48435

РИТОРИКА ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА. ПРЕДМЕТ РИТОРИКИ, ЇЇ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЗАКОНИ

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

ПРЕДМЕТ РИТОРИКИ ЇЇ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЗАКОНИ План: Визначення риторики як науки і навчальної дисципліни. Мета курсу красномовства предмет риторики. Модуси публічного виступу основні поняття риторики. Етапи розвитку риторики.

Украинкский

2013-12-10

30.68 KB

55 чел.

Тема 1: РИТОРИКА ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.     ПРЕДМЕТ РИТОРИКИ, ЇЇ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЗАКОНИ

План:

  1.  Визначення риторики як науки і навчальної дисципліни.
  2.  Мета курсу красномовства, предмет риторики.
  3.  Модуси публічного виступу (основні поняття риторики).
  4.  Етапи розвитку риторики.
  5.  Риторичні закони. 
  6.  Етапи творчої діяльності промовця.                     

Риторика як наука і навчальна дисципліна

Мистецтво Слова завжди було і залишається відмітною рисою демократичних суспільств. Закономірно, що основи цього мистецтва сформувалися ще в часи античної демократії, а зрештою трансформувались і в окрему науку риторику.

Саме в демократичному суспільстві у людини є можливість вільно висловлювати свої думки. І тут на перший план висувається вміння спілкуватись з іншими людьми, виступати перед публікою, переконувати під час такого спілкування.

Красномовство як мистецтво існувало задовго до виникнення риторики як науки. Тому і зараз багато людей з успіхом виступають перед будь-якою аудиторією без звернення по допомогу до особливої науки. Однак таке покладання виключно на інтуїцію є занадто оптимістичним. Вміння публічно виступати — це один із інструментів для побудови успішної кар'єри. Більшість сфер суспільної діяльності, більшість професій вимагає все ж спеціального вивчення риторики. Це такі сфери, як бізнес, викладацька діяльність, економіка, політика, психологія, реклама, соціологія, теологія, філософія, юриспруденція тощо.

З огляду на це курси риторики стають дедалі більш популярними в гуманітарній освіті України. Слід підкреслити насамперед практичну спрямованість таких курсів, оскільки просто ознайомлення з теорією риторики не веде автоматично до того, що людина стане успішним оратором.

Термін «риторика» походить від давньогрецького слова «ритор» («оратор») і означає теорію ораторського мистецтва, науку красномовства.

Серед розмаїття визначень риторики можна виділити дві головні традиції, що мають дуже давню історію.

Перша традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н. е.). У її межах риторика визначається як «мистецтво переконання». Відповідно до цієї традиції головне завдання оратора переконання аудиторії.

Друга традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньоримського ритора Квінтіліана (І ст. н. е.). У її межах риторика визначається як «мистецтво говорити витончено». Відповідно до цієї традиції завдання оратора — краса, вишуканість, витонченість вираження думки. Переконання ж виступає як можлива, але далеко не головна мета оратора.

Таким чином, можна зафіксувати дві головні мети оратора, між якими й  простягається царина риторики. Це переконання та інформування в процесі публічного виступу.

У сучасній системі знань риторику розуміють як науку про умови і форми ефективної мовної комунікації.

«Риторика — це наука про способи підготовки та виголошення ораторської промови з метою певного впливу на аудиторію» (Н. АКолотілова).

«Риторика – це наука про про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони, які визначають ефективність цієї діяльності» (Г. М. Сагач).

«Риторика —  наука переконання засобами мови, наука породження тексту», «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі» (за Л. І. Мацько).

Предмет риторики це публічний виступ у процесі комунікації.

Мета курсу риторики

Мета курсу риторики — це опанування навичок публічного виголошення ораторських промов.

Для цього необхідно навчитись:

• розробляти предметну царину ораторської промови через підбір відповідного матеріалу;

• будувати аргументацію для обґрунтування власних тез;

• будувати критику інших відомих положень з певної теми;

• структурувати промову і забезпечувати зв’язок між окремими її частинами;

• застосовувати численні прийоми виразності при підготовці тексту промови;

• запам’ятовувати промову за допомогою спеціальних засобів;

• виголошувати промову з використанням вербальних і невербальних прийомів впливу на аудиторію.

Основні поняття риторики:

Вплив — це дія на стан, думки, почуття і вчинки іншої людини за допомогою вербальних і невербальних засобів, у результаті якої відбуваються зміни в поглядах  чи поведінці.

Оратор — це людина, яка впливає на інших людей таким чином, щоб вони прийняли певні твердження або виконали певні дії.

Аудиторія— це група людей, у думках чи поведінці яких мають відбутися зміни, до яких прагне оратор.

Промова це мовленнєве повідомлення, з яким оратор звертається до аудиторії.

 Модуси публічного виступу:

У процесі будь-якого публічного виступу оратора перед аудиторією можна виділити такі модуси: логос, етос і пафос.

Логос (від давньогрец. logos слово, смисл)  це засоби впливу, що апелюють до розуму. 

Аристотель, наприклад, логічні засоби тісно пов'язував з промовою оратора:

«...сама промова переконує нас у тому випадку, коли оратор виводить дійсну або позірну істину із доказів, наявних для кожного даного питання».

У сучасній риториці логос здебільшого тлумачать як власне аргументи, тобто ті положення (основи, резони, докази та ін.), за допомогою яких оратор прагне вплинути на аудиторію таким чином, щоб вона прийняла певні твердження або наміри.

Етос (від давньогрец. ethos— норов, звичай, характер) — це засоби впливу, що апелюють до моральних  принципів, до норм людської поведінки. 

Оратор повинен сприйматися аудиторією як людина гідна — і в широкому значенні, й у вузькому (гідна того, щоб говорити, гідна того, щоб її слухали). Йдеться про те, що особисті етичні якості оратора при виголошенні промови можуть впливати на її сприйняття аудиторією як позитивно, так і негативно. Аристотель з цього приводу писав у своїй «Риториці»:

«[Доведення досягається] за допомогою моральнішого характеру [промовця] в тому випадку, коли промова виголошується так, що викликає довіру до промовця, тому що взагалі ми більше й швидше віримо людям хорошим. У тих же випадках, де немає нічого ясного і де є місце ваганням, — і поготів.. .».

Слід відмітити, що риторику завжди хвилювала ця проблема. Класична риторика, наприклад, завжди ґрунтувалась на постулатах Істини, Добра і Краси. Справжній оратор мусить пам'ятати про два моменти. По-перше, значно легше впливати на тих слухачів, які йому довіряють. По-друге, втрачену довіру аудиторії повернути надзвичайно важко. На жаль, у сучасних комунікативних ситуаціях ми досить часто стикаємося якраз із цілковитою відсутністю будь-якої моралі. Тому найкращий спосіб мати ораторську мораль — це справді бути моральним.

Окрім того, ефективність етосу в багатьох випадках визначається тим, що аудиторія більше схильна сприймати того оратора, в якому вона впевнена. Особливо сильний етос може зробити аргументацію взагалі зайвою, оскільки слухачі вірять оратору на слово, заздалегідь погоджуються з усім, що він пропонує. Тобто сильний етос послаблює логос для певної аудиторії, тоді як слабкий етос вимагає сильного логосу.

Пафос (від давньогрец. pathos пристрасть)  це засоби впливу, що апелюють до почуттів. 

Суть пафосу полягає в тому, що оратор повинен вміти викликати в аудиторії почуття, які могли б вплинути на її думку. В основі класичної патетики міститься уявлення про дві головні пристрасті любов та ненависть, всі інші почуття є похідними. Дійсно, з пари протилежностей, що виражають бажане та небажане для людини, можна вивести всі інші почуття. Аристотель з приводу пристрастей писав:

«Доведення залежить від самих слухачів, коли останні зворушуються завдяки промові, тому що ми приймаємо різноманітні рішення під впливом задоволення чи незадоволення, любові чи ненависті».

Таким чином, для успішності ораторської промови людині варто актуалізувати всі три модуси публічного виступу, тобто оратор повинен подбати про:

створення власного позитивного образу в аудиторії (привернути етосом);

укладання самої промови відповідно до правил побудови обґрунтувань певних тверджень (переконати логосом);

пробудження тих емоцій, які зрештою сприяють закріпленню бажаного враження у слухачів (схвилювати пафосом).

Етапи розвитку риторики

У розвитку риторики виділяють два головні етапи:

1. Класична риторика (V ст. до н. е. — середина XX ст.).

2. Неориторика середини XX  ст. до нашого часу).

Засновником класичної риторики вважається давньогрецький софіст Горгій. Протягом досить тривалого історичного етапу розвитку риторика переживала як злети, так і падіння. Золотим віком ораторського мистецтва вважається, звичайно, епоха Античності. В цей період докладно були розроблені три головні види ораторських промов: дорадчі (політичні), судові та урочисті (епідейктичні). З’явились ґрунтовні теоретичні праці з риторики, наприклад: «Риторика» Аристотеля, «Дванадцять книг риторичних повчань» Квінтіліана, «Про оратора» та «Оратор» Цицерона тощо.

В епоху Середньовіччя надбання античної риторики були перероблені переважно для створення проповідей. Крім того, в цей період риторика була однією з головних навчальних дисциплін і входила до тривіуму циклу з трьох наук (граматика, діалектики, або логіка, і риторика).

В епоху Відродження риторика виходить знову на перший план серед словесних дисциплін. Вона є однією з тих гуманітарних дисциплін, яка сприяє формуванню універсальної людини.

В епоху Нового часу здобутки риторики використовувались переважно у створенні художньої прози. У такому вигляді ця дисципліна залишалась частиною гуманітарної освіти аж до XIX ст. Зрештою як вчення про словесне вираження вона розчиняється у стилістиці як частині теорії літератури, а інші її розділи поступово втрачають практичне значення. Саме слово «риторика» набуває негативного відтінку «беззмістовного базікання».

Засновником неориторики вважається бельгійський вчений X. Перельман.

Неориторика не заперечує досягнень класичної риторики. Однак ці етапи значно різняться між собою. В XX ст. риторика вже не є прерогативою виключно мовознавства, лінгвістики (як це було в останні століття розвитку класичної риторики).

На сьогоднішній день риторика являє собою досить розгалужену галузь наукових досліджень, що намагаються виявити та проаналізувати механізми впливу на слухачів у різних типах спілкування.

Головні напрями неориторики. Власне неориторика, як новий історичний етап розвитку риторики, була започаткована роботою X. Перельмана (1912— 1984) та Л. Олбрехт-Титеки «Нова риторика: Трактат про аргументацію» (1958 р.). Бельгійські науковці так визначили завдання своєї праці:

«…об’єктом теорії аргументації є вивчення дискурсивних прийомів, що дозволяють викликати чи посилити прихильність до запропонованих для згоди тез».

Ця робота знаменувала собою початок нового етапу в розвитку риторики. Після неї інтерес з боку науковців до цієї науки все більше зростає. Слід підкреслити, що неориторика не заперечує досягнення класичної риторики, а намагається їх переосмислити та дослідити механізми впливу в різноманітних типах повідомлень.

На сьогоднішній день риторика являє собою настільки строкатий напрям досліджень, що охопити всі її відгалуження практично неможливо. Однак можна запропонувати певну типологію сучасної риторики, яка вирізняє два головні напрями в неориториці з такими умовними назвами:

Аргументативна риторика — це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні способи аргументації, обґрунтування в публічних виступах (представлена роботами І. А. Герасимової, Р. Гроотендорста, Ф. ван Єємерена, А. А. Івіна, А. І. Мігунова, Л. Олбрехт-Титеки, X. Перельмана, С. Тулміна, Д. Уолтона, Ф. С. Хенкеманс та ін.).

Лінгвістична риторика — це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні засоби виразності та переконливості мовленнєвих повідомлень і намагається екстраполювати їх на інші типи знакових систем (представлена роботами Р. Барта, У. Еко, Ж. Дюбуа, Ф. Еделін, Ф. Менге, Ф. Пір, Ж. – М. Клінкенберг, А. Трінон, Ю. М. Лотмана, Цв. Тодорова та ін.).

Риторичні закони

Підготовка промови є важливим і відповідальним етапом в діяльності будь-якого оратора, особливо початківця. Вона є творчим процесом, який  вимагає натхнення, вдумливості, цілеспрямованості, наполегливості, допитливості, терпіння, а також ґрунтовних професійних знань, широкої ерудиції, мовної майстерності, комунікативної компетенції.

Оволодіння мистецтвом красномовства слід починати з опанування його головних закономірностей. У класичній риторичній традиції склалися основні закони красномовства, які називають риторичною формулою.  

                     Риторичні закони  (за Г. М. Сагач):

Перший закон (концептуальний) формує й розвиває в людини вміння всебічно аналізувати предмет дослідження, вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію). Концепція (лат. concepcio – сприйняття) – система поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів при побудові певної теорії.

Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує й розвиває в людини вміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають портрет будь-якої аудиторії: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває в людини вміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії.

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває в людини вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність аудиторії, тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П’ятий закон (мовленнєвий) формує й розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує й розвиває в людини вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації  продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває в людини вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід), а також оцінювати діяльність інших промовців.

Л. І.  Мацько зазначає, що основним і найзагальнішим є закон ступеневої послідовності, який забезпечує системність і єдність  мисленнєво-мовленнєвої діяльності, її результативність. Ця риторична формула покладена в основу визначення предмета і структури у класичній риториці.

Етапи творчої діяльності промовця

Основні розділи риторики відображають етапи  від появи ідеї через втілення її у мовний матеріал – і до виголошення промови та одержання очікуваного ефекту. Ще в античному риторичному каноні виділені такі етапи роботи над промовою:

  1.  інвенція, або винайдення. На цьому етапі формують задум, визначають тему, ідею, мету, вибудовують концепцію, збирають, систематизують і критично осмислюють необхідний для майбутньої промови матеріал, досягають максимальної обізнаності в темі;
  2.  диспозиція, або розташування. Автор промови обмірковує матеріал, структурує його, пов’язує деталі, готує коментарі до матеріалу;
  3.  елокуція, або словесне оформлення думки. У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів, стилістичне оформлення основної частини, формування вступу і кінцівки, остаточна мовленнєва редакція тексту;
  4.  меморія, або запам’ятовування  промови (тренування оперативної памяті);
  5.  акція, або публічне виголошення промови. Тут важливі інтонування тексту, темп мовлення, дихання, тембр голосу і його звучність, дикція, володіння орфоепічними навичками вимови звуків і звукосполучень, структурно-інтонаційне та логічне наголошування, використання жестів, міміки, поза промовця, його манери, зовнішність, контакт із аудиторією тощо;
  6.  релаксація, або ослаблення напруження, самоаналіз власних успіхів та невдач.

Як бачимо, ступневість у риторичній діяльності є чітко вираженою. Якщо випустити з уваги хоча б одне із загальних правил науки красномовства, промова буде невдалою.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41686. ОЗНАКОМЛЕНИЕ СО СРЕДСТВАМИ МОДЕЛИРОВАНИЯ И ИССЛЕДОВАНИЯ ЭЛЕКТРОННЫХ СХЕМ В ПРОГРАММЕ EWB 41.97 KB
  Высокой точностью отличается табличный метод но он наиболее трудоемкий и требует наличие полной принципиальной схемы электронного устройства знание интенсивностей отказов и коэффициента электрической нагрузки каждого элемента схемы. Поэтому последовательность лабораторных работ согласована с этапами расчета надежности а именно: изучение принципиальной схемы усилителя; назначение элементов схемы и их влияние на надежность; настройка схемы и измерение токов и напряжений на каждом элементе схемы; расчет коэффициентов нагрузки и...
41687. Знакомство с Си++. Выполнение программы простой структуры 70.21 KB
  Выполнение программы простой структуры Цель: Знакомство со средой программирования создание отладка и выполнение простой программы содержащей ввод вывод информации и простейшие вычисления. Структура программы Программа на языке Си имеет следующую структуру: директивы препроцессора . директивы препроцессора функция а операторы функция в операторы void min функция с которой начинается выполнение программы операторы описания присваивания функция пустой оператор составной выбора циклов...
41688. Получение вольт-амперных и переходных характеристик силовых диодов, определение по ним статических и динамических параметров 524.97 KB
  Виртуальная лабораторная установка для исследований предусмотренных содержанием работы содержит: функциональный генератор сигналов Function Genertor – XFG1; двухлучевой осциллограф Oscilloscope – XSC1; модели реальных однотипных диодов D1 D2; датчик V1 тока протекающего через диод D1; идеальные источники переменного синусоидального I1 токаи постоянного I2 тока. Эта группа диодов отличается высокими значениями обратного напряжения от 50В до 5кВ и прямого тока от 10А до 5кА. Массивная структура диодов ухудшает их...
41689. Модели и моделирование. Применение моделей в задачах принятия управленческих решений в сфере автотранспорта и организации автосервиса 1.23 MB
  Целью первой части пособия является изучение моделей управления, основанных на электронных таблицах: что они собой представляют, как создаются, используются и что можно узнать с их помощью.
41690. Технология работы с базами данных средствами MS Excel 39.62 KB
  Технология работы с базами данных средствами MS Excel. Общая характеристика систем обработки табличных данных. Диапазон данных – область где хранятся данные списка. Каждую группу данных следует разбить на отдельные наименьшие элементы что упростит поиск информации и преобразование структуры списка.
41691. Исследование работы и расчет сварных соединений 142.82 KB
  Оборудование: сварные соединения выполненные стыковыми и угловыми швами изготовленные из различных сталей. Различают следующие виды сварных соединений: Стыковые: без разделки кромок Vобразная разделка Xобразная разделка U образная разделка; Нахлесточные: с нормальной формой сечения шва с выпуклой формой с вогнутой формой со специальной формой сечения шва; Угловые: без скоса кромок и со скосом кромок; Тавровые: без скоса кромок со скосом одной кромки со скосом двух кромок. В области сварного шва в основном металле...
41693. Создание структур базы данных 74.18 KB
  Вывод: ознакомилась с основными понятиями базы данных; научилась создавать двумерные таблицы в режиме Конструктор; освоила основные приёмы заполнение, редактирование таблицы баз данных.
41694. Провести испытание двигателя постоянного тока независимого возбуждения 421.08 KB
  Цель работы провести испытание двигателя постоянного тока независимого возбуждения. Определить искусственные механические характеристики пери пониженном напряжении на якоре двигателя. Номинальные данные двигателя: P=22кВт U=220В Iя=12А n=1500об мин Iном. Номинальное напряжение на якоре двигателя ; б.