48192

Джерела з історії середньовічної Європи (V-XV ст.)

Конспект

История и СИД

На території власне германських областей панували місцеві діалекти зокрема законодавчі документи перекладалися цими діалектами. В Англії латина була мовою церкви документи та історичні твори писалися місцевою мовою. Поодинокі документи збереглися лише через те що знаходилися за межами імперії. Це варварські правди для раннього середньовіччя потім королівське законодавство правові документи феодального звичаєвого права парламентське законодавство.

Украинкский

2013-12-07

145.5 KB

121 чел.

Тема 4. Джерела з історії середньовічної Європи (V-XV ст.)

  1.  Загальна характеристика джерел з історії середньовічної Європи
  2.  Законодавчі джерела
  3.  Актові джерела

  1.  Діловодні джерела
  2.  Аннали, хроніки, історичні твори
  3.  Публіцистика, релігійна, художня, наукова література

Література:

Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних веков: [Учеб. пособие для гос. ун-тов]. - Л., 1955.

Вайнштейн О.Л.Западноевропейская средневековая историография. – М.-Л.,1964.

Голенищев-Кутузов Н.Н. Среденевековая латинская литература в Италии. – М.,1972.

Каштанов С.М. Русская дипломатика. – М., 1988.

Кононенко А.М. Проблема классификации западноевропейского частноправового акта //Проблемы источниковедения западно-европейского средневековья. – Л.,1979.

Медведєв И.П. Дипломатика частного византийского акта // Там же.

Матузова В.И. Английские средневековые источники XI-XIII вв. Тексты, переводы, комментарии. – М.,1979.

Сметанин В.А. Византийское общество XIII-XV вв.: По данным эпистолографии. – Свердловск, 1987.

 Заборов М.А. История Крестовых походов в документах и материалах. – М., 1977.

Архивное дело с древнейших времен до 1917 г. Труды ВНИИДАД.– М.,1979.Т.VIII. В 2-х ч.

  1.  Загальна характеристика джерел з історії середньовічної  Європи

Територіальні межі – Західна Європа та Візантія.

Періодизація історії Середньовіччя аудиторії відома. Для Західної Європи епоха Середньовіччя охоплює V – середину XVII ст. і поділяється на такі періоди:

  1.  кінець V  середина XI ст. – період раннього середньовіччя;
  2.  середина XIкінець XV ст. – період зрілого середньовіччя, розквіту феодальних відносин;
  3.  XVI – середина XVII ст. – період пізнього феодалізму або раннього нового часу.

Для кожного періоду притаманна певна своєрідність джерельної бази, зумовлена особливостями розвитку суспільства. Пропонована лекція охоплює два перших періоди (загалом V - кінець XV ст.),  для яких притаманний достатньо стабільний комплекс джерел. Останній період – це перехідна епоха, що відбилося і на характері та складі джерел. Тому вони будуть розглядатися в окремій лекції.

Періодизація історії Візантії дещо відрізняється:

  1.  IV-VII ст.  -  ранній  період, поступова еволюція пізньоантичних інститутів у ранньофеодальні;
  2.  ІІ пол. VII-XII вв. -  середній период, розквіт візантійської імперії; 
  3.  XIII — сер. XV в. (1453) -  період пізнього візантійського феодалізму, криза імперії.

Для епохи середньовіччя характерні всі типи джерел,  про які йшлося при розгляданні попередніх періодів історії людства (писемні, речові, зображальні,  усні, етнографічні, лінгвістичні, природно-географічні). Не заперечуючи значущість усіх перелічених типів джерел і необхідність їх комплексного аналізу для об’єктивного висвітлення минулого, зазначимо, що історія феодального суспільства найкраще відображена у величезному фонді писемних джерел.

Комплекс писемних джерел з історії Середньовічної Європи формувався під впливом  значних змін, що відбувалися в усіх сферах суспільства: політичній –  падіння Римської імперії (при цьому часткове збереження її традицій), утворення варварських держав германськими племенами на її території, феодальна роздрібненість; утворення національних держав, Реформація; Великі географічні відкриття;  соціально-економічній – розвиток феодальних відносин, пізніше – розвиток торгівлі, мануфактурного виробництва; культурній –  поява паперу, книгодрукування, заснування університетів, розповсюдження гуманістичних ідей.

Маючи багато спільного названі вище історичні процеси перебігали по різному в окремих країнах Європи. В таких країнах як Італія, Іспанія, південь Франції, що утворилися безпосередньо на території Західної Римської імперії феодальні відносини формувалися на основі зруйнованих рабовласницьких і германського общинного устрою, що швидко розкладався. Ці країни розвивалися дуже швидко.

У країнах, що утворилися на півночі та сході Європи –    Німеччина, Англія, Ірландія, Угорщина, скандинавські та слов’янські  держави –    не було розвинутих рабовласницьких відносин, не було розвинутих політичних форм. Ці крани розвивалися повільніше.

Для Візантії притаманний повільний розвиток із значними пережитками рабовласництва. Феодальні відносини формувалися повільно. Велике значення мала держава, розгалужений бюрократичний апарат, впливали серйозні релігійні суперечки.

Усе це зумовило такі особливості комплексу писемних джерел: 1)джерела, характерні для цієї епохи розвитку суспільства, у різних народів з’являються  неодночасно; 2) для історії держав, що утворилися на території Західної Римської імперії та Візантії зберігся значний комплекс джерел пізньоримського походження; 3) у джерелах проявилися особливості, зумовлені конкретними формами історичного розвитку окремих країн. Тому, треба враховувати як  типові риси, так і особливості окремих видів джерел у тій чи іншій країні.

Більшість середньовічних джерел створені представниками панівних верств населення, що відбилося на їх змісті.

Для ранньосередньовічної Європи кількість писемних джерел незначна. Майже не збереглося документальних джерел, тому для цього періоду основну інформацію надають саме оповідні джерела. На території колишньої Західної Римської імперії усі писемні пам’ятники  написані латиною, але не літературною, а її провінційними діалектами («брудна  латина»), які замінили мови германських племен і згодом розвинулися у мови романських народів. За Карла Великого латина стала більш літературною та розповсюдженою. На території власне германських областей  панували місцеві діалекти, зокрема, законодавчі документи перекладалися цими діалектами. В Англії латина була мовою церкви,  документи та історичні твори писалися місцевою мовою.

Для зрілого Середньовіччя  характерне значне збільшення кількості джерел, а також їх якісне розмаїття. З XIV ст. в усіх країнах швидко збільшується обсяг документальних джерел. Писемні пам’ятники  цього періоду  написані національними мовами.

А для пізнього середньовіччя, що має перехідний характер і має також назву Ранньомодернові часи характерне абсолютне переважання документальних джерел. Вони дають основну інформацію, а наративні джерела відходять на другий план.

Свої особливості має комплекс джерел з історії Візантії. Порівняно з іншими країнами Європи обсяг та розмаїття писемних джерел для цієї країни були значними, але через загибель Візантійської держави більшість їх була знищена. Загинули усі міські архіви. Поодинокі документи збереглися лише через те, що знаходилися за межами імперії. Тому для історії Візантії також як і для європейських країн зрілого Середньовіччя основними джерелами є наративні джерела (хроніки). Візантійські джерела цього періоду писалися середньовічною грецькою мовою.

Класифікація писемних джерел:

1) Законодавчі  з’являються з V ст. з розвитком соціального розшарування  і появою держави у германських племен. Це «варварські правди» для раннього середньовіччя, потім королівське законодавство, правові документи феодального звичаєвого права,  парламентське законодавство.

2) Актові джерела – зовсім мало для раннього, багато для зрілого та пізнього середньовіччя. Приватноправові та публічноправові. Ілюструють і відносини власності, підпорядкування, панування.

3) Діловодні документи – дуже мало. Переважно для зрілого та пізнього середньовіччя. Ілюструють розвиток великого феодального господарства, мануфактури, торгівлі, для останнього періоду – політичні процеси.

4) Історичні твори: анналістична традиція – з VІ ст. в монастирях, у VІІІ-ІХ ст. – королівські аннали. На їх основі – хроніки, ширші за змістом, більш зв’язні за викладенням. З VІ ст. – історії окремих германських племен; з ХV ст. – історії національних держав.

5) Релігійна література – агіографічна, проповіді, покаянні книги.

6) Публіцистика (політичні трактати і памфлети).

7) Художня література. Твори (містерії на євангельські теми, фарси) для міських театрів, лицарська література, поезія, епос.

8) Наукова література. Власне наукові твори, що можуть служити джерелами з історії розвитку наукового знання з’являються з ХІІ ст. (трактати).

Джерела особового походження  як вид писемних джерел ще не сформувалися, але  достатньо широко представлене приватне листування, відоме з давніх часів.

Отже, корпус джерел з історії середньовічної Європи являє собою цінний матеріал різноманітного характеру, на формування якого вплинули як загальноісторичні процеси так і особливості розвитку окремих територій.

2. Законодавчі джерела

Закон – нормативний акт вищого органу державної влади, виданий за встановленим порядком, який має вищу юридичну силу відносно актів інших органів держави.

Раннє середньовіччя.

V - VІІ ст. Варварські правди. З’являються з V ст. з поглибленням соціального розшарування суспільства і появою держави у германських племен. Це перше писане законодавство – фіксація звичаєвого права, яке, правда, вже зазнало змін. За призначенням – судебники (містять покарання за різні проступки). Єдине писемне джерело, що відображає соціально-економічні відносини в умовах руйнації общини. При наявності певних відмінностей однотипні. Це пояснюється тотожністю умов життя у варварських державах. З розвитком суспільства їх текст змінювався та доповнювався. Проіснували приблизно до Х ст. Деякі статті перейшли до законодавства наступного періоду.

Дійшли лише пізні списки. Тексти правд складні, багатошарові.

Вестготське королівство. Найдавніша, що дійшла – «Кодекс Ейріха», 475 р. Простежуються сліди родових відносин.

«Вестготська правда». Поч. VІІ ст. Містить залишки попередньої збірки і нові закони. Вже не розрізняє готів і римлян. Остання редакція – на межі VІІ-VІІІ ст. Далі завадило арабське завоювання. У зміненому варіанті діяла за арабів для християнського населення.

Бургундське королівство. Бургундська правда. Поч. VІ ст. Частково запозичена з «Кодексу Ейриха». Діяла до ІХ ст. Складна, багато редакцій.

Остготи. «Едикт Теодоріха». Поч. VІ ст. На римських правових джерелах і римській юридичній літературі.

Лангобарди. «Едикт Ротарі», 643 р. Типова германська правда. Не розрізняє римлян і лангобардів, адже останні повністю знищили римську знать, залишки рабовласництва. Додавалась і змінювалась у VІІІ ст. Діяла до ХІІІ ст.

Перелічені судебники – різні варіанти поєднання звичаєвого германського права та римського права.

Франки. Класична германська правда – «Салічна», VІ ст. Дуже складна, 5 редакцій, які містять від 65 до 100 статей. Первісний текст не дійшов. Наявні тексти – компіляції, адже до первісного тексту поступово додавалися нові закони. Не простежується впливу римського законодавства: була записана за часів, коли Галлія, де оселилися франки, була ще слабо романізована. Являє собою чисте германське право. Ілюструє руйнацію первісного суспільства.

Англосакси (Британські острови). Перші правди VІІ ст. містять більше пережитків родових відносин. «Правда короля Альфреда», к. ІХ ст. Відобразила об’єднання англосаксонських королівств. Незважаючи на пізній запис теж чисте германське право.

VІІІ-ІХ ст. Каролінгська імперія. Законодавчі акти чисельніші за попередній період. Відображають швидкий розвиток феодальних відносин, формування  централізованого управління. Загального законодавства не існувало, адже держава аморфна, частини її дуже відрізнялися між собою. Для кожної частини видавалися свої закони.

  •  Продовжували діяти правди, хоча перероблялися, додавалися. Створювалися нові для приєднаних германських племен – Баварська, Саксонська та ін.
  •  Королівське законодавство – капітулярії, що приймалися за волею короля та узгоджувалися з представниками знаті. Вони змінювали і додавали правди. Збереглося близько 80. Діяли до ІХ ст.

Свої особливості мало законодавство Візантійської держави. «Кодекс Юстиніана», VІ ст. – класичний звід римського права: 1 – закони; 2 – збірка висловлювань відомих юристів, що мали силу закону («Дігести» або «Пандекти»); 3 – коротка навчальна інструкція до римського права «Конституції»; 4 – укази, видані після створення кодексу (власне візантійське право) «Новели». Відобразив кризу рабовласництва.

У  ІХ ст. «Кодекс Юстиніана» перероблено, пристосовано до змін у суспільстві –  отримав назву «Василики».

«Землеробський закон» – звід візантійсько-слов’янського звичаєвого права. VІІІ ст. Судебник, що відображає життя сусідської общини.

«Морський закон» – також судебник.

 

Різновиди і зміст законодавчих актів зрілого середньовіччя відображають особливості розвитку окремих країн Європи: процес подолання феодальної роздрібненості  й утворення централізованих держав, або відсутність об’єднавчих процесів.

1) Для 11-13 ст.  характерні записи місцевого звичаєвого права – свої для кожної області роздрібненої держави.  Вони базувалися нормах  старих правд, каролінгських капітуляріїв,  грамот, що регулювали відносини між феодалами, феодалами і селянами.

У Франції –  кутюми. На півдні містили елементи римського права. З середини ХІІІ ст. посилюються об’єднавчі процеси, формуються нові адміністративні одиниці – провінції. Відповідно створюються провінційні кутюми.  Дають уявлення про соціальну і політичну структуру провінції, порядок судочинства, форми власності, взаємини феодалів, становище селян і міщан, а також своєрідність кожної провінції. «Великий норманський судебник», «Кутюми Бовезі» (північно-східна провінція Франції, к.13 ст.) та ін. Існували ще в XV ст., підтверджувалися центральною владою.

У Німеччині  – зерцала. Почали записуватися у ХІІІ ст. німецькою мовою. Дуже різноманітні. У південних і середніх землях місцеве звичаєве право формувалося під впливом франкського права, у північній Німеччині – саксонського права. Включало і королівські накази, що діяли на цій території.  Являли собою судебники, що в більш-менш систематично викладали все діюче право (служиле, ленне). Існували в герцогствах, володіннях великих феодалів, містах. Найстаріше – «Саксонське зерцало», 200 списків. Також «Німецьке зерцало», «Швабське зерцало» та ін.

В Іспанії – «Барселонські звичаї».

В Англії писемні зводи місцевого звичаєвого права («звичай манора») відсутні. Встановлення сильної королівської влади зумовило швидший за інші європейські країни розвиток централізованого законодавства, формування  загального для всієї країни права.

2) Паралельно з місцевим звичаєвим правом діяло  королівське законодавство. У Франції ордонанси до сер. ХІІ ст. були чинні лише в межах королівського домену. Поступово розповсюджувалися на інші території. Регулювали судові, фінансові відносини, управління господарством, податки.

В Англії королівські закони діяли на всій території держави, охоплювали всі сфери життя. У ХІІ ст. – «Закони Вільгельма» (судебник). З ХІІІ ст. – загальнодержавні статути. У XІV- XV ст. – закони, що регулювали розвиток ремесла і торгівлі – «Купецька хартія», «хлібні та навігаційні акти», перше в Європі робітниче законодавство – «Статут про робітників» (1349 р.).

У Німеччині – загальноімперські закони – привілеї, патенти і мандати.

У Візантії законодавство базувалося на нормах Юстиніанового права – к. ІХ ст. – «Василики», XІV ст.  -  «Шестикнижжя». Нові закони – новели.

3) Зі становленням  станово-представницької монархії з’являються парламентські акти – в Англії – статути; у Франції – ордонанси Генеральних штатів; у Німеччині – акти германських імперських зборів; в Іспанії – рішення кортесів.

Отже, законодавчі акти середньовічної Європи достатньо чітко – як за змістом, так і за формою  –  відображають еволюцію феодального європейського суспільства, політичні, соціально-економічні процеси, що перебігали в європейських країнах, їх особливості.

  1.  Актові джерела.

Вивчаються сід дипломатикою. Сформувалася в 17 ст. у Франції, як наука, що передусім вивчала середньовічні актові документи (їх у Франції збереглося значно більше за інші європейські країни). Поняття «дипломатика» походить від назви одного з різновидів середньовічного акту – диплом (повернемось до цього терміну пізніше). Спиратимемося на дослідження в галузі дипломатики істориків С.М.Каштанова, А.М.Кононенка, І.П.Медведєва.

Поняття «акт».

Існує багато розбіжностей у визначенні поняття «акт», адже самоназва «акт» характерна для найрізноманітніших видів документів.

В історіографії ХІХ-ХХ ст. два визначання терміну «акт»:

1).  Акти – всі документи, що мають ознаки оригінальності й сучасності подіям. Тобто, актами є всі документи, що відрізняються від наративних джерел.  У такому значені застосовується в західноєвропейській дипломатиці,  хоча розрізняються акти юридичні (власне договірний або розпорядчий документ) й акти засвідчувальні, протокольні (фактично діловодні документи).

У радянській історіографії поняття «акт» і «документ» ототожнювали Н.П.Лихачев, І. Л. Шерман, В. І. Стрельський и др.

2).  Акти – це документи, зміст яких має договірний характер,  які встановлюють певні правовідносини між контрагентами угоди, або між автором і адресатом. Ознака акту – наявність конкретних умов договору між контрагентами.

Другий підхід обмежує коло актів документами певного характеру.  Прибічниками  такого трактування акту є С.М.Каштанов,  Л.В.Черепнін, відомий спеціаліст з середньовічної руської дипломатики. Саме такий підхід пропонується у підручнику з джерелознавства під редакцією І.Д.Ковальченка.

У такому випадку (за С.М.Каштановим) до розряду актів належать: 1)публічно-правові та приватноправові договори; 2) постанови і розпорядження конкретних органів влади, що мають індивідуальну або колективну адресу; 3) розпорядження власників майна, адресовані їх агентам (прикажчикам, слугам тощо).

По за категорією акта залишаються закони. На відміну від законів, які встановлюють, формулюють правові норми, акти лише використовують їх; відносини, які  закріплюються актами, не повинні порушувати прийняті законодавчі норми.

Також за цим визначенням до категорії актів не включаються діловодні документи.

Водночас, відзначимо, що у сучасній українській історіографії деякі дослідники включають до поняття «акт», «актові джерела», окрім договірних документів,  законодавчі акти (С.А.Макарчук, Я.С.Калкура). Зокрема, С.А.Макарчук у своєму підручнику до актових джерел відносить історичні документи, які на час їх створення призначалися для  встановлення тих чи інших правових норм, регулюючих суспільні відносини.

Класифікації актів.

«Акти», як  вид писемних джерел, категорія класифікаційна.  Основними критеріями класифікації виступають такі  ознаки:

походження – результат угоди контрагентів;

зміст – визначення взаємних умов;

форма – комбінація усталених статей-формул.

Дослідниками пропонуються різні варіанти класифікації, кожна з яких умовна та може бути застосована за різних обставин роботи з актовим матеріалом. Зокрема, Л.В.Черепнін пропонував класифікувати середньовічні акти за змістом (наприклад, акти, що характеризують боротьбу феодалів за землю, що відображають розвиток форм феодальної експлуатації селян, стосуються торгівельно-ремісничого населення та ін.). С.М.Каштанов у 1969 р. пропонував класифікацію актів за походженням:

1) договори, що виникли в сфері соціально-політичних відносин (між державами, між державою та церквою, між державною або церковною владою і «приватними» особами,  між різними носіями державної влади – князями, герцогами, королями тощо, між представниками світської та духовної влади);

2) угоди, що виникли в сфері соціально-економічних відносин (між власниками засобів виробництва та рабами-вільновідпущениками, між вільними приватними особами, між власниками засобів виробництва та окремими виробниками або родинами безпосередніх виробників, між власниками засобів виробництва).

Все ж таки, найбільш розповсюджена класифікація  – поділення актових джерел на дві великих групи - приватноправові та публічно-правові.  Проблема  визначення кордонів між першими і другими. Чіткої межі провести не вдається. Для цього потрібний ретельний аналіз актів і за змістом, і за дипломатичним оформленням.

Приватний акт – автор якого діє як приватна особа, створюється нотаріями, що наділені владою правом випускати офіційні документи. У З.Є. має також назву нотаріальний акт – купівля-продаж, призначення посагу, оренда, розподіл, передавання майна, шлюбний контракт, заповіт тощо.

Публічний акт (канцелярський) – документ, що видається публічною владою (королем, феодалом, міською комуною, Римським папою, єпископами тощо). Можуть бути  імператорські, королівські, феодальні, церковні; сеньйоральні, міські, адміністративні, судові. Це акти, що видавалися владними особами феодалам, монастирям, містам    привілеї,  жалувані, пільгові, митні, дарувальні, вкладні, імунітетні грамоти. До публічних актів також відносяться постанови та розпорядні документи, що видавалися в  процесі адміністративної діяльності міських органів влади.

Цієї класифікації загалом (більш деталізує її) дотримується і С.А.Каштанов, аналізуючи руські актові джерела,.

Перші актові джерела для середньовічної  З.Є. відносяться до епохи варварських держав, а саме 6-8 ст.  Власне збереглися не самі акти, а так звані збірки формул – «формулярії», які містили взірці оформлення різноманітних документів, у тому числі, актів продажу, передачі, відчуження землі, кабальних грамот, грамот дарування, обміну.  Найдавніша – збірка вестготських   формул відноситься до 6 ст.  (46 взірців різноманітних документів). До цього ж століття (70-ті р.)  відноситься формулярій, складений в Остготському королівстві Касіодором (468 правових та управлінських документів). У франків така збірка формул з’явилася в 7 ст. за Меровінгів

Свідчать про те, що  у цей період переважали публічно-правові акти, які відобразили  процес зростання  феодальної власності на землю,  втрати незалежності вільними общинниками.

Від наступного періоду раннього середньовіччя –  8-9 ст. (епоха Каролінгів) маємо не тільки збірки формул (вони  вже є для всієї території Європи), а також картулярії – збірки копій різноманітних актів, які найкращим чином збереглися в монастирських маєтках   підшивалися в спеціальні книги (наприклад «Книги дарувань»). Містять передусім документи про залежність селян (кабальні договори), також королівські дипломи (грамоти дарування майна церквам та феодалам, імунітетні грамоти, привілеї), заповіти, серед яких багато фальсифікацій.

Для зрілого середньовіччя маємо вже достатньо великий корпус не тільки копій, а також оригіналів актових документів.

Оригінальні публічно-правові акти залежно від призначення функціонували в двох формах: 1) Патент (відкритий документ)  –  призначався для загально відома, пред’являвся за потребою (жалувані грамоти, пільгові, митні та ін.). Це текст на розгорнутому аркуші з печаткою. Згортався у свиток.  2)Диплом (закритий документ) – таємний документ, писався у дві колонки на одній стороні аркуша, аркуш складався вдвічі і запечатувався (грецький термін «диплос» –  подвійний). Під назвою «дипломи» фігурували деякі категорії публічно-правових грамот: світської влади на проїзд, імунітет та інші привілеї; розпорядчо-управлінські грамоти церкви та грамоти, що фіксували згоду єпископа на папське відлучення. За часів «Відродження» «дипломами» вже називалася основана маса публічно-правових актів. 

За підрахунками французького дослідника Р.-А.Ботьє  в першій половині 14 ст.  із французької королівської канцелярії  щоденно з королівською печаткою виходило до 150 документів, за рік – 60 тис. (В Московському князівстві навіть в 16 ст.  видавалося до 50 документів на рік).

Найбільший обсяг приватних актових документів для цього періоду зберігся у Франції та Італії.  Тут накопичилися цілі архіви нотаріїв, що оформляли ці документи (їх інститут був дуже розвинутий саме у Франції). Їх діяльність поширювалася в зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин.  Публічний нотарій мав право складати та підтверджувати приватні акти, завіряти їх, зберігати оригінали і копії.  Копії могли бути повні або у вигляді так званих «мінут» чернетка, скорочений варіант, але правочинний. Посада нотарія передавалася в спадок ( у Південній Франції є нотаріальні архіви, що передавалися з покоління в покоління з 13 ст.).

Різноманітні види приватноправових актів – дарування, обміну, розподілу землі, закріпачених селян; з розвитком товарно-грошових відносин закладні, орендні, купівлі-продажу. У зрілому середньовіччі розповсюджуються не тільки в сфері аграрних відносин, а також у торгово-ремісничий сфері.

Розвиток міст зумовив формування міського правакомплексу публічно-правових актів, пов’язаних із становленням міського самоврядування.

По-перше,  міські хартії – грамоти, що місто отримувало від короля або феодала. Вони регулювали взаємини міста і сеньйора, права і вольності міщан. Найдавніша – хартія, пожалувана Людовіком VI французькому місту Орлєане у 12 ст.; жалувані грамоти королів та феодалів містам з наданням привілеїв щодо торгівлі, митних зборів та ін.

В комплексі  ці документи становили правові засади існування міста Магдебургське право, Любекське право то ін.

По-друге,  акти, що відкладалися в процесі діяльності органів міського самоврядування: постанови міської влади з різних питань; цехові актові документи – статути різних братств і ремісничих та купецьких об’єднань, гільдій, співтовариств. Найдавніший приклад – «Книга ремесел», видана у Франції в 1268 р. (містить статути близько 100 цехів).

Комплекс актових джерел зберігся і для Візантійської держави  (незначний). Переважають купчі, різноманітні за змістом. Дають уявлення про наявність певних норм права, та їх функціонування у повсякденні. Є документи, що стосуються землеволодіння та землекористування – віддзеркалюють взаємини великих і дрібних вільних землевласників. Засвідчують також зростання церковного землеволодіння.

Актові документи у Візантії також оформлялися нотаріями, інститут яких, правда не був таким розвинутим як у Франції, Італії. Нотаріями були переважно церковні клірики різних рангів. Дорівнювалися ремісникам.

Актові документи, як  правило мають достатньо стабільну структуру тексту, яка називається формуляр. Він складається зі стандартних оборотів, розставлених за певним порядком.

Умовний формуляр середньовічного європейського акту включає такі складові:

1) «початковий протокол»:

invocatio (інвокація, присвячення Богові);

intitulatio (інтитуляція, позначення особи, від якої походить документ);

іnscriptio (інскрипція, позначення  адресату),

solutatio (салютация, привітання);

2) «основна частина»:

аrenga, prologus (аренга, преамбула);

promulgatio,  notificatio, publicatio (промульгація, нотифікація, публічне оголошення);

nairatio (наррація, викладення обставин справи);

dispositio (діспозиція, розпорядження за сутністю справи),

sаnctio (санкція, заборона порушення документу),

corroboratio (корроборація, відомості про засвідчувальні знаки документу вказівка  на підписи та печатки складачів документу);

3) «кінцевий протокол»:

datum (місце і час створення),

apprecatio (аппрекація, заключення);

4) засвідчувальна частина:

subscriptio (субскрипція, формула, яка відображає сутність засвідчувальної дії, частіше за все засвідчувальні підписи свідків);

signature (сигнатура, підпис ).

Як і будь-яка схема, вказані частини умовного формуляру зустрічаються не в кожному конкретному документі і не завжди в указаному порядку.

Отже, акти – величезний за обсягом і багатий за змістом та інформаційними можливостями комплекс  джерел, що дає можливість дослідити соціально-економічні процеси  у європейських країнах. Актові документи відображають стан і розвиток соціально-економічних відносин в аграрному секторі (переважають, особливо до 13 ст.) та місті.

4.Діловодні джерела.

Як вже йшлося вище документів цього виду збереглося  від часів Середньовіччя не багато. Це особливо стосується раннього Середньовіччя. Зовсім не має документів діловодного характеру для періоду існування Варварських держав – зрозуміло, адже більшість населення неписьменна. Окремі взірці діловодної документації, що використовувалася в 5-7 ст. королівськими канцеляріями відомі з формуляріїв. Як свідчить формулярій з канцелярії Остготської держави, створений в 70-ті роки 6 ст. Касіодором, в країнах, що утворилися на території Римської Імперії, використовувався її адміністративний та діловодний досвід.

Для епохи Каролінгської держави – 8-9 ст. – маємо вже певний комплекс діловодної документації, який становить незначну частину великого масиву документів, що ймовірно функціонував в ті часи, тому не дає повної картини. Це діловодство великих  маєтківмонастирських, королівських. Діловодства феодальних маєтків – як магнатських, так і середніх землевласників – майже не збереглося, в селянських господарствах взагалі не велося ніякої документації. Тому про них маємо лише  непрямі дані, хоча саме ці типи господарств були характерними для зазначеного періоду.

Різновиди документів. Поліптіхи («монастирські книги») – писцеві книги монастирів, що містили описи монастирських маєтків (кількість землі за видами, будівель, селянських дільниць – за видами, імена й повинності селян тощо). Самі поліптіхи часто знищувалися в період феодальних війн 9-10 ст. Відомості з них дійшли також завдяки наявності картуляріїв (копій).  

Іструкції – 1) взірці для описування церковних і королівських земель у вигляді власне описів та звітів, видавалися королівським ревізорам; 2) збірки обов’язків управляючого королівським маєтком та його підлеглих - приклад «Капітулярій про маєтки» Карла Великого; 3) інструкції для упорядкування ведення монастирського господарства – «Статути Адаларда» (аббат, родич Карла Великого).

Загалом ці документи несуть інформацію про агротехнології, сільськогосподарський інвентар, посівні культури, розвиток різних галузей с/г, форми феодальної експлуатації,види феодальної ренти.

Зріле Середньовіччя. Для цього періоду маємо достатньо великий комплекс діловодної документації (особливо з 12 ст.).

Переважна більшість діловодних матеріалів створена в агарному секторі,  знову ж таки стосуються функціонування маєтків – феодальних, королівських, церковних. Це описи маєтків, зокрема церковної власності, прибутків; також списки феодальних повинностей, платежів. Таких документів багато збереглося для Англії. Найкращі для церковного господарства, менше – для середніх, дрібних (лицарських господарств).

Інструкції з управління маєтками (мало), до яких примикають звіти управляючих маєтками. Типовий приклад інструкції – «Книга про справи свого управління» Сугерія (12 ст.), в якій автор дає поради щодо управління монастирським господарством.

Цікавий документ цього періоду для Англії – «Книга страшного суду» - це масштабний земельний перепис (тривав 20 років) 1086 р., що проводився владою по всіх маєтках, містах. Відомості давали під присягою на Біблії (звідсіля назва). Фіксує стан соціально-економічних відносин до норманського завоювання, в момент і після нього. Чітко і докладно відображає аграрні відносини в Англії, соціальний устрій. Свідчить про нерівномірність розвитку різних районів країни. Фіксує наявність васалітету. Сприяв подальшому закріпаченню селян (в Англії цей процес йшов повільніше за континентальну Європу), зміцненню королівської влади, удосконаленню оподаткування. Був офіційним документом , що фіксував земле власність.

Наступне обстеження було проведене в 2 пол. 13 ст. – «Сотенні свитки» - у формі світків, що містили описи окремих сотень в графствах. Описано всі вільні землеволодіння та маєтки – розміри, право власності, імунітет, наявність вілланів, общинних угідь, перелік повинностей. Важливе джерело, адже описували всі володіння незалежно від розміру.

Фактично описова статистика, але такого виду джерел для цього періоду ще не має.

Наступна група діловодства сформувалася в сфері управління державою і має адміністративний характер. Це документи королівських казначейств – податкові, фінансові. Основна маса – для Англії (сильна королівська влада). Зокрема «Посмертні розслідування» - розслідування проводилися королівськими чиновниками після смерті безпосередніх держальників землі з метою її конфіскації. Багато відомостей про різні види землекористування. На їх основі пізніше (з 13 ст.) велася «Книга феодів» (реєстрація усіх лицарських володінь). У Німеччині – «Ленні книги» (реєстрація васальних володінь).

Також документи королівських канцелярій (копії відправлених на місця).

Діловодні документи середньовічних міст: 

  1.  Діловодство міських магістратівканцелярські книги (регести) в яких збиралися копії різноманітних документів, реєструвалися вхідні документи, підшивалися протоколи засідань міських рад, розпорядження влади, листування.
  2.  Діловодство ремісничих, торгових корпорацій (цехів, гільдій) – листування, петиції, ліцензії, митні, фінансові документи. Перші з’явилися в містах Північної Італії в 14 ст. (швидкий розвиток буржуазних відносин) – Торгові книги, «Таємні книги кампаній»

Судочинне діловодство (спеціальне). У Франції це документи міських судів для міст,що мали самоврядування, королівських судів та сеньйоральних судів (маноріальних курій) – в маєтках. Це протоколи судових засідань, постанови, щорічні записи судових справ та ін.

Свої особливості мала діловодна документація середньовічної Росії (10-17 ст.). Основний масив її відноситься до 16-17 ст. – існування та зміцнення Руської централізованої держави, в який існувала більш-менш налагоджена система центральної (прикази) і місцевої виконавчої влади. Діловодні документи функціонували у формі грамот, стовбців, книг.

До системи загального діловодства відносилися накази, чолобитні, відписки (відповіді на прохання, листи), пам’яті (поточне листування), доповіді, а також документи господарсько-фінансової діяльності – книги збрів податків, оброків, митні, прибутково-витратні.

Спеціальні системи діловодства представлені:

  1.  військовим діловодством (документи Розрядного приказу - розрядні книги, боярські книги, родовідні книги);
  2.  судово-слідчим діловодством (судові справи, списки,  протоколи, розпитувальні промови, матеріали розшуку біглих);
  3.  дипломатичним діловодством (документи Посольського приказу - листування, записи переговорів, інструкції, накази послам);
  4.  писцеве діловодство (писцеві, приправ очні книги).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37668. Проектирование архитектуры ПО 54 KB
  Киев 2010 Проектирование архитектуры ПО Цель: исследование диаграмм компонентов и развертывание обретение навыков в их использовании. Диаграмма компонентов Архитектура ПО это представление ПО с помощью базовых элементов трех типов: компонентов соединителей и данных. Диаграмма компонентов Component digrm описывает физическое представление системы и обеспечивает переход от логического представления к реализации проекта в форме программного кода. Стереотипы компонентов такие: база данных DB; модуль который выполняется .
37670. Дослідження процеса поздовжнього прокатування 180.25 KB
  Теоретичні відомості Сутність усіх видів прокатування полягає в пластичному деформуванні заготовки нагрітої або холодної між валками. Прокатний валок У процесі прокатування валки знаходяться в дуже важких умовах під дією значних зусиль з проковзуванням металу заготовки по контактній поверхні валків в умовах значної зміни температур їх робочих поверхонь. Заготовка 1 втягується у зазор між обертовими валками 2 силою тертя Т і деформується на невеликій ділянці яка переміщується по прокатуваному металу під час руху заготовки у напрямку...
37671. Исследование напряженно-деформированного состояния стержня переменного сечения при растяжении-сжатии 662 KB
  Нижний Новгород 2005 Задание Для заданной упругой системы рис. Исходная схема Рис. Рис. Введем систему координат рис.
37672. Исследование напряженно-деформированного состояния стержня при поперечном изгибе 620.5 KB
  Изучить навыки работы в пакете инженерно-прикладных программ ANSYS 5.7/ED. Исследовать напряженно-деформированное состояние стержня при поперечном изгибе. Построить эпюры внутренних силовых факторов.
37673. АТОМНІ ЕЛЕКТРИЧНІ СТАНЦІЇ 32.5 KB
  АТОМНІ ЕЛЕКТРИЧНІ СТАНЦІЇ Особливості експлуатації АЕС обумовлені специфікою їх технологічної схеми. Однією з особливостей сучасних паротурбінних АЕС є їх робота на насиченому та слабо перегрітому парі з порівняно невисокими тисками пари перед турбіною 65 МПа. На сучасних АЕС застосовуються двоконтурні з реакторами води під тиском ВВЕР та одноконтурні з ―киплячими реакторами РБМК теплові схеми. В теплових схемах АЕС відсутні пароохолодники в регенеративних підігрівниках.
37675. ИЗУЧЕНИЕ ПРИНЦИПА ДЕЙСТВИЯ И ХАРАКТЕРИСТИК ЭЛЕКТРОННЫХ ЛАМП 48.5 KB
  Важнейшей характеристикой диода является зависимость силы тока текущего через лампу анодного тока от разности потенциалов между катодом и анодом анодного напряжения. Анодный ток зависит от анодного напряжения и от температуры катода. При постоянной температуре катода анодный ток 1д возрастает с увеличением анодного напряжения IIа. Поскольку ме ханизм возникновения электрического тока в этом случае отличается от механизма возникновения тока в проводниках то зависимость анодного тока от анодного напряжения не описывается законом Ома.
37676. Морфологія і анатомія генеративних органів 257.5 KB
  Морфологія і анатомія бруньок винограду. Вивчити типи бруньок винограду їх утворення розвиток морфологічну та анатомічну будову пасинкової бруньки і зимуючого вічка. Морфологія і анатомія бруньок винограду. У більшості сортів європейськоазіатського винограду порослеві пагони і вовчки безплідні і відрізняються від звичайних пагонів більшою силою росту в довжину і в товщину рихлістю будови тканини слабким прикріпленням до багаторічної частини стебла.