48299

Фінанси. Конспект лекцій

Конспект

Финансы и кредитные отношения

Фінансова система України охоплює такі ланки фінансових відносин: державну бюджетну систему; спеціальні позабюджетні фонди; державний кредит; страхування; фінанси підприємств різних форм власності. У відповідності до закону України Про бюджетну систему України та інших нормативних актів бюджетна система складається з: державного бюджету; місцевих бюджетів бюджету Автономної республіки Крим та інших місцевих бюджетів обласний міський районний селищний сільський.

Украинкский

2013-12-08

482.5 KB

7 чел.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

Конспект лекцій з дисципліни:

Ф І Н А Н С И

ЛЬВІВ – 2011


ЗМІСТ

[1] МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

[2] ЗМІСТ

[2.1] ТЕМА 1. Сутність і функції фінансів

[2.1.1] 1.1. Виникнення фінансів, їх зв’язок з державою та розвитком товарно-грошових відносин

[2.1.2] 1.2 Соціально-економічна сутність та функції фінансів

[2.1.3] 1.3. Роль фінансів у розширеному відтворенні та фінансовий менеджмент

[2.2] ТЕМА 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА

[2.2.1] 2.1. Поняття фінансової системи та її ланки

[2.2.2] 2.2. Фінансова система України

[2.2.3] 2.3. Характеристика ланок фінансової системи індустріально розвинених країн (ІРК)

[2.3] ТЕМА 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

[2.3.1] 3.1. Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави

[2.3.2] 3.2. Фінансовий механізм та його елементи

[2.4] ТЕМА 4. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

[2.4.1] 4.1. Управління фінансами в Україні

[2.4.2] 4.2. Досвід оперативного управління фінансами в індустріально розвинутих країнах

[2.4.3] 4.3. Автоматизовані системи управління фінансами

[2.5] ТЕМА 5. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

[2.5.1] 5.1. Сутність фінансового контролю

[2.5.2] 5.2. Об’єкт, предмет і завдання фінансового контролю

[2.5.3] 5.3. Характеристика видів фінансового контролю

[2.5.4] 5.4. Суб’єкти фінансового контролю

[2.6] ТЕМА 6. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ

[2.6.1] 6.1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації

[2.6.2] 6.2. Класифікація фінансів підприємств

[2.6.3] 6.3. Фінансові ресурси підприємства, особливості їх формування та використання в умовах ринку

[2.6.4] 6.4. Роль фінансів у кругообігу основних виробничих фондів

[2.6.5] 6.5. Особливості формування та використання обігових коштів підприємства

[2.6.6] 6.6. Розподіл та використання прибутку

[2.7] ТЕМА 7. СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК

[2.7.1] 7.1. Економічна сутність страхування та його функції

[2.7.2] 7.2. Галузі страхування та їх роль в житті суспільства

[2.7.3] 7.3. Основні поняття у страховій справі

[2.7.4] 7.4. Страховий ринок як особлива сфера грошових відносин

[2.7.5] 7.5. Доходи та видатки страховика

[2.7.6] 7.6. Фінансові результати страхових операцій, їх рентабельність

[2.8] ТЕМА 8. ПОДАТКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

[2.8.1] 8.1. Суть і функції податків

[2.8.2] 8.2. Податкова політика та податковий механізм

[2.8.3] 8.3. Прямі та непрямі податки

[2.9] ТЕМА 9. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА, БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ, БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС

[2.9.1] 9.1. Поняття бюджету, бюджетної системи та бюджетного устрою

[2.9.2] 9.2. Сутність бюджетного процесу

[2.9.3] 9.3. Класифікація державних доходів та їх економічний зміст

[2.9.4] 9.4. Видатки державного бюджету

[2.10] ТЕМА 10. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

[2.10.1] 10.1. Сутність державного кредиту як економічної категорії

[2.10.2] 10.2. Функції державного кредиту

[2.10.3] 10.3. Класифікація державних позик

[2.10.4] 10.3. Державний борг, його формування і обслуговування

[2.11] ТЕМА 11. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

[2.11.1] 11.1. Міжнародні фінансові потоки

[2.11.2] 11.2. Міжнародні фінансові організації

[2.11.3] 11.3. Міжнародні фінансові інститути

[2.12] ТЕМА 12. ФІНАНСОВИЙ РИНОК

[2.12.1] 12.1. Складові елементи та грошові потоки фінансового ринку

[2.12.2] 12.2.Ринок кредитних ресурсів

[2.12.3] 12.3.Ринок цінних паперів

[2.13]
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

[2.14]
ДОДАТКИ

ТЕМА 1. Сутність і функції фінансів

1.1. Виникнення фінансів, їх зв’язок з державою та розвитком товарно-грошових відносин

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин та роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою та функціями держави.

Як історична категорія фінанси з’явились одночасно з виникненням держави. За часів первіснообщинного ладу не було держави й не йшлося про фінанси. У докапіталістичних формаціях рабовласницьких та феодальних держав більша частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення різних видів натуральних шарварків (повинностей) та зборів (додаток А).

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави та ресурсами її глави. Монархи розпоряджались коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці та цілковитим відокремленням її від власності монарха (XVI–XVIIст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Державні фінанси були потужним важелем первісного нагромадження капіталу (XVI – XVIII ст.).

В умовах капіталістичного способу виробництва, коли товарно-грошові відносини набувають всеохоплюючого характеру фінанси виражають економічні відносини в зв’язку з утворенням, розподілом та використанням фондів грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу (додаток Б). Основні кошти держави почали концентруватися у державному бюджеті.

1.2 Соціально-економічна сутність та функції фінансів

Фінанси являють собою економічні відносини, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій та завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення.

Фінанси (франц. finance, від лат. finantia — платіж) — система грошових відносин тієї чи іншої держави.

Під централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, що пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які акумулюються у державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах. Під децентралізованими – грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємства.

Фінансам притаманні певні ознаки:

1) фінансові відносини мають грошовий характер;

2) фінансові відносини мають розподільний характер;

3) первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості, коли утворюються різні форми грошових доходів та нагромаджень;

4) розподіл та перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов’язково супроводжується рухом грошових коштів, що приймають специфічну форму фінансових ресурсів;

5) використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди цільового призначення, хоча можлива також нефондова форма їх використання.

Сутність фінансів виявляється в їх функціях. Фінанси виконують дві основні функції:

1) розподільну;  2) контрольну.

Розподільна функція виявляється при розподілі національного доходу, коли створюються так звані основні або первинні доходи (додаток В).

Контрольна функція виявляється в контролі за розподілом валового внутрішнього продукту за відповідними фондами та витрачанням їх за цільовим призначенням .

1.3. Роль фінансів у розширеному відтворенні та фінансовий менеджмент

Розширене відтворення містить неперервне оновлення та розширення виробничих фондів, зростання ВВП та його головної частини – національного доходу, відтворення робочої сили та виробничих відносин. Воно здійснюється з використанням товарно-грошових та фінансово-кредитних відносин. Важлива роль у відтворенні усіх складових частин ВВП належить державним фінансам та фінансам підприємств.

Держава впливає на процес відтворення через фінансування окремих підприємств та галузей народного господарства, соціальних заходів та через податкову політику.

Особливо великою є роль фінансів у розширеному відтворенні підприємств різних форм власності, оскільки при їх безпосередній участі створюється ВВП та відбувається його розподіл усередині підприємств та галузей.

В умовах ринкової економіки особливого значення набувають питання фінансового менеджменту, тобто найбільш ефективного управління фінансовими ресурсами. Фінансовий менеджмент — система принципів, методів, засобів і форм грошових відносин.

Основні завдання фінансового менеджменту з питань мобілізації та використання грошових фондів корпорацій полягають у максимізації їх реальних пасивів та активів. При цьому найважливішими є такі кардинальні питання фінансового менеджменту:

1) прогнозування та планування фінансової сторони діяльності корпорацій;

2) прийняття найбільш доцільних рішень у процесі інвестування великих сум коштів;

3) координація фінансової діяльності корпорації з усіма її службами;

4) проведення великих операцій на фінансовому ринку з мобілізації додаткових капіталів, реалізації власних акцій та облігацій.

ТЕМА 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА

2.1. Поняття фінансової системи та її ланки

Поняття фінансової системи є розвитком більш загального визначення фінансів. Фінанси виражають економічні суспільні відносини. Однак ці відносини виявляються по-різному, мають свою специфіку у кожній ланці фінансової системи. Кожна ланка фінансової системи певним чином впливає на процес відтворення, має свої притаманні їй функції.

Кожна ланка фінансової системи являє собою певну сферу фінансових відносин, а фінансова система в цілому — сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких формуються та використовуються фонди грошових коштів.

Фінансова система це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.

До сфер фінансових відносин включають:

- фінанси суб`єктів господарювання (рівень мікроекономіки);

- державні фінанси (рівень макроекономіки);

- міжнародні фінанси (рівень світового господарства);

- фінансовий ринок (забезпечуючи сфера);

- страхування (забезпечуючи сфера).

2.2. Фінансова система України

Фінансова система України охоплює такі ланки фінансових відносин:

* державну бюджетну систему;

* спеціальні позабюджетні фонди;

* державний кредит;

* страхування;

* фінанси підприємств різних форм власності.

У відповідності до закону України “Про бюджетну систему України” та інших нормативних актів бюджетна система складається з:

* державного бюджету;

* місцевих бюджетів (бюджету Автономної республіки Крим та інших місцевих бюджетів (обласний, міський, районний, селищний, сільський)).

Позабюджетні (спеціальні) фонди — грошові фонди, що формуються з метою цільового фінансування видатків, не передбачених державним бюджетом. Позабюджетні фонди мають строго цільове призначення для розширення соціальних послуг населення, стимулювання розвитку відсталих галузей інфраструктури, забезпечення додаткових ресурсів для пріоритетних галузей економіки.

Державний кредит являє собою форму кредитних відносин між державою та юридичними і фізичними особами, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора або гаранта.

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання страхових фондів.

Фінанси підприємств різних форм власності складають основу фінансів. Тут формується переважна частина фінансових ресурсів.

2.3. Характеристика ланок фінансової системи індустріально розвинених країн (ІРК)

Державна фінансова система в індустріально розвинутих країнах охоплює чотири ланки:

* державний бюджет;

* спеціальні урядові позабюджетні фонди;

* місцеві фінанси;

* фінанси державних корпорацій.

Провідною ланкою фінансової системи є державний бюджет. За своїм матеріальним змістом це головний централізований фонд грошових коштів держави. Друга ланка фінансової системи – спеціальні урядові позабюджетні фонди, до яких відносяться, зокрема, фонди національного страхування. Місцеві (регіональні) фінанси включають місцеві бюджети, автономні місцеві фонди, фінанси підприємств, що належать місцевим органам влади (муніципалітетам).

ТЕМА 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

3.1. Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави

Фінансова політика - це сукупність державних заходів, скерованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою її функцій.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною статегією.

У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на розв'язання завдвнь конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.

В період еволюційного розвитку суспільного життя та стабільного державного устрою внутрішня та зовнішня фінансова політика держави вирішує одне головне завдання - це забезпечення та укріплення існуючої у даній державі системи суспільних відносин. В періоди революційних змін політичні сили, що зацікавлені у зміні існуючої системи, проводять політику, яка скерована на формування нової системи суспільних відносин, для чого необхідна зміна напрямків використання фондів грошових коштів.

3.2. Фінансовий механізм та його елементи

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування і прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові важелі, стимули і санкції, фінансове законодавство (додаток Д).

Призначення фінансового механізму зводиться до фінансового забезпечення  і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування, що являє собою діяльність зі складання планів формування, розподілу і викорит-сання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни вцілому.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів господарювання і держави, а підсумковим результатом - складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави. Фінансові плани мають усі ланки фінансової системи, при чому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки. Баланси доходів та видатків складають підприємства та організації, що функціонують на комерційних засадах; кошториси видатків - установи, що здійснюють некомерційну діяльність; фінансові плани - кооперативні організації, громадські об'єднання і страхові компанії; бюджети різних рівнів -органи державної влади.

Конкретні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. До них належать:

визначення обсягу грошових коштів та їх джерел, що необхідні для виконання планових завдань;

виявлення резервів зростання доходів, економії у витратах;

встановлення оптимальних пропорцій у розподілі коштів між централізованими та децентралізованими фондами тощо.

ТЕМА 4. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

Управління фінансами здійснюється через систему відносин, що склалися і обумовлене їх історичними, політичними та економічними чинниками. Воно підпорядковано фінансовій політиці держави. У відповідності до фінансової політики визначається обсяг розподілу та перерозподілу національного доходу через фінансову систему та окремі її ланки.

4.1. Управління фінансами в Україні

В Україні до управління фінансами причетні такі суб'єкти, як: Верховна Рада України (ВРУ), Президент України та Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України (КМУ), Міністерство фінансів України та підпорядковані йому фінансові органи (обласні та міські фінансові управління, районні та міські фінансові відділи), Головне управління Державного Казначейства України (ГУДКУ), Державна податкова адміністрація України (ДПАУ), Контрольно-ревізійна служба України (ГоловКРУ), Пенсійний фонд України, Міністерство економіки України (Мінекономіки), Державна митна служба України (Держмитком),  Національний банк України (НБУ) та інші суб’єкти фінансового управління (додаток Е).

Верховна Рада України, Президент України та його адміністрація, Кабінет Міністрів України приймають участь в управлінні фінансами, фінансовою системою через прийняття Законів України, Постанов ВРУ, Указів Президента, Постанов КМУ щодо фінансової сфери. Інакше кажучи, ці суб’єкти управління фінансами визначають правове поле фінансової діяльності суб’єктів господарювання та управління.

Мінфін, Державне казначейство, ДПАУ, ГоловКРУ, Держмитком, НБУ інші фінансові органи здійснюють оперативне управління фінансами на відповідних рівнях бюджетів та за визначеними для кожного органу функціями фінансового управління згідно чинного законодавства. Мінекономіки причетне до управління фінансами як орган, що координує розробку та виконання державної програми соціального та економічного розвитку. Така державна програма є критерієм для розробки, прийняття та виконання державного бюджету України.

4.2. Досвід оперативного управління фінансами в індустріально розвинутих країнах

Оперативне управління фінансами в ІРК, як правило, здійснюється декількома державними органами.

У США – це Міністерство Фінансів, яке розробляє фінансову і податкову політику, здійснює емісію грошових знаків та карбування монет, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державним боргом, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства, за збиранням внутрішніх доходів, контроль за грошовим обігом; Адміністративно-бюджетне управління при Президентові, яке складає видаткову частину федерального бюджету та розробляє фінансові програми; організовує оперативний контроль за управлінням бюджетом і є провідним органом виконавчої влади. Управління виконанням бюджету розподілено у США між Міністерством фінансів (яке проводить збирання таких внутрішніх доходів як платежі з індивідуального прибуткового податку, соціального страхування, податків з корпорацій, майна та подарунків і непрямих податків); Митною службою та Бюро з алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї (які зайняті збиранням відповідно митних доходів та доходів від обкладання акцизами перерахованих товарів).

У Великобританії органом державного оперативного управління фінансами виступає Казначейство, яке керує розробкою, складанням та виконанням державного бюджету, визначенням податкової політики, фінансово-економічним прогнозуванням, міжнародними фінансовими відносинами, здійснює контроль за витратами коштів державними підприємствами. Виконання бюджету в частині збирання мита і акцизів організовує Управління митних зборів та акцизів.

У Німеччині органом державного оперативного управління фінансами є Міністерство фінансів, яке розробляє основи фінансової, податкової, валютної та кредитної політики. Воно складає проект бюджету та середньострокового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за виконанням бюджету та розробку засад розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами приймають участь: Федеральне відомство фінансів та Федеральне управління державним боргом, які підпорядковані федеральному Міністерству фінансів. Федеральне відомство фінансів займається податковою перевіркою підприємств, оподаткуванням іноземних інвестицій, проблемами усунення подвійного оподаткування. Федеральне управління державним боргом відає операціями по випуску та погашенню позик та фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції оперативне управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів та бюджету. До його функцій належить розробка державного бюджету і контроль за його виконанням, касове обслуговування бюджету, збирання податків, мита та інших надходжень, контроль за фінансовими операціями, здійснення зв’язку держави з підприємствами як акціонера, кредитора або гаранта, громадський облік та контроль (розподілені між відповідними департаментами).

В Італії оперативним управлінням фінансів зайняті чотири державні органи:

* Казначейство, яке відає державними видатками та фінансовим контролем;

* Міністерство Фінансів, яке опікується доходами;

* Міністерство бюджету і планування, на яке покладаються обов'’зки по складанню державного бюджету та координуванню фінансових ресурсів;

* Міністерство внутрішніх справ, яке відає місцевими фінансами.

4.3. Автоматизовані системи управління фінансами

Частиною загального управління фінансами є автоматизовані системи управління (АСУ), що базуються на використанні економіко-математичних методів та комп’ютерної техніки. АСУ стають невід’ємним елементом структури фінансових органів, інших структур управління фінансами, сприяють кращому, більш ефективному функціонуванню фінансів. Оскільки система фінансових органів переробляє великий потік інформації, що змінюється від командної до інформаційно-аналітичної, тому зростання управлінських процесів, не дивлячись на зростання чисельності управлінців, призводить до того, що вони не встигають своєчасно розробляти і втілювати в життя управлінські рішення, користуючись старими методами і технічними засобами.

Компетентне управління фінансами з боку працівників фінансових органів повинно спиратися на їхнє інформаційне обслуговування на базі застосування автоматизованих систем фінансових розрахунків (АСФР) та автоматизованих систем управління фінансами (АСУФ).

В сучасних умовах створюються спеціалізовані мережі, які обслуговують певні фінансові органи, зокрема Державне казначейство, ДПАУ, банківську систему (система “Клієнт-банк”), Пенсійний фонд та інші.

ТЕМА 5. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

5.1. Сутність фінансового контролю

Контроль за станом економіки, розвитком соціально-економічних процесів у суспільстві є важливою сферою діяльності щодо управління народним господарством. Однією з ланок системи контролю виступає фінансовий контроль. Його призначення полягає у сприянні успішній реалізації фінансової політики держави, у забезпеченні процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах та ланках народного господарства. Фінансовий контроль є формою реалізації контрольної функції фінансів, яка визначає призначення та зміст фінансового контролю. Разом з тим зміст контролю, його спрямованість змінюються в залежності від рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин у суспільстві.

Фінансовий контроль – це сукупність дій та операцій щодо перевірки фінансових і пов’язаних з ними питань діяльності суб’єктів господарювання та управління із застосуванням специфічних форм та методів його організації.

5.2. Об’єкт, предмет і завдання фінансового контролю

Об’єктом фінансового контролю є грошові, розподільні процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів, зокрема у формі фондів грошових коштів на всіх рівнях та у ланках народного господарства.

Безпосереднім предметом перевірок виступають такі фінансові вартісні показники, якими є валові доходи та валові витрати, прибуток, собівартість, усі види податків (податок на прибуток, ПДВ та інші акцизи, прибутковий податок), рентабельність, відрахування на різні цілі та у фонди.

Перед фінансовим контролем постають такі завдання:

1) сприяння збалансованості між потребою в фінансових ресурсах та розмірами грошових доходів та фондів народного господарства;

2) забезпечення своєчасності і повноти виконання фінансових зобов’язань перед державним бюджетом;

3) виявлення внутрішньовиробничих резервів зростання фінансових ресурсів, зокрема із зниження собівартості та підвищення рентабельності;

4) сприяння раціональному витрачанню матеріальних цінностей і грошових ресурсів на підприємствах, в організаціях та бюджетних установах, а також правильному веденню бухгалтерського обліку та звітності;

5) забезпечення дотримання чинного законодавства і нормативних актів, зокрема з оподаткування підприємств, що належать до різних організаційно-правових форм;

6) сприяння високій результативності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, зокрема щодо валютних операцій.

5.3. Характеристика видів фінансового контролю

Фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання у різних сферах економічного життя суспільства та на різних рівнях господарського управління, що пред’являє певні вимоги до його організації. Різноманітність організації та дії фінансового контролю відображається в ознаках його класифікації. У додатку Ж наведено ознаки класифікації та види фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль реалізується субєктами державної влади та управління через загальнодержавний та відомчий види контролю.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади та управління за діяльністю об’єктів, що підлягають контролю незалежно від їх відомчого підпорядкування.

Відомчий фінансовий контроль проводять контрольно-ревізійні управління та відділи міністерств, концернів, органів місцевого самоврядування та інші. Його об’єктом є виробнича та фінансова діяльність підвідомчих підприємств, установ, організацій.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється економічними службами підприємств, організацій та установ (бухгалтерії, фінансові відділи та інші). Об’єктом тут виступає виробнича і фінансова діяльність самого підприємства, а також його структурних підрозділів (цехів, дільниць, відділів).

Громадський фінансовий контроль виконують групи, окремі фізичні особи (спеціалісти) на засадах добровільності та безоплатності. Об’єкт контролю залежить від конкретного завдання, що поставлене перед контролерами.

Незалежний фінансовий контроль здійснюють спеціалізовані аудиторські фірми та служби.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії складання, розгляду та затвердження фінансових планів підприємств, кошторисів установ та організацій, проектів бюджетів, текстів угод, установчих документів тощо.

Поточний фінансовий контроль проводиться в процесі виконання фінансових планів, в ході здійснення фінансово-господарських операцій, коли перевіряється дотримання норм і нормативів витрачання товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, відповідність надання коштів виконанню планів видатків, використанню виданих раніше ресурсів.

Наступний фінансовий контроль здійснюється після завершення звітного періоду або фінансового року в цілому.

Перевірка проводиться з окремих питань фінансово-господарської діяльності на основі звітних, балансових і розхідних документів. Виявляються порушення фінансової дисципліни, плануються заходи щодо усунення їх негативних наслідків.

Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств, організацій, установ, але на відміну від перевірок — з більш широкого кола показників і визначає фінансове становище господарських органів, перспективу їх розвитку, необхідність реорганізації або переорієнтації виробництва. Проводяться опитування, анкетування.

Аналіз як метод фінансового контролю проводиться за періодичною або річною звітністю і повинен бути системним і пофакторним.  Виявляється рівень виконання плану, дотримання норм витрат, фінансової дисципліни тощо.

Ревізія виступає одним з найважливіших методів фінансового контролю і є перевіркою фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій за звітний період.

5.4. Суб’єкти фінансового контролю

Суб’єктами фінансового контролю є окремі органи та організації, які уповноважені щодо контрольних функцій.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють законодавчі органи влади, виконавчі органи управління, фінансові, податкові та кредитні установи, страхові організації, міністерства та відомства, державні комітети, відділи місцевих державних адміністрацій, ревізійні комісії у кооперативних та громадських об’єднаннях.

Від імені законодавчого органу країни - Верховної Ради України контроль при розгляді та затвердженні державного прогнозу економічного та соціального розвитку країни, державного бюджету за ланками бюджетної системи і звітів щодо його виконання здійснюють: профільні комітети та комісії ВРУ, а також Рахункова палата України.

Фінансові органи міністерства фінансів контролюють процеси мобілізації та використання коштів державними органами, тому цей вид фінансового контролю називається бюджетним.

Контрольно-ревізійне управління та фінансові органи проводять усі види ревізії виробничо-фінансової діяльності підприємств, організацій та установ, що належать до бюджетної сфери.

Кредитні установи здійснюють фінансовий контроль при видачі, перевірці забезпечення та повернення позик.

Міністерства, Державні комітети, Державні комісії та відомства проводять фінансовий контроль спеціальним ревізійним апаратом.

ДПАУ – це орган оперативного фінансового контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати податків юридичними та фізичними особами.

Державне казначейство здійснює попередній, поточний та наступний контроль за правильністю використання коштів бюджетними установами та організаціями. Розбудова органів Державного казначейства в Україні обумовлена необхідністю реалізації принципа відокремлення державних коштів від коштів інших суб’єктів господарювання, інших джерел фінансування програм соціального та економічного розвитку.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами підприємств, організацій. Як правило, на підприємствах, в організаціях фінансовий контроль виконується головними бухгалтерами, працівниками фінансових відділів.

Аудиторські фірми – це незалежні організації, що повинні сприяти підвищенню якості контролю, його об’єктивності.

ТЕМА 6. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ

6.1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації

Фінанси підприємств складають основу фінансової системи. За участю фінансів підприємств створюється ВВП і відбувається його розподіл в середині підприємств.

Фінанси підприємств являють собою сукупність економічних грошових відносин, пов’язаних із формуванням та використанням фондів грошових коштів та нагромаджень підприємств, а також з контролем за формуванням, розподілом та використанням цих фондів та нагромаджень.

Розподільні грошові відносини, що складають зміст фінансів підприємств, можна об’єднати у відносно однорідні групи:

1. Грошові відносини, що пов’язані з формуванням та використанням цільових фондів внутрішньогосподарського значення.

2. Грошові відносини між підприємствами з приводу актів купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, сплати і отримання штрафів, внесення коштів у статутні фонди інших підприємств, участі у розподілі прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності з іншими підприємствами.

3. Грошові відносини між підприємствами та державою, пов’язані із формуванням бюджетних і позабюджетних фондів та використанням таких фондів.

4. Грошові відносини між підприємствами та кредитно-банківською системою з приводу отримання та повернення кредитів, сплати процентів за надані позики, внесення коштів на депозитні рахунки банків та отримання процентів за ними.

5. Грошові відносини між підприємствами - з одного боку та вищими органами і добровільними об’єднаннями підприємств, з другого, — з приводу утворення та використання централізованих фондів та резервів.

6. Грошові відносини між підприємствами та їх працівниками при здійсненні оплати за працю.

Фінанси підприємств виконують дві функції:

1) розподільну функцію, пов’язану із формування та використанням грошових доходів, фондів;

2) контрольну функцію, що проявляється у контролі за виробництвом, розподілом, використанням грошових доходів та фондів грошових коштів.

Організація фінансів підприємств – це  склад грошових фондів підприємств, порядок їх утворення та використання, співвідношення між розмірами фондів підприємств, взаємовідносини підприємств з фінансово-кредитною системою.

6.2. Класифікація фінансів підприємств

Класифікація фінансів підприємств є необхідною для аналізу впливів різноманітних чинників, що визначають особливості побудови фондів грошових коштів підприємств, а також фінансових відносин підприємств з державою, кредитними установами, страховими організаціями, з іншими підприємствами. Фінанси підприємств класифікують за такими ознаками: за галузевою приналежністю; за організаційно-правовими формами; за соціально-економічною природою.

За галузевою приналежністю фінанси підприємств поділяються на фінанси: промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, постачання, торгівлі, житлово-комунального господарства, шляхового господарства. Галузеві особливості, зокрема тривалість виробничого циклу, сезонні коливання валових витрат і доходів, визначають співвідношення основного та оборотного капіталу, специфіку формування фондів грошових коштів для фінансування різних витрат.

Виходячи з організаційно-правових форм фінанси підприємств поділяються на фінанси:

* державних підприємств (майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади);

* комунальних підприємств (є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах);

* приватних підприємств (одноосібних володінь);

* повних товариств (тов-во з необмеженою відповідальністю);

*  товариств з обмеженою відповідальністю;

* змішаних товариств (ТзОВ+повне товариство);

* акціонерних товариств (ВАТ, ЗАТ, корпорація, холдинг, ПФГ).

Організаційно-правова форма обумовлює специфіку формування статутного фонду, резервних та страхових фондів.

За соціально-економічною природою фінанси є єдиними. Це забезпечується єдиною правовою.базою, єдністю грошової системи, єдністю форм фінансової документації.

6.3. Фінансові ресурси підприємства, особливості їх формування та використання в умовах ринку

Фінансові ресурси підприємства – це грошові доходи та надходження, які знаходяться у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат з розширеного відтворення та економічного стимулювання працюючих.

Формування фінансових ресурсів здійснюється  за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходжень грошових коштів від фінансово-банківської системи через перерозподіл (додаток З).

6.4. Роль фінансів у кругообігу основних виробничих фондів

В умовах ринкової економіки початкове формування основних фондів, їх функціонування та розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються та використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці. Початкове формування основних фондів на новостворюваних підприємствах відбувається за рахунок основних коштів, що є частиною статутного фонду.

Основні кошти – це грошові кошти інвестовані в основні фонди виробничого та невиробничого призначення.

Розширене відтворення не може бути забезпечене тільки за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені головним чином для простого відтворення. Тому значна частина капітальних вкладень забезпечується з національного доходу, причому капітальні затрати реінвестуються насамперед у власні фінансові ресурси підприємств; сюди спрямовується також акціонерний та пайовий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, які визначені рішеннями уряду бюджетні асигнування та кошти позабюджетних фондів.

Роль фінансів в опосередкуванні кругообігу вартості основних фондів шляхом формування та використання грошових фондів цільового призначення добре видно з додатку Ж.

6.5. Особливості формування та використання обігових коштів підприємства

Для виробництва продукції підприємству поряд з основними фондами необхідні оборотні  фонди, що містять виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара), залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів.

Товарна і грошова форми ресурсів, що знаходяться у сфері обігу належать до фондів обігу. Для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції кожне підприємство повинно мати одночасно і оборотні  фонди, і фонди обігу. Грошові кошти, авансовані в оборотні  фонди та фонди обігу складають обігові кошти підприємств  (додаток Л).

За своїм змістом обігові кошти, оскільки вони не мають фондової форми, що є ознакою фінансів, є не фінансовою, а загально-економічною категорією. В зв’язку з цим кількість грошових коштів, що знаходяться в обороті підприємства не може бути віднесена до фінансових ресурсів.

Фінансові відносини у сфері функціонування обігових коштів виникають у трьох випадках:

* в процесі утворення статутного фонду підприємства;

* в процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових засобів;

* при інвестуванні надлишку обігових коштів у цінні папери.

6.6. Розподіл та використання прибутку

Функціонування підприємств у ринкових умовах вимагає, щоб прибуток виступав не тільки як головний результат фінансово-господарської діяльності, але й як джерело задоволення різних потреб як самого підприємства, так і суспільства в цілому.

Прибуток є важливим джерелом розширення виробництва і забезпечення інших внутрішньо-господарських потреб; частина його використовується для матеріального стимулювання працюючих і задоволення їх соціальних запитів; постійно зростає роль прибутку у формуванні бюджетних, позабюджетних та доброчинних фондів. В умовах, коли прибуток задовольняє різноманітні потреби, важливим завданням стає розробка економічно обгрунтованої системи його розподілу. Зокрема, важливою є послідовність, за якою визначаються і розподіляються між підприємством і державою та постачальниками підприємства відповідні частини прибутку. По-перше, мають бути забезпечені умови подальшої виробничої діяльності підприємства, без чого втрачаються робочі місця, ускладнюється соціальне становище, може зникнути сама можливість існування джерела (підприємства) для подальших розрахунків з постачальниками та державою. По-друге, важливо розрахуватися з постачальниками, які є такими ж підприємствами (енергетичними, сільськогосподарськими, переробними, хімічними, машинобудівними тощо) або кредитними чи банківськими установами (банки – постачальники кредитних ресурсів, страхові компанії – гаранти фінансової стабільності на випадок різних непередбачених подій). По-третє, необхідними є розрахунки з державним та місцевими бюджетами, без чого зупиниться нормальна діяльність сфери нематеріального виробництва.

ТЕМА 7. СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК

7.1. Економічна сутність страхування та його функції

Економічна сутність страхування є складовою частиною категорії фінансів. Однак, якщо фінанси в цілому пов’язані з розподілом та перерозподілом доходів та нагромаджень, то страхування охоплює тільки сферу перерозподільчих відносин.

Страхування - це сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, який призначений для відшкодування можливих збитків, нанесених суб`єктам господарювання або вирівнювання втрат у сімейних доходах у зв`язку з наслідками страхових випадків, що сталися  (додаток М) .

Сутність страхування виявляється через його функції. Відомо, що категорія фінансів виражає свою суть насамперед через розподільну функцію. Ця функція знаходить свій  конкретний специфічний прояв у функціях притаманних страхуванню: ризиковій, запобіжній, ощадній, контрольній.

Головною визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик як і ймовірність збитків є безпосередньо пов`язаним з основним призначенням страхування щодо надання грошової допомоги потерпілим господарствам та громадянам. Саме в межах дії ризикової функції відбувається перерозподіл  грошової форми вартості серед учасників страхування у зв`язку з наслідками страхових подій.

Страхування має також запобіжну функцію, яка пов`язана з використанням частини коштів страхового фонду на зменшення ступеня та наслідків страхового ризику. Збереження грошових сум за допомогою страхування на доживання пов`язане із потребою в страховому захисті досягнутого сімейного достатку. Тим самим страхування може мати і ощадну функцію.

Контрольна функція страхування виражає властивість цієї категорії  до строго цільового формування та використання коштів страхового фонду.

7.2. Галузі страхування та їх роль в житті суспільства

У зв`язку з розбіжностями в об`єктах страхування усю сукупність страхових відносин прийнято поділяти на такі галузі:

1) майнове страхування;

2) соціальне;

3) особисте;

4) страхування відповідальності;

5) страхування підприємницьких ризиків.

В майновому страхуванні об'єктом виступає майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступовп розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

У системі соціального страхування об'єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.

Об'єктом особистого страхування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особистого стахування є змішане страхування життя (об'єктами вистувають одночасно життя і здоров'я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат в разі настання страхової події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

У разі страхування відповідальності об'єктом виступають зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдвні збитки третім особам. Найпоширеніший вид - страхування цивільної відповідальності водіїв автотран-портних засобів.

Крім того, об'єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов'язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

При страхуванні відповідальності відшкодування збитків проводить страхова організація. Такий же порядок приймають при страхуванні відповідальності за погашення заборгованості.

Об'єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання авлютних курсів та ін.

7.3. Основні поняття у страховій справі

В умовах переходу до ринкових відносин страхування стає об’єктивно необхідним елементом усього господарського механізму. Сфера його застосування значно розширюється, охоплюючи усі форми власності, сімейні відносини, залучаючи широке коло нових зацікавлених страхувальників. У страхуванні вживається спеціальна страхова термінологія, котра значно полегшує  взаємопорозуміння сторін. З допомогою страхової термінології регулюється також конкретні умови кожного виду страхування, виражаються права та обов’язки сторін, які беруть участь у страхуванні, підтримуються необхідні  ділові стосунки щодо проведення страхової роботи.

Страховик - це юридична соба - страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку. Страхова компанія може бути державною, акціонерною, іншої форми власності згідно з чинним законодавством.

Страхувальник - це фізична або юридична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду і отримує право на відшкодування збитків у разі настання стахового випадку.

Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір страхування стосовно себе і сплатив страховий внесок.

Перестрахування - це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.

Страхові платежі - це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно.

Страхова сума - це сума, на яку застрахований об'єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку.

Страхове відшкодування - це виплату страховиком застрахованому повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників - страхової суми і страхового збитку.

Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Страховий захист - це відносини з приводу подолання або відшкодування збитків, що наносяться конкретним об'єктом. (Наприклад, страховий захист врожаю сільськогосподарських культур, майна або життєвого рівня населення).

Страховий інтерес - є поняттям з двома змістовними значеннями: по-перше воно означає економічну потребу, зацікавленість у прийнятті участі у страхуванні; по-друге відображає страхову суму, якою оцінюються збитки у зв'язку із можливою загибеллю або знищенням майна чи іншими матеріальними втратами.

7.4. Страховий ринок як особлива сфера грошових відносин

Страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга – страховий захист, формується пропозиція і попит на неї. Об’єктивною основою розвитку страхового ринку є потреба забезпечення безперервності цього процесу, що виникає в процесі відтворення, що виражається в надані грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених несприятливих подій.

На страховому ринку відбувається формування та розподіл страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальники (фізичні та юридичні особи і держава) та застраховані. Посередниками в проведенні страхування. Посередниками у проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери.

Страхові агенти - це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика.

Страхові брокери також, виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.

Кожна категорія продавців страхових послуг може бути представлена різними формами власності: державної, акціонерної, кооперативної, приватної. Покупцями страхової послуги можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, якщо це не протирічить правилам і вимогам даного виду страхування.

7.5. Доходи та видатки страховика

Метою комерційної діяльності страховика є отримання прибутку. Страхова діяльність здійснюється в процесі формування та використання страхового фонду і є фінансовою основою діяльності страховика. В процесі формування та розподілу страхового фонду формуються доходи, витрати та фінансові результати страхових операцій.

Доходи від страхових операцій являють собою надходження страхових платежів та внесків за різними видами страхування. Страхові платежі утворюють фонд поточних надходжень, які разом з доходами від нестрахової діяльності складають валовий дохід страховика. У складі доходів страхових операцій враховуються також надходження із запасних або резервних фондів, однак вони не є доходами у прямому розумінні цього слова. Дані надходження мають регулюючий характер і повинні виконуватись лише в тому випадку, коли для фінансування витрат не вистачає поточних надходжень страхових платежів.

Витрати страховика забезпечуються в процесі розподілу страхового фонду. Склад і структура витрат визначається двома взаємопов’язаними економічними процесами: погашення зобов’язань перед страхувальниками, фінансової діяльності страх. операцій.

За економічними ознаками витрати класифікують наступним чином:

а) витрати на виплату страхових відшкодувань і страхових сум;

б) відрахування в запасні фонди та резервні внески;

в) відрахування на запобіжні заходи;

г) витрати на ведення справи.

7.6. Фінансові результати страхових операцій, їх рентабельність

Фінансовий результат страхових операцій – це вартісна оцінка підсумків господарської діяльності страхових організацій. Він визначається за кожним видом страхування, за кожним із самостійних страхових фондів (зокрема, якщо вони виділяються) та за страховими операціями в цілому. При підведенні підсумків господарської діяльності страхового органу фінансовий результат визначається за 1 рік, при оцінці еквівалентності відносин страховика та страхувальників за той період, який було прийнято за основу при розрахунку  тарифу.

Фінансовий результат страхових операцій визначається шляхом співставлення доходів та витрат страхової організації. В тому випадку якщо доходи перевищують витрати організація має позитивне сальдо, якщо ж витрати більші, ніж доходи, тоді утворюється дефіцит, який покривається за рахунок раніше створених запасних фондів. Позитивний фінансовий результат може містити два елементи: прибуток страховика та приріст резервів внесків

Цей приріст має строго цільове призначення, проте в період зберігання на рахунках страхової організації може бути використаний як кредитні ресурси.

Прибуток від страхової операції являє собою різницю між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю. Прибуток визначається як за страховими операціями так і за кожним видом страхування. Відношення річної суми прибутку до річної суми платежів називається рентабельністю страхових операцій. Показник рентабельності визначається за кожним видом страхування і за страховими операціями в цілому.

ТЕМА 8. ПОДАТКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

8.1. Суть і функції податків

Вирішальне значення серед доходів бюджету мають податки, що є обов’язковими платежами, які справляються державою (централізованими та місцевими органами влади) з фізичних та юридичних осіб. Історично їх виникнення належить до періоду поділу суспільства на соціальні групи. Держава без податків існувати не може оскільки вони є головним методом мобілізації доходів в умовах панування приватної власності та ринкових відносин. Податки, приймаючи участь у перерозподілі нової вартості - національного доходу, виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Податки як частина розподільчих відносин суспільства, відображають закономірності виробництва. Крім суспільного змісту податки мають матеріальну основу, тобто являють собою реальну суму грошових коштів суспільства, яка мобілізується державою (додаток Н).

В сучасних умовах податки виконують дві функції: фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків - це функція, за допомогою якої утворюються державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави.

Регулююча функція податків означає, що податки як активний учасник розподільних процесів чинять серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, підсилюючи або послаблюючи нагромадження капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

8.2. Податкова політика та податковий механізм

Податки та їх функції відображають базисні відносини, які використовуються державою у податковій політиці через інструменти (податкові ставки, способи оподаткування, пільг тощо), що складають податковий механізм.

Податковий механізм - це сукупність організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням. Держава надає податковому механізму юридичної форми через податкове законодавство і регулює його.

Податкова політика і податковий механізм визначають роль податків у суспільстві, яка тісно пов'язана з діяльністю держави.

8.3. Прямі та непрямі податки

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

Основною формою прямого оподаткування виступає прибутковий податок. Залежно від платників податку він поділяється на два види: з юридичних осіб та фізичних осіб.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспортний засіб)).

До прямих податків відносять: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, земельний податок, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною сутністю є універма-льним акцизом. Фактично платником податку ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

Акцизи є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, конторолювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів.

Мито - це непрямий податок, що справляється з товарів, що преміщають-ся черех митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і який вклячається в ціну товарів і сплачується за рунок кінцевого споживача.

ТЕМА 9. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА, БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ, БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС

9.1. Поняття бюджету, бюджетної системи та бюджетного устрою

Організація бюджетної системи в Україні регламентується Законом України “Про бюджетну систему України”.

Бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами депутатів.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в країні згідно з бюджетним устроєм  (додаток П).

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Основами бюджетного устрою є: встановлення принципів побудови бюджетної системи, виділення видів бюджетів, розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, організація міжбюджетних відносин.

9.2. Сутність бюджетного процесу

Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, іх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Бюджетний процес складається з двох частин: бюджетне планування і виконання бюджету. Бюджетне планування включає складання проекта бюджету, його розгляд і затвердження. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків.

9.3. Класифікація державних доходів та їх економічний зміст

Доходи держави охоплюють:

* по-перше, кошти бюджетів усіх рівнів влади;

* по-друге, ресурси позабюджетних фондів;

* по-третє, ресурси державного сектора економіки.

Доходи бюджету – це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які необхідні для виконання її функцій. Вони відображають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів, і надходять в розпорядження органів влади  (додаток Ф).

Доходи бюджету класифікуються в залежності від різних ознак:

- за джерелами утворення вони поділяються на податки з юридичних осіб, податки з населення, позики, надходження від реалізації державної власності;

- за методами справляння на податкові і неподаткові доходи;

- за видами податків: акцизи, ПДВ, податок на прибуток підприємств та організацій, прибутковий податок з фізичних осіб та ін.

Згідно бюджетної класифікації доходи бюджету складаються з п’яти груп, а саме: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти та державні цільові фонди.

9.4. Видатки державного бюджету

Видатки бюджету є компонентом загальної фінансової категорії бюджету і являють собою витрати що виникають у зв’язку із виконанням державою своїх функцій. Ці витрати відображають економічні відносини, на базі яких відбувається процес використання коштів централізованого фонду грошових коштів держави за різними напрямками  (додаток Р).

Економічна сутність видатків бюджету проявляється у багатьох їх видах, при цьому якісна характеристика відображає економічну природу явища і дозволяє встановити призначення бюджетних видатків, а кількісна – їх величину.

Згідно бюджетної класифікації видатки бюджету розглядають: 1 - за функціями, для яких потрібні видатки (функціональна класифікація); 2 - економічною характеристикою операцій (економічна класифікація); 3 – ознакою головного розпорядника коштів (відомча класифікація); 4 – бюджетними програмами (програмна класифікація).

ТЕМА 10. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

10.1. Сутність державного кредиту як економічної категорії

Державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади та управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з другого, за яких держава виступає позичальником, кредитором і гарантом  (додаток С).

Головною є форма кредитних відносин, коли держава виступає як позичальник коштів. Значно менше вона виступає як кредитор, надаючи позики юридичним та фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, що взяли фізичні та юридичні особи, вона є гарантом.

10.2. Функції державного кредиту

Як  фінансова категорія державний кредит здійснює дві функції: фіскальну і регулюючу.

Через фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави. Виступаючи в ролі позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат.

Регулююча функція державного кредиту - вступаючи у кредитні відносини, держава спеціально чи ні впливає на стан грошового обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво та зайнятість.

10.3. Класифікація державних позик

Державні позики класифікують за низкою ознак:

1) за суб'єктами позикових відносин позики поділяють на такі, що розміщуються центральними та місцевими органами управління;

2) в залежності від місця розміщення державні позики поділяють на внутрішні та зовнішні;

3) в залежності від обігу на ринку державні позикові інструменти бувають ринкові та неринкові;

4) в залежності від строку залучення коштів державні позики поділяються на короткотермінові (до 1 року), середньотермінові ( від 1 до 5 років), довготермінові (від 5 років та більше).

10.3. Державний борг, його формування і обслуговування

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу і необхідності чіткої сиситеми управління ним.

Державний борг - це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх)і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Розрізняють поточний і капітальний та внутрішній і зовнішній державний борг.

Поточний борг - це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній країні.

Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі іі уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Методами управління державним боргом є: конверсія (зміна дохідності позики), консолідація (збільшення строків дії випущеної позики), уніфікація (об`єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики), обмін облігацій за регресивним співвідношенням (коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однією нової), відстрочення погашення та анулювання позики.

ТЕМА 11. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

11.1. Міжнародні фінансові потоки

Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні  фінансові  відносини  являють  собою  досить  складну  систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

взаємовідносини  держави  з  юридичними  і  фізичними  особами інших країн;

взаємовідносини держави    з урядами    інших країн    та міжнародними фнансовими організаціями;

взаємовідносини   держави   і   суб'єктів   господарювання   з   міжнародними фінансовими інституціями.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних фінансів.

11.2. Міжнародні фінансові організації

Діяльність міжнародних фінансових організацій пов'язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди грошових коштів, що формуються цими організаціями. Провідними міжнародними організаціями є: Організація Об'єднаних Націй та Європейський Союз.

Організація Об'єднаних Націй була заснована наприкінці другої світової війни з метою підтримання миру. До сфер її діяльності також входять економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона навколишнього середовища.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів ООН. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни. Кошти бюджету ООН використовуються на адміністративні та накладні витрати (38%) і фінансування міжнародних проектів та проведення різних заходів міждержавного значення (62%).

Європейський Союз створено з метою економічної співпраці Європейського економічного співтовариства. Було сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар'єри, здійснено уніфікацію податкового законодавства, створено європейську валютну систему. Розвиток інтеграційних процесів завершився проголошенням Європейського Союзу, до якого входять 27 країн: 25/3/57 - Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; 1/1/73 -  Данія, Ірландія, Великобританія; 1/1/81 – Греція; 1/1/86 Іспанія, Португалія; 1/1/95 - Австрія, Фінляндія, Швеція; 2004р. - Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина; 1/1/07 - Болгарія, Румунія.

Бюджет ЄЄ формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт бюджету ЄС - він не може перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5%) та операційні (до 95 %). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги і т. ін.).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем - з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.

11.3. Міжнародні фінансові інститути

Міжнародні фінансові інституції створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн - засновників цих організацій. їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів.

До світових міжнародних фінансових інституцій належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні фінансові інституції створюються за континентальною ознакою. До них належать: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів та ін.

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн - членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн-членів Фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгівлі. На даний час членами МВФ є 184 країни, в т.ч. з 1992р. Україна. Внесок кожної країни є її квотою. Квота України становить 0,70 відсотка від загального капіталу фонду. Чверть внеску проводиться у вільноконвертованій валюті, решта в національній. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на п'ять років) загальний перегляд квот. Це пов'язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі.

При необхідності, крім власного капіталу МВФ може використовувати позикові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів. Досі позики отримувались від казначейств та центральних банків країн-членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному ринку кошти не залучались.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, з метою надання фінансової допомоги країнам, у яких утворилось від'ємне сальдо платіжного балансу, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансових інституцій, є група Світового банку, яка включає до свого складу Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру -Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Серцевиною групи є МБРР, який був заснований разом з МВФ в 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни-члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн - членів МБРР через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що зазнали втрат унаслідок Другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються. Джерелами ресурсів банку є:

статутний капітал;

залучення коштів через випуск облігаційних позик;

резервний фонд.

Міжнародна   асоціація   розвитку   надає   безпроцентні   кредити   найбіднішим країнам світу терміном до 50 років на пільгових умовах - 0,75 %.

Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високорентабельним приватним підприємствам країн, що розвиваються, причому без гарантії урядів відповідних країн.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій проводить
страхування іноземних  інвестицій у країнах, що розвиваються,на випадок політичних ризиків: від націоналізації, воєн, заворушень, зривів контрактів та ін., чим сприяє розвитку діяльності як інституцій групи Світового банку, так і приватних інвесторів.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів виконує функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами.

Банк міжнародних розрахунків є першою в історії міжнародною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.

Загалом всесвітні міжнародні фінансові інституції відіграють, як видно з їх функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечуючи надійний рух міжнародних грошових потоків. Тим самим вони сприяють і надійному функціонуванню національних фінансових систем. Крім того, їх кредити є важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються.

У Європі в рамках ЄЄ функціонують Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Європейський центральний банк створений у зв'язку із впровадженням у 1999 р. Єдиної європейської валюти - євро. Він є емісійним центром євро. Загалом його завдання і функції ідентичні функціям центральних банків.

Завданням Європейського інвестиційного банку, який був створений в 1958 р., є фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загальноєвропейське значення. Кредити надаються терміном від 20 до 25 років. У галузевому плані пріоритетними є такі галузі інфраструктури, як енергетика, транспорт, телекомунікації, а також проекти, що пов'язані з охороною навколишнього природного середовища. Кредити банку видаються на ринкових умовах. Пільги встановлюються лише в тих випадках, коли передбачається їх відшкодування - боніфікація за рахунок бюджету ЄС.

Європеський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який був створений у 1990 р. і відкритий 1991 р., здійснює діяльність у країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Засновниками банку є країни Європи та провідні країни світу. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60 % кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і не більше 40 % у державну інфраструктуру. Кредитні ресурси ЄБРР поділяються на звичайні і кошти спеціальних фондів. За рахунок звичайних ресурсів надаються кредити під ефективні і надійні проекти розвитку. Спеціальні фонди призначені для пільгового кредитування низькорентабельних галузей соціальної інфраструктури та для надання технічної допомоги.

Лондонський та Паризький клуби - це об'єднання кредиторів. Лондонський клуб об'єднує 600 великих західних банків-кредиторів. Паризький клуб об`єднує 19 країн, які є головними державами-кредиторами світу.

ТЕМА 12. ФІНАНСОВИЙ РИНОК

12.1. Складові елементи та грошові потоки фінансового ринку

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Існує велика кількість ознак, за якими можна класифікувати фінансовий ринок.

1. За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу);

ринок цінних паперів (фондовий ринок);

валютний ринок;

страховий ринок;

-ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини);

- ринок фінансових послуг.

2. За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

ринок грошей;

ринок капіталів.

3. За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на:
       - місцевий фінансовий ринок;

- регіональний фінансовий ринок;

- національний фінансовий ринок;

- світовий фінансовий ринок.

4. За швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

- ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок "спот");

- ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф'ючерсний, опціонний і ринок свопів).

Операції на фінансовому ринку здійснюються за допомогою фінансових інструментів

Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків є комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа.

12.2.Ринок кредитних ресурсів

Ринок кредитних ресурсів - це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості.

Суб'єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники і держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів.

Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інституції. Усі вони виконують посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткових коштів. У такий спосіб фінансові посередники забезпечують міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу.

Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним банком держави. Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок. Короткострокові кредити залучаються, як правило, для поповнення обігових коштів та усунення тимчасових розривів у фінансуванні. Вони надаються терміном до одного року і за своєю економічною сутністю є ринком грошей.

Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особами. Ціною кредиту є процент як плата за користування фінансовими ресурсами. Ціна кредиту залежить від строку повернення позики, а також ураховує ризик. У визначенні рівня процентних ставок важливу роль відіграє облікова ставка національного банку, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити національного банку. Висока облікова ставка - показник наявності інфляційних процесів у державі, великої ризикованості кредитного ринку.

Крім облікової, національний банк затверджує ломбардну ставку - процентну ставку, за якою центральний банк надає кредити під заставу державних цінних паперів.

12.3.Ринок цінних паперів

Важливою складовою фінансового ринку є ринок цінних паперів, який ще називають фондовим ринком. Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що є засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції та облігації.

Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на дольові, що виражають частку у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

Дольові цінні папери: акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери.

Боргові цінні папери: облігації, казначейські зобов'язання та ін., за якими емітент несе зобов'язання повернути у відповідний строк кошти, інвестовані в його діяльність, виплатити дохід у вигляді фіксованого процента.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні сертифікати, комерційні папери та ін. Грошові цінні папери активно використовують в обороті між фірмами, банками, між банками та казначейством.

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Використання різних видів акцій пов'язане з різними цілями, якими керуються засновники акціонерних товариств.

Проста акція дає право голосу (за принципом: одна акція - один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку. Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим власники привілейованих акцій у більшості випадків позбавляються права голосу, тобто вони не можуть брати участі в управлінні товариством, якщо це не передбачено статутом. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Щорічний прибуток за цими акціями нараховується за процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж якийсь рік обсяг чистого прибутку не дає змоги виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди можуть виплачуватись із резервного фонду.

Іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акції. Продаж чи передання іменної акції іншому власнику фіксується відповідними записом чи заміною акції. Акція на пред'явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не вимагає ніякого оформлення.

Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від:

- емітента;

- способу виплати доходу;

- термінів, на які вона випускається;

- умов обігу та надійності.

Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні. Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління. Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємницької діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні - акціонерними товариствами.

Залежмо від способу виплати доходу виділяються процентні, дисконтні її конвертовані облігації. Процентні облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного процента, що встановлюється до номінальної вартості. За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і цінами купівлі. Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін к на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій.

За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватись. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до 1-2 років), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5-10 років). Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску. Облігації з правом дострокового погашення передбачають право емітента на дострокове погашення.

За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені. Забезпечені облігації передбачають гарантії їх погашення і виплати доходу з дотриманням установлених строків. Забезпеченням таких облігацій може бути нерухоме майно, земля, державні ціні папери тошо. Об'єкти і фонди забезпечення вказуються при випуску забезпечених облігацій. Незабезпечені облігації не передбачають установлення їх забезпечення, на шо вказується в умовах випуску. Державні облігації незалежно від того, вказуються чи ні об'єкти і форми їх забезпечення, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкрутувати і завжди має достатні ресурси.

Казначейські зобов'язання - це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов'язань - довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель - це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів -прості й переказні. Простий вексель - це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він укаже, певної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.

Казначейський вексель є формою боргового зобов'язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – Ст. 85, 95, 96, 97, 98, 116, 119.
  2.  Господарський Кодекс України № 3713-VІ (3713-17) від 08.09.2011р. (Відомості Верховної Ради України).
  3.  Податковий Кодекс України № 3741-VІ (3741-17) від 20.09.2011р. (Відомості Верховної Ради України).
  4.  Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про господарські товариства”” від 22.12.97 р. №769/97 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998.- № 18.
  5.  Закон України “Про бюджетну систему України” від 29.06.95 р. // Урядовий кур’єр 20 липня 1995 р.
  6.  Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 р.
  7.  Закон України “Про державний внутрішній борг України” від 24 квітня 1992 р.
  8.  Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97р. №280/97 – ВР Розділ ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1997.- № 24.
  9.  Закон України “Про страхування” від 07.03.96 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- № 18.
  10.  Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010р.
  11.  Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91 р. №872-ХІІ( зі змінами і доповненнями) // Закони України. – К.,1996.- Т.1.
  12.  Закон України “Про лізинг ” від 16.12.97 р. №723/97 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998.- № 16.
  13.  Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91 р. №1201- ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991.- № 38.
  14.  Закон України “Про Рахункову палату Верховної ради України” від 11.07.96 р. №315/96 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- № 43.
  15.  Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”” від 05.02.98 р. №83/98 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998.- № 29.
  16.  Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.93 р. №2939-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993.- № 13.
  17.  Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.93 р. №3125-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993.- № 23.
  18.  Указ Президента України “Про Державне Казначейство України” // Діло.-1995. - №43.
  19.  Указ Президента України “Про затвердження Положення про Державну митну службу України” від 08.02.97 р. №126/97.
  20.  Указ Президента України “Про внесення змін до Положення про Державну митну службу України” від 23.03.98 р. №217/98.
  21.  Алєксєєв І.В., Колісник М.К., Панкевич Л.В., Тревого Л.С. Навчально – методичний посібник з дисципліни “Теорія фінансів”. – Львів: Інститут підприємництва та перспективних технологій, 2001. – 87 с.
  22.  Алєксєєв І.В., Колісник М.К., Ярошевич Н.Б. Основи теорії фінансів: Навч. посібник. – Львів: Видавництво національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 144с.  
  23.  Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу у ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Л.: Каменяр, 2000.
  24.  Базилевич В.Д. Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб. / За заг. ред. В.Д. Базилевича. – К.: Атака, 2002. – 368 с.
  25.  Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За ред. О.В. Турчинові і Ц.Г. Огня. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 320 с.
  26.  Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України; Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.
  27.  Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник . – К.: НІОС, 2000. – 416 с.
  28.  Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.
  29.  Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге вид., випр. та доп. – Л.: Центр Європи, 1997. – 576 с.
  30.  Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). – К.: НІОС, 2000. – 384 с.
  31.  Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання»; КОО, 1999. 487 с.
  32.  Медведчук С.В. Фінансово-господарські відносини держава – підприємництво (етапи становлення і перспективи розвитку). – Л.: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2000. – 372 с.
  33.  Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія). – К.: КНЕУ, 2001. – 164 с.
  34.  Перов А.В., Толкушкин А.В. Налоги и налогообложение: Учеб. пособ. – М.: Юротт, 2002. – 555 с.
  35.  Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси (з елементами статистики фінансів): Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2002. – 300 с.
  36.  Фінанси: Навч. посіб. / В.С. Загорський, О.Д. Вовчак, І.Г. Благун, І.Р. Чуй. – К.: Знання, 2006. – 247 с.
  37.  Фінанси: Вишкіл студії: Навч. посіб. / За ред. д.е.н., проф. С.І. Юрія. – Тернопіль: Картбланш, 2002. – 387 с.
  38.  Фінанси: Навч. посіб. / В.І. Оспіщев, Л.І. Лачкова, О.П. Близнюк та ін.; За ред. В.І. Оспіщева. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 336 с.
  39.  Фінанси підприємств: Навч. посіб. / О.М. Рудницька, О.Й. Вівчар, Р.Й. Желізняк, І.Я. Цигиль. – Львів: Видавництво національного університету «Львівська політехніка», 2007. – 208 с.  
  40.  Юрій С.І., Бескид Й.М. бюджетна система України: Навч. посіб. – К.: НІОС, 2000. – 400 с.


ДОДАТКИ

Додаток А

Класифікація доходів та видатків у докапіталістичних формаціях

Суспільний лад

Доходи

Видатки

Первіснообщинний

Примітка: не було держави – нема мови про фінанси

Рабовласницький та феодальний

надходження від державного майна (домени); регалії (монопольне право монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); воєнна здобич, данина з підкорених народів; натуральні та грошові збори і повинності; мито; позики

на ведення війн; на утримання монархічного двору; на утримання державного апарату; будівництво громадських споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водогонів)

Додаток Б

Класифікація доходів та видатків держав при капіталізмі

Період

Доходи

Видатки

Наприкінці ХІХ ст.

Основним джерелом були податки – переважно непрямі

на військові потреби; погашення державного боргу та процентів за ним; утримання державного апарату (парламент, міністерство, поліція, тощо); освіта, охорона здоров’я

ХХ ст.

Податки, збори, платежі

на обороноздатність країни; на охорону приватної власності; свободу підприємництва; правопорядок

Після 2 - ої світової війни

Збільшується частина податків як основного знаряддя перерозподілу національного доходу.

Прямі податки – податок з фізичних осіб (Великобританія – 1842 р.) та податок на прибуток корпорацій

Непрямі податки – акцизи і ПДВ

Вага податків у ВНП зросла з 30% (США) до 50% (у малих країнах Західної Європи)

зросли суми витрат на соціальні цілі (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення);

видатки на втручання держави в економіку (капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову та ін. галузі промисловості);

витрати на НТП (50 – 70% видатків на такі цілі)

підтримка підприємств у боротьбі на світовому ринку (надання експортних премій) – 20% видатків бюджету з’являються нові видатки на:

охорону довкілля, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій та кредитів країнам, що розвиваються


Додаток В

Механізм дії розподільної функції фінансів

Додаток Д

Структура фінансово-кредитного механізму

Додаток Е

Суб’єкти управління фінансовою системою України

Додаток Ж

Класифікація фінансового контролю


Додаток З

Групування фінансових ресурсів підприємства за джерелами їх формування

  1.  прибуток від основної діяльності;

прибуток від виконуваних науково-дослідних робіт та інші цільові доходи;

прибуток від фінансових операцій;

прибуток від будівельно-монтажних робіт;

інші види доходів;

амортизаційні відрахування;

виручка від реалізації майна, що вибуває;

сталі пасиви;

цільові надходження (плата за утримання дітей в дитячих садках);

мобілізація внутрішніх ресурсів будівництва;

пайові та інші внески членів трудового колективу;

інші види надходжень;

продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;

кредитні інвестиції;

страхове відшкодування за ризиками, що настали;

фінансові ресурси, що надходять від концернів, асоціацій, галузевих структур;

фінансові ресурси, що формуються на пайових (часткових) засадах;

дивіденди та проценти за цінними паперами інших емітентів;

бюджетні субсидії;

інші види доходів.


Додаток К

Кругообіг вартості основних фондів підприємства


Додаток Л

Класифікація обігових коштів


Додаток М

Класифікація страхування


Додаток Н

Класифікація податків


Додаток П

Структура Державної бюджетної системи України

Додаток Р

Система державних доходів

Система державних видатків


Додаток С

PAGE  2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30833. Приспособление к среде обитания, как важнейшее условие жизнедеятельности. Срочная и долговременная адаптация 27.5 KB
  Срочная и долговременная адаптация. Адаптация процесс приспособления организма к изменяющимся условиям среды обитания. При благоприятном стечении обстоятельств прекращении действия сверхсильного фактора или снижении его силы и интенсивности до уровня физиологического диапозона действия возможна деадаптация. Организм всегда оставляет след от неблагоприятного воздействия вегетативная память что облегчает приспособление при повторной адаптации реадаптация.
30834. Функции клеток 21.5 KB
  Раздражимость способность клетки отвечать на раздражение изменением своего обмена веществ. Возбудимость это способность клетки отвечать на раздражение изменением проницаемости клеточной мембраны входящим натриевым током и как следствие генерацией потенциала действия т. Проводимость это способность клетки проводить распространять возбуждение от места его возникновения в клетке к другим ее частям. Если у клетки утрачена раздражимость возбудимость или проводимость то она или функционально нарушена либо погибла т.
30835. Ионно-мембранная теория происхождения биоэлектрических явлений (Ходжкин, Хаксли, Катц). Электрические явления в возбудимых тканях (потенциал покоя, потенциал действия, токи градиента основного обмена, токи повреждения) 25 KB
  Электрические явления в возбудимых тканях потенциал покоя потенциал действия токи градиента основного обмена токи повреждения. Происхождение электрических явлений в тканях На уровне клетки регистрируется потенциал мембраны ПД разность потенциалов между наружной и внутренней поверхности мембраны в каждый данный момент времени. Стационарно как показатели электрического состояния клетки регистрируют 2 вида потенциала мембраны ПМ: потенциал покоя ПП и потенциал действия ПД. Потенциал покояПП это разность потенциалов между...
30836. Понятие о потенциале покоя. Роль ионов К+, Na+, Ca+2, Cl- в происхождении мембранного потенциала. Калий-натриевый насос, его значение. Уравнения Нернста и Гольдмана, расчет величины мембранного потенциала 23.5 KB
  в покое мембрана поляризована. Избирательная проницаемость клеточной мембраны в покое для натрия и калия. В покое высокая проницаемость для калия а для натрия в покое она практически отсутствует небольшая. В покое за счет процесса облегченной диффузии через неуправляемые медленные калиевые каналы за счет градиента концентрации калий постоянно выходит из клетки во внеклеточное пространство это формирует постоянный выходящий калиевый ток.
30837. Потенциал действия и его фазы. Изменение проницаемости калиевых, натриевых и кальциевых каналов в процессе формирования потенциала действия 30 KB
  При нанесении раздражения увеличивается проницаемость мембраны для натрия. За счет этого процесса происходит уменьшение полярности мембраны по сравнению с исходным с 70 мВ до 4050 мВ. Критический уровень деполяризации КУД это такая величина разности потенциалов 4050 мВ при которой активируется большое количество потенциалзависимых быстрых натриевых каналов проницаемость мембраны для натрия становится максимальной и перестает быть зависимой от силы раздражителя. Возникает лавинообразный входящий натриевый ток который быстро доли...
30838. Раздражимость и возбудимость 44 KB
  По биологической значимости: адекватные присущи для восприятия данному виду рецептора неадекватные не являются естественными с точки зрения природы или силы раздражения. Законы раздражения Действие раздражителя описывается несколькими законами: 1. Закон силы раздражения: Чем больше сила раздражения тем до известных пределов сильнее ответная реакция. Но есть сила раздражения для любого биологического раздражителя которая способна вызывать mx эффект оптимальная сила оптимум частоты и силы раздражения.
30839. Действие постоянного тока 29.5 KB
  Под катодом замыкая цепь мы по существу вносим мощный отрицательный заряд на наружную поверхность мембраны. Это приводит к развитию процесса деполяризации мембраны под катодом. При замыкании цепи происходит внесение мощного положительного заряда на поверхность мембраны что приводит к гиперполяризации мембраны. КУД смещается вслед за потенциалом мембраны но в меньшей степени.
30840. Строение биомембран 52 KB
  Основу мембраны составляет липидный бислой двойной слой амфифильных липидов которые имеют гидрофильную головку и два гидрофобных хвоста . В липидном слое липидные молекулы пространственно ориентированы обращены друг к другу гидрофобными хвостами головки молекул обращены на наружную и внутреннюю поверхности мембраны. Липиды мембраны: фосфолипиды сфинголипиды гликолипиды холестерин. К ним относятся рецепторные белки белки адгезии; трансмембранные пронизывают всю толщу мембраны причем некоторые белки проходят через...
30841. Трансмембранный обмен 28.5 KB
  Осмос когда через мембрану движется растворитель из зоны с меньшей концентрацией в зону с большей концентрацией.Переносчики белки которые тем или иным способом переносят вещества через мембрану – за счет конформации пространственного преобразования молекул переносчика сальтообразно. Активный транспорт транспорт веществ через мембрану который осуществляется против градиента концентрации и требует значительных затрат энергии. Он вмонтирован в мембрану.