48235

Теорія соціальної роботи

Конспект

Социология, социальная работа и статистика

Вступ до соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів За ред. Вступ Зв'язки соціальної роботи з іншими дисциплінами мають взаємний характер. Адже здійснення соціальної допомоги передбачає попередній збір інформації її системний аналіз висування гіпотез побудову моделей розвитку.

Украинкский

2013-12-08

141 KB

23 чел.

Лекція № 7

Курс “Теорія соціальної роботи”

Тема: Філософські основи соціальної роботи

Мета: Забезпечити оволодіння основними поняттями теми, звернувши особливу увагу на вивчення понять, що характеризують структуру систему соціальної роботи.

Формувати на основі аналізу та синтезу знань навички диференціації термінології та понятійного апарату; уміння виділяти ознаки основних понять; використовувати теоретичні знання у реальному житті.

Забезпечити усвідомлене розуміння змісту теми, розвивати альтернативне мислення.

Тип заняття: лекція

Методично-дидактичне забезпечення: таблиця

Структура роботи: (план)

Основні терміни та поняття:

Домашнє завдання:

План

  1.  Філософія СР.
  2.  Основні моделі філософії СР.
  3.  Філософські цінності.

Література:

  1.  Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М., 1977.
  2.  Артановский С.Н. Историческое единство человечества и взаимовлияния культур. Л., 1987.
  3.  Вступ до соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т.В.Семигіної, І.І.Миговича. – К.: Академвидав, 2005. – 304с.
  4.  Гуслякова Л.Г., Холостова Е.И. Основы теории социальной работы. – М., 1977.
  5.  Основы социальной работы.: Уч./Отв. ред. П.Д. Павленок. – М., 2000.
  6.  Социальная работа. / Под общ. ред. В.И. Курбатова. – Ростов н/Д., 1999.
  7.  Справочник по социальной работе. / Л.С. Алексеева, П.В. Бобкова, Г.Ю. Бурлака и др. – М., 1997.
  8.  Теория социальной работы / Под ред. проф. Е.И. Холостовой. – М., 1998.
  9.  Тетерский С.В. Введение в социальную работу. – М., 2000.
  10.  Философия социальной работы. Монография / под ред. В.И. Митрохина. – М., 1998. – 208 с.
  11.  Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы. – М., 2000.

Запитання для контролю

  1.  Людина, як складна біопсихосоціальна істота, – об’єкт і суб’єкт СР.
  2.  Цикли життєдіяльності людини, їх особливості, прояви у сучасному суспільстві.
  3.  Які основні підходи до філософії СР.
  4.  Основні філософські парадигми СР.
  5.  Філософські цінності СР.
  6.  Моральні імперативи соціального працівника.
  7.   Цінності культури в СР і проблеми традиційної культури.

Вступ

Зв'язки соціальної роботи з іншими дисциплінами мають взаємний характер. З одного боку, соціальні працівники послуговуються науковим апаратом і методиками, які пропонують різні соціально-гуманітарні дисципліни. Щоправда, на відміну від інших соціальних наук, соціальна робота розглядає соціальні проблеми і проблеми конкретного клієнта як з погляду їх специфічних ознак, що їх описують різні науки, так і з погляду загальних (інтегративних) властивостей. Адже здійснення соціальної допомоги передбачає попередній збір інформації, її системний аналіз, висування гіпотез, побудову моделей розвитку. Завдяки цьому відбувається якісне визначення проблеми в усій її повноті, планування фахівцями разом із клієнтами подальших дій, які мають зумовити зміни існуючого становища. При цьому соціальні працівники не можуть зосереджуватися лише на індивіді, як це роблять психологи, або на соціальному оточенні — як соціологи. Вони вивчають соціальні аспекти проблем, сприяють виробленню конструктивного (в багатьох випадках — комплексного) їх розв'язання. Водночас напрацювання соціальної роботи становлять інтерес для представників інших спеціальностей і наукових дисциплін, бо вона вивчає реальні соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою для наукового аналізу в межах різних дисциплін, який дає змогу виявити та науково осмислити тенденції розвитку досліджуваних подій і процесів.

Утвердження соціальної роботи як соціального інституту, розвиток практичних моделей діяльності соціальних працівників сприяв появі нових наукових напрямів — соціології соціальної роботи, психології соціальної роботи.

Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалась на межі філософії, соціології, психології, педагогіки, що визначає її інтегративний, міждисциплінарний характер. Вона характеризується розмаїттям форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції; принципи і методи досягнення поставлених цілей; гіпотези, системи поглядів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Вони організуються у єдину науку завдяки фундаментальним основам — філософським ідеям і принципам.  

Зміст лекції

  1.  Філософія соціальної роботи

Соціальна робота має сталі зв'язки із філософією як теоретичним світоглядом. Адже визначення напрямів діяльності соціальних працівників, формування специфічних відносин між клієнтами і фахівцями, наповнення змісту соціальних програм великою мірою залежать від світоглядних та ідеологічних концептів, філософських категорій і принципів, що набули поширення серед професіоналів і засвоєні ними як складова фахової культури.

Історія професійної соціальної роботи доводить, що діяльність cоціальних працівників спирається не тільки на особисті і професійні принципи, моральні норми, які є основою сучасної філософії соціальної роботи. Для цього фаху важливе опертя на загальнолюдські цінності та ідеали побудови суспільства, більш справедливого до громадян, які перебувають у невигідному, вразливому становищі порівняно з іншими, де кожна людина має всі необхідні права і може їх реалізувати, в тому числі і за допомогою соціальних працівників

Філософія –  це система найзагальніших теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з’ясування різноманітних форм ставлення людини до світу.

Філософія є формою суспільної свідомості, спрямованою на формування світогляду, системи ідей, поглядів на світ і місце людини в ньому. Загальнотеоретичні положення філософії відіграють роль методологічної основи при вирішенні окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соціальні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупності суспільних відносин, у тому числі економічних, політичних, морально-духовних. Бо марно братися за розв’язання соціальних проблем без їх логічного осмислення, всебічної соціальної діагностики, що можливо інше на основі синтезу, аналізу та інших загальнонаукових методів, які пропонує філософія.

Соціальна робота послуговується такими універсальними філософськими категоріями, як людина, соціум, свобода, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпіричних фактів, для узагальнення яких спирається на філософські ідеї щодо різних аспектів людського буття сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку особистості, права людини, правова свідомість тощо), пізнання навколишньої дійсності, діалектичного взаємозв'язку різноманітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філософське розуміння людини як унікальної, відкритої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може одночасно мати сильні протилежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між зростаючими погребами та реальними можливостями їх задоволення.

Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні періоди розвитку чергуються з нестабільними, які наступають як перехідні етапи і несуть у собі можливості якісних перетворень особистості.

Філософія СР – це ідеологія професійної діяльності. Її основу складають цінності та ідеали, що сформувалися в процесі еволюційного розвитку соціальної роботи як суспільної дисципліни.

Філософія СР – це колективні уявлення людей, об’єднані єдиними вимогами до своєї професії, що мають визначені знання, керуються відповідними суспільними і професійними принципами, нормами, цінностями.

Філософія соціальної роботи — ідеологія соціальної діяльності, основою якої є цінності та ідеали, що еволюційно сформувалися у процесі діяльності; колективне уявлення об'єднаних певними знаннями, єдиними вимогами до своєї професії людей стосовно суспільних і професійних принципів, норм, цінностей.

Соціальна робота також застосовує філософські принципи до аналізу соціальних груп, спільнот, соціальних інститутів, особистості тощо. До таких принципів належать:

  1.  принцип детермінізму (висвітлює причинну зумовленість соціальних явищ економічними й політичними чинниками, що визначають стан суспільних відносин, специфіку їх формування і прояву);
  2.  принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ретельне вивчення і порівняння соціально-історичних особливостей процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їх специфіку, тенденції розвитку і закономірності);
  3.  принцип особистісного підходу (при вивченні соціальних процесів вимагає врахування ціннісних орієнтацій, думок, почуттів та потреб конкретної людини);
  4.  принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різновидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та наслідки).

Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки щодо найзагальніших законів розвитку природи, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є такі філософські дисципліни, як етика, естетика, логіка, філософія права, філософія політики та ін. (див. рис. 1). Наприклад, основні категорії етики (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших людей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної поведінки. Тому такі чинники регулювання людської поведінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами самої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспільної моралі, соціальна робота регулюється також такими принципами професійної етики, як конфіденційність і толерантність.

Соціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі. Адже філософія, на відміну від соціальної роботи, не звертається до практики безпосередньо.

Як система наукових знань соціальна робота складається з теоретико-методологічної (методологічні основи пізнання, закони, науковий апарат тощо) і практичної (практичне застосування теоретичних положень) частин.

У своїй практичній діяльності соціальні працівники мають справу з людиною, відносинами між особистістю і колективом, соціальними групами. Ключовим призначенням їхньої діяльності є вдосконалення людських відносин, втілення в життя високих гуманістичних ідеалів. Саме у розвитку й утвердженні ідеї гуманізму реалізується тісний зв'язок соціальної роботи з філософською проблематикою.

В силу універсально-методологічного характеру філософські ідеї, гіпотези, категорії, методи пізнання широко застосовуються в обґрунтуванні конкретних явищ, відношень, процесів соціальної роботи.

СР як система наукових знань складається із 2-х нерозривно пов’язаних і взаєообумовлеих частин:

  1.  Теоретико-методологічної.
  2.  Прикладної.

Філософія безпосередньо пов’язана з теоретико-методологічним блоком, а з прикладним – опосередковано, тобто через перший.

Філософський стиль мислення дозволяє соціальному працівнику глибше зрозуміти і пізнати зміст предметно-функціонального простору своєї професійної діяльності, створює інтелектуально-моральні передумови для гуманізації соціального буття.

Соціальний працівник в будь-якій сфері  діяльності, пов’язаний з людиною, взаємовідносинами між особистістю і колективом, між соціальними групами. В загальному його діяльність спрямована на вдосконалення людських взаємин, на те, що ми називаємо втіленням в життя високих ідеалів гуманізму.

Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці спеціаліста з соціальної роботи багатогранна. Окрім конкретних знань про різні аспекти людської поведінки і функціонування суспільства філософія виховує також звичку до рефлексії і саморефлексії, тобто вміння підпорядковувати мислительному аналізу різні сторони дійсності і в першу чергу – власну поведінку, почуття, емоції.

Філософія дає соціальному працівникові, що працює з людьми, які знаходяться у важкій життєвій ситуації, правильний процес його роздумів і суджень, представляє логічний каркас для правильної оцінки світу і місце в ньому людини.

Зв’язок СР і філософії можна спостерігати у розвитку світової філософії антропологічної тематики.

У Конфуціанстві однією із вищих цінностей є гуманізм, милосердя обґрунтовується ідея про те, що людина “любить не тільки своїх близьких, але й здатна перенести навіть страждання заради інших”. Або ж “прекрасно там, де перебуває милосердя”.

Гуманістичні ідеї людини – сформульовані ще античними філософами.

Протагор: “Людина – є міра всіх речей”.

Сократ: “Пізнай самого себе”.

Гуманізм, що базується на Античній філософії (філософії розуміння людини) передбачав, що будь-яка філантропія (людинолюбство) не має основи, якщо не базується на розумі і почуттях.

Арістотель у “Нікомаховій етиці” писав: “Для щастя очевидно потрібні зовнішні блага, оскільки важко робити прекрасні вчинки, не маючи ніяких засобів. Адже багато вчинків здійснених за допомогою друзів, багатство, і впливи в суспільстві ніби з допомогою знарядь, а позбавлення цього, наприклад, благородного походження, гарних нащадків, красоти, виключає блаженство”.

Соціальна філософія як окрема частина філософії представляє інтерес, оскільки в ній обґрунтовуються різноманітні суспільні відносини, як матеріального так і духовного характеру, питання культури і суспільної свідомості. Практично на кожному етапі розвитку людства наука має ту чи іншу теорію, в основі якої лежить визначена, більш або менш зафіксована концепція суспільної свідомості.

Теорія суспільної свідомості обумовлює напрямок наукових досліджень і в теорії СР, зокрема сприяє розробці гіпотези наукових досліджень в окремих сферах соціальної практики, розкриттю суті соціальних процесів, пошуку теоретичної основи для наявних емпіричних фактів, що існують як на рівні наукового, так і повсякденного характеру свідомості.

Проблеми суті людського життя обговорюються в історії філософії протягом багатьох віків. Так, зокрема:

Філософ Спіноза писав: “Кінцева мета не в тому, щоб панувати і тримати людей в страсі, підкорюючи їх владі інших, а навпаки – в тому, щоб кожного звільнити від страху, щоб він жив у безпеці наскільки це можливо”.

Вольтер обґрунтував філософську ідею любові до людини, а також любові до себе, вивчав і розумів власні потреби, вклад в життя суспільства, його розвиток.

Дідро: абсолютизував справедливість як величну чесноту, вважаючи, що людина зобов’язана бути щасливою.

Гоббс: стверджував, що природа створила людей рівними стосовно фізичних і розумових здібностей, тому кожний має право претендувати на яке-небудь благо для себе.

Гердер: прагнув, щоб ми як і наші предки прагнули до найкращої форми гуманності.

Таким чином, філософія соціальної роботи зводиться передусім, до проблеми людини, її сутності, пошуку змісту життя. Обговорення цієї проблематики призводить до розуміння інших сторін суспільного життя (культура, мистецтво, мораль, право, політика, релігія, ідеологія), які є фундаментальними проблемами соціальної філософії. Принципи побудови філософського підґрунтя соціальної роботи повинно виходити із ідей гуманізму, як стратегії соціальної політики і соціальної діяльності.

2. Основні моделі філософії соціальної роботи

У середині XX ст. відбулося осмислення змісту і суті персоніфікованих і суспільних відносин у практиці соціальної роботи з огляду на інтелект, почуття, віру, потреби, інтереси та цінності особистості. У цей період на Заході почали домінувати підходи, зорієнтовані на захист прав людини від різних форм дискримінації. У зв'язку з цим постала необхідність обґрунтування професійних уявлень про реальний світ, орієнтири соціальної роботи, що покликало до життя специфічну галузь філософського знання — філософію соціальної роботи.

Основні теоретичні концепти (моделі) філософії соціальної роботи:

  •  гуманізм;
  •  позитивізм;
  •  утопізм;
  •  професіоналізм.

Фундаментальною основою і духовно-моральним виміром соціальної роботи є гуманізм як одне із надбань людства у процесі його розвитку.

Гуманізм  система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; людяність, почуття любові о людини, повага до її гідності.

Філософія гуманізму в СР проявляється в кінці ХІХ ст. і пов’язана з положеннями про соціальну благодійність. Шляхом організації відповідних заходів досягається регулювання соціальних відношень, що забезпечує благоустрій суспільства.

Реалізується гуманізм у процесі спілкування і діяльності через сприяння, допомогу, співучасть, підтримку, повагу до особистості.

Розглядаючи гуманізм як людяність, його не можна зводити лише до бажання, прагнення несвідомого інстинкту. Природа гуманності, за твердженням філософів, диференційована. Вона передбачає наявність об'єкта людяності, людинолюбності, є феноменом, який перебуває у певних відносинах з іншими формами духовно-практичного самовизначення людини і людства — свободою, мистецтвом, наукою, технікою, культурою, владою, цивілізацією, прогресом.

Гуманізм як форма життєвої практики породжує конкретні відносини гуманності й негуманності, добра і зла, свободи і насильства між соціальними, етнічними, політичними та іншими суб'єктами. У цій якості він виявляється в таких орієнтирах і установках, як турбота, турботливість, любов, повага, розуміння, відповідальність, добра воля, обов'язок. Антропологічна парадигма, що є однією із філософських основ гуманізму як системи мислення, визнає людину визначальною цінністю. Прихильники антропологізму у понятті «людина» вбачають головну світоглядну категорію, стверджуючи, що тільки на її основі можливо розробити систему уявлень стосовно природи, суспільства і мислення.

Поставивши людину в центр соціального буття, гуманізм осмислює явища, процеси, факти від і для людини. У системі його координат ніщо не може бути вищим за людину, і жодна людина не може бути нижчою за іншу. Будь-яку спробу вивішати над людиною інші цінності він розцінює як гніт і насилля.

Як система мислення, гуманізм налаштований не лише на подолання умов, які обмежують буття, самореалізацію особистості, викликають біль і страждання в інших людей. Долаючи конкретні страждання, гуманіст завжди спрямовуватиме свої зусилля проти всього, що їх породжує. Як форма життєвої практики і як система мислення гуманізм неоднозначний, сповнений певних протиріч. Він завжди випробовував і випробовує піднесення і падіння, будучи не завжди здатним запропонувати адекватні етичні, соціальні, політичні критерії та орієнтири. Тому на певних етапах розвитку цивілізації гуманізм зазнавав глибоких криз, проявом яких були духовний нігілізм, перевага технократичних підходів до людей і культури, самотність людини у багатолюдному світі, конфлікт поколінь тощо.

Труднощі, які не зміг подолати гуманізм, є онтологічною основою негуманності, насилля, зла, пригнічення, які проявлялися в суспільному житті у формі волюнтаризму, авторитаризму, тоталітаризму і відчуження. Під їх тиском багато людей у різні часи було відкинуто на периферію буття, а відповідно периферійними були їхні потреби та інтереси.

Ці реалії підтверджують необхідність гуманізму, його еволюцію. Набуття ним в історичному розвитку інституційних форм (створення гуманістичних партій, спілок, асоціацій, клубів) вселяє сподівання в його здатність поновити цілісність буття людства, допомогти конкретній людині в осягненні його сутнісних сил.

Основою філософії позитивізму є абсолютизація знань загалом і соціальних знань зокрема.

Позитивізм умовний, позитивний) філософське вчення, згідно з яким існує раціональна істина і єдина реальність, яку можна наближено відображати за допомогою наукових методів.

Філософія позитивізму в СР проявляється в 20-х р. ХХ ст. В основі лежить абсолютизація знань взагалі і соціальних знань зокрема. Знання виступають критерієм об’єктивності, вони дозволяють людям змінювати зовнішні обставини, а науковий метод дає реальне уявлення про соціальні процеси.

Відповідно до цього вчення знання є критерієм об'єктивності, вони допомагають людям змінювати зовнішні обставини, а науковий метод забезпечує формування уявлень про макро-, мезо- і мікропсихологічні процеси. Основою ідеології позитивізму в цій парадигмі є біхевіоризм (напрям у психології, що орієнтується на прояви поведінки, які можна точно встановити і описати), фройдизм (різноманітні психоаналітичні школи, напрями), радикальна соціологія (різні напрями у соціології, наприклад, марксизм, фемінізм, які закликають до соціальних трансформацій і поціновують практику як засіб перевірки знань).

За твердженням французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858—1902), наукове пізнання забезпечує фіксування і пояснення суспільних факторів у їх нормі і патології. Надалі цю традицію було втілено у працях американського психолога Береса Скіннера (1904—1990), який доводив, що поведінка людини залежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища.

На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. — наука) — абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соціальної роботи сприяло усвідомленню того, що вона є не лише практичною діяльністю, а й певною галуззю пізнання соціальної дійсності. Однак абсолютизація наукового пізнання, заперечення автономності людини, незнання її детермінованості соціально-економічними і соціально-біологічними факторами спричинилися до насадження у професійній діяльності дослідницького інструментарію, внаслідок чого потісненими виявилися загальнолюдські і гуманістичні цінності. Породженням такого підходу став «синдром соціального працівника», для якого характерна гіпертрофована увага до різноманітної статистики, документів і недооцінювання бесіди, опитування чи інтерв'ювання.

Безперечно, позитивізм з його налаштованістю на використання наукових знань сприймався соціальними працівниками неоднозначно. Очевидно, невдоволеність його абстрагованістю до проблем конкретної людини привернула увагу багатьох до утопізму.

Утопізм  – філософське вчення про ідеальний суспільний лад, соціальну перебудову на основі справедливого перерозподілу.

Філософія утопізму. З позицій філософії утопізму, людина постає соціально гнучким суб’єктом в результаті труднощів, що виникли у зв’язку з об’єктивними причинами, такими, як: відсутність необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільного середовища та ін. факторами.

Позиція філософії утопізму з її установкою на припущення невинності клієнта призводить не тільки до зміщення ціннісних орієнтацій професійної СР, але й змінює акценти стратегії її розвитку від соціальних реформ до соціальних акцій, вважаючи, що за допомогою них, здійснюваних в межах законності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості.

Утопізм, зародження якого датують XIV ст. і який втратив свою популярність у XIX ст., привернув до себе увагу у 60—70-ті роки XX ст. Філософи та соціологи прагнули створити привабливу для широких мас ліберально-демократичну утопію як альтернативу марксизму з метою ідеалізації капіталізму, ринкових відносин або морального обґрунтування програми їх оновлення.

Філософією соціальної роботи у межах цієї концепції є соціал-реформізм (течія у соціалістичному русі, яка заперечує необхідність класової революції, вважаючи, що за допомогою реформ, здійснюваних у межах законності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості) та лібералізм (соціально-політична ідеологія, яка підтримує особисту свободу і обмежений контроль з боку уряду, систему вільного підприємництва і віру в права людей, які належать їм від народження і які не залежать від держави).

У науковому й буденному вжитку утвердилися такі поняття, як «гарне суспільство», «гарне життя», «гарна людина».

Філософія утопізму тлумачить людину підневільним суб'єктом, пояснює її невлаштованість об'єктивними причинами (відсутністю необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільного середовища тощо). Сповідувана його прихильниками філософська позиція щодо презумпції невинності клієнта змістила ціннісні орієнтації, стратегії розвитку професійної соціальної роботи із соціальних реформ на соціальні акції, дії на захист вразливих груп.

Прихильники цих концепцій також чимало уваги приділяли ідеї вдосконалення і самовдосконалення місцевих територіальних громад.

Суттєво збагатила розуміння фахової соціальної роботи філософія професіоналізму, основою якої є гуманістичні й ідеалістичні ідеали та принципи, орієнтація на задоволення потреб людини, розвиток її потенційних здібностей, підвищення добробуту, досягнення соціальної справедливості.

Філософія професіоналізму — система ідей, згідно з якими соціальна діяльність, пов'язана з людиною, завжди спрямована на створення і забезпечення ефективної взаємодії індивіда і суспільства, їх взаємну самореалізацію.

Філософія професіоналізму обґрунтовує свої положення, виходячи із гуманістичних і демократичних ідеалів і цінностей. Задоволення потреб людини, розвиток її потенціалу і здібностей, підвищення благоустрою, розвиток ресурсів з метою задоволення індивідуальних, колективних, національних потреб, досягнення соціальної справедливості – такі основні положення філософії СР на сьогоднішньому етапі.

Ця філософська система налаштовує соціальну роботу на подолання об'єктивних для людини суспільних перешкод, створення для неї умов, які б сприяли менш болісному освоєнню життєвих ситуацій. У зв'язку з цим діяльність соціальних працівників слід спрямовувати на підвищення здатності людей приймати рішення, долати проблеми, підтримувати зв'язок з життєвим світом суспільства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соціальної політики суспільства. Справитися з цими завданнями можуть фахівці з науковим світоглядом, які володіють достатніми знаннями для всебічного, раціонального осмислення соціальної дійсності. Тому науковий світогляд є однією із необхідних умов професійної самостійності сучасних соціальних працівників.

В усі віки філософія переймалася проблемами розуміння смислу життя. Попри те що ця проблема є прерогативою теорії, роздумів і суперечок вчених, вона виникає у буденній свідомості й органічно входить в життєдіяльність (у т. ч. і соціальну) людини.

Життя людини залежить від цілей, прагнень, світовідчуття і світосприйняття, якими воно наповнене, від способу входження в суспільні відносини, його особистісного буття. Невід'ємною умовою належного соціального самопочуття індивіда є повнота життя, відчуття особистої цінності, корисності. Повноту життя людина сприймає через взаємодію з іншими людьми, особливо коли переживає дискомфорт, болюче відчуття покинутості й самотності. Важливим соціальним чинником, змістоутворювальною основою щодо цілей і результатів життя, самоіснування як суб'єкта є діяльність особистості. Вона завжди супроводжується певною вербалізацією цінностей і ціннісних установок. Часто ці орієнтації стають мотивами діяльності особи, визріваючи під впливом існуючої моралі, правосвідомості, світорозуміння. Наприклад, установка на працю може бути втілена у таких життєвих принципах: «жити, щоб трудитися», «жити, щоб залишити про себе добру пам'ять», «жити, щоб своїм трудом приносити користь людям», «трудитися, щоб добре жити». Нерідко індивід є носієм декількох орієнтацій.

Для соціальних працівників важливі не проповідницька діяльність і пропаганда певних ідей, а допомога у створенні умов для самореалізації особи. Людина має бути для нього цікавою в її цілісності, єдності біологічних, психологічних і соціальних якостей. Погляд на неї як на біопсихосоціальний феномен має бути одним із визначальних принципів соціальної роботи.

Вагомий вплив на сучасну практику соціальної роботи у багатьох країнах справив постмодернізм — міждисциплінарний інтелектуальний рух, що, сформувавшись у 50-ті роки XX ст., запропонував новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності.

На відміну від позитивізму, який прагнув обґрунтувати системну єдність соціального світу, теоретики постмодернізму вважають, що особливостями сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Особливостями постмодернізму є його еклектизм (поєднання різнорідних, органічно несумісних елементів), обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, множинність стандартів, толерантність у царині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поділу на «високу» та «низьку» культуру тощо. Представники постмодернізму обстоюють автономізацію культурної сфери від економічної та ідеологічної, кожна з яких, за їх аргументами, підпорядковується власній логіці розвитку, притаманним саме її середовищу нормам, самодетермінується, «самодозволяє» себе.

Ознаки плюралізму простежуються у розгортанні нового світу прагнень, цінностей, нових форм соціальної організації та поведінки, передусім у сферах споживання, дозвілля, приватного життя, в утвердженні ідеї рівності різних культур і дискурсів (сукупності висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у зв'язку з нею), відході від одновимірної, універсальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціонально свідомій організації людської життєдіяльності. Для теоретичних положень постмодернізму характерна зміна сенсових орієнтирів, способу формування соціального мислення, вихідних принципів тлумачення соціуму.

У постмодерному контексті філософія соціальної роботи постає як система філософських ідей про стражденну людину та її життєвий світ. А культура постмодернізму відрізняється від природно-наукової культури визнанням унікальності кожного людського життя, неповторності життєвих подій, множинність істин.

Певний вплив на зміст соціальної роботи справила філософська концепція де конструкції суспільства — стратегія постструктуралістського критицизму, яка передбачає певну деструкцію (порушення структури) і реконструкцію (докорінну перебудову) феномену з метою його спростування. Безперечно, кожна людина потребує певного структурування в житті, адже структура забезпечує необхідні для неї відносно незмінні орієнтири. З цього приводу сучасний британський філософ Олвін Тоффлер у своєму філософському бестселері «Третя хвиля» зауважував: «Сьогодні раптова зміна основних соціальних принципів, плутанина ролей, відмінностей у суспільному становищі та ліній поведінки влади, занурення в бліп-культуру, а також розвал великої системи мислення, виробничої сфери зруйнували образ світу більшості з нас, що зберігався у наших головах. Як наслідок, більшість людей, оглядаючи світ навколо себе, бачить сьогодні тільки хаос. Вони потерпають від почуття особистого безсилля і безглуздя». Такі нові установки, підвищена стресовість і невдоволення своїм становищем не можуть залишатися поза увагою соціальних працівників.

Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці соціальних працівників багатогранна. Крім продукування знань про різноманітні аспекти поведінки людини і функціонування суспільства, вона виховує здатність до рефлексії та саморефлексії, тобто вміння піддавати мисленнєвому аналізу різні аспекти дійсності, насамперед власну поведінку, почуття й емоційні прояви. Філософія надає правильний вимір роздумам і судженням соціальних працівників, допомагає оволодіти логічним інструментарієм для адекватної оцінки світу і місця людини в ньому.

Філософія професіоналізму СР базується на наступних аспектах:

  •  географічному (діяльність здійснюється у визначених границях, межах);
  •  політичному (країни, де здійснюється діяльність мають різні політичні системи);
  •  соціально-економічному, права людини в суспільстві (навчання, здоровя, праця);
  •  культурному (збереження традицій, культури, переконань);
  •  духовному (духовний світ, цінності, ідеали, філософія тих, з ким працюють соціальні працівники).

Вони визначають ціннісні орієнтири, базисні підходи, етичні принципи ідеології СР.

Ці аспекти в філософії професіоналізму повинні сприяти створенню справедливих соціальних інститутів, здатних забезпечити безпеку і розвиток людини без шкоди її гідності.

3. Філософські цінності СР.

Ціннісні орієнтири соціальної роботи мають давню Історію. Під впливом об'єктивних і суб'єктивних умов вони постійно збагачувались, набували дедалі виразнішого системного характеру. Та в якій би формі історичної практики не фігурувала соціальна робота, хто б не представляв інтереси соціально вразливих груп населення, завжди найважливішими домінантами осмислення прав людини були справедливість, відповідальність за підтримку беззахисних.

Кожна людина цінна своєю унікальністю, яку необхідно враховувати і поважати. Маючи основні потреби в їжі, одязі, житті, здоров'ї, люди мають право на повагу й гідне існування і користування рівними можливостями для задоволення своїх потреб. Саме на це налаштовує принцип соціальної справедливості. Правом на допомогу І боку суб'єктів соціальної роботи володіє кожний, хто а вертається до них, без дискримінації за віковими, расовими, національними, релігійними, політичними та іншими ознаками. Визначення І повагу цих прав у соціальній роботі обґрунтовано Декларацією прав людини ООН і а іншими міжнародними конвенціями.

Суспільні вчення й ідеали у своїй філософській основі сформували не лише ціннісні концепти індивідуальної взаємодії нужденних і суб'єкта, який надає допомогу, а й ціннісні орієнтири професійної соціальної роботи.

Філософські цінності соціальної роботи — своєрідна система, світоглядний концепт професійної субкультури, в якій реалізуються переконання і відносини, ідеали і прагнення, норми і практичні принципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.

У соціальній роботі розрізняють такі цінності:

  1.   цінності-цілі, тобто метарівневі цінності, які фігурують у контексті глобалізованих цілей і завдань як певні ідеали, що реалізуються у мультикультурному просторі;
  2.   цінності-засоби, тобто фахові вимоги до взаємодії соціального працівника і клієнта, корпоративні принципи і норми взаємодії між соціальними працівниками й соціальними службами. їх ще називають професійними (етичними) цінностями.

Своєю всеосяжністю, універсальністю, зорієнтованістю на нетлінне, високе, благородне метацінності є важливою передумовою повновартісного функціонування соціальної роботи.

Основою основ усієї роботи щодо соціального захисту і підтримки є цінність людського життя, відповідно до якої право на життя — це невід'ємне й абсолютне право кожної людини. Активна підтримка життя людини, протидія порушенню її прав, діяльність щодо забезпечення і поліпшення якості життя є найважливішими ціннісними орієнтаціями соціальної роботи.

Усі люди народжуються вільними і мають рівні права на свободу. Кожна людина наділена свободою волі, правом на вільний вибір, на відповідний своїм уявленням спосіб життя. Відповідно до Загальної декларації прав людини свобода передбачає: свободу від рабства і підневільного стану, свободу від катувань, жорстокого ставлення і покарання, свободу від свавільного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла і таємницю кореспонденції, свободу пересування і вибір місця проживання.

Незрівнянною цінністю є мир. У філософському розумінні він означає не лише відсутність війн чи організованих конфліктів. Забезпечення миру пов'язане з досягненням гармонії з собою, іншими людьми і навколишнім середовищем. Безумовно, в будь-якому суспільстві конфлікти неминучі, однак важливо, якими методами їх розв'язують. Соціальна робота спрямована на врегулювання їх еволюційним, мирним, ненасильницьким шляхом. Основою такого підходу є посередництво і примирення, послідовність, повага, розуміння і знання. Мирний розвиток є незамінною цивілізованою цінністю всіх людей, які прагнуть до миру і соціальної справедливості.

Значущою цінністю соціальної роботи є принцип рівності, який обстоює однакові для всіх права (рівноправність), потреби, можливості, передбачає повагу до гідності кожної людини. Цей принцип тісно переплетений з принципом недискримінації, який заперечує будь-які обмеження прав людей за їх расовою, національною, політичною належністю чи статевою ознакою. Перелік ознак дискримінації постійно розширюється, що спричинено змінами, які відбуваються у світі, національними традиціями, релігійними нормами тощо.

Непересічною цінністю у соціальній роботі є справедливість, яка передбачає повагу до гідності людини, безпеку і недоторканність особи, однакове, рівноправне і недискримінаційне ставлення до всіх членів суспільства, крім випадків, які дають підстави для диференційованого підходу.

Справедливість, маючи правові, судові, соціальні й економічні аспекти, є гарантією прав і свобод людини. Навіть будучи винним, кожен громадянин має право на справедливий судовий розгляд, гуманне ставлення, виправлення і соціальне перевиховання.

У соціальній політиці і соціальній роботі розрізняють такі типи справедливості:

а) горизонтальна справедливість — однакове ставлення до членів суспільства, які перебувають у рівнозначних умовах;

б) вертикальна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке передбачає регулювання розподілу товарів і послуг між тими, хто перебуває у нерівнозначних умовах;

в) міжгенераційна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке враховує витрати і вигоди альтернативних варіантів політики з огляду на інтереси майбутніх поколінь.

Орієнтиром у соціальній роботі є солідарність (активне співчуття), яка налаштовує на розуміння страждань і прагнень людини, участь у боротьбі за її права. Обов'язок соціальних працівників полягає не лише у наданні допомоги, айв солідаризуванні з ними, їх групами, громадами, з жертвами насилля, вигнання і обмеження свободи особистості в будь-якій країні світу.

Особливе значення має солідарність під час стихійних лих, а також у ситуаціях, обумовлених злиднями, соціальною несправедливістю і потураннями. Вона спонукає до активної допомоги вразливим групам населення і жертвам порушень прав людини.

Практичним аспектом солідарності є соціальна відповідальність, яка передбачає допомогу нужденним, захист їхніх інтересів, опікування ними. У гуманізованому світі кожне суспільство має використовувати свої ресурси для поліпшення становища людини, а людина — підпорядковувати свої здібності розвитку суспільства і прогресу людства.

Належне здійснення соціальної роботи неможливе без визнання такої соціоекономічної цінності, як соціальна справедливість, яка налаштовує на неупереджене задоволення необхідних потреб людини, вмотивований розподіл матеріальних ресурсів, вільний доступ до послуг системи охорони здоров'я, освіти, створення рівних можливостей, соціальний захист і забезпеченість. Соціальна справедливість є основним засобом захисту людини, неодмінною умовою розвитку людства, соціального прогресу. її реалізація супроводжується утвердженням рівності соціальних прав кожної особистості (рівність можливостей, рівність у користуванні благами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці і капіталу, захистом соціально-економічних прав і свобод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених груп населення.

Сутність соціальної справедливості полягає у співрозмірності між намірами, можливостями і результатами дій людей, зіставленні дій і результатів одних з діями та результатами інших, що можливе на основі існуючої у конкретному суспільстві ієрархії цінностей.

Ідеалом соціальної справедливості здавна керуються прогресивні кола суспільства. І нині вона не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвинутіших країнах світу мільйони людей не задоволені своїм життям, почуваються ображеними, домагаються реалізації своїх прав.

Соціальна справедливість означає створення для всіх людей реальних можливостей для вияву їхніх інтелектуальних творчих сил. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а тому неможливе однозначне тлумачення соціальної роботи як засобу його реалізації.

Філософські цінності СР проявляються на різних рівнях і утворюють своєрідну систему, де реалізуються переконання і відношення, ідеали і прагнення, норми і практичні принципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.

Філософські цінності СР в соціумі виступають як цінності професійної субкультури, де професія розглядається на рівні міжнародного співтовариства. Звідси цінності професійної субкультури розглядаються на мегарівні в контексті глобальних цивілізованих цілей і завдань.

Характеристики мегарівня цінностей СР:

  1.  право на життя;
  2.  свобода;
  3.  рівність і недискримінація;
  4.  справедливість;
  5.  солідарність;
  6.  соціальна відповідальність;
  7.  забезпечення миру і відсутність насильства;
  8.  відношення між людиною і природою.

Макрорівень цінностей СР – обґрунтовує конкретні дії соціального працівника в межах професійної компетенції, визначає його відповідальність перед клієнтами, колегами, перед професією.

Характеристики:

  1.  Перевага індивіда у відношенні з суспільством.
  2.  Конфіденційність у відношенні з клієнтом.
  3.  Готовність відділити особисті потреби від професійних відношень.
  4.  Готовність до передачі знань і вмінь іншим.
  5.  Прагнення до розвитку самодопомоги клієнта.

Мезорівень цінностей СР. Соціальна робота є нормативною дисципліною, вона має справу з цінностями і соціальними нормами людей. В цьому випадку врахування норм і ціннісних орієнтацій клієнтів є необхідною умовою СР.

Мікроцінності СР – виступають на міжособистісному рівні. Основними ціннісними установками виступають: емпатія, доброзичливість, повага, надійність та ін.

Оскільки соціальна робота взаємопов'язана з різними соціальними інститутами і галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків і відносин у соціальній сфері, що спираються на принципи законності і прав людини. її форми і методи стосовно конкретної особистості чи соціальної групи залежать від макро- і мікросередовища.

Однією з умов ефективної соціальної роботи є громадянське суспільство — суспільство з розвинутими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою і функціонує на засадах демократії і права. Таке суспільство створює широкі можливості для реалізації права на свободу діяльності асоціацій індивідів за інтересами. Утвердження його взаємопов'язане з існуванням демократичної правової держави, покликаної задовольняти і захищати інтереси, права громадян. Цій меті підпорядкована і соціальна робота.

Громадянське суспільство є ефективним механізмом неформального соціального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих інтересів індивідів, різноманітних соціальних груп.

Соціальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль між індивідом і державою, узгоджує різноманітні інтереси. Наприклад, у західному світі значний обсяг роботи здійснюють жіночі організації, групи самодопомоги, кооперативи, філантропічні організації. Завдяки цьому соціальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспільства. Реалізується це через підтримку належних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) громадян, організацію професійної системи допомоги населенню через мережу державних і недержавних установ, надання інформації, сприяння діяльності різноманітних добровільних організацій соціального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та ін.

З цього погляду становлення соціальної роботи в Україні має такі типологічно споріднені проблеми, що й становлення громадянського суспільства. Йдеться про високий рівень соціальної дезінтеграції, що перешкоджає розвитку соціальної активності й ініціативи знизу, солідарності і взаємодопомоги, про повільне формування передумов, які надавали б змогу громадянам долати власні проблеми з участю сім'ї, інших громадян, органів місцевого самоуправління, громадських організацій, держави.

Нарівні з концепцією професіоналізму засадничим чинником соціальної роботи є ідея прав людини, повага до яких становить невід'ємну складову громадянського суспільства. У філософському аспекті ця ідея — історичний феномен, що має на різних етапах розвитку людства специфічні особливості. Наприклад, якщо у XVIIXVIII ст. філософія громадянських прав ґрунтувалася передусім на визнанні рівності всіх людей перед законом, то у XX ст. уявлення про права людини охоплюють і соціальний аспект.

Права людини — соціальні можливості особистості в економічній, політичній, культурній та інших сферах, що їх зобов'язана гарантувати держава.

З огляду на сутнісні особливості, значущість у житті людини розрізняють права першого, другого і третього поколінь:

  1.  природні права — права, які належать людині від народження, а тому є невідчужуваними. До них належать право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особистості;
  2.  позитивні права людини — природні права, що закріплені в конституціях, законодавчо регламентовані і забезпечені системою гарантій і механізмів захисту;
  3.  колективні права — права, які належать кожній людині і кожному народу, але можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою, конкретною категорією громадян. Такими є право на мир, на здорове довкілля, на соціальний і економічний розвиток та ін.

Цивілізоване суспільство зобов'язане забезпечити кожній людині певний мінімум добробуту і стабільності. Це передбачає створення системи пенсійного забезпечення, здійснення заходів для зниження рівня безробіття, забезпечення житлом, доступною медичною допомогою й освітою.

Отже, соціальна робота, як і соціальна політика, призначена знижувати соціальні ризики, які в сучасному світі є підставою для набуття особою права на соціальне забезпечення, а також сприяти реалізації прав людини, що набули подальшого розвитку в Європейській соціальній хартії, конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці. Згідно з цими документами кожна людина повинна мати змогу заробляти на прожиття вільно обраною працею; всі, хто працює, мають право на справедливу, достатню для підтримання нормального рівня життя (власного і своїх сімей) винагороду; всі, хто працює, та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів для існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і соціальну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності тощо. Діяльність соціальних працівників прямо чи опосередковано покликана забезпечувати умови для реалізації цих прав, запобігати дискримінації в правах.

На соціальну роботу впливають такі важливі складові громадянського суспільства, як загальний рівень правової свідомості — розуміння, усвідомлення особою своїх прав, обов'язків, відповідальності своєї і сторонніх осіб за їх порушення; правова культура — ставлення людей до права і правової системи, їхні переконання, цінності, ідеали, що спонукають їх регулювати свої дії відповідно до чинних законів.

Належне усвідомлення людьми своїх прав, зокрема права на отримання соціального захисту й соціальних послуг, знижує внутрішні та зовнішні бар'єри у взаємодії із соціальними службами. Водночас і соціальні працівники повинні дотримуватися всіх визначених законодавством і етичними нормами принципів і правил роботи з клієнтами.

Запитання. Завдання

  1.  Розкрийте власне розуміння філософії соціальної роботи.
  2.  Охарактеризуйте вплив гуманізму як форми життєвої практики на діяльність соціальних працівників.
  3.  У чому полягає зв'язок практики соціальної роботи і філософії позитивізму?
  4.  Поясніть значення філософії професіоналізму для розвитку сучасних підходів у соціальній роботі.
  5.  Які цінності визначають сенс соціальної роботи?
  6.  Завдяки чому можна досягти соціальної справедливості?
  7.  Чому соціальну роботу тісно пов'язують із правами людини? Яка роль соціального працівника в забезпеченні реалізації прав людини (наприклад, людини з функціональними обмеженнями, ВІЛ-інфікованої людини тощо)?
  8.  Чи погоджується Ви з твердженням, що соціальна робота є складовою громадянського суспільства? Якщо так, то в чому виявляється її роль у такому суспільстві?
  9.  Поясніть роль правової культури в практиці соціальної роботи. Наведіть конкретні приклади.

Теми для рефератів

  1.  Генезис філософії соціальної роботи.
  2.  Гуманістична сутність соціальної роботи.
  3.  Людиноцентричні ідеали соціальної роботи.
  4.  Ідеал соціальної справедливості і практика соціальної роботи.
  5.  Філософські цінності соціальної роботи як орієнтири для практики.
  6.  Розвиток правової свідомості й утвердження громадянськості: значення для практики соціальної роботи.


Додаткова
інформація

до лекції №7Філософські основи соціальної роботи

Аристотеля попрекали, что он подавал милостыню человеку дурного нрава; он ответил: «Я подаю не нраву, а человеку».

Об учении он говорил: «Корни его горьки, но плоды сладки» На вопрос, что быстро стареет, он ответил: «Благодарность». Ни вопрос, что такое надежда, ответил: «Сон наяву».

Воспитание, говорил он, нуждается в трех вещах: в даровании, науке, упражнении.

Когда ему сказали, что кто-то бранит его заочно, он сказал: «Заочно пусть он хоть бьет меня!»

На вопрос, что есть друг, он ответил: «Одна душа в двух телах»

На вопрос, какую пользу он получил от философии, он ответил: «Стал делать добровольно то, что другие делают в страхе пер законом».

На вопрос, как ученикам преуспеть, Он ответил: «Догонять тех, кто впереди, и не ждать тех, кто позади». Воспитание называл он лучшим припасом к старости.

Говорят, на вопрос о его отличии от большинства людей, Аристотель ответил: «Они живут для того, чтобы есть, я же ем для того, чтобы жить.

Он справедливо утверждал:

Все люди от природы стремятся к знанию.

Достоинство речи — быть ясной и не быть низкой.

На вопрос, почему завистники всегда чем-то огорчены, Аристотель ответил: «Их снедают не только собственные неудачи, но и успехи других».

Вот некоторые из высказываний Аристотеля, относящиеся к его учению:

  •  Философия начинается с удивления.
  •  Боги и природа ничего не создают напрасно.
  •  Бог — это разум, который мыслит сам себя... и мысль его есть мышление о мышлении.
  •  Природа есть некое начало и причина движения и покоя для того, чему она присуща первично, сама по себе, а не по случайному совпадению.
  •  Невозможно, чтобы движение возникло или уничтожилось.
  •  Кто полагает душу и не бестелесной и не телом, те поступаю! прекрасно, ибо она не есть тело, но все же есть нечто от тела.
  •  Душу от тела отделить нельзя.
  •  Мышление и мыслимое — одно и то же, и оба они лишены Материи.
  •  Кто двигается вперед в науках, но отстает в нравственности, Тот более идет назад, чем вперед.
  •  Не цель бывает предметом решения, а средства к цели…
  •  Серьезное разрушается смехом, смех — серьезным.
  •  Хотя мы смертны, мы не должны подчиняться тленным ве
    дем, но, насколько возможно, подниматься до бессмертия и жить
    согласно с тем, что в нас есть лучшего.

18


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41482. Методика формирования природоохранных знаний в процессе изучения общей биологии 114.5 KB
  В курсе общей биологии при изучении вопросов охраны природы целесообразно разграничивать проблемы охраны сообществ и видов. Так в курсе общей биологии IX класса более полно раскрыть понятие об охране природы можно на примере рационального использования популяций и сохранения видового многообразия биосферы. При изучении темы Эволюционное учение следует так спланировать уроки чтобы выделить в самостоятельные разделы вопросы об антропогенных факторах популяционновидовых систем и природоохранительных факторах. Линнея Понятие вид...
41483. Формирование экологических идей, как направление природоохранного воспитания школьников. Идея целостности природы в биосфере и взаимосвязи всех ее компонентов 776.5 KB
  раз Земля обернула вокруг Солнца с момента возникновения общего предка бактерий растений животных человека. Начинают эстафету жизни зелёные растения затем её подхватывают животные а к финишу доносят грибы и бактерии где снова эстафета оказывается у растений. Посадка растений. Уничтожение некоторых видов растений.
41484. Идея многообразия видов в природе и необходимости их охраны 200 KB
  Идея многообразия видов в природе и необходимости их охраны. Харакретеристика видового богатства природы Беларуси и необходимость охраны. Харакретеристика видового богатства природы Беларуси и необходимость охраны. Рождественский Совокупность всех видов флоры и фауны Беларуси представляет ее биологическое разнообразие что является необходимым условием устойчивости биосферы.
41485. Методика формирования природоохранных знаний в процессе изучения биологии 142.5 KB
  План Формы отрганизации экологического образования и воспитания в процессе изучения биологии. Система экологического образования и воспитания в области охраны окружающей среды сущность принципы цель задачи формы и методы Экологическое поле образовательного процесса. Концепция экологического воспитания в области охраны окружающей среды Литература Суравегина И. ФОРМЫ ОРГАНИЗАЦИИ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ И ВОСПИТАНИЯ В ПРОЦЕССЕ ОБУЧЕНИЯ БИОЛОГИИ Внутри предметные и межпредметные связи в содержании курса биологии...
41486. Класс рыбы 187.5 KB
  Работа учителя по формированию природоохранных знаний при изучении рыб птиц млекопитающих. В курсе биологии в частности зоологии понятие об использовании биологических ресурсов раскрывается через понятие промысел промысловые птицы пушной промысел промысел морского зверя география и техника рыбного промысла и т. Используя такого рода факты при изучении классов рыб птиц и млекопитающих у школьников следует формировать понимание того что в условиях нашей формы хозяйства происходит постепенный процесс перехода от промысла...
41487. Методика формирования природоохранных знаний в процессе изучения зоологии 122.5 KB
  Деятельность учителя по углублению ряда ключевых понятий При изучении зоологии продолжается формированию представлений и начальных понятий о целостности природы которая отражается во взаимосвязанности природных процессов_ Это прежде всего предполагает расширение роли экологического материала формирование понятий о среде обитания и ее факторах приспособленности видов к среде обитания природных сообществах биоценозах. В курсе зоологии много возможностей конкретизировать представление о природных сообществах такими по нятиями...
41488. Цель и задачи преподавания охраны природы. Понятие охраны природы в щколном курсе биологии 124 KB
  Цель и задачи преподавания охраны природы. Понятие охраны природы в щколном курсе биологии. План Понятие Охрана природы и его педагогические аспекты. Глобальный характер воздействия человека на природу Цели охраны природы и цели преподавания этой дисциплины.
41489. Краткая историческая справка. Работа с учениками по охране природы, как одна из форм экологического вопсипания и образования 164 KB
  Работа с учениками по охране природы как одна из форм экологического вопсипания и образования . Книга для чтения по охране природы для учащихся 910 классов средней школы. Краткая историческая справка эволюция взглядов на охрану природы и ее преподавание. Методика преподавания охраны природы тесносвязана с эволюцией взгядов на эту проблему.
41490. ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ПРИРОДООХРАННЫХ ЗНАНИЙ В ПРОЦЕССЕ ИЗУЧЕНИЯ БОТАНИКИ 337.5 KB
  Курс ботаники располагает определенными возможностями тдля развития природоохранительных знаний на основе опорных понятии_о растительном организме особенностях его жизни о многообразии видов растений и их видовых сообществах. На уроках ботаники школьники изучают значение растений в жизни человека разнообразие влияний человеческой деятедьности на отдельные виды и целые растительные сообщества. Это способствует пониманию необходимости бережного отношения каждого человека к многообразию окружающих его растений охраны и рационального...