48221

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Системи договірних відносин на оптовому ринку електроенергії. У загальному розумінні поняття енергетичний ринок можна трактувати як місце зустрічі продавця енергії та її покупця. Таким чином енергетичний ринок у широкому розумінні містить таких учасників ринку як підприємства видобувачі паливноенергетичних ресурсів організації що переробляють ці ресурси постачальники кінцевої енергії споживачі енергії а також підприємства що виготовляють товари та надають послуги які забезпечують процес виробництва енергії наприклад основні фонди...

Украинкский

2013-12-08

667.5 KB

4 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки, організації та управління підприємствами

 

  

КУРС ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ “ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

для студентів V курсу спеціальності 7.090510

«Теплоенергетика»

Укладачі: доц. Поліщук І.Г.

доц. Поліщук С.Г.

м. Кривий Ріг

2009 р.


Тема 9. Основи функціонування енергетичного ринку.

9.1. Поняття про енергетичний ринок і його учасників.

9.2. Загальні принципи організації ринкового середовища.

9.3. Досвід побудови і функціонування енергоринків Західної Європи.

9.4. Системи договірних відносин на оптовому ринку електроенергії.

9.5. Основні принципи ціноутворення на енергоринку.

9.1. У загальному розумінні поняття «енергетичний ринок» можна трактувати як місце зустрічі продавця енергії та її покупця. Проте, якщо заглибитися у визначення терміна «енергетичний ринок», можна виділити широке та вузьке значення цього поняття.

У широкому розумінні енергетичний ринок означає сукупність осіб та організацій, які придбають товари та послуги, енергію з метою виробництва та споживання останньої. Таким чином, енергетичний ринок у широкому розумінні містить таких учасників ринку, як підприємства видобувачі паливно-енергетичних ресурсів, організації, що переробляють ці ресурси, постачальники кінцевої енергії, споживачі енергії, а також підприємства, що виготовляють товари та надають послуги, які забезпечують процес виробництва енергії (наприклад, основні фонди енергетики тощо).

У вузькому розумінні енергетичний ринок є сукупністю осіб та організацій, які придбавають енергію з метою її споживання. Зауважимо, що дане трактування терміна «енергетичний ринок» не містить як учасників ринку галузі енергетичної інфраструктури. Проте «споживання енергії» в цьому визначенні не означає лише кінцеве споживання енергії як такої, а також передбачає споживання одного виду енергії з метою перетворення її в інші види. Отже, учасниками енергетичного ринку у вузькому розумінні є споживачі кінцевої енергії, підприємства-видобувачі паливно-енергетичних ресурсів, виробники та перетворювачі енергії, постачальники кінцевої енергії.

У цілому, з урахуванням факту регулювання енергетичного ринку державою, учасниками енергетичного ринку є підприємства та організації, які видобувають, збагачують, переробляють паливно-енергетичні ресурси, виробники електричної, теплової, сонячної, вітрової видів енергії, споживачі енергії - підприємства, організації, установи, а також індивідуальні споживачі - фізичні особи, державні органи управління енергоринком, профспілки (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Групи учасників енергетичного ринку

Енергетичний ринок України складається з таких основних ринків:

1) ринок нафти і газу, на якому з боку пропозиції сьогодні працюють майже 250 великих підприємств з кількістю працівників понад 231 тис. чол. Серед них: акціонерні товариства «Укрнафта», «Укргазвидобування», «Чорноморнафтогаз», «Укртрансгаз», Придніпровське підприємство магістральних нафтопроводів, підприємство магістральних нафтопроводів «Дружба», 6 нафтопереробних заводів. Керівництво господарською діяльністю державних підприємств нафтогазового комплексу здійснює НАК «Нафтогаз України»;

2) ринок вугілля, учасниками якого з боку пропозиції є близько 19 холдингових компаній з видобутку вугілля (137 шахт, 31 вуглезбагачувальна фабрика), 9 виробничих об'єднань з видобутку вугілля (39 шахт, 1 вуглезбагачувальна фабрика), 13 самостійних шахт, а також 274 підприємства допоміжної сфери (9 холдингових компаній - шахтобудівних, машинобудівних, транспортних, 21 науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут), з кількістю зайнятих понад 565 тис. осіб, у тому числі 365 тисяч працівників шахт;

3) ринок електроенергії, який з боку пропозиції налічує 8 регіональних електроенергетичних систем, що поєднані між собою системоутворюючими лініями електропередач. Розподіл електроенергії в системі здійснюють 24 обласні акціонерні електропостачальні компанії (обленерго) та компанії АР Крим, міст Києва та Севастополя. В Україні 48% електроенергії виробляють 14 ТЕС та 243 промислових ТЕЦ, 45,3% - 4 АЕС (13 енергоблоків), 6,7% - 7 ГЕС Дніпровського каскаду та Дністровська ГЕС-1.

Інші види енергії з альтернативних джерел не відіграють значної ролі в енергопостачанні України.

9.2. Формування загальних принципів організації ринкового середовища розглянемо на прикладі ринку електроенергії. Основними чинниками, що визначають принципи організації ринкового середовища в електроенергетиці, є:

наявність оптового і споживчого (роздрібного) ринків електроенергії;

принципова можливість існування різноманітних функціональних структур оптового ринку, обумовлених характером вертикальної і горизонтальної інтеграції його суб'єктів;

залежність статусу учасників ринку, принципів його організації і ступеня конкуренції від глибини інтеграції окремих підрозділів електроенергетичного сектору (генерація, передача, розподіл).

Загалом під оптовим енергоринком розуміють ринок обміну енергією і потужністю між виробниками, перепродавцями, енергопостачальними організаціями та окремими великими споживачами, які складають організаційно і технологічно пов'язану єдність постачальників, покупців, посередників та організацій, що надають послуги із технологічної і комерційної взаємодії. Оптовий ринок може ґрунтуватися на різноманітних формах вертикальної і горизонтальної інтеграції. Діяльність енергоринку визначається системою економічних контактів між його учасниками, в основу яких покладено конкуренцію продавців і можливість вільного вибору покупцями постачальників електричної енергії.

Роздрібний ринок електричної енергії - це організаційно й технологічно об'єднані групи генеруючих, передавальних, розподільчих енергетичних організацій і споживачів. Характер відносин на роздрібному ринку може бути диференційований за рівнем напруги, характером навантаження, за географічними або адміністративно-територіальними ознаками, за надійністю електропостачання, за часом доби, днями тижня, сезонами року.

Світовий досвід ринкових перетворень в енергетиці свідчить, що незалежно від конкретної структури ринку принципи його формування повинні задовольняти загальні вимоги:

ієрархічний принцип побудови технологічного управління й економічної координації;

збереження єдиного енергетичного простору і системи оперативно-диспетчерського управління;

забезпечення умов для «прозорості» функціонування ринку і чесної конкуренції між його суб'єктами;

застосування заходів антимонопольного законодавства до учасників ринку, які є природними монополістами;

придатність структурних перетворень в енергетичній галузі.

Світовий досвід формування ринкових відносин в енергетичному секторі відносно обмежений. У зв'язку з цим у кожній країні при створенні енергоринку наведені вище загальні принципи одержали свою конкретну реалізацію з урахуванням специфіки економічної і соціально-політичної ситуації.

Розробка принципів організації ринкового середовища в енергетиці України сьогодні має бути орієнтована на певний перехідний період з огляду на нерозвиненість і недосконалість ринкових методів управління в економіці країни в цілому. При цьому важливими моментами є доцільність ринкових перетворень у галузі. Функціонування енергоринку базується на взаємодії його учасників, що безпосередньо реалізують комерційні операції купівлі-продажу електричної енергії і потужності. Звичайно зазначені акти здійснюються або на основі довгострокових договорів, що укладаються учасниками ринку на визначений термін, або в реальному часі (так званий спот-ринок), на основі щоденних добових заявок, у яких указуються погодинні значення об'ємно-цінових показників пропозиції і попиту на електроенергію. На оптовому ринку купівля електроенергії здійснюється за вільними цінами, а відпуск покупцям має проводитися з мереж об'єднаної енергосистеми за єдиною ціною і на однакових умовах незалежно від статусу покупця, відомчої або галузевої належності, територіального розташування. На стадії формування енергоринку ці розрахунки повинні вестися відповідно до методики, розробленої органом, що здійснює контроль за діяльністю ринку.

Взаємозв'язок між двома формами ринкових відносин (терміновими й оперативними договорами) реалізується шляхом фінансових взаєморозрахунків між усіма суб'єктами договорів за фактично відпущений товар з урахуванням договірних і фактичних погодинних цін на розрахунковому часовому інтервалі.

9.3. Результати ринкових перетворень і лібералізації енергопостачання в Європі стають все суттєвішими. Збільшується ефективність виробництва і розподілу енергії, знижуються ціни, скорочується їх різниця в країнах - членах Європейського Союзу (ЄС), зменшується питома екологічна емісія, збільшується споживання газу як замінника вугілля. Проте порівняно низькі ціни на енергію можуть знизити стимули до її більш ефективного використання. Особливо це стосується великих споживачів. Цього можна уникнути, якщо зростатиме співробітництво енергосервісних компаній, промислових підприємств і енергетичних компаній, що намагаються утримати за собою великих споживачів. Крім цього, практично в кожній країні енергетичні компанії стали шукати будь-які можливості ведення своєї діяльності за межами традиційного ринку за допомогою глобалізації.

Директиви ЄС стосовно енергетичного ринку підштовхують урядові структури до зняття обмежень у питаннях виробництва енергії (скасовується статус монополії), скорочуючи тим самим ринки, захищені від конкуренції. Нове ринкове середовище заохочує найбільш ефективні і найменш екологічно небезпечні технології генерації.

Удосконалюючи технологічний процес, можна підвищити загальну ефективність енергетики й одночасно скоротити викиди в навколишнє середовище. Це досягається шляхом зниження втрат ресурсів, завдяки більш раціональному їх використанню (як результату зниження витрат, викликаному конкуренцією), зменшення загальної резервної потужності (як результату заохочення транснаціональних взаємозв'язків).

Подальша диференціація погодинних тарифів є одним із загальновідомих шляхів, що використовуються розподільчими і торговими компаніями з метою регулювання споживання. Вже сьогодні цей шлях активно застосовується у Великобританії, Швеції, Фінляндії. Все більшого поширення набувають «зелені» тарифи. Проте їх розповсюдження залежить від прибутків на душу населення і глибини розуміння споживачами екологічних проблем.

Сьогодні вже стало очевидно, що всі країни Європейської Союзу умовно можна розділити на дві групи: країни, де процес лібералізації енергетичної галузі проходить успішно, і група країн з уповільненою лібералізацією, які відкривають свої ринки на рівнях і тарифах, що відповідають мінімуму, обумовленому директивою ЄС. Друга група є досить численною (її сумарне споживання перевищує 40% загального споживання ЄС), відособлена територіально і, безсумнівно, чинить розслаблюючий вплив на лібералізовані держави.

Незважаючи на загальну тенденцію до приватизації, в енергетичній промисловості деяких європейських держав ще є високий відсоток підприємств, які перебувають у державній власності або непрямо контролюються державою. Наприклад, Франція поки що зберігає державну монополію, Португалія спочатку розділила державну енергетичну компанію ЕОР на 14 окремих підрозділів, та їх продаж приватним інвесторам відбувається при збереженні державою контролю над 50,6% акцій.

У більшості країн із розвиненою ринковою економікою застосовуються певні форми контролю або регулювання. Регулювання, здійснюване незалежним регулюючим органом, дозволяє зрівняти права всіх секторів енергетичної промисловості, споживачів і держави. Таке регулювання провадиться в межах визначених правових рамок. Правові форми необхідні для визначення функцій усіх суб'єктів ринку, встановлення прав і обов'язків регулюючого органу, створення бази для принципових управлінських рішень.

Регулюючий орган має бути незалежним. Він повинен забезпечити сторонам можливість рівноправної участі в обговореннях і ухваленнях рішень. Ця система має бути відкритою, щоб сторони могли пересвідчитися, що всі рішення приймаються об'єктивно, на основі адекватного аналізу.

Для успішного здійснення своєї діяльності регулюючий орган повинен мати повну і своєчасну інформацію. Найпростіше це питання вирішується, якщо існують стандарти, що визначають потік такої інформації. Більшість цих даних мають бути доступними для масового користування. У ситуації монополії обсяг даних, доступних для загального користування, повинен бути дуже високим: лише частина технічної інформації і плани майбутніх інвестицій мають бути конфіденційні. На відкритому ринку можуть застосовуватися додаткові обмеження, щоб запобігти будь-яким зловживанням інформацією. Природно, що в багатьох випадках регулюючий орган відчуває певний опір з боку регульованої галузі. Тому важливо, щоб була закладена правова основа, що дозволяє регулюючому органу впроваджувати рішення, які не суперечать чинному законодавству.

9.4. Взаємовідносини між учасниками енергоринку будуються на підставі договорів, що укладаються на різний термін, а також оперативних угод. Договори різняться за предметом угоди (постачання електричної енергії і потужності, постачання резервної потужності, транспортування електроенергії, координація комерційної діяльності, координація технологічної діяльності і т.д.), за тривалістю дії (довгостроковий, короткостроковий) та складом сторін, які беруть участь.

Проте основними предметами договорів, що укладаються на ринку, є постачання електроенергії і надання послуг з організації функціонування ринку, зокрема диспетчеризація технологічних процесів. Найчастіше договори укладаються безпосередньо між суб'єктами ринку без участі посередників.

Вважається, що на стабільно функціонуючому ринку значний обсяг угод припадає на довгострокові договори, які укладаються на термін не менше одного року. У більшості країн Західної Європи діють правила, які припускають, що довгостроковий договір вважається автоматично продовженим, якщо за три місяці до закінчення терміну угоди жодна із сторін не робить заяви про відмову від договору чи перегляду його умов. За короткостроковими договорами реалізується електроенергія, вироблена понад наявний договірний обсяг.

Договір про постачання резервної потужності повинен укладатися учасником ринку, що не має у своєму розпорядженні власних резервів.

Договір про транспортування електроенергії і потужності укладається кожним учасником ринку з відповідними енергокомпаніями із зазначенням умов оплати за підключення і транзит або передачу електроенергії.

Вартість передачі 1 кВт*год електроенергії визначається як частка від розподілу прогнозованого на розрахунковий період прибутку (витрати плюс прибуток), необхідного для утримання і розвитку системних мереж (або їх частини) на сумарний прогнозований за той же період обсяг купівлі електроенергії.

Найчастіше фактичний обсяг реалізації електроенергії не відповідає прогнозованому. Це обумовлює необхідність корекції виторгу в наступному розрахунковому періоді. Компенсація повинна також враховувати банківський відсоток за кредит. У принципі даний механізм необхідно передбачати і для інших грошових потоків, що циркулюють на ринку.

Сума прибутку, що належить кожній регіональній енергокомпанії, яка обслуговує свою ділянку системоутворюючої мережі ринку, складається із загального прибутку, одержуваного за використання транспортної системи оптового ринку. Вона пропорційна балансовій вартості основних фондів відповідної частини транспортної системи ринку. Послуги енергокомпаній за транзит електроенергії через їхні мережі оцінюються в рамках прямих домовленостей між постачальником і споживачем. Інвестування системної мережі здійснюється шляхом включення певної надбавки в ціну на електроенергію, що постачається з ринку. Ці розрахунки здійснюються за методикою, затвердженою органами державного управління, виконання якої гарантується уповноваженим контролюючим органом. Така методика повинна також визначати норматив витрат на утримання необхідного резерву потужності, забезпечення централізованого диспетчерського управління, утримання інфраструктурних органів ринку, здійснення необхідних виплат у бюджет, соціальні виплати і т.д.

9.5. Економічні відносини між суб'єктами ринку здійснюються як через систему договорів, так і через систему оперативних угод. Перша форма відносин здійснює стабілізуючий вплив на рівень цін на ринку, а друга підтримує рівень конкуренції, необхідний ринковому середовищу. Саме при цьому виявляються реальні поточні ціни на електроенергію.

Спеціалісти підкреслюють, що в період одночасної дії двох систем ціноутворення, щоб уникнути порушень умов «добросовісної» конкуренції, необхідно ввести певні обмеження, пов'язані з функціонуванням ринку. Зокрема:

потужність і обсяг електроенергії, реалізовані за короткостроковими договорами, тобто за вільними цінами, для кожного виробника повинні складати фіксований розмір у відсотках від повного договірного обсягу постачання;

мінімальний обсяг електроенергії, що відпускається виробником за довгостроковими договорами (за регульованими цінами), повинен бути прив'язаний до розміру реалізованої за договорами потужності. Це здійснюється шляхом визначення усередненого за місяць коефіцієнта заповнення добового графіка навантаження;

• перепродаж раніше придбаних за договорами будь-якої форми надлишкових кількостей електроенергії і потужності може здійснюватися за ціною, яка не перевищує тієї, що зафіксована в договорі.

Будь-який договір передбачає плату за потужність, де враховуються витрати на робочу і резервну потужність і частка необхідного прибутку, віднесена до постійних витрат, а також плату за електроенергію, де враховуються паливні витрати і частка необхідного прибутку, віднесена до цих витрат. Обидві складові можуть визначатися диференційовано для різних сезонів року, різних добових зон виробництва електроенергії (базисної, напівпікової, пікової), що дозволяє врахувати конкретні витрати для кожного часового інтервалу (сезону року і пори доби).

До переходу до цілком конкурентного ринку і відповідно до вільного визначення ціни на електричну енергію і потужність за довгостроковими договорами розрахунок поточних витрат проводиться постачальником на основі калькуляції витрат виробництва, разом із витратами на утримання необхідного резерву потужності, транспортування електроенергії системоутворюючими мережами і мінімально необхідного прибутку на розвиток виробництва. За короткостроковими договорами на оптовому ринку електрична енергія реалізується або постачальником (з обсягів власного виробництва) за вільною ціною, або покупцем (із невикористаних обсягів) за ціною, не вищою від купівельної.

На оперативному ринку товаром є тільки електроенергія, реалізована за вільною ціною. Ця ціна залежить від співвідношення «попит - пропозиція» і змінюється протягом доби.

Тема 10. Енергетичний баланс народного господарства країни.

10.1. Поняття, сутність і завдання розроблення енергетичного балансу країни.

10.2. Шляхи економії паливно-енергетичних ресурсів. Державна політика енергозбереження в Україні.

10.1. Оптимальний паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) є однією з вирішальних передумов для ефективного функціонування та розвитку будь-якої країни, особливо в умовах переходу від планового централізованого управління до ринкових механізмів господарювання. Економічна ефективність, життєздатність і конкурентоспроможність галузей ПЕК безпосередньо залежать від об'єктивних споживчих властивостей та якостей енергоносіїв і кінцевих продуктів, наявного наукового рівня й технологічного потенціалу. Розробка єдиного енергетичного балансу і створення різноманітних сценаріїв перспективного ПЕБ може слугувати основою для ухвалення економічних та політичних рішень, визначення стратегічних та галузевих орієнтирів енергетичної політики країни. Достовірний ПЕБ дає можливість уникнути структурних та цінових диспропорцій на внутрішньому ринку енергоресурсів і створити ефективний механізм управління формуванням та використанням резервів.

Як правило, під енергетичним балансом розуміють баланс, який охоплює всі види енергоресурсів і всі стадії їх перетворення - від видобутку до споживання. Енергетичний баланс у вузькому розумінні визначається як повна кількісна відповідність (рівність) між сумарною підведеною енергією, з одного боку, і сумарною корисною енергією - з іншого. У широкому розумінні єдиний енергетичний баланс - це повна кількісна відповідність потоків усіх видів енергії й енергетичних ресурсів між стадіями їх видобутку, перероблення, перетворення, транспортування, розподілу, збереження та кінцевого використання народним господарством в цілому, а також у територіальному і виробничо-галузевому розрізах.

Необхідність розробки енергетичного балансу визначається такими факторами:

  1.  широкою взаємозамінністю різних видів енергії та палива в споживачів;
  2.  взаємозамінністю енергогенеруючих установок різних типів;
  3.  взаємозамінністю різних видів транспортування енергії;
  4.  можливістю використовувати різні види енергетичних ресурсів енергогенеруючими установками;
  5.  різними рівнями втрат та інших техніко-економічних показників різних варіантів одержання і використання енергоресурсів.

Основне завдання при розробленні енергетичного балансу - визначення шляхів найбільш доцільного й узгодженого розвитку всіх ланок енергетичного комплексу. При складанні енергетичного балансу встановлюються обсяги видобутку, перероблення, розподілу і споживання всіх видів енергетичних ресурсів, вироблення і споживання всіх видів енергії. Одночасно формується склад енергогенеруючих установок за основними типами та вибираються оптимальні енергоносії для енергоспоживчих процесів за галузями народного господарства.

Розроблення балансу розпочинається з формування складу його видаткової частини, у якій визначаються пропорції розвитку різних типів енергетичних установок для задоволення певних енергоспоживчих процесів. Одночасно має бути встановлений і кількісний рівень розвитку енергоспоживчих процесів. Він визначається наміченим рівнем народногосподарського розвитку. Наступним етапом є формування раціональних меж застосування різних видів енергії (електроенергії, пари, гарячої води) і палива (газу і твердого палива) для енергоспоживчих процесів. З цією метою здійснюється порівняння можливостей та доцільності використання різних видів енергоносіїв для потреб певних енергоспоживчих процесів. Тільки за умов обґрунтованого вирішення цих завдань можна визначити раціональну потребу в електричній, тепловій енергії, рідкому, газоподібному і твердому паливі для безпосереднього використання в установках споживачів.

Для раціоналізації потреб енергоспоживачів усі енергоспоживчі процеси відповідно до їх призначення розподіляють на три основні групи:

а) технологічні (у промисловості й сільському господарстві);

б) транспортні, пов'язані з переміщенням матеріалів, вантажів, людей;

в) господарсько-побутові.

Водночас за цільовим призначенням і потенціалом енергії, яка використовується в споживача, у складі кожної групи можна виділити такі основні види процесів:

  1.  силові, що передбачають витрачання механічної енергії для обробки матеріалів та їх переміщення;
  2.  високотемпературні, які витрачають теплову енергію при температурах вище 400-500 °С;
  3.  середньо температурні, які споживають теплову енергію при температурах 100-350 °С і можуть задовольнятися парою (пральні, хімчистки);
  4.  низькотемпературні, які проходять при температурах нижче 100-150 °С (звичайно можуть забезпечуватися гарячою водою) - гаряче водопостачання, опалення, вентиляція; у деяких випадках можливе використання електроенергії, у децентралізованому секторі - твердого палива;
  5.  електрофізичні, що використовують електроенергію для безпосереднього впливу на оброблюваний предмет (враховуючи електронні процеси);
  6.  освітлення - процес, який базується винятково на застосуванні електроенергії, хоча технічно можливе використання й інших видів енергії.

Для визначення загальної потреби в кожному виді енергії та палива необхідно спочатку встановити потребу в кожному виді енергії, яка генерується установками, що не допускають застосування інших видів енергії за технічними умовами або через очевидну економічну недоцільність. Вибір виду енергії для інших споживачів здійснюється на основі економічного розрахунку. За базу визначення потреби в енергії береться корисна (кінцева) енергія. Під терміном «корисна енергія» розуміють кількість енергії, теоретично необхідну для здійснення тих чи інших енергетичних процесів або одержувану на стадії перероблення, перетворення, транспортування і збереження енергетичних ресурсів.

Необхідність застосування такого підходу пов'язана з можливими розходженнями у коефіцієнтах корисної дії (ККД) енергоспоживчих установок ц при їх роботі на різних видах енергії і палива. Кількість підведеної енергії змінюватиметься при застосуванні різних енергоресурсів, у той час як кількість корисної енергії залишиться постійною, оскільки кількість підведеної енергії  пов'язана з корисною  співвідношенням

.

Сформовані у видатковій частині балансу раціональні обсяги споживання всіх видів енергії і палива дозволяють оцінити потребу в енергогенеруючих установках різних типів (електростанції, котельні, установки безпосередньої витрати палива) і перейти до розроблення прибуткової частини балансу.

Прибуткова частина енергетичного балансу визначає пропорції виробництва різних видів енергетичних ресурсів та їх використання в різних типах енергетичних установок. Зокрема, має бути вирішене питання про оптимальне співвідношення виробництва енергії на ГЕС і ТЕС, а також визначені раціональні види палива для ТЕС і установок безпосереднього використання палива. Між прибутковою і видатковою частинами енергобалансу існує тісний зв'язок і залежність (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Принципова схема енергетичного балансу

Енергоспоживчі процеси

Енергетичні   установки

Види енергоресурсів,

що витрачаються

освітлювальні

силові

високо температурні

середньо температурні

низько температурні

хімічні

електротехно-логічні

всього

гідроенергія

тверде паливо

нафта, газ

побічні ресурси

ядерне паливо

всього

+

+

+

+

+

+

+

Електростанції

+

+

+

+

+

+

+

+

+

Котельні

+

+

+

+

+

Установки без- посереднього споживання

+

+

+

Всього

Слід зазначити, що при використанні традиційних методів розрахунку баланси прагнуть складати на рівні узгодження потреб і можливостей, наближеному до оптимального. Це, в першу чергу, стосується планових і прогнозованих балансів.

Розглянемо особливості формування сучасного паливно-енергетичного балансу України і тенденції його зміни.

У структурі ПЕБ України протягом останнього десятиліття відбулися суттєві перетворення в напрямку збільшення частки природного газу із 40 до 59,6%, що дозволяє дійти висновку, що ефективне функціонування вітчизняної економіки значною мірою залежить від зовнішніх постачань нафти та газу.

Незважаючи на те що протягом 1990-2002 років імпорт енергоресурсів в Україну в натуральному вимірі скорочувався: нафти в 6,5 рази, газу в 1,5 рази, питома вага цих енергоносіїв в загальному обсязі їх споживання залишилася високою - на рівні 75% ( данні за 2003). Імпорт мінеральних продуктів складає сьогодні приблизно 60% загального обсягу імпорту в Україну (для порівняння в Чехії, Угорщині, Польщі, Словаки - від 17 до 25%). Таким чином, протягом найближчих 20 років економіка України залишатиметься енергодефіцитною, що зумовить щорічну потребу в імпорті палива на рівні 110-140 млн т у.п. (табл. 10.2).

Таблиця 10.2. 

Структура прогнозованого паливно-енергетичного балансу України на період до 2020 р. (Концепція, 2001)

Показник

1999

2000

2005

2010

2015

2020

Нафта і газовий конденсат,

млн т

3,8

3,7

4,0

4,3

4,6

5,0

млн т у.п.

5,4

5,3

5,7

6,1

6,6

7,2

Природний газ,

млрд м3

18,1

18,0

18,7

19,8

21,3

23,5

млн т у.п.

21,2

21,1

21,1

32,2

24,9

27,5

Вугілля,

млн т

81,7

80,3

84,0

88,0

94,0

105,0

млн т у.п.

53,6

52,7

55,1

57,7

61,7

68,9

Гідроенергія, інші види палива,

млн т у.п.

7,6

7,6

7,6

7,6

7,6

7,6

Нетрадиційні та відновні джерела,

млн т у.п.

0,6

0,7

1,4

2,7

5,8

9,2

Потенціал енергозбереження,

млн т у.п.

6,5

7,0

8,0

16,0

34,0

55,5

Наявні власні енергоресурси,

загалом, млн т у.п.

94,9

94,4

99,7

112,3

14,6

175,9

Прогнозовані потреби ресурсів,

млн т у.п.

202,1

200,8

196,7

191,8

224,1

240,0

Частка власних енергоресурсів, %

47,0

47,0

50,7

58,6

62,7

73,3

Потреби в імпорті енергоресурсів, %

53,0

53,0

49,3

41,4

37,7

26,7

Відповідно до табл. 10.2, прогнозоване у 2020 р. зростання ВВП (у разі несприятливого сценарію економічного розвитку) вимагатиме від паливно-енергетичного комплексу збільшення видобутку первинних енергоносіїв на 25—30%; збільшення виробництва електроенергії на 40-45% ; використання потенціалу енергозбереження на рівні 55 млн т у.п. Якщо вітчизняний ПЕК вийде на такі показники, то протягом наступних 20 років рівень залежності України від імпорту ПЕР може бути знижений з 53% у 2000 р. до 49% - у 2005 р., 41% - у 2010 р., 33% - 2015 р., 27% - у 2020 р.

У разі реалізації сприятливих сценаріїв Україна імпортуватиме значно більший відсоток енергоносіїв, однак помітно прискоряться і темпи економічного зростання. Проте найбільш збалансоване співвідношення темпів економічного зростання країни та обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів може бути досягнуто за рахунок підвищення ефективності використання енергії в національному виробництві.

10.2. Процеси економічного зростання в Україні, раціоналізації її енергетичного балансу потребують значного технічного і технологічного переозброєння, структурних змін у господарських комплексах країни, зменшення залежності від імпорту ПЕР, зменшення фондомісткості, ресурсо- та енергоємності продукції. Одним із головних напрямків подолання енергетичної кризи, забезпечення оздоровлення економіки України і стійкого зростання ВВП є енергозбереження - дієвий шлях значної економії паливно-енергетичних ресурсів та виходу України з економічної кризи. Згідно із (Закон, 1994), енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві та реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Об'єктивна необхідність енергозбереження в Україні визначається значною залежністю від імпорту ПЕР, зменшенням запасів органічного палива, збільшенням капіталоємності енергетики, зменшенням витрат на заощадження ПЕР порівняно з їх видобутком, можливістю зменшення шкідливого впливу енергетичних об'єктів на довкілля. До суб'єктивного фактора слід віднести сформовану в минулі десятиріччя неприпустимо велику енергоємність народногосподарських комплексів. Насамперед це стосується чорної та кольорової металургії, хімії, нафтохімії, нафтопереробної та будівельної промисловостей, окремих підгалузей машинобудування.

У серпні 1994 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про енергозбереження», метою якого є регулювання відносин між суб'єктами господарчої діяльності, а також між ними і державою в галузях видобутку, переробки, транспортування, збереження та використання ПЕР, створення зацікавленості підприємств і громадян у збереженні енергії, впровадженні енергозберігаючих технологій, встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб за енергозбереження.

Згідно із Законом України «Про енергозбереження» основними принципами державної політики у сфері енергозбереження є:

• створення державою економічних і правових умов зацікавленості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб;

• здійснення державного регулювання діяльності у сфері енергозбереження на основі застосування економічних, нормативно-технічних заходів управління;

• пріоритетність вимог енергозбереження при здійсненні господарської, управлінської або іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням ПЕР;

• обов'язковість енергетичної експертизи;

• вирішення проблем енергозбереження в поєднанні з реалізацією енергетичної програми України, а також на основі широкого міждержавного співробітництва тощо.

Проведення державної політики у сфері енергозбереження в Україні сьогодні здійснює Державний комітет з енергозбереження (Держкоменергозбереження) України, створений згідно з Указом Президента України від 26 липня 1995 р. № 666/95, та ряд відповідних державних органів (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Структура органів державного управління у сфері енергозбереження

Державне управління енергозбереженням в Україні передбачає взаємодію трьох основних напрямків:

• державного регулювання на основі правової нормативної бази (ціни, тарифи, сертифікація, експертиза, ліцензування, пільги, стандарти і нормативи);

• функціонального управління, яке виконується апаратом Держкоменергозбереження України, у тому числі державною інспекцією з енергозбереження;

• регіонального управління та контролю за виконанням законів, використанням нормативної бази, а також організацією роботи з енергозбереження.

Державне управління здійснюється через відповідну систему елементів управління: розробку та проведення політики ціноутворення; сертифікацію обладнання та приладів; енергетичну експертизу проектів; ліцензування роботи консалтингових І та аудиторських фірм; інвестиційну та інноваційну діяльність; вирішення питання надання податкових і кредитних пільг; розробку стандартів енергоспоживання. Система державного управління енергозбереженням є сукупністю загальнодержавних, галузевих та регіональних органів управління, а також підприємств та організацій, які здійснюють державну енергозберігаючу політику.

Основою для проведення енергозберігаючої політики в Україні є Комплексна державна програма енергозбереження (КДПЕ) України. Крім того, нормативно-правову базу енергозбереження в Україні додатково складають 6 законів, що стосуються енергозбереження, а також близько 50 підзаконних актів.

Для успішної реалізації енергозберігаючої політики в Україні необхідно й надалі розвивати інституційні засади енергозбереження, вдосконалювати його нормативно-правову базу, формувати розуміння економічної та соціальної значущості енергозбереження, широко залучати всі соціальні групи до процесів ухвалення рішень і реалізації політики енергозбереження.

Разом із використанням власних і позикових коштів підприємств та організацій, коштів фондів енергозбереження і бюджетів різних рівнів, іноземних кредитів та інвестицій можна було б ширше залучати до заходів з енергозбереження кошти споживачів енергоресурсів, застосовуючи гнучкі механізми їх акумулювання та використання. Серед інших форм отримання інвестиційних коштів є випуск енергозберігаючих облігацій та продаж квот на викиди парникових газів.

Тема 11. Прогнозування в енергетиці.

11.1. Основні поняття та етапи прогнозування.

11.3. Види енергетичних прогнозів.

11.4. Методи прогнозування.

11.1. Суспільне життя неможливе без передбачення майбутнього, без прогнозування перспектив його розвитку. Різні види прогнозів необхідні для визначення шляхів розвитку суспільства та економічних ресурсів, що забезпечують їх досягнення, для виявлення найбільш імовірних і економічно ефективних варіантів довгострокових, середньострокових і поточних планів, обґрунтування основних напрямків енергетичної, економічної і технічної політики, передбачення наслідків ухвалених рішень і здійснюваних у даний момент заходів. В умовах науково-технічного прогресу й удосконалення енергетичної системи держави прогнозування набуває значення одного з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики енергетичного розвитку.

Таким чином, сучасні умови вимагають максимального розширення фронту прогнозування, подальшого вдосконалення методології і методики розробки енергетичних прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів енергетичного розвитку, тим ефективніше здійснюються планування й управління цими процесами в суспільстві.

Процес прогнозування складається з декількох етапів, кожний з яких вирішує певне завдання:

постановлення завдання - уточнюється об'єкт прогнозу, формулюються мета і завдання, визначаються точність і час випередження прогнозу;

формування об'єкта прогнозу відповідно до поставленого завдання - виявляється структура об'єкта, виділяються істотні фактори, установлюються їх співпідпорядкованість, ієрархічність, взаємозв'язок;

збору ретроспективної інформації про об'єкт – визначаються джерела інформації, розробляється методика опрацювання і подання інформації, установлюються її необхідні обсяги;

формалізації завдання - розробляється методика формалізованого подання інформації та здійснюється вибір класу моделей для опису об'єкта прогнозу;

вибору методів і алгоритму - серед відомих обирається найбільш придатний метод прогнозування, розробляється відповідний алгоритм і оцінюється точність прогнозу;

моделювання на основі ретроспективних даних оцінки якості моделі;

• видачі результатів прогнозу.

Наведемо декілька визначень основних понять у сфері прогнозування.

Прогноз - це науково обґрунтоване, імовірнісне судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його реалізації.

Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Одним із важливих напрямків прогнозування суспільного розвитку є енергетичне прогнозування, оскільки стратегія розвитку цієї галузі значною мірою визначає напрямки розвитку інших галузей народного господарства країн та світу в цілому.

Енергетичне прогнозування — це процес розробки енергетичних прогнозів, який ґрунтується на наукових методах пізнання явищ в енергетиці і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів прогностики.

Прогнозування, у тому числі енергетичне, співвідноситься з більш широким поняттям - передбаченням як випереджальним відображенням дійсності, яке ґрунтується на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. Залежно від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза - судження, яке характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези складають теорія та відкриті на її основі закономірності й причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика об'єктів, яка виражає загальні закономірності їх функціонування.

Прогноз порівняно з гіпотезою має більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних, але й на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об'єкта також і кількісно. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези більшою вірогідністю. Водночас зв'язки прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є фіксованими, однозначними - прогноз має ймовірний характер.

План являє собою поставлення точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій розвитку досліджуваного об'єкта. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, упорядковуються ухвалені управлінські рішення. Його головна відмінність - визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність.

Між прогнозом і планом існують певні розходження. Головне з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз - імовірний характер. План - це однозначне рішення, у тому числі й тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же за своєю природою має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі прогнозування являє собою дослідницьку базу планування, яка має, однак, власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів ґрунтується на прогностичних методах, тоді як планування спирається на більш суворі і точні методи балансових та інших розрахунків.

11.2. Прогнози можуть розрізнятися за метою, характером, обґрунтованістю (розрахунковою основою), тривалістю періоду, на який розробляється прогноз, залежністю і впливом об'єкта прогнозування на суміжні об'єкти й сфери. Для вирішення практичних завдань використовується така класифікація прогнозів (рис. 11.1):

1. За ступенем вірогідності (імовірності) розрізняють:

гіпотетичні прогнози, основу яких становить вивчення загальних тенденцій розвитку науки і техніки та в складанні яких важливу роль відіграють експертні оцінки фахівців, отримані значною мірою за допомогою інтуїції, тобто передчуття, здогаду, проникливого передбачення, які, однак, ґрунтуються на знанні предмета;

Рис. 11.1. Класифікація прогнозів

аналітично-розрахункові прогнози, які, на відміну від гіпотетичних, базуються на аналізі динаміки наявних статистичних показників і різних розрахунків, здійснюваних за допомогою екстраполяції, інтерполяції, обробки динаміки статистичних рядів показників, кореляційних залежностей, зіставлення показників прогнозованого об'єкта з іншими об'єктами спостережень;

планово-розрахункові прогнози, найбільш типовим видом яких є прогнози виконання плану. Основу планово-розрахункових прогнозів, як правило, складають різні варіанти вихідних подій.

2. За тривалістю циклу прогнозування прогнози доцільно розподілити так:

прогнози на дуже віддалену перспективу, наприклад, в енергомашинобудуванні на термін більше 30 років;

довгострокові прогнози в електроенергетиці, переважно на термін більше 15 років;

короткострокові прогнози на терміни переважно від 1 до 5 років.

3. За масштабністю прогнозування прогнози поділяються на сублокальні, локальні, суперлокальні, субглобальні і глобальні. Приклад сублокального прогнозу - прогноз роботи виробничої бригади щодо виконання плану. Приклад глобального прогнозу - визначення впливу науково-технічної революції на світову економіку. Стосовно енергетики доцільно використовувати таке групування прогнозів за розмірами, масштабністю:

сублокальні - прогнози, що обмежуються даними розвитку одного енергетичного підприємства;

локальні - ті, що передбачають прогнозування в межах енергетики;

глобальні - прогнози, які охоплюють усі рівні прогнозування в електроенергетиці з урахуванням обопільного впливу цієї галузі і народного господарства;

4. Усі типи прогнозів утворюють три основні групи з огляду на методичні особливості розроблення та різну вихідну інформацію:

прогнозування за допомогою статистичних методів: ґрунтується, як правило, на достовірних вихідних даних, наявній динаміці розвитку певної сфери досліджень, матеріального рівня виробництва, ресурсів тощо, виявленні кількісних тенденцій подальшого розвитку прогнозованого об'єкта шляхом застосування статистичних методів - екстраполяції з різними її модифікаціями, інтерполяції, експонентного аналізу та ін.;

прогнози, здійснювані переважно на основі експертних оцінок фахівців, зокрема, за допомогою різних видів анкетування та їх подальшої обробки, головним чином, за допомогою математичної статистики;

прогнози, розроблення яких ведеться одночасно статистичними й експертними методами (комбіновані) з використанням проектування моделей і застосування зворотного зв'язку для усунення можливих помилок у судженнях експертів.

11.3. На сучасному етапі, за оцінками вчених, існує понад 150 різних методів прогнозування. Однак на практиці використовуються як основні 15-20.

Під методом прогнозування слід розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єкта прогнозування, а також їх вимірів у межах розглянутого явища або процесу сформувати судження певної вірогідності відносно його (об'єкта) майбутнього розвитку.

Однією з найбільш важливих класифікаційних ознак прогнозування є ступінь формалізації, що досить повно охоплює прогностичні методи. Другою класифікаційною ознакою можна вважати загальний принцип дії методів прогнозування, третьою - спосіб одержання прогнозованої інформації. Розглянемо більш детально класифікацію методів прогнозування за першою класифікаційною ознакою.

За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розподілити на інтуїтивні і формалізовані (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Класифікація методів прогнозування за ступенем формалізації.

Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування. У цьому випадку використовуються оцінки експертів. При цьому розрізняють індивідуальні і колективні експертні оцінки.

До індивідуальних експертних оцінок належать:

метод «інтерв'ю», при якому здійснюється безпосередній контакт експерта з фахівцем за схемою «питання - відповідь»;

аналітичний метод, при якому здійснюється логічний аналіз певної прогнозованої ситуації, складаються аналітичні доповідні записки;

 метод розробки сценаріїв, що ґрунтується на визначенні логіки процесу або явища в часі за різних умов.

Метод колективних експертних оцінок містить:

метод «комісій»;

«колективної генерації ідей» («мозкова атака»);

метод «Дельфі»;

матричний метод.

Ця група методів ґрунтується на тому, що при колективному мисленні, по-перше, вища точність результату прогнозу і, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, що виносяться експертами, виникають продуктивні ідеї та оптимальні рішення.

До групи формалізованих методів належать дві підгрупи: екстраполяції і моделювання. До першої підгрупи належать: методи найменших квадратів, експоненційного згладжування, змінних середніх, адаптивного згладжування. До другої - структурне, мережне, матричне та імітаційне моделювання.

Екстраполяція в тій чи іншій формі широко використовується при прогнозуванні тенденцій розвитку енергетики. При формуванні прогнозів за допомогою екстраполяції звичайно виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта, які складаються статистично. Екстраполюються оцінні функціональні системні й структурні характеристики. Екстраполяційні методи є одними з найпоширеніших і найбільш розроблених серед усієї сукупності методів прогнозування.

За допомогою цих методів екстраполюються кількісні параметри великих енергетичних систем, кількісні характеристики економічного, наукового, виробничого потенціалу, дані про результативність науково-технічного прогресу, характеристики співвідношення окремих підсистем, блоків, елементів у системі показників складних систем та ін. Однак ступінь реальності такого роду прогнозів і відповідно довіра до них значною мірою обумовлюються аргументованістю вибору меж екстраполяції і стабільністю відповідності «вимірників» стосовно сутності розглянутого явища. Варто звернути увагу на те, що складні об'єкти, як правило, не можуть бути охарактеризовані одним параметром. Для підвищення точності екстраполяції використовуються різні прийоми. Один із них полягає, наприклад, у тому, щоб частину загальної кривої розвитку (тренда), що екстраполюється, корегувати з урахуванням реального досвіду розвитку галузі - об'єкта або аналога досліджень, які випереджають у своєму розвитку прогнозований об'єкт. При розробці моделей прогнозування тренд виявляється основною складовою прогнозованого часового ряду, на яку накладаються інші складові. Результат при цьому пов'язується винятково з плином часу. Передбачається, що через час можна виразити вплив усіх основних факторів.

Аналіз показує, що жоден з існуючих методів не може дати достатньої точності прогнозів на 20-25 років. Застосовуваний у прогнозуванні метод екстраполяції не дає точних результатів на тривалий термін прогнозу, тому що даний метод виходить з минулого і сьогодення і тим самим накопичує похибку. Цей метод дає позитивні результати на найближчу перспективу прогнозування тих чи інших об'єктів - на 5-7 років.

Для знаходження параметрів наближених залежностей між двома чи кількома прогнозованими величинами за їх емпіричними значеннями застосовується метод найменших квадратів. Його сутність полягає в мінімізації суми квадратичних відхилень між величинами, за якими спостерігають, і відповідними оцінками (розрахунковими величинами), обчисленими за підібраним рівнянням зв'язку. Цей метод краще за інші відповідає ідеї усереднення як одиничного впливу врахованих факторів, так і загального впливу неврахованих. Розглянемо його детальніше.

Якщо позначити через Y спостережні значення, а через  прогнозовані значення часового ряду, то сума квадратів відхилень між Y і  запишеться як

. (11.1)

Лінія регресії може бути подана рівнянням , де а і b - параметри оцінки, а tномер періоду. Отже,

. (11.2)

Узявши часткові похідні функції D відносно a і b і прирівнявши їх до нуля, одержимо такі рівняння:

; (11.3)

,

де t - кількість спостережень.

Щоб знайти значення параметрів а і b, розв'яжемо цю систему рівнянь:

; (11.4)

.

Отримана при цьому лінія регресії вказує часовий тренд даних. Оцінки трендів більш надійні, якщо вони ґрунтуються на даних, вільних від сезонних ефектів.

Поширеною методикою опису тих чи інших процесів і явищ є моделювання. Воно вважається досить ефективним інструментом прогнозування можливої появи нових або майбутніх технічних засобів і рішень в енергетиці. Модель конструюється суб'єктом дослідження так, щоб операції відображали характеристики об'єкта (взаємозв'язки, структурні і функціональні параметри і т.ін.), які є суттєвими для мети дослідження. Тому питання про якість такого відображення - адекватності моделі об'єктові - правомірно вирішувати лише щодо визначеної мети. Конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта і виділення його суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз моделі, зіставлення результатів з даними об'єкта, корегування моделі складають зміст методу моделювання. Метод моделювання, розробка якого при прогнозуванні науково-технічного прогресу в енергетичній галузі стикається із серйозними труднощами, вимагає до себе особливої уваги. Труднощі застосування методу моделювання в прогнозуванні розвитку енергетичних об'єктів зумовлюються складністю структури технічного розвитку і тому змушують користуватися не однією моделлю, а системою методів і моделей, яка характеризується певною ієрархією і послідовністю.

Така система передбачає чергування використання моделей для цілей складання комплексного прогнозу. Під економіко-математичною моделлю розуміють методику доведення до повного, вичерпного опису процесу одержання й обробки вихідної інформації і правил розв'язання розглянутої задачі в досить широкому класі конкретних випадків.

Використання математичного апарату для опису моделей (включаючи алгоритми та їх дії) пов'язане з перевагами математичного підходу до багатостадійних процесів обробки інформації, використанням ідентичних засобів формування завдань, пошуку методів їх розв'язання, фіксації цих методів та їх перетворення в програми, розраховані на застосування засобів обчислювальної техніки.

Розробка системи моделей прогнозування здійснюється в три етапи. На першому етапі розробки локальних методик прогнозування створюються окремі моделі і підсистеми моделей прогнозування. Розроблені моделі повинні бути взаємопов'язаними і утворювати єдину систему для цілей прогнозування, яка забезпечує взаємодію окремих моделей відповідно до визначених вимог.

На другому етапі розробки локальних методик прогнозування розвитку енергетичних об'єктів створюється система взаємодіючих моделей прогнозування, уточнюються й узгоджуються підсистеми моделей, перевіряється їх взаємодія, визначається послідовність використання окремих моделей, а також прийомів оцінки і методів перевірки одержуваних комплексних прогнозів. На цьому етапі також мають бути складені відповідні програми для розв'язання завдань на електронних обчислювальних машинах.

Третій етап створення системи моделей прогнозування в основному пов'язаний з уточненням і розвитком окремих локальних систем і методик у ході практичного їх використання для цілей комплексного прогнозування розвитку енергетичних об'єктів.

Тема 12. Планування. Принципи та методи планування.

12.1. Сутність та принципи планування.

12.2. Технологія планування.

12.3. Задачі та зміст п’ятирічного плану.

12.1. Планування – це функція управління, яка включає такі роботи:

а) аналіз ситуацій та факторів зовнішнього середовища;

б) прогнозування , оцінка і оптимізація альтернативних варіантів досягнення цілей, які визначені на стадії стратегічного маркетингу;

в) розробка плану;

г) реалізація плану.

Затверджений керівником план підприємства має силу наказу для указаних у ньому осіб і структурних одиниць. У ньому чітко і ретельно визначаються:

а) мета діяльності підприємства і його структури на плановий період (указуються конкретні види продукції та характер робіт);

б) засоби досягнення мети (фінансові, матеріальні, трудові);

в) правила і строки узгодження цілей і засобів за етапами на весь термін дії плану;

г) етапи і терміни виконання робіт;

д) виконавці плану за видами робіт;

є) етапи і засоби контролю виконання плану.

За терміном плани можуть бути стратегічними, тактичними (на рік, або на п’ять років), оперативними.

До основних принципів планування відносяться:

  1.  послідовність стратегічного і тактичного планів;
  2.  соціальна орієнтація плану;
  3.  розділення об’єктів планування за їх важливістю;
  4.  економічне обґрунтування плану;
  5.  автоматизація системи планування;
  6.  забезпечення оберненого зв’язку системи планування.

Економічне обґрунтування плану означає, що кінцевий вибір варіанту планових показників повинен здійснюватися тільки після проведення системного аналізу, прогнозування , оптимізації та економічного обґрунтування альтернативних варіантів.

Забезпечення оберненого зв’язку системи планування передбачає можливість для виконавців плану подавати пропозиції про зміну плану його розробнику.

12.2. Технологія планування включає:

- визначення та обґрунтування основної мети та задач підприємства;

- оформлення поставленої задачі, встановлення конкретних показників та завдань для виконавців;

- деталізацію завдань за видами і обсягами робіт, робочими місцями і термінами виконання;

- детальні розрахунки витрат і отриманих результатів на весь період планування.

Складання плану діяльності підприємства починається з підготовки проекту окремих його частин:

а) плану виробництва і реалізації продукції;

б) плану матеріально-технічного забезпечення;

в) плану по кадрам і заробітній платі;

г) перспективного плану по новій техніці та капітальним вкладенням;

д) фінансового плану.

Після розробки частин плану відбувається їх взаємне коректування до повного узгодження як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за термінами виконання. Наприклад, поставки підприємству сировини, матеріалів, комплектуючих виробів пов’язано з фінансовим планом, строками і обсягами випуску продукції. В свою чергу, випуск продукції узгоджується із наявністю робочої сили, виробничими потужностями та планами поставок продукції за договорами.

Таким чином досягається збалансованість плану діяльності підприємства. Створюється динамічна система взаємозвязку виробничих, технічних, економічних, організаційно-адміністративних та соціальних заходів, які спрямовані на досягнення кінцевої мети. Передбачаються порядок виконання робіт, встановлюються терміни та відповідальні виконавці по всім операціям, які передбачені планом. Визначаються джерела і розміри фінансування, а також  граничні витрати по кожному заходу, етапу і виду робіт. У плані обов’язково указуються точна характеристика і масштаби кінцевих результатів роботи підприємства в цілому за датами, а також результати роботи цехів та інших підрозділів по кожному заходу окремо.

Втрати, які пов’язані із помилками в плануванні, досягають іноді таких розмірів, що у підприємства не виявляється коштів для їх погашення, і наступає банкрутство підприємства.

12.3. П’яти річний план виробничого енергетичного обєднання (ВЕО) є основним плановим документом. Він визначає важливі напрямки розвитку ВЕО та його виробничо-господарської діяльності відповідно з державним планом економічного і соціального розвитку.

П’ятирічний план має такі розділи:

  1.  виробництво і реалізація продукції;
  2.  технічний розвиток і організація виробництва;
  3.  показники підвищення економічної ефективності виробництва;
  4.  нормативи та норми;
  5.  капітальне будівництво;
  6.  потреба в основних матеріальних ресурсах;
  7.  труд і кадри;
  8.  собівартість, прибуток і рентабельність виробництва;
  9.  фінансовий план;
  10.  фонди економічного стимулювання;
  11.  соціальний розвиток колективу;
  12.  охорона природи та раціональне використання природних ресурсів.


Тема 13. Розробка плану по собівартості, прибутку та рентабельності виробництва.

13.1. Планування собівартості енергії.

13.2. Планування реалізації, прибутку та рентабельності.

13.1. Собівартість продукції, як економічна категорія, є частиною її вартості, яка постійно повинна повертатися підприємству для забезпечення безперервності виробництва у попередньому масштабі. Вона повинна використовуватися для придбання сировини, матеріалів, виплати заробітної плати і т.і. Інша частина вартості використовується у виді прибутку та податку з обороту не входить в собівартість.

В залежності від ступеня повноти врахованих витрат розрізняють собівартість: цехову, виробничу, повну. Цехова собівартість представляє собою сукупність затрат цеха, а по виробничій одиниці в цілому – суму затрат всіх цехів. Виробнича собівартість включає затрати цехів та адміністративно-господарські витрати, тобто всі витрати на виробництво продукції. Повна собівартість включає всі затрати на виробництво і реалізацію продукції.

Визначення планової собівартості здійснюється на основі наступних розрахунків:

  1.  собівартості продукції (електроенергії, теплової енергії, робіт та послуг за видами);
  2.  загальної суми витрат за видами (статтям і елементам);
  3.  зниження собівартості продукції.

Планування собівартості повинно бути спрямовано на її зниження. Якщо в інших галузях промисловості можна забезпечити зростання прибутку шляхом розширення та оновлення асортименту продукції та інших заходів, то енергетичні системи таких можливостей не мають. Головним джерелом зростання прибутку в енергосистемах в конкретних умовах енергоспоживання є зниження собівартості енергії. Від цього залежить утворення фонду матеріального стимулювання персоналу.

Основними шляхами зниження собівартості є:

  1.  зменшення питомих витрат палива і первісної енергії на свої потреби на основі модернізації діючого устаткування та інших заходів з економії палива і енергії;
  2.  зниження втрат в мережах;
  3.  підвищення продуктивності праці при експлуатації та ремонті;
  4.  економне витрачання експлуатаційних і ремонтних матеріалів;
  5.  удосконалення організації та управління виробництвом;
  6.  покращення обліку палива та його якості;
  7.  реалізація відходів (шламу, золи шлаків і т.п.).

Особливістю методики планування собівартості енергії в енергосистемі є калькулювання повної собівартості енергії франко-споживач, що забезпечує повний облік усіх витрат на виробництво і постачання енергії до споживача. Калькуляційними одиницями в енергосистемі є повна собівартість 1 кВт*г та 1 ГДж (Гкал), корисно відпущених споживачам.

Повна собівартість електричної та теплової енергії складається із:

а) виробничої собівартості енергії на електростанціях;

б) виробничої собівартості передачі та розподілу енергії в електричних і теплових мережах, враховуючи витрати на утримання виробничих служб ВЕО;

в) витрат на утримання апарату управління ВЕО, враховуючи витрати на збут. Загальні витрати по управлінню розподіляються між електричною і тепловою енергіями пропорційно сумі виробничої собівартості по а) і б);

г) вартість покупної енергії від станцій та суміжних електроенергетичних систем.

У зв’язку з цим у електроенергетичних системах складається три калькуляції собівартості енергії:

1) на електростанціях – калькуляція виробничої собівартості електричної та теплової енергії;

2) в електричних і теплових мережах – виробнича собівартість передачі та розподілу електричної та теплової енергії;

3) в управлінні ВЕО – калькуляція повної собівартості енергії як сума затрат електростанцій, електричних і теплових мереж та управління ВЕО, враховуючи виробничі служби, збут та покупну енергію.

Повна собівартість 1 кВт*г корисно відпущеної споживачу електричної енергії визначається так:

, грн./кВт*г                  (13.1)

де - виробнича собівартість енергії на електростанціях;

- виробнича собівартість передачі енергії в електричних та теплових мережах;

- витрати по утриманню апарату управління ВЕО;

- вартість покупної енергії;

- відпуск електроенергії в мережі енергетичної системи своїми станціями;

- покупна електроенергія;

- втрати електроенергії в мережах при розподілі;

-  витрати електроенергії на виробничі потреби енергосистеми.

Повна собівартість теплової енергії, корисно відпущеної споживачу:

, грн/ГДж                           (13.2)

де - відпуск тепла споживачу;

- покупна теплова енергія;

- втрати теплової енергії у теплотрасах при розподілі.

Калькуляція собівартості ВЕО представляє собою зведену калькуляцію собівартості енергії виробничих одиниць і підприємств. Планова калькуляція повної собівартості електро- і тепло-енергії в енергетичній системі визначає тільки витрати, які відносяться на собівартість цих видів продукції. Документом, який враховує загальну суму затрат ВЕО, є кошторис витрат. Кошторис витрат на виробництво забезпечує узгодження плану собівартості з іншими розділами: з планами матеріально-технічного постачання, по труду, по фінансам і т.і. В кошторис витрат на виробництво включають витрати основного і допоміжного виробництва, які пов’язані з випуском і реалізацією продукції, а також послуги сторонніх організацій по капітальному ремонту, будівництву і невиробничим господарствам ВЕО. Ці затрати показуються без розподілу за видами продукції, за напрямом затрат. Складання кошторису витрат по ВЕО є сумою витрат по виробничим одиницям. Додатково до них добавляються витрати виробничих служб ВЕО та загальнозаводські витрати його управління.

На основі зведеного кошторису на виробництво за економічними елементами у ВЕО визначається виробнича собівартість валової продукції.

13.2. Реалізована продукція – це відпущена продукція промислового підприємства, яка оплачена замовником або збутовою організацією.

Плановий обсяг реалізованої продукції у промисловості визначається на основі планового обсягу виготовлення товарної продукції, зміни залишків товарної продукції на складах та зміни суми відвантаженої продукції на початок і кінець планового періоду.

У загальному виді формула визначення планового обсягу реалізації має вид:

, грн.       (13.3)

де - корисний відпуск електроенергії споживачам;

- середній плановий відпускний тариф на електроенергію;

- зміна залишків абонентської заборгованості відповідно по електроенергії та тепло енергії за плановий період;

- корисний відпуск теплової енергії споживачам;

- середній плановий тариф на теплову енергію;

- обсяг робіт по капітальному ремонту;

- обсяг послуг сторонніх організацій та підприємств.

Планове зростання реалізації визначається так:

,                  (13.4)

де - базовий обсяг реалізації продукції, розрахований по середнім плановим тарифам за попередній період.

ВЕО планують прибуток по товарному випуску реалізованої продукції та загальну суму прибутку (балансову) по всій фінансово-господарській діяльності промислових та непромислових господарств, які знаходяться на балансі обєднання. Прибуток в енергетиці є фондокорректуючим показником і затверджується вищою енергетичною інстанцією.

Сума прибутку визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та її собівартістю:

,                    (13.5)

Крім основної частини в балансовий прибуток включають прибуток від іншої продукції та прибуток від позареалізаційною діяльністю. Прибуток і його розподіл відображаються у фінансовому плані ВЕО.

Рентабельність – це узагальнюючий показник економічної ефективності роботи підприємства за певний період. Цей показник розрахунковий, він не затверджується вищою енергетичною інстанцією.

Зростання або зниження прибутку свідчить про те, краще чи ні працювало дане підприємство у порівнянні із минулим періодом. Про рівень роботи підприємства у порівнянні із іншими підприємствами тієї ж галузі можна сказати по показнику рентабельності.

Показники рентабельності визначають двох видів: загальна і розрахункова. Загальна планова рентабельність визначається так:

,                           (13.6)

Розрахункова рентабельність визначається так:

,                             (13.7)

де - плата за банківський кредит;

- плата за виробничі фонди;

- виробничі фонди, по яким є пільги при оплаті.

Деякі об’єкти основних фондів вивільняються від плати. Наприклад, виробничі фонди, які створенні за рахунок розвитку виробництва (впродовж двох років); введені в експлуатацію установки впродовж нормативного часу їх освоєння; споруди і обладнання для очищення води і повітря від шкідливих речовин, а також які покращують умови праці та промислової санітарії.

Плата за фонди та банківський кредит приймаються в розмірах, які встановлені фінансовим планом.

Тема 14. Планування основного та допоміжного виробництва.

14.1. Розробка виробничої програми ВЕО.

14.2. Розробка плану технічного розвитку, організації та підвищення економічної ефективності виробництва.

14.3. Планування роботи допоміжних підприємств ВЕО.

14.1. Виробнича програма виробничо-енергетичного обєднання розробляється на п’ять років з розбивкою по роках. Річна виробнича програма розробляється у виді паливно-енергетичного балансу. В результаті планування цього балансу встановлюють: співвідношення між потребою в енергії та потужності і засобами, які забезпечать цю потребу. Паливно-енергетичний баланс розробляють у виді взаємопов’язаних окремих балансів:

а) навантаження і потужностей;

б) енергії;

в) палива.

Кожний окремий баланс представлений видатковою і прибутковою частинами. Характеристика паливно-енергетичного балансу приведена на рис.14.1. Данні цього балансу є основою для розробки основного виробництва енергетичних підприємств.

При річному плануванні потреби енергії та максимумів навантаження розрахунки ведуть по місяцям року. Для розрахунку потреби в електроенергії та максимумів електричного навантаження застосовують методи: синтезований, аналогії. Синтезований метод передбачає складання розходів електроенергії та навантаження по окремим споживачам або їх групам. Цей метод застосовується при річному плануванні. Метод аналогії оснований на використанні даних про потребу електроенергії та максимумах навантаження, які мали місце в попередніх періодах і в цілому по району, який обслужує дане енергетичне обєднання.

Перспективне і оперативне планування здійснюють за допомогою метода аналогії, а поточне – за допомогою синтезованого методу.

Послідовність планування потреби в електроенергії та максимумів навантаження синтезованим методом:

  1.  визначається склад споживачів та їх електроспоживання на основі перевірки і аналізу заяв;
  2.  на основі типового числа годин використання максимального навантаження окремих споживачів або їх груп визначають сумарний максимум всіх груп споживачів;
  3.  вірогідність отриманого максимуму кожної групи споживачів перевіряють по коефіцієнту попиту;
  4.  середній максимум навантаження споживачів по району визначають враховуючи навантаження у різні години за період;
  5.  середній максимум навантаження на генераторах електростанцій визначають через облік втрат електроенергії на свої потреби та в електричних мережах;
  6.  абсолютний максимум навантаження визначають за допомогою середнього максимуму і даних експлуатації по місяцям;
  7.  визначається скільки виробляти електроенергії.

Для планування потреби в електроенергії та максимумів навантаження по методу аналогії необхідно побудувати плановий графік по аналогії з фактичним (базовим). Спочатку креслять лінії статистичних планових максимумів, які враховують максимальне навантаження старих і нових споживачів. Далі добавляють максимуми нових приєднань планового року.

Планування теплового навантаження складається із розробки його балансу для окремих районів споживання тепла. Планування потреби в теплі діючих споживачів здійснюють по звітним даним за попередні роки з врахуванням зростання теплового навантаження на плановий період та коливань температур навколишнього повітря, на яке розраховують у плановому періоді. Потребу нових споживачів враховують по проектним даним (для промислових підприємств) та по питомим нормам тепло споживання (для житлових будинків).

Річне виробництво тепла районом теплопостачання буде:

,                            (14.1)

де - розхід тепла споживачами;

- втрати тепла з теплоносієм;

- втрати тепла у навколишнє середовище.

Загальна потреба тепла по району теплопостачання розподіляють за видами теплоносія і параметрами відбору. При плануванні теплового навантаження необхідно враховувати зв'язок між величиною теплового та електричного навантаження ТЕЦ впродовж доби. Це потрібно для того, щоб перевірити чи не перебільшує теплове навантаження нічний мінімум електричного навантаження.

Планування режиму роботи енергетичної системи здійснюється після планування потреби в електроенергії та максимумів навантаження. Режим роботи є зв’язком між видатковою і прибутковою частинами балансу електроенергії.

Планування середніх добових графіків електричного навантаження виконують також за допомогою синтезованого методу ті методу аналогії.

14.2. План технічного розвитку розробляється за наступними підрозділами:

1) освоєння нових видів і підвищення якості продукції;

2) впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

3) впровадження наукової організації труда;

4) удосконалення управління, планування і організації виробництва;

5) науково-дослідні та конструкторські роботи;

6) основні показники техніко-економічного рівня виробництва;

7) охорона праці та раціональне використання природних ресурсів.

Вихідними даними для розробки плану є: завдання вищих енергетичних організацій та рішення про розвиток енергетичної системи; винаходи та результати науково-дослідних робіт; пропозиції раціоналізаторів виробництва, передових досвід інших енергосистем.

Планування підвищення економічної ефективності виробництва безпосередньо пов’язано з розробкою всіх розділів плану ВЕО. Ефективність виробництва планується на основі загальних принципів шляхом співставлення результатів виробництва із затратами.

Система показників планування підвищення економічної ефективності виробничих обєднань включає в себе чотири групи:

  1.  узагальнюючі показники економічної ефективності – темпи росту товарної продукції, виробництво чистої продукції на 1 грн. затрат, відносна економія основних виробничих фондів, оборотних засобів, загальна рентабельність, витрати на 1 грн. товарної продукції;
  2.  показники підвищення ефективності використання праці – темпи росту продуктивності праці по чистій, товарній продукції, доля приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, економія живої праці;
  3.  показники використання основних фондів, оборотних коштів, капіталовкладень – фондовіддача, оборотність оборотних коштів, відношення приросту прибутку до приросту капітальних вкладень, питомі капітальні вкладення на 1 грн. товарної продукції, строк окупності капітальних вкладень;
  4.  показники ефективності, специфічні для енергетики – питомий розхід палива (г/кВт*г), питома чисельність персоналу (чол/МВт), коефіцієнт обслуговування (МВт/чол).

Оціночними показниками ефективності для окремих заходів служать:

  1.  економія від зниження собівартості продукції;
  2.  строк окупності додаткових капітальних вкладень, пов’язаних із впровадженням заходу;
  3.  зростання продуктивності праці робітників або зниження трудомісткості продукції, робіт.

Під ефективністю заходу розуміють позитивний результат від його впровадження, якщо цей результат покращує показники виробничо-господарської діяльності підприємства.

14.3. В состав ВЕО входять підприємства: по централізованому ремонту устаткування, реалізації електричної та теплової енергії, випробуванням, контролю, перевірки і ремонту пристроїв на електростанціях, матеріально-технічному забезпеченню, автотранспортні та інші.

Планування роботи центрального виробничого ремонтного підприємства починають із збору заяв на ремонт енергетичного устаткування, на основі яких визначають можливий обсяг робіт. Це підприємство є самостійним, тому на всі роботи складаються калькуляції, які є основою договірної вартості робіт і основним матеріалом для складання кошторису виробництва. Для складання кошторисних калькуляцій використовують: норми часу, прейскуранти на матеріали, норми витрачання матеріалів на ремонти, тарифні ставки.

Ремонтному підприємству, яке входить до ВЕО, планують такі основні показники:

а) обсяг реалізації;

б) виробництво продукції в натуральному вираженні;

в) затрати на товарну продукцію, в тому числі на ремонтні роботи;

г) загальний фонд заробітної плати;

д) балансовий прибуток;

є) рентабельність;

ж) введення в дію основних фондів і виробничих потужностей.

Планування роботи енергозбутового підприємства здійснюється на основі комплексного плану економічного і соціального розвитку ВЕО. Збутовому підприємству планують такі показники:

а) обсяг реалізації продукції по електричній та тепловій енергії;

б) втрати електричної та теплової енергії в мережах;

в) загальну суму витрат на утримання збутового підприємства;

г) загальний фонд заробітної плати;

д) чисельність персоналу;

є) норматив абонентської заборгованості в грошовому виразі.

Центральним лабораторіям планують такі показники:

а) обсяги робіт в грошовому виразі та в номенклатурі;

б) затрати на плановий обсяг робіт;

в) фонд зарплати;

г) прибуток.

По іншим допоміжним виробництвам планові показники установлюються енергетичним обєднанням у відповідності до профілю їх роботи.

Тема 15. Планування енергопостачання промислових підприємств.

15.1. Зв'язок плану роботи енергогосподарства із заводським планом.

15.2.Зміст і послідовність розробки паливно-енергетичного балансу підприємства.

15.3. Планування виробничої програми генераторам.

15.1. План роботи енергетичного господарства промислового підприємства спрямований на забезпечення:

- надійного і економічного енергопостачання виробництва всіма видами енергії;

- повного використання потужності енергоустановок і пропускної спроможності мереж;

- комплексної автоматизації та механізації виробничих процесів;

- економії палива та енергії;

- зниження собівартості продукції енергетичних цехів.

Планування роботи енергетичного господарства підприємства ведеться в заводському і цеховому розрізах. План енергогосподарства в заводському розрізі складається відділом головного енергетика і має такі розділи:

  1.  план перспективного розвитку енергогосподарства;
  2.  план організаційно-технічних заходів;
  3.  план енергопостачання підприємства.

План перспективного розвитку безпосередньо пов'язаний з планом технічного розвитку підприємства та енергопостачання промислового вузла. Цей план передбачає розширення енергогосподарства, впровадження нової техніки, реконструкцію схем енергопостачання, проведення науково-дослідних робіт в області енергетики.

План організаційно-технічних заходів спрямований  на удосконалення управління і організації виробництва, забезпечення технічного прогресу та економію паливно-енергетичних ресурсів. Заходи, які включаються в план повинні забезпечити:

  •  підвищення надійності енергопостачання (покращення технічного стану енергоустаткування і мереж, автоматизація процесів регулювання агрегатів, установка захисних пристроїв, підвищення кваліфікації персоналу);
  •  регулювання та зниження графіків енергетичного навантаження (складання надійних графіків енергомістких процесів в інтервалі доби);
  •  економію та раціональне використання палива і енергії (перевод процесів на раціональні енергоносії, використання вторинних енергоресурсів, зниження прямих втрат енергії, покращення енергетичних режимів роботи устаткування);
  •  підвищення продуктивності праці (автоматизація виробничих процесів, механізація трудомістких робіт, застосування передових методів експлуатації та ремонту енергоустаткування);
  •  підвищення економічних показників роботи служби головного енергетика.

План енергопостачання підприємства обґрунтовує його потребу в паливі та енергії. Цей план складається з таких балансів підприємства: паливного, теплового і електричного. Видаткова частина балансу представляє собою план споживання палива та енергії і показує, на які цілі, у яких цехах, в якій кількості, в яких енергоносіях споживається на підприємстві енергія. Прибуткова частина балансу показує, за рахунок яких джерел може бути покрита ця потреба підприємства в паливі та енергії від зовнішніх або власних джерел енергопостачання, первинними або вторинними енергоресурсами.

План енергопостачання розробляється на основі виробничої програми підприємства і норм розходу палива і енергії. Він включає в себе планування теплового і електричного навантаження, складання балансів потужностей, планування економічних режимів роботи генераторів. План енергопостачання розробляється до складання планів енергетичних цехів.

Планові завдання енергоцеху встановлює планово-економічний відділ підприємства. Для енергетичного цеху встановлюються такі ліміти:

  1.  вироблення енергії;
  2.  графіки навантажень, робочу потужність генераторів;
  3.  зниження питомих витрат палива на вироблення тепла, стислого повітря, кисню, води, а також витрат енергії на власні потреби по цим установкам;
  4.  чисельність персоналу та фонд заробітної плати;
  5.  зниження собівартості продукції.

На основі цих планових завдань енергоцех розробляє план, який має такі розділи:

  •  виробнича програма (вироблення енергії, ремонт енергоустаткування, використання енергоресурсів);
  •  план організаційно-технічних заходів;
  •  план по труду;
  •  план по собівартості продукції та послугам.

Основою для розрахунків показників плану є такі техніко-економічні норми: потужностей і продуктивності устаткування, розходів палива і енергії, часу, обслуговування енергоустаткування, розходу ремонтно-експлуатаційних матеріалів, годинних тарифних ставок і посадових окладів, строків служби та амортизації основних фондів.

15.2. Складання і аналіз енергетичних балансів дозволяє виявити: надлишкові втрати палива і енергії, найбільш економічних напрямків реконструкції морально застарілого устаткування, найбільш економічні види енергоносіїв, найбільш ефективні способи використання вторинних енергоресурсів, раціональні схеми енергопостачання підприємства.

За призначенням енергетичні баланси підприємства підрозділяються на фактичні (нормалізовані) і планові (перспективні). Спочатку розробляються фактичні енергобаланси, потім планові. Планові баланси розробляються на рік з розбивкою по кварталам. Паливно-енергетичний баланс підприємства включає матеріальні та енергетичні баланси, а також баланси енергоносіїв.

До енергоносіїв, по яким складаються вагові або обємні баланси, відносяться: натуральне і штучне паливо різних видів (вугілля, кокс, торф, сланці, нафтопродукти, гази); пара різних параметрів, гаряча вода і конденсат; стисле повітря і гази; вода під тиском; холодоагенти.

На промисловому підприємстві використовуються такі види енергії: хімічна енергія палива, теплова енергія різних температурних потенціалів, електрична енергія, механічна енергія.

План енергоспоживання розробляється таким чином: спочатку розробляється видаткова частина, потім складається прибуткова частина.

Видаткова частина балансу – план споживання енергії включає:

  •  планування потреби основного і допоміжного виробництва в енергії, енергоносіях, паливі;
  •  розрахунок нормальних втрат енергії в заводських мережах і перетворювальних установках;
  •  визначення сумарної потреби підприємства в енергії, енергоносіях, паливі;
  •  розрахунок максимальних навантажень і побудова графіків режиму споживання енергії різних видів.

Прибуткова частина балансу – план покриття потреби в енергії включає:

  •  визначення виробничої потужності генераторів підприємства;
  •  розрахунок виходу придатних до використання вторинних енергоресурсів;
  •  розподіл навантажень в добових, квартальних і річних графіках підприємства між заводськими генераторами та зовнішніми джерелами енергопостачання;
  •  планування режиму роботи агрегатів генераторів та розрахунок відпуску енергії цими установками по місяцям і кварталам;
  •  складання балансу палива по заводу.

Покриття потреби промислового підприємства в енергії може здійснюватися: власними генераторами, за рахунок енергії ззовні, комбіновано, за рахунок власних енергоустановок і зовнішнього енергопостачання.

15.3. Планові енергетичні баланси генераторів передбачають: обґрунтування витрат палива або первинної енергії та планові графіки навантаження; ліміти по первинним енергоресурсам; календарний план ремонту устаткування; планові норми (холостого ходу, питомих приростів розходу палива або енергії), ККД брутто основних агрегатів, поправок до витрат палива за характеристикою, пускових розходів.

Плановий енергобаланс установки складається так:

  1.  планове вироблення енергії розбивається між групами однотипних агрегатів на основі розподілу між ними планових графіків;
  2.  по кожній групі агрегатів на основі їх видаткових енергетичних характеристик визначають характеристичний розхід палива або первісної енергії;
  3.  уточнюють нормальні експлуатаційні умови роботи установок в плановому періоді, що дозволяє ввести поправки до характеристичних розходів палива та визначити їх експлуатаційний розхід;
  4.  визначають величину розходу палива на пуски і зупинки устаткування;
  5.  розраховують витрачання енергії на власні потреби та нормальні втрати енергії поза основних агрегатів;
  6.  визначають повний розхід первинної енергії по установці з урахуванням її витрачання на власні потреби і втрати;
  7.  розраховують корисний відпуск енергії.

Після складання балансу установки визначають питомі витрати умовного палива на одиницю виробленої і корисно відпущеної енергії, ККД брутто і нетто, а також питомі витрати енергії на власні потреби установки.

Планування балансів потужності генераторів включає:

  1.  визначення робочих потужностей з врахуванням заходів по їх підвищенню і календарного плану ремонту;
    1.  визначення експлуатаційних резервів потужності.

Тема 16. Інвестиції в енергетиці.

16.1. Склад і структура інвестицій.

16.2. Джерела фінансування інвестицій та їх вартість.

16.3. Концепція вартості грошей у часі.

16.4. Нарощення і дисконтування грошових потоків.

16.5. Загальна характеристика методів оцінки ефективності інвестицій.

16.1. Поняття «інвестиція» є занадто широким, щоб можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. Інвестиції можуть бути реальними і фінансовими. Останні зв'язані з вкладенням коштів у цінні папери, а під реальними інвестиціями розуміють довгострокове додавання коштів у виробничу діяльність з метою одержання доходу. Надалі, говорячи про інвестиції, ми будемо розглядати реальні інвестиції, припускаючи усі витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на зв'язані з цим зміни оборотного капіталу. В такому розумінні реальні інвестиції ще називають капітальними вкладеннями.

У залежності від об'єктів вкладення інвестиції підрозділяються на:

  •  прямі;
  •  супутні або допоміжні;
  •  додаткові;
  •  сполучені.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для виробництва продукції. Вони можуть витрачатися на:

  •  придбання (або виготовлення) нового обладнання, включаючи витрати на його доставку, установку і пуск;
  •  модернізацію діючого устаткування;
  •  будівництво і реконструкцію будинків і споруд;
  •  технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;
  •  нове технологічне оснащення;
  •  нову технологію (патент);
  •  нові і додаткові запаси палива і матеріалів і інші цілі виробництва.

Супутніми інвестиціями є вкладення в об'єкти, зв'язані територіально і функціонально з прямим об'єктом. Це можуть бути вкладення в об'єкти безпосередньо технологічно пов'язані з забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні колії, ЛЕП, системи тепло-, газо-, водопостачання та ін.).

Додаткові інвестиції звичайно зв'язані з вкладеннями безпосереднього характеру на охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру, поліпшення умов праці і техніки безпеки.

Сполучені інвестиції – це вкладення в розвиток суміжних виробництв даної галузі. Стосовно до енергетики це, наприклад, капіталовкладення в паливно-енергетичний комплекс.

Перші три види інвестицій у сумі складають повні або комплексні капітальні вкладення підприємства.

При аналізі інвестицій важливе місце займає визначення їх технологічної структури, що представляє співвідношення між окремими видами витрат у загальному обсязі капітальних вкладень. В загальний обсяг капітальних вкладень звичайно включається вартість:

- всіх видів будівельних і монтажних робіт, необхідних для запуску устаткування;

- самого устаткування, інструментів і інвентарю виробничого призначення;

- інших робіт і інших витрат (наприклад, на підготовку будівельного майданчика, нових кадрів та ін.).

Приклад типової технологічної структури представлений у табл. 16.1.

Удосконалювання технологічної структури капітальних вкладень є одним з резервів підвищення їх економічної ефективності. Воно виявляється в підвищенні частки устаткування в загальному обсязі капітальних вкладень, що дозволяє збільшити частку активної частини основних фондів, підвищити випуск продукції на одиницю основних фондів, знизити фондоємність і питомі капітальні вкладення.

Таблиця16.1.

Типова технологічна структура капітальних вкладень в енергетику, %

Об'єкти вкладення

Будівельно-монтажні роботи

Устаткування та інші витрати

Атомні електростанції

40

60

Теплові електростанції

60

40

Гідроелектростанції

80

20

Лінії електропередач (більш 35 кВт)

65

35

16.2. Джерелами фінансування капітальних вкладень для підприємств будь-якої форми власності можуть бути:

  •  власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви;
  •  позикові фінансові кошти;
  •  притягнуті фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;
  •  кошти позабюджетних фондів;
  •  кошти державного бюджету, надані на поворотній і безповоротній основі;
  •  кошти іноземних інвесторів.

В свою чергу структура власних фінансових ресурсів може складатися з наступних складових:

  •  грошової частини внесків власників підприємства (статутного фонду);
  •  нагромаджень, що утворилися в результаті господарської діяльності підприємства;
  •  мобілізації внутрішніх активів.

Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних коштів підприємства вилучається з основної його діяльності, тому що ця діяльність може бути уповільнена у вигляді капітального будівництва, і пускається на фінансування капітального будівництва або модернізації підприємства.

Інструментами позикового фінансування можуть бути:

  •  довгостроковий банківський і товарні (наприклад, лізинг) кредити;
  •  позички юридичних осіб під боргові зобов'язання;
  •  облігації, випущені підприємством.       

Лізинг дозволяє підприємству одержати устаткування і почати його експлуатацію, не відволікаючи оборотні кошти з обороту. Крім того, лізингові платежі відносять на собівартість продукції, що випускається, що зменшує величину прибутку, оподатковуваної податком.

Незалежно від джерела одержання фінансових ресурсів за їх використання необхідно платити. Загальна сума засобів, яку потрібно сплатити за використання визначеного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках  цьому обсягові, називається ціною або вартістю капіталу. За власні кошти плата здійснюється у вигляді дивідендів власникам підприємства (акціонерам), за позикові – у вигляді відсоткових відрахувань кредиторові, що надав грошові кошти в тимчасове користування.

Звичайно вважається, що вартість капіталу – це альтернативна вартість, інакше кажучи, доход, що очікують одержати інвестори від альтернативних можливостей вкладення капіталу при незміненій величині ризику. Справді, якщо підприємство хоче дістати кошти, то воно повинне забезпечити доход на них як мінімум дорівнює величині доходу, що можуть принести інвесторам альтернативні можливості вкладення капіталу (наприклад, покупка цінних паперів, депозитний внесок у банку та ін.).

Основна область застосування вартості капіталу – оцінка економічної ефективності капітальних вкладень. Ставка дисконту, що використовується в методах розрахунку ефективності інвестицій, - це і є вартість (ціна) капіталу, що вкладається в підприємство.

Ставка дисконту – це процентна ставка віддачі, що підприємство припускає одержати на зароблені в процесі реалізації інвестиційного проекту гроші. Оскільки проект розвертається протягом декількох майбутніх років, підприємство не має твердої впевненості, що воно знайде дуже ефективний спосіб додавання зароблених грошей. Але воно може вкласти ці гроші у свій власний бізнес і одержати віддачу, як мінімум рівну вартості капіталу. Таким чином, вартість капіталу підприємства – це мінімальна норма прибутковості при вкладенні грошей, зароблених у ході реалізації проекту.

На вартість капіталу впливають наступні фактори:

- рівень прибутковості інших капітальних вкладень. Оскільки вартість капіталу – це альтернативна вартість, тобто доход, що очікують одержати інвестори від альтернативних можливостей вкладення капіталу при незмінній величині ризику, вартість даного капітального вкладення залежить від поточного рівня процентних ставок на ринку цінних паперів (облігацій і акцій);

- рівень ризику даної інвестиції. Якщо підприємство пропонує вкласти інвесторам капітал у більш ризиковану справу, то їм повинний бути забезпечений більш високий рівень прибутковості. Чим більше величина ризику, що має місце в активах компанії, тим більше повинний бути доход по них для того, щоб залучити інвестора. Це золоте правило інвестування;

- джерела фінансування. Для того, щоб визначити загальну вартість капіталу, необхідно спочатку встановити всі джерела його одержання й оцінити величину кожної його складової, що дозволить розрахувати зважену середню вартість капіталу WACC (Weighted Average Cost of Capital).

Облік і аналіз плати за користування фінансовими ресурсами є одним з основних при оцінці економічної ефективності капітальних вкладень.

16.3. В основі концепції вартості грошей у часі лежить наступний основний принцип: Долар зараз коштує більше, ніж долар, що буде отриманий у майбутньому, наприклад через рік, тому що він може бути інвестований і це принесе додатковий прибуток. Даний принцип є найбільше важливим положенням у всій теорії фінансів і аналізі інвестицій. На цьому принципі заснований підхід до оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів.

Даний принцип породжує концепцію оцінки вартості грошей у часі. Суть концепції полягає в тім, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутковості на грошовому ринку і ринку цінних паперів. Як норму прибутковості виступає норма позичкового відсотка або норма виплати дивідендів по звичайних і привілейованих акціях.

З огляду на те, що інвестування являє собою звичайно тривалий процес, в інвестиційній практиці звичайно приходиться порівнювати вартість грошей на початку їхнього інвестування з вартістю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього прибутку. В процесі порівняння вартості коштів при їх вкладенні і поверненні прийнято використовувати два основних поняття: дійсна (сучасна) і майбутня вартість грошей.

Майбутня вартість грошей являє собою ту суму, в яку перетворяться інвестовані в даний момент грошові кошти через визначений період часу з урахуванням прибутковості інвестицій. Визначення майбутньої вартості грошей пов'язано з процесом нарощення (compounding) початкової вартості, що являє собою поетапне збільшення вкладень суми шляхом приєднання до первісного її розміру суми процентних платежів. В інвестиційних розрахунках процентна ставка платежів застосовується не тільки як інструмент нарощення вартості коштів, але і як вимірник вартості прибутковості інвестиційних операцій.

Дійсна (сучасна) вартість грошей являє собою суму майбутніх грошових надходжень, приведених до дійсного моменту часу з урахуванням прибутковості інвестицій альтернативних напрямків вкладення коштів. Визначення дійсної вартості грошей зв'язано з процесом дисконтування (discounting), майбутньої вартості, що (процес) являє собою операцію зворотну нарощенню. Дисконтування використовується в багатьох задачах аналізу інвестицій.

Таким чином, ту саму суму грошей можна розглядати з двох  позицій: з позиції її дійсної вартості; з позиції її майбутньої вартості. Причому, арифметична вартість грошей в майбутньому завжди вище.

Для оцінки майбутньої вартості в процесі аналізу інвестиційних рішень прийнято використовувати складні відсотки. Складним відсотком називається сума доходу, що утвориться в результаті інвестування грошей за умови, що сума нарахованого простого відсотка не виплачується наприкінці кожного періоду, а приєднується до суми основного внеску й у наступному платіжному періоді сама приносить доход.

Основна формула теорії відсотків і визначає майбутню вартість грошей:

,                  (16.1)

де - дійсне значення вкладеної суми грошей,

    - майбутнє значення вартості грошей,

    - кількість періодів часу, на яке виробляється вкладення,

    - норма доходності (прибутковості) від вкладення.

Найпростішим способом цю формулу можна проінтерпретувати, як визначення величини депозитного внеску в банк при депозитній ставці  (у частках одиниці).

Сутність процесу нарощення грошей не змінюється, якщо гроші інвестуються в який-небудь бізнес (підприємство), головне, щоб вкладення грошей забезпечувало доход, тобто збільшення вкладеної суми.

Приклад 1. Банк виплачує 5% річних по депозитному внеску. Відповідно до формули (7.1) 100 грн., вкладені зараз, через рік стануть рівні               

                         = 100 (1 + 0,05) = 105 грн.                    

Якщо вкладник вирішує залишити всю суму на депозиті ще на один рік, то до кінця другого року обсяг його внеску складе

             = = 105 (1 + 0,05) = 110,25 грн.                    

або по формулі (16.1)

= 100 (1 + 0,05)2 = 100,25 грн.

Процес нарощення вартості 100 грн. по рокам можна представити вигляді таблиці 16.2.

Таблиця 16.2.

Результати розрахунку приклада

Рік

Позначення

Вартість грошей

0

100

1

105

2

110,25

3

115,76

4

121,55

5

127,63

Слід зазначити, що процес нарощення не є лінійним.

Сучасне значення вартості визначеної майбутньої суми грошей визначається за допомогою формули

,                              (16.2)

яка є звичайним оберненням формули (16.1)

Приклад 2. Нехай інвестор бажає одержати 200 грн. через 2 роки. Яку суму він повинний покласти на терміновий депозит зараз, якщо депозитна процентна ставка складає 5%?

Це легко визначити за допомогою формули (16.2)

                  грн.

Зрозуміло, що формула (16.2) лежить в основі процесу дисконтування. І в цьому змісті величина  інтерпретується як ставка дисконту і часто називається просто дисконтом.

Розглянутий у прикладі 16.2. випадок можна інтерпретувати в такий спосіб:

181,40 грн. і 200 грн. – це два способи представити ту саму суму грошей у різні моменти часу – 200грн. через два роки рівносильні 181,40грн. зараз.

В аналізі інвестиції величини  і  часто називають відповідно множниками нарощення і дисконтування. Нарощення і дисконтування одиничних грошових сум зручно робити за допомогою фінансових таблиць.

16.4. Оскільки процес інвестування, як правило, має велику тривалість в практиці аналізу ефективності капітальних вкладень, звичайно приходиться мати справа не з одиничними грошовими сумами, а з потоками коштів.

Обчислення нарощеної і дисконтованої оцінок сум коштів в цьому випадку здійснюється шляхом використання відповідних формул (16.1) і (16.2) для кожного елемента грошового потоку.

Елемент грошового потоку прийнято позначати  (Cash Flow), де - номер періоду, в який розглядається грошовий потік. Дійсне значення грошового потоку позначене  (Present Value), а майбутнє значення – (Future Value).

Використовуючи формулу (7.1), для всіх елементів грошового потоку від 0 до n одержимо майбутнє значення грошового потоку

.       (16.5) Приклад 3. Після впровадження заходу щодо зниження адміністративних витрат підприємство планує одержати економію 1000 грн. на рік. Зекономлені гроші передбачається розміщати на депозитний рахунок (під 5% річних) для того, щоб через 5 років накопичені гроші використовувати для інвестування. Яка сума виявиться на банківському рахунку підприємства?

Вирішимо задачу з використанням тимчасової лінії, представленої на рис. 16.1.

Рис. 16.1. Тимчасова лінія для рішення приклада 16.3.

Таким чином, через 5 років підприємство нагромадить 5526 грн., що зможе інвестувати у виробництво.

У даному випадку грошовий потік складається з однакових грошових сум щорічно. Такий потік називається ануітетом. Для обчислення майбутнього значення ануітета використовується формула:

,                      (16.6)

яка випливає з (16.5) при соnst і 0.

Розрахунок майбутнього значення ануітета може розраховуватись за допомогою спеціальних фінансових таблиць. Наприклад, при = 5% і = 5 одержуємо множник 5,526, що відповідає результату розрахунку приклада 16.3.

Дисконтування грошових потоків здійснюється шляхом багаторазового використання формули (16.2), що в остаточному підсумку приводить до наступного вираження:

.        (16.7)

Приклад 4. Розглянемо грошовий потік з неоднаковими елементами = 100, = 200, = 200, = 200, = 200, = 1000 (грн.), для якого необхідно визначити сучасне значення (при показнику дисконту 6%). Рішення робимо за допомогою тимчасової лінії, приведеної на мал. 16.2.

Рис. 16.2. Тимчасова лінія для рішень приклада 16.4.

Таким чином, сучасне значення грошового потоку, що складається з шести елементів дорівнює 1453,1 грн.

Дисконтування ануітету ( соnst) здійснюється по формулі

.                    (16.8)

Приклад 5. Підприємство придбало облігації муніципальної позики, що приносять йому доход 15000 грн., і бажає використовувати ці гроші для розвитку власного виробництва. Підприємство оцінює прибутковість інвестування одержуваних щороку 15000 грн. в 12%. Необхідно визначити дійсне значення цього грошового потоку.

Рішення проведемо за допомогою таблиці 16.3:

Таблиця 16.3

Рішення приклада 5

Рік

Множник дисконтування при 12%

Потік грошей, грн.

Дійсне значення потоку, грн.

1

0,893

15000

13395

2

0,797

15000

11955

3

0,712

15000

10680

4

0,636

15000

9540

5

0,567

15000

8505

3,605

75000

54075

За результатами розрахунків видно, що:

- дисконтоване значення грошового потоку істотно менше арифметичної суми елементів грошового потоку (54075 і 75000 відповідно);

- чим далі ми заходимо за часом, тим менше сьогоденне значення грошей: 15000 грн. через рік коштують зараз 13395 грн., а 15000 грн. через 5 років коштують зараз 8505 грн.

Наприклад, при =12% і 5 з використанням відповідної таблиці знаходимо множник дисконтування, що дорівнює 3,605.

Сучасне значення нескінченного (за часом) потоку коштів визначається по формулі:

,                      (16.9)

яка виходить шляхом підсумовування нескінченного ряду, обумовленого формулою (16.8) при .

16.5. Міжнародна практика оцінки економічної ефективності капітальних вкладень істотно базується на концепції тимчасової вартості грошей і заснована на наступних принципах.

1. Оцінка повернення інвестиційного капіталу обчислюється на основі показника грошового потоку (Cash Flow, CF), що формується за рахунок чистого прибутку й амортизаційних відрахувань в процесі інвестиційного проекту.

2. Інвестиційний капітал так само як і в грошовому потоці приводиться до дійсного часу або до визначеного розрахункового року (який як правило передує початкові реалізації проекту).

3. Процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків виробляється по різних ставках дисконту, що визначаються в залежності від особливостей інвестиційних проектів.

4. При визначенні ставки дисконту враховуються структура капітальних вкладень і вартість окремих складового капіталу.

Суть всіх методів оцінки полягає в тому, що вихідні інвестиції шляхом створення або поліпшення якого-небудь бізнесу генерують грошовий потік  Ці капітальні вкладення визнаються ефективними, якщо цей потік достатній для: повернення вихідної суми капітальних вкладень та забезпечення необхідної віддачі на вкладений капітал.

Найбільш поширені наступні показники ефективності капітальних вкладень:

чиста приведена вартість інвестиційного проекту NPV,

внутрішня норма прибутковості (доходності, рентабельності) IRR,

дисконтований строк окупності DPB,

коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень .

Дані показники, так само як і відповідні їм методи, використовуються в двох варіантах:

- для визначення ефективності незалежних інвестиційних проектів (абсолютна ефективність), коли робиться висновок про прийняття або відхилення  проекту;

- для визначення ефективності одного проекту (порівняльна ефективність), коли робиться висновок про прийняття одного проекту з декількох альтернативних.

Метод чистої приведеної вартості (NPV-метод) використовує критерій NPV (Net Present Value), значення якого можна визначити по формулі:

.      (16.10)

Термін «чисте» має наступний сенс: кожна сума грошей визначається як алгебраїчна сума вхідних (позитивних) і вихідних (негативних) потоків. Іншими словами, чиста приведена вартість – це сумарна приведена до визначеного моменту часу вартість доходів за винятком сумарної приведеної до того ж моментові часу вартості витрат. Наприклад, якщо в другий рік реалізації інвестиційного проекту обсяг капітальних вкладень складає 15000 грн., а грошовий доход у тому ж році дорівнює 12000 грн., то чиста сума коштів у другий рік складає -3000 грн. (-15000 + 12000). Інвестиції в цьому випадку є витратами, тобто вихідним (негативним) грошовим потоком, а доход – позитивним потоком.

Суть методу чистої приведеної вартості полягає в тому, що сучасне чисте значення вхідного грошового потоку порівнюється із сучасним значенням вихідного потоку, обумовленого капітальними вкладеннями для реалізації проекту. Різниця між першим і другим є чиста приведена вартість або значення, величина якого визначає правило ухвалення рішення. Очевидно, що якщо NPV (0 – інвестування в даний проект вигідно, оскільки приведена вартість доходів, забезпечуваних проектом, перевищує приведену вартість витрат по проекту, якщо ж NPV ( 0 – проект не є ні прибутковим, ні збитковим; його реалізація має бути обумовлена іншими вигодами (соціальними, екологічними та ін.).

Для декількох альтернативних проектів приймається той проект, що має більше значення NPV, якщо тільки воно ненегативне.

Процедуру використання даного методу можна умовно розділити на ряд послідовно виконуваних кроків.

Крок 1. Визначається сучасне значення кожного грошового потоку (вхідний і вихідного) за весь період реалізації проекту.

Крок 2. Підбиваються всі дисконтовані значення елементів грошових потоків і визначається критерій NPV.

Крок 3. Приймається рішення про доцільність реалізації проекту.

При прогнозуванні доходів по рокам необхідно враховувати всі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом.

При визначенні NPV найбільш типовими є наступні грошові потоки:

вхідні

  1.  додатковий обсяг продажів і збільшення ціни продукції;
  2.  зменшення валових витрат (собівартості продукції);
  3.  залишкове значення вартості устаткування після закінчення проекту (тому що устаткування можна продати або використовувати для інших цілей);
  4.  вивільнення оборотних коштів в ході реалізації проекту (закриття рахунків дебіторів, продаж залишків товарно-матеріальних запасів, продаж акцій і облігацій  інших підприємств).

вихідні

  1.  початкові інвестиції;
  2.  збільшення потреб в оборотних коштах (збільшення рахунків дебіторів для залучення нових клієнтів, придбання сировини і комплектуючих для початку виробництва);
  3.  ремонт і технічне обслуговування устаткування;
  4.  додаткові невиробничі витрати (соціальні, екологічні та ін.).

Якщо тривалість проміжків часу між грошовими потоками, що виникають в моменти  й  однакова, але менше року (наприклад,  раз у рік), чиста приведена вартість розраховується по формулі

,    (16.10)

де  - річна прибутковість альтернативних інвестицій з такою ж періодичністю виплат;

   - кількість виплат на рік.

Приклад 6. Нехай якийсь інвестиційний проект передбачає при початкових інвестиціях в розмірі 1000 грн. ( 1000) наступні грошові потоки  = 300 грн. через три місяці і  = 1000 грн. через дев'ять місяців. Як альтернативне рішення розглядається банківський депозит, що забезпечує прибутковість у 40% річних із щоквартальною виплатою відсотків (10% від суми внеску виплачуються кожні три місяці).

Визначимо чисту приведену вартість проекту

      грн.  

Тому що NPV ( 0, то даний проект вигідний).

Описаний метод NPV, як і будь-який інший, має ряд переваг і недоліків. Його переваги полягають у наступному:

- всі розрахунки ведуться, виходячи з чистих грошових потоків, а не з доходів;

- методика визначення NPV враховує зміну вартості грошей згодом шляхом дисконтування грошових потоків;   

- приймаючи проекти лише з позитивним значення NPV, підприємство буде нарощувати свій капітал за рахунок цих проектів. Приріст капіталу підприємства – це, фактично, підвищення його економічного потенціалу, що є однією з пріоритетних задач діяльності підприємства.

Недоліки методу полягають в наступному:

- передбачається, що менеджери можуть детально прогнозувати грошові потоки на весь період реалізації проекту. У дійсності ж, чим далі розрахунковий період, тим складніше оцінити грошові потоки. На них впливають обсяги продажу продукції, ціна робочої сили, матеріалів, накладні витрати, відсотки за кредит, урядова політика і т.д. Переоцінка або недооцінка майбутніх грошових потоків може викликати схвалення проекту, що варто було б відхилити, і навпаки;

- метод, як правило, передбачає незмінну ставку дисконту протягом усього періоду реалізації проекту.  

Абсолютне позитивне значення NPV часто називають «запасом міцності» проекту, що компенсує можливі погрішності при розрахунках грошових потоків, викликані зазначеними недоліками. Чим більше його величина, тим більше впевненість у необхідності реалізації проекту.

Внутрішня норма прибутковості (прибутковості) IRR (Internal Rate of Return) інвестиції – це таке значення дисконту, при якому дійсна вартість грошових потоків дорівнює первісним інвестиціям. Іншими словами, IRR є ставкою дисконту, при якій чиста приведена вартість проекту дорівнює нулеві (NPV = 0).

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що він визначає норму прибутковості інвестицій, при якій підприємству однаково ефективно інвестувати свій капітал під IRR відсотків в які-небудь фінансові інструменти, або робити реальні інвестиції у виробництво. Такі інвестиції генерують грошовий потік, кожен елемент якого, в свою чергу, вкладається під IRR відсотків. Математичне визначення IRR припускає рішення наступного рівняння:

,                     (16.12)

де - вхідний грошовий потік у k-тий період,

    - значення інвестицій.

Схема ухвалення рішення на основі методу внутрішньої норми прибутковості має вигляд:

- якщо значення IRR вище або дорівнює вартості капіталу, необхідного для реалізації проекту, то проект приймається;

- якщо значення IRR менше вартості капіталу, то проект відхиляється.

Таким чином, IRR є як би «бар'єрним показником»: якщо вартість капіталу вище значення IRR, то «потужності» проекту недостатньо для забезпечення необхідного повернення і віддачі грошей, і отже проект необхідно відхилити.

В загальному випадку рівняння (16.12) не може бути вирішене в кінцевому вигляді. Найчастіше воно вирішується методом послідовних ітерацій, коли обчислюються значення функції  при різних ставках дисконту доти, поки її величина не поміняє свій знак. Так визначається інтервал , у якому значення функції  з негативного стає позитивним або навпаки. Далі застосовують формулу:

,                   (16.13)

де  і - відповідно ставка дисконту, мінімізуюча позитивне значення і максимізуюча негативне значення показника NPV.

Застосовуючи метод внутрішньої ставки прибутковості варто врахувати, що точність обчислень обернено пропорційна довжині інтервалу , а найкраща апроксимація досягається, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%).

Метод періоду окупності є одним з найпростіших і широко розповсюджених у світовій практиці оцінки інвестицій. Зокрема, він використовується, коли керівництво підприємства в більшому ступені стурбовано рішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту і зацікавлено в більш швидкій окупності інвестицій. Метод також гарний у ситуації, коли інвестиції сполучені з високим ступенем ризику, тому, чим коротше строк окупності, тим менш ризикованим є проект.

Суть методу полягає у визначенні строку окупності прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом у вигляді суми дисконтованих грошових потоків, генеруючих цією інвестицією. Якщо розрахований період окупності менше або дорівнює прийнятному для даного підприємства, то проект приймається. У противному випадку він відхиляється.

При порівнянні двох або більше проектів перевага віддається проекту з найкоротшим періодом окупності.

Розглянемо цей метод на конкретному прикладі.

Приклад7. Нехай проект припускає обсяг інвестицій у розмірі 10000 грн. і розрахований на чотири роки. Проект генерує наступні грошові потоки по роках: 5000, 4000, 3000, 1000 (грн). Вартість капіталу проекту оцінена на рівні 10% річних. Розрахунок дисконтованого строку окупності здійснюється за допомогою таблиці 16.4.

В останньому рядку таблиці утримуються значення непокритої частини вихідної інвестиції (негативні значення). З часом величина непокритої частини зменшується. Оскільки до кінця другого року непокритими залишаються тільки 2150 грн., а дисконтоване значення грошового потоку в третьому році складає 2254 грн., то, мабуть, що період покриття інвестиції складає два повних роки і якусь частину третього року. Більш конкретно для проекту одержимо дисконтований строк окупності

Таблиця 16.4.

Розрахунок приклада 7.

Рік

0

1

2

3

4

Чистий грошовий потік (ЧГП)

-10000

5000

4000

3000

1000

Дисконтований ЧГП

-10000

4545

3305

2254

683

Накопичений

дисконтований ЧГП

-10000

-5455

-2150

104

797

                                 DPB = 2 + 2150/2254 = 2,95.

Таким чином, проект окупиться за 2,95 роки.

Істотним недоліком розглянутого методу є те, що він враховує тільки початкові грошові потоки, саме ті потоки, що укладаються в період окупності. Всі наступні грошові потоки не беруться в увагу, що, при порівнянні декількох проектів з різними термінами реалізації, може привести до помилкового рішення.

Іноді при розрахунках періоду окупності застосовують не дисконтовані грошові потоки. Суть методу при цьому не змінюється, однак період окупності в цьому випадку значно коротше, що може збільшувати погрішність розрахунків.

У випадку недоліку інформації для визначення величин грошових потоків по роках розрахункового періоду або тривалості самого розрахункового періоду для оцінки інвестиційного проекту може бути використаний коефіцієнт абсолютної економічної ефективності , розрахований на підставі грошового потоку за один рік  по формулі:

,               (16.14)

де - річний чистий прибуток, обумовлений інвестиціями;

- річні амортизаційні відрахування від знову введених основних фондів;

- річні виплати позикових коштів (якщо вони залучалися).

Цей показник характеризує величину отриманого позитивного ефекту у вартісному вираженні на одиницю капітальних вкладень, необхідних для реалізації інвестиційного проекту, і може бути використаний для оцінки короткострокових проектів з незначними капітальними вкладеннями, зв'язаних з реконструкцією або модернізацією діючого виробництва.


Кабінет Міністрів України

Міністерства і відомства

Державний комітет з енергозбереження

Міжвідомча робоча група з координації енергозберігаючих проектів

Обласні адміністрації

ауково-дослідницькі та проектно-конструкторські інститути та організації

Державна інспекція з енергозбереження

Державна експертно-аналітична система управління процесом енергозбереження

Підрозділи з енергозбереження у складі міністерств

Координаційний центр енергозбереження

Регіональні інформаційні центри енергозбереження

Підприємства, організації, установи різних форм власності

Підрозділи з енергозбереження у складі обласних адміністрацій

управління

координація

рішення про фінансування (часткове або повне) енергозберігаючих проектів

Підприємства та організації

з видобутку та переробки ПЕР

Виробники електричної, теплової,

сонячної, вітрової енергії

Учасники

енергетичного ринку

Споживачі енергії

(юридичні та фізичні особи)

Профспілки

Державні органи управління енергоринком

За ступенем імовірності

- гіпотетичні;

- аналітично-розрахункові;

- планово-розрахункові

За тривалістю циклу прогнозування

- на віддалену перспективу;

- довгострокові;

- короткострокові

  1.  

За масштабністю прогнозування

- сублокальні;

- локальні;

- суперлокальні;

- субглобальні;

- глобальні

За методичними особливостями розроблення та вихідною інформацією

- розроблені за допомогою статистичних методів;

- розроблені на основі експертних оцінок фахівців;

- комбіновані

Класифікація прогнозів

Методи прогнозування за ступенем формалізації

Інтуїтивні

За загальним принципом дії

Індивідуальні

Інтерв'ю

Аналітичний

Побудова

сценаріїв

Колективні експертні оцінки

Метод «комісій»

Метод колективної генерації ідей

Метод «Дельфі»

Матричний метод

Формалізовані

Методи прогнозної екстраполяції

Найменших квадратів

Експонент-

ційного згладжування

Ковзних середніх

Адаптивного згладжування

Методи моделювання

- структурне

- мережне

- матричне

- імітаційне


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42747. Определение скорости движения тела в жидкости на примере осаждения твердой частицы в неподвижной среде под действием силы тяжести 78 KB
  Скорость такого равномерного движения частицы в среде называют скоростью осаждения. ОПИСАНИЕ УСТАНОВКИ: Лабораторная установка для определения скорости осаждения частиц состоит из стеклянного цилиндра рис. Установка снабжена микрометром для определения диаметра шариков ареометром для определения удельного веса глицерина секундомером для замера времени осаждения шариков на пути между метками на цилиндре.
42748. Проектирование цеха по производству специальных красных вин 1.17 MB
  Современное оборудование позволяет перерабатывать виноград в щадящих режимах, не разрушая семян и кожицу ягод, предварительно отделив гребни. Это дает возможность вырабатывать легкие вина с великолепным вкусом, без внесения в него вредных тонов.
42750. Организация текста внутри HTML-документов с помощью таблиц 94.5 KB
  Организация текста внутри HTMLдокументов с помощью таблиц Элементы HTML для построения таблиц Для создания таблицы используется элемент TBLE. Атрибут border в открывающем теге TBLE делает видимой рамку таблицы и сетку разделяющую строки и столбцы. Между открывающим TBLE и закрывающим TBLE тегами для построения таблицы размещаются парные теги следующих элементов: 1. CPTION Текст отмеченный тегами CPTION и CPTION этого элемента выводится в виде заголовка таблицы.
42751. Изучение и исследование термоэлектрического метода измерения температур 99.5 KB
  При этом студенты овладевают методикой поверки автоматического потенциометра КСП4 в комплекте с образцовым потенциометром УПИП–60М градуировки шкалы. магазин сопротивлений R4 R10 и клеммы для подключения образцового потенциометра УПИП–60М. Поверка автоматического потенциометра КСП4. Для поверки градуировки шкалы автоматического потенциометра КСП4 собирают схему по рисунку.
42752. Потери напора по длине в круглой трубе 273 KB
  Цель работы – экспериментальная иллюстрация формулы ДарсиВейсбаха определяющей связь потерь механической энергии потока жидкости по длине трубы с параметрами трубы и течения: 1 где hдл – потери напора на трение подлине м; L – длина опытного участка трубы м; d – диаметр тубы м; V – средняя скорость потока м с; – скоростной напор в живом сечении трубы м; λ – гидравлический коэффициент трения коэффициент Дарси. м3 с м3 с 1 65 000003 78 0000092 82 000037 0000492 2 62 0000029 80 0000095 0000124 3 16...
42753. Исследование трехфазного асинхронного двигателя методом непосредственной нагрузки 71 KB
  Исследование трехфазного асинхронного двигателя методом непосредственной нагрузки. Цель: Ознакомиться с конструкцией асинхронного двигателя с короткозамкнутым ротором. Произвести испытание асинхронного двигателя под нагрузкой научиться снимать её рабочие характеристики. Ход работы: Теоретический материал: А Асинхронный двигатель – это двигатель переменного тока у которого Б Относительное отставание скорости ротора от поля статора называется В Вращающий момент асинхронного двигателя зависит от Г Почему клемму напряжения...
42754. Исследование работы двигателя постоянного тока последовательного возбуждения 59 KB
  Исследование работы двигателя постоянного тока последовательного возбуждения. Цель: Изучить устройство двигателя постоянного тока последовательного возбуждения. а почему не допускается включение двигателя последовательного возбуждения с нагрузкой менее 25 от номинального б что представляет собой рабочие характеристики двигателя последовательного возбуждения в какие способы регулирования частоты применяют для двигателя последовательного возбуждения г чем объясняется свойства двигателя последовательного возбуждения д в чем отличие...
42755. Форматирование абзацев и всего документа 626.5 KB
  Страницы как правило имеют одинаковые размеры. Редактор автоматически разбивает текст на страницы в зависимости от их размеров. Если размеры страницы меняются а это можно делать то автоматически меняются длины и количество строк на странице а также количество страниц. К характеристикам страницы которые могут быть заданы и изменены относятся собственно размеры страницы и поля указывающие расстояние от края листа до границ текста .