48767

Формування Європейської Валютної Системи

Курсовая

Финансы и кредитные отношения

Перші спроби європейських країн об'єднати свої валютні системи були ще в XVIIXVIII ст. Проте будучи підсистемою світової валютної системи ЄВС відчуває негативні наслідки нестабільності останньої і вплив долара США. Проаналізувавши економічну літературу з даної теми ми зробили висновок що звертається недостатня увага на існування світової валютної системи а отже і ЄВС як її складової за умов сучасної фінансової кризи. Ця фінансова криза може призвести до краху сучасної системи паперового та кредитного обігу.

Украинкский

2013-12-15

282 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 3

Вступ.

Перші спроби європейських країн об'єднати свої валютні системи були ще в XVII-XVIII ст., коли в Європі укладалися численні конвенції німецьких держав (1753, 1836-1838 pp.). Бурхливий розвиток капіталізму й інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX — на початку XX ст. викликали появу численних європейських монетних і валютних союзів.

Створення ЄВС - явище закономірне. Ця валютна система виникла на базі західноєвропейської інтеграції з метою створення власного валютного центру. Проте, будучи підсистемою світової валютної системи, ЄВС відчуває негативні наслідки нестабільності останньої і вплив долара США.

Валютно-фінансові проблеми європейської інтеграції стали предметом особливо активного вивчення в кінці 80-х та в 90-х роках ХХ століття, коли стало очевидним, що переростання ЄВС в Європейський валютний союз є не абстрактним, не нездійснимим проектом, а близькою реальностю. Водночас, виникла соціально-політична та економічна потреба в дослідженні цієї проблеми з метою отримання вірогідних, перевірених бодай на прогностичному рівні, знань про шляхи і методи реалізації планів створення валютних інтеграційних угруповань.

Певний внесок в наукове обгрунтування проблем інтеграції країн Європейського співтовариства і, зокрема, входження їх до Європейського валютного союзу, зробили такі українські економісти-міжнародники, як С.Я.Боринець, А.С. Гальчинський, М.А. Дудченко, О.К. Єременко, Л.Л.Кістерський, О.В. Плотніков, О.І. Рогач, В.Д. Сікора, В.О. Степаненко, В.М. Суторміна, В.М. Федосов, А.С. Філіпенко, О.І. Шнирков та інші. Процеси західноєвропейської економічної інтеграції глибоко досліджували  російські вчені. Серед них можна виділити професорів Л.І. Глухарєва, Л.А. Дробозіна, Л.М. Красавіну, С.М. Нікітіна, В.М. Усоскіна, Р.Е. Ентова, В.Н. Шенаєва, Ю.В.Шишкова та інших.

Серед найбільш відомих і авторитетних у світовій економічній літературі праць з цієї проблематики можемо назвати дослідження Дж. Ерроусміта (J. Arrousmith), П. Де Грове (P. De Grauve), П. Кенена (P. Kenen), М. Обстфельда (M. Obstfeld), Р. Маккелі (R. McCauley), Ч. Гудхарта (Ch. Goodhart), Д. Гроса (D.Gros), Л. Спавенти (L. Spaventa), Н. Тигесена (N. Thygesen), Б. Айхенгріна (B. Eichengreen), Ч. Виплоша (Ch. Wyplosz) та ін.

Актуальність даної роботи полягає в недостатній досліджуваності українськими вченими нинішнього стану ЄВС, її проблем функціонування і існування. Проаналізувавши  економічну літературу з даної теми ми зробили висновок, що звертається недостатня увага на існування світової валютної системи, а отже і ЄВС, як її складової, за умов сучасної фінансової кризи. Ця фінансова криза може призвести до краху сучасної системи паперового та кредитного обігу. Тому питання  ЄВС та її проблем подальшого функціонування сьогодні є надзвичайно актуальним і потребує вирішення.

Метою даної роботи є розкриття та узагальнення принципів, методів, стратегії і тактики  формування Європейської Валютної Системи, її недоліків та шляхів їх подолання.

Відповідно до поставленої мети даного дослідження було визначено наступні завдання:

  •  аналіз основних етапів формування світової валютної системи;
  •  висвітлити недоліки попередніх валютних систем;
  •  висвітлити передумови формування сучасної європейської валютної системи та її значення у сучасному світі;
  •  визначити особливості ЄВС;
  •  висвітлити основні етапи впровадження єдиної валюти – євро;
  •  проаналізувати задачі єдиної європейської валюти;
  •  порівняти СДР і ЕКЮ, визначити переваги останнього;
  •  виявити проблеми подальшої інтеграції європейських країн в ЄС в сфері фінансів;
  •  дослідити сучасну фінансову кризи та її впливу на ЄВС ;

Об'єктом дослідження є системоутворюючі елементи функціонування механізму європейської валютно-фінансової системи.

Предмет дослідження є особливості існування ЄВС на сучасному етапі.


  1.  Еволюція світової валютної системи.

Валюта (від іт. "valuta" - ціна, вартість) - грошова одиниця, яка використовується для замірювання величини вартості товарів. [14,159]. Валютна система – форма організації міжнародних валютних відносин, закріплених в національному законодавстві та міжнародних угодах [9,125].

В економічній літературі виділяють  національну та світову валютну систему. «Світова валютна система – це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства» [1,85]. «Світова валютна система є функціональною формою организації валютних відносин на рівні міждержавних зв`язків.Її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, здійснення яких забезпечується створення на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ і організацій» [5,320]. В табл.2. представлено етапи розвитку світової валютної системи.

Її визначають такі елементи:

  •   міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці СДР, ЄВРО);
  •  механізм валютних паритетів і курсів; об'єм валютних обмежень;
  •  умови конвертованості валют; режим міжнародних валютних ринків і ринків золота; умови взаємного обміну валют;
  •  форми міжнародних розрахунків.

Національна валютна система - це форма організації грошових відносин, яка охоплює не тільки внутрішній грошовий обіг, але і сферу міжнародних розрахунків країни і визначається національним законодавством. «Національна валютна система є продовженням внутрішньої грошової системи і формується в межах, що визначаються її характерними рисами» [14,159].

Її характеризують такі елементи :

  •  національна валютна одиниця;
  •   валютний паритет, умови конвертованості валюти;
  •  система валютного ринку і ринку золота;

Необхідною умовою функціонування валютної системи є конвертація національних валют. «Конвертованість валюти – це її здатність до вільного обмінуна інші валюти за визначеним курсом» [14,161]. Конвертація національних валют здійснюється за валютним курсом. За визначенням В.М.Іванова, “валютний курс – це ціна одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни, при угодах купівлі-продажу. Така ціна може встановлюватися виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах ринку або буду суворо регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансово-кредитним органом” [5,103].
 Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст. після промислової революції на базі золотого монометаллизму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Парижскій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало усі функції грошей, грошова і валютна системи - національна і світова - були тотожні, із тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, по висловлюванню К. Маркса, “національні мундири” і приймалися в платежі по вазі. «Золотий стандарт – це валютна система, засована на офіційному закріпленні країнами золтого вмісту в 1 національної валюти  та зобовязанні центральних банків купувати і продавати національну валюту обмін на золото» [16,224]. В табл. 1. графічно зобржено моноцентричність системи золотого стандарту.

Парижська валютна система базувалася на таких структурних принципах:

- її основою являвся золотомонетний стандарт;

- кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія - із 1816 р., США - 1837 р., Німеччина - 1875 р., Франція - 1878 р., Росія - із 1895 1897 р.);

- золото використовувалося як загальновизнані світові гроші.

Золотомонетний стандарт був відносно ефективний до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу. Країни з дефіцитним платіжним балансом вимушені були проводити дефляціонну політику, обмежувати грошову масу в обігу при відливі золота за кордон. Проте Великобританія, незважаючи на хронічний дефіцит платіжного балансу (1890 - 1913 р.), не відчувала відливу капіталу (за рахунок того, що в той час Англія широко поширювала ліквідні короткострокові зобов'язання й інші країни віддавали перевагу їх накопичувати. Відомо, що в 1913 році сума зобов'язань більш ніж утроє перевищила золотий запас Англії). Протягом майже ста років до першої світової війни тільки долар США й австрійський талер були девальвовані: золотий зміст фунту стерлінгів і французького франку був незмінним у 1815-1914 р. Використовуючи головну роль фунту стерлінгів у міжнародних розрахунках (80% у 1913 р.), Великобританія покривала дефіцит платіжного балансу національною валютою.

Характерно, що й у розпал тріумфу золотомонетного стандарту міжнародні розрахунки здійснювалися в основному з використанням тратт (перекладних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській. Золото відвіку служило лише для оплати пасивного сальдо балансу міжнародних розрахунків країни. З кінця XIX ст. з'явилася також тенденція до зменшення частки золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28% у 1872 р. до 10% у 1913 р.) і в офіційних резервах (із 94% у 1980 р. до 80% у 1913 р.). Розмінні кредитні гроші витискали золото. Регулюючий механізм золотомонетного стандарту переставав діяти при економічних кризах (1825, 1836-1839, 1847, 1857, 1855 р. і ін.). Регулювання валютного курсу шляхом дефляціонній політики, зниження цін і збільшення безробіття оберталося проти трудящих, призводячи до соціальної напруженості.

Поступово золотий стандарт (золотомонетний) зжив себе, тому що не відповідав масштабам зрослих господарських зв'язків і умовам регульованої ринкової економіки. Перша світова війна ознаменувалася кризою світової валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система.

Після періоду валютного хаосу, що виникнув у результаті першої світової війни, був установлений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і головних валютах, конвертованих у золото (за пропозицією англійських експертів). «Золотодевізний стандарт – це міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який був конвертований у золото за фіксованим курсом» [16,225]. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Генуезька валютна система функціонувала на таких принципах:

1. Її основою являлися золото і девізи - іноземні валюти. У той період і грошові системи 30 країн базувалися на золотодевизному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів. Проте в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, а фунт стерлінгів і долар США оспорювали лідерство в цій сфері.

2. Збережено золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватися не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), але і побічно, через іноземні валюти (Німеччина і ще біля 30 країн).

3. Відновлено режим вільно коливних валютних курсів.

4. Валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, нарад.

Під впливом закону нерівномірності розвитку в результаті першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи в США. Сполучені Штати розгорнули боротьбу за гегемонію долара, проте домоглися статусу резервної валюти лише після другої світової війни. У міжвоєнний період долар і фунт стерлінгів, що знаходилися в стані активної валютної війни, не одержали загального визнання.

Валютна стабілізація була висаджена світовою кризою в 30-х роках. Головні особливості світової валютної кризи 1929-1936 р. такі:

- циклічний характер: валютна криза переплелася зі світовою економічною і грошово-кредитною кризою;

- структурний характер: принципи світової валютної системи - золотодевизного стандарту - зазнали аварії;

- велика тривалість: із 1929 до осені 1936 р.;

- виняткова глибина і гострота: курс ряду валют знизився на 50-84%.

Погоня за золотом супроводжувалася збільшенням приватної тезаврації і перерозподілом офіційних золотих резервів. Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав (Німеччина, Австрія, Туреччина й ін.), що припинили зовнішні платежі. Утворилася маса “гарячих” грошей - грошових капіталів, що стихійно переміщаються з одної країни в другу в пошуках одержання спекулятивного надприбутку або надійного захистку. Раптовість їхньої притоки і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки.

Восени 1931 р. золотий стандарт був скасований у Великобританії, коли світова економічна криза досягла апогею. Безпосередньою причиною цього послужило погіршення стана платіжного балансу і зменшення офіційних золотих резервів країни в зв'язку з різким скороченням експорту товарів і прибутків від “невидимих” операцій. 21 вересня 1931 р. був припинений розмін фунта стерлінгів на золоті злитки, а курс його знижений на 30,5%. Одночасно була проведена девальвація валют країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн, що мали з Великобританією тісні торгові зв'язки. У квітні 1933 р. золотомонетний стандарт був скасований і в США, коли економічна криза переростала в депресію особливого роду. Безпосередньою причиною скасування послужило значне і нерівномірне падіння цін. Це викликало масові банкрутства. Банкрутство 10 тис. банків (40% загальної кількості банків країни) підірвало грошово-кредитну систему США і привело до скасування розміну доларових банкнот на золоті монети. Для ведення валютної війни з метою підвищення конкурентноздатності національних корпорацій США проводили політику зниження курсу долара шляхом скупки золота. До січня 1934 р. долар знецінився стосовно золота на 40% (у порівнянні з 1929 р.) і був девальвован на 41%, а офіційна ціна золота була підвищена з 20.67 до 35 долл. за тройську унцію.

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розробка проекту нової світової валютної системи почалася ще в роки війни (у квітні 1943 р.), тому що країни побоювалися потрясінь, подібних валютній кризі після першої світової війни й у 30-х роках. Англо-американські експерти, що працювали з 1941 р., із самого початку відкинули ідею повернення до золотого стандарту. Вони прагнули розробити принципи нової світової валютної системи, здатної забезпечити економічний ріст і обмежити негативні соціально-економічні наслідки економічних криз. У результаті довгих дискусій по планах Г. Д. Уайта і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсіанські ідеї міждержавного валютного регулювання були також призначені в основу Бреттон-вудської системи.

На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відношень і оформлена третя світова валютна система – «Бреттон-вудська система». Прийняті на конференції статті угоди (Устав МВФ) визначили такі принципи Бреттон-вудськї валютної системи.

1. Введено золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.

2. Бреттон-вудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи: а) збережені золоті паритети валют і впроваджена їхня фіксація в МВФ; б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб; в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал і золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ньому статус головної резервної валюти: г) із цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 долл. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г).

Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовому скасуванню, і для їхнього введення була потрібна згода МВФ.

3. Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Девальвація понад 10% припускалася лише з дозволу Фонду. Встановлено режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (( 1% за Статутом МВФ і ( 0,75% по Європейській валютній угоді). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

4. Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів із метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи, забезпечує валютне співробітництво країн.

В табл. 3. графічно відображено моноцентричність Бреттон – Вудської Валютної системи.

Під тиском США в рамках Бреттон-вудської системи затвердився доларовий стандарт - світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Тим самим США встановили монопольну валютну гегемонію, відтиснувши свого давнього конкурента - Великобританію. Фунт стерлінгів, хоча за ним у силу історичної традиції також була закріплена роль резервної валюти, став украй нестабільним. США використовували статус долара як резервної валюти для покриття національною валютою дефіциту свого платіжного балансу. Специфіка доларового стандарту в рамках Бреттон-вудськї системи полягала в зберіганні зв'язку долара з золотом. США з двох шляхів стабілізації валютного курсу -- вузькі межі його коливань або конверсія долара в золото - віддали перевагу другому. Тим самим вони поклали на своїх партнерів турботу про підтримку фіксованих курсів їхніх валют до долара шляхом валютною інтервенції. У результаті посилився тиск США на валютні ринки.

Засилля США в Бреттон-вудській системі було обумовлено новим розміщенням сил у світовому господарстві. США зосередили в 1949 р. 54,6% капіталістичного промислового виробництва, 33% експорту, майже 75% золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві впала з 38,3% у 1937 р. до 31% у 1948 р., в експорті товарів - із 34,5 до 28 %. Золоті запаси цих країн знизилися з 9 млрд. до 4 млрд. долл., що було в 6 разів менше, ніж у США (24,6 млрд. долл.), і їхні розміри різко коливалися по країнах. Великобританія, обслуговуя своєю валютою 40% міжнародної торгівлі, володіла лише 4% офіційних золотих резервів капіталістичного світу. Зовнішньоекономічна експансія монополій ФРН сполучилися з ростом золотих-валютних резервів країни (із 28 млн. долл. у 1951 р. до 2,6 млрд. у 1958 р.).

Економічна перевага США і слабкість їхніх конкурентів обумовили пануюче положення долара, що користувався загальним попитом. Опорою доларової гегемонії служив також “доларовий голод” - гостра недостача доларів, що викликається дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках із США, і браком золотих-валютних резервів. Він відбивав у концентрованому виді важке валютно-экопомичне положення країн Західної Європи і Японії, їхню залежність від США, доларову гегемонію.

Дефіцит платіжних балансів, виснаження офіційних золотих-валютних резервів, “доларовий голод” призвели до посилення валютних обмежень у більшості країн, крім США, Канади, Швейцарії. Оборотність валют була обмежена. Офіційний валютний курс носив штучний характер.

У зв'язку з нестійкістю економіки, кризою платіжних балансів, посиленням інфляції курси західноєвропейських валют стосовно долара знизилися. Виникнули “курсові перекоси” - невідповідність ринкового й офіційного курсів, що явилося причиною численних девальвацій. Серед них особливе місце займає масова девальвація валют у 1949 р. Знецінення валют викликало подорожчання імпорту і додатковий ріст цін.

США використовували принципи Бреттон-вудської системи (статус долара як резервної валюти, фіксовані паритети і курси валют, конверсія долара в золото, занижена офіційна ціна золота) для посилення своїх позицій у світі. Країни Західної Європи і Японії були зацікавлені в заниженому курсі своїх валют із метою заохочення експорту і відновлення зруйнованої економіки. У зв'язку з цим Бреттон-вудська система протягом чверті сторіччя сприяло зросту світової торгівлі і виробництва. Проте повоєнна валютна система не забезпечила рівні права всім її учасникам і дозволила США впливати на валютну політику країн Західної Європи, Японії й інших членів МВФ. Нерівноправний валютний механізм сприяв зміцненню позицій у США у світі на шкоду іншим країнам і міжнародному співробітництву. Протиріччя Бреттон-вудської системи поступово розхитували її.

Економічні, енергетичні, сировинний кризи дестабілізували Бреттон-вудську систему в 60-х роках. Зміна співвідношення сил на світовій арені підірвало її структурні принципи. З кінця 60-х років поступово ослабла економічна, фінансово-валютна, технологічна перевага США над конкурентами. Західна Європа і Японія, зміцнивши свої валютно-економічний потенціали, стали тіснити американського партнера.

З кінця 60-х років наступив кризис Бреттон-вудськоъ валютної системи. Її структурні принципи, встановлені в 1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил, що змінилася, у світі. Сутність кризи Бреттон-вудської системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером МЕО і використанням для їхнього здійснення національних валют, схильних знеціненню.

Прояви кризи Бреттон-вудської валютної системи приймали такі форми:

- “валютна лихоманка” - переміщення “гарячих” грошей, масовий продаж хитливих валют у чеканні їхньої девальвації і скупка валют - кандидатів на ревальвацію;

- “золота лихоманка” - утеча від нестабільних валют до золота і періодичне підвищення його ціни;

- паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів у чеканні зміни курсу валют;

- загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності, особливо її якості;

- масові девальвації і ревальвації валют (офіційні і неофіційні);

- активна валютна інтервенція центральних банків, у тім числі колективна;

- різкі коливання офіційних золотих-валютних резервів;

- використання іноземних кредитів і запозичень у МВФ для підтримки валют;

- порушення структурних принципів Бреттон-вудської системи;

- активізація національного і міждержавного валютного регулювання;

- посилення двох тенденцій у міжнародних економічних і валютних відношеннях - співробітництва і протиріч, що періодично переростають у торгову і валютну війни.

Валютна криза розвивалася хвилеподібно, вражаючи то одну, то іншу країну в різний час і з різною силою. Криза Бреттон-вудської системи досягла кульмінаційного пункту навесні і влітку 1971 р., коли в його епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза долара співпала із тривалою депресією в США після економічної кризи 1969-1970 р. США завзято опиралося проведенню назрілої девальвації долара і наполягали на ревальвації валют своїх торгових партнерів.

Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десятьох”. Була досягнута домовленість по таких пунктах: 1) девальвація долара на 7,89% і підвищення офіційної ціни золота на 8,57% (із 35 до 38 долл. за унцію); 2) ревальвація ряду валют; 3) розширення меж коливань валютних курсів із (1 до (2,25% від їхніх паритетів і встановлення центральних курсів замість валютних паритетів; 4) скасування 10%-го мита в США. Але США не взяли зобов'язання відновити конвертованість долара в золото і брати участь у валютній інтервенції. Тим самим вони зберегли привілейований статус долара, нині матеріально не підкріплений.Вашингтонська угода тимчасово згладила протиріччя, але не знищила їх.

У лютому - березні 1973 р. валютна криза знову обрушилася на долар. Поштовхом явилася нестійкість італійської ліри, що призвело до введення в Італії подвійного валютного ринку (із 22 січня 1973 р. по 22 березня 1974 р.) за прикладом Бельгії і Франції. “Золота лихоманка” і підвищення ринкової ціни золота знову оголили слабість долара. Проте на відміну від 1971 р. США не вдалося домогтися ревальвації валют країн Західної Європи і Японії. 12 лютого 1973 р. була проведена повторна девальвація долара на 10% і підвищена офіційна ціна золота на 11,1 % (із 38 до 42,22 долл. за унцію). Масовий продаж доларів привів до тимчасового закриття провідних валютних ринків. Таким чином і третій вид світової валютної системи зазнав краху. В табл. 8. представлено види золотого стандарту [9,130].

Валютна криза, дезорганізуючи економіку, утруднюючи зовнішню торгівлю, посилюючи нестабільність валют, породжує важкі соціально-економічні наслідки. Це виявляється в збільшенні безробіття, заморожуванні заробітної плати, рості дорожнечі. Ревальвація супроводжується зменшенням зайнятості в експортних галузях, а девальвація, подорожуючи імпорт, сприяє росту цін у країні. Програми валютної стабілізації зводяться в кінцевому рахунку до жорсткої економії за рахунок працюючих і орієнтації виробництва на експорт. Відцентрової тенденції, що відбиває міждержавні розбіжності, протистоїть тенденція до валютного співробітництва.

Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ у Кінгстоні (Ямайка) і ратифіковане необхідною більшістю країн-членів у квітні 1978 р. друга зміна Статуту МВФ оформили такі принципи четвертої світової валютної системи – Ямайської валютної ситеми.

1. Введено стандарт СДР замість золото-девизного стандарту. Угода про створення цієї нової міжнародної рахункової валютної одиниці (по проекту О. Еммингера) було підписано країнами-членами МВФ у 1967 р. Перша зміна Статуту МВФ, зв'язана з випуском СДР, ввійшла в силу 28 липня 1969 р.

2. Юридично завершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети. Припинено розмін доларів на золото. По Ямайській угоді золото не повинно служити мірою вартості і точкою відліку валютних курсів.

3. Країнам надане право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

4. МВФ, що зберігся на уламках Бреттон-вудської системи, покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання.

5. Поліцентрична побудова світової валютної системи. В табл. 4. графічно зображено поліцентричність Ямайської валютної системи.

Як завжди зберігається спадкоємний зв'язок нової світової валютної системи з попередньої. Ця закономірність виявляється при зіставленні Ямайської і Бреттон-вудської валютних систем. За стандартом СДР ховається доларовий стандарт. Хоча посилюється тенденція до валютного плюралізму, поки відсутня альтернатива долару як головному міжнародному платіжному і резервному засобу; золото юридично демонетизировано, але фактично зберігає роль валютного товару в модифікованій формі; у спадщину від Бреттон-вудської системи залишився МВФ, що здійснює міждержавне валютне регулювання. За задумом Ямайська валютна система повинна бути більш гнучкою, ніж Бреттон-вудська, і більш еластично пристосовуватися до нестабільності платіжних балансів і валютних курсів. Проте деяк валютна система періодично відчуває кризові потрясіння. Ведуться пошуки шляхів її удосконалювання з метою рішення основних валютних проблем.

Результати функціонування СДР із 1970 р. свідчать про те, що вони далекі від світових грошей. Більш того, виникнув ряд проблем: 1) емісії і розподілу, 2) забезпечення, 3) методу визначення курсу, 4) сфери використання СДР. Характер емісії СДР не еластичний і не пов'язаний із реальними потребами міжнародних розрахунків. За рішенням країн-членів при наявності 85% голосів членів Виконавчої ради МВФ випускає заздалегідь установлені суми на визначений період. Перша емісія здійснена в 1970-1972 р. на суму 9,3 млрд. СДР, друга - у 1979- 1981 р. на 12,1 млрд. З загальної суми 21,4 млрд. СДР на рахунки країн-членів зараховано 20,6 млрд., на рахунок МВФ - 0,8 млрд. СДР використовуються у формі безготівкових перерахувань шляхом запису в бухгалтерських книгах по рахунках країн-учасників системи СДР, МВФ і деяких міжнародних організацій.

Важливою проблемою СДР є їхнє забезпечення, оскільки на відміну від золота вони позбавлені власної вартості. Спочатку одиниця СДР дорівнювалася до 0,888671 р золота, що відповідало золотому утриманню долара того періоду. Звідси їхня початкова назва “паперове золото”. Тому умовна вартість СДР залежала від зміни ціни золота. З 1 липня 1974 р. у зв'язку з переходом до плаваючих курсів валют було скасовано золоте утримання СДР, тому що прив'язка до золота утрудняла їхнє використання в розрахунках між центральними банками, оскільки золото оцінювалося по нереальній заниженій офіційній ціні. З 1 липня 1974 р. курс СДР визначався на основі валютного кошика - средньозваженого курсу спочатку 16 валют країн, зовнішня торгівля яких складала не менше 1% світової торгівлі. З 1 липня 1978 р. склад валютного кошика був скоригований з урахуванням посилення валют нафтовидобувних країн (ОПЕК). З січня 1981 р. валютний кошик скорочений до 5 валют, щоб спростити формулу розрахунку умовної вартості СДР. У їхньому числі долар США, марка ФРН, японська єна, французький франк, фунт стерлінгів. Мова йде про валюти країн, що мають найбільший обсяг експорту товарів і послуг і частку в офіційних резервах країн-членів МВФ. Склад і частка валют у кошику СДР змінюються кожні 5 років. МВФ щодня визначає вартість СДР у доларах з урахуванням зміни його змінного курсу. Тим самим посилився вплив ринкового регулювання курсу СДР на відміну від початкового періоду, коли він фіксувався вольовим рішенням міждержавної організації МВФ.

У якості міжнародного платіжного засобу СДР використовуються в обмеженому колі міждержавних операцій. Не досягнута головна мета СДР: вони направляються на придбання конвертованої валюти не стільки з метою покриття дефіциту платіжного балансу, скільки для погашення заборгованості країн по кредитах МВФ.

  1.  Особливості європейської валютної системи.

Економічний та валютний союз Європейського Співтовариства є ключовим елементом нової інтеграційної стратегії Європейського Союзу, підвалини якого заклала Маастрихтська угода 1992 р. Європейська валютна система (ЄВС) почала функціонувати з13 березня 1979 р. у складі 8 країн “Спільного ринку” (Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Ірландія, Данія).

Суть Економічного і валютного союзу полягає в тому, що держави-члени переходять до загальної економічної і валютної політики та єдиної валюти, в результаті чого внутрішній ринок ЄС повинен перетворитись у єдиний економічний та фінансовий простір.

Головною метою Єдиного Європейського Акту 1986 р, було досягнення вільної торгівлі товарами і послугами, а також вільний рух населення між країнами-учасницями. В свою чергу скасування внутрішніх кордонів створило ринковий тиск у напрямку стабілізації обмінних курсів навколо корзини Європейської ватютної одиниці.

ЄВС - це міжнародна (регіональна) валютна система - сукупність економічних відношень, пов'язана з функціонуванням валюти в рамках економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних відношень країн “Загального ринку” із метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів. ЄВС - підсистема світової валютної системи (Ямайської). Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, що відрізняються від Ямайської валютної системи.ЄВС базується на ЕКЮ - європейській валютній одиниці.

На відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовує його в якості реальних резервних активів. По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом. По-друге, із цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20% офіційних золотих резервів країн ЄВС в ЄФВС. Центральні банки внесли у фонд

2,66 тис. т.  золота (у МВФ 3,2 тис. т). ЕКЮ, отримані в обмін на золото, зараховуються в офіційні резерви. По-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску в золотий фонд, а також для регулювання емісії й обсягу резервів в ЕКЮ.

Режим валютних курсів заснований на сумісному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25%) від центрального курсу, для деяких країн, зокрема Італії, +6% до кінця 1989 р., потім Іспанії з урахуванням нестабільності їхнього валютно-економічного становища. З серпня 1993 р. у результаті загострення валютних проблем ЄС рамки коливань розширені до (15%).

У ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних із валютною інтервенцією.

Європейський валютний союз — найбільший у світі єдиний ринок, який об'єднує близько 316 млн чол. За чисельністю населення ЄВС на 8 % переважає США і в 2,3 разу — Японію.

Найбільше реальні досягнення ЄВС:

  •  успішний розвиток ЕКЮ, що набула ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному значенні;
  •  режим узгодженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація валют, хоча періодично переглядаються їхні курсові співвідношення;
  •  об'єднання 20% офіційних золотих-доларових резервів; розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів: міждержавне і частково наднаціональне регулювання економіки.

Можна виділити такі причини створення Європейської Валютної системи.
1.
 Високі витрати обміну національних валют, які становили 0,1 % у великих міжбанківських операціях, 2—3 % при переказах між підприємствами і 5—25 % при обміні банкнот, загалом 0,3 % ВВП ЄС. (Підраховано, що якщо турист, який подорожуватиме всіма країнами ЄС, обмінюватиме 1 тис. марок на валюту кожної з країн, то наприкінці подорожі від неї залишиться лише половина.)
2.
 Посилення взаємозалежності держав — членів ЄС.
3.
 Єдність географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.
4.
 Необхідність здійснення єдиної макроекономічної політики та економічних реформ у країнах ЄС в однакові терміни.
5.
 Розвиток інформаційних технологій, комунікацій і транспорту, що прискорює зближення всіх країн світу і країн Західної Європи зокрема.
6.
 Поступова втрата Європейським Союзом конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого рівня розвитку технологічних і наукових досліджень порівняно з США і Японією.
7.
 Збільшення дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, посилення структурного безробіття в ЄС.
8.
Посилення залежності Західної Європи від позицій американського долара і японської єни, а також коливань світової валютно-фінансової системи.

З травня 2004 р. до ЄС приєдналися не лише Мальта та Кіпр, які давно чекали своєї черги а й наші колишні партнери по Радянському Союзу - балтійські республіки (Естонія, Литва та Латвія), а також сусіди та колеги по соціалістичному табору - Польща. Чехія, Словаччина, Угорщина та Словенія. Багато країн хочуть і поступово приєднуються до ЄС, до них належить і Україна. Між тим, варто відзначити, що таке значне розширення Союзу не може не створити певні проблеми які стануть на заваді його подальшого розширення. Передусім, у результаті того, що ключова характеристика розширення єврозони полягає у відносно великому збільшенні кількості країн-членів у порівнянні до помірного зростання економічного розміру. Звернемо увагу хоча б на той факт, що до 375 млн. населення сучасного ЄС додалися 106 млн - з нових країн-членів (тобто зростання становить 28%), але що стосується сукупного внутрішнього валового продукту країн Союзу, то до 8,9 трлн євро ВВП додалося лише 467 млрд. євро (тобто лише приблизно 5%). Проблема в тому, що країни, які приєдналися до ЄС не лише маленькі, а й за європейськими стандартами, бідні: середній розмір їх ВВП на душу населення, навіть перерахований за паритетом купівельної спроможності (9 690 дол.) становив менш ніж половину аналогічного показника за країнами, які до того моменту входили до Євросоюзу (21 242 дол. ).

Привертає увагу те, що в «об'єднаній Європі» і до того існували значні розбіжності. І не лише щодо ВВП. Так, серед керівників центральних банків країн єврозони велике занепокоєння спричиняє помітна розбіжність у темпах інфляції. Ця проблема, поза сумнівом, також лише загостриться у майбутньому і додасть головної болі центральним банкірам, оскільки в період 1996-2002 рр. розбіжність у середніх рівнях інфляції в країнах єврозони та в новоприбулих країнах (навіть без урахування найбільш інфляційних економік Болгарії та Румунії) становила близько 8 відсоткових пунктів.

Для нових членів ЄС серйозною проблемою стане і вплив ефекту Баласа-Самуельсона, який здатний збільшити на 1-2, а  в деяких країнах, і на 4% щорічні темпи інфляції. Взагалі приєднання до ЄС нових членів додало центральним банкам багато складної роботи, передусім у таких питаннях, як вільний рух капіталів, вільний обмін фінансовими послугами, валютна інтеграція та фінансова статистика.

Відповідно до теорії Баласа-Самуельсона (яка знайшла своє підтвердження на практиці), тісна торгова інтеграція приводить, передусім, до зростання продуктивності праці в експортних галузях (попит на продукцію яких збільшується вищими темпами). Наслідком цього, у свою чергу, стають вищі темпи зростання заробітної плати саме в цих галузях. Але такі фактори, як переплив робочої сили та профспілкова солідарність (там, де вона є!), призводять, врешті решт, до вирівнювання темпів зростання зарплати в усіх галузях - в тому числі в не-експортних, в яких продуктивність зростає повільніше.   Отже, результатом такої диспропорції стає випереджувальне зростання цін саме в не-експортних галузях. І ця тенденція додатково посилюється попитом на не-експортні послуги у зв'язку з відносним зростанням платоспроможності населення. Результатом усього цього логічного ланцюжку стає постійне підвищення реального валютного курсу.

З всього вище сказаного видно, що європейська інтеграція, приєднання всіх країн Європи до ЄС створює безліч проблем і послаблює ЄВС.

  1.  Етапи створення ЄВС.

Новий етап у розвитку західноєвропейської інтеграції - програма створення валютної й економічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора в квітні 1989 року.

План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.) передбачав:

  •  створення загального (інтегрованого ) ринку;
  •  структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;
  •  координація економічної, бюджетної, податкової політики;
  •  створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;
  •  єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

На основі плану Делора була розроблена  та підписана  12 країнами ЄС в   Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу. «На першому етапі (1971-1974 р.) передбачалися звуження границь (до +1,2%, а потім до 0) коливань валютних курсів, уведення повної взаємної оборотності валют, уніфікація валютної політики на основі її гармонізації і координації, узгодження економічної, фінансової і грошово-кредитної політики. На другому етапі (1975-1976 р.) намічалося завершення цих заходів. На третьому етапі (1977-1979 р.) передбачалося передати наднаціональним органам “Загального ринку” деякі повноваження, що належали національним урядам, створити європейську валюту з метою автоматичного вирівнювання валютних курсів і цін на базі фіксованих паритетів. Планувалися створення єдиної бюджетної системи, гармонізація діяльності банків і банківського законодавства. Ставилися задачі заснувати загальний центр для рішення валютно-фінансових проблем і об'єднати центральні банки ЄЕС по типу ФРС США для гармонізації грошово-кредитної і валютної політики» [14,167].

Незважаючи на деякі зрушення в інтеграційному процесі, із 1974 р. план потерпів провал. Це було обумовлено розбіжностями в ЄС, зокрема між національним суверенітетом і спробами наднаціонального регулювання валютно-кредитних відношень, диференціацією економічного розвитку країн-членів, кризами 70-х - початку 80-х років і інших чинників. Тривалий застій інтеграції в ЄС продовжувався із середини 70-х до середини 80-х років.

Наприкінці 70-х років активізувалися пошуки шляхів створення економічної і валютної спілки. У проекті голови Комісії ЄС упор був зроблений на створення європейського органу для емісії колективної валюти і часткового контролю над економікою країн - членів ЄЕС. Ці принципи валютної інтеграції були призначені в основу проекту, запропонованого Францією і ФРН у Бремені в липні 1978 р. У результаті затяжних і важких переговорів 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС). Цілі ЄВС такі:

  •  забезпечити досягнення економічної інтеграції;
  •  створити зону європейської стабільності з власною валютою в противагу Ямайській валютній системі, заснованої на доларовому стандарті;
  •  захистити “Загальний ринок” від експансії долара.

Перший етап фактично почався в липні 1990 року одночасно з повним скасуванням валютних обмежень по прямуванню капіталів у ЄС.  Основна увага виділена зближенню рівнів економічного розвитку, зниженню темпів інфляції і скороченню бюджетного дефіциту.

Другий почався із січня 1994 року створенням Європейського валютного інституту у Франкфурте-на-Майне в складі керуючими центральними банками країн-членів.  Ціллю створення Європейського валютного інституту було підготування до організації Європейської системи центральних банків і емісії банкнот ЕКЮ.

Європейська рада, що проходила в грудні 1995 року в Мадриді, підтвердила рішення про введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999 року, що стане третім заключним етапом.  Учасники ради вирішили відмовитися від назви “ЕКЮ”, прийнявши замість нього євро.  По задумах ради євро стане не рівнобіжною, наднаціональною валютою який є ЕКЮ, як-от єдиної, загальної для всіх членів Євросоюзу валютою, що остаточно замінить марки, фунти, франки...

  1.  Європейська валютна одиниця.

       ЕКЮ – Європейська валютна одиниця (ECUEuropian Currency Unit) – міжнародна безготівкова розрахункова одниця краї ЄВС [9,138].      

       ЕКЮ - складна валюта, її підтримує кошик національних валют країн Співтовариства, причому частка кожного учасника залежить від питомої ваги країни в сукупному валовому продукті и взаємній торгівлі.
       Щодня визначається розбіг між ринковим і центральним курсами кожної валюти в ЕКЮ.
 Ринковий курс валюти може досягти “порогу” відхилень по відношенню до ЕКЮ, не виходячи за межі допустимих коливань по відношенню до національних валют країн-членів ЄВС. Цей “сигнальний ” механізм покликаний попереджати країни про наближення порушення двосторонніх співвідношень валютних курсів. Чинний механізм обмінних курсів країн ЄВС обмежує зміни курсів валют в межах 2,25 % відносно одна одної і в діапазоні не більше 15 %. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

  •  частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,
  •  частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,
  •  значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

Порівняльна характеристика ЕКЮ і СДР дозволяє виявити їхні спільні риси і різниці. Спільні риси полягають у природі цих міжнародних рахункових валютних одиниць як прообразу світових кредитних грошей. Будучи жирогрошами, вони не мають матеріальної форми у вигляді банкнот, зараховуються на спеціальні рахунки відповідних країн і використовуються у формі безготівкових перерахувань по ним. Їхня умовна вартість визначається по методу валютного кошика, але з різним набором валют. За збереження на рахунках понад ліміту емітент виплачує країнам процентні ставки.

Проте є розходження ЕКЮ і СДР, що визначають переваги перших.

  1.  На відміну від СДР емісія офіційних ЕКЮ частково забезпечена золотом і доларами за рахунках об'єднання 20% офіційних резервів країн членів ЄВС. У розпорядження ЄВФС переведено з центральних банків 2,3 тис. т золота.
  2.  Емісія ЕКЮ більш еластична, ніж СДР. Сума випуску офіційних ЕКЮ не       встановлюється заздалегідь, а коректується в залежності від зміни золотих-доларових резервів країн-членів ЄВС. При цьому упущенням є вплив на емісію коливань ціни золота і курсу долара. Емісія приватних (комерційних) ЕКЮ банками більш відповідає потребам ринку. Її емісійний механізм включає дві операції: “конструювання” ЕКЮ, тобто створення на прохання клієнта депозиту в складі валют, що входять у її кошик; “злам кошика” ЕКЮ, тобто купівля і продаж на євроринці цих валют (або однієї з них за узгодженням банку з позичальником) для виплати депозитів.
  3.  Обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР.
  4.   Валютний кошик служить не стільки для визначення курсу ЕКЮ, скільки для розрахунку паритетної сітки валют, якої не розташовує жодна інша міжнародна рахункова валютна одиниця.
  5.   На відміну від СДР ЕКЮ використовується не тільки в офіційному, але і приватному секторах. ЕКЮ служить: базою паритетів і курсів валют ЄЕС; валютною одиницею в спільних фондах і міжнародних валютно-кредитних і фінансових організаціях; валютою єдиних сільськогосподарських цін; засобом міждержавних розрахунків центральних банків ЄЕС при проведенні валютної інтервенції; базою багатовалютної обмовки головним чином по єврокредитам; валютою позик і кредитів. Приватні (комерційні) ЕКЮ використовуються як валюта єврооблигаційних позик, синдикованих кредитів, банківських депозитів і кредитів. Більш 500 значних міжнародних організацій використовують ЕКЮ при наданні кредитів. З 1984 р. ТНК у ЄС публікують прейскуранти, виписують рахунки фактури і здійснюють розрахунки в ЕКЮ. У ЕКЮ відбуваються ф'ючерсні й опціонні угоди, що використовуються для страхування валютного і процентного ризику. Для полегшення розрахунків в ЕКЮ в 1986 р. створений валютний кліринг.

  Вага валюти в кошику - це відношення між кількістю даної валюти, що входила до кошика ЕКЮ і вартістю ЕКЮ, вираженій у цій валюті. Натомість, вартість ЕКЮ виражена в одній з валют кошика дорівнювала сумі кількості цієї валюти в кошику ЕКЮ і кількості решти складових валют ЕКЮ, перерахованій на цю валюту за чинним тоді центральним курсом. В таблиці 5 відображено структуру екю [24,258], а в таблиці 6  кількість валюти в 1 екю [24,258].
  Функції ЕКЮ:

  •  міра вартості у механізмі валютних курсів,
  •  основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,
  •  платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,
  •  платіжний засіб для розрахунків між органами та фінансовими інституціями Співтовариства,
  •  одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки в рамках Співтовариства.

 Створюючи графік переходу до Європейського валютного союзу, Європейська Комісія розробила детальнішу періодизацію цього процесу, ніж було встановлено Маастрихтським договором. Нереалізовану частину другого етапу, а також третій етап було поділено на три конкретніші фази "А", "Б" і "В".
Фаза «А» передбачала підготовку до європейського валютного союзу (травень 1998 - 31 грудня 1998 р.), в період розгортання якої Європейська Рада визначила перелік країн, що відповідають критеріям конвергенції до ЄВС. Поряд з цим був здійснено низку підготовчих заходів:

  •  створено Європейський центральний банк і Європейську систему центральних банків;
  •  прийнята необхідна юридична база для створення ЄВС;
  •  створена національна система органів кожної країни-члена для керівництва переходом до нової валюти;
  •  визначено і оголошено фіксовані ставки обмінних курсів національних валют країн-членів ЄВС щодо євро;
  •  банкам та іншим фінансовим установам було доручено розробити детальні плани переходу на валюту євро;
  •  розпочато виробництво банкнот і монет деномінованих у євро.

Фаза «В» безпосередньо розпочала існування європейського валютного союзу (1 січня 1999 р. - 31 грудня 2001 р.) й досягла мети запровадження нової валюти євро у безготівкових розрахунках. Цей    період співпав з початком третього, заключного, етапу створення ЄВС і передбачав:

  •  остаточну фіксацію обмінних курсів національних валют щодо євро;
  •  початок проведення єдиної кредитно-грошової і валютної політики у межах ЄВС;
  •  встановлення в усіх країнах ЄВС однакових процентних ставок;
  •  передачу повноважень щодо здійснення валютної політики Європейському центральному банку;
  •  повний перехід Європейської системи центральних банків на здійснення валютних операцій у євро;
  •  випуск державних боргових зобов’язань у євро;
  •  початок функціонування платіжної системи ТАРГЕТ.

Фаза «С» здійснила остаточний перехід до єдиної валюти євро (1 січня 2002 р. - липень 2002 р.) шляхом:

  •  випуску в обіг готівкових банкнот і монет євро;
  •  січень-липень 2002 року – паралельного обігу національних валют і євро;
  •  липень 2002 р. – вилучення з обігу національних валют держав-членів ЄВС;
  •  остаточний переходу банків і фінансових установ на єдину валюту;
  •  конвертація у євро всіх платіжних засобів;
  •  початок використання державними установами, приватними фірмами і громадянами виключно валюти євро.

Водночас, з 1 січня 1999 року припинила своє існування європейська розрахункова грошова одиниця ЕКЮ, яка була замінена на євро у співвідношенні 1:1. Обсяг першого випуску валюти євро склав 75 млрд.

Курс євро до валют інших держав, не є фіксованим і визначається ринковими механізмами на світових валютних біржах.

  •  1,95583 німецької марки
  •  40,3399 бельгійського франка
  •  166,386 іспанської песети
  •  6,55957 французького франка
  •  0,787564 ірландського фунта
  •  1936,27 італійської ліри                                 = 1 євро
  •  40,3399 люксембурзького франка
  •  2,20371 голандського гульдена               
  •  13,7603 австрійського шилінгу
  •  200,482 португальського ескудо
  •  5,94573 фінської марки [6,308].

В таб.7. виділено такі етапи введення валюти євро [19, 21].

Таким чином, створення єдиної грошової системи зробило Європейський валютний союз – найбільшим у світі єдиним ринком, який зараз динамічно розвивається та вдосконалює власну інфраструктуру з огляду на ситуацію викликану старінням населення в Європі, а також великою кількістю соціальних програм і гарантій.

  1.  Проблеми стійкості ЄВС за умов сучасної економічної кризи.

«Термін «фінансова криза» використовується нині як найбільш загальне і широке поняття. Кризи, центр яких зовнішньо – фінансова сфера, нерідко називаються «валютними» [10,83]. Світова криза, яка розпочалася в грошово-кредитній сфері у 2007 році через проблеми, що виникли на ринку іпотечного кредитування США, матиме своє продовження та вплив на економічні суб'єкти і в майбутньому серед факторів, що посилюють її - емісія грошей поза банківською системою, незабезпеченість випуску безготівкових грошей, відсутність єдиних правил '"поведінки"" грошей у різних країнах.

Досвід свідчить, що будь-яка система — чи то золотого стандарту, чи Бреттон- Вудська, чи заснована на вільно плаваючих валютних курсах - зазнавала краху, якщо вона не підтримувалася відповідною фінансовою політикою. Сучасна світова фінансова криза – це реакція на непомітне розбухання фінансового капіталу порівняно з розвитком реального сектора економіки. На сучасному етапі, коли внутрішній розвиток залежить від ситуації у світовій економіці, перш за все йдеться про 2 аспекти – стабілізацію світових фінансових ринків і формування стійких до криз ліквідних і незалежних фінансових систем у країнах.

Напевне, і сучасна система паперового та кредитного обігу матиме своє логічне завершення і на зміну їй прийде інша грошова система, яка більшою мірою відповідатиме економічним реакціям. Головним у цій ситуації є готовність уряду тієї чи іншої країни адекватно реагувати на відповідні зміни. А що такі зміни в монетарній сфері відбудуться, не викликає сумнівів. Питання лише в часі.

Сьогодні в світі відбуваються величезні технологічні зміни, виникають абсолютно нові системи розрахунків. Швидкість появи нових форм грошей та їх властивостей така висока,що навіть спеціалісти у сфері фінансів не завжди встигають відповідно реагувати на них, а регулюючі інституції тим більше не завжди адекватно законодавчо регламентують і контролюють процеси. Прикладом  можуть служити різні, часом протилежні за змістом бачення таких понять, як "електронні гроші", "приватні гроші", перекази грошей за допомогою мобільного телефону. Емісія готівкових коштів (банкнот і монет) центральним банком забезпечується його активами. Емісія безготівкових грошей банківською системою не забезпечена  нічим. Ні золотовалютним запасом, ні національним багатством, ні ВВП випуск грошей законодавчо не забезпечується.

Надзвичайно великого значення потребує розроблення нових теорій, підходів, законів. Можливо, не було помилкою минулих віків використання золота як грошей або хоча б часткового забезпечення їх емісії. Не виключено, що такий цивілізаційний поворот відбудеться вже в недалекому майбутньому.

Так, як євро залишається вразливим для раптових змін -  вартості таких світових валют як долар чи єна. Відповідно  і сучасна європейська валютна система може зазнати краху в умовах сучасної економічної кризи. Необхідне створення нової світової валютної системи, яка б врахувала нові підходи боротьби із зростанням грошової маси в світі, в результаті мультиплікації грошей.

«Криза в іпотечному секторі банківської системи США, яка розпочалася в 2007 році і має міжнародний резонанс на всіх світових ринках, лише підтверджує неможливість довгострокового планування в грошово-кредитному секторі економіки. Саме тоді, коли більшість економістів вважала за панацею і з захопленням пропагувала інфляційне регулювання та принципи монетарної політики, проблема виникла в дещо іншому секторі, в сфері застави, котрий виявився незахищеним. Втрати від неможливості передбачити ризики можуть мати надзвичайно негативні настілки для економік країн» [7,19].

У сучасних умовах світова економіка входить у нове русло глобальної інтеграції та інтернаціоналізації, де більш чітко виявляється нова якість взаємозалежності, яка не була дуже помітною при старих правилах функціонування. А зараз, навіть невеликий збій - фінансова криза. Дуже часто саме фінансова сфера має вирішальний вплив на реальний сектор, на рівень і якість життя людей

Кризи XIX і перших десятиріч XX ст відбувалися в умовах золотого стандарту, що надавало їм особливих рис. водночас загострюючи і обмежуючи деструктивні процеси Внаслідок Першої світової війни і, зокрема, після Великої депресії 1930-х рр., гроші втратили зв'язок із золотом, що в свою чергу змінило форми криз і, разом з тим, створило можливості для небачених раніше фінансових потрясінь. Стрижнем проблеми є високі коливання (висока волатильність) обмінних курсів і валютні кризи. Інфляція різними темпами і в різних формах розвивається у багатьох країнах, що залишається однією з головних причин валютних криз, які можна вважати особливим різновидом і складовою фінансових криз.

Біржові крахи і фінансові спекуляції окремих міжнародних гравців стають самостійними факторами нестабільності грошової системи. Обвал біржових курсів, що може бути у будь-який період і якого ніхто не в змозі уникнути, здатний імовірно, як і 70 років тому, спричинити тривалу і затяжну економічну кризу, та крах валютної системи.

Грошовий обіг перебуває на межі великих потрясінь, наслідком яких може стати повільна або різка зміна сучасної грошової системи. Адже факти  появи нових форм грошей, нових видів розрахунків, часткова втрата контролю центральними банками за емісією грошей і проблема забезпечення їх емісії, розгул шахрайств у монетарній сфері свідчать по системні проблеми. Як правило, кількість переходить у якість, а отже, слід бути готовими до народження нової валютної системи, яка повною мірою відповідатиме викликам сьогодення.

Висновки.

Валютна система сучасного Європейського Союзу пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, є міжнародною валютною системою типу "валютний союз" і дістала назву Європейського валютного союзу.Створення Європейської Валютної системи (ЕВС) також породжує цілий ряд проблем як для самого ЄС, так і для його економічних партнерів. Досі ще не існувало тривалого монетарного союзу між суверенними державами без сильної політичної інтеграції.

Валютний союз є досить важливим елементом інтеграційних процесів. Необхідність валютної стабілізації зумовлюється поглибленням взаємозв’язків між національними економіками. В останні роки у світовому господарстві поширюються процеси економічної інтеграції. Найбільшого розвитку ці процеси досягли в Західній Європі в межах Європейського валютного союзу. Дослідивши процес формування ЄВС можна зробити наступні висновки.

По-перше, причини розвитку інтеграційних процесів в Європі невід’ємні від змін в світовому господарстві: в кінці 70-х років змінилось співвідношення сил в світі на користь країна Західної Європи і Японії, зростання їх економічної потужності призвело до їх виступів проти валютної гегемонії США. Країни Західної Європи були незадоволені переважним домінуванням американського долара в світовому господарстві. Також їх не влаштовувала система плаваючих курсів, що негативно позначалась на їх зовнішній торгівлі. Так, після розпаду Бреттон-Вудської валютної системи, країни світу постали перед вибором одного з 3-х режимів валютних курсів: фіксованих, плаваючих або введення спільної грошової одиниці. Європа пішла шляхом фіксування валютних курсів.

По-друге, фіксування свого валютного курсу може призвести як до виграшу так і до програшу. Це залежить від ступеня інтеграції: чим тісніші зв’язки між країнами, тим більше підходить для них система фіксованих валютних курсів. Саме це і є вихідною ідеєю теорії оптимальних валютних зон, проблематикою якої займалися такі вчені як Манделл, МакКіннон, Кенен, Ваубель та інші.

По-третє,  важливою складовою ЄВС є Європейська валютна система – це визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. На сучасному етапі в рамках Європейської валютної системи  щодо валют слід розрізняти два типи валютного регулювання:   щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЄВС. Для країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий МВК II. У межах МВК II ці країни здійснюють прив'язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15 %. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов'язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності. Із започаткуванням ЄВС євро став важивою складовою міжнародної валютної системи.

По-п’яте, засади монетарної політики країн ЄС розробляються Європейською системою центральних банків (ЄСЦБ. Основні завдання ЄСЦБ:   зберігання та управління офіційними валютними резервами членів ЄВС;  проведення валютних операцій;    сприяння безперешкодному функціонуванню політики;  підтримання дій компетентних органів банківського нагляду платіжної системи;  розробки директив та здійснення наглядових функцій за діяльністю кредитних інституцій та із забезпечення цінової стабільності. ЄЦБ підпорядковується меті дотримання грошової стабільності в Європі.

По-шостє, міжнародна роль євро  валюти розрахунків (міжнародний визначається виконанням таких функцій:   валюти міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний платіжний засіб);   валюти резервної валюти центральних банків; засіб нагромадження вартості;  прив'язки, або "якоря" (використовується іншими країнами для прив'язки своїх валют, міжнародна роль яких є незначною).

По-сьоме, розширений Євросоюз може стати найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом українського імпорту і стати для України головним торговельним партнером.

Додатки.

Табл. 1. Моноцентричність системи золотого стандарту.

Табл. 3. Моноцентричність Бреттон – Вудської Валютної системи.

Табл. 4. Поліцентричність Ямайської валютної системи.

Таблиця 5. Структура екю.

Грошова одиниця

Питома вага,%

німецька марка

30, 36

французький франк

19,32

англійський фунт стерлінгів

12,60

італійська ліра

9,87

голландський гульден

9,49

бельгійський франк

8,09

іспанський пезета

5,15

данська корона

2,52

португальський ескудо

1,48

грецька драхма

100,0

Таблиця 6. Кількість валюти в 1 екю.

Грошова одиниця

Кількісний вміст

бельгійські франки

3 431 000

голландські гульдени

219 800

грецькі драхми

1 440 000

датські крони

197 600

ірландські фунти

8 552

іспанські песети

6 885 000

італійські ліри

151 800 000

люксембурзькі франки

130 000

німецькі марки

624 200

португальські ескудо

1 393 000

французькі франки

1 332 000

англійські фунти стерлінгів

87 840

Табл. 8. Види золотого стандарту [9,130].

Золотомонетний стандарт

В обігу перебувають золоті монети та банкноти, обмін банкнот здійснюється на золоті монети

Золотозлитковий стандарт

В обігу відсутні золоті монети, обмін банкнот здійснюється на золоті зливки

Золотовалютний (золотодевізний) стандарт

В обігу відсутні золоті монети, обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту, яка обмінюється на золто.


Етап А

Травень 1998 р.

• Європейська рада визначає країни, які дотримуються критеріїв
вступу в ЄВС на основі фактичних показників за 1997 р.

• Оголошення фіксованих ставок обмінних курсів

1 липня 1998р.

•   Створення Європейського центрального банку

Етап Б

1 січня 1999 р.

• інтеграція системи клірингових платежів у євро (ТАЯОЕТ) з
національними ЯТ05

• Перехід грошових ринків до операцій в євро

• Здійснення  всіх  міжбанківських розрахунків  і розрахунків з
центральним банком в євро

• Випуск державних боргових зобов'язань у євро

• Безвідзивна фіксація ставок обмінних курсів; німецькі марки,
французькі франки та інші - субденомінації євро

• У всіх країнах ЄВС встановлюються однакові процентні ставки

• Здійснення безготівкових платежів у євро

• Період    "ніякого    змушення    та    будь-яких    заборон"    для
використання і конверсії євро

• Період здійснення платежів та операцій електронного клірингу
в двох валютах

Етап В

1 січня 2002 р.

• "Е-dау" випуск в обіг банкнот і монет євро

• Євро стане законним платіжним засобом

• Компанії направляють накладні, платять і отримують кошти.
ведуть звітність у євро

• Період подвійного валютного обігу

Етап Г

• Національні валюти не знаходяться в обігу взагалі

•   Євро - єдина законна валюта

Табл. 7. Етапи створення євро.

Табл.2. Етапи створення світової валютної системи.

Ета-

пи

Валютна

система

Роки

засну-

вання

Стандарт

Використання золота

Валютні режими

Інституційна структура

І

Паризька

1867

Золото - монетний

Золото як резервний платіжний засіб.

Конвертованість валют у золото

Фіксовані курси на основі золотого паритету

Конференція

ІІ

Генуезька

1922

Золото - зливковий

Конференція, наради

ІІІ

Бреттон - Вудська

1944

Золото- валютний (золото -доларовий)

Конвертованість долара США в золото за офіційною ціною

Фіксовані курси на основі валютних паритетів

МВФ

ІV

Ямайська

1976 - 1978

Паперово - валютний

Офіційна демонетизація золота

Вільний вибір валютного режиму

МВФ, наради

Список використаної літератури.

  1.  Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.:Знання-Прес,2002.-311с. 
  2.  17 Горбунов С.В. Международный валютный фонд. - М.: экономика, 1998.
  3.  Дзюблюк О.В. Валютна політика: підручник. – К.: Знання, 2007, - 422с.
  4.  Івасів Б.С. Міжнародні розрахунки: підручник. – Тернопіль «Карт - Бланш», 2004, - 223с.
  5.         2.Іванов В.М. Гроші та кредит. – К.: МАУП, 1999. – 320 с.
  6.  Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський союз: заснування і етапи становлення: навчальний посібник. – К.: «Ін Юре», 2001, - 448с.
  7.  Коптюк О. Ризики сучасної грошової системи та перспективи її розвитку// Вісник НБУ, 2008, версень.
  8.  Котелкин С.В. Международная финансовая система: ученик, М.,2004.
  9.  Лапчук Б. Ю. Валютна політика: навчальний посібник. – К.: Знання, 2008, - 212с.
  10.  Луцишин З. Валютно – фінансові кризи як детермінанта реформування світової валютно – фінансової симтеми//Вісник ТНЕУ, 2007, №5.
  11.  Міжнародні валютно - кредитні відносини за ред. А.С. Філіпенка. - К.: Либідь, 1997.
  12.  Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України : підручник під головною редакцією Л.С. Голопатюка. – К.: Освіта України, 2005, - 404с.
  13.  Міжнародна економіка: навчальний посібник, вид. 2-ге. – К.: Центр навчальної літератури, 2004, 672с.
  14.  Міжнародна економика: Підручник/ за ред. В.М. Трасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006, - 224.
  15.  2Международные  валютно - кредитные отношения: ученик/ под ред. Красовиной Л.Н. - М.: Финансы и статистика, 2000.
  16.  Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2005, - 652с.
  17.  Пискунов Д.Ю. Теорія и практика валютного дилина. - М., 1996.
  18.  Посельський В. Європейський союз: інституційні основи Європейської інтеграції. - К.: Смолоскип, 2002, - 168с.
  19.  Сас Б. Монетарна політика європейської системи центральних банків у процесі побудови ЄВС//Вісник ТАНГ, 2001,№14.
  20.  Справочник экономиста - международника. - К.:Политиздат Украины, 1990.
  21.  5.Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.
  22.  6 Шаповалов А. Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 12.
  23.  Шаров О.Глобалізація валютної системи//Журнал європейської економіки, березень 2008.
  24.  Шемет Т.С. Теорія і практика валютного курсу. -  К.: «Либідь», 2006, - 360с.
  25.  Шемятенков В. Г. Евро: две стороны одной монеты. — М.: Экономика, 1998. – 127 с.


       


 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7598. Мова SQL. Загальна характеристика 116 KB
  Мова SQL Загальна характеристика. Як уже було сказано вище, обробка об’єктів БД виконуються мовою SQL, яка має певний набір команд. Команди SQL завжди починаються з дії (verb) - слова або групи слів, що описують задану операцію. Крім того,...
7599. Обмеження. Postgre SQL. 60 KB
  Обмеження Postgre SQL має декілька варіантів обмеження даних (constraint), які впливають на операції вставки і оновлення. Розглянемо один із них, який полягає в установці обмеженьдля таблиць і полів.Обмеженням є особливий атри...
7600. Послідовності SQL 78 KB
  Послідовності PostgreSQL є обєктно-реляційною СУБД, що дозволило включити в неї ряд нестандартних розширень SQL. Частинацих розширень пов’язана з автоматизацією часто вживаних операцій з базами даних, це, зокрема, послі...
7601. Редагування таблиці БД 104.5 KB
  Редагування таблиці Під час редагування таблиці доводиться виконувати такі роботи: зміна даних, тобто редагування вмісту полів маніпуляція записами, їх вилучення і вставка перейменування та знищення таблиці зміна структури...
7602. Запити. Створення запиту 173.5 KB
  Запити Створення запиту Запит являє собою команду, написану мовою SQL, яка вибирає дані з таблиць. Якщо запит виготовляється візуальним способом, то інтерпретатор складає його скрипт у вигляді тексту...
7603. Поєднані набори даних 91 KB
  Поєднані набори даних Поєднаний набір даних являє собою вибірку з декількох джерел. Для його одержання служить та ж таки команда SELECT, більш розширений її варіант виглядає та...
7604. Вкладені запити 89 KB
  Вкладені запити Запит SELECT може бути вкладеним у інший запит або використовуватися деякими командами як підкоманда. Завдяки цьому командаSQL може набирати скільки завгодно велику довжину. Ступінь вкладення не регламентується, од...
7605. Курсори SQL 132 KB
  Курсори SQL Курсор дозволяє включити у вибірку тільки деякі з отриманих записів. При правильному використанні курсори підвищують ефективність роботи з наборами записів. Курсори виконуються тільки в транзакційних блоках...
7606. Основи гідравліки та гідравлічних приводів 102.83 KB
  Предмет і задачі дисципліни. Склад та принцип дії гідравлічного приводу. Призначення та області застосування гідравлічних приводів. Порівняльна характеристика різних типів приводів. Класифікація гідравлічних приводів...