48570

ОСНОВИ І МЕТОДИ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ. КУРС ЛЕКЦІЙ

Конспект

Архитектура, проектирование и строительство

Поняття і види архітектурного проектування МЕТОДИ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ за Б. Поняття методу і методики проектування.

Украинкский

2013-12-12

476 KB

17 чел.

ОСНОВИ І МЕТОДИ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

КУРС ЛЕКЦІЙ

для студентів 2 курсу денної форми навчання напряму 1201 «Архітектура» (експериментальне навчання)

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................3

1. АРХІТЕКТУРА ЯК ПРОФЕСІЯ.......................................5

1.1. Двоєдина сутність архітектури..........................................5

1.2. Виникнення професії архітектора.....................................6

1.3. Становлення теорії архітектури......................................10

1.4. Специфіка архітектурної професії..................................14

1.5. Поняття і види архітектурного проектування ...............18

Контрольні запитання за темою.............................................22

2. МЕТОДИ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ 

(за Б.Г.Бархіним).....................................................................…23

2.1. Поняття методу і методики проектування....................….23

2.2. Комплексний метод проектування..................................…25

2.3. Інформаційний  метод ................................................….27

2.4. Метод структурного аналізу...........................................….27

2.5. Метод проблемного проектування......................................42

2.6. Метод експериментально-лабораторного проектування..43

2.7. Метод експериментального проектування.........................43

2.8. Метод оптимального проектування....................................44

Контрольні запитання за темою............................................….46

3. ОСНОВИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЕКТУВАННЯ..47

3.1. ГІС-технологія як метод сучасного проектування.........47

3.2. Системи автоматизованого проектування.......................52

Контрольні запитання за темою..............................................56

4. АРХІТЕКТУРНЕ ПОЕКТУВАННЯ В РАМКАХ СИСТЕМИ «СЕРЕДОВИЩЕ-ЛЮДИНА» (за В.Л.Антоновим) .....................57

4.1. Системність в архітектурі................................................57

4.2. Мова і мовлення архітектури .........................................59

4.3. Формування естетичної цілісності міського

середовища ...............................................................................64

Контрольні запитання за темою.............................................79

5. МЕТОД АРХІТЕКТУРНОГО МОНІТОРИНГУ......................80

Контрольні запитання за темою.............................................86

6. АРХІТЕКТУРНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ.................87

ЛІТЕРАТУРА....................................................................................89

ВСТУП

Лекційний курс, що включає  6 тем, розраховано на 16 академічних годин. Він викладається у 4 семестрі. Курс розраховано на студентів другого курсу навчання, які з третього семестру займаються архітектурним проектуванням об’єкту в реальному середовищі міста (проект музейного комплексу). Працюючи над своїм першим проектом, студенти повинні мати уяву про ті методи, якими вони, як професіонали, користуються у своїй творчій діяльності. Курс „Основи і методи архітектурного проектування” орієнтовано на надання знань про певний спектр форм і методів архітектурного проектування, про поняття самого процесу проектування.

Методологічною базою курсу є наукова розробка В.Л.Антонова про  сутність архітектурної композиції як системи „людина-середовище”. Проект як засіб прогнозування реальності постає в цій концепції засобом передачі інформації від автора до споживача через складний код – мову архітектури. Завдання архітектурного проекту, таким чином, розглядається як прогнозована передача майбутнього впливу середовища на людину.

Методичною основою курсу є впроваджена на кафедрі АММС концепція проф. В.Л.Антонова „Наскрізний навчальний архітектурний процес” і метод комплексного проектування, який викладено згідно розробці Б.Г.Бархіна (МАРХІ). Ці наукові розробки взято за основу навчального методу, що використовується кафедрою АММС, зокрема,  у викладенні курсу „Архітектурне проектування” як курсу, синтезуючого архітектурне навчання в цілому.

Специфікою архітектурної діяльності є її синтезуючий характер. Єдиний процес архітектурної діяльності лише через специфіку завдань роздвоюється на аналіз пізнання окремих часток цілого (теорія) і синтез отриманих знань в творчому процесі архітектурного проектування (практика). В ході архітектурного проектування здійснюється об’єднання теорії і практики. «Найважливішим з самого початку є розуміння органічного взаємного зв’язку всіх теоретичних і практичних дисциплін; лише в цьому випадку їх сукупність наповниться в свідомості учня конкретним змістом» [В. Гропіус]. Архітектурне проектування, як в процесі навчання, так і в практичній діяльності професіонала об’єднує ізольовані дисципліни, поширює свій вплив на всі області знань. При цьому важливим є гуманітарна направленість діяльності архітектора; необхідність, в силу цього, зважати на майбутню реакцію можливого споживача на архітектурний твір.

Мета дисципліни - дати майбутньому архітектору розуміння того, що специфіка архітектурного проектування як профілюючої дисципліни полягає в тому, що окремі наукові і технічні знання, які були придбані нарізно, інтегруються в творчому процесі, грані між різними областями знань розмиваються, здійснюється їх взаємне проникнення і комплексне охоплення.

Завдання дисципліни – познайомити студента з сучасним розумінням архітектури (системний підхід, середовищний підхід, урбоекологічний підхід тощо);

- познайомити з існуючими видами архітектурної діяльності і методами архітектурного проектування;

- дати оцінку кожного метода з точки зору його відповідності поставленій меті.

1. АРХІТЕКТУРА ЯК ПРОФЕСІЯ

1.1. Двоєдина сутність архітектури

Соціальне призначення архітектури.

Матеріальна і культурна функції архітектури.

Як відмічає Б.Г.Бархін, у теоретичному плані завданням архітектури є організація матеріального середовища шляхом штучного виділення певної частки простору і утворення за його допомогою матеріальної оболонки об’єму.

Як стверджували найвидатніші теоретики архітектури всіх часів і народів – Вітрувій, Альберті, К.Перре, Ф.Каржавін, Ле Корбюзьє, В.Гропіус, М.Гінзбург, брати Весніни, у зодчестві воєдино переплітаються якісно різні матеріальні і духовні явища. Ще дві тисячі років тому римський теоретик зодчества Вітрувій писав, що в архітектурі виступають у єдності «міцність, користь і краса». Сучасною мовою можна сказати, що в архітектурі в єдності виступають інженерно-конструктивні, соціально-функціональні й образно-естетичні елементи.

Природно, що матеріальна сторона архітектури, як правило, має вирішальне значення для суспільства. Архітектурні спорудження – це, насамперед, матеріальні об'єкти, що містять, крім того, ще і художні якості. Тому створення архітектурного об'єкта починається з духовної, творчої, багато в чому інтуїтивній і евристичної (такої, що відкриває і створює нове) діяльності зодчого. Потім будівельники об’єктивізують ідейний задум архітектора – передають його в розпорядження суспільства.

У цілому архітектурне проектування можна охарактеризувати як одну з областей духовного виробництва, що вимагає сполучення інженерних і соціальних розрахунків з художньою творчістю. На відміну від архітектурного проектування, будівництво як соціальний процес являє собою не духовне, а матеріальне виробництво.

Основне соціальне призначення творів архітектури – виявляти собою особливі матеріальні і культурні блага, що служать для просторової організації майже всіх соціальних процесів – праці і побуту, розваг і культури. У цьому складається головна матеріальна функція найрізноманітніших архітектурних споруд. Культурна функція архітектури полягає в її  гуманітарній специфіці, - вона завжди і закономірно повинна бути мистецтвом і вже тому – культурним благом, що створює художні цінності.

1.2. Виникнення професії архітектора

Перші теоретики архітектури.

Перехід від макету до креслення.

Генезис професіонала від майстра-муляра до архітектора.

Архітектор (у дослівному перекладі з грецького - головний будівельник) у стародавності сполучав у собі знання технології будівництва й організації будівельних робіт. Часто він  був і теоретиком архітектури, і практиком-будівельником, і підрядчиком. Грецькі архітектори Філон, Гермоген, Іктін створили невідомі нам трактати про архітектурне мистецтво. Перша збережена робота про архітектуру належить римському військовому інженеру Вітрувію. Античну теорію архітектури вдосконалювали майстри італійського Відродження Альберті, Палладіо, Серліо та ін.

Професія архітектора в її близькому до сучасного розумінні виникла в період Відродження в Італії. У Середні віки будівельники соборів були всього-на-всього підрядчиками – мулярами, або десятниками теслями. Зажадавши від майстрів більш точних проектів, Відродження дало їм грецьке найменування «архітекторів» і стало бачити в них художників.

Становлення професії в період Відродження зв'язувалося з виникненням креслення як специфічного зображення майбутньої споруди. До цього майстер оперував макетом, який детально зображував майбутній будинок, або простою первинною схемою, що базувалась на відомому прототипі. Так, ще перший архітектор Відродження Ф.Брунеллескі керував будівництвом Виховного будинку у Флоренції лише за допомогою усних указівок будівельникам з посилання на відомі будівлі такого ж призначення. Детальні малюнки були виконані ним для новостворених галереї, колонади і декоративних медальйонів.

Відродження удосконалює проект, вимагаючи від нього точності. Креслення стало для цього найважливішим засобом. Воно удосконалювалося, стаючи зображенням з точно заданим масштабом і відмітками висот. З'явилися такі види архітектурного креслення як обміри, план, перетин, ортогональна проекція (фасад) і перспективне зображення. Однак невміння замовника читати креслення вимагало і повернення до макета. Але цей макет робився столярами не безпосередньо за словами архітектора, а таких, які вже були в змозі прочитати креслення. Відомими є макети Брунеллескі купола і ліхтаря собору Санта Марія дель Фіоре у Флоренції.

У період Відродження відбувся перехід професії від технолога-будівельника до кресляра. Саме уміння грамотно виконати креслення (а не практична діяльність) відрізняло професіонала архітектора.

Перші архітектори Відродження спочатку володіли іншим мистецтвом. Брунеллескі і Мікелоццо, два засновники флорентійської архітектури Відродження, одержали освіту ювелірів. Цеху ювелірів належав і Леонардо да Вінчі, який присвятив багато міркувань архітектурі. Це не випадково. Ювелірна майстерність у Середньовіччя було одним з основних видів мистецтва і потребувала володіння кресленням і навички скульптора. Уміння креслити віддалило архітектора від його предтечі – майстра-муляра і наблизило до художника, інструментом якого теж був олівець і креслярські інструменти. З XV ст. найменування «інженер», розповсюджене в середні віки в Італії, замінялося словом «архітектор», у якому бачили саме художника. І як художник підписував картину, архітектор ставив своє ім'я на споруді, яку він створював. Нова роль креслення і теоретичної думки відсунула практичний досвід на задній план. Характерно, що в цей час у професію приходили люди, які не вміли будувати. Так геніальним дилетантом був аристократ із Флоренції видатний теоретик архітектури й автор багатьох будівель Альберті.

Професія усе більше ішла від природного середовища. Ця тенденція архітектури співвідносилася з філософією Відродження, з ідеєю особистості-титана, що перетворить навколишній світ. Характерним прикладом є монастирська каплиця Тімпієтто архітектора Браманте, яка своїм центризмом наче протидіє складному середньовічному середовищу монастиря.

Однак у цей період ще зберігалася чуттєвість живого начала. У кресленні ще бачили малюнок, близький до малюнка художника. В архітектуру прийшли художники: Рафаель, Бальдассаре Перуцци,  Браманте, Джуліо Романо, Віньйола і скульптори: Мікеланджело, Пьетро Ломбардо, Мікелоццо, Якопо Сансовіно й ін. Саме з переходом у сферу мистецтва архітектура як вид діяльності отримала високий статус, а професія архітектора стала «шляхетною».

Сучасна проблема професії загострилася в XIX ст. у зв'язку з розвитком техніки будівництва. Архітектору знадобилися значні інженерні знання. Розвиток міст потребує від архітектора специфічних знань з області інженерно-транспортних мереж, соціальних, економічних та інших проблем міста. Професіонала архітектора починають готувати два типи навчальних закладів – художні і технічні. На рубежі XIX і XX ст. навіть виникає спеціальність інженер-архітектор, що протистоїть архітектору-художнику.  

1.3. Специфіка архітектурної професії

Архітектурне проектування як вид діяльності.

Творчі і прагматичні аспекти діяльності архітектора.

Соціальна значимість діяльності архітектора

Специфіка архітектурного проектування

Видатний французький архітектор ХХ ст. Жорж Канділіс визначив сутність архітектурної творчості як діяльність «для людини». У завдання цієї діяльності він уключив не тільки створення середовища, комфортного фізіологічно, але, насамперед, комфортного духовно .

Таке розуміння архітектури затвердив у ньому Ле Корбюзьє. Молодим студентам архітекторам «Ле Корбюзьє вказав шляхи просування до нового в архітектурі, нові матеріали архітектури.

Це були не тільки камінь, бетон, цегла, дерево або метал, але головним чином Простір — Зелень — Сонце!

… Він переніс нас з вузькоматеріального сприйняття архітектури у всеосяжне, змінивши і піднявши духовний зміст архітектурної творчості...

- Бачите двері? Пройдіть через них, спустіться сходами, вийдіть на вулицю. Навпроти ви побачите великий універсальний магазин «Об бон марше», праворуч і ліворуч невеликі магазини. З одного боку бульвар Сен-Жермен де Пре, з іншого боку - Монпарнас. Пройдіться пішки, подивіться на людей, на будинки, на усе, що буде оточувати вас. Спробуйте зрозуміти життя. Якщо у вас є очі, ви будете гарним архітектором. Якщо ви сліпий, тим гірше для вас, змінюйте професію. Архітектура - це життя. Її не вивчають у школі. Її відчувають! Це усе, що я можу вам сказати» [с. 26,29].

Як приклад такого «життя» Канділіс приводить архітектуру, для якої питання прагматики й естетики органічно нерозривні, - архітектуру кам'яниці грецького селянина, де побут і творчість виявляють єдиний життєвий процес.

«У годині їзди на човні від Пірея, на острові Егіна, селянин на ім’я Родакіс побудував будинок власними руками. Розташований серед виноградників, він піднімається на пагорбі, що домінує над морськими просторами, відкритий чотирьом вітрам.

Це був 1933 рік. Мені було 20 років, я був студентом Афінського політехнічного інституту.

Той, хто направив мене на відкриття «будинку для людини», був моїм учителем, надзвичайним наставником, філософом, художником, поетом — усім чим завгодно, але не архітектором у класичному розумінні цього слова. Його звали Дмитро Пікіоніс.

Дорогою я став наводити довідки. Мені відповіли:

Будинок зі статуями?

Зі статуями? А втім, чому б і ні!

Нарешті я побачив будинок незвичайної краси, що злився із природним оточенням, і селянина... Оскільки це був його світ, його життя, Родакіс вклав у свій утвір усю душу, усе своє серце і всю уяву. І додав ще зовсім несвідомо те, що необхідно будівлі, щоб стати архітектурою, - любов і почуття.

Цей об'ємний конгломерат, що панує над навколишнім простором, старий селянин прикрасив скульптурними зображеннями вусатих голів, розміщених по кутах кубічних об'ємів. Погляди ліпних масок були спрямовані до обрію. Ці голови він виліпив сам..

Слухаючи його розповідь, я знайшов скарбницю уяви, фантазії і думки, що згодом стали для мене сутністю розуміння архітектури.

- Бачиш ці вусаті голови з великими очима, спрямованими до обрію? … Це турки, голови турків. Турки - це мої заступники, вони охороняють мене, захищають мій спокій. Я вказав йому на інші скульптурні елементи, розміщені над входом: змію, свиню, годинник і орла.

- А це що означає?

- Це чотири основи мого будинку. Змія - це знання, свиня - благополуччя, годинник – час, що минає, а орел — сила. Вони підтримують мій будинок. Якщо їх забрати, будинок впаде.

Весь внутрішній простір був розділений за функціональним принципом: місця для роботи і для відпочинку. Навколо двору розміщалися невелика стайня, курятник, піч для випікання хліба, голубник, причому все це було розташовано доцільно і наділене особливим значенням.

Цей раціональний комплекс він доповнив ірраціональним - скульптурним зображенням сфінкса, що височить над двором. Зовсім несвідомо і без якої-небудь підказки селянин увів у свій будинок дух Заходу - розум в образах змії, свині, годинника і орла, Сходу - пристрасть у вигляді турецьких голів і Африки - загадка в образі сфінкса.

У підніжжя пагорба проходила дорога, від якої відгалужувалася вузька стежина... Вона вигадливо звивалася по відрогах пагорба, перш ніж підвести до будинку. Здивований побаченим, я запитав його:

- Чому ви проклали настільки довгий шлях? Ідучи щодня на роботу і повертаючи втомленим додому, ви змушені робити довгий і зайвий шлях. Чи розумно це?

Він іронічно глянув на мене і сказав:

- Я бачу, що ти ще молодий і не маєш життєвого досвіду.

… Я люблю свій будинок... Тому щораз, обходячи навколо, я немовби обіймаю його, замість того щоб входити в нього відразу і грубо,  як це зробив би ти.

У будинку кожен його елемент був виконаний з тією ж турботою й увагою. Це була не просто будівля, але відношення до життя.

- Кімната моя — це саме головне. Тому перед входом у неї я зробив три високі, важкодоступні щаблі. Тому що треба здолати перешкоду, щоб потрапити в найбільш важливе і значне приміщення...» [стор. 10-13]

Таким чином, дві сторони архітектури визначають у цілому архітектурну діяльність, форми і методи архітектурного проектування.

З одного боку, архітектура являє собою двоєдиний процес, що поєднує прагматичну (рішення функціональних і конструктивних задач) і естетичну (рішення художньо-образних задач) діяльності. З іншої сторони архітектурна творчість з'єднує роботу архітектора на інтуїтивному і науково-логічному рівнях, формує процес синтезування (створення образа) і аналізу (уявного розчленовування об'єкта на досліджувані фрагменти). Це вимагає чіткого з'ясування кожної конкретної задачі, що коштує перед автором, володіння відповідною методологією і методикою для їхнього грамотного виконання.

Зміст архітектурної професії змінюється з розвитком суспільства, відбиваючи об'єктивні потреби суспільного виробництва, прогрес культури, науки і техніки. Діяльність архітектора, пронизуючи всі сфери виробництва, культури і побуту, спрямована до рішення головної гуманістичної мети - створенню умов життя, гідних людини.

Соціальна значимість праці архітектора і його відповідальність перед суспільством зростають в умовах, коли проблеми архітектури як творчості безпосередньо зв'язуються з громадським життям людей, з формуванням життєвого середовища людини. Розвиток архітектури залежить від матеріально-технічних і соціальних факторів; він визначається пануючим світоглядом і ідеологією. Перед архітектором стоїть задача організації архітектурно-просторового середовища для тієї чи іншої діяльності людини. 

Органічною частиною цієї загальної задачі стає містобудування. Безупинний розвиток продуктивних сил вимагає проведення великих проектно-планувальних робіт, що розповсюджуються на усю територію країни. Виникають питання реконструкції структури великих і найбільших міст, соціально-економічної і культурно-побутової основи малих населених місць, виникають проблеми нових просторових форм розселення і збереження історичної спадщини. Останнім часом особливо гостро постає питання вирішення екологічних проблем міста.

Розміщення промислових територій, рішення виробничо-трудових функцій міст, проектування нових типів будинків і комплексів, зв'язане з розвитком різноманітних форм промислового виробництва, складають специфічну область діяльності архітектора. Соціальний і технічний прогрес, зростання матеріальних і духовних запитів суспільства, проблема всебічного розвитку особистості людини жадають від архітекторів усе більш широких і глибоких знань, уміння швидко орієнтуватися в професійних і суміжних сферах діяльності.

Характер соціальних процесів і суспільні функції споруд визначають їхню просторову організацію. Доцільна організація просторового середовища, яка складає головну задачу архітектури, вимагає залучення для свого формування сучасних конструктивних і технічних засобів.

Багатобічна роль архітектури в житті суспільства була б не цілком охарактеризована, якщо не підкреслити її велике духовне значення як мистецтва. Тож, техніка, наука і мистецтво тісно переплітаються і складно взаємодіють у побудові архітектурного твору.

Соціальний, культурний, технічний і економічний прогрес є основою ідейно-художніх і естетичних достоїнств архітектури. Архітектура, що задовольняє матеріальні і духовні потреби людини і суспільства, розуміється як єдність доцільного і прекрасного. Ідеологічні і соціальні погляди архітектора, його просторові, конструктивні і естетичні уявлення знаходять своє вираження в художньому образі і новаторському характері архітектурного твору. Звідси різноманіття проблем, на які повинен зважувати архітектор.

«Архітектор — це той, хто займається справами людськими... Він повинний бути художником і поетом, і в той же час знаючим інженером» писав Ле Корбюзьє.

Архітектура повинна відбивати життя епохи. Це потребує від архітектора глибокого знання соціальних, технічних, наукових і художніх проблем. Цим визначається основна задача архітектурної освіти - підготувати архітектора, здатного охопити життя в її цілісності.

Таким чином, специфіка архітектурного проектування полягає в тому, що окремі наукові і технічні знання, придбані порізно, інтегруються у творчому процесі, грані між різними областями знань стираються, відбувається їхнє взаємне проникнення і комплексне охоплення. Архітектурне проектування знаходить співвідношення між предметами гуманітарного, науково-технічного і художнього циклів, синтезуючи їх у єдиному творчому процесі роботи над чи проектом рішенні іншої архітектурної задачі.

1.4. Поняття і види архітектурного проектування1

Проект: поняття, стадії і види.

Архітектурне проектування: поняття, види.

Види архітектурної діяльності.

Проектом в архітектурній діяльності називають сукупність технічних документів (креслень, описів, розрахунків тощо), необхідних для будівництва і реконструкції будинків, споруд та їх комплексів. Проект звичайно складається з декількох частин (розділів) — архітектурно-будівельної, технологічної, енергетичної, кошторисно-фінансової та ін., які розробляються спеціалістами відповідного профілю. Склад частин проекту змінюється залежно від об'єкта проектування.

Розрізняють проекти районного планування, планування і забудови окремих населених місць (генеральний план), окремих підприємств, комплексів, будинків і споруд. 

У проектуванні окремих комплексів, будинків і споруд виділяються три основні стадії:

1. Проектне завдання (ескізний проект, форпроект), яке виявляє можливість і доцільність будівництва чи реконструкції об'єкта і визначає його основні архітектурно-композиційні, технологічні і технічні характеристики, а також укрупнені техніко-економічні і вартісні показники;

2. Технічний проект, який містить докладнішу розробку основних вирішень;

3. Робочий проект (робочі креслення), який фіксує остаточні вирішення містить повний комплект технічної, фінансової, організаційної документації, необхідної і достатньої для виконання усіх робіт з будівництва (реконструкції) об'єкта.

Звичайно проектування здійснюється у дві стадії — проектне завдання і робочий проект, для складних об'єктів і об'єктів великої архітектурної значущості виконуються усі три стадії проекту, для невеликих, простих, дуже поширених об'єктів нерідко одностадійне проектування — так званий техноробочий проект. Проекти розроблюються у спеціалізованих або комплексних проектних організаціях, проектних майстернях, рідше — одним спеціалістом або групою спеціалістів відповідно до прийнятих в суспільстві (державі) норм, нормативів і правил проектування і встановленого порядку затвердження.

До специфічних видів архітектурного проекту відносяться: експериментальний проект, проект    повторного    застосування, типовий проект тощо.

Проект    повторного    застосування - це проект, який розроблений для конкретного об'єкта, але застосовується без істотних змін для будівництва іншого аналогічного.

Типовий проект первісне призначений для багаторазового використання звичайно у будівництві масових будинків і споруд. Для своєї реалізації типовий проект вимагає т. зв. «прив'язки», тобто доробки і уточнення проектної документації з урахуванням локальних умов будівництва. Як правило, така доробка стосується тільки підземної частини будинку у зв'язку з особливостями рельєфу, ґрунту тощо. Іноді окреме коригування, яке не змінює загального вирішення конструктивно-просторової структури (елементи декору, опорядження поверхні тощо), вноситься у фасади.

Експериментальний проект має на меті перевірку нових архітектурно-планувальних, конструктивних, технологічних та ін. вирішень для наступного впровадження їх у практику масового проектування і будівництва.

Виконання проекту архітектором, або групою архітекторів має назву архітектурного проектування.

Архітектурне проектування - це вид архітектурної діяльності, творчий процес генерації, формування і фіксації архітектурного задуму (проекту), тобто ідеальної моделі нової форми (стану) матеріально-просторового середовища життєдіяльності людини і (або) окремих її складових (будинків, споруд та їх комплексів, міста і його частини тощо); перший етап єдиного проектно-будівельного процесу створення штучного середовища. Архітектурне проектування безпосередньо спрямоване на зміну або створення нових просторових форм. У системі архітектурної діяльності архітектурне проектування виступає як найважливіший її етап, на якому будівництву задається соціальна мета, програма і спосіб зміни матеріального світу. Як і всякий творчий процес, архітектурне проектування у своїй суті сугубо індивідуальне, оскільки архітектурний задум генерується у свідомості однієї людини. Разом з тим сучасне архітектурне проектування є колективною розумовою діяльністю і об'єднує знання, навички, труд широкого кола спеціалістів — архітекторів, конструкторів, технологів, електриків, сантехніків та ін.

Архітектурне проектування поділяється на види: варіантне, індивідуальне, конкурсне, концептуальне, серійне, типове, експериментальне та ін. Різні види архітектурного проектування мають багато спільного між собою, як, наприклад, варіантне і конкурсне, індивідуальне і експериментальне, конкурсне і концептуальне, типове і серійне. Вони можуть передувати один одному як окремі стадії: варіантне — індивідуальному, серійному та експериментальному; конкурсне — індивідуальному, типовому і серійному; концептуальне — будь-якому іншому, типове — серійному.

До архітектурного проектування відносять також розробку і оформлення спеціального (архітектурного) розділу комплекту технічних документів (проекту), за яким повинно здійснюватись будівництво.

Види архітектурного проектування

Варіантне проектування - розробка за одним завданням декількох проектів (варіантів). Варіантне проектування може бути передпроектною стадією індивідуального або типового проектування. При розробці першого варіанту якість проекту становить приблизно 60—70 % від потенціально можливої. Кожний наступний варіант кращий за попередній приблизно на 6—7 %, тому за рахунок варіантного проектування можна досягти підвищення якості проекту на 30—40 %. Після 10—12 варіантів якість проекту вже не підвищується, і розробкою більшої кількості варіантів можна знехтувати. Варіантне проектування може виступати також різновидом типового проектування: замість одного типового проекту розробляється призначений для багаторазового застосування проект з декількома варіантами об'ємно-просторової композиції, колірного і декоративного вирішення. Це дозволяє при застосуванні типових проектів точніше враховувати місцеві умови і різноманітити вигляд забудови. Варіантне проектування застосовувалось вже у 18 ст. у Франції — під час будівництва м.  Шо (арх.   К.-Н. Леду), у Росії   в 19 ст.— під час будівництва Ісаакіївського    собору    в    Санкт-Петербурзі (арх. А. Монферран).

В. Дахно

Індивідуальне проектування -  розробка проекту конкретного об'єкта (будинку, споруди тощо) як одиничного. П. і. є найбільш традиційним видом проектування, зараз в умовах масового будівництва застосовується тільки при будівництві унікальних будинків і споруд, а також містобудівних об'єктів. Індивідуальний проект призначається для одноразового застосування.

Конкурсне проектування - розробка за одним завданням (для одного об'єкта) декількох проектів і вибір оптимального на основі їхнього зіставлення.

Концептуальне (пошукове) проектування – це проектування, яке має будь-які нові ідеї, концепції. Концептуальний проект не призначається для здійснення і складається із обмеженого, необхідного тільки для ілюстрації принципового рішення, обсягу проектних матеріалів. За результатами оцінки проекту ідею, яка міститься у ньому, або концепцію можна прийняти для подальшої розробки або відкинути. Концептуальне проектування може передувати індивідуальному або  типовому проектуванню, що сприяє підвищенню якості і зниженню вартості цих видів проектування. Метою концептуального проектування може бути також розробка явно нереальних, а то й фантастичних проектів (т. зв. „паперова архітектура”).

В. Дахно

Серійне проектування зародилося в кінці 40-х рр. ХХ ст. Це особливий вид типового проектування, розробка серії типових проектів одного об'єкта (житловий будинок, школа тощо), об'єднаних єдиним підходом, архітектурно-планувальними та конструкційними вирішеннями, але таких, що відрізняються будь-якими іншими характеристиками (демографічними, містобудівними, композиційними та ін.). Серійне проектування сприяє уніфікації конструкцій, індустріалізації будівництва, поліпшенню організації роботи будівельних підприємств.

В. Дахно

Типове проектування - розробка проектів, призначених для багаторазового використання у масовому будівництві. Типове проектування дозволяє значно скоротити загальну вартість і строки розробки проектної документації. До якості типових проектів ставляться особливо жорсткі вимоги, оскільки функціональні та економічні їхні недоліки при багаторазовому використанні призводять до великих втрат. Типові проекти призначаються для певної території (зона, підзона) і розробляються з урахуванням її природнокліматичних, ґрунтових, сейсмічних та ін. особливостей. Типові проекти «прив'язуються», тобто доопрацьовуються звичайно тільки стосовно фундаментів з урахуванням конкретних умов будівництва. Типове проектування особливо поширилося наприкінці 1950-х рр., що дозволило перейти на індустріальні методи масового житлового будівництва і поклало початок заводському домобудуванню.

В.Дахно

Проектування експериментальне – індивідуальне проектування з метою перевірки нових архітектурно-планувальних, конструктивних, технологічних та ін. вирішень для наступного їх впровадження.

В.Дахно

До специфічних видів архітектурної діяльності відносяться: об’ємне проектування (проектування окремих будівель і споруд), містобудування, реставрація пам’яток архітектури, ландшафтне проектування (ландшафтна архітектура).

Ландшафтна архітектура – це діяльність з формування гармонійного поєднання природного краєвиду з освоєними людиною територіями, поселеннями, архітектурними комплексами, інженерними спорудами2.

Найбільш складним і багатоаспектним видом архітектурної діяльності є містобудування (урбаністика). Це комплексна наукова і практична діяльність, у сферу якої входять принципи, чинники і методи просторової організації нових міст, а також реконструкції існуючих.

Містобудівна діяльність охоплює дослідження, проектування та управління процесами реалізації заходів, що визначають формування і розвиток функціональної та архітектурно-планувальної структури населених місць і районів у відповідності з демографічними, соціальними, економічними вимогами та природно-екологічними умовами; розвиток інженерної та транспортної інфраструктури; збереження і збагачення оточуючого середовища. Засобами вирішення містобудівних завдань є раціональна планувальна організація території та узгоджене взаєморозташування житлових районів, виробничих комплексів, рекреаційних зон, громадських центрів тощо.

Як галузь архітектурної діяльності містобудування спрямоване на створення міських ансамблів, що поєднують споруди з природним оточенням. Масштаб та характер об'єктів визначають особливості архітектурної творчості в містобудуванні, яка заснована на принципах історичної спадкоємності, що віддзеркалює об'єктивні умови безперервного процесу розвитку населених місць3.

Контрольні запитання за темою

1.Яке соціальне призначення архітектури?

2.Що являють матеріальна і культурна функції архітектури?

3.Як і коли вдбувалось становлення професії архітектора?

4. Назвіть видатних архітекторів Відродження.

5. Як відбувалсь становлення архітектурної теорії у період Відродження? Назвіть відомих теоретиків архітектури.

6.Поясніть творчі і прагматичні аспекти діяльності архітектора.

7. Що складає специфіку архітектурного проектування?

8. Розкрийте поняття «Архітектурний проект» і «Архітектурне поектування».

9.Назвіть стадії архітектурного проектуваня.

10. Охарактеризуйте види архітектурного проекту.

11. Які є види архітектурного проектування?

12. Розкрийте поняття «урбаністика».

Література

1. Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2. М.Б.Бархин. Методика архитектурного проектирования в системе архитектурного образования: уч.-метод. пособие для архит. вузов и факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

3. Книга об архитектуре. /сост. А.М.Журавлев и В.И.Рабинович. – М.: Знание, 1973. – 160 с.

4. Гутнов А., Глазычев В.. Мир архитектуры: лицо города. – М.: Мол. гвардия, 1990. – 350 с.

5. Посацький Б.С.. Основи урбаністики: навч. посібник для архіт. спец. Львів: Арніка, 1997. – 116 с.

6. Кандилис Ж. Стать архитектором. Пер. с фр. – М.: Стройиздат, 1979. – 272 с.

7. Жестаз Б. Ренессанс. От Брунеллески до Палладио. Пер. с фр. – М.: Астрель, 2003. - 160 с.

2. МЕТОДИ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ (ЗА Б.Г.БАРХІНИМ)4

2.1. Поняття методу і методики проектування.

Загальнонаукові поняття методології, методу і методики.

Методи архітектурного проектування.

Методологія як поняття в цілому позначає вчення про структури, логічну організацію, методи і засоби діяльності (у тому числі - архітектурної). У рамках загальної методології виділяють методологію науки,  вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Метод (грецьк. - шлях дослідження, теорія, вчення) – це спосіб рішення конкретної задачі, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. У філософії – це спосіб побудови й обґрунтування системи філософського знання.

Методика – це послідовність виконання певних дій для рішення поставленого завдання в рамках визначеного методу.

Методологія    архітектури (за визначенням Ю.Євреїнова) це по-перше, галузь наукового знання, яка вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практично-перетворювальної архітектурної діяльності. 

По-друге, до методології архітектури відносять сукупність засобів, прийомів, принципів і підходів, які використовуються в різних видах архітектурної діяльності5.

Метод архітектурного проектування, яким користається архітектор-практик, у цілому визначають як творчий метод архітектора. Цей метод полягає у творчому комплексному підході до рішення питань проектування. Ці питання охоплюють спектр завдань від створення образу-ідеї до координації архітектурної розробки з представниками суміжних професій і реалізації у будівництві.

В умовах сучасного росту знань і вимог до архітектурної діяльності особливої актуальності набули інформаційні методи – комплексний, проблемний, експериментально-лабораторний, оптимальний і ряд окремих методів.

Комплексний метод проектування, що охоплює всю складність архітектурного механізму, застосовується як у навчальному процесі, так і в проектній архітектурній практиці. У процесі комплексного проектування студент повинен опанувати (а практик вільно користатися):

методом аналізу - типологічного, функціонального, економічного, візуального

і методом синтезу

 прийомами компонування цілісної системи архітектурного об'єкта

і засобами гармонізації об'єкта проектування (будинку, комплексу чи району міста) з навколишнім середовищем.

2.1. Комплексний метод проектування

Об'єкт архітектурного проектування.

Принцип комплексного проектування.

Інформаційний метод.

Метод структурного аналізу.

Методичні позиції проектування.

Комплексний метод функціонального, конструктивного і художнього проектування – це універсальний метод, що поєднує науку і практику. Він дозволяє органічно з'єднати усі види діяльності, що впливають на одержання кінцевого продукту – архітектурного проекту, і, в решті решт, об'єкта проектування – просторового середовища життєдіяльності людини.

З огляду на диференціацію окремих областей науки і техніки, метод комплексного проектування здійснює інтеграцію, тісний зв'язок окремих технічних і наукових знань, відбиває вирішальні тенденції розвитку архітектури, техніки і науки, нових матеріалів і конструкцій, філософії й ідеології.

Принцип комплексного проектування розглядається в двох аспектах: по-перше, як теоретична основа творчого методу архітектора, що припускає одночасну розробку містобудівних, функціонально-планувальних, конструктивних, економічних і архітектурно-художніх питань у їхньому тісному взаємозв'язку і, по-друге, як практична основа проектування, що вирішує проблему з'єднання архітектурного проектування з науково-технічним комплексом знань.

Комплексне проектування передбачає:

а) творче застосування пізнань про людину, природу і суспільство в їхньому глибокому взаємопроникненні;

б) сполучення теорії і типології архітектури з проектуванням;

в) взаємозв'язок з архітектурним проектуванням діяльності з конструювання, будівельної фізики, геодезії, розміщення інженерних мереж, планування й економіки проектування і будівництва;

г) використання даних з соціології, кліматології, гігієни, психофізіології й урбоекології. 

Комплексне проектування як інформаційний метод

Процес комплексного проектування розглядається як система, що регулює свою діяльність на основі обміну інформацією між представниками різних спеціальностей і архітекторами. Інформаційний метод в цій діяльності застосовує систему прямих і зворотних зв'язків.

Прямі зв'язки мають на увазі зв'язок архітектор – представник суміжної спеціальності (архітектурне рішення – його інженерна розробка).

Зворотні зв'язки (конструктивні, технологічні, економічні можливості й умови – архітектурне рішення) корегують архітектурний задум у напрямку  його найбільшої оптимізації, роблять архітектурне рішення більш органічним, таким, що співвідноситься з існуючими технологіями будівельного виробництва, економічними умовами тощо.

Комплексне проектування через цей метод вирішує проблему досягнення взаєморозуміння між його учасниками, робить для учасника інформацію такою, що має певний цілеспрямований зміст.

 

Проектування об'єкта як системи. Метод структурного аналізу

Слово система в перекладі з грецької мови позначає з'єднання, або ціле, складене з частин. Система – це безліч елементів, які знаходяться між собою в зв'язках і відносинах, що утворюють цілісність. Під системою розуміється зв'язане ціле, утворене взаємозалежністю і погодженістю складових його частин і елементів, тобто структурою.

Структура виступає як характеристика системи. Структура - це сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх впливах. (Докладніше про це йдеться у дисципліні „Теорія систем і архітектура”, що вивчається на 5 курсі)

Застосовуваний у науці метод структурного аналізу дозволяє розглядати будь-який об'єкт як систему, що має сукупність спільних властивостей, виражених у структурі, яка характеризує цю систему. Підхід до архітектурного об'єкта, як до системи, дозволяє оцінити механізм взаємодії компонентів у конкретній системі, значення окремих вимог, що обумовлюють рішення в зв'язку з розумінням цілого, і гарантує різнобічність і повноту розгляду об'єкта у взаємодії з навколишнім середовищем (схема 7).

При формуванні архітектурного твору взаємодіє безліч сил — постійних і перемінних факторів, роль яких не однозначна: містобудівні, кліматичні, функціонально-планувальні, конструктивно-технічні умови й архітектурно-художні, економічні й експлуатаційні вимоги.

Комплексний метод передбачає проведення структурного аналізу системи на кожному етапі її розробки. Архітектор, працюючи над проектом, аналізує найважливіші фактори, розглядає їх у тих відносинах, якими вони зв'язані між собою, і їхня взаємодія в конкретному об'єкті розкриває суперечливість вимог, синтезує їх і підкоряє побудову керівній ідеї.

Кінцева мета процесу — створення цілісної композиції проектованого об'єкта.


 

Якісна визначеність проекту, його композиція розкривається в даній формі організації змісту, у співвідношенні об'єкта і зовнішнього середовища, у спільних закономірностях побудови об'єкта, що виражають взаємозв'язки і єдність усіх формотворних факторів.

Усе це є основою для вироблення методичних позицій проектування. До цих позицій відносяться:

єдність змісту і форми об'єкта проектування (будинку, міста і т.д.);

взаємодія зовнішнього і внутрішнього;

функціональна доцільність;

роль конструктивного задуму;

фактор економіки;

композиція як цілісність;

художні засоби і закономірності;

домірність;

архітектурний образ.

Зміст  і  форма  об'єкта

Методикою проектування ставиться завдання розкрити зміст об'єкта як сукупності призначення будівлі і нерозривно зв'язаних з ним ідейно-образних вимог.

Новий зміст об'єктів проектування відбиває конкретні соціальні, культурні і естетичні потреби суспільства, обумовлює виникнення нової форми, що впливає на зміст і сприяє його розвитку.

Співвідношення форми і змісту в композиції архітектурного об'єкта виступає в єдності структури і функції. Функція організує структуру, структура - визначає функцію.

Внутрішня побудова виявляє своєрідність даного типу споруди, її специфічні особливості. Організація об'ємно-просторової структури є якісним критерієм внутрішньої побудови об'єкта.

Зв'язки, що формують структуру в архітектурному об'єкті, можуть бути функціональними, залежними від конкретної діяльності і виражатися як комунікації (пішохідні, транспортні). Композиційні зв'язки, як правило, будуть візуальними. Вони виражаються як безпосередній зоровий контакт або як послідовність візуальних кадрів, що формують просторово-часовий ланцюг вражень від об'єкта, що потім складається в єдиний синтезуючий художній образ.

Зовнішня форма об'єкта виражає внутрішню побудову і створюється у взаємозв'язку з іншими об'єктами просторового середовища, у яких об'єкт розміщається.

Специфічне орієнтування  об'єкта  до навколишнього простору виступає як якісна своєрідність його побудови.

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього

Варто мати на увазі, що внутрішня побудова безпосередня зв'язана з зовнішньою структурою і є її функцією, як у функціональному, так і в композиційному аспектах.

Проектування об'єкта як системи дає розуміння зв'язку об'єкта з зовнішнім середовищем. Містобудівний підхід визначає кожен архітектурний об'єкт як систему, що входить до складу іншої, більш складної просторової системи; стосовно неї перша система виступає як компонент. Так, житловий будинок — система стосовно його компонентів — секції і квартир, у той же час він один з компонентів просторової системи — групи будинків чи ансамблю. Зовнішня і внутрішня структура завжди знаходяться в єдності і взаємопроникненні.

Схема 8

Відносність  категорії  системи  і  її  компонентів

1 — квартира; 2-житловий будинок — система стосовно квартир і компонент групи будинків; 3 — група будинків; 4 житловий комплекс; 5 — житловий район; 6 — місто

Вибір взаємозв'язків зовнішнього і внутрішнього простору впливає на архітектурний і конструктивний задум проекту, на композиційний прийом у  цілому.

Формування інтер'єру у взаємодії з зовнішнім природним середовищем підвищує комфортні - функціональні і естетичні якості рішення внутрішнього простору. Розкриття громадських і житлових будинків до навколишнього середовища служить засобом художньо-емоційного і психофізіологічного впливу.

Необхідно враховувати послідовність естетичних вражень, що виникають при русі поза будівлею й усередині її. «Досконалість організації внутрішнього руху і стане основною біологічною якістю створюваного нами організму, інакше кажучи, ступенем зв'язку між здійсненою спорудою і її призначенням» [Ле Корбюзье, 110].

Таким чином, предметом архітектурного проектування стає взаємодіюча система архітектурного об'єкта і середовища.

Функціональна доцільність

Функціональний метод розкриває внутрішні зв'язки, обумовлені призначенням будівлі, технологічними процесами, що відбуваються в даній матеріальній оболонці. Принцип доцільності, «користі» архітектурного твору розкривається в прагненні щонайкраще задовольнити матеріальні і духовні потреби суспільства при розумному мінімумі витрат. На функціональні вимоги впливають рівень розвитку техніки й економіки, особливості побуту і культури, кліматичні і топографічні умови. Приступаючи до проектування, архітектор визначає обов'язкові (закономірні) і необов'язкові (бажані) функціональні зв'язки. Цій меті служить методика складання функціонально-оперативних схем для запису інформації про стан об'єкта, використовуючи апарат теорії графів [124, стор. 11 - 21].

 

Розробка об'ємно-планувальної структури, композиції ширше функціонального рішення. Функціональна схема не може використовуватися в якості реальної естетичної структури. «Форма визначається функцією, але перевершує її, оскільки художня уява може її супроводжувати без збитку для неї» [Ф.-Л. Райт, 184, стор. 245].

Істотно для методики комплексного проектування введення поняття «поводження» об'єкта, що визначає взаємодію компонентів усередині системи в часі. Процеси, що відбуваються в об'єкті, показують динаміку, разом з тим просторова структура будівлі дає їм статичне вираження. Подолання цього протиріччя знаходить своє відображення в ідеї гнучкого просторового рішення як житлових, так і громадських будівель. «Одного функціонування для мистецтва недостатньо — разом з тим... не знайдеться нікого, хто став би затверджувати, що красивому дозволено погано функціонувати» [Г.Б.Бархін, 62, стор. 37].

Роль конструктивного задуму

Саме формулювання завдання архітектури як створення матеріального середовища шляхом штучного виділення певної частини простору як матеріальної оболонки об'єму показує необхідність злитості архітектурно-просторового і конструктивного задумів і ту роль, що приділяється техніці як засобу створення архітектурної споруди.

Комплексний метод припускає одночасну розробку архітектурної і конструктивної структури будівлі6. Будь-яке удосконалювання конструктивного і технічного рішення є удосконаленням архітектурного рішення. Усяка робота над організацією простору є робота над технікою, усяка робота над технічною проблемою є робота над рішенням простору. Структурне мислення, розвинене в архітектора в процесі навчання, дозволяє вирішувати подібні задачі синтезу конструктивної і композиційно-образної побудови об'єкта.

Видатний архітектор Фелікс Кандела висловив думку про те, що сучасну архітектуру можна створювати як скульптуру, що сприймається «зсередини». Інструментом, що дозволяє створити ці «скульптури», служать різні структури, і архітектор повинний уміти користатися цими структурами. Тому в учнях архітектурних шкіл, на його думку, необхідно розвивати структурну уяву.

Ця думка майстра розкриває найважливіше завдання проектування, що полягає в створенні цілісності архітектурної і конструктивної структури будівлі, зв'язку форми і конструкції. Взаємовплив техніки і художньої творчості являє собою складний суперечливий процес, що знаходить свою єдність у композиції архітектурного твору.

Фактор економіки

В основі всякого конструювання лежить принцип ощадливого використання матеріалу і праці. Архітектор домагається максимального комфорту і художньої виразності при менших витратах, оцінює всі критерії економічності — проекту, будівництва й експлуатації в їхній взаємодії.

У процесі проектування йдуть пошуки раціональної об'ємно-планувальної і просторової структури. У виробничих і громадських будівлях, в об'єктах культури, спорту й ін. перевіряються принципи трансформації і маневреності використання приміщень з метою одержання економічного ефекту.

Проблема економічності особливо ретельно розробляється на житловій тематиці. Тут вибір структури будівлі і взаємозв'язків квартири з комунікаційними вузлами вирішує принципові питання економічної доцільності.

У соціальному аспекті проекти повинні враховувати економію здоров'я, моральних і фізичних сил людей, вирішувати проблему відновлення нервової енергії людини, його працездатності, у тому числі шляхом економії часу на пересування тощо. В естетичному плані методика архітектурного проектування спрямована на організацію заданого програмою утилітарного життєвого процесу і його оптимізації з найбільш зжатою виразністю, з ощадливою витратою художніх і матеріальних засобів.

Композиція як цілісність

Розгляд об'єкта проектування як системи підводить архітектора до розуміння композиції як конкретної єдності й усередині себе розчленованої цілісності. Опанування композиції зв'язано з умінням виділити головне, істотне, установити правильні співвідношення головного і другорядного.

Робота над композицією, насамперед, складається з пошуків просторової організації середовища. Цілісність просторової композиційної структури визначається доцільністю внутрішньої побудови і зовнішніх зв'язків об'єкта і виражається в домірності форм і їхньої гармонізації, в апеляції до внутрішнього світу людини, до його архетипічного почуття естетичної упорядкованості.

Композиція архітектурного твору створюється за законами необхідності і краси. В архітектурі критерії прекрасного і доцільного визначаються сукупністю технічних і економічних умов, світогляду й ідеології, характерної для суспільства [191, стор. 150].

Приступаючи до розробки композиції споруди або ансамблю, автор повинен визначити тему, що буде головною в композиції.

У результаті комплексного підходу до проектування автор повинен вирішити складне творче завдання — створити цілісну за задумом, закінчену і гармонічну архітектурну композицію.

Своєрідність композиції об'єкта створюється, насамперед, особою формою просторових зв'язків усіх його елементів.

При побудові композиції варто враховувати послідовність сприйняття простору в часі - поступовий розвиток внутрішнього простору щодо людини, що рухається в ньому - як істотну умову художньої виразності.

Композиція розглядається як організоване ціле. Вона характеризується гармонійним співвідношенням частин і цілого, взаємозв'язком мас і об'ємів, просторовою єдністю елементів, співпідпорядкованістю і погодженістю деталей.

Художні засоби і закономірності

У круг творчих проблем входять певні засоби і закономірності, що формують композиційну тему твору і надають об'єкту естетичної і художньої виразності7. Закономірності композиційної побудови повинні випливати з цілісної концепції даного об’єкту проектування.

До засобів гармонізації в архітектурі відносять архітектоніку (тектоніку), масштаб і масштабність, ритмічні і метричні закономірності й інші засоби архітектурної композиції.

Робота над архітектонікою об'єкта в процесі проектування починається, як тільки розробляється об'ємно-просторова побудова, і функціональне рішення втілюється в конструктивному задумі. Архітектонічний лад твору як система відносин цілого й окремих його частин виявляється в гармонійній побудові, ритмічних і метричних відліках і масштабній структурі. Метод комплексного проектування сприяє розумінню тектоніки як художньо осмисленої конструктивної структури і виразу статичних закономірностей.

Тектоніка — результат пізнання і пластично образного вираження в об'ємно-просторовій структурі дійсної роботи конструкцій і властивостей матеріалів (міцності, стійкості, рівноваги і погашення зусиль). Естетична організація структури залежить від ясного розуміння смислу обраних конструктивних систем.

Нова тектоніка є наслідком сучасних уявлень про фізико-механічні властивості нових матеріалів і умов їхньої роботи в конструкціях. Звідси - і нові естетичні критерії.

Засобами художньої виразності служать масштаб і масштабність. Містобудівне середовище і людська особистість створюють два масштабних модулі, що накладаються один на одного, створюючи єдину узагальнюючу масштабність, що відповідає конкретним умовам.

Для створення гармонії цілого і його частин потрібна прониклива творча робота над освоєнням закономірностей гармонізації. Закон повторення тут - один із самих істотних. Метричні модульні відносини, що дають взаємозв'язок частин і цілого шляхом повторення єдиного розміру, об'єктивно закладаються в сучасній архітектурі функцією споруди і його конструктивною структурою. Ритмічні відносини включають якісні і кількісні зміни властивостей самих повторюваних елементів і інтервалів між ними.

У створенні гармонійних співвідношень між ними бере участь поняття міри, що існує в архітектурі як естетичний принцип. Упорядкованість і гармонійність об'єкта визначають міру художності рішення8 .

Пропорціональність і система домірностей

Традиційні в архітектурі методи пропорціональності ґрунтуються на принципі подоби частин. Вважається, що застосування зв'язаної системи пропорцій забезпечує єдність композиції9. У залежності від задуму архітектор використовує відносини, виражені в цілих числах, чи ірраціональні відносини, засновані на системі простих графічних побудов, наприклад діагоналей квадратів і сторін прямокутників, системи «золотого перетину» тощо. До таких систем відноситься, наприклад, створена Ле Корбюзьє система Модулора, що дає єдиний гармонійний вимірник, який ґрунтується на розмірах людського тіла.

Прийнято вважати, що пропорціональність як робоча ланка творчого методу, проведена з метою гармонізації архітектурної форми і тектонічної основи споруди, впливає на художню виразність рішення.

Однак, відповідно до ряду досліджень, даний метод далеко не такий однозначний10 .

Як відомо, математично-числовий підхід до композиції або елементи такого підходу беруть початок з античних часів. Але пифагорейская наука про числа, що визначають світобудову, виражала гармонію космосу, і відбивала не стільки логічне, скільки почуттєве сприйняття єдиного світу. В архітектурі найбільш яскравим виразником математичної гармонії вважається архітектурний ордер. Однак в античній Греції він був індивідуалізований, і практично не повторювався. Лише в ордерних побудовах Парфенона і Гефестейона існували ті самі пропорції. Але від цього Гефестейон не придбав тієї гармонії, якою прославився Парфенон.

Вітрувій узагальнив досвід греків; але узагальнив його у рамках світосприйняття Риму. У Римі грандіозні масштаби будівництва і малокваліфікована робоча сила змусили архітекторів до більшої уніфікації ордерних відносин. Але й у цих умовах Вітрувій вимагав крім математичних «єдності і домірності»  їхньої відповідності законам сприйняття, так називаної „евритмії”.

Значно складніше стало питання про математизацію гармонії у Відродженні, коли, поряд з еталонами античності, пріоритетним став розрахунок. В епоху «первісного нагромадження капіталу» математизація глибше проникнула й в архітектуру. Погляд на художника як на знаряддя бога сусідив з констатацією самостійності художника, а трансцендентальні відносини зі світом – з математизацією естетики. Але, як відзначає О.Ф.Лосєв, математика в естетиці Відродження була особлива, почуттєва11 . І, навіть говорячи про оптичну перспективу, у якій, здавалося б, панує математика, він відзначає, що вона виходила з почуттєвого сприйняття людини. Як резюмує В.П.Зубов, «концепція організму» суперечить в Альберті абстрактній гармонійній системі. Цим визначається і байдужість Альберті до знаменитого «золотому перетину». Таку ж неоднозначність можна відзначити, порівнюючи Віньолу й Палладіо. Перший канонізував ордер до рівня математичних догм, а другий підходив до нього більш вільно, тому що проведені ним обмірювання пам'ятників архітектури не підтвердили наявність догми-канону.

Найбільш авторитетним прикладом математичної пропорціональності є «Модулор» Ле Корбюзьє. Пропорціональність у «Модулорі» засновано на двох «золотих рядах»: «червоній шкалі», що виходить із шестифутового росту людини, і «синій шкалі», основа якої - висота людини з піднятою рукою. Модулор повинний був стати універсальною мовою в архітектурі. Однак він зазнав серйозної критики фахівців. У ній відзначалися фактичні погрішності в параметрах планів, розрізів, фасадів і т.д.; але ж саме на основі цих параметрів визначалися «золоті відносини» з точністю до сотих частин. Критиці піддається «модулор» і в частині прийнятого росту людини, і в частині незафіксованого положення руки12 . Відзначено і невідповідність самого методу, статичного у своїй основі, часовому характеру сприйняття композиції, фізіологічному принципу апперцепції13 .

Але, мабуть, головна помилка в математичній гармонізації Корбюзьє, що критикується – це відхід від сутності людини; від того, як він визначає гармонію у своїх відносинах зі світом. «Досліджується переважно об'єкт, тоді як у цій проблемі не менше місце займає сприймаючий суб'єкт – людина, крізь призму якого переломлюється вся картина світу, у тому числі архітектурне середовище»14 .

Цікавим фактом є те, що навіть прихильники математичної гармонізації вказують на її обмеженість. Так, архітектор О.Перре пише: «Я охоче застосовую до проблеми пропорцій те, що сказав поет і математик Едгар По: «Математика не може дати більш точних доказів, чим ті, які художники витягають зі свого художнього відчуття»15 . І.В.Жолтовський затверджував, що «не треба шукати готових засекречених формул. Їх немає!… Принцип зодчества зводитися до пошуків відповідності між ідеєю споруди й ідеєю, закладеної в навколишній його природі»16 .

За О.І.Некрасовим, «Архітектура – сприйняття людиною самого себе»17 .

Архітектурний образ

За, художній образ в архітектурі зв'язаний з наочним розкриттям естетичної цінності тієї суспільної функції, що організується архітектурним твором [Б.Г.Бархін, стор. 474]. Основою художнього образа в архітектурі є соціально значима художня ідея. Архітектурний об'єкт своїм значенням, взаємодією з навколишнім середовищем, своїм просторовим і об'ємним рішенням, формами, виразністю своїх пропорцій здатний розкрити світогляд і втілити ідеї епохи.

Уже на першій стадії творчого пошуку, намічаючи лише загальні обриси майбутнього об'єкта, автор вносить естетичне начало у логіку створення форми. Він прагне виразити жанр споруди, його типологічні риси, узгоджуючи їх із громадським призначенням споруди, її конкретним положенням у природному або містобудівному середовищі. З особливою повнотою і послідовністю розкривається естетична сторона архітектури в проектуванні громадських споруд. У містобудівних рішеннях ставляться завдання індивідуалізації архітектурно-художніх композицій. У цьому велику роль грає ландшафт, що сприяє створенню образа, що запам'ятовується, завдяки могутньому архетипічному впливу на людину його основних протилежностей: низу і верха, води і гори, степу і лісу тощо.

В умовах проектування зважується питання про зв’язок «правил», даних у завданні на проектування, норм і типових рішень з пошуком художнього образу. Складність проблеми полягає в сполученні об'єктивно раціонального і індивідуального образу. «Правило» як сформована усереднена схема побудови об'єкта характеризується як певна «норма», що відмежовує даний тип споруди від безлічі інших. Художній образ дає одночасно «правило» і індивідуально-конкретне рішення об'єкта в даному середовищі. У художньому образі розкривається міра суб'єктивної авторської активності стосовно матеріалу життя.

Сприйняття будь-якого архітектурного твору можна розглядати як одержання інформації. Відповідно до інформаційної теорії емоцій, повідомлення збуджує позитивні емоції за умови, якщо прогнозований (передбачуваний) зміст повідомлення менше того, який одержує глядач дійсно. Позитивна емоція естетичного задоволення виникає, коли рішення несподіване й оригінально [П.В.Симонов].

Однак сприйняття твору мистецтва, у тому числі мистецтва архітектури відрізняється від сприйняття повсякденного об'єкта. Відомий літературознавець В.Б.Шкловський при вивченні емоційно-естетичного сприйняття художнього твору в якості важливої складової частини сприйняття виділяє відчуття “утруднення” (“ускладнення”). Воно представляється певною зупинкою, що вимагає подолання:  «Приемом искусства является прием «остранения» вещей и прием затрудненной формы, увеличивающий трудность и долготу восприятия, так как воспринимательный процесс в искусстве самоцелен и должен быть продлен». Результатом напруженого подолання є ефект катарсису – кульмінації сприйняття художнього об'єкта18.

Індивідуалізація художнього образу, його неповторність є результатом взаємовідбиття змісту проектованого об'єкта й особистості архітектора. Процес художньої творчості і полягає в тому, що архітектор проектує пізнаваний об'єкт на себе, а зміст своєї особистості на об'єкт, намагаючись привести модель об'єкта в єдність зі своїм життєвим і художнім досвідом .

З питанням оригінальності художнього образа зв'язана проблема новаторства і наступності. Здатність до справжньої творчості — новаторству, як до основи розвитку архітектури — найважливіше завдання. «Захищаючи право на новаторство, я посилаюся на минуле, що було моїм суворим наставником і незмінно продовжує керувати мною... Повага до минулого органічно притаманна всякому, хто створює» [Ле Корбюзьє]. Минуле в архітектурі як об'єкт вивчення дає нескінченну кількість архітектурних рішень. Шедеври архітектури і містобудування дають поживу для міркувань і стимулюють нові пошуки вічних істин.

Метод проблемного проектування

Проблемою в науці називається суперечлива ситуація, що виступає у вигляді протилежних позицій у поясненні яких-небудь явищ, об'єктів, процесів і потребуюча адекватної теорії її вирішення.

Метод комплексного проектування доцільно сполучити з методом проблемного проектування. Цей метод виходить з того, що проектна діяльність вимагає активного розумового процесу, що стимулюється наявністю проблематики.

Метод проблемного проектування супроводжується ясним формулюванням і розкриттям різних аспектів, що випливають з досліджуваної програми проектування. Визначення локальної проблеми стимулює пошук і конкретизує напрямок творчих зусиль. Тим самим проект здобуває чітко виражений задум. Природно, що проблема повинна випливати із суті завдання, навколишнього середовища, соціальних умов.

Проблемний метод припускає серйозні розумові і творчі зусилля в подоланні труднощів завдання, розглянутого під кутом зору висунутої концепції і сформульованого завдання. При цьому творчий процес ескізування являє собою ланцюг логічних операцій: постановку проблеми, передбачення кінцевого результату, відшукання протиріч, що заважають досягненню мети, і їхнє вирішення.

Проблемна ситуація19 містить щось невідоме, нерозкрите, передбачуване. Усвідомлення вимог до об'єкту в умовах проблемної ситуації, веде до упорядкування уяви і фантазії архітектора і гарантує більш реалістичне відношення до роботи. Метод проблемного проектування:

- забезпечує стимулювання творчих здібностей архітектора;

- сприяє оцінці формотворних факторів у конкретних умовах, що змінюються;

- припускає групову роботу, що дозволяє більш докладно охопити всі основні проблеми середовища, у якій ведеться проектування.

Метод експериментально-лабораторного проектування

Експериментальний метод включає в процес роботи над проектом науковий аналіз, метод міркувань на основі наукових даних і лабораторних (або натурних) досліджень, служить цілям різноманітного проектування. Експериментальний підхід припускає чотири фази:

перша фаза — спостереження, що дозволяє виявляти важливі факти і впізнавати їх; містить сприйняття й аналітичний відбір;

друга фаза — формулювання гіпотези про залежності, що можуть існувати між фактами. Творча фаза випереджає експериментування і містить розробку попередніх ідей і концепцій. Гіпотеза, тобто припущення про існування якоїсь залежності між фактами, повинна бути правдоподібній і доступній перевірці;

третя фаза — експериментування у власному смислі слова, мета якого — перевірка гіпотези; припускає вивчення об'єкта і лабораторну перевірку на моделях;

четверта фаза — обробка результатів, їхня інтерпретація, пояснення й узагальнення.

Напрямки експериментальних пошуків

В архітектурній науці поряд з точно встановленими положеннями  є дискусійні проблеми, що розробляються методом експериментального проектування. До найбільш складних відноситься проблема майбутнього або сталого розвитку міст. У проектах висуваються містобудівні гіпотези — ведеться експериментальний пошук форм майбутнього розселення — робляться пропозиції по просторовому плануванню і рішенню міста або його фрагментів.

Експериментальне проектування житлових комплексів охоплює проблеми простору і часу. Виходячи з аналізу сімейно-побутових відносин, даються пропозиції по трансформації величини і форми квартири в часі при зміні демографічного складу для зручностей проживання літніх і молодих пар. Ведуться експерименти по проектуванню і модернізації застарілих конструктивних і просторових рішень у житлових, громадських і промислових будівлях.

Метод оптимального проектування

Сфера додавання ідей, понять і методів математичних наук і сучасної обчислювальної техніки до області архітектурного проектування усе більш розширюється.

Математичні методи у творчому процесі архітектурного проектування і конструювання представляються допоміжними засобами пізнання. Кібернетичні пристрої моделюють механізм формальнологічного мислення, але завдання інтерпретації результатів машинної обробки залишається за творчою особистістю «оператора». Психофізіологічні особливості людини дозволяють їй оперувати з ще не цілком визначеними ідеями і проводити широкі аналогії і гіпотези.

Оптимальне проектування припускає спільне використання людини і машини в одній системі. Архітектор виступає як критик і експерт, він привносить інтуїцію і досвід для прийняття рішень. Машина робить упорядкований перебір варіантів, обробляє величезного об'єму інформацію і підготовляє для архітектора обґрунтування рішення. Таке обґрунтування припускає одержання точної кількісної міри (оптимальне рішення) при певних обмеженнях (наприклад, норм і правил) і критеріях (наприклад, економіки).

У підготовчій стадії проектування може бути використовувала машинна пам'ять, з метою використання в процесі ескізування необхідної і достатньої інформації на додаток до оперативної пам'яті проектувальника.

На стадії творчого пошуку превалюють художньо-образна діяльність мислення, уява і творча інтуїція архітектора-художника. Творчий пошук нового і постановка проблеми не моделюються за допомогою машин і залишаються за людиною.

У стадії творчої розробки, коли розкривається кількісна і якісна складність і взаємозв'язок наукових, технічних і економічних проблем, можуть бути застосовані комп'ютери, що моделюють, контролюють й прискорюють процеси архітектурного проектування. При створенні просторових систем, якими є архітектурні об'єкти, неминуче порушуються десятки факторів, тож добір оптимального варіанта, оцінка економічної доцільності, конструктивної структури може бути зроблена за допомогою алгоритмізації і програмування,

При оптимальному проектуванні можна вичленувати шість основних фаз, у трьох з який бере участь проектувальник. Ці фази носять творчий характер. У першій фазі розробки програми-стратегії творче завдання полягає в постановці кінцевої мети, виборі критерію оптимальності й в установці дисциплінуючих умов. В другій фазі формалізації творчим є розробка інформаційної моделі об'єкта, тобто опис найбільш істотних його сторін і позначення об'єкта через певну кількість незалежних і залежних перемінних. Ця фаза є основою для третьої фази — складання алгоритму і запис у виді оперативної блок-схеми графічної структури алгоритму. Третя фаза і четверта — налагодження програми і п'ята — рахунок і обробка результатів — виконуються фахівцями-операторами. Машина дає різноманітне рішення, що лежить у руслі норм; критику-експерту надається відповідальне завдання оцінки і вибору з цих варіантів того, котрий щонайкраще відповідає конкретному завданню. У цьому складається заключна стадія, що проходить при особистій участі дипломанта-автора. Отримані оптимальні рішення виражаються на всій безлічі припустимих станів об'єкта з погляду одного обраного критерію оптимальності. Для того щоб зробити комплексну оцінку, врахувати значення другорядних факторів, здійснюється машинне імітування проектування яке багато в чому повторює логіку дій проектанта, коли він шукає оптимальну відповідь методом «послідовних поступок». — комплексної оцінки за принципом «втрачаючи в одному, виграємо в іншому».

Поряд із зазначеними спільними методами в проектуванні застосовується ряд окремих локальних методів:

  1.  метод «проб і помилок»; складає основу первинного эскизирования (див. 2.5);
  2.  метод   теорії   графів;     використовується для   зображення   проектної    ситуації (див. 3.4) і для передачі інформації ЕОМ (див. 4.4).
  3.  метод    «послідовних    поступок    і наближень»; складає зміст проектування  в  стадії   творчої   розробки (див. 2.6) і застосовується при оцінці результатів обробки алгоритму з комплексу критеріїв (див. 3.4);

метод робочого макетування; упроваджується на всіх рівнях утворення і на всіх етапах проектування (див. 2.7);

метод     математичного     моделювання — основа    оптимального    проектування (см. 4.4).

Контрольні запитання за темою

1.Зформулюйте поняття методології, методу і методики проектування.

2.Розкрийте сутність творчого методу архітектора.

3.Назвіть і охарактеризуйте методи проектування, що відносяться до інформаційних.

4.Розкрийте сутність комплексного методу проектування.

5.Як діє принцип обміну інформацією у проектному процесі?

6.Що являє метод структурного аналізу? Дайте поняття структури і системи.

7.Розкрийте методичні позиції проектування.

8.Охарактеризуйте метод проблемного проектування.

9.Охарактеризуйте стадії методу оптимального проектування.

Література

1.Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2.Бархин М.Б. Методика архитектурного проектирования в системе архитектурного образования: уч.-метод. пособие для архит. вузов и факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

4.Пономарев Я. Психика и интуиция. – М.: Политиздат, 1967.

5.Райт Френк Ллойд. Будущее архитектуры. М.: Госстройиздат, 1960.

6.Симонов П. Роль эмоций в приспособительном поведении живых систем. //Вопросы психологии, 1965, № 4.

7.Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - 344 с.

8.Фресс Поль, Пиаже Жан. Экспериментальная психология. – М.: Прогресс, 1966.

9.Чепелюк Ю.В. Архитектурная композиция как выражение «целого»-«единого». -К.: НИИТИАГ, 2000. – 30 с.

10.Панова Л.П., Шубович С.О. Методичні вказівки до вивчення курсу «Архітектура композиція. Композиція-сприйняття». Частина 1. - Харків: ХДАМГ, 2001. - 60 с.

11.Жмурко Ю.В., Панова Л.П. та ін. Методичні вказівки до вивчення курсу «Архітектурна композиція. Композиція-сприйняття». Частина 2. - Харків: ХДАМГ, 2002. - 60 с.

3. Географические информационные системы

Назначение географической информационной системы

Основные ГИС-задачи

Карта в ГИС-системах

Базы данных

Спектр приложений ГИС

Процесс градостроительного и архитектурного проектирования на современном этапе не отделим от многоаспектного анализа, требующего переработки колоссальных объемов информации. Компьютерные технологии позволяют формировать базы данных, в которых она хранится и структурируется. Специфическим программным продуктом, предназначенным для управления базами данных, являются географические информационные системы (ГИС), получившие на сегодняшний день широчайшее распространение во всех областях деятельности.

Назначение географической информационной системы (ГИС) состоит в предоставлении пространственной основы поддержки принятия решении в задачах использования ресурсов Земли и для управления средой, созданной человеком.

Часто ГИС интегрируют с другими приложениями для выполнения географического и научного анализа. Важно, что данные ГИС структурированы и хранятся так, что позволяют осуществлять распределенный доступ к данным. С этой целью ими можно воспользоваться для проведения градостроительного анализа любой степени сложности.

Обычно ГИС представляет информацию в виде карт и с помощью символов. При интерактивной работе с картами на персональном компьютере, ГИС может также создавать новую информацию, которая не присутствует в явном виде на бумажных картах.

Например, вы можете запросить все известные атрибуты (характеристики) пространственного объекта получить список всех объектов, встречающихся на маршруте из одной точки сети до другой, вычислит время в пути; выполнить моделирование, позволяющее определить сток воды или распространение загрязнителей. Способ, выбираемый для показа и анализа информации, зависит от того, как вы моделируете географические объекты реального мира.

Основные ГИС-задачи: ввод и редактирование данных, картографирование, создание карт и их компоновка, управление данными, пространственный анализ и размещение ГИС-данных и приложений в Интернет.

Все географические информационные системы (ГИС) строятся на основе формальных моделей, описывающих размещение в пространстве объектов и процессов. Формальная модель представляет собой обобщенную и четкую систему понятий, она задает тот лексикон, который может быть использован для описания и объяснения объектов и процессов. Географическая модель данных определяет лексикон для описания и объяснения объектов и процессов, находящихся на земле. Географические модели данных являются тем основанием, на котором строятся все географические информационные системы. Нам всем знакома одна из моделей географической информации - карта. Карта представляет собой масштабную модель реальности, которую мы создаем, используя ряд норм и правил (например, картографические проекции, условные знаки, надписи).

Карта - это графическое представление географических данных. Чтобы быть эффективной, карта должна быть визуально привлекательной. Принципы графического дизайна - компоновка, пропорция, баланс, обозначения и шрифты - приложимы к картам в той же степени, что и к другим типам иллюстраций Карта служит посредником между географическими данными и нашим восприятием. Карты используют присущую людям способность обнаруживать пространственные закономерности и содержат визуальные подсказки о свойствах географических объектов и мест. См. рис.1.

Рис. 1. Примеры отображения пространственных данных с помощью ГИС.

Карта является представлением географических данных, это взгляд на географию для определенного класса пользователей. Карта фильтрует информацию для конкретного применения – отображается лишь то, что нужно. Карта упрощает данные- часть внутренней структуры данных и всей их сложности остается скрытой. Карта добавляет к данным описания - надписи показывают названия, категории, типы и другую информацию об объектах.

Базы данных

Географическая информационная система (ГИС) управляет данными в иерархии папок, файлов и баз геоданных (БГД). Основные типы географических данных- векторные, растровые, Т1М, местоположения - могут храниться в базах геоданных и файлах.

Географические данные могут размещаться в персональной БГД на диске персонального компьютера или в многопользовательской БГД, находящейся на сервере. Вы можете структурировать базы геоданных и файлы, отражая в них области проектов, тематические группировки, организацию учреждения или какой-либо иной принцип. 

Спектр приложений ГИС

ГИС сейчас используют весьма интересными способами. Чтобы понять ГИС и увидеть ее значение, полезно сделать обзор спектра разнообразных приложений ГИС

Здесь приводятся описания некоторых приложений, сделанные по материалам докладов, которые были представлены на конференции пользователей ГИС.

Сельское хозяйство

Для прогноза влияния Эль-Ниньо на сельское хозяйство модели этой климатической осцилляции объединяют с космическими изображениями Бразилии, показывающими использование земель. Приемники системы глобального позиционирования (GPS) используют в реальном времени вместе с портативным программным обеспечением ГИС для точного внесения химикатов для повышения агропродуктивности.

В долине Сан-Хоакин в Калифорнии, используют ГИС для моделирования рассеянных источников загрязнения. Созданные карты дают возможность увидеть засоленность почв.

Одна компания применила ГИС, чтобы оценить, как планируемое перемещение центрального офиса может повлиять на работу служащих компании.

Военные приложения и разведка

Военно-воздушные силы США используют технологию ГИС для управления, ведения и визуализации миллионов климатологических записей.

Шведские вооруженные силы выполнили обширную работу по комплексному условному обозначению военных и гражданских сооружений для совершенствования военного планирования.

Экология и охрана природы

Колумбия строит базу данных ГИС, чтобы найти приоритетные участки земли, которые следует передать в службу национальных парков.

В Кении ГИС показала, что крупные млекопитающие рассеиваются по саванне во влажный период и концентрируются в бассейне в сухой период. Понимание пространственных закономерностей сезонной миграции важно, чтобы управлять доступом к воде для диких животных и домашнего скота.

ГИС применяют на острове Санта-Каталина в Калифорнии для оценки экологических потерь и выгод, связанных с грунтовыми дорогами. Дороги создают экологическую дилемму, так как они позволяют вести экологические мероприятия и, одновременно, нарушают экологический ландшафт.

Электричество и газ

Бейрут анализирует свои энергетические сети, чтобы минимизировать потери и стабилизировать уровни напряжения. ГИС моделирует сценарии размещения устройств для оптимального электроснабжения.

Общественная Служба в Нью-Мехико использует ГИС, чтобы управлять строительством, эксплуатацией и ремонтом линий электропередач длиной 2500 миль.

Горная промышленность и науки о Земле

В Восточной Вирджинии используют ГИС, чтобы следить за закислением поверхностных вод шахтными дренажными водами. Объединяются данные по высоте, гидрологии, участкам разработок икачеству вод.

Компания по обслуживанию горных работ использует ГИС, чтобы создать трехмерные базы данных по хранилищам ядерных отходов, для программ эксплуатации минеральных ресурсов и целей мониторинга подземных вод.

Дистанционное зондирование и обработка изображений 

Компания по цифровым изображениям использует системы воздушного зондирования с координатной привязкой для создания пространственныхданных в реальном времени. Изображения передают на наземные станции, где они сливаются, переформатируются и автоматически дешифрируются.

Государственные и местные власти 

В Катаре для контроля и видеорегистрации состояния труб используют телекамеры, опускаемые в сети водоснабжения и стока. Эти изображения интегрируются в ГИС и обеспечивают информацией операторов по эксплуатации. 

Новый международный аэропорт Денвера расположен в сельской местности. ГИС используется для разработки сценариев развития землепользования на следующие 5,10 и 15 лет.

На Украине политические изменения повлекли волну земельных реформ. Нехватка точных записей тормозила создание точного кадастра, поэтому разрабатывается новая система регистрации земель, базирующаяся на космических изображениях высокого разрешения и современных программных методиках. 

Телекоммуникации

В Колумбии в базу данных ГИС заносится магистральная оптоволоконная сеть с воспроизведением каждого из элементов сети.

В Индонезии ГИС применяют для управления радиотелефонной системой, исследуя размещение радиостанций, демографию области потребителей и эксплуатацию оборудования. 

Консалтинговая фирма по телекоммуникациям использует данные по землепользованию и земельному покрову, чтобы прогнозировать затухание сигнала для беспроволочных коммуникационных систем.

Транспорт

В Корее ГИС следит в реальном времени за состоянием дорожного движения, чтобы уменьшить автомобильные пробки на основных магистралях. В штате Джорджия применяют технологию ГИС, чтобы управлять ремонтом дорожного покрытия. Выполнено исследование по оценке участков дорог на основе данных растрескивания под нагрузкой. 

Водоснабжение и водные ресурсы

Рост населения и расширение сельского хозяйства в Египте создали проблему в управлении водными ресурсами. Государственное министерство создает систему для управления руслом реки Нил, оросительными и дренажными каналами, насосными станциями.

Во Флориде чтобы уменьшить переполнения в системе санитарных стоков используют гидравлическую компьютерную модель. Когда приходят основные ливни, для расчета осадков и поддержки работы станций по откачке стоков используют космические изображения.

Упомянутые выше приложения показывают пространственные особенности исторической практики, фиксируют современное состояние естественной и антропогенной сред и прогнозируют изменения в мире, опираясь на погодные и геофизические явления и события человеческой деятельности. В каждом приложении было принято решение, касающееся использования физических наборов данных для обслуживания логических моделей данных

Системы автоматизированного проектирования

Основные программные продукты САПР

Особенности трехмерной компьютерной графики и анимации

Основные функции программ трехмерной графики

Области применения трехмерной графики

Компьютерное проектирование

Времена, когда рабочее место конструктора было оснащено лишь кульманом и канцелярскими принадлежностями, уходят в прошлое. В мире современных технологий невозможно достичь высокого уровня конструирования без использования систем автоматизированного проектирования (САПР), которые обеспечивают максимальную точность выполнения чертежей и экономят время за счет автоматизации многих рутинных операций. Более того, создаваемые с их помощью результаты можно передавать по технологической цепочке дальше для выполнения последующих производственных операций.

Лидером среди систем автоматизированного проектирования, вне всякого сомнения, можно считать АutoСАD. Программа появилась на рынке в 1982 г. и стала одной из первых таких систем для персональных компьютеров. За годы, прошедшие с того времени, она превратилась в мощную среду, без которой уже трудно представить работу современного промышленного предприятия или конструкторского бюро. Новейшие версии программы предлагают самые совершенные средства двухмерного проектирования и оформления чертежей, а также удобные инструменты твердотельного моделирования. Современные технологии, заложенные в системе, способны обеспечить эффективную коллективную работу над проектом с учетом стандартов предприятия и различных методов проектирования

Изучая АutoСАD, вы поймете общие принципы построения систем проектирования и в будущем сможете без труда освоить другие программы САПР. 

Следует выделить в ряду САПР продукт фирмы „GRAPHISOFT” – програмную среду ArchiCAD. и Lihgtscape Visualization Sistem.

Рекомендуемая литература:   AutoCAD 2002: Самоучитель/ Д. Ткачев. – СПб.:Питер, К.:БХВ, 2003.- 416с.: ил.

Особенности трехмерной компьютерной графики и анимации

Что же это такое - компьютерная 3D-графика и в чем ее отличия от обычной двумерной графики? В самых общих словах можно сказать, что двумерная компьютерная графика- это совокупность  изображений, созданных с помощью компьютера, в то время как ЗD -  графика предназначена для имитации фотографирования или видеосъемки трехмерных образов объектов которые должны быть предварительно подготовлены в памяти компьютера, Поясним сказанное на примере. Предположим, вам потребовалось нарисовать деревенский домик. Используя средства двумерной компьютерной графики, вы отображаете видимые контуры элементов домика и окружающего пейзажа. Если после этого возникает потребность нарисовать тот же домик с другого ракурса (например, с тыльной стороны), то всю работу приходится повторять заново от начала и до конца: снова рисовать все контуры элементов, придумывая детали, наблюдаемые в реальности. Полученные эскизы рисунков требуется раскрашивать в нужные цвета; учитывая воображаемое направление лучей света для правильного воспроизведения теней и бликов.

Основные функции программ трехмерной графики:

1.- создание 3D объектов

2.- создание двухмерных чертежей

3.-визуализация 3D чертежей

4.- расчетные функции

Области применения трехмерной графики

Существует много областей применения трехмерной графики. В частности, это архитектурное проектирование и проектирование интерьеров. К области автоматизированного проектирования (Computer Aided Design-CAD) относятся также применения ЗD-графики в целях синтеза внешнего вида сложных отливок, деталей, изготовляемых методами штамповки, токарных и фрезерных операций, визуального облика проектируемых автомобилей, катеров самолетов и т. п. Создание трехмерных образов деталей и конструкции - хотя и непростая в целом, но все же менее трудоемкая задача, чем изготовление масштабных или полноразмерных макетов таких объектов.

Компьютерное проектирование

3D-графика поможет в случаях, когда требуется встроить воображаемый сюжет в изображение реального мира. Такая ситуация типична для задач архитектурного проектирования. Одно дело - разглядывать чертеж будущего здания на листе ватмана, и совсем другое дело - видеть зримый трехмерный образ этого здания на фоне реальной застройки с учетом естественного или электрического освещения и теней. 3D-графика устранит необходимость создания макета и обеспечивает гибкие возможности изображения сцены для любых погодных условий и под любым углом зрения. Воображаемый объект встраивается в реальный фон. Такой способ использования ЗD-графики применяют, например, для создания виртуальных фрагментов городской среды

30-графика поможет вам сравнительно быстро и без особых затрат решить задачи, относящиеся к области  проектирования интерьеров. «Перемещаясь» в виртуальных пространствах, вы можете приблизиться к каждому элементу и рассмотреть его  во всех подробностях.

ЗD Studio МАХ 3.0 – считается одной из лучших и наиболее популярных программ для моделирования пространственных объектов или, как ее еще называют, ЗD -графики  (от слов «3-dimention»  т. е. «трехмерный»).

ЗАМЕЧАНИЕ Для решения задач архитектурного проектирования и конструирования интерьеров выпускается специальная разновидность программы 3D Studio, именуемая 3D Studio VIZ

Рис. 2. Примеры трехмерных интерьеров проектируемых помещений, выполненных с применением программ компьютерной графики.

Рекомендуемая литература:   Петерсон М. Эффективная работа с 3D Studio MAXСПб: Питер, 1999. – 656с.: ил.

Среди программ, направленных на решение практических художественных задач, возникающих при работе над любым проектом можно выделить  программный продукт канадской фирмы CorelDRAW.

Сегодня рынок программных средств, предназначенных для автоматизации работы с графическими изображениями, очень широк и разнообразен. Но в нем есть свои лидеры. Линия программных продуктов канадской фирмы Corel, носящая название CorelDRAW, безусловно, является одним из таких лидеров. Программа CorelDRAW 9, составляющая основу современного набора программных средств фирмы Согеl, была выпущена в мае 1999 г. Она представляет собой результат десятилетней эволюции, обладает достаточной универсальностью и мощностью, будучи в равной степени полезной и в промышленном дизайне, и в разработке рекламной продукции, и в подготовке публикаций, и в создании изображений для WеЬ-узлов. Вместе с тем пользовательский интерфейс этой программы построен очень рационально, с высокой степенью унификации и последовательным проведением простой идеи: если пользователю не нужны те или иные средства и возможности программы, он может не затрачивать время и усилия на их изучение. Это делает программу CorelDRAW 9 весьма привлекательной в качестве первого программного средства для приступающих к изучению машинной графики в целом или иллюстративной графики в частности. Усилия, потраченные на изучение этого программного средства, окупятся многократно при практической работе.

Рекомендуемая литература: Бурлаков М. CorelDRAW 9. Справочник.– СПб: Питер, 2000. – 216с.: ил.

Гурский Ю., Гурская И., Жвалевский А. CorelDRAW . Трюки и эффекты.– СПб: Питер, 2004. – 506с.: ил.

Контрольні запитання за темою

1. Яке головне призначення географічної інформаційної системи (ГІС)?

2. Яке завдання має географічна інформаційна система (ГІС)?

3. Які можливості дає ГІС-технологія архітектуному проектиуванню?

4. Що таке системи автоматизованого проектування?

5. У чому полягає застосування комп’ютерного проектування?

6. Що таке 3D-графіка?

7. Які можливості архітктурного проектування розкриває 3D-графіка?

8. Області застосування тривимірної графіки

9. Розкрийте можливості програми CorelDRAW у архітектурному проектуванні.

10. Назвіть і охарактерихуйте основні програмні продукти САПР.

Литература

Д. Ткачев. AutoCAD 2002: Самоучитель. - СПб.: Питер, К.:БХВ, 2003.- 416с.

Петерсон М. Эффективная работа с 3D Studio MAXСПб: Питер, 1999. – 656с.

Бурлаков М. CorelDraw 9. Справочник.– СПб: Питер, 2000. – 216с.

Гурский Ю., Гурская И., Жвалевский А. CorelDraw . Трюки и эффекты.– СПб: Питер, 2004. – 506с.

4. МЕТОД СЕРЕДОВИЩНОГО ПРОЕКТУВАННЯ.

АРХІТЕКТУРНЕ ПОЕКТУВАННЯ

В РАМКАХ СИСТЕМИ «СЕРЕДОВИЩЕ-ЛЮДИНА»

(за В.Л.Антоновим)20

4.1. Системність як характеристика цілісності в архітектурі

Поняття і специфіка архітектурної системи.

Проблема архітектурної композиції у рамках системи „середовище-людина”.

Естетичний вплив середовища.

З огляду на визначальний вплив середовища на людину і його сприйняття будь-якого об'єкта в цьому середовищі, методологічною проблемою архітектурної композиції стає природа сприйняття людини, його реакції на вплив середовища.

У такому випадку методична проблема формулюється як відношення проекту до естетичного впливу середовища. Антична і середньовічна архітектура формувалась у натуру, і архітектор, входячи в реальність, неминуче ставив себе в позицію майбутнього споживача. Але якщо сьогодні проект є засобом прогнозування реальності, те його автор, як і колишній зодчий, повинен відтворити цю позицію; тобто відтворити у своєму проекті вплив середовища на жителя.

Як домогтися такої адекватності в проектному процесі?

Архітектурна теорія визначає композицію як ЦІЛІСНІСТЬ, взаємозв'язок частин. У цій якості вона співвідноситься з філософськими і кібернетичними поняттями системи. Сутність архітектури відповідає трактуванню систем, що “не можуть бути розкладені на прості складові” [2]. У міському середовищі, більш ніж десь, виявляється структурна ієрархічність системи: перехід однієї якості в іншу: будинку - в ансамбль, а ансамблю - у містобудівний контекст. Міське середовище служить зразком системи не тільки за масштабними ознаками, але і з точки зору цілісності. Ця цілісність міського середовища - результат взаємодії двох підсистем: однієї, що відбиває матеріальну діяльність, і іншої - духовної, емоційно-естетичної.

У цьому смислі міське середовище співвідноситься зі світом емоцій людини. Емоційно-естетичний вплив міського середовища визначається дуалізмом людського “Я”: розходженням між соціальними й особистісними якостями людини. Отже, архітектурна система - це не просто об'єкт, а результат взаємодії об'єкта і людини. 

Таку взаємодію демонструє А.В.Бунін при описі Чандігарха: “Наче звертаючись до країни від імені гірського світу, Корбюзьє направив архітектурну енергію Чандігарха до великої індійської рівнини, куди несуть свої води численні притоки Інду і Гангу” [16, т.2, с.386]. Не менш поетично позначає Ле Корбюзьє простори Бретані: “Тоді розкривається безмежна глибина, розсовуються стіни, зникає усе випадкове - відбувається чудо, що виявляється несказанним простором... Мені не відоме чудо віри, але я не раз переживав чудо естетичної насолоди, що створює несказанний простір” [12, с.261].

Таким чином, основна проблема архітектурної композиції може бути сформульована як неможливість пізнати композицію міста поза особистістю людини, що діє в міському середовищі і сприймає її як ЦІЛІСНІСТЬ у рамках своїх “сутнісних сил”, їхнього соціального і родового аспектів.

Естетичний вплив середовища – це, по-перше, передана нею інформація, вплив її фізичних параметрів на наші органи почуттів.

По-друге, – це складання в цілісність в почуттєвій свідомості людини окремих сигналів середовища. В реальному середовищі щоденні мозаїчні враження - від міста і районів до кімнати в будинку - в одних випадках складаються в ціле, в інших - відчуваються хаосом.  

Виникає питання, як формується образна єдність міського середовища?

4.2. Мова і мовлення архітектури як засіб вираження архітектурної композиції

Поняття архітектурної мови

Простір і час як головні складові архітектурної мови.

Архетипічні основи архітектурної мови.

Мовлення як просторово-часове „розгортання” архітектурного тексту.

Архітектурний катарсис.

Часові зчленування як категорія архітектурного мовлення.

У науці поняття мови і мовлення (рос. – языка и речи) з'являються як засіб контакту автора й адресата (в архітектурі цей контакт здійснюється через архітектурний об'єкт).

Архітектурні форми, що наділені мовною функцією, повинні мати наступні якості:

- задовольняти потреби матеріальної основи: організації міської діяльності;

- викликати найбільш сильну емоційну реакцію в сприймаючого людини (адресата);

- володіти часовою і масштабною стійкістю: зберігати функції мови для будь-яких епох, масштабів середовища, провадженнях робіт, матеріалах, стилях, модах, смаках і т.д.

Як відомо, в архітектурі виділяють три форми: просторову, об'ємну і колірну, причому чільною роллю наділяють дві перші. Саме вони беруться в основу мовних пріоритетів.

Наука багатьох епох виділяла як визначальні просторово-часові параметри. Ідеї “натхненності” просторів, їх “вібрації” і подиху проходять від Аристотеля до Ейнштейна як обов'язкова риса “усіх відчуттів будь-якої модальності, інтенсивності, тривалості” [18]. Людина оцінює їх у порівнянні зі “своїми просторовими ознаками” і відкидає при неможливості таких порівнянь (як це часто відбувається в районах масової забудови).  Наука про простір проксеміка поширює вплив просторів на соціальне поводження людей і констатує національні розходження у відчутті просторових дистанцій і координат. Існує і залежність між дистанцією огляду, відчуттям глибини і світла [19].

Не меншу роль грає світло. По-перше, потрапляючи на контур зіниці, воно викликає “кореневий поштовх”, що підсилює реальні контрасти; виникає те, що в мистецтві прийнято називати “зворотним ефектом”. По-друге, у залежності від світлової розвиненості, сигнали проникають на різну глибину в кору головного мозку; а більш глибоке проникнення викликає більш глибоку емоційну реакцію [20].

Простір і світло мають глибинні, архетипичні основи, образно відбиті в міфопоетиці. Так, міфопоетична модель античного космосу представляється у виді  яйця, просторово розчленованого по вертикалі на три складові частини:  верхню - небо (Уран) і нижню - землю (Гею), розділену на світ людей і світ підземний (Тартар). Небо уявлялось оболонкою, наповненою світлом; земля - покритою тінню поверхнею; підземелля являє занурену в пітьму безодню. Туди, за Гесіодом, спускаються “корені землі і моря”.

Міфологічне розуміння внутрішнього простору як простору затіненого, такого що знаходиться в тіні від покриття, „даху”, міфопоетичне мислення поширює на весь інтер'єр, що окультурюється: будинку, міста чи держави. Таке універсальне поняття даху виходить з найдавніших уявлень, про які писав ще Ксенофонт, стверджуючи, що людину від дикої тварини відрізняє наявність даху над головою [21]. Таким чином, космос і будинок представляють один образ - внутрішній, затінений культурний простір, закритий від зовнішніх впливів. Але ця закритість не абсолютна. Кульмінаційним вузлом, що домінує у внутрішньому, закритому просторі, є світлий центр, середина - фрагмент зовнішнього світу, впущений у середину.

Міфопоетика співвідносить світло і пітьму з уявленнями про життя і смерть. Пітьма-смерть семантично близька воді, просторовому стиску, низу, античному хаосу. Але ця смерть не абсолютна: вона виявляється основою майбутнього народження життя-світла.

Таку ж просторово-світлову єдність ми бачимо в архітектурі. Так, в архітектора італійського Відродження Альберті композиційна середина вілли – атріум або “лоно” обов'язково зчленовує відкрите світло сонця і тінь від портика чи даху [22], а у сучасного японського архітектора Андо світло після пітьми спалахує у фінальній кульмінації.

Таким чином, світло і пітьма виступають як глибинна, міфологічна основа архітектурної мови. Вони невідривні від просторових параметрів і в сукупності позначають міфопоетичні зв'язки внутрішнього і зовнішнього; в решті решт - людини і світу.

Отже, до АРХІТЕКТУРНОЇ МОВИ відносяться два компоненти середовища:

- просторова дистанція (просторові параметри) ;

- світлові відносини (світло - тінь).

Архітектура і мистецтво в цілому в усі епохи оперували цією просторово-світловою мовою. Так, у соціально прогресивних суспільствах, де людина виступала у гармонії зі світом, зовнішнє неосяжне осягалося шляхом уведення проміжних просторів, порівнянних з людиною (класична Еллада, раннє Відродження, кращі зразки сучасної архітектури) [23]. Вираження незначності людини або трагедії, що її спіткала, тобто некомунікабельності людини і світу, відбувається через шокове зіткнення людини з гігантськими просторами (комплекс у Гізе, Імперська канцелярія в Берліні, технократичні мотиви Саарінена або, у плані трагедійної метафори, меморіали в Хатині і Саласпілсі).

Так само створювався “простір трагедії” у творах мистецтв: від гомерівської “Одиссеї” до кафкінського “Процесу”, фільмів “Невідправлений лист” М.Калатозова, “Конформіст” Д.Берталуччі, “Мовчання” І.Бергмана. М.Козинцев у фільмі “Король Лір” порушував комфортну дистанцію між людьми в сцені “Розподіл королівства” і тим кардинально змінював настрій: від благодушності до неприйняття.

Ряд стійких метафор створюють світлові структури:

- відчуття оптимізму чи песимізму міняються в залежності від переваги світла або тіні, ступеня щільності (прозорості) тіней або яскравості світла (так, на різні метафори “працюють” контрастні тіні давньоєгипетської архітектури і нюансні сполучення світла і тіні в архітектурі класичних Афін);

- перехід від спокою до тривоги походить від відчуття стійкості чи хиткості буття, що залежить від ступеню розчленованості світла і тіні (так, великі поверхні світла і тіні у Виховному будинку Ф.Брунеллескі змінюються стінами, поцяткованими відблисками, у палаццо пізнього Відродження; залиту світлом “Сікстинську мадонну” Рафаеля переміняє його ж фреска “Виведення св. Петра з темниці”, де відблиски прориваються з темряви; світлий пейзаж, що наснився Свидригайлову, постає рядом з поцяткованим блискавками небом і темною коміркою перед його самогубством у романі Ф.Достоєвського „Злочин і кара”; у І Франка в оповіданні „Ріпник”, навпаки, спалахи у мороці ночі передують світлій фінальній кульмінації як метафорі духовного очищення героя;

- відношення людини до світу змінюється в залежності від поглинаючої світлової інтеграції або чіткого розчленовування світлового потоку. Так, готичним соборам з «незбагненним» випромінюванням і капелі в Роншані з хиткими тінями протипоставлені палаццо раннього Відродження з упорядкованими світловими відносинами.

Але ці якості простору і світла як архітектурної МОВИ (рос. язика), є, аналогічно вербальній мові, лише статичною основою в інформаційному процесі. Так само, як вербальна інформація, архітектурна інформація реалізується при зчленуванні мовних фрагментів у часове розгорнення – МОВЛЕННЯ (рос. речи).

Вплив простору і світла залежить від ритмів їхніх зчленувань у часовому ряді. Людина відчуває ці зміни в процесі свого руху. Якщо ці зовнішні ритми збігаються з ритмом подиху людини, вона відчуває гармонію із середовищем; при розбіжності виникає відчуття дискомфорту.

Цей інформаційний часовий процес визначається лінгвістикою як “синтагматичний”, а теорією інформації - як “розгорнення повідомлень”. “Розгорнення” засновані на “здатності приймача угадувати... виходячи з переданих елементів, який елемент повідомлення піде далі” [24, 25]. На першому рівні екстраполяції - фізіологічному, “перцептивному21 - спрацьовує миттєва, т.зв. оперативна пам'ять: “післясвітіння” (продовження дії) щохвилинних сприйнять. Воно засновано на збереженні “сліду від попереднього подразнення (зіниці) у виді так називаного послідовного образа... При наступному впливі на око нового подразника око буде реагувати вже не так, як ...наче попередньої витрати світлочутливої речовини не було” [26].

Психофізіологія визначає таке “розгорнення” поняттям “апперцепція” - залежністю кожного окремого сприйняття від попереднього і наступного.

З цими просторово-часовими категоріями нерозривно зв'язаний ефект катарсису. Він виникає при подоланні перешкод; як затверджував Геракліт, - при переході від темряви до світла. Численні трактування катарсису поєднує те, що в кожному з них є присутнім фактор “подолання”, розгорнутий у часі і просторі. Процес „подолання” складається з наростання вражень, що певної миті наче “спотикається” об поріг, - у людини “стискують подих”, - і потім наступає “видих” - фізіологічна основа “морального очищення”, називаного катарсисом.

У плані художньо-образного впливу, зв'язаного з катарсисом, цікаве трактування О.Ф.Лосєвим процесу відчуття “руйнування” і “відновлення” порушеної єдності (О.Ф.Лосєв, с.741-747]. Ця тема відсилає до архетипічних моделей, зокрема до міфоритуальної теми подолання “важкого шляху”. У процесі “шляху” міфопоетичний герой неодноразово зіштовхується з перешкодами-порогами; він переживає їхнє подолання як умирання і народження (“руйнування” і “відновлення”). Умирання розуміється як занурення в пітьму-хаос, коли “розумна (цілісна) сутність віддається у владу пітьми,... і саморуйнування” [О.Ф.Лосєв, с.747]. Герой (світ) переживає подолання як ритуальна жертва; він умирає, щоб відродитися в новому космізованому статусі. Знаком такого статусу є “цінність” (нею може бути цінна річ, або здобута стабільність світу), заради завоювання якої герой переборов “важкий шлях”.

Категорії простору і світла діють тут дуже яскраво. У важливий момент міфопоетичний “шлях” переривається темним вузьким простором, після якого відкривається світло “іншого царства” [В.Н.Топоров, т.2, с.352]. Проходження через вузький і затемнений простір несе на рівні архетипу семантику умирання і народження. Це простір-час, де герой (світ) бореться зі смертю і після занурення в прастихію хаосу (поглинання його хаосом) виходить світлим переможцем. Так сходить сонце після „занурення у безодню”.  Боротьба динамічна і напружена, і просторово-світлова динаміка виражає семантику цієї боротьби. Завдяки боротьбі і перемозі відбувається “героїзація” людини, прилучення до певних сакральних цінностей. Тепер, набувши нового статусу, вона може “доторкнутися” до світу богів, міфопоетичного універсуму.

Таким чином, архітектурний катарсис виникає в реальному середовищі при завершальному зіткненні внутрішніх і зовнішніх просторів, темряви і світла. Тут реалізується і концепція Геракліта про гармонію як єдність протилежностей узагалі, і теорія О.Ф.Лосєва про вираження як про співставлення зовнішніх і внутрішніх категорій. Ці протилежності - необхідна антитеза, без якої композиція втрачає сенс.  Його архітектурним змістом є вихід до зовнішніх просторів і світла як до композиційного завершення, тобто архітектурний КАТАРСИС.

Зовнішнє (як принцип, зовнішній світ) у різні епохи поставало у різних видах. Воно матеріалізувалося в просторових розкриттях у період бароко й у сучасній архітектурі, метафорично відбивалося в інтер'єрі, як у древньому Єгипті й у готичному храмі; мало проміжний характер (між людиною і Космосом), як в Елладі.

Існувало і принципове розходження в характері подолання перед виходом до зовнішнього: плавне, гармонічне в одних випадках і напружене, спонтанне - в інших. Так, різка зміна дистанції і світлових відносин -  раптові появи перешкод поблизу і контрастні зміни темряви і світла створюють відчуття напруженості, неврівноваженості, дисгармонії, екстазу. Цей прийом характерний для епох соціальних екзальтацій. Він діє принципово аналогічно при виході до обеліска в Карнакському храмі, до колони Траяна на форумі в Римі, до готичного храму. У періоди соціального оптимізму архітектура створила гармонічні переходи (афінський Акрополь епохи Перикла, Виховний будинок Брунеллескі, меморіал в Ульяновську). Навіть на невеликому часовому інтервалі - від Єкатеринінського палацу до Камеронової галереї в Царскосільскому ансамблі - різні зчленування просторів і світла народжували різні метафори; такі ж різні, як ідеали епох, що сусідять: космогонічних протистоянь бароко і натурфілософії Руссо.

Таким чином, часові зчленування архітектурних мовних одиниць - просторових дистанцій і світлових відносин - є категорією АРХІТЕКТУРНОГО МОВЛЕННЯ.

4.3. Природа і механізм формування естетичної цілісності міського середовища (синтез окремих маршрутних фрагментів в архітектурній композиції)

Метафора як умова формування естетичної цілісності.

Цілісність архітектурного твору – позачасова цілісність.

Архітектурні посередники

Поняття “лімінарного” простору

Поняття „монтажної домінанти”.

Вплив на людину архітектурної композиції здійснюється в просторово-часовій формі: у порівнянні попередніх і наступних вражень, що переміняють одне одного в різних ритмах. Навіть при русі по одному маршруті (тобто при лінійному розвитку композиції) естетична цілісність усвідомлюється не як сума кадрів, а як метафора. Уже на цьому найпростішому рівні діють принципово інші закони, ніж в сприйнятті креслення фасаду чи макета, що обдивляються “одним поглядом”. Але в будь-якому архітектурному середовищі - у місті чи будинку - зчленовуються різні види і маршрути руху. Враження по різним маршрутам безпосередньо не зв'язані між собою. Для їх естетичної єдності потрібно складне багатоступінчасте узагальнення, пам'ятний відбір найбільш яскравих і характерних впливів. При їх узагальненні у свідомості людини відбувається те, що в теорії інформації названо укрупненням естетичної інформації, переходом від символів до над-символів, від композиції маршрутних фрагментів до композиції архітектурного середовища.

Таким чином, поняття ЦІЛІСНОСТІ постає механізмом перетворення фрагментів МОВЛЕННЯ, розгорнутих у часі і просторі, у певну позачасову єдність.

В описах, приведених вище, зникають предметні подробиці, і дається синтезуюча “художня домінанта” (за Христиансеном) чи “ведуча художня тема” (за Жолтовським).

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього є основа естетичного вираження. “Вираження є ні що інше, як діалектичний синтез внутрішнього і зовнішнього, як єдність і боротьба протилежностей, коли все зовнішнє ми починаємо відчувати своїми фізичними органами почуттів”; К.Лінч зводить цю формулу в принцип просторового сприйняття, “яке переходить від контактного відчуття до далекого, від далеких - до символічних передач”. А “зміст символу ... співвіднесено з ідеєю світовий цілокупності, з повнотою космічного і людського універсуму”.

Але зовнішні і внутрішні категорії середовища знаходять єдність у сприйнятті людини лише в результаті багаторазових зіставлень, при яких зіштовхуються різні аспекти і зовнішніх просторів, і “особистого кокона”. Вони безупинно змінюються в процесі щоденної діяльності людини. У якості “особистого кокона” виступає і кімната, і внутрішній дворик, і кабіна автомашини, і робочий кабінет тощо. Змінюються картини і зовнішнього оточення, і їхнього зіставлення з людиною, і ті асоціації, які супроводжують ці стики. Настільки складна система сприйняття може функціонувати лише при наявності посередника, що спрощує її шляхом прийняття на себе диполярних ознак.

Цей посередник у латинській транскрипції одержав найменування “медіатора” [37]. Нейрофізіологія пояснює функцію посередників тим, що вони дозволяють людині сформувати у свідомості картину цілого по окремих акцентах. Теорія мистецтв поширює медіативний принцип на художнє сприйняття. Посередник-медіатор концентрує в собі найбільш яскраві характеристики художнього контексту. Він створює асоціативне поле, у якому є своєрідним подразником - центром тяжіння і збудником асоціативно-образного ланцюга.

У формуванні такого центра тяжіння і такого асоціативно-образного ланцюга немаловажну роль грають архетипічні джерела свідомості людини. І тут ми знову зіштовхуємося з міфопоетичною моделлю світу, даного як всеосяжний універсум. Усвідомлює чи ні людина в собі цю міфопоетичну модель, вона все одно на інтуїтивному рівні діє, сприймає світ і оцінює довкілля під  впливом архетипів. Тож необхідно зрозуміти цю модель в рамках проблеми естетичної ЦІЛІСНОСТІ міського середовища.

ЦІЛІСНІСТЬ, що розуміється як УПОРЯДКОВАНІСТЬ, архетипічно співвідноситься з міфопоетичними поняттями - “космосу” і “хаосу”. Так само, як космос структурується з хаосу, “композиція” народжується з “диспозиції” (за Л.М.Виготським) шляхом її структурування. У цьому плані можна сказати, що архітектурна композиція має ознаки, якими міфопоетика наділяє космос. Варто підкреслити, що міфопоетичний Космос має, як і усе в міфології, природну основу: протиставлення світла неба і сонця землі з її темними надрами. Перші - символи правопорядку, другі - хаосу. Тому не випадково структурування Космосу має бінарний характер (небо-земля, світло-пітьма). Зв'язує ці частини в ціле певна вертикальна вісь. Вона матеріалізується в “Світовому дереві”, концепція якого, за В.М.Топоровим і В.В.Івановим, виражає космос у цілому, забезпечуючи стійкість, непорушність, стабільність світу [39]. Наприклад, у скандинавській міфології Світове дерево з'являється у вигляді ясена Іггдрасиля, у слов'ян – дубом, яблунею тощо. І не випадково тема дерева обіграється в мистецтві й архітектурі Нового часу. Так, у фільмі О.Довженко “Поема про море” загибель села символізована в знищенні дерева, а у фільмі “Жертвопринесення” А.Тарковського надія на стабільність світу - у становленні дерева. І не випадково руйнування кампаніли у Венеції в період першої світової війни було сприйнято жителями міста як катастрофа світу, а Петро Перший при будівництві Петербурга намагався звести Петропавловську дзвіницю ще до будівництва собору.

Все це – архітектурна матеріалізація концепції Світового дерева.

Міфологічними модифікаціями Світового дерева є Світова гора, світлова колона (у неоплатоників) тощо.

Відзначимо, що ідея Світового древа, Світової гори, світлової колони своєрідно поєднує концепції гносеології, структурної антропології, нейрофізіології про функції посередника у відносинах людини зі світом (стор. 26). В усіх цих випадках посередник-медіатор (міфопоетична “Світова гора” або нейрофізіологічний “акцент”) з'являється як центр, від якого розвертається простір. Тут “земля зустрічається з небом”. Це сакральне місце, обгороджене і виділене з профанної периферії. Центр семантично співвідноситься з “верхом” (благом, порядком), периферія - з “низом” (злом, безладдям-“сплутаністю”). Їхні символи - світло й пітьма. Подібна семантика наділяє центр якостями космосу, а периферію – якостями хаосу.

Через сакральну співвіднесеность з ними центр-середина має час вічності, тобто час неба-“верха” і пекла-“низу”. Це - вічний нерухомий сакральний час початку утвору, час божественного безсмертя (час “верха”). Але він може стати і есхатологічним часом (часом “низу”) прискорено мигтючим або таким, що йде назад. У силу цього сакральний центр-середина з його амбівалентністю і співвіднесеністю з вічністю діаметрально протипоставлений повсякденному буттю. Він наче “вийнятий” з реальності, у ньому “перевернені” земні явища, у нього внесені елементи “сплутаності”, характерні для первинного хаосу. Таким чином, у сакральному центрі з'єднуються протилежні начала, що характерно для медіатора.

Міфопоетична ідея посередника-медіатора цікаво представлена в українській літературі Нового часу. У повісті О.Кобилянської “У неділю рано зілля копала” у якості такого медіатора-посередника з'являється гора Чебаниця, навколо якої розвертається дія. Героїня повести Тетяна, переміщаючись уверх, до вершини гори і вниз, до ріки в ущелину, попадає в різні сюжетні ситуації,  і її стан у різний час залежить від просторових відносин з горою (мал. 11). Трохи інакше виражена ідея посередника як центра-середини в новелі М.Коцюбинського “Intermezzo”. Герой новели їде з міста - світу земного, сповненого стражданням життя - у степ - сакральний світ “низу”, води, праначала життя. Космічні ознаки світу новели зосереджені “у дворі”, у який попадає герой. У поняттях скандинавської міфології - це Мідгард, міфопоетичне сакральне місце, центр, від якого “розгортується” світ. У міфопоетичних традиціях він амбівалентний; тож у дворі представлений будинок, “налитий пітьмою по самі вінця” - явне відсилання до хаосу, де пітьма і вода рівнозначні. “Занурення” героя в хаос “відсилає” до міфопоетичної вертикальної осі, а сакральний світ, у який він потрапив - до сакралізації часу. Автор сповільнює хід часу, уводячи довгі описи поля, що колишеться і хвилюється як море. Цьому космічному часу протиставляються дрібні постаті людей і хаток, які поглинає вічне поле-море. Тим самим час новели трактується як вічний час утвору світу, він відрізняється від дискретного, минаючого, повсякденного часу людей. Це художньо відтворений час сакральної “середини”.

В усіх цих випадках виявляється стійкий принцип. Зіштовхуються внутрішні і зовнішні простори: “мікро”- і “макрокосми” - метафори особистого і глобального, внутрішнього духовного світу людини і Всесвіта. У найпростішому виді ці відносини фіксують родовий зв'язок “між одним із фрагментів зовнішнього світу й органом почуттів, що сприймає цей фрагмент”. С.П.Вавилов відзначає його стійкий характер: “І в наш час... одночасно з картиною явищ, розкритою і поясненою природознавством, продовжує існувати світ уявлень дитини і первісної людини і, навмисно чи ненавмисно, світ поетів що наслідує їм... Він дивний і казковий; у ньому сміливо перекидаються мости-зв'язки, про які інколи наука ще не підозрює” [42]. Мистецтву властива поетизація почуттів, гіпербола, збільшення особистісних переживань до космічних категорій або тих зовнішніх явищ, що ототожнюються з ними. Гармонічне сполучення “внутрішнього світу” (погляд зсередини) і об'єктивного “зовнішнього світу” (погляд ззовні) символізує соціальну гармонію. Виникають протиріччя, і “супиться” макрокосм, і спостерігаються масштабні дисонанси.

Це - закономірності художньо-образного мислення, мови емоцій; і, стверджуючи якості архітектури як мистецтва, не можна ігнорувати їх.

Медіативний принцип здавна реалізувався й в архітектурному середовищі. Ідея сполучної вертикальної осі пройшла від капітолійського “мундуса” до сучасної архітектури.

Архітектурні посередники мають матеріальну основу. Вони закріплюють реальний стик - соціально важливий, функціонально насичений, домінуючий у ландшафті, візуально активний.

Так, псковський Троїцький собор був розміщений на пануючому пагорбі, на перетинанні рік і доріг, у найкращому місці для торгівлі й оборони. Завдяки такому розташуванню, він при під'їздах з усіх боків завершував зовнішні і внутрішні панорами, що відбивають значимість Пскова. Горбисті береги Великої і Псковки утворили подіум, стіни дитинця підсилили його, ритм храмів підводив до дитинця, і розступалася забудова, відкривався собор. При вході у ворота виявлялася “внутрішня порожнина” дитинця. Собор сприймався фрагментом, що виділяв внутрішній простір і кадрував зовнішню панораму, що відкривалася з нього. Собор наче пронизував і поєднував ряд структурних рівнів - від регіону, що оточував місто, до внутрішнього, “людського” простору. Він візуально сполучався з кожним рівнем у процесі руху: кожен раз з іншим першим планом і фрагментом природи, з різним середовищем міської діяльності. Ці візуальні сполучення народжували пам'ятні зіставлення, в результаті чого формувався асоціативний образ міста, символом якого став собор (мал. 18).

Архітектурні посередники ускладнюються і перетворюються при збільшенні масштабу середовища в багатофокусні структури. Так, композиція Афін V ст. до н.е. поєднувала різні структурні рівні - від регіону Аттики до житлових пастадних будинків. Афина-Промахос на акропольскій скелі панувала на регіональному рівні, що відповідало її актуальним військово-морським функціям. Вона завершувала зовнішні панорами, що обдивляються з далеких дистанцій: з кораблів, що проходять у мису Суній, і з елевсинської скелі. Вона ж домінувала на наступних рівнях: при підходах до садів Академа і при під'їздах до Пирею; при  вході на агору і на вершину Пнікса. Потім - при подальшому підході до Акрополя - вона зникала з полю зору. Елевсинські ходи обгинали скелю; у процесі руху з'являлися і зникали Ерехтейон і Парфенон, храми Афіни Ергани і Нике Аптерос. Ліворуч від останнього при повороті до Пропілей виникала агора з Гефестейоном. Далі, при підйомі на скелю огляд обмежувався підпірними стінами і Пропілеями, що насувалися. З Пропилей на верхній площадці відкривалася нова панорама з виниклою поблизу Афіною Промахос (мал. 19).

При подальшому русі відбувався перехід до іншої домінанти і до нової якості. Розкривалася “внутрішня порожнина” Акрополя. Могутня статуя візуально відсувалася, виділявся внутрішній простір, у якому панував Парфенон. Афіна, тепер на тимпані його фронтону, виступала в ролі покровительки поліса. На наступному етапі відбувалася нова метаморфоза. Парфенон обдивлявся вже не об’ємом, а екраном - строєм колон. Він разом зі стіною Ерехтейона утворював „коридор”, через який відкривалася глибинна панорама, що завершувалася горою Лікабетас. На першому плані, на тлі далеких пагорбів з'являвся вівтар Афіни. Він наділявся особливим значенням. Тут стикувалися різні функції багатоликої Афіни, відбиті на східному фронтоні Парфенону, у головній статуї Афіни Промахос, у статуях в наосах храмів. Зображення Афіни відсилали і до знаменитого вогню Гестії, по функції покровительки поліса. А вогонь Гестії був центром Всесвіту, центром поліса в Пританії на агорі, і центром житлового будинку.

У цьому місці перетиналися зовнішні і внутрішні шляхи руху, включаючи входи в наоси і виходи, стикувалися зовнішні панорами і інтер’єрні кадри. Тут процесії поверталися в зворотному напрямку, до Пропілей і до моря, з якого вперше розкрився Акрополь зі статуєю Афіни Промахос. І в завершальної морській панорамі, цього разу - із площадки Акрополя, Афіна Промахос знову одержувала звичну для неї головну роль. Цього разу вона виступала посередником між полісом і оточенням. Ці складні асоціації поєднували у свідомості грека полярні за масштабом структури: регіон, Акрополь і агору, поліс і будинок.

На цьому ключовому на Акрополі місці сформувався простір-посередник, простір, масштабний людині. Тут візуально стикувалися члени складної домінанти Акрополя - Афіна Промахос, Парфенон, вівтар Афіни і статуї Афін у наосах: Афіна Поліада й Афіна Партенос. Ця багатозначна домінанта “пронизувала” різні структурні рівні поліса і його оточення. Грек порівнював зі своїм масштабом кожну складову частину домінанти і через їхній масштаб зіставляв із собою різні простори зовнішнього середовища (рис 19).

Таким чином, у кожнім випадку форма-посередник розміщається на стику найважливіших соціальних функцій, найбільш яскравих природних контрастів і оглядів з різних сторін, різних дистанцій, різних просторів і шляхів руху різного класу. Вона завершує зовнішні панорами й інтер’єрні перспективи й асоціюється з різним середовищем, відкіля обдивляється в кожному випадку.

При таких різноаспектних стиках виникає необхідність у єдиному масштабному відліку, який дозволив би людині порівняти різномасштабне середовище зі своїми “просторовими ознаками” [18]. Ці функції виконує особлива інстанція - “лімінарний” простір чи “простір-посередник”. Вона особливо необхідна для почуттєвого об'єднання різночасних структур - історично сформованих і сучасних, а також забудови різної поверховості (мал. 21).

Таким чином, форма-посередник виступає:

а) як скульптура, що фокусує огляди;

б) як структура, що має “простір-посередник” між людиною і зовнішнім середовищем.

Як правило, ці якості форми-посередника виступають у єдності; це дозволяє почуттєво синтезувати протилежні точки зору: екстер'єрні і інтер’єрні, ззовні і зсередини. Візуальні сполучення переходять у пам'ятні зіставлення, і виникає асоціативний образ міста; його символом стає форма-посередник.

Таким чином, виділяються два види факторів, що формують естетичну цілісність середовища.

Перший вид - образне узагальнення середовища, яке фізично не обдивляється в єдності, - може бути названий художньою домінантою. Це поняття  асоціативне.

Другий вид - форма-посередник, що візуально стикує різночасні враження, як би фізично “монтуючи” їх, - може бути названий монтажною домінантою.

5.4. Методика побудови архітектурної композиції як системи “середвище-людина”

Ландшафт і шляхи руху як реальна основа у побудові архітектурного сюжету.

Питання економічності у естетичних побудовах.

Етапи формування композиції міста.

Процес архітектурного „монтажу” методично поділяється на ряд послідовних етапів.

Перше сильне враження виникає при далеких під'їздах до міста, коли відкриваються панорами, у яких виділяється домінуючий об'єкт. Потім він зникає з полючи зору при в'їзді в місто, щоб раптово виникнути поблизу в іншім оточенні, у різкому ракурсі. Між ним і навколишніми будинками виявляється “внутрішня порожнина”, як правило, масштабний людині простір, граничний з зовнішнім. У ньому відбувається цікава метаморфоза. Домінуючий об'єкт не сприймається цілком; невелика дистанція обмежує огляд, і домінанта здобуває інші функції. Вона відділяє внутрішній простір від зовнішнього, порівнянного з людиною завдяки такому стику. Вона кадрує зовнішню панораму: ті самі заміські простори, відкіля ми побачили її вперше. “Замикається” складний асоціативний ланцюг. Він зв'язаний воєдино: нашою присутністю, нашим рухом, особистим простором, домінантою-посередником, що супроводжувала нас у різних якостях і відносинах із середовищем. У такий спосіб наші предки були спроможні “тримати” невеликою церківкою велике просторове середовище. Це - дійсна економія засобів - і художніх, і матеріальних. Творчо застосовуючи цей досвід, можна різко скоротити акценти, дорогі і трудомісткі, і об'єднати архітектурне середовище невеликою кількістю домінант.

Але потрібно відповісти на головне запитання: як відтворити в проекті цей розгорнутий у часі процес? Можна спрощено його зобразити у виді трьох кінофрагментів: панорам, що обдивляються з далеких дистанцій, ближніх перспектив і зворотних “розкриттів” з об'єкта зовні (мал. 24).

Виникає ідея своєрідного кіноока. Вона не є теоретично новою, хоча на практиці застосовується рідко. Але в даному випадку мова йде не тільки про факт часових зчленувань, а ще й про наявність синтаксичних правил, зв'язаних з ритмічними впливами, з архітектурним катарсисом, із процесом формування цілісності середовища. Важливо й інше: на відміну від кіно, архітектурний “монтаж” відбувається в процесі реального руху, у першооснові заданого функціональними цілями, і на безумовному ландшафті. Тепер виникає більш складна послідовність питань:

Як виникають функціональні зв'язки і зчленовуються види руху?

Як формуються і впливають ритми при русі в даному ландшафті?

Як доцільно змінити трасування для посилення кульмінацій?

Як стикувати маршрутні кульмінації на домінанті-посереднику і забезпечити “зворотні зв'язки” через простір-посередник?

Забудова, окремі будинки вписуються в цю послідовність, підкоряючись загальній ідеї

Методично цей процес можна представити у виді матричної моделі, однаково діючої для архітектурного середовища будь-якого масштабу (Б). Вона ілюструє: по горизонталі - переходи між функціональними і природними факторами до архітектурного вираження; по вертикалі - від статичної до динамічної структури (мал. 25).

Загальна ідея моделі полягає в обмеженні числа домінант і координації шляхів руху для їхнього цілісного сприйняття.

На першому етапі створюється статична основа композиції: виявляються домінуючі елементи середовища, мінімальні по кількості, але найбільш важливі - соціально насичені, виразні, що обдивляються з різних сторін і дистанцій.

На другому етапі “програються” варіанти взаєморозміщення домінант і шляхів: зберігаються функціонально необхідні напрямки, але коректується трасування, поки домінанта не “розкриється” при русі по всіх магістралях. Ці “розкриття” передбачаються з найбільш ефектних ландшафтних позицій, і до них підводять ритмічні фрагменти, найбільш вражаючі в даному ландшафті.

Цей процес найбільш складний і найменш придатний до формалізації. Зодчий відчуває в натурі ритм розрядок і напруг; він може вписатися і змінити його, зробити інтервали рідше і частіше, зм'якшити рельєфні перепади, змінивши трасування шляху, знівелювати чи підсилити контрасти для зміни кульмінації, підсилити епічний принцип або створити за допомогою аритмії відчуття напруженого передчуття. В уяві зодчого (а потім - у малюнках) остаточно “виявляється” монтажна домінанта: її місце, масштаб, структура і зв'язані з нею шляху руху, простору, ритми, кульмінації, забудова.

Останній етап - формування просторово-часової структури - припускає зворотний методичний хід до першої клітки матриці. Таким чином, кінцева композиційна ідея вносить зміну у функціональну структуру за принципом зворотних зв'язків.

Цей багатоступінчастий процес приводить до візуально-асоціативного монтажу: до формування образної цілісності шляхом “програвання” взаєморозміщень шляхів руху й архітектурних домінант.

Контрольні запитання за темою

1. Що є архітектурною системою, в чому полягає її специфіка?

2. Що є проблемою архітектурної композиції в рамках системи „середовище-людина”.

3. Розкрийте поняття і назвіть складові архітектурної мови.

5. Охарактеризуйте архетипічні основи архітектурної мови.

6. Поясніть поняття мовлення як просторово-часове „розгортання” архітектурного тексту.

7. Обґрунтуйте поняття архітектурного катарсису.

8. Що є категорією архітектурного мовлення.

9. Поясніть сутність метафори у формуванні естетичної цілісності.

10. Розкрийте сутність терміну «архітектурні посередники».

11. Визначте поняття “лімінарного” простору.

12. Визначте поняття „монтажної домінанти”.

Література

1.Антонов В.Л., Шубович С.А.. Архитектурная композиция как система “среда-человек”. - К.: НИИТИАГ, 1999. - 72 с.

2.Антонов В.Л., Криворучко Н.И., Чепелюк Ю.В., Шубович С.А. Эксперимент «Сквозной учебный архитектурный процесс». - К.: НИИТИАГ, 2000. – 39 с.

3.Анциферов Н.П. Душа Петербурга: Образ города. Петербург Достоевского. Быль и миф Петербурга. -М.: Наука, 1991.- 103 с.

4.Бархин Б.Г. Город. Структура и композиция. - М.: Наука, 1986. - 264 с.

6.Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - 344 с.

8.Иконников А.В. Функция, форма, образ в архитектуре. - М.: Стройиздат, 1986. - 288 с.

9.Линч К. Совершенная форма в градостроительстве. - М.: Стройиздат, 1986. - 264 с.

10.Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х тт. /гл. ред. С.А. Токарев. - М.: Сов. энциклопедия, 1991. - Т.1. - 671 с. Т.2. - 719 с.

11.Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследования в области мифопоэтического. М.: Прогресс - Культура, 1995. - 624с.

12.Чепелюк Ю.В. Архитектурная композиция как выражение «целого»-«единого». -К.: НИИТИАГ, 2000. – 30 с.

13.Вдовицька О.В., Соловйова О.С., Шубович С.О. та ін. Архітектурне проектування громадської будівлі (музейний комплекс). Середовищний підхід.  Конспект лекцій.  - Харків: ХДАМГ, 2004. - 116 с.

14.Вдовицька О.В., Дрьомова Л.В., Панова Л.П., Шубович С.О. Вступ до архітектурного проектування. Середовищний підхід.  Конспект лекцій. - Харків: ХДАМГ, 2003. - 78 с.

15.Вінтаєва Н.С., Дрьомова Л.В., Коптєва Г.Л., Панова Л.С., Соловйова О.С Альбом завдань з проведення літніх навчальних ландшафтно-композиційних та натурно-дослідницьких практик. - Харків: ХДАМГ, 2001. - 50 с.

Поняття і склад моніторингу

Архітектурний моніторинг

Архітектурний моніторинг міського середовища

Поняття архітектури як мистецтва організації простору для певної діяльності людини, викликає необхідність відповідної оцінки архітектурно-просторових якостей навколишнього середо-вища на будь-якому її рівні (від будинку до міста і регіону).  Результати такої оцінки, їх аналіз стають основою для створення спектру прогнозованих дій по формуванню або перетворенню сере-довища. Однією з форм такого прогнозування стає архітектурний або архітектурно-містобудівний проект (проект будівлі, генеральний план міста, схема районного планування, зонінг тощо).

В цьому значенні архітектурний моніторинг є частиною моніторингу стану навколишнього штучного середовища і вивчає процеси перетворення такого середовища для життєдіяльності людини і суспільства, які невпинно змінюються. Слід зазначити, при цьому, що принципи архітектурного моніторингу ще не відпрацьовані належним чином і він сам представляє для архітектурної науки нову і ще не розроблену сферу.

Середовищні архітектурно-містобудівні принципи архітектурного моніторингу витікають з визначення архітектурних якостей міського простору: «Міський простір повинен створювати візуально активне середовище, стимулювати життєдіяльність, об’єднувати два ключові моменти - форму і діяльність. Міста повинні проектуватися не монотонно завченим технократичним способом, а як художній ансамбль, візуально зв’язаний ходом руху, який розвивається в часі, і представляє колажну систему елементів минулого, теперішнього і майбутнього часів. Такий ансамбль може виникати тільки на основі образної виразності природного ландшафту, з урахуванням кліматичних, візуальних, соціальних особливостей, що створюють кожного разу знову емоційно забарвлене штучне середовище».

Універсальне поняття моніторингу має на увазі систему безперервного спостереження, вимірювання і оцінки стану навколишнього середовища.

Одержувана в ході моніторингу інформація використовується в цілях охорони навколишнього середовища. Процедурну частину моніторингу можна зобразити у вигляді ланцюжка: вимірювання - аналіз - опис - моделювання - оптимізація.

Загальний моніторинг стану навколишнього середовища може здійснюватися на локальному, регіональному, національному і глобальному рівнях.

У вузькому значенні слова під моніторингом розуміють спостереження (контроль), оцінку і прогноз стану навколишнього середовища 

Таблиця 1. Складові частки моніторингу

МОНІТОРИНГ

Спостереження за станом навколишнього середовища і за чинниками, що на нього впливають

Оцінка фактичного стану навколишнього середовища

Прогноз стану навколишнього середовища

                                  

 

Таблиця 2. Система понять моніторингу:

Спостереження      

цілеспрямоване і організоване сприйняття             зовнішнього світу, що доставляє матеріал для наукового дослідження.

Вимірювання

пізнавальна процедура, здійснювана на емпіричному рівні наукового дослідження і така, що включає визначення характеристик матеріальних об’єктів (якісних і кількісних).

Оцінка

прийняте науково обґрунтованими правилами і нормами схвалення або засудження різних об’єктів і явищ дійсності, подій і вчинків людей залежно від їх значущості в оцінюваній ситуації.

Аналіз

процес уявного або фактичного розкладання цілого на складові частини. Аналіз (як і синтез) виступає як логічний прийом мислення, пов’язаний з рядом розумових операцій: абстракцією, узагальненням, апперцепцією і т.д. Розчленовування цілого на його частині дозволяє виявити будову досліджуваного об’єкту, його структуру.

Опис

етап наукового дослідження, що полягає у фіксації даних експерименту або спостереження за допомогою певних систем позначень, прийнятих в науці. Опис проводиться як шляхом звичайної мови, так і спеціальними засобами, що становлять мову науки (символи, картини, графіки, креслення і т.п.). Опис готує перехід до теоретичного дослідження об’єкту.

Моделювання

відтворення в схемі, зразку або прообразі характеристик об’єкту, що вивчаються, як системи взаємозв’язаних елементів, задачею яких є досягнення поставленої перед об’єктом мети.

Оптимізація

створення сприятливих соціальних, утилітарно-функціональних і художньо-естетичних умов для життя і діяльності людини і людства. Оптимізація заснована на науковому пізнанні законів суспільного розвитку, на науково-технічному прогресі і духовному зростанні людини і суспільства.

Прогноз

різновид наукового передбачення.

Наукове

передбачення

прогноз неспостережуваних або не встановлених ще на практиці явищ природи і суспільства, заснований на узагальненні теоретичних і експериментальних даних і обліку об’єктивних закономірностей розвитку.

Під архітектурним моніторингом слід розуміти систему спостережень, оцінки і прогнозу будь-яких змін в архітектурі в цілому і в її окремих проявах (стилістичних, функціональних, типологічних, конструктивних, пластичних, композиційних, образних, регіональних і т.д.). При цьому важливо враховувати середовищний характер самого принципу моніторингу.

Окремим випадком архітектурного моніторингу є архітектурний моніторинг міського середовища (таблиця 3).

Терміном «навколишнє середовище» прийнято називати «середовище проживання і виробничої діяльності людства» (ВРЕ, 3-є вид.). В більш широкому значенні під навколишнім середовищем розуміють «сукупність фізичних, біологічних об’єктів і соціальних чинників, здатних виявляти негайну або таку, що виявляється згодом, пряму або опосередковану дію на живі істоти і на різні види людської діяльності».

Під навколишнім природним середовищем розуміються природні об’єкти, здатні до самопідтримки і такі, що мають велике значення для рівня життя людей і економічного потенціалу суспільства. Штучне навколишнє середовище, або техносфера, включає об’єкти, створені людиною в процесі трудової діяльності. Антропосферу складає саме населення. Зміни природного середовища в процесі діяльності населення називаються антропогенними змінами. Вони формують антропогенне середовище, дієвою частиною якого є архітектура.

Моніторинг антропогенних змін лежить в основі спостережень, оцінки і прогнозу стану природного і штучного навколишнього середовища.

До моніторингу архітектури міського середовища відноситься система спостережень, оцінки і прогнозу архітектурно-просторового розвитку (змін) середовища населеного місця (регіону, міста, селища тощо і їх локальних фрагментів), викликаного чинниками антропогенного походження. До таких змін можна віднести, наприклад, процеси реконструкції, регенерації і містобудівного розвитку структури міст, що історично склалася, процеси реставрації і будівництва архітектурних об’єктів, процеси перетворення системи вулиць і системи озеленення населених пунктів і т.п. В рамках інформаційної структури архітектурного моніторингу спостереження і контроль повинні проводиться на основі єдиних композиційних законів, містобудівних методів, будівельних норм і правил.

Таблиця 3.

Моніторинг

Архітектурний моніторинг

Архітектурний моніторинг міського середовища

Вивчає процеси перетворення середовища для життєдіяльності людини і суспільства

Система безперервного спостереження, вимірювання і оцінки стану навколишнього середовища.

Система спостережень, оцінки і прогнозу стану архітектури і містобудування в цілому і в її окремих проявах (стилістичних, функціональних, типологічних, конструктивних, пластичних, композиційних, образних, регіональних і т.д.).

Вивчає архітектурні процеси перетворення антропогенного середовища для життєдіяльності людини і суспільства.

Система спостережень, оцінки і прогнозу архітектурно-просторового стану і розвитку (зміни) середовища населеного місця (регіону, міста, селища і т.д. і їх локальних фрагментів), викликаного чинниками антропогенного походження.

Першим ступенем архітектурного моніторингу є соціальне замовлення, або суспільний соціально-політичний моніторинг, основною задачею якого є спостереження за станом штучно створеного середовища з метою його подальшого розвитку і економічного процвітання. Цей показник відображає якість навколишнього середовища і є встановленим в основу архітектури як головний містоформуючий чинник.

Основною метою архітектурного моніторингу міського середовища є перетворення просторів, що історично склалися, для нових видів діяльності, що виникають в процесі розвитку суспільства.

При цьому слід враховувати, що саме поняття «діяльність» постійно ускладнюється включенням все нових компонентів. До традиційних для архітектури початку ХХ ст. понять «праця, побут, відпочинок» додаються поняття інформаційного і екокультурного видів діяльності людини.

З другої половини ХХ ст. архітектура прагне освоїти навколишнє середовище не тільки як засіб зв’язку з природною гармонією, але і як засіб виживання урбанізованих міст. Архітектурне середовище стало розглядатися як дуже складна система взаємодії природи, соціуму, психофізіологічних особливостей людини і закладеної в ній знакової інформації. Питання впливу на формоутворення в архітектурі зовнішніх і внутрішніх чинників, суб’єктивного і об’єктивного бачення, облік соціальних, функціональних і художніх сторін архітектури і інші стали розглядатися комплексно. Аналіз, узгодження і рішення даних питань в комплексі дозволяє прогнозувати розвиток архітектури і містобудування, а також більш раціонально і економно підходити до використовування природних ресурсів і найважливішого надбання - людської культури.

Архітектурний моніторинг урбанізованого середовища об’єднує тільки деякі області життєвого середовища людини і суспільства, які включають три основні компоненти досліджень: природне середовище, соціальне середовище і штучно створене (антропогенне) середовище проживання людини і суспільства. Архітектурний моніторинг включає, таким чином, функціональне і інформаційне наповнення простору, види діяльності в досліджуваному середовищі і його сприйняття людиною і прогнозує поведінку людини в даному середовищі.

Література

Герасимов И.П. Научные основы современного мониторинга окружающей среды. – М.: Изд. АН СССР, Геогр., 1975, №3.

Израэль Ю.А. Глобальная система наблюдений. Прогноз и оценка изменений со стояния окружающей природной среды. Основы мониторинга. – Метеорол. и гидрол., 1974, №7.

Израэль Ю.А. Комплексный анализ окружающей среды. Подходы к определению допустимых нагрузок на окружающую природную среду и обоснование мониторинга. //Всесторонний анализ окружающей природной среды. Труды советско-американского симпозиума. – Л.: 1975.

Израэль Ю.А. Концепция мониторинга состояния биосферы. //Мониторинг состояния окружающей природной среды. Труды I советско-английского симпозиума. – Л.: 1977.

Губіна М.В. Семенов В.Т. Основи містобудівного моніторингу і менеджменту. Конспект лекцій для студентів спец. МБГ. – Харків: ХДАМГ, 2001. – 80 с.

Глазычев В.Л. Окружающая среда. М.: МН, Прогресс, 1995.

Бранч М. Проектирование городской среды. - М.: СИ, 1979.

Контрольні запитання за темою:

1. Що таке моніторинг? Що входить до складу моніторингу?

2. Що таке архітектурний моніторинг?

3. Дайте визначення архітектурного моніторингу міського середовища.

4. Поясніть поняття «навколишнє середовище»

5. Яку роль грає архітектура в навколишньому середовищі?

6. Яка мета архітектурного моніторингу міського середовища?

7. Визначте роль архітектурного проектування в системі архітектурного моніторингу.

1 Викладено за літ.: Архітектура. Короткий словник-довідник. За заг. ред. А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2 Посацький Б.С.. Основи урбаністики: навч. посібник для архіт. спец. Львів: Арніка, 1997. – С.85.

3 Посацький Б.С.. Основи урбаністики: навч. посібник для архіт. спец. Львів: Арніка, 1997. – С.89.

4 розділ 2 викладено за літ.: Бархин М.Б. Методика архитектурного проектирования в системе архитектурного образования: уч.-метод. пособие для архит. вузов и факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

5 Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – С.165.

6 «З того самого моменту, коли задум починає втілюватись у проекті, необхідно знати..., в основному обриси конструкцій, які можуть бути використані, оскільки від цього залежать економічність, художні якості архітектурної форми і можливість її здійснення» [Серж Кетов, 173, стор. 46].

7 Виразним в теорії інформації прийнято вважати те повідомлення, яке сприймається достатньо швидко і в той же час дає значну кількість інформації.

8 За Д. Біркхофом, мірою естетичного є співвідношення ступеня   підпорядкованості і складності   об’єкту.

9Система гармонічних пропорцій сприяє переданню зорової інформації ритмічно і з оптимальною швидкістю.

10 Текст викладено за літ.: Ю.В.Чепелюк.  Архитектурная композиция как выражение «целого»-«единого». -К.: НИИТИАГ, 2000. – 30 с.

11 Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. - М.: Мысль, 1978. - С. 53.

12 Гаряев Р. К вопросу об измерении красоты в архитектуре // Архитектура СССР 1979, №8. - с.25-27.

13 Антонов В.Л. Городские пути движения как категории градостроительной композиции // Строительная архитектура, 1976, №8, с.33-34. Бархин Б.Г. Город. Структура и композиция. - М.: Наука, 1986. - 264 с.

14 Гаряев Р. К вопросу об измерении красоты в архитектуре // Архитектура СССР 1979, №8. - С.27.

15 Мастера архитектуры об архитектуре. - М.: Искусство, 1972. - С. 210.

16 Жолтовский И.В. Принцип зодчества // Архитектура СССР, 1933, №5. - С. 29.

17 Некрасов А.И. Данное и мыслимое в пространственных искусствах с точки зрения восприятия пространства // Труды секции искусствознания института археологии и искусствознания РАНИОН. - М.: РАНОН, 1928. - Вып. III.-С. 3-17.

18 Коптєва Г.Л. Методичні вказівки до курсу „Основи містобудування”. ХНАМГ, 2004 р.

19 Наличие в проблемной ситуации противоречивых данных порождает процесс мышления, направленный на их «снятие» [135, стр. 15].

20Викладено за літ.: Антонов В.Л., Шубович С.А.. Архитектурная композиция как система “среда-человек”. - К.: НИИТИАГ, 1999. - 72 с.

21 Перцепція (від лат. – уявлення, сприйняття). У Г.Лейбниця – невиразне і безсвідоме сприйняття у протилежність ясному усвідомленню – апперцепції. Перцептивне сприйняття ґрунтується лише на даних, безпосередньо  одержаних через фізичні органи чуття.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52243. Арт-рок – музыка современности 544.5 KB
  Цель урока. Сформировать у учащихся представления о направлении артрок его разновидностях и отличительных чертах. Воспитывать эстетический вкус учащихся формировать навыки оценки рокмузыки с духовнонравственных и эстетических позиций.
52244. MASTERS AND MASTERPIECES 141.5 KB
  Objectives: to develop communictive skills bsed on the usge of the keywords which the lerner hs chosen on the given tsks; to cultivte students` good tste; to fcilitte free speking; to prctice their skills in nlyticl reding nd writing; to revise grmmr; to develop cretive thinking. Do you gree with Hippocrtes Wht is rt One of the definitions of the word rt is the study or cretion of beutiful things. Wht things do you ssocite with the word rt 2. Presenttion of the topic.
52245. Beim Arzt (у лікаря) 62 KB
  sicherlichнапевно der Hustentropfсироп від кашлю glubenсподіватися mir ist schwindligу мене запаморочення furchtbrжахливо ds tut mir leidмені шкода der Kopfschmerzголовний біль der Hlsschmerzболить горло ds Fieberтемпература ich fuhle mich unwohlя почуваю себе погано ІІ.Wenden Sie sich n den rzt wenn Sie krnk fühlen Jich wende mich n den rzt.Wie fühlen Sie sich wenn Sie Grippe oder ngin hben Ich fuhle mich unwohl.Wnn bekommen Sie Schnupfen und Husten Wenn ich krnk bin.
52246. АССЕМБЛЕР. КОМПОНОВЩИК. ЗАГРУЗЧИК. МАКРОГЕНЕРАТОР 237 KB
  LST; на трансляцию нашей программы то ОС считывает ассемблер из внешней памяти из файла MSM. Что делать Для решения проблемы со ссылками вперед ассемблер просматривает текст программы дважды. Полный просмотр текста транслируемой программы принято называть проходом транслятора поэтому ассемблер который делает два прохода называется двухпроходным. они попросту встроены в ассемблер а другие ассемблер строит в процессе трансляции конкретной программы.
52247. Теория вероятностей и математическая статистика 1.94 MB
  Определение: Вероятностью случайного события А называется отношение числа m исходов благоприятствующих событию А к числу всех равновозможных исходов испытания составляющих полную группу несовместных событий. Найти вероятность того что в случайно выбранном четырехзначном числе все цифры различны и оно образованно из цифр 2 4 6 8 9. Найти вероятность того что книги по какой либо тематике окажутся рядом. Найти вероятность того что среди выбранных окажется 6 мужчин.
52248. Греция во II – 1-й пол. I тыс. до н.э. 449.5 KB
  Учитель истории КУ Луганская СОШ IIII ступеней № 48Г. Учитель готовит наглядность объясняет правила игры контролирует ход подготовки команд. План проведения урока Учитель. Учитель.
52249. Развитие силовой выносливости 76 KB
  Повторим мышцы человека и их функцию. Мышцы шеи наклоняют голову поворачивают в стороны. Мышцы предплечья сгибают и разгибают пальцы. Мышцы задней поверхности бедра сгибают ногу в коленном суставе.
52250. Обобщающий урок по теме «Атмосфера» 37 KB
  Мельчайшие капельки воды образовавшиеся в приземном слое атмосферы из насыщенного водяным паром воздуха при его охлаждении туман Вся вода выпавшая из атмосферы на земную поверхность осадки. Разность между наибольшим и наименьшим значениями температуры воздуха в течение суток месяца или года амплитуда. Движение воздуха в горизонтальном направлении из областей высокого давления к областям низкого давления ветер. Атмосферный вихрь с низким давлением в центре и движением воздуха от краев к центру циклон.
52251. Урок-узагальнення знань з теми «Атмосфера» 62.5 KB
  Обладнання: мультимедійна презентація Вид хмар плакат Космічний простір Ракети демонстраційні картки до конкурсів атласи мультимедійний проектор таблиці: Чисте повітря – запорука здоров’я. Запитання команді Восток Повітряна оболонка нашої планети. у Температура повітря залежить від Кута падіння сонячних променів Прилад для вимірювання напряму і сили вітру. Флюгер Наука що вивчає зміни показників стану повітря.