48209

СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Курс лекцій СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ За загальною редакцією доктора юридичних наук професора заслуженого діяча науки і техніки Є. Одним з важливих напрямів державної діяльності суверенної та незалежної України є правоохоронна діяльність яка спрямована на забезпечення принципу верховенства права в суспільстві. Завдання правоохоронної діяльності полягає в захисті встановленого Конституцією України суспільного ладу держави економічної та політичної систем прав і законних інтересів громадян підприємств установ організацій...

Украинкский

2013-12-08

1.6 MB

8 чел.

В.К. Орловський.

Курс лекцій

СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ

За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки Є. Л. Стрельцова.

Миколаїв-2009

Побудова правової держави потребує насамперед реалізації засад верховенства права, коли діяльність власне держави та її органів регламентована Конституцією, законами, іншими нормативно-правовими актами держави, а основний напрям такої діяльності полягає в забезпеченні прав і свобод людини.

Одним з важливих напрямів державної діяльності суверенної та незалежної України є правоохоронна діяльність, яка спрямована на забезпечення принципу верховенства права в суспільстві.

Завдання правоохоронної діяльності полягає в захисті встановленого Конституцією України суспільного ладу держави, економічної та політичної систем, прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суб’єктів усіх форм власності, економічної та територіальної цілісності України.

Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.

Правоохоронна діяльність здійснюється уповноваженими органами і детально регламентована законодавством України.

У правовій державі суттєво змінюється роль суду як органу державної влади. Здійснюючи правосуддя на засадах законності, об’єктивності й неупередженості, він вирішує конфлікти в усіх сферах соціальних відносин, включаючи і визначення відповідальності держави, її органів перед громадянином або об’єднанням громадян.

З прийняттям нової Конституції України більшість законодавчих актів, що регулювали судову систему і діяльність правоохоронних органів, повинні суттєво змінитися. Це пов’язано насамперед з поширенням юрисдикції судів на всі правовідносини в державі, необхідністю реально забезпечувати конституційне право громадян на судовий захист, запровадити в судочинстві основні його засади, які б максимально створювали умови рівності всіх перед законом і судом, а суд, здійснюючи правосуддя, мав робити це об’єктивно й неупереджено.

У пропонованому навчальному посібнику на основі ґрунтовного аналізу чинного законодавства України і теоретичних засад правоохоронної діяльності розкрито завдання, компетенцію, функції, повноваження та структуру судової системи і основних правоохоронних органів України.

Мета навчального посібника – допомогти студентам засвоїти навчальний матеріал з дисципліни «Судові та правоохоронні органи України».

Навчальний посібник підготовлений відповідно до навчальної програми дисципліни «Судові та правоохоронні органи України» з урахуванням останніх змін чинного законодавства.

ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДИСЦИПЛІНИ «СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ»

1. Поняття правоохоронної діяльності

Поряд з державними органами, які вирішують поточні та перспективні питання господарської діяльності, техніки, освіти, науки, обороноздатності, зовнішньої політики тощо, у державі існують також органи, що створюються тільки з метою охорони й захисту права – діяльності, що називається правоохоронною.

Правоохоронна діяльність характеризується низкою специфічних ознак:

   може здійснюватись тільки із застосуванням юридичних заходів впливу, до яких належать заходи державного примусу і державного стягнення. Так, до особи, яка скоїла злочин, може бути застосоване кримінальне покарання, встановлене кримінальним кодексом, або інший передбачений законодавством захід впливу;

   юридичні  заходи  впливу,   які   застосовуються   при   здійсненні   такої діяльності, повинні суворо відповідати вимогам законів, що регламентують їх застосування. Наприклад, при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення за скоєне правопорушення орган, який його накладає, не може призначити суворіше стягнення, ніж вказане в санкції відповідної статті адміністративного кодексу;

   реалізується  у  встановленому  законом  порядку  з дотриманням певної процедури. Рішення про застосування чи незастосування юридичних заходів впливу приймаються за встановленими законом правилами, дотримання яких обов’язкове. Наслідком порушення цих правил може бути визнання прийнятого рішення незаконним і недійсним. Так, порушення встановлених чинним Кримінально-процесуальним кодексом (КПК) України правил розгляду кримінальної справи в суді є підставою для скасування вироку;

    здійснення  цього  виду діяльності покладено на органи, які, як правило, спеціально створюються державою з цією метою і комплектуються спеціалістами.

Отже, правоохоронна діяльність – це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу із суворим дотриманням встановленого законом порядку. До завдань правоохоронної діяльності належить захист:

   встановленого Конституцією України суспільного ладу держави;

   прав  і  законних  інтересів  громадян, підприємств, організацій, установ, суб’єктів усіх форм власності;

   суверенітету та територіальної цілісності України. Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.

Правоохоронна діяльність складається з кількох напрямків, кожний з яких має специфічні завдання і здійснюється властивими тільки йому певними методами. Такими напрямами є: здійснення правосуддя; прокурорський нагляд; досудове розслідування; здійснення захисту у кримінальних справах і подання іншої правової допомоги; охорона громадського порядку й безпеки громадян; боротьба зі злочинністю та ін. Основним напрямом правоохоронної діяльності, безперечно, є здійснення правосуддя, якому належить найважливіше місце в забезпеченні охорони прав і свобод громадян. Інші напрями певною мірою підпорядковуються меті й завданням здійснення правосуддя, сприяють його виконанню.

2. Поняття правоохоронних органів.

З метою здійснення правоохоронної діяльності створюються відповідні органи, які називаються правоохоронними.

Правоохоронні органи – це існуючі в суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правозастосовчу та правоохоронну функції, основне завдання яких полягає в забезпеченні законності, захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. до правоохоронних органів належать:

   судові;

   прокуратури;

   внутрішніх справ;

   служби безпеки;

   митні;

   державної податкової служби;

   юстиції;

   адвокатура;

   нотаріат;

   державний департамент з питань виконання покарань;

   державний департамент пожежної охорони та ін.

3. Предмет дисципліни «Судові та правоохоронні органи України».

Предметом дисципліни «Судові та правоохоронні органи України» є відомості про державні органи, які здійснюють судову та правоохоронну діяльність, й інші, у тому числі громадські організації та органи, які сприяють цій діяльності, а також відомості про їх завдання, систему, принципи організації й діяльності, функції та структуру.

Згідно з програмою та навчально-тематичним планом курсу передбачено вивчення діяльності судових органів, органів прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Міністерства юстиції України, органів досудового слідства та дізнання, адвокатури та нотаріату.

Розглянемо основні завдання зазначених судових та правоохоронних органів.

Конституційний суд України:

   забезпечує  відповідність  законів  та  інших  нормативних  актів органів законодавчої та виконавчої влади Конституції України;

   забезпечує охорону конституційних прав і свобод особи;

   дає офіційне тлумачення Конституції України та законів.

Суди загальної юрисдикції захищають від посягань:

   суспільний лад, його економічну та політичну системи;

   соціально-економічні, політичні та особисті права громадян.

Господарські суди:

   захищають  права  та  інтереси  суб’єктів  господарських правовідносин, що охороняються законом;

   сприяють зміцненню законності у сфері господарських відносин;

   вносять    пропозиції    щодо    вдосконалення    правового   регулювання господарської діяльності.

Прокуратура України:

   здійснює вищий нагляд за додержанням законів в Україні;

   здійснює захист від неправомірних посягань:

закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;

гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, по-літичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад депутатів, органів територіального гро-мадського самоврядування.

Міністерство юстиції України:

   здійснює захист прав і законних інтересів громадян;

   здійснює кодифікацію і систематизацію законодавства;

   розробляє проекти законодавчих актів;

   подає юридичну допомогу населенню;

   реалізує рішення судів та інших органів.

Служба безпеки України забезпечує захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб.

Міністерство внутрішніх справ (міліція):

   забезпечує особисту безпеку громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

   запобігає правопорушенням і припиняє їх;

   здійснює охорону громадського порядку;

   виявляє та розкриває злочини, розшукує осіб, які їх вчинили;

   забезпечує безпеку дорожнього руху;

   здійснює захист власності від злочинних посягань;

   виконує в межах своїх повноважень адміністративні стягнення.

Адвокатура України:

   забезпечує   захист   прав,   свобод,   а   також   представництво    законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб;

   подає юридичну допомогу.

Нотаріат України:

   засвідчує права, а також факти, які мають юридичне значення;

   надає документам вірогідну силу;

   здійснює  нотаріальні  дії,  спрямовані  на  зберігання  майна,   документів, доказів;

   здійснює інші нотаріальні дії.

Розглядувана навчальна дисципліна тісно пов’язана з методологічними та юридичними дисциплінами «Теорія держави та права», «Конституційне право України», «Адміністративне право України», «Кримінально-процесуальне право України», «Цивільно-процесуальне право України» та ін.

Так, у курсі «Конституційне право України» поряд з висвітленням інших проблем розглядаються роль і місце судових та правоохоронних органів у системі органів держави, основні принципи їх діяльності, які ґрунтуються на положеннях Конституції України, зокрема викладених у розд. VII «Прокуратура», VIII «Правосуддя» і XII «Конституційний суд України».

Дисципліна «Судові та правоохоронні органи України» тісно пов’язана також з адміністративним правом України, одне із завдань якого полягає у вивченні закономірностей організації та функціонування органів державного управління. Такі правоохоронні органи, як Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані їм установи, здійснюють функції державного управління.

Отже, найтісніше ця дисципліна пов’язана з дисциплінами «Кримінальний процес» і «Цивільний процес», основне призначення яких – аналіз і регламентація діяльності судів загальної юрисдикції щодо розгляду та вирішення кримінальних і цивільних справ, а також діяльності правоохоронних органів, завдання яких полягає в розкритті злочинів, встановленні осіб, які їх скоїли, а також розмірів заподіяної злочином шкоди, у здійсненні заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.

Зауважимо також, що у процесі вивчення дисципліни «Теорія держави та права» розглядаються суть держави, її функції, етапи розвитку держави та права, висвітлюються питання про право, законність, що має значення для розуміння суті судових та правоохоронних органів і їх функцій.

4. Джерела дисципліни і їх класифікація.

Основним джерелом розглядуваної дисципліни є Конституція України – акт, який має найвищу юридичну силу і визначає основні засади державного та громадського життя, суспільного ладу і політики, взаємовідносини особи і держави, основні права, свободи й обов’язки особи, територіальний устрій, порядок створення та структуру органів державної й виконавчої влади. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Якщо закони чи нормативні акти не відповідають нормам Конституції України, то діють норми, закріплені Конституцією України.

До джерел розглядуваної дисципліни належать також закони України, що регламентують повноваження судових та правоохоронних органів, їх структуру та принципи діяльності. Закони України можуть бути комплексними й поточними. До комплексних належать закони України, що встановлюють повноваження, структуру, принципи організації та діяльності правоохоронних органів: «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про Конституційний Суд України», «Про прокуратуру», «Про службу безпеки України», «Про міліцію», «Про адвокатуру», «Про нотаріат» та ін. Поточні закони вносять зміни й доповнення в комплексні закони і в подальшому стають їх складовими.

Складовою джерел дисципліни «Судові та правоохоронні органи України» є нормативні акти, що видаються Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України щодо повноважень, організації діяльності та структури деяких правоохоронних органів. Так, Положення про міністерство юстиції України було затверджене Указом Президента України від 30 грудня 1997 р., Указом Президента від 22 квітня 1998 р. було створено Державний департамент України з питань виконання покарань Норми, що регламентують окремі напрямки діяльності судових та правоохоронних органів, містять також відомчі нормативні акти, які видаються керівниками правоохоронних міністерств і відомств у вигляді наказів, положень, інструкцій і вказівок. Означені нормативні акти видаються на основі чинних законів у суворій відповідності з ними.

Значну роль у діяльності судових та правоохоронних органів відіграють керівні роз’яснення, які видає Пленум Верховного Суду України. Вони оформлюються у вигляді постанов, де роз’яснюються питання належного застосування законодавства, у тому числі щодо регламентації організації та діяльності правоохоронних органів.

Контрольні питання:

1.   Поняття правоохоронної діяльності.

2.   Специфічні ознаки правоохоронної діяльності.

3.   З якою метою здійснюється правоохоронна діяльність?

4.   Які органи вважаються правоохоронними?

5.   Що є предметом дисципліни «Судові та правоохоронні органи України»?

6.   Основні завдання судових та правоохоронних органів.

7.   Охарактеризуйте зв’язки дисципліни «Судові та правоохоронні органи України» з іншими дисциплінами правового характеру.

8.   Що є основним джерелом розглядуваної дисципліни?

9.   Охарактеризуйте складові джерел дисципліни «Судові та правоохоронні органи України».

СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ.

1. Загальні засади судочинства в Україні.

У ст. 6 Конституції України передбачається поділ державної влади України на три окремі гілки – законодавчу, виконавчу та судову, що відповідає принципам демократичної держави й забезпечує незалежність і самостійність кожної з гілок влади у здійсненні їх повноважень.

Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, і делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими для виконання на всій території України.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Особливе місце суду зумовлюється колом завдань, що розв’язуються судами, і наявністю специфічних ознак, притаманних тільки суду.

До основних завдань суду належать здійснення правосуддя на засадах верховенства права і забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

Суд вирізняється серед інших органів низкою ознак:

   розглядає  і  вирішує  особливі  категорії  справ,  які не може розглянути жодний інший орган;

   його  рішення  проголошуються  іменем  України  і  є обов’язковими для всіх громадян та органів, яким вони адресовані;

   справи    розглядаються   в   суді   із   суворим   дотриманням   особливої процедури, що регламентуються виключно законами України;

   суд  є  самостійним  у  розгляді  справи   (між   судами   немає   відносин підлеглості).

Конституційними принципами судочинства, що закріплені у ст. 126-129 Конституції України, є такі:

   законність;

   рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

   забезпечення доведеності вини;

   змагальність  сторін  і  свобода  в  наданні   ними   суду   своїх   доказів   і доведенні перед судом їх переконливості;

   підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

   забезпечення обвинуваченому права на захист;

   гласність  судового   процесу   та   його   повне   фіксування   технічними засобами;

   незалежність і недоторканність суддів, їхнє підкорення тільки закону;

   незмінюваність суддів;

   колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;

   забезпечення апеляційного  та  касаційного  оскарження  рішення  суду, крім випадків, встановлених законом;

   обов’язковість рішень суду.

У ст. 129 Конституції України передбачається, що законом можуть визначатися й інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Зокрема, у гл. 2 Закону України «Про судоустрій України» передбачено, що до основних засад здійснення правосуддя в Україні крім вже зазначених належать гарантування кожній людині права на судовий захист; право людини користуватися правовою допомогою при вирішенні її справи в суді; здійснення судочинства державною мовою; право осіб, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судовому процесі; самостійність суддів.

Судова система України забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Судова система України складається з Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції

2. Конституційний Суд України.

Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України встановлюються Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України).

Завдання Конституційного Суду України полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах:

   верховенства права;

   незалежності;

   колегіальності;

   рівноправності суддів;

   гласності;

   повноти і всебічності розгляду справ;

   обґрунтованості прийнятих рішень.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України.

Президент України при призначенні суддів проводить консультації щодо кандидатур суддів з Прем’єр-міністром України та міністром юстиції України. Призначеною вважається особа, щодо якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єр-міністра України та міністра юстиції України.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів вносить Голова Верховної Ради України або щонайменше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України. З’їзд суддів України призначає 6 суддів Конституційного Суду шляхом голосування. Призначеним вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів делегатів з’їзду. За результатами голосування головуючим і секретарем з’їзду підписуються рішення з’їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше 10 років, володіє державною мовою і проживає на території України протягом останніх 20 років.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев’ять років без права бути призначеним повторно. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховного Суду України не пізніше як через місяць після призначення. При виконанні своїх обов’язків на засіданні суддя Конституційного Суду повинен бути одягнений у мантію. Суддя має нагрудний знак.

Голова Конституційного Суду України:

   очолює Конституційний Суд України і організовує його роботу;

   організовує    роботу     колегій     суддів,     комісій     та     Секретаріату Конституційного Суду України;

   скликає і проводить пленарні засідання Конституційного Суду України;

   розпоряджається  бюджетними  коштами  на  утримання  і забезпечення діяльності Конституційного Суду України відповідно до кошторису, затвердженого Конституційним Судом України;

   здійснює    інші     передбачені     законодавством     повноваження,     що регламентують організацію внутрішньої роботи Конституційного Суду.

Голова Конституційного Суду України має двох заступників.

Заступники Голови Конституційного Суду України виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його повноваження. У разі відсутності Голови Конституційного Суду України або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов’язки виконує заступник, старший за віком.

Суддя Конституційного Суду України:

   здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ;

   має    право   витребувати   від   Верховної   Ради   України,   Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України;

   має  право  публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України лише тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження Голови і суддів Конституційного Суду України не можуть бути обмежені, якщо введено воєнний чи надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються в таких випадках:

   закінчення строку призначення;

   досягнення суддею 65-річного віку;

   неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

   порушення суддею вимог щодо несумісності;

   порушення суддею присяги;

   набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

   припинення громадянства;

   визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

   подання  суддею  заяви  про  відставку  або  про  звільнення  з  посади за власним бажанням.

У складі Конституційного Суду України створюються дві колегії:

   для    розгляду    питань    про    відкриття   провадження   у   справах   за конституційними поданнями;

   для    розгляду    питань    про    відкриття   провадження   у   справах   за конституційними зверненнями.

Рішення про утворення колегій суддів, затвердження їх складу та призначення секретарів приймаються на засіданнях Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного календарного року. Секретар колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до складу колегії, і очолює її. До повноважень колегій належить вирішення питань, пов’язаних з винесенням ухвал про відкриття провадження за конституційними поданнями і зверненнями чи відмови в них.

Конституційний Суд України проводить засідання та пленарні засідання.

На засіданнях розглядаються всі питання, що потребують вирішення, крім тих, які вирішуються на пленарних засіданнях. Засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 11 суддів, і рішення на ньому приймається, якщо за це рішення проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні. Пленарне засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 12 суддів. Рішення Конституційного Суду України приймаються і його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів.

До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення таких питань:

   про  конституційність  законів  та  інших  правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

   про  відповідність  Конституції  України чинних міжнародних договорів України або міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

   про   додержання  конституційної  процедури  розслідування  і  розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

   про офіційне тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання про законність актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. За підсумками розгляду питань, які належать до його повноважень, Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновки.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішень про неконституційність правових актів повністю чи в окремих їх частинах є такі:

   невідповідність Конституції України;

   порушення  встановленої  Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

   перевищення  конституційних  повноважень  при  їх прийнятті.

У Законі України «Про Конституційний Суд України» визначені форми звернень до Конституційного Суду України. Ними є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта неконституційним, про визнання конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції чи законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

До суб’єктів права на конституційне подання належать:

   Президент України;

   не менше 45 народних депутатів України (підпис депутата не може бути відкликаний);

   Верховний Суд України;

   Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

   Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.

До суб’єктів права на конституційне звернення належать:

   громадяни України;

   іноземці;

   особи без громадянства;

   юридичні особи.

Конституційне звернення або подання може бути відкликане за письмовою згодою суб’єкта, який направив його до Конституційного Суду України, у будь-який день до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України може відмовити у відкритті конституційного провадження на таких підставах:

   через відсутність встановленого Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» права на конституційне подання, конституційне звернення;

   у разі невідповідності конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України»;

   через непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні чи конституційному зверненні.

Існує певний порядок провадження у справах Конституційного Суду України. Так, відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України за поданням або зверненням ухвалюється колегією суддів Конституційного Суду або Конституційним Судом України на його засіданні. Справа, за якою відкрито провадження, розглядається на пленарному засіданні в порядку та строки, встановлені законом. Дата розгляду справи визначається Головою Конституційного Суду України. Строк провадження у справах за поданням не повинен перевищувати трьох місяців, а за зверненням – шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом України невідкладним, строк розгляду не повинен перевищувати одного місяця. Строки провадження починають обчислюватись з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження.

За результатами розгляду справ Конституційний Суд України приймає рішення і складає висновки. Рішення приймаються за результатами розгляду справ про конституційність законів та інші нормативні акти. Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. В інших випадках Конституційний Суд України складає висновки.

Рішення і висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів. Судді не мають права утримуватись від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, які голосували за та проти їх прийняття, і оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею рішення чи висновку є обов’язковим. Окрема думка судді викладається письмово і додається до рішення чи висновку.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів після їх прийняття і офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання.

Копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дня після їх оприлюднення суб’єкту права, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт. Конституційний Суд України у разі потреби може визначити в рішенні чи висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки про забезпечення їх виконання.

3. Система судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Організаційні основи побудови системи судів загальної юрисдикції в України регламентуються гл. 3 Закону України «Про судоустрій України».

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції становлять:

   місцеві суди;

   апеляційні суди, Апеляційний суд України;

   вищі спеціалізовані суди;

   Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

   єдиними засадами організації та діяльності судів;

   єдиним статусом суддів;

   обов’язковістю для всіх судів визначених законом правил судочинства;

   забезпеченням  Верховним  Судом   України   однакового   застосування законів судами загальної юрисдикції;

   обов’язковістю виконання на території України судових рішень;

   єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

   фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

   вирішенням  питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Отже, виходячи з конституційної норми побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності та спеціалізації, в Україні створюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.

Згідно із законом у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ цієї юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до Закону України «Про судоустрій України» за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна системи судів, а також інші передбачені законом підстави.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду і в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Залежно від обсягу наданих їм законом повноважень суди загальної юрисдикції можуть діяти як суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Суди першої інстанції – це суди, які розглядають справу і вирішують її по суті своїм вироком, рішенням чи постановою. Судами першої інстанції є місцеві загальні суди, місцеві господарські та місцеві адміністративні суди. Як суди першої інстанції справи, що віднесені законом до їх підсудності, можуть розглядати також апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил (ВМС) України.

Суди апеляційної інстанції – це суди, які за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, якщо це рішення не набрало законної сили. Як суди апеляційної інстанції діють апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, апеляційні господарські та адміністративні суди, Апеляційний суд України.

Суди касаційної інстанції – це суди, які за касаційною скаргою чи касаційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість судових рішень, які набрали законної сили. У касаційному порядку справи переглядають, вищі спеціалізовані суди України, судові палати та військова судова колегія Верховного Суду України.

4. Місцеві суди.

До місцевих загальних судів належать:

   районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди;

   військові суди гарнізонів.

Військовий суд гарнізону є структурним елементом системи військових судів і утворюється на території, де розташовано один або кілька гарнізонів. Створення військових судів зумовлено низкою причин. Так, розгляд справ у військових злочинах потребує від суддів знання особливостей проходження військової служби, умов життя та побуту в армії. Крім того, структура управління армією ускладнює використання можливостей районних та міських судів, оскільки управління армією здійснюється не за адміністративно-територіальним поділом. Підсудність справ військовому суду гарнізону визначається процесуальним законом. Зокрема, відповідно до ст. 36 КПК України військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу, крім справ, що підсудні військовим судам вищого рівня.

Місцевими спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами – окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді з кількістю суддів понад п’ятнадцять може бути призначено кілька заступників голови суду.

Місцевий суд діє тільки як суд першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Місцеві загальні суди розглядають такі справи:

   кримінальні;

   цивільні;

   про адміністративні правопорушення.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. Згідно з п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій України», до утворення системи адміністративних судів розгляд справ, віднесених до підсудності адміністративних місцевих судів, здійснюють місцеві загальні суди.

Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом. Наприклад, згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підсудності місцевих господарських судів належать справи про банкрутство, справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Очолює місцевий суд голова місцевого суду, який може мати заступника. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій України» голова місцевого суду та його заступник призначаються на посаду строком на 5 років з числа суддів і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України. Відповідно до наданих йому повноважень голова місцевого суду:

   здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

   визначає обсяг обов’язків заступника (заступників) голови суду;

   на  підставі  акта  про  призначення  на  посаду  судді чи обрання суддею безстроково або про припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

   приймає  на  роботу  і  звільняє з неї працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

   здійснює заходи забезпечення формування складу народних засідателів;

   організовує ведення судової статистики;

   організовує  роботу,  пов’язану  з  підвищенням кваліфікації працівників апарату суду;

   представляє  суд  у   зносинах   з   іншими   органами   державної   влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

5. Апеляційні суди.

Важливою ланкою судів загальної юрисдикції є апеляційні суди. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про судоустрій України» у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

До апеляційних загальних судів належать:

   апеляційні суди областей;

   апеляційні суди міст Києва та Севастополя;

   Апеляційний суд Автономної Республіки Крим;

   військові апеляційні суди регіонів;

   апеляційний суд ВМС України;

   Апеляційний суд України.

В окремих випадках у разі потреби замість апеляційного суду області можуть створюватись апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області.

До апеляційних спеціалізованих судів належать:

   апеляційні господарські суди;

   апеляційні адміністративні суди.

Апеляційні спеціалізовані суди утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.

В апеляційних судах утворюються судові палати. Так, у складі загального апеляційного суду утворюються судові палати у цивільних і кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційний суд України діє у складі таких судових палат:

   у цивільних справах;

   у кримінальних справах;

   військової.

Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової палати розпорядженням голови апеляційного суду.

Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах діє президія апеляційного суду, до якої входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Апеляційні суди відповідно до наданих їм повноважень:

   розглядають     справи     в     апеляційному     порядку     відповідно      до процесуального закону;

   розглядають  по  першій   інстанції   справи,   визначені   законом   (крім апеляційних господарських судів);

   ведуть  і аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

   подають  методичну  допомогу  в  застосуванні  законодавства місцевим судам;

   здійснюють інші передбачені законом повноваження.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про судоустрій України» у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) для розгляду справ, визначених процесуальним законом, діють суди присяжних. Отже, загальні апеляційні суди можуть розглядати справи як суди:

   першої інстанції;

   апеляційної інстанції;

   присяжних.

Апеляційні господарські суди є тільки апеляційною інстанцією. Згідно з Указом Президента України «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11.07.01 № 511/2001 на території України створено сім апеляційних господарських судів (Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський), які розглядають апеляції на рішення місцевих господарських судів.

Апеляційний суд України діє виключно як апеляційна інстанція і розглядає в апеляційному порядку справи, які були розглянуті по першій інстанції апеляційними загальними судами (у тому числі військовими апеляційними судами) та апеляційними адміністративними судами.

Апеляційний суд України очолює голова Апеляційного суду України, який відповідно до наданих йому повноважень:

   здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

   розподіляє обов’язки між заступниками голови суду;

   на  підставі  акта  про  обрання  (призначення)  суддею   чи   припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

   утворює  судові  палати  і  вносить  на  затвердження   президії   суду   їх персональний склад;

   організовує  роботу  президії  суду,  вносить   на   її   розгляд   питання   і головує на засіданнях президії;

   організовує    ведення    і    аналіз    судової    статистики,    вивчення     й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення з яких набрали законної сили;

   приймає  на роботу та звільняє з неї працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

   організовує    підвищення   кваліфікації   суддів   і   працівників   апарату відповідного суду;

   подає  в  установленому  порядку  пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності

   представляє  суд  у   зносинах   з   іншими   органами   державної   влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

   вносить    пропозиції    Голові    Верховного   Суду   України   чи   голові відповідного вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначення на посади голів місцевих судів та їх заступників;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова Апеляційного суду України має першого заступника та заступників голови суду – голів судових палат. У разі відсутності голови апеляційного суду його обов’язки виконує перший заступник голови, а за його відсутності – старший за віком заступник голови апеляційного суду – голова судової палати.

6. Вищі спеціалізовані суди.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є такі:

   Вищий господарський суд України;

   Вищий адміністративний суд України;

   інші відповідні вищі спеціалізовані суди (створюються Президентом України в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій України»).

Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

У складі вищого спеціалізованого суду можуть утворюватись судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Склад судових палат вищого спеціалізованого суду формується за поданням голови суду.

Для вирішення організаційних питань у вищому спеціалізованому суді діє президія суду у складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також суддів суду, обраних до складу президії. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду, що діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів.

При вищих спеціалізованих судах можуть створюватись науково-консультативні структури. Науково-консультативна рада створюється при вищому спеціалізованому суді для вирішення питань, пов’язаних з роз’ясненням законодавства, а також для надання висновків про проекти законів й інші нормативно-правові акти, з інших питань, пов’язаних з необхідністю наукового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду.

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган, що публікує матеріали судової практики, рішення з організаційних питань діяльності вищого спеціалізованого суду і відповідних спеціалізованих судів, інші матеріали.

Усі вищі спеціалізовані суди розташовуються в місті Києві.

Відповідно до наданих ст. 39 Закону України «Про судоустрій України» повноважень вищий спеціалізований суд України:

   розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

   веде і аналізує, вивчає й узагальнює судову практику;

   подає  методичну  допомогу  судам  нижчого  рівня  з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення й аналізу судової статистики;

   дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.

Голова вищого спеціалізованого суду має такі повноваження:

   здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

   розподіляє обов’язки між заступниками голови суду;

   на  підставі  акта  про обрання суддею вищого спеціалізованого суду або припинення повноважень судді цього суду видає відповідний наказ;

   утворює  судові   палати   і   вносить   на   затвердження   президії   суду пропозиції щодо їх персонального складу;

   організовує  роботу  президії  суду,  вносить   на   її   розгляд   питання   і головує на її засіданнях;

   скликає  Пленум вищого спеціалізованого суду, вносить на його розгляд питання і головує на його засіданнях; може головувати в судових засіданнях колегій суддів вищого спеціалізованого суду при розгляді будь-якої справи, що належить до юрисдикції цього суду;

   керує    організацією    роботи    судових   палат,   здійснює   керівництво роботою апарату відповідного вищого спеціалізованого суду;

   організовує  ведення і аналіз, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення з яких набрали законної сили;

   приймає  на  роботу та звільняє працівників апарату суду, надає їм ранги державного службовця в порядку, встановленому законом, застосовує щодо них заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

   погоджує  подання  щодо  утворення і ліквідації відповідних місцевих та апеляційних спеціалізованих судів;

   вносить  подання   про  призначення   та   обрання   безстроково   суддів відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих судів, вищого спеціалізованого суду, а також про звільнення їх з посад;

   вносить  подання  про  призначення  суддів  на  адміністративні посади в порядку, встановленому законом;

   затверджує    штатний    розпис    і    кошторис    витрат    на   утримання відповідного вищого спеціалізованого суду;

   організовує    підвищення   кваліфікації   суддів   і   працівників   апарату вищого спеціалізованого суду;

   подає в установленому порядку  пропозиції  щодо  фінансування  витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

   інформує  Пленум  Верховного  Суду  України  про   діяльність   вищого спеціалізованого суду;

   представляє    вищий    спеціалізований    суд    та    відповідну    систему спеціалізованих судів у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами і організаціями, органами влади та організаціями інших держав;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова вищого спеціалізованого суду має першого заступника та заступників голови суду. У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його обов’язки виконує перший заступник голови суду, а за його відсутності – один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов’язків.

7. Верховний Суд України.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України має такі повноваження:

   розглядає  в  касаційному  порядку  рішення  загальних  судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у передбачених законом випадках розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами;

   дає  судам  роз’яснення  з  питань  застосування  законодавства на основі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає не чинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду у випадках, передбачених законом;

   складає  висновок  про  наявність   чи   відсутність   у   діяннях,   в   яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

   звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

   веде й аналізує, вивчає та узагальнює судову практику, ознайомлюється в судах з практикою застосування законодавства;

   як і вищий спеціалізований суд, має офіційний друкований орган, що публікує матеріали судової практики, рішення з організаційних питань його діяльності та діяльності відповідних спеціалізованих судів, інші матеріали;

   у    межах   своїх   повноважень   вирішує   питання,   що   випливають   з міжнародних договорів України;

   представляє    суди    загальної    юрисдикції    у    зносинах    із    судами   інших держав;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

До утворення Касаційного суду України відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій України» Верховний Суд України здійснює касаційний розгляд справ, віднесених законом до компетенції Касаційного суду України. Крім того, до внесення відповідних змін у процесуальний закон Верховний Суд України відповідно до ст. 243-6 та 243-17 ЦПК України розглядає окремі категорії справ у першій інстанції – справи щодо скарг на рішення, дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії, а також заяви Центральної виборчої комісії про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата у Президенти України.

Для розгляду справ у складі Верховного Суду України діють:

   судова палата в цивільних справах;

   судова палата у кримінальних справах;

   судова палата в господарських справах;

   судова палата в адміністративних справах;

   Військова судова колегія.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.

Для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України», у Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України.

При Верховному Суді України створюється Науково-консультативна рада.

Верховний Суд України має офіційний друкований орган і може бути співзасновником інших друкованих видань.

Верховний Суд України розташовується в місті Києві.

Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду України строком на п’ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду України вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пленуму.

Процедура обрання Голови Верховного Суду України і звільнення його з посади встановлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України, який затверджується Пленумом. Не допускається зміна регламентної процедури пізніше шести місяців до закінчення строку повноважень Голови Верховного Суду України. Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посаду понад два строки підряд.

Відповідно до наданих йому повноважень Голова Верховного Суду України:

   організовує діяльність Верховного Суду України;

   розподіляє  обов’язки   між   заступниками   Голови   Верховного   Суду України;

   організовує    роботу   Президії   і   скликає   Пленум   Верховного   Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнях;

   може головувати в судових засіданнях колегій суддів  Верховного  Суду України при розгляді будь-якої справи;

   погоджує    подання    про    створення    та   ліквідацію   судів   загальної юрисдикції;

   вносить  подання  про  призначення  і  обрання,  а  також   звільнення   з посади суддів; вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади у випадках і порядку, передбачених законом; вносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади;

   на  підставі  актів  про  обрання  суддею  Верховного  Суду  України або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

   вносить  на розгляд Пленуму Верховного Суду України пропозиції щодо кількості суддів у складі Президії Верховного Суду України та у складі судових палат Верховного Суду України; вносить пропозиції Президії Верховного Суду України щодо персонального складу судових палат;

   вносить  подання  до  Вищої  кваліфікаційної  комісії суддів України про проведення кваліфікаційної атестації суддів відповідних судів;

   вносить  Президенту   України   подання   про   затвердження   переліку штатних посад військових суддів та відповідних цим посадам військових звань, а також про присвоєння відповідно до закону військових звань військовим суддям;

   організовує   фінансування   і    здійснює    керівництво    організаційним забезпеченням діяльності Верховного Суду України, затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання Верховного Суду України;

   затверджує  положення  про  структурні   підрозділи   Верховного   Суду України;

   керує   організацією   роботи   судових    палат;    здійснює    керівництво роботою апарату Верховного Суду України; приймає на роботу та звільняє працівників апарату, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення і накладає дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства;

   інформує  Пленум та Президію Верховного Суду України про діяльність Верховного Суду України;

   представляє    Верховний   Суд    України   та   систему   судів   загальної юрисдикції у зносинах з іншими органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова Верховного Суду України за посадою входить до складу Вищої ради юстиції.

Голова Верховного Суду України має Першого заступника та заступників Голови Верховного Суду України. У разі відсутності Голови Верховного Суду України його повноваження здійснює Перший заступник Голови, а за відсутності Першого заступника – заступник Голови Верховного Суду України згідно з розподілом обов’язків.

Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду України, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких визначається Пленумом Верховного Суду України. Судді Верховного Суду України обираються до складу Президії Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України чи пропозицією суддів Верховного Суду України Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Обраним вважається суддя, за якого подано більшість голосів суддів, присутніх на засіданні Пленуму. У такому ж порядку судді звільняються достроково від обов’язків члена Президії.

Повноваження Президії Верховного Суду України:

   розглядає  питання  організації  діяльності  Верховного   Суду   України, судових палат і апарату Верховного Суду України;

   затверджує  персональний  склад  судових палат; заслуховує інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх діяльність;

   розглядає матеріали узагальнення й аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

   розглядає   питання   фінансування    та    організаційного    забезпечення діяльності Верховного Суду України і виробляє пропозиції щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державного бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду України;

   розглядає   питання   роботи   з   кадрами   суддів  і  працівників  апарату Верховного Суду України та підвищення їх кваліфікації;

   затверджує положення  про  преміювання  суддів  і  працівників  апарату Верховного Суду України, про подання матеріальної допомоги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які обіймають адміністративні посади;

   заслуховує інформацію голів апеляційних загальних  судів,  Касаційного суду України та вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;

   виробляє   пропозиції   щодо   кількості  суддів  у  відповідних  судах  на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рівнів;

   вирішує питання про заснування  друкованих  видань  Верховного  Суду України та заслуховує звіти про роботу редакційних колегій цих органів; затверджує за поданням Голови Верховного Суду України положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України та її персональний склад;

   вносить   на   розгляд   Пленуму   Верховного   Суду   України    питання відповідно до його Регламенту;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України». До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційного суду України.

Повноваження Пленуму Верховного Суду України:

   відповідно  до  Конституції  України  обирає  на  посаду  і  звільняє  з неї шляхом таємного голосування Голову Верховного Суду України, а також здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посад у Верховному Суді України у встановленому законом порядку;

   утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників;

   визначає  кількісний  склад  суддів  Президії  Верховного Суду України і обирає їх у порядку, передбаченому законом;

   призначає  на  посаду  з   числа   суддів   Верховного   Суду   України   за поданням Голови Верховного Суду України і звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;

   заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів щодо організації діяльності судових палат та відповідних судів;

   дає   роз’яснення   судам   загальної  юрисдикції  з  питань  застосування законодавства, у разі необхідності визнає не чинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів;

   приймає рішення  про  звернення  до  Конституційного  Суду  України  з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

   відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховної Ради України про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

   затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;

   здійснює  інші  передбачені  законом  повноваження.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Пленум Верховного Суду України скликається за необхідності, але не рідше як один раз на три місяці.

Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України здійснює апарат Верховного Суду України. Загальну чисельність і структуру апарату затверджує Президія Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України, а положення про апарат – Голова Верховного Суду України за погодженням з Президією Верховного Суду України.

При Верховному Суді України діє Науково-консультативна рада, яка утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду України щодо роз’яснення законодавства, надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

Верховний Суд України має офіційний друкований орган, у якому публікуються матеріали судової практики Верховного Суду України та інших судів загальної юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів загальної юрисдикції та інші матеріали.

8. Статус професійних суддів, народних засідателів і присяжних.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про судоустрій України» правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі й присяжні. Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів крім вказаних осіб можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, і стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:

   визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

   які  мають  хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді;

   щодо  яких  провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду).

Особа, яка призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково, набуває статусу професійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів: судді місцевого чи апеляційного загального або військового суду, судді Апеляційного суду України, судді Касаційного суду України, судді місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду України.

Судді військових судів перебувають на військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил України. Військові звання суддям військових судів присвоюються Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України, якщо інше не встановлено законом. Строки та порядок присвоєння військових звань, порядок звільнення з військової служби суддів визначаються законом. Військовий суддя крім здійснення правосуддя не може залучатися до виконання інших обов’язків військової служби.

Професійний суддя розглядає справи по першій інстанції одноособово або у складі колегії суддів відповідно до вимог процесуального закону.

У своїй діяльності щодо здійснення правосуддя судді є незалежними, підкоряються тільки законові й нікому не підзвітні.

Відповідно до Закону України «Про статус суддів» незалежність суддів забезпечується:

   встановленим законом порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень і звільнення з посади;

   особливим  порядком  присвоєння  військових  звань  суддям військових судів;

   передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

   таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

   забороною    під   загрозою   відповідальності   втручання   у   здійснення правосуддя;

   відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

   правом судді на відставку;

   недоторканністю суддів;

   створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних  умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

   особливим порядком фінансування судів;

   системою органів судового самоврядування.

Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і спричинює відповідальність згідно із законом. Суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ або справ, які перебувають у його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення інакше, як у випадках і порядку, передбачених законом.

У ст. 13 Закону України «Про статус суддів» визначається, що судді недоторканні. Недоторканність суддів поширюється на їх житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне майно та документи і полягає в такому:

   суддя не може бути без згоди  Верховної  Ради  України  затриманий  чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;

   суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи;

   проникнення  в  житло чи службове приміщення судді, у його особистий чи службовий транспорт, здійснення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а також огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть здійснюватись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки;

   кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та  будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається в першій інстанції апеляційним судом.

Суддя може бути звільнений з посади тільки в таких передбачених законом випадках:

   закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

   досягнення суддею віку 65 років;

   неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

   порушення суддею вимог щодо несумісності;

   порушення суддею присяги;

   набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

   припинення його громадянства;

   визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

   подання  суддею  заяви  про  відставку  або  про  звільнення  з  посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються в разі його смерті.

Народ України безпосередньо бере участь у здійсненні судочинства через народних засідателів і присяжних.

Народними засідателями є громадяни України, які у визначених процесуальним законом випадках вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються в кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція цього суду, відповідають вимогам закону (ст. 66 Закону України «Про судоустрій України») і дали згоду бути народними засідателями.

Список народних засідателів місцевого військового суду за поданням голови цього суду затверджується начальником відповідного гарнізону. До списку включаються в кількості, зазначеній у поданні голови суду, військовослужбовці гарнізону, які відповідають вимогам, передбаченим законом.

Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються в разі потреби, але не рідше як через два роки. Список народних засідателів публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, де поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню у списки народних засідателів громадяни:

   визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

   які мають хронічні психічні чи інші захворювання,  що  перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя;

   щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи  судовий  розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

   депутати    всіх    рівнів,    члени    Кабінету   Міністрів   України,   судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Включена у список народних засідателів особа зобов’язана повідомити суд про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.

Присяжними визнаються громадяни України, які в передбачених процесуальним законом випадках залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом.

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. У списки присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають вимогам ст. 69 Закону України «Про судоустрій України». Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради.

Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду. Від кожного гарнізону у список присяжних включаються від п‘ятнадцяти до двадцяти військовослужбовців, які відповідають вимогам закону. Список присяжних апеляційного військового суду затверджується рішенням відповідної ради, на території якої розташований гарнізон. Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки.

Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку.

Не можуть бути присяжними особи:

   визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

   які мають хронічні психічні чи інші захворювання,  що  перешкоджають виконанню обов’язків присяжного;

   щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи  судовий  розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

   депутати   всіх   рівнів,   члени    Кабінету    Міністрів    України,    судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

При вирішенні всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і постановленням судового рішення, народні засідателі мають такі самі права, як і професійний суддя. Передбачені законом гарантії незалежності й недоторканності професійних суддів поширюються на народних засідателів і присяжних на час виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя.

9. Кваліфікаційні комісії суддів. Вища рада юстиції.

Кваліфікаційні комісії суддів є постійно діючими органами в системі судоустрою України, повноваження яких визначаються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України».

Завдання кваліфікаційних комісій суддів полягають у забезпеченні формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом відбору і рекомендування осіб для обіймання посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також у розгляді питань про дисциплінарну відповідальність суддів і складання висновків про звільнення судді з посади.

У системі судоустрою України діють:

   кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;

   кваліфікаційна комісія суддів військових судів;

   кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;

   Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з дня їх створення.

Кваліфікаційні комісії суддів діють у складі 11 членів, які мають вищу юридичну освіту. До складу кваліфікаційної комісії суддів входять:

   шість суддів, обраних до  складу  кваліфікаційної  комісії  відповідно  до вимог Закону України «Про судоустрій України»;

   дві особи від Міністерства юстиції України;

   дві особи,  уповноважені  відповідною  обласною  (Київською  міською) радою за місцезнаходженням кваліфікаційної комісії суддів;

   одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До складу цієї комісії входять:

   сім суддів, обраних до Комісії відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій України»;

   дві особи, призначені Верховною Радою України;

   дві особи, призначені Президентом України;

   одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

   одна особа від Міністерства юстиції України.

Члени кваліфікаційних комісій з числа суддів обираються таємним або відкритим голосуванням конференціями суддів відповідних судів, а члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України – з’їздом суддів України відкритим або таємним голосуванням.

До складу кваліфікаційних комісій суддів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не можуть бути обрані Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, голови Касаційного суду України та апеляційних судів, а також їх заступники, члени Вищої ради юстиції.

Верховна Рада України приймає постанову про призначення двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа осіб, які не є народними депутатами України.

Президент України призначає своїм указом двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначає членів кваліфікаційних комісій суддів своїм розпорядженням.

Міністр юстиції України призначає членів кваліфікаційних комісій суддів своїм наказом.

Кваліфікаційна комісія суддів вважається повноважною за умови призначення (обрання) не менше 9 членів комісії, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України – за умови призначення (обрання) не менше 11 членів Комісії.

Кваліфікаційна комісія суддів згідно з наданими їй повноваженнями:

   перевіряє  відповідність  кандидатів  у  судді  вимогам,  що   встановлені законом, здійснює їх кваліфікаційне атестування і складає висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата, який пропонується на посаду судді; дає висновки про звільнення з посади судді;

   здійснює кваліфікаційну атестацію суддів відповідних судів  і  присвоює суддям кваліфікаційні класи (не вище другого);

   розглядає   звернення  та  подання  про  дисциплінарну  відповідальність суддів місцевих судів, виконує пов’язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує дисциплінарне провадження і вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді;

   припиняє перебування у відставці суддів місцевих судів;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Кваліфікаційна комісія суддів має право для здійснення своїх повноважень витребовувати й одержувати необхідну інформацію від голів судів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об’єднань. Посадові особи, які безпідставно відмовляють у наданні інформації чи ухиляються від її надання, несуть передбачену законом відповідальність.

Рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів викладається в письмовій формі. У рішенні (висновку) зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, мотиви прийнятого рішення. Рішення (висновок) підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у засіданні. Якщо висловлена окрема думка, вона викладається членом комісії в письмовій формі й додається до справи, про що головуючий повідомляє на засіданні, але зміст думки оголошенню в засіданні не підлягає. Копія рішення (висновку) кваліфікаційної комісії суддів протягом семи днів надсилається особі, за поданням якої вирішувалося питання, і особі, щодо якої вирішувалось питання.

Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України законодавчо закріплені у ст. 84 Закону України «Про судоустрій України». Згідно з вимогами закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України:

   складає  висновок  про  можливість  обрання  суддів   Верховного   Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та Апеляційного суду України, а також висновок про звільнення зазначених суддів з посади;

   перевіряє   додержання  зазначеними  кандидатами  на  посади  суддів,  а також суддями цих судів вимог Конституції України та законів щодо їх статусу;

   відповідно   до   Закону   України   «Про  судоустрій  України»  здійснює атестацію суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та Апеляційного суду України і присвоює їм відповідні кваліфікаційні класи;

   розглядає   звернення    про    дисциплінарну    відповідальність    суддів Касаційного суду України та апеляційних судів; здійснює пов’язані з цим службові перевірки; за наявності підстав порушує дисциплінарні провадження і вирішує справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів;

   розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційних комісій суддів;

   дає   дозвіл   на   складання   суддями    іспиту    і    приймає    повторний (додатковий) іспит у суддів, яким відмовлено в рекомендації до обрання суддею безстроково;

   припиняє перебування судді (крім суддів місцевих судів) у відставці;

   здійснює інші передбачені законом повноваження.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України за результатами розгляду скарги має право залишити рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів без змін, змінити рішення (висновок) або скасувати рішення і припинити провадження в дисциплінарній справі.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може бути оскаржено до суду лише у випадках, передбачених Законом України «Про судоустрій України».

Організаційне забезпечення діяльності кваліфікаційних комісій суддів і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх фінансування здійснює державна судова адміністрація.

Кваліфікаційна атестація здійснюється кваліфікаційними комісіями і полягає в оцінюванні професійного рівня судді (кандидата на посаду судді) та прийнятті комісією рішення щодо присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу, рекомендації для обіймання посади судді, у тому числі в суді вищого рівня.

До підстав для призначення кваліфікаційної атестації судді належать:

   вимоги   закону    щодо    присвоєння    кваліфікаційного    класу    судді, призначеного на посаду вперше;

   закінчення    встановленого    законом    строку    перебування    судді   у відповідному кваліфікаційному класі;

   обіймання суддею посади в суді вищого рівня;

   подання  про  дострокове  присвоєння  судді кваліфікаційного класу, про присвоєння вищого кваліфікаційного класу, заява судді про обрання суддею безстроково або про переведення до суду вищого рівня;

   рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення;

   заява судді про поновлення кваліфікаційного класу.

У ст. 88 Закону України «Про судоустрій України» передбачається, що залежно від рівня професійних знань, посади, стажу та досвіду роботи встановлюється шість кваліфікаційних класів судді: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п’ятий.

Кваліфікаційні класи присвоюються:

   суддям Верховного Суду України – вищий і перший;

   суддям вищих спеціалізованих судів – вищий, перший і другий;

   суддям Касаційного суду України – перший і другий;

   суддям апеляційних судів – перший, другий і третій;

   суддям місцевих судів – другий, третій, четвертий і п’ятий.

У ст. 90 Закону України «Про судоустрій України» визначається, що кваліфікаційна атестація здійснюється у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту.

Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидата в судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду. Після виконання кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і постановки йому запитань в усній формі кваліфікаційна комісія залежно від результатів кваліфікаційного іспиту складає висновок про складення іспиту і підготовленість кандидата до судової роботи, а також дає рекомендацію для призначення його на посаду судді або вмотивований висновок про відмову в такій рекомендації. Процес складання кваліфікаційного іспиту повинен протоколюватися, а всі матеріали іспиту підлягають зберіганню в архіві як офіційні документи. Результати складеного кваліфікаційного іспиту дійсні протягом трьох років.

Кваліфікаційний іспит складають також особи, з часу звільнення яких з посади судді минуло понад п’ять років. Особи, які склали кваліфікаційний іспит, але не рекомендовані кандидатами у професійні судді за браком вакантних посад, ураховуються кваліфікаційною комісією як кандидати на наступні вакантні посади протягом трьох років, якщо за цей час вони не відкличуть свою заяву.

Кандидат, який не склав кваліфікаційного іспиту, може бути допущений до його складання повторно не раніше як через рік. Особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту повторно, може бути допущена до складання наступного кваліфікаційного іспиту не раніше як через два роки.

Кваліфікаційна співбесіда полягає в перевірці знань професійного судді, встановленні рівня кваліфікаційної підготовленості судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень і здійснювати правосуддя, у тому числі в судах вищого рівня.

Кваліфікаційна співбесіда із суддею, який претендує на присвоєння кваліфікаційного класу вперше, стосується фахової орієнтації цього судді в судовій роботі та засвоєння ним початкових навичок роботи судді.

Кваліфікаційна співбесіда здійснюється в усній формі щодо положень основних галузей права з одночасним дослідженням матеріалів, що стосуються фактичного здійснення суддею правосуддя і виконання ним посадових обов’язків.

Кваліфікаційна співбесіда із суддею, який претендує на присвоєння вищого кваліфікаційного класу, стосується значних успіхів, досягнутих суддею у виконанні своїх обов’язків, характеру та складності справ, які він розглядає, аналізу судової практики в межах його спеціалізації та пропозицій щодо її вдосконалення.

Кваліфікаційна співбесіда із суддею, який претендує на обіймання посади в суді вищого рівня, стосується знань у галузі законодавства, судової практики і правової аналітики, рівень яких є достатнім для забезпечення належного виконання суддею повноважень у суді вищого рівня.

Кваліфікаційна співбесіда із суддею, який претендує на обрання безстроково, стосується оцінки його діяльності на посаді судді впродовж п’яти років, рівня вдосконалення професійної підготовки та інших обставин, пов’язаних з подальшою судовою діяльністю.

Повторний (додатковий) іспит – це складання кваліфікаційного іспиту особою, яка за рішенням кваліфікаційної комісії суддів не рекомендується до обрання суддею безстроково. Такий іспит може бути призначений також Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за скаргою судді, який не згоден з рішенням кваліфікаційної комісії суддів про відмову в рекомендації до обрання його суддею безстроково.

Повторний (додатковий) іспит складається суддею перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України в місячний строк з дня прийняття рішення про дозвіл на складання повторного іспиту. Якщо суддя не склав повторного (додаткового) іспиту, Вища кваліфікаційна комісія суддів України направляє до Вищої ради юстиції рекомендацію про його звільнення з посади судді.

Кваліфікаційна комісія суддів залежно від рівня професійних знань, стажу, посади, досвіду роботи судді, який атестується, приймає такі рішення:

   про присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу;

   про залишення судді у раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

   про рекомендацію кандидата на  посаду  судді  у  відповідному  суді  або відмову в рекомендації для обіймання посади судді;

   про відкладення атестації (через недостатній  рівень  професійних  знань судді) на строк не більше шести місяців;

   інші відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій України».

Вирішуючи питання про рекомендацію кандидата для призначення (обрання) на посаду судді, кваліфікаційна комісія суддів враховує не тільки рівень його професійних знань, а й особисті та моральні якості кандидата.

Кваліфікаційна комісія суддів може скласти висновок про невідповідність рівня професійних знань судді обійманій посаді і звільнення його з посади, якщо після закінчення строку, наданого судді для здобуття необхідних знань, кваліфікаційна комісія знову визнає їх недостатніми.

За наявності підстав кваліфікаційна комісія може прийняти рішення про присвоєння судді вищого кваліфікаційного класу, ніж запропоновано в поданні, або ухвалити рекомендацію про інше заохочення судді.

У процесі кваліфікаційної атестації судді та вирішенні питання про присвоєння йому кваліфікаційного класу враховується стаж його попередньої роботи на посадах судді, державного арбітра, прокурора, помічника прокурора, слідчого, адвоката, а також стаж іншої роботи за фахом на посадах, що підлягають заміщенню особами з вищою юридичною освітою.

Суддя або кандидат на посаду судді, який не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії суддів щодо його атестації, може оскаржити це рішення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання копії рішення.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає скаргу на рішення щодо кваліфікаційної атестації протягом місяця з дня подання скарги і матеріалів атестації. Скарга може розглядатися у присутності на засіданні комісії особи, яка подала скаргу.

За результатами розгляду скарги Вища кваліфікаційна комісія суддів України має право:

   залишити скаргу без задоволення;

   змінити рішення і присвоїти судді відповідний кваліфікаційний клас;

   залишити суддю в раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

   призначити повторний (додатковий) іспит.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протягом десяти днів надсилається особі, яка подала скаргу, і голові суду, де працює суддя, і може бути оскаржено до суду лише в разі порушення встановленого законом порядку розгляду питання.

До дисциплінарної відповідальності суддю може бути притягнуто в порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених ст. 31 Закону України «Про статус суддів». Закон визначає, що суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення:

   законодавства при розгляді судових справ;

   вимог, передбачених ст. 5 Закону України «Про статус суддів»;

   обов’язків, вказаних у ст. 6 Закону України «Про статус суддів».

У ст. 5 Закону України «Про статус суддів» передбачається, що суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

У ст. 6 Закону України «Про статус суддів» міститься перелік обов’язків суддів і згідно з її вимогами судді зобов’язані:

   при здійсненні правосуддя дотримувати вимоги  Конституції  та  законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

   додержувати   вимог,  передбачених  ст. 5  Закону  України  «Про  статус суддів», службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

   не   розголошувати   відомості,   що   становлять   державну,    військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

   не   допускати  вчинків  та  будь-яких  дій,  що  порочать  звання  судді  і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Скасування або зміна судового рішення не передбачає дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що призвело до істотних наслідків.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про статус суддів» до суддів можуть застосовуватись такі дисциплінарні стягнення:

   догана;

   пониження кваліфікаційного класу.

За кожне порушення накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

За наявності підстав дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів, Головою Верховного Суду України, головами вищих спеціалізованих чи апеляційних судів.

Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить народним депутатам України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді), Міністру юстиції України, голові відповідної ради суддів, членам Ради суддів України.

Дисциплінарне провадження здійснюють:

   кваліфікаційні комісії суддів щодо суддів місцевих судів;

   Вища  кваліфікаційна  комісія  суддів  України щодо суддів апеляційних судів та Касаційного суду України;

   Вища  рада  юстиції  щодо  суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Рішення у дисциплінарній справі судді приймається більшістю голосів присутніх на засіданні членів кваліфікаційної комісії суддів. При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.

Якщо комісією прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, комісія закриває дисциплінарне провадження і повідомляє про це заінтересованих осіб.

Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення дисциплінарного проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Згідно з вимогами ст. 131 Конституції в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належать:

•   внесення  подання  про  призначення суддів на посади або звільнення їх з посад;

•   прийняття  рішення  щодо  порушення  суддями  і  прокурорами  вимог несумісності;

   здійснення  дисциплінарного  провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів і розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзди суддів України, адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури двох членів Вищої ради юстиції.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України і Генеральний прокурор України.

Діяльність Вищої ради юстиції здійснюється відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про Вищу раду юстиції».

У складі Вищої ради юстиції діють дві секції:

•   з   питань    підготовки   подань  для   призначення  суддів   уперше  та звільнення їх з посад;

   дисциплінарна  для  здійснення  дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності й прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності.

Роботу Вищої ради юстиції організовує і координує Голова Вищої ради юстиції, а в разі його відсутності – заступник Голови Вищої ради юстиції.

У Вищій раді юстиції на постійній основі працюють тільки Голова, його заступник та секретарі секцій. Усі інші призначені до складу Вищої ради юстиції члени (крім народних депутатів), до неї прикомандировуються.

Вищою радою юстиції відповідно до покладених на неї завдань приймаються до розгляду:

•   матеріали  про  призначення   громадянина  України  на  посаду  судді вперше;

•   звернення про звільнення суддів з посади;

 матеріали щодо порушення суддями та прокурорами вимог неумісності, а також порушення суддями вимог присяги;

•   подання  про  відкриття  дисциплінарного провадження щодо керівників судових органів;

   скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної  відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

За результатами розгляду віднесених до її компетенції питань Вища рада юстиції приймає такі акти: подання, рішення, ухвали.

Подання приймаються при вирішенні питань про призначення суддів та звільнення суддів з посади.

Рішення приймаються при вирішенні питань про порушення вимоги щодо несумісності, про дисциплінарну відповідальність суддів, за скаргою на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ухвали приймаються при відкритті дисциплінарного провадження та при відкритті провадження щодо вимог законодавства про несумісність.

10. Суддівське самоврядування в Україні.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не повязані зі здійсненням правосуддя.

Порядок здійснення суддівського самоврядування в Україні визначається Конституцією України, законами України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», а також іншими законами, регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування.

Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів.

Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань внутрішньої діяльності судів, у тому числі такі:

   щодо  забезпечення   організаційної   єдності   функціонування   органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захисту від втручання в їх діяльність;

•   щодо  участі  у  визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів і контролю за додержанням встановлених нормативів вказаного забезпечення;

•   щодо  погодження  призначення  суддів  на  посади  в  судах  загальної юрисдикції, призначення суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів;

•   щодо заохочення суддів та працівників апарату судів;

•   щодо  здійснення  контролю  за  організацією  діяльності  судів та інших структур у системі судової влади.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через такі форми:

•   збори  суддів  місцевого  суду,  апеляційного  суду,  Апеляційного  суду України, Касаційного суду України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

   конференції суддів загальних (крім військових) місцевих та апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

•   конференцію суддів військових судів;

•   конференції суддів спеціалізованих судів;

•   з’їзд суддів України.

Збори суддів – це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду і приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

Збори суддів місцевого суду скликаються головою відповідного суду як з власної ініціативи, так і на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів суду. Збори суддів апеляційних судів та Касаційного суду України скликаються президією відповідного судуз власної ініціативи або за пропозицією голови суду чи на вимогу не менш як третини загальної кількості суддів суду.

Збори суддів місцевого суду скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на шість місяців. Збори суддів апеляційних судів та Касаційного суду України скликаються не рідше одного разу на три місяці.

Збори суддів обговорюють питання внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду і приймають з цих питань рішення, що є обов’язковими для суддів цього суду. Збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, і керівників структурних підрозділів апарату суду. Збори суддів місцевих та апеляційних судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збори суддів Апеляційного суду України та Касаційного суду України – делегатів на з’їзди суддів України.

Збори суддів Верховного Суду України та вищого спеціалізованого суду скликаються президією відповідного суду з власної ініціативи, на пропозицію голови суду або на вимогу не менш як третини загальної кількості суддів суду в міру потреби, але не рідше одного разу на три місяці.

Збори обговорюють питання внутрішньої діяльності суду або роботи конкретних суддів чи працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов’язковими для суддів цього суду, а також заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, і керівників структурних підрозділів апарату суду.

Збори суддів вищого спеціалізованого суду обговорюють питання, що виникли в судовій практиці, вносять пропозиції на розгляд конференції суддів відповідних спеціалізованих судів і обирають делегатів на ці конференції.

Збори суддів Верховного Суду України обговорюють питання застосування законодавства, що виникли в судовій практиці, пропозиції суддів Верховного Суду України щодо необхідності роз’яснень з окремих питань судової практики, а також обирають делегатів від Верховного Суду України на з’їзд суддів України.

Конференція суддів – це збори представників суддів (делегатів) відповідних судів, на яких вони обговорюють питання діяльності цих судів і приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

Повноваження конференції суддів відповідних судів:

• обговорює    і    вирішує    питання    фінансування    та    організаційного забезпечення діяльності відповідних судів;

   заслуховує    звіти    виконавчих     органів     конференції,     інформацію відповідних управлінь державної судової адміністрації;

•   визначає кількісний склад ради суддів і обирає її членів;

   обирає членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;

•   розробляє пропозиції на розгляд з’їзду суддів України;

   звертається    з    пропозиціями    щодо    вирішення    питань   діяльності відповідних судів до органів державної влади та місцевого самоврядування;

•   обирає делегатів на з’їзд суддів України;

•   обговорює   інші   питання,   що  належать  до   повноважень  органів суддівського самоврядування.

Конференція суддів приймає рішення, що є обов’язковими для її виконавчих органів і суддів відповідних судів й обирає відкритим або таємним голосуванням з числа делегатів конференції раду суддів, яка є виконавчим органом конференції суддів.

Конференція суддів скликається не рідше як один раз на рік за рішенням відповідної ради суддів. Конференція суддів може бути скликана також на вимогу не менш як третини делегатів останньої конференції суддів. У разі невиконання радою суддів вказаної вимоги ініціатори скликання конференції (не менш як третина делегатів останньої конференції) створюють організаційне бюро зі скликання конференції суддів, яке має повноваження ради суддів щодо скликання конференції.

Делегати на конференцію обираються зборами суддів таємним або відкритим голосуванням на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатур. Делегатами конференції військових судів є лише військові судді.

Конференція суддів обирає відкритим голосуванням з числа делегатів конференції президію конференції в кількості, визначеній рішенням конференції, а також інші робочі органи конференції. Президія керує роботою конференції суддів. Рішення конференції суддів приймається більшістю голосів делегатів конференції відкритим або таємним голосуванням.

У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів.

Рада суддів обирає зі свого складу голову, заступника голови і секретаря ради суддів.

Голови апеляційних і вищих спеціалізованих судів та їх заступники, а також голова військової палати Апеляційного суду Українита голова військової палати Касаційного суду України не можуть бути обрані головою відповідної ради суддів.

Рада суддів у період між конференціями суддів організовує виконання та контроль рішень конференції, а також вирішує питання про скликання конференції суддів. Повноваження і порядок роботи ради суддів визначаються Законом України «Про судоустрій України» та положенням про неї, що затверджується конференцією суддів.

Рада суддів уповноважена:

   здійснювати  контроль  за  організацією  діяльності  відповідних судів та діяльністю відповідних структур державної судової адміністрації, заслуховувати інформацію голів цих судів про їх діяльність;

   розглядати  питання  правового  захисту  суддів,  соціального  захисту й побутового забезпечення суддів та їх сімей і приймати відповідні рішення;

•   вирішувати  відповідно  до  закону  питання,  пов’язані  з  призначенням суддів на адміністративні посади в судах;

   заслуховувати  звіти  членів  відповідної  кваліфікаційної  комісії суддів про їх роботу у складі комісії;

   звертатися    з    пропозиціями    щодо    вирішення    питань   діяльності відповідних судів до органів державної влади та місцевого самоврядування;

   не менш як один раз на рік заслуховувати інформацію державної судової адміністрації про забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

   приймати інші рішення з питань, віднесених до її повноважень.

Рішення ради суддів є обов’язковими для суддів, які обіймають адміністративні посади у відповідних судах.

Рішення ради суддів може бути скасовано лише конференцією суддів і зупинено рішенням Ради суддів України.

З’їзд суддів України є найвищим органом суддівського самоврядування і відповідно до своїх повноважень:

   заслуховує  звіт  Ради  суддів  України  про  виконання  завдань   органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

   заслуховує  інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність, може висловити недовіру голові Державної судової адміністрації України;

•   призначає  і  звільняє  суддів  Конституційного Суду України відповідно до Конституції України і закону;

•   призначає   членів   Вищої    ради   юстиції   і  приймає  рішення  про припинення їх повноважень відповідно до Конституції України та закону;

   обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

   звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади;

•   визначає  кількісний  склад  Ради  суддів  України  та  обирає Раду суддів України;

   розглядає інші питання суддівського самоврядування.

З’їзд суддів України приймає рішення, що є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх професійних суддів.

Черговий з’їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на три роки. Позачерговий з’їзд суддів України може бути скликаний також на вимогу не менш як третини конференцій суддів загальних судів або на вимогу конференції суддів спеціалізованих судів, або на вимогу зборів суддів Верховного Суду України.

Рада суддів України приймає рішення про скликання чергового або позачергового з’їзду, схвалює попередній перелік питань, що виносяться на обговорення з’їзду, і визначає дату, місце проведення з‘їзду і норму представництва суддів.

Для участі в роботі з’їзду суддів України можуть бути запрошені Президент України, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, члени Вищої ради юстиції, представники Уряду, інших центральних органів державної влади, представники навчальних і наукових закладів та установ, громадських організацій, інші особи.

Делегати на з’їзд суддів України обираються конференціями суддів, а делегати від Апеляційного суду України та Касаційного суду України  зборами суду за нормою представництва, визначеною Радою суддів України.

Збори суддів Конституційного Суду України обирають на з’їзд трьох делегатів з числа суддів цього суду. Делегати на з’їзд суддів України обираються шляхом відкритого або таємного голосування на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатур для обрання.

У період між з’їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України, яка обирається з’їздом суддів України в кількісному складі, визначеному рішенням з’їзду. До складу Ради суддів України повинні бути обрані не менш як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, конференції суддів військових судів, конференцій суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду України. Представники суддів загальних місцевих та апеляційних судів повинні складати не менш як половину загальної кількості членів Ради суддів України.

Члени Ради суддів України на засіданні Ради обирають із свого складу голову Ради суддів України, його заступника та секретаря, а також президію Ради суддів України. Кількісний та персональний склад президії визначається Радою суддів України відповідно до положення про Раду суддів України.

Рада суддів України в період між з’їздами організовує виконання та контроль рішень з’їзду, а також вирішує питання про скликання з’їзду.

Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються Законом України «Про судоустрій України» та положенням про Раду суддів України, яке затверджується з’їздом суддів України.

Рада суддів України відповідно до наданих їй повноважень:

   розробляє  та  організовує  виконання заходів забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

   розглядає  питання  правового,  соціального  захисту  суддів  та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань;

   здійснює  контроль   за   організацією   діяльності   судів   та   діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність;

•   вирішує  питання  щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених законом;

   заслуховує звіти про роботу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у складі Комісії;

•   звертається  з  пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та місцевого самоврядування;

• право зупиняти рішення рад суддів, що не відповідають Конституції України та закону чи суперечать рішенням з’їзду суддів України;

   приймає інші рішення з питань, віднесених до її повноважень.

Рішення Ради суддів України є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування.

Рішення Ради суддів України може бути скасовано з’їздом суддів України.

Роботу з’їзду суддів України, діяльність Ради суддів України, конференцій суддів та рад суддів забезпечує державна судова адміністрація за рахунок коштів Державного бюджету України.

11. Організаційне забезпечення діяльності судів.

Згідно з вимогами Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава.

Забезпечення функціонування судової влади передбачає:

   окреме   визначення    в  Державному  бюджеті  України  видатків   на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

•   законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

•   гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Організаційне забезпечення діяльності судів покладається на державну судову адміністрацію, що утворюється і функціонує відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій України». Організаційне забезпечення діяльності судів відповідно до вимог закону становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

Усі суди в Україні фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

•  Верховний   Суд   України,   Конституційний    Суд   України,   вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

•  Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками за судами: загальними, спеціалізованими, місцевими, апеляційними (у тому числі Апеляційним судом України), військовими (місцевими та апеляційними разом) та окремо Касаційним судом України і кожним вищим спеціалізованим су-дом. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду в межах кошторису на утримання цього суду. Щодо забезпечення військових судів державна судова адміністрація взаємодіє з відповідними установами Міністерства оборони України. Особовий склад військових судів користується всіма видами військового спорядження нарівні з особовим складом військових ча-стин і установ Міністерства оборони України.

Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений. Розмір заробітної плати працівників апарату судів та працівників державної судової адміністрації, їх побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом про державну службу, іншими нормативними актами і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців апаратів законодавчої та виконавчої влади.

Державна судова адміністрація – це система органів, що складається з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації.

Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до закону. Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів.

Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Територіальні управління державної судової адміністрації підпорядковуються Державній судовій адміністрації України. У структурі Державної судової адміністрації України утворюється структурний підрозділ з управління організаційним забезпеченням військових судів. Посадові особи державної судової адміністрації є державними службовцями.

Відповідно до повноважень, закріплених у ст. 126 Закону України «Про судоустрій України», державна судова адміністрація:

   забезпечує    належні    умови   діяльності   судів   загальної  юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

•   вивчає  практику  організації  діяльності  судів,  розробляє  і  вносить  у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

   вивчає кадрові питання апарату  судів,  прогнозує  необхідну  потребу  у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції України та інші органи замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

•   веде  статистичний  і  персональний  облік  даних  про кадри судів, готує матеріали про призначення, обрання та звільнення суддів;

   забезпечує  необхідні   умови   для   підвищення   кваліфікації   суддів   і працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

•   організовує проходження  навчальної  практики  в  судових  установах  і розробляє відповідні програми;

•   організовує роботу, пов’язану із судовою статистикою,  діловодством  та архівом; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції;

   готує   матеріали   для  формування  пропозицій  щодо  бюджету  судів  і здійснює заходи їх фінансування;

•   виконує   функції    головного   розпорядника    бюджетних   коштів    у передбачених законом випадках;

   здійснює  матеріальне  і  соціальне  забезпечення  суддів,  у  тому   числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

   забезпечує   медичне   обслуговування   і  санаторно-курортне  лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів забезпечення їх благоустроєним житлом;

•   забезпечує у взаємодії з органами суддівського самоврядування,  судами та іншими правоохоронними органами незалежність, недоторканність і безпеку суддів;

   організовує та фінансує  будівництво  і  ремонт  будинків  та  приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення;

•   організовує  впровадження  в  судах  комп’ютеризації  для  судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності;

•  забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу;

•   здійснює  зв’язки  з  відповідними  органами та установами, у тому числі інших держав з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

•   організовує діяльність служби судових розпорядників;

   разом з Радою суддів України визначає нормативи навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;

•   здійснює інші визначені законом повноваження.

Державну судову адміністрацію очолює Голова Державної судової адміністрації України, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України в порядку, встановленому для призначення керівників центральних органів виконавчої влади, за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим з Радою суддів України. Голова Державної судової адміністрації України може бути звільнений з посади також за рекомендацією з’їзду суддів України.

Голова Державної судової адміністрації України не має права суміщувати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої діяльності в позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради господарської орга-нізації, що має на меті одержання прибутку.

Голова Державної судової адміністрації України має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом Ук-раїни за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим з Радою суддів України.

Обов’язки заступників визначаються Головою Державної судової адміністрації України.

Територіальні управління державної судової адміністрації є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Територіальне управління державної судової адміністрації очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї Головою Державної судової адміністрації України за погодженням з Радою суддів України.

Структуру і штатний розпис територіального управління державної судової адміністрації затверджує Голова Державної судової адміністрації України за поданням начальника територіального управління державної судової адміністрації.

З метою вирішення питань забезпечення судів кваліфікованими кадрами суддів та працівників апарату при Державній судовій адміністрації України функціонує Академія суддів України. Академія суддів України є державним вищим навчальним закладом, що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів.

Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (завідуючий секретаріатом). Завідуючий секретаріатом підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідним територіальним управлінням державної судової адміністрації.

Правовий статус службовців, які працюють в апараті суду, визначається законом про державну службу. За умовами оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного забезпечення працівники апарату суду прирівнюються до відповідних категорій службовців апарату вищого, центральних або місцевих органів виконавчої влади. До штату апарату судів входять також помічники суддів, наукові консультанти та судові розпорядники.

Для забезпечення судів нормативно-правовими актами, науковою спеціальною літературою, матеріалами судової практики в кожному суді створюється бібліотека суду. Фонди бібліотеки становлять друковані видання та комп’ютерні бази даних.

У кожному суді діє служба судових розпорядників. Судові розпорядники забезпечують додержання особами, що перебувають у суді, встановлених правил, виконання розпоряджень головуючого в судовому засіданні. Судові розпорядники забезпечуються форменим одягом, зразки якого затверджуються Головою Державної судової адміністрації України за погодженням з Радою суддів України.

Підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснює судова міліція, повно-важення і порядок діяльності якої визначаються законом.

Символами судової влади є державні символи України Державний Герб України та Державний Прапор України, порядок використання яких у приміщеннях судів встановлюється законом відповідно до вимог ст. 20 Конституції України.

Суддя відправляє правосуддя в мантії, на якій закріплюється суддівський нагрудний знак встановленого зразка. Зразки мантії та нагрудного знака затверджує Рада суддів України.

Контрольні питання.

1.   Конституційні принципи здійснення правосуддя.

2.   Які суди входять у судову систему України?

3.   Як формується Конституційний Суд України?

4.   Які питання належать до компетенції Конституційного Суду України?

5.   За якими принципами побудована система судів загальної юрисдикції в Україні?

6.   Охарактеризуйте структуру і повноваження місцевих судів в Україні.

7.   Вирішення яких питань належить до компетенції апеляційних судів?

8.   Охарактеризуйте структурну побудову і компетенцію Верховного Суду України.

9.   Охарактеризуйте статус професійних суддів.

10.   Сутність принципу незалежності суддів.

11.    Хто не може бути народним засідателем і присяжним?

12.   Завдання кваліфікаційних комісій суддів.

13.   Що може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності?

14.   Які питання належать до компетенції Вищої ради юстиції?

15.   Які органи суддівського самоврядування діють в Україні?

16.   Які повноваження має з’їзд суддів України?

17.   Вирішення яких питань належить до компетенції Ради суддів України?

18.   Повноваження державної судової адміністрації.

19.   Які органи входять до складу державної судової адміністрації?

ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ.

1. Завдання і принципи діяльності прокуратури України.

Прокуратура України це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів і є складовою цієї системи.

Прокуратура забезпечує захист від протиправних посягань суспільного та державного ладу, прав і свобод людини, а також основ демократичного устрою державної влади засобами та методами, передбаченими законом.

Прокуратура не підпорядкована законодавчій, виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність не залежить від будь-якої гілки влади, що згруповані в державі відповідно до Конституції України 1996 р.

Проголосивши незалежність, Верховна Рада України 5 листопада 1991 р. одним з перших прийняла Закон України «Про прокуратуру», який було введено в дію 1 грудня 1991 р. Саме цей день визначається як День працівника прокуратури.

Нині прокуратура – це багатофункціональна державна структура з чітко визначеними функціями, найважливішими з яких є функції нагляду за додержанням законів у соціально-економічній, політичній та інших сферах життєдіяльності країни.

Діяльність прокуратури України спрямована на утвердження верховенства права і відповідно до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» її завдання полягає в захисті від протиправних посягань:

•   закріплених Конституцією України  незалежності  держави,  суспільного й державного ладу, політичної і економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

•  гарантованих Конституцією України соціально-економічних, політичних й особистих прав і свобод людини;

•  основ  демократичного  устрою   державної  влади,  правового   статусу місцевих Рад, органів територіального громадського самоврядування.

Конституція України визначає прокуратуру як організаційно самостійну державно-правову інституцію, що забезпечує додержання режиму законності в державі.

Регулювання діяльності прокуратури в окремому (сьомому) розділі Конституції України означає, що виконання покладених на органи прокуратури функцій є самостійним видом державної діяльності.

Прокуратура – це організаційно самостійна державна інституція, яка при виконанні своїх повноважень активно взаємодіє з усі-ма гілками державної влади і є важливим елементом у забезпеченні балансу між ними.

Правовою основою організації діяльності прокуратури є насамперед Конституція України 1996 р., Закон України «Про прокуратуру» із змінами від 12 липня 2001 р., Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України із змінами від 21 червня 2001 р., Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.

Крім загальнодержавних нормативних актів важливе значення для регулювання діяльності органів прокуратури мають накази Генерального прокурора України, в яких відповідно до чинного законодавства роз’ясняються та конкретизуються завдання прокуратури при здійсненні нею наглядових та інших повноважень.

Відповідно до положень Конституції України пріоритетним напрямком діяльності прокуратури є захист прав, свобод і законних інтересів людини. Для цього прокуратура наділена повноваженнями обмежувати протиправні дії певного кола державних органів і посадових осіб передбаченими законом засобами.

У ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:

•   становлять  єдину  централізовану  систему,  яку  очолює   Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим  принцип єдності та централізації;

   здійснюють   свої   повноваження   на   основі   додержання  Конституції України та чинних на території держави законів незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів – принцип незалежності;

•   захищають  у  межах  своєї  компетенції  права  і  свободи   громадян  на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення стану та інших ознак  принцип захисту громадян на засадах їх рівності перед законом;

 вживають заходи до усунення порушень закону, скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня;

Принцип незалежності прокуратури означає, що прокуратура здійснює свої повноваження незалежно від органів влади та державного управління, політичних партій та громадських об’єднань.

Принцип гласності виявляється в тому, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України не менше як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у країні.

2. Функції прокуратури, їх значення щодо виконання завдань, покладених на прокурора.

Сутність інституту прокуратури, його роль у державному механізмі розкриваються передусім через функції прокуратури.

Функції є одним з основних понять, за допомогою яких розкривається основний зміст діяльності прокуратури. Функції прокуратури зумовлені завданнями органів прокуратури, на вирішення яких вони спрямовані.

Регулювання діяльності прокуратури, у тому числі визначення її функцій, в окремому розділі Конституції України означає, що виконання покладених на органи прокуратури завдань є самостійним видом державної діяльності.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено такі функції:

•   підтримання державного обвинувачення в суді;

•   представництво  інтересів  громадянина і держави в суді у передбачених законом випадках;

•   нагляд за додержанням законів  органами,  які  здійснюють  оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

•   нагляд  за   додержанням   законів  при   виконанні   судових  рішень  у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України (ст. 121) і Законом України «Про прокуратуру» (ст. 5).

Згідно з Конституцією України прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів лише обмеженим колом суб’єктів органів, що ведуть боротьбу із злочинністю, а також органів і установ, на які покладено виконання покарань і застосування заходів примусового медичного характеру.

Окремо зазначимо, що відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних положень Конституції України прокуратура на сучасному етапі продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) та функцію попереднього (досудового) слідства. Ці функції прокуратура має виконувати до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Конкретні функції прокуратури мають два аспекти.

По-перше, вони ґрунтуються на існуючій нормативній базі та перевірені практикою. Прокуратура є надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян й інтересів держави.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяльності прокуратури. Нині згідно з Конституцією України прокуратура виконує чотири основні та дві тимчасові функції.

Наведемо характеристику функцій прокуратури.

1. Підтримання державного обвинувачення в суді одна з основних функцій діяльності прокуратури. Участь прокурора в суді як державного обвинувача важлива гарантія винесення судом законного обвинувального вироку. Сутність обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з обстоюванням перед судом обвинувального висновку про злочин, що його вчинив підсудний.

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнання та досудового слідства, внаслідок якої викрито особу, що вчинила злочин, у зв’язку з чим така особа має постати перед судом. Підтримуючи обвинувачення перед судом, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного і наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду у кваліфікованому вирішенні справи.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати у кримінальній справі, виступаючи з обвинувальною промовою і висловлюючи міркування з питання призначення покарання.

Об’єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовані передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, виклавши при цьому мотиви відмови. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий.

Після винесення судом вироку прокурор зобов’язаний вжити заходів у встановленому законом порядку щодо виправлення з його точки зору судових помилок, висловити незгоду з визначеною судом мірою покарання, якщо вона не відповідає ступеню тяжкості злочину та суспільної небезпеки особи, яка його вчинила.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення це діяльність прокурора у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, яка складається з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, сприяння винесенню законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

2. Представництво інтересів громадянина і держави в суді у визначених законом випадках  одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян й інтересів держави. Участь прокурора в суді один із засобів забезпечення й поновлення порушених прав та законних інтересів громадян і держави.

Форми представництва такі:

   звернення  до  суду  з  позовами  або  заявами  про  захист  прав  і свобод особи, законних інтересів юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів, посадових осіб;

•   участь у судовому розгляді справ;

• внесення апеляційних чи касаційних подань на судові рішення або заяви про їх перегляд з нововиявленими обставинами.

Прокуратура представляє інтереси громадян або держави в суді від імені держави України, здійснюючи представництво через прокурорів, які уповноважені на це державою. Тому довіреності чи доручення прокурору не потрібні, оскільки він представляє інтереси конкретної особи чи органу влади. У межах своєї компетенції прокурор діє як представник держави, маючи водночас усі процесуальні права позивача. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форми його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому законом.

Право прокурора на позов регламентується цивільним процесуальним та господарським процесуальним законодавством, а також наказами Генерального прокурора. Процесуальне становище прокурора в ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, прокурор не несе судових витрат, до нього не може бути пред’явлено зустрічного позову, рішення суду за позовом прокурора поширюються не на прокурату-ру, а на особу, в інтересах якої пред’явлено позов.

Прокурор здійснює представництво в суді, якщо громадянин не спроможний через фізичні вади, матеріальний стан або з інших причин самостійно захищати свої порушені чи оскаржені права.

3. Сутність і завдання прокурорського нагляду визначені в п. 3, 4 ст. 121 Конституції України. Правове регулювання прокурорського нагляду в Конституції України визначає наглядові функції прокуратури як самостійну форму державної діяльності.

Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, що реалізується Генеральним прокурором і підпорядкованими йому прокурорами. Цей напрямок прокурорського нагляду спрямований на забезпечення встановленого громадського порядку, виявлення і розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності оперативних заходів та досудового слідства.

Предметом правоохоронної діяльності прокуратури при цьому є насамперед захист прав і свобод громадян, а також інтересів держави і суспільства.

У Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992 р.) визначається, що оперативно-розшукова діяльність це система гласних, негласних, розшукових, розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. До оперативних підрозділів належать оперативні служби міліції, служби безпеки України, прикордонних військ, кримінально-виконавчої системи, податкової міліції.

Діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, започатковано з прийняттям Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. і виданням наказу Генерального прокурора «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю» 4 квітня 1992 р. У наказі чітко окреслено завдання прокурорів усіх інстанцій постійно здійснювати нагляд за додержанням кримінальною міліцією вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Основне завдання прокуратури в цьому напрямку діяльності полягає в попередженні та припиненні порушення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, залучених до оперативно-розшукової діяльності. При цьому слід ураховувати, що саме при здійс-ненні оперативно-розшукових заходів найбільшою мірою можуть бути обмежені чи порушені права та законні інтереси громадян щодо таємного листування, телефонних розмов, свободи руху, недоторканності житла тощо.

До порядку здійснення нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю входять:

•   наявність    передбачених   законом   підстав    здійснення  оперативно-розшукової діяльності;

•   наявність повноважень у осіб, які здійснюють таку діяльність;

•   обов’язковість документування оперативно-розшукових дій;

•   об’єктивність і повнота здійснюваних перевірок;

•   своєчасне  і  повне   надання   органам  слідства  оперативних   даних, матеріалів про застосування спеціальних технічних засобів;

•   відповідність    оперативно-розшукових   дій    завданням  оперативно-розшукової діяльності.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор не втручається безпосередньо в цю діяльність, а лише зобов’язаний забезпечувати законність і обґрунтованість оперативно-розшукових заходів.

Предметом прокурорського нагляду за додержанням закону органами дізнання та досудового слідства є сприяння таким діям:

•   розкриттю  злочинів,  захисту особи, її прав, свобод, усіх форм власності від злочинних посягань;

•   запобіганню     незаконному    притягненню    особи    до    кримінальної відповідальності;

•  виконанню вимог закону про невідворотність покарання за вчинений злочин;

•   охорони  прав  і  законних  інтересів  громадян,  які   перебувають  під слідством;

•   здійсненню  заходів запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства, прокурор вживає заходів, щоб ці органи виконували такі вимоги:

•   додержання передбаченого законом порядку порушення,  призупинення, закриття кримінальних справ, а також встановлених законом процесуальних строків розслідування та тримання під вартою;

   у   процесі   розслідування  злочинів  дотримуватись  вимог  ст.  22  КПК України про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин, що викривають або виправдовують обвинуваченого, пом’якшують або обмежують його відповідальність;

•   виявлення  причин  і  умов,  що  сприяли  вчиненню  злочинів  та вжиття заходів їх усунення.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусових заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Основне завдання в цьому напрямку діяльності прокуратури не припустити порушення прав і законних інтересів громадян, засуджених до позбавлення волі, а також інших осіб, обмежених у свободі і внаслідок цього не здатних повною мірою реалізувати своє право на захист. Чинне законодавство наділяє прокурора великими повноваженнями у здійсненні цієї сфери нагляду. Прокурорський нагляд при цьому має бути систематичний з тим, щоб забезпечити своєчасне і правильне виконання відповідно до вимог закону судових рішень у кримінальних справах; законне і обґрунтоване перебування особи в місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення (слідчих ізоляторах), у виправно-трудових та інших установах, що виконуютьпокарання; дотримання встановлених законом прав узятих під варту осіб, порядку, умов їх тримання та відбування кримінального покарання; виконання законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та інших питань, пов’язаних з виконанням вироку, а також поміщення осіб у психіатричні лікарні та перебування в них.

Прокурор має право безперешкодно в будь-який час відвідувати установи, що виконують покарання, місця тримання затриманих і попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих, засуджених; ознайомлюватися з документами, на підставі яких особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; перевіряти законність доказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб відповідних установ пояснень з приводу допущених порушень, здійснення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб, які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших установах; вимагати скасування незаконних і необґрунтованих наказів, розпоряджень, постанов та інших актів виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі підлягають обов’язковому виконанню адміністрацією відповідних установ.

Предметом такого нагляду є також стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у відповідному напрямі своєї діяльності, повинен забезпечувати виключення фактів незаконного і безпідставного обмеження особистої свободи громадян.

Прокурорський нагляд як форма діяльності органів прокуратури спрямований на всебічне утвердження верховенства права.

Загальний нагляд. Суть і призначення загального нагляду полягають у тому, щоб забезпечити нагляд прокуратури з додержанням і точним виконанням законів в усіх сферах життєдіяльності держави.

До предмета загального нагляду входять законність актів, виданих органами державного управління, місцевими радами, їх виконавчими органами, громадськими організаціями і посадовими особами. До таких правових актів належать накази, рішення, ухвали, розпорядження, інструкції та інші нормативні документи як загального, так і індивідуального характеру. Нагляд за додержанням законів у сфері економічних та міжнаціональних відносин, охорони навколишнього природного середовища, митної та зовнішньоеко-номічної діяльності становить значну частину діяльності прокуратури.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виконанні загального нагляду прокурор користується великими повноваженнями. При цьому зазначимо, що прокуратурі не надано право відміняти чи змінювати рішення, які є незаконними або необґрунтованими. Повноваження прокурора полягають у тому, що він зобов’язаний своєчасно виявляти порушення закону і вживати заходів усунення виявлених порушень, причин та умов, які їм сприяли, а також притягти порушників до відповідальності.

До предмета загального нагляду входять також:

•   відповідність  актів,  що  видаються   всіма  органами,  підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, Конституції України та чинному законодавству;

•  додержання    законів    щодо   недоторканності   особи,  соціально-економічних, політичних, особистих прав людини, захисту її честі й гідності;

  додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, зовнішньоекономічної діяльності, охорони навколишнього середовища.

Перевірка виконання законів здійснюється за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що потребує прокурорського реагування, а за наявності приводів з власної ініціативи прокурора.

Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в господарську діяльність, якщо вона не суперечить чинному законодавству.

При здійсненні загального нагляду прокурор має право:

   безперешкодно  за  посвідченням, що підтверджує обійману ним посаду, входити у приміщення державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також до військових частин; доступу до документів і матеріалів, необхідних для перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і тих, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання у прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою;

•   вимагати для перевірки розпорядження, інструкції, накази та інші акти  і документи, одержувати інформацію про стан законності й заходи її забезпечення;

   вимагати від керівників та  колегіальних  органів  здійснення  перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, а також залучення спеціалістів для виконання перевірок, відомчих та позавідомчих експертиз;

•   викликати  посадових  осіб  і  громадян,  вимагати  від  них  даних  або письмових пояснень щодо порушення закону.

При виявленні порушень закону прокурори в межах своєї компетенції мають право:

   опротестовувати  акти  Прем’єр-міністра  України,   Кабінету   Міністрів України, Уряду Республіки Крим, міністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих органів місцевих рад, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

•   вносити  докази  або  протести  щодо  рішень  місцевих  рад  залежно від характеру порушень;

•   порушувати  у   встановленому  законом  порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення;

•   давати приписи щодо очевидних порушень закону;

•   вносити  подання  до  державних   органів,  громадських  організацій  і посадових осіб про усунення порушень закону та умов, що сприяли їм;

•   звертатися  до  загальних  чи  господарських  судів із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, юридичних осіб.

До правових актів загального нагляду належать протест, припис, подання, постанови.

Протест це акт прокурорського реагування на виявлення порушення закону, який вноситься прокурором до органу або посадової особи, що допустили порушення, або до вищестоящого органучи посадової особи, які мають право усунути правопорушення. У протесті прокурор ставить питання про скасування акту або приведення його у відповідність з актом, припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест зупиняє дію опротестованого акту і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурор. У разі ухиляння від розгляду протесту прокурор може звернутися в суд із заявою про визнання акту незаконним.

Припис – це акт прокурорського реагування на виявлення очевидного порушення закону, що вноситься органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які наділені повноваженнями щодо усунення правопорушення. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурор. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищестоящого прокурора є остаточним.

Подання це акт реагування на виявлення порушеного закону з вимогами про усунення порушення, причин цих порушень і умов, що їм сприяли.

Подання вноситься державному органу, громадській організації або посадовій особі, які наділені повноваженнями щодо усунення порушення закону. Не пізніше як у місячний строк прокурор має бути повідомлений щодо вжиття відповідних заходів усунення порушень закону, причин та умов, що сприяють їм.

Постанова це акт реагування на виявлене порушення закону посадовою особою або громадянином. Залежно від характеру порушення прокурор виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноваженою посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк.

Збереження за прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів на сучасному етапі пов’язано з формуванням нових державних органів, що здійснюватимуть контроль за додержанням законів.

Реалізуючи принципи створення правової держави, останніми роками з’явились і почали діяти такі інституції, як уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет, органи, що забезпечують захист прав споживачів, та ін. У цьому зв’язку в умовах перехідного періоду прокуратура дещо звузила межі прокурорського втручання. Дискусія щодо повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів в умовах перехідного періоду пов’язана з державно-правовою реформою. Вирішення на законодавчому рівні меж цих повноважень, безумовно, сприятиме поповненню новим змістом правозахисної діяльності прокуратури, головним завданням якої була й залишається охорона прав і свобод громадян.

3. Слідство в органах прокуратури.

Координація діяльності по боротьбі із злочинністю.

Відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію «попереднього слідства до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування».

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством (ст. 112 КПК України) слідчі слідчого апарату прокуратури здійснюють слідство у кримінальних справах про вбивства, зґвалтування, злочини у сфері службової діяльності, проти довкілля, правосуддя та ін. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають відповідне становище, згідно зі ст. 9 Закону України «Про державну службу» досудове слідство здійснюють також слідчі прокуратури.

У Генеральній прокуратурі України працюють старші слідчі з особливо важливих справ і слідчі з особливо важливих справ, у прокуратурі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя – слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі, у районних, районних у містах і міських прокуратурах – старші слідчі та слідчі.

Усі рішення про напрямки слідства і провадження слідчих дій слідчі прокуратури приймають самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, затвердження чи санкції від прокурора або вмотивованого рішення суду, і несуть повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.

Як зазначалося, прокуратура є часткою правоохоронної системи і за конституційним статусом та наглядовими повноваженнями посідає особливе місце серед правоохоронних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю і корупцією. Закон України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру роль координатора діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю.

Координаційні повноваження прокурорів закріплені у ст. 10 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, податкової міліції, органів митної служби та інших правоохоронних органів.

З метою забезпечення координаційної діяльності зазначених правоохоронних органів прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, отримує статистичну та іншу необхідну інформацію, а також бере участь в організації нарад координаційного комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України.

На основі зазначених положень Закону України «Про прокуратуру» Президент України 12 лютого 2000 р. видав Указ № 299 «Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю», відповідно до якого діяльність по боротьбі із злочинністю, у тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, координують прокурори.

Таким чином, особливим напрямком діяльності прокуратури є також координація діяльності правоохоронних органів з боротьби зі злочинністю.

4. Система органів прокуратури і організація її діяльності.

Прокуратура України це єдина централізована система органів, що пов’язані загальними завданнями та функціями. Система органів прокуратури створена згідно з адміністративно-територіальним устроєм держави і визначається ст. 13 Закону України «Про прокуратуру». Систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних) і військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокуратури (на правах регіональних), що підпорядковуються обласному прокуророві. До таких прокуратур належать природоохоронні, транспортні прокуратури, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства та ін.

Генеральна прокуратура України є центральним органом системи прокуратури, який очолює Генеральний прокурор України. Генеральний прокурор України керує діяльністю всіх органів прокуратури і забезпечує виконання завдань, покладених на прокуратури Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до Конституції України Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України і звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України 5 років.

Генеральний прокурор звільняється з посади ще й у таких випадках:

•   закінчення строку, на який його призначено;

•   неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

•   набрання сили обвинувальним вироком щодо нього;

•   припинення його громадянства;

•   подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Генеральний прокурор України спрямовує діяльність органів прокуратури і здійснює нагляд за нею, призначає першого заступника та заступників Генерального прокурора України, прокурорів усіх рівнів.

Структуру Генеральної прокуратури України становлять головні управління, управління та відділи з різних напрямків діяльності прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

У Генеральній прокуратурі, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва і Севастополя створюються колегії.

Колегії в органах прокуратури є дорадчим органом. Рішення колегії реалізуються наказами відповідних прокурорів. Колегія Генеральної прокуратури України створюється у складі Генерального прокурора України, його першого та інших заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим та деяких керівників апарату Генеральної прокуратури. Колегії прокуратур розглядають найважливіші питання щодо додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури у сфері боротьби зі злочинністю і зміцнення законності.

Система органів прокуратури може ефективно діяти лише за умови належної організації її діяльності. Організація діяльності це засоби, форми й методи реалізації завдань, покладені на органи прокуратури. Головним в організації діяльності органів прокуратури є визначення її основних напрямків, належне планування, забезпечення дієвого контролю виконання, правильний добір і розстановка кадрів.

Правоохоронна діяльність прокуратури, яка побудована на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядковану закономірностям, що дають можливість виявляти порушення закону та відповідно реагувати на них. Централізація органів прокуратури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та незалежність їх від будь-якого впливу є основою зміцнення законності, забезпечення демократичних принципів правової держави.

5. Кадри органів прокуратури.

Особливий характер діяльності прокурорів і слідчих прокуратури зумовлює необхідність визначення певних вимог професійного та морально-етичного плану щодо осіб, які призначаються на такі посади.

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Працівники прокуратури повинні мати високі людські якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати свої професійні обов’язки з громадською мужністю, непідкупністю, справедливістю. Вони повинні особливо дотримуватися вимог закону.

Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування до одного року. Особи, які вперше призначені на посаду помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають досвід роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років. На посади міських, районних прокурорів призначаються особи віком не молодше 25 років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз на 5 років. Прокурорам і слідчим органів прокуратури присвоюються класні чини відповідно до посади, яку вони обіймають, і стажу роботи.

Чинне законодавство гарантує недоторканність особи працівників прокуратури. Нанесення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близьких родичів, а також знищення майна, інші насильницькі дії у зв’язку з виконанням службових обов’язків спричинюють встановлену кримінальним законом кримінальну відповідальність.

6. Сутність змін, внесених у Закон України «Про прокуратуру» у зв’язку з приведенням його положень у відповідність до ст. 8 Конституції України.

З прийняттям Конституції України 1996 р. багато законодавчих положень з регулювання судової діяльності й діяльності правоохоронних органів потребували суттєвих змін, що безпосередньо стосуються і органів прокуратури.

Зокрема, суттєво змінено в судочинстві функції прокурора як представника держави. Нині у відповідність до Конституції України приведені кримінально-процесуальне законодавство (із змінами від 21 червня 2001 р.) та Закон України «Про прокуратуру» (із змінами від 12 липня 2001 р.). У цьому зв’язку прокурор позбавлений переваг, які він мав у судовому процесі та провадженні у кримінальних справах, а саме санкціонувати арешт громадян, які звинувачуються у вчиненні злочину, давати санкції на обшук житлового приміщення та інших володінь особи, вносити протести щодо судових рішеньякі набрали чинності, або припиняти їх виконання, складати висновок після виступів сторін у цивільному процесі, навіть тоді, коли він виступає як позивач, продовжувати строки перебування під вартою.

Такі функції, як санкції на арешт, обшук житлових приміщень, продовження строків тримання під вартою, згідно з Конституцією України відійшли виключно до судів, а прокурор, як і громадянин або його адвокат, звертається до суду з клопотанням, направляє апеляційні та касаційні подання на судове рішення до апеляційного або касаційного суду.

Після внесення змін у кримінально-процесуальне законодавство участь прокурора під час розгляду судом кримінальних справ обов’язкова, крім випадків, коли розглядаються кримінальні справи щодо приватного звинувачення і коли прокурор відмовляється від підтримання державного обвинувачення.

При судовому розгляді справи прокурор підтримує державне обвинувачення, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справи, висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання для підсудного. На відміну від положення, яке діяло раніше, за новим процесуальним законом у разі відмови прокурора від обвинувачення суд може продовжувати розгляд справи, якщо цього вимагає потерпілий у справі.

Як державний обвинувач прокурор обов’язково бере участь у розгляді справи апеляційним судом, а при незгоді з рішенням апеляційного суду він, як і інші учасники процесу, має право на касаційне подання до Касаційного суду України та Верховного Суду України.

Конституція України визначила як основну засаду судочинства підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, тобто поставила під сумнів участь у судочинстві представника громадськості громадського обвинувача. Через це внаслідок змін, внесених у кримінально-процесуальний закон, такий учасник кримінального процесу, як громадський обвинувач, відсутній.

Потреба подальшого реформування українського законодавства щодо організації та діяльності прокуратури України зумовлена насамперед змінами як структури, функцій органів державної влади та управління, так і суспільних відносин у цій сфері. На нових засадах відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. сформовано систему органів судової влади, створено нові інституції, покликані здійснювати захист прав людини; з розширенням прав суб’єктів господарювання одночасно обмежується сфера діяльності контролюючих та наглядових органів. Потреби реформування законодавства у сфері прокурорської діяльності продиктовані також вимогами п. 9 розд. 15 Пе-рехідних положень Конституції України.

Закон України «Про судоустрій України», який набрав чинності 1 червня 2002 р., а також зміни, які було внесено у кримінально-процесуальний, цивільний процесуальний кодекси України 21 червня 2001 р., зумовлюють такі напрямки реформування прокуратури:

•   поступове  приведення  структури   в  системі  органів  прокуратури  у відповідність до конституційних функцій прокуратури з урахуванням нового судоустрою та досудового слідства;

•  забезпечення конкретного визначення обсягів, меж та форм повноважень прокуратури щодо представництва інтересів громадянина і держави в суді;

•  точне визначення і встановлення кола найважливіших інтересів держави, які повинна захищати прокуратура.

Новий Закон України «Про судоустрій України», що набрав чинності з 1 червня 2002 р., зумовлює необхідність чіткого розподілу функцій між органами правосуддя та прокуратури, у тому числі щодо зобов’язань, які випливають з положень Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод громадян (1950 р.). 

Контрольні питання.

1.  Правові основи діяльності органів прокуратури і Конституційний статус прокуратури України.

2.  Зміни, внесені 12 липня 2001 р. до Закону України «Про прокуратуру», і їх відповідність положенням Конституції України 1996 р.

3.  Місце прокуратури в системі органів державної влади, роль у забезпеченні взаємодії всіх гілок влади.

4.   Завдання органів прокуратури, їх визначення в Законі України «Про прокуратуру», відповідність основним принципам правової держави.

5.   Функції прокуратури і їх правове регламентування.

6.  Охарактеризуйте принципи організації і діяльності органів прокуратури.

7.  Сутність функції підтримання прокурором державного обвинувачення в суді.

8.  Форми представництва прокурором інтересів громадянина і держави в суді.

9. Напрямки прокуратури на сучасному етапі, визначені Перехідними положеннями Конституції України.

10. Визначення прокурорського нагляду як самостійної форми державної діяльності.

11. Загальний нагляд, його предмет, значення щодо забезпечення законності в усіх сферах життєдіяльності країни.

12.   Акти прокурорського реагування на порушення законності.

13.   Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; предмет і завдання такого нагляду.

14.   Нагляд за додержанням законів органами дізнання, досудового слідства і значення цієї галузі; нагляд за забезпеченням законності при розкритті та розслідуванні злочинів.

15.   Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусових засобів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян: суть такого нагляду, повноваження прокурора при його здійсненні.

16.   Слідство в органах прокуратури.

17.   Координація прокурорами діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

18.   Система органів прокуратури і організація їх діяльності.

19.   Генеральний прокурор України: порядок його призначення, повноваження, роль щодо спрямованості діяльності органів прокуратури.

20.   Кадри органів прокуратури.

21.    Значення і основні напрямки подальшого реформування прокуратури.

СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ.

1. Завдання, організація діяльності й система Служби безпеки України.

Служба безпеки України (СБУ) це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

До правової бази діяльності СБУ належать Конституція України, закони України «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», інші акти законодавства України та визнані Україною відповідні міжнародні правові акти.

Завдання СБУ визначені у ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» (далі – Закону), відповідно до вимог якої на СБУ покладається в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань СБУ належать також попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

До основних засад діяльності СБУ належать:

•   законність;

•   повага до прав та гідності особи;

•   позапартійність;

   відповідальність перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується також принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації.

Діяльність СБУ здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники СБУ повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права і свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку й межах, визначених Конституцією та законами України. Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини неприпустиме і передбачає відповідальність згідно із законодавством. Орган СБУ в разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності. Протягом місячного строку на вимогу громадян України СБУ зобов’язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їхніх прав чи свобод. Громадяни України мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів СБУ.

Сутність принципу позапартійності полягає в тому, що згідно зі ст. 6 Закону використання СБУ в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається, а діяльність партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичні цілі, у СБУ забороняється. На період служби чи роботи за трудовим договором членство співробітників СБУ в таких об’єднаннях припиняється. Як виняток дозволяється членство працівників, які уклали трудовий договір із СБУ, у професійних спілках.

Про діяльність СБУ громадськість України інформується через засоби масової інформації та в інших формах у визначеному законодавством порядку. Забороняється встановлювати обмеження щодо інформації про загальний бюджет СБУ, її компетенції та основні напрями діяльності, а також щодо випадків протиправних дій органів і співробітників СБУ. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну, військову, службову та комерційну таємницю, а також інформація конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі й гідності особи або порушити її законні права, крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя.

З метою виконання покладених на СБУ завдань вона взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами. Громадяни України, їх об’єднання та інші особи сприяють законній діяльності СБУ на добровільних засадах.

У систему СБУ входять:

•   Центральне управління СБУ;

•   Служба безпеки Автономної Республіки Крим;

•   регіональні органи служби безпеки;

•   органи військової контррозвідки;

•   військові формування;

•   навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.

Організаційна структура СБУ визначається Президентом України. Центральне управління СБУ, інші органи та установи, що входять у систему СБУ, є юридичними особами. Вони мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Центральне управління СБУ відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ.

До складу Центрального управління СБУ входять:

   апарат Голови СБУ;

  функціональні підрозділи – розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв’язку, роботи з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші підрозділи згідно з організаційною структурою СБУ.

Функціональний підрозділ розвідки у складі Центрального управління має статус розвідувального органу СБУ.

Центральне управління СБУ видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання в системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

До регіональних органів СБУ належать обласні управління СБУ, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи СБУ можуть створюватися на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях.

У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи СБУ не залежать від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

Органи військової контррозвідки створюються для контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України і Прикордонних військ України та інших військових формувань, дислокованих на території України.

Керівництво діяльністю СБУ, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України, який несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на СБУ, і призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Голова СБУ має заступників, які за його поданням призначаються Президентом України.

У Службі безпеки України створюється колегіальний дорадчий орган  колегія, яка визначає шляхи виконання покладених на СБУ завдань, приймає рішення з основних напрямів і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами. Рішення колегії приймаються більшістю голосів і оголошуються наказами Голови СБУ.

До складу колегії входять Голова СБУ, його заступники, Голова Служби безпеки Республіки Крим та інші особи, крім народних депутатів України, призначені Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

Начальники підрозділів Центрального управління СБУ розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічного, оперативного документування, слідчого, урядового зв’язку, роботи з особовим складом, а також начальники регіональних органів обласних управлінь СБУ призначаються Президентом України за поданням Голови СБУ.

Голова Служби безпеки Республіки Крим призначається відповідно до законодавства Республіки Крим за погодженням з Головою СБУ.

Порядок призначення інших посадових осіб СБУ визначається Головою СБУ. Начальники регіональних органів СБУ призначаються з відома глави місцевої державної адміністрації.

Служба безпеки України для вирішення покладених на неї завдань може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод.

Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, правоохоронними та митними органами України в порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами СБУ і відпо-відного відомства.

2. Повноваження Служби безпеки України.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків надається право:

   вимагати  від  громадян та посадових осіб припинення правопорушень  і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень СБУ, перевіряти у цьому зв’язку документи, які посвідчують їх особу, а також здійснювати огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльності;

•   подавати  органам  державного  управління  обов’язкові  для  розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, у тому числі про припинення роботи, пов’язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил;

   одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу  СБУ  від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані й відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

•   входити в порядку, погодженому з адміністрацією підприємств,  установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і у службові приміщення;

•   мати  слідчі ізолятори для тримання осіб, узятих під варту та затриманих органами СБУ;

   використовувати   з   наступним   відшкодуванням   витрат    та    збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставляння до лікувальних установ осіб, які потребують термінової медичної допомоги;

   виключно   при   безпосередньому  припиненні  злочинів,  розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ, переслідуванні осіб, що підозрюються в їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки й оглядати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин;

•  вживати    гласних   і   негласних  оперативних  заходів  у  порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

  здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, у тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності та конфіденційності цих відносин;

•  користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян;

•  направляти військовослужбовців СБУ для роботи на штатних посадах в інших установах, підприємствах і організаціях на час виконання конкретних завдань в інтересах розвідки, контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією СБУ, допускається направлення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприємства і організації з ініціативи їх керівників;

•  в інтересах розвідки, контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі та порядку, що визначаються завданнями, покладеними на СБУ;

•  морально і матеріально заохочувати співробітників СБУ та інших осіб за заслуги у забезпеченні державної безпеки; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород;

•  позачергово  придбавати квитки на всі види транспорту незалежно від наявності місць і поселятися в готелях при пред’явленні посвідчення про відрядження;

•  безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного та водного транспорту приміського сполучення, автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом;

   видавати в разі наявності небезпеки для життя і здоров’я особам, узятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Військовослужбовці СБУ мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 36 Закону законні вимоги співробітників СБУ при виконанні ними службових обов’язків є обов’язковими для громадян і посадових осіб. Непокора або опір законним вимогам співробітників СБУ, неправомірне втручання в їх законну діяльність передбачає встановлену законодавством відповідальність.

На СБУ відповідно до її основних завдань покладаються такі обов’язки:

 виконувати  інформаційно-аналітичну  роботу в інтересах ефективного здійснення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов’язаних з національною безпекою України;

   здійснювати розвідувальну діяльність відповідно до закону;

   здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення  дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

 виявляти,  припиняти  та  розкривати  злочини,  розслідування  яких віднесено законодавством до компетенції СБУ; здійснювати дізнання і слідство в цих справах; розшукувати осіб, які переховуються через вчинення зазначених злочинів;

  здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;

   забезпечувати захист державного суверенітету,  конституційного  ладу  і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об’єднань;

 здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв’язку, а також важливих об’єктів інших галузей господарства;

  брати участь у розробці та здійсненні заходів захисту державних таємниць України, в передбаченому законодавством порядку сприяти підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

•  здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки;

 у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб;

•   сприяти Прикордонним військам України в охороні державного кордону України;

   сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;

•  подавати  наявними  силами  і  засобами, у тому числі й технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;

•  брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в’їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;

   забезпечувати  засекреченим  і  шифрованим  зв’язком  державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України;

•  здійснювати  наукові  дослідження  і  дослідно-конструкторські  роботи, впроваджувати їх результати у практику діяльності СБУ;

  виконувати  за  дорученням  Верховної  Ради  України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.

Відповідно до вимог ст. 35 Закону співробітники СБУ самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень. Вони повинні відмовлятись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність співробітники СБУ несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Співробітники СБУ, які виконують свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в межах закону, не несуть відповідальності за завдані майнові збитки. Такі збитки відповідно до законодавства компенсуються за рахунок державного бюджету.

3. Кадри Служби безпеки України, їх правовий та соціальний захист.

До складу кадрів СБУ належать:

•   співробітники-військовослужбовці;

•   працівники, які уклали трудовий договір з СБУ;

   військовослужбовці строкової служби.

До органів СБУ приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, які за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я можуть ефективно виконувати службові обов’язки.

Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою СБУ.

Кількісний склад співробітників СБУ визначається Президентом України за поданням Голови СБУ виходячи з потреб надійного захисту державної безпеки України в межах встановленого бюджету.

Умови і порядок виконання своїх обов’язків співробітниками військовослужбовцями СБУ визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється визначений законодавством порядок проходження військової служби у Збройних Силах України.

Військовослужбовці СБУ приймають Військову присягу на вірність народу України, їм видається службове посвідчення і вони мають єдину форму одягу, зразки якого затверджуються Президентом України. Використання військових звань, відзнак, форми одягу і службового посвідчення військовослужбовців СБУ іншими особами передбачає встановлену законодавством відповідальність.

Трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із СБУ, регулюються законодавством України про працю.

Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації спеціалістів для СБУ здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту» та інших актів законодавства. Для забезпечення професійної освіти кадрів СБУ створюються відповідні навчальні заклади.

Запас СБУ становлять військовослужбовці, які вислужили встановлені строки у СБУ, а також інші військовозобов’язані громадяни, зараховані за їх згодою в запас СБУ. Вказані особи перебувають на військовому обліку в регіональних органах СБУ і проходять навчальні збори у визначеному законодавством порядку.

Відповідно до ст. 27 Закону держава забезпечує соціальний та правовий захист військовослужбовців і працівників СБУ.

Військовослужбовці СБУ мають політичні, соціально-економічні та особисті права і свободи, а також пільги відповідно до законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Службу безпеки України» та інших актів законодавства. Право на пільги зберігається також за військовослужбовцями СБУ, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір з СБУ, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.

Військовослужбовці СБУ та громадяни, які беруть участь у забезпеченні державної безпеки, мають певні правові гарантії:

  військовослужбовці СБУ при виконанні покладених на них обов’язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом. Недоторканність їх особи, їх честь і гідність охороняються законодавством;

  підлягають державному захисту і близькі родичі військовослужбовців СБУ. Правопорушення щодо близьких родичів військовослужбовців СБУ, вчинені у зв’язку з виконанням покладених на цих військовослужбовців обов’язків, спричинюють встановлену законом відповідальність;

•  під захистом держави перебувають особи, які допомагають і сприяють СБУ, а також пенсіонери СБУ;

  особам, які допомагають і сприяють СБУ, гарантується конфіденційність відносин. Розголошення даних про такі відносини, інші правопорушення щодо цих громадян та членів їх родин, які здійснюються у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із забезпеченням державної безпеки, спричинюють встановлену законодавством відповідальність;

•  на працівників СБУ в разі залучення їх до заходів забезпечення державної безпеки, не пов’язаних безпосередньо з їх функціональними обов’язками, поширюються гарантії правового захисту, встановлені для військовослужбовців СБУ;

•  не допускається розголошення факту належності співробітників СБУ до її оперативних підрозділів.

У ст. 29 Закону передбачається надання компенсацій та здійснення виплат у разі загибелі чи каліцтва співробітників СБУ або пошкодження чи знищення їх майна. Так, у разі загибелі військовослужбовця СБУ у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він обіймав, і призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу. У разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю СБУ у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що стався в період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п’ятирічного грошового забезпечення (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності. Збитки, завдані майну військовослужбовця СБУ або членам його родини у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, компенсуються йому, а в разі його загибелі – членам сім’ї в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету.

Наведені компенсації і виплати поширюються на працівників СБУ та осіб, залучених до заходів забезпечення державної безпеки, а також на пенсіонерів СБУ.

4. Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України.

Постійний контроль за діяльністю СБУ, дотриманням нею законодавства здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.

Голова СБУ регулярно інформує Верховну Раду України, Президію Верховної Ради України та Комісію Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки про діяльність СБУ, стан державної безпеки, дотримання чинного законодавства, забезпечення прав і свобод людини та з інших питань.

Служба безпеки України у встановленому законодавством порядку зобов’язана відповідати на запити постійних і тимчасових комісій Верховної Ради України та народних депутатів України.

Голова СБУ щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність СБУ.

Контроль за діяльністю СБУ здійснюється також Президентом України та уповноваженими ним державними органами.

Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності органів і підрозділів СБУ, а також контроль за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпоряджень та інструкцій вказівкам Консти-туції і законів України здійснюється спеціально призначеними Президентом України посадовими особами. Повноваження цих посадових осіб і правові гарантії їх діяльності визначаються Положенням, яке затверджує Президент України.

Служба безпеки України регулярно в порядку, визначеному Президентом України, інформує Президента України, членів Ради національної безпеки України і посадових осіб, спеціально призначених Президентом України, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушення законодавства, а також на їх вимогу подає інші необхідні відомості.

Голова СБУ щорічно подає Президенту України письмовий звіт про діяльність СБУ і несе персональну відповідальність за своєчасність, об’єктивність і повноту поданої інформації.

Контроль за адміністративно-господарською і фінансовою діяльністю СБУ здійснюється в порядку, визначеному Президентом України.

Вищий нагляд за додержанням і застосуванням законів СБУ здійснює Генеральний прокурор України та уповноважені ним прокурори. Для безпосереднього забезпечення цього нагляду у складі Генеральної прокуратури України функціонує Управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства і відповідні відділи у складі прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Контрольні питання.

1.    Які завдання виконує Служба безпеки України?

2.   Основні принципи діяльності Служби безпеки України.

3.   Який вигляд має система органів Служби безпеки України?

4.   З яких підрозділів складається Центральне управління Служби безпеки України і в чому полягають його основні функції?

5.   Охарактеризуйте основні повноваження Служби безпеки України.

6.   Які основні обов’язки покладаються на Службу безпеки України?

7.   Охарактеризуйте кадровий склад Служби безпеки України.

8.   Які правові гарантії мають працівники Служби безпеки України?

9.   Ким і в якому порядку здійснюються контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України?

ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ.

1. Органи внутрішніх справ у системі правоохоронних органів, їх завдання та функції.

Одне з центральних місць серед існуючих в Україні правоохоронних органів посідають органи внутрішніх справ України. Особливе становище цих органів у системі правоохоронних органів зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю і робота з профілактики та запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби із злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної та незалежної України. Крім того, органи внутрішніх справ найчисленніші серед інших правоохоронних органів України.

На органи внутрішніх справ України покладено виконання таких завдань:

•   забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки;

   розкриття і розслідування злочинів, виявлення та розшук злочинців;

•   забезпечення безпеки дорожнього руху;

•  охорона  прав  і  законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності від протиправних посягань;

•  вжиття заходів щодо усунення причин і умов вчинення злочинів та інших правопорушень;

   забезпечення суворого дотримання законності при здійсненні діяльності підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України;

•  участь у розробці та реалізації державної політики боротьби зі злочинністю;

•   визначення основних напрямків удосконалення діяльності цих органів.

Функції органів внутрішніх справ України визначаються завданнями, які вони покликані виконувати.

До основних функцій цих органів належать:

•  організація і забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;

•   захист  прав  і свобод громадян, суспільства, держави від протиправних посягань;

•  організація і забезпечення безпеки дорожнього руху в містах та інших населених пунктах, а також на автомагістральних шляхах;

•   здійснення оперативно-розшукової діяльності;

•   здійснення дізнання і досудового слідства у кримінальних справах, що належать до їх компетенції.

Правовою основою діяльності органів внутрішніх справ України є Конституція України, закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про дорожній рух», Кримінально-процесуальний кодекс України, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти, ратифіковані у встановленому законом порядку, які визначають компетенцію, порядок організації та основні напрямки діяльності, права та обов’язки органів внутрішніх справ України при виконанні покладених на них завдань.

2. Система органів внутрішніх справ.

До системи органів внутрішніх справ входять міліція та внутрішні війська. Структурно система органів внутрішніх справ будується відповідно до державного та адміністративно-територіаль-ного устрою України і за функціональними ознаками. Згідно з державним та адміністративно-територіальним поділом органи внутрішніх справ поділяються на центральні та місцеві, або територіальні.

Центральним органом внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ (МВС) України, якому підпорядковуються всі органи внутрішніх справ на території держави.

До місцевих (територіальних) органів внутрішніх справ України належать:

 Головні управління МВС (ГУМВС) України в Автономній Республіці Крим, Київській області та місті Києві;

•   управління МВС (УМВС) України в областях, місті Севастополі;

•   міські управління УМВС України в областях;

•   районні відділи УМВС України в областях;

•   районні відділи міських управлінь УМВС України в областях.

За функціональною ознакою з урахуванням існуючої системи органів міністерства транспорту та їх особливостей будується система органів внутрішніх справ України на транспорті. Вона побудована так, щоб усі ланки цієї системи були спроможні виконувати покладені на них завдання з охорони громадського порядку на транспорті, з охорони вантажів, що перевозяться, особистого майна та прав громадян, які користуються послугами транспорту.

Для безпосереднього керівництва діяльністю органів внутрішніх справ України на залізничному транспорті створено шість управлінь МВС України – на Донецькій, Львівській, Одеській, Південній, Південно-Західній та Придніпровській залізницях, які централізовано підпорядковані МВС України. На залізничних станціях діють лінійні відділи, відділення та пункти міліції, які підпорядковуються відповідному УМВС магістралі.

В аеропортах, морських та річкових портах функціонують відділи (відділення) внутрішніх справ, які підпорядковуються територіальним УМВС областей, міст.

Окрему структуру мають внутрішні війська МВС України, які підпорядковуються Департаменту внутрішніх військ МВС України і складаються зі структурних підрозділів, військових частин та з’єднань, дислокація і розташування яких залежать від покладених на них завдань.

Крім зазначених у систему органів внутрішніх справ України входять також навчальні заклади та науково-дослідні установи МВС України, підприємства та установи забезпечення.

3. Міністерство внутрішніх справ України: завдання, функції, повноваження і структура.

Міністерство внутрішніх справ України – це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Це міністерство є головним (провідним) органом системи центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів.

У своїй діяльності МВС України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про Міністерство внутрішніх справ України (затвердженим Указом Президента України від 17.10.2000 № 1138/2000).

До основних завдань МВС України належать:

 організація  і  координація  діяльності  органів  внутрішніх  справ  щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

 участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

  забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів усунення причин і умов вчинення правопорушень;

•  організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів;

•   забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

 забезпечення  здійснення  паспортної,  реєстраційної  та  міграційної діяльності;

•  організація  роботи,  пов’язаної  із  забезпеченням  безпеки  дорожнього руху;

•   здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

  визначення  основних  напрямів  удосконалення  діяльності  органів внутрішніх справ, подання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

 забезпечення  додержання  законності  в  діяльності  осіб  рядового  і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи МВС України;

•   підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Міністерство внутрішніх справ України відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі функції:

  забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

•  визначає основні напрямки діяльності підпорядкованих йому органів, підрозділів, установ та ефективні засоби і методи виконання покладених на них завдань;

   організовує діяльність органів внутрішніх справ,  пов’язану  з  охороною громадського порядку, запобіганням адміністративним правопорушенням, їх припиненням та забезпеченням провадження у справах про ці правопорушення, розгляд яких законом покладено на ці органи;

 організовує  здійснення  органами  внутрішніх  справ  профілактичних і оперативно-розшукових заходів запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і досудового слідства у справах про злочини, розслідування яких покладено законом на ці органи;

   здійснює у передбачених законодавством України випадках спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету України, їх близьких родичів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

 виявляє,  розкриває  і  розслідує  злочини,  що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами у сфері економіки;

  забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям подання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, організовує здійснення серед населення роз’яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю;

•   бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних  дослідженнях, розробці на основі їх результатів державних програм боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку;

•  вживає разом з іншими державними органами заходів запобігання дитячій безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх;

•  організовує і здійснює розшук громадян у випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами;

  організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-пошуковий та криміналістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність;

   організовує  здійснення всіх видів експертизи у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечує в установленому порядку участь спеціалістів експертної служби у слідчих діях, організовує здійснення на договірних засадах відповідних видів експертизи і досліджень на замовлення фізичних і юридичних осіб;

•  бере участь у ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

  забезпечує функціонування дозвільної системи, здійснює контроль за придбанням, зберіганням, носінням і перевезенням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, за відкриттям і функціонуванням об’єктів, де вони використовуються;

  організовує діяльність Державної автомобільної інспекції, забезпечує реєстрацію і облік автомототранспортних засобів, разом з іншими державними органами вживає заходів забезпечення безпеки дорожнього руху; контролює здійснення іншими центральними органами виконавчої влади і транспортними організаціями діяльності, спрямованої на запобігання дорожньо-транспортним пригодам;

  організовує на договірних засадах охорону майна всіх форм власності, охороняє і обороняє особливо важливі державні об’єкти, разом із заінтересованими державними органами сприяє підвищенню надійності охорони цих об’єктів;

•  забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України;

•  здійснює контроль за додержанням громадянами паспортних правил, правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні та транзитного проїзду через її територію іноземців, осіб без громадянства;

 організовує заходи рятування людей, охорону їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна в разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф та ліквідацію їх наслідків;

•  забезпечує участь органів внутрішніх справ у межах їх повноважень у здійсненні заходів охорони довкілля;

 забезпечує високу бойову і мобілізаційну готовність органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, відповідно до законодавства бере участь у забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його введення на території України або в окремих її місцевостях;

  бере участь у розробці проектів міжнародних договорів України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України, відповідно до законодавства укладає з відповідними органами іноземних держав угоди про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю та з інших питань, що належать до його компетенції;

  вживає заходів реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, іншими міжнародними договорами України, адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, здійснює інші заходи інтеграції України до Європейського Союзу;

 розробляє  і  організовує  виконання  програм  кадрового  забезпечення органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, вживає заходів додержання дисципліни і законності в їх діяльності; організовує діяльність навчальних закладів, наукових установ, що належать до сфери його управління;

 вживає відповідно до законодавства заходів забезпечення правового та соціального захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців та працівників внутрішніх військ, пенсіонерів зчисла військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членів їхніх сімей, розробляє пропозиції з цих питань і вносить їх на розгляд відповідних органів;

 організовує в установленому порядку матеріальнотехнічне забезпечення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій, що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контролює правильність використання ними матеріально-технічних ресурсів і коштів;

 організовує в системі МВС України діяльність з питань фінансування, праці, заробітної плати, економічного прогнозування, бухгалтерського обліку і звітності, контрольно-ревізійну діяльність;

 вносить  відповідним  органам  виконавчої  влади  пропозиції  щодо будівництва об’єктів адміністративного, виробничого, соціально-побутового, військового призначення та житла для забезпечення діяльності його системи, здійснює контроль за цим будівництвом;

 бере участь у формуванні науково-технічної політики у сфері діяльності органів внутрішніх справ; організовує і координує впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду, забезпечує розробку озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для органів внутрішніх справ та внутрішніх військ;

   організовує і забезпечує функціонування відомчої мережі зв’язку;

  забезпечує  у  передбачених  законодавством  випадках  ліцензування окремих видів господарської діяльності;

 організовує  діяльність  з  підготовки,  перепідготовки  та  підвищення кваліфікації спеціалістів у навчальних закладах та наукових установах, що належать до сфери його управління;

•  організовує діяльність закладів охорони здоров’я, що належать до сфери його управління;

  забезпечує реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті МВС України, в органах внутрішніх справ і внутрішніх військах;

•   виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Для виконання покладених на МВС України завдань йому згідно з чинним законодавством надано й певні повноваження. Міністерство внутрішніх справ України має право:

•   представляти  Кабінет   Міністрів    України    за    його   дорученням   у міжнародних організаціях і при укладенні міжнародних договорів;

•  одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

•  залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

•  перевіряти додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил безпеки дорожнього руху, дозвільної системи;

•  скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

•   здійснювати відповідно до законодавства господарську діяльність.

При виконанні покладених на нього завдань МВС України взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Міністерство внутрішніх справ України в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти МВС України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. У разі потреби МВС України видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Міністерство внутрішніх справ України очолює міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем’єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.

Міністр здійснює керівництво МВС України і несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за розробку і реалізацію державної політики у сферізахисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, виконання МВС України своїх завдань і функцій.

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції МВС України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності в міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), його перших заступників та заступників за посадою, інших керівних працівників міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МВС України. Члени колегії затверджуються та звільняються від обов’язків Кабінетом Міністрів України за поданням міністра МВС України. Рішення колегії реалізуються наказами Міністра.

4. Міліція: завдання, структура і повноваження.

Міліція в Україні – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є такі:

•  забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права, свободи і законні інтереси;

•   запобігати правопорушенням і припиняти їх;

•   охороняти і забезпечувати громадський порядок;

•   виявляти і розкривати злочини, розшукувати осіб, які їх вчинили;

•   забезпечувати безпеку дорожнього руху;

•   захищати власність від злочинних посягань;

•   виконувати адміністративні стягнення;

•  брати участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяти в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням, гласності, позапартійності.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України «Про міліцію», інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому законодавством порядку.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить у структуру МВС України і виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Міліція складається з таких підрозділів:

•   кримінальної міліції;

   міліції громадської безпеки;

   транспортної міліції;

   державної автомобільної інспекції;

   міліції охорони;

   спеціальної міліції.

Кримінальна міліція, до складу якої входять підрозділи карного розшуку, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, веде боротьбу із загальнокримінальною та економічною злочинністю. З цією метою її працівники здійснюють оперативно-розшукові заходи, а в разі потреби виконують передбачені законом процесуальні дії.

До складу міліції громадської безпеки входять служба охорони громадського порядку, патрульно-постова служба, реєстраційно-міграційна служба, дозвільна система органів внутрішніх справ, служба дільничних інспекторів міліції. На міліцію громадської безпеки покладається забезпечення громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, забезпечення реєстрації громадян, регулювання порядку виїзду за межі України громадян України та інших осіб, порядку в’їзду та перебування на території України іно-земних громадян, здійснення нагляду за дотриманням порядку при придбанні та зберіганні вогнепальної зброї, її реалізацією, транспортуванням та зберіганням боєприпасів, радіоактивних вибухонебезпечних та отруйних речовин.

Транспортна міліція забезпечує охорону громадського порядку та вантажів, що перевозяться залізничним, водним та повітряним транспортом, здійснює розкриття і розслідування злочинів, вчинених на транспорті.

Державна автомобільна інспекція регулює рух транспорту та пішоходів на вулицях і шляхах, припиняє порушення правил дорожнього руху, здійснює контроль за станом шляхів, вулиць, нагляд за технічним станом автомототранспортних засобів, веде облік дорожньо-транспортних пригод, розшук викрадених автомобілів.

Міліція охорони забезпечує охорону на договірних засадах майна громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства, здійснює охорону фізичних осіб.

Спеціальна міліція здійснює охорону громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи.

До підрозділів спеціальної міліції належать також «Беркут», «Кобра» та ін.

Міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана:

•   забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;

•   виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з  цією метою оперативно-розшукові та профілактичні заходи, передбачені чинним законодавством;

•  приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати щодо них рішення;

•   здійснювати  досудову  підготовку матеріалів за протокольною формою, дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

•  припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах щодо них;

•  виявляти причини й умови вчинення правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;

•  здійснювати профілактичну діяльність серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких воно встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

•   виконувати в межах своєї компетенції адміністративні стягнення;

 розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;

  здійснювати криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях;

•  виконувати прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду;

 забезпечувати  в  межах  своєї  компетенції  безпеку  дорожнього  руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснювати контроль за утриманням у належному технічному стані та чистоті шляхів, вулиць, майданів;

  давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також дозвіл на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функці-нування цих об’єктів;

•  контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні та транзитного проїзду її територією іноземних громадян і осіб без громадянства;

  повідомляти відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів ліквідації їх наслідків, врятування людей і подання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду;

•   брати участь у карантинних заходах під час епідемій та епізоотій;

  сприяти забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх оголошення на всій території України або в окремій її місцевості;

•  охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства;

•  забезпечувати  збереження   знайдених,  вилучених  у  затриманих  і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вживати заходів для повернення їх законним власникам.

Міліція несе відповідальність за збереження зданих цінностей і майна;

•   охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб;

   у  встановленому  порядку  виявляти  і  повідомляти  закладам  охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, і здійснювати за поданням закладу охорони здоров’я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування;

•  здійснювати привід до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від призову на військову службу;

•  подавати  в   межах  наданих  прав  допомогу   народним  депутатам, представникам державних органів і громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться про-тидія або загрожує небезпека з боку правопорушників;

  подавати  в  межах  наявних  можливостей  невідкладну,  у  тому  числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування;

  забезпечувати  у  встановленому  законодавством  порядку  безпеку  осіб, узятих під захист, при надходженні від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну;

•  забезпечувати  виконання  загальнообов’язкових  рішень  місцевих   рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського порядку і правил торгівлі у невстановлених місцях, правил утримання тварин у домашніх умовах, а також контролювати утримання в належній чистоті територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах;

•  забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх здійснюють.

Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він обіймає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або в разі безпосереднього їх виявлення зобов’язаний вжити заходів попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які їх потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Для виконання покладених на неї обов’язків міліції надаються такі основні права:

  вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені Законом України «Про міліцію» заходи примусу;

•  перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

•  викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що перебувають в її провадженні; у разі ухиляння без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;

•  виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

  затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях: осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, – на строки і в порядку, що передбачаються законом; осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, – на строк, встановлений органом попереднього розслідування, прокурором, судом, але не більше десяти діб; осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а в необхідних випадках для встановлення особи і з‘ясування обставин правопорушення до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання; неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування, – на строк до передання законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – до передання їх законним представникам або направлення у приймальники-розпод-ільники, але не більше як на 8 годин; осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, – до розгляду справи народним суддею; осіб, які перебували у громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, – до передання їх у спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а за відсутності таких – до їх витвереження; осіб, яких запідозрено у бродяжництві, – на строк до 30 діб з санкції прокурора; осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, – на строк до трьох діб; військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, – до передання їх військовим патрулям, представникам військової комендатури, військових частин або військових комісаріатів; осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, – до передання їх у лікувальні заклади, але не більше як на 24 години;

•  складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

•  у передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення випадках накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, гро-мадських об’єднань або трудових колективів;

•  здійснювати в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

   здійснювати на підставах і в порядку, що встановлені законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;

  здійснювати   фотографування,   звукозапис,   кіно-   і   відеозйомку, дактилоскопію осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, узятих під варту, осіб, що звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту;

  здійснювати   кіно-,   фото-   і   звукофіксацію   як   допоміжний   засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень;

•  вести  профілактичний  облік  правопорушників,  криміналістичний  та оперативний облік в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію Законом України «Про міліцію»;

•  виконувати огляд поклажі, багажу та пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;

  входити  безперешкодно  в  будь-який  час  доби:  на  територію  і  у приміщення підприємств, установ та організацій, у тому числі митниці, і оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, при стихійному лихові та в інших надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та в інших надзвичайних обставинах; до житла чи іншого володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених судом обмежень;

  перебувати на земельних ділянках, у жилих та інших приміщеннях громадян з їхньої згоди, а також на території і у приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили;

  одержувати  безперешкодно  і  безплатно   від   підприємств,   установ   і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що перебувають у провадженні міліції. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

•  вносити відповідним державним органам, громадським об’єднанням або службовим особам, підприємствам, установам, організаціям обов’язкові до розгляду подання про необхідність усунення причин і умов вчинення правопорушень;

  відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей;

•  організовувати  в  разі  потреби  медичний  огляд  водіїв,  затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, а також які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв у передбачених законодавством випадках права керування транспортними засобами;

  використовувати передбачені нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху, забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи навколишнього середовища або номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах;

 затримувати  і  доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках;

  анулювати   виданий   підприємству,   установі   й  організації  дозвіл  на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні ними встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх подальшого зберігання, вилучати в разі потреби зазначені предмети, опечатувати склади, бази і сховища, закривати стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;

  анулювати  дозволи  на  придбання,  зберігання  і  носіння  зброї  та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання та в інших передбачених законодавством випадках;

  оглядати   з   участю   адміністрації   підприємств,   установ,   організацій приміщення, де розміщуються зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними;

•  оглядати  зброю  та  боєприпаси,  що  перебувають  у  громадян,  а  також місця їх зберігання;

•  вилучати  у  громадян  і  службових  осіб  предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;

  здійснювати за участю адміністрації підприємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного та колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню;

  вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб підприємств, установ і організацій відомості та поясненнящодо фактів порушення законодавства, виконання документальних і натуральних перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої та фінансово-господарської діяльності;

  витребовувати і в разі потреби вилучати документи, зразки сировини й продукції, опечатувати каси, приміщення і місця зберігання документів, грошей та товарно-матеріальних цінностей;

  використовувати   безперешкодно   транспортні   засоби,   що   належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію;

  користуватися  у  невідкладних  випадках  безперешкодно  і  безплатно засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а засобами зв’язку, що належать громадянам, – за їх згодою;

•   зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю;

  видавати в разі наявності небезпеки для життя і здоров’я особам, узятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

У ст. 12-15, 15-1 розд. ІІІ Закону України «Про міліцію» визначається порядок застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та передбачаються гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про міліцію» застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї має передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися лише тоді, коли виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника.

Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї працівник міліції зобов’язаний негайно і письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокуророві.

Перевищення повноважень щодо застосування сили, у тому числі спеціальних засобів і зброї, спричинює відповідальність, встановлену законодавством.

Заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою, працівники міліції мають право застосовувати для припинення правопорушень, подолання протидії їх законним вимогам, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на них обов’язків.

Спеціальні засоби, що застосовуються при охороні громадського порядку, поділяються на такі:

•  індивідуального  захисту,    шоломи,  бронежилети,  протиударні  та броньові щити;

•  активної  оборони   гумові  кийки,  наручники,  ручні  газові  гранати, патрони з газовими гранатами, балончики та пістолети із сльозоточивим газом;

  забезпечення спеціальних операцій – ранцеві апарати типу «Облако», світлошумова граната «Зоря» та світлошумовий пристрій «Пламя», патрони з гумовими кулями «Волнар», водомети, бронемашини та інші транспортні засоби, пристрої для примусового зупинення автотранспорту типу «Ёж-М», пристрої для відкривання приміщень, захоплених правопорушниками (малогабаритні підривні пристрої «Ключ», «Импульс»).

При охороні громадського порядку можуть використовуватись також службові собаки.

Спеціальні засоби та службові собаки працівники міліції застосовують у таких випадках:

  для  захисту  громадян  і  самозахисту  від  нападу  та  інших  дій,  що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

•  для припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку;

  для  відбиття  нападу  на  будівлі,  приміщення,  споруди  і  транспортні засоби незалежно від їх належності або звільнення в разі захоплення;

  для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, узятих під варту, якщо зазначені особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

  для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;

  для  припинення   опору   працівникові   міліції   та   іншим   особам,   які виконують службові або громадські обов’язки з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю;

•   для звільнення заручників.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про міліцію» працівники міліції як надзвичайний захід мають право застосовувати вогнепальну зброю в таких випадках:

•  для  захисту  громадян  від  нападу,  що  загрожує  їх  життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

  для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;

  для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також їх звільнення у разі захоплення;

•  для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

  для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;

  для зупинення транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при великому скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

У ст. 15-1 Закону України «Про міліції» передбачаються певні гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції:

  працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування;

  при затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєнні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування;

  спроба особи, яку затримує працівник міліції з вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, або доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.

5. Особовий склад міліції, його правовий і соціальний захист. Контроль за діяльністю міліції.

Особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення.

Використання спеціальних звань, відзнак, форми одягу і службового посвідчення працівника міліції особою, яка не є працівником міліції, спричинює її відповідальність за законом.

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року.

Працівники міліції приносять присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину.

Порядок і умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Особи, яких прийнято на службу до міліції, у тому числі слухачі й курсанти навчальних закладів міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах МВС України.

Навчання в навчальних закладах МВС України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Працівник міліції, який є народним депутатом, прикомандировується на час постійної роботи до Ради народних депутатів із залишенням на службі в органах внутрішніх справ. Після завершення постійної роботи в Раді або раніше цього строку народний депутат за його бажанням направляється в розпорядження МВС України з правом обіймати попередню або за його згодою іншу рівноцінну посаду.

При звільненні зі служби в міліції з ініціативи адміністрації в разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник міліції має право оскаржити звільнення до народного суду.

Працівники міліції мають право створювати професійні спілки. Вони не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету, їм забороняється займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, а також організовувати страйки або брати в них участь.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами і службовими особами.

При виконанні покладених на нього обов’язків працівник міліції керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не має права втручатися в законну діяльність працівника міліції і покладати на нього виконання обов’язків, не передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції зумовлює відповідальність за законом.

Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом. Державагарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім’ї та близьких родичів від злочинних посягань й інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього завдань, спричинюють встановлену законом відповідальність. Правопорушення щодо пенсіонера міліції, членів його сім’ї, вчинені у зв’язку з його попередньою службовою діяльністю, а також щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю, та членів її сім’ї, зумовлюють відповідальність за законом.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, не пов’язані із службовою діяльністю.

Звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набрання звинувачувальним вироком законної сили.

Працівник міліції підлягає обов’язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він обіймає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.

У разі загибелі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він обіймав, і призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу загиблого.

У разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п’ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Працівникам міліції та членам їх сімей надається п’ятивідсоткова знижка з оплати жилої площі, комунальних послуг, а також палива. Працівники міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими передбаченими законодавством пільгами. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на вказані пільги.

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції ради народних депутатів.

Ради народних депутатів, здійснюючи контроль за діяльністю міліції, не втручаються в її оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний та адміністративний напрямки діяльності.

Нагляд за додержанням законності щодо діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Контрольні питання.

1. Охарактеризуйте місце органів внутрішніх справ у системі правоохоронних органів, розкрийте їх основні завдання і функції.

2. Які органи входять у систему органів внутрішніх справ України і за якими принципами здійснюється побудова цієї системи в Україні?

3. Основні завдання і функції МВС України.

4. Які основні повноваження має МВС України при виконанні покладених на нього завдань?

5. Охарактеризуйте структуру центрального апарату МВС України.

6. Визначте завдання, функції та принципи діяльності міліції.

7. З яких підрозділів складається міліція України? Охарактеризуйте їх основні напрямки діяльності.

8. Які основні обов’язки покладаються на міліцію?

9. Які основні права має міліція?

10. Визначте види спеціальних засобів і підстави їх застосування працівниками міліції під час охорони громадського порядку.

11. В яких випадках працівники міліції можуть застосовувати вогнепальну зброю?

12. Які гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені чинним законодавством?

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ.

1. Система, завдання і функції державної податкової служби.

Статус державної податкової служби (ДПС) України, її функції і правові основи діяльності визначаються Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

До системи органів ДПС України належать Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Органи ДПС України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

У складі органів ДПС України перебувають відповідні спеціальні підрозділи боротьби з податковими правопорушеннями – податкова міліція.

Державна податкова адміністрація (ДПА) України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може створювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

У ДПА України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються колегії.

Чисельність і склад колегії ДПА України затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі – Державною податковою адміністрацією України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрямки діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Структура ДПА України затверджується Кабінетом Міністрів України.

До завдань органів ДПС України належать:

  здійснення   контролю   за   додержанням   податкового   законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових встановлених законодавством доходів (далі – податки, інші платежі);

•  внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

•  прийняття  у  випадках,  передбачених  законом,  нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

  формування  і  ведення  Державного  реєстру  фізичних  осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб;

•  роз’яснення  законодавства  з  питань  оподаткування  серед  платників податків;

  запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються ДПА України.

Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Органи ДПС України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Державну податкову адміністрацію України очолює Голова ДПА України, якого призначає на посаду і звільняє з неї Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Заступники Голови ДПА України призначаються на посаду і звільняються з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Голови ДПА України. Кількість заступників Голови ДПА України визначається Кабінетом Міністрів України.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Голови ДПА України.

Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані очолюють начальники, які призначаються на посаду і звільняються з неї Головою ДПА України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою ДПА України.

Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції:

• виконує безпосередньо, а також  організовує  діяльність  державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану: зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядком розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також зі здійсненням контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; зі здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум у бюджет; з обліком платників податків, інших платежів; з виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів; з боротьбою з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, участю у розробці пропозицій щодо основних напрямків державної політики і проектів державних програм у сфері боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, організацією виконання актів законодавства в межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, узагальненням практики застосування законодавства, застосуванням у передбачених законодавством випадках фінансових санкцій до суб’єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового та коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійсненням заходів вилучення та знищення або передання на промислову переробку алкогольних напоїв, знищення тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи перебували в незаконному обігу;

•  видає в передбачених законом випадках нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування;

  затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших пов’язаних з обчисленням і сплатою податків документів, платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи – пл.атника податків та інших обов’язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про діяльність органів державної податкової служби;

  роз’яснює  через  засоби  масової  інформації  порядок  застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі та організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;

•  здійснює добір, розстановку, професійну підготовку та перепідготовку кадрів для органів державної податкової служби;

•  подає  органам  державної  податкової  служби  методичну  і  практичну допомогу в організації роботи, здійснює обстеження та перевірки її стану;

  організовує    діяльність    зі    створення    інформаційної    системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації і комп’ютеризації діяльності органів державної податкової служби;

•  розробляє  основні  напрями,  форми  і  методи  виконання  перевірок  за додержанням податкового та валютного законодавства;

  у  разі  виявлення  фактів,  що  свідчать  про  організовану  злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам з боротьби з організованою злочинністю;

•  передає  відповідним  правоохоронним  органам  матеріали  за  фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

•  подає   Міністерству   фінансів   України  та   Головному   управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;

•  вносить  пропозиції   і   розроблює  проекти   міжнародних   договорів стосовно оподаткування, у визначених законодавством межах виконує міжнародні договори з питань оподаткування;

  видає  фізичним  особам  –  платникам  податків  та  інших  обов’язкових платежів ідентифікаційні номери і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків – юридичних осіб;

  прогнозує й аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення і зменшення втрат бюджету;

  забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов’язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

•  вносить  в   установленому  законом   порядку   пропозиції  щодо вдосконалення податкового законодавства;

•  організовує  в   межах  своїх  повноважень   діяльність,   пов’язану  із забезпеченням охорони державної таємниці в органах ДПС України.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують перелічені функції з обмеженнями, передбаченими ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі – Закону). Якщо зазначені органи ДПС України безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників такі самі функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані виконують такі функції:

  здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі;

  забезпечують  облік  платників  податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

  контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

  здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням встановленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги, а також за наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

  ведуть  облік  векселів,  що  видаються  суб’єктами  підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах і щомісяця подають інформацію про це місцевим органам державної статистики;

   здійснюють  контроль  за  погашенням векселів;

  видають суб’єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів із зазначених операцій;

  забезпечують  застосування  та  своєчасне  стягнення  сум  фінансових санкцій, передбачених Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

•  аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень по-даткового законодавства;

•  здійснюють перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів;

  за  дорученням  спеціальних  підрозділів  з  боротьби  з  організованою злочинністю здійснюють перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;

•  передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

•  подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках коштів, одержаних без встановлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

•  виконують  роботу,  пов’язану  з  виявленням,  обліком,  оцінкою  та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;

  контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум у бюджет;

  розглядають звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань оподаткування та в межах своїх повноважень з питань валютного контролю, а також скарги на дії посадових осіб державних податкових інспекцій;

•  подають   відповідним  фінансовим  органам   і  органам  Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;

  здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

•  роз’яснюють  через  засоби  масової  інформації  порядок  застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі;

  виконують   інші   функції,   пов’язані   із   здійсненням   відповідними підрозділами податкової міліції своїх повноважень.

2. Права, обов’язки і відповідальність органів державної податкової служби.

Органам ДПС України у встановленому законом порядку надано такі права:

   здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, у тому числі громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп’ютерний), пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щододжерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також перевіряти достовірність інформації, одержаної для внесення в Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів. Періодичність таких перевірок та обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень встановлюється відповідно до законодавства;

  запрошувати   громадян,   у   тому   числі   громадян  –  суб’єктів підприємницької діяльності, для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються громадянам рекомендованими листами, де зазначаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається громадянин;

  одержувати   безоплатно   від   підприємств,   установ,   організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи (у передбаченому законодавством порядку для розкриття банківської таємниці), від громадян – суб’єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про поточні й вкладні (депозитні) рахунки, інформацію про наявність і обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп’ютерні, для визначення об’єкта оподаткування;

  одержувати    безоплатно    необхідні    відомості    для    формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків, інших платежів, від органів, уповноважених здійснювати державну реєстрацію, а також видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, – про видачу таких дозволів суб’єктам підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ – про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану – про громадян, які померли;

•  одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків, інших платежів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з ДПА України, і від органів статистики дані, необхідні для використання їх в аналізі фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій всіх форм власності;

  обстежувати   будь-які   виробничі,   складські,   торговельні   та   інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отримані доходи і здійснені витрати органи ДПС мають право визначати оподатковуваний дохід (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одержані ними доходи (прибутки), а стосовно громадян – також з урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю;

  вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;

  вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, і вилучати у громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок здійснення підприємницької діяльності, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з подальшим переданням матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;

•  застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції в порядку та розмірах, встановлених законом;

•  застосовувати  до   юридичних   осіб,  фізичних  осіб  –   суб’єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби у встановлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання документально підтвердженого повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунка на облік в органах державної податкової служби, штрафні санкції в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

•  стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом;

•  надавати  відстрочення   та   розстрочення  податкових   зобов’язань, вирішувати питання про податковий компроміс, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом;

•  за  несвоєчасне  виконання  установами  банків  та  іншими  фінансово-кредитними установами розпоряджень органів державної податкової служби про безспірне стягнення податків, інших платежів, а також доручень підприємств, установ, організацій та громадян про сплату податків, інших платежів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у розмірах, встановлених законодавством щодо таких видів платежів;

   накладати  адміністративні  штрафи:  на  керівників  та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, винних у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанніабо несвоєчасному поданні передбачених законом аудиторських висновків, а також платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за такі самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, – від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, які не виконують перелічених раніше вимог посадових осіб органів державної податкової служби, – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, – у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за такі самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, – у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов’язкову форму обліку, – від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльностіта одержання доходів, – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, – від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, – від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за такі самі дії, вчинені громадянином, якого протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

  користуватися безперешкодно у службових справах засобами зв’язку, які належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності;

  у  разі  виявлення  зловживань  під  час  здійснення  контролю  за надходженням валютної виручки, здійсненням розрахунків із споживачами з використанням товарно-касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на здійснення ревізій;

  вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються, здійснення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків;

  при  адміністративному  арешті  опечатувати  каси,  касові  приміщення, склади та архіви;

  надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства;

  матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства;

  звертатись у передбачених законом випадках до суду або господарського суду з заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів ДПС України, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним по-ділом (крім міст Києва та Севастополя) – рішення нижчестоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Цей порядок не застосовується до рішень податкової міліції.

Посадові особи органів ДПС України зобов’язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи ДПС України функцій і повною мірою використовувати надані їм права. Посадові особи органів ДПС України зобов’язані також дотримувати комерційної та службової таємниці. За невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів ДПС України своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством.

Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів ДПС України, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Рішення, дії або бездіяльність органів ДПС України та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

3. Посадові особи органів Державної податкової служби України і їх правовий захист.

Посадовою особою органу ДПС України може бути особа, яка має освіту за фахом і відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим ДПА України.

У разі прийняття на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін від шести місяців до одного року. На роботу до органів ДПС України не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено за вчинення корисливих злочинів. Посадові особи органів ДПС України не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Посадовим особам органів ДПС України присвоюються такі спеціальні звання:

•   головний державний радник податкової служби;

•   державний радник податкової служби I рангу;

•   державний радник податкової служби II рангу;

•   державний радник податкової служби III рангу;

•   радник податкової служби I рангу;

•   радник податкової служби II рангу;

•   радник податкової служби III рангу;

•   інспектор податкової служби I рангу;

•   інспектор податкової служби II рангу;

•   інспектор податкової служби III рангу.

Положення про спеціальні звання і порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадовим особам і працівникам органів ДПС України видається службове посвідчення, зразок якого затверджує ДПА України.

Забороняється покладення на посадових осіб органів ДПС України обов’язків, не передбачених Законом та іншими актами законодавства України.

Держава гарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності та майна посадових осіб органів ДПС України та членів їх сімей від злочинних посягань й інших протиправних дій. Невиконання законних вимог посадової особи органу ДПС України, її образа, погроза вбивством, насильством, знищенням майна та насильницькі дії щодо посадової особи органу ДПС України, а також умисне знищення чи пошкодження її майна та інші протиправні дії зумовлюють встановлену законом відповідальність.

У разі загибелі посадової особи органу ДПС України у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічної заробітної плати загиблого за останньою посадою, яку він обіймав, за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

У разі заподіяння посадовій особі органу ДПС України тяжких тілесних ушкоджень під час виконання нею службових обов’язків, що перешкоджають подальшому здійсненню професійної діяльності, їй виплачується одноразова допомога в розмірі п’ятирічної заробітної плати за її останньою посадою за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб. У разі заподіяння посадовій особі органу ДПС України менш тяжких тілесних ушкоджень під час виконання нею службових обов’язків їй виплачується одноразова допомога в розмірі однорічної заробітної плати за її останньою посадою за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

Шкода, яку завдано майну посадової особи органу ДПС України або членів її сім’ї у зв’язку з виконанням нею своїх обов’язків, відшкодовується в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб. Відшкодування шкоди, завданої майну посадової особи органу ДПС України або членів її сім’ї, здійснюється на підставі рішення або вироку суду.

4. Податкова міліція: завдання, структура і повноваження.

Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів ДПС України, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

До завдань податкової міліції належать:

•  запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

•   розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

•   запобігання корупції в органах ДПС України та виявлення її фактів;

  забезпечення безпеки діяльності працівників органів ДПС України, їх захисту від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

До складу податкової міліції входять:

  Головне управління податкової міліції, Слідче управління податкової міліції, Управління боротьби з корупцією в органах державної податкової служби ДПА України;

  правління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи боротьби з корупцією в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

  відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій.

У складі податкової міліції діє спеціальний структурний підрозділ, який виконує роботу, пов’язану з боротьбою з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції Перший заступник Голови ДПА України.

Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції – перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

З метою реалізації покладених на неї завдань податкова міліція має такі повноваження:

  приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;

  здійснює  відповідно  до  закону  оперативно-розшукову  діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також дізнання та досудове слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів відшкодування заподіяних державі збитків;

  виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів їх усунення;

  забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;

•  запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби;

•  збирає, аналізує, узагальнює інформацію про порушення податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

Особа начальницького складу податкової міліції незалежно від обійманої нею посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до неї громадян або посадових осіб із заявою чи повідомленням прозагрозу особистій чи громадській безпеці або в разі безпосереднього виявлення такої загрози повинна вжити заходів запобігання правопорушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий орган внутрішніх справ.

5. Начальницький склад податкової міліції і його правовий та соціальний захист.

На службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров’я виконувати обов’язки, покладені на податкову міліцію.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу в податкову міліцію на посади начальницького складу, складають присягу. Особа начальницького складу податкової міліції підписує текст присяги, який зберігається в його особовій справі.

Особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Особи, яких прийнято на службу в податкову міліцію, у тому числі слухачі й курсанти навчальних закладів за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції ДПА України. Навчання в навчальних закладах ДПА України за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції після здобуття спеціальної освіти прирівнюється до проходження строкової військової служби.

Особам, яких прийнято на службу в податкову міліцію на посади начальницького складу, присвоюються спеціальні звання. Начальницький склад податкової міліції має формений одяг та знаки розрізнення і забезпечується ними безкоштовно.

Посадова чи службова особа податкової міліції в межах наданих законом повноважень самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу передбачену законодавством відповідальність. Дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.

Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені ст. 20-23 Закону України «Про міліцію».

Контрольні питання.

1. Охарактеризуйте систему органів державної податкової служби.

2. Які завдання виконує державна податкова служба?

3. Функції Державної податкової адміністрації України.

4. Які функції здійснюють державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом та державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані?

5.  Які права надані органам державної податкової служби?

6.  Охарактеризуйте основні обов’язки, які покладаються на посадових осіб органів державної податкової служби.

7.  Які завдання виконує податкова міліція?

8.  Структура податкової міліції.

9.   Повноваження податкової міліції.

10. Якими нормативними актами передбачений соціальний та правовий захист працівників податкової міліції?

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ.

1. Завдання та функції Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Державний департамент України з питань виконання покарань (далі – Департамент) як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань, створений Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. № 344 на базі Головного управління виконання покарань МВС України з тимчасовим його підпорядкуванням МВС України. Створення Департаменту було зумовлено реформуванням кримінально-виконавчої системи України та приведенням її у відповідність з вимогами Ради Європи та міжнародними правовими нормами з питань виконання кримінальних покарань. Указом Президента України від 12 березня 1999 р. № 248 Департамент виведено з підпорядкування МВС України і підпорядковано безпосередньо Кабінету Міністрів України. Діяльність Департаменту регламентується Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженим Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827.

Відповідно до Положення основними завданнями Департаменту є:

•  здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

  розробка рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;

•  здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань;

 забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

•  забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

  керівництво   органами  і  установами  виконання  покарань,  організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

  правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

Департамент вiдповiдно до покладених на нього завдань виконує такі функції:

•  бере участь у формуваннi єдиної державної полiтики у сферi виконання кримiнальних покарань, реалiзує цiльовi програми розвитку кримiнально-виконавчої системи;

•  визначає  основнi  напрями  дiяльностi  органiв  i  установ  виконання покарань щодо захисту прав i свобод людини в умовах вiдбування кримiнального покарання;

 забезпечує  охорону  слiдчих  iзоляторiв, тюрем, лiкувально-трудових профiлакторiїв, виправно-трудових колонiй, iнших установ виконання покарань та об’єктiв кримiнально-виконавчої системи, правопорядок та безпеку в органах i установах;

 бере участь у розробленнi та реалiзацiї державних комплексних програм боротьби зі злочиннiстю;

  контролює виконання актiв законодавства з питань, що належать до його компетенцiї, вирокiв, постанов i ухвал судiв, забезпечує розподiл та тримання засуджених до позбавлення волi та осiб, взятих пiд варту;

  здiйснює переведення засуджених i осiб, взятих пiд ваpту, з однiєї до iншої установи кpимiнально-виконавчої системи, пеpедачу (екстpадицiю) осiб, які звинувачуються у вчиненнi злочинiв, а також засуджених для вiдбування покаpання в установах iноземних деpжав згiдно iз законами та мiжнаpодними договоpами Укpаїни, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України;

  аналiзує результати дiяльностi органiв i установ виконання покарань, складає довгостроковий та оперативний прогнози кримiногенної обстановки i на їх основi вносить у встановленому порядку пропозицiї щодо пiдвищення ефективностi функцiонування кримiнально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби iз злочиннiстю, iнформує населення з цих питань через засоби масової iнформацiї;

  органiзовує i контролює оперативно-розшукову дiяльнiсть, налагоджує взаємодiю з вiдповiдними пiдроздiлами державних органiв, якi проводять таку дiяльнiсть, використовує банки даних оперативно-довiдкової, розшукової, статистичної та iншої iнформацiї, здiйснює довiдково-iнформацiйне обслуговування органiв i установ виконання покарань, заiнтеpесованих державних органiв;

  органiзовує виконання актiв амнiстiї та помилування;

  забезпечує  органiзацiю  виховної  роботи  з  особами,  яких тримають в установах кримiнально-виконавчої системи, залучення до її проведення представникiв творчих спiлок, громадських i релiгiйних органiзацiй, трудових колективiв, у взаємодiї з Мiнiстерством освiти України органiзовує професiйну пiдготовку засуджених та їх загальноосвiтнє навчання;

  вирiшує за участю мiських i районних органiв внутрiшнiх справ i центрiв зайнятостi Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України питання щодо надання допомоги особам, звiльненим з мiсць позбавлення волi, в їх трудовому i побутовому влаштуваннi;

•  здiйснює  в  межах повноважень, визначених законодавством, функцiї з управлiння майном пiдприємств i установ, що належать до сфери управлiння Департаменту;

  забезпечує  здiйснення  заходiв  щодо  виконання  завдань з цивiльної оборони i пожежної безпеки, стабiльної роботи установ кримiнально-виконавчої системи в умовах воєнного стану та надзвичайних ситуацiй у мирний час, додержання правового режиму надзвичайного чи воєнного стану в разi його введення в Українi або в окремих її мiсцевостях, проведення карантинних заходiв пiд час епiдемiй;

  забезпечує в межах своєї компетенцiї реалiзацiю державної політики щодо охорони державної таємницi;

 здiйснює контроль за її збереженням у центральному апаратi, в органах, установах, органiзацiях, навчальних закладах, на пiдприємствах, що належать до сфери його управлiння;

• затверджує структуру, штатний розпис органiв i установ  виконання покарань, визначає порядок застосування дiйсних i умовних найменувань установ кримiнально-виконавчої системи та присвоює їх;

  органiзовує      проведення      наукових      дослiджень,      дослiдно-конструкторських i проектно-технологiчних робiт, забезпечує використання досягнень науки, технiки i набутого досвiду, координує роботу пiдприємств кримiнально-виконавчої системи, зв’язану з сертифiкацiєю, стандартизацiєю, метрологiєю, винахiдництвом i рацiоналiзацiєю;

  організовує  роботу  з  добору,  розстановки та пiдвищення квалiфiкацiї осiб рядового i начальницького складу та працiвникiв кримiнально-виконавчої системи;

  забезпечує згiдно iз законодавством правовий i соцiальний захист осiб рядового i начальницького складу, працiвникiв кримiнально-виконавчої системи та членiв їх сiмей;

•  представляє у встановленому порядку осiб рядового i начальницького складу та працiвникiв кримiнально-виконавчої системи, якi особливо вiдзначилися в роботi, до нагородження державними нагородами України, президентськими вiдзнаками;

•   забезпечує створення системи власної внутрiшньої безпеки;

  вживає  заходiв  до  забезпечення  роботою  осiб,  яких  тримають  в установах кримiнально-виконавчої системи;

 надає допомогу пiдприємствам, що належать до сфери його управлiння, у встановленнi та стабiлiзацiї господарських зв’язкiв;

 бере участь у формуваннi i розмiщеннi державного замовлення, укладає з цiєю метою контракти;