48975

Контурно-графічний аналіз результатів двохфакторного експерименту

Курсовая

Коммуникация, связь, радиоэлектроника и цифровые приборы

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя До постановки наукової проблеми про особливий статус медіакомунікацій масового спілкування в системі соціальних комунікацій Постановка наукової проблеми. До них відносять різновиди такого медіаспілкування яке по природі своїй є масовим що дає право називати медіа як масмедіа. Індивідуальна особистісна комунікація та масова комунікація це ті два основні види спілкування які природно супроводжують людину в усіх її особистісних та суспільних виявах....

Украинкский

2013-12-18

667.5 KB

4 чел.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

Кафедра автоматизації технологічних

процесів і виробництв

Курсова робота

З дисципліни:

“Основи наукових досліджень”

На тему:

“Контурно – графічний аналіз результатів двох факторного експеременту”

Виконав:

Ст. гр. КАм-51

Лень М.О..

Прийняв:

Данилишин Г.М.

Тернопіль, 2012

Зміст

Вступ

1 Вимоги до оформлення тез доповідей  

  Тези  

2 Вимоги до оформлення статей ТНТУ

  Стаття

3 Огляд літератури  .

4 Розрахункова частина

  Висновки

Вступ

У науці недостатньо встановити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, показати його загально-пізнавальне теоретичне або практичне значення, а також завчасно передбачити невідомі раніше нові процеси та явища. Наукова робота - це перш за все чітко спланована діяльність. При цьому кожний вчений має право на свою точку зору, повинен мати свою думку, з якою безумовно слід рахуватись.

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загальною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу.

Тому наукове вивчення зобов´язує не тільки добросовісно зображати чи просто описувати, й усвідомлювати своє ставлення до того, що відомо або з досвіду, або з попереднього вивчення, тобто визначати якість невідомого за допомогою відомого.

1 Вимоги до оформлення тез доповідей :

1.     Кількість сторінок: 1-2 повні сторінки

2.     Електронний варіант дається на компакт диску (CDR, CDRW, DVDR, DVDRW): редактор Word for Windows (версія не нижче 6.0), формат файла *.doc або *.rtf. Назва файла: прізвище першого автора англійськими літерами (не більше 8 символів). На диску зазначте прізвища авторів і версію редактора Word.

3.     Гарнітура: Times New Roman розміром 12 з одинарним інтервалом та полями з усіх боків 25 мм. Текст друкується у редакторі текстів Microsoft Word. Формули, рисунки та ілюстрації оформляються на комп'ютері. Абзац — відступ 1 см. Міжрядковий інтервал — 1,0.

4.     Формат: А4 (210 * 297 мм)

5.     Розташування:

Індекс УДК у верхньому лівому кутку листка (Times New Roman,12);

Прізвища та ініціали авторів великими літерами у правому верхньому кутку (Times New Roman, 12);

Назва організації по центру (Times New Roman, 10);

Назва доповіді через один рядок, великими літерами, по центру (Times New Roman, 12, жирний);

Текст доповіді через один рядок (Times New Roman 12);

Література слово «Література» по центру (Times New Roman 10, жирний); список літератури формується за порядком звернення у тезах (Times New Roman 10).

УДК 621.685

Лень М.О. – ст. гр. КАм-51

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

МЕТОДИКА ВИМІРЮВАННЯ ЧАСОВИХ ПАРАМЕТРІВ ЕЛЕКТРИЧНИХ СИГНАЛІВ НА ОСНОВІ ЗАСТОСУВАННЯ ОДНОКРИСТАЛЬНОГО МІКРОКОНТРОЛЕРА

Науковий керівник: к.т.н., доцент Медвідь В.Р.

При вимірюванні частоти використовується метод прямого вимірювання з часовою базою, рівною 1 сек. Цей метод дозволяє визначати частоту періодичного сигналу довільної форми.

Структурна схема пристрою для вимірювання частоти наведена на рис. 1. Сигнал, частота якого вимірюється, поступає на вхідний формувач 1, що є підсилювачем-обмежувачем з характеристикою тригера для уникнення помилкових спрацьовувань лічильників.

На виході підсилювача-обмежувача утворюється сигнал прямокутної форми з малим часом наростання фронтів. Сформований сигнал поступає на ключ 2 (логічний елемент І-НЕ), на другий вхід якого поступає управляючий сигнал “часової бази” тривалістю 1 сек.

Пачка імпульсів тривалістю 1 сек. без перетворень проходить через ключ 3 (він не використовується і відкритий у момент підрахунку частоти) і поступає на зовнішній переддільник 4, що знижує частоту сигналу на вході внутрішнього 17-бітового лічильника 5 мікроконтролера (таймер 1 мікроконтролера в режимі лічильника плюс біт переповнювання). Необхідність використання зовнішнього переддільника обумовлена обмеженням на значення частоти вхідного сигналу лічильника.

Після того, як сигнал “часова база” стає неактивним (ключ 2 закривається), за допомогою сигналу “додаткова лічба” проводиться перевірка вмісту переддільника 4 і одночасно його очищення. Вміст переддільника також враховується у формуванні результату.

Вироблення сигналів бази, додаткової лічби, управління роботою частотоміра, а також обробка результату і відображення його на індикаторі 7 проводиться з використанням внутрішніх схем 6 і програми мікроконтролера.

Для розрахунку частоти використовується формула: F = Nпередд + 512 * Nліч, де F – частота, Гц; Nпередд – вміст переддільника; Nліч – вміст лічильника.

Відхилення частоти відносно первинного значення визначається програмно за допомогою віднімання від виміряного значення того, що запам'яталось раніше.

Вимоги до оформлення статей  ТНТУ:

На початку статті в правій частині подається інформація про автора (ініціали автора і прізвище, науковий ступінь (якщо є), вчене звання, місце роботи). Зліва вказується код за універсальною десятковою класифікацією (УДК).

Назва статті розміщується після інформації про автора з вирівнюванням по центру сторінки та виділяється напівжирним шрифтом.

Перед початком статті наводяться ключові слова та анотація. Загальна кількість ключових слів (фраз) повинна бути не менше трьох і не більшою десяти.

Бібліографічні посилання в тексті відображаються цифрами в квадратних дужках із зазначенням номерів сторінок відповідного джерела.

Перелік використаних джерел подається в кінці тексту після слів "Список літератури". Оформлення списку літератури здійснюється згідно з державним стандартом України ДСТУ 7.1:2006 "Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання".

Після списку літератури подаються: прізвище, ім'я та по батькові автора (авторів), назва статті, резюме, ключові слова російською та англійською мовами.

Після цього автор зазначає структурний підрозділ вищого навчального закладу чи наукової установи, який дав рекомендацію до друку статті. Для аспірантів та здобувачів обов’язкова наявність рецензії наукового керівника з зазначенням його наукового ступеня, вченого звання, прізвища, ім'я та по батькові.

Текст статті набирається на сторінці стандартного формату (А4) через 1,5 інтервали з дотриманням таких розмірів полів: верхнього, нижнього, лівого – не менше 2 см і правого – не менше 1 см.

Весь текст повинен бути набраний шрифтом Times New Roman 12pt в одну колонку без застосування будь-якого форматування, окрім стандартних параметрів шрифту та абзацу.

УДК 621.685

Лень М.О. – ст. гр. КАм-51

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

До постановки наукової проблеми про особливий статус

медіакомунікацій (масового спілкування)

в системі соціальних комунікацій

Постановка наукової проблеми. Серед видів соціальних комунікацій виділяють найважливіший вид — медіакомунікації. До них відносять різновиди такого медіаспілкування, яке по природі своїй є масовим, що дає право називати медіа як мас-медіа. Однак у цій інтерпретації необхідно зробити ряд застережень.

Масова комунікація не є видом соціальних комунікацій і її — тим більше — не можна ототожнювати з соціальною. Соціальні комунікації є штучно ство-реними видами професіоналізованої,  інституціоналізованої комунікаційної діяльності,  спрямованої на встановлення й підтримання суспільної взаємодії.

Будь-яка діяльність утворюється на основі реальних, природних процесів, природної поведінки людей,  їхніх дій,  що супроводжують людську життєдіяльність.  Індивідуальна,  особистісна комунікація та масова комунікація —  це ті два основні види спілкування,  які природно супроводжують людину в усіх її особистісних та суспільних виявах.  Особистісне спілкування більшою мірою діалогічне,  спрямоване на формування особистісних структур співбесідника, проте і воно може включати форми маніпуляції, емоційного навіювання, бути монологічним, нав'язливим,  упередженим тощо. Так і масове спілкування має свої основні та ймовірнісні характеристики. Воно монологічне, має суб'єктно-об'єктну спрямованість,  часто директивне,  має агітаційно-пропагандистський характер, включає форми маніпуляції, емоційного навіювання тощо. Проте масове спілкування може включати й діалогічні форми, набувати ознак суб'єктно-суб'єктного спілкування, тобто перетворюватися на спілкування з демократичними засадами. Власне, про це ми вже писали у статті "Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій":

"Масове спілкування передбачає вихід комуніканта за межі своєї соціальної групи на загал з метою залучення до свого соціального поля інших людей незалежно від їхнього соціального статусу. Масове спілкування має не персональний, а публічний характер. Крім того,  воно одновекторне, природа його суб’єктно-об’єктна (не плутати з суб’єктно-об’єктним та суб’єктно-суб’єктним підходами у науці про масове спілкування). Масове спілкування піднімається до рівня системи дій, а то й перетворюється у масовокомунікаційну діяльність.

Тобто воно більш організоване,  ніж персональне,  усвідомлюване, плановане. Таким чином, масове спілкування може теж професіоналізуватися, тобто піднятися до рівня професійної діяльності. Професіоналізувавшись та, відповідно, інституціоналізувавшись,  тобто перейшовши на рівень активності певних інституцій, масове спілкування перетворюється на працю для забезпечення комунікації між виробником масовокомунікаційного продукту та споживачем — масою. Ця праця отримує назву "медіакомунікації", які розглядаються як вид соціальних комунікацій.

Основне застереження полягає в тому, що соціальні комунікації за своєю суспільною місією не є тим зручним середовищем для медіакомунікацій, яким воно є, скажімо, для бібліотечної комунікації чи документаційної, наукової чи освітньої тощо. Чому так — зрозуміти можна з природи соціальних комунікацій, описаної в статті "Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій": "Соціальне спілкування є на сьогодні найбільш організованим та технологічно обумовленим видом комунікації. Воно піднімається до рівня діяльності, спрямованої на встановлення та підтримання соціального зв'язку у суспільстві.

На відміну від масового, соціальне спілкування передбачає суб’єктно-суб’єкт-ний зв’язок між комунікаторами. Комунікат (адресат) теж розглядається як певний соціальний інститут (соціальна роль), тобто соціум —  це не безлика маса, а громадянське суспільство" . Основний логічний конфлікт поняття "медіакомунікацій"  з поняттям "соціальні комунікації" у ставленні до комуніката. "Під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає ви-

значені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку,  у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціальнокомунікаційні інститути,  служби,  а з іншого —  організовані спільноти (соціум,  соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії. Ці комунікації є соціально маркованими, бо передбачають взаємодію з соціально визначеними групами людей. Соціальні комунікації утворюються за законами спілкування,  але,  як і будь-які технологічні речі,  передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільнокомунікаційної справи" .

У той же час ставлення до комуніката в лоні масового спілкування однозначне: маса у вигляді натовпу чи публіки є тим комунікаційним споживачем, який має споживати все, що йому запропонують. Найкращим варіантом є той випадок, коли беруться до уваги потреби комуніката, аби забезпечити високу ефективність впливу на нього.

Отже, "необхідно визнати соціальні комунікації як штучно витворені,  але науково визначені шляхи, способи, засоби, принципи взаємодії, що утворюють комунікаційні мережі,  призначені для забезпечення зв’язків у суспільстві,  і відрізняти той чи інший вид соціальних комунікацій від власне комунікації(спілкування) як природної, властивої людям функції взаємодії. Доречно порівняти природне спілкування, притаманне людям,  які не обов’язково контролюють свою комунікаційну активність, але користуються нею, з роботою, пов’язаною з забезпеченням шляхів, способів, засобів для спілкування у суспільстві, для встановлення і підтримання соціального зв’язку.  Робота зі спілкування стає частинкою бізнесу, набуває виробничо-технологічної форми, створюється ціла комунікаційна індустрія у державі та на міждержавному рівні,  що тягне за собою підготовку кадрів, організацію умов праці, передбачає менеджмент комунікаційної діяльності,  а також розвиток системи професійних знань про цю справу". У системі соціальних комунікацій медіакомунікаціям, що є по суті медіабізнесом, який експлуатує природний вид спілкування — масове, потрібно знайти свою соціальнокомунікаційну нішу, яка дозволить зняти той логічний конфлікт, що про нього йшла мова вище. Науковій галузі "соціальні комунікації" необхідно чітко визначитися з науковим тлумаченням спів-відношення понять "медіакомунікації"  та "соціальні комунікації"  та довести спроможність співіснування медіакомунікацій з іншими видами соціальних ко-мунікацій. В іншому випадку варто буде погодитися з тим, що медіакомунікації та соціальні комунікації є несумісними речами, оскільки вони мають різні стосунки зі своїми комунікатами — усі види соціальних комунікацій передбачають реальний суб'єктно-суб'єктний зв'язок, тоді як медікомунікації працюють на засадах масового спілкування зі своїм реальним суб'єктно-об'єктним зв'язком, використовуючи іноді суб'єктно-суб'єктний підхід лише як форму «прикриття» для забезпечення суб'єктно-об'єктних відношень.

***

Підхід до подолання проблеми. Особливий статус медіакомунікацій зобов'язує міркувати таким чином, аби знайти аргументи для визнання їх повноправним видом соціальних комунікацій. Аргумент перший. Медіакомунікації на рівні комуніканта абсолютно нічим не відрізняються від будь-якого іншого виду соціальних комунікацій. Комунікант у соціальних комунікаціях являє собою організованого,  підготовленого,

фахового виробника комунікаційного продукту. Тим більше, для медіакомунікацій існують науково-професійні школи університетського рівня, які готують фахівців на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях —  від молодшого спеціаліста до магістра, а далі — через систему аспірантури й докторантури — готують науково-педагогічні кадри вищої кваліфікації.  

Аргумент другий. Будь-який вид соціальних комунікацій передбачає технологічно організоване комунікаційне виробництво та поширення продукції чи надання послуг.  Різні види комунікаційних технологій використовуються для цього виробництва. Деякі з них мають постійне маркування як піар-технології, але це не означає, що всі комунікаційні технології є піарівськими. Медіакомунікації  ж — найбільш технологізоване виробництво. Аргумент третій. Усі види соціальних комунікацій, у тому числі й медіакомунікації, спрямовані на виготовлення комунікаційних продуктів.  Проте,  коли мова заходить про надання комунікаційних послуг, медіакомунікації, або інші види соціальних комунікацій, які за основу беруть масову комунікацію, процес надання комунікаційних послуг не розглядають як такий,  а називають це  — інформування,  формування громадської думки тощо.  Власне,  цей момент й увиразнює той логічний конфлікт, про який ішлося вище. Річ у тім, що медіакомунікації не ставляться до свого комуніката як до споживача чи користувача. В

умовах же соціальних комунікацій споживач або користувач є визначальним суб'єктом спілкування. Наприклад,  історія розвитку вітчизняної бібліотечної справи теж пережила метаморфозу читача з об'єкта пропаганди через книгу на споживача або користувача книги, суб'єкта споживання бібліотечних послуг. Так, у радянський час бібліотеки виконували більшою мірою роль центрів пропаганди, просвітителів, вихователів. І тільки в кінці 80-х минулого століття з прийняттям “Концепції бібліотечної справи в СРСР” бібліотеки перетворилися на соціальні інститути, які почали займатися задоволенням потреб різних груп читачів, змінилося ставлення до свого читача — він перетворився на спеціалізованого або кваліфікованого читача-користувача/ споживача . Роль читача і користувача книги, так як і роль глядача, скажімо, й користувача телевізійного продукту чи його споживача принципово не те саме.

Користувач — «фізична   особа,   яка   придбаває,   замовляє, використовує  або  має  намір  придбати  чи замовити продукцію для потреб,  пов'язаних із здійсненням господарської   діяльності,   або для  забезпечення   виконання обов'язків найманим працівником,  чи юридична особа,  яка придбаває,   замовляє,  використовує  або  має намір придбати чи замовити продукцію (виділення наше.— Автор)» . Для користувача така ж важлива технологія користування пристроєм, як і для його виробника. Між виробником та користувачем встановлюються ніби взаємопартнерські стосунки —  виробник зацікавлений у тому, щоб кожен користувач правильно і з вигодою для нього користувався пристроєм; виробник удосконалює пристрій заради користувача,  а той може мати претензії до виробника, якщо пристрій працює погано, і може повернути його.  Немає нічого дивного, коли ж ці взаємопартнерські стосунки виникають, наприклад, між бібліотекарем та читачем як користувачем бібліотеки, між користувачем документаційного центру та його працівником. Тому за такими ж правилами мають складатися стосунки між глядачем, слухачем, читачем телевізійної програми,  радіопередачі,  газети та редакційним колективом.  Образно кажучи,  редакція повинна своєму медіакористувачеві давати "інструкцію для правильного користування медіапродуктом". Це робить медіакомунікації зовсім іншим за характером та смислом процесом взаємодії редакції зі своєю аудиторією. І цей новий характер та смисл виникає тільки завдяки включенню медіако-мунікацій в систему соціального спілкування, «щоб люди склали собі правильний погляд на використання медіа, а особливо на певні гострі й контроверсійні питання нашого часу» .

Без сумніву,  поза соціальними комунікаціями медіаспілкування має інший характер,  оскільки ніхто,  тим більше серед медійників,  не робить акценту на правах користувачів / споживачів,— такий собі глядач / слухач/ читач, який нібито й має право на споживання якісного медіапродукту, але ніхто з медійників тим правом не переймається. Соціальні ж комунікації увиразнюють права людей, культивують їх, змушують медійників перейматися тими правами через активність самих людей, громадських організацій, які захищають права медіаспоживачів та медіакористувачів.  

В умовах соціальних комунікацій міняється роль читача/ глядача/ слухача:  

«Усі ті,  хто сприймає інформацію через медіа, а особливо молодь,  повинні навчитися поміркованості й дисципліни. Нехай вони стараються сповна зрозуміти все, що бачать, чують або читають. Нехай обговорюють повідомлення зі своїми вчителями та іншими знаючими людьми; нехай вчаться виносити правильні рішення» . Насамперед читач/ глядач/ слухач виступає у ролі споживача, тобто  фізичної особи, «яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію», але на відміну від користувача, «для особистих потреб,  без посередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника» . Проте очевидним є факт, що в таких соціальнокомунікаційних умовах медіа комунікації починають втрачати свій масовокомунікаційний характер.  Чи не призведе це до зникнення професійної масмедійної сфери?  Запитання цілком слушне. Ґрунтовну відповідь на нього можна дати тільки через ретельні дослідження поведінки медіакомунікацій у соціальнокомунікаційному середовищі.  На нашу думку, "імунітет" медіакомунікацій має спрацювати таким чином, що вони пристосуються до нових умов, модернізують свою технологічну базу заради виживання і збереження масовокомунікаційного характеру. Проте засадничі умови функціонування медіакомунікацій зміняться,  а саме:  медіакомунікації, що працюватимуть і далі на основі професійного масового спілкування, функціонуватимуть все-таки вже в координатах медіакористувач/  медіаспоживач,  а медіапубліка щодо конкретного ЗМІ утворюватиметься не з неосвічених щодо медіа глядачів/ слухачів/ читачів, а з медіакористувачів/ медіаспоживачів з високим рівнем як загальної, так і медійної культури.

Цей ідеальний хід історії можливий за однієї умови — формування у суспільстві високого рівня медіакультури через медіаосвіту, підвищення рівня медіа грамотності кожного.  

***

Медіакультура як обов'язкова умова існування медіакомунікацій в системі соціальних комунікацій:  вирішення суспільної проблеми і запрошення до дискусії щодо можливого вирішення наукової проблеми. Як зазначалося вище, проблема з медіакомунікаціями полягає в тому, що їх розглядають як вид соціальних комунікацій,  але вони конфліктують з іншими видами соціальних комунікацій саме у ставленні до комуніката.  Це означає,  що настав час змінювати це ставлення через відхід від уявлення про свого комуніката як просту, стихійно або під упливом ЗМІ утворену публіку і орієнтуватися на публіку користувачів/ споживачів конкретного ЗМІ. Така зміна акцентів дозволяє ввести аргумент четвертий (вище було наведено три аргументи визнання медіакомунікацій видом соціальних комунікацій)  для кваліфікації медіакомунікацій як повноправного соціальнокомунікаційного виду. І разом із тим, медіакомунікації не втратять свого первісного сенсу як сфери професійної масовокомунікаційної діяльності, бо і далі працюватимуть на формування та підтримку медійних публік, але ці публіки матимуть інший характер.

Соціальнокомунікаційний статус медіаспілкування — це не такий уже простий факт,  як здається на перший погляд,— затеоретизований і відірваний від життя.  Мова йде про вирішення насамперед важливої суспільної проблеми, суть якої полягає в тому, що нові суспільства, які обрали шлях загальноцивілізаційного демократичного розвитку,  не можуть змиритися з тією застарілою роллю мас-медіа, яку вони виконували у країнах з монопартійною, моноідеологічною політичною системою,  що культивувала просування суспільних ідей винятково методами пропаганди та агітації без права вибору, аналізу цих ідей тощо.  З розпадом радянської країни ми стали свідками,  як змінилася система ЗМІ, її роль у суспільстві, як змінюються медіатехнології через демократизацію стосунків масмедійників зі своєю аудиторією. Проте в суспільстві існує невдоволення цими стосунками через дві причини: неякісна робота медіа, що пов'язано,  зокрема,  з недотриманням журналістами та редакційним менеджментом професійних стандартів, використання ними маніпуляційних технологій;  ставлення до своєї аудиторії як до такого собі нерозумного об'єкта впливу,  який «все ковтає»,  що йому пропонують,  і неспроможність такої аудиторії подати свій голос спротиву та захистити своє право на правдиві повідомлення. Поява соціальнокомунікаційного середовища у нашому суспільстві,  поширення нової ідеї стосунків між комунікаційним виробником та аудиторією,— все це привело до розуміння насамперед того,  що оновлені стосунки можуть бути тільки за однієї важливої умови — зростання ролі самої аудиторії у визначенні комунікаційної політики ЗМІ,  у розвитку громадського сектора захисту своїх комунікаційних прав. І ось це розуміння стало поштовхом до розгортання медіаосвітнього руху і в Україні. Критичне ставлення до медіа (розвиток наукової та громадської медіакритики),  інституціалізація медіаосвітньої діяльності через відкриття громадських інституцій,  наукових лабораторій (НАПНУ), прийняття програми з медіаосвіти в Україні, проведення занять з медіаосвіти в школах, вищих навчальних закладах, установах,— усе це стало можливим у нас час. Таким чином, процес формування високого медіакультурного рівня аудиторії запущено,  стало очевидним те,  що висока медіакультура суспільства,  а значить, і розвинена система постійної медіаосвіти, яка формує медіакритичне ставлення людей до ЗМІ, робить їх медіаграмотними користувачами/ споживачами комунікаційних продуктів та послуг,  є необхідною умовою існування медіакомунікацій як виду соціальних комунікацій.

Висока медіакультура суспільства фактично вирішує проблему демократичного співіснування ЗМІ та масмедійної аудиторії:  ЗМІ змушені будуть дотримуватися професійних стандартів, інакше вони зазнають нищівної критики збоку аудиторії, а значить, і втратять рекламодавця; аудиторія отримає ті продукти і ті послуги, які їй потрібні. Масовокомунікаційний вплив, який все одно чинитимуть мас-медіа на свою аудиторію, отримає інший характер — він буде усвідомлюваним насамперед самою аудиторією як неминучий, але контрольований нею.  Це так само,  як із упливом у процесі добровільного навчання:  учні,  які самі обрали вид і форму навчання,  усвідомлюють той факт,  що їм учителі навіюватимуть нові знання, нові види і форми поведінки, але це відбуватиметься за згодою і контрольовано збоку всіх учасників навчального процесу.   

Несучи медіаосвіту в маси, важливо досягти такого розуміння взаємодії з медіа,  коли людина добре усвідомлюватиме,  що і як варто читати,  дивитися та слухати. Культура медіаспоживання,  як і культура харчування, передбачає те, що людина не все "їсть" підряд, розуміє вплив продуктів на свій організм. Вирішення суспільної проблеми, однак, зовсім не означатиме, що наша наука про соціальні комунікації кругом розставить крапки над "і". Триватимуть наукові дискусії щодо тлумачення медіакомунікацій як винятково виду соціальних комунікацій через те, що споживач медійного продукту все одно масифікуватиметься, що даватиме підстави кваліфікувати медіакомунікації і як явище масовокомунікаційне. Зрештою, наприклад, бібліотечна комунікація теж не позбавлена масовокомунікаційної компоненти у своїй діяльності, як би її не уникалисучасні бібліотеки.

Очевидним є й те, що і сама медіаосвіта,  незважаючи на всю свою галантність та лояльність у ставленні до аудиторії і явну опозиційність особливо до неякісних медіа, має прихований сугестивний характер та здатність нав’язувати своє ставлення до тих чи інших ЗМІ. А це призведе і в науці до суперечок про неоднозначність ролі медіаосвіти у суспільному розвитку як запобіжного чинника негативного впливу ЗМІ на людей. І медіаосвіта може стати в руках недобросовісних політтехнологів засобом маніпуляцій.  Достатньо буде науковцям зафіксувати ці факти, як розгорнеться наукова дискусія про неоднозначну роль медіаосвіти у суспільному розвитку. Очевидною є вже проблема комерціалізації медіакультури як загрози розвитку демократичних інститутів,  що відображено у монографії Ніни Зражевської . Ці та інші, ще не передбачувані наукові проблеми щодо тлумачення медіакомунікацій та пов’язаних із ними явищ можуть виникати у науці про соціальні комунікації.

Список літератури

1. Різун В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій [Електронний ре-

сурс] // [Наукова сторінка професора Володимира Різуна] / Інститут журналістики : [сайт] /

— Електронні дані. — Київ, 2011.— Режим доступу:

http://journlib.univ.kiev.ua/Nacherky_do_metodologiyi.pdf (3.04 2012). — Назва з екрана.—  С. 4.

2. Ільганаєва В. О. Бібліотечний фактор у становленні інформаційного суспільства:  під-

сумки та завдання бібліотечної освіти 90-х рр. XX  ст. — поч. XXI  ст. / В. О. Ільганаєва //

Вісн. ХДАК. — 2004. — Вип.14. — С. 105—116.

3. Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» [Електронний ресурс]

// Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт : [сайт] / — Електронні дані. — Київ, 2012.—

4. Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пре-

су, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа (1936—2003).— Львів: Видавництво Українсь-

кого католицького університету, 2004.— С. 80.

5.  Зражевська Ніна.  Розуміння медіакультури:  комунікація,  постмодерн,  ідентичність,

ідеології, медіаконтроль: Монографія.— Черкаси: Видавець Ю. Чабаненко, 2012.— С. 348 та ін.

Огляд літератури

Вимоги до автоматизованих пристроїв вимірювання параметрів електричних сигналів

Всі вимоги до вимірювальних приладів визначаються відповідними стандартами. Проте можна виділити декілька основних параметрів, які характеризують той чи інший засіб вимірювання:

назва вимірюваних величин;

діапазон вимірюваних значень цих величин;

основні і додаткові похибки;

спосіб вимірювання і пов'язані з ним обмеження в застосуванні;

тип відлікового пристрою;

наявність додаткових можливостей.

Універсальний частотомір, що розробляється у даній, не претендує на повну відповідність необхідним стандартам, проте з успіхом може використовуватися там, де важливими є лише його параметри і можливості.

Вимірювання частоти є одним з найбільш точних вимірювальних процесів. Завдяки ньому зручно зводити вимірювання різних фізичних величин до вимірювання частоти і часу. Прикладом цьому може бути вимірювання напруги за допомогою перетворювачів “напруга–частота”, а також різноманітних варіантів методу подвійної інтеграції, що володіють підвищеною точністю перетворення .

Аналіз відомих методів вимірювання частоти електричних сигналів

Частоту, а також інші часові параметри різних фізичних процесів доцільно вивчати, заздалегідь представивши ці процеси у вигляді електричних сигналів за допомогою відповідних перетворювачів (акустичних, оптичних і т.п.), що володіють достатнім ступенем адекватності перетворення. В цьому випадку всі вимірювання можуть проводитися за допомогою різноманітних методів, що забезпечують виконання необхідних вимог.

Не дивлячись на різноманіття електричних сигналів, часові параметри яких доводиться вимірювати, зручно розглядати дві моделі сигналів:

синусоїдальний сигнал (гармонійний процес);

цифровий сигнал (характерний для цифрових схем).

Синусоїдальний сигнал (рис. 1.1) може бути представлений як функція часу:

                                                   (1.1)

де A – амплітуда сигналу;

  – кругова частота ( = 2*π*F, де F – частота сигналу);

  – початковий фазовий зсув.

Частота сигналу, а також фазовий зсув повинні бути величинами, слабо змінними в часі. Тільки в цьому випадку має сенс говорити про постійність часових параметрів сигналу (принаймні, за час, порівнянний з часом вимірювання).

Рисунок . – Синусоїдальний сигнал

Одним з найважливіших параметрів синусоїдального сигналу є  його період:

.                                                                     (1.2)

Таким чином, в деяких випадках зручно визначати період сигналу, вимірюючи його частоту, і, навпаки, при відомому періоді визначати частоту сигналу.

Рисунок . – Імпульсний сигнал прямокутної форми

Розглянемо одну з простих моделей цифрових (імпульсних) сигналів, так званих сигналів прямокутної форми (рис. 1.2).  

Найважливішими характеристиками такої моделі є мінімальний і максимальний рівні U– і U+ (або рівні логічного “нуля” і “одиниці”, U0 і U1 відповідно), тривалість імпульсу (позитивного + або негативного –), а у разі, коли сигнал носить періодичний характер – період T, частота F і щільність Q.

Для цифрових схем важливе значення мають час наростання і спаду сигналу, а також інші параметри, пов'язані з визначенням логічних рівнів сигналу.

Одним з різновидів сигналів прямокутної форми є сигнал форми “меандр”. Він характерний рівністю тривалості позитивного і негативного напівперіодів (+ = –).

Розглянемо декілька методів вимірювання основних параметрів: частоти і періоду сигналу, що відрізняються один від одного областю застосування, складністю реалізації і точністю, з якою буде отриманий результат .

Розрахункова Частина

Отримані поверхні відгуку описуємо поліномами другого порядку

,                                   (1)

де  - теоретичні коефіцієнти регресії.

Для визначення коефіцієнтів регресії вибираємо ортогональний композиційний план другого порядку для двох чинників, при якому вивчення впливу досліджуваних параметрів на просівання насіння решетом відбувається на трьох рівнях. Для спрощення розрахунків значення чинників, що вивчаються, перетворюємо в умовні одиниці за наступними формулами:

                                                  (2)

де - закодоване значення фактора;

-  натуральне значення фактора;

- натуральне значення і-го фактора на нульовому рівні;

- натуральне значення інтервалу варіювання фактора;

- значення фактора на верхньому рівні;

- значення фактора на нижньому рівні.

Значення рівнів встановлюємо так, щоб при переході в умовний масштаб вони складали -1; 0; +1. Різниця між нульовим і плюсовим (мінусовим) одиничними рівнями (крок варіювання) визначає межі області дослідження, в межах якої можна отримати якнайкраще просіювання.

Розрахунок рівнів проводимо таким чином:

а) встановлюємо значення нульового рівня відповідно до високого ступеня просіювання;

б) задаємо інтервали зміни факторів;

в) розраховуємо значення рівнів +1 і -1 факторів, що вивчаються, шляхом додавання до середнього рівня і віднімання від нього кроку варіювання.

Результати розрахунку вихідних параметрів досліджуваних факторів зведені в табл.1.

Таблиця 1

Рівні змінних в умовному і натуральному масштабах

Початкові параметри

Позначення факторів

Середній рівень

Крок варіювання

Значення рівнів факторів, які відповідають умовним одиницям

-1

0

+1

Число коливань

х1

359

59

300

359

418

Кут нахилу решета

х2

159

19

140

159

178

Коефіцієнти рівняння для двох факторів розраховуємо за наслідками дев'яти дослідів (експериментальних точок) згідно представленої в табл. 2 схеми. Число дослідів 9 визначено числом можливих поєднань двох параметрів при варіюванні на трьох рівнях.

Таблиця 2

Схема планування експерименту для двох факторів

Точки

(досліди)

Рівні факторів

умовні

натуральні

х1

х2

об/хв

1

-1

-1

300

140

2

+1

-1

418

140

3

-1

+1

300

178

4

+1

+1

418

178

5

0

0

359

159

6

+1

0

418

159

7

-1

0

300

159

8

0

+1

359

178

9

0

-1

359

140

За даними дослідів визначаємо коефіцієнти регресії згідно рівнянню:

                            (4)

які приведені в табл. 3.

Ліва частина таблиці (стовпці 2 – 7) представляє собою розрахункову матрицю ортогонального плану: стовпець 8 – експериментальні дані повноти просіювання. В стовпцях з 9 по 14 приведені результати множення з урахуванням знака (по черзі) кожного числа на стовпець 2 – 7 на відповідне значення Y в тому ж рядку. Знаки в стовпцях 2 – 7 позначають суму квадратів чисел, в стовпцях 9 – 14 –алгебраїчну  суму виробів.

Експериментальні значення записуємо в стовпець 8, потім заповнювали стовпці 9 – 14 і визначаємо суму по кожному з них.

Коефіцієнти рівняння регресії знаходимо з формул (5) і (6):

                                      (5)

                                                  (6)

Показник  встановлюємо з виразу

                                             (7)

За даними з табл. 3 коефіцієнти отримані рівними:

Таблиця 3

Схема визначення коефіцієнта рівняння регресії при двох змінних

Досліди

Матриця для розрахунку коефіцієнта рівняння

Експе-римен-тальне значення Y

х0y

х1y

х2y

y

y

х1 х2y

х0

х1

х2

х1 х2

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

1

+1

-1

-1

+0.33

+0.33

+1

159

159

-159

-159

52.47

52.47

159

2

+1

+1

-1

+0.33

+0.33

-1

227

227

227

-227

74.91

74.91

-227

3

+1

-1

+1

+0.33

+0.33

-1

228

228

-228

228

75.24

75.24

-228

4

+1

+1

+1

+0.33

+0.33

+1

222

222

222

222

73.26

73.26

222

5

+1

0

0

-0.67

-0.67

0

235

235

0

0

-157.45

-157.45

0

6

+1

+1

0

+0.33

-0.67

0

225

225

225

0

74.25

-150.75

0

7

+1

-1

0

+0.33

-0.67

0

224.5

224.5

-224.5

0

74.09

-150.42

0

8

+1

0

+1

-0.67

+0.33

0

228

228

0

228

-152.76

75.24

0

9

+1

0

-1

-0.67

+0.33

0

226.5

226.5

0

-

-151.76

74.74

0

9

6

6

2.00

2.00

4

1975

-162.5

70

-34.75

-32.81

-74

З урахуванням обчислених конкретних значень коефіцієнтів рівняння регресії прийняло наступний вигляд:

                     (8)

Для перевірки збігу розрахункових даних з дослідними в отримані рівняння підставляємо значення х в умовному масштабі для кожного з дослідів і визначаємо відхилення по схемі, наведеній в табл. 4.

Таблиця 4

Визначення показників з рівняння (перевірка)

Дос

ліди

Фактори,  що вивчаються

Коефіцієнти

Розрахун- кові значення

YP

Експериментальні значення Yэ

Відхилення

b0

b1

b2

b11

b22

b12

256.59

-27.08

+11.64

-17.38

-16.41

-18.75

х1

х2

Добуток

b0х0

b1х1

b2х2

b11х12

b22х22

b11х1 х2

1

-1

-1

242.07

27.08

-11.64

-17.38

-16.41

-18.75

204,97

159

-28,91

2

+1

-1

242.07

-27.08

-11.64

-17.38

-16.41

+18.75

188,31

227

17,04

3

-1

+1

242.07

27.08

11.64

-17.38

-16.41

+18.75

265,69

228

-16,53

4

+1

+1

242.07

-27.08

11.64

-17.38

-16.41

-18.75

174,09

222

21,58

5

0

0

242.07

0.00

0.00

0.00

0.00

0.00

242,07

235

-3,01

6

+1

0

242.07

-27.08

0.00

-17.38

0.00

0.00

197,61

225

12,17

7

-1

0

242.07

27.08

0.00

-17.38

0.00

0.00

251,77

224.5

-12,15

8

0

+1

242.07

0.00

11.64

0.00

-16.41

0.00

237,3

228

-4,08

9

0

-1

242.07

0.00

-11.64

0.00

-16.41

0.00

214,02

226.5

5,51

Висновок

Наукове дослідження — це процес дослідження певного об’єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

В даній курсовій роботі ми розглядали і оцінювали вплив факторів (х1 , х2) на значення функції (у), одержати математичну модель процесу могли наочно його оцінити.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34141. Метод индукции и дедукции 14.81 KB
  Исследуя экономические процессы и явления общества экономика использует определенную совокупность методов познания. Метод научной абстракции выделяет главное в объекте исследования при отвлечении абстрагировании от несущественного случайного временного непостоянного. Исторический метод. Логический метод позволяет правильно применять законы мыслительной деятельности обосновывающие правила перехода от одних суждений к другим и делать обоснованные выводы глубже понимать причинноследственные связи складывающиеся между процессами и...
34142. Экономические ресурсы и финансовые ресурсы 16.13 KB
  Экономические ресурсы подразделяются на следующие виды: природные сырьевые географические трудовые материальные финансовые и информационные. Природные ресурсы это земля ее недра леса вода воздух месторождения полезных ископаемых климатические и рекреационные ресурсы и др...
34143. Производство 16.09 KB
  Исходным пунктом является производство в котором происходит само создание экономических благ материаль ных благ и услуг необходимых для существования и развития человека. Распределение определяет долю каждого человека в произведенных продуктах зависит от общего количества созданных благ и от конкретного вклада отдельного экономического субъекта в производство. Третий этап кругооборота экономических благ обмен он охватывает систему связей и отношений позволяющую производителям обмениваться продуктами своего труда т.
34144. Собственность 16.99 KB
  В определенных исторических условиях отражался конкретный тип отношений собственности. Право собственности как право конкретных субъектов на определенные объекты имущество сводится к набору прав: праву владения праву пользования и праву распоряжения имуществом. В хозяйственной практике признаются два основных типа собственности: частная и общественная. Основные типы и формы собственности В настоящее время выделяют следующие формы собственности: 1 государственную; 2 собственность республик входящих в Российскую Федерацию автономных...
34145. Субъект собственности (собственник) 17.41 KB
  Экономическое содержание собственности имеет две стороны: субъект собственник и объект имущество. Объектом собственности является все то что включено в сферу жизнедеятельности субъекта а также его производственной деятельности. Субъектами собственности являются отдельные люди их группы государство и т. Итак в экономическом содержании собственности надо различать две стороны: 1 материальновещественную объекты собственности имущество; 2 социальноэкономическую отношения между людьми в связи с их присвоением.
34146. Экономическая обособленность 32.86 KB
  Характерные особенности предприятия приведены ниже. Но всех действующих лиц предприятия обычно объединяет наличие общего интереса произвести продукцию продать ее и получить денежный доход. Юридическая обособленность находит свое выражение в наличии устава предприятия для отдельных видов предприятий только учредительного договора счета в банке ведении бухгалтерского баланса наличии права договорных отношений и найма работников определенной имущественной ответственности во взаимоотношениях с другими предприятиями и отдельными...
34147. Цель государственного регулирования предпринимательской деятельности 17.14 KB
  Целью государственного регулирования предпринимательской деятельности является создание определенных условий обеспечивающих нормальное функционирование экономики в целом и стабильное участие предпринимателей страны в международном разделении труда и получение от этого оптимальных выгод. Поэтому цели и задачи государственного регулирования подвержены изменениям между тем как механизм регулирования достаточно хорошо отработан хотя и имеет особенности в каждой отдельно взятой стране. В обобщенном виде в задачи государственного регулирования...
34148. Рынок 16.16 KB
  Это самое простое но одновременно и самое поверхностное понятие рынка. В настоящее время существует множество определений рынка. Есть и определение рынка как действительного пространства на котором взаимодействуют предложение и спрос на те или иные блага товары и услуги и существуют способы их взаимодействия. Для нормального функционирования рынка необходимы следующие основные условия: 1 свобода предпринимательской деятельности; 2 конкуренция совершенная и несовершенная; 3 наличие различных форм собственности; 4 свободное...
34149. Деньги 29.36 KB
  Сущность денег раскрывается в их функциях. Ученыеэкономисты считают что можно выделить пять функций денег Современные экономисты считают что деньги выполняют три функции деньги как мера стоимости деньги как средство обращения и деньги как средство накопления. движение денег в наличной и безналичной формах закрепленная национальным законодательством; включает следующие элементы денежную единицу масштаб цен виды денег в стране и порядок их эмиссии порядок обращения денег и платежей а также государственный аппарат осуществляющий...