48167

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Воно являє собою глобальний економічний організм в якому склалися і зростають взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки тому вони повинні об'єднувати свої зусилля в цій сфері. Почетверте необхідністю об'єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем екологічних сировинних продовольчих освоєння багатств світового океану і космосу та ін. Три держави СІЛА Японія Німеччина з 9 населення акумулюють 1 2 світового...

Украинкский

2013-12-07

150.5 KB

0 чел.

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

План

1. Світове господарство: сутність та структура

2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація

3. Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил

4. Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень інтернаціоналізації

Список використаних джерел:

  1.  Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного; Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ "Тарнекс" за участю АТ "НОЙ" та вид-ва "Світ", 1993 – 688 с. (11-47);
  2.  Основи економічної теорії: політехнічний аспект: Підручник / Г.Н Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.– К. : Вища шк., 1994.– 559 с.: іл. (5-25);
  3.  Гальчинський А.В., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник.– К. : Вища шк., 1995.– 471 с. : іл. (6-25);
  4.  Мочерний С.В. Основи економічних знань / Худож. оформ. В.М. Штоги-на.– К.: Феміна, 1995.– 352 с. (Старшокласникам і абітурієнтам). (4-19);
  5.  Основи економічної теорії: / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного.– К. : ВЦ "Академія", 1997. – 464 с. (9-30).

1. Світове господарство: сутність та структура

Світове господарство це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Три останніх десятиріччя XX ст. вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності, що обумовлено дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерної зброї і загрози можливої ядерної війни, що спонукає держави проводити політику мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля в цій сфері. По-третє, поглибленням та поширенням інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього економічного і духовного життя. По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, сировинних, продовольчих, освоєння багатств світового океану і космосу та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо).

Світове господарство належить до числа складних систем, що характеризуються великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Так, зокрема, економічна могутність розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави — СІЛА, Японія, Німеччина (з 9 % населення) акумулюють 1/2 світового доходу, їм належить 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Суб'єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об'єднання, які у свою чергу теж є системами.

Світова економіка як система має спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов.

Класифікація груп країн світового господарства. До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно ЗО країн і територій. На них наприкінці 1990-х pp. припадало 55 % світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн — членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення (нові індустріальні країни, більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті, головна проблема яких не стільки у відсталості та бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання. Нині налічується 47 таких країн, переважна частина яких (32) розташована в Тропічній Африці, а решта в Азії, Океанії, Латинській Америці.

До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—90 pp. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В'єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.

2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація

Сутність міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності.

На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання. В економічних взаємовідносинах країн став домінувати принцип порівняльних переваг. Відповідно до цього принципу країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть створювати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами.

Міжнародна спеціалізація виробництва це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами.

Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.

Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників, Швеція — постачальник високоякісної сталі та підшипників, Бельгія — чавуну і сталі, Фінляндія — лісоматеріалів і продукції деревообробки тощо. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привізної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.

Внутрішньогалузева спеціалізація пов'язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

Міжнародна виробнича кооперація це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.

Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об'єднання капіталів декількох суб'єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час не менш важливим видом інтегративної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, щоправда, мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.

3. Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил

Сутність інтернаціоналізації господарських відносин. Інтернаціоналізація виробництва це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці і становить основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Значний вплив на неї справляє інтернаціоналізація капіталу.

Інтернаціоналізація капіталу це процес переплетіння і об'єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Якщо інтернаціоналізація виробництва є об'єктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації господарських зв'язків між країнами. Важливу роль у процесі інтернаціоналізації капіталу відіграють вивезення капіталу, міграція капіталу між промислово розвинутими країнами, що посилилась з кінця 50-х pp. XX ст.

Інтернаціоналізація господарського життя це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту, і т. д. В її основі лежать поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва, інтернаціоналізація капіталу та утворення транснаціональних компаній. Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

Вирізняють два рівні інтернаціоналізації: мікро- та макрорівень. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією. Розвиток останньої та її наслідки мають за рядом ознак всесвітній характер і передбачають міжнародні зусилля, тому що:

сучасне оновлення науки, техніки і технології настільки масштабне, всебічне і глибоке, що здійснити його вже неможливо силами лише однієї, навіть великої держави;

стає необхідним і економічно виправданим розгортати виробництво з розрахунку на ряд країн, а нерідко на потенційних споживачів у всьому світі;

стало можливим швидке поширення досягнень НТР в усіх регіонах земної кулі, підвищилась рухливість капіталу та робочої сили. Створена в одній країні найновіша техніка і технологія швидко поширюються в усьому світі.

Термін «інтернаціоналізація господарського життя» означає участь країн у світовому господарстві, а отже, для визначення її рівня використовується ряд показників. Основними з них є: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо її ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін. Так, за даними Світового банку, у другій половині 1990-х pp. зовнішньоторговельна квота (відношення суми експорту та імпорту країни до її ВВП) становила у США 24 %, Франції — 45 %, Південній Кореї — 67 %, Канаді — 76 %, Бельгії — 137%, тобто вона корелюється з розмірами внутрішнього ринку. Серед абсолютних показників інтернаціоналізації можна виділити, наприклад, вартісний обсяг експорту на душу населення. У США він становить понад 3200 дол., Китаї — близько 150 дол., Росії — близько 700 дол.

Транснаціоналізація у світовому господарстві. Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація — це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інші трактують транснаціоналізацію як більш вузьку категорію — лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Транснаціональна корпорація — це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.

Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Будучи центрами координації і динаміки світового виробництва та обміну, ТНК формують мережу відносин, які виходять за межі національних господарських систем. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних економік, сучасні ТНК перетворились на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій. Вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від останніх ТНК не прив'язані до тієї чи іншої території, а отже, здатні з'єднати фактори виробництва різної національної належності і брати участь в освоєнні виробництва і ринків у будь-якій частині світу.

ТНК — це нова, але надзвичайно динамічна сила у світовій економіці. На початку XX ст. вже існувало немало ТНК. Проте масовим явищем, що визначає економічний розвиток, вони стають у другій половині XX ст.

На початку 1980-х pp. у світі налічувалось близько 11 тис. ТНК і 104 тис. зарубіжних філій, а наприкінці 1990-х уже близько 53 тис. і 450 тис. відповідно. За оцінками, ТНК контролюють від 1/5 до 1/4 частини світового ВВП, а на торгівлю між материнськими компаніями та їх зарубіжними філіями припадає 1/3 світової торгівлі. Глобальний нагромаджений обсяг інвестицій ТНК (материнських компаній та філій) досяг у 1997 р. 3,5 трлн дол., а загальний обсяг продажу їхніх закордонних філій — 9,5 трлн дол.

Характерними рисами сучасного етапу транснаціоналізації є:

  1.  стрімке зростання масштабів операцій ТНК. Загальні активи їх зарубіжних філій досягли наприкінці 1990-х pp. 13 трлн дол.,а загальна вартість, що створена ними, — 2 трлн дол. Приблизно70 % світових платежів за технологію є результатом внутрішньо-фірмових трансакцій ТНК;
  2.  розширення географії діяльності ТНК. Більшість з них (90 %)базується в розвинутих країнах з ринковою економікою. Однак за останні роки до процесу транснаціоналізації все більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країн Східної та Центральної Європи. У промислово розвинутих країнах розміщено близько46 % усіх філій ТНК, у країнах, що розвиваються, — 42 %;
  3.  підвищення ступеня «міжнародності» операцій ТНК більшості країн, який характеризується питомою вагою зарубіжних активів, продажу, зайнятих у загальнокорпораційних показниках. На початку 1990-х pp. у найбільших ТНК США, ФРН, Японії було зосереджено 1/3—1/4 активів;
  4.  збільшення трансграничного злиття і поглинання. Наприкінці1990-х pp. ці процеси досягли 3/s світового припливу іноземних інвестицій і поширилися у банківській сфері, страхуванні, хімічній та фармацевтичній промисловості, в секторі телекомунікацій та автомобілебудування;

5)розширення транснаціоналізації середніх і малих фірм. Діяльність ТНК все більше перетворює світове господарство в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань, визначає загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціоналізація веде до посилення взаємозв'язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. У 1990-х pp. практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їх виробничо-інвестиційними операціями.

4. Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень інтернаціоналізації

Міжнародна економічна інтеграція та її форми.

Економічна інтеграція («інтер» з латині — цілий) — це широке міждержавне об'єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;

закономірностями НТП;

тенденціями демографічної ситуації;

наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;

швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;

• ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Міжнародні міжрегіональні економічні об'єднання. У різних регіонах земної кулі в середині 1990-х pp. склались, за даними ГАТТ/ВТО, близько 30 інтеграційних угруповань різного типу. Вони суттєво відрізняються одне від одного як за характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами діяльності.

Провідними міжнародними регіональними економічними об'єднаннями є: Європейський Союз, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Всесвітня торговельна організація — ВТО (колишня ГАТТ), Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) та ін.

Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у межах Європейського Союзу. Його створення було обумовлене перш за все тим, що саме у Західній Європі після другої світової війни з найбільшою силою проявилась суперечність між інтернаціональним характером сучасного виробництва та вузькими національно-державними кордонами його функціонування. Окрім того, до початку 1990-х pp. західноєвропейська інтеграція підштовхувалась уперед безпосередньо конфронтацією на континенті двох протилежних соціально-економічних систем. Важлива причина полягла і у прагненні західноєвропейських країн подолати негативний досвід двох світових війн, виключити можливість їх виникнення в майбутньому. Але найголовнішим фактором є прагнення країн цього регіону створити широку економічну площину для розвитку продуктивних сил, зміцнити свої позиції відносно двох інших світових центрів — США та Японії.

Основними наслідками розвитку західноєвропейської інтеграції є економія на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції, розширення її асортименту. Інтеграція допомогла західноєвропейському капіталу на рівні протистояти своїм основним конкурентам, перш за все США і Японії.

Тенденція до економічної інтеграції отримала поширення і серед країн, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці, Азії виникло близько 20 економічних угруповань. Причини інтеграції розвинутих країн та країн, що розвиваються, різні. У випадку з розвинутими країнами інтеграція породжується високим рівнем розвитку продуктивних сил, що переросли національні межі, і прагненням підприємств розширити сферу свого панування. Щодо країн, що розвиваються, то економічна інтеграція породжується скоріше низьким рівнем розвитку економіки, прагненням завдяки об'єднанню створити кращі умови для індустріалізації і становлення національної економіки, послабити свою економічну залежність від західних держав.

У Латинській Америці ще на початку 1960-х pp. були створені два економічних угруповання — Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яку пізніше перетворили в Латиноамериканську асоціацію інтеграції, і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Крім того, в цьому регіоні виникли Андський пакт розвитку (МЕРКОСУР), Карибське співтовариство (КАРИКОМ).

В Африці діють два економічних угруповання західноафриканських країн — ЕКОВАС і КЕАО та ряд інших. В Азії вирішальну і зростаючу роль відіграє АСЕАН. Розширюється Організація економічного співробітництва, що об'єднує країни Центральної Азії.

Міжнародна економічна інтеграція — характерна особливість сучасного етапу розвитку світової економіки. Наприкінці XX ст. вона стала могутнім інструментом прискореного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку країн — членів інтеграційних угруповань.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1579. Оцінка судової діяльності Приморського районного суду міста Маріуполя 79.85 KB
  Основні засади судочинства в Україні. Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду. Повноваження місцевих судів. Обрання, атестація та дисциплінарна відповідальність суддів. Правовий і соціальний захист суддів.
1580. Анализ деятельности автотранспортного предприятия Речицкое межраенное АТП 222.83 KB
  Структурная схема управления на предприятии. Обеспечения предприятия тепловой энергией водой и электроэнергией. Требования по охране труда перед началом работы. Организация на предприятии охраны окружающей среды. Должностная инструкция руководителей технических служб.
1581. Розрахунок стержньового стрічкового трансформатора з повітряним охолодженням 78.69 KB
  Вибираємо марку електротехнічної сталі. Для електротехнічної сталі основними номінальними характеристиками є: питомі втрати і магнітні значення. Визначаємо кількість витків первинної і вторинної обмоток. Визначаємо енергетичні характеристики трансформатора.
1582. Проектування жіночих черевиків на блискавці на середньому каблуці на байковій підкладці 79.4 KB
  У курсовому проекті ми використовуємо копіювально-графічну методику проектування. Проектування деталей взуття за цією методикою включає такі етапи: встановлення умовної розгортки колодки в осі координат, розрахунок і нанесення базисних ліній.
1583. Проектирование жилого дома с фасадным зданием 107.7 KB
  В данном курсовом проекте необходимо запроектировать жилой дом. В состав графических работ входят: фасад гражданского здания М 1: 200, план гражданского здания М 1:200, продольный и поперечный разрезы М 1:200, схема плит покрытий и фундаменов М 1:200.
1584. Гонадальные гормоны и их действие у самок разных видов 20.32 KB
  Половой сезон-период, в течении которого проявляется или более напряженно протекает половая жизнь. Он обычно бывает связан с временем года, видовыми особенностями животного.
1585. Гонадотропные гормоны гипофиза. Нейрогуморальная регуляция половой функции самок и самцов 20.65 KB
  Экспериментально установлено, что введение ФСГ в организм кастрированной самки не вызывает морфологических изменений в ее половом аппарате. При денервации гипофиза(нарушение нервных связей) его функции нарушаются/
1586. Два физиологических типа спермы 18.43 KB
  Сперма-совокупность сперматозоидов из сыворотки(плазмы)которая образуется придаточными половыми железами и придатком канала семменика.
1587. Действие факторов внешней среды (температуры, осмотического давления, pH среды, химических вещество на спермиев 20.11 KB
  Степень кислотности зависит от концентрации(H*+*; H-)В придатках семенников pH кислая. При эякуляции в следствие смешанной спермиев придаточных желез реакция спермы близка к 7. На pH среды влияют кормление.