48248

ПРАВОВА СТАТИСТИКА

Конспект

Социология, социальная работа и статистика

Статистика вивчає масові суспільні явища і процеси тому що статистичні закономірності виявляються тільки при вивченні великого числа одиниць сукупності закон великих чисел тобто статистична сукупність має бути репрезентативною. Для масового явища характерним є те що поведінка кожного елемента при цьому носить випадковий характер а поведінка всієї сукупності незважаючи на це є достатньо визначеною. В разі підсумовування значної кількості одиничних явищ обов’язково проявляться порядок і закономірність у їх руху і розвитку які не...

Украинкский

2013-12-08

1.32 MB

7 чел.

PAGE  1

ПРАВОВА СТАТИСТИКА

                                    Конспект лекцій

ТЕМА 1.

Вступ до правової статистики

  1.  Поняття та предмет статистики.
  2.  Історія розвитку статистичної науки.
  3.  Методи статистики та етапи статистичного дослідження.
  4.  Основні категорії статистичної науки.
  5.  Нормативне забезпечення та організація статистики в Україні.

1. Поняття та предмет статистики.

Правова статистика традиційно вивчається студентами, які отримують вищу юридичну освіту, оскільки для всіх гуманітарних наук, у тому числі і юридичних,  статистика – важливий метод вивчення соціальних реалій. Юристи у своїй практичній діяльності мають справу не лише з окремими юридичними фактами, а й з масовими юридично вагомими явищами і процесами. Статистичний аналіз таких явищ і процесів – необхідна умова їх професійної діяльності, особливо управлінської.

Але насамперед слід з’ясувати що собою являє статистика взагалі.

В сучасних умовах термін “статистика” має три значення:

  •  статистика  як цілеспрямована практична діяльність по планомірному та систематичному збиранню, обробці, опрацюванню та поширенню даних про суспільні явища та процеси;
  •  статистика як чисельні дані, які всебічно характеризують різні аспекти розвитку суспільства;
  •  статистика як суспільна наука, і, відповідно, фахова навчальна дисципліна.

Статистика відокремилась у самостійну галузь знань у зв'язку з тим, що має специфічний об'єкт і предмет дослідження, а саме кількісні параметри соціально-економічного розвитку суспільства. Це суспільна наука, оскільки вона вивчає явища та процеси розвитку суспільства, причому переважно ті, що мають масовий характер, тобто притаманні великій кількості об'єктів. Слід мати на увазі, що статистика досліджує якісно визначені параметри,  котрі мають певний економічний або соціальний зміст, пов'язані з відповідним показником часу та територією.

Як свідчить історія людства, без статистичних даних неможливо управління державою як соціальним організмом. Статистичні дослідження сприяють розвитку окремих напрямків життєдіяльності країни, розробці програм соціально-економічного розвитку, в тому числі у галузі соціального контролю за правопорушеннями.

Завдання статистики, як  суспільної науки:

  •  виявляти певні типи процесів і явищ (країни можна поділити на групи за доходом, рівнем освіти, тривалістю життя)
  •  характеризувати ступінь розвитку явищ, напрям і динаміку їх змін (інфляція може зростати, зменшуватися, перетворюватись на гіперінфляцію),
  •  встановлювати щільність взаємозалежностей між процесами і явищами суспільного життя ( як тривалість життя залежить від екології, стану медицини, доходів та традицій населення),
  •   робити прогнозні розрахунки.

Статистика як і інші суспільні науки вивчає явища суспільного життя, але на відміну від інших наук, вона досліджує кількісний бік суспільних явищ за допомогою особливих наукових прийомів.

Об’єктом статистичних досліджень є окремі масові явище (окремі сукупність).

Предмет статистики – є  кількісна сторона масових  явищ у їх якісній визначеності в умовах певного місця і часу.

Потребує пояснення визначення предмета статистики.

1. Кількісна сторона характеризує розміри, обсяги, кількісні співвідношення, темпи розвитку, поширення, повторюваність у часі й у просторі, закономірності формування, взаємозв’язок об’єктивно існуючих явищ і процесів. Це одна із головних ознак предмета статистики.  

2.  Статистика вивчає масові суспільні явища і процеси, тому що статистичні закономірності виявляються тільки при вивченні великого числа одиниць сукупності (закон великих чисел), тобто статистична сукупність має бути репрезентативною.

Традиційно явище вважають масовим, коли воно характеризується або одночасною участю у ньому багатьох схожих елементів, або коли воно (явище) багатократно повторюється у часі в схожих умовах. Для масового явища характерним є те, що поведінка кожного елемента при цьому носить випадковий характер, а поведінка всієї сукупності незважаючи на це є достатньо визначеною.

ПРИКЛАД: такі суспільні явища, як: виробництво, споживання, торгівля, смертність, народжуваність, злочинність припускають участь у них одночасно багатьох елементів.

Такі явища, як урожайність, погодні умови, стихійні лиха можуть досліджуватись статистикою коли спостерігається достатня кількість “повторів” самих  явищ  за тривалий час.   

Катастрофа на ЧАЕС,  політ на Марс, підйоми затонулих підводних човнів, падіння метеоритів типу тунгуського - явища не масові і статистикою не вивчаються.

Статистика – багатогалузева наука. Вона складається з окремих розділів, або галузей.

Так,  теорія статистики розробляє категорії статистики, загальні методи і засоби статистичного аналізу, теоретична база всієї статистичної науки і практики;

Економічна статистика вивчає економічні явища і процеси, розробляє систему економічних показників та методів вивчення економіки країни, регіону як одного цілого;

Соціальна статистика збирає і узагальнює числові матеріали про соціальні явища і процеси в суспільстві, наприклад вивчає умови і характер праці, рівень життя, прибутки населення, споживання ним матеріальних благ і послуг. До соціальної статистики відноситься і правова статистика.

На відміну від математичної статистики соціальна (суспільна) статистика не абстрактна, а конкретна наука (не чиста, а прикладна) і входить до системи галузевих наук: розрізняють статистику праці, населення, національного багатства, життєвого рівня і т. і. Інакше кажучи, іноді це більше ремесло, ніж наука.

Існує і відомча статистика. Сфера її діяльності визначається міністерствами і відомствами самостійно за узгодженням з органами державної статистики.

2. Історія розвитку статистичної науки.

Статистика починалася з обліку. Розвиток різних облікових операцій по відношенню до великих мас населення з сивої давнини і до сьогодні і привів в кінці-кінців до статистичної науки. Це були “вічні” державні питання: оподаткування підданих, облік та забезпечення війська, митний облік, питання витрат державної казни.

У найдавніших державах проведені перші в історії людства обліки населення, зокрема, в Єгипті (близько 2800 — 2250 рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.). Перші обліки населення мали примітивний характер. Іноді вони велися не шляхом записів, а носили символічний характер.

Наприклад, одним з таких переписів населення, що засвідчений письмово, був проведений на території сучасної України скіфським царем Ариантом. Який, за описом Геродота, наказав кожному скіфові принести один наконечник стріли, а після цього з цієї міді виплавили чан об’ємом 600 амфор (1 амфора = 40 л) і товщиною шість пальців. Орієнтовні розрахунки дають вагу цієї судини близько 35 тон. Розміщений він був за  переказом у нижній течії річки Південний Буг ( сучасна Миколаївська область).  

В Давньому Римі розвиток державного обліку отримав новий імпульс. у 550 р. до н.е. Сервій Тулій розробив ценз (територіальний орган) для проведення перепису населення. Чиновники цього органу опитували главу сім’ї про усіх його членів, а також про їх майновий стан. Причому глава сім’ї присягався, що надає правдиві дані. Спочатку такі переписи проводилися кожні 5 років, пізніше 10 років. Останній був проведений у 72 році н.е.

Середньовіччя не сприяло зростанню обліку, хоча у ці часи сформувався муніципальний облік. Міста, що вели жваву торгівлю мали докладні описи кількості своїх жителів, цехів, купців тощо.

Відома історикам “Книга страшного суду” –  обліковий пам’ятник Англії ІХ ст. Вона містить дані про населення та земельні ділянки англійських графів під час завоювання Англії норманами.  Королівські посадові особи приводили до присяги землевласників і заносили відомості про земельні ділянки в окрузі.

На українських землях зустрічаються своєрідні статистичні зіставлення вже у 16-17 ст. у зв'язку з оподаткуванням різних прошарків населення у межах Речі Посполитої; це були реєстри поголовного (пізніше подимного) податку, які подавали тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. Ці переписи, як також відповідні зіставлення по містах з маґдебурзьким правом, відбувалися несистематично.

З XVII ст. почалося втручання математики у дослідження суспільних явищ: у 1676 англійський економіст Петрі видає працю “Політична арифметика”. Грунт (1620-1674) виявив кількісні закономірності у процесах міграції населення, смертності, рівню самогубств, середній тривалості життя. В результаті масового спостереження була відкрита проста форма статистичної закономірності: майже незмінність кількості народжень, смертей, самогубств, злочинів і т. і. на 1000 людей населення певної держави. При відносній сталості соціальних умов ці показники піддавались незначним коливанням та змінам. В роботі “Божественний порядок та зміни людського роду” прусський вчений Зюсмільх вказує, що закономірності, непомітні у малому числі випадків, чітко виявляються при масовому спостереженні. Це прояв так званого “закону великих чисел”, який формально не є доведеним і сьогодні.

Також в ХVІ- ХVІІ ст. страхові компанії починають користуватись статистичними таблицями смертності (таблиці життя) для визначення страхових ставок клієнтів.

Бурхливий розвиток “чистої” математики у ХVІІ –ХІХ ст., пов’язаний з такими іменами, як Ісаак Ньютон (1642-1727), Абрахам де Муавр (1667-1754), Карл Гаусс (1777- 1855)  вніс більш суттєвий внесок у становлення сучасної статистики ніж внески вчених, що спеціалізувались безпосередньо на цій науці.

  Сам термін статистика був привнесений  у науку німецьким професором права і філософії в Геттингині   Ахенвалем (1719-1772)

“Батьком” статистики у її сучасному вигляді вважають бельгійського вченого Адольфа Кетле (1796-1874) але не за його особистий внесок у розвиток цієї науки, а за його наполегливу популяризацію застосування статистичних методів у різних галузях. Ця наполегливість досягла свого часу і Києва, коли в середині ХІХ ст. за участю губернатора міста І.І. Фундуклея і на його кошти були здійснені дослідження по історичній топографії і статистиці міста Києва. “Статистическое описание Киевской губернии” в трьох томах вийшло у 1862 р. у Петербурзі.

Остання суттєва “хвиля” розвитку статистичних методів пов’язана з британським впливом, а саме з іменами сера Френсіса Гальтона (1882-1911) і Карла Пірсона (1857-1936). А також з іменем сера Роналда Фішера (1890-1962).

Подальший час не дав таких яскравих особистостей у статистичній науці, а тому розвиток статистики характеризувався не впровадженням нових наукових методів дослідження, а шліфуванням організаційних питань практичного застосування всього того, що було напрацьовано більш талановитими попередниками та впровадженням статистичних методів у інші галузі суспільного життя та прикладних наук.

В російській імперії:

У XV-XVII ст. тодішні чиновники вели письмові і переписні книги. У письмові заносилися розміри ріллі, косовиць, міст, промислових закладів і т.п. У переписних же книгах вівся облік населення по категоріях. Дані письмових і переписних книг були основою для організації податкової системи на Русі.

На початку XVIII в. Петро I ввів реєстрацію нових фабрик і заводів, облік цін на хліб, з'являється розгорнута статистика зовнішньої торгівлі. Робляться перші кроки в організації поточного обліку населення - здійснювана церквою реєстрація шлюбів, народжень і смертей. 

У першій половині XVIII в. у Росії з'являється така звична нам форма представлення статистичних даних, як таблиця. Крім того, стали застосовуватися анкети по вивченню продуктивних сил країни, використовуватися вибірковий і інший методи математичної статистики. Населення (але тільки те, що обкладалося податками) перераховували під час ревізій (переписів).

Перший економіко-статистичний огляд Росії був підготовлений Іваном Кириловичем Кириловим, обер-секретарем Сенату (вищої судово-адміністративної установи тієї пори), у 1727 р. У ньому були широко використані обліково-статистичні дані, що надходили в Сенат, представлені в таблицях, а також узагальнюючі показники.

У 1760 р. Михайло Васильович Ломоносов розробив "Академічну анкету" із тридцятьма питаннями для збору статистичних даних. Майже в той же час другу анкету, близьку по характері "академічної", підготував Федір Михайлович Міллер. Ці анкети стали свого роду базою формування російської економічної статистики.

Центральна служба статистики була необхідна Державі Російському. Ця потреба виникла вже на початку XVIII в., однак реалізована ідея була лише на початку століття XIX. 8 вересня 1802 р. імператор Олександр I "Найвищим Маніфестом" повелів кожному міністрові проводити збір письмових звітів. У цей день було створене Міністерство внутрішніх справ, а в його складі - група з 10 чоловік для узагальнення зведень, що утримуються в міністерських звітах. Саме тоді почалося організаційно-структурне оформлення статистичної діяльності в Росії. 20 березня 1811 р. при міністерстві поліції було засновано статистичне відділення.

27 жовтня 1834 р. - видано урядовий Указ про створення губернських статистичних комітетів.

Найважливішим заходом на результаті століття став перший Загальний перепис населення Російської Імперії 1897 р. Він проводився під керівництвом видатного російського географа, економіста, статистика Петра Петровича Семенова Тянь-Шанського.

Після революції колишня система органів статистики перестала діяти. У червні 1918 р. був скликаний перший Всеросійський з'їзд статистиків, що обговорив проект Положення про державну статистику, наданий Павлом Илліччем Поповим (він очолював у той час відділ перепису і статистики Вищої ради народного господарства). 25 липня 1918 р. це положення було затверджено Радою Народних Комісарів (РНК). Тим самим було оформлене створення в країні єдиного загальнодержавного органа - Центрального статистичного управління. 17 вересня 1918 р. РНК затвердив Положення про губернські статистичні установи.

З 1946 р. працює Статистична комісія ООН, робочі групи якої працюють по шести напрямкам: національні рахунки, статистика промисловості, статистика міжнародної торгівлі, статистика фінансів, статистика цін, статистика зовнішнього середовища. А також створені спеціалізовані установи ООН, що ведуть статистичні дослідження у відповідних напрямках: ЮНЕСКО, МВФ, ВТО та інші.

Для України на сьогодні актуально питання узгодженості національних, та міжнародних стандартів статистичного дослідження.

Оскільки встановлення закономірностей масового явища відбувається через спостереження окремих його елементів (поведінка яких може суттєво різнитись), то при цьому існує можливість отримання невірних висновків на підставі або некваліфікованого застосування статистичних методів, або відвертого зловживання. Недарма Марк Твен зауважував,  що існують три види брехні – брехня, огидна брехня і статистика.  Єдиний вихід запобігання цьому – досконале вивчення статистичних методів і чесні наміри при їх практичному застосуванні.

3. Методи статистики та етапи статистичного дослідження.

Статистика взагалі, і правова зокрема, вивчає різні явища, у тому числі і правові,  за допомогою специфічних методів.

Методи статистичних досліджень – це сукупність прийомів і засобів, що використовуються для збирання, обробки та аналізу інформації.

До основних методів належать статистики:

  •  метод масових спостережень (закону великих чисел),
  •  метод групувань,
  •  метод узагальнюючих показників,
  •  метод якісного аналізу.

Метод масового спостереження є одним з основних методів статистики. Його суть полягає в тому, що закономірності можуть встановлюватися лише під час масового спостереження. Статистика вивчає такі конкретні співвідношення й закономірності, які не можуть бути встановлені на підставі розгляду окремих випадків і виявляють лише в масі. У кожному окремому випадку, наприклад, рівень освіти й культури злочинця можуть біти різноманітними. Лише результати масового спостереження розкривають типові й характерні особливості, які полягають у тому, що цей рівень значно нижчій, ніж у середньому у громадянина в країні.

Математичною основою методу масових спостережень є закон великих чисел.

Закон великих чисел дає змогу зрозуміти, чому із великої кількості випадкових зв’язків ми можемо встановити і встановлюємо закономірності у розвитку суспільних явищ. Наприклад, народжуваність дівчаток або хлопчиків у кожній окремій родині носить випадковий характер: в якихось родинах народжуватимуться одні дівчатка, в інших – одні хлопчики, в деяких – пропорційна їх кількість. Але якщо ми проаналізуємо народжуваність за якийсь значний період (наприклад, за місяць і більше), то обов’язково встановимо, що на 100 народжених дівчаток припадає 103–104 хлопчики, а іноді й більше (навпаки не може бути ніколи).

Наведений приклад підкреслює те, що кожне окреме явище суспільного життя завжди унікальне, тому що на нього впливає велика кількість випадкових чинників. Розпізнати між ними закономірність у кожному конкретному випадку практично неможливо. Але якщо вивчати ці явища у значній кількості, то можна з’ясувати закономірності, оскільки випадкові відхилення, властиві кожному окремому явищу, в своїй сукупності нейтралізують одне одного. Наприклад, окремий чоловік може прожити довше, ніж окрема жінка, але статистичні дані свідчать про те, що середня тривалість життя чоловіків на 5–6 років менша, ніж у жінок, а коефіцієнт смертності чоловіків у 2–3 рази вищий, ніж у жінок тієї ж самої вікової групи.

Закон великих чисел – це математично обґрунтована теорія, відповідно до якої, спираючись на знання теорії ймовірностей, можна стверджувати, що спільна дія значної кількості випадкових фактів призводить до наслідків, які не залежать від випадку. В разі підсумовування значної кількості одиничних явищ обов’язково проявляться порядок і закономірність у їх руху і розвитку, які не можна встановити при дослідженні малої кількості одиниць сукупності. Інакше кажучи, закон великих чисел дає змогу встановити закономірність там, де на перший погляд проявляється лише випадковість.

         Ситуацію, коли випадковий характер поведінки окремих елементів сукупності призводить до достатньо визначеного характеру поведінки всієї сукупності взагалі можна показати на наступному прикладі.

ПРИКЛАД. Відомо, що в загальній структурі дорожньо-транспортних пригод (ДТП) України наїзди на пішоходів становлять десь 40-45%, зіткнення автомобілів близько 25%, перевертання транспортних засобів майже 10%. На кожні 6 ДТП припадає в середньому один загиблий.

З року в рік ця картина майже не змінюється. Кожна ДТП – це випадок. Щоб вона сталася треба відбутись багатьом факторам: треба щоб хтось придбав якесь авто, чомусь з’явився в певний час у певному місці, в цьому ж місці повинен з’явитися інший автомобіль (пішохід, стовп, дерево, потяг…), хтось  повинен знехтувати правилами, або просто статись збіг певних обставин і т. і.  Дивним виявляється те, що незважаючи на таку випадковість факторів загальна картина з ДТП з року в рік залишається майже незмінною. І це незважаючи на те, що частина порушників загинула і на цей процес в подальшому вже не впливає. З року в рік знайдеться хтось такий, хто буде підтримувати цю гірку статистику. І обов’язково в наступному році чиїсь авто перевернуться. І таких перевертань знов буде не 1% і не 71%, а чомусь близько 10% серед всіх ДТП.

Таким чином, незважаючи на випадковий характер поведінки окремих елементів, сукупність взагалі поводить себе достатньо визначено (інакше кажучи закономірно). Ця закономірність не детермінована. Раз на раз не припадає, а тому експериментальні перевірки тут не доречні.

Закономірності масових явищ виявляють  на підставі реєстрації багатьох спостережень. І використання експериментальної перевірки тут не є коректним, оскільки загальна закономірність проявляється не завжди.

Вивчаючи закономірності масових явищ статистика майже ніколи не пояснює чому те, чи інше явище проявляється так, а не інакше (чому наїзди на пішоходів становлять 40-45%, а не 15-17%, чому людина в середньому живе десь 70 років, а не 190, чому вагітність у людини триває 40 тижнів, а не 20 і не рік?). По-перше, чинників, які формують ту, чи іншу закономірність дуже багато, по-друге і ступінь їх впливу настільки різна, що врахувати все це майже неможливо, а по-третє, багато з цих чинників не є невідомими взагалі. Статистика лише описує,  як в певних умовах розвиток явища відбувається. Це схоже на емпіричну закономірність у технічних науках – не знаємо точно чому процес розвивається саме так, а не інакше, але спостереження і досвід підказують, що розвиток буде відбуватись чомусь саме так.  

Метод групувань. У результаті масового спостереження явищ, які вивчаються (наприклад, злочинів, умов життя тощо), статистика одержує у своє розпорядження їх сукупність, для того, щоб її зрозуміти, необхідно провести її групування.

Групування – розподіл сукупності фактів на окремі якісно однорідні види (наприклад, види злочинів за Особливою частиною КК).

Метод узагальнюючих показників – це обробка, яка полягає в перетворенні абсолютних величин  в узагальнюючі показники (середні та відносні величини), що характеризують одним числом найтиповіші поширені сторони явищ, які вивчаються.

Узагальнюючі показники відображають за певною ознакою всю сукупність явищ у цілому, не зважаючи на індивідуальне, випадкове, що дає можливість  установити і виміряти закономірності різних явищ і процесів.

Методи якісного аналізу – визначення  суті, якості і законів розвитку масових суспільних явищ (графічний, індексний, кореляційний, балансовий).

Методи статистики пов’язані з етапами статистичного дослідження.

Традиційно статистичне дослідження складається з трьох етапів:

1.   Збір статистичних даних (статистичне спостереження).

2.   Систематизація  зібраних даних називають (зведенням статистичних даних).

3.   Виявлення закономірностей у явищах, що досліджуються (аналіз та узагальнення статистичної інформації).

Перші два етапи за своєю суттю є організаційними питаннями. Третій етап вимагає застосування апарата математичної статистики.

4. Основні категорії статистичної науки.

Предмет статистики вивчається за допомогою категорій, тобто понять, які відображають найбільш загальні та суттєві властивості, ознаки, зв’язки і відношення предметів та явищ об’єктивного світу.

Статистична закономірність – це певна послідовність або повторюваність соціально-економічних явищ, яка формується та чітко проявляється в масових процесах, при дослідженні достатньо великої кількості одиниць сукупності. Доведено, що в будь-якій складній великій системі, в котрій взаємодіють багато елементів, закони проявляються тільки у формі статистичних закономірностей.

Розрізняють наступні види статистичних закономірностей:

  •  закономірності зміни у часі (закономірності динаміки);
  •  закономірності розподілу одиниць сукупності  за певною ознакою;
  •  закономірності зміни складу та структури сукупності (структурні зрушення);
  •  закономірності взаємозв'язку.

Статистична сукупність – велика кількість окремих явищ, елементів, об’єднаних єдиною якісною основою, умовами розвитку, загальною ознакою (населення країни, кількість підприємств, судів тощо) але відрізняються окремими ознаками.

Сукупності можуть бути однорідними і різнорідними залежно від того, чи є якась ознака типовою для всіх об’єктів, що входять до сукупності.

Кожний окремий елемент, явище сукупності називається одиницею сукупності. Одиниця сукупності – це первинний елемент статистичної сукупності, що є носієм ознак, які підлягають реєстрації, а також підставою обліку, який ведеться під час дослідження.

Наприклад, усіх злочинців певного регіону можна розглядати як статистичну сукупність. Кожен злочинець – це елемент сукупності, який має такі спільні ознаки: стать, вік, рівень освіти, сімейний стан тощо. Але кожний елемент сукупності разом з тим має своє індивідуальне значення певної ознаки, її рівень притаманний саме цьому елементу.  

Ознака – це якісна особливість одиниці сукупності. За характером відображення властивостей одиниць сукупності, яка вивчається, ознаки поділяють на дві великі групи: кількісні та якісні.

Кількісні ознаки – ознаки, що мають безпосереднє кількісне вираження (наприклад, вік, сума завданої шкоди).

Якісні – ознаки, що не мають кількісного вираження, і характеризують якість, властивість досліджуваного явища і виражаються словами (стать, освіта, професія тощо).

Варіація – це коливання ознак в сукупності.

Рівень значення ознаки окремих елементів вимірюється за допомогою шкали. Шкала – це набір властивостей явища і відповідних їм значень.

Є три основні шкали: метрична, номінальна й порядкова.

Метрична – звичайна числова шкала, яка використовується для вимірювання фізичних величин або результатів обчислення. Для цієї шкали можуть використовуватися всі арифметичні дії. Метричною шкалою визначаються обсяги збитків від злочинних дій, кількість осіб, що вчинили злочин, кількість дітей в родині і тривалість життя тощо. В основу метричної шкали покладено результати безпосереднього вимірювання.

Номінальна, або шкала найменувань, встановлює відношення подібності елементів, за якого порядок розташування ознак значення не має. Прикладом номінальної шкали є перелік статей КК, спеціальність, громадянство правопорушника, національні статистичні класифікації  України, коли різним видам товарів, послуг, професій, валют, відходів, корисних копалин і т. і. присвоюють різні коди. Арифметичні дії над числами, якими кодують ті чи інші якісні ознаки не мають сенсу.

 Порядкова, або рангова, шкала визначає не тільки подібність елементів, а й послідовність  інтенсивності прояву ознаки. Порядкова шкала, наприклад, застосовується для визначення рівня освіти злочинців, тяжкості злочину. також приклад –  категорії ВУЗів, спеціалістів, шкала землетрусів, пожеж, катастроф.

Статистичний показник – поняття, категорія, за допомогою якої статистика виражає розмір досліджуваних явищ та існуючі між ними зв’язки.

Ці показники завжди вказують на те, до якого місця і часу належать явища, у яких одиницях вони виражені (чисельність наявного населення України на 01.07.2009 р. – 46,029 млн. чол.; кількість засуджених осіб у 2008 році склала 146858 чол., що майже на 4 % менше порівняно з 2007 роком.)

ПРИКЛАД. Зарплата в якомусь регіоні – це ознака, бо у кожного вона своя. Середня зарплата по регіону – це показник, бо характеризує вже весь регіон взагалі.  

Статистичні дані – це сукупність показників, отриманих внаслідок статистичного спостереження або обробки даних, тобто це окремі числові значення статистичних показників. Вони завжди визначені не тільки якісно, а й кількісно та залежать від конкретних умов місця і часу.

Статистичні показники пов’язані між собою в систему статистичних показників (населення, валовий внутрішній продукт тощо).

5. Нормативне забезпечення та організація статистики в Україні.

В організації статистичної діяльності країни світу обирають один з двох шляхів -  створення централізованої системи державної статистики або децентралізованої системи статистичних організацій. Перший шлях обрали країни Східної Європи, в тому числі й Україна, а також Канада, Німеччина та ін. В названих країнах існує центральний статистичний орган, який керує статистичною діяльністю в межах країни. Так, в Україні – це Державний комітет статистики України (Держкомстат), в Німеччині – Федеральне статистичне управління, завдання якого визначені Законом про статистику.

В багатьох розвинутих країнах світу (США, Франція, Великобританія) державна статистика децентралізована, тобто характеризується відсутністю єдиного центрального органу. Якщо ж формально цей орган існує, наприклад, Центральне статистичне управління при Кабінеті Міністрів Великобританії, Національний інститут статистики та економічних досліджень Міністерства фінансів і економіки Франції, то його основним завданням є координація діяльності статистичних організацій, розробка статистичної методології та рекомендацій.

В світі існує ряд міжнародних статистичних організацій, наприклад, Статистична комісія ООН та Статистичне бюро Секретаріату ООН. Статистична комісія ООН, утворена у 1946 р., керує  методологічною роботою, координує статистичну діяльність спеціалізованих органів, узагальнює та аналізує досвід окремих країн, розробляє міжнародні стандарти та здійснює допомогу країнам в проведенні статистичних досліджень.

В основу діяльності Статистичного бюро Секретаріату ООН, яке є виконавчим органом, покладені рекомендації статистичної комісії. Бюро збирає, обробляє, аналізує та публікує дані по міжнародній статистиці, які одержуються від окремих країн.

Крім цього, статистичну роботу виконують: Міжнародна організація праці (ILO), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO), Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки та культури (UNESCO), Міжнародний валютний фонд (IMF), Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO) та ін.

В Україні, як вже  зазначалося, збір статистичної інформації відбувається завдяки побудованій системі обліку. Державний облік – планомірно організована система реєстрації, підрахунку, систематизації, контролю суспільних явищ і процесів. Єдина система обліку складається з трьох його видів:

Оперативний (первинний) облік являє собою реєстрацію окремих фактів у момент їх здійснення або відразу після цього.

Бухгалтерський – неперевний, суцільний документальний облік господарських засобів і джерел їх утворення у грошовому вираженні. Метою є виявлення фінансових результатів роботи.

Статистичний облік – це реєстрація фактів і явищ соціально-економічного життя за затвердженими формами звітності в масштабі держави або окремих територій чи галузей. Це всеосяжний, всебічний облік. Його базою є оперативний та бухгалтерський облік.

Державна політика в галузі статистики спрямована на створення єдиної системи обліку та статистики на всій території України та її узгодження з міжнародними стандартами і методологією.

Питання функціонування та організації державної статистики в Україні регламентується ЗУ “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року; “Про державну статистику” від 17 вересня 1992 року в редакції 13 липня  2000 року, Указом Президента від 19 січня 2004 року N 60/2004 “Про державний комітет статистики”, яким затверджено Положення  про Державний комітет статистики України різними відомчими інструкціями і положеннями окремих міністерств і державних комітетів.

Суб’єктами, на яких поширюється дія законодавства про статистику є

- органи державної статистики та працівники, які від імені цих органів на постійній або тимчасовій основі беруть участь у проведенні статистичних спостережень;

- респонденти;

- користувачі даних статистичних спостережень.

Статистичною діяльністю в Україні керує Державний комітет статистики, який має систему статистичних органів, побудовану за адміністративно-територіальним принципом. Держкомстат видає накази, інструкції та рекомендації з питань організації обліку та звітності, які є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами господарювання незалежно від форми власності. Підприємства, організації та установи подають до районних (міських) відділів та обласних управлінь статистики статистичні звіти та інші документи.

Органи державної статистики проводять перевірку стану звітності, достовірність та повноту звітних даних. Вони також здійснюють спеціально організовані статистичні спостереження, складають баланси, обчислюють макроекономічні показники, показники рівня життя населення тощо.

Державна статистична діяльність – сукупність дій, пов'язаних з проведенням державних статистичних спостережень та наданням інформаційних послуг, спрямована на збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації, забезпечення її достовірності, а також удосконалення статистичної методології.

Відповідно до статті 18 ЗУ “Про інформацію” визначається, що основними видами інформації є:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація (дані);

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

- правова інформація;

- інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація.

Статистична інформація (відповідно до ст. 19 вказаного ЗУ) – це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових установ, заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених цим Законом, а також Законом України "Про державну статистику".

Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України “Про державну статистику” та іншими правовими актами в цій галузі.

Статистичні спостереження проводяться органами державної статистики через збирання статистичної звітності, здійснення одноразових обліків, переписів (опитувань), вибіркових та інших обстежень.

Статистичні спостереження розподіляються також на державні та інші статистичні спостереження.

Державні статистичні спостереження проводяться органами державної статистики відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України плану державних статистичних спостережень або за окремими рішеннями Кабінету Міністрів України. Державні статистичні спостереження, які проводяться органами державної статистики із залученням тимчасових працівників, здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України.

Так, План державних статистичних спостережень на 2009 рік затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р. N 286. 

Інші статистичні спостереження проводяться відповідно до Положення про проведення статистичних спостережень та надання органами державної статистики послуг на платній основі, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N 1659.

Основними завданнями органів державної статистики є (стаття 12 ЗУ “Про державну статистику”):

  •  участь у формуванні державної політики в галузі статистики та забезпечення її реалізації;
    •  збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Україні та її регіонах;
    •  забезпечення надійності та об'єктивності статистичної інформації;
    •  розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології;
    •  забезпечення розроблення, вдосконалення та впровадження системи державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, які використовуються для проведення статистичних спостережень;
    •  створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та реєстрів респондентів статистичних спостережень;
    •  впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації;
    •  взаємодія інформаційної системи органів державної статистики з інформаційними системами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, міжнародних організацій та статистичних служб інших країн шляхом взаємного обміну інформацією, проведення методологічних, програмно-технологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів;
    •  координація дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб у питаннях організації діяльності, пов'язаної із збиранням та використанням адміністративних даних;
    •  забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інформації, її джерел та методології складання;
    •  збереження і захист статистичної інформації.

Первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статистичних спостережень, а також адміністративні дані щодо респондентів, отримані органами державної статистики від органів, що займаються діяльністю, пов'язаною із збиранням та використанням адміністративних даних, є конфіденційною інформацією, яка охороняється Законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.

Заборона стосовно поширення статистичної інформації не розповсюджується на:

- знеособлену статистичну інформацію у незведеному вигляді, яка не дозволяє визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента;

- інформацію щодо назв, адрес, номерів телефонів і видів діяльності підприємств, установ і організацій, якщо інше не передбачено законодавством;

- первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення державних статистичних спостережень щодо стану навколишнього природного середовища, зокрема землі, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, чинників, які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, за винятком обмежень, встановлених законодавством.

Статистична інформація, отримана у процесі державних статистичних спостережень, а також первинні дані, отримані у процесі проведення інших статистичних спостережень, є державною власністю, що знаходиться в оперативному управлінні органів державної статистики, які володіють, використовують і розпоряджаються цією статистичною інформацією, визначають правила її збирання, опрацювання, поширення, збереження, захисту та використання.

Право власності на зведену знеособлену статистичну інформацію, отриману органами державної статистики у процесі статистичних спостережень, що проведені за рахунок коштів замовника, визначається договорами на створення цієї інформації, які також передбачають умови поширення органами державної статистики вказаної інформації.

Стаття 18 ЗУ “Про державну статистику” визначає основні права і обов'язки респондентів.  Респондент – особа або сукупність осіб, які підлягають статистичному спостереженню у встановленому законодавством порядку.

Так, респонденти мають право знати, які первинні дані про них збираються у процесі статистичних спостережень, з якою метою, як, ким і з якою метою будуть використовуватися.

Респонденти зобов'язані безкоштовно (за винятком проведення окремих вибіркових обстежень фізичних осіб або сукупностей таких осіб, за участь у яких респонденти отримують грошову компенсацію за витрату часу) в повному обсязі за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені строки подавати органам державної статистики достовірну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку.

Склад, обсяги та методологія розрахунків показників, адреси і строки подання статистичної інформації, зазначені у звітно-статистичній документації, є обов'язковими для всіх респондентів і не можуть бути змінені без відповідного дозволу органів державної статистики.

Адміністративна відповідальність

Стаття 186-3 КУпАП встановлює відповідальність за порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень

Так, неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України -  тягне за собою накладення штрафу на громадян - від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку використання конфіденційної інформації, приховування або перекручення даних державних статистичних спостережень, а також використання їх в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело - тягне за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

Відповідно до стаття 244-3 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень (стаття 186-3) розглядають органи державної статистики. Від імені органів державної статистики розглядати справи і накладати адміністративні стягнення мають право керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики та його заступники, керівники органів державної статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах і містах та їх заступники.

ТЕМА 2.

Організація правової статистики в Україні

  1.  Предмет і завдання правової статистики.
  2.  Основні галузі правової статистики.
  3.  Загальні положення про ведення документів первинного обліку у правоохоронних органах
  4.  Порядок заповнення і подання документів первинного статистичного обліку органами дізнання і попереднього слідства
  5.  Облік і звітність у судових органах

1. Предмет  і завдання правової статистики.

Правова статистика це одна із галузей статистичної науки. На території України термін «правова статистика» став застосовуватися лише з 1980 р., коли вийшов в світ навчальний посібник з такою ж назвою. До цього навчальна дисципліна і підручники мали назву «Судова статистика».

Історично назва «судова статистика» склалася за часів царської Росії. Тоді ще не існували статистика органів дізнання і досудового слідства, адміністративно-правова статистика та інші галузі статистики. У науковий обіг термін «судова статистика» було введено на початку 30-х років XX ст. Проте термін «правова статистика» на відміну від терміна «судова статистика» значно краще характеризує сутність даної навчальної дисципліни, яка своїми показниками відображує кількісну сторону різних соціальних явищ, пов’язаних із застосуванням норм права і реалізацією правової відповідальності: визначає рівень, структуру та динаміку, причини та прояви різних правопорушень і заходи боротьби з ними в конкретних умовах простору і часу.

Організаційно правова статистика на терені Російської імперії, до складу якої входила й Україна, почала формуватися з 1802 р., коли були утворені Міністерство внутрішніх справ і Міністерство юстиції. Вони стали систематично одержувати і досліджувати дані про різні кримінально-правові явища. Вагомий внесок в розвиток правової статистики цього періоду, особливо з 60-х років XIX ст., зробили вчені. Тоді з’являється значна кількість наукових праць, завдяки яким кримінальна статистика була істотно вдосконалена.

Судовою реформою 1864 р. були передбачені щорічні публікації даних про усі кримінальні справи.

Після установлення радянської влади у 1918 р. було прийняте перше положення про організацію державної статистики в країні. Відповідно до нього в органах державної статистики були введені відділи «моральної статистики», які збирали дані про усі аморальні явища: правопорушення, злочини, алкоголізм, самогоноваріння, безпритульність неповнолітніх тощо. Такі відділи одержували відомості від усіх органів, які вели боротьбу з тим чи іншим аморальним проявом.

Наприкінці 30-х років відділи «моральної статистики» були ліквідовані. Уся правова статистика організаційно стала будуватися лише за відомчою підпорядкованістю. Органи, до вели боротьбу з правопорушеннями, надсилали звіти тільки своєму вищому органу. Тривалий час навіть бланки документів первинного обліку не були уніфіковані.

За ініціативою органів прокуратури з 1961 р. стали впроваджуватися єдині бланки первинних документів для реєстрації злочинів в органах внутрішніх справ і прокуратури. З цього часу і починає функціонування єдина система реєстрації злочинів.

Починаючи з 1988 р. усі правоохоронні органи повинні подавати до обласних управлінь державної статистики (або до управлінь статистики міст Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим) звіти про виявлені факти правопорушень і свою діяльність, крім даних про оперативно-розшукову діяльність. З цього ж року було знято і завісу таємничості з показників правової статистики.

Отже, що ж зараз вивчає правова статистика:

Правова статистика вивчає кількісну сторону масових явищ і процесів, що стосуються діяльності правоохоронних та судових органів і пов’язані з застосуванням норм права та реалізацією правової відповідальності, тенденції та закономірності розвитку в конкретних умовах місця і часу в нерозривному зв’язку з їх якісними характеристиками.

Особливістю предмета правової статистики є те, що вона характеризує лише ті правові явища, які розглядалися правоохоронними органами. Якщо ті чи інші явища з якихось причин не зареєстровані, то правова статистика їх не вивчає. Для встановлення рівня цих фактів необхідно проводити кримінологічні та соціологічні дослідження. (В кримінології, наприклад, існує термін «латентна злочинність». Він характеризує ті злочини, які внаслідок дії різних причин і умов не були зареєстровані, але вчинені. Правова статистика про ці злочини не має ніякого уявлення.)

Цілі правової статистики:

- Перша і головна мета правової статистики – це цифрова характеристика і облік усіх правопорушень, які розглядаються в правоохоронних органах (органах внутрішніх справ, прокуратури, органах суду, органах державної безпеки, виправно-трудових закладах, нотаріату та інших державних органах, які займаються розглядом правових явищ), а також заходів, спрямованих на боротьбу з цими правопорушеннями.

- Друга мета правової статистики – дати цифрову характеристику діяльності усіх правоохоронних органів, оцінити її ефективність завдяки розробленій системі показників, а також визначити додержання законності в їх роботі.

Теоретичною основою, базою правової статистики є теорія статистики. Для виконання поставлених завдань правова статистика використовує методи теорії статистики.

Значення правової статистики

Дані правової статистики мають велике наукове і практичне значення. Статистика взагалі – це барометр соціального життя країни.

Показники правової статистики дають змогу визначити рівень правопорядку в суспільстві завдяки цифровій характеристиці усіх правопорушень, розглянутих правоохоронними органами. Використовуючи дані правової статистики, можна також охарактеризувати діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, органів суду, виправно-трудових закладів, нотаріату та інших органів, які виконують функції юрисдикції, виявити недоліки, що мали місце у роботі цих органів.

Правова статистика своїми показниками завжди характеризує тенденції зміни законодавчої, правоохоронної та правозастосовчої діяльності державних органів.

Дані, які характеризують роботу органів внутрішніх справ, дають змогу встановити, які недоліки є в їх роботі, які досягнення вони мають у справі розкриття злочинів, яка тенденція в тому чи іншому регіоні по зниженню або по зростанню криміногенної обстановки і які заходи необхідні для поліпшення умов життя в тому чи іншому регіоні.

Показники, які характеризують роботу органів суду, дають змогу встановити навантаження на кожного окремого суддю, тривалість розгляду справ, якість їх розгляду, застосування тих чи інших видів покарань.

Виключно важливе значення мають статистичні дані для виявлення усіх фактів порушення законності в країні.

Завжди в усіх звітах обов’язково окремо наводиться кількість справ, які розглянуті з порушенням процесуальних строків.

Кримінально-правова статистика дає вичерпну, науково обгрунтовану інформацію про тенденції та закономірності в розвитку злочинності, її рівень, структуру, динаміку, особу злочинця, причини і умови існування злочинності, а також про позитивні та негативні наслідки роботи правоохоронних органів по її попередженню. Усе це дозволяє прогнозувати і розробляти науково обгрунтовані заходи щодо попередження окремих видів злочинів і вдосконалення кримінального законодавства.

Статистичні дані дають змогу вирішити питання про матеріально-технічне і фінансове забезпечення та дислокацію різних правоохоронних органів, проектування штатного розкладу, а також інші питання організаційно-управлінського характеру.

Дані правової статистики використовуються в законотворчій діяльності. Розробка проектів законів не може здійснюватися без аналізу цілої низки статистичних показників.

Правова статистика є одним з найважливіших джерел, які надають юридичній науці фактичний матеріал  для його подальшого теоретичного узагальнення. Остання форма використання даних правової статистики відноситься до галузі науково-теоретичного дослідження.

Таким чином, головними формами використання статистичних даних правової статистики є: оперативне керівництво роботою правоохоронних органів, контроль за їх діяльністю; узагальнення судової і прокурорської практики вивчення і попередження злочинності; вирішення питань матеріально-технічного і фінансового забезпечення; зміни в законодавстві, а також використання статистичних даних для наукових досліджень.

2. Основні галузі правової статистики.

Залежно від характеру, обсягу й органів, що займаються збиранням і обробкою статистичної інформації, правова статистика поділяється на такі галузі:

1. Статистика конституційного судочинства характеризує діяльність Конституційного Суду України, фіксує, скільки виявлено порушень конституційного законодавства, скільки справ розглянуто Конституційним Судом і які винесені рішення.

2. Кримінально-правова статистика визначає весь комплекс заходів по боротьбі зі злочинністю, дає кількісно-якісну характеристику всіх скоєних злочинів, осіб, які скоїли злочин, і покарань. Своїми показниками вона відтворює всі стадії кримінального процесу, характеризує рівень, структуру і динаміку злочинів. Варто сказати, що правова статистика характеризує тільки ті злочини, що були виявлені, зареєстровані і щодо яких проводилися ті чи інші дії чи застосовувалися методи адміністративного або суспільного впливу.

Кримінально-правова статистика залежно від стадій кримінального процесу має такі розділи:

- статистика органів дізнання та досудового слідства;

- статистика кримінального судочинства;

- статистика виконання вироків.

3. Адміністративно-правова статистика займається обліком адміністративних правопорушень за їх видами, заподіяних збитків, адміністративних стягнень органам адміністративної юрисдикції, адміністративному судочинству.

Адміністративно-правова статистика поділяється на статистику, яка ведеться судами та органами виконавчої влади, яка мають право накладати адміністративні стягнення.

4. Статистика прокурорського нагляду характеризує діяльність органів прокуратури з нагляду за виконанням законності в різних сферах життя країни.

5. Цивільно-правова статистика являє собою облік цивільно-правових спорів, що перебувають на розгляді загальних судів, результатів діяльності загальних судів за стадіями цивільного судочинства.

6. Господарсько-правова статистика характеризує діяльність господарського суду з розгляду господарських спорів між господарюючими суб’єктами.

7.   Статистика дисциплінарних порушень відображає стан трудової дисципліни на державних підприємствах. Ці зведення подаються керівництвом підприємств і обов’язково відбиваються у статистичній звітності різних міністерств і відомств.

У деяких джерелах можна зустріти і інший розподіл правової статистики на галузі. Деякі автори виділяють ще митну статистику.

Усі галузі правової статистики пов’язані між собою, їх комплексне використання дає змогу вивчити правові явища з різних боків і виявити закономірності в розвитку правових явищ.

Наведені галузі правової статистики дають змогу дійти висновку про те, що правова статистика тісно пов’язана з усіма науками кримінально-правового, цивільно-правового та адміністративно-правового циклів. Цей зв’язок проявляється у тому, що з одного боку конструювання системи показників правової статистики базується на теоретичних узагальненнях і положеннях різноманітних правових наук, а з іншого – висновки, одержані внаслідок статистичного аналізу правових явищ, дають змогу оцінити ефективність дії правових норм, практики їх застосування і більш обґрунтовано здійснювати теоретичні узагальнення і подавати законодавчі пропозиції про необхідність їх зміни. Отже результати статистичних досліджень широко застосовуються усіма юридичними науками при вирішенні своїх специфічних завдань.

3. Загальні положення про ведення документів первинного обліку у правоохоронних органах

Важливе значення в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями має поставлений належним чином облік злочинів та осіб, що їх вчинили, в органах внутрішніх справ (ОВС), прокуратури й суді.

Правила єдиного обліку злочинів та осіб, що їх вчинили, поширюються на всі органи внутрішніх справ та прокуратури. У зв'язку з цим Генеральна прокуратура України та МВС розробили документи первинного статистичного обліку, єдині для всіх органів дізнання, попереднього розслідування н прокуратури, які набрали чинності з 1 січня 1996 р. 21 грудня 1995 р. було затверджено інструкції "Про єдиний облік злочинів" та "Про порядок заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ і протоколів про злочини". 28 липня 1994 року Міністерство юстиції України затвердило Інструкцію по судовій статистиці. Нині діє  нова Інструкція “Про єдиний облік злочинів”, затверджена наказом Генеральної прокуратури України від 26 березня 2002 р. N 20, Міністерства внутрішніх справ України від 26 березня 2002 р. N 84,  Служби безпеки України від 26 березня 2002 р. N 293, Державної податкової адміністрації України від 26 березня 2002 р. N 126, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 р. N 18/5. Нею затверджено нові форми документів первинного обліку. До них належать:

– статистична  картка на виявлений злочин (форма 1);

– статистична картка про наслідки розслідування злочину (форма 1.1);

– статистична картка про результати відшкодування матеріальних збитків та влучення предметів злочинної діяльності (форма 1.2);

– статистична картка на особу, яка вчинила злочин (форма 2);

–   статистична картка про рух кримінальної справи (форма 3);

–   статистична картка на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення (форма 4);

–  довідка про наслідки розгляду кримінальної справи судом (форма 6);

–  форма журналу обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини.

Ці документи первинного обліку є підставою для складання статистичної звітності, і внесення до них будь-яких доповнення та зміни забороняється, оскільки вони єдині для всіх органів внутрішніх справ та прокуратури і тому можуть змінюватися тільки органами, які їх затвердили.

Статистичні картки заповнюють одразу після прийняття рішення про злочин та особу, що його вчинила, яке приймається відповідно до закону. Заповнені і підписані слідчим (працівником органу дізнання) картки підписує також і прокурор, після чого їх відправляють  до обліково-реєстраційного підрозділу ОВС. Якщо статистичні картки заповнює слідчий, то після заповнення статистичних карток разом із кримінальною справою  він подає їх на підпис прокурору. Якщо статистичні картки заповнює працівник органу дізнання, то після їх заповнення він подає їх начальнику ОВС на підпис, а після  цього – прокуророві. Підписані прокурорм картки негайно передаються співробітнику міського чи районного ОВС, який відповідає за обліково-реєстраційну статистичну роботу. Після перевірки карток цей співробітник повинен зробити відповідні записи в журналі обліку злочинів та осіб, які їх вчинили, та протягом 24 год направити облікові документи безпосередньо до обліково-реєстраційного підрозділу.

Записи в статистичних картках повинні робитися ручкою, розбірливо та без скорочень. При цьому прізвище, ім'я, по батькові особи, яка вчинила злочин, заповнюють друкованими літерами російською мовою, хоч у цілому картку треба заповнювати українською мовою. Прізвища осіб, які підписали документи первинного обліку, мають бути вказані повністю й чітко.

З лівого боку кримінальної справи робиться відповідна позначка, про направлення документів первинного статистичного обліку співробітнику, який відповідає за обліково-реєстраційну роботу. Цей співробітник повинен розписатися про одержання статистичних карток у спеціальному журналі, який має бути в органах прокуратури.

Документи первинного статистичного обліку підлягають зберіганню в обліково-реєстраційних підрозділах протягом року після складання на їх підставі звіту про злочинність і осіб, які вчинили злочини в минулому році, за умови, що за справами, направленими зі обвинувальним висновком до суду, в обліково-реєстраційний підрозділ надійшла з суду статистична довідка про результати судового розгляду кримінальної справи (за формою 6).

Документи первинного обліку про нерозкриті злочини не знищуються, а зберігаються у спеціальній картотеці обліково-реєстраційного підрозділу до розкриття злочину або до закриття кримінальної справи.

4. Порядок заповнення і подання документів первинного статистичного обліку органами дізнання і попереднього слідства

Відповідальність за повноту і достовірність заповнення реєстраційних документів, а також за своєчасність їх направлення до обліково-реєстраційних підрозділів покладається на керівників суб'єктів обліку.

Основним документом первинного статистичного обліку злочинності є статистична картка на виявлений злочин за формою 1. Ця картка є підставою для реєстрації та взяття на облік будь-якого відомого злочину, незалежно від того, чи встановлені особи, які його вчинили. Злочин уважається зареєстрованим, коли потрапляє до централізованого обліку в інформаційному бюро та введений у статистичну звітність. Статистична картка за формою 1 може бути основною та додатковою. Основна картка складається у таких випадках.

1. Порушення кримінальної справи.

2. Направлення справи прокурором відповідно до ст. 430 КПК України.

3. Звільнення особи, що вчинила злочин, при направленні справи (матеріалу) до суду від кримінальної відповідальності внаслідок акта амністії.

4. Прийняття до провадження кримінальної справи, порушеної судом, а також справи, що надійшла з Служби безпеки України, підрозділів податкової міліції і військової прокуратури або навпаки.

5. Прийняття до провадження кримінальної справи, що надійшла в установленому законом порядку за територіальною підслідністю з органів прокуратури або внутрішніх справ інших областей, Автономної Республіки Крим, інших держав, за місцем вчинення злочину або УМВС на транспорті, якщо злочин, що розслідується у даному звітному періоді, раніше не був зареєстрований і поставлений на облік.

6. Виділення справи про злочин з іншої кримінальної справи.

Додаткова картка складається у таких випадках.

1.  Приєднання до розслідуваної справи іншої справи або матеріалу про інший, раніше не зареєстрований злочин.

2.  Виявлення під час розслідування справи про основний злочин додаткового, раніше не зареєстрованого злочину, якщо розслідування об'єднано в одній справі.

3.  Поновлення провадження за раніше закритою кримінальною справою, зі зняттям злочину з обліку.

4.  Перекваліфікація під час розслідування вчиненого діяння з менш тяжкого на більш тяжкий злочин і з більш тяжкого на менш тяжкий злочин.

5.  Необхідність повного відображення у звітності кількості осіб, які загинули в результаті вчиненого злочину, якщо хто-небудь із потерпілих помер у процесі розслідування кримінальної справи, після її порушення.

Якщо особою вчинено декілька злочинів, які становлять реальну сукупність, кожен з яких підлягає обліку, то складаються основна та додаткова картки. В основній картці зазначається кваліфікація основного злочину. За одночасного складання основних та додаткових карток основним вважається найбільш тяжкий злочин. У додаткових картках вказують кваліфікацію інших злочинів, які становлять реальну сукупність.

Якщо кримінальні справи об'єднують в одну справу у зв'язку з тим, що злочини вчинені однією особою, то в журналах обліку злочинів роблять відповідні позначки про об'єднання цих справ, але зміни до звітності про кількість зареєстрованих злочинів не вносяться.

Статистична картка про наслідки розслідування злочину за формою 1.1 є підставою для відображення в обліку і звітності таких відомостей про наслідки розслідування злочинів:

• для обліку злочину, коли вона подається за закінченою розслідуванням справою, одночасно зі статистичною карткою форми 2 на особу, яка вчинила злочин;

•   для обліку злочину, коли вона подається у разі винесення постанови про зупинення слідства за нерозшуком або невстановлепням особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений та захворюванням обвинуваченого;

• для зняття злочину з обліку, коли вона подається у разі закриття справи за відсутністю події, складу злочину або за інших підстав, що виключають оцінку діяння як злочинного.

Статистична картка про результати відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності за формою 1.2 виставляється як додаток до статистичної картки форми 1.1.

Відомості про матеріальні збитки та їх відшкодування, вилучення предметів злочинної діяльності відображаються всіма органами розслідування щодо кожного злочину, за наслідками якого заподіяні матеріальні збитки або вилучені предмети злочинної діяльності, за справами, закінченими розслідуванням, направленими до суду відповідно до ст. 232, 430 КПК України та направленими до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за п. 4 ст. 6, ст. 7. 7-2, 8. 9, 10, 111 КПК України або закриття справи щодо померлого обвинуваченого на підставі п. 8 ст. б КПК України.

Статистична картка на особу, яка вчинила злочин, за формою 2 є підставою для реєстрації та поставлення на облік таких осіб і відображення у статистичній звітності показників. що характеризують осіб, які вчинили злочин.

Картка форми 2 може бути тільки основною. Вона складається у випадках, коли щодо винних осіб приймається одне з таких процесуальних рішень.

а) Прокурором затверджено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду (ст. 232 КПК).

б) Прокурором складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду відповідно до ст. 430 КПК.

в) Кримінальну справу закрито щодо померлого обвинуваченого (п. 8 ст. 6 КПК) або направлено до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за однією з таких підстав:

- внаслідок акта амністії (п. 4 ст. 6 КПК);

- внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК);

- у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 7-2 КПК);

- у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки (ст. ст. 8, 9, 10 КПК);

- із закінченням строків давності (ст. 11-1 КПК).

Якщо особа вчинила декілька злочинів, то на неї складається одна картка за формою 2, де вказується в пунктах 23 - 26 всі статті КК України, за якими пред'явлено обвинувачення. У цьому випадку особа, яка вчинила злочини, повинна бути відображена у звітності за злочином, який передбачає більшу міру покарання.

При заповненні карток на осіб, які вчинили злочини, слід керуватися такими правилами:

- відомості про вік злочинця показуються в повних роках. Наприклад, якщо злочинцю в момент вчинення злочину було 28 років 11 місяців і 28 днів, то така особа повинна бути показана в пункті 15 картки у віці "25 - 28 років";

- відомості про працездатних осіб (16 років і більше), які не працюють і не навчаються, показуються у всіх випадках, коли вони до моменту вчинення злочину ніде не працювали і не навчались, незалежно від того, скільки часу пройшло з моменту залишення ними (їх звільнення) останнього місця роботи або навчання. У числі непрацюючих не слід вказувати пенсіонерів, у т. ч. інвалідів, осіб пенсійного віку, безробітних, домашніх господарок, вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною;

- у числі осіб, які вчиняли злочини, враховуються всі особи, які раніше скоїли злочини, незалежно від того, були вони засуджені чи звільнялись від кримінальної відповідальності на підставі статей 7, 7-2, 8, 9, 10 КПК, а також незалежно від того, погашена чи знята з них судимість, або закривались щодо них справи п. 4 ст. 6, 11-1 КПК внаслідок акта амністії та із закінченням строків давності. З цієї категорії виділяються особи, щодо яких, згідно закону, судимість не знята і не погашена.

У разі винесення судом виправдувального вироку або закриття кримінальних справ за пунктами 1, 2, 5, 6, 7, 9, 10 і 11 статті 6, статей 7-3, 100, 226 КПК особи по цих справах знімаються з обліку.

Статистична картка про рух кримінальної справи форми 3 є підставою для відображення в обліку і звітності даних про рух кримінальних справ у процесі розслідування.

Картка складається після прийняття за кримінальною справою (матеріалу) одного із таких рішень:

а) при порушенні кримінальної справи;

б) про передачу кримінальної справи за підслідністю згідно зі ст. 112 КПК та ч. 2 ст. 104 і ст. 109 КПК або за територіальністю відповідно до ст. 116 КПК України;

в) про об'єднання кримінальних справ згідно зі ст. 26 КПК;

г) про виділення із кримінальної справи іншої справи у самостійне провадження відповідно до статті 26 КПК;

д) при прийнятті кримінальної справи до провадження: після скасування прокурором постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, за постановою або ухвалою суду, при передачі справи із іншого органу, після повернення справи для додаткового розслідування та після відновлення слідства в закритій або зупиненій справі та в інших випадках;

е) при направленні до суду та закриття справи;

ж) про зупинення кримінальної справи за однією з трьох підстав, указаних у ст. 206 КПК;

з) про продовження строку розслідування кримінальної справи відповідно до статей 108, 120 КПК;

и) при поверненні справи на додаткове розслідування прокурором або судом будь-якої інстанції;

к) про відновлення слідства за раніше закритою кримінальною справою відповідно до ст. 216 КПК;

л) про відновлення слідства за раніше зупиненою справою за п. 1, 2, 3 ст. 206 КПК;

м) при пред'явленні для ознайомлення матеріалів справи обвинуваченому та його захиснику.

Статистична картка на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення, за формою 4 потрібна для здійснення контролю за процесом розкриття і розслідування злочину після пред'явлення обвинувачення. Картку заповнює особа, яка провидить розслідування кримінальної справи після пред'явлення обвинувачення в порядку ст. 140 КПК Укрпїнн особі (особам), щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченого за цими злочинами. Картка складається на кожен злочин.

У разі винесення постанови про притягнення як обвинуваченої особи, місце перебування якої не встановлено, статистична картка форми 4 не складається. При зупиненні досудового слідства у таких справах па підставі п. 1 ст. 200 КПК України особи, яка провадить розслідування, зобов'язана скласти картки форм 1.1 та 3.

Статистичну картку форми 4 підписує прокурор (заступник прокурора) за умови представлення до прокуратури згідно зі ст. 132 КПК України копії постанови про пред'явлення особі обвинувачення та коли впевниться, що дійсно за злочином пред'явлено обвинувачення у його вчиненні вказаній в картці особі (особам).

Статистична Довідка про наслідки розгляду справи судом за формою 6 є підставою для відображення в обліку та звітності про злочинність результатів розгляду кримінальної справи судом.

При направленні прокурору кримінальної справи з подальшою її передачею до суду слідчий або орган дізнання заповнює пункти 1 - 14 довідки за формою 6 на кожного обвинуваченого і приєднує їх до справи.

Після набрання вироком постановою про закриття справи, постановою (ухвалою) про застосування примусових заходів медичного характеру законної сили секретар суду заповнює відповідні пункти про результати розгляду справи та подає на підпис судді. Перевіривши достовірність результатів розгляду справи, суддя підписує дану довідку.

Зазначені довідки по всіх розглянутих справах, у тому числі розслідуваних прокурором або слідчим прокуратури, повертаються судами з супровідними листами (під розписку або надсилаються заказним листом) в правоохоронні органи за місцем проведення слідства не пізніше 5-ти робочих днів з дня набрання рішенням суду (вироком, постановою, ухвалою) законної сили чи повернення справи після розгляду судом апеляційної інстанції (касаційної інстанції - у випадку винесення вироку апеляційним судом).

При одержанні із суду довідки за формою 6 працівник з обліково-статистичної роботи органу вносить відомості про судимість у журнал обліку злочинів і не пізніше трьох робочих днів з дня надходження довідок пересилає їх до обліково-реєстраційного підрозділу для використання цих документів при статистичному і оперативно-довідковому обліку осіб, які вчинили злочини.

Журнал обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини потрібен для здійснення оперативного контролю за своєчасністю надходження документів первинного статистичного обліку. Після реєстрації в журналі статистичної картки 1 кримінальній справі надається відповідний слідчий номер, з якого і починається розслідування кримінальної справи. У журналі враховують всі виявлені злочини, осіб, які їх вчинили, кримінальні справи й протокольне провадження, а також результати розгляду справ в суді.

Журнал обліку злочинів у тому регіоні, де це необхідно, може складатися із двох розділів (двох томів): у першому реєструються виявлені злочини, особи, що їх вчинили, і справи органів внутрішніх справ та податкової міліції, у другому - органів прокуратури.

У межах Автономної Республіки Крим, областей, території, яка обслуговується органами внутрішніх справ на транспорті, встановлюється єдина для органів внутрішніх справ і прокуратури нумерація справ.

Обліково-реєстраційні підрозділи органів внутрішніх справ для реєстрації кримінальних справ щорічно виділяють для міськрайлінорганів внутрішніх справ, підрозділів податкової міліції, органів прокуратури і оперативних відділів установ виконання покарань, які ведуть розслідування за кримінальними справами, необхідну кількість реєстраційних номерів.

У районі (місті) кількість виділених номерів з урахуванням обсягу роботи розподіляється між органами внутрішніх справ, податкової міліції і органами прокуратури, про що повідомляється в обліково-реєстраційні підрозділи.

Слідчий і працівник дізнання органів внутрішніх справ, податкової міліції одночасно з заповненням картки за формою 1 на виявлений злочин одержує в міськрайліноргані внутрішніх справ порядковий номер справи.

Слідчий прокуратури одержує порядковий номер справи, порушеної і прийнятої ним до провадження, у прокуратурі.

При реєстрації злочинів у журналі обліку злочинів поруч з реєстраційним номером при певних умовах проставляються літери:

а) "ПР" - по кримінальній справі прокуратури.

б) "ПРТ" - у випадках направлення справи прокурором до суду відповідно до ст. 430 КПК.

в) "ПМ" - по кримінальній справі податкової міліції.

Повнота і достовірність записів у журналі обліку злочинів, їх відповідність змісту обліково-реєстраційних документів повинні систематично перевірятися начальником міськрайліноргану внутрішніх справ, а також обліково-реєстраційними підрозділами при перевірках стану обліково-реєстраційної роботи і проведенні звірок облікових даних за кожний звітний період.

5. Облік і звітність у судових органах

Відповідно до ст. 146 Закону України “Про судоустрій” від 07.07.2010 Державна судова адміністрація організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції.

Форми статистичної звітності про розгляд судами справ розробляються Міністерством юстиції України і затверджуються спільним наказом Державного комітету статистики України, Верховного Суду України та Міністерством юстиції України.

Первинні статистичні звіти складають Верховний Суд України, апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові апеляційні суди регіонів, Військово-Морських Сил, місцеві суди, у тому числі військові місцеві суди гарнізонів.

На підставі статистичних звітів місцевих судів складаються зведені звіти в Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції; на підставі статистичних звітів військових судів гарнізонів складаються зведені статистичні звіти у військових апеляційних судах регіонів та Військово-Морських Сил.

У Міністерстві юстиції України на підставі статистичних звітів апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя складається зведений статистичний звіт про розгляд справ цими судами; на підставі отриманих звітів із Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції - зведений статистичний звіт про розгляд справ місцевими судами України (крім військових); а на підставі статистичних звітів військових апеляційних судів регіонів, Військово-Морських Сил - зведений статистичний звіт про розгляд справ військовими судами.

Положення і терміни подання звітів регламентуються Загальнодержавним табелем (переліком) форм державної статистичної звітності для об'єднань, підприємств, організацій і установ України всіх форм власності, що затверджується Державним комітетом статистики України.

За достовірність та своєчасне подання звітів несуть відповідальність голови судів усіх рівнів, начальники управлінь юстиції, а також безпосередні виконавці звітів. Указані особи підписують звіти. За достовірність документів первинного обліку несуть відповідальність особи, які їх заповнюють.

Кожна форма статистичного звіту складається в декількох примірниках, що підписуються керівниками та виконавцями. Перші примірники звітів залишаються в суді або управлінні юстиції, де зберігаються в спеціальному наряді, інші - надсилаються адресатам, указаним на бланках звітів.

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя подають копії всіх звітів відповідним управлінням юстиції.

Статистичні звіти складаються на основі документів первинного обліку, ведення яких регламентується Інструкцією з діловодства в судах.

За результатами кожного звітного періоду виконавці звітів складають аналітичні таблиці та проводять аналіз статистичних даних, де вказують на найбільш різкі відхилення показників даного звітного періоду порівняно з аналогічним минулим періодом (півріччя з півріччям, рік з роком).

Про затвердження форм статистичних звітів щодо роботи судів загальної юрисдикції (крім господарських) та Інструкції щодо їх заповнення Наказ Державного комітету статистики України, ерховного Суду України, Міністерства юстиції України від 27 травня 2002 року № 206/90/44/5  (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 2002 р. за № 461/6749).

У судах документами первинного обліку є:

•    статистична картка на підсудного;

•   статистична картка на кримінальну справу;

•    статистична картка на цивільну справу;

•    обліково-статистична картка на виконавче провадження.

Основним документом первинного обліку в судових органах є "Статистична картка па особу, стосовно якої судом розглянуто кримінальну справу". Вся аналітична робота в органах юстиції, її повнота і вірогідність визначається змістом цього документа. Дані, які одержують у результаті обробки статистичних карток на підсудних, є одітим з найважливіших джерел для аналізу судимості, її стану, структури й динаміки в районі, місті, області, країні; причин та умов, які сприяють учиненню злочинів; розробки заходів боротьби зі злочинністю, удосконаленню діяльності судових органів для здійснення правосуддя за кримінальними справами.

Статистичну картку на підсудного заповнює особисто суддя або член суду першої інстанції, який був головою під час розгляду кримінальної справи. Судді несуть особисту відповідальність за повноту та правильність відповідей, які містяться у статистичних картках. Тому доручати заповнення статистичних карток іншим особам забороняється. Якщо до кримінальної відповідальності притягаються декілька осіб, то порядковий номер картки заповнюють відповідно до кількості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності.

Основний принцип заповнення (кодування) статистичної картки полягає в тому, що в квадраті кожного пункту обов’язково проставляють цифрове визначення, включаючи нуль. Нуль сталять тоді, коли ознак, зазначених у пункті, немає.

Обліково-статистичну картку на кримінальну справи за формою 3 заповнює секретар суду з кримінальних справ, а в разі його відсутності секретар суду в таких випадках:

– під час надходження справи вперше

– після скасування вироку

– після додаткового розслідування або розшуку

– надходження справи за підсудністю з іншого суду.

Обліково-статистична картка на цивільну справу за формою 4 заводять у день надходження позову У ній відображають усі процесуальні дії суду за справою: строк розгляду, результати, відомості про рух та ін. Статистичний звіт про роботу суду щодо розгляду цивільних справ складають на підставі відомостей цієї статистичної картки.

Обліково-статистична картка на виконавче провадження відображає роботу судового виконавця про виконання рішень за цивільними справами та вироками в частині відновлення матеріальних збитків за кримінальними справами. Після закінчення звітного періоду на підставі даних цієї картки складають звіт про роботу судового виконавця.

Крім того, документами первинного обліку статистики кримінального судочинства є реєстраційні журнали, алфавітні покажчики, в яких здійснюється реєстрація за різними напрямами судової діяльності і які ведуться технічним персоналом суду.

На підставі документів первинного обліку в судах складають звіти за такими основними формами:

- Форма N 1 "Звіт про розгляд судами першої інстанції кримінальних справ (порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 1-А "Звіт про розгляд судами справ про адміністративні правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності";

- Форма N 1-К "Звіт про розгляд судами справ на виконання Закону України "Про боротьбу з корупцією";

- Форма N 1-Е "Звіт про роботу касаційної інстанції Верховного Суду України з розгляду кримінальних справ щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі";

- Форма N 2 "Звіт про розгляд цивільних справ судами першої інстанції";

- Форма N 3 "Звіт про розгляд судами першої інстанції кримінальних справ";

- Форма N 4-А "Звіт щодо звернення до виконання рішень судів у частині майнових стягнень";

- Форма N 6 "Звіт про кількість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру та види кримінального покарання";

- Форма N 7 "Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість засуджених осіб".

- Форма N 8 "Звіт про склад засуджених";

- Форма N 9 "Звіт про кількість осіб, засуджених за скоєння злочинів у розрізі галузей господарства";

- Форма N 10 "Звіт про засуджених та види кримінального покарання (в справах, порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 10-А "Дані про кількість осіб, засуджених за статтями Кримінального кодексу України (в справах, порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 11 "Звіт про склад засуджених, місце і час вчинення злочину (в справах, порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 11-А "Звіт про засуджених за окремими галузями господарства (в справах, порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 12 "Звіт про неповнолітніх засуджених (у справах, порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 12-А "Звіт судів щодо застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру";

- Форма N 13 "Звіт про неповнолітніх засуджених";

- Форма N 14 "Судимість у розрізі військових формувань України";

- Форма N 16 "Звіт про направлення до ЛТП";

- Форма N 17 "Звіт про виконання Законів України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" в процесі провадження справ судами".

3. Форма N 20 "Звіт апеляційного суду про розгляд апеляцій в кримінальних справах (порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 21 "Звіт апеляційного суду про розгляд апеляцій в кримінальних справах";

- Форма N 22 "Звіт апеляційної інстанції про розгляд цивільних справ"; 

- Форма N 30 "Звіт про розгляд кримінальних справ судом касаційної інстанції (порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960 року)";

- Форма N 31 "Звіт про розгляд кримінальних справ судом касаційної інстанції";

- Форма N 32 "Звіт про перегляд судових рішень у кримінальних справах у порядку виключного провадження";

- Форма N 33 "Звіт про розгляд цивільних справ судом касаційної інстанції";

- Форма N 34 - "Звіт про результати перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами";

- Форма N 35 "Звіт про результати перегляду постанов Вищого господарського суду України в касаційному порядку Верховним Судом України".

Звіти подаються судовими органами двічі на рік за результатами роботи впродовж півріччя її року.

До системи органів юстиції належать, крім того такі правові організації: нотаріат, адвокатура, органи реєстрації актів громадянського стану (РАГС) , судово-експертні установи. Ці організації також періодично подають статистичну звітність  про свою діяльність на підстав документів первинного обліку  (реєстри, облікові картки, журнали та книги обліку).

ТЕМА 3.

СТАТИСТИЧНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

1. Поняття статистичного спостереження та його    

    об’єкти

2. Види статистичного спостереження

3. Способи статистичного спостереження

4. Організація статистичного спостереження

5. Програма статистичного спостереження

6. Помилки спостереження та види контролю до

    них

1. Поняття статистичного спостереження та його об’єкти

Статистичне спостереження – це планомірне, систематичне, науково організоване збирання даних про явища суспільного життя шляхом реєстрації їх істотних ознак.

Усі дані, які ми одержуємо під час проведення статистичного спостереження, на наступних етапах статистичного дослідження можуть істотно вплинути на вірогідність теоретичних і практичних висновків.

Статистичне спостереження відповідно до вимог статистичної науки має бути всебічно продуманим, добре підготовленим і чітко організованим. Воно складається з чотирьох елементів:

1)  проектування спостереження – це розробка плану статистичного спостереження, який обов’язково охоплює програмно-методологічні та організаційні питання його проведення;

2)  підготовка спостереження – це підготовка інструментарію спостереження (друкування бланків, перевірка реєстрів об’єктів, які повинні подавати дані, підготовка осіб, які здійснюватимуть спостереження, а також проведення пробного спостереження;

3) проведення спостереження – це процес реєстрації фактів і явищ;

4)  контроль одержаних даних.

Цілі і завдання статистичного спостереження встановлюють із сутності досліджуваних явищ та процесів і завдань, поставлених перед дослідженням у цілому. Цілі спостереження завжди формулюються в документах, що його зумовили (у правовій статистиці це можуть бути постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств).

Для правильної організації статистичної роботи важливе значення має точне, науково обґрунтоване визначення об’єкта й одиниці спостереження.

Об’єктом статистичного спостереження називаються ті суспільні процеси і явища, які підлягають статистичному дослідженню. Об’єкти правової статистики диференціюються залежно від галузей правової статистики.

Об’єкти кримінально-правової статистики:

• злочини, передбачені кримінальним законом, – суспільно небезпечні діяння;

• особи, які вчинили злочин або суспільно небезпечні діяння;

• покарання.

Об’єкти цивільно-правової статистики:

• цивільні правовідносини, що є цивільно-правовими деліктами (цивільне правопорушення), які вирішуються в судовому порядку;

• сторони цивільного процесу – позивач і відповідач;

• рішення суду.

Об’єкти адміністративно-правової статистики:

• адміністративні правопорушення;

• особи, які вчинили адміністративні правопорушення;

• адміністративні стягнення.

При визначенні об’єкта необхідно з’ясувати особливості, риси, ознаки, властиві досліджуваному об’єкту і що відрізняють його від інших.

Одиниця сукупності – це первинний елемент статистичної сукупності, що є носієм ознак, які підлягають реєстрації, а також підставою обліку, який ведеться під час дослідження.

Одиниця спостереження – джерело інформації у процесі спостереження: первинна організація, підприємство, адміністративно-територіальна одиниця, господарський суд, прокуратура, МВС, виправно-трудова установа, нотаріат.

ПРИКЛАД. Треба дослідити дохід на родину в певному регіоні. Досліджується  населення регіону – сукупність. Одиниця сукупності – людина. Одиниця спостереження –  окрема родина.

Головна особливість відображення об’єктів в правовій статистиці полягає в тому, що статистика обліковує лише ті злочини, цивільно-правові правовідносини та адміністративно-правові делікти, з приводу яких відбувся офіційний судовий розгляд, тобто вони мають бути зареєстровані в правоохоронних органах. Якщо з якихось причин і умов той інший факт не зареєстрований, то в правовій статистиці його не існує. Усім об’єктам правової статистики притаманна значна латентність, тобто діяння вчиняються, але не реєструються. Зрозуміло, що найбільша латентність властива адміністративно-правовим деліктам.

До організаційних форм проведення статистичного спостереження відносяться звітність та спеціально організовані спостереження.

Звітність – це  така форма статистичного спостереження, яка характеризує систему взаємопов’язаних показників, котрі дають змогу одержати дані наслідків роботи підприємства, установи або організації за звітний період, що періодично подаються у вигляді встановлених законодавством звітних документів (статистичних звітів) статистичним та іншим контролюючим та вищим органам за підписом осіб, які відповідають за своєчасне подання і вірогідність цих даних.

Звітність складається на основі даних первинного обліку.

За термінами подання звітність поділяється на поточну (щомісячну, квартальну, піврічну) і річну.

Крім того, вона буває типовою і спеціалізованою. Типова звітність має єдину форму та зміст показників для всіх установ і підприємств країни (кількість працюючих). Спеціалізована звітність враховує специфіку галузі.

Статистична звітність охоплює усі види діяльності судових органів різних інстанцій, інших органів юстиції, органів МВС України, прокуратури.

Але не усі суспільні явища і процеси можна охопити статистичною звітністю. Є такі сфери діяльності суспільства, які можна встановити лише шляхом опитування громадян (наприклад, структура прибутків і витрат населення, особливості детермінації окремих видів злочинів).

У таких випадках статистика використовує спеціально організовані статистичні спостереження – реєстрацію фактів з метою одержання показників, характеристик явищ, не охоплених офіційною статистичною звітністю.

прикладИ:

1) До спеціально організованих статистичних спостережень належать переписи, різні види опитувань, одноразові обліки, несуцільне обстеження. Найбільше значення тут мають переписи, які дають повну характеристику масового явища станом на ту чи іншу дату або певний момент часу. Класичний приклад – перепис населення, тому що дані про склад родини, рідну мову та інші можна одержати лише при проведенні перепису всього населення країни.

2) При вивченні злочинності та її причин у регіоні може виникнути необхідність з'ясувати ступінь довіри й ставлення населення до правоохоронних органів або характер опори правоохоронних органів на допомогу населення; при вивченні особистості злочинців може виникнути необхідність глибше вивчити їхню правосвідомість, інтереси, ціннісні орієнтації тощо. Цю інформацію одержують при спеціальному вивченні всіх документів, проводять опитування людей, причетних до цього, правопорушників, потерпілих та ін.

Спеціально організовані статистичні спостереження  можуть проводитися для уточнення і перевірки звітних даних. В цьому разі таке спостереження називається контрольним. Спеціально організовані статистичні спостереження можуть проводитися і для вирішення самостійних наукових завдань, особливо з метою прийняття важливого управлінського або політичного рішення.

2. Види статистичного спостереження.

Крім організаційних форм розрізняють й види статистичного спостереження.

За часом його проведення, тобто за моментом реєстрації, статистичне спостереження поділяється на поточне та перервне (періодичне і одноразове).

Поточне (безперервне) спостереження полягає в безперервній реєстрації фактів по мірі того, як вони виникають. Наприклад, реєстрація актів громадянського стану, облік зареєстрованих злочинів, пожеж тощо. При поточному спостереженні факти реєструються постійно.

Перервне спостереження відображує рівень того чи іншого правового явища на якусь-то дату чи момент часу. Воно завжди проводиться з метою одержання даних, які не можна одержати іншим шляхом. Воно може проводитися як періодичне, тобто здійснюється через певні проміжки часу (наприклад, перепис населення проводиться один раз через десять років), або одноразове, тобто здійснюється епізодично з метою вирішення певних соціально-економічних завдань (наприклад, перепис плодово-ягідних насаджень, облік і характеристика особи жебрака). Застосування того чи іншого виду статистичного спостереження залежить від природи досліджуваного явища суспільного життя і мети дослідження.

У правовій статистиці використовуються усі види статистичного спостереження.

За охопленням одиниць сукупності розрізняють суцільне і несуцільне спостереження.

При суцільному спостереженні обліку підлягають усі без винятку одиниці сукупності (наприклад, при перепису населення обліку підлягають усі мешканці країни). Суцільним має бути облік усіх правових явищ, тобто усі вони (про які стало відомо правоохоронним органам) обов’язково повинні бути зареєстровані. Зрозуміло, що суцільне спостереження найбільш чітко характеризує рівень, структуру, динаміку та взаємозв’язки явищ.

Несуцільне спостереження застосовується внаслідок низки причин (з метою економії часу, зусиль і коштів, а також у зв’язку з неможливістю проведення суцільного спостереження. Воно дає змогу швидше одержати результати статистичного дослідження і зекономити значну частину зусиль і коштів.

В разі несуцільного статистичного спостереження реєстрації підлягають не всі одиниці сукупності, а якась їх частина. Воно поділяється на такі види: спостереження основного масиву, монографічне та вибіркове.

Спостереження основного масиву охоплює переважну частину елементів сукупності. При цьому поза спостереженням залишається та частина одиниць сукупності, про яку заздалегідь відомо, що вона не може істотно вплинути на характеристику досліджуваного явища в цілому. Раніш це спостереження часто застосовувалося для вивчення цін и ринках (вивчалися ціни на великих ринках міста, а на малих ринках не вивчалися).

Твердження, що у перспективі цей вид спостереження буде ширше застосовуватися, не відповідає дійсності, том що усі країни світу при вивченні цін застосовують вибіркове спостереження.

Монографічне спостереження – це ретельне вивчення окремих типових елементів сукупності.

Воно може застосовуватися для повнішого вивчення питань, які неможливо з’ясувати при суцільному спостереженні (наприклад, детальне вивчення діяльності усіх підрозділів органів внутрішніх справ конкретного регіону з метою поширення його наслідків на усі інші органи внутрішніх справ країни). Це вид спостереження сукупності широко застосовується для характеристики досвід роботи виправно-трудових установ.

Вибіркове спостереження – це такий спосіб несуцільного спостереження, при якому вивченню підлягає певна випадково відібрана частина одиниць досліджуваної сукупності (наприклад, кожна десята або двадцята одиниця) з метою подальшої її характеристики показниками усієї сукупності тобто кожна одиниця сукупності повинна мати рівний шанс потрапити до вибіркової сукупності. Проведення вибіркового спостереження ґрунтується на знаннях математичної статистики і теорії ймовірності.

3. Способи статистичного спостереження.

Існують три способи одержання статистичних даних

1) безпосереднє спостереження;      2) документальний спосіб;   3) опитування.

Безпосереднє спостереження – це реєстрація окремих ознак і явищ шляхом їх безпосереднього обстеження (особистого переліку, вимірювання, зважування, підрахунку тощо). Цей спосіб у правовій статистиці застосовується рідко.

Документальний спосіб спостереження – це одержання необхідних даних на підставі використання різних документів. Цей спосіб спостереження іноді називають звітним, тому що він передусім застосовується при заповненні статистичної звітності. Він забезпечує одержання найбільш достовірних даних. Наприклад, в кримінально-правовій статистиці такими документами є статистичні картки, журнали реєстрації, кримінальні справи, особиста справа засудженого і т.п.

Іноді деякі факти і ознаки явищ, що вивчаються, неможливо встановити шляхом безпосереднього спостереження (наприклад, вчинення злочину), тому виникає потреба з проведенні опитування. При опитуванні статистичні дані одержують шляхом реєстрації відповіді осіб, які опитуються. Опитування може бути усним (експедиційним), самореєстрацією, кореспондентським та анкетним.

Усне опитування полягає в тому, що спеціально підготовлені працівники (реєстратори, обліковці) одержують статистичні дані шляхом безпосереднього опитування осіб. Цей спосіб спостереження називається експедиційним. Відповіді опитуваних осіб реєстратори заносять з їх слів у спеціально розроблені бланки. При усному опитуванні реєстратори не тільки ставлять запитання, а й контролюють правильність відповідей на них. Цей спосіб опитування застосовується при проведенні переписів, вибіркових статистичних спостережень. Його ефективність дуже істотна, тому що він проводиться тільки спеціально підготовленими особами.

При самореєстрації опитувані особи самі заповнюють формуляри. Представники статистичних органів лише проводять інструктаж з метою роз’яснення опитуваним особам, слід заповнювати бланки і відповідати на запитання, і контролюють повноту та правильність статистичних даних при збиранні заповнених бланків. Цей спосіб спостереження застосовується при дослідженні бюджетів населення.

Сутність кореспондентського способу полягає в тому, щ необхідні статистичним органам відомості повідомляють добровільні кореспонденти за домовленістю з ними. Статистичні органи, які проводять спостереження, надсилають кореспондентам бланки та інструкції по їх заповненню. Оса би або установи, які одержали формуляри, повинні ї заповнити і повернути в суворо обумовлені строки. Це спосіб застосовується для вивчення тривалих процесів.

Анкетний спосіб одержання даних полягає в тому, що не обхідні дані одержують шляхом розсилання спеціальних анкет, які заповнюються та повертаються на добровільних засадах. Тому не всі анкети повертаються, деякі з них заповнюють ся невірно. За способом розповсюдження анкет можна виді лити такі: 1) преса (анкети друкуються на шпальтах газет журналів); 2) роздавальний (дослідник роздає анкети); 3) поштовий (анкети надсилаються поштою). Залежно від способів розповсюдження назад повертається 5%, 90%, 30% анкет. Це: спосіб збирання даних вимагає мінімальних витрат коштів.

Обрання способу спостереження залежить насамперед від сутності досліджуваних явищ, об’єкта статистичного спостереження, висунутих вимог до ступеня точності одержаних даних, а також від фінансових можливостей.

4. Організація статистичного спостереження.

Науково-організаційне проведення статистичного дослідження неможливо без розробки детально продуманого його плану, особливо без розробки плану статистичного спостереження, який складається з двох груп питань: 1) програмно-методологічних та 2) організаційних.

Програмно-методологічні питання спостереження включають до себе формулювання гіпотези, розробку понятійного апарату дослідження, з’ясування мети спостереження, визначення джерел інформації, розробку програми та процедури спостереження, визначення методів і засобів аналізу одержаних статистичних даних з метою їх наступного використання та інші питання методологічного забезпечення дослідження.

Зрозуміло, що головне – це мета спостереження, тому що кожне явище можна вивчати з різних боків залежно від того, до ми хочемо вивчати. Наприклад, вивчаючи особу злочинця, слід спочатку сформулювати, які її особливості нас цікавлять. Зрозуміло, якщо ми вивчатиме причини і умови окремих видів злочинів, нас будуть цікавити зовсім інші характерні особливості. Залежно від сформульованої мети необхідно реєструвати різні ознаки того чи іншого явища.

Мета – це пізнавальне завдання спостереження. Метою статистичного спостереження є необхідність збирання високоякісного статистичного матеріалу на базі обґрунтованого значення ознак досліджуваного явища, щоб внаслідок проведеного аналізу можна було одержати реальну характеристику досліджуваних явищ і процесів.

Організаційні питання спостереження включають до себе: органи, які здійснюватимуть спостереження, час проведення (реєстрації), джерела і засоби одержання даних, графік підготовки кадрів та їх інструктаж, визначення строків подання даних та інші питання, пов’язані з практичною підготовкою, організацією та проведенням статистичного спостереження (наприклад, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення дослідження).

Планом спостереження визначаються права, обов’язки, взаємостосунки органів, які здійснюватимуть спостереження. Зрозуміло, що загальнодержавні спостереження організовує Державний комітет статистики України.

Місцем проведення спостереження є пункт, де безпосередньо реєструються ознаки окремих одиниць сукупності. Це може бути місце роботи або місце проживання (наприклад, при перепису населення).

Важливе значення має й визначення часу спостереження – періоду, протягом якого збираються дані. Іноді й поділяють на об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний–це той час (момент або період), до якого відносяться статистичні  дані, що реєструються. Наприклад, кількість зареєстрованих злочинів можна враховувати за певний період (добу, тиждень, декаду, місяць, рік), а кількість нерозглянутих справ – на певну дату.

Момент часу, станом на який проводиться реєстрація ознак елементів сукупності, називається критичним. Так, критичним моментом Всеукраїнського перепису населення 2001 р. була 0 годин 5 грудня.

Період, протягом якого реєструються ознаки об’єкта спостереження, називається суб’єктивним часом. При Всеукраїнському переписі населення 2001 р. він становив 10 днів 5 до 14 грудня 2001 р.). Наприклад, якщо строк подання місячного звіту 5 лютого, то суб’єктивний час, тобто час складання звіту, буде з 1 по 5 лютого, а об’єктивний – один місяць (січень). Суб’єктивний час повинен бути по можливості тривалим і наближуватися до критичного моменту.

 

5. Програма статистичного спостереження.

Статистичне спостереження завжди здійснюється згідно з відповідним чином розробленою програмою спостереження. Програма спостереження – це перелік питань, на які треба одержати відповіді при даному статистичному спостереженні. Це система показників, яка всебічно характеризує об’єкт дослідження. Від того, наскільки якісно розроблені програма спостереження, залежать успіх проведення всього статистичного дослідження і об’єктивність одержаних даних. Виконання програми статистичного спостереження залежить й від того, що прийнято за одиницю сукупності, вона завжди підпорядковується меті та завданням дослідження.

Програма статистичного спостереження має відповідати таким вимогам:

1)  вона повинна містити тільки необхідні та істотні запитання, тобто не слід включати до неї зайві запитання, які можуть ускладнити одержання і розробку даних;

2)  редакція запитань мусить бути конкретною і ясною щоб усі розуміли їх значення однозначно. Недоцільно вносити до програми іншомовні слова;

3)  запитання програми слід записувати в логічні послідовності (спочатку – загальні запитання, а потім – більш конкретні), а також таким чином, щоб можна було відповідями на одні запитання контролювати відповіді на інші запитання, тобто програма має містити контрольні запитання;

4)  програма по можливості повинна забезпечувати порівнюваність даних з попереднім дослідженням цього об’єкта і з іншими дослідженнями, які були проведені в інших країнах.

Питання програми спостереження розміщуються в статистичних формулярах, які часто називають бланками. Застосовуються два види формулярів: індивідуальний (картковий) та списковий. В індивідуальному формулярі реєструються відомості про одну одиницю сукупності (наприклад форма № 1 – статистична картка на виявлений злочин). В списковому формулярі реєструються відомості про декілька одиниць сукупності (це усі бланки статистичної звітності, оскільки у них знаходяться вже зведені дані).

Зрозуміло, що як би добре ні були сформульовані питання програми спостереження, забезпечити найбільш чіткі відповіді на поставлені запитання завжди допоможе інструкція – сукупність роз’яснень та вказівок щодо програми спостереження, її можна надрукувати на формулярі спостереження, і вона може бути окремим документом. В ній наводяться відповіді на запитання, а іноді й приклади заповнення. Її значення особливо зростає тоді, коли проводиться особами статистичне спостереження, які не мають спеціальної статистичної освіти (наприклад, при перепису населення).

6. Помилки спостереження та види контролю доних

Під час збирання статистичних даних можливі помилки при заповненні бланків і звітів. Розбіжності між даними, отриманими в результаті статистичного спостереження і фактичними значеннями показників називаються помилками спостереження.

Розрізняють помилки реєстрації та репрезентативності.

Помилки реєстрації виникають внаслідок неправильної реєстрації фактів або неточного їх встановлення.

Помилки реєстрації поділяються на два види: випадкові і систематичні.

Випадкові помилки виникають внаслідок випадкових причин, дають відхилення як в один, так і в інший бік. Вони частково взаємознищуються і тому не створюють серйозних небезпек (помилки в написанні, записи не у ту графу або рядок тощо).

Систематичні помилки виникають як результат неправильно чи нечітко складеної або не так зрозумілої програми спостереження, відсутності достатніх знань. Дають відхилення даних тільки в один бік – збільшення або зменшення. (Перед Першою світовою війною 8 тис. постійних респондентів із числа сільських хазяїв Німеччини надали інформацію про врожайність зерна в районі, виходячи із середньої врожайності свого поля, де господарство велося на більш високому рівні. У результаті перерахунку на всю посівну площу країни одержали завищені результати. Неправильно було проведене спостереження. Помилка виявилася через кілька місяців, під час війни.) Систематичні помилки призводять до того, що результатами спостереження не можна користуватися, бо вони неправильні.

Ненавмисні систематичні помилки пов’язані в першу чергу зі звичками. Більшість населення на запитання про вік завжди заокруглюють його до чисел, кратних 5 або 10. Уникнути таких помилок допомагає роз’яснювальна робота, а також спеціальні таблиці, які використовуються при проведенні перепису населення (на перехрещенні стовпчика і рядку встановлюємо за датою і роком народження кількість повних років).

Навмисні систематичні помилки виникають внаслідок свідомого, навмисного викривлення фактів з метою прикрашення дійсності. Це в перше чергу різні види викривлення даних в статистичних звітах, які зроблені навмисно. Службові особи, які несвоєчасно подали державні статистичні звіти або звіти з даними, що не відповідають дійсності, притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності в межах чинного законодавства.

Причини систематичних помилок, як правило, можуть бути встановлені, отже, їх можна уникнути.

Помилки репрезентативності виникають тільки у разі вибіркового спостереження.

Точність і достовірність статистичних даних є найважливішою вимогою статистики. Тому до організаційних заходів статистичного спостереження належить і організація контролю отриманих даних. Помилки спостереження виявляються шляхом найретельнішої перевірки і контролю вірогідності даних.

Контроль буває зовнішній, арифметичний і логічний.

Зовнішній контроль – перевірка правильності оформлення статистичних бланків, наявність і повнота записів, охоплення усіх одиниць сукупності, наявність відповідей на всі питання. Після проведення зовнішнього контролю здійснюють логічний і арифметичний контроль.

Арифметичний контроль – перевірка всіх результатів і арифметичних розрахунків. Інакше кажучи, це перевірка усіх арифметичних дій, які проводилися при заповненні бланків. Завдання арифметичного контролю – виправлення підсумків і окремих кількісних показників. У правовій статистиці арифметичний контроль застосовується тільки для перевірки звітних даних, які наведені в різних бланках звітності.

Логічний контроль – це зіставлення відповідей на взаємозалежні питання програми спостереження.

Логічний контроль полягає в зіставленні відповідей н взаємопов’язані запитання програми спостереження, що дає змогу виявити несумісність відповідей. Наприклад, якщо 13-річний хлопчина жонатий і має середню освіту, то зрозуміло, що помилка виникла при реєстрації його віку. Якість контролю статистичних даних значною мірою залежить від рівня підготовки перевіряючих осіб, знання тих фактів, які висвітлені в документах.

ТЕМА 4.

ЗВЕДЕННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ. ГРУПУВАННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ.

СТАТИСТИЧНІ ТАБЛИЦІ.

1. Поняття статистичного зведення та його види

2. Групування у правовій статистиці

3. Прийоми статистичних групувань

4. Ряди розподілу та їх види

5. Статистичні таблиці

6. Графічне зображення статистичних даних

1. Поняття статистичного зведення та його види

Отримані на стадії статистичного спостереження дані про одиниці сукупності характеризують кожну одиницю окремо. Статистика повинна охарактеризувати сукупність в цілому, тобто узагальнити результати спостереження.

Отже, другий етап статистичного дослідження називається статистичним зведенням. Його суть полягає в науковій обробці, систематизації, підрахунку матеріалів статистичного спостереження, тобто переході від часткового до загального.

Зведення – комплекс дій по узагальненню конкретних індивідуальних даних одиниць статистичної сукупності, з метою виявлення типових рис і закономірностей, властивих досліджуваному явищу в цілому.

Мета зведення – це одержання на базі зведених матеріалів узагальнюючих статистичних показників, які відображають суть суспільних явищ, та виявлення типових рис і закономірностей, властивих явищу, яке досліджується, у цілому.

Зведення може бути простим і складним.

Просте зведення – підрахунок одиниць сукупності, підсумок первинного статистичного матеріалу. Тобто в результаті отримується загальний обсяг усієї сукупності, загальний обсяг явища, яке досліджується.

Складне зведення містить такі операції наукового опрацювання даних, як  

  •  групування даних,
  •  розробка системи показників для характеристики груп і сукупності,
  •  підрахунок результатів по групах і в цілому по сукупності,
  •  виклад результатів у таблицях.

Зведення проводять за заздалегідь розробленим планом і програмою. У програмі зведення подається необхідний перелік груп, на які повинна бути поділена сукупність за окремими ознаками, їх межі, перелік показників, які використовуються для характеристики сукупності, макети таблиць. У плані зведення зазначаються послідовність і терміни виконання окремих його частин, виконавці та порядок викладу результатів.

Залежно від організації зведення може бути централізоване і децентралізоване.

При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження збираються в центральному органі і там опрацьовуються, систематизуються. Частіше його застосовують при опрацюванні даних спеціально організованих статистичних спостережень.

При децентралізованому зведенні органи, що ведуть спостереження, самі опрацьовують первинні дані і надсилають у центр підсумовані звіти в масштабі даної території для подальшого зведення.

 

2. Групування у правовій статистиці.

Групування і зведення – це по суті єдиний процес, взаємопов’язані дії. Спочатку підраховують загальну кількість  усіх зібраних статистичних карток, потім картки поділяють за якоюсь ознакою на однорідні групи, тобто групують, підраховують абсолютну кількість карток за групами, зводять ці дані у таблиці, підраховують результати і порівнюють їх із загальною кількістю (контрольні рівняння).

Групування – це метод дослідження масових суспільних явищ, найважливіший етап статистичного зведення, який здійснюється шляхом об’єднання одиниць сукупності в однорідні групи за істотними ознаками.

Та ознака, що покладена в основу групування, тобто за якою утворюються групи, має назву групувальної.

Щоб здійснити науково обґрунтоване групування, необхідно дотримуватися таких вимог:

•  групуванню повинен передувати попередній якісний аналіз, що дає можливість чітко уявити досліджуване явище і з’ясувати основні типові риси й особливості одиниць сукупності;

•  слід чітко визначити істотні ознаки, на підставі яких проводитиметься групування;

•  необхідно мати об’єктивно обґрунтоване визначення групування, щоб у групи були об’єднані однорідні одиниці сукупності, а групи істотно відрізнялися.

З допомогою групувань вирішують три типи завдань:

а) виявити якісно однорідні сукупності, типи явищ;

б) охарактеризувати структуру сукупності та структурні зрушення;

в) дослідити взаємозв’язок між юридично залежними показниками.

Відповідно до цих завдань статистика застосовує три основні види групувань: типологічні, структурні та аналітичні.

Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається  неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Наприклад, групування підприємств за формами власності; населення за суспільними групами; злочинів за формами і видами провини – умисні, необережні та за категоріями тяжкості; обвинувачених осіб – неповнолітні, дорослі, засуджені, виправдані; злочинців за розділами або статтями Кримінального кодексу тощо.

Типологічне групування передує структурному, адже структурне групування можна побудувати лише для якісно однорідної статистичної сукупності.

Структурне групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром певної варіативної ознаки. Потреба у структурному групуванні зумовлена тим, що виділення якісно однорідної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов’язково відрізнятиметься від іншої за розміром ознаки, тобто варіюються числові значення різних одиниць сукупності. За допомогою структурних групувань можна визначати віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид злочинів; віковий склад відповідачів та позивачів; склад сімей за кількістю осіб чи за кількістю дітей тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити наявність або відсутність структурних зрушень у цьому явищі за цей проміжок часу.

Аналітичне групування дає змогу виявити взаємозв’язки між досліджуваними явищами і процесами. В основу аналітичного групування покладено щонайменше дві ознаки: факторну і результативну.

Факторною називається така ознака, під впливом якої змінюється інша ознака, що називається результативною.

Предметом групувань можуть бути численні дані, що показують залежність злочинності від рівня виховання, наявності в сім’ї батьків, від рівня безробіття тощо.

Аналітичне групування будують за факторною ознакою й у кожній групі визначають середнє значення результативної ознаки або результативну ознаку, у свою чергу, поділяють на групи. У деяких випадках у правовій статистиці аналітичне групування – єдиний метод виявлення наявності або відсутності зв’язку.

Три види групувань тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і часто застосовуються одночасно.

Мета тієї чи іншої аналітичної розробки зумовлює різні варіанти групувань показників, що характеризують ті чи інші правопорушення. Так, відповідно до методичних рекомендацій "Статистичний аналіз показників моральної статистики, що характеризують злочинність" Держкомстат України у кримінальній статистиці використовує групування за юридичними та соціально-демографічними ознаками. В основі групувань кримінальної статистики повинна лежати найповніша і всебічна характеристика злочинності, осіб злочинців у розподілі за причинами, що спонукають до скоєння злочинів.

Групування злочинів за їх видами дає змогу встановити структуру судимості та злочинності за об’єктами посягань, виявити ступінь поширеності видів злочинів, частку кожного в загальній їх кількості, проаналізувати за ступенем тяжкості. Перелік останніх наведений у Кримінальному кодексі України.

Різні явища в часі змінюються з різною інтенсивністю. Так, кількість зареєстрованих злочинів міняється щодня, в період інфляції швидко зростають ціни на товари, повільними темпами зростає виробництво в процесі виходу з кризового стану тощо. Якщо явище змінюється у часі повільно, то розмежування об’єктів буде сталим, і в такому раз групування набуває вигляду класифікації. Наприклад, галузі народного господаства, види економічної діяльності, форми власності тощо.

Класифікація – це фундаментальне, стійке групування статистичної сукупності на певні класи, розряди, категорії за атрибутивною ознакою. Вони розробляються на тривалий час і мають фундаментальне значення (класифікація галузей економіки, товарів, професій та ін.). В правовій статистиці, наприклад, види злочинів за главами Кримінального кодексу, класифікація злочинів за їх тяжкістю тощо. Аналогічний підхід до групувань використовується і щодо інших галузей правової статистики.

3. Прийоми статистичних групувань

Метод групувань не можна уявити як набір певних правил, що рекомендуються для різноманітних сукупностей. У застосуванні методу групувань визначальним є розуміння суті, природи досліджуваних явищ або процесів. Залежно від сутності досліджуваних явищ і поставлених перед дослідженням завдань у процесі проведення групування слід вирішити такі питання:

• вибір групувальної ознаки;

•  визначення кількості груп і розміру інтервалів;

•  визначення показників, які повинні характеризувати групи. Вибір групувальної ознаки – найскладніше питання в теорії групувань.

Групування одиниць сукупності за однією ознакою називається простим групуванням.

Групи, утворені за однією ознакою, можна поділити на підгрупи за іншою ознакою, а ті, у свою чергу, за третьою ознакою. Це комбінаційне групування.

Групувальні ознаки поділяються на чотири види: якісні (атрибутивні), кількісні, простору і часу.

Якісні (атрибутивні) ознаки характеризують якість, властивість досліджуваного явища і виражаються словами (стать, освіта, професія тощо)

Кількісні ознаки мають числове вираження і можуть бути дискретними й інтервальними. Дискретна ознака – це ознака, що приймає тільки певні значення, наприклад, кількість дітей у сім’ї, отриманих оцінок на іспитах, судимостей тощо. Інтервальні ознаки приймають будь-які значення у визначених межах, виражаються цілими чи дробовими числами, реєструються з визначеним ступенем точності.

При вивченні розподілу по території того чи іншого явища використовується групувальна ознака простору (кількість правопорушень і злочинів по областях України).

Вивчаючи зміни явищ у часі, групування роблять за ознаками часу (кількість правопорушень за 2000-2007 pоки).

Важливим моментом при проведенні групування є визначення кількості груп і розміру інтервалу, які залежать від виду групувальної ознаки.

Якщо групування проводиться за атрибутивною ознакою або ознакою простору, то число груп, на які поділяється досліджувана сукупність, визначається кількістю різновидів атрибутивної ознаки.

При вирішенні питання про кількість груп при групуванні за кількісною ознакою слід виходити з конкретних завдань дослідження. Бажано, щоб груп було не занадто багато, але і не занадто мало і щоб у кожну групу потрапило велике число одиниць, що забезпечить репрезентативність статистичних показників.

У питанні про кількість груп потрібно зважати на розмах коливань ознаки, що являє собою різницю між максимальним і мінімальним її значенням. Чим більший розмах, тим, як правило, більше груп утвориться. Враховується і чисельність досліджуваної сукупності: якщо вона не дуже велика, то не можна утворювати багато груп, тому що в групах не буде достатньо великого числа одиниць сукупності, отже, характеристики цих груп можуть виявитися недостатньо типовими.

Далі постає питання вибору довжини інтервалу, тобто різниці між найбільшим і найменшим значенням ознаки в кожній групі. Кількість груп і розмір інтервалу взаємопов’язані: чим більше груп, тим меншим буде інтервал, і навпаки. Інтервали можуть бути рівні і нерівні. Рівні інтервали застосовуються у разі, якщо ознака змінюється більш-менш рівномірно в певних межах. Розмір рівного інтервалу визначається за формулою

,

де Хmax – найбільше значення ознаки в сукупності; Хmin – найменше значення ознаки; п – число груп.

Припустімо, навантаження на одного суддю коливається в межах від 20 до 80 справ. Необхідно групувати суддів залежно від навантаження, створивши три групи з рівними інтервалами.

Визначимо інтервал групування: і = (80-20) : 3 = 20 справ.

Отже, одержуємо такі групи суддів за кількістю досліджуваних справ:

20+20=40 – від 20 до 40;

40+20=60 – від 40 до 60;

60+20=80 – від 60 до 80.

Утворені інтервали називаються закритими. Інтервали, у яких зазначена тільки одна межа (верхня або нижня), називаються відкритими.

Після вибору групувальної ознаки, встановлення кількості груп та їх меж, проводять добір показників для характеристики груп, розробляють макети таблиць та графіків. Добір показників слід проводити так, щоб у результаті групування були виділені найістотніші риси й ознаки досліджуваного явища відповідно до поставленого завдання.

Статистичні групування проводять, головним чином, на основі первинного статистичного матеріалу, тобто за даними спостереження. Таке групування називається первинним.

Але у статистиці застосовують і так звані повторні, або вторинні, групування, тобто перегрупування раніше складених груп. Необхідність вторинного групування виникає, коли вже згруповані дані не задовольняють дослідників щодо кількості груп або ці групування не можна безпосередньо порівняти.

4. Ряди розподілу та їх види.

У процесі зведення первинних статистичних матеріалів одержують ряди цифрових показників, що характеризують окремі сторони досліджуваних явищ або їх зміну в часі. Такі ряди називаються статистичними і за своєю суттю поділяються на два види: розподілу і динаміки.

Ряд розподілу – групування одиниць сукупності за однією ознакою.

Якщо в основу ряду розподілу покладена атрибутивна ознака, то і ряд називається атрибутивним. Якщо ряд розподілу утворений за кількісною ознакою, то він називається варіаційним.

Варіаційні ряди розподілу складаються з двох елементів – варіантів і частот.

Варіантами називаються окремі значення групувальної ознаки.

Частоти – це числа, що показують, скільки разів зустрічаються ті або інші варіанти в ряду розподілу.

За побудовою варіаційні ряди поділяються на дискретні й інтервальні.

Приклад:

Дискретний ряд розподілу

Групування справ  за кількістю обвинувачених

Кількість обвинувачених, що припадає на одну кримінальну справу

Кількість справ

1

30

2

20

3

10

4

5

5

4

6

1

Разом

70

Інтервальний ряд розподілу

Групування засуджених  за строком позбавлення волі

Строк позбавлення волі, роки

Кількість засуджених

до 1

20

1-2

30

2-3

15

3-4

10

4-5

5

5-8

3

8-10

2

10-15

1

Разом

86

Варіанти можуть виражатися числами додатними і від’ємними, абсолютними і відносними.

Частоти можуть бути виражені абсолютними і відносними величинами.

Сума всіх частот ряду називається обсягом варіаційного ряду.

Прийоми побудови рядів розподілу такі самі, як і статистичного групування. Ряди розподілу дають первинну характеристику масової статистичної сукупності, вони визначають межі й можливості застосування інших статистичних методів (середні, мода, показники варіації тощо). У цьому і полягає значення рядів розподілу.

5. Статистичні таблиці.

Способи відображення зведених даних.

Для того, щоб дані, отримані в результаті зведення, були сприйнятими, зрозумілими їх треба подати наочно, доступно.

Як правило, результати статистичного зведення і групування даних відображаються за допомогою статистичних таблиць, які частіше використовуються у офіційній звітності, і за допомогою графіків.

Статистична таблиця – це форма найраціональнішого, наочного і систематизованого викладу результатів зведення та групування статистичного матеріалу. В таблицях дані спостереження сприймаються більш компактно, виразно і рельєфно.

Однак, таблиця множення, лист опитування соціологічного дослідження тощо можуть мати табличну форму, але ще не є статистичними таблицями.

Статистичну таблицю від інших табличних форм відрізняє наступне:

  •  вона повинна містити результати підрахунку емпіричних даних;
  •  вона є підсумком зведення первісної інформації.

За своєю структурою статистична таблиця складається із певної кількості горизонтальних рядків і вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Рядок таблиці – це числові дані, які розташовані по горизонталі, а графи – по вертикалі. Перетинання граф і рядків утворює клітини таблиці, в яких зосереджена цифрова інформація.

Сукупність горизонтальних рядків і вертикальних граф без наведених числових даних утворює тільки макет статистичної таблиці.  Якщо на перетині граф і рядків записати цифри, то отримуємо повну статистичну таблицю.

Цифровий матеріал може бути представлений абсолютними (загальна кількість засуджених), відносними (коефіцієнт злочинної активності чи злочинної інтенсивності) і середніми (середня сума позовів, які розглядалися судами) величинами.

У випадку необхідності таблиці можуть супроводжуватися примітками, які використовуються з метою пояснення заголовків, методики розрахунку деяких показників, джерел інформації тощо.

За логічним змістом таблиця являє собою “статистичне речення», основними елементами якого являються підмет и присудок.

Назва таблиці (загальний заголовок)

Присудок

Підмет

Найменування граф (верхні заголовки)

1

2

3

4

. . .

Найменування рядків

(бічні заголовки)

1

2

3

Підсумковий рядок

Підсумкова графа

Статистичний підмет – це об’єкт вивчення (або якась його частина, перелік одиниць сукупності), який описується, характеризується в таблиці числовими показниками.

Присудок – це перелік показників, якими характеризується підмет.

Тобто підмет – це те, що характеризує таблиця, а присудок – чим характеризується підмет.

Зазвичай статистичні таблиці розташовують так, що підмет знаходиться у лівій частині таблиці, а присудок формує верхні заголовки таблиці і зміст граф.

В практиці статистичного аналізу використовуються різні види статистичних таблиць, які відрізняються різною кількістю і характером сукупностей, різною побудовою підмета і присудка, структурою і співвідношенням ознак, які їх формують.

Статистичні таблиці

(залежно від структури і побудови підмета)

Складні

Прості

перелікова

групові

комбінаційні

територіальна

хронологічна

      

Проста – це таблиця, у якій підмет немає групувань. До простих таблиць належать таблиці, в підметі яких міститься перелік об’єктів, хронологічних дат, періодів, адміністративних та територіальних одиниць без будь-якого групування.  

Прості таблиці це лише підсумкові таблиці. Вони не дають можливості виявити ні типи досліджуваного явища, ні його структуру, ні проаналізувати зв’язки і взаємозалежності між окремими ознаками. Як правило, вони мають описовий характер.

Прості таблиці бувають переліковими (Таблиця 1), територіальними (Таблиця 2), хронологічними (Таблиця 3). Хоча цей поділ можна вважати умовним, оскільки ці види можуть поєднуватися.

Таблиця 1 – Надходження справ і матеріалів за видами судочинства

До судів першої інстанції надійшло

I півріччя 2007 року

Справ і матеріалів кримінального судочинства   

288793

Справ і матеріалів адміністративного судочинства

94713

Справ і матеріалів цивільного судочинства

802048

Справ і матеріалів про адміністративні правопорушення

2848749

Справ і матеріалів господарського судочинства

144195

Інших справ і матеріалів

944

Усього

4179442

Таблиця 2 – Склад кадрів місцевих загальних судів (станом на 01.01.2007)

№ з/п

Область
(регіон)

Суддів за штатом

Працює суддів у судах

Вакантні посади

Укомплектованість %

1

2

3

4

1

Автономна Республіка Крим

211

169

42

80,09

2

Вінницька

169

164

5

97,04

3

Волинська

96

90

6

93,75

  ...

25

Чернігівська

133

114

19

85,71

26

м. Київ

254

242

12

95,28

27

м. Севастополь

38

32

6

84,21

31

Військові суди Центрального регіону

29

27

2

93,10

32

Військові суди Західного регіону

0

0

0

0,00

33

Військові суди Південного регіону

0

0

0

0,00

34

Військові суди Севастопольського, Сімферопольського гарнізонів

25

25

0

100,00

 

Усього

4676

4227

449

90,40

Таблиця 3 – Правопорушення

Рік

Всього зареєстровано злочинів

2003

566350

2004

527812

2005

491754

2006

428149

Групова – таблиця, у якій підмет поділений на групи за однією ознакою (ряди розподілу). В цих таблицях присудок – це кількість одиниць, що входять до кожної групи.

Комбінаційною називається статистична таблиця, у якій підмет поділяється на групи за однією ознакою і на підгрупи за іншою (аналітичні групування).

Комбінаційні таблиці мають важливі аналітичні властивості, оскільки вони детальніше характеризують досліджувані явища. Аналіз правових явищ стає більш поглибленим, коли застосовуються комбінаційні таблиці, які дають змогу одержати більш різнобічне уявлення щодо досліджуваної сукупності, а також простежити взаємозв’язок між ознаками-факторами.

У присудку статистичної таблиці, як вже зазначалося, наводяться показники, які характеризують об’єкт, що вивчається. Цю характеристику можна давати невеликим числом показників або цілою системою показників.

По структурній будові присудка розрізняють статистичні таблиці з простою і складною його розробкою.

При простій розробці присудка показник, який визначає його, не підрозділяється на підгрупи, і підсумкові значення виходять шляхом простого підсумовування значень по кожній ознаці окремо незалежно один від одного. Прикладом простої розробки присудка можуть бути Таблиці 1-5, які наводилися вище.

Складна розробка присудка припускає розподіл ознаки, що формує його, на підгрупи.

Проте складна розробка присудка може привести до безмірного збільшення розмірності статистичних таблиць, що, у свою чергу, знижує їх наочність, читання і аналіз.

Тому дослідник при побудові статистичних таблиць повинен керуватися оптимальним  співвідношенням показників присудка і враховувати як позитивні, так і негативні моменти складної розробки показників присудка.

Статистичні таблиці як засіб наочного і компактного представлення цифрової інформації повинні бути також статистично правильно оформлені.

При оформленні таблиці потрібно дотримуватися таких вимог:

1. Заголовок кожної графи повинен розташовуватися безпосередньо над нею.

2. Усі колонки і рядки повинні мати заголовки.

3. Заголовок таблиці має бути стислим і відображати її зміст.

4. Заголовки колонок (граф) пишуть з великої літери, а підзаголовки – з малої.

5. При перенесенні таблиці на інші сторінки заголовок розміщують тільки на першій сторінці, на наступних пишуть слово "Продовження". Якщо в тексті кілька таблиць, зазначають: "Продовження табл. 1", "Продовження табл. 2" тощо.

6. У таблиці не повинно бути порожніх колонок (граф). Дані, що повторюються в кожному рядку колонки (графи), виносяться в тематичний заголовок.

7. Не варто включати в таблицю окрему колонку (графу) "Одиниці виміру". Загальну для всіх даних одиницю виміру вказують у відповідному рядку.

8. Текст рядків починають з великої літери.

9. Особливу увагу необхідно звертати на розташування цифрових даних: одиниці слід розташовувати під одиницями, десятки – під десятками тощо.

10. Примітки складають у таблиці окрему колонку (графу), якщо вони стосуються даних усіх або більшості рядків.

11. Таблиця повинна бути якомога компактнішою.

12. Якщо показників підмета і присудка в таблиці багато, то рядки і колонки (графи) слід пронумерувати.

13. При заповненні таблиці доцільно використовувати такі умовні позначення:

/ – / - явище відсутнє;   

/... / - відсутні дані про величину явища;

/ х / - клітинка не заповнюється.  

14. Дані в межах однієї колонки (графи) повинні бути округлені з однаковою точністю.

15. У таблиці підводяться необхідні підсумки за групами (разом) і в цілому (усього).

Аналізу статистичних таблиць передує етап ознайомлення – їх читання.

Читати статистичну таблицю потрібно з підсумків. Аналіз проводять від загального до часткового: спочатку дається загальна характеристика сукупності за підсумками, потім окремих груп і підгруп.

6. Графічне зображення статистичних даних.  

Статистичні таблиці високоінформативні і певною мірою наочні. Однак усвідомлення їх цифрового змісту потребує часу, аналізу і порівняння цифрових показників. Більшу наочність мають графіки, які складаються на основі табличних даних. Графічний вираз навіть складних статистичних показників робить їх не тільки наочними, але й більш зрозумілими з першого погляду. Графік дозволяє відчути важливі тенденції та закономірності явища, яке вивчається.

До статистичних графіків ставляться такі основні вимоги:

1)  графіки повинні абсолютно точно відображати вихідні дані;

2)  бути наочними і зрозумілими;

3)  повинні бути художньо оформленими.

Статистичний графік – це рисунок (креслення), який описує статистичні сукупності (їх обсяг, структуру, зміст в часі, розподіл в просторі) умовною мовою геометричних образів або знаків.

Він повинен містити такі основні елементи:

1) поле графіку;

2) графічний образ;

3) орієнтири простору;

4) масштабні орієнтири;

5) експлікацію (легенду) графіку.

Поле графіку характеризує його формат, тобто розмір пропорції сторін. Розмір графіку залежить від його призначення. Вважається, що найбільш оптимальним для глядача графіку є співвідношенням сторін від 1:1,3 до 1:1,5. У багатьох випадках зручною є квадратна форма графіка.

Графічний образ – це сукупність знаків, за допомогою яких зображуються статистичні дані. Це основа графіку. Знаки можуть бути різними: лінії, точки, площинні геометричні фігури (прямокутники, квадрати, круги), об’ємні геометричні фігури, а також іноді й негеометричні фігури у вигляді силуетів або рисунків предметів. Статистичні дані можна зобразити за допомогою різних графічних образів, тому вони мають відповідати меті графіку і бути найбільш виразними для зображення даних.

Орієнтири простору визначають розміщення графічного образу на полі графіку. Вони можуть мати вигляд системи координат або географічних орієнтирів (контури річок, лінії берегів, морів) або адміністративних кордонів.

Масштабні орієнтири за допомогою системи масштабних шкал надають графічному образу кількісне значення. Масштабною шкалою називають лінію, окремі точки якої можуть бути прочитані як певні числа відповідно до прийнятого масштабу. Масштаб графіку – це умовна міра переведення числової величини в графічну. Масштабні шкали можуть бути прямолінійними і криволінійними (круговими), рівномірними і нерівномірними. У статистичних графіках частіше за все застосовуються прямолінійні шкали, а криволінійні – у секторних діаграмах. Шкала є рівномірною, коли рівним числовим інтервалам відповідають рівні графічні інтервали, тобто якщо числа збільшуються удвічі, то й відрізки також збільшуються удвічі. Масштаб рівномірної шкали – це лінійна міра, тобто кількість міліметрів у відрізку, який прийнято за одиницю числового значення статистичного показника. Чим довше відрізок, який прийнято за числову одиницю, тим крупніше масштаб. Масштаб обчислюють шляхом ділення довжини масштабної шкали на максимальний розмір відображуваного показника.

Якщо рівним інтервалам відповідають нерівні графічні інтервали, то масштабна шкала буде нерівномірною. В статистичних графіках як нерівномірні шкали застосовуються логарифмічні шкали, в яких відрізки пропорційні не числам, а їх логарифмам.

Експлікація (легенда) графіку – це словесне пояснення розміщення на графіку геометричних фігур та способів зображення, його змісту. Експлікація графіку включає до себе: назву графіку (загальний заголовок), словесні пояснення умовних позначень, окремих елементів графічного образу, назву одиниць виміру параметрів, надписи вздовж масштабних шкал тощо. Загальний заголовок графіку повинен в стислій формі розкривати основний зміст зображених даних. Експлікація графіку – це другий основний елемент графіку після графічного образу, тому що без нього графік не можна прочитати і зрозуміти.

Графіки, які використовуються в статистиці, можна класифікувати по-різному. Графіки в статистиці використовуються головним чином з метою:

1)  порівняння однойменних показників різних об’єктів або територій;

2)  характеристики структури явищ та їх структурних зрушень;

3)  характеристики варіаційних рядів розподілу;

4)  вивчення зміни величини явища в часі;

5)  вивчення взаємозалежності між явищами;

6)  наочного зображення розподілу явищ по території.

             3. Види графіків та правила їх побудови.

Залежно від мети графіка, його кількісної бази і геометричних знаків, які будуть застосовуватися графіки бувають різних видів.

Існує багато видів і способів графічних зображень статистичних даних. Їх класифікація заснована на ряді ознак.

Так, за формою графічного образу графіки розрізняють:

- лінійні:

статистичні криві;

можуть використовуватися для зображення рядів динаміки,  зображення зміни структури явища; характеристики виконання плану, а також для вивчення кореляційних зв’язків між явищами.

- площинні:

• стовпчикові;

• стрічкові;

• квадратні;

• кругові;

• секторні;

• фігурні;

• точкові;

• фонові;

- об’ємні:

поверхневий

розподіл

За способом побудови і задачі зображення графіки розрізняють:

- діаграми

▪ діаграми порівняння;

▪ діаграми динаміки;

▪ структурні діаграми;

Діаграма – це такий рисунок, на якому статистичні дані зображують за допомогою геометричних фігур (ліній, стовпчиків, точок тощо).

- статистичні карти:

▫ картограми;

▫ картодіаграми.

На картодіаграмі статистичні дані зображують за допомогою різних фігур на географічній карті або плані місцевості. На картограмі величину статистичних показників зображують шляхом штрихування або розфарбування відповідної території на географічній карті або плані місцевості.

Розглянемо діаграми, які найчастіше використовуються в правовій статистиці для зображення статистичних даних.

Для побудови лінійного графіку використовується система прямокутних координат. На горизонтальній осі в прийнятому масштабі відкладається час (або факторні ознаки, якщо вивчається кореляційна залежність), а по вертикальній осі дані ряду динаміки (або розміри результативної ознаки). По відмітках на обох осях визначають місцезнаходження точок на полі діаграми (точки перетину ліній). Послідовно з’єднуючи їх прямими лініями, одержуємо ламану лінію. При цьому слід точно додержуватися масштабу як для рівнів ряду динаміки, так і для часу.

Лінійні діаграми мають позитивну властивість – на одному графіку можна побудувати декілька ламаних ліній, які характеризуватимуть різні показники.

Рисунок 1. – Динаміка злочинності в Україні протягом 1990-2006 рр.

(за формою графічного образу це лінійний графік, за способом побудови і задачі зображення – діаграма динаміки)

Стовпчикові (стрічкові) діаграми застосовуються для порівняння показників, характеристики динаміки явища та його структури.

Щоб побудувати стовпчикову діаграму для характеристики порівняння і динаміки явиш, слід накреслити прямокутну систему координат. Кожне значення порівнюваного показника зображується у вигляді вертикального прямокутного стовпчика. Основи всіх стовпчиків розташовані на горизонтальній осі координатної системи, тобто на осі абсцис. Ширина кожного стовпчика береться довільна, але обов’язково однакова. Довжина кожного стовпчика залежить від величини показника, який нанесено у відповідному масштабі по осі ординат. Проміжки між стовпчиками також слід робити однакові. Стовпчики обов’язково повинні бути заштриховані або зафарбовані. Загальна кількість стовпчиків має відповідати загальній кількості об’єктів або проміжків (моментів) часу. Але якщо показників значна кількість, то для наочності треба будувати не більше 8–10 стовпчиків.

Крім того, виділяють частину поля графіку (зверху або знизу) для нанесення загального заголовка графіку.

За цими ж даними можна побудувати стовпчикову діаграму, яка характеризуватиме кількість зареєстрованих в Україні злочинів в окремі роки. Приймемо масштаб по осі ординат – 100 тис. злочинів в 1 см. Після вибору масштабу на масштабній шкалі наносимо масштабні штрихи і проставляємо їх цифрові позначення.

Рисунок дасть наочне уявлення про роки, і які відбувалося зростання і зменшення рівня злочинності в Україні.

Якщо стовпчики розташовані не по вертикалі, а по горизонталі, діаграма називається стрічковою. Порядок побудови стрічкових діаграм такий же, як і стовпчикових, тільки масштаб розміщується по осі абсцис, а не по осі ординат.

Рисунок 2. – Кількість зареєстрованих злочинів в Україні протягом 2000-2006 рр.

(за формою графічного образу це площинний стовпчиковий графік, а за способом побудови і задачі зображення – діаграма динаміки )

Стовпчикові діаграми можуть бути застосовані і для характеристики структури явища. Відносні величини структурі характеризують відношення частини явища до цілого. Підсумувавши усі частини, ми одержуємо або 100 %, або 1 (якщо частки виражаються у коефіцієнтах). Для побудови стовпчикових (стрічкових) діаграм структури статистичні дані краще наводити у відсотках. Висота стовпчика приймається за 100 %, а його частки визначаються відповідно до обчислених відсотків, і виділяються різним штрихуванням або фарбуванням.

 

Рисунок 3. – Структура тяжкості зареєстрованих злочинів в Україні протягом 2000-2006 рр.

(за формою графічного образу це площинний стовпчиковий графік, а за способом побудови і задачі зображення – діаграма структури)

При побудові такого графіку треба обов’язково (як правило, під графіком) навести умовні позначення окремих частин структури явища. Спочатку слід вирішити, яка частина явища матиме найтемніше фарбування (та, яка зустрічається найчастіше, або навпаки). Як правило, та частина явища, яка зустрічається найчастіше, фарбується темнішою фарбою або більш густішим штрихуванням.

Якщо на графіку побудувати декілька структурних стовпчиків, то такий графік буде одночасно давати наочне уявлення не тільки про структуру явища, а й про структурні зрушення, які мали місце в цьому явищі за досліджуванім проміжок часу.

У правовій статистиці можна побудувати стовпчикові діаграми, які даватимуть уявлення про структуру кримінальних, цивільних та адміністративних справ за їх видами структуру осіб, які вчинили злочини, позивачів, відповідачі) та засуджених за різними ознаками – статтю, віком, роду занять тощо.

Квадратні та кругові діаграми. Іноді для порівняння статистичних даних, які значно відрізняються, їх зображують за допомогою квадратів та кругів. Оскільки площа квадратів дорівнює квадрату його сторін, а площа круга пропорційні квадрату його радіуса, то при побудові таких діаграм порівнюваних величин спочатку треба обчислити корінь квадратний і на базі цих величин побудувати сторону квадрата або радіус круга відповідно до прийнятого масштабу.

На відміну від стовпчикових діаграм масштаб можна не вказувати, але їх слід обов’язково будувати на одній основі і в середині кожної фігури повинно бути написано те число, яке відображує та чи інша фігура. Фігури треба заштрихувати або зафарбувати. Зрозуміло, що співвідношення квадратів або кругів оцінити важче, ніж стовпчиків, а побудова їх є більш складною, тому вони в правовій статистиці, як правило, не використовуються.

Секторні діаграми. У правовій статистиці секторні діаграми широко застосовуються для зображення структури явища (структури злочинності за різними показниками а також структури цивільно-правових та адміністративних явищ), тому що вони найбільш виразно характеризують чи стини цілого. Секторна діаграма – це круг, який поділено на сектори, розмір котрих відповідає величині даної частини цілого. Побудувати її неважко. Площу круга приймають за 100%, тоді 3,6° відповідатиме одному відсотку. Множенням кожної частини цілого у відсотках на 3,6° обчислимо величину центральних секторів у градусах, які і відкладемо на діаграмі. Кожну частину цілого при цьому треба заштрихувати або зафарбувати по-різному і під графіком навести умовні позначення.

Рисунок 4.

Картограми та картодіаграми. Для порівняння однойменних явищ в просторі використовують також картограми та картодіаграми. При їх побудові геометричні образи і умовні позначення розташовуються на географічній карті або плані місцевості.

Картограмою називається географічна карта (зазвичай контурна), на якій інтенсивність поширення зображуваного явища (наприклад, коефіцієнта злочинності) показують різним штрихуванням або розфарбуванням. Більш темні і яскраві фарби позначають, що явище зустрічається частіше а світлі – менше. Таким чином можна наочно зобразити «географію злочинності» в державі, а також розповсюдження цивільних спорів на 10 тис. населення тощо. Іноді на карти наносять абсолютні дані у вигляді точок, кожна з яких означає одну й ту ж величину.

Картодіаграмою називається географічна карта, на якій абсолютні дані зображуються по окремих територіях за допомогою геометричних образів (прямокутників, кругів та ін.) в масштабі з метою наочності виявлення розміру явища. У правовій статистиці вони використовуються дуже рідко.

 

Для того, щоб побудувати графік для даних, які представлені як варіаційні ряди розподілу використовується гістограма, полігон та кумулята.

Варіаційні ряди розподілу зображуються графічно у вигляді лінійних або площинних діаграм у системі прямокутних координат. По осі абсцис відкладаються значення варіантів, а по осі ординат – абсолютні або відносні значення частот.

Інтервальний ряд  зображується у вигляді гістограми. При цьому по осі абсцис відкладають інтервали значень ознаки, що належать до окремих груп, а по осі ординат – прямокутники, висота яких відповідає чисельності групи, або її питомій вазі у загальній сукупності.

Полігон (многокутник) застосовується переважно для зображення дискретних рядів розподілу. Цей графік має вигляд не стовпчиків, а многокутника. Будується він також в прямокутній системі координат. По осі абсцис відкладаються значення дискретної ознаки, а по осі ординат – частоти. Точки послідовно з’єднуються і набувають вигляду ламаної лінії. Для кращого розуміння графіку його рекомендується замикати, тобто з’єднувати крайні точки полігону з віссю абсцис.

Гістограму дуже легко перетворити в полігон. Для цього необхідно послідовно з’єднати усі середні точки верхніх ліній кожного стовпчика і одержану ламану лінію з’єднати з віссю абсцис. Полігон розподілу також можна перетворити в гістограму: для цього потрібно відповідно розмістити стовпчики.

Кумулята. Іноді  ряди розподілу представляють у вигляді т. з. кумулятивних рядів, які створюють на підставі накопичення частот. Такі графіки носять назву кумуляти або огіви. До частоти кожної варіанти додаються частоти всіх попередніх (менших за величиною) варіант. Кумулятивні ряди використовують коли потрібно знати  скільки одиниць (або %) сукупності мають значення ознаки, що не перевищують певної величини. Максимальне значення кумуляти досягає 100% (коли охоплена вся сукупність).

Для побудови кумуляти цього на осі абсцис слід відкласти значення варіантів або межі інтервалів, а по осі ординат–відповідні частоти наростаючим підсумком. Одержані точки треба з’єднати плавною лінією, тобто плавною кривою, яка має назву кумуляти, або кумулятивної кривої.

Кумулята дає змогу графічно визначити медіану. Для цього потрібно через середину найбільшої ординати, яка відповідає загальній кількості одиниць сукупності, провести пряму лінію паралельно осі абсцис. Абсциса точки перетину цієї прямої лінії з кумулятою і дає значення медіани.

ТЕМА 5.

СИСТЕМА СТАТИСТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ

1. Статистичні показники

2. Суть статистичних показників

3. Види статистичних показників

1. Статистичні показники, їх суть та види

Інформацію про соціальні явища статистика перетворює, накопичує і передає через відповідні числа. Але це не абстрактні числа, а статистичні показники, які уособлюють кількісно-якісні характеристики соціальних явищ і процесів.

Кількісний зміст статистичного показника виражається арифметичним числом та його вимірником. Якісний – залежить від суті явища (процесу) і виражається своєю назвою (процент розкриття злочинів, навантаження на слідчих, суддів, коефіцієнт значимості тощо).

Функції статистичних показників:

▪ Так, при вивченні соціально-економічних явищ дослідник всебічно аналізує його розвиток у просторі і часі, пізнає якісно, проникає у його суть. У цьому і виражається пізнавальна функція статистичних показників.

▪ Статистичні показники є важливим елементом та засобом процесу управління майже на всіх його рівнях. Завдяки ним приймаються управлінські рішення виробничого, організаційного, координуючого характеру тощо.

Контрольна функція статистичних показників полягає у використанні їх при виявленні недоліків в організації виробництва, визначенні рівня (стану), виконання управлінських рішень, договірних зобов’язань та ін.

Статистичні показники повинні мати такі властивості:

  •  адекватність – спроможність відображати та характеризувати ті властивості явищ і процесів, котрі досліджуються;
  •  достовірність – відповідність реальному стану речей;
  •  точність вимірювання – відповідність змісту показника, організації спостереження та обробки даних діючим вимогам і стандартам.

Класифікація показників

  •  за способом одержання:

первинні – одержують шляхом статистичного спостереження, зведення та групування;

вторинні (похідні) – розраховуються на основі перших.

  •  за часовою ознакою:

▫ моментні – дають кількісну характеристику явища на певний момент часу;

▫ інтервальні – за період часу (доба, тиждень, декада, місяць, квартал, рік)

-    за формою:

• абсолютні:

• відносні

• середні

Абсолютні сумарні та відносні величини являють собою узагальнені показники.

Ці показники, з одного боку, невід’ємні від методу зведення й групування, а з другого – їх узагальнене значення є початком наступної стадії статистичного дослідження – статистичного аналізу, у якому абсолютні й відносні величини відіграють визначальну роль.

Абсолютні величини – статистичні показники, що виражають розміри, обсяги якісно однорідних суспільних явищ (а в правовій статистиці – соціально-правових або кримінологічних) у властивих їм одиницях виміру. Крім того, вони є числами іменованими, тобто завжди мають певні одиниці виміру й розмірність.

Абсолютні величини мають велике наукове і практичне значення. За допомогою них можна мати уявлення про розміри злочинних явищ, кількість засуджених, кількість розглянутих цивільних позовів, відшкодуванні заподіяної шкоди. Деякі показники, які виражені в абсолютних показниках дуже переконливі. Так, наприклад, суди першої інстанції за І півріччя 2006 року розглянули справ і матеріалів цивільного судочинства  720,5 тис., а за 1 півріччя 2007 року 802 тис. справ. Наведені дані говорять про збільшення кількості цивільних спорів.

Розрізняють два види абсолютних величин: індивідуальні й загальні (сумарні).

Індивідуальні абсолютні величини виражають розміри кількісних ознак окремих одиниць сукупності (сума позову, термін покарання або вік злочинця, зарплата окремих працівників). їх отримують безпосередньо у процесі статистичного спостереження і реєструють у формулярах спостереження. Вони служать базою для розрахунку загальних абсолютних величин і утворення групувань за кількісними ознаками.

Загальні (сумарні) абсолютні величини виражають розміри, обсяги тієї або іншої ознаки всіх одиниць даної сукупності або окремих груп (число одиниць усієї сукупності або окремих її частин). Вони належать до узагальнених статистичних показників.

Загальні абсолютні величини одержують у процесі зведення та групування шляхом:

• підсумовування значень ознак окремих одиниць сукупності (загальна сума пред’явлених позовів);

• підрахунку числа одиниць сукупності (кількість позовів, зареєстрованих злочинів);

• спеціальних розрахунків.

Абсолютні величини – це завжди іменовані числа, що пов’язані з одиницею виміру.

Для вираження абсолютних величин статистика використовує такі одиниці виміру: натуральні, вартісні, трудові, одиниці часу та ін. Своєрідною одиницею виміру є одиниці сукупності явищ, речей, предметів, коли їх підраховують для визначення загальної кількості. Кожне явище, річ, випадок є одночасно і одиницею сукупності, і одиницею виміру.

Важливими сумарними абсолютними показниками в кримінально-правовій статистиці є рівень злочинності та рівень судимості (абсолютна кількість зареєстрованих злочинів та засуджених осіб). В цивільно-правовій статистиці абсолютні показники характеризують загальну кількість зареєстрованих і розглянутих цивільних справ, кількість осіб, які проходили по тій чи іншій категорії справ, загальну суму завданих збитків. В адміністративно-правовій статистиці абсолютні показники дають змогу охарактеризувати загальну кількість виявлених правопорушень, розмір завданих збитків, розмір накладених штрафів.

Абсолютні показники є базовими. Будь-які статистичні операції (розрахунок абсолютних та середніх величин, індексів та коефіцієнтів, побудова статистичних рядів та встановлення їх кореляцій) базуються на абсолютних величинах.

Проте аналітичні можливості абсолютних величин обмежені. За абсолютними величинами, наприклад, важко зробити висновок про рівень злочинності в різних країнах, регіонах і практично неможливо відповісти на запитання, де злочинність вища, а де нижча, тому що країни, регіони відрізняються чисельністю населення, територією тощо. Аналогічно важко відповісти на запитання, в якому з правоохоронних органів розкриття злочинів вище.

Щоб дати відповіді на ці та інші запитання, необхідно зіставляти, порівнювати абсолютні розміри. У результаті такого порівняння отримують інший вид узагальнених показників – відносні величини.

Відносні величини – це статистичні показники, що виражають кількісні співвідношення між явищами або процесами суспільного життя, тобто узагальнюючі показники, які є результатом ділення однієї величини на іншу.

Відносну величину завжди одержують шляхом ділення, тому її можна подати у вигляді дробу:

           або          

Відносні величини показують, у скільки разів порівнювана величина більша чи менша за базисну або яку частку перша становить стосовно другої, а в деяких випадках – скільки одиниць певної величини припадає на одиницю базисної величини.

Відносні величини виражаються у коефіцієнтах, відсотках (%), промилях (‰), продецимилях (при порівнянні відносно малих величин) та в іменованих числах.

Якщо база порівняння приймається за одиницю, то відносна величина отримується в коефіцієнтах. Якщо за 100 % – у відсотках, 1000 у – промилях ‰. Іноді відносні величини можуть мати й найменування, наприклад,  щільність населення, яка характеризує, скільки  чоловік припадає на 1 кв. км.

2. Види відносних величин.

У правовій статистиці використовують такі види відносних величин:

  •  структури,
  •  координації,
  •  динаміки,
  •  інтенсивності,
  •  порівняння,
  •  виконання плану (договірних зобов’язань),
  •  планового завдання.

Розглянемо докладно кожен вид відносних величин.

1. Відносна величина структури характеризує склад сукупності.

Являє собою процентну величину окремої частини сукупності до цілого, яке приймається за 100 %. Так, відношення частки до цілого називається питомою вагою і виражається у відсотках.

Обчислюється діленням кожної частини сукупності на всю сукупність і виражається у відсотках або коефіцієнтах.

 або    

У правовій статистиці відносні показники структури, наприклад, використовуються для обчислення структури злочинності в цілому, а також структури злочинів, що скоюються проти особи, держави, у сфері економіки, для характеристики осіб, що вчинили злочини, тощо.

Характеристика структури сукупності карних і цивільних справ становить важливу частину статистичного аналізу. За її допомогою можна з’ясувати, які злочини, адміністративні та цивільні правопорушення переважають у країні, місті, районі; який розподіл громадян і юридичних осіб як позивачів і відповідачів у цивільно-правових спорах; як розподіляються виявлені правопорушники або засуджені за статтю, віком, родинним станом, освітою тощо.

2. Відносна величина координації характеризує співвідношення частин досліджуваної сукупності, що показують, у скільки разів порівнювана частина явища більша або менша за частину, прийняту за базу порівняння.

Обчислюється відносна величина координації діленням кожної частини сукупності на частину, прийняту за базу порівняння.

За допомогою відносних величин координації, наприклад, визначають, скільки ДТП припадає на 100 працівників, співвідношення навмисних убивств і замахів на убивства, співвідношення злочинів різної тяжкості.

3. Відносна величина (темп) динаміки характеризує ступінь зміни явища в часі. Обчислюється діленням показників кожного наступного періоду на показники попереднього або початкового і виражається у відсотках, коефіцієнтах (разах).

Відносні величини, які характеризують динаміку, показують зміну в часі тих чи інших показників правової статистики: кількість шлюбів, розлучень, поданих позовів, розглянутих цивільних справ, штатної чисельності суддів, прокурорів, слідчих, зареєстрованих злочинів, засуджених і виправданих осіб тощо.

За часовий інтервал зазвичай береться рік. Але може застосовуватися і п’ять років, квартал, місяць і навіть день, що дає можливість виявити наявні зміни. Вибір інтервалу береться залежно від цілі і характеру вивчення юридично значущих явищ.

За основу (базу), яка дорівнює 1 або 100 %, беруться дані про суспільне явище, яке вивчається, у певний рік, який був характерним для цього явища. Наприклад, рік набрання чинності Кримінальним кодексом, перший післявоєнний рік, момент розпаду СРСР тощо. Обрання базового періоду дуже відповідальна справа. Його необґрунтований вибір може викривити характер змін явища, яке ми вивчаємо, на чому нерідко будуються політичні гасла.

Залежно від того чи одна й та сама база порівняння розрізняють базисні та ланцюгові величини (або темпи) динаміки.

Ланцюгові темпи динаміки відображають зміну показника за кожний період (рік) відносно попереднього періоду (року).

Обчислюється відносна динаміки ланцюговим способом діленням показника кожного наступного періоду на показник попереднього.

Базисні темпи динаміки показують накопичені зміни, тобто зміни за рік, два, три.

Обчислюється відносна величина динаміки базисним способом діленням показника кожного наступного періоду на показник першого періоду, прийнятого за базу порівняння  (зазвичай першого).

4. Відносні величини інтенсивності характеризують ступінь насиченості досліджуваним явищем певного середовища розвитку або проживання. Обчислюються діленням різнойменних величин і виражаються іменованими числами (коефіцієнти народжуваності, смертності, злочинності).

Чисельник цієї величини відображає масштаб поширення явища, яке вивчається, а знаменник характеризує величину середовища, в якому розвивається дане явище.

У правовій статистиці використовується багато показників відносної величини інтенсивності.

У кримінально-правовій статистиці найпоширеніші такі:

Коефіцієнт злочинної інтенсивності:

Коефіцієнт злочинної активності:

(Кримінальна відповідальність у нас настає з 14 років стосовно обмеженого кола діянь і з 16 років – за всі злочини.)

Для об’єктивної оцінки рівня окремих груп і видів злочинів розраховують коефіцієнт насильницьких, корисливих, економічних діянь або умисних убивств, крадіжок, зґвалтувань тощо.

Відносні величини інтенсивності дають змогу об’єктивніше оцінювати рівень злочинності та її види і порівнювати їх у часі й просторі.

5. Відносна величина порівняння характеризує співвідношення однойменних показників, що стосуються різних об’єктів. Виражається в коефіцієнтах (разах) або відсотках.

Обчислюють співвідношення абсолютних розмірів однойменних величин явища за один і той же період або момент часу по різних територіях або об’єктах, один з яких приймається за базу порівняння.

Наприклад, порівняння коефіцієнтів злочинності в Києві, Львові, Одесі або кількості умисних убивств у розрахунку на 100 тис. чол. в окремих регіонах.

6. Відносна величина виконання плану (договірних зобов’язань) характеризує співвідношення фактичних і планових рівнів показника; виражається у відсотках.

Техніка обчислення відносної величини виконання плану така:

7. Відносна величина планового завдання показує, у скільки разів плановий рівень того чи іншого показника перевищує фактичний його рівень у базисному періоді.

Обчислюється діленням планового завдання звітного (поточного) періоду на фактичний рівень показника в минулому (базисному) періоді.

ТЕМА 6.

СЕРЕДНІ ВЕЛИЧИНИ.

ЗАСТОСУВАННЯ СЕРЕДНІХ ВЕЛИЧИН У ПРАВОВІЙ СТАТИСТИЦІ

 1. Поняття середньої величини

      2. Види середніх величин

3. Ступеневі середні

4. Структурні середні

5. Показники варіації

1. Поняття середньої величини.

Якби всі елементи сукупності робили  рівні внески у загальний обсяг ознаки, то одним числом можна було б характеризувати всі елементи одразу. Але внесок одних більший, інших – менший. Тому ці різні елементи характеризують умовною величиною – середнім рівнем.

Для свого розрахунку середня величина вимагає двох конкретних параметрів:

  •  загального обсягу ознаки по сукупності;
  •  чисельності сукупності.

ПРИКЛАД – розрахунок середньої зарплати вимагає знання всього фонду оплати праці (загальний обсяг ознаки) і чисельності працівників. Для розрахунку середньої величини нам не потрібна інформація про значення ознаки у окремих елементів – нам потрібна величина загального обсягу ознаки по сукупності  і чисельність елементів в сукупності.

Таким чином  розрахунок середньої зводиться до відповіді на наступне питання:  якщо загальний обсяг ознаки порівну (рівномірно) розподілити по всіх елементах сукупності, то яка величина ознаки припаде на кожний елемент?

Середній рівень за своєю суттю – це результат штучної “урівняловки”. Він дорівнює тій величині, яка утвориться після виконання вимоги: загальний обсяг ознаки поділити на всіх порівну. Іноді це ефективний підхід, іноді не дуже.

ПРИКЛАД. Якщо у палаті шпиталю, де температура повітря складає 23˚С лежать чотири пацієнта з температурою 40˚С, а один  помер і має температуру навколишнього середовища, то середня температура у пацієнтів цієї палати буде дорівнювати 36,6˚С.

Таким чином, середньою величиною у статистиці називається узагальнююча характеристика сукупності однотипних явищ з будь-якої варіаційної ознаки, що показує рівень ознаки, розрахований на одиницю сукупності.

Разом із методом групувань середні величини у статистиці є одним з основних методів опрацювання й аналізу масових даних.

Значення середніх величин у тому, що вони:

• допомагають в аналізі, даючи змогу кількісно охарактеризувати найважливіші закономірності суспільного життя, що проявляються у зростанні середньої продуктивності праці, зниженні середнього рівня злочинності, середніх витрат сировини та матеріалів, електроенергії та ін.;

• широко застосовуються у практиці планування діяльності. Планові завдання складаються на основі середніх норм виробітку, витрат матеріалів тощо;

• необхідні для вивчення взаємозв’язків між досліджуваними ознаками та діючими на них факторами.

У правовій статистиці середні величини використовуються для обчислення

  •  середнього терміну розгляду справ,
  •  середньої кількості справ на одного працівника суду,
  •  середньої чисельності осіб, що припадають на одну кримінальну справу,
  •  середнього віку засуджених.

За допомогою середніх величин можна порівняти судову практику призначення карних покарань у двох районах (областях), схожих за рівнем і структурою злочинності.

Середні величини дають правильну характеристику сукупності суспільних явищ, якщо дотримуються такі умови їх застосування:

1. Середні величини повинні обчислюватися тільки для якісно однорідних сукупностей стосовно досліджуваної ознаки. Якісна однорідність сукупності визначається попереднім економічним аналізом.

Чи можна вважати середню заробітну плату правильною, наприклад, для такого випадку: три чоловіки за місяць заробили 200, 100 і 1200 грн. Середня заробітна плата: (200 + 100 + 1200) : 3 = 500 грн.

Математично обчислено правильно. Але середня величина у статистиці – це не просто математична величина, а категорія об’єктивної дійсності. У нашому прикладі за рівнем заробітної плати ці люди належать до різних категорій працівників, і тому така середня неправильно відображає об’єктивну дійсність.

2. Метод середніх величин потрібно поєднувати з методом групувань. Неоднорідну сукупність необхідно розбити на однорідні групи. Замість загальної середньої величини, треба обчислити середні для однорідних груп.

3. Середні для об’єктивнішого аналізу необхідно доповнювати індивідуальними значеннями ознак, тому що середня гасить будь-які індивідуальні відхилення. За благополучними середніми приховуються хиби на окремих ділянках роботи або якісь досягнення.

4. Середні величини мають обчислюватися не на основі поодиноких фактів, а масових суспільних явищ відповідно до закону великих чисел. Тоді взаємознищуються можливі випадкові відхилення і середня величина правильно характеризує типовий розмір ознаки.

5.  Необхідно знайти правильний спосіб обчислення середньої величини. Статистика використовує багато видів середніх величин. Але правильну характеристику сукупності з варіюючої ознаки дає тільки один вид середньої величини.

2. Види середніх величин

Всі середні величини розподіляються на два класи:

Середні

Ступеневі

Структурні

Арифметична

Геометрична

Мода

Квадратична

Гармонійна

Медіана

Кубічна

та ін.

Ступеневі середні залежно від наявної вихідної інформації можуть бути простими та зваженими.

Проста середня застосовується коли представлені незгруповані дані і має такий вигляд:

,

де  – середня певного ступеня; m – показник ступеня середньої, Хі – варіанта або значення ознаки, яка має різне значення в досліджуваній сукупності, n – число варіант (число одиниць сукупності); ∑ – знак суми (сігма велика).

При розрахунку середнього віку засуджених, середнього строку позбавлення волі, середнього навантаження на одного суддю одна і та ж варіанта (Х) може повторюватися декілька разів, декілька десятків разів або навіть тисяч разів, тобто повторюватися з тією чи іншою частотою.

Тому якщо дані представлені згруповано, то до вказаної формули вводиться символ f – частота і розрахунок проводиться за формулою зваженої середньої, загальний вигляд якої такий:

,

де  – зважена ступенева середня; Хі – варіанта усереднюваної ознаки, або середина інтервалу, m – показник ступеня середньої, fі – частота, яка показує скільки разів зустрічається варіанта.  

Отже, можна сказати, що вибір звичайної середньої або зваженої визначається тим статистичним матеріалом, який необхідно проаналізувати.

Правильну характеристику сукупності з варіаційної ознаки у кожному окремому випадку дає тільки один цілком визначений вид середньої. Він зумовлений існуючими зв’язками між середньою та елементами, від яких вона залежить.

Формально середніх є безкінечно багато, але практичне застосування мають не більше десятка з них, які по суті є різним проявом двох: середньої арифметичної, та середньої геометричної.

Крім ступеневих середніх величин, у правовій статистиці застосовуються структурні середні величини, які є описовими характеристиками ряду розподілу ознаки – мода (Мо) і медіана (Me).

3. Ступеневі середні

Залежно від мети дослідження обирається вид ступеневої середньої (арифметичної, геометричної тощо)

Проста

Зважена

Середня арифметична

якщо т = 1

У правовій статистиці широко застосовується для оцінки навантаження слідчих, прокурорів, суддів; обчислення середньої кількості осіб, що припадає на одну кримінальну справу, середнього віку засуджених, середнього строку розгляду справ тощо.

Середня геометрична

якщо m = 0

Використовується при розрахунку середньорічних темпів динаміки (приросту) юридично значущих явищ (х1, х2,..., хп – ланцюгові коефіцієнти динаміки)

Середня квадратична 

якщо т = 2

Середня квадратична величина застосовується при вивченні зв’язків між досліджуваними явищами та їх причинами методом кореляційного аналізу та ін.

Середня гармонійна 

якщо т = -1

Дуже рідко застосовується у правовій. Це обернена величина середньої арифметичної й обчислюється, якщо є варіанти й добуток варіант на частоти, а частоти відсутні.

Середня арифметична являє собою відношення сумарної величини всіх варіант ознаки до їх чисельності.

Розглянемо розрахунок середньої арифметичної на прикладі:

річне навантаження 8 суддів міського суду, що спеціалізуються на розгляді цивільних справ, становило: 20, 40, 55, 70, 40, 20, 70, 40. Необхідно обчислити середнє річне навантаження на одного суддю. Застосовуємо

.

Розрахунок проведений за середньою арифметичною простою. Вона застосовується, коли дані не згруповані або частоти однакові.

Якщо б ці дані були представлені у такому вигляді:

Таблиця 4

Кількість цивільних справ, х

Кількість суддів, f

то для розрахунку слід було скористатися формулою

20

2

середньої зваженої:

40

3

55

1

70

2

Разом

8

При розрахунку середньої арифметичної часто не обов’язково знати вагу кожного індивідуального значення (варіант). В офіційній статистичній звітності є сумарні розміри. На основі цих узагальнених показників можна обчислити середню арифметичну величину.

В тому ж самому прикладі, знаючи кількість суддів (8) та їх загальне навантаження (20 + 40 + 55 + 70 + 40 + 20 + 70 + 40 = 315) можна розрахувати їх середнє навантаження:

315 : 7 = 45 справ

Ускладнюється розрахунок середньої арифметичної, якщо дані для розрахунку представлені у вигляді інтервального варіаційного ряду. Для цього інтервальний ряд потрібно перетворити у дискретний, тобто визначити середину інтервалу як напівсуму мінімального та максимального значення ознаки у кожній групі. І до формули як Хі підставляється значення середини кожного інтервалу.

Середня геометрична величина

Деякі явища характеризуються тим, що загальний обсяг ознаки по сукупності визначається не сумою елементів, а їх добутком.

Наприклад, у районі за 1998 рік було зареєстровано 20913 злочинів, а в 2007 р. – 31308 (2007 - 1998 = 9). Середньорічний темп зростання зареєстрованих злочинів становив:

тобто з 1998 по 2007 р. злочинність щорічно збільшувалася на 4,6 %.

Якщо відомі темпи динаміки за кожний рік, то розраховується середній темп зростання за весь період за формулою

де х1, х2, ..., хп – ланцюгові темпи динаміки; п – кількість ланцюгових темпів динаміки.

Наприклад, кількість зареєстрованих злочинів у місті збільшилася:

у 2002 р.

на 13,1 %, або в

1,131 рази;

у 2003 р.

на 12%, або в

1,12 рази;

у 2004 р.

на 11,5 %, або в

1,115 рази;

у 2005 р.

на 1 1 %, або в

1,11 рази;

у 2006 р.

на 12%, або в

1,12 рази;

у 2007 р.

на -14,4 %, або в

0,856 рази.

Середній річний темп динаміки зростання за ці роки становить:

Якщо маємо темпи динаміки явища за певний відомий період, то розрахунок роблять за першою формулою.

Припустімо, з 1993 по 2002 р. злочинність у місті зросла в 1,5 раза. Отже, середньорічний темп зростання злочинності можна обчислити так:

4. Структурні середні

Середні структурні застосовуються для вивчення внутрішньої побудови рядів розподілу, а також для оцінки середніх величин ступеневого типу, якщо за представленою інформацією її розрахунок не може бути виконаний.

Модою у правовій статистиці називають значення ознаки (варіанта), яка часто зустрічається в досліджуваній сукупності (Мо).

Якщо ми звернемося до таблиці 4, то модою даного варіаційного ряду буде 40 справ, тому що троє суддів працюють з такою кількістю цивільних справ.

У дискретному ряду розподілу модою буде варіанта, що має найбільшу частоту.

Якщо ж дані представлені у вигляді інтервального варіаційного ряду, то визначити найбільшу варіанту ми зможемо лише для якогось певного інтервалу, а конкретне значення моди в інтервальному ряду розподілу обчислюється за формулою:

де хо – мінімальна межа модального інтервалу; і – розмір модального інтервалу; fМо – частота модального інтервалу; fМо-1 – частота інтервалу, що передує модальному; fMo+1частота інтервалу, що стоїть за модальним.

Якщо у нас є дані, що строки позбавлення волі:

до 3 років  – 10 засуджених;

від 3 до 5 років – 15 засуджених;

від 5 років до 10 – 7 засуджених;

більше 10 років – 2 засуджених

Обчислимо модальне число строків позбавлення волі. Спочатку визначимо модальний інтервал. Модальним буде інтервал 3-5 років, тому що він має найбільшу частоту fМо = 15.

Підставимо значення у формулу:

Отже, найпоширеніший строк позбавлення волі – 4 роки.

Медіаною у правовій статистиці називається варіанта, що розташована в середині рангованого ряду і поділяє його навпіл (Me).

Щоб визначити медіану в дискретному ряду з непарною кількістю членів ряду, потрібно суму частот ділити на 2 і додати 0,5. Так визначають номер, під яким стоїть медіана в рангованому ряду (тобто в ряду, в якому варіанти розташовані від найменшої до найбільшої по порядку).

Якщо ж в ряду парна кількість членів, то в цьому випадку медіаною буде середня із двох центральних варіант, порядкові номера яких n:2 та n:2+1.

Наприклад навантаження 8 суддів міського суду, що спеціалізуються на розгляді цивільних справ, становило: 20, 40, 55, 70, 40, 20, 70, 40.

Спочатку слід розташувати всі варіанти від меншої до найбільшої

20

20

40

40

40

55

70

70

1

2

3

4

5

6

7

8

В ряду парна кількість членів, тому медіаною буде середня з варіант, розташованих під 4 і 5 номером (8:2=4 і 8:2+1=5), тобто 40 справ.

В інтервальному ряду медіана обчислюється за формулою

де x0мінімальна межа медіанного інтервалу; f – величина медіанного інтервалу; SMe-1 , – сума накопичених частот, що передує медіанному інтервалу fMe частота медіанного інтервалу.

Спочатку визначаємо медіанний інтервал. Для цього суму частот ділимо навпіл i додаємо 0,5. Так знаходимо номер, під яким повинна міститися медіана. Щоб знайти інтервал, який стоїть під цим номером, робимо накопичення частот до потрібного номера (тобто складаємо частоти кожного інтервалу, поки сума частот не буде дорівнювати або бути більшою за n:2+0,5, значить в останньому інтервалі, частоту якого накопичували і знаходиться медіана ряду).

На відміну від середніх, що є своєрідного статистичною абстракцією, мода і медіана – величини конкретні. На практиці іноді використовують моду замість середньої арифметичної або разом із нею.

5. Показники варіації

Середні величини дають узагальнену характеристику варіюючої ознаки досліджуваної сукупності. Розрахувавши їх, необхідно усвідомити, наскільки вони типові, надійні та наскільки однорідна сукупність за досліджуваною ознакою.

Статистичні сукупності можуть мати однакові значення середньої, але значно відрізнятися коливаннями індивідуальних даних. За характером і ступенем відхилення (варіації) ознаки можна зробити висновок щодо якісної однорідності статистичної сукупності та надійності самої середньої.

Нариклад, в одному випадку навантаження 10 суддів міського суду, що спеціалізуються на розгляді цивільних справ, становило:

20, 40, 55, 70, 40, 20, 70, 40 справ, Х1 = 44 справи,  

у іншому –

10, 20, 20, 10, 80, 55, 60, 100 справ, Х2 = 44 справи.

Таким чином, середні величини рівні, а ряди істотно різняться між собою: перший ряд однорідніший, а отже, i середня надійніша, ніж у другому ряду.

Вивчення варіації ознаки дає можливість визначити, які чинники і якою мірою впливають на розмір досліджуваних ознак.

Вивчення варіації ознаки необхідно для наукової організації вибіркового спостереження, дисперсійного і кореляційного аналізу.

Для вивчення варіації ознаки використовують такі показники:

•    розмах варіації (R),

•    середнє лінійне відхилення (d),

•    дисперсія і середнє квадратичне відхилення (а2, о),

•    коефіцієнт варіації (σ),

Розмах варіації – це різниця між найбільшим і найменшим значенням ознаки: R = Хтахтіп. Для нашого прикладу:

R1 =70-20 = 50 справ,

R2 =100-10 =90 справ.

Розходження істотні: R2 >R1, в 1,8 рази.

Розмах варіації відображає відхилення тільки крайніх значень ознаки, які часто бувають нетиповими або мають випадковий характер. Тому цей показник використовують для попередньої оцінки варіації.

Набагато точнішою буде характеристика варіації, якщо показник враховуватиме відхилення кожної варіанти від середньої. Відхилень при цьому утвориться стільки, скільки самих варіант. Тому для узагальненої характеристики величини усіх відхилень необхідно обчислити їх середню величину. Розрахунок ускладнюється тим, що сума всіх відхилень варіант від середньої величини дорівнює нулю, тому середнє відхилення варіант від середньої величини не можна обчислити як середню арифметичну.

У зв’язку з цим знаходять середню з модулів або з квадратів відхилення, одержуючи при цьому відповідно середнє лінійне відхилення або дисперсію.

Середнє лінійне відхилення являє собою середню арифметичну з абсолютних значень (модулів) відхилень окремих значень варіаційної ознаки від його середнього значення.

Середнє лінійне відхилення обчислюється за такими формулами:

для незгрупованих даних

для згрупованих даних, коли частоти різні,

Через ігнорування знака цей показник варіації менш популярний, ніж дисперсія і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія – це середня величина із квадратів відхилень варіант, від середньої величини (δ2), а корінь квадратний із дисперсії називається середнім квадратичним відхиленням (δ). 

Дисперсія та середнє квадратичне відхилення обчислюється за формулами:

для незгрупованих даних:

для згрупованих даних, коли частоти різні:

Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є найпоширенішими й загальновідомими абсолютними показниками варіації досліджуваної ознаки.

Усі розглянуті показники варіації характеризують абсолютний розмір відхилення виражаються в тих самих одиницях виміру, в яких виражені варіанти і середня. Для порівняльної характеристики варіації рядів із різними рівнями застосовується відносний показник варіації – коефіцієнт варіації.

Коефіцієнт варіації – це відношення середнього квадратичного відхилення до середньої величини, виражений у відсотках:

Він більш наочно характеризує варіацію ознаки і є певною мірою критерієм надійності середньої. Якщо коефіцієнт варіації більший 40 % (а в деяких випадках 33 %), то це означає, що середня не дуже надійна для даної сукупності і сукупність за цією ознакою неоднорідна.

Тема 7.

Вибіркове спостереження у правовій статистиці

1. Теоретичні основи вибіркового методу

2. Способи відбору у вибіркову сукупність

3. Помилки вибірки

1. Теоретичні основи вибіркового методу.

Основного формою збору інформації з різноманітних питань юриспруденції є державна статистична звітність правоохоронних та інших юридичних установ.

Звітність включає найважливіші показники правової діяльності. Оскільки дійсність швидко змінюється і на актуальні питання відповіді в офіційній статистичній звітності немає, юридична наука і практика систематично потребують інформації, що відображає цю дійсність. Таку інформацію можна одержати вибірковим спостереженням.

Методика вибіркового спостереження досконало розроблена математичною статистикою. Воно широко застосовується в різних галузях науки і практики як метод, який в багатьох випадках замінює суцільне вивчення тих чи інших явищ та процесів.

Вибірковий метод відносно простий, економічний, оперативний, надійний і має достатньо визначену точність.  

Теорія вибіркового спостереження базується на статистичних закономірностях, які формуються і виявляються в масових явищах та процесах. Ця властивість закономірностей отримала назву закону великих чисел. Математичною основою закону великих чисел є теорія ймовірності.

Вибіркове спостереження – науково обґрунтований вид несуцільного спостереження, при якому обстежується частина одиниць досліджуваної сукупності, відібрана за певними правилами, що дає змогу на підставі вибіркових оцінок отримати дані для характеристики сукупності в цілому.

Отже, при вибірковому спостереженні обстежується визначена, заздалегідь обумовлена частина сукупності 1/10; 1/20; 1/50 та ін., а результати поширюються на всю сукупність.

Вибіркове спостереження набуло поширення, тому що має ряд переваг порівняно з суцільним спостереженням:

• потребує значно менше витрат праці, засобів, коштів, ніж суцільне спостереження;

• оперативніше за суцільне спостереження;

• дає змогу чіткіше організувати і провести спостереження і цим забезпечити більш точні результати, ніж при суцільному спостереженні дуже великої сукупності;

• дає можливість розширити програму спостережень і значно доповнити дані, отримані в результаті суцільного спостереження;

• може застосовуватися, коли неможливо провести суцільне спостереження через великий обсяг сукупності або тому, що в результаті дослідження одиниці спостереження знищуються або псуються.

Причини проведення вибіркового спостереження:

- неможливість суцільного спостереження;

- значні затрати на його виконання;

- стислі терміни обробки даних;

- перевірка результатів суцільного спостереження.

При вибірковому спостереженні мають справу з двома категоріями узагальнених показників: відносними і середніми. Відносні величини застосовуються для зведеної характеристики сукупності за альтернативними ознаками. Така характеристика дається у вигляді частки тих одиниць сукупності, що мають досліджувану ознаку (частка засуджених строком на 5 років і більше; частка засуджених, що мають вищу освіту; частка засуджених, що мають сім’ї і та. ін.). Узагальнюючими характеристиками сукупності за кількісною ознакою є середні величини.

Уся сукупність одиниць, із яких відбирають певну частину для вибіркового спостереження, називається генеральною сукупністю. Узагальнені показники генеральної сукупності називаються генеральними. Частина одиниць, відібраних для вибіркового спостереження, називається вибірковою сукупністю, а узагальнені показники – вибірковими.

Але незалежно від того яким чином проводився відбір до сукупності, завжди будуть розбіжності між характеристиками генеральної та вибіркової сукупності, пов’язані із сутністю вибіркового методу.

Відповідь на питання, наскільки велика і ймовірна різниця між узагальненими генеральними і вибірковими показниками, дає теорія вибіркового спостереження, яка базується на законі великих чисел. Закон великих чисел, що випливає з теорії П. Чебишева щодо вибіркового спостереження, можна сформулювати так: з імовірністю, як завгодно близькою до одиниці, можна стверджувати, що при достатньо великій кількості спостережень зведені характеристики вибіркової сукупності як завгодно мало відрізнятимуться від зведених характеристик генеральної сукупності.

Точність результатів вибіркових досліджень багато разів перевірялась. Ці спостереження підтвердили, що результати досліджень, проведених вибірковим методом, дають досить точне уявлення про досліджувану сукупність і широко застосовуються на практиці.

2. Способи відбору у вибіркову сукупність.

Найважливішою умовою проведення вибіркового спостереження є правильний відбір одиниць сукупності:

• достатня кількість відібраних одиниць;

• об’єктивний відбір, що забезпечує однакову можливість кожній одиниці сукупності потрапити у вибірку.

Вибіркова сукупність повинна бути утворена на основі випадкового відбору. Розрізняють такі основні види відбору:

• власне-випадковий;

• механічний;

• розшарований.

За кількістю охоплених одиниць сукупності розрізняють великі і малі вибірки.

Власне-випадковий відбір полягає у тому, що спостереження ведеться за частиною одиниць сукупності, відібраною з усієї сукупності у випадковому порядку, ненавмисно. Випадковий відбір дає лотерея або жеребкування. На кожну одиницю сукупності заготовляють жетон, квиток із номером. Потім у випадковому порядку відбирають необхідну кількість жетонів (одиниць сукупності).

Випадкова вибірка може бути повторною і безповторною.

Повторним називається такий відбір, при якому кожна одиниця сукупності бере участь у відборі стільки разів, скільки відбирається одиниць.

Безповторний – це відбір, при якому відібрана одиниця надалі не бере участі у відборі.

Механічний відбір полягає у тому, що вся сукупність одиниць розбивається на рівні за обсягом групи з випадковими ознаками, потім із кожної групи, як правило, випадковим порядком відбирається одна одиниця. Механічний відбір – різновид власне-випадкового відбору, але має ряд організаційних переваг (легше і простіше організувати перевірку відбору одиниць сукупності).

Він буває тільки безповторним і організується у такий спосіб. Наприклад, потрібно з 1000 засуджених відібрати 100 для вивчення залежності тяжкості злочину від наявності освіти. Складають алфавітні списки всіх засуджених. Визначають інтервал, що дорівнює 10 (1000 / 100). За складеним списком, починаючи з будь-якого номера, у межах першого десятка відбирають у випадковому порядку одного злочинця. Якщо з першого десятка випадковим добором відібрали засудженого під номером 5, то далі відбирають 15-го, 25-го, 35-го і т. д.

Механічний відбір можна також застосувати, використовуючи природний Порядок розташування одиниць генеральної сукупності (розподіл засуджених на ланки, групи тощо).

Розшарований відбір починають з групування всієї сукупності на якісно однорідні групи за істотною, типовою ознакою (наприклад, групування засуджених за видами злочинів, статтями КК, місцем скоєння злочинів).

Потім із кожної групи власне-випадковим або механічним способом відбирають кількість одиниць пропорційно питомій вазі групи в усій сукупності. Розшарований відбір доцільно застосовувати при великій міжгруповій варіації. При цьому відборі досягається більш повне представництво у вибірці окремих типів досліджуваного явища, тому він дає точніші результати, ніж власне-випадковий і механічний.

Крім того, у правовій статистиці використовують і такі види відбору, як серійний, моментний, багатоступеневий, багатофазовий. Різні форми організації відбору, як одиниць у вибіркову сукупність – це подальший розвиток та видозміна простого випадкового відбору. Застосування того чи іншого виду відбору визначається особливим характером об’єкта спостереження з метою здешевлення або полегшення процесу спостереження.

3. Помилки вибірки.

Відхилення узагальнених показників вибіркової сукупності від зведених характеристик генеральної сукупності називається помилками вибірки, вони виникають внаслідок самого факту відбору. Структура вибіркової сукупності не може точно відтворити генеральну сукупність. Помилки властиві вибірковому спостереженню називаються помилками вибірки, або репрезентативності. За своєю природою вони можуть бути систематичними і випадковими.

Систематичні помилки вибірки виникають при порушенні принципів проведення вибіркового спостереження. Наприклад, якщо при обстеженні успішності студентів відібрати для спостереження сильну групу, то середній бал буде завищений.

Систематичні помилки спрямовані тільки в один бік (або зменшення, або збільшення) і призводять до того, що вибіркове спостереження втрачає свій сенс, тому що на його основі не можна правильно визначити показники генеральної сукупності. Систематичних помилок можна уникнути. Для попередження й усунення їх потрібно встановити науково обґрунтований порядок відбору, який проводиться випадковим методом, коли кожній одиниці генеральної сукупності забезпечена однакова можливість потрапити у вибірку.

Якщо відбір зроблено правильно, то розбіжності між узагальненими показниками вибіркової і генеральної сукупностей виникають через сам факт відбору і називаються випадковими помилками вибірки.

Випадкові помилки дають відхилення як в один, так і в інший бік. Вони властиві вибірковому спостереженню, усунути їх практично неможливо, але можна обчислити.

Помилка вибірки залежить від чисельності вибіркової сукупності і ступеня варіації досліджуваної ознаки. Чим більше одиниць відібрано у вибіркову сукупність, тим меншими, за інших рівних умов, будуть розбіжності. Чим менша варіація ознаки, тим менша помилка вибірки.

В математиці було доведено, що

при повторному відборі      при безповторному відборі

   

де μ – середня похибка вибірки; σ2 – дисперсія ознаки в генеральній сукупності; n – число одиниць вибіркової сукупності; N – число одиниць генеральної сукупності; w – частка одиниць, що мають певні ознаки.

Із наведених формул впливає, що похибка репрезентативності залежить від багатьох чинників: ймовірності, з якою ми бажаємо отримати результат; кількості одиниць вибіркової сукупності (чим менше одиниць складатиме вибіркова сукупність, тим більше буде похибка репрезентативності, і навпаки); однорідності досліджуваної сукупності (чим більше різнорідною є сукупність, тим більше буде похибка репрезентативності) і від способу відбору одиниць у вибіркову сукупність.

Для визначення середньої помилки вибірки потрібно знати дисперсію ознаки в генеральній сукупності. Але при вибірковому спостереженні генеральна дисперсія невідома.

У курсі математичної статистики доведено, що

У міру зростання числа вибірки коефіцієнт  наближається до одиниці і розбіжності між генеральною і вибірковою дисперсіями стають меншими. Тому середню помилку вибірки можна обчислити, виходячи зі значення вибіркової дисперсії.

Середня помилка вибірки характеризує міру відхилень вибіркової середньої від генеральної середньої, частки вибіркової від частки генеральної.

Розраховану за вказаними формулами помилку вибірки дає можливість стверджувати, що показник вибіркової сукупності будуть відрізнятися від показників генеральної сукупності на розраховану величину з імовірністю 0,683, тобто якщо буде відібрано 1000 одиниць сукупності, то 683 із них матимуть дану ознаку. Точність розрахунку можна гарантувати на 68,3 %.

Розраховані з імовірністю 0,683 показники не завжди влаштовують дослідників. Щоб підвищити ймовірність, потрібно розширити межі відхилень і вводиться довірчий коефіцієнт t. Середня помилка вибірки помножена на довірчий коефіцієнт називається граничною помилкою вибірки.

Отже, гранична помилка вибірки розраховується за такою формулою:

,

де Δ – похибка вибірки, тобто похибка репрезентативності;

μ – середня похибка вибірки;

t – коефіцієнт, що залежить від ймовірності, з якою можна гарантувати певний розмір похибки репрезентативності.

Коефіцієнт довіри залежить від імовірності, з якою можна гарантувати, що гранична помилка вибірки не перевищить t-кратну середню помилку. Коефіцієнт t визначається за таблицями значень інтеграла ймовірностей. Так, при

t=0, то ймовірність також дорівнює 0.

t=0,5, то ймовірність також дорівнює 0,383.

t=1, то ймовірність також дорівнює 0,683.

t=2, то ймовірність також дорівнює 0,954.

t=3, то ймовірність також дорівнює 0,997.

t=4, то ймовірність також дорівнює 0,999936. і т.д.   

Багаторічна практика свідчить про те, що довірча ймовірність 95,4 % (для t=2) є оптимальною для більшості розрахунків у різних галузях господарства, тим більше для правових явищ.

Показники генеральної сукупності відрізняються від показників вибіркової сукупності на величину похибки репрезентативності

середня –  =  ± Δ,

частка – W = w ± Δ,

де Δ – гранична похибка репрезентативності;

– середня генеральної сукупності;

– середня вибіркової сукупності;

W – питома вага одиниць, які мають якусь альтернативну ознаку (частка) в генеральній сукупності;

w – питома вага одиниць, які мають якусь альтернативну ознаку (частка) в вибірковій сукупності.

Наведені формули помилок вибірки дають змогу заздалегідь розрахувати той обсяг вибірки, при якому відхилення вибіркових показників від генеральних не перевищать заздалегідь заданих розмірів, що гарантуються з визначеною ймовірністю.

Тема 8.

РЯДИ ДИНАМІКИ.

ВИКОРИСТАННЯ РЯДів ДИНАМІКИ
В ПРАВОВІЙ СТАТИСТИЦІ

1. Ряди динаміки та їх види

2. Основні показники рядів динаміки та їх аналіз

3. Способи перетворення рядів динаміки

1. Ряди динаміки та їх види.

В судах, в органах прокуратури, внутрішніх справ, митній службі, нотаріаті та в інших юридичних установах ведеться багаторічний безперервний облік злочинності, судимості, адміністративних правопорушень, цивільно-правових спорів, народжуваності, шлюбів, смертей та інших юридично значущих явищ. Це дає можливість за накопиченими десятками років даними виявляти та відслідковувати зміни, які відбуваються у суспільних явищах.

Щоденний, щомісячний та щорічний збір великої кількості статистичного матеріалу був би невиправданим, якщо б він всебічно не аналізувався по «вертикалі» (структура, стан, зв’язки) та по «горизонталі» (тенденція, динаміка, сезонність), «назад» (ретроспектива, інтерполяція) та «вперед» (екстраполяція, прогноз).

Аналіз динаміки юридично значущих явищ за довгий період часу дає можливість зрозуміти їх розвиток в минулому, теперішньому і можливому майбутньому, оцінити ефективність діяльності юридичних установ і спланувати її на перспективу.

Ряд динаміки являє собою цифрове вираження певного статистичного показника в часі або просторі, побудованого у хронологічній послідовності.

Кожен ряд динаміки складається з двох елементів:

• ряду числових значень даного показника, що називаються рівнями ряду (у);

• ряду періодів або моментів часу, до яких належать рівні ряду динаміки (t).

Довжина динамічного ряду обирається, виходячи з завдань та мети дослідження чи аналізу розвитку соціального явища.

Залежно від виду наведених показників існують ряди динаміки:

• абсолютних величин;

• відносних величин;

• середніх величин.

Ряди динаміки абсолютних величин є первинними, тому що в їх основі лежать абсолютні показники, отримані безпосередньо при підрахунку результатів статистичного спостереження. Ряди динаміки відносних і середніх величин називаються похідними, тому що вони утворюються шляхом перетворення рядів динаміки абсолютних величин.

Види динамічних рядів:

- За охопленням (повнотою часу) динамічні ряди поділяються на

• повні – в яких дати (періоди) ідуть послідовно, один за одним;

• неповні, що характеризуються нерівними часовими інтервалами.

- За кількістю показників, які представляють рівні ряду динаміки

• одновимірні, в яких змінюється в часі один показник;

• багатовимірні, коли змінюється в часі два або більше показників.

- Залежно від того, як характеризується елемент часу, до якого належать рівні ряду динаміки, розрізняють два їх види:

•  моментний;

•  інтервальний.

Моментний ряд динаміки характеризує чисельність або величину якогось явища за станом на які-небудь моменти часу (на початок або кінець місяця, кварталу, року; кількість судців, прокурорів, слідчих, адвокатів, юридичних консультацій, ув'язнених у колоніях, в'язницях, слідчих ізоляторах, узяті на якусь дату за декілька років).

Рік

2002

2003

2004

2005

2006

Розподіл населення за віком на початок року, тис.осіб

48240,9

47823,1

47442,1

47100,5

46749,2

В основі моментного ряду лежить той факт, що в результаті статистичного спостереження і зведення одержують абсолютні величини двох видів.

Один із них характеризує стан явищ і процесів на той або інший момент часу (чисельність населення на початок року, кількість підприємств, запаси сировини, товарів на кінець місяця тощо). Величину цих показників можна визначити тільки за станом на якийсь момент часу.

Особливістю моментного ряду є те, що його показники не можуть сумуватися чи укрупнюватися,  тому що одержимо багатократний повторний рахунок.

В нашому прикладі, якщо чисельність населення станом на 01.01.2002, 01.01.2003, 01.01.2004, 01.01.2005, 01.01.2006 додати, то не одержимо кількості населення  за 5 років, тому що це можуть бути ті самі особи, пораховані 5 разів.

Інтервальний рад динаміки характеризує чисельність, обсяги, розміри якогось явища за які-небудь періоди часу (за тиждень, місяць, квартал, рік, десятиліття та ін.; кількість зареєстрованих злочинів за місяць, рік, розслідуваних, розкритих кримінальних справ, потерпілих тощо).

Рік

Всього зареєстровано злочинів

2000

567795

2001

514597

2002

460389

2003

566351

2004

520105

2005

485725

Рівні інтервальних рядів динаміки абсолютних величин можна додавати, збільшуючи інтервали. Результати такого підсумку мають реальне значення. Місячні дані можна сумувати за кварталами, квартальні – за роками, річні – за п’ятирічки тощо.

На основі рядів динаміки абсолютних величин можуть бути отримані ряди динаміки відносних і середніх величин, що дає можливість набагато збільшити аналітичні можливості динамічних рядів.

Побудова рядів динаміки – перший етап вивчення динаміки явища. Ряди динаміки дають матеріал для аналізу розвитку явища в часі. Для того щоб розкрити й охарактеризувати закономірності, тенденції, особливості, що проявляються на різних етапах розвитку суспільних явищ, потрібно обчислити показники рядів динаміки.

Часто ряди динаміки зображуються графічно, або у вигляді таблиці. Графічне зображення дозволяє наочно уявити розвиток явища в часі, виявляти закономірність його розвитку. Найбільш поширеними є лінійні графіки, які будується у прямокутній системі координат: на вісі абсцис – шкала часу, на вісі ординат – шкала рівнів ряду.

2. Основні показники рядів динаміки та їх аналіз.

У процесі аналізу рядів динаміки визначаються і використовуються такі показники:

• абсолютний приріст (зниження);

• темп зростання (динаміки);

• темп приросту;

• абсолютне значення 1 % приросту (зниження);

• середній рівень ряду динаміки;

• середній абсолютний приріст;

• середній темп зростання (динаміки), приросту. Розглянемо детальніше кожний із показників.

Абсолютний приріст (зниження) показує, на скільки одиниць збільшився або зменшився рівень ряду динаміки порівняно з базисним. Базисний – це рівень, з яким проводиться порівняння. Виражається в одиницях виміру показників ряду, обчислюється двома способами: ланцюговим і базисним. При ланцюговому способі від кожного наступного рівня ряду динаміки потрібно відняти попередній рівень:

Δ = уn – yn-1,

де  Δ – абсолютний приріст; уп – порівнювальний ряд динаміки; уп – попередній до порівнювального ряду.

При базисному способі обчислення від кожного наступного рівня потрібно відняти один і той самий рівень, прийнятий за базу, як правило, перший рівень ряду:

Δ = уn – y0,

де у0 – рівень ряду, прийнятий за базу порівняння, часто перший рівень. Обчислимо показники динаміки на прикладі (табл. 20).

Між ланцюговими і базисними абсолютними приростами існує така залежність: сума послідовних ланцюгових абсолютних приростів дорівнює базисному за цей період:

Темп динаміки (зростання) (Т) показує, у скільки разів порівнювальний рівень ряду динаміки більший за базисний або яку його частину становить. Обчислюється ланцюговим та базисним методами. Ланцюгові темпи динаміки визначаються діленням кожного наступного рівня ряду динаміки на попередній:

При розрахунку базисним методом кожний наступний рівень ряду ділиться на один і той самий, прийнятий за базу (як правило, початковий):

Обчислюється у коефіцієнтах і відсотках. Розглянемо розрахунок на нашому прикладі.

Між ланцюговими і базисними коефіцієнтами динаміки існує залежність: добуток послідовних ланцюгових коефіцієнтів зростання дорівнює базисному коефіцієнту.

Темп приросту характеризує відносну величину приросту, тобто на скільки відсотків порівнювальний рівень ряду динаміки більший або менший за базисний. Обчислюється діленням абсолютного приросту на базисний рівень ряду. Виражається у відсотках.

Темп приросту ланцюговим методом визначається за формулою

Темп приросту базисним методом обчислюється за формулою

Якщо відомі темпи динаміки, то темп приросту можна вирахувати, виходячи з темпів динаміки. Темп приросту дорівнює темпу динаміки мінус 1 (Тпр = Тд - 1). Якщо темпи динаміки виражені у відсотках, то треба відняти 100 % ( Тпр = Тд - 100 %).

Абсолютне значення 1 % приросту (зниження) показує, яка абсолютна величина відповідає кожному відсотку приросту, й обчислюється діленням абсолютного приросту на темп приросту:

або діленням попереднього рівня ряду динаміки на 100.

Абсолютне значення 1 % приросту визначається тільки ланцюговим методом, тому що при базисному одержуємо одну і ту саму величину для кожного періоду.

Тобто якщо у 2005 р. кількість злочинів збільшилася на 1 % порівняно з 2004 p., то це означає, що зареєстровано ще на 5201 злочинів більше, і так за кожний рік.

Середній рівень ряду динаміки в інтервальних рядах динаміки обчислюється за середньою арифметичною:

де  – середній рівень ряду; у – рівні ряду; t – довжина періоду, за який робиться розрахунок.

У моментних рядах динаміки середні рівні ряду обчислюються за середньою хронологічною моментного ряду.

де у1, у2,..., уп – рівні ряду динаміки; п – кількість рівнів.

Це формула середньої хронологічної моментного динамічного ряду з рівними проміжками часу.

Середній абсолютний приріст обчислюється за середньою арифметичною з ланцюгових абсолютних приростів:

Середній темп зростання (динаміки) розраховується за середньою геометричною:

де К1, К2,..., Кп – ланцюгові, послідовні коефіцієнти зростання.

3. Способи перетворення рядів динаміки.

В правовій статистиці не так часто можна зустрітися плавно змінюючися або незмінні рівні рядів динаміки. Рівні динаміки помітно коливають, а навіть і «стрибають». Ці різкі коливання показників рядів динаміки пов’язані з непослідовністю проведення правової реформи, недостатнім правовим забезпеченням процесів перехідного періоду, суперечностями чинного законодавства, формуванням нових юридичних підходів, традиційним статистичним окозамилюванням тощо. І в цілому соціально-правова статистика не відмічається стабільністю.

В умовах великого коливання показників динамічних рядів дуже важливо виявити три компоненти  динаміки:

1)  основні тенденції, які виражають довготривалі зміни;

2) систематичні, але короткотермінові зміни;

3) несистематичні випадкові коливання, які часто обумовлені суб’єктивними чи іншими причинами.

З метою виявлення основних тенденцій закономірностей  того чи іншого явища рівні рядів динаміки піддають різним математичним перетворенням, які дозволяють з’ясувати головні зміни рівнів ряду.

Способи перетворення такі:

• збільшення інтервалів;

•  використання методу плинної середньої;

• аналітичного вирівнювання ряду динаміки.

• змикання статистичних рядів

Найпростіший прийом – це збільшення інтервалів. Він полягає у визначенні підсумкових або середніх показників для збільшених інтервалів. Замість щоденних рівнів (річних) обчислюють місячні, квартальні, п'ятирічні та ін.

У моментних рядах динаміки і в рядах середніх величин збільшення інтервалів здійснюється тільки на основі розрахунку середніх рівнів за середньою арифметичною.

Згладжування методом плинної середньої полягає в тому, що спочатку обчислюють середній рівень з визначеного числа перших чисел рівнів ряду, потім із того ж числа рівнів, але починаючи з другого, далі – з третього. Як правило, визначають середню з 3, 5 і більше рівнів (непарних). Тоді утворюється більш згладжений ряд, ніж реальний. Питання, за який період варто обчислювати плинні середні, вирішується залежно від конкретних особливостей ряду динаміки.

Змикання статистичних рядів. У ряді випадків рівні явища за одні періоди часу непорівнянні з рівнями за інші періоди. Непорівнянність може бути наслідком зміни території, до якої віднесені ті чи інші показники, зміна дати обліку, одиниць виміру, законодавства, принципів і форм обчислення.

Щоб виявити загальну тенденцію зміни рівня, потрібно зробити ряди динаміки порівнянними.

Розглянемо це на конкретному прикладі:

Кількість тяжких злочинів

Рік

Показник

1997

1998

1999

2000

2001

2002

У старих межах району

52

60

78

80

У нових межах району

50

60

68

Зімкнутий ряд у нових межах

33

37

49

50

60

68

Визначимо коефіцієнт перерахунку:

Обчислимо кількість тяжких злочинів у нових межах району за попередні роки:

78 • 0,625 = 49;   60 • 0,625 = 37;   52 • 0,625 = 33.

Використання у правовій статистиці методів збільшення інтервалів і плинної середньої дає змогу виділити тренд, але одержати узагальнюючу його оцінку за допомогою цих методів неможливо. Тому з метою вирішення цього завдання у правовій статистиці використовують метод аналітичного вирівнювання.

Складнішим прийомом є аналітичне вирівнювання ряду динаміки. На основі фактичних даних ряду підбирають найпридатнішу для відбитку тенденції розвитку математичну формулу, за якою і розраховують вирівняні значення. Рівні ряду динаміки розглядають як функцію часу, і задача вирівнювання зводиться до визначення виду функції (за прямою, по параболі, за допомогою ряду Фур'є та ін.), обчислення її параметрів за емпіричними даними і розрахунку теоретичних рівнів за визначеною формулою.

За допомогою цього методу не тільки виявляють тенденцію розвитку правових явищ і процесів, але й кількісно їх вимірюють. Тенденція ряду описується функцією від часу f(t) – лінійною чи криволінійною.

Завдання вирівнювання зводиться до вибору функції, ординати точок якої були б максимально наближені до емпіричних значень динамічного ряду. Найпоширенішими функціями є:

• пряма

• гіпербола

• показникова

• парабола другого порядку

• парабола третього порядку

• ряд Фур'є

У правовій статистиці метод вирівнювання рядів динаміки використовують як для прогнозування, так і для знаходження відсутніх членів ряду. Останні у правовій статистиці мають назву інтерполяції та екстраполяції.

Під інтерполяцією розуміють знаходження відсутнього показника в середині ряду динаміки. В основі цього методу лежить припущення, що за наявними даними можна визначити характер розвитку явища або процесу в цілому. Для цього, як правило, використовують різні види функцій. Розглянемо приклад знаходження відсутньої інформації про неплатників податків у місті на 01.03 попереднього року, коли відомо, що на 01.01 їх чисельність складала 5 тис. чол., а на 01.12 – 7 тис. чол.

Таким чином, щоб визначити ймовірну кількість жителів міста, які не платять податки, обчислимо річний абсолютний приріст неплатників податків:

Δу = упі = 7 - 5 = 2 тис. чол.,

і розрахуємо середньомісячний абсолютний приріст:

За умови, що кожного місяця абсолютний приріст неплатників податків був однаковий, на 01.03 їх кількість становила:

y1 = Δ* у* t = 5 + 0,17 • 2 = 5,34 тис. чол.

Екстраполяція – це знаходження рівнів ряду динаміки у майбутньому. Цей метод ґрунтується на тому, що за визначеними рівняннями передбачають попередню або майбутню тенденцію розвитку правових явищ або процесів.

Розглянемо використання цього методу на прикладі. Наприклад, на 01.09.01 в районі було засуджено 2100 чол. Середньорічний темп приросту за попередні п'ять років – 4 %. Необхідно визначити ймовірну кількість засуджених на 01.01.04.

Для розрахунку перспективної кількості засуджених станом на 01.01.04 використовують таку залежність:

ŷt = y1 * T t = 2100 - 1,043 = 2362 чол.,

тобто на 01.01.04 перспективна кількість засуджених повинна досягнути 2362 чол.

Вимірювання сезонних коливань у правовій діяльності

Під сезонним коливанням у правовій статистиці розуміють більш-менш стійкі коливання потягом року в рядах динаміки, які зумовлені специфікою правової діяльності.

У ході дослідження коливань протягом року застосовуються специфічні методи, які оцінюють сезонність з різною надійністю, точністю, трудомісткістю. Це методи:

•  простої середньої;

•  плинної середньої;

•  аналітичного вирівнювання;

•  метод Пірсона;

•  ряди Фур'є.

Для вимірювання сезонних коливань у правовій статистиці використовують індекс сезонності (Is). Він являє собою процентне відношення однойменних місячних чи квартальних рівнів рядів динаміки і) до їх середньорічних або вирівняних рівнів (ys). У сукупності ці індекси є сезонною хвилею.

Сезонні коливання, що мають місце у правовій діяльності, можуть визначатися тим чи іншим методом згладжування емпіричних даних і розраховуються певним методом обчислення сезонної хвилі. У практичній діяльності користуються менш трудомістким методом.

ТЕМА 9.

Фактозв’язки соціально-економічних явищ в правовій статистиці.

1. Поняття про взаємозв’язок статистичних показників

2. Прийоми виявлення щільності зв’язку між показниками досліджуваних явищ

3. Кореляційно-регресійний аналіз

1. Поняття про взаємозв’язок статистичних показників.

Усі явища в природі та суспільстві відбуваються у взаємозалежності та взаємообумовленості, оскільки вони формуються під впливом багатьох взаємопов'язаних факторів. Суспільні явища органічно і пов'язані між собою, залежать одне від одного і обумовлюють одне одного.

Основним положенням діалектики є необхідність розгляду проявів різноманітних явищ у їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Жодне явище в природі і суспільстві не може бути зрозуміло і вивчено з достатньою повнотою, якщо його досліджувати ізольовано, без урахування зв'язків з іншими явищами. Тому, розкриваючи взаємозв'язки між явищами, ми пізнаємо їх сутність і умови розвитку, а вивчення взаємозалежностей є важливим завданням статистичного аналізу.

Одним із найважливіших завдань правової статистики є вивчення взаємозв'язків соціально-правових явищ, виявлення та вимір причинних залежностей. Практична правова діяльність та наукові дослідження сфери правових відносин ставлять безліч конкретних завдань, які можуть бути реалізовані лише аналітичним підходом, використанням широкого спектра методів статистичного аналізу.

Так, у ході дослідження взаємозв'язків вирішуються, наприклад, такі завдання, як наявність та оцінка щільності зв'язку між

- характером, тяжкістю злочину, способом його скоєння та показниками покарання, видами і розмірами покарань, впровадження додаткових та умовних покарань;

- характером справ, що розглядаються, та діяльністю суду;

- особливими обставинами скоєного злочину (наприклад, умовами соціально-політичної ситуації) та характером їх врахування судом у ході винесення вироку;

- рівнем освіти і станом суддів та якістю судочинства;

- динамікою окремих видів і груп різних злочинів;

- видом, строком покарання, обґрунтуванням звільнення від покарання та наступною злочинною поведінкою громадян, що мали покарання.

- робота судів  від якості роботи слідчих органів, від того, наскільки досконало проведено досудове слідство.

Статистичні закономірності взаємозв’язків між ознаками є причинно-наслідковими. Для виникнення певного наслідку необхідні причини та умови, які називають факторами. Ознака, яка характеризує наслідок дії фактора або факторів, має назву результативної. Відповідно, ознака, яка характеризує причину або умову називається факторною.

Усі багаточисельні взаємозв’язки між ознаками, котрі характеризують соціально-економічні явища і процеси, можна поділити на дві  групи:

функціональні (детерміновані) зв’язки  

стохастичні (ймовірносні або кореляційні) зв’язки.

Функціональні (детерміновані) зв’язки характеризуються тим, що одному значенню факторної ознаки (Х) відповідає одне строго визначене (детерміноване) значення результативної ознаки (Y).  Ці зв’язки завжди є повними, тобто значення результативної ознаки на 100% залежить від факторної.

Функціональний зв’язок виражається точною математичною формулою, яка може бути використана у будь-якому випадку для розглядуваного явища.

Прикладами функціональної залежності результативної ознаки від декількох факторних ознак можуть бути: залежність току від напруги і опору, залежність площі трикутника від величини його сторін.

Функціональна залежність проявляється з однаковою силою в усіх одиницях сукупності незалежно від зміни інших ознак даного явища. Наприклад, встановлена залежність площі кола від квадрата радіуса проявлятиметься всюди: і при обчисленні площі кола диска для метання в спортивних змаганнях, і при характеристиці площі кола майдану міста чи села та ін. Отже, якщо встановлено функціональну залежність на базі одиничного дослідження, то нею можна користуватися в усіх аналогічних випадках.

Функціональна залежність має місце і в суспільних явищах, але дуже рідко, і ці зв'язки є одиничними, відображають взаємозв'язок тільки окремих сторін явищ.

Наприклад, тарифний денний заробіток (Y) при фіксованій годинній тарифній ставці залежить від кількості відпрацьованих годин (Х).

100%

Х                      Y

В правових явищах функціональна залежність, як правило, не зустрічається.

При стохастичному (кореляційному) зв’язку одному значенню факторної ознаки (Х) може відповідати декілька значень результативної ознаки (Y). Важливою особливістю цих зв’язків є те, що вони мають риси статистичної закономірності та проявляються у масі спостережень, при достатньо великій чисельності сукупності. Названі зв’язки є неповними, тому що завжди існують невраховані фактори,  отже значення Y залежить від значень Х менше, ніж на 100%.                                                       

                                                         < 100%

                                              Y1                                   

                         Х                   Y2                                 

                                                      Y3

Причинна залежність між факторною і результативною ознаками неоднозначна. Результативна ознака формується під впливом комплексу факторних ознак. Кожному значенню факторної ознаки може відповідати кілька значень результативної. Зв'язок між факторною і результативною ознаками багатозначний і має ймовірнісний характер. Багатозначність проявляється в тому, що, з одного боку, те чи інше правопорушення формується під впливом багатьох факторів, а з другого – кожен фактор взаємодіє з комплексом інших і може формувати не один, а кілька наслідків, які можуть включати різні види протиправної поведінки.

Наприклад зворотну залежність між насильницькою злочинністю і освітою осіб, що вчинили злочини. Така залежність є, але на рівень злочинності в різних напрямках діють багато інших факторів (вживання алкоголю, моральні якості особи, матеріально-побутові умови тощо). Тому в кожному конкретному випадку залежність між освітою і злочинністю може не проявитися і для виявлення такої неповної залежності треба взяти велику кількість явищ, які слід розглядати в сукупності. Подібним чином можна вивчати і залежність між злочинністю і рецидивом, між злочинністю і питомою вагою осіб, які вчинили злочини у складі групи, по окремих видах злочинів.

У цивільно-правової статистиці можна вивчати: залежність між зростанням житлового будівництва і зниженням кількості судових справ відповідної категорії (справ, які виникали на ґрунті сімейно-побутових конфліктів), залежність між кількістю розлучень на 10 тис. населення і умовами життя населення, між кількістю укладених шлюбів на 10 тис. населення і соціально-демографічними показниками всього населення тощо.

За напрямком зміни факторної та результативної ознак зв’язки поділяються на прямі  та обернені. При прямому зв’язку обидва показники змінюються в одному напрямку, тобто при збільшенні Х зростає також й Y. При оберненому зв’язку напрямок зміни показників протилежний, тобто при зростанні Х зменшується Y.

Наприклад, між пияцтвом і злочинністю є пряма залежність, а між освітою і злочинністю – обернена.

За аналітичним виразом зв’язки поділяються на прямолінійні та криволінійні. При прямолінійній залежності в ході однакових змін середніх значень факторної ознаки відбуваються однакові зміни середніх значень результативної ознаки. Криволінійна кореляційна залежність характеризує відповідність однаковим значенням середніх значень факторної ознаки нерівні зміни середніх значень результативної ознаки.

В залежності від числа факторних ознак розрізняють однофакторні (парні) та багатофакторні (множинні) зв’язки.

У суспільних явищах найчастіше зустрічаються багатофакторні зв'язки. Так, на рішення розірвати шлюб впливають багато факторів; на вчинення автотранспортного злочину впливають різні фактори: природні умови, стан дороги, стан транспортних засобів, кваліфікація водія, додержання правил дорожнього руху водіями та іншими учасниками руху тощо.

Парна (однофакторна) кореляція давно знайшла застосування в правовій статистиці, а множинна (багатофакторна) практично не використовується, хоча в кримінології, деліктології і соціології права багатофакторні зв’язки, можна сказати домінують. Це обумовлено деякими складностями: неналежним обліком ознак-факторів, недостатньою математичною, статистичною і соціологічною підготовкою юристів та іншими обставинами об’єктивного характеру.

Кореляційні зв’язки одних явищ з іншими простежуються вже на перших стадіях обробки даних. Зведення і групування статистичних показників. Обчислення відносних та середніх величин, побудова варіаційних, динамічних, паралельних  рядів дозволяє встановити наявність взаємозв’язку явищ, що вивчаються, і навіть його характер (прямий чи обернений зв’язок). Якщо побудувати варіаційний ряд злочинців за віком, можна виявити, що основні частоти групуються в інтервалі молодого віку, і тоді є всі підстави вважати, що молодий вік найбільш криміногенний.  

Щодо стану сп’яніння, то також якщо взяти статистичні дані, то вони також будуть свідчити про прямий кореляційний зв’язок злочинності з пияцтвом.

Для різних видів взаємозв’язків використовуються відповідні методи їх статистичного дослідження та оцінки.

2. Прийоми виявлення щільності зв’язку між показниками досліджуваних явищ

Для вивчення кореляційної залежності, інакше кажучи, для відповіді на питання про наявність чи відсутність кореляційного зв'язку, застосовують різні методи: балансовий, порівняння паралельних рядів, статистичних групувань, графічний, регресійного та дисперсійного аналізу зв'язків та інші методи математичної статистики.

Балансовий метод. Цей метод широко застосовується в статистиці для вивчення зв'язку і пропорцій між явищами. Сутність його полягає в тому, що дві суми абсолютних величин пов'язані між собою знаком рівності, наприклад:

Залишок кримінальних справ на початок періоду

+

Порушені кримінальні справи за період

=

Надіслані до суду, за підслідністю та закриті за період

+

Залишок кримінальних справ на кінець періоду

В такий спосіб можна побудувати баланс надходження до місцевого суду і розгляду тих чи інших категорій справ, який можна використовувати в контрольних цілях.

При розслідуванні кримінальних справ про економічні злочини цей прийом дає змогу проаналізувати співвідношення між надходженням сировини і випуском продукції, наявність і використання окремих ресурсів.

Балансовий метод вивчення взаємозв'язків дуже часто застосовується в економічній статистиці. У правовій статистиці цей метод використовується рідко, в основному в практичній діяльності різних правоохоронних органів для побудови балансу руху кримінальних, цивільних або адміністративних справ.

Метод порівняння паралельних рядів. Цей метод широко застосовується для встановлення зв'язку між взаємопов'язаними явищами. Сутність його полягає в тому, що дані ряду факторної ознаки розміщуються за принципом її зростання, або зменшення, або за якимось іншим принципом, і паралельно наводиться рад даних результативної ознаки, яка залежить від факторної. Шляхом порівняння наведених радів виявляють наявність і напрямок зміни результативної ознаки залежно від зміни факторної ознаки. У випадках, коли зростання факторної ознаки тягне за собою зростання і величини результативної ознаки, можна говорити про наявність прямої кореляційної залежності. Якщо ж із збільшенням факторної ознаки величина результативної ознаки має тенденцію до зменшення, то можна припустити наявність оберненого зв'язку між ознаками.

Наявність великої кількості різних значень результативної ознаки ускладнює сприйняття таких паралельних рядів, особливо за наявністю значної кількості одиниць, які становлять статистичну сукупність. У цьому випадку для встановлення факту наявності або відсутності зв'язку доцільно використовувати групові таблиці.

Паралельні ради можна порівнювати як в статиці, тобто за один і той же час порівняння, так і в динаміці – порівнювати дані за окремі хронологічні періоди. Якщо треба порівняти ряди динаміки однойменних показників на різних територіях, то можна порівнювати не тільки абсолютні прирости і темпи зростання, а й рівні на однакові дати, щоб одержати відповідь на питання, на скільки рівень одного ряду більше або менше іншого. Можна порівнювати ряди динаміки середніх і відносних величин, що робить статистичний аналіз більш глибоким та всебічним.

Ряди розподілу можна використовувати для порівняння розподілу всього населення і осіб, що вчинили злочини, за віком, статтю, соціальним, родинним станом тощо. При цьому порівнянні можна встановити, на скільки часто, за той чи інший проміжок часу зустрічається та чи інша група серед осіб, що вчинили злочини, ніж серед усього населення.

Краще порівнювати ряди динаміки, ніж ряди розподілу. При порівняльному аналізі рядів динаміки з метою наочного встановлення взаємозалежності між явищами доцільно привести ряди до однієї основи, до загальної бази порівняння. За загальну базу порівняння може бути взято не тільки який-небудь безпосередній рівень ряду, а й середній рівень. Приводити ряди динаміки до однієї основи треба тоді, коли ради характеризують динаміку різних, безпосередньо не сумісних, але взаємопов'язаних рядів. Цей метод використовується в статистичній практиці для виявлення щільності між показниками досліджуваних явищ. За допомогою цього методу можна аналізувати однойменні дані, які належать до різних територій, наприклад, порівнювати динаміку коефіцієнта злочинності в різних країнах за певний проміжок часу.

Іноді виникає питання: в яких випадках при вивченні паралельних рядів можна порівнювати їх рівні відносно базисного (початкового) рівня, а в яких – середнього рівня? У загальній теорії статистики існує така точка зору: якщо ряд динаміки має сталу тенденцію до зростання або зменшення, то лише тоді його треба порівнювати відносно базисного рівня. У правовій статистиці краще порівнювати рівні паралельних рядів відносно базисного рівня без урахування тенденцій зміни того чи іншого явища.

Можна, наприклад, порівнювати ряди про кількість засуджених за хуліганство і про кількість спожитого алкоголю на 100 тис. населення по окремих районах, містах або за окремі роки; кількість вчинених злочинів, кількість осіб, що вчинили злочини, і кількість засуджених. У цивільно-правовій статистиці можна порівнювати ряди кількості побудованого житла та інтенсивності житлових спорів (на 10 тис. населення); кількості зареєстрованих шлюбів і розлучень на 10 тис. населення по окремих районах або за окремі періоди тощо.

Проаналізуємо за допомогою паралельних рядів, чи стають більш молодими злочинці в районі міста за декілька років. Молодими у кримінально-правовій статистиці вважаються особи до 30 років (табл. 1).

Таблиця 1 Дані про кількість зареєстрованих у районі міста злочинів

Рік

1998

1999

2000

2001

2002

Кількість осіб, що вчинили злочини

1269

1217

907

679

684

У віці до 30 років

661

601

474

390

403

Питома вага у віці до 30 років

52,1

49,4

52,2

57,4

58,9

Абсолютні і відносні дані, наведені в табл. 22, не дають змоги встановити наявність чи відсутність тенденції про вчинення злочинів у віці до 30 років. З метою встановлення наявності чи відсутності такої залежності побудуємо паралельні ряди, які охарактеризують зміну питомої ваги осіб віком до 30 років. Усі дані братимемо відносно 1998 p., оскільки він є початковим. Розрахунок показників наведемо в табл. 2.

Таблиця 2 Дані про зміну злочинності в районі міста (в % до 1998 р.)

Рік

1998

1999

2000

2001

2002

Всього осіб

100

95,9

71,4

53,5

53,9

У віці до 30 років

L_100

90,9

71,6

59,0

60,9

Питома вага у віці до 30 років

100

94,8

100,2

110,2

113,1

Тільки обчисливши всі дані відносно 1998 p., можна побачити, що в районі міста дійсно відбувалося «омолодження» злочинності (третій рядок табл. 23). Даний числовий приклад дає змогу зрозуміти застосування паралельних рядів для статистичного аналізу і складність їх використання. При цьому шляхом попереднього теоретичного аналізу слід з'ясувати наявність залежності між показниками і за якими критеріями її можна оцінити.

Метод статистичних групувань. Цей метод порівняно з методом середніх та відносних величин має велике значення для вивчення взаємозв'язку між явищами суспільного життя.

Щоб вивчити взаємозв'язок за допомогою методу групувань, необхідно розгрупувати всі одиниці за ознакою, вплив якої треба визначити, і в межах кожної групи обчислити середню величину іншої ознаки, залежної від групувальної ознаки (результативної). Порівнюючи середні значення похідної (результативної) ознаки з ознакою, яку покладено в основу групування, встановлюємо зв'язок між ознаками. Отже, поєднання методу групувань з методом середніх дає змогу обчислити групові середні, які використовуються для вимірювання взаємозалежності явищ.

При визначенні залежності будь-якої ознаки не від однієї, а від декількох ознак, треба провести групування за цими ознаками, взятими в сукупності, тобто в комбінації. На базі цього групування слід побудувати комбінаційну таблицю, в підметі якої будуть групи і підгрупи, утворені за кількома ознаками, взятими в комбінації, а в присудку – середні розміри ознаки, зумовлені групувальними ознаками.

За допомогою таких групувань можна вивчити зв'язок між злочинністю і «фоновими» явищами (алкоголізмом, наркоманією, розпутством тощо), між злочинністю неповнолітніх та їх сімейно-побутовими умовами життя, між злочинністю і рівнем освіти осіб, що вчинили злочини, і т.под. Цей метод дає змогу встановити наявність чи відсутність зв'язку між явищами, а також загальну тенденцію цієї залежності. Для проведення таких групувань є достатньо даних у статистичній звітності правоохоронних органів.

Наприклад, у табл. 3 наведено дані про роботу 15 суддів місцевого суду.

Використовуючи метод групування, розіб'ємо всі дані на п'ять груп з рівними інтервалами за правилами, викладеними у розділі V даного підручника. Для цього від максимальної кількості розглянутих справ (201 справа) віднімемо мінімальну кількість розглянутих справ (4 справ) і одержаний результат поділимо на 5. Інтервали дорівнюватимуть 35 справам. Після цього шляхом нескладних арифметичних розрахунків одержимо такі дані, які будуть наглядно свідчити про залежність якості розгляду справ від завантаженості суддів. Зростання кількості розглянутих справ призводить до зниження якості судочинства і, як наслідок, до зростання питомої ваги скасованих вироків (табл. 4).

Таблиця   3 Відомості про кількість розглянутих справ і якість їх розгляду

№ судді

Кількість розглянутих справ

% нескасованих вироків

1

201

79,2

2

183

76,3

3

154

90,2

4

128

88,4

5

113

100

6

98

96,0

7

94

100

8

86

91,0

9

80

100

10

79

100

11

72

83,2

12

68

100

13

49

94,1

14

31

94,2

15

26

100

Метод групувань, як й інші методи, дає змогу встановити наявність чи відсутність залежності між явищами, а також загальний напрямок цієї залежності.

За допомогою методу статистичних групувань можна встановити вплив двох і більше факторів на зміну результативної ознаки (комбінаційні групування). Групування важливі і для вивчення зв'язків між якісними та кількісними показниками кількісний вираз щільності зв'язку. Це питання розв'язується в статистиці лише за допомогою методів кореляції, розроблених математичною статистикою.

Але метод групувань та інші розглянуті методи не ставлять своїм завданням

Таблиця   4  Залежність якості судочинства від завантаженості суддів

Групи суддів за кількістю розглянутих справ

Кількість суддів

Середній відсоток нескасованих вироків на одного суддю

25-60

3

95

61-95

6

96

96-130

3

94

131-165

1

90

Більше 165

2

78

Всього

15

90

Графічний метод. Цей метод використовується для попереднього встановлення наявності зв'язку між явищами та розкриття характеру цього зв'язку, а також для вибору форми зв'язку.

В статистиці його застосовують таким чином: на прямокутній системі координат наносяться індивідуальні значення ознаки (факторної) і відповідні їй значення результативної ознаки у вигляді окремих точок (рис. 1). На цьому рисунку показано одночасно вік злочинців і кількість вчинених ними фактів хуліганства в окремих районах міста. Для умовного прикладу ми взяли чотири райвідділи міста. Як видно із графіку, ця залежність є оберненою: чим старше злочинці, тим менше фактів хуліганства вони вчиняють (приклад умовний, дані наведено в табл. 5).

На рис. 1 видно, що точки кореляційного поля лежать не на одній лінії, вони витягнуті смугою зліва направо. Можна згрупувати ці дані по кожній віковій групі і знайти середні значення (останній рядок табл. 5), після цього нанести ці середні значення на графік і, з'єднуючи їх послідовно відрізками прямих ліній, побудувати так звану емпіричну лінію зв'язку (на рис. 1 – перервна лінія).

Якщо ця емпірична лінія зв'язку за виглядом наближається до прямої лінії, то можна припустити наявність прямолінійної кореляційної залежності між факторною та результативною ознаками. На рис. 18 вона побудована як лінія неперервна. Якщо ж є тенденція до нерівномірної зміни значень результативної ознаки і емпірична крива наближується до якої-небудь кривої, то це може бути пов'язано з наявністю криволінійної кореляційної залежності.

Таблиця 5 Дані про кількість виявлених осіб, що вчинили хуліганство

№ райвідділу

Вік

Всього

16

20

24

28

32

36

40

1

20

17

11

11

9

11

4

83

2

18

15

12

11

10

6

3

75

3

16

14

10

12

9

6

4

71

4

14

8

13

12

10

6

2

65

Всього

68

54

46

46

38

29

13

294

Середня кількість

17

13,5

11,5

11,5

9,5

7,25

3,25

73,5

Рис. 1. Залежність кількості виявлених фактів хуліганства від віку осіб, що їх вчинили

Кореляційний метод аналізу зв’язків.

Основні положення комплексного статистичного аналізу даних у правовій статистиці

1) в результаті економічного аналізу встановити форму зв'язку і дати його математичне вираження за допомогою кореляційних рівнянь;

2) встановити щільність зв'язку між факторною х і результативною у ознаками.

3. Кореляційно-регресійний аналіз.

Парна (однофакторна) кореляція дозволяє відносно адекватно виміряти виявлений зв’язок, чого не дають інші методи статистичного аналізу.

Кореляційний аналіз зв’язку, як правило, здійснюють після встановлення його наявності і характеру (прямий чи обернений) в процесі інших видів статистичного аналізу.  

Найважливішою характеристикою кореляційного зв'язку є лінії регресії, тобто функція, котра пов'язує середні значення факторної та результативної ознаки (Х та Y). Кореляційно-регресійна модель взаємозв'язку являє собою рівняння регресії, яке у загальному вигляді записується наступним чином:

,

де ух – теоретичні значення Y;

    - лінія регресії;

     - залишкова компонента.

У парному кореляційно-регресійному аналізі переважно використовуються наступні функції (рівняння регресії):

               лінійна                     

               параболічна                

               кубічна                       

               степенева                           

               гіперболічна             .

На першому етапі доцільно застосувати графічний метод для формування гіпотези про наявність саме лінійного взаємозв'язку між ознаками.

На другому етапі визначаються параметри рівняння регресії:

.

Для цього використовується метод найменших квадратів та розв'язується система рівнянь відносно а0 і а1 :

                                              

З наведеної системи параметри рівняння регресії розраховуються різними способами, в тому числі за формулами:

                         

Параметри а0 і а1 мають певний економічний зміст, зокрема, а1 називається коефіцієнтом регресії, що показує, на скільки одиниць змінюється Y при збільшенні Х на одну одиницю. Якщо цей коефіцієнт додатний – зв'язок прямий, а якщо від'ємний – зв'язок між показниками обернений.

На третьому етапі за одержаним рівнянням регресії розраховуються теоретичні значення результативної ознаки Yх та показники рівня апроксимації (наближення), які показують розбіжність між фактичними і теоретичними значеннями Y :

  •  середня квадратична (стандартна) помилка:

                                                                                          (11)

  •  коефіцієнт апроксимації:

                                              .                                                     (12)

Чим меншими є значення S та V, тим краще рівняння регресії описує (апроксимує) взаємозв'язок між Х та Y .

На четвертому етапі оцінюється тіснота зв'язку за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції (r):

                    

                      .        (13)

Значення коефіцієнта кореляції r знаходиться в межах від -1 до +1. При r>0 зв'язок між показниками прямий, а при  r<0 – обернений. Якщо :  вважається, що зв'язок між Х та Y практично відсутній; - зв'язок слабкий; - зв'язок середній; - зв'язок сильний; - зв'язок дуже сильний.

Коефіцієнт детермінації D=r2 показує, на скільки відсотків варіація Y обумовлюється варіацією Х.

Часто також визначається коефіцієнт еластичності (Е) за формулою:

                                                           

                                                           Е=.                                            (14)

Цей коефіцієнт показує, на скільки процентів змінюється Y при збільшенні Х на 1%.

На п'ятому етапі здійснюється перевірка суттєвості (невипадковості) взаємозв'язку між показниками за допомогою F-критерія Фішера:

                                                            F=,                                   (15)

де К1=m-1; K2=n-m; n – кількість одиниць у сукупності; m - кількість параметрів у рівнянні регресії.

 

Як відомо, більшість соціально-економічних показників формується  під впливом не одного, а багатьох факторів. Метод побудови моделі такого зв'язку має назву багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу. В цьому випадку результативна ознака (Y ) пов'язується з допомогою рівняння множинної регресії з двома або більше факторними ознаками (Х1, Х2, Х3, . . . , Хm).

Найважливішими умовами побудови багатофакторної моделі зв'язку є достатня кількість одиниць у сукупності ( як мінімум у 8 разів більше, ніж число факторів) та відсутність мультиколінеарності факторів (близького до функціонального зв'язку між ними). В тому випадку, якщо два факторних показники мультиколінеарні, один з них повинен бути виключений з моделі.

На практиці використовуються два види рівнянь множинної регресії:

  •  лінійне (адитивне):

                                                                (16)

- нелінійне (мультиплікативне):  

,                                    (17)

де а0, а1, а2, ... , аm – параметри рівняння множинної регресії;

    Х1, Х23,. . ., Хm - факторні ознаки.

Оцінка параметрів рівняння множинної регресії здійснюється методом найменших квадратів. Параметри а1, а2 , . . . , аm  називаються коефіцієнтами регресії та показують, на скільки одиниць змінюється у при збільшенні х на одиницю, при умові, що інші фактори є сталими. Наприклад, рівняння залежності ціни (Y) від рівня продуктивності праці (X1) та якості сировини (X2):

Ух = 10,2+12,6х1+0,7 х2 .

Для вимірювання тісноти взаємозв'язку між двома ознаками, що включені у модель, визначають парні коефіцієнти кореляції (ryx1, ryx2, rx1x2). Тісноту зв'язку між результативною ознакою (Y) та факторною (при спільному впливі всіх факторів) характеризують часткові коефіцієнти кореляції (Ryx1, Ryx2).

Тісноту взаємозв'язку між результативною ознакою та сукупністю всіх факторних ознак визначають на основі коефіцієнта множинної кореляції R. Величина D = R2 називається коефіцієнтом детермінації, що показує, на скільки процентів варіація Y обумовлюється варіацією всіх факторних ознак, включених у модель.

PAGE  

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9271. Производство в суде надзорной инстанции 64 KB
  Производство в суде надзорной инстанции. Продолжение сущность и значение НП Изменения: Исключительный способ пересмотра. Производство по пересмотру в порядке надзора возможно лишь в исключительных случаях, когда в результате ошибк...
9272. Приватизация. Жилищный фонд 86.5 KB
  Приватизация Выселение граждан, которым жилое помещение было предоставлено на основании договора социального найма, допускается только в судебном порядке. В зависимости от причины...
9273. Договор купли-продажи. Общие положения 65.5 KB
  Договор купли-продажи. Общие положения. Понятие и виды договора купли-продажи. Договор купли продажи - это соглашение, в силу которого одна сторона (продавец) обязуется передать товар в собственность другой стороны (покупатель), а покупател...
9274. Договор розничной купли-продажи 60 KB
  Договор розничной купли-продажи. Понятие и особенности договора розничной купли-продажи. Под договором розничной купли продажи продавец, осуществляющий предпринимательскую деятельность по продажи товара в розницу, обязуется передать покупателю товар...
9275. Договор продажи недвижимости 38 KB
  Договор продажи недвижимости Закон О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним 21.07.97 Постановление Правительства РФ О федеральной службе государственной регистрации кадастра и картографии от 1 июня 200...
9276. Договор продажи предприятия 35.5 KB
  Договор продажи предприятия. Понятие и содержание договоров. По договору продажи предприятия продавец обязуется передать в собственность предприятия в целом как имущественный комплекс за исключением прав и обязанностей которые продавец не впра...
9277. Договор поставки 38 KB
  Договор поставки. Понятие договора Договором поставки признается такой договор купли-продажи, по которому продавец (поставщик), осуществляет предпринимательскую деятельность, обязуется передать в обусловленный срок, или сроки производимые...
9278. Поставка товара для государственных или муниципальных нужд 43.5 KB
  Тема № 6: Поставка товара для государственных или муниципальных нужд. Понятие и основания поставки товара для государственных или муниципальных нужд. В целях создания и поддержания государственных материальных резервов РФ поддержания...
9279. Договор мены 25.5 KB
  Договор мены. По договору мены каждая из сторон обязуется передать в собственность другой стороне один товар в обмен на другой. Договор консенсуальный, возмездный, двусторонний. Каждая из сторон данного договора - одновр...