48196

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Конспект

Налоговое регулирование и страхование

050104 ФІНАНСИ усіх форм навчання та слухачів ЦПО Суми Видавництво СумДУ 2009 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів напряму підготовки 0501 спеціальності 7.050104 ФІНАНСИ усіх форм навчання та слухачів ЦПО Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни “Соціальне страхуванняâ€. Суми Видавництво СумДУ 2009 Соціальне страхування: Конспект лекцій Укладачі: П.

Украинкский

2013-12-07

1.47 MB

24 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ»

для студентів напряму підготовки 0501

спеціальності 7.050104  «ФІНАНСИ» 

усіх форм навчання  та слухачів ЦПО

 

       

Суми

Видавництво СумДУ

2009


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів напряму підготовки 0501

спеціальності 7.050104  «ФІНАНСИ» 

усіх форм навчання  та слухачів ЦПО

 

       

Затверджено

на засіданні кафедри фінансів як конспект    лекцій з дисципліни

“Соціальне страхування”.

Протокол №1 від 28.08.09р.

Суми

Видавництво СумДУ

2009

Соціальне страхування: Конспект лекцій / Укладачі: П.В. Тархов,      В.М. Боронос, Е.Г. Козін, К.В. Савченко.– Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 164 с.

Кафедра фінансів


Зміст

С.

[0.1] 1.1 Передмова

[0.2] 1.2 Необхідність та економічний зміст соціального страхування

[0.3] 1.3 Становлення та розвиток соціального страхування

[0.4] 1.4 Контрольні запитання

[0.5] 2.1 Фінансовий механізм регулювання соціального страхування

[0.6] 2.2 Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування

[0.7] 2.3 Контрольні запитання

[1]
Тема 3 Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності

[1.1] 3.1 Теоретико-організаційні засади загальнообов’язкового державного

[1.2] соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

[1.3] та витратами, зумовленими народженням та похованням

[1.4] 3.2 Доходи бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

[1.4.1] 3.2.1 Джерела формування бюджету Фонду соціального страхування з

[1.4.2] тимчасової втрати працездатності

[1.4.3] 3.2.2 Платники страхових внесків та їх реєстрація

[1.4.4] 3.2.3 Розмір страхових внесків, порядок їх нарахування та строки сплати

[1.4.5] 3.2.4 Права, обов'язки та відповідальність страхувальників

[1.4.6] 3.2.5 Контроль за надходженням коштів до ФСС ТВП

[1.5] 3.3 Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку

[1.6] виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

[1.7] 3.4 Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням з

[1.8] тимчасової втрати працездатності

[1.8.1] 3.4.1 Загальні положення

[1.8.2] 3.4.2 Допомога на період тимчасової непрацездатності

[1.8.3] 3.4.3 Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами

[1.8.4] 3.4.4 Допомога при народженні дитини

[1.8.5] 3.4.5 Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

[1.8.6] 3.4.6 Допомога на поховання

[1.8.7] 3.4.7 Порядок планування, обліку та видачі путівок на санаторно-курортне

[1.8.8] лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей,

[1.8.9] придбаних за рахунок коштів ФСС ТВП

[1.9] 3.5 Управління соціальним страхуванням з тимчасової втрати

[1.10] працездатності

[1.11] 3.6 Контрольні запитання

[2]
Тема 4 Страхування від нещасного випадку на виробництві та

[3] професійних захворювань

[3.1] 4.1 Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань: завдання, принципи та особливості

[3.2] 4.2 Фонд соціального страхування від нещасного випадку на

[3.3] виробництві та професійних захворювань: структура, завдання та

[3.4] повноваження

[3.5] 4.3 Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасного

[3.6] випадку на виробництві та професійних захворювань

[3.6.1] 4.3.1 Джерела формування доходів ФСС НВВ

[3.6.2] 4.3.2 Платники страхових внесків

[3.6.3] 4.3.3 Страхові внески та тарифи

[3.6.4] 4.3.4 Обов'язки та відповідальність платників

[3.6.5] 4.3.5 Контроль за надходженням коштів до ФСС НВВ

[3.7] 4.4 Матеріальне забезпечення та соціальні послуги у разі настання

[3.8] нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань

[3.8.1] 4.4.1 Загальні положення

[3.8.2] 4.4.2 Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю

[3.8.3] 4.4.3 Одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого

[3.8.4] 4.4.4 Щомісячна страхова виплата

[3.8.5] 4.4.5 Виплата грошової суми за моральну (немайнову) шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому

[3.8.6] 4.4.6 Страхова виплата потерпілому при тимчасовому переведенні його на більш легку роботу

[3.8.7] 4.4.7 Страхова виплата потерпілому під час його професійної реабілітації

[3.8.8] 4.4.8 Виплата одноразової допомоги у разі смерті потерпілого

[3.8.9] 4.4.9 Щомісячні страхові виплати особам, які мають на це право у разі втрати годувальника

[3.8.10] 4.4.10 Відшкодування витрат на поховання потерпілого

[3.8.11] 4.4.11 Інші види матеріального забезпечення та соціальні послуги

[3.9] 4.5 Контрольні запитання

[4]
Тема 5 Соціальне страхування на випадок безробіття

[4.1] 5.1 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

[4.2] 5.2 Доходи бюджету Фонду загальнообов'язкового державного

[4.3] соціального страхування на випадок безробіття

[4.3.1] 5.2.1 Джерела формування доходів бюджету ФСС ВБ

[4.3.2] 5.2.2 Платники страхових внесків, порядок їх реєстрації та обліку

[4.3.3] 5.2.3 Розміри страхових внесків на загальнообов’язкове державне

[4.3.4] соціальне страхування на випадок безробіття

[4.3.5] 5.2.4 Порядок обчислення і строки сплати страхових внесків

[4.3.6] 5.2.5 Звітність платників страхових внесків

[4.3.7] 5.2.6 Контроль за сплатою страхових внесків

[4.3.8] 5.2.7 Відповідальність платників страхових внесків

[4.4] 5.3 Видатки бюджету Фонду загальнообов'язкового державного

[4.5] соціального страхування на випадок безробіття

[4.5.1] 5.3.1 Характеристика матеріального забезпечення та соціальних послуг

[4.5.2] 5.3.2 Допомога у зв’язку з безробіттям: умови, розмір і тривалість виплати

[4.5.3] 5.3.3 Допомога із часткового безробіття: умови надання, розмір та

[4.5.4] тривалість виплати

[4.5.5] 5.3.4 Матеріальна допомога у період професійної підготовки,

[4.5.6] перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного

[4.5.7] 5.3.5 Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям

[4.5.8] 5.3.6 Одноразова матеріальна допомога

[4.5.9] 5.3.7 Допомога на поховання  у разі смерті безробітного або особи,

[4.5.10] яка перебувала на його утриманні

[4.6] 5.4 Забезпечення незастрахованих осіб

[4.7] 5.5 Управління страхуванням на випадок безробіття

[4.8] 5.6 Контрольні запитання

[5]
Тема 6 Пенсійне страхування

[5.1] 6.1 Теоретичні основи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

[5.2] 6.2 Пенсійний фонд України: завдання, функції, права

[5.3] 6.3 Джерела формування доходів бюджету Пенсійного фонду

[5.4] 6.4 Платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

[5.5] 6.5 Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

[5.6]
6.6 Механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне

[5.7] страхування з окремих видів господарських операцій

[5.7.1] 6.6.1 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

[5.7.2] з операцій із купівлі-продажу валюти

[5.7.3] 6.6.2 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

[5.7.4] з продажу ювелірних виробів

[5.7.5] 6.6.3 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості легкового автомобіля

[5.7.6] 6.6.4 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування

[5.7.7] з продажу тютюнових виробів

[5.7.8] 6.6.5 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування

[5.7.9] з операції із купівлі-продажу нерухомого майна

[5.7.10] 6.6.6 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

[5.7.11] з вартості послуг стільникового мобільного зв'язку

[5.8] 6.7 Видатки Пенсійного фонду та їх характеристика

[5.8.1] 6.7.1 Поняття та види пенсій

[5.8.2] 6.7.2 Пенсії за віком

[5.8.3] 6.7.3 Особливості пільгового пенсійного забезпечення за віком окремих категорій громадян

[5.8.3.1] 6.7.3.1 Пенсійне забезпечення наукових працівників відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»

[5.8.3.2] 6.7.3.2 Пенсії громадянам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи

[5.8.3.3] 6.7.3.3 Пенсійне забезпечення за віком учасників та інвалідів війни,

[5.8.3.4] а також сімей загиблих воїнів

[5.8.3.5] 6.7.3.4 Пенсії багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства

[5.8.3.6] 6.7.3.5 Пенсії на пільгових умовах залежно від умов виробництва

[5.8.4] 6.7.4 Пенсії за інвалідністю

[5.8.5] 6.7.5 Особливості пенсійного забезпечення за інвалідністю окремих категорій громадян

[5.8.5.1] 6.7.5.1 Пенсії за інвалідністю військовослужбовцям і працівникам

[5.8.5.2] органів внутрішніх справ

[5.8.5.3] 6.7.5.2 Пенсії за інвалідністю особам, які потерпіли внаслідок

[5.8.5.4] Чорнобильської катастрофи

[5.8.5.5] 6.7.5.3 Пенсії за інвалідністю науковим (науково-педагогічним) працівникам

[5.8.6] 6.7.6 Пенсії за вислугу років

[5.8.6.1] 6.7.6.1 Пенсійне забезпечення громадян, які проходили військову службу чи службу в органах внутрішніх справ

[5.8.6.2] 6.7.6.2 Пенсія за вислугу років працівникам цивільної авіації та льотно-випробувального складу

[5.8.6.3] 6.7.6.3 Пенсії за вислугу років державним службовцям, суддям, працівникам прокуратури і митних органів

[5.8.6.4] 6.7.6.4 Пенсії за вислугу років окремим категоріям працівників інших галузей національної економіки

[5.8.7] 6.7.7 Пенсії на випадок втрати годувальника

[5.8.7.1] 6.7.7.1 Пенсійне забезпечення сімей військовослужбовців

[5.8.7.2] 6.7.7.2 Пенсії сім'ям за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи»

[5.8.7.3] 6.7.7.3 Пенсії сім'ям за Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність»

[5.8.7.4] 6.7.7.4 Пенсії сім'ям за законодавством про вислугу років

[5.8.8] 6.7.8 Соціальні пенсії

[5.9] 6.8 Контрольні запитання

[6]
Тема 7 Медичне страхування

[6.1] 7.1 Становлення та розвиток медичного страхування в Україні

[6.2] 7.2 Сутність, завдання і форми медичного страхування

[6.3] 7.3 Характеристика ринку добровільного медичного страхування в Україні

[6.4] 7.4 Перспективи розвитку обов'язкового медичного страхування в Україні

[6.5]
7.5 Контрольні запитання

[7]
Тема 8 Удосконалення соціального страхування в Україні

[7.1] 8.1 Проблеми соціального страхування

[7.2] 8.2 Напрями реформування соціального страхування

[7.3] 8.3 Контрольні запитання

[8] Список літератури


Тема 1 Сутність соціального страхування

1.1 Передмова.

1.2 Необхідність та економічний зміст соціального страхування.

1.3 Становлення та розвиток соціального страхування.

1.4 Контрольні запитання.

1.1 Передмова

Економічні процеси в Україні здебільшого набувають позитивного характеру. Починаючи з 2000-го року, відбувається збільшення промислового виробництва в межах 12–16%, сільського господарства — 8–12%, товарів народного споживання — 21–26%. Всі ці показники повинні, у першу чергу, відобразити підвищення життєвого рівня та соціальних гарантій для народу України. Проте реалії свідчать, що дана низка економічних проблем ще залишається невтішною.

Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення. 

Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Саме у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати на страхування. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.

По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується  прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, що найголовніше, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.

Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи системної парадигми, головними серед яких є посилена увага до взаємодії між різними сферами функціонування суспільства (політикою, економікою, культурою, ідеологією) та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.

Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, однак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів.

Нині в Україні система державного соціального страхування складається з пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві. Передбачається запровадити обов'язкове медичне страхування.

Фінансова наука в Україні стрімко розвивається у різновекторних напрямах, одним із яких є проблеми страхування.

Метою дисципліни «Соціальне страхування» є набуття та засвоєння знань з організації та фінансового забезпечення соціального страхування.

У процесі викладання дисципліни вирішуються такі завдання:

дослідження економічної сутності соціального страхування та визначення його місця у соціальному захисті населення України в умовах трансформаційних перетворень суспільства;

окреслення механізму державного регулювання соціального страхування, його позитивні моменти та наслідки;

висвітлення принципів та умов здійснення окремих видів страхування, а також характеристика соціальних виплат і послуг, що надаються за рахунок коштів страхових фондів;

набуття навиків з управління соціальними страховими фондами;

ознайомлення із досвідом держав з розвиненою ринковою економікою з метою його можливого використання в Україні за умов максимального врахування національних особливостей;

на основі ґрунтовних теоретичних знань та вмінь вирішення практичних завдань та ситуацій – розроблення напрямів удосконалення системи соціального страхування.

«Соціальне страхування» як навчальна дисципліна дає студентам теоретичні знання та практичні навики із розрахунку страхових виплат та надання соціальних послуг, управління рухом коштів у системі страхових фондів і здійснення державного фінансового контролю за їх цільовим використанням. Чим більше держава набуває соціально-орієнтованих рис, тим більше їй потрібно фінансових ресурсів і тим ретельніше вона повинна регулювати грошові стосунки, які забезпечують соціальні гарантії населення.

Отже, настала нагальна потреба в роботі, яка б задовольнила вимоги сьогодення в докорінній перебудові підготовки фахівців-фінансистів. Саме вони на практиці реалізують соціальну політику держави та реально забезпечують соціальні гарантії населенню.

Феномен нових трансформаційно економічних процесів пов'язаний в першу чергу зі зміною пріоритетів та еквівалентів економічного, соціального і політичного розвитку.

Парадигма суспільної еволюції полягає в різносторонньому спектрі форм здійснення соціальних виплат населенню, які можна розподілити відповідно до їх природи і функціонального призначення. Критерієм такої класифікації будуть переваги в цих виплатах економічного чи соціального моменту. Незважаючи на тісний взаємозв'язок економічних і соціальних відносин у суспільстві, шляхом аналізу можна чітко розмежувати економічні відносини індивідів як учасників процесу виробництва та їх соціальні відносини як членів суспільства.

Умовні позначення

МОП — Міжнародна організація праці.

ВВП — валовий внутрішній продукт.

АР Крим — Автономна Республіка Крим.

УТОГ — Українське товариство організації глухих.

УТОС — Українське товариство організації сліпих.

МСЕК — медико-соціальна експертна комісія.

ЛКК — лікарсько-консультативна комісія.

ФСС ТВП — Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

ФСС НВВ — Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України.

ФСС ВБ — Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

НЕП — нова економічна політика.

ОМС — обов'язкове медичне страхування.

ДМС — добровільне медичне страхування.

ЗОДСМС — загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування.

НПФ — недержавний пенсійний фонд.

РФ — Російська Федерація.

СПД — суб'єкт підприємницької діяльності.

1.2 Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат.

У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що передбачає «Право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Реалізація такого права на практиці — це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме:    ст. 22 «Загальної декларації прав людини» та ст. 9 «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» від 16 грудня 1966р., з якої випливає, що держави, беручи участь у даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допомог:

- медичне обслуговування;

- допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

- родинна допомога;

- допомога за умови вагітності та пологів;

- допомога за інвалідністю;

- допомога у разі втрати годувальника.

У багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що містить у собі такі складові елементи:

- державне соціальне забезпечення;

- корпоративні соціальні програми;

- індивідуальне (приватне) страхування.

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

- соціально-демократична модель скандинавських країн (держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення);

- модель неоліберальна (США) (проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участю профспілок);

- модель неоконсервативна (Німеччина) базується на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем (відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави);

- система Бевериджа (Англія, Ірландія) (головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян [57, 156]).

Розглянувши ці моделі,  можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

Слід виокремлювати основні складові соціального захисту населення України:

  1.  соціальне забезпечення;
  2.  соціальна допомога;
  3.  соціальне страхування.

Соціальне забезпечення — це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів.

Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб.

Вперше поняття «соціальне забезпечення» було застосовано у законодавстві США в 1935 р., а потім прийнято для постійного використання МОП. Ряд вчених-економістів у поняття соціального забезпечення включає страхування, забезпечення та допомогу.

Радянська фінансова наука, в якій поняття «соціальне забезпечення» розглядалося у широкому розумінні як сукупність усіх видів забезпечення непрацездатних членів суспільства, а у вузькому — забезпечення за рахунок коштів бюджетів пенсією певних категорій громадян, допомогою малозабезпечених сімей, утримання притулків для старих та інвалідів. Однак за радянської влади соціальне страхування було монополією держави і мало вигляд соціальної допомоги. Наявність страхування і забезпечення як двох самостійних форм залишалася декларативною. Соціальне страхування не грунтувалося на страхових принципах, а повністю керувалося державою. Тому застосування поняття «соціальне забезпечення» у вузькому та широкому розумінні було наслідком соціально-економічної політики командно-адміністративної системи.

Останнім часом стара система соціального захисту населення була частково зруйнована. Соціальне забезпечення залишилося елементом соціального захисту, що здійснюється відповідно до чинного законодавства у формі соціальних виплат певним категоріям громадян за рахунок коштів державного бюджету. У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальне страхування — це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави.

Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі виникнення певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно-корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;

наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, спрямовану на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

З правової точки зору соціальне страхуванняце система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при виникненні страхових випадків, передбачених законодавством.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.

У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:

між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових внесків;

між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

між фондами та державним, місцевими бюджетами у процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;

між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);

між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку незайнятого населення);

між фондами та фінансовими органами у процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.

Розподільна функція реалізується у формі руху грошових коштів:

між окремими державними соціальними фондами;

між бюджетами та соціальними фондами;

шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним особам;

шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

шляхом інвестування у цінні папери тощо.

Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.

Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.

У процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. У системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.

Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать під внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.

Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.

Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України.

Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат.

Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою, і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування.

Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів.

Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.

1.3 Становлення та розвиток соціального страхування

Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло ряд етапів. Перші елементи соціального страхування спостерігалися на початку існування суспільства. У Стародавньому Римі різні організації, корпорації, колегії об'єднували своїх членів на основі професійних, матеріальних і особистих інтересів (підтримка у разі втрати працездатності, забезпечення поховання тощо). Наприклад, у положенні Статуту ланувімської колегії (м. Ланувім, 133 р.н.е.) передбачалося внесення початкового й щомісячного грошових платежів, призначенням яких було одержання нащадком певної суми на поховання у разі смерті члена колегії.

У XІІІ ст. вперше виникли організаційні засади соціального страхування у м. Дубровик на Балканах, де була визначена програма страхування здоров'я з відповідними внесками застрахованих осіб.

Подальший розвиток соціального страхування спостерігався у Середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів суспільства.

Найбільшого поширення соціальне страхування набуло наприкінці      XIX ст., чому сприяв швидкий індустріальний розвиток. У Німеччині основи прогресивного соціального законодавства заклав рейхсканцлер Отто фон Бісмарк.

У багатьох європейських країнах на початку XX ст. були прийняті закони про страхування працюючих на випадок хвороби, інвалідності, старості, безробіття. Страхові фонди формувалися за рахунок внесків робітників, підприємців, власників фабрик чи мануфактур, субсидій та дотацій держави.

Перше десятиріччя XX ст. характеризувалося проведенням реформ у законодавстві про соціальне страхування в Швеції, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Норвегії, Португалії. Ці країни удосконалювали регламентацію суспільно-економічних відносин. З 1920 року промислово розвинені країни Європи, Північної Америки та Австралії створили розширену систему соціального страхування для різних професій, що мало б забезпечити фінансування страхових виплат.

На межі XIXXX ст. солідарну пенсійну систему запровадили Німеччина, Англія, Франція, Швеція, а згодом Чехословаччина та Румунія. Такі самі пенсійні системи у 20-х роках XX ст. ввели у Чилі, Аргентині та Уругваї.

Значний вплив на розвиток системи соціального страхування мали Отто фон Бісмарк та Вільям Беверидж. Канцлер Німеччини Бісмарк у 1883— 1889 рр. вперше у світі в законодавчому порядку запровадив систему соціального страхування, яка містила: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків на виробництві, на випадок старості та інвалідності. Система Бісмарка ґрунтувалася на таких принципах:

забезпечення, що базувалося виключно на праці, а тому обмежене лише особами, які зуміли завоювати це право своєю працею;

обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням;

забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;

забезпеченням управляють самі працедавці та наймані працівники;

обов'язковість соціального страхування [70, 22].

У 1942 р. лорд Великобританії Вільям Беверидж запропонував нові підходи до політики соціального забезпечення. Головним завданням, за планом Бевериджа, є забезпечення повної зайнятості. Рекомендувалося запровадити систему соціального забезпечення на основі внесків з метою здійснення захисту на випадок хвороби, безробіття та старості, а також надання допомоги відповідним сім'ям, вагітним жінкам і вдовам. План Бевериджа містив у собі три принципи соціального забезпечення: універсальність, єдність та інтеграцію. Принцип універсальності означав забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. Політика соціального забезпечення грунтувалася на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, а це входило у протиріччя з положенням Бісмарка про забезпечення лише працюючих. Принцип єдності означав адекватний характер внесків і виплат, однаковий характер організації системи. Допомога знаходилася у прямій залежності не від заробітної плати, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Єдиний внесок надходив до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, яка фінансувалася з державного бюджету). Третій принцип означав інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги і ощадних кас. Цей принцип передбачав координацію соціальної політики, що ґрунтується на гарантованому доході, політики охорони здоров'я та політики повної зайнятості [70, 23-24].

У Російській імперії на початку XX ст. страхування характеризувалося індивідуальною та колективною формами і містило у собі пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я. У   1903 р. було запроваджено державне страхування робітників від нещасних випадків.

Розвивалося страхування і в тій частині України, що входила до складу Російської імперії. В 90-ті р. XX ст. деякі підприємці Херсонської губернії почали страхувати своїх робітників на випадок смерті, інвалідності і непрацездатності у приватних страхових товариствах. Таке страхування набуло поширення в Одесі (у 1894 р. були застраховані робітники 22 підприємств), Миколаєві, Херсоні та деяких інших містах губернії. У 1899 р. в Одесі почало діяти Товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасних випадків, яке через три роки уже налічувало 7000 застрахованих. У 1905 р. на його зразок було створено Чорноморське товариство взаємного страхування судновласників від нещасних випадків із їх робітниками і службовцями. Воно діяло в усіх портах Чорного й Азовського морів та в приморських річкових портах.

На початку XX ст. Східна Галичина, яка перебувала у складі Австро-Угорської імперії, мала практику з питань соціального страхування. У Львові функціонували пенсійні фонди, організовані як за галузевим, так і за територіальним принципами [91, 113-114].

Прикладом слугує пенсійний фонд працівників електричних закладів у Львові. Його діяльність була регламентована статутом (один з останніх затверджений 15 травня 1924 р.). Метою діяльності фонду було забезпечення пенсією працівників міських електричних закладів, а також їх родин у випадку втрати годувальника. Членами фонду мали право бути ті, хто працював у міських електричних закладах, платив внески, не належав до іншого фонду і не отримував ренти від інших страхових закладів. До членів фонду ставилися певні вимоги: вступник мав бути не старше 40 років, відбути обов'язкову військову службу та мати відповідно до вимог дорученої посади стан здоров'я.

Пенсійний фонд міських електричних закладів формувався за рахунок:

майна попереднього пенсійного фонду даного закладу і внесків його членів;

вступних внесків;

щомісячних внесків;

щомісячних дотацій міських чи районних електричних закладів;

інших доходів фонду, а саме: відсотків від майна фонду; непередбачених доходів; пожертв через третіх осіб; пені та
штрафів, стягнених із членів за різні порушення.

Пенсія після 10 років належності до фонду становила 40% від рівня оплати праці й зростала за кожен додатковий рік на 2,4%, і після 35 років членства пенсія сягала 100% (максимуму) службових виплат.

Досвід пенсійного фонду міських електричних закладів у Львові свідчить про переваги формування галузевих пенсійних фондів, їх велике значення для пенсійного забезпечення працівників, які досягли пенсійного віку.

У царській Росії у 1912 р. були прийняті закони про страхування від нещасних випадків та страхування на випадок хвороби, дія яких поширювалася і на територію українських губерній. Цей вид страхування був припинений у 1917 р. у зв'язку з громадянською війною та зміною державного устрою, а відновлений лише в 1921 р.

27 жовтня 1917 р. створюється Народний комісаріат праці (Наркомпраці), який повинен був здійснювати політику у сфері охорони праці та соціального забезпечення. Далі запроваджується страхування на випадок безробіття та хвороби.

Після проголошення політики «воєнного комунізму» соціальне страхування було замінене соціальним забезпеченням на підставі «Положення про соціальне забезпечення трудящих», затвердженого 31 жовтня 1918 р. Надання соціальних виплат за рахунок страхових внесків було замінене на пряме фінансування за рахунок асигнувань з бюджету.

Закінчення громадянської війни і оголошення нової економічної політики сприяло відновленню соціального страхування, і 15 листопада 1921 р. був підписаний Декрет РНК «Про соціальне страхування осіб, зайнятих найманою працею». Страхування поширювалося на всі види тимчасової та повної втрати працездатності, на випадок безробіття, а також смерті. Сплата страхових внесків повністю покладалася на підприємства і установи (приватні — у більшому розмірі). На органи соціального страхування було покладено функції з фінансування медичної допомоги населенню через страхові каси. З 1924 р. органи соціального страхування розпочали організацію санаторно-курортного лікування і будинків відпочинку, які до цього часу були у віданні органів охорони здоров'я та профспілок.

До 1928 р. настання старості не входило до сфери соціального страхування. З 1924 р. почали вводити пенсійне забезпечення зі старості для окремих категорій працівників (викладачів вузів, працівників текстильної промисловості, транспорту). Лише з 1932 р. пенсійне забезпечення було поширене на робітників усіх галузей народного господарства. Законодавчо було закріплено пенсійний вік - 55 років для жінок і 60 років — для чоловіків. Рішення щодо різного пенсійного віку було прийнято на основі вивчення солідарної пенсійної системи Німеччини за часів канцлера Отто фон Бісмарка. Наприкінці XIX ст. у середньостатистичній німецькій сім'ї чоловік був на п'ять років старший за дружину. З метою одночасного їх виходу на пенсію встановлено різний пенсійний вік.

У 1930 р. була призупинена програма соціального страхування з надання допомоги на випадок безробіття. 23 червня 1931 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про соціальне страхування», якою були внесені зміни в роботу страхових кас. Замість головсоцстрахів були створені республіканські каси соціального страхування. На транспорті та в окремих галузях промисловості створювалися центральні галузеві каси соціального страхування. На підприємствах призначали та видавали допомогу виплатні пункти. Вводилися також диференційовані норми соціальної допомоги та пенсії залежно від загального та безпосереднього стажу роботи та умов праці.

У червні 1933 р. було прийнято рішення про злиття Нарком-праці (з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування) з профспілковими органами з покладенням на ВЦРПС його функцій. Профспілки організували соціальне страхування за виробничо-галузевим принципом. Було запроваджено галузеві тарифи внесків на соціальне страхування.

При центральних комітетах і обкомах профспілок були створені галузеві каси соціального страхування, а на підприємствах — виплатні пункти соціального страхування при комітетах профспілок. Соціальне страхування почало перетворюватися у соціальне забезпечення. З 1937 р. виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам здійснювали за рахунок коштів місцевих бюджетів із звільненням від них бюджету соціального страхування.

З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне страхування, у тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непрацездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до пологів і до 28 днів після. Витрати на виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам знову стали здійснюватися за кошти соціального страхування. Було підвищено мінімальний розмір пенсій, збільшено пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників.

Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще 30 років.

У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри пенсій усім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. У 1944 р. збільшилися строки післяпологової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або ускладнених пологах — до 56 днів).

У 1948 р. на адміністрацію підприємств було покладено нові обов'язки: визначення працюючим стажу роботи при призначенні допомоги за державним соціальним страхуванням і перевірку правильності призначення, обчислення та виплати соціальної допомоги.

У 1953 р. соціальне страхування було поширене на всіх постійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій.

5 липня 1955 р. Президією ВЦРПС було затверджено Положення про порядок призначення і виплати допомог з державного соціального страхування. З 1956 р. знову було подовжено строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладнених пологів тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами не пов'язувалося із виробничим стажем.

14 липня 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Закон значно розширив коло осіб, що мали право на пенсію та підвищив її рівень. Пенсійне забезпечення було також відокремлене від державного соціального страхування. Фонд соціального страхування, що входив до складу державного бюджету, наповнювався за рахунок страхових внесків, які обов'язково сплачували всі підприємства і організації за працюючих у них робітників і службовців. На той час пенсії фінансувалися з державного бюджету.

15 липня 1964 р. був прийнятий закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Цей закон вперше ввів загальнодержавну систему пенсійного забезпечення за рахунок коштів централізованого фонду соціального забезпечення. Колгоспникам встановлено пенсії за старістю та інвалідністю, а їх сім'ям — у разі втрати годувальника. За рахунок цього самого фонду вперше стали виплачувати жінкам-колгоспницям допомогу з вагітності та пологів. Підвищили пенсійний вік колгоспників: 65 років —для чоловіків і 60 — для жінок. У 1968 п. колгоспники отримали право на пенсію за старістю з того самого віку, як і робітники та службовці, однак рівень їх пенсійного забезпечення був значно нижчим.

У 1970 р. вводиться єдина система соціального страхування членів колгоспу, що передбачала забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності та іншими видами допомоги.

З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, у якому були враховані зміни з 1956 р. У 1973 р. відбулося подальше підвищення розмірів пенсій інвалідам і сім'ям, що втратили годувальника. У 1974 р. вводиться допомога на дітей малозабезпеченим сім'ям.

Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з іншого.

У наступні роки було покращено пенсійне забезпечення колгоспників, матеріально-побутові умови учасників Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни І і II груп, підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства. В 1981 р. було вжито заходів, спрямованих на посилення допомоги сім'ям, що мають дітей. Вводилась одноразова допомога при народженні дитини, встановлена часткова оплата відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею одного року.

Постановою від 23 лютого 1984 р. затвердили основні умови забезпечення допомогою з державного соціального страхування.

У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку нового закону про пенсійне забезпечення громадян. 15 травня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. У СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% усіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення [51, 50]. Підприємства, організації сплачували за працюючих у них робітників страхові внески до бюджету державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету СРСР. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали профспілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевлаштуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслуговуванням. Окремі елементи функціонування соціального страхування в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були використані у процесі формування системи соціального страхування незалежної України.

1.4 Контрольні запитання

1 Визначте місце соціального страхування в системі соціального захисту населення.

2 Поясніть співвідношення категорій: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога.

3 Яка сутність соціального страхування ?

4 Що являють собою соціальні, економічні та правові аспекти соціального страхування?

5 Назвіть функції, властиві соціальному страхуванню.

6 Визначте особливості соціального страхування.

7 Яке місце займає соціальне страхування у фінансовій системі України та його роль ?

8 Як зароджувалося соціальне страхування ?

9 Назвіть принципи системи соціального страхування Бісмарка.

10 Які принципи соціального забезпечення запропонував Беверидж?

11 Які етапи розвитку соціального страхування в СРСР?

12 У чому проявлялися особливості соціального забезпечення в СРСР?


Тема 2 Державне регулювання соціального страхування

2.1 Фінансовий механізм регулювання соціального страхування.

2.2 Фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування.

2.3 Контрольні запитання.

2.1 Фінансовий механізм регулювання соціального страхування

Державне регулювання — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів.

Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

  •  проведення єдиної політики держави в цій сфері;
  •  забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
  •  створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;
  •  забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;
  •  адаптація системи соціального страхування до міжнародних
    стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у такому:

  •  розробленні та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;
  •  щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;
  •  перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;
  •  встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;
  •  державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;
  •  контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі виникнення страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється у ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування.

Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розроблення конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів.

Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

Фінансові методи

Планування, прогнозування, формування бюджету фонду, оперативне управління, перерозподіл, регулювання, використання коштів, контроль, нагляд

Фінансові важелі

Страхові внески, доходи, пільги, фінансові санкції, страхові тарифи, бюджет фонду, матеріальне забезпечення

Правове забезпечення

Укази Президента України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністерств

Нормативне забезпечення

Інструкції, методичні розробки, норми

Інформаційне забезпечення

Інформація про платників внесків, отримувачів допомог, рух грошей тощо

Рис. 2.1 - Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування

Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.

Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.

У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни у системі соціального страхування.

Значно вплинути на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади соціальної політики держави.

Стаття 3 Конституції закріплює соціальну спрямованість політики України. У статтях 46, 48 і 49 визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIІ;

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-III;

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-III;

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;

«Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV;

«Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект).

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповідних інструкціях, постановах та положеннях.

Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо.

Щодо пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 20 і 5-І ІІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян.

Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) ухвалюються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.

2.2 Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування

В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне соціальне страхування залежно від страхового випадку поділяється на такі види:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,

 зумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

 захворювання, що спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття.
             Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

                        здійснюється за такими принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий
мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі  працівники, які не є членами творчих спілок);

3) фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Основні категорії соціального страхування:

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни ( в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застрахована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Страховий стажце період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.

Страховий ризикобставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок — подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.

До страхових випадків з соціального страхування належать:

тимчасова непрацездатність;

вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

інвалідність;

хвороба;

досягнення пенсійного віку;

смерть годувальника;

безробіття;

соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

нещасний випадок на виробництві;

професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців та застрахованих осіб.

Розміри внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг;

фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхові внески залежно від виду встановлюються на календарний рік у відсотках:

для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;

для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

За загальнообов'язковим соціальним страхуванням надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) пенсійне страхування:

пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання;

пенсії у зв'язку із втратою годувальника;

медичні профілактико-реабілітаційні заходи;

допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

діагностика та амбулаторне лікування;

стаціонарне лікування;

надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

—профілактичні та освітні заходи;

—забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо тяжкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

допомога при народженні дитини та на догляд за нею;

допомога на поховання;

забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

профілактичні заходи щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

допомога із тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

пенсія за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

допомога у зв’язку з безробіттям;

відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

дотація роботодавцю для створення робочих місць;

допомога на поховання безробітного.

Управління соціальним страхуванням містить такі види діяльності: планування, акумуляцію та облік коштів, нарахування та виплату матеріального забезпечення, звітність, контроль, розгляд спірних питань. 

Управлінню соціальним страхуванням властиві загальні риси та принципи, які характерні для управління в цілому.

Управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють страхові фонди.

Ці органи проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно із затвердженими статутами. Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої вони створені.

Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування.

Це означає, що застраховані особи і роботодавці як учасники системи несуть відповідальність за управління страховим фондом. Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності. Вона створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами соціального страхування.

Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів. 

Правління страхового фонду:

затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, у тому числі виконавчої дирекції;

подає у встановленому порядку пропозиції щодо встановлення розмірів внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;

затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету фонду;

створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції фонду та її робочих органів тощо.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси.

Нагляд за діяльністю фондів здійснює Наглядова рада, до складу якої входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державний нагляд здійснює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Держава здійснює контроль за дотриманням страхувальниками та страховиками законів України, інших нормативно-правових актів.

2.3 Контрольні запитання

1 Що таке фінансовий механізм регулювання соціального страхування?

2 Які складові фінансових методів?

3 У чому виражається правове, нормативне та інформаційне забезпечення регулювання?

4 Яка правова база соціального страхування в Україні?

5 Що таке загальнообов'язкове державне соціальне страхування?

6 Які види державного соціального страхування виділяють залежно від страхового випадку?

7 Назвіть принципи організації загальнообов'язкового державного соціального страхування.

8 Які є суб'єкти та об'єкти державного соціального страхування?

9 Перелічіть основні категорії соціального страхування.

10 Які види матеріального забезпечення та соціальних послуг надаються за державним соціальним страхуванням?


Тема 3 Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності

3.1 Теоретико-організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

3.2 Доходи бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

3.2.1 Джерела формування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

3.2.2 Платники страхових внесків та їх реєстрація.

3.2.3 Розмір страхових внесків, порядок їх нарахування та строки сплати.

3.2.4 Права, обов'язки та відповідальність страхувальників.

3.2.5 Контроль за надходженням коштів до ФСС ТВП.

3.3 Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

3.4 Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням з тимчасової втрати працездатності.

3.4.1 Загальні положення.

3.4.2 Допомога на період тимчасової непрацездатності.

3.4.3 Допомога з вагітності та пологів.

3.4.4 Допомога при народженні дитини.

3.4.5 Допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

3.4.6 Допомога на поховання.

3.4.7 Порядок планування, обліку та видачі путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, придбаних за рахунок коштів ФСС ТВП.

3.5 Управління соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності.

3.6 Контрольні запитання.

3.1 Теоретико-організаційні засади загальнообов’язкового державного

соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

та витратами, зумовленими народженням та похованням

Правові, організаційні та фінансові засади соціального страхування з тимчасової втрати працездатності визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-111.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку із втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за такими принципами:

  1.  законодавчого визначення умов і порядку здійснення цього виду страхування;
  2.  обов'язковості страхування осіб, які підлягають цьому виду страхування згідно із законом, та добровільності страхування інших осіб;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

  1.  обов'язковості фінансування ФСС ТВП витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;
  2.  формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;
  3.  цільового використання коштів;
  4.  паритетності в управлінні ФСС ТВП представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;
  5.  відповідальності роботодавців та ФСС ТВП за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виступають застрахована особа, страхувальник та страховик.

Застрахована особа — це найманий працівник, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Представниками застрахованих осіб є профспілки (їх об'єднання) чи інші уповноважені найманими працівниками органи.

Страхувальник – це:

роботодавець для осіб, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах або у фізичних осіб;

особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та інші особи відповідно до чинного законодавства.

Страховик – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Роботодавцем виступає власник підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників. Найманим працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації.

У даній сфері соціального страхування використовуються такі терміни, як:

страховий ризик — це обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її сім'ї можуть втратити тимчасово засоби існування та потребувати матеріального забезпечення або надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за рахунок коштів ФСС ТВП;

страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і за який сплачено страхові внески. До страхового стажу зараховуються періоди тимчасової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами державного страхування, крім пенсій усіх видів.

До страхового стажу зараховується загальний трудовий стаж особи до введення в дію Закону України з 1 січня 2001 р. № 2240-III.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні. Це право виникає, коли трапляється страховий випадок у період роботи, якщо інше не передбачено законодавством.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають:

особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФСС ТВП відповідно до діючого законодавства.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФСС ТВП.

3.2 Доходи бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

3.2.1 Джерела формування бюджету Фонду соціального страхування з

тимчасової втрати працездатності

Джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом;

  1.  суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до актів законодавства;
  2.  благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

асигнування із Державного бюджету України;

інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти ФСС ТВП не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. При їх невикористанні у поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

Для забезпечення фінансової стабільності ФСС ТВП утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення в розрахунку на місяць.

3.2.2 Платники страхових внесків та їх реєстрація

Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності є страхувальники та застраховані особи.

До страхувальників належать:

  1.  підприємства, установи, організації, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи і організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, в особі власника або уповноваженого ним органу;
  2.  філії, відділення та інші відокремлені підрозділи страхувальників, що не мають статусу юридичної особи і самостійно проводять розрахунки з оплати праці, інші суб'єкти господарської діяльності, що використовують працю найманих працівників і не мають статусу юридичної особи;
  3.  фізичні особи, які використовують працю найманих працівників;
  4.  розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації, філії та представництва, які використовують працю найманих працівників;
  5.  на добровільних засадах брати участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні можуть:

а) громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають;

б)особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

в) фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими угодами.

Реєстрація страхувальників провадиться за їх місцезнаходженням (юридичною адресою), а стосовно фізичних осіб — за місцем їх проживання у робочих органах відділень ФСС ТВП у районах та містах республіканського (АР Крим) та обласного значення.

Страхувальники — юридичні та фізичні особи — набувають статусу платників страхових внесків з дня їх реєстрації в органах ФСС ТВП. Страхувальники, які підлягають обов'язковій реєстрації, повинні зареєструватися у десятиденний строк з дня:

отримання свідоцтва про державну реєстрацію;

прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких страхувальників не проводиться;

укладання трудового договору з першим найманим працівником (для страхувальника — фізичної особи, що використовує найману працю);

— зміни місцезнаходження (юридичної адреси) страхувальника.

Страхувальники - юридичні особи, зазначені в пунктах 1, 2 і 4, подають:

  •   заяву;
  •   завірені відповідальною особою органу ФСС ТВП копії таких документів:

      - свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

      - довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або довідки органу Державної податкової адміністрації України (ДПА) про включення страхувальника до Тимчасового реєстру платників податків.

Страхувальники – фізичні особи, зазначені в пунктах 3 і 5, показують паспорт і подають:

  •   заяву;
  •   завірені відповідальною особою органу ФСС ТВП копії таких документів:

     - довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

     - свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або документа, що підтверджує роботу особи в країні, де вона перебуває, та що вона не застрахована в системі соціального страхування з тимчасової непрацездатності цієї країни (для страхувальників, зазначених у пункті 5а) або копії цивільно-правових угод (для страхувальників, зазначених у пункті 5в).

На підставі отриманих документів щодо кожного страхувальника робляться записи в журналах обліку страхувальників, а подані документи підшиваються до персональної справи страхувальника, на якій проставляється його реєстраційний номер. Після реєстрації страхувальнику видається повідомлення.

За порушення строку реєстрації страхувальника на нього накладається штраф у розмірі 50% від суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися, а також можуть бути накладені адміністративні стягнення.

3.2.3 Розмір страхових внесків, порядок їх нарахування та строки сплати

Розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України для роботодавців і застрахованих осіб.

Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності складає:

- для роботодавців – 1,4% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, а на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, нараховується на суми фактичних витрат на оплату праці – 0,7% - за найманих працівників-інвалідів, 1,4% - за інших працівників.

- для найманих працівників – 1%, якщо заробітна плата вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, та 0,5%, якщо заробітна плата нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

- для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах – 3,4% від суми оподатковуваного доходу.

Страхові внески на соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України в розрахунку на кожну застраховану особу і складає 10035 грн.

Страхувальники-роботодавці щомісячно нараховують страхові внески у встановлених розмірах. При цьому не мають значення джерела фінансування витрат на оплату праці. Нарахування здійснюються без зменшення заробітної плати на суму податків та обов'язкових платежів.

Страхові внески нараховуються на суми оплати праці всіх категорій найманих працівників, у тому числі позаштатних, сезонних, тимчасових і тих, хто виконує роботу за сумісництвом.

У разі одержання від підприємств доходів у натуральній формі (продукцією власного виробництва) розмір доходу працівника обчислюється за середньою відпускною ціною продукції стороннім споживачам у тому поточному місяці, в якому проведено нарахування доходів.

Нараховані страхові внески за відрахуванням суми витрат, здійснених страхувальниками за рахунок коштів ФСС ТВП, сплачуються страхувальниками шляхом перерахування відповідних сум на рахунок ФСС ТВП.

Перерахування коштів на рахунок ФСС ТВП страхувальниками-роботодавцями здійснюється одночасно з одержанням коштів на оплату праці.

У разі виплати заробітної плати за першу половину або іншу частину місяця нараховані страхові внески повинні бути перераховані до ФСС ТВП не пізніше дня, встановленого для виплати заробітної плати за другу половину місяця.

Суми інших платежів перераховуються на рахунок ФСС ТВП у день, установлений для виплати заробітної плати за той місяць, в якому ці платежі нараховані або внесені до каси страхувальника. Не сплачені в строк кошти вважаються недоїмкою.

Страхувальники, які здійснюють виплату заробітної плати своїм працівникам на поточні рахунки в установах банків, провадять відповідні платежі до ФСС ТВП у день перерахування коштів на їх особові рахунки.

Страхувальники, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, нараховують страхові внески з дня прийняття рішення про таку участь, але не пізніше дня реєстрації в органі ФСС ТВП у розмірі, встановленому чинним законодавством. Перерахування страхових внесків здійснюється щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому був отриманий дохід.

Сплата страхових внесків провадиться за безготівковими розрахунками або готівкою через установи банків, а у випадку відсутності рахунків в установах банків — поштовими переказами через підприємства зв'язку на рахунок ФСС ТВП.

Страхові внески на суму оплати праці, що нарахована в іноземній валюті, обчислюються і сплачуються в національній валюті України. Для нарахування страхових внесків доходи, одержані в іноземній валюті, перераховуються у національну грошову одиницю за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.

3.2.4 Права, обов'язки та відповідальність страхувальників

       

Страхувальник має право:

- брати участь в управлінні ФСС ТВП через своїх представників у складі правління та правлінь його відділень;

- брати участь у підготовці пропозицій щодо визначення розміру страхових внесків;

- отримувати в органах управління ФСС ТВП інформацію про порядок і умови сплати страхових внесків та використання коштів;

- на отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів ФСС ТВП;

- на додаткове фінансування з коштів ФСС ТВП у разі перевищення суми фактичних витрат за страхуванням з тимчасової втрати працездатності над сумою нарахованих страхових внесків;

- на судовий захист своїх прав.

Страхувальник зобов'язаний:

зареєструватися у виконавчій дирекції відділення ФСС ТВП як платник страхових внесків у десятиденний строк з дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію, прийняття рішення про створення установи, зміни юридичного статусу (адреси), укладання трудового договору з найманим працівником;

нараховувати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески;

надавати та оплачувати застрахованим особам у разі виникнення страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг;

вести облік коштів і своєчасно надавати органам ФСС ТВП встановлену звітність щодо цих коштів;

допускати посадових осіб органів ФСС ТВП, органу державного нагляду, інших органів контролю до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, використання страхових коштів, надавати їм необхідні документи та пояснення;

вести облік заробітної плати застрахованої особи та надавати на її вимоги відповідні відомості.

Страхувальник – роботодавець несе відповідальність за ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, а також за порушення порядку використання страхових коштів.

У разі несвоєчасної або неповної сплати страхувальником внесків він сплачує суму донарахованих страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Строк давності при стягненні страхових внесків, пені та фінансових санкцій не застосовується. Право встановлення фінансових санкцій мають керівники виконавчої дирекції, робочих органів відділень ФСС ТВП та їх заступники.

Уся сума заборгованості за коштами ФСС ТВП, штрафів та пені зараховується на його рахунки.

Якщо заробітна плата не виплачувалася за відсутністю коштів на рахунку підприємства, то пеня за несвоєчасне перерахування платежів до ФСС ТВП не стягується.

Нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, що настав після дня одержання заробітної плати. Закінчення строків нарахування пені настає в день прийняття банком, який обслуговує страхувальника, платіжного доручення на сплату платежу. Пеня на пеню не нараховується.

Таблиця 3.1 - Відповідальність платників страхових зборів до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Пор. ном.

Вид санкції

Хто несе відпові-дальність

Розмір

санкції

Хто накладає санкцію

На основі чого платять збір

Термін сплати санкції

Нормативний документ

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Ухилення від реєстрації або порушення терміну реєстрації як платника страхових внесків

Штраф

Страхувальник (роботодавець, юридична особа або фізична – СПД)

50% від суми належних до сплати внесків за весь період з дня, коли платник повинен був зареєструватися

Керівники виконавчої дирекції ФСС ТВП, робочих органів ФСС ТВП і їх заступники

Рішення

У 10-денний термін з дня отримання рішення

Ст. 30 Закону №2240, пп. 2.9 і 5.1 Інструкції №16

2

Несплата або неповна сплата внесків

Штраф

Страхувальник

У розмірі прихованої (заниженої) суми зарплати, на яку нараховують страхові внески, при повторному порушенні протягом року – в триразовому розмірі цієї суми

Керівники виконавчої дирекції ФСС ТВП, робочих органів ФСС ТВП і їх заступники

Рішення

У 10-денний термін з дня отримання рішення

Ст. 30 Закону №2240, п.5.2 Інструкції №16, Інструкція №38

3

Порушення терміну сплати внесків

Пеня (на повну суму недоїмки за весь її термін без урахування штрафних санкцій)

Страхувальник

120% ставки НБУ, яка діяла на момент страхових внесків

Керівники виконавчої дирекції ФСС ТВП, робочих органів ФСС ТВП і їх заступники

Рішення

У 10-денний термін з дня отримання рішення

Ст. 30 Закону №2240, п.5.2 Інструкції №16, Інструкція №38

4

Порушення порядку використання страхових коштів

Штраф

Страхувальник

50% від суми належних до сплати внесків

Керівники виконавчої дирекції ФСС ТВП, робочих органів ФСС ТВП і їх заступники

Рішення

У 10-денний термін з дня отримання рішення

Ст. 30 Закону №2240, п.5.2 Інструкції №16, Інструкція №38

3.2.5 Контроль за надходженням коштів до ФСС ТВП

Контроль за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою перерахування й надходження страхових внесків та інших платежів до ФСС ТВП здійснюють страхувальники, виборні органи профспілок на підприємстві, в установі, організації, комісії із соціального страхування на підприємстві та центральні й територіальні органи фонду.

Органи ФСС ТВП проводять ревізії та перевірки на підприємствах, в організаціях. Перевірці підлягають бухгалтерські документи щодо повноти нарахування страхових внесків на оплату праці найманих працівників, платіжні доручення про перерахування сум страхових внесків та інших платежів на рахунок ФСС ТВП, касові документи про сплату (часткової) повної вартості путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення, оплачених за рахунок коштів ФСС ТВП, видаткові документи на проведені виплати і перерахування, акти розслідування нещасних випадків невиробничого характеру, відповідність даних фінансових звітів за коштами ФСС ТВП балансовим рахункам «За соціальним страхуванням».

Перевірці підлягають документи за поточний і попередній роки, а в разі виявлення порушень або зловживань — за більш ранні періоди.

За результатами перевірки складається акт у двох примірниках і підписується особами, які проводили перевірку, та керівником і головним бухгалтером страхувальника. Один із примірників акта передається під розписку керівникові або головному бухгалтеру страхувальника.

В акті зазначається: за який період проведено перевірку, які виявлено порушення в нарахуванні та сплаті страхових внесків і пені, обчисленні та виплаті допомоги; відображаються суми додатково нарахованих страхових внесків і пені. Зміст порушення викладається в акті із зазначенням порушених нормативно-правових актів.

Суми донарахованих платежів і фінансових санкцій сплачуються страхувальниками на рахунок ФСС ТВП у десятиденний термін із дня складання акта ревізії чи перевірки окремим платіжним дорученням.

У разі відмови керівника чи головного бухгалтера підприємства або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності від підписання акта перевірки посадовою особою органу ФСС ТВП складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови. При цьому в акті слід зазначити про ознайомлення керівника і головного бухгалтера підприємства, фізичної особи суб’єкта підприємницької діяльності із змістом акта перевірки та нормативно-правовими актами.

Посадові особи страхувальників, винні у порушенні встановленого порядку реєстрації платників страхових внесків, сплати платежів до ФСС ТВП, у неподанні звітності залежно від обставин справи притягуються до матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Органи ФСС ТВП надсилають матеріали, що підтверджують факти порушень, до органів прокуратури, суду чи іншого визначеного  законом органу.

3.3 Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку

виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

Даний порядок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266.

Для розрахунку соціальних виплат визначається середня заробітна плата. Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.

Розрахунковим періодом для застрахованих осіб є останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. 

Якщо застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувались страхові внески менш ніж 6 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які сплачено страхові внески.

Середня заробітна плата застрахованої особи обчислюється, виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами.

Середній дохід добровільно застрахованої особи обчислюється, виходячи із суми оподатковуваного доходу (прибутку), з якого сплачувалися страхові внески.

До середньої заробітної плати (доходу) включається заробітна плата у межах максимальної величини заробітної плати та оподатковуваного доходу, з якого сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Якщо перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку або якщо страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначається, виходячи із місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент виникнення страхового випадку.

Середньоденна заробітна плата (доход) обчислюється шляхом розподілу нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески:

- на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді: 

за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням;

за загальнообов'язковим  державним  соціальним  страхуванням  від нещасного випадку на виробництві й професійному захворюванні (крім розрахунку страхових виплат добровільно застрахованим особам), і для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

- на кількість календарних днів за розрахунковий період (без обліку святкових і неробочих днів, установлених законодавством):

за загальнообов'язковим  державним  соціальним страхуванням на випадок безробіття – для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями умов праці не піддається точному обліку, для осіб, які робочий час розподіляють на свій розсуд (робота вдома, страховий агент й ін.), і для добровільно застрахованих осіб за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Нормативними документами визначено, що особам, які працюють за сумісництвом, середній заробіток для надання допомоги на період тимчасової непрацездатності обчислюється окремо за основним місцем роботи і окремо — за сумісництвом. При цьому допомога за основним місцем роботи надається на підставі самого оригіналу листка непрацездатності, а на роботі за сумісництвом — на підставі копії листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи, і довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.

Середній заробіток для надання допомоги з тимчасової непрацездатності за сумісництвом визначається за той самий розрахунковий період, що й за основним місцем роботи.

При цьому сумарний розмір заробітної плати, з якої обчислюється допомога на період тимчасової непрацездатності, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної заробітної плати, з якої сплачуються внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

3.4 Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням з

тимчасової втрати працездатності

3.4.1 Загальні положення

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

  1.  допомога з тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
  2.  допомога з вагітності та пологів;
  3.  допомога при народженні дитини;
  4.  допомога на період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
  5.  допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
  6.  забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням з тимчасової втрати працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору, та членам кооперативів призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених ними страхових внесків.

У випадку ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які трапилися до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника — виконавчою дирекцією відділення ФСС ТВП за місцем реєстрації ліквідованого підприємства як страхувальника.

Застрахованим особам, які забезпечують себе роботою самостійно, та тим, які працюють за межами території України, призначення та виплата матеріального забезпечення, а також надання соціальних послуг здійснюються виконавчою дирекцією відділення ФСС ТВП за місцем реєстрації їх як страхувальників.

Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства та застрахованих осіб.

Комісія із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення, розглядає правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Документи про призначення допомоги з тимчасової непрацездатності, з вагітності та пологів, на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку розглядаються не пізніше 10 днів з дня їх надходження.

Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення.

Призначене, але не одержане у зв'язку із смертю застрахованої особи матеріальне забезпечення виплачується членам сім'ї, які проживали разом з нею, або спадкоємцям. Не одержане застрахованою особою своєчасно матеріальне забезпечення виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком у розмірі, встановленому на час виникнення страхового випадку.

Витрати на матеріальне забезпечення та соціальні послуги страхувальники-роботодавці здійснюють за рахунок коштів ФСС ТВП з відповідним урахуванням проведених витрат при сплаті страхових внесків на соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами застрахованим особам виплачується у найближчий після призначення допомоги строк, встановлений для виплати заробітної плати, допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісячно у строк, встановлений для виплати заробітної плати.

Добровільно застрахованим особам така допомога надається не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.

Допомога при народженні дитини та на поховання виплачується не пізніше наступного дня за днем звернення.

Страхувальники-роботодавці не мають права припиняти виплату допомоги у випадках, коли сума нарахованих страхових внесків та інших платежів до ФСС ТВП не покриває фактичних витрат з виплати допомоги.

Якщо витрати, проведені страхувальником, за звітний квартал перевищують нараховану суму страхових внесків та інших платежів, то різниця між сумою витрат і сумою страхових внесків зараховується за рахунок сплати наступного кварталу.

Якщо ж витрати не можуть бути покриті страховими внесками і у наступному кварталі, то сума перевищення, з урахуванням очікуваного результату в наступному кварталі, відшкодовується страхувальнику — роботодавцю органом реєстрації після одержання від нього звіту за формою № 4 ФСС ТВП за минулий квартал.

Відшкодування здійснюються органом реєстрації шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок страхувальника.

Усі розрахунки за коштами ФСС ТВП між органом реєстрації та страхувальником проводяться за безготівковими розрахунками.

3.4.2 Допомога на період тимчасової непрацездатності

Допомога з тимчасової непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі виникнення у неї одного з таких страхових випадків:

- тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;

- необхідності догляду за хворою дитиною;

- необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

- догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

- карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

- тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку, нижчеоплачувану роботу;

- протезування з перебуванням у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства;

- санаторно-курортного лікування.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш ніж на 75 календарних днів протягом календарного року.

Допомога на період тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам ФСС ТВП, починаючи з шостого дня непрацездатності, за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи у період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми оплачуються власником чи уповноваженим органом за рахунок коштів підприємства, організації за основним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога з тимчасової непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина - за висновком лікаря - потребує догляду, але не більш ніж за 14 календарних днів. Допомога із тимчасової непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, якщо вона потребує стаціонарного лікування, виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом із хворою дитиною.

Допомога з тимчасової непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім хворої дитини віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більше ніж за 3 календарні дні, а у виняткових випадках з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин — не більш ніж за 7 календарних днів.

Допомога з тимчасової непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та встановлених розмірах.

Допомога з тимчасової непрацездатності із догляду за хворою дитиною віком до 14 років, з догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала в цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.

Допомога з тимчасової непрацездатності, якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викликана карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби, надається з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.

Допомога з тимчасової непрацездатності у разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче- оплачувану роботу цій особі, надається з першого дня за час такої роботи, але не більше ніж на два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається у розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення.

Допомога з тимчасової непрацездатності в разі здійснення протезування за медичними показаннями у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства надається застрахованій особі з першого дня за весь період перебування на цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства та назад.

Допомога з тимчасової непрацездатності в разі здійснення санаторно-курортного лікування надається застрахованій особі, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування і проїзду до санаторно-курортного закладу та назад.

Допомога з тимчасової непрацездатності застрахованій особі, яка направляється на санаторно-курортне лікування після перенесених захворювань і травм безпосередньо із стаціонару лікувального закладу за рахунок страхових коштів ФСС ТВП, надається лише за час проїзду до санаторно-курортного закладу та назад. Якщо таке лікування здійснювалося за рахунок власних коштів застрахованої особи або інших джерел, допомога з тимчасової непрацездатності надається за весь період перебування у санаторії з урахуванням часу на проїзд у порядку та встановлених розмірах.

Допомога з тимчасової непрацездатності застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років, надається за весь період санаторно-курортного лікування дитини-інваліда (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу та назад) за наявності єдиного висновку про необхідність стороннього догляду за нею.

Допомога з тимчасової непрацездатності не надається:

- у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;

- у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи, тих чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

- за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

- за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

- у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних із таким сп'янінням;

- за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з  навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги з тимчасової непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу з тимчасової непрацездатності.

Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у таких розмірах:

60% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

80% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від трьох показників:

-  середньої заробітної плати;

-  страхового стажу;

-  кількості днів непрацездатності:

П = З  Д  К,

де   П— сума допомоги ;

      З — середньоденна заробітна плата особи;

      Дкількість робочих днів непрацездатності, що припадають на період відпустки;

              К – коефіцієнт страхового стажу ( 60 % , 80 % , 100 % ).

Страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню з тимчасової втрати працездатності і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до ФСС ТВП.

До страхового стажу зараховуються періоди:

-  тимчасової втрати працездатності;

-  перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

- перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

-  отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів.

До страхового стажу зараховується загальний трудовий стаж особи до набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 р. №2240-111.

Особливістю допомоги з тимчасової непрацездатності є порядок оплати перших п'яти днів.

Згідно із Законом України від 11 січня 2001 р. № 2213-ІІІ перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, організації за основним місцем роботи.

Оплата днів тимчасової непрацездатності особі проводиться у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні відповідно до графіка роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

Вихідні, святкові та неробочі дні тимчасової непрацездатності не оплачуються.

3.4.3 Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнення пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 — до пологів та 90 — після пологів).

Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі у повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Допомога виплачується застрахованій особі, яка усиновила дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження, за період з дня усиновлення та до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів — для жінок, віднесених до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи).

У разі надання застрахованій особі відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами у період її тимчасової непрацездатності листок непрацездатності з тимчасової непрацездатності закривається і з дня настання цієї відпустки видається інший листок непрацездатності. Кожний із зазначених листків оплачується за відповідними нормами.

За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу), обчисленої за шість останніх місяців, і не залежить від страхового стажу.

Сума допомоги працівниці підприємства розраховується як добуток її середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів (годин), що припадають на період відпустки працівниці у зв’язку з вагітністю та пологами:

П = З  Д,

де   П— сума допомоги;

      З — середньоденна заробітна плата особи;

     Дкількість робочих днів непрацездатності, що припадають на період відпустки.

До розрахунку допомоги приймаються не всі календарні, а лише робочі дні. Це пояснюється безпосередньо метою виплати допомоги - компенсувати застрахованій жінці втрату її заробітної плати.

Допомога не включається до сукупного оподатковуваного доходу працівниці, а тому не обкладається внесками до соціальних фондів.

Виплата допомоги незастрахованим особам здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (ст.9).

Допомогу можуть отримати усі жінки, які не застраховані в системі соціального страхування.

Допомога надається сумарно — відразу за весь період декретної відпустки. Розмір допомоги становить 100% середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття тощо) жінки, але не менше 25% встановленого законодавством прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць .

Допомога призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання одержувача на підставі документів, визначених чинним законодавством.

3.4.4 Допомога при народженні дитини

Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

При народженні мертвої дитини допомога при народженні дитини не надається.

Допомога при народженні дитини надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням ФСС ТВП, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Підставою для нарахування і виплати допомоги є:

свідоцтво про народження дитини, видане органом реєстрації актів цивільного стану;

заява про виплату допомоги.

Допомога при народженні дитини з 1 січня 2009 році встановлена у розмірі 12588 гривень.

3.4.5 Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Зазначена допомога надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення, яке частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням ФСС ТВП, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Підставою для нарахування допомоги є наказ роботодавця про надання застрахованій особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки по догляду за дитиною.

Для надання відпустки усиновителям необхідна копія рішення суду про усиновлення; для надання відпустки опікунам — рішення відповідних органів про встановлення опіки.

Допомога призначається з дня надання відпустки з урахуванням таких обмежень:

матері — не раніше закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

усиновителям — не раніше дня ухвалення рішення суду про усиновлення;

опікунам — не раніше дня ухвалення рішення про встановлення опіки.

Допомога виплачується за місцем роботи щомісяця у терміни, встановлені для видачі зарплати.

На відміну від допомоги при народженні дитини розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку змінюється залежно від установлення такого розміру постановами правління ФСС ТВП.

Розмір допомоги по догляду за дитиною не фіксується на рівні розміру допомоги, встановленої на день, коли застраховану особу було відправлено у відпустку по догляду за дитиною, а змінюється протягом її перебування в цій відпустці.

Якщо жінка в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працює, то допомога виплачується за умови, що вона працює на умовах неповного робочого часу або вдома (ст. 179 КЗпП). При виході на роботу на повний робочий день відпустка вважається перерваною і право на допомогу втрачається. У такому разі відпустку по догляду за дитиною може бути надано родичам. Родич, який доглядає за дитиною і є застрахованою особою, має право на одержання допомоги.

Якщо в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною у жінки настає відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами наступної дитини, право на допомогу вона не втрачає. Їй виплачується допомога й оплачується листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами. По закінченні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їй виплачується допомога згідно із встановленим порядком.

Виплата допомоги незастрахованим особам здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Допомога призначається і виплачується  органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання одержувача на підставі встановлених документів.

3.4.6 Допомога на поховання

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів її сім'ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2)дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працездатних батьків), а також студентів та учнів середніх професійно-технічних і вищих навчальних закладів з денною формою навчання - до 23 років;

  1.  батька, матері;
  2.  діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.

Допомога на поховання члена сім'ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та довідки з місця проживання про перебування померлого члена сім'ї на утриманні застрахованої особи.

Згідно зі ст.46 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2240 допомога на поховання застрахованої особи чи особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, встановленому правлінням ФСС ТВП, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Звернутися за допомогою, що виплачується з бюджету ФСС ТВП, можна коли завгодно, оскільки строків давності немає. Суму допомоги визначають на дату смерті.

Виплачують цю допомогу не пізніше дня, наступного за днем звернення. При цьому виплату здійснюють:

— у разі смерті застрахованої особи (крім виплати допомоги на поховання застрахованих осіб, які були пенсіонерами або померли внаслідок нещасного випадку на виробництві) – за останнім місцем її основної роботи перед смертю;

— у разі смерті члена сім'ї, який знаходився на утриманні застрахованої особи, – за місцем основної роботи застрахованої особи.

Випадки, коли допомогу на поховання не виплачують з бюджету ФСС ТВП:

1 Допомога на поховання пенсіонерів, за якою необхідно звертатися до органів Пенсійного фонду або міськвійськомату за місцем проживання пенсіонера. Розмір допомоги на поховання пенсіонерів дорівнює двом місячним пенсіям померлого.

2 Допомога на поховання безробітного призначається Фондом соціального страхування на випадок безробіття. Розмір допомоги визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи.

3 Допомога на поховання з місцевих бюджетів надається місцевими органами влади у разі смерті: аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вузу І - IV рівнів акредитації стаціонарної форми навчання, учня професійно-технічного навчального закладу.

Таку саму допомогу виплачує місцева державна адміністрація або виконком ради за рахунок коштів місцевих бюджетів у разі смерті особи, яка не належить до перелічених категорій і не застрахована у системі державного соціального страхування.

3.4.7 Порядок планування, обліку та видачі путівок на санаторно-курортне

лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей,

придбаних за рахунок коштів ФСС ТВП

Для забезпечення відновлення здоров'я застрахована особа та члени її сім'ї мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення у спеціалізованих оздоровчих закладах.

Правління ФСС ТВП щорічно розглядає та затверджує план розподілу путівок для застрахованих осіб і членів їх сімей, граничну вартість путівки на ліжко-день у санаторно-курортних закладах, а також розмір часткового фінансування на оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах.

Питання фінансування оздоровчих закладів вирішуються правліннями відділень ФСС ТВП за поданням профспілкових органів, комісій із соціального страхування підприємств, установ, організацій та робочих органів відділень.

Для санаторіїв-профілакторіїв, які частково фінансуються за рахунок коштів ФСС ТВП, гранична вартість путівки на ліжко-день вирішується їх власниками з урахуванням пропозицій комісій із соціального страхування та затверджується виконавчими дирекціями відділень.

Асигнування на придбання путівок для застрахованих осіб і членів їх сімей плануються в бюджеті ФСС ТВП у межах коштів, передбачених статтею «Оздоровчі заходи».

Планування путівок здійснюється Виконавчою дирекцією ФСС ТВП у розрізі відділень. Проект плану розподілу путівок визначає загальну їх кількість з урахуванням чисельності працюючих в еквіваленті повної зайнятості та фінансового стану ФСС ТВП. Проектом плану передбачаються путівки:

для застрахованих осіб і членів їх сімей;

для доліковування застрахованих осіб у відповідних відділеннях реабілітації на базі санаторно-курортних закладів;

для створення резерву у виконавчій дирекції та відділеннях ФСС ТВП.

За кошти соціального страхування придбаються путівки лише до санаторіїв та оздоровчих закладів України.

Проект плану розподілу путівок направляється до 1 червня виконавчим дирекціям відділень ФСС ТВП для узгодження. Останні до 1 серпня повертають виконавчій дирекції проект плану із зауваженнями і пропозиціями робочих органів, комісій із соціального страхування. Виконавча дирекція узагальнює отримані матеріали та узгоджує проект плану розподілу путівок з комісією правління з питань страхових виплат та надання соціальних послуг. Виконавча дирекція спільно з комісією подає до 1 вересня правлінню проект плану для затвердження.

Плани розподілу путівок відділень ФСС ТВП затверджуються на правліннях відділень у двотижневий строк після отримання затвердженого правлінням плану на наступний рік і доводяться до робочих органів відділень, які доводять план розподілу путівок до страхувальників.

Застрахованій особі путівка дається за основним місцем роботи на підставі рішення комісії із соціального страхування. Застрахована особа отримує її в бухгалтерії страхувальника, яка здійснює облік путівок.

Путівка до дитячого оздоровчого закладу видається безкоштовно або за 10% її вартості, путівка для членів сім'ї — з частковою оплатою за 30%; 50% її вартості з урахуванням матеріального стану застрахованої особи.

Кошти за часткову оплату вартості путівки вносяться у касу страхувальника за місцем роботи застрахованої особи з подальшим перерахуванням на рахунок ФСС ТВП, за відсутності каси — через установу банку за місцем реєстрації страхувальника.

Путівки, які надходять до бухгалтерії страхувальника, підлягають зберіганню та обліку нарівні з грошовими коштами. Страхувальник, лікувально-профілактичні установи щоквартально звітують перед робочими органами ФСС ТВП про видані путівки.

Правління ФСС ТВП, виконавча дирекція, виконавчі дирекції відділень, робочі органи відділень, комісії із соціального страхування здійснюють контроль за правильністю зберігання, обліку, використання путівок, своєчасністю оприбуткування і відображення у звітності часткової оплати за путівки.

3.5 Управління соціальним страхуванням з тимчасової втрати

працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює:

керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг;

надання допомог та соціальних послуг, а також контролює використання коштів.

ФСС ТВП є некомерційною самоврядною організацією.

Держава виступає гарантом надання матеріального забезпечення і соціальних послуг застрахованим особам та стабільної діяльності ФСС ТВП, який має права юридичної особи з дня реєстрації статуту у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади. Він не може провадити будь-яку іншу діяльність, використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням. Діяльність регулюється Законом та статутом, який затверджується правлінням.

Найвищим органом ФСС ТВП є його правління, яке працює на громадських засадах. Контроль за цільовим використанням коштів соціального страхування здійснює Наглядова рада, до складу якої входять представники від держави, профспілок і роботодавців.

Основними завданнями ФСС ТВП є:

забезпечення надходження та акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих і членів їх сімей;

контроль за цільовим використанням коштів, що знаходяться на рахунку ФСС ТВП;

здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення виплати допомоги із соціального страхування, оплати витрат на санаторно-курортне лікування і оздоровлення працюючих та членів їх сімей.

Управління ФСС ТВП здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Управління провадять правління та виконавча дирекція. В АР Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень.

До складу правління входять по 15 представників держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах. Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб та роботодавців обираються (делегуються) сторонами самостійно. Строк повноважень членів правління становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління.

Правління ФСС ТВП:

визначає поточні та перспективні завдання;

затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність;

подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення розміру внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

розглядає та затверджує річний бюджет ФСС ТВП, звіт про його виконання;

визначає порядок фінансування та умови надання путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення у спеціальних оздоровчих закладах (у тому числі і дитячих);

здійснює контроль за цільовим використанням коштів, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання;

вирішує питання щодо формування і використання резерву коштів для забезпечення фінансової стабільності ФСС ТВП у сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення в розрахунку на місяць;

спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції, правлінь і виконавчих дирекцій відділень ФСС ТВП;

обирає голову правління та його заступників;

розглядає кандидатури і затверджує на посадах директора виконавчої дирекції ФСС ТВП та його заступників, а також приймає рішення про їх звільнення;

затверджує структуру органів ФСС ТВП, чисельність їх працівників, асигнування на адміністративно-господарські витрати;

представляє ФСС ТВП у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту громадян, а також органами соціального страхування зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

— затверджує положення про правління відділення;

здійснює інші функції, передбачені статутом.

Виконавчим органом правління, який забезпечує виконання його рішень, є виконавча дирекція.

Виконавча дирекція ФСС ТВП здійснює такі повноваження:

забезпечує збір та акумуляцію внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

здійснює оперативне розпорядження страховими коштами у межах затвердженого бюджету;

здійснює матеріальне забезпечення та надає соціальні послуги;

здійснює контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхових внесків, а також забезпечує цільове використання коштів загально-обов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

представляє інтереси страховика у судових та інших органах;

готує та подає на розгляд правління: пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік; проект бюджету та звіт про його виконання; пропозиції щодо розміру резервних коштів.

Наглядова рада ФСС ТВП, яка діє відповідно до законодавства України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів.

3.6 Контрольні запитання

1 Що передбачає загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності?

2 За якими принципами здійснюється страхування з тимчасової втрати працездатності?

3 Хто належить до суб'єктів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності?

4 Які особи підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню з тимчасової втрати працездатності?

5 Які є джерела формування коштів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності?

  1.  Хто належить до платників обов'язкових внесків до ФСС ТВП?
  2.  Який порядок реєстрації платників страхових внесків?
  3.  Які розміри внесків на соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності?
  4.  Який порядок нарахування страхових внесків?
  5.  У які строки здійснюється сплата страхових внесків?
  6.  Які права та обов'язки мають страхувальники?
  7.  Яка відповідальність покладається на страхувальників?
  8.  Яким чином провадиться контроль за надходженням коштів до ФСС ТВП?
  9.  Як здійснюється матеріальне забезпечення за страхуванням з тимчасової втрати працездатності?
  10.  Які умови та порядок надання допомоги з тимчасової непрацездатності?
  11.  Який порядок обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за соціальним страхуванням?
  12.  Як нараховується та виплачується допомога у зв’язку з вагітністю та пологами?
  13.  Який порядок надання допомоги при народженні дитини?
  14.  Які умови та порядок надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку?
  15.  Яким чином надається допомога на поховання?
  16.  Який порядок планування, обліку та видачі путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей?
  17.  Як здійснюється управління соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності?
  18.  Які функції правління ФСС ТВП?
  19.  Які повноваження виконавчої дирекції ФСС ТВП?


Тема 4 Страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійних захворювань

4.1 Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань: завдання, принципи та особливості.

4.2 Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань: структура, завдання та повноваження.

4.3 Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

4.3.1 Джерела формування доходів ФСС НВВ.

4.3.2 Платники страхових внесків.

4.3.3 Страхові внески та тарифи.

4.3.4 Обов'язки та відповідальність платників.

4.3.5 Контроль за надходженням коштів до ФСС НВВ.

4.4 Матеріальне забезпечення та соціальні послуги у разі виникнення нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

4.4.1 Загальні положення.

4.4.2 Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

4.4.3 Одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого.

4.4.4 Щомісячна страхова виплата.

4.4.5 Виплата грошової суми за моральну (немайнову) шкоду.

4.4.6 Страхова виплата потерпілому при тимчасовому переведенні його на більш легку роботу.

4.4.7 Страхова виплата потерпілому під час його професійної реабілітації.

4.4.8 Виплата одноразової допомоги у разі смерті потерпілого.

4.4.9 Щомісячні страхові виплати особам, які мають на це право у разі втрати годувальника.

4.4.10 Відшкодування витрат на поховання потерпілого.

4.4.11 Інші види матеріального забезпечення та соціальні послуги.

4.5 Контрольні запитання.

4.1 Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань: завдання, принципи та особливості

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюються соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

- учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

- особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, їй надається допомога з ФСС НВВ.

На добровільних засадах можуть бути застраховані:

- священики, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

- громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;

надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов безпеки праці;

цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

У даному виді страхування використовуються спеціальні поняття

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках — застраховані особи.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФСС НВВ).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Роботодавцем вважається:

власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;

власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психологічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничою фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Професійне захворювання — захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов'язаних із роботою.

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, а також види професійних захворювань, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання розслідується у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або професійного захворювання за встановленою формою.

4.2 Фонд соціального страхування від нещасного випадку на

виробництві та професійних захворювань: структура, завдання та

повноваження

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

ФСС НВВ є юридичною особою з дня реєстрації статуту у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади.

Безпосереднє управління ФСС НВВ здійснюють його правління та виконавча дирекція.

До складу правління включаються представники держави, застрахованих осіб і роботодавців. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються об'єднаннями профспілок та роботодавців.

Правління ФСС НВВ:

  1.  обирає із своїх членів строком на два роки голову правління та двох його заступників;
  2.  спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції та її робочих органів;
  3.  створює комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо;
  4.  щорічно готує та подає пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;
  5.  визначає кадрову політику;
  6.  призначає директора виконавчої дирекції та його заступників;

7) затверджує:

статут ФСС НВВ;

річні бюджети ФСС НВВ та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету та коштів резерву;

— Положення про виконавчу дирекцію та її структуру;

8) розпоряджається майном, яке перебуває у власності;

9) створює резерв коштів для забезпечення виконання завдань страхування від нещасного випадку;

10) готує подання щорічних звітів.

Виконавча дирекція ФСС НВВ є постійно діючим виконавчим органом правління.

Робочими органами виконавчої дирекції є її управління в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного підпорядкування.

Директор виконавчої дирекції:

діє від імені ФСС НВВ, представляє його в усіх установах та   організаціях;

розпоряджається коштами в межах затвердженого правлінням бюджету та майном відповідно до чинного законодавства;

—укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в

установах банку.

При виконавчій дирекції створюється спеціальна комісія, яка за бажанням страхувальника чи застрахованого розглядає спори щодо суми страхових внесків, розміру шкоди та права на її відшкодування, накладання штрафів та з інших питань.

До складу комісії входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників.

Такі ж комісії створюються при робочих органах виконавчої дирекції.

Статутні функції та обов'язки щодо запобігання нещасним випадкам виконують страхові експерти з охорони праці.

Вони мають право:

  1.  безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань;
  2.  у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків, перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;

3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію про стан охорони праці;

4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

  1.  вносити власникам підприємств подання про порушення законодавства про охорону праці і вимагати вжиття економічних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили порушення;
  2.  складати протоколи про адміністративні правопорушення;

7) брати участь як незалежні експерти у роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об'єктів, засобів виробництва та індивідуального захисту, апаратури та приладів контролю.

ФСС НВВ зобов'язаний:

вести реєстр страхувальників;

письмово повідомляти страхувальнику умовний клас професійного ризику його підприємства;

укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями щодо обслуговування потерпілих на виробництві;

вивчати і використовувати досвід управління охороною праці та страхування від нещасних випадків у зарубіжних країнах;

співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів;

виконувати інші роботи, пов'язані з координацією страхової діяльності.

Нагляд за діяльністю ФСС НВВ здійснює Наглядова рада.

Метою нагляду є забезпечення виконання ФСС НВВ його статутних завдань і цільового використання коштів.

4.3 Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійних захворювань

4.3.1 Джерела формування доходів ФСС НВВ

До джерел доходів бюджету ФСС НВВ належать:

внески роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

капіталізовані платежі у випадках ліквідації страхувальників;

доход, одержаний від тимчасово вільних коштів ФСС НВВ на депозитних рахунках;

кошти, одержані від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

добровільні внески та інші надходження, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не вносяться до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

4.3.2 Платники страхових внесків

До них належать:

  1.  юридичні особи незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності та галузевої належності, їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи і розташовані на іншій території, ніж платник страхових внесків, якому вони підпорядковані;
  2.  розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародні), філії або представництва, які використовують найману працю;
  3.  фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, фізичні особи, які використовують найману працю;

4)фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих робітників, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, священики, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах і сплачують внески на добровільних засадах.

Платники 1-ї і 2-ї груп зобов'язані зареєструватися в робочих органах виконавчої дирекції ФСС НВВ за місцем знаходження у десятиденний строк з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, платники 3-ї групи – у десятиденний строк після укладання трудового договору (контракту) з першим із найманих робітників.

Платники страхових внесків, що належать до 1-ї та 2-ї груп, подають до робочих органів виконавчої дирекції за місцем знаходження заяву та завірені нотаріально або відповідальною особою робочого органу виконавчої дирекції копії таких документів:

свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (рішення про створення установи, організації);

довідки органу статистики про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, присвоєння ідентифікаційного коду.

Платники страхових внесків 3-ї групи подають до робочих органів виконавчої дирекції за місцем знаходження заяву та завірені копії таких документів:

—свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (посвідчення підприємця, що проводить свою діяльність без створення юридичної особи) або довідку про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

—угоди про наймання на роботу фізичної особи.

Платники страхових внесків, перелічені у 4-й групі, для реєстрації на добровільних засадах подають до робочих органів виконавчої дирекції ФСС НВВ за місцем знаходження заяву та завірені копії таких документів:

— свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів.

У разі реорганізації (зміни форми власності, організаційно-правової форми, назви) або зміни місця знаходження платник зобов'язаний у 10-денний строк подати до робочого органу виконавчої дирекції відповідну заяву про перереєстрацію.

Юридична особа, що підлягає ліквідації, у 10-денний строк з дня прийняття рішення про ліквідацію повинна подати до робочого органу виконавчої дирекції заяву про зняття з обліку із зазначенням її правонаступника, документ про ліквідацію, виписку із поточного рахунка в банку. Отримавши ці документи, робочий орган виконавчої дирекції проводить документальну перевірку повноти сплати страхових внесків і потім закриває справу страхувальника.

4.3.3 Страхові внески та тарифи

Порядок обчислення і строки сплати страхових внесків

Порядок обчислення страхових внесків та строки їх сплати регламентуються такими законодавчими актами:

- Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р.

№ 1105-ХІV із змінами та доповненнями;

- Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р. № 2272-ІП;

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 3 квітня 2003 р. № 660-ІУ та іншими законодавчими актами.

Сума страхових внесків страхувальників до ФСС НВВ повинна забезпечувати:

- фінансування заходів, спрямованих на вирішення планових завдань;

- створення резерву коштів для забезпечення його стабільного функціонування;

- покриття витрат, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

для добровільно застрахованих осіб – у відсотках від мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат ( 10035 грн).

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства проводиться ФСС НВВ відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» № 985 від 27 червня 2003 р. страхові тарифи диференційовані за галузями економіки та видами робіт за професійним ризиком виробництва (див. табл. 4.1).

Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів, страхові тарифи встановлюються у розмірі 50% страхових внесків, передбачених законом.

До таких підприємств і організацій належать підприємства і організації, майно яких є власністю громадських організацій інвалідів, де чисельність інвалідів серед працівників становить не менш ніж 50%, а частка створюваного інвалідами фонду оплати праці перевищує 25%.

Для фізичної особи, що використовує найману працю інвалідів, фонд на оплату праці яких перевищує 25%, страхові тарифи встановлюються в розмірі 50%, передбачених законодавством страхових тарифів.

Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок до ФСС НВВ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день сплати страхового внеску.

Страхувальник здійснює страховий внесок у порядку і строки, які визначаються страховиком.

Страхові внески сплачуються:

юридичними особами – в день одержання коштів на оплату праці в установах банків, а при проведенні оплати праці з готівкової виручки чи натуроплатою платники зобов'язані не пізніше наступного дня після здійснення виплат подати до установи банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до ФСС НВВ;

фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності, фізичними особами, які використовують найманих працівників, щомісяця не пізніше 10-го числа, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата;

добровільно застрахованими особами – у строки, передбачені для сплати цими особами податків.

Таблиця 4.1 – Розміри страхового тарифу

Тарифи відповідно до класів професійного ризику виробництва 

Клас професійного ризику виробництва

Страховий тариф (у %)

Клас професійного ризику виробництва

Страховий тариф (у %)

Клас професійного ризику виробництва

Страховий тариф (у %) 

1

0,56

24

1,10

47

2,04

2

0,57

25

1,13

48

2,06

3

0,58

26

1,19

49

2,08

4

0,59

27

1,25

50

2,25

5

0,60

28

1,31

51

2,27

6

0,62

29

1,38

52

2,32

7

0,63

30

1,40

53

2,34

8

0,65

31

1,41

54

2,37

9

0,66

32

1,45

55

2,46

10

0,68

33

1,46

56

2,54

11

0,70

34

1,57

57

2,81

12

0,72

35

1,58

58

2,82

13

0,73

36

1,66

59

2,90

14

0,75

37

1,67

60

3,28

15

0,80

38

1,76

61

3,56

16

0,84

39

1,77

62

3,70

17

0,86

40

1,79

63

3,99

18

0,93

41

1,80

64

4,2

19

0,96

42

1,83

65

6,41

20

0,97

43

1,85

66

6,52

21

0,98

44

1,90

67

13,50

22

0,99

45

1,91

 

 

23

1,06

46

1,99

 

 

Тарифи для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва

Клас професійного ризику виробництва 

Галузь економіки

Страховий тариф (у %) 

24

Обслуговування сільського господарства, господарське управління сільським господарством

0,5

22

Сільське господарство

0,2

59

Відкритий видобуток руд чорних металів, видобуток та збагачення нерудної сировини для чорної металургії

2,1

Нараховані страхові внески, інші платежі сплачуються страхувальниками шляхом перерахування відповідних сум на відповідний рахунок ФСС НВВ.

У разі нестачі коштів на поточному рахунку платника на виплату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі отримання платниками коштів на оплату праці й перерахування страхових внесків здійснюється у пропорційних сумах.

Страхові внески сплачуються у національній валюті України.

4.3.4 Обов'язки та відповідальність платників

Платники страхових внесків зобов'язані у встановленому порядку зареєструватися, своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти до ФСС НВВ. Вони повинні вести облік сплачених страхових внесків та інших надходжень. Страхові внески відносять на валові витрати.

Суми надбавок до страхових тарифів і штрафів сплачуються страхувальником із суми прибутку, а за відсутності прибутку відносять на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій — із коштів на утримання страхувальника.

При систематичних порушеннях нормативних актів про охорону праці підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції на основі подання страхового експерта може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.

ФСС НВВ з додержанням вимог законодавства розробляє інструкцію про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів, здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності, іншої документації, що стосується його діяльності.

Юридичні особи – платники страхових внесків – щоквартально у двох примірниках складають розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів. Один примірник подається до робочого органу виконавчої дирекції за місцем реєстрації страхувальника в такі строки: 2 квітня, 2 липня, 2 жовтня поточного року, до 25 січня року, наступного за звітним. Інший примірник зберігається на підприємстві.

Фізичні особи, які використовують працю найманих працівників, розрахункову відомість подають до робочих органів виконавчої дирекції за місцем реєстрації один раз на рік не пізніше 25 січня.

Добровільно застраховані особи розрахункову відомість не подають, але вони зобов'язані зберігати квитанції або платіжні доручення про перерахування страхових внесків.

У випадках недотримання страхувальником порядку нарахування та сплати страхових внесків, подання недостовірної звітності, порушення строків її подання проводиться документальна перевірка правильності розрахунків платника і складається акт у двох примірниках. Якщо страхувальник має недоїмку по сплаті страхових внесків, йому нараховується пеня у встановленому порядку, і в 10-денний строк проводяться остаточні розрахунки на підставі акта.

Пеня нараховується із сум недоїмки за кожний прострочений день і обчислюється, виходячи із 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь строк.

Недоїмка за платежами, не сплачена в установлений строк фізичними особами і суб'єктами підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, стягується за рішенням суду.

При стягненні недоїмки за платежами до ФСС НВВ строки давності не застосовуються.

4.3.5 Контроль за надходженням коштів до ФСС НВВ

Робочі органи виконавчої дирекції ФСС НВВ здійснюють контроль за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою перерахування та надходження страхових внесків, інших платежів. Планові перевірки проводяться не частіше 1 разу на рік.

Позапланові перевірки здійснюються у разі реорганізації, зміни місцезнаходження або ліквідації підприємства, установи, організації.

Контроль проводиться шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та інші виплати, повноти нарахування страхових внесків, платіжних доручень про перерахування сум внесків та інших платежів на рахунок ФСС НВВ, розрахункових документів на проведені виплати, відповідності фінансових звітів за коштами ФСС НВВ балансовим рахункам «Розрахунки за страхуванням».

Перевірці підлягають документи за поточний і минулий роки, а у разі виявлення порушень або зловживань — за інші попередні періоди.

Суми донарахованих страхових внесків, пені та штрафів сплачуються страхувальниками у десятиденний термін із дня складання акта перевірки.

Щорічні та позапланові аудиторські перевірки щодо сплати та цільового використання страхових коштів, що проводяться за рішенням Наглядової ради, здійснюють незалежні аудиторські організації. До перевірки можуть бути залучені державні податкові адміністрації.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з коштами соціального страхування, зобов'язані представляти органам контролю необхідні документи та відомості, що належать до сфери їх діяльності.

Органи ФСС НВВ розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства .

Спори щодо сум страхових внесків, розміру шкоди, накладення штрафів та з інших питань вирішуються у судовому порядку. Зацікавлена особа може звернутися з питань вирішення спору до спеціальної комісії при виконавчій дирекції. До складу цієї комісії на громадських і паритетних засадах входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників. Такі самі комісії створюються при робочих органах виконавчої дирекції із залученням представників місцевих органів виконавчої влади, застрахованих осіб і страхувальників.

4.4 Матеріальне забезпечення та соціальні послуги у разі настання 

нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань

4.4.1 Загальні положення

У разі настання страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно та у повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові, внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

— допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

— одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

— щомісячну грошову суму у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

пенсію за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

допомогу дитині;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги у разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати ефективне лікування потерпілого з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;

6) вжити заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства;

8) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого, працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

10) у разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу;

11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Компенсація шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, здійснювалась власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Страховими виплатами є грошові суми, які виплачуються застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу проводиться у разі:

зміни ступеня втрати професійної працездатності;

зміни складу сім'ї потерпілого;

підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством.

Перерахування сум щомісячних страхових виплат проводиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування проводиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.

Для призначення страхових виплат при нещасному випадку на виробництві працівнику необхідно пройти обстеження в МСЕК, яка має право встановити ступінь втрати працездатності.

У роботі МСЕК беруть участь представники ФСС НВВ, що дозволяє найбільш об'єктивно оцінити ситуацію при кожному нещасному випадку та уникнути розбіжностей при призначенні страхових виплат.

Направляють хворого на огляд МСЕК лікарсько-консультаційні комісії відповідної лікувально-профілактичної установи за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я (ф. 88-у), після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий або безповоротний характер захворювання, а також у тому випадку, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня тимчасової втрати працездатності або протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а хворий на туберкульоз — протягом десяти місяців із дня втрати працездатності.

Огляд потерпілого від нещасного випадку проводиться МСЕК за наявності:

акту про нещасний випадок на виробництві або професійного захворювання (ф. Н-1, ф. Н-5, ф. П-4);

висновку спеціалізованого медичного закладу про професійний характер захворювання;

направлення власника (керівника) або профспілкового органу підприємства, установи, організації, на якому потерпілий одержав травму;

вироку, рішення суду, постанови або направлення прокурора, слідчого органу дізнання.

МСЕК оглядає хворого і робить висновок:

про ступінь обмеження життєдіяльності людини, стан працездатності, групу інвалідності, причину і час настання інвалідності внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва або професійного захворювання;

про ступінь втрати працездатності (у відсотках);

про необхідність додаткових видів відшкодування потерпілому (догляд, харчування, протезування, санаторно-курортне лікування);

про медичні показання на право одержання інвалідами автомобілів з ручним керуванням і протипоказання до керування ними;

про причинний зв'язок смерті інвалідів з наслідками раніше одержаного каліцтва або професійним захворюванням.

МСЕК встановлює дату, з якої ФСС НВВ повинен почати страхові виплати. По закінченні обстеження МСЕК робить висновок.

ФСС НВВ зобов'язаний прийняти рішення про призначення страхових виплат у десятиденний строк із дня подання документів, не враховуючи дня, коли ці документи надійшли.

ФСС НВВ може відмовити у страховій виплаті застрахованому, якщо мали місце:

— навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку, якщо це встановлено комісією з розслідування страхового випадку;

— подання роботодавцем або потерпілим свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

  •   вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

Страхова виплата може бути припинена:

на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, у разі неподання ним щороку в грудні документів, якими засвідчується факт перебування в живих;

на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

якщо з'ясувалося, що виплати призначено на основі неправдивих відомостей;

якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку тощо.

У разі настання страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право:

  1.   допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
  2.  одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;
  3.  щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
  4.  грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
  5.  виплату потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на більш легку роботу;
  6.  виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;
  7.  одноразову допомогу в разі смерті потерпілого;
  8.  щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;
  9.  витрати на поховання потерпілого.

ФСС НВВ також фінансуються пенсії за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначаються та виплачуються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ.

4.4.2 Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю

У разі настання страхового випадку застрахованій особі виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Підставою для виплати допомоги є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, в якому повинна бути позначка зв'язку хвороби із страховим випадком, та наявність акта про нещасний випадок або акта розслідування професійного захворювання за встановленою формою.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, призначається і виплачується за місцем роботи застрахованої особи, на якому стався страховий випадок, у розмірі 100% втраченої середньої заробітної плати за робочі дні (години) згідно із графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

Якщо застрахована особа працює за сумісництвом, допомога призначається і виплачується страхувальником за місцем роботи, де стався страховий випадок.

Допомога добровільно застрахованій особі призначається відділенням, у якому вона зареєстрована, з шостого дня тимчасової непрацездатності, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.

Допомога призначається, якщо застрахована особа звернулася за нею не пізніше 6 місяців з дня відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При зверненні за допомогою після шести місяців вона може бути надана лише у виняткових випадках з поважних причин за рішенням постійної комісії правління ФСС НВВ з питань страхових виплат, соціальних послуг потерпілим та їх реабілітації.

4.4.3 Одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого

Одноразова допомога потерпілому призначається при встановленні йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Для розгляду справи про призначення одноразової допомоги до відділення ФСС НВВ подаються: заява потерпілого, акт про нещасний випадок за формою   Н-1 (Н-5,  П-4), рішення суду про встановлення факту нещасного випадку (якщо було засідання суду), висновок МСЕК про ступінь втрати працездатності, довідка про середню заробітну плату потерпілого, копія трудової книжки, завірена страхувальником.

ФСС НВВ проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньої заробітної плати (доходу) потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати, з якої справляються внески на дату настання права потерпілого на призначення одноразової допомоги:

П = З  К,

де   П - сума допомоги;

      З - середньоденна заробітна плата особи;

      К - кількість відсотків втрати потерпілим професійної працездатності.

Коли при подальших обстеженнях МСЕК потерпілому встановлено інший, вищий ступінь стійкої втрати професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, йому проводиться одноразова виплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК. При цьому розмір одноразової допомоги також не може перевищувати чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати, з якої справляються внески.

При повторному ушкодженні здоров'я працівника з вини іншого роботодавця страхова виплата проводиться на загальних підставах.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більше ніж на 50%.

ФСС НВВ одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності в день, установлений постановою відділення.

 

4.4.4 Щомісячна страхова виплата

Щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, призначається при встановленні йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Для розгляду справи про призначення виплати до відділення ФСС НВВ подають: заяву потерпілого; акт за формою Н-1 (Н-5, П-4); рішення суду про встановлення факту випадку; висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності; довідку про середню заробітну плату; копію трудової книжки; довідку про розмір пенсії за інвалідністю тощо.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію за інвалідністю у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток (доход), який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Якщо сума щомісячної страхової виплати та пенсії за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання перевищує середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я, то зменшенню підлягає сума щомісячної страхової виплати.

Перерахування розміру щомісячних страхових виплат проводиться у випадках:

зміни ступеня втрати професійної працездатності;

зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування проводиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати не зменшується.

При проведенні перерахування щомісячних страхових виплат з 1 березня кожного року середньомісячна заробітна плата підлягає коригуванню. При цьому відкоригована середньомісячна заробітна плата не може перевищувати встановлену на дату настання права на перерахування максимальну величину (граничну суму) заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески. Сума перерахованої виплати та пенсії за інвалідністю обмежуються відкоригованим середньомісячним заробітком.

Щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, в якому вона призначена, в дні, установлені постановами відділень.

Страхові виплати проводяться протягом строку, на який встановлено МСЕК стійку втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком.

4.4.5 Виплата грошової суми за моральну (немайнову) шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується ФСС НВВ за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших страхових виплат.

Для розгляду справ про страхові виплати до відділення подаються: заява потерпілого, рішення суду про відшкодування моральної шкоди, висновок медичних органів.

Сума виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається у судовому порядку. При цьому сума цієї виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

4.4.6 Страхова виплата потерпілому при тимчасовому переведенні його на більш легку роботу

За потерпілим, тимчасово переведеним на більш легку нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер встановлюються ЛКК або МСЕК.

За згодою потерпілого роботодавець зобов'язаний надати рекомендовану ЛКК або МСЕК роботу.

Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, ФСС НВВ сплачує потерпілому страхову виплату в розмірі його середньомісячного заробітку.

Якщо працівника за станом здоров'я відповідно до висновку ЛКК або МСЕК переведено на більш легку нижчеоплачувану роботу, то роботодавець згідно зі ст. 170 Кодексу законів про працю України зберігає за ним попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення за рахунок коштів підприємства, організації, установи.

Починаючи з п'ятнадцятого дня переведення потерпілого на більш легку роботу, доплату потерпілому до середнього заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я, провадить підприємство за рахунок страхових внесків до ФСС НВВ на строк, встановлений ЛКК або МСЕК.

4.4.7 Страхова виплата потерпілому під час його професійної реабілітації

Потерпілому, який проходить професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації (якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року), ФСС НВВ провадить щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації.

4.4.8 Виплата одноразової допомоги у разі смерті потерпілого

У разі смерті потерпілого право на одержання одноразової допомоги має його сім'я та особи, які перебували на його утриманні, а також його дитина, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

Право на отримання страхової допомоги настає з дня смерті годувальника, але не раніше дня виникнення права на страхові виплати.

Особи, які перебували на утриманні потерпілого:

1)діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років;

2)жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

  1.  інваліди – члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
  2.  неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
  3.  непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого, або інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Відділення приймає рішення про призначення виплати у разі втрати годувальника за умови подання відповідних документів.

Розмір одноразової допомоги сім'ї потерпілого повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого, і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Розмір одноразової допомоги сім'ї потерпілого не залежить від наявності та кількості в сім'ї осіб, які перебували на його утриманні. Розмір допомоги кожній особі, яка перебувала на утриманні потерпілого, не залежить від розміру одноразової допомоги сім'ї потерпілого.

Розмір одноразової допомоги не обмежується і не підлягає зменшенню з підстави, що комісією з розслідування нещасного випадку було встановлено ушкодження здоров'я не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці.

Одноразова допомога сім'ї та особам, які мають на це право, у разі смерті потерпілого виплачується  у місячний строк з дня смерті застрахованої особи в день, установлений постановою відділення.

4.4.9 Щомісячні страхові виплати особам, які мають на це право у разі втрати годувальника

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

Особам, які мають право на виплату в зв'язку із смертю годувальника, страхові виплати провадяться з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відділення розглядає справи про призначення виплат у разі втрати годувальника за умови подання законодавчо визначених документів у триденний строк з моменту звернення заявника.

Суми страхових виплат особам визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб.

Страхові виплати особам, які втратили годувальника, провадяться в повному розмірі без урахування призначеної їм пенсії у разі втрати годувальника та інших доходів.

Якщо потерпілий одержував страхові виплати і не працював, то розмір відшкодування шкоди у разі його смерті визначається на основі суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат.

Страхові виплати провадяться щомісячно з наступного місяця після місяця, в якому вони призначені, в дні, установлені постановами відділень.

4.4.10 Відшкодування витрат на поховання потерпілого

При настанні страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги провадяться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» від 11 липня 2001р. № 826 та Постанови правління ФСС НВВ «Про витрати на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» від 15 серпня 2001р. № 22 і Постанови правління ФСС НВВ «Про внесення доповнення до постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 15 серпня 2001р. № 22» від 1 листопада 2001р. №39.

4.4.11 Інші види матеріального забезпечення та соціальні послуги

ФСС НВВ повинен виплачувати допомогу дитині у випадку завдання шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності.

ФСС НВВ надає щомісячну допомогу такій дитині як інваліду дитинства до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Після досягнення зазначеними особами 16 років ФСС НВВ зобов'язаний проводити їм виплати у розмірі середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста), в якій вони проживають, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати.

ФСС НВВ зобов'язаний сприяти створенню умов для надання допомоги при настанні нещасного випадку, організовувати лікування потерпілих, вживати заходів для підтримання і відновлення їх працездатності.

Сюди можна віднести, наприклад, надання потерпілим, які стали інвалідами, безоплатно путівок на санаторно-курортне лікування і компенсацію їх вартості у встановленому розмірі, якщо потерпілий самостійно придбав таку путівку.

Надають путівки інвалідам за висновком МСЕК не частіше одного разу на три роки, а інвалідам І групи – щорічно.

Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого, компенсуються витрати на проїзд і житло згідно із законодавством про службові відрядження.

Потерпілому, який став інвалідом і використав щорічну відпустку до одержання путівки в санаторно-курортний заклад, роботодавець надає додаткову відпустку для лікування (включаючи час проїзду) зі збереженням на цей час середньомісячного заробітку, який він мав до пошкодження здоров'я, або заробітку, що склався перед відпусткою (за вибором потерпілого).

За наявності у потерпілого відповідно до висновків МСЕК медичних показань для одержання автомобіля ФСС НВВ компенсує вартість придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, ремонту і технічного обслуговування.

ФСС НВВ фінансує інші витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, лікування, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.

Сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою на місяць від:

  1.  розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, – на спеціальний медичний догляд;
  2.  половини розміру мінімальної заробітної плати – на постійний сторонній догляд;
  3.  чверті розміру мінімальної заробітної плати – на побутове обслуговування.

4.5 Контрольні запитання

1 Які завдання страхування від нещасного випадку на виробництві?

2 На яких принципах ґрунтується соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві?

3 Хто підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку на виробництві?

4 Які джерела формування доходів ФСС НВВ?

5 Кого відносять до платників страхових внесків?

6 Який порядок реєстрації платників страхових внесків?

7 Яким чином розраховуються страхові внески платників?

8 Що таке страхові тарифи і як вони застосовуються?

9 Які строки та порядок сплати страхових внесків?

10 Які обов'язки та відповідальність платників страхових внесків?

11 Як здійснюється контроль за надходженням коштів?

12 Що зобов'язаний здійснити ФСС НВВ у разі настання страхового випадку?

13 Які умови для призначення страхових виплат потерпілому при нещасному випадку на виробництві або професійному захворюванні?

14 Який порядок розрахунку середньої заробітної плати при визначенні розміру страхових виплат?

15 У яких випадках страхова виплата буде припинена або не буде надаватися?

16 Які види страхових виплат у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання можуть призначатися потерпілому?

17 Який порядок призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності?

18 Як призначається одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності?

19 Які умови і порядок призначення щомісячної грошової суми в разі втрати працездатності?

20 Який розрахунок грошової суми за моральну (немайнову) шкоду?

21 Як визначити виплату потерпілому при тимчасовому переведенні його на більш легку роботу?

22 Чи здійснюються виплати потерпілому під час його професійної реабілітації?

23 Який механізм визначення щомісячної страхової виплати особам, які мають на неї право у разі смерті потерпілого?

24 Як визначити одноразову допомогу у разі смерті потерпілого?

25 Чи обмежуються витрати на поховання потерпілого?

26 Яким чином здійснюється управління соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання?


Тема 5 Соціальне страхування на випадок безробіття

5.1 Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

5.2 Доходи бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

5.2.1 Джерела формування доходів бюджету ФСС ВБ.

5.2.2 Платники страхових внесків, порядок їх реєстрації та обліку.

5.2.3 Розміри страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

5.2.4 Порядок обчислення і строки сплати страхових внесків.

5.2.5 Звітність платників страхових внесків.

5.2.6 Контроль за сплатою страхових внесків.

5.2.7 Відповідальність платників страхових внесків.

5.3 Видатки бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

5.3.1 Характеристика матеріального забезпечення та соціальних послуг.

5.3.2 Допомога у звязку з безробіттям: умови, розмір і тривалість виплати.

5.3.3 Допомога у звязку з частковим  безробіттям: умови надання, розмір та тривалість виплати.

5.3.4 Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.

5.3.5 Матеріальна допомога у звязку з безробіттям.

5.3.6 Одноразова матеріальна допомога.

5.3.7 Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

5.4 Забезпечення незастрахованих осіб

5.5 Управління страхуванням на випадок безробіття

5.6 Контрольні запитання

5.1 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг.

Перехід економіки України до ринкових умов господарювання зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі соціального захисту населення.

Кожна працююча людина має подбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, приватизацію підприємств, упровадження нових форм організації виробництва і праці.

Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний захист.

Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці.

Страхова система передбачає залежність отримання допомоги у звязку з безробіттям від вкладу застрахованої осо би, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.

Для управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг з 1 січня 2001 р. запроваджена система загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, почав функціонувати Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФСС ВБ).   

Основними напрямами діяльності ФСС ВБ є управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збір і акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, виплата матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно із статутом.

Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Управління ФСС ВБ здійснюється його правлінням, виконавчою дирекцією та її робочими органами. Функції виконавчої дирекції покладаються на Державний центр зайнятості, а її робочих органів - на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:

  •  основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
  •  Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);
  •  Закон України «Про зайнятість населення» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхування на випадок безробіття здійснюється  за принципами:

надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності;

цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

солідарності та субсидування;

обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

диференціації розмірів виплати допомоги у звязку з безробіттям залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги у звязку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Особи, які підлягають страхуванню на випадок безробіття

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ із дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєструватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладання трудового договору з найманим працівником).

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У даному виді страхування використовуються спеціальні поняття.

Суб'єкти страхування на випадок безробіття:

застраховані особи;

страхувальники;

страховик.

Застраховані особи — наймані працівники, а у випадках, передбачених Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Страхувальники — роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону сплачують страхові внески.

Страховик — Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Об'єкт страхування на випадок безробіття — страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

Страховий випадок — це подія, через яку:

—застраховані особи втратили заробітну плату або інші, передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані у встановленому порядку як безробітні, готові та здатні розпочати відповідну роботу і дійсно шукають роботу;

—застраховані особи опинилися у стані часткового безробіття;

—втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин;

—припинення трудового договору відповідно до ст. 36 (п. 1, 2, 3), ст. 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), ст. 39, ст. 40 (п. 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України.

Роботодавець:

  •  власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та фізичні особи, які використовують найману працю;
  •  власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Представниками роботодавців є об'єднання та спілки роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники).

Найманий працівник — фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.

Страховий стаж - період (строк),протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

5.2 Доходи бюджету Фонду загальнообов'язкового державного

соціального страхування на випадок безробіття

5.2.1 Джерела формування доходів бюджету ФСС ВБ

Згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» джерелами формування коштів ФСС ВБ є:

страхові внески страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб, що сплачують на умовах і в порядку, передбачених законодавчими актами;

асигнування Державного бюджету України;

суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення», інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів ФСС ВБ, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення;

дохід, одержаний від тимчасово вільних коштів ФСС ВБ, у тому числі резерву коштів, на депозитному рахунку;

благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

інші надходження відповідно до законодавства України.

Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів ФСС ВБ, на депозитний рахунок приймає правління.

Порядок розміщення зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією ФСС ВБ за погодженням із правлінням.

Дохід, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів на депозитному рахунку, використовується в порядку, визначеному правлінням.

5.2.2 Платники страхових внесків, порядок їх реєстрації та обліку

Згідно з Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» від 18 грудня 2000 р. № 339 платниками страхових внесків є:

роботодавці;

наймані працівники;

у разі взяття участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах:

особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю;

фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;

громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття в країні, у якій вони перебувають, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Від сплати страхових внесків звільняються застраховані особи на період відпустки на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки на догляд за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком; застраховані особи в частині отримання допомоги із часткового безробіття.

Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

- працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

-  іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Роботодавці — юридичні особи зобов'язані зареєструватися в центрах зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції

ФСС ВБ за місцем знаходження як платники страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ними свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Роботодавці — фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані зареєструватися в центрах зайнятості за місцем свого проживання з дня укладання трудового договору з найманим працівником.

Роботодавці подають до центру зайнятості заяву за відповідною формою та завірені відповідальною особою центру зайнятості копії таких документів:

свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

довідки органу статистики про внесення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України;

довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.

Платники страхових внесків, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах, подають до центру зайнятості заяву за формою та завірені відповідальною особою центру зайнятості копії таких документів:

свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (посвідчення підприємця, що проводить свою діяльність без створення юридичної особи);

довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття у країні, в якій вони перебувають, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, подають до центру зайнятості заяву за формою та завірені відповідальною особою центру зайнятості копії таких документів:

документ, що підтверджує роботу особи в країні, де він перебуває, та що він не застрахований в системі соціального страхування цієї країни на випадок безробіття;

довідку про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.

5.2.3 Розміри страхових внесків на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування на випадок безробіття

Розміри страхових внесків визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

  1.  виплату застрахованим особам забезпечення та надання соціальних послуг;
  2.  створення резерву коштів ФСС ВБ;
  3.  покриття витрат ФСС ВБ у зв'язку з:

відшкодуванням Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб;

фінансуванням витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції ФСС ВБ та її робочих органів, управління ФСС ВБ, розвиток його матеріальної та інформаційної бази.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Встановлено такі розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:

для роботодавців – 1,6% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

— для найманих працівників – 0,6% від суми оплати праці, що включає основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі);

— для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають – 2,2% від суми оподатковуваного доходу (прибутку), обчисленого відповідно до чинного законодавства України.

5.2.4 Порядок обчислення і строки сплати страхових внесків

Обчислення страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб здійснюється щомісячно.

Обчислення страхових внесків осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, здійснюється у строки, передбачені для сплати цими особами податків.

Страхові внески нараховуються на фактичні виплати (доходи), що не перевищують визначеної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до ФСС ВБ.

Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» встановлено такі

строки сплати страхових внесків:

  1.  роботодавець починає сплачувати страхові внески з дня його реєстрації як платника страхових внесків;
  2.  фізична особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору з роботодавцем (з цього дня починається сплата страхових внесків). Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору;
  3.  із дня реєстрації як платника внесків починають сплачувати страхові внески особи, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах.

У разі порушення установленого строку сплати страхових внесків за звітний період та несплати їх протягом наступного звітного періоду ці особи знімаються з обліку як платники страхових внесків з першого дня, за який страхові внески не сплачено.

Страхові внески сплачуються один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.

Фізичні особи, які використовують працю найманих працівників, сплачують страхові внески щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата.

Вказана сплата страхових внесків проводиться за безготівковими розрахунками або готівкою через установи банків; у разі відсутності рахунків в установах банків — поштовими переказами через підприємства зв'язку на рахунок ФСС ВБ.

5.2.5 Звітність платників страхових внесків

Роботодавці щокварталу складають у двох примірниках розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до ФСС ВБ.

Один екземпляр подається до центру зайнятості за місцем реєстрації платника в такі строки: 10 квітня, 10 липня, 10 жовтня, 15 січня.

Усі примірники розрахункової відомості підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або організації, виконавцем та завіряються печаткою. Другий примірник звіту, завірений центром зайнятості, залишається в бухгалтерії платника страхових внесків.

5.2.6 Контроль за сплатою страхових внесків

Контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням страхових внесків здійснюється центрами зайнятості шляхом проведення планових перевірок.

Позапланові перевірки здійснюються у разі реорганізації, зміни місцезнаходження або ліквідації підприємства, установи, організації.

Контроль на підприємствах, в установах, організаціях проводиться шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та інші виплати, повноти нарахування страхових внесків, платіжних документів про перерахування сум страхових внесків на рахунок, розрахункових документів, касових документів.

Перевірці підлягають документи за поточний і минулі роки без застосування строку давності.

Платники страхових внесків зобов'язані беззаперечно подавати посадовим чи уповноваженим особам центру зайнятості, які проводять перевірку, необхідні документи, що стосуються фонду оплати праці та інших виплат, нарахування страхових внесків, та платіжні документи з перерахування страхових внесків. За необхідності керівники і відповідальні службові особи під час перевірки надають письмові пояснення з питань, що перевіряються, виконують вимоги осіб, які проводять перевірку щодо усунення виявлених порушень.

За результатами перевірки складається акт у двох примірниках і підписується особами, які проводили перевірку, керівником і головним бухгалтером страхувальника. Один примірник акта передається під розписку керівникові або головному бухгалтеру страхувальника, інший залишається в центрі зайнятості, який проводив перевірку.

В акті зазначається: за який період проведено перевірку, які виявлено порушення при нарахуванні і сплаті страхових внесків.

На виявлені під час перевірки суми коштів, на які платником не нараховано страхові внески, за актом перевірки страхові внески донараховуються із сумою пені та штрафу, а до винних посадових осіб застосовуються санкції відповідно до чинного законодавства.

За наявності заперечень чи зауважень щодо змісту акта перевірки з боку страхувальника його керівник або головний бухгалтер підписують акт із зауваженнями у письмовій формі, що подається центру зайнятості, який проводив перевірку.

Зауваження до акта перевірки розглядаються центрами зайнятості вищого рівня.

5.2.7 Відповідальність платників страхових внесків

Роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як платник страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців.

У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками, у тому числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків або неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих органом контролю страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

Штраф накладається у розмірі прихованої суми виплат, на які нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення — у трикратному розмірі зазначеної суми.

За порушення строку реєстрації як платника страхових внесків накладається штраф у розмірі 50% від суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який пройшов із дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися.

Пеня обчислюється, виходячи з 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк. Пеня на пеню не нараховується.

При надходженні документів із сплати недоїмки, пені та штрафу в першу чергу погашається недоїмка, а потім - пеня та штраф.

Якщо за платниками до наступного чергового строку сплати страхових внесків є недоїмка, то вона сплачується у такому порядку: спочатку сплачується недоїмка минулих років, потім послідовно: пеня за цю недоїмку, недоїмка за перший строк платежу поточного року, пеня за цю недоїмку тощо.

При стягненні недоїмки за рішенням суду в першу чергу покриваються судові витрати на її стягнення.

Днем сплати страхових внесків та пені вважаються:

а) при перерахуванні платежу з рахунку платника - день списання установою банку суми платежу;

б) при внесенні готівкою - день внесення готівки у банківську установу чи підприємство зв'язку.

Нарахування пені проводиться, починаючи з наступного дня після настання строку сплати страхових внесків, до дня сплати включно.

Якщо строк сплати збігається з вихідним (святковим) днем, то пеня нараховується, починаючи з наступного робочого дня після вихідного (святкового) дня.

Розміри фінансових санкцій та строки їх сплати наведені в таблиці 5.1.

Право накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені ФСС ВБ мають директор Державного центру зайнятості, його заступники, директор центру зайнятості АР Крим, директори обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості та їх заступники.

Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штрафи стягуються в доход ФСС ВБ із страхувальника у беззаперечному порядку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності на підставі акта ненормативного характеру (розпорядження) директора Державного центру зайнятості або його заступників, директора центру зайнятості АР Крим, директорів обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості та їх заступників.

Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій не застосовується.

Суми коштів, безпідставно стягнені зі страхувальників, підлягають поверненню у триденний строк з дня вступу у законну силу рішення суду про безпідставність стягнення цих виплат з відшкодуванням судових витрат.

Таблиця 5.1  Відповідальність платників страхових внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття

Пор.

ном.

Вид

санкції

Хто несе відповідаль-ність

Розмір санкції

Хто накладає санкцію

На підставі чого сплачують

Строк сплати санкції

Нормативний документ

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Порушення строку реєстрації як платника страхових внесків

Штраф

Страхувальник (роботодавець - юр. особа або ф із. особа -СПД)

50% від суми належних до сплати внесків за весь період з дня, коли платник повинен був зареєструватися

Директор Державного центру зайнятості, його заступники, директори обласних центрів зайнятості, директор центру зайнятості АРК у містах Києві і Севастополі та їх заступники

Розпоряд-ження

У 10-денний строк із дня одержан-ня розпорядження

Абзац 5 п.1 ст.38 Закону

№ 1533 і абзац 2 п.9.2 Інструкції №339

2

Несплата (неповна сплата) страхових внесків

Штраф

Страхувальник

У розмірі прихованої суми виплат, на які нараховують страхові внески, а у випадку повторного порушення протягом року-у трикратному розмірі цієї суми

Директор Державного центру зайнятості, його заступники, директори обласних центрів зайнятості, директор центру зайнятості АРК, у містах Києві і Севастополі та їх заступники

Розпоряд-ження

У 10-  денний строк із дня одержан-ня розпорядження

Абзац 3 п.1 ст.38 Закону

№ 1533 і абзац 1 п.9.2 Інструкції №339

3

Порушення строку сплати внесків

Пеня (на повну суму недоїмки за весь її строк без урахування штрафних санкцій)

Страхувальник

120% ставки НБУ, що діяла на момент страхових внесків

Директор Державного центру зайнятості, його заступники, директори обласних центрів зайнятості, директор центру зайнятості АРК, у містах Києві і Севастополі та їх заступники

Розпоряд-ження

У 10-денний строк із

дня одержан-ня розпоряд-ження

Абзац 4 п.1 ст.38 Закону

№ 1533 і абзац 3 п.9.2 Інструкції №339

Посадові особи страхувальників, які винні в порушенні строку реєстрації як платників страхових внесків, несвоєчасній та неповній їх сплаті, несуть адміністративну відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій та фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до ФСС ВБ, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімальних доходів громадян.

Усі спірні питання, що виникають між платниками страхових внесків та органами ФСС ВБ з приводу нарахування страхових внесків, пені, стягнення недоїмки, штрафів та адміністративних стягнень, вирішуються в судовому порядку.

5.3 Видатки бюджету Фонду загальнообов'язкового державного

соціального страхування на випадок безробіття

5.3.1 Характеристика матеріального забезпечення та соціальних послуг

Кошти ФСС ВБ використовуються на:

виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг;

відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб;

фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції та її робочих органів, управління, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;

створення резерву коштів.

Згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають:

- застраховані особи;

- незастраховані особи – військовослужбовці Збройних сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до Законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію;

- особи, які вперше шукають роботу,

- інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття  в країні, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, мають право на матеріальне забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків.

Видами матеріального забезпечення є:

  1.   допомога у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
  2.   допомога у зв’язку з частковим безробіттям;
  3.   матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
  4.   матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям,
  5.  одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;
  6.   допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг є:

професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

5.3.2 Допомога у зв’язку з безробіттям: умови, розмір і тривалість виплати

Згідно з порядком надання допомоги у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, допомога у зв’язку з безробіттям призначається центрами зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції ФСС ВБ, за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується в установленому порядку через банківські установи.

Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям залежно від страхового стажу.

Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалася в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Поважними причинами є:

навчання в професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

строкова військова служба;

здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І групи або дитиною інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду, а також за літнім, який досяг 80-річного віку;

здійснення догляду непрацюючою працездатною особою (мати, батько, опікун) за трьома та більше дітьми віком до 16 років;

період проживання разом з чоловіком (дружиною) військовослужбовцем, крім військовослужбовців строкової служби, у місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років;

інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям без урахування страхового стажу.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується особам, які брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали або займалися підприємницькою діяльністю не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески до ФСС ВБ.

Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визначені у встановленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, допомога у зв’язку з безробіттям визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу:

до 2 років            – 50%;

від 2 до 6 років   – 55%;

від 6 до 10 років – 60%;

понад 10 років   – 70%.

Залежно від тривалості безробіття допомога у зв’язку з безробіттям зменшується і виплачується у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів                           – 100%;

протягом наступних 90 календарних днів – 80%;

у подальшому                                                  – 70%.

Особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески, виплата допомоги у зв’язку з безробіттям у перші 90 календарних днів не здійснюється.

Виплата допомоги починається з 91-го календарного дня у розмірі 80% до визначеного розміру.

Особам, визнаним в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, допомога у зв’язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Одноразова виплата допомоги у зв’язку з безробіттям для організації безробітними підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв’язку з безробіттям у розрахунку на рік.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги у зв’язку з безробіттям враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески.

Допомога у зв’язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за встановлений прожитковий мінімум.

Порядок надання допомоги у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням із правлінням ФСС ВБ.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям не може перевищувати 720 календарних днів.

Допомога у зв’язку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітним, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Одноразова виплата допомоги у зв’язку з безробіттям здійснюється у розмірі річної суми допомоги у зв’язку з безробіттям, визначеної конкретному безробітному.

Рішення про одноразову виплату допомоги у зв’язку з безробіттям приймається директором центру зайнятості на підставі висновку комісії з питань одноразової виплати допомоги у зв’язку з безробіттям для організації підприємницької діяльності, створеної центром зайнятості, щодо здатності безробітного до підприємницької діяльності.

5.3.3 Допомога із часткового безробіття: умови надання, розмір та

тривалість виплати

Допомога у зв’язку з частковим безробіттям надається застрахованим особам у разі втрати частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу або перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Право на допомогу у зв’язку з частковим безробіттям мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20% і більше робочого часу.

Допомога у зв’язку з частковим безробіттям не надається

у разі, якщо працівник:

відмовився від відповідної роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

працює на даному підприємстві за сумісництвом;

—проходить альтернативну (невійськову службу).

Умовами надання допомоги у зв’язку з частковим безробіттям є:

1) простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шеcти місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

2) простій протягом 1 місяця, що охопив не менше 30% чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Про можливий простій роботодавець зобов'язаний повідомити державну службу зайнятості.

У разі, якщо простій має сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах, допомога у зв’язку з частковим безробіттям не надається.

Перелік причин тимчасового припинення виробництва встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням із правлінням ФСС ВБ.

Допомога у зв’язку з частковим безробіттям працівнику встановлюється за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду, і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Допомога у зв’язку з частковим безробіттям надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року.

Виплата працівникам допомоги у зв’язку з частковим безробіттям здійснюється підприємством за рахунок коштів ФСС ВБ.

Порядок фінансування виплат у зв’язку з частковим безробіттям та надання допомоги у зв’язку з частковим безробіттям встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та погодженням із правлінням ФСС ВБ.

5.3.4 Матеріальна допомога у період професійної підготовки,

перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного

Згідно з Порядком надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 р. № 308, матеріальна допомога надається у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного застрахованим та незастрахованим особам, визнаним відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» безробітними, які за направленням державної служби зайнятості проходять професійне навчання у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та їх підпорядкування, та оплачується вартість проїзду безробітного до місця проведення професійного навчання, якщо воно здійснюється в іншій місцевості, та у зворотному напрямку, а також проживання в період професійного навчання.

Матеріальна допомога у період професійного навчання не надається:

особам, які не мають статусу безробітного;

безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги у зв’язку з безробіттям;

громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, що працювали за межами України й не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття  в країні, у якій вони перебували, у разі відсутності раніше набутого трудового, що прирівнюється до страхового, або страхового стажу;

особам, які забезпечували себе роботою самостійно, фізичним особам, які були суб'єктами підприємницької діяльності або виконували роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами і не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, у разі відсутності раніше набутого трудового, що прирівнюється до страхового, або страхового стажу.

Матеріальна допомога у період професійного навчання встановлюється відповідно до умов надання допомоги у зв’язку з безробіттям у розмірі допомоги у зв’язку з безробіттям, визначеному для відповідної категорії безробітних.

Матеріальна допомога у період професійного навчання встановлюється залежно від страхового стажу у відсотках до розміру середньої заробітної плати (доходу):

1) застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески;

2) військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, а також звільненим за станом здоров'я, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як безробітних протягом місяця з дня взяття на облік у військовому комісаріаті;

3) особам, які проходили державну службу в підрозділах міліції та були звільнені у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, а також звільненим за станом здоров'я, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як безробітних протягом місяця з дня звільнення;

4) особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

Виплата цієї допомоги у перші 90 календарних днів зазначеним особам не здійснюється. Виплата починається з 91-го календарного дня у розмірі 80% до визначеного розміру.

Без урахування страхового стажу визначається матеріальна допомога у період професійного навчання для таких категорій безробітних:

— особам, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів;

особам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви;

особам, які шукають роботу вперше, у тому числі випускникам загальноосвітніх шкіл, а також особам, які закінчили навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах або звільнилися зі строкової військової служби і не мали страхового стажу;

особам, які брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали або займалися підприємницькою діяльністю і сплачували страхові внески менше 26 календарних тижнів;

військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, а також звільненим за станом здоров'я, у разі порушення строку реєстрації в державній службі зайнятості як безробітних.

Розмір матеріальної допомоги у період професійного навчання не може бути вищим за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, та нижчим за рівень, встановлений законодавством.

Тривалість виплати матеріальної допомоги у період професійного навчання скорочується на строк до 90 календарних днів у таких випадках:

1) приховування відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання матеріальної допомоги у період професійного навчання – на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи;

2) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного — на строк не менше 30 календарних днів;

3) недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», які надані безробітному в письмовій формі, — на строк не менше 15 календарних днів;

4) пропусків занять більше трьох годин протягом навчального дня без поважних причин — на строк не менше 30 календарних днів.

Виплата матеріальної допомоги у період професійного навчання припиняється у разі:

  1.   працевлаштування безробітного (із дня працевлаштування);

поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (із дня поновлення на роботі);

вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва (із дня зарахування до навчального закладу);

призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу (із дня початку проходження служби);

набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування (із дня набрання законної сили вироком суду або рішення суду);

призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (із дня встановлення порушення);

отримання права на пенсію відповідно до законодавства України (із дня настання такого права);

подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (із дня подання заяви або з дати, зазначеної у заяві);

призначення безробітній жінці допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами (на період призначення цієї допомоги);

подання безробітним письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку (із дня подання заяви або з дати, зазначеної у заяві);

  1.   переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (з наступного дня після виписування);

відрахування з навчального закладу (із дня відрахування);

  1.   закінчення строку її виплати (із наступного дня після закінчення строку виплати);

смерті безробітного (із дня смерті).

Виплата матеріальної допомоги у період професійного навчання здійснюється з першого дня професійного навчання.

Виплата матеріальної допомоги у період професійного навчання, оплата проїзду до місця професійного навчання та у зворотному напрямку, проживання здійснюються за рахунок коштів ФСС ВБ.

Матеріальна допомога у період професійного навчання призначається центрами зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції ФСС ВБ, за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного – один раз на місяць у встановленому порядку через банківські установи.

5.3.5 Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям 

Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям надається безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги у зв’язку з безробіттям, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує розміру, установленого законодавством, що дає право на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям надається у розмірі, встановленому законодавством: протягом 180 календарних днів у розмірі 75% від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям призначається з наступного дня після закінчення виплати допомоги у зв’язку з безробіттям на підставі заяви безробітного, довідок про склад сім'ї та доходи кожного її члена за 6 місяців, що передують місяцю подання заяви про надання матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям, які безробітні надають особисто, у разі подання всіх необхідних документів протягом 1 місяця з дня подання заяви.

Якщо умови про одержання матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям виникли пізніше від дня припинення виплати допомоги у зв’язку з безробіттям, то вона призначається з дня подання безробітним заяви.

Тривалість виплати матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) відмови безробітного від двох пропозицій відповідної роботи – на строк не менше 60 календарних днів;

2) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості – на строк не менше 60 календарних днів;

  1.   припинення без поважних причин професійної підготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості – на строк не менше 60 календарних днів;
  2.   приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям – на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи;
  3.   порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного — на строк не менше 30 календарних днів;
  4.   недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», які надані безробітному в письмовій формі, – на строк не менше 15 календарних днів.

Виплата матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям припиняється у разі:

працевлаштування безробітного (із дня працевлаштування);

поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (із дня поновлення);

вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва (із дня зарахування);

призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу (із дня проходження служби);

набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування (із дня набрання законної сили вироку суду або рішення суду);

отримання права на пенсію відповідно до законодавства України (із дня настання такого права);

призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (із дня встановлення порушення);

подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку (із дня подання заяви або з дати, зазначеної у заяві);

подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (із дня подання заяви або з дати, зазначеної у заяві);

переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;

закінчення строку її виплат (із наступного дня після закінчення строку виплати);

зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів (із наступного дня після останнього відвідування безробітним центру зайнятості);

смерті безробітного (із дня смерті).

Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям виплачується один раз на місяць.

5.3.6 Одноразова матеріальна допомога

Безробітним, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям, або непрацездатним особам, які перебувають на їх утриманні, може надаватися одноразова матеріальна допомога (у розмірі 50% прожиткового мінімуму, встановленого законодавством) за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує розміру, встановленого законодавством, що дає право на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

До непрацездатних осіб, які перебувають на утриманні безробітного, належать:

діти, які не досягли 18 років, учні та студенти (курсанти, слухачі, стажисти) денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років;

непрацюючий член сім'ї, який доглядає дитину до досягнення нею трирічного або шестирічного віку (за медичним висновком);

непрацюючі матері (батьки, опікуни), які мають трьох і більше дітей до 16 років і доглядають їх;

непрацюючі працездатні особи, які доглядають інваліда І групи або дитину-інваліда віком до 16 років, пенсіонера, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду, а також літнього, який досяг 80-річного віку;

неповнолітні діти, на утримання яких безробітний виплачує або зобов'язаний виплачувати аліменти.

Одноразова матеріальна допомога надається у розмірі, визначеному законодавством, і виплачується на кожну особу один раз на рік.

За одержанням цієї допомоги непрацездатна особа може звернутися протягом усього періоду перебування на обліку в центрі зайнятості, а безробітний – після закінчення періоду одержання матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям.

5.3.7 Допомога на поховання  у разі смерті безробітного або особи,

яка перебувала на його утриманні

У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, допомога на поховання виплачується особам, які здійснили поховання, у розмірі, встановленому законодавством.

Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:

підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);

засвідчують факт перебування особи на утриманні безробітного;

засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що засвідчує особу).

Останнім днем періоду, за який нараховується матеріальне забезпечення, у разі збереження права на його отримання є останній день перебування безробітного на обліку в центрі зайнятості.

Допомога на поховання та недоодержана сума матеріального забезпечення на випадок безробіття у разі смерті безробітного виплачуються, якщо звернення щодо їх отримання надійшло не пізніше шести місяців після смерті безробітного.

5.4 Забезпечення незастрахованих осіб

Особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога у зв’язку з безробіттям встановлюється у розмірі встановленого прожиткового мінімуму.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з 8-го дня після реєстрації особи у встановленому порядку в державній службі зайнятості.

Тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям не перевищує 180 календарних днів.

Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації незастрахованим особам, зареєстрованим у встановленому порядку в державній службі зайнятості, виплачується у розмірі допомоги у зв’язку з безробіттям.

Тривалість виплати цієї матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги у зв’язку з безробіттям і не може її перевищувати.

5.5 Управління страхуванням на випадок безробіття

Управління ФСС ВБ здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців через правління та виконавчу дирекцію.

До складу правління входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Представниками держави є представники від центральних органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом Міністрів України. Представники застрахованих осіб і роботодавців делегуються профспілками, їх об'єднаннями та об'єднаннями роботодавців.

Правління ФСС ВБ очолює голова, який обирається з членів правління строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Голова правління має двох заступників, які разом із головою представляють сторони.

Повноваження правління ФСС ВБ:

  1.  спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції та її робочих органів, визначає перспективні та поточні завдання;
  2.  затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність, у тому числі виконавчої дирекції;
  3.  обирає голову правління та його заступників;
  4.  розглядає кандидатури на посади керівника виконавчої дирекції та його заступників і дає згоду на їх призначення у встановленому порядку;
  5.  дає згоду на звільнення у встановленому порядку керівника виконавчої дирекції ФСС ВБ та його заступників, а в разі порушення ними законодавства чи статуту вносить обов'язкове обґрунтоване подання про звільнення;
  6.  затверджує бюджет ФСС ВБ на поточний рік після встановлення Верховною Радою України розміру страхових внесків та звіт про його виконання;
  7.  затверджує порядок використання коштів з окремих видатків бюджету ФСС ВБ;
  8.  вирішує поточні питання щодо формування та використання резерву коштів;
  9.  вносить Кабінету Міністрів України пропозиції про розмір страхових внесків для подання у встановленому порядку Верховній Раді України на затвердження;

10)вирішує інші питання діяльності відповідно до його статуту.

Виконавча дирекція ФСС ВБ та її робочі органи:

ведуть реєстр платників страхових внесків;

провадять збір страхових внесків;

здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами в межах затвердженого бюджету;

виплачують забезпечення та надають соціальні послуги;

контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття;

представляють інтереси ФСС ВБ у судових та інших органах;

представляють ФСС ВБ у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхування на випадок безробіття у зарубіжних країнах, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

готують та подають на розгляд правління:

пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік;

проект бюджету та звіт про виконання бюджету;

пропозиції щодо розміру резерву коштів;

звіт про діяльність.

Нагляд за діяльністю ФСС ВБ здійснює наглядова рада.

5.6 Контрольні запитання

1 За якими принципами здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття?

2 Які особи підлягають страхуванню на випадок безробіття?

3 За рахунок яких надходжень формується бюджет ФСС ВБ?

4 Дайте характеристику платників страхових внесків.

5 Який порядок реєстрації роботодавців – юридичних осіб?

6 Які розміри страхових внесків на загальнообов'язкове державне

соціальне страхування на випадок безробіття?

7 Який порядок обчислення і строки сплати страхових внесків?

8 Як проводиться контроль за сплатою страхових внесків?

9 Яку відповідальність несуть платники страхових внесків?

10 На які цілі використовуються кошти бюджету ФСС ВБ?

11 Які умови, розмір і тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям застрахованим особам?

12 Які умови надання, розмір та тривалість виплати допомоги у зв’язку з частковим безробіттям?

13 Який розмір та тривалість виплати матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного?

14 Які умови надання та тривалість виплати матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям?

15 Дайте характеристику одноразової матеріальної допомоги.

16 На яких підставах надається допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні?

17 Дайте характеристику соціальних послуг, що надаються ФСС ВБ.

18 Які органи здійснюють управління страхуванням на випадок безробіття?


Тема 6 Пенсійне страхування

6.1 Теоретичні основи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

6.2 Пенсійний фонд України: завдання, функції, права.

6.3 Джерела формування доходів бюджету Пенсійного фонду України.

6.4 Платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

6.5 Ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

6.6 Механізм сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

6.6.1 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валюти.

6.6.2 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з продажу валюти ювелірних виробів.

6.6.3 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості легкового автомобіля.

6.6.4 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції продажу тютюнових виробів.

6.6.5 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції  із купівлі-продажу нерухомого майна.

6.6.6 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового мобільного зв’язку.

6.7 Видатки Пенсійного фонду України та їх характеристика.

6.7.1 Поняття та види пенсій.

6.7.2 Пенсії за віком.

6.7.3 Особливості пільгового пенсійного забезпечення за віком окремих категорій громадян.

6.7.3.1 Пенсійне забезпечення наукових працівників.

6.7.3.2 Пенсії громадянам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.

6.7.3.3 Пенсійне забезпечення за віком учасників та інвалідів війни, а також сімей загиблих воїнів.

6.7.3.4 Пенсії багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства.

6.7.3.5 Пенсії на пільгових умовах залежно від умов виробництва.

6.7.4 Пенсії за інвалідністю.

6.7.5 Особливості пенсійного забезпечення за інвалідністю окремих категорій громадян.

6.7.5.1 Пенсії за інвалідністю військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ.

6.7.5.2 Пенсії за інвалідністю особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

6.7.5.3 Пенсії за інвалідністю науковим працівникам.

6.7.6 Пенсії за вислугу років.

6.7.6.1 Пенсійне забезпечення громадян, які проходили військову службу чи службу в органах внутрішніх справ.

6.7.6.2 Пенсія за вислугу років працівникам цивільної авіації та льотно-випробувального складу.

6.7.6.3 Пенсії за вислугу років державним службовцям, суддям, працівникам прокуратури і митних органів.

6.7.6.4  Пенсії за вислугу років окремим категоріям працівників інших галузей національної економіки.

6.7.7 Пенсії на випадок втрати годувальника.

6.7.7.1 Пенсійне забезпечення сімей військовослужбовців.

6.7.7.2 Пенсії сім'ям за Законом України «Про статус і соціальний заист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи».

6.7.7.3 Пенсії сім'ям за Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

6.7.7.4 Пенсії сім'ям за законодавством про вислугу років.

6.7.8 Соціальні пенсії.

6.8 Контрольні запитання.

6.1 Теоретичні основи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

Пенсійне страхування – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності.

Пенсійне страхування – одна із основних форм соціального захисту, в основу якої покладено страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян.

Система соціального страхування, включаючи пенсійне, склалася в СРСР ще в період НЕПу, проте згодом була деформована, втратила основні ознаки страхових відносин і фактично перетворилася на елемент податкової системи, а в 30-ті роки повністю увійшла до державного бюджету, що і стало підставою для визначення такої форми страхування, як соціальне забезпечення, яке в соціально-економічній системі централізованого планування було монопольною організаційно-правовою формою соціального захисту і здійснювалося за рахунок державного бюджету.

Закономірним було і об'єднання коштів пенсійного страхування з державним бюджетом — створення таким чином єдиної страхової бази для всіх видів ризику.

Однак за сучасних умов в Україні система пенсійного страхування потребує глибокої трансформації в напрямку максимальної відповідності вимогам ринкової економіки.

Вітчизняне пенсійне законодавство передбачає дві форми пенсійного страхування: обов'язкову, яка відіграє головну роль, і добровільну.

В Україні обов'язкове пенсійне страхування полягає у тому, що сам факт укладання трудового договору чи реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності породжує зобов'язання сплачувати визначені законодавцем страхові внески незалежно від волі працівника чи роботодавця.

Організаційно-правові форми недержавного пенсійного страхування (добровільні) можуть використовуватися для підвищення рівня грошового забезпечення понад той, який гарантує державна система обов'язкового пенсійного страхування.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами державного пенсійного страхування і, по суті, виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного страхування.

Пенсійний фонд діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Його статус, завдання і функції первинно були визначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р., а в новій редакції - від 1 березня 2001 р. № 121.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. В межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» фактично було завершено процес формування законодавчої основи для запровадження системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базуватиметься на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старості залежно від трудового внеску громадян до системи пенсійного страхування. Цей Закон України має стати правовою основою розв'язання наявних проблем системи пенсійного страхування держави.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» охоплює і детально регламентує усі її складові, а саме:

коло застрахованих осіб та платників страхових внесків, їх права, обов'язки та відповідальність;

порядок сплати та обліку страхових внесків;

види пенсій, умови їх призначення та порядок виплати;

механізм формування та використання фінансових ресурсів пенсійної системи, їхнє збереження та цільове використання;

систему управління пенсійним страхуванням.

У новому законі офіційно передбачено три рівні пенсійного страхування:

1 Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

2 Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

3 Система недержавного пенсійного забезпечення. 

Трирівнева структура нової української пенсійної системи передбачає значні зміни у чинній солідарній системі пенсійного страхування та створення принципово нових для України елементів системи пенсійних накопичень.

З системи солідарного рівня призначатимуться пенсії за віком, за інвалідністю, у разі втрати годувальника, а також надаватимуться соціальні послуги (допомога на поховання).

6.2 Пенсійний фонд України: завдання, функції, права

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/2001р., основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України;

- здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій;

- удосконалення методів фінансового планування;

- удосконалення звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Функції Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

2) планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів для забезпечення соціальних виплат;

4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо:

забезпечення дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне страхування;

повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

забезпечення збирання та акумулювання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;

стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

проведення обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

6) здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України;

7) здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

8) організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі Пенсійного фонду України;

9) здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказ пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

10) співпрацює у межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного страхування, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України у цій сфері;

11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

12) інформує громадськість про свою діяльність.

Пенсійний фонд України має право:

  1.  отримувати у встановленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
  2.  вимагати від посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування або використовують кошти Пенсійного фонду України, усунення порушень законодавства щодо сплати цього збору і використання коштів Пенсійного фонду України;
  3.  стягувати у беззаперечному порядку не внесені своєчасно суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування разом з нарахованою пенею, а також застосовувати фінансові санкції відповідно до законодавства;
  4.  перевіряти правильність призначення та виплати пенсій і допомоги, витрачання коштів Пенсійного фонду України;

5) проводити у встановленому порядку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів до Пенсійного фонду України, а також використання його коштів;

  1.  накладати адміністративні стягнення у порядку, передбаченому законодавством;
  2.  порушувати питання про притягнення до передбаченої законодавством відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб, винних у порушенні порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів до Пенсійного фонду України, порядку витрачання його коштів, а також несвоєчасному поданні відповідної звітності;

8) одержувати кредити у банківських установах. Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, відповідними органами інших держав.

Пенсійний фонд України у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти Пенсійного фонду України підлягають державній реєстрації.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті у межах його компетенції та зареєстровані в порядку, встановленому законодавством, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України у встановленому порядку.

Правління Пенсійного фонду України:

  1.  визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;
  2.  подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;
  3.  у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;
  4.  заслуховує звіти про діяльність Головних управлінь Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;

5) затверджує положення про Головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах;

6) за погодженням з Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями призначає на посаду і звільняє з посади начальників Головних управлінь Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

  1.  затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що підпорядковані управлінню Пенсійного фонду України, контролює їх виконання;
  2.  приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.

6.3 Джерела формування доходів бюджету Пенсійного фонду

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001, бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок таких надходжень:

зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачуються підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами у порядку, визначеному законодавством;

коштів Державного бюджету України;

добровільних внесків і пожертвувань підприємств, установ, організацій та громадян;

сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

банківських кредитів;

інших, не заборонених законодавством надходжень.

Основним джерелом доходів Пенсійного фонду України є збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами у порядку, визначеному законодавством.

До Пенсійного фонду України зараховуються:

кошти Державного бюджету України у формі трансфертних платежів – для виплати державних пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, державним службовцям, надбавок до пенсій та їх підвищень окремим категоріям громадян – ветеранам війни, жителям гірських населених пунктів;

кошти Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення для виплати пенсій з інвалідності, на випадок втрати годувальника, за віком (до досягнення загальновстановленого пенсійного віку), додаткових пенсій і надбавок до пенсій, які призначаються відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

кошти Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття - для виплати пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» за період до настання пенсійного віку.

Одним із джерел надходження коштів до Пенсійного фонду України є частка сплачених до бюджету загальнодержавних податків.

З метою забезпечення погашення заборгованості з виплати пенсій, збільшення надходжень до Пенсійного фонду Указом Президента «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій» введено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

З 1 січня 2004 р. в Україні пенсійні збори здійснюють у таких випадках:

при здійсненні операцій з купівлі валюти;

при торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини, дорогоцінного каміння;

при відчуженні легкових автомобілів;

при придбанні нерухомості;

при наданні послуг стільникового зв'язку.

6.4 Платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

Згідно з Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України», затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001р. № 16-6, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

  1.  суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;
  2.  філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;
  3.  фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;
  4.  фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;
  5.  юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі - продажу валюти;
  6.  суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;
  7.  юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

8) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбають житло і перебувають у черзі на одержання житла, або придбають житло вперше;

9) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно.

При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути виокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Для платників першої і другої груп збір справляється з фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і премій, у тому числі в натуральній формі.

Зокрема, не нараховується збір на такі види оплати праці та виплати:

вихідна допомога у разі припинення трудового договору;

компенсація за невикористану відпустку;

добові за відрядження у межах норм, встановлених законодавством, та виплати замість добових;

заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до бюджету або на благодійні цілі;

- суми відшкодування збитку, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків;

- стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, що навчаються з відривом від виробництва;

- державні стипендії видатним діячам науки, освіти і культури;

- Державні премії України в галузі науки і техніки, Державні премії імені Тараса Шевченка, іменні премії, що присуджуються НАН України та галузевими академіями наук;

- допомога, яка виплачується за рахунок підприємства, установи, організації молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або професійно-технічного навчального закладу;

- інші виплати згідно з законодавством.

Для платників збору, віднесених до третьої та четвертої груп, об'єктом оподаткування є відповідно сума оподатковуваного доходу (прибутку) і сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відповідно до законодавства.

Платники збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування –юридичні особи зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням в 10-денний термін із дня одержання відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740 свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності чи прийняття рішення про створення установи, організації.

Платники збору – фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду за місцем проживання.

Якщо платник у встановлений термін не зареєструвався, то орган Пенсійного фонду має право припинити його операції на рахунках у банках та притягти платника до адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства.

6.5 Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

1) Ставки збору для платників першої, другої та третьої груп встановлено в розмірі  - 33,2% від об'єкта оподаткування.

Для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліди, збір визначається окремо за ставкою 4% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 33,2% для інших працівників такого підприємства.

Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Для підприємств-платників фіксованого сільськогосподарського податку збір визначається окремо за ставкою 26,56% фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.

2) Для фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (четверта група), та фізичних осіб, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, ставки збору встановлюються в розмірі 2% від сукупного оподатковуваного доходу.

З 1 січня  2009 р. сума 10035 грн. є максимальним заробітком, на який треба нараховувати (утримувати) внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і збір до Пенсійного фонду, навіть якщо працівник отримує дохід, більший за вказану суму.

Таблиця 6.1 – Платники та ставки внесків на загальнообов'язков державне пенсійне страхування з 13 січня 2009 р.

Платник

Ставка внесків

Нарахування

Роботодавці

33,2%

Роботодавці, в яких працюють інваліди

4% -за інвалідів; 33,2% - за інших працівників

Підприємства всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% від загальної чисельності працюючих

4%

Підприємства, які використовують працю найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації

42% - за осіб льотних екіпажів і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи у польотах; 33,2% - за інших працівників

Підприємства-платники фіксованого сільськогосподарського податку

26,56% фактичних витрат на оплату праці найманих працівників

Фізичні особи - СПД, інші самозайняті особи

33,2%, але не менше мінімального страхового внеску (далі - МСВ)

Добровільно застраховані особи

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Фонд соціального страхування на випадок безробіття

-

Утримання

Наймані працівники (за трудовими та цивільно-правовими договорами)

2% незалежно від розміру доходу

Особи, які проходять альтернативну (невійськову службу)


6.6 Механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне

 страхування з окремих видів господарських операцій

Механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 3 листопада 1998р. № 1740 зі змінами і доповненнями.

6.6.1 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування 

з операцій із купівлі-продажу валюти

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із купівлі-продажу валюти сплачують юридичні особи, які купують валюту за гривні.

Розмір збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із купівлі-продажу іноземної валюти становить 0,5 % від суми в гривнях, витраченої на купівлю валюти .

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» № 1740 юридичні особи одночасно з перерахуванням коштів на купівлю іноземної валюти надають банку платіжне доручення на суму збору, яку необхідно сплатити з купівлі іноземної валюти. Це платіжне доручення виконується в той самий день, що й операція з купівлі валюти.

6.6.2 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування 

з продажу ювелірних виробів

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння є підприємства, організації та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із продажу ювелірних виробів із золота сплачується у розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння.

6.6.3 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості легкового автомобіля

Об'єктом обкладання збором до Пенсійного фонду є вартість легкових автомобілів, на яку при відчуженні нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3% (крім автомобілів, якими забезпечуються інваліди відповідно до законодавства, та автомобілів, що переходять у власність спадкоємця за законом).

Зазначений збір сплачується платниками збору через установи банків на рахунок місцевих органів Пенсійного фонду за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Платниками цього збору є підприємства всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають права власності на легкові автомобілі шляхом:

купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торговельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством);

обміну;

дарування (безоплатної передачі);

успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом);

з інших підстав, передбачених законодавством.

Органи Державної автоінспекції здійснюють реєстрацію автомобіля за наявності квитанції чи платіжного доручення (для юридичних осіб) про сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування саме у покупців автомобіля.

6.6.4 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування

з продажу тютюнових виробів

Згідно зі змінами до Закону «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» даний вид збору відмінено.

6.6.5 Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування

з операції із купівлі-продажу нерухомого майна

Об'єктом обкладання збором до Пенсійного фонду є вартість нерухомого майна, зазначене в договорі купівлі-продажу.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та фізичні особи, що придбають нерухоме майно.

Винятком є придбання майна державними підприємствами, установами і організаціями за рахунок бюджетних коштів, установами й організаціями іноземних держав, які користуються імунітетом і привілеями згідно із законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадянами, які придбають і стоять на черзі на отримання житла або придбавають його вперше.

Зазначений збір сплачується у розмірі 1% від вартості нерухомого майна з усіх категорій платників на загальних підставах.

6.6.6 Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування 

з вартості послуг стільникового мобільного зв'язку

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового мобільного зв'язку1) є підприємства, установи, організації, фізичні особи, що користуються послугами стільникового мобільного зв'язку, а також оператори такого зв'язку, що надають свої послуги безоплатно.

При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку2), радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути виокремлено від таких засобів без утрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Об'єктом обкладання збором для цієї категорії платників є вартість послуг стільникового мобільного зв'язку, оплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних і вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату (надбавку) за роумінг3), суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового мобільного зв'язку. Ставка – 7,5% від об'єкту.

6.7 Видатки Пенсійного фонду та їх характеристика

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від І березня 2001 р. № 121, кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

фінансування виплати державних пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, у тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон;

погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Згідно з Указом Президента України «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні» від 13 квітня 1998 р. визначені джерела фінансування пенсійного страхування:

страхові збори (внески) в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування — для виплати трудових пенсій;

кошти Державного бюджету України – для виплати державних пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, державним службовцям, надбавок до пенсій та їх підвищень окремим категоріям громадян — ветеранам війни, жителям гірських населених пунктів, соціальних пенсій, державних дотацій при зарахуванні до трудового стажу періодів догляду за малолітніми дітьми, періодів проходження строкової військової служби тощо;

кошти Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

для виплати пенсій за інвалідністю, на випадок втрати годувальника, за віком (до досягнення загальновстановленого пенсійного віку), додаткових пенсій і надбавок до пенсій, які призначаються відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи;

кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — для виплати пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» за період до настання пенсійного віку.

Найбільша частка видатків бюджету Пенсійного фонду України спрямовується на виплату державних пенсій.

6.7.1 Поняття та види пенсій

У правовій літературі поняття «пенсія» (від лат. pensio – платіж) – це регулярна грошова виплата як матеріальна допомога за віком, з інвалідності, за вислугу років, у разі втрати годувальника.

Пенсія — це гарантована щомісячна грошова виплата для забезпеченості громадян у старості, на випадок повної чи часткової непрацездатності, втрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавчо встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Раніше згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України отримували такі види державних пенсій:

а) трудові:

за віком;

за інвалідністю;

у разі втрати годувальника;

за вислугу років;

б) соціальні пенсії.

Тепер згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 1 січня 2004 р., передбачено такі види пенсійних виплат із солідарної системи:

пенсія за віком;

пенсія за інвалідністю в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства;

пенсія у зв'язку із втратою годувальника;

соціальна виплата — допомога на поховання.

Закон про пенсійне страхування не передбачає з 1 січня 2004 р. призначення соціальних пенсій.

Це буде належати до повноважень органів Міністерства праці та соціального захисту населення України. Вже призначені до 1 січня 2004р. соціальні пенсії будуть виплачуватися органами Пенсійного фонду за кошти Державного бюджету України.

Таблиця 6.2 – Види пенсійних виплат згідно з Законами про пенсійне страхування до та після 1 січня 2004 р.

Закон "Про пенсійне забезпечення"

(до 01.01.2004р.)

Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"

(після 01.01.2004р.)

Трудові пенсії:

1 За віком (у тому числі і на пільгових умовах - список № 1, список № 2, трактористи, доярки, текстильниці, водії міського пасажирського транспорту тощо).

2 З інвалідності:

- трудові каліцтва та професійні захворювання;

- загальні захворювання.

3 У разі втрати годувальника.

4 За вислугу років.

Соціальні пенсії

1 Пенсія за віком.

2 Пенсія з інвалідності в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства.

3 Пенсія у зв'язку із втратою годувальника.

4 Соціальна виплата  -  допомога на поховання

 

6.7.2 Пенсії за віком 

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та за наявності необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком, зветься пенсійним1). Він, як і тривалість стажу, встановлюється законом.

Право на пенсію за віком нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини у суспільному виробництві. Досягнення пенсійного віку слугує підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями на виробництві, через що у держави виникає необхідність забезпечення громадян.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного страхування, наприклад, від пенсії за інвалідністю та за вислугу років, її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком неважко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоча обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця полягає у тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком диференціюються за окремими видами (підвидами) залежно від умов праці, тривалості трудового стажу, спеціальних (додаткових) юридичних підстав і розміру цих пенсій.

Усі ці обставини залежать від того, про забезпечення яких категорій громадян йшлося. З огляду на це законодавець поділяє призначення пенсій за віком на три види:

- на загальних підставах;

- пільгових;

- спеціальних юридичних підставах (умовах).

Загальними правовими підставами (умовами) пенсійного страхування за віком є пенсійний вік і трудовий стаж установленої тривалості. Саме цими двома умовами (віком і стажем) передбачено право на забезпечення пенсією за віком.

Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці при загальній незмінній тривалості трудового стажу, або при одночасному зниженні вимог до віку і тривалості трудового стажу2) .

Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони мають значення для окремих категорій громадян:

- потерпілих від Чорнобильської катастрофи;

- інвалідів;

- учасників війни і сімей загиблих воїнів;

- багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства;

- жінок, які працювали на текстильному виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві;

- сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом (ліліпутів);

- при неповному стажі роботи.

Право на пенсію за віком мають:

- чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;

- жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи:

1) працівники, зайняті на роботах з особливо шкідливими й тяжкими умовами праці, — за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки — після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Особам, які мають не менше половини визначеного стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються: зі зменшенням віку, передбаченого ст. 12 Закону «Про пенсійне забезпечення», — на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам та 1 рік і 4 місяці — жінкам.

2) Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, — за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Особам, які мають не менше половини визначеного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону «Про пенсійне забезпечення», — на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам та за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком також: 

- трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті на виробництві сільськогосподарської продукції;

- жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства, зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та післязбиральній обробці тютюну;

- робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах;

- жінки, які працюють на сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, — незалежно від віку і трудового стажу;

- водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) за умови наявності відповідного трудового стажу та досягнення віку, передбаченого чинним законодавством.

Особам, які не мають достатнього для призначення пенсії стажу роботи, призначаються пенсії за віком при неповному стажі у розмірі, пропорційному наявному стажу, але не менше соціальної пенсії.

Згідно із Законом середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерви у роботі та за період роботи, починаючи з 1 липня 2000 р. до моменту звернення за пенсією.

Заробіток за період роботи до 1 липня 2000 р. враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплату, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи, починаючи з            1 липня 2000 р. – за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

До заробітку для обчислення пенсії входять всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

З 1 січня 2004 р. набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з цим Законом мінімальну пенсію за віком будуть встановлювати на рівні 20% від середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік.

Право на мінімальну пенсію матимуть громадяни зі страховим стажем: у чоловіків — 25 років, а у жінок — 20 років (якщо ж менше — мінімальну пенсію встановлюватимуть у розмірі, пропорційному наявному страховому стажу).

Закон про пенсійне страхування скасовує максимальне обмеження розміру трудових пенсій за віком.

З 1 січня 2004 р. пенсії за віком обчислюють за допомогою формули

П = Зп  Кс,

де  П — розмір пенсії;

    Зп — заробітна плата, з якої обчислюють пенсію;

    Кс — коефіцієнт страхового стажу.

Зп = Зс  (Ск : К),

де Зс — середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;

   Сксума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (знаходять діленням суми зарплати (доходу) застрахованої особи на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який обчислюють коефіцієнт);

   К — кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти зарплати (доходу).

Кс = (СмВс):(100%12),

де См — сума місяців страхового стажу;

    Вс — величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).

За період участі тільки в солідарній системі Вс дорівнюватиме 1%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування – 0,8%.

Цей коефіцієнт розраховують з округленням до 5 знаків після коми. Кс з урахуванням періодів роботи до 1 січня 2004 р. не може перевищувати 0,75%, а з урахуванням періодів підземної роботи, роботи в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці (Список №1) - 0,85% (п.2 ст.25 Закону).

Для особи, яка братиме участь у солідарній і накопичувальній системах, визначатимуть один показник як суму двох коефіцієнтів: за участь тільки в солідарній системі та за період участі в обох системах.

Коефіцієнт заробітної плати (доходу) особи за кожний місць стажу, який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:

Кз = Зв : Зс,

де Кз – коефіцієнт заробітної плати  (доходу) особи;

    Зв – сума заробітку (доходу) особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» враховується для обчислення пенсії, за місяць, для якого визначається коефіцієнт заробітку;

   Зс – середня заробітна плата працівників, зайнятих у видах економічної діяльності, за місяць, для якого визначається коефіцієнт заробітку.

Законодавством встановлені надбавки до пенсій за віком:

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, – на кожного непрацездатного в розмірі соціальної пенсії;

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичної установи потребують постійного стороннього догляду, – на догляд за ними у розмірі соціальної пенсії.

Названі надбавки можуть нараховуватися до пенсії одночасно.

Пенсії за віком призначаються довічно незалежно від стану здоров'я.

6.7.3 Особливості пільгового пенсійного забезпечення за віком окремих категорій громадян

Пенсійне забезпечення на пільгових умовах вирізняється деякими особливостями порівняно із звичайними умовами призначення пенсій за віком. Ці особливості стосуються підстав, за якими визначають право на пенсію на пільгових умовах. В одних випадках вони виступають як спеціальні юридичні підстави надання права на пенсію за віком, в інших — у вигляді додаткових вимог до спеціального стажу роботи.

6.7.3.1 Пенсійне забезпечення наукових працівників відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»

При розгляді питання пенсійного забезпечення наукових працівників слід використовувати таку нормативну базу:

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від            13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 22 листопада 2001 р. № 1571;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію частини другої статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від        22 листопада 2001 р. № 1570;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку фінансування та виплати різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств і організацій відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, на яку мають право зазначені особи» від 13 грудня 2000 р. № 1826;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 р. № 637.

Держава встановлює для наукових (науково-педагогічних працівників), які мають необхідний стаж наукової, науково-технічної, науково-педагогічної, науково-організаційної роботи на державних підприємствах, в установах, організаціях пенсії на рівні, який забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

До стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання на посадах, які до них прирівнюються, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти IIІ-IV рівнів акредитації, у тому числі з підготовки керівних та управлінських кадрів. До стажу наукової роботи зараховується час навчання в аспірантурі, ад'юнктурі, докторантурі.

Заробітна плата наукових працівників складається з посадових ставок (окладів), премій, доплати за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової, науково-технічної, науково-організаційної та науково-педагогічної роботи.

Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається при досягненні пенсійного віку:

чоловікам — за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років;

жінкам — за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.

Пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам призначаються у розмірі 80% заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, що визначається відповідно до статей 65 і 66 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення».

За кожний повний рік роботи понад встановлений стаж, визначений ч. 4 цієї статті, пенсія збільшується на один відсоток заробітної плати, але не більше 90% середньомісячної заробітної плати.

Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам призначається за умови звернення за призначенням пенсії та після звільнення з посади наукового (науково-педагогічного) працівника.

Пенсіонерам, які після призначення пенсії працювали за контрактом наукових (науково-педагогічних) працівників на державних підприємствах, в установах, організаціях не менше ніж два роки і мали більш високий заробіток, ніж той, з якого було обчислено пенсію, встановлюється за їх заявою новий розмір пенсії, виходячи з більш високого заробітку за два роки підряд після призначення пенсії.

Для наукових (науково-педагогічних) працівників, які перейшли на роботу до органів державної влади на посади, які згідно з чинним законодавством відносять до посад державного службовця, стаж наукової роботи на державних підприємствах, в установах, організаціях зараховується до стажу роботи державного службовця, а для наукових (науково-педагогічних) працівників, які перейшли з органів державної влади (з посад, які згідно з чинним законодавством відносять до посад державного службовця) на посади наукового (науково-педагогічного) працівника, стаж роботи на державній службі зараховується до стажу наукової (науково-педагогічної) роботи незалежно від дати, коли такі переходи здійснювалися.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику виплачується в повному розмірі незалежно від його доходів, одержуваних після виходу на пенсію.

6.7.3.2 Пенсії громадянам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи

26 квітня 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) в         м. Прип'яті трапилася аварія, внаслідок якої з 30-кілометрової зони було евакуйоване населення та проводилися роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії.

Призначення та виплати пенсій згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі