыкании. Существуют несколько способов гашения электрической дуги.
68304. Электромагнитный привод 4.16 MB
  К подвижному сердечнику крепится подвижный контакт который прижимается к неподвижному контакту когда через катушку проходит электрический ток Создаваемое катушкой магнитное поле притягивает подвижный сердечник к неподвижному преодолевая усилие возвратной пружины.
68305. Область применения и конструкция коммутационных аппаратов дистанционного действия 858 KB
  Аппаратура служащая для дистанционного включения выключения или переключения электрических цепей на значительном расстоянии от служебных помещений контакторы и реле; аппараты этой группы приводятся в действие при помощи кнопок выключателей датчиков или защитной аппаратуры...
68306. Коммутационная аппаратура непосредственного включения. Пакетные выключатели и переключатели. Контроллеры и кнопки 1019.5 KB
  Контакты выключателей могут быть размыкающими и замыкающими. Пример н о контакты кнопки пуск при нажатии замыкаются если прекратить нажатие то под действием пружины контакты размыкаются См. В пакетных выключателях применены скользящие контакты соприкасающиеся друг с другом по плоскости.
68307. Коммутационная аппаратура 35 KB
  Аппаратура предназначенная для изменения состояния электрической сети по алгоритму: ток проходит не проходит или аппаратура включена выключена или электрических потребителей по алгоритму: работают не работают –лампа горит не горит. По принципу работы коммутационная аппаратура делится на контактную и бесконтактную.
68308. Системы электроснабжения РПС 276.5 KB
  По условиям работы холодильных установок ХНУ на подвижном составе с машинным охлаждением целесообразно применять передачу на переменном трехфазном токе. Это объясняется тем что пуск ХНУ производят сравнительно редко и не требуют при этом больших пусковых моментов от электродвигателе и в процессе работы...
68309. Поселенная структура сибирской деревни: необходимость и возможности изучения 37 KB
  На наш взгляд к числу важнейших проблем необходимость изучения которых явно недооценивалась аграрниками раньше и по прежнему недооценивается сегодня нужно отнести динамику поселенной структуры сибирской деревни которая бы включала в себя характеристику всех населенных пунктов по следующим параметрам...