48619

Господарський землеустрій

Конспект

Лесное и сельское хозяйство

Внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарського підприємства проводять з метою створення організаційних умов для ефективного використання землі, одержання високих сталих врожаїв, утворення надійної кормової бази для розвитку тваринництва, раціонального використання сільськогосподарських машин, боротьби з ерозією ґрунтів та впливом суховій.

Украинкский

2013-12-22

406.5 KB

8 чел.

Розділ 1 Завдання та зміст внутрігосподарського землеустрою.

Внутрігосподарський землеустрій проводять після того, як виконано такі етапи земельної реформи:

1. визначено територію земель сільської ради.

2. визначено межі сільських населених пунктів,

 3. проведено роздержавлення земель - визначено землекористувачів, які одержали державні акти з зазначенням площі земель користуванні в розмірі окремих угідь, та складено план території землекористувань.

Крім того, повинно бути вирішено питання розвитку інженерної інфраструктури та економіки на цілий адміністративний район або на частину його, до якої належить об’єкт землеустрою. Офіційно об'єктом внутрішньогосподарського землеустрою є господарство, утворене внаслідок роздержавлення державного господарства (наприклад, радгоспу) або колишнього колгоспу (сільськогосподарської артілі).

Але фактично об’єкт землеустрою складається не лише з нового колективного господарства (об’єднання землекористувачів), але й з інших землекористувань, що оформлені на землях колишнього радгоспу або колгоспу, а також з земель резервного фонду та громадського користування, які знаходяться в розпорядженні місцевої влади. Деякі елементи землеустрою (проектування доріг, заходи боротьби з ерозією ґрунтів, утворення лісосмуг тощо) розробляються також і на територію тих землекористувань, площі земель яких вносять окремими рядками до експлікацій, що складають, та враховують під час виконання інженерно-економічних розрахунків.

Внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарського підприємства проводять з метою створення організаційних умов для ефективного використання землі, одержання високих сталих врожаїв, утворення надійної кормової бази для розвитку тваринництва, раціонального використання сільськогосподарських машин, боротьби з ерозією ґрунтів та впливом суховій. Землеустрій повинен вирішувати питання розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва.

Проект внутрігосподарського землеустрою складається з таких елементів:

а) розміщення господарських центрів та виробничих підрозділів підприємства (ця робота повязана з складанням проекту планування населених пунктів);

б) розміщення магістральної мереж доріг;

в) організації сільськогосподарських угідь та  системи сівозмін (з трансформуванням угідь та поліпшенням земель);

г)  організації території сівозміни (розташування полів, доріг, захисних лісосмуг, джерел водопостачання);

д) організації території багаторічних насаджень (садів. ягідників, виноградників);

 e) організації території сіножаті та пасовищ.

Склад елементів проекту землеустрою змінюється залежмо під зони розміщення об’єкту землеустрою (наприклад, на півдні України - залежно від системи зрошувальних каналів).

Всі елементи проекту землеустрою повинні бути між собою тісно пов’язані. В різні часи, склад внутрігосподарського землеустрою змінювався - від одної ріллі до всіх сільськогоспо-дарських угідь.

До складу проекту необхідно включати заходи боротьби з негативними явищами природи (ерозія ґрунтів, вплив суховіїв) та недоліками в розташуванні земель (вклинювання, через смужжя, ламані межі тощо).

Розділ II. Підготовчі роботи.

Перша стадія процесу землеустрою - підготовчі роботи. Їх зміст - одержання завдання на виконання робіт з землеустрою та детальне вивчення матеріалів, які характеризують об’єкт землеустрою.

  Підготовчі роботи   виконують   частково   камеральним   методом,   частково   - польовим   обстеженням. Це дуже важлива частина процесу землеустрою, тому головний проектний інститут землеустрою "Земпроект" відокремив їх як окремий вид роботи під назвою "землевпорядні вишукування для розроблення проекту землеустрою".
           Землевпорядні вишукування складаються також з таких елементів:
         1. Збирання, систематизація та аналіз планово-картографічних, вишукувальних   та   земельно-звітних   матеріалів   (плани    попередніх   робіт землеустрою   та   вишукувальних    робіт   -   ґрунтознавчих,   меліоративних,   виробництва об’єкту землеустрою, перед проектної документації щодо підвищення ефективності господарювання та використання земельного фонду, заходів з охорони природи - згідно з розробками в межах району, розвитку інженерної інфраструктури та кращого використання території;

  1.   Польове обстеження території;

Виявлення резервів більш ефективного використання земель та їх екологічної охорони.

Плани складають в масштабі 1:10000 (залежно від площі території вони можуть складатися в масштабі 1:25000 або 1:50000, для населених пунктів 1:2000). На планах необхідно нанести рельеф (у випадку його відсутності на планах землеустрою треба перенести горизонталі з топографічних карт, - що складені для всієї території України).

Необхідно зробити оцінку якості картографічних матеріалів визначити метод складання планів, за якими інструкціями проведено зйомочні роботи, точність обґрунтування зйомки, систему координат. Готують також копії планів - оригінали для виготовлення планів землеустрою.

Польові обстеження починають з огляду всієї території об’єкта землеустрою. Встановлюють в натурі наявність межових знаків, за їх відсутності - необхідно поновити інструментальним методом (за допомогою теодоліта та мірної стрічки), виконати складання відповідного акта з представниками землекористувачів. При виявленні зміни в ситуації на планах необхідно провести корегування планів (якщо зміни охоплюють більше 20% площі), або провести нові знімальні роботи, що теж оформляється відповіднім актом.

На копії плану під час обстеження нумерується кожний контур угідь, а у відомості зазначають характеристику його та пропозиції щодо можливості трансформування і площу.

На ріллі треба визначити механічний склад ґрунту, величину горизонту гумусу, наявність ерозії, дати коротку характеристику рельєфу.

На сіножаті та пасовищах треба визначити їх тип, склад травостою, придатність до обробітку машинами.

На лісових насадженнях визначають склад пород лісу, висоту та діаметр дерев, можливість використання для випасу худоби.

На забудованих ділянках визначають стан будівель, можливість подальшої забудови.

На дорогах дають характеристику проїзної частини та інженерних споруд.

На об’єктах меліорації визначають стан гідротехнічних споруд, якість води, глибину залягання ґрунтових вод.

Як результат польового обстеження складається акт з визначенням об’єкту виконаних робіт. Складають також схеми попередників сільськогосподарських культур за два попередні роки. Після проведення підготовчих робіт по внутрігосподарському землеустрою складають таку документацію:

1. Пояснювальну записку.

Вона складається з п’яти розділів, до яких додаються відповідні таблиці.

Розділ 1. Вступ.

Подавати  загальні відомості про об’єкт землеустрою.

Розділ 2. Характеристика використання землі.

Характеристика     господарства     (місце     розташування,     кліматичні     умови. характеристика  рельєфу,  структура  управління   господарством,  землекористування  на території). Додаються таблиці:

  1.  Загальна економічна оцінка сільськогосподарських угідь.
  2.  Оцінка ріллі по ефективності обробітку основних  сільськогосподарських культур (по урожайності та окупності витрат).
  3.  Характеристика зрошуваних та осушуваних земель.
  4.  Ділянки угідь, що потребують поліпшення.
  5.  Характеристика існуючих доріг.
  6.  Характеристика існуючих лісонасаджень.
  7.  Характеристика захисних насаджень, що пропонуються для створення.
  8.  Наявність та стан водних джерел.
  9.  Джерела забруднення та ерозії території.
  10.  Заповідники, заказники, охоронні території.

Розділ 3. Основні показники раніше розробленої проектної документації:

а) вдосконалення сівозмін;

б) проект планування та забудови (населені пункти та об’єкти поза межами їх);

в) водоохоронні зони та прибережні смуги;

г) схема розвитку внутрігосподарських доріг;

д) меліорація земель;
        є) рекультивація угідь;

ж) внутрігосподарський землеустрій;

з) бонітування ґрунтів та агрохімічні дослідження;
        і) будівництво гідротехнічних споруд;

к) організація культурних пасовищ та зрошуваних ділянок;

л) створення захисних лісових насаджень;

м) докорінне поліпшення природних кормових угідь;

н) інвентаризація порушених земель.

Розділ 4 Виробничі показники.

Це напрямок господарювання, міжгосподарські зв’язки, пункти здачі продукції, структура управління, коефіцієнт окупності витрат.

Додаються таблиці:

1. Трудові ресурси.

2. Площі сільськогосподарських угідь.

3. Посівні площі, урожайність та валовий збір за останніх 5 років.

4. Характеристика багаторічних насаджень.

5. Наявна протиерозійна техніка.

6. Внесення добрив під культури (органічних та мінеральних).

7. Хімічні меліорації (гіпсування, вапнування).

8. Обсяги агротехнічних заходів для захисту від ерозії.

9. Поголів’я тварин та птиці.

10. Продуктивність тварин та птиці.

11. Виробництво валової продукції тваринництва.

12. Вартість і структура товарної продукції (реалізація продукції та сума від реалізації).

13. Розподіл продукції (надходження та витрачення) .

14. Пропозиції по освоєнню земель (трансформації).

Розділ 5. Висновки та пропозиції.

Це зміна площі сільськогосподарських угідь; інтенсифікація використання угідь; резерви для залучення сільськогосподарського виробництва земель інших землекористувачів; несприятливі природні процеси тощо.

2. Додатки до пояснювальної записки:

  1.  Схема контурів сільськогосподарських угідь, складена при польовому обстеженні.
  2.  Схеми попередників сільськогосподарських культур за останні два роки. Пояснювальну записку підписують виконавці: землевпорядник, економіст, агролісомеліоратор, а також головний інженер проекту. На титульному аркуші записки повинні бути підписи керівника проектного інституту та головного інженера проекту.


Розділ
III. Розміщення господарських центрів та виробничих підрозділів сільськогосподарського підприємства.

Складання проекту землеустрою починається з розгляду організації виробництва та керівництва ним. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть мати такі типові форми організації:

  1.  З трьох ступенів - центральне керівництво, відділок, бригада.    .
  2.  З двох ступенів - центральне керівництво, бригада.
  3.  З одного ступеня - цехова.

Кожному типу підприємства відповідає  певний розмір господарства, його спеціалізація, кількість землі та сільськогосподарських угідь, в тому числі, кількість голів тварин, наявність населених пунктів та чисельність населення в них.

В першому типі підприємства відділок виконує функції основної виробничої одиниці - маэє свою землю, худобу, техніку, населений пункт та керує роботою виробничих бригад; центральне керівництво має свій населений пункт, центральну майстерню, транспорт - воно керує роботою відділів (до цього типу підприємства належить більшість радгоспів). В підприємствах цього типу доцільно мати центральний господарський центр та один з відділків розташовувати в одному населеному пункті.

В підприємствах другого типу керівництво розташовано в одному населеному пункті разом з тваринницькими фермами, там сконцентровано все виробництво та виробничі бригади (до цього типу належить частина радгоспів і більшість колгоспів).

В підприємствах третього типу виробництво концентрується в спеціальних цехах (наприклад, цехи рільництва, городництва), а кожний цех керує роботою спеціалізованих бригад та ланок.

Господарський центр підприємства в умовах України повинен розташовуватися в існуючому населеному пункті. Його доцільно розташовувати в центрі земель господарства за умови надійного транспортного зв’язку з усіма частинами території господарства, пунктами переробки сільськогосподарської продукції, найближчими залізничними станціями та пристанями.

Розташування господарського центру на території населеного пункту повинно бути пов’язане з перспективою розвитку населеного пункту. На території господарського центру розташовують: тваринницькі ферми, автомобільні парки, ремонтні майстерні, сараї, гаражі для сільськогосподарської техніки, склади, підприємства переробки продукції та збереження насіння, адміністративні будинки, приміщення для обслуговуючого персоналу.

Населений пункт, де розташований господарський центр, повинен виконувати функції культурного центру, а тому відповідати таким умовам: компактна форма розташування з найменшою площею мережі вулиць; можливість будівництва будинків -житлових та культурно-побутового призначення, а також садіння дерев; нормальний зв’язок з адміністративним центром району; належні екологічні умови; спокійний рельєф з загальним ухилом для відведення поверхневих вод.

Для визначення числа та розміру відділків в господарстві треба врахувати площу земель, розташування їх, концентрацію та спеціалізацію господарства, умови водо забезпечення.

В господарстві з невеликою площею ріллі за умови компактного розташування утворення відліку недоцільне.  В господарстві з порівняно з великою площею pіллі, зі значним поголів’ям тварин організація відділків доцільна.

В зонах навкруги великих міст та в районах розвиненої промисловості доцільна овочева-молочна спеціалізація сільськогосподарських підприємств з високим рівнем інтенсифікації, доцільно розміщати в населених пунктах відділки як основні одиниці господарства.

Межі території відділків треба проводити по "живих урочищах" - річках, вздовж ярів, зелених насаджень. В умовах України в наш час господарські центри - відділки в господарствах  вже існують, існують також тваринницькі ферми, які потребують реконструкції для збільшення поголів’я - за умови забезпечення кормами свого господарства. Розмір кожної тваринницької ферми встановлюється в процесі землеустрою, виходячи з місцевих та економічних умов.

Якщо проектується нова ферма, треба проробити декілька варіантів її розміщення з врахуванням капітальних витрат на будівництво (перевезення будівельних матеріалів, спорудження будівель, організація водопостачання, будівництво доріг та іншої інженерної інфраструктури).

Деякі сільськогосподарські підприємства мають допоміжні господарські центри: польові стани, літні табори, кошари тощо. Вони можуть мати або постійне або тимчасове призначення. Їх потрібно включати до елементів проектування при землеустрої.

Великі тваринницькі комплекси (великої рогатої худоби, свинарські, конярства, птахівничі тощо) інколи розташовані окремо від населених пунктів, за умови повної відповідності санітарно-екологічним та будівельно-планувальним вимогам.

На цих комплексах утворюється значна кількість гною; при застосуванні методу гідро змивання гною виникає потреба великої кількості води, тому доцільно організовувати біля цих комплексів зрошуване землеробство з використанням стічних вод (з організацією кормової сівозміни).


Розділ
IV. Складання схеми планування сільських населених пунктів.

На час складання проекту внутрігосподарського землеустрою межі всіх населених пунктів на території земель сільської ради вже встановлено, обчислено загальну площу населеного пункту, визначено землекористування, що розташовані в ньому, передбачено збільшення території, видано державні акти на користування землю, але присадибні ділянки окремих господарств на плані ще не визначено. В наш час нові населені   пункти   в   Україні   майже   не   виникають.    Тому   при   внутрігосподарському землеустрої подають лише загальні відомості, які характеризують населені  пункти, що є господарськими   центрами  сільськогосподарського  підприємства - експлікацію  земель   і розподілом по землекористуванням, коротку характеристику доріг, будівель громадського користування, чисельність населення та дворів - присадибних ділянок.

Кожний населений пункт    повинен мати проект планування та розвитку інженерної інфраструктури. Він може бути складений до початку проведення робіт внутрігосподарського землеустрою або після них.

На плані землеустрою наносять квартали та межі окремих землекористувань без меж присадибних ділянок - схему планування населеного пункту. Наносять також межі території тваринницьких ферм, господарських дворів та адміністративного центру сільськогосподарського підприємства.

Нижче стисло наведено загальну методику та порядок проведення робіт з складання проекту планування нового сільського населеного пункту. Вибір місця для населеного пункту проводить комісія в складі представників районної влади - старшого землевпорядника, районного архітектора, санітарного лікаря і представників дорожнього відділу, пожежної охорони, землекористувачів, на землях яких утворюється населений пункт, та сільської ради.

Для населеного пункту обирають місцевість з гарними природними умовами - красивим краєвидом, захистом від вітрів, недалеко від річки та зелених масивів. Треба також враховувати економічні, архітектурно-планувальні, будівельно-технічні та санітарно-гігієнічні вимоги.

Велике значення має сума витрат на освоєння нової території, тому треба розробляти декілька варіантів проекту населеного пункту та обрати найкращий.

Території, розташовані на підвищених плато та низинах, для утворення населеного пункту малопридатні, на плато - бо незахищені від переважаючих вітрів (взимку - снігові замети , значне охолодження), в низинах - бо затоплюються, виникають тумани, які викликають підвищену вологість в будинках. Найбільше придатні території, розташовані на схилах, захищені від холодних вітрів зеленими насадженнями. Характеристику вітрового режиму дає роза вітрів - графічне визначення сили вітру за напрямками, вона будується окремо для зимового періоду та для літа. В цілому найпридатніші території зі схилами - південним, південно-східним і південно-західним (уклон від 0,5° до 5°).

Рельєф території повинен бути не дуже пересіченим, що полегшить виконання будівельних робіт (горизонтальна поверхня вимагає значних робіт для відведення поверхневих вод). Ґрунти на території населеного пункту повинні відповідати будівельним вимогам, глибина залягання ґрунтових вод - не менше 3 м. На території повинні   бути   джерела   і   придатною  для   пиття   водою,   бажана   наявність відкритих водоймищ (при відсутності ріки можна використати рельєф для створення ставків).

За санітарно-гігієнічними умовами на території повинні бути відсутні заболочені землі та джерела малярії. Територія повинна бути розташована з повітряного боку по відношенню до джерел забруднення повітря, вище місця забруднення води на річці; на ній не повинні бути кладовища, скотомогильники та звалища. Вона мусить бути забезпечена надійними дорогами для сполучення з іншими населеними пунктами.

Населений пункт, що проектується, повинен задовольняти вимогам культурно - побутового обслуговування населення.

Проект планування населеного пункту складається на копії плану масштабом 1:5000 - 1:1000 з нанесеними елементами рельєфу (горизонталями).

В    сільському    населеному    пункті    проектуються   дві   зони    -    житлова   

(з адміністративно-громадським центром) та виробнича.   

В  житловій  зоні   проектуються   вулиці, площі,   квартали  та  інші  елементи планування. Мережа вулиць зв’язується з дорогами, під’їздами до населеного пункту; вона  не повинна розміщатися на напрямках переважаючих вітрів; вулиці утворюють  систему внутрішніх шляхів сполучення.

Існує чотири системи вуличної мережі:

  1.  прямокутна (вулиці мають прямолінійні напрямки, утворюючи в перетині кути біля 90°);
  2.  радіальна (вулиці розходяться радіусами від центру);
  3.  радіально-кільцева (вулиці розходяться радіусами від центру;

4. криволінійна напрямок вулиць зумовлений рельєфом місцевості.
Загальні вимоги щодо проектування вулиці:  за умовами розташування, ухилом та ґрунтом, придатна для руху транспорту в усі пори року; не потребує значної кількості складних споруд; перетинає інші вулиці під кутом близьким до 90°; водовідвідні канапи розташовані вздовж вулиці, не перетинаючи її.

Вулиці поділяються на головні, житлові та провулки.

Головні вулиці з'єднують житлові квартали з виробничою зоною, підходять  до головного майдану і з'єднують населений пункт з зовнішніми під'їзними дорогами, ширина їх 20-25 м.. Вздовж них розміщують більші будинки. Житлові вулиці з’єднують квартали в єдину систему; ширина їх 15-20 м. Провулки утворюють проїзди між бічними сторонами кварталів, ширина їх 10-12 м. На перетинах вулиць зрізують гострі кути.

В деяких пунктах, більших за площею, проектують розміщення майдану, а призначенням вони поділяються на:

- головні (в центральній частині населеного пункту),

- розвантажувальні (перед будинками, де збираються значні маси людей),

- транспорті ( в місцях перетину магістралей),

- базарні (для торгівлі).

Майдани можуть мати форму простої геометричної фігури або вільну конфігурацію, що залежить від кількості прилеглих вулиць та їх ширини. Під них відводиться від 0,2 до 0,75 га (залежно від розміру населеного пункту). Якщо будинки на майдані мають приблизно однакову висоту Η то довжина його рекомендується від  3Η до 6Н. Коли один з будинків має більшу висоту Н, довжина майдану рекомендується від  до 6Н.

В центрі головного майдану доцільно розмістити сквер з зеленими насадженнями.

Квартал - це частина населеного пункту, межами якого є вулиця загального користування або зовнішня межа території населеного пункту. Межі кварталів - прямі лінії або криві (колові з певним радіусом або довільні). Довжина кварталу між двома проїздами до 300 м. В межах кварталу проектуються окремі ділянки - присадибні власного землеволодіння або адміністративно-господарського призначення. Розташування ділянок в кварталі може бути однорядними (в кварталі один ряд ділянок) або дворядними (квартал по довжині поділено на дві частини, в кожній розташовується один ряд). В присадибних ділянках відношення довжини до ширини не більше 5:1.

В центральній частині населеного пункту розміщують будинки сільради, крамниці, їдальні, клуб (біля нього бажано розмістити парк та спортмайданчик).

Шкільні ділянки (площа не менше 1 га) проектуються на деякій віддалі від житлових кварталів, в місцях з кращими санітарними умовами.

Дитячі садки та ясла розміщують в житловій зоні, але на віддалі від вулиць з великим шумом, на території з зеленими насадженнями, на шляхах пересування жителів до місць роботи.

Амбулаторія та поліклініка розміщуються в житловій зоні, лікарня - поза її територією, на віддалі більше 100 м. від житлових будинків.

Лазню розміщують недалеко від житлової та виробничої зони, на віддалі більше 50 м. від житлових будинків.

Будинок   управління    сільськогосподарського    підприємства   розміщують    в житловій зоні, але ближче до господарського двору.

Проектування    виробничої    зони    сільського    населеного    пункту    повинно відповідати раціональній організації технологічних процесів і механізації в тваринництві. Необхідно також дотримуватись вимог: санітарних, зооветеринарних, пожежної безпеки, захисту від холодних вітрів. До території житлової зони повинна прилягати складська група будівель: поруч з нею доцільно розмістити транспортно-господарську групу та транспортний двір, далі - силосні траншеї для збереження кормів (зеленої маси, що закладається восени). Тваринницьку ферму треба розміщати далі від житлових кварталів, щоб запахи та стік поверхневих вод не були спрямовані на житлову зону.

Приміщення для тварин треба розміщати: в північній зоні України - довгою віссю в напрямку північ-південь, в південній частині - в напрямку схід-захід, але обов’язково під кутом до напрямку переважного вітру.

Тваринницькі ферми поділяються за такими ознаками:

  1.  видом тварин (велика рогата худоба, свині, вівці, птиці);
  2.  призначенням (товарні, племені, відгодівельні);
  3.  спеціалізацією (молочні, м’ясні, шерстні).

На кожній фермі всі приміщення, незалежно від виробничого призначення, відносять до однієї з груп: для утримання тварин; для відгодування кормів до споживання; обслуговуючі та ветеринарні (ізолятор).

В основі розміщення цих груп будівель покладено технологічний проте на фермі. Основні технологічні лінії на фермі: приміщення кормів, продукції ферми та гною.

Окремі будівлі ферми треба розміщати з різницею відміток поверхні землі біля торців до 0,75 м.

Для прогулянки тварин проектують спеціальні майданчики, вигули, між тваринницькими приміщеннями. Приміщення обробки і приготування кормів розміщують за рельєфом вище тваринницьких будівель та з навітряної сторони.

Гноєсховище розміщують з підвітряної сторони від будівель ферми, нижче за рельєфом та на відсталі більше 50 м. Територія ферми слід обсадити смугою дерев, шириною 10-20 м.

Ізолятор розміщують з підвітряної сторони відносно будівель ферми; його треба обсадити смугою дерев, шириною більше 20 м; до нього прокладають дороги, що ізольовані від шляхів пересування тварин на пасовище та доріг для перевезення кормів.

Всі запроектовані елементи проекту (вулиці, квартали, окремі ділянки) наносяться на план графічно (за допомогою лінійки з поділками, циркуля та транспортира). Площі окремих фігур обчислюють без детальних математичних розрахунків.

Проект розглядається та затверджується відповідно до встановленого порядку (через обласний відділ архітектури та будівництва), після чого переноситься в натуру (на місцевість). Перенесення проекту оформлюється актом, що складається з замовником, якому видаються: креслення (генеральний план населеного пункту в масштабі 1:2000, або 1:5000),   схема  кварталів  з   геодезичними   даними,   схема   вертикального   планування території;   генеральний   план   (технічний   звіт з  додатками)  та  експлікація   земель  з зазначенням площі окремих проектних ділянок.

 


Розділ
V. Проектування доріг.

Діяльність кожного підприємства вимагає відповідної організації роботи транспорту, який є важливим елементом процесу виробництва.

Сільське господарство характеризується великою різноманітністю вантажів, обсяг вантажоперевезень значно збільшується в літній та осінній періоди. До сільськогосподарського підприємства завозять машини, добрива, паливно-мастильні та будівельні матеріали тощо; з нього вивозять на залізничні станції, пристані, заводи з переробки сільськогосподарської продукції-продукцію, вироблену господарствами, тварин та інші вантажі. На території сільськогосподарського підприємства також потрібно мати транспортний зв’язок.

Перевозять вантажі в основному автомобільним транспортом, живе тягло використовується часто для внутрігосподарських перевезень невеликих вантажів. Автомобільні дороги залежно від інтенсивності руху, їх народногосподарського та адміністративного значення поділяються на 5 категорій.

Розрахунок інтенсивності руху обчислюється сумарно в обох напрямках, на підставі даних економічних вишукувань. За БНІП 2.05.02-85, який діє досі (1995 рік), категорії доріг такі:

Категорія

дороги

Народногосподарське та

адміністративне значення дороги

Розрахункова інтенсивність руху (автомобілів за добу)

І

Магістральні      дороги      державного значення

понад 7 тисяч

II

Автодороги державного та обласного значення

3-7 тисяч

III

Обласного та місцевого значення

1-3 тисячі

IY

Обласного та місцевого значення

від 100 до 1 тисячі

Υ

Місцевого значення

до 100

Автодороги І та ІІ категорії  завжди обходять населені пункти, до яких прокладають під’їзні дороги. Кожній категорії дороги повинен відповідати тип полотна дороги, ухил, габарити мостів та інші технічні показники.

Всі дороги поділяються на дві групи:

1. Державні - які проектуються, будуються та експлуатуються державними дорожніми організаціями. В процесі роздержавлення смуги відведення державних доріг повинні бути визначені в натурі, межі - закріплені відповідними межовими знаками, площі їх віднесенні до категорії "землі автомобільного транспорту". Схема дорожньої мережі на території району розробляється під час складання проекту районного планування.

2. Внутрігосподарські - які проектуються при внутрігосподарському землеустрої (також відповідно за схемою, складеною в проекті районного планування), будуються та знаходяться в розпорядженні органів місцевої влади.

Під час проектування доріг вирішуються такі питання:

а) густина та напрямок доріг;

б) місця проходження трас;

в) технічний тип дороги;

г) ширина смуги дороги.

Дороги внутрігосподарського значення поділяються на магістральні та польові. Магістральні дороги повинні забезпечувати зв’язок господарських центрів з виробничими підрозділами, фермами та пунктами заготівлі сільськогосподарської продукції, адміністративним центром району, залізничними станціями та пристанями (у випадках відсутності в цих напрямках доріг районного значення). Основні польові дороги з'єднують населені пункти з польовими сівозмінами, садами, літніми таборами. Допоміжні польові дороги прокладаються для перевезення вантажів з полів сівозміни, вони проектуються одночасно з розміщенням полів (в деяких випадках їх проектують  як тимчасові).

Вимоги до проектування внутрігосподарських доріг:

  1.  розміщати дороги, між кінцевими пунктами слід по найкоротшій лінії, з малою кількістю зломів;
  2.  треба уникати по можливості перетину з річками, ярами;
  3.  не повинні проходити по площах з неглибоким заляганням ґрунтових вод;
  4.  повинні проходити вздовж існуючих лісосмуг, ліній електропередачі, магістральних каналів;
  5.  бути по можливості проїзними протягом всього року;
  6.  ухил місцевості па трасі повинен бути не більше 10 %;
  7.  забезпечувати мінімум капіталовкладень на будівництво.

Для магістральних доріг обчислюють вантажонапруження - суму всіх вантажів нетто (чиста вага вантажу) за рік, що переміщується по дорогах. Ця сума ділиться на площу ріллі - одержується середнє вантажонапруження на  1 га ріллі.

Вантажонапруження на кожний відрізок дороги дорівнює добутку середнього вантажонапруження на 1 га ріллі на площу ріллі, що прилягає до цього відрізка дороги.

До цієї суми треба додати вагу: продукції ферм, паливо-мастильних матеріалів, гною, будівельних матеріалів, мінеральних і хімічних добрив, а також транзитних перевезень інших господарств на відрізку дороги.

В нижченаведеній таблиці наведено приклад обчислення середньорічного вантажонапруження дороги AB, що складається з двох відрізків:

групи

Напрямок та вид вантажу

Дорога AB

Вага

вантажу на 1га

ріллі

відрізок 1

відрізок 2

площа

обслуг

овування, га

вага

вантажу,

га

площа

обслуго

вування, га

вага

вантажу,

га

1

Вантажі, які перевозять з садиби на поля та назад

2,44

900

2196

850

2074

9

Вантажі, які перевозять з полів  на пункти вивантаження та назад

1,43

4500

6433

850

1215

3

Вантажі, які перевозять з садиби   на   пункти вивантаження та назад

1200

4

Транзит  суміжних господарств

5000

5000

Разом

-

-

14231

-

8289

Складається епюра вантажонапруження на кожний відрізок дороги (на схему

землекористування наносять мережу магістральних доріг та в умовно обраному масштабі - кількість  вантажів,  які   перевозять  на дорогах).   Технічний  тип  дороги   визначаєтеся вантажонапруженістю та інтенсивністю руху, який характеризується кількістю машин, що проходять по дорозі в середньому на добу.

             Інтенсивність руху обчислюється за формулою:       

де А - число автомашин, що проходять по дорозі за добу

N - вантажонапруження в нетто-тоннах

d - число днів періоду автоперевезень

р- вантажопідйомність автомашин.

При визначенні інтенсивності руху треба врахувати також без вантажні переїзди, які додаються до обчисленої величини А.

У відповідності з технічною категорією встановлюють типи додатного покриття:

  •  грунтові природні (добова сума перевезення вантажів до 100 τ брутто);
  •  грунтові профільовані (добова сума перевезення вантажів до 200 τ брутто);
  •  грунтові поліпшені профільовані, з додачею гравію (добова сума перевезення
    вантажів до 600 τ брутто);
  •  з твердим покриттям (добова сума перевезення вантажів більша 600 τ брутто)

Ширина дороги, що проектується:

Призначення дороги

Смуга відведення,  м

Проїзна частина, м

Магістральна

18

6

16

4,5

Польова

12

3,5

Будівництво внутрігосподарських доріг проводиться на підприємстві робочих проектів  (див. Розділ робочого проектування).


Розділ
VI Організація сільськогосподарських угідь та системи сівозміни.

Організація угідь та системи сівозмін - корінний захід з використання землі та охорони природи.

Угіддя - не земельна ділянка, яка систематично використовується для робочих цілей. Угіддя поділяються па дві групи:

а)  сільськогосподарського призначення (де виробляють с/г продукцію) - рілля,
багаторічні насадження (сади, ягідники, виноградники, плантації шовковиці та хмелю),
сіножаті, пасовища, перелоги;

б)  несільськогосподарського призначення - ліси, чагарники, площі під водою,
під гідротехнічними та водогосподарськими спорудами, болота, торфовища, площі під
дорогами, будівлями, та вулицями, кладовища, порушеної землі, кам'янисті ділянки.
Основний вид угіддя-рілля (з неї виділяються зрошувану та осушену), пасовище-ділянка,
яка систематично використовується для випасу худоби; на сіножаті скошують трави.
Сіножаті та пасовища поділяють на суходільні, заливні, заболочені, чисті та з чагарником.

В процесі проведення землеустрою потрібно поліпшувати с/г угіддя шляхом впровадження гідромеліоративних заходів (осушення, зрошення), хімічної меліорації (гіпсування солонців, вапнування кислих ґрунтів), вирівнювання поверхні, вибирання каміння, знищення чагарників.

Перелоги треба повністю ліквідувати.

Кормові угіддя - сіножаті та пасовища - потрібно поліпшувати.

Поліпшення поділяється на докорінне (замінюється природний травостій) та поверхове угіддя звільняють від чагарників, купин та підсівають трави.

Організація угідь - це розв'язання питання трансформування угідь (переведення ділянки землі в іншу категорію, встановлення їх складу та розміщення на території). За наявністю ерозії ґрунтів потрібно запропонувати заходи з захисту земель та раціонального використання їх. На ділянках відкритої ерозії проектується захисне насадження лісу та чагарників. В деяких випадках для насадження використовують ділянки невеликої площі ріллі, які пошкоджені ерозією.

На тальвегах крупних улоговин, де можливе утворення промоїн, проектують під залуженням смугу, ширина якої перевищує ширину смуги, якою проходить вода.

На площах, зайнятих відкритими пісками, потрібно проектувати захисні лісові насадження;  біля  берегів  ріки,  ставка та водоймища - утворити захисні лісосмуги. Трансформуванням ліквідують малу контурність деяких угідь вкраплення та вклинювання.

Виявляють площі для багаторічних насаджень - їх доцільно розміщати недалеко від населених пунктів, на схилах без глибоких промоїн в одному масиві (виноградники - па південних схилах). Під сіножатні потрібно проектувати площі, які розміщені далека від ферм та населених пунктів.

Під пасовища доцільно використовувати сіножаті, гірші за умовами рельєфу та продуктивністю, які розміщені на невеликій відстані від літніх таборів. Після проектування трансформування угідь складається попередня експлікація земель господарства та встановлюється система сівозмін.

Розрахунки посівних площ починають з обчислення кількості кормів для кожної ферми. За цими даними визначають площі кормових угідь та ріллі для забезпечення ферм кормами.

Для підвищення ефективності господарювання - збільшення урожайності  - вживають заходи:

а) поліпшення обробітку землі, знищення бур'янів, внесення добрив, впровадження гідротехнічних заходів (зрошення, осушення, зрізування купин, розкорчовування дрібнолісся та чагарників);

б) правильне чергування посівів с/г культур, врахуванням їх біологічних відмінностей, умов рельєфу та ґрунтів - тобто встановлення сівозмін.

Число сівозмін треба зводити до мінімуму: кожна сівозміна повинна відповідати складу культур, правильному агротехнічному їх чергуванню і природним властивостям землі.

Види сівозмін в Україні:

а) польові - поділяються на зерно парові, зерно просапні, ґрунтозахисні;

б) кормові - для виробництва кормів; розміщують недалеко від ферм (коренебульбоплоди, трави, кукурудза на силос); після літніх таборів доцільно розміщати сінокосопасовищну сівозміну;

в) спеціальні - в складі їх особливо цінні культури (овочі, конопля, тютюн, рис),
які потребують більших працезатрат; вони вимагають належних ґрунтів, спокійного
рельєфу та в більшості випадків - поливу водою; для прискорення визрівання ранніх овочів їх проектують на південних та південно-західних схилах (до 2°) з легкими ґрунтами;

г)  комбіновані.

За умов рівного рельєфу та ґрунтів на землях польових сівозмін доцільно  проектувати дві  (або більше) сівозмін.  Одну -  з включенням  просапних  культур -  на площах беї ерозії, зі  схилами до  3°, другу  - без просапних  культур, зі збільшенням посівних багаторічних трав - па площах з більш крутими схилами в умовах ерозії.

Дві польові сівозміни проектують також за таких умов:

1.   у випадку розташування частини ріллі на значній відстані від господарського центру - на цій території сіють більш транспортабельні культури (наприклад, зернові), використовуючи ближче розташовані території для культур, котрі вимагають більших затрат праці.

Наприклад: Перша сівозміна може бути така: 1-пар чорний, 2-озимі, 3-озимі, 4-кукурудза на зерно, 5-ярові, друга сівозміна - 1-зайнятий пар (трави на зелений корм),  2-озимі, 3-цукрові буряки,  4-ярові, 5-соняшник, 6-кукурудза на силос, 7-озимі, 8-коренеплоди, 9-ярові.

За такого набору культур буде економія на вивезенні органічних добрив (родючість землі в першій сівозміні збільшується за рахунок чорного пару та внесення мінеральних добрив);

2.   у випадку розташування частини ріллі за залізничною колією або річкою, що утруднює під'їзд до неї.

Проектування сівозмін починається зі спеціалізованих та кормових сівозмін. Крім того, проектування необхідно починати з тих сівозмін, місце розташування яких залежить від територіальних умов: на змитих землях проектують ґрунтозахисні сівозміни, на заплавах та долинах - овочеві та овочево-кормові, біля ферм – при фермерські, біля літніх таборів – при табірні.

Для овочевих культур придатні землі в заплавах річок, днища балок, які не затоплюються літніми дощовими водами та осушені низовинні болота.

Для овочево-кормових сівозмін не придатні круті схили, основні умови для них - родючість, а також вода для поливу, що вимагає наявності водного джерела. Овочевими культурами в таких сівозмінах можна зайняти три-чотири поля, а два поля зайняти багаторічними травами. Для прискорення визрівання ранніх овочів ці поля доцільно розташовувати на південно-західних схилах (до 2°) з легкими ґрунтами. Спеціальні сівозміни вимагають належних ґрунтів, спокійного рельєфу та поливу водою.

При розміщенні сільськогосподарських культур у сівозміні важливе значення мають два фактори: визначення оптимального попередника та концентрації культур (відсоток до загальної площі в сівозміні).

В польовій сівозміні (в Україні) головні культури - озимі (пшениця,  жито, ячмінь), кукурудза, ярі зернові, зернобобові, цукрові буряки, багаторічні трави.

Основні умови для одержання сталого врожаю: наявність вологи і поживних  речовин її орному шарі, відсутність бур'янів та шкідників с/г культур. Рекомендації  щодо складу культур сівозмінні для кожного регіону складають зональні дослідні станції. За їх рекомендаціями найкращі попередники головних с/г культур в польовій сівозміні такі:

а) для озимих культур: в степу - чорний пар, горох, багаторічні трави (одного року використання); в Лісостепу - за умови недостатнього зволоження - горох, багаторічні трави першого року, кукурудза на зелений корм і ранній силос; в Поліссі – багаторічні трави, льон, а на піщаних ґрунтах - люпин;

б) для кукурудзи (основної кормової культури для всієї України, за винятком площ з каштановими солонцюватими ґрунтами) - озима пшениця, ранні ярі зернові, просапані культури. Її можна розміщувати два роки підряд;

в) ярих зернових (ячмінь, овес) - озимі, баштанні культури, кукурудза на зерно,
цукрові буряки;

г) для зернобобових (горох, чина) - озимина, а також кукурудза, цукрові буряки;

д) для цукрових буряків (на бідних піщаних та важко глинистих ґрунтах розвиваються погано;  в Лісостепу - це перевірена високоврожайна культура) – озима пшениця (з попередником - люцерна одного року використання або чорний пар) та горох. Тривале вирощування цукрових буряків призводить до значного зниження цукристості;

є) для соняшника (найбільші врожаї - при вирощуванні на чорноземах, суглинкових та каштанових ґрунтах) - зернобобові та озима пшениця. Після нього краще розмішувати чорний пар.

Соняшник поганий попередник для кукурудзи на зерно, взагалі зернових та технічних культур.

Для багаторічних трав (люцерна, еспарцет) (за кормовою цінністю еспарцет не поступається перед люцерною, а при згодовуванні зеленої маси не викликає у тварин тимпаніту. Висока цінність його як медоносної і парозаймаючої культури.),  які забезпечують тваринництво повноцінними зеленими та грубими кормами і є дешевшим джерелом біологічного азоту - треба посів вирощувати під покрив ранніх ярих зернових культур та кукурудзи на зелений корм.

Найкращі сходи багаторічних трав одержують холодної й затяжної весни, коли випадають часті дощі.

У польових сівозмінах доцільно вирощувати багаторічні трави як попередники озимої пшениці не більше одного року на один укіс. В сівозмінах лісостепу посіви багаторічних трав треба проектувати  в одному полі, а в районах поширеної ерозії ґрунтів – в двох полях.

В степу ті лісостепу значну частішу кормових культур вирощують у польових сівозмінах. Набір культур в ній залежить від спеціалізації господарства. Наука в наш час рекомендує такий набір культур в польовій сівозміні:

а) райони з достатньою вологозабезпеченістю:

1) свинарського напрямку - до 70% площі сівозміни займати зерновими, 15% - технічними культурами, 15% - кормовими з таким чергуванням культур:

I варіант:  1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- цукрові буряки, кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом багаторічних трав, 5- багаторічні трави на один укіс, 6- озима пшениця, 7- кукурудза на зерно, 8- горох, 9- озимі, 10- соняшник.

II  варіант: перші шість полів як у І варіанті: 7- соя, 8- кукурудза на зерно, 9- соняшник.

2) для господарств, що спеціалізуються на виробництві молока та яловичини - до 50% площі займати зерновими, 15% - технічними культурами, 35% - кормовими з таким чергуванням культур:

І варіант: 1- чорний або зайнятий пар,  2- озима пшениця, 3- цукрові буряки, кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом люцерни, 5, 6- люцерна, 7- озима пшениця, 8- кукурудза на зерно,

9- кукурудза на силос, 10- соняшник;

II варіант: перші 3 поля, як у варіанті І, 4 - кукурудза на силос, 5- озимі, 6- горох на зерно, зернобобові на зелений корм, 7- озимі, 8- соняшник.

3) для господарств зерно-олійно-твариницького напрямку - до 60% площі займати зерновими, 5% - технічними, 25% - кормовими з таким чергуванням культур: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- цукрові буряки, кукурудза на зерно, 4- горох, 5- озима пшениця, 6- зернобобова суміш на зелений корм, 7- озима пшениця, 8- соняшник.

б) райони з недостатньо вологозабезпеченістю:
        1) для господарств свинарського напрямку:

І варіант: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом багаторічних трав, 5- багаторічні трави, 6- озимі, 7- кукурудза на зерно, 8- кукурудза на силос, горох, 9- озима пшениця, 10- соняшник;

ІІ варіант: перші три поля як у І варіанті,  4- ячмінь, 5- горох, кукурудза на силос, 6 - озима пшениця. 7- соняшник;

2) для господарств, які спеціалізуються на виробництві молока та яловичини:

        І. варіант: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- ячмінь з підсівом люцерни, 5, 6- люцерна, 7- озима пшениця, 8- кукурудза на силос, 9- соняшник.

        ІІ. варіант: перші три поля як у 1 варіанті, 4- ячмінь і кукурудза на зелений корм з підсівом еспарцету, 5- еспарцет, 6- озима пшениця, 7- соняшник.

3) для господарств зерно-олійно-тваринницького напрямку - таке чергуванні
культур: 1- чорний або зайнятий пар, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- ячмінь, 5-  

б) на великих тваринницьких комплексах з стійловим утриманням худоби доцільна сівозміна з культур: 1- озимі на зелений корм плюс після укісні посіви, 2-кукурудза в чистому вигляді і в суміші з соєю на зелений корм та підсівом багаторічних трав, 3, 4- багаторічні трави, 5, 6 - кукурудза на силос в суміші з соєю, 7- однорічні трави (сумішка ячменю, вівса, гороху, вики, соняшника);

в) для виробництва сировини у вигляді брикетів та гранул: 1, 2, 3- багаторічні трави, 4- сумішки озимих плюс післяукісні посіви, 5- однорічні трави, 6- зернобобові, 7- ячмінь, просо з підсівом багаторічних трав.

Орієнтовні схеми кормових травопільно-просапних сівозмін:

перша - 1, 2-люцерна, 3- озимі, 4- зернобобові сумішки на зелений корм. 5- озимі. 6- коренеплоди, 7- кукурудза в чистому вигляді та в сумішці на зелений корм з підсівом багаторічних трав;

друга - 1, 2- люцерна, 3- озимі, 4- кормові баштанні, 5- суданська трава, 6-  кукурудза в суміші з соєю на зелений корм з підсівом люцерни.

Залежно від типу ґрунтів рекомендують такі орієнтовні схеми кормових сівозмін:

а) чорноземи південні: 1, 2- люцерна, 3- кукурудза на силос плюс післяжнивний посів, 4- горох, 5- озима пшениця, 6- ячмінь, 7- соя, 8- однорічні трави плюс літня сівба люцерни;

б) темно каштанові ґрунти: 1- кукурудза плюс горох, плюс овес на зелений корм. 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- кукурудза плюс сорго на силос, плюс коренеплідні кормові, 5- однорічні трави, 6- озимі на зелений корм кукурудза на силос і зелений корм, 7- соняшник;

в) в Лісостепу на чорноземних ґрунтах доцільно мати таке чергування культур:
1- еспарцет, конюшина, 2- озима пшениця, 3- кукурудза на зерно, 4- вико-овес
(вико-овес на зелену масу, вико-овес на зерно) плюс однорічний райграс, 5- ячмінь плюс озимі проміжні, 6 - озимі плюс кукурудза на силос, 7-ячмінь плюс конюшина;

г) у Лісостепу на темно-сірих лісових ґрунтах: 1, 2- люцерна, 3- кукурудза на зерно, 4- горох, 5- озима пшениця і озимі проміжні, 6- озимі проміжні і кукурудза з суданською травою на силос, 7- ячмінь, 8- люцерна;

д) у Лісостепу на сірих лісових ґрунтах: 1, 2- люцерна, 3- кукурудза на зерно, 4-кукурудза на зелений корм, 5- горох і озимі проміжні, 6- озимі і кукурудза на силос, 7- вико-овес на зелений корм і багаторічні трави;

є) на світло сірих лісових ґрунтах: 1, 2- конюшина, 3- озима пшениця, післяжнивні проміжні, 4- коренеплідні кормові, 5- кукурудза на зелений корм і конюшина, 6-конюшина, 7- однорічні трави на зелений корм і багаторічні трави;

ж) на Поліссі на дерново-підзолистих ґрунтах доцільно таке чергування культур:

для господарств скотарського напрямку:

1. люпин на зелений корм та силос, 2- озима пшениця і післяжнивні проміжні посіви, 3- льон, 4- озимі, 5- картопля, 6- ярі зернові, 7- кукурудза на силос, 8- овес, однорічні трави;

для господарств свинарського напрямку: 1- конюшина, 2- озимі, 3- картопля, коренеплідні кормові, 4- ячмінь, 5- люпин на зелений корм, 6- озимі і післяжнивні посіви, 7- кукурудза зерно, горох та люпин на зерно, 8- ячмінь і конюшина.

Ґрунтозахисні сівозміни для боротьби з водою та вітровою ерозією (проектують в районах правобережного лісостепу, Донбасу, передгірних та гірських районах Карпат та Криму.

Мета їх - припинити вимивання поживних речовин з верхніх шарів ґрунту в незахищених місцях рельєфу. Їх впроваджують на ріллі з обмеженим використанням. Культури, що входять до ґрунтозахисних сівозмін, повинні мати розвинену кореневу систему та захищати грунт від змиву.

На схилах З°- 5° сівозміну збагачують багаторічними травами, найбільш крутих схилах   доцільніше   розміщати   лукопасовищні   сівозміни   з   довгостроковим   посівом багаторічних трав. Для різних районів України ці сівозміни такі:

в  Степу:   1, 2-  багаторічні  трави,  3-  кукурудза  на зелений   корм,  4- озима пшениця, 5- ярі зернові з підсівом багаторічних трав;

в Лісостепу:  1- 4- багаторічні трави, 5- кукурудза на зелений корм, 6- озима пшениця або жито, 7- овес підсівом багаторічних трав;

на Поліссі: 1, 2- багаторічні трави, 3- озимі, 4- картопля (смугами між люпином)

5- озимі з підсівом багаторічних трав;

в гірських районах Карпат: 1- 3 багаторічні трави, 4- картопля (смугами серед трав),

5- льон та бобові, б- озимі з підсівом багаторічних трав.

На поливних землях в степу поширені польові сівозміни з таким набором культур:

  1.  варіант: (60% площі зайнято кормовими): 1- кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав, 2, 3- багаторічні трави, 3- озимі на зерно і післяжнивні, 5-кукурудза на зерно;
  2.   варіант: (43% площі зайнято кормовими): 1, 2- багаторічні трави, 3- озима пшениця і післяжнивні, 4- кукурудза на зерно, 5- озимі зернові і літня сівба, 6- кукурудза на силос, 7- озимі зернові і літня сівба багаторічних трав;
  3.   варіант: 1-3 - багаторічні трави, 4- озимі зернові, 5- коренеплоди, 6- кукурудза на силос, 7- зернобобові сумішки і літня сівба багаторічних трав;
  4.  варіант: овочево-кормова сівозміна з 19% площі овочевих, 14% - зерні 57% - кормових: 1- кукурудза на зелений  корм  з  підсівом багаторічних трав, 2, багаторічні трави, 4- озимі зернові, 5- овочеві, 6- злакобобові сумішки і  післяукісна кукурудза на зелений ком, 7- овочеві.


Розділ VII. Організація території сівозміни.

Організація території сівозміни складається з розміщення полів, захисних лісосмуг, польових доріг, польових станів та польового водопостачання. Необхідно враховувати: рельєф місцевості, оптимальні умови для ефективного використання с/г техніки і витрати на перевезення людей та техніки.

Розташування полів. Поля - це однакові за площею частини території сівозміни на яких за ротацією послідовно розміщуються с/г культури.

Кожне поле сівозміни з ґрунтами, рельєфом, мікрокліматом придатне для вирощування с/г культур за умови їх чергування та механізованого обробітку з додержанням правил агротехніки.

Довшу сторону поля доцільно розміщати в напрямку з півночі на південь (такий напрямок рослин сприяє збільшенню врожайності). Відхилення напрямку на величину до 20° не зменшує впливу цього фактора.

Рельєф місцевості впливає на врожайність - його елементи мають різний мікроклімат (на високих місцях добові коливання температури менші, ніж в низинах, там частіше можливі нічні заморозки, а це впливає на тривалість визрівання рослин).

Довші сторони поля на схилах доцільно розміщати вздовж горизонталей - тоді напрямок обробітку зменшує розвиток ерозійних процесів, затримує вологу. Але в районах з великими опадами та невеликими схилами довжину поля та напрямок обробітку землі доцільно проектувати впоперек горизонталей (або під невеликими кутом до них) з розрахунку, щоб крутизна схилу була порівняно невелика.

Правильність вибору напрямку перевіряють обчисленням відношення  

величини схилу напрямку руху агрегату - ір до середнього схилу місцевості - і
Середній схил місцевості  i обчислюють за формулою        

де с- довжина всіх горизонталей на площі поля, м;

h - висота перетину рельєфу, м;

Ρ - площа поля, м2 .

Середній ухил поля в напрямку руху агрегату ір обчислюють за формулою:

де  Η - різниця висот (в метрах) між кінцевими точками робочого напрямку;

 D - горизонтальна проекція довжини робочого напрямку, м.

Відношення         визначають в процентах.

Розташування полів в сівозміні доцільно проектувати з розрахунку однакових умов ґрунту. Проектуючи розташування, доцільно не змінювати значно вже освоєні в натурі поля; межі полів треба встановлювати по живих урочищах та постійних дорогах з існуючими лісосмугами. За умов малої контурної ріллі поля формують набором контурів за їх площами.

Від довжини,  ширини та форм поля залежать холості проходи агрегатів під час обробітку та додаткові витрати від отримання огріхів та залишкових трикутників, що утворилися. Від довжини ділянки залежить кількість проходів па кінці загінки. Кількість проходів прямо пропорційна ширині ділянки та обернемо пропорційна ширині захвату агрегату.

Ширина загінки має значення для групової роботи агрегатів. Практика доводить, що найоптимальніша довжина загінки біля 4 км. Найкраща форма поля для обробітку - один компактний масив прямокутної форми (для рівнини відношення сторін найкраще 4:1). На трикутному масиві поля проектують, розділивши трикутник на три трапеції (з точки всередині трикутника слід провести лінії, паралельні сторонам трикутника).

Потрібно додержуватися рівно великості полів - це зручно для планування, бо однакові об'єм польових робіт та величина одержаної продукції культур за роками ротації сівозміни.

В складних умовах розміщення полів допустиме відхилення від середньої площі до 12-15%. Відхилення в сторону збільшення площі кращі для полів з гіршими ґрунтами. В сторону зменшення поля з кращими ґрунтами.

Віддаль між полями в сівозміні називається компактністю. Компактність зменшує витрати часу на переїзд машин з одного поля на інше, вона залежить від територіальних умов в сівозміні та місця розташування господарських центрів.

Найкраще розташування полів - якщо всі вони виходять на одну дорогу, що веде до господарського центру.

Розташування лісосмуг. Лісосмуги утворюють сприятливі мікрокліматичні умови для розвитку сільськогосподарських культур, вони зменшують силу вітру та сухість повітря, задержують більше снігу та час його розташування, захищають від вимерзання посіви озимини та багаторічних трав. В засушливій зоні, на схилах земель за наявністю ерозії вони збільшують врожайність культур.

Захисні смуги за призначенням поділяються на:

1. Полезахисні - на рівнинній території та пологих схилах за відсутністю водної ерозії; вони діляться на поздовжні (з напрямком, впоперек переважаючих вітрів) та поперечні. Ширина смуги в лісостепу - 6-9 м, в степових районах - 9-12 м.

Віддалі між поздовжніми лісосмугами: в Поліссі - до 700м, Лісостепу - до 600м, степових районах - від 500м (ґрунти чорнозем) до 300м (ґрунти каштаново-солонцюватий). На пісковатих ґрунтах ці віддалі зменшують. Віддалі між поперечними лісосмугами - відповідно 1000, 700 та 400 метрів.

Полезахисні лісосмуги проектуються на межах полів сівозміни.

2. Привододільні - на вододільних елементах рельефу, які звичайно не прямолінійні; тому смугу розміщують прямолінійно, з відхиленням в бік південних та східних схилів.

  1.  Водорегульовані - впоперек схилів для затримання води та запобігання ерозії ґрунтів; віддаль між смугами: для схилів з ухилом 3° - 4° - 300-400 м, для схилів більше 4° - 300 м. Ширина лісосмуг - 9 або 12 м (три або чотири ряди дерева).
  2.  Прибалкові та приярові - на межах полів біля балок та ярів, для захисту від змиву ґрунту та закріплення берегів (приярові проектують на віддалі 3-5 м від бровки яру, прибалкові - трохи вище бровки балки, що еродує). Ширина смуги 12-21 м.

5. Водоохоронного призначення - на берегах річок, ставків, каналів. Їх проектують на території вище рівня високої води; ширина смуги 10-20 м (в смузі проектують розриви для підходу до води).

6. Лісосмуги на землях, непридатних для сільськогосподарського використання (пісках, кам'янистих ділянках тощо). Ширина їх від 30 до 100 м (в деяких випадках проектують під насадження значні площі).

7. Лісосмуги навкруги населених пунктів та території ферм. Їх потрібно насаджувати на територіях, розташованих на відкритих місцях. Ширина смуги 20-30 м.

В лісосмугах ряди дере в доцільно розташовувати перпендикулярно до напрямку стоку води. Висота дерев залежить від складу насаджень - доцільно мати дерева більшої висоти, з більшим періодом життя. В смузі треба залишати розриви для переїзду машин. Профільовані дороги з обох боків доцільно обсаджувати одним рядом дерев.

Розміщення польових доріг. Польові дороги проектують одночасно з проектуванням сівозмін - вони прокладаються на межах окремих полів, з південного боку лісосмуг (за меридіонального напрямку лісосмуг - розміщують з навітряного боку переважаючого вітру; вздовж ліній електропередач та магістральних каналів. Ширина доріг - від 3 до 6 м.

Дороги повинні бути прямолінійні, не ділити поля на ділянки, незручні для обробітку, не проходити по заболочених місцях.

Проектування польових станів. Польові стани розміщуються на полях, що віддалені від житла. Вони обладнуються для виконання польових робіт і поточного ремонту сільськогосподарських машин. Будівництво польових станів значно скорочує час на переїзди людей та с/г техніки. Тут розміщують деякі житлові будинки, кухню, їдальню, майстерні, навіси для с/г машин, приміщення для тварин.

Польові стани розташовуються в центрі  території, яку вони обслуговую  на місцевості з невеликим схилом для стоку води. Площа ділянки 1-1,5 га. Ділянка повинна захищатися зеленими насадженнями від переважаючих вітрів. В південних районах не слід розміщати польові стани на місцевості з південних схилом.

Проектування польового водопостачання. Польове водопостачання повинне забезпечити необхідну кількість води для задоволення потреб виробництва, людей та тварин в період виконання польових робіт.

Проект водопостачання складається з участю гідротехніка.

Розташування споруд для водопостачання потрібно пов'язувати з існуючими в господарстві ставками та водоймами. Запроектоване водне джерело (ставок або колодязі) потрібно розташовувати на польовому стані або недалеко від нього. Воно повинно мати дебіт або запас води. Це забезпечує необхідну кількість чистої води доброї якості в найбільш напружений період польових робіт.

Доцільно використовувати джерело водопостачання спільно для польового та пасовищного водопостачання, тому потрібно забезпечити надійний підхід тварин лля водопою.


Розділ
VIII. Організація території сіножаті та пасовищ.

Розвиток однієї з найважливіших галузей сільського господарства - тваринництва залежить від створення надійної кормової бази, перш за все, за рахунок підвищення ефективності використання кормових угідь-сіножаті та пасовищ; їх необхідно поліпшувати - осушувати або зрощувати, ліквідовувати малу контурність, своєчасно скошувати траву, вносити добрива, підсівати культури, проводити поверхневе поліпшення.

Пасовища - це землі покриті багаторічною трав'янистою рослинністю, вони непридатні для сіножатей і систематично використовують для випасання худоби. Вони поділяються на суходільні (які розташовані на сухих місцях та зволожуються атмосферними опадами) і заболочені - на територіях надмірного зволоження. Культурні бобово-злакові пасовища дають найбільш дешевий та цінний корм для тваринництва.

Ефективність пасовища залежить від правильної організації його території, яка по можливості повинна бути наближеною до пунктів доїння, водопою та відпочинку тварин.

До організації території пасовища входить:

а)  розробка пасовища на гуртові та отарні ділянки з закріпленням їх за гуртами  та отарами;

б)  розбивка гуртових та отарних ділянок на загони чергового випасання;

в)  розміщення літніх таборів, кошар та стійбищ;

г)  розміщення водних споруд для забезпечення водою;

д) розміщення скотопрогонів.

За кожною фермою закріплюється певна територія відповідної площі.

Гурти (великої рогатої худоби), отари (овець) формуються за породою, статтю та
віком тварин; гурти великої рогатої худоби
- від 100 до 250 голів, молодняку - в два рази
менше; отари овець від
600 до 1200 голів.

За кожним гуртом закріплюється певна ділянка пасовища. Площа гуртової ділянки визначається з розрахунку повного забезпечення зеленою масою на весь період знаходження тварин на пасовищі (виходячи з урожайності). Треба ще враховувати, що в окремі місяці вегетаційного періоду зелена маса виростає нерівномірно - це залежить лід ботанічного складу травостою і кліматичних відмінностей місцевості. В зонах з достатньою кількістю опадів і помірними температурами маса травостою в окремі місяці мало змінюється, а в районах півдня вона може мати різну величину. Тому розробляється зелений конвеєр, який повинен забезпечити безперервне одержання зеленої маси. В ті місяці, коли зеленої маси на пасовищі не вистачає, недостачу поповнюють за рахунок штучних пасовищ - ділянок ріллі з висіяними травами.

Використання ділянки пасовища щороку значно погіршує ботанічний склад травостою, тому складається пасовищезміна з ротацією (кожний загін певний час відпочиває).

Наприклад, для районів з вітровою ерозією рекомендовано таку пасовище зміну:

перший рік - повний відпочинок, другий - однократний випас влітку, третій - однократний випас весною, четвертий рік - двократний випас весною та восени.

Для лісостепової зони рекомендується три - або чотирирічна пасовищезміна. Гуртована ділянка розбивається на загони чергового випасання, число та площа яких встановлюється з розрахунку поновлення травостою, пасовищезміни, числа днів пасіння на загони (не більше 6 днів) і співвідношення пасовищ та сіяних культур в полях сівозміни.

Число загонів К обчислюється за формулою

де  n  - період поновлення травостою, днів;

 q - число днів пасіння;

b· - число загонів, частково або повністю виключених з пасіння и порядку пасовищезміни, для поновлення травостою.

Площу загону  Р обчислюють за формулою

де т - добова потреба гурта в пасовищному кормі, ц;

а - урожайність зеленої маси, ц/га;

q - число днів пасіння в одному загоні.

Мінімальна ширина загону - не менше ширини розвороту гурта (для корови - 0,7 м, для вівці - 0,4 м,). Максимальна довжина загону - прямокутник; на схилі довга сторона його повинна бути впоперек схилу. Недоцільно розміщати загін на ділянці, яка має різні схили.

Поліпшення пасовищ може бути докорінне (переорювання дернини з залуженням і ліквідацією купин та чагарників) та поверхневе ( відведення поверхневих вод, підсів трави, внесення добрив).

На віддалених пасовищах влаштовують літні табори, там розміщують навіси, легкі будівлі для житла та збереження продукції і інвентарю. Ці табори доцільно розміщати в центрі гуртових ділянок, недалеко від джерел та лісів, на місцевості ухилом до для стоку поверхневих вод.

Кошари для овець розміщують недалеко від місця заготівлі кормів на зиму. Забезпечення водою має таке ж значення, як і зеленими кормами. Джерела води (річки, ставки, колодязі) повинні повністю забезпечувати належну потребу в чистій воді. Віддаль до місця водопою не повинна перевищувати: для якорів - 1,5 км, для - молодняку великої рогатої худоби - 2,5 км. Для попередження витоптування травостою пасовища з'єднуються з фермами, таборами та джерелами води скотопрогонами, які не треба влаштовувати біля скотомогильників, магістральних доріг, на заболочених місцях, пісках, крутих схилах, бровках ярів. Ширина скотопрогонів магістральних - для великої рогатої худоби 20-25 м, для овець 30-35 м, між загонами - приблизно 10 м.

Сіножатями називають земельні ділянки, покриті багаторічною трав'янистою рослинністю, які систематично використовують для сінокосіння. Залежно від природно-історичних властивостей сіножаті поділяються на  заливні, суходільні і заболочені.

Суходільні сіножаті розташовані на сухих місцях та зволожуються атмосферними опадами.

Заливні сіножаті систематично заливаються водою на тривалий строк, що впливає на характер рослинності.

Заболоченими вважають надмірно зволожені сіножаті, розташованих на понижених елементах рельєфу, а також краї боліт з вологолюбною трав'янистою рослинністю.

Сіножаті можуть значно відрізнятися за своїми природними властивостями та кормовою вартістю.

Організація території сіножаті складається з розміщення:

а) сінокосозміни - у випадках великої площі сіножаті;

б)    бригадних ділянок;

в) водних споруд;

г) польових станів - якщо сіножаті мають велику площу на значному віддаленні
від господарського центру.

Сіножаті розбиваються на робочі ділянки, по можливості правильної форми, для полегшення роботи машин. Кожна робоча ділянка повинна мати однакові ґрунти, травостій, умови зволоження, забезпечує проведення сінокосіння та одержання отави.

За межі ділянок доцільно приймати струмки, канави, яри, дороги та інші природні рубежі.

Для поліпшення сіножаті проводять такі заходи:

а) осушення заболочених площ - відведення застійних поверхневих вод;

б) очищення від чагарників, мілколісся, розкорчовування пнів, зрізання купин,
очищення від каменів;

в) знищення бур'янів, внесення добрив, підсів трав, поверхневий обробіток деревини;

г) розорювання та залуження малопридатних ділянок сіножаті;

д) регулювання термінів сінокосіння.

В деяких випадках проектують спеціальні сінокоси - пасовищезміни, де сінокосіння співпадає з пасінням в різні строки.

На масивах сіножатей треба запроектувати джерела водопостачання (для задоволення культурно-побутових потреб людей, водопою худоби та заправки машин). За умови значної відстані від господарського центру на масиві сіножаті проектують розміщення польового стану.

Масиви сіножаті повинні бути надійно зв'язані польовими дорогами з господарським центром.


Розділ ІХ.  Проектування багаторічних насаджень (садів, ягідників, виноградників).

Проектування багаторічних насаджень ведеться на підставі перспективного плану розвитку господарства та матеріалів агроекономічного та грунтово-біологічного обстеження території, виходячи з того, що багаторічні насадження вимагають значних капітальних вкладень. Місце їх розташування та площі визначаються під час проектування організації угідь та сівозмін в господарстві.

Площі під багаторічні насадження повинні відповідати біологічним відмінностям цих культур та їх вимогам до територіальних умов - рельєфу, ґрунтів, глибини залягання кристалічних порід та ґрунтових вод, захищеності від вітру, місця розташування (бажано - недалеко від населеного пункту).

Під багаторічні насадження можна відводити ерозійно загрозливі землі на схилах, за умови виконання комплексу заходів (лісомеліоративних та гідротехнічних) для боротьби з ерозією ґрунтів.

Вся територія для насаджень, як правило, повинна мати однакові природні умови. При складанні проекту землеустрою проектують квартали, захисні лісосмуги, мережу доріг, підсобні виробничі центри і джерела водопостачання та зрошення території. Визначають також породи насаджень та сорти. Для одержання високих врожаїв треба використовувати взаємні насадження сортів - тих, що запилюють і запилюваних (під  час запилювання пилком з дерев одного сорту вони майже не плодоносять).

Квартал - це ділянка саду, обмежена дорогами або захисними лісосмугами, засаджена деревини однієї породи, з однаковими природними умовами ґрунти, крутість схилів тощо). Сторони кварталів повинні бут паралельні рядам дерев в кварталі.. Найкраща форма кварталів - прямокутники з довжиною сторін від 400 до 700 м і шириною від 200 до 400 м.

На місцевості з сильними вітрами довгу сторону кварталу доцільно розташовувати впоперек напрямку вітру. На схилах довгу сторону кварталу проектують вздовж горизонталей. При рівномірному рельєфі довші сторони кварталів доцільно орієнтувати в напрямку північ-південь. В кожному кварталі розміщують дерева одного сорту, з взаємним опилюванням. Площа кварталу, за умови рівнинного рельєфу - від 10 до 20га. На невеликих площах та за наявності значних схилів площу кварталу слід зменшити. Північні схили краще відводити під яблуні, західні - під груші, південні та східні - під череш  ні, вишні та абрикоси. У верхній частині схилу краще проектувати  насаджена літніх сортів, в нижній - осінніх та зимових.

Захисні лісосмуги розміщують вздовж межі саду, а на великих ділянкам – також і в середині саду.  Захисна смуга на межі саду складається  з 3-5 рядів високих дерев та 5-6  рядів чагарнику, а всередині саду -  з 1-2 рядів високих дерев. Відстань між рядами дерев 2-3 м.

Між рядами  плодових дерев та лісосмугою залишають  зону  без  насаджень шириною 15 м.

Дороги проектують на внутрішній стороні захисних смуг та з обох боків смуг між кварталів. Ширина проїзної частини дороги: магістральної - 5- 6 м, інших - 3- 4 м.

Водне джерело (ставок, копанка, колодязь) розміщують в центральній частині саду (при великій площі саду проектують декілька джерел).

Вибирають площі для бригадних станів - для розміщення сараїв, навісів, приміщення для охорони. В промислових садах з великою площею проектують в центральній частині, біля головної дороги, майданчик для плодосховища, склад тари, їдальню, душеву, льохи, приміщення для охорони, вбиральню.

Насадження ягідників розміщують в окремих кварталах садів, але при великій площі ягідників проектують спеціальні квартали з площею 4-7 га (довжина кварталу 200-350 м, ширина 150-200 м). Впоперек рядків посадок - через 50-100 м- проектують допоміжні дороги шириною 3-4 м. Сорти ягідників розміщують з врахуванням перехресного запилення.

Плантації полуниці, що плодоносять 5 років, вводять в сівозміну з багаторічними

травами та просапними культурами. На межах полів проектують польові дороги, навкруги

кварталу - лісосмуги для захисту від вітру.

Насадження   виноградників   проектують   в   кварталах   (довжина   500-1000  м,

ширина - 400-500 м). На рівнині площа квартала може бути до 0,5 га. Квартали бажано

прямокутної форми, довжина - в напрямку рядів виноградних насаджень. В кожному кварталі

повинні   бути   однакові   ґрунти   та   схили.   Через   центр   виноградника   прокладають

магістральну дорогу для вивезення продукції, через кожні 100 м паралельні допоміжні

дороги (ширина 5-6 м), які розділяють квартал на клітини площею 4-5  га. Вздовж кварталів роблять  дороги шириною 10-12 м, вздовж зовнішніх меж - захисні лісосмуги  (3-5 рядів високих дерев та 2-3 ряди чагарнику). Впоперек великих схилів влаштовують водозахисні смуги. На рівнині ряди кущів розміщують в напрямку північ-південь, на схилах - вздовж горизонталей. Також проектують місця для польового стану та пункту завантаження.


Розділ
X. Технічне проектування.

Перед складанням проекту внутрігосподарського землеустрою на проектному плані (точній копії плану оригіналу зйомки) повинні бути нанесені всі тверді точки (з відомими координатами) на межах землекористувань.

В процесі проектування виробничих центрів, меж населених пунктів, доріг, полів сівозміни та інших елементів проекту на проектний план наносять проектні точки, лінії та фігури.

Площі фігур, які наносять н план, обчислюють спочатку наближено - або одним обводом планіметра, або графічно, за формулами геометрії без складних обчислень.

Після погодження проекту виконують остаточні обчислення елементів проекту - кутів, довжин ліній та координат проектних точок. Частину координат проектних точок одержують графічним методом, з урахуванням деформації плану. Довжину ліній між цими точками обчислюють розв'язанням оберненої геодезичної задачі.

Координати точок на межах землекористувань та населених пунктів, точок на зламах доріг державного значення, смуги відводів каналів, кутів кварталів населеного пункту обчислюють аналітично.

Всі обчислення виконують в спеціальному зошиті проектування та відомості обчислення координат (записи роблять чорнилом). Для обчислення вибирають найбільш раціональні методи заповнюючи спеціальні схеми, що дає змогу вести контроль.

Внутрішні кути та румби ліній обчислюють до цілих мінут, довжину ліній та координати точок - з точністю 0,1 м. Площі обчислюють до сотої долі гектара, заокруглюючи в експлікаціях до 0,1 га.

Для обчислення координат проектних точок використовують лінії, що утворюють теодолітні ходи, які можуть бути такі:

  1.  хід між двома твердими точками з відомими дирекційними кутами твердих ліній, прилеглих до кінцевих точок лінії;
  2.  хід між двома твердими точками, коли відомі лише координати кінцевих точок ходу;
  3.  висячий хід з однієї або двох ліній від твердої точки з відомим дирекційним кутом прилеглої твердої лінії.

Ці ходи обчислюють в декількох порядках (без утворення вузлових точок), послідовно пов'язуючи один хід на другий. При проектуванні доріг або смуги каналів в хід першого порядку ув'язки включають лінії з одного боку, а інший бік входить до  другого   порядку   обчислення,   для   якого   точки    на   лінії   першого   порядку   вважають  твердими.

Для обчислення загальної площі полігону його розбивають на декілька частин - полігонів меншою кількістю точок.

За наявністю криволінійних меж площу між лініями магістрального ходу та криволінійною межею обчисляють планіметром або графічно і додають до площі полігона, обчисленого за координатами.

В межах полігона, площа якого обчислена за координатами, утворюють секції з межами -дорогами, річками тощо. Площа секції приблизно 150-250 га. Площі секцій обчислюють або механічним методом при двох положеннях полюса КП та КЛ - двома обводами в кожному, або графічним.

Допустима нев'язка в площі  f обчислюється за формулою:  

при механічному методі  

при графічному методі

де М - знаменник чисельного масштабу плану;

Ρ - площа полігона, га.

Одержану нев'язку розподіляють пропорційно площі на всі секції. Всередині секції обчислюють площу окремих контурів методами: графічним, механічним або за допомогою палетки.

Планіметром контур обводять двічі (при одному полюсі). Допустима нев'язка не повинна перевищувати величини    

де μ - ціна поділки планіметра; n - число контурів;

М- знаменник чисельного масштабу плану; Ρ - площа секції в га. Площі вузьких контурів, що не визначені в масштабі плану, включають до площі обох суміжних контурів порівно, після чого виключають з площі обох контурів.

Площі об'єктів, складених з вузьких смуг з постійною шириною (дороги, що визначені однією лінією, посадки вздовж доріг, канави) обчислюють графічно.

Площі вкраплених в контур ділянок під час обчислення віднімають від площі контуру.

За умов складної та великої кількості контурів проектування поля сівозміни виконують так званим набором контурів - проектована площа складається з певної кількості контурів, що утворюють необхідну площу.

Площі ділянок, що належать іншим землекористувачам, але нанесені на план землеустрою, також обчислюють і записують в експлікацію окремими рядками.


Розділ
XI. Розгляд та затвердження проекту.

Проект внутрігосподарського землеустрою складається з таких частин:

  1.   пояснювальної записки;
  2.   додатків до пояснювальної записки;
  3.   графічних матеріалів.

Пояснювальна записка складається на кінець проектного періоду. Вона вміщує такі розділи:

1. Техніко-економічні показники проекту.

Визначені: замовник; матеріали що покладені в основу проектування; характеристика господарства - у вигляді таблиць даної на вихідний рік та кінець проектного періоду: виробничий напрямок господарства; структури управління; загальна площа земель  та сільськогосподарських угідь (в тому числі - ріллі); площа захисних лісонасаджень; розораність та лісистість території - у відсотках; протяжність дорожньої мережі (загального користування та внутрігосподарської); сівозміни (кількість полів та площа в кожній); структура посівних площ (у відсотках) - зернові, технічні, кормові; поголів'я тваринництва та птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, коней); площа на одного працюючого в господарстві (ріллі, зернових, технічних культур); вартість валової продукції рослинництва; витрати на здійснення запроектованих заходів; окупність витрат (в роках).

2. Земельні ресурси.

а) існуюче використання земель (площа земель - загальна та с/г угідь; характеристика кліматичних умов, рельєфу місцевості, складу ґрунтів; таблиця характеристики крутизни схилів (в градусах) та еродованості с/г угідь; розташування кормових угідь, водних  джерел; водоохоронні зони;

б) освоєння та поліпшення угідь (трансформування земель - ріллі, сіножаті, пасовища, багаторічних насаджень);

в) структура с/г угідь (складено таблицю «Склад та співвідношення с/г угідь» -
визначено площі угідь та відсотки до загальної площі - існуючі та за проектом); визначено

зміни   її   межах   землекористування   (випрямлення   меж,   ліквідація   через   смужжя    та вкраплень).

3. Організаційно-виробнича структура господарства.

а) структура управління (система управління - існуюча та проектна; потреба в
трудових ресурсах)
;

б) характеристика існуючих населених пунктів;

в) виробничі центри існуючі та проектні.

4. Організація та впорядкування сільськогосподарських угідь.

Розподілення с/г угідь на технологічні групи залежно від ґрунтів та характеру ерозії:

а) система сівозмін (в таблицях визначено для кожної сівозміни - загальну
площу, кількість полів, середню площу поля, кількість окремих ділянок для обробітку,
площу землі кожної технологічної групи)
;

б) чергування сільськогосподарських культур для кожної сівозміни;

в) особливості проектування полів сівозмін;

г) рівень економічної родючості та технологічних властивостей полів сівозміни;
Ці    відмінності    втрачені    через    коефіцієнти    економічної    родючості    та

технологічної  властивості,   які   зазначають  на  кресленні   «Впорядкування  території». Технологічна та грунтово - агротехнічна характеристика ділянок приведені в додатку;

д) використання природних кормових угідь.

5. Водогосподарські заходи.

Існуючі  джерела водопостачання населених  пунктів та виробничих центрів; тимчасове польове водопостачання; водопій на пасовищах.

6. Дороги.

Дороги загального користування; внутрігосподарські дороги.

7. Виробництво сільськогосподарської продукції.

а) структура посівних площ (зміна структури за проектом, таблиця - в додатку 4);

б) урожайність с/г культур (таблиця урожайності та валового збору - в додатку 6);

в) тваринництво (визначено продуктивність на кінець проектного періоду;
складено таблиці: поголів'я, тварин та птиці
- фактичну та кінцеву, продуктивність
тваринництва та птиці
- фактичну та кінцеву;

г) кормовиробництво (в додатку 7- розрахунок потреби та забезпечення кормами);

д) виробництво валової продукції  в таблиці  наведено дані валової продукції (основних видів) - фактичної та проектної.

8.  Система природо охоронних заходів.

а) агротехнічні протиерозійні заходи (відповідно з рекомендаціями науково - дослідних організацій розроблена система агротехнічних заходів-обробітку ріллі та сівби). В таблицях наведено заходи та площі, а також потреба в с/г машинах для їх виконання;

б) захисні лісонасадження. Стокорегулюючі лісосмуги; насадження на ярах та
інших низькопродуктивних угіддях; породи в лісонасадженнях;

в) протиерозійні гідротехнічні заходи. Вони призначені для перерозподілу
поверхневого стоку; в таблиці наведено дані
- назви споруд, одиниця виміру, кількість.
Детальніший підрахунок обсягів робіт ведеться під час розробки проектів після виконання
інженерних вишукувань;

г) вплив протиерозійних заходів на поверхневий стік (стік поверхневих вод
залежить від заліснення території, агротехнічних заходів, затримки вод гідротехнічними
спорудами);

д) відтворення родючості ґрунту (боротьба з витратами гумусу - багаторічні
трави та внесення органічних добрив;  в таблиці  подано баланс гумусу:  для  кожної
сівозміни
- площа, витрати  гумусу (мінералізація, змив), накопичення гумусу, баланс
гумусу; щорічна потреба господарства в органічних добривах; в таблиці подано внесення
органічних добрив для кожної сівозміни в розрізі культур;

є) попередження забруднення ґрунтів, поверхневих та підземних вод (заходи по запобіганню ґрунтів продуктами хімічних засобів; чергування с/г культур та технологія їх вирощування; внесення пестицидів за нормою);

ж) обмеження господарської діяльності (оранка на схилах більше 1°; обмеження та розміщення ерозійно-небезпечних культур на ділянках зі схилами більше 3°; заборона розорювати природні кормові угіддя на тальвегах і використування отрутохімікатів на заплавах та інші заходи).

9. Соціально-економічні питання організації території (розробка проектів утворення стійких агроландшафтів, заходи з підвищення родючості ґрунтів; природоохоронні та санітарні заходи - боротьба з ерозією ґрунтів; захисні лісонасадження; охорона водних джерел, які створюють сприятливу екологічну обстановку на території господарства).

10. План здійснення проекту.  Термін перенесення проекту на натуру та посадки полезахисних насаджень;  в  таблиці додатку  8 - об'єми запроваджених заходів та їх виконання.

11. Техніка безпеки. Небезпечні виробничі фактори на окремих операціях технологічного процесу: під час обробітку полів з ухилами, збирання врожаю тощо.

12. Економічна ефективність проекту. Вартість валової продукції рослинництва -
загальна за проектом та на 1 га. ріллі, сіножаті, пасовищ, багаторічних насаджень; строк окупності капіталовкладень.

Складений проект підписують виконавці - землевпорядники, економісти, ґрунтознавці, агролісомеліоратори, а також головний інженер проекту. На титульному аркуші повинні бути підписи: керівників проектного інституту, начальника відділу і головного інженера проекту.

Додатки до пояснювальної записки

Вони складаються з таблиць:

1.  завдання на проектування (за підписом замовника);

  1.   склад земельних угідь;
  2.   технологічна та грунтово-агрохімічна характеристика полів сівозмін;

розміщення та структура посівних площ (в цілому по господарству та по сівозмінах);

  1.   врожайність с/г культур (планова - по господарству та сівозмінах);
  2.   посівні площі, урожайність та валовий збір по культурах (на вихідний рік та за проектом);
  3.   потреба і забезпечення тваринництва кормами (для окремих видів тварин);
  4.   план здійснення проекту (види робіт, об'єми і строки виконання, вартість);
  5.   план переходу до прийнятих сівозмін (на весь період);

10. розрахункові матеріали - обґрунтування варіантів економічної ефективності проектних заходів, фінансові розрахунки, матеріали з контролю робіт - прикладаються лише до архівного екземпляра.

Графічні матеріали

Головне креслення - це генеральний план організації (впорядкування) території. Воно виконується в  масштабі 1:25000, 1:5000 - залежно від площі території господарства.

Креслення оформлюють фарбами, з умовними позначеннями для планів землеустрою,    що    є  точними  копіями планів зйомки, з нанесеним рельєфом (горизонталями), контурами ситуації  за  елементами організації  території  (населених пунктів, доріг, меж виробничих підрозділів, полів сівозміни, ґрунтових ділянок, водних джерел, елементів інженерної інфраструктури,   гідротехнічних споруд,  багаторічних насаджень, захисних лісосмуг та інших об'єктів).

Па плані теж вміщують:

1. таблицю «Склад земельних угідь»;

2. таблицю «Оцінка технологічних  умов та економічної родючості ріллі» - на кожному полі сівозміни та окремій ділянці;

3. опис суміжних землекористувань;

4. таблицю умовних позначень;

Примітка. На складених планах та в експлікаціях визначена територія основного землекористування (на якій проведені роботи внутрігосподарського землеустрою), а  також інших землекористувань, які розташовані на території земель сільської ради.

Згідно з земельним Кодексом України (виданим в грудні 1990 року) складений проект внутрігосподарського землеустрою погоджується з землекористувачем-замовником роботи, розглядається органами місцевої влади (сільськими та районними радами народних депутатів), на території яких розташоване землекористування.


Розділ
XII. Перенесення проекту в натуру.

Перенесення проекту в натуру (на місцевості) - це процес протилежний зйомці, він полягає у закріпленні на місцевості меж запроектованих доріг та ділянок. При роботах землеустрою потрібна відповідна точність зйомки, проектування та перенесення в натуру. Опорними точками для перенесення проекту в натуру є: точки теодолітних ходів, прокладених в основному по межах землекористувань; при графічному і механічному методах проектування - також чітко виражені на плані точки місцевості. Варто до початку роботи з перенесення проекту в натуру оглянути місцевість і визначити стан межових знаків, а в разі потреби поновити їх.

Перенесення проекту в натуру виконується такими методами:

1. вимірювання стрічкою;

2. прокладення теодолітного ходу (теодолітом та мірною стрічкою);

 3. графічно-мензулою.

Застосування того чи іншого методу залежить від: методу проектування, топографічних умов місцевості, типу проектних ліній (прямі або криволінійні), планового матеріалу, використаного для проектування.

Перенесення лінії  мірною стрічкою вживають за умови відкритої місцевості, коли проектні лінії опираються па тверді точки та чіткі межі контурів місцевості.

1 Прокладання теодолітних ходів проводиться за таких умов: на закритій місцевості; межі контурів ситуації нечіткі; проектні межі складаються з ламаних ліній, через що необхідно будувати на місцевості кути за допомогою теодоліта.

Графічний метод застосовують: в сухий період року;  коли проект складено на плані мензульної або аерофотозйомки.

Робота з перенесення проекту в натуру складається з трьох стадій:

1. огляд місцевості;

2. підготовка даних для роботи в полі;

3. польові вимірювання та закріплення проектних точок.

В результаті огляду місцевості обирають метод та порядок виконання польових вимірювань. Підготовка даних полягає у виготовленні робочого креслення на копії плану (восковці). На кожному аркуші восківки треба скопіювати лише частину складеного проекту, з розрахунку роботи в полі на протязі двох-трьох робочих днів. На креслення наносять вихідні та проектні точки, головні елементи ситуації, межі землекористувань та проектні лінії (рис. 2).

При аналітичному методі проектування записують величину кутів між проектними лініями та лініями опори і довжину всіх ліній (з матеріалів обчислення). Вихідні та проектні лінії повинні утворювати теодолітні ходи з твердими на кінцевих точках (з записаними величинами прилеглих кутів з твердим лініями).

При графічному методі проектування на креслення наносять вихідні точки для проектування і основні контури ситуації. Циркулем, за допомогою масштабної лінійки, визначають довжину проектних ліній, яку записують на кресленні (при цьому треба враховувати деформацію плану), а транспортиром вимірюють кути між лініями.

Існуючі елементи плану викреслюють на восківці тушшю чорного кольору, проектні-червоного. Довжина відрізків між межами ділянок виписується вздовж цих відрізків - з боку ділянок, до яких вони належать. Виміри до меж ділянок записують сумарним підсумком по ходу.

При складанні  креслення проробляють маршрут руху виконання польових вимірів і зазначають його відповідною позначкою.

Перенесення проекту лише за допомогою мірної стрічки складається з вимірювання довжини проектної лінії і відкладення проектних відрізків. Під час вимірювання виникає лінійна нев'язка, величина якої не повинна перевищувати: якщо довжини всієї лінії обчислена аналітично – 1:1000  довжини лінії; якщо ж  графічним методом (кінцеві точки лінії - контурні точки) - 0,7 мм на плані.

Проектні точки на лінії закріпляють кілками. Отримана лінійна нев'язка розподіляється пропорційно на всі відрізки між проектними точками; точки переміщуються та замінюються стовпами.

Перенесення проекту прокладанням теодолітного ходу виконується теодолітом та мірною стрічкою між двома твердими точками, з вимірюванням на початковій точці прилеглого кута між твердою лінією. Послідовно встановлюються всі проектні точки, які входять до ходу, та закріплюються дерев'яними кілками.

Після вимірювань одержують лінійну нев'язку-віддаль між центром кінцевої твердої точки до останнього кілка. Допустима величина лінійної нев'язки - 1/1000 периметра найменшого замкненого полігона, частиною якого є прокладений хід. Бусоллю вимірюють румб лінії нев'язки. Методом паралельних ліній виправляється положення всіх встановлених проектних точок ходу, які замінюються стовпами, з насипанням курганів.    

Якщо кутові та лінійні елементи теодолітного ходу одержані графічним методом (кути - виміряні транспортиром, довжина ліній - циркулем та масштабною лінійкою), допустима лінійна нев'язка становить 1/200 довжини ходу.

Проект, виконаний графічним методом, який не можна перенести в натуру лише з допомогою стрічки, переноситься на мензулі. Для цього планшет мензульної зйомки або фотоплан наклеюють на тверду основу. На план наносять всі опорні та проектні точки.

На мензулі проектні точки визначають з твердих та перехідних точок, а також з точок мензульних ходів, які прокладають між твердими точками. В цьому випадку лінійна нев'язка розподіляється на всі лінії ходу методом паралельних ліній (допустима нев'язка -1/200 периметра ходу). Після перенесення проекту на місцевість між перехідними точками стрічкою вимірюється довжина ліній.

Вимірювання довжини ліній при переносі в натуру доцільно виконувати світловіддалеміром.

Встановлені межові знаки закріплюються:

а)  залізобетонними стовпами;

б) дерев'яними стовпами довжиною 130-150 см, діаметром 15-20 см;

в) кам'яними валунами з вибитим центром.

Верх знаку повинен бути вище поверхні землі на 30 см. Навкруги  знака насипають курган і викопують канаву (глибина - 30 см, ширина - 40-50 см) радіусом біля метра. Межі полів бажано проорювати плугом.

Перенесення проекту в натуру оформляється як окремий вид роботи з землеустрою. Потім складають технічний звіт, до якого входять:

1. Пояснювальна записка.  

2. Додатки до неї.   

3. Графічні матеріали.

Пояснювальна записка складається з розділів:

1. загальні відомості (назва проектної організації; час розробки проекту та перенесення його в натуру, виконавці робіт);

  1.  технічні методи та точність перенесення проекту в натуру (методи перенесення проекту в натуру; інструменти для виконання польових вимірів; опорні точки для виконання робіт; розходження даних розмічувальних креслень з вимірами в натурі; межові знаки на межах проектних ділянок);
  2.  об'єм виконаної роботи (довжина прокладених ходів; елементи проекту, винесені на місцевості; кількість межових знаків).

Додатки до пояснювальної записки містять:

1. завдання на виконання робіт з перенесення проекту внутрігосподарського

землеустрою в натуру (за підписами начальника відділу проектного інституту

та головного інженера проекту);

2. акт про перенесення проекту в натуру (зазначено об'єм виконаних робіт за
підписами землевпорядника та представника підприємства-замовника);

3. акт польової прийомки робіт (за підписом головного інженера проекту).

Графічні матеріали містять: креслення розмічування  в натурі проекту (копія проектного плану землеустрою, на якій виписані геодезичні дані для визначення в натурі проектних меж та елементів складеного проекту з зазначенням проектних ділянок).


XIII
. Виготовлення та видача документації внутрігосподарського землеустрою.

Після перенесення в натуру (на місцевість) проекту землеустрою проводять перевірку виконаної роботи (освідчення справи), яка має на меті встановити повноту документації та складеного плану землеустрою. Складається акт освідчення та коректурний листок, в якому зазначені всі виявлені недоліки та помилки з випрямленням.

Аркуші матеріалів нумеруються  і підшиваються в  папки, потім складають опис документів.

Замовнику - с/г підприємству надсилають такі матеріали:

а) проект внутрігосподарського землеустрою;

б) технічний звіт про перенесення проекту в натуру;

в) літографічні копії креслення в масштабі 1:10000, 1:25000, 1:5000 - залежно від
площі земель.

Якщо креслення складено на декількох аркушах - виготовлюють та надсилають збірний план в масштабні :50000.

В такому ж об'ємі матеріали землеустрою надсилають органам районної влади. В технічному архіві проектної установи зберігаються матеріали:

а) технічний звіт про підготовчі роботи і землевпорядні вишукування для розробки проекту внутрігосподарського землеустрою;

б) проект внутрігосподарського землеустрою;

в) технічний звіт про перенесення в натуру проекту землеустрою;

г) видавничі оригінали креслень планів землеустрою в масштабах 1:25000, 1:10000, 1:5000 (залежно від площі землі) та збірного плану (якщо його складено).

Примітка. На складених планах та в експлікаціях визначено територію основного землекористування (на якій проводилась робота з внутрігосподарського землеустрою), а також інших землекористувань, що розташовані на території земель сільської ради.


Розділ
XIV. Ґрунтозахисна контурно-меліоративна організація території схилів.

Екстенсивний розвиток землеробства в Україні спричинився до того, що 81% площі с/г угідь були розорані (що становить 57% всіх земель України). Це привело до порушення екологічно допустимого співвідношення площі ріллі, природних угідь, лісів та водних ресурсів.

Велика розораність с/г угідь, рівнинно-прямолінійна організація території, що базувалася на утворенні полів-прямокутників на схилах земель, збільшення площі просапних культур в сівозмінах привело до значної деградації ґрунтів та зниження кількості гумусу.

Еродовані землі в Україні займають площу до 10 мільйонів гектарів (майже третину площі ріллі). За основні 25 років площа еродованої ріллі збільшилась на 26% (найбільше у Львівській, Житомирській, Чернігівській і Київській областях).

Появилася необхідність розробити принципово нову систему землеробства, щоб збільшити родючість ґрунтів та надійно захистити ріллю від ерозійних процесів.

Наукові дослідження довели, що найбільший ефект серед протиерозійних заходів дає ведення ґрунтозахисного землеробства з контурно-меліоративною організацією території схилів. Головним елементом цієї організації є водозахисний комплекс, що регулює поверхневий стік талих вод, який попереджує замулення та забруднення рік і водоймищ.

Розвиток ерозії пов'язаний з рельєфом місцевості, що зображується на плані горизонталями. Нахил поверхні визначається зміною закладання горизонталей на плані.

Поверхні поділяються на: рівно нахилені, опуклі, вгнуті та складні.

Рівна поверхня - паралельна площині горизонту.

Нахилені поверхні - мають різну величину схилу (опуклі та вгнуті поверхні мають крутість більше 2°).

Опуклі поверхні мають більшу крутість в нижній частині, меншу - у верхній.

Вгнуті поверхні характеризуються більшою крутістю у верхній частині, меншою -в нижній.

Складні поверхні є поєднанням поверхні різного виду крутості.

Рельєф має характерні лінії-вододільні, тальвеги, бровки та лінії підніжжя.

Для боротьби з ерозією с/г угідь потрібно мати план території з нанесеними елементами рельєфу в масштабі 1:10000 з перерізом рельєфу через 1 м. (для проектування окремих елементів - в масштабі 1:5000-1:2000 з перерізом рельєфу через 0,5 м).

На основі плану з горизонталями проектують заходи боротьби з ерозією:

а) відновлене розміщення культур в сівозміні;

б) правильне розміщення полів та напрямків обробітку ґрунтів;

в) відповідне розміщення лісосмуг.

Ґрунтозахисна система землеробства, побудована з врахуванням екологічних законів та з контурно-меліоративною організацією території схилів, дозволяє захищати ґрунти  від ерозії, впливати на родючість ґрунтів та водний режим і збільшувати продуктивність с/г культур.

В системі ґрунтозахисного землеробства ділянки угідь об'єднуються в три технологічні групи  за екологічними умовами та методами використання. Ділянки з різними технологічними групами ріллі повинні чітко закріплюватися на місцевості контурними лінійними межами.

Перша група ріллі – не еродовані та слабо еродовані ділянки на рівніший місцевості зі схилами до 3° . Тут треба проектувати інтенсивні зерно-просапні сівозміни та зерно - просапні сівозміни з 50% просапних культур.

Друга група ріллі - середньо змиті, частково слабо та сильно змиті ділянки зі схилом 3°-7°. На землях цієї групи треба проектувати зерново-трав'яні та траво-зернові сівозміни з виключенням просапних культур і 40-80% багаторічних трав.

Третя група рілля на схилах більше 7°. Ділянки цієї групи виключаються зі складу ріллі і використовуються як сіножаті та пасовища.

Межі кожної технологічної групи (лінійні рубежі) визначають на плані відповідно до рельєфу (вздовж горизонталей, впоперек схилу) - це межа території сівозміни. На лінійному рубежі проектують водо регульовані  вали з канавами, які мають трикутники профіль (висота 0,6-0,8 м, схил: сухий 1:1,5, мокрий - від 1:5 до 1:10) або лісосмуги.

Вода з водозбірної площі технологічної групи відводиться  в залужені водотоки, таким чином споруди на лінійних рубежах є напрямними лініями для контурного виконання окремих технологічних операцій (перш за все - основного обробітку ріллі та сівби). На території технологічної групи (сівозміні) зменшується непродуктивна витрата вологи через стікання та випарювання.

Поля сівозміни з забезпеченням напрямку обробки ріллі відповідно до напрямку горизонталей. Віддаль між лінійними рубежами на межах технологічних груп проектують з розрахунку парної кількості проходів ґрунтообробних та збиральних машин.

У   1990  році  Укрземепроект  видав  «Альбом  типових  решений  размещения линейных рубежей при почвозащитной контуро-мелиоративной организации в хозяйствах Украины»,  в  якому  розміщенні  фрагменти  розташування  лінійних  рубежів  в  зонах  лісостепу та степу.

Контурно-меліоративний захист недоцільно впроваджувати на зрізаних схилах (бо утворюється багато глухих клинів) та на зволожених ґрунтах.

Для перенесення в натуру запроектованих лінійних рубежів прокладають спеціальний теодолітний хід, обчислюють координати точок цього ходу, визначають графічним  методом координати  проектних точок  на лінійних  рубежах  і  обчислюють обернені геодезичні задачі між точками теодолітного ходу та проектними точками  на рубежах, після чого ведеться перенесення проектних точок в натуру.


Розділ
XV. Робоче проектування.

Складання робочих проектів інженерного обладнання та впорядкування ділянки території об'єкту землеустрою виконується після затвердження проекту та перенесення його на місцевість.

Складають такі проекти: багаторічних насаджень (садів, ягідників, виноградників, плантацій хмелю), ступінчатого трасування схилів лісозахисних смуг (водо регульованих, водоохоронних, приярових, водо роздільних), проти ерозійних заходів, ставків і інших об'єктів гідротехнічного призначення, забудови території польових станів, ферм та господарських дворів і т. д. (всього 16 видів проектів).

Для виконання цієї роботи проводять топографічну зйомку в масштабі 1:1000 або 1:500 з нанесенням на план горизонталей  через 0,5 м. Вона виконується тахеометричним або мензульним методом.

На території прокладають теодолітні ходи або трикутники мікротріангуляції, що замінюють ці ходи, з прив’язкою до межових знаків, встановлених під час землеустрою. На ній закладають постійні репери, висоти яких визначають прив'язкою до пунктів, що включені до мережі нівелювання IV класу. Польові роботи виконуються методом технічного нівелювання. Координати та висоти точок обґрунтування визначаються в системі координат та висот, за якими складені плани землеустрою.

Зйомочні роботи виконуються з додержанням вимог інструкції з крупномасштабної топографічної зйомки. Площі запроектованих фігур, що складається з прямих ліній, обчислюють графічним або аналітичним методом, а площі криволінійних фігур-планіметром.

Проектування ведеться за безпосередньою участю фахівців відповідної спеціальності - агрономів-садівників, меліораторів та інших.

Якщо на території є ґрунти різної якості, до проекту додають план ґрунтів, складений в том ж масштабі, що й проектний план. На проекті викреслюють всі запроектовані лінії та елементи. Для перенесення проекту до натури виконують на восківці копію з визначенням довжини ліній, кутів і її використовують під час польових вимірів.

Як приклад розглянемо робоче проектування ґрунтової дороги сільського призначення та садової ділянки на території колективного с/г підприємства.

Проектування  дорогі. Для проектування дороги треба мати план топографічної зйомки в крупному масштабі (від 1:500 до 1:2000).

Основні елементи, що характеризуют трасу - це план та поздовжній профіль.

В план траси складається з прямих ліній, які з'єднуються між собою кривими лініями - дугами кола певного радіуса. Кінцеві точки траси прив'язуються до твердих точок теодолітних ходів. В поздовжньому профілі траса складається з ліній різного ухилу, які також з'єднуються кривими лініями. Для зручності використання вертикальний масштаб поздовжнього профілю в десять разів крупніший горизонтального (профіль виконують на міліметрівці), наприклад, горизонтальний масштаб - 1:10000, а вертикальний - 1:1000.

Для характеристики місцевості та запроектованої дороги по напрямках  перпендикулярних до траси, складають поперечні профілі в одному горизонтальному та вертикальному масштабах.

Траса дороги повинна відповідати певним умовам, згідно з технічними умовами її проектування. Напрямок траси обирається камерально (використовуючи план топографічної зйомки) або безпосередньо на місцевості.

На рівнинній місцевості напрямок траси залежить ще від ситуації - трасу треба проектувати найкоротшу, кути на зламах траси повинні бути не більше 20º- 30º, величина кута відхилення обирається навпроти середини перешкоди, через яку ламається траса.

В гірській місцевості напрямок траси залежить від рельєфу (ухил місцевості перевищує допустимий за технічними умовами для такої траси). Тому траса в плані мас іноді складну конфігурацію. Через те що ухил гористої місцевості більше допустимого, кожна лінія на трасі задасться допустимим ухилом, тоді кожна лінія відходить від прямої, яка сполучає початкову та кінцеву точку траси, і периметр траси збільшується.

Точки зламу траси визначаються на плані, а потім - на місцевості, на цих точках вимірюють кути відхилення (на плані - транспортиром, на місцевості - теодолітом). Далі визначають радіус кривої R, користуючись таблицями для розмітки кривих, обчислюють елементи кривої - тангенси Т, довжину дуги бісектриси В. Точки зламу закріплюють на місцевості дерев'яними кілками і прив'язують лінійними промірами до двох дерев'яних стовпчиків, які встановлюють в стороні від місця майбутніх земляних робіт. Далі проводять розбивку пікетажу (мірною стрічкою або металевою рулеткою). Від точки зламу траси відкладають лінії тангенсів Τ по напрямках прямих ліній (одержують точки початку та кінця кривої). Починаючи з початку траси (нульового пікету), розбивають по прямих лініях, що їх сполучають, пікети через 100 м. закріплюючи їх дерев'яними кілками (поруч з ними забивають дерев'яні сторожки і номером пікету).

На осі траси встановлюють також плюсові точки - на характерних місцях зламу рельефу та контурів ситуації. На всіх пікетних та плюсових точках розбивають поперечники довжиною 20-60 м (в обидві сторони - по 10-30 м). В процесі розбивки пікетажу вводять поправки за нахил місцевості. Пікетаж розбивається на всіх лініях до самого кінця траси.

Заповнюється пікетажний журнал; н аркушах міліметрівки наносяться всі пікетні та плюсові точки, кути зламу, ситуація місцевості. Вісь траси позначається прямою лінією посередині аркуша, кути зламу - стрілками в бік повороту траси.

Перед початком будівництва дороги криві на місцевості розбиваються на відрізки певної довжини, залежно від радіусу кривої (для кривих радіусом менше 100 м-через 5 м, радіусом - 100-500 м- через 10 м, радіусом більше 500 м- через 20 м). Детальна розбивка кривих виконується методами: прямокутних координат, хорд, кутів, подовжених хорд - вписаного багатокутника, січних і трьох точок, а також за допомогою розноги, які детально описані в підручниках з геодезії.

Після розбивки пікетажу проводять нівелювання по всіх пікетних та плюсових точках, а далі - нівелювання поперечників. Робота виконується технічними нівелірами. Нормальна віддаль від нівеліра до рейки - 100-150 м. Зв'язкові точки - всі встановлені репери, точки зламу траси та частина пікетних точок (через два-три пікети).

Останні точки на трасі нівелюються як проміжні. Точність нівелювання по основній трасі характеризується допустимою нев'язкою між двома вихідними пунктами:

де L - довжина ходу, км.

Нівелювання поперечників виконують окремо від нівелювання основної траси. Складаються журнали технічного нівелювання.

На кожному поперечнику обов'язково визначають 5 точок:

осі дороги, бровок, земляного полотна і основи підошви відкосів.

Недалеко від смуги траси встановлюються тимчасові репери технічного нівелювання.

Камеральна обробка матеріалів трасування:

1. обчислюють координати всіх точок зламу прямих на трасі;

2. складають план траси в масштабі 1:10000 (в гірській місцевості - 1:5000 або 1:2000);

3. складають відповідність прямих та кривих;

4. складають поздовжній профіль траси (переважно горизонтальний масштаб - 1:10000 або 1:5000).  Складання починають з нанесення пікетів, плюсових точок та віддалі між ними. Висоти точок землі заокруглюють до сантиметра. На прямих ділянках виписують довжину та румб лінії, на кривих - пікетах початку та кінця, а також основні елементи. На профіль наносять проектні висоти (заокруглюють до сантиметра). За проектними висотами проводять проектну (червону) лінію і обчислюють робочі висоти траси (різниця між висотами проектними і місцевості на пікетах та плюсових точках). Робочі висоти показують висоту насипу та глибину виїмки. Точки перетину в профілі лінії місцевості з червоною лінією звуться точками нульових робіт.

  1.   складають поперечні профілі (в одному масштабі - горизонтальний та вертикальний), на які наносять проектні лінії;
  2.   складають, користуючись поперечними та поздовжніми профілями, картограму земляних робіт і обчислюють в кубічних метрах земляну масу, яку треба вийняти або насипати на ділянку між двома поперечниками.

За даними проектного плану та поздовжнього профілю в натурі ведеться будівництво дороги (висоти проектних точок в натурі визначають за допомогою нівеліра).

Проектування на території саду. Проектом внутрігосподарського землеустрою вже визначено розташування основних елементів проектування території фруктового саду - межі території, квартали, лісосмуги, підсобні виробничі центри, джерела водопостачання та зрошення території. Робоче проектування складається з проектування рядів дерев та ліній. Ряди дерев проектуються  з розрахунку паралельності крайнього раду сторони кварталу. Плодові дерева розташовують по вершинах прямокутника, квадрата або в шахматному порядку.

Таке розташування рядів забезпечує можливість ведення механізованих або кінних робіт для обробітку міжрядь. Найкращий метод – квадратний, доцільний на крутих схилах та в садах невеликої площі. Ширина міжряддя - 2-2,5 м. На місцевості зі схилами ряди дерев проектують впоперек схилу - вздовж горизонталей (рис.З).

На рівнинній місцевості з помірними кліматичними умовами ряди дерев треба розташовувати па напрямку північ - південь.

Для захисту від ерозії на крутих схилах проектують смуги чагарників, які розташовують впоперек схилу на віддалі 50-100 м, замість деяких рядів плодових дерев (ширина смуги 2-3 м).


Література

1.Землеустроительное проектирование, Под ред. С.Л. Удачина М., Издательство
сельхозлитературы, 1962.

2. Землеустроительное проектирование. Под ред. Μ.Λ. Гендельмана М.,
Агропромиздат, 1986.

3.Бурихин H.H., Цфасман Я.М., Козлов В.Г. Землеустроительное
проектирование, М., Агропромиздат. 1986.

  1.  Пальчиков Ф.И. Практикум по землеустроительному проектированию, М., Агропромиздат. 1988.
  2.   Землеустроительство колхозов и совхозов. Под ред. Г.И. Горохова,  Урожай, 1985.
  3.   Земельна реформа на Україні. Збірник законодавчих та урядових актів, 1991.
  4.   Справочник по землеустройству, К., Урожай, 1989.
  5.   Лебедь М.Д. Сівозміни при інтенсивному землеробстві, К., Урожай, 1992.

9.  Технічні   вказівки   по   складанню   проектів   встановлення   меж   сільських населених пунктів, К., Українська академія аграрних наук, 1991.

10. Вказівки по складанню проектів формування території і встановлення меж сільських та селищних Рад народних депутатів, К., Українська академія аграрних наук, 1991.

11. Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, К., Українська академія аграрних наук, 1992.

PAGE  6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53454. Кристаллическое строение вещества 711 KB
  Кристаллическая решётка — вспомогательный геометрический образ, вводимый для анализа строения кристалла. Решётка имеет сходство с канвой или сеткой, что даёт основание называть точки решётки узлами. Решёткой является совокупность точек, которые возникают из отдельной произвольно выбранной точки кристалла под действием группы трансляции
53455. Інтернет технологія Веб-квест 38.5 KB
  Webквестом називається спеціальним чином організований вид дослідницької діяльності для виконання якої учні здійснюють пошук інформації в мережі Інтернет за вказаними адресами. Щоб дана робота була максимально ефективною webквест спеціальним чином організована webсторінка повинен містити наступні частини: введення в якому описуються терміни проведення і задається початкова ситуація; цікаве завдання яке можна реально виконати; набір посилань на ресурси мережі необхідні для виконання завдання. Деякі але...
53456. Классный час «Безопасный интернет» 160.5 KB
  Ведущий1 С одной стороны Интернет прочно вошел в наш обиход и очень облегчает поиск любой информации. С другой стороны есть люди которые считают что Интернет бич нового тысячелетия. Давайте разберемся что же такое Интернет на самом деле.
53457. Суд над Інтернетом. Internet: глобальне добро або зло? 142 KB
  Вчитель виконує роль судді в диспуті сторін, який незалежно і аргументовано буде приймати, або відкидати доводи, що приводяться, і стежити за тим, щоб одні і ті ж аргументи не повторювалися в різному формулюванні, і за тим, щоб дискусія була в цивілізованих рамках.
53458. Інтернет: за і проти! 119.5 KB
  Обладнання: плакат Основні правила спілкування плакат №1 із зображенням комп’ютера плакат №2 із зображенням комп’ютера підключеного до мережі Інтернет; запис на дошці; малюнки учнів; пам’ятки картки зображення Золотої рибки ілюстрація мікрофон тощо. За часів сьогодення коли особливого значення набуває інформація вже ніхто не заперечує що комп’ютер увійшов до різних сфер сучасного життя і...
53459. The Internet and Social Networking Sites 115.5 KB
  A social network is a social structure made up of individuals (organizations) called “nodes”, which are tied (connected) by one or more specific types of interdependency, such as friendship, kinship, common interest, financial exchange, dislike, sexual relationships, or relationships of beliefs, knowledge or prestige.
53460. У Інтернет–клубі 97.5 KB
  Мета: повторити і поглибити знання учнів про дієслово як частину мови, його(ЇЇ) граматичні ознаки; виробляти вміння розпізнавати дієслова серед інших частин мови; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, мислення; вчити учнів працювати з прикладними програмами; виховувати інформаційну культуру, любов до рідної мови.
53461. Винаходи. Досягнення науковців 33 KB
  Good morning, boys and girls! Today we’ll continue to work with the topic “Inventions and gadgets”. You have already done exercises and spoken about it with your teacher and now you’ll show your abilities. At this lesson we’ll revise all the vocabulary on the topic; we shall practice listening, reading, speaking and writing skills. Of course, we’ll make predictions using Future Indefinite and “to be going to…”.
53462. Оптимизация процедуры Heap_sort, особенности 19.42 KB
  ирамидальная сортировка (англ. Heapsort, «Сортировка кучей») — алгоритм сортировки, работающий в худшем, в среднем и в лучшем случае (то есть гарантированно) за Θ(n log n) операций при сортировке n элементов