49108

Дослідження соціалізації дітей дошкільного віку

Курсовая

Педагогика и дидактика

Пошук основних особистісних та середовищних детермінант, що визначають ті проблеми, з якими стикаються діти дошкільного віку, а також основні підходи щодо процесу соціалізації та адаптації, є актуальним завданням в сучасних умовах трансформації освіти України.

Украинкский

2014-10-17

361.5 KB

107 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………….….5

Сутність соціалізації дітей дошкільного віку…………………5

Гендерна соціалізація дітей дошкільного віку…………….…..17

Умови повноцінної соціалізації дітей …...……………….…....21

РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ…………………………………………….…....26

2.1 Опис групи та процесу дослідження……………..………………...26

2.2 Обгрунтування використаних методик..…………..…………….....27

2.3 Обробка, аналіз та інтерпретація результатів..…………….…...….29

2.4 Програма щодо покращення гендерної соціалізації

дітей дошкільного віку………………………………………………….36

ВИСНОВКИ………………………………………………….…….……40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……..………………………...43

ДОДАТКИ………………………………………………………………..44


ВСТУП

Актуальність дослідження. Дошкільне дитинство – це особливий період у розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, які необхідні будь-якій людині в будь-якому виді діяльності. Уміння спілкуватися з іншими людьми, діяти разом з ними, здатність прагнути, радіти й засмучуватися, пізнавати нове, нехай наївно, але зате яскраво й нестандартно, по-своєму бачити й розуміти життя – це й ще багато чого іншого несе в собі дошкільне дитинство.

Пошук основних особистісних та середовищних детермінант, що визначають ті проблеми, з якими стикаються діти дошкільного віку, а також основні підходи щодо процесу соціалізації та адаптації, є актуальним завданням в сучасних умовах трансформації освіти України.

Мета:вивчити особливості соціалізації дітей дошкільного віку.

Завдання:

Вивчити суть і зміст соціалізації дітей дошкільного віку.

Підібрати відповідні методики для вивчення соціалізації дошкільників.

Опрацювати отримані результати дослідження.

Розробити програму щодо покращення умов соціалізації дітей дошкільного віку .

Об'єкт – соціалізація особистості дошкільника

Предмет дослідження – особливості соціалізації дітей дошкільного віку.

Гіпотеза засвоєння гендерної ролі у дітей шести років виявляється через їх ідентифікацію з батьками.

Методики:

1. «Діагностика рівня соціалізації хлопчиків та дівчаток» І. П. Шелухіна.

2. «Методика дослідження дитячої самосвідомості та статево-вікової ідентичності» Н. Л. Белопольська.

3. Бесіда з батьками дітей, що брали участь у дослідженні.

Теоретико-методологічну основу склали: психологічна теорія особистості (О. Г. Асмолов, Л. С. Виготський, Д. І. Фельдштейн), філософські, педагогічні та соціальні концепції про вплив соціального середовища на становлення і розвиток особистості (Е. Дюркгейм, І. С. Кон, С. А. Беличева, Н. І. Шевандрин, Б. Д. Паригін).

Група досліджуваних – 30 дітей (15 хлопчиків і 15 дівчаток) віком

шість років, а також 60 батьків обох статей.

База дослідження – дошкільний навчальний заклад № 167 м. Львова.

Структурно курсова робота складається із вступу, розділу 1, розділу 2 та висновків. У вступі визначено основну мету, обґрунтовано актуальність даної теми. У 1 розділі розкрито сутність та специфіку соціалізації дітей дошкільного віку, розкрито поняття гендерної тсоціалізації дошкільників, а також описані умови повноцінної соціалізації дошкільників. У 2 розділі описана група досліджуваних та обґрунтовано використання методик, представлено обробку, аналіз та інтерпретацію результатів, надані рекомендації щодо створення умов повноцінної соціалізації дітей дошкільного віку. Основна частина курсової присвячена дослідженню поставленої  теми. Загальні висновки по дослідженню сформульовані у відповідному розділі даної роботи.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

  1.  Сутність процесу соціалізації

Інтерес до проблеми соціалізації особистості виник давно. Про це свідчать праці учених ХХ століття Л .Виготського, Л. Буєвої, І. Кона, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Л. Рубінштейна, в яких вони вказували на взаємозалежність між умовами соціального середовища та розвитком особистості та зазначали необхідність активного опосередкування особистісного розвитку. Соціалізація – це процес присвоєння, придбання соціального, тобто процес, результатом якого є включення соціального до структури особистості. Поняття «соціальне» має в історії психології три трактування:

- соціальне як загальнолюдське,

- соціальне як громадське,

- соціальне як колективне.

Розуміння соціального як загальнолюдського припускає наявність певної загальної сутності, що об'єднує людей. Але цікаво, новонароджена дитина має вже дані загальної характеристики чи вона ще тільки повинна їх придбати?

Розгляд соціального як колективного, зазвичай, байдуже конкретній формі суспільства взагалі. Тут соціальне розглядається або чимось, що дано людині від народження, але фактично є його властивістю як колективної, громадської істоти або як наслідок реальних групових стосунків

Стосовно вищевикладеному існує два підходи. Один зазначає, що сукупність нижче індивідуального. Найчастіше соціалізація спирається на розуміння соціального, як громадського. Соціалізація, в такий спосіб, передбачає встановлення особистістю суб'єктивних стосунків із соціумом, має конкретні форми і конкретні модифікації. У цьому специфіка такого товариства впливає на особистість, відбивається в ній, переломлюючи через її особливості.

Є кілька трактувань процесу соціалізації:

- соціалізація, як екстеріорізація (розкриття початкової сутності людини у соціумі);

- соціалізація, як гомінізація (придбання сутності в соціумі);

- соціалізація, як адаптація (поєднання сутнісного й суспільного);

- соціалізація, як інтерналізація (оволодіння соціальним, перенесення його у глибинні пласти особистості).

У поняття «соціалізація» закладено певний вимір – особистість і соціальне середовище (колектив, суспільство, інші люди). Сутність процесу визначається речами, що на думку авторів, стоять за цими стосунками. Найчастіше процес соціалізації сприймається як процес адаптації чи пристосування. Це трактування найбільш раннє. Воно виникло під час панування природоцентризма, однак популярно і сьогодні.

Розуміння соціалізації, як пристосування притаманно психоаналізу, біхевіоризму, інеобіхевіоризма (Б. Скиннер, Е. Торндайк, Г. Уолтерс) й у якійсь мірі символічного інтеракціонізма (Д. Джосом, Л. Колберг, Т. Ньюком) Не чуже воно й вітчизняній психології (В. М. Бехтерєв, А. Ф. Лазурский, П. П. Блонський). Неофрейдисти розглядають соціалізацію як процес адаптації соціуму, поєднання природних імпульсів, інстинктів і вимог соціального середовища, де ті інстинкти реально можуть бути задоволеними, у яких виробляються соціально прийнятні засоби їх реалізації. Представники біхевіоризму та інеобіхевіоризму (Б. Скиннер, Е. Торндайк, У. Уолтерс) трактують соціалізацію як процес соціального навчання, стимулом якого є також необхідність адаптації соціуму. Для символічних інтеракціоністів (Дж. Мід, Д. Хорке, Д. Джосом, Л. Колберг, Т. Ньюком) соціалізація – результат адаптації, пристосування особистості до групових норм у процесі соціальної взаємодії людей.

«В ході адаптації людина прагне встановити рівновагу між зовнішнім середовищем і власними структурами мислення», писав засновник когнітивного підходу Жан Піаже, він вважав, що основою онтогенезу психіки людини є розвиток її інтелекту. Відповідно, етапи психічного розвитку – це етапи розвитку інтелекту. В процесі розвитку відбувається адаптація людини до оточуючого середовища. Інтелект тому і є стрижнем розвитку психіки, бо саме розуміння забезпечує адаптацію до оточуючого світу. При цьому адаптація не пасивний процес, а активна взаємодія індивіда з середовищем. Ця активність являє собою необхідну умову розвитку, оскільки схема оточуючого світу не дається дитині в готовому вигляді при народженні, немає її і в оточуючому світі. Схема випрацьовується лише в процесі активної взаємодії людини із середовищем, внаслідок чого встановлюється рівновага між ними.

Вивчаючи зміст інтелектуального розвитку, Ж.Піаже розглядає феномен егоцентризму дитини, що виявляється в своєрідності дитячої логіки, безпосередності сприймання та суб'єктивності тлумачення фактів навколишньої дійсності. Інтелектуальний розвиток Ж.Піаже тлумачить як процес поступового ускладнення когнітивних структур, що відбувається через ряд послідовних стадій:

Впродовж першої стадії немовля пізнає світ через власні відчуття та дії. Дитина дивиться, слухає, торкається, нюхає і пробує на смак, мне, кидає, тягне тощо. Базою для досліджень дитиною дійсності спочатку стають природжені рефлекси, на основі яких поступово формуються нові схеми пізнання світу.

Наступна стадія характеризується оволодінням мовленням дитиною, що сприяє виконанню перших розумових операцій. Ці дії однак обмежені безпосереднім досвідом дитини, тому мають локальний, конкретний і егоцентричний характер (наприклад, уявлення про переміщення сонця чи місяця слідом за дитиною).

Під час стадії конкретних операцій дитина починає використовувати в мисленні логіку, аналіз, оцінку, також з'являється та розвивається здатність класифікувати предмети, формуються уявлення про збереження кількості речовини при зміні форми. Показово, що мислені операції здійснюються дитиною на цій стадії з опорою на конкретні зовнішні дані. Егоцентризм послаблюється і поступово зникає, замінюючись зворотністю мислення - здатністю змінювати хід та зміст розміркувань.

Впродовж стадії формальних операцій усувається залежність мислення від безпосереднього досвіду індивіда, підлітки стають спроможними до оперування абстрактними поняттями, висувають гіпотези і формулюють умовисновки [26, c.248].

У сучасній вітчизняній психології також зустрічається погляд на соціалізацію як адаптацію. Процес соціалізації – входження у соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння певних ролей і державних функцій, які за своїми попередниками повторює окремий індивід протягом усієї історії свого формування та розвитку [24, c. 25].

Сьгодні у вітчизняній науці зміцнилося уявлення про те, що соціалізація це двосторонній процес, до складу якого входить засвоєння та активне відтворення індивідом громадських стосунків. Соціалізація – це двосторонній процес, до складу якого входить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження до соціального середовища системи соціальних зв'язків, з іншого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв'язків за допомогою його активної діяльності, активного включення до соціального середовища [1, c. 279].

Відчуваючи у собі вплив середовища, соціальних інститутів власності та своєї діяльності, особистість водночас автономна у розвитку своєї внутрішньої злагоди, у розвитку самосвідомості. Активна життєва позиція особистості залежить від її здатності до здійснення функцій самоконтролю, саморегуляції, самоствердження і самосвідомості [24, c. 54].

Твердження двоїстості природи соціалізації – спроба встановлення компромісу між двома підходами до цього процесу, підтверджує пріоритет впливу суспільства й підтверджує пріоритет активності особистості. У процесі соціалізації людина виступає і як об'єкт, і як суб'єкт громадських стосунків. Соціалізацію особистості можна розглядати у зв'язку з цим у двох аспектах – в об'єктному і в суб'єктному.

Процес соціалізації розглядається з боку середовища, з погляду того, як і які громадські норми входять в індивідуальну свідомість людини, особистість. І тут соціалізація схожа вихованню. Дослідження вікової психології характеризують соціалізацію з боку особи та її індивідуальної активності, як оволодіння соціальними знаннями.

В праці О. Г. Асмолова сутність процесу соціалізації сприймається як перетворення соціальних стосунків для людей в індивідуальні стосунки особистості. О. Г. Асмолов виділяє три межі соціалізації:

- грань індивідуалізації, яка відображатиме « основний генетичний закон культурного розвитку: від соціальної колективної діяльності дитини до індивідуальної»;

- грань «інтимізації», яка відображатиме перехід від «Ми» до «Я», проблему самосвідомості особистості;

- грань інтеріоризації як виробництво внутрішньої планосвідомості.

Результатом соціалізації, як процессу, повинні бути внутрішні, глибинні структури особистості, що відповідають за соціальну поведінку людини; і як підсумок соціалізації внутрішні глибинні структури, мають соціальне походження.

Соціалізація дитини призводить до засвоєння різних соціальних ролей, формуванню соціального характеру та інших соціально-типових проявів особистості, обумовлених місцем проживання особистості, сукупності громадських стосунків, її соціальної позиції, її способом життя [2, c. 297].

У виконанні вітчизняної науки, як основний ефект соціалізації глибинної освіти, відповідальної за регуляцію поведінки особистості, частіше розглядається така цілісна освіта особистості, як спрямованість, під якою мають на увазі провідні мотиви, интереси, переконання, світогляд особистості, що визначають внутрішню позицію особистості стосовно об'єктів соціального середовища і цілей життєдіяльності [4, c. 340].

Соціальна типізація виробляється щодо громадського ідеалу, тобто образу, який виділив Е. Дюркгейм, як соціально прийнятний. Соціальний тип є історичною конкретизацією ідеалу, ставлячись до нього, як реальне до потенційного. Різниця типів визначається якостями специфіки. До них належать: 1) повнота, глибина, різнобічність зв'язків особистості із суспільством; 2) активність лідера в освоєнні різних форм суспільної діяльності; 3) ефективність розвитку особистості, як суб'єкта громадських стосунків; 4) рівень свідомої організації суспільного життя; 5) міра заломлення у внутрішніх властивостях індивіда прогресивних і регресивних громадських тенденцій; 6) стійкість і обсяг соціально значущих позицій особистості;7) рівень продуктивності роботи і масштаб змін, скоєних нею у громадських стосунках і власному житті.

Рух від першої ланки до останньої йде по шляху не відкидання попередньої ланки, а по шляху нанизування одної на іншу з перетворенням попередніх ланок. Диспозиція обрана спочатку несвідомо, набуває свідомості, тобто перетворюється на ставлення. Надалі ставлення входить у систему індивідуального сенсу, не втрачаючи своєї здатності виступати у вигляді свідомих стосунків.

Ця динаміка відбиває суть процесу соціалізації, що й передбачає трансформацію зовнішніх соціальних значень в інтимні структури особистості. Ця динаміка орієнтована на початкову активність особистості у процесі соціалізації. Передбачається, що опинившись у певній ситуації, особистість вирішує її, як певне завдання індивідуально, тобто її активність тут первинна. У той самий час оволодіння данною ситуацією, усвідомлення її відбувається з допомогою соціальних норм, що усвідомлені особистістю, обрані, переосмислені і включені у систему індивідуального сенсу.

Процес соціалізації постає від початку як індивідуальний творчий процес включення особистості у соціальні стосунки, усвідомлення їх і наповнення індивідуальним змістом. Початкова творча, персональна природа цього процесу робить важким його регуляцію ззовні й нерідко призводить до неузгодженності, із якою часто зустрічаються педагоги і психологи у ситуаціях, коли дитина підпорядковується обраними нею способами дії, але безпосередньо смислової дії сама не виробляє [19, c. 16].

Підкреслюючи творчий характер соціалізації, слід звернути увагу на інперсональність, інсуб'єктивність. Це творчі суб'єктивні стосунки із соціальним середовищем, творчі відкриття даного середовища собі. Результати даної творчості лежать не ззовні, а всередині особистості, і в принципі, це результати навчання особистості, засвоєння нею як суб'єктом соціального знання. Деякі вчені вважають закономірним результатом соціалізації соціальну творчість особистості: не просто активну реалізацію, а відтворення стосунків та їх виробництво.

Заслуговує на увагу акцент на взаємозв'язку творчої лінії з процесом індивідуалізації. З одного боку, особистість дедалі більше входить у систему громадських стосунків, її зв'язки з людьми в різних сферах життя суспільства розширюються, заглиблюються, і лише завдяки цьому вона оволодіває громадським досвідом, привласнює його, робить своїм надбанням. Ця сторона особистості часто окреслюється як соціалізація. З іншого боку, прилучаючись до різних сфер життя суспільства, особистість водночас набирає також самостійність, відносну автономність, тобто розвиток у суспільстві включає процес індивідуалізації.

Рівень розвитку особистості співвідноситься зі ступенем її соціалізації. Критерії зрілості особистості, в такий спосіб, постають критеріями соціалізації. Серед критеріїв зрілості виділяють:

1) широта соціальних зв'язків, представлена на суб'єктному рівні:я – інший, я – інші, я – суспільство загалом, я – людство;

2) міра розвитку особистості, як суб'єкта (основний показник зрілості – перехід до суб'єктного існування);

3) характер діяльності – від присвоєння до реалізації і свідомого відтворення;

4) соціальна компетентність (оволодіння соціальними нормами – предметними та аналогічними нормами стосунків, які неможливі без певного рівня психічного розвитку, що досягається у процесі соціального навчання).

Усі критерії розділені на дві групи:

- суб'єктивні, відбивають міру глибини інтеріоризації норм, збільшення їх до тканини особистості (психологічний пласт);

- об'єктивні, у яких проявляється здатність особистості реалізовувати норми, відтворювати і передавати їх (соціально – психологічний пласт).

Якщо суб'єктивні показники характеризують особистість у її індивідуальному переломленні, зокрема її суб'єктивну гармонійність і адаптованість в соціумі, її суб'єктивну успішність, результатом є суб'єктивний емоційний добробут, то об'єктивні показники дають уявлення про те, що особистість перебуває у соціально бажаному типі, тобто про характер її типізації і прогнозного рівня розвитку, як дистанційної характеристики,що співвідноситься з цим типом, і її об'єктивним добробутом, мірі успішності у суспільстві [18, c. 247].

Крім чинників існують способи соціалізації: інституційний – через інститути суспільства; традиційний – через сім'ю і найближче соціальне оточення; стилізований – через вікову субкультуру; міжособистісний – через значимих осіб; рефлексивний – індивідуально пережитий і усвідомлений досвід.

Кожен із способів має власний механізм реалізації. Інституційний спосіб реалізується системою громадського виховання (насамперед, це дитсадок, школа, позашкільні установи, дитячі організації, засоби інформації). В основу способу лежить наслідування. Для традиційного способу, характерне сприйняття панівних стереотипів поведінки на несвідомому рівні. Стилізований спосіб здійснює свій вплив на особистість у вигляді референтної групи. Міжособистісний спосіб спирається на ідентифікацію з людиною, рефлексивний  на усвідомлення і переживання людиною тієї реальності, де вона живе, свого місця в ній і себе самої.

Серед свідомих механізмів соціалізації С. А. Беличева називає референтну групу, престиж, авторитет, популярність. До окремої групи механізмів відносять групові експектації ( соціальні очікування ), санкції заохочення, покарання, схвалення і засудження, застосовані у суспільстві

Серед механізмів соціалізації можна назвати соціологічні механізми – те, як суспільство соціалізує людей, які механізми воно використовує, і механізми власне соціалізації, тобто перекладу особистістю зовнішнього у внутрішню структуру, інтимізації соціального в суб'єктивному полі особистості. Дані механізми співвідносяться один з одним.

Особливу увагу під час аналізу процесу соціалізації відводиться механізму ідентифікації. Багато досліджень звертається до нього провідним, основним і навіть єдиним механізмом. У сучасній вітчизняній науці поняття ідентифікації сприймається як процес об'єднання суб'єктом себе з іншим індивідом чи групою виходячи з усталеним емоційним зв'язком, і навіть включення до свого внутрішнього світу образу і прийняття, як власних норм, цінностей, зразків. Це може виявлятися у відкритому наслідуванні, як дотримання зразка, що особливо яскраво виступає у дитинстві. Іідентифікація – бачення суб'єктом іншу людину як продовження і проекція себе самої, наділення його своїми рисами, почуттями, бажаннями; ідентифікація механізм постановки суб'єктом себе на місце іншого, що виступає як занурення, перенесення індивідом себе у простір та час іншого і призводить до засвоєння його особистісних сенсів.

У першому значенні ідентифікація виступає, як найважливіша психічна діяльність, що йде назустріч соціальним впливам, формує самосвідомість, як механізм соціалізації. Цей механізм (на відміну навчання дітей і інструктування) характеризує високу суб'єктивну активність особи та усвідомленість [3, c. 31].

Механізм ідентифікації вмикається вже у дитячому віці. Дитина ідентифікується з дорослим, наслідує матір, а мати намагається вгадати бажання дитини, прагне ідентифікуватися з нею. Така ідентифікація лежить в основі стосунків дитини з дорослим, сприяючи встановленню співробітництва дитини і дорослого, вона впливає на формування в дитини соціальної потреби у позитивних емоціях, домагань на визнання, почуття довіри до людей.

Вмикаючись на початкових стадіях розвитку особистості, механізм ідентифікації не втрачає значення упродовж усього періоду розвитку особистості, набуваючи специфічних рис кожної вікової стадії. Взаємодія механізмів ідентифікації визначає картину вікового розвитку дитини від етапу до етапу.

Механізм ідентифікації забезпечує необхідний рівень культури й характер мотивації для оволодіння особистістю нормами, який є пусковим механізмом для процесу навчання, у результаті якого особистість оволодіває нормами суспільства. В його основі лежить свідомий чи несвідомий вибір особистістю певної позиції. З іншого боку, цей вибір може бути не лише свідомим чи несвідомим, а й вимушеним чи добровільним.

Ідентифікація, будучи необхідною умовою соціального розвитку людини, забезпечує присвоєння особистістю соціальних норм і здійснюється:

- з конкретною особою (власне ідентифікація);

- з групою (великою чи малою) (соціальна ідентичність);

- із збірним ідеалом (особистісна ідентичність).

Ідентифікаційна модель, яка орієнтує особистість, істотно змінюється протягом онтогенезу: зазвичай, в ранньому віці це конкретна людина ( мати, батько ), на більш старшому віці – група, зріла особистість характеризується орієнтацією на ідеал – збірний образ соціально бажаних рис, структурно змодельованих самої особистістю [25, c. 140].

Сутністю ідентифікації є вибір соціального типу, на який особистість буде орієнтуватися в опануванні новими видами діяльності, системами еталонів, відповідно до яких проходитиме навчання.

Зазвичай у зв'язку з навчанням згадується механізм обумовлювання. Виявлено кілька закономірностей розвитку обумовлювання:

– поведінка, посилена у певній ситуації, цілком може повторитись у зіткненні з іншими ситуаціями, що нагадують її;

– розвиток здатності до узагальнення (генералізації стимулу) узгоджується з розвитком здатності до їх розрізнення;

– розвиток зумовленності веде до все більшого опосередкування інтелектом, промовою, свідомістю особистості;

– процес обумовлювання характеризується поступовим переходом від конкретних стимулів до абстрактно – нормативних утворень у людини;

– поведінка зрілої особистості контролюється не тільки зовнішніми наслідками, а й стимулами, які мають джерела у самій особистості.

Здебільшого, поведінка людини регулюється у вигляді підкріплення себе. Самопідкреплення має місце щоразу, коли встановлюють собі планку здобутків і традицій, заохочують чи карають себе про перевищення чи невдачу.

Самопідкріплення сприяє саморегуляції поведінки й цим сприяє її самонавчанню, самовдосконаленню. Існують три процеси, що входять до компонентів у саморегулюванні поведінки: процес самоспостереження, самооцінки і відповідальності. Крім самопідкріплення, існує самопокарання.

Сутність соціалізації залежить від перекладу соціальних норм у внутрішнє поле особистості, включення її у систему особистісних сенсів, формуванню з урахуванням соціальної норми системи особистісних норм. У процесі присвоєння норм виділяються дві сторони:

1) засвоєння особистістю соціальних норм;

2) формування на його основі особистісних норм.

Аналіз літератури дозволив виділити два підходи до процесу засвоєння соціальної норми. Відповідно до першого підходу, процес засвоєння соціальної норми є репродуктивною презентацією (теорія засвоєння, інтеріоризації соціальних норм). Інша думка у тому, що соціальні норми предствалені у феноменальному полі свідомості завжди, людина завжди здійснює нормативну поведінку, тобто її поведінка завжди відбувається в умовах нормативного світу і може бути проаналізована і оцінена в рамках норми, чи відхилення від неї.

За підсумками і з допомогою усвідомлених соціальних норм людина виробляє системи безпосередніх особистісних норм, індивідуальні особистісні оцінки й стосунки, усвідомлює свій статус і позицію у світі, в соціальних системах, у системі соціальних і міжособистісних стосункахф, що в основі соціальних норм людина фактично реалізується як особистість, формує власну особистість.

Процес соціалізації можна трактувати, як індивідуальний творчий процес включення особистості соціальні стосунки, усвідомлення їх і наповнення індивідуальним змістом. Це творчість суб'єктивних стосунків із соціальної середовищем, творчість відкриття даного середовища для індивіда. Результати даної творчості лежать не зовні, а всередині особистості, що дозволяє сказати, що це результати навчання особистості, засвоєння соціальних норм як суб'єктом соціального знання.

Результатом соціалізації є соціальна творчість особистості: непросто активна реалізація, відтворення стосунків, а й виробництво їх. Соціалізація сприймається як самоактуалізація « Яконцепції», як розгортання творчої сутності особи і яка, міцно пов'язана з процесом індивідуалізації. Коли особистість, прилучаючись до різних сфер життя суспільства, набирає також дедалі більшу самостійність і відносну автономність [20, c. 185].

Сутність процесу соціалізації залежить від перекладу соціальних норм у внутрішнє поле особистості. За підсумками і з допомогою усвідомлених соціальних норм людина фактично реалізується як особистість.

Виникає необхідність розкрити особливості та специфіку соціалізації дитини дошкільного віку. Важливо виявити, які механізми впливають на процес соціалізації дитини, з чого складається соціальна компетентність дитини – дошкільняти. Про це йдеться у наступній частині даної роботи.

  1.  Гендерна соціалізація дітей дошкільного віку

Розширюючи й установлюючи соціальні зв'язки, шестирічна дитина освоює власний психологічний простір та можливість проживання в ньому. Дитина починає усвідомлювати та переживати власну індивідуальність, неповторність, відмінність від інших, прагне утвердити себе у колі ровесників та дорослих. Самопізнання особистості відбувається через порівняння себе з іншими, через самооцінку. В основі структури самосвідомості дитини є формування та забезпечення емоційно позитивного ставлення до себе, що викликає необхідність педагогічної підтримки позитивної самореалізації та коригування соціально засуджуваних та небезпечних напрямів.

Соціалізація особистості включає в себе наступні види: гендерний, економічний, політичний та духовний; вона виявляється у соціальній компетентності дитини і є початком формування Яконцепції, самосвідомості у неї.

Формування гендерних стосунків у дітей дошкільного віку на сьогодні є одним із важливих і складних завдань освітньо–виховної роботи з дітьми. На формування гендерних стосунків у дошкільників впливають як біологічні, так і соціальні чинники. До основних чинників слід віднести гендерну соціалізацію та гендерну ідентичність особистості.

Представники «нової психології статі» доводять, що статеворольова статеворольових стереотипів, які в концентрованому вигляді представлені в сімейних стосунках (в першу чергу між батьком і матір'ю). Наслідуючи поведінку батьків та інших дорослих, дошкільники засвоюють і стереотипи статеворольової поведінки та відтворюють її в колі однолітків.

Гендерне виховання це – цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством залежно від їх біологічної статі. Метою гендерного виховання дітей старшого дошкільного віку є створення умов для формування статевої свідомості, відповідальної за міжособистісні взаємини в соціумі, організацію пізнання соціального світу в ході виконання ролі своєї статі. Ґендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і чинників протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Процес розвитку ґендерних ролей, як соціально зумовлених моделей статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізацією, одним із найістотніших складників якої є рольова, зокрема й ґендерно – рольова (чи ґендерна) соціалізація. Соціалізація особистості – це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Одним з основних складників соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. В соціальних ролях закріплені норми та правила соціальної поведінки у вигляді нормативних вимог до виконання соціальних ролей. Рольова поведінка – це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі це – засіб входження особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації та особистісного самовираження водночас. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань щодо соціальних ролей, ай у рольовому розвиткові особистості. Процес статевої соціалізації розпочинається ще у дитинстві. Дошкільне дитинство – це вік остаточного усвідомлення своєї компетентності та набуття наслідування поведінки ідентичній статевій належності. Статева соціалізація – активне засвоєння особистістю стандартів психосексуальної культури під час входження її у соціальні стосунки. Психосексуальна культура передається від покоління до покоління формуючи статеву свідомість. Статева свідомість – система знань, особистісних смислів та значень, які одночасно означають та формують переживання та мотивацію людиною свого буття як представника статі [11, c. 204].

Розвиток статевої свідомості, який передбачає ціннісне осмислення себе дитиною і як представника певної статі, і як неповторної особистості, що відрізняється зовнішніми особливостями і внутрішнім світом, найтіснішим чином пов'язано зі статево–рольовим досвідом, що засвоюється дитиною, оскільки даний досвід передбачає накопичування і відображення реальної взаємодії особистості з навколишнім світом; освоєння й опредмечування категорій «мужність» та «жіночність». Статево–рольова та гендерно–рольова соціалізація складники процесу соціалізації. Статево–рольова соціалізація є невід'ємною частиною спільного процесу соціалізації, і включає в себе три компоненти:

— розвиток уявлення про себе, як про представника певної статі;

— формування статево-рольових переваг і орієнтацій;

— виникнення форм поведінки, які відповідають статі.

Ґендерно–рольова соціалізація це – засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань до цих ролей, а також ґендерний розвиток дошкільника, тобто формування психологічних характеристик, що відповідають ґендерним ролям. Суспільні стереотипи стосовно жіночих і чоловічих ґендерних ролей здатні впливати на ґендерний розвиток людини, накладаючи багато обмежень на їх самореалізацію. Статеві та ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації дитини серед безлічі ролей, що їх засвоює дитина. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе як представника певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі.

Статево–рольова і гендерна соціалізація, статева і гендерна ідентичність сприяють формуванню статевої поведінки. На ґендерну соціалізацію старших дошкільників важливий вплив має сім'я, стиль сімейного виховання. На ґендерний розвиток та ґендерну самореалізацію дитини істотно впливають власні ґендерні стереотипи та цінності батьків, їхні життєві сценарії, характер стосунків у подружжі та між батьками й дітьми. Мабуть з усіх сфер соціального життя людини сім'я є такою соціальною інституцією, в якій сутність ґендерних стосунків проявляється найбільше. Від того, яка система ґендерних стосунків склалася в сім'ї, які ґендерні стереотипи панують у системі її уявленя про чоловічу та жіночу сутність, залежить формування ґендерних ролей дітей, розвиток їхньої ґендерної ідентичності.

Специфіка соціалізації дитини дошкільного віку полягає в тому, щоб повною мірою охопити усі галузі соціальної компетентності дошкільника. Соціальна компетентність дитини – здатність трансформувати набутий отриманий досвід входження в соціум, налагодження соціальної взаємодії, як з дорослим світом так і зі світом своїх однолітків, вміння вибудовувати комунікативне спілкування та адаптуватись до умов мінливого суспільства. В розуміння цього питання ми включаємо наступні критерії:

— потреба в самопізнанні, саморегуляції в різних видах діяльності дитини;

— володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами й методами життездійснення;

— усвідомлення, організацію свого життєвого шляху, своєї місії в

суспільстві, особистнісного розвитку;

— проблемне бачення свого життя;

— осмислене розв'язання міжособистістних суперечностей;

— здатність до об'єктивної оцінки різних сфер і меж поширення своєї життєвої активності;

— усвідомлену й адекватну оцінку результатів життєдіяльності;

— високій рівень розвитку;

— філософське та етичне осмислення свого життя.

1.3 Умови повноцінної соціалізації дітей

Соціалізація передбачає розвиток індивідуального потенціалу особистості, що забезпечується освоєнням різних соціальних ролей, опосередкованих духовністю, культурою, наступністю поколінь.Розвиток особистості – безперервний і виключно складний процес, побудований на багатогранній взаємодії безліч факторів, як стихійних, так і послідовних,що направляються суспільством, соціальним середовищем.

Тепер все частіше соціалізацію визначають як двосторонній процес. З одного боку, дитина засвоює соціальний досвід, входячи в соціальне середовище, в систему соціальних зв'язків, а з іншого – у процесі соціалізації вона активно відтворює систему соціальних зв'язків за рахунок активного входження в середовище. Таким чином, цей підхід акцентує увагу на тому, що людина в процесі соціалізації не тільки збагачується досвідом, а й реалізує себе як особистість, впливаючи на життєві обставини, на оточуючих людей [16, c. 24].

Вивчення проблеми процесу соціалізації не втрачає своєї актуальності. Процес соціалізації буде протікати успішно тільки якщо особа буде фізично, соціально та психічно здорова. 

Соціалізація дитини – процес складний і тривалий. З одного боку, суспільство зацікавлене в тому, щоб дитина прийняла і засвоїла певну систему соціальних і моральних цінностей, ідеали, норми і правила поведінки, стала його повноправним членом. З іншого боку, на формування особистості дитини впливають різноманітні стихійні, спонтанні процеси, що відбуваються в соціумі. Сукупний результат таких цілеспрямованих і стихійних впливів не завжди передбачуваний і відповідає інтересам суспільства. Таким чином,соціалізація, базуючись на вихованні, у свою чергу виступає визначальним чинником розвитку особистості.

Соціалізація – безперервний і багатогранний процес, що триває протягом усього життя людини. На формування особистості певний вплив мають біологічні фактори, а також чинники фізичного оточення і загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі. Однак головними чинниками, що визначають процес формування особистості, безумовно, є груповий досвід і суб'єктивний,унікальний особистісний досвід. Ці фактори у повній мірі проявляються в процесі соціалізації особистості.

Соціалізація охоплює всі процеси прилучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальну природу і здатність брати участь у соціальному житті. У процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім'я, сусіди, однолітки в дитячому закладі, засоби масової інформації [17, c. 21].

Головна роль у забезпеченні сприятливої соціалізації дитини відводиться соціальнопедагогічній діяльності дитячого навчального закладу.

Виникає потреба розглядати процес соціального виховання дошкільнят у дошкільній установі як цілісний, безперервний процес соціалізації дітей, оскільки всебічний і гармоний розвиток дитини може бути забезпечений лише комплексним впливом всіх аспектів її діяльності. Метою соціального виховання є сформованість готовності дитини до входження в соціум, подальшого освоєння культури. Під готовністю маються на увазі бажання, здібності й уміння дитини.

Інформаційною основою соціального виховання є процес ознайомлення дітей із соціальної дійсністю, оскільки адекватність життєдіяльності людства сучасного світу залежить, насамперед, від рівня інформованості про сучасний стан навколишнього світу та від готовності діяти належним чином з урахуванням наявної інформації [13, c. 42].

Особливу увагу слід приділяти не тільки розвитку психічих якостей, що дозволяють дитині як суб'єкту й особистості бути успішною в основних напрямах, а й розвитку ключових компетенцій, які є основою успішності людини у взаємодії з навколишнім світом, запорукою її повноцінної соціалізації.

В останні роки проблема соціального розвитку дітей дошкільного віку виходить на перший план. Суттю всіх питань, пов'язаних з розвитком дитини, її вихованням, соціалізацією – є її соціальне самопочуття і здатність взаємодіяти зі світом. Тому закладання основ соціальної компетентності сприяє оптимальному входженню дитини на соціальний світ, соціальна компетентність дитини сприймається як здатність задовольняти власні потреби через суспільно прийнятні способи реалізації активності у взаємодії з оточуючими.

Умовами повноцінної соціалізації дітей дошкільного віку є обов'язкове виконання різнобічного розвитку дитини в усіх галузях процесу соціалізації: гендерній, економічній, політичній і духовній. Процес соціалізації досягає певного ступеня завершеності при досягненні особистістю соціальної зрілості, яка характеризується набуттям особистістю інтегрального соціального статусу. Повноцінна соціалізація – процес, за допомогою якого індивідом засвоюються норми його групи таким чином, що за формування власного "Я" проявляється унікальність даного індивіда як особистості, процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Поняття повноцінної і успішній «соціалізація» пов'язані з такими поняттями, як «виховання», «навчання», «освіта», «розвиток особистості». Процес соціалізації здійснюється з допомогою цілеспрямованого виховання, навчання дітей і випадкових соціальних у роботи і спілкуванні. Соціалізація протікає як стихійний (соціальна ситуація розвитку) або спеціально організований (педагогічна ситуація) процес. Кожен по-своєму визначає якість діяльності суб'єктів соціалізації, характер їх взаємодії,основні культурні і особистісні придбання людини [15, c. 18].

Виховання – частина соціалізації – цілеспрямована та соціально контрольована соціалізація, є своєрідною механізмом прискорення. Виховання є процесом цілеспрямованого впливу, має метою накопичення дитиною який буде необхідний життя жінок у суспільстві соціального досвіду та формування в дитини системи цінностей. У вузькому значенні виховання – цілеспрямована, спеціально організована діяльність, сприймається як контрольована соціалізація.

Спеціально організований процес у дитячому навчальному закладі з ознайомлення дітей із соціальної дійсністю можна розглядати, як один із компонентів соціального виховання, як одну з умов, необхідні повноцінної соціалізації дитини.

Отже для реалізації повноцінної і успішної соціалізації дитини, необхідно щоб побудова змісту соціального розвитку визначалася, з одного боку, всієї сукупністю соціальних впливів світового рівня культури, її загальнолюдських цінностей, з іншого – ставленням до цього самої дитини, актуалізацією власного «Я», розкриттям творчих потенціалів особистості. Головним критерієм соціального розвитку у цьому випадку виступає не ступінь засвоєння соціальних правил поведінки, адаптованості до світу лише на рівні пристосування, а й ступінь самостійності, ініціативності, творчості особистості. І тому важливо, щоб у дитячому навчальному закладі реалізовувалася модель, яка забезпечує активну і успішну соціалізацію дитинидошкільняти у єдності мотиваційного, когнітивного і практичного компонентів її життєдіяльності.


РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Опис групи та процесу дослідження

Дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу № 167 м. Львова. Група досліджуваних – 30 дітей (15 хлопчиків і 15 дівчаток) віком шести років, а також 60 батьків обох статей. Дослідження з дітьми проводилося у присутності психолога та з дозволу батьків. Діти знаходилися у звичному для них середовищі – у груповій кімнаті дитсадка. Звичайно, що деякі діти хвилювались, але у процесі дослідження їм ставало надалі цікавіше та вони заспокоювались. Запропоноване дослідження діти сприйняли з цікавістю та завзятістю. Також було проведене анкетування батьків з метою виявлення розуміння важливості статевого виховання дитини. Дослідження тривало кілька днів.

Обстеження має відповідати таким основним вимогам:

його тривалість має становити 20–30 хв., оскільки діти такого віку зберігають оптимальний рівень розумової працездатності саме протягом цього часу;

може відбуватися в присутності батьків, що знімає у дітей і батьків небажане напруження. З іншого боку, це може створювати певні труднощі – батьки часто намагаються підказати, коментувати або оцінювати відповіді дітей. Тут необхідні тактовність, витримка, аби втримати батьків на позиції спостерігачів;

може проводитися в один прийом або, якщо дитина працює дуже повільно, за два рази. Взагалі обстеження рекомендується проводити у два етапи, щоб діти менше втомлювались;

по закінченні виконання всіх завдань у разі необхідності батькам дають рекомендації

під час співбесіди з дитиною необхідно встановити товариський, безпосередній контакт. Всі завдання повинні сприйматися дитиною як гра. Атмосфера гри допомагає дітям розслабитися.

2.2 Обгрунтування використаних методик

Соціалізація особистості відбувається у декількох напрямках: екномічному, гендерному, духовному, політичному тощо. Нами обрано один із його напрямів – гендерний. З метою дослідження гендерної соціалізації особистості було використано методику «Діагностика рівня соціалізації хлопчиків і дівчаток» (І. П. Шелухіна) (Додаток А).

За допомогою запитань, на які дитина повинна відповісти самостійно, психолог отримає змогу уточнити уявлення дитини про роль та зайнятість чоловіка в сім'ї; про основний соціальний статус чоловіка і жінки; виявити уявлення про основні риси чоловіка і жінки; вивчити уявлення про відмінності між хлопчиками та дівчатками. Тестовий матеріал складається із 23 запитань. У процесі бесіди психолог отримує відомості про загальні уявлення дитини, про її здатність орієнтуватися в простих життєвих ситуаціях, про становище в сім'ї.

Важливо було дослідити свідоме ставлення дитини до статево-вікової ідентичності – для цього використано методику «Дослідження дитячої самосвідомості та статевовікової ідентичності» (Н. Л. Беплопольська) (Додаток Б).

Методика призначена для дослідження рівня сформованості тих аспектів самосвідомості, які пов'язані з ідентифікацією статі. Призначена для дітей від 4 до 12 років з нормальним та аномальним інтелектуальним розвитком. Може застосовуватись для дослідження, при діагностичному обстеженні дітей, при консультуванні дитини і для корекційної роботи. Стимульний матеріал. використовуються два набори карток, на яких персонаж чоловічої чи жіночої статі зображений в різні періоди життя від немовля до старості. Кожний такий набір (чоловічий і жіночий варіанти) складається з 6 карток. Вигляд зображеного на них персонажа демонструє типові риси, що відповідають певному періоду и життя та статевовікової ролі: немовля, дошкільний вік, шкільний вік, юність, зрілість і старість.

Дослідження проводиться в два етапи. Завданням першого етапу є оцінка можливості дитини ідентифікувати свій теперішній, минулий і майбутній статевовіковий статус на представленому їй зображувальному матеріалі. Іншими словами, перевіряється здатність дитини до адекватної ідентифікації свого життєвого шляху. На другому етапі дослідження порівнюються уявлення дитини про Ясправжнє, Япривабливе і Янепривабливе.

Опитування батьків відбувалося за допомогою анкети (Додаток Д), яка складалася з 10 запитань, направлених на виявлення розуміння батьками гендерної соціалізації дітей дошкільного віку.

2.3 Обробка, аналіз та інтерпретація результатів дослідження

На початку дослідження з групою батьків було проведене анкетування, яке дало змогу виявити наскільки важливим є статеве виховання дітей у розумінні їхніх батьків.

На перше запитання «Хто є головою у вашій сім'ї?» 100% чоловіків відповіли «Батько», а 30% жінок стверджували, що «Жінка». Відповіді на запитання «Які якості і здібності своєї дитини вони особливо цінують?» нас цікавили з тієї причини, що якості, названі батьками дітей, одночасно виступатимуть установками на їхнє виховання. Схвальна характеристика конкретної якості сприятиме її прояву і закріпленню в поведінці дитини; якість, яка не імпонує батькам, супроводжуватиметься покаранням і гальмуванням прояву та закріпленню її в реальній поведінці. У порівнянні відповідей, отриманих під час опитування, виявилось, що орієнтири у вихованні хлопчиків і дівчаток у батьків приблизно однакові. Більшість з них виділили доброту і ласку як якість, яку найбільше цінують в своїй дитини. При цьому батьки хлопчиків називали її у 51% випадків, а батьки дівчаток – у 49%. Батькам 15% хлопчиків імпонує у своїх дітях така якість, як сміливість, а також кмітливість. Самостійність як домінуючу категорію виділили 50% батьків хлопчиків. А 66% батьків дівчаток схвалюють у своїй дочці скромність, ще 44% подобається ввічливість. Справедливість і чесність у своїх дітей підтримують 42% батьків. І тільки 13% з них серед якостей, які подобаються у своїх дітей, виділили працьовитість. Таким чином, уявлення батьків про особливості виховання найчастіше не залежать від статі дитини. Батьки і дівчаток, і хлопчиків виділяють приблизно однакові, привабливі для себе якості.

Аналізуючи відповіді на запитання «Чи враховуєте Ви стать дитини, вибираючи іграшки для неї?», встановлено, що 80% батьків беруть до уваги стать дитини, вибираючи іграшки. Це свідчить про те, що дорослі, організовуючи наочне середовище, ураховують статеві відмінності в ідентифікації дівчаток і хлопчиків до іграшок.

Наступним питанням вивчалося ставлення батьків до гри як статево-рольового методу виховання. Відповідаючи на питання «Чи згодні Ви з тим, що гра – основний чинник розвитку дитини?», більшість (60%) опитаних дорослих розуміють важливість ігрової діяльності для розвитку дитини.

На запитання «До кого ваша дитина звернеться по нову забавку?», 60% батьків однозначно відповіли, що до батька, 40% – до матері.

Більшість батьків (65%), відповідаючи на запитання «Чи забороняєте Ви гратися дитині, якщо вона виконує роль, протилежну її статі?», відповіли, що проявляють роздратованість до спроб дітей освоювати ігрові ролі, що не відповідають їх статі. Дорослі на підсвідомому рівні своїми емоційними реакціями й авторитетними для дітей висловами закріплюють прийняті в суспільстві еталони жіночності та мужності в дитячій поведінці

Відповідаючи на запитання «Чи стежите Ви за тим, щоб поведінка дитини відповідала встановленим суспільством статевим етичним нормам її статі?», батьки (90%) майже одноголосно стверджують, що стежать за дотриманням означених норм.

Наступне запитання було такого змісту: «Чи забороняєте Ви дитині наслідувати поведінку дорослих, яка Вам не подобається?». Отже, 65% відзначили, що, як правило, строго стежать за тим, щоб діти в грі не наслідували неприйнятних зразків поведінки.

На запитання анкети, спрямоване на виявлення знань батьків фізіологічних особливостей розвитку дитини, «Чи обмежуєте Ви фізичну активність дитини?» відповідь «так» дали 45% дорослих. Це переконує в їхній недостатній обізнаності в цьому напрямі, адже доведено, що у хлопчиків рухова активність і фізична працездатність значно більша, ніж у дівчаток, що пов'язане з вищим рівнем розвитку основних фізичних якостей в осіб чоловічої статі. Відтак ігри хлопчиків галасливіші й вимагають більше простору.

Аналізуючи відповіді на запитання «Чи забороняєте Ви дитині здійснювати деякі рухи, якщо вважаєте їх непристойними?», виявлено, що 70% батьків призупиняють рухову активність дітей, якщо їхні рухи не відповідають правилам пристойності, прийнятих дорослими. Цими заборонами останні обмежують можливості дітей щодо вивчення «схеми тіла», засвоєння якої є однією із форм статевої ідентифікації.

Аналізуючи відповіді на запитання анкети, ми переконалися, що батьки проявляють активність у регулюванні зовнішньої сторони поведінки дітей, розуміють необхідність статевого виховання дітей, але часто стикаються із труднощами в правильному його здійсненні.

На основі проведеного опитування дітей за методикою «Діагностика рівня соціалізації хлопчиків і дівчаток» (І. П. Шелухіна) було виявлено уявлення дитини про роль батька і матері в сім'ї, визначені знання про відмінності дівчаток і хлопчиків, культурі їх спілкування. Зокрема, всі діти знають скільки членів мешкає у їхній сім'ї, вони знають хто є головою сімейства. На думку 18 дітей це є батько і 12 дітей вважають, що це – мати. Про те, що слід купувати вирішує мати у 15 сім'ях,а в 11 – батько, залучають до обговорення й дитину тільки в 4 сім'ях Про те, до кого дитина звернеться, щоб їй купили бажану річ, 20 вказали, що до мами, а 10 дітей попросять про це батька.

Після проведення індивідуальної бесіди з кожною дитиною було виявлено уявлення дитини про роль зайнятості чоловіка і жінки в родині, визначені знання про відмінності дівчаток і хлопчиків, культурі їх спілкування. Також було виявлено, що, хлопчики усвідомлюють, що справжні чоловіки беруть на себе складні доручення і обов'язки, проявляючи, таким чином, кращі чоловічі якості – силу, витривалість, уміння долати труднощі, а дівчатка піклуються про створення краси, вчаться бути терплячими і ніжними.

Результати показують, що в сім'ях домінує «фемінне» виховання, тобто вихованням дітей досліджуваної нами групи займаються переважно мами.

Під час попередньої розмови з батьками було підраховано, що більшість батьків (20% жінок, 65% чоловіків) вважають, що занадто рано в дошкільному віці обговорювати з дитиною поведінкові, зовнішні, анатомічні відмінності хлопчиків і дівчаток, вони роблять це тільки тоді, коли ініціатива питання виходить від дитини, і лише одиниці батьків (15%) читають дітям різну науково-популярну літературу, що розкриває питання відмінності хлопчиків і дівчаток.

Тобто як показало дослідження, проблема статевого розвитку дитини досить актуальна для батьків, але не всі вони готові передати необхідні знання дитині, а саме дошкільнику, пояснити факт народження людини, розповісти йому про ідеальні образи чоловіка і жінки ( поведінка, культура спілкування ), а найголовніше, формувати все це у дитини з урахуванням його приналежності.

Наступним етапом дослідження було діагностування дітей дошкільного віку на рівень соціалізації за методикою «Діагностика рівня соціалізації хлопчиків і дівчаток» (І. П. Шелухіна). Аналіз результатів показав, що серед досліджуваних дітей виявлено три рівні статеворольової соціалізації хлопчиків і дівчаток (рис.2.1). Зокрема, високий рівень виявлено у 20 % дівчат і 6% хлопців. Високий рівень: дитина чітко знає свою стать, називає її ознаки (атрибутивні і поведінкові), має уявлення про соціальні статеворольові функції в майбутньому (буде мамою, татом, будівельником), називає ознаки еталонних фемінінних і маскулінних якостей хлопчика і дівчинки, усвідомлює незворотність своєї статі, виражає позитивне ставлення до себе як до хлопчика чи дівчинки (пишається приналежністю до своєї статі і виконанням соціально необхідних статеворольових функцій), проявляє бажання бути хорошим хлопчиком (дівчинкою), виявляє позитивне ставлення до представників протилежної статі, проявляє певні «чоловічі» чи «жіночі» способи поведінки в різних ситуаціях.

Рис.2.1 Рівні статевовікової соціалізації хлопчиків і дівчаток.

Середній рівень виявлено у 30% дівчат і 26% хлопців: дитина знає свою стать, але має дуже мало знань про її ознаки як атрибутивні, так і поведінкові; має недостатні уявлення про соціальні статеворольові функції в майбутньому, називає лише 23 еталонних якості хлопчика чи дівчинки, усвідомлює незворотність приналежності до певної статі, але досить легко погоджується на уявну зміну статі, усвідомлює свою статеву роль, але проявляє індиферентне ставлення як до своєї належності до неї, так і до відповідності еталонним якостям хлопчика чи дівчинки, виявляє ознаки негативного ставлення до однолітків протилежної статі, проявляє нестабільність в прояві маскулінних або фемінінних способів поведінки.

Низький рівень  виявлено у 6 % дівчат і 10 % хлопців: дитина знає свою стать, деякі її атрибутивні і поведінкові ознаки, виявляє нестійкі уявлення про свої соціальні статеворольові функції в сьогоденні і відсутність їх знань в майбутньому, не знає еталонних якостей хлопчика і дівчинки і відповідних їм способів поведінки, допускає можливість зміни статі, нерідко дає собі як хлопчику чи дівчинці негативні оцінки, проявляє негативне або недовірливе ставлення до представників протилежної статі.

Статевовікова ідентифікація націлена на виявлення вікових, індивідуально-особистісних і патологічних особливостей дітей. Враховуються можливості дитини до ідентифікації себе з узагальненим статевим образом, до визначення своїх минулих і майбутніх статевовікових ролей і побудові повної послідовності образів. Отримані при цьому дані несуть інформацію про ступінь сформованості ідентичності дитини і генералізації цього знання на інших людей та на власний життєвий шлях.

На переваги дитини при побудові статевовікової послідовності, як і при виборі привабливого і непривабливого образів послідовності, впливають соціальна ситуація розвитку дитини, її досвід та інші істотні фактори її життя. Адекватність чи неадекватність цих переваг, аргументація, що приводиться дітьми для пояснення їх виборів, допомагають виявити приховані емоційно-афективні комплекси дитини, деякі особливості самосвідомості і мотиви її поведінки.

Тому проведено діагностування дітей за методикою «Дослідження дитячої самосвідомості та статевовікової ідентичності» (Н. Л. Беплопольська) (таб.2.1). Всі досліджувані хлопчики змогли правильно побудувати послідовність ідентифікації: немовля дошкільник школяр – юнак. Майже половина з них продовжили побудову послідовності та ідентифікували себе з майбутньою роллю чоловіка і жоден з них не ідентифікував себе, як людину похилого віку Всі досліджувані дівчата, так само, як і хлопці, правильно побудували послідовність ідентифікації: немовля – дошкільниця – школярка – дівчина. Майже половина з них мала певні труднощі із ідентифікацією себе, як жінки і жодна з них не ідентифікувала себе із образом старої жінки

Таблиця 2.1

Ідентифікація хлопчиків і дівчаток із зображеннями на картинках

Зображення картинок

Досліжувані, %

хлопчики

дівчатка

Немовля

100

100

Дошкільник/Дошкільниця

100

100

Школяр/Школярка

100

100

Юнак/Дівчина

100

100

Чоловік/Жінка

70

70

Людина похилого віку

0

0

В якості привабливого образу досліджувані діти частіше за все вказували образи школяра – 90% дівчат і 75% хлопчиків. Непривабливими образами діти вважали образи старості – 100%дівчат і 80% хлопчиків. А 20% хлопчиків вважали за непривабливий образ – немовля.

Рис.2.2 Привабливі та непривабливі образи в ідентифікації дітей дошкільного віку.

Загальною характерною рисою для всіх досліджуваних дітей виявилась важлива, на наш погляд, тенденція обирати в якості «привабливого» наступну вікову категорію. Ця особливість відображає неусвідомлене прагнення дитини до росту і розвитку, готовність прийняття нової вікової і соціальної ролі

На основі проведеного дослідження необхідно розробити програму щодо покращення гендерної соціалізації дітей дошкільного віку та рекомендації для батьків.

2.4 Програма щодо покращення гендерної соціалізації

дітей дошкільного віку

Програма скерована на підвищення соціалізації дітей дошкільного віку. Гендерне виховання поруч із сім'єю здійснюється у дитячому навчальному закладі, де вихователі і психологи проводять спеціально розроблені заняття, скеровані на покращення соціалізації дитини. Оскільки гра – провідний вид діяльності дошкільника, її використовують,як ефективний та результативний прийом. Вона дозволяє проводити заняття у вигляді сюжетно-рольового дійства. Хлопчики та дівчатка в них відображають цікаве, насичене життя сім'ї. Наприклад це такі ігри, як «Сім'я», «Очікуємо гостей», «Я – дівчинка, ти – хлопчик».

У роботі з дошкільниками доцільно використовувати метод «таємних порад», під час яких індивідуально обговорюються уявлення дітей про мужність та жіночність, про сильні та ніжні руки, про красу та користь праці. При цьому пояснюють дітям, які чоловічі та жіночі якості потрібні для тієї чи іншої професії, ремесла, а розгляд сюжетних картинок, на яких зображені люди різних професій, допомагає закріпити ці знання.

Тому вихователі не просто дають дітям певні знання, а й вчать реалізувати їх у житті. Для цього насамперед використовують життєві та спеціально створені проблемні ситуації, близькі досвіду дітей. Ефективними є театралізовані проблемні ситуації, в яких персонажі демонструють кілька варіантів поведінки, а діти вибирають правильну, яка відповідає чоловічій або жіночій моделям поведінки.

Варто звертати особливу увагу на навчання дітей, робити подарунки один одному, обмінюватися компліментами, що дуже актуально для формування природних взаємин між хлопчиком та дівчинкою, а згодом між чоловіком та жінкою.

Сформувати моделі відповідно певної статі поведінки допомагають свята та розваги, організовані як дітьми для дорослих, так і разом з дорослими – спортивні та сімейні заходи. Приблизний план занять подано у таблиці 2.2. Передбачено 5 занять, кожне з яких триває 15-20 хвилин, 1 раз на тиждень.

Таблиця 2.2

Заняття щодо покращання соціалізації дитини

Заняття

Етапи заняття

Спостереження за дитиною

«Я дівчинка, ти – хлопчик»

  1.  Привітання
  2.  Дитині пропонують назвати по 3-4 риси характеру для кожної статі.
  3.  Релаксація

Чи виникають труднощі у дітей при підборі рис характеру для протилежної статі?

«Сім'я»

  1.  Привітання
  2.  Дітям пропонують помінятися ролями: хлопчики будуть виконувати обов'язки мами, а дівчатка – батька.
  3.  Релаксація.

Як дитина виконує нову для себе роль?

«Очікуваня гостей»

  1.  Привітання.
  2.  Дітям пропонують самостійно накрити стіл до приходу гостей.
  3.  Релаксація.

Як діти розподілили ролі між собою? Як виконують «чоловічі» і «жіночі» обов'язки?

«Асоціації»

  1.  Привітання.
  2.  Дитині пропунують ряд картинок із фемінним (каструля,плаття, візок) маскулінним (молоток,машина,краватка) та гендерно-нейтральним (дерево, книга, стіл) забарвленням і просять класифікувати їх на мамині і татові.
  3.  Релаксація.

Чи правильно діти класифікують картинки?

Які труднощі виникають під час виконання класифікації?

«Вербальні асоціації»

  1.  Привітання.
  2.  Дитині пропонують слова-стимули (мама, тато, хлопчик, дівчинка, чоловік, жінка) і пропонують підібрати слова, що пов'язані із ними.
  3.  Релаксація.

Чи виникають труднощі у дитини при підборі слів до слів-стимулів?

Одним із аспектів роботи дошкільного закладу щодо гендерного виховання є просвітницька та консультативна діяльність з батьками. Тому в програму були включені лекції для батьків «Стосунки між батьками – основа сімейних відносин і їх роль у формуванні особистості» та «Гендерне виховання дітей дошкільного віку». У рамках лекцій батькам були подані рекомендації для успішної соціалізації дітей.

Рекомендації для батьків щодо покращення гендерної соціалізації дітей.

  1.  Радимо батькам правдиво подавати інформацію дитині щодо ознак своєї статі, її відмінностей від дітей іншої статі, а також, їх формування у майбутньому. Адже дівчаткам, зростаючи, хочеться стати жінками, а хлопчикам – чоловіками. Оскільки статева відмінність проявляється і в зовнішньому вигляді, дітям дошкільного віку слід пояснювати, що хлопчики й дівчатка відрізняються зростом і розмірами тіла. Хлопчики повинні захищати дівчаток, бо вони сильніші. Наприклад, дошкільнятам буде цікаво, коли батьки разом з ними визначать, що тато вищий від мами (як правило), сильніший. Мама має нижчий зріст, коротші руки і не така сильна як тато. Необхідно використовувати кожну слушну нагоду, купуючи, чи шиючи дитині одяг, пояснювати, чому один із них призначений для дівчаток, інший для хлопчиків. Дітям слід розповісти, що в дівчаток зазвичай волосся є довшим, його прикрашають косами, стрічками, шпильками; хлопчикам волосся підстригають коротше.

2. Дівчатка і хлопчики можуть виконувати різні (відмінні) трудові доручення. Для цього дорослі повинні залучати дітей до господарсько-побутової роботи. Перед цим доцільно разом поміркувати, що дитина може зробити самостійно (витерти пил, помити посуд, винести сміття). Це сприятиме формуванню їх поведінки як майбутнього чоловіка чи жінки.

3. Спробуйте пограти із сином чи донькою в «сім'ю». Візьміть на себе роль дитини, а ролі старших тата чи мами, запропонуйте їй.

4. Читайте дітям твори художньої літератури, вони будуть асоціювати себе з героями казок, оповідань.

5. Постійно слід пам'ятати, що від допитливих очей малюка неможливо приховати деякі моменти інтимної близькості дорослих, які вони можуть відображати в ігровій діяльності. Саме тому необхідно сприяти, щоб така гра дітей була педагогічно доцільною. Діти помічають, кого називають жінками – дочку, сестру, маму, бабусю, а кого чоловіками – сина, брата, тата, дідуся. Разом із дітьми дійдіть висновку, що важливо знати свою стать і з повагою ставитися до протилежної статі.


ВИСНОВКИ

На основі аналізу наукової літератури та проведеного власного дослідження, можна зробити наступні висновки. Соціалізація особистості відбувається упродовж усього її життя. Соціалізація особистості включає в себе гендерний, економічний, політичний та духовний аспекти. Дане дослідження скероване на гендерну соціалізацію дошкільників, тому що саме гендерне виховання є особливо важливим на даному етапі розвитку особистості. Досліджуючи поведінку хлопчиків і дівчаток у суспільстві з дітьми різних статей, можна спостерігати, що дівчатка більш соціально-активні, порівняно з хлопчиками.

У ході дослідження показано, що засвоєння гендерної ролі у дітей шести років виявляється через їхню ідентифікацію з батьками, оскільки сім'я є найпершим і найважливішим інститутом статевої соціалізації дитини. Саме тому роль батьків у формуванні статево-рольової ідентичності є визначальною, оскільки вони є основними та взаємодоповнюючими взірцями для наслідування. Важливим завданням дорослих є виховання особистісних якостей хлопчиків та дівчаток, які повинні відповідати їх статі. Зокрема для хлопчиків – виховання таких рис, як витримка, мужність, уміння захистити, допомогти, підтримати. У дівчаток, відповідно, – співчуття, доброта, відчуття краси і гармонії власного тіла.

Прикладом для наслідування таких стереотипів статевої поведінки виступають насамперед батьки, родичі, близькі люди, вихователі дошкільних навчальних закладів і навіть герої казок, кінофільмів чи телепередач, ототожнення (ідентифікація) з якими допомагає дітям у засвоєнні статевої ролі, особливо в молодшому і середньому дошкільному віці. Якщо в цей період допускаються грубі помилки в спрямуванні статево-рольової поведінки дітей, то в подальшому виправити їх буде надзвичайно важко.

За результатами дослідження було виявлено, що засвоєння гендерної ролі у дітей шести років виявляється через їх ідентифікацію з батьками. На основі чого, можна стверджувати, що гіпотеза підтвердилася.

Метою дослідження було вивчення особливостей соціалізації дітей дошкільного віку. У процесі дослідження були розглянуті суть і зміст гендерної соціалізації дітей дошкільного віку та проведені дослідження гендерної соціалізації дошкільників, а також розроблені рекомендації для створення умов повноцінної соціалізації дитини дошкільного віку.

Робота за статево-рольового вихованню вимагає висококваліфікованої підготовки педагогів та педагогічної освіти батьків, тому, реалізуючи завдання гендерної соціалізації дітей дошкільного віку, особливу увагу слід звернути на засвоєння дошкільниками знань про соціальні особливості буття статей. Мова йде не лише про розкриття дитині того, що чоловіки і жінки різняться між собою за біологічними ознаками, а й про забезпечення усвідомлення нею того, що незважаючи на цю різницю, вони мають рівну суспільну цінність (принцип гендерного паритету) рівні права та обов'язки, рівну відповідальність у сім'ї, суспільстві, одне перед одним. Тобто, здійснюючи гендерну соціалізацію необхідно надавати дітям допомогу в усвідомленні та прийнятті своєї статевої належності, опануванні й реалізації відповідних соціальних ролей, а також в освоєнні багатьох інших соціальних ролей, що не зумовлюються статтю. Від того, як дорослі зуміють дохідливо й зрозуміло пояснити дітям (сину чи доньці) різні життєві явища у взаєминах статей, залежатиме й формування статевих установок у дошкільному віці, розуміння ними своїх обов'язків, необхідності управління собою, своїми бажаннями і поведінкою.

Проблема гендерної соціалізації є однією з найбільш актуальних у загальному контексті основних напрямків виховної роботи з дітьми. Специфіка процесу гендерної соціалізації дитини дозволяє вважати правомірною роботу за статевою вихованню вже в дошкільному віці, вимагає продовження і на інших етапах розвитку дитини. Організація статеворольового виховання повинна здійснюватися в аспекті цілісної педагогічної системи, що не допускає недооцінку будь – якого з її компонентів.

Таким чином, уже в дошкільному віці виховання дівчаток і хлопчиків

має свої специфічні особливості. Саме цей віковий етап розвитку і виховання особистості закладає основи моральних установок психологічних особливостей майбутньої жінки і чоловіка, створює необхідні умови для ідентифікації статевої ролі. Засвоєння статевої ролі це, перш за все, пізнання її моральних вимог, норм, правил поведінки. Зразки поведінки, які діти переймають від дорослих, шляхом наслідування, накладають найбільший відбиток на моральне обличчя й поведінку дітей: хлопчиків і дівчаток, процес їх гендерної соціалізації. Завдання педагога – разом із родиною прищеплювати підростаючій людині відповідні до своєї статі способи поведінки, надаючи елементарну гендерну освіту і здійснюючи виховання. Тому так важливо починати формування в дітей достатнього рівня статево-рольової культури ще з дошкільного дитинства, що в подальшому дозволить їм успішно пристосуватися до умов соціального середовища.

На основі викладеного вище, можна сказати, що завдання виконані, мета досягнута.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Андрєєва Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 392 с.
  2.  Асмолов О. Г. Психология личности. – М.: Изд-во МГУ, 1990. 367 с.
  3.  Беличева С.А. Основы превентивной психологии. – М.: Социальное здоровье России, 1994. 224 с.
  4.  БожовичЛ.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.
  5.  13. Венгер Л.А. Восприятие и обучение (дошкольный возраст). М., 1969. 365с.
  6.   Велиева С. В. «Диагностика психических состояний детей дошк возр»: Учебно-метод пособие. Сост.: Велиева. СПб: Речь, 2005. –240 с.
  7.  Вихователю про роботу з сім'єю: Посібник для вихователя дитячого сада/Під ред.Н.Ф.Виноградовой/, К., 1989. –127 с.
  8.  Виготський Л.С. Уява і творчість у дитячому віці: психологічний нарис: Книга для вчителя.– К.,1991. – 193 с.
  9.  Выготский Л.С.Собрание сочинений.Т.4: Детская психология/ Под ред. Д. Б.Эльконина /. – М.: Педагогика,1984. – 386 с.
  10.  ВыготскийЛ.С. Педагогическая психология. – М:Педагогіка – Пресс, 1996. –374 с.
  11.   Говорун Т.В., Кікінеджі О. М. Гендерна психологія. К., 2004. 308 с.
  12.  . Говорун Т.В. Соціалізація статі як фактор розвитку Я концепції. К., 2002. 265 с.
  13.   Даніліна Т. Сучасні проблеми взаємодії дошкільного закладу з родиною // Дошкільне виховання. – 2000. – №1. – 48 с.
  14.   Зимова І.А. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. – Ростов на Дону.: Фенікс, 1997.- 135 с.
  15.   Кривов Ю.І. Проблема социализации будущих поколений в зарубежной педагогике.:Автореферат канд.пед.наук. –М., 1992, – 32 с.
  16.   Козлова С.А. Теория и методика ознакомления дошкольников с социальной действительностью. – М.: Академия, 1998. – 145 с.
  17.   Коломийченко Л. В. Концепція і яскрава програма соціального розвитку дітей дошкільного віку. Дитячий сад від А до Я. – 2004. – №5. –32 с.
  18.   Костюк Г.С. Навчання і розвиток особистості. Навчальновиховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Рад. школа – 379 с.
  19.   Крамнікова В. О. Психодіагностика розвитку дошкільників –старший дошкільний вік – Х.: Ранок, 2013. – 192 с.
  20.   Мудрик А.В. Соціальна педагогіка.: посібник для студентів вузів. Під ред. В.А.Сластенина. – К.: Академія, 1999. – 294 с.
  21.   Мудрик А.В. Соціалізація у смутні часи. – К.: Знання, 1991. – 176 с.
  22.   Обухова Л.Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. – М.:Тривола, 1995. – 375 с.
  23.   Отрут В.А. Социальная идентификация личности. – М., 1994. – 297 с.
  24.   Парыгин Б. Г. Психология личности и образа жизни. – М.: Наука, 1987. – 390 с.
  25.  Павелків Р.В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості в дитячому віці/ під ред. Р.В. Павелків. –Волинь.: Волинські обереги. – 2004. – 248 с.
  26.   Сергєєнкова О. П. Вікова психологія. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 376 с.
  27.  Шелухина И.П. Мальчики и девочки: Дифференцированный подход к воспитанию детей старшего дошкольного возраста. – М.:ТЦ Сфера, 2006. – 96 с.

Додаток А

Методика «Діагностика рівня соціалізації хлопчиків і дівчаток»

(І. П. Шелухіна)

Мета: уточнити уявлення дитини про ролі та зайнятість чоловікаі жінки в сім'ї; про основний соціальний статус чоловіка і жінки; виявити уявлення про основні риси чоловіка і жінки; вивчити уявлення про відмінності між хлопчиками та дівчатками.

Тестовий матеріал:

  1.  Виявлення уявлень про ролі та зайнятість чоловіка і жінки в сім'ї.

1.1. Скільки осіб у твоїй сім'ї? 

1.2. Хто голова сім'ї? 

1.3. Хто у вашій сім'ї вирішує, що потрібно купити? 

1.4. До кого ти звернешся, щоб тобі купили нову іграшку? 

1.5. Яку роботу в сім'ї виконує тато (мама)? 

1.6. Як мама піклується про членів сім'ї? 

1.7. Які обов'язки в сім'ї має тато? 

  1.  Уточнення уявлень про соціальний статус чоловіка та жінки.

2.1. Ким працює тато (мама)? 

2.2. Що ти знаеш про профессії тата (мами)? 

2.3. Які знаряддя праці потрібні татові (мамі) для роботи? 

2.4. Які чоловічі (жіночі) профессії ти знаєш? 

  1.  Виявлення рівня знань про основні риси чоловіків і жінок.

3.1. Яким повинен бути чоловік? 

3.2. Якою повинна бути жінка? 

3.3. Які твори ти знаеш, де йдеться про сміливих, сильних чоловіків? 

3.4.Які твори ти знаеш, де йдеться про скромних, добрих, турботливих жінках? 

3.5. На кого з літературних героїв ти хочеш бути схожим, чому? 

  1.  Вивчення уявлень про відмінності між хлопчиками і дівчатками.

4.1. З ким ти дружиш, чому? 

4.2. Кого ти не хотів би брати в гру? 

4.3. З ким ти іноді сваришся, чому виникають ці сварки? 

4.4. Яким повинен бути хлопчик (дівчинка), з яким тобі хотілось би дружити? 

4.5. Які правила стосунків між хлопчиками і дівчатками ти знаеш? 


Додаток Б

Методика «Дослідження дитячої самосвідомості та статевовікової ідентичності» (Н. Л. Белопольська)

Методика призначена для дослідження рівня сформованості тих аспектів самосвідомості, які пов'язані з ідентифікацією статі. Призначена для дітей від 4 до 12 років з нормальним та аномальним інтелектуальним розвитком. Може застосовуватись для дослідження, при діагностичному обстеженні дітей, при консультуванні дитини і для корекційної роботи.

Стимульний матеріал. Використовуються два набори карток, на яких персонаж чоловічої чи жіночої статі зображений в різні періоди життя від немовля до старості. Кожний такий набір (чоловічий і жіночий варіанти) складається з 6 карток. Вигляд зображеного на них персонажа демонструє типові риси, що відповідають певному періоду и життя та статевовікової ролі: немовля, дошкільний вік, шкільний вік, юність, зрілість і старість.

Дослідження проводиться в два етапи. Задачею першого етапу є оцінка можливості дитини ідентифікувати свій теперішній, минулий і майбутній статевовіковий статус на представленому їй зображувальному матеріалі. Іншими словами, перевіряється здатність дитини до адекватної ідентифікації свого життєвого шляху.

Процедура дослідження  проводиться наступним чином. Перед дитиною на столі у випадковому порядку розкладаються всі 12 картинок (обидва набори). В інструкції дитині пропонують показати, якому образу відповідає її уявлення про себе в даний момент. Тобто дитину просять: "Подивись на всі ці картинки. Як ти вважаєш, який (яка) ти зараз?" Можна послідовно вказати на 2-3 картинки и запитати: "Такий? (Така?)". Однак, у випадку такої "підказки" не слід показувати на ті картинки, образ яких відповідає справжньому образу дитини на момент дослідження.

Якщо дитина зробила адекватний вибір картинки, можна вважати, що вона правильно ідентифікує себе з відповідними статтю і віком. Відмічаємо це в протоколі (Додаток В). Якщо вибір зроблений неадекватно, це також фіксується в протоколі. В обох випадках можна продовжувати дослідження.

В тих випадках, коли дитина взагалі не може ідентифікувати себе з будь-яким персонажем на картинках, наприклад, говорячи: "Мене тут немає", експеримент продовжувати недоцільно, тому,що навіть ідентифікація з образом теперішнього у дитини не сформована.

Після того, як дитина обрала першу картинку, їй дають додаткову інструкцію: показати, якою вона була раніше. Можна сказати: "Добре, зараз ти такий (така), а яким (якою) ти був (була) раніше?" Вибір фіксується в протоколі. Обрану  картку розміщують перед тою, що була обрана першою, так щоб вийшов початок вікової послідовності. Після цього дитину просять показати, якою вона буде потім. Якщо дитина справляється з вибором першої картинки образа майбутнього (наприклад, дошкільник обирає картинку із зображенням школяра), йому пропонують визначити і наступні вікові образи. Всі картки викладаються дитиною самостійно у вигляді послідовності.

Дорослий може допомогти дитині в цьому, але знаходити потрібний віковий образ дитина має самостійно. Вся отримана таким чином послідовність відображається в протоколі. Якщо дитина правильно (або майже правильно) склала послідовність для своєї статі, її просять розложити в віковому порядку картки з персонажем протилежної статі. Побудова послідовності:1-й вибір (ідентифікація), 2-й вибір (ким ти був раніше), 3-й і наступні вибори (ким ти будеш потім)

На другому етапі дослідження порівнюються уявлення дитини про Я-справжнє, Я-привабливе і Я-непривабливе.

Процедура. На столі перед дитиною лежать обидві послідовності карток. Та, що дитина склала лежить безпосередньо перед ним, а друга трохи далі. Всі картки повинні бути у полі зору дитини. Дитину просять показати, який образ послідовності здається їй найпривабливішим. Інструкція: "Ще раз уважно подивись на ці картинки і покажи, яким (якою) ти хотів (хотіла) би бути". Після того, як дитина вказала на яку-небудь картинку, можна задати їй 2-3 питання про те, чим цей образ здався їй привабливим.

Потім просять дитину показати картинку з непривабливим для неї віковим образом. Інструкція: "А тепер покажи на картинках, яким ти ні за що не хотів би бути". Дитина вибирає картинку, і, якщо вибір дитини не дуже зрозумілий експериментатору; то можна задати їй питання, щодо уточнення мотиву її вибору. Результати обох виборів фіксуються в протоколі.


Додаток В

Бланк протокола дослідження статевовікової ідентифікації.

Дата обстеження _______________ 200________ р.

П.І.П. дитини ________________________________________

Вік дитини__________________

Стать дитини ч/ж ____________

Соціальний статус дитини: (підкреслити)

  •  дошкільник (вдома),
  •  дошкільник (д/с)


Додаток Д

Анкета для батьків «Розуміння гендерної соціалізації дитини».

  1.  Хто є головою у вашій сім'ї?
  2.  Які якості і здібності своєї дитини Ви особливо цінуєте?
  3.  Чи враховуєте Ви стать дитини, вибираючи іграшки для неї?
  4.  До кого ваша дитина звернеться, щоб їй купили бажану річ?
  5.  Чи згодні Ви з тим, що гра – основний чинник розвитку дитини?
  6.  Чи забороняєте Ви гратися дитині, якщо вона виконує роль протилежну її статі?
  7.  Чи стежите Ви за тим, щоб поведінка дитини відповідала встановленим суспільством статевим етичним нормам її статі?
  8.  Чи забороняєте Ви дитині наслідувати поведінку дорослих, яка Вам не подобається?
  9.  Чи обмежуєте Ви фізичну активність дитини?
  10.  Чи забороняєте Ви дитині здійснювати деякі рухи, якщо вважаєте їх непристойними?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23361. Списки та стрічки в Python 3.02 MB
  3 Дії зі списками 1.4 Методи роботи зі списками 1.1 Дожина списка 1.
23362. Функції в мові Пітон 300.73 KB
  Київ 2013 Завдання: Вивчення засобів роботи і принципів організації функції в мові Пітон.1 Функції параметри аргументи 1.2 Поверненне значення функції 1.
23363. Кортежі і словники 277.75 KB
  1 Загальні відомості 1.1 Загальні відомості 2.
23364. Робота с файлами 133.75 KB
  2 Порядок роботи с файлами 3. Методи роботи с файлом 4. Повний цикл роботи читаннязапису файла Індивідуальне завдання 1. Висновок: В даній лабораторній роботі я навчився працювати зі списками з методами роботи з файлами з режимами роботи с файлами.
23365. Юнікод 163.23 KB
  Робота с кодуванням в мові Пітон.2 Робота с Юнікодом в ручному режимі 2.3 Спрощена робота в Юнікод Індивідуальне завдання 1.
23366. Вивчення основ програмування на мові Python 562.41 KB
  Тексти програм на мові Python. Мета роботи Ознайомлення з основними типами даних в Python. Вивчення основ програмування на мові Python.
23367. Исследование термоэлектрического термометра 436.5 KB
  Произвести измерения термоЭДС на клеммах подключения термопары 1819 для значений указанных преподавателем. Рассчитать основную абсолютную погрешность прибора по формуле: где Eиtt0 – измеренное значение термоЭДС; Eдtt0 – действительное значение термоЭДС определяемое по градуировочной таблице с учетом введения поправки на температуру свободных концов. Рассчитать основную приведенную погрешность термопары по формуле: где Eвt0C и Eнt0C – значения термоЭДС соответствующие верхнему и нижнему пределам измерения температуры...
23368. Исследование уровнемера У1500 180 KB
  Порядок выполнения работы Ознакомиться с описанием уровнемера У1500. Подключить вилку разъема датчика уровнемера к соответствующему гнезду на задней панели измерителя. Установить поплавок уровнемера поочередно в пяти точках по мерной линейке по заданию преподавателя сначала по возрастанию – прямой ход а затем в тех же точках по убыванию – обратный ход и занести соответствующие показания прибора в таблицу см.