48328

ОХОРОНА ПРАЦІ

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Охорона праці - це система правових соціальноекономічних організаційно-технічних санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів спрямованих на збереження здоровя і працездатності людини в процесі праці. Предметом охорони праці як науки є вивчення умов праці спрямоване на забезпечення не тільки повної безпеки працюючих але і на створення оптимальних комфортних умов для підвищення їх працездатності. До предмету праці також відносяться: працююча людина виробничі колективи процес праці виробниче середовище...

Украинкский

2013-12-09

1018 KB

2 чел.

ОХОРОНА ПРАЦІ

Тема 1.1. Виробниче середовище та його вплив на людину. Предмет i завдання дисципліни

Виробниче середовище це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність.

В процесі трудової діяльності на людину впливають небезпечні та шкідливі виробничі фактори.

Небезпечним називається виробничий фактор, дія якого на працюючого в певних умовах приводить до травми або іншого раптового різкого погіршення здоровя. Якщо ж виробничий фактор приводить до захворювання або зниження працездатності, то його вважають шкідливим.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори підрозділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

До фізичних шкідливих виробничих факторів відносяться: підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони; підвищена або знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів, повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрації, інфразвукових коливань, ультразвуку; підвищені або знижені вологість повітря, його рухливість та іонізація; підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищена електрична напруга; підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних випромінювань; відсутність або нестача природного світла тощо.

Хімічні шкідливі виробничі фактори поділяються: за характером впливу на організм людини на токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну функцію; за шляхом проникнення в організм людини на такі, що проникають через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірний покрив та слизову оболонку.

Біологічні шкідливі виробничі фактори це наявність патогенних мікроорганізмів (бактерії, віруси, грибки, найпростіші) і продуктів їхньої життєдіяльності, а також макроорганізмів (рослини і тварини).

Психофізіологічні шкідливі виробничі фактори викликають фізичне та психічне перевантаження. Фізичне перевантаження, в свою чергу, поділяють на статичне і динамічне. Психічне перевантаження поділяється на розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, емоційне перевантаження.

Кожен з перелічених вище факторів виробничого середовища має специфічний вплив на організм. При цьому в організмі людини у відповідь на вплив зовнішніх подразників виникають фізіологічні реакції, які спричиняють певні функціональні зміни або професійні захворювання.

Охорона праці  це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоровя і працездатності людини в процесі праці.

Предметом охорони праці як науки є вивчення умов праці, спрямоване на забезпечення не тільки повної безпеки працюючих, але і на створення оптимальних (комфортних) умов для підвищення їх працездатності. До предмету праці також відносяться: працююча людина, виробничі колективи, процес праці, виробниче середовище, взаємозв'язок людини з промисловим устаткуванням, організація праці і виробництва, технологічні процеси.

В основу розгляду всіх питань дисципліни «Охорона праці» покладено профілактичний початок. Основна задача полягає в переважному попередженні виникнення можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів і створенні безпечних в широкому розумінні цього слова техніки і технологічних процесів, а не в усуненні засобами техніки безпеки і виробничої санітарії в машинах, механізмах, приладах, що випускаються, конструктивних недоліків, що приводять до виникнення небезпечних і шкідливих факторів.

Дисципліна «охорона праці» виникла на стику цілого ряду наук і удосконалюється разом з розвитком соціально-правових, економічних, медичних, технічних і інших наук. Для успішного оволодіння предметом потрібне знання основ фізики, хімії, електротехніки, математики і ін. як природних, так і суспільних наук. Охорона праці тісно пов’язана з такими науками, як ергономіка, інженерна психологія, фізіологія і гігієна праці, охорона навколишнього середовища, а також інших наук, що відображають питання життєдіяльності людини.

Дисципліна «охорона праці» є соціально-технічною наукою, яка виявляє і вивчає виробничі небезпечні і професійні шкідливості, розробляє методи їх запобігання або послаблення з метою усунення нещасних випадків, професійних захворювань, аварій і пожеж.

НТП приводить до конкретної зміни характеру і засобів трудової діяльності. Він створює для людини більше число благ, зменшує небезпеки праці. Проте сучасна техніка є потенційним джерелом високої небезпеки для життя людини, яка вимагає додаткових витрат для захисту обслуговуючого персоналу.

Враховуючи практику розуміння змісту охорони праці, що склалася, звичайно виділяють чотири основні складові її частини:

  1.  Правову.
  2.  Санітарно-гігієнічну.
  3.  Техніку безпеки.
  4.  Пожежну профілактику.
Трудове законодавство базується на Конституції України і Основах законодавства про працю. На підставі цих документів розробляється КЗОТ, санітарні норми, правила, інструкції, а також сформовані рішення профспілок з питань охорони праці Закону України про Охорону праці.
Виробнича санітарія  це система організаційних і технічних засобів, які попереджають або зменшують дію на працюючих виробничих факторів. До цих заходів можна віднести вивчення виробничих шкідливостей і розробки методів нейтралізації їх дії на організм людини, які дозволять запобігати професійним захворюванням.
Техніка безпеки  це система організаційних і технічних заходів, які запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих факторів. До питань техніки безпеки слід віднести поліпшення технологічних процесів, вдосконалення машин і механізмів, як зниження рівня ручної праці, встановлення огорож і блокуючих пристроїв.

Пожежна безпека  це стан об’єкту, при якому з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і дія на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Враховуючи вище висловлене необхідно відзначити, що майбутні економісти, багато яким призначена роль організаторів виробництва, повинні володіти певними знаннями охорони праці.

Тема 1.2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування

В процесі праці людина вступає у взаємодію з предметами праці, знаряддями праці, іншими людьми. Крім того, на неї впливають різні параметри виробничих обставин, в якій протікає праця (температура, відносна вологість, швидкість руху повітря, шум, вібрація, шкідливі речовини, різні випромінювання і ін.). Все це в сукупності характеризує певні умови, в яких протікає праця людини. Від умов більшою мірою залежить здоровя і працездатність людини, її відношення до праці і результати праці. При недобрих умовах різко знижується продуктивність праці і створюються передумови для виникнення травм і профзахворювань.

Під умовами праці розуміється сукупність факторів виробничого середовища, що роблять вплив на здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

Фактори, що впливають на формування умов праці об'єднані в три групи:

  •  соціально-економічні
  •  технічні і організаційні
  •  природні.

Соціально-економічні  нормативно-правові фактори (закони про працю, правила, норми, стандарти і т.п., а також практика державного і суспільного контролю за їх дотриманням); соціально-психологічні фактори, що характеризують відношення працівника до праці, психологічний клімат в колективі і т.п.; суспільно-політичні фактори (суспільні форми руху за створення сприятливих умов праці, винахідництво і т.п.); економічні фактори (система пільг і компенсації, моральне і матеріальне стимулювання і т.п.).

Технічні і організаційні  надають безпосередню дію на формування матеріально-речовинних елементів умов праці (засоби праці, предмети і знаряддя праці, технологічні процеси, організаційні форми виробництва, застосовувані режими праці і відпочинку і т.п.).

Природні  характеризують дію на працівників кліматичних, геологічних і біологічних особливостей місцевості, де протікає робота.

Умови праці регламентуються санітарними нормами, які мають таку класифікацію:

  •  проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих, видів виробничих шкідливостей;
  •  обов’язкові та рекомендовані;
  •  оптимальні і допустимі;
  •  загальні та галузеві;
  •  постійні та тимчасові.

Нормування умов праці здійснюється відповідно вимогам, нормативних документів, які передбачають:

  •  розміри та обладнання виробничих приміщень;
  •  метеорологічні умови;
  •  гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
  •  параметри виробничого природного та штучного освітлення;
  •  рівні звукового тиску, інфра- та ультразвуку;
  •  шкідливість електромагнітного та іонізуючого випромінювань.

Нормування умов праці здійснюється для порівняльного аналізу умов праці та запровадження заходів щодо їх поліпшення.

Порівняльний аналіз виконується на підставі фактичних значень елементів умов праці, які встановлюються шляхом безпосередніх інструментальних вимірювань та їх нормативних значень.

Для оцінки різноякісного впливу всіх елементів умов праці на організм людини в теперішній час прийнято шість категорій важкості праці.

Про ступінь важкості праці можна судити по реакціях та змінах в організмі людини. Розрізняють наступні функціональні стани організму людини: нормальне, пограничне, патологічне.

Кожне з них має свої характерні риси, які дозволяють їх розпізнати за допомогою медико-фізіологічних та техніко-економічних показників. На цій підставі розраховується кількість балів та визначається категорія важкості праці, яка дозволяє визначити відповідність умов праці нормативам, також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсації за несприятливі умови.

Для визначення фактичного стану умов праці на робочих місцях розроблена типова методика оцінки умов праці. Така оцінка проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються в карті умов праці на робочих місцях.

Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим їм органом і працівниками в області реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація робочих місць передбачає:

  •  встановлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
    •  санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, тяжкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;
    •  комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і правилам;
    •  встановлення ступеня шкідливості і небезпеки праці і його характеру згідно гігієнічної класифікації;
    •  обґрунтування віднесення робочого місця до категорії з шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
    •  визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах;
    •  складання переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;
    •  аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, направлених на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Тема 1.3. Виробнича шкідливість, методи захисту людини від її негативного впливу

1.3.1. Вимоги охорони праці до території виробничих підприємств

Промислові підприємства розташовують переважно за межею населених пунктів і лише у виняткових випадках на території населених пунктів в спеціально виділених промислових районах.

Враховуючи викид в атмосферу різних речовин (пил, пари, гази) і створюваний виробничий шум, промислові підприємства розміщують на певній відстані від районів житлової забудови, створюючи так звану санітарну захисну зону.

Згідно санітарним нормам промислові підприємства залежно від викидів, що виділяються, і умов технологічного процесу, а також з урахуванням проведення заходів щодо очищення атмосфери діляться на п'ять класів. До першого класу відносяться підприємства різних галузей виробництва (хімія, металургія, машинобудування і ін.), що викидають в атмосферу найбільшу кількість шкідливих речовин (наприклад, виробництво целюлози, ртуті, ацетону, виробництво чавуну при об'ємі доменних печей більше 1500 м3 і ін.) до п'ятої – підприємства, що виділяють мінімальну кількість шкідливих речовин (наприклад, невеликі машинобудівні підприємства, харчові і т.п.). для підприємств першого класу ширина санітарно-захисної зони складає 1000 м, другого класу – 500 м, третього класу – 300 м, четвертого класу – 100 м і п'ятого класу – 50 м.

При проектуванні промислових підприємств повинні передбачатися технологічні процеси, що виключають виділення шкідливих речовин в атмосферу, а у разі неможливості – достатньо ефективні сучасні заходи, що не допускають впливу виробничих шкідливостей на населення. Сюди відносяться: газоочистка, пиловловлювання, збільшення висоти труби, шумоподавлення, герметизація апаратури і комунікацій, рекуперація.

Підприємства з шкідливими виділеннями слід розташовувати з підвітряного боку по відношенню до районів житлової забудови, враховуючи напрям вітрів, пануючих в теплий період року. Санітарно-захисна зона повинна бути озеленена; у ній допускається розміщення будівель підсобного і обслуговуючого призначення.

Площадка промислового підприємства повинна мати достатні розміри для розміщення всіх виробничих і допоміжних приміщень, її площу визначають по формулі:

,

де N – число робітників, що працюють на даному підприємстві;

     а – площа забудови, що доводиться на одного працюючого (а=15-20 м2/люд.);

b – площа, зайнята транспортними шляхами, м2;

     – коефіцієнт зайнятості площі ( = 0,35-0,50).

Планування площі промислового підприємства повинна враховувати необхідні відстані між корпусами, можливість видалення атмосферних опадів і відведення виробничих стоків. При оцінці площі промислового підприємства необхідно враховувати стан ґрунтових вод, чистоту ґрунту, можливість проведення заходів щодо захисту навколишньої території. Рельєф місцевості не повинен перешкоджати вільному природному провітрюванню площадки.

При складанні генерального плану промислового підприємства повинне бути передбачене функціональне зонування території з урахуванням технологічних і санітарно-технічних вимог. Виробничі будівлі і споруди при цьому звично розташовують по ходу виробничого процесу. Цехи або споруди, що забруднюють атмосферу, слід розташовувати з підвітряного боку по відношенню до інших цехів. Виробничі корпуси розміщувати з урахуванням забезпечення найбільш сприятливих умов для природного освітлення і провітрювання. Розміри розривів між будівлями, що освітлюються через віконні пройми, повинні бути не менше висоти найбільшого з протистоячих будівель. За протипожежними нормами відстань між сусідніми будівлями залежить від ступеня їх вогнестійкості і пожежної небезпеки виробництв.

Для безпеки пересування по території підприємства має значення організація вантажопотоків, відсутність зайвих переміщень. Головні входи і в'їзди на територію підприємства повинні розташовуватися на відстані не більше 1,5 км. один від одного, а відстані від прохідних до цехів не повинно (по можливості) перевищувати 0,8 км. Інакше (на крупних підприємствах) повинен бути передбачений спеціальний внутрізаводський транспорт. Шляхи руху що працюють, як правило, не повинні перетинатися шляхами залізниці і іншого механізованого транспорту; обов'язково влаштування естакад, галерей або тунелів в місцях перетину при пішохідному потоці більше 300 чоловік на годину Обов'язкове озеленення території, вільної від забудови, з використанням газо- і димостійких порід дерев (липа, тополя, клен), а також створення поблизу цехів обладнаних зон відпочинку.

1.3.2. Устрій виробничих будівель

Для забезпечення оптимальних санітарно-технічних умов праці визначальне значення має тип будівлі, розташування в ній робочих приміщень, їх об'єм, площа, що приходиться в середньому на одного працюючого, і т.п. Вибір типу будівлі диктується технологічним процесом, можливістю боротьби з шумом і забрудненням повітря. Наявність великих віконних пройм і ліхтарів повинно забезпечувати високий рівень природної освітленості. Обов'язково також влаштування вентиляції.

Об'єм і площа виробничого приміщення, які приходяться на одного працюючого за існуючими санітарними нормами, – не меншого 15 м3 і 4,5 м2, відповідно. Висота виробничих приміщень не повинна бути менше 3,2 м, оскільки в надмірно низьких приміщеннях освітлення і провітрювання скрутні.

Всі площадки на висоті 0,6 м від підлоги, сходи, перехідні містки, отвори, люки і т.д. огороджуються поручнями заввишки 1,2 м з суцільною обшивкою низом на висоту 0,2 м. Сходи повинні мати ухил не більше 40°.

Благоустрій виробничих будівель в значній мірі залежить від конструкції стін, стель, полів. На підприємствах, де застосовуються агресивні середовища, стіни можуть бути виконані з блоків високоякісної обпаленої цеглини або кислотостійких природних матеріалів. Там, де можливо виділення адсорбуючих отруйних речовин (свинцю, миш'яку, ртуті і ін.), стіни слід покривати спеціальними емалями або плиткою. Кути повинні мати закруглення в місцях стиковки стін з підлогою і стелею, що полегшує вологе прибирання приміщень.

У цехах з підвищеною вологістю і різкими коливаннями температур необхідно передбачати спеціальні заходи, що перешкоджають появі конденсуючої вологи: прокладку під стелею на відстані 30-50 см гладких труб опалення подачу теплого повітря безпосередньо під стелю і ін.

У деяких виробництвах з високим рівнем шуму доцільно влаштовувати підвісну звукопоглинальну стелю. Звично, як правило, вона складається з підвішених до будівельних конструкцій звукопоглинальних панелей.

В даний час при будівництві будівель передбачаються великі площі скління (від 20 до 80 % площі зовнішніх стін), що дає хорошу природну освітленість. Для можливості забезпечення природної вентиляції на дахах передбачають аераційні ліхтарі, а у віконних отворах влаштовують створки, які обертаються навколо горизонтальної осі.

Для догляду за заскленими поверхнями забезпечується вільний доступ до переплетів на різних рівнях. При будівництві будівель з верхнім світлом з великими площами скління повинні бути передбачені механізоване відкриття вікон і фрамуг ліхтарів і пристрою для регулярного очищення стекол.

До підлог пред'являють різні вимоги залежно від характеру виробництва і призначення приміщення. Вони повинні бути достатньо міцні, зручні для очищення, їх поверхня повинна бути горизонтальною і рівною без порогів і виступів. Найбільш простим і дешевим покриттям для підлоги є бетон Проте наявність ряду негативних властивостей (звукопровідність, мала стійкість до механічної дії, проникність для розчинників і мінеральних масел) обмежує його застосування

У ряді випадків до підлог пред'являють особливі вимоги діелектричності, неіскрінню, теплозасвоюванню, хімічній стійкості і ін. Так, в гальванічних цехах використовують луго- і кислототривкі підлоги, в цехах із значними вологовипарування – асфальтові підлоги, а в цехах, стоки яких містять масла і кислоти, – підлоги з кераміки або плитки.

При виділенні у виробничі приміщення великого надлишку тепла і шкідливих забруднень потрібен значний повітрообмін для їх видалення з робочої зони. Це досягається за допомогою вентиляції.

Вентиляція, що зменшує вміст у виробничих приміщеннях різних шкідливих виділень, сприяє не тільки забезпеченню безпечних (в першу чергу, з погляду вибухонебезпеки) і здорових умов праці, але і у багатьох випадках збільшенню довговічності металевих будівельних конструкцій, збереженню внутрішньої обробки приміщень (наприклад, в травильних відділеннях), а також створенню умов для оптимального ведення технологічних процесів.

У виробничих будівлях, спорудах і приміщеннях будь-якого призначення з постійним (більше 2 годин) перебуванням людей, в приміщеннях під час проведення основних і ремонтно-допоміжних робіт, а також в приміщеннях, в яких підтримка температури необхідна за технологічними умовами, слід передбачати відповідну систему опалювання для підтримки необхідних температур внутрішнього повітря в холодний період року.

Залежно від використовуваного теплоносія системи опалювання бувають водяні, парові, повітряні, газові і електричні.

Промислові підприємства споживають дуже велику кількість води для виробничо-технічних цілей, господарсько-питних потреб, а також для гасіння пожеж. Тому в виробничих будівлях повинно бути передбачено водопостачання та каналізація.

Для видалення стічних вод служать каналізаційні системи, що складаються з відкритих або закритих приймальних пристроїв, каналізаційних мереж з оглядовими колодязями, станцій перекачування, споруд для очищення, знешкодження і утилізації стічних вод і пристроїв їх випуску у водоймище.

Стічні хімічно забруднені води часто викликають руйнування каналізаційних пристроїв унаслідок корозії. Фекальні стічні води  (з душових, умивальників, туалетів, їдалень, пралень і др.), виділяючи сірководень, також викликають корозію.

При споруді каналізаційних систем необхідно підбирати стійкі до корозії матеріали. Кислі води перед надходженням в каналізацію слід нейтралізувати.

Щоб зменшити виділення пару і уникнути руйнування каналізації, стічні води охолоджують (до температури не вище 4 °С) в градирнях або шляхом розбавлення холодною водою.

Стічні води очищають від шкідливих домішок за допомогою механічних, хімічних, біологічних, а також комбінованих методів очищення.

За наявності зважених частинок, в першу чергу, проводиться механічне очищення. Залежно від властивостей забруднюючих речовин зважені частинки уловлюються у відстійниках, пісколовках, гідроциклонах і фільтрах.

До хімічних методів очищення відносяться нейтралізація, окислення, хлорування, утворення нерозчинних речовин, які випадають в осад або перетворюються на нешкідливі з'єднання.

Завершуючим етапом знешкодження стічних вод, як правило, є біологічне очищення, здійснюване в спеціальних аеротенках (змішувачі, відстійники і ін.) на біостанціях (заводських або загальноміських), на полях зрошування або в очисних ставках, що знаходяться під постійним контролем.

Загальновідомо, що сприятливе поєднання кольорів при обробці інтер'єрів і забарвленні технологічного устаткування сприяє підвищенню продуктивності праці. Різностороння емоційна дія кольору на людину дозволяє широко використовувати його в гігієнічних цілях. Так, завдяки правильно вирішеному колірному інтер'єру можна добитися підвищення освітленості приміщення, створення сприятливого колірного клімату, поліпшення зорового сприйняття пропорцій приміщення.

Вирішити ці проблеми можна за допомогою виробничої естетики, яка розробляє способи емоційної дії на людину у виробничій обстановці, в першу чергу, за рахунок використання як фактора, що формує естетичне відношення до праці. Це досягається раціональним забарвленням приміщення і устаткування.

Колірну гамму інтер'єру визначають з урахуванням особливостей клімату, району будівництва, орієнтації будівлі. У південних районах і в приміщеннях з надлишком тепла доцільно застосовувати гамму холодних тонів. У північних районах, в приміщеннях без природного світла, а також в неопалювальних будівлях прийнятніші теплі тони. На шумних виробництвах тепла гамма кольорів виявляється сприятливішою, ніж холодна. При забарвленні стель і стін потрібно уникнути темних кольорів, оскільки вони справляють гнітюче враження і швидко викликають загальне і зорове стомлення.

Санітарно-побутові приміщення призначені для задоволення потреб працюючих. Це – убиральні з умивальними і душовими кімнатами, кімнати по знепилюванню, сушці і знешкодженню робочого одягу, туалети, приміщення для особистої гігієни жінки, обігріву працюючих, куріння, пральні, пункти прийому їжі. Призначення, устрій, устаткування і площі побутових приміщень встановлюються залежно від санітарної характеристики виробничих процесів.

Розрахунок площ санітарно-побутових приміщень проводять на найбільше число працюючих в зміні, за винятком вбиралень для зберігання одягу, який розраховується на весь персонал. На виробництвах, де має місце невелике забруднення шкіри рук, гардеробні блоки можуть складатися з гардеробних відділень для сумісного зберігання робочого і домашнього одягу. Більшість виробничих процесів в даний час вимагають влаштування роздільних вбиралень для робочого і домашнього одягу.

Душові в побутових приміщеннях обладнують залежно від санітарної характеристики виробничого процесу з розрахунку 1 вішалка (гачок) і 3 місця в переддушовій на кожні 5-10 чоловік найбільшої зміни.

Умивальні кімнати встановлюють, як правило, в окремих приміщеннях або безпосередньо у гардеробних. До всіх умивальних раковин підводять гарячу і холодну воду. У тих випадках, коли в процесі роботи відбувається забруднення важкозмиваними речовинами, повинні передбачатися устрої для миття рук спеціальними рідинами, з розрахунку один устрій на 40 чоловік.

Туалети у виробничих приміщеннях розміщують не далі 75 м від робочого місця; на території підприємства – 150 м. Їх обладнують шлюзом, умивальником і підлоговими чашами (унітазами) з розрахунку 1 чаша (унітаз) на 15 чоловік.

У побутових приміщеннях слід передбачати комори для зберігання прибирального інвентарю площею не меншого 4 м2 з підведенням водопроводу і каналізації.

Кімната особистої гігієни є на тих підприємствах, де кількість жінок, що працюють в найбільш численну зміну, більше 15 чоловік.

Респіраторні організовують тільки для виробничих приміщень з пилевиділенням. Вони повинні мати площу 0,15 м2 на одного користующогося респіратором, але не менш 9 м2. У респіраторній передбачають умови для зберігання, прийому і видачі респіраторів.

Прання робочого одягу здійснюється в пральні підприємства, причому економічно себе виправдовують пральні, розраховані на щодобове прання не меншого 100 кг робочого одягу.

Приміщення для обігріву працюючих на відкритому повітрі або в неопалювальних приміщеннях влаштовують з розрахунку 0,1 м2 на працюючого, але не меншого 12 м2. У них обладнають спеціальні устрої для підсушування рукавиць Температура повітря в кімнаті для обігріву повинна бути не нижче 22-24 °С.

Прийом їжі працюючими організовують залежно від чисельності зміни. При числі працюючих більше 250 чоловік в зміну передбачають їдальні, 30-250 чоловік – буфети з доставкою гарячої їжі з їдалень, менше 30 чоловік – кімнати для прийому їжі з розрахунку 1 м2 на кожного відвідувача, але не меншого 12 м2. Кількість посадочних місць розраховують по максимальній зміні (1 місце на 4 людини).

Для видачі молока виділяють приміщення, обладнані холодильником, умивальником і мийкою з підведенням гарячої води для миття посуду.

Фельдшерські здоровпункти організовують на підприємствах з числом працюючих більше 300 чоловік, лікарські більше 1200 чоловік.

Кількість і склад приміщень залежать від категорії здоровпункту. Його розміщують, як правило, поблизу найбільш багатолюдних або особливо небезпечних травматизмом цехів (не більше 1000 м ) в окремих будівлях, або на перших поверхах допоміжних виробничих будівель із зручним під'їздом. Окрім здоровпункту, на підприємстві слід передбачати інгаляторії і приміщення для ручних ванн.

1.3.3. Оздоровлення повітряного середовища та нормалізація параметрів мікроклімату

Однією з необхідних умов збереження здоров'я і працездатності людини є забезпечення чистоти повітря і нормальних метеорологічних умов в робочій зоні приміщень, тобто простір висотою 2 м над рівнем підлоги або площадки, де знаходиться робоче місце. Усунення дії таких шкідливих виробничих факторів, як газів і парів, пилу, надлишкового тепла та вологи є важливою задачею поліпшення умов праці.

Повітря − суміш газів, з яких складається атмосфера Землі:

  •  азот − 78,08 %, N2;
  •  кисень − 20,95 %, О2;
  •  інертні гази − 0,94 %, Не, Ne, Ar;
  •  вуглекислий газ − 0,03 %, СО2.

Повітря такого складу найбільш благодійне для дихання.

Повітря робочої зони рідко має вище перелічений склад, так як різноманітні технологічні процеси супроводжуються виділенням в повітря виробничих приміщень шкідливих речовин − парів, газів, пилу.

У санітарно-гігієнічній практиці шкідливі речовини прийнято розділяти на хімічні речовини і виробничий пил.

По характеру дії на організм людини речовини підрозділяються на:

  •  токсичні, які викликають порушення діяльності всього організму або окремих органів (свинець, ртуть, бензол, миш’як та його складові);
  •  подразнюючі, уражують поверхню тканин дихального тракту і слизової оболонки (сірчаний газ, хлор, окис азоту та ін.);
  •  сенсибілізуючі, діють як алергени (формальдегід, різні розчинники та лаки на основі нітроз’єднань та ін.);
  •  канцерогенні, які викликають ракові захворювання (нікель та його з’єднання, окиси хрому, азбест та ін.).
  •  мутагенні, такі, що приводять до зміни спадковій інформації (свинець, марганець, радіоактивні речовини і ін.), впливають на репродуктивну дітородну функцію (ртуть, свинець, марганець, стирол, радіоактивні речовини і ін.)
  •  ряд шкідливих речовин надає на організм людини переважно фіброгенну (дратівливу) дію. Це в основному різного роду пил – металевий, пластмасовий, деревинний, що утворюються при метало- і деревообробці, плющенні, штампуванні, зварці і ін. Чим дисперсніше пил, тим легше, скоріше і глибше проникає він в організм. При цьому в легені потрапляють зважені у вдихуваному повітрі пилові частинки розміром від 0,01 до 5-10 мкм; частинки розміром менше 0,01 мкм переважно видихаються назад, а більше 5-10 мкм – осідають в носоглотці і видаляються з неї з носовим слизом при кашлі і чханні.

Багато нетоксичних речовин можуть за певних умов надавати на людину шкідливу дію; до таких речовин відносять азот і інші інертні гази, які при підвищеному тиску стають сильними наркотиками.

Дія токсичних речовин може виявлятися відразу (гострі отруєння) або через певний (навіть досить тривалий) проміжок часу (професійні захворювання).

Професійні захворювання розвиваються в результаті тривалого систематичного проникнення в організм людини токсичних речовин в малих кількостях за рахунок їх матеріальної кумуляції (токсичні речовини поступово накопичуються в організмі, наприклад, метали), або функціональної кумуляції (накопичуються, наприклад, при попаданні в організм бензину, викликають токсичною речовиною зміни в організмі).

Як приклад професійних захворювань можна привести пневмоконіоз, що розвиваються при тривалому вдиханні пилу. Найбільш важким з них є силікоз, що виникає при дії на людину пилу, що містить двоокис кремнію. Це захворювання має місце в ливарному виробництві, при піскоструминній обробці і ін.

Нормування складу шкідливих речовин в повітрі робочої зони здійснюється згідно ГОСТ 12.1.007-76 «ССБТ. Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки» шкідливі речовини по ступеню дії на організм підрозділяються на чотири класи небезпеки

1-й – речовини надзвичайно небезпечні;

2-й – речовини високонебезпечні;

3-й – речовини помірно небезпечні;

4-й – речовини малонебезпечні.

Віднесення тієї або іншої речовини до певного класу здійснюється по одному з наступних показників, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки: гранично допустимій концентрації (ГДК) шкідливою речовини в повітрі робочої зони, мг/м3; середній смертельній дозі при введенні в шлунок, мг/кг; середній смертельній дозі при нанесенні на шкіру, мг/кг; середній смертельній концентрації, мг/м3; коефіцієнту можливості інгаляційного отруєння (КМІО); зоні гострої дії і зоні хронічної дії.

Проте основним санітарним нормативом для використання при проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування і вентиляції, а також попереджувального і поточного санітарного нагляду є гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони, під якою розуміються такі концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони, які при щоденній (окрім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, але не більше 41 годин в тиждень, протягом всього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи або у віддалені терміни життя сьогодення і подальших поколінь. Для речовин різних класів небезпеки ГДК складає:

Клас небезпеки 1  2  3  4

ГДК, мг/м3 менше 0,1 0,1-1,0 0,1-10,0 більше 10,0

В даний час встановлені ГДК більш ніж для 1245 хімічних речовин (вони коливаються в діапазоні від 0,005 до 1000 мг/м3) .

При одночасній присутності в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин однонаправленої дії сума відносин фактичних концентрацій кожної з них (С1, С2..., Сn) в повітрі приміщень до їх ГДК (ГДК1, ГДК2, ГДКn) не повинна перевищувати одиниці:

.

У тому випадку, коли присутні в повітрі робочої зони шкідливі речовини не мають однонаправленої дії, ГДК приймаються такими ж, як і при їх ізольованій дії.

В окремих випадках при проектуванні виробництв із застосуванням речовин, на які ГДК не встановлені, допускається (за узгодженням з органами державного санітарного нагляду) користуватися тимчасовими орієнтовними безпечними рівнями дії (ОБРД), визначуваними шляхом розрахунку по фізико-хімічних властивостях, інтерполяцією і екстраполяцією рядів, близьких по будові з'єднань або за показниками гострої небезпеки (але не меншого 1 мг/м3 – помірно і малонебезпечні речовини). ОБРД переглядаються не пізніше, ніж через два роки після їх твердження або замінюються ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я що працюють з умовами праці.

На характер умови праці велике значення має вплив мікроклімату на робочому місці, параметрами якого є температура, відносна вологість і швидкість руху повітря. Мікроклімат впливає на самопочуття людини, його працездатність і протікання фізичних процесів, від яких залежить підтримка постійності температури тіла. У звичайних умовах в організмі людини завдяки терморегуляції підтримується постійне співвідношення між підведенням і витратою тепла, тому температура тіла зберігається на рівні, необхідному для нормального здійснення життєвих процесів. Ця здатність людського організму підтримувати постійну температуру (36,6) при зміні параметрів мікрокліматі при виконанні різної по важкості роботи називається терморегуляцією. Терморегуляція здійснюється за допомогою зміни кількості тепла, що віддається в навколишнє середовище (терморегуляція за допомогою зміни кількості тепла, що виробляється, надто обмежена). Тепловіддача людського організму здійснюється в основному трьома шляхами: конвекцією, випромінюванням і випаровуванням поту. Конвекція – це передача тепла навколишньому повітрю, яке, нагріваючись, переносить тепло від більш нагрітого тіла до менш нагрітого. Промениста енергія не поглинається навколишнім повітрям, вона перетворюється на теплову в поверхневих шарах опромінюваного тіла.

На механізм теплообміну впливають параметри мікроклімату.

Віддача тепла конвекцією прямо пропорційна різниці температур шкіри і навколишнього повітря; крім того має значення швидкість руху повітря, оскільки при її зростанні зростає і коефіцієнт тепловіддачі.

Віддача тепла випромінюванням знаходиться в прямій залежності від різниці температур шкіри і навколишніх поверхонь, а також від ступеня їх чорноти (якщо температура навколишніх поверхонь вища за температуру шкіри, то відбувається поглинання людським тілом променистої енергії, а не віддача).

Віддача тепла випаровуванням поту залежить від температури і вологості навколишнього середовища (чим вище вологість, тим менше тепловіддача) і від швидкості руху повітря.

За нормальних метеорологічних умов навколишнього середовища віддача тепла від людського тіла відбувається в основному конвекцією і випромінюванням. При підвищенні температури їх частка зменшується і при температурі вище 34 °С віддача тепла відбувається в основному тільки за рахунок випаровування поту. Особливо важкі умови терморегуляції створюються при поєднанні високої температури і підвищеної вологості повітря. Захворювання, що виникають при погіршенні умов віддачі теплоти організмом (теплове виснаження, тепловий удар, судорожна хвороба), характеризуються порушенням діяльності серцево-судинної системи. У важких випадках може наступити смерть.

Нормування параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях здійснюється згідно санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень, які встановлюють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови для робочої зони виробничих приміщень. Допустимі мікрокліматичні умови дозволяють підтримувати тепловий стан організму, що не виходить за межі фізіологічних можливостей, і при цьому не завдають шкоди здоров'ю. На відміну від цього оптимальні мікрокліматичні умови забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють передумови для високого рівня працездатності.

Оптимальні і допустимі значення параметрів мікроклімату встановлюють з урахуванням важкості виконуваної роботи і періодів року.

Роботи по своїй важкості, що характеризується енерговитратами організму, підрозділяються на наступні категорії.

  •  легкі фізичні роботи (категорія I) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії складає до 120 ккал/год (категорія 1а) і від 120 до 150 ккал/год (категорія 1б). До категорії 1а відносяться роботи, що виконуються сидячи і не вимагають фізичної напруги. До категорії 1б відносяться роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою і такі, що супроводжуються деякою фізичною напругою;
  •  фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії складає від 150 до 200 ккал/год (категорія IIa) і від 200 до 250 ккал/год (категорія IIб). До категорії IIа відносяться роботи, пов'язані з ходьбою, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і що вимагають певної фізичної напруги. До категорії IIб відносяться роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходьбою, перенесенням невеликої (до 10 кг) важкості і що супроводжуються помірною фізичною напругою;
  •  важкі фізичні роботи (категорія III) пов'язані з постійним пересуванням і перенесенням значної (понад 10 кг) важкості і вимагають великих фізичних зусиль; енерговитрати більше 250 ккал/год.

Періоди року підрозділяються залежно від середньодобової температури зовнішнього повітря: якщо ця температура рівна + 10 °С і вище – теплий період, менш + 10 °С – холодний період.

Показниками, що формують мікроклімат, є:

  •  температура повітря;
  •  температура захищаючих поверхонь і технологічного устаткування;
  •  відносна вологість повітря;
  •  швидкість руху повітря;
  •  інтенсивність теплового випромінювання.

Оптимальні і допустимі показники температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень повинні відповідати величинам, вказаним в табл.1.1.

У кабінах, пультах і постах управління технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки, а також в інших приміщеннях при виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційною напругою, повинні дотримуватися оптимальні величини температури повітря (22-24 °С), його відносної вологості (40-60 %) і швидкості руху (не більше 0,1 м/с).

При забезпеченні оптимальних показників мікроклімату температура внутрішніх поверхонь, що захищають робочу зону конструкцій (стін, підлоги, стелі) або пристроїв (екранів і т.п.), а також температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захищаючих пристроїв не повинні виходити більш ніж на 2 °С за межі оптимальних величин температури повітря (при забезпеченні відповідних допустимих показників – не повинні виходити за межі допустимих величин температури повітря), встановлених в табл.1.1 для окремих категорій робіт.


Таблиця 1.1

Нормовані величини температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період року

Категорія роботи

Температура, °С

Відносна вологість, %

Швидкість руху, м/с

оптимальна

припустима

оптимальна

припустима на робочих місцях постійних та непостійних, не більш

оптимальна

припустима на робочих місцях постійних та непостійних

верхня межа

нижня межа

на робочих місцях

постійних

непостійних

постійних

непостійних

Холодний період року

Легка − Iа

22-24

25

26

21

18

40-60

75

0,1

Не більше 0,1

Легка − Iб

21-23

24

25

20

17

40-60

75

0,1

Не більше 0,2

Середньої важкості −IIа

18-20

23

24

17

15

40-60

75

0,2

Не більше 0,3

Середньої важкості −IIб

17-19

21

23

15

13

40-60

75

0,2

Не більше 0,4

Важка − III

16-18

19

20

13

12

40-60

75

0,3

Не більше 0,5

Теплий період року

Легка − Iа

23-25

28

30

22

20

40-60

55 (при 28°С)

0,1

0,1-0,2

Легка − Iб

22-24

28

30

21

19

40-60

60 (при 27°С)

0,2

0,1-0,3

Середньої важкості −IIа

21-23

27

29

18

17

40-60

65 (при 26°С)

0,3

0,2-0,4

Середньої важкості −IIб

20-22

27

29

16

15

40-60

70 (при 25°С)

0,3

0,2-0,5

Важка − III

18-20

26

28

15

13

40-60

75 (при 24°С и нижче)

0,4

0,2-0,6


Робочі місця при температурі внутрішніх поверхонь захищаючих конструкцій нижче або вище за оптимальні величини температури повітря повинні бути віддалені від них на відстань не менше 1 м.

У всіх випадках температура нагрітих поверхонь технологічного устаткування або його захищаючих пристроїв в цілях профілактики типових травм не повинна перевищувати 45 °С.

У холодний період року необхідно передбачати заходи щодо захисту робочих місць від радіаційного охолоджування від засклених поверхонь віконних отворів, в теплий період – від попадання прямих сонячних променів.

Інтенсивність теплового опромінювання, що виникає від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів при забезпеченні допустимих величин показників мікроклімату на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35 Вт/м2 (при опромінюванні 50 % і більш за поверхню тіла), 70 Вт/м2 (при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50 %) і 100 Вт/м2 (при опромінюванні не більше 25 % поверхні тіла).

Інтенсивність теплового опромінювання, що виникає від нагрітих джерел (нагрітий метал, стекло, «відкрите» полум'я) не повинна перевищувати 140 Вт/м2 при опромінюванні не більше 25 % поверхні тіла і обов'язковому використанні засобів індивідуального захисту, зокрема засобів захисту обличчя і очей.

Вентиляція у виробничих приміщеннях

Вентиляція (від латин. провітрювання) регульований повітрообмін, здійснюваний для створення в приміщеннях повітряного середовища, сприятливого для здоров'я і трудової діяльності людини. Під вентиляцією розуміється також сукупність технічних засобів, що забезпечують повітрообмін.

За способом переміщення повітря вентиляція підрозділяється на:

  •  природну;
  •  механічну;
  •  змішану.

Природна вентиляція

За рахунок різниці питомої ваги теплого повітря, що знаходиться усередині приміщення, і холоднішого зовні, а також за рахунок вітру природна вентиляція створює необхідний повітрообмін. Організований і регульований природний повітрообмін називається аерацією. Повітрообмін регулюють фрамугами, через які поступає з зовні звично холодніше повітря, а тепле виходить через витяжний канал на даху будівлі.

Розрахунок аерації заснований на забезпеченні балансу повітрообміну: масова кількість повітря, що входить в будівлю за одиницю часу, рівна масовій кількості повітря, що виходить з будівлі:

,

де  і  – відповідно кількість повітря, часу, що поступає і виходить з приміщення на одиницю часу.

Безканальна аерація (здійснювана за допомогою отворів в стінах і стелі будівель) рекомендується в приміщеннях великого об'єму і особливо ефективна в цехах із значними надлишками теплоти.

За допомогою канальної аерації забруднене повітря з невеликих об'ємів приміщень видаляється через канали в стінах. Для посилення витяжки на виході каналів на даху будівлі встановлюються дефлектори пристрої, що створюють тягу при обдуванні вітром (рис.1.1).

Рис.1.1. Дефлектор ЦАГІ

Достоїнства аерації дешева і проста в експлуатації.

Недоліки припливне повітря вводиться в приміщення без попереднього очищення і підігріву, а повітря, що видаляється, не очищається і забруднює атмосферу.

Механічна вентиляція. Комплекс системи воздуходувів і вентиляторів − механічна вентиляція забезпечує підтримку постійного повітрообміну незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. Повітря, що поступає в приміщення за потребою підігрівається, охолоджується, зволожується або осушується. Забезпечується очищення повітря, що викидається в атмосферу.

Механічна вентиляція може бути:

  •  припливною;
  •  витяжною;
  •  припливно-витяжною.

Припливна загальнообмінна система вентиляції (рис. 1.2)

Рис.1.2. Припливна загально обмінна вентиляція:

1 – вентилятор; 2 – магістральний повітровод; 3 – повітронагрівач або зволожувач.

Проводиться забір повітря із зовні вентилятором через калорифер, де повітря нагрівається і зволожується, а потім потрапляє в приміщення. Кількість повітря, що подається, регулюється клапанами або заслінками, встановленими у відгалуженнях. Забруднене повітря виходить через двері, вікна і щілини неочищеним.

Витяжна система вентиляції (рис.1.3)

Рис.1.3. Витяжна загально обмінна вентиляція:

1, 2 – очищувачі

Видаляє забруднене і перегріте повітря через мережу воздуховодів за допомогою вентилятора. Чисте повітря підсмоктується через вікна, двері, нещільність конструкцій. Забруднене повітря перед викидом назовні очищається.

Припливно-витяжна система вентиляції (рис.1.4)

Рис.1.4. Припливно-витяжна система вентиляції:

1 – магістральні повітроводи; 2 – насадка для регулювання припливу та забирання повітря

Складається з двох окремих систем припливною і витяжною, які одночасно подають в приміщення чисте повітря і видаляють з нього забруднене. Припливні системи вентиляції також відшкодовують повітря, що видаляється місцевими відсмоктуваннями і що витрачається на технологічні потреби: вогняні процеси, компресорні установки, пневмотранспорт і ін.

Місцева вентиляція забезпечує вентиляцію безпосередньо у робочого місця, а не в об'ємі всього цеху. Вона може бути:

  •  припливною;
  •  витяжною.

Витяжну роблять безпосередньо в місцях утворення шкідливих виділень, наприклад, у электро- і газозварювальних постів, в зарядних відділеннях акумуляторних цехів, у агрегатів, що порошать, у гальванічних ванн.

Місцева припливна вентиляція (повітряні душі, оазиси, завіси) покращують мікроклімат в обмеженій зоні приміщення.

Для захисту людей, що працюють в приміщенні, від холодного повітря, проникаючого ззовні, встановлюють повітряні завіси.

Кондиціонування повітря

Кондиціонування підтримка в робочій зоні виробничих приміщень постійних параметрів мікроклімату, здійснюваного автоматично. Кондиціонери бувають повного і неповного кондиціонування повітря. Установки повного кондиціонування повітря забезпечують постійність температури, відносної вологості, рухливості і чистоти повітря. Крім того, може здійснюватися іонізація.

Очищення викидів в атмосферу

Запобігти забрудненню повітряного басейну отрутами і пилом, що видаляються з виробничих приміщень, можна, пропускаючи забруднене повітря через спеціальний фільтруючий і знежирюючий пристрій: дими після очищення розсіваються в атмосфері. Достатня висота димарів забезпечує розсіювання викидів на великих площах, завдяки чому концентрації шкідливих речовин в атмосфері стають незначними.

Очищення повітря, що видаляється з приміщення, від пилу проводиться в пиловіддільниках різноманітної конструкції (рис.1.5). У пилоосадних камерах принцип осадження пилу заснований на різкому зниженні швидкості руху забрудненого повітря в камері, де порошинки, втрачаючи швидкість, під дією сили тяжіння, осідають на дно.

Рис.1.5. Пиловіддільна камера

У центробіжних пиловіддільниках (циклонах) (рис.1.6) забруднене повітря, що подається в кільцевий простір між циліндрами, одержує обертальний рух. Порошинки відцентровою силою відкидаються до стінок зовнішнього циліндра, втрачають швидкість і зісковзують по конічній частині вниз, в бункер.

Рис.1.6 Схема пиловідокремлювача типа «циклон»

Тонше очищення повітря відбувається у фільтрах масляних, ультразвукових, електричних.

Основи розрахунку повітрообміну

У приміщеннях, забрудненими шкідливими парами, газами або пилом, кількість повітря, що доставляється припливною вентиляцією і необхідного для розбавлення шкідливих виділень до допустимих концентрацій (м3/г), розраховують по формулі:

,

де G об'єм припливного повітря, м3/час;

    W кількість шкідливих виділень, що поступають, г/година;

    Kуд  концентрація шкідливих виділень в повітрі, що видаляється з приміщення, г/ м3;

     Kпр  концентрація шкідливих виділень в припливному повітрі, г/ м3.

Згідно санітарним нормам Кпр  0,3 ПДК.

У приміщеннях із значними тепловиділеннями об'єм припливного повітря G, необхідного для поглинання надлишку теплоти, розраховують по формулі:

, м3/год,

де   надлишки теплоти, Дж/год;

      температура повітря, що видаляється з приміщення, °С;

      температура припливного повітря, °С;

     щільність припливного повітря, кг/м3;

  С теплоємність повітря, Дж/(кгград.).

Надлишки теплоти Q визначають як різницю між сумарною кількістю тепловиділень в приміщенні і сумарними втратами в приміщенні.

Об'єм повітря Gвид, що видаляється, при розрахунку місцевої витяжної вентиляції приймається залежно від характеру шкідливих виділень, а також від швидкості і напряму їх руху.

Gвид =F V 3600, м3/час,

де F – площа відкритого перетину витяжного пристрою, м2;

     V швидкість руху всмоктуваного повітря в цьому отворі (приймається від 0,5 до 1,7 м/сек залежно від токсичності і летючості газів і пару).

У тих випадках, коли кількість шкідливих речовин, що виділяються, велика або тяжковизначена, розрахунок повітрообміну можна провести по кратності. Кратність повітрообміну рівна відношенню об'єму повітря, що подається за 1 годину в приміщення або що видаляється з нього до об'єму приміщення:

,

де G кількість повітря, що подається або видаляється з приміщення, м3/час;

    V об'єм приміщення, м3.

По цій формулі можна визначити необхідний об'єм повітря, що подається, вибравши кратність повітрообміну з довідників по проектуванню промислових будівель.

Величина k звичайно знаходиться в межах від 1 до 10 (великі величини для приміщень великого об'єму).

У всіх випадках при нагоді природного провітрювання у виробничих приміщеннях з об'ємом на одного працюючого менше 20 м3 подача повітря повинна складати не менше 30 м3/год на кожного працюючого, а в приміщеннях з об'ємом більше 20 м3   не менше 20 м3/год. У приміщеннях, в яких неможливий пристрій природного провітрювання повинно подаватися не менше 60 м3/год повітря на одного працюючого.

Ефективність вентиляційної установки визначається технічними випробуваннями перед пуском установки; періодично по графіку перевіряється якість монтажу, продуктивність, температура і вологість припливного повітря. Санітарно-гігієнічними випробуваннями перевіряється чистота повітря і метеорологічний режим в приміщенні.

Засоби індивідуального захисту працюючих застосовуються в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями і засобами колективного захисту.

Такими засобами є:

  1.  Захисні засоби голови каски.
  2.  Захисні засоби очей окуляри.
  3.  Захисні засоби обличчя щитки.
  4.  Спеціальний одяг і взуття.
  5.  Засоби захисту органів дихання.
  6.  Ізолюючі костюми.
  7.  Захисні дерматологічні засоби застосовуються в цілях запобігання захворюванню шкіри (мазь, миючі засоби).

Спецодяг повинен оберігати тіла працюючих від несприятливої дії механічних, фізичних і хімічних факторів зовнішнього середовища, до яких відносяться: несприятливі метеорологічні умови, промениста енергія, кислоти і луги і ін.

Спецвзуття повинно бути стійким до матеріалів робочого середовища, а підошва забезпечувати стійкість працюючого.

Засоби індивідуального захисту органів дихання застосовуються, коли в повітрі робочої зони наявність шкідливих речовин перевищує ГДК (норму) або коли зміст кисню в повітрі менше 18 %.

Засоби захисту органів дихання можна підрозділити на протигази (що фільтрують і ізолюють) і респіратори.

1.3.4. Виробниче освітлення

Інформація, яку людина одержує із зовнішнього світу, поступає в основному через зоровий канал. Тому якість інформації, що отримується за допомогою зору багато в чому залежить від освітлення. Незадовільне освітлення може спотворити інформацію, яка викликає стомлення організму в цілому. Неправильне освітлення може також бути причиною травматизму: погано освітлені небезпечні зони, сліпучі лампи і відблиски від них, різкі тіні погіршують або викликають повну втрату орієнтації працюючих.

При недостатній або значно зміненій освітленості або умов видимості органам зору доводиться пристосовуватися; це можливо завдяки властивостям очей акомодації і адаптації.

Акомодація це здатність ока пристосовуватися до ясного бачення предметів, що знаходяться від нього на різних відстанях.

Адаптація це здатність ока змінювати чутливість при зміні умов освітлення.

Сприятливі світлові умови надають благотворну загальну психофізіологічну дію на працездатність і активність людини, а також на якість виконання роботи.

Випромінювання, що зустрічаються в природі, знаходяться в межах надзвичайно широкого діапазону довжин хвиль. Проте зі всього різноманіття електромагнітних коливань людське око реагує лише на коливання з довжинами хвиль від 380 до 760 мкм при частоті коливань від 81014 до 41014 Гц сприймаючи їх як світло.

В цілому видима частина спектру сприймається оком людини як білий світ. Окремі вузькі ділянки цієї частини спектру розрізняються довжиною хвилі і викликають відповідні нею відчуття різного кольору.

Виробниче освітлення характеризується кількісними і якісними показниками. Кількісні показники характеризуються основними світлотехнічними величинами, до яких відносяться світловий потік, сила світла, освітленість і яскравість.

Якісними показниками, що визначають умови зорової роботи, є фон, контраст об'єкту розрізнення з фоном, показник сліпучості, показник дискомфорту.

Світловий потік (F) – потужність променистої енергії, що оцінюється оком по проведеному нею світловому відчуттю, світловий потік вимірюється в люменах (лм).

Сила світла (I) – просторова щільність світлового потоку. Сила світла визначається відношенням світлового потоку до тілесного кута, в межах якого світловий потік розподілений рівномірно і вимірюється в канделах (кд).

,

де I – сила світла, кд;

F –  світловий потік, лм;

– тілесний кут, ср.

Тілесний кут () – частина простору, обмежена конусом, що має вершину в центрі сфери і що спирається на її поверхню. Тілесний кут визначається відношенням площі (S), яку конус вирізує на поверхні сфери, до квадрата радіусу (r) цієї сфери, і вимірюється в стерадіанах (ср), тобто коли S = г2.

Освітленість (Е) - поверхнева щільність світлового потоку. Освітленість визначається відношенням світлового потоку, падаючого на поверхню до площі цієї поверхні і вимірюється в люксах (лк).

,

де Е – освітленість, лк ;

     F – світловий потік, падаючий на поверхню, лм;

     S – площа поверхні, м2.

Яскравість поверхні (В) – світлотехнічна величина, безпосередньо сприймана оком. Яскравість поверхні визначається відношенням сили світла в даному напрямі до площі проекції випромінюючої поверхні на площину, перпендикулярну до даного напряму випромінювання.

,

де В – яскравість поверхні, кд/м2;

     I – сила світла, кд;

     S – площа випромінюючої поверхні, м2 ;

      – кут між напрямом випромінювання і площиною поверхні град.

За звичайних умов яскравість 30000 кд/м2 є сліпучою. Гігієнічно прийнятною вважається яскравість до 5000 кд/м2 .

Фон – поверхня, прилегла безпосередньо до об'єкту розрізнення, на якому він розглядається. Фон вважається світлим при коефіцієнті віддзеркалення > 0,4, середнім при = 0,2-0,4 і темним при < 0,2

При цьому коефіцієнт віддзеркалення  визначається відношенням відбиваного від поверхні світлового потоку (Фвідб) до падаючого на неї світлового потоку (Фпад).

Контраст об'єкту розрізнення з фоном визначається по формулі:

,

де K - контраст об'єкту розрізнення з фоном;

    яскравість об'єкту розрізнення, кд/м2;

    яскравість фону, кд/м2.

Контраст об'єкту розрізнення на фон вважається великим при К>0,5  (об'єкт і фон різко розрізняються по яскравості), середнім при К=0,2-0,5  (об'єкт і фон помітно  розрізняються по яскравості), малим при К < 0,2 (об'єкт і фон мало розрізняються по яскравості).

Показник засліпленості  критерій оцінки сліпучої дії, що створюється освітлювальною установкою, визначається по формулі:

,

де Р – показник засліпленості;

    s – коефіцієнт засліпленості, визначуваний відношенням видимості об'єкту спостереження при екрануванні блиску джерел світла (V1) до видимості об'єкту спостереження за наявності блиску джерел в полі зору (V2).

Видимість () – характеристика здатності ока сприймати об'єкт. Визначається числом порогових контрастів (Кпор, найменший помітний контраст) в контрасті об'єкту з фоном.

Показник дискомфортухарактеристика якості освітлення, що визначає ступінь додаткової напруженості зорової роботи, яка викликається різкою відмінністю яскравостей одночасно видимих поверхонь в освітленому приміщенні.

Основні вимоги до виробничого освітлення:

1. Основна вимога освітленість на робочому місці повинна відповідати гігієнічним нормативам. Збільшення освітленості робочої поверхні до певної межі підвищує гостроту зору, тобто здатність очей роздільно сприймати дві крапки, розташовані на деякій відстані одна від одної. Від рівня освітленості залежить стійкість ясного бачення, яка  особливо сильно зростає при збільшенні освітленості до 130-150 лк. Підвищується також і швидкість розрізнення предметів, особливо при збільшенні освітленості до 400-500 лк. Одночасно зростають загальні можливості органів зору і тривалість виконання робіт, що вимагають великої точності і зорового контролю, без стомлення, підвищується продуктивність праці.

2. Раціональний напрям світлових потоків. Рівномірність освітлення робочих поверхонь і приміщення в цілому досягається таким розміщенням світильників, при якому на робочих поверхнях повинні бути відсутніми різкі тіні, оскільки наявність їх створює нерівномірний розподіл яскравості, спотворює форму і розміри об'єктів і викликає стомлення зору, а наявність рухомих тіней, крім того, сприяє виникненню травм. Проте небажано і повністю розсіяне, безтіньове освітлення, оскільки при цьому важко розрізнення рельєфних деталей.

3. Яскравість на робочій поверхні і в межах навколишнього простору повинна розподілятися по можливості рівномірно, оскільки під час переходу погляду з яскраво освітленої на слабо освітлену поверхню і навпаки око повинне адаптуватися, що викликає його стомлення. Протікання процесу адаптації залежить від співвідношень яскравостей даних поверхонь, або. під час переходу працівника з одного простору в інший, від співвідношення яскравостей освітлення цих просторів.  При переході в погано освітлене приміщення процес адаптації триває 50-60 хв., а при переході в сильно освітлене приміщення – 8-10 хв.

Рівномірному розподілу яскравості сприяє світле забарвлення стелі, стін, устаткування.

4. Обмеження прямого і відбитого блиску. Прямий блиск створюється поверхнями джерел світла і його зменшення здійснюється зниженням яскравості джерел світла, відповідним вибором забороненого кута світильника і збільшенням висоти підвісу світильників, використанням світильників відбитого (знизу джерела світла поміщають непрозорий рефлектор і більшість променів потрапляє на робоче місце не прямо, а після віддзеркалення від стелі і стін приміщення), або розсіяного світла (джерело світла поміщається в напівпрозорий рефлектор і світло розсівається на всі боки). Відбитий блиск створюється поверхнями з великими коефіцієнтами віддзеркалення у напрямку до очей. Ослаблення відбитого блиску досягається підбором напряму світлового потоку і заміною блискучих поверхонь матовими.

Для обмеження сліпучої дії світильників загального освітлення показник засліпленості в приміщеннях (незалежно від системи освітлення) не повинен перевищувати значень, вказаних в табл.1.2.

Таблиця 1.2

Максимально допустимий показник засліпленості

Розділ зорової роботи

Показник засліпленості при перебуванні людей в приміщенні

постійному

періодичному

I ІІ

20

-

III, IV, V, VII

40

60

IV, VIII а

60

80

5. Освітлення повинно забезпечувати необхідний спектральний склад світла для правильної світлопередачі. Правильну світлопередачу створює природне освітлення і штучні джерела світла із спектральною характеристикою, близькою до природного освітлення.

Крім того, до штучного освітлення застосовуються ряд додаткових вимог:

  •  постійність освітленості в часі, для чого обмежують частоту зміни напруги в мережі робочого освітлення, використовують світильники з жорсткою підвіскою для зменшення їх розгойдування;
  •  надійність, безперебійність і тривалість роботи світильників в даних умовах середовища;
  •  пожежна і електрична безпека освітлювальних пристроїв;
  •  зручність управління освітлювальною установкою;
  •  економічність споруди і експлуатації установки.

У виробничих умовах застосовується три види освітлення:

  •  природне;
  •  штучне;
  •  змішане.

Природне освітлення приміщень здійснюється бічним світлом – через світлові отвори в зовнішніх стінах або через прозорі частини стін, виконані з порожнистих скляних блоків; верхнім – через світлові отвори, що влаштовуються в покритті, або через прозорі частини покриттів; комбінованим – через світлові отвори в покритті і стінах йди через прозорі огорожі покриттів і стін.

Нормування природного освітлення проводиться за допомогою коефіцієнта природно освітленості скорочено КПО:

е = (Ен / Ев) 100 %,

де е – коефіцієнт природної освітленості %;

Ен – освітленість усередині приміщення, лк;

Еводночасна освітленість розсіяним світлом зовні, лк.

Освітленість приміщення природним світлом характеризується коефіцієнтами природної освітленості ряду крапок, розташованих в перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і горизонтальної площини, що знаходиться на 1 м над рівнем підлоги і що приймається за умовну робочу поверхню (рис.1.7).

Рис. 1.7. Схема розподілу коефіцієнтів природної освітленості по розрізу приміщення

а – при бічному односторонньому освітленні; б – при верхньому; в – при верхньому і бічному

Мінімальний КПО залежно від точності роботи при верхньому і комбінованому освітленні нормується в межах від 10 до 2, а при одному бічному освітленні емін – від 3,5 до 0,5.

Принцип розрахунку природного освітлення. Розрахунок освітленості приміщення природним світлом проводиться шляхом визначення коефіцієнтів природної освітленості в різних точках характерного розрізу приміщення. Враховується світловий потік прямого дифузного світла від небозводу, а також світла, відбитого від внутрішніх поверхонь приміщення і від протистоячих будівель. Результат розрахунку – визначення площі світлових отворів для приміщень Тому для розрахунку природного освітлення необхідно мати наступні дані: довжину і ширину приміщення, кількість прольотів, значення коефіцієнтів віддзеркалення стін і стель, коефіцієнтів світлопропускання і затінювання вікон протистоячими будівлями, а також ступінь точності виконуваної роботи.

Визначивши площу освітлення Sо вікон та знаючи площу вікна можна визначити кількість вікон n=So/Sвік.

При недостатності або відсутності природного освітлення в приміщенні застосовують штучне освітлення.

Для укрупненої оцінки відповідності природного освітлення нормативному користуються наступними співвідношеннями:

,

де Sвік і Sпідл відповідно площа вікон і площа підлоги, м2.

Штучне освітлення має дві системи:

а) загальне, при якому світильники розміщені у верхній зоні приміщення рівномірно або стосовно розташування устаткування (загальне локалізоване);

б) комбіноване, коли до загального освітлення додається місцеве, яке концентрує світловий потік безпосередньо на робочих місцях.

Комбіновану систему освітлення рекомендується застосовувати при виконанні точних зорових робіт.

Система загального освітлення рекомендується для приміщень, на за всій площі виконуються однотипні роботи.

По функціональному призначенню штучне освітлення підрозділяється на наступні види:

  1.  Робоче.
  2.  Аварійне.
  3.  Освітлення безпеки (евакуаційне).

Робоче освітлення призначено для створення необхідних умов роботи і нормальної експлуатації будівлі або території.

При згасанні робочого освітлення тимчасове продовження роботи забезпечується аварійним освітлення передбачається в тих випадках, якщо згасання робочого освітлення може викликати: вибух, пожежу, отруєння людей, тривале порушення технологічного процесу і т.п.

Світильники такого освітлення повинні створювати на робочих поверхнях 5 % освітленості, що нормується для даного виду робіт при системі загального освітлення, але не менше 5 лк при газорозрядних лампах і 2 лк при лампах розжарювання.

Виконання аварійного освітлення можливо двома способами: з числа світильників загального освітлення невелика частина виділяється для аварійного освітлення або для нього встановлюються додаткові світильники.

У обох випадках в світильниках аварійного освітлення допускається застосування ламп розжарювання; люмінесцентні допускаються при температурі навколишнього середовища не нижче +10 С і рівня напруги не меншого 90 % номінального.

Освітлення безпеки (евакуаційне)  передбачається у виробничих приміщеннях за наявності небезпеки виникнення травматизму для евакуації людей з приміщення. Світильники такого освітлення повинні забезпечувати по лінії основних проходів в приміщеннях освітленість не меншого 0,4 лк, яка дозволяє відключити силове устаткування, припинити роботу і якщо це необхідно, покинути робоче приміщення. Система освітлення безпеки живляться від електричних мереж, незалежних від мереж робочого освітлення, починаючи від підстанції.

Штучне освітлення

Джерела світла є найважливішими складовими частинами освітлювальних установок промислових підприємств.

При порівнянні джерел світла один з одним і при їх виборі користуються наступними характеристиками:

  •  електричними (напруга, потужність);
  •  світлотехнічними (світловий потік, сила світла);
  •  експлуатаційні (світлова віддача, термін служби і ін.);
  •  конструктивними (форма колби, форма тіла накалу, наявність і склад наповнюваного газу, тиск газу).

У освітлювальних установках промислових підприємств застосовують лампи розжарювання і газорозрядні джерела світла.

Лампи розжарювання відносяться до джерел світла теплового випромінювання і поки що є поширеними джерелами світла.

Перевага лампи розжарювання:

  •  універсальні;
  •  низька вартість;
  •  відмінні світлові характеристики, колір світла приємний для очей;
  •  можна легко управляти інтенсивністю і напрямом світла;
  •  зручні в застосуванні, легко і просто замінювати;
  •  не вимагають системи електронного запуску і стабілізації.

Недоліки ламп розжарювання:

  •  украй мала світловидатність (7-17 лм/Вт), 95 % споживаної ними енергії перетвориться в тепло і лише 5 % у світло;
  •  середній термін служби не перевищує 1000 годин (менше двох місяців безперервної роботи), стандартна лампа розжарювання напрацьовує близько 1000 годин. Галогенні лампи розжарювання забезпечують 2000-4000 годин горіння;
  •  колір випромінювання теплий жовтуватий, тому синій-блакитні, жовті і червоні передають з погрішністю;
  •  їх не слід застосовувати для створення освітленості, що перевищує рівень 3000 лк, оскільки при цьому сильно нагріваються освітлювані поверхні.

Газорозрядні джерела світла

З газорозрядних ламп особливої уваги заслуговують люмінесцентні лампи, в першу чергу, компактні люмінесцентні лампи (КЛЛ).

Із звичайними люмінесцентними лампами довгими, вічно миготливими трубками, що заливають околиці мертво-білим світом ми знайомі давно. Спектр їх освітлення близький до денного, тому їх ще називають «лампи денного світла».

Люмінесцентні лампи нового покоління набагато компактніше по величині, запускаються миттєво і без мигання. Вони не мерехтять, оскільки частота запалення в них збільшена в порівнянні із старими лампами орієнтовно в 400 разів, та і служать удвічі більше за своїх попередниць. В принципі, це ті ж люмінесцентні трубки, але завдяки новим технологічним можливостям зменшена їх довжина, а також діаметр (7-9 мм). Світловий елемент представлений у вигляді трубки, зігнутою буквою П. В одну компактну лампу встановлюють два, три або навіть чотири таких елементів, об'єднаних одним едісоновським цоколем, тому для цих ламп не потрібні спеціальні світильники, їх можна угвинтити в звичайний патрон.

Компактні люмінесцентні лампи бувають інтегрованими і неінтегрованими. Поблизу цоколя інтегрованих ламп вбудовані мініатюрні пристрої для ініціації газового розряду в трубці (стартер і баласт). Неінтегровані лампи вбудованих пристроїв не мають, їх треба встановлювати окремо.

Ми звикли, що люмінесцентні лампи світять холодно і незатишно. Сучасні КЛЛ забезпечують великий вибір відтінків світла, оскільки колірна температура лежить в області від 2700 до 6500 К. Лампи яскраво-білого кольору застосовують там, де денне світло змішується з штучним. Таке поєднання менше стомлює очі. Лампи тепло-білого світу створюють увечері затишну атмосферу. Спеціальні кольорові лампи використовують для декоративного освітлення інтер'єру. Компактні люмінесцентні лампи світять м'яким, розсіяним світлом, вони не засліплюють око навіть в світильниках без абажура.

Супротивники люмінесцентного освітлення стверджують про його шкоду, нібито КЛЛ випромінюють ультрафіолет. Проте, встановлено, що такі побоювання безпідставні, загальна річна доза випромінювання в приміщенні, добре освітленому люмінесцентними лампами, еквівалентна випромінюванню сонця протягом всього декількох літніх годин. Реальним же недоліком КЛЛ є сильна залежність надійності запалення лампи і її світлового потоку від температури навколишнього повітря. Лампи стійко працюють тільки в діапазоні температури 0-30 С, при мінусовій температурі вони не працюють.

У недалекому майбутньому КЛЛ набудуть ширшого поширення. По-перше, вони відносяться до енергозбережних ламп, оскільки споживають в 5 разів менше електроенергії, чим лампи розжарювання, що створюють такий же по величині світловий потік. По-друге, ресурс компактних люмінесцентних джерел світла перевищує ресурс звичайних ламп розжарювання в 8, а то і в 10-12 разів.

Економічні і компактні люмінесцентні лампи можуть пропрацювати 12000 годин без заміни.

Вартість однієї КЛЛ в магазинах України за нинішніми мірками достатньо висока 25-40 грн. Проте, із зростанням цін на електроенергію, вигідність КЛЛ зростатиме. Наприклад, в США і Германії, де вартість 1 кВт-годину складає 8 і 12 центів відповідно, окупність КЛЛ досягається вже через 1000 годин роботи, а що залишилися 7-9 тис. годин приносять чистий прибуток.

Таблиця 1.3

Світловіддача ламп

Тип лампи

Світловидатність, лм/Вт

Стандартна лампа розжарювання

7-17

Криптонова

8-19

Галогенна

13-25

Ртутна високого тиску

40-60

Люмінесцентна

40-110

Компактна люмінесцентна

40-90

Натрієва

90-200

Світильники, їх призначення, класифікація і характеристика

Створення у виробничих приміщеннях якісного і ефективного освітлення неможливе без застосування раціональних світильників. Електричний світильник є сукупністю джерела світла і освітлювальної арматури.

Функції освітлювальної арматури:

  •  перерозподіл світлового потоку лампи;
  •  оберігання очей працюючих від дії надмірно великих яскравостей джерел світла. Ступінь можливого обмеження сліпучої дії джерела світла визначають захисним кутом світильника;
  •  освітлювальна арматура служить для підведення електричного живлення, кріплення і оберігання джерела світла від забруднення і механічного пошкодження.

Важливою характеристикою світильника є його коефіцієнт корисної дії (ККД)

.

По розподілу світлового потоку в просторі розрізняють світильники:

  •  прямого;
  •  відбивного світла;
  •  розсіяного світла.

Рис.1.8. Методи освітлення

Вибір світильника залежить від:

  •  характеру виконуваної роботи;
  •  можливості запилення повітряного середовища;
  •  коефіцієнтів віддзеркалення навколишніх поверхонь;
  •  естетичних вимог.

Для розрахунку штучного освітлення в приміщеннях можна використовувати 3 методи: світлового потоку (коефіцієнта використання), точковий і по питомій потужності.

Точковий метод застосовується для розрахунку локалізованого і комбінованого освітлення, освітлення горизонтальних і уклінних поверхонь, коли відбитим світловим потоком можна нехтувати.

Метод розрахунку освітленості по питомій потужності є найбільш простим, але і найменше точним зі всіх методів розрахунку освітленості, тому він застосовується для орієнтованих розрахунків. Цей метод дає можливість визначити потужність кожної лампи (Вт) для забезпечення в приміщенні нормованої освітленості:

,

де Рn потужність однієї лампи, Вт;

      Р – питома потужність освітлювальної установки, Вт/м2;

     S – площа приміщення, м2;

      N кількість ламп в освітлювальній установці, шт.

Питома потужність залежить від величини нормативної освітленості, площі і висоти приміщення, типу і розміщення світильника і коефіцієнта запасу. Її значення приводяться в таблицях і можуть змінюватися у великих межах, наприклад при освітленості до 200 лк від 8 до 28 Вт/м;.

Метод коефіцієнта використання світлового потоку є основним для розрахунку загального рівномірного освітлення при горизонтальній робочій поверхні. При розрахунку цим методом враховується як пряме світло від світильника, так і світло, відбите від стін, стелі і інших поверхонь приміщення:

,

де Е – освітленість, лк;

     F – світловий потік лампи, лм (довідкова величина);

     N – число світильників, шт.;

     n – число ламп в світильнику, шт.;

      – коефіцієнт використання освітлювальної установки, який показує, яка частина від загального світлового потоку доводиться на розрахункову площину;

    S – освітлювана площа, м2;

    k – коефіцієнт запасу (довідкова величина);

    z – коефіцієнт нерівномірності освітлення (приймається 1,15 – для ламп розжарювання і ДРЛ і 1,1 — для люмінесцентних ламп).

Для визначення коефіцієнта використання освітлювальної установки необхідно знати тип світильника, індекс приміщення і коефіцієнт віддзеркалення внутрішніх поверхонь приміщення.

Індекс приміщення визначається по формулах:

,

де а, b –  відповідно довжина і ширина приміщення, м;

     Нс – висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м.

,

де Н – загальна висота приміщення, м;

      hc – висота від стелі до нижньої частини світильника, м;

      hp – висота від стелі до освітленої поверхні, м.

При величині індексу приміщення і > 5 коефіцієнт використання приймається як при і = 5.

Таблиця 1.4

Норми штучного (для люмінесцентних ламп) та природного освітлення виробничих приміщень (витяг з СНіП ІІ-4-79)

Характеристика зорових робіт

Найменший

розмір об’єкта розпізнавання, мм 

Розряд зорової роботи

Підразряд зорової роботи

Штучне освітлення

Пріродне освітлення

Суміщене освітлення

Освітленість, лк

КІІО %

при комбі-нова-ному освіт-ленні 

при за-галь-ному освітленні

при верхньому чи комбінованому освітленні 

при боковому освітленні

при верхньому чи комбінованому освітленні

при боковому освітленні

Найвищої 

точності 

Менше 

0,15 

І

а

б

в

г

5000 

4000 

2500 

1500 

1500 

1250 

750 

400 

10

3,5

6

2

Дуже високої точності 

0,15-0,3 

ІІ 

а

б

в

г

4000

30002000

1000

1250

750

500

300

7

2,5 

4,2 

1,5

Високої точності 

0,3-0.5 

III 

а

б

в

г

2000 

1000 

750 

400 

500

300

300

200

5

2

3

1,2

Середньої

точності 

0,5-1

IV

а

б

в

г

750

500

400

300 

300

200

200

150 

4

1,5 

2,4

0,9

Малої точності 

1-5 

V 

а

б

в

г

300

200

-

-

200

150

150

100

3

1,0 

1,8 

0,6

Груба

Більше 5 

VI 

-

-

150

2

0,5

1,2 

0,3 

Робота з самосвітними матеріалами

Більше 0,5

VII

-

-

200

3

1

1,8

0,6

Загальне спостереження за

ходом виробничого процесу – постійне  спостереження – періодичне при постійному перебуванні людей в  приміщенні – періодичне при періодичному перебуванні людей у  приміщенні 

-

VIII 

а

б

в

-

-

-

75

50

30

1

0,7

0,5

0,3

0,2

0,1

0,7

0,5

0,3

0,2

0,2

0,1

1.3.5. Захист від виробничого шуму, вібрації

Зростання потужностей сучасного устаткування і машин, розвиток всіх видів транспорту привели до того, що людина на виробництві і в побуті постійно піддається дії підвищеного рівня шуму.

Шум робить шкідливий вплив на весь організм людини і в першу чергу на центральну нервову систему і серцево-судинну систему. Інтенсивний шум приводить до підвищення тиску, погіршує діяльність органів дихання і кровообігу, є причиною порушень діяльності травної системи.

Тривала дія інтенсивного шуму приводить до зниження слуху, а в окремих випадках – до глухоти.

Шум на робочих місцях несприятливо впливає на працюючого: ослабляє увагу, уповільнює швидкість фізичних реакцій, що може привести до нещасного випадку, зниження продуктивності праці, збільшенню браку продукції.

Шум – хаотичне поєднання звуків різної частоти і інтенсивності, що викликає неприємні суб'єктивні відчуття у людини.

За походженням шуми діляться: на механічні,  виникаючі в результаті руху окремих вузлів і деталей машин і установок;

аеродинамічні, виникаючі в результаті витікання стислого повітря, газів або переміщення газоподібних засобів з великою швидкістю (компресорні і вентиляційні установки);

гідродинамічні, виникаючі внаслідок стаціонарних і нестаціонарних процесів в рідинах (насоси, весельні гвинти, трубопроводи);

електромагнітні, виникаючі в електричних машинах, установках, приладах і апаратах (шум силових трансформаторів).

Звук є коливальним рухом частинок пружного середовища, що розповсюджуються хвилеподібно.

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота F (Гц), інтенсивність (сила) I (Вт/м2), звуковий тиск P(Па). Швидкість розповсюдження  звукових  хвиль  в  атмосфері при t = 20 °С дорівнює ~ 344 м/с.

Частота звуку характеризується числом коливань звукової хвилі в секунду і вимірюється в герцах (Гц).

Діапазон чутних частот звуку лежить в межах 20-20000 Гц. Найбільшою чутливістю до звуку слуховий апарат людини сприймає на середніх і високих частотах: від 800 до 5000 Гц, якнайменшої − на нижніх частотах від 20 до 100 Гц. Механічні коливання з частотою нижче 20 (інфразвук) і вище 20000 Гц (ультразвук) не викликають слухових відчуттів у людини,  але надають шкідливу біологічну дію. Всі шуми залежно від їх частотного складу підрозділяють на 3 класи: низькочастотні (до 350 Гц), середньочастотні (350-800 Гц) і високочастотні (вище 600 Гц). За еталонний звук в акустиці прийнятий звук з частотою коливання 1000 Гц.

Інтенсивність звуку – це енергія, переносима звуковою хвилею
в одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярно напряму розповсюдження звукової хвилі, вимірюється у ватах на метр квадратний (Вт/м
2).

Звуковий тиск − різниця тиску в збуреній і незбурених середовищах, вимірюється в Паскалях (Па).

Сприймані людиною максимальні і мінімальні значення
тиску і інтенсивності звуку при еталонній частоті 1000 Гц називаються порогами.

При порогах чутності звуку, що ледве відчувається, відповідає звуковий тиск Р = 2·10-5 Па і інтенсивність I = 10-12 Вт/м2. Порогу, що викликається в органах слуху больове відчуття, відповідає звуковий тиск  Р = 2·102  Па і інтенсивність I = 102 Вт/м2. Оскільки людина сприймає звуки в дуже великому діапазоні по інтенсивності від 10-12 до 102 Вт/м2, звуковому тиску від 10-5 до 102 Па, то користуватися для оцінки абсолютними значеннями інтенсивності звуку або звукового тиску незручно. Тому для зручності обчислень інтенсивність звуку і звуковий тиск прийнято оцінювати у відносних логарифмічних одиницях − децибелах (дБ), тобто по відношенню до значень порогу чутності.

Шкала децибелів зручна для оцінки шумів, оскільки дуже великий діапазон чутних звуків інтенсивністю від 10-12 до 102 Вт/м2 укладається межах від 0 до 120 дБ (табл.1.5).

Допустимою межею для гучних звуків є 80 дБ, шуми, що перевищують цей рівень, надають негативну дію. Наприклад, шуми інтенсивністю 80-90 дБ викликають неприємні відчуття, рівня 120-130 дБ - больові, при 150 дБ наступає необоротна втрата слуху, при 180 дБ − смерть (наприклад, 190 дБ - звук вибухаючої атомної бомби). Найкомфортнішим вважається шумовий фон в 25 дБ: люди його практично не чують, але і "дзвінкої тиші" теж немає; для сну фахівці рекомендують рівень шуму в приміщенні до 25-30 дБ, звичайних житейських турбот − до 30-35 дБ, а для роботи - до 35-40 дБ (1.6).

Таблиця 1.5

Шумове забруднення

Джерело шуму

Рівень звуку, дБА

Джерело шуму

Рівень звуку, дБА

Кишенькові годинники

20

Тихий сад

20

Шелестіння листя

20-30

Шепіт на відстані 1 м

25

Тиха музика

40-50

Шум на тихій вулиці

30-35

Нормальна розмова

50-60

Приготування їжі на плиті

35-45

Гучна мова

60-70

Робота побутової техніки:

30-35

Металоріжучі верстати

80-90

кондиціонер, холодильник

35-45

Установки вентиляторів

80-100

примусова вентиляція

40-45

Компресори повітряні

85-105

електробритва

60-70

Виробничі шуми

90-100

пральна машина

65-70

Деревообробні верстати

100-120

пилосос

електричний натирач підлоги

75-80

80-85

Авіаційний двигун

130-140

музичний центр

85-90

Літак при зльоті

160

Наповнення бачка в санвузлі

40-65

Шум в потягу при русі

85-90

Стукіт по трубі центрального опалювання

45-50

Шум жвавої вулиці

55-60

Спокійна бесіда

45-50

Таблиця 1.6

Допустимі рівні звуку для широкосмугового шуму

Робочі місця

Рівень звукового тиску, дБ, в октавних смугах з среднегеометрическими частотами, Гц

Рівні звуку і еквівалентні рівні звуку, дБ (А)

63

125

250

500

1000

2000

4000

8000

Виробничі підприємства

Приміщення конструкторських бюро, розраховувачів, програмістів, лабораторій для теоретичних робіт і обробки експериментальних даних, прийому хворих в здоровпунктах

71

61

54

49

45

42

40

38

50

Приміщення управління, робочі кімнати

79

70

68

58

55

52

50

49

60

Кабіни спостережень і дистанційного керування:

без мовного зв'язку по телефону

94

87

82

78

75

73

71

70

80

з мовним зв'язком по телефону

83

74

68

63

60

57

55

54

65

Приміщення і ділянки точної збірки, машинописні бюро

83

74

68

63

60

57

55

54

65

Приміщення лабораторій для проведення експериментальних робіт, приміщення  для розміщення шумних агрегатів обчислювальних машин

94

87

82

78

75

73

71

70

80

Постійні робочі місця і робочі зони у виробничих приміщеннях і на території підприємств

99

92

86

83

80

78

76

74

85

Для зниження рівня шуму використовуються методи колективного і індивідуального захисту. До засобів і методів колективного захисту від шуму відносяться: архітектурно-планувальний, акустичний і організаційно-технічний.

Архітектурно-планувальний метод захисту включає: раціональне акустичне рішення планувань будівель, раціональне розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів, раціональне розміщення робочих місць, створення шумозахисних зон в різних місцях знаходження людини.

Акустичні засоби захисту від шуму залежно від шуму і принципу дії підрозділяються на засоби звукоізоляції, засоби демпфування і глушники шуму.

Організаційно-технічні методи включають застосування малошумних технологічних процесів, оснащення машин і установок засобами дистанційного керування і автоматичного контролю, застосування малошумних установок, зміну конструктивних елементів машин, вдосконалення технологій ремонту.

Вібрація є процесом розповсюдження механічних коливань в твердому тілі. Коливання механічних тіл з частотою нижче 20 Гц сприймаються організмом як вібрація, а коливання з частотою вище 20 Гц - одночасно і як вібрація, і як звук. В даний час на багатьох виробництвах вібрація є одним з найпоширеніших шкідливих факторів, що впливають на працюючих. Вібрація генерується численним ручним механізованим інструментом (відбійні і бурильні молотки, перфоратори), різним видом машин і устаткування (ткацькі верстати, вібростоли, віброплощадки) і механізованим транспортом.

Фізично вібрація характеризується частотою коливань (Гц), амплітудою зсуву А (м), коливальною швидкістю V (м/с), коливальним прискоренням і (м/с2).

Залежно від дії на людину розрізняють загальну і місцеву вібрації. Загальна вібрація викликає струс всієї людини, місцева – лише окремі часті його тіла. Особливо небезпечні загальні вібрації з частотами, близькими до частот власного коливання людини, оскільки в цьому випадку спостерігається явище резонансу (різке посилення амплітуди власних коливань).  Для  того,  що  стоїть  на  вібруючій  поверхні  є два резонансні  піки  на  частотах  5-12 Гц  і  17- 25 Гц,  для  сидячого − на частотах 4-6 Гц. Для голови резонансні частоти лежать в області 20-30 Гц. В цьому діапазоні частот амплітуда коливань голови може перевищувати амплітуду коливань плечей в 3 рази. Починаючи з частоти 40 Гц, коливання тіла людини під впливом вібрації стають у багато разів менше вібруючої поверхні.

Коливання робочих місць з вказаними частотами вельми небезпечні, оскільки можуть викликати механічні пошкодження і навіть розрив внутрішніх органів. Систематична дія загальних вібрацій в резонансній і біля резонансної зони може бути причиною вібраційної хвороби − стійких порушень фізіологічних функцій організму, обумовлених переважно дією вібрацій на центральну нервову систему. Ці порушення виявляються у вигляді головних болів, запаморочення, поганого сну, зниженої працездатності, поганого самопочуття, порушень серцевої діяльності.

Локальна вібрація викликає спазми судин, які, починаючись з кінцевих фаланг пальців, розповсюджуються на всю кисть, передпліччя і охоплюють судини серця. Одночасно спостерігається дія вібрацій на нервові закінчення, м'язові і кісткові тканини, що виражаються в порушенні чутливості шкіри, окостенінні сухожиль, болях і відкладеннях солей в суглобах, що приводить до деформації і зменшення рухливості суглобів.

Для зниження рівня вібрації, що впливає на працюючих, можуть бути застосовані наступні методи: ослаблення вібрації в джерелі; застосування засобів віброзахисту, що знижують впливаючу на працюючих вібрацію на шляхах її розповсюдження; раціональне планування технологічних процесів і виробничих приміщень, що забезпечує гігієнічні норми вібрацій на робочих місцях; проведення організаційно-технічних заходів, направлених на підтримку в умовах експлуатації необхідного технічного стану машин, а також на введення режимів праці, регулюючих тривалість дії вібрацій на працюючих; застосування засобів індивідуального захисту.

1.3.6. Захист від шкідливого впливу електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання

Залежно від джерела електромагнітні поля можуть бути:

Природні – атмосферна електрика, радіовипромінювання сонця і галактик, електричні і магнітні поля Землі;

Штучні – різні генератори, трансформатори, антени, високовольтні лінії електропередач.

Залежно від  характеру магнітні поля можуть бути:

  •  постійні – електромагніти, соленоїди;
  •  змінні.

Електромагнітне поле високих і надвисоких частот здатне самостійно розповсюджуватися в просторі, без провідників електричного струму, з швидкістю, близькою до швидкості світла.

В промисловості широко використовують електромагнітні  поля, як перемінні так і постійні. Їх застосовують для індукційної  і діелектричної термообробки різних матеріалів, для отримання плазмового стану речовини, радіомовлення,  телебачення і ін. Застосування нових технологічних процесів дає значне поліпшення умов праці, оскільки відсутність плавильних або нагрівальних печей знижує загазованість повітря на робочих місцях, зменшує інтенсивність теплового опромінювання. Проте пристрої, генеруючи електромагнітні поля, зумовили появу ряду проблем по захисту персоналу від їх дії. Небезпека дії електромагнітних полів усугубляється тим, що вони не виявляються органами чуття.

Механізм дії електромагнітного поля на організм людини полягає в поляризації атомів і молекул тіла людини в електричному полі, появі іонних струмів і, як наслідок, нагріву тканин тіла.  Тепловий ефект тим вище, чим більше напруженість електромагнітного поля і час дії. Результатом тривалої дії на людину електромагнітного поля високої потужності є зміна в серцево-судинній системі, помутніння кришталиків ока (катаракта), ламкість нігтів і випадіння волосся.

Електромагнітне поле характеризується напруженістю електричного поля Е і напруженістю магнітного поля Н. В діапазоні ВЧ і УВЧ у зв'язку з великою довжиною хвилі напруженість електричного і магнітного полів в робочій зоні можна виміряти роздільно. При цьому напруженість електричного поля виміряють у вольтах на метр (В/м), а напруженість магнітного поля – в амперах на метр (А/м). В діапазоні НВЧ більш короткі хвилі формують єдине електричне поле, напруженість якого оцінює густина потоку енергії випромінювання і виражають у ватах на квадратний сантиметр (Вт/см2) або в частках його – міліватах або мікроватах на см2.

,

де U – напруга, В;

l – відстань від джерела випромінювання до точки вимірювання, м

,

де I – сила струму, А;

r – радіус кола силової лінії провідника, м.

В промисловості найбільше розповсюдження мають електромагнітні хвилі:

ВЧ – високої частоти;

УВЧ – ультрависокої частоти;

НВЧ – надвисокої частоти.

Випромінювання

ВЧ

УВЧ

НВЧ

Довжина хвилі, см

10000 -1000

100-10

10-1

Частота, Гц

3·105 – 3·107

3·108 – 3·109

3·109 – 3·1010

ГОСТ 12.1.0065-76 встановлює гранично допустиму напруженість електромагнітного поля на робочих місцях залежно від частоти.

По електричній складовій:

Частота Мгц   006-3 3-30  30-50 50-300

Напруженість Е, В/м  50  20  10  5

По магнітній складовій:

Частота, Мгц   0,06-1,5  30...50

Напруженість, А/м  5   0,3

Для захисту персоналу від дії електромагнітних полів використовують різні способи і засоби:

  •  зменшують напруженість і густину потоку енергії електромагнітних полів;
    •  екранують робочі місця;
    •  віддаляють робочі місця від джерела електромагнітних полів;
    •  раціонально розміщують в робочому приміщенні устаткування, випромінююче електромагнітну енергію;
    •  встановлюють раціональні режими роботи обслуговуючого персоналу;
    •  застосовують засоби застережливої сигналізації (світловий, звуковий і т.п.), засоби індивідуального захисту.

До засобів індивідуального захисту відносяться екрани, виготовлені з металізованих матеріалів. Для захисту тіла використовують капюшони, халати або комбінезони, виконані  з металізованої бавовняної тканини. Для захисту очей – спеціальні радіозахисні окуляри ОРЗ-5, щільно прилеглі до шкіри обличчя та маючих скло, що відбиває електромагнітне випромінювання.

Випромінювання, здатні при взаємодії з речовиною створювати в ньому заряди, іони і електрони називаються іонізуючими. Іонізуючі випромінювання застосовують для виявлення дефектів у відливках, поковках, зварних швах, для контролю якості виробів, при структурному аналізі кристалізованих речовин, контролю і автоматизації виробничих процесів.

Основна небезпека радіоактивної дії на людину полягає в можливості іонізації живих кліток організму, внаслідок чого порушується біологічні і хімічні процеси  в організмі і утворюються нові клітини, невластиві для здорової людини.

Опромінювання людини може бути зовнішнім (уражаються зовнішні ділянки тіла), внутрішнім (коли окремі джерела випромінювання потрапляють в організм людини з пилом – α-промені).

Норми радіаційної безпеки НРБ-76 встановлюють ГДД (граничнодопустима доза) зовнішнього і внутрішнього опромінювання залежно від групи критичних органів і категорії опромінених осіб:

Категорія А. Персонал (професійні працівники) – особи, які безпосередньо працюють з джерелами іонізуючих випромінювань або по роду своєї роботи можуть піддаватися опромінюванню.

Категорія Б. Обмежена частина населення, що проживає на території спостережуваної зони.

Категорія В. Населення області, краю, республіки, країни.

ГДД – зовнішнього і внутрішнього випромінювання встановлюється для трьох груп критичних органів або тканин людини :

І – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок;

ІІ – м'язи, щитова залоза, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока;

ІІІ – кісткова тканина, шкіряний покрив кисті, передпліччя, кісточки і стопи.

Фонове опромінювання створюється космічним випромінюванням, природними радіоактивними речовинами, що містяться в тілі людини, в оточуючих його предметах побуту і об'єктах навколишнього середовища. Величина фонового опромінювання не постійна і складає приблизно 100 мбер за рік (0,011 мбер/год).

При дозах опромінювання біля 10 бер не спостерігається будь яких змін в органах і тканинах людини, лише при опромінюванні дозою 75 бер клінічно визначаються короткочасні незначні зміни складу крові:

450 бер – важкий ступінь променевої хвороби;

100 бер – нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби;

30 бер – опромінювання при рентгеноскопії шлунку (місцеве);

25 бер – допустиме аварійне опромінювання персоналу (разове);

10 бер – допустиме опромінювання персоналу в нормальних умовах за рік;

3 бер – при рентгеноскопії зубів;

370 мбер – при флюорографії.

Санітарними нормами допускається однократна доза зовнішнього опромінювання 3 бер у будь-який час кварталу за умови, що річна доза не перевищує 5 бер.

Сумарна доза D для професійного випромінювання не повинна перевищувати

D ≤ 5 (N -18), бер

N – вік людини

18 – вік початку професійного опромінювання.

Сумарна доза до 30 років при всіх випадках не повинна бути більше 60 бер. (табл.1.7).

Таблиця 1.7

Основні дозові межі зовнішнього і внутрішнього опромінювання

Доза і категорія опромінюваних осіб

Дозові межі опромінювання залежно від групи критичних органів за рік, бер

I

II

III

ГДД (категорія А)

5

15

30

ГДД (категорія Б)

0,5

1,5

3

Залежно від умов опромінювання, характеру і місцезнаходження джерела випромінювання можуть бути застосовані різні засоби і методи захисту від опромінювання: зменшення часу перебування в зоні, збільшення відстані від джерела випромінювання, екранування джерел випромінювання, застосування індивідуальних заходів захисту. Велике значення має також використовування приладів індивідуального і загального контролю.

Індивідуальні заходи захисту включають засоби індивідуального захисту і радіопротектори і доповнюють основні заходи захисту.

Засоби індивідуального захисту оберігають від попадання радіоактивних забруднень на шкіру і всередину організму, захищають від альфа-випромінювання і по можливості від бета-випромінювання. Від гамма-випромінювань і нейтронного випромінювання індивідуальні захисні засоби, як правило, не захищають. Спецодяг (залежно від активності ізотопів) − це бавовняні халати, шапочки, гумові рукавички або хлорвінілові комбінезони, черевики, окуляри, респіратори або спеціальні пластикатові пневматичні костюми з примусовою подачею в них повітря. Матеріали, вживані для засобів індивідуального захисту, повинні легко дезактивуватися.

Радіопротекторами називають хімічні речовини, що підвищують стійкість організму проти опромінювання та послабляють променеву хворобу. В даний час відомі такі ефективні радіопротектори, як азид, речовини, що мають сульфогідрідні групи і ін.

Тема 1.4. Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму

Цілком безпечних та нешкідливих умов праці в світі не існує. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

Динаміка профзахворювань та травматизму в Україні яка друкується в журналі «Охорона праці» свідчить про їх поступове зниження, але профзахворювання та травматизм знаходяться на достатньо високому рівні, тому вони підлягають скрупульозному аналізу і відповідній профілактиці. Базою даних для аналізу профзахворювань та нещасних випадків є їх результати розслідування та обліку.

Розслідування і облік нещасних випадків

Проводиться у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника або особи, що забезпечує себе роботою самостійно, отримання ними поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних пошкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного і інших отруєнь, отримання теплового удару, опіку, обмороження, у разі поразки електричним струмом, блискавкою і іонізуючим випромінюванням, отримання інших пошкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, обвали, повені, урагани і т.д.), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які привели до втрати працівником працездатності на один робочий день або більш або до необхідності переводу його на іншу (більш легку) роботу не менше ніж на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (далі − нещасні випадки).

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь відносяться захворювання і отруєння, викликані дією небезпечних факторів, шкідливих речовин не більше ніж протягом однієї робочої зміни.

Гострі професійні захворювання є слідством дії хімічних речовин, іонізуючого і неіонізуючого випромінювання, значного фізичного навантаження і перенапруження окремих органів і систем людини. До них відносяться також інфекційні, паразитарні, алергічні захворювання.

Гострі професійні отруєння є слідством дії в основному шкідливих речовин гостронаправленої дії.

Признаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що відбулися з працівниками при виконанні трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, які відбулися в період:

  •  перебування на робочому місці, на території підприємства або у іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його від'їзду, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого і наднормового часу, або виконання завдань працедавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові і неробочі дні;
  •  підготовки до роботи і приведення в порядок після закінчення
    роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також
    виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
  •  проїзду на роботу або з роботи на транспортному засобі,
    що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому працедавцем;
  •  використовування власного транспортного засобу на користь підприємства з дозволу або за дорученням працедавця у встановленому працедавцем порядку;
  •  виконання дій на користь підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не відносяться до трудових обов'язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівнику, дій по попередженню аварій або рятування людей і майна підприємства, інших дій по розпорядженню або дорученню працедавця);
  •  ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, які використовуються підприємством;
  •  надання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов'язаних з попередженням нещасних випадків з іншими особами в процесі виконання трудових обов'язків;
  •  надання підприємством шефської допомоги;
  •  перебування в транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов'язано з виконанням потерпілим трудових обов'язків або з дією на нього небезпечних або шкідливих виробничих факторів або середовища;
  •  проходження працівника до об'єкту (між об'єктами) обслуговування по затверджених маршрутах або до якого-небудь об'єкту за дорученням працедавця;
  •  проходження до/або з місця відрядження згідно встановленому завданню;
  •  раптового погіршення стану здоров'я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобуток корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів і інших підземних споруд, геологорозвідувальні роботи, які проводяться під землею) або після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджене медичним висновком;
  •  здійснення самогубства працівником плавсостава на суднах морського, річкового і рибопромислового флоту у разі перевищення обумовленого колективним договором терміну перебування в рейсі або його смерті під час перебування в рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних або шкідливих виробничих факторів.

Не признаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, які відбулися з працівниками:

  •  по місцю постійного мешкання на території польових і вахтових селищ;
  •  під час використовування ними в особистій меті транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, які належать або використовуються підприємством (окрім випадків, які відбулися внаслідок їх несправності);
  •  внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними або отруйними речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця і т.п.), за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не зв'язано із застосуванням таких речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки по їх зберіганню і транспортуванню або якщо потерпілий, який знаходився в стані алкогольного, токсичного або наркотичного сп'яніння, до нещасного випадку був усунений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;
  •  у разі підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного або наркотичного сп'яніння, не обумовленого виробничим процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних і організаційних причин його настання;
  •  при здійсненні ними злочину, який встановлений обвинувачувальним вироком суду;
  •  у разі смерті або самогубства вказаних вище.

Роботодавець на підставі інформації про нещасний випадок терміново повинен скласти наказом комісію з розслідування нещасного випадку до складу якої включаються керівник (фахівець) служби охорони праці або посадовець, на якого працедавцем покладено виконання функцій фахівця з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому відбувся нещасний випадок представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювання (далі Фонду) по місцезнаходженню підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якого є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

При настанні нещасного випадку з важкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії обов'язково включається представник робочого органу Фонду по місцезнаходженню підприємства.

До складу комісії не може включатися керівник робіт, безпосередньо відповідний за стан охорони праці на робочому місці, де відбувся нещасний випадок.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії включається також представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, обслуговуючої підприємство, і робочого органу виконавчої дирекції Фонду по місцезнаходженню підприємства.

Комісія на підставі розслідування повинна:

  •  скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у трьох екземплярах, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 у шести екземплярах, якщо цей нещасний випадок визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, форми НВП, якщо цей нещасний випадок визнаний таким, що не пов'язаний з виробництвом і передати їх на затвердження працедавцю;
  •  у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, окрім акту форми Н-1 скласти також в чотирьох екземплярах карту обліку професійного захворювання (отруєння) форми П-5.

Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НВП) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом вказаних актів член комісії письмово висловлює свою особливу думку, яка додається до акту форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.

Всі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь підлягають розслідуванню.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі фахівців спеціалізованої лікувально-профілактичної установи у відповідності за переліком, який затверджується Мінохоронздоров'я.

При необхідності до роботи експертної комісії притягуються фахівці (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду по місцезнаходженню підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається установою державної санітарно-епідеміологічної служби, обслуговуючої підприємство, де працює хворий, за участю фахівців (представників) підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є хворий, або уповноваженої найманими працівниками особи з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, і робочого органу виконавчої дирекції Фонду по місцезнаходженню підприємства. Санітарно-гігієнічна характеристика видається по запиту керівника лікувально-профілактичної установи, яка обслуговує підприємство, або фахівця по професійній патології міста (області, Автономної Республіки Крим), завідуючого відділенням професійної патології міської (обласної, Автономної Республіки Крим) лікарні.

Порядок складання і вимоги до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці затверджуються Мінохоронздоров’я.

Спеціалізовані лікувально-профілактичні установи проводять амбулаторне і стаціонарне обстеження працівників по відповідних напрямах. Відповідальність за встановлення діагнозу про хронічні професійні захворювання, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України, покладається на керівників цих установ.

Перелік спеціалізованих лікувально-профілактичних установ, що мають право встановлювати діагноз про професійні захворювання, через кожні п'ять років переглядається і затверджується Мінохоронздоров'я.

В спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання особа звертається в Інститут медицини праці Академії медичних наук (м.Київ). У разі незгоди хворого або працедавця з рішенням Інституту по встановленню діагнозу і зв'язку захворювання з впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу воно може бути оскаржено в судовому порядку.

З результатом розслідування скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, в якому відобразити заходи щодо попередження розвитку професійного захворювання і забезпечення нормалізації умов праці, а також встановити осіб, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

  •  нещасні випадки із смертельним наслідком;
  •  групові нещасні випадки, що відбулися одночасно з двома і більш працівниками, незалежно від ступеня важкості пошкодження їх здоров'я;
  •  випадки смерті працівників на підприємстві;
  •  випадки зникнення працівників при виконанні трудових (посадових) обов'язків;
  •  нещасні випадки з важкими наслідками, у тому числі з  можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці).

Віднесення нещасних випадків до таких, які стали причиною важких наслідків, у тому числі до нещасних випадків з можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється відповідно до Класифікатора розподілу травм по ступеню важкості, який затверджується Мінохоронздоров'я.

Розслідування і облік аварій  проводиться в тому випадку, якщо відбулася:

1) аварія першої категорії, внаслідок  якої:

  •  загинули 5 або травмовані 10 і більш чоловік;
  •  викликаний викид отруйливих, радіоактивних і небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;
  •  збільшилася концентрація забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі більш ніж в 10 разів;
  •  зруйновані будівлі, споруди або основні конструкції об'єкту, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства або населення;

2) аварія другої категорії, внаслідок  якої:

  •  загинули до 5 або травмовані від 4 до 10 чоловік;
  •  зруйновані будівлі, споруди або основні конструкції об'єкту, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, ділянки підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більш.

Звітність і інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин

Працедавець на підставі актів форми Н-1 і форми НПВ подає у відповідні організації державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і несе відповідальність за її достовірність.

Працедавець зобов'язаний здійснювати аналіз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року і розробляти і виконувати заходи щодо попередження подібних випадків.

Органи, до сфери управління яких відносяться підприємства, місцеві держадміністрації зобов'язані на підставі актів форми Н-1 здійснювати аналіз обставин і причин нещасних випадків за підсумками кожного півріччя і року в цілому, повідомляти про його результати підприємства, які відносяться до сфери їх управління, а також розробляти і виконувати заходи щодо попередження подібних випадків.

Органи державного управління охороною праці, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду і її робочі органи, профспілки перевіряють в межах своєї компетенції ефективність роботи по профілактиці нещасних випадків.

Підприємства і органи, до сфери управління яких вони відносяться, а також робочі органи виконавчої дирекції Фонду ведуть облік всіх нещасних випадків.

Держнаглядохоронпраці, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації ведуть оперативний облік нещасних випадків, що підлягають спеціальному розслідуванню.

Органи державної пожежної охорони ведуть облік осіб, потерпілих під час пожеж, а установи державної санітарно-епідеміологічної служби і робочі органи виконавчої дирекції Фонду − облік осіб, потерпілих від гострих професійних захворювань (отруєнь).

Збір статистичних даних і розробку форм державної статистичної звітності про осіб, потерпілих від нещасних випадків на підприємствах, здійснюють органи державної статистики.

Реєстрація ї облік професійних захворювань

Реєстрація і облік професійних захворювань ведеться в журналі:

  •  на підприємстві, в робочих органах виконавчої дирекції Фонду і в установах державної санітарно-епідеміологічної служби, на підставі повідомлень про професійні захворювання і актів форми П-4;
  •  в лікувально-профілактичних установах на підставі медичної картки амбулаторного хворого, виписування з історії хвороби, діагнозу, встановленого під час обстеження в стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворювання.

В цей журнал також вносяться дані про працездатність кожного працівника, у якого виявлено професійне захворювання.

У разі виявлення декількох професійних захворювань потерпілий реєструється в журналі один раз з вказівкою всіх діагнозів.

Професійні захворювання, виявлені у осіб, що приїхали на постійне мешкання до України з інших країн, реєструються лікувально-профілактичними установами, установами державної санітарно-епідеміологічної служби і робочими органами виконавчої дирекції Фонду по місцю мешкання потерпілого в Україні, а розслідування причин цих професійних захворювань проводиться в порядку, передбаченому міжнародними договорами України.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів форми П-4 складають карти форми П-5, які зберігаються протягом 45 років в цих установах і Мінохоронздоров'я.

Порядок збору і передачі інформації для автоматизованої системи обліку і аналізу професійних захворювань визначається Мінохоронздоров'я.

Карти форми П-5 щорічно до 1 лютого і 1 серпня направляються до Мінохоронздоров'я.

Форми державної статистичної звітності по професійних захворюваннях затверджуються Мінохоронздоров'я.

В відповідності до п.1 ст.21 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» при наставанні страхового випадку (нещасного випадку на виробництві або профзахворювання) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зобов’язаний виплатити працівнику допомогу по тимчасовій непрацездатності до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Підставою для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, пов’язаною з нещасним випадком на виробництві та профзахворюваннями,  є наявність акту розслідування нещасного випадку (форма Н-5) та акту нещасного випадку на виробництві (форма Н-1), а в випадку професіонального захворювання (отруєння) – карти обліку (форма П-5) та акту розслідування профзахворювань (форма П-4) та листка непрацездатності, в якому обов’язкова відмітка про причини звільнення від роботи (професіональне захворювання та його наслідки – код 2 або нещасний випадок на виробництві – код 4).

Якщо нещасний випадок визнаний таким, що не пов'язаний з виробництвом, складається акт за формою НПВ і в листку непрацездатності робиться відмітка «невиробнича травма» − код 5.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювань або травми, не пов’язаними з нещасним випадком на виробництві виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до поновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності в порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності проводиться за рахунок роботодавця (ст.2 Закону «О розміру внесків на деякі види обов’язкового державного соціального страхування»).

Класифікація причин нещасних випадків. Основною метою розслідування нещасних випадків на виробництві є попередженням їх повторення. За нещасним випадком завжди криється те або інше порушення вимог безпеки, тобто кожний нещасний випадок має цілком певну причину або декілька причин. Для попередження нещасного випадку необхідно знати і усунути причини, що їх викликають.

Причинами нещасних випадків на виробництві можуть бути: технічні, організаційні, санітарно-гігієнічні і психофізіологічні. Технічні причини (складають 50 % всіх нещасних випадків) – конструктивні недоліки устаткування, технічна несправність устаткування, недосконалість або відсутність засобів безпеки і т.д.

Організаційні причини (складають 25 % всіх нещасних випадків) – вони в основному залежать від рівня, організації праці на підприємстві (організації). До них відносяться порушення технологічного процесу, незадовільне утримання і організація робочих місць і проходів, порушення правил експлуатації устаткування, відсутність засобів індивідуального захисту, незадовільна організація праці, недостатня підготовка персоналу і т.д.

Санітарно-гігієнічні причини – несприятливі метеорологічні умови, підвищений рівень шуму,  вібрації і випромінювання, нераціональне освітлення, антисанітарний стан приміщень і робочих місць і т.д.

Психофізіологічні причини – недостатній рівень уваги, фізичні, нервово-емоційне перенапруження людини, нервово-психічні перевантаження, сп'яніння і т.д.

Приведена класифікація вносить певну чіткість і порядок при аналізі обставин нещасних випадків і виявлення їх причин.

Методи аналізу виробничого травматизму

Для аналізу виробничого травматизму застосовують три основні методи: статистичний, монографічний і економічний.

Найпоширенішим методом є статистичний. Цей метод заснований на аналізі вивчення причин травматизму по документах, в яких реєструються випадки (акти форми H-I, листки непрацездатності) за певний період часу. Статистичний метод дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою відносних показників: коефіцієнта частоти КЧ і коефіцієнта важкості КВ травматизму.

Коефіцієнт частоти травматизму КЧ визначає кількість нещасних випадків, що доводяться на 1000 працюючих:

,

де Т − загальне число потерпілих за певний календарний період часу;

Р − середньосписочне число працюючих за той же період часу.

Коефіцієнт тяжкості травматизму KТ є числом днів непрацездатності, що доводяться на один нещасний випадок:

,

де Д − число днів непрацездатності по закритих лікарняних листах за певний календарний період.

Для об'єктивної оцінки положення травматизму на підприємстві використовується коефіцієнт загального травматизму Кзаг:

.

При статистичному аналізі захворюваності на виробництві використовують відносні показники частоти Кчз і важкості Квз  випадків захворювань:

;

,

де Б − кількість випадків захворювань за звітний період;

Р − середньосписочна кількість працюючих за той же період;

Д − число днів непрацездатності по закритих лікарняних листах за той же період.

Підвидами статистичного методу є груповий і топографічний методи.

Груповий метод заснований на повторюваності нещасних випадків, незалежно від важкості травматизму. При цьому нещасні випадки розподіляються по характеру пошкодження, видам робіт, віку, кваліфікації, професії і т.д.

Топографічний метод полягає у вивченні причин нещасних випадків за місцем їх події, при цьому всі нещасні випадки наносяться умовними знаками на плани цехів, ділянок і підприємства в цілому, внаслідок чого наочно видні місця травматизму.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, в якій відбувся нещасний випадок: трудового і технологічного процесу, робочого місця, устаткування, засобів захисту.

Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від травматизму для з'ясування економічної ефективності витрат на розробку і упровадження заходів щодо охорони праці.

Тема 1.5. Основи техніки безпеки

1.5.1. Електробезпека

Дія електричного струму на організм людини

Всю різноманітність дії електричного струму на організм людини можна звести до двох основним видів поразки: електричним травмам (електричні опіки, електричні знаки, електрометалізація шкіри, електроофтальмія) і електричним ударам.

До електричних опіків відносяться опіки шкіри, тканин м'язів і кровоносних судин, що виникають поблизу електричної дуги (дуговий опік) або при контакті з струмопроводною частиною (струмовий опік).

Електричні знакице знаки на поверхні шкіри, що викликаються механічною і хімічною дією струму на шкіру, яка отвердіє і темніє

Електрометалізація шкіри виникає внаслідок розпилювання і випаровування металу під дією електричного струму. При електрометалізації шкіра одержує специфічне забарвлення при контакті з міддю – зелену, з латунню – синє-зелену, з свинцем – сіро-жовту.

Електроофтальмія – запалення очей в результаті дії могутнього потоку ультрафіолетового випромінювання від електричної дуги.

Електричні травми викликають часткові ураження людського організму.

На відміну від них електричні удари, що виникають при замиканні електричного ланцюга через тіло людини, викликають ураження організму в цілому, а також дихання і серця одночасно (параліч нервової системи, м'язів грудної клітки і шлуночків серця).

Безпосередня дія електричного струму на серці може викликати фібриляцію серця, коли воно перестає скорочуватися і відбуваються некоординаційні «сіпання» волокон його м'язи. Якщо не прийняти термінових заходів по дефібриляції, то наступає смерть.

Результат дії електричного струму залежить від ряду факторів: електричного опору тіла людини, величини і тривалості протікання через нього струму, роду і частоти струму, шляху струму в організмі, індивідуальних властивостей людини і умов зовнішнього середовища.

Електричний опір тіла людини складається з опору його внутрішніх органів і шкіряних покривів.

Найбільшим опором володіє шкіра і, особливо, її верхній роговий шар, позбавлений кровоносних судин (епідерміс) товщина якого може досягати 0,2 мм, а опір (при сухій, непошкодженій шкірі) – 2 млн. Ом.

Опір внутрішніх органів значно менше і складає (при знятому роговому шарі) близько 500 Ом.

Таким чином, основний опір тіла людини складає його шкіряний покрив. Проте величина опору шкіри – величина непостійна, залежна від її стану, площі, щільності і місця прикладання контактів, величини прикладеної напруги, протікаючого струму і часу його дії.

Опір шкіри різко зменшується при її зволоженні і забрудненні. Так, зволоження сухих рук сильно підсоленою водою знижує опір тіла людини на 30-50 %, а дистилірованою – на 15-35 % Збільшення площі і щільності контактів також знижує опір шкіри, причому істотне, – значення надає місце прикладення контактів. Найменшим опором володіє шкіра обличчя, шиї, пахвових западин, пахової області. Опір шкіри долонь і підошов ніг у багато разів більше за інші ділянки шкіри тіла людини.

Опір шкіри швидко зменшується під впливом струму в результаті збільшення потовиділення при нагріві і роздратуванні шкіри в місці контакту. Із збільшенням тривалості дії струму потовиділення зростає, що призводить до подальшого зниження опору шкіри

При пошкодженні шкіри, а також із збільшенням прикладеної напруги до величини, викликаючої її пробою, опір тіла людини виявляється мінімальним, рівним опору внутрішніх органів.

У розрахунках опір тіла людини прийнято умовно вважати величиною постійною і рівною 1000 Ом.

Фактори, які впливають на враження електричним струмом

Величина струму, що проходить через тіло людини, є головним фактором, від якого залежить тяжкість поразки. Різні по величині струми надають різну дію на людину. Виділяють три основні значення порогових (мінімальних) струмів: пороговий відчутний струм, пороговий невідпускаючий струм і пороговий фібриляційний струм.

Змінний струм частотою 50 Гц людина починає відчувати при значеннях 0,6-1,5 мА. Для постійного струму ці значення вище і знаходяться в межах 5-10 мА. Пороговий відчутний струм – величина безпечна, так як не може визивати поразки людини, але може з'явитися непрямою причиною нещасного випадку (наприклад, в результаті мимовільних рухів людини).

Значно небезпечніше є невідпускаючий струм, при якому в результаті судорожних скорочень м'язів людина не може самостійно відірватися від провідників. Порогові значення невідпускаючого струму для змінного частотою 50 Гц і постійного струмів складають відповідно 10-15 мА до 50-80 мА. Самі по собі такі значення струмів безпечні для людини. Проте, якщо потерпілий не буде негайно звільнений від провідників, то з часом спостерігається зменшення опору його тіла і відповідно зростання струму, що проходить через його організм.

Порогові значення фібриляційного струму, при якому припиняється робота серця і кровообігу і наступає смерть, складають для змінного струму частотою 50 Гц – 100 мА; для постійного струму – 300 мА.

Тривалість протікання струму через тіло людини впливає на результат поразки із-за його наростання в часі і зменшення опору самого тіла, а також із-за накопичення в організмі негативних наслідків дії струму.

Рід струму. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає менш неприємні відчуття в порівнянні із змінним струмом такої ж величини. Проте це справедливо тільки для напруги до 300 В. Причому на практиці знайдена еквівалентна по небезпеці напруга струму обох разів (наприклад, 120 В постійного струму і 42 В змінного струму). У інтервалі напруги 400-600 В небезпека постійного і змінного струмів промислової частоти практично однакова, а при напрузі більше 600 В постійний струм значно небезпечніше змінного. Різкі больові відчуття при включенні під постійну напругу виникають у момент замикання ланцюга. Вони обумовлені струмами перехідного процесу, що викликають судорожне скорочення м'язів.

Частота струму. Найбільш небезпечним для людини є струм частотою 50-500 Гц. При зменшенні і збільшенні частоти струму щодо цього діапазону небезпека поразки зменшується, а при частотах в сотні тисяч герц змінний струм відносно електричного удару безпечний, хоча зберігається небезпека опіків.

Шлях струму в організмі (петля струму). Небезпека поразки особливо велика, коли струм проходить через життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок. Найбільш вірогідними шляхами протікання струму є: рука – рука, рука – нога, нога – нога.

Індивідуальні властивості людини – стан здоров'я, маса людини і його фізичний розвиток, підготовленість до роботи з електричними установками і інші фактори також роблять вплив на результат поразки. Значно зростає небезпека поразки людей із захворюваннями шкіри, серця, легенів, а також що знаходяться в стані збудження – депресії, сп'яніння. Велику роль грає і фактор уваги. Якщо людина підготовлена до електричного удару, то ступінь небезпеки різко знижується.

Умови зовнішнього середовища. Підвищена температура, вологість, наявність хімічно активного середовища значно збільшують небезпеку поразки людини електричним струмом. Це пов'язано з тим, що при нагріві і виділенні поту знижується опір тіла людини, а при зволоженні – опір одягу, взуття і підлоги. Крім того, хімічно активне середовище надає руйнуючу дію на ізоляцію струмоведучих частин електроустаткування. У зв'язку з цим всі приміщення підрозділяють по небезпеці поразки електричним струмом на три категорії.

Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю однієї з наступних ознак, вологості (пари або конденсуюча волога виділяється у вигляді дрібних крапель і відносна вологість повітря перевищує 75 %), струмопровідного пилу, струмопровідної підлоги (металевих, земляних, залізобетонних, цегляних), підвищеної температури (при тривалій дії – більше 35 °С, короткочасному – більше 40 °С), можливості одночасного дотику людини до тих, що мають з'єднання із землею металоконструкціями будівель, технологічним апаратам, механізмам, з одного боку, і до металевих корпусів електроустаткування – з іншою.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї з наступних ознак: особливій вогкості (стеля, стіни, підлога і предмети в приміщенні покриті вологою, відносна вологість повітря близька до 100 %), хімічно активного середовища (постійно або тривало містяться агресивні пари, гази, рідина, утворюються відкладення або цвіль, діюче руйнуюче на ізоляцію і струмопровідні частини електроустаткування), одночасної наявності двох і більш за умови підвищеної небезпеки.

Приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні умови, що створюють підвищену або особливу небезпеку.

Відкрите або зовнішнє електроустаткування, що експлуатується на відкритому повітрі або під навісами, прирівнюється до електроустановок в особливо небезпечних приміщеннях.

Заходи щодо захисту від поразки електричним струмом

Для забезпечення електробезпеки повинні застосовуватися окремо або в поєднанні наступні технічні способи і засоби: захисне заземлення; занулення; вирівнювання потенціалів; захисне відключення; мала напруга: ізоляція струмоведучих частин (робоча, додаткова, посилена, подвійна, електричне розділення мереж, компенсація струмів замикання на землю, неприпустимість струмоведучих частин (огорожуючі пристрої, блокування і ін.);

Захисне заземлення – навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою. Принцип дії захисного заземлення полягає в зменшенні дотику і кроку за рахунок зменшення потенціалу корпусу електроустаткування щодо землі, а також за рахунок підвищення потенціалів примикаючої до устаткування поверхні землі.

Занулення — навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою.

Завдання захисного занулення – перетворити пробій на корпус в коротке замикання між фазним і нульовим дротом, викликати тим самим протікання струму великої величини, здатного забезпечити спрацьовування захисту, і тим самим автоматично відключити пошкоджену установку від живлячої мережі. Як захист використовують плавкі запобіжники або автомати виключення.

Захисне відключення – швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відключення електроустаткування при виникненні в ній небезпеки поразки електричним струмом. Така небезпека може виникнути при наступних пошкодженнях електроустановки: замиканні на землю або корпус, зниженні опору ізоляції, переходу вищої напруги на сторону нижчої, несправності захисного заземлення або занулення, а також пристрої захисного відключення і ін. У цих випадках в мережі відбувається зміна деяких електричних параметрів, наприклад, напруги корпуса відносно землі, які служать сигналом, що викликає спрацьовування пристрою захисного відключення.

Основними вимогами, які пред'являються до таких пристроїв, є висока чутливість, малий час відключення (не більше 0,2 с), надійність і самоконтроль.

Мала напруга – номінальна напруга не більше 42 В, вживана в цілях зменшення небезпеки поразки електричним струмом.

У виробничих умовах передбачається застосування двох малих напруг – 12 і 36 В.

Напруга до 36 В включно застосовується в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних і поза приміщеннями для живлення ручних електричних інструментів (свердли, паяльник, рубанок і ін.), переносних ламп, світильників місцевого і загального освітлення з лампами розжарювання.

Напруга не вище 12 В включно застосовується для живлення ручних переносних ламп в особливо небезпечних приміщеннях за особливо несприятливих умов роботи в обмежених умовах, при зіткненні працюючого з великими металевими заземленими поверхнями (наприклад, робота лежачи на струмопровідній підлозі).

Захист від крокової напруги

Кроковою напругою прийнято вважати різницю потенціалів точок на поверхні землі, які містяться одна від одної на відстані кроку людини, що дорівнює 0,8 м. Струм у цьому випадку буде проходити від ноги до ноги.

Причина появи крокової напруги – утворення електричних потенціалів на поверхні ґрунту в результаті: падіння перерваного проводу під напругою на землю, замикання струмопровідних частин на заземлений корпус, пошкодження ізоляції устаткування тощо. У цих випадках струм від частин, що перебувають під напругою, проходить у ґрунт безпосередньо або крізь спеціально передбачений для цього електрод-заземлювач.

Оскільки ґрунт однорідний та ізотропний, струм розтікається на всі боки рівномірно у напрямі радіусу півсфери. У міру того як подовжується радіус півсфери R, сила струму зменшується і у точці, де R=20 м, сягає мінімального рівня. У точці Про, де провід торкається ґрунту, сила струму максимальна.

Крокова напруга Uк визначається як напруга між двома точками ґрунту в зоні розтікання струму, які розташовані одна від одної на відстані кроку, та на які одночасно спираються ступні людини (рис.1.9).

Рис.1.9. Розділення крокової напруги на поверхні ґрунту при замиканні струмопроводу на ґрунт

З рисунка видно, що крокова напруга тим більше, чим ближче до точки доторку О людина перебуває і чим більша довжина її кроку. Звідси випливають заходи, потрібні, щоб перешкодити ураженню кроковою напругою: необхідно виключити можливість перебування людей в зоні розтікання струму, а  якщо це все-таки сталося, то виходити із зони людина повинна маленькими кроками.

Захист від статичної та атмосферної електрики

Під статичною електрикою розуміють виникнення і збереження електричних зарядів на поверхні і в об'ємі  діелектричних і напівпровідникових речовин, а також на ізольованих провідниках.

Накопичення статичної електрики в промислових умовах може сягати величини небезпечної для життя людини.

Основними заходами захисту від статичної електрики є: заземлення устаткування, трубопроводів, місткостей і др.; зволоження повітря робочої зони до 75 %; очищення рідин і газів від домішок перед їх перекачуванням і транспортуванням; виготовлення шлангів з антистатичної гуми; нанесення електропровідних змащувальних матеріалів на стрічки конвеєрів і ремінних передач; іонізація повітря; застосування електропровідної підлоги.

Захист від блискавки – комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, збереження устаткування, матеріалів, будівель і споруд від можливих руйнувань, загорянь або вибухів, викликаних ударом блискавки.

При прямому ударі блискавки відбувається миттєвий нагрів конструкцій, що у ряді випадків приводить до їх руйнування.

В результаті дії що виникає при ударі блискавки електромагнітного поля можливі іскріння і нагрівання в місцях з недостатньо щільними контактами між металевими елементами конструкції, що може привести також до загоряння або вибуху. Блискавка у всіх випадках небезпечна поразкою людей прямим ударом.

Основним заходом захисту від дії блискавки, є устрій блискавковідводів, що створюють певну зону захисту. Широко застосовують стержньові, тросові і інші блискавковідводи, з’єднані із землею. Стержньові блискавковідводи виконують з металевих стержнів перетином не менше 1 см2. Загальний опір заземлення блискавковідводу – не більше 10 Ом.

Захисна зона стержньового блискавковідводу є конус з вершиною на кінці. Розміри захисної зони на рівні землі залежать від висоти h блискавковідводу. Радіус г зони з 95 %-ним ступенем надійності на рівні землі біля стержньового блискавковідводу знаходять із співвідношення r=1,5 h. Необхідність застосування блискавкозахисних будівель визначається пожаро-вибухонебезпекою технологічних процесів і тривалістю грозової діяльності в даній місцевості. Для приміщень класів В-I і В-II блискавкозахист завжди обов'язковий.

1.5.2. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів

Безпека виробничих процесів визначається в першу чергу безпекою виробничого устаткування, яка забезпечується обліком вимог безпеки при складанні технічного завдання на його проектування, при розробці ескізного і робочого проекту, випуску і випробуваннях дослідного зразка і передачі його в серійне виробництво. Основними вимогами безпеки до технологічних процесів є усунення безпосереднього контакту працюючих з початковими матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробництва, що надають шкідливу дію; заміна технологічних процесів і операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, при яких вказані фактори відсутні або володіють меншою інтенсивністю; комплексна механізація і автоматизація виробництва, застосування дистанційного керування технологічними процесами і операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів; герметизація устаткування; застосування засобів колективного захисту працюючих; раціональна організація праці і відпочинку з метою профілактики монотонності і гіподинамії, а також обмеження тяжкості праці; своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях (системи отримання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів необхідно виконувати за принципом пристроїв автоматичної дії з висновком на системи застережливої сигналізації); впровадження систем контролю і управління технологічним процесом, що забезпечують захист працюючих і аварійне відключення виробничого устаткування; своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що є джерелами забезпечення пожежовибухобезпечності.

Засоби захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів підрозділяються на дві категорії: засоби колективного захисту і засобу індивідуального захисту.

До основних засобів колективного захисту відносяться захисні і запобіжні пристрої; гальмівні пристрої і блокування; сигналізатори про небезпеку; пізнавальне забарвлення і знаки безпеки; дистанційне керування, спеціальні засоби безпеки. Перераховані засоби колективного захисту проектуються як складова частина технологічного устаткування. Виняток становлять знаки безпеки і спеціальні засобу захисту, які можуть бути використані як в машинах і механізмах, так і у виробничих приміщеннях (або на території підприємств).

Встановлені чотири групи знаків безпеки: заборонні, застережливі, приписуючі і вказівні.

Засоби індивідуального захисту слід застосовувати в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями і засобами колективного захисту. До основних засобів індивідуального захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться ізолюючі костюми; засоби захисту органів дихання; спеціальний одяг; спеціальне взуття; засоби захисту рук; засоби захисту голови, засобу захисту обличчя, засоби захисту очей; засоби захисту органів слуху; засоби захисту від падіння з висоти; захисні дерматологічні засоби і інші запобіжні засоби.

1.5.3. Безпека при експлуатації систем під тиском

У технологічних процесах виробництва і при експлуатації машин і установок застосовують системи, в яких під тиском знаходяться стислі гази і рідини, зокрема вибухо-, пожежонебезпечні і токсичні. Тиск в таких системах може досягати 15 МПа і вище. До складу таких систем входять компресорні установки, трубопроводи, місткості для зберігання стислих газів і ін.

Аварії установок, працюючих при високому тиску, можуть бути викликані низкою причин, які прийнято розділяти на технологічні і експлуатаційні. До групи технологічних причин входять дефекти, пов'язані з процесом виробництва і монтажу судин, трубопроводів і установок. До них відносяться дефекти в матеріалах (тріщини, пори, раковини і ін.), дефекти зварних і різьбових з'єднань і ін.

Експлуатаційні причини вельми різноманітні і характерні для кожного виду установки. Аварії судин виникають внаслідок несправності замочних пристроїв, перевищення тиску, корозії або зношування стінок судини. Кисневий балон може вибухнути при попаданні масла в балон або замочний вентиль. Нагрів балонів із зрідженими газами може привести до вибуху, якщо вони заповнені понад норму. Звично такі балони заповнюються зрідженими газами лише на 90 % їх об'єму. Загальними причинами аварій для всіх судин є механічні пошкодження при ударах і нагріваючи при транспортуванні і зберіганні, обумовлені порушенням правил безпеки.

В системах газопостачання існують дві основні причини аварій. Одна з них – порушення герметичності яких-небудь елементів установки, інша – зрив полум'я (припинення горіння, газу), що приводить до надходження горючого газу в приміщення і вибуху газоповітряної суміші від випадкового джерела займання.

При порушенні герметичності системи високого тиску у виробниче приміщення поступають гази або рідини, які з повітрям утворюють пожежо- або вибухонебезпечні суміші (наприклад, водень + повітря, природний газ + повітря і ін.). Ряд речовин, що містяться в системах високого тиску, токсичні, наприклад аміак, хлор, природний газ. Їх надмірне надходження до робочої зони може привести до гострих отруєнь працюючих. У випадках, коли розгерметизуються системи високого тиску, що містять нагріті (пар, вода) або охолоджені (рідкий азот, рідкий кисень і ін.) речовини, з'являється небезпека виникнення опіків. Іноді розгерметизація систем високого тиску супроводжується вибухом, що приводить до загибелі або травмуванню працюючих, руйнуванню устаткування і виробничих приміщень. У всіх випадках розгерметизація систем високого тиску порушує технологічний процес.

Безпека систем високого тиску забезпечується рядом заходів. Вона включає: розрахунок елементів  конструкції установок на міцність по регламентованих методах на стадії проектування; виготовлення установок з матеріалів і заготовок, відповідних технічним умовам, суворе дотримання технології їх виробництва; оснащення контрольно-вимірювальними приладами, запобіжними пристроями і іншою арматурою (вентилі і т.п.); випробування на міцність і герметичність; отримання дозволу експлуатаційно-технічного центру (ЕТЦ) Госпромгорнагляд на експлуатацію; суворе дотримання правил експлуатації.

Контрольно-вимірювальні прилади. Для контролю тиску повітря на виході з компресора, в балонах, за редуктором і в ресівері встановлюють манометри. На шкалу манометрів наносять червону межу, відповідну робочому тиску, що допускається. Манометри слід вибирати так, щоб стрілка при робочому тиску знаходилася в середній третині шкали. Клас точності манометрів повинен бути не нижче 2,5. Щоб свідчення манометрів були добре помітні, їх встановлюють на спеціальних пультах, а у разі потреби – на висоті не більше 5 м від рівня майданчика спостереження. Манометри періодично (не рідше за один раз на рік) перевіряють в ЕТЦ Госпромгорнагляд.

Запобіжні пристрої. Запобіжні клапани, розривні мембрани обов'язкові для всіх установок і судин, працюючих під тиском, за винятком газових балонів, що транспортуються, місткістю до 50 л. Запобіжні клапани призначені для скидання речовини з системи при досягнені граничного допустимого тиску. Кількість запобіжних клапанів, їх розміри і пропускна спроможність повинні бути вибрані за розрахунком так, щоб в судині не міг утворитися тиск, розрахунковий, що перевищує, на 0,05 МПа для випадку, коли розрахунковий тиск в судині не перевищує 0,3 МПа; на 15 % – при розрахунковому тиску 0,3-6,0 МПа; на 10 % – при розрахунковому тиску понад 6,0 МПа.

Випробування на міцність і герметичність. Для перевірки міцності судин проводять гідравлічні випробування, для чого судину наповнюють водою з температурою не нижче 5 °С і не вище 40 °С, потім підвищують тиск в ній до пробного тиску. Після випробування тиск в судині знижують до робочого і проводять ретельний огляд всіх зварних з'єднань і прилеглих до них ділянок. Установка вважається такою, що витримала випробування, якщо в ній не виявлено ознак розриву, течі, потіння зварних з'єднань, видимих деформацій, падіння тиску на манометрах (вимірювання тиску проводять двома манометрами).

Найважливішим засобом забезпечення безпечної експлуатації установок і судин, працюючих під тиском, а також газового устаткування є система нормативних документів (норм, правил, інструкцій), що регламентують їх проектування, виготовлення і ремонт.

Кожна установка, на яку розповсюджуються правила Госпромгорнагляд повинна бути зареєстрована в його органах. Правила Госпромгорнагляд розповсюджуються на: судини, працюючих під тиском понад 0,07 МПа; цистерни і бочки для перевезення зріджених газів, тиск пару, якій при температурі 50 С перевищує 0,07 МПа; судини, цистерни для зберігання, перевезення зріджених газів, рідин і сипучих тіл без тиску, але що спорожняються під тиском газу понад 0,07 МПа; балони, призначені для перевезення і зберігання стислих, зріджених і розчинених газів під тиском понад 0,07 МПа.

1.5.4. Пожежна безпека

Вимоги безпеки при проведенні технологічного процесу повинні бути передбачені в технологічній документації. Контроль повноти викладу цих вимог повинен здійснюватися відповідно до заходів щодо забезпечення пожаробезпеки проведених процесів.

Основні нормативні документи, які регламентують роботу по забезпеченню пожежної безпеки об’єктів є Закон України «Про пожежну безпеку», стандарти, будівельні норми та правила, які визначають загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулюють відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Загальні відомості про горіння, вибух  і самозагорання

Горіння – хімічна реакція окислення, що супроводжується виділенням великої кількості тепла і звичайно свіченням.

Для виникнення горіння потрібна наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача (звичайно кисень) і джерела спалаху (імпульсу). Окислювачем може бути хлор, фтор, бром, йод, оксиди азоту і ін.

Залежно від властивостей горючої суміші горіння може бути гомогенним (однаковий стан початкових речовин) і гетерогенним (горіння твердих і рідких речовин).

Горіння диференціюється за швидкістю розповсюдження полум'я на нормальне, вибухове і детонаційне

Нормальне горіння – це горіння, при якому розповсюдження полум'я відбувається за відсутності газодинамічних ефектів, пов'язаних з градієнтом тиску або турбулентністю. Швидкість нормального горіння залежить не тільки від кінетики реакції і коефіцієнтів теплопровідності, але і дифузії і, отже, є фізичною константою суміші. Швидкість розповсюдження полум'я (до декількох метрів в секунду) у багато разів менше швидкості звуку. Це пояснюється тим, що швидкість передачі енергії за допомогою теплопровідності (теплове горіння) невелика в порівнянні з швидкістю розповсюдження в нім пружних коливань.

Швидкість вибухового горіння для газо-, паро- і пилоповітряних сумішей може досягати сотень метрів в секунду. Це пояснюється тим, що за відомих умов повільна реакція горіння може самоускорюватися не внаслідок розігрівання, а в результаті накопичення в системі активних проміжних продуктів хімічної реакції (ланцюгове горіння).

Детонація – розповсюдження горіння ударною хвилею. Детонаційне горіння відбувається з рівномірною, цілком визначеною для кожної горючої суміші надзвуковою швидкістю близько 1000-2500 м/с. У механізмі такого розповсюдження полум'я теплопередача і дифузія не грають істотної ролі. Стиснення початкової суміші в ударній хвилі приводить до миттєвої зміни стану газу, збільшуючи його щільність і температуру. Слідом за ударною хвилею рухається зона швидкої реакції в суміші, нагрітою ударною хвилею. Розширення суміші в цій зоні, викликане тепловиділенням, підтримує стійкий стан ударної хвилі. Виникає детонаційна хвиля, що розповсюджується без зміни структури на необмежений протяг.

Для виникнення процесу горіння (займання) необхідно створити певні початкові умови в горючому середовищі. Розрізняють два способи займання: самозаймання і вимушене займання або запалення.

Самозаймання відбувається в результаті хімічної реакції внаслідок нагріву всієї горючої суміші до температури, при якій вона запалала самостійно, без зовнішньої дії.

Вимушене займання відбувається в результаті запалення холодної горючої суміші в якій-небудь крапці яким-небудь високотемпературним джерелом тепла – полум'ям, розжареним теплом, електричною іскрою і т.д.

Самозагорання – явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що приводить до виникнення горіння речовини (матеріалу) при відсутності джерел запалення. Здатність речовин і матеріалів піддаватися цьому процесу називається схильністю їх до самозагорання. Самозагорання відбувається при температурах нижче за температуру самозаймання і залежно від імпульсу може бути тепловим, мікробіологічним і хімічним.

Пожежна небезпека речовин

Поняття «пожежна небезпека» включає сукупність умов, сприяючих виникненню і розвитку пожежі і що визначають його можливі масштаби і наслідки

Пожежна небезпека речовин характеризується рядом показників.

Температура спалаху — найменша температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути в повітрі від зовнішнього імпульсу енергії, причому стійке горіння при цьому не виникає внаслідок малої швидкості випаровування.

Температура займання – найменша температура горючої речовини (або суміші), при якій від зовнішнього джерела запалення виникає стійке горіння.

Температура самозаймання – найменша температура горючої речовини (або суміші), при якій (без дії зовнішнього імпульсу енергії) відбувається різке збільшення швидкості екзотермічної реакції, що приводить до виникнення горіння.

Мінімальна енергія запалення – найменша величина енергії зовнішнього імпульсу (електричної іскри, лазерного випромінювання, електростатичного розряду і ін.), достатня для займання найбільш легкозаймистої газо-, пароповітряної суміші або аеросуспензії.

Концентраційні межі займання – область концентрації газо-, паро- і пилоповітряних сумішей, при яких можливо виникнення горіння. Граничні концентрації області називають, відповідно, нижньою і верхньою концентраційними межами займання.

Швидкість горіння – лінійна швидкість розповсюдження полум'я по речовині або суміші.

Максимальний тиск (швидкість наростання тиску) вибуху – найбільший тиск (швидкість наростання тиску), який виникає при горінні найбільш вибухонебезпечної газо-, паро- і пилоповітряній суміші в замкнутому об'ємі при початковому тиску суміші 0,1 МПа.

Мінімальний вибухонебезпечний вміст кисню в суміші – його концентрація в суміші з флегматизатором, нижче за яку не відбувається займання аеросуспензії від зовнішнього джерела запалення.

Швидкість вигорання – кількість речовини, що згорає в одиницю часу з одиниці поверхні.

Основним показником для оцінки пожежної небезпеки рідин є температура спалаху, залежно від якого вони підрозділяються на легкозаймисті (ЛЗР) з температурою спалаху пари не вище 61 °С (бензин, етиловий спирт, ацетон, гас і ін.) і пальні (ГР) – з температурою спалаху пари вище 61 °С (мінеральні і рослинні масла). Крім того, пожежобезпека рідин характеризується концентраційними межами займання сумішей їх пари з повітрям, температурою самозаймання, швидкостями розповсюдження полум'я і вигорання.

Пожежна небезпека газоповітряних сумішей характеризується, перш за все концентраційними межами займання, а також температурою самозаймання, мінімальною енергією запалення, швидкістю розповсюдження полум'я, максимальним тиском вибуху і швидкістю його наростання.

Пальні пили, що знаходяться в зваженому стані, характеризуються нижньою концентраційною межею займання (у виробничих умовах реальність утворення великих концентрацій пилу невелика), мінімальною енергією запалення, максимальним тиском вибуху і швидкістю його наростання, а також мінімальним вибухонебезпечним змістом  кисню  в  суміші. Прийнято залежно від нижньої концентраційної  межі  займання  аеросуспензії  твердих  речовин  ділити на вибухонебезпечні з НКМЗ  65 г/м3 і пожежонебезпечні з НКМЗ > 65 г/м3.

Пожежна небезпека твердих речовин і матеріалів оцінюється по температурах їх займання і самозаймання Пористі, волокнисті і сипкі матеріали (зокрема пальні, що осіли, пороши) додатково характеризуються температурами самонагрівання і тління, температурними умовами теплового самозагорання, мінімальною енергією запалення, здатністю горіти і вибухати при взаємодії з водою, киснем повітря і іншими речовинами.

Показники пожежної небезпеки речовин визначаються по стандартних методиках і є основним критерієм при оцінці пожежної небезпеки виробництв і виробничих приміщень.

Пожежна небезпека виробництв

Виробництва по вибуховій, вибухопожежній і пожежній небезпеці підрозділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д. У основу класифікації покладені порівняльні дані, що визначають вірогідність виникнення пожежі або вибуху залежно від властивостей і стану речовин і матеріалів, що утворюються у виробництві, з урахуванням їх кількості (табл.1.8).


Таблиця1.8

Категорії приміщень по вибухопожежній і пожежній небезпеці

Категорія приміщень

Характеристика речовин і матеріалів, що знаходяться (що обертаються) в приміщенні

А

Вибухопожежо-небезпечна

Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа

Речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним в такій кількості, що розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа

Б

Вибухопожежо-небезпечна

Пальні пороши або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С, горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа

В

Пожежо-небезпечна

Пальні і важкогорючі рідини, тверді пальні і важкогорючі речовини і матеріали (зокрема пили і волокна), речовини і матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним тільки горіти за умови, що приміщення, в яких вони є в наявності або звертаються, не відносяться до категорій А або Б

Г

Негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскр і полум'я, горючі гази, рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо

Д

Негорючі речовини і матеріали в холодному стані

За правилами устрою електроустановок також класифікуються і приміщення, в яких обробляються, зберігаються або утворюються в результаті технологічного процесу пожежо- і вибухонебезпечні рідкі, тверді, паро- або газоподібні речовини і матеріали і в яких від електричних джерел запалення можуть виникнути загоряння, пожежі і вибухи.

Вибір і установку електроустаткування проводять відповідно до цих правил на основі класифікації пожежо- і вибухонебезпечних зон.

Пожежонебезпечні зони, простір, в якому можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його  можливих порушеннях,  підрозділяються  на класи П-І; П-ІІ; П-ІІа; П-ІІІ.

Зона класу П-I – приміщення, в яких містяться горючі рідини (ГР).

Зона класу П-II – приміщення, в яких за умовами технологічного процесу виділяються пальні пороши з нижньою концентраційною межею займання вище 65 г/м3.

Зона класу П-IIа – приміщення, в яких містяться тверді горючі речовини, не здатні переходити в зважений стан.

Зона класу П-III – зовнішні установки, в яких містяться горючі рідини (ГР) або тверді горючі речовини.

Вибухонебезпечні зони  підрозділяються на класи В-I, В-Iа, В-Iб, В-ІІ, В-ІІа і характеризують простір, в якому є постійно або можуть з'явитися випадково вибухонебезпечні газо-, паро- і пилоповітряні суміші, в межах якого на спосіб виконання і монтажу електроустановок накладаються обмеження з метою зменшення вірогідності пожежі і вибуху.

Зона класу В-І – приміщення, в яких можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші пари і газів з повітрям при нормальних режимах роботи.

Зона класу В-Іа – приміщення, в яких вибухонебезпечні суміші можуть утворитися тільки в результаті аварій або несправностей технологічного устаткування.

Зона класу В-Іб – приміщення цього класу мають одну з наступних особливостей, можуть містити горючі гази і пари з нижньою концентраційною межею займання більше 15 % або утворення вибухонебезпечних сумішей можливе лише в обмеженому об'ємі (не більше 5 % об'єму приміщення).

Зона класу В-Іг – зовнішні установки, в яких містяться вибухонебезпечні гази, пари і легкозаймисті рідини (ЛЗР).

Зона класу В-ІІ – Приміщення, в яких за нормальних умов роботи можливо виділення горючого пилу і волокон, здатного утворити вибухонебезпечні суміші з повітрям.

Зона класу В-ІІа – приміщення, в яких утворення вибухонебезпечних пилових сумішей можливе лише в результаті аварій або несправностей технологічного устаткування.

Пожежна профілактика при проектуванні і будівництві промислових підприємств

Для зменшення небезпеки виникнення і розповсюдження пожеж важливе значення має раціональний стрій підприємств і цехів з погляду необхідності забезпечення міцності і стійкості будівель і споруд як в нормальних умовах, так і в умовах пожежі.

Основною характеристикою, що визначає здатність будівель і споруд протистояти виникненню і розповсюдженню пожежі, є ступінь їх вогнестійкості, залежний від межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій і межі розповсюдження вогню по цих конструкціях.

Всі будівельні матеріали підрозділяються на три групи: що не згорають, важкоспалимі і такі, що згорають.

Матеріали, що не згорають, – це такі, які під впливом високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються (метали, неорганічні матеріали).

Важкоспалимі матеріали за наявності джерел вогню або високої температури важко спалахують, тліють і обвуглюються, а при видаленні вогню горіння і тління припиняються (наприклад, конструкції з дерева, просочені або покриті вогнезахисними речовинами).

Згораємі називаються матеріали, які під впливом вогню або високої температури запалали або тліють і продовжують горіти або тліти після видалення джерела вогню (деревина, бітуми, гудрон, повсть, папір, картон, декоративно-будівельні пластики і ін.)

Займистість будівельних конструкцій, як правило, відповідає займистості будівельних матеріалів, з яких вони виготовлені. В окремих випадках займистість будівельних конструкцій може бути зменшена в порівнянні із займистістю вхідних в неї матеріалів (наприклад, конструкція з матеріалів, що згорають, але захищених штукатуркою або облицюванням з матеріалів, що не згорають, відноситься до важкоспалимих).

У чисельному виразі займистість конструкцій може бути охарактеризована межею розповсюдження вогню в цих конструкціях, тобто розміром (см) пошкодження конструкцій внаслідок їх горіння за межами зони нагріву (у контрольній зоні), визначуваним стандартним методом.

Здатність конструкції в умовах пожежі зберігати свої експлуатаційні функції називається вогнестійкістю. Вогнестійкість конструкції характеризується межею вогнестійкості, яка визначається при стандартному тепловому режимі і виражається періодом часу (г) від початку випробування до появи однієї з наступних ознак: поява в конструкції крізних тріщин, підвищення температури поверхні, що не обігрівається, в середньому на 140 °С, втрата конструкцією несучої здатності.

Залежно від ступеня вогнестійкості основних будівельних конструкцій і межі розповсюдження вогню по цих конструкціях всі будівлі і споруди підрозділяються на п'ять ступенів вогнестійкості. Мінімальні межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій і максимальні межі розповсюдження вогню по цих конструкціях приведені в табл.1.9.

У будівлях I ступеня вогнестійкості всі конструктивні елементи не згорають, з високою межею вогнестійкості (до 2,5 г). До II і III ступенів вогнестійкості відносяться будівлі, основні конструктивні елементи яких також не згорають, але з меншими в порівнянні з І ступенем межами вогнестійкості, а внутрішні несучі стіни важкоспалимі. У будівель IV ступеня вогнестійкості всі конструкції важкоспалимі, а у будівель V ступеня вогнестійкості – що згорають. У будівлях всіх ступенів вогнестійкості допускаються наступні елементи, що згорають: обрешетування даху і стропила в будівлях з горищами, підлоги, облицювання стін, перегородок і стель, а також двері, ворота, переплети вікон і ліхтарів.


Таблиця 1.9

Мінімальні межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій і максимальні межі розповсюдження вогню по цих конструкціях

Ступінь вогнестійкості будівель і споруд

Основні будівельні конструкції

Несучі стіни, стіни сходових кліток, колони

Сходові майдан-чики, косоури, ступені, балкони і марші в сходових клітках

Зовнішні стіни з навісних панелей

Внутрішні несучі стіни (перегородки)

Плити, настили і інші несучі конструкції міжповерхових і горищних перекрить

Плити, настили і інші несучі конструкції покриттів

Мінімальні межі вогнестійкості, г

I

2,5

1,0

0,5

0,5

1,0

0,5

II

2,0

1,0

0,25

0,25

0,75

0,25

III

2,0

1,0

0,25

0,25

0,75

Не нормується

IV

0,5

0,25

0,25

0,25

0,25

«-»

V

Не нормується

Максимальні межі розповсюдь вогню, см

I

Не допускається

II

Не допускається

40

Не допускається

III

Не допускається

40

25

Не нормується

IV

40

25

40

40

25

«-»

V

Не нормується

Залежно від категорії пожежної небезпеки виробництва вибирають ступінь вогнестійкості будівлі, площу поверху між протипожежними стінками і кількість поверхів. Виробництво категорії А і Б допускається розміщувати в будівлях тільки I і II ступені вогнестійкості, при цьому кількість поверхів не повинна перевищувати шести. Залежно від кількості поверхів будівлі для виробництв категорій В і Д допускається виконувати аж до V ступеня вогнестійкості, а категорії Г не нижче за IV ступінь вогнестійкості. В цьому випадку при I і II ступенях вогнестійкості будівель їх поверховість не повинна перевищувати шести для виробництв категорії В і десяти – для виробництв категорій Г і Д.

Розміщення будівлі на території підприємства і їх внутрішнє планування проводять так, щоб обмежити розповсюдження пожеж у разі виникнення і забезпечити успішне їх гасіння. При генеральному плануванні підприємства, споріднені по своєму функціональному призначенню і ступеню пожежної небезпеки виробництва, групують в окремі комплекси, для яких на промисловому майданчику відводять певні місця з урахуванням вітрів переважаючого напряму (виробництва з підвищеною пожежною небезпекою розташовуються з підвітряного боку) . Враховується також рельєф місцевості. Наприклад, склади ЛЗРі резервуари з горючими речовинами розміщуються в нижчих місцях, щоб при пожежі рідина, що розлилася, не могла стікати до низлежачих цехів і будов.

Для попередження небезпеки перенесення пожежі на сусідні об'єкти між будівлями передбачаються протипожежні розриви, величина яких залежить від ступеня вогнестійкості будівель (табл.10)

Таблиця 1.10

Величина протипожежних розривів між виробничими і допоміжними будівлями

Ступінь вогнестійкості однієї будівлі або споруди

Протипожежні розриви при ступені вогнестійкості іншої будівлі або споруди, м

І і ІІ

ІІІ

IV і V

І і ІІ

9

9

12

ІІІ

9

12

15

IV і V

12

15

18

Усередині будівлі небезпека розповсюдження вогню при пожежі обмежується устроєм протипожежних перешкод, до яких відносяться протипожежні стіни, перегородки, перекриття, двері, ворота, люки, тамбур-шлюзи і вікна, виконані з матеріалів, що не згорають. Протипожежні стіни повинні мати межу вогнестійкості не меншого 2,5 г і проектуватися з урахуванням наступних вимог: спиратися на фундаменти, зводиться на всю висоту будівлі або споруди і розділяти конструкції (перекриття, покриття, ліхтарі і ін.). У разі потреби в протипожежній стіні допускається устрій  отворів (протипожежні двері, ворота, люки і інші устрої) з площею, що не перевищує 25 % загальній площі перешкоди, причому межа їх вогнестійкості повинна бути не меншого 1,2 г. З цією метою протипожежні двері виконують з матеріалу відповідної вогнестійкості і обладнані устроями для самозакривання. Невеликі отвори (наприклад, отвори для конвеєрів) захищають шиберами або іншими подібними пристроями, які у разі виникнення пожежі закривають отвори наглухо. Отвори для кабелів і трубопроводів закривають мінеральною ватою або іншими матеріалами.

Важливе значення при проектуванні і будівництві будівель і споруд надається забезпеченню умов для безпечної евакуації людей у разі виникнення пожежі. Це досягається устроєм евакуаційних виходів, число яких відповідно до СНіП II-2–80 визначається відстанню від найбільш видаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу, регламентованим залежно від ступеня вогнестійкості будівлі, об'єму приміщення і вибухонебезпеки розміщеного в нім виробництва. Кількість евакуаційних виходів з будівель, приміщень і з кожного поверху приймається за розрахунком, але не меншого двох (окремі виключення допускаються СНіП ІІ-2-80). При цьому виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:

а) з приміщення першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;

б) з приміщень будь-якого поверху, окрім першого, в коридор, ведучий на сходову клітку, або на сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відокремлений від примикаючих коридорів перегородками з дверима;

в) з приміщення в сусіднє приміщення в тому ж поверсі, забезпечене виходами, вказаними в підпунктах а і б, за винятком спеціальних обумовлених випадків (наприклад, евакуаційні виходи для людей не допускається передбачати через приміщення з виробництвами категорій А, Б, а також через приміщення в будівлях IV і V ступенів вогнестійкості).

У всіх випадках ширина ділянок шляхів евакуації встановлюється не менше 1 м. Ширина дверей на шляхах евакуації повинна бути не менше 0,8 м, ширина зовнішніх дверей сходових кліток – не менше ширину маршу сходів, а висота проходу на шляхах евакуації – не менше 2м.

Розрахунок евакуаційних виходів заснований на зіставленні розрахункового часу евакуації tр і регламентованого tн.р (табл.1.11).

Таблиця 1.11

Величина необхідного часу евакуації людей з виробничих будівель

Категорія виробництва

Необхідний час евакуації, мин. При об'ємі приміщення, тис. м3

До 15

30

40

50

60 і більш

А, Б

0,50

0,75

1,0

1,5

1,75

В

1,25

2,0

2,0

2,5

3,0

Г, Д

Не обмежується

Заходи щодо пожежної профілактики розділяють на організаційні, технічні, режимні і експлуатаційні.

Організаційні заходи передбачають правильну експлуатацію машин і внутрізаводського транспорту, правильне утримання будівель, території, протипожежний інструктаж робочих і службовців, організацію добровільних пожежних дружин, пожежотехнічних комісій, видання наказів з питань посилення пожежної безпеки і т.д.

До технічних заходів відносяться дотримання протипожежних правил і норм при проектуванні будівель, устрої електропроводів і устаткування, опалювання, вентиляції, освітлення, правильне розміщення устаткування.

До заходів режимного характеру відноситься заборона куріння в невстановлених місцях, виробництва робіт електрозварювань і інших робіт з відкритим вогнем в пожежонебезпечних приміщеннях і ін.

Експлуатаційними заходами є своєчасні профілактичні огляди, ремонти і випробування.

Для гасіння пожежі застосовують вогнегасячі речовини. До них відносяться вода, піна, гази, пороша, пісок, галоїдні вуглеводи. Вогнегасячі речовини володіють комплексною дією на процес горіння, проявляючи себе як охолоджуючі, розбавляючі, ізолюючі або інгібіруюючі засоби. Проте кожній речовині властива якась одна домінуюча властивість. Вода надає на горящу речовину, переважно охолоджуюче, піна – ізолююче, порошкові речовини і галоїдні вуглеводні – інгібіруюче дійство.

Вода – найбільш поширений вогнегасячий засіб, що володіє великою теплоємністю і високою теплотою паротворення, що забезпечує інтенсивне охолоджування зони горіння. Додатковий ефект при гасінні пожеж, особливо в закритих приміщеннях, виникає за рахунок розбавляючої і ізолюючої дії пари води. При випаровуванні об'єм води збільшується в 1700-1750 разів, тому концентрація кисню в зоні горіння різко зменшується. Струмінь води надає також механічну дію на зону горіння, зриваючи полум'я.

Вода може подаватися в зону горіння у вигляді суцільного або розпорошеного струменя. Гасіння суцільними струменями проводиться у випадках, коли потрібно подати воду на велику відстань (70-80 м) або додати їй ударну силу, наприклад, при гасінні газових фонтанів, для руйнування конструкцій, що горять, створення отвору для провітрювання за наявності великого вогнища пожежі, що не дає можливості близько доставити до вогнища пожежі стовбур для подачі води, при необхідності з великої відстані охолоджувати сусідні з об'єктом, горящі металоконструкції, резервуари і т.д.

Розпорошені струмені, що складаються з дрібних крапель, характеризуються невеликою ударною силою і дальністю дії, але зрошують велику поверхню. Ефективність пожежогасінні при подачі розпорошеної  води значно вища, ніж при подачі суцільного струменя води, оскільки в розпорошеному стані поверхня теплообміну значно збільшується.

Вогнегасящий ефект води можна підвищити, застосовуючи хімічні добавки. Деякі добавки збільшують в'язкість води, що дозволяє в 1,5 рази збільшити далекобійність струменя. Інші добавки (змочувачі) дозволяють збільшити майже в 2 рази змочуючу здатність води.

Водою можна гасити тверді горючі матеріали і горючі рідини з температурою кипіння вище 80 °С. У розпорошеному стані воду можна використовувати для гасіння легкозаймистих горючих рідин. Гасіння пожеж водою – найбільш поширений спосіб боротьби з пожежами.

Застосування води як вогнегасячого засобу виключається для гасіння пожеж на об'єктах, що мають в своєму розпорядженні речовини, що реагують з водою з виділенням горючих газів (лужні метали, деякі гідриди металів і т.д.). Вода проводить електричний струм, тому гасіння водою електроустановок і електромереж небезпечно. Для гасіння пожеж електроустановок можна застосовувати тонкорозпорошену воду, оскільки електропровідність розпорошеної води невелика.

Використання піни для гасіння пожеж засновано на її здатності ізолювати горючу речовину від кисню повітря. Деякий ефект має і охолоджуючу дію піна. В даний час застосовують два види піни: легко-механічну і хімічну.

Широкого поширення набула легко-механічна піна, що утворюється при механічному змішенні води, повітря і ПАВ. Як ПАВ застосовують піноутворювачі ПО-1, ПО-1А, ВО-1Д, що додаються до води в кількості 4-6 % за об'ємом.

Найбільшого поширення набули апарати з утворенням піни на сітках – піногенератори, які відрізняються простотою, надійністю в роботі, дозволяють одержувати піну з відношенням її об'єму до об'єму води (кратність), що міститься в ній, що досягає декількох сотень, забезпечують високу швидкість виходу піни.

Хімічна піна виходить в результаті взаємодії кислотного і лужного розчинів або пінопорошку і води; застосовується рідко.

Вогнегасну піну застосовують для гасіння пожеж горючих рідин в резервуарах, пожеж в трюмах, підвалах, кабельних тунелях, шахтах, на транспорті і т.п.

Гази (вуглекислий, азот, інертні і т.п.) застосовують для гасіння пожеж в тих випадках, коли використання інших вогнегасячих засобів може викликати вибух, подальше інтенсивне горіння, корозію, викривлення або руйнування цінних матеріалів, унікальних приладів і т.п.

Гасіння газами засновано на розбавленні повітря і зниженні концентрації кисню в зоні горіння до рівня, при якому горіння припиняється.

В даний час найбільше застосування для газового пожежогасіння знайшов двоокис вуглецю. Двоокис вуглецю не можна застосовувати для гасіння пожеж натрію, калія, берилія, магнію, що горять в атмосфері. Для гасіння пожеж цих металів застосовують азот або аргон, причому останній застосовують за наявності небезпеки утворення нітридів металів, що володіють вибуховими властивостями, чутливістю до удару. Двоокис вуглецю непридатний для гасіння тліючих матеріалів (через погану охолоджуючу дію).

Порошки можна застосовувати для гасіння пожеж всіх класів. Це єдиний засіб гасіння пожеж лужних металів, урану, торія, металоорганічних сполук. Вогнегасяча дія порошків заснована на їх хімічному розкладанні при нагріванні в зоні горіння. Використовують порошкові речовини на основі карбонатів і бікарбонатів натрію і калія з різними добавками. Недоліком гасіння пожеж порошком, крім їх високої вартості і труднощів зберігання, є сильне запорошення приміщення. Тому використовувати порошок для гасіння пожеж високочутливих установок і приладів забороняється. Крім того, порошок не надає охолоджуючої дії, внаслідок чого може відбутися повторне займання.

Галоїдні вуглеводні (чотирихлористий вуглець, бромистий метил і ін.) є високоефективними вогнгасячими речовинами. Їх дія заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовуглеоводородні речовини можна застосовувати для гасіння всіх видів нафтопродуктів, твердих матеріалів органічного походження, водню і ін. Хороші діелектричні властивості галоїдних вуглеводнів дозволяють застосовувати їх для гасіння пожеж устаткування, що знаходиться під напругою. Ці речовини володіють також хорошою змочуючою здатністю і можуть бути успішно використані для гасіння пожеж тліючих матеріалів. Галоїдні вуглеводні не рекомендується застосовувати для гасіння металів, гідридів металів, деяких металоорганічних сполук і для гасіння пожеж, де як окислювач беруть участь не кисень, а інші речовини.

Для гасіння невеликих вогнищ пожежі застосовуються пісок або покривала. Метод заснований на ізолюванні вогнища горіння від повітря.

До первинних засобів пожежогасіння відносяться вогнегасники, відра, бочки з водою, ящики з піском, лопати, ломи, сокири і ін. Залежно від використовуваних вогнегасячих речовин вогнегасники ділять на повітряно-пінні, рідинні, порошкові, вуглекислотно-брометілові, вуглекислотні і хімічні пінні (рис.1.10).

а   б    в   г

Рис. 1.10. Ручні вогнегасники:

а – вогнегасник хімічний пінний ВХП-10: 1 – корпус; 2 – стакан; 3 – ручка; 4 – шток пробки; б – вогнегасник повітряно-пінний ВПП-10: 1 – корпус: 2 – сифонова трубка; 3 – балон, 4 – ручка; 5 – розпилювач, 6 – дифузор з сіткою: в – вогнегасник вуглекислотний ВВ-2: 1 – балон; 2 – запобіжник; 3 – вентиль; 4 – трубка сифонова; 5 – дифузор снігоутворювач; г – порошковий вогнегасник ВП-1 «Момент»: 1 – корпус; 2 – кронштейн; 3 – балончик з вуглекислотою; 4 – бойок; 5 – насадки з поліетиленовим ковпачком

Автоматичні стаціонарні установки  пожежогасіння

Стаціонарні установки пожежогасіння є розгалуженою мережею трубопроводів із спринклерними і дренчерними голівками, розміщену під стелею захищаємого приміщення. Спрінклерна головка спрацьовує при виникненні пожежі за рахунок розплавлення припою замку клапана під дією температури, після чого клапан під дією води, що знаходиться в трубопроводі, відкривається і вода, виливаючись з отвору, зрошує площу 9-12 м2.

Дренчерная головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної, вона тільки не має замку. Включення дренчерів при пожежі в захищаємому приміщенні, здійснюється або за допомогою пускового трубопроводу через вентиль, що відкривається вручну, або за допомогою спеціального контрольного клапана, що діє за принципом спринклерної головки і об'єднуючого до восьми дренчерів. Замки спринклерных головок і контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розчину 72, 93, 141 і 182 °С залежно від температури, небезпечної для захищаємого приміщення.

Установка УП-400 призначена для газового гасіння пожеж в приміщеннях об'ємом до 75 м3, горючих рідин з площею горіння до 25 м2 електроустаткування, що знаходиться під напругою, і інших об'єктів. Установка вмонтовується на автомобільному причепі і складається з восьми балонів із загальним зарядом 280 кг вуглекислоти.

Протипожежне водопостачання

Для гасіння пожежі використовують установки внутрішнього пожежогасіння (пожежні крани), пожежні водяні стовбури (ручні або лафетні) і пожежні автомашини. Для постачання їх водою на території підприємства передбачають протипожежні водопроводи.

Однією з основних умов, якій повинні задовольняти зовнішні водопроводи, є забезпечення постійного тиску у водопровідній мережі, підтримуваного регулярно діючими насосами, водонапірною баштою або пневматичною установкою. Цей тиск часто визначають з умови роботи внутрішніх пожежних кранів.

За способом створення тиску води протипожежні водопроводи підрозділяються на водопроводи високого і низького тиску. Протипожежні водопроводи високого тиску влаштовують так, щоб тиск у водопроводі постійно був достатнім для безпосередньої подачі води від гідрантів, призначених для відбору води на пожежні потреби. З водопроводів низького тиску пересувні пожежні автонасоси або мотопомпи забирають воду через пожежні гідранти і подають її під необхідним тиском до місця пожежі. Пожежні гідранти і крани повинні перевірятися на працездатність пуском води через кожні шість місяців.

Пожежна сигналізація

Одним із засобів забезпечення пожежної безпеки у виробничих приміщеннях є застосування пожежної сигналізації. Система пожежної сигналізації складається з датчиків (пожежних сповіщателів), встановлених у виробничому приміщенні, лінії зв'язку і приймальної станції, встановленої в диспетчерській. Залежно від імпульсу спрацьовування пожежні сповіщателі діляться на теплові, димові, світлові, ультразвукові, фотоелектричні і комбіновані.

Теплові сповіщателі реагують па підвищення температури навколишнього середовища вище встановленого значення, рівного 60, 80 або 100 °С; час спрацьовування 50 с, контрольована площа 15-30 м2.

Димові сповіщателі реагують на появу диму протягом 5 с, контрольована площа 100 м2.

Світлові сповещателі реагують на випромінювання відкритого полум'я. Їх застосовують в закритих приміщеннях з температурою повітря 10-40 °С при відносній вологості до 80 %. Контрольована площа – до 600 м?.

Комбіновані сповіщателі (КС-1) виконують функції теплового і димового сповіщателя. Їх контрольована площа 100 м2.

Ультразвукові сповіщателі використовують в закритих приміщеннях для виявлення рухомих об'єктів, полум'я, що наприклад коливається. Контрольована площа сповіщателів – до 1000 м2.

Тема 1.6. Правове і нормативне регулювання охорони праці

Правовою основою законодавства по охороні праці є Конституція України, Закони України: «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про. використовування ядерної енергії і радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності», а також Кодекс законів про працю України (КЗоТ).

В ст. 43 Конституції записано: «Кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується», «Кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну платню не нижче тієї, яка визначена законом», «Використовування праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється».

Кожний, хто працює, має право на відпочинок (ст.45 Конституції). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час.

В тексті ст. 46 Конституції вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також в старості і в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом в області охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності і видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також привернуті до праці на цих підприємствах.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Права на охорону праці під час укладання трудового договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття інішої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби Індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Охорона праці інвалідів

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Повний перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону прані», який діє з 1995 року. Він включає 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних стандартів України (ДСТУ).

Перелік стандартів з охорони праці дано в рекомендованій літературі (розділ III Міждержавні стандарти системи безпеки праці, розділ IV Державні стандарти України з безпеки праці).

Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів з охорони праці

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці.

Поширення дії нормативно-правових актів з охорони праці на сферу трудового і професійного навчання

Нормативно-правові акти з охорони праці є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки за погодженням з відповідним профспілковим органом.

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

За порушення законодавства про охорону праці невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10). Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Тема 1.7. Державне управління охороною праці в Україні

Державне управління охороною праці здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

  •  спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
    •  міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України:

  •  забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
    •  подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
    •  спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;
    •  встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

  •  проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці:
    •  розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;
    •  здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
    •  укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
    •  беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;
    •  організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
    •  створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;
    •  здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

  •  здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;
    •  розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
    •  здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;
    •  координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
    •  одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
    •  бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейських норм.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:

  •  забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
    •  формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
    •  забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;
    •  вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;
    •  здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.

Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України, а також на громадських засадах – ради з питань безпечної життєдіяльності населення.

Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законів та інших норматив-но-правових актів про охорону праці здійснюють:

  •  спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
    •  спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
    •  спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
    •  спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законами України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

  •  безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;
    •  одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;
    •  видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;
    •  забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;
    •  притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;
    •  надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Тема 1.8. Організація охорони праці на виробництві

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

  •  створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
    •  розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
    •  забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
    •  впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
    •  забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
    •  забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
    •  організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
    •  розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
    •  здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
    •  організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
    •  вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

Працівник зобов'язаний:

  •  дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;
    •  знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективого та індивідуального захисту;
    •  проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

  •  видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
    •  вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
    •  зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
    •  надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Комісія з питань охорони праці підприємства

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язані відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

  •  за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;
    •  за своєю ініціативою, якщо стан здоров я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки;

За час проходження медичною огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим подоженням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Тема 1.9. Економічні аспекти охорони праці

Економічні аспекти охорони праці належить розглянувати в слідуючих напрямках:

  •  фінансування охорони праці на підприємстві з метою поліпшення умов праці;
    •  визначення соціальної та соціально-економічної ефективності за результатами витрат на поліпшення умов праці;
    •  економічне стимулювання охорони праці.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах,

(Дію частини другої статті 19 зупинено на 2005 рік в частині виділення видатків на охорону праці окремим рядком згідно із Законом N 2285-ІV від 23.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-ІV від 25.03.2005)

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

(Дію частини четвертої статті 19 зупинено на 2004 рік згідно із Законом N1344-IV від 27.11.2003)

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Крім того, фінансування охорони праці здійснюється з фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі страхування від нещасного випадку).

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

  •  проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;
    •  відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
    •  відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим членам і їх сімей.

Сфера дії цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установа, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі підприємства), у фізичних осіб, та осіб, які забезпечують собі роботою самостійно, та громадян суб'єктів підприємницької діяльності.

Страховий тариф на страхування від нещасного випадку встановлюється у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників в залежності від класу професійного ризику виробництва.

Клас професійного ризику виробництва

Страховий тариф (у відсотках до витрат на оплату праці працівників)

1

0,86

2

0,87

3

0,88

.

.

.

.

.

.

65

6,71

66

6,82

67

13,80

Для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва встановлені такі страхові тарифи

Клас професійного ризику виробництва

Галузь економіки

Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)

24

Обслуговування сільського господарства, господарське управління сільським господарством

0,5

22

Сільське господарство

0,2

Визначення соціальної та соціально-економічної ефективності за результатами витрат на поліпшення умов праці слід користуватися методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці.

Для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці використовуються такі показники:

1. Скорочення кількості робочих місць (K), що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництв, розраховується за формулою:

,

де , – кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм до і після проведення заходів;

– загальна кількість робочих місць.

2. Скорочення чисельності працівників (Ч), які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм, визначається за формулою:

,

де , Ч2 – чисельність працівників, які працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам до і після здійснення заходу, чол.;

Ч3 – річна середньооблікова чисельність працівників, чол.

3. Збільшення кількості машин, механізмів (М) та виробничих приміщень (Б), приведених до вимог норм охорони праці, визначається за формулами:

,   ,

де , кількість машин, механізмів, що не відповідають нормативним вимогам до і після проведення заходу, шт.;

М – загальна кількість машин і механізмів, шт.;

Б1, Б2 – кількість виробничих приміщень, які не відповідають нормативним вимогам до і після здійснення заходу, шт.;

Б – загальна кількість виробничих приміщень, шт.

4. Зменшення коефіцієнта частоти травматизму (КЧ) визначається за формулою:

,

де ,  – кількість випадків травматизму відповідно до і після проведення заходу;

Ч3 – річна середньооблікова чисельність працівників, чол.

5. Зменшення коефіцієнта тяжкості травматизму (Kт) розраховується за формулою:

де , Д2 – кількість днів непрацездатності через травматизм відповідно до і після здійснення заходу.

6. Зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови

,

де , 32 – кількість випадків професійних захворювань відповідно до і після проведення заходу.

7. Зменшення коефіцієнта тяжкості захворювання:

,

де , Дз2 – кількість днів тимчасової непрацездатності через хвороби відповідно до проведення заходу і після проведення;

,  – кількість випадків захворювання відповідно до і після заходу.

8. Зменшення кількості випадків виходу на інвалідність внаслідок травматизму чи професійної захворюваності:

,

де ,  – чисельність працівників, що стали інвалідами до і після заходу, чол.

9. Скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці:

,

де , – кількість працівників, що звільнилися за власним бажанням через незадовільні умови праці відповідно до і після здійснення заходу, чол.

1. Скорочення витрат робочою часу за рахунок зменшення рівня захворюваності (аналогічно для травматизму) за певний час Д визначається за формулою:

,

де Д1, Д2 – кількість днів непрацездатності через хвороби чи травми на 100 працюючих відповідно до і після проведення заходів;

Ч3 – річна середньооблікова чисельність працівників, чол.

2. Зростання продуктивності праці:

,

де Зв – вартість виробленої продукції за зміну на одного працівника промислово-виробничого персоналу;

Рп – вартість річної товарної продукції підприємства.

3. Річна економія зарплати за рахунок зростання продуктивності праці при зменшенні рівня захворюваності і травматизму:

,

де Чср – середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу;

Зр – середньорічна заробітна плата одного працівника з відрахуваннями на соцстрахування.

4. Річна економія на собівартості продукції за рахунок зменшення умовно-постійних витрат:

,

де У – умовно-постійні витрати у виробничій собівартості річного обсягу товарної продукції.

5. Економія за рахунок зменшення коштів на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності:

,

де  – середньоденна сума допомоги по тимчасовій непрацездатності.

6. Річна економія за рахунок зменшення рівня захворюваності:

.

Економічне стимулювання охорони праці

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страховою внеску за високий рівень травматизму І професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.

Розрахунок розміру страховою внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53726. Управление денежными активами 25.5 KB
  Финансовый цикл – это промежуток времени между сроком платежа предприятия по своим обязательствам перед поставщиками и получением денег от покупателей. Иными словами финансовый цикл определяется как временной интервал между оттоком и притоком денежных средств в связи с осуществлением текущей производственной деятельности.
53727. По страницам Великой Отечественной войны 250 KB
  К конкурсу проводится предварительная подготовка. Вопросы даются заранее (кроме тех, которые имеют пометку “Кот в мешке”), но номера вопросов не называются. Многие вопросы предполагают, работу учащихся с дополнительной литературой, с источниками и документами. Учащиеся должны проявить эрудицию, находчивость смекалку
53728. Профессиональные интересы, склонности и способности 49.5 KB
  План урока: Проверка готовности к уроку 1 мин. Повторение изученного материала 5 мин. Сообщение темы и целей урока 2 мин. Изучение нового материала 27 мин.
53729. Открытка к празднику 8 марта 344.5 KB
  Ребята приближается первый весенний праздник – женский день 8 марта. Слайд 2 Какое слово здесь зашифровано подарок Конечно какой же праздник без подарка Вот мы сегодня и изготовим подарок своими руками. Слайд 3 Такой подарок дорогого стоит Какой вниманием будет удостоен И трудно сказать что приятнее – получать подарки или дарить их. Слайд 4 Чтобы сделать такую открытку нам понадобятся материалы: цветная бумага альбомный лист старые открытки; а также ножницы циркуль линейка...
53730. Art Exhibition 76.5 KB
  A rich American went to Paris and (buy-1) a picture by a modern artist. He( pay-2) a lot of money for the picture, so he thought the picture was very good. He came to the hotel where he (stay-3) and wanted to hang the picture. To his surprise he (cannot tell-4) what was the top and what was the bottom. So he (think-5) of a plan and invited the artist to dinner. The artist looked at the picture many times.
53731. Технология приготовления блинов, оладьев, блинчиков. Выпечка блинов 855 KB
  Такие блины как губка впитывают в себя растопленное масло, сметану, отчего делаются сочными, лоснящимися и вкусными. Блины различают и называют по тому виду муки или крупы, которые идут на их изготовление: ржаные, гречневые, гречнево-пшеничные, пшеничные, пшенные, манные. Таким образом, разнообразной может быть сама основа блинов. Но этого мало. Отличны по технологии, например, заварные блины. Кроме того, разнообразие в ассортимент блинов вносят и различные способы употребления их.
53732. Оригами с аппликацией 285 KB
  Цели занятия: выполнить поделку кленовый лист с аппликацией в технике оригами Задачи: Обучить: выполнять поделки в стиле оригами видами оригами приёмам складывания фактуре бумаги технике безопасности при использовании ножниц клее. Для учителя: ПТК поделки оригами с аппликацией фотографии оригами шаблоны конспект урока презентация Для учеников : ножницы цветная бумага картон клей.
53733. РАКЕТА. День космонавтики-52 года 42.5 KB
  ЦЕЛИ УРОКА: Предметные: Отрабатывать умения детей выполнять макет ракеты по заданному образцу; Формировать представления об окружающем мире; закрепить знания о том что первым космонавтом был Ю. гудок ракеты Физкультминутка : Космонавты сильные смелые здоровые. Хотите быть такими же Выполняем зарядку для глаз: берём в руки маленький макет ракеты и по команде учителя выполняем несколько упражнений для глаз. ОСНОВНАЯ ЧАСТЬ...
53734. Расы человека 79.5 KB
  Цель: создать условия для осознания и осмысления блока информации о расах и причинах их появления. Задачи: помочь в раскрытии понятия «раса» и основных характеристик существующих рас; научить обосновывать единство и полноценность человеческих рас; создать условия для развития у детей умения самостоятельно добывать знания, критически, творчески и продуктивно оценивать информацию; учить объяснять, аргументировать;