49212

Інструменти податкового регулювання

Курсовая

Налоговое регулирование и страхование

В економічній літературі багато уваги приділяється проблемам оподаткування. Значний внесок у розробку теоретичних та прикладних основ оподаткування внесли Азаров М. Податкове регулювання це заходи впливу на економіку та соціальні процеси через зміну податків податкових ставок податкових пільг зниження чи підвищення загального рівня оподаткування тощо. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору контракту [3 c.

Украинкский

2013-12-23

90.94 KB

16 чел.

2

МІНІСТРЕСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ,  МОЛОДІ  ТА  СПОРТУ  УКРАЇНИ

Курсова  робота

на тему:

«Інструменти податкового регулювання»

Виконала:

Науковий керівник:

Тернопіль – 2011р.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….3

  1.  Теоретичні особливості використання інструментів податкового регулювання……………………..…………..…………………………………….5
  2.  Особливості функціонування інструментів податкового регулювання………………………..…………………………………………….17
  3.  Перспективи розвитку та шляхи вдосконалення податкового регулювання………………………..…………………………………………….27

Висновки………..…………………………………………………………34

Список використаних джерел…………………..………………………..36

Вступ

   Місце і роль податкової системи в структурі інструментів державного регулювання визначається станом економічної системи та формами державного устрою. Теорія суспільного відтворення, що ґрунтувалася на доктрині К. Маркса, розглядала податки винятково як частку вартості товарів, яку необхідно приєднати з метою відтворення суспільства.  Перехід до ринкової системи господарювання передбачає, що податки як суб’єктивне явище фінансової політики, повинні сприяти розвитку ринкових відносин, стимулювати підприємницьку діяльність, забезпечувати наповнюваність бюджету.

   Актуальність  теми дослідження зумовлена необхідністю пошуку адекватних сучасним умовам господарювання, напрямків удосконалення податкової політики. Завдання податкової реформи полягає у створенні такого фіскального механізму, який би сприяв економічному розвитку суспільства, давав можливість збільшувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, попереджував інфляційні процеси, підвищував добробут населення.

   В економічній літературі багато уваги приділяється проблемам оподаткування. Значний внесок у розробку теоретичних та прикладних основ оподаткування внесли  Азаров М. Я., Мельник П., Опарін  Г.О.,

Соколовська А.М., Федосов В.М., Юрій С.І. та інші вчені. Також, при написанні роботи використовувалися матеріали  Податкового Кодексу України.

   Метою даної роботи є узагальнення і практичний аналіз організаційно-правових засад функціонування інструментів податкового регулювання в сучасних умовах  економіки та методів роботи фіскального апарату, а також визначення нових прийомів і шляхів удосконалення.

  Досягнення поставленої мети передбачає необхідність виконання наступних завдань: висвітлення теоретичних особливостей використання інструментів податкового регулювання, характеристика особливостей їх  функціонування, а також перспективи розвитку та шляхи вдосконалення податкового регулювання.

   Об’єктом курсової роботи є інструменти податкового регулювання.

   Предметом – податки та збори, податкові ставки, податкові пільги.

   Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів даної роботи при вивченні, аналізі та планування податкової політики України.

   Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

  1.  Теоретичні особливості використання інструментів

податкового регулювання

Одним  з найбільш мобільних елементів податкового механізму є податкове регулювання, основою якого є система економічних засобів оперативного втручання у хід виконання податкових зобов’язань. Податкове регулювання це заходи впливу на економіку та соціальні процеси через зміну

податків, податкових ставок, податкових пільг, зниження чи підвищення загального рівня оподаткування тощо.  

Економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку – виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту [3 c.20].

На найдавніших етапах державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення, яке не було основане лише на добровільних засадах. Жертвоприношення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою виплатою чи збором.

Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси, які спочатку належали до власності монарха, доходи якого слугували одночасно й доходами держави. Це були приватноправові, а не публічно-правові доходи. Іншим джерелом державних доходів виступали регалії — дохідні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, зі сфери діяльності населення. Основні види регалій:

— "безхазяйна регалія" — все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, вода, надра, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини;

— митна регалія, яка реалізовувалася шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

— судова регалія — здійснення правосуддя тільки державою (судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій);

— монетарна регалія — право карбувати монету. Регалії були перехідним етапом до податків.

З розвитком держави виникла "світська" десятина, яка утримувалась на користь впливових князів разом із десятиною церковною. Така практика існувала в різних країнах протягом багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до середньовічної Європи. Так, у Стародавній Греції в VI—VII ст. до н. е. представники знаті ввели податки на доходи у розмірі однієї десятої чи однієї двадцятої частини доходів. Це давало можливість концентрувати і витрачати кошти на утримання найманих армій, побудову, храмів, водопроводів, доріг, укріплень навколо міст-держав, влаштування святкувань, роздавання продуктів і грошей біднякам і на інші суспільні цілі.

Фінансова система Київської Русі почала формуватися після об'єднання Давньоруської держави в кінці IX ст. Основним джерелом доходів княжої казни була данина, по суті, спочатку нерегулярний, а потім все більш систематичний прямий податок. Князь Олег після свого утвердження в Києві зайнявся встановленням данини з підвладних племен. Данина утримувалась двома способами: "повозом", коли вона привозилась у Київ, і "полюддям", коли князі чи княжі дружини самі їздили за даниною.

Щодо непрямого оподаткування, то воно існувало у формі торгових і судових мит. Мито "мит" утримувалось за провезений товарів через гірські застави, мито "перевезення" — за переправу через річку, "гостьове" — за право мати склади, "торговельне" — за право влаштовувати ринки. Мита "вага" і "міра" встановлювались відповідно за зважування і вимірювання товарів, що було в ті часи досить складною справою. Судове мито "віра" утримувалось за вбивство, а "продаж" — за інші злочини[12 c.12].

Починаючи з 1863 р. з міщан замість подушної податі став утримуватись податок з міських будівель. Друге місце серед прямих податків займав оброк — плата казенних селян за користування землею. Ставка оброку диференціювалась за класами губерній.

Серед непрямих податків у XIX ст. високі доходи Російській державі давали акцизи на тютюн, цукор, гас, сіль, сірники, пресовані дріжджі, освітлювальні і нафтові масла та інші товари. Значними були надходження від виробництва і торгівлі алкогольними напоями.

У другій половині 80-х — на початку 90-х років XX ст. провідні країни світу (Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія, Швеція) та деякі інші провели податкові реформи, спрямовані на прискорення нагромадження капіталу і стимулювання ділової активності. З цією метою використовувалось зниження ставки податку на прибуток корпорацій.[2 c.54]

Сьогодні, в країнах з розвиненою і перехідною економіками, податки і збори відіграють важливу роль серед інструментів податкового регулювання. Для з’ясування місця та ролі кожного з них  важливою є класифікація, здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей їх окремих груп.

Класифікація за формою оподаткування: прямі і непрямі.

Прямі податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об’єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.

Непрямі податки – це податки, які не залежать від доходів або майна окремого платника, а визначаються розміром споживання. Непрямі податки включаються в ціни як надбавка, і їх сплачує кінцевий споживач. Більшою мірою їх сплачують платники, які більше споживають, тобто ті, які мають більші доходи.

Класифікація за економічним змістом об’єкта оподаткування: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з сукупного доходу фізичних та юридичних осіб, а їх безпосереднім об’єктом є заробітна плата громадян, їх доходи та прибуток чи валовий дохід підприємств.

Податки на споживання стягуються при використанні доходу.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Класифікація за рівнем державних структур: державні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права (якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами) скасовувати ці податки або змінювати їх ставки. Детальніша класифікація згідно з Податковим кодексом України наведена в табл. 1.1.

Класифікація за способом стягнення: розкладні та окладні. Перші спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак, і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Але стягнення спочатку йде від платника, від розміру об’єкта оподаткування[19 c.112].

Таблиця 1.1

Класифікація податків та зборів*

Податки

Збори

Загальнодержавні

1. на прибуток підприємств

1. збір за першу реєстрацію транспортоного засобу

2. на доходи фізичних осіб

2.рентна плата за транспортування нафти

і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами

та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування

трубопроводами природного газу та аміаку територією України

3. ПДВ

3.рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат,що видобуваються в Україні;

4. акцизний податок

4. плата за користування надрами

5. екологічний податок

5. плата за землю

6. фіксований с/г податок

6. збір за користування радіочастотним ресурсом України

7. мито

7. збір за спеціальне використання води

8. збір за спеціальне використання лісових ресурсів

9. збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства(застосовується до 31 грудня 2014 року);

10.збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

Місцеві

1. податок на нерухоме майно,відмінне від земельної ділянки

1. збір запровадження деяких видів підприємницької діяльності

2. єдиний податок

2. збір за місце паркування транспортних засобів

3. туристичний збір

*Складено автором за даними [13]

Теорія оптимального оподаткування, ґрунтовно розроблена у зарубіжній літературі, визначає процес вибору тієї чи іншої податкової політики, що передбачає процедуру публічного вибору рівня податкового навантаження. Останній визначається соціально-економічним устроєм держави і реалізується через систему податкових ставок. Податковим кодексом України передбачено встановлення твердих (адвалерних) (чітко зафіксованих у твердій грошові сумі з фізичної одиниці оподаткування або в часинах неоподатковуваного мінімуму)  і відносних (специфічних) (затверджених у відсотковому вимірі щодо об'єкта оподаткування) ставок оподаткування. Тверді ставки застосовують для нарахування акцизного збору з тютюнових виробів,  алкогольних напоїв,  автомобілів,  нафтопродуктів,  податку з власників транспортних засобів та інших машин і механізмів,  імпортного та експортного мита, держаного мита тощо. Значно ширшим є діапазон дії відсоткових податкових ставок, які поширюються на всі інші податки.[13 ст.215] Види ставок оподаткування та їх характеристику наведено в табл. 1.2.  

Таблиця 1.2.

Види податкових ставок*

Податкові ставки

тверді

відсоткові

Встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні

Встановлюються тільки до об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз

фіксовані

відносні

пропорційні

прогресивні

регресивні

встановлюють-

ся у кількісному виражені або у конкретних сумах

визначені відносно до встановленої державою величини

єдині ставки, що залежать від розміру об’єкта оподаткування

їх розмір зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування

їх розмір зростає в міру зростання об’єкта оподаткування

*складено автором за даними [4]

Невід’ємною складовою податкового регулювання є податкова пільга. Відповідно  до ст. 32  Податкового Кодексу України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 34.2 даної статті. Підставами надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії, відмовитися чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Більшість вітчизняних економістів досліджують податкові пільги незалежно від західних джерел. Нехтування зарубіжним досвідом застосування податкових пільг перешкоджає встановленню науково обґрунтованого єдиного їх переліку, унеможливлює процес гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавств інших країн. особливу увагу варто приділити податковим пільгам як елементу податку, ставлення до яких неоднозначне як серед практиків, так і в наукових колах. Так, за даними Світового банку,  податкові пільги мають низку позитивних та негативних властивостей.

До позитивних ознак податкових пільг можна віднести можливість:

– заохочення участі приватного сектора в соціальних програмах;

– прийняття рішень приватним сектором, а не урядом;

– зменшення державного контролю за використанням пільг.

До негативних ознак належать їх потенційна неефективність та необ’єктивність, зокрема:

– зменшення податкової бази, а отже й можливостей для скорочення

  податкової ставки;

– ускладнення податкового законодавства;

– функціонування податкових пільг поза межами бюджетної системи;

– створення регресивнішої системи оподаткування.

Різноманіття цілей державної податкової політики та шляхів їх досягнення є передумовою різноманіття податкових пільг, які мають різний характер і різні форми прояву. Механізм застосування кожної окремої пільги залежить від виду самої пільги. Класифікація податкових пільг  наведена

в табл. 1.3. [7 c.168].      

                                                                  Таблиця 1.3

Класифікація податкових пільг*

Класифікаційна ознака

Види податкових пільг

За характером цілей державної податкової політики

соціальні

економічні

За призначенням

стимулюючі

підтримуючі (протекціоністські)

За цільовим використанням вивільнених коштів

цільові

нецільові

За суб’єктом впливу

спрямовані на кінцевого споживача (стимулювання споживання)

спрямовані на суб’єкта господарювання, який не є кінцевим споживачем (стимулювання виробництва та розподілу)

За періодом дії

пільги, період застосування яких не визначений

тимчасові пільги

За компетенцією встановлення та масштабу застосування

загальнодержавні

пільги, встановлені органами місцевого самоврядування

За елементами податку (за формою надання)

звільнення від оподаткування окремих категорій платників податків

зменшення об’єкта оподаткування

зменшення (обмеження) бази оподаткування

зменшення податкових ставок

застосування спеціальних методів податкового обліку

збільшення податкового (звітного) періоду

зменшення суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету

розстрочення та відстрочення сплати податкових зобов’язань

*складено автором за даними [7]

Податкові пільги є інструментами фінансового регулювання економічних явищ і процесів, що як в Україні,  так і в інших країнах світу забезпечують стимулювання розвитку однієї з пріоритетних сфер діяльності– сільськогосподарського виробництва. Податкова складова державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників має форму спеціальних пільгових режимів оподаткування представлених наразі фіксованим сільськогосподарським податком (ФСП) та податком на додану вартість (ПДВ)[16 c.8].

Відповідно до Податкового Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів в якості внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територією України за договорами оперативного або фінансового лізингу[12 ст.14].

З огляду на аналіз податкового законодавства слід зазначити, що його

недосконалість щодо встановлення податкових пільг призводить до низки суперечностей. Це пояснюється відсутністю єдиного нормативного акта,  який регулював би поняття, види податкових пільг, механізм їх надання, категорії платників податків, яким вони повинні надаватися. Тому одностайно визнати, що податковий кредит входить до податкових пільг не можна –  обидва поняття досить широкі та не однотипні,  й говорити про повне включення одного поняття до іншого складно. Крім того,  суттєво відрізняється характер податкового кредиту й податкової пільги. Пільга передбачає надання певних привілеїв, часткове звільнення,  полегшення вимог виконання обов’язків платників податків,  які мають безповоротний характер.  Натомість, поняття кредиту передбачає надання грошей або певних товарів у борг, з обов’язковим їх поверненням та часто –  з виплатою відсотків.  Податковий кредит ні в якому разі не звільняє особу від певних зобов’язань перед державою.  Він лише є зміною строків унесення податкових платежів; податковий кредит не зменшує суми коштів, що надходять до бюджету,  як це буває при податкових пільгах,  а навпаки,  збільшує.  Із зміною термінів сплати податку податковий обов’язок не зникає,  змінюється лише порядок його виконання.  Тому доцільним вважаємо розглядати податковий кредит не як пільгу, а як форму зміни порядку сплати податку[8 c.115].

Щодо класифікаційних ознак інструментів податкового регулювання, розрізняють: системні, комплексні та локальні.

До інструментів системного характеру відносяться засоби податкового регулювання, будовані у систему оподаткування, а саме: загальний рівень оподаткування, структура діючої у країні системи оподаткування і альтернативні системи оподаткування.

Комплексний характер мають інструменти податкового регулювання, які одночасно стосуються декількох основних податків і зборів, що створює спеціальний режим оподаткування для певних груп платників. До них відносяться: спеціальні податкові режими, що  вводяться за територіальною і галузевою ознакою.

Локальні інструменти податкового регулювання пов'язані з реалізацією регуляторного потенціалу кожного окремого податку або збору, що визначається вибраним сполученням елементів податку й відповідним порядком обчислення податкових зобов'язань. Ця група засобів податкового регулювання включає у себе наступні інструменти: інструменти, пов’язані з об’єктом оподаткування, визначення складу платників податків і принципи встановлення та розмір ставки податку.

Важливим елементом являються спеціальні податкові режими, які передбачають особливий пільговий режим оподаткування і включають у себе:

1. Спрощену систему оподаткування суб’єктів малого підприємництва.

2. Систему оподаткування у закритих адміністративно –територіальних утвореннях.

3. Систему оподаткування при виконанні договорів концесії і угод про розподіл продукції.

4. Систему оподаткування для сільгоспвиробників.

5. Систему оподаткування у вигляді єдиного податку  для окремих видів діяльності.

До спеціальних податкових режимів в Україні   відносяться альтернативні системи оподаткування, та, зокрема: фіксований сільськогосподарський податок з юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, спрощена система оподаткування, обліку й звітності, а також фіксований податок з фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності.  

Перша із цих систем носить галузеву спрямованість і є інструментом державної підтримки сільгосптоваровиробників.  Друга й третя спрямовані на стимулювання розвитку малого підприємництва й рішення на цій основі комплексу соціальних і економічних проблем. Системний характер цих інструментів податкового регулювання проявляється в тому, що у випадку їх застосування принципово змінюється  структура податкових платежів платників і об'єкти оподаткування. Альтернативні системи оподаткування, крім сприяння детінізації економіки, одночасно вирішують дві проблеми, які є надзвичайно актуальними для сучасного етапу розвитку економіки України. Перша з них пов'язана з необхідністю реалізації регулюючої функції оподаткування, зокрема стимулювання росту обсягів діяльності й ефективного використання наявних ресурсів. Друга це дерегулювання підприємницької діяльності, що істотно знижує витрати держави на адміністрування податків і зборів і витрати платників на підготовку податкової звітності, а також зменшує ризик виникнення помилок і застосування штрафних санкцій. Цей аспект, разом зі зниженням податкового навантаження, у багатьох випадках є вирішальним для платника при прийнятті рішення про перехід на ту або іншу альтернативну систему.

Тому застосування альтернативних систем оподаткування, як на сьогоднішньому етапі розвитку української економіки, так і в майбутньому є одним з найбільш ефективних засобів реалізації регулюючої функції податків [5 c.117-127].


2. Особливості функціонування інструментів податкового регулювання.

Оподаткування є невід’ємним елементом економічної політики будь-якої держави, адже воно забезпечує акумулювання коштів у бюджеті, яке дозволяє державі виконувати свої функції. Воно є дієвим інструментом податкового регулювання.

З прийняттям Податкового кодексу відбулися зміни як   податків, так і до їх ставок, практики застосування податкових пільг - що є основними елементами фіскального інструментарію. Тому головною проблемою дослідження є зменшення кількості податків та зборів, зміни податкових ставок, неефективне надання податкових пільг,а також втрати від їх застосування

Проаналізувавши зміст прийнятого Податкового кодексу, можна виділити таке позитивне зрушення податкової системи як скорочення кількості податків і зборів та зниження податкового тиску на економіку. Так, замість 28 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що були закріплені Законом України «Про систему оподаткування», Податковим кодексом пропонується запровадити відповідно 19 та 5 платежів. При цьому, до 2015 року скасовано буде ще один державний та два місцевих збори, таким чином кількість державних місцевих платежів складе 18 та 3 відповідно.  

Основна мета побудови податкової системи визначалася, перш за все, ліквідацією дефіциту бюджету, що обумовлювалося застосуванням монетаристського підходу до її побудови в його односторонньому розумінні без врахування конкретних умов. Крім того, повинні були бути задоволеними вимоги міжнародних фінансово-кредитних організацій, які для надання кредитів поставили умови – стабілізація національної валюти і скорочення дефіциту бюджету.  

Основним недоліком чинної податкової системи є її спрямування на подолання дефіциту бюджету шляхом вилучення доходів господарюючих суб’єктів.

Прослідковується відсутність чіткого взаємозв’язку податкової системи з розвитком економіки і діяльністю безпосередніх її суб’єктів. Це, у свою чергу, призвело до того, що податкова система розвивається відірвано від розвитку безпосередніх суб’єктів оподаткування. Підприємства зацікавлені у отриманні мінімального прибутку, щоби уникнути надмірного податкового тиску[4].

Позитивним напрямком податкової реформи стало зниження ставок ключових податків (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Зниження податкового тиску на економіку країни.*

*складено автором за даними [4]

Необхідно відзначити наступні проблеми та суперечності кодексу в питанні зниження податкового тиску. Так, одночасне зниження ставок податку на прибуток підприємств та ПДВ (до кінцевих значень) призведе до значного падіння доходів державного бюджету на 2,8 % від ВВП або майже 10 % його загальних доходів. У Податковому кодексі не обумовлено компенсаційні джерела, які дозволили б покрити втрату доходів. Крім того, не оприлюднено, за рахунок стримування яких статей видатків бюджету будуть компенсуватися звуження дохідної бази від зменшення ставок податків.

Сумнівним, також, з точки зору доцільності та ефективності є положення стосовно зниження ставки ПДВ. Даний податок є одним з непрямих податків, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Таким чином, зниження ставки ПДВ до 17% в умовах гострого дефіциту ресурсів не є оптимальним з точки зору економічної ефективності.

Що стосується податку на доходи фізичних осіб, то до прийняття кодексу основна ставка податку становила 15%.. і вираховувалась майже з усіх видів прибутку починаючи з заробітної плати до виграшу в лотерею. Однак з прийняттям Податкового кодексу був відмінений податок щодо банківських вкладів та кредитних союзів до 2015 року. Проте був введений додатковий податок на великі суми доходів. Наприклад, прибутки до 10 мінімальних З/П в місяць (станом на 1.01.2011р. – 941гр.) тобто 941*10=9410 з них вираховуватиметься 15%, а якщо сума складатиме більше за 9410 гр. то податок складатиме 17%.

Більш того,  кодекс передбачає податковий кредит (податкову знижку) – це можливість повернути податок ,який ви протягом року витрачали на: оплачували навчання дитини; відсотки по іпотечному кредиту і т.д. Для цього необхідно в кінці року подати декларацію про прибутки та документі, які підтверджують ваші витрати.

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу. До моменту прийняття кодексу, власники авто платили при першій реєстрації ТЗ на облік, а потім щорічно. Розмір платежу залежить від об'єму двигуна і віку авто, а при щорічних платежах - тільки від об'єму двигуна. Ставка щорічного збору для легкових автомобілів складала від 3 до 40 гр. за 100 куб.см., а вантажних – від 15 до 25 гр. за куб. Податковий кодекс відміняє податок з власників транспортних засобів і вводить збір за першу реєстрацію ТЗ. Він оплачується тільки при постановці на облік автомобіля або іншого ТЗ. Ставка нового збору дещо збільшилася: за легковий автомобіль - 3 – 60 гр. 100 куб. см.; за вантажний – податок не змінився 15 – 25 гр. за куб. см. Також відмінили щорічний платіж за ТЗ.

Податок на нерухомість. Раніше податку на нерухоме майно не було. З 2012 року Українці матимуть сплачувати податок за нерухомість, а саме: квартири площею 240 кв. м. та будинок – 500 кв. м. податок складатиме 1% від мінімальної З/П.

Якщо площа кватири більша 240 кв. м., а будинку за 500 кв. м. то ставка податку складатиме 2.7% мінімальної З/П. Податок стягується тільки з жилої площі; якщо людина має декілька квартир чи будинків податок вираховуватиметься з кожного об’єкту окремо.

Важливим внеском до  Податкового кодексу є те, що власники квартир площею 120 кв. м. та будинків – 250 кв. м. мають «знижку» на сплату податку, яка надається лише один раз у рік на той об’єкт у якому власник зареєстрований, або об’єкт на його вибір. Власники квартир чи будинків менші за площею ніж 120 кв.м. та 250 кв. м. взагалі звільняються від сплати податку.

Підприємці на єдиному податку. Раніше підприємці з оборотом 500 т. гривень працювали по спрощеній системі оподаткування та сплачували від 20 до 200 гривен в місяць, ця ставка призначалась міською адміністрацією. При цьому підприємець (фізична особа) мав право приймати на роботу до 10 чоловік. Та юридичні особи - до 50 чоловік з оборотом до одного мільйона гривень і сплачувати їм З/П до10% від виручки. Тепер юридичним особам заборонили відносити на валові витрати затрати на закупівлю товарів і послуг. У фізичних осіб (торговці ринку) проблем не буде. А ось у юридичних осіб - обороти, яких складають 300 тисяч гривень їм доведеться переходити на загальну систему оподаткування або реєструвати підприємство.

Більш того, з 1 січня 2011 року підприємцям доведеться сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі від 338 до 458 гривень додатково до єдиного податку[21].

Практика використання податкових пільг без належного законодавчого і наукового тлумачення ускладнює податкову систему і стає на заваді ефективності розвитку податкових відносин. Особливої актуальності ця проблема набуває у зв’язку з прагненням України побудувати прозорий та ефективний механізм пільгового оподаткування.

Пільги з оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб надаються за рахунок зменшення податкової бази або виключення з її складу певних сегментів, звільнення від оподаткування окремих операцій і видів діяльності, встановлення нульових або знижених ставок податку, віднесення до пільгових тих операцій, які не є об'єктом оподаткування, тощо.

В Україні застосовується найпоширеніший у світі порядок розрахунків із бюджетом, за яким функції обчислення і сплати податку покладаються на платника, тому конкретні суми належних і отриманих пільг з оподаткування розраховуються, як правило, безпосередню платниками всіх форм власності в розрізі видів податків і пільг.

Державна податкова адміністрація розпочала щокварталу формувати й затверджувати довідник пільг, передбачених чинними нормативними актами зі сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та доводити його до податкових органів і через ЗМІ — до платників, збирати й узагальнювати дані про надані пільги, аналізувати їх та подавати відповідну інформацію Верховній Раді України, уряду й Рахунковій палаті.

Максимуму податкові пільги досягли у 2003 році — 71,3 млрд грн, або 94,7 % обсягу доходів зведеного бюджету (26,7 % ВВП). При цьому не всі пільги, й насамперед з податку на додану вартість, призводили до втрат бюджетних коштів, тому ДПА разом із загальною сумою пільг, отриманих платниками податків, визначала реальні втрати бюджетних надходжень, які в тому ж 2003 році становили 39,5 млрд.грн, або 14,8 % ВВП та 55,4 % загального обсягу пільг (табл. 2.2). 

Таблиця 2.2.

Втрати державного бюджету від надання податкових

пільг у 2003 – 2009 роках*

Податкові втрати

Рік

ВВП

Всього

ПДВ

ПНП

Акцизний

збір

Плата за землю

Інші

Млрд.грн

Млрд.грн.

У% до ВВП

Млрд.грн.

У % до ВВП

Млрд.грн.

У % до ВВП

Млрд.грн.

У % до ВВП

Млрд.грн.

У % до ВВП

Млрд.грн.

У % до ВВП

2003

267,3

39,5

14,8

34,2

12,8

4,1

1,5

0,2

0,1

1,0

0,4

0,1

-

2004

345,1

12,5

3,6

10,8

3,1

1,1

0,3

0,4

0,1

0,2

0,1

-

-

2005

441,5

12,3

2,8

11,5

2,6

0,4

0,1

0,1

0.02

0,2

0,05

-

-

2006

544,2

13,5

2,5

12,5

2,3

0,7

0,1

-

-

0,2

0,04

-

-

2007

720,7

17,5

2,4

16,0

2,2

1,1

0,2

-

-

0,4

0,1

-

-

2008

949,9

22,8

2,4

20,6

2,2

1,7

0,2

-

-

0,4

0,04

-

-

2009

913,5

21,8

3,6

19,2

4,1

0,8

0,3

0,1

0,03

0,3

0,1

0,070

0,02

* Складено автором за даними [22]

Основну частину (89,2 %) становили втрати податку на додану

вартість, що дорівнювали 29,3 % його надходжень до держбюджету. Наступні за величиною втрати зумовлені пільгами з податку на прибуток підприємств — 7,5 % загального обсягу та 5,6 % його надходжень до зведеного бюджету. Втрати місцевих бюджетів пояснюються головним чином наданням пільг з плати за землю, що становили 311 млн грн, або 2,9 % загальної суми.

Решта незначних за обсягами втрат, зокрема від надання пільг платникам податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за спеціальне водокористування, акцизного збору, місцевих податків і зборів, державного мита та збору за забруднення природного середовища, становили менше 46,2 млн грн, або 0,4 % загальної суми[15 c40.].

Податкові пільги за своєю сутністю є прихованою формою субсидіювання платників державою, умовно їх можна назвати податковими витратами. Отже, насамперед треба запровадити надання податкових пільг із застосуванням "касового" методу, який передбачає надходження до державного й місцевих бюджетів усіх нарахованих до сплати податків, зборів і обов'язкових платежів без будь яких винятків. Це надасть можливість реально оцінити наявний фінансовий ресурс держави. Після закінчення звітного періоду платники податків можуть подати відповідні декларації для проведення остаточних розрахунків із бюджетом з урахуванням пільг, на які вони мають право, у тому числі отримання належних коштів.

Таким чином, пропонується використати принцип податкового кредиту, що застосовується при оподаткуванні доходів фізичних осіб, коли дозволяється зменшувати податкову базу податку з доходів фізичних осіб на суму наданої платником благодійної допомоги, плати за навчання, на частину суми процентів за іпотечним кредитом тощо. В результаті проведеного за підсумками звітного періоду перерахунку здійснюватиметься часткове повернення сплаченого податку.

Податкові витрати мають надаватися за рахунок коштів державного бюджету, виходячи з його можливостей на конкретний рік, та відображатися у звітності про його виконання. Тобто обсяги здійснення податкових витрат мають визначатися, як і видатки, при складанні проекту державного бюджету на плановий рік та обговорюватися під час його прийняття й затвердження. При цьому податкові витрати повинні проводитися за тими самими правилами та вимогами, що й інші бюджетні видатки.

Зокрема, податкові витрати мають здійснюватися відповідно до бюджетного розпису й фактичного виконання бюджету, а також за цільовим призначенням. Після закінчення бюджетного року обсяги проведених податкових витрат мають відображатися у звітності про виконання державного бюджету.

Запровадження даного методу надання податкових пільг надасть можливість:

  1.  створити систему якісного моніторингу податкових витрат для

проведення аналізу ефективності їх впливу на окремі сектори економіки, а також надання надалі тільки економічно обґрунтованих, інноваційно спрямованих і соціально ефективних податкових пільг;

  1.  уникнути випадків надання податкових пільг упродовж бюджетного

року без відповідної компенсації втрачених бюджетних надходжень;

  1.  забезпечити чіткий, прозорий і передбачуваний рух коштів

державного бюджету, а також належний контроль використання податкових витрат[11 c.18].

Податковим пільгам притаманна велика регулююча здатність, та від них найбільшою мірою залежить фіскальна ефективність. Тому в частині дослідження нашої проблеми ми пропонуємо проаналізувати  вплив податкових пільг на формування доходів бюджету(табл. 2.3.)

Таблиця 2.3.

Структура податкових надходжень до державного бюджету за 2007-2010 роки (у % до загальної суми надходжень)*

Податкові надходження/ Рік

2008

2009

2010

ПДВ

39,6

37,0

39,7

Податок на прибуток

20,3

14,5

15,5

Акцизний збір

5,6

9,8

Х

Ввізне мито

х

2,9

3,3

Інші податкові надходження

0,4

1,9

2,2

* Складено автором за даними [22]

Аналізуючи дані таблиці,слід зауважити, що надходження до бюджету по стягненню ПДВ коливаються. Спостерігається їх зменшення в 2009р. на 2,6% в порівнянні з 2008, а в 2010р. збільшення на 2,7%, що майже дорівнює надходженням 2008 року. Щодо податку на прибуток,  бачимо аналогічну тенденцію зменшення в 2009р. на 5,8% в порівнянні з 2008р. і зростання на 1,0% в 2010 році. Акцизний збір(з прийняттям ПКУ – акцизний податок), починаючи  2008 року зменшувався на 4,8% і в 2009р. становив 9,8%. Ввізне мито 2010р. в порівнянні з 2009р. збільшилося на 0,4% і становило 3,3%. Спостерігається тенденція до зростання інших податкових надходжень. З 2008 до 2009рр. вони збільшилися на 1,5%, а з 2009 до 2010рр. на 0,3%.

Проаналізувавши  вплив податкових пільг на формування доходів бюджету, можна окреслити ряд таких проблем, які потребують не лише  негайного розгляду а й конкретних шляхів щодо їх вирішення:

по-перше, останнім часом намітилася тенденція до зростання питомої ваги податкових пільг у надходженнях до бюджету, що призводить до зменшення обсягів самих доходів та недофінансування соціальних програм уряду;

по-друге, негативною стороною пільгового оподаткування є порушення принципу нейтральності оподаткування і, що найважливіше, його справедливості, наявність великої кількості пільг створює дисбаланс у сфері оподаткування;

по-третє, надання значних пільг окремим групам платників зумовлює неможливість зниження податкового навантаження в цілому. Крім того, надання пільг сприяє зростанню тіньового сектору економіки, бо породжує бажання платників податків, які не мають пільг, уникнути оподаткування. У цілому ж надання пільг є порушення ринкового механізму розподілу ресурсів і, як свідчить аналіз, пільги суттєво зменшують надходження до бюджету.

по-четверте, головною проблемою при одержанні достовірної оцінки ефективності надання податкових пільг є наявність значного часового лага між періодом застосування пільг та отриманням реальної віддачі для економіки від їх застосування, відтак це є великими втратами для бюджету. Однак це не може служити підставою для відсутності належного контролю з боку зацікавлених органів державної влади за цільовим використанням наданих пільг та узгодженням їх надання з пріоритетами економічного розвитку держави;

по-п’яте чинна система пільгового оподаткування недостатньо націлена на економічний ефект і прискорення економічного розвитку держави. Доцільно забезпечити постійне обмеження та скасування економічно необґрунтованих податкових пільг, покращення системи адміністрування податків, попередження фактів ухилення від сплати податків[6 c.257]

Науковці абсолютно не проти пільг, навпаки вони можливі й потрібні, якщо вони мають цілеспрямований характер – стимулюють інвестиційну та інноваційну діяльність, сприяють виконанню загальнодержавних. Причому, надання пільг має бути виваженим процесом та водночас вирішувати питання про компенсаційні заходи щодо доходної частини бюджету.

Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень. Тому, основними принципами побудови системи доходів в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки повинні стати:

– мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки поступовому переважанню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

– використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування[20].

3. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення податкового регулювання

Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем у процесі переходу української економіки до ринкових умов господарювання є вдосконалення податкової нормативної бази з чітким розмежуванням і роз’ясненням податків та зборів, формуванням нових, оптимальних та ефективних податкових ставок, а також скорочення до оптимальної кількості з економічною вигодою податкових пільг.

Податки в умовах переходу до ринкової економіки повинні використовуватися не тільки як джерело одержання доходів бюджету, а й як важливий інструмент фінансового регулювання економіки. Податки – це фінансова категорія, яка впливає на економічні явища та процеси розвитку суспільства. Вони, як знаряддя перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб,  є обов'язковим атрибутом держави незалежно від моделі та політики її розвитку. Це дуже небезпечний інструмент у розпорядженні держави,  так як без наукової концепції податкової політики,  вони можуть гальмувати її економічний розвиток держави[1 c.3-5].

Щодо перспектив розвитку фіскального адміністрування, то важливим елементом є формування та оптимізація податкового механізму, які повинні базуватися на економічному зростанні й стати основною метою реформування оподаткування в Україні. Так, перелік податків, визначених законами України, відповідає світовим стандартам, але це не гарантує ефективності й оптимізації податкового механізму. Визначальну роль  у його ефективності відіграють структура податків, рівень їх ставок, перелік і принципи надання пільг, методи контролю за сплатою. Проте податкова реформа, що нині відбувається в Україні, має за мету подолати недоліки існуючого податкового механізму, зумовлені складними економічними, соціальними та політичними умовами.

Основними етапами податкової реформи,яка розпочалася в 2010 році можна вважати:

І етап (до кінця 2010 р.):

– доопрацювання й прийняття Податкового кодексу України;

– зближення податкового й бухгалтерського обліку;

– повернення накопиченої заборгованості щодо відшкодування ПДВ державними цінними паперами й забезпечення своєчасного відшкодування ПДВ починаючи з 1 серпня 2010 р.

 ІІ етап (до кінця 2012 р.):

– подальше зменшення кількості малоефективних податків і зборів;

– скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва;

– введення єдиного соціального внеску;

– запровадження податку на майно;

– реформування системи адміністрування податків (насамперед ПДВ) та зборів;

– запровадження механізму екологічного оподаткування. 

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

– поетапне зниження податку на прибуток;

– забезпечення переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу. 

Індикатори успіху:

– прийняття Податкового кодексу в 2010 р.

– підвищення позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «сплата податків» не менше ніж на 30 позицій до кінця 2014 р.

– зниження частки тіньової економіки до 2014 р. на 30 % порівняно з рівнем 2010 р.

Основними напрямками податкової реформи в Україні повинні бути наступні:

- побудова стабільної, зрозумілої і цілісної податкової системи з метою визначення збалансованих підходів до фінансового перерозподілу в межах країни і обґрунтування норм оподаткування;

- послаблення податкового тиску і спрощення податкової системи шляхом скасування неефективних податків з адміністративної точки зору;

- розширення податкової бази завдяки скасуванню непрозорих податкових пільг, розширенню кола платників податків і оподатковуваних доходів у відповідності з критерієм «доцільності» і принципом «соціальної справедливості»;

- розв’язання ряду проблем, пов’язаних зі стягненням податків і контролем за дотриманням податкового законодавства;

- зниження податкового тиску до теоретично допустимого рівня;

- забезпечення стабільності податкового законодавства;

- узгодженість усіх елементів в межах єдиного податково-правового простору (формування єдиної нормативно-правової бази оподаткування)

- уніфікація системи оподаткування, уникнення подвійного оподаткування з однієї і тієї ж бази оподаткування;

- надання гнучкості системі оподаткування, за допомогою ставок оподаткування стимулювати прогресивні і обмежувати негативні явища, що безпосередньо впливають на стан національної економіки;

- ефективно структурувати систему оподаткування на користь прямого оподаткування майна, капіталу, землі[21].

Як зауважувалося вище,першим етапом податкової реформи в Україні було прийняття єдиної нормативної бази, нею, з 2.12.2010 є Податковий кодекс України. Однак основна ціль його прийняття знаходиться на стадії виконання і безперечно вдосокнадення. Тому, Податковоий кодекс України регламентує:

1) основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2) склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами;

3) систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків (зборів);

4) компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та зборів;

5) коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з них;

6) підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

7) склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю;

8) види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій.

Аналіз Концепції реформування податкової системи України показав тривалість податкової реформи, а саме: увесь процес реформування триватиме до 2015 року[9 c.48-50].

Проведення податкових реформ значною мірою залежить від стану фінансів держави та її бюджету, через який держава акумулює кошти для фінансування пріоритетних напрямів розвитку економіки, соціальної сфери, культури тощо.

Бюджетні відносини потребують державного регулювання, яке досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності через впровадження виваженої податкової політики.

В залежності від особливостей податкової політики держави, податки можуть відігравати крім суто фіскальної функції роль стимуляторів або дестимуляторів економічних процесів у державі.

Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства.

Розгляд завдань податкової реформи в Україні дає можливість зазначити, що основним  є зниження податкового навантаження на економіку. У результаті здійснення послідовних заходів, спрямованих на виконання цього завдання, зменшено ставки таких основних податків, як на додану вартість – з 28 до 20%, на прибуток підприємств  – з 30 до 25%, запроваджено плоску шкалу оподаткування доходів громадян за ставкою  в розмірі 15% (з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2006 р.  –13%) і зменшено нарахування на фонд заробітної плати[14 c.93-95].

Слід зазначити, що у процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків.  Останніми роками у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручні для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як занепад рівня життя більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, не здатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних фірм, тощо[9 ст.48]

У процесі реформування системи оподаткування в Україні  необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти

їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори.  На місцях завжди є свої особливі об’єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв’язання економічних і соціальних проблем регіонів[18 c.8-11].

З метою підтримки формування національного капіталу активно застосовувалися протекціоністські інструменти фіскальної політики, які проявлялися у наданні численних податкових пільг та преференцій компаніям, лояльним до органів державної влади, та одночасному посиленні податкового навантаженням для всіх інших. Хоча з позицій економічної теорії, ефективною і оптимальною податковою системою вважають ту, якій притаманні: широка база оподаткування, низькі податкові ставки і відсутність податкових пільг. Проте, застосування пільг є ефективним у випадку проведення певної політики держави, а саме, введення їх з метою стимулювання пріоритетних галузей та видів діяльності, зокрема в інвестиційно-інноваційній сфері. Але, постійна зміна переліку податкових пільг та їх надзвичайно велика кількість не мали достатнього соціально-економічного обґрунтування, адже стимулююча роль надання пільг базувалась на підтримці окремих підприємств, а не пріоритетних галузей чи сфер господарської діяльності. Це в свою чергу, вплинуло на створення нерівних конкурентних умов для всіх суб’єктів господарювання, підвищення монополізації економічного простору та стримування розвитку ринкових відносин загалом[8 c.158].

Практика використання податкових пільг без належного законодавчого

і наукового тлумачення ускладнює податкову систему і стає на заваді ефективності розвитку податкових відносин. Особливої актуальності ця проблема набуває у зв’язку з прагненням України побудувати прозорий та

ефективний механізм пільгового оподаткування, що потребує певних напрацювань вітчизняних вчених з урахуванням досвіду представників західної фінансової думки у сфері здійснення пільгового оподаткування.

Чітке усвідомлення поняття “податкова пільга” є передумовою для ухвалення ефективних рішень у сфері оподаткування і правильних оцінок податкової політики держави[20].

Проведений аналіз може бути доповнений іншими дослідженнями. Розмаїття думок з приводу теоретичних і практичних основ тлумачення податків, їх ставок та податкових пільг свідчать про складність їх використання як регулятора соціально-економічних процесів. Існує потреба в удосконаленні чинного пільгового механізму оподаткування та узгодження його з принципами рівності, справедливості та верховенства права.


Висновки

Отже, в результаті проведених досліджень можна зробити наступні висновки. Удосконалення оподаткування, а саме: встановлення  податків, їх ставок та податкових пільг має бути визначальним не просто для забезпечення потреб бюджету, а й для розв’язання нагальних економічних і соціальних проблем. Правильне використання податкових пільг та знижок може забезпечити не лише збереження отриманих фінансових надходжень, а й можливості фінансувати розширення прогресивних напрямів діяльності, нові інвестиції за рахунок повернення податкових платежів.

Збір податків є виключним правом держави, жоден інший суспільний інститут не має такого права. Податки можуть бути інструментом впливу на зростання економічної ефективності й економічного прогресу суспільства, сприяти розвитку передових технологій, нових галузей економіки, конкурентоспроможних галузей на світовому ринку. Таким чином, податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості.

Сьогодні в оподаткуванні відсутній системний підхід, немає чіткого визначення ідеології податкової політики, її стратегії, культури та механізмів реалізації, що актуалізувало б її дії до подолання податкових суперечностей. 

Передумовою  встановлення стабільності державного регулювання є методологія встановлення податкових ставок. Вона є найскладнішою та водночас найважливішою проблемою податкового адміністрування. Рівень та механізм застосування ставок оподаткування має забезпечувати потреби фіску, не порушуючи при цьому соціальної,  економічної,  політичної гармонії суспільних інтересів.

Однією з проблем оподаткування в Україні є система пільг майже з усіх податків і зборів, що з одного боку, не є достатньою мірою стимулюючим важелем для розвитку тих напрямків підприємництва, що цими пільгами користуються, а з іншого - створила нерівномірне податкове навантаження на суб’єктів господарювання.

Реалізація визначених завдань реформування інструментів податкового регулювання дозволить створити основи для стабілізації економіко-політичної ситуації, сформувати умови для ефективної реалізації бюджетної політики в державі, що в кінцевому результаті спричинить зростання національного багатства України і добробуту її громадян.


Список використаних джерел

  1.  Азаров М.Я. Податкові пільги на благодійний пиріжок // Вісник податкової служби України. – 2001. - №30. – с.3 – 5.
  2.  Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті. – Л.:Каменяр, 2000. – 303с.
  3.  Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
  4.  Вахновська Н.А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України / Н.А.  Вахновська // Економічний форум. – 2011. – Вип. 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekfor/2011_1/23.pdf.
  5.  Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система: Підручник. – К.: Атіка, 2006. – 920с.
  6.  Кізима А.Я. Спеціальні податкові режими як інструменти податкового регулюваня. /Галицький економічний вісник, 2009. - №1. – С.117-127
  7.  Крисоватий А.І. Податки і фіскальна політика: Навчальний посібник / А.І. Крисоватий, А.І. Луцик. – Тернопіль: «Підручники і посібники», 2008. – 312с.
  8.  Крисоватий А.І., Кізима А.Я. Податковий менеджмент: Навч. посіб. – Т.: Карт-бланш. 2004. – 304с.
  9.  Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 224с.
  10.  Мартиненко В.П. Податкова політика України та її вдосконалення з метою активізації інвестиційної діяльності // Формування ринкових відносин в Україні. №2(81), 2008. – С. 46-51.
  11.  Мельник П. Деякі суперечності в розвитку податкової системи та шляхи їх подолання // Економіка України. – 2001. №7. – с.16 – 21.
  12.  Основи оподаткування: Нвач. посіб. / О.Ю. Сидорович. – Тернопіль: ТНЕУ, 2010. – 94с.
  13.  Податковий кодекс України. – К.: ДП «ІВЦДПА України», 2010. – 336с.
  14.  Римар О.Г. Шляхи оптимізації діючого механізму оподаткування в контексті податкової реформи в Україні / Римар О.Г // Фінанси України. – 2009. – №2. – с. 92-98.
  15.  Система податкових пільг в Україні / А.М. Соколовська, Т.І. Єфременко. – К.: НДФІ, 2006. – с.59
  16.  Соколовська А. Податкові пільги в Україні: Міфи та реальність // Вісник НБУ. – 2005. - №9. – с.7 – 11.
  17.  Федосов В.М., Опарін Г.О., П’ятаченко К.В. та ін.; за ред. В.М. Федосова. Податкова система України: Підручник / - К.: Либідь, 2004. – 330c.
  18.  Юрій С.І., Бескид Й.М., Дем`янишин В.Г. Бюджетна система. Вишкіл студії. Київ: Таксон, 2002, – 256 с.
  19.  http://www.nbuv.gov.ua
  20.  http://www.sta.gov.ua 
  21.  http://ngo-zahist.cn.ua/anal%D1%96z-zm%D1%96n-yak%D1%96-v%D1%96dbulisya-z-priinyattyam-novogo-podatkovogo-kodeksu-yakii-vstupae-v-silu-z-0101201
  22.  Сайт Бюджетного комітету Верховної Ради України – http:// www.budget.rada.gov.ua