48403

Необхідність, сутність і функції фінансів

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Юридичні особи діяльність яких пов’язана з наданням професійних послуг на ринку цінних паперів до них відносяться підприємства що спеціалізуються на здійсненні посередницької діяльності по випуску та розміщенню цінних паперів виконуючи операції на фондовому ринку за дорученням своїх клієнтів. Фінанси підприємства. Суб’єктами господарювання є: Господарські організації – це юридичні особи створені відповідно до цивільного кодексу України державні комунальні та інші підприємства створенні відповідно до господарського кодексу України а також...

Украинкский

2013-12-09

48.11 KB

2 чел.

Парій Валентина Миколаївна тел. 0675476862

ЛЕКЦІЯ 1

Необхідність, сутність і функції фінансів

План

  1.  Необхідність та сутність фінансів.
  2.  Функції і роль фінансів.

Пункт 1  

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них не можливе функціонування держави, діяльність юридичних та фізичних осіб оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП). Відображаючи досить складні відносини що виникають при цьому.

Головним призначенням фінансів є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта господарювання, кожної державної структури а отже суспільства в загалом достатніми для їх діяльності коштами.

Фінанси мають як видиму зовнішню форму так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки їх форми та характер, спрямованість і обсяги є предметом практичної фінансової діяльності.

Прихована (змістовна) сторона фінансів пов’язана з тим що фінанси відображають рух вартості створеного у суспільстві ВВП тобто обмінні і розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства.

Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси – це сукупність грошових відносин пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом та перерозподілом вартості створеного на основі його використання ВВП, а за певних умов і національного багатства.

Характерні ознаки фінансів:

  1.  Обмінно-розподільний характер.
  2.  Рух вартості одного суб’єкта до іншого.
  3.  Грошова форма відносин.
  4.  Формування доходів і здійснення видатків.
  5.  Еквівалентний характер обміну і розподілу і не еквівалентний перерозподіл.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу.

Пункт 2

Дві функції фінансів – розподільна і контрольна.

Розподільна функція – полягає в тому що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП, при чому фінанси є основним розподільним інструментом. Крім фінансів цю роль можуть виконувати ціни (в обмеженому вигляді) відбувається в нас ёлідок «перекосу цін». Перерозподіл за допомогою цін є економічно не виправданим. Крім того розподіл ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень – крадіжки, зловживанням службовим становищем, ухилення від сплати податків.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП та включає у себе первинний розподіл, перерозподіл та вторинний розподіл.

Первинний розподіл це – розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: для фізичних осіб – заробітна плата; для юридичних осіб – прибуток; для держави це – прибуток державних підприємств, надходження від державних послуг, ресурсів та не прямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні і використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі і корпоративні.

Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення.

Відомчі це фонди які створюють міністерства і відомств.

Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів корпоративних об’єктів.

Перерозподіл включає два етапи:

  1.  Вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів що створюють ці фонди.
  2.  Використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів.

Вторинний розподіл це другий етап перерозподілу.      

Контрольна функція – необхідність контрольної функції випливає з того що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер оскільки кожний з суб’єктів прагне отримати як умога більше саме для цього в процесі розподілу та перерозподілу ВВП щоб окремі суб’єкти не привласнювали не належну їм частку ВВП необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Роль фінансів у суспільстві:

  1.  Забезпечують розподіл ВВП і потреби у фінансах юридичних та фізичних осіб.
  2.  Забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а від так безперервне здійснення виробництва.
  3.  Здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між регіонами, юридичними та фізичними особами.
  4.  Впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку.
  5.  Відіграють провідну роль в системі економічних методів управління економікою країни.
  6.  Утворюють систему фінансових показників.
  7.  Які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства.
  8.  Забезпечують контроль суб’єктів обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Побудова бюджетної системи України.

  1.  Принципи побудови бюджетної системи.
  2.  Розмежування доходів і видатків між бюджетами.
  3.  Взаємовідносини між бюджетами.

Пункт 1.

Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв’язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтернативні варіанти: 1. Принцип єдності; 2. Принцип автономності.

Принцип єдності означає що всі бюджети які створюються в даній країні являють єдине ціле. Цей принцип забезпечується: 1. Затвердженням на кожному рівні зведеного бюджету; 2. Єдиною системою доходів і видатків; 3. Правління бюджетом з єдиного центру.

Принцип єдності дає можливість управляти бюджетом з єдиного центру однак не створює зацікавленості у місцевих органів влади.

Принцип автономності означає що кожний бюджет який створюється в країні є відносно відокремленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається: за рахунок 1. Затвердження і виконання кожного бюджету окремо; 2. Чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами; 3. Не обмеження прав місцевих органів влади у затвердженні і виконанні власних бюджетів.

Більшість бюджетних систем в світі побудовані за принципом автономності.

Пункт 2.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків.

Оскільки бюджет є фінансовою базою держави то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади і управління при цьому функціональні повноваження поділяються на неделеговані державні повноваження, делеговані та власні повноваження. Розподіл делегованих фінансових повноважень здійснюються на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функціональних повноважень:

  1.  Видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (видатки на забезпечення конституційного ладу, державного суверенітету та інші видатки які не можуть бути делеговані органам місцевого самоврядування) дані видатки здійснюються за рахунок державного бюджету.
  2.  Видатки на здійснення державних повноважень це видатки які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання органам місцевого самоврядування такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.
  3.  Видатки на здійснення власних повноважень. Це видатки на реалізацію прав, обов’язків та функцій місцевого самоврядування які фінансуються з місцевих бюджетів та мають місцевий характер.

Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах:

  1.  Відомчої підпорядкованості.
  2.  Територіального розташування об’єктів фінансування.  

Принцип відомчої підпорядкованості означає що суб’єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету який відповідає рівню органів управління цим суб’єктом.  

Принцип територіального розташування означає що фінансування здійснюється з бюджету цієї адміністративної одиниці на території якої знаходиться суб’єкт фінансування.

Розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

  1.  Забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків.
  2.  Встановлення залежності між зусиллями органів влади і управління та формуванням доходів відповідних бюджетів.
  3.  Встановлення зацікавленості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на становленні загальнодержавних податків та місцевих податків і зборів. Загальнодержавні податки та збори поділяються на: закріплені та регулюючі.

Закріплені це доходи які повністю або частково за певним фіксованим нормативом надходять для даного бюджету.

Регулюючі це такі доходи від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб . в даний час в розподілі видатків склалися такі пропорції: з державного бюджету фінансуються видатки на оборону, народне господарство, утримання органів державної влади, судової влади, митних та податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу. З місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.

Пункт 3.

У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки – вхідні та вихідні. Проте існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи які відображають перерозподіл доходів та видатків між бюджетами. Існують такі форми взаємовідносин:

  1.  Бюджетне субсидіювання (це передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги) розрізняють 3 види бюджетного субсидіювання – субсидії, субвенції і дотації.

Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки і знеособленою) вона не пов’язується з фінансовим станом бюджету який її отримує.

Субвенція – це різновид цільової субсидії яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету що її видає та бюджету що її отримує.

Дотація – це цільова бюджетна допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету.

  1.  Вилучення коштів. Це явище зворотне дотації тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня.
  2.  Бюджетні позички. Це отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (касовий розрив це не збіг у часі фінансування видатків і надходження доходів).
  3.  Взаємні розрахунки бюджетів це передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковими.

За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні та горизонтальні.

В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.

Лекція

Об’єктивна необхідність і сутність страхового захисту.

  1.  Страхові фонди як джерело страхового захисту.
  2.  Суб’єкти і форми страхових відносин.
  3.  Грошові потоки в страхуванні.

Пункт 1.

Будь яка діяльність пов’язана з ризиком.

Джерелом покриття можливих збитків повинні бути резервні фонди. Створення резервних страхових фондів може здійснюватися у 3 формах: 1. Фонди самострахування; 2. Централізоване страхування; 3. Колективні страхувальні фонди.

Самострахування ґрунтується на самовідповідальності і полягає у тому що кожна особа формує власні страхові фонди за рахунок власних ресурсів. Це дорога і не раціональна форма.

Централізоване страхове забезпечення. Ґрунтується на державній відповідальності і передбачає відшкодування витрат за рахунок загальнодержавних коштів.

Створення колективних страхових фондів (страхування). Ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Сутність відносин страхування полягає в тому що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих хто їх зазнав у наслідок певних подій і обставин.

Втрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують плату за зниження рівня ризику. Наявність страхового фонду з одного боку дає високі шанси відшкодування збитків з іншого надає змогу використовувати вільні кошти на фінансовому ринку.

Страхування це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

З позиції цільового формування і використання страхувальних фондів це перерозподільні відносини між тими суб’єктами що сплачували страхові внески і тими хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями це плата за хеджування ризику, тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими суб’єктами фінансових відносин.

Пункт 2.

Основними суб’єктами страхування є:

  1.  Страховик. Це юридична особа яка діє на підставі відповідної ліцензії беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування.
  2.  Страхувальник. Юридична чи фізична особа яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
  3.  Застрахований.  Це юридична або фізична особа якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку.
  4.  Отримувач страхового відшкодування коли його не може отримати застрахований.

Відносини страхування як правило бувають двосторонніми чи трьохсторонніми.

Двосторонніми виникають між страховиком і страхувальником який одночасно є застрахованим.

Трьохсторонні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.

У деяких випадках у страхових відносинах можуть приймати участь декількох страховиків – співстрахування і перестрахування.

Співстрахування це участь у страхуванні відразу кількох страховиків.

Перестрахування це передача відповідальності від одного страхувальника до іншого.

Пункт 3. Грошові потоки в страхуванні.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків. Зображених на схемі (пунктирними лініями зображені відносини перестрахування).

Як видно з даної схеми страхові відносини охоплюють: страхові платежі, виплату страхового відшкодування, перестрахування, розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку, та отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі це перерахування одноразово чи поетапно коштів страхувальником страховику. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхового тарифу – розміру плати з одиниці страхової суми (ціна страхування).

Страхове відшкодування – це виплата страховиком застрахованому повну чи часткову суму збитку. Розмір страхового відшкодування залежить від страхової суму і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції.

Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат. Існують дві основні системи визначення розміру страхового відшкодування – повної відповідальності і пропорційної відповідальності.

При повній відповідальності страхове відшкодування сплачується в розмірі заподіяних збитків але не біль страхової суми.

При пропорційній системі відповідальність між страхувальником і страховиком розподіляється у пропорції яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об’єкта страхування.

Лекція. Галузі, форми і види страхування. Страховий ринок.

  1.  Форми і види страхування.
  2.  Страховий ринок.

Пункт 1.

Страхування являє собою досить розгалужену систему відносин. Воно срахування структурується за формами, видами, галузями. Галузева класифікація страхування здійснюється за об’єктами страхування. Виділення окремих видів характеризує деталізацію об’єктів страхування.

Форми організації страхування вказують на їх правову основу обов’язкове чи добровільне.

Класифікація страхування може бути представлена у такому вигляді:

Перелік страхових послуг і ціни на них є предметом конкуренції.

Крім безпосередніх суб’єктів страхування на страховому ринку діють страхові посередники – агенти і брокери.

Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальником від імені страховика.

Страхові брокери діють від імені страхувальника підбираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.

Функціонування страхового ринку пов’язане з поняттями страхове поле і страховий пакет.

Страхове поле це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Визначає потенційні масштаби страхування.

Страховий портфель це сукупність укладених певною компанією угод. Характеризує діяльність страхової компанії на ринку.

Лекція. Фінансовий ринок.

  1.  Поняття фінансового ринку.
  2.  Структура фінансового ринку.
  3.  Грошові потоки фінансового ринку.

Пункт 1.

Фінансовий ринок – це сукупність обмінно-перерозподільних відносин пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватися прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди, тощо). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання) так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача відносинами перерозподілу.

Таким чином фінансовий ринок є забезпечуючою структурою насамперед для фінансів суб’єктів господарювання. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємств необхідними фінансовими ресурсами, а з іншого боку дає можливість розміщати вільні фінансові ресурси.

Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі тобто купує більше вільних коштів ніж продає. Фізичні ж особи в більшості випадків виступають продавцями фінансових ресурсів.

Проте на сьогоднішній день великого значення набуває споживчий кредит (тобто фізичні особи стають покупцями фінансових ресурсів).

Пункт 2.

Функціонування фінансового ринку має забезпечити потреби суб’єктів підприємницької діяльності та фінансових інституцій фінансовими ресурсами. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу де їх можна придбати. Придбання фінансових ресурсів здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку виступають гроші, ціною проценти за кредит.

Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів що відображають права власності і довгострокових боргових зобов’язань. Тобто являє собою сферу торгівлі не тільки грошима а і правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або довготривалого зберігання . як правило ринок капіталів ототожнюється з фондовим ринком. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці а також проценти за довгостроковими позиками.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та цінних паперів.

Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку яка функціонує на основі укладання кредитних угод, він має договірний характер.

Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Пункт 3.

Грошові потоки що відображають функціонування фінансового ринку характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації рухів грошових потоків є комерційні банки.

Грошові потоки комерційного банку як основного суб’єкта управління позичковим фондом включає 3 групи фінансових відносин: формування і використання позичкового фонду, здійснення розрахунків, взаємовідносини з ринком цінних паперів.

Взаємовідносини у сфері ринку грошей (грошові потоки) мають двосторонній характер – вхідні потоки банків відображають процес формування позичкового фонду, погашення заборгованості з виданих кредитів і сплату процентів за користування ними; вихідні потоки охоплюють видачу позик, повернення залучених банком коштів і сплату процентів за їх використання. Крім взаємовідносин з клієнтами у комерційному банку виділяються внутрішні грошові потоки фінансового ринку це залучення ресурсів на ринку цінних паперів та інвестування коштів у цінні папери інших емітентів, а також взаємовідносини на міжбанківському ринку. Отже комерційний банк виступає у ролі фінансового посередника.

Грошові потоки ринку цінних паперів зображено на схемі.   

Ключовими суб’єктами ринку цінних паперів є емітенти які випускають цінні папери та інвестори що їх купують. Грошові потоки що до залучення ресурсів спрямовані в бік емітента. Вони можуть бути прямими від інвестора до емітента і опосередкованими через фондову біржу та інших інституційних інвесторів (посередники).

Фондова біржа будучи центром торгівлі цінними паперами координує рух грошових потоків на цьому ринку. Ефективність використання фінансових ресурсів забезпечується через котирування акцій на інших цінних паперів на ринку.

Існує різниця між поняттями фінансовий ринок і ринок фінансових послуг.

Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних послуг що надаються суб’єктами фінансових відносин підприємницьким структурам, державі і громадянам у процесі їх фінансової діяльності ці послуги можна об’єднати у 3 групи:

  1.  Фінансове посередництво.
  2.  Страхування.
  3.  Аудит, інформаційні послуги та консалтинг.

КРЕДИТНИЙ РИКОК

  1.  Поняття кредитного ринку.
  2.  Комерційний кредит.
  3.  Банківський кредит.

Пункт 1.

Кредитний ринок як історично так і за його значністю є основною складовою фінансового ринку. По перше він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація за їх допомогою фінансових ресурсів потребує часу тоді як кредит можна отримати в доволі стислі терміни. Така перевага дуже важлива як для суб’єктів фінансової діяльності так і для всієї фінансової системи. Друга перевага випливає із функціонального потенціалу основних суб’єктів цього ринку – комерційних банків. Які не тільки сприяють руху фінансових ресурсів а і певною мірою виробляють їх.

В банках розміщується переважна частина фінансових ресурсів: по перше це власні кредитні ресурси банку, по друге це залучені на позиковій основі ресурси і по трете це розміщені кошти підприємств і держави.

Тому саме комерційні банки відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах. Головною перевагою банків є їх унікальні можливості трансформації грошових коштів що перебувають на рахунках підприємств, організацій та установ у кредитні ресурси які спрямовуються на розвиток економіки. Це пояснюється тим що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання.

Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів він поділяється на комерційний і банківський.

Пункт 2.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу він оформлюється борговим зобов’язанням – векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Розрізняють два види векселів – прості і переказні.

Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником який є боржником і отримувачем коштів який виступає в ролі кредитора. Переказний вексель відображає трьох сторонні відносини між боржником, кредитором і отримувачем коштів тобто він складається тоді коли заборгованість погашається не кредитором а вказаній ним третій особі.

Пункт 3.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами сукупність яких становить кредитну систему.

Кредитна система охоплює банківську систему та сукупність не банківських установ (квазібанки). Квазібанки поділяються на дві групи. Перша група це фінансові інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові та факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові центри)). До другої групи належать фінансові інституції проте не банківського спрямування які маючи фінансові ресурси здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії, пенсійні фонди).

Основу кредитної системи становлять банки. Банківська система як правило є дворівневою. На першому рівні є центральний банк на другому комерційні банки. На центральний банк покладаються наступні основні функції:

  1.  Емісія грошей.
  2.  Регулювання грошового обігу.
  3.  Організація та регулювання банківської діяльності.

Комерційні банки основними функціями є:

  1.  Акумуляція тимчасово вільних коштів.
  2.  Здійснення розрахунково-касового обслуговування юридичних і фізичних осіб, кредитне обслуговування фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Спеціалізовані банки концентрують свою діяльність на певних напрямках (ощадний банк, інвестиційний банк, аграрний банк, промисловий банк).

А універсальні банки проводять всі функції які надає банк.

Організація діяльності комерційного банку зображена на схемі.

Основним напрямом вкладання ресурсів банку є кредитування. Кредитування ґрунтується на принципах – поворотності, терміновості, платності та забезпеченості позичок.

Принцип поворотності означає що грошові кошти надаються у тимчасове користування.

Принцип терміновості передбачає визначення термінів повернення кредитів.

Принцип платності полягає у встановленні плати у вигляді процентів за користування кредитами.

Принцип забезпеченості передбачає встановлення форм відшкодування збитків банків при неповерненні кредиту. Основними формами є застава, страхування, гарантії і поручительства.  

Фондовий ринок та його інструменти.

  1.  Поняття фондового ринку та учасники фондового ринку.
  2.  Цінні папери як інструмент фінансового ринку.

Пункт 1.

Важливою складовою фінансового ринку виступає ринок цінних паперів. Під ринком цінних паперів у широкому сенсі розуміють такий розподіл фінансового ринку на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісії цінних паперів різними емітентами. У вузькому сенсі ринок цінних паперів означає взаємодію що відбувається на ринку між учасниками з приводу випущених цінних паперів. Отже фондовий ринок це ринок цінних паперів.

«Драйзер. Фінансист»

Головними учасниками фондового ринку являються:

  1.  Емітенти цінних паперів це юридичні та фізичні особи які від свого імені випускають цінні папери та зобов’язуються виконувати зобов’язання які випливають із умов цього випуску. Цінні папери випускаються з метою залучення фінансових інвестицій для розвитку підприємств емітентів.
  2.  Інвестори. Фізичні та юридичні особи які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою отримання доходу (відсотки), або з метою зростання ринкової вартості цінних паперів.
  3.  Посередники. Юридичні особи діяльність яких пов’язана з наданням професійних послуг на ринку цінних паперів до них відносяться підприємства що спеціалізуються на здійсненні посередницької діяльності по випуску та розміщенню цінних паперів виконуючи операції на фондовому ринку за дорученням своїх клієнтів.
  4.  Держава. Яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримки його ефективного функціонування за захисту його учасників.

Головна задача фондового ринку забезпечити швидкий перехід збережень та інвестицій від одних власників до інших за ціною яка б влаштовувала обидві сторони.

Пункт 2.

Цінні папери представляють собою грошові документи що засвідчують право володіння позикою, або відносини власності; визначають взаємовідносини між особою яка їх випустила та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді процентів або дивідендів а також можливість передачі грошових та інших прав що випливають з цих документів іншим особам.

Інструменти фондового ринку поділяються на такі групи:

  1.  Пайові цінні папери за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти інвестовані в його діяльність але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітентів і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітентів.
  2.  Боргові цінні папери. За якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти інвестовані у його діяльність але які не дають права їх власникам на участь в управлінні справами емітента.

Цінні папери бувають: іменними або на пред’явника; з вільним чи обмеженим колом обігу; у паперовій чи іншій матеріальній або не матеріальній формі.

Види цінних паперів – акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати, «похідні» цінні папери або контракти з цінними паперами – деривативи.

Основні функції цінних паперів:

  1.  Мобілізаційна. Стосується практично всіх видів цінних паперів. Суть даної функції полягає у тому що з метою покращення фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого цінного паперу.
  2.  Управлінська. Дану функцію виконують акції і означає наявність у власника можливість брати участь в управлінні емітентом.
  3.  Позичальна. Виконується борговими цінними паперами  з метою запозичення грошей або отримання кредиту у власника цінного паперу.
  4.  Розрахункова. Полягає у тому що цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей так як вони мають вартість.
  5.  Забезпечувальна. Цінні папери можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов’язань.
  6.  Перерозподільна. Полягає у тому що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства – тобто акції чи боргові цінні папери що користуються найбільшим попитом.

Фінанси підприємства.

  1.  Поняття суб’єкта господарювання.
  2.  Основні принципи фінансів суб’єктів господарювання

Пункт 1.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва є підприємцями.

Підприємництво це самостійна, ініціативна систематична на власний ризик господарська діяльність що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Суб’єктами господарювання є:

  1.  Господарські організації – це юридичні особи створені відповідно до цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створенні відповідно до господарського кодексу України, а також інші юридичні особи які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
  2.  Фізичні особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Підприємство це самостійний суб’єкт господарювання створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної діяльності в порядку передбаченому законодавством України. Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва так і для не комерційної діяльності.

Види та організаційні форми підприємств.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

  1.  Приватне підприємство. Діє на основі приватної власності.
  2.  Підприємство що діє на основі колективної вартості – колективне підприємство.
  3.  Комунальне підприємство – що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
  4.  Державне підприємство – що діє на основі державної власності.
  5.  Підприємства засновані на змішаній формі власності.

Залежно від кількості працюючих та обсягів валового доходу підприємства поділяються на малі, середні та великі.

Малі підприємства – коли середньооблікова чисельність не перевищує 50 осіб, обсяг валового доходу від реалізації продукції не перевищує 70млн. гр.

Великі – середньооблікова чисельність перевищує 250 осіб і дохід 100млн.гр.

Усі інші середні.

Пункт 2.

Фінанси підприємств це сукупність обмінно-розподільних відносин що виникають на підприємстві в процесі розміщення формування і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат отримання і розподіл доходів.

Фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках до зовнішніх фінансових відносин підприємства належать: 1. Відносини обміну – взаємовідносини між суб’єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями. 2. Відносини розподілу – включають взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового призначення (податки, внески, збори) взаємовідносини зі страховими компаніями, взаємовідносини з банками, взаємовідносин з інституціями фінансового ринку.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільчий характер і включають: розподіл доходу і формування прибутку, розподіл прибутку формування та розподіл амортизаційних відрахувань, утворення та використання фондів підприємства.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінансових ресурсів які перебувають у розпорядженні підприємства, підсумки фінансової діяльності підприємства відображаються у фінансових результатах прибутках чи збитках.

У такий спосіб формується наступний ланцюг.

Основні фінансові показники господарської діяльності суб’єктів господарювання.

  1.  Поняття фінансового стану підприємства.
  2.  Показники оцінки фінансового стану підприємства.
  3.  Розрахунок основних коефіцієнтів оцінки фінансового стану підприємства.

Пункт1.

Фінансовий стан це сукупність показників які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів. Це найважливіша характеристика підприємства. Вона визначає конкурентоспроможність його потенціал в діловому співробітництві, оцінює у якій мірі  гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів.  Визначення фінансового стану підприємства на ту чи іншу дату відповідає на запитання на скільки вірно підприємство управляє фінансовими ресурсами протягом періоду що передує цієї даті.

Аналіз фінансового стану дає можливість визначити конкретні напрями роботи щодо підвищення ефективності господарської діяльності підприємства, виявити найбільш важливі аспекти і найбільш слабкі позиції у фінансовому стані підприємства. Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання які найважливіші способи поліпшення фінансового стану доцільно використовувати саме для цього підприємства в конкретний період його діяльності.

Зміст аналізу фінансового становища полягає у вивченні  розміщення і використання засобів виробництва, платоспроможності підприємства, забезпеченості власними оборотними коштами, стану виробничих запасів, власних і позикових джерел їх формування, дисципліни у розрахунках з іншими підприємствами, організацією державою а також у виявленні шляхів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від виробничих або комерційних результатів діяльності і від рівня фінансової роботи підприємства, а також від ефективності використання фінансових ресурсів. Чим вище показники виробництва та реалізації продукції, чим нижча їх собівартість тим вищим є прибуток а отже і рентабельність і як наслідок фінансовий стан підприємства.

Пункт 2.

Основним джерелом даних для аналізу фінансового стану підприємства є дані фінансової звітності підприємства: бухгалтерський баланс (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2), звіт про рух грошових коштів підприємства (форма №3), звіт про власний капітал (форма №4).

Крім названих форм фінансової звітності при аналізі використовується дані аналітичного обліку, наявності засобів, запасів, зобов’язань на бухгалтерських рахунках, рівень інфляції, процентні ставки банківського кредиту.

Одним з найважливіших критеріїв фінансового становища підприємства є оцінка його платоспроможності під якою розуміється здатність підприємства розрахуватися по своїх зобов’язаннях. Отже платоспроможним є те підприємство у якого активі більші ні зовнішні зобов’язання.

Діагностика платоспроможності підприємства здійснюється шляхом порівняння наявності та одержання коштів з платіжними зобов’язаннями. Критерієм оцінки платоспроможності підприємства є ліквідність. Підприємство вважається ліквідним якщо воно здатне виконати свої короткострокові зобов’язання за рахунок поточних активів. Ліквідність активів це здатність активів підприємства швидко перетворюватися на засіб платежу а також зберігати свою вартість не змінною. В балансі кошти розташовані в порядку збільшення ліквідності. Для погашення зобов’язань можуть використовуватися різні види активів які відрізняються один від одного ліквідністю тобто здатністю та часом необхідним для перетворення у грошову форму. Чим менше часу необхідно для того щоб актив перетворився у грошову форму ти вища його ліквідність.

У залежності від ступеня ліквідності активи підприємства розділяються на такі групи:

  1.  Найбільш ліквідні активи (грошові кошти та короткострокові фінансові інвестиції).
  2.  Швидко реалізовувані активи  (дебіторська заборгованість).
  3.  Активи що повільно реалізуються (виробничі запаси та сировина, незавершене виробництво).
  4.  Активи що важко реалізуються (основні фонди, нематеріальні активи, незавершене виробництво).

Пасиви балансу розрізняються по ступеню строковості їх оплати на наступні групи:  

  1.  Найбільш строкові пасиви (кредиторська заборгованість та кредити що не погашені в строк).
  2.  Короткострокові пасиви (короткострокові кредити та запозичення строком до 1 року).
  3.  Довгострокові пасиви (довгострокові кредити та запозичені кошти).
  4.  Постійні пасиви (власний капітал підприємства).

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумкові дані наведених груп по активу та пасиву балансу підприємства. Баланс вважається абсолютно ліквідним якщо має місце наступне співвідношення… .

Важливим показником що характеризує ліквідність підприємства є оборотний капітал що визначається як різниця поточних активів і короткострокових зобов’язань. Іншими словами підприємство має оборотний капітал доки поточні активи перевищують короткострокові зобов’язання. З цього погляду корисно визначити яка частина власних джерел засобів вкладена в найбільш мобільні активи тому що в умовах недостатності оборотних коштів життєздатність підприємства буде залежати від стану та якості активів: складу виробничих запасів, попиту на продукцію, надійності покупців і терміновості зобов’язань підприємства. У практиці аналітичної роботи розрізняють і використовують цілу систему показників ліквідності основними з яких є: коефіцієнт поточної ліквідності (покриття), коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, оборотний капітал та співвідношення короткострокової кредиторської та дебіторської заборгованості.

Пункт 3.

Показники ліквідності

Коефіцієнт абсолютної ліквідності – грошові кошти та їх еквіваленти + поточні фінансові інвестиції поділити на поточні зобов’язання. Показує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Критичне значення = 0.2-0.35 збільшення коефіцієнта свідчить про зміцнення платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Грошові кошти + поточні фінансові інвестиції + дебіторська заборгованість поділити на поточні зобов’язання. Показує скільки одиницю найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Збільшення коефіцієнта є позитивною тенденцією (0.7-0.8).

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття). Поточні активи поділити на поточні зобов’язання. Характеризує достатність поточних активів для погашення боргів. (1). Збільшення коефіцієнта є позитивним.

Співвідношення дебіторською та кредиторської заборгованості. Показує яку частку дебіторської заборгованості можна погасити за рахунок кредиторів (1).

Показники фінансової стійкості. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном та його використанням. Цей ступінь незалежності оцінюється структурою джерел засобів підприємства, часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.   


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50715. Исследование фазового резонанса в цепи с последовательным соединением активного, индуктивного и емкостного сопротивлений 108 KB
  Цель работы: уяснить условия получения резонанса напряжений экспериментально исследовать явление резонанса напряжений в зависимости от изменения либо реактивного сопротивления либо частоты исследуемой цепи. Резонанс напряжений называется такой пассивной электрической цепи переменного тока с последовательным соединением активного индуктивного и емкостного сопротивлений при котором входное реактивное сопротивление равно нулю. При резонансе напряжений напряжение на входе цепи совпадает по фазе с током т.
50716. Исследование колебаний вращающегося вала 324 KB
  Изза неточности изготовления и сборки центры масс деталей как правило не находятся на оси вращения вала т. При вращении вала вследствие дисбаланса возникают переменные по направлению силы инерции дополнительно нагружающие вал и его опоры и вызывающие механические колебания системы. В связи с этим необходимо исследование колебаний вращающегося вала.
50717. Определение напряжений в днищах, нагруженных внутреннем давлением 216 KB
  Цель работы: Задачи исследования: Теоретический расчет напряжений и деформаций в эллиптическом и плоском днищах нагруженных внутренним давлением; Экспериментальное определение напряжений и деформаций в днищах сравнение их с расчетными значениями; Сравнение днищ различной формы с точки зрения возникающих в них напряжений Теоретическая часть Напряжения и деформации в эллиптических днищах нагруженных внутренним давлением В инженерной практике для расчета напряжений и деформаций пользуются...
50718. Исследование распределения напряжений в эллиптическом и коническом днищах 441.5 KB
  Расчет напряжений и деформаций в днищах нагруженных внутренним давлением. Экспериментальное определение напряжений и деформаций в днищах. Анализ результатов теоретической и экспериментального исследования напряженного...
50719. ИССЛЕДОВАНИЕ ТРЕХФАЗНОЙ ЦЕПИ ПРИ СОЕДИНЕНИИ НАГРУЗКИ ЗВЕЗДОЙ 595.5 KB
  Экспериментальное определение основных соотношений между токами, напряжениями и мощностями в симметричных и несимметричных цепях. Исследование различных режимов работы трехфазной цепи. Выяснение практической роли нейтрального провода.
50720. Анализ напряженного состояния аппарата, нагруженного внутренним давлением и изгибающим моментом 253.5 KB
  Из приведенных соотношений видно что напряжения вызванные внутренним давлением р постоянны не зависят от положения сечения на оболочке. При изгибе колонны в её стенках возникают нормальные в меридиональном направлении а также касательные напряжения которыми в виду их малости можно пренебречь. Меридиональные напряжения определяются по...
50721. ИССЛЕДОВАНИЕ НЕЛИНЕЙНОЙ ЭЛЕКТРИЧЕСКОЙ ЦЕПИ ПОСТОЯННОГО ТОКА 213.5 KB
  Цель работы Совершенствование навыков снятия вольтамперных характеристик ВАХ нелинейных элементов. Некоторые нелинейные элементы на отдельных участках ВАХ имеют малое стабилитрон или отрицательное терморезистор динамическое сопротивление. Для снятия таких ВАХ необходимо предусмотреть включение в схему эксперимента последовательно с нелинейным элементом добавочного резистора Rд рис. ВАХ линейного резистора проходит через начало координат поэтому для ее построения достаточно экспериментально получить одну точку.
50722. Определение молярной массы и плотности газа 35 KB
  Вычисление молярной массы воздуха Вычисление плотности воздуха Вычисление границ неисключенных систематических погрешностей отдельных измерений: Вычисление границы относительной погрешности результата измерения молярной массы воздуха...
50723. Використання покажчиків для роботи з функціями 37 KB
  Тема: Використання покажчиків для роботи з функціями. Ціль роботи: виробити практичні навички в написанні програм з функціями й у використання покажчиків для роботи з функціями. Обладнання: ПК,ПО Borland C++