48980

Методи прогнозування основних параметрів діяльності організації та їх ефективного застосування на прикладі ГК «Хлібодар»

Курсовая

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Центральні поняття дослідження прогнозування основних параметрів діяльності організації. Сучасні наукові підходи до розуміння прогнозування основних Параметрів діяльності організації ПРОГНОЗУВАННЯ ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА. Прогнозування в системі стратегічного менеджменту підприємства.

Украинкский

2013-12-18

279.5 KB

16 чел.

PAGE  43

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ

ПАРАМЕТРІВ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ………..6

1.1. Центральні поняття дослідження прогнозування основних

параметрів діяльності організації………………………………………………….6

1.2. Сучасні наукові підходи до розуміння прогнозування основних

Параметрів діяльності організації…………………………………………………11

РОЗДІЛ 2. ПРОГНОЗУВАННЯ ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ

ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ

СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………...13

2.1. Прогнозування в системі стратегічного менеджменту підприємства……..13

2.2. Методи і моделі прогнозування основних параметрів …………………….25

діяльності організації

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГНОЗУВАННЯ

ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ ОРГАНІЗАЦІЇ

В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ГК «ХЛІБОДАР»……….…31

3.1. Система менеджменту КГ «Хлібодар»……………………………………….31

3.2. Особливості застосування прогнозування в систему менеджменту

ГК «Хлібодар» та їх ефективність………………………………………………..34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….42


ВСТУП

В сучасних умовах науково-технічний прогрес, концентрація виробництва і капіталу, інтенсифікація виробничих процесів, загострення конкурентної боротьби, а звідси і ускладнення менеджменту зумовили прискорене впровадження прогнозування в управлінську діяльність.

Виникаючи первинно в рамках кількісного підходу до менеджменту, прогнозування як інтегральний метод управління підприємством отримав суттєвої розробки в межах стратегічного менеджменту, визначаючи особливості процесів планування та прийняття рішень на підприємствах різноманітного масштабу та сфери діяльності.

Глобалізацій ні процеси, зміна економічного поля, суттєве нагнітання процесів ринкової динаміки зумовлює необхідність гранично точного передбачення ситуацій в майбутньому. Специфічні особливості та нестандартна динаміка вітчизняного ринку обумовлює підвищений інтерес до питання прогнозування основних параметрів діяльності організації та їх ефективності. Це обумовлює актуальність даного дослідження в рамках робіт різних рівнів, і курсової в тому рахунку.

Об’єктом дослідження є група компаній «Хлібодар».

Предметом дослідження є прогнозування основних параметрів діяльності ГК «Хлібодар» та їх ефективного застосування.

Метою даної роботи є проаналізувати особливості процесів прогнозування основних параметрів діяльності організації та їх ефективного застосування.

Відповідно до мети було сформульованої наступні завдання дослідження:

  •  уточнити центральні поняття дослідження прогнозування основних параметрів діяльності організації;
    •  розкрити сучасні наукові підходи до розуміння прогнозування основних параметрів діяльності організації;
    •  проаналізувати прогнозування в системі стратегічного менеджменту підприємства;
    •  окреслити сукупність методів і моделей прогнозування основних параметрів діяльності організації;
    •  дослідити систему менеджменту КГ «Хлібодар»;
    •  охарактеризувати особливості застосування прогнозування в систему менеджменту ГК «Хлібодар» та їх ефективність;

Структура роботи складаєте за вступу, основної частини (трьох розділів, поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел; містить 42 сторінки тексту, 30 літературних джерел, 1 таблицю, 1 рисунок, 2 формули.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ

ПАРАМЕТРІВ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ

1.1. Центральні поняття дослідження прогнозування основних параметрів діяльності організації

Для виконання виділених завдань дослідження та досягнення поставленої наукової мети маємо з початку обґрунтувати інструментарій пошукової роботи, а саме визначитись з ключовими поняттями.

До базових понять варто віднести концепти плану та прогнозу, а також параметрів діяльності організації та ефективності.

Як відомо, планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування [8,с.115].

Мета планування полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів:

  1.  Встановлення цілей діяльності організації.
  2.  Розробка стратегії діяльності організації (шляхів досягнення цілей).
  3.  Надання стратегії конкретної форми (впровадження стратегії у конкретні дії організації). Цей етап здійснюється шляхом розробки забезпечуючих планів та бюджетів.

Відповідно, під функція прогнозування має місце на першому і, особливо, другому етапі реалізації загальної функції планування.

План підприємства (система планів) – це комплексний документ, що являє собою просторово-часовий алгоритмі досягнення мети та цілей організації, тобто детально описує шлях від стану у якому підприємство знаходить сьогодні до стану бажаного.

Сутність поняття «прогноз». Під прогнозом розуміють науково обгрунтоване судження про можливий стан об’єкта у майбутньому. Прогноз — це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення, це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє. Виходячи з того, що, прогнозування поєднує в собі два елементи — передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози [16,с.35].

Пошуковий прогноз носить здебільшого теоретико пізнавальний (науково-дослідний) характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб’єктів управління. Його завдання—з’ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об’єкт при збереженні існуючих тенденцій.

Нормативний прогноз носить управлінський характер, пов’язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення. Він розробляється на основі наперед визначених цілей (нормативів).

За об’єктами прогнозування у системі прогнозів вирізняють такі три основні групи прогнозів:

-прогнози ресурсів (прогнози природних ресурсів, запасів природної сировини і стану природного середовища, демографічні, науково-технічного прогресу);

-прогнози розвитку економіки (прогнози розвитку галузей економіки або народногосподарських комплексів, динаміки, темпів і факторів економічного зростання, міжгалузевих структурних зрушень, розміщення продуктивних сил);

-прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних, підвищення життєвого рівня населення, процесів соціального розвитку, зовнішньо-політичні і військово-стратегічні) [18].

За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові і довгострокові. У соціально-економічних прогнозах встановлений такий часовий масштаб: оперативні прогнози — до одного місяця, короткострокові — до одного року, середньострокові — на кілька років і довгострокові — на період понад п’яти і приблизно до 15—20 років.

Прогнози економічного та соціального розвитку України розробляються на далекострокову, довгострокову, середньострокову й короткострокову перспективи. Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку. Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів [4,с.68].

В цілому по Україні прогнози розробляються з виділенням народногосподарських комплексів, галузей і регіонів, а також за окремими суспільне значущими сферами економіки та кон’юнктури ринку. Прогноз може бути макроекономічного рівня, тобто передбачати сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб’єктів господарювання, або мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на рівні підприємства.

Результати прогнозів економічного й соціального розвитку України та прогнози кон’юнктури ринку використовуються під час прийняття органами законодавчої й виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної політики та під час розробки індикативних планів і державних програм.

Дотичні до даної теми параметри діяльності організації є дотичними поняттями.

Параметр (рос. параметр, англ. parameter, нім. Parameter m, Kennwert m, Kenngrösse f, Kennzahl f) – величина, що нею характеризують якусь властивість, стан, розмір або форму пристрою, робочого тіла, процесу, явища або системи (а у випадку нашого дослідження – підприємства та господарства як системи) тощо.

Розрізняють:

  •  інтенсивні параметри стану системи, які однакові для системи у цілому, тобто для всіх її фаз, у будь-якому стані рівноваги;
    •  екстенсивні параметри стану системи, які прямо залежать від маси речовини у системі, тобто ті, які є функцією стану системи.

У випадку економічної системи маємо інтенсивні параметри – постійні витрати, та екстенсивні параметри – змінні витрати [5,с.10-15].

Трохи інший зміст вкладається в поняття «ефективність управління», що пов’язано, насамперед, з неадекватністю термінів «ефект» і «ефективність». Ефект - це підсумок, результат діяльності, тоді як ефективність характеризується відношенням ефекту до витрат ресурсів, що забезпечили одержання ефекту. Якщо ототожнити ефект управління з його результативністю, а витрати - з витратами на управління, то ми дійдемо до наступної логічної формули ефективності управління:

.

Застосуванню цієї якісної залежності для кількісної оцінки ефективності управління перешкоджає низка обставин, пов’язаних з поняттям «ефективність»:

  •  виникає проблема оцінки величезної розмаїтості соціальних і виробничо-економічних результатів, що не зводяться до єдиного вимірника;
    •  складно віднести отримані результати на рахунок визначеного суб’єкта чи виду управління, практично неможливо розділити їх за окремими суб’єктами управління і керуючим впливам;
    •  необхідно враховувати фактор часу - багато управлінських заходів дають ефект через деякий час (підбор кадрів, їхнє навчання тощо). Управління пов’язане з психологією людей, зі змінами в їх поведінці, а це досягається теж поступово;
    •  неправомірно вважати результати керованих процесів підсумком тільки управлінської діяльності. Основна частина продукту створюється виробниками, а не управлінцями. Тому некоректно порівнювати результат усього господарювання з витратами тільки на управління. Виникає обґрунтоване бажання поставити в знаменник попередньої формули ефективності витрати на здійснення всієї діяльності, а не тільки управління.

У підсумку ми одержимо формулу ефективності, але вже не управління, а всього керованого об’єкта чи процесу:

.

Ефективність управління можна вимірювати за результатами керованих об’єктів і процесів. І все ж встановлення ефективності власне управління можливе, але за допомогою іншого використання вихідної логічної формули. Наприклад, способи управління, що дозволяють досягти заданого фіксованого результату за найменших витрат на управління відповідають вищому рівню ефективності. Чи досягнення максимального результату в умовах обмеження витрат на управління свідчить про найвищий показник ефективності управління.

Так, визначившись з основними поняттями дослідження, маємо перейти до аналізу сучасних наукових підходів до проблеми прогнозування.

1.2. Сучасні наукові підходи до розуміння прогнозування основних параметрів діяльності організації

Як вже було визначено у вступі, інтерес до прогнозування в системі управління підприємства та організаціями виникає в рамках кількісного підходу до менеджменту на межі 1950-60-х років ХХ століття і триває дотепер.

Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні. Тому необхідність прогнозування основних параметрів діяльності орагінації є клювою проблемою для досдників цього напрямку [13,с.28].

Основний внесок цієї школи в теорію управління – спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Представники кількісної школи розглядали управління як певний логічний процес, котрий можна відобразити за допомогою відповідних математичних моделей і на закладі цього забезпечити прийняття оптимальних управлінських рішень. Фактично дослідження теоретиків цієї школи спрямовані на розробку кількісних методів обгрунтування управлінських рішень (дослідження операцій).

Основним завданням кількісної школи в менеджменті є забезпечення керівників інформаційною базою, необхідною для прийняття рішень. Представники інженерних наук, статистики, математики зробили вагомий внесок у розвиток кількісної школи. Суттєво впливає на впровадження рекомендацій даної школи і процес комп’ютеризації.

Найчастіше проблеми кількісної школи пов’язуються з дослідженням операцій (проектуванням та функціонуванням операційних систем), процесами розробки та прийняття управлінських рішень, побудовою інформаційних систем.

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймои, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс [13,с.30-31].

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної проблеми.

2. Вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно;

3. Надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну та зв’язки між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

1. Головна увага зосереджується на прийнятті рішення: основний і кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників виробництва.

2. Критерієм вважається економічна ефективність. Вибір керуючого впливу повинен здійснюватися на основі порівняння величин, які характеризують стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (затрати, доходи, норма прибутку тощо).

3. Використання формалізованих математичних моделей, які є, по суті, можливими варіантами вирішення проблеми.

4. Модель — це форма зображення реальності. Звичайно, модель спрощує per альність, або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складності реальності. Процедури перетворення даних повинні бути досить зрозумілими і докладними, щоб будь-який аналітик міг отримати на основі однакових даних одні і ті ж результати.

5. Залежність від комп’ютера. Необхідність використання комп’ютера пояснюється складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а також значною кількістю обчислень, які виконуються по моделюванню [13,с.30-31].

Таким чином, нами було розглянуто основні поняття дослідження до яких відноситься поняття плану, планування та прогнозування, а також поняття параметрів діяльності організації та їх ефективності, а також наукові підходи до розуміння місця прогнозування в системі управління підприємством.


РОЗДІЛ 2

ПРОГНОЗУВАННЯ ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ

ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ

СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Прогнозування в системі стратегічного менеджменту підприємства

Недирективне планування характеризується значно більшою, порівняно з директивним плануванням, самостійністю господарських одиниць як у формуванні взаємних зв’язків, так і у відносинах з органами державного управління народним господарством. Прогнозування — це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні;.це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне — псевдопередбачення).

Наукове передбачення базується на знаннях закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення; інтуїтивне — на передчуттях людини; повсякденне — на так званому життєвому досвіді, пов’язаному з аналогіями, прикметами тощо; релігійне передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в надприродні сили, забобони та інше.

Прогнозування — це наукове, обгрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому [28].

Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів. Він грунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш ймовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обгрунтування економічної політики на перспективу.

Об’єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.

Об’єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал України, який включає: сукупність розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії, науково-технічний потенціал, що охоплює сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів, сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузі суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду, яким володіє і може використати держава, промислово-виробничий потенціал, що охоплює сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв’язку, їх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів; сільськогосподарський потенціал — сукупність трудових ресурсів, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, технічних засобів оснащення, ресурсів рослинництва, а також лісових і водних ресурсів; потенціал соціального розвитку, який охоплює такі галузі, як охорона здоров’я, культура і мистецтво, спорт, туризм, різні види громадської діяльності, приміщення і споруди, які забезпечують життєдіяльність населення [20,с.48].

Суб’єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності.

Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки та науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об’єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, нагромадження наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.

Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку — твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання [28,с.8].

Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її регіонів являє собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Сутність поняття «план». План як пропозиція дії виник разом з організованою працею, її поділом і кооперацією. Він служить програмою конкретної роботи в певний часовий період.

З народногосподарської точки зору план має відображати всі стадії процесу розширеного відтворення: виробництво суспільного продукту, його розподіл, оборот і кінцеве споживання. План повинен охоплювати як матеріальне виробництво, так і всю невиробничу сферу, соціально-культурне та побутове обслуговування — житлове господарство, охорону здоров’я, народну освіту, науку, культуру та ін.

У системі державного регулювання виділяють перспективні та поточні плани розвитку економіки країни в цілому, окремих економічних регіонів, галузей виробництва та підприємств. Правильне їх поєднання забезпечує безперервність і координацію планових завдань у часі. Перспективні плани, розраховані на тривалий період і на серйозний успіх. Без тривалих планів неможливо визначити головні напрями розвитку економіки, здійснити структурні зміни, забезпечити вирішення найважливіших соціальних проблем.

На перехідному етапі від планової (адміністративно-командної) економіки до ринку виділяють директивний, індирективний, регулятивний та індикативний плани. Останній вид плану відповідає етапу регульованої ринкової економіки.

Індикативний народногосподарський план — це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практичні дії суб’єктів господарювання, який базується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтуючий, рекомендаційний характер і служить основою для вироблення регуляторів ринку. Індикативний план як рекомендаційна система планових завдань, націлений на здійснення економічної політики держави, та заходів щодо їх реалізації шляхом створення державою таких умов для функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Показники, які є в індикативному плані, виражають основні напрями економічного і соціального розвитку, не є адресними і виступають орієнтирами, досягнення яких повинні добиватися державні органи шляхом застосування різних стимулюючих заходів і економічних важелів.

Певна частина плану повинна бути директивною. Це стосується заходів, що фінансуються з бюджету. Тобто, індикативне планування включає в себе і бюджетне планування [10,с.126].

Державний індикативний економічний план формується урядом з метою реалізації економічної політики держави. Його завдання в умовах ринкової економіки зводиться до наступного: аналізу проблем економіки та формування стратегії їх розв’язання; формування основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період; формування економічних орієнтирів для приватного та державного секторів економіки, координації інтересів різних соціальних груп і територій.

В умовах ринкової економіки важливу роль відіграє стратегічний план. Він відображає перспективу розвитку та господарювання підприємства, виходячи з очікуваної кон’юнктури ринку, наявних потужностей, технологій і науково-технічних знань та можливостей їх розширення, удосконалення або реконструкції чи перепрофілювання з метою досягнення найбільш ефективних результатів.

Стратегічний план підприємства базується на:

  •  визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена, прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту, збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;
    •  перевірці збалансованості прийнятих обсягів з наявними потужностями й технологічним  забезпеченням,  а також розробці  заходів,  спрямованих  на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;
    •  вивченні   можливостей   забезпечення   виробництва   матеріально-технічними ресурсами;
    •  визначенні перспектив соціального стану трудового колективу:
      кількості робочих місць (у тому числі тих, що вивільнятимуться у сфері
      матеріального виробництва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;
    •  вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибутку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;
    •  визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом і обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефективності, ступеню ризику [10,с.128].

Сутність і види планування. Планування — це цілеспрямована діяльність із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці; це проектування бажаного майбутнього та розробка ефективних шляхів його досягнення з урахуванням сьогоденних умов і можливостей. Його можна визначити як процес послідовного погодження інтересів і визначення завдань як для органів управління народним господарством різного рівня, так і для господарських одиниць.

Планування — це наукове передбачення майбутнього розвитку суспільства, його перебігу та результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни, галузей, регіонів (економічних районів, областей, районів) і підприємницьких структур; взаємопов’язана система заходів, які забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови найбільш раціонального використання ресурсів. Як наука й важлива сфера практичної діяльності планування грунтується на пізнанні та використанні об’єктивних економічних законів і є важливим засобом реалізації економічної політики, яка відображає інтереси народу й ураховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планування передбачає розробку й обгрунтування планових показників, що характеризують розвиток економіки в майбутньому періоді; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою; лімітів, що відображають об’єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на які може розраховувати суспільство в планованому періоді. На основі планомірної організації суспільного виробництва забезпечується гармонійно збалансований розвиток економіки, раціональне розміщення продуктивних сил, стійкі темпи зростання виробництва та народного добробуту.

Виділяють такі типи макроекономічного планування: за економічними системами - директивне (адміністративно-командне), недирективне (індирективне, регулятивне), індикативне; за строками планування - стратегічне і тактичне, довгострокове і середньострокове; за напрямами планування - структурне, програмне, рамкове, соціальне.

Директивне (адміністративно-командне) планування з більшою чи меншою деталізацією розбивки плану по господарських одиницях, як правило, діяло в більшості країн з централізованою плановою економікою. Централізовано розроблені планові показники (обсягу та складу продукції, матеріальних витрат і трудових ресурсів, капітальних вкладень і т. д.) розбиваються вищою за рівнем ланкою системи управління народним господарством і доводяться нею нижчій за рівнем для виконання в обов’язковому порядку. Виробничі показники задаються в переважній більшості випадків також у натуральному вираженні, а їх виконання забезпечується виділенням відповідних фондів через систему матеріального постачання на основі планових балансів. В умовах централізованої планової економіки виконання виробничих планів стимулювалося також преміями та іншими видами доходів працівників [14,с.108].

При директивному плануванні можна виділити такі стадії: розробка вищим плановим органом на основі директив уряду проекту плану; визначення планових завдань; обговорення зустрічних планів, які пропонувалися господарськими одиницями; координація пропозицій і їх узагальнення центром; складання народногосподарського плану. Після цього переходять до виконання плану, аналіз результатів якого є одним з важливих вихідних пунктів складання проекту плану на новий період.

Недирективне планування — це система планового господарства, яка виникла в ході господарських реформ у деяких країнах централізованопланованої економіки, тобто використовується в перехідному періоді від директивної до ринкової економіки. При такому плануванні народногосподарський план є орієнтиром для окремих господарських одиниць, діяльність яких регулюється з центру за допомогою побічних економічних методів, наприклад заходів фінансової та кредитно-грошової політики. Таким чином, сплановані в центрі показники в натуральному вимірі не розбиваються, як правило, на окремі господарські одиниці, а розроблювані матеріальні баланси є просто частиною засобів прогнозування, які застосовують для складання внутрішньо погодженого плану.

Для досягнення запланованих завдань вирішальне значення має система економічних регуляторів:, ціни, процентна ставка, податки, кредити, валютні курси, державні завдання (замовлення та контракти), а також можуть застосовуватись інші адміністративні методи впливу на господарську діяльність підприємств, які не є вирішальними при плануванні народного господарства.

В умовах регульованих ринкових відносин планування має індикативний (рекомендаційний) характер. Його найважливіші завдання — формування уявлення про майбутню економічну структуру та провідні напрями розвитку шляхом організації приватного та державного секторів економіки, визначення сфер появи гострих проблем, які потребують активного державного втручання, та їх масштабів [14,с.108].

Загальна схема індикативного планування та його практичної реалізації має такий вигляд: органи державної влади управління всіх рівнів, виходячи з науково обгрунтованих цілей та пріоритетів розвитку, пропорцій та структури економіки в ринкових умовах, виробляють методи досягнення поставленої мети, в яких головну роль відведено економічним, правовим та адміністративним важелям. Складовою частиною індикативного планування є бюджетне планування як потужний економічний регулятор; у ньому відображаються найважливіші економічні регулятори — податок, кредити, фонди та резерви для фінансування програм

Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність на засоби виробництва. Це елементи економічної політики держави, мета якої — здійснити вплив на діяльність господарських структур. Виконання індикативних планів для підприємств приватного сектора необов’язкове, а для підприємств, що знаходяться в державній власності, план може ставити певні обмеження.

Процес планування найчастіше починається з розробки прогнозу економічного розвитку на плановий період і базується або на припущенні постійного здійснення заходів економічної політики, або на врахуванні ефекту заходів, які уряд вирішив здійснити для досягнення поставлених цілей.

Головним завданням індикативних планів є координація використання державних ресурсів без втручання в оперативну діяльність підприємств. Макроекономічні показники розраховуються для того, щоб вони орієнтували приватний сектор на досягнення можливих обсягів виробництва з урахуванням рівня цін на продукцію та попиту на неї.

В індикативній системі державний сектор планується централізовано, а приватний — індивідуально. Державний сектор впливає на приватний і направляє його розвиток за допомогою податкової та кредитної систем. Приватний сектор сприяє державному у виконанні планових показників. Взаємодія між державним і приватним секторами може здійснюватись як на основі обов’язкового застосування важелів економічного механізму, так і на договірних принципах.

Стратегічне і тактичне планування. Стратегічне планування — поняття, яке використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку існуючих і очікуваних у майбутньому умов діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється стратегія розвитку [14,с.108]..

Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене (рамкове) і програмне. Завдання першого — визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого — визначення конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо.

Стратегічне планування обов’язкове тільки для великих підприємств. Його часові     горизонти     співпадають     з     періодами     народногосподарського довгострокового планування. Стратегічне планування широко використовується при обґрунтуванні інвестиційної політики [21].

Тактика є частиною стратегії, що підпорядкована їй і обслуговує її. Вона характеризує засоби та прийоми, способи досягнення поставленої мети, лінія поведінки кого-небудь. Іншими словами, тактика — це лінія поведінки, розрахована на порівняно короткий період, визначені завдання і конкретні форми досягнення поставлених економічних цілей.

Різниця між тактичним і стратегічним плануванням полягає в наступному.

1. Як правило, стратегічне планування пов’язане з довгостроковими періодами,   а   тактичне   —   з   короткими.   В   господарській   діяльності використовуються обидва методи планування. Вони доповнюють один одного.

2. Стратегічне планування характеризується широтою розмаху, а тактичне — певною вузькістю. Стратегічний план підрозділу може бути тактичним для підприємства.

3. Тактичне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей, які задаються на вищому рівні управління. Визначенням цілей і вибором засобів для їх реалізації займається стратегічне планування. Для досягнення найбільшого успіху необхідне як тактичне,  так і  стратегічне планування.

Економічна стратегія — це генеральна лінія, яка націлена на вирішення головних завдань певного періоду, на досягнення фундаментальних довгострокових цілей; вона включає в себе визначення головного напрямку засобів і шляхів виконання поставлених економічних завдань.

Стратегічне планування базується на принципах селективності, альтернативності, комплексності. Принцип селективності орієнтує на глобальні цілі в системі світового господарства й міжнародного розподілу праці незалежно від національних, державних, регіональних та інших кордонів. Принцип багатоваріантності визначає велику кількість шляхів досягнення мети. Принцип комплексності передбачає аналіз усіх без винятку питань фінансового, ресурсного й організаційного забезпечення кожного альтернативного варіанту стратегічного плану [1].

Всі вщезгадані принципи створюють основу специфічної для стратегічного планування системи «портфельного планування», яка використовується практично, коли з великої кількості альтернативних стратегій вибрана базова, а решта залишається в портфелі.

Поряд з розробкою загальнодержавних стратегічних планів у розвинутих країнах здійснюється галузеве планування у формі розробки та виконання програм стратегічного розвитку базових галузей виробництва. Ця форма управління на практиці отримала назву промислової політики.

Відмінності та взаємозв’язок між прогнозуванням і плануванням.

Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що в плані відображається та втілюється уже прийняте господарське рішення, а прогноз характеризує перспективні його контури.

Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням. Планування спрямоване на прийняття та практичне здійснення управлінських рішень; мета прогнозування — створити наукові передумови для їх прийняття, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку суспільного виробництва з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень; обгрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

Завдання економічного прогнозування, з одного боку, — з’ясувати перспективи близького та майбутнього розвитку економіки, керуючись процесами, що склалися в реальній дійсності; з іншого боку — сприяти розробці оптимальних поточних і перспективних планів, спираючись на розроблений прогноз і оцінку прийнятого рішення з урахуванням його наслідків у прогнозованому періоді. Планування розвитку спрямоване на досягнення й підтримку високих темпів економічного розвитку в результаті поетапного реформування організаційно-правових структур з метою забезпечення більш високого рівня життя населення шляхом кількісних та якісних змін у виробництві [1].

Система прогнозування, планування й розробки програм економічного й соціального розвитку України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики держави. Вона грунтується на взаємоузгодженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів у економічному обороті держави з метою досягти найбільшої ефективності в умовах їх обмеженості. Система складається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади.

Цілеспрямоване функціонування економіки забезпечується державним впливом на діяльність її суб’єктів шляхом застосування як економічних, так і директивних методів регулювання розвитку економіки. До директивних методів належить застосування загальнодержавних норм і нормативів, державний контракт та державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та ін.

Складовою частиною системи прогнозування й планування є національні, галузеві та регіональні програми. Це основний засіб реалізації державної політики, пріоритетних напрямів економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та культурного розвитку України, концентрації фінансових, матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів і координації діяльності підприємств, установ, організацій і громадян з метою розв’язати найважливіші загальнодержавні проблеми.

Показники системи прогнозування, планування та розробки програм на більш далеку перспективу коригуються в міру виконання планів чи програм на близьку перспективу.

Принципи прогнозування реалізуються через конкретні методи науково-прогностичних досліджень. На сьогодні існує велика кількість як загальних, так і вузькоорієнтованих методів соціального прогнозування. Австрійський футуролог Еріх Янч нараховує їх до 200, і цей перелік не вважається вичерпним. Щодо результату здійснення прогнозування, то шлях до нього пролягає через послідовно здійснювані етапи.

Вирішальну роль у забезпеченні результату прогнозування відіграє оптимізація добору методів, які становлять арсенал цього наукового напряму. Основне завдання дослідника полягає в тому, щоб визначити можливу сферу використання кожного методу і вибрати найефективніший у кожному конкретному випадку, оскільки вибір певного методу прогнозування політичних процесів залежить від мети, термінів і часу, відведеного на розроблення прогнозів. У цьому контексті доцільно розглянути методи, які найчастіше застосовуються у соціальному й політичному прогнозуванні.

2.2. Методи і моделі прогнозування основних параметрів діяльності організації

Методи прогнозування - це сукупність способів і прийомів мислення, які дають змогу на основі ретроспективного аналізу тенденцій та закономірностей розвитку ендогенних (внутрішніх) та екзогенних (зовнішніх) даних об´єкта прогнозування зробити висновок про його розвиток у майбутньому за певних умов. У наш час, за оцінками фахівців, нараховується понад 200 різних методів прогнозування. З них на практиці використовується не більше 15-20. Методи прогнозування, як і прогнози, класифікуються за різними ознаками.

Однією з найбільш важливих класифікаційних ознак методів прогнозування є ступінь формалізації. За цією ознакою виділяють інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.

Інтуїтивні методи використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через складність об´єкта прогнозування. У цьому випадку використовуються думки експертів щодо поведінки об´єкта прогнозування. Вони можуть бути індивідуальні та колективні (рис. 2.1.).

У практиці прогнозування найпоширенішими серед методів індивідуальної експертної оцінки є методи анкетування, інтерв´ю, аналітичний та написання сценарію [12,с.35].

Анкетування, - це спілкування з експертом у письмовій формі. З цією метою розробляється спеціальна анкета, яка містить перелік запитань, на які експерта просять дати відповіді. При методі інтерв´ю здійснюється безпосереднє опитування експерта-спеціаліста. Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого соціально-економічного явища з підготовкою відповідної доповідної записки. Метод написання сценарію ґрунтується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об´єкта за різних умов.

 

Рис. 2.1. Класифікація методів прогнозування

До колективних методів експертних оцінок включають методи колективної експертної комісії, колективної генерації ідей, Дельфі, матричний.

Суть методів колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у досягненні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об´єкта прогнозування, що були раніше сформульовані окремими експертами [14,с.58].

Для проведення колективних експертних оцінок створюються робочі групи, які проводять опитування, обробку матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки.

Сутність методу колективної експертної комісії полягає в тому, що робоча група з´ясовує основні напрями розвитку об´єкта прогнозування, складає матрицю, в якій відображається генеральна мета, підцілі та засоби їх досягнення, і розробляє перелік питань для експертів (анкету). Опитування експертів проводиться з метою отримання відповіді на поставлені питання у вигляді оцінок імовірного варіанта розвитку подій. Заповнені експертами анкети використовуються для узагальнення думки і ступеня узгодженості думок експертів з кожного запитання. Остаточна оцінка визначається як середнє судження або середнє нормалізоване зважене значення оцінки.

Метод колективної генерації ідей на практиці називають методом мозкової атаки. Він використовується для визначення можливих варіантів розвитку, і його сутність полягає в активізації творчого потенціалу експертів при мозковій атаці проблемної ситуації. При його реалізації використовують два протилежні напрями дій учасників мозкової атаки: генерацію ідей та їх руйнування. Прогнозування при цьому методі здійснюється в декілька етапів: формування групи мозкової атаки (10-20 осіб), описання проблемної ситуації, правила проведення атаки, процес атаки (20-60 хв.), систематизація висловлених ідей, деструювання (руйнування) ідей, оцінка критичних зауважень і складання переліку реальних ідей [22,с.135].

Метод Дельфі служить для визначення й оцінки ймовірності настання тих чи інших подій. Метод дозволяє узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку. Особливість методу Дельфі полягає в тому, що він передбачає анонімність експертів, використання результатів опитування, статистичної інформації. Процес прогнозування за цим методом здійснюється таким чином: прогнозист вилучає з анкет попереднього опитування лише ту інформацію, яка стосується даної проблеми. Прогноз містить думку більшості експертів.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну обробку інформації та складання експертної матриці - таблиці, в якій містяться запитання для експертів, номери експертів та їх відповіді (табл. 2.1.).

 

Таблиця 2.1.

Експертна матриця

Запитання для експерта

Експерти

1

2

3

4

n

1.

Е11

Е12

Е13

Е14

Е1n

2.

Е21

Е22

Е23

Е24

Е2n

3.

Е31

Е32

Е33

Е34

Е3n

m

Еm1

Еm2

Еm3

Еm4

Еmn

До групи формалізованих відносяться методи екстраполяції та моделювання.

Прогнозна екстраполяція може здійснюватися з використанням методів найменших квадратів, експонентного згладжування, ковзних середніх, адаптивного згладжування. Екстраполяційні методи є одними з найпоширеніших і найбільш розроблених серед усієї сукупності методів прогнозування.

При формуванні прогнозів за допомогою екстраполяції виходять із тенденцій змін тих чи інших кількісних характеристик об´єкта, що статистично склалися. Однак ступінь реальності прогнозу, складеного з використанням цих методів, є значно нижчим, оскільки на економічне явище мають вплив декілька змінних, які не підлягають екстраполяції. Окрім того, екстраполяція орієнтується на минуле та сьогодення, а прогнозні параметри можуть залежати від факторів, які не діяли в минулому.

Операцію екстраполяції у загальному вигляді можна представити як значення функції:

   (2.2.)

де - екстрапольоване значення рівня (прогноз); ƒ - період випередження; - база екстраполяції.

Для підвищення точності екстраполяції використовуються різні прийоми. Один із них полягає в тому, щоб екстрапольовану частину загальної кривої розвитку (тренда) коригувати з урахуванням реального досвіду розвитку аналога, що випереджає у розвитку прогнозований об´єкт.

Тренд - це тривала тенденція зміни економічних показників, характеристика основної закономірності руху в часі, певним чином вільної від випадкових впливів.

Для знаходження параметрів найближчих залежностей між двома чи декількома прогнозованими величинами за їх емпіричними значеннями застосовується метод найменших квадратів [20-23].

У найпростіших випадках, коли можна припустити, що середній рівень ряду не має тенденцій до зміни, або ця зміна незначна, можна прийняти, що прогнозований рівень дорівнює середньому значенню рівнів минулого, тобто здійснювати екстраполяцію на основі середньої.

Для короткотермінового прогнозування поряд з іншими може застосовуватися адаптивна чи експонентна ковзна середня.

До методів прогнозної екстраполяції відносять дисперсію (стандартне середньоквадратичне відхилення реальних даних від прогнозних):

   (2.2.)

де Уі - прогнозне значення; Уік - база екстраполяції; Рі - значення ймовірності.

До методів моделювання прогнозів також відносяться структурне, сітьове, матричне та імітаційне моделювання.

Структурні моделі описують зв´язки між окремими елементами єдиного цілого (міжгалузевий баланс) [20-23].

Сітьові моделі забезпечують оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування.

Імітаційні моделі відтворюють розвиток об´єкта прогнозування відповідно до очікуваної ситуації або аналогічного явища.

Серед великої кількості методів прогнозування виділяють кількісні та якісні методи.

Якісні методи прогнозування побудовані передусім на думках і припущеннях експертів та фахівців. Існує ціла низка методів, які передбачають використання оцінок експертів (індивідуальних і колективних), метод «Дельфі», метод «мозкової атаки», «Дерево рішень», метод «інтерв’ю», та інші[26,с.86-88].

Більшість кількісних методів прогнозування базується на використанні історичної інформації, представленої у вигляді часових рядів, тобто рядів динаміки, що впорядковуються за часовою ознакою. Головна ідея аналізу часових рядів полягає у побудові тренду на основі минулих даних і наступному екстраполюванні цієї лінії в майбутнє [26,с.86-88].

До кількісних методів прогнозування належать дві великі підгрупи методів: екстраполяції і моделювання. Методи ектраполяції – це прийоми найменших квадратів, рухомих середніх, експоненційного зглажування. До методів моделювання належать прийоми структурного, сітьового і матричного моделювання.

Сфера застосування методів прогнозування в економічних системах досить широка. Вони використовуються для аналізу і розробки концепцій розвитку всіх суб’єктів економічної системи, наприклад, для дослідження ринкової кон’юнктури, у системі прогнозування цін, нових продуктів і технологій, поводження покупців на ринку. Найважливішим напрямком є прогнозування збуту і ринків, їх динаміки, структури, кон’юнктури, можливостей ринку відтворювати пропозицію та попит.

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГНОЗУВАННЯ

ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ ОРГАНІЗАЦІЇ

В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ГК «ХЛІБОДАР»

3.1. Система менеджменту КГ «Хлібодар»

Група компаній  «Хлібодар» представлена на українському ринку з 1999 року і була заснована  на базі Запорізького хлібозаводу №1. Торгівельна марка «Хлібодар» з’явилася на прилавках з 2001 року.

До складу групи входять:

Запорізькі хлібозаводи №1, 3, 5

Бердянський хлібокомбінат

Оріхівський хлібокомбінат

підприємство з помолу муки ДП «ДП Агросервіс 2000» та  колгосп «Дружба».

Загальна структура організації створюється або проектується в першу чергу, а потім вже формулюються завдання, визначається вплив економічних обставин, політика і тактика організації та взаємовідносини влади. Послідовність проектування організаційної структури схожа з послідовністю елементів процесу планування. Згідно класичної теорії організації, структура організації повинна бути розроблена зверху вниз. Таким чином, сформована організаційна структура  матричного типу.

Матрична структура характерна не тільки для великих, складних організацій, вона використовується також для власних потреб підприємств і особливо в компаніях, що надають професійні послуги. Перевагами цієї структури є висока якість прийняття рішень у випадку конфліктів інтересів між підрозділами, заміна бюрократії прямими контактами, збільшення мотивації до діяльності, підвищення кваліфікації менеджерів шляхом їх залучення до процесу прийняття рішень з багатьох питань. Недоліки проявляються у збільшенні часу прийняття рішення, неясності і розмитості завдань і відповідальності, високому рівні конфліктності і неясності при виборі пріоритетів. Матрична організація зазвичай створюється для вирішення масштабних і складних завдань з інтеграції різних видів діяльності в компанії за допомогою більшого числа комунікаційних каналів та центрів прийняття рішень. Важливою частиною матричної структури є використання різного роду напівавтономних груп чи колективів. Прикладом такої організації може служити ГК «Хлібодар» [19,с.491].

Матричний тип структури ГК «Хлібодар» використовує тому, що його продукція  відносно різноманітна і часто змінюється, ГК «Хлібодар» необхідно мати добру маневровість у питаннях виробництва та стратегії.

Матрична структура використовується ГК «Хлібодар» тому, що вона характеризується високим ступенем адаптації до змін у середовищі, наявністю ефективних механізмів, координацією між багатьма складними і взаємопов’язаними проектами, кращою орієнтацією  на проектні цілі і попит, поліпшенням контролю за окремими завданнями проекту, можливістю застосування ефективних методів планування і управління.

Аналіз практики приводить до висновку: матрична структура застосовуються там, де потрібно об’єднати зусилля різних професіоналів для якісного вирішення складних проблем. Обов’язковою умовою є наявність двосторонніх зв’язків і взаємодій. Матрична структура управління розглядається як спосіб організації так званого процесного підходу до управління. Для його реалізації призначається керівник (його називають власником або власником процесу) і створюється бригада, що включає фахівців з різних відділів організації і виконавців. Керівник процесу наділяється усіма необхідними правами і несе повну відповідальність за побудову (проектування) процесу, його кількісні вимірники і навчання працівників, зайнятих у ньому. Для координації роботи менеджерів організації і менеджерів ключових процесів рекомендується формувати «матрицю прав щодо прийняття рішень» У ній визначаються ролі різних менеджерів, які вони відіграють у прийнятті кожного важливого для організації рішення, наприклад, при зміні дизайну процесу, наймання працівників, визначенні бюджету і т. д. Матриця деталізує, хто з менеджерів приймає рішення; хто здійснює попереднє консультування, на кого покладається обов’язок інформувати про прийняте рішення. Практично така матриця стає керівним документом для управлінської команди і дозволяє значно підвищити співробітництво між менеджерами організації в цілому і менеджерами ключових процесів [15,с.335].

ГК «Хлібодар» є не єдиним підприємством в Україні, хто  застосовує матричну модель управління. У нашій країні матричні структури успішно використовувалися в тих випадках, коли поряд з ними впроваджувалися нові економічні взаємини між підрозділами підприємств і об’єднань з метою підвищення їх зацікавленості в реалізації проектів і цільових програм. Гнучкі оргструктури «не спрацьовують», якщо залишаються без зміни діючі системи планування, контролю та розподілу ресурсів, не вводяться нові умови матеріального стимулювання розробників, коли вже консервується стиль керівництва і не підтримується природне прагнення працівників до саморозвитку.

Завод «АвтоВАЗ», наприклад, також використовує матричну структуру управління тому, що цей тип дозволяє мати добру маневровість у питаннях виробництва та стратегії і методах прогнозування, сприяє здійсненню частих перебудов, пов’язаних з впровадженням найновіших технологічних процесів і більш продуктивного обладнання, що так необхідно машинобудівному заводу. Така структура дуже популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої.

Також матрична структура управління дуже популярна в аерокосмічній промисловості, де виникла об’єктивна необхідність у координації діяльності великого числа окремих промислових фірм.

Отже, матрична модель управління має свої позитивні властивості, та визначає особливості системи менеджменту підприємства взагалі, специфіку взаємодії між підрозділами, особливості прийняття рішень, а також реалізацію функцій менеджменту.

3.2. Особливості застосування прогнозування в систему менеджменту ГК «Хлібодар» та їх ефективність

В практиці управління підприємством прогнозування як підфункцію планування ГК «Хлібодар» спирається на такі методи.

Метод колективної генерації ідей («мозкової атаки»). 

Метод моделювання. 

Метод колективної експертної оцінки. 

Метод «Дельфі». 

Метод побудови сценаріїв. Застосування цього методу пов’язане з необхідністю аналізу політичних ситуацій, які зазвичай розвиваються за кількома різними сценаріями. Сценарій — це спосіб встановлення логічної послідовності подій з метою визначення альтернатив розвитку великих систем типу міжнародних відносин, національної економіки, сфери політики, соціальних відносин тощо.

Методи екстраполяції та інтерполяції. Екстраполяція — поширення висновків, отриманих від спостереження за однією частиною явища, певної реальності, на іншу частину. Відповідно у прогнозуванні метод екстраполяції — це поширення на майбутнє певних елементів соціальних процесів з минулого і сучасного. Точність екстраполяції зникає у міру просування в майбутнє, яке в жодному разі не можна розглядати як лише кількісне продовження сучасного. Отже, за цього методу важливо визначити межу екстраполяції (5-10 років) з метою точності застосування цілей комплексних теорій: вірогідностей, обмежень, ігор, множин та ін.

Інтерполяція — визначення проміжних значень функції на підставі деяких відомих її значень. Це складніший метод, який базується на конструюванні соціальної та політичної реальності. Складність соціально-політичних процесів, динаміка розвитку людської цивілізації більше спонукають до конструювання реальності, до чого, власне, й схиляються сучасні дослідники майбутнього. Тому, прогнозуючи найближче майбутнє, недостатньо враховувати минуле і сучасне, необхідно насамперед зважати на віддалене майбутнє. А це, у свою чергу, є свідченням недостатньої адекватності методу екстраполяції і спонукає до використання методу інтерполяції, коли за минулим, сучасним та віддаленим майбутнім прогнозується найближче майбутнє.

Крім зазначених основних методів у прогнозуванні застосовуються:

  •  експертне опитування, що грунтується на заповненні спеціальних карт, які розробляються стосовно конкретної проблеми і надсилаються для заповнення представникам провідних політичних партій або відомим політологам;
    •  індивідуальне передбачення експерта — використання оцінок «екс-перта-лідера» в певній сфері прогнозування;
    •  історична аналогія, заснована на перенесенні закономірностей розвитку схожих подій за часом чи з інших сфер знання;
    •  контекстуальне картографування — системний розгляд об’єкта шляхом послідовного чи комбінованого перегляду, аналізу і синтезу всіх вірогідних комбінацій його складових;
    •  сітьові графи — визначення «критичних вузлів» політичного розвитку, найкоротших шляхів руху до певної мети;
    •  дерево цілей (будується шляхом поділу об’єкта пізнання на елементи, структури, які ієрархічно пов’язані між собою);
    •  імітування — побудова, створення математичних моделей з метою вивчення і верифікації прогнозних рішень;
    •  операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідницьких операцій);
    •  аналіз взаємних впливів, що передбачає використання матриць подій, які впливають на розвиток політичної ситуації або становлять основу дослідження політичних проблем (застосовуються для зведення окремих політичних прогнозів у комплексний політичний прогноз);
    •  каузальне моделювання (засноване на встановленні причинно-наслідкових зв’язків відомих подій, явищ);
    •  статистичне моделювання — розроблення й аналіз моделей, які створюються на базі статистичного матеріалу минулого й сучасного;
    •  метод гри (використовується в безпосередніх передпланових політичних дослідженнях, а також для верифікації політичних прогнозів).

У практиці прогнозування сформувалися 10 основних етапів здійснення прогнозів.

Перший етап:

  •  передпрогнозна орієнтація з розробленням програми дослідження й уточненням завдання на прогноз;
    •  аналіз характеру і масштабів прогнозу;
    •  формулювання мети і завдань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу організації прогнозування.

На цьому етапі здійснюється аналіз об’єкта прогнозування на відповідність основним принципам, а також забезпечується верифікація прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами об’єктів-аналогів.

Другий етап — побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об’єкта методами системного аналізу. У теорії системного аналізу використовується два підходи до аналізу і синтезу об’єктів прогнозування:

1) об’єктний підхід — виділення підсистем шляхом поелемент-ного поділу об’єктів на дрібніші. Застосовується переважно до об’єктів, які мають складну структуру;

2) функціональний підхід, за якого основою структурного розчленування об’єкта є функціональна ознака. Застосовується, якщо кількість первинних об’єктів, які становлять об’єкт прогнозування, є незначною, але вони мають складні характеристики і взаємозв’язки, що передбачає виділення груп схожих функцій.

Третій етап — збирання даних контексту прогнозування — сукупності зовнішніх щодо об’єкта прогнозування умов, значущих для вирішення його завдань (наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку на перспективу).

Четвертий етап — побудова передмодельних сценаріїв, динамічних рядів показників.

П’ятий етап — створення серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей методами пошукового аналізу з конкретизацією мінімального, максимального і найвірогіднішого значення.

Шостий етап — побудова серії гіпотетичних нормативних моделей згідно із заданими реальними нормами, ідеалами, цілями.

Сьомий етап — оцінка достовірності й точності, а також обґрунтованості (верифікації) прогнозу методами опитування експертів.

Восьмий етап — вироблення рекомендацій для рішень у сфері управління на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

Дев’ятий етап — експертиза підготовленого прогнозу і рекомендацій та їх доробка з урахуванням обговорення; здання їх замовнику.

Десятий етап — зіставлення матеріалів уже розробленого прогнозу з новими даними прогнозного контексту і започаткування нового циклу досліджень.

Результат прогнозування на підприємстві розглядається не лише з погляду ступеня достовірності, точності прогнозу. Не менш важливо знати, наскільки певний прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об’єктивності, ефективності розроблених на його підставі рішень. Для прогнозу важливою є не лише абсолютна верифікація, а й відносна (попередня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукове дослідження і практично використовує його результати до настання абсолютної верифікації. Стосовно прогнозу абсолютна верифікація можлива тільки після переходу періоду попередження з майбутнього в минуле.

Отже, попри всю безсумнівність необхідності здійснення прогнозів у сфері менеджменту підприємств, з точки зору досягнення реальних результатів прогнозування не можна та й не треба абсолютизувати. Особливості способів розроблення прогнозів накладають принципові обмеження на їх можливості. В діапазоні часу результативність та ефективність здійснених прогнозів, як правило, обмежується 5-ма роками. Щодо об’єктів дослідження слід пам’ятати, що далеко не всі вони однаковою мірою піддаються прогнозним оцінкам.

До основних параметрів, що входять до поля прогнозування діяльності ГК «Хлібодар» належать наступні:

  •  планування і прогнозування обсягів продажу, що передбачає складання плану реалізації продукції, дослідження кон’юнктури ринку, планування асортименту та оцінку конкурентоспроможності, а також планування ціни;
    •  планування виробничої програми, що передбачає зміст та розробку плану виробництва, планування виробничої програми в натуральному вираженні, планування виробничої програми у вартісному вираженні, валовий та внутрішньозаводський оборот;
    •  планування виробничої потужності: види виробничої потужності, методика розрахунку виробничої потужності в різних типах виробництва; показники використання виробничої потужності;
    •  планування потреби в персоналі: планування продуктивності праці та планування кількості персоналу, а також планування коштів на оплату праці, та їх склад;
    •  планування потреби в матеріально-технічних ресурсах;
    •  планування виробничої інфраструктури;
    •  планування собівартості продукції;
    •  планування фінансових результатів;
    •  планування інвестиційної діяльності підприємства;
    •  планування організаційно-технічного розвитку підприємств;
    •  планування оновлення продукції.

Таким чином, у даному розділя було розглянуто особливості системи управління ГК «Хлібодар» та специфіку прогнозування в даній системі.

Застосування методів прогнозування основних параметрів діяльності ГК «Хлібодар» можна охарактеризувати як системне, різнобічне і комплексне, і як наслідок, результативне та ефективне.


ВИСНОВКИ

Курсова робота була присвячена дослідженню методів прогнозування основних параметрів діяльності організації та їх ефективного застосування.

Виконання поставлених завдань призвело до формулювання наступних висновків.

1.Під прогнозом розуміють науково обгрунтоване судження про можливий стан об’єкта у майбутньому. Прогноз — це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення, це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє. Виходячи з того, що, прогнозування поєднує в собі два елементи — передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози.

2. Планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування.

3. Інтерес до прогнозування в системі управління підприємства та організаціями виникає в рамках кількісного підходу до менеджменту на межі 1950-60-х років ХХ століття і триває дотепер.

4. За об’єктами прогнозування у системі прогнозів вирізняють такі три основні групи прогнозів:

-прогнози ресурсів (прогнози природних ресурсів, запасів природної сировини і стану природного середовища, демографічні, науково-технічного прогресу);

-прогнози розвитку економіки (прогнози розвитку підприємства, динаміки, темпів і факторів економічного зростання, структурних зрушень, виробничих фондів);

-прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних, підвищення життєвого рівня працівників, процесів соціального розвитку).

5. Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням. Планування спрямоване на прийняття та практичне здійснення управлінських рішень; мета прогнозування — створити наукові передумови для їх прийняття, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку виробництва з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень; обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

6. Система менеджменту ГК «Хлібодар» наперед визначена утриманням в рамках підприємства матричної організаційної структури, яка визначає особливості управлінських взаємодій та реалізацій функцій управління.

7. Прогнозування на підприємстві ГК «Хлібодар» спирається на такі основні методи: метод колективної генерації ідей («мозкової атаки»); метод моделювання; метод колективної експертної оцінки; метод «Дельфі»; метод побудови сценаріїв, методи екстраполяції та інтраполяції. У практиці прогнозування сформувалися 10 основних етапів здійснення прогнозів.

8. Застосування методів прогнозування основних параметрів діяльності ГК «Хлібодар» можна охарактеризувати як системне, різнобічне і комплексне, і як наслідок, результативне та ефективне.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: ИНФРА-М, 1989. – 467 с.
  2.  Армстронг М. Основы менеджмента. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 512 с.
  3.  Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы деятельности. – М.: Ось-89, 1997. – 336 с.
  4.  Боумен К. Основы стратегического менеджмента. – М.: РОССА, 1997. – 175 с.
  5.  Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 62-63. – С. 4-11.
  6.  Василенко В.О. Стратегічне управління. – К.: МАУП, 2001. – 315 с.
  7.  Виханский О.С. Стратегическое управление. – М.: Логос, 1995. – 250 с.
  8.  Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. – К: КНЕУ, 2000. – 360 с.
  9.  Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз. – К: КНЕУ, 2002. – 198 с.
  10.  Забелин П.В. Основы стратегического управления. – М.: Аспект-Пресс, 1998. – 289 с.
  11.  Завадський Й.С. Менеджмент. – К.: КНЕУ, 1995. – 463 с.
  12.  Козловский В.А. Маркина Т.В. Макаров В.М. Производственный и операционный менеджмент. – СПб.: ПИТЕР, 1998. – 366 с.
  13.  Кредісов А.І. Історія вчень менеджменту. – К: Знання України, 2001. – 300 с.
  14.  Круглов М.И. Стратегическое управление кампанией. – М.: АСТ, 1998. – 328 с.
  15.  Михайлова Е.А. Стратегический менеджмент и стратегический маркетинг // Менеджмент в России и за рубежом. – 1999. – №2. – С.33-45
  16.  Оберемчук В.Ф. Стратегія підприємства. – К: МАУП, 2000. – 128 с.
  17.  Осовська Г.В., Фіщук О.Л., Жалінська І.В. Стратегічний менеджмент: теорія та практика. – К.: КНЕУ, 2003. – 267 с.
  18.  Подсолонко В.А., Процай А.Ф., Миронова Т.Л., Василенко В.О. Підприємництво. Навчальний посібник. – К.: Фенікс. – 2003. – 385 с.
  19.  Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія та практика. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. – 490 с.
  20.  Раевнева Е. , Милов А. Разработка стратегии фирмы с учетом риска // Бизнес – информ. – 1996. – №15. – С.43-49
  21.  Савтюгин А. Как создать и внедрить миссию организации в условиях бывшей социалистической ментальности. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://klerk.ru/boss/?2808.
  22.  Савтюгин А. Система подотчетности и стратегическое планирование. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bkg.ru/cgi-bin/article_detail.pl?id=403
  23.  Савтюгин А. Стратегическое планирование для малого и среднего бизнеса – упрощенный подход к трудоемкой работе. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.iteam.ru/publications/strategy/section_16/article_299/
  24.  Стратегическое планирование / Под ред. Э.А. Уткина – М.: ТАНДЭМ, 1998. – 440 с.
  25.   Управленческая деятельность менеджмента. Платонов С.В. и др. – К.: “Валкер”, 1998. – 470 с.
  26.  Уткин Э.А. Антикризисное управление. - М.,1997.- 400 с.
  27.  Фалмер Р.М. Энциклопедия современного управления. - М.,1992 .- Т.2. -196 с.
  28.  Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент. – М.: Логос, 1999. – 416 с.
  29.  Федулова Л.І. Менеджмент організацій. – Київ: Либідь, – 2004. – 448 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

10632. Проблема человека и философская антропология 26.7 KB
  Проблема человека и философская антропология Человек всегда является проблемой для самого себя. Между тем в обыденной жизни мы можем с уверенностью выделить человека из окружающего мира. Во многом подобный выбор становится возможным благодаря привычке здравому смысл
10633. Представление о совершенном человеке в различных культурах 19.73 KB
  Представление о совершенном человеке в различных культурах Обращаясь к культурам прошлого и современности можно увидеть отсутствие единого представления о совершенном человеке. Данный факт может привести либо к релятивизму либо к догматизму. В первом случае признан
10634. Глобальные проблемы человечества. Урок 106.57 KB
  Глобальные проблемы человечества АННОТАЦИЯ В разделе рассматриваются вопросы философской глобалистики. Определяется само понятие глобальной проблемы дается классификация глобальных проблем определяются их причины и формулируются обозначенные современным...
10635. Этика, мораль, нравственность 20.07 KB
  Этика мораль нравственность Слово этика происходит от греческого ethos этос нрав обычай характер привычка. В философию данный термин ввел Аристотель. Этическими добродетелями он назвал особый класс качеств указывающих на свойства человеческого характера муже...
10636. Справедливость. Понятие справедливости 20.43 KB
  Справедливость Понятие справедливости. Справедливость является одним из фундаментальных принципов регулирующих взаимоотношения между людьми на основе представлений о должном о сущности человека и его правах. С ее помощью осуществляется распределение и перераспред
10638. Понятие религии. Религиозные ценности и свобода совести 83 KB
  Понятие религии. Религиозные ценности и свобода совести На вопрос Что такое религия различные люди в зависимости от того атеисты они или верующие дадут различный ответ. Научное определение религии ее природы сущности стремится уйти от пристрастности той или ино...
10639. Любовь (привязанность, дружба, эрос, милосердие) как нравственная и религиозная ценность 47.5 KB
  Любовь привязанность дружба эрос милосердие как нравственная и религиозная ценность Для того кто любит любовь является наивысшей ценностью определяющей всю жизненную стратегию. Огромной ролью любви в жизни человека можно объяснить то почему она довольно рано с...
10640. Цифровые элементы в информационно-управляющих системах 393 KB
  Цифровые элементы в информационноуправляющих системах Рассмотрев систему управления можно отметить следующее: объект управления характеризуется изменением энергетических и материальных потоков и соответственно изменением параметров или координат во вре