48473

Виробничий менеджмент. Конспект лекцій

Конспект

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Все це вимагає від керівників глибокої теоретичної підготовки та вміння ефективного управління організаціями. Тому на сьогоднішній день актуальною стає проблема підготовки спеціалістів з управлінням виробництвом. Це поьребує від фахівців виробничої сфери чітко усвідомити закони принципи і методи ефективного управління оперативною діяльністю всього відтворювального циклу. Менеджмент передбачає управління всією різноманітною функціональною діяльністю організації.

Украинкский

2013-12-10

464.5 KB

52 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Конспект лекцій

з дисципліни "Виробничий менеджмент"

для студентів спеціальності 8.050106

усіх форм навчання

Укладач: к.е.н., доцент Пилипенко С.М.

Відповідальний за випуск: Хохлов М.П.

Харків, ХНЕУ, 2006

Затверджено на засіданні кафедри економіки та оцінки майна підприємств

Протокол №      від          200  р.

Конспект лекцій з дисципліни "Виробничий менеджмент" для студентів спеціальності 8.050106 усіх форм навчання / Укл. С.М. Пилипенко - Харків: Вид. ХНЕУ, 2006 -      с. (Укр. мов).

Викладаються основні сучасні прийоми і підходи виробничого менеджменту на базі вітчизняного й іноземного досвіду, існуючих теоретичних і методичних положень із проектування, планування, підготовки й організації робіт у сфері матеріального виробництва і послуг у сучасних умовах. Розглядаються основні питання розробки і реалізації виробничої програми організацій, їхня тактика і політика. Приділяється увага питанням прогнозування, планування і збереження досягнення бажаних результатів.

ВСТУП

В умовах ринкових перетворень становище підприємств різних галузей і форм власності докорінно змінюється, розширюються їх права й обов'язки,  вони набувають економічної самостійності та повністю відповідають за результати своєї діяльності, перед ними виникають нові цілі і завдання, які раніше взагалі на цьому рівні не розв'язувалися і не ставились. Все це вимагає від керівників глибокої теоретичної підготовки та вміння ефективного управління організаціями. Тому на сьогоднішній день актуальною стає проблема підготовки спеціалістів з управлінням виробництвом.

Саме діяльність у виробничих підрозділах визначає успіхи організації в умовах конкуренції. Це поьребує від фахівців виробничої сфери чітко усвідомити закони, принципи і методи ефективного управління оперативною діяльністю всього відтворювального циклу.

Метою навчальної дисципліни є формування у студентів системи базових знань, умінь і навичок щодо принципів, прийомів і методів побудови та подальшого функціонування і розвитку виробничої системи для одержання ринкового результату діяльності підприємств. Предмет пізнання становлять: теоретична база й основні компоненти виробничого менеджменту; формування виробничої системи; взаємодія всіх видів ресурсів; організація й ефективність діяльності від планування виробничих процесів до просування готової продукції на ринку й здійснення сервісних функцій.

Викладання змісту навчальної дисципліни відбувається за принципом від загального до конкретного, що дозволяє показати філософію, зміст і технологію сучасного виробничого менеджменту.

Навчальний матеріал представлений 11 темами, відповідно до програми навчальної дисципліни, в яких узагальнені досягнення теорії і практики виробничого менеджменту.

1. Поняття і сутність виробничого менеджменту

  1.  Суть виробництва й еволюція розвитку виробничого менеджменту.

Кожна організація представляє собою складну техніко-економічну й соціальну систему, яка відображає її індивідуальність і специфіку. Але існують риси, підходи, економічні категорії які будуть загальними для всіх підприємств і організацій. До таких категорій належить менеджмент. Менеджмент передбачає управління всією різноманітною функціональною діяльністю організації. Але об’єднуючою основою цієї діяльності є виробництво. Саме виробництвом і опікується виробничий менеджмент.

Виробничий менеджмент – це управління діяльністю, яка відноситься до створення товарів та послуг шляхом перетворення входів (необхідних ресурсів усіх видів) у виходи (готові товари та послуги). Діяльність із створення товарів і послуг існує в усіх організаціях. Таку діяльність називають операціями. У виробничих організаціях операційна діяльність пов’язана із створенням товарів і виробництво асоціюється із заводом, машинами, заготівельними, обробляючими та складальними процесами. Однак в останній час сфера діяльності управління значно розширилась і охопила сферу послуг, охорону здоровя, банківську систему, готельне господарство, освіту, транспорт тощо. Це дозволяє розглядати виробничий менеджмент більш широко, стосовно до управління роботою і процесом. управління виробництвом часто почали називати управлінням операціями. Цей термін краще відображає різноманітний характер дій, заснованих на конкретних концепціях і методах. Таким чином терміни “управління операціями” і “операційний менеджмент”, “управління виробництвом”, “виробничий менеджмент” є рівнозначними і взаємозамінними. Уточнене визначення операційного менеджменту надає Лес Геллавей [5]. Операційний менеджмент – це всі види діяльності, пов’язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців. Без ефективної і раціональної організованої операційної функції ні одна організація не зможе утримати за собою лідерство на ринку, тому що вона програє в швидкості доставки, ціні, якості, або по всім трьом показникам разом.

Дослідження виробництва стали активно займатися з часів створення перших організацій. Управління як самостійний вид діяльності склалося в ході поділу праці. В міру росту масштабів виробництва, ускладнення його структури і обсягу, поглибленні розподілу праці, розвитку спеціалізації і кооперації ускладнюються і розширюються задачі управління виробництвом. Практика управління виділяє три основні етапи розвитку управління виробництвом. перший етап – це період становлення капіталістичної мануфактури, де регулятором виробництва виступає стихійний механізм ринку. Другий етап – стадія великого машинного виробництва де управління відокремлюється від капіталу. Третій етап характеризується формуванням спеціального інституту професійних організаторів виробництва – менеджерів, впровадженням у процес управління сучасних технічних засобів, спробами державного втручання в економіку.

Початок досліджень виробництва пов’язано з діяльністю і дослідженнями ряду вчених.

Таблиця 1

Вклад вчених у розвиток виробничого менеджменту

Імя вченого

Внесок у розвиток виробничого менеджменту

Фредерік Уінслоу Тейлор

(1856 – 1915)

Дослідження з питань техніки і технології виробництва; розробка ідеї науково організованого суспільного виробництва; введення регламенту на застосування матеріалів та інструментів; стандартизація інструментів та операцій; точний облік робочого часу; дослідження трудових операцій за допомогою хронометражу

Г.Л. Гантт

(1861 - 1924

Розробив методи планування послідовності виробничих операцій дослідження системи “людина – машина, оптимізація виробничих циклів

Френк і Лілліон Гілберти

На основі дослідження технологічних операцій розробили методику мікроаналізу робочих рухів, яка стала початком наукової організації робочих місць

Генрі Черч

Сформулював загальні принципи управління промисловим виробництвом, виділив функції управління і принципи його організації

Гаринстон Емерсон

(1853 – 1931)

Розглядав питання раціональної організації праці, запропонував методику досягнення максимальної ефективності

А.К. Гастев

(1882 – 1941)

Сформулював важливі правила організації праці, висунув тенденцію “вузького місця”

О.О. Богданов

Розробка загального вчення про організацію, опис процесів виникнення і розпаду її. Основи науки тактології, загальної теорії систем

Л.В. Канторович

Поклав початок лінійному програмуванню

П.М. Корженцев

Займався проблемами організації виробництва й управління трудовим колективом, розглянув типи і форми організації, побудову організаційних планів

В наведеному огляді [1,2,3,8,9,13] представлені лише деякі аспекти становлення і розвитку виробничого менеджменту, про подальший розвиток буде сказано у відповідних розділах навчальної дисципліни.

  1.  Роль і місце виробничого менеджменту в системі управління.

менеджмент організації передбачає управління всією її різноманітною функціональною діяльністю. Основою цієї діяльності є виробництво, а інші напрями діяльності призначені для забезпечення нормальної роботи з виробництва продукції або надання послуг. Тому об’єктом виробничого менеджменту є виробництво і функціонування виробничих систем.

Виробничий менеджмент покликаний забезпечити ефективне і раціональне ведення будь-якої продуктивної діяльності тобто операції, пов’язаної з перетворенням ресурсів на “вході” в готовий продукт чи послугу на “виході” (рис.1.1).

Призначення організації – за допомогою своєї операційної функції надавати продукти чи послуги для задоволення основних потреб споживачів. Тому мета виробничого менеджменту – формування ефективної системи управління операціями у виробництві, сервісі, яка забезпечить виконання необхідних дій і процедур для одержання ринкового результату.

 Виробничий менеджмент займає центральне місце в системі управління підприємством (рис. 1.2).

До основних видів діяльності в організації належать: маркетингова діяльність; науково-дослідна та дослідно-конструкторська робота; конструювання (проектування, планування0 продукту; видобуток сировини; виробництво (перетворення сировини в комплектуючі частини); збирання (об’єднання комплектуючих у готовий продукт); розподіл продукту (відправлення оптовиком, роздрібним торговцям чи кінцевим споживачам). Інші елементи менеджменту організації забезпечують управління й оптимізують діяльність підприємство в цілому.

          енергія   

          земля                                                             Продукт

Вхід            праця                                                            чи послуга         Вихід

          капітал

          матеріал

          інформація   

                                Зворотня інформація для

                                             контролю за виходом та

                                               технологією процесу

Рис. 1.1. Ресурсна схема трансформуючої системи

виробничого менеджменту

Розглядаючи виробничий менеджмент як один із розділів загального менеджменту, слід визначити, що його теоретико-методологічні основи базуються на сукупності спеціальних економічних дисциплін, а також на теорії систем, широкому використанні економіко-математичного апарату. загальні методи раціонального виробничого менеджменту сьогодні розвиваються, базуючись на досягненнях багатьох наукових дисциплін (промислового інженірінгу, інформаційних технологіях тощо). Все це змінює принципи менеджменту і сприяє формуванню виробничого менеджера як керівника нового покоління, який володіє процесом прийняття функціональних рішень у середовищі інформаційних технологій.  

Виробничий менеджмент у процесі своєї діяльності зіштовхується з різними проблемами – розміщення підприємств; планування підприємств і робочих площ; розподіл ресурсів і послідовність їхнього використання; вибір устаткування, його експлуатація, поточний ремонт і заміна; проектування технологічного процесу і контроль його ходу; вибір методів робіт і їх проектування; контроль якості робіт і т.п.

Рис. 1.2. Виробничий менеджмент в системі менеджменту

організації [ 1, с.20 ]

Вирішення цих та інших проблем можливо на основі розуміння теоретико-пізнавальних основ операційного менеджменту.

1.3. Концепції і принципи виробничого менеджменту.

Концепція – це система поглядів на об’єкт, властивість, явище, процес тощо.

Концепція теорії менеджменту базується на трьох основних факторах, це:

ієрархічна структура організації де основним засобом впливу є тиск за допомогою примусу, контроль над розподілом матеріальних благ;

культура. тобто спільні цінності, соціальні норми, установки поведінки, що регламентують і змушують поводитися так, а не інакше без будь-якого примусу;

ринок – мережа рівноправних відносин, заснованих на купівлі-продажу продукції і послуг, відносини власності, рівновазі інтересів продавця і покупця.

наведені фактори існують в будь-якій організації і від того, яким з них віддається пріоритет, залежить вигляд економічної ситуації в організації. Головне у середині організації – працівники, а за її межами – споживачі продукції.

Щодо операційного менеджменту, то під концепцією слід розуміти;

по-перше, систему наукових знань, що формують теоретичну базу практики керування операційними системами;

по-друге, система розробки і забезпечення науковими рекомендаціями практики операційного менеджменту.

Ця система поглядів спрямована на підвищення ефективності операційних систем через оптимізацію і раціоналізацію операцій. Доцільно виділити аналітичну, технологічну й інтегральну концепції.

Аналітична концепція – класичний підхід до операційного менеджменту, як до теоретичної науки, об’єктом вивчення якої є управління операціями й операційними системами.

Технологічна концепція базується на основах теорії систем, сучасних інформаційних технологіях, використанні моделювання для вирішення складних проблем керування операціями й операційними системами.

Інтегральна концепція відбиває нові підходи в менеджменті, коли окремі операції розглядаються як центри бізнес-активності чи аналогічні структури, об’єднані в інтегральному процесі керування операційними системами для більш повного і якісного задоволення потреб споживачів.

Практичним втіленням таких концепцій стали нові, перспективні системи керування виробничими процесами, що розроблені в США, Японії і поширені в Західній Європі як:

optimired Production Technologies (ОРТ) – оптимізовані виробничі технології;

just – in – time (JIT) – “точно вчасно);

Канбан – “канбан”;

система “кайзер”, тощо.

В цих операційних системах реалізуються такі основні функції операційного менеджменту як:

планування, яке допускає вибір мети виробничої системи, інструментів і механізмів її досягнення. Власне йдеться про те, щоб визначити, де знаходиться підприємство в даний час, куди буде рухатися і як це треба робити;

організація. Функція організації має забезпечити чіткість виконання операцій, взаємозв’язок виконавців і підрозділів. тобто формування структури та системи управління, організацією власне виробничого процесу;

координація. Її існування пов’язано з необхідністю управляти спільною діяльністю в операційній системі, де реалізується комплекс операції;

контроль – це систематичний процес, за допомогою якого операційні менеджери регулюють діяльність організації, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам. Для цього розробляють стандарти та комунікаційні мережі. Головне завдання контролю – виявлення помилок та відхилень від існуючих стандартів, визначенні причин і можливих шляхів виходу із негативної ситуації;

мотивація спрямована на забезпечення якісного виконання роботи, створення внутрішньої мотивації для виконавців для ефективного здійснення відповідних операцій.

Усі функції виробничого менеджменту необхідно розглядати як єдине ціле з діалектичним взаємозв’язком і взаємозалежністю. реалізація цих функцій забезпечується за допомогою методів операційного менеджменту, серед яких організаційні, економічні, соціально-психологічні. Названі методи реалізуються згідно з певними принципами, правилами, перелік яких представлений в схемі 1.1.

Принципи менеджменту базуються на тім, що система управління є соціально-економічною категорією і не повинна зводитися лише до технічних чи технологічних аспектів. Взаємодія та поєднання наведених принципів залежить від конкретних умов функціонування системи управління.

Питання для само діагностики

1. Які визначення виробничого/операційного менеджменту ви знаєте?

2. Яке місце займає виробничий менеджмент в структурі управління виробництвом?

3. У чому полягає різниця між операційним менеджментом, дослідженням операцій та науковою організацією праці?

4. Яку роль в теорії і практиці управління відіграли вітчизняні вчені та фахівці?

5. Що слід розуміти під терміном "операція"? Якими операціями доводиться керувати менеджеру в своїй практичній діяльності?

6. Що являється об'єктом виробничого менеджменту?

7. Розкрийте суть концепції та принципів виробничого менеджменту.


Принципи

  Постановка цілей:

  - пріоритету цілей;

  - дерева цілей;

  - стратегічного планування;

  - цільової адаптації

Взаємозв'язку і взаємодії:

- лінійності і функціональності;

- розподілу і спеціалізації;

- оптимальної кількості ланок;

- зворотного зв'язку;

- оперативності та гнучкості;

- розподілу та кооперації

  Форми:

  - системності;

  - телерантності;

  - конструктивності;

  - ієрархічності;

  - універсальності

Керівництва та управління:

- єдності стратегії та тактики;

- моніторингу і аквізації;

- підбору, підготовки і розстановки кадрів;

- загальної портитури;

- комплексності;

- економічності;

- паритету прав, обов'язків і відповідальності;

- демократизації;

- сполучення єдиноначальності і колегіальності;

- лояльності до працюючих;

- етики

 

Змістовності:

- головної ланки;

- необхідності та достатності;

- резервування і дублювання;

- єдності форми і змісту

Досягнення цілей:

- першого кроку;

- маневру навантаженням і ресурсами;

- акумуляції і використання досвіду;

- моніторингу і стимулювання

Схема 1.1. Основні закони, закономірності і принципи менеджменту


2. Процес створення виробничої (операційної) системи та його принципи

2.1. Загальні поняття про систему та принципи її    функціонування.

Для визначення явищ і процесів у будь-яких структурах широко використовується системний підхід, який розглядає кожен об'єкт як систему й орієнтує дослідження на з'ясування  його цілісності, виявлення в ньому різноманітних типів зв'язків та поєднання їх у єдину теоретичну картину.

Система - це внутрішньо організована сукупність, взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення визначеної мети.

Основними характеристиками системи являються: наявність великої кількості елементів; єдність головної цілі для всіх елементів; наявність зв'язків між елементами; цілісність та єдність між елементами, їх відносна самостійність; наявність чітко вираженого управління.

За ознаками системи поділяють на прості, складні і дуже складні; абстрактні і матеріальні; природні і штучні; детерміновані і стахостичні; відкриті і закриті.

Усі організації є системами, але кожна з них має свої особливості, до яких відносять: [13]

нестаціонарність окремих параметрів в системі і стахостичність їх поведінки;

унікальність і непередбаченість дії в конкретних умовах і разом з тим наявність в неї граничних можливостей;

здатність змінювати свою структуру та формувати варіанти поведінки;

здатність протистояти ентропійним (руйнівним) тенденціям;

здатність адаптуватися до умов існування;

здатність до формування цілей всередині системи тобто прагнення до цілеутворення.

2.2. Суть операційної системи, її основні типи. Продуктивність та конкурентоздатність.

Одним із елементів організаційної системи є виробнича (операційна) система, яка виступає як частина цілого. Вона відособлюється внаслідок суспільного поділу праці і має здатність самостійно (або у взаємодії з іншими системами) задовольняти певні потреби і запити потенційних споживачів, створюючи товари чи послуги. Створення виробничої (операційної) системи зумовлюється наявними на ринку попитом на продукцію.

Операційні системи належать до категорії складних, для них характерні такі особливості: [13]

1. Операційні системи (промислові, фінансові, освітні, технічні, транспортні) складаються з великої кількості підсистем і елементів, кожна з них є системою, яка складається з технічних засобів, програмно-обчислювального та інформаційного забезпечення, персоналу тощо.

2. Виробничі системи вирішують комплекс функціональних завдань, а саме: управління підготовкою виробництва; постачання, оперативне управління виробництвом, управління кадрами тощо.

3. Виробничі системи мають складну мережу передачі інформації.

4. Наявність ієрархічної підпорядкованості ланок оперативних систем.

5. Для кожної виробничої (операційної0 системи існує сегмент ринку або "зона обслуговування".

6. Залежність ефективності функціонування від структури, топології операційної системи, технології її функціонування.

7. В основу побудови операційної системи закладено виділення основної ланки - технології тобто прийнятого методу з'єднання економічних, людських та інформаційних ресурсів при створенні товару чи послуги.

Побудова виробничої системи ґрунтується на функціональному, галузевому та організаційному підходах.

Функціональний підхід передбачає виділення та формалізований опис функцій, необхідних для одержання заданого результату; дає змогу в наочній формі реалізувати методику "вхід-вихід". Виробнича система на основі цього підходу має наступний вигляд рис. 2.1.

Як видно з наведеного рисунка, виробнича система складається з трьох підсистем:

переробної, яка виконує виробничу роботу і перетворює вхідні параметри у вихідні результати;

підсистеми забезпечення безперебійної роботи переробної системи;

підсистеми планування одержує інформацію про зовнішнє та внутрішнє середовище, про незавершене виробництво, хід виробництва, відхилення від графіків тощо. Ця підсистема повинна опрацювати всю цю досить складну інформацію і видати рішення, як саме має працювати переробна система. Це рішення стосовно планування виробничих потужностей, диспетчеризації, управління матеріально-виробничими запасами, контролю якості тощо.

                                                   Вхід                                    Вихід

Рис. 2.1. Виробнича система [2]

Галузевий підхід побудови виробничої системи ґрунтується на підставі максимального обліку і відображенні галузевої специфіки діяльності, її головним критерієм є керованість основною технологією. Така виробнича система не допускає змін і тому не являється адаптивною.

Організаційний підхід виходить з того, що технічні, функціональні та галузеві чинники вже враховані у вигляді операційних констант, операційних блоків, з яких і базується операційна система. Це дає можливість оптимізувати прийняття рішень, і робить процес побудови операційної системи найбільш адекватним і гнучким.

Всі ці підходи доповнюють одне одне, тому ефективна побудова виробничої системи передбачає послідовне застосування функціонального, галузевого й організаційного підходів.

Основним завданням виробничого менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними витратами, що дозволяє зробити ресурси продуктивними. У загальному розумінні продуктивність означає баланс між усіма чинниками виробництва, яки забезпечує найкращий вихід при найменших витратах.

                                                                               Ринкова вартість виходів

                Продуктивність                                       

                                                                               Ринкова вартість входів

Таблиця 2.1

Фактори продуктивності

Ринкова вартість виходів

Ринкова вартість входів

Кількість виробленої продукції

Відповідність асортименту продукції попиту на неї

Якість продукції

Своєчасність вироблення продукції

Врахування характеру попиту та забовязань з доставки продукції споживачам

Гнучкість операційної системи при задоволенні вимог окремих споживачів

Кількість спожитих матеріалів

ціна закупівлі;

витрати на зберігання матеріалів;

вартість замовлення матеріалів;

розмір витрат, пов’язаних з недопоставкою матеріалів;

витрати, що пов’язані з низькою якістю матеріалів;

витрати на понадурочні роботи та їх вартість;

витрати, пов’язані з плинністю кадрів;

витрати, пов’язані з помилками персоналу

Виконуючи завдання забезпечення продуктивності, операційної системи повинна сприяти в досягненні вираженої компетентності та конкурентноздатності на ринку.

Виражена конкурентноздатність полягає в тому, що організація досягає чогось краще, ніж її конкуренту тобто зберігає таку конкурентноздатність яка дозволяє їй залучати та утримувати споживачів. Конкурентноздатність за допомогою виробничої системи забезпечується різними методами:

лідерство за мінімумом витрат;

технічними характеристиками продукції;

швидкістю доставки;

гарантованістю часу доставки;

індивідуалізацією виробів за вимогами замовників;

запровадженням продукції на ринок;

забезпеченням якості продукції і процесу.

2.3. Етапи створення виробничої (операційної) системи. Проектування виробів і процесів у виробництві.

Створення виробничої (операційної) системи передбачає проектування виробів і процесів, визначення потужності операційної системи, її розташування, формування стратегії і тактики, розгляд інноваційних можливостей її розвитку.

Перший етап створення операційної системи є проектування виробів і процесів.

Проектування виробів спрямоване на задоволення потреб споживача. Для цього підприємства в своїй повсякденній діяльності веде спостереження за попитом, досліджує зміна в товарній пропозиції конкурентів, зміни в технології виробництва. Проектування виробів проводиться з урахуванням наступних критеріїв:

  •  Вартість.
  •  Економічність експлуатації.
  •  Якість.
  •  Елементи розкоші.
  •  Розмір, габарити, потужність або міцність.
  •  Термін служби.
  •  Надійність в експлуатації.
  •  Вимоги до обслуговування, його простота.
  •  Універсальність використання.
  •  Безпека експлуатації.
  •  Дизайн.

Для того щоб отримати потрібні характеристики виробу, розробник в процесі проектування має зробити вибір варіантів з таких параметрів: розміри і форми; матеріали; співвідношення стандартних і специфічних елементів; модульні компоненти; надлишкові (додаткові) компоненти для підвищення надійності виробу; елементи безпеки.

Наступним кроком створення операційної системи є проектування процесу виробництва. Необхідно розглянути значимість таких критеріїв:

  •  Виробнича потужність
  •  Економічна ефективність
  •  Продуктивність
  •  Надійність
  •  Ремонтопридатність
  •  Стандартизація і сталість результатів
  •  Безпека, промислова санітарія і гігієна
  •  Задоволення життєвих потреб робітників.

Щоб забезпечити потрібні характеристики виробничого процесу необхідно зробити вибір варіантів у таких сферах:

  •  Тип переробної системи
  •  Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів
  •  Виконання деяких завдань своїми засобами чи передача їх субпідрядникам
  •  Методи переробки
  •  Сутність механізації та автоматизації
  •  Ступінь спеціалізації праці робітників.

При проектуванні виробничого процесу увага зосереджується на окремих процесах через які проходять комплектуючі матеріали і складальні вузли в міру їхнього виготовлення. найбільш широко використовують такі інструменти як операційні маршрутні карти, схеми технологічного процесу, складальні схеми і креслення. після розробки технологічного процесу в цілому починається проектування окремих його етапів: набір завдань, потоки матеріалів і інформації, що поєднують завдання; збереження матеріалів і інформації.

Наступним етапом у створенні операційної системи є розрахунок виробничих потужностей, їх місцезнаходження та проектування підприємства.

Виробнича потужність – це максимально можливе завантаження виробничих підрозділів чи можливість виробництва максимального випуску продукції і послуг.

Потужність може виражатися в натуральному і вартісному вираженні випущеної продукції.

Потужність підлягає ретельному обчисленню й обґрунтуванню. З метою одержання об’єктивних розрахункових даних розрізняють такі види потужностей: проектну (потенційну); балансову; нормативну; максимальну і мінімальну; оптимальну.

Розрахунки виробничих потужностей виконується на основі інформації про стан встановленого устаткування з врахуванням наступних правил:

необхідно враховувати все наявне устаткування;

враховувати ефективний максимально можливий фонд часу роботи устаткування;

застосувати передові технічні норми продуктивності устаткування;

орієнтуватися на найбільш вироблені способи організації виробництва;

необхідно виходити з можливості забезпечення його повного завантаження;

не враховувати можливі простої устаткування по технічним та організаційним причинам.

Виробнича потужність (М) визначається як;

                                    ,                                          (2.1)

де Теф - ефективний фонд робочого часу устаткування, годин;

    а - кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів;

    Н - година норма продуктивності одиниці устаткування за паспортом, виражені в кінцевому продукті.

У періодичних виробництвах і в безупинних виробництвах з періодично працюючим устаткуванням потужність визначається за формулою:

                                            ,                                 (2.2)

де Тц - час виробничого циклу роботи устаткування, годин;

    Зс - обсяг завантаження сировини на один цикл;

    Вгп - вихід готової продукції з одиниці сировини.

Середньорічна потужність (Мс) з урахуванням введення нового обладнання і виводу застарілого обчислюється так:

                                -  - ,              (2.3)

де МНР - потужність на початок року;

    МВВ -  нові потужності, що вводяться;

    ТВВ  -  кількість місяців роботи нових потужностей;

    Мвив - потужності, що виводяться;

    МО  - збільшення потужностей за рахунок оргтехзаходів;

    ТВив - кількість місяців, коли виведені потужності не будуть працювати;

    ТО -  кількість місяців роботи після впровадження заходу;

    12  - кількість місяців у році.

Важливим при створенні виробничої системи є рішення про розміщення підприємств. Вибір дислокації підприємства здійснюється на основі державних узагальнюючих розробок територіального аспекту індикативних (рекомендаційних) планів-прогнозів.

Найважливішим передпроектним документом служить "техніко-економічні обґрунтування" (ТЕО) доцільності і господарської необхідності проектування і будівництва підприємств. При проектуванні проводиться топологічна оптимізація і вирішуються питання, пов'язані з зовнішнім і внутрішнім середовищем функціонування виробничої системи (тополого-ресурсні чинники); організаційно-управлінські чинники та чинники фінансового характеру. Необхідно забезпечити:

оптимальне наближення виробничої системи до точок концентрації найважливіших ресурсів;

доставку ресурсів у визначеному часовому інтервалі. Початок функціонування системи визначається моментом найбільш пізньої доставки ресурсу;

оптимальні витрати на доставку продукції споживачеві;

наявність робочої сили, що має необхідні навички і практику визначених видів діяльності;

стала інфраструктура обраного місця розташування операційної системи;

технічна підтримка з боку інших операційних систем (інформаційних, наукових, сервісних, промислових);

політична та економічна підтримка з боку держави.

До основних факторів внутрішнього середовища, які обмежують функціонування системи і тому мають бути врахованими, належать:

розмір, конфігурація та інші технологічні аспекти площадок;

оцінювання фактичної небезпеки екстремальних режимів;

можливість утилізування відходів.

Наступним етапом створення виробничої системи є розробка стратегії і тактики в керуванні операційною системою.

Виробнича стратегія полягає в розробці загальної політики і планів використання ресурсів підприємства, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Стратегія виробничої системи формулюється і затверджується як складова частина стратегічного плану. До стратегічних рішень належать:

Стратегія товару. Визначає процес виготовлення. Рішення по якості, виробничих затратах, запасах, потужності, трудових ресурсах.

Стратегія процесу - це можливості процесу, які доступні для виробництва товару. Дані рішення впливають на технології, обладнання, якість, обслуговування, трудові ресурси, гнучкість виробництва.

Стратегія вибору місця розташування.

Стратегія розміщення. Безпосередньо залежить від процесу і технологій, рельєфу місцевості, наявності будівель і споруд.

Стратегія людських ресурсів. Рішення про якість і кількість трудових ресурсів, систему мотивації.

Стратегію постачання. Рішення про постачальників, величину закупівлі, страхові запаси.

Тактика є способом поточної організації управлінських функцій з метою забезпечення поетапної і поточної реалізації стратегії операційної системи. Тактика базується на критеріях стабільності і рівноваги системи. До тактичних рішень належать:

1. Тактика управління запасами.

2. Тактика оперативно-виробничого планування.

3. Тактика управління якістю.

4. Тактика надійності та ремонту обладнання.

Отже, виробнича (операційна) стратегія визначає завдання операційної системи. Робота операційного менеджменту охоплює плани, бюджети й програми, які будуть забезпечувати досягнення загальної стратегії і місії організації.

Питання для самодіагностики

1. Що являє собою системний підхід у виробничому менеджменті?

2. Які особливості виробничих систем? Охарактеризуйте їх.

3. Що варто розуміти під "потужністю" виробничої системи?

4. Які розрізняють види потужності виробничої системи?

5. Які правила розташування виробничих систем?

6. В чому полягає формування стратегії і тактики виробничої системи?

7. Які критерії слід враховувати при проектуванні продукту?

8. Які критерії є основою проектування виробничого процесу.  

3. Виробничий процес та принципи його раціональної стратегії

3.1. Поняття і види виробничих процесів.

Виробничий процес - це сполучення предметів і знарядь праці, а також живої праці в просторі і в часі, функціонуючих для задоволення потреб виробництва [14]. Це складне системне поняття до складу якого входять наступні елементи:

предмети праці - предмет, над яким працює людина для створення проміжного або кінцевого продукту для задоволення певних потреб (сировина, матеріали, інформація, креслення);

знаряддя праці - частина засобів виробництва або основного капіталу за допомогою яких людина впливає на предмет праці (станки, обладнання);

жива праця - безпосередньо робітник, який за допомогою знарядь праці впливає на предмет праці з метою його перетворення і задоволення визначних потреб;

простір - місце де протікає виробничий процес;

час - тривалість виробничого процесу;

задоволення потреб - виробництво продуктів, надання послуг або виконана робота.

Виробничий процес по своїй структурі неоднорідний: він складається з численних часткових процесів, які поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі процеси. Їх сутність утворює структуру виробничого процесу.

Основні - це технологічні процеси. При їх виконанні змінюється: форма і розміри предметів праці; їх внутрішня структура, якісні характеристики (обробка різанням, штамповка, покраска).

Допоміжні процеси сприяють безперервному протіканню основних процесів (робота інструментального, ремонтного цехів).

Обслуговуючі процеси створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних процесів (матеріально-технічне забезпечення, транспортно-складські послуги).

Виробничий процес підприємства є складним і його можна розділити на прості процеси, які в свою чергу утворюють з операцій. Операція - це частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці (станку, агрегаті), при незмінних знаряддях і предметах праці без переналадки обладнання, одним робочим або групою робітників.

При виборі виробничого процесу необхідно: вирішити залучати чинні субпідрядні організації для виробництва продукції; пов'язати вимоги до виробу з виробничими можливостями; враховувати життєвий цикл товару.

Побудова виробничого процесу проводиться з урахуванням принципів диференціації; концентрації, паралельності, непереривності, ритмічності, пропорційності. Правильне використання наведених принципів забезпечить зменшення тривалості виробничого процесу та підвищення його ефективності.

3.2. Організація виробничих процесів у просторі.

 Організація виробничого процесу у просторі представляє собою спосіб сполучення основних, допоміжних і обслуговуючих процесів на території підприємства по переробці її "входу" у "вихід".

Організація виробничих процесів у просторі реалізується у виробничій структурі. Характер побудови підрозділів, їх кількість визначається такими формами організації виробництва, як спеціалізація, концепція, кооперування, комбінування.

В залежності від форми спеціалізації виробничі підрозділи підприємства організуються по технологічному (на виконання окремої операції або виду робіт), предметному (на виготовлення окремого виду продукції або її складової частини) і змішаному (предметно-технологічному) принципу.

По технологічному принципу організуються складальні, ковальські, термічні та інші цехи. Обладнання в них розташовується виходячи із виконання однакових технологічних операцій для обробки різних деталей. Обладнання формують по групам (токарні станки; фрезерні, стругальні).

При використанні предметного принципу побудови цехів кожен з них спеціалізується на виробництві якогось виробу або його частини. Обладнання в них розташовано в порядку виконання технологічних операцій. При цьому виникають сприятливі умови для організації потокових та автоматизованих ліній, більш повно використовується обладнання, робочі спеціалізуються на виконанні вузького кола операцій.

При предметно-технологічному принципі побудови цехів заготівельні цехи спеціалізуються по технологічному принципу, а обробляючі - по предметному.

 

 

Рис. 3.1. Виробнича структура машинобудівного підприємства    з    предметно-технологічним принципом побудови цехів [14]

Наведена виробнича структура характерна для більшості машинобудівних підприємств дрібносерійного і серійного типів виробництва.

Основними факторами розвитку виробничих структур являється:

забезпечення мобільності і адаптивності структури до нововведень і нової продукції;

оптимізація числа і розмірів виробничих підрозділів;

забезпечення раціонального співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими підрозділами;

забезпечення відповідності структури принципу пропорційності по виробничій потужності, прогресивності технологічних процесів;

забезпечення відповідності структури принципу прямоточності технологічних процесів;

забезпечення відповідності рівня якості процесів в структурі рівню якості "входу". Тоді і якість "виходу" буде висока.

3.3. Організація виробничих процесів у часі.

Організація виробничих процесів у часі представляє собою спосіб поєднання основних, допоміжних і обслуговуючих процесів у часі. Важливішим параметром являється виробничий цикл, тобто календарний період часу протягом якого предмет праці проходить всі стадії виробничого процесу. Тривалість виробничого циклу включає час роботи і час переривів.

Рис. 3.2. Структура виробничого циклу [14]

Основними факторами зменшення тривалості виробничого процесу являються:

спрощення кінематичної схеми виробу, його конструкції;

спрощення і удосконалення технологічних процесів виготовлення виробів;

уніфікація і стандартизація конструктивних елементів виробу;

поглиблення подетальної, технологічної і функціональної спеціалізації на основі уніфікації і збільшенню програми випуску виробів;

аналіз дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів;

механізація і автоматизація обліку часу, контрольних і транспортно-складських операцій;

збільшення питомої ваги технічно обґрунтованих норм часу, норм обслуговування, норм витрат ресурсів.

Важливим чинником, який визначає тривалість виробничого циклу, є порядок руху предметів праці в ході обробки деталей і складання виробу. Розглядають три види руху: послідовний, паралельно-послідовний і паралельний.

Послідовний вид руху предметів праці характеризується тим, що кожна наступна операція починається тільки після виконання попередньої операції. Загальна тривалість процесу Тпос визначається як сумарна тривалість виконання всіх операцій:

                                                ,                                        (3.1)

де: t - норма часу по окремим операціям;

     n - число деталей в партії;

     m - число операцій в технологічному процесі.

Паралельно-послідовний рух - це такий порядок передачі предметів праці, при якому виконання наступної операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній операції.

                                                                 1

                                                                 2                                ч2

                                                                3                                 ч2 

                                                                                                                                                                 ч2            

                                                                4                                          ч4

 

ТП.П

Рис. 3.3. Графік паралельно-послідовного руху

предметів праці

                                            ТП.П = Тпос - ,                                         (3.2)

де r - час протягом якого суміжні операції виконуються паралельно.

Паралельний вид руху предметів праці характеризується тим, що кожний екземпляр передається на наступну операцію відразу після закінчення обробки на попередній операції. (рис.3.4)

  t1                                                                                                                                                                                                                                                                   

        t2                                                                                                                                                                                 (3.3)      

                           t3                                                                                    

                                   t4                                                                           де tчл - тривалість найскладнішої

                                                                                                                               операції

 Рис. 3.4. Графік паралельного

                     руху предметів праці

Застосування паралельного і паралельно-послідовного типу руху предметів праці дає можливість скоротити тривалість виробничого процесу і зменшити виробничий цикл, що сприяє прискоренню обігу обігових коштів, а також створює умови для кращого використання виробничих потужностей, підвищенню продуктивності праці.

3.4. Характеристика типів організації виробництва.

Тип виробництва - сукупність організаційно-технічних і економічних характеристик і особливостей сполучення факторів і елементів організації виробництва, обумовлених номенклатурою, масштабом і регулярністю випуску продукції. В залежності від сполучення названих форм організації виробництва і його елементів існують такі типи виробництва: одиничне, серійне і масове. Кожний тип характеризується певною загрузкою робочих місць, кваліфікацією робітників, технікою і технологією, рівнем спеціалізації (кількістю операцій закріплених за робочим місцем).

Одиничне виробництво характеризується великою номенклатурою виробів різного призначення, випуск кожного виробу обмежений, процес виробництва має неповторний характер.

Серійне виробництво передбачає спеціалізацію окремих підрозділів, цехів чи дільниць на виконанні різних операцій: обєкти переробки проходять через систему одиницями або невеликими партіями; робочі місця завантажуються кількома закріпленими операціями, які виконуються в певній послідовності.

В масовому виробництві створюється великий обсяг відносно стандартизованих виробів; робочі місця завантажені виконанням однієї операції над одними і тими ж деталями; окремі одиниці продукції досить подібні; час просування одиниці продукції через систему відносно кореток.

Тип виробництва визначає метод його організації. Розрізняють такі методи:

Поточний метод організації виробництва - метод застосований на ритмічному повторенні виробничих операцій, що виконуються на спеціалізованих робочих місцях, розташованих по ходу технологічного процесу. Характерний для масового і крупносерійного типів виробництва.

Партіонний метод організації виробництва - метод, при якому періодично виготовляється відносно обмежена номенклатура продукції в кількості яку визначають партії їх випуску і запуску. Характерний для серійного типу виробництва.

Одиничний метод організації виробництва - метод, при якому виготовляється широка номенклатура продукції в одиничних екземплярах.

На вибір методу організації впливають номенклатура продукції, програма випуску продукції; періодичність випуску; трудомісткість продукції, характер технології.

Питання для самодіагностики

1. Що таке виробничий процес? Характеристика елементів виробничого процесу.

2. Які основні принципи організації виробничого процесу?

3. Що являє собою структура виробничого процесу?

4. Що означає поняття "виробничий цикл"? Які фактори визначають його тривалість?

5. Що означає поняття "тип виробництва"? Які типи виробництва ви знаєте?

6. Що представляє виробнича структура управління? Надайте характеристику виробничим структурам.

7. Які існують методи організації виробничих процесів?

8. Які фактори впливають на вибір методу організації виробничих процесів?

9. Які види руху предметів праці, що визначають тривалість виробничого циклу вам відомі? Їх характеристика.

 вставить ВМ семинар













5.4. Енергетичне господарство та особливості його організації.

В енергетичному господарстві підприємства використовують всі види енерго ресурсів – вугілля, нафта, природний газ, енергія води, геотермальна енергія, в тому числі і перетворені енергоресурси: деревне вугілля, кокс, газовий конденсат, генераторний газ, доменний газ та ін. Ці ресурси є носіями різних видів енергії: електричної теплової, хімічної, механічної тощо. Всі ці види енергії використовуються як рушійна сила в технологічних процесах, для опалення, освітлення, вентиляції, господарсько-побутових потреб тощо.

Першочерговим завданням енергогосподарства є вибір такого енергоносія, який відповідав би технології виробництва даного підприємства і забезпечував би найбільший ККД свого використання та найбільш економне виробництво продукції. Для вирішення цього завдання необхідне відпрацювання ефективної системи управління енергетичним господарством. Основою цієї системи є правильне планування виробництва та споживання енергоресурсів із застосуванням балансових методів.

Енергетичний баланс підприємства – це план забезпечення потреби у відповідних видах енергії, який враховує можливості взаємозамінності різних видів ресурсів. Енергобаланс складається одночасно з річними планами, виходячи з обсягу виробництва і прогресивних норм.

Потреби в енергії і паливі визначаються за формулою:

                             Е = НвQдоп + Ест + Евт,                           (5.2)

де   Нв – норма витрат енергії на одиницю продукції (Квт/год);

      Q – обсяг випуску продукції;

      Едоп – витрати на допоміжні потреби;

          Ест – відпускання на сторону;

      Евт – втрати енергії в мережах.

Основними організаційно-технічними заходами по зменшенню витрат енергоресурсів, покращенню роботи енергогосподарства є:

удосконалення структури енергопостачання та енергоспоживання;

придбання енергозберігаючого обладнання та зниження енергомісткості продукції;

вибір найбільш економних постачальників енергії найбільш економних видів енергії;

удосконалення технологічних процесів та електрообладнання;

автоматизація виробничих процесів, облік використання ресурсів;

скорочення витрат на ремонт енергообладнання тощо.

 5.5. Організація управління транспортним забезпеченням.

Транспортне господарство поєднує всі матеріальні потоки, забезпечує ритмічність та якість виконуваних транспортних послуг, визначає стабільність та ефективність його функціонування в цілому. Транспортні операції є складовою частиною виробничого процесу. Витрати на них складають 5 – 8% собівартості продукції, що випускається.

Транспортним господарством займається транспортний відділ підпорядкований заступнику директора з виробництва. Транспортний відділ планує обсяг перевезень та навантажувально-розвантажувальних робіт, керує експлуатацією транспортних засобів, організує їх ремонт, аналізує результати діяльності.

Для ефективного планування потреби в транспортних засобах визначають вантажообіг та вантажопотоки.

Вантажообіг – це сумарна кількість наявного відпрацьованого вантажу за звітний період. Для його рахунку необхідні зведення про види вантажів, відстань їх переміщення, регулярність перевезень тощо. Отримані дані вносяться до шахматних відомостей.

Вантажопотік – це кількість вантажів, що переміщується за певнй період часу між окремими пунктами. Вони залежать від виробничих планів і розраховуються по ходу технологічного процесу.

Основними шляхами вдосконалення транспортного господарства є:

організація централізованої доставки вантажів усередині підприємства;

відпрацювання транспортно-технологічних карт основних вантажів;

застосування сіткового планування вантажопотоків тощо.

5.6. Управління складським господарством його основні завдання та функції.

Складське господарство – це мережа складів зі спеціальними пристроями та обладнанням для переміщення, штабелювання і зберігання матеріалів, а також з ваговим та вимірювальним обладнанням, обчислювальною технікою, протипожежними засобами.

Основними завданнями складського господарства являється:

акумуляція матеріальних ресурсів в обсязі необхідному для забезпечення виробництва сировиною, обладнанням, комплектуючими виробами;

організація зберігання матеріальних цінностей;

безперебійне обслуговування виробничого процесу;

підготовка матеріалів до споживання;

підвищення продуктивності праці та поліпшення умов праці робітників.

Основними функціями складського господарства є зберігання, облік і контроль руху матеріально-технічних цінностей, що надходять на підприємство, та готової продукції. Ці функції складське господарство має виконувати якісно, у встановлені строки та мінімальними затратами.

Складські операції здійснюються за плановими та лімітними картами.

Основним шляхом удосконалення організації складських робіт є їх механізація і автоматизація. Сучасний склад – це складське господарство, до складу якого входять вертикальні стелажні конструкції, автоматичні штабеліруючі машини з програмним управлінням, спеціальна тара, перегрузочне обладнання, технічні засоби системи автоматичного управління складом.

Питання для самодіагностики

  1.  Що означає поняття “інфраструктура підприємства”?
  2.  В чому полягає організація ремонтного господарства?

3. Які види ремонту виділяють у відповідності з характером робіт та рівнем поновлення ресурсу?

4. Що представляє собою інструментальне господарство та його основні засоби?

5. В чому заключаються труднощі в забезпеченні виробництва технічним оснащенням?

6. Які напрями удосконалення енергетичного господарства?

7. Як розрахувати потребу в енергії та паливі?

8. В чому полягає управління транспортним забезпеченням виробництва?

9. Які перспективи розвитку складського господарства?

6. Управління інноваційною діяльністю у виробничому менеджменті

6.1. Сутність, цілі і основні напрями інноваційної діяльності підприємства.

Інноваційна діяльність це процес створення, впровадження та поширення інновацій. Інноваційна діяльність спрямована на практичне використання результатів наукової, науково-технічної діяльності та наявного інтелектуального потенціалу з метою отримання нового або поліпшення матеріального чи інтелектуального продукту, способу його виготовлення і задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах та послугах, удосконалення соціального, інформаційного обслуговування. [14]

Ефективна інноваційна діяльність забезпечує інноваційний розвиток підприємства, який визначається як процес господарювання, що спирається на безупинний пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища, в рамках обраної місії. Підприємство, яке обрало інноваційний розвиток, функціонує згідно з принципами адаптивності, динамічності, самоорганізації, саморегуляції, саморозвитку. Інноваційний тип розвитку сприяє:

покращенню фінансово-економічних показників;

підвищенню якості продукції;

удосконаленню системи управління підприємством;

зростанню конкурентоспроможності продукції;

виходу на нові ринки збуту;

постійному оновленню виробничого потенціалу підприємства та продукції;

зниженню ресурсоємності виробничих процесів.

Стабільність положення і успішності розвитку підприємства значною мірою залежить від його інноваційного потенціалу. Узагальнення відомих з літератури та практики підходів до визначення структури інноваційного потенціалу, дозволяють назвати наступні складові рис 6.1.

Рис. 6.1. Складові інноваційного потенціалу підприємства

Виділені складові характеризують ресурси підприємства і спроможність до їх реалізації, а також можливість підприємства розвиватись інноваційним шляхом.

6.2. Організація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Інноваційна діяльність ґрунтується на НДДКР, основними задачами якої являється отримання нових знань в результаті досліджень; розробка, створення, теоретична і експериментальна перевірка нововведення; практична реалізація.

НДДКР поділяється на ряд етапів:

фундаментальні дослідження (теоретичні, пов’язані з науковими відкриттями, обґрунтування нових понять, утворенням нових теорій; та пошукові – спрямовані на дослідження шляхів практичного використання відкритих явищ та процесів;

прикладні дослідження спрямовані на вивчення шляхів практичного використання відкритих раніше явищ та процесів, їх мета – рішення технічної проблеми, отримання конкретних результатів, які будуть використані на наступному етапі;

дослідно-конструкторські роботи – це своєрідний перехід до промислового виробництва. На цьому етапі створюються зразки нової техніки, проводиться заключна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація;

освоєння промислового виробництва нового виробу.

Однією з складових НДДКР є патентно-ліцензійна діяльність.

Патент – це документ, який закріплює авторство і надає його власнику виключне право на винахід. Ніхто не може використовувати винахід без його власника. Патент діє протягом 20 років.

Ліцензія – це дозвіл окремим особам або організаціям використовувати винаходи, які захищені патентом, технічні знання, технологічні та конструкторські секрети виробництва, товарні знаки. Ліцензування відбувається шляхом прийняття зацікавленими сторонами ліцензійної згоди – договору, у відповідності з яким власник видає контрагенту ліцензію на використання інтелектуальної власності. Ліцензійна згода може передбачати комплексну передачу кількох патентів і зв’язаною з ними ноу-хау. В цьому випадку ліцензійна згода передбачає надання ліцензіаром (власником патенту) комплексу інжинірингових послуг (проектування, організація виробництва, пусконаладочні роботи, підготовка кадрів та інше).

6.3. Аналіз і прогнозування організаційно-технічного рівня виробництва (ОТРУВ).

Організаційно-технічний рівень виробництва (ОТРВ) визначається результативністю інноваційної діяльності і відповідністю рівня технології і організації процесів вимогам “входу” системи. Якщо якість “входу” – комплектуючих виробів, сировини, матеріалів, проектно-конструкторської документації, інформації інших компонентів – відповідає вимогам конкурентоспроможності, то і якість процесу переробки “входу” у “вихід” системи повинно бути високим. Якість процесу в системі залежить від технічного рівня виробництва, який характеризує ступінь розвитку засобів виробництва і прогресивність технології, та від організаційного рівня виробництва тобто рівня розвитку організації виробництва, праці і управління та рівня організованості процесів.

До факторів, що визначають технічний рівень виробництва відносяться:

рівень механізації і автоматизації виробництва;

рівень прогресивності технологічних процесів;

середній термін роботи технологічних процесів та технологічного обладнання;

фондовооружоність праці робітників.

До факторів, що впливають на організаційний рівень виробництва відносяться:

рівень спеціалізації виробництва;

коефіцієнт змінності роботи обладнання;

питома вага основних виробничих робочих в загальній чисельності робітників, %;

укомплектованість штатного розкладу, %;

показник плинності кадрів за рік, %;

втрати робочого часу, %;

коефіцієнти безперервності, паралельності, прямо точності, ритмічності виробничих процесів.

Управління названими факторами дозволяє знайти резерви підвищення рівня ОТРУВ та вузькі місця.

6.4. Організаційно-технічна підготовка виробництва.

До складу НДДКР входять розробка нових технологій та їх експериментальна перевірка, а також організаційна робота по нормуванню потреби в різних видах ресурсів, розробка методів організацій виробництва і праці. Сучасний стан науково-технічного прогресу характеризується технологічною революцією, пов’язаною з переходом від переважно механічній обробці предметів праці до комплексного використання різних складних форм руху матеріалів. Технологія визначає не тільки порядок виконання операцій, а і вибір предметів праці, засобів впливу на них, обладнання, знарядь, інструментів, способів сполучення в просторі і часі, зміст праці та інше. Тому освоєння принципово нових технологій сприяє ефективному використанню всіх видів ресурсів.

Основними задачами організаційно-технологічної підготовки виробництва (ОТПВ), є:

аналіз технологічності нової продукції;

аналіз існуючих технологій, обладнання та виробничих потужностей;

розробка технологічних процесів виробництва нової продукції;

нормування потреби в різних видах матеріально-технічних ресурсів;

укладання угод з новими постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

розрахунок нормативів організації виробничих процесів;

розробка оперативно-календарних планів запуску і випуску продукції, оперативне управління ОТПВ та ін.

Технологічна підготовка виробництва – це сукупність взаємозв’язаних науково-технічних процесів, які забезпечують технологічну готовність підприємства випускати продукцію встановленої якості при встановленому обсязі випуску та витратах.

Державними стандартами встановлена Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ), яка постійно удосконалюється на основі досягнень науки і техніки і управляє розвитком технологічної підготовки виробництва на різних рівнях. Система ЄСТПВ підвищує рівень використання типових і стандартних типових процесів з 14 до 60%, стандартної оснастки – з 20 до 80%, засобів автоматизації виробничих процесів та інженерно-технічних робіт з 5 до 15%. Ця система дозволила скоротити цикл технологічної підготовки виробництва і зменшити затрати на її проведення у 1,5-2 рази; підвищити продуктивність праці виконавців на 30 – 35% в дрібносерійному і на 10 – 15% в крупно серійному і масовому виробництвах.

6.5. Ефективність інноваційної діяльності.

В результаті впровадження нововведень організація може одержати чотири види ефекту.

  1.  Економічний ефект:

прибуток від ліцензійної діяльності; прибуток від впровадження винаходів, патентів, ноу-хау; зростання об’єму продаж; поліпшення використання виробничих потужностей; покращення використання ресурсів.

  1.  Науково-технічний ефект:

зростання кількості авторських свідоцтв; ріст питомої ваги нових інформаційних технологій; підвищення коефіцієнта автоматизації виробництва; підвищення організаційного рівня виробництва і праці; підвищення конкурентноздатності організації, її товарів на ринку.

  1.  Соціальний ефект:

приріст доходів робітників; підвищення рівня задоволеності фізіологічних потреб; підвищення рівня безпеки робітників; підвищення рівня задоволеності соціальних і духовних потреб; підвищення кількості робочих місць; підвищення кваліфікації робітників; поліпшення умов праці і відпочинку; збільшення тривалості життя робітників і членів їх сімей.

  1.  Екологічний ефект:

зменшення викидів в атмосферу, грунт, воду шкідливих речовин; зменшення відходів виробництва; підвищення ергономічності виробництва; покращення екологічності товарів; підвищення ергономічності товарів.

Питання для самодіагностики

1. Що означають поняття: “нововведення”, “інновація”?

2. Як здійснюється дифузія інновацій?

3. Які фактори впливають на формулювання інноваційного потенціалу?

4. Які основні принципи організації НДДКР?

  1.  Які фактори впливають на технічний і організаційний рівень виробництва?
  2.  Які цілі і задачі стоять перед ЄСТПВ?
  3.  Охарактеризуйте систему показників ефективної інноваційної діяльності.

7. Управління якістю продукції

7.1. Поняття якості та її основні характеристики.

Якість продукції (чи послуги) це сукупність її властивостей, які зумовлюють рівень здатності задовольняти потреби споживачів. Якість продукції являється основним фактором досягнення конкурентоспроможності.

Сучасна наука і практика відпрацювала систему кількістю оцінювання властивостей продукції, яка через сукупність різноманітних показників дає змогу визначати відповідний рівень якості. Виділяють такі показники якості продукції: [1,4]

одиничні – характеризують якусь одну властивість продукції (потужність, швидкість...);

комплексні – враховують сукупність об’єднаних властивостей (надійність, витрата на один кілометр пробігу автомобіля...);

визначальні – оцінюючі показники, за якими приймаються рішення (економічні, екологічні, ергономічні).

Використання наведеної системи показників дає змогу забезпечувати належну якість в процесі проектування, виготовлення, використання різних виробів, визначати та контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Рівень якості – це кількісна характеристика певного виду продукції, призначеної для задоволення конкретного попиту на неї порівняно з відповідними базовими показниками зафіксованих умов споживання.

З метою раціоналізації процесу управління якістю продукції визначають абсолютний, відносний, перспективний та оптимальний рівні якості продукції. Для їх визначення застосовують ряд методів, зокрема:

об’єктивний та органолінтичний, які використовуються для визначення абсолютного рівня якості;

диференційований та комплексний, що застосовується для визначення відносного рівня якості окремих видів продукції;

соціологічний та експертних оцінок за допомогою яких визначають перспективний та оптимальний рівні якості.

Якість товару, його експлуатаційна безпека і надійність, дизайн, рівень після продажного обслуговування для споживача являються основними критеріями при здійсненні покупки. Водночас актуальним буде питання, скільки для виробника коштує забезпечення необхідної якості? Вартість якості складається з двох груп витрат:

1. Витрати на забезпечення якості продукції. Їх називають ціною відповідності продукції вимогам споживачів. Вони охоплюють витрати:

на виявлення чи запобігання браку, випробування та тестування;

на навчання та підготовку кадрів;

на вдосконалення технічних засобів управління якістю, здійснення контролю якості виробів.

2. Витрати пов’язані з незадовільною якістю продукції. Це “ціна невідповідності”, коли робота не була виконана з першого разу. До цих витрат входять:

вартість витраченої сировини та витрати на повторне виготовлення продукції;

витрати на ремонт протягом гарантійного періоду, оплата відрядження спеціалістом з гарантійного ремонту;

витрати електроенергії, амортизація обладнання;

витрати на внесення змін у технологію та багато інших.

На основі наведених показників визначається економічно оптимальна якість, яка характеризує співвідношення якості та витрат, або ціну одиниці якості:

                                    ,                                               (6.1)

де   Яопт – економічно оптимальна якість;

      Явир – якість виробу;

      Впр – витрати на придбання та експлуатацію виробу.

З терміном якості продукції пов’язане таке поняття як управління якістю продукції. Процес управління якістю включає діяльність по плануванню, управлінню, забезпеченню та покращенню якості. Ці види діяльності поширюються на всі етапи – від вивчення ринку до кінцевого задоволення вимог та потреб споживачів. Цей процес може бути представлений у вигляді загальної моделі основних видів діяльності в галузі якості і “петлі якості”. Поняття петлі якості являється центральним і відображено в стандартах ISO 8402.

Рис. 7.1. Система якості і петля якості [10,15]

Система якості – сукупність організаційної структури, розподілу відповідальності, процесів, процедур і ресурсів, яка забезпечує загальне керівництво якістю. Вони створюється як засіб реалізації політики в галузі якості.

7.2. Система забезпечення якості виробів на виробничому та національному рівнях.

Належну якість продукції насамперед забезпечують на внутрішньовиробничому рівні реалізацією різноманітних методів та засобів контролю. Компонентами цього контролю є маркетингові дослідження, НДДКР, сировина, матеріали, комплектуючі вироби, параметри організаційно-технічного рівня виробництва.

Головне завдання технічного контролю – постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на умови, що формують його. Успішне розв’язання цього завдання можливо за правильного вибору об’єктів та методів контролю якості. Об’єктами контролю можуть бути усі компоненти виробничої системи, а саме: ресурсу, виробничий процес і продукція.

Залежно від конкретних завдань, що стоять перед технічним контролем, розрізняють:

профілактичний контроль – попередження появи браку в процесі виробництва продукції;

приймальний контроль спрямований на виявлення та ізоляцію браку;

комплексний контроль, що одночасно розв’язує два завдання – профілактика та приймання;

спеціальний контроль – розв’язує специфічні завдання.

З точки зору організаційних форм виділяють такі методи контролю: суцільний, вибірковий, статистичний, летючий, інспекційний.

Внутрішньовиробничий контроль якості продукції забезпечує її відповідність технічним умовам. Але само по собі технічні умови не гарантують відповідну якість продукту. Це зумовлює необхідність розвитку стандартизації та сертифікації, розроблення національних та міжнародних керівних документів забезпечення якості.

Важливим елементом у системі забезпечення якості є стандартизація. Це нормотворча діяльність, яка знаходить найбільш раціональні норми, а потім закріплює їх у нормативних документах типу стандарту, інструкції, методики, вимоги до розроблення продукції.

Головними завданнями стандартизації є:

створення системи нормативно-технічної документації, що визначає прогресивні вимоги до продукції;

встановлення вимог до якості продукції;

розвиток уніфікації та типізації продукції;

формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

визначення норм, вимог та методів у сфері проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості, та недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення.

Управління якістю продукції здійснюється на основі державних, міжнародних, галузевих стандартів і стандартів підприємств.

Державні стандарти України установлюються на:

вироби загально машинобудівного застосування;

продукцію міжгалузевого призначення та продукцію для населення й економіки в цілому;

організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти;

елементи господарських об'єктів державного значення;

системи випробування.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку, відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності встановлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні.

В сучасних умовах особливої ваги набуває діяльність міжнародних організацій стандартизації, результатом якої є міжнародні стандарти, що встановлюють єдині вимоги до продукції, методів її випробування, зберігання, транспортування. Існує декілька міжнародних організацій з метою сприяння стандартизації у світовому масштабі. Це Міжнародна організація із стандартизації (ISO) та Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК), яка займається стандартизацією в галузі електротехніки, електроніки, радіозв'язку, приладобудування.

Вимоги до якості містяться в стандартах  ISO серії 9000:

1. ISO 9000 "Загальне керівництво якістю і стандарти із забезпечення якості. Провідні вказівки на вибір і застосування".

2. ISO 9001 "Система якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і розробці, виробництві, монтажі й обслуговуванні".

3. ISO 9002 "Система якості. Модель для забезпечення якості при виробництві і монтажі".

4. ISO 9003 "Система якості. Модель для забезпечення якості при остаточному контролі й випробуваннях".

5. ISO 9004 "Загальне керівництво якістю й елементи системи якості. Провідні вказівки".

Важливим елементом системи якості є сертифікація продукції. Сертифікація системи якості полягає в підтвердженні її відповідності визначеним вимогам. На сертифіковану продукцію виділяється знак відповідності. В Україні створена система сертифікації УкрСЕМПРО. Реєстр української державної системи сертифікації продукції - документ, що містить зведення про сертифіковану продукцію, системи якості, атестовані виробництва, акредитовані органи із сертифікації, дослідні лабораторії, атестованих стандартів.

7.3. Поточне управління якістю продукції.

Поточне управління якістю пов'язано з контролем технологічних процесів, для цього застосовуються статистичні методи. До статистичних методів відносять контроль якості продукції або стану технологічного процесу, який проводиться на основі використання теорії ймовірності і математичної статики. В практиці поточного статистичного регулювання процес використовують так звані контрольні карти. Процедура поточного регулювання процесу полягає в тому, що якість вимірюється і дані кожної вибірки заносяться в контрольну карту. На карті наносяться лінії, які відповідають верхній і нижній технічним границям поля допуску. За характером розміщення точок, що наносять на графік, можна окремі порушення в процесі виявити і ліквідувати до появи браку.

Часто при визначенні факторів, які впливають на показник, що характеризує якість, використовують схеми Ісікова, їх ще називають діаграмою причин і результатів. Схема базується за принципом чотирьох компонентів, що відповідають за якість продукції: матеріал, машини, сировина, люди. Такі діаграми застосовують при виділенні найбільш значимих факторів, що впливають на якість продукції. З'ясувавши причини появи дефектів можна усунути майже всі втрати.

Питання для самодіагностики

1. Що означає поняття "якість продукції"?

2. Які існують показники якості продукції? Яким показникам якості приділяють особливу увагу міжнародні органи?

3. Що являє собою вартість якості?

4. В чому сутність петлі якості?

5. В чому полягає система забезпечення якості продукції на виробничому рівні?

6. В чому особливості міжнародних стандартів ISO 9000?

7. Що означає поняття "сертифікація продукції"?

8. В чому особливості управління якістю закордоном?

8. Управління ресурсозбереженням

8.1. Основи стратегії ресурсозбереження.

Стратегія ресурсозбереження – це комплекс принципів, факторів, методів, заходів, що забезпечують неухильне зменшення витрат сукупних ресурсів на одиницю корисного ефекту конкретного товару або на одиницю валового внутрішнього продукту при умові забезпечення безпеки країни, регіону, підприємства, людини.

Формування та реалізація стратегії ресурсозбереження на всіх рівнях управління – одне з важливіших питань стратегічного менеджменту.

До основних принципів ресурсозбереження належать: [14]

удосконалення структури ресурсів, що використовуються за рахунок збільшення питомої ваги екологічно чистих і ефективних видів ресурсів, зменшення частки експорту ресурсів;

збільшення частки ресурсозберігаючих технологій;

аналіз використання ресурсів на всіх стадіях життєвого циклу об’єкта;

розвиток методів аналізу, прогнозування, оптимізації і стимулювання поліпшення використання ресурсів;

використання наукових підходів менеджменту при розробці проблем ресурсозбереження.

Всі ці принципи необхідно адаптувати до конкретних об’єктів, технологій та можливостей підприємства.

На основі названих принципів розробляють на підприємстві стратегії ресурсозбереження. Це:

  1.  Спрощення кінематичної схеми (структура, принцип дії) товару;

2. Уніфікація складових частин товару;

3. Удосконалення технологічності конструкції товару;

4. організаційно-технічний розвиток виробництва;

5. Реалізація факторів ресурсозбереження.

Конкретна стратегія визначається після комплексного аналізу всіх сторін діяльності підприємства.

8.2. Система показників ресурсоємкості товару та виробництва.

Мета ресурсного забезпечення полягає в своєчасному забезпеченні потреб підприємства необхідними видами ресурсів потрібної якості і кількості, покращенні використанні ресурсів (підвищенні продуктивності праці, фондовіддача, забезпеченні ритмічності процесів, повному використанні вторинних ресурсів, підвищенні ефективності інвестицій, тощо).

Виділяють наступні види ресурсів:

ресурс зовнішнього середовища;

трудові ресурси – промислово-виробничий персонал (основні і допоміжні робочі, керівники, спеціалісти та службовці, учні) та непромисловий персонал;

матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливно-енергетичні ресурси, запасні частини);

основні виробничі фонди – будівлі та споруди; силові машини, технологічне обладнання, транспортні засоби, вимірювальні прилади та ін.;

фінансові ресурси – власний капітал, нематеріальні активи та ін.;

інформаційні ресурси;

організаційні ресурси;

сукупні ресурси – сума перерахованих видів ресурсів в грошовому вимірі.

Використання ресурсів підприємства необхідно удосконалювати за рахунок:

використання сукупності наукових підходів та принципів менеджменту;

оптимізації формування і використання ресурсів шляхом використання методів нормування, моделювання, прогнозування, факторного, функціонально-вартісного аналізу, балансових методів, мережних моделей та інших методів;

удосконалення конструкцій товарів;

удосконалення технології шляхом використання прогресивних методів, що забезпечують мінімум відходів і витрат праці;

використання матеріалів з заздалегідь заданими властивостями;

уніфікації елементів конструкцій, технологічних процесів і обладнання, організації виробництва;

удосконалення управління ресурсами;

використання оптимальних для даних умов методів забезпечення ресурсами;

стимулювання удосконалення використання ресурсів.

Ефективність використання ресурсів визначається показниками ресурсоємкості, які поділяються на:

абсолютні показники, що визначаються по стадіям життєвого циклу товару:

  •  витрати на маркетинг;
  •  витрати на НДДКР;
  •  витрати на організаційно-технологічну підготовку виробництва нового товару;
  •  витрати на виробництво товару;
  •  витрати на підготовку товару до функціонування;
  •  витрати на експлуатацію і технічне обслуговування товару;
  •  витрати на ремонт товару;
  •  витрати на утилізацію товару;

структурні показники характеризують долю укрупненого виду ресурсу на кожній стадії життєвого циклу товару або за весь його життєвий цикл:

  •  структура витрат по стадіям життєвого циклу товару, %;
  •  сировина і матеріали (у % від повних витрат на даній стадії життєвого циклу);
  •  комплектуючі покупні вироби або запасні частини (в % від повних витрат);
  •  паливно-енергетичні ресурси (у % від повних витрат або у натуральному вираженні);
  •  заробітна плата персоналу (у % від повних витрат);
  •  амортизація основних виробничих фондів;

відносні показники показують кількість ресурсу на одиницю параметра  об’єкта або технологічні втрати ресурсу (кількість палива на 100 кл пробігу автомобіля, коефіцієнт використання конкретного виду ресурсу, процент технологічних втрат та ін);

до удільних показників відносяться показники, які характеризують витрачення конкретного виду ресурсу (або сукупності ресурсів) на окремій стадії життєвого циклу товару на одиницю його корисного ефекту.

Це:

  •  удільна матеріаломісткість товару;
  •  удільна енергоємність;
  •  трудомісткість;
  •  удільна фондомісткість.

Аналіз всіх цих показників дозволяє знайти вузькі місця в порівнянні з товарами конкурентів.

8.3. Фактори ресурсозбереження.

Покращення наведених показників ресурсоємкості товарів можливо в результаті розробки і реалізації організаційно-технічних заходів, які комплексно мобілізують фактори ресурсозбереження. Виділяють три групи факторів: [14]

1. Технічні фактори ресурсозбереження:

використання технологій, які забезпечують мінімальну втрату матеріалів;

використання обладнання, яке забезпечує оптимальне витрачання матеріалів;

покращення якості ресурсів та створення матеріалів з заданими властивостями;

удосконалення технічної бази транспортування та зберігання ресурсів;

удосконалення технологічних режимів переробки сировини;

створення експериментальної бази для моделювання витрачання ресурсів.

2. Організаційні фактори ресурсозбереження:

удосконалення організації обліку отримання та використання ресурсів;

підвищення якості ремонту технологічного обладнання;

удосконалення організації виробництва та праці з метою економії ресурсів.

3. Соціально-економічні фактори ресурсозбереження:

аналіз дії закону масштабу та закону економії часу в умовах що склалися;

використання наукових підходів менеджменту до управління ресурсами;

використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, економіко-математичних методів;

поліпшення умов праці і відпочинку робітників;

використання заходів стимулювання і відповідальності за економію ресурсів;

здійснення соціально-психологічних заходів по економії ресурсів.

8.4. Функції логістики в управлінні ресурсозбереженням.

Одним із прийомів спрямованих на скорочення виробничих втрат є застосування сучасних логістичних методів.

Логістика (logistics) – наука про планування організацією, контроль і управління матеріальними і інформаційними потоками в просторі і часі від первинного джерела до кінцевого споживання. [2,3]

Основна увага практичного використання логістика повинна концентруватися на ключових фазах виробничого процесу тобто на матеріально-технічному забезпеченню, виробництві та збуту продукту.

Роль матеріально-технічного постачання постійно зростає. Це пов’язано з підвищенням вимог споживачів до ціни і якості, з ростом кількості ресурсів, зі збільшенням вимог більшого обсягу інформації про ринки для прогнозування ціни на матеріали і їхню пропозицію.

Матеріально-технічне постачання вирішує завдання забезпечення якістю “входу” в систему і відповідно до цього основними логістичними рішеннями будуть: вибір матеріалів, частин і вузлів; вибір технологій; вибір постачальників; концепція трансформування і складування; а також планування виробничого процесу; управління і регулювання виробничим процесом.

Логістика вирішує також задачу поставки покупція товару у повній відповідності з договором, контрактом. Критерій досягнення поставленої мети – забезпечення необхідного рівня обслуговування споживачів.

Таким чином логістичний процес охоплює широкий спектр функціональних областей – від управління закупівлями сировини і матеріалів до передачі готової продукції замовнику. До основних (загальних) функцій логістики відносяться: планування і нормування, організація процесів, обмін і контроль, мотивація, координація. Основними з перерахованих функцій є координаційні функції, що допомагають скорочувати витрати на основі їхнього системного аналізу і вибору оптимальних логістичних рішень з безлічі можливих варіантів.

Специфіка логістичного управління у виробничому менеджменті визначає необхідність оптимізацій них рішень з управління всім технологічним ланцюгом створення товарів з ресурсів розрахунковими оптимізацій ними методами: “ресурси – обробка – постачання товарів замовникам”.

Питання для самодіагностики

1. Яка роль ресурсозбереження в підвищенні ефективності виробництва?

2. Який зв’язок між ресурсоємкостю і конкурентоспроможністю товару?

3. Чому ресурсоємкість виробу необхідно визначити з врахуванням затрат на всіх стадіях його життєвого циклу?

4. Охарактеризуйте систему показників ресурсоємкості товарів.

5. В чому різниця між удільними і відносними показниками ресурсоємкості?

6. В чому полягає сутність і перспективність основних стратегій ресурсозбереження?

  1.  Яким чином логістика сприяє ресурсозбереженню?
  2.  Які функції логістики?

9. Основи тактичного маркетингу

9.1. Функції і структура служби маркетингу організації.

Маркетингова діяльність спрямована на те, щоб досить обґрунтовано, спираючись на запити ринку, установлювати конкретні поточні і довгострокові цілі, шляхи їх досягнення і реальні джерела ресурсів, визначати асортимент і якість продукції, її пріоритети, оптимальну структуру виробництва і бажаний прибуток. Основу маркетингової діяльності складають маркетингові дослідження - систематизований сбір і об'єктивна запис, класифікація, аналіз та наведення даних, що відносяться до поведінки споживачів, відношенням, мотивації тощо, окремих особистостей і організацій в контексті їх економічної, суспільної, політичної та кожноденної діяльності.

Головним практичним результатом маркетингової діяльності як функції управління підприємством являються маркетингові програми по продукту і виробництву. Такі програми дозволяють обґрунтовано  визначити оптимальний варіант виробничої програми підприємства.

Програма маркетингу по продукту передбачає всі виробничо-господарські і організаційно-управлінські заходи для підтримки конкурентоспроможності продукту на ринку. Метою маркетингової програми по продукту є визначення оптимальних техніко-економічних показників продукції, оцінка ефективності її виробництва та збуту, прогнозування попиту для прийняття управлінських рішень при плануванні виробництва.

Програма маркетингу по виробництву це базовий документ, який розробляється по результатам аналізу всіх показників господарської діяльності підприємства. Метою маркетингової програми по виробництву являється: пошук оптимальних варіантів номенклатури продукції, що випускається та структури виробничої програми і збуту, які забезпечать прибутковість діяльності підприємства, мінімізацію витрат на виробництво по всім напрямкам виробничо-збутової діяльності. Результатом розробки маркетингової програми є  визначення показників прибутку і рентабельності виробництва і підприємства.

Маркетингові програми розробляє служба маркетингу до складу якої входять:

1. Відділ дослідження і сегментації ринку, який включає:

1.1. - групу інформаційного забезпечення маркетингу;

1.2. - групу реалізації концепції маркетингу в нормативно-методичних документах;

1.3. - група дослідження конкурентоспроможності товарів конкурентів;

1.4.  - група сегментації ринку.

2. Відділ формування стратегії підприємства:

2.1. - група прогнозування конкурентних переваг підприємства;

2.2. - група прогнозування цін;

2.3.-  група формування стратегії підприємства;

2.4. - група контролю реалізації концепції маркетингу в підрозділах підприємства.

3. Відділ стратегічного планування:

3.1. - група прогнозування стратегії підвищення якості і ресурсозберігання;

3.2. - група прогнозування технічної і соціальної політики підприємства;

3.3. - група прогнозування нормативів конкурентоспроможності товарів і підприємств;

3.4. - група формування структури бізнес-плану підприємства і контролю його виконання.

4. Відділ реклами і стимулювання збуту:

4.1. - група методичного, ресурсного і організаційно-технічного забезпечення реклами;

4.2. - група організації роботи реклами агентів і служб;

4.3. - група стимулювання просування товарів на ринок;

4.4. - група зв'язків з громадскістю.

9.2. Організація реклами товару.

Реклама − функція маркетингу як сукупність психологічних, правових, економічних і управлінських методів впливу на людину, а також засобів інформування потенційних споживачів про якість, ціну, особливостях безпеки, економічності використання товарів з метою їх продажу або підтримки у покупця інтересу до них.

Метою реклами є: доведення інформації до споживачів для розширення попиту на товар, а також формування у споживачів певних знань про даний товар; формування потреби в товарі; спонукання до придбання даного товару; стимулювання збуту товару, прискорення товарообігу; бажання зробити даного споживача постійним клієнтом тощо.

Виділяють наступні форми реклами: [1,8,14]

реклама іміджу товару для розширення обсягу продаж у майбутньому;

спонукаюча реклама, спрямована на поведінку покупця;

інтерактивна реклама, яка поєднує два перших види реклами;

реклама організації (реклама фірми);

спонсорство та меценатство як метод підвищення іміджу фірми.

Виділяють наступні умови підвищення ефективності реклами;

реклама являється одним із факторів продаж. Як правило, для реклами потрібен товар, який продається по привабливій ціні через збутову мережу;

реклама задовольняє потребу в інформації, тому вона буде корисна тоді коли покупець приймає рішення про покупку малознайомого товару;

реклама буде ефективною коли вона фокусується на тих властивостях товару, які дають йому перевагу над іншим товаром;

найбільший вплив реклама чинить на ринку з розширеним попитом: вона прискорює дифузію товару, служить каталізатором попиту;

базовий ринок товару, що рекламується повинен бути достатньо великим, щоб компенсувати витрати на рекламну компанію.

Рекламне повідомлення являється кінцевим продуктом цілого ряду досліджень - вивчення об'єкту реклами; вивчення споживачів ринку збуту; визначення мети, задач реклами; вибір форми реклами; складання текстів та інших рекламних повідомлень; організація реклами; аналіз і стимулювання ефективності реклами.

Рекламне повідомлення повинно бути: коротким, цікавим, правдивим, зрозумілим, динамічним, повторювальним, оригінальним.

Основними видами інформаційно-рекламних матеріалів являються: інформаційні листи; комерційні пропозиції, буклет, проспект, каталог, прес-реліз.

9.3. Концепція управління збутом, її основні функції та інформаційна система збуту.

Сучасна концепція маркетингу протерпіла достатньо довгу еволюцію - від концепції виробничої орієнтації до концепції чистого і соціально-етичного маркетингу, які зосереджені на потребах покупців і їх задоволення через створення товару, його доставку і споживання та орієнтовані на збалансування трьох факторів - отримання прибутку виробником, задоволення потреб споживачів і вимог суспільства. Вихідним пунктом та основою цих концепцій являється концепція збуту, яка містить основні рішення відносно сфери діяльності, а також довгострокові цілі та стратегічний порядок дій на ринку. В загальному вигляді вона охоплює такі основні елементи:

сфера збутової діяльності (коло потенційних споживачів, потенційні райони збуту); цілі збуту - щонайкраще використати потенціал збуту та досягти відповідної рентабельності; стратегія збутової діяльності - це принципова модель дій для досягнення визначених цілей; методи збуту, які описують способи роботи на ринку; принципові установки стилю дій (стилю продаж).

Концепція управління збутом є загальною основою для здійснення оперативного планування збутовою діяльністю (рис. 9.1).

Рис. 9.1.  Оперативне планування збуту

Рис. 9.1. Оперативне планування збуту [1]

функції контролю та регулювання - оцінювання результатів збутової діяльності; контроль за виконанням плану збуту; оперативне регулювання збутової діяльності з урахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів; оцінювання та стимулювання діяльності збутового апарату; стратегічний, бухгалтерський та оперативний облік збутової діяльності.

9.4. Управління товарорухом та стимулювання збуту.

Для ефективної реалізації вироблених товарів підприємство має здійснювати комплекс заходів що забезпечують фізичний розподіл товарної маси в ринковому просторі, доводити товари до споживачів і організовувати їх споживання. Усе це пов'язано з раціональною організацією, плануванням та управлінням товарорухом.

Управління товарорухом базується на виборі каналів та методів збуту.

Канал збуту (розподілу) - це сукупність фірм чи окремих осіб, що беруть участь у процесі просування товару від виробника до споживача. Канали збуту виконують різноманітні функції - дослідження ринку та запитів споживачів, укладання контрактів та контроль за їх виконанням; транспортування, складування, зберігання, сортування; стимулювання просування товарів, реклама, розпродаж, виставки, обслуговування проданих товарів тощо.

Канали збуту мають різні рівні їх побудови тобто кількість посередників які виконують певну функцію наближення товару до споживача. Розрізняють наступні види каналів збуту;

канал нульового рівня, або канал прямого збуту "виробник - споживач";

однорівневий канал де посередником виступає роздрібний торговець, агент зі збуту або брокер;

дворівневий канал складається з двох посередників якими можуть виступати дистриб'ютори (постачально-збутові організації) і дилери (гуртові чи роздрібні торгівці), а також роздрібні торгівці;

трирівневий канал що охоплює трьох посередників.

Існуючі  канали товароруху передбачають використання трьох основних методів збуту: прямий (безпосередній); побічний (посередницький) та комбінований (змішаний).

Збутова діяльність передбачає поряд з пасивним завданням з адаптації продукції до ринку та її товарорух, а й активні дії, такі як формування попиту та стимулювання збуту, відомих як система ФОПСТИЗ.

Формування попиту (ФОП)  - це забезпечення знайомства з товаром, його впізнання за допомогою реклами, виставкової та ярмаркової діяльності тощо.

Стимулювання збуту (СТИЗ) - це програма заходів спонукання споживача до наступних покупок, придбання більших партій, регулярних комерційних зв'язків із фірмою-продавцем.

На практиці розрізняють заходи СТИЗ спрямовані на покупця, агентів та продавців.

СТИЗ по відношенню до покупців полягає в пропозиції їм відчутної комерційної вигоди (скидка, кредитування, зниження ціни на нові товари).

СТИЗ спрямоване на агентів (посередників), спонукає продавати товар з максимальною енергією (надання на пільгових умовах обладнання для сервісних пунктів, майстерні, скидка з продажної ціни тощо).

СТИЗ по відношенню до продавців (персоналу магазинів, демонстраційних залів) спрямоване на досягнення високих показників збуту (грошові винагороди, додаткові дні відпустки, цінні подарунки, туристичні поїздки).

Питання для самодіагностики

1. В чому полягає сутність концепції маркетингу?

2. Які функції тактичного маркетингу?

3. В чому полягає сутність реклами? Охарактеризуйте форми реклами.

4. В чому полягають особливості різних видів стратегії збуту товарів?

5. Якими критеріями характеризується відповідність організаційної структури концепції маркетингу?

6. Які функції відділу маркетингу?

7. З яких елементів складається концепція збуту?

8. Охарактеризуйте основні етапи оперативного планування збуту.

9. Що представляє собою система ФОПСТИЗ?

10. Управління персоналом в системі виробничого менеджменту

10.1. Зміст і завдання управління персоналом.

Діяльність будь-якої організації залежить від людей які в ній працюють. Значення людського чинника розглядається в декількох аспектах:

кількісному аспекті - це прямі і не прямі витрати, які включають заробітну плату, кошти на підготовку і маркетинг персоналу, облаштування робочого місця та ін.;

якісний аспект - це пошук людьми постійної роботи, підвищення професійного та культурного рівня прийнятих працівників, оцінювання ними можливостей службового зростання тощо;

стратегічний аспект - орієнтація персоналу на досягнення стратегічних завдань організації, інтегрування управління людськими ресурсами в систему стратегічного і тактичного менеджменту, усвідомлення значення людського чинника як елемента конкурентоздатності.

Основний зміст управлінню персоналом полягає в тому, щоб забезпечити відпрацювання та реалізацію чіткої політики відбору, підбору та розміщення потрібних людських ресурсів, підвищення виробничої, творчої віддачі та активності персоналу, раціонального його використання та безперервного навчання й підвищення кваліфікаційного рівня.

Люди в операційно-виробничій системі виконують ролі і суб'єкта управління (керівників) і об'єкта управління (виконавців). Вони являються продуктивною силою, головною складовою будь-якого виробничого процесу. Здатність персоналу одночасно виступати об'єктом та суб'єктом управління визначає основні завдання сучасного менеджменту персоналу: [1,4,6,8,9,16]

врахування потреб організації в людських ресурсах, стану та кон'юнктури на ринку праці, тенденцій природного руху робочої сили;

орієнтація на вимоги законодавства про працю;

забезпечення умов для стабілізації кадрового складу та мінімізації збільшень;

дотримання балансу інтересів організації та її працівників;

залучення до співпраці при реалізації кадрової політики всіх зацікавлених сторін;

максимальна турбота про кожну людину, повага її прав, гідності та свобод.

10.2. Основні етапи формування персоналу організації та забезпечення його ефективної мотивації.

Одним з головних завдань управління персоналом є формування трудових ресурсів, які необхідні для ефективного досягнення цілей організації. Організацію роботи персоналу  можна вважати задовільною лише тоді, коли її результат перевищує суму результатів окремих членів колективу. Процес формування персоналу охоплює такі складові (рис. 10.1):

Рис. 10.1. Процес управління трудовими ресурсами [4]

Поведінка людини завжди мотивована, тому одним з основних завдань є відпрацювання ефективної мотиваційної системи, яка сприятиме активній, ефективній і продуктивній діяльності персоналу. Побудова ефективної системи винагород повинна орієнтуватися на пріоритет стратегічних завдань, таких як зміщення стратегічного потенціалу організації, пошук нових стратегічних зон господарювання, посилення зовнішньої та внутрішньої гнучкості виробничого апарату, розвиток маркетингових досліджень, реалізацію програм підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу тощо. Орієнтація системи стимулів на пріоритет наведених завдань означає, що дохід працівників повинен залежать від їх діяльності по вирішенню цих завдань.

Система стимулів для кожної категорії працюючих пов'язана з участю в прибутках, просуванням по службі, наданням різних соціальних пільг тощо. В умовах ринкової економіки дохід працівника включає такі елементи.

1. Оплата за тарифними ставками та окладами, що встановлюється на підставі тарифних угод відповідно до складності праці, кваліфікації, посади, стажу роботи, ситуації на ринку праці тощо.

2. Ринкова компонента. Реальні ставки оплати праці можуть перевищувати ставки тарифної сітки внаслідок підвищеного попиту на даний вид праці.

3. Доплата та компенсація за додаткові затрати праці, несприятливі умови праці, зростання ціни тощо.

4. Надбавки та премії за підвищення продуктивності праці, раціоналізаторські пропозиції, високу якість продукції, сумлінне ставлення до роботи та ін.

5. Соціальні виплати, що охоплюють оплату транспортних послуг, медичну допомогу та лікування, харчування протягом робочого дня, підвищення кваліфікації персоналу, страхування життя працівників та їх сімей, ощадні фонди.

6. Дивіденди. Порядок виплати дивідендів за акціями встановлюється спеціальними документами.

Кожна організація має свою, адаптовану до умов мікросередовища систему винагород, свою структуру доходів працівників, яка дає можливість ефективно керувати вибором поведінки окремих груп персоналу.

10.3. Етапи розвитку трудового потенціалу організації та управління кар'єрою.

Кожна організація має постійно працювати над усебічним підвищенням якості потенціалу персоналу, сприяти створенню робочої сили, що володіє високими здібностями та сильною мотивацією до виконання визначених завдань. [13,14]

Першим етапом у реалізації цього процесу є професійна орієнтація, соціальна адаптація та навчання залучених у ході підбору кадрів.

Другий етап це оцінювання трудової діяльності та управління кар'єрою. На цьому етапі необхідно виявити наскільки ефективно кожний працівник виконує делеговані йому обов'язки. В кожній організації існує система оцінювання результатів трудової діяльності. Критеріями для оцінювання та аналізу якої є такі фактори: професійна майстерність; складність виконуваних робіт, творчість, самостійність, ініціативність; трудова та виконавська дисципліна, виконання встановлених норм; продуктивність праці, участь у раціоналізаторській діяльності; соціально-психологічні якості, взаємодопомога; поведінка поза колективом тощо.

Важливою складовою частинного розвитку персоналу є організація процесу управління кар'єрою.

Виділяють два види кар'єри: індивідуальну, професійну та внутрішньоорганізаційну.

Індивідуальна кар'єра - це суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє трудове майбутнє, його позиція та поведінка, пов'язані з  трудовим досвідом та діяльністю протягом трудового життя, очікувані шляхи самовираження та задоволення працею. Управління цією кар'єрою  можна визначити як план індивідуальної роботи працівника, який передбачає досягнення особистої мети у своїй сфері діяльності, поступове просування по службових сходах, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмірів винагород.

Внутрішноорганізаційна кар'єра - це офіційна програма просування працівників по службі, яка має допомагати їм виявити всі свої здібності та просувати їх якнайкращим для організації способом.

Загальне управління кар'єрою дає змогу пов'язати плани професійного зростання працівників із завданням фірми. В такому випадку працівник стає невід'ємною частиною організації, сприяє її зростанню, бо його власне професійне зростання прямо залежить від успіху фірми.

10.4. Організація трудових процесів.

Трудовий процес -  це сукупність дій виконавців із здійснення виробничого процесу. Зміст трудового процесу визначається технологічним процесом і включає як безпосередній вплив виконавця на предмет праці так і спостереження за роботою устаткування, управління і контроль за ходом технологічного процесу. Класифікація трудових процесів відбувається за такими ознаками: [4,12]

1. За характером праці - фізичний, розумовий, почуттєвий; змішаний;

2. За характером предмету праці - речовинні, документаційні, віртуальні;  

3. У відповідності до цілі - створення матеріальної бази; задоволення матеріальних, соціальних, суспільних потреб людини;

4. За галузями виробництва - в матеріальному та нематеріальному виробництві;

5. За роллю та місцем у виробничому процесі - основні, допоміжні та обслуговуючі процеси;

6. За періодичністю виконання робіт - безперервні, циклічні, дискретні.

7. За характером участі робітника - ручні, ручні механізовані, машинно-ручні, машинні, автоматизовані та апаратні.

Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає розподіл праці. Внутрішньовиробничий розподіл праці полягає у виділенні різних видів робіт. Існує функціональний, технологічний та професійно-кваліфікаційний розподіл праці. ступінь і форми розподілу праці залежать від типу виробництва. так, особливістю розподілу праці у масовому виробництві є значна диференціація операцій, які виконуються основним робітником, що суттєво змінює вимоги до кваліфікації працюючих; більша спеціалізація обслуговуючого персоналу; зростання значення праці допоміжного персоналу.

При організації трудових процесів велике значення має встановлення раціональної межі розподілу і кооперації праці. Економічною метою виступає збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу. Технологічна межа розподілу праці залежить від технічних можливостей виробництва. Фізіологічна межа пов'язана  з допустимими фізичними і психічними навантаженнями. Соціальну межу визначає мінімально необхідна різноманітність виконуваних функцій, які забезпечують змістовність і привабливість праці.

Кооперація праці залежить від організаційних та економічних меж.

Організаційна межа - визначається існуванням норми керованості, перевищення якої призводить до неузгоджених дій і значних втрат робочого часу. Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат живої і уречевленої праці на одиницю виготовлювальної продукції.

 Окрім названих елементів (розподіл і кооперація праці) організація трудових процесів включає:

організацію та обслуговування робочих місць, що сприяє раціональному використанню робочого часу;

нормування праці, котре передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

оптимізацію режимів праці та відпочинку, тобто встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи і відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця, року;

раціоналізацію трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;

поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важних фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони й безпеки праці;

зміщення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

мотивацію й оплату праці.

Питання для самодіагностики

1. В чому полягає зміст та основні завдання управління персоналом?

2. З яких етапів складається процес формування персоналу в організації?

3. З яких елементів складається дохід працівника в умовах ринкової економіки?

4. Які етапи розвитку трудового потенціалу організації?

5. Які існують види кар'єри? Що представляє управління кар'єрою?  

6. За якими ознаками можна класифікувати трудовий процес?

7. Які існують напрями організації трудового процесу? Їх характеристика.

11. Процес і методи прийняття та реалізації рішень у виробничому менеджменті

11.1. Суть, особливості та процедура прийняття рішень у виробничому менеджменті.

Управління здійснюється з метою досягнення стратегічних та короткострокових цілей. Реалізація цілей забезпечується шляхом прийняття та виконання різних рішень, від якості яких залежить ефективність організації.

У сфері виробничого менеджменту рішення - це процес, що реалізується операційним менеджментом і має забезпечити дії, спрямовані на виконання завдання у фактичній чи запроектованій ситуації. Воно має визначити: хто і що має виконувати та в які строки; з якими витратами ресурсів; у якому порядку та при якому розподілі обов'язків, прав і відповідальності; за якою організацією контролю та яких результатів варто очікувати.

Необхідність у прийнятті рішень визначається: [1,3,4]

змінами у зовнішньому і внутрішньому середовищі організації;

відхиленням від заданих параметрів виробництва;

виникненням "вузьких" місць та виявленням додаткових можливостей тощо.

На підставі аналізу управлінського досвіду можна побудувати модель процесу розроблення рішень, яка відображає послідовність дій по їх прийняттю та реалізації.

1. Визначення цілі, оцінка ситуації й формулювання проблем.

2. Вибір критеріїв та формулювання обмежень. Найсуттєвішими обмеженнями являється: невідповідність наявних засобів; недостатня кількість працівників з відповідною кваліфікацією; неможливість закупити ресурси за відповідними цінами; потреби в новій технології; винятково-гостра конкуренція тощо.

3. Пошук варіантів дій (альтернатив).

4. Оцінка альтернатив. Визначаються позитивні сторони та недоліки кожної альтернативи на основі стандарту, відносно якого можна виміряти вірогідні результати кожної альтернативи.

5. Вибір альтернатив. Приймається альтернатива з найсприятливішими загальними наслідками.

6. Реалізація.  Для цього необхідно: визнання його тими, кого воно стосується; залучення до прийняття рішення тих, хто буде виконувати його; приведення в дію всього процесу управління, особливо організуючої та мотивуючої функцій.

7. Зворотній зв'язок та оцінювання результатів. Відбувається вимір і оцінювання результатів та порівняння їх з очікуваними, це дозволяє провести корегування певних дій.

Важливе значення має середовище в якому приймається рішення. Та обставини по відношенню до ризику. Ці обставини класифікують як умови визначеності, ризику чи невизначеності. В останньому випадку необхідно спробувати отримати додаткову інформацію та ще раз проаналізувати проблему або діяти згідно зі своїм минулим досвідом.

11.2. Моделювання як інструмент обґрунтування та прийняття рішень.

В ситуаціях надзвичайної складності рішення приймаються за допомогою моделей кількісних методів. [1,46]

Моделі - це спрощене відображення реального світу. Моделі використовуються з таких причин:

моделі менш складні, дають можливість поєднати досвід керівника із досвідом та думкою експертів;

потребують менше часу для прийняття рішень;

дають можливість операційним менеджерам ставити різні питання та розглядати велику кількість альтернатив;

дозволяють вводити додаткові дані з боку менеджера, уточнювати обмеження і цілі щодо проблеми.

Існує значна кількість моделей. Серед них:

1. Алгебраїчні моделі, використовують для вирішення загальних операційних проблем, таких як аналіз витрати-прибуток.

2. Статистичні моделі. Це прогнозування, контроль якості, дерево рішень для  вирішення проблем в умовах ринку.

3. Моделі лінійного та математичного програмування застосовуються при розподілі дефіцитних ресурсів, аналізі розміщення і плануванні виробництва, розподілу робочої сили, розробці продуктів.

4. Моделі теорії черг допомагають оцінити системи сервісу шляхом визначення таких факторів, як довжина черги, час очікування, коефіцієнт використання, а також визначити оптимальну кількість каналів обслуговування, збалансувати витрати тощо.

5. Моделі управління запасами використовуються для видачі рекомендацій по оптимальних величинах замовлень і часу їх видачі.

6. Імітаційні моделі використовуються для аналізу складних систем сервісу, інвестиційного вибору.

7. Сіткові моделі допомагають виконувати проекти з оптимізацією термінів та вартості їх виконання.

11.3. Суть, типи і методи прогнозування.

Прогнозування - це мистецтво й наука передбачити події майбутнього, метод в якому використовується як нагромаджений у минулому досвід, так і поточні допущення щодо майбутнього з метою його визначення.

Прогноз - це: використання минулих даних та проектування їх на майбутнє із застосуванням математичної моделі; суб'єктивне чи індивідуальне передбачення майбутнього; використання суб'єктивної думки чи інтуїтивного відчуття менеджера при відпрацюванні математичної моделі. [1,4]

Прогнозування здійснюється шляхом реалізації таких поетапних дій:

визначення користі прогнозу;

визначення часових горизонтів прогнозу - коротко - середньо - довгостроковий прогноз;

вибір об'єктів, які будуть прогнозуватися;

вибір моделі прогнозування;

збирання даних, необхідних для прогнозування;

відстеження результатів.

Організації використовують три основні типи прогнозів при плануванні своїх операцій:

1. Економічні прогнози використовуються для передбачення загального стану економіки та обсягу збуту для конкретного підприємства або по конкретному продукту;

2. Прогнози розвитку технологій дають можливість передбачити, які нові технології можна очікувати, коли це може відбутися, наскільки економічно доцільними вони можуть бути;

3. Прогнози попиту - це проекція попиту на товари та послуги компанії, її потужностей, система планування тощо. Цей тип прогнозів найбільш поширений у виробничому менеджменті.

Існує два основних підходи до прогнозування: якісний і кількісний.

Якісні (суб'єктивні) прогнози опираються на такі фактори, як інтуїція, емоції, особистий досвід та система цінностей, що збагачують прогноз. До цих методів належать: думка журі, спільна думка збутовиків, модель очікування споживача, метод експертних оцінок.

Кількісні методи поділяються на дві групи:

1. Моделі часових серій або аналіз часових рядів (проектування тренда). Вони використовуються в разі оцінювання попиту на товари та послуги; оцінювання потреби в запасах; прогнозування структури збуту, що характеризується сезонними коливаннями; оцінювання потреби в кадрах тощо.

2. Причинно-наслідкові (каузальні) моделі - це моделі лінійної регресії та кореляції. В даних моделях визначаються основні фактори, що мають вплив на прогнозоване явище. Потім ці фактори і їх змінні використовуються для прогнозування.

11.4. Організація підготовки виробництва до реалізації рішень.

Управління виробництвом на стадії реалізації прийнятих рішень повинно базуватися на строгій регламентації виконаних робіт у часі з кожної позиції програми - з одного боку, а з іншого боку - здійснюватися з обліком і в залежності від реальної виробничої ситуації, що складається. Така двоєдиність накладає на виробничих менеджерів величезну відповідальність за досягнення кінцевих результатів.

На рівні підприємства реалізація намічених планів пов'язана з вирішенням принципових питань: зняття, заміни запущених у виробництво виробів, забезпечення зовнішніх постачань комплектуючих виробів; використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Процедури управління все більше переплітаються з технологією і регулюванням (диспетчеризацією) виробництва. Функції, що  повсякденно виконуються управлінським персоналом, є основою для розробки варіантів рішень, що регулюють вплив на хід виробництва.

При управлінні реалізацією рішень увага повинна бути зосереджена на строках, витратах та якості результатів. Існують різні  методи управління роботами з реалізації рішень, з яких найпоширенішими є метод критичного шляху (СРМ) та метод оцінювання та перегляду планів (англ. - метод PERT), а також об'єднуючий метод, що поєднує переваги двох перших - це метод PERT/Coct. в нашій вітчизняній практиці ці методи об'єднуються поняттям "методи мережного планування та управління".

Сутність цих методів полягає в тому, що для відображення зв'язків між роботами, що плануються, та порядку їх виконання використовується мережний графік, який дозволяє оперативно аналізувати та управляти ходом виконання всього комплексу робіт. Існує основних шість кроків, за якими здійснюються дані моделі:

1. Визначають всі основні роботи і завдання.

2. Встановлюють всі зв'язки між роботами та порядок їх виконання.

3. Виконують графічну будову моделі, яка містить всі роботи.

4. Визначають часові (грошові) витрати по кожній роботі.

5. Визначають найдовший час на графіку від початку виконання проекту до його закінчення.

6. Використовують мережну модель для реалізації плану, розкладу виконання робіт, управління і контролю за реалізацією рішень.

Основними параметрами мережної моделі є подія і робота, а виробничими - мережа, критичний шлях і резерви часу.

Мережні графіки проведення робіт дозволяють підрахувати потреби у всіх видах ресурсів, що необхідні підприємству за періодами часу.

Оперативне управління ходом робіт починається з моменту доведення планів до виконавців.

Оперативне управління включає: підготовку даних про фактичний стан робіт, виявлення виниклих змін у порівнянні з плановими завданнями, розробку варіантів, розрахунок і вибір найбільш раціонального рішення з обліком практичних можливостей його реалізації, підготовку деталізованих планових завдань на наступний період робіт і доведення їх до виконавців. Усі ці процедури повторюються з прийнятою періодичністю. Тривалість періоду залежить від стану робіт, кількості робітників, машин, ресурсів, зайнятих на об'єкті, можливостей засобів зв'язку, використовуваних для передачі інформації, організаційної служби планування й інших обставин.

Ефективність прийнятих управлінських рішень оцінюється по досягненню двох основних цілей: підвищення прибутку та зниження витрат. Ці цілі можуть бути досягнуто за допомогою різних прийомів. Більшість з них можуть бути описані за допомогою системи Kaizen (постійних, поступових поліпшень). Ця система допомагає використовувати досвід й інформацію, що є в кожного працівника підприємства, у потрібному напрямку. Таку форму ідей іноді називають також імплементарними пропозиціями з поліпшеним, тобто таким, що забезпечують виконання забов'язань  з постійного поліпшення продуктів і процесів як політики підприємства.

Kaizen - пропозиції спрямовані на досягнення таких цілей:

розвиток і активізація організаційної структури;

розвиток потенційних здібностей, поліпшення робочих показників;

одержання корисних результатів - матеріальних і нематеріальних:

орієнтація співробітників на активну участь в розробці і реалізації управлінських рішень.

Питання для самодіагностики

1. В чому полягає сутність рішень у виробничому менеджменті?

2. Які етапи процесу прийняття рішень?

3. Які інструменти прийняття рішень?

4. Які основні проектні рішення у виробничому менеджменті?

5. Які тактичні рішення у виробничому менеджменті?

6. В чому полягає організація підготовки виробництва до реалізації рішень?

7. В чому полягає зміст мережного планування та управління?

8. Які основні цілі системи безперервного поліпшення продуктів і процесів?

Рекомендована література

1. Белінський П. С. Менеджмент виробництва та операцій. Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005 – 624 с.

2. Василенко В. А., Ткаченко Т. І. Виробничий (операційний) менеджмент. – Київ: ЦУЛ, 2003 – 532 с.

3. Гаврилов Д. А. Управление производством на базе стандарта MRP II – СПб: Питер, 2002. – 320 с.

4. Гевко І. Б. Операційний менеджмент. – К.: Кондор, 2005. – 228 с.

5. Гелловэй Лес. Операционный менеджмент – СПб.: Питер. 2001 – 320 с.

6. Латфулин Г. Р., Райченко А. В. Теория организаций. Учебник – СПб.: Питер, 2003 – 400 с.

7. Макаренко М. В., Михалина О. М. Производственный менеджмент. – М.: ПРИОР, 1998. – 384 с.

8. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Пер. с англ. – М.:Дело, 2004. – 702 с.

9. Минаев Э. С., Агеева Н. Г., А. Аббата Дача. Управление производством и операциями – М.: ИНФРА – М. 2000. – 256 с.

10. Плоткін Я. Д., Пащенко І. Н. Виробничий менеджмент. – Львів, Лі бор, 1999 – 256 с.

11. Производственный менеджмент. Учебник для вузов/Под ред. С. Д. Ильиновой. М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2001 – 583 с.

12. Производственный менеджмент. Управление предприятием. Учебн. пособие / С. А. Пелих,. А. И. Гоев% Под. ред. С. А. Пелиха. – Мн.: БГЭУ, 2003 – 555 с.

13. Сумець О. М. Основи операційного менеджменту. Підручник/За ред. проф.. О. Д. Яременко. – К.: А.Д. “Професіонал”, 2005 – 416 с.

14. Фатхутдинов Р. А. Производственный менеджмент. Учебник для вузов. – СПб: Питер, 2003 – 491 с.

15. Управление качеством и реинжиниринг организаций/ З. С. Абутидзе, Л. Н. Александровская, В. Н. Бас: Учебн. посоие – М.: Логос, 2003 – 328 с.

16. Чейз Ричард Б., Эквилайн Николас ДЖ., Якобс Роберт. Ф. производственный и операционный менеджмент. – М.: Издательский дом «Вильямс» 2001 – 704 с.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття і сутність виробничого менеджменту

1.1. Суть виробництва й еволюція розвитку виробничого

менеджменту

1.2. Роль і місце виробничого менеджменту в системі управління

1.3. Концепції і принципи виробничого менеджменту

Питання для самодіагностики

2. Процес створення виробничої (операційної) системи та його стан

2.1. Загальні поняття про систему та принципи її функціонування

2.2. Суть операційної системи, її основні типи. Продуктивність та конкурентоздатність

2.3. Етапи створення виробничої (операційної) системи.

Проектування виробів і процесів у виробництві

Питання для самодіагностики

3. Виробничийпроцес та принципи його раціональної організації

3.1. Поняття і види виробничих процесів

3.2. Організація виробничих процесів у просторі

3.3. Характеристика типів організації виробництва

Питання для самодіагностики

4. Система планування виробничої діяльності організації

4.1. Суть, структура, принципи та методи планування у

виробничому менеджменті

4.2. Агрегативне планування, його зміст та основні поняття

4.3. Короткострокове тактичне планування виробництва й операцій

4.4. Оперативне планування у виробничих системах

Питання для самодіагностики

5. Організація і управління інфраструктурою підприємста

5.1. Загальні характеристики інфраструктурних підрозділів

підприємства

5.2. Необхідність, організаційна структура та особливості

управління діяльністю ремонтного господарства

5.3. Організація інструментального забезпечення виробництва

5.4. Енергетичне господарство та особливості його організації

5.5. Організація управління транспортним забезпеченням

5.6. Управління складським господарством його основні

завдання та функції

Питання для самодіагностики

6. Управління інноваційною діяльністю у виробничому менеджменті

6.1. Сутність, цілі і основні напрями інноваційної діяльності

підприємства

6.2. Організація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт

(НДДКР)

6.3. Аналіз і прогнозування організаційно-технічного рівня

виробництва

6.4. Організаційно-технологічна підготовка виробництва

6.5. Ефективність інноваційної діяльності

Питання для самодіагностики

7. Управління якістю продукції

7.1. Поняття якості та її основні характеристики

7.2. Система забезпечення якості виробів на виробничому

та національному рівнях

7.3. Поточне управління якістю продукції

Питання для самодіагностики

8. Управління ресурсозбереженням

8.1. Основи стратегії ресурсозбереження

8.2. Система показників ресурсоємкості товару та виробництва

8.3. Фактори ресурсозбереження

8.4. Функції логістики в управлінні ресурсозбереженням

Питання для самодіагностики

9. Основи тактичного маркетингу

9.1. Функції і структура служби маркетингу організації

9.2. Організація реклами товару

9.3. Концепція управління збутом, її функції та інформаційна

система збуту

9.4. Управління товарорухом та стимулювання збуту

Питання для самодіагностики

10. Управління персоналом в системі виробничого менеджменту

10.1. Зміст і завдання управління персоналом

10.2. Основні етапи формування персоналу організації та

забезпечення його ефективної мотивації

10.3. Етапи розвитку трудового потенціалу організації та

управління кар'єрою

10.4. Організація трудових процесів

Питання для самодіагностики

11. Процес і методи прийняття та реалізації рішень у виробничому

менеджменті

11.1. Суть, особливості та процедура прийняття рішень у

виробничому менеджменті

11.2. Моделювання як інструмент обгрунтування та прийняття

рішень

11.3. Суть, типи і методи прогнозування

11.4. Організація підготовки виробництва до реалізації рішень

Питання для самодіагностики

Рекомендовани література

Навчальне видання

Конспект лекцій

«Виробничий менеджмент»

для студентів спеціальності 6.050106

усіх форм навчання

Укладач:                                  Пилипенко Світлана Миколаївна

Відповідальний за випуск    Хохлов М. П.

 

Відповідальний редактор    Сєдова Л. М.

Редактор      

Коректор      

План 2005 р. Поз. №

Підп. до друку                        Формат 60 90 1/16. Папір multi Copу. Друк Riso.

Ум.-друк. арк.   ,   . Обл.-вид. арк.    ,    . Тираж      прим. Зам. №

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи Дк №481 від 13.06.2001 р.

Видавець і виготовник — видавництво ХНЕУ, 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9а

PAGE  57


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12703. Построение трехмерной модели предмета. Построение комплексного чертежа предмета 2.3 MB
  Лабораторная работа №3 Часть 1.Построение трехмерной модели предмета Часть 2. Построение комплексного чертежа предмета ВВЕДЕНИЕ Данные методические рекомендации предназначаются для студентов первого курса очного обучения изучающих дисциплину Инженерна
12704. Моделирование сборочной единицы в системе КОМПАС -3D 2.87 MB
  Методические рекомендации по выполнению конструкторской документации в системе КОМПАС 3D. Лабораторная работа. Моделирование сборочной единицы. Содержание. Введение. 1. Задание..5 2.. Моделирование сборочной единицы.6 ...
12705. Создание трёхмерных моделей и ассоциативных чертежей деталей, входящих в состав сборочной единицы 2.31 MB
  Методические рекомендации по выполнению конструкторской документации в системе КОМПАС 3D Лабораторная работа №1 Создание трёхмерных моделей и ассоциативных чертежей деталей входящих в состав сборочной единицы Содержание. Введение. 1. Задание
12706. Организация военно-патриотического воспитания подростков на примере деятельности клуба Мужество 270.5 KB
  Патриотическое воспитание учащихся в настоящее время приобретает архиважное значение. Воспитать патриотов сегодня – это значит обеспечить будущее завтра. В советский период на самых различных государственных уровнях патриотической работе с молодёжью уделяется очень большое значение.
12707. Simulink: Инструмент моделирования динамических систем 3.66 MB
  И.В.Черных. Simulink: Инструмент моделирования динамических систем. Содержание 1. Общие сведения 52. Запуск Simulink 53. Обозреватель разделов библиотеки Simulink 64. Создание модели 85. Окно модели 106. Основные приемы подготовки и редактирования модели 11 6.1. Добавление текстовых надпис...
12708. ЗАКОНЫ КИРХГОФА И ОСНОВНЫЕ СВОЙСТВА ЛИНЕЙНОЙ РЕЗИСТИВНОЙ ЦЕПИ 95 KB
  ЗАКОНЫ КИРХГОФА И ОСНОВНЫЕ СВОЙСТВА ЛИНЕЙНОЙ РЕЗИСТИВНОЙ ЦЕПИ Лабораторная работа 1 по дисциплине Электротехника Цель работы. Проверить справедливость законов Кирхгофа а также основных принципов свойств и теорем линейных цепей на примере р...
12709. Создание буклета «Планшет» 2.65 MB
  Упражнение 5. Создание буклета Планшет Рис.6.1.Готовый буклет Цель упражнения: освоить создание и редактирование текстовых объектов и эффект обтекания текстом. 1. Создаем новый документ с размерами рабочего листа...
12710. Конспект лекций к изучению курса Solid Work 593.01 KB
  Лекция №1 Тема: Основные понятия структура документа в программе SolidWorks.Цель:Ознакомиться с основными понятиями структурой документа общими сведениями о панелях инструментов. План лекции: Общие сведения о программе SolidWorks. Окна документов. Условные об...
12711. Создание простой модели в SolidWorks 2001 132 KB
  Практическая работа №2. Тема: Создание простой модели в SolidWorks 2001.Цель: Создание простой модели основания с применением инструментов эскиза прямоугольник окружность нанесением размеров добавлением бобышки выреза изменением элементов добавление скруглений измен...