49894

Особливості лексичного складу у творі І.Котляревського «Наталка-Полтавка»

Курсовая

Иностранные языки, филология и лингвистика

У лексиці зовсім інша ситуація: одні слова виходять з ужитку назавжди або згодом повертаються набувши нового значення інші з’являються як питомі або запозичені. Активна лексика – часто вживані загальновживані слова. До активної лексики належать такі семантичні групи: назви спорідненості назви частин організму людини тварин назви свійських і широковідомих диких птахів назви риб рослин явищ природи часових понять жител та їх частин предметів і процесів харчування одягу взуття почуттів кольору смаку розміру чисел...

Украинкский

2014-01-11

223.5 KB

70 чел.


ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ    1.     Лексичний склад української мови……………………….

  1.  Застаріла лексика та її види………………………..……………
    1.  . Архаїзми………………………..…………………………
      1.  . Історизми………………………..………………………..
      2.  . Старослов’янізми………………………..……………….
    2.  Просторіччя………………………………………………………..
    3.  Канцеляризми …..………………….………………………….…

РОЗДІЛ     2.    Лексичне багатство   твору     І.   Котляревського

«Наталка-Полтавка» .………………..…………………….

2.1. Застаріла лексика у творі…………………………………….…

2.2. Використання просторіч…………………………………………

2.3. Вживання канцеляризмів………………………………………...

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………...…

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..…..

3

6

10

10

11

13

15

18

20

22

25

27

29

31


ВСТУП

Значну роль у формуванні нової української літературної мови відіграв І.Котляревський - автор перших великих художніх творів українською мовою. Він широко використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і
фольклору, сформувавши, таким чином,  просту зрозумілу народну українську мову.

Своїм доробком Котляревський спростував нігілістичне ставлення російських кіл суспільства щодо самої можливості творення літератури мовою
українського народу. Він увів у нову українську літературу той основний словниковий склад народної побутової мови, яким великою мірою
послугувалися письменники дошевченківського періоду, збагачуючи і розвиваючи його.

Актуальність. Пройшло понад 150 років з дня першої вистави «Наталки Полтавки», але й сьогодні ці твори є не тільки фактом історії мови та
літератури, а живим явищем сучасної культури.

Дослідження лексичного багатства цієї п’єси допоможе глибше зрозуміти витоки української мови та шлях її розвитку, підкреслить її особливості, розмаїття та самобутність.

Міра досліджуваності. Творчість І. Котляревського досліджували
М. Костомаров, П. Куліш, І. Франко, С. Єфремов, Микола Євшан, М. Зеров, О.Білецький, Є. Кирилюк, П. Волинський, П. Хропко, М. Яценко, В. Шевчук, Н.Зборовська, В. Неборак та ін.

Проте, найбільше уваги приділено все ж поемі «Енеїда», а не п’єсі «Наталка-Полтавка». Саме тому дослідження цього твору є досі актуальним, тим паче з мовної точки зору.

Об’єктом дослідження цієї роботи виступає п’єса І. Котляревського «Наталка-Полтавка».

Предметом дослідження є лексичне багатство твору І. Котляревського «Наталка-Полтавка». Але, на жаль, об’єм наукової роботи не дозволяє розглянути всі лексичні одиниці, викориснаті у творі. Тому у курсовій роботі розглянута найбільш вживана лексика п’єси: історизми, старослов’янізми, просторіччя та зарозуміла лексика.

Мета роботи –  дослідження особливостей лексичного складу у творі І.Котляревського «Наталка-Полтавка».

Завдання роботи полягає в тому, щоб:

визначити поняття «лексика»;

дослідити лексичний склад твору І. Котляревського «Наталка-Полтавка».;

з’ясувати, які саме лексичні одиниці використані;

дати визначення таким поняттям: історизми та архаїзми, старослов’янізми, просторіччя та канцеляризми;

визначити їх види;

визначити особливості лексичного складу п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка» ;

навести приклади найбільш часто та яскраво вживаних лексичних одиниць

Методи дослідження:

  1.  Порівняльний (для визначення найбільш часто вживаних лексичних одиниць),
  2.  індуктивний та дедуктивний (для узагальнення та підсумку отриманих даних),
  3.  історичний (для пошуку інформації про особливості мови часів п’єси)
  4.  описовий (для опису використаних у п’єсі лексичних одиниць),
  5.  логічний й систематичний (для правильної побудови композиції
    роботи),
  6.  аналіз і синтез (для вивчення вже дослідженого матеріалу та виокремлення головного щодо теми роботи),
  7.  зіставлення і узагальнення досліджуваного матеріалу (для роботи над висновками).

Практична та теоретична цінність. Робота може бути використана
для подальшого дослідження теми, а також може бути довідковим
матеріалом. Також цю роботу можна використовувати при
вивченні лексичних особливостей творів І.Котляревського у середній та вищій школі.

Структура роботи. Робота складається зі змісту, вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі висвітлюються значення поняття «лексика»
та його особливостей. Досліджуються особливості застарілих слів, просторіч та канцеляризмів та їх різновидів.

У другому розділі йде мова про лексику твору І. Котляревського «Наталка-Полтавка». Описуються та аналізуються основні види лексичних одиниць, використаних у творі.


РОЗДІЛ 1. Лексичний склад української мови

Лексика (від гр. lexis – слово) – це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку.

Лексика – найменш консервативна галузь мови, адже  вона часто зазнає змін. «Для порівняння можна взяти  фонетику: за свою багатовікову історію слов’янські мови запозичили лише одну фонему [ф]. У лексиці зовсім інша ситуація: одні слова виходять з ужитку (назавжди або згодом повертаються, набувши нового значення), інші з’являються як питомі або запозичені» [13; 38]. А тому мова – це діалектична єдність усталеності й змінності: сукупність упорядкованих взаємопов’язаних елементів, що мають свою структурну організацію, не лише відтворюються в процесі мовленнєвої діяльності, але й перетворюються, перебудовуються, тобто змінюються [7; 71].

Лексикологія (розділ мовознавства) займається вивченням словникового складу мови. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (слово питоме, тобто створене на рідному ґрунті, чи іншомовне), з історичної точки зору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чи пасивного запасу) [13, 38].

Отже, за соціальною важливістю лексику поділяють на активну і пасивну.

Активна лексика – часто вживані (загальновживані) слова. До активної лексики належать такі семантичні групи: назви спорідненості, назви частин організму людини, тварин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назви риб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їх частин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, почуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники і широковживані службові слова (в, і, на, я, бути, що, він, тільки, ще, говорити, наш, знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший, рука, життя, хотіти..)

Пасивна лексика – це рідковживані слова, якими переважно є застарілі слова (зигзиця, перст, челядь, пастир), неологізми (брифінг, кіднепінг), а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми – слова, що їх вживають люди, об’єднані певною виробничою діяльністю: мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач..

Діалектизми – слова, які притаманні лексичному складу мови певної території:  крумплі «картопля», вивірка «білка», когут «півень».

Екзотизми (від гр. exotikos «чужий», «іноземний») – слова, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: чалма «мусульманський головний убір», ікебана «мистецтво складання букетів, поширена в Японії».

Жаргонізми (від фр. jargon), або сленг – слова, властиві розмовній мові людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Переважно, це специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності. До молодіжної жаргонної лексики належать такі слова, як  прикид, приколотися, злиняти.

Арготизми (від фр. argot) – спеціальні слова і вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метою засекречення комунікацій. В умовному мовленні злочинців вживаються такі слова, як гранд-готель «велика тюрма», жорж «шахрай», гризун «жебрак». [8; 103].

Вульгарна та лайлива лексика: пика, морда, хам, хамло, дилда.. Іноді жаргонізми та арготизми також відносять до вульгарної лексики.

Табу – полінезійське слово, яке стосується етнографії: означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через заборони, вірування, з цензурних етичних міркувань. У сучасних мовах до табу можна віднести тенденцію не говорити прямо про смерть, тяжку хворобу тощо.

Евфемізми (гр. euphemismos від eu «добре» і phemi «говорю») – слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Так, замість умер в українській мові вживають упокоївся, відійшов у вічність.

Термін (від лат. terminus «межа, границя») – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь галузі науки.  Але деякі слова, які сприймаються як загальновживані, у мові професіоналів набувають значення й функції термінів. Так, у повсякденному спілкуванні слова середовище, атмосфера, опади, ґрунт - загальновживані слова, а в мові географів і екологів - терміни [3].

Офіційно-ділова лексика (канцеляризми) – слова, які обслуговують канцелярське діловодство: протокол, заява, акт, жилплоща, вищезгаданий, нижчепідписаний, нарахування, декрет.

Розмовно-побутова лексика – слова, поширені в розмовно-побутовому стилі усного мовлення: дурниці, гуляка, зальоти, лахміття, лупцювати, репетувати.

Просторічна лексика – слова, які вживають у літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певних явищ чи предметів: пузо, звиняйте, замандюритися, лісапед, самописка. [9].

Отже, за соціальною важливістю лексику поділяють на активну і пасивну. Активна лексика – часто вживані (загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання. Пасивна лексика – це рідковживані (вузько вживані, не частотні) слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з’явилися в мові, а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми, табу та евфемізми.

Також  слова можна поділити на застарілі та нові. До застарілої лексики відносять архаїзми (чадо «дитина», лицедій «артист», атрамент «чорнило») та історизми (гривня, віче, пластун, раднаргосп), а до нової – неологізми (дистрибютер, брокер, дилер, менеджер, пейджер, електорат, ваучер, кіднепінг).

У світі не існує культури, котра розвивалась би ізольовано від усіх інших. Це зумовило культурний обмін, в тому числі і слів. Так, наприклад, в англійській мові 60% слів французького походження. Тому розрізняють матеріальні запозичення і калькування [8; 229].

Матеріальне (лексичне) запозичення – запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю: лазер -  laser.

Калькування (від фр. calque «копія») – копіювання іншомовного слова за допомогою свого. А іноді одна частина запозичена, а інша калькується: телебачення (англ. television із грец. tele «далеко» й англ. vision «бачення») [14].

Можемо зробити такий висновок: словниковий склад мови постійно змінюється. Деякі слова та їх значення з часом старіють та зникають, але напротивагу цьому з’являються і нові слова. Це зумовлює існування в лексиці таких понять, як архаїзми, історизми та неологізми. Що стосується джерел поповнення лексики, то цей процес відбувається не тільки завдяки неологізмам, а також і такому явищу, як запозичення. Проте при надмірному та необачному запозиченні іншомовної лексики рідна мова засмічується.


  1.  Застаріла лексика та її види

До застарілої лексики відносять  слова, а також їхні окремі значення та номінативні словосполучення, що на даному етапі розвитку мови вийшли із загального вжитку.

За ступенем застарілості виділяють:

1) слова, що зовсім не вживаються в мовній практиці (назви спорідненості: братучадо, братанич, братичич, синовець, сестричич, сестринець, нетій; назви одиниць виміру: волока, корх, полуланок)

2) слова, що в сучасній мові вживаються дуже рідко і належать до пасивної лексики (брань – битва, вікторія – перемога,  панотець і паніматка, ясновельможний)

Деякі застарілі слова лишаються тільки в стійких словосполученнях: три чисниці до смерті (чисниця  — три нитки), не йняти віри.

Застарілі слова можуть знову входити до активної лексики як назви відроджених у нових умовах реалій (у військових званнях: мічман, прапорщик), а також з набуттям нового значення чи стилістичного забарвлення — піднесеного або жартівливо-іронічного (баталія — жартівливе «сварка, бійка»).  

Серед застарілих слів виділяють історизми й архаїзми. [11]

  1.  Архаїзми

Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами.

Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється п'ять:

1.       Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать, уста, перст, чадо, ректи, понеже.

2.       Лексико-словотворчі архаїзми  відрізняються  від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої, шкатула, коляса, податель, подаяніє, розгордитися.

3.       Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове, люди — люде.

4.       Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: піїт, злато, ріжний, сей, пашпорт, глас, піїт, філозоф.

5.       Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот — життя, язик — мова,  мир — громада, світське життя, броня — зброя,  худий  —  поганий.

В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі; мовної характеристики особи; надання мові відтінку урочистості; створення комічного враження («Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» І.Котляревський) [6].

  1.  Історизми

Історизми — це слова або сталі словосполучення, які позначують реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини (кесар, раб, тіара, патрицій, конглав, терма, гладіатор, амфора, гінекей, гетера, вісон, фарисей, бурнус, равві, єсей, хітон, сарацин, копт, фараон, трубадур, галльський легіон, автодафе, чура, таляр) [12].

Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатись в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії: гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно: лікнеп, раднаргосп, перебудова.

Історизми використовуються у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилів. Численні історизми зустрічаються в поемі «Енеїда» І.Котляревського, наприклад:

«Дали їм в сотники панів.

Дали значки їм з коругвою,

Бунчук і бубни з булавою,

Списів, мушкетів, палашів...»

До історизмів відносять:

  •  назви понять матеріальної культури (одягу, їжі, знарядь праці та зброї, грошей і т. п.),
  •  назви понять соціально-політичної сфери, професій, звичаїв та обрядів минулих епох: кобеняк, саламаха, рало, гаківниця, злотий, боярин, соцький, волость, зборня, панщина, непман, МТС, дружина (військо), магдебурзьке право, кожум’яка, гувернер, досвітки, справляти колодія. [15]

Вони використовуються як засіб номінації при зображенні відповідної епохи.

Основними джерелами історизмів періоду козаччини є «Краткое описание Малороссіи», літописи Самійла Величка та Самовидця, «Історія русів».

З добою козаччини пов'язані назви:

1) чинів військової ієрархії (гетьман, отаман, кошовий, полковник, есаул, старшина, козак лейстровий, копітан),

2) різного роду військових угруповань (табор, кіш,  обоз, компанійці),

3) атрибутів влади (клейноди, булава, бунчук, знамено, труба), 

4) зброї, військового спорядження (гаківниця, спис, ратище, чайка, байдак, панцир). [16]

  1.  Старослов’янізми

Cтарослов'янізмами називають архаїзми, запозичені зі старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм. Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релігійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов'янізмами або слов'янізмами [12]. Основні відмінні ознаки старослов'янізмів такі:

Фонетичні ознаки:

а)  Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: (град, глава, злато, древо)

б) Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро-: (раб)

в)  Звукосполучення жд на місці українського ж: (вождь, нужда)

г)  Літера щ замість української ч: (священик, плащ)

ґ) Літери є, ю на початку слів замість українських о, у :  (єдиний, юний, юродивий, юдоль)

Словотворчі ознаки:

а) Суфікси  іменників   -знь,   -тель,   -ство,   -иня (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: (приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай)

б) Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового походження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.

в)  Префікси воз-, пре-, пред-, со- ( воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити)

г)  Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град- ( благодать, богослов, добродушний, злочин)

Також на старослов'янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, господь.

У літературі XVIII— XIX століть старослов'янізми найчастіше використовувалися з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов'янізмам забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а отже, «високе» в емоційному і смисловому відношенні забарвлення, з іншого боку — архаїзованість їхнього звучання, яка створювала більш-менш різкий контраст між ними та їхніми відповідниками в побутовому мовленні.

Старослов'янізми можуть надавати мові урочистого, піднесеного звучання:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю. (Т. Шевченко)

Але  можуть використовуватись і з протилежною метою — створення комічного ефекту. В українській літературі одним з перших до старослов'янізмів у цій їх функції звернувся І. Котляревський:

«Що ти тут, старосто мій, — теє-то, як його —
розглагольствуєш з пришельцем?»
( «Наталка Полтавка»).

  1.  


  1.  Просторіччя

Просторіччя - одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Слово «просторіччя» утворилося зі словосполучення «простая речь», яке використовувалося в 16-17 сторіччях. Просторіччя має понаддіалектний характер, на відміну від говорів та жаргонів - це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» - «спати», «гепнути» - «ударити».

 Однак природа просторіччя як лінгвістичної категорії ще й дотепер повністю не з’ясована, внаслідок чого не існує і погодженого його визначення.

Науковець Г. Їжакевич цю лінгвістичну категорію називає «розмовно-просторічною лексикою», і зауважує, що «межа між розмовною і просторічною лексикою є дуже нечіткою й історично змінюваною» [11, 85].

Більшість мовознавців (як українських, так і російських) вважають, що просторічна лексика стоїть поза літературною нормою, але активно вживається в побутовому мовленні і в художній літературі як стилістичний засіб надання зневажливої, іронічної, грубуватої характеристики зображуваному [4, 227], «як засіб мовленнєвої характеристики персонажа з певного соціального середовища» [17, 130], «з гумористичною і сатиричною метою» [4, 342].

У науковій літературі дотепер немає чітких критеріїв для кваліфікації того чи іншого мовного елемента як просторіччя. Найчастіше такі кваліфікації наявні у словниках у вигляді ремарок: розм., діал., вульг., лайл., знев., згруб., зм., зм.-пестл. та ін.

Серед українських мовознавців немає єдиної думки і щодо складових елементів просторіччя.

Г. Їжакевич виділяє серед цієї лінгвістичної категорії такі типи:

  1.  форми, неправильні з погляду існуючої літературної норми (звиняйте);
  2.  вирази просторічного вжитку (всі печінки відбили);
  3.  слова із різко зниженим експресивним забарвленням (злигатися, знюхатися) [11, 86].

О. Пономарів до просторіччя відносить:

  1.    слова, перекручені з погляду лексичних норм (секлетар, транвай).
  2.    слова з різко зниженим експресивним забарвленням (свиняка, коровище,     видра, випендрюватися);
  3.    невмотивовані росіянізми (понімаєте, до свіданя);

4)  вульгаризми (лайки, прокльони, прізвиська) [9 ,106-107].

В. Русанівський серед просторіччя виділяє:

1)  росіянізми;

2)  перекручені і недоречно вжиті слова та вирази;

3)  літературні, але знижені слова;

4)  прийняті в народній мові сполуки;

5)  оцінну лексику;

6)  фразеологію [17, 42-43].

Мовознавець М. Жовтобрюх вважає, що просторічні слова характерні для простої розмовної мови. За своїм значенням вони неоднакові. Деяким з них властивий відтінок фамільярно-розмовний (докторша, наколобродити, прошпетитися) чи грубуватий (ляпати, нализатися, роззява, свинство).

А вульгаризми (жерти, здохнути, пика) та лайливі слова (дурень, маруда) він відносить до оцінної лексики.

Науковець Р. Бесага стверджує, що потенційним джерелом поповнення просторічної лексики є арготизми та жаргонізми, значення яких стають загальновідомими, більшість з них навіть фіксується у сучасній українській мові [2., 166].

Дослідниця виділяє такі тематичні групи просторічної лексики: 

слова, що характеризують людину, істоту за її візуальними та іншими ознаками;

арготизми та жаргонізми;

акцентні просторіччя;

слова, що утворилися за аналогією до тих чи інших словоформ;

слова із відмінністю у наборі флексій у відношенні до літературної мови [2, 165-168].

Також просторіччя називають суржиком. Суржик (букв. — суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом і т. ін., а також борошно з такого зерна)  —  мова, в якій штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов. Уживається переважно щодо мови, засміченої невмотивовано запозиченими (внаслідок українсько-російської інтерференції) російськими елементами:  самольот, січас, тормозити, строїти, кидатися в очі, займатися в школі, гостра біль. [18]

  1.  


  1.  Канцеляризми

Канцеляризмами  називають слова та сталі форми словосполучень, вживання яких характерне виключно для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. Слово «канцеляризм» стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичайно асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш характерними, свого роду найбільш «бездушними» й «сухими» словосполученнями — кліше, прийнятими в цьому стилі, на зразок: ліжко-місце, людино-година, отоварювання, вжити заходів, довести до відома, згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, постави ти питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжи ти заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність. 

Найчастіше канцеляризми в тексті художніх творів використовуються з метою створення комічного враження в читачів і мовленнєвої характеристики дійових осіб. Наприклад: «Прошу не вдаваться в ізлішнюю, обременітельную, безполезную і для Бремені разорітельную переліску, ібо 215, 216 і 217 ст. XV тома 11 часті ізданія 1857 года научают, как следует сіє дело направіть». 

Термін "канцелярит" винайшов відомий російський дитячий письменник К.Чуковський.  Суфікс «ит» має паралель з назвами запальних захворювань (пор. «апендицит», «бронхіт»). У своїй книжці "Живой как жизнь", присвяченій проблемам мови, він робить висновок про поступове розширення сфери функціонування канцелярських висловів, зокрема про засилля їх у розмовно-побутовій мові

Канцелярит має такі ознаки:

  •  Складність і заплутаність, іноді неузгодженість.
  •  Велика кількість складних словосполучень, які можна замінити простими: «перебувати в конституційному полі» («бути законним»), «здійснити волевиявлення» («проголосувати», «наказати»), «збільшення кількості видів і найменувань продукції» («розширення асортименту»)
  •  Семантично неправильні словосполучення: «озвучити позицію» (правильно - «пояснити позицію»);
  •  Невиправдане використання іноземних слів: «транспарентний» («прозорий»,«зрозумілий»)

Але одна з основних ознак канцеляриту - заміна дієслів дієприкметниками, дієприслівниками та іменниками, використання дієслів у пасивній формі. Наприклад: «знаходився у стані втоми» замість «втомився»,  «було ухвалено рішення» замість «вирішили».

Друга характерна для канцеляриту риса - ланцюжки іменників: «процес розвитку руху для зміцнення співпраці», «участь у боротьбі за підвищення продуктивності праці», «функції програмних засобів управління процесом виробництва виробів народного споживання» і т. п. [13]

Шлях до очищення мови від канцелярського мовного стереотипу лежить через розвиток у мовців чуття живого, незаштампованого слова.

  1.  


РОЗДІЛ     2.    Лексичне багатство   твору     І.   Котляревського

«Наталка-Полтавка»

У творах Котляревського представлена насамперед побутова лексика. Це велика кількість назв одягу, хатнього інтер'єру, будівель, сільськогосподарських знарядь, народного харчування, назв людей за суспільним і родинним станом, найменування рослин і плодів, тварин: баклажок, барильце, клубок, комин, кубок, кухлик, ложка, ніж, носатка, ослін, пляшечка, посуда, припічок, рушник, світелка, сковорода, сулія, тарілка, тиква, торба, філіжанка, хата, борщ, бублики, буханці з кав’яром, варенички пшеничні білі, галушки, грінки, гуси, глід, свиняча голова до хріну, зубці, кав’яр, капуста, кваша, кисіль, книш, ковбаса, кислиці, коржики, коржі, козельці, крохмаль, куліш, кури до софорку, макуха сім’яна, мандрики, огірки, оселедець, полуниці, зразова до рижків печінка, посілне з ушками, печеня, печена з часником свинина, путря, редька, сало, , стовпці, сухарі, тетеря, терн, хрін з квасом, часник, яєшня, брага, винце, горілка [10].

Твори Котляревського відзначаються широким спектром лексики синонімічної, близьких варіантів, які демонструють багаті можливості народної мови у змалюванні різних відтінків душевного стану людини, у мові персонажів. Особливо широкий у письменника синонімічний арсенал слів на означення дії, що об'єктивно свідчить про динамічний стиль: «Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, молі лі бить – теє-то яй його – мужем..?» [5]

Мова творів Котляревського ввібрала в себе лексику, пов’язану з народними звичаями. Це і народні пісні (весільні пісеньки, колядки, Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ),  ігрища (в хрещика, в горюдуба, в джгута, в хлюста, в візка, у ворона, в тісної баби), і танці (журавля скакали, садив гайдука, гоцака і под.). Також військова (козацька) лексика: старічини/звання (асаул, атаман, бунчуковий, військовий, значковий, козак, полковник, пушкар, сотник, хорунжий),  й новітня лексика (кригсцальмейстер, пров’янтмейстер, ратник), військові одиниці (депо пушкарське), назви зброї (булдимка, гаківниця, гармата, гвинтівка, збруя, келеп, кладенець, оружина, палаш, панцир, піка, ратище, рушниця, спис, флинта, фузія, шабля, шишак, щит, яничарка). 

Котляревський подав у п’єсі «Наталка-Полтавка» багатющу стихію народної фразеології, зокрема прислів'їв і приказок, що дає невичерпні можливості для характеристики різних життєвих ситуацій і поведінки персонажів. Багато прислів'їв і приказок виражають типові народні думки й сентенції з приводу важливих суспільних явищ.

«Знайся кінь з конем, а віл – з волом.»

«Люблю, как жадний волк младую ягницю»

«Моє все багатство єсть моє добре імя»

«Другії облизня піймали..»

«Наталка многим женихам піднесла печеного кабана»

«Та до такого пана, як Ви, у іншої аж жижка задрижить!»

«так молода ще кирпу гне!»

«Лучче  живий  хорунжий,  як мертвий сотник» [5]

Також яскравим є використання міщанського жаргону у мові пана Возного.

Міщанський жаргон  - це різновид жаргону, що застосовують носії звичайної розмовної мови через неосвіченість, малокультурність її носіїв. Наприклад:

«Iзложенниє в отвiтних рiчах твоїх резони суть - теє-то  як його - для любовi ничтожнi. Уязвленное  частореченною  любовiю  серце,  по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на  породу,  нi  на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все - теє-то як  його  -  ровняєть.  Ти одно слово: "Люблю вас, пане возний!" -  i  я,  вишеупом'янутий,  виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.» [5]

«Єжелi виiграєш - теє-то як його - любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести  її  до  брачного  моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю - теє-то як його  -  нiчого  для тебе. Вiр - без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, - божусь в том - єже-єй! єй!» [5]

Але пєса Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» найбільш насичена застарілою лексикою, просторіччями та канцеляризмами.

2.1. Застаріла лексика у творі

І. Котляревський використовує багато застарілої лексики для зображення побуту, епохи, часу.

У творі вживають власне лексичні архаїзми: «Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но  желаю iз медових уст твоїх  слишати  умилительноє  названiє,  сообразноє моєму чувствiю.» [5]

Також часто використовуються лексико-фонетичні архаїзми «се» та «сей»:

«Вiдкiль се так?»

«та се невелика  штука.»

«Сей не iз нашого села i вовся менi незнакомий.» [5]

Ця форма надає мові персонажів перного колориту та сільської простоти.

Зустрічається й інший лексико-фонетичний архаїзм – злато. Наприклад, у пісні №12: «Срiблом, злотом надiляє, срiблом, злотом надiля» [5]

Слово «злато» відноситься до категорії архаїзмів з неповноголосним звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: (град, глава, древо)

Проте, у творі відсутні форми лексико-словотворчих, лексико-семантичних та лексико-морфологічних архаїзмів.

Пєса досить насичена історизмами. Але використовуються переважно назви людей, посад, звання і мало назв понять і предметів. Це повязано з жанром твору. Пєса не містить в собі описів предметів, інтерєрів чи пейзажів, а лише діалоги дійових осіб.

Отже, зустрічається декілька назв предметів і понять, наприклад:

«Несносен мнi сингклiт весь бумажний, 

Противен тож i чин мой преважний.» [5]

Тут давньогрецьке слово синкліт використане у значенні «зібрання».

Назви людей, використані у творі, можна поділити на звання козацького періоду, посади, професії, соціальні назви, національності:

  •  Або, як той грек мовляв:  "Лучче  живий  хорунжий,  як мертвий сотник"...
  •  Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте... Чим  же не чоловiк?
  •  Без приданого, хоть  будь  вона мудрiйша од царя..
  •  ..той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i  воєнний, то щоб гусарин..
  •  ..так  i бундючиться, що помазався паном..
  •  Така жiнка буде гiрше наймички...
  •  І буде вона крепачкою..
  •  Як бачиш: бурлака на свiтi; тиняюсь од села до села, а тепер iду в Полтаву.
  •  Шукайте собi, добродiю, в  городi  панночки;  чи  там  трохи  єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен?
  •  Зачав, бач, заводити бенкети з  повитчиками,  з  канцеляристами.
  •  Старостiв посилати  за рушниками, та й кiнець.
  •  Iшли ляхи на три шляхи.
  •  Купцями i цехмистрами  -  пив,  гуляв  i  шахровав  гроші. (цехсистр – історизм, запозичений з польської мови)
  •  Нехай тебе орда возьме …. Нехай тебе ляхи візьмуть. [5]

Отже, джерелами цих історизмів була лексика козацької доби, а також – запозичення з польської мови та тюркізми.

Серед архаїзмів та історизмів також можна виділити застарілі слова старословянського та церковного походження – старословянізми.

І. Котляревський використовує доволі багато старословянізмів у мові Возного та Виборного. Стилістичною метою є іронічне підкреслення «зарозумілості мови»:

Благоденственного i  мирного  пребиванiя! [5]

До речі, слово «благоденственного» відноситься до групи старословянізмів з компонентом -, бого-, добро-, зло-, град-:

  •  Тепер же, читая - те-то як його - благость  в  очах твоїх, до формального опредiленiя  о  моєй  участi,  открой  мнi,  хотя  в термiнi, партикулярно, резолюцiю..
  •  Я скажу за себе: правда, я - тей-то як його  -  письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян – возний.. [5]

Також зустрічаються форми з літерою -є, -ю на початку слова замість власне українських -о, -у :

От юних лiт не знал я любовi,

Не ощущал возженiя в кровi [5]

Старословянізми з суфіксом -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового походження. Наприклад: «Яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить…»

І з суфіксом  -знь,   (тель,   -ство,   -иня, -тва, -тай), виражені іменниками:

Коли ж  що,  то  можна  i  брехнути  для  обману, приязнi ради. [5]

Старословянізми із звукосполученням -жд на місці українського ж, виражені дієсловами:

Ви думаєте, весело i старшинi принуждати других виполняти те,
що  їм  велять.
[5]

Зустрічається форма «розглагольствуєш» від «глаголити»:

Що  ти  тут,  старосто  мiй,  -  тей-то  як  його  - розглагольствуєш з пришельцем? [5]

Також автор використав багато слів церковного походження з церковно-релігійною семантикою:

Брехать  i  обманьовать других - од Бога грiх, а од людей сором.

Гріх вам над бідною дівкою глумитися!

Бог з'єднаєть вас чудом, нехай  вас  i  благословить своєю благост’ю... [5]

Слово «Бог» часто стає частиною фразеологізмів та усталених виразів:

  •     Богобоязлива i справедлива, не допуска  письменним  п'явкам  кров iз  нас смоктати...
  •     Бог же його зна.
  •     Наградив же Бог Терпелиху дочкою.
  •  Бог з вами, добродiю!
  •  В надєжду на Бога.
  •  Бог з нами..
  •  Бога бійтесь, пане Виборний!
  •  Все для тебе зроблю, i коли менi Бог поможеть осушити твої сльози.
  •  Спасеть  вас  Бог  за  вашу приязнь.
  •  ..шануючи Бога i вас. [5]

Отже,  пєса надзвичайно наповнена застарілою лексикою. Вона надає персонажам певного характеру, іронічно підкреслює «розумну мову» Возного і Виборного та яскраво показує життя і побут українського села 18 століття.

2.2. Використання просторіч

У п'єсі І. Котляревського використання народно-розмовних лексичних засобів є надзвичайно різноманітним і цілеспрямованим. Письменник засвідчує великі можливості народного слова для мовної характеристики персонажів та їх індивідуалізації.

Отже, у п'єсі використані такі типи просторічь:

  •  форми, неправильні з погляду існуючої літературної норми:

префіксального способу словотвору:

  •  Я спiваю iногдi, що в голову лiзе,  -  вибачайте,  будьте  ласкавi,  я  не добачив вас.
  •       Що? Одказала?
  •  Признаюсь тобi, як приятелю,  буде  чим  i  жiнку  - теє-то як його - i другого кого годовати i зодiгати.
  •      Чим одговорюється i що каже?
  •      Треба ж опізнитись одним днем..

неправильні форми:

  •      Я сього тілько і хочу..
  •     Траплялись і хороші людці..
  •      Ви, може, чували, що вони ще в Полтаві жили..
  •  Признаюсь  йому  в  моєй  любвi  к  Наталцi.
  •     Де то не розказовав!
  •     Я одинаковий..як тоді був, так і тепер.

  •  вирази просторічного вжитку :
  •  В голову лізе
  •  Стара не страшна, так молода  кирпу  гне
  •  весьма-очень iскусно у iстця iлi отвiтчика треба виканючити.
  •  Золото - не  дiвка!  
  •  Бо, каже, що перше дурницею доставалося,  то  тепер  або випросити треба, або купити.
  •  Така,  каже,  халепа,  що  притьмом накладно служити.
  •  правда, я - теє-то як його  -  письменний,
  •  Можна вашому горю і пособити..
  •  Там панночки дуже чваняться собою..
  •  На свій кошт таке бундючне весілля уджиґне!
  •  Гляди ж , Наталко, не зґедзайся, як старости прийдуть
  •  Трохи крутенько загалили..
  •  Він по городу гав ловив та витрішки продавав!

  •  слова із різко зниженим експресивним забарвленням :
  •  Зслизни, маро!
  •   Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.
  •  Нехай трохи прочумається
  •  Через край смикнув окаянної варенухи
  •  І хапун такий бундючиться!

  •  невмотивовані росіянізми (суржик):
  •  Коли б любив по-прежнєму
  •  Воно так, конечне, всі люди грішні
  •  Нема послушанія.
  •  Опять щось тобі на думку спало?
  •  Она ізлагаєть нерезоннії причини.
  •     Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?
  •     Лучче синиця в жмені!
  •     Копiйка волочиться  i  про чорний день iмiється. 

Зважаючи на повну невпорядкованість тодішньої української мови, що тільки-но зароджувалась як літературна, І. Котряревський вживав багато русицизмів.

З погляду норм української літературної мови в Котляревського є певні відхилення в фонетиці і морфології. Це докладно висвітлюється у праці В.Чапленка: «Маємо докази на те, що Котляревський свідомо ставився до цих явищ (фонетико-морфологічних) у своїй мові. Так, у замітці, що була пізніше опублікована в «Основі» (журнал «Основа», лютий, 1861 р.) він відзначив: «Въ Полта†и въ смежныхъ городахъ: конъ, волъ, ножъ, котъ, подолъ, мость и проч. произносят простолюдины: кинь, вилъ, нижъ, китъ, подилъ, мистъ и проч., но в сихъ же словахъ въ другихъ падежахъ единственного и множественного числа сохраняютъ о: вола, коня, моста». 

З огляду на це, він і зобразив фонетику і морфологію своєї місцевості, що, в основному, належить діалектно до південно-східного наріччя української мови, тобто того наріччя, що пізніше стало основою української літературної мови.

2.3. Вживання канцеляризмів

У творі І. Котляревського дуже багато канцеляриту. Це підкреслює характерність персонажа Возного, а також, іноді, Виборного:

До формального опредiленiя  о  моєй  участi,  открой  мнi,  хотя  в

термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi - теє-то як його - без отсрочок,

волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i  потомственноє  владiнiє

тебе - движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй - з правом владiти тобою

спокойно, безпрекословно i по своєй волi - теє-то як його -  розпоряджать?

У пєсі «Наталка-Полтавка» І. Котляревський робить мову Возного нагромадженною, заплутаною, незрозумілою і дуже насиченою канцеляризмами типу: вишеупом'янутий,  ізложенниї, нижеслiдующеє, на законнам основанії, узаконенний  порядок, добровольного  i  непринужденного    согласiя, сожительница:

  •  І  я,  вишеупом'янутий,  виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.
  •  ..не вишепом'янутим iм'ярек.
  •  Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть
  •  Поступок  Петра,  толiко  усердний  i  без   примiсу   ухищренiя,  подвигаєть  мене  на  нижеслiдующеє...  
  •  І брачного ложа на законнам основанії!
  •  Дочка твоя  -  теє-то як його - нарушаеть узаконенний  порядок.  
  •  А  понеже  рушники  i  шовковая хустка суть доказательства добровольного  i  непринужденного    согласiя бить моєю сожительницею, то в таковом припадкi станете пред суд, заплатите пеню i посидите на вежi.

Іронічність персонажа підсилюють русизми, суржик та неправильні форми слів. Все це робить мову кожної дійової особи  пєси дуже характерною та впізнавальною.


ВИСНОВКИ

 

Отже , лексика – це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку. Розрізняють лексику активного и пасивного вжитку. Застарілі слова відносяться до пасивної лексики.

Застаріла лексика поділяється на архаїзми та історизми. Проте, можна ще виділити архаїзми запозичені зі старослоянської мови – старословянізми.

Архаїзми, в свою чергу, поділяються на: власне лексичні архаїзми, лексико-словотворчі, лексико-морфологічні, лексико-фонетичні  та лексико-семантичні архаїзми .

Історизми, на відміну від архаїзмів, не мають сучасних синонімів і найчастіше позначають назви понять матеріальної культури (одягу, їжі, знарядь праці та зброї, грошей і т. п.) та назви понять соціально-політичної сфери, професій, звичаїв та обрядів минулих епох.

 До старослов'янізмів чи церковнослов'янізмів відносять застарілі слова, що мають: 

  •  Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре замість оро, оло, еле
  •  Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро
  •  Звукосполучення жд на місці українського ж
  •  Літера щ замість української ч
  •  Літери є, ю на початку слів замість українських о, у
  •  Суфікси  іменників   -знь,   -тель,   -ство,   -иня, -тва, -тай
  •  Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового походження
  •  Префікси воз-, пре-, пред-, со-
  •  Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-
  •  Церковно-релігійну семантику: святий, пророк, творець, гріх, господь.

До просторічь, за звичай відносять форми, неправильні з погляду існуючої літературної норми, вирази просторічного вжитку, слова із різко зниженим експресивним забарвленням та русизми (суржик). Проте, чіткої класифікації українські просторіччя не мають.

Канцеляризмами  називають слова та сталі форми словосполучень, вживання яких характерне виключно для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. У художніх творів канцелярит використовуються з метою створення комічного і мовленнєвої характеристики персонажа.

Пєса І. Котляревського «Наталка-Полтавка» дуже насичена різноманітною лексикою. Твір багатий на синонімію, побутову лексику, фразеологізми, зокрема прислів'я й приказки.

Цікавим є використання міщанського жаргону для зображення образів Возного та Виборного.

Але найяскравішим є використання застарілої лексики, просторічь та канцеляризмів.

У творі зустрічаються власне лексичні та лексико-фонетичні архаїзми, а також історизми на позначення посад, професій, соціальних назв, національностей людей. Також багатим є використання старословянізмів.

Письменник цілеспрямовани використовую багато просторічь і наповнює мову персонажів русизмами та просторічними виразами. Це робить лексику твору живою та дуже близькою до розмовної мови українського села 18 століття.

Використання канцеляриту увиразнює образи Возного і Виборного та надає відтінка іронії.

Отже,  твір написаний живою українською мовою. У п'єсі яскраво змальовано риси національного характеру українців, їхні звичаї, погляди. Велика заслуга І. Котляревського в тому, що, взявши все найкраще з книжної мови, він поєднав це з багатством лексики народної мови. Твори І. Котляревського довели, що українська мова є, що вона неповторна і має право на повноцінне самостійне життя. Тому саме лексично багата мова творів І. Котляревського лягла в основу української літературної мови.

 


СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.
  2.  Бесага Р. Просторіччя як нестандартизовані елементи в українській літературній мові // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. – Тернопіль: Збруч, 1999. – С. 164-169.
  3.  Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170000/ Укл. В. Т. Бусел. – К. – Ірпінь: Перун, 2004. – 1428с.
  4.  Ганич Д.І. Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк., 1985. – 360с.
  5.  Енеїда: поема. Наталка Полтавка: п'еса [Текст] : Для серед. та старш. шк. в. / І.П. Котляревський ; Передм. та прим. О. Гончара; Пислямова В. Шевчука. - К. : Веселка, 2000. - 327 с. - (Шкільна бібліотека) 
  6.  Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1972. – Ч. I. – 402с.
  7.  Колоїз Ж. Оказіональність / узуальність як концептуальна лінгвістична категорія // Українська мова. – 2006. – № 1. – с. 71-81
  8.  Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 368 с. (Альма-матер)
  9.  Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1993. – 247с.
  10.  Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія // За заг. ред. І.К.Білодіда. — К.: Наук, думка, 1973. —440 с.
  11.  Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 587с.
  12.  Сучасна українська мова / За ред. Пономарева О.Д./ К.: «Либідь», 2001. – С.75-78.
  13.  Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – 400 с.
  14.  Українська мова: Енциклопедія / Кер. науково-редакційної підготовки М.П.Зяблюк. —. К.: Укр. енциклопедія ім. М.П.Бажана, 2004. — 823 с.
  15.  Деркач А.Г. Функції слов'янізмів у лексиці // Наукові записки КДУ: Зб. філол. фак-ту. — 1939. — № 1
  16.  Рогаль М.С. Книжна мова як одне з джерел історичної військової термінології // Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка. — К., 1964
  17.  Кожина М. Стилистика русского языка. – М.: Просвещение,
    1983. – 222с.
  18.  Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К., 1965


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39582. Проект электрификации телятника на 25 голов с разработкой навозоудаления в ЗАО «Красный холм» РМО 578.63 KB
  В последнее время принят ряд указов, законов, нормативных актов, которые создают благоприятные условия для развития всех форм хозяйствования на селе в условиях рыночных отношений. Реализация этих решений по выходу с/х из кризиса основана на введении новых форм организации производства
39583. Организация водоохладительной установки АВ-30 1.38 MB
  Повышение производительности труда в сельском хозяйстве а следовательно и эффективности производства возможно лишь при условии максимальной механизации и автоматизации при неуклонном сокращении доли ручного труда. Сокращение доли тяжёлого и малоквалифицированного физического труда непременное условие экономического роста. Рост технической и энергетической вооруженности сельскохозяйственного труда развитие научных исследований с использованием современной научной аппаратуры достижений полупроводниковой микроэлектроники и...
39584. Политическая социализация личности 273.14 KB
  Личность —одновременно и субъект и объект политики. Но одни люди в большей степени проявляют политическую активность, другие — в меньшей, а третьи вообще стараются «убежать» от политики. Одни стремятся к утверждению существующего политического строя и проявляют конструктивное политическое поведение, другие, напротив, предпринимают меры, направленные на его ниспровержение и демонстрируют деструктивную позицию.
39585. Социальная зрелость личности 79 KB
  Ницше Проблематикой социальной зрелости личности занимаются различные науки. И потому ее роль в исследовании социализации личности очень велика: вклад криминологии в данную проблематику состоит в том что эта наука создает модель социально НЕзрелой личности прогнозирует возможные ошибки воспитания и их последствия. Многие науки не обходят стороной социальную зрелость личности а для такой относительно новой области человекознания как акмеология от греч.
39586. Модернизация систем автоматизации контроля электрических машин 1.96 MB
  Программное обеспечение системы адаптировано для целей обучения основам спектрального анализа и ознакомления с обучающимися алгоритмами искусственного интеллекта. Программа проста в освоении и не требует специальных навыков.
39587. Барабаны ленточных конвейеров 16.6 KB
  Тяговые свойства приводного барабана повышают путем увеличения натяжения ленты или угла обхвата лентой приводного барабана использования высокофрикционных футеровок с продольными или шевронными ребрами что способствует самоочищению.Футеровки устанавливаются при помощи специальных клеев на барабаны конвейеров футеровочные пластины значительно уменьшают сход ленты и ее проскальзывание а также попадание груза на поверхность барабана что существенно улучшает работу конвейеров и повышает их техникоэкономические показатели.Рифленая...
39588. Лента конвейерная 109.87 KB
  Тяговым каркасом резинотканевой ленты рис. Резинотросовые ленты рис. имеют тяговый каркас состоящий из стальных тросов уложенных в один ряд параллельно друг другу вдоль ленты с обеих сторон покрытый резиной. Количество прокладок может быть от 3 до 10 в зависимости от условий эксплуатации свойств транспортируемого груза ширины прочности и жесткости ленты.
39589. Натяжные устройства ленточного конвейера 34.2 KB
  Грузовые натяжные устройства делятся на грузовые тележечные и грузовые вертикальные рамные. Каждое из названных натяжных устройств состоит из натяжной тележки или натяжной рамы и грузового устройства. Грузовые устройства могут быть без полиспаста с полиспастом или грузолебедочные.
39590. Приводы ленточного конвейера 152.77 KB
  Приводы ленточного конвейера выполняютсяоднобарабанными с одним или двумя двигателями рис. 1;двухбарабанными с близко расположенными друг около друга приводными барабанами рис. 2 а 3 и с раздельным расположением приводных барабанов на переднем и заднем концах конвейера рис. 3 3;трехбарабанными с близко расположенными друг около друга барабанами рис.