48438

Найдавніші часи. Початки людської цивілізації на території України

Конспект

История и СИД

Початки людської цивілізації на території України Історія України це наука що вивчає розвиток людського суспільства на території України та його закономірності. Джерела вивчення історії України: усні міфи легенди казки народні пісні; писемні літописи документи щоденники мемуари; речові залишки жител знаряддя праці посуд одяг; антропологічні залишки людських поховань; мовні явища які відображають процес розвитку мови; етнографічні побут і звичаї народу; фоно й фотодокументи.На територію сучасної України люди прийшли...

Украинкский

2013-12-10

723.91 KB

68 чел.

226

1.Найдавніші часи. Початки людської цивілізації на території України

Історія України — це наука, що вивчає розвиток людського суспільства на території України та його закономірності.

Джерела вивчення історії України:

усні (міфи, легенди, казки, народні пісні);

писемні (літописи, документи, щоденники, мемуари);

речові (залишки жител, знаряддя праці, посуд, одяг);

антропологічні (залишки людських поховань);

мовні явища, які відображають процес розвитку мови;

етнографічні (побут і звичаї народу);

фоно- й фотодокументи.

Археологія — наука, що вивчає первісні, стародавні та середньовічні матеріальні пам'ятки (стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, зброю, посуд тощо).

Перші люди, на думку вчених, з'явилися на території Африки близько 2,5 млн років тому.На територію сучасної України люди прийшли близько 1 млн років томуз Європи та Закавказзя.

В історії давніх часів використовується археологічна хронологія, заснована на вивченні матеріалу, форми й техніки виготовлення знарядь праці.

Хронологія — послідовність певних подій у часі.

До початку нової ери історія умовно поділяється на кам'яний, мідно-кам'яний, бронзовий та ранній залізний віки.

Кам'яний вік (1 млн — кінець III тис. до н. е.)

Кам'яний вік— це найдовший період історії людства. У цей період воно, власне, і виникло. Знаряддя праці тоді виготовляли з каменю (кремінь, обсидіан, сланець), кістки, дерева.

Cловник:

Кам'яний вік поділяють на три етапи: палеоліт, мезоліт, неоліт.

Палеоліт — давній кам'яний вік.

Мезоліт— середній кам'яний вік.

Неоліт — новий кам'яний вік.

Він є добою первіснообщинного ладу, основними рисами якого є такі:низький рівень розвитку продуктивних сил, майже цілковита залежність від природи;рівність усіх членів суспільства;колективний характер праці;спільна власність на знаряддя та результати праці;зрівняльний розподіл продуктів праці;язичницькі вірування.

Палеоліт

Хронологічні рамки: 1 млн — 11 тис. років тому

Природні умови: спочатку клімат теплий і вологий, згодом — льодовиковий період (250-100 тис. років тому)

Характерні риси : залюднення території України архантропами;

  1.  основні заняття — збиральництво, полювання на дрібних тварин, згодом — на мамонтів, зубрів, північних оленів (привласнювальні форми господарювання);
  2.  знаряддя праці — рубила, скребла, сокири, наконечники списів;
  3.  поява нового типу людини — неандерталець (150-100 тис. років тому);
  4.  опанування вогню;
  5.  заселення печер, лаштування штучного житла;
  6.  формування абстрактного мислення і мовлення;
  7.  виникнення людини сучасного фізичного типу — кроманьйонця (40-35 тис. років тому);
  8.  панування матріархату — епохи в розвитку первіснообщинного ладу, що характеризується панівним становищем жінки в суспільстві, родоводом за материнською лінією;
  9.  виникнення перших релігійних уявлень — тотемізму (уявлення про єдність людини з тотемами — тваринами, рослинами, предметами та явищами приро ди), анімізму (віри в існування душі та духів), магїі (віри в можливість людини (чаклуна, мага) вплинути на іншу людину чи явища природи), фетишизму (віри в надзвичайні можливості предметів)

Людські стоянки: с. Королеве на Закарпатті; Мізинська стоянка на Десні; Кирилівська стоянка в Києві; Амвросіївка у Донбасі; Лука Врублівецька (Хмельн. обл.), печера Кіїк-Коба (Крим)

Мезоліт

Хронологічні рамки: 10-6 тис. років тому

Природні умови: потепління, виникнення великої кількості річок, озер, формування сучасного тваринного світу

Характерні риси: — приручення перших тварин (собаки, свині, кози);

  1.  основні заняття — полювання на невеликих звірів і птахів, рибальство, збиральництво;
  2.  основні заняття — полювання на невеликих звірів і птахів, рибальство, збиральництво;
  3.  поширення мікролітів (набірних знарядь праці, де мініатюрні ріжучі камінці закріплювалися в дерев'яних чи кісткових пазах) та макролітів (великих кам'яних знарядь);
  4.  винайдення лука та стріл, човнів і плотів

Людські стоянки: Мурзак-Коба, Кодак, Гребеники та ін

Неоліт

Хронологічні рамки: 6-4 тис. років до н. е.

Природні умови: близькі до сучасних

Характерні риси:неолітична революція — перехід від привласнювальних форм господарювання до відтворювальних (від полювання до скотарства, від збиральництва до землеробства);

  1.  створення нових знарядь праці — мотики, серпа;
  2.  виникнення нових прийомів обробки каменю — шліфування, свердління, розпилювання;
  3.  виникнення кераміки, прядіння та ткацтва;
  4.  демографічний вибух;
  5.  початок переходу до патріархату — епохи в розвитку первіснообщинного ладу, що характеризується керівною роллю чоловіка в родинному, господарському та громадському житті;
  6.  формування археологічних культур (Буго-Дністровська, культура лінійно-стрічкової кераміки)

Археологічна культура— це сукупність археологічних пам'яток певної території та часу, що мають місцеві своєрідні особливості. Археологічна культура отримує назву за місцем першої знахідки або за певними визначальними ознаками (обрядом поховання, формою кераміки).

Форми суспільної організації у кам'яному віці

Палеоліт

Первісне стадо— найдавніший колектив людей (30-40особин), що об'єдналися з метою виживання

Пізній палеоліт

Родова община— колектив кровних родичів, що спільно проживають, ведуть спільне господарство

Мезоліт, неоліт

Плем'я — група родових общин, які мають спільні органи влади, духовну та матеріальну культуру.

Енеоліт (ІУ-ІІІ тис. до н. е.)

Енеоліт— це мідно-кам'яний вік. У цей період відбувається перехід від кам'яного віку до доби металів, проте камінь відіграє значну роль у господарстві.

Характерні риси енеоліту:

  1.  скотарство відокремилося від хліборобства;
  2.  скотарство стає кочовим;
  3.  поруч із кам'яними знаряддями праці починали виготовляти мідні;
  4.  відбувся перехід від мотичного до рільного землеробства;
  5.  вирощувалися майже всі сучасні зернові та садово-городні культури;
  6.  було винайдено вози, що сприяло розширенню контактів і розселенню;
  7.  примітивна торгівля.

У лісостеповій зоні України за часів енеоліту поширилася трипільська археологічна культура.

Трипільську культуру (кінець V — середина III тис. до н. е.)відкрив у 1893 р. археолог В. Хвойка поблизу с. Трипілля на Київщині. Від назви села культура й отримала свою назву.

Територія розселення. Батьківщина трипільців — береги Південного Бугу й Дністра, а звідти вони розселилися на схід до Середнього Подніпров'я, на захід до Румунського Прикарпаття, на південь до Північного Причорномор'я та на північ майже до сучасних кордонів України..

Етнічна приналежність трипільців невідома.

Поселення.Відомо понад 3 тис. поселень на берегах річок, на схилах долин. Найвідоміші — Майданецьке, Тальянки та ін. площею 250-400 га, в яких проживало до 10-20 тис. осіб (так звані протоміста, будинки в яких були розташовані по спіралі). Житла були дерев'яними, з глиняною піччю та жертовником, могли бути двоповерховими. Долівку робили глиняну, астіни розписували фарбами.

Основа господарства— рільне землеробство (пшениця, ячмінь, просо, горох) і скотарство (свині, велика й дрібна рогата худоба). Кожні 50-70 років поселення переносилися на нове місце через виснаження землі. Трипільці виготовляли характерну мальовану кераміку з використанням червоної, чорної та жовтої фарб. Перші в Україні застосували механічний предмет — свердло.

Релігія та культура. Головним божеством трипільців була богиня родючості. Вони поклонялися бику (символу сонця та чоловічої сили), змієві (охоронцеві дому). У трипільській культурі створено основу для появи писемності у вигляді глиняних символів та знаків на кераміці.

Причини зникненнятрипільської спільноти остаточно не з'ясовані. Основні версії:

витіснена кочовиками;розпалася внаслідок господарської та екологічної кризи.

Бронзовий вік (IIтис. ДОН.е. — VIII ст. дон.е.)

Бронзовий вік — це час розпаду первіснообщинного ладу.

Характерні риси:

  1.  виробництво першого штучного металу — бронзи (сплаву міді й олова);
  2.  посилення розподілу праці: в лісостепу розвивається землеробство, в степу — скотарство;
  3.  поява майнової нерівності;
  4.  родова община замінюється сусідською;
  5.  утвердження патріархату;
  6.  з роду виділяється парна сім'я;
  7.  виникнення великих етнокультурних спільнот.

Саме скотарів бронзового віку пов'язують з індоєвропейською спільнотою, з якої згодом вийшло чимало народів, у тому числі й українці;

суспільна організація — сусідська (територіальна) община;

суспільна організація — плем'я на чолі зі старійшинами родів.

До епохи бронзи в Україні належать ямна та катакомбна культури.

Ямна культура

Катакомбна культура

Хронологічні рамки

III — початок II тис. до н. е.

кінець III — середина II тис. до н. е.

Територія розселення

від Нижнього Поволжя до Нижнього Подніпров'я

від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю

Спільні риси

— кочовий спосіб життя;

— основне заняття — скотарство;

— віра в потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню

Особливості

поховання

покійників

у скорчених позах у ямах

— поховання в гробни-цях-катакомбах;

— дружину вбивали і ховали разом із чоловіком

Ранній залізний вік (VIII ст. до н. е. — IV ст. н. е.)

Загальна характеристика:

  1.  люди навчилися плавити залізо, знаряддя з якого були міцнішими і гострішими;
  2.  зросла продуктивність праці;
  3.  ремесло відокремилося.від землеробства;
  4.  з'явилося виробництво товарів для обміну й продажу;
  5.  з'являється приватна власність, посилюється майнова нерівність.

Племена раннього залізного віку на території України

Кіммерійці (IXVII ст. до н. е.) — кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії.

Територія розселення: Північне Причорномор'я, Крим, Кавказ.

Кіммерійці — перший народ на території України, назва якого нам відома: вони згадуються в «Одіссеї» Гомера, в ассирійських джерелах.

Суспільний устрій. Міжплемінний союз.

Господарство та етнічний склад.Населення кіммерійської держави складалося з кіммерійців та завойованих місцевих племен чорноліської культури

Кіммерійці

Чорноліська культура

Територія розселення

Причорноморські степи

Лісостеп України

Основні заняття

кочове скотарство, провідна роль конярства; розвинуті ремесла (гончарство, лиття з бронзи, обробка заліза, зброярство)

рільне землеробство (пшениця, ячмінь, просо, жито), присадибне скотарство (кози, вівці, свині); ремесла (гончарство, ковальство)

Етнічний склад

іраномовні племена

праслов'яни

Головні пам'ятки

поховання в курганах (с. Мала Лепетиха, Херсонщина); жител не залишили

поселення й укріплені городища для боротьби з кіммерійцями

Військова справа. Основа війська — кіннота, озброєна залізними мечами, луками та стрілами, бойовими молотами і булавами. Здійснювали завойовницькі походи в Малу Азію проти Урарту, Ассирії, Лідії.

Релігія та мистецтво. Залишили по собі поховання в курганах. Ставили кам'яні стели, на яких зображено озброєні фігури без голів.

Скіфи (УІІ-Ш ст. до н. е.) — кочові іраномовні скотарі, що витіснили кіммерійців і розселилися між Доном і Дунаєм.

Територія розселення: від Азовського моря до Дунаю, від Чорного моря до Чернігівщини, Курщи-ни, Воронежчини.

Суспільний устрій. Наприкінці VІ-V ст. до н. е. утворилася скіфська рабовласницька держава — Велика Скіфія.Вона являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалася у спадок

Цареві належала військова, судова, політична влада, він був верховним жерцем.

Столицею Великої Скіфії було Кам'янське городище на Дніпрі (біля Нікополя). Територія держави ділилася на номи,очолювані призначеними царем вождями.

Основою суспільства у скіфів була сім'я; родовід вівся по чоловічій лінії. Поширеним було багатоженство. Тривалий час найважливіші питання розв'язували на радах (зборах) скіфів, проте з розвитком рабовласницьких відносин їхня роль втрачається.

Господарство.Писемні джерела розрізняють скіфів-скотарів (царських скіфів), скіфів-орачів (скіфів-землеробів).

Скіфи-скотарі (царські скіфи)

Скіфи-орачі (скіфи-землероби)

Територія розселення

Причорноморські степи

Лісостеп Подніпров'я

Основні заняття

кочове скотарство (передусім конярство); ремесла

землеробство: вирощували пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, користувалися великим плугом, тягловою силою (волами). Можливо, займалися садівництвом

Етнічний склад

іраномовні племена

імовірно, є нащадками племен чор-ноліської культури

Головні пам'ятки

Царські кургани: Чортомлик, Солоха, Гайма-нова   Могила, Товста Могила та ін.

Більське городище (Полтавська обл.), що мало в периметрі близько 30 км. За версією харківського археолога Б. А. Шрамка, який десятиліттями досліджував цю пам'ятку, воно мало назву Гелон і згадується у Геродота

Із заселенням Причорномор'я греками скіфи започаткували торгівлю з ними. В обмін на рабів, а також пшеницю, хутро, шкіру та іншу сировину греки продавали витвори мистецтва, вишукану кераміку, предмети розкоші.

Військова справа. Озброєння складалося з коротких і довгих мечів, списів, дротиків тощо; скіфи винайшли складний далекобійний лук. Тіло захищали панциром. Основу війська становила важкоозброєна кіннота.

У 514 р. до н. е. перський цар Дарій І вторгся у Скіфію. Скіфи відмовилися від генеральної битви й застосували тактику відступу, спустошуючи території та виснажуючи ворога в незначних зіткненнях. Дарій зазнав поразки й повернувся додому ні з | чим.

Скіфи були дуже войовничим народом, здійснювали походи на Ассирію, Сирію і ледь не дійшли до Єгипту, але єгипетський фараон відкупився від них. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли військо Александра Македонського.

Релігія та мистецтво.Скіфи були язичниками; особливо поклонялися Арею, богові війни. Вірили в потойбічне життя, тому могили облаштовували як підземні житла: клали їжу, прикраси (пектораль), зброю, коней, а часом і жінку. Для знатних скіфів над могилою насипали курган, найвищими були кургани царів.

У мистецтві скіфів був поширений звіриний стиль— зображення стилізованих оленів, пантер, коней, птахів і риб, фантастичних грифонів.

VIII ст. до н. е. погіршується становище Скіфії:

  1.  клімат став більш посушливим
  2.  природні ресурси збідніли внаслідок людської діяльності.

До кінця III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування: сарматські племена витіснили скіфів на захід (Болгарія, Румунія) та південь (Крим). У степовому Криму скіфи створили державу Мала Скіфія зі столицею в м. Неаполь поблизу сучасного Сімферополя.

Сармати (IIIст. до н. є — III ст. н. е.) — іраномовні племена, споріднені зі скіфами, з'явилися з уральсько-поволзьких степів.

Назва «сармат» означає «підперезаний мечем».

Територія розселення:Північне Причорномор'я.

Суспільний устрій. Жили племенами, кожне з яких мало свою назву (роксо лани, алани, аорси тощо). Сарматами їх називали греки і римляни. У суспільному устрої сарматів зберігалися значні пережитки матріархату: жінка займала досить поважне становище і навіть могла володіти зброєю. Тому чимало дослідників вважають, що сарматські жінки були прототипами легендарних амазонок. Використовували рабську працю. Вважається, що державу сармати не створили.

Основні заняття. Кочове скотарство, полювання. На початку нової ери частина сарматів опанувала землеробство. Займалися ремеслами (ткацтво, гончарство, ковальство тощо).

Військова справа.Військо складалося з важкооз-броєної піхоти та кінноти. Основні види наступальної зброї — луки, списи, мечі; мали панцирі, щити. Брали участь у війнах проти Риму.

Релігія та мистецтво.Обожнювали сили природи, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли дзеркало.

Пам'ятки.Найвідоміший сарматський курган — Соколова Могила на Миколаївщині.

У IV ст. сармати були частково витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Великого переселення народів.

Асиміляція—злиття одного народу з іншим (як правило, більш численним) шляхом засвоєння його мови, звичаїв тощо.

І кіммерійці і скіфи, і сармати були вихідцями з азійських степів. Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов, якими вони користувалися, збереглися донині в топоніміці України.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Давньогрецькі міста виникли в Північному Причорномор'ї в кінця VII ст. до н. е., коли почалося активне розселення греків по узбережжях Середземного і Чорного морів.

Колонізація — заселення та засвоєння нової території.

Причини грецької колонізації:

  1.  перенаселення Греції в І тис. до н. е.;
  2.  нестача орної землі, нестача зерна;
  3.  пошук нових джерел сировини, передусім металів;
  4.  пошук ринків збуту своїх товарів;
  5.  внутрішня політична боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв;
  6.  напади лідійців і персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання.

Засновувалися поселення переважно в гирлахрічок. Спочатку це були торгові факторії, які згодом виростали в адміністративні й культурні центри.

Найбільші міста: Ольвія (поблизу Миколаєва), Tipa (Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Керкінітида (Євпаторія), були засновані виходцями з міста Мілет.

Ольвія у перекладі з давньогрецької означає «щаслива», ^Херсонес — «півострів», Пантікапей — «рибний шлях».

Основні заняття.Землеробство (вирощували пшеницю, городину, виноград), виноробство, риболовля, ремесла (металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки, ювелірна справа). Важливе місце посідала торгівля.

Зі скіфами

3 Грецією

Що продавали

предмети розкоші, прикраси, посуд, прянощі, вина

пшеницю, шкури, хутро, рабів

Що купували

пшеницю, шкури, хутро, рабів

тканини, зброю, прикраси, оливкову олію, прянощі, вина

Політичний устрій.Античні міста-держави Північного Причорномор'я копіювали грецькі міста-держави. Частина з них була рабовласницькими рес-ігубліками, в управлінні якими могли брати участь усі вільні громадяни, частина — монархіями (Босфорське царство).

Культура і релігія.Греки зберігали традиції своєї батьківщини в питаннях освіти, організації вільного часу, надання медичних послуг тощо. В усіх містах-колоніях були школи, театри; поширеними були гульти давньогрецьких богів: Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса. Шанували міфологічних героїв Ахіла та Геракла: так, в Ольвії проходили спортивнівитання Ахіллеї. VIII ст. у грецьких колоніях з'являються перші християни.

Боспорське царствобуло засноване близько 480 р. до н. е. внаслідок об'єднання держав-полісів Керченського півострова; до нього входили також Приазов'я та землі Кубані.

Особливості Боспорського царства:

  1.  монархічна форма правління;
  2.  тісні торговельні й культурні зв'язки з Афінами;
  3.  значна частка місцевого, негрецького населення;
  4.  занепало під натиском гунів.

На початку нової ери грецькі міста почали занепадати: це було пов'язано з набігами кочовиків та появою дешевої єгипетської пшениці, яка склала конкуренцію скіфській. У І ст. до н. е. вони потрапили у залежність до Римської імперії, а в IV-V ст. були захоплені племенами готів та гунів. Тільки Херсонес і Пантікапей потрапили під владу Візантії.

Значення античного впливу для населення українських земель:

  1.  залучення до досягнень античної цивілізації (технології обробки землі, ремесла, товарно-грошових відносин);
  2.  ознайомлення з демократичним устроєм;
  3.  античні колонії сприяли поширенню християнства на українських землях.

Велике переселення народів

У середині І тис. н. е. «варварські» племена, що мешкали на просторах від Римської імперії до Центральної Азії, почали переміщуватися й обрушилися на Рим. Цей рух торкнувся і Східної Європи. На території України з'являються нові народи.

Велике переселення народів— активні переміщення «варварських» племен від Центральної Азії до кордонів Римської імперії через територію Східної та Північної Європи (серединна І тис. н. е.).

Готи (IIIV ст.) — германські племена, що в середині II ст. з'являються на території України й поступово витісняють сарматів. Вестготи просунулися на захід від Дністра, а остготи осіли в пониззі Дніпра. На початку IV ст. остготські племена об'єдналися в державу на чолі з королем Германаріхом. Із наступом гунів у середині IV ст. частина остготів перейшла на правий берег Дунаю на територію Римської імперії, а решта залишилася під гунами, зберігши навіть свого короля.

Слов'яни запозичили в готів такі слова, як шолом, меч, хліб, І плуг.

Гуни (IIIV ст.) вирушили з монгольських степів на захід під тиском Китаю в III ст. до н. е. Підійшовши до Північного Причорномор'я, вони скористалися послабленням античних міст через боротьбу з готами і майже всі міста-держави. Вистояли Херсонес і Пантікапей. У IV ст. гуни розбили готів і тривалий час панували в причорноморських степах від Азовського моря до Дунаю, здійснюючи набіги на Західну Європу. Занепад гунської держави пов'язаний зі смертю у 453 р. Аттіли гунського правителя.

Давні слов'яни

Слов'яни автохтонне індоєвропейське населення Центральної Європи.

Автохтонний — місцевий.

Територія розселення:від Балканського півострова до Балтійського моря, від Ельби до Тихого океану.

Самоназва «слов'яни» означає «ті, що володіють словом, зрозумілою мовою». Ці племена формувалися протягом багатьох століть із місцевого населення Східної Європи.

Праслов'янські племена згадуються вперше в римських джерелах початку І тис. н. е. під іменем венедів, які постійно здійснювали набіги на римські прикордонні землі. Під своїм іменем вони вперше фігурують у Прокопія Кесарійського (512 р.) склавини. УIVст., під час Великого переселення народів, слов'яни розкололися на склавинів (предків західних і південних слов'ян) і антів(предків східних слов'ян). Сучасна наука говорить, що племена власне слов'ян сформувалися в V ст.

Походження. Єдиного погляду на проблему походження слов'ян не існує. На думку сучасних істориків, слід виокремлювати такі етапи формування культури слов'ян на території України:

  1.  бронзовий вік — білогрудівська культура;
  2.  ранній залізний вік — скіфи-орачі та скіфи-хлібороби античних джерел; вплив кіммерійців, скіфів та греків;
  3.  IIІ ст. до н. е. — II ст. н. е. — зарубинецька культурав Середньому Подніпров'ї'; вплив Римської імперії;
  4.  КінецьII — початокIII ст. н. е. — під тиском сарматів народи зарубинецької культури розселяються на північ та захід. У контакті з балтами виникає київська культура, яку деякі вчені пов'язують із праукраїнцями.

Основні заняття.Підсічне або орне землеробство (вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, льон, коноплі, горох, ріпу, цибулю, часник), осіле скотарство (вівці, кози, велика рогата худоба, свині), полювання, рибальство, бортництво. Розвинені ремесла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарство (без гончарного кола), виготовлення скла, знарядь праці та прикрас із кістки, дерева. Торгівля з населенням Подунав'я, Прибалтики, Північного

Причорномор'я. Слов'яни контролювали торговельний шлях із Балтійського до Чорного моря по Дніпру.

Поселення.Розташовувалися «гніздами» по 10-15 поселень у кожному.

Житло— землянка або напівземлянка з дерев'яними або плетеними стінами, розрахована на одну сім'ю. У кутку — кам'яна або глиняна піч.

Релігієюслов'ян було язичництво. Слов'яни зберігали традиційні індоєвропейські уявлення про трирівневу будову світу: світове дерево об'єднує потойбічний світ, землю і небо та є втіленням світобудови в цілому. Основними богами були:

Дажбог — бог Сонця;

Стрибог — бог вітру;

Перун — бог грому і блискавки;

Велес — бог худоби та багатства;

Мокош — богиня родючої землі.

Язичництво політеїзм, віра в багатьох богів. Боги язичництва І уособлювали сили природи.

Своїх покійників слов'яни спалювали, щоб вони швидше діставалися потойбічного світу. Вважалося, що мерцю необхідні будинок, їжа, напої, тому урну з прахом супроводжували необхідні речі.

Суспільний устрій. Слов'яни жили племенами, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь. Вождю належала верховна влада. У VVII ст. починають формуватися слов'янські племінні союзи (наприклад, антське об'єднання), що є передумовою виникнення держави. Союзи відрізнялися мовою, культурою, мали певну територію. У «Повісті минулих літ» згадуються такі племінні союзи: поляни (ті, що живуть на полях, полянах), дреговичі (ті, що живуть на дрягвах — болотах), деревляни (ті, що живуть у лісах), дуліби (волиняни, бужани), уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни(ті, що живуть у Сіверії), в'ятичі (ті, що живуть на річці В'ятка), кривичі, радимичі, полочани(ті, що живуть на річці Полота), ільменські словени.

Заснування Києва

За літописною розповіддю, плем'я полян було вигнане з Дунаю і прийшло на Дніпро Зі своїми князями — Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либіддю. На горі брати заснували місто і назвали його на честь старшого з братів.

Близько VI ст. було засновано місто Київ — центр полянського племінного союзу. Існує чимало версій походження назви нинішньої столиці України. Одна з версій полягає в тому, що легендарний засновник міста, полянський князь Кий, був реальною історичною особою, відомості про яку збереглися не тільки в давньоруських, а й у східних джерелах. У будь-якому разі Київ відіграв значну економічну та культурну роль у житті східнослов'янських народів і став центром новоствореної держави.

Формування слов'янських народів відбувається внаслідок консолідації племінних союзів:

  1.  західні слов'яни: поляки, чехи, словаки, лужичани;
  2.  південні слов'яни: болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, чорногорці;
  3.  східні слов'яни: українці (поляни, деревляни, тиверці, уличі, волиняни, сіверяни, дуліби, білі хорвати), білоруси (полочани, дреговичі, західні кривичі), росіяни (словени, східні кривичі, радимичі, в'ятичі).

Сусіди східних слов'ян у VIIX ст.

Авари — кочові тюркомовні племена — в другій половині VI ст. розгромили слов'ян-антів, вторглися в Центральну Європу і заснували свою державу на території сучасної Угорщини — Аварський каганат. Слов'яни називали авар обрами. Згодом були витіснені болгарами, а в самому Аварському каганаті піднімали повстання слов'яни.

Болгари — тюркський народ, який у VI ст. створив власну державу — Велику Болгарію — в Приазов'ї. Під ударами Хозарського каганату держава розпалася, частина болгар відкочувала у Поволжя, частина — на Дунай, де в VII ст. створила Болгарське царство, а згодом асимілювалася з місцевим слов'янським населенням. Решта болгар залишилася в Північному Причорномор'ї, Криму, Подонні, де змішалася з місцевим населенням.

Хозари — тюркомовний кочовий народ, який у VIII ст. завоював Північне Причорномор'я (до Харкова) і Східний Крим, створивши державу Хозарський каганат. На території каганату сформувалася салтівська культура. Змусили сплачувати данину східнослов'янські Племена.

Вікінги (нормани) — войовничі народи Скандинавського півострова І тис, предки сучасних данців, норвежців і шведів. Слов'яни називали їх варягами, а Західна Європа — норманами. Здійснювали набіги на сусідні держави. Північні слов'янські племена сплачували їм данину.

2. Східнослов`янська держава - Київська Русь.

Київська Русь— слов'янська держава, що існувала протягом ІХ-ХІІ ст. Вона утворилася внаслідок об'єднання східнослов'янських племінних союзів навколо Полянського союзу з центром у Києві.

Передумови створення держави:

1)економічний розвиток: зростання продуктивності праці внаслідок удосконалення знарядь, піднесення міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток торговельного шляху «з варягів у греки»;

Шлях «із варягів у греки» — шлях уздовж Дніпра зі Скандинавіїдо Візантії.

2) зростання майнової та соціальної нерівності; заміна родової общини сусідською, яка об'єднувала маленькі сім'ї; виділення панівної верхівки (вождів племен, старійшин), у залежність до якої потрапляла більшість селян та городян; формування феодального ладу;

3) до кінця VIII ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства;

4) необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів.

Походження назв «Русь», «Україна»На думку українських істориків, Руською землею називали територію сучасних Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, деревлян, сіверян). Дослідники не мають одностайної думки щодо походження назви «Русь».

Версії походження назви «Русь»:

  1.  русами називали племена норманів («роотсі» — гребець, слово має давньоскандинавський корінь «рос»). Вони заснували слов'янську державу і дали їй свою назву. Авторів цієї теорії (німецьких учених XVIII ст. Г. Байєра, Г. МіллераіА. Шльоцера) та її послідовників називають норманістами.
  2.  Слово «русь» має кельтське походження.
  3.  Руси — слов'янські племена Середнього Подніпров'я, які дали свою назву річкам Рось, Росава, Роставиця.
  4.  Рось, Росава, Роставиця мають не слов'янську, а іранську назву, тож у перекладі з іранської « рос » означає «світлий».
  5.  Рус — давньослов'янське божество.
  6.  Руса — в праслов'янській мові «річка», Русь — «країна річок».

Слово «український» уперше зустрічається в XI ст., а назва Україна у значенні «край, рідна земля» вперше згадана в Київському літописі 1187 р. щодо Переяславської землі.

Формування східнослов'янської державності

Із часом воєнна демократія перетворилася на княжіння: військовий вождь стає державним правителем — князем.

Воєнна демократія

Княжіння

влада належить військовому вождеві, народним зборам (віче) та радам старійшин

влада належить князеві, віча збираються рідше

суспільна організація — племінний союз

суспільна організація — племінне князівство з центром у великому місті

основа війська — народне ополчення

основа війська — княжа дружина з професійних вояків, яка виконує роль армії, податкової служби, особистої охорони. Згодом дружинники утворюють боярську думу — дорадчий орган при князеві

Таким чином, у VIII-ІХ ст. сформувалося кілька східнослов'янських князівств: полянське з центром у Києві, словенське з центром у Новгороді, сіверське з центром у Чернігові, кривицьке з центром у Смоленську тощо.

Саме об'єднання Київського і Новгородського князівств поклало початок ранньофеодальній державі східних слов'ян, яку історики назвали Київська Русь (IXст.).

Правління Олега (882-912 рр.)

1)Правив від імені Рюрикового сина Ігоря;

2) розширив кордони держави, приєднавши сіверян, радимичів, деревлян, а також неслов'янські племена меря, чудь і весь;

3) звільнив підкорені племена від данини Хозарському каганату;

4) організував опір угорським племенам, що проходили з Уралу в Подунав'я;

5) будував нові міста і фортеці;

6) здійснив вдалі походи проти Візантії в 907 р. та 911 р., наслідком яких став вигідний торговий договір: руські купці торгували без мита та проживали в Константинополі за рахунок імператора.

Значення діяльності КНЯЗЯ Олега:

  1.  об'єднав Північну та Південну Русь, що стало основою для загальноруської державності;
  2.  сприяв централізації Русі;
  3.  укріпив військову могутність Русі, активізував її зовнішньополітичну діяльність.

Після смерті Олега київський престол посів син Рюрика Ігор.

Правління Ігоря (912-945 рр.)

  1.  Відновив владу над повсталими деревлянами й уличами;
  2.  дав відсіч печенігам, що з'явилися біля кордонів Київської Русі, і навіть найняв їх у військо;
  3.  продовжував походи на Візантію, менш вдалі, ніж в Олега;
  4.  внаслідок походу на Закавказзя заволодів містами Дербент та Бердаа;
  5.  був убитий деревлянами, коли пішов збирати повторну данину.

Значення діяльності КНЯЗЯ Ігоря:

— продовжив об'єднання слов'янських племен;

— жорстко укріплював центральну владу. Загибель Ігоря привела до влади його молоду вдову, княгиню Ольгу, яка правила до повноліття свого сина Святослава.

Правління Ольги (945-964 рр.)

Княгиня Ольга в XII ст. визнана святою і шанується як рівноапостольна, бо своїм життям дорівнялася до учнів Христа — апостолів

  1.  Помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря, спаливши деревлянське місто Іскоростень;
  2.  упорядкувала збір данини: встановила устави(порядок збору данини) і погости(місця для збору данини (полюддя));
  3.  податки розділені на власне князівські та державні;
  4.  відвідала Константинополь, де прийняла хрещення під іменем Єлена;
  5.  уклала договір із Візантією, за яким Київська Русь допомагала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину;
  6.  відновила привілеї для руських купців у Візантії;
  7.  спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією.

Значення діяльності княгині Ольги:

  1.  сприяла створенню єдиної держави;
  2.  у зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії перед військовою силою;
  3.  підвищила міжнародний авторитет Київської Русі.

Правління Святослава (964-972 рр.)

  1.  Зробив своїх синів намісниками в Києві, Овручі та Новгороді;
  2.  залишався прибічником язичництва, руйнував християнські храми;
  3.  приєднав племена в'ятичів (межиріччя Оки та Волги);
  4.  розгромив Волзьку Булгарію й Хозарський каганат, підпорядкував племена ясів і касогів (Північний Кавказ);
  5.  здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомагаючи Візантії придушити болгарське повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця;
  6.  загинув від рук печенігів, найнятих Візантією.

За переказами, печенізький князь Куря повелів зробити з черепа Святослава чашу з написом: «Чужих бажаючи, свою погубив».

Значення діяльності КНЯЗЯ Святослава:

  1.  численні війни знесилили Русь;
  2.  розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам, які завдавали великої шкоди Київській Русі;
  3.  втрачені дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими державами;
  4.  більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені.

Розквіт Київської Русі

Після смерті Святослава Києвом почав правити його старший син Ярополк. Проте між братами почалася міжусобна війна, переможцем з якої вийшов наймолодший — Володимир.

Правління Володимира Великого (980-1015 рр.)

  1.  Своїх синів і вірних дружинників посадив у містах для контролю над місцевою знаттю; на зміну родоплемінному поділу суспільства остаточно прийшов територіальний;
  2.  завершив формування території Київської Русі, приєднавши племена білих хорватів, дулібів, в'ятичів, радимичів;
  3.  боронив Київську Русь від печенігів, для чого побудував застави з військовими гарнізонами на кордонах держави;
  4.  здійснив військову реформу: сформував військо з дружинників-слов'ян, а не з варягів;
  5.  провів релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво з метою об'єднання племен навколо Києва, створив Пантеон, призначивши головним богом Перуна, але ця спроба була невдалою; тоді у 988 р. прийняв хрещення за православним обрядом і запровадив на Русі християнство;

У 988 р. Володимир захопив Корсунь (Херсонес) у Візантії і поставив вимогу віддати за себе сестру візантійських імператорів Анну, погрожуючи взяти Царград. Василь і Костянтин погодилися за умови хрещення Володимира. Князь хрестився у церкві Святого Василя в Херсонесі. Херсонес було повернуто Візантії як вено (весільний дарунок) за наречену.

  1.  сприяв розвиткові освіти;
  2.  розбудовував Київ як столицю держави: укріплена фортеця — «місто Володимира», церква Пресвятої Богородиці (Десятинна), князівські палаци;
  3.  першим почав карбувати золоті та срібні монети (срібники і златники), на яких зображувалися образи Христа й Володимира та тризуб;
  4.  шляхом династичних шлюбів зміцнив дипломатичні зв'язки з Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегією, Швецією.

Значення прийняття християнства:

  1.  дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі;
  2.  сприяло розвиткові кам'яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески, Русь ознайомилася з античними традиціями;
  3.  запроваджено слов'янську писемність (кирилицю);
  4.  почалося літописання, поширилися книги;
  5.  сприяло розвитку городництва;
  6.  пом'якшилися звичаї;
  7.  зміцнилося міжнародне становище Київської Русі;
  8.  укріпилася князівська влада;
  9.  сприяло створенню єдиного народу.

Значення діяльності КНЯЗЯ Володимира:

  1.  в основному завершив формування єдиної держави: територія Київської Русі простягалася від Чудського, Ладозького, Онезького озер на півночі до Південного Бугу на півдні, від Карпат на заході до межиріччя Оки і Волги на сході;
  2.  укріпив князівську владу, створив сильну  централізовану державу охрестивши Русь, зрівняв її з провідними європейськими державами.

Шсля смерті Володимира у 1015 р. престол у Києві захопив Святополк, який убив своїх зведених братів Бориса, Гліба та Святослава. Ярослав двічі воював зі Святополком і в 1019 р. сів князювати в Києві.

Правління Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

  1.  До 1036 р. мав співправителем брата Мстислава: Правобережжя Дніпра належало Ярославові, Лівобережжя — Мстиславові;
  2.  сприяв відновленню сильної князівської влади;
  3.  склав перше рукописне зведення законів — «Руську правду»;

«Руська правда» визначала вартість життя певних категорій населення. Так, найдорожче коштувало життя старших дружинників — 80 гривень; життя вільного населення — 40 гривень, за життя раба — 5 гривень.

  1.  опікувався будівництвом нових міст і розвитком тих, що вже існували;
  2.  у Києві побудував Софійський собор, Георгіївську та Ірининську церкви, Печерський монастир (майбутню Києво-Печерську лавру); місто обнесли валами з трьома брамами, одна з яких — Золоті ворота— була парадним в'їздом;

Собор Святої Софії побудований візантійськими архітекторами в 1037 р. Він прикрашений мозаїками і фресками, які зображували не тільки сцени життя святих, а й цілком світські сюжети: родину Ярослава, візитОльги до Костянтина Багрянородного тощо. Згодом Софійські собори були зведені у Новгороді і Полоцьку.

  1.  сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона (1051 р.);
  2.  піклувався про розвиток освіти та культури: відкривалися школи, в тому числі для дівчат, започатковано літописання, при Софійському соборі засновано бібліотеку, де були зібрані твори античних авторів; про поширення освіти свідчать написи на стінах та новгородські берестяні грамоти;
  3.  розбив печенігів, які відтоді припинили нападати на Русь;
  4.  здійснив похід на Візантію, внаслідок чого укладено договір про службу руських дружин у Константинополі, а дочка візантійського імператора стала дружиною сина Ярослава — Всеволода;
  5.  розширив територію Русі за рахунок угрофінських племен (Прибалтика) і Червоної Русі (Польща);
  6.  сприяв укладенню династичних шлюбів із європейськими монархічними династіями: сам був одружений із дочкою шведського короля Інгігердою, його донька Анна — була дружиною короля Франції, Єлизавета — дружиною норвезького королевича, Анастасія — дружиною угорського королевича; сини уклали шлюби з німецькими принцесами.

Значення діяльності КНЯЗЯ Ярослава Мудрого:

  1.  Київська Русь досягла розквіту і стала однією з провідних держав Європи;
  2.  сприяв посиленню єдності та централізації Русі. Перед смертю, в 1054 р., Ярослав поділив Русьміж своїми синами. Старші сини отримали головні міста: Ізяслав — Київ, Святослав — Чернігів, Всеволод — Переяслав. Ярослав наказував своїм синам жити в мирі та берегти державу.

Правління Ярославичів

1054—1073 рр. — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава і Всеволода (тріумвірат). У 1068 р. на річці Альта половці (кочові племена) розбили Ярославичів, що спричинило повстання киян. Встановити лад у Києві Ізяславу вдалося тільки за допомогою польського війська.

1073-1078 рр.— почалися міжусобні війни між Ярославичами, спричинені зокрема відсутністю єдиної системи престолонаслідування: князівський престол міг передаватися від батька до старшого сина або від старшого брата до молодшого.

1078—1093 рр. — правління останнього сина Ярослава Мудрого — Всеволода. Його влада поширювалася на західні та північно-східні землі. Воювати не любив, конфлікти вирішував дипломатичним шляхом. Після його смерті в Києві посів Святополк Ізяславич, останній онук Ярослава Мудрого. Святополк збирав князівські з'їзди. Любецький з'їзд 1097 р.прийняв такі рішення: 1) про припинення міжусобиць, щоб вони не послаблювали країну; 2) про наслідування князями своїх вотчин.

За ініціативи Володимира Мономаха, переяславського князя, були організовані походи проти половців. Після смерті Святополка Ізяславича саме Володимир Мономах став київським князем.

Основні заходи правління Володимира Мономаха:

  1.  відновив централізовану одноосібну владу на Русі;
  2.  придушував князівські усобиці;
  3.  був переможцем в усіх походах проти половців;
  4.  знизив податки залежних верств населення;
  5.  зменшив відсотки за позиками лихварів;
  6.  опікувався розбудовою Києва, освітою;
  7.  написав знамените «Повчання дітям» про любов до рідної землі, батьків, ближніх; змалював образ ідеального правителя, який має зберігати єдність і могутність Русі, запобігати князівським чварам і захищати країну від нападників.

Значення діяльності КНЯЗЯ В. Мономаха:

  1.  загальмував процес розпаду держави;
  2.  забезпечив її обороноздатність;
  3.  відновив міжнародний авторитет Київської Русі.

Наступником Володимира Мономаха став його старший син Мстислав Володимирович

(1125-1132 рр.)

Основні заходи правління Мстислава Володимировича:

  1.  зберігав єдність Київської Русі;
  2.  успішно відбивав напади половців;
  3.  дійснив переможний похід проти литовських племен;
  4.  підтримував династичні зв'язки з Норвегією, Данією, Візантією, Угорщиною.

Мстислав був останнім одноосібним правителем Київської Русі. Після його смерті Київська Русь вступила в період феодальної роздрібненості.

3. Феодальна роздробленість Київської Русі. Галицько-Волинське князівство в XII-XIVст.

Із середини XII ст. Київська Русь вступає в період феодальноїроздробленості, яка є неминучим періодом розвитку феодальної Європи.

Перші її ознаки з'явилися ще по смерті Ярослава Мудрого. Надалі роздробленість була закріплена Любецьким з'їздом князів (1097 р.),на якому було вирішено: «Хай кожен тримає вотчину свою». Верховенство належало Великому київському князю, а удільні князі правили в інших містах і землях, спираючись на підтримку бояр. З початку XII ст. починається політична роздрібненість.

Причини феодальної роздробленості Київської Русі:

  1.  перетворення великого землеволодіння на спадкове, а господарства — на натуральне, що зменшувалопотребу в торгових контактах і об'єднанні земель

Натуральне господарство — це господарство, яке виробляє продукти майже винятково для внутрішнього споживання, а нена продаж, зв'язок його з ринком є нерегулярним.

  1.  воєнно-політичне посилення бояр та удільних князів, які ставили власні інтереси вище за державні; влада Великого князя стала зайвою;
  2.  виникнення нових міст як економічних і воєнно-політичних центрів, наростання суперництва між ними і Києвом;
  3.  зміна торгових шляхів у зв'язку з пануванням у степу кочових племен, які перекрили шляхи до Чорного і Каспійського морів; Київ залишився поза основними торговими шляхами;
  4.  різний етнічний склад руських територій, виокремлення українців, білорусів і росіян.

Найбільшими князівствами стали:

  1.  Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, які стали основою формування Української держави;
  2.  Володимиро-Суздальське, Новгородське, Псковське, Смоленське, Рязанське — основа Московської держави;
  3.  Полоцьке, Мінське, Туровське — основа Білоруської держави.

Особливості розвитку українських князівств

Київське князівство:

Територія: В основному Правобережжя Дніпра до Волині.

Економіка:

— одне з найрозвиненіших та найбільш густонаселених князівств.

— центр — Київ, одне з найбільших і найбагатших європейських міст;

— рільне землеробство, в містах —ремесла;

— торгові шляхи («з варягів  у греки», соляний) поєднували князівство з багатьма країнами

Політичний розвиток:

— політичний центр Київської Русі;

— не було спадковою вотчиною певної династії, тому стало об'єктом боротьби за владу; — вважалося власністю великокнязівського київського престолу;

— часта зміна правителів: з 1146 до 1246 р правителі змінювалися 46 разів.

Чернігово-Сіверське князівство

Територія:Північ Лівобережжя Дніпра; до середини XII ст.— місто Тмутаракань у Керченській затоці.

Економіка:

— густонаселене князівство:міста Курськ,Брянськ, Новгород-Сіверськийтощо;

— центр —Чернігів, що за своїм розвитком поступався лише Києву;

— відсутність тісних економічних зв'язків усередині князівства;

Політичний розвиток: — сформувалося в XI ст.;

— князі мали династичні зв'язки з половцями і залучали їх до міжусобних воєн;

— відомим є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців, про який написано поему «Слово о полку Ігоревім» із закликом до об'єднання руських земель.

Переяславське князівство

Територія:Лівобережжя Дніпра, пограниччя Степу.

Економіка:

— велика кількість міст-фортець (Прилуки, Лубни, Жовнинтощо);

— центр — Переяслав;

— у містах розвивалися ремесла;

— через близькість до Степу і постійні набіги половців потребувало продовольчої допомоги.

Політичний розвиток:

— сформувалося в середині XI ст.;

— фактично не мало самостійності, залежало від Києва;

— слугувало щитом Русі від кочовиків;

— найчастіше тут правили князі, які мали зайняти київський престол або отримували його як компенсацію за відмову від Києва.

Сучасні історики витлумачують роздрібненість як федеративну монархію, тобто державу, що складається з досить самостійних державних утворень. Зберігалися єдині закони, церква; Київ залишався стольним містом, за право володіти яким змагалися князі; продовжували збиратися князівські з'їзди для організації оборони проти половців.

Наслідки феодальної роздробленості

Позитивні

  1.  економічне та культурне піднесення руських земель: розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури та мистецтва;
  2.  удосконалення системи управління удільними землями;
  3.  розвиток демократичних традицій: скликання народного віча, правителі вдаються до підтримки міщан;
  4.  сприяла формуванню українського, білоруського та російського народів

Негативні.

  1.  міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних пам'яток;
  2.  Русь не могла опиратися нападам половців, які грабували руські землі;
  3.   оскільки половці перекрили торгові шляхи через Каспій, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів

Устрій Давньоруської держави

Політичний устрій.

Київська Русь IX—X ст. була ранньофеодальною монархією.

На чолі держави стояв Великий київський князь, який уособлював законодавчу, виконавчу, судову та військову владу, представляв державу на міжнародній арені. Він правив за допомогою особистої військової дружини та, пізніше, удільних князів — родичів Великого князя, що стояли з військами у великих містах. Влада Великого князя була спадковою.

Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не могли втручатися в їхні внутрішні справи.

Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу, яка приймала важливі рішення. У разі відсутності або смерті князя вона виконувала його функції, сприяла обранню нового князя. При сильному князі роль думи була формальною, і навпаки: сильна дума існувала при слабкому князі.

Суд, збирання данини здійснювалися спеціальними дружинниками. Управління в невеликих містечках здійснювали намісники Великого князя — тисяцькі та посадники.

Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зборами впливових бояр, дружинників, заможного купецтва тощо. У період централізації влади вплив віча зменшився, з початком роздробленості — посилився

Соціальний устрій:

Вільне населення:

Привілейовані верстви:

  1.  князі,чий титул успадковувався; були найбільшими землевласниками;
  2.  бояри— формувалися з родоплемінної знаті та дружинників; отримували від князя землю за службу. Ділилися на великих (воєводи, тисяцькі) та малих (соцькі, десяцькі);
  3.  дружинники— професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за службу грошову винагороду та земельні наділи;

духівництво: найосвіченіша верства. Впливало на духовне та культурне життя. Поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових представників (священики, ченці)

Непривілейовані верстви:

— міщани— мешканці міст, які займалися ремеслом, торгівлею. Виділялася міська заможна верхівка;

— селяни-смерди— вільні землероби, які мали власне господар¬ство та землю й сплачували князеві данину;

— наймити—вільні люди, що наймалися на певну роботу;

— ізгої — люди, що втрачали зв'язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі тощо),

Залежне населення:

  1.  закупи — тимчасово залежні селяни, які брали позику — «купу» — у феодала і мали її відробити;
  2.  рядовичі— тимчасово залежні селяни, які уклали з феодалом договір — «ряд» — на виконання певних робіт;
  3.  челядь — раби-полонені;
  4.  холопи — селяни, які розорилися і працювали в господарстві землевласника, фактично раби, але за службу могли бути відпущені на волю

Економічний розвиток Основою господарства було землеробство. Для обробки землі використовували рало, соху, плуг. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, овес; удосконалювалося городництво (капуста, огірки, ріпа, морква, гарбузи, цибуля тощо), розвивалося садівництво (вишні, яблуні, груші, сливи).

На Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней. У сільськогосподарських роботах тягловою силою були переважно коні. Значну роль продовжували відігравати промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).

Існувало близько 80 видів ремесел; найпоширеніші — чорна металургія, залізоробне, гончарне, ювелірне, ткацьке, деревообробне ремесла. XII-XIII ст. позначені розквітом склоробства.

Важливе місце займала торгівля: територією Русі проходили міжнародні торговельні шляхи грецький, шовковий, залізний, соляний.У ХІІ-ХШ ст. активізується внутрішня торгівля між князівствами.

Експорт

Імпорт

раби, хутро, зброя, шкіряні вироби, золоті та срібні прикраси, мед, віск, шкури

прянощі, ювелірні та скляні вироби, мідь, срібло, зброя, вина, коштовні тканини й посуд

Земельна власністьвизначала соціальний статус особи.

Київський великий князь був головним землевласником, йому підпорядковувалися удільні князі з дрібнішими землеволодіннями, далі йшли бояри, дружинники.

Форми феодального землеволодіння

Умовне помістя, що надавалося за службу. Помістями володіли дружинники

Безумовне — вотчина, яка передавалася у спадок. Вотчиною переважно володіли князівські роди

Велику земельну власність мала церква, яка володіла не тільки сільськогосподарськими угіддями, але й селами та містами.

Певна частина земель належала вільним селянським общинам. Селяни вважалися тільки користувачами землі, тому мали феодальні повинності:

  1.  данина — сплата продуктами (медом, хутром, збіжжям); від часів правління княгині Ольги виплачувалася певною фіксованою нормою від кожного господарства (уроками);
  2.  відробітки на полі землевласника;
  3.  повоз— постачання коней і транспорту для потреб

— участь у будівництві укріплень і міст.

Культура Київської Русі

Загальна характеристика:

  1.  вплив візантійської культури, взаємодія із західноєвропейською та азійською культурами;
  2.  великий вплив християнства на духовну і матеріальну культуру держави;
  3.  збереження язичницьких традицій.

Здобутки:

  1.  запроваджено писемність — азбуки глаголиця і кирилиця;
  2.  відкрито школи при церквах і монастирях, у тому числі для дівчат;
  3.  при Софійському соборі створено бібліотеку;
  4.  відомі перші лікарі — Агапіт, Даміан, що були ченцями Печерського монастиря;
  5.  початкові географічні знання;
  6.  розвиток художньої літератури: до нас дійшли «Ізборник», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім»;
  7.  поширення перекладів, зокрема візантійських хронік та античної літератури, літератури Індії та Близького Сходу;
  8.  започаткування і розвиток літописання, най-відоміші літописи «Повість минулих літ», Київський літопис;

9) розвиток усної народної творчості (казки, легенди, билини, думи, пісні, прислів'я тощо);

10)розвиток містобудування, дерев'яної та кам'яної архітектури: Десятинна церква, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Спаський собор у Чернігові, Михайлівський собор у Переяславі; руський літопис XI ст. налічує 700 церков на Русі;

11)розвиток монументального живопису (фрески, мозаїка), іконопису, книжкової мініатюри;

12)розквіт ремесел: ювелірної справи, ковальства, зброярства, гончарства тощо.

Фреска живопис по вологій штукатурці водяними фарбами. Мозаїказображення, набране з різнокольорової смальти (непрозорого скла) або камінців.

Історичне значення Київської Русі

  1.  Вперше об'єднала східнослов'янські племена в єдиній державі
  2.  прискорила економічний, політичний, культурний розвиток східних слов'ян; захистила східнослов'янські землі від нападів іноземних держав і кочовиків (Польщі, Угорщини, Візантії, варягів, печенігів, половців); була бар'єром між Західною Європою і Степом;
  3.  підняла й укріпила міжнародний авторитет східних слов'ян, долучила їх до міжнародної політики.

Русь справедливо порівнюють з імперією Карла Великого у Західній Європі (VII-VIII ст.).

Галицько-Волинська держава

Сусідні Галицьке і Волинське князівства були розвиненими південно-західними територіями Русі, які мали свої особливості в порівнянні з іншими князівствами.

Особливості Галицького і Волинського князівств:

  1.  віддаленість від Києва і, як наслідок, обмеження впливу центральної влади;
  2.  розташування на перехресті торгових шляхів: з Балтійського моря в Чорне, з Русі до Центральної та Південно-Східної Європи;
  3.  великі поклади солі, яка стала важливим експортним товаром і чинником економічного піднесення;
  4.  віддаленість від кордону зі Степом, що захищало від нападів кочовиків;
  5.  потреба в об'єднанні для боротьби з поляками та угорцями, пізніше — з монголо-татарами

Галицьке князівство

— засноване в другій половині XI ст. онуком Ярослава Мудрого Ростиславом Володимировичем.

Територія:Прикарпаття, Верхнє Подністров'я.

  1.  Сильна боярська влада — олігархія (влада небагатьох) заможних людей.
  2.  Розквіт Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла (1152-1187рр.),який мав великий авторитет на Русі.

Основні заходи правління:

  1.  боротьба проти боярської опозиції;
  2.  розширення території князівства шляхом приєднання землі між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю;
  3.  будівництво й укріплення міст;
  4.  спорудження Успенського собору у Галичі (1153-1177 рр.);
  5.  боротьба проти половців у союзі з іншими князями;
  6.  участь у боротьбі за Київ;
  7.  укладення союзницького договору з Угорщиною; дружні відносини з Візантією та «Священною Римською імперією».

Династія припинилася після смерті Ярославового сина Володимира у 1198 р.

Волинське князівство

до середини XII ст. вважалося вотчиною київських князів. Набуло самостійності у 1135р.за правління правнука Володимира Мономаха — Мстислава Ізяславича, який разом зі своїм батьком започаткував місцеву династію.

Територія:басейн правих притоків Прип'яті, Західного Бугу.

Із 1170 р. — князювання Романа Мстиславича.

Основні заходи правління:

  1.  послідовне й рішуче обмеження сваволі бояр;
  2.  1188р.— перша спроба захопити Галицьке  князівство (безуспішна);

3)1199 р. — об'єднання Галицького та Волинського князівств після смерті галицького князя Володимира Ярославича в єдину державу зі столицею у Галичі

Становлення і розквіт Галицько-Волинської держави (утворена в 1199 р. Романом Мстиславичем)

Правління Романа Мстиславича (1199-1205 pp.)

  1.  Придушив галицьке боярство;
  2.  завоював Київ (1202 p.), до смерті був Великим князем київським;
  3.  успішно боровся з половцями;
  4.  підтримував дружні відносини з Візантією, Угорщиною, Тевтонським орденом; відмовився прийняти корону з рук Папи Римського в обмін на перехід у католицтво;
  5.  виступив із планом «дотримання доброго порядку на Русі», згідно з яким слід було уладнати міжкнязівські чвари, обрати центральну владу, згуртуватися для спільної боротьби з половцями..

Загинув у 1205 р. неподалік польського міста За-вихвоста, потрапивши до засідки під час походу проти польського князя Лешка Білого. Галицько-Волинська держава розпалася по смерті князя.

Значення діяльності Романа Мстиславича:

  1.  створив велику централізовану державу — Галицько-Волинське князівство, яке стало наступником Київської Русі;
  2.  відновив авторитет і вплив Київської держави;
  3.  був активним європейським політиком.

Із 1205 до 1238 р. Галицько-Волинське князівство припиняє своє існування внаслідок активізації галицького боярства.

Основні подїі часів боярської смути (1205-1238 рр.)

  1.  Фактичний розпад князівства на дві частини: у Волинському князівстві правила вдова Романа Анна (як регентша при малолітніх синах Данилі та Василькові); галицькі бояри їй не підкорялися; з 1206 р. Анна з синами переховується в Польщі та Угорщині;
  2.  у Галичі правлять князі, запрошені боярами;
  3.  Польща та Угорщина розділили Галицько-Волинське князівство: Володимир (Волинський) віддали Романовичам, у Галичі сів угорський королевич (1214 р.);
  4.  із 1219р. починається боротьба Данила Романовича за повернення батьківської спадщини (перший успіх — відвоювання у поляків Берестейської та Забузької земель);
  5.  до 1228 р. Данило Романович об'єднує всю Волинську землю й передає її братові Васильку, сам готується відвоювати Галицьке князівство в угорців і бояр;
  6.  Данило Романович зупинив наступ тевтонських лицарів у битві під Дорогочином у 1238 р.;

1238 р. — Данило Романович заволодів Галичем і відновив єдність держави

Правління Данила Галицького  (1238-1264 рр.)

  1.  Правив спільно з братом Васильком Романовичем: Данило — в Галичі, Василько — на Волині;
  2.  у Ярославській битві (1245 р.) Данило Галицький переміг об'єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, які прагнули повернути Галичину;
  3.  заволодів Києвом у 1240р.; призначений Данилом воєвода Дмитро керував обороною столиці від монгольської навали;
  4.  створив озброєне піхотне військо, що складалося з селян і міщан, підтримував міста у їхній боротьбі з власниками-феодалами;
  5.  укріплював старі міста, заснував нові (Холм (1237 р.), Львів (1256 р.));
  6.  відвоював Люблінську землю у Польщі (1243-1244 рр.);
  7.  приєднав литовські племена ятвягів (1253-1254 рр.);
  8.  унаслідок походу на Чорну Русь (північно-західна Білорусь) поставив там правителем свого сина Романа;

9) заснува Галицьку митрополію (1246 р.);

10) сприяв розвитку культури;

11) коли у 1241 р. в князівство вторглися монголо-татари, під ударами яких впали міста Галич, Володимир, Кам'янецьтаін., князь Данило Галицький визнав себе васалом золотоординського хана (1245 р.), щоб уникнути подальшого розорення земель; натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній та зовнішній політиці;

  1.  з метою протистояння монголо-татарам уклав союз з Угорщиною, Польщею, Литвою, Тевтонським орденом та Папою Римським; папа обіцяв організувати хрестовий похід проти монголо-татар в обмін на церковну унію Данила з Римом, проте допомога від Риму не надійшла;
  2.  прийняв корону від Папи Римського (1253 р.), ставши першим українським королем;
  3.  здійснив військовий похід проти хана Курем-си, в якому здобув перемогу (1254 р.); проте за п'ять років хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди. Таким чином, антимон-гольська політика Данила зазнала краху. Данило Галицький помер у 1264 р. й похований у своєму улюбленому місті Холмі.

Значення діяльності князя Данила Галицького:

  1.  відновив єдність Галицько-Волинського князівства в умовах боротьби з боярством та зовнішніми ворогами;
  2.  підняв міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави;
  3.  був видатним полководцем, дипломатом, державним діячем;
  4.  показав можливість успішної боротьби проти монголо-татар.

Занепад Галицько-Волинського князівства

Після смерті Данила Галицького князівством правили його нащадки: брат Данила Василько, Данилові сини Мстислав, Шварно і Лев, Васильків син Володимир. Вони намагалися продовжувати політику своїх батьків, розширювати і зміцнювати свою державу.

Галичина

Волинь

Правління Лева Даниловича (1264-1301 рр.):

— приєднав до своєї держави Закарпатську Русь і Люблінські землі;

— підтримував дипломатичні відносини з Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою;

— переніс столицю з Холму до Львова;

— зберігав васальну залежність від Золотої Орди

Правління Володимира Васильковича (1271-1289 рр.):

— приділяв увагу будівництву міст,   замків, церков;

— опікувався розвитком культури

Після смерті Льва Даниловича одноосібним правителем Галичини і Волині став його син Юрій.

Правління Юрія І (1301-1308 рр.)

  1.  Прийняв титул « короля Русі»;
  2.  відмовився від завоювань, віддаючи перевагу дипломатії;
  3.  втратив Люблінські землі й частину Закарпаття;
  4.  переніс столицю до Володимира;
  5.  дістав згоду на заснування Галицької митрополії (1303 р.).

Після смерті Юрія співправителями князівства стали його сини Андрій і Лев II (1308-1323рр.).Вонипродовжили роботу над створенням антиординського союзу, встановивши зв'язок із Тевтонським орденом та Польщею. Припускають, що вони загинули саме в боротьбі з ординцями.

Зі смертю князів Андрія та Льва припинилася династія Романовичів. Князівство перейшло до чоловіка їхньої сестри Юрія II Болеслава, сина польського князя Тройдена.

Правління Юрія II Тройденовича (1325-1340 рр.)

  1.  Намагався вийти з-під боярського впливу;
  2.  проводив мирну зовнішню політику;
  3.  сприяв переселенню німців і поляків на українські землі;
  4.  лояльно ставився до католицтва та його поширення в Україні.

Невдоволені бояри отруїли князя, і князівство перейшло до його литовського зятя Любарта. Таким чином Галицько-Волинське князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського.

Культура Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинське князівство продовжувало культурно-освітні традиції Київської Русі.

Характерні риси культури Галицько-Волинського князівства:

  1.  освіту здобували в міських школах або в школах, що існували при церквах у сільській місцевості; про грамотність населення свідчать написи на побутових предметах;
  2.  літописання мало світський характер (Галицько-Волинський літопис, «Повість про засліплення Василька»);
  3.  розвиток церковної архітектури (Успенські собори у Володимирі та Галичі, церква Іоанна Златоуста у Холмі), будівництво міських оборонних споруд (Кременець, Данилів, Холм);
  4.  монументальний живопис (фрески), ікони (найдавніша — «Покров» — датується XIII ст.);
  5.  високий рівень ювелірного мистецтва.

Значення Галицько-Волинської держави

  1.  Створення великої держави на українських землях, спадкоємиці Київської Русі, що продовжила її культурні традиції;
  2.  перша власне Українська держава;
  3.  забезпечило високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель;
  4.  захист від загарбання та асиміляції східних слов'ян;
  5.  існування цієї держави забезпечило безперервну державність на українських землях;

відкриття доступу західноєвропейських культурних впливів до українських земель завдяки орієнтації князівства на захід

4.Боротьба українських земель проти іноземних поневолювачів.

Монголо-татарська навала на українські землі

Наприкінці XII ст. в Центральній Азії утворилася Монгольська держава. В боротьбі за владу в 1206 р. переміг хан Темучин (Чингісхан), який почав завойовницькі походи.

Воїни Чингісхана називали себе монголами, а руські літописці називали їх татарами, хоча самі татари постраждали від монгольських нападів. У XIX ст. в історичній науці їх стали називати монголо-татарами.

Особливості монгольської армії

  1.  Добра військова організація: десятки об'єднувалися в сотні, сотні — у тисячі, десять тисяч складали тумен («тьму»);
  2.  основа війська — кіннота, що поділялася на важку, середню й легку;
  3.  використання різноманітної військової техніки при облозі фортець; вони були озброєні великими луками, списами, шаблями;
  4.  продумана військова тактика: після наступу легкої кінноти — відступ, заманювання в пастку, оточення і знищення противника;
  5.  сувора дисципліна: за втечу одного з поля бою страчували десяток, за втечу десятка — сотню.

Напрямки монгольських походів (1210-1223 рр.)

Сибір

Китай

=>

Середня Азія

=>

Закавказзя

Половці

Монгольські походи на Русь

У 1223 р.руські князі вперше зіткнулися з монгольськими військами. Коли монголи завдали поразки половцям на Дону, князівський з'їзд вирішив виступити спільно з половцями проти монголів. У битві на річці Калка (31 травня 1223 р.)руське військо зазнало страшної поразки: повернувся додому тільки кожен десятий.

Саме на Калці, за давньоруськими билинами, загинули три легендарні руські богатирі: Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альошаа Попович.

Значення битви на Калці:

  1.  продемонструвала необхідність об'єднання Русі перед монгольською загрозою;
  2.  зупинила монголів, які не наважилися продовжувати похід у глиб Русі.

1237р.похід на Русь очолив онук Чингісхана Батий; було спустошено Північно-Східну Русь (Рязань, Володимир, Москва, Твер тощо).

1239 р.похід Батия на Південно-Західну Русь; захоплено Переяслав, Чернігів, Крим.1240р.похід Батия на Київ. Обороною міста керував воєвода Дмитро Єйкович, ставленик Данила Галицького. Кияни відмовилися здати місто без бою. Облога Києва тривала, за деякими джерелами, понад десять тижнів. Проте сили були нерівними, і місто майже повністю було зруйноване, а населення зменшилося з 50-60 тисяч до 2 тисяч чоловік. Про це свідчать і археологічні розкопки, й дані літописів.

1241 р.— похід монголів на Західну Русь; зруйновано міста Київського і Галицько-Волинсько-го князівства. Далі монголи вдерлися на територію Польщі, Угорщини, Чехію, Словаччину, Сербію, Боснію, Хорватію. Але у 1242 р. монголи припинили похід на Захід і повернули назад.

Причини поразок руських князівств:

  1.  феодальна роздробленість, не подолана навіть перед лицем військової загрози;
  2.  спрямовані удари монголів по окремих князівствах;
  3.  великий досвід монголів у штурмуванні міст і фортець, здобутий у Китаї, Середній Азії, Закавказзі.

Золотоординське ярмо

Монгольська держава була поділена на чотири частини улуси. Батиєві дістався західний улус Джучі, де була створена держава Золота Орда зі столицею в м. Сарай.Руські князівства потрапили в залежність від Золотої Орди, хоча й не входили до її складу. Таким чином на руських землях було встановлено іноземне ярмо. Воно проявилося передусім у таких сферах:

  1.  економічна:данина становила десятину майна та продуктів, а якщо родина не могла розрахуватися, то данину сплачували людьми. Збирали данину монгольські урядовці, найвищого з яких називали баскаком;
  2.  політична:право на князювання підтверджував ярлик монгольського хана, який давався князеві в обмін на сплату данини;

Ярлик грамота-дозвіл на володіння землями.

військова:князі делегували до монгольського війська воїнів та брали участь у походах. Руські землі були поділені на улуси між підлеглими Батиєві меншими ханами. Переяславська земля деякий час узагалі не мала свого князя.

Характерною рисою монгольського ярма на Русі було толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.

Особливості монгольського панування в Галицько-Волинському князівстві:

  1.  князівство не ділилося на улуси;
  2.  не було намісників-баскаків;
  3.  правили власні князі;
  4.  не сплачувало данину, лише мусило надавати військо для монгольських походів.

Таким привілеям сприяла зважена політика правителя князівства Данила Галицького. У 1245 р. Данило на вимогу Батия особисто відвідав Золоту Орду, де було підтверджено його право на князювання.

Наслідки золотоординського панування:

  1.  великі матеріальні втрати: з 74 міст 49 були розорені;
  2.  занепад ремесла; втрачені цілі ремісничі галузі (виробництво емалі, черні, різьблення по каменю), оскільки ремісників забирали в рабство;
  3.  демографічні втрати;
  4.  втрата військової, культурної, релігійної верхівки негативно позначилася на розвитку суспільства;
  5.  законсервовано роздробленість Русі;
  6.  запроваджено систему підданства у взаєминах між князем і знаттю, що ґрунтувалася на абсолютній покірності підданців та безмежній владі правителя;
  7.  втрачено державну незалежність Русі, призупинені державотворчі традиції;
  8.  послаблення Русі, яким скористалися західні держави (Польща, Литва, Угорщина), розділивши українські землі на століття;
  9.  відставання Русі в своєму розвитку від Західної Європи.

Л. Гумільов висловив припущення, що на руських землях існувало не золотоординське ярмо, а союз Русі з Ордою, про що свідчать такі особливості:

  1.  руські князі використовували Золоту Орду в боротьбі за владу;
  2.  князі були досить самостійними, мали дружину, чеканили власну монету;
  3.  встановлювалися династичні зв 'язки із золотоординськими ханами.

5. Українські землі під владою іноземних держав у XIV- XVIст.

У ХІVVІ ст. українські землі були захоплені сусідніми державами — Литвою, Польщею, Угорщиною.

Українські землі у складі Литви

На початку XIII ст. утворилася Литовська держава Велике князівство Литовське, яке починає активно розширювати свої володіння, в тому числі за рахунок руських земель.

Етапи приєднання руських земель до Великого князівства Литовського:

  1.  перший великий князь Міндовг (1230-1263 рр.)поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь);
  2.  Гедимін (1316-1341 рр.)почав наступ на південно-руські (українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі;
  3.  у битві на річці Сині Води (1362 р.) Ольгерд Гедимінович (1341-1377рр.)завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володи-мирський і Луцький уділи;
  4.  Вітовт (1392-1420 рр.)заволодів Чорноморським узбережжям.

80 % Великого князівства Литовського — це були приєднані землі (українські, білоруські).

Особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського:

  1.  приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
  2.  система управління залишилася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
  3.  руська мова стала державною;
  4.  православна церква зберігала панівне становище;

Десять з дванадцяти синів Ольгерда були православними. Литовські князі правили за принципом «Старого не міняємо, нового не вводимо».

  1.  збереглося руське законодавство («Руська правда»);
  2.  литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями;
  3.  панувала українська культура.
  4.  Боротьба за Галицько-Волинське князівство
  5.  Після смерті останнього князя Юрія II Болеслава у 1340 р.Галицько-Волинське князівство знову фактично розпалося. Волинь контролював литовський князь Любарт Гедимінович,до того ж князівство було незалежним від Литви. Любарт намагався відновити міць Галицько-Волинської держави.
  6.  У Галичині реальним правителем став боярин Дмитро Дедько,хоча формально вища влада належала Любартові. Проте на землі князівства претендувало і Польське королівство.
  7.  3 1349 до 1377 р. тривають війни між Любартом та союзними військами Польщі й Угорщини за територію Галичини. її результатом стало остаточне розділення Галицько-Волинського князівства: Волинь відійшла до Литви, в Галичині сів угорський ставленик.
  8.  У 1387 р. Галичина була завойована Польщею.

У 1434 р. тут було створене Руське воєводство з польською адміністрацією.

Політика Польщі на українських землях:

  1.  насадження католицизму;
  2.  закриття православних церков і монастирів;
  3.  обмеження православних у праві обіймати державні посади;
  4.  насадження зневаги до православ'я й української культури.

Для українців польське панування означало початок тривалого соціального та етнічного конфлікту, який поширився на всі сфери життя України. Це було підкорення чужій нації, чужій релігії, чужій культурі

Об'єднання Польщі та Литви

Наприкінці XIV ст. міжнародна обстановка змусила Литву та Польщу об'єднатися.

Причини об'єднання Великого Князівства Литовського і Польщі:

— наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі;

Тевтонський орден — держава німецьких лицарів.

  1.  претензії Московського князівства на руські землі;
  2.  необхідність протистояти нападам татар;
  3.  прагнення польських феодалів отримати українські землі, литовських — здобути економічні та політичні привілеї, що їх мали польські магнати. Наслідком цих процесів і прагнень стала Кревськаунія (1385р.)— угода про державно-політичний союз між Великим князівством Литовським та Польським королівством.

Зміст Кревської унії (1385 р.)

  1.  Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;
  2.  Польща та Литва об'єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;
  3.  у Литві поширювалося католицтво.

Значення унії:

  1.  допомогла об'єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);
  2.  спричинила роздавання українських земель польськими феодалам;
  3.  сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема.

Кревська унія зустріла опір частини литовської, української й білоруської шляхти. Провідник опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедиміна, домігся свого призначення довічним правителем Великого князівства Литовського.

Політика Вітовта (1392—1430 рр.)

1) Визнав себе васалом польського короля, проте одноосібно володарював у Великому князівстві Литовському;

  1.  ліквідував найбільші удільні князівства (Київське, Новгород-Сіверське, Подільське) з метою посилення своєї влади;
  2.  у 1399 р. зазнав поразки від татар на річці Ворскла;
  3.  змушений відновити Кревську унію: погодився на повернення Литви до Польщі після своєї смерті;
  4.  став одним із переможців у Грюнвальдській битві. Значення діяльності Вітовта: за його правління

Литва стала централізованою державою, розгорнувся наступ на українську автономію.

Грюнвальдська битва (15 липня 1410 р.)Відбулася між польсько-литовсько-руським військом та державою німецьких лицарів Тевтонським орденом.

Причини битви:прагнення коаліції зупинити агресію Тевтонського ордену, що претендував на землі Великого князівства Литовського.

Склад коаліції:польські, литовські, українські, білоруські, російські, чеські, угорські, кримськотатарські війська.

Результат:польсько-литовсько-руські війська одержали перемогу; орденська верхівка на чолі з магістром загинула.

Значення битви:

  1.  зупинила агресію Тевтонського ордену;
  2.  призвела до занепаду Тевтонського ордену, що потрапив у васальну залежність від Польщі;
  3.  посилила позиції Литви у литовсько-польському союзі.

Після Грюнвальдської битви Литва отримала від Польщі Західну Волинь, а Угорщина відмовилася від претензій на Галичину й Поділля на користь Польщі та Литви. Наступною поступкою Польщі стало підписання з Литвою Городельської унії.

Зміст Городельської унії (1413 р.)

  1.  Скасовано Кревську унію, підтверджено існування Великого князівства Литовського як незалежної держави;
  2.  державний устрій Великого князівства Литовського мав реформуватися за польським взірцем;
  3.  литовці-католики урівнювалися в правах з поля-ками-католиками і стали повними власниками своїх земель (православні мали землі в умовній власності);

4) Польща і Великого князівства Литовського в майбутньому макіть створити єдину державу.
Наслідки унії:призвела до обмеження прав ук- раїнської православної шляхти, сприяла її покатоличенню та втраті української національності.

Боротьба проти наступу Польщі

Після смерті Вітовта розпочалася боротьба української шляхти проти наступу польських магнатів і католицької церкви. Боротьбу очолив обраний великим князем литовським Свидригайло Ольгердович (1430-1440рр.).

Розвиток протистояння

  1.  У відповідь на прагнення Свидригайла обмежити або навіть розірвати зв'язки Литви з Польщею поляки окупували Поділля та Волинь. Поляки оголосили Свидригайла недійсним князем, замість нього в 1432 р. обрано Сигізмунда, молодшого брата Вітовта.
  2.  Українські та білоруські князі «посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське». Таким чином, Велике князівство Литовське розкололося на два ворожі табори: заселені литовцями землі стали на бік Сигізмунда, а українці й білоруси підтримали Свидригайла.
  3.  У 1435 р. в битві під Вількомиром сили Свидригайла зазнали поразки від Сигізмунда. Таким чином, руська шляхта програла в боротьбі за власну державність і збереження православних традицій.
  4.  У середині XV ст. Волинь, Київщина й Поділля перетворені на звичайні воєводства, очолювані намісниками, які підпорядковувалися безпосередньо великому князеві. Воєводства ділилися на повіти, влада в яких належала старостам. Переважно посади намісників і старост обіймали католики, і це сприяло покатоличенню українських феодалів.
  5.  У 1458 р. православна церква України й Білорусі була відокремлена від московської митрополії й перетворена на самостійну Київську митрополію. Почалася агітація за унію православної і католицької церкви.
  6.  У 1481 («змова руських князів») та 1508 р. (повстання М. Глинського) відбуваються останні невдалі спроби руської верхівки здобути незалежність від польсько-литовського панування. Результати боротьби:
  7.  ліквідація удільних князівств означала втрату державницького статусу для руських князів;
  8.  унаслідок покатоличення зникає українська аристократія, що призводить до переривання державотворчих традицій.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. Велике князівство Литовське веде війни з Московським царством, що претендує на руські землі. Воєнні дії йшли зі змінним успіхом, проте Литва поступово втратила майже третину своєї території. Під владу Москви відійшли Чернігово-Сіверські землі та Смоленськ

Закарпаття

  1.  На початку XI ст. Закарпаття потрапило під владу Угорщини.
  2.  У 1280-1320 рр. його східна частина входила до складу Галицько-Волинського князівства, проте згодом знову повернулася до Угорщини.
  3.  Упродовж XIII-XV ст. відбувалося позбавлення українців політичних прав і свобод, закріпачення селянства.
  4.  1526 р. — унаслідок поразки в битві з турецькою армією Угорщина припинила незалежне існування. Східне Закарпаття відійшло Трансільванії, західне — «Священній Римській імперії».

Буковина

  1.  Із XII ст. перебувала у складі Галицько-Волинського князівства.
  2.  У XIII ст. на буковинських землях виникає окрема Шипинська земля, що визнала зверхність Золотої Орди.
  3.  Із середини XIII ст. увійшла до Угорщини. 1359 р. Шипинська земля увійшла до Молдовського князівства як автономія, але протягом століття самостійність була втрачена, а територія розділена на Чернівецьку і Хотинську волості. 1514 р. Молдавія визнала зверхність Османської імперії; на землях Буковини створена Хотинська райя.

Українське Причорномор'я

  1.  До монгольської навали Причорномор'я належало половцям — тюркомовним кочовикам. Після утворення Золотої Орди в середині ХНІ ст. причорноморські степи увійшли до її безпосередніх володінь, а на їхніх мешканців поширилася назва татари.
  2.  Середина XV ст. ознаменувалася розпадом Золотої Орди.
  3.  У 1449 р. за сприяння великого литовського князя Вітовта Хаджі-Гірей проголосив себе незалежним правителем Кримського ханства зі столицею в Бахчисараї. Його влада поширювалася на Крим, пониззя Дніпра, Приазов'я, Прикубання.
  4.  У 1475 р. Туреччина завойовує Кафу (Феодосія), Мангуп, Перекоп і змушуй хана Менглі-Гірея у 1478 р. розірвати зв'язки з Литвою й стати васалом Османської імперії. Зміна союзника Кримського ханства мала трагічні наслідки для України: з 1482 р. кримські татари щороку здійснювали походи за здобиччю на українські землі. Головною метою нападників був ясир — полонені, яких продавали на невільницьких ринках.

Господарське життя України другої половини XIV — першої половини XVI ст.

  1.  Сільське господатво залишається провідною галуззю економіки. Поряд з перелоговою та двопільною системою сівообігу поширюється трипільна система. Розвиваються тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль продовжують відігравати рибальство й мисливство.
  2.  У зв'язку зі зростанням великих феодальних господарств до середини XVI ст. майже зникають вільні общинні землі. Збільшується грошова й натуральна рента для селян, додається панщина — 14 днів на рік.
  3.  Промисли:традиційними є солеваріння, виробництво дьогтю, смоли й поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу Й дерева для домашнього вжитку.
  4.  Розвиток ремесла і торгівлі пов'язаний зі зростанням міст. У найбільших містах мешкало по 10-20 тис. чоловік (Київ, Львів, Кам'янець), у невеликих — 2-4 тис. чоловік. Етнічний склад міського населення був неоднорідним, на Волині та в Центральній Україні переважали українці, в Галичині — поляки, німці, вірмени, євреї тощо.
  5.  У середині XVI ст. налічувалося близько 130 ремісничих спеціальностей. На українських землях, що входили до складу Польщі, поширилися цехи.Щоправда, православні українці не могли стати цеховиками, оскільки до цеху приймали тільки католиків.
  6.  Цехсамоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним старшиною — цехмістром. Мав свій статут, що визначав особливості виробництва, спосіб
  7.  життя ремісників.
  8.  Зростає міжнародна торгівля: після падіння Константинополя під ударами турків (1453 р.) і зникнення з ринку візантійського зерна в Європі підвищився попит на українську сільськогосподарську продукцію. Центрами зовнішньої торгівлі були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський та Луцьк.
  9.  Основною формою внутрішньої торгівлі були ярмарки, що проводилися кілька разів на рік.
  10.  З кінця XV ст. в українських містах поширюється магдебурзьке право.

Магдебурзьке право — міське право, що виникло в XIII ст. в Німеччині. Воно передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів — власників міст  і створення міського самоврядування.

Система самоврядування за магдебурзьким правом

Заможні міщани обиралиМагістрат— орган міського самоврядування, що виконував адміністративно-судові функції і складався з двох колегій, члени яких обиралися довічно. Магістрат обирали заможні міщани

Лава— суд у кримінальних справах, членами якого були засідателі — «лавники

Війт'очолював Лаву. Він обирався тільки зі шляхтичів, іноді передавав посаду у спадок.

Рада адміністративний орган і суд у цивільних справах, членами якого були «радники»
Бурмістр обирався почергово з «радників» на квартал і мав керувати діяльністю Ради

Соціальний устрій України другої половини XIV — першої половини XVI ст.

Українське суспільство XIV — першої половини XVI ст. було становим. Це означало, що перехід з одного стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення був майже неможливий. Обсяг привілеїв визначався від народження.

До привілейованих станів належали шляхта і духовенство.

Шляхта (землевласники) захищені від позасудового покарання та позбавлення землі «без вини»:

Князі: Найбагатша частина шляхти,  нащадки удільних князів, не підпорядковувалися   місцевій адміністрації.

Пани: Заможна шляхта з давнього боярського роду, земля —у спадковій власності.

Зем'яни: Середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном.

Бояри: Дрібна шляхта, що служила особисто.

У 1528 р. відбувся перепис шляхти, і терміни «боярин» і «зем'янин» замінили на «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не визнали, втратили привілеї й перетворилися на селян.

Духовенство не підлягало світському суду: Вище – (митрополит, єпископи, архієпископи); Рядове( Звичайні священнослужителі)

До духовного стану належало майже 10 % населення України. Його позиції змінювалися з часом: якщо в XIV ст. православна церква в Литві була панівною, то з XV ст. вона хоч і залишається найчисельнішою, проте поступається правами католицькій.

Непривілейованими станами були міщани і селяни.

Міщани:

  1.  Патриціат Найбагатші та впливові ремісники-майстри і купці.
  2.  Бюргери «Середній клас» Більшість купців, цехові ремісники.
  3.  Плебс-дрібні ремісники і торговці.

Найнижчою і найчисленнішою верствою населення (до 80 %) були селяни. Вони поділялися на «похожих» (особисто вільних) та «непохожих» (кріпаків). Із другої половини XV ст. кількість непохожих неухильно збільшується.

Першим документом, що започаткував закріпачення селянства, вважається рішення шляхти Галичини про обмеження переходу селян до іншого землевласника різдвяними святами за умови сплати викупу. У Литві закріпачення пов'язують із привілеєм Казимира IV 1447 р., а пізніше з Литовськими статутами (1529,1566,1588 рр.).

Селяни:

  1.  Слуги- особисто вільні селяни, які перебували на службі і за це користувалися землею.
  2.  Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державний податок(данину)
  3.  Тяглові – Могли бути і вільними і кріпаками. Працювали на державній або шляхтянській землі,за що відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом)

Антифеодальний рух поширюється в Україні у відповідь на закріпачення селян у XV - половині XVI ст.

Поширені форми протесту:— втечі від поміщиків;

  1.  підпал поміщицьких маєтків;
  2.  убивство поміщицьких слуг або родини поміщика. Джерела зафіксували і селянські повстання,дотого ж вони мали не тільки антифеодальну спрямованість, а й визвольний характер.
  3.  р. — повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повстанці зайняли Святий, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови.
  4.  р. — повстання під проводом Андрія Барули, що теж закінчилося невдачею.

Значення повстань:не зважаючи на поразку народні виступи продемонстрували зростання боротьби українців проти соціального та релігійного гноблення.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

У 1569 р. Польське королівство й Велике князівство Литовське підписали унію про об'єднання. Ця подія мала доленосне значення не тільки для поляків і литовців, а й для білорусів та українців.

Причини й передумови об'єднанняВеликого князівства Литовського і Польщі

  1.  Ослаблення Литви внаслідок московсько-литовських воєн кінця XV — початку XVI ст.;
  2.  прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян;
  3.  прагнення українських, білоруських, литовських шляхтичів мати рівні права з польськими землевласниками;
  4.  необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.

28 червня 1569р. на спільному засіданні депутатів польського та литовського сеймів у м. Любліні було підписано угоду про створення Речі Посполитої.

Річ Посполита дослівно означає «спільна справа».

Люблінська унія (1569 р.)

  1.  Польща та Литва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту;
  2.  державу очолив один правитель — король польський і великий князь литовський;
  3.  король обирався польсько-литовським сеймом;
  4.  створено єдині органи державного управління;
  5.  запроваджувалася єдина монета; польська шляхта отримала право на землеволодіння в Литві, а литовці — у Польщі;
  6.  Польща та Литва проводили спільну зовнішню політику;
  7.  українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.

Таким чином, Литовське князівство зберегло певну автономію в судочинстві та виконавчій владі.

Наслідки Люблінської унії для України:

  1.  майже всі українські землі об'єдналися в одній державі;
  2.  об'єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку — посиленню експлуатації селянства;
  3.  українські міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;
  4.  українські землі активно залучаються до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море;
  5.  поширюється католицизм, почався наступ на православ'я.

Оцінки значення Люблінської унії

Люблінська унія мала велике політичне значення:

  1.  альтернативою входження до Речі Посполитої було приєднання до Московської держави;
  2.  Річ Посполита мала обмежену королівську владу, гарантовані політичні права та
  3.  свободи, тому українці могли долучатися до управління державою;
  4.  ставлення до релігійного питання було досить терпимим;
  5.  українці змогли долучитися до західноєвропейської ренесансної культури.

М. Котляр, С. Кульчицький підкреслюють такі наслідки Люблінської унії:

  1.  український народ зазнав закріпачення й тяжкого феодального гноблення;
  2.  насаджувався католицизм;
  3.  розгорнулася національно-визвольна народна боротьба;
  4.  виграла лише місцева шляхта, що отримала рівні права з польською шляхтою;
  5.  український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.

Державний устрій Речі Посполитої

Сеймвищий орган державного управління. Скликався раз на два роки; включав дві палати: сенат та ізбу

Палати

Сенат(король, найвищі урядовці та духовні особи)

Ізба,або палата послів (шляхта, обрана на земельних зборах)

Особливості устрою:

  1.  сейм розв'язував усі державні питання;
  2.  обов'язковим був Принцип одностайності при прийнятті рішень сеймом — liberum veto;

  1.  у період між сеймами державою керував король;
  2.  діяльність короля контролювалася призначеними сеймом сенаторами-резидентами;
  3.  король був зобов'язаний виконувати рішення сейму;
  4.  шляхта мала право не тільки не підкорятися владі короля, а й чинити збройний опір.

Таким чином, Річ Посполита була виборною монархією зі шляхетською демократією.

Особливості розвитку українських земель у складі Речі Посполитої

  1.  Українські землі остаточно втратили адміністративний поділ, що брав початок із часів Київської Русі; натомість утворені Галицьке, Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське і Подільське воєводства.
  2.  Південні землі залишалися майже незаселеними через постійні набіги татар.
  3.  1557 р.Статут на волоки виділяв кращі землі під фільварки.
  4.  Почалося формування фільварків. Головною причиною цього процесу стало зростання попиту в Європі на зерно та загальне пожвавлення господарської діяльності. У ХVI - XVII ст. Річ Посполита стає одним із найбільших експортерів зерна. Перехід до фільваркового господарства супроводжувався посиленням феодального гноблення селянства: замість грошового або натурального оброку селяни мусили відробляти майже щоденну панщину, селянські наділи занепадали

Фільварок—багатогалузевий господарський комплекс, що ґрунтувався на постійній щотижневій панщині кріпаків і був орієнтований на товарно-грошові відносини та ринок; він зберігає риси ^натурального господарства.

Відбувається зміцнення політичного та економічного впливу польської шляхти в державі. Польські магнатські роди й католицька церква захопили величезні площі української землі. В Україні діяли польське феодальне право і Литовські статути. Статут 1588 р. закріпачив селян і встановив 20-річний термін розшуку селян-утікачів. Право власності на землю отримала тільки шляхта.

6. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ – Козацька Республіка.

Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV — початку XVI ст. Перша згадка про українських козаків датована 1492 р.

Слово «козак» уперше зустрічається в «Таємній історії монголів» у 1240 р. За цим джерелом, козак — це одинокий, не зв'язаний І ані домом, ані сім'єю чоловік.

В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче дніпровських порогів.

Причини виникнення козацтва:

  1.  економічні:захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок — переселення селян на Дике поле, у Запоріжжя та нижнє Подніпров'я;
  2.  соціальні:посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності;
  3.  політичні:намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров'ї;
  4.  національно-релігійні: політика колонізації, гоніння на православну церкву;
  5.  військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Основні заняття козаків:землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля. Нерідко грабували татарських купців. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести господарство.

Своєрідною столицею козаків була Запорозька Січ.Назва «Січ» походить від слова «сікти» і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Розташовувалися січі на дніпровських островах. їх укріпляли ровами та високими валами з дерев'яним частоколом. Фортеця мала великі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки проривали підземний хід. Першою з відомих січей називають Хортицю (1553-1557 рр.), створену Дмитром Вишневецьким. Крім Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Кам'янецька тощо.

Дмитро Вишневецький, засновник Запорозької Січі, походив із великокнязівського роду Гедиміновичів, мав значні маєтки, обіймав посади канівського й черкаського старости. Він очолив низку козацьких походів на Крим і навіть на Туреччину. У1563 р. Вишневецький був виданий туркам Молдавією і страчений у Константинополі. В історію він увійшов під іменем Байда.

На січі були склади, арсенали. У центрі розташовувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки — курені, у яких жили січовики. Курінь водночас був і військовою одиницею; всього їхналічувалося 38. Чисельність самих козаків залежала від пори року, епідемій, перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були нескладними (прийняття православної віри, бути неодруженим). Основними обов'язками козаків була військова служба. Перебування жінок на території січі заборонялося.

Січ мала ознаки державності:територію, систему владних органів, військо і правові звичаї.

Вищим органом влади виступала Січова Рада.

Повноваження Ради:

  1.  оголошення війни і підписання миру;
  2.  організація військових походів;
  3.  покарання злочинців;
  4.  розподіл угідь тощо.

Рішення Ради вважалися рішеннями всього війська і були обов'язковими для виконання; проводилася вона 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Великодня. На радах обирали і козацьку старшину:

  1.  гетьмана, або кошового отамана,якому належала вища адміністративна, військова і судова влада на Січі. Гетьман вступав у дипломатичні відносини, затверджував судові вироки, очолював військо;
  2.  військового суддю,який за відсутності гетьмана виконував його обов'язки;
  3.  писаря, який очолював канцелярію;
  4.  осавула, який відповідав за оборону Січі й організовував військову службу;
  5.  обозного,який відав артилерією, займався комплектацією війська;
  6.  військові служителі: довбиш, гармаш, товмач, кантаражний, шафар.
  7.  Вибори старшини відбувалися 1 січня. Символами влади були клейноди хоругви, булава, печатка, бунчук, литаври і пірнач.
  8.  Старшину обирала і кожна паланка (полк), до яких входили 6-7 куренів. Кількість паланок змінювалася від 5 до 8.
  9.  Отже, Запорозька Січ (Кіш) мала низку ключових ознак державності, які згодом були, використані при розбудові держави, та стала захисником від татарських нападів.
  10.  Військове мистецтво козаків, на думку багатьох дослідників, не поступалося найкращим європейським арміям.
  11.  Запорозька піхота вважалася найбоєздатнішою в Європі. Вона шикувалася у три шеренги: перша стріляла, друга подавала рушниці, третя заряджала їх. Козацька кіннота наступала лавою, тобто півколом, й атакувала ворога не лише з фронту, а й із флангів.
  12.  Ефективно працювали сторожова й розвідувальні служби. «Маяки», запалені сторожею, створювали своєрідний світловий телеграф, яким повідомляли про наближення ворога.
  13.  Для оборони козаки використовували табір — чотирикутне рухоме укріплення з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою ланцюгами возів, усередині якого розташовувалося козацьке військо. Табір використовували і в боях, і у переходах. У разі тривалої облоги або кругової оборони вози могли засипати землею, створюючи вал, а довкола викопували шанці («вовчі ями») із загостреними кілками на дні.
  14.  Козаки вміли успішно штурмувати ворожі фортеці, здійснювали морські походи на своїх суднах-чайках.
  15.  Реєстрове козацтво— це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.

Ідея створення козацького реєстру належала польському королю Сигізмунду І, який у 1524 р. запропонував сформувати для захисту південних кордонів держави наймане військо із запорозьких козаків.

Втілив цю ідею його наступник — Сигізмунд II Август. У 1572 р. 300 найманих козаків були записані в реєстр і отримали назву реєстрових. Пізніше реєстр збільшувався і становив, залежно від певнцх обставин, від 1 до 6 тисяч козаків (на середину XVII ст.).

Права та привілеї реєстрового козацтва:

  1.  право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею;
  2.  отримували плату за військову службу;
  3.  звільнялися від сплати податків та виконання повинностей;
  4.  обирали гетьмана і старшину на козацькій Раді;
  5.  мали власну судову й адміністративну юрисдикцію;
  6.  в містечку Трахтемирів на Київщині мали власний монастир — як шпиталь і арсенал. Реєстровці зобов'язувалися підпорядковуватися

офіцерам, яких призначив король, і не нападати самовільно на Кримське ханство.

Козацькі полки створювала і Московська держава: на Слобожанщині в середині XVII ст. існувало 5 козацьких полків (у тому числі Харківський), що підпорядковувалися російському командуванню.

Значення козацтва в історії України:

  1.  засвоїли степові запустілі землі;
  2.  були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів;
  3.  брали участь у народних повстаннях;-
  4.  сформували основи козацької державності

Походи запорожців проти турків

1602 р.розгром турецького флоту під Кілією. 1606 р. взяття турецької фортеці Варни. 1608 р. взяття і зруйнування Перекопу.

  1.  р. козацький флот під командуванням П. Сагайдачного напав на Трапезунд, Синоп та спалив турецький флот.
  2.  р. — флот П. Сагайдачного атакував Стамбул.
  3.  р. розбито турецький флот під Очаковом, зруйновано Кафу.

1620-1621рр.Хотинська війна Османської імперії проти Речі Посполитої з метою завоювання українських і польських земель. За Хотинським мирним договором, турки зобов'язувалися не нападати на українські землі, а поляки зупинити козацькі походи на Туреччину.

Результат:розвіяно міф про непереможність турецької армії; турки не змогли загарбати українські землі.

1624 р. похід на Стамбул.

7. Визвольний Рух в Україні в кінці XVIпершій половині XVIIст.

Козацькі повстання 90-х років XVI ст.

Кінець XVI ст. ознаменувався в Україні піднесенням козацького повстанського руху, що мав національно-визвольний характер.

Причини повстань:

  1.  закріпачення селянства і нереєстрових козаків, збільшення панщини через ринкову спрямованість шляхетських господарств;
  2.  захоплення польськими феодалами південноукраїнських земель, де феодали зіткнулися з інтересами козаків;
  3.  ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру. Основні вимоги:
  4.  збільшення плати за військову службу;
  5.  розширення козацького реєстру;
  6.  вільні походи проти Кримського ханства та Османської імперії;
  7.  привілеї для православної церкви.

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.)

Криштоф Косинськийбув гетьманом реєстрового козацтва, дрібним шляхтичем із Підляшшя. Був позбавлений отриманого за службу маєтку, через що і розпочав повстання. Загинув в одному з боїв із польськими військами. Існує легенда, що його живцем замурували в католицькому монастирі.

Територія:Поділля, Київщина, Волинь.

Учасники:козаки, селяни-втікачі, міщани.

Перебіг подій.Повстанці захопили Білу Церкву, Трипілля, Переяслав. Край було переведено на воєнний стан. 23 січня 1593 р.повстанці зустрілися з польськими військами під містечком П'яткоюна Волині. Після тижня кривавих боїв було підписано угоду:

  1.  К. Косинський позбавляється гетьманства;
  2.  з реєстру виписують тих, хто приєднався до повстання;
  3.  козаки втратили право самостійно підтримувати дипломатичні зв'язки з іншими державами та здійснювати військові походи.

Косинський звернувся за допомогою до московського царя, але той воював зі Швецією і надав лише гроші.

Загинув Косинський у травні 1593 р. під Черкасами. Повстання було придушено.

Козацька війна 1594 р. під проводом Северина Наливайка

За однією версією, Северин Наливайко народився у родині ремісника-кушніра на Поділлі, за іншою був дрібним шляхтичем. Юнаком ходив проти татар і турків до Криму та Молдови. Служив у війську магната Острозького, коли в нього відібрали землю. Наливайко залишив службу і створив повстанський загін, до якого приєдналися запорозькі козаки з гетьманом Григорієм Лободою. Навіть поляки визнавали, що він був «людиною надзвичайною»

Територія:Брацлавщина, Київщина, Волинь, Білорусь.

Учасники:козаки, селяни, міщани.

Перебіг подій.Наливайко скористався війною Польщі з Туреччиною. Повстання охопило більшу частину українських і білоруських земель, що стало загрожувати існуванню держави. Проти повстанців вирушила каральна експедиція С. Жолкевського. Відступаючи, Наливайко планував перейти на територію Московського царства, але під Лубнами в урочищі Солонйця був розбитий. Поляки вирізали майже 10 тис. чоловік у козацькому таборі, в основному жінок і дітей.

Наливайка та ще шістьох керівників повстання стратили у 1597 р.

Значення козацьких повстань кінця XVI ст.

  1.  Козацтво проявило себе суспільною силою, готовою до оборони своїх прав і привілеїв.
  2.  Стали спробою поширити права і привілеї реєстрових козаків на все козацтво.
  3.  Козаки набули досвіду організації повстань на великих територіях.
  4.  Повстання були підтримані селянами та міщанами, які масово вступали до козацьких лав.

— С. Наливайко вперше запропонував ідею створення території, де проживали б тільки козаки.

Діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

П. Конашевич-Сагайдачний— гетьман українського козацького реєстрового війська, один із найталановитіших його організаторів.

Походив із дрібного шляхетського роду в Галичині (з-під Самбора), народився приблизно в 1577 р. Навчався в Острозькій академії. Перед 1600 р. подався на Запорозьку Січ. Брав участь у багатьох походах запорожців. Коли саме його обрали гетьманом, невідомо, але в 1616 р. він уже декілька років гетьманував.

Військово-політична діяльність:

  1.  перетворив козацьке військо на регулярне з відповідними дисципліною, навчанням та озброєнням (рушницями);
  2.  збільшив козацький флот до 300 кораблів;
  3.  співпрацював із нереєстровим козацтвом;
  4.  організував успішні походи козаків проти Османської імперії та Кримського ханства, що привернуло увагу Європи;
  5.  разом із військом брав участь у поході королевича Владислава на Москву в 1618 р.;
  6.  у Хотинській війні 1620-1621 рр. козацьке військо під його проводом відіграло вирішальну роль у розгромі турок;
  7.  1620р. надіслав у Москву прохання прийняти козаків на військову службу;
  8.  дав згоду приєднатися до антитурецького союзу європейських держав — «Ліги християнської міліції»;
  9.  стримував антипольські настрої в козацькому середовищі, віддаючи перевагу переговорам і компромісам. Завдяки цьому козакам дозволили оселятися в містах, повернули окремий козацький суд і Трахтемирів, плата реєстровцям стала постійною.

Культурно-просвітницька діяльність:

  1.  разом з Військом Запорозьким вступив у Київське братство, забезпечивши останньому підтримку;
  2.  відстоював права православної церкви: єрусалимський патріарх Феофан висвятив Київського митрополита й п'ять єпископів;
  3.  сприяв відновленню православної ієрархії в Речі Посполитій;
  4.  заповів великі кошти Львівському, Луцькому і Київському братствам.

Помер П. Конашевич-Сагайдачний унаслідок поранення під Хотином у 1622 р. Похований на території Братського монастиря в Києві, поруч з яким за десять років відкрили Києво-Могилянську академію.

Його діяльність сприяла піднесенню культурно-релігійного життя в Україні, передусім у Києві, захисту українських земель від турецько-татарських

набігів, а козацтво виступило в ролі рятівника всієї Європи.

Козацькі повстання першої половини XVII ст.

Причини повстань:

  1.  захоплення польськими феодалами південноукраїнських земель, де феодали зіткнулися з інтересами козаків;
  2.  ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру;
  3.  обмеження прав і привілеїв запорозьких козаків, перетворення їх на кріпаків;
  4.  поширення фільваркової системи;
  5.  поширення уніатської та переслідування православної церкви (заборона будувати православні церкви й монастирі та закриття тих, що вже існували, передання їх у власність уніатській церкві, ліквідація парафіяльних шкіл).

Характер повстань: антифеодальні, національно-визвольні.

1625 р. — повстання під проводом Марка Жмайла.

Учасники:козаки, селяни та міщани.

Територія:Подніпров'я.

Перебіг подій.Помірковані запорожці виступили за мирне завершення конфлікту шляхом переговорів. Результатом компромісу став Куруківський трактат:

  1.  реєстр збільшено до 6 тисяч;
  2.  збільшено плату реєстровцям;
  3.  учасники повстання амністовані;
  4.  нереєстрові козаки повертаються до шляхти.

1630р. — повстання під проводом Тараса Трясила(Федоровича), гетьмана нереєстрових козаків.

Учасники:козаки, селяни та міщани.

Територія:Лівобережжя, Подніпров'я, Брацлав-щина, Волинь, Галичина.

Перебіг подій.На придушення повстання вирушило польське військо С. Лаща, який розправлявся з мирними жителями. У відповідь повстанці вирізали «Золоту роту» з добірних польських вояків. Ця битва дістала назву «Тарасова ніч». Але серед повстанців почалися чвари, частина козаків домоглася обрання нового гетьмана — А. Конашевича-Бута, який почав переговори з поляками.

СамійлоЛащ 236 разів засуджувався польським урядом до вигнання і 37 разів до безчестя, але завдяки магнатській підтримці вироки залишилися на папері. Лащ навіть пошив собі плащ з тих вироків і хизувався ним перед своїми покровителями. Король Речі Посполитої пообіцяв збільшити реєстр до 8 тисяч чоловік, але уряд реєстру не затвердив. Федорович повернувся на Січ.

Щоб перешкодити подальшим повстанням, до 1635 р.поляки побудували на дніпровських порогахфортецю Кодак.Гарнізон фортеці не пускав по Дніпру човнів на Січ, кінні роз'їзди ловили втікачів і направляли їх на земляні роботи або в тюрми.

1635р. — загін Івана Сулими зруйнував Кодацьку фортецю. Самого Сулиму старшина виказала польському урядові, і його стратили у Варшаві. Кодак було відбудовано.

Іван Сулима походив зі старовинного шляхетського роду, який вів початок від XIII ст. Папа Римський Павло V Боргезе нагородив Сулиму золотою медаллю за визволення невільників-християн з турецького полону.

1637 р. — повстання під проводом запорозького гетьмана Павла Бута (Павлюка)охопило Подніпров'я, Брацлавщину. Поляки запропонували переговори, Павла Бута та кількох ватажків схопили реєстровці й передали польському командуванню. Згодом їх стратили у Варшаві.

Наслідком поразки цього повстання стала Ординація Війська Запорізького реєстрового 1638 р.:

  1.  реєстр становив 6 тисяч козаків;
  2.  нереєстрові козаки мали стати кріпаками;
  3.  Запорозька Січ підлягала ліквідації.

1638 р. — повстання під проводом запорозького гетьмана Якова Острянина(Остряниці).Козацькі війська діяли за підтримки донських козаків; зазнали поразки й перейшли на територію Московської держави. Того ж року козаки попросили в польського уряду перемир'я. Настало десятиліття «золотого спокою» — до 1648 р.

Значення козацьких повстань першої половини XVII ст.

  1.  Боротьба набула національно-визвольного спрямування.
  2.  Козацькі вимоги — захист православ'я, скасування кріпацтва, звільнення від польського панування — об'єднали різні верстви українського населення (селян, міщан, православне духовенство, шляхту).
  3.  Козаки стали лідерами національно-визвольного руху.
  4.  Визнано, хоча й формально, існування православної церкви в Україні, православним надано право будувати церкви, відкривати братства, школи, друкарні, навіть обіймати державні посади («Статті для заспокоєння руського народу» 1633 р.).
  5.  Сприяли поширенню ідеї національного визволення, підготували ґрунт для Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, що розпочалася в 1648 р.

Причини поразок селянсько-козацьких повстань:

— як правило, вони починалися стихійно, без ретельного планування;

  1.  головна мета — помста кривдникам, а не реалізація певної програми;
  2.  селяни-повстанці не йшли далі своєї місцевості;
  3.  старшина та реєстровці схилялися до переговорів, а не до рішучих воєнних дій;
  4.  козацька армія поступалася польській у стратегії, озброєнні, було краще вимуштрованне.

Наслідки повстань:

  1.  реєстрове козацтво позбавлено самоврядування: полковниками могли бути тільки поляки, очолював військо не гетьман, а спеціальний королівський комісар;
  2.  козаки передавали полякам артилерію та військові відзнаки;
  3.  обмежено територію розселення козаків;
  4.  на Дніпрі відбудовано Кодацьку фортецю;
  5.  на території України постійно перебувало польське військо;
  6.  нереєстрові козаки перетворені на кріпаків, посилився феодальний гніт (збільшились панщина, податки з міст);
  7.  масові втечі населення від польської розправи на територію Росії — на Дон і Слобожанщину.

8. Розвиток культури України в литовсько-польську добу.

Загальна характеристика становища православної церкви

  1.  Формально церква визнавалася рівноправною, мала урядові «вольності та привілеї».
  2.  Вищих церковних посадовців призначав король за гроші, заслуги перед державою чи борги держави перед особою. У другій половині XVI ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором.
  3.  Державні та світські особи постійно втручалися. в церковні справи: судили священиків, не призначали настоятелів, щоб самим отримувати доходи з церковних маєтків, обкладали церкву високими податками тощо.

Реформаційний і контрреформаційний рухи в Україні в XVI першій половині XVII ст.

Реформація антикатолицький рух за переоблаштування і церкви. У XVI ст. країни Європи були охоплені Реформацією, її учасники виступали:

  1.  проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя;
  2.  за зменшення впливу церкви і духовенства;
  3.  за здешевлення церкви і спрощення церковних служб.

Унаслідок Реформації виник протестантизмтретій напрямок у християнській релігії (після католицизму і православ'я).

Із 30-40-х років XVI ст. реформаційні ідеї проникають в Україну. Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.

В Україні найбільше поширюються такі протестантські напрямки:

кальвінізм,що його засновником був Жан Кальвін, не набув прихильників у народі, проте було створено близько 100 протестантських общин. До них входили передусім представники шляхти, в тому числі таких родин, як Потоцькі, Радзивілли, Вишневецькі.

соціанство,теоретиком якого був Фавст Соціан. Він сповідував ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу Ісуса Христа, неприйняття ікон у богослужінні, необхідність ліквідувати смертну кару. Соціани відкривали школи, друкарні, поширювали літературу; їхніми покровителями виступали князі, посадовці. ' Реформація знайшла відгук у діяльності братств,що були засновані у Львові (1586 р.), Рогатині, Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615 р.), Луцьку та в інших містах.

Братства—громадські релігійні об'єднання православних українців (міщан, духовенства, козаків, шляхти).

Мета діяльності братств:захист національно-релігійних прав українців, протистояння покатоличенню та полонізації українського народу.

Заходи братств:

  1.  виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства;
  2.  захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху;
  3.  займалися просвітницькою діяльністю: створенням шкіл і друкарень.

Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади єпископів.

Засади Реформації вплинули на опір наступу католицизму та розвиток власне Української православної церкви. Ідея перекладу Біблії народною мовою реалізована в україномовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561 рр.), створеному на Волині: як відомо, однією з ідей Реформації є переклад Святого Письма рідною мовою.

Але вже наприкінці XVI ст. у Польщі починається наступ католицької церкви на своїх противників — Контрреформація.

Напрямки контрреформаційної діяльності

— У1569 р. на українських і білоруських землях починає діяти Єзуїтський орден, представники якого схиляють на свій бік різні верстви населення, навіть тих, які вже стали протестантами.

  1.  Із 70-х років XVI ст. починає формуватися мережа єзуїтських колегій — навчальних закладів на основі католицького віровчення. Вони давали високий рівень освіти й успішно конкурували з протестантськими школами.
  2.  Поширюються ідеї об'єднання (унії) Православної й католицької церков, які підтримують як представники католицького, так і православного духовенства.

Берестейській собор 1596 р.

Ініціаторами укладення унії з української сторони стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.

У жовтні 1596 р. в Бересті було проведено церковний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Балабан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Острозького в його виступах проти створення об'єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.

Причини укладення унії:

  1.  прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Римському;
  2.  Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що зміцьнює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму;
  3.  православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.

Зміст Берестейської унії (1596 р.):

  1.  православна і католицька церкви об'єдналися в греко-католицьку (уніатську);
  2.  уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на митрополичу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;
  3.  уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського, учення католицької церкви;
  4.  уніатське духовенство зрівнювалося в правах із католицьким, звільнювалося від сплати податків;
  5.  шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської

митрополії, а дві — Перемишльська та Львівська — за сто років по тому. Першим греко-католицьким митрополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.

Наслідки укладення Берестейської унії:

  1.  утворилася Українська греко-католицька церква, яка обстоювала національну ідентичність українців і чинила опір покатоличенню;
  2.  почалася боротьба православних із греко-католиками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності;

— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.

Православна церква в першій половині XVII ст.

Із підписанням Берестейської унії в 1596 р. становище Української православної церкви (далі УПЦ) погіршилося.

  1.  Відбувся розкол церкви на уніатську, визнану польським урядом, і напівлегальну православну.
  2.  Відповідно до універсалу короля Сигізмунда III, православне духовенство, яке не приєдналося до унії, було фактично поставлене поза законом.
  3.  Частина православних церков та монастирів передавалася новоствореній греко-католицькій церкві.
  4.  Зачинялися парафіяльні школи.
  5.  Православна шляхта обмежувалася в правах, православні міщани не допускалися до роботи магістратів.

За таких умов у Львові сформувалася група священиків, очолювана Іовом Борецьким, яка обстоювала право законного існування УПЦ. їх підтримали Запорозька Січ із гетьманом П. Сагайдачним і князь К. Острозький.

Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії:

1) Православні братства вели судові процеси за право володіння церковним майном, опротестовували протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої.

  1.  За ініціативою Віденського братства православна і протестантська шляхта уклали договір про тимчасове об'єднання та спільні дії в питаннях захисту своїх прав на богослужіння, недоторканності церков та їхнього майна (1599 р.).
  2.  Переїзд І. Борецького до Києва сприяв утворенню Київського братства, до якого вступили запорозькі козаки на чолі з П. Сагайдачним. Таким чином козацтво продемонструвало свою позицію захисників православ'я в Україні,        і
  3.  Спільна з протестантами боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання православної церкви та православного, духовенства у Речі Посполитій, свободи сповідання православ'я, повернення братствам прав і привілеїв.
  4.  У 1620 р. під час перебування в Києві єрусалимського патріарха Феофана І. Борецький був висвячений на Київського митрополита. Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств. Хоча польський уряд оцінив цей крок як протизаконний, в умовах загострення польсько-турецьких відносин не став розправлятися з новоявленою православною верхівкою.
  5.  Велася боротьба козацтва за легалізацію православної ієрархії. Польський уряд був змушений погодитися на ці вимоги (1622-1632 рр.).
  6.  У 1633 р. польський уряд видав « Статті для заспокоєння руського народу», які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права православним, у тому числі право обіймати державні посади в Речі Посполитій.

Петро МогилаП. Могила (1596-1647 рр.) походив з молдавського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та в західноєвропейських університетах. Брав участь у битві під Цецорою та Хотинській війні, проте відмовився від військової кар'єри і подався у православне духовенство. Своє життя він присвятив зміцненню і захисту православної церкви.

Могили вели свій родовід від Муція Сцеволи, нащадки якого на-|чебто перейшли з Риму до Греції, а звідти — у молдавські землі.

Основні етапи діяльності П. Могили:

  1.  У віці 31 року став архімандритом Києво-Печерського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, він навів лад у володіннях, оновив церкви та печери, повелів навчати неписьменних священиків, власним коштом утримував богодільню для жебраків.
  2.  У 1631 р.,по смерті І. Борецького, стає опікуном Київського братства і відкриває Лаврську школу за типом польських колегій. Викладання відбувалося латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632 р. Київська братська і Лаврська школи об'єдналися в Києво-Печерську колегію під патронатом П. Могили. З часом колегія дістане назву Києво-Могилянської, а згодом стане академією.
  3.  За сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавії.
  4.  Розширив діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори.
  5.  У 1632 р. П. Могила став Київським митрополитом. Надавав важливого значення моральним якостям духовенства, контролював дотримання церковних канонів під час богослужіння (навіть запровадив екзамени для священиків на знання їхніх обов'язків), боровся з порушеннями при призначенні на церковні посади.
  6.  Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем; на собори запрошувалися і представники світських кіл.
  7.  Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софійський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйновану монголо-татарами в 1240 р.
  8.  Під керівництвом П. Могили складено православний катехізис.

Катехізисрелігійна книга, що містить стислий виклад догматів ^християнської віри в запитаннях і відповідях.

9.За його сприяння в 1633 р. польський уряд видав « Статті для заспокоєння руського народу».
Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як об'єднавчого центру інтересів українців.

Греко-католицька церква в першій половині XVII ст.

Становлення уніатської церкви відбувалося за підтримки уряду Речі Посполитої та Папи Римського, а методи набуття церковного майна і поширення впливу відверто порушували права православних. Проте обіцяної рівноправності греко-католики так і не отримали, представники уніатського духовенства до Сенату не ввійшли.

Фактично греко-католицька церква в першій половині XVII ст. виявилася слабшою за православну. За висловом історика Н. Полонської-Василенко, «за нею не стояв ніхто, і польське громадянство не рахувалося з нею».

Унаслідок цього постало питання про примирення греко-католицької церкви з православною.

Реалізацією цієї мети займалися греко-католицькі митрополити Іпатій Потій та, після його смерті, Йосип Рутський.

Діяльність Іпатія Потія:

  1.  схилив на бік уніатства значну частину волинської шляхти;
  2.  заснував перші уніатські братства, школи, друкарні;

3) у своїх полемічних творах доводив переваги гре-ко-католицької церкви в умовах наступу католицизму, оскільки вона зберігала православний обряд та захищала віруючих від свавілля польської шляхти.

Діяльність Йосипа Рутського:

  1.  прагнув об'єднати в одну церкву православних Закарпаття, Балкан і Росії;
  2.  реформував уніатське чернецтво, поєднавши традиції православних монастирів із активною діяльністю чернечих орденів католицької церкви;
  3.  розширив мережу уніатських шкіл, відкритих для учнів будь-якого віросповідання;
  4.  отримав дозвіл на навчання греко-катрликів у католицьких семінаріях Західної Європи;
  5.  створив навчальні заклади для нижчого уніатського духовенства;
  6.  виступив ініціатором відновлення єдності Української церкви шляхом утворення Київського патріархату під верховенством Папи Римського. Цю ідею підтримала православна церковна верхівка в особі І. Борецького та М. Смотрицького, проте вона не була реалізована.

Здійснити церковне примирення уніатської та православної церков у першій половині XVII ст. не вдалося з низки причин:

  1.  обидві сторони неохоче йшли на компроміси;
  2.  опір православного духовенства та козацтва, які побоювалися покатоличення;
  3.  відсутність послідовної урядової позиції Речі Посполитої;
  4.  тривала нерівноправність православних і католиків, православних та уніатів, уніатів і католиків ставила під сумнів виконання обіцянок із боку уряду.

Культура України в XVI — першій половині XVII ст.

Загальна характеристика

  1.  Розвивалася в умовах постійного національного та релігійного утиску з боку речі Посполитої, Угорщини, Туреччини.
  2.  Відсутність єдиного політичного і духовного центру гальмувала культурний розвиток українських земель.
  3.  Значний вплив героїчних козацьких походів.

— Взаємодія із західноєвропейською культурою, вплив ідей Відродження, Реформації та гуманізму.

— Можливість одержання вищої освіти в європейських університетах.

Відродження — мистецтво, засноване на гуманізмі, поверненні до ідеалів античності.

Гуманізм — напрямок суспільної думки, який спрямовано на за-|хист гідності і свободи людини.

Основні здобутки

1. Поширення книгодрукування.Першими друкарями в Україні стали Швайпольт Фіоль (Октоїх і Часослов, 1491 р.), білорус Франциск Скорина(Псалтир і Біблія руська, 1517 р.), Іван Федоров(Євангеліє, 1569 р.). До середини XVII ст. в Україні діяло 25 друкарень.

Чимало дослідників вважають, що у Львові друкарня існувала з 1460 р., а її засновником був Степан Дропан. Щоправда, його книжки не збереглися.

2. Наприкінці XVI ст. в містах України виникають братства — національно-релігійні об'єднання міщан.

3.Розвиток освіти.

  1.  Початкові школи при церквах і монастирях.
  2.  Слов'яно-греко-латинські школи, де викладалися грецька, церковнослов'янська, латинська мови, а також «сім вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.
  3.  У містах відкривалися братські школи; найкращими вважалися Львівська, Київська і Луцька братські школи. їхня програма була близька до слов'яно-греко-латинських шкіл. Незаможні діти й сироти навчалися безкоштовно.

Київська братська школа була відкрита в маєтку, подарованому братству Гальшкою Гулевичівною.

  1.  Діяли протестантські, греко-католицькі, Єзуїтські школи.
  2.  Відкрито перші вищі навчальні заклади: у 1576-1580рр. в Острозі заснована Острозька колегія (згодом академія) — перший вищий навчальний заклад України; її першим ректором був Герасим Смотрицький. При Острозькій колегії створено видавничий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров здійснив видавництво Букваря та Острозької Біблії.
  3.  У 1632р. внаслідок злиття Київської братської та Лаврської шкіл почала працювати Києво-Могйлянська колегія(за іменем першого ректора — Петра Могили). У вищій школі до «семи вільних мистецтв» додавалися філософія та богослов'я, тобто програма була близькою до західноєвропейських університетів. У 1658 р. колегіум набув статусу академії.
  4.  Розвиток книгодрукування сприяв поширенню шкільних підручників. У1574 р. видано Буквар Івана Федорова, у 1596 р. — у друкарні Віденського братства вийшли «Граматика словенська», «Буквар» і «Лексис» Лаврентія Зизанія; у 1619 р. була «Граматика словенська» Мелетія Смотрицького.

Офіційна руська мова вбирає українські народні розмовні елементи, з'являються твори, написані українською книжною мовою. Пам'яткою того часу є Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад Євангелія з церковнослов'янської на українську мову (1556-1561 рр.), на якому в наш час українські президенти складають присягу.

4. Усна народна творчістьу значній своїй частині була присвячена козацьким походам, національно-визвольній боротьбі: пісні й думи — «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Пісня про Байду» тощо. Як правило, пісні супроводжувалися грою на бандурі, кобзі, лірі та інших музичних інструментах.

5. Література мала різноманітні жанри:

— полемічна література, що відображала полеміку між католиками, уніатами й православними (І. Вишенський «Послання до єпископів»; М. Смотрицький, «Тренос» («Плач»); І. Борецький «Протестація»); була спрямована проти полонізації та покатоличення українського народу;

  1.  історичні мемуари (Б. Баліка «Про Москву і про Дніпро, царька московського неправдивого»);
  2.  політична публіцистика (С. Оріховський-Роксолан, якого називали «українським Демосфеном»);
  3.  латиномовна поезія;
  4.  перекладна література: лицарські романи, перекази, драматичні твори.

6. Продовжується літописання:Густинський літопис (до 1597 р., автор невідомий), Львівський літопис (1498-1649 рр.), Острозький літопис (1500-1636 рр.).

7. Театр і драматургія:

  1.  зі шкільним театромбули пов'язані драматичні твори — як релігійного, так і побутово-комедійного змісту;
  2.  у першій половині XVII ст. з'являється вертеп мандрівний ляльковий театр.

Вертепні вистави відбувалися в двоярусній дерев'яній скриньці, що мала вигляд двоповерхового будиночка або церкви. У верхньому ярусі відбувалися «небесні» події, в нижньому — «земні». Починалася вистава релігійною частиною (народження Христа, винищення немовлят Іродом, Іродова смерть), а закінчувалась на нижньому ярусі, де розігрувалися сцени з народного життя.

9. Музичні напрямки:

  1.  церковна музика: поява багатоголосних (партесних) співів (замість восьмиголосних), нотного письма; музиці навчали в Київському колегіумі;
  2.  світська музика: з'явилися пісні для хору або триголосного ансамблю — канти — жартівливої, повчальної, величальної та іншої тематики;

— інструментальна музика поширена у козаків, у містах існують музичні цехи. Поширені такі інструменти, як цимбали, кобзи, ліри, сопілки.

10. Архітектура:

  1.  будівництво оборонних споруд, міст-фортець (Станіслав, Тернопіль, Броди), культових споруд, міського житла;
  2.  архітектурні стилі: готичний та ренесанс — переважно в Швнічно-Західній Україні, бароко — по всій Україні. Найвидатніші пам'ятки — ансамблі Печерської лаври, Кирилівського монастиря, Софійського собору в Києві, церкви Чернігова та Переяслава.

Бароко—стиль мистецтва кінця XVI — середини XVIII ст.. Барокова культура заснована на відчутті трагічної суперечності людини і світу, в якому людина розчинена й підпорядкована середовищу, суспільству, державі. В українському бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого і песимізм, пафос боротьби й перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа на людей, охоплених марнославством. Готика—архітектурний стиль XII—XVI ст., для якого характерні лег-| кість, використання арок, галерей, численних вікон з вітражами.

11. Образотворче мистецтво:

  1.  художники об'єднуються в цехи; видатні представники тогочасного живопису — Ф. Сенько-вич, М. Муха, А. Попович;
  2.  розвивається скульптура: надгробні пам'ятники (пам'ятник К. Острозькому в Києво-Печерській лаврі), прикраси для архітектурних споруд;
  3.  церковний живопис традиційно представлений фресками та іконописом, що зазнали впливу ідей Відродження і гуманізму;
  4.  поширюється світський живопис: портрети Р. Сангушка, К. Осторзького, Р. Вишневець-кої; батальні та історичні картини; книгодрукування сприяє розвитку гравюри, книжкової мініатюри.

Гравюра — вид графіки, у якому зображення е друкованим відтиском з малюнка, вирізбленого на дошці з дерева, каменю, металу.

Отже, не зважаючи на тяжкі умови життя і феодальний гніт, український народ продовжував збагачувати свою культуру.

9. Визвольна війна українського народу середини XVII ст.

Навесні 1648 р. в Україні почалося козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького, що переросло у Національно-визвольну війну.Історична література для характеристики названої події вживає терміни повстання (козацьке,народне, селянське, українське), війна (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна), революція (національна, національно-визвольна, українська).

Мета війни:звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну Українську державу.

Причини війни склалися у 30-40-х роках XVII ст.

Соціально-економічні причини:

  1.  посилення кріпосного гніту: 5-6 днів панщини на тиждень, зростання податків через товарне виробництво хліба у Польщі;
  2.  погіршення становища міщан через свавілля польської адміністрації; самі поляки визнавали: « В Україні править беззаконня»;
  3.  скорочення реєстрового козацтва до 6 тис. чоловік відповідно до «Ординації війська Запорозького» (1638 р.); нереєстрові козаки перетворювалися на кріпаків, скасовано козацький суд, козакам заборонено обирати гетьмана, а територія їхнього проживання обмежена.

Політичні причини:

  1.  відсутність власної державності;
  2.  нерівність у правовому й політичному становищі української православної шляхти;
  3.  прагнення козацької верхівки здобути владу.

Національно-релігійні причини:

  1.  утиски православ'я, братств та братських шкіл, заборона православним обіймати адміністративні посади навіть у місцевих владних органах;
  2.  поширення унії;
  3.  політика полонізації населення.

Зовнішньополітичні причини:

  1.  сусіди Польщі — Московська держава, Швеція та Туреччина — були зацікавлені в послабленні Речі Посполитої. Так, Москва підтримувала всі анти-польські козацькі повстання кінця XVI — початку XVII ст.;
  2.  сваволя шляхти підривала міцність держави, влада короля була послаблена;
  3.  європейські країни, послаблені Тридцятирічною війною (1618-1648 рр.), були зайняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси.

Характер війни:антифеодальний, національно-звольний під релігійними гаслами. Рушійні сили: козацтво, селянство, міщани, дрібна яхта та православне духовенство. Керівна роль на-а українській козацькій старшині.

Початок воєнних дій

  1.  У січні 1648 р. гетьманом Запорозького війська ло обрано Б. Хмельницького. Він ужив таких задля підготовки повстання: розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти, тікати на Січ;
  2.  установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах України;
  3.  агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією;
  4.  встановив дипломатичні відносини з Кримським ханством: в обмін на військову здобич та заручників татарська кіннота виступила на боці запорожців, припинялися татарські набіги на південь України.

Заручниками кримського хана Іслам-Гірея стали представники знатних козацьких родів, у тому числі й син Богдана Хмельницького Тиміш.

Момент для початку війни було вибрано дуже вдало: протягом першої половини XVII ст. Річ Посполита була виснажена війнами з Московією, Швецією, а також Тридцятирічною війною. Вже наприкінці січня 1648 р. в Україні починається антипольське повстання.

Поляки недооцінили небезпеку повстання. Вони не тільки відправили на його придушення лише 4-тисяч-ний загін, а й включили до загону реєстрових козаків. Реєстровці незабаром обрали гетьманом Ф.Джалалія та перейшли на бік повстанців.

Перші перемоги повстанців (1648 р.):

19 квітня — 6 травня 1648 р. — битва в урочищі біля річки Жовті Води, в якій загинув командувач польським загоном Стефан Потоцький.

15-16 травня 1648р. — битва під Корсунем; у полон потрапили польські командувачі М. Потоцький і М. Калиновський.

11-13 вересня 1648 р. — битва під Пилявцями;польські війська тікали разом із командувачами. Козакам дісталися 90 гармат, запаси пороху та зброї, коні та інше майно на суму близько 10 млн злотих. Після пилявецької втечі поляків іронічно називали « пилявчиками ».

  1.  вересня — 16 жовтня 1648р. — облога Львова, яка була знята тільки після сплати львів'янами викупу — понад 1 млн злотих.
  2.  жовтня — 14 листопада 1648 р. — облога Замостя, що закінчилася перемир'ям із Польщею.

Умови перемир'я 1648 р.:

  1.  припинення воєнних дій;
  2.  повернення козакам їхніх вольностей;
  3.  учасники повстання амністовані.

23 грудня 1648 р. Хмельницький з тріумфом повернувся до Києва.

Напрямки діяльності Б. Хмельницького взимку 1648-1649 рр.:

  1.  формує київський полк;
  2.  установлює дипломатичні відносини з Туреччиною, Угорщиною, Молдовою, Московським царством;
  3.  веде переговори з польським урядом, вимагаючи ліквідувати в Україні уніатську церкву, повернути запорозькому війську всі привілеї та вольності, визнати гетьмана васалом польського короля;
  4.  заявляє про намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну»;
  5.  проводить мобілізацію до війська.

Продовження воєнної кампанії

Воєнні дії 1649р.Улітку 1649р. Б. Хмельницький атакує Галичину і починає облогу Збаража,куди відступила польська армія. На допомогу оточеним просувалася 30-ти-сячне польське військо. Козацька армія вийшла назустріч польському підкріпленню. У серпні 1649 р. під Зборовомполяки опинилися в оточенні, а сам король ледь не потрапив у полон. Проте кримський хан змусив Хмельницького піти на поступки полякам і укласти мир.

Зборівський договір (1649 р.)

  1.  Влада гетьмана поширювалася на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства;
  2.  реєстр становив 40 тис. козаків;
  3.  державні посади в Гетьманщині мали обіймати тільки українці;
  4.  повстанцям було гарантовано повну амністію;
  5.  питання про долю унії та церковне майно мало бути винесене на найближчий сейм;
  6.  євреї та єзуїти повинні були залишити Україну.

Наслідки договору:

  1.  ані Україна, ані Річ Посполита не були задоволені договором: почалися антигетьманські виступи селян і міщан, що не потрапили до реєстру;
  2.  польський сейм схилявся до силового розв'язання козацького питання і протягом 1650 р. готувався до війни з Гетьманщиною;
  3.  договір створив умови для формування української державності. .

Воєнні дії 1651 р.

Узимку 1651 р. поляки відновлюють воєнні дії та захоплюють прикордонні козацькі міста Чернівці, Шаргород, Ямпіль, оточують Вінницю.

У червні-липні 1651 р. під Берестечком,на кордоні Галичини та Волині, відбулася одна з наймас-штабніших битв Європи XVII ст. Хмельницький зазнав у ній поразки — знову через зраду кримського хана. Козацькі війська опинилися в оточенні, тільки завдяки рішучості наказного гетьмана І. Богу на частина війська змогла прорватися через болота і річку. 300 козаків прикривали відхід армії. На пропозицію дарувати їм життя, якщо складуть зброю, вони демонстративно повитрушували гроші з гаманців і продовжували оборону. Козаки втратили понад ЗО тисяч воїнів.

Татари несподівано для всіх утекли з поля бою, переслідувані польською кіннотою. Вони навіть не забрали тіла загиблих співвітчизників, чого раніше ніколи не бувало. Пізніше татари пояснювали свою втечу тим, що начебто отримали напередодні листи, в яких повідомлялося, що у вирішальний момент битви козаки об'єднаються з польським військом і знищать татар. Наслідки для української армії були жахливими: татари лишили без захисту лівий фланг. Сам Хмельницький кинувся повернути татар, татари полонили його, і військо залишилося фактично без керівництва. Поляки захопили багаті трофеї: печатку Війська Запорозького, знамена, меч, подарований гетьману Константинопольським | патріархом, скарбницю.

Н. Яковенко вважає, що до Берестецької битви повстання ще було громадянською війною всередині Речі Посполитої; після неї воно «остаточно переростає на українсько-польську війну».   

Становище України було важким, але й польська армія потерпала від голоду, епідемій та партизанської війни, розгорнутої місцевим населенням. У таких умовах був підписаний тяжкий для України Білоцерківський договір.

Білоцерківський договір (1651 р.)

  1.  Влада гетьмана поширюється тільки на Київщину;
  2.  козацький реєстр скорочується до 20 тис. чоловік;
  3.  польська шляхта повертається до своїх маєтків, а селяни — до шляхти;
  4.  Б. Хмельницький розриває союз із Кримським ханством, позбавляється права дипломатичних відносин;
  5.  старшину і полковників затверджує король;

6) учасники повстання амністовані.

Наслідкомцього договору була масова втеча селян із Правобережжя на землі Московської держави — Слобідську Україну.

Проте польський сейм договір не затвердив, і це розв'язало руки Б. Хмельницькому.

Воєнні дії 1652-1653 рр.

22-23 травня 1652 р. — битва під Батогом(Вінниччина): козаки розгромили польську армію;

11 жовтня — 5 грудня 1653 р. — облога Ліванця (Поділля). Татари вимагають припинення війни і виконання Зборівського договору (за це вони отримали від поляків данину і право на ясир).

Молдавські походи— воєнні дії козацького війська проти Молдови, союзниці Речі Посполитої, з метою розірвати її зв'язки з Польщею.

Iпохід (серпень—вересень 1650 р.).Українська армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Князь В. Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б. Хмельницьким і зобов'язався видати свою дочку Розанду за Тимоша Хмельницького. Після битви під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов'язань. Проте перемога під Батогом змінила відносини між державами.

II похід (липень-серпень 1652 р.). Українсько-молдовський союз поновлено, відбулося весілля Ро-занди і Тимоша.

Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В. Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б. Хмельницького.

IIІ похід (квітень—травень 1653 р.).Козацьке військо під командуванням Т. Хмельницького повернуло владу В. Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який завершився поразкою.

Валаський похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В. Лупула знову позбавили влади.

IV похід (серпень-вересень 1653 р.). Останній похід Т. Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тиміш Хмельницький ,був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву та вивозили тіло Т. Хмельницького.

Таким чином, молдовський напрямок політики Б. Хмельницького не дав бажаних результатів.

Становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.

  1.  Спустошено Правобережжя, де проходили воєнні дії.
  2.  У 1650-1653 рр. по Україні прокотилися голод, епідемії холери і чуми.
  3.  Масове переселення, особливо на Лівобережжя, Слобожанщину.
  4.  Зменшення населення не менш як на ЗО %, що мало наслідком скорочення чисельності української армії.
  5.  Війна спричинила занепад господарського життя: сільського господарства, ремесел, торгівлі.
  6.  Втома від війни, розчарування в гетьманському правлінні, небажання воювати.
  7.  Формування антиукраїнської коаліції в складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, Молдови внаслідок стратегічних прорахунків Б. Хмельницького.
  8.  Б. Хмельницький розумів неможливість перемоги над Польщею без сильних союзників. Гетьман веде переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Швецією. Особливу увагу він приділяє Москві як православній державі.

10. Формування української державності в ході визвольної війни.

Гетьманщина мала всі ознаки державності.

  1.  Політична влада(військова, політична, адміністративна) належала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв'язували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.
  2.  Територією Гетьманщини були завойовані українськими військами землі. її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.
  3.  Політико-адміністративний устрійскладався з полків, що ділилися на сотні. Кількість полків змінювалася; за Зборівським договором, їх було 16. Полк міг охоплювати від 11 до 22 сотень. Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них належала магістратам. Рештою міст керували городові отамани, а селами — сільські отамани; посада отамана була виборною. Запорозька Січ була автономною й не входила до жодного полку. Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Найвищим органом влади була військова рада.
  4.  Право та судочинствоґрунтувалися на нормах звичаєвого, козацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені пока-

рання за зраду українському народові, відмову надати допомогу в битві.

  1.  Фінансова система та податки:введено посаду генерального підскарбія (1654 р.), який опікувався бюджетною сферою, податкову й митну системи; є згадки про карбування власної монети (втім, жодна монета не збереглася).
  2.  Соціальна структура населеннявключала п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. До привілейованих верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.
  3.  Наявність армії буладоведенасамоювійною,коли українське військо налічувало до 300 тисяч чоловік. За військовою організацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII ст.
  4.  Зовнішня політикабула складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні контакти з Росією, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою, Молдовським князівством, Трансільванією; Гетьманщину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

Історик Н. Яковенко порівнює принципи внутрішньої організації козацької держави з військовою диктатурою, «де гетьман здійснював владу від імені війська, ба навіть сама назва держави — Військо Запорозьке — з ним ототожнювалася».

11. Входження України під протекторат Російської держави.

Від початку війни в 1648 р. гетьманський уряд вів активні переговори з Москвою про допомогу:

— Б. Хмельницькому не хотілося бачити Московію союзником Речі Посполитої;

  1.  Московське царство неодноразово приймало на своїй території повстанські козацькі загони і навіть надавало їм допомогу;
  2.  росіяни, як і українці, були православними.
  3.  

Щоб цар Олексій Михайлович погодився прийняти Гетьманщину під свій протекторат, Б. Хмельницький пригрозив йому, що в разі негативної відповіді Україна прийме протекторат Туреччини. Це прискорило прийняття рішення московським урядом.

Москва відмовилася від походу на Україну, але військову допомогу надавати гетьману не поспішала, була пов'язана договором із Польщею. Московський уряд погодився взяти Україну «під свою руку» тільки тоді, коли вона сама звільниться від польського панування.

Лише в жовтні 1653 р. Московський Земський Собор дав згоду на укладення російсько-українського союзу і відправив в Україну посольство, очолюване боярином В. Бутурліним.

Москва погодилася на підписання договору з Хмельницьким і на війну з Польщею через бажання розширити свої території й залучити козаків до охорони держави. Зі свого боку, Хмельницький сподівався на військову підтримку Москви, щоб

утворити власну державу. Цілі сторін не збігалися в перспективі.

Переяславська рада

8 січня 1654 р.на козацькій раді в м. Переяславі розглядалося питання про прийняття Гетьманщиною московського протекторату. Рішення не було одностайним, частина козаків були противниками такого союзу і схилялася до заступництва Туреччини. Утім, Хмельницькому вдалося переконати старшину виступити на підтримку московського союзу, обіцяючи збереження їхніх прав та привілеїв.

Проте договір ледь не зірвався з іншої причини: московські посли відмовилися присягати на вірність від імені царя Олексія Михайловича, мотивуючи це тим, що цар є самодержцем і слова свого не змінює.

Під час Переяславської ради не було укладено жодного офіційного правового акта, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.

Козацькі ради проходили й в інших містах Гетьманщини. У січні-лютому 1654 р. до присяги було приведено близько 200 міст і містечок. Але союз із Москвою був неоднозначно сприйнятий в Україні. Відмовилися присягати Уманський і Брацлавський полковники /. Богун та /. Сірко, керівництво української церкви на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим; збройні виступи відбулися у Полтавському та Кропив'янському полках. Невідомо, чи складала присягу Запорозька Січ.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою Просительні статті.Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був скорочений і значно змінений.

21 березня 1654 р. були затверджені Статті Богдана Хмельницького, або Березневі статті.

  1.  Визнавалося верховенство московського царя над Україною.
  2.  Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. чоловік.
  3.  Генеральна і полкова старшина отримували платню.
  4.  Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя.
  5.  Україна мала; право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною.
  6.  Податки мали збирати українські чиновники.
  7.  У містах зберігалося самоуправління.
  8.  Підтверджувалося право Київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.
  9.  У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали розташовуватись російські військові залоги.

10) Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

11) У разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні московсько-українські походи проти Кримського ханства.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі. Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва — як перший крок до цілковитого об'єднання.

Як зазначають дослідники, у правовому відношенні українсько-московський договір був не зовсім ясно сформульований, тому історики по-різному оцінюють його:

  1.  як персональну унію, згідно з якою дві країни, маючи одного монарха, зберігають самоврядування;
  2.  як протекторат Москви над Україною; Україна — васальна, залежна територія;
  3.  як входження українських земель до складу Московської держави;
  4.  як військово-політичний союз Москви та України;
  5.  . як конфедерацію Московського царства та Гетьманщини;
  6.  як возз'єднання України з історичними землями Росії.

Значення московсько-українського договору 1654 р.

Для України :

  1.  дозволив Україні зберегти державність, судовий, військовий, адміністративний устрій;
  2.  забезпечив Україні союзника для протистояння Речі Посполитій та Туреччині;
  3.  звільнив від релігійних утисків православну церкву;

Для Росії

  1.  збільшилася боєздатність армії за рахунок підконтрольного козацького війська;
  2.  держава отримала нові родючі землі й Сировинні родовища;
  3.  козацькі війська захищали Росію від турецько-татарських нападів;
  4.  казна поповнювалася за рахунок українських податків

Завершення війни

  1.  Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні відносини з Москвою і розпочала з Росією війну.
  2.  Березень 1654 р.— воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами.
  3.  Червень-вересень 1654 р.— українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє від польсько-литовського панування Білорусь. Водночас Кримське ханство укладає союз із Річчю Посполитою проти Московії та України.
  4.  Листопад-грудень 1654 р. захоплення польською армією Брацлава.
  5.  Січень 1655р.— битва під Охматовом; незважаючи на великі втрати, не надала переваги жодній стороні. Козацька традиція назвала місце битви Дрижиполем через морози.
  6.  Липень 1655р.— початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття Балтійського узбережжя.
  7.  Вересень-листопад 1655 р.— облога Львова козацькими військами; знята після сплати викупу львів'янами. Становище козацького війська ускладнилося через вторгнення татарської армії на Поділля.
  8.  Листопад 1655 р.— під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького.

У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запропонував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмову. Натомість царський уряд погодився на пропозицію польських дипломатів. У вересні 1656р.Польща і Росія, без участі української сторони, представників якої навіть не пустили на переговори підписали

Віленське перемир'я.

Його умови були такими:

  1.  припинялися воєнні дії між Московською державою і Річчю Посполитою;
  2.  Москва і Польща мали вести спільні воєнні дії проти Швеції, яка в цей час напала на Польщу;
  3.  московський цар Олексій Михайлович отримав можливість бути обраним польським королем після смерті Яна Казимира.

Таким чином, антипольський союз України і Москви фактично втратив силу. Б. Хмельницький починає новий тур переговорів про укладення коаліції проти Речі Посполитої, маючи намір розірвати відносини з Московською державою. Але 6 серпня 1657 р. Б. Хмельницький помер, залишивши Україну в оточенні ворогів її незалежності та без гідного наступника.

12. Соціально – економічне та політичне становище України  в другій половині XVII ст.

Зміни в українському суспільстві внаслідок Національно-визвольної війни

  1.  Польську шляхту як панівний клас замінило козацтво, а козаком, за традицією, міг стати кожен. Згідно з московським переписом 1654 р., близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Так, межі між суспільними станами стали розмитими, а ідея суспільної рівності набула небаченого для Східної Європи розмаху.
  2.  Значно покращилося становище селянства. Селяни відвоювали особисту свободу, право розпоряджатися власним майном, переселятися коли і куди завгодно. Проте вони мусили виконувати певні повинності на користь Війська Запорозького: забезпечувати його транспортними засобами, провізією та сплачувати податки.
  3.  Чимало української знаті та заможних козаків обійняли високі посади і використовували їх для зміцнення свого впливу та достатку. Гетьмани тільки сприяли цьому, роздаючи землі та посади. Таким чином, старшина перетворюється на земельних магнатів. Як наслідок, у суспільстві козацької України назрівала громадянська війна.
  4.  Міста відіграли відносно незначну роль у повстанні, їхні відносини із селянами та козацтвом були обмежені. Величезна кількість містечок потрапила під владу місцевої старшини і мала сплачувати мито за торгівлю, тоді як козаки цього не робили.
  5.  На відміну від міщан, православне духовенство підтримувало з козацькою верхівкою дружні відносини. Хмельницький та його наступники підтверджували права монастирів на землі, обов'язок селян виконувати трудові, повинності на користь церкви.
  6.  Залишилася низка складних політичних проблем, пов'язаних передусім з українсько-російським союзом. Серед козацької старшини тривали суперечки щодо можливого зовнішньополітичного партнерства: залишатися з Москвою, повертатися до Речі Посполитої чи шукати союзника серед інших держав.

Доба Руїни

Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи історики, починаючи з М. Костомарова, називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.

Існують різні підходи до географічного та хронологічного визначення Руїни.

  1.  Основний зміст — розпад Української держави. Тривала з 1657 до 1687 р. Охопила і Лівобережну, і ПравобережнуУкраїну.
  2.  Основний зміст — спустошення Правобережної України.

Тривала з 1663 до 1687 р.

Охопила тільки Правобережжя України.

Причини Руїни

  1.  Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.
  2.  Розкол серед української еліти з питань внутріш-. ньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту.
  3.  Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.
  4.  Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.
  5.  Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Гетьманування Івана Виговського (1657-1659 рр.)

  1.  Перед смертю Б. Хмельницький заповів гетьманську булаву своєму 16-річному синові Юрію: старший син Тиміш, якого Богдан Хмельницький бачив на гетьманській посаді, загинув. У вересні 1657 р. старшинська рада в Чигирині доручила генеральному писареві І. Виговському виконувати гетьманські повноваження до повноліття Юрія. За місяць на Корсунськійраді, де були присутні рядові козаки, міщани, духівництво та посли іноземних держав, І. Виговського обрали повноправним гетьманом.

Політика І. Виговського

  1.  Зберігав союзницькі відносини з Московською державою.
  2.  Активізував зв'язки з Кримом, Швецією, домовився про перемир'я з Польщею.

3. Зміцьнював становище козацької старшини і православної шляхти, роздаючи землі, що призводило до наростання соціальної напруженості та невдоволення народу.

  1.  Боровся з антигетьманською опозицією: здійснював економічну блокаду Запоріжжя, за допомогою татарського війська придушив повстання полтавського полковника М. Пушкаря і кошового отамана Я. Барабаша, підтримуване Москвою (1658 р.).
  2.  Підписав Гадяцький договір (1658р.)з Річчю Посполитою.

Причини підписання:складна політична ситуація в Україні, підтримка Москвою антигетьманської опозиції, неприйняття методів московської політики.

Основний зміст:

  1.  Гетьманщина як Велике князівство Руське Велике Кнізівство входить разом із Польщею та Великим князівством Литовським до Речі Посполитої як рівноправна держава.
  2.  Король Речі Посполитої обирається на загальному сеймі.
  3.  Велике кнізівство Руське очолює гетьман, обраний козацтвом, шляхтою та духовенством довічно і затверджений королем. Гетьманові належить вища виконавча влада, він очолює збройні сили Великого кнізівства Руського.
  4.  Вища законодавча влада у Великому кнізівстві Руському належить обраним Національним зборам (парламенту).
  5.  Велике кнізівство Руське має незалежну фінансову, податкову і судову системи, власні гроші; судочинство ведеться українською мовою.
  6.  Збройні сили Великого кнізівства Руського складаються з ЗО тисяч реєстру та 10 тисяч найманців.
  7.  Козакам гарантуються права та вольності.
  8.  Передбачено скасування унії на території Великого кнізівства Руського, православні зрівнюються в правах із католиками, православні митрополит і єпископи отримують місця в сенаті.
  9.  Польські феодали повертаються в Україну, відновлюються велике землеволодіння, кріпацтво, повинності й податки, покладені на селян і міщан, що існували до 1648 р.

10) Гетьман втрачає право на самостійні міжнародні зв'язки.

11) Києво-Могилянська колегія урівнюється в правах із Краківським університетом; заплановано заснувати в Україні ще одну академію. Шкіл та друкарень слід відкрити стільки, «скільки буде потрібно».

  1.  Установлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях (заборонена тільки образа королівської гідності).
  2.  Польські та литовські війська можуть перебувати На території Великого кнізівства Руського тільки в разі крайньої потреби і в підпорядкуванні гетьмана.

Оцінки договору неоднозначні:

  1.  видатна пам'ятка державної та правової думки, українська національна програма;
  2.  став відмовою від незалежності України;
  3.  підштовхнув Україну до соціальних конфліктів, знищивши соціально-економічні здобутки Національно-визвольної війни.

Проте сейм Речі Посполитої урізав Гадяцький договір, обмеживши реєстр, право на обрання гетьмана, власну монету тощо. Підписання Гадяцького договору спричинило російсько-українську війну.

В її ході І. Виговський розбив 100-тисячну московську армію під Конотопом (1659р.),але через свою непопулярність не зумів використати результати перемоги. І. Виговський не зумів приборкати промосковсь-ки налаштовану старшину, тому^російська армія в 1659 р., підтримуючи заколотників, захопила лівобережжя України.

До осені 1659 р. позиції І. Виговського послабшали навіть на Правобережжі. У жовтні 1659р. він зрікся гетьманської булави, передав її вже обраному новому гетьманові Ю. Хмельницькому і виїхав до Польщі. Згодом, у 1664 р., І. Виговський був розстріляний за наказом тодішнього гетьмана П. Тетері.

Гетьманування Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.)

Юрій Хмельницький був обраний гетьманом наприкінці вересня 1659 р. Людина слабкодуха, без чітких переконань, без таланту військового й державного діяча, він став маріонеткою в руках сильніших противників.

Політика Ю. Хмельницького

1. Під тиском російських військ, що перебували на Лівобережжі, Ю. Хмельницький підписав фальсифікований варіант Березневих статей — так звані Переяславські статті (1659 р.), що мали такий зміст:

  1.  російські війська розташовуються в усіх великих містах (Переяслав, Ніжин, Брацлав, Умань, Чернігів);
  2.  козакам заборонено вести війни і мати зовнішні відносини без дозволу царя;
  3.  обрання гетьмана і старшини має відбуватися тільки з ухвали московського царя; гетьман має присягати на вірність московському цареві;
  4.  козаки мусять брати участь у московських війнах;
  5.  Українська церква підпорядковується Московському патріархові.

Фактично Гетьманщина Перетворилася на автономію Московії, що спричинило велике незадоволення старшини, особливо на Правобережжі.

2. Під час російсько-польської війни 1660р. московська армія, до якої змушені були приєднатися козаки, зазнала поразки. У зв'язку з цим Ю. Хмельницький спрямовує свою політику на Польщу. У жовтні 1660 р. він укладає Слободищенський трактат:

  1.  Україна відновлювала державний зв' язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 р.
  2.  Велике князівство Руське не створювалося, Україна отримувала лише автономію на чолі з гетьманом.

— Українська армія зобов'язувалася взяти участь у воєнних діях проти Московської держави.

Наслідки Слободищенського трактату.Правобережна Україна повернулася до складу Речі Посполитої. Лівобережні полки на чолі з Я. Сомком та В. Золотаренком виступили за збереження союзу з Москвою. Походи Ю. Хмельницького на Лівобережжя закінчилися невдачею. Наказним гетьманом Лівобережної України обрали Я. Сомка. Це стало початком поділу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну частини та війни між окремими регіонами України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький зрікся булави і постригся у ченці.

Гетьмани розділеної України

Правобережна Україна

Лівобережна Україна

Павло Тетеря

1663-1665

Іван Брюховецький

1663-1668

Петро Дорошенко

1665-1677

Дем'ян Многогрішний

1669-1672

Юрій Хмельницький

1677-1681

Іван Самойлович

1672-1687

Гетьманування Павла Тетері (1663-1665 рр.)

Павло Тетеря був хрещеником Богдана Хмельницького; пізніше він одружився з удовою Данила Виговського—дочкою Б. Хмельницького Оленою.

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної України, обраним після зречення Ю. Хмельницького.

Політика П. Тетері

  1.  Орієнтувався на Польщу, продовжуючи політику І. Виговського.
  2.  Спробував об'єднати Право- та Лівобережжя за до-помогрю поляків і кримських татар, але невдало.
  3.  Був змушений постійно приборкувати антигеть-манські виступи полковників. Не мав широкої підтримки українського населення.
  4.  Вимагав від Речі Посполитої:
  5.  забезпечити рівноправ'я православної та католицької церков;
  6.  підтвердити привілеї козацької старшини;
  7.  дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою;
  8.  розпочати мирні переговори з Московською державою.

5. У 1665 р. призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте так і не зрікся гетьманства до самої смерті. У 1666 р. виїхав до Польщі, але незабаром його було вигнано з країни, і П. Тетеря оселився в Молдові, ав1671р.був отруєний. За іншою версією, решту життя прожив на Волині як шляхтич-землевласник.

Гетьманування Івана Брюховецького (1663-1668 рр.)

Гетьман Лівобережної України, обраний на Чорній раді», випередивши своїх конкурентів Я. Сомка і В. Золотаренка.

На Чорній раді Сомко і Золотаренко були заарештовані царським уповноваженим, а згодом за поданням нового гетьмана їх булострачено; ще близько 50 осіб відправлено до Сибіру.

Політика І. Брюховецького

Будучи майстром впливу на натовп, за роки перебування на Запоріжжі завоював авторитет серед козацької бідноти, протиставляючи себе старшині, яку голота не любила. Саме Чорна рада остаточно розділила Українську державу «на два береги».

  1.  Був першим українським гетьманом, що відвідав Москву і навіть одружився з московською княжною.

Уклав із Москвою Батуринські статті (1663 р.):

  1.  підтверджено умови Березневих статей (1654 р.) і Переяславських статей (1659 р.);
  2.  Гетьманщина забезпечує харчами московське військо в Україні;
  3.  Україна повертає московським поміщикам се-лян-утікачів;
  4.  українським купцям заборонено ввозити і продавати тютюн і горілку в Московській державі, а хліб на Правобережжі й у Кримському ханстві.
  5.  Протягом 1664-1665 рр. намагався встановити контроль над Правобережжям.
  6.  У 1665р. підписав ізМосковськістатті,якісуттєво обмежували політичні права України. Причини укладення: невпевненість І. Брюховецького у своєму становищі, пошук підтримки.

Основний зміст

  1.  Українські землі переходили під безпосередню владу московського царя.
  2.  Вибори гетьмана можуть проходити тільки з дозволу царя і в присутності його представників.
  3.  Збільшено кількість московських військ в Україні; вони утримувалися за рахунок українського населення.
  4.  Збирання податків покладалося на царських урядників, причому податки надходили до царської казни.
  5.  Українським містам повернуто грамоти на магдебурзьке право. Гетьман не мав права надавати містам самоврядування.
  6.  Гетьманові було заборонено вступати в дипломатичні відносини з іншими державами.
  7.  Київський митрополит підпорядковувався Московському патріархату.

Результат: Україна фактично була підпорядкована царським воєводам, що викликало незадоволення гетьманом навіть на Запорозькій Січі.

5. Підписав Андрусівське перемир'я (1667р.) між Московською державою та Річчю Посполитою:

  1.  Правобережна Україна відходила до Польщі;
  2.  Лівобережна Україна залишалася за Московською державою;
  3.  Київ тимчасово контролював лівобережний гетьман, згодом це місто мало відійти до Польщі;
  4.  Запорозька Січ перебувала під спільним контролем обох держав.

6. У 1668р., побоюючись втратити гетьманство через загальне незадоволення, заявив про вихід України з-під влади Москви і перехід під турецький протекторат, очолив антимосковське повстання розпочав переговори з П. Дорошенком, правобережним гетьманом.

Коли на Лівобережну Україну перейшли полки П. Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти І. Брюховецького і вбили його. П. Дорошенко наказав поховати гетьмана з почестями.

Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)

П. Дорошенко був гетьманом Правобережної України після зречення П. Тетері.

Політика П. Дорошенка

  1.  Часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків.
  2.  Спирався на підтримку Київського митрополита.
  3.  Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисяч-ний корпус найманців-серднжів.
  4.  Установив нову митну лінію на українському кордоні, почав карбувати власну монету.
  5.  Проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом.
  6.  Прагнув об'єднання України.
  7.  Домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного І. Виговським.
  8.  У1668р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був проголошений гетьманом усієї України.
  9.  У 1669р. змушений повернутися на Правобережжя, щоб протистояти претендентові на гетьманську булаву П. Суховію, підтриманому кримськими татарами. На Лівобережжі залишився наказний гетьман Д. Многогрішний.За відсутності П. Дорошенка Д. Многогрішний був проголошений гетьманом Лівобережжя.

10. У1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті.

Причини укладення. Прагнення отримати допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір1667р.),припинити втручання Кримського ханства в українські справи.

Основний зміст

  1.  Турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Волинь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну.
  2.  Територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля.
  3.  Гетьман обирається довічно.
  4.  Українська православна церква зберігає автономію в складі Константинопольського патріархату.
  5.  Українське населення не сплачує податки і данину на користь султана.
  6.  На допомогу гетьману прибуває військо кримських татар, які не мають права брати ясир.
  7.  Козацьке військо має брати участь у війнах Туреччини.
  8.  Без згоди гетьмана турецький султан і кримський хан не можуть укладати договори з Річчю Посполитою та Московською державою.

Наслідки договору.

Туреччина оголосила війну Речі Посполитій, а П. Дорошенкові довелося боротися з уманьським полковником М. Ханенком, якого запорожці обрали гетьманом і який визнав зверхність Польщі.

11. Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672 р.)Польща відмовилася від претензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала. Наслідки війни. Татари і турки грабували Правобережжя, населення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «запродав Україну в турецьке ярмо».

У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який скористався відмовою Польщі від Правобережної України. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.

У 1675р. П. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччиною, передав булаву кошовому отаману Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.

Гетьманування Дем'яна Многогрішного (1669-1672 рр.)

Д. Многогрішний був гетьманом Лівобережної України, певний час виконував обов'язки наказногогетьмана за призначенням П. Дорошенка. У 1669 р. за відсутності П. Дорошенка був обраний гетьманом на козацькій раді.

Політика Д. Многогрішного

1. Підписав із Московською державою Глухівські статті (1669 р.):

  1.  московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі), втрачали право втручатися в справи української адміністрації;
  2.  козацький реєстр становив ЗО тисяч чоловік;
  3.  гетьман мав право на наймане військо (1 тис. осіб);
  4.  податки збиралися козацькою старшиною;
  5.  було обмежено перехід селян у козацтво;
  6.  гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини;

— резиденція гетьмана переносилася до Батурина.

Наслідки.

1. Україна фактично повернулася до Березневих статей 1654 р.

  1.  Домігся, що Київ залишився за Московською державою, не зважаючи на умови Андрусівського перемир'я.
  2.  Прагнув послабити роль старшини на користь гетьманської влади.
  3.  Провадив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.
  4.  Певна незалежність політики та недиплома-тичність Д. Многогрішного призвели до невдоволення як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана в 1672р. заарештували та таємно передали царським урядовцям. Хоча гетьмана мав судити суд Війська Запорозького, саме московський суд звинуватив його у державній зраді й відправив на довічне заслання до Іркутської в'язниці.

Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.)

І. Самойлович був гетьманом усієї України.

Політика І. Самойловича

1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672 р.):

— гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особливо з П. Дорошенком;

  1.  заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою;
  2.  гетьман не мав права карати та позбавляти старшину посад без згоди старшинської ради;
  3.  були розпущені наймані гетьманські (компанійські) війська.
  4.  У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Дорошенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії.
  5.  Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові території.
  6.  У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Правобережжя.
  7.  Брав участь в обороні Чигирина від турецько-татарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю. Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало.
  8.  За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали

Вічний мир (1686 р.):

  1.  кордон між Річчю Посполитою та Московською державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незасе-леною нейтральною зоною;
  2.  Запоріжжя відходило Москві;
  3.  за відмову від Києва Річ Посполита отримувала викуп у 146 тис. карбованців;
  4.  сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги.

Наслідки договору.Україна остаточно поділена на дві частини.

Після розорення Правобережжя Самойлович намагався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська.

Останнє гетьманування Юрія Хмельницького (1677-1681 рр.)

Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над Україною після зречення П. Дорошенка. Султанський уряд проголосив його гетьманом і «князем Малоросійської України».

Політика Ю. Хмельницького

  1.  Був васалом турецького султана.
  2.   Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Правобережної України.

Перший похід — 1677р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали українсько-московські війська під командуванням І. Самойловича та воєводи Г. Ромодановського. Ю. Хмельницький відступив.

Другий похід відбувся 1678р.200-тисячне турецько-татарське військо захопило Чигирин після місячної облоги. Підірвавши місто, російсько-українська армія відійшла на Лівобережжя, проте османська армія не стала її переслідувати і відступила з України.

Наслідки Чигиринських походів.Ю. Хмельницькому дісталася влада на Правобережній Україні; походи довершили спустошення Правобережжя.

Московсько-турецькі суперечки щодо володіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським мирним договором (1681 р.):

  1.  Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля;
  2.  кордон між державами встановлювався по Дніпру;
  3.  землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними 20 років;
  4.  татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його притоках, Чорному морі.

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р.Ю. Хмельницького позбавили гетьманської булави. Він був страчений турками у Кам' янці-Подільському в 1681, або в 1685 р.

Результати і наслідки Руїни

  1.  Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилася загибеллю Польської держави наприкінці XVIII ст.
  2.  Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст.
  3.  Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.

Лівобережна Україна та Слобожанщина в другій половині XVII ст.

Після укладення Вічного миру в 1686 р. Гетьманщину розглядають як Лівобережну та Правобережну.

Лівобережна Гетьманщина— лівобережні українські землі; Київ із приміською зоною.

Особливості адміністративно-політичного устрою Лівобережної Гетьманщини

1. Формально Гетьманщина перебувала у межах Московського царства.

2.Ділилася на 10 полків, що були і військовими, й адміністративно-територіальними одиницями.

3. Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін; кандидатура затверджувалася царем.

  1.  Гетьман займався кадровими призначеннями, встановленням податків, призначенням нагород, роздавав землю за службу або у власність, тому старшина опинилася в залежності від гетьмана.
  2.  До генеральної старшини входили:
  3.  обозний (відповідав за постачання армії);
  4.  суддя (очолював генеральний суд);
  5.  осавул (відповідав за організацію військових частин);
  6.  підскарбій (займався казною, фінансовою та податковою політикою);
  7.  хорунжий (відповідав за збереження військового прапора — корогви);
  8.  бунчужний (зберігав бунчук — гетьманський символ влади).

6. Із кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті.

7. Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владними органом.

  1.  Старшинська рада замінила загальновійськову; вона вирішувала питання оборонного характеру, обирала генеральну старшину, визначала розмір податків та орендної плати.
  2.  У містах існувало магдебурзьке право.

Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Російської Федерації.

Особливості розвитку Слобожанщини

1. Залюднюється в середині XVII ст. в основному українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з Московії.

  1.  Перші колоністи з'явилися на так званому Дикому полі в XV — на початку XVI ст.
  2.  Наступна хвиля колонізації пов'язана з козацько-селянськими повстаннями на Правобережжі першої половини XVII ст.
  3.  Особливо активно переселення відбувається після поразки козацької армії під Берестечком (1651 р.)та під час Руїни.
  4.  Для заохочення переселенців московський уряд надавав певні свободи — «слободи», зокрема звільнення від податків. Поселення стали називати слободами, а територію — Слобожанщиною. Виникають міста: Острогозьк, Суми (1652 р.), Охтирка, Харків (1654 р.) тощо.
  5.  Підпорядковувалася бєлгородському воєводі, посади гетьмана не існувало.

4. Сформовано п'ять полків: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

5. Полковники обиралися на полкових козацьких радах ізатверджувалися царем; мали ті самі повноваження, що й у Гетьманщині. Полкова старшина обиралася довічно.

Соціальна структура населення Лівобережжя та Слобожанщини

Козаки привілейований стан тогочасного суспільства: особисто вільні, звільнені від державних податків і повинностей, могли вільно проживати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, промислами, мали спадкове землеволодіння. Козаки підлягали власному суду. Обов'язком козаків було нести військову службу за власний рахунок.

З другої половини XVIII ст. у зв'язку зі зростанням майнової нерівності козаки почали поділятися на дві категорії:

виборні— заможні козаки, що особисто несли військову службу;

підпомічники — небагаті козаки, які самі не служили, а допомагали виборним: виділяли кошти на придбання коней, зброї, одягу, давали провіант для армії, вели господарство старшини, брали участь у державних роботах.

Українська шляхта— панівний стан українського суспільства, який досить швидко злився з козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв.

Духовенство— привілейований стан; верхівка духовенства та монастирі мали великі землеволодіння, а також залежних селян на цих володіннях. Часто козаки засновували монастирі, які ставали культурними осередками краю. Духовенство користувалося великим впливом і брало участь у засіданнях генеральної ради.

Міщанство— напівпривілейований стан; міщани мали права та привілеї на самоврядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але повинні були сплачувати податки й виконувати повинності на користь держави.

Селянство (посполиті)— найчисленніший не-привілейований стан. Унаслідок Національно-визвольної війни селяни отримали особисту свободу і право змінювати місце проживання, але не мали спадкової власності на землю. Працювали на старшину, шляхту й монастирі, сплачували податки продуктами і грошима. На Слобожанщині селяни сплачували податки до царської казни.

Розвиток господарства Сільське господарство було головним заняттям населення. В Україні вирощували зернові (жито, пшеницю, ячмінь, просо), горох, городину, технічні культури (коноплі, льон, тютюн тощо), займалися садівництвом. Наприкінці XVIII ст. з'явилися важкий плуг та соха на колесах.

У Гетьманщині селяни, козаки та міщани знаслідок війни отримали право займати вільну землю й обробляти її. Проте селяни не поспішали брати землю з державного фонду, тому що за неї слід було нести військову службу, і оселялися на землях старшини та церкви. Козацька старшина намагалася збільшити свої землеволодіння, захоплюючи наділи дрібних господарів і перетворюючи на спадкові «рангові» маєтки, Саме вона стала найбільшим землевласником. Поступово поширюється і набуває постійного характеру панщина, хоча за часів Національно-визвольної війни її замінили на чинш.

На Слобожанщині діяло право займанщини.

Займанщина — поселенці могли брати стільки землі, скільки могли обробити. Кожний полк мав фонд незаселених земель, із якого нові козаки могли отримати наділ. Селяни, як і в Гетьманщині. оселялися переважно на старшинських землях.

Поряд із землями, заселеними українськими переселенцями, на Слобожанщині існували маєтки російських поміщиків, пожалувані царем за службу. Заселяли їх привезеними з Росії кріпаками. Поступово посполиті українські селяни наближаються в своєму статусі до феодально залежних кріпаків.

Розвиток ремесел, торгівлі, промислів:ґуральництво (горілчаний промисел), млинарство, гутництво (виробництво скла), виробництво заліза, солеваріння. Ремісники виготовляли продукцію як для місцевих потреб, так і на продаж.

Привілеї в торгівлі (безмитна торгівля) належали козацтву, але нею займалися також купці, міщани і посполиті. Велася торгівля переважно на ярмарках. Чотири рази на рік ярмарки проводилися в Харкові, тричі на рік — у Сумах. Чимало товарів надходило з Росії та з-за кордону (із Польщі, Криму, Туреччини тощо).

Запорозька Січ у другій половині XVII ст.

Особливості статусу Запорозької Січі:

  1.  за правління Б. Хмельницького підпорядковувалася гетьманові, зберігаючи автономію;
  2.  продовжувала відігравати роль захисника від турецько-татарських нападів;
  3.  унаслідок масової втечі населення з Правобережжя збільшилася кількість запорозьких козаків;
  4.  за наступників Б. Хмельницького часто відігравала роль опозиції гетьманській владі; таку позицію січовиків підтримувала Москва, щоб послабити гетьманську владу;
  5.  заАндрусівським перемир'ям (1667 р.) перебувала під контролем і Московської держави, і Речі Посполитої. «Вічний мир» передав Запорозьку Січ у виняткове підпорядкування Москві;

6) у 1663-1667 рр. на Чортомлицьку Січ були відправлені московські військові загони, що мали слідкувати за подіями на Січі, а з 1686 р. починається будівництво московських фортець на Запоріжжі;

7) зберігала контакти з Польщею і Кримським ханством, навіть зверталася до Речі Посполитої з проханням перейти в її підданство.

Господарське життя:

  1.  ґрунтувалося на промислах (полювання, рибальство, бджільництво) і скотарстві;
  2.  через набіги татар хліборобство не набуло значного розвитку, хліб закуповували на Правобережжі і в Гетьманщині, тому нестабільність у цих краях негативно позначалася на Січі;
  3.  основною формою господарювання були хутірські господарства зимівники;
  4.  високий рівень ремісничого виробництва;
  5.  запорожці займалися торгівлею з Правобережжям, Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Кримським ханством, Туреччиною. Вивозили мед, хутро, шкури, рогату худобу, коней, закуповували сіль, хліб, зброю, боєприпаси, тканину.

13.  Україна в першій  половині XVIII ст.

Гетьманування  Івана Мазепи.

25 липня 1687 р. відбулася козацька рада, на якій було обрано гетьмана України Івана Мазепу.

Політика І. Мазепи

Соціально-економічна політика:

1. Уклав із Росією Коломацькі статті (1687р.): — підтверджено козацькі права та привілеї;

  1.  козацький реєстр складав ЗО тисяч чоловік;
  2.  зберігалися компанійські полки;
  3.  універсали гетьмана мали підтверджуватися грамотами царя;
  4.  без царського дозволу гетьман не має права призначати та звільняти старшин;
  5.  козацька старшина зобов'язана наглядати за гетьманом і доносити на нього царському урядові;
  6.  обмежено право гетьмана розпоряджатися військовими землями;
  7.  гетьману заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, він має дотримуватися Вічного миру з Річчю Посполитою (тобто відмовитися від претензій на Правобережжя);
  8.  гетьман був зобов'язаний надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною;
  9.  у столиці Гетьманщини Батурині розміщувався полк московських стрільців;
  10.  українським купцям заборонялося торгувати, в Московській державі та підтримувати торгові зв'язки з Кримським ханством;
  11.  українці повинні приймати знецінені московські гроші під загрозою смертної кари;
  12.  рекомендувалося заохочувати українсько-московські шлюби для об'єднання народів «у нерозривну і міцну згоду».
  13.  Всіляко підтримував Росію; російські урядовці зазначали: « Ніколи ще не було гетьмана кориснішого й вигіднішого для царя».
  14.  Наділяв землями та привілеями козацьку старшину, формуючи верхівку українського суспільства.
  15.  Створив систему найманих військ для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби.
  16.  Надавав пільги організаторам промисловості, особливо рудних, паперових, порохових мануфактур; розвивав вівчарство, конярство, соляний промисел, виробництво селітри.
  17.  Розвивав торгівлю як внутрішню, так і зовнішню (з Польщею, Кримом, Московським царством, Кавказом, Персією), що занепала за часів Руїни.
  18.  Запровадив панщину в два дні на тиждень (уперше після Національно-визвольної війни).
  19.  Силою придушував селянські повстання та виступи опозиції, що дало підстави запорожцям називати його «вітчимом України».

Культурно-просвітницька діяльність

  1.  Реставрував 20 та заснував 12 храмів; унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний український архітектурний стиль назвали «мазепинськебароко».
  2.  Розбудував столицю Батурин за зразком Версалю, палацу французьких монархів.
  3.  Домігся надання Києво-Могилянській колегії статусу академії, призначив їй щорічну субсидію. У часи гетьманування Мазепи тут навчалося найбільше студентів — до двох тисяч.
  4.  Видав на власні кошти Євангеліє арабською мовою.
  5.  Обдаровував цінними речами, іконами українські церкви і монастирі.
  6.  Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Максимовича, Ф. Прокоповича, С. Яворського; сам писав вірші.
  7.  Направляв дітей старшини на навчання за кордон.

Зовнішня політика

  1.  Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні відносини з багатьма європейськими державами.
  2.  Установив таємні контакти з польським та шведським королями.
  3.  У 1708 р. уклав таємний українсько-шведський союз проти Росії, який у 1709 р. трансформувався в договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією.

Правобережна Україна наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

За часів Руїни територія Правобережної України була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією.

Річ Посполита

Османська імперія

За Вічним миром 1686 р.з Московським царством підтвердила право власності на Північну Київщину, Галичину і Волинь

За Бахчисарайським мирним договором 1681 р.з Московським царством отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля (до 1685 р. тут гетьманував Ю. Хмельницький)

Відновлення козаччини

Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі.

У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. З 1699р. вся територія Правобережжя відійшла Речі Посполитій.

Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселятипокинуті села. Заселяли Навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва. Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати переселенців з Лівобережжя на Правобережжя.

Паліївщина (1700-1704 рр.)— національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Турка).

Причини повстання:

  1.  у зв'язку з переходом правобережних українських земель від Туреччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування;
  2.  із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками сюди повертається

і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння.

Територія:Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.

Рушійні сили:передусім козацька чернь, селянство, міщани, українська шляхта.

Перебіг подій:

  1.  у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів;
  2.  на підтримку козаків спалахнули 'селянські повстання;
  3.  повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допомогу надати не змогла;
  4.  армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування;
  5.  із 1703 р. перевагу здобувають польські війська;
  6.  у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично перейшло під гетьманство І. Мазепи.

Наслідки повстання:

  1.  було жорстоко придушене спільними діями польських і російських військ;
  2.  до 1709 р. Україна була об'єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, призначав на посади полковників, вірних собі людей та роздавав землі старшині й українській шляхті.

Україна в подіях Північної війни 1700-1721 рр.

Північна війна— це війна антишведського союзу (Річ Посполита, Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції.

Мета Росії:відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території.

Основні воєнні дії Північної війни

1700  р. -  Битва під Нарвою між Росією та Швецією:

  1.  Швеція здобула перемогу.
  2.  Поразка під Нарвою змусила російського царя Петра І переозброїти і реформувати армію

1702 р.- Швеція    ввела війська у Польщу та окупувала Велике князівство Литовське:  

  1.  У Речі Посполитій з'явилося два королі: Август П, союзник Росії, та Станіслав Лещинський, обраний після шведського вторгнення.
  2.  Лещинський підписав зі шведами антиросійську угоду.

1701– 1704 рр. Росія завдала Швеції поразки і приєднала Північну Прибалтику з Нарвою і Тарту, землі уздовж течії р. Нева, Іжорські землі— Тимчасове припинення активних воєнних дій.

1708 р. - Розгром шведської армії під Лісною російськими військами:

  1.  Великі втрати шведського війська.
  2.  Шведська армія зупиняється на зимові квартири.
  3.  Партизанська війна українського населення проти шведів

Участь України в Північній війні:

  1.  козацькі полки приєдналися до російської армії під командуванням російських генералів і воювали в Прибалтиці, Пскові, Білорусі, обороняли Львів;
  2.  на території України побудовано чимало укріплень, у тому числі Київську фортецю на Печерську;
  3.  постачання харчів, фуражу, коней, волів для російської армії, що спричинило масове невдоволення українців.

Повстання гетьмана і. Мазепи

Переговори Мазепи зі шведською стороною і перехід на бік Швеції

Причини переговорів. За умови перемоги Росії та її союзника короля Речі Посполитої Августа II, Правобережна Україна відійшла б Польщі, а збереження автономії Гетьманщини було б сумнівним. У разі ж перемоги шведського короля Карла XII та його прибічника поляка Станіслава Лещинського вся Україна могла повернутися до Польщі. Мазепа зважив ці варіанти і ще в 1703 р. розпочав таємні переговори зі С. Лещинським.

Результати переговорів:

  1.  На початку 1708 р. укладено тристоронній ук-раїнсько-польсько-шведський договір, за яким Україна входила до складу Речі Посполитої як рівноправний член федерації. Гарантом дотримання угоди виступав шведський король. Старшина донесла цареві про таємні контакти Мазепи зі шведами, але Петро І не повірив. Більше того, донощиків (полтавського полковника І. Іскру та генерального суддю В. Кочубея) піддали тортурам і стратили.

У тому ж 1708р. Мазепа підписав військовий договір з Карлом XII:

  1.  шведська армія обороняє Україну;
  2.  старшина і гетьман зберігають свої права і воль-ності;
  3.  Мазепа стає довічним гетьманом або князем України;
  4.  на час війни шведи могли дислокуватися в таких українських містах: Стародубі, Гадячі, Полтаві, Батурині, Мглині.

Карл XII зазнав поразки у наступі на Москву, і шведські війська у жовтні 1708 р. перейшли на територію Гетьманщини, де сподівалися перезимувати. Таким чином, Україна перетворювалася на арену воєнних дій, чого прагнув уникнути Мазепа. Поява в Україні шведських військ прискорила події.

28 жовтня 1708 р. Мазепа, вірна йому старшина та чотири тисячі козаків приєдналися до війська Карла XII. Навесні 1709 р. до них приєдналися й запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Загальна чисельність прибічників Мазепи становила близько 12-15 тисяч чоловік.

По Україні були розіслані універсали із закликом відійти від Росії, а Карл XII запевняв українців у своїй визвольній місії.

Проте більшість українців не підтримала дії І. Мазепи з таких причин:

  1.  через свою соціальну політику та тривалу лояльність до Москви гетьман не мав широкої підтримки населення;
  2.  договір зі Швецією був незрозумілим і неочіку-ваним: Мазепа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів;
  3.  ізоляція Мазепи завдяки рішучим заходам Петра І;
  4.  побоювання розправи з боку російського війська.

Царський терор в Україні

  1.  Розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції;
  2.  в Україні провели вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський;
  3.  в усіх церквах Московського царства Мазепі проголосили анафему;
  4.  здійснено символічну страту опудала Мазепи;
  5.  в центральні райони Гетьманщини та на Правобережжя введено російські війська;
  6.  велася пропагандистська робота: Мазепу звинувачували в намірі передати Україну під владу Польщі та повернути унію;
  7.  усім «мазепинцям», що повернулися до Петра І, оголосили амністію і наділили їх новими маєтками та нагородами;
  8.  знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями;
  9.  над прихильниками Мазепи був проведений суд, до страти засуджено близько 900 представників старшини;

10)у квітні 1709 р. російське військо під командуванням О. Меншикова зруйнувало Запорозьку Січ, забрало артилерію та амуніцію, спалило флотилію, а захоплених козаків закатували.

Полтавська битва між шведськими та російськими військами відбулася 27 червня 1709 р. їй передувала облога Полтави шведською армією.

Мета шведів: 

  1.  захопити в Полтаві порох, фураж, провіант та одяг;
  2.  встановити контроль над басейном річки Ворскла та переправою через Дніпро у Переволочній. Але Полтаву шведи так і не змогли взяти. Під час

облоги Полтави до міста підійшла російська армія, до якої входили й українські військові частини під командуванням С. Палія. Битва тривала кілька годин, і ще до полудня шведи були розгромлені.

Причини поразки шведсько-козацької армії:

  1.  кількісна перевага російського війська (майже вдвічі);
  2.  Карл XII не зміг особисто очолити армію через поранення ноги, а між генералами панувала незгода;

3) відсутність єдиного тактичного плану битви. Мазепі й Карлові XII вдалося втекти в турецькі володіння. Козаки, які воювали на боці шведів і потрапили в московський полон, були показово закатовані, і їхні тіла були виставлені на привселюдний огляд.

Наслідки Полтавської битви:

  1.  Україна зазнала значних людських та матеріальних утрат;
  2.  царський уряд почав ліквідацію Гетьманщини;
  3.  І. Мазепа не пережив поразки і помер у жовтні 1709 р.

Оцінки діяльності Івана Мазепи є діаметрально протилежними:

  1.  Один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя.
  2.  Зрадник російського царя, якому складав присягу; його дії призвели до соціально-економічних та людських втрат українців, прискорили процес ліквідації української автономії.

Гетьманування Пилипа Орлика (1710-1742 рр.)

Після поразки Мазепи під Полтавою в еміграції на території Туреччини опинилися його прибічники — мйзепинці. Боротьба за гетьманську булаву тривала півроку. Нарешті козацька рада в Бендерах у 1710 р. обрала генеральну старшину та нового гетьмана Пилипа Орлика.

Діяльність Пилипа Орлика

  1.  Підписав договір із Карлом XII про протекторат Шведії над Україною. Шведський король зобов'язувався вести війну з Росією, доки Україна не буде звільнена від московського панування.
  2.  Домовився з Кримським ханством про спільну боротьбу проти Росії.
  3.  Для підтримки П. Орлика Туреччина оголосила війну Московському царству (1710 р.)
  4.  Уклав так звану Конституцію Пилипа Орлика.
  5.  У1711 р. здійснив похід на Правобережжя разом із загонами поляків і татар. Завдяки вдало проведеній антимосковській агітації на бік Орлика переходили не тільки кріпаки-втікачі, а й цілі міста. На Лівобережжі розпочалися антиросійські виступи. Але авторитет П. Орлика підірвали вилазки татарських загонів на Слобожанщину, внаслідок чого військо залишили українські козаки та міщани. Змушений відступити під тиском московської армії Б. Шереметєва.

Результати і наслідки:

  1.  похід завершився поразкою передусім через ненадійних союзників;
  2.  татари пограбували міста і села Правобережжя, тисячі людей забрано в ясир.
  3.  Узяв участь у підписанні Прутського договору (1711 р.)між Московським царством та Туреччиною.
  4.   Намагався створити широку антиросійську коаліцію — як у Європі, так і на Сході. Але міжнародна ситуація не сприяла йому:
  5.  у 1721 р. перемогою Росії закінчилася Північна війна, внаслідок якої Росія отримала Прибалтику;
  6.  Туреччина задовольнилася Азовським узбережжям і не поспішала воювати далі;
  7.  Польщу роздирали міжусобні війни, що закінчилися перемогою російського ставленика Фрідріха-Августа III.

Через загрозу арешту російськими агентами П. Орлик постійно переїздив. Неодноразово він звертався до Речі Посполитої, Франції, Англії, німецьких держав, Голландії, Папської держави тощо за підтримкою у справі відновлення незалежної України, проте результату не отримав.

Із 1722 р. П. Орлик оселився в Салоніках (Греція). Помер у 1742 р.

Прутський договір (1711 р.)став наслідком московсько-турецької війни. Туреччина мала на меті повернути втрачений у 1696 р. Азов та відновити вплив у Північному Причорномор'ї. Окремо стояла вимога відновлення незалежної Гетьманщини.

Російські війська врятував від капітуляції лише підкуп турецького головнокомандувача, який погодився на переговори.

Зміст договору:

  1.  Туреччині повертався Азов;
  2.  у степовій Україні Москва мусила зруйнувати частину своїх фортець;
  3.  Москва не мала права втручатись у справи Речі Посполитої і відмовлялася від претензій на Правобережну Україну.

Результати й наслідки договору:

  1.  Орликові не дісталося навіть Правобережжя (захоплене Польщею);
  2.  Московське царство та Османська імперія перебували у стані війни до 1713 р. Конституція Пилипа Орлика — угода міжП. Орликом, старшиною та запорожцями, укладена під час обрання П. Орлика гетьманом. Основною ідеєю документу стала вимога обмежити владу гетьмана і прагнення старшини відігравати провідну роль у суспільно-політичному житті України.

Текст Конституції був складений латинською та книжною українською мовами і містив преамбулу (вступ) і 16 статей.

Вступна частина викладала історію українського народу та Війська Запорозького:

— Україна втратила свою незалежність у боротьбі з Польщею;

  1.  Б. Хмельницький відновив незалежність;
  2.  Московське царство порушило взяті на себе зобов'язання щодо України, тому Військо Запорозьке змушене відстоювати права українців збройним шляхом;
  3.  І. Мазепа був захисником інтересів України, Карл XII «покровитель і протектор України».

Основний зміст Конституції:

  1.  Україна є суверенною державою під протекторатом Швеції;
  2.  православ'я є державною релігією;
  3.  територія України складається з Чернігівського, Брацлавського та Київського воєводств;
  4.  влада ділиться на три гілки: законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман і Генеральна старшина) та судову (Генеральний суд);
  5.  гетьманська влада обмежується участю Генеральної військової ради (парламенту) в державному управлінні; до Генеральної ради має увійти не тільки генеральна, полкова і сотенна старшина, а й по одному депутату від кожного полку та Низового Війська Запорозького;
  6.  уряди полковників і сотників є виборними;
  7.  гетьман не розпоряджається державними коштами; бюджетом відає генеральний скарбничий, який узгоджує дії з гетьманом;
  8.  передбачено соціальний захист козацьких удів та сиріт, які звільнялися від податків та повинностей. Таким чином, Конституція змальовує парламентську республіку. Вона стала пам'яткою суспільно-політичної думки та символом боротьби за становлення незалежної України.

Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.)

1. Подав Петрові І на затвердження Просительні статті, де просив царя зберегти права і вольності України. На їх основі Петро І видав «Рішительний указ» (1709р.),абоРешетилівські статті:

  1.  встановлено контроль за збиранням податків і витратами на утримання козацького війська та гетьманської адміністрації;
  2.  козакам відмовлено у звільненні від підпорядкування російським офіцерам;
  3.  захоплена козацька артилерія залишалася російському війську;
  4.  збільшено кількість російських залог у містах Лівобережжя;
  5.  до кінця 1709 р. козацьке військо звільнялося від участі у військових походах;

— приймати іноземних послів можна було лише в присутності царського представника.

  1.  У 1709 р. при гетьмані було запроваджено посаду міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду; ним стаг А. Ізмайлов.
  2.  Резиденція гетьмана була перенесена ближче до російського кордону — до Глухова; тут перебували два. російські полки, підпорядковані безпосередньо міністру-резиденту.
  3.  Петро І самостійно призначав генеральну і полкову старшину, в тому числі росіян і німців, які не підкорялися гетьману й отримували великі маєтності в Україні.
  4.  Тривали численні мобілізації козаків для участі у Північній війні та роботах з будівництва укріплень, каналів і нової російської столиці Санкт-Петербурга.
  5.  Із Гетьманщини було заборонено вивозити будь- які товари, що гальмувало розвиток торгівлі; Запоріжжю оголошена економічна блокада.

7. Заборонено друкувати книжки українською мовою, з церков вилучали книги українського друку і заміняли їх на московські видання.

8. За кордон вислані студенти Києво-Могилянської академії, що були вихідцями з Правобережжя.
Оцінка діяльності:спроби Скоропадського нейтралізувати наслідки повстання Мазепи мали частковий результат. Реального впливу на російську політику щодо України він не мав. Як наслідок, гетьман втрачав авторитет, і старшина почала налагоджувати контакти безпосередньо з оточенням Петра І.

Утворення Малоросійської колегії (1722-1727 рр.)

Із 1721 р. Московська держава стала іменуватися Російською імперією, а Петро І прийняв титул імператора.

27 травня 1722 р. була створена Малоросійська колегіяз 6 московських чиновників на чолі з С. Вельяміновим, якій підпорядковувалися установи Гетьманщини.

Мета створення Малоросійської колегії:

  1.  контроль за діяльністю гетьмана та старшини;
  2.  поступове обмеження політичної автономії Гетьманщини і зведення її до статусу провінції.

Діяльність Малоросійської колегії:

  1.  встановлювала та стягувала податки до' царської казни, провіант для російської армії;
  2.  розміщувала на території Гетьманщини російські війська;
  3.  контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії;
  4.  контролювала роздачу земель старшині та офіцерам;
  5.  розглядала апеляції на судові рішення українських судів.

Протистояння І. Скоропадського виявилося безуспішним, і на початку липня 1722 р. він помер. Реальна влада перейшла Малоросійській колегії, яка започаткувала процес ліквідації української державності.

Гетьманування Павла Полуботка (1722-1723 рр.)

22 липня 1722 р. Петро І доручив управління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботку. Виборів гетьмана не проводили.

  1.  Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство.
  2.  Започатковані реформи:
  3.  запроваджено колегіальні суди;
  4.  установлено порядок судової апеляції;
  5.  призначені інспектори, які наглядали за виконанням гетьманських рішень тощо.
  6.  У військовому таборі на річці Коломак у 1723 р. були написані Коломацькі петиції, звернення до Петра І з вимогою відновлення державних прав України. Це звернення лишилося без відповіді.
  7.  Друге звернення Полуботка до царя закінчилося викликом гетьмана та старшини до Петербурга, де їх заарештували і кинули до Петропавлівської фортеці. Там вони перебували до смерті Петра І у 1725 р. Полуботок помер у в'язниці.

Оцінка діяльності П. Полуботка: намагаючись

зідновити повноцінну українську автономію, проявив себе як мужній і послідовний політик. Його смерть в ув'язненні продемонструвала наміри імперії щодо цілковитого скасування автономії Гетьманщини.

Після смерті Петра І престол дістала його друга дружина, Катерина І. Але фактично країною правив О. Меншиков, соратник і друг Петра І. Політична ситуація змінилася:

  1.  наближалася війна з Туреччиною, і царському урядові потрібні були союзники.    
  2.  малоросійська колегія, піднявши податки для землевласників, утратила прихильність Меншикова, який мав чимало маєтків в Україні.

За цих умов царський уряд нарешті пішов на поступки і дозволив козакам обрати гетьмана.

Гетьманування Данила Апостола (1727-1734 рр.)

У жовтні 1727 р. гетьманом України був обраний миргородський полковник Данило Апостол.

Данило Апостол народився в с. Великі Сорочинці на Полтавщині в козацько-старшинській родині. Брав участь у Північній війні. Став одним із найактивніших учасників розробки українсько-шведського союзу і навіть приєднався до шведської армії в 1708 р. Проте за декілька місяців перейшов на бік Петра І У 1723 р. був заарештований разом із Павлом Полуботком.

1. Уклав із Петром II «Рішительні пункти» (1727р.):

  1.  генеральна старшина і полковники обираються козаками, а не призначаються гетьманом, і затверджуються імператором;
  2.  гетьман установлює дипломатичні відносини тільки зі згоди імператора;
  3.  українське військо обмежується трьома полками (по 500 чоловік), що підпорядковуються російським воєначальникам, і реєстровими козаками;
  4.  росіяни можуть мати володіння в Гетьманщині, а українці — в Росії без обмежень.
  5.  Зменшено кількість росіян у гетьманському уряді, обмежено кількість російських військ в Україні.
  6.  Під гетьманську владу повернулися запорожці, що з 1708 р. мешкали та території Кримського ханства; засновано Нову Січ на річці Підпільній (1734 р.).
  7.  Укладено « Звід українських законів » на основі литовських статутів та магдебурзького права; проведено ревізію державних земель, незаконно захоплені повернуто в державне володіння.
  8.  Д. Апостол відокремив гетьманську казну від державної, вперше чітко було визначено бюджетні видатки України.
  9.  Скасовано податки, раніше накладені Малоросійською колегією.
  10.  Гетьман вимагав від російського уряду скасувати торговельні обмеження для Гетьманщини.
  11.  Був змушений направляти людей на будівництво « Української лінії » — оборонних споруд від Дніпра до Дінця — та до козацького корпусу у Польщу. У 1733 р. гетьман захворів, й імператриця АннаІоаннівна скасувала гетьманський уряд. Наступного, 1734 р., Д. Апостол помер.

Оцінка діяльності Д. Апостола:політика цього гетьмана сприяла відродженню української економіки, обмеженню свавілля російських урядовців в Україні. Він зміг тимчасово зберегти автономію Гетьманщини.

Правління гетьманського уряду (1734-1750 рр.)

Урядування в Україні Анна Іоаннівна доручила Правлінню гетьманського уряду — видозміненій Малоросійській колегії. Воно складалося з 6 осіб, половина з яких були українцями, половина — росіянами. Головував у Правлінні князь О. Шаховський.

Гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 рр.)

Молодший брат Олексія Розумовського був «обраний» старшиною за наказом Єлизавети в 1750 р.

Діяльність К. Розумовського

  1.  Переніс резиденцію в Глухів, який розбудував за європейським взірцем.
  2.  Домігся прийняття царського указу, який забороняв закріпачення українців. Пізніше заборонив перехід селян у інше господарство без письмової згоди землевласника.
  3.  Справи, пов'язані з Україною, направлялися не до Сенату, а до Колегії закордонних справ, що формально визнавало особливий статус Гетьманщини.
  4.  Підпорядкував своїй адміністрації Запорозьку Січ і Київ.
  5.  З України було виведено російські війська.
  6.  Домагався фінансової та дипломатичної автономії, щоправда, безрезультатно.
  7.  Здійснив військову реформу: уніфікував зброю та уніформу для козацького війська, вдосконалив артилеріюПровів судову реформу: запровадив шляхетські суди; Гетьманщина була поділена на 20 повітів, у кожному з яких засновано суди: земський (для розгляду цивільних справ) і підкоморський (для розгляду земельних справ).
  8.  Запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей, планував відкрити у Глухові університет.
  9.  Збирав старшинські з'їзди — Генеральні збори — як прототип шляхетського парламенту (за польським взірцем).
  10.  Виступив із проектом спадкового гетьманства в Україні.

Така активність гетьмана не сподобалася імператриці Катерині II, яка захопила престолу 1762 р. Розумовський ледь не опинився у засланні, але врешті йому запропонували піти у відставку. Гетьман змушений був погодитися, за що й отримав чин генерал-фельдмаршала та маєтки.

10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.

Історичне значення Гетьманщини

  1.  Проіснувала 115 років і відіграла важливу роль у формуванні Української держави.
  2.  Захистила український народ від асиміляції, експлуатації та національно-релігійних утисків з боку польської влади.
  3.  Не зважаючи на втручання російських чиновників, ключові посади в Гетьманщині обіймали саме українці.
  4.  Гетьманщина створила умови для остаточного становлення українського народу, розвитку його мови та культури.

14.  Зміни в адміністративно-політичному устрої України в другій половині XVIII ст.

Українські землі під владою Російської імперії

Друга Малоросійська колегія (1764-1786 рр.)

Друга Малоросійська колегія перебрала на себе управління Гетьманщиною після скасування гетьманської посади. Вона складалася з чотирьох представників козацької генеральної старшини та чотирьох російських чиновників. Очолив колегію П. Румянцев.

Мета діяльності Малоросійської колегії:

  1.  ліквідувати залишки автономії;
  2.  закріпачити селян;
  3.  контролювати економічний розвиток України;
  4.  збільшити збір податків із населення.

Колегія була ліквідована після втрати Україною залишків державності.

Остаточна ліквідація автономії України

1765 р.— ліквідовано козацькі полки на Слобожанщині та перетворено їх на регулярні гусарські полки; на території слобідських полків утворена Слобідсько-Українська губернія.

1765-1769 рр. — проведено Генеральний опис Малоросії, що став основою для поширення на Україну загальноросійського законодавства: проведено перепис населення, наведено дані про повинності і податки, здійснено опис населених пунктів.

1775 р.— остаточно зруйновано Запорозьку Січ.

1781 р.— ліквідовано полково-сотенний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини, запроваджено імперський адміністративний поділ на намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, згодом додалися Харківське та Катеринославське); замість козацьких полків утворено регулярні карабінерські полки, місцеві козаки позбавлялися своїх прав та привілеїв.

1782-1786 рр.— ліквідація Генерального суду, полкового і сотенного правління, інших адміністративних і судових установ колишньої Гетьманщини, заміна їх на загальноімперські установи.

1783 р. — остаточне закріпачення селян.

1785р.на Україну поширено «Жалувану грамоту дворянству»: козацька старшина зрівнялася в правах із російським дворянством.

1785 р.— проведено секуляризацію монастирських маєтків.

  1.  Запорожці прославили себе героїчною боротьбою з чужоземними загарбниками та захистом південних рубежів України.

Історичне значення Запорозької Січі

  1.  З ліквідацією Запорозької Січі закінчується козацька доба історії України.
  2.  Запорожці проявили творчі здібності в організації військової справи та створенні своєрідної культури.
  3.  Запорожці були активними учасниками національно-визвольних рухів та культурного життя України.

Українське козацтво після ліквідації Запорозької Січі:

  1.  5 тисяч козаків перейшли та територію Туреччини, де заснували Задунайську Січ;
  2.  частина козаків із дозволу російського уряду заселила територію між Бугом і Дністром; згодом із них було створене Чорноморське військо, яке переселили на Кубань;
  3.  частина старшини отримала офіцерські звання;
  4.  понад половину козаків було закріпачено указом Катерини II.

15.  Визвольна боротьба народних мас України в другій половині XVIII ст.

Правобережжя і західноукраїнські землі

У 1714р. південна Київщина та Брацлавщина знову опинилися під владою Польщі.

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку регіону

— Територія була спустошена і знелюдніла внаслідок тривалих воєнних дій та примусового переселення мешканців на Лівобережну Україну.

— Державну та общинну землі захоплюють магнати.

— Збільшено повинності селян: панщина 4-5 днів, ремонт і спорудження панських будинків, шляхів, мостів, натуральні побори (птиця, мед, гриби тощо).

— Зростає чисельність дворових слуг (безземельних селян), чиє становище не відрізнялося від рабського.

— У південній Київщині та Брацлавщині засновують слободи — поселення, що на 10-25 років звільнялися від оподаткування: таким чином землевласники стимулювали заселення спустошених війною земель. Повинності навіть залежних селян обмежувалися грошовим і натуральним податками.

— Міста, крім Львоваі Кам'янця-Подільського, втратили магдебурзьке право, ліквідовано міське самоврядування.

— Відбувалося переслідування православних священиків, які теж мусили відбувати панщину.

— Відсутність сильної королівської влади мала наслідком анархію і феодальну сваволю.

Національно-визвольна боротьба

Посилення соціального та національно-релігійного гноблення спричинило початок нової хвилі боротьби українського народу. Вона набувала різних форм: від подання скарг і відмови виконувати панщину до розгрому панських маєтків та вбивства членів панських родин. Основними виявами антифеодальної та національно-визвольної боротьби стали гайдамацький і опришківський рухи.

Гайдамацький рух:

Перша згадка 1717 р.Гайдамак — від турецького —haydamak - розбійник гнати (робити набіги)

Територія: Брацлавщина Поділля, Волинь, Уманщина, Київщина

Учасники: Селяни, козаки, наймити, міщаниремісники, збіднілі шляхтичі. Керували загонами пе¬реважно запорозькі козаки; Січ надавала і матеріальну допомогу

Тактика: Грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейських лихварів та орендарів. Награбоване добро ділили між собою та роздавали селянам. Часто проводили спільні операції

1734-1738 рр. — повстання козацького полковника Верлана.

1741-1748 рр. — повстання Гната Голого. 1750 р. — повстання під проводом О. Ляха, М. Мамая, М. Сухого та інших.

1768-1769 рр. — повстання М. Залізняка

Коліївщина (від колій — той, що коле).Приводом стала появаросійських військ на Правобережжі, сприйнята як підтримка українців і православ'я.  В Умані до гайдамаків приєднався козацький загін І. Ґонти, завдяки чому місто опинилося в руках повстанців. Гайдамаки сподівалися на допомогу російського уряду, але Росія виступила на боці Польщі. Після полонення Залізняка й Ґонти решта гайдамацьких загонів була розгромлена, .а їхні учасники піддані жорстоким катуванням. М. Залізняка засудили до каторжних робіт у Нерчинську, І. Гонта був страчений через четвертування.

Опришківський рух

Опришки — від латинського оргеssor — знищувач, порушник

Територія: Прикарпаття, Закарпаття, Буковин

Учасники: Безземельне і малоземельне селянство, міська біднота

Тактика така сама як і у гайдамаків.

1648 р. — повстання С. Височана.

1700-1737 рр.діяльність окремих загонів під проводом І. Шугая, І. Панчишина, П. Сабататощо.

1738-1745 рр. — повстання 0. Довбуша. Його загін налічував 30-50 чоловік. Здобув Богородчанську фортецю, здійснював напади на Дрогобич, Рогатин. На придушення повсталих польський уряд кидав до 2,5 тис. війська.

За легендою, в 1745 р. Довбуша смертельно поранив панський найманець.

1745-1759рр. — продовження боротьби соратниками О. Довбуша.

Кінець XVIII ст. — повстання В. Баюрака та І. Бойчука.

Історичне значення: Гайдамацький та опришківський рухи стали яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Вони послаблювали позиції польської влади на українських землях і мали народну підтримку.

16.  Входження Північного Причорноморя  та Правобережної України до складу Росії.

Російсько-турецькі війни

Росія вела війни з Туреччиною в другій половині XVIII ст. з метою посилення своїх політичних та економічних позицій у Північному Причорномор'ї, на Балканах та в країнах Близького й Середнього Сходу.

1768 – 1774 рр. – Кючук - Кайнарджійський мир (1774 р.)

— Росія приєднала українські землі в межиріччі Дніпра й Південного Бугу до узбережжя Чорного моря, частину морського узбережжя з фортецям Керч, Єнікале, Кінбурн, Азов і таким чином здобула вихід до Чорного моря;

— Кримське ханство оголошене незалежною від Туреччини державою;

— Туреччина відновила автономію Молдавського князівства та Волощини, які фактично потрапили під протекторат Росії;

— російські торгові судна вільно плавають Чорним морем і проходять через протоки Босфор і Дарданелли

Наслідки:Посилена присутність Росії на Півдні України; відпала потреба в Запорозькій Січі (ліквідована в 1775 р.); у 1783 р. Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії, внаслідок чого припинилися турецько-татарські набіги, в Криму ліквідовані рабовласництво та работоргівля, Крим приєднано до імперського російського ринку;

початок утисків татар, масові втечі татар до Туреччини.

1787 – 1791 рр. - Ясський мир (1791 р.)

— Росія приєднала землі між Південним Бугом та Дністром з фортецею Очаків;

новий кордон між Росією та Туреччиною встановлений по річці Дністерна південному заході, по річці Кубань — на Кавказі;

— Туреччина визнала приєднання до Росії Криму й Кубані.

— Росія повернула Туреччині Молдову й Волощину

Наслідки: масове переселення людей на Південь України, заснування міст (Одеса, Катеринослав, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь);

— швидкий  економічний розвиток південних українських земель;

— у 1796 р. кріпацтво запроваджено на південних землях України.

Поділи Польщі і входження Правобережної України до складу Російської імперії Причини поділу Речі Посполитої:

  1.  політична анархія в країні, спричинена боротьбою за владу різних шляхетських угруповань;
  2.  втручання іноземних держав у внутрішні справи Польщі;

— розорення країни внаслідок постійних повстань, війн зі Швецією та Росією, міжусобиць. Ініціатором поділу Польщі став прусський імператор Фрідріх II, який залучив до цієї акції Австрію та Росію. Всього було здійснено три поділи Польщі.

Iподіл Польщі (1772 р.)

Назва держави

Територія, яку отримала держава

Росія

Частина Східної Білорусі

Австрія

Східна Галичина

Пруссія

Помор'я (без Гданська)

II поділ Польщі (1793 р.)

Назва держави

Територія, яку отримала держава

Росія

Правобережна Україна, Центральна Білорусь

Австрія

Нічого не отримала

Пруссія

Гданськ, значна частина Великої Польщі

III поділ Польщі (1795 р.)

Назва держави

Територія, яку отримала держава

Росія

Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські та литовські землі

Австрія

Галичина, частина Волині, так звані малопольські землі з Краковом і Познанню

Пруссія

Основна частина Великої Польщі з Варшавою

Унаслідок трьох поділів Польська держава перестала існувати.

Таким чином, під владою Російської імперії опинилися всі українські землі Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини й Закарпаття, що перебували в складі Австрійської імперії.

Перші заходи російської влади на землях Правобережжя:

  1.  на нову територію було поширено адміністративний устрій Росії: українські землі об'єднано у Київську, Волинську та Подільську губернії, при цьому не враховані особливості окремих українських регіонів;
  2.  державною мовою стала російська; діловодство велося російською та польською мовами;
  3.  за польською шляхтою збережено її права та привілеї;
  4.  діяв третій Литовський статут 1588 р.;
  5.  головні адміністративні та судові посади обійняли російські чиновники;
  6.  землі католицької церкви були конфісковані й передані російському дворянству.

Значення приєднання українських земель до Росії:

  1.  припинилися необмежене шляхетське свавілля, переслідування православної церкви;
  2.  Україна була залучена до загальноросійського ринку;
  3.  створено сприятливіші умови для формування української нації.

Кримське ханство у XVIII ст.

Кримське ханство— це держава кримськотатарського народу, що проіснувала з 1449 до 1783 р. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов'я та Прикубання.

Політичний устрій:обмежена монархія з ханом на чолі. Хан обирався курултаєм — з'їздом татарської шляхти — з династії Гіреїв, але призначався турецьким султаном; був васалом Туреччини. Не мав права підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, оголошувати війну та укладати мир; за наказом султана хан з військом приєднувався до турецької армії. Важливу роль відігравала знать — беї.

Соціальний устрій. Населення ділилося на мілети — національно-релігійні общини: мусульман-

ську, православну, іудейську, вірменську. Всім обсягом прав користувалися тільки мусульмани: вони несли військову службу, за що їм надавали податкові та ігіші пільги.

Більшість населення була вільною, проте існувало й рабство. Земля перебувала у володінні селянських общин, знаті й хана; ліси й пасовиська вважалися спільною власністю. Селяни відпрацьовували тиждень на рік у господарстві бея і сплачували десятину на загальнодержавні потреби.

Господарське життя. Татари Південного узбережжя Криму займалися садівництвом і виноградарством, городництвом, рибальством, вирощуванням тютюну. Мешканці степового Криму займалися землеробством і скотарством (вирощування коней та овець). Із XVI ст. відбувається перехід до осілого життя, що спричинило зростання міст як центрів ремесла й торгівлі.

Особливості культури:обов'язкове дотримання майстрами норм і вимог ісламу; змішання різних стилів народів Криму.

З 1500р. вКримському ханстві працювало медресе — вище духовне училище, де головними предметами були філософія та арабська мова. Світська література не була в шані. Наука займалася переважно астрологічними, богословськими та юридичними проблемами. Високого розвитку досягла народна творчість (пісні, казки, легенди). Популярними музичними інструментами були барабан, дасуль, бубон, дарієма, зурна. Збереглися архітектурні пам'ятки: Ханський палац та Фонтан сліз у Бахчисараї, мавзолей у Киркорі, мечеть Джума-Джамі в Гезлеві (Євпаторія).

17.  Українська культура в другій половині XVIIXVIIIст.  

Загальна характеристика:

  1.  була збережена культурна основа другої половини XVI — першої половини XVII ст.;
  2.  культура розвивалася в умовах існування української державності — Гетьманщини;
  3.  підтримка української культури з боку гетьманів;
  4.  тенденція культури до набуття світського характеру;
  5.  з початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру;
  6.  відчутний вплив західноєвропейського бароко.
  7.  вплив політики царського уряду, спрямованої на подальше обмеження та ліквідацію автономії Гетьманщини;
  8.  вплив ідей західноєвропейського Просвітництва;
  9.  поступовий перехід від бароко до класицизму;
  10.  домінування російської культури, політика русифікації;
  11.  відтік української інтелектуальної еліти до Москви та Петербурга, перетворення Гетьманщини на російську провінцію.     

Основні галузі культури

І. Освіта.

  1.  Початкову освітуздобували в початкових школах (Лівобережжя), братських школах (Правобережжя), єзуїтських школах для шляхти (Правобережжя). Вчителями виступали й так звані мандрівні дяки, які переходили з місця на місце.
  2.  Закладами середньоїосвіти були Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми (Лівобережжя), Львівський, Кам'янецький, Луцький тощо єзуїтські колегіуми (Правобережжя).

Вищу освіту давали Львівський університет та Києво-Могилянський колегіум (з 1701 р. — академія). Колегіум був відкритий для всіх верств населення, але серед учнів переважали діти козацької старшини, багатих козаків, духовенства та міщан.

Проте у XVIII ст. в освітній сфері відбулися негативні зміни: після Полтавської битви скоротилася кількість студентів Києво-Могилянської академії; звільнили «неблагонадійних» викладачів; царський уряд заохочував переїзд до Росії талановитих учених, митців, церковних діячів.   

  1.  До кінця XVIII ст. скорочено мережу початкових шкіл, оскільки селяни не мали коштів на їх утримання; наслідком було зменшення кількості письменних українців.
  2.  1786 р. — створення на території Гетьманщини чотирикласних (для дворян) та двокласних

(для міщан) народних училищ з російською мовою навчання.

  1.  1774 р. — на західноукраїнських землях (Австрійська імперія) запроваджено обов'язкову початкову освіту рідною мовою. Повну середню освіту здобували у німецькомовних гімназіях
  2.  Вищі навчальні заклади: Києво-Могилянська академія, яка поступово занепадає, Харківський колегіум, Львівський університет (1784 р.), де до 1809 р. працював Руський інститут для підготовки греко-католицьких священиків.

2. Наука.

  1.  Починає розвиватися філософія як самостійна наука.
  2.  Відбувається формування історичної науки: «Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу» (1647 р.) фактично став першим систематизованим підручником із вітчизняної історії.
  3.  Учені Києво-Могилянської академії провели перші археологічні дослідження — розкопки Десятинної церкви в Києві; відбувалася реставрація храмів часів Київської Русі.
  4.  Філософія.Мандрівний філософ Г. Сковорода закликав до самопізнання і морального очищення; розробив учення про «сродну працю», який має відповідати природним здібностям людини та її життєвому покликанню.
  5.  Медицина була представлена лікарями-українцями, які здобули вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, С. Крутень, І. Руцький тощо. М. Амбодик-Максимович — автор перших у Російській імперії підручників з акушерства і ботаніки. Г. Тереховський—дослідник мікроорганізмів. Є. Мухін — організатор щеплень проти віспи та профілактичної боротьби з холерою.

У Львові в 1773 р. відкрито медичний колегіум для підготовки лікарів і аптекарів; у 1787 р. відкрито першу в Подніпров'ї спеціальну медичну школу (Єлисаветград); у 1792 р. — Київський військовий шпиталь.

  1.  Математика.1793 р. — викладач Києво-Могилянської академії І. Фальковський видав підручник «Скорочення змішаної математики», книгу «Теоретична астрономія».
  2.  Ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович брав участь у створенні Російської академії наук, одним з перших у Росії вів спостереження із застосуванням телескопа і мікроскопа.

3. Книгодрукування.

Працювали Львівська братська, Почаївська, Уневська друкарні; найбільшою була друкарня Києво-Печерської лаври. Також відкрито польські та єврейську друкарні. Переважна більшість книг була церковно-релігійного змісту.

— Найбільші друкарні — у Києво-Печерській лаврі, Почаївському та Уневському монастирях, приватна друкарня А. Піллера у Львові (саме Піллер видавав першу українську газету — «Львівську газету» — французькою мовою).

  1.  Переведення друкарень на «цивільний» шрифт.
  2.  Широкий асортимент літератури: церковні книги, календарі, збірки пісень, навчальні посібники, господарські поради. Література розповсюджувалася і за межами України.

4. Усна народна творчість представлена передусім думами та історичними піснями, що змальовували Національно-визвольну війну та її героїв. Поширюються також чумацькі, рекрутські, козацькі пісні.

5. Література.

  1.  Розквіт стилю бароко.
  2.  Полемічна література (Л. Баранович « Нова міра старої віри»; І. Гізель «Правдива віра» тощо).
  3.  У першій половині XVIII ст. з'являються козацькі літописи («Літопис Самовидця», літописи Г. Граб'янки та С. Величка).
  4.  Розвиток історичної та літописної літератури (Ф. Сафонович «Хроніка з літописів давніх»).
  5.  Основний стиль — бароко, з'являються елементи класицизму, сентименталізму, реалізму.
  6.  Історико-мемуарна проза: щоденники М. Ханенка, Я. Марковича.
  7.  Поезія: С. Дивович «Розмова Великороси з Малоросією».
  8.  1798 р. — видання «Енеїди» І. Котляревського — першого твору, написаного розмовною українською мовою.
  9.  Г. Сковорода «Сад божественних пісней», «Басні Харківскія».

6. Театр.

  1.  Поширення вертепу. Улюбленим героєм стає запорожець, який захищає простих людей. Із вертепами ходили студенти колегіумів та Києво-Могилянської академії.
  2.  Розвиток шкільної драми. Основними темами були різдвяний цикл, мораліте (повчальні вистави алегоричного змісту), міраклі (релігійно-повчальні віршовані драми).

— Зародження світської драматургії, поява аматорських та кріпосних театрів.

  1.  1798 р. — у Харкові відкрито перший професійний театр із професійною трупою.
  2.  Занепад шкільного театру внаслідок заборони вистав у Києво-Могилянській академії.

7. Музика.

  1.  Поширення козацьких маршових пісень.
  2.  Поширення серед міського населення кантів або псалмів — побутового багатоголосного пісенного жанру, що широко використовувався в шкільному театрі та вертепі.
  3.  Триває розвиток партесних (багатоголосних) співів.
  4.  Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові.
  5.  Видатними композиторами початку XVIII ст. були А. Ведель, Д. Бортнянський.
  6.  Розвиток музичної теорії: український композитор Н. Дилецький створив «Музичну граматику».
  7.  Виникнення цехів музикантів, що обслуговували урочисті церемонії, військові походи та розваги.
  8.  Центри музичної освіти — Глухівська півча школа та Києво-Могилянська академія.
  9.  Композитори: М. Березовський (перша українська опера «Демофонт»), Д. Бортнянський (опери, твори церковної музики), А. Ведель (хорові концерти).
  10.  Поширення пісень-романсів, в основу яких покладено народні мотиви.

8. Архітектура.

Розвиток стилю бароко, який в Україні отримав назву козацького через набуття національного колориту. Естетичними особливостями українського бароко є багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, велика кількість усіляких вимислів і головне — небачена вигадливість форм. Розквіт бароко припав на добу І. Мазепи. Найвидатніші пам'ятки — Спаська церква Мгарського монастиря, церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври, Софійський і Золотоверхий собори в Києві. Видатні архітектори — С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

9. Розвиток графікипов'язаний із книгодрукуванням. О. Тарасевич, якому належать 40 гравюр
«Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів.

10. Живопис.

  1.  Основні живописні жанри — іконопис, фреска, портрет. Найпопулярнішою стала живописна школа Києво-Печерської лаври, представники якої розписували храми в багатьох українських містах.
  2.  Іконописні зображення відходять від канонів, стають більш земними; в портреті з'являються риси реалізму.
  3.  Популярним стає так званий парсунний живопис (портрети гетьманів і старшини).
  4.  Набули поширення народні картини із зображенням козака Мамая.

Збагачуються художні засоби: використовуються перспектива, світлові та колористичні ефекти.

— Монументальний живопис представлений храмовими розписами, оздобленням громадських споруд і палаців (художники А. Антропов, Г. Левицький і Д. Левицький).

— Для портретного живопису характерними були зображення козацької старшини та заможних міщан. Поширений був також образ козака-бандуриста («козака Мамая»).

Українська культура не замикалася в національних межах. Українські студенти навчалися в європейських університетах, випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв'язки сприяли збагаченню духовного світу українців.

18.  Українські землі під владою Російської та  Австрійської імперії на початку XIX ст.

Адміністративно-територіальний поділ Наддніпрянської України

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли Правобережна Україна та Західна Волинь, а результатом успішної війни з Туреччиною стало приєднання до Росії причорноморських степів та Кримського ханства. Отже, зникли держави, які впливали на розвиток українських земель.

До 1796 р. поділ Російської імперії на намісництва був замінений поділом на губернії. У 20-30-ті роки XIX ст. губернії об'єднали в генерал-губернаторства. Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що перебували під владою Російської імперії, був таким:

Регіони

Генерал-губернаторство

Губернії

Південно-Західний край (Правобережжя)

Київське

Київська, Волинська, Подільська

Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина

Малоросійське

Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-Українська (з 1835 р. — Харківська)

Новоросія (Південь)

Новоросійсько-Бессарабське

Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805 р. — Херсонська)

Губернатори були наділені всіма цивільними, державними та військовими повноваженнями і призначалися царем; до губернського правління входили віце-губернатор, радники, прокурор. Вони спиралися на дворянські збори — становий представницький орган.

Губернії складалися з повітів, очолюваних капітанами-ісправниками. Повіти ділилися настани під контролем поліцейських приставів. Державні податки збирала імперська казенна палата. У 1831 р. було скасовано магдебурзьке право на Лівобережжі, у 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі. Ключові посади обіймали російські чиновники.

Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст.

Україна в першій половині була аграрною країною з кріпосницькими відносинами: земля (близько 75 %) належала поміщикам, понад 60 % населення становило кріпосне селянство.

Сільське господарство Криза феодально-кріпосницького виробництва.

  1.  Домінування кріпосницьких відносин: поміщик мав право на працю і майно селянина, міг продати його з землею або без землі.
  2.  Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова, грошова, натуральна рента. Посилення експлуатації селян: урочна система(поміщик давав селянам таке завдання (урок), яке неможливо було виконати за 1 день); панщина 4-6 днів на тиждень.
  3.  Витіснення селян на неродючі віддалені землі; знеземелення селян.
  4.  Державні селяни сплачували грошову ренту і виконували повинності на користь держави. Найбільше державних селян було на Лівобережжі (50% селян), найменше — на Правобережжі (13%). Відбувалося майнове розшарування селян; селяни, що розорилися, йшли на заробітки, переважно у Південну Україну.
  5.  Існували військові поселення(1811-1857рр.): частина війська передавалася на утримання селянам. Фактично селяни-поселенці перетворювалися на довічних солдатів, які водночас займалися сільським господарством; дітей із 7 років зараховували до кантоністів (новобранців).
  6.  Примітивні й застарілі знаряддя праці не давали можливості запроваджувати прогресивні технології, спричиняли технічну відсталість сільськогосподарського виробництва, неефективне екстенсивне господарювання.
  7.  Зниження прибутків землевласників (майже кожен четвертий поміщицький маєток перебував під заставою).

Проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство.

  1.  Розширення посівів технічних культур (буряки, тютюн, льон, коноплі, соняшник), що вимагало поліпшення обробітку землі, використання добрив.
  2.  Початок використання більш продуктивної найманої праці; передання землі в оренду купцям, заможним селянам тощо.
  3.  Зростає товарність виробництва, поглиблення спеціалізації окремих районів і поміщицьких господарств.

Промисловість

— Тісний зв'язок із сільським господарством: млини, крупорушки, ґуральні та інші обробні підприємства в поміщицьких господарствах. Відкриття цукрових заводів.

— Більшість промисловців — поміщики, купці; розвиток державної промисловості.

  1.  Використання як вільнонайманої праці (капіталістичні підприємства), так і кріпосної (поміщицько-кріпосні підприємства). Поступове зростання кількості найманих робітників (із 1825 до 1861 р. — утричі).
  2.  30-40-ві роки XIX ст. — початок промислового перевороту.

Промисловий переворот — заміна ручної праці на механізовану, мануфактури — на фабрику.

  1.  Із 20-х років відбувається розвиток кам'яновугільної та металургійної галузей, прискорюється розвиток машинобудівної промисловості.
  2.  Формування робітничого класу і промислової буржуазії.

Торгівля

  1.  Пожвавлення торгівлі внаслідок розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва.
  2.  Україна стала складовою частиною загально-російського внутрішнього ринку.
  3.  Ярмаркова торгівля (понад 2 тисячі ярмарків, найбільші — у Харкові, Єлисаветграді, Сумах, Полтаві). Товари, що вивозилися з України: збіжжя, м'ясо, вовна, тютюн, сало, олія, цукор; товари, що завозилися з Росії: тканини, вироби з металу, скло, посуд.
  4.  Зовнішня торгівля велася через порти Чорного та Азовського морів.
  5.  Більшість купців — росіяни, поступово з'являються й українці (найвідоміші — Яхненки).
  6.  Розвиток чумацького промислу, який сприяв розшаруванню селянства і був одним з основних джерел накопичення капіталу.

Антифеодальний рух на українських землях

Причини:

  1.  посилення кріпосного гніту;
  2.  безправне становище кріпаків;
  3.  зловживання імперських чиновників.

Мета: скасування кріпацтва й отримання землі.

Основні форми протесту:

  1.  псування знарядь праці;
  2.  відмова виконувати повинності;
  3.  підпали маєтків та вбивства поміщиків;
  4.  втечі з маєтків;
  5.  збройний опір поміщикам та місцевій адміністрації, повстання;
  6.  партизанські напади на поміщицькі маєтки.

Масові повстання

  1.  Повстання проти режиму військових поселень у Чугуєві (Харківщина) 1819 р.
  2.  Селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.).

— Виступи під проводом У. Кармелюка (1813-1835 рр.) на Поділлі.

  1.  «Київська козаччина» (1855 р.) — масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань:

  1.  повстання були стихійними й неорганізованими, тому не мали успіху;
  2.  засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпосництва і готова до збройного спротиву;
  3.  змусили окремих представників українського дворянства шукати шляхів покращення умов життя селянства.

Україна у війнах Наполеона

У 1812 р. відбувся похід французького імператора Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З українських земель наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де розгромила російську армію під командуванням генерала А. Тормасова.

Плани Наполеона щодо Українипередбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини:

  1.  Правобережна Україна відходила до Великого герцогства Варшавського;
  2.  Галичина й Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу у війні з Росією;
  3.  на території Лівобережної й Південної України планувалося створити дві держави, які б підпорядковувалися Франції.

Українське дворянство, незадоволене такими планами, підтримало російську владу. Були сформовані козацькі кавалерійські полки (25 тис. осіб); до російської армії також увійшло 75 тис. ополченців. Так, у Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брали участь 8 козацьких полків.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Унаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої та згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією (1775 р.) до Австрійської імперії увійшла вся територія Руського воєводства (без Холмщини) та Буковина (без Хотинської землі). До Угорського королівства ще з XVII ст. входило Закарпаття. Таким чином, під владою Австрії проживало понад 2,5 млн українців.

Українські землі входили до різних адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Адміністративно-територіальна одиниця

Українська . територія

Поділ території

Коронний край «Королівство Галичини і Лодомерії»

Східна Галичина

на жупи

Північна Буковина

окремий округ

Угорське королівство

Закарпаття

на комітати (намісництва)

Правлячою династією Австрійської імперії були Габсбурги.

Особливості національного і соціального становища українців

Східна Галичина: провідні позиції належали полякам, з якими українці були штучно об'єднані в однутериторіальну одиницю. їм належала більшість земель, у той час як українці в основному були селянами. Українська шляхта в більшості полонізувалася, тому освіченими українцями були практично тільки греко-католицькі священики.

Закарпаття:панівне становище угорців. Більшість українського населення — селяни; русинська еліта мадяризувалася і перейшла в католицтво. Значна роль греко-католицького духовенства у національному відродженні.

Північна Буковина: панівне становище румунських поміщиків. Як і в інших західноукраїнських провінціях, основну масу українців становили селяни, а шляхта піддалася румунським впливам. Роль греко-католицького духовенства була меншою, ніж у Галичині та на Закарпатті.

Самоназва українців Західної України — русини, свою мову вони називали руська.

Реформи Марії-Терезії та ИосифаІІ

Мета:

  1.  покращення матеріального становища населення;
  2.  стабілізація соціально-економічної ситуації та укріплення імперії;
  3.  модернізація управлінської системи: заміна місцевої шляхти на імперських чиновників.

Зміст реформ

1. Адміністративна реформа.

— Поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи, очолювані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого призначав імператор.

  1.  Містами управляли магістрати, призначені імперською адміністрацією. Органами самоврядування стали міські ради.
  2.  Вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала польська шляхта.
  3.  Замість польських законів були запроваджені загальноімперські.
  4.  Львів був столицею королівства.

2. Аграрна реформа.

  1.  Складено «Інвентарі», до яких вносили повинності селян і розміри податків, які вони мали сплачувати; землевласникам заборонено збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими.
  2.  Заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщину. Панщина обмежувалася трьома днями на тиждень.
  3.  Селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у школах, право на самоврядування. Скасовано поміщицький суд над селянами.
  4.  Із 1789 р. було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосифа II).

3. Релігійна реформа.

  1.  Церква була підпорядкована державі.
  2.  Римо-католицька і греко-католицька церкви визнані рівноправними.
  3.  Греко-католики отримали рівні з католиками права на державну службу.
  4.  Було визнано рівні права євреїв з представниками інших віросповідань.

4. Освітня реформа.

  1.  У Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»).
  2.  Відновлено діяльність Львівського університету (1784 р.), при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання.
  3.  Створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання.

Реформи сприяли:

  1.  політичній модернізації краю;
  2.  посиленню німецького впливу та відстороненню українців від управління;
  3.  поширенню серед селянства та греко-католицького духовенства позитивного ставлення до правлячої династії Габсбургів.

Проте після смерті Йосифа II протягом першої половини XIX ст. прогресивні перетворення були спочатку згорнуті, а потім скасовані його наступниками.

Контрреформістська політиканаступних імператорів у 90-х роках XVIII та на початку XIX ст. призвела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.

Особливості соціально-економічного розвитку Західної України

Західна Україна наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. виконувала роль аграрно-сировинного придатка промислово розвинених регіонів імперії, ринку збуту вироблених там товарів.

Характерні риси сільського господарства:

  1.  екстенсивне землеробство, застаріла техніка спричиняли низьку товарність селянських господарств;
  2.  більшість Селян були малоземельними, зростала кількість безземельних селян; багато селян виїздили на заробітки до інших регіонів;
  3.  до селянських повинностей належали панщина, данина, чинші, військова служба (14 років);
  4.  на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво; у гірських районах поширеними були тваринництво, лісозаготівлі, полювання.

Характерні риси промисловості:

  1.  у промисловості було зайнято близько 2% населення, переважна більшість підприємств належали до ремісничо-мануфактурних;
  2.  переробка сировини відбувалася за межами регіону (нафта, ліс тощо);
  3.  розвиток промисловості пожвавився тільки з 30-40-х років XIX ст. під впливом промислового перевороту; парові машини з'явилися тільки в середині 40-х років XIX ст.;
  4.  майже не розвивалися традиційні галузі — шкіряна, текстильна, лісна, тютюнова — через конкуренцію німецької та чеської фабричної промисловості;
  5.  на західноукраїнських землях було встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому рівні зарплатні та соціального захисту працівників.

Характерні риси торгівлі:

  1.  розвивалася зі зростанням товарного виробництва;
  2.  у Західну Європу та провінції імперії з Галичини експортували сільськогосподарську продукцію, у Наддніпрянщину — деревину і тканини; з Північної Буковини вивозили вовну, ліс, лляну пряжу;
  3.  до середини XIX ст. відбулося зменшення попиту на галицькі товари, скорочення експорту;
  4.  імпорт переважав експорт майже в десять разів;
  5.  купці рідко вкладали накопичені кошти у промислове виробництво.

Соціальна структура:

  1.  більшість населення становили селяни;
  2.  українська шляхта була полонізована, румунізована або мадяризована, вищі щаблі суспільноїієрархиї займали іноземці — поляки, угорці, німці;румуни
  3.  інтелігенція була нечисленною

Антифеодальна боротьба на західноукраїнських землях

— Виступи проти землевласника: колективні скарги селян до владних органів, судові процеси селян¬ської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, пансь¬ких підприємств, розправа над сільською старшиною.

— Виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати державні податки, бойкотування рекрутських наборів.

— Селянські повстання, що придушувалися військами (особливо поширені в 30-40-х роках). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самоврядування. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 рр.).

  1.  Рух опришків— традиційна форма збройної боротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправлялися з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали до 1848 р.
  2.  «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмеження пересування селян (карантини) через епідемію холери, проте виступи були

антифеодальними. В результаті в 1836р.у Закарпатті було скасовано частину феодальних повинностей, а деякі інші повинності селянин міг викупити у поміщика; скасовано право поміщика фізично карати селян. Проте основні найтяжчі повинності залишилися.

19. Декабристський рух в Україні.

Національне відродження в Україні

Стадії національного відродження

 Фольклорно-етнографічна:збирання і публікація народних пісень, вивчення історії, звичаїв, мовисвого народу. На підставі вивчення етнографічних особливостей народу формуються аргументи на користь існування окремої нації.

  1.  Культурно-літературна:відродження мови, боротьба за розширення сфери її використання. Поширення літературних, драматичних, наукових творів, написаних рідною мовою. Зростання національної самосвідомості.
  2.  Політична:боротьба нації за звільнення, зародження масового національного руху, який може привести до незалежності нації. Виникнення політичних організацій, програми яких містять вимоги автономії або незалежності.

Основні напрямки визвольного руху в Україні першої половини XIX ст.

  1.  Польський:об'єднував польських патріотів, що боролися за відновлення незалежності Речі Посполитої. Прояви: польське повстання 1830-1831 рр. на чолі з І. Лелевелем, яке почалося в листопаді 1830 р. у Варшаві. Польський сейм звернувся до населення Правобережної України із закликом до повстання. Проте українські селяни повстання не підтримали, оскільки вороже ставилися до поляків-поміщиків, а самі поміщики боялися повторення гайдамаччини. Цю суперечність використав російський уряд, пообіцявши селянам свободу за затримку повстанців; у вересні 1831 р. повстання було придушене.
  2.  Російський:представники російського дворянства домагалися лібералізації імперських порядків. Прояви: повстання декабристів 1825 р.

— Український:об'єднував прибічників боротьби за звільнення від імперського панування.

Декабристський рух в Україні

Причини:

  1.  дворяни розуміють, що кріпацтво і самодержавство є головними причинами відсталості Росії;
  2.  вплив війни з Наполеоном 1812 р., яка виховала патріотизм майбутніх декабристів і зблизила їх з народом, та закордонних походів російської армії 1813-1814 рр., що ознайомили росіян із західними революційними вченнями;
  3.  розчарування в Олександрі І, який спочатку сприяв розробці реформаторських проектів, а після наполеонівських воєн установив реакційний режим;
  4.  вплив міжнародних подій: зростання національно-визвольного руху в Італії, Греції, Іспанії.

Передумови:

— діяльність масонських лож, які об'єднували представників привілейованої верхівки суспільства і були своєрідною підготовкою до вступу в таємні декабристські товариства (найвідоміші — полтавська «Любов до істини» (1818 р.), київська «Ложа об'єднаних слов'ян» (1818 р.);

Масонстворелігійно-етичний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об'єднання людей за принципами взаємодопомоги, братерства, рівності. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну щэоль у революційних та національно-визвольних рухах.

створене В. Лукашевичем Малоросійське таємне товариство (1819 р.), що діяло нелегально і мало на меті здобуття Україною незалежності.

Діяльність декабристівПершими декабристськими організаціями стали «Союз порятунку» та «Союз благоденства» (1816-1818 рр.), внаслідок реорганізації в 1821 р. виникло два осередки Північне товариство з центром у Петербурзі та Південне товариство з центром у Тульчині (Україна). Згодом було засновано ще дві управи Південного товариства Каменську та.Васильківську. Крім того, у 1823 р. було засновано Товариство об'єднаних слов'ян у Новограді-Волинському (фундатори брати Борисови).

Між організаціями існували суттєві розходження, які можна простежити в їхніх програмних документах.

1. Південне товариство, програмний документ «Руська правда» П. Пестеля:

  1.  повалення самодержавства шляхом перевороту;
  2.  проголошення республіки; відразу після перевороту потрібно встановити революційну диктатуру для здійснення перетворень;
  3.  виборче право для чоловіків від 20 років без обмежень;
  4.  верховна законодавча влада має належати Народному вічу, виконавча Державній думі, нагляд за виконанням законів Верховному суду.
  5.  скасування кріпацтва та наділення селян землею без викупу;
  6.  обмеження поміщицького землеволодіння;

ліквідація станових привілеїв, рівність громадян перед законом;

  1.  свобода слова, друку, віросповідання;
  2.  ліквідація військових поселень та скорочення строку служби в армії;
  3.  збереження єдиної неподільної Росії, в якій жоден народ не має права на відокремлення, крім Польщі. Україна мала стати однією з 10 областей Росії.

2. Північне товариство, програмний документ — «Конституція» М. Муравйова:

  1.  формою правління в Росії мала бути конституційна монархія, за якої цар наділений виконавчою владою та є головним державним службовцем;
  2.  законодавча влада мала належати парламенту — Народному вічу;
  3.  виборче право — з 21 року зі збереженням майнового цензу;
  4.  скасування кріпацтва, наділення селян 2 десятинами землі та садибою; збереження поміщицького землеволодіння;
  5.  Росія — федерація з 14 держав і 2 областей із самостійним управлінням, але без урахування етнічних кордонів. Україна мала бути поділена на Чорноморську державу з центром у Києві та Українську державу з центром у Харкові.

3. Товариство об'єднаних слов'ян:

  1.  об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку;
  2.  парламент республіки, що складатиметься з представників усіх народів, прийматиме тільки основні закони федерації, кожен народ матиме право на широке самоврядування.

Із основних положень декабристських програмних документів можна зробити висновок, що декабристи ігнорували національне питання.

Повстання декабристівУ 1825 р. помер імператор Росії Олександр І, і декабристи вирішили скористатися періодом між царювання. 14 грудня 1825 р. вони підняли повстання у Петербурзі, яке було придушене (від місяця в який відбулося повстання, походить назва руху — декабристський). Ця поразка змусила Південне товариство терміново підготувати виступ. 28 грудня 1825 р. С. Муравйов-Апостолпіднімає повстання Чернігівського полку. Урядові війська змогли ізолювати повстанців. Солдати здалися практично без бою. Розправа над керівниками й учасниками повстання була жорстокою. П'ятьох із них стратили, багатьох заслали на каторжні роботи до Сибіру або на військову службу на Кавказ.

Основні результати й наслідки

— Декабристи зазнали поразки, оскільки їхні мета й ідеї були незрозумілими народові, вони мала вузьку соціальну базу (дворянство), керівники не проявили рішучості, а перевага урядових військ була безсумнівною.

Декабристи стали взірцем мужності, героїзму, самопожертви й відданості революційній справідля прийдешніх поколінь.

Це було перше в історії Росії та України організоване збройне повстання проти самодержавства і кріпацтва, що дало поштовх революційному рухові в наступні роки (польське повстання 1830-1831 рр., діяльність Кирило-Мефодіївського братства).

Поразка декабристів знаменувала смугу реакції в Росії, репресій проти вільнодумства. Було створено таємну поліцію, посилився нагляд за вищими навчальними закладами.

20. Початок відродження української свідомості.

Початок українського національного руху

Передумови:

лівобережна козацька старшина мала пред'явити історичні документи, що підтверджували її походження, для набуття російського дворянства; діяльність в Україні масонських організацій, які пропагували ідеї свободи, братерства, рівності; поширення західноєвропейської ідеї про визнання народу вищим джерелом влади, який має право на власну державу, та ідей романтизму, що тяжів до народної культури.

Прояви:

Рух дворян-автономістів, метою яких було відновлення втраченої автономії гетьманщини (В. Полетика, Р. Маркевич та ін.). Автономісти прагнули зберегти місцеву правову систему (Литовські статути) та відновити козацьку армію. Відновлення історії українського народу на основі історичних документів. «Історія Малої Росії...» Д. Бантиш-Каменського стверджувала, що українці є відгалуженням російського народу, а возз'єднання України з Росією — найвизначніша подія в їхній історії. Натомість М.Маркевич в «Історії Малоросії» обстоює самобутність українців та їхнє право на самостійність. Обґрунтування ідеї незалежності України подано в «Історії Русів» — анонімному історичному творі початку XIX ст. (авторство приписують Г. Кониському та Г. Полетиці). Основна тема «Історії Русів» — боротьба українців проти польського та московського поневолення, порушення Москвою Березневих статей 1654 р. Збирання і публікація українського фольклору. М. Цертелєв надрукував першу збірку українських історичних дум (1819 р.); перше видання ліричних українських пісень здійснив майбутній ректор Київського університету М. Максимович (1827р.).

Розвиток української мови.

Публікація «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.) — першого художнього твору розмовною українською, мовою, «Малоросійських оповідань» Г. Квітки-Основ'яненка (1834 р.). У1818 р. О. Павловський написав «Граматику малоросійського наречія», в якій уперше розглянуто граматичну будову української мови, принципи її літературного та розмовного вжитку.

  1.  Відкриття в 1805 р. Харківського університету, що став центром українського духовного відродження. Гурток «Харківські романтики» під проводом І. Срезневського вивчав українську історію та культуру, впроваджував українську мову в літературний ужиток. Вийшли популярний журнал «Український вісник», фольклорно-етнографічні збірки «Запорізька старовина» (1833-1838 рр.).
  2.  Із 30-х років XIX ст. українські літературні гуртки з'являються у Петербурзі й Москві; у 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах «Ластівка», в якому всі твори були написані українською мовою.
  3.  Заснування в 1834 р. Київського університету спричинило переміщення українського інтелектуального центру з Харкова до Києва. Київ став осередком археологічних, історичних, етнографічних, філологічних досліджень.

Значення:

  1.  видано перші етнографічні, історичні та літературні твори, які «відкрили» Україну та обґрунтували уявлення про те, що українці є окремим народом із власною культурою та традиціями;
  2.  початок формування літературної української мови;
  3.  визначено мету українського відродження — самостійність України.

Кирило-Мефодїївське братство Передумови створення

На початку 40-х років XIX ст. студенти й викладачі Київського університету організували таємний гурток «Київська молодь», учасники якого вивчали праці французьких філософів-утопістів, цікавилися національно-визвольною боротьбою поляків, чехів, хорватів та інших слов'янських народів. Поступово гурток оформився в нелегальне товариство — Кирило-Мефодіївське братство (1846 р.).

Організатори:професор Київського університету М. Костомаров; студент (згодом викладач Полтавського кадетського корпусу) В. Білозерський; чиновник М. Гулак; викладач гімназії, письменник П. Куліш; поет Т. Шевченко. Учасники — молоді люди віком 19-30 років, більшість з яких походила з дрібномаєтних дворян.

Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов'янських держав.

Програмні документи:

— «Статут Слов'янського товариствасв. КирилаіМефодія», автор — В. Білозерський;

— «Закон Божий, або Книга буття українського народу», автор — М. Костомаров.

Програмні засади:

  1.  ліквідація кріпосного права.
  2.  національне визволення українського народу;
  3.  створення конфедерації вільних слов'янських держав із демократичним ладом столицею в Києві;

Конфедерація — це складна форма державного устрою, союз незалежних держав, що об'єднуються з метою координації' своєї діяльності з деяких питань.

  1.  рівні політичні права для всіх слов'янських народів;
  2.  повалення самодержавства і встановлення республіки;
  3.  рівність громадян перед законом, скасування станів;
  4.  ідеалізація козацького минулого України.

Течії:

поміркована, або ліберальна,на чолі з М. Костомаровим та П. Кулішем; вважали Кирило-Мефодіївське братство легальною просвітницько-науковою організацією, в основі діяльності якої були християнські цінності та ідея слов'янської єдності; противники революційної боротьби; вважали, що поширення ідей Кирило-Мефодіївського братства сприятиме наближенню реформ;

  1.  радикальна на чолі з М. Гулаком і Т. Шевченком; відстоювали ідею всенародного повстання, в ході якого буде встановлено справедливий суспільний лад; намагалися перетворити Кирило-Мефодіївське братство на бойову організацію.

Практична діяльність:

  1.  поширення програмних документів;
  2.  пропаганда ідей братства в університеті, військових училищах, інших навчальних закладах Києва;
  3.  поширення творів Т. Шевченка;
  4.  розробка проекту створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення;
  5.  збирання коштів на видання українських книг;
  6.  створення першої української абетки — «кулішівки» (за прізвищем її автора П. Куліша);
  7.  встановлення контактів із литовськими, польськими, чеськими революціонерами, російським гуртком петрашевців.

Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства:У березні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства була припинена за доносом О. Петрова. Учасники братства були заарештовані та відправлені до Петербурга. Слідством керував сам Микола І. Братчики отримали різні покарання: Т. Шевченка віддали у солдати й заслали на 10 років без права писати й малювати; В. Білозерського заслано в Олонець-ку губернію під нагляд поліції; М. Гулак три роки перебував у Шліссельбурзькій фортеці, після чого був засланий до Пермі. Всі вони (крім Т. Шевченка) були амністовані в 1855 р., після смерті Миколи І.

Значення діяльності Кирило-Мефодїівського братства:

  1.  Перша спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби!
  2.  Уперше здійснено спробу об'єднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов'янської єдності.
  3.  Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів.
  4.  За своїми світоглядними принципами братство було схожим на такі європейські організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія», проте відкидало насильство як засіб досягнення мети.

21. Національне відродження на західноукраїнських землях в першій половині XIX ст.

Особливості національного відродження на західноукраїнських земляхПроцес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIII ст. (діяльність єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії А. Ба-чинського), звідти перейшов на Галичину, і лише в середині XIX ст. — на Буковину.

  1.  Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер українського національного руху.
  2.  Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському рухам.
  3.  Значний вплив культури Наддніпрянщини.
  4.  Основні етапи національного відродження: фольклорно-етнографічний — до 30-40-х років XIX ст.; до кінця 40-х років — культурна стадія; починаючи від революції 1848 р. — перехід до політичного етапу.
  5.  Із середини XIX ст. національний рух Західної України починає випереджати рух на Наддніпрянщині, який не міг вільно розвиватись через утиски з боку російської влади.

Початок національного відродження в Західній Україні

Передумови:

  1.  покращення становища греко-католицького духовенства внаслідок реформ Марії-Терезії та ЙосифаII;
  2.  засвоєння західноєвропейських ідей у Львівському університеті та «Барбареумі». Перемишльський культурно-освітній гурток(20-30-ті роки XIX ст.)був заснований єпископом М. Левицьким. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, мовою, фольклором. Так, І, Могильницький у «Граматиці» доводив, що українська мова є окремою східнослов'янською мовою, поширеною на всіх українських землях.

«Руська трійця»— гурток студентів Львівської семінарії на чолі з М. Шашкевичем (до нього входили І. Вагилевич, Я. Головацький та ін.), створений у 1833 р. Головною метою «Руської трійці» вважалося формування патріотичного національного руху в Галичині за допомогою просвітництва. Гуртківці складали альманахи української літератури, найвідоміший із яких — «Русалка Дністровая» (1837 р.), перша україномовна книга, видана в Західній Україні (альманах був конфіскований австрійською владою).

Революція 1848-1849 рр. на західноукраїнських земляхПочаток 1848 р. ознаменувався низкою буржуазно-демократичних революцій у європейських країнах — Франції, Італії, Німеччині, Австрії. їхньою складовою стали визвольні рухи бездержавних народів Східної та Центральної Європи, тому ці події одержали назву «Весна народів».

Початок революції