48448

Філософія і медицина Стародавнього світу

Конспект

Логика и философия

Філософія і медицина Стародавнього світу План: Огляд індійських філософських вчень Загальна характеристика китайської філософії Антична філософія: періодизація проблеми особистості Рекомендована література Філософія: Навчальний посібник Л. Практикум з філософії: Методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ. літра по філософії Давньої Греції і Риму Зміст лекції В історії філософської думки існує проблема існування індійської філософії т. актуальним є питання:Чи можна взагалі Для розуміння ролі філософії в індійській...

Украинкский

2013-12-10

85.83 KB

63 чел.

Тема 2. Філософія і медицина Стародавнього світу

План:

  1.  Огляд індійських філософських вчень
  2.  Загальна характеристика китайської філософії
  3.  Антична філософія: періодизація, проблеми, особистості

Рекомендована література

  1.  Філософія: Навчальний посібник / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін..; За ред.. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2004. – С.24 – 46.
  2.  Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: «Каравела»; Львів: «Новий сві - 2000», 2001. – С. 33 – 73.
  3.  Практикум з філософії: Методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ. Під редакцією В.Л. Петрушенка. – Львів: «Новий Світ-2000», «Магнолія плюс»,2003. – С. 18 – 46.
  4.  Хофф. Б. Дао Винни-Пуха: эссе / Бенджамен Хофф; пер. с англ. Л. Высоцкого. – СПб,: Амфора. ТИД Амфора, 2004. – 214 с.
  5.  Антология мировой философии. – Т.1. – М., 1969.
  6.  Древне китайская философия. – Т.1. – М., 1972.
  7.  Древне китайская философия. – Т.2. – М., 1973.
  8.  Лисевич И.С. Литературная мисль Китая на рубеже древности и средневековья. – М., 1979.
  9.  Торчинов Е.А. Учение Гэ Хуана о дао: человек и природа // Проблема человека в традиционных китайських учениях. Под редакцией Т.П. Григорьевой. – М., 1983.
  10.  Торчинов Е. А. Пути философии Востока и Запада: познание запредельного. — СПб.: «Азбука-классика», «Петербургское Востоковедение», 2005. – 480 с.

+ літ-ра по філософії Давньої Греції і Риму

Зміст лекції

  1.  В історії філософської думки існує проблема існування індійської філософії, т.т. актуальним є питання:Чи можна взагалі?

Для розуміння ролі філософії в індійській культурі необхідно ознайомитися з її історичними та релігійними передумовами:

  1.  між XIVXII ст. до н.е. етнічні групи з області між Карпатами та Уралом стали проникати на територію долини р. Інд (зараз частина Північного Пакистану);
  2.  називали вони себе «аріями» (в перекладі з санскр. «благородний», «володар»);
  3.  впливали на місцевих мешканців – дравідів (арапська індійська цивілізація біла відкрита в 20-х рр.. XX ст.);
  4.  суспільне життя характеризувалося конфліктом між аріями і дравідами, пов'язаний з запровадженням аріями кастової системи (брахманів, або ведійських жерців; воїнів та благородних; ремісників та землеробів; нижня 4-а каста включала тих, хто був невільним, згодом були введені нові касти, до складу яких могли входити і неарії);
  5.  релігія була об'єднуючою арієв силою. Вона зафіксована в древніх санкськрітських текстах, які називаються Веди (біля 1200 – 800 рр. до н.е.). Веди – виражали давній арійський світогляд, який характеризувався наступними ідеями: боги асоціювалися з природними силами; Космос і Хаос знаходилися в стані війни між собою; перемога в цій битві богів не гарантована раз і назавжди; в боротьбі проти Хаоса боги потребують допомоги та підтримки людей; жертви і ритуали, що правильно виконуються, суттєво підтримують космічний порядок. Веди важно назвати філософією, вони представляли собою сукупність гімнів, міфологічних текстів, збірник записів, в якому відображувалося не тільки духовне життя, але й соціально-економічне, класова (соціальна структура). Веди написані віршами і прозою. До складу «Вед» входять «саліхіти» - 4 збірника віршованих гімнів, молитов, заклинань, проза.
  6.  Упанішади (біля 800 – 300 рр. до н.е.) – критичне осмислення ведійського світогляду. Можливо вони виражали протест проти деяких сторін арійської культури. Новітні дослідження знаходять в них вплив неарійських тенденцій. Упанішади проголошують нове релігійне і метафізичне вчення. Якщо Веди переважно вміщують в собі гімни, то Упанішади відповідно аргументи.
  7.  сам термін «Упанішади» означає процес навчання мудрецем своїх учнів. З часом цей термін став позначати й філософський текст, який виражає зміст, що передається в цьому процесі. В певній мірі сенс «Упанішад» можна уподібнити Платонівським діалогам.

основні ідеї «Упанішад»: першопочатково існує «брахман», тобто абсолютний, всеохоплюючий, об’єктивний або божественний початок (відповідь на питання: звідки, від кого ми?), який ототожнюється із «атманом» - незмінною і субстанційною основою, що відрізняється від усвідомлюючого Я («его»). «Атман» - глибока сутність людини. Деякі з Упанішад передбачають, що «атман» тотожний «брахману» (відповідь на питання: хто ми?). Атман людини вічно поновлюється. Цикл, що вічно поновлюється і ув’язнений між народженням і смертю називається «сансара». Саме в такому циклі поновлюється знову і знову найбільш глибока сутність людини (атман). Сансара нагадує карусель, що постійно обертається, а люди тільки переходять з однієї кабінки цієї каруселі в іншу, тобто народжуються в тій чи іншій формі, наприклад, тварини, комахи, навіть чогось неорганічного. «Форма кабінки», форма в якій ми відродися в наступного житті, залежить від дій людини, тобто її карми. Ідея вічного «хороводу» народження і смерті покладена в основу вчення про переселення душ живих істот, що передбачає їхнє відродження після смерті – «реінкарнації» (це лат. слово, а по гр.. – «метемпсихоз»). Весь цей процес «сансари - рінкарнації» буде тривати до тих пір, поки людина не буде робити те, що повинна, а саме: навчиться «знаходити самого себе» за допомогою особистих зусиль! Істина знаходиться не поза нами, будь то в тексті або в природі, вона усередині нас. Як бачимо, філософи «Упанішад» розвернулися спиною до світу, їх метою стала аскетична втеча від світу. Коли людина віднайде самої себе, тоді вона позбавиться від сансари. Шлях позбавлення від вічного циклу перевтілень називається в Упанішадах – «мокша». Звільнитися від бажань та контролювати карму можна, якщо наші дії будуть охоплені вогнем знання. Цього можна досягнути аскетизмом і йогою. Тільки так людина, що прагне звільнення від карми отримає спасіння – мокша.

Упанішади стверджують, що космос проникнутий справедливістю, тобто ми живемо в світі, де кожний отримує те, на що заслуговує. при цьому завжди є можливість опинитися в кращому положенні в наступному житті. Вся недосконалість і страждання в світі є результатом власних діянь людини!!! Належність до тієї чи іншої касти визначає те, що є «добрим» чи «поганим» для людини (відповідь на питання: що треба робити? (етичне, тобто моральне питання)) Людина заслуговує свою приналежність до певної касти своїми діями в попередньому житті. Отже, моральна причинність пов’язана з реінкарнацією, яка в свою чергу повязана з кармою та невмінням людини віднаходити саму себе.

  1.  Брахмани - своєрідний коментар до «Вед», де важлива увага приділяється тлумаченню вічного сенсу ритуалу.

Таким чином, особливості давнього індійського світогляду:

  1.  Індійський світогляд розчиняє особистість в ланцюгу кармінних трансформацій.
  2.  Важливими виступають проблеми дії, в т.ч. мови та мислення, бажання, пристрасті. Наша форма існування в наступному житті буде відображати наші пристрасті і бажання цього (теперішнього) життя. Наприклад, сучасна людина західноєвропейської орієнтації схожа на гусеницю, яка пожирає і переварює те, що все зустрічається на її дорозі. Той, хто мав бажання гусениці, стане нею в наступному житті. Гусениця - це образ ненаситної пристрасті до все більшому і безперервному вжитку. Тому, щоб не стати гусеницею, слід уникати властивих їй дій і бажань.
  3.  Моральна причинність пов’язана із реінкарнацією на відміну від європейської філософії.
  4.  Філософи «Упанішад» розвернулися спиною до світу, їх метою стала аскетична втеча від світу.
  5.  Мета звільнення від карми і досягти кінцевого спасіння – мокши – для багатьох із нас не досягнута. Наша «сутність» ризикує відродитися в різній подобі.
  6.  Мораль і соціальна система взаємно підтримують одне іншого. Кармічна філософія підкреслює, той, хто робить добро и бажає добра, відродиться кращою істотою в наступному житті, або перейде в більш високу касту.
  7.  Принципи «Вед», «Упанішад», «Брахманів» стали основою таких світоглядних систем, як брахманізм, бхавагатизм, буддизм, джайнізм.
  8.  Для індійського світогляду характерний органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Найбільш поширеним терміном давньої індійської філософії, який адекватний давньої грецькому «філософія» є «даршан». Термін «даршан» позначає філософські школи, філософські системи давньої Індії. В давній Індії існували наступні філософські школи (даршан)2:

  1.  Йога
  2.  Санкхя
  3.  Міманса
  4.  Веданта
  5.  Вайшешика
  6.  Няя
  7.  Чарвака-локаята.

Ті школи, які визнають авторитету «Вед» називаються астіка. До астіки відносяться: йога, міманса, веданта, вайшешика, санхя, няя.

Ті даршан, які не визнають авторитету «Вед», називаються настіка. До настіки відносяться: чарвака-локаята, джайнізм, буддизм. Сутність філософського вчення кожної школи, серцевина корпуса творів, що унаслідується, канонізований короткий текст позначається поняттям «сутра», тобто «нитка».

Зазначимо, що філософська школа «Вайшешика» порівняно з іншими давніми індійськими філософськими школами пов’язана з природничо-науковими уявленнями суспільства. Вайшешика розуміє світ як об’єднання фізичних елементів, тобто землі, води, світла, повітря та ін.. Визнає існування елементарних фундаментальних частин, з яких складаються всі предмети і явища, навіть свідомість і мислення – первинних атомів.

 Н’яя є вершиною давньої індійської логіки і теорії пізнання.

Характеристика давньоіндійських філософських шкіл

№ з/п

Назва даршан

Буквальний переклад назви школи (даршан)

Заснов-ник школи

Ро-ки заснування даршан

Основні ідеї даршан

Сутра (джерело)

1

2

3

4

5

6

7

Особливості індійської філософії

  1.  Індійська філософія формується на основі міфологічно-релігійного світогляду.
  2.  Індійська філософія визначається своєрідним відношенням до «Вед».
  3.  Характеризується споглядальним (умозрительным) характером і слабким звязком з наукою
  4.  Дух визнається як безлике, бездіяльне явище.
  5.  Саме в індійській філософії в процесі узагальнення прийомів і методів прилюдних філософських виступів, які були поширені в Давній Індії, народилася логіка.
  6.  Соціальна філософія будується на принципах етики страждань і щастя.
  7.  Сформувалася ідея активно-діяльністної сутності, під якою розуміють єдність душі і тіла, свідомості і матерії.

2.Особливості філософії Китаю

- автохтонність, самобутність, традиційність;

- високий статус філософії в суспільстві, відношення до філософії як до образу життя;

- особлива значущість додається історії, книжковій ученості, державності, соціальній активності індивіда;

- у китайському світогляді провідне положення займають державні і родинно-родові цінності, орієнтація на самоздійснення в земному житті, в міжлюдських стосунках;

- верховній владі, певною мірою чиновництву додається сакральний характер, передбачається, що легітимність правлячої династії спирається на релігійну підставу;

- мета, до якої наближається життя високоосвіченої людини, - гармонія, упорядкованість;

- китайська філософія зосереджена на соціально-політичній та етичній проблематиці. Можна сказати, що це переважно практична філософія, що чужається чистої теорії і методології. Як і в Індії, етичні питання, завдяки з високої значущості, не стягуються в окрему дисципліну, а проходять через всю філософію;

Джерела китайської філософії

  1.  «Книга змін» («І цзин») відноситься до VIIIIV ст. до н.е., ворожильна книга, яка містить філософські ідеї.
  2.  «Бесіди і вислови» («Лунь Юй»), представляє вислови Конфуція.
  3.  «Мен-цзи» - книга конфуціанця Мен-цзи, що жив в IVIII cст.
  4.  «Книга про Шлях і Доброчинність (рос. Книга о Пути и Добродетели)», авторство якої пр. приписують легендарному засновнику даосизму Лао-цзи (VIV ст. до н.е.);
  5.  «Чжуан-цзи» - книга даоського вчителя Чжуан-цзи (IVIII ст. до н.е.)

Підкреслимо, що стиль філософських текстів, образний і афористичний, служить не стільки цілям доказу ідеї, скільки навіювання певного способу бачення.

Школи китайської філософії

з/п

Назва школи

Засновник школи

Класичні твори

Головна ціль і ідеї вчення

Вищі цінності

1.

Школа (Цзя) конфуціанців (книжників, служилих людей (жу цзя))

Кун Фу-цзи (551-479 до н.е) – учитель Кун, латинізована передача Конфуцій

«Лунь Юй» (Бесіди та вислови)

Сприяти благополуччю суспільства, яким керує держава, і тим самим підтримці світової гармонії.

У етиці провідна ідея - управління на основі чесноти. моральна норма цінується вище правовою. Головна сила правителя - етична - благий приклад

2.

Школа даосів, Великого шляху, шляху і сили (Дао де цзя)

«Дао де цзин», «Чжуан-цзи»

Дотримання Шляху, привести себе і своє життя у відповідність загальному космічному закону, природному ходу речей

Світоспоглядання,містичність, екзистенціальність, зосередження на питаннях життя, безсмертя. Проповідується даосизмом «благородне не діяння» - принцип «у вей», як спосіб єднання із Всесвітом.Даоси вважають, що найкраще суспільство – це те суспільство, де люди живуть просто, не користуються результатами цивілізації, щодо правителя, то люди тільки знають те, що він є.

3.

Школа Чань-буддизма (Чань-цзу). Китайський буддизм

Бодхідхарма (VI ст.). В китайській транскрипції – Путідамо, скорочено Дамо.

Ототожнення нірвани і сансари, звичайна свідомість – це і є істина.

прозріваючи свою природу, людина стає Буддою, нірвана (непань) досягається раптово, як осяяння, а спонтанне переживання життя, особливого роду незацікавлена діяльність - недіяння (у вей).

Цінність життя в світі

4.

Натурфілософи (Іньян цзя)

Цзоу Янь

Розробили числову методологію - нумерологію на основі концепції 2-х загальних протилежних початків «інь» і «ян» і 5-ти першоелементів (вода, земля, дерево, вогонь, метал).

Цінність «ці», власне ієрогліф «ці» першопочатково позначав «повітря», «дихання», пізніше стали його розуміти як «Дух», «структуру», «життєву силу», «пневму»

5.

Школа легістів (Фа цзя)

Фа цзя

обґрунтували необхідність встановлення всевладдя державного закону і жорсткої централізованої влади

Цінність обовязку, закону, порялку

6.

Моісти (Мо цзя)

Мо Ді (468-376 рр.)

Розвивали ідеї загальної любові (цзянь ай) і благополуччя, взаємної користі, прагматичної доцільності

Цінність любові, соціальність, доцільність (рос. целесообразность)

7.

Номиналісти (школа імен – Мін цзя, букв. ті, що оперуть назвами)

Мін цзя

Зосереджували увагу на логіко-гносеологічних дослідженнях, особливо - на питанні про співвідношення понять-імен і «реалій»

Цінність розуму, знання, життя

Періоди розвитку китайської філософії

  1.  Початковий класичний періjд (VIIII ст. до н.е.
  2.  Філософія епохи Хань (II ст. до н.е. – II ст. н.е.), коли конфуціанство затверджується як провідний напрям філософії, отримує офіційну підтримку.
  3.  Післяханська середньовічна філософія (IIIX ст.), коли розвивається філософія китайського буддизму і зростає його вплив на інші вчення.

Основні категорії китайського світогляду

  1.  Універсум (Всесвіт) існує вічно. Універсум складається з основних складових: Піднебіння (Неба) і Землі. Справедливість, порядок, закономірність в світі виходитимуть від Піднебіння (Неба, тобто Тянь). Лише Велике Тянь - найвища Верховна Загальність, моральна справедливість, доля-розпорядник, втілення природи. Небо-Тянь не має ні почаку, ні кінця (Конфуціанство)
  2.  На початку між Піднебінням і Землею було лише Ці (всеохоплюючий ефір, всепронизуючий). Ці складалося з м'якого Інь і твердого Ян. Тертя часток під час руху привело до прискорення цього руху і утворення ущільнень (згусток). Земля виявилася в середині їх. Чисті і тонкі частки Ці перетворилися на Піднебіння, утворили Сонце, Місяць, зірки (Чжу Сі (1130 – 1200 рр.), натурфілософи).
  3.  Велика межа Піднебіння - Тай цзі. Він же - Абсолют Дао. Це незмінний Порядок, який не підлягає обговоренню, критичному осмисленню. Дао прирівнюється до закону. Дао не можна назвати і знайти, воно є небуття і невизначеність. Безіменне Дао є справжнє буття і визначеності, впорядкованості - Шлях Піднебіння.
  4.  З Дао виникає Ці - пневма (буквально: повітря, пара, дихання, ефір) - першоматерія, першоенергія. Вона роздвоюється на полюси Інь (каламутне) і Ян (чисте) – все пронизуючі протилежності. Виникає і 5 першоелементів або рушійних початків (У-Син) дерево, вогонь, земля, вода, метал. Дао додає визначеність речам і явищам, виступаючи як їх життєва сила і чеснота (Де).
  5.  Де - маніфестація Дао на одиничному рівні.
  6.  Порядок (Дао) виявляється в Лі - видиме Дао, ритуал, який розроблений до найдрібніших подробиць, деталей як єдиний принцип, організуючий природу, суспільство. Весь Універсум виступає як грандіозний урочистий спектакль-церемоніал, в рамках якого точно на своїх місцях розташовані речі і явища природи. Зокрема існує ритуал руху небесних тіл, зміни пори року, перебігу річок.
  7.  Всесвіт можна порівняти з Люй - гармонійним музичним рядом, в якому є мінор і мажор.
  8.  Основним тоном є Хуангун Чжі Гун, тобто тон Жовтого (Божественного) дзвону, який є аналогом Дао.
  9.  Конфуціанська модель універсуму передбачала можливість формування як соціуму Тянь-ся (Піднебесної), так і людини в ньому, причому досконалого, благородного, всебічно розвиненого, мудрого - Цзюнь-Цзи (мудра, благородна, досконала людина). Мудра людина виступала в цьому суспільстві як свого роду Гун - основний тон в середині соціуму. Подібно Дао, яке упорядковує світ, мудрець повинен встановлювати порядок в суспільстві.
  10.  Справжнє благородство залежить не від походження, а від моральний якостей і від культури (Вень) Тому досяжно для кожного.
  11.  Характерні риси Цзюнь-цзи: жень- взаємність, людяність, гуманість; і – обов’язковість, справедливість; лі ритуал, благопристойність, чуткість, ввічливість, гідність; сінь – відвертість (рос. искренность); чжі – мудрость.
  12.  антиподом Цзюнь Цзи є Сяо жень, тобто людина, яка думає про користь для себе, прагне до матеріального благополуччя.
  13.  В традиції «І цзин» людина і світ, природа єдині, виступають як єдина, неподільна система, єдиний організм, в якому все взаємоповязане, взаємозумовлене. Людина втілює в собі звязок Неба і Землі, займає середину позицію. У людині досягають повноти дія сил Інь-Ян, розкривається потенціал Ці в 5 стихіях (вода, земля, дерево, вогонь, метал) і 5 природних явищах (сонце, жара, холод, вітер, дощ). Як і все в природі, людина наділена Ці, але лише вона здібна до духовної діяльності, в процесі якої Ці стає тоншим, здійснює еволюцію Всесвіту. Людині передбачено встановити космічну Гармонію, пропустивши неусвідомлене Ці світу через власне серце і свідомість, зміцнити існуючий в Універсумі Порядок.

3.Античність - термін, висхідний до лат. antiquitas - старовина, старизна; у широкому сенсі слова він сповна рівнозначний українському «старовина», частіше має особливе вживання - в тому ж значенні «старовина», але в додатку до Древньої Греції (включаючи еллінізм) і Древнього Риму.

Ураховуючи значення слів «античність» і «філософія», спробуємо змістовно окреслити поняття «антична філософія».

Антична філософія – це історичний період в розвитку європейської філософії з VII ст. до н.е. по VI ст. н.е., який характеризується інтенсивністю, цілісністю і специфічністю розвитку. Це сукупність онтологічних, соціально-політичних, етичних вчень, які були сформовані мислителями на території рабовласницьких держав  Давньої Греції та Давнього Риму, під міцним впливом культурних досягнень цивілізацій Сходу (Індія, Китай, Передньої Азії, Африки, Лідія, Вавилон, Єгипет, Персія).

Фактори розвитку античної філософії:

  1.  Залежність античної філософії від науки і філософії Вавилона та Єгипету;
  2.  Економічні, торгівельні, політичні зв’язки іонійських міст узбережжя Малої Азії із східними народами давніх цивілізацій;
  3.  Виключна сприйнятливість і багатобічна обдарованість греків;
  4.  Своєрідне опрацювання давньої міфології в мистецтві, поезії;
  5.  Раннє виникнення (V ст. до н.е.) філософських й космологічних систем, в яких міф відіграє роль не форми світобачення, а засобу, за допомогою якого висловлюються думки (Емпідокл, Анаксагор, Левкіп-Демокріт) ;
  6.  Вражаюча схильність греків до обґрунтування положень, що висуваються або використовуваних;
  7.  Вбога земля, відділена морем від інших країн, слабкий розвиток техніки, майже повна відсутність експерименту пов’язана з менталітетом рабовласницького суспільства: зверхнє відношення до фізичної праці і порівняльна дешивізна рабською сили;
  8.  Діалектичний характер мислення греків, пов’язаний з їхньою ментальністю, для якої характерно: зацікавленість навколишнім світом, більш ніж собою, сміливе, доброзичливе ставлення до дійсності, пластична культура, жага ясності, здатність милуватися конкретними речами і здібність до абстрактного розуміння;
  9.  Невигубне бажання греків заглянути в майбутнє (можливо це зв'язано з тим, що греки свій родовід вели від Елліна, богів, по-перше, розуміли міф якпригадування, по-друге. Майбутнє - це те, що вже з ними сталося, що лише забулося).
  10.  Досить високий рівень розвитку культури, в т.ч. розвитку пізнання про природу, суспільство і людину.
  11.  Розвиток демократичних установ (народне зібрання, суди), а також виборний характер посад в державі зажадали в V ст. до н.е. підготовки контингенту осіб, виучених техніці політичного і судового красномовства, досвідчених не лише в питаннях політичного життя, але і взагалі всесторонньо освічених.
  12.  Поєднання філософії з наукою, енциклопедичність діяльності перших філософів (Платон, Аристотель).
  13.  Релігійні вірування (орфізм, культ Деметри, Діоніса).

Концепції виникнення античної філософії:

  1.  міфогенна (Г.В.Ф. Гегель, О. Лосєв,), згідно з якою, в межах поглядів Г.В.Ф. Гегеля, міф вважається світоглядною частиною будь-якої релігії; міф – єдине духовне джерело філософії, створює можливість для філософствування; основою міфології є фантазуючий розум, який не може виразити розумний зміст світу в розумовій (розумній) формі; в міфології, згідно Гегелю, як формі розвитку Абсолютного духа, форма знаходиться в протиріччі з змістом, тобто загальним визначенням істини; філософія виникає як спроба висловити об’єктивно-розумовий зміст світу в адекватній цьому змісту понятійній формі; для реалізації можливості філософствування необхідні, за Гегелем умови: розквіт дійсної політичної свободи, певна зрілість культури, коли зникає скерованість на одиничне; Сова Мінерви (символ філософської мудрості) вилітає в сутінки, на заході історичної епохи, схопленої в думці. О.Ф. Лосєв же вважав, що міфологія відрізняється від релігії, філософія виникає із нерелігійного міфу, основою міфу є живе, одушевлене і в кінці-кінців антропоморфне розуміння буття, абсолютизація родового життя, філософія виникає як спроба розгадати таємницю вищої об'єктивності нерелігійного міфу.
  2.  сциєнтистська розглядає в якості єдиного джерела походження філософії протофілософське, конкретне, наукове знання. Систематизація цього знання, збільшення його обй організованості приводить до виникнення філософії. Так, від народів Сходу (халдеїв, фінікійців, єгиптян) греки навчилися вести лічбу (торгівля, переважно ці знання і навички перейняли від халдеїв), вимірювати простір (рільництво, з Єгипту), орієнтуватися на морі, судохолі, лікувати хвороби, хоча і не знали їхні причини. Все це були практичні вміння, без обізнаності з причинами. Самобутність греків виявилася, коли треба було ці вміння опрацювати теоретично.
  3.  гносеоміфогенна вбачає походження філософії в своєрідному синтезі 3-х джерел філософського знання: релігійно-міфологічний комплексу, практичного (емпіричного) знання, життєвої мудрості. Життєві правила виросли як узагальнення особистого й громадського досвіду греків. Вони зберігали їх до кінця VII ст., до переломного періоду, коли «простіший» уклад життя було знехтувано, а новий лад ще не сформовано. Отже виникла потреба в нових приписах, які б визначали норми, правила поведінки, щоб не дезорганізувати суспільний устрій, собі принести користь, а іншим не заподіяти кривди. Тих, хто формував ці приписи називали «мудрецями» (з кінця VII до середини VI ст. до н.е. – період «сіми мудреців»)3. Це були практики, реформатори, наприклад, Солон, законодавець Атен, архонт (VI ст. до н.е.), Фалес з Мілету та ін..

Періоди розвитку античної філософії – це проблема, яку різні філософи по-різному вирішують. Зупинимося на періодизації, яку пропонує В. Татаркевич:

1 період. Період виникнення філософії, на якому вона мала виключно космологічний характер (VIV ст. до н.е.). Центральне питання: звідки все? Основний метод пізнання: спостереження. Головна інтенція: дивись. Представники: Фалес, анаксімен, Анаксімандр (мілетська школа), Геракліт Ефеський (діалектична натурфілософія), Ксенофант, Парменід (еліати), Піфагор (піфагорійська школа), Емпідокл, Анаксагор, Левкіп, Демокріт (атомісти).

2 період. Період античного просвітництва, на якому переважала філософія гуманітарного характер (V ст. до н.е.). Центральне питання: пізнай самого себе? Основний метод: умоспоглядання. Головна інтенція: розмірковуй. Представники: софісти, Сократ (етичний раціоналізм).

3 період. Період античних систем, який мав найширший діапазон проблем. Вважається класичним, апогеєм розвитку античної філософії (IV ст. до н.е.). Визначається плюралізмом пізнавальних питань в методів. Представники: Платон (обєктивний ідеалізм), Аристотель (перипатетизм).

4 період. Період античних шкіл, на якому переважно цікавляться етичними питаннями (IIII ст. до н.е.). Центральне питання: що повинна робити людини? Основні методи: від гносеологічно оптимістичних до агностичних, наприклад «епохе» скептиків. Представники: Теофраст, Карнеад, Єпікур (евдемонізм), Антисфен, Діоген (кініки), Арістіп (гедонізм), Зенон, Клеанф, Хрисип, Сенека, Панетій Родоський, Посідоній та ін. (стоїки), Пірон, Тимон із Фліунта, Карнеад, Секст Емпірик та ін. (скептики), Мегарська школа.

5 період. Синкретичний період релігійного характеру (I ст. до н.е. – V ст. н.е.). Основне питання: як пізнати трансцендентний, Абсолютний першопочаток? Основний метод: споглядання (рос. созерцание). Представники: Тит Лукрецій Кар (епікурізм), Сенека, Епіктет, Марк Аврелій (скептицизм), Марк Тулій Цицерон (еклектизм), Плотін (неоплатонізм).

Розвиток західної європейської філософії

Джерела античної філософії:

  1.  в більшому обсязі дійшли до нас писання Платона, Аристотеля, з пізніших – менше, з ранніх – дуже мало;
  2.  писання філософів: Платон: «Держава», «Федон», «Федр», «Пір», «»Парменід, «Тімей»; Аристотель: «Метафізика», «Фізика», «Про небо», «Щодо виникнення і загибелі», «Метеорологія», «Про виникнення тварин», «Нікомахова етика», «Політика», «Про душу»; М.Т. Цицерон:. Про державу, Про закони, Про природу богів4, з творів збереглися 58 судових і політичний промов, 19 трактатів по риториці, політиці, філософії і більше 800 листів; Сенека: трактат «Про блаженне життя», «Про спокій душі», книга «Про дозвілля», «Моральні листи до Луцилія». Серед українських вчених особливу увагу йому приділяв Еразм Сикст у праці «Медичний коментар до творів Л. Анея Сенеки», Плутарх5: список творів Плутарха містить 207 назв; з них збереглося понад 150 (у тому числі кілька несправжніх). Їх прийнято поділяти на дві групи: 1) популярно-філософські (так звані «моральні») трактати на всілякі теми — релігійні, філософські, природно-наукові, антикварні, але найчастіше етичні (напр. про цікавість, про лестощі, про користолюбство, про балакучість, про чесноту і порок, подружні наставляння тощо) і 2) біографії. Цей поділ походить від видання Плутарха, здійсненого візантійським ченцем Максимом Планудом (XIII ст.) і є досить умовний. Найбільш відомими є: трактат «Про музику», «Порівняльні біографії» грецьких і римських державних діячів.

Характерні риси та особливості античної філософії:

= онтологізм (вчення про причини і початки того, що всього існує. Спроба пояснити світ, виходячи з нього самого). Заміна питання, що панувало в міфологічній свідомості: «Хто породив все суще?» на основоположне питання в античній філософії: «З чого воно сталося»?

= натурфілософська форма античної філософії (внутрішній, органічний зв’язок учень античної філософії з ученнями про природу). Античні філософи були спрямовані, націлені на розуміння природи, космосу, світу в цілому. Натурфілософія, що фактично зливалася з природознавством, іменувалася в старогрецькій філософії фізикою.

= абстрактність античної філософії. З позицій натурфілософії природа розглядалася як щось ціле, нерозчленоване, тобто такою, як вона сприймається при її безпосередньому спогляданні. Абстрактність і абстрагованість (рос. отвлеченность) посилювалися відсутністю експериментальної науки.

= космоцентризм. У VI - V ст. до н.е. з'явилося розуміння космосу як «Всесвіту», який оточує людину, як природи. При цьому космос представлявся древніми греками своєрідною проекцією живої природи або людського суспільства. Образ космосу наділявся або якостями, які властиві живим істотам, або соціальними якостями, які відображали соціальні стосунки тодішнього суспільства. Старогрецька філософія, виявивши у Всесвіті (космосі) людину, точно також і в людині побачила Всесвіт (космос). Космос представлявся макролюдиною, а людина - мікрокосмом. Людину зрозуміли як частину загального космічного цілого.

= діалектичність - принцип розвитку, який був невіддільним від цілісного розуміння природи, від осмислення всіх її частин, розуміння природи як того, що знаходяться в зв'язку один з одним. У античній філософії діалектика мала 2 форми: «позитивну» і «негативну». «Позитивна діалектика» була пов'язана із збагненням тих або інших діалектичних закономірностей в областях дійсності, які вивчалися. «Негативна діалектика» була пов'язана із спробами заперечення істинності того, в чому виявляються дійсні протиріччя. Діалектичні ідеї виникли майже з самого зародження філософії - у Анаксимандра (мілетські натурфілософи), але виразнішої форми набули у Геракліта. Негативна діалектика розвивалася олеатами.

= античний стихійний матеріалізм (Демокрит). Давньогрецький матеріалізм виступав в натурфілософській формі. Предметним аналогом матерії виступала речовина. Матерія як субстанція ототожнювалася з тією або іншою «стихією», з тією або іншою першоречовиною: «вода» у Фалеса, «вогонь» у Геракліта, «повітря» у Анаксимена. Матерія, яка вступала як першооснова, мала бути в'язана зі світом речей, але одночасно мусила вести незалежне існування, щоб бути субстанцією і, щоб пояснити мінливість світу.

= античний ідеалізм (Платон) прасимволом античної культури розглядає окреме матеріальне тіло. «Ідея» по-грецьки означає щось видиме, що має доступний погляду контур. У «ідеях» узагальнено все космічне життя, вони мисляться не відвернуто (рос. отвлеченно) і абстрактно, а матеріально і тілесно. Але побачити «ідеї» можна не фізичним зором, а розумовим, в думках (інтеллегибельно, тобто умоглядно, споглядально. Звідси висока міра цінності теорії в античній філософії і науці). Інтелектуальне споглядання як основний метод античної філософії та художнє розуміння космосу визначили античну специфіку і матеріалізму, і ідеалізму греків.

2 Філософія: Навчальний посібник / Л.В. Губернський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За редакцією І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2004. – С. 24 – 28.

3 Склад Семи мудреців» в різних джерелах змінюється, додатково ж він налічує 17 імен у різних комбінаціях. Проте перший список мудреців навів Платон у своєму діалозі «Протагор» (4 ст. до н.е.):Піттак з Мітіліні, острів Лесбос; Солон Афінський; Клеовул з Лінда, острів Родос; Біас Приєнський; Місон Хенейський; Фалес Мілетський; Хілон зі Спарти. Свою мудрість висловлювали в стислих, образних висловах (гномах), наприклад: Всьому свій час». (Піттак). «Що обурює тебе у ближньому — того не роби сам». (Піттак). «Пізнай самого себе». (Фалес). «Нічого понад міру». (Солон). «Найбільше багатство — нічого не бажати». (Біас). «Міра — найкраще за все». (Клеобул). «Насолода — смертна, доброчинність — безсмертна». (Періандр). «На святкування до друга йди повільно, поспішай, коли він у біді». (Хілон).

4 Марк Тулій Цицерон. Про державу, Про закони, Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинова. — Київ: Основи, 1998. — 476 с. 

5 Плутарх. Порівняльні життєписи. К.:Дніпро. 1991. 440 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81813. Историческое развитие институциональных форм научной деятельности. Научные сообщества и их исторические типы 37.76 KB
  Возникновение науки как социального института связывают с кардинальными изменениями в общественном строе и в частности с эпохой буржуазных революций которая дала мощный толчок развитию промышленности торговли строительству горному делу мореплаванию. Способы организации и взаимодействия ученых менялись на протяжении всего исторического развития науки. Само существование науки в качестве социального института говорило о том что в системе общественного разделения труда она должна выполнять специфические функции а именно отвечать за...
81814. Наука и экономика. Наука и власть.Проблема государственного регулирования науки 28.08 KB
  Проблема государственного регулирования науки. Отношения науки и экономики всегда представляли собой большую проблему. Традиционное представление о том что технология является неотъемлемым приложением науки сталкивается с эмпирическими и практическими возражениями. Однако если прикладные науки обслуживая производство могут надеяться на долю в распределении его финансовых ресурсов то фундаментальные науки напрямую связаны с объемом бюджетного финансирования и наличием тех планов и программ которые утверждены государственными структурами.
81815. Поиск нового типа цивилизационного развития и новые функции науки в культуре 42.75 KB
  Наука действительно являет собой сложный полиструктурный организм целый мир в недрах которого бушуют познавательные страсти схлестываются несовместимые точки зрения ведется кропотливая экспериментаторская и теоретическая работа. Наука обладает способностью поглощать своих субъектов делать их фанатиками исследования. Однако на самом деле наука лишь один из видов человеческой соотнесенности с миром возникший исторически довольно поздно и выполняющий в жизни общества совершенно конкретные функции. Коренное различие состояло в том что...
81816. Роль науки в преодолении глобальных проблем современности 27.77 KB
  Ученые во всеуслышание заявляют о глобальных проблемах современности к которым относят проблемы охватывающие систему мир человек в целом и которые отражают жизненно важные факторы человеческого существования. Глобальные проблемы имеют не локальный а всеохватывающий планетарный характер. К глобальным проблемам современности относят экологические демографические проблемы войны и мира проблемы кризиса культуры. В силу этого глобальные проблемы должны решаться комплексно координированно усилиями всего мирового сообщества.
81817. Предмет современной философии науки 31.34 KB
  Создавая образ философии науки следует четко определить о чем идет речь: о философии науки как направлении западной и отечественной философии или же о философии науки как о философской дисциплине наряду с философией истории логикой методологией культурологией исследующих свой срез рефлексивного отношения мышления к бытию в данном случае к бытию науки. Философия науки как направление современной философии представлена множеством оригинальных концепций предлагающих ту или иную модель развития науки и эпистемологии. Она сосредоточена на...
81818. Понятие науки. Основные аспекты бытия науки 34.37 KB
  Наука как социальный институт или форма общественного сознания связанная с производством научнотеоретического знания представляет собой определенную систему взаимосвязей между научными организациями членами научного сообщества систему норм и ценностей. Они участвуют в разнообразных формах научного общения дискуссии конференции издания монографии учебники читают лекции и т. Выделим самые характерные черты научного знания. Еще Кант в качестве неотъемлемой черты науки отмечал систематичность научного знания: именно этим как он...
81819. Эволюция подходов к анализу науки 30.26 KB
  Важнейшей характеристикой знания является его динамика т. Дело в том что для логического позитивизма в целом были характерны: а абсолютизация формальнологической и языковой проблематики; б гипертрофия искусственно сконструированных формализованных языков в ущерб естественным; в концентрация исследовательских усилий на структуре готового ставшего знания без учета его генезиса и эволюции; г сведение философии к частнонаучному знанию а последнего к формальному анализу языка науки; д игнорирование социокультурного контекста анализа...
81820. Логико-эпистемологический подход к исследованию науки 32.07 KB
  Они полагали что причина большинства эпистемологических затруднений – в неправильном использовании языка. Правильное же использование языка которому мы пока не научились даст возможность либо вообще избежать ошибок либо по крайней мере свести к минимуму ущерб от них. исследования языка в основу своих эпистемологических поисков неопозитивисты принялись за работу над многими проблемами методологии науки: тут и соотношение уровней познания принципы выбора теории определение факта место логики и математики в познании и т. Карнапа...
81821. Позитивистская традиция в философии науки 33.28 KB
  Максимум метафизики который признавался позитивизмом законным заключался в призыве к философии стать метанаукой т. Конта 1798–1857 пустившего в оборот термин позитивизм который фигурирует в названиях основных его сочинений: Курс позитивной философии Дух позитивной философии и Система позитивной политики. Наука к тому времени уже была предметом анализа в немецкой классической философии у Канта Фихте и Гегеля и следы немецкого влияния просматриваются у Конта.