48444

Соціологія. Методичні вказівки до семінарських занять

Конспект

Социология, социальная работа и статистика

Звязок соціології з іншими науками Структура та функції соціологічної системи знань 11 Значення соціології у розвязанні соціальноекономічних та політичнихпроблем українського суспільства. ТИПИ СУСПІЛЬСТВ ТАТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА 37 Ознаки суспільства. Основні умови розвитку І функціонуваннясуспільства

Украинкский

2013-12-15

1.92 MB

7 чел.

Для нотаток                          ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА       

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ  

  1.  Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ   
  2.  Окт і предмет соціології. Зв'язок соціології з іншими науками  
  3.  Структура та функції соціологічної системи знань   11
  4.  Значення соціології у розв'язанні соціально-економічних та політичних
    проблем українського суспільства     13

ТЕМА 2. ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ    14

  1.  Соціальні уявлення стародавності     15
  2.  Соціально-політичні уявлення епохи античності   15
  3.  Соціологічна думка епохи Середньовіччя та Відродження  16
  4.  Розвиток соціальних знань у XVII-XVIII ст    17

ТЕМА 3. КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД У РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ  20

  1.  Виникнення і розвиток соціології як окремої науки   20
  2.  Натуралізм у соціології XIX-XX ст    21
  3.  Психологічні школи у соціології     
  4.  Емпіричні соціальні дослідження     24
  5.  Сучасна західна соціологія     25

ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ

В УКРАЇНІ        26

  1.  Розвиток соціальної думки в Київській Русі    26
  2.  Соціально-політична думка в Україні у XVI-XVII ст   27
  3.  Розвиток ідей Просвітництва в Україні    29
  4.  Соціальні ідеї у творчості членів Кирило-Мефодіївського товариства 31
  5.  Початок української соціологи     32
  6.  Розвиток вітчизняної соціології у XX ст    34

ТЕМА 5. СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО СКЛАДОВІ. ТИПИ СУСПІЛЬСТВ ТА
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА    37

  1.  Ознаки суспільства. Основні умови розвитку І функціонування
    суспільства        37
  2.  Методологічні принципи вивчення суспільного життя  39
  3.  Історичні типи суспільства: традиційне, індустріальне,

постіндустріальне       40

5.4. Сутність та критерії суспільного прогресу. Прогрес і регрес  42

                                                                                                                                                                                                                                   3
ТЕМА 6. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА.                                                                                                                          Для нотаток

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ 45

  1.  Поняття соціальної структури та її елементи 45
  2.  Поняття соціального -інституту суспільства. Місце соціальних інститутів
    у системі соціальних зв'язків , 47
  3.  Поняття соціальної стратифікації, її особливості у сучасному суспільстві
    49
  4.  Функціональний та конфліктологічний підходи до соціальної
    стратифікації та проблеми нерівності 50
  5.  Соціальна мобільність та її механізми 52

ТЕМА 7. КУЛЬТУРА У СУСПІЛЬНІЙ СИСТЕМІ.

СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ 54

7.1. Культура як об'єкт соціального пізнання.

Складові та функції культури 54

  1.  Предмет та основні напрямки соціології культури 56
  2.  Поняття субкультури, контркультури, елітарної та масової культури ...56

ТЕМА 8. СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ 58

  1.  Поняття особистості в соціології 58
  2.  Етапи і засоби соціалізації особи 59
  3.  Типологія особистості у соціології 60
  4.  Соціальний статус та соціальна роль особи 61

ТЕМА 9. СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ТА СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ.
ПРИЧИНИ І ВИДИ ДЕВІАНТНОІ ПОВЕДІНКИ 63

  1.  Поняття соціальної взаємодії та соціального контролю 63
  2.  Поняття девіантної поведінки. Причини і різновиди девіацій 66
  3.  Причини девіацій. Підходи до вивчення причин

девіантної поведінки 67

ТЕМА 10. СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ 70

  1.  Економічна соціологія 70
  2.  Соціологія політики 72
  3.  Соціологія освіти і науки 73
  4.  Соціологія релігії 75
  5.  Соціологія моралі та виховання 76
  6.  Соціологія сім'ї та шлюбу 77
  7.  Соціологія вільного часу 78
  8.  Соціологія книги і читання 79
  9.  Соціологія громадської думки 81

4

  1.  
  1.  Теорія   та   історія   світової  та   вітчизняної   культури.   Курс
    лекцій.-К., 1992.
  2.  Уайт Дж. Цілі соціального виховання особистості // Філос. і
    соціол. думка.- 1995:-9-10.
  3.  Философский знциклопедический словарь.- М., 1983.
  4.  Фромм    3.    Анатомия    человеческой    деструктивноста    //
    СОЦИС.-1992.-7,10.
  5.  Харчев А.Г. Социология воспитания.-М., 1990.
  6.  Человек как обьект социологического исследования / Под
    ред. Л.В.Спиридронова, Я.И.Гилинского.-Л.: Изд-воЛГУ, 1977.
  7.  Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій,- Львів, 1996.
  8.  Щепанський Ян. Злементарньїе понятия социологии / Пер. с
    польск.-М., 1969.
  9.  Ядов   В.А.   Социологическое   исследование:   методология,
    программьі, метод- М., 1990.

 ТЕМА 11. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОГРАМА

СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 83

  1.  Соціологічне дослідження та його різновиди 83
  2.  Поняття методики і техніки соціологічного дослідження 84
  3.  Поняття програми соціологічного дослідження

та її структура 85

11.4. Генеральна та вибіркова сукупність.

Репрезентативність дослідження та його критерії 87

ТЕМА 12. ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗБИРАННЯТА АНАЛІЗУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ
ІНФОРМАЦІЇ...
 89

  1.  Аналіз документів як метод соціологічного дослідження 89
  2.  Метод спостереження у соціології 91
  3.  Експеримент у соціологічному дослідженні 92
  4.  Опитування. Різновиди інтерв'ю. Недоліки та переваги інтерв'ю
    порівняно з іншими методами 95
  5.  Підготовка і проведення анкетного опитування 97
  6.  Соціометрія та процедура соціометричного опитування 99

КОРОТКИЙ СЛОВНИК СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ 102

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 110

ПЕРЕДМОВА

Наукою, яка утверджує погляд на суспільство як на об'єктивно взаємопов'язане ціле, є соціологія. Саме вона з'ясовує місце І функції кожного соціального явища і процесу в рамках цілісної системи, дає людям потрібні орієнтири, допомагає зрозуміти оточуючі їх обставини життя, сприяє пошуку відповідей на питання, які ставить перед особою соціальна реальність.

Особливе місце соціології в системі соціальних і гуманітарних наук полягає у тому, що вона формує у людей соціологічну культуру, соціологічне мислення, здатність вірно сприймати соціальні процеси, що відбуваються у суспільстві, сприяє формуванню знань про соціальну дійсність, пояснює логіку процесів соціального розвитку, розробляє концептуальний апарат, методологію та методику соціологічних досліджень.

Завдання побудови сучасного демократичного суспільства висувають на перший план проблему переосмислення традиційних підходів до аналізу складних соціологічних явищ і процесів, вимагають розробки цілого ряду актуальних проблем суспільного життя.

Метою даного курсу є розкриття сутності соціології як науки, яка спонукає до осмислення процесу творення громадянського суспільства, формування загальнолюдських цінностей, ознайомлення з методологією вітчизняної та зарубіжної соціології, з соціальними рухами та соціальною структурою сучасності, володіння основними методами збору та обробки інформації, максимальне наближення можливості використання здобутих знань у майбутній професійній діяльності.

 

  1.  Лісовий В. Культура і цивілізація // Філософська соціологічна
    думка.- 1993,-1.
  2.  Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 р. // Маркс К.,
    Енгельс Ф. З ранніх творів,- Вид. 2-е.- К.: Політвидав України,
    1984.
  3.  Мацковский   М.С.   Социология   семьи:   Проблемьі   теории,
    методологии и методики.- М., 1989.
  4.  Мертон К. Социальная структура и аномия // СОЦИС- 1992.-
    № 2, 3, 4.
  5.  Методьі сбора информации в социологических исследованиях
    / Отв. ред. В.Ч.Андреенков, О.М.Маслова.- М., 1990.- Кн. 1.
  6.  Нечаев В.Я. Социология образования.-М., 1992.
  7.  Онищук В.М. Соціологічний аналіз структури суспільства в
    умовах   кризової   ситуації   //   Проблеми   розвитку   соціології   на
    сучасному етапі.-К., 1994.
  8.  Оспанов С.И. Об обьекте и предмете социологии; логико-
    гносеологическое осмьюление // Социолог. исслед- 1998.-3.
  9.  Піча   В.М.   Предмет,   структура,   функції  соціології.   Зв'язок
    соціології з іншими науками-Львів, 1994.
  10.  Рабочая книга социолога.-М., 1983.
  11.  Смелзер Н.Дж. Социология./ пер с англ,- М., 1994.
  12.  Смирович   С.И.    Самоубийство   в   зеркале   статистики   //
    СОЦИС- 1990.-4.
  13.  Современная западная социология. Словарь- М., 1990.
  14.  Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. Пер. с англ.-
    М.,1992.
  15.  Социологический справочник./ Под. ред. В.И.Воловина..- К.,
    1990.
  16.  Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко,
    В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін.- К.: Заповіт, 1996.
  17.  Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг ред.
    В.І.Воловича.-К., 1998.
  18.  Соціологія. Курс лекцій /За ред. В.М.Пічі.- К.,1996.
  19.  Соціологія.     Навч.     посібник.     Упорядник     П.П.Марчук. -
    Тернопіль, 1998.
  20.  Соціологія.    Посібник   для    студентів    вищих    навчальних
    закладів / За редакцією В.Г.Городяненка.- К.: Видавничий центр
    „Академія", 1999.
  21.  Статисти ческие       методьі       анализа       информации       в
    социологических исследованиях.- М., 1979.
  22.  Статистический  справочник./  Под  ред.  В,И.Воловина.- М.,
    1990.
  23.  Степаненко   В.   Українська   соціологія   в   пошуках   себе   //
    Філософська і соціологічна думка.- 1993.-11-12.
  24.  

6 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Американськая социология: перспективи, проблемьі, методи. - М
    1972.
  2.  Андреев   Ю.П.,    Кортевская   Н.М.,    Костина   Н.Б.    Социальньїе
    институтьі: содержание, функции, контроль.- Свердловск: Изд-во
    Уральск. ун-та, 1989.
  3.  Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.
    Курс лекцій.- К., 1996.
  4.  Арон Р. Зтапьі развития социологической мьісли. Пер. с фр.- М.,
    1992.
  5.  Бьітие человека в культуре. Опьіт зтнологического подхода.- К.,
    1992.
  6.  Вебер М. Избранньїе произведения. Пер. с нем.- М., 1990.
  7.  Войтович    В.О.    Соціальні    інститути    суспільства:    рід,    влада,
    власність.- К.: Ін-т соціології НАН України, 1998.
  8.  Волков Г.Н. Социология науки. Социологические очерки научно-
    технической деятельности.- М., 1968.
  9.  Волков Ю.Г.,  Мостовая И.В. Социология: Учеб. для вузов.- М.:
    Гардарики, 1999.

  1.  Гидденс 3. Стратификация и классовая структура // СОЦИС.-
    1992.-9.
  2.  Гилинская   Я.И.   Социология   девиантного   поведения   как
    специальная социологическая теория // СОЦИС- 1992.-4.
  3.  Гилинский   Л.И.   Творчество:    норма   или   отклонение?   //
    СОЦИС.-1990.-2.
  4.  Гречихин      В.Г.      Лекции      по      методике      и      технике
    социологического исследования.- М.,1988.
  5.  Давьідов А.А. Обьем вьіборки// СОЦИС- 1989.-6.
  6.  Дюркгайм Е. Самогубство. Соціологічне досоідження / Пер. з
    фр.-К.: Основи, 1998.
  7.  Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки // Філософська і
    соціологічна думка.- 1992.-5. »
  8.  Єхало В. Соціодраматична концепція соціалізації оосбистості
    // Соціологія: теорія, методи, маркетинг,- 1999.-6.
  9.  Захарченко   М.В.,   Погорілий   О.І.   Історія   соціології   /від
    античності до початку XX ст./.- К., 1993.
  10.  Как провести социологическое исследование.- М., 1990.
  11.  Комаров М. Размьішления о предмете социологии // СОЦИС.-
    1990.-11.
  12.  Комаров   М.С.   Социальная   стратификация   и   социальная
    структура // СОЦИС- 1992.-7.
  13.  Кудрявцев В.Н., Бородин С.В., Нерсесянц В.С. Социальньїе
    отклонения.-2-еизд., перераб., доп.- М.: Юрид. л-ра, 1989.

 ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ

1.1. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ.

1.2. Об'єкт і предмет соціології. Зв'язок соціології з іншими
науками.

  1.  Структура і функції соціологічної системи знань.
  2.  Значення соціологи у розв'язанні соціально-політичних та
    політичних проблем українського суспільства.

1.1.   Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ

Соціологія - наука про тенденції, закони функціонування і розвитку соціальних систем, про прояви даних законів у діяльності суб'єктів -великих і малих соціальних груп і спільностей людей, а також окремих особистостей.

Термінсоціологія" походить від лат. зосіеіаз - суспільство та гр. Іодоз - вчення. Тому найширше розуміння соціології - наука про суспільство. Цей термін був вперше вжитий французьким соціологом О.Контом і ототожнювався із суспільствознавством. Ця точка зору панувала до кін. XIX ст., але в кін. XIX - на поч. XX ст. поряд із економічними, правовими, демографічними та іншими аспектами дослідження суспільства стали виділяти і соціальні аспекти. Вперше це зробив французький соціолог та філософ-поз йти віст Е.Дюркгейм. Він визначив предмет соціології як соціальні факти, що існують поза індивідом, і чітко розмежував поняття індивідуального та колективного (соціального). Саме колективне, за Дюркгеймом, має пріоритет над індивідуальним.

Чому ми говоримо про специфіку соціологічного дослідження соціальних явищ? Під соціальним розуміється сукупність тих чи інших якостей І особливостей соціальних відносин,'яка інтегрована індивідами чи спільностями в процесі сумісної дії в конкретних умовах і проявляється у їх ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Основні риси, що характеризують специфіку соціального:

1 - загальна якість, властива різним групам індивідів, є результатом
інтеграції ними тих чи інших якостей суспільних відносин;

2 - соціальне  відображає  обумовлене  існуючими  суспільними
відносинами  (економічними,   політичними  та  ін.)  взаємне  становище
індивідів і груп
;

3 - соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один
до  одного,  до  свого  становища  в  суспільстві,  до  явищ  і  процесів
суспільного життя;

4 - соціальне  є  результатом  сумісної діяльності  індивідів,  що
проявляється у їх спілкуванні та взаємодії. Соціальне явище чи процес

110            

виникають тоді, коли поведінка хоча б одного індивіда підпадає під вплив іншого чи групи.

Соціальне виникає в процесі взаємодії людей, визначається відмінностями їх місця 7 ролі в конкретних суспільних відносинах, що проявляється у різному ставленні індивідів і груп до явищ І процесів суспільного життя.

1.2. Об'єкт і предмет соціології. Зв'язок соціології з іншими науками

Об'єктом соціологічного пізнання є суспільство, але цього визначення недостатньо, бо суспільство може бути об'єктом всіх гуманітарних наук (філософії, політології, історії тощо). Взагалі поняття об'єкта дослідження включає ту частину об'єктивної реальності, яка характеризує якість, що вивчається лише даною наукою. Об'єктом соціологічного пізнання є вся сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. Оскільки вони в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані певним способом, то об'єктом соціологічного пізнання є соціальна система. Завдання соціологічної науки полягає у типологізації соціальних систем, дослідженні зв'язків та відносин кожного типологізованого об'єкта на рівні закономірностей, одержанні конкретного наукового знання про механізми їх дій і форми прояву в різних соціальних системах для цілеспрямованого управління ними.

Предметом же будь-якого дослідження є результат дослідницьких дій чи діяльності. Предмет соціології не є тотожним об'єкту. Найпоширенішим серед вітчизняних та зарубіжних соціологів є підхід, коли при визначенні предмета соціологічного пізнання як ключове виділяється те чи інше соціальне явище або процес.

Так, російський соціолог В.Н.Іванов розглядає соціологію як науку, що вивчає соціальні відносини в їх найширшому розумінні -включаючи дослідження громадянського суспільства, відносини між різними групами в суспільстві залежно від їх ролей в економічному, духовному житті, залежно від способу життя, рівня особистого розвитку.

В.А.Ядов вказує, що соціологія - наука про становлення і функціонування соціальних спільностей, організацій та процесів як модулів їх існування, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різноманітними соціальними спільностями, наука про закономірності соціальних дій та масової поведінки.

Відомий польський соціолог Ян Щепанський вважає, що предметом соціологічних досліджень є явища і процеси виникнення різних форм спільного життя людей, структури різних форм людських спільностей, явища і процеси, що виникають із взаємодії людей, сили, які об'єднують і руйнують ці спільності, зміни та перетворення, що відбуваються в них

 Спостереження - планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій чи Іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.

Стани суспільні - традиційні, порівняно замкнуті соціальні групи доіндустріального суспільства, що різняться успадкованими: юридично фіксованим статусом, правами, обов'язками та моральними нормами.

Статус особистісний - становище, яке людини займає в малій, або первинній, групі, в залежності від того, як вона оцінюється за її індивідуальними якостями.

Статус соціальний - 1) становище, яке людина займає об'єктивно в соціальній структурі суспільства; 2) становище людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, наукової, демографічної і т.д.).

Стратифікація соціальна (від лат. зїгаіит - верства, пласт і Гасеге - робити) - водночас процес і результат соціального розшарування елементів соціальної структури. Як процес, це - підтримуване інституцій ними зразками, нормами, а також легітимними і нелегітимними моделями реальної поведінки відтворення нерівного доступу індивідів та їх об'єднань до дефіцитних благ і ресурсів. Як результат - це ієрархічне, вертикальне розміщення членів суспільства відповідно до міри володіння і розпорядження певними благами.

Субкультура - культура окремої соціальної спільноти (групи, класу, регіону, конфесії тощо), що чимось відрізняється від традиційної культури суспільства.

Суїцид - індивідуальне або групове самогубство, вчинене окремою людиною чи певною спільнотою з різних причин і мотивів свідомо умисленим або імпульсивним чином у стані афекту.

Урбанізація (від франц. игЬапізаііоп, лат. игЬапиз - міський, игЬз -місто) - історичний процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, обумовлений об'єктивною необхідністю концентрації та інтеграції матеріального і духовного виробництва, форм і засобів соціального спілкування.

Фокусоване групове інтерв'ю - якісний метод збору інформації, що ґрунтується не на чергуванні запитань інтерв'юера та відповідей респондента, а на дискусії між самими респондентами з приводу проблеми, яка вивчається.

8 

Розвиток соціальний - такий тип змін у суспільстві, що відзначається переходом усіх соціальних відносин до якісно нового стану.

Роль соціальна - нормативний різновид поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в суспільстві, групі, організації) І виконує відповідні їй функції.

Середовище соціальне - сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, що впливають на її свідомість і поведінку.

Соціалізація (від лат. зосіаіів - суспільний) - процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків та відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.

Соціальна група - найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні та соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними Інститутами.

Соціальний контроль - процеси в соціальній системі (суспільстві, групі), що забезпечують її стійкість та можливість управління функціонуванням її елементів (людьми, інститутами тощо); механізм оцінки і санкціонування діяльності елементів соціальних систем з точки зору суспільних інтересів та домінуючи норм; спосіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковану взаємодію її елементів за допомогою нормативного (в т.ч. правового) її регулювання.

Соціальні верстви - різновид поділу одиниць суспільства, що виділяються на основі однієї чи кількох природних або суспільних відмінностей (етнічних, демографічних, економічних, соціальних, політичних, правових, психологічних, релігійних тощо).

Соціальні відносини - усвідомлені і чуттєво сприйняті індивідами сукупності повторювальних взаємодій, які співвіднесені за своїм смислом одна з одною і які характеризуються відповідною поведінкою.

Соціометрія (від лат. восіеіаз - суспільство та грецьк. уєтрєо -міряю) - галузь соціальної психології, пов'язана із вивченням міжособистісних стосунків у малих соціальних групах.

Соціум (від лат. зосіит - загальне, спільне) - тип соціальності, що існує як стійка спільність людей, котра характеризується єдністю природних, суспільно-виробничих, духовних та ін. умов життєдіяльності, генетичним зв'язком поколінь, стабільністю соціальної організації, певною культурою.

Спільнота соціальна - сукупність людей, об'єднаних спільними ознаками (чинниками), наприклад, поселення, мова, релігія, професія. Розмір прибутку, єдність мети та завдань діяльності тощо.

 Український соціолог В.М.Піча наголошує, що соціологія - це наука про рушійні сили свідомості та поведінку людей як членів громадянського суспільства. Предмет соціології як науки включає: реальну суспільну свідомість з усіма протиріччями її розвитку; діяльність, дійсну поведінку людей, котрі виступають як предметне втілення (за формою, змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, ще фіксуються у живій свідомості; умови, в яких розвивається і здійснюється реальна свідомість та діяльність, справжня поведінка людей.

Російсько-американський соціолог П.Сорокін називає соціологію наукою, що вивчає поведінку людей, що живуть у середовищі собі подібних. З одного боку, вона вивчає явища взаємодії людей один з одним, а з другого - явища, які виникають із цієї взаємодії.

Американський соціолог Н.Дж.Смєлзер наголошує на тому, що соціологія - це наукове дослідження суспільства та соціальних відносин.

Отже, предметом соціології є реальна суспільна свідомість у всьому ЇЇ суперечливому розвитку - діяльність, поведінка людей, які виступають як предметне втілення знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких здійснюється та розвивається реальна свідомість і діяльність, поведінка людей.

Як наука про суспільство, соціологія включає в себе як загальну теорію соціальної багатоманітності явищ і процесів суспільного життя, що є об'єктами дослідженні суспільних і гуманітарних наук, так і соціальні теорії різних специфічних об'єктів, н-д, соціальні теорії праці (соціологія праці), освіти (соціологія освіти), релігії (соціологія релігії).

Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство і його структуру, забезпечує розуміння законів та закономірностей взаємодії його різних структур.

Так, соціологія тісно пов'язана із соціальною психологією. Соціологи, які розробляють проблеми соціальної поведінки індивідів та спільностей, спираються на знання у галузі психоаналізу і психіатрії. В свою чергу психологи застосовують загальносоціологічні методи -анкетні опитування, Інтерв'ю, соціальний експеримент, контент-аналіз.

Спільними для соціології та соціальної психології є потреби та інтереси, соціальні установки та ціннісні орієнтації, думки і настрої людей, але кожна має свій специфічний підхід до вивчення цих явищ. Так, при вивченні громадської думки соціолога в першу чергу цікавлять закономірності її формування у певних групах людей, а соціального психолога - пізнання психологічних механізмів формування І виразу громадської думки.

108            

Соціологія співпрацює і з соціальною статистикою, предметом якої є соціальна сфера суспільства, галузь соціальних процесів та відносин. Соціальна статистика забезпечує інформаційну базу для аналізу змін у соціальних відносинах і процесах, в орієнтирах і поведінці індивідів та груп, для підготовки науково обгрунтованих загальнодержавних та регіональних соціальних програм, поточної соціальної політики, розробки надійних прогнозів та проектів соціального розвитку.

Тісний зв'язок соціології зі знаннями з права та правознавства. Виникає навіть соціологія права.

Соціологія, особливо прикладна, ґрунтується на математичних знаннях і методах.

Проте найбільш тісно соціологія пов'язана з історією. Об'єктом і предметом досліджень і однієї, і другої є суспільство та його закономірності в їх конкретних проявах. Проте якщо історія відтворює (описує і пояснює) соціальні явища і процеси, які мали місце в минулому, то соціологія - ті, що спостерігаються в даний час. Якщо історія концентрує увагу на вивченні соціальних явищ, що виступають унікальними і неповторними в часі та просторі, то соціологія вивчає властивості всього суспільства, що повторюються в часі і просторі, тобто стають загальними, спільними для всіх соціокультурних явищ.

Соціологія взаємодіє і з політичною економією. Оскільки основною формою існування суспільства є матеріальне виробництво і економічна діяльність, то зміни в засобах виробництва, зміна ролі і місця людини у виробничому процесі впливають на еволюцію соціальної діяльності людей. Сама ж трудова діяльність людини змінюється з урахуванням розвитку самої ж людини як соціальної істоти. І це досліджує уже соціологія.

Зв'язок соціології та політології проявляється у тому, що соціологія вивчає громадянське суспільство, політологія - політичне життя суспільства, політичні відносини. Взаємодія двох наук - соціології та політології породжує нову галузь науки - політичну соціологію. Зв'язок соціології та політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому як соціальної системи, по-друге, суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на суспільство політичних структур та різноманітних режимів.

Соціологія тісно зв'язана з філософією. В основі зв'язку -початкова цілісність соціальної думки людства. Закони, категорії, принципи філософії лежать в основі понять соціології суспільства, суспільних відносин, соціальних зв'язків, соціальних дій тощо. Філософія вивчає такі поняття, як матерія та свідомість, соціологія ж - соціальну структуру, соціальні інститути, культуру, соціальну організацію суспільства та ін. Якщо ж філософія вивчає суть людини, особи, то

 Особа маргінальна ("проміжна") - тип особистості, що формується (або опиняється) на межі різних соціальних середовищ: міста і села, класів, поколінь, культур, ідеологій, рас, тому вона визначається особливою, зокрема, дуже суперечливою, конфліктною, свідомістю і поведінкою.

Особистість - це інтегральна соціальна якість, яка формується у індивіда в процесі включення його в систему суспільних відносин, опанування ним матеріальних, духовних предметів людської культури, соціальний досвід.

Патологія соціальна - специфічна форма відхилення від інституціонально обумовлених вимог до соціальної поведінки, яка виявляється: 1) в індивідуальних та групових діях, що пов'язані з нехтуванням соціальними нормами; 2) у масовому порушенні процесів соціальної адаптації при дезорганізації суспільної системи.

Престиж соціальний (від фр. ргеєііде - чарування, чари, від лат. ргезіідіигп - Ілюзія, обман почуттів) - співвідносна оцінка соціальної ваги різних об'єктів, явищ, які поділяють члени певного суспільства, групи на підставі прийнятої системи цінностей.

Прогрес і регрес - співвідносні поняття, що означають розвиток суспільства або його підсистем по висхідній лінії, від менш досконалого стану до більш досконалого (прогрес) і повернення до старих, віджилих форм розвитку, що свідчать про суспільний застій і деградацію (регрес).

Протосоціологія (від грецьк. про - перший, лат. зосіеіав -суспільство, грецьк. Лбуої; - вчення, поняття) - прасоціологія, ретроспективна соціологія - передісторія соціологічного знання, елементи якого існують у системі синкретичного суспільствознавства і філософії до його диференціації та спеціалізації на окремі науки.

Прошарок соціальний - сукупність індивідів, які мають загалом однаковий соціальний статус, що забезпечує їм приблизно рівний доступ до системи благ; більш-менш стійкі у часі утворення, одні з яких, залежно від історичних, культурних і соціально-економічних обставин існують упродовж досить тривалого періоду, інші динамічно виникають і зникають, формуються і розпадаються.

Репрезентативність - властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності.

Респондент (від лат. гезропсіег - відповідати, відкликатися) -особа, яка в процесі опитування виступає як джерело первинної інформації.

Рівень життя —поняття, що характеризує міру задоволення соціально-економічних та духовних потреб людей. Виявляється у кількості та якості благ та послуг, споживаються, починаючи від первинних вітальних потреб (у харчуванні, житлі, одязі, освіті, праці, відпочинку та ін.) і закінчуючи високими потребами, пов'язаними із задоволеннями духовних, моральних та естетичних запитів.

10

 107

Макросоціологія (від грецьк. уахро? - великий) - сукупність загальних теоретичних знань у системі соціології, що є результатом макросоціологічних досліджень, тобто досліджень, які охоплюють вивчення великих соціальних об'єктів - суспільства в цілому, його складових частин (систем, підсистем, агрегатів, сфер), масштабних соціальних явищ і процесів, інститутів, поведінки людських мас.

Метод індуктивний - спосіб одержання узагальнюючого знання на підставі окремих даних.

Механізм соціальний - сукупність дій, вчинків, відносин, невід'ємних від їх суб'єктів-носіїв, завдяки яким відбувається те чи інше соціальне явище, здійснюється соціальний процес, і які становлять внутрішній каркас їх (явища, процесу) існування (функціонування) або перетворення.

Міграція (від лат. тідгаііо - переселення) у широкому значенні -процес просторового переміщення людей між поселеннями, регіонами, країнами. У вужчому значенні під міграцією розуміють сукупність переселень людей, пов'язаних зі зміною ними місця проживання на постійно чи на порівняно довготривалий строк, що приводять до зміни територіального розміщення населення.

Мікросоціологія (від грецьк. /лхро£ - малий) - сукупність соціологічних знань з пізнавально-гносеологічною орієнтацією та вивчення т. зв. мікрооб'єктів (міжособистісні взаємодії, стосунки, комунікативні зв'язки в малих групах, поведінка індивіда, окремі "м ікро масштаб ні" соціальні явища і процеси тощо).

Мобільність соціальна - процес руху індивідів між ієрархічно або іншим чином організованими елементами соціальної структури: класами, прошарками, групами, статусами, позиціями.

Мотивація - це 1) сукупність тривких мотивів та конкретно закріплених у життєвому досвіді людини її життєвих потреб; 2) процес актуалізації якого-небудь мотиву та його функціонування - внутрішнього потягу до діяльності певної спрямованості; 3) внутрішній психологічний та психофізичний процес, що безпосередньо зумовлює дану діяльність людини, здійснює її активацію та орієнтацію.

Напруженість соціальна - стан, який виникає в суспільстві внаслідок дії дестабілізуючих факторів і виявляється у зростанні негативних соціальних настроїв та деструктивної поведінки, що таїть у собі небезпеку соціального "вибуху", руйнування певних соціальних структур чи всього суспільства.

Опитування - термін, що позначає процес отримання відомостей про досліджуваний об'єкт шляхом ведення діалогу (комунікації) між дослідником (чи його представником - людиною, спеціальним технічним пристроєм) та респондентом за допомогою формалізованих запитань та відповідей на них.

 соціологія -особу як соціальний тип Якщо ж філософія вивчає соціальні відносини в їх суті, то соціологія - соціальну взаємодію і соціальні взаємозв'язки, зв'язки та ін. Звичайно ж, соціологія вирішує завдання непосильні загальній філософії - безпосередньо перероблює конкретні дані суспільного життя.

Крім того, соціологія спирається і на результати досліджень економічної теорії, соціальної філософії, етнографії, культурології тощо.

Нині переважаючою стає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до спільного дослідження з точки зору кількох наук, до поєднання їх пізнавальних можливостей.

1.3. Структура та функції соціологічної системи знань

У розгляді структури соціології виділяють декілька підходів. По-перше, це спроба розглянути ЇЇ за спеціальними соціологічними теоріями. Проте просте їх перерахування без систематизації призводить до того, що соціологічна теорія виступає як набір невпорядкованих і випадкових проблем. По-друге, структура соціології часто аналізується через призму актуальних проблем, що мають відношення лише до соціальної системи. Але, зосереджуючи увагу лише на цьому колі питань, поза увагою залишаються такі проблеми, як національні відносини, роль молоді, сім'ї, екологічна ситуація тощо. По-третє, структуру соціологічної теорії можна розглядати як таку, що складається із трьох рівнів:

  •  загальносоціологічна     теорія     або     загально-теоретична
    соціологія   -   торкається   глибинних   сутнісних   моментів   розвитку
    суспільства та історичного процесу в цілому і місця в ньому людини, на
    цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його
    місця
     і  ролі  в суспільстві,  багатоманітності  його зв'язків з  іншими
    явищами;
  •  спеціальні і галузеві соціальні теорії-торкаються в основному
    окремих
      сфер   суспільного   життя,   соціальних   груп   та   інститутів,
    поєднують у собі теоретичний та емпіричний рівні дослідження;
  •  конкретні соціологічні дослідження (емпіричні) - проводяться
    з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної
    дійсності.

В структурному плані соціологія поділяється на теоретичну і прикладну. Теоретична соціологія займається проблемами розвитку соціологічного знання, розробкою концепцій, теорій, категорій на основі дослідження соціальної дійсності. Прикладна соціологія займається вирішенням якоїсь конкретної соціологічної проблеми, зорієнтована на вирішення практичних потреб життєдіяльності суспільства.

Сучасну соціологію можна структурувати і на:

106

 11

Самостійні соціологічні дисципліни, які по мірі свого становлення виробляють власні уявлення про предмет і метод соціальної науки;

Соціологічні наукові школи, які формують власні уявлення проправильні" чи найбільш дієві методи соціального пізнання;

Спеціальні і галузеві теорії, які обґрунтовують особливі уявлення
про предмет досліджень:стикові" (для галузевих соціологій) івузькі"
(для спеціальних теорій). *

Функції соціології реалізують усі властиві суспільній науці функції: теоретико-піз на вальну, критичну, описову, прогностичну, інформаційну, світоглядну.

Теоретична (теоретико-пізнавальна) функція заключається у концентрації, поповненні та збагаченні існуючого соціологічного знання, розробці концепцій, теорій і категорій даної науки на основі дослідження соціальної дійсності, збагачення наукового соціологічного знання відбувається як на основі вдосконалення теоретичної соціології, так і на базі розвитку спеціальних і галузевих соціологічних теорій, а також пов'язаних з ними досліджень емпіричної соціології.

Описова функція - систематизація, опис, нагромадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, наукових звітів, статей, книг, де відтворюється Ідеальна картина соціального об'єкта, що вивчається. На основі одержаного матеріалу робляться практичні висновки та приймаються управлінські рішення.

інформаційна - збирання, систематизація та нагромадженої соціологічної інформації, одержаної з результаті проведення досліджень.

Прогностична - соціологічне дослідження завершується обґрунтуванням коротко- чи довгострокових прогнозів досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на виявлену тенденцію розвитку соціального явища, а також на зафіксовану закономірність у відкритті фактора, що вирішальне впливає на об'єкт, що прогнозується. Виявлення такого фактора - складний вид наукового дослідження. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові прогнози.

Критична - соціологія диференційовано підходить до дійсності, показує, що потребує збереження та розвитку, а що - зміни.

Світоглядна - виявляється у використанні конкретних вивірених даних, фактів, що впливають на формування світогляду людини, на її переконання. Світоглядна функція соціології випливає з того, що об'єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства І своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства.

Перетворююча - висновки та рекомендації дослідника, його оцінки стану соціологічного об'єкта служать основою для вироблення і прийняття певних рішень.

 Інститут соціальний - форма організації і засіб здійснення спільної діяльності людей, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

інтерв'ю - вид опитування, під час якого інтерв'юер в особистому контакті з респондентом ставить усні запитання з метою збору соціологічної інформації.

Клімат соціально-психологічний - домінуючий емоційний стан міжособистісний стосунків у малій групі.

Компроміс соціальний (від лат. сотрготіззигл - погодженість) -спосіб розв'язання та запобігання соціальних конфліктів, протистоянь за допомогою взаємних поступок (угод, домовленостей, договорів тощо) між супротивними (конфліктуючими) силами, що є умовою соціального миру між ними.

Контент-аналіз (від англ. сопіепї - зміст) - метод кількісно-якісного аналізу масиву документів з метою одержання об'єктивної, систематизованої і узагальненої інформації про соціальну реальність.

Контркультура - культура, цінності та норми якої суперечать цінностям і нормам домінуючої культури.

Конфлікт соціальний (від лат. соптіісіиз - зіткнення) - зіткнення інтересів різних соціальних груп, окремий випадок прояву соціальних суперечностей, одна з їх форм, що характеризується наявністю вираженого протистояння суспільних сил.

Конформізм соціальний - спосіб пристосування Індивіда, групи до існуючого стану речей і справ (панівних думок, традицій, принципів, стереотипів масової свідомості і пропагандистських кліше, діяльності соціальних інститутів і т.д.).

Кореляція - такий тип зв'язку між двома змінними, що характеризується їх сумісною варіацією - зміна значення однієї змінної пов'язана зі зміною значень другої.

Культура елітарна - сукупність артефактів, що належать до класичних взірців витончених мистецтв, музики, літератури, призначених для культурної еліти суспільства.

Культура масова - особливий спосіб буття культури, що продукується і відтворюється за допомогою дії засобів масової комунікації, які культивують спрямованість на стандартизацію системи домінуючих матеріальних і духовних цінностей, типів соціальної поведінки, уявлень, думок тощо.

Лідерство - складова соціально-психологічного механізму інтеграції групової діяльності, завдяки якому особа або кілька осіб, виконуючи провідну роль, спрямовують діяльність групи як у виробничій, так і позавиробничій сферах; вплив авторитету (офіційного чи неофіційного) індивіда на поведінку членів групи або первинного колективу в цілому.

12

 105

Експеримент соціальний - метод отримання інформації про зміну соціального об'єкта у результаті цілеспрямованого впливу на нього контрольованими чинниками (змінними).

Експертиза соціальна - (від лат. ехрегїиз - досвідчений) -аналітичне вивчення та оцінювання фахівцями соціальних аспектів програм, проектів, проблем чи ситуацій, прогнозування наслідків їх реалізації, розв'язання чи зміни (ситуацій), а також розробка рекомендацій щодо запобігання чи подолання їх негативного впливу.

Еміграція населення - вид міграції, виїзд громадян із своєї країни до іншої на постійне або довготривале проживання з політичних, економічних, релігійних, екологічних та інших причин.

Життя соціальне - а) компонент суспільного життя; б) сукупність різноманітних форм спільної діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов і засобів їх існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей, вияв, відтворення та утвердження соціальних характеристик індивідів і спільнот.

Життя суспільне - реальний, органічно цілісний процес існування, розвитку і взаємодії соціальних суб'єктів (осіб, спільнот, суспільств), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм діяльності, відносин, спілкування і духовного освоєння та перетворення дійсності людиною.

Закон соціальний - категорія для позначення форми вияву соціальної причинності, універсальної залежності в суспільстві через констатацію об'єктивних, необхідних, стійких, повторюваних зв'язків між процесами і явищами.

Зміни соціальні - тип руху соціальних явищ та соціальних структур у суспільстві. Вони виявляються у виникненні, деформації та зникненні певних елементів соціальної системи, трансформації її внутрішніх та зовнішніх зв'язків.

Змінна - деяка властивість (характеристика), що, по-перше, може бути виміряна і, по-друге, може набувати різних значень для різних об'єктів аналізу.

Ідентифікація соціальна - пізнавальний спосіб встановлення тотожності, подібності речей, процесів, явищ, осіб, що означає розумові операції з зовнішніми стосовно суб'єкта, який пізнає, об'єктами.

Ієрархія соціальна - структурна побудова суспільства або окремих спільнот за рівневою ознакою з послідовним підпорядкуванням нижчих рівнів (щаблів) вищим.

Імідж соціальний (від лат. ітадо - образ, цілісна картина уявлення) - образ тих чи інших соціальних об'єктів, явищ, процесів, Інститутів, осіб, який складається в індивідуальній та суспільній свідомості і визначає відповідне ставлення до них.

Імміграція - процес виїзду громадян до іншої країни на постійне або довготривале проживання.

 1.4. Значення соціології у розв'язанні соціально-економічних та політичних проблем українського суспільства

За умови виконання соціологією вищеназваних функцій вона здатна посісти важливе місце в житті суспільства та житті окремої людини. Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з'ясувати життєві перспективи. Значення соціології надзвичайно зросло у наші дні, після розпаду радянського блоку і утворення з колишніх радянських республік нових незалежних держав.

Перетворення, які здійснюються в нашій державі, зачіпають інтереси всього населення, змінюють майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, що взаємодіють між собою. За таких умов органам управління необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію - завдання соціології.

Соціологія має забезпечувати надійний зворотній зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і настроїв представників суспільства, врахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дієвості та оперативності соціологічної інформації буде сприяти оновленню нашого суспільства. Зрозуміло, що реалізація великих інженерних проектів вимагає не лише техніко-економічного, а й соціально-економічного обґрунтування. Що ж стосується впровадження розроблених практичних рекомендацій в практику, їх реалізацію, то це прерогатива органів управління, конкретних керівників. Саме цим пояснюється та обставина, що багато дуже цінних і корисних рекомендацій по перетворенню суспільства, розроблених соціологами, так і не знайшли реалізації на практиці, більш того, нерідко органи управління роблять всупереч рекомендаціям учених, що веде до тяжких наслідків розвитку суспільства.

Слід пам'ятати, що перетворення суспільства - не самоціль. І перетворення потрібні лише тоді, коли відповідають потребам і цінностям людей. Якби не була добре аргументована інформація, одержана соціологами, вона автоматично не перетворюється у рішення, рекомендації, прогнози. Пізнавальна функція соціології знаходить продовження в прогнозах та перетворюючій функції.

Література

Дюркгейм 3. Социология и социальньїе науки // Философская и социологическая мьюль.- 1992.-5.

Комаров  М.  Размьішления  о  предмете социологии // СОЦИС-

104

 13

1990.-11.

Піча В.М. Предмет, структура, функції соціології. Зв'язок соціології з іншими науками.-Львів, 1994.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України.- К.: Каравела, 1999.

Смелзер Н.Дж. Социология / Пер. с англ.- М., 1994.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. Пер. с англ- М., 1992.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі.-К., 1996.-Розд. 1.

Соціологія. Навч. посібник. Упорядник П.П.Марчук.- Тернопіль, 1998.

Соціологія: Підручник/ За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача.-Харків-Київ, 1998.

Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією В.Г.Городяненка.- К.: Видавничий центрАкадемія", 1999.

Щепанський Ян. Злементарньїе понятия социологии / Пер. с польск.-М., 1962.

Ядов В.А. Размьішления о предмете социологии // СОЦИС- 1990.-2.

ТЕМА 2. ВИНИКНЕННЯ ТА СТА НОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ

  1.  Пр отосо міологія. Соціальні уявлення стародавності.
  2.  Соціально-політичні уявлення епохи античності.
  3.  Соціологічна думка епохи Середньовіччя та Відродження,
  4.  Розвиток соціальних знань у XVII - XVIII ст.

В історії становлення і розвитку західноєвропейської соціологічної думки виділяють наступні етапи:

  •  перший  етап  -  протосоціологія  -  охоплює  час  від  епохи
    античності до О.Конта. На цьому етапі відбувалося нагромадження знань
    про   суспільство,    розмежування   природних   і   суспільних   законів,
    сформувалася концепція громадянського суспільства, були закладений і
    розвинутий емпіричний базис соціологічного знання
    ;
  •  другий етап - академічна соціологія - починається із 30-40-х
    рр.  XIX  ст.   і  триває  до  кінця  XIX  ст.   Він     пов'язаний   із  появою
    позитивістської соціології та розвитком ряду шкіл соціології (географічна,
    расово-антропологічна, органіцистська, соціал-дарвіністська,
    марксистська тощо);
  •  третій етап охоплює кінець XIX - 20-ті рр. XX ст. У цей період
    увагу соціологів привертають соціальні дії та взаємодії, розробляються
    концепції соціології особистості,
     відбувається становлення соціології як

 фрагменти соціальної реальності та володіти ними, внаслідок чого ця реальність набуває для суб'єкта ознак і характеристик "чужого" світу, а сам він втрачає (або обмежує) свою соціальну могутність(міць).

Влада - форма особливих (вольових, панівних) соціальних відносин; здатність і можливість особи чи соціальної групи, інституту, організації і т.д. провадити свою волю через певні засоби та канали впливу на діяльність і поведінку людей, їх спільностей.

Генеральна сукупність - це сукупність, на яку соціолог бажає розповсюдити висновки дослідження, тобто це множини об'єктів, які мають яку-небудь спільну, чітко визначену характеристику, що вказує на їх належність до даної системи і вивчається у межах соціологічного дослідження і територіально-часових меж.

Громадська думка - сукупність думок людей відносно питань, які мають суспільний інтерес.

Громадянське суспільство - асоціація вільних громадян, що взаємодіють між собою виключно на ґрунті власних інтересів, правових норм та спільно погоджених чи вироблених регуляторів.

Група експертна (управлінська) - офіційно організований колектив фахівців-управлінців, створений для дослідження чітко сформульованої проблеми і вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень відповідними органами влади різних рівнів.

Група мала - соціальна група, члени якої безпосередньо взаємодіють між собою.

Група неформальна - спільнота людей, що виникає спонтанно на ґрунті взаємних симпатій, схожості ціннісних орієнтацій та інтересів.

Група референтна - мала соціальна група, яка реферує (пропускає крізь себе) цінності суспільства і за нормами якої живе і діє (або хоче жити і діяти) індивід.

Група формальна - об'єднання людей для здійснення соціально заданої діяльності за умов їхньої безпосередньої комунікації та взаємодії.

Диференціація соціальна - процес і стан розшарування (подрібнення) певної соціальної цілісності (соціуму, системи, спільноти) на складові частки чи елементи (індивіди, групи).

Дія соціальна - форма або спосіб вирішення соціальних проблем і суперечностей, основою яких є протистояння інтересів основних соціальних сил даного суспільства.

Досвід соціальний - сукупність практично набутих соціальними суб'єктами (індивідами, групами, класами, народами, націями) у процесі їх взаємодії знань, умінь, навичок, звичок, звичаїв, норм, традицій, які слугують опертям для практичного життя цих суб'єктів засобами раціоналізації та оптимізації їх взаємодії і взаємовідносин.

14

 103

КОРОТКИЙ СЛОВНИК СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Адаптація - пристосування людини або групи людей до нового соціального середовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії.

Адаптація соціальна - вид взаємодії окремої особи чи соціальної спільності із середовищем, у процесі якої погоджуються вимоги та очікування її учасників.

Активність соціальна (від лат. ас(іуи$ - діяльний) -характеристика способу життєдіяльності соціального суб'єкта (індивіда, групи), що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища, умов, інститутів відповідно до назрілих потреб, Інтересів, цілей, ідеалів або на консервацію існуючого стану речей, гальмування змін, розвитку; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб'єктами.

Анкета (від франц. еприеіе - розслідування) - впорядкований за змістом і формою перелік питань та висловлювань, втілених у вигляді опитувального листа чи опиту вал ьника.

Аномія - стан суспільної системи, для якого характерна відсутність загальноприйнятих цінностей і норм як універсальних регуляторів соціальної поведінки людей.

Безробіття - соціальне явище, суть якого полягає в незатрєбуваності й невикористаності суспільством активної працездатної частини населення.

Вибірка - процес формування вибіркової сукупності. Цей процес, незалежно від того, чи використовується схема одноступеневого, чи багатоступеневого відбору, характеризується такими ознаками: 1) кількість етапів вибору; 2) тип обраних об'єктів репрезентації на проміжних степенях відбору; 3) спосіб районування обраних на проміжних ступенях відбору об'єктів репрезентації; 4) спосіб відбору об'єктів репрезентації і одиниць спостереження на кожному етапі; 5) обсяг вибіркової сукупності (кількість одиниць спостереження).

Вибіркова сукупність - частина генеральної сукупності, об'єкти якої виступають як основні об'єкти спостереження.

Виховання - процес соціокультурного становлення та розвитку індивіда, в ході якого, залежно від спрямованості впливу, здійснюється засвоєння ним соціального досвіду, знань, зразків і норм поведінки, цінностей культури.

Відчуження соціальне - 1) елемент і результат універсальної соціальної взаємодії індивідів у суспільстві, що виступає як протилежність соціального освоєння, присвоєння і привласнення; 2) процес втрати соціальним об'єктом можливостей освоювати (присвоювати,   привласнювати)   необхідні   для   його   життєдіяльності

 навчальної дисципліни. її включають до навчальних планів університетів, створюють перші кафедри і факультети, професійні асоціації соціологів.

  •  четвертий   етап   (кін.   20-х   -   70-ті   рр.   XX   ст.)   означений
    формуванням        основних        соціологічних        теорій,        галузевою
    диференціацією, подальшим удосконаленням методів дослідження;
  •  п'ятий етап починається із 80-х рр. XX ст. і триває по теперішній
    час.  Його зміст пов'язаний із новітньою соціологією та вирішенням
    проблем сучасності. Для нього характерна інтернаціоналізація соціології,
    формування і поширення різноманітних концепцій та теорій.

2.1. Соціальні уявлення стародавності

Соціологія як окрема наукова галузь виникає в середині XIX століття, після того, як Огюст Конт запропонував термінсоціологія" та обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, а також базування цієї науки на спостереженні та експерименті. Із часів Конта бере початок академічна, або офіційна соціологія як самостійна наука.

Це не означає, що до цього часу не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але їх не можна вважати науковими, оскільки вони мали форму окремих поглядів, ідей, вчень. Однак вони становлять невід'ємну частину історії соціологічної думки. Цю частину знань називають протосоціологією.

У первісному суспільстві основними формами відображення соціальної дійсності були міф і епос. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уявлень. Із розвитком суспільства виникає нова форма соціального знання - епос, в якому на перший план виходить людина. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, йогоідеали, моральні норми, прагнення.

2.2. Соціально-політичні уявлення епохи античності

Із розвитком суспільного поділу праці виникають перші елементи наукового знання. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли з'являється категорія людей, що професійно займаються духовною діяльністю. Міфологія та епос змінюються точнішим описом подій минулого -Історичними хроніками та Історією. Так, найдавнішими представниками давньогрецької історіографії були логографи (VIV ст. до н.е.), які спробували описати історичні події минулого на еонові аналізу легенд, переказів, документальних матеріалів.

102

 15

Відомими давньогрецькими істориками були Геродот та ФукідІд. Геродот, якого ще називають батьком історії", вперше використав для осмислення історичних подій такі джерела інформації, як генеалогії, місцеві хроніки, землеописання, розповіді очевидців подій та ін. Фукідід при описі подій звертав увагу на роль географічного положення держави, її багатства, намагаючись прослідкувати вплив цих факторів на хід історії.

Давньогрецький філософ Платон (бл. 428-347 рр. до н.е.) обґрунтував систему політичного устрою, яку описав у творахПолітик", „Держава",Закони". Потребу у державі та законах Платон пояснює постійним прагненням людей до задоволення своїх бажань, прагнень наблизитись до суспільного ідеалу. У своїй теорії ідеальної держави Платон говорить про необхідність існування у суспільстві трьох станів (філософи-правителі, воїни та безпосередні виробники), приналежність до яких визначається нахилами людської душі. Соціальна справедливість в ідеальні державі полягає у виконанні її членами строго визначених функцій.

Учень Платана Аристотель {384-322 рр. до н.е.) започатковує знання про соціальне управління та його завдання. Вілцою формою суспільного життя, за Аристотелем, є поліс (місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян юридично оформлені і підпорядковані спільному інтересу, а сама людина є істотою „політичною", тобто такою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства. Особливого значення у житті та діяльності людей, на думку Аристотеля, набуває спілкування, завдяки якому люди можуть здійснювати спільну діяльність.

2.3. Соціологічна думка епохи Середньовіччя та Відродження

Релігійний мислитель епохи середньовіччя Аврелій Августин (354-430) розвинув вчення про людство як Боже створіння. Життя суспільства він визначав як постійне протистояння двох протилежних царств - земного, уособленням якого виступає держава, і божественного. Заслугою Августина є те, що він вперше розглянув Історію як об'єктивний і закономірний лінійний процес.

Значний внесок у пізнання людини і суспільства зробили представники гуманізму Відродження. Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, а також проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми соціальних відносин у суспільстві, видатні гуманісти - Данте Аліґ'єрі, Франческо Петрарка, Лоренцо Валла та ін. - стверджували, що основою формування особистості є освіта і виховання, що дозволяють удосконалити людину.

 Методьі сбора информации в социологических исследованиях / Отв. ред. В.Ч.Андреенков, О.М.Маслова.- М., 1990-Кн. 1.

Паниоото В.И. Качество социологической информации (методьі оценки и процедури обеспечения).- К., 1986.

Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження.- К., 1996.

ПІча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України- К.: Каравела, 1999.

Рабочая книга социолога.-М., 1983.

Соціологія. Курс лекцій/За ред. В. М. Пічі.-К.,1996.

Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача.-Харків-Київ, 1998.

Статистический справочник./ Под ред. В.И. Воловина.- М., 1990.

Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методи.- М., 1987.

16

 101

допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв'язків у великих групах. СоцІометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців), на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.

Процедура соціометричного опитування складається з декількох етапів:

  •  визначення       проблеми,       вибору       об'єкта       дослідження,
    ознайомлення   з    величиною   і    різними   соціально-демографічними
    характеристиками групи;
  •  входження дослідника в прямий контакт з членами колективу і
    вияву довір'я до себе,
     а також з встановлення змісту соціометричних
    тестів;
  •  власне    опитування    (інструктування    респондентів,    роздача
    соціометричних карток,
     заповнення їх респондентами, збір карток);
  •  обробки інформації і представлення її в аналітичному вигляді;
  •  формулювання висновків і рекомендацій.

СоцІометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети -інтерв'ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх, У другому випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому листку паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідає на них.

Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю. На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і групові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу індивіда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтеграція, групова стійкість і групова експансивність.

Але обмеженість соціометрії як методу збирання інформації пов'язана з тим, що вона фіксує не об'єктивні відносини, а відображення останніх у свідомості їх носіїв. Цей метод важко застосувати на великих об'єктах, бо соціограми стають надто багатомірними. Крім того, існують обмеження етичного плану - недопустимо використання результатів щодо окремого індивідуума, бо це може призвести до конфліктних ситуацій.

Література

Бутенко И.А. Анкетний опрос как общение социолога с респондентом.-М., 1989.

Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологического исследования.- М., 1988.

Как провести социологическое исследование- М., 1990.

 У Х\/~Х\/ІІ ст. відбувається новий крок у становленні соціологічних уявлень, формуються концепції державного і приватного права, переглядаються концепції релігійного походження суспільства, одним із перших буржуазних теоретиків став італієць Нікколо Макіавеллі (1469-1527), який намагався звільнити соціальне вчення від теології. Він відкидає середньовічну теократичну концепцію, згідно з якою держава залежить від церкви, як нібито вищої влади на землі, і обґрунтовує необхідність світської держави, протиставляючи теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд, який відокремлює правові установки від релігійних приписів, яким надається переважно морального змісту. В осмисленні політичних проблем Макіавеллі намагався абстрагуватися від морально-етичних оцінок. Саме це призвело згодом до поверхового і спрощеного тлумачення термінумакіавеллізм" як синоніму аморалізму і віроломства у політиці.

В епоху Відродження з'являються перші ідеї утопічного соціалізму. Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора (1478-1535) „Утопія" та Томмазо Кампанелли (1568-1639) „Місто Сонця". Соціалістичним утопіям властива переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Автори сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумнихприродних" засадах; планове суспільне господарство; обов'язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні, всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов'язана з трудовим вихованням та ін.

Французький політичний діяч та юрист Жан Боден (1530-1596), вважав, що основним фактором суспільного розвитку є географічне середовище. На його думку, рельєф, клімат, родючість ґрунтів зумовлюють особливості життя людей, а також впливають на їх психологічні та інтелектуальні якості.

2.4. Розвиток соціальних знань у XVII - XVIII ст.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626) вважав, що людей об'єднує справедливість, яка полягає у тому, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. З його точки зору, джерелом права є не Бог, а природний закон, створений людським розумом.

Соціальні ідеї англійського мислителя Томаса Гоббса (1588-1679) склалися під впливом англійської буржуазної революції XVII ст. Кожний народ, вважав він, проходить у своєму житті дві стадії: природний стан, на зміну якому приходить державний, або громадянський. Державу Гоббс визначає як штучно створене тіло, де, за аналогією із живим організмом, кожна частина виконує ту чи іншу функцію.

100

 17

У концепції походження держави Джона Локка (1632-1704) розглядається утворення держави як результат суспільного договору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського. Але якщо Гоббс фактично ототожнював державу і суспільство, то Локк розрізняє їх, кажучи, що суспільство виникає раніше від держави. Важливим елементом теорії правової держави у Дж.Локка було вчення про розподіл влад на законодавчу та виконавчу.

У Х\/ІІ-Х\/ІІІ ст. починають домінувати ідеї Просвітництва. Увага мислителів повертається до проблем людського буття, буття суспільства, історії та перспектив розвитку людства. Одним з перших філософів-просвітників був Шарль Луї де Монтеск'е (1689-1755), який спробував пояснити виникнення І розвиток суспільства як природно зумовлений процес. Монтеск'є наголосив на пріоритеті впливу природних географічних обставин на історичний розвиток народів, перш за все клімату, характеру ґрунту, ландшафту, площі і т.д. Він стверджував, що природне середовище має великий вплив на розвиток суспільства, започаткувавши „географічний детермінізм" у соціальній філософії.

Важливе місце у соціальних поглядах Вольтера (1694-1779) посідають роздуми про людину як суспільну істоту. Він стверджує, що суспільні моральні норми, юридично-політичні закони, які регулюють відносини між людьми, створюються самими людьми, а не Богом. Суспільно-політичним ідеалом Вольтера була аристократична монархія на чолі з філософськи освіченим монархом Головне завдання своєї філософії Вольтер вбачає в розвінчуванні релігійної догматики, що заважає людям будувати щасливе життя, культивуючи неуцтво, неосвіченість, фанатизм, брехню, оману. Проте релігію Вольтер розглядав також і як засіб мирного вирішення суспільних суперечностей, як засіб стримування бідняків проти зазіхань на власність багатих та запобігання свавіллюсильних світу цього".

Представником Просвітництва був і Жан-Жак Руссо (1712-1778). У працях:Міркування про походження та основи нерівності між людьми", „(Олія, або Нова Елоїза" „Про суспільний договір",Еміль, або Про виховання" він розвиває концепцію історії, закономірностей та перспектив суспільного розвитку. Центральною проблемою у творчості Руссо була проблема нерівності та шляхів її подолання. Основою суспільного життя Руссо вважав матеріальні,тілесні" потреби людей, а духовні - їхнім наслідком, що лише опосередковано можуть впливати на суспільне буття.

У XVIII ст. виникає філософія історії - напрямок, основним завданням якого було дослідження процесу виникнення людства, розкриття рушійних сил історії та її законів на основі емпіричних та теоретичних матеріалів Історії та культури народів, визначення напрямку розвитку людства. Так, італійський мислитель Джамбатіста Віко (1668-

 12.6. Соціометрія та процедура соціометричного опитування

Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов'язано з іменем американського соціального психолога і соціолога Якоба Морено (1892-1974 рр.). Термін „соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: П5осі5и - друг, товариш ітеігит" - вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсісоціометрія" означає вимір ступеня дружніх відносин і с своєрідним способом кількісної оцінки міжособнстісннх відносин між індивідами в групі.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інформацію про позиції індивідів в групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.

Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов'язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистих відносин у малій групі шляхом вивчення вибору (оцінки), здійсненого членами групи за тими чи іншими соціометричними характеристиками.

Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин (наприклад: ;,3 ким із членів студентської групи Ви бажали б відзначити свій день народження?",Разом з ким Ви бажали б проживати в одній кімнаті гуртожитку?",Хто із членів студентської групи, на Ваш погляд, повинен бути старостою?" і т п.). Вибір того чи іншого способу конструювання тесту визначається як завданнями дослідження, так і характеристиками групи, що вивчається. Згідно Я.Морено, тест має відповідати таким вимогам:

  •  межі   групи,    в   якій   проводиться   тест,   мають   бути   чітко
    визначеними;
  •  індивіди повинні робити необмежене число виборів;
  •  індивіди повинні бути опитані з метою виявлення їх вибору в
    термінах певного критерію;
  •  результати     соціометричного    тесту    повинні     бути     згодом
    використані для того,
     щоб реконструювати групу;
  •  всі вибори членами групи повинні здійснюватися самостійно;
  •  питання повинні формулюватися таким чином, щоб вони були в
    рівній мірі зрозумілими всім членам групи.

Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 чоловік), де він дає найбільший ефект, хоча з його

18

 99

Телефонне опитування - один із різновидів опитування у соціологічному дослідженні, заочне (опосередковане, дистантне) інтерв'ю, можливості застосування якого безпосередньо пов'язані з розвитком телефонних мереж. Позитивними якостями цього методу є його оперативність, низька собівартість та простота контролю за якістю роботи. Недоліками є неможливість отримання репрезентативної інформації за низької щільності телефонної мережі, вимога стислості опитувальника, що зменшує обсяг отримуваної інформації, змушене спрощення у формулюванні та конструюванні запитань, складнощі, пов'язані з необхідністю рівноцінної заміни респондента у разі його відмови від участі в опитуванні.

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

  •  стандартизоване    -    націлене    на    одержання    статистичної
    інформації;
  •  фокусоване - збираються дані за умов конкретної ситуації;
  •  глибинне - спрямоване на одержання пошукової Інформації. За
    рівнем компетентності респондентів розрізняють:
  •  масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);
  •  масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає
    інформаційну допомогу  респонденту з  боку анкетера в  осмисленні
    ситуації, що аналізується);
  •  симптоматичне   опитування   (достатнє   знання   у   респондента
    загальної   інформації   без   глибокого   осмислення   цілей   і   завдань
    дослідження);
  •  експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що
    вивчається).

Основними етапами здійснення анкетного опитування є:

  •  підготовчий етап - він включає розробку програми опитування,
    складання плану і сітьового графіка роботи, проектування анкети, її
    апробацію, тиражування анкети,  складання інструкцій для анкетера,
    респондента   та   інших   учасників   опитування,   підбір   і   підготовка
    інтерв'юерів,     анкетерів,     розв'язання     організаційно-технічних     та
    фінансових проблем);
  •  операційний етап - сам процес анкетування, який також маг свої
    власні стадії і підстадії;
  •  підсумковий (результуючий) етап - обробка і аналіз одержаної
    інформації, оформлення звіту.

Отже, за допомогою методу анкетного опитування ми можемо зібрати основну масу соціологічної інформації, але щоб вона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими методами: анкетування І спостереження, анкетування і вільне інтерв'ю.

 1744) говорить про три етапи розвитку суспільства: для першого характерна відсутність держави і правових законів; для другого - виникнення держави, коли представники аристократії нав'язують свою волю народові; для третього - республікансько-демократичних представницьких монархій з правими і свободами для всіх громадян.

Вагомий внесок у розвиток філософії історії зробив француз Жан Антуан Кондорсе (1743-1794). Досліджуючи питання соціального прогресу, Кондорсе назвав його основною ознакою зростання людського розуму та знання. Відповідно до цього він охарактеризував десять епох людської історії.

Німецький просвітитель Йоганн Готфрід Гердер (1744-1803) розглядав історію як закономірне продовження розвитку природи. Людина є вінцем природи і біологічною істотою, а тому закони її розвитку теж є природними.

Теорії держави і права знаходимо і у представників німецької класичної філософії - Іммануїла Канта (1724-1804) та Георга Гегеля (1770-1831). На думку Канта, людство у своєму розвитку повинно прийти до встановлення станувічного миру". Держава має базуватися на началах суспільного договору і народного суверенітету, гарантувати правопорядок.

Заслугою Гегеля є розмежування понятьгромадянське суспільство" тадержава". Громадянське суспільство виникає після виникнення держави і є системою матеріальних потреб. Держава - це не що Інше, як ідея розуму, свободи І права, це моральне ціпе, в якому долаються суперечності громадянського суспільства.

У кін. ХYШ - на поч. XIX ст. розвиваються соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму та утопічного соціалізму. Консерватизм (Є.Берк, Л.Бенальд, Ж. де Местр та ін.) сформувався під впливом Великої Французької революції. Консерватизм виражав неприйняття нових порядків, негативно поставився до революції як насилля, відстоював принцип монархії, станової ієрархії тощо.

Доктрина лібералізму (А.Сміт, І.Бентам, Б.Констан, Дж.Мілль та ін.) ґрунтувалася на принципах індивідуалізму та утилітаризму.

Утопічний соціалізм (А.Сен-Сімон, Р.Оуен, Ш.Фур'є) протиставив феодальному минулому та буржуазній сучасності майбутній справедливий лад, який повинні збудувати самі люди. Ідеалом суспільного устрою для утопістів поставав такий, при якому буде забезпечено потреби людей та розквіт особистості.

98

 19

ТЕМА 3. КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД У РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

  1.  Виникнення і розвиток соціології як окремої науки.
  2.  Натуралізм у соціології XIX - XX ст.
  3.  Психологічні школи у соціології.
  4.  Емпіричні соціальні дослідження.
  5.  Сучасна західна соціологія.

3.1. Виникнення і розвиток соціології як окремої науки

Термінсоціологія" запропонував французький філософ Огюст Конт (1798-1857). Він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології як окремої науки, пізнання законів суспільного розвитку та їх використання для блага суспільства. Він вважав, що суспільствознавство має ґрунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і статипозитивним", тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми.

Позитивістське соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що усе позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об'єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.

Позитивне знання - це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обґрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові, на факти і з'ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи інші події та процеси.

Досліджуючи характерні особливості суспільства, О.Конт зробив спробу сформувати закони його функціонування та розвитку.

Перший (основний) закон - закон трьох етапів прогресу людського інтелекту:

1 -теологічний (неподільне панування релігійної свідомості до 1300
року), для якого характерним було всі пояснення усіх явищ на основі
релігійних уявлень;

2 - метафізичний (з  1300 до  1800 року),  при  якій надприродні
фактори у поясненні природи замінюються на сутності та причини;

3 - позитивний, або науковий (поч. з XIX ст.), коли виникає наука про
суспільство.

Другий закон - це закон поділу і кооперації праці, завдяки чому утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різноманітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей.

 трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);

  •  групове   інтерв'ю   -   запланована   бесіда   в   колі   сім'ї,   групи
    студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати
    дискусію
    ;
  •  багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для
    всебічного  і  глибокого  вивчення  особистості  респондента  протягом
    тривалого проміжку часу;
  •  неспрямоване інтерв'ю - різновид неформалізованого (вільного)
    інтерв'ю,  виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію.  Вся
    ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента.
     Завдання
    інтерв'юера - уважно вислуховувати висловлювання респондента на
    певні теми, що його хвилюють.

12.5. Підготовка і проведення анкетного опитування

Анкетне опитування - один з основних і найчастіше використовуваних видів соціологічного опитування. Його суттєвою ознакою є те, що на відміну від інтерв'ю респондент сам читає запитання анкети та сам фіксує свої відповіді. Анкета (від франц. enguete -розслідування) - впорядкований за змістом і формою перелік питань та висловлювань, втілених у вигляді опитувального листа чи опиту вал ьника.

Розрізняють очне (або звичайне) і заочне (поштове і пресове) анкетне опитування. При очному опитуванні дослідник може роздати анкети респондентам, а потім їх зібрати, але при заповнюванні анкети не бути присутнім (такий вид опитування зветься роздавальним). В іншому випадку дослідник може бути присутнім при заповненні анкети. Залежно від кількості осіб, яких одночасно опитують, анкетні опитування бувають індивідуальними або груповими.

Відрізняють масові і спеціалізовані опитування. Якщо учасники масових опитувань - респонденти, то у спеціалізованих головне джерело інформації - професійно-компетентні особи (експерти), думку яких у соціології враховують при експертному опитуванні.

Поштове опитування - різновид опитування анкетного. При потовому опитуванні анкета розповсюджується серед потенційних респондентів за допомогою поштової служби у вигляді самостійного поштового відправлення за адресами осіб, які, як правило, спеціально відібрані, бо у своїй сукупності, на думку дослідників, репрезентують певну соціальну спільність.

Різновидом анкетного опитування є пресове опитування, при якому анкета друкується на шпальтах газет, журналів, тому можливість її заповнення та повернення обмежена колом читачів відповідного видання.

20

 97

інтерв'юера, який задає питання і сам спрямовує бесіду з кожною людиною згідно з опрацьованим сценарієм і фіксує одержані відповіді.

Інтерв'ювання має свої переваги і недоліки, які слід враховувати при виборі методів збирання соціологічної інформації. До переваг можна віднести те, що тут підвищуються можливості надійності зібраних даних, додатково з'ясовуються нові дані з досліджуваного процесу, поглиблюється розуміння між дослідником і людьми, які дають інтерв'ю. Все це у цілому підвищує ефективність і достовірність опрацьованих підсумкових результатів, практичність рекомендацій, проектів та реальність їх використання.

Щодо недоліків, то дослідженням за допомогою інтерв'ю охоплюється передусім обмежений контингент, потрібно мати добре підготовлених та досвідчених інтерв'юерів, сильний вплив інтерв'юера на опитуваного тощо. Тому інтерв'ю добре себе зарекомендували в експертному опитуванні.

У прикладній соціології використовуються наступні види інтерв'ю:

  •  вільне інтерв'ю,  коли, як правило,  немає плану і завчасно
    сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи,
    які    самі    визначають    тему    бесіди,    формулюють    запитання,    їх
    послідовність,  уточнюють тему і т.  д.  Таке інтерв'ю є незамінним
    методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;
  •  глибинне   інтерв'ю  має  за   мету  отримати  інформацію,   яка
    засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища,
    але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;
  •  фокусоване спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки
    відносно конкретної події, факту, ситуації;
  •  стандартизоване         (формалізоване)         інтерв'ю,         коли
    формулювання  запитань,  їх   порядок,   кількість   і   перелік  можливих
    альтернативних     відповідей,     їх     кодування     і     форма     запису
    передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.
    Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують
    при переписі населення.

Існують і Інші класифікації інтерв'ю. Так, в залежності від мети, їх ділять на:

  •  інтерв'ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ;
  •  документальне інтерв'ю - мета відтворення яких-небудь минулих
    фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх
    учасників. За типом суб'єктів, що опитуються, виділяють інтерв'ю з:
  •  відповідальною офіційною особою;
  •  експертом;
  •  респондентом    буквально    -    представником     певної    групи
    населення. За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'ю:
  •  панельне   (повторне)   інтерв'ю   -   спрямоване   на   вивчення

 Соціологія, яку О.Конт вважав вершиною наук, повинна розвиватися як аналіз соціальної динаміки та соціальної статики. Соціальна динаміка повинна розглядати загальні закони соціального розвитку, а соціальна статика - взаємодію складових елементів суспільства.

3.2. Натуралізм у соціологи XIX - XX ст.

Погляди О.Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків соціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством - у природних та біологічних факторах. Цьому сприяли досягнення природознавства, зокрема відкриття Ч.Дарвіна. Одним із представників такого підходу був Ґерберт Г.Спенсер (1820-1903) - засновник органічної школи.

На думку Ґ.Спенсера, суспільство копіює та відтворює живий організм, а це означає, що ним керують біологічні закони (наприклад, закон боротьби за Існування, виведений Ч.Дарвіном для біологічного середовища, Г.Спенсер трактує як закон класової боротьби для середовища соціального).

Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, Г.Спенсер дає порівняльний аналіз соціальних та біологічних організмів. Г.Спенсер стверджує, що кожен елемент соціальної системи виконує свої функції: землеробство і промисловість - функцію харчування, торгівля -кровообігу, армія - захисні функції шкіри, транспорт - кровоносних судин. Суспільство, на думку Ґ.Спенсера, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови узгодженої взаємодії його органів.

Органічна школа ототожнювала суспільство з організмом людини і пояснювала соціальне життя біологічними закономірностями. Представники цієї школи вважали, що суспільство і є організм. Йому характерні всі властивості організму: цілісність, доцільність, спеціалізація органів. Для пояснення суспільного життя використовувалися такі категорії, яксоціальні тканини",органи",соціальні хвороби". На думку представників цієї школи нормальний розвиток має відбуватися лише еволюційно.

Расово-антропологічна школа. Представники цієї школи переносили на людське суспільство закониприродного відбору", „боротьби за існування", інтерпретували суспільний розвиток як боротьбу „вищих" танижчих" рас та класів. Саме в межах цих концепцій було зроблено спробу довести зверхність, перевагу білої раси над іншими. (Ці ідеї пізніше досить активно використовували німецькі фашисти).

Один із засновників даної школи, французький філософ Артюр де Гобіно (1816-1882), вважає, що чистота раси - це джерело розвитку цивілізації. Чим чистіша раса біологічно, тим значніші її вроджені здібності і тим інтенсивніше раса розвивається (в історичному аспекті).

96

 21

Успішно розвиватись цивілізація може тільки тоді, коли головною расою є біла. Інші раси, на його думку, є нижчими.

Концепції расово-антропологічної школи були засуджені та відкинуті наукою. їх вивчення має не наукове, а загальноосвітнє значення.

Теорія соціал-дарвінізму, як соціологічний напрям сформувався під впливом еволюційної теорії Ч.Дарвіна. Представники цієї школи (Л.Гумплович, У.Беджгот, У.Самнер) зводили закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції, зокрема до природного відбору, і розглядали соціальний прогрес, як постійний процес боротьби за існування, коли виживає тільки найсильніший, найбільш пристосований.

Представник даної школи, австрійський соціолог Л.Гумплович розглядав соціологію як науку про соціальні групи та відносини між ними. В основу цих відносин він покладав закон боротьби за Існування, але не на рівні окремої людини, а в межах між групових суперечностей та протиборств. Тому основним законом суспільства, на його думку, є прагнення кожної соціальної групи підпорядкувати собі будь-яку іншу соціальну групу, що виражається у бажанні панування.

Марксистська школа соціології. У своїх соціологічних поглядах Карл Маркс (1818-1883) обґрунтовує думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

Серед багатьох видів стосунків між людьми (політичних, правових, сімейних, моральних) як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ, вони становлять суспільний базис. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.

Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини, природа якої зводиться лише до соціальних рис і трактується як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних та духовних цінностей. Проблема людини у марксизмі пов'язана із осмисленням такого суспільного феномену як відчуження. Відчуження -це складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людиною.

Засновники марксистської філософії прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність. Вихід з даної ситуації вони вбачали в утверджені нового типу власності - власності всіх і кожного водночас, тобто суспільної за своїм характером. Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм.

 мотивації до праці, інтересу до професії, рівень задоволення чинниками виробничої ситуації тощо); характеризують умови, за якими експеримент дав позитивні наслідки (виробничі, морально-психологічні, гігієнічні, навчальні, матеріальні та ін.), дані щодо затрат часу, зусиль і засобів; межі застосування перевіреної експериментом системи заходів.

Важливим елементом аналізу результатів експерименту є вироблення науково-практичних рекомендацій з чітко зазначеною межею можливого застосування системи заходів у соціальній практиці.

12.4. Опитування. Різновиди інтерв'ю. Недоліки та переваги інтерв'ю порівняно з іншими методами

Опитування - термін, що позначає процес отримання відомостей про досліджуваний об'єкт шляхом ведення діалогу (комунікації) між дослідником (чи його представником - людиною, спеціальним технічним пристроєм) та респондентом за допомогою формалізованих запитань та відповідей на них.

Дослідник одержує первинну соціологічну інформацію шляхом усного чи письмового звертання до досліджуваної сукупності людей (окремої особи) з питаннями, аналіз відповідей на які розкриває проблему дослідження. При цьому спілкування дослідника з носієм пошукової інформації (респондентом) опосередковується спеціальним, заздалегідь опрацьованим методичним інструментарієм (питальником чи фіксованим інтерв'ю).

У соціологічних дослідженнях використовуються різні види опитувань. Основою їх класифікації вважаються характер взаємодії (особистий або знеособлений, очний або заочний, індивідуальний або груповий) між дослідником чи його представником та респондентом, ступінь стандартизації, формалізованості процедури опитування. У загальних рисах опитування поділяють на інтерв'ю та анкетування. За першого варіанту інтерв'юер фіксує відповіді на запитання сам, за другого - респондент.

Як об'єкт, для вивчення якого застосовується опитування, традиційно виступає соціальна спільність, група, колектив, опис яких доцільно робити одночасно з визначенням як загальних умов їх існування, так і конкретної ситуації їх дослідження. Предметом опитування є події, факти життя людей та навколишнього середовища, які респондентами суб'єктивно оцінюються через їхні думки, мотиви, почуття, ціннісні орієнтації й тому подібні феномени.

Інтерв'ю - вид опитування, під час якого інтерв'юер в особистому контакті з респондентом ставить усні запитання з метою збору соціологічної     інформації.     Контакт     здійснюється     за     допомогою

22

 95

ставлять нові проблеми, задають напрям теоретичним пошукам. Вони є підґрунтям нових гіпотез. Критичні експерименти застосовують щодо перевірки гіпотез. Вони переводять знання із вірогідного у достовірне. Методичні експерименти досліджують роль чинників, не відображених у предметній теорії, але здатних впливати на результати орієнтуючих і критичних експериментів, їх застосовують для оцінки якості та вдосконалення основних методик.

Кожен експеримент проходить кілька етапів:

  1.  - теоретико-пізнавальний, де аналізуються наукові роботи за
    визначеною темою;  з'ясовуються невирішені проблеми; уточнюється
    тему   дослідження;   формулюється   мета   і   завдання   дослідження;
    вивчаються існуючі в теорії і на практиці шляхи, які сприяють вирішенню
    проблеми; визначаються теоретичні положення, які підлягають перевірці;
    формулюються      гіпотези;      визначаються      об'єкт,      предмет      і
    експериментальні завдання дослідження.
  2.  - підготовчий (методичний), на якому розробляють програму
    експерименту:   визначають   необхідний   час   для   його   проведення;
    обирають необхідну кількість експериментальних об'єктів; відбирають
    конкретні  методики для  вивчення  стану  експериментального об'єкта
    (анкетне опитування, інтерв'ю, експертна оцінка та ін.); готують план
    щодо   створення    відповідних   ситуацій;    перевіряють   доступність   і
    ефективність методик на невеликому масиві; визначають ознаки, за
    якими можна судити про зміни в експериментальному об'єкті під впливом
    відповідних соціальних чинників.
  3.  - проведення експерименту, яке складається з двох частин:
    створення експериментальної ситуації і власне експерименту. Створення
    експериментальної   ситуації   охоплює   вивчення   початкового   стану
    системи,   в   якій   проводиться   експеримент  {соціально-демографічна
    ситуація,
     статево-вікова, професійно-кваліфікаційна, рівень задоволення
    працею, професією, морально-психологічним кліматом, керівником, сто
    сунками   у   колективі   тощо);   формування    критеріїв   ефективності
    запропонованої  системи   засобів;   проведення   інструктажу  учасників
    експерименту щодо порядку та умов його. Далі реалізують систему
    заходів  щодо  вирішення  відповідного  експериментального завдання
    (формування мотивації до праці, інтересу до професії, підвищення рівня
    задоволення   чинниками   виробничої  ситуації  та   ін.);   фіксують  дані
    експерименту  на  основі  проміжних зрізів,  які  характеризують  зміну
    об'єктів  під  впливом  експериментальної системи  заходів;  виявляють
    ускладнення    та    можливі    типові    недоліки    під    час    проведення
    експерименту; оцінюють затрати часу та зусиль.
  4.  - на етапі підведення підсумків експерименту настає пора для
    висновків про кінцеву мету експерименту та підтвердження висунутої
    гіпотези.     Саме    тоді    відбувається    опис    результатів    здійснення
    експериментальної    системи    заходів    (кінцевий    стан    формування

 3.3. Психологічні школи у соціології

Психологічна соціологія намагалася звести прояви соціальності до психологічних феноменів людського буття. Дана течія була досить неоднорідною, а тому в ній можна виділити декілька напрямів:

  •  психологічний     еволюціонізм,     засновником     якого     був
    американський
      соціолог  Лестер   Френк  Уорд   (1841-1913).   Л.Уорд
    стверджував, що первинною соціальною силою є фізіологічні потреби,
    пов'язані із підтримкою життєдіяльності та розмноженням Індивідів, на
    основі таких первинних бажань формуються складніші - інтелектуальні,
    моральні та естетичні;
  •  інстинктивізм - напрям, що прагнув з'ясувати соціальні явища
    та    процеси   через   звернення   до   біологічної   природи   людини.
    Представник цього напряму Уільям Мак-Дугал причиною соціальної
    поведінки вважав вроджені інстинкти, а з них виводив основні соціальні
    інститути
    (сім'я, торгівля та ін.). В основі більшості соціальних інстинктів
    лежить   стадний   інстинкт.   Близькими   до   інстинкти віз му   були   Ідеї
    австрійського психіатра та філософа Зігмунда Фрейда (1856-1939) та
    його послідовників (А.Адлер, В.Райх, К.Хорні, Е.Фромм та ін.). Основною
    проблемою психоаналітичної орієнтації у соціології постала проблема
    конфлікту   особи    і    суспільства.    Причиною   конфлікту   вважаються
    соціальні
       моральні    норми,    заборони,    соціальний    контроль,    якї
    придушують   висхідні   потреби   людини   і   призводять   до   неврозів,
    відчуження, почуття незадоволення;
  •  „психологія    натовпу",    представлена   Поставом   Лебоном
    (1841-1931) та  Габріелем Тардом (1843-1904).  На думку Г.Лебона,
    вирішальну роль у соціальних процесах відіграє не розум, а емоції. Він
    сформулював   концепцію   масового   суспільства,   вказавши,   що   всі
    досягнення цивілізації є результатом діяльності інтелектуально творчої
    еліти; проте на зміну ері еліти приходить ера мас, стихійного натовпу,
    який є руйнівною силою. Французький соціолог Г.Тард вказував, що всі
    явища суспільного життя відбуваються  під впливом сили прикладу,
    носять наслідувальний характер;
  •  інтеракціонізм (від англ. - взаємодія), засновником якого став
    американський    соціолог    Чарльз     Кулі     (1864-1929).     З    позицій
    інтеракціонізму суспільство існує як цілісний організм завдяки взаємодії
    між його складовими елементами - індивідами та групами. В ході таких
    взаємовідносин   формуються   первинні   групи   -   сім'я,   дитячі   ігрові
    колективи, сусіди тощо, через які індивід поступово розширює межі своїх
    соціальних   контактів,   засвоює   соціальні   норми   І   формується   як
    особистість. Ч.Кулі вперше вводить у науковий обіг поняттякомунікація",
    яке визначає як механізм існування та розвитку людських відносин.
  •  

  •  

94

 23

3.4. Емпіричні соціальні дослідження

Становлення та розвиток соціології відбувався одночасно із поширенням соціальних досліджень різних сфер суспільного життя. Емпіричні дослідження проводилися у галузі економіки, політики, демографічних процесів, що стимулювало розвиток соціального пізнання. Так, німецький соціолог Фердінанд Тьонніс (1855-1936), чия концепція отримала назву формальної соціології, розмежовує поняття „спільність" тасуспільство". Для першої характерні реальні зв'язки, або зв'язки органічного життя, для другого - ідеальні, механічні утворення.

Соціологічні ідеї Георга Зіммеля (1858-1918) базуються на теорії історичного розуміння. Вона полягає у тому, що певний вид діяльності стає зрозумілим лише у тому разі, коли психічні процеси, на основі яких склалася усвідомлена соціальна дія, викликають у дослідника такі ж реакції, як і у діючої особи.

Продовжувачем традиції позитивізму був французький соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858-1917). Він вважав соціологію близькою до природничих наук із характерним для них індуктивним методом та принципом об'єктивного спостереження. Разом з тим соціологія є наукою самостійною, має власні поняття[ розуміння і пояснення, предмет. Е.Дюркгейм визначив предмет соціології як соціальні факти, що існують поза індивідом, і чітко розмежував поняття індивідуального та колективного (соціального). Саме колективне, за Е.Дюркгеймом, має пріоритет над індивідуальним.

Значний внесок у соціологію кінця XIX - початку XX ст. зробив німецький вчений Макс Вебер (1864-1920). Він є основоположником так званоїрозуміючої соціології"" та теорії соціальної дії.Розуміюча соціологія" є таким вивченням соціальної діяльності людини, яке передбачає розуміння сенсу людських дій та їх пояснення на цій основі. На думку М.Вебера, соціальною є дія, яка свідомо співвіднесена з діями інших людей і спрямована на них. Він виділяє чотири типи соціальної дії: традиційна, афективна, ціннісно-раціональна та цілераціональна.

Одним із представників гуманістичного напрямку в соціології є польський філософ та соціолог Флоріан Знанецький (1882-1958). Вважаючи, що предметом соціології є соціальні системи, він виділив чотири їх види: соціальні дії, соціальні відносини, соціальні особи та соціальні спільності, висунув вимогу враховувати так званийлюдський коефіцієнт".

У 30-х рр. XX ст. у американській соціології формується символічний інтеракціонізм - теорія, що зводить соціально-психологічні процеси і явища до впливу людей один на одного, і звідси пояснює суть, походження та розвиток міжособистісних відносин. Основні ідеї були сформульовані американським соціологом Джорджем Мідом (1863-1931).  І особу, і суспільство він розглядає як продукти

 об'єкта внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників (змінних).

Соціальний експеримент виконує дві основні функції:

а) перевірка   наукової   гіпотези   щодо   причинних   зв'язків   між
явищами;

б) досягнення   певного   ефекту   в   практично-перетворювальній
діяльності.

Специфіка експерименту в конкретному соціологічному дослідженні як методу одержання соціальної інформації полягає в особливостях об'єкта дослідження, яким є люди, що можуть усвідомлювати себе, свої відносини із зовнішнім світом, пізнавати його, будувати теорії і плани. Ще однією особливістю експерименту у соціології є якісно вищий рівень причинної залежності соціальних явищ. Це виявляється у значно більшій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості змінних, що детермінують дане соціальне явище.

Експерименти можна класифікувати за різними критеріями, наприклад за характером об'єкта і предмета дослідження, за специфікою поставленого завдання, за характером експериментальної ситуації, за логічною структурою доведення гіпотези.

Так, за характером об'єкта та предмета дослідження експерименти поділяють на соціологічні, педагогічні, економічні та інші. За цим критерієм можна виділити реальні та уявні експерименти. Реальні експерименти проводять як на генеральній сукупності, так і на натуральній моделі (вибірці). Уявний експеримент здійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об'єкти без втручання а хід подій.

За специфікою поставленого завдання розрізняють наукові і прикладні експерименти. Перші націлені на одержання нових знань, другі є елементом управління.

За характером експериментальної ситуації бувають контрольовані і неконтрольовані експерименти. Перші здійснюють, як правило, в лабораторних умовах, оскільки в польовому експерименті проконтролювати змінні непросто, часом взагалі неможливо. Серед польових експериментів виділяють активно спрямовані і природні, коли дослідник займає позицію спостерігача і не втручається в хід подій.

За логічною структурою доведення гіпотези розрізняють лінійні та послідовні експерименти. При проведенні лінійного експерименту аналізові піддається одна і та сама група. Доведення гіпотези опирається на порівняння стану досліджуваного об'єкта до і після впливу експериментального чинника. В паралельному експерименті одночасно задіяні дві групи: контрольна та експериментальна - ідентичні за своїми основними характеристиками. Доведення спираються на порівняння стану цих двох об'єктів спостереження в один і той самий час.

Орієнтуючі    експерименти    досліджують    маловідомі    ситуації,

24

 93

Включене спостереження - спостереження, за якого дослідник тією чи Іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес. Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших - коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він веде спостереження. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями, - в ролі їх звичайного учасника.

Застосування включеного спостереження повинно бути морально обґрунтованим. Ніхто не має права спостерігати за явищами і подіями, які люди спеціально приховують від сторонніх. Дослідник може спостерігати лише за тим, що члени колективу не приховують один від одного.

Щодо мети, характеру об'єкта спостереження поділяють на дискретні, пошукові, вузькоспеціалізовані, самоспостереження.

Дискретне спостереження - спостереження, за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру. Воно актуальне тоді, коли соціальний процес прихований, а спостерігачеві доступні його явища, зумовлені заздалегідь змодельованими ситуаціями.

Монографічне спостереження - спостереження, яке охоплює велику кількість різнобічних взаємопов'язаних соціальних явищ. Об'єктом такого спостереження є компетентність, стиль роботи, організаторські здібності, ерудиція, самостійність у прийнятті рішень, вміння спілкуватися з підлеглими, колегами, керівниками.

Пошукове спостереження - спостереження, яке використовують з метою пошуку фактів, коригуючи тему дослідження. Соціолог так організовує спостереження, щоб охопити широке коло учасників соціального процесу та знайти серед них тих, хто становить особливий інтерес.

Вуз ькос легалізоване спостереження - спостереження, яке виділяє із об'єкта дослідження соціальне явище, що є метою наукового пошуку.

Самоспостереження - спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

12.3. Експеримент у соціологічному дослідженні

Експеримент - зміна або відтворення явища з метою вивчення його у найсприятливіших умовах. Характерна риса експерименту - заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. Проте, незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, він поки що недостатньо широко застосовується у соціологічних дослідженнях.

Експеримент у соціології - це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального

 взаємного впливу, які не можуть існувати як автономні утворення. Розвиток особи відбувається у процесі взаємодії з іншими людьми в суспільстві.

3.5. Сучасна західна соціологія

З початку XX ст. у соціології утверджуються різноманітні напрями та школи, які різняться розумінням предмета дослідження, формують ряд теорій стосовно певних сфер суспільного життя.

Так, після другої світової війни в американській соціології панівним напрямом став структурний функціоналізм. Його ідеї розробляли англійський соціолог А.Радкліфф-Браук (1881-1955) та американський соціолог В.Малиновський (1884-1942). Американські соціологи Толкотт Парсонс (1902-1979) та Роберт Мертон (нар. у 1910 р.) розглядали суспільство як систему з кількома рівнями, яка взаємодіє з іншими системами - культурою та особистістю. Свобода в суспільстві обмежується нормативними рамками і реалізується у вигляді альтернатив.

Теорія конфлікту визнає соціальні конфлікти вирішальним або одним із важливих факторів соціального розвитку. Дану проблему у ХІХ ст. розглядали К.Маркс, Ґ.Спенсер, Л.Гумплович, Г.Зіммель, проте теоретичне обґрунтування конфліктологічний підхід отримав у 50-х рр. XX ст. у працях американського соціолога Льюіса Козера та німецького соціолога Ральфа Дарендерфа. Вони розглядають конфлікт як основу змін у суспільстві. Корені конфлікту знаходяться не лише в економіці, власності на засоби виробництва, як це стверджував К.Маркс, а в інституалізації відносин влади у суспільних формуваннях.

Засновником теорії соціального обміну є Джордж Хоманє (19101989). Згідно з цією теорією, люди взаємодіють між собою на основі свого минулого досвіду і потенційних винагород та покарань. Соціальна дія постає як процес обміну, учасники якого прагнуть до максимальної вигоди (матеріальної чи нематеріальної) із мінімальними затратами на її отримання.

Концепція еліт, засновниками якої є італійські соціологи Вільфредо Парето (1848-1923) та Гаетано Моска (1858-1941), базується на ідеї розмежування суспільства на два класи - панівний політичний клас, який бере на себе всі державні функції, і керований клас, неорганізована більшість суспільства. В.Парето поділяє суспільство на еліту та не-еліту і говорить про здійснення в суспільстві „кругообігу еліт": від їх стабілізації до наступної деградації. Саме „кругообіг еліт" є рушійною силою суспільного розвитку. Г.Моска вважав, що влада не може бути владою самого народу, оскільки в суспільстві повинен бути панівний політичний клас, що буде її здійснювати. Тому

92

 25

народовладдя І демократія - це утопії, несумісні з законами суспільства та людською природою.

Порівняно новим напрямом сучасної соціології є етнометодологія, яка виникає в кінці 60-х рр. XX ст. Засновником її є американський дослідник Гароль Гарфінкель. Предметом етнометодології є характерні для різних соціальних класів, груп, організацій методи інтерпретацій, за допомогою яких люди відтворюють соціальний світ. Смисл будь-якої дії можна зрозуміти лише у визначеному контексті.

Основоположником феноменологічної соціології є австрійський соціолог Альфред Шюц (1899-1959). Він стверджував, що класифікація та інтерпретація світу не є суто індивідуальним процесом. Люди використовують так званітипізації" - поняття, що означають класи предметів, які вони виражають. За їх допомогою створюється своєріднийзапас здорового глузду", який дозволяє людям спілкуватись, вирішувати повсякденні завдання і розуміти дії інших людей.

Структуралізм і постструктуралізм наголошують на тому, що існує залежність між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою. Структура є порівняно стабільним способом взаємозв'язку суб'єктів соціальної поведінки і одночасно володіє певною незалежністю від індивідів та інших суб'єктів соціальної дії. Структура відіграє роль стримуючого та спонукального чинника. Представниками цього напряму є французькі соціологи Клод Леві-Стросс та Мішель Фуко.

ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  1.  Розвиток соціальної думки в Київській Русі.
  2.  Соціально-політична думка в Україні у XV! - XVII ст.
  3.  Розвиток ідей Просвітництва в Україні.
  4.  Соціальні ідеї у творчості членів Кирило-Мефодіївського
    товариства.
  5.  Початок української соціології.
  6.  Розвиток вітчизняної соціологи у XX ст.

4.1. Розвиток соціальної думки в Київській Русі

Витоки української протосоціології сягають часів Київської Русі, про що свідчать пам'ятки усної та писемної творчості. В них втілені перші спроби осмислення подій, явищ, процесів соціального характеру. Своєрідним відображенням сутності людських стосунків, в яких помітну роль відігравали звичаї, забобони, традиції, обряди, а з часом певні громадські закони, є український фольклор (пісні, думи, казки, легенди, приказки).

З появою писемності певні сторони тогочасного соціального буття

 процедур і техніки проведення дослідження, хоча її здійснення контент-аналізу з допомогою ЕОМ певною мірою компенсує його. 12.2. Метод спостереження у соціології

Спостереження у соціології - це реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів. Процедура спостереження трудомістка. Дослідник у спостереженні безпосередньо контактує і взаємодіє з реальними соціальними явищами.

Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації.

Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість - складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Як правило, спостереження використовують разом з іншими методами.

Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходження дослідника (включене і невключене).

Польове спостереження - спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження.

Лабораторне спостереження - таке. спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Його найчастіше застосовують в експериментальних дослідженнях або на етапі експериментальної перевірки гіпотез. При лабораторному спостереженні широко застосовують різноманітні допоміжні технічні засоби.

Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації.

Невключене спостереження - спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем.

Характерний приклад невключеного спостереження - спостереження за масовими процесами, коли спостерігач знаходиться на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу; а також спостереження, мета якого - описати соціальну атмосферу, в якій відбувається подія.

26

 91

За мотивами створення розрізняють спровоковані та неспровоковані документи. Спровокованими документами можна вважати твори школярів на задану тему, листи до газет з приводу того чи іншого конкурсу тощо. Неспровокованими документами є особисті документи, створені за ініціативою їх авторів: особисте листування, щоденники, листи в органи управління тощо.

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні) та формалізовані.

Неформалізований метод - тлумачення документа через з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту, оцінку його змісту згідно з політичними, моральними або естетичними критеріями. Він передбачає зовнішній і внутрішній аналіз документа. Зовнішній аналіз -це відновлення обставин створення документа в історичному І соціальному планах. Внутрішній аналіз - безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах.

Недоліки традиційного аналізу документів вимагали пошуків нових методів їх розгляду. Ними стали формалізовані, кількісні методи. Формалізований метод покликаний подолати суб'єктивізм традиційного методу.

Формалізований метод - пошук таких ознак документа, які б відображали істотні сторони його змісту.

Під формалізованим методом найчастіше розуміють контент-аналіз (від англ. - аналіз змісту). Контент-акаліз - це точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами. Це специфічний вид науково-пізнавальної діяльності, метод соціального (переважно соціологічного) дослідження. Визначивши емпіричні об'єкти, дослідник розробляє методику контент-аналізу. При застосуванні формалізованого методу аналізу документів вдаються до різних категорій, які повинні бути адекватно відображені у змісті досліджуваного документа. Таким відображенням є одиниці аналізу, їх поділяють на смислові та якісні.

У дослідженнях масових комунікацій для формалізованого аналізу тексту виділяють смислові одиниці: поняття у різних його виявах (слово, термін, сполучення слів); тема, висловлена у смислових образах, статтях, частинах тексту; імена людей, географічні назви, суспільні події, факти тощо.

Позитивна якість формалізованого методу полягає у тому, що він дає змогу уникнути впливу суб'єктивних зміщень дослідника у сприйнятті та інтерпретації змісту документів, Цей метод забезпечує досить високий ступінь надійності одержуваної Інформації. З його допомогою можна досліджувати не тільки проблеми сьогодення, а й минулого, а також їх генезис. Один з основних його недоліків - складність та громіздкість

 знайшли своє писемне відображення. Перші літературні твори -повчання",проповіді",патерики",житія святих",слова" - певною мірою відображали і тогочасні соціальні відносини, побут, культуру, настрої різних верств населення.

Однією з найважливіших протосоціологічних пам'яток першої половини XI ст. справедливо вважаютьРуську правду" Ярослава, складену на підставі норм тогочасного звичаєвого права, що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини. Низку її ідей було покладено згодом в основу Литовських статутів, законодавства гетьманської доби.

У творі першого київського митрополита Іларіона „Слово про закон і благодать" (XI ст.) поряд з похвалою великому князеві Володимиру, уславленням хрещення Русі говориться про співвідношення Закону, уособленого Старим Заповітом, та Благодаті (Новий Заповіт).

Низку протосоціологічних ідей міститьПовчання дітям" Володимира Мономаха (XII ст.), де проголошуються ідеї гуманності, справедливості, милосердя, відповідальності, необхідності забезпечити мир у державі.

Важливі відомості про тодішнє соціальне життя містить „Печорський патерик", у якому йдеться про життя києво-печерських ченців.

Історики соціологічної думки знайшли чимало цікавих спостережень, міркувань у „Слові о полку Ігоревім" (XII ст.), пройнятому передусім ідеєю об'єднання руських земель і подолання міжусобиць.

Різноманітним історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі ХІ-ХІІ ст., найпомітніший серед яких „Повість минулих літ", автором якого є Нестор-літописець. Головна його ідея полягає в обстоюванні єдності руської землі та політичної незалежності.

Вихід на історичну арену Галицько-Волинської держави засвідчивГалицько-Волинський літопис", який є важливим джерелом вивчення соціального життя на західноукраїнських теренах.

4.2. Соціально-політична думка в Україні у XVI - XVII ст.

Соціально-економічне, політичне і духовне життя різко змінилося у XIII ст. у зв'язку з пануванням на українських землях монголо-татарського іга. У XIV ст. центрально українські землі були захоплені Великим князівством Литовським. Більшість галицько-волинських земель опинилося під польською владою, а на південь нападали татари.

Із появою козацтва, яке являло собою проміжну верству між шляхтою і селянством, на яку не поширювалися ні кріпацтво, ні панщина, починаються і переписи населення, у XVI - XVII ст. з'являються козацькі

90

 27

реєстри.

У середині XVI ст. в дусі ідей європейського Ренесансу набувають поширення ідеї природного права та суспільного договору. Одним із перших почав їх розробляти український вчений Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566). Він обґрунтував положення, згідно з яким королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які слухаються короля добровільно. Закон як гарантія розвитку та існування держави, є єдиним для всіх.

Метою держави є гарантія права на існування кожного індивіда, вона повинна дбати про освіту громадян.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545-50 - після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості у сфері духу. У цей час центр освітнього, інтелектуального життя переміщується з Острозької академії до Києво-Могилянської, найпомітніші діячі якої П.Могила, С.Яворський, П.Величковський, Ю.Кониський, Ф.Прокопович, крім власне духовних літературних праць, приділяли увару відносинам церкви і держави, церковній та світській владі.

Так, Петро Могила (1574-1647) говорить про виникнення держави з необхідності забезпечення природних прав людей на основі закону. Ідеалом правителя для нього постає сильний православний цар, який поряд із інтересами світської влади піклується і про владу духовну. П.Могила говорив і про необхідність розвитку освіти та виховання молоді, просвіти широких мас, зміцнення православної церкви, збереження національної культури.

Письменник, історик, політичний та церковний діяч Інокентій Пзель (16001683), будучи прихильником ідей раннього гуманізму і Просвітництва, стверджував, що коли панівна мораль і звичаї суперечать розуму, то завданням людини є прислухатися саме до розуму.

Феофан Прокопович (1681-1736) розглядав походження держави як результат усвідомлення людьми необхідності забезпечення непорушності природного закону, стримування людських пристрастей. Розвивав він і вчення про просвітницько-абсолютистську державу. Влада монарха з одного боку має договірний характер, в результаті чого народ передає свою волю монарху, а з другого - божественне походження. Навіть не зважаючи на дотримання чи не дотримання монархом договору, народ не має права відібрати владу у правителя. Такі ідеї були наслідком тенденції до сакралізації особи монарха.

 

1990.

Давыдов А.А. Объем выборки // СОЦИС- 1989.-6. Как провести социологическое исследование.- М., 1990. Кокрен У. Методы выборочного исследования .- м., 1976. 

Михайлов С. Эмпирическое социологическое исследование.- М.,

Рабочая книга социолога.- М., 1983.

ТЕМА 12. ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗБИРАННЯ ТА АНАЛІЗУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

  1.  Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
  2.  Метод спостереження у соціології.
  3.  Експерименту соціологічному дослідженні.
  4.  Опитування. Різновиди інтерв'ю. Недоліки та
    переваги інтерв'ю порівняно з іншими методами.

    12.6. Підготовка і проведення анкетного опитування.

12.6. Соціометрія та процедура соціометричного опитування.

12.1. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження

Документ - це засіб закріплення різним способом на спеціальному матеріалі інформації щодо фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності й розумової діяльності людини,

Інформацію фіксують за допомогою літер, цифр, стенографічних та інших знаків, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо.

Документи містять інформацію, яка характеризує соціальні процеси на різних рівнях дослідження: соцієтальному, інституціональному, груповому, особистісному, індивідуальному. При використанні документальних джерел слід враховувати досвід і традиції у цій галузі суміжних гуманітарних наук. При використанні документів слід дотримуватися критичного підходу, що допоможе правильно оцінити їх об'єктивність.

Документи класифікують за різними ознаками. Залежно від технічних засобів фіксації інформації їх поділяють на письмові (всі види друкованої та рукописної продукції), іконографічні (відео-, кіно, фотодокументи, картини, гравюри тощо), фонетичні (радіо- та магнітофонні записи, грамплатівки). Активно розвиваються нові носії документальної інформації: мікрофільми, диски для ЕОМ, лазерні диски.

Залежно від авторства розрізняють офіційні документи і документи особистого походження. Офіційними вважають документи, створені юридичними або офіційними (посадовими) особами, оформлені або засвідчені належним чином. Документи особистого походження створені окремими особами і їх не вважають офіційними.

28

 89

дослідження передбачає формування вибірки, яка б відображала всі характеристики сукупності, елементом якої вона є.

Виділяють генеральну та вибіркову сукупність. Генеральна сукупність - це об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Це множина об'єктів, які мають спільну характеристику, що вказує на їх належність до даної системи і вивчається в межах соціологічного дослідження і територіально-часових меж.

Вибіркова сукупність - це певне число елементів генеральної сукупності, відібране за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності, які підлягають вивченню, називаються одиницями аналізу.

Вибіркова сукупність відбирається за спеціальними правилами так, щоб її характеристики відображали властивості всієї генеральної сукупності. Таким чином, досліджується частина генеральної сукупності, але так, що є можливість отримати певне уявлення про всю сукупність в цілому. Це дає економію часу, людських ресурсів і матеріальних витрат.

Репрезентативність - це властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності. Є три критерії репрезентативності:

  1.  - статистичний,  який  передбачає  відображення у вибірці  із
    наперед  заданою  похибкою  контрольованих дослідником  параметрів
    генеральної сукупності;
  2.  -   ресурсно-економічний,   який   включає   оцінку   кадрового
    забезпечення,   вартості   досліджень,   затрат   часу,   методів   обробки
    інформації.
     Тому проект вибірки повинен забезпечувати задану точність
    при заданих (чи мінімальних) затратах і ресурсах;
  3.  -   аналітичний   критерій,   який   полягає   у   обмеженнях,   які
    накладаються  на проектований об'єм вибірки і детальність розробки
    даних змістом завдань наступного аналізу. Об'єм вибірки повинен бути
    таким,   щоб   у  дослідника   була   можливість   сформулювати   надійні
    висновки про статистичну залежність змінних, про взаємодію окремих
    категорій респондентів тощо.

Література

Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологического исследования,- М., 1988.- Лекция IV.

Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. - К., 1996.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України. - К.: Каравела, 1999.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича.- К., 1998.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі. - К., 1996.

Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П.Андрущенка, Ш.Горлача. -Харків-Київ, 1998.

 4.3. Розвиток ідей Просвітництва в Україні

Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, гуманіст, просвітитель Григорій Сковорода (1722-1794), який науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук, із соціологічної точки зору цікавою є його концепція спорідненої („сродної") праці. При його розробці філософ виходить із того, що кожна людина має природні схильності до певного роду діяльності. І саме цю працю вона виконує найбільш якісно, з натхненням, і лише ця праця приносить людині задоволення і є основою для щасливого життя. Однак сучасне суспільство, зауважує Г.Сковорода, влаштоване недосконало, нерозумно: люди змушені під тиском зовнішніх умов займатися не тією працею, яка їмсродна", відповідає їх нахилам і здібностям, а тією, котра нав'язується їм примусово. Це шкодить і людині, і суспільству, спричиняє невдоволення життям, є витоком нещастя. В ідеальному, справедливому суспільстві праця буде розподілена, за думкою Сковороди, у відповідності із здібностями І уподобаннями людей.

У цьому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну нерівність - нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівністьприродного" походження. Звідси його принципнерівної рівності".

В Україні серед просвітителів було немало відомих мислителів, увага яких прикута до питань соціального життя, проблем держави і права, особистості і суспільства. Просвітницька інтерпретація ідей суспільного договору та природного права притаманна відомим українським вченим і громадським діячам Володимиру КапнІсту, Петру Подію, Василю Каразіну. Просвітники вбачали суспільний ідеал у здійсненні ідеї свободи, рівності і права на власність. Петро Лодій (1764-1829) підкреслював, що громадянська свобода є незалежність від влади законодавців в здійсненні таких дій, які сприяють досягненню власної мети і власного свого блага, якщо тільки те здійснення дій не суперечить меті держави.

Просвітницькі тлумачення понять рівності полягали у визначенні рівності людей перед законом. Право власності - це природне право, що нікому не дається в дарунок і ні від кого не забирається, це рівне для всіх право вільно купувати і володіти власністю.

В концепціях побудови держави просвітителі сходилися на вирішальній ролі законів, які спрямовуються на досягнення загального блага. І тут немає особливого значення державна форма правління -монархія, республіка, самодержавство та ін., тільки були б розумні правителі.

У питанні про державну форму Петро Лодій, Яків Козельський та ін. схилялись  до   республіки.   При   республіканському  правлінні  спільна

88 29

користь виступає базою всіх людських добропорядностей та законодавства, підкреслював Яків Ковельський. Історик Василь Каразін як державний ідеал вважав монархію, що управляється обов'язковими законами. Вимоги утвердження міцного законодавства і справедливого правосуддя спрямовувались проти привілеїв і свавілля.

Значний внесок у розвиток філософії просвітителів про державу та політичної соціології зробив харківський вчений Андрій Дудрович (1782-1830), який розробляв проблеми держави і права, свободі особи та ін. Суспільство, на його думку, є не штучне утворення, а природне становище людства. Особливістю держави є верховна влада. Основою держави є особа, яка володіє правом верховної влади, їх піддані мають свої права. У багатьох статтях А.Дудрович виступає за звільнення поневолених народів, вважаючи, що землі України і її населення заслуговують утворення держави.

Михайло Максимович (1804-1873) основну увагу приділяє обґрунтуванню особистої волі, що сприймається як свобода совісті, слова, свобода підприємництва, приватної ініціативи тощо, розрізняє політичну і особисту свободу. Перша характерна для стародавніх народів, друга - для сучасності. Особиста, громадянська свобода полягає в певній незалежності індивідів від державної влади.

Орест Новицький (1806-1884) походження держави пояснював договірною теорією. Кріпосне право називав безумовно суперечним природі людини, проголошував народ творцем конституції, а її саму визначав як фіксацію вимог, які народ висуває уряду та ін. Приділяв увагу і проблемі поділу влади.

Йосиф Міхнєвич (1800-1885) приділяє значну увагу проблемам генезису держави, прав людини, її місця в соціальному житті суспільства. Значною його заслугою в політико-правовій теорії стало те, що не зупиняючись на розробці загальних політико-правових понять, він звертається до характеристики конкретних інститутів держави і права не тільки в Росії, але й в країнах Західної Європи. В основу держави покладено принципузгодженого і гармонійного діяння". Мета її існування - погодження різноманітних суспільних інтересів через закони, владу та мудрість правителів. Всі інститути і ланки держави Йосиф Міхнєвич Розглядав через призму інтересів різних станів та класів тодішнього суспільства, бачив спільність інтересів феодальної знаті і дворянства, духовенства і їх ворожість інтересам народу, кріпосного селянства в Росії і Україні.

Наприкінці XVI11 ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Низка праць цього періоду, передусімОпис весільних обрядів" Гр.Калиновського,Землеописання о Малия России" М.Тиранського,Записки о Малороссии" Я.Маркевича, „Історія Малої Росії" Д. Бантиш-Каменського,Історія русів" невідомого

 структури соціальних об'єктів, характеру і суті зв'язків між соціальними явищами. Гіпотеза являє собою науково обґрунтоване уявлення про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізми їх функціонування і розвитку. Основна функція гіпотези полягає в одержані нових наукових висловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання.

Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація та операціоналізація основних понять соціологічного дослідження - це теоретичне їх уточнення, знаходження їх аналогів у соціальній дійсності та засобів вимірювання чи фіксації індикаторів (показників). Це процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.

Процедурна частина містить принциповий план дослідження, обґрунтування системи вибірки, опис процедур збирання та аналізу даних, а також робочий план, у якому визначається послідовність робіт, терміни їх виконання та матеріально-технічне забезпечення.

Робочий план дослідження - це документальне фіксування послідовності і об'єму всіх ресурсних затрат, необхідних для виконання програми дослідження.

Робочий план теоретико-прикладного дослідження включає такі елементи:

1 -  розробка   програми,   включаючи , концептуальну  частину  і
розробку методики, а також період практичної апробації всіх інструментів
дослідження. На це відводиться до 1/3 всього часу дослідження;

  1.  - період збирання основної інформації, на який відводиться до 20
    % усього об'єму часу;
  2.  - стадія обробки і аналізу даних (до 40 % часу);
  3.  - оформлення підсумкових звітів, підготовка наукових публікацій
    (до 10% часу).

11.4. Генеральна та вибіркова сукупність. Репрезентативність дослідження та його критерії

Часто об'єкт дослідження нараховує сотні, тисячі, а то й десятки та сотні тисяч людей, всі вони не можуть бути опитані, тому соціологічне

30

 87

досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькому колективі, налагодження контролю за ходом і процесом дослідження, публікацію по необхідності результатів.

У програмі соціологічного дослідження виділяють методологічну і процедурну частини.

Методологічна частина містить опис проблемної ситуації та формулювання проблеми, визначення об'єкта і предмета, цілей і завдань дослідження, інтерпретацію та операціоналізацію основних понять, формулювання гіпотез і попередній системний аналіз об'єкта дослідження.

Відправним пунктом будь-якого дослідження виступають проблема та проблемна ситуація. Проблема - це нерозв'язне завдання, пов'язане із суперечністю між соціальною дійсністю та її теоретичним осмисленням, яка потребує для свого пізнання і розв'язання певних методів, процедур і прийомів дослідження. Проблемна ситуація - це найсуттєвіше у проблемі (одній чи кількох), конкретно визначене протиріччя, яке підлягає емпіричному дослідженню. Якщо не вдається одразу ясно і чітко сформулювати проблему, обмежити певними рамками саме дослідження, то дослідження можна здійснювати поетапно відповідно до методики і методології. Вирішення, реалізація тієї чи іншої проблеми завжди спрямовані на досягнення тієї або іншої конкретної мети, конкретного завдання.

Мета конкретного соціологічного дослідження - це загальна його спрямованість, проект дії, що визначають характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій. Це очікуваний результат дослідження, його модель, центральне завдання, яке потрібно розв'язати. Завдання соціологічного дослідження - сукупність конкретних установок, мети, спрямованих на аналіз і реалізацію проблеми, спосіб досягнення окреслених у програмі цілей.

Сформулювавши проблему, визначивши мету і завдання дослідження, варто вибрати і об'єкт дослідження. Об'єкт соціологічного дослідження - це проблемна ситуація, сфокусована у конкретному соціальному явищі, процесі, відношенні, сфері суспільного життя. Об'єктом соціологічного дослідження виступає сфера соціальної дійсності, реальне життя, соціальні відносини, діяльність людей І самі люди.

Предметом соціологічного дослідження є той бік об'єкту, що безпосередньо належить вивчати. Це найбільш значущі з теоретичної чи практичної точки зору якості, сторони, особливості, характеристики, прояви об'єкта, що підлягає вивченню за допомогою соціологічних методів. Предмет створює передумови для висунення гіпотез, виділення одиниць і категорій аналізу.

Гіпотеза  в соціологічному дослідженні - наукове передбачення

 автора, дає підставу стверджувати про появу системних українознавчих студій, у контексті яких досліджувалося і соціальне життя народу.

4.4.   Соціальні   ідеї   у   творчості   членів   Кирило-Мефодіївського товариства

Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського товариства, створеного наприкінці 1845 - на поч. 1846 рр. До нього належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Білозерський, О.Маркович та ін. Виразником основних ідей товариства був твір М КостомароваКниги буття українського народу", в якому подано картину світової історії, історії України та її поневолення.

Товариство відстоювало ідеали свободи, рівності і братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народу, поширення освіти, об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність.

У суспільно-політичних поемах члена товариства Тараса Шевченка (1814-1861) чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності. Кріпацтво і самодержавство він справедливо вважав основною причиною соціальних і економічних негараздів у Російській імперії. Він рішуче відстоював демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних масах пригноблених націй почуття національної гідності, прагнення боротися за рівність.

Хвилювала Т.Шевченка й слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські та панслов'янські теорії пангерманістів і слов'янофілів.

Соціально-політичні погляди Шевченка знайшли своє найбільше віддзеркалення в поеміГайдамаки" (1841),Гамалія" (1842),Сон" (1844),Кавказ" (1845) та ін.

Микола Костомаров (1817-1885) - історик, етнограф, громадський діяч. У творіКнига буття українського народу" Костомаров висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній культурний етнос. У 1861 р. Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Головний висновок, що його доходить Костомаров, такий: український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.

86

 31

4.5. Початок української соціологи

Соціологічна наука України ввібрала думки, ідеї, теоретичні узагальнення багатьох1 мислителів минулого, яких можна назвати засновниками вітчизняної протосоціології. їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження сприяли розвитку соціологічній думці в Україні, зайняли помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі. Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в журналіГромада".

Соціологічні дослідження кінця XIX ст. здебільшого трансформували ідеї О.Конта, ГСпенсера, К.Маркса. Найприкметнішим у тогочасній соціологічній думці є звернення до проблем соціально-культурного життя українського народу.

Одним із тих, хто закладав підвалини української соціології, був М.П.Драгоманов (1841-1895). Він першим використав поняття „соціологія" у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету. Драгоманов, як і інші провідні вчені того часу, намагався знайти точне соціальне пояснення історичних явищ.

Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які самостійні науки мали б стати її розділами. Соціологічному методу Драгоманова притаманне визнання об'єктивних закономірностей історичного процесу. ВІН наголошував на тому, що будь-які зусилля особистостей чи соціальних груп, навіть урядів і держав не в змозі загальмувати, а тим більше надати зворотного напрямку об'єктивним історичним процесам. Він вірив у незворотність соціального прогресу і був переконаний, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальні потрясіння.

Особливу увагу Драгоманов приділяє соціології політичних відносин. Він вивчає проблеми влади, взаємовідносини держави і суспільства, загальногромадських пріоритетів і особистих прав, індивідуальної свободи. Його цікавить не стільки формальне визначення сутності ключових понять політики, скільки конкретні історичні форми політичних режимів у різних народів у різні епохи. У процесі соціологічного вивчення цих питань Драгоманов доходить висновку, що не існує таких інститутів влади, політичних чи правових установ, які б претендували на поза історичну незмінність. Політичне життя за своїм змістом є процесуальним, тут усе рухається, старе змінюється новим, і ці процеси є цілком закономірними.

У пошуках об'єктивних критеріїв оцінки соціальних процесів М.Драгоманов звертався до досліджень західноєвропейських вчених, зокрема Ф.Лассаля і О.Конта.

 т.п.). таким чином, метод знаходиться у тісному зв'язку з теорією. Так, закон великих чисел у теорії відносності стає методологічним правилом при статистичному аналізі соціальної інформації.

Техніка в соціологічному дослідженні - це система найпростіших чи більш складних операцій для здійснення програмно-методичних завдань зі збирання та аналізу даних. При використанні методів збирання даних шляхом аналізу документів, опитування чи спостереження може бути застосована техніка контролю якості інформації у вигляді експертних оцінок, співвіднесення даних з інформацією від іншого джерела, повторного опитування і т.п. при аналізі даних до техніки відносять статистичні операції, прийоми класифікації і встановлення взаємозв'язків між однорідними даними, попередньо згрупованими на різній основі.

11.3. Поняття програми соціологічного дослідження та її структура

Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, що вміщує методологічні і процедурні передумови дослідження соціального об'єкту.

У програмі викладаються основні завдання дослідження, методика і техніка збору та обробки соціологічної інформації. Розробка програми є обов'язковою умовою соціологічного дослідження. У програмі фіксується наявний рівень знань про об'єкт дослідження, висуваються гіпотези і окреслюються способи їх перевірки, визначається процедура дослідження та план роботи.

По суті, програма соціологічного дослідження є теорією І методологією конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загальносоціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.

Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень: теорія - факт - теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести   порівняльний   аналіз   одержаних   результатів   аналогічних

32

 35

Метою експериментального дослідження є встановлення функціональних зв'язків у соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту - пошук управлінських рішень.

З точки зору інших критеріїв, зокрема, вивчення соціального явища а статиці чи динаміці, виділяють разові дослідження, які дають інформацію про стан об'єкта аналізу, кількісні характеристики явища чи процесу на момент його вивчення, і повторні, спрямовані на дослідження одного й того ж явища чи різних явищ через певні проміжки часу, в однакових чи відмінних умовах.

Повторне дослідження, в свою чергу, поділяється на трендове, панельне і лонгітюдне.

Трендове дослідження здійснюється в аналогічних вибірках в межах однієї генеральної сукупності з інтервалами в часі з метою аналізу змін на рівні певної групи.

Особливістю панельного дослідження є обстеження однієї й тієї ж сукупності через однакові часові інтервали.

Лонгітюдне дослідження враховує розвиток сукупності, що вивчається.

11.2. Поняття методики і техніки соціологічного дослідження

Метод - це систематизований спосіб одержання теоретичного чи практичного результату, вирішення проблеми чи отримання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання і діяльності, усвідомлення специфіки предметної області, що вивчається, і законів функціонування її об'єктів.

Метод окреслює і втілює шлях до істини, напрямки ефективної діяльності, що веде до реалізації поставлених цілей, задає регулятиви і нормативні установки пізнавального процесу.

Метод включає стандартні і однозначні правила (процедури), які забезпечують надійність і достовірність отриманих знань. Наприклад, метод анкетного опитування характеризується фіксованими правилами побудови питань, встановлення їх послідовності, класифікації, шифрування відповідей тощо.

Правила дії у своїх окремих специфікаціях можуть характеризувати не метод, а методику. Наприклад, є методика простої, серійної і випадкової вибірки при масових опитуваннях.

Методика, яка характеризується з інструментальної сторони, відноситься до сфери, яка називається технікою дослідження.

Метод відрізняється від методики і техніки тим, що крім технічної. Процедурної частини, включає і теоретичне усвідомлення та особливі пізнавальні принципи (принцип конкретності соціального аналізу, принцип системності, принцип єдності кількісних і якісних характеристик і

 Так, у соціологічних студіях публіциста, економіста, соціолога Сергія Подолинського (1850-1891) сусідили марксистські і соціал-дарвіністські,громадівські" погляди. Вважаючи, що суспільне життя відбувається згідно з законом боротьби за існування, він і положення про додаткову вартість розглядав як одну з форм цієї боротьби. Але поряд із законом боротьби за існування, твердив С.Подолинський, діє і закон зростання солідарності людей. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для боротьби з навколишньою природою. Водночас і умови боротьби з природою стануть однаковими для різних груп людей. У свою чергу зростатиме середній рівень розвитку більшості людей, з'являться можливості для самовираження талантів.

С.Подолинський значну увагу приділяв аналізові соціального становища різних груп людей, причин соціальної диференціації (їх убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національної належності особи). Ці думки висловлені у праціРемесла і фабрики на Україні".

Вагомим є внесок у розвиток вітчизняної соціологічної думки українського економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету Михайла Зібера (1844-1888). Соціологічні інтереси Зібера зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології. Він стверджував, що еволюційний порядок суспільних відносин зумовлюється розвитком економічних відносин, а всі політичні юридичні і духовні явища в суспільстві є надбудовою над ними. Зібер говорив про ступеневий розвиток суспільства, здійснив порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства, звернувши увагу на те, що в умовах першого особа фактично позбавлена свободи, натомість сучасна цивілізація створює умови для розвитку свободи особистості.

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціологи був Максим Ковалевський (1851-1916). Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань.

Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу як історичної неминучості. Природною передумовою цієї ідеї є уява про змінність і закономірності суспільних феноменів. Він вважав, що без прогресу не може бути соціології як науки. Суть соціального прогресу він зводив до солідарності. Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єктивізму.

Серед великої плеяди українських мислителів кінця XIX - початку

84

 33

XX ст. вагоме місце займає Іван Франко (1856-1916), який відігравав величезну роль у розвитку національної та соціальної свідомості українського народу. В ряді праць і Франко проаналізував процес формування суспільства І держави, приділяв увагу матеріальному і духовному прогресу суспільства. І.Франко був активним проповідником національної самостійності України.

Вагомий внесок у розвиток української соціологи зробив видатний учений-економіст, мислитель і патріот М.Туган-Барановський (1865-1919), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працяхОснови політичної економи",Суспільні основи кооперації",Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію",Психологічні фактори суспільного розвитку" та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті. Господарство він визначав як сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення людських потреб. Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди, як вважав марксизм, перш ніж займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, повинні їсти, пити і одягатися, а й на тому, що політика, наука тощо мають свою матеріальну основу, яка створюється господарством.

4.6. Розвиток вітчизняної соціології у XX ст.

Соціологічна думка в Україні завжди розвивалась як складова загальноєвропейської культури. Так, на межі XIX І XX ст. на розвиток соціології в Україні значний вплив здійснив сформований на Ідеях О.Конта і Г.Г.Спенсера європейський позитивізм. У зв'язку із цим варто відмітити роль поглядів Е.Дюркгейма, який був ініціатором використання історико-порівняльного методу, спирався у своїх дослідженнях на статистику, використовував не тільки функціональний, а і каузальний метод, багатофакторний аналіз.

В українській науці цей метод вперше використав Михайло Грушевський (1866-1934). На формування його світогляду надзвичайний вплив мав Е.Дюркгейм, із яким він підтримував особисті контакти, М.Грушевський, історик світового масштабу, став лідером інституалізованої соціології в Україні. Його соціологічна робота охоплювала надзвичайно широке коло питань. У теоретичному соціологічному вивченні він торкався і суспільно-політичного устрою, соціально-класової структури тогочасного суспільства, динаміки громадських настроїв, проблем етносоціології, етнополітики і моралі.

Виходячи з об'єктивних засад соціальних знань, спираючись на Історичні факти, вдаючись до методу історичного порівняння, Грушевський намагався дати відповідь на питання: що таке людське суспільство, які закони його розвитку і прогресу.

 ТЕМА 11. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

  1.  Соціологічне дослідження і його різновиди.
  2.  Поняття методики і техніки соціологічного дослідження.

11.3. Поняття   програми   соціологічного   дослідження   та   її
структура.

11.4. Генеральна та вибіркова сукупність. Репрезентативність
дослідження та його критерії.

11.1. Соціологічне дослідження та його різновиди

Соціологічне дослідження - система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих меті отримання об'єктивних даних про соціальне явище або процес, що вивчається. Це процес, у якому теоретико-методологічний та емпіричний рівні пізнання перебувають у єдності.

Соціологічне дослідження буває теоретичним, фундаментальним, емпіричним, прикладним.

Теоретичне соціологічне дослідження узагальнює нагромаджений матеріал у галузі соціального життя.

Фундаментальне дослідження спрямоване на вдосконалення теорії і методології.

Емпіричне дослідження полягає у нагромадженні, зборі фактичного матеріалу у певній галузі (через опитування, аналіз документів, статистичний аналіз, спостереження тощо) і його первинній обробці.

Прикладне соціологічне дослідження спрямоване на вивчення рекомендацій у галузі.

Види соціологічного дослідження.

Розвідувальне дослідження полягає у випробуванні інструментарію, тобто методичних документів (анкет, бланк-інтерв'ю, опитувальних листів, карток спостереження). В його ході уточнюється мета, гіпотези, питання і їх формулювання. Таке дослідження проводиться тоді, коли проблема недостатньо вивчена чи взагалі постає вперше.

Описове дослідження є більш складним, з його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. Таке дослідження передбачає систематичний кількісно-якісний опис об'єкта.

Аналітичне соціологічне дослідження полягає не лише в описі елементів явища чи процесу, що вивчається, а й дозволяє виявити їх причину.

34

 83

спрямованість та ін.

Основними функціями громадської думки є: оцінювальна, орієнтовна, виховна, регулятивна, соціального контролю, регламентації, захисна та директивна.

Головними тематичними напрямами досліджень українських соціологів цій галузі соціології є теоретичне і прикладне вивчення громадської думки у зв'язку з діяльністю засобів масової інформації, переходом до ринкової економіки, діяльністю основних гілок влади, політичних партій, введенням нової виборчої системи, а також із проблем злочинності, екологічної безпеки, відносин з Росією, приватизації землі, електоральної поведінки громадян тощо.

Основними каналами вивчення громадської думки є: референдуми, листи виборців до народних депутатів, вивчення питань, що надходять під час прямої телефонної лінії до представників влади, політичних і економічних оглядачів, форумів, нарад, засоби масової інформації, прикладні конкретно-соціологічні дослідження

Література

Волков Г.Н. Социология науки. Социологические очерки научно-технической деятельности,- М., 1968.

Келле В.Ж. Наука как компонент социальной системы. - М., 1988.

Мацковский М.С. Социология семьи: Проблеми теории, методологии и методики.-М., 1989.

Нечаев В.Я. Социология образования.-М., 1992.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України.- К.: Каравела, 1999.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В.М.Пічі.-К.,1996.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича.-К., 1998.

Соціологія: Підручник/ За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. - Харків-Київ, 1998.

Филиппов Ф.Р. Социология образования. - М., 1991.

Харчев А. Г. Социология воспитания. - М., 1990.

Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій. - Львів, 1996.

 Його головною науковою працею із соціології єПочаток громадянства (генетична соціологія)", яку присвячено центральній проблемі тогочасної соціології - висвітленню причин і чинників утворення соціальності, виникнення і існування людського суспільства. У ній, зокрема, аналізувалися структурні трансформації, що відбувалися на той час у суспільстві: криза традиційних інститутів (сім'ї, сусідських відносин), зростаюча спеціалізація праці виникнення великих промислових центрів, урбанізація життя, посилення промислової та державної бюрократії. Намагаючись визначити, що робить суспільство суспільством, Грушевський наголошував на важливості боротьби індивідуалістичних і колективістських тенденцій. Саме ця боротьба стає домінантою соціальної еволюції, що є об'єктом дослідження всіх соціальних наук.

Цікавими були праці українських правників, що досліджували право передусім як суспільну категорію. Зокрема, Богдан Кістяківський (1868-1920) дійшов висновку, що надто широке використання природничо-наукових принципів обмежує можливості соціального пізнання. Реальність, яку має вивчати соціологія, включає не тільки економічні відносини, а і дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами. Саме такий підхід до визначення предмета соціологічного вивчення сприяв здобуттю соціологією статусу самостійної науки, остаточному її відокремленню як від природничих, так і від інших суспільних наук.

Б.Кістяківський мав особисті контакти з провідними європейськими соціологами: Г.Зіммелем, у семінарах якого він працював у Берлінському університеті, В.Віндельбандом у Страсбурзькому університеті, де він захистив докторську дисертацію, М.Вебером.

У становленні та розвитку соціологічної думки в Україні в післяреволюційний період можна виділити чотири періоди. Перший розпочався після 1917 р. і тривав до початку 30-х років XX ст., другий можна датувати 30-50-ми роками, третій - 50-80-ми, четвертий - із середини 80-х рр. і до наших днів.

Дмитра Донцова (1883-1973) називають ідеологом українського націоналізму, спрямованого на відокремлення України від Росії, що відображено в творах:Націоналізм" (1927),Хрестом і мечем" (1967). Світоглядною основою політичних поглядів є його філософський волюнтаризм та ірраціоналізм, презирство до народу, устремління встановити владу еліти.

В'ячеслав Липинський (1882-1931) розробляє проблеми історіософії, національної еліти, ролі християнської релігії в об'єднанні українського народу.

Українська соціологічна думка в післяреволюційний період розвивалася під впливом ідей марксизму. Уже з перших днів радянської