50261

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Складовими поняття «інформаційне суспільство» визначають: інформаційну економіку, індустрію інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, матеріально-технічне забезпечення різноманітних послуг.

Украинкский

2014-11-16

47.23 KB

10 чел.

ТЕМА І. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

План

6. Правові ознаки інформаційного суспільства, вироблені вітчизняною та міжнародною практикою

7. Нормативно-правові акти, що регламентують розвиток інформаційного суспільства в Україні

8. Організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні

9. Повноваження державних органів у сфері розбудови інформаційного суспільства

ПИТАННЯ VI. ПРАВОВІ ОЗНАКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА, ВИРОБЛЕНІ ВІТЧИЗНЯНОЮ ТА МІЖНАРОДНОЮ ПРАКТИКОЮ

Поняття «інформаційне суспільство» вперше стало використовуватися в другій половині ХХ ст. майже одночасно в працях таких вчених, як Ф. Махлуп та Ю. Хаяші.

Складовими поняття «інформаційне суспільство» визначають: інформаційну економіку, індустрію інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, матеріально-технічне забезпечення різноманітних послуг.

Ознаки інформаційного суспільства:

  1.  формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору країни як частини світового інформаційного простору, повноправна участь України в процесах інформаційної і економічної інтеграції регіонів, країн і народів;
  2.  становлення і в подальшому домінування в різних сферах перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій;
  3.  створення і розвиток ринку інформації і знань як факторів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах;
  4.  зростання ролі інформащйно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва;
  5.  підвищення рівня освіти, науково-технічного і культурного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці;
  6.  створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.

Таким чином, інформаційне суспільство  це ступінь розвитку сучасної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням частки інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті, створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх соціальних і особових потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Основні міжнародно-правові акти
у сфері розвитку інформаційного суспільства:

1. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22.07.2000 р.

Країни, що підписали Окінавську хартію, зобов’язалися спрямовувати зусилля урядів на зміцнення політики й нормативної бази, що стимулюють конкуренцію й новаторство, забезпечення економічної й фінансової стабільності, що сприяють співробітництву по оптимізації глобальних мереж, боротьбі зі зловживаннями, які підривають цілісність мережі, по скороченню розриву в цифрових технологіях, інвестуванню в людей й забезпеченню глобального доступу й участі в цьому процесі.

2. Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання у новому тисячолітті» від 12.12.2003 р.

Держави-учасниці Декларації визначили, що, будуючи інформаційне суспільство, вони повинні забезпечити, щоб кожний міг скористатися можливостями, які можуть надати ІТ. Держави погодилися, що для вирішення цих завдань всі зацікавленні сторони повинні працювати спільно над розширенням доступу до інформаційних й комунікаційних інфраструктур і технологій, а також до інформації й знань, нарощувати потенціал, підвищувати довіру й безпеку при використанні ІТ, створювати на всіх рівнях сприятливе середовище, розробляти ІТ і розширювати сферу їх застосування, сприяти культурній розмаїтості й поважати її, визнавати роль ЗМІ, приділяти увагу етичним аспектам інформаційного суспільства і заохочувати міжнародне й регіональне співробітництво.

Національне законодавство у сфері розвитку інформаційного суспільства:

  1.  Закон України від 09.01.2007 № 537-V «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».
  2.  План заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 653-р.
  3.  Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні,схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 386-р.
  4.  Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, затверджені Постановою ВР України від 01.12.2005 № 3175-IV.

ПИТАННЯ VII. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

І. Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки затверджені Законом України від 09.01.2007.

Відповідно до даного Закону основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об'єднаних Націй, Декларації принципів та Плану дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року) та Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 року «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні».

Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні:

  1.  прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  2.  забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;
  3.  розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;
  4.  державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо);
  5.  створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;
  6.  збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;
  7.  державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;
  8.  використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;
  9.  досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;
  10.  захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";
  11.  вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;
  12.  покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

Основні напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні:

  1.  формування та впровадження правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, технологічних, методичних умов розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням світових тенденцій;
  2.  всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників;
  3.  забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, зокрема до мережі Інтернет, ІКТ та інформаційних ресурсів;
  4.  збільшення різноманітності та кількості послуг населенню та бізнесу, що надаються за допомогою ІКТ;
  5.  створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України;
  6.  надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок з використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;
  7.  створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства;
  8.  забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері;
  9.  розробку та впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією та щорічним їх оприлюдненням.

Загальні засади національної політики
розвитку інформаційного суспільства в Україні:

  1.  пріоритетність науково-технічного та інноваційного розвитку держави;
  2.  формування необхідних для цього законодавчих і сприятливих економічних умов;
  3.  всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та ІКТ;
  4.  сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, забезпеченню створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів;
  5.  поліпшення кадрового потенціалу;
  6.  посилення мотивації щодо використання ІКТ;
  7.  широке впровадження ІКТ в науку, освіту, культуру, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища;
  8.  забезпечення інформаційної безпеки.

Основні заходи з реалізації національної політики
розвитку інформаційного суспільства в Україні:

  1.  Перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку.
  2.  Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства.
  3.  Формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного суспільства.
  4.  Розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури.
  5.  Забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів.
  6.  Сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг.
  7.  Забезпечення створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів.
  8.  Підготовка людини для роботи в інформаційному суспільстві.
  9.  Створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ.
  10.  Підвищення ефективності науки та культури в інформаційному суспільстві.
  11.  Впровадження ІКТ у сферу охорони здоров'я.
  12.  Вирішення проблеми інформаційної безпеки.

В межах законодавчого забезпечення розвитку інформаційного суспільства Основними засадами розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки передбачено:

  1.  створення цілісної системи законодавства, гармонізованої з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства;
  2.  підготовка та прийняття Інформаційного кодексу України із включенням до нього розділів про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп'ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, комерційну таємницю тощо.
  3.  підготовка та внесення змін до чинного законодавства з питань інформатизації, зокрема з урахуванням вимог щодо: надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет; запровадження електронного документообігу та електронного цифрового підпису, дистанційного навчання, телемедицини, електронних платіжних систем, електронного бізнесу, електронних бірж, аукціонів і депозитаріїв.

Інформаційна безпека відповідно до положень Основних засадами розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

  1.  створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;
  2.  підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;
  3.  вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;
  4.  розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

ІІ. Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні,схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 386-р.

Метою реалізації Стратегії є формування сприятливих умов для розбудови інформаційного суспільства, соціально-економічного, політичного і культурного розвитку держави з ринковою економікою, що керується європейськими політичними та економічними цінностями, підвищення якості життя громадян, створення широких можливостей для задоволення потреб і вільного розвитку особистості, підвищення конкурентоспроможності України, вдосконалення системи державного управління за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Етапи реалізації Стратегії:

1. Перший етап (2013-2015 роки):

  1.  досягнення цілей та виконання завдань, що визначені Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»;
  2.  внесення змін до плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 653, з метою його актуалізації;
  3.  забезпечення розроблення та прийняття Інформаційного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію»;
  4.  внесення змін до нормативно-правових актів щодо Національної програми інформатизації;
  5.  розробка базових норм, правил і регламентів створення, впровадження, модернізації та експлуатації інформаційних ресурсів, інформаційних, інформаційно-аналітичних, інформаційно-телекомунікаційних систем та засобів інформатизації органів державної влади, а також визначення порядку здійснення контролю за дотриманням таких правил, норм та регламентів.

2. Другий етап (2016-2020 роки):

  1.  розбудова інформаційної інфраструктури для забезпечення доступу громадян до інформаційних послуг та інформаційно-комунікаційних технологій;
  2.  спрощення процедури доступу громадян до інформації та знань за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, крім обмежень, установлених законом;
  3.  забезпечення сталого розвитку національної економіки за допомогою новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, насамперед е-економіки та е-комерції з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;
  4.  підвищення ефективності та якості державного управління з надання адміністративних послуг в електронній формі, прозорості та відкритості діяльності державних органів, активності громадян та організацій у формуванні та реалізації державної політики, здійснення контролю за діяльністю державних органів;
  5.  широке впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіту, культуру, архівну справу, охорону здоров’я, охорону навколишнього природного середовища тощо;
  6.  посилення мотивації до використання інформаційно-комунікаційних технологій;
  7.  забезпечення інформаційної безпеки;
  8.  запровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні;
  9.  забезпечення подальшого розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку як інтегрованої основи для загальнодержавних інформаційних систем електронної взаємодії державних органів;
  10.  поліпшення кадрового потенціалу у сфері інформаційно-комунікаційних технологій.

ПИТАННЯ VIІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні згідно з Основними засадами розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки включають: 

  1.  інституційне, організаційне та ресурсне забезпечення;
  2.  відповідні об'єднання громадян;
  3.  механізми інтеграції України у світовий інформаційний простір;
  4.  механізми реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки.

1. Інституційне, організаційне та ресурсне забезпечення розвитку інформаційного суспільства

Виконання головної мети побудови інформаційного суспільства потребує:

  1.  максимального сприяння зростанню громадської активності, розкриттю і продуктивному використанню потенціалу кожної людини;
  2.  постійного вдосконалення системи організаційно-правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства;
  3.  концентрації ресурсів держави на пріоритетних завданнях розвитку інформаційного суспільства;
  4.  організаційно-правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства на державних і громадських засадах;
  5.  створення з урахуванням міжнародного досвіду сприятливих регуляторних режимів для розвитку ІКТ, у тому числі створення програмного забезпечення.

2. Об'єднання громадян

Основним елементом громадянського суспільства виступає людина, інтереси та потреби якої виражаються через відповідні об'єднання громадян, такі як політичні партії, професійні об'єднання, асоціації, творчі спілки тощо.

Розвиток інформаційного суспільства повинен здійснюватися через:

  1.  участь відповідних об'єднань громадян у підготовці рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань інформаційного суспільства і контролю за їх виконанням;
  2.  організацію постійних зустрічей, "круглих столів", відеоконференцій з вищими посадовими особами держави, лідерами політичних партій для обговорення і розв'язання питань розвитку інформаційного суспільства України;
  3.  створення умов для забезпечення незалежності та плюралізму засобів масової інформації, а також їх залучення до обговорення проблем розвитку інформаційного суспільства.

3. Інтеграція України у глобальний інформаційний простір

Для забезпечення реалізації Основних засад визначальне значення має політика міжнародної співпраці України та її участь у розвитку глобального інформаційного суспільства. Ця співпраця має здійснюватися з метою узгодження стратегій розвитку інформаційного суспільства, сприяння в реалізації універсального підходу до спільних дій, зменшення цифрової та інформаційної нерівності.

Для вирішення зазначених завдань необхідно:

  1.  розширити співпрацю з провідними міжнародними організаціями з розвитку інформаційного суспільства в рамках міжнародних договорів України щодо науково-технічного співробітництва та міжнародної технічної допомоги;
  2.  забезпечити інтеграцію освіти, науки і культури України в глобальний культурний, освітній, науково-технічний інформаційний простір;
  3.  реалізувати в рамках міжнародних договорів України спільні проекти, які забезпечують інтеграцію України в глобальний інформаційний простір;
  4.  сприяти розвитку партнерських відносин між державним і приватним секторами економіки в контексті розбудови інформаційного суспільства відповідно до Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй.

4. Механізми реалізації Основних засад

Основні засади передбачається реалізувати через такі основні механізми:

  1.  планування соціально-економічного розвитку України з урахуванням потреб розвитку інформаційного суспільства із зазначенням очікуваних результатів такого розвитку; розробка та прийняття відповідних державних програм для забезпечення завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні;
  2.  забезпечення громадської дискусії щодо засад формування інформаційного суспільства в Україні з метою доведення до населення прагнень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки, об'єднань громадян щодо розвитку інформаційного суспільства як визначального чинника економічного і суспільного розвитку;
  3.  активна міжнародна співпраця з питань інформаційного суспільства;
  4.  гармонійне поєднання можливостей органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки;
  5.  фінансування загальнодержавних програм, державних цільових програм з впровадження ІКТ, соціально важливих проектів, таких як забезпечення доступу до ІКТ у сільській місцевості, а також у важкодоступних районах;
  6.  координація розробки та реалізації загальнодержавних програм, державних цільових програм та бізнес-проектів з метою зменшення інвестиційних ризиків, зниження операційних витрат;
  7.  сприяння діяльності спеціалізованих бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур з ІКТ.

ПИТАННЯ IX. ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ РОЗБУДОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Назва органу державної влади у сфері інформаційних відносин

Нормативно-правовий акт,
на підставі якого діє

Повноваження визначеного органу державної влади у сфері інформаційних відносин

1.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ УКРАЇНИ 
центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України; головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах.

Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України, затверджене Указом Президента України від 07.05.2011 № 559/2011

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, готує проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

2) погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять для погодження від міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) розробляє заходи щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи;

4) бере участь у формуванні єдиного інформаційного простору, сприянні розвитку інформаційного суспільства;

5) реалізує разом з іншими державними органами завдання щодо забезпечення інформаційної безпеки;

6) готує пропозиції щодо вдосконалення системи державного управління у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії; Кабінету Міністрів України пропозиції щодо інформаційного наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади;

8) проводить моніторинг інформаційного наповнення веб-сайтів органів виконавчої влади та надає пропозиції зазначеним органам;

9) узагальнює і подає Кабінету Міністрів України інформацію про проведення органами виконавчої влади системної роз'яснювальної роботи з пріоритетних питань державної політики та пропозиції щодо вдосконалення такої роботи;

10) аналізує та прогнозує розвиток ринку у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії;

11) сприяє розвитку вітчизняних засобів масової інформації;

12) вживає разом з іншими органами державної влади заходів із розвитку книговидання та книгорозповсюдження;

13) розробляє заходи з популяризації вітчизняної книговидавничої продукції;

14) забезпечує дотримання державної мовної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах тощо.

2.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВ'ЯЗКУ ТА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ –
державний орган, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, а також інших завдань відповідно до закону.

Закон України від 23.02.2006 № 3475-IV «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України»

1) формування та реалізація державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, в інформаційно-телекомунікаційних системах і на об’єктах інформаційної діяльності, протидії технічним розвідкам, а також у сферах телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України;

2) участь у межах своїх повноважень у формуванні та реалізації державної політики у сфері електронного документообігу в частині захисту інформації державних органів та органів місцевого самоврядування, розробленні та впровадженні електронного цифрового підпису, крім питань правового регулювання його застосування, в державних органах й органах місцевого самоврядування;

3) участь у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у сферах телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України;

4) державне регулювання у сфері поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку;

5) забезпечення функціонування, безпеки та розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку;

6) виконання відповідно до законодавства України функції Адміністрації зв’язку та радіочастот України, здійснення правового захисту інтересів України в міжнародних і регіональних організаціях з питань телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України;

7) здійснення державного контролю, вимоги щодо здійснення якого покладено на Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України;

8) здійснення повноваження органу ліцензування у сфері криптографічного та технічного захисту інформації;

9) встановлення порядку створення та допуску до експлуатації, допуск до експлуатації засобів криптографічного захисту службової інформації та інформації, що становить державну таємницю, засобів, комплексів та систем спеціального зв’язку, визначення криптографічних алгоритмів для застосування у засобах криптографічного захисту інформації;

10) виконання функції радіочастотного органу спеціального користувача радіочастотного ресурсу України;

11) забезпечення в межах повноважень виконання завдань із мобілізаційної підготовки й мобілізаційної готовності держави, а також підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

12) розробка за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проектів законів та інших нормативно-правових актів;

13) забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв’язку, її готовності до роботи в особливий період і в разі виникнення надзвичайної ситуації;

14) забезпечення в установленому законодавством порядку урядовим зв’язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, інших посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління, керівників підприємств, установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного стану і в особливий період;

15) здійснення заходів щодо організації та забезпечення безпеки і функціонування урядового зв’язку із закордонними дипломатичними установами України тощо.

3.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ –
центральний орган виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту персональних даних.

Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 390/2011

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань захисту персональних даних, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру юстиції України;

2) готує пропозиції щодо визначення загальної стратегії та пріоритетних напрямів діяльності у сфері захисту персональних даних;

3) розробляє критерії ризику незаконного використання та розголошення інформації, що міститься в базах персональних даних;

4) розробляє методичні матеріали і рекомендації з питань, віднесених до її компетенції;

5) розробляє типовий порядок обробки персональних даних у базах персональних даних;

6) розробляє критерії і порядок оцінювання стану захищеності персональних даних у базах персональних даних підприємств, установ і організацій усіх форм власності, державних органів чи органів місцевого самоврядування, фізичних осіб - підприємців, які обробляють персональні дані відповідно до закону;

7) реєструє бази персональних даних та веде Державний реєстр баз персональних даних, надає витяги із нього;

8) забезпечує створення Державного реєстру баз персональних даних;

9) визначає вимоги до документів, що подаються для реєстрації баз персональних даних;

10) у межах компетенції розглядає пропозиції, запити, звернення, вимоги та скарги фізичних та юридичних осіб, органів;

11) видає документи встановленого зразка про реєстрацію баз персональних даних у Державному реєстрі баз персональних даних;

12) здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних;

13) розробляє та затверджує плани перевірок володільців та (або) розпорядників баз персональних даних щодо дотримання ними вимог законодавства у сфері захисту персональних даних;

14) проводить у межах своїх повноважень виїзні та безвиїзні перевірки володільців та (або) розпорядників баз персональних даних;

15) видає володільцям та (або) розпорядникам баз персональних даних обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про захист персональних даних та вимагає надання необхідної інформації та документів, що підтверджують усунення виявлених порушень тощо.

4.

ДЕРЖАВНА АРХІВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ –
центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, а також міжгалузеву координацію з питань, що належать до її компетенції.

Положення про Державну архівну службу України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 407/2011

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру юстиції України;

2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, інших прогнозних та програмних документів соціального та економічного розвитку;

3) розробляє цільові програми розвитку архівної справи, діловодства, СФД, у тому числі мобілізаційного та оборонного призначення, визначає заходи щодо їх виконання;

4) бере участь у розробленні прогнозів та проектів програм розвитку державної системи СФД, а також заходів, спрямованих на реалізацію цих програм;

5) бере участь у розробленні галузевих, Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських програм створення СФД, погоджує їх проекти та забезпечує контроль за їх реалізацією;

6) подає Міністру юстиції України для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, реорганізації, ліквідації центральних державних архівів, а разом із відповідними центральними органами виконавчої влади - про утворення галузевих державних архівів, здійснює контроль за їх діяльністю;

7) утворює, реорганізовує та ліквідовує центральні державні архівні установи;

8) розробляє та подає на затвердження Міністру юстиції України положення про центральні державні архіви, центральні державні архівні установи;

9) розробляє разом із відповідними центральними органами виконавчої влади та подає на затвердження Міністру юстиції України положення про галузеві державні архіви;

10) погоджує положення про державний архів в Автономній Республіці Крим;

11) розробляє та подає Міністру юстиції України для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України типові положення про місцеві державні архівні установи;

12) організовує в установленому порядку облік, обстеження та аналіз діяльності архівних установ незалежно від форми власності та підпорядкування, контролює ведення державними архівами реєстру архівних установ;

13) організовує формування Національного архівного фонду, в тому числі поповнення його документами культурної спадщини України, що перебувають за кордоном, та документами іноземного походження, що стосуються історії України;

14) розробляє порядок віднесення документів до Національного архівного фонду, організаційно-методологічні засади проведення експертизи цінності документів, координує діяльність експертних комісій з проведення експертизи цінності документів, погоджує рішення експертних комісій про вилучення документів з Національного архівного фонду;

15) розробляє вимоги щодо впорядкування документів, які вносяться до Національного архівного фонду тощо;

5.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ –
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України, що

забезпечує реалізацію державної політики у сфері статистики.

Положення про Державну службу статистики України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 396/2011

1) розробляє за участю державних органів та інших заінтересованих юридичних осіб і подає Міністру проекти довгострокових програм розвитку державної статистики та щорічних планів державних статистичних спостережень;

2) організовує реалізацію довгострокових програм розвитку державної статистики та щорічних планів державних статистичних спостережень і подає звіти про їх виконання Міністру;

3) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств і подає їх Міністру;

4) здійснює формування інформаційної бази для прогнозування та аналізу тенденцій і закономірностей соціально-економічного розвитку, складає національні рахунки;

5) забезпечує відповідність статистичної інформації критеріям якості, готує звіти для користувачів щодо якості статистичних даних;

6) організовує і проводить статистичні спостереження за соціально-економічними та демографічними процесами, екологічною ситуацією в Україні та її регіонах шляхом збирання форм державної статистичної звітності та проведення спеціально організованих статистичних спостережень (переписів, одноразових обліків, опитувань, вибіркових обстежень, у тому числі населення (домогосподарств) тощо);

7) розробляє, вдосконалює та впроваджує науково обґрунтовану статистичну методологію, в тому числі методологію національного рахівництва;

8) забезпечує функціонування Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, використання його даних, створення та ведення реєстрів респондентів статистичних спостережень;

9) розробляє, вдосконалює та впроваджує звітно-статистичну документацію, а також типові форми первинної облікової документації, необхідної для проведення статистичних спостережень;

10) погоджує за поданням державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб методологію та звітну документацію, що пов'язані зі збиранням і використанням адміністративних даних, даних банківської, митної, фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо;

11) забезпечує методологічне керівництво погосподарським обліком у сільських населених пунктах;

12) складає загальний табель (перелік) і альбом форм державних статистичних спостережень, а також типових форм первинної облікової документації, необхідних для проведення державних статистичних спостережень, перелік звітної документації, що пов'язана зі збиранням і використанням адміністративних даних;

13) забезпечує респондентів звітно-статистичною документацією відповідно до плану державних статистичних спостережень;

14) здійснює моніторинг та регулювання звітного навантаження на респондентів;

15) залучає для використання у статистичних цілях адміністративні дані та іншу необхідну інформацію, укладає угоди щодо взаємообміну інформаційними ресурсами з державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами, що провадять діяльність, пов'язану зі збиранням і використанням статистичної інформації та адміністративних даних тощо.

6.

ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ КІНО –
центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері кінематографії.

Положення про Державне агентство України з питань кіно, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 404/2011

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру для погодження і внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

2) проводить аналіз діяльності суб'єктів кінематографії, за результатами якого готує висновки щодо тенденцій розвитку національної кінематографії;

3) здійснює відповідно до законодавства функції державного нагляду (контролю) у сфері, що належить до компетенції Держкіно України;

4) відповідно до законодавства бере участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення і денонсації таких договорів, укладає міжнародні договори, забезпечує виконання зобов'язань України за міжнародними договорами з питань, віднесених до повноважень Держкіно України;

5) розробляє і здійснює заходи щодо створення умов для відродження і розвитку національної кінематографії;

6) виконує програми виробництва фільмів за державним замовленням, розробляє економічні обгрунтування та розрахунки щодо граничних обсягів видатків з Державного бюджету;

7) розробляє програму створення та розповсюдження національних фільмів;

8) укладає угоди на виробництво фільмів на умовах державного замовлення та державної фінансової підтримки;

9) здійснює заходи щодо структурного вдосконалення та реформування національної кіноіндустрії, розвитку продюсерської системи;

10) сприяє виконанню програм кінообслуговування населення;

11) взаємодіє з вітчизняними та іноземними науково-дослідними установами і навчальними закладами з метою обміну досвідом роботи щодо проведення наукових досліджень із формування і реалізації державної політики з питань, що належать до компетенції Держкіно України;

12) забезпечує створення умов для першочергового показу національних фільмів;

13) сприяє збереженню та раціональному використанню національної кінематографічної спадщини;

14) веде Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів;

15) веде Державний реєстр фільмів тощо.

7.

ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО З ПИТАНЬ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ УКРАЇНИ –
центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Положення про Державне агентство з питань електронного урядування України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 492

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Віце-прем’єр-міністру України - Міністру регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства;

2) організовує проведення прогнозно-аналітичних досліджень стану розвитку інформаційного суспільства, електронного урядування та сфери інформатизації;

3) виконує функції генерального державного замовника Національної програми інформатизації;

4) здійснює державну реєстрацію електронних інформаційних ресурсів державних органів, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб публічного права, доступ до яких здійснюється через телекомунікаційні мережі загального користування, та видає відповідні свідоцтва;

5) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, належне функціонування Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України з можливістю інтеграції інформаційних ресурсів центральних та місцевих органів виконавчої влади, що розміщені в Інтернеті;

6) проводить моніторинг інформаційного наповнення офіційних веб-сайтів органів виконавчої влади та про його результати інформує щороку Кабінет Міністрів України;

7) координує діяльність органів виконавчої влади, пов’язану із створенням та інтеграцією електронних інформаційних систем і ресурсів в Єдиний веб-портал органів виконавчої влади та наданням інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему “Електронний Уряд”;

8) координує та контролює роботи, пов’язані із створенням, веденням і забезпеченням функціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів, визначає правила користування ним;

9) розробляє вимоги до форматів даних електронного документообігу в державних органах;

10) розробляє пропозиції щодо: визначення цілей і завдань державної інформаційної політики, шляхів її реалізації; забезпечення загальної координації діяльності державних органів з питань розвитку інформаційного суспільства; встановлення стандартів, норм, правил, порядків, класифікаторів у сфері інформатизації, електронного урядування та розвитку інформаційного суспільства; визначення порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади; порядку функціонування офіційних веб-сайтів органів виконавчої влади;

11) здійснює у межах повноважень, передбачених законом, заходи щодо: розвитку електронного урядування; створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів; створення Національного депозитарію електронних інформаційних ресурсів;

12) розробляє і здійснює разом з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування заходи щодо розвитку інформаційного суспільства;

13) створює та забезпечує функціонування автоматизованої системи “Єдине вікно подання електронної звітності”;

14) координує адміністрування адресного простору українського сегмента Інтернету;

15) забезпечує: функціонування системи електронної взаємодії органів виконавчої влади; впровадження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства; проведення експертизи Національної програми інформатизації та окремих її завдань (проектів) тощо.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51911. Финансовые отношения предприятия с бюджетом 44 KB
  Налоги – это обязательные платежи взимаемые государством с юридических и физических лиц в государственные или местные бюджеты. По методу установления налоги подразделяются на: Косвенные – налоги устанавливаемые в виде надбавки к цене или тарифу НДС акцизы. Прямые налоги – устанавливаются на доход или имущество налогоплательщика. В зависимости от органов власти устанавливающих налоги выделяют: 1 Государственные – это налоги которые разрабатывает правительство и которые зачисляются в центральный или местные бюджеты налог на прибыль на...
51913. Социальная политика государства 42.5 KB
  Доходы и проблемы их распределения в рыночной экономике. Доходы и проблемы их распределения в рыночной экономике. Доходы – это сумма денежных средств получаемая за определённый промежуток времени и предназначаемая для приобретения благ и услуг в целях личного потребления. Законные доходы – доходы получаемые от деятельности не противоречащей существующим юридическим законам.