48662

Державні запозичення та фінансова безпека держави

Курсовая

Финансы и кредитные отношения

Зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Недаремно на суспільно – психологічному й емоційному рівнях сприймання державних запозичень варіює від апокаліпсичного образу смертоносної проблеми до чудодійного засобу вирішення всіх проблем що знайшло своє відображення в науково – теоретичних уявленнях про природу державного боргу. Функціонування державного кредиту можливе при таких суспільно – економічних умовах: матеріально – майновому розшаруванні й соціальній...

Украинкский

2013-12-13

268.5 KB

49 чел.

PAGE  39

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет фінансів

кафедра фінансів

 Курсова робота

на тему:

«Державні запозичення та фінансова безпека держави»

Виконав:

Студент групи _______

_____________________

Науковий керівник:

_____________________

Тернопіль - 2009р.
Зміст

Вступ………………….………………………………………………….....4

1. Концептуальні засади державних запозичень та фінансової безпеки держави……………………………………………………………………………7

2. Оцінка впливу державних запозичень на фінансову безпеку держави…………………………………………………………………………...20

3. Управління державними запозиченнями у контексті забезпечення фінансової безпеки………………………………………………………………28

Висновки …………………..……………………………………………...35

Список використаних джерел……………………..……………………..38

Додатки………………….……………………………………………...…40


Вступ

Актуальність теми. Сучасні фінансові системи побудовані на двох  засадах: податковій і кредитній. Податкові фінанси співіснують з позичковими, борговими або дефіцитними фінансами. Податки і позики – ті взаємодоповнюючі інструменти державних фінансів, за допомогою яких держава звертається до економіки і суспільства за коштами. На відміну від інших форм руху позикового капіталу, державним кредитом вважається кредит, який надається державі і створює державний борг. Державний кредит набув вражаючих масштабів за умов розвинутого фінансового сектора економіки та демократичних форм державності. При сучасних функціях держави і фінансово – ресурсних  можливостях ефективної ринкової економіки державний кредит має особливе значення в зосередженні, з’єднуванні й використанні розрізнених капіталів у інтересах суспільства. Разом, з тим при певному збігові обставин держкредит стає джерелом серйозних проблем, так як неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання (особливо у першій половині 90-х рр.) зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Як наслідок – загострення боргової кризи ліквідності й загрози дефолту у кінці 90-х рр., що зумовили трансформацію зовнішньої заборгованості держави із потенційної загрози фінансовій безпеці у реальну.

Упродовж століть боргові фінанси є однією з найбільш дискусійних тем академічної фінансової думки, потужним політичним і суспільним подразником і суперечливим питанням не лише національного, а й глобального масштабу. Недаремно на суспільно – психологічному й емоційному рівнях сприймання державних запозичень варіює від апокаліпсичного образу смертоносної проблеми до чудодійного засобу вирішення всіх проблем, що знайшло своє відображення в науково – теоретичних уявленнях про природу державного боргу.

Чимало науковців зробили свій внесок у дослідження перших проявів заборгованості, прогнозів її розвитку та перших застережень щодо фінансової безпеки країни. Це  А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Алексеєнко, С. Іловайський, М. Орлов, І. Озеров, Р. Барро, А. Ларнер, Г. Маультон.

Метою даної роботи є узагальнення суті, причин та наслідків державних запозичень.

Із логіки поставленої мети виступають наступні завдання:

  •  здійснити теоретичний аналіз концептуальних засад державних запозичень та фінансової безпеки;
  •  проаналізувати й охарактеризувати динаміку структури державних запозичень України у період ринково-трансформаційних перетворень;
  •  обґрунтувати методи управління державними запозиченнями у контексті забезпечення фінансової безпеки.

Об’єктом дослідження виступають державні запозичення як економічне явище.

Предметом дослідження є боргові аспекти фінансової безпеки, які будуть проаналізовані в наступних розділах моєї курсової роботи.

В роботі були застосовані такі методи дослідження, як методи наукового пізнання, метод аналогій, порівняння та різноманітні статистичні методи.

Теоретичну та методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних науковців, що містяться у періодичній та монографічній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів щодо державних запозичень країни та її фінансової безпеки, матеріали Міністерства фінансів України.

Законодавчою і нормативно - правовою основою даної роботи виступають Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закони України "Про Державний бюджет України" за 1991- 2009 роки, інша законодавча та нормативна база.

Фактологічною базою курсової роботи є статистичні та аналітичні дані про виконання Державного і Зведеного бюджету України за 1991 – 2009 рр. та розміри бюджетних запозичень за відповідні роки.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 39 сторінок комп`ютерного тексту. У роботі наведені 1 діаграма, 3 рисунки, 2 таблиці. Список використаних джерел налічує 26 позицій.

  1.  
    Концептуальні засади державних запозичень та фінансової безпеки держави.

Основні засадні положення вчення про державний кредит, розроблені багатьма поколіннями теоретиків і практиків державних фінансів, зводяться до наступного.

Функціонування державного кредиту можливе при таких суспільно – економічних умовах:

  •  матеріально – майновому розшаруванні й соціальній нерівності суспільства, що породжує потенційних кредиторів;
  •  наявності об’єктивних фінансових потреб держави і/або ситуаційно чи суб’єктивно зумовленої неспроможності урядів обмежитись іншими каналами наповнення бюджету;
  •  запозичення держави неможливі в атмосфері недовіри до неї;
  •  надання внутрішніх позик мотивується приватною вигодою, а не здійснюється під силою політичної влади;
  •  не заслуговуючи довіри, уряд не отримує кредиту, що справедливо з боку кредитів і по суті відповідає державним інтересам;

Унікальність держави як боржника визначається наступними рисами:

  •  суспільним (публічним) призначенням потреб (благ), на функціонування яких витрачаються запозичені кошти;
  •  етико – правовим характером кредитних зобов’язань державної влади, яка одна несе відповідальність за виплату боргу;
  •  в масштабах людського життя держава вічна юридична особа, що при нормальних соціально – економічних умовах посилює довіру до неї з боку кредитів;
  •  загальним забезпеченням державного кредиту слугує вся сума доходів та вартість державного майна, не потребуючи, як правило, спеціального забезпечення окремих позик чи застави.

Державний кредит виникає, як реакція на бюджетні дефіцити, а останні зумовлюються неекономним, нераціональним витрачанням коштів і/або  додатковими з економічних, соціальних і політичних причин державними видатками, що виходять за межі фіскальних можливостей оподаткування. Як правило, західні автори обґрунтовують доцільність фінансування за рахунок позичених коштів таких витрат: створення об’єктів інфраструктури загальнодержавного значення (залізниці, аеропорти, канали, автомагістралі і т.п.); не витримуючи зволікання видатки соціального характеру, пов’язані з забезпечення рівня добробуту і безпеки населення; невідкладні видатки, викликані, несподіваними чи форс – мажорними обставинами (війни, кризові явища, політичні потрясіння, суспільна нестабільність, стихійні лиха).

Фінансова практика виявила позитивні й негативні наслідки боргового фінансування державних потреб через механізми державних запозичень. При знайомстві з західною фінансовою літературою їх узагальнений баланс можна звести до таких положень:

Таблиця 1.1.

Порівняльні характеристики позикового фінансування [3,197]

Позитивні

Негативні

  •  суттєво розширюються фінансові

можливості держави та органів місцевого самоврядування; психологічно позики викликають менше опору, ніж податки, чим полегшується мобілізація коштів;

  •  змішуючи поняття meum  - tuum      

(моє – твоє), держкредит перетворює позики, взяті власне урядом, у національний борг, породжуючи суспільно – солідарні зобов’язання з його обслуговування;

  •  забезпечуючи доходи в формі відсотків, облігацій державних позик слугують зручним, вигідним, надійним способом вкладення вільних коштів;
  •  при високій дохідності облігацій  

кошти перетікають з реального сектора економіки в фінансовий: у бюджет і/або банківсько-біржову сферу;

  •  державно – кредитні операції підтримують або підвищують рівень відсотку на капітал;
  •  запозичення держави скорочують можливості кредитування реальної економіки обтяжують  бюджет видатками на обслуговування держборгу;
  •  високий відсоток на позичковий капітал сприяє залученню іноземних капіталів;
  •  приплив позичкового капіталу   з – за кордону обтяжує платіжний баланс виплатами відсотків, а держбюджет видатками на погашення боргів;
  •  дефіцит бюджету фінансується не інфляційним (беземісійним) способом;
  •  критичні розміри держборгу загрожують дефолтом;
  •  державний кредит перерозподіляє заборгованість у часі між поколіннями предків, сучасників і нащадків, створює можливість «позичати у майбутнього», «воювати не відлитими ще гранатами»;
  •  непродуктивне витрачання коштів державою у споживному режимі перетворює податкоплатників у кінцевих боржників, позика – це реалізована (антиципована) в сучасності сума майбутніх податків;

держава – боржник не стає біднішою, оскільки внутрішній держборгу – «це борг правої руки лівій», у найбільш багатої й могутньої країни сучасності – Сполучених Штатів Америки – найзначніший у світі державний борг.

  •  у США на теоретично – науковому, суспільно – політичному і законодавчому рівнях висунуті аргументи та здійснені практичні заходи з припинення бюджетних дефіцитів, а саме внесені поправки до конституції , забороняючи дефіцити федерального бюджету.

Зі всього вищесказаного можна показати схему взаємозв’язку державного боргу та дефіцитів в країнах:

                        Бюджету

Дефіцит                                        Державного                   Державного

                        Платіжного             кредиту                           боргу

                         балансу

Рис. 1.1. Порядок утворення державного боргу*

Так, вчені – економісти різних шкіл представники різних наукових течій намагаються проаналізувати передумови і причини виникнення заборгованості та її наслідки. Фундатори класичної політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Юм, Дж. С. Міль вперше в історії світової економічної думки почали досліджувати проблему заборгованості та окремі аспекти руху капіталу між країнами. Вважаючи ринкову систему врівноваженою і гармонійною, що саморегулюється шляхом взаємодії попиту і пропозиції та постійного коливання цін, вони дотримувались у фінансах концепції «здорових фінансів» (обов’язковий збіг обсягу бюджетних видатків і доходів), а рух капіталу між країнами пояснювали різницею у нормі прибутку, яка в найбагатших капіталом країнах має тенденцію до зниження. При цьому не було суттєвої різниці у природі суспільних (державних запозичень) і приватних запозичень, не виникало питання чіткої класифікації боргу на внутрішній та зовнішній, оскільки  висловлювалася однозначна позиція недоцільності позикових фінансів, що аргументувалося вагомими доводами.

Хоча саме поняття «економічна безпека» в науковому кругообігу з’явилось тільки у 1985 р. на 40 – й сесії  Генеральної Асамблеї ООН, проте можна вважати, що формування системи міжнародної безпеки бере початок від Вестфальського миру 1648р., який підвів риску під Тридцятирічною війною і, по суті, став предтечею сучасного міжнародного права. Крім того, вплив державних запозичень можна простежити у працях класиків економічної теорії. Так, А. Сміт застерігав, що «зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника…зростання величезних боргів, у кінцевому результаті розорить усі великі нації Європи» *Складено автором на основі власних узагальнень.

попереджав, що «одне з двох – або нація мусить звести державний кредит до нуля, або державний кредит знищить націю» [3, 201 – 202], а Д. Рікардо вважав, що «система позик руйнівніша для національного капіталу, ніж система обтяжливого оподаткування того ж розміру» [3,201].

Вітчизняна фінансова та економічна наука тривалий період базувалася на марксистській теорії, головні положення якої є основою марксистської концепції міжнародного кредиту та заборгованості. К.Маркс, наголошуючи на ролі внутрішнього державного боргу, який «наділяє непродуктивні гроші продуктивною силою і перетворює їх таким чином у капітал», зазначав, що «одночасно із державними боргами виникла система міжнародного кредиту, яка часто є одним із прихованих джерел первісного нагромадження для того чи іншого народу» [16,753].

Вітчизняні економісти марксистської школи, неодноразово посилаючись на аргументи Рікардо про доцільність ліквідації держборгу, залишили без уваги ті його думки, котрі призвели їх західних колег до протилежних висновків у формі теореми еквівалентності. Потребуючи, як і будь – яка теорема, доказів, теорема Рікардо стала осередком, навколо якого розгорнулась теоретична полеміка. Розвиваючи аналіз проблеми змішаного податково – позичкового фінансування бюджетних видатків у світлі поглядів Рікардо, американський економіст Г. Маультон розробив так звану теорію «нової філософії державного боргу» й увів у науковий вжиток власне термін «the new philosophy of public debt». Принагідно зауважити, що теоретики цього напряму при висвітленні соціальної природи державного кредиту оперують, які належить, поняттями суб’єктивного індивідуалізму, найперше маючи на увазі поведінку індивідуальних кредиторів, які з особистого, суб’єктивно трактованого інтересу й на свій ризик інвестують власні кошти в облігації державних позик [3,202].

В теоретичному фундаменті «нової філософії» державного боргу закладено кейнсіанський постулат, що надлишок невикористаних заощаджень над потенційно можливими інвестиціями справляє негативний вплив на обсяг виробництва, величину доходів і прибутків. У такій ситуації запозичення для покриття бюджетних дефіцитів не лише поглинають бездіяльні капітали , запускаючи їх у дію, але й спрямовують на економіку мультиплікаційний ефект. Останній буде тим більш відчутним, якщо залучені кошти витрачаються на діяльність пов’язану з створенням додаткових виробничих потужностей, а не з фінансуванням трансфертних платежів (соціальних виплат). Йдеться про кредитну підтримку інвестицій або компенсацію приватного попиту шляхом дефіцитного фінансування за рахунок позик – підхід, що отримав назву компенсаційних боргових фінансів.

В сучасних умовах, як наголошує Р.Масгрейв, обмеження позикового фінансування лише капітальними активами перешкоджає ефективному використанню бюджетних ресурсів. Воно стимулює індустріальний розвиток, але шкодить сфері послуг, відображаючи «упередження, сягаючи часів фізіократів і Адама Сміта в їх помилковому розумінні термінів продуктивних і непродуктивних затрат»[3,203]

На думку, Масгрейва, упереджене ставлення до боргового фінансування видатків соціального характеру применшує фінансові можливості країн, переживаючих економічні труднощі, населення яких у першу чергу потребує задоволення нагальних соціальних і побутових потреб як умови подальшого розвитку.

Як зауважив близький за поглядами до неокласичної школи професор М. Росбард з Прістонського університету (США), добровільне за формою надання позик державі конкретним кредиторам у масштабі суспільства перетворюється в свою протилежність. «Це скоріше добровільна участь у майбутній конфіскації, котру доведеться здійснити урядові”. За аргументами Росборта, через позикові операції приватні кошти фактично двічі передаються в розпорядження держави: перший на фінансування державних видатків; вдруге – коли уряд збирає податки або здійснює емісію( що рівнозначно позиці) для погашення заборгованості. У результаті здійснюється примусове відволікання коштів приватних виробників на державні потреби, вигоди від чого розподіляють між собою чиновники, причетні до операцій з держпозиками та облігаціонери (власники облігацій).Останні немов би стають частиною державного апарату, зайнятого у відносинах держави з податкоплатниками.

Переконання, що державні позики рівнозначні подвоєному тягарю на приватно-виробничі структури, тобто  в момент кредитування на суму позик зменшується продуктивне використання фінансових ресурсів у приватному секторі  при відповідному збільшенні непродуктивних державних  затрат, а в майбутньому виникає потреба в додаткових податкових надходженнях на обслуговування держборгу – бере початок  у вченні класиків англійської політекономії. За альтернативним тлумаченням, пов’язаним у літературі з іменем американського економіста А. Лернера, внутрішній держборгу не покладає фінансового тягаря на майбутні покоління. В силу національного характеру держборгу в процесі його обслуговування частка  доходів від однієї групи людей (безоблігаціонерів) переходять до іншої (облігаціонерів) без зміни загального рівня доходів і споживання. Подібна ситуація ілюструється доказами на зразок, як зазначає Р. Масгрейв у «Короткій історії фіскальних доктрин», що «ліва рука заборговує правій» або уподібнюється перекладанню коштів з правої кишені в ліву[3,202].

Про небезпеку надмірного боргового тягаря застерігали й сучасні вчені – економісти – у «жорсткій опозиції» до державного боргу перебував Дж. Б'юкенен, який вважав, що «державний борг є справжнім боргом у повному, без будь – яких застережень, розумінні цього слова. Для держави заборгованість створює проблеми, аналогічні тим, котрі виникають у людей і корпорацій, які потрапили у боргову залежність» [23,165].

Основою «сучасної доктрини» державного боргу, що є й актуальною й нині, можна вважати працю російського політика і вченого ХIХ ст. М. Ф. Орлова «О государственном кредите», де вперше прозвучала думка про те, що «…при чіткому дотриманні правил державний борг не є тягарем, а багатством народу, і для уряду». Цієї ж думки дотримувався німецький вчений К. Дітцель, якому належить відомий афоризм: «Коли б не було державного боргу, то його слід було б видумати» [12,30].

Отже, державні позики (кредитні відносини, в яких позичальником чи кредитором виступає держава або її місцеві органи) ще з середніх віків є одним з найпоширеніших засобів акумуляції грошових ресурсів, необхідних для розв'язання загальнодержавних проблем. Нині практично всі промислово розвинені країни своїми економічними успіхами тією чи іншою мірою завдячують ринкам циклічних внутрішніх або зовнішніх запозичень, які вдало функціонують протягом десятиліть і навіть століть.

Особливої актуальності цей засіб мобілізації грошових ресурсів набуває у періоди надзвичайних подій — під час суспільних заворушень, природних ката клізмі в тощо. Так, уже хрестоматійними стали дані про частку коштів, отриманих у результаті державних позик, у загальному обсязі державних витрат під час великих воєн. У роки Першої світової війни ця частка становила у США 61 %, Великій Британії — 68 %, Франції — 81 %, Німеччині — 84 %. У роки Другої світової війни за рахунок державних позик було покрито 54 % усіх державних витрат Сполучених Штатів, 50 % - Великої Британії, 61% - Німеччини  та 58 % — Японії.

Підтвердженням величезних розмірів сучасних ринків державних запозичень є загальна сума зобов'язань по всіх проведених емісіях державних облігацій, яка на  межі другого та третього тисячоліть перевищала, за оцінкою експертів, 15 трлн. доларів. Ця сума еквівалентна сукупному обсягу валового внутрішнього продукту США та країн регіону ЄВРО. В самих тільки Сполучених Штатах, де вже кілька років поспіль державний бюджет є профіцитним, величина державного боргу сягає 3,6 трлн доларів, що становить майже 40 % ВВП країни (а в 1980 р. борг не перевищував 710 млрд, або 26,1 % ВВП).

Позичаючи кошти, держава (якщо в неї є можливість вибору) має визначитися з оптимальними для неї параметрами кредиту. А вони, як відомо, розрізняються:

за місцем розміщення — на внутрішні(тобто такі, що надаються і погашаються у національній валюті) і зовнішні;

за терміном погашення —. на короткострокові (з терміном обертання до 1 року), середньострокові» (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років);

за видами дохідності — на дисконтні (дохід від яких формується як різниця між ціною покупки та номіналом і виплачується при погашенні облігації), відсоткові (власники яких отримують твердий дохід за фіксованими ставками) й виграшні (за якими дохід сплачується при виході облігацій у тираж погашення);

за формою — зазвичай форма державних позик — грошова, хоча в умовах знецінення грошей вона може бути й натуральною;

за характером — добровільні й примусові. Як правило, позики мають добровільний характер, оскільки держава пропонує прибуткові умови розміщення капіталу з гарантованим доходом;

За роки свого існування як незалежної держави Україна встигла отримати майже всі різновиди кредитів, за винятком натуральних та виграшних. На різних етапах розвитку, залежно від поточних проблем держави і стану справ на світових ринках капіталу, перевага віддавалась якомусь одному типу запозичень. Так, необхідно враховувати, що в результаті зовнішніх запозичень надходження коштів спричиняє зростання загального обсягу фінансових ресурсів країни, а це дає змогу збільшити сумарний попит держави на товари й послуги вітчизняного виробництва або оплатити імпорт. Збільшення припливу іноземної валюти сприяє зміцненню національної грошової одиниці. Зиск від надання кредитів (у вигляді плати за обслуговування) мають при цьому іноземці, до яких по закінченні терміну кредиту повертаються кошти.

Що ж до внутрішніх запозичень, то вони уможливлюють перерозподіл наявних у країні ресурсів між секторами економіки. Однак це не супроводжується зростанням загального попиту. Надмірний розвиток ринку внутрішніх запозичень зумовлює скорочення інвестицій у виробництво. Зиск від надання кредитів мають національні агенти, а капітал після використання залишається в країні [24, 23 - 24].

А під фінансовою безпекою слід мати на увазі захищеність фінансових  інтересів на всіх рівнях фінансових відносин; певний рівень фінансової незалежності, стабільності та стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи і стале економічне зростання.

На фінансову безпеку будь-якої країни має сильний вплив податковий тягар, тому що саме теперішні борги в майбутньому перетворюються у його зростання.

Фінансова безпека держави - багатопланове в економічному контексті поняття та надзвичайно актуальне в політичному, оскільки є результатом заходів з боку законодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Вона визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. До числа цих показників належать: величина внутрішнього та зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валюти; сальдо платіжного балансу.

Внутрішні і зовнішні борги давно вже є невід'ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумовлені наявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завжди має змогу провести скорочення витрати відповідно до наявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, підвищення касового виконання бюджету, зміцнення фінансового становища в державі тощо.

Але непродумане і надмірне використання запозичень для покриття витрат бюджету має низку негативних ознак. Так, використання запозичень на покриття поточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів і виплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету за іншими статтями. Як правило, при надмірному зростанні боргів держава вдається до їх реструктуризації, що в свою чергу викликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних інститутів.

Про небезпеку надмірного боргового тягаря застерігали й сучасні вчені-економісти, зокрема слід зазначити, що борговий тягар має істотний вплив також на окрему особу, підприємство, регіон і навіть галузь.

Цей вплив відбувається через так званий ефект Рікардо, тобто збільшення боргу тепер, поступово у майбутньому призводить до зростання податкового тиску.

Із вищесказаного випливає, що державний борг має негативний вплив як на макро- , так і на мікрорівні. Вплив на мікрорівні стосується окремої особи , чи підприємства, переносячись на рівень національної економіки. Такий вплив із відповідними наслідками можна подати схематично у вигляді «ланцюгової реакції», де зміни в попередній складовій реакції, автоматично викликають зміни в наступній.

Аналізуючи проблему схему «борг - особа», слід зазначити, що все випливає зі збільшення державного боргу, яке в свою чергу призводить до підвищення рівня оподаткування фізичних осіб (згідно ефекту Барроу – Рікардо), а це зумовлює зниження обсягів реальної заробітної плати. При зниженні заробітної плати автоматично падає добробут населення і їх споживчі можливості, що тягне за собою зниження сукупного попиту і сукупної пропозиції. Це призводить до збільшення рівня безробіття, що зумовлює такі катаклізми державного бюджету: доходи бюджету падають, а його видатки  збільшуються. Завдяки цьому відбувається збільшення дефіциту бюджету, і як результат сума державного боргу країни також збільшується.

Як бачимо, суть “ланцюгової реакції” в тому, що якщо ми почали зі збільшення державного богу  країни, то до його ж збільшення ми й прийшли, але вже в більших сумах.

Розглядаючи проблему «борг – підприємство» доцільно сказати, що ці дві “ланцюгові реакції” дуже схожі одна на одну, але існують деякі відмінності, які ми і проаналізуємо.

Все починається знов же зі збільшення податків на підприємство. При цьому прибуток підприємства падає, що обумовлює зниження інвестицій і сукупної пропозиції підприємства. Ці чинники викликають збільшення рівня безробіття, а це зумовлює такі зміни в бюджеті країни: збільшення видатків і зниження доходів. Як  і в першому  прикладі це призводить до збільшення бюджетного дефіциту і знов те,  до збільшення розмірів державного боргу країни.

Якщо говорити про ”борг - регіон” і ”борг - галузь”, то зазначимо, що ці “ланцюгові реакції” ідентичні попереднім.

Істотне зростання суми державного боргу зумовить недовіру міжнародних  кредиторів і це приведе до покриття значних обсягів бюджетних дефіцитів емісійним шляхом відповідно за короткий час “розкрутиться” інфляційна спіраль, яка приведе до гіперінфляції та незворотного економічного колапсу в державі.

Щоби уникнути таких фатальних наслідків країна повинна розробити ряд критеріїв та запобіжних заходів фінансово – боргової безпеки, дотримання яких повинно бути неухильно обов’язковим.

  1.  
    Вплив державних запозичень на фінансову безпеку держави.

Із проголошенням незалежності поряд із численними проблемами, з якими зіткнулась Україна, були і державні запозичення, які супроводжували її економіку увесь період ринкових перетворень у якості «каменя спотикання».

Українські державні запозичення поетапно еволюціонували в тандемі з державним боргом України, що і привело до його основних структурних перетворень. Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало свій відбиток на його структуру та обсяги.

Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало свій відбиток на його структуру та обсяги.

Лише в останні роки в Україні розпочалося формування послідовної та виваженої довгострокової державної боргової політики, яку ще належить відповідним чином „вбудувати” у систему інструментів економічної стратегії держави. З нашої точки зору, пропоноване дослідження особливостей та пріоритетів боргової політики України сприятиме реалізації цього завдання. Виконання цього завдання не можливе без вивчення структури та аналізу етапів формування державного боргу та боргової політики України, що детальніше показано у наступній діаграмі.

Рис. 2.3. Динаміка державного боргу України (станом на кінець відповідного періоду. 2009 – за 9 місяців).

Статистика державного боргу (рис. 1) свідчить про декілька етапів у його формуванні та розвитку:

Перший етап (1991-1994 роки): період з 1991 по першу половину 1994 рр. характеризується залученням до фінансування дефіциту бюджету виключно прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах.

Другий етап (1995-1996): в цей період, поряд з продовженням надання зовнішніх гарантій, державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Зазначений період характеризується також врегулюванням заборгованості України за енергоносії, початком випуску облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій етап (1997-перша половина 1998): характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла в серпні 1997 року.

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рік): починаючи з другої половини 1998 року, Україна зіткнулася із значними труднощами, пов’язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як з зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. У цей період уперше була здійснена низка операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України, яка дала можливість через заміну облігацій внутрішньої державної позики продовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск щодо виплат по ОВДП в 1998 і 1999 рр. Незважаючи на вжиті заходи, 2000-2001 роки були піковими по борговому навантаженню. Наявність значного розриву платіжного балансу та низькі валютні резерви стали основною причиною прийняття урядом рішення щодо проведення комплексної програми реструктуризації державного зовнішнього боргу України. Успішне завершення реструктуризації комерційного боргу в квітні 2000 року дозволило не тільки скоротити державний борг на 152 млн. дол. США, а й зменшити загальний обсяг виплат в 2000 році на 900 млн. дол. США. Міністерство фінансів здійснило реструктуризацію боргових зобов’язань перед НБУ. Державні цінні папери, які були випущені у 1998-2000 роках та підлягали погашенню у 2000-2004 роках, були замінені на процентні облігації з терміном погашення протягом 2002-2011 років, що сприяло поліпшенню структури державного боргу та уникненню декапіталізації Національного банку України.

П‘ятий етап (2001 рік-поточний час): управління державним боргом в цей період характеризується переходом від антикризового управління до проведення виваженої боргової політики, націленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Боргова реструктуризація 2000 р. у поєднанні зі сприятливою для України зовнішньої кон’юнктурою і стійким економічним зростанням дозволили суттєво знизити обсяги боргового навантаження на українську економіку, що сприяло відповідному підвищенню міжнародних рейтингів України. В 2005-2006 рр. співвідношення державного боргу та ВВП утримувалось на рівні 29-31 %, порівняно з 48 % в 2005 р. На кінець 2003 р. воно зменшилося до 25 %. За підсумками поточного року цей показник може досягти рівня 20 %, а на кінець 2008 р., за прогнозами Міністерства фінансів України,- 18 %. Річне обслуговування боргу скоротилося до 4,3 % ВВП. Спостерігається чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до доходів бюджету. Якщо вказаний показник у 2001 р становив 220 %, то на кінець 2008 р. очікується 132 %, а на кінець 2009 р. – 100 % (за критичного рівня 300 %). За даними Державного Казначейства України профіцит в Україні спостерігався лише у 2000 (в розмірі 1 млрд. грн.) й у 2002 (в розмірі 1,6 млрд. грн. ) роках. Динаміку співвідношення доходів та видатків країни на протязі 1995 – 2008 рр. можна спостерігати на прикладі таблиці 1.(за даними Державного Казначейства України).

Таблиця 2.2.

Зведений бюджет України у 1992 – 2008 роках[19]

    Роки

Доходи

Видатки

Дефіцит (-)

профіцит (+)

Доходи

Видатки

Дефіцит (-)

профіцит (+)

Mлрд. крб.

У відсотках до ВВП

1992

1227,5

1919,7

-692,2

24,4

38,1

-13,7

1993

49621,8

57248,7

-7626,9

33,5

38,6

-5,1

1994

523092,6

630647,0

-107554,4

43,5

52,4

-8,9

Млрд. грн.

 

1995

20,7

24,3

-3,6

38,0

44,6

-6,6

1996

30,2

34,2

-4,0

37,0

41,9

-4,9

1997

28,1

34,3

-6,2

30,1

36,7

-6,6

1998

28,9

31,2

-2,3

28,2

30,4

-2,2

1999

32,9

34,8

-1,9

25,2

26,7

-1,5

2000

49,1

48,1

1,0

28,9

28,3

0,6

2001

54,9

55,5

-0,6

26,9

 27,2

-0,3

2002

61,9

60,3

1,6

27,4

26,7

0,7

2003

75,3

75,8

-0,5

28,2

28,4

-0,2

2004

91,5

102,5

-11,0

26,5

29,7

-3,2

2005

134,2

142,0

-7,8

30,4

32,2

-1,8

2006

171,8

175,5

-3,7

31,6

32,3

-0,7

2008

219,9

227,6

-7,7

30,8

31,9

-1,1

В 2000 році вперше за роки незалежності була перевиконана прибуткова частина державного бюджету на 5%, а консолідованого - на 14,5%. Профіцит держбюджету склав 1 млрд. грн. Це відбулося завдяки неухильному виконанню бездефіцитного бюджету, а також рішучій відмові від взаємозаліків та інших сурогатних методів розрахунків, які у 2000 році склали тільки 2%.

Перехід на розрахунки виключно грошовими коштами збільшив надходження в реальну економіку, завдяки чому були понижені майже удвічі середні процентні ставки по кредитних ресурсах, привернутих у виробництво. Загалом у 2000 році були створені благо-приємні умови для подальшого розвитку національної економіки. Зовнішній борг скоротився на 1,5 млрд. грн. У 2002 році дещо інша ситуація. Тут основною причиною профіциту держбюджету України стало те, що у категорію доходів потрапили приватизаційні надходження у розмірі 5,8 млрд. грн. Але методика визначення дефіциту держбюджету була змінена з 2003 і приватизаційні надходження тепер виключені з прибуткових статей бюджету і переведені в розряд джерел фінансування. До 2000 року спостерігається поступове зменшення дефіциту (рис.1); у період 2000 – 2003 рр. – незначні коливання близько нуля, що якраз і характеризують вдале використання держбюджету; у 2004 дефіцит різко зріс, до 2006 поступово зменшувався, а у 2008 знову зріс. В цілому динаміка дефіциту (профіциту) вкрай нестабільна на протязі 1995 – 2008 рр. За оцінками експертів Рахункової палати України однiєю з основних причин зниження темпів приросту ВВП у 2004 poцi в 4,6 рази (попри збiльшення обсягiв запозичень на 31,8 %) стало нерацiональне використання залучених коштiв за умов боргу. У 2008 році  Державний бюджет виконано з дефіцитом у сумі 9 млрд. 842,9 млн. грн., що на 9 млрд. 223,1 млн. грн. або 48,4 відс. менше затвердженого граничного розміру (19 млрд. 66 млн. грн.), у тому числі загальний фонд виконано з дефіцитом у сумі 11 млрд. 415,1 млн. грн., а спеціальний - з профіцитом у сумі 1 млрд. 572,2 млн. гривень.[19,126 – 139]

У сучасних умовах, коли процес входження України до світової фінансової системи продовжується, потрібно вдосконалювати механізми такого співробітництва, в основі яких мають залишатися національні економічні інтереси, потреби подальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку. Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування наявних боргових зобов’язань.

Важливим залишається питання обґрунтування не тільки оптимальної потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетних сфер та необхідних умов ефективного їх використання.

Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними пріоритетами розбудови економічного простору України.  Оптимальне витрачання кредитів сприятиме стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Напрями використання коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій наведено на рис. 2.4.

Рис .2.4. Напрями використання коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій за призначенням.

Як видно з наведеної схеми, у структурі зовнішніх запозичень переважає інвестиційне фінансування. Водночас механізм використання системних позик Світового банку, що склали майже 90% отриманих від нього кредитів, не забезпечує повну реалізацію інвестиційного призначення запозичень. Знеособлення цих коштів у бюджеті не дає можливості відслідковувати цільове та ефективне їх використання.

Невиправданою є також порівняно висока (45%) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд. дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України за попередні роки.

Структурні показники надходжень на фінансування дефіциту Державного бюджету України станом на 2006 – 2009 роки, проаналізовані у наступній діаграмі.

Як видно з діаграми 1.1 у структурі всіх надходжень на фінансування бюджетного дефіциту найбільшу частку складають надходження від приватизації державного майна (41,3 %), зовнішні запозичення (35,7 %), внутрішні запозичення (23,1 %).

Діаграма 2.1.

Структура надходжень на фінансування дефіциту Державного бюджету України за 2006 - 2009 роки

Підводячи підсумки аналізу бюджетного дефіциту, можна зазначити, що надійна система його фінансування в Україні ще не створена. Фінансова система у тому вигляді, в якому вона склалася сьогодні, ще не спроможна забезпечити настільки складні процеси.

І на завершення скажемо, що 26 жовтня 2009 р. МВФ заявив про готовність виділити Україні кредит на 16,5 млрд. доларів для подолання проблем в економіці – саме тоді Україна дійшла домовленості з місією Міжнародного валютного фонду щодо надання Києву кредиту для підтримки економіки країни в умовах глобальної фінансової кризи.

МВФ назвав необхідні для фінансової стабільності в Україні пріоритети основною метою українського уряду в найближчий період має стати відновлення довіри і стабільності, сказано в проекті меморандуму між Кабміном та МВФ. Так, на думку експертів МВФ, пріоритетами для відновлення фінансової стабільності є:

- стабілізація банківської системи шляхом гнучкого надання ліквідності від НБУ;

- посилення якості щоденного моніторингу банківської ліквідності;

- забезпечення платоспроможності банків через посилений виїзний та документальний аудит. Як повідомляється, на думку експертів МВФ, для реалізації зазначених пріоритетів НБУ має вжити попереджувальних заходів по забезпеченню підтримки ліквідності, в тому числі шляхом посилення банківського моніторингу та нагляду, аби переконатися, що така підтримка є достатньо гнучкою. Крім того, уряд має забезпечити введення в дію пропозиції про підвищення страхової суми на один депозит до 100 тис. грн. з поточного рівня, який складає 50 тис. грн.

Всі ці останні події в житті української економіки, зв’язні із позикою МВФ, не мають відобразитись на її фінансовій безпеці та створити для неї загрозу що призведе до інфляційних процесів та загрози дефолту. Український уряд повинен провести розумну політику та використати ці кошти для українського народу.


3.
 Перспективи формування ефективності боргової ефективності держави

Проблема надмірних державних запозичень стала досить відомим і вивченим явищем другої половини ХХ століття, а світова практика нагромадила значний досвід щодо управління борговим тягарем, і до кінця 90-х років склалася комплексна система врегулювання державної заборгованості країн, які відчували труднощі щодо обслуговування своїх зобов’язань. Боржники та кредитори мають можливість ранжувати варіанти розв’язання проблеми заборгованості від найгіршого – абсолютного дефолту (повна відмова від своїх зобов’язань), дещо кращого варіанта, при якому частково списуються борги (однак  боржник втрачає частково політичну самостійність і тимчасовий доступ до міжнародного ринку капіталів), до найкращого із варіантів для обох сторін – реструктуризації, що передбачає переоформлення боргу в тій чи іншій формі.

Серед схем реструктуризації державних зовнішніх запозичень заслуговують на увагу такі шляхи подолання боргової кризи: перенесення платежів (пролонгація), нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів (за схемою "Роnzі"), списання боргу, викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку, обмін боргу на акції національних підприємств, обмін боргу на національну валюту, сек'юритизація (обмін боргу на облігації боржника).

Політика реструктуризації боргу шляхом пролонгації має першочергове значення при розв'язанні проблеми державної заборгованості країни. Перенесення строків платежів дає змогу перетворити короткотермінові та середньо-термінові борги у довготермінові, відклавши час оплати основної частини боргу. Але така реструктуризація боргів здійснюється під досить високі відсотки, і можливість зберегти фінансові ресурси сьогодні у подальшому призведе до підриву кредитоспроможності зі всіма можливими негативними наслідками.

Ще більш ризикованою є схема реструктуризації через залучення нових кредитів для оплати минулих боргів.

Наступний варіант — списання боргів. Найчастіше подібні механізми застосовуються відносно найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання навіть у віддаленій перспективі.

Із середини 80-х років XX століття набули поширення ринкові методи регулювання заборгованості, серед яких провідне місце займає конверсія боргів. Під конверсією розуміють усі механізми, то забезпечують заміну зовнішнього боргу іншими видами зобов'язань, менш обтяжливими для боржника (наприклад, конверсія боргу в акції, інвестиції, погашення товарними поставками, зворотний викуп боргу самим позичальником на вторинному ринку на особливих умовах, обмін на боргові зобов'язання третіх країн, взаємозалік та інше). Пік популярності схем конверсії боргів припадає на початок 90-х років XX століття. Серед конверсійних операцій найбільшу питому вагу має схема викупу боргу із вторинного ринку за ціною нижче ринкової (40% усіх операцій) і конверсія в акції корпоративних підприємств (34% усіх операцій). Зупинимося і докладніше розглянемо  зазначені механізми.

Розглядаючи механізм викуп боргу, то хотілось би зазначити, що деякі країни-боржники мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів чи можуть досить швидко їх нагромадити за рахунок стимулювання експортних галузей. Водночас борги цих держав на ринку торгуються зі значним дисконтом, що свідчить про насторогу інвесторів щодо платоспроможності позичальника. У такій ситуації можна було б дозволити позичальнику самостійно викупити власні борги на відкритому ринку. Це дало б змогу на ринкових умовах скоротити загальний обсяг державного боргу без прийняття кредиторами яких-небудь узгоджених рішень. Через наявність дисконту, щодо боргів, подібна стратегія у чомусь аналогічна частково списанню боргу.

Існує ще один механізм розв’язання проблем державного боргу – це обмін, державного боргу на акції національних підприємств. Однією із найвідоміших ринкових схем реструктуризації державного боргу є надання кредиторам права продажу боргів із дисконтом за національну валюту, на яку у результаті  можна  придбати  акції національних  компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компанії, що перебувають у державній власності. Прихильники цього підходу стверджують, що такий своп дає змогу одночасно розв'язати дві проблеми -   зменшити державний борг і забезпечити  приплив в капіталу у реальний сектор економіки. Насправді ж цей механізм настільки однозначний. З одною боку, така схема передбачає зміну графіка виплат і зменшує короткотерміновий тиск на бюджет. Більше того, якщо до свопу потік виплат за боргом був жорстко заданий у номінальному виразі, то після нього потік доходів від компанії стає залежним від економічного стану країни, рівня внутрішньої і зовнішньої інфляції та інших факторів. Таким чином, виплати за боргом прив'язуються до економічного стану країни-позичальниці, що розширює можливості досягнення компромісу. З другого боку, інвестор, що отримав акції у результаті обміну, насправді  не робить реальних вкладів в економіку країни.

Використовують також механізм конверсії боргу у національну валюту (борг для розвитку). В останні роки поступово зростає (хоча і продовжує залишатися помірним) інтерес кредиторів до конверсії боргів у розвиток національних економік боржників. Держави-кредитори розробили програми конверсії боргів у національні валюти з метою довгострокового фінансування проектів розвитку. Вирізняються три види подібних програм: борг на охорону природи, борг на охорону здоров'я, борг на освіту. Механізм операції полягає у тому, що міжнародна неурядова організація купує борг на вторинному ринку із значним дисконтом. Пізніше борг обмінюється на національну валюту, найчастіше, щоб уникнути інфляційних коливань національної валюти, на отриману суму боргу випускаються спеціальні облігації у національній валюті, які потім використовуються для фінансування програм розвитку.

Подолання боргової кризи можливо також шляхом сек’ютерізації. Основна ідея полягає у тому, що країна боржник емітує нові боргові зобов'язання у вигляді облігацій, які або безпосередньо обмінюються на старий борг, або продаються. У разі продажу отримані кошти використовуються на викуп старих зобов'язані. Якщо нові цінні папери торгуються на ринку з меншим дисконтом, така операція приведе до скорочення загального обсягу заборгованості.

Сьогодні уряд і громадськість Української держави тверезо усвідомлюють гостроту проблем и зовнішньої заборгованості України. Тема загрози і уникнення дефолту за зовнішніми зобов'язаннями у період 2000 – 2001 років активно обговорюються у ділових кругах і на сторінках преси. Перехід питань управління зовнішнім державним боргом у розряд першочергових зумовлює необхідність розробки і проведення системи заходів щодо врегулювання проблеми  зовнішньої заборгованості. Основними формами врегулювання відносин із кредиторами у минулому і сьогодні є: угоди про відстрочку платежів та пролонгація надкоротких кредитів, конверсія у формі взаємозаліків, рекапіталізація за рахунок так званих револьверних кредитів, тобто шляхом надання на певних умовах нових кредитів для погашення існуючих зобов'язань, сек'юритизація. Боротьба з кредиторами "по-українськи" у минулому лише відтерміновувала дефолт, а український уряд, по суті, погоджувався на будь-які умови, оскільки іншого виходу не було. Такого характеру реструктуризація та запозичення зробили болісним для економіки та її фінансової сфери процес обслуговування зовнішнього боргу.

Остання, найуспішніша реструктуризація українського комерційного боргу зовнішнім кредиторам, проведена урядом Ющенка на початку 2000 року на думку аналітиків лондонського Сіті, повинна увійти як модель у підручники з управління зовнішнім боргом. Спостерігачі, інвестори, а також уряди, фінансові організації всього світу оцінюють акцію дуже успішною і вважають, що Україна, команда її Міністерства фінансів провела високоякісну роботу щодо реструктуризації зовнішнього боргу. Остання ж відіграла роль могутнього фактору, поліпшивши інвестиційний клімат як в Україні, так і в країнах СНД у цілому. Однак для України досягнуті домовленості щодо реструктуризації розв'язують проблему зовнішнього боргу лише у найкоротшій перспективі. В кінцевому результаті загальна величина боргу з урахуванням майбутніх відсоткових виплат значно зросте за рахунок нарахування додаткових відсотків. Борговий тягар лише відстрочується, створюючи при цьому додаткові складності з моменту закінчення пільгового періоду. В зв'язку з цим було б доцільно розглянути питання про можливості використання різних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, що використовуються у світовій практиці, і знайти способи переходу від курсу відстрочки платежів до курсу скорочення боргу. Для цього можна використати моделі, що пропонуються Паризьким та Лондонським клубами для країн із середнім рівнем доходу на душу населення (до яких належить і Україна).

Враховуючи класифікацію, що використовується Світовим банком (градація за рівнем доходу на душу населення і рівнем боргового тягаря), найрепрезентативнішим для України може бути досвід управління зовнішнім державним боргом у латиноамериканських країнах. Як було зазначено вище, найбільший обсяг операцій країн-боржників із середнім рівнем доходу на душу населення здійснюється у рамках плану Брейді. В результаті реалізації плану Брейді більшість латиноамериканських країн змогли повернутися на міжнародний ринок капіталів. Ще більше значення для України має досвід східноєвропейських країн через подібність економічного та господарського механізмів, а також спільності проблем перехідного періоду. Відповідно до класифікації Світового банку Польща і Болгарія на момент розпаду РЕВ були віднесені до категорії країн із середнім рівнем доходу, сильно обтяжених зовнішнім боргом. Для реструктуризації зовнішньої заборгованості приватним кредиторам використовувалася програма зниження боргу і його обслуговування у рамках плану Брейді. Одним із основних елементів останнього є механізм обміну боргу на акціонерний капітал (своп), що проводиться у двох основних напрямах:

1. Конверсія частини зовнішньої заборгованості в акції підприємств країни-боржника. Зазначений метод в Україні практично не використовується із нижченазваних причин.

В Україні не функціонує належним чином фінансовий ринок та не відпрацьований механізм встановлення вартості акцій, що відображає ціну підприємства на світовому ринку.

Існують також певні проблеми, пов'язані з бюджетно-податковою політикою держави. Так, у разі звичайної сек'юритизації одні державні зобов’язання обмінюються на інші. При проведенні свопів на акції державний борг фактично обмінюється на зобов'язання приватного сектору. Для реалізації цієї схеми державі спочатку необхідно знайти джерела коштів на купівлю акцій національних компаній (якщо акції знаходяться у власності держави, то необхідно врахувати альтернативні витрати, пов'язані з відмовою від можливих приватизаційних доходів).

2. Конверсія зовнішньої заборгованості в іноземній валюті у внутрішні боргові зобов'язання. Ця процедура дає можливість іноземним банкам-кредиторам обміняти боргові зобов'язання країни-боржника на акції її промислових корпорацій чи на внутрішні боргові зобов'язання. В обох випадках іноземний кредитор отримує  частку у капіталі даної країни. Але при значному борговому тягарі спосіб фінансування дефіциту балансу за поточними операціями шляхом нових іноземних позик є небезпечнішим, ніж корекція балансу руху капіталу (а саме-продаж частини активів іноземцям). Отже, шляхом обміну боргу на акціонерний капітал (своп) можна скоротити дефіцит балансу поточних операцій, не вдаючись до нових позик і збільшення боргового тягаря[14,69 – 71].

Беручи до уваги показники динаміки зростання зовнішнього боргу нашої держави, особлива увага урядом України приділяється питанням щодо джерел запозичення їх вартості, обсягів ефективного використання та управління вже існуючими боргами. Також уваги заслуговує проблема обслуговування зовнішнього боргу, оскільки одним із найважливіших показників платоспроможності держави є характеристика ліквідної позиції економіки країни через співвідношення планових платежів з обслуговування боргу до експорту.

Але жоден з цих вищезазначених заходів не може дати гідного вирішення проблеми державних запозичень та гарантування фінансової безпеки України. На мій погляд, одним із головних шляхів розв’язання проблеми державного боргу є розробка і реалізація боргової стратегії нашої держави, яка повинна включати в себе такі заходи:

  •  формування державної установи, яка б займалась виключно питанням державних запозичень країни, а також була підпорядкована Міністерству фінансів України і СБУ;
  •  складання чіткого плану, який би показував боргові та інвестиційні потоки держави;
  •  вкладання запозичених грошей в ті галузі виробництва, які б могли дати повну віддачу, що призведе до сплати самого боргу, а також коштів на його обслуговування;
  •  потрібен далекоглядний план поетапного, чіткого і не корумпованого сплачування боргу;
  •  залучені кошти повинні давати приріст виробництва, а також стимулювати розвиток національної економіки.

На нашу думку, якщо в нашій державі хоча б частково були втілені в життя вищезгадані заходи, то проблема надмірного рівня державних запозичень та загроза фінансовій безпеці країни України не була б такою актуальною, як в наш час.


Висновки

Отже, державними позиками  є кредитні відносини, в яких позичальником чи кредитором виступає держава або її місцеві органи. Тобто, фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх запозичень є фактичним їх “проїданням”, невиправданим і невигідним з точки зору перспектив національної економіки. На противагу цій практиці необхідно ширше залучати інвестиційні кредити. Удосконалення взаємовідносин України з міжнародними організаціями базується на новій стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено фінансовий інструмент.

Необхідно здійснити також конкретні заходи для геостратегічної диверсифікації джерел надходження зовнішніх коштів. Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями.

Скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався;

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні е однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п'яти, і за десятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам собою має принципове значення для функціонування економіки.

Загалом, можна констатувати, що дефіцит бюджету спричинив більше негативних моментів, будучи гальмом реформування та розвитку економіки, аніж - позитивів, а політика держави у сфері управління ним та вирішення суміжних проблем - заборгованості та інфляції носить недолугий, а подекуди й зовсім алогічний характер, чим самим ще більше ускладнюючи фінансово-економічну кризу. Практична філософія ж зовнішніх та внутрішніх позик, як способів фінансування і розвитку економіки України; не сприяє зміцненню її фінансової безпеки та стабілізації, а отже - відкладається у часі очікуваний якісний поступ на шляху економічного зростання.

 Думки вчених стосовно державних запозичень є доволі поляризованими: одні дотримувались позитивної думки, а інші вважали, що державний борг загрожує суверенітету країни, добробуту громадян й фінансовій безпеці країни.

Фінансова безпека країни – захищеність фінансових інтересів на всіх рівнях фінансових відносин; певний рівень фінансової незалежності, стабільності та стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх та внутрішніх дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу фінансовій безпеці; здатність  фінансової системи держави забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи і стале економічне зростання.

В Україні обсяг боргу два рази наблизився до критичної позначки. причому у 1999 році даний показник перевищив 60% - граничнодопустимий рівень, й призвів країну до кризи ліквідності та загрози дефолту.

Існують чотири основні шляхи реструктуризації держборгу:

  •  списання боргу – нездатність держави сплатити зовнішній борг, який виступає як пропорційний податок;
  •  викуп боргу – здатність країн-боржників самим викупати свої борги з великим дисконтом;
  •  сек’ютиризація емітація нових боргових зобов’язань у вигляді облігацій, які обмінюються на старий борг;
  •  обмін боргів на акції національних підприємств – придбання акції державних компаній за національну валюту, або обмін боргів на акції компаній.

В нашій країні не має чіткого механізму управління державними запозиченнями, які можна отримати завдяки розробці і реалізації продуманої боргової стратегії України. На мій, погляд вона повинна включати в себе формування боргового капіталу в Україні, плани сплачування боргу, а також показувати галузі виробництва, в які треба вкладати запозиченні кошти.

Виконання цих елементарних заходів  боргової стратегії приведе до того, що національна економіка України набуде стабільніших рис економічного зростання і принесе добробут і злагоду у кожну українську сім’ю.


Список використаних джерел

  1.  Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) – Львів: Каменяр, 2000– 303с.
  2.  Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки// Вісник НБУ – 1997 - №4 – с.42 – 46.
  3.  Башинська О. М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу//Фінанси України – 2000 - №12 – с.67 – 77.
  4.  Боднарук Т. Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу// Фінанси України – 2003 - №10 – с.14 – 18.
  5.  Бюджетний кодекс України// Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 2003 - № 10 – с.416.
  6.  Вахненко Т. Напрями вдосконалення боргової політики держави// Економіка України – 2002 - №5 – с.16 – 24.
  7.  Вахненко Т. Соціально – економічні фактори формування зовнішньої заборгованості// Економіка України – 2004 - №3 – с. 18 – 27.
  8.  Закон України «Про державний бюджет України на 2008 рік»// Офіційний вісник України 2008 - №10 – с.8 – 180 .
  9.  Зражевська Н. В. Механізми реструктуризації зовнішнього державного боргу// Фінанси України – 2005 - №9 – с.47 – 55.
  10.  Іващук О. Т., Кравчук Н. Я. Кількісні методи фінансового прогнозування     боргової стратегії держави: концептуалізація, методологія, практика.//   Світ фінансів – 2004 - №1 – с.34 – 47.
  11.  Козюк В. Макроекономічний аналіз зовнішнього боргу України за умов ринкової трансформації.// Вісник Тернопільської академії народного господарства – 2000 - №7 – с.29 – 37.
  12.  Кравчук Н. Я. Іноземні кредити в економіці України.// Вісник Тернопільської академії народного господарства – 1999 - №10 – с.140 – 143.
  13.  Кравчук Н. Я. Реструктуризація зовнішнього боргу// Фінанси України – 2001 – №10 – с.63 – 71.
  14.  Кравчук Н.Я. Зовнішня заборгованість держави: емпіричні гіпотези та концептуальні підходи: Світ фінансів – 2005 - №2 – с.28 – 37.  
  15.  Манько В. Ложные цели, негодные средства // Эксперт №46 5 – 11декабря 2005 – с.48 – 51.
  16.  Маркс К. Капітал: У 3 – х т. Т.1. – К., 1954 – с.753.
  17.  Новосад Л. Я. Соціально – економічні передумови і макроекономічні наслідки державної заборгованості// Фінанси України – 1998 – №6 – с.37 – 43.
  18.  Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного державного бюджету//Фінанси України – 2002 - №4 – с.39 – 53.
  19.  Підсумки виконання бюджетів усіх рівнів у 2006 році та пріоритетні завдання Міністерства фінансів на 2008 рік// Матеріали до засідання колегії Міністерства фінансів України – Київ – 2008 – 168 с.
  20.  Рак Р. В. Теоретичні засади й можливості використання боргової стратегії// Фінанси України – 2004 - №5 – с.76 – 87.
  21.  Рожко О. Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання// Фінанси України – 2003 - №1 – с.82 – 87.
  22.  Рязанова Н. С. Сучасні тенденції зовнішньої заборгованості// Фінанси України – 2005 - №7 – с.26 – 37.
  23.  Сем’янчук П., Кльоц Р. Державний борг та його вплив на фінансову безпеку України// Вісник Тернопільської академії народного господарства – 2004 – №8 – с.163 – 172.
  24.  Хорошковський В. І. Державні запозичення України: використання можливості чи втрачені шанси?// Вісник національної академії наук України – 2002 - №8 – с. 23 – 30.
  25.  Черный В.Эволюция украинского государственного долга// Финансовые риски – 2002 - №4 – с. 28 – 33.
  26.  http:// www.minfin.gov.ua/


Додаток 1.

Програма державного запозичення України на 2010 рік

Залучення коштів для фінансування бюджету передбачається здійснити за наступними позиками

Назва

Кредитор

Прогноз надходження у 2010 році

екв. в тис.дол.США

екв. в тис. грн.

І. Пряме запозичення

6 124 551,1

30 316 527,7

1. Зовнішнє запозичення

3 345 025,2

16 557 874,7

1.1. Пряме фінансування бюджету

2 500 000,0

12 375 000,0

ОЗДП довгострокові

ОЗДП

2 000 000,0

9 900 000,0

Позика на політику розвитку IIІ

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

 500 000,0

2 475 000,0

1.2. Фінансування проектів розвитку

 845 025,2

4 182 874,7

Будівництво ПЛ в Рівненська АЕС - Київська

Європейський банк реконструкції та розвитку

  67 734,0

 335 283,0

Модернізація державних фінансів

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  14 214,6

  70 362,0

Підвищення надійності постачання електроенергії в Україні

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  84 513,5

 418 342,0

Проект видачі держ.актів на право власності на землю та розвитку системи кадастру(4709 від 17.10.03)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  31 449,5

 155 675,0

Проект "Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні" (4682 від 15.04.03)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

   3 434,3

  17 000,0

Проект "Модернізації державної податкової служби - 1" (4698 від 04.09.03)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  14 524,0

  71 894,0

Проект реабілітації гідроелектростанцій (4795 від 19.09.05)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  31 563,9

 156 241,4

Проект "Рівний доступ до якісної освіти в Україні" (4780 від 05.09.05)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

   3 183,8

  15 760,0

Проект розвитку ДМА "Бориспіль" (UKR-P1 від 29.03.05)

Японський банк міжнародного співробітництва

  65 101,1

 322 250,3

Проект розвитку міської інфраструктури

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  43 272,7

 214 200,0

Проект удосконалення системи соціальної допомоги (4807 від 28.11.05)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  71 540,4

 354 125,2

Реформування державної статистики (4729 від 15.07.04)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  12 197,8

  60 379,3

Розширення доступу до ринків фінансових послуг (4827 від 23.06.06)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  89 602,5

 443 532,5

Створення єдиної системи збору та обліку внесків на соціальне страхування та пенсійного забезпечення

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

  10 101,0

  50 000,0

Третій Проект "Ремонт автомобільної дороги Київ - Чоп" (36547 від 19.12.06)

Європейський банк реконструкції та розвитку

 294 949,5

1 460 000,0

Фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії (друга фаза) (33832 від 21.10.05)

Європейський банк реконструкції та розвитку

   7 642,4

  37 830,0

2. Внутрішнє запозичення

2 779 525,9

13 758 653,0

2.1. Пряме фінансування бюджету

2 779 525,9

13 758 653,0

ОВДП

Прогнозні ОВДП 2010

2 779 525,9

13 758 653,0

20,8

37,9

23,1

31,2

19,6

35,7

47,94

2,44

41,26

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

2006 рік (факт)

2008 рік (зі змінами)

2009 рік (проект)

Надходження

коштів від

приватизації

Зовнішні

запозичення

Внутрнішні

запозичення


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49973. Исследование процесса затвердевания сварочной ванны с использованием метода материального моделирования 1.94 MB
  Продемонстрировать механизмы роста кристаллитов используя смеси солей. Сравнить скорости затвердевания чистого расплава соли и расплава смеси солей при одинаковых механизмах роста; 3. Указать следы фронта затвердевания первичной границы роста кристаллитов. Задавая различные скорости сварки через окуляр микроскопа можно непосредственно наблюдать процессы структурообразования сварочной ванны изучая механизмы роста кристаллитов.
49974. Общая структура программ в Pascal 65.5 KB
  F1 обратиться за справкой к встроенной справочной службе Help помощь; F2 сохранить редактируемый текст в файл; F3 открыть текст из файла в окно редактора; F4 пользуется в отладочном режиме: начать или продолжить исполнение программы и остановиться перед исполнением той ее строки на которой стоит курсор; F5 отобразить скрыть окно на вывода; F7 используется в отладочном пошаговом режиме: выполнить следующую строку если в строке есть обращение к процедуре функции войти в эту процедуру и остановиться перед исполнением...
49975. ПРОСТЕЙШИЕ МОДЕЛИ НАДЕЖНОСТИ 212.5 KB
  Вероятность того что прочность элемента будет находиться на интервале s т. это вероятность разрушения. Вероятность неразрушения равна 1Pis для iтого элемента. Аналогично для всей системы ее вероятность не разрушения 1Pcs где Pсs – интегральное распределение прочности всей системы состоящей из n последовательно соединенных элементов.
49978. Измерение параметров гармонического напряжения с помощью осциллографа 498 KB
  Измерение параметров гармонического напряжения с помощью осциллографа Цель работы Приобретение навыков измерения параметров гармонического напряжения с помощью осциллографа. Получение сведений о характеристиках и устройстве электронного осциллографа. Устройство принцип действия и основные характеристики электронного осциллографа.
49979. Изучение линейчатых спектров атомов 423.5 KB
  Согласно современной квантовой теории возможные значения энергии системы атомов полностью определяются ее внутренними свойствами: числом и свойствами атомов ядер и электронов в ней и характером взаимодействия между ними. Те значения энергии. которые могут быть реализованы в данной системе принято называть ее уровнями энергии. Совокупность всех возможных значений энергии или уровней энергии носит название энергетического спектра или спектра возможных значений энергии.
49980. Измерение и анализ спектров свечения газоразрядных ламп 184.5 KB
  Просматривая видимый диапазон 400 – 750 нм измерили длины волн всех спектральных линий лампы №1. Обработка результатов измерений Измеренные длины волн линий занесите в табл. Измерение длин волн спектральных линий. Используя данные о длинах волн спектральных линий атомов некоторых элементов из табл.