50169

Організація виробництва як основа організації праці на підприємстві

Курсовая

Экономическая теория и математическое моделирование

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Украинкский

2014-08-21

482 KB

2 чел.

Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет»

 

                     Кафедра економіки, обліку та аудиту

                 Курсова робота

   З дисципліни: « Економіка підприємства»

На тему: «Організація виробництва як основа організації праці  на підприємстві»

                                                     Виконала: Студентка 3-го курсу

                                                              Факультету економіки і менеджменту

                                                              Спеціальності «Економіка підприємства»

                                                               Групи 131

                                                               Чорноброва Ірина Володимирівна

                                                               Перевірила: д.е.н., професор:

                                                                                      Гривківська О.В.
Розділ 1.
Організація виробництва як основа організації праці на підприємстві.....5

1.1. Організація виробництва як основа організації праці на підприємстві.....5

1.2. Організаційні типи виробництва.....6

1.3. Сутність і завдання організації праці.....10

1.4. Поняття та зміст наукової організації праці.....11

Розділ 2. Характеристика особливостей організації праці.....17

2.1. Поділ і кооперація праці на підприємстві.....17

2.2. Організація та обслуговування робочих місць.....23

Розділ 3. Нормування праці як основа її організації.....26

3.1. Сутність нормування праці та його значення.....26

3.2. Об'єкти нормування праці.....28

3.3. Норми затрат праці.....33

3.4. Методи встановлення норм.....36

Висновки.....39

Література.....41

Розділ 1.Організація виробництва як основа організації праці на підприємстві

 1.1 Мета і завдання організації праці на підприємстві

У загальному значенні під організацією праці розуміють приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети.

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Отже, можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:

— предметний — забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

— економічний — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

— соціальний — у загальному значенні — гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу пра

цівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:

— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

— організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

— соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.

Наукова організація праці повинна здійснюватися за дотримання багатьох основних принципів.

Принцип розвитку особистості полягає в тому, що праця повинна бути організована таким чином, щоб могли розвиватися індивідуальні якості кожної людини і всі її потенційні можливості були затребувані. Реалізація цього принципу передбачає:

- надання процесу праці закінченого характеру (виявлення базових операцій і групування їх таким чином, щоб, з одного боку, праця працівника набула зовнішньої доцільності, сенсу в рамках одного робочого місця, а з іншого — зросло значення індивідуальної праці, облік особливостей використовуваної технології, рівня професійної підготовки і майстерності працівників, ефективності інженерних рішень, необхідності рівномірного розподілу виробничих функцій серед працівників);

— поєднання трудових операцій чи їх комбінування (поєднання операцій, що веде до мінімізації кількості працівників, зайнятих виробництвом певної продукції на окремій операції, при цьому робота повинна характеризуватися високою розмаїтістю, швидкою зміною ритму, зміною виробничої обстановки та іи.);

— установлення прямих контактів між працівниками і споживачами (удосконалюється зворотний зв'язок, оскільки створюються додаткові можливості для отримання працівниками позитивної чи негативної оцінки результатів своєї праці; зростає розмаїтість праці, тому що з'являється необхідність розвитку і реалізації здібностей працівників щодо здійснення особистих контактів зі споживачами; зростає ступінь автономності праці тією мірою, якою працівникам дозволяється вирішувати проблеми у взаєминах зі споживачами);

— вертикальне розширення функцій з метою часткового зменшення розриву між виконавчими й управлінськими аспектами праці (працівникам передаються функції з контролю і тієї відповідальності, що покладалася раніше на управлінський персонал, надається більше прав щодо питань використання робочого часу, включаючи прийняття рішень про початок і закінчення роботи, перерви, послідовність виконання завдань та і н.);

— розвиток системи інформаційного забезпечення, що дає змогу оперативно отримати інформацію про оцінку своєї праці, удосконалення своєї професійної майстерності та ін.

Принцип безпеки. Працівник на своєму робочому місці повинен бути впевнений у відсутності загрози для його здоров'я, у рівні доходу, забезпеченості роботою в майбутньому тощо.

Принцип справедливості. Частка кожного працівника в доходах має відповідати частці його трудового внеску (в рамках окремого підприємства).

Основу організації праці як системи становить жива праця. Виходячи з цього основними підсистемами організації праці є організація трудових процесів, кадрове забезпечення, соціально-економічна мотивація праці.

Підсистема організації трудових процесів містить такі елементи:

— склад робіт, виконуваних окремим працівником чи колективом виконавців, який характеризується визначеним змістом, обсягом і складністю, що визначає ступінь використання робочого часу й устаткування, і повинен порівнюватися

З можливостями людини, її професійно-кваліфікаційною підготовкою;

— взаємозв'язки виконавців у процесі праці (кооперація праці): між робітниками основного і допоміжного виробництва, службовцями (як у рамках однієї категорії працівників, так і між ними). Кількісна, якісна, просторова чи часова характеристика цих взаємозв'язків є невід'ємною складовою будь-якої організації праці;

— організаційні умови праці — режими праці і відпочинку, графіки змінності, планування робочого місця, організаційне висвітлення, естетичне оформлення, культура виробництва, без яких неможливе здійснення трудового процесу.

Підсистема кадрового забезпечення не тільки забезпечує трудові процеси, а й передує їх функціонуванню. Елементи підсистеми такі: підбір кадрів з урахуванням професійних вимог і особистісних якостей працівників, їх підготовка, розміщення, адаптація до роботи, підвищення кваліфікації.

Підсистема соціально-економічної мотивації праці спрямована на забезпечення зацікавленості колективу й окремого працівника в результатах праці. Вона формується під впливом низки соціально-економічних чинників (матеріальних, соціальних, включаючи участь працівника в управлінні трудовим колективом та ін.).

Як пріоритетні напрями організації праці в сучасних умовах необхідно розглядати гуманізацію праці, що має гарантувати:

— найбільш повну відповідність матеріально-технічної бази виробництва можливостям і особливостям людини;

— високу змістовність пращ кожного працівника, що відповідає зростанню його кваліфікації, змінам у трудовій кар'єрі;

— широку й активну участь усіх працівників у вирішенні поточних і перспективних виробничих завдань.

Підвищення якості трудового життя працівників має позитивно впливати на економічні результати праці, насамперед завдяки скороченню прямих втрат робочого часу, збільшенню тривалості робочого періоду, поліпшенню ставлення до праці.

Організація праці взаємодіє з іншими системами на підприємстві. Будь-яка зміна організації виробництва (упровадження більш продуктивної техніки і технології, застосування нових видів сировини, матеріалів і енергії, устаткування, засобів механізації й автоматизації) повинна супроводжуватися змінами в структурі живої праці й системі управління виробництвом.

Усе це визначає не тільки доцільність, а й необхідність переходу до комплексного організаційного розвитку виробництва як найбільш ефективного і сучасного відповідно до світових тенденцій та передового закордонного досвіду.

Робочі місця атестуються за такими основними позиціями:

— умови праці і забезпечення техніки безпеки;

— техніко-технологічні чинники (технічна оснащеність, планування, обслуговування, прогресивність технологічного процесу);

— рівень організації праці (темп роботи, час зайнятості, інтенсивність праці);

— економічна ефективність (витрати, доходи, якість, результат).

Логічним завершенням атестації робочих місць є складання паспорта робочого місця як єдиного документа, в якому всі необхідні вимоги до його організації взаємопов'язані.

Напрями вдосконалення організації праці на підприємстві передбачають оптимізацію всіх її елементів, забезпечення їх відповідності технічним параметрам виробництва, цілям діяльності, критеріям ЇЇ ефективності.

Удосконалення поділу праці включає: виділення окремих елементів єдиного виробничого процесу, різних за змістом й економічним значенням функцій, пов'язаних з його здійсненням, забезпеченням, обслуговуванням, управлінням, окремих видів робіт і в них — груп робіт за складністю; закріплення часткових трудових процесів за окремими підрозділами, групами виконавців і працівниками; виокремлення функціональних, професійних, кваліфікаційних груп працівників.

Поглиблення поділу праці передбачає спеціалізацію підрозділів робочих місць, працівників і на основі цього — підвищення продуктивності праці. Однак під час вибору варіанта поділу праці необхідно враховувати низку ефектів, що знижують чи зводять до нуля економічні вигоди спеціалізації. Такими можуть бути: збільшення витрат часу на міжопераційне транспортування виробів, їх міжопераційний контроль і пролежування; збільшення часу мікропауз і перерв на відпочинок, викликане втомою працівників, зайнятих немонотонних роботах; зниження інтересу до праці через втрату її сенсу; збільшення трудових витрат у результаті дублювання управлінських функцій; ускладнення координації діяльності спеціалізованих підрозділів і працівників; неповна їх завантаженість.

Кооперація праці — об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці зумовлена глибиною всіх форм її поділу.

Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів — розподіл їх за підрозділами і робочими місцями — повинен забезпечувати: злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірне і повне завантаження виконавців; відповідність їх професійно-кпаліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідальності за їх виконання; взаємозамінність працівників за наявної виробничої необхідності; відповідність якостей та здібностей працівників роботі, яку вони виконують, і наявність перспектив професійного зростання, ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.

Друга умова забезпечується раціональною організацією й обслуговуванням робочих місць, здоровими і безпечними умовами праці. Удосконалення організації робочих місць включає: визначення їх раціональної спеціалізації (закріплення за робочим місцем визначеної номенклатури робіт і операцій) і на основі цього — оснащення робочих місць усім необхідним: технологічним і допоміжним устаткуванням, робочими меблями, організаційним і технологічним оснащенням, інструментами, пристосуваннями; раціональне зовнішнє (стосовно інших робочих місць, транспортних потоків, джерел енергії) і внутрішне (розміщення на робочому місці всіх елементів його оснащення) планування робочих місць.

Важливим е вибір варіанта обслуговування робочого місця: визначення основних функцій обслуговування (інструментальна, налагоджувальна, енергетична, транспортна, ремонтна та ін.) і визначення ступеня централізації цих функцій (на рівні робочого місця, підрозділу, підприємства в цілому); установлення регламенту обслуговування (чергове за викликами, планово-попереджувальне за розробленими планами-графіка-ми, стандартне за чіткими стандартами-планами, що визначає час і послідовність виконання функцій обслуговування). У кожному конкретному випадку оптимальним буде варіант, що забезпечує безперервність, комплексність, якість і надійність, економність системи обслуговування. До організаційних заходів для вдосконалення умов праці і захисту працівників від виробничих небезпек належать: навчання працівників правилам техніки безпеки; забезпечення наявності, справності і застосування захисних засобів; контроль за станом умов праці і дотриманням вимог його охорони; аналіз причин виробничого травматизму, захворюваності і розробка заходів для їх попередження; упровадження раціональних режимів праці і відпочинку та заходів для зниження втоми від виробництва; проведення медикопрофілактичних заходів; забезпечення функціонування санітарно-побутового комплексу (роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку та ін.).

Третя умова передбачає розробку ефективної системи стимулювання праці, що забезпечує позитивну трудову мотивацію працівників. Ця система може включати матеріальні стимули грошового (заробітна плата, доплати, надбавки, премії, виплати з прибутку) і негрошового характеру (подарунки, натуроплата, безкоштовні чи оплачувані підприємством харчування, проїзд, путівки, інші додаткові соціальні пільги), моральні стимули — у різних формах визнання заслуг, досвіду, авторитету, а також соціальні і трудові стимули (підвищення статусу, просування службовими сходинками, більш відповідальна і самостійна робота, першочергове право працювати на більш сучасному устаткування та ін.).

Ефективність системи стимулювання може оцінюватися, з одного боку, як економічна віддача коштів, що затрачуються на стимулювання і впровадження самої системи, а з іншого — як ступінь її мотивуючого впливу на трудову поведінку працівника.

Бажання ефективно працювати, наявність для цього необхідних умов є важливим чинником, що забезпечує зміцнення дисципліни праці і розвиток трудової активності й ініціативи.

Дисципліна праці — це дотримання загальних правил внутрішнього трудового розпорядку (трудова дисципліна), чітке дотримання технології виробництва (технологічна дисципліна), виконання наказів і розпоряджень, правил охорони праці, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища (виробнича дисципліна). Умовами формування високої дисципліни праці є організаційний порядок, якісний підбір персоналу, ефективне його стимулювання, розумне сполучення заходів заохочення і стягнення.

Напрями підвищення трудової активності й ініціативи працівників включають: посилення їх інформованості і залучення до проблем підприємства; визначення цільових параметрів діяльності підрозділу (зниження трудомісткості, підвищення якості продукції, зменшення витрат на її виробництво); формування цільових раціоналізаторських груп; навчання працівників методам пошуку економічних резервів; створення умов для раціоналізаторської діяльності; моральна підтримка трудової ініціативи та її матеріальне стимулювання, у тому числі шляхом пріоритетного просування найбільш ініціативних кар'єрними сходинками.

Інтегральним напрямом удосконалення організації праці є проектування трудових процесів і методів їх здійснення. Проект трудового процесу визначає:

— особливості технологічного, функціонального і кваліфікаційного поділу праці; форму його організації, кількість і склад виконавців;

— систему обліку, оцінки, нормування праці, а також її оплати;

— розпорядок робочого дня і графік синхронізації дій виконавців у часі і просторі;

- схему планування робочого місця, перелік елементів його оснащення, регламент обслуговування;

— необхідні засоби індивідуального і колективного захисту, форми і періодичність інструктажу з техніки безпеки;

— вимоги до виконавців і рекомендації з навчання професіям і функціям, що поєднуються, і функціям, періодичності підвищення кваліфікації;

— рекомендації з ведення робіт у позаштатних ситуаціях. Проведення заходів щодо вдосконалення організації праці

має супроводжуватися розрахунком їх очікуваної економічної ефективності й оцінкою їх соціальних наслідків.

Контрольні запитання та завдання

2.Організаційні типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:

Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення операцій (Кзо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного — 0,2…0,8 і для одиничного — < 0,2.

Організаційний тип виробництва може визначатися через:

коефіцієнт серійності

Кс = ? / Тшт ср ,

де ? — такт випуску виробів, хв/шт.; ? = Феф : Nj;

Феф — ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.;

Nj — обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за відповідний період;

Тшт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;

Тип виробництва — це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях.

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами.

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40.

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями.

За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює Кзо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

3. Сутність і завдання організації праці.

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

1.Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• мотивація й оплата праці.

2. Організація й обслуговування робочих місць.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

• транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

• інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

• налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

• міжремонтна — профілактичне обслуговування; • контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

• облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Перше значення - це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміну "організація" — це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні слово "організовування", але воно не поширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація праці на підприємстві — це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Ще одне значення терміна "організація" - це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур В цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів "господарюючий суб'єкт", "підприємство" з відтінком невиробничої сфери діяльності такого підприємства. Беручи до уваги, що в цій главі нам доведеться називати терміном "організація праці" два вище охарактеризованих поняття, господарюючи суб'єкти і виробничої, і невиробничої сфери діяльності ми будемо називати підприємствами, щоб уникнути плутанини. Однак студенти повинні знати, що матеріали цієї і наступної глав однаковою мірою стосуються підприємств і виробничої, і невиробничої сфери.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

1.поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

2.нормування праці, ЩО передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва (див. Главу 7);

3.організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

4.організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

5.покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

6.ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

7.раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

8.планування і облік праці;

9.мотивація праці;

10.зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

1.науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

2.система організації виробництва;

3.психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

4.фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу у кількості працівників, їх професійному і кваліфікаційному складі. Це приводить до змін у організації праці.

Організація праці тісно взаємопов'язана з організацією виробництва. Як складова частина організації виробництва організація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили.

Поняття "організація управлінської праці" відображає один з напрямків організації праці в цілому.

Поєднання трудових функцій повинно бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинно викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв.

При аналізі змісту організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому відбуваються зміни.

В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

В межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат па взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

 

Розділ 2. Характеристика особливостей організації праці.

 2.1.Поділ і кооперація праці на підприємстві

Під час спільної праці, виділяються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто певна частина загального обсягу роботи виконується одним або групою працівників.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи.

Глибина поділу і кооперації праці визначається факторами техніки, технології та організації виробництва, що постійно змінюються і впливають на форми організації праці через зміну обсягу і тривалості виконуваних робіт.

Схема класифікації показників, що визначають характер поділу і кооперації праці на виробництві представлена на рис. 7.2.

Розподіл праці має межі:

- економічні: враховуються витрати робочого часу;

- технологічні: враховується час виконання операцій, прийомів та ін.;

- фізіологічні: враховується інтенсивність праці;

- соціальні: враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.

Виділяють наступні основні види поділу праці:

1) Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

2) Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

3) Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції - фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників.

4) Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю.

5) Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами - розрядами, категоріями, класами тощо.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Кооперація праці - це об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці обумовлена глибиною всіх форм її поділу.

Кооперація - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

o всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

o всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

o всередині підприємства, яке здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так, для одиничного і дрібносерійного виробництва особливе значення має комплектування бригад (кількість, склад, професійна структура). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці та вдосконалення професій. У масовому виробництві необхідно розвивати багатоверстатне обслуговування і поєднання професій. Для апаратного виробництва значення має організація виробничих бригад.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада - це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Виділяють наступні види бригад:

- змінні спеціалізовані бригади;

- наскрізні спеціалізовані бригади;

- змінні комплексні бригади;

- наскрізні комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо.

Поділ бригад на змінні і наскрізні залежить від режиму роботи. До складу змінних бригад входять лише робітники однієї зміни, протягом якої відбувається певний робочий процес. До складу наскрізних бригад входять робітники всіх змін і формуються такі бригади для роботи на устаткуванні у випадку тривалого циклу обробки виробів або виконання певної роботи, яка перевищує тривалість зміни.

2.2.Організація та обслуговування робочих місць

Робоче місце є первинним осередком виробничої структури, і тому важливою складовою частиною організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць для створення на кожному з них необхідних умов для продуктивною та ефективної праці.

Робоче місце - це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи.

Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх у певному порядку, обслуговування і атестації.

Планування робочого місця - це раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва (устаткування, технологічного і організаційного оснащення) та робітника.

Робоче місце має робочу, основну та допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній та вертикальній площині, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються у роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить від його оснащення та обслуговування.

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди відносяться: основне технологічне і допоміжне обладнання; організаційне оснащення (оргтехніка, засоби зв'язку і сигналізації, робочі меблі, тара); технологічне оснащення (робочі та вимірювальні інструменти, запасні частини); робоча документація; засоби комунікації для подачі енергії на робоче місце, інформація про матеріали, сировину та ін. Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці.

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, для пошуку і приведення в дію резервів підвищення ефективності праці використовується механізм атестації і раціоналізації робочих місць.

Розділ 3. Нормування праці як основа її організації.

3.1. Суть і значення нормування праці

Нормування праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Норми праці — це складова частина організації оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання. Встановлення точних, рівнонапружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва повинні супроводжуватися зміною норм праці.

Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам.

3.2. Об'єкти нормування праці

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами) (див. § 12.4).

3.3. Норми затрат праці

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібно

го для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного

обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг

роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми

виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах

тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і об

сяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою

(бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).

Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний ре

зультат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна

установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годи-

нах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць ус

таткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які об

слуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють

кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання

певного обсягу робіт;

є) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Технічно обгрунтована норма передбачає:

  •  робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

  •  поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

  •  застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідні-ших режимів роботи устаткування;

  •  найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;

  •  своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

  •  застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

  •  найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

  •  наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:

Нч = ОП + ОБ + Воп + ПР + Пз,

де Нч — технічно обгрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

ОП — затрати оперативного часу;

ОБ — витрати часу на обслуговування робочого місця;

Воп — перерви на відпочинок і власні потреби;

ПР — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

Пз — витрати підготовчо-завершального часу.

Усі складові частини норми часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Тшт):

Н.Тшт = ОП + ОБ + Воп. + ПР.

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

Н.Тшк = Тшт н ,

де Н.Тшк — норма часу;

п — кількість виробів у партії, шт;

Тшт — норма штучного часу, хв;

Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію.

Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва.

Ці норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають вже пройдений етап виробництва.

Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктивності праці й поліпшення використання виробничих ресурсів.

Вихідними даними для визначення величини і рівня норми часу є нормативи з праці, які становлять регламентовані величини режимів роботи устаткування, затрат часу на виконання елементів (або комплексів) виробничого завдання, затрат праці на обслуговування одиниці устаткування (або одного робітника, бригади, дільниці), по-

трібної кількості робітників для виконання одиниці виробничого завдання або виробничої операції. Якість нормативів праці визначає і якість технічно-обгрунтованих норм.

З розвитком технічного прогресу і вдосконаленням організації виробництва і праці нормативи треба періодично коригувати. Вони мають відбивати рівень сучасної техніки, організації виробництва і праці, враховувати передові методи праці, вплив різних чинників на тривалість виконання операції та її окремих складових елементів, бути зручними для користування під час розрахунку технічно-обгрунтованих норм тощо.

За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури — на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характером — на нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані величини параметрів роботи устаткування, які забезпечують найдоцільніше їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої продукції.

Нормативи часу — це регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів роботи або операцій. Вони призначені для нормування машинно-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні.

Нормативи чисельності— це регламентована кількість працівників, які потрібні для виконання певної роботи.

3.4. Методи встановлення норм

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати праці на виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

Суть сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.

  За розрахунково-аналітичного методуоперацію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

  В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.

  Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

  Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

  Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру.

  Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які визначаються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.

Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки.

  Аналітичним, укрупненим методами і методом мікроелементно-го нормування визначаються технічно обгрунтовані норми.

Висновки

  Отже, ми розглянули організацію праці як основу успішної діяльності

підприємства. Треба ще раз зауважити, що без організації праці, жодна

організація не буде мати бажаних результатів її діяльності.

  Перш за все управлінська праця – це праця розумова, її організазія це підсвідоме уявлення керівником роботи усього колективу загалом, а також кожного співробітника окремо. За допомогою управлінської праці

підвищився рівень конкурентоспроможності нашої країни. Організація праці навчила людей не тільки працювати впорядковано, тобто планувати свою працю, але й допомогла навчитися уникати невірних напрямків у роботі, що найчастіше призводило до зменшення попиту на використання послуг чи товарів підприємства, втрати ліквідності, банкрутства тощо.

Важливим є і те, що кожна людина повинна займати посаду, яка відповідає її можливостям, фаху, вмінням. Якщо співробітник знаходиться не на своєму місці, то він не зможе якісно робити те, чого не хоче або те, чого не вміє. А отже, і продуктивність роботи даної організації буде зменшуватися.

Організація робочого місця має відповідати посаді робітника. Для

керівника краще відвести власний кабінет чи робочемісце в спільному

приміщенні, але з відмінним обладнанням, інтер’єром від підлеглих.

 Як я вже зазначала, організовує працю керівник. Від ефективності його розумової праці саме залежить уся організація роботи людей. Керівник, який не вміє правильно організувати працю своїх підлеглих, який часто робить помилки у своїй діяльності, який неефективно виконує свої зобов’зання, може підвергнути себе і своїх найманих працівників до негативних наслідків їх спільної роботи.


РОЗРАХУНОК НЕОБХІДНОЇ КІЛЬКОСТІ УСТАТКУВАННЯ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ЗАДАНОГО ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА

№ варі-ант

Найменування виробу

Обсяг

вироб-ництва, шт.

tшт1

год.

tшт2

год.

tшт3

год.

tшт4

год.

tшт5

год.

tшт6

год.

Ц, за

оди-

ницю, грн.

З1

М, грн

за оди-ницю

Ц1м2, грн

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

1

Виріб  А

ТОВ «Ірис»

5150

0,7

1,8

1,4

0,6

0,45

0,3

125

700

25

1415

2

Виріб  Б

ТОВ «Акорд»

5250

2,5

1,7

0,8

0,3

1,55

0,1

120

705

23

1420

3

Виріб  В

ТОВ «Фільтр»

5350

1,3

0,6

2,3

0,6

0,75

0,4

115

710

21

1425

4

Виріб  Г

ТОВ «Автом»

5450

2,1

0,8

1,2

1,1

1,44

0,3

110

715

19

1428

5

Виріб  Д

ТОВ «Надія»

5550

2,3

1,4

2,5

0,2

0,7

0,2

105

720

16

1430

6

Виріб  Е

ТОВ «Буран»

5650

0,5

1,8

1,7

1,1

0,45

1

100

725

14

1437

7

Виріб  Ж

ТОВ «Фенікс»

5750

0,7

2,1

1,3

1,6

1,33

0,6

95

730

12

1435

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

8

Виріб   З

ТОВ «Лаура»

5800

0,4

2,6

1,5

0,7

0,55

0,4

90

735

10

1440

9

Виріб   И

ТОВ «Еліта»

5850

1,1

0,8

2,1

0,5

0,8

1,5

85

740

8

1445

10

Виріб   Й

ТОВ «Вектор»

5900

1,3

0,6

1,6

0,7

1,6

1,6

80

745

6

1450

11

Виріб   К

ТОВ «Лолита»

5950

2,1

1,1

0,7

2,3

0,4

0,9

75

750

26

1457

12

Виріб   Л

ТОВ «Восток»

6000

1,2

1,4

1,2

0,9

1,76

0,3

70

755

27

1455

13

Виріб   М

ТОВ «Прогрес»

4950

0,6

2,1

2,3

0,7

0,4

0,8

65

760

28

1460

14

Виріб   Н

ТОВ «Олімп»

4850

1,8

0,5

1,3

2,8

1,6

0,9

60

765

29

1466

15

Виріб   О

ТОВ «Буба»

4800

1,5

2,2

1,4

1,8

1,35

0,5

55

770

30

1477

16

Виріб   П

ТОВ «Яндекс»

4750

1,3

0,2

0,8

1,9

1,4

1,3

50

775

35

1465

17

Виріб   Р

ТОВ «Форекс»

4720

1,2

1,8

2,2

0,3

0,2

0,9

40

780

40

1470

18

Виріб   С

ТОВ «Морозко»

4650

1

0,2

1,7

1,5

1,1

0,4

130

785

45

1475

19

Виріб   Т

ТОВ «Аліка»

4600

0,4

1,4

2,3

1,4

2,7

0,5

135

790

50

1480

20

Виріб   У

ТОВ «Джус»

4550

1,7

0,2

0,6

0,6

0,9

0,9

140

795

55

1485

21

Виріб   Ф

ТОВ «Конті»

4500

1,2

1,9

1,8

1,5

2,3

2,8

127

690

60

1490

22

Виріб   Х

ТОВ «Фаворит»

4450

0,9

1,8

2,1

0,6

1,4

1,6

117

695

65

1495

23

Виріб   Ц

ТОВ «Лебідь»

4400

2,1

1,9

2,1

0,5

0,7

1,8

103

680

33

1500

24

Виріб   Ч

ТОВ «Данко»

4000

2,4

2,1

1,73

1,2

1,2

2

98

685

43

1505

25

Виріб   Ш

ТОВ «Штулер»

4100

1,3

1,8

1,45

1,3

2,1

1,9

88

670

53

1510

26

Виріб   Щ

ТОВ «Ірис»

4200

2,2

1,5

2,3

1,7

1,6

0,9

83

675

63

1515

27

Виріб   G

ТОВ «Броні»

4250

0,7

2,4

1,31

2,3

0,4

1,2

77

660

57

1520

28

Виріб   D

ТОВ «Лілея»

4350

0,9

1,4

1,5

2,1

1,8

2,5

74

665

52

1525

29

Виріб   S

ТОВ «Смарт»

4150

0,9

1,4

2,3

2,1

1,7

2,1

68

655

51

1528

30

Виріб   Z

ТОВ «Шопі»

3915

1,3

2,5

2,7

2

2,5

0,8

44

773

8,1

1542

Розрахунок числа одиниць устаткування на кожній i-й операції відбувається за формулою (1.1).

 ,                                      (1.1)

  де  tшт  - час роботи на i-й операції, год.;

 Фд   - дійсний фонд часу роботи устаткування               

          в розрахунковому році, год;

 Вп    - річний обсяг виробництва за планом, одиниць.

Дійсний фонд часу розраховують за формулою (1.2).

 ,                                 (1.2)

  де       Дк  -  кількість календарних днів у році;

          Двих -   кількість вихідних днів у році;

             Дсв -  кількість святкових днів у році;

             Тзм -  тривалість зміни, год.  ;

             Кзм -  кількість робочих змін у день;

             Кппр- коефіцієнт витрат часу на проведення планово - попереджувального ремонту устаткування.

Кппр звичайно знаходиться в межах від 2% до 12%.  Це залежить від якості устаткування.  Наприклад, якщо устаткування тільки що привезене з Японії, то Кппр скоріше усього буде рівнятися 2%.  А у випадку, якщо той же самий верстат зроблений 25 років тому і ламається щопівгодини, тоді Кппр буде рівним 13%.

             Фд = (365 - 104 - 10)*7*2*(100 - 3)/100 = 3409 год.

Qp1 =4250*0,7/ 3409 = 0,9од.

Qp2 =4250*2,4/ 3409 = 3од.

Qp3 =4250*1,31/ 3409 =  1,6од.

Qp4 =4250*2,3/ 3409 =  2,9од.

Qp5 =4250*0,4/ 3409 = 0,5 од.

Qp6 =4250*1,2/3408 = 1,5од.

Прийнята кількість робочих місць (Qпi) дорівнює найближчому цілому числу  при округленні Qpi   так, щоб завантаження робочих  місць було можливо повніше.

Ступінь завантаження робочих місць показує коефіцієнт завантаження, що розраховується по формулі (1.3).

   ,                         (1.3)

де   Кз - коефіцієнт завантаження робочих  місць .    

Кз1 =  0,9/1 = 0,9

Кз2 =  3/3 = 1

Кз3 =  1,6/2 = 0,8

Кз4 =  2,9/3 = 1

Кз5 =  0,5/1 = 0,5

Кз6 =  1,5/2 = 0,75

Результати розрахунків зводяться в таблицю 1.1.

Таблиця 1.1   

                         Коефіцієнт завантаження устаткування  

 

операції  

Кількість  робочих  місць

Коефіцієнт

завантаження

Розрахункове

Прийняте

1

1,5

2

0,9

2

2,87

3

1

3

3,1

3

0,8

4

2,3

3

1

5

2,87

3

0,5

6

0,9

1

0,75

Разом:

15

З наведеної таблиці 1.1 бачимо:  

Працівник, що виконує 3-у операцію має найбільший коефіцієнт завантаження в зв'язку із суміщенням професій, чим робітники на  1-ої і 4-ої операції.  

Слід також врахувати не виходи на роботу в зв'язку з хворобами, відпустками й іншими причинами.  У даному випадку це 10% від загального числа виробничих працівників.  В результаті число виробничих працівників стало рівним 17.

РОЗРАХУНОК ЗМІННИХ ВИТРАТ ЦЕХА ПРОМИСЛОВОГО                           ПІДПРИЄМСТВА

 Витрати – це затрати підприємства.  Витрати бувають змінні і постійні.  Змінні витрати містять у собі матеріальні затрати, заробітну плату виробничих робітників із відрахуваннями на соціальні потреби і комерційні витрати.  В даній курсовій роботі всі змінні витрати розраховуються на один виріб.

З метою визначення змінних витрат необхідно розрахувати розмір окремих статей і елементів витрат .  

1. Вартість матеріалів обчислюється за формулою (2.1).

                ,                                (2.1) 

 де  Ц             -  ціна  використанного матеріалу на одиницю виробу, грн.;

      Квик.мат. -  коефіцієнт використання матеріалу ;

      Нтзв         - норма транспортно- заготівельних витрат  (2%).

            СМ = 77*0,89* (1 + 0,02)=69,9  грн.  на од.  рем. роб.

2. Затрати на оплату праці виробничих працівників розраховуються    в такому порядку:

Обчислюються відрядні розцінки для кожної операції за формулою (2.2).

                          ,                                                                        (2.2)

 де   Р  - розцінка на даній операції ,грн.;

         З - годинна тарифна ставка робочого, що виконує дану операцію, грн.;

         t  - час виконання ремонтних робіт на цій операції, годин.

Часові тарифні ставки усіх працівників розраховуються за формулою(2.3).

                    З = З1 * Кт   ,                                                  (2.3)

      де   З1  - годинна тарифна ставка працівників 1-го розряду, грн.;

               Кт  - тарифний коефіцієнт відповідного розряду.

Тарифна ставка для першого розряду складається 773 грн. на місяць.   У місяці працівник звичайно працює 154 годин (22 днів * 7 годин).  Тарифні коефіцієнти для деяких розрядів (які є на даному підприємстві) поміщені в таблицю 2.1.  

Таблиця 2.1  

Тарифні коефіцієнти

Розряд

Коефіцієнт

Годинна тарифна ставка

2

1,30

5,6

3

1,69

7,2

4

1,91

8,2

5

2,16

9,3

З1 = 660/154 * 1,3 = 5,6грн.

            З2 =660/154 * 1,91 = 8,2грн.

            З3 = 660/154 * 2,16 = 9,3грн.

            З4 = 660/154 * 1,3 =  5,6грн.

            З5 = 660/154 * 1,91 = 8,2грн.

  З6 = 660/154 * 1,69 = 7,2грн.

            Р1 =5,6* 1,3 = 7,28 грн.        

            Р2 = 9,6* 2,5 = 20,25 грн.

            Р3 = 10,8* 2,7 = 25,11 грн.   

            Р4  = 6,5* 2 = 11,2 грн.

            P5 = 9,6* 2,5 = 20,5 грн.  

  P6 = 8,48* 0,8 = 5,76 грн.  

Потім визначається розцінка одиниці виробу за формулою (2.4).

  ,                                (2.4)

       де  n - кількість операцій технологічного процесу виготовлення виробу.

             

                     Рвир = 7,28 +20,25 +25,11 +11,2 +20,5 +5,76 =72,82 грн.

Витрати на оплату праці виробничих працівників рівні розцінки на одиницю виробу:   ЗОПвр.пр.=Рвир = 72,82 грн.

Премія виробничим працівників розраховується за формулою (2.5).

          ,             (2.5)

   де  Нпр - норма премії.

Норму премії приймемо рівної 20%.  Тоді витрати на оплату праці виробничих працівників складуть:  

ВОПвр.пр. = 72,82*1,2 = 87,4 грн.

Відрахування на соціальні потреби виробничих працівників рахуються за формулою (2.6).

                ,                                                   (2.6)

        де  Нвсп  - норма відрахувань на соціальні потреби, %.

В Україні норма відрахувань на соціальні потреби дорівнює 36,88%.

                  ВСПвр.пр.. = 87,436,88 / 100=32,23 грн.

Річний фонд оплати праці виробничих працівників визначається за формулою (2.7).

               ,                                                    (2.7)

       де Вп  - виробнича програма.

       ФОПвр.пр. =87,4* 4250 = 371450 грн.

 Річні відрахування на соціальні потреби виробничих працівників розраховуються за формулою (2.8).

      .                              (2.8)

     ВСПвр.пр. = 371450* 36,88/ 100 =  136990,76 грн.

3.  Комерційні витрати приймаються в розмірі 12,10 грн. на одиницю виробу .

                    Результати розрахунків заносимо в таблицю  2.2.

Таблиця 2.2            

                                Змінні витрати на одиницю виробу                                                                            

 

Найменування  статті

витрат

 Умовне

позначення

Сума , грн.

  1

Матеріальні  витрати

СМ

 69,9

  2

Витрати  на  оплату  праці виробничих працівників

ВОПвр.пр

      87,4

  3

Відрахування  на  соціальні  потреби виробничих працівників

ВСП

      32,23

  4

Комерційні  витрати

Квит. 

    12,10

Разом  змінні  витрати на  одиницю виробу

201,63

РОЗРАХУНОК  ПОСТІЙНИХ ВИТРАТ ЦЕХА ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування

Допоміжні працівники відносяться до категорії працівників, праця яких сплачується по погодинній системі виплати. Для розрахунку витрат на оплату праці цієї категорії працівників необхідно визначити їхню чисельність виходячи з даних таблиці 3.1.

Таблиця 3.1  Норма чисельності допоміжних працівників

Професія

Кількість  у  1 зміну ,чол.

Розряд

Слюсар-наладчик

1

5

Слюсар-ремонтник

1

4  

Транспортний робочий

1

3

Контролер

1

4

Роздавальник інструменту

1

3

Фонд оплати праці допоміжних працівників визначається для кожної категорії працівників окремо за формулою (3.1).

           ФОПдоп.  пр.  = ТФОПдоп.  пр.   + ПР + Д  ,           (3.1)

 де ТФОПдоп.  пр.  - тарифний фонд оплати праці допоміжних працівників, грн.;

                       ПР - премія допоміжних працівників, грн.;

                         Д  - доплата допоміжних працівників, грн.  

           ТФОПдоп.пр.   = Ч доп.пр. i    Феф    Зi  ,                 (3.2)

  

де  Феф.      -   ефективний фонд робочого часу допоміжних працівників у рік, в годинах;

       Чдоп.пр.  -  чисельність допоміжних працівників відповідної  професії, чол.  ;

    i -  номер професії.

Річний ефективний фонд робочого часу допоміжних працівників розраховується за формулою (3.3).

         ,                 (3.3)

    де  а   - відсоток  невиходів на роботу з поважних причин.

У нашому випадку а=10%.

       Феф=(365-104-10)7(1-10/100)=1582 грн.

       ТФОП1 = 1 1582 9,3 =  14712,6 грн.

       ТФОП2 =1 1582 8,2 =  12972,4 грн.  

       ТФОП3 = 1 1582 7,2 =  11390,4 грн.    

       ТФОП4 = 1 1582 8,1 =   12972,4 грн.  

       ТФОП5 = 1 1582 7,2 =   11390,4 грн.  

Встановимо  норми   премії  і  доплати.   Вони  рівні  відповідно 15% і 5%.

ПР1= 14712,6 * 0,15 =  2206,9 грн.

ПР2= 12972,4 * 0,15 =  1945,9 грн.

ПР3=  11390,4 * 0,15 = 1708,6 грн.

ПР4=  12972,4 * 0,15 =  1945,9 грн.

ПР5=  11390,4 * 0,15 = 1708,6 грн.

Д1= 14712,6 * 0,05   =  735,63 грн.

Д2=  12972,4 * 0,05   = 648,62 грн.

Д3= 11390,4 * 0,05   = 569,52 грн.

Д4=  12972,4 * 0,05   = 648,62 грн.

Д5=  11390,4 * 0,05   = 569,52 грн.

ФОПдоп. пр.  1 = 14712,6 +  5125,68 +  735,63 =  17655,13 грн.

ФОПдоп.пр.   2 = 12972,4 + 1945,9 + 648,62 = 15566,92 грн.

ФОПдоп.пр .  3 =  11390,4 + 1708,6 +  569,52 = 13668,52 грн.

ФОПдоп.пр .  4 =  12972,4 + 1945,9 + 648,62 = 15566,92 грн.  

ФОПдоп.пр.   5 =  11390,4 + 1708,6 +  569,52 = 13668,52 грн.

  Відрахування на соціальні потреби обчислюються  за формулою (3.4).

               .            (3.4)

Розрахунок ВСП здійснюється для кожної категорії робітників окремо.

  ВСП1 = 17655,13 36,88/100 =  6511,2 грн.

  ВСП2  =  15566,92 36,88/100 =  5741,08 грн.

  ВСП3  = 13668,52 36,88/100 =  5040,9 грн.

  ВСП4  =  15566,92 36,88/100 =  5741,08 грн.

  ВСП5  =  13668,52 36,88/100 =   5040,9 грн.

Результати розрахунків зводяться в таблицю 3.2

Таблиця 3.2    

Фонд сплати праці допоміжних робітників

Категорія

Робітників

Чисельність, чол.

Тарифний фонд оплати праці, грн.

Премія, грн.

Доплата, грн.

Фонд оплати праці, грн.

Відрахування

на  соціальні  потреби, грн.

Результати, витрати на оплату праці, грн.

Слюсар-наладчик

1

14712,6

2206,9

735,63

17655,13

6511,2

41821,46

Слюсар-ремонтник

1

12972,4

1945,9

648,62

15566,92

5741,08

36874,92

Транспортний

Робочий

1

11390,4

1708,6

569,52

13668,52

5040,9

32377,94

Контролер

1

12972,4

1945,9

648,62

15566,92

5741,08

36874,92

Роздавальник інструмента

1

11390,4

1708,6

569,52

13668,52

5040,9

32377,94

РАЗОМ

5

63438,2

9515,9

3171,91

76126,01

28075,16

160327,18

Витрати на технологічну електроенергію обчислюються за формулою (3.5).

       ,          (3.5)

 де     Те     - тариф на 1 кВт/ч електроенергії , грн.;

  Руст  - потужність встановленого устаткування , кВт;

                       Фд         - дійсний фонд робочого часу роботи устаткування, в годинах;

   Ко      - коефіцієнт одночасної роботи устаткування ;

 КПД  - коефіцієнт корисної дії устаткування ;

 Кв      - коефіцієнт втрат у мережі .

Тариф на 1кВт в годину електроенергії дорівнює 0,38 грн.

Техніко-економічні характеристики застосовуваного устаткування наведені в таблицю 3.3.

Таблиця 3.3                                             

Зведені дані по устаткуванню

 

операції

Вид

Устаткування

Балансова

Вартість

Грн.

Встановлена  потужність  ел/дв, кВт

Габаритні

Розміри,

  м

Річні

норми амортизації ,  % 

1

А

720

0,5

0,25х0,3

12

2

Б

6520

1,7

2,4х0,8

9

3

А, Б

4

В

8900

2,2

0,85х0,83

15

5

Б

6520

1,7

2,4х0,8

9

6

А

720

0,5

0,25х0,3

12

 Встановлену потужність устаткування множимо на кількість одиниць устаткування (для кожного виду):    

Руст =0,5*3+1,7*3+0,5+1,7+3*2,2+3*1,7+0,5= 16,6 кВт/ч.

Коефіцієнт  одночасної роботи устаткування приймемо рівним 0,7.  А коефіцієнт корисної дії устаткування приймемо рівним 0,9.  Коефіцієнт втрат у мережі дорівнює 0,95.

 Підставляючи дані у формулу  (3.5), одержуємо :

Се = 0,38*16,6* 3409  * 0,7 / (0,9*0.95) = 17503,3 грн.

   Амортизація устаткування розраховується на основі балансової вартості устаткування і річних норм  амортизації за формулою (3.6).

                                                                   (3.6)

де   Sб - балансова вартість , грн.;

              Nа - норма амортизаційних відрахувань , %.

У даному випадку балансову вартість треба помножити на кількість устаткування.

                   АА = 720 * 3 *  12/100 =  259,2 грн.

                   АБ =  6520 * 3 *  9 / 100 =  1760,4 грн.

                   АВ =   8900 * 1*  15 / 100 = 1335 грн.

Щоб знайти амортизацію всього устаткування, потрібно скласти амортизацію кожного виду устаткування:  

А = 259,2+1760,4 +1335 = 3354,6 грн.

Балансова вартість транспортних засобів складає 40% від балансової вартості  устаткування,  норма  амортизації транспортних засобів 12,5%.

         

Sб= 720*3+6520*3+8900*1=30620 грн

Sбтр =30620  *0,40 = 12248  грн.

Атр =  12,5/100 *  12248 =  1531  грн.

Витрати  на допоміжні матеріали розраховуються за формулою (3.7).

 

  СМдоп = М * Чв ,        (3.7)

    

      де  М - витрати на  допоміжні матеріали на одне устаткування, грн.;

 Чв – кількість обладнання, од.

                                    СМдоп = 57 * (3+3+1) =  399 грн.

Витрати на експлуатацію транспортних засобів (Зтр) складають 10% від їхньої балансової вартості:

                                         Зтр = 12248 * 0,1 = 1224,8грн.

Витрати на ремонт технологічного устаткування (Руст) складають 18% від їхньої початкової вартості:

                                 Руст= 30620  * 18 / 100 =  5511,6 грн.

Витрати на ремонт транспортних засобів (Ртр)  - 9% від їхньої балансової вартості:

                                     Ртр = 12248  * 0,09 =  1102,32 грн.

Знос малоцінних предметів і предметів, що швидко зношуються, (наприклад інструмента, інвентарю) – 10% від балансової вартості технологічного устаткування у рік:

               Имбп = 30620 * 0,1 =  3062 грн на все устаткування в рік.

Результати розрахунків занесемо в таблицю 3.4.

Таблиця 3.4

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування

Стаття витрат

Умовне позначення

Сума

грн.

1

Фонд сплати праці допоміжних працівників

ФОПдоп.пр

76126,01

2

Відрахування на соціальні потреби допоміжних працівників

ВСПдоп.пр.

28075,16

3

Вартість технологічної електроенергії

Се

17503,3

4

Амортизаційні відрахування по технологічному устаткуванню

А

3354,6

5

Амортизаційні відрахування по транспортним засобам

Атр

1531

6

Вартість допоміжних матеріалів

СМдоп 

399

7

Витрати на експлуатацію транспортних засобів

Зтр 

1224,8

8

Витрати на ремонт устаткування

Руст

5511,6

9

Витрати на ремонт транспортних засобів

Ртр 

1102,32

10

Знос малоцінних предметів і предметів, що швидко зношуються

Имбп 

3062

Разом: витрати по утриманню й експлуатації устаткування

138429,8

Загальновиробничі витрати

Загальновиробничі  витрати містять у собі витрати по керуванню цеха промислового підприємства і організацією робіт.  До них відносять зарплату керівників, службовців, малого обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соціальні потреби. Також відноситься амортизація виробничих приміщень, витрати на поточний ремонт, канцелярські, поштові й інші витрати, податки.

Річний фонд зарплати перерахованих вище категорій працівників розраховується, виходячи з місячної ставки і кількості працюючих по кожній штатній посаді.

Таблиця 3.5

Штатний розклад підприємства

 

Посада

Кількість

на 2 зміни

Оклад  на  місяць,    грн.

Премія

Керівник підприємства

       1

          2500

   20

Економіст-бухгалтер

       1

           800

   15

Комірник

       2

           600

   15

Прибиральниця (МОП)

       2

           435

   15

Тарифний фонд оплати праці службовців розраховується за формулою (3.8).

ТФОПслуж = Чслуж * Ом * 12 ,       (3.8)

де    Ом      - оклад на місяць ;

      Чслуж - чисельність службовців.   

  ТФОПслуж1 =  1 * 2500 * 12 =  30000 грн.    

  ТФОПслуж2 =  1 * 800   * 12 =  9600 грн.

  ТФОПслуж3 =  2 * 600   * 12 =  14400 грн.

  ТФОПслуж4 =  2 * 435   * 12 =  10440 грн.

Потім розраховуються премії за формулою (3.9).

.       (3.9)

          Прслуж 1 = 30000 * 20 / 100 =   6000 грн.   

Прслуж 2 = 9600 * 15 / 100 =   1440 грн.

Прслуж 3 = 14400 * 15 / 100 =   2160 грн.

Прслуж 4 = 10440 * 15 / 100 =   1566 грн.

Далі розраховується фонд оплати праці за формулою (3.10).

ФОПслуж = ТФОПслуж + Пр     (3.10)

ФОПслуж1= 30000 +  6000 =  36000 грн.   

ФОПслуж2= 9600 +  1440 =  11040 грн.

ФОПслуж3= 14400 +  2160 =  16560 грн.

ФОПслуж4= 10440 +  1566 =  12006 грн.

Відрахування на соціальні потреби рахуються за формулою (3.4).

ВСП1=36000 * 36,88/ 100 =    13276,8 грн.   

ВСП2=11040 * 36,88/ 100 =   4071,55 грн.

ВСП3=16560 * 36,88/ 100 =   6107,3 грн.

ВСП4=12006 * 36,88/ 100 =    4427,8 грн.

Результати зводяться в таблицю 3.6.

Таблиця 3.6

Витрати на оплату праці  

Категорія робітників

Оклад за місяць,

Грн.

Чисельність,

чол.

Річний

тарифний

фонд  оплати праці, грн.

Премії в рік , грн.

Річний фонд оплати праці ,

Грн.

Відрахування

на соціальні

потреби, грн.

Разом :

Витрати на оплату праці,  грн.

Керівник підприємства

2500

1

30000

6000

36000

13276,8

87777,8

Економіст-бухгалтер

800

1

9600

1440

11040

4071,55

26151,55

Комірник

600

2

14400

2160

16560

6107,3

22647,45

Прибиральниця  

435

2

10440

1566

12006

4427,8

28439,8

Разом

4335

 6

64440

11166

75606

27883,45

330033,2

Амортизація виробничих приміщень:

Амортизація   виробничих   приміщень  рахується  за  формулою (3.6).

Норма амортизації виробничих приміщень дорівнює 5%.

Балансова вартість будівлі визначається  виходячи з вартості  1 кв. метра, що для виробничих площ дорівнює 1520 грн. Площу виробничого приміщення підприємства визначається виходячи з площі устаткування, робочих місць, інших виробничих приміщень.  Плюс до цього 2 кв.м. виділяється у розрахунку на кожного планового працівника.

Норма площі на 1 працівника - 2 кв. м.

Інші виробничі приміщення :

площа проходів - 15% від робочої (зайнятої устаткуванням) ;

додаткова  площа :

                          складські приміщення  -   6 % від робочої;

                         конторські приміщення -  10% від робочої;

                         побутові приміщення     -  15% від робочої.

Балансова вартість виробничих приміщень визначається за формулою (3.11).

                 Сбз = Цм  Пп ,                       (3.11)

    де  Цм  - ціна 1 кв.м. виробничих площ , грн. ;

          Пп   - загальна площа виробничих приміщень , кв.м.

 Таблиця 3.7

Робоча площа

               

Кількість

Верстатів

Габаритні

 розміри,  м

Робоча площа, кв.м.

А  -  3

0,25 x 0.3

0,225

Б  -  3

2,4 x 0,8

5,76

В -   1

0,85 x 0,83  

0,7

Разом (Поб)

6,7

       Інші виробничі приміщення:

площа проходів 15% від Поб:

        Sпрох  =6,7 15/100=  1 кв.м.

складські приміщення 6% від Поб:

       Sскл.  =6,7 6/100=  0,4 кв.м.

конторські приміщення 10% від Поб:

       Sконтор=6,7 10/100= 0,67 кв.м.

побутові приміщення 15% від  Поб:

        Sбит.  =6,7 15/100= 1кв.м.

Пп = 1+0,4 +0,67 +1+6,7 +2*33 =75,77кв.м.

Сбз = 75,77 1520 = 115170,4 грн.

Аз  = 115170,4 5/ 100 =  5758,52 грн.

Витрати на ремонт будівлі - 2,5 % у рік від балансової вартості будівлі:

                  Рем.бд = 115170,4 * 2,5/100 =  2879,26 грн.

                   Амортизація виробничого інвентарю:

Вартість виробничого  інвентарю  складає 3% балансової вартості  устаткування .   Річна  норма  амортизації виробничого інвентарю - 25 %.

         Cін.  = 30620   3/100  =  918,6   грн.

         Aін.  = 918,6 25/100 = 229,65 грн.

Витрати на ремонт виробничого інвентарю складають 9% у рік від його балансової вартості:

                      Рін.  =  918,6 9/100 =  82,7  грн.

       Витрати на охорону праці і техніку безпеки  складають        40 грн у рік на кожне робоче місце:

             Оп = 40 33 = 1320 грн.

Витрати на освітлення:

Витрати на освітлення розраховуються по формулі (3.11).

           Ре = Те Пе  Пп  Феф ,                        (3.11)

      де   Те  -  тариф на 1 кВт.  ч , грн;

          Пе  -  потреба в освітленні ,Вт;

  Пп  -  загальна освітлюєма площа , кв.м.;

           Феф -  ефективний фонд часу (Фд із п.  1 без урахування втрат часу  на планово-попереджувальний ремонт устаткування), ч.

Феф = (365 - 104 - 10)*14=  3514 год.

Потреба в освітленні - 25Вт на 1 кв.м. (або 0,025 кВт).

                       Ре = 0,38 0,02575,77 3514 =  2529,4 грн.

Інші витрати (опалення , канцелярські витрати і т.д.) складають 20%  від витрат  усіх статей загальновиробничіх витрат. Результати розрахунків наведені в таблиці 3.8.

Таблиця 3.8

Загальновиробничі витрати                

Зміст статті  витрат

Умовне  позначення

Сума, грн.

1

Фонд оплати праці керівників, спеціалістів , службовців , МОП

ФОПслуж. 

75606

2

Відрахування на соціальні потреби керівників, спеціалістів, службовців , МОП

ВСП

27883,5

3

Амортизація виробничих приміщень

Аз 

5758,52

4

Витрати на ремонт приміщень

Рем.бд

2879,26

5

Амортизація виробничого інвентарю

Aін.

229,65

6

Витрати на ремонт інвентарю

Рін.

82,7

7

Витрати на охорону праці і техніку безпеки

Оп 

1320

8

Витрати на освітлення

Ре 

2529,4

9

Інші витрати

Пр 

23257,8

Разом загальновиробничі витрати :

139546,83

Загальногосподарські витрати складають 15 % від загальновиробничіх витрат.   -  139546,83 * 15 / 100 = 20932,02 грн.

 

ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОНАННЯ ЗАДАННОГО ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА

Розрахунок ціни одиниці виробу

Розрахунок  ціни  одиниці  виробу  відбувається  на   підставі рентабельності виробу.   Спочатку,  необхідно  розрахувати собівартість одиниці виробу для заданої  програми виконання по статтях калькуляції.   

Витрати на утримання  і експлуатацію устаткування розраховуються таким засобом:

а) Розраховується витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ) за формулою(4.1).

,      (4.1)

   де   Нвуеу - норма ВУЕУ,%.

 ,      (4.2)

 де ФОПзаг - фонд оплати праці для всього підприємства, грн.

ФОПзаг=ФОПвр.пр.+ФОПдоп.+ФОПслуж.   (4.3 )

                 ФОПзаг= 371450+76126,01+75606=523182,01грн.   

       

        Нвуеу= 138429,8/ 523182,01* 100 =  26,45 %

    

             ВУЕУ = 87,4*26,45 /100 = 23,12 грн.

б)  Розраховуються  загальновиробничі  витрати (ЗВВ)  за формулою (4.4).

 

               ,       (4.4)

 де Нзвв - Норма загальновиробничіх витрат, %.

 

     .      (4.5)

  Нзвв = 139546,83/ 523182,01 *100% = 26,7%

 

 ЗВВ= 87,4*26,7/ 100 = 23,33 грн.

в)  Розраховуються  позавиробничі витрати (ПВВ),  вони  складають 15%  від  загальновиробничих витрат:   

ПВВ= 23,33*15 / 100 = 3,49 грн.

Постійні витрати (ПВ) рівні різниці повної собівартості(ПС) і змінних витрат (ЗВ).

Таблиця 4.1

Собівартість одиниці виробу      

                        

Найменування статті

Умовні позначення  

Величина, грн.

1

2

3

4

5

6

Матеріальні витрати

Витрати на  оплату праці

            виробничих працівників

Відрахування на  соціальні потреби  

            виробничих працівників

Витрати на  утримання й

          експлуатацію устаткування

Загальновиробничі витрати

Загальногосподарські витрати

СМ

ВОПвр.пр.

ВСПвр.пр.

ВУЕУ

ЗВВ

ПВВ

69,9

87,4

32,23

23,12

23,33

3,49

Разом виробнича собівартість

Свир 

339,48

7

Комерційні витрати

Квит 

12,1

Разом повна собівартість

ПС

251,58

Знаючи  собівартість  можна  розрахувати  ціну  одиниці виробу за формулою (4.6):

              ,                         (4.6)

де R - рентабельність, %.

Ц = 251,58 *(1+ 20 / 100) = 301,9 грн.

Розрахунок прибутку цеха підприємства.

Прибуток визначається за формулою:

                                  П = Цзаг - Сзаг                                                   (4.7)

                                        Цзагод.  * Вп 

                                         Сзагод * Вп

 Цзаг = 301,9 *4250=1283075 грн

 Сзаг = 251,58 *4250=1069215грн

                  П = 1283075-1069215=213860 грн.

 ЗВЕДЕНІ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ ЦЕХА ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Річний обсяг виробництва і реалізації дорівнює утворення ціни  на виробничу програму:  

301,9 *4250=1283075 грн.

Виробітка на одного працюючого (кількість виробів) є відношення виробничої програми до загального числа працюючих:  

  4250 / 33 = 128,8 од.

Виробітка на одного виробничого працівника (кількість виробів) є відношення виробничої програми до числа виробничих працівників:

  4250 / 17 = 250 од.

Виробітка на одного працюючого (грошове вираження) є відношення річного обсягу випуску і реалізації до загального числа працюючих:

  1283075 / 33 =38881,1 грн.

Виробітка на одного виробничого працівника (грошове вираження) є відношення річного обсягу випуску і реалізації до загального числа виробничих працівників:

  1283075 / 17 = 75475 грн.

Середньомісячна заробітна плата розраховується за формулою (5.1).

,       (5.1)

де Р - число працюючих, чол.

Зс заг = 523182,01 / (33 * 12) = 1321,2 грн.

Зс заг = 523182,01 / (17 * 12) = 2564,6 грн.

Фондовіддача є відношення річного обсягу виробництва і реалізації до балансової вартості основних засобів:

                      Фо=1283075/ (306,20+12248+115170,4)=8,12 грн.

Фондоємність - це обернена фондовіддача:

                                Фх = 1 / 8,12 = 0,12 грн/грн.

Собівартість річного випуску  це утвір повної собівартості на обсяг виробництва:  

 251,58 *4250 = 1069215 грн.

Прибуток цеху це ціна мінус повна собівартість:

 1283075 – 1069215 = 213860 грн.

Результати вищенаведених розрахунків наведені в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Зведені техніко-економічні показники роботи цеха

промислового підприємства

Найменування показника

Одиниця виміру

Величина         показника

1

Річний обсяг виробів

Од.

4250

2

Річний обсяг виробів

грн.

1283075

3

Загальна кількість працюючих у тому числі  

чол

33

виробничих працівників

17

допоміжних працівників

5

Керівників

1

Спеціалістів

1

Службовців

2

МОП

2

4

Виробітка

Од.

На одного працюючого

128,8

На одного працівника

250

На одного працюючого

грн

38881,1

На одного працівника

75475

5

Фонд оплати праці підприємства

Грн.

523182,01

6

Середньомісячна заробітна плата

грн.

Одного працюючого

1321,2

Одного працівника

2564,6

7

Кількість технологічного устаткування

од.

7

8

Балансова вартість устаткування

грн.

30620

9

Фондовіддача

грн/грн

8,12

10

Фондоємність

грн/грн

0,12

11

Виробнича площа підприємства

кв.м.

75,77

12

Собівартість одиниці виробу

грн

251,58

13

Собівартість річного обсягу

Грн.

1069215

14

Прибуток підприємства

грн.

213860

15

Рентабельність

 

20

Висновки

У першому розділі роботи ми визначили сутність, принципи та завдання організації праці.
Сутність організації праці полягає в поєднанні безпосередніх виробників із засобами виробництва, приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку.
Принципи організації праці поділяються на загальні організаційні принципи і принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці. Вони були докладно описані в роботі.
Загальні задачі організації праці можна поділити на економічні, психофізіологічні та соціальні.
Основні елементи організації праці персоналу розглянуті в 2-му розділі, до них належать такі основні елементи:
1. Розподіл праці у організації - це відокремлення окремих часткових трудових процесів, що здійснюються з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт.
2. Організація робочого місця - це система заходів з його оснащення засобами праці та їх розміщення у певному порядку.
3. Трудовий процес — це сукупність дій, що здійснюються виконавцем при створенні якого-небудь виробу або його частини, або при виконанні якої-небудь іншої функції у процесі виробництва. Основними елементами трудового процесу є операція, трудова дія, трудовий рух,
 
4. Умови праці - це та виробнича обстановка, що оточує працівника на виробництві.
5. Трудова дисципліна відбиває ступінь додержання працівниками встановлених режимів у праці та відпочинку, правил внутрішнього розпорядку.
6. Важливим елементом організації праці є матеріальне та моральне стимулювання праці, яке формує мотив участі працівника у процесі виробництва.
Ці елементи організації праці і формують вимоги до організації праці на підприємстві.
В третьому розділі ми розглянули напрямки по вдосконаленню організації праці, представили їх схематично.

 

 Список рекомендованої  літератури

1.  Сергеев И.В. Экономика предприятия: Учб.  пособие.  - Г.:  Финансы и

    статистика, 1997.  - 304 с.

2.Экономика  предприятия: Учебник для вузов /Под ред.проф.     В.Я.Горфинкеля,              проф. Купрякова.  - Г.: Банки и биржи.  ЮНИТИ, 1996.  - 367 с.

3.Экономика предприятия / Под ред. В.Я. Горфинкеля и В.А. Швандара. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2001. –718 с.

4.Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учб.  пособие.  -

     Г.: Финансы и статистика, 1998.  - 208 с.

5. Зайцев Н.Л. Экономика промышленного предприятия: Учебное пособие. Г.:  Инфра - М, 1996.  - 284 с.

6. Экономика предприятия: Учебник /Под ред.  О.И.Волкова.  - Г.: ИНФРА,

     1997. - 415 с.

7. Экономика предприятия: Учебное пособие / В.Н. Данилин, И.А.Семерникова , Н.В.Мешкова-Кравченко и пр.  Под рек.  В.Н.Данилина.  - Херсон, ХГТУ, 1999 - 163 с.  

                             

65


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37105. Причины, цена и историческое значение победы советского народа в Великой Отечественной войне 17.16 KB
  Решения партии лежали в основе постановлений Государственного Комитета Обороны Президиума Верховного Совета СССР и Совета Народных Комиссаров СССР приказов Народного комиссара обороны и Верховного Главнокомандующего а также призывов и лозунгов обращенных к советскому народу и воинам Вооруженных Сил. В руках Государственного Комитета Обороны сосредоточилась вся полнота власти в государстве. Все граждане и все партийные советские комсомольские и военные органы обязаны были беспрекословно выполнять решения и распоряжения Государственного...
37106. Послевоенное устройство мира. Формирование двух мировых систем и их противостояние 18.75 KB
  Особенностью послевоенного периода стали народнодемократические социалистические революции в странах Восточной Европы и ряде стран Азии которые при поддержке СССР приступили к строительству социализма. Образовалась мировая система социализма во главе с СССР. В годы мировой войны сложилась единая антифашистская коалиция – союз великих держав – СССР США Великобритания и Франция. Основой конфронтации стали отношения между двумя сверхдержавами – СССР и США.
37107. СССР в период восстановления разрушенного войной хозяйства 23.22 KB
  В 1943 году для организации восстановительных работ в Совете Народных Комиссаров СССР был образован специальный комитет а в Госплане СССР управление обеспечивающее планирование деятельности всех ведомств причастных к этой работе. Постановление ЦК ВКП б и СНК СССР от 21 августа 1943 г. В Госплане СССР и научных учреждениях были разработаны краткосрочные и долгосрочные планы восстановления народного хозяйства как в целом так и по отдельным отраслям. На сессии Верховного Совета СССР был утвержден пятилетний план восстановления и развития...
37108. Разоблачение культа личности Сталина. XX съезд КПСС 15.81 KB
  Именно Хрущеву было поручено прочитать доклад и лично встретить непредсказуемую реакцию участников съезда. Созванный за восемь месяцев до уставного срока в связи с насущной необходимостью подвести итоги произошедших после смерти Сталина изменений и дискуссии о выборе курса съезд завершился знаменитым секретным докладом Хрущева. в последний день работы XX съезда на закрытом заседании с докладом О культе личности и его последствиях выступил первый секретарь ЦК КПСС Н. В докладе были обнародованы и осуждены факты массовых репрессий...
37109. Политика либерализации советского общества. «Оттепель». Н.С. Хрущев – политик и человек 18.45 KB
  Хрущев – политик и человек. Хрущев. После недолгой борьбы к власти пришел Никита Сергеевич Хрущев. Резкий решительный неосторожный в словах и поступках Хрущев прошел все ступени партийной работы возглавлял крупные парторганизации.
37110. Нарастание застойных явлений в жизни СССР в 70-е – начале 80-х гг. и их сущность 27.5 KB
  Сохранилась жёстко централизованная система власти. Костяк этой власти составили аппаратчики. К власти пришло третье поколение советских правителей типичных аппаратчиков исполнителей. В моменты ослабления центрального руководства незаметные исполнители почувствовали мощь власти и те блага которые можно приобрести с её помощью.
37111. Перестройка политической системы СССР 24.95 KB
  В истории СССР начался этап получивший название перестройка . По решению XIX партконференции учреждается новый высший орган законодательной власти Съезд народных депутатов СССР и соответствующие республиканские съезды. Был введен пост Президента СССР первым и последним Президентом СССР стал М.
37112. Россия в СНГ и мире: проблема взаимоотношений. Россия на рубеже XX-XXI вв 16.75 KB
  После распада СССР и провозглашения Содружества Независимых Государств для России сложилась новая внешнеполитическая ситуация. Обустройство этих войск в новых местах дислокации обернулось для России значительными финансовыми затратами. 30 мая 1997 года президентами России и республики Беларусь был подписан Устав нового союза однако противников объединения этих двух славянских государств остается немало как с одной так и с другой стороны. В отношении дальнего зарубежья внешняя политика России ставшей правопреемницей СССР характеризуется...
37113. Социально-экономическое развитие суверенной России: переход к рынку, приватизация 17.41 KB
  Приватизация. Осенью 1992 года началась приватизация. Решению этой задачи была подчинена и объявленная приватизация.